СУСПІЛЬСТВО
№ 38 (28017) 8 квітня 2010, четвер
9
З М И Н УЛОГО
Як Віра Сотниченко РЕДАКТОРА ВРЯТУВАЛА Ж
урналістів на руках не носять. Тим паче, редакторів. Напишуть, чи дадуть дорогу «в світ» позитивній статті – навіть аплодувати можуть. Опустять когось – тоді тримайтесь!.. Віра Григорівна Сотниченко, наша землячка, що працювала в Носівці першим секретарем райкому Компартії України й була членом ЦК, вважає, що достойних журналістів і редакторів треба підтримувати, коли в них каміння кидають… XXVIII з’їзд Компартії України відбувався у період горбачовської демократії у Києві, в Палаці «Україна». Перший етап – у березні, другий – у травні 1990 р. – Зібралося понад три тисячі делегатів з усіх куточків України, – згадує Віра Сотниченко. – Мабуть, четверта частина їх підтримувала позиції Народного Руху. Я була в президії, сиділа в центрі. З одного боку – Володимир Івашко, недавній перший секретар ЦК Компартії України. Його вже обрали Головою Верховної Ради України. З іншого – Борис Громов, командуючий Київським військовим округом. Під час першого етапу з’їзду обирали Першого секретаря ЦК замість Івашка. На цю посаду пропонували кандидатуру Станіслава Гуренка, другого секретаря, і секретаря Леоніда Кравчука. Член ЦК Віра Сотниченко в своєму виступі підтримала кандидатуру Гуренка:
1990 рік. Віра Сотниченко і редактори Іван Сподаренко (зліва) та Андрій Зоненко
– Станіслав Іванович довгий час працював заступником Голови Ради Міністрів, здібний господарник. І як другий секретар ЦК – на своєму місці. Щодо Кравчука, то я не буду за нього голосувати. Й пояснила чому. Мовляв, у Леоніда Макаровича немає господарської практики, він – «голий» ідеолог, до того ж, із «плаваючою» позицією… Першим секретарем ЦК обрали Станіслава Гуренка і роз’їхалися до травня, до другого етапу з’їзду. За два місяці перерви – кадрові зміни. Михайло Горбачов забрав Голову Верховної Ради УРСР Володимира Іваш-
ка у Москву. Депутати сприйняли це по-своєму: навіть імітували поховання Івашка, несучи труну. Головою Верховної Ради УРСР обрали Леоніда Кравчука. І ось другий етап з’їзду. Знову Віра Сотниченко у президії, а поруч… Леонід Кравчук, Голова Верховної Ради, якого вона дуже критикувала два місяці тому з великої трибуни. Вірі Григорівні почувалося не дуже комфортно, але нічого не поробиш!.. Та трохи перемовлялися. Тоді проявом партійної демократії стало ведення з’їзду не секретарями ЦК, а просто членами президії. Після чергової перерви таке пра-
во надали члену ЦК Вірі Сотниченко. – У залі було гамірно. Скрізь на стільцях висіли різні газети і серед них – «Правда Украины», орган ЦК Компартії республіки. Там, виявляється, була стаття, що викликала великі емоції в делегатів з’їзду, – продовжує Віра Григорівна. – Я тільки хотіла сказати: «Роботу з’їзду вважаю продовженою», як залунали крики, знявся ще більший гамір: «Зняти редактора!.. Геть Зоненка!». Якраз про Андрія Тимофійовича Зоненка у мене сформувалося гарне враження. Всю війну він був фронтовим кореспондентом. Про нього
П А М ’Я Т Ь
зувати публікації. Винен редактор – нехай відповідає. Ні – продовжує працювати… Хто за? Першою підняла руку. За нею – відразу увесь форум. – Проти?.. Утрималися?.. Нікого. – Продовжуємо роботу з’їзду, – чітко й голосно сказала Сотниченко. Після засідання Віру Григорівну оточили делегати. Борис Олійник сказав: «Молодець!». Жінка-міністр екології обняла, мов сестру… У Носівку потім стільки листів прилітало! Різних, правда. З добрим словом і злим. Минуло трохи часу. Віра Сотниченко була у справах у столиці й зайшла в редакцію «Сільських вістей» до земляка-редактора Івана Сподаренка. Радо зустрів і відразу ж зателефонував колезі Андрію Зоненку: – Приходь до мене! Рятівниця твоя приїхала. Захопи коньячок! Зоненко прийшов, але без пляшки. Іван Сподаренко сам з шафи дістав гарненьку пляшечку: – Ми ж не п’яниці. А за підтримку нас, журналістів, не гріх і випити!.. Під час розмови нагодився фотокореспондент і не міг не сфотографувати двох редакторів головних тоді газет України і жінку, яка змогла відстояти справедливість. Це фото додаю до написаного. Зоя ШМАТОК Носівка – Корюківка
Д О Б РА С П РА В А
ПАРК імені Івана Друзя На адресу Калинівського сільського голови Івана Коломійця надійшли листи від начальника медичної служби Північного флоту Росії Юрія Ханкевича та військового комісара Бобровицького – Носівського об’єднаного військового комісаріату, полковника Андрія Делеменя. «Командування медичної служби Північного флоту Військово-Морського флоту Росії звертається до вас із клопотанням про увічнення імені полковника медичної служби Івана Миколайовича Друзя, який передчасно пішов із життя 12 квітня 2009 року. Іван Миколайович народився 18 лютого 1955 року в селі Калинівка Носівського району Чернігівської області. Пройшов достойний глибокої поваги шлях військового лікаря, шлях, котрий пов’язаний із Північним флотом. За весь період служби від начальника медичної служби підводного крейсера до головного медичного спеціаліста флоту Івану Миколайовичу доводилося вирішувати найскладні-
добре відгукувалися журналісти редакції. Зокрема, Іван Глянько, власкор із Чернігівщини. Але не всім подобався ветеран-редактор, який захищав соціалістичні позиції і не побоявся надрукувати критичну статтю на адресу одного з керівників запорізьких підприємств, до речі, делегата цього партійного з’їзду. Ця публікація – привід, щоб звільнити редактора з роботи. Що діяти? Мовчатиме головуючий – делегатам краще. Гамір наростав. Віра Сотниченко двічі звертається до Леоніда Кравчука: «Ваші це кадри. Треба розібратися. Скажіть що-небудь, Леоніде Макаровичу!» Кравчук ніби не чує. Віра Григорівна смикає його за рукав. Ніякої реакції. Вона миттєво приймає рішення: – Прошу уваги! – звертається до залу, який, здається, перекричати неможливо. За що зняти Зоненка? За те, що всю війну був на фронті з блокнотом? За те, що під кулями ходив стільки літ – від початку й до кінця? Розстріляємо Зоненка тепер за статтю?.. Як ми завтра будемо дивитися одне одному у вічі?.. У залі тиша. Якби муха пролетіла – почули б. А Віра Сотниченко говорила далі: – Щоб приймати якесь рішення, треба розібратися. Редактора приймає, звільняє з роботи ЦК. Це його номенклатура. Вношу пропозицію: доручити Політбюро ЦК Компартії України розглянути питання про Андрія Зоненка, проаналі-
ші завдання. До останніх днів був вірний клятві Гіппократа, самовіддано ніс цілодобову вахту з охорони здоров’я військовослужбовців та членів їхніх сімей. Працюючи в екстремальних умовах, робив усе можливе, щоб зберегти життя і здоров’я хворих. Компетентність, доброта, порядність, готовність будь-якої хвилини прийти на допомогу – таким знають його всі, хто мав честь працювати і служити поряд. Етапи трудового шляху Друзя: закінчив Ніжинське медичне училище з червоним дипломом, із золотою медаллю – факультет підготовки лікарів для ВМФ Ленінградської військово-медичної академії імені Сергія Кірова. Потім –
служба на Північному флоті. Слухач факультету керівного медичного складу військової академії, флагманський лікар військової частини 95420 (місто Північнодвінськ Архангельської області), начальник 127 медичної лабораторії Північного флоту. Іван Друзь був єдиним офіцеромпідводником з Носівського району, нагороджений орденами і медалями». На сходах громадяни сіл Калинівка та Коломійцівка вирішили парк між селамисусідами назвати іменем Івана Друзя. Посаджений він 20 років тому учнями та вчителями Коломійцівської середньої школи. Саджанці завезли з Тростянецького дендропарку. На 8-ми гектарах ростуть дерева різних порід – ялина,
Встановили пенсії ЗА ОСОБЛИВІ ЗАСЛУГИ Днями в обласній державній адміністрації під головуванням заступника голови облдержадміністрації Наталії Білоус відбулося засідання комісії зі встановлення пенсій за особливі заслуги перед Україною.
Іван Друзь
береза, сосна, туя, липа, ясен, дуб, вільха. До речі, в добрій справі брав тоді участь і рідний брат Друзя Петро Миколайович (нині механізатор ПП «Агропрогрес»). Ім’я Івана Друзя золотою сторінкою вписане в історію військової частини російського флоту і занесено на меморіальну дошку ВійськовоМорської академії. Микола КОХАН Носівський район
Ч
лени комісії розглянули 46 клопотань районних державних адміністрацій, міських і районних у місті Чернігові рад, 3 клопотання обласного військового комісаріату та документи для встановлення зазначених пенсій. Було вирішено встановити пенсії за особливі заслуги перед Україною 49-ти громадянам (22 – ветеранам війни та членам сімей колишніх учасників бойових дій, ветеранів війни, нагороджених орденами та медаллю «За відвагу»; 25 – особам, відзначеним почесними званнями України, колишніх Союзу РСР та Української РСР, нагородженим орденами України або колишнього Союзу РСР; 2 – депутатам районної ради чотирьох і більше скликань). Також відбулося засідання комісії зі встановлення громадянам статусу постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. Комісія розглянула 258 таких справ. Ганна ЗАЛЕСЬКА