Василь Барка – поет з відчуттям небесних сил

Кам’янець-Подільська міська ЦБС Центральна міська бібліотека імені Костя Солухи Методико-бібліографічний відділ

Василь Барка – поет з відчуттям небесних сил 110 років від дня народження Василя Барки Біобібліографічна довідка

2018

Матеріал підібрала і надрукувала бібліограф І категорії міської центральної бібліотеки Костя Солухи О. Дачковська

Жив і творив для України – Василь Барка Життєвий і творчий шлях Кожна нація має своїх геніїв, імена яких ототожнюються з найкращими виявами національної свідомості. Кожен народ має специфічні риси розвитку – культури, історії, суспільства. Василь Барка належить до тих митців, на світорозуміння яких впливала ця національно-ментальна, особливість. Поет усе своє свідоме життя був і залишався українцем, незважаючи на те, на якій чужині і скільки часу він прожив. Василь Барка понад 90 років шукав шлях до вітчизни, яку колись втратив не зі своєї волі. Витоки творчості Василя Барки, як і його світорозуміння, концепція людини, буття, модель світу, – у національних традиціях. Він жив Україною, жив в «Україні», створивши осередок культури рідного краю у сконструйованій (ним самим і якоюсь вищою силою) світобудові. Поет був переконаний, що його Україна та, яку він обожнює, якій поклоняється, яку постійно згадує у своїх молитвах, його Україна там, де живе він сам. Його Україна – у внутрішньому просторі, у душі поета, нею пройняті всі його думки. Та українська «дома», яку він пам’ятає, – назавжди в серці. Усе своє творче життя поза межами географічної України Василь Барка прагне бути передусім частиною національної культури та релігії. Як зазначає В.Жулинський, письменник «вгамовує духовну спрагу» набуттям своєї національної і культурної ідентичності. Справжнє ім’я – Василь Костянтинович Очерет. Василь Барка – талановитий письменник і поет, представник української діаспори у Сполучених Штатах Америки – народився 16 липня 1908 року в селі Солониця Лубенського району на Полтавщині в козачій родині. Батько письменника служив у козачій частині, звідки повернувся покаліченим після російсько-японської війни. Сім’я Василя Барки жила небагато, постійно бідувала, батько разом зі своїми трьома синами доглядав чужі сади, під час громадянської війни працював інструктором у майстернях, де виробляли кінське

спорядження для армії Будьонного. Сім’я Очерет переїхала у відкритий степ неподалік від хутора Миколаївка, де Василь Барка ходив до трьохкласної початкової школи. З 1917 р. письменник навчався в Лубенському духовному училищі («бурсі»), яке згодом було перетворено в трудову школу. Улюблений предмет Василя Барки – література. Хлопець захоплювався творчістю Г. Сковороди, Т. Шевченка, І. Франка, Ф. Достоєвського, М. Коцюбинського, В. Стефаника, також займався вивченням марксизму, та «красиві» теорії не задовольняли серце письменника. У 1927 р. Василь Барка закінчив Лубенський Педагогічний технікум, працював учителем фізики і математики в шахтарському селищі Сьома Рота на Донбасі (в автобіографії зазначав, що професію обрав помилково, прийнявши за авторитет старших братів). У 1928 р. через конфлікт з місцевими партійними керівниками Василь Барка виїздить на Північний Кавказ до м. Краснодар. Там письменник вступає до місцевого педагогічного інституту на філологічний факультет. Згодом у 1930 р. в м. Харкові Василь Барка видає книгу поезій «Шляхи». Але «Літературна газета» звинуватила його у виявах «класово ворожого» світогляду, «буржуазному націоналізмі», у спробах відновити релігійний «пережиток капіталізму». Василя Барку примусили публічно при всіх каятися на зборах РАПП (Російської асоціації пролетарських письменників, до української секції якої він входив). Друга книжка Василя Барки «Цехи» виходить 1932 р. у Харкові, вона «ідеологічно правильна», цілком на «виробничі сюжети». Вірші цієї збірки створювалися під враженням спостережень на заводі «Красноліт», де письменник був у «творчому відрядженні». В цей час Василь Барка одружується: з дівчиною-адігейкою. Писати на замовлення поет облишив, тому обирає «добровільне поетичне мовчання», але продовжує творити «для себе». Але, на жаль, всі ці твори загинули під час війни. Василь Барка вступає в аспірантуру на українське

відділення, але через постійний тиск він змушений був перевестися до відділу історії середньовічних західноєвропейських літератур Московського педінституту. Одночасно з навчанням в аспірантурі український поет працює в Краснодарському художньому музеї науковим співробітником. Але і там пильні ідеологічні наглядачі добачили «контрреволюційність» в оформленні експозиції (використав твори митців релігійної тематики). За це Василя Барку було віддано під суд. Врятувався поет випадково через зміну настроїв у Кремлі. Пізніше Барка-науковець почав читати курс лекцій з історії західноєвропейських літератур у Краснодарі, також працював над кандидатською дисертацією щодо стилю «Божественної комедії» Данте. У 1940р. Василь Барка успішно захистив дисертацію у Москві. Потім читав лекції з історії західноєвропейської літератури на філологічному факультеті Ростовського університету. У 1941 році поет добровольцем іде у «народне ополчення», хоча і має можливість звільнитися за станом здоров’я. Під час одного з наступів німців у 1942 році його був тяжко поранено. За поетом доглядали, незважаючи на ризик, чужі люди. Німці загрожували покаранням за допомогу пораненим радянським воїнам, а з радянських літаків скидали попередження, що всі, хто залишився в живих після бою з німцями – «зрадники Батьківщини». Василь Барка опинився між двох вогнів і вирішив порвати з «режимом». Одужавши, працював коректором у місцевій газеті «Кубань». У 1943 р. була оголошена мобілізація всіх чоловіків на роботи в Німеччину. Війна назавжди розлучає Василя Барку з сім’єю. У важкому зимовому переході поет писав вірші, та більшість з них загубилися. У цьому ж році письменник вибрав собі псевдонім, дивлячись на барки, які розвантажував, і порівнюючи себе з ними («тягнуться по річці туди-сюди, несучи на собі те, що людям потрібно»). Зміною прізвище на псевдонім намагався захистити свою родину від переслідувань. У Берліні Василеві Барці вдалось вирватися з табору. Пізніше працював коректором у видавництві «Голос».

Після розгрому Берліна У 1945 році, разом з іншими вигнанцями-втікачами письменник здійснив 1000-кілометровий перехід до Аугсбурга в табір «Ділі» (табір для переміщених осіб). Ночував у ящику, терпів незгоди. Там поет почав свій перший прозовий роман «Рай», який вийшов у Нью-Йорку в 1953 р. У 1946 році у Німеччині вийшла збірка віршів Василя Барки «Апостоли», у 1947 році з’явилася збірка «Білий світ». Письменник намагався перебратися до Франції, але невдало. У 1950 р. за офіційним дозволом Василь Барка переїхав до Америки, де працював над історією української літератури. За кордоном поет видав окремі частини під назвами «хліборобів Орфей, або кларнетізм», «Правда Кобзаря» (1961). Також там Василь Барка писав релігійно-філософські та літературознавчі есе, займався перекладом. Кілька років працював редактором на радіостанції «Свобода». Поетичні збірки поета «Псалом голубиного поля», «Океан» вийшли у 1958-1959 pp. Протягом 1958-1961 рр.. Василь Барка працював над романом «Жовтий князь», який опублікував у 1963 році окремою книгою в Нью-Йорку (перевиданий 1968р.; 1981р. Вийшов у перекладі на французьку, і тільки в 1991 р. з’явився в Україні). У 1968 р. вийшла поетична збірка «Лірник» (відповідно до естетичних традицій «нью-йоркської школи»). Протягом 1969-1988 рр.. письменник працював над романомпритчею «Спокутник і ключі землі» (про життя українців в Америці). У цей час епічна поема «Судний степ», 2 і З томами поезій «Океан», поетичною збіркою «Свідок сонця шестикрилий» (Нью-Йорк, 1981), драматичною поемою в двох томах «Кавказ» (Київ, 1993). Ці твори Василь Барка вважав найголовнішими у своєму художньому доробку. У 1992р. в Україні опубліковані кілька творів Василя Барки.

2003 року у старечому домі містечка Ліберті, що у штаті Нью-Йорк, на 95-му році життя закінчився земний шлях Василя Барки – письменника великого таланту й людини незвичайно драматичної долі. Він був до чернечого аскетизму невибагливим. Для більшості – диваком, для деякого – святим. «Я не маєтний: і місця робочого немає. Дістаю світлицю - не

зрівняються мармурові палати в палацах», – писав колись про себе. Увесь його «посаг» – на небі, в царстві духа. «Не збирайте багатств на землі, де міль та іржа понищать їх, а збирайте на небі…» – цю біблійну мудрість Василь Барка проніс через усе своє життя.

Василь Барка – культуролог і літописець долі українського народу Твори В. Барки Барка В. Лірник : вибрані поезії / В. Барка. – 2 вид. – Київ, 1991. – 628 с. Барка В. Автобіографія / Українське слово : хрестоматія літератури та літературної критики ХХ століття.: у 4 кн. – Київ : Рось, 1994. – Кн. 2. – 719 с. Барка В. Жовтий князь : роман / В. Барка. – Київ : Дніпро 1991.

–

286 с. Барка В. Спокутник і ключі землі : роман-притча / В. Барка. –

Київ, 1992. – 426 с.

Український лірник на американській землі Література про творчість письменника Живиця : хрестоматія з української літератури ХХ століття : у 2 кн. / за ред. М. М. Конончука. – Київ : Твім інтер, 1998. – Кн. 2. – 624 с. Історія української літератури : у 2-х кн. : друга половина ХХ століття / за ред. В. Г. Дончика. – Київ : Либідь, 1998. – Кн.

2. – 454 с. Новий довідник : Українська мова і література. – Київ : Казка, 2007. – 964 с. Публікації з періодичних видань Барабаш Ю. Апокаліпсис від Василя Барки : [роман «Жовтий князь» у контексті літературної апокаліптики] / Ю. Барабаш // Дивослово. – 2011. – № 8. – С. 61. Вовк М. Сакральна ритуальність у міф-символічній образній системі прозової спадщини В. Барки / М. Вовк // Народна творчість та етнографія. – 2005. – № 5. – С. 93–99. Дятленко

Т.

Символічний

пейзаж

як

елемент

метафізичного виміру у романі В. Барки «Жовтий князь» / Т. Дятленко // Всесвітня літ. та культура. – 2007. – № 2. – С. 22– 25.

Жулинський

М.

Духовна

спрага

по

втраченій

батьківщині / М. Жулинський. – 2 вид. – Київ, 2002. – 65 с. Жулинський

М.

Василь

Барка

–

культуролог

і

літописець долі українського народу / М. Жулинський // Народна творчість та етнографія. – 2004. – № 4. – С. 56–66. Кіндрась К. Світ ловив його, та не спіймав / С. Кіндрась // Всесвіт. – 2003. – № 7-8. – С. 162–164. Коваленко С. «Поезія – один із найдорогоцінніших дарів духа людини…» : [особистісно зорієнтований урок в 11 класі на матеріалі ранніх поетичних збірок Василя Барк] / С. Коваленко // Дивослово. – 2008. – № 7. – С. 14–19. Кушнір Б. Жив і творив для України : Василь Барка / Б. Кушнір // Кам'янець-Поділ. вісн. – 2006. – 10 лют. – С. 10. Маланій О. Національний часопростір у поезії Василя Барки / О. Маланій // Слово і час. – 2011. – № 4. – С.51–61. Мовчан Р. Український лірник на американській землі / Р. Мовчан // Дивослово. – 1998. – № 7. – С.2–5. Мовчан Р. «Жовтий князь» Василя Барки / Р. Мовчан // Дивослово. – 2002. – № 3. – С. 44–49. Мовчан Р. Поетичний

світ раннього Василя Барки /

Р. Мовчан // Укр. мова й літ. в ліцеях. – 2007. – № 1. – С. 78–89. Мончак Б. Мій Василь Барка: свідчення з листуванням / Б. Мончак // Дзвін. – 2016. – № 6. – С. 154–178.

Овсієнко Н. «Чорна сповідь моєї вітчизни…» : [урок – психологічне дослідження роману Василя Барки «Жовтий князь»] / Н. Овсієнко // Дивослово. – 2008. – № 7. – С. 9–13. Павлів І. Роман «Жовтий князь» – один з найпомітніших творів української прози ХХ століття / І. Павлів // Дивослово. – 2010. – № 10. – С. 9–14. Пушко В. Ф. Страдницька доля Василя Барки / В. Ф. Пушко // Слово і час. – 2009. – № 9. – С.65–72.

Наша адреса: Україна 32300, Хмельницька обл., м. Кам’янець-Подільський, вул. Князів Коріатовичів, 3 Тел. : (03849) 2-44-52 Е-mail : k-pmcbs@ukr.net