Містечковий бомонд
разом із ним. У підсвідомості й досі жив потворний карлик образи. Ось чому він не терпів конкурентів, підносив себе на рівень зірки і, взагалі, нікого до себе не підпускав на відстань простягнутої руки. «Нічого, я тебе вилікую, – вирішила Лінка. – Нехай тільки випаде слушна нагода». У редакції святкували День журналіста. Випито було чимало. Дівчата час від часу бігали в коректорську перекурити. Не встигла Галицька запалити цигарку, як хтось увійшов до кімнати і клацнув замком. Вона обернулася. Притулившись до зачинених дверей, стояв Геній-мерзотник і оглядав її своїм нахабним зверхнім поглядом. – Тобі цигарку дати? – спитала. – Хоча ти ж не палиш! – Зараз не відмовлюся, – він узяв одну з протягнутої пачки, закурив. – Як тобі подобається розподіл премії? Дали казна-кому. Теж мені, акули пера. – Облиш, це ж не Пуліцерівська. Нема чого й засмучуватися. – Але ж вони нездари. Хоча б були такі плодовиті, як ти. Але ж і тобі дулю в конверті піднесли? Та ти у нас людина великодушна, ні на кого ніколи не ображаєшся. Так? – він п’яно посміхнувся і, хитнувшись, спробував обійняти Павлину. – Не треба робити з себе гіршого, ніж ти є, – зупинила його Галицька. – Я знаю, в чому твоя проблема. Хлопець відсторонився і, подивившись на Лінку з цікавістю, присів на кінчик столу. – Ану, з цього місця докладніше. – Я розкажу тобі казку про мушлю. Послухай… Жили в морі-океані яскраві швидкі рибки, дивної краси корали, неймовірно гарні черепашки, витончені анемони. Їхньою красою захоплювалися люди, хоча те захоплення часом було згубним для красенів. Жила в океані і непримітна мушля, чия сіра, крихка оболонка і м’яке раниме тіло не викликали нічийого за133