Page 1

Галина Невінчана

а н к і в і ж Чу оповідання

Видавництво «Буква» 2012


Галина Невінчана

Ворожіння на кавовій гущі Оксана приїхала до Пітера на світанку, але поки дісталася однієї з його окраїн, де мешкала подруга, та вже збиралася на роботу. – Будеш відсипатись, або?.. – спитала Ірка. – Або, – відповіла гостя. – Тоді по каві з бутербродом і розбіжимося до вечора хто куди. Без мене впораєшся? Не загубишся? – Не хвилюйся, я тут не вперше. Подруги поснідали і поквапилися до найближчої станції метро. Оксанка купила у кіоску цукерок і чомусь поїхала на Василівський острів. Ноги самі принесли на Смоленське кладовище. Дивне місце для прогулянки, особливо, коли на вулиці зимно, сніжно, волого і холодно. І кого вона збиралася тут провідати? Розчищеною алейкою дійшла до маленької каплички. «Во имя Отца и Сына и Святого Духа. В сей часовне погребена раба Божия Блаженная Ксения Григорьева, жена певчего Андрея Федоровича. Оставшись после мужа 26 лет, странствовала 45 лет. Звалась во вдовстве именем мужа: Андрей Федорович. Всего жития ея было на земле 71 год. В 1794—1796 году принимала участие в построении Смоленской церкви, тайно по ночам таская на своих плечах кирпичи для строящейся церкви». «Кто меня знал, да помянет мою душу для спасения своей души. Аминь», – прочитала напис на мармуровій плиті. – Правильно зробила, дитинко, що прийшла сюди. Вона багатьом допомогла: кому заміж вдало вийти, 2


Чужі вікна

кому дитя народити… Помолись за її душу, попроси, і станеться диво, – прошамкав за Оксанчиною спиною беззубий рот. Дівчина озирнулась і побачила стару черницю з квітами в руках. – Сьогодні, 6 лютого – її день. Тут із самісінького ранку вже багато людей побувало. Молись, проси. Все збудеться. Черниця поклала квіти, перехрестилася і стала шепотіти молитву. Оксана мовчки постояла поруч. Молитов вона не знала. Так само не знала, про що просити. Чоловік у неї є, дитина теж. Не грошей же у блаженної просити? Аж раптом до неї дійшло, що вони зі святою носять одне ім’я! «От якби й я могла якісь дива робити, людям допомагати…» Від таких думок їй стало трохи соромно. А ще від того, що нічого не принесла для тезки. Та вчасно згадала про пакет із цукерками. Поклала жменю в капличці, пригостила черницю. Решту роздала стрічним, приказуючи: «На спомин душі раби Божої Ксенії». Хтось брав, а хтось сахався, як від прокаженої. Повернулася додому, коли було вже геть темно. На неї чекала не лише однокласниця, а й дві її найближчі подружки-сусідки. Дівчата похрумали салатиками, клюкнули «клюківки», «шліфонули» все це кавою, і, несподівано для себе, Оксана промовила: – Давайте поворожимо на каві? Сказала й сама здивувалась. Ніколи нічим подібним раніше не займалась. Іринка поквапилась накрити свою чашку долонею. – Дякую, мені не треба. Нещодавно ходила до ворожки. Часто сіпати завісу часу і заглядати в майбутнє небезпечно. – Не питання, – погодилась Оксана. – А ви, дівчата? 3


Галина Невінчана

Сусідки не тільки не відмовились, а й виявили неабияку зацікавленість. Оксана пожвавішала і, напустивши на себе таємничості, почала керувати процесом. – Візьміть чашечку в праву руку, переверніть її на блюдечко і поставте на стіл, – промовляла, а сама подумала: «Навіщо почала ці ігри? Й сама не знаю. Та відступати пізно. Нічого, зараз якоїсь локшини їм на вуха навішаю – проковтнуть». Вона взяла одну з чашок і почала говорити: – У вашій родині незабаром буде поповнення. Ти народиш дитя. Здається, то буде гарненька дівчинка. На мить їй здалося, що вона лише повторює чиїсь слова, а не читає малюнок, створений кавою. Три пари очей з непідробною цікавістю і жахом дивились на неї. Вона ж намагалася тримати марку і взяла до рук наступну чашку. – А ти, бачу, заміж зібралася? Та боюся, що з цього нічого путнього не вийде. Тобто весілля ви справите, але життя не складеться. Твій обранець перебуває під впливом якоїсь жінки. Швидше за все, це його матір. А сам він якийсь безголовий. – Як це? – тремтячим голосом спитала сусідка, чию чашку роздивлялась Оксана. – Живе чужим розумом. Хоча чого ще чекати від матусиного синка, який до сорока років холостякував? Оксана відірвала погляд від чашки, в якій нічого, крім кавового осаду, не бачила. Обидві жінки обдарували її спопеляючими поглядами і залишили квартиру, навіть не попрощавшись. Проте дверима грюкнути вони не забули. – Що це з ними? – запитала у подруги. – Не з ними, а з тобою. Не встигла приїхати, як посварила з сусідками. Це ж треба такого людям наговорити! – налетіла на подругу господиня. 4


Чужі вікна

– Тільки те, що побачила, – розвела руками гостя. – Правда?! – насідала господиня. – Кривда! – огризнулась Оксана. – А в чому річ? – У тому, що Людочка вісім років заміжня, а дітей як не було, так і нема. Лікарі кажуть, що й не буде.


Галина Невінчана

– Не факт, – не погодилась Оксана, постукуючи пальцями по столу. – А що ти Тетяні наплела?! – не відступала Ірка. – Вона нарешті заміж виходить. Їй щойно запропонували одружитися. Ну і що з того, що наречений і справді старий парубок?! Хоч і має сорок років, та жодного разу у шлюбі не був. Проте ніяких колишніх дружин і покинутих дітей. – Але ж таки старий парубок, як я й казала… – «Я казала…» – перекривила Іринка. – Нострадамус доморощений! Краще не ворожи нікому більше. – Домовились, не буду! – Оксанка підняла руки вгору на знак капітуляції. – Принаймні твоїм друзям, – погодилась, аби тільки закрити тему. Наступного дня Оксана вирішила піти до найближчого храму і з’ясувати все про Ксенію Петербурзьку. Священик вислухав дівчину, підвів до образу святої і почав розповідати: – Зайшовши якось до знайомої сім’ї Голубєвих, юродива налякала їхню незаміжню дочку словами: «Ой, дівчино, ти ось тут сидиш, панчоху плетеш, а твій чоловік зараз на Охтинському кладовищі свою половину ховає та гірко плаче! Біжи швидше на цвинтар!» Перелякана дівчина не посміла ослухатися святу і разом з матір’ю побігла туди, куди наказала блаженна. Саме в той час молодий лікар, який щойно поховав дружину, померлу від пологів, лежав непритомний на її могилі. Мати і дочка підняли його, привели до тями і провели до будинку... Невдовзі Ксенія благословляла на щастя молоду наречену лікаря. …Повернувшись в Україну, Оксанка не раз дивува6


Чужі вікна

ла своїм ворожінням рідних і знайомих. Сама ж вона з подивом відмічала, що ніколи не бачила нічого поганого, лише позитив. Хоча одного разу їй без усякої кави привиділась неприємна ситуація з її другом. Товариш поділився з нею планами на літо. Сказав, що поїде до Криму з подружкою на машині свого товариша. Оксана встала дибки: – Не здумай! Трапиться біда... – Що з нами може статися? – посміхнувся молодий чоловік. – Вляпаєшся у великі неприємності. – З чого ти взяла? – Я це бачу. – І що ти бачиш? – Ви потрапите в аварію. Всі залишаться живі й неушкоджені, але з вас вимагатимуть великі гроші. А станеться все через твою пасію. – Здається, ти ревнуєш? – Думай, як хочеш, – буркнула сердито Ксеня, бо товариш таки мав рацію. – Тільки запам’ятай одне: у старих подружок є чоловіки, які мають зв’язки. Саме до старої подружки ти прибіжиш по допомогу. – Не прибіжу! – кинув хлопець і грюкнув дверима. То було на початку квітня. А побачились вони вже у червні, коли засмаглий, худий, неголений і наляканий мандрівник з’явився на її подвір’ї. – Ти – відьма! – Дякую. Бачу, ти таки був у Криму. Засмаг, підсушився… – Все сталось, як ти казала. Наших замкнено бандюками на дачі. Вони навмисно нам підставились. Тепер вимагають за пом’яте авто великі гроші. Мене 7


Галина Невінчана

відпустили зібрати необхідну суму. У батьків просити не можу. Ти казала, твій чоловік має знайомства у певних колах. Може, допоможе? – Може. Ти поки мийся, голись, а я на стіл накрию. Чоловік повернеться – поговорите. Конфлікт уладнали завдяки знайомствам Оксанчиного чоловіка. Після того випадку до її слів почали прислухатися. Скінчилось літо. За господарськими клопотами швидко збіг вересень. Розпочався жовтень, її найулюбленіший місяць. Можливо тому, що у жовтні вона святкувала день народження. Задзвонив телефон. – Привіт, імениннице! – почула голос пітерської подруги Ірки. – Будь здорова і щаслива. – Дякую, – відповіла, щиро радіючи подрузі. – Ксюхо, сідай, бо впадеш. – Що трапилось? Кажи! Не муч. – Людмилка дівчинку народила. Трохи недоношену, але гарненьку, як лялечка. – Брешеш! – Ні. Правда. А Тетяна сходила заміж і вже й розлучитися встигла. Твоя правда, геть безголовим мужик виявився, справжній матусин синочок. Жодного рішення без мами не міг прийняти. Замучилася з ним Тетяна. – Отакої! – розгублено промовила Оксанка. – Хто б міг подумати?.. – Ксеню, дівчата приєднуються до вітань і просять пробачення за те, що розсердилися, замість того щоб дякувати. – Нема за що. Я ж нічого не зробила, лише розповіла про те, що бачила. – Як це нічого не зробила? Наступного разу, коли приїдеш, поворожиш і мені. 8

Чужі вікна  

Оповідання «Чужі вікна» Картинки нехитрих сюжетів з буденної круговерті життя спонукають до роздумів, викликають велику гаму почуттів. Чужі...