JA UKRAЇNA

JA UKRAiNA

2. В И ПУС К 2 0 2 3

У К РА Ї Н С Ь К И Й Ж У Р Н А Л У Н І М ЕЧ Ч И Н І

Редакційне слово Сподіваємось, що цей теплий час Адвенту подарував вам кілька днів тепла та затишку, спокою за вас та ваші родини. Не забуваємо, що в Україні це також час війни, яка не припиняється практично десять років. Багато дітей проведуть Різдво без батьків, бо вони перебувають у окопах під обстрілами в холоді та бруді. Вони боронять нашу землю і дозволяють нам в Європі святкувати Різдво в затишку і безпеці. Ми всі повинні памʼятати про це і бути їм нескінченно вдячними.

Різдво та Новий рік – традиційні свята, що символізують нові етапи, нові надії та іноді навіть нове життя. Цього року Україна нарешті повертається до своєї європейської родини у спільному святкуванні Різдва. Ми підготували невеликий матеріал на цю тему «Старий новий календар» стор.8. Як пережити свята без страху за своє сьогодні та завтра – читайте у статті «Свято в радість». Німеччина ухвалила рішення подовжити термін нашого прихистку. Ще рік ми зможемо розраховувати на

її гостинність та підтримку. Коли ти гостюєш задовго, ти починаєш розділяти з господарями певні господарські питання та докладаєш зусилля для спільного затишку. Країна, що прихистила нас, визнає, що їй потрібна наша допомога у час економічної кризи. Вона відкриває нам більше можливостей для роботи та самореалізації. У чому полягає логіка цього рішення, що треба знати та як презентувати себе у пошуку роботи, читайте на стор.17 та 18. Затишного вам читання у ці зимові дні! Редакція JA UKRAЇNA

Weihnachten ist die Zeit der Besinnung auf die wichtigen Dinge im Leben. Aber in der Ukraine ist es auch eine Zeit des Krieges, der seit fast neun Jahren nicht endet.

Viele Kinder werden dort Weihnachten ohne Eltern verbringen, weil diese in den Schützengräben sitzen, in Kälte und Schlamm, ständigen Bombardierungen ausgesetzt sind – und uns in Europa ermöglichen, Weihnachten glücklich zu feiern. Wir alle müssen dafür unendlich dankbar sein.

Redaktionsteam JA UKRAЇNA

Impressum

Illustration: Nikita Titov @nikita_v_titov

2

Herausgeber MRIJA Verein zur Unterstützung der Ukraine Layout&Design: Anastasia Schmid Titelfoto: Olya Haydamaka Für die Inhalte der Artikel sind die AutorInnen verantwortlich.

JA UKRAINA

Redaktion und MitarbeiterInnen: V.i.S.d.P. Anastasia Schmid, Yuliia Birzul, Diana Bernatska, Natalia Malyi, Hanna Nesterova, Siegfried Scheidereiter, Lisa Schröter, Iryna Vrublevska.

Kontakt 0931 260 98 555 info@mrija–ua.de Grombühlstraße 18, 97080 Würzburg Dezember 2023

04

Різдво – свято любові та родини

24

Wikipedia

Foto: mediathek.nuernberg.de

Дива, що поруч

02 Різдво – свято любові та родини 04 Читаємо українською 07 Новий старий календар 08 Дива, що поруч 10 Україна у світлі рампи 12 Обкладинка: Оля Гайдамака, Переможний сезон 16 українська художниця, лауреатка Міжнародної мистецької премії імені Архипа Куїнджі Робота чекає!

17 (2023) Країна можливостей 18 Базову художню освіту отримала в Київській школі мистецтв ім. М. Д. Леонтовича. Закінчила Українські амбасадорки 20 Київський національний університет технологій та дизайну.

Volja=Freiheit 23 @olya_haydamaka Навчання в стилі дзен 24 Оля Гайдамака Muttersprache Зворотний шлях 26 Свято в радість 30 Редакційне слово

УКРАЇНСЬКИЙ ЖУРНАЛ У НІМЕЧЧИНІ

3

Різдво – свято любові та родини Святкування починаються напередодні самого свята Різдва – у Святий вечір, 24–го грудня. Для багатьох це важливе родинне свято, на якому заведено обмінюватися різдвяними подарунками. Дім прикрашає ялинка, а до святкової трапези зазвичай подають різдвяного гусака. Хоча картопляний салат і смажені сосиски на Святвечір також трапляються. Ще одна красива та важлива традиція, до якої долучаються всі – спів різдвяних пісень. Фаворити під час свята – Stille Nacht та O Tannenbaum. Вже за кілька тижнів до Різдва діти починають із нетерпінням чекати на подарунки: від немовляти Христа чи від Санта–Клаусу – це залежить від регіону. І також щороку ринкові площі багатьох міст і сіл сяють святковим блиском у темну передріздвяну пору, запрошуючи гостей на ярмарок наспівами, на кшталт: «Звабливо пахне корицею, печеними яблуками, смаженим мигдалем — Різдво у повітрі!» Ось чотири відомі та улюблені різдвяні ярмарки, розташовані у красивих та цікавих містах Німеччини, на які варто завітати.

Нюрнберзький різдвяний ярмарок з 01.12 до 24.12.2023

Нюрнберзький різдвяний ярмарок – мабуть, найвідоміший і найбільший у Німеччині. Розташований у романтичному старому місті Франконської столиці, його щороку відкриває обране Нюрнберзьке Немовля зі світлими кучерями, короною та золотим вбранням.

4

JA UKRAINA

З галереї Фрауенкірхе янгольська фігура звертається до очікуваної аудиторії зі святковим прологом і закінчується словами: «Немовля Христос запрошує вас на свій ринок, і кожного, хто туди прийде, щиро зустрінуть», – звуки труб лунають на темній площі, хор співає «Тиха ніч» і дзвонять церковні дзвони. Це незабутнє передріздвяне враження. Крім нюрнберзьких сосисок та глінтвейну, на ярмарку продають знамениті імбирні пряники, а також ще одну нюрнберзьку особливу страву: Zwetschgenmännla (Zwetschgenmännle) – маленьких гномиків, які виготовляються вручну з сухофруктів, нанизаних на металеві шпажки.

Дрезденський Штріцельмаркт

з 29.11 до 24.12.2023 Дрезденський Штрицельмаркт було засновано у 1434 році – це найстаріший різдвяний ярмарок з офіційною посвідкою та вважається найвідомішим у всьому світі. Тут, окрім імбирних пряників Pulsnitz та Pflaumentoffeln (чоловічків із чорносливу), можна придбати славнозвісний дрезденський родзинковий штоллен, на честь якого названо ярмарок (Stollen: середньоверхньонімецьке «Striezel» або «Strutzel» – ред.). Родзинка Штріцельмаркту – Фестиваль Дрезденський Штоллен. Для нього випікають гігантський штоллен, який у суботу перед 2–м Адвентом розрізають 1,6 метровим ножем на церемонії на Striezelmarkt і продають порціями. Виручені кошти ідуть

на добру справу. Традиційні різдвяні сувеніри тут – це різьблення по дереву з народного мистецтва Ерцгебірґе: дерев’яні чоловічки та Швіббоген (арка–світильник). Є й свої родзинки: найбільша у світі ступенева піраміда Ерцгебірґе заввишки 14,61 метра, на яку можна заходити, а також історичне колесо огляду, яке піднімає над блискучими хатинами Штріцельмаркта.

Різдвяний ярмарок і різдвяний ліс у Госларі–на–Гарці з 29.11 до 30.12.2023

Різдвяний ярмарок у місті Гослар внесений до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, чарівний та романтично обрамлений історичною ринковою площею з її вузькими вуличками та фахверковими будинками. Він запрошує вас прогулятися під класичні різдвяні звуки, насолодитися солодкими частуваннями або ситними ковбасками, а може навіть гарячим глінтвейном. Особливу привабливість цей ринок отримує завдяки різдвяному лісу, який є його невід’ємною частиною.

60 освітлених величезних хвойних дерев просто посередині історичного старого міста створюють казкову атмосферу. У Госларі відвідувачі можуть насолодитися різдвяним сезоном на тлі чарівного середньовічного пейзажу. Поціновувачі рукоділля також можуть знайти тут оригінальні різдвяні подарунки чи індивідуальні прикраси для ялинки та святкового будинку. В цілому гарний різдвяний ярмарок для атмосферних годин!

INTERVIEW// ІНТЕРВʼЮ

Різдво для німців – це найемоційніше та, мабуть, найважливіше свято року. Воно єднає у радості католиків, євангелістів та тих, хто живе світським життям

Нюрнберзький різдвяний ярмарок Foto: mediathek.nuernberg.de

УКРАЇНСЬКИЙ ЖУРНАЛ У НІМЕЧЧИНІ

5

Різдвяний ярмарок у Гамбурзі

Foto: facebook.com/HamburgerWeihnachtsmarkt

з 23.11 до 29.12.2023

Під час різдвяного сезону Юнгфернштег у Гамбурзі сяє майже чарівним світлом. Цей різдвяний ярмарок прямо на Бінненалстері вражає відвідувачів з усього світу. Різдвяне освітлення та вид на святково освітлений центр міста, а також 15–метрова ялинка Альстера, прикрашена на Різдво, створюють неповторну, піднесену атмосферу. Особливою родзинкою є підйом на колесі огляду 1899 року, з якого відкривається чудовий панорамний вид на різдвяні події. На додаток до багатого та вишуканого кулінарного асортименту, поряд зі смаженим мигдалем та іншими солодощами, тут пропонуються класичний глінтвейн або Feuerzangenbowle (пунш), що зігріє гостей. Різдвяний ярмарок також пропонує великий вибір виробів ручної роботи та теплих аксесуарів: шапок, рукавичок та шарфів, а також біжутерії, іграшок та ялинкових прикрас. Якщо ви шукаєте незвичайний різдвяний подарунок, можливо, ви знайдете його саме тут.

Маленький епілог Попри всю свою сентиментальність, у німців напередодні Різдва виникають також тривожні питання: чи буде сніг на Різдво? Що ми їмо на Різдво? Чи підготував я усі подарунки? Стрес під час придбання подарунків та інших приготувань до майбутнього свята часто є джерелом суперечок чи конфліктів і порушує таке очікуване «свято кохання» та затишок спільного свята. Незважаючи на це, ми любимо Різдво!

Зігі Шайдерайтер

6

JA UKRAINA

Різдвяний ярмарок у Гамбурзі Copyrights «GOSLAR Maketing GmbH, FilmPunktTon FilmPunktTon»

Різдвяний ярмарок у Госларі–на–Гарці

ЧИТАЄМО УКРАЇНСЬКОЮ

Читаємо українською «Одного разу на Різдво»

Автор: Надійка Гербіш Видавництво Старого Лева

«Одного разу на Різдво» – це дивовижна й зворушлива історія про пригоду їжачків перед Різдвом. Вона пронизана теплом, чарівністю та вірою в диво. Ця казка вкладає у душу розуміння, що Різдво – це не лише свято, але й час, коли важливо дарувати добро іншим, допомагати та вірити у диво. Родина їжачків – мама, тато та троє дітлахів – займаються доброчинністю: запрошують на вечерю тих, хто потребує їжі та притулку, допомагають іншим звірятам. Але одного Різдва вони отримують шанс допомогти, коли допомога сама приходить до їхніх дверей... Ця книга не лише надихає на віру в добро, але й дарує особливий святковий настрій, роблячи Різдво ще більш чарівним.

«Різдвяний Бука»

Автор: Тетяна Стрижевська Видавництво Старого Лева Ця захоплива повість Тетяни Стрижевської, ілюстрована Яриною Мозиль, розповідає про Власа, що мріє відсвяткувати свій десятий день народження разом з татом, що служить у війську. Здійснити цю мрію хлопчику допомагає Різдвяний Бука. Це приводить до захопливих пригод і навіть мандрівки у часі. Що приховується за істотою Буки та чи здійсниться бажання Власа? Усе це у цій захопливій історії, де зустрічаються чарівність Різдва та дружба.

«Мій переможний 2024 рік» це не лише календар, а символ віри в перемогу. Кожна сторінка наповнена словами підтримки та цитатами, що даруватимуть натхнення й усмішку щодня.

BookDay24.com – онлайн–книгарня, де ви зможете знайти великий вибір книжок та насолодитись читанням. Долучайтеся до нашої книжкової спільноти та дозвольте нам здійснити вашу наступну читацьку подорож. Тільки рідні українські видання та швидка доставка по всій Німеччині.

УКРАЇНСЬКИЙ ЖУРНАЛ У НІМЕЧЧИНІ

7

Новий старий календар У буремні часи люди шукають спокою та стабільності. Одним з таких «островів», здається, має бути церква. Як і в більшості демократичних країн, в Україні вона відокремлена від держави, але не від суспільства. Тому в ній так само відбуваються зміни.

відно запроваджено з 1 вересня. Саме тоді розпочинається новий церковний рік.

– Водночас парафії і монастирі, які бажають дотримуватися старого календаря, матимуть цю можливість – календарна реформа відбудеться без примусу, поступово і усвідомлено, – заявили у ПЦУ.

рухомого Великодня і пов’язаних з ним подій залишиться без змін. Трійцю святкуватимуть на 50–й день після Великодня. Оце поєднання григоріанського календаря для нерухомих свят і старої Пасхалії святі отці називають новоюліанським календарем. Саме на нього і орієнтувалася Верховна Рада, змінюючи дати державних свят. Коментуючи рішення щодо календарної реформи, в ПЦУ наполягають, що це питання давно дискутується і в суспільстві, і в церкві.

Цього року україн- Тобто ні про який тиск та втручання у справи віруючих не йдеться. Більські християни святку- ше того – уважне вивчення питанпоказує, що українська церква ватимуть Різдво водно- ня зберігає своє «читання» календаря. час із європейськими Раніше за ПЦУ – у березні – кален- – З року в рік все більшою стає дарний перехід прийняла Україн- кількість прихильників переходу – 25 грудня ська греко–католицька церква. на оновлений, сучасний календар, Багато хто з упереджених вірян вбачає в цьому політичне втручання світської влади у церковні справи, бо офіційно державні свята в Україні у середині липня змінив парламент. За поясненням авторів ініціативи, метою законопроєкту є «відмова від російської спадщини». Відповідне рішення підтримало 241 з 293 присутніх народних депутатів. Решта – утрималися. Насправді Верховна Рада лише поставила державні вихідні дні у відповідність з рішенням Архієрейського Собору, що було ухвалене в травні.

– Рішенням Архієрейського Собору помісної Української Православної Церкви під головуванням Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія 24 травня 2023 року затверджено Постанову про календарне питання, в якій визначено перехід на новоюліанський календар з 1 вересня цього року, – повідомила ПЦУ на своїй сторінці у Facebook. Затвердження цього рішення Помісним Собором відбулося 27 липня 2023 року, а загальне вживання новоюліанського календаря відпо8

JA UKRAINA

Там так само відбувається м’який перехід: парафії чи поодинокі громади, які відчувають себе ще не готовими до такого кроку, можуть залишити можливість літургійного життя за юліанським календарем на період до 2025 року.

– Потрібно зауважити, що літургійний календар має два цикли, – повідомив у прямому ефірі «Живого телебачення» Отець і Глава Української греко–католицької церкви Блаженніший Святослав. – Одні свята відзначаємо за сонячним календарем – це так звані нерухомі свята, які кожного року випадають в одну і ту саму календарну дату, інші – за місячним календарем. Рішення полягає в тому, що переходимо на новий стиль лише щодо нерухомих свят. Іноді його називають Григоріанським стилем, але це не точно. Ми вирішили залишити Пасхалію, тобто другий цикл свят такою, як є сьогодні.

За місячним календарем визначається так звана Пасхалія. Тобто свята, які пов’язані з Пасхою, – рухомі свята. У ПЦУ роз’яснюють, що Великдень завжди випадає в неділю, дата святкування змінюється. Це свято – рухоме. Святкування

яким вже давно користуються більшість Помісних Православних Церков, – йдеться у заяві ПЦУ. – З новою силою це питання постало внаслідок російської агресії. Нині юліанський календар сприймається як пов’язаний з російською церковною культурою...Тож прагнення збереження і утвердження української духовної ідентичності, захист від агресії «руського міра» вимагають від нас назрілого рішення – долучитися до більшості Помісних Православних Церков і запровадити вживання новоюліанського календаря.

Важливо зрозуміти: українська церква чекала на календарну реформу рівно століття – від 1923 року з того часу як у Константинополі провели міжправославну нараду і запропонували новоюліанський календар.

INTERVIEW// ІНТЕРВʼЮ

Календар зимових свят 6 грудня – День Святого Миколая 24 грудня – Святвечір 25 грудня – Різдво Христове 31 грудня – Маланки, Щедрий вечір 1 січня – Новий рік, Новорічна коляда 5 січня – Голодний кутя або Другий Свят–вечір 6 січня – Свято Водохреща (Йордана) 7 січня – Івана Хрестителя

In diesem Jahr werden ukrainische Christen Weihnachten gleichzeitig mit den Europäern feiern. Die Ukrainische Orthodoxe Kirche und die Ukrainisch Griechisch–Katholische Kirche haben sich endlich entschieden, zum neuen Kalender überzugehen. Diese Reform dauerte 100 Jahre in der Ukraine УКРАЇНСЬКИЙ ЖУРНАЛ У НІМЕЧЧИНІ

9 Instagram: @olya_haydamaka

Дива, що поруч Перед Різдвом ми любимо мріяти про дива. Другий рік поспіль Україна наочно показує усьому світу, що вони постійно трапляються там, де дуже потрібні. Так, поруч із болем, жахом та відчаєм, але магія приходить. Іноді набуваючи дуже цікавої форми.

Сенсаційний аукціон Наприкінці лютого 2022 року, під час ворожого вторгнення на півночі Київщині згорів Іванківський історико–краєзнавчий музей. Там зберігалися картини всесвітньо відомої художниці Марії Примаченко. Ризикуючи своїм життям, містяни рятували з вогню унікальну експозицію, а потім, чекаючи на звільнення, кілька місяців ховали національну спадщину по хатах. Так творчість Примаченко стала символом спротиву і здобула нову популярність в Україні та за кордоном. У травні 2022 року Благодійний фонд Сергія Притули розпочав проєкт «Мистецтво допомагає армії» – аукціон на підтримку ЗСУ. Його родзинкою стала робота М. Примаченко «Квітки виросли коло четвертого блока». На аукціон картина потрапила з родинної колекції власника Київської мистецької галереї Д12 Ігоря Понамарчука та його дружини, історикині мистецтва Дар’ї Добріян. З перших місяців повномасштабного вторгнення подружжя працювало як волонтери у київському штабі Фонду Притули.

–Ми ніколи б не продали цю унікальну роботу жодному колекціонеру, якби не війна, – прокоментували вони своє рішення. – А саме цю картину ми обрали, бо вона з Чорнобильської серії та має ба10

JA UKRAINA

гато зв’язків з подіями цієї війни. За попередніми оцінками експертів, за стартової ціни $5 тис. цей лот мав зібрати $15–20 тис. Але вартість картини стрімко зростала на десятки тисяч доларів. За тиждень, що тривав аукціон, її ціна збільшилася у 100 разів та склала $ 500 тис.! Це стало справжньою історичною подією для українського мистецтва та українського арт– ринку.

На цьому дива не скінчилися: невідомий новий власник подарував картину Національному художньому музею України а родина Примаченків підтримала колекціонерів та відмовилась від роялті. Завдяки цьому рішенню всю суму було витрачено на 125 мікроавтобусів Volkswagen T5 для української армії.

Дракончик як талісман По $4 тис. за мікроавтобус – наступне диво. Це були автівки Deutsche Post, списані через невеликі пошкодження або знос, вони стояли на складах зберігання в Німеччині. Найбільш робочі буси з цих складів і викупив Фонд Приту-

ли. До України їх доставили волонтери. Вже тут автівки пофарбували у хакі та прикрасили наліпками репродукції «материнської картини».

JA UKRAЇNA зацікавився їхньою подальшою долею.

– Частина працює, щось вже знищено, – повідомила прессекретарка Сергія Притули Марія Писаренко. За її словами, всі буси було передано наприкінці минулого року. Відслідкувати майно, передане у військові частини, важко – там постійні втрати. Але нам пощастило отримати історію одразу двох бусиків Примаченко, що вправно служать у 3–му батальйоні «Свобода».

– Для мене ці машинки як діти, – розповідає військовослужбовець 3–го батальйону «Свобода» 4–ї бригади оперативного призначення Національної гвардії Володимир. – Я був старшиною в батальйоні, ми використовували пікап L200. Машина вже ледь трималася – рота могла залишитися без транспорту. Тому я звернувся до Фонду Притули через Романа Сініцина: може, у вас є транспорт будь–який? Хоч без сідушки, просто щоб вона їздила, був руль і щоб не розвалилася. Буквально за кілька днів надійшов дзвінок: «Де вам зручно прийняти машину?». Так у розпорядження батальйону надійшов перший бусик Примаченко. За словами військовослужбовця, порівнянно з

ІНІЦІАТИВИ їхньою розвалюхою ця машина була майже як з автосалону. Бусик став універсальним транспортом: на ньому возили продукти, людей, зброю, бойові комплекти і, на жаль, загиблих. Батальйон поступово розширювався, один бус вже не справлявся. Тоді Фонд надіслав другу машину – такий самий бусик Примаченко. Автівці довелося пережити касетний удар, але військові швидко її відновили.

– Вони нас дуже виручили: ці бусики пройшли усе пекло Сєвєродонецька, Лисичанська та Зайцевого, – емоційно ділиться військово– службовець. Володимир відповідальний в батальйоні за автомобільну техніку. Він дуже любить волонтерські «фішки», наліпки завжди береже. – Нам треба було перефарбовувати бусики Примаченко, – згадує він. – Хотіли фарбувати навколо наліпок, але зрозуміли, що буде негарно. Довелося зняти. А вони у нас були як талісмани. Ми знайшли поліграфію поруч СТО, де ремонтували буси, попросили допомогти. Звідти написали Фонду, взяли в них макет наліпки

Історія рекордів сучасного українського мистецтва:

і відновили нам дракончиків. За розрахунками українських військових експертів, середній термін служби колісного транспорту на війні 2–9 тижнів. А тут, попри усі випробування за півтора року, обидві машини на ходу. Чи не диво?! Схоже, що захищає «квітковий дракон Примаченко» своїх побратимів.

Наразі роботи Примаченко можна побачити:

•

2011 рік – Phillips de Pury & Co (Лондон), картина «Кінь. Ніч», Анатолій Криволап –$124 343

•

2013 рік – Contemporary Art Day Phillips (Лондон), картина «Кінь. Вечір», Анатолій Криволап – $186 200

•

2021 рік – «Золотое сечение» (Київ), картина «Золота ніч», Іван Марчук – $96,8 тис.

•

2022 рік – Art can help, картина «Сад спокуси», Іван Марчук – $120 тис.

14.10 – 31.12. 2023 «Феномен Марії Примаченко»– в експозиційних залах Палацу Потоцьких Львівської національної галереї працює виставка зі збірки полотен Запорізького обласного художнього музею.

•

27.10 по квітень 2024 року в Українському музеї у Нью–Йорку (Мангеттен) проходить велика виставка Марії Примаченко. Окрім картин гуашшю, у експозиції ранні акварелі, вишивки та інші витвори майстрині.

•

Benefit for Ukraine’s People & Culture (Венеція), картина «Моя хата, моя правда», Марія Примаченко – $117,89 тис. «Мистецтво допомагає армії» (Київ), картина «Квітки виросли коло четвертого блока», Марія Примаченко – $500 тис.

За бажанням ви також можете долучитися до дива Рахунки для підтримки Сил Оборони: PayPal: serhiy.prytula.kyiv@gmail.com prytulafoundation.org/donation

Фото надане Фондом Сергія Притули

УКРАЇНСЬКИЙ ЖУРНАЛ У НІМЕЧЧИНІ

11

Україна у світлі рампи

Foto: Sandra Then

Документальний театр

наше сьогодення, ділилися своїм особистим досвідом. Для мене було важливо, щоб німецькі актори знайшли свою позицію в цій історії та зрозуміли, чому вони мають виходити на сцену і говорити про війну в Україні. За словами німецької актриси Софії Бурчер (Sophia Burtscher), робота над цією виставою емоційно і фізично дуже вплинула на неї. Їй снилися кошмари, вона переживала, але разом з тим чітко усвідомила, як війна впливає на життя людей і за що в цій війни борються українці.

серка та драматургиня Анастасія Косодій представила прем’єру вистави «Як говорити з мертвими» (Wie man mit Toten spricht). Одну з головних ролей в ній зіграла актриса та педагогиня Аліна Костюкова, що викладає в Академії сценічних мистецтв Баден–Вюртемберга. У своїй постановці режисерка поєднала розповідь про численні – глобальні та особисті – трагедії та втрати цієї війни з досить мажорними музичними номерами. За відгуками глядачів, це посилило відчуття жаху і водночас розуміння сили духу українців.

– До того як почати репетиції вистави «Про війну» (Vom Krieg, прем’єра – квітень 2022 р.), – розповідає в інтерв’ю для Ukraїner режисер Андрій Май, – ми з німецькими акторами тиждень провели у розмовах про історію України, про

Виставу було створено на основі текстів українських драматургів Андрія Мая, Олексія Доричевського, Наталії Блок, Анастасії Косодій, Лєни Лягушонкової та інші. Майже у той самий час у Національному театрі у Мангаймі режи-

Вистава Андрія Мая «Моє майбутнє після війни» (Meine Zukunft nach dem Krieg), яка дала можливість глядачу, почути голоси 12 молодих людей з різних регіонів України, бере свій початок з Миколаєва. Саме там 23 лютого Андрій Май

У минулому сезоні багато відомих театральних діячів України отримали творчу платформу у німецьких театрах. Їхні постановки були представлені на престижних театральних фестивалях та включені до репертуару державних театрів. Вистави, які високо оцінили німецькі критики, не тільки помітно вплинули на культурний контекст Німеччини, а й стали своєрідною точкою емоційного єднання українців та німців.

12

JA UKRAINA

КУЛЬТУРА

мерного театру виставу «Успадкований біль» (Geerbter Schmerz). Цю драматургічну роботу побудовано на свідченнях реальних жінок. Пізніше – поставила і зіграла в Баварській Академії образотворчого мистецтва перформативну виставу «Sie ist».

Через особистий досвід, що виносять на загал українські митці, німецькі глядачі дізнаються про кричущі події Сконцентруватися на тому, як віднашої війни чувають і проживають сьогоднішпровів першу репетицію з українськими підлітками, які, за режисерською ідеєю, мали ділитися своїми роздумами про толерантність. Натомість 1 жовтня 2022 року на сцені театру Ганса Отто у Потсдамі вже інші діти, які були змушені покинути свою країну, розмірковували про своє майбутнє та майбутнє України після війни. «Біографічний театр, що проникає під шкіру» – такий відгук на виставу «Процес над Путіним» залишили критики з видання «Kritik – Gestalten». Цю постановку Андрій Май також випустив у листопаді 2022 року, але вже на сцені театру Theater der Keller у Кельні. Виставу було зіграно 25 разів. Зокрема під час фестивалю «Nebenan» у Дрездені та на одному з найвагоміших німецькомовних фестивалів «Theatertreffen» у Берліні.

ні події діти, вирішила режисерка Анна Мотика, яка відкрила у Берліні театральну майстерню для дітей з України «СТАНція». Так у грудні 2022 на свято Миколая в ACUD Театрі відбулося перформативне читання сучасної п’єси авторок Марини Смілянець та Людмили Тимошенко «Коти–біженці». А в липні глядачі побачили інсталяцію–перформанс «Простір.Трансформація», яку українські підлітки створили за власними текстами– роздумами про те, як саме вони бачать і відчувають Берлін – свій другий дім. Через особистий досвід, що виносять на загал українські митці, німецькі глядачі дізнаються про кричущі події нашої війни.

23 вересня 2022 року співзасновниця гурту «Mavka» актриса,

співачка та музикантка Ірина Лазер в рамках проєкту українського драматурга Павла Ар’є «Історії з вигнання» презентувала свою музичну виставу. Про складну евакуацію з Гостомеля Ірина розповіла в Berliner Ensemble та в Музеї Екзилю, поєднавши тексти німецького поета і драматурга Бертольда Брехта з власними спогадами і роздумами, збагативши дію старовинними фольклорними та сучасними музичними елементами. Ще одна концертна вистава від Ірини Лазер «Шалене /Ver–rückt» була зіграна в травні у театральному центрі TD Berlin. Постановка, заснована на особисто зібраних документальних свідченнях, розповідає про двох українських бабусь, які разом пережили російське вторгнення та подальшу окупацію Київщини у лютому–березні 2022 року. «Що таке дім? Це стіни? А може родина? А можливо, ти сам?» – такі питання поставила в своїй виставі «Stay at home? Залишайся вдома?

Bleib zuhause?» режисерка Вероніка Літкевич. Її прем’єра відбулася наприкінці липня 2022 року. Команда німецьких акторів Burgtheater Sommer у Рославі разом з українськими актрисами зу-

Жіночій погляд Зусиллями вже згаданої вище Аліни Костюкової німецький глядач побачив ще дві вистави, які стали спробою поговорити про жінку на війні. Як досвід поколінь передається у спадок? Що відбувається на війні з жіночим тілом? Якиx знущань воно може зазнавати? Відповідь на ці питання під час своєї вистави режисерка спробувала знайти разом з глядачем. У березні Аліна Костюкова представила створену на замовлення Мюнхенського Ка-

Foto: Mathias Hainke

УКРАЇНСЬКИЙ ЖУРНАЛ У НІМЕЧЧИНІ

13

Foto: Judith Buss

стрілися з публікою просто неба, щоб, розповідаючи про українські традиції, змішуючи та запалюючи славнозвісне Бандерівське смузі, читаючи вірші Коцюбинського та Жадана, підійти у фіналі до найважливішої точки – особистих історій українських актрис. Саме цей момент, за словами режисерки, кожного разу (вистава також гралася в Лейпцигу, Дрездені та Берліні) стає кульмінаційною точкою єднання глядацької зали і акторів, моментом повного взаєморозуміння. Це особливо вражає, тому що актори грали українською мовою.

– Німецькі колеги допомагали мені орієнтуватися у відзеркаленнях війни в німецькому суспільстві. Я була щаслива зустріти людей з такої чужої для мене країни, що говорили зі мною такою рідною мені театральною мовою, – розповідає Вероніка Літкевич. – Коли німецькі актори вперше почули наші монологи, вони багато плакали. Така ж реакція була у публіки в глядацькій залі. Після вистави до нас підxодило багато німців. Їм хотілося продовжити діалог. А один навіть присвятив нам вірш!

14

JA UKRAINA

Документ – найсильніша основа Дуже плідною стала також робота творчого тандему режисера Стаса Жиркова та драматурга Павла Ар’є. Разом за минулий сезон вони зробили в Німеччини 4 прем’єрні вистави. Всі постановки зіграні україно–німецькими командами і майже всі регулярно граються й досі.

На жаль, наша країна багато років не усвідомлювала силу культурної дипломатії, – переконаний Стас Жирков – Це питання і зараз стоїть дуже гостро, але у нас немає часу вирішувати, як саме потрібно розповідати про війну в Україні світу. 7 постановок, які я випустив за минулий сезон в європейськиx театраx, напевно і є відповіддю на питання

про мотивацію. Поки є запит і запрошення, я не маю права зупинятися. Жирков щиро переконаний, що саме в цьому зараз полягає його роль і саме це є для нього власним самовиправданням. Тому зараз в різних виставах, різними мовами, за допомогою різного часу, приводячи різні аргументи, він розповідає, як одна країна сторіччями вбиває іншу країну. Як одна нація унеможливлює існування іншої нації. Наприклад, у виставі «Озброюючись проти моря лиx» (Sich waffnend gegen eine See von Plagen) – прем’єра відбулася у вересні 2022 року в Берлінському театрі Schaubuhne – режисер саме через історичний екскурс показав, як відбувалося зросійщення українців. Знайшовши в художній формі місце для документальних ремарок (перехоплені розмови, відео з лінії фронту), він чітко дав зрозуміти, з яким підступним ворогом мають справу українці. Також вистава розкрила реальні історії представників творчих професій. Тиx, xто взяв в руки зброю, і тиx, xто залишився в тилу.

КУЛЬТУРА

Як показує моя практика, коли ти говориш про справжні події, то нічого сильнішого за документ немає – ділиться режисер. – Правда і, як я ценазиваю, «танці» навколо правди, навколо документа та архіву, для мене тепер стали основою мого методу роботи. Я не бачу, як інакше можна працювати зараз. Є необхідність пояснювати людям, розкривати факти і деталі цієї війни, користуючись доказовою базою. Навіть у театрі. Це добре для німецького глядача, який любить розглядати історію під різними кутами, з позиції критичного мислення. Точним прикладом вистави–хронології та документа стала постановка режисера в Мюнхенському камерному театрі «Новини з минулого» (News from the past), її прем’єра відбулася у листопаді 2022 року. Вистава розповідає про паралельні історичні процеси, які відбувалися у Німеччині та Україні у 30–40–их рр. ХХ століття. Після неї німецькі глядачі виxодили з театру з точним розумінням, що таке Голодомор, Розстріляне відродження, а також як жити 30 днів в бомбосховищі і записувати своє прощальне відео на випадок, якщо станеться найстрашніше (особиста історія актриси Віталіни Біблів). А от однією з особливостей наступної вистави Стаса Жиркова стала акторська команда, в яку увійшли не професійні актриси, а реальні українські та німецькі жінки і підлітки. Такий формат активно практикується в Дюссельдорфі, але режисер звернувся до нього вперше. «Одіссея» стала спільною роботою Stadt:Kollektiv та D’haus і з лютого 2023 року продовжує збирати пов-

ні зали. Протягом трьох місяців команда була повністю занурена в спільний творчий простір: акторські тренажі, вокальні інтенсиви з музичним керівником вистави Маріанною Садовською і, звісно, обмін особистими історіями. Записані інтерв’ю учасників проєкту Павло Ар‘є поєднав з гомерівською «Одіссеєю», змінивши фокус уваги на жінку – Пенелопу, роль якої сильно змінилася в сучасному світі.

– Для мене ця робота стала справжньою терапією. Перед прем’єрою на фронті загинув мій рідний брат, – ділиться актриса «Одіссеї» Марта Безпалюк, яка за фахом бухгалтер. – Ми були дуже близькі і він тішився моїй участі у цій виставі. Тому для мене було важливим продовжити участь заради нього. За два дні до прем’єри я повернулася з України і ми зі Стасом повністю змінили мою сцену. Тепер в ній я розповідаю про брата і це безцінно для мене. Взагалі, ця вистава – це більше ніж театр. Я відчуваю себе частиною важливого інформаційного спротиву, бо в світі фейків та пропаганди ми виxодимо на сцену і розповідаємо правду про себе і про свою країну. А які неймовірні відчуття ми всі отримуємо від публіки на поклоні. Це ні з чим не можна порівняти! Працюючи у Мангаймі над виставою «Телль. Українська історія» (Tell. Ukrainian story), прем’єра якої відбулася цього червня, Стас Жирков поставив у центр подій Героя. У цій постановці глядач також стає свідком «психологічного атракціону», під час якого актори, знімаючи з себе умовний костюм (роль), оголюють правду про самих себе, розповідаючи дуже особисті речі. Взагалі, всі вистави українських митців, поставлені у Німеччині, в тій чи іншій мірі містять спогади та відвертості тиx, xто в них задіяний, виводячи глядача далеко за межі

театру. Бажання донести правду та достукатися до європейської спільноти на прикладі власних, часто вкрай важкиx епізодів свого особистого життя об’єднало всіх українськиx режисерів. Але, звісно, це було б неможливо без високого рівня довіри до німецьких колег і глядача, які надали і продовжують надавати українцям неймовірну підтримку.

Ukrainische Theaterpersönlichkeiten erhielten im letzten Jahr eine Plattform in deutschen Theatern und schufen eine emotionale Verbindung zwischen Ukrainern und Deutschen.

Das Dokumentartheater ‚Vom Krieg‘, von Regisseur Andriy May ermöglichte intensiven Austausch und fruchtbarer Kooperation zwischen ukrainischen und deutschen Schauspielern, basierend auf Texten ukrainischer Dramatiker. „Wie man mit Toten spricht,« von Regisseurin Anastasia Kosodiy, kombinierte Kriegstragödie mit Musik und beindruckte das Publikum. „Bewaffnung gegen ein Meer von Plagen«, von Stas Zhyrkov, thematisierte die Russifizierung der Ukraine und Lebensrealität von KünstlerInen während des Krieges. Die kreative Zusammenarbeit von Regisseur Stas Zhyrkov und Dramatiker Pavlo Ar‘ie führte zu vier erfolgreichen Premieren in Deutschland.Sie nutzten für ihre Produktionen Dokumente und Archive, um das deutsche Publikum mit den Ereignissen des ukrainischen Krieges vertraut zu machen.

Trotz großer emotionaler Herausforderungen und Schicksalschägen betonen die Künstler die Bedeutung ihrer Arbeit als Beitrag zum Widerstand und als Mittel, die Realität des Krieges darzustellen.

УКРАЇНСЬКИЙ ЖУРНАЛ У НІМЕЧЧИНІ

15

Переможний сезон Der Fußballverein ‚Ukrajine Фото: архів ФК «Україна Мюнхен» München‘ wurde 2010 gegründet und spieltin der Royal Bavarian Liga, einer Fußball Freizeitliga für Hobbymannschaften. Nachdem die Mannschaft in der 3. Liga erfolgreich war, stieg sie in die 2. Liga auf und erreichte zudem das Finale des AZ–Cups.

Der Verein ist nicht nur sportlich aktiv, sondern ist auch Botschaf- Наразі до її складу входить близько 40 активних гравців, де 99% з них ter der Ukraine in Bayern. Er є українцями. Завдяки зростанню finanziert sich durch Mitgliedsкількості бажаючих виступати за beiträge und Sponsoren, wie українську команду, цьогорічного сеDynamo Kyiv, Leonid Buriak und зону ФК «Україна Мюнхен» подав заявку на участь ще однієї команди в ІІІ das Generalkonsulat der Ukraine лізі АН RBL – вікова категорія старше 30 років. Тут українці також вийшли у in München фінал та пробилася до ІІ ліги.

Футбольний клуб «Україна Мюнхен» («Ukrajina München» ) засновано у 2010 році. Саме тоді кілька любителів футболу створили команду, що об’єднала місцевих українців. Того ж року клуб вперше подав заявку на участь у Королівській Баварській Лізі/Royal Bavarian Liga, RBL та у кубку AZ–Cup. Тут він виступає і до сьогодні.

Український резерв Почавши з найнижчої п’ятої ліги, ФК «Україна Мюнхен» закінчив сезон–2023 як переможець у ІІІ лізі. Це автоматично вивело команду до ІІ ліги. Цьогорічний сезон приніс команді успіх і у фіналі кубку AZ–Cup. У напруженій боротьбі фінального матчу вона поступилась німецькій команді з рахунком 2:1. За час існування українського футбольного клубу через команду пройшло більше 100 спортсменів.

16

JA UKRAINA

З початку свого існування ФК «Україна Мюнхен» був не лише спортивним товариством, але й громадською амбасадою України в Баварії. Клуб веде активне просвітницьке та культурне життя, працюючи на покращення міжнародного іміджу нашої держави. Команда має чудові зв’язки з однодумцями з Відня, Варшави, Копенгагена, Чикаго, Лондона, Лісабона та багатьма українськими командами. Футбольний клуб об‘єднує не лише футболістів. Серед його друзів багато різносторонньо розвинених людей, що беруть активну участь у спортивному, культурному та громадському житті Мюнхену та України. «Україна Мюнхен» не є політичною організацією, однак клуб підтримує проєвропейський вектор розвитку України, організовуючи та беручи активну участь в Євромайданах Мюнхену. З 2022 року команда взяла на себе роль волонтерського центру, що активно підтримує Батьківщину.

Осередок демократії Головним керівним органом клубу є активні гравці команди. Усі рішення приймаються колегіально на зборах команди. Організаційні питання вирішує менеджер, склад на гру – тренер. Менеджера, тренера та капітана гравці так само обирають разом. Впродовж багатьох років менеджером команди є Віталій Дячун. На волонтерських засадах він активно займається розвитком команди та організовує різноманітні гуманітарні заходи задля допомоги нашій державі. Фінансується команда членськими внесками гравців та спонсорами. Наразі клуб підтримують ФК «Динамо Київ» та особисто легендарний український футболіст і тренер Леонід Буряк, REWE Balagun, K&N Experts GmbH та Генеральне консульство України в Мюнхені. Свої домашні ігри ФК «Україна Мюнхен» проводить на полях футбольного комплексу за адресою: München–80939, Bauernfeindstraße 19 (зупинка метро U–6 Kieferngarten). Тренування в літній період проходять у районі Pasing, у зимовий – у комплексі Sporttraum за адресою Kirchheim–85551, Hürderstraße 2. Команда ФК «Україна Мюнхен» запрошує до свого складу нових гравців, меценатів, глядачів та просто любителів спорту!

Робота чекає! Уряд Німеччини прискорює інтеграцію українців у ринок праці. Задля цього вимоги до знання німецької мови послаблюють та пропонують додаткове навчання. Українські біженці в Німеччині мають особливий статус. На відміну від інших претендентів на притулок, ми маємо дозвіл на роботу та отримуємо Bürgergeld – загалом приймаюча сторона надала нам ті самі права та соціальний захист, що і своїм громадянам. У червні 2023 року Федеральний уряд нараховував приблизно 480 тис. українських одержувачів допомоги працездатного віку. Але міграційна криза та брак місцевих спеціалістів підштовхують Німеччину активніше залучати кваліфікованих українців до роботи.

– Ми переходимо до широкомасштабних дій для того, щоб українські громадянки і громадяни, які перебувають у Німеччині тепер усі б вийшли на німецький ринок праці, – заявив у жовтні канцлер ФРН Олаф Шольц (Olaf Scholz).

Йдеться про 400 тисяч потенційних спеціалістів різних галузей та з різних країн, що мають базові знання німецької мови. За підрахунками міністра, близько 200 тисяч з них – це біженці з України, які пройшли, проходять або збираються пройти інтеграційний мовний курс. Наразі в Німеччині проживає близько 1,1 мільйона громадян України, які в’їхали в ФРН з 24 лютого 2022 року. За статистикою Федеральної агенції зайнятості, 52% –працездатні, але працевлаштовано лише 19% – 196,7 тис., приблизно чверть з них – 42 тис. – працюють на «мініджобах» та звільнені від сплати соціальних внесків. Логічно, що уряд хоче заглибити цю участь. Які реальні шанси отримати кваліфіковану роботу мають українці та як треба пропонувати себе німецькому ринку праці – читайте на сторінці 18.

РОБОТА//JOB

Die deutsche Regierung erleichtert die Integration ukrainischer Arbeitskräfte, indem sie Deutschkenntnisanforderungen lockert und zusätzliches Sprachtraining anbietet.

Ukrainer mit Flüchtlingsstatus erhalten Arbeitsgenehmigungen und Bürgergeld zur sozialen Absicherung. Deutschland plant, etwa 200.000 UkrainerInnen mit Grundkenntnissen der deutschen Sprache zügig in den Arbeitsmarkt zu integrieren, unterstützt von Wirtschaftsverbänden und lokalen Behörden.

Німецька влада планує дуальний принцип: з одного боку, знижуються мовні вимоги, з іншого – буде введено систему звітів про пошук роботи. Зрештою, такий саме принцип працює і для німецьких безробітних, що користуються підтримкою держави. Принаймні на рівні заяв ініціативу чиновників підтримує бізнес. Провідні німецькі бізнес–асоціації, профспілки та місцеві органи влади готові підтримати швидку інтеграцію біженців. Про це наприкінці листопаду повідомив міністр праці ФРН Губертус Гайль (Hubertus Heil).

Foto: pixabay.de

УКРАЇНСЬКИЙ ЖУРНАЛ У НІМЕЧЧИНІ

17

У інтерв’ю для видання «Амаль Франкфурт» Вікторія Черникова– Берездецька підготувала рекомендації сертифікованого коуча. JA UKRAЇNA пропонує звернути увагу на її настанови. Харків’янка Марія Плотнікова живе у Франкфурті понад 15 років. Останні п’ять – вона працює кар’єрним консультантом. Після початку повномасштабної війни в Україні Марія долучилася до профорієнтаційного проєкту від міста Франкфурта. Вона допомагає з пошуком роботи своїм співвітчизникам, які отримали захист у ФРН.

У Німеччині ти можеш стати, ким хочеш, – переконана кар’єрний консультант, профорієнтолог і сертифікований коуч Марія Плотнікова –Тут дуже багато можливостей, особливо для українців. В моїй професійній практиці не було жодної людини, яка би хотіла працювати та не знайшла роботу. Пошук роботи в Німеччині починається з підготовки спеціального пакета документів – Bewerbungsunterlagen. Він складається з трьох компонентів: Lebenslauf (резюме), Anschreiben (мотиваційний лист) та Zeugnisse (професійні досягнення).

Особливості заявки Марія звертає увагу на те, що мотиваційний лист є важливою частиною пакет. Вона наголошує: треба писати про те, що потрібно роботодавцю. Він має переконатися,

18

JA UKRAINA

що ви йому дійсно підходите і розумієте його вимоги. Ваші особисті очікування – це другий план. – Для кожної вакансії треба писати новий Anschreiben, враховуючи специфіку та вимоги конкретної фірми, – пояснює експертка. – У листі слід обґрунтувати, чому ви підходите на цю позицію, проілюструвати, який у вас для цього досвід, підкреслити свою мотивацію. Вона також радить за можливості отримати у своїх колишніх роботодавців в Україні характеристику або будь–який інший документ, що підтвердить, де і на якій посаді ви працювали, які обов’язки виконували.

– Зрозуміло, що біженці часто не мають навіть основних документів, – розмірковує кар’єрний консультант. – Але у Німеччині немає трудових книжок, тому підтвердженням професійних компетенцій є саме Arbeitszeugnis. Я знаю випадки, коли німецькі роботодавці просили українців надати Zeugnisse. У резюме та супроводжуючому листі не має бути орфографічних чи граматичних помилок, тому варто попросити перевірити документи когось, хто добре знає німецьку, наприклад вчителя з мовних курсів. Готові документи треба відправля-

Фото: Нурлигаянова Тетяна

Країна можливостей

ти на мейл роботодавця у форматі pdf одним пакетом. Марія також радить не робити його самостійно, а звернутися за якісною допомогою – У Jobcenter можна попросити Gutschein, тобто ваучер на індивідуальну роботу з джобкоучем (Jobcoach), – підказує кар’єрний консультант. – Тоді ви отримаєте професійний супровід і допомогу під час пошуку роботи. Однак такий запит потрібно добре обґрунтувати. Марія Плотнікова наголошує що фото в резюме, то воно не є обов’язковим у Німеччині, але якісне і професіне фото значно підвищує ваші шанси на працевлаштування.

– Це не має бути фото як на документи, – пояснює експертка. – Потрібна «жива» світлина, щоб на ній ви справляли враження людини відкритої, доброзичливої, комунікативної. Бажано, щоб одяг був класичний. Світла сорочка завжди виглядає добре. Для жінок – максимально нейтральний, натуральний макіяж. У Німеччині оцінюють не зовнішність, а те, яке враження справляє людина.

РОБОТА//JOB

Мова – не бар’єр Марія рекомендує виходити на роботу якомога швидше. Це дає нові знайомства та збільшує впевненості в собі. До того ж, роботодавцям цікавіша людина, що вже має якусь роботу, ніж безробітний.

– Маю на увазі, що змінити роботу на ту, що більше відповідає вашим очікуванням, легше, ніж знайти з нуля», – пояснює Марія Плотнікова. – Якщо є рівень В1, ви вже можете починати подавати заявки на роботу. Власне, я рекомендую швидше виходити працювати: це прискорює вивчення мови та інтеграцію людини в робочі процесі. Чимало її клієнтів обирають компромісний варіант: працювати неповний день і паралельно вчити мову.

Імідж та мотивація Як і у випадку з фотографією для резюме для співбесіди, важливо подбати про свій зовнішній вигляд. Основне правило: він має бути охайним, доглянутим. Одяг – краще класичний, для жінок – мінімум косметики та прикрас.

– Раджу завжди готуватися до співбесіди: знати, куди ви йдете, чим займається фірма, скільки в ній працівників, яка її культура та філософія, що важливо для вакансії, на яку ви претендуєте, – зазначає кар’єрний консультант. – А ще бажано ставити запитання – так ви демонструєте свій щирий інтерес. Рекомендую приймати кожну співбесіду як досвід. Після другої, третьої, сьомої співбесіди ви будете знати, як себе поводити, про що говорити, як відповідати на ті чи інші запитання. Зрештою ви знайдете своє робоче місце.

– Вона дуже хотіла працювати, дуже! – згадує консультантка. – І вона досить швидко знайшла роботу: спочатку з українськими дітьми, а пізніше перейшла до німецької школи. Для мене це живий приклад, що для мотивованої людини немає нездоланних перешкод. Тому моя порада – не боятися та діяти! Можливо, ваша перша робота в Німеччині не буде роботою мрії, але вона може стати кроком до неї.

безпосередньо познайомитися з потенційними роботодавцями. Ще один варіант – скласти перелік фірм чи організацій, у яких би ви хотіли працювати, та надіслати їм заявки на роботу. У Німеччині це називається Initiativbewerbung.

Bewerbungsunterlagen: Lebenslauf (резюме або

Місця пошуку У Німеччині десятки онлайн–платформ і мобільних застосунків для пошуку роботи. Найпопулярніші з них – stepstone.de, indeed.de, monster.de . Марія Плотнікова рекомендує також створити сторінку в одній з професійних соцмереж типу LinkedIn та XING, якщо вас там ще немає.

– Потрібно підключити всі можливі канали пошуку роботи, – наполягає кар’єрна консультантка. – Навіть оголошення у групі в соцмережі заслуговує на увагу, якщо ви знаєте, що цій інформації можна довіряти. На думку Марії, є сенс розпитувати знайомих – може спрацювати сарафанне радіо. Багато унікальних вакансій можна знайти на порталі пошуку роботи від Arbeitsagentur.

– Також раджу ходити на ярмарки вакансій та профорієнтаційні заходи, – каже Марія. – Там можна

CV), тобто стисла біографія з переліком набутих кваліфікацій та попередніх місць роботи

Anschreiben (супрово-

джуючий або мотиваційний лист). Це розширена розповідь про ваш професійний досвід та обґрунтування, чому ви хочете працювати в цій фірмі і чому роботодавець має обрати саме вас

Zeugnisse (професійні до-

сягнення) – дипломи, сертифікати, характеристики або рекомендації з попередніх місць роботи і т.і.

Марія наводить приклад вчительки української мови та літератури з Ірпеня, що була дуже вмотивованою. УКРАЇНСЬКИЙ ЖУРНАЛ У НІМЕЧЧИНІ

Illustration: freepik.com @pch.vect

19

Українські амбасадорки _kse_n_iia_

Віра надихає HR–менеджерка з Кривого Рогу Ксенія була цілком задоволена своїм життям в Україні: улюблена робота, багато можливостей – вона мала все, що їй було потрібно для щастя. У Німеччині жінка опинилася з першою хвилею біженців. Вже через 20 днів після початку війни, вона отримала захист за §24. Своє прибуття до Мюнхена Ксенія згадує саме як втечу. Її єдиною метою було дістатися до безпечного місця для неї та її 15–річної доньки. Зараз вона вже рік, як працює волонтеркою в благодійній організації Caritas, допомагаючи новоприбулим біженцям знайти прихисток у Німеччині.

Реакція німецького суспільства на українців не завжди однакова. Але, безумовно, німців вражає самодостатність українок. Зовсім не завжди ми такі сильні, цілеспрямовані та енергійні, як здається ззовні. Але ми не здаємося.

JA UKRAЇNA розповідає історії трьох панянок, що, як і багато інших жінок, покинули Україну, аби прихистити себе та своїх дітей на час війни. Попри страх, розгубленість та депресію, їм вдалося знайти своє місце у новому середовищі. могла їм досить швидко порозумітися. – Я запропонувала свою допомогу, – розповідає Ксенія, – і він почав запрошувати мене перекладати в притулках для українців. Потім запропонував працювати волонтеркою в Caritas. Тут я знайшла свою споріднену душу Світлану та інших хороших людей. Раз на тиждень ми зі Світланою допомагаємо заповнювати анкети для українців, які тільки приїхали.

місцевого німецького волонтера, який викладає курс професійної німецької мови для людей з рівнем В1.

– Потроху я почала переходити на німецьку і ходити з українцями до лікарів, на зустрічі в Landratsamt, Jobcenr та інші установи, – ділиться своїми здобутками Ксенія. – В нашому місті є велика українська спільнота, де всі підтримують один одного. Мені також пощастило зі знайомствами серед німців. Моє оточення – це здебільшого люди, які працюють у сфері допомоги біженцям і лояльно налаштовані до українців. Цікаво, що стикаючись з проблемами, Ксенія та її подруга Світлана намагаються вирішувати їх самостійно.

Ксенія приділяє дуже багато уваги вивченню німецької мови. Поки навчалася на інтеграційному – Якось ми розповіли про це нашим колегам із Caritas, – згадує Ксенія. курсі, кожного дня – Вони були шоковані: «Чому ви – Ми приїхали з парою джинсів не попросили допомоги?». А ми зі і светрів, думаючи, що це на 2–3 самостійно працювала тижня, – згадує жінка. – Перші 8 місяців були дуже важкі. Здавало- вдома, дивилася уроки ся, навколо були лише труднощі: довготривалий пошук житла, дум- на ютубі ки про те, як я можу себе тут реалізувати, якщо не мрію працювати прибиральницею чи продавчинею. Це питання мене мучило найбільше. Я ревіла на усіх зустрічах в усіх установах, хоча звикла бути сильною та самостійною жінкою і ніколи не любила показувати свою слабкість людям. Якось на святі для українців Ксенія познайомилася з робітником Caritas. Англійська мова допо-

Головний висновок, який вона для себе зробила: мову можна вивчати безкоштовно. Після отримання сертифікату В1 намагалася зареєструватися на В2, але не було місць. Тоді, аби не втрачати час, знайшла репетитора з України. Паралельно, за порадою друзів, розширила коло пошуку В2 і нарешті знайшла онлайнкурси в Мюнхені. Наразі водночас навчається на курсі В2 в Мюнхені, з репетитором та на курсі Фото: приватний архів

20

JA UKRAINA

Світланою не знайшлися, що відповісти, бо звикли вирішувати свої проблеми самі. І вирішили, отримавши новий досвід. Попри свої інтеграційні успіхи, Ксенія визнає, що близьких друзів серед німців у неї нема: даються взнаки мовний та ментальний бар’єри. Але її оточують дуже мотивуючі люди, що радіють її успіхам, як своїм.

– Мені іноді здається, що вони в мене вірять більше, аніж я в себе, – зізнається Ксенія. – Тому що я, як більшість українців, дуже вимоглива до себе. Натомість вони щиро пишаються мною, розповідаючи всім про мою діяльність і успіхи у вивченні німецької мови. Зараз я вже заспокоїлася і трохи видихнула, особливо коли почала розуміти німецьку, коли розширила свою мережу знайомств саме серед німців. Я зрозуміла, що йду правильним шляхом, але потрібен час. Не можна вивчити мову за місяць, треба працювати кожен день, наполегливо, і тоді все вийде.

Фото: Інна Зайцева

Ксенія дуже вдячна Німеччині за прихисток. Вочевидь, держава має багатий досвід з інтеграції іноземців в соціальне життя. Українцям, що вирішили поєднати свою долю з цією країною, відкрито багато можливостей. Ті, хто перебуває тут тимчасово, також відчувають себе комфортно.

–Більшість українців наполегливі і працьовиті, – переконана вона, – мають успішний досвід побудови свого життя на Батьківщині. Я хочу , щоб всі, кому зараз важко, згадали про це, спиралися на досвід і вірили в себе. i_am_an_epicurean

Відкрита людина Київська експертка з української гастрономії Юлія жила своєю улюбленою справою: саме через

неї гості столиці дізнавалися про українські крафтові виробництва та фермерські господарства. Вона співпрацювала із сучасними українськими ресторанами і талановитими шефами, створюючи гастрономічний імідж України серед іноземців і місцевих з акцентом на локальну їжу. Професійний ентузіазм допоміг їй знайти партнерів у Німеччині. Юлія вже має досвід кількох українських поп–апів (популяризуючих заходів у незвичних місцях) у Німеччині та Британії. Перший місяць повномасштабного вторгнення Юлія із трирічною дитиною залишалася в Україні, вони переховувались у монастирському прихистку у Чернівецькій області. Але, щоб забезпечити дитині кращі умови, змушена була виїхати до Європи. У її «арсеналі» англійська, італійська та французька мови, але вона опинилася у Німеччині, бо друзі у Мюнхені готові були допомогти з житлом на перший час та з документами: німецької Юлія не знала.

– Я знайшла собі роботу зовсім випадково, – згадує Юлія, – дуже пристрасно розповідала про свою діяльність у Києві менеджерам апарт–готелю, де ми тимчасово зупинилися, поки шукали квартиру. Виявилось, що ми були його першими гостями, бо він тільки–но відкрився. Ми заприятелювали з персоналом, і вони запропонували зробити у них тимчасовий український магазин. Так ми і стали партнерами iз мережею Locke hotels. Потім був Лондон, Берлін і знову Мюнхен. Отримавши можливість займатися цікавою улюбленою справою, жінка знаходить час для участі у благодійних заходах.

– Я не можу собі дозволити це не робити, – пояснює Юлія. – Це мій борг перед Батьківщиною, перед малими підприємцями, перед організаціями, що допомагають постраждалим під час війни. Я займаюся тим, що люблю і вмію, і робила те саме в Україні. Просто там я популяризувала українську їжу серед українців і іноземців, а тепер

Фото: Марія Дмитриєнко

INTERVIEW// ІНТЕРВʼЮ

це більш ширший концепт. У ньому поєднані їжа, культура, мистецтво і фешн. Мені дуже хотілося б залучитися підтримкою меценатів, і тоді я змогла б частіше проводити такі заходити, ефективно просувати український культуру. А зараз все тримається лише на моєму ентузіазмі та власних коштах. Юлія іронізує, що в дитинстві її підвела жіноча інтуїція: – У 5–му класі треба було обирати німецьку замість французької, – сміється вона. –

Я народилася в Лейпцигу, бо мій тато був військовий, ще за часів радянської армії. Прожила перших три роки в Лейпцигу, а потім все життя жила у Києві тому вважаю себе киянкою Юлія надолужує «дитячу помилку» як може: вже рік вивчає німецьку мову онлайн із київським викладачем. Зараз має рівень А2, але сподівається, що за 3 роки забалакає німецькою вільно. УКРАЇНСЬКИЙ ЖУРНАЛ У НІМЕЧЧИНІ

21

– Завдяки моїм івентам я знайшла нових друзів, вже маю багато місцевих знайомих, – розповідає жінка. – Я не дуже чіпляюсь за українське комʼюніті, бо вважаю себе open minded person. Люблю інтегруватися у нове і дізнаватись нового. Мені цікаво спостерігати за тим, як все влаштовано в іншій країні і запозичувати для себе найкраще. Ну і, звичайно, не хотілося б стати «українкою з Брайтон Біч»: я бачила у Нью–Йорку людей, що за 30 років життя за кордоном, так і не змогли інтегруватися. Не хочу залишитися на розвитку 2022–го року. Раз на півроку за будь–якої можливості Юлія дозволяє собі «Київський ретріт»: навідується додому, бо там залишилася половина її родини.

– Попри ракетні атаки і обстріли України кожного дня, там продовжується життя і воно вирує, як ніколи. – ділиться жінка. – Ця енергія, яку дають люди, бізнеси і бажання жити кожен день, як востаннє, дуже наповнює енергетично. klymenko_photo_

Провідниця української ідеї Менеджерка із персоналу з Дніпра Оксана любила свою роботу та захоплювалася фотографією. У Німеччині шукала, чим себе зайняти, – так з вересня минулого року занурилася у нову професію та працює на Deutsche Bahn.

– Я весь час думала, що це не надовго і ми дуже швидко повернемось додому, – згадує Оксана.

– Але йшли дні, а потім місяці, і я зрозуміла, що треба щось робити, бо депресія затягувала. Перший час потроху допомагала на складах із гуманітарною допомогою, потім у школі для українських дітей. А потім натрапила на пропозицію роботи від Deutsche Bahn. І з верес22

JA UKRAINA

ня минулого року разом з іншими українськими дівчатами пройшла швидкий курс німецької мови, Ausbildung і зараз працюю Стюартом вагону–ресторану. Оксана згадує, що в перші дні зовсім не могла нічого говорити – був завеликий страх. Її донька була у подібному становищі: одразу занурилася у німецьку школу.

– Тобто ми з донькою, не знаючи німецької, з вересня 2022–го року почали вчити і ось чого досягли: я підписала робочий контракт, а вона пішла у четвертий клас німецької школи, – ділиться Оксана. – Зараз в гімназії важко, але я вірю, що вона впорається. Оксана переконана, що її вибір дуже важливий для популяризації України, особливо щодо того, що українки не сидять, склавши руки і чекаючи на допомогу.

– Ми самі можемо допомагати своїм рідним з України, а також, звісно, донатити, працюючи тут, – вважає жінка. – Спілкуючись з багатьма людьми, я доношу їм інформацію про Україну. Багато хто цікавиться, що і як в нас відбувається. Завдяки роботі Оксана має дружний колектив колег–українок. А вдома вона разом з донькою занурена у активне сусідське життя: разом із сусідами–німцями бере участь у спільних святах та подіях і відчуває неабияку підтримку.

Я вважаю, що не варто боятися, – наполягає Оксана, – тільки завдяки праці я почала балакати німецькою мовою. Хоча це і страшно, і сльози, і нерви, але коли маленькими кроками отримуєш результати своїх зусиль, то радієш безмежно! Оксана досі не впевнена, чи залишиться вона у Німеччині, але вона переконана, що не марнує час.

– Я отримую класний досвід і вивчаю мову, – підкреслює вона.

– Зараз, коли багато українців закінчують інтеграційні курси, вони мають не боятися і вірити в себе, тоді в професійній діяльності все в них вийде. Мова прийде разом із досвідом.

Підготувала Ліса Шрьотер

– Я часто чую багато нарікань до компанії DB, зокрема за запізнення, – ділиться Оксана, – але я познайомилася з компанією з другого боку – як працівниця. Вони дуже дружньо та з розумінням поставилися до нас. Відчувається підтримка та допомога з боку колег. Оксана приємно вражена поведінкою пасажирів, коли потяг запізнюється: не дорікають, а іноді навпаки – підтримують, бо всі знаходяться у спільній ситуації. Жінка боялася негативного ставлення через недостатній рівень німецької мови, але натомість завжди зустрічає розуміння.

Фото: приватний архів

ZEITGESCHEHEN

Volja=Freiheit Foto: Vincent Poschenrieder (POW)

«Genau das, was wir brauchen«

Das Würzburger Museum am Dom (MAD) hat die Installation „VOLYA« der ukrainischen Künstlerin Diana Buts angekauft. „Wir sind sehr froh, dass wir die Installation durch die Mittel der Stiftung Kunstsammlung ankaufen konnten. Es ist eine sehr schöne Arbeit mit aktuellem Zeitbezug«, sagte Dr. Jürgen Emmert, Leiter der Abteilung Kunst und Direktor der Stiftung Kunstsammlung der Diözese Würzburg.

Seit dem russischen Angriffskrieg gegen die Ukraine müssen die Ukrainerinnen und Ukrainer auf der Flucht vor dem Krieg nicht nur materielle Dinge zurücklassen, sondern auch ihre Träume, Pläne und Hoffnungen.

Die Installation „VOLYA« – was auf Deutsch Freiheit bedeutet – zeichnet die Geschichte dieser Flüchtlinge nach, die ihre Heimat verloren haben.

Buts sprach in Würzburg und über die sozialen Medien mit Betroffenen und verarbeitete ihre Geschichten in der Installation. Die Fakultät Gestaltung schreibt auf ihrer Website, die Installation sei eine „Landschaft aus persönlichsten Objekten und Dingen, verloren für immer, aber filigran verbunden mit der Karte des geliebten Heimatlandes«.

Das Kunstwerk besteht aus 32 Styroporquadern. Diese Anzahl repräsentiert 32 Geschichten von Ukrainerinnen und Ukrainern sowie für die Ukraine, die seit 32 Jahren unabhängig ist. Durch die raue Oberfläche und den braunen Farbton sehen die Quader herausgerissenen Erdklumpen ähnlich. „Krieg ist kein sauberes, kein schönes Ding«, erklärte die Künstlerin. Auf die Oberfläche der Objekte hat Buts mit einem Laser Gegenstände gemalt, zum Beispiel einen kleinen Ring. Diesen hat eine ukrainische Frau mit 15 Jahren von ihrem späteren Mann bekommen. Jetzt ist sie 30 Jahre alt, und die beiden haben zwei Kinder. Seit dem ersten Tag des Krieges befand sich ihr Mann in russischer Kriegsgefangenschaft.

Mittlerweile konnte er jedoch erfreulicherweise bei einem Gefangenenaustausch in die Ukraine zurückkehren.

Von den Quadern führen Schnüre zu einer Landkarte der Ukraine. Auf der Karte stehen zwei Zahlen: das Datum, an dem der russische Angriffskrieg begann, und das Datum der Annexion der Krim. Außerdem sind auf die Karte kurze Zitate der Personen gedruckt, mit denen Buts sich ausgetauscht hat. Ausführlicher kann man sich mit

den Gegenständen und Geschichten der Menschen auseinandersetzen, wenn man den QR–Code neben der Installation scannt. Die Arbeit an der Installation war für Buts sehr emotional: „Das war sehr schwierig. Ich habe die Geschichten nah am Herzen wahrgenommen. Die Menschen haben geweint und ich habe die Geschichtezwei– oder dreimal gehört.« Dass die Installation fester Bestandteil der Ausstellung ist, freut die Künstlerin sehr.

Das ist eine sehr coole Möglichkeit – nicht für mich, sondern für die Ukraine – erklärte Buts. Die Menschen könnten nun immer wieder kommen und die Geschichten der geflüchteten Menschen sehen und lesen. Einen Teil des Geldes, das sie für die Installation bekommen hat, will sie spenden, um den Menschen in der Ukraine zu helfen.

Bearbeitete Pressemitteilung (POW)

УКРАЇНСЬКИЙ ЖУРНАЛ У НІМЕЧЧИНІ

23

Навчання в стилі дзен Експерти переконані, що вивченню іноземної мови дуже сприяють мотивація та розслаблення. Чи не протирічить це одне одному? Чому нашій хвилі біженців мова дається так важко та як закріпити в голові здобуті знання? JA UKRAЇNA дослідив ці питання для вас.

Український моноліт Німецьки викладачі звертають увагу на особливості роботи з українцями, що прибули до країни після 24 лютого. На відміну від попередніх хвиль, інтеграційні групи, сформовані у 2022 році, досить часто або цілком складаються з українців або мають їх більшість. Традиційно у змішаних групах учні закріплювали пройдений матеріал на перервах, розмовляючи між собою німецькою. На жаль, ця хвиля учнів надає перевагу за найменшої потреби перейти на рідну мову.

Викладачі визнають, що раніше навчальні групи складали люди, що свідомо обрали Німеччину, як нову Батьківщину Німецька мова була їм потрібна задля спілкування в родині, на роботі та для професійної освіти. Зараз ситуація геть інша. Українці готові вивчати мову, аби працювати, але на більше заглиблення здебільшого не готові. Німеччина для них – це, в першу чергу, прихисток, а не новий дім. До того ж українці майже весь час у смартфоні, який, на думку викладачів, заважає налаштовуватися на запам’ятовування необхідної лексики.

– Я намагаюся пояснити учням, що 24

JA UKRAINA

набагато краще вчитися будувати асоціативні ланцюжки, – розповідає одна з наших співрозмовниць.

– Коли ти маєш в голові певний образ, ти надійніше закріплюєш це в пам’яті, ніж коли за першої потреби хапаєш смартфон. Аби зацікавити аудиторію, дехто звертається до сучасних «помічників». Наприклад, рекомендують допрацьовувати граматичні теми через відеоуроки на ютубі – там можна отримати якісні роз’яснення граматики рідною мовою. Інший шлях – це освітній контент та матеріали від Deutsche Welle або британський проєкт Extra@ deutsch. З його допомогою через навчальний серіал можна також вивчати й інші мови. Він вдало поєднує легкий розважальний сюжет, базові мовні конструкції та граматику. Там можна включати титри, щоб відстежувати текст на слух. У середині та наприкінці сюжету фіксуються нові слова та вислови. Це гарний варіант закріплення знань у неформальній атмосфері.

Вчись граючись! Професорка НТУУ «КПІ» та сертифікована коучка Лідія Смола насамперед звертає увагу на психологічну особливість людини: все, що запам’ятовується без насилля, пам’ятається.

– Тому ми легко пригадуємо будь– яку дурню, а теорему Піфагора більшість забула, – констатує екс-

пертка. Щоб мова «трималася» в голові, вона пропонує посилювати академічні заняття іграми та розвагами.

Спогади на користь Найпростіше – це дивитися фільми, які вже бачив та знаєш сюжет чи діалоги ледь не напам’ять. Але! Тепер німецькою мовою. Чути діалоги чи вислови, які знаєш з дитинства, у німецькому дубльовані буде трохи кумедно. Та саме через це вони одразу засідатимуть у голові.

Вимкни цензора Ще одна вправа, яку можна робити наодинці чи невеликою компанією – грати у гру «Я добре знаю німецьку». Найважливіший тут перший крок – навчитися дозволяти собі певний час говорити без внутрішнього цензора. Наприклад, розповідати уявному герою/ далекій подрузі/ померлій близькій людині/ своїй собаці/ коту/ дереву у сквері про свій день, переживання, успіх, мрії тощо. Головне – робити так, щоб оточуючі не сприйняли це за ознаку шизофренії.

Візуалізація та асоціація Якщо вам вдалося знайти партнера (краще трьох, щоб були дві команди: два на два), можна грати у ігри зі словами.

– Команда супротивника вигадує

ZEITGESCHEHEN

слово, пише його на стікері та ліпить на лоба одному з гравців, – розповідає Лідія Смола. – Його партнер має відповідати на питання, не називаючи слово, а кому наліпили папірець, має вгадати. Як ви розумієте, такі «вправи» цілком доречні на вечірках будь–якого формату. Головне – в радість. Найскладніші слова, ті, що даються важко, краще переводити в асоціативні картинки. Візуальні образи так само звертаються до вашого легкого творчого начала та зрештою засвоюються краще.

Не чуєш – співай! Доволі часто людина, що вивчає іноземну мову стикається з тим, що на слух нібито відомі слова сприймаються геть інакше, не впізнаються. Виправляти цю проблему можна в караоке (чи вдома), підспівуючи виконавцям.

– Слухати пісні, тримаючи їхні тексти німецькою, і співати разом з іншими, – пояснює Лідія. – Не важливо, чи фальшивиш. Головне, розпрацювати мовленнєвий апарат! Інший варіант – читати вголос книжки, цікаві статті. Не зупинятися, коли буде незнайоме слово. Намагатися уловити сенс.

Від редакції Міністерство культури України створило національну платформу з вивчення українскьої мови speakukraine.net Там зібрано чимало корисних ресурсів та застосунків, що полегшують та покращують вивчення мови. Але платформа пропонує й пропозиції для іноземних мов. Наприклад, «Вчимо і граємо» «Німецька мова» (Learn&Play), Duolingo та інше.

Foto: freepik.com standret УКРАЇНСЬКИЙ ЖУРНАЛ У НІМЕЧЧИНІ

25

Muttersprache Зворотний шлях

Конкретна ж мова ідентифікує представників конкретного племʼя. На жаль, частина українців відірвалася від свого племені. Але що далі? Хто ми? «Вже не українці, ще не німці?» Ні, ми – українці! Так, у нас довго були проблеми з ідентифікацією. І так, ми справимося з цим.

«Русифіковані міста» Тож відколи ми «відбилися» і який він – той шлях назад? Редакторка Ольга Жидецька родом з Донеччини, але ще у дитинстві покинула рідну Дружківку. Жінка згадує, що у радянський час шансів нормально розвивати українську мову майже не було. До неї ставилися як до чогось вторинного: у школі для Олі стало відкриттям, що існують діти, які не можуть говорити російською.

– Памʼятаю, як моя однокласниця з україномовної сім’ї попросила у вчительки дозволу відповідати українською, бо, розуміючи російську, погано нею говорила, – розповідає Ольга. – Я дуже добре пам’ятаю як скривилася вчителька... На тих, хто говорив українською, деякі викладачі буквально зганяли зло. Це було дуже неприємно і боляче.

26

JA UKRAINA

У СРСР (та довгий час потому) культивувалося, що українська – це мова неосвічених селюків, а російська – мова суспільних авторитетів та модернізованих міст. Сотні україномовних українців переходили публічно на російську, щоб виглядати поважно. Діти «прогресивних» батьків соромилися «діалектів» рідного містечка, а згодом почали бачити сни російською.

– Насаджування російської літератури та перекладів зарубіжної російською мовою обмежувало наше світосприйняття, – згадує Ольга. Довгий час вона жила у Білій Церкві, на Київщині. Професія журналістки додала жінці наполегливості виховувати власних дітей українською в оточенні повністю російськомовних родичів.

– Мій чоловік, військовий з Криму, ставився до цього з гумором.

– згадує Ольга. – З ним я розмовляла російською. Та майже все наше оточення у Києві було російськомовне. Тож діти робили мені послугу, спілкуючись українською. З початком війни діти Ольги були єдині у родині, хто повністю перейшов на українську. Зараз вони живуть у Британії, але перед тим, як перетнути кордон, родина переховувалася деякий час у Львівській області. Після занурення у світ, де розмовляють українською, говорити російською дітям складно. Тож зміна середовища була визначальною. На думку Ольги, російська мова від українців збиває європейців з пантелику: «Що ж ви не поділили?» Вони не зрозуміють природу конфлікту «руського миру».

Illustration: freepik.com @vectorjuice

Мова це те, чим людина користується кожного дня. Саме мова відрізняє людину від тварини та ідентифікує її як Homo sapiens

INTERVIEW// ІНТЕРВʼЮ Це посилює нерозуміння та заплутує західне суспільство. Ольга переконана, що мова є частиною самоідентифікації. Саме тому просування української культури без мови – неможливе. Якщо не наполягати на самоідентифікації, не зрозуміло: за що ми воюємо.

– Не можна увечері читати українську поезію, а зранку говорити знову російською, – зауважує жінка. – Це сприймається як дивовижа з резервації. Так це не працює.

Відродження через тренд На думку кандидата філософських наук, наукового співробітника Інституту філософії імені Григорія Сковороди НАН України Володимира Волковського, багатьом людям вивчити мову – неначе освоїти нове мислення.

– Говорити нею – це як перепрошити себе заново, – вважає Волковський. – Щоб таке сталося, потрібна дуже чітка мотивація. Зовнішній примус, переїзд тощо. Травма. Війна травмувала нас. Але вимагати, щоб вона всіх травмувала однаково, це як вимагати, щоб усі люди були такі, як я. Коли людина бореться за виживання, – вона вживає мову, яку, найімовірніше, розуміють усі і яка виражає базові емоції. Їй вже байдуже до політики і етики. Їй треба вижити, домовитися, щоб вижити. Врятувати дітей. Добре, коли людина знає англійську. Але насправді таких не більше 20 %. Тож зовсім не дивно, що є люди, які звертаються до російськомовних лікарів, майстрів, шкіл та проєктів, яких у Німеччині чимало.

– Треба визнати: всі, хто легко перейшов на українську, або і перед тим були практичними білінгвами, або тривалий час повільно українізувалися, або працювали в таких місцях, де українська була так само присутня, як і російська, – зауважує науковець. – Тобто вони перейшли зі «своєї» на свою. Перемкнули регістр–тумблер у мозку.

На жаль, чимало українців жили зовсім в іншому контексті: були під впливом російськомовних телебачення, соцмереж та приколів, проросійських політиків, що перемагали кожного року на місцевих виборах і насаджували «дружбу з Росією» як єдиний правильний шлях. – І коли зараз Росія їх бомбить, коли знищила їхній дім, вони говорять: «Це не російська, а моя мова. Росія забрала в мене дім, але не забере в мене мову». На думку Володимира Волковського, треба розуміти, чому люди мислять саме так. А щоб зв’язок із «племенем» не рвався, щоб українізація була природною, потрібна мода на все українське.

–Якщо говорити про українців, які переїхали до Німеччини в пошуках тимчасового захисту, вони визнають, що їм потрібен захист, – розмірковує Світлана. – Тобто захист їм потрібен через загрозу їхньому життю. Ця загроза виникла через те, що росія атакувала Україну. Так чому вони говорять російською? Я цього зрозуміти не можу.

Говорити мовою майбутнього

Агресія – доказ існування

Після 24 лютого HR–спеціалістка Світлана Дробот із сином виїхали з України до німецького містечка Нагель. Тоді мовне питання не викликало в неї сумнівів.

На вулицях Німеччини легко можна зіштовхнутися з якоюсь літньою фрау «радянського походження», що сміливо зауважить: української мови не існує у відриві від російської, мовляв, це давні слов’янські мови і культури, а «все эти ваши мовы – это глупости». Проте на кожний випад невігластва існує чимало контраргументів. Ось що говорить вчений та нейробіолог, професор Стенфордського університету Роберт Сапольскі у подкасті The Village:

– В якийсь момент я зрозуміла, що не можу спілкуватися російською, – згадує Світлана. – Я вже збагнула, що це буде криво–косо, але мені було все одно. Говорити мовою своєї дитини, а не своїх батьків – це те, що я можу вибирати.

Звернімося до логіки, – пояснює Світлана, – мій син – українець. Я, його мати – українка. Його батько – українець. Якою мовою ми говоримо? Українською. Це ж логічно! Змінити мову вона намагалася й раніше, але тоді їй заважали думка оточення, власна невпевненість та

лінь. А от рішення, прийняте у лютому в Німеччині, відбулося «без сумнівів і відкатів». З початком війни Світлана говорить тільки українською. – Небажання деяких українців за кордоном переходити на українську мову вона вважає не логічним.

– Згадаймо останні півтора року. Згадаймо пекарів, сантехніків, шкільних вчителів, які пішли воювати з російськими найманцями. Уже це нівелює цю ідею. Є країна, яка в минулому столітті намагалася змусити українців забути рідну мову. Якщо хтось хоче відібрати у вас мову – це доказ того, що ваша культура реальна. Це найпростіший доказ, що українська мова існує, що вона має існувати і далі поза всіма контекстами. Якщо причиново–наслідкові зв’язки такі зрозумілі, тоді ж чому на європейських вулицях так багато російської звучить саме з вуст українців?

УКРАЇНСЬКИЙ ЖУРНАЛ У НІМЕЧЧИНІ

27

Російська, як запобіжник Працівниця медіасфери Валерія Сотнікова у передвоєнні роки жила у Києві. Дівчина народилася у Донецьку, знає кілька мов, але переважно використовує українську як «робочу мову». Вона вважає, що мотивацією переходу «ламає пресинг і розподіл на трушних і не трушних українців». Та не відчуває себе безпечно у присутності росіян.

– В Україні легко говорити лише українською і бути «в зоні мовної захищеності», але тут, коли я одна, я вже не полізу битися на кулаках з людиною, яка росла цінностями «Першого каналу», – розповідає Валерія. – Питання щодо російськомовних українців у Німеччині складне, але я теж обираю говорити не українською, коли навколо мене відверто руське бидло і я боюся. Мені не соромно сказати, що моє життя і здоровʼя важливіше. На її думку, у кожного своя рефлексія щодо ідентифікації себе у просторі.

– Я бачу, як деяким важко дається німецька. Людям важко зрозуміти, хто вони зараз є. Ще не німець, вже не українець. Наразі Валерія викладає в Бремерхафені англійську для дітей. Вона бачить, як багатьом дітям російська дається вже важко: – Вона стала для них третьою мовою. Я точно знаю, що в майбутньому з мовним питанням буде легше. Як, наприклад, у Грузії – нове покоління вже майже не говорить російською.

Серединний шлях Графічна дизайнерка Женя переїхала до Берліна незадовго до початку війни. Вона шукала тут фізичну і психічну безпеку, бо життя трансгендерної людини у Харкові важко назвати легким. Рефлексуючи усі події, вона без жодного сумніву перейшла на українську мову. Хоча й зауважує, що сьогодні мова №1 у її житті – англійська. Женя вважає, що деякі традиції можуть 28

JA UKRAINA

мати насправді неприємні культурні конотації (як «Олів’є» на новорічному столі для когось уособлює «совок»), і з ними було б непогано розійтися, але дивно вимагати від людей відмовлятися від салату чи від спілкування з родичами.

– Немає сенсу руйнувати зв’язки з людьми, які насправді не мають нічого спільного з культурою агресії, – вважає Женя. – Але так само немає сенсу зберігати зв’язки з членами родини, що не мають простої людської емпатії і розуміння ситуації. Особливо в часи, де ментальне і психічне здоров’я є цінним ресурсом.Піднімаючи крихке питання інтенсивності українізації, вона зауважує, що треба шукати середину: – На жаль, наскільки б іноді не хотілося тотального і різкого переходу на українську, спроби здійснити такий радикальний перехід можуть дати таку собі культурну амуніцію жорстокій праворадикальності і неонацизму, які завжди очікують на зручний момент в умовах війни. Вона вважає, що культурні зміни явно допоможуть, але турбується, аби на цьому шляху не «перегнули палицю», перетворивши їх у зворотну агресію.

Мова – ознака відповідальності Графічна дизайнерка та фотографка Анастасія Шмід живе у Німеччині вже 22 роки. Вона вважає, що для лагідної українізації вже запізно.

– Люди в цілому та кожен зокрема на своєму місці повинен робити все, що може, щоб української мови ставало більше, – переконана жінка. – Навіть тут, у Німеччині. Німці вже чудово чують різницю, говоримо ми російською чи українською. Анастасія знає чотири мови, але активно користуватися українською почала лише після 24 лютого 2022 року: «Заснула в феврале, а прокинулася у лютому!». Вона розповідає, що їй довелося відновлювати українську майже з

нуля. Але зараз із співвітчизниками спілкується винятково українською.

– Спочатку виходило криво–косо, адже я не розмовляла українською 20 років, – згадує Анастасія. – Плутала слова, подекуди «лізли» німецькі слова та русизми. Але з часом та практикою стає все краще. Тому можу тільки рекомендувати: не соромтесь, а практикуйтесь за будь–якої можливості. Це, до речі, стосується кожної мови. Вона щиро радіє своєму прогресу, бо наразі іноді просто не помічає, якою мовою говорить. Трапляється, що на публічних заходах звертається до німців українською чи навпаки. Анастасія переконана, що небажання вивчати рідну мову, це подекуди інфантильна позиція: – Таке собі «чик–чирик я в будиночку». Я рекомендую таким людям нарешті взяти на себе відповідальність за свої дії.

Тиск та підтримка Тож чому українці продовжують говорити російською? Практикуюча психологиня із Києва Наталя Малий, яка з Берліну продовжує консультувати українців по всьому світові. Маючи власну історію переходу з російської на українську, Наталя дійшла висновку, що у кожного є своє поняття ідентичності: –Є певна кореляція з собистим рівнем зрілості і рівнем рефлексії, – пояснює експертка. – Найпростіший приклад – є люди, які не

Що заважає перейти на українську?

47%

24% дефіцит популяризації в суспільстві

звичка

2023

21%

особисті страхи та невпевненість

INTERVIEW// ІНТЕРВʼЮ

розуміють причиново–наслідкових зв’язків із монетизацією російського ютубу, тому й досі продовжують споживати російський контент, до прикладу слухають російську музику. Також вони не вбачають підсвідомого впливу російської культури, яка формує певне бачення світу і певні установки. На її думку, проблему посилює тиск. Адже мова є фундаментом «дому», це базова річ, на якій роками трималася картина світу. Тому тиск провокує агресивну захисну реакцію. Вихід вона бачить саме у терпінні і розумінні українців один одного.

– Треба продовжувати діалог та пояснювати плюси переходу. – переконана Наталя Малий. – Бо існує простий феномен – сила дії дорівнює силі протидії. Дуже часто можна почути фразу на кшталт «Якби суспільство не тисло, я би може й перейшов, а так принципово не буду». Разом із кожним таким клієнтом Наталя у своїй психологічній практиці досліджує, наскільки дорослою є така позиція, про що це: про самозахист, принцип чи щось інше? Бо кожна людина – це індивідуальній кейс, тут немає місця для узагальнень.

– Робити під тиском щось набагато складніше, ніж коли людина усвідомить це самостійно, – зазначає психологиня. – Нам треба створити умови, у яких більшість дійде до цього висновку самостійно. Наталя називає три категорії людей стосовно мовного питання: Ті, хто «за» Ті, хто «проти» Ті, хто вагається. На її думку, підтримка потрібна тільки тим, хто вагається, та людям, які відчувають певний дискомфорт і не знають, чи варте це того, щоб зараз робити такі надзусилля і спрямовувати свою енергію ще й на це. Саме ці люди потребують створення відповідного середовища: гуртків, мовних осередків, онлайн–груп підтримки, особистих прикладів авторитетів тощо. З цією категорією

людей треба бути більш лагідними: краще не робити зауважень та не виправляти помилки.

Брак емоційного ресурсу Важливо також зрозуміти, що людина не завжди здатна контролювати свій вибір. За негласним правилом психологів, терапія із підсвідомістю проводиться винятково мовою, якою людина спілкувалася у дитинстві.

– Мережі пам’яті побудовані за допомогою асоціацій тією мовою, яку ти чув маленьким, – розповідає Наталя. – Це не добре і не погано, це факт. Серед її клієнтів є люди, яким майже одразу зручно сприймати психотерапію українською мовою. Але є й такі, які під час потаємної теми чи глибоких спогадів автоматично переходять на російську. Не з спротиву, а через певний брак сил. Те ж саме й зі звичкою до конкретної мови. Щось нове це завжди історія без комфорту. Працюючи волонтером, протягом 2022 року Наталя все ще розмовляла російською, обґрунтовуючи це дуже сильним емоційним навантаженням у той час: – Коли стало більше ресурсу, я перейшла, – згадує вона. – Чи була я до цього поганою чи не свідомою людиною? Я була людиною в процесі, тож в мене немає бажання

засуджувати й інших.Брат Наталії наразі захищає Україну у лавах ЗСУ. Сміючись, вона розповідає, що російськомовні волонтери і військові теж дуже схожі на людей.

– Мій брат – російськомовний, – ділиться Наталя. – Він намагається перейти на українську мову, але йому це дуже складно дається. Він відверто говорить про те, що, коли до нього говорять українською, він відповідає українською, хоча це й не завжди гарно виходить. Коли немає сил, – спускається на «автоматизм». Бо для іншого йому треба знайти у собі волю чи додатковий ресурс.Наталя переконана, що дуже важливо відходити від чорно–білого мислення, світ набагато ширший. І саме через російськомовних волонтерів і російськомовних військових ми можемо побачити, де ми єдині, а не де ми розбіжні. Вочевидь насадження російської мови в Україні відбувалося тривалий час і торкнулося багатьох українців. Тож повернення до рідної мови навряд може бути миттєвим. Але, якою мірою та з якою швидкістю це відбуватиметься, кожна людина обирає самостійно. Ще одна мова це ще більше можливостей. Як влучно зауважив німецький письменник Йоганн Гете: «Скільки мов ти знаєш – стільки разів ти людина!».

Діана Бернацька

УКРАЇНСЬКИЙ ЖУРНАЛ У НІМЕЧЧИНІ

29

Illustration: freepik.com @storyset

Свято в радість Палаюче небо першої новорічної ночі у Німеччині стало неприємним досвідом для українських гостей. Поки німці насолоджувалися відновленням давньої традиції святкового феєрверку, українські жінки та діти, що ледь перевели подих у безпеці, ховалися під столами чи накривали голову усіма подушками та ковдрами, аби зупинити жах, що рвався назовні. Як опанувати свої емоції під час свят та відчути їхнє тепло – розповідає психологиня Наталя Малий.

Тригер під контролем Звичайно, українці – більше чи менше – мають наслідки травматичних подій, пов’язаних з війною. Всі гучні звуки нагадують про вибухи, сирени, обстріли і небезпеку. Наша пам’ять асоціативна: гучний звук дорівнює небезпеці. Феєрверки є тригером, що розпаковує пам’ять про події, які не мають відношення до реальності. Тригер буває теплим: стара пісня може нагади веселі чи чуйні часи, вмить «перенести» з сьогодні до того дня, коли вона стала особливою.

ють радіти феєрверкам, бо для них це атрибут свята, на яке вони мають право. Навіть якщо феєрверків не буде, буде гул літаків, скрегіт арматури на будівництві, кокоси падатимуть з пальм – травматичний досвід може сколихнути будь–що. Від всього не сховатися. Але людина може для себе вирішити: я справлюсь, я не хочу жити минулим, і поставитись до періоду свят з азартом: я маю можливість свідомо потренувати нову реакцію. Не намагайтесь уникати досвіду, який ви все одно зустрінете. Уникнення дуже звужує життя і передає страхам під контроль. Коли ми свідомо йдемо у свій страх – він завжди починає відступати.

що багато разів повторювалося та було частиною вашого життя, сьогодні може бути поза зоною можливостей і відчуватися як втрата. Традиції – це те, що хтось колись започаткував, а потім повторив. Кожна людина – найголовніша для себе та може стати тим, хто розпочне щось нове і цікаве. Дозвольте собі уявити, що ви сієте насіння своїх простих дій багато років наперед. Час створювати нові традиції!

Кулінарні ноу–хау Можливо на вашому новорічному столі поруч з олів’є відтепер будуть німецькі кнедлики або шніцель. Або суші, чому б і ні? Уявіть, що ця традиція піде на роки вперед і ваші діти готуватимуть кнедлики до новорічного столу. Ваші правнуки питатимуть своїх батьків: «Мама, а чому ми готуємо це кожного року?» –«Тому що наша прабабуся під час війни була у Німеччині. Так ми її згадуємо».

Звук петарди може перенести людину від Бранденбурських воріт Майстерня емоцій у Берліні, до лютневого Інший бік свят – це спогади. Серце наштовхується на гострі емоції підвалу Маріуполя, ностальгії, суму і болю. Свята є відображенням наших цінностей. Харкова, Чернігова, Для когось Новий рік – це привід Ірпеня, Києва чи зібратися за спільним столом великою родиною, помріяти разом, Креативне бюро Волновахи відвідати батьків, повісити на На жаль, треба прийняти: феєрверки будуть. Це може здаватися зневажливим, але світ не може зупинитись разом з нами. Він продовжує рухатись, люди продовжу30

JA UKRAINA

ялинку прикраси, що знайомі з дитинства та дивом не побилися за всі ці роки. Або Новий рік – це захоплива відпустка з особливою людиною. Те,

Застосовуйте творчість та креативність, залучайте дітей і друзів. Робіть колаж з найкращих фотографій року. Малюйте листівки, робіть новорічні казки, вчіть улюблені

ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА

Знайдіть на різдвяній ярмарці або створіть своїми руками ялинкову прикрасу, яка буде символізувати ваші нові починання. Наповніть її своїми мріями, фантазіями, теплом і уявами про красиве майбутнє, нехай вона стане вашим новим сімейним оберегом і талісманом.

Опановуємо темряву •

раз відбувається: «Це феєрверк. Зараз грудень 2023 року, я на центральній площі в Німеччині, я в безпеці, а цей гучний звук – це новорічні феєрверки».

•

Знаходьте та перелічуйте вголос по 5 найменувань:

•

Розмежовуйте минулий і сьогоднішній досвід. «Все, що я зараз відчуваю – це лише пам’ять. Це вже давно закінчилось. Навіть, якщо я це відчуваю, я бачу, що я зараз в безпеці і мені нічого не загрожує. Це не вибухи, це просто петарди і нічого поганого не відбувається». Пошукайте також фрази, які можуть «лягти» саме вам. «Все давно закінчилося, зараз все добре, це в минулому, а я – в теперішньому».

•

Глибоко і усвідомлено дихайте, розтягуючи і уповіль-

•

Повертаємо спокій. Відчуваючи сильне занепокоєння, знаходимо тверду поверхню, на яку можна спертися спиною, обіймаємо себе руками трохи нижче плечей і робимо ритмічне поплескування руками по черзі: права–ліва, права–ліва. Роблячи вправу, повторюйте наступне: Я в безпеці, це просто петарда, все добре тощо.

Естафета сенсів Спробуйте написати лист у майбутнє. Уявіть, що зараз ви пишете лист своїм нащадкам, саме тим, які вже сидять за святковим столом з кнедликами і повісили на ялинку вашу прикрасу. Що важливого хотілося б сказати їм про час, де ви зараз? Вони тримають цей лист в майбутньому, ви – в минулому, і єдине, що вони знають, що їх прабабуся або прадід вижили, знайшли сили йти далі та кохати. Звідти прийшло їхнє життя, і вони передадуть його далі своїм дітям, разом із традиціями, іграшками та спогадами. Якої мудрості ви б хотіли їх навчити, що важливого про життя ви дізнались і хочете залишити це в вічності? Минуле – це наш фундамент, майбутнє – точно буде, а у нас є сьогодні, щоб наповнювати його барвами і новими смаками.

Поверніть себе до реальності, проговорюючи те, що за-

предмети зеленого кольору, що бачите навколо; які запахи відчуваєте; які звуки є довкола, окрім петард; що ще відчуваєте в тілі (замерзлі від вітру вуха, важкість рюкзаку за плечима, як светр прилягає до тіла).

нюючи видих. Дихальні вправи – це те, що справді варто опанувати. Нічого складного, але вони завжди допомагають нам заспокоїтися.

Illustration: freepik.com @storyset

вірші. Придумайте щось, що кожен член родини зможе повторювати у будь–якій країні світу. Найкращі наші спогади – це час разом, проведений за спільною діяльністю. Творчість – це найкращий друг і помічник на всі часи. Звичайно, мова не тільки про те, що ми робимо, а й те – який сенс вкладаємо.

Ви можете поділитися досвідом нових традицій або розповісти враження від виконаних вправ з нашою редакцією, написавши листа на нашу електронну пошту або в Instagram. Пам’ятайте, що піклуватися про себе – ваш обов’язок! Вам не треба справлятися самостійно. Є багато спеціалістів, готових допомогти, якщо ви дозволите.

Наталя Малий facebook: nataliya.malyy УКРАЇНСЬКИЙ ЖУРНАЛ У НІМЕЧЧИНІ

31

Так чекати снігу, ніби кінця війни. Тепер це твоє світло – тримайся та борони. Звикай тепер до нього, обійми, обійми. І лише гілка чорніє серед цієї зими. Сергій Жадан

Foto: Yevhen Samuchenko, aus dem Buch «The Beauty of Ukraine» www.q–l–n.com

White Side, the Carpatian Mountains, Ivano–Frankivska region