Проза
85 Драган, Блажо та інші перяніки.
Насмішкуватий перянік: – Блажо, а ти в горах не падав, твоя голова не кололася? – Що ви регочете, хіба чорногорці падають? А капітана якась сила водила. Він і вночі підхоплювався, щось казав, у темноті щось записував. Мабуть, він і вночі бачить. – А русалка з річки Морачі до вас уночі не приходила? – Ми йшли повз єзеро Велике Шкричко – і капітан казав: раз воно Шкричко – Скупе, його треба задобрити. І його русалкам ми залишили солі в сухості на березі. А на Боботовому Куку капітан написав духам гір записку і склав над нею камінний споменік. Коли ми співали пісні на слова владики, капітан, як на молитві, знімав шапку. Він із пам’яті читав нам вірші про свою річку Дніпро. Ті вірші написав не наш владика, а їхній, дніпровський. Капітан казав, що в кожного народу є свій владика, який пише такі вірші, що від них болить здорове серце. А люди все одно читають їх. А потім того владику проголошують святим. Капітан казав, що колись і нашого владику Раде за його добрі діяння і вірші оголосять святим. Остання зустріч владики Негоша і Єгора Ковалевського. – А золото б нам не завадило! Треба поселення розбудовувати, дороги прокладати, нові школи відкривати і пошту організовувати.Досі нас берегли неприступні гори й непролазні хащі. А Європа вже інша. І нам пора змінюватися. – Так ви вжè міняєте державу, владико! Аристотель писав, що добрий план робіт – то вже половина його виконання. – Платона б нам до вас, геогносте Аристотелю! І тому тим більше – спасибі вам, Єгоре Ковалевський! Ви перший, хто дослідив природу наших надр. А слід, залишений вами, значно глибший. І світить із глибини… Тільки жаль, що цей промінь зблиснув, а вдруге тут уже не сяйне… – Ясний промінь для чорногорського народу – ваша поезія, владико. У різних місцях Црной Гори я чув героїчні народні пісні на ваші вірші – і люди знали, що ті вірші написав теперішній їхній правитель. Це щось нечуване, але дуже гарне. Ваш народ світлий і чистий, добротою зачаровує, аж голова обертом… – І розколюється? – У вашому віці, владико, поетичну славу здобув Байрон і, схоже, почав здобувати українець Шевченко. Це молодий художник, був панським