Проза
23
– Я зараз, – вигукнула Христя і гайнула до хати по чисту одежу і витиральне ряденце. – Тобі не буде зимно? – затурбувалася Онися. – Мо’ запону зробити? – Не буде. Вітру ж немає, од вугілля тягне теплом. Та й я недовго. Маривон заходився розводити воду. З казана зсунули кришку, і одразу запахло розпареним зіллям. Запах, з дитинства знайомий кожному селюкові, лоскотав передчуттям чистоти. Христя принесла чисту одежу, ряднину і довгу теплу кирею, щоб не остигнути після миття, а також невеликий ослінчик, на якому усе це й розіклала. Казан з рештою гарячої запареної води знову закрили кришкою, і жінки пішли до хати, клопотатися вечерею і зайдою, а Маривон ладнав ликову мочалку, щоб потерти Нецькові спину. Уже закінчували вечеряти, коли з лавки попід дальнім вікном почувся стогін і зляканий вигук. Онися, що саме взяла рогача, щоб витягнути з печі горщик з теплою водою для миття посуду, тицнула його назад у кочерги і кинулася до дитини. На неї злякано дивилися темні – у півсутіні слабо освітленої кімнати, величезні на худенькому личку очі. – Не бійся, – баба трохи силувано усміхнулася дитині. – Тут ніхто не зобидить. Зараз тебе помиємо, погодуємо, постелимо на теплому черені, і усе буде гаразд. Хлопчик мовчав. – Він не глухий, – обернулася Онися до Нецька. – Не глухий, просто наляканий. – Може, тобі з ним легше договоритись? – Спробую. Нецько схилився над своїм Божим даром і сказав серйозно, наче дорослому: – Малюче, ми вдома. Розумієш? Тут тепло і тихо. Є їжа. Є люди, які будуть тебе любити. А ти будеш нам за сина чи за онука – як захочеш. Бачиш, поки ти спав, я й помився, і повечеряв. Тепер твоя черга. Там, біля теплої печі, ночви, зараз принесемо купільної води. Ти ж послухаєшся? Дитина тільки зітхнула. А ночви уже й з водою. Нецько викутує знайду зі своєї старої кожушини, знімає з лякливо тремтячого тільця брудне дрантя, яке одразу ж забирає Маривон, щоб спалити на роздмуханому вугіллі нещодавнього вогнища. Нецько обережно кладе дитину у теплу пахучу купіль. Хлопчик схлипує, але через мить блаженно заплющує свої злякані оченята.