Page 1

Таран, Людмила. Валентина Давиденко. «Танець над хвилями». Поетеса і художниця — про вічні теми та відповідальність перекладу // День. – 2016. – 26 серпня. Валентина Давиденко. «Танець над хвилями». Поетеса і художниця — про вічні теми та відповідальність перекладу Людмила Таран Вона — своя у колі поетів і перекладачів, художників і журналістів. Легко знаходить спільну мову зі співрозмовниками на прямих ефірах «Голосу Києва». Професійність, відкритість до новизни, дар співпереживання — далеко не всі риси творчої особистості Валентини Давиденко. — Недавно опублікована добірка твоїх перекладів італійської поезії. Чому взялася за цю каторжну працю? — Анатоль Перепадя, неймовірно близький мені по духу романтик, і з тих незамінних друзів, з гіркотою про втрату яких живеш, колись подарував свою книжку перекладів Петрарки з побажанням, щоб я теж переклала ці тексти. Але мені таке й на думку не спадало: справді, то важка праця, і не було внутрішньої спонуки змагатися з нашими видатними перекладачами. Однак невдовзі познайомилася з римською поетесою Тіціаною Колуссо, яка була учасницею Міжнародного фестивалю поезії у Києві, вона запропонувала співпрацю у міжнародному поетичному інтернет-журналі Formafluens, що його тоді очолювала. Я вперше переклала українською разом з її віршами ще кількох сучасних італійських поетів. Була й ідея підготувати книжку білінгва, де були б тексти сучасних українських та італійських поетів, однак наші революції змінюють і творчі плани... — На чому акцентуєш увагу в перекладах? Є різні школи... — Прагну достеменно точно передати стильові особливості, музику і образну канву італійського тексту. Це якась внутрішня кревна відповідальність перед колегою минулої епохи, щоб не спотворити голос та інтонацію. Тексти італійських поетів ХІІ — ХХ століть, які перекладені мною, за поодиноким винятком, ніколи не перекладалися в Україні. Багатьох із тих поетів у нас не знають. Спираючись саме на цей контент поезії, який охоплює такий тривалий часовий відрізок, дійшла висновку: найактуальнішими темами для поетів усіх століть були Бог, війна і кохання. А ще відкрила для себе різні за стилем і осмисленням трактування цих тем, як-от у Чекко Анджольєрі,


саркастичного сучасника Данте Аліг’єрі, Біндо Бонічі з його розважливою філософією життя, дуже емоційну й образну жіночу поезію ХVІ століття, зокрема Лаури Баттіферрі, яка писала в стилі петраркістів, була знаною не лише в Італії, а й у Європі, але для нашого читача вона відома більше як модель знаменитого портрета Аньйоло Бронзіно через її характерний ніс. Дуже цікаво було пізнавати, як творили у поетичному жанрі видатні прозаїки і художники: Джованні Боккаччо, Ґабріеле Д’Аннунціо, Мікеланджело Буонарротті. Саме через прочитані оригінали глибше розкрився мені талант Ади Негрі, яку нерідко позиціонували лише як пролетарську поетесу. І особистим відкриттям став для мене Ґвідо Ґоццано, поет «присмеркової» поезії кінця ХІХ — початку ХХ століття, який під лірико-меланхолійним флером завжди приховує легку іронію. А життєві новели цих авторів часто дуже драматичні або й захоплююче-героїчні. Чимало з них мали надто коротку біографію через війни, хвороби і нестатки. Усе, як і в нашому часі, раєм і не назвеш. Вдячна за подарунок, дуже доречний для мене, нашому відомому перекладачеві Всеволоду Ткаченку, який понад рік тому приніс українськоіталійський словник на 440 000 одиниць перекладу. — Чий вплив на власну літературну творчість вважаєш очевидним? — Літературного впливу як такого не пережила, хоча з юності читала дуже багато поезії. Але до чого справді вразлива — до енергетичного впливу окремих авторів, явищ літературних чи мистецьких. Та це відомо кожному, коли сильне емоційне враження від талановитого твору спонукає писати своє, хоча воно ніяк не дотичне ні темою, ні жанром. Так було, коли писала «Флейту Евтерпи»: у поезіях про Елладу нарешті вилилися особисті враження від першої мандрівки до Греції, що була за кілька років до цього. Але поштовхом стало перечитування романів В. Набокова: мала літню відпустку з дітьми у селі, й у бібліотеці знайшла повне зібрання його творів. Образне поетичне письмо цього автора викликало сплеск емоцій. І ще цікаво спостерігати несподівані точки перетину моєї творчості з іншими, коли знаходжу навіть перегук теми потім в чиїхось текстах. Недавно мені надіслали трактат — філософське дослідження кольору в образній системі давньої міфології. І там цитата з давніх текстів, яку прочитала вперше: про Еврінолу — богиню всього сущого. Вона «постала оголеною з Хаосу /і збагнула, що їй немає на що зіпертися. /Тому вона відділила Небо від Моря /й почала свій самотній танець над його хвилями...» А в мене була поезія про «золотаву наяду», яка тримає «на пальчиках сни кораблів», вона — «рятівниця вітрильників». І починається вірш «Танцем себе не виказуй!». Тобто про танець над хвилями. Цей образ для мене самої був тоді несподіваним, але він причетний до конкретної особи, якій присвячено вірш.


І ось так відгукнулася міфологія Еврінолою. Її танцем над хвилями: він трактується як пошук істини, бо на що ж можна зіпертися у світі? — Як захищаєшся від інформаційної війни? — Від інформаційної війни захищатися практично неможливо, якщо за щоденною роботою перебуваєш постійно у потоках інформації, аналізуєш її, відповідно добираєш теми для своїх програм і для колег у редакції. Однак емоційна вразливість не притупляється, реагуєш на все, що відбувається у світі. В цьому сенсі журналістика повною мірою дає можливість висловити громадянські почуття. Однак викликаєш і на себе «вогонь». Один із прикладів, яких немало в моїй біографії, коли за часів минулого президента на мої радіопередачі про Трипільську культуру і про втрати України у Другій світовій війні з’явилися статті в інтернеті. Роздратовані автори доводили: ніяких трипільців на наших територіях не було, мовляв, «це спроба привласнити собі чужу історію». А щодо теми трагічних втрат України у Другій світовій, то журналістку було названо «некомпетентною» і такою, що «зіпсувала настрій ветеранам війни на свято Перемоги, бо назвала цей день поминальним для України». Ці статті були дуже швидко поширені на російських сайтах. До такого треба бути завжди готовою, якщо залишаєшся вірною істині й собі. А від переживань (бо вони таки виникають) найкраще врівноважує музика. Люблю фортепіанне і вокальне мистецтво.+ — Три речі, від яких відмовилася останнім часом? — Уже під час Революції Гідності і з початком війни на сході зрозуміла, що змінюються пріоритети. Якісь сподівання, особисті бажання треба залишити і, може, до них і не повертатися. Тому таких речей, від яких відмовляюся, мабуть, більше, ніж три, якщо це матеріального плану. Намагаюся викроїти кошти на допомогу тим, хто ризикує своїм життям заради нас усіх. Але важче було відмовитися від сподівань на видимі результати, очікувану перемогу й, головне, адекватну оцінку суспільства і влади цього протиборства — добра і зла. У світлі подій розглядаю всю мінливу реальність, наче канву, на якій лише мережиш візерунок трудами, власними «блокпостами». Цим протистоїш війні, несправедливості, що царює й надалі, своїми, може, слабкими й недосконалими спробами захистити істину. ДОВІДКА «Дня» Валентина Давиденко народилася на Черкащині. Поетеса, перекладачка, журналістка. Лауреат літературних премій ім. Бориса Нечерди, Володимира Свідзінського, Дмитра Нитченка, мистецької премії «Київ». Авторка чотирьох поетичних книжок, восьми персональних художніх виставок, 14 телефільмів про українських художників. За поезіями Валентини Давиденко створено альбом джазових пісень композитора Івана Тараненка «Майстер снів».

аран, Людмила. Валентина Давиденко. «Танець над хвилями». Поетеса і художниця — про вічні теми та ві  

Таран, Людмила. Валентина Давиденко. «Танець над хвилями». Поетеса і художниця — про вічні теми та відповідальність перекладу // День. – 201...

аран, Людмила. Валентина Давиденко. «Танець над хвилями». Поетеса і художниця — про вічні теми та ві  

Таран, Людмила. Валентина Давиденко. «Танець над хвилями». Поетеса і художниця — про вічні теми та відповідальність перекладу // День. – 201...

Advertisement