Духовний спадок Івана Огієнка

Управління культури, туризму та охорони культурної спадщини Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації Централізована бібліотечна система Дніпровського району Бібліотека ім. В. Маяковського

Серія «Видатні українські мислителі»

Біобібліографічна довідка Київ – 2015

Доля судила мені немало працювати в таких умовах і на " таких посадах, коли моя діяльність не належала тільки мені, — я працював для цілого українського народу. Як я працював, — судити не мені..." Іван Огієнко

© Бібліотека ім. В.Маяковського, 2015 2

Від укладача Біобібліографічна довідка із серії ―Видатні українські мислителі‖ присвячена Івану Огієнку — визначному українському громадському і державному діячу, філософу, історику, педагогу, книговидавцю, редактору і богослову, теоретику канонічного права, вченомумовознавцю і перекладачу, згадка про якого була на багато років заборонена радянською владою. Довідка містить інформацію про нелегке життя і багатогранну діяльність митрополита Іларіона (Івана Огієнка), а також бібліографічний список видань його творів та інформаційних джерел (статті з книг і періодичних видань та електронні ресурси) про цю неординарну талановиту особистість. Мета довідки — ознайомити читача з величною постаттю українського вченого - патріота, який все своє життя служив рідній Батьківщині, чиє ім’я почали відкривати в Україні тільки із здобуттям незалежності . При створенні біобібліографічної довідки були використані документи з фонду бібліотеки імені В.Маяковського та інформація з Інтернету. Довідка адресована тим, хто вивчає історію України, української церкви та української мови — викладачам і студентам, вчителям і учнівській молоді, бібліотечним працівникам та всім, хто цікавиться життям і діяльністю Івана Огієнка .

3

Зміст Вступ _____________________________________________5 Пробудження національної свідомості І.Огієнка _______6 Іван Огієнко і Українська народна республіка ________ 8 На чужині - служити рідній Україні та українській православній церкві _______________________________ 9 Митрополит Іларіон і розбудова українського національно-культурного та релігійного життя в Канаді. _________________________________________10 Перший перекладач «Біблії» українською ___________11 Останні роки життя митрополита Іларіона (І.Огієнка). _______________________________________12 Повернення спадщини І.Огієнка на Україну _________ 13 Мудрі вислови Івана Огієнка _______________________15 Бібліографічний список (видання з фонду бібліотеки ім. В. Маяковського)________________17

Інтернет ресурси _________________________________ 22

4

Вступ Я взяв своє серце малими руками Й віддано поклав Україні до ніг... Іван Огієнко Іван Огієнко та митрополит Іларіон — ці величні імена являють нам одну, всесвітньо відому постать: поет і прозаїк, есеїст і мовознавець, поліглот і теоретик канонічного права, філософ та історик, перекладач Біблії та релігійної літератури, ієрарх Української автокефальної православної церкви, енциклопедист, носій і творець національного духу. Протягом усього свого життя, займаючи чи-то світські, чи церковні посади, він проніс любов до свого краю, рідної мови, православної церкви. Україна лише починає відкривати для себе І.Огієнка, творча спадщина якого через історичну несправедливість була вилучена з наукового обігу. Нині дослідники відкривають невідомі сторінки біографії вченого, життя якого, часом нелегке і тернисте, ускладнювалося тяжкою душевною драмою — втратою України. На чужині, у хвилини радості та печалі, молився він за її Боже воскресіння. Ім’я І. Огієнка в наш час повертається народові, якому вірою і правдою служив усе життя. Це ім’я заслужило діаметрально протилежних оцінок. Одні називали його «запроданцем-юдою в рясі митрополита», інші – «бджолою, що від світання до смеркання носить по краплині мед до свого вулика», «людиною праці й обов’язку», «діячем українського Ренесансу» тощо. Увесь довгий життєвий шлях І. Огієнка – яскравий приклад того, як талант пробиває собі дорогу навіть за несприятливих умов: він рано зазнав лиха, повною мірою відчув соціальну несправедливість. Здійснивши перший автентичний переклад Святого Письма українською мовою, митрополит Іларіон забезпечив право українського народу на звернення до Бога рідною мовою, заклав підвалини організаційного оформлення української православної автокефалії та національно-мовної єдності українців, України і діаспори.

5

Пробудження національної свідомості І. Огієнка У багатодітній селянській родині Івана та Єфросинії Огієнків, що проживали в Брусилові Київської губернії (тепер Житомирська обл.), 2 січня 1882 р. народився хлопчик, якого також нарекли Іваном. На третьому році його життя трагічно загинув батько. Невдовзі Іванко змушений був дбати про шматок хліба, працюючи в так званому фільварку (економії). У 1896 році закінчив початкову школу і вступив до чотирирічної військової фельдшерської школи в Києві. Тоді ж самостійно вивчає латину і грецьку мову. По закінченні цієї школи він почав шестирічну обов’язкову службу в лікарні з обов’язком вступити на медичний факультет Університету Св. Володимира в Києві. Згодом І.Огієнко переходить на історико-філологічний факультет. Ще працюючи у військовому шпиталі, Огієнко відчув у собі пробудження української свідомості, яке посилилося і зміцніло під час його навчання в університеті. Молодому студентові пощастило. Ним опікувався видатний дослідник східнослов´янських мов і літератур Володимир Перетц, і вже скоро Іван Огієнко розпочинає власні наукові студії. Блискуче знання класичних мов, санскриту, французької, німецької, старослов’янської, російської, польської, сербської та інших мов гарантувало молодому вченому велике майбутнє. Та він обрав українську мову, хоч такої дисципліни в університетському курсі тоді не було. Ще в молоді роки вчений збагнув істину, недоступну деяким професорам-шовіністам: українська мова варта наукових досліджень. З 1905 року починається його активна наукова та громадська робота, зокрема співробітництво в київських виданнях («Громадська думка», «Рада»), участь у діяльності «Просвіти» та заснованому М. Грушевським Науковому товаристві імені Шевченка в Києві. В 1909 році І.Огієнко з відзнакою закінчує повний курс навчання в університеті, а вже в 1911 році його затверджують на кафедрі російської мови та літератури професорським стипендіатом. У 1915 році після складання магістерських іспитів Огієнку присвоюють звання приват-доцента цієї кафедри. А у квітні 1917 року І.І.Огієнко, один з перших викладачів Київського університету, переходить на викладання українською мовою і практично розпочинає читати новий курс «Історія української мови».

6

Події 1917 р пробудили придушену царським режимом національну свідомість українців. Розбудовується держава, започатковується й національна школа. Проте не було підручників, учителів. І молодий доцент І. Огієнко протягом двох років видає «Українське писання», «Українську граматику для навчання в народних школах», «Порадник студентам, вчителям і всім тим, хто бажає навчатись української мови», «Вчімося рідної мови». У міністерстві освіти Української Народної Республіки він очолює правописну комісію, яка готує ―Проект правопису української мови‖ затверджений згодом Всеукраїнською Академією наук. Через певний час уже як міністр освіти професор І. Огієнко докладає чимало сил до запровадження літературної мови насамперед у школі, церкві, державних установах, торгівлі, медицині, війську, вбачаючи у них основні засоби впливу на свідомість українців. Іван Огієнко бере найактивнішу участь в організації Українського державного університету в Кам’янці-Подільському. Ставши у 1918 p. ректором Кам’янець-Подільського (тоді – Кам’янецького) державного університету, профеcop І. Огієнко створив при богословському факультеті спеціальну службу, яка займалася перекладами церковно-службових книг, і на цій ниві чи не найбільший його здобуток. Цим самим учений продовжує започатковану у ХVІ ст. реформацію, що несла живу мову до церкви. Він вбачає у перекладі важливе джерело збагачення національної мови. Друкований орган Української автокефальної православної церкви ―Церква і життя‖ писав: ―Ректор Кам’янецького університету, професор І. Огієнко зачитав реферат про життя і співи слов’янського тексту в старі часи з українською вимовою. Після цього в деяких церквах Кам’янця та його селах почали читати й співати з церковно-українською вимовою‖. Щоправда, значних успіхів він не досяг, бо нововведення суперечило позиції тодішніх православних ієрархів. Обмеженими були й територія і час діяльності реформатора.

7

Іван Огієнко і Українська народна республіка Іван Огієнко причетний і до славної сторінки української історії. Йдеться про акт злуки Західноукраїнської народної республіки та Української народної республіки в єдину Соборну Українську Державу, яка відбулася 22 січня 1919 р. Головним уповноваженим Ради міністрів для організації і проведення цього заходу на Софійському майдані у Києві Директорія УНР призначила саме Івана Огієнка. Коли 1920 р. прийшли більшовики, він мусив виїхати разом з урядом в Західну Україну, де якийсь час жив у Винниках під Львовом.

21 листопада 1921 року Іван Огієнко з дружиною і трьома малолітніми дітьми назавжди полишає Україну. Він був змушений кинути напризволяще в Кам'янець-Подільському власну величезну книгозбірню, архів і десятки завершених та розпочатих рукописів наукових праць і перебратися до польського міста Тарнова, неподалік Кракова. Життя в еміграції було тяжким: ‖…я опинився як утікач з України в м. Тарнові, – писав він в одному з листів. – Усе, що я мав при собі, одвіз до Кам’янця й лишив там більшовикам. З собою абсолютно нічого не взяв, тому опинився в Тарнові, як Робінзон на острові... Всі мої заходи дістати хоч кілька книжок зі Львова поки що ні до чого не довели. І приходиться марнувати час, тоді як можна було б використати його більш продуктивно‖. Після кількох місяців праці в уряді УНР в Тарнові (по вересень 1922 року), він перебирається до Львова. За ревне викладання української мови і проповідування національної ідеї польська влада звільняє його від викладання у Львівській учительській гімназії. Після поразки національно-визвольних змагань І.Огієнко як член уряду, продовжує самовіддано служити народові: у 1921 р. він головує в Малій Раді міністрів УНР, регулює на урядовому рівні відносини між українськими відомствами і установами, прагне полегшити драматичну долю співгромадян на вигнанні. У статусі керуючого Міністерством ісповідань УНР, у зв'язку з його скасуванням 30 вересня 1922 p., І.Огієнко завершує політичну кар'єру. Глибоко переживши трагедію Української революції, Огієнко-вчений більше ніколи не прагнув повернутися у велику політику.

8

На чужині - сдужити рідній Україні та українській православній церкві 8 січня 1926 року, мріючи про повернення в Україну, Огієнко відважується написати листа до тодішнього секретаря Академії наук Радянської України А. Кримського з проханням порятувати його архів і бібліотеку у Кам'янець-Подільському і надання йому можливості повернутися до Києва. Не одержавши відповіді, І. Огієнко назавжди покидає рідний край і пристає на пропозицію Варшавського університету переїхати туди (травень 1926) на посаду професора церковнослов'янської мови теологічного факультету. Заснував і редагував у Варшаві журнали ―Рідна мова‖ (1933–39рр) і ―Наша культура‖ (1935–37рр.), приступає до видання 30-томної "Бібліотеки українознавства", тритомного збірника "Визволення України", пише й видає цілий ряд своїх наукових праць, які сприяли популяризації української культури, виступали проти русифікаторської політики тогочасного уряду Радянської України. Там продовжує свою багаторічну працю над перекладами Святого Письма українською мовою. Серед найпомітніших досліджень цього періоду - десятитомна ― Історія церковнослов’янської мови‖. Якщо в Україні професор І. Огієнко спрямовував всю енергію на заняття мовою, літературою, релігією, то на чужині він дедалі більше зосереджує свою увагу на церковних питаннях. Після смерті дружини Домініки Данилівни (квітень 1937) Огієнко приймає рішення про чернечий постриг - цілком усвідомлено стає ―смиренним богомольцем за кращу долю українського народу‖ (здійснюється цей обряд 9 жовтня 1940 року). Він обирає собі ім'я Іларіона - на знак спадкоємності духовного подвигу першого митрополита Київського часів Ярослава Мудрого - Іларіона.

19 жовтня того ж року стає архієпископом, а 16 березня 1944-го митрополитом Холмським і Підляським православної Варшавської митрополії. У липні 1944 року у складі керівного духовенства Української православної церкви, що діяла на теренах Польщі, митрополит Іларіон покидає цю країну. Після кількох місяців митарств воєнними дорогами Західної Європи він опиняється у Швейцарії. Там з великими потугами Іларіон створює українське видавництво і пише десятки наукових досліджень і філософських творів в статусі бездомного і голодного емігранта.

9

Митрополит Іларіон і розбудова українського національно-культурного та релігійного життя в Канаді. На запрошення православної громади собору Св. Покрови у Вінніпезі митрополит Іларіон переїздить до Канади (16 вересня 1947), де починає служити священиком при цій парафії. Під час роботи Собору Української православної церкви Канади (8-9 серпня 1951 року) Іларіона обирають предстоятелем цієї церкви "митрополитом Вінніпегу і всієї Канади", де він залишався на цьому посту до своєї смерті. У листопаді 1947 року він засновує "народний християнський місячник "Слово Істини" (виходив по жовтень 1951 року). Далі започатковується вихід "Нашої Культури" (з листопада 1951 по жовтень 1953 року). Реформований за тематикою, цей журнал незабаром друкується під назвою "Віра й Культура" (проіснував до грудня 1967 року). За перші десять років перебування в Канаді з маркою відновленого видавництва "Наша Культура" вийшло 29 написаних тут праць митрополита Іларіона. Серед них — "Історія української літературної мови", "Українська церква за час Богдана Хмельницького", "Іконоборство", "Книга нашого буття на чужині". Ці та інші твори містять принципові для нашої науки концепції, заборонені раніше тоталітарним режимом, щодо тих проблем сучасного українознавства, з яких і сьогодні тривають наукові дискусії. Йдеться, зокрема, про концепцію виникнення і розвитку українського друкованого слова в контексті поширення друкарства у слов’янських народів, про українську приналежність створених на наших землях рукописних книжкових шедеврів періоду X—XIV ст. та концепцію виникнення і розвитку української мови, літератури, культури в цілому. А кілька історичних драматичних поем написав із перев′язаними очима великими літерами (після операції на очах). Писав незважаючи на заборону лікарів, бо ―сильно била незвичка бути без праці‖. Митрополит Іларіон доклав чимало зусиль для організації та розбудови українського національно-культурного та релігійного життя в Канаді. Заснував Теологічне Товариство (тепер Теологічне товариство Митрополита Іларіона), здійснив реорганізацію богословського факультету Манітобського університету, перетворивши його в Колегію 10

імені св. апостола Андрія, очолював Науково-Богословське Товариство, розгорнув велику науково-дослідницьку та видавничу діяльність. За Іларіона було проголошено Акт об’єднання трьох українських автокефалій за кордоном.

Перший перекладач «Біблії» українською Але найбільшою заслугою І. Огієнка на церковному поприщі у 20 – 30-х pp. була перекладацька діяльність. 1937-го у. Львові виходить ―Новий Заповіт‖ – частина його семирічної праці над перекладом українською літературною мовою Біблії з оригінальних давньоєврейських та грецьких текстів. Робота продовжувалась і в наступні роки. Так, у 1942 році вийшов ―Новий Заповіт і Псалтир‖ (перевиданий 1949 p.). Повністю ж Огієнків переклад ―Біблії, або книг св. Письма Старого й Нового Заповіту‖ опубліковано у 1962 р, Британським біблейним товариством у Лондоні, яке визнало його одним з найкращих у світовій біблеїстиці. Доктор філософії І. Огієнко виявив у перекладі не тільки хист ученого-філолога, а й свій поетичний талант. Чимало книг, розділів Біблії сприймаються як поезії: точність думки оповита в нього поетичними засобами, котрі надають текстові барвистого й емоційного колориту. Україномовна книга має передусім науковий характер. Автор перекладу дотримувався ритмічності мови, уникав буденності й дбав про високу красу мови: ―я зберіг гебрейський біблійний стиль» і переніс на український ґрунт, завжди пильнуючи не затирати запашності біблійного стилю… Я часто співав свій перекладений текст, і завжди пильнував, щоб підносив мого духа і грів моє серце! Бо коли такий вплив біблійної мови на мене, то може таким буде він і на інших читачів-співаків, коли вони сприймають Біблію душею та серцем‖. У 1958 році в одному листі Іларіон пише: ―В мене все готове всі 1182 сторінки Біблії давно готові до відсилання. Сильно хочу бачити Біблію на своєму столі закінченою…‖ 12 червня 1962 року здійснилася мрія життя митрополита Іларіона - з Лондонської друкарні на його вінніпезьку адресу було надіслано розкішно виданий том - повний канонічний переклад українською мовою Біблії. Це був результат 40-річної праці українського вченого, яку доводилося виконувати у надзвичайно несприятливих житейських умовах.

11

Останні роки життя митрополита Іларіона (І.Огієнка) Хай лютий ворог на Голготу Жене стократ за Україну, Для неї я свою роботу Аж до могили не покину... Іван Огієнко

Останній період його життя, незважаючи на тягар прожитих років та недуги, позначений інтенсивною творчою працею. Митрополит Іларіон створює низку біографічних портретів подвижників Української православної церкви, вперше складає українську патрологію, збагачує богословську науку історикоканонічними працями, творами педагогічними, літературними й мовознавчими. Останні проходять через усі періоди його життя і творчості. Загальний реєстр публікацій ученого, як засвідчується у вступній статті до збірника матеріалів Всеукраїнської огієнкознавчої конференції (1997 p., Київський міжрегіональний інститут удосконалення вчителів ім. Б.Грінченка), налічує 1848 назв. В останні роки все більше й більше огортають Іларіона сум і гіркота, печаль і тривога. Знову й знову перебирає у пам’яті пережиті роки. Тема смерті і неминучості відходу у потойбічний світ, відчуття, що не все у житті виконав, все частіше звучить у його поетичних творах: Найбільший жах — то жах невдачі, Яку відчуєш в сивині. Душа і серце тихо плаче: Життя невдало йшло мені. Помер митрополит Іларіон після тяжкої і тривалої хвороби 29 березня 1972 року. Відповідно до юридично оформленого заповіту, здійсненого 15 квітня 1967 року, свій колосальний архів і книгозбірню він передав Колегії Св. Андрія з тим, щоб із постанням вільної і незалежної України, “коли факультет теології Української православної церкви буде існувати в Києві”, всю колекцію переслати на Батьківщину. Поховали митрополита Іларіона на православній частині цвинтаря Глен Іден побіля Вінніпега.

12

Повернення спадщини І.Огієнка на Україну “Повернути із спецфондів до загальних фондів бібліотек видання, які підлягали виключенню з бібліотек і книготоргівнльної мережі за списками і наказами Головліту УРСР. Усі раніше видані списки і накази Головліту УРСР з цього питання вважати такими, що втратили чинність, в тому числі наказ № 5-дск від 11.10.1989 р.: Поверненню підлягають твори: ...п.11. Огієнка Івана Івановича…” (Витяг з наказу Головного управління по охороні державних таємниць у пресі при Раді Міністрів УРСР від 17 січня 1990 року, м. Київ)

У 60-х роках справу видання колосальної Огієнкової спадщини перебирає на себе Товариство ―Волинь‖ та Інститут дослідів Волині. В останні роки ім’я Івана Огієнка (митрополита Іларіона), його багатюща наукова спадщина все активніше повертаються в Україну. У Києві і Львові значними накладами перевидані найголовніші фундаментальні праці ученого — ―Українська культура‖, ―Історія українського друкарства‖, ―Історія української літературної мови‖, ―Дохристиянські вірування українського народу‖, ―Життєписи великих українців‖, ―Наука про рідномовні обов’язки‖. Захищено ряд кандидатських і дві докторські дисертації, присвячені вивченню тих чи інших аспектів творчості вченого. Все активніше заявляє про себе Всеукраїнське товариство Івана Огієнка (голова — декан філологічного факультету Кам’янець-Подільського педагогічного університету Євгенія Сохацька). Ще одним свідченням повернення Івана Огієнка в Україну є заснування премії його імені. Це друга в Україні багатогалузева премія після Шевченківської, яка відповідає багатосторонній діяльності цієї людини на ниві українського відродження. Засновники її — Національна Спілка письменників України, Житомирська обласна Рада народних депутатів, Фонд розвитку мистецтв України та Всеукраїнське товариство Івана Огієнка. Щорічне урочисте вручення премій новим лауреатам у галузі літератури і мистецтва, в галузі науки і освіти, в галузі громадської, політичної та церковної діяльності відбувається в день пам’яті Івана Огієнка — 29 березня — на його батьківщині в Брусилові.

13

Велику пошукову і дослідницьку роботу для повернення неоціненної спадщини українського вченого зробив, доктор філології, професор Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Микола Тимошик. Його книга ― Лишусь навіки з чужиною…‖ стала першим виданням в Україні та за кордоном, де життєпис не пізнаної й не поцінованої досі гідно на Батьківщині видатної постаті нашої історії — Івана Огієнка (митрополита Іларіона) — подається в контексті ідеї українського національного відродження. М.Тимошик першим з українських науковців ретельно опрацював в Києві, Львові, Кам’янець-Подільському, а також у Швейцарії архівні матеріали про життя і діяльність Івана Огієнка, упорядкував і вперше видав його найголовніші фундаментальні твори. А Колегія Св. Андрея у Вінніпезі та Консисторія Української православної церкви в Канаді надали можливість М.Тимошику опрацювати у 1997 році архів митрополита Іларіона, що зберігається в Консисторії УПЦ в Канаді. М.Тимошик у своїй книзі визначив уроки, які дав нам Іван Огієнко — митрополит Іларіон: 1. Урок неймовірної працьовитості і прцелюбності.

2. Урок істинного, а не кон’юктурного служіння науці.

3. Урок синівського вболівання за долю української мови, самовідданих зусиль задля її утвердження в усіх сферах державного, суспільного життя.

4. Урок глибокої порядності й людяності.

5. Урок політичної мудрості.

6. Урок безмежної любові і вірності Україні.

14

Мудрі вислови Івана Огієнка ―Для кого праця — ціль постійна, Кому вона — солодка втіха, Тому робота — зірка мрійна, Як в бездорожжі вірна віха.‖ *** ―Проводьте школу так, щоб вона виховувала вірних синів України.‖ *** ―Рідна мова — то сила культури, а культура — сила народу. ‖ *** ―...утрата своєї національної мови помалу веде до утрати своєї Віри й своєї нації. ‖ *** ―Без своєї української мови наша Церква… стратить свою віковічну Віру.‖ *** ―Без добре виробленої рідної мови нема всенародної свідомості, без такої свідомості нема нації, а без свідомої нації — нема державності.‖ *** ―Творилась віки Українська Мова І потом, і кров’ю народу, Як дар найсвятіший від вічного Слова На зоряне щастя та згоду. А ворог лукавий все клав перешкоди, Все ставив розвоєві тами, — Позбавив він Слово плідної свободи І сіяв незгоду між нами. Та вільної річки не спинять тирани, І мчить вона чиста й весела, — Зламала кайдани, загоїла рани І спала із Слова омела…‖

15

― Що тяжчий хрест за край свій рідний, Що більша за народ свій жертва, Скоріше прийде час побідний, Й не буде праця наша мертва. Люби свій Край, як любиш Бога, А свій народ, як Матір Божу, Тоді Голгота - в рай дорога І терня станеться за рожу.‖ *** ―Мова - душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб. В мові наша стара й нова культура, ознака нашого національного визнання… І поки живе мова - житиме й народ, як національність. Не стане мови - не стане й національності: вона геть розпорошиться поміж дужчим народом…‖ *** ―Як ми всі націю соборну, У всім єдиною не створим, Зітруть нас легко вражі жорна, Ми будем ввік народом хворим…‖ *** ―...За останній час скрізь помічається в нас надзвичайно велике бажання мати одну спільну літературну мову…‖ *** ―Сповнились мрії мого життя - я переклав Біблію на українську мову, і тепер вона видана. У переклад цей я вклав усю свою душу, увесь розум, і все своє серце… Я завжди свідомо дбав, щоб мова мого перекладу була ясна та жива, бо цим я оживляв і саму Біблію, а тим наближав її до широкого читача…‖ *** ―Читаймо Біблію щоденно, Вона нас розуму навчає, Вона відкриє всю Вселенну Й знання життя подасть безкрає…‖ 16

Бібліографічний список (видання із фонду бібліотеки ім. В.Маяковського) Твори І.Огієнка ( митрополита Іларіона) Іларіон, митрополит (Іван Огієнко). Життєписи великих українців / митрополит Іларіон ( Іван Огієнко). — К.: Либідь, 1999.— 627 с. — (Літературні пам'ятки України). Іларіон, митрополит (Іван Огієнко). Хвалімо Бога українською мовою! / митрополит Іларіон (Іван Огієнко) // Дивослово. — 2007.— № 8. — С. 45-53. Іларіон, митрополит (Іван Огієнко). Як поводитися в Божому храмі / митрополит Іларіон (Іван Огієнко).— К.: Фотовідеосервіс, 1993.— 45 с. Огієнко, І. Богдан Хмельницький / Іван Огієнко. — К.: Наша культура і наука, 2004. — 448 с. — (Видавничий проект Фундації ім. митрополита Іларіона (Огієнко) ― Запізніле вороття‖. Сер. 1. ―Рукописна спадщина‖. Том 4). Огієнко, І. Вчімося рідної мови: уривки / Іван Огієнко // Дивослово.

— 2003. — № 10. — С. 69-70. Огієнко, І. Дохристиянські вірування українського народу // Витоки: від найдавніших часів до першої половини ІХ ст. / І. Огієнко. — К.: Україна, 1995. — С. 295. — 338 с. — ( Історія України в прозових творах та документах). Огієнко, І. Історія українського друкарства / Іван Огієнко. — К..: Либідь, 1994. — 446 с. — ( Пам’ятки іст. думки України ). Огієнко, І. (Митрополит Іларіон). Історія української літературної мови / І. Огієнко. — К.: Наша культура і наука, 2001. — 440 с. — (Видавничий проект Фундації ім. митрополита Іларіона (Огієнко) ― Запізніле вороття‖. Сер. 2: ―Канадські першодруки І. Огієнка‖).

17

Огієнко, І. Наука про рідномовні обов'язки. Рідномовний Катехизис для вчителів, робітників пера, духовенства, адвокатів, учнів і широкого громадянства / Іван Огієнко. — К.: Ярославів Вал, 2014. — 56 с. Огієнко, І. (митрополит Іларіон). Рятування України / Іван Огієнко.

— К.: Наша культура і наука, 2006. — 464 с. — (Видавничий проект Фундації ім. митрополита Іларіона (Огієнко) ― Запізніле вороття‖. Сер. 1. ―Рукописна спадщина‖). Огієнко, І. (митрополит Іларіон). Свята Почаївська лавра / Іван Огієнко; упоряд., авт. передмови М. Тимошик. — К.: Наша культура і наука, 2004. — 440 с. — (Видавничий проект Фундації ім. митрополита Іларіона (Огієнко) ―Запізніле вороття‖. Сер. 2: ―Зарубіжні першодруки‖). Огієнко, І. Слово про Ігорів похід / Іван Огієнко; упоряд., авт. передмови М. Тимошик. — К.: Наша культура і наука, 2005. — 315 с.

— (Видавничий проект Фундації ім. митрополита Іларіона (Огієнко) ― Запізніле вороття ‖. Сер. 2: ―Зарубіжні першодруки‖). Огієнко, І. Тарас Шевченко / Іван Огієнко; упоряд., авт. передмови М. Тимошик. — К.: Наша культура і наука, 2002. — 440с. — (Видавничий проект Фундації ім. митрополита Іларіона (Огієнко) ― Запізніле вороття‖, Сер. 1. ―Рукописна спадщина‖ Т.2). Огієнко, І. Українська культура: коротка історія культурного життя українського народу / Іван Огієнко. — К.: Фірма ―Довіра‖, 1992. — 141 с. Огієнко, І. Українська церква: нариси з історії Української православної церкви: у 2 т. / Іван Огієнко. — К.: Україна, 1993. — 284 с. Огієнко, І. (митрополит Іларіон). Українське монашество / Іван Огієнко. — К.: Наша культура і наука, 2006. — 464 с. — (Видавничий проект Фундації ім. митрополита Іларіона (Огієнко) ― Запізніле вороття‖, Сер. 1. ―Рукописна спадщина‖).

18

Література про життя і діяльність Івана Огієнка Книги Денисенко, А. Як ти українець: [про українського різнобічно обдарованого поета, вченого, відданого патріота Івана Огієнка] / А. Денисенко // Історичний календар-2002. — К.: 2002. — С. 47-54. Іларіон (Огієнко Іван Іванович) // Енциклопедія Сучасної України. — К.: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2011. — Т.11.

— С. 290-291. Ляхоцький, В. Родовід нашої мови: [про І.Огієнка-мовознавця] / В.Ляхоцький // Історичний календар-97. — К., 1996. — С. 114-115. Огієнко Іван Іванович // Довідник з історії України (А-Я): посібн. для середніх загальноосвітніх навч. закладів / за заг. ред. І.Підкови, Р.Шуста. — К.: Генеза, 2001. — С. 523-524. Огієнко Іван Іванович (митрополит Іларіон) // Енциклопедія історії України / ред. рада: В.М. Литвин (голова ради) та ін. — К.: Наук. думка, 2010. — Т. 7. — С. 520-521. Огієнко Іван Іванович. Український церковний, державний, громадський та культурний діяч // Провідники духовності в Україні: довідник / за ред. І.Ф. Кураса. — К.: Вища школа, 2003.— С. 140-142.

19

Огієнко Іван Іванович // Українська мова. Енциклопедія / редкол.: В.М. Русанівський, О.О.Тараненко (співголови), М.П. Зеблюк та ін. — К.: Українська енциклопедія, 2000. — С. 392. Тимошик, М. ―Все, що мав у житті, він віддав для одної ідеї…‖: [про діяльність І.Огієнка] // Історичний календар-97. — К.: 1996. — С. 14-15. Тимошик, М. ―Лишусь навіки з чужиною…‖. Митрополит Іларіон (Іван Огієнко) і українське відродження / Микола Тимошик. — К.: Наша культура і наука; Вінніпег: Український православний Собор Св. Покрови, 2000. — 548 с. Тимошик, М. З елітарного кола національної інтелігенції: [про життя і діяльність Івана Огієнка] // Історичний календар-2007. — К.: 2007. — С. 65-70.

20

Статті з періодичних видань Клименко, Л. Використання творчої спадщини Івана Огієнко на уроках мови та літератури / Лариса Клименко // Дивослово. — 2007. — № 12.— С. 41-44. Ковалів, Ю. Осяяння ―Слова‖ митрополита Іларіона / Юрій Ковалів // Київська старовина. — 2004. — № 2. — С. 97-102. Мовчун, Л. Духовні скарби Івана Огієнка / Лариса Мовчун // Дивослово. — 2003. — № 10. — С. 59-62. Пентилюк, М. Рідномовний кодекс Івана Огієнка / Дивослово. — 2007. — № 12. — С. 38-40. Сохацька, Є. Іван Огієнко: в обороні рідного слова. За матеріалами ―Віри й культури‖, 1953-1967 / Євгенія Сохацька // Дивослово. — 2013.

— № 10. — С. 35-42. Тимошик, М. Ідея соборності української мови на сторінках Огієнкового часопису ―Рідна мова‖ / Микола Тимошик // Дивослово. — 2007. — № 5. — С. 38-44. Тимошик, М. Життєвий подвиг Івана Огієнка як взірець наслідування / Микола Тимошик // Дивослово. — 2007. — № 1. — С. 40-44. Тимошик, М. Служити народові — то служити Богові: 130 років від дня народження Івана Огієнка (митрополита Іларіона) / Микола Тимошик // Урядовий кур'єр. — 2012. — 14 січня № 7. — С. 18. Шпак, В. Патентований українець: Іван Огієнко / Віктор Шпак // Урядовий кур'єр. — 2012. — 17 жовтня № 189. — С. 18.

21

Інтернет-ресурси Пальоха, О. 15 січня. День народження І.І. Огієнка (1882-1972) українського церковного і громадського діяча, мовознавця, історика церкви [Електронний ресурс] / Олександр Пальоха // emlab.ho.ua:[сайт].

— Текст. і граф. дані. — Режим доступу: http://emlab.ho.ua/Obrantsi/ Ogienko,%20biografija.html (16.09.2015). — Назва з екрану. Огієно Іван (Іларіон) (1882-1972) [Електронний ресурс] // Рівненська обласна бібліотека для молоді:[сайт]. — Текст. і граф. дані. — Режим доступу: http://www.yunilibr.rv.ua/index.php/kraeznavstvo/istorychnekraeznavstvo/vydatni-rivnyany/719-ogienko-ivan (16.09.2015). — Назва з екрану. Іван Огієнко — митрополит Іларіон [Електронний ресурс] // АРАТТА : [сайт]. — АРАТТА, Український національний портал, 2006-2015. — Текст. і граф. дані. — Режим доступу: http://www.arattaukraine.com/sacred_ua.php?id=121 (16.09.2015). — Назва з екрану. Тимошик, М. Іван Іванович Огієнко (митрополит Іларіон): [Електронний ресурс] / Микола Тимошик // БРУСИЛІВ-ONLINE : [сайт].

— Брусилів-онлайн, 2007-2010. — Текст. і граф. дані. — Режим доступу: http://www.brusilov.org.ua/vydatni_zemlyaki/ogienko_1.htm (16.09.2015).

— Назва з екрану.

22

Меморіальна дошка на честь першого ректора Кам’янецьПодільського українського державного університету І.Огієнка Пам’ятник І. Огієнку у м. Луцьк

23

Укладач: Бібліограф бібліотеки ім. В.Маяковського

Гончар Т. А.

Наша адреса: Місто Київ вул. Ентузіастів, 29 Телефон/факс: (044)294-00-30 Скринька: rusanovkalib@i.ua Блог: mayakovskiylib.wordpress.com Twitter: @Mayakovskiy_lib

24