Микільська Слобідка // Лівобережжя. – 2016. – квітень (Вип.2).
Микільська Слобідка 18 квітня - Міжнародний день пам'ятників та історичних місць.
Історична місцевість під назвою Микільська Слобідка (включала і сучасний Лівобережний масив) виникла наприкінці XV ст. Вона отримала найменування на честь Свято-Микільського монастиря, якому тоді належали ці землі. Територія мала й інші назви, наприклад Червоний Дім, яку здобула завдяки однойменному трактиру, що розміщувався в районі сучасного Київського академічного театру драми і комедії і був перебудований наприкінці XVIII ст. за проектом головного київського архітектора Андрія Меленського. Перші ознаки перебування людини на території Слобідки були виявлені у 1890 р. українським археологом Н. Біляшевським і датуються кінцем Кам'яного й Неолітичного періодів (ІУ-ІІІ тис. до н. е.). У давнину лівий берег Дніпра був зовсім пологий, вкритий широкими лугами, озерами, болотами і густими лісами. У УІІІ-ХІІ ст. н. е. великі князі Київської Русі часто влаштовували тут полювання. У XVIII ст. у селянській частині Микігьської Слобідки знаходилася дерев'яна церква, котра проіснувала до 1880 року. Тут бували Тарас Шевченко та його друг Михайло Сажин (російський художник). А 6 травня 1861 року, по дорозі з Петербурга до Канева, домовину з тілом великого поета привезли на Слобідку. На базарній площі (нині - станція метро «Лівобережна») відбувся траурний мітинг. На початку XX ст. Слобідка була популярним місцем зустрічі для підпільних організацій, зокрема для нелегального студентського товариства «Союз київських земляцтв і організацій» (його виконавча рада була відома під кодовою назвою «Семен Семенович»). У1922 році Микільську Слобідку офіційно було включено у межі Києва. Складно повірити, що ще якихось 30-40 років тому територія Слобідки нагадувала скоріше село, ніж місто. Лише з 70-Х років тут розпочинається урбаністична забудова.