Білаш, Мар»ян. Під стандартним прізвищем Іванов : [виповнюється 70 років із дня народження українського актора Сергія Іванова] // Пенсійний кур»єр. – 2021. – 28 травня (№21). – С.11.
Під стандартним прізвищем Іванов Виповнюється 70 років із дня народження українського актора Сергія Іванова. Важко уявити його літньою людиною. Утім йому не довелося грати стариків, та й сам він не дожив до похилого віку – помер у січні 2000-го від зупинки серця. Помер через традісні хвилювання: спонсори надали гроші для його телепроєкту, мав розпочатися новий насичений період Сергієвого життя. Не судилося. Та не будемо про сумне. Радітимемо з того, що Сергій Іванов не пішов в дипломати, як сподівалося його оточення,; не розтринькав себе на гулянках, як робить багато дітей впливових батьків; не спаплюжився через несамовиту популярність. Він знайшов професію до душі й себе в цій професії – на нашу втіху. Так буває: кіногерої стають популярнішими за актора, який їх зіграв. Чи багато емоцій викликає у вас прізвище Іванов? Та коли назвати актора Іванова іменами його героїв, то кожен із вас розцвіте вдячною усмішкою: Кузнєчик, Ларіосик, сержант Цибуля і ще понад 50 персонажів у кіно – інтелігентних, милих і подоброму дивакуватих. Бабуся — математик, мама — хімік. Дід — академік Інституту мовознавства, усе життя писав підручники з української мови. Батько був українським поетом, поєднував партійну роботу з викладанням у Київському університеті, працею в академічному Інституті літератури й видавництві «Дніпро». Ким міг стати Сергій? Він вивчав англійську, займався музикою і карате, ще хлопчиськом почав ганяти на батьковій «Волзі» й розважати компанії своїми дотепами. Він міг узагалі ніким не ставати й усе життя залишатися сином і онуком не останніх у Києві людей. ...1968-го тодішній ректор Київського театрального інституту зустрів Сергієвого батька, з яким мешкали по сусідству, і повідомив, що хлопець вступає на акторський факультет. Батько здивувався. Принаймні, у родині Іванових завжди вважали, що Сергій вступив у престижний виш без батьківської протекції. Та й чи потрібна була протекція талановитому хлопцеві? Він був «худенький, смішний, сутулий і трошки незграбний.., але тільки-но він з'являвся, усі раділи, а коли усміхався—всі починали усміхатися», —згадував інститутський педагог Сергія режисер Микола Мащенко. У 19 років Сергій зіграв молодого Павла Тичину в «Сім'ї Коцюбинських», упродовж наступних двох років у студента ще сім (!) кінокартин. Коли йому виповнилося 21, він нахабно вліз до Леоніда Бикова на роль Кузнєчика у фільмі
«У бій ідуть самі «старики». Режисер хотів задіяти в цій ролі Володимира Конкіна, однак той у сусідньому павільйоні грав Павла Корчагіна в стрічці Мащенка «Як гартувалася сталь». Биков потім сміявся, що Сергій зачарував його самовпевненою юнацькою зухвалістю. Та чи можна наразі уявити собі в ролі Кузнєчика не Сергія? Актор згодом писав: «...що було б, якби не я, а другий актор грав Кузнєчика? Ні, цього просто не могло статися, не могло бути. Я знаю, що Кузнєчик— це я, я — більше ніхто: Я знайшов себе в цій ролі. Раптово, несподівано…». Хоча з роками Іванову дуже не подобалося, коли його називали Кузнєчиком, немов гвіздком прибивали до однієї ролі... Після фільму Бикова для Сергія немов розв'язався мішок зі скарбами. Упродовж 1970-х років він, актор кіностудії Довженка, знявся в 32 кінокартинах! У наступному десятилітті— ще більше як 20 стрічок. Метьолкін у музичній молодіжній комедії «Ар-хі-ме-ди» і Ларіосику «ДняхТурбіних», революціонер Афіноген (одна з найкращих його ролей) у серіалі «Народжена революцією», боєць Лавкін в «Ата-бати, йшли солдати» і таксист Василь у комедії «Суєта суєт»... До речі, Сергія дуже любили знімати в комедіях. Він не старався будь-що розсмішити, а зачаровував безпосередністю й зворушливою недоречністю. Культовим комедійним фільмом з участю Іванова вважають «Дачну поїздку сержанта Цибулі». Режисер Микола Літус поставив перед собою надважке завдання: зняти пригодницьку комедію... про події Другої світової в Україні. Однак в СРСР цю тему взагалі не вважали комедійною. Знімальна група мала віртуозно балансувати між серйозністю теми та її гумористичним викладенням: одна неправильна інтонація — і кінематографістів звинуватили б в оскверненні святих почуттів. Кінокартину було майже знято, коли режисер насмілився визнати: те, що він створив, не комедію, а доволі нудний набір безглуздих сцен. Літус вирішив почати все спочатку — і запросив на головну роль Іванова. Сергій задав тон усій стрічці: він задоволено дурів у кадрі й заразив своїм настроєм усю знімальну групу. Як наслідок, фільм купили понад 110 країн світу, а Сергія назвали новим П'єром Рішаром. Із кіно - на телебачення Звісно, не всі ролі Іванова були рівнозначними за масштабом і глибиною. Режисери свого часу стали запрошувати його, дорослого чоловіка, грати 20літніх юнаків. Однак Іванов зміг подолати стереотип «вічного хлопчика» й заявити про себе як про глибокого драматичного актора, навіть в епізодичних ролях. ...У 70-80-х роках минулого століття його популярність зашкалювала. Шанувальники просто накидалися на нього, вимагаючи автографів або можливості сфотографуватися. Сергій жартував, що він залишив тисячі своїх підписів на тролейбусних квитках, магазинних пакунках, обгортках від шоколаду й навіть на долонях гарненьких дівчат. Окрім того, шанувальники
наввипередки запрошували актора випити — певного часу це навіть стало для нього проблемою. Тим більше що він у хвилини гіркого суму й сам любив побалувати себе «какавкою» — кавою з коньяком. Та знову ж таки, Сергій не переходив межу. На відміну від багатьох своїх колег, він ніколи не лікувався від алкоголізму, ніколи через випивку не зривав знімання. А коли на початку 1990-х років через відсутність роботи багато акторів спивалося (згадаймо хоча б сумну історію життя Сергія Підгорного, який зіграв Смуглянку), Іванов відставив алкоголь, невтомно шукав заробітки й можливості для творчої самореалізації. І знаходив! Закінчив режисерські курси, 1991 року зняв комедію про рекетира-невдаху «Медовий місяць». (Ех, побачити б цей фільм хоч колись! Там, кажуть, Борислав Брондуков, Маргарита Криницина, Любов Поліщук, Майя Булгакова, Лесь Сердюк і сам Іванов зіграли просто блискуче. От тільки спонсори позбавили Сергія права на кінокартину, і вона десь загубилася). Заснував і очолив студію «Панорама», став одним з організаторів кінофестивалю «Молодість» і навіть був консультантом з питань культури в Мінфіні. А головне — Сергій знайшов себе на телебаченні. Він зняв цикл передач про життя відомих українців в еміграції. Перед смертю започаткував новий проект — про замки Західної України. В ефір вийшла перша пілотна передача, реакція глядачів на неї була настільки позитивною, що спонсори надали значні кошти для розкрутки проекту. На радощах Сергій із другом сіли вдома в актора за склянкою «какавки» — і серце зупинилося. ...Його ховали з військовими почестями — на знак поваги до тих хлопчаківфронтовиків, яких так багато зіграв Сергій Іванов.
Про особисте життя актора також можна знімати фільм. Уперше він одружився в 19 — навіщось. Узяв шлюб із колишньою однокласницею. Батьки були категорично проти, однак зрештою мусили зняти квартиру для молодят і фінансово їх підтримувати. Та кохання закінчилося за три місяці. Сергій усе життя закипав, мов чайник, коли хтось із рідних кпинив його цим одруженням. Друга дружина—балерина. Сергій чи то знімався в Криму, чи то відпочивав, а дівчина була там на гастролях. Закохались, одружились. Якщо вірити актрисі Ользі Матешко (капітан Зоя у фільмі «У бій ідуть самі «старики»), у нього — постійні знімання, у балерини — вистави й гастролі. Бачилися нечасто. Сергій хотів дітей, дружина прагнула кар'єри. Її бісило, коли він випивав, аж настільки, що мініатюрна танцівниця балету... била свого чоловіка. Чи справді? Вони промучилися сім років і розлучилися. Аж у 35 Сергій зустрів жінку своєї мрії. Лариса мала дуже прозаїчну професію — бухгалтер. Кажуть, актор побачив її на прогулянковому пароплаві, напустив
на себе «крутизни», став нахабно чіплятися. Шокована дівчина жорстко відшила залицяльника й навіть присоромила. За два місяці це невдале знайомство закінчилося весіллям. Сергій виявився чудовим сім'янином. 1987 року в подружжя народилася донька Марійка — татова напарниця в іграх та розвагах, татове все. Марія — справжня красуня, шкода, що не стала актрисою, а вибрала мамин фах. Лариса пояснювала журналістам, що після раптової смерті чоловіка життя видалося їй таким складним, а загроза безгрошів'я такою реальною, що акторський фах для доньки здавався дуже ненадійним. Заміж Лариса більше не виходила. Але й не робила зі свого вдівства бізнес, торгуючи спогадами про чоловіка. Просто ставила на ноги їхню доньку й зберігала найменші подробиці свого щасливого життя з ним.