ІГОР ДМИТРУК, БОГДАН СТРИКАЛЮК
НОВІ ТА НЕЗВИЧНІ РЕЛІГІЇ І КУЛЬТИ
ТОВАРИСТВО УКРАЇНСЬКИХ ФІЛОСОФІВ І РЕЛІГІЄЗНАВЦІВ УКРАЇНСЬКА РАДА ВІЛЬНОДУМЦІВ І ВІРУЮЧИХ
Ігор Дмитрук, Богдан Стрикалюк
Нові та незвичні релігії і культи
Київ Видавець Юрій Шеляженко 2016 1
УДК 29 ББК 86.39 Д53
Ігор Дмитрук, Богдан Стрикалюк. Нові та незвичні релігії і культи / Дмитрук, Ігор Анатолійович; Стрикалюк, Богдан Олексійович – Київ: Шеляженко Ю. В., 2016 – 256 с. : (Товариство Українських Філософів і Релігієзнавців, Українська Рада Вільнодумців і Віруючих) Цей путівник з новітніх та екзотичних релігій, сучасних духовних рухів та нетрадиційних течій допоможе читачу зорієнтуватися в дивовижному світі альтернативних та маловідомих віровчень і культів, які практикуються сьогодні. Книга, яка не має аналогів за неупередженістю та багатством фактичного матеріалу, є результатом кропіткої дослідницької праці Товариства Українських Філософів і Релігієзнавців (ТУФіР), що згуртувалося навколо наукового порталу "Філософія і Релігієзнавство" www.tureligious.com.ua і видана за підтримки Громадської організації "Українська Рада Вільнодумців і Віруючих". Для релігієзнавців, богословів та широкого кола читачів, що цікавляться питаннями релігії та духовного життя.
© Дмитрук І. А., 2016. © Стрикалюк Б.О., 2016.
ISBN 978-617-7088-15-7 2
Зміст В. Щепанський. Путівник по «супермаркету релігій» ..................... Від авторів ............................................................................................ Релігії, течії та культи первісного походження ............................ Релігія Йоруба ...................................................................................... Релігія Біні .......................................................................................... Релігія Фон .......................................................................................... Релігія Ганда ....................................................................................... Релігія австралійських аборигенів .................................................... Релігія Маорі ....................................................................................... Культ Карго, або релігія Джона Фрума ........................................... Тенгріанство ....................................................................................... Релігії, течії та культи християнського походження ................ Церква Ісуса Христа Cвятих останніх днів (Мормони) ................. Свідки Єгови ....................................................................................... Християнська наука ........................................................................... Релігії, культи та течії мусульманського походження ............. Друзизм ............................................................................................... Ахл-е Хакк ......................................................................................... Дін-і ілахі ............................................................................................ Ахмадити (Ахмадійський мусульманський джамаат) .................... Алевізм ............................................................................................... Бахаїзм ................................................................................................. Алавізм ................................................................................................ Релігії, течії та культи синто-буддійського походження .......... Ананай-Ке ........................................................................................... Агон-Сю .............................................................................................. Каодай ................................................................................................. Хао Хао ............................................................................................... Кокосова релігія ................................................................................. Релігії, течії та культи гностичнозороастрійського походження ........................................................ Релігія мандеїв .................................................................................... 3
Релігія парсів ...................................................................................... Єзидизм ............................................................................................... Релігії, течії та культи африкансько-латиноамериканського походження ...................................................................................... Умбанда ............................................................................................. Санта Муерте .................................................................................... Інші релігії, течії та культи .......................................................... Караїмство ........................................................................................ Кашмірський шиваїзм ...................................................................... Айяварі .............................................................................................. Неоязичництво ................................................................................. Пародійні релігії ............................................................................... Душевна релігія ................................................................................ Інтерв’ю духовних лідерів ............................................................ В. Агеєв (мандрівне релігієзнавство) ............................................. С. Афанасьєв (Свідки Єгови) .......................................................... О. Дзюба (караїми) ........................................................................... О. Добровольський (мормони) ........................................................ А. Кальмуцький (пастафаріанство) ................................................ С. Небога (неоязичницький культ Чорнобога) .............................. С. Пашник (рідновір’я) .................................................................... В. Толкаченко (віра Бахаї) ............................................................... Ю. Шеляженко (душевна релігія) ................................................... Список використаної літератури ................................................ Про Товариство Українських Філософів і Релігієзнавців ..... Про Українську Раду Вільнодумців і Віруючих ......................
4
Путівник по «супермаркету релігій» У світі вже написано сотні тисяч книг про феномени духовного життя. У кожного свій погляд на явище, яке ми називаємо «релігія». Відчуваючи себе причетним до релігієзнавства, мимоволі задаєшся питанням: «Скільки нових релігій виникає впродовж десяти років? Скільки таких релігій зникає впродовж десяти років?». Релігієзнавець в Україні, Польщі чи Молдові не має змоги прослідкувати всі процеси і динаміку розвитку «нової релігії» десь в Океанії або в Бразилії, але сам факт виникнення нового релігійного руху завдяки Інтернету вже не може залишатися непоміченим. Нова книга Ігора Дмитрука і Богдана Стрикалюка розкриває нам історію більшості «нових релігій». Дослідники створили серйозний довідник нових та незвичних релігій і культів. Деякі з них українському читачу близькі та відомі, хоча більшість із них залишаються екзотикою. Складні процеси трансформації релігійної свідомості, реакції на модерн і постмодерн, переживання релігійної кризи всередині таких рухів – всі ці моменти більшою-меншою мірою були схоплені авторами і передані на сторінках книги. Більшість сучасних теорій вважають релігію продуктом нашої уяви. Загалом, це не суперечить тому, що ми можемо спостерігати в процесі формування «нових релігій». Епоха «Нью Ейдж» створила неймовірний синтез релігійних ідей. На рівні людської уяви, а іноді й інтелектуальних конструкцій, ставиться питання співжиття в одному вченні індуїзму та ісламу, християнства та буддизму, тривають спроби знайти щось спільне і говорити про об’єднання всіх релігій у світі. В цьому, об’єктивно, історія релігій отримала новий матеріал для дослідження. В умовах комерціалізації «нових релігій» комерціалізувалися і науковці, що вивчали процеси їх становлення та розвитку. Тому багато текстів залишаються конфесійно заангажованими. Спроба Ігоря Дмитрука і Богдана Стрикалюка подолати цей бар’єр виявилася в багатьох аспектах вдалою. Автори максимально нейтрально подають історію та логіку розвитку вчень «нових релігій», що були ними описані, не надаючи симпатій жодній із них. Беручи до уваги активний розвиток людської уяви і «психоделічні» революції – не лише на Заході! – можемо говорити, що «нові релігії» вже не тільки феномен Західної культури. Світоглядна реакція на модерн і постмодерн одночасно виникла в 5
арабських країнах і в країнах Далекого Сходу. Сформувалася низка ідей, що спромоглися на інституціалізацію. Розвинувши самобутні культи і вчення, вони знайшли своїх послідовників серед простого населення у мегаполісах і в найвіддаленіших куточках світу. Таким чином, чим більше ми намагаємося схопити сутність «нових релігій», тим більше вони стають історичними. Фактично, кожен із цих рухів намагається зацікавити своїм посланням, даючи максимально широкий простір для інтерпретацій свого вчення. Але будь-яка констатація факту із уст адептів «нових релігій» залишається необ’єктивною. Самоісторія кожної із таких «нових релігій» не вписується в рамки історичності. У таких випадках на допомогу приходить академічне релігієзнавство. Залишаючись в рамках модерну і постмодерну, феномен «Нью Ейдж» створює для нас можливість нового досвіду, формуючи шлях до розуміння того, що досвід істини – це, в першу чергу, досвід чуття та інтерпретації послання, що несуть у своєму вченні «нові релігії». Плюралізм думок створив непосильний вибір для багатьох людей. Заплутаність в інформаційному просторі, складність встановлення правдивості чи істинності релігійного вчення для суб’єкта – це все сформувало феномен «супермаркету релігій». Кожен із нас може зайти в інтернет, пройти там тест, яка із релігій підходить для нас найкраще. Після цього знайти організацію, що надає послуги «хрещення» і стати повноправним членом «нової релігії». Все виглядає надто просто. Звичайно, більшість людей не підозрює, що за цим простим механізмом приховується комерціалізована схема. Коли це стає відомо, багато новоспечених адептів розчаровуються в релігійному житті взагалі, або отримує психологічну травму, що призводить до викривленого розуміння віри, духовного життя і практики. Такий розвиток подій створює небезпеку для людей, що перебувають у духовному пошуку. Також виникає нове поле роботи для науковців, психологів, що працюють із вищеописаним феноменом. На жаль, в українській релігієзнавчій науці не існує повного довідника «нових релігій». Можливо, книга Ігоря Дмитрука і Богдана Стрикалюка одна із перших. Спроба систематизації та класифікації заслуговує на увагу. Звичайно, хтось може вказати на неповноту дослідження чи спірні інтерпретації. Однак це не применшує значимість роботи, яку здійснили автори. Книга знайде і вдячну аудиторію, і наступних дослідників теми «нових релігій». Віталій Щепанський, кандидат філософських наук. 6
Від авторів Ця праця писалася тривалий час, адже в ній – цілий мікс маловідомих релігій, течій і культів. Тривалий час ми шукали, збирали, систематизували інформацію про нові та незвичні релігії і культи, вивчаючи часто досить скупі джерела, вітчизняні та зарубіжні. Нам доводилося спілкуватися з адептами деяких релігій через фейсбук та електронну пошту. Таким чином ми дізнавалися про їх релігійні уявлення, отримували літературу, а також – критично осмилювали їхнє віровчення. Варто відзначити, що ми не надто претендуємо на академічну новизну нашої книги. Наша мета – розповісти широкому колу читачів про маловідомі течії, релігії та культи. Окрім того, ми дослідили і відомі течії, такі, як мормони та Свідки Єгови. На наш погляд, дані неoхристиянські течії потроху відходять від християнства та формуються як самостійні релігії. Хочемо також висловити подяку тим, хто надихав та допомогав у виданні цієї книги. Вдячні нашим батькам, які вірять у наші сили та всіляко нам допомагають. Окрім того, слова вдячності – нашим сестрам, братам та родинам за теплі відгуки на наші попередні книги та за фінансову допомогу у їх виданні. Вдячні також викладачам Національного Університету «Острозька академія», які допомогли нам сформуватися як релігієзнавцям та заохотити нас займатися практичним релігієзнавством. Зокрема, хочемо відзначити таких викладачів, як Петро Кралюк, Світлана Филипчук, Надія Стоколос, Дмитро Цолін, Марія Петрушкевич, Михайло Якубович. Дякуємо нашим друзям та партнерам, зокрема, Віталію Щепаському – за його критику та передмову до нашої книги, Тарасу Клоку – за позитивні відгуки, Євгену Распопову – за інформацію щодо деяких релігійних течій, а також – Олександру Міщанчуку, Антону Лисенку, Тарасу Шалайку, Миколі Бируку, Олегу Шимону – за їхню дружбу та підтримку. Особлива подяка – Юрію Шеляженку, не тільки за видання нашої книги, але й за дружбу та юридичні консультації. Вдячні усім тим, хто допомагає нам, із представників Товариства Українських Філософів і Релігієзнавців, а також – порталу «Філософія і Релігієзнавство» та усім, хто читає не тільки наші книги, але й наші статті в інтернеті та різноманітних журналах. Сподіваємося, що наша праця сподобається вам, любі наші читачі, і чекаємо на ваші пропозиції та конструктивну критику. Ігор Дмитрук, Богдан Стрикалюк. 7
Інші релігії, культи та течії Це – останній розділ нашої книги. У ньому описані декілька релігій, течій та культів, які викликають зацікавлення сучасних дослідників. Наприклад, караїмство – це релігія, яка прийшла на територію України ще в період київських князів. Караїмство завжди було частиною української культури, а караїмів багато українських дослідників називають одним із корінних народів нашої країни. Також цікавими течіями, про які йдеться у цьому розділі, є кашмірський шиваїзм, айяварі, неоязичництво, пародійні релігії та душевна релігія (релігійна віра в найвищу цінність людини). Караїмство Караїми – монотеїстична релігія, яка базується на ТаНаХу (Старому Завіті), із сформованими двома основними принципами, принципом любові до Бога та принципом любові до ближнього, а також – бере свій початок ще з І століття нашої ери. Окрім того, зазначається, що духовними попередниками караїмів виступали й інші релігійні спільноти: до них відносили відомих на той час єсеїв, садукеїв, а також – кумранітів, згадку про яких залишили після себе писемні пам’ятки – сувої, що були знайдені в одній із печер на березі Мертвого моря. Можливо, ті печери слугували місцем локалізації кумранської спільноти. Основопоположник караїмства. Важливу роль у встановленні караїмського віровчення відводять уродженцю міста Багдад (Ірак) – Анану бен Давиду. Засновник доктрини у VІІІ ст., виступаючи з філософсько-богословським обґрунтуванням віри, сказав, що необхідно дотримуватися ТаНаХу, а не якихось усних передань. Послідовники вчення Анана, яких ще називають «ананітами», намагалися уникнути як протирозумових, так і містичних доведень. Вони стояли на позиції ствердження, що Ісус Христос та Магомет вважаються достовірними пророками, через яких була принесена звістка про спасіння мільйонів людей. Для караїмів існує лише єдине джерело Закону, визнане ними – ТаНаХ. Про нього чітко сказано словами Анана бен Давида: «Намагайтесь ретельно шукати в Торі, не спираючись на мою думку». Слова старозавітного закону адресуються кожній людині, для досягнення її щастя та спасіння. На думку ананітів, якщо траплялося так, що дві людини могли розходитися у своєму 119
тлумаченні Закону, то, в такому випадку, обоє були праві перед Богом, намагаючись йти за власним розумінням, яке проникнуте благоговінням перед самою Торою. Наступним послідовником ананітського віровчення стає Беньямін бен Моше Нахавенді (народився, за приблизними даними, у 830-860 роках нашої ери). Вперше він називає своїх однодумців – «караїмами». Слово «караїми» у перекладі означає: ті, які йдуть за Писанням. За принципом Анана бен Давида, необхідно вивчати Писання, звіривши його з власною совістю, дотримуючись грунтовних вироблених суджень. Караїм може бути вільним в особистім розумінні Святого Писання. Тому, в розумінні Анана, духовенство не має жодного права для нав'язування своєї точки зору, яка, на їхню думку, вважається обов'язковою, єдиною і правильною. Священик-караїм не може бути посередником між людиною та Богом. Кожен караїм має обов'язок звіряти своє життя зі словом Божим, що міститься у Торі (Законі), проте – не з ученням священиків. Особистий підхід ананітів до питання витлумачення Тори зробив з них справжніх індивідуалістів. У Х столітті нашої ери один із індивідуалістів висловив таку думку: кожен із караїмів повинен покладатися лише на себе, в інакшому випадку Бог може не пробачити тих, чия поведінка не відповідає Торі. Обов'язків йти шляхом звичаїв предків – немає, але важливе значення має порівняння своєї поведінки з діями та судженнями, що узгоджуються з Торою. Завдання кожного «неосвіченого», на думку караїмів, полягає у навчанні, примножуванні своїх знань, спостереженні та дії. Людина, яка лише обмежується формальним виконанням встановлених обрядів, не маючи ніяких абсолютних знань про них, на погляд караїмів, прирівнюється до віслюка, який несе на собі важкий тягар. Поширення караїмів. Караїмство поширювалося ще у VІІІ-Х столітті нашої ери, в тогочасних територіальних частинах Месопотамії, Іспанії, Палестини, Сирії, Північної Африки, в тому числі, у Візантійській імперії та Хазарському каганаті. Релігія караїмів стала цікавити представників різних верств населення, різних за походженням рас, що дало можливість її вкорінення в їхнє середовище. Пращурами караїмства були кримські караїми – вихідці з племен держави Хазарський каганат. Значно пізніше, у Східній Європі, було виявлено етнічні групи слов’ян, українців, які прийняли віру караїмів. До того ж, інші групи було помічено на 120
північній території Кавказу, в одній із астраханських областей. Караїмські історики стверджують, що рух цієї релігійної спільноти відбувався зі Сходу – до Месопотамії. Оскільки відбулося розділення у племенах, то одні із них пішли у південну частину Межиріччя, тим самим утворивши державу Шумерія. Інші ж попрямували на північ, в результаті утворивши міцне ядро для формування караїмського суспільства. Утім, як бачимо, у середовищі шумерів назрівав релігійний розкол, оскільки багато шумерів вважалися язичниками, а караїми – формувальниками монотеїстичного вчення. Частина караїмів оселилася у Північній Месопотамії (біля прилеглих сучасних держав – Туреччини, Іраку, Сирії). Як шумерська, так і караїмська культури зберегли між собою тісні торгівельнокультурні зв’язки. Тому більшість досягнень в культурі та науці приписуються не шумерам, а караїмам. Клинописне письмо в астрономії також належить їм. У плані писемності – караїми були грамотними. Вони дійсно вірять у походження Чорного Вождя – патріарха Авраама. Стоїть питання: яке пряме відношення мав Авраам до караїмів? Як відомо, Авраам був язичником, його подорож розпочиналася з Уру Халдейського, оселення в Харані, на постійному місці проживання – в Палестині. Саме в Палестині із простого язичника Авраам став сповідником монотеїстичної релігії. Науковці припускаються думки, що в Харані Авраам зустрівся з караїмами і прийняв монотеїзм. Іудаїзм патріарха Авраама був дуже близьким до караїмства. Проте пізніше їх шляхи чомусь розійшлися, і ніхто не може з’ясувати причину. Іудаїзм, як відомо піддавався змінам і тільки з написанням Талмуду перетворився на нині відому нам іудейську релігію. У ІІ-І столітті до нашої ери караїмська спільнота поширюється усією територією Близького Сходу, де значно помітним є їхній вплив на країни-сусіди. Відомо, що спроба утвердження монотеїзму як єдиної релігії в Єгипті була здійснена фараоном Ехнатоном під безпосереднім впливом вчення караїмів. Окрім цього, перший міністр єгипетського фараона – Абдула – був караїмом. Місцем поселення караїмів слугували печерні міста. Близько 16 ст. до нашої ери спільнота увійшла до складу царства хеттів, а після його зруйнування потрапляє у васальну залежність до Асирії. Після зруйнування Асирії військами царя-завойовника Олександра Македонського караїми увійшли до складу двох 121
держав – Персії та Парфії. Перша спільнота ранніх кумранських християн, яка проживала в печерах, потрапила під вплив караїмів. Деякі з дослідників висунули караїмську гіпотезу, згідно з якою, Діва Марія народила Ісуса Христа в печері. Проте така аргументація не є переконливою, оскільки, з богословської точки зору, матір Ісуса не мала нічого спільного з караїмами. Виходить, самі дослідники припустилися релігійної помилки. Адже Діва Марія походила з роду царя Давида і за національністю була іудейкою, а не караїмкою. Рух караїмів продовжувався на північ, спільнота перейшла хребет Кавказу, прямуючи в Дагестан. У VІІ столітті процес, пов'язаний із пришвидшенням зростання караїмської спільноти, набирає обертів під час експансії арабів. Це дало їм можливість об’єднання з племенами тюрків та утворення Хазарського каганату, в якому посадові місця займають караїми. Караїмство стає єдиною повноцінною релігією в Хазарському каганаті і місцем повної локалізації караїмів. Караїми, своєю чергою, принаймні, значна їхня частина, переселилася до Криму. Набагато сильнішим стає духовний вплив караїмів у Месопотамії та Персії, важливу роль у становленні яких відіграв Анан бен Давид – єврей за походженням, що прийняв віру караїмів. Тільки після смерті Анана більшість тих, хто залишився в караїмах, перейшли в іудаїзм. Сьогодні існують ананіти-караїми – у Єгипті та Ізраїлі. Великою трагедією для караїмів стало руйнування Хазарського каганату внаслідок нашестя татарської орди. Це призвело до загибелі караїмів, а ті, кому вдалося вижити, потрапили під експансію кримських татар. Культура і мова караїмів була перейнята кримськими татарами. Тому їхня мова відрізняється від інших татар. Караїми дійсно пережили важкий етнонаціональний процес, етнокультурну асиміляцію. Це є перша їхня особливість. Друга ж особливість караїмів полягає в існуванні їхньої культури, традицій, пов'язаних із язичницьким віруванням тюрків, іудаїзму, що був реформований ще при Анані бен Давиді. Сааді Гаон вирішив піддати фрагментації караїмів, як єдину суцільну групу, а ті, відповідно, зрозуміли: для того, щоб вижити, необхідно поступитися іншим, подолати внутрішні розбіжності. Якщо у Х столітті була помітною дискусія між послідовниками Анана бен Давида та караїмами, то пізніше його вчення стало безспірним. 122
Віровчення караїмів. Важливу роль та значення у дискусійному протистоянні з равіністами відігравав монотеїзм караїмів. Згідно із караїмською доктриною, Бог є Єдиним Творцем світу, і ця ідея, як не дивно, була запозичена з мусульманської філософії теології. З позиції мусульманського вчення, генезис світу не може існувати без Творця – Єдиного Бога. Тора вважається сакральною книгою караїмів – ананітів. Дослідження Тори – святий обов’язок для кожного караїма. Інцест у шлюбі, з племінницею чи звідною сестрою, засуджувався караїмами, як важкий гріх перед Богом, тоді як у равіністів – дозволявся. Кожен чоловік-караїм може бути одночасно – братом, чоловіком, батьком дружини, оскільки вона була взята з його ребра, у таїнстві шлюбу. У караїмстві жінка посідала авторитетне місце, як берегиня людського роду, і їй належала власність, тоді як, за равіністичним законом, вона могла мати особисту власність лише з дозволу чоловіка. Шлюб для караїмів вважався благословенням Божим – через народження дітей. Загалом, усе вчення караїмів базується на Священному Писанні, взятому із Тори. Так, наприклад, пролиття крові самиці, що має в утробі ненароджене маля, вважається гріхом, а споживання крові караїмом – порушення волі Божої. Субота є святим днем кожного караїма, ніхто не повинен працювати, порушуючи настанову Господню щодо його вшанування. Караїми дотримувалися ритуальної чистоти. Якщо чоловік відмовлявся від караїмської віри, то, в такому випадку, його дружина була повністю вільною, мала повне право вступити у другий шлюб. Але така відмова від віри розцінювалася, як відхід від своєї сім'ї, забезпечення суспільно-релігійного життя. Віровідступництво в караїмстві тягло за собою негативні наслідки. Насамперед, це було пов’язано із різким падінням авторитету і підривом репутації в середовищі караїмської спільноти. Оскільки чоловікові – голові спільноти – була відведена провідна роль, то він, будучи єдиним цілим зі своєю дружиною, у випадку її полону повинен був дуже швидко її викупити, як цього вимагали звичаї караїмів. Спільнота не може залишити єдиновірця, хоч він був би жінкою, а це, водночас, засвідчить солідарність. Караїми стверджували, що їхнє віровчення не суперечить ісламу. Жінки-караїмки могли бути присутніми під час розгляду судової справи, тоді як равініти забороняли жінкам ходити до суду. 123
Тому караїмство можна охарактеризувати так: їхній побутовий і традиційний спосіб життя – дещо подібний до тюркського, а їхня релігія – схожа на віровчення ісламу. Виділяються також риси подібності караїмів із світовими релігіями, ісламом та християнством, у теолого-філософському порівнянні. Фіксуються також відмінності у побуті, релігії та традиційності, вірі – між караїмами та іудеями-талмудистами. Загалом, малі народності можуть визначатися за такими релігійними ознаками: по-перше, їхній зв'язок з родо-племінними віруваннями; по-друге, світова, або – найбільша національна релігія, що синкретизувалася з такими віруваннями. Культово-обрядова практика караїмів. Караїми вираховують дні, спостерігаючи за місяцем, тоді як равініти – за допомогою математичних обчислювань. В основі літургії, як у перших іудеїв-християн, лежать Давидові псалми. Караїми з великою уважністю та шаною ставляться до свят, зазначених у Торі: 1) Песах (Пасха) Хіджі тімбіларнін; 2) П’ятидесятниця (Хіджі афталарнін); 3) Сукот або ж Свято Кущів (Орахтоя); 4) Пурім. Що найцікавіше у цій релігії, так це те, що Христос святкував останній Песах увечері – з четверга на п’ятницю. Тому, як ми бачимо, святкування Пасхи можливе тільки в караїмів. Караїми дотримувалися ритуальної чистоти на празник Песаху, відсторонюючи від себе присутність дріжджового запаху в будинку, або ж в кенасі – караїмській синагозі, будинку зборів (так його називають самі ж караїми). Вони дотримуються ще й посту, названого «Йом-Кіпур». У день Пуріму кожна караїмка старалася привести свій будинок в ідеальну чистоту. Кімната вважалася тоді чистою, коли з неї повністю було видалено неприємні запахи сиру, а також – того, що піддається бродінню. Упродовж тижня перед Песахом чотири караїмські пекарі ходили з одного будинку в інший, використовуючи чисту ритуальну утвар, і пекли пиріг на це свято. Традиційно, стіл був покритий чистою ритуальною скатертиною, без якихось слідів дріжджів. Звичайно, судячи із санітарних усвідомлень, людське здоров’я було набагато ціннішим. Свято Пурім нагадувало караїмам подію спасіння єврейського народу від повного їхнього знищення персами, а також героїзм цариці Естер. Караїми 124
дотримуються посту покаяння у різних місяцях календаря, наприклад: 24-ї тіари, або – 9-го тамузу та інших. Духовна ієрархія в караїмстві. Караїмська мова вважається сакральною як для духовенства, так і кожного караїма. Найвищим органом є Духовне Управління караїмів в Україні, яке зосереджене в Криму. Голова караїмського духовенства називається – «гахам», а його резиденція розташовувалася в Євпаторії, поряд знаходилася типографія. У караїмстві існують ще й священики, яких називають «газанами». Але не потрібно плутати ананнітів з ними, тому що це – різні групи караїмів. Відповідно, газани підпорядковуються гахаму і без його дозволу нічого не повинні робити. Минулий і сучасний стан караїмства. У ХІХ столітті в Російській імперії караїмів урівняли в правах із росіянами. У першій половині ХХ століття відбулася масова еміграція караїмів за межі Росії, в інші зарубіжні країни, зокрема Польщу, Литву, Німеччину, Францію, Туреччину. У 1932 р. чисельність місцевого караїмського населення складала до 9000, також у Польщі, Литві, Єгипті, Іраку, Туреччині до 2000; у другій половині 50-х рр. число караїмів оцінювали в 5,7 тис, а наприкінці 80-х – 3,3 тисячі осіб. Після цього історичного екскурсу спробуємо окреслити сучасний стан караїмів. Караїмство стрімко поширюється не лише по Україні, а й зафіксоване у Прибалтиці, Західній Європі, а саме, у Польщі, Франції, а також – Туреччині, на Аравійському півострові, в Африці, Північний Америці, особливо у США. Сьогодні стан караїмської мови в Криму є критичним, і на це є причини політичного, економічного, релігійного, соціального характеру. Караїми знаходяться в складному становищі, як і татари в Криму, відчуваючи утиски з боку Росії. Проте їх національний дух не вгасає, і вони готові боротися, аби, врешті-решт, їхня релігія була вільною, адже людська свобода ніколи не здавалася пригнобленню ворогів. Україна та інші європейські країни підтримують права і свободи караїмських релігійних спільнот. Кашмірський шиваїзм До групи нетрадиційних релігій відносять напрям, який відродив стародавню індійську традицію – кашмірський шиваїзм. Дослідники вказують, що цей напрям має й інші назви, наприклад: тріка-шасана, тантричний шиваїзм та інші. Своєму відродженню напрям завдячує Васугупті, яким у ІХ столітті було зроблено 125
спробу реформувати стародавню традицію Індії. У результаті мусульманських завоювань постраждала сама індійська провінція кашмірів, кашмірський шиваїзм зазнав занепаду, перестав поширюватись на її території. Послідовники цього напряму досить добре пам’ятають важкі історичні передумови, які виникли на шляху формування їхньої релігійно-філософської течії. Унаслідок розгалужень кашмірського шиваїзму, точніше – шкіл Каули та Крами, цей напрям став використовувати шактистську, а не шиваїтську практику. Він поєднувався з тантричним шактизмом. Практично, більшість із кашмірських шиваїтів можуть бути як шиваїтами, так і шактистами. Божество Шива для кашмірів-шиваїтів є трансцендентною та іманентною вищою реальністю. Одні кашмірські шиваїти приділяють увагу досягненню стану трансцендентної свідомості Шиви, інші – практикують служіння, відданість особистості Бога, тоді як треті, орієнтовані кашміри-шиваїти – велику увагу приділяють богам Шиві та Шакті, тантричним ритуалам. Ще одним із важливих елементів у кашмірському шиваїзмі є садхана. Садхана вважається своєрідною медитацією, поглинанням матеріального світу суб’єктом (людиною), до того моменту, поки вона свідомо не відчує цілковитого поєднання з Шивою, світом та душею. Так, наприклад, душа повинна усвідомити себе як Шиву, а світ – висловлення власного «Я». У процесі розгляду кашмірського шиваїзму варті уваги три сакральні писання: 1) Агама-шастра; 2) Шива-шастра; 3) Спанда-шастра. Великою популярністю користуються кашмірські вчителі, досвідчені знавці цих книг. Завдяки їхньому мудрому досвіду написано велику кількість тантричних і шиваїстських трактатів, зокрема, таких, як «Тантралока», «Тантрасара», авторство яких відносять до Абхінавагупти, «Махаратха-манджарі», що належить Махешварананді, коментарі до «Шиви-сутри» написані Кшемараджою, а також й інші тексти. Напрям сам собою підкреслює важливість існування єдності з Шивою, яка визнана самою людиною, і є послідовною із усіх існуючих шести моністичних шкіл. Сам же напрям утворюється в ІХ столітті, у північній частині Індії, що, здебільшого, нагадував мозаїчне склепіння царств в умовах феодалізму. Найбагатші царі, яких ще тоді називали 126
«махараджами», в основному, були покровителями різного роду релігій. Велику роль у їхньому керівництві державою відігравав буддизм – одна із світових релігій. На північному сході набував свого поширення так званий тантричний шактизм. Шиваїзм почав відроджуватися аж у VI столітті, коли почав набувати великої популярності культ бога Шиви. Згідно із кашмірським переданням, Шивою було встановлено близько шестидесяти чотирьох різних філософських систем: моністичних, дуалістичних, моністично-теїстичних, які були втрачені. Бог Шива наказує Дурвасасу, щоб той оживив знання. Мудрі сини Дурвасаса вчили простих людей філософії. Так, наприклад, Трьямбака викладав монізм, Амардака – дуалізм, а вже Шрінатха – моністичний теїзм. Першим сином Дурвасаси – Трьямбакою – було покладено основу для розвитку філософії кашмірського шиваїзму. Кашмірське передання підтверджує явлення бога Шиви, за допомогою якого якраз було вирішено протиріччя, що виникали стосовно розуміння сакральних писань, названих агамами. Також він успішно протистояв дуалістичним спотворенням моністичної стародавньої основи віровчення. Стверджують, що на горі Махадеві Шрі Васугупті явився вночі, уві сні, сам Шива. Передання засвідчують те, як Шива вказав Васугупті на місце, в якому зберігається сакральне писання. До кінця Васугупта не зумів зрозуміти це видіння, аж поки сам не пересвідчився, поспішаючи віднайти сутри, яких нараховувалося – 77. На превелике його здивування, самі ж сутри були викарбувані на камені. Васугупта назвав їх «Шива-сутри» і продемонстрував своїм учням. Філософія поступово поширювалася. З писемної основи виросла, світоглядно сформувалася школа, яку стали називати «кашмірським шиваїзмом» або ж північним, «трікою-шасаною». Чому, власне, трікою, а не якось інакше? Радше тому, що символічне число – «тріка» (три) стосується саме вияву божественної троїчності: Шиви, Шакті та душі; зокрема, його пов’язують з трьома видами писань. В основному, кашмірська література поділяється на три розділи, які, відповідно, були вказані нами вище. Тепер спробуємо їх проаналізувати детально. Перший розділ називається Агамою-шастрою, що вміщує у собі книги, які, насамперед, мають божественне походження. Сюди ж відносять і Шайву-агам та славнозвісну книгу Васугупти «Шиву-сутри». Третій розділ, «Спанди-шастри», приписують його учневі – Калаті, в 127
яких, на думку дослідників, розвивалися головні принципи Шивисутри. Ще інший учень Васугупти – Сомананда – є автором Шивидрішті. Його учень Утпаладева написав Пратьябхіджню-сутру. Близько сорока праць, присвячених проблемі тантр, було написано учнем Утпалдеви – Абхінавагуптою. Саме блискучі енциклопедичні праці Абхінавагупти дали поштовх для утворення важливої філософської школи – кашмірського шиваїзму. Кашмірський шиваїзм пояснює нам людську душу, а також вказує прямий шлях для усвідомлення вищого «Я». Тому традиція кашмірів-шиваїтів породила велику чисельність сидхів – мудрих людей, які вміли володіти даром видіння та великою силою. Кажуть, що Абхінавагупта закінчив свій шлях разом із своїми учнями, яких нараховувалося тисячу двісті осіб. Він увійшов разом з ними до печери Байрави, і всі безслідно зникли, їх ніхто не бачив. Новоутворений напрям є моністичним, не заперечує наявного існування індивідуальності божества або ж богів, але приділяє ще більшу увагу медитації особистості, роздумам вірності та послуху духовному вчителеві – гуру. У розумінні кашміра-шиваїта, створення людської душі та світу сприймається та розтлумачується ними поняттям абхаси. Слово «абхаса», з санскритської мови, означає – випромінювання, еманація; спосіб, за допомогою якого Шива створює світ і тих, що будуть його населяти, із частини самого себе. А тому вчення про еманацію у моністичних школах завжди було і залишається центральним питанням. На думку представників кашмірського шиваїзму, особистість бога Шиви може бути не тільки властивою будь-чому, а й виходити за межі, здійснювати безпосередньо через шакті (із санскр. – сила, міць) свої дії: творити, зберігати, руйнувати, відкривати, заховувати. Кожен кашмір – шиваїт заклопотаний не настільки як культом особистості Шиви, оскільки досягненням цілковитого стану виходу за межі чогось, шляхом усвідомлення бога. Кашмірський шиваїзм має здебільшого езотеричний відтінок, охоплюючи знання. Кашмірська садхана наближає шиваїта до поглинення світу в «Я», до того часу, доки сам Шива не відкриває свого з’єднання із всесвітом. Метою кожного кашміра – шиваїта є звільнення, тобто визнання пратьїбхіджні, що «Я» є дещо іншим, ніж Шива, і не може бути злиття людської душі з Шивою, оскільки ті самі по собі є вічно нероздільними. Кашміри при цьому виділяють три стадії, за допомогою яких можна досягнути свідомості бога. Насправді ці 128
упайї (санскр. стадії) не є послідовними, в тім залежні від еволюції. В цілому це такі стадії: 1) Анавопайя – співвідносна з системою поклоніння, практик йоги, очищенню фізичного тіла шляхом правильного використання дихання. 2) Шактопайя – підтримка усвідомлення особистості Шиви шляхом мисленнєвого розрізнення. 3) Шамбхавопайя – досягнення свідомості бога через повідомлення гуру того, що дійсно «Я» – це Шива. 4) Анупайя – душею визнається те, що нічого не варто робити, досягати або ж втілювати, лише перебувати у власному своєму бутті, яке, відповідно, повністю наповнене природою самого Шиви. Усвідомлення Шиви учнем прямо залежить від духовного практикуючого гуру, милість якого є повним розквітом садхани. Було дуже багато мудрих гуру; втім, після завоювання Кашмірської долини мусульманами чисельність представників кашмірів-шиваїтів значно зменшилася. Науковцям вдалося опублікувати лише частини текстів писань кашмірів, яким вдалося уціліти. Різні організації по всьому світу деякою мірою поширюють вчення кашмірського шиваїзму, проте досі не визначена точна чисельність представників цього напрямку. Втім, ця школа продовжує існувати і зберігає помітний вплив у самій Індії. Кашміри-шиваїти зазвичай змушені були залишити Долину і переселитися до Джами, міста Нью-Делі, також вони поширені у північній частині Індії. Спостерігається інтенсивний рух шиваїтської діаспори, завдяки її служінню стрімко поширюється віровчення у регіонах. Щодо вчення кашмірського шиваїзму варто зазначити, що воно не дублює доктрини сакральних писань шиваїтів та шактитів. Виникнення релігійно-філософського напряму науковці відносять до, приблизно, VІІІ століття нашої ери. Кашмірським шиваїзмом було розроблено досить своєрідне вчення. Наприклад, в одному із вчень зазначається, що свідомість відкриває себе як вільну та діючу реальність – Бога. Вищу свідомість, про яку насправді йде мова, кашміри-шиваїти називають Парасмвітом, Анутарою. Вона має властивість виявляти себе у взаємодії двох модусів – світла свідомості (пракаші) та сили відображення (вімарші) бога Шиви та богині Шакті. Вімарші виявляє себе у світі у ролі атмана (Я Є), світ є певною проекцією не 129
відрізненої свідомості, а сам параханта є дійсним. Реалізація людської свідомості полягає в ототожнені себе з вищою Свідомістю і баченням світу як якоїсь гри, що наповнена безперечним блаженством. Істинну природу Шиви людині можна досягнути за допомогою будь-якої техніки. Кашмірським шиваїзмом передбачено один із цікавих шляхів – крам, що наближає кожного кашміра до реалізації єдності з богом Шивою. Також продемонстровано кількаступеневий шлях для досягнення кашміром абсолютного Шиви: 1) Сванатрья – джерелом страждання є звільнення від інших. Тому свободи людині достатньо як для насолоди, так і для звільнення. 2) Парамешвара – світ писання необхідний для людини, щоб відсторонити сітку темряви від ілюзії. 3) Пракаша – все, що існує у світі, є буттям сили світла людської свідомості. Сила свідомості виявляє себе саму і є джерелом усього сущого у світі. Пракаша перестає бути світлом без вімарші і, навпаки, остання позбавляється своєї сутності. 4) Самараса – нероздільне злиття пракаші та вімарші за рахунок впливу самвіту Атмана. 5) Свахабва – виявлення Всевишнього завдяки природі, що представлена супроводженням багатьох феноменів. 6) Описати природу божественної особи можуть лише досконалі сидхи за допомогою таких термінів, як «спанда» (пульсація), «спхурті» (запалювання) та «гхурні» (коливання). 7) Бог Шива може усвідомлювати самого себе як реальність сущих речей у матеріальному і духовному світі. Складається таке враження, що досягнення свідомого стану абсолютного Шиви є дуже складним і досить кропітким процесом для кожного кашміра-шиваїта, який з великими зусиллями намагається і прагне перебувати у єдності з Вищою Свідомістю, Реальністю – Всевишнім Господом. Це більше нагадує медитаційні практики, зосередження на собі самому, відповідно з використанням практики йоги та інших методів. Для простого християнина такі практики сприймалися б як щось незрозуміле, складне для усвідомлення. Чомусь про кашмірський шиваїзм нам менше відомо, ніж про релігії Близького Сходу. Можливо, причина полягає саме у малій кількості матеріального фактажу, зокрема і літератури. Чи зберігся сьогодні цей напрям, нам невідомо. Знаємо лише про історичне формування кашмірського шиваїзму. 130
Айяварі Інколи цю релігію вважають сектою індуїзму, хоча в Індії прийнято вважати, що айяварі давно вийшла з індуїзму. Її можна назвати етнічною релігією тамільців, адже, за підрахунками сучасних дослідників, цю релігію сповідують 10-13% тамільців. Точно невідомо, хто заснував релігію айяварі, але знаємо, що виникла вона в середині ХІХ століття в Індії і поширювалася поряд із індуїзмом, сикхізмом, джайнізмом, буддизмом, іншими дхармічними релігіями. На відміну від індуїзму, адепти айяварі вірять, що для досягнення мокші не потрібно декілька життів та переродження. Мовляв, можна без проблем отримати просвітлення за життя, якщо дотримуватися законів віри в Бога та займатися медитацією. В айяварі своєрідне розуміння епохи. Як відомо, за індуським літочисленням ми зараз живемо в епоху Калі Юги, але айяварі вірять, що будь-яка епоха людства не є досконалою, адже у кожній є смерть і страждання. Айяварі переконані, що існує два шляхи: потойбічне життя, а саме: мокша та життя в раю, а також Кальпа – день Брахами, коли буде знищено старий світ і виникне новий досконалий – без страждання та нерівності. До речі, айяварі нехтують кастовою системою індуїзму, хоча і в них є поділ суспільства на духовенство та мирян. Цікавим є те, що у храмах айяварі не обов’язкове зображення богів та богинь, головним символом храму є лотос. За вченням айяварі, лотос – це символ вічності та чистоти, його зображення трапляється не лише у храмах, але і в домашніх та громадських будівлях. На сьогодні релігію айяварі сповідують від 6 до 14 млн. осіб в Індії, переважна більшість з яких тамільці.
131
Неоязичництво Неоязичницькими прийнято називати сучасні духовні рухи, що реконструюють дохристиянські політеїстичні вірування, поклоняються богам і богиням, відомим з казок та усних народних переказів, проводять магічні та інші ритуали, культи та обряди. В 30-і – 40-і рр. XX ст. на основі поклоніння пантеону слов'янських божеств виникло слов'янське неоязичництво, або рідновір'я – реконструкція дохристиянських язичницьких вірувань древніх слов'ян, що шанували Перуна, Велеса, Макошу та інших рідних богів і богинь. Віровчення та обряд у слов'янському неоязичництві будується на основі деяких історичних відомостей та власних уявлень із запозиченням з вчень і обрядів політеїстичних вірувань інших народів і окультизму. Засновником українського рідновір'я є професор Володимир Шаян, який у 1934 р. під час перебування в Карпатах відчув необхідність відродження давньоукраїнської віри в лицарському ордені та у 1943 р. заснував свій неоязичницький "Орден Лицарів Бога Сонця". Ветеран ОУН-УПА Петро Войновський у своїх спогадах згадував, що керівник ОУН на українських землях в складі Румунії Орест Зибачінський опікувався молодіжною групою, яка відмовилась від християнства та "відроджувала язичництво, віру в Дажбога та Перуна". В сучасній Україні послідовницею вчення Шаяна, волхвинею і засновницею Об'єднання рідновірів України є доктор філософських наук, етнолог, релігієзнавець Галина Сергіївна Лозко. Серед інших рідновірських організацій помітні Руське Православне Коло, Духовний язичницький центр "КРУК", Родове вогнище слов'янської рідної віри, Собор Рідної Української Віри. Окремо від інших рідновірів стоїть житомирська духовна течія огніщан ("Великий Вогонь"), прихильники якої поклоняються богам не як надприродним істотам, а як природним стихіям, якими могутні люди можуть керувати. Тобто, огнищани від політеїзму ухиляються до магії та заперечують анімізм, подібно до деяких буддійських вчень. Засновником течії є Князь Огін (Геннадій Боценюк). Огніщани вважають Даждьбога силою неба, Стрибога силою вітру, не визнають арійську теорію походження українців і вірять у безсмертя великих пращурів (навіїв). Старшим серед навіїв огніщани називають пращура Сварога, духовного володаря вогню, який за легендою жив 12 тисяч років тому. Сварог, з точки зору огніщан, об'єднав давні слов'янські і балтійські племена. 132
Реформуючи рідновір'я з монотеїстичних міркувань, у 1964 році Лев Силенко почав проповідувати рідну українську національну віру (РУНВіру) та зареєстрував першу громаду РУНвіри в Чикаго. Силенко написав у священній книзі "Мага Віра", що "є Бог один так, як одне є Сонце в небі, але кожний народ має право розуміти єдиного Бога по-рідному, і в ім'я Правди і Любови на світі так має бути ще й тому, що кожний народ має право бути собою і має право мати свою мову, свій національний характер"; відтак, він прагнув перетворити "давню політеїстичну віру Русів" у "монотеїстичну релігію сучасного зразка, на чолі з Даждьбогом". Корифей українського релігієзнавства А. Колодний у своїх дослідженнях звертає увагу на те, що РУНвіра спочатку позиціювалася як неоязичництво, але потім Силенко відмовився від такого позиціювання і відніс своє вчення до неорелігій. Неоязичництво іноді помилково ототожнюється з сатанізмом та націоналізмом; у деяких християнських джерелах наводиться спірне твердження, що язичники поклоняються дияволу та бісам і застосовують чорну магію. Однак у більшості неоязичницьких культів ритуали спрямовані на зцілювальну практику, заборонено відправляти чорну магію (прокляття, порчу, тощо). Тим не менше, відомі й неоязичницькі культи, які відверто практикують культ Сатани та бісів. Наприклад, у західних дослідженнях з релігієзнавства згадується сатаністська релігія Адонізм (Adonism), яку заснував у 1925 році німецький езотерик Франц Сатлер, продовжуючи давньогрецький культ поклоніння низці богів на чолі з богом Адонісом, якого Сатлер прирівнював до християнської фігури Сатани. Культ був знищений з приходом до влади Гітлера, а Сатлер зник без вісті та, ймовірно, був репресований. У енциклопедії Джеймса Льюїса "Сатанізм сьогодні" (2001 р.) наводяться статистичні дані про те, що більшість сучасних сатаністів належать до неоязичницьких релігій та магічних груп. В Україні Сергій Небога, який називає себе також чорним чаклуном Агобеном, заснував неоязичницьку (культу Чорнобога) релігійну громаду "Божичі" у с. Пастирське Смілянського р-ну Черкаської обл. Небога також є автором українських національних карт Таро для ворожби і гадання, автором книг "Магічна книга Агобена", "Молитвослов Біса" та "Новий Заповіт Сатани". За словами Небоги, від свого вчителя він навчився слов'янському чорнокнижжю і таємницям темних духів, а потім він став пророком Сатани, здавна відомого нашим предкам як язичницький Чорнобог, творця світу і джерела всіх благ, таких, як 133
їжа, секс, гроші, здоров'я, і називає свою релігію неоязичницькою. Очолювана ним громада «Божичі» проводить обряди очищення вогнем і водою в ніч на Купала подібно до всіх язичників. Пародійні релігії Пародійні релігії створюють атеїсти та інші прихильники світського світогляду, тобто принципової відмови від релігійних переконань. Звичне в їх середовищі несприйняття релігії вони трансформують у виставу, перформанс, пропагандуючи штучно сконструйовані вчення та культи, які, на їх думку, пародійно перебільшують смішні аспекти різних релігій, сект, гуру, культів, абстрактних ідей Бога та релігійності чи побутових релігійних стереотипів. Серед відомих світових пародійних релігій можна назвати "копімізм" (поклоніння священній інформації у спосіб її копіювання), "Церкву НедоМудреця", яка пародіює навколорелігійні теорії змови, "Пастафаріанство" (поклоніння нібито божественному "літаючому макаронному монстру" з тефтелями замість очей, який дав людям 8 заповідей "краще б ти цього не робив"), культ Невидимого рожевого єдинорога – парадоксального божества, яке є одночасно невидимим і рожевим. Вітчизняні прихильники пародійних релігій створили Українську Пастафаріанську Церкву, а також Українську Православящу Церкву Київського Констріархату оригінальної української пародійної релігії, "конституціанства", єдиним божеством якої вважається Правосвідомий Галасливий Мегакіт, який любить законослухняних людей, а правопорушникам гидить у тапок. Прихильники цих пародійних культів спілкуються на сторінках в соцмережах, іноді зустрічаються та влаштовують акції. Як правило, пародійні культи беззлобно виражають світський світогляд та критичне ставлення до релігії у карнавальній формі. Існує думка, що пародійні релігії дозволяють людям різних переконань порозумітися на спільній основі почуття гумору, розряджають атмосферу затятості у світоглядній полеміці невіруючих (які сміються над релігіями) та віруючих (які сміються над спрощеними уявленнями невіруючих про релігію). У демократичних країнах визнається, що не тільки серйозні релігії та світогляди, але й гумористичний світогляд теж може створювати корисні соціальні зв'язки, наприклад, сімейні. "Місіонерська Церква Копімізму" в Швеції та "Церква Літаючого Макаронного Монстра" у Новій Зеландії легально вінчають подружжя. 134
Душевна релігія Душевна релігія, або релігійна віра в найвищу цінність людини, стала помітним феноменом духовного життя XXI століття завдяки проповідям киянина Юрія Шеляженка. Це сучасна синкретична релігія, яка позиціонує себе як творчий розвиток прадавньої загальнолюдської традиції анімізму, тобто віри в існування душі у людей, живих істот, предметів і природних явищ. Однак на відміну від описаних антропологами анімістичних племінних вірувань душевна релігія не зупинилася на рівні виховання міфологічної свідомості та залучає для розвитку віри в найвищу цінність людини традиційні та сучасні релігійні, філософські і наукові підходи, з мирною наполегливістю узгоджує всі світоглядні суперечності, як своєрідний релігійний пацифізм. У душевній релігії вірують в єдиного Бога, який мислиться продовженням людини через душу до нескінченності, зразкового стану щастя в єдності з усім сущим. Кожній людині приписується роль пророка, все життя вважається одкровенням. Всі думки та вчинки розглядаються як молитва, звернення до Бога, а висновки та наслідки поведінки вважаються відповідями Бога на молитву. Поняття душі у душевній релігії – абстрактна, комплексна, універсальна духовна та інтелектуальна конструкція, настільки всеохопна, що навіть заперечення існування душі розглядається як одна з форм душевності – тої сили віри (або, для невіруючого, сили волі), яку в душевній релігії називають життєвою енергією дивотворення. Віруючі в найвищу цінність людини більш за все цінують саморозвиток, духовну свободу і вміння нею мудро розпоряджатися, наміри досягнути власного щастя поєднують з альтруїстичним співчуттям чужому горю, прагнуть поділяти свій рух до щастя, свій розвиток зі всім людством та всією природою. Завдяки вірі у безсмертя людини як душі, безмежності людини у просторі й часі у душевній релігії відчувається живий зв’язок з усіма людьми, сучасниками, предками і нащадками. Віровчення душевної релігії поширюється у проповідях та у Богослужбовій літературі. Зокрема, у книжці "Душевна релігія: священне писання, традиційний устрій, моральний закон і богословська наука релігійної віри в найвищу цінність людини" наводиться формула "Щиро сповідую душевну релігію" – виклад догматів віровчення у формі клятви з 11-ти запевнень: 1) Щиро сповідую релігійну віру в найвищу цінність людини, душевну релігію і вічний духовний рух творення Бога як людського ідеалу через віру в себе, вірність собі, володіння собою. 135
2) Визнаю істинним віровченням слово Боже, священне писання релігійної віри в найвищу цінність людини. 3) У самовдосконаленні все одушевлюю, всіх людей і всі спільноти, весь час і простір вважаю своєю душею, однією людиною, з усього я починаюся, в усьому продовжуюся. 4) Творю обряди душевної релігії, творю священний знак, коло, що символізує людину в центрі буття як безмежну душу буття, єдність всієї відчутної та уявної реальності, як один чистий аркуш всередині й зовні священного кола. 5) Погоджуюсь зі згодою, заперечую заперечення, люблю кожну добру душу, шаную кожну добру віру. 6) Декларую суверенітет особистості, що включає мою самоцінність, душевність, моральність, свободу, власність, солідарність та мудрість. 7) Заради спільного добра, за покликанням душі, з благословення Божого беру участь в душевних спільнотах, володію ними у згоді з Хранителями віри і творю свої душевні спільноти, в яких беруть участь добрі люди. 8) У суді совісті й самообороні керуюся моральним критерієм: утвердження найвищої цінності людини є добро, приниження людини є зло. 9) Покоряюся правді, не залежу від гріхів: брехні, насильства, безумної войовничості, страху, жадібності, прив’язаності; гордині, тобто протиставлення свого чужому, демонізації інакших; індивідофобії, тобто побоювання самотності та одинаків. 10) Душевна релігія — мій світогляд і моя природа, все моє, зібране воєдино; моя душа як найвища цінність людини, джерело всіх цінностей; моя наука ідеалізації дійсного, здійснення ідеального та ідеалізації ідеального; мої святині гармонії, життя, перемоги, любові, долі, благословення та одкровення; моя душевна сила у відкритості розуму, совісті та солідарності; моє право, знання і диво, що узгоджує бажане з дійсним; моя духовна енергія, накопичена у обміні чесними словами, примножена проголошенням чесних слів, джерело духу згоди, співпраці та добробуту, що породжує і живить душі виконанням чесних слів, збільшує цінність та чисельність добра, рухає долю; мій сенс життя, моє щастя у розвитку, пізнанні та творенні, у прагненні добра та боротьбі за добро. 11) Звертаюся до Бога кожною думкою і вчинком, знаходжу відповідь Бога у кожному висновку і наслідку, доброю волею і силою віри досягаю досконалості. 136
Як згадано у клятві, душевна релігія має власне особливе Священне писання, що завжди публікується анонімно як слово Боже, дар одкровення, спільне надбання всього людства, авторство якого ніхто не сміє собі приписувати і поширення якого ніхто не має права обмежувати. Таємниця походження Священного писання не розголошується, хоча дозволено фантазувати з цього приводу. Богослови душевної релігії вважають, що Бог продиктував Священне писання душевної релігії священикам Релігійної громади сповідуючих віру в найвищу цінність людини "Українська Душевна спільнота", зокрема Хранителю віри (духовному лідеру) Юрію Шеляженку, який поетапно публікував Священне писання у релігійному журналі "Мораль". Головні свята душевної релігії, три Дні Моралі щороку, присвячені трьом моральним законам віри в найвищу цінність людини і публікаціям Священного писання, які побачили світ у 2010-2012 роках. День віри в себе відзначається 1 березня на честь публікації Божественного одкровення. День вірності собі відзначається 25 липня на честь публікації повного тексту Священного писання. День володіння собою відзначається 3 листопада на честь публікації Символа віри. Цікаво, що богослов’я душевної релігії визнає словом Божим і священні писання інших релігій та вбачає слово Боже в усних переказах до виникнення писемності. З цього приводу кажуть, що довгий час релігійна віра в найвищу цінність людини не мала власного символічного Священного писання, хоча вважається, що слово Боже завжди було присутнє в кожному тексті, в кожному малюнку, навіть на кожному чистому аркуші. У веб-конференції на порталі "Філософія і Релігієзнавство" Хранитель віри Юрій Шеляженко заявив, що до нього душевну релігію проповідували святі люди душевної релігії: мудрець і поет Тарас Шевченко словами "Як небо блакитне, нема йому краю, так душі почину і краю немає", пророк Магомет притчею про янголів, які за наказом Бога поклоняються і служать людині, син Божий Ісус Христос словами про царство Боже всередині нас та багато інших святих людей. Символіка та обряди душевної релігії, в загальних рисах, є такими. Священним знаком віри в найвищу цінність людини є коло, що символізує людину в центрі буття як душу буття. Сенс цього символа полягає в тому, що чистий аркуш душевності всередині й зовні цього кола демонструє єдність кожної людини з усім буттям, всеохопність та безмежність людини і людяність всього нескінченного буття. Коло є не тільки графічним символом, 137
але й жестом благословення. Віруючі в найвищу цінність людини описують рукою коло в повітрі, щоб продемонструвати свою добру волю і готовність думкою, словом і ділом спілкуватися з Богом в будь-яких обставинах та приймати всією душею даровані Богом висновки з думок, відповіді на висловлювання, наслідки своїх вчинків. Таким чином віруючі наче малюють нуль на знак свого нейтралітету в будь-яких нав’язуваних фанатиками конфліктах і як початок координат, точку відліку в просторі власного буття, вважаючи, що первинною душею є людина в центрі буття, але кожна людина виступає безсмертним продовжувачем вічної душевності кожної душі, творцем кожної душі, починаючи зі своєї власної, що знаходить відображення в цьому обряді одушевлення. У обряді поклоніння душі людини віруючі трохи схиляють голову перед людиною, поклавши руку на серце; це поклон всім присутнім чи тим, про кого ми думаємо та говоримо, а наодинці – поклон собі. Відомі й інші обряди душевної релігії: спілкування з Богом; вшанування і дарування священного писання та чистих аркушів паперу як символів досконалого початку; проповідь; сповідь; благословення на доброчесне життя, об’єднання та співпрацю; благословення віри в себе; благословення вірності собі; благословення володіння собою; благословення Божої настанови людині не брати участь у насильстві, війні та воєнізованих формуваннях і не користуватися зброєю; одушевлення; освоєння душі через воскресіння, співпереживання, очікування; визначення добра і зла; одушевлення часу через визначення та відзначення святкових днів і періодів; нагадування; духовні ініціативи; творення чудес; покликання; фонд душевної енергії; гармонізація; іконопис. Для відновлення душевної сили та володіння собою за потреби проводиться обряд нагадування, наприклад, в метушні (будильник, список справ, розклад зустрічей), у байдужості і сварках (віруючі нагадують про себе посланнями) або коли спіткало горе. На похоронах, скажімо, віруючі в найвищу цінність людини гасять запалену свічку як символ згасання тіла, згортають свічку священним кругом і спалюють разом з мертвої плоттю, твердячи нагадування "ми прощаємося з тілом, але ця світла душа буде жити вічно в нашій пам'яті" або "я буду пам'ятати тебе живою душею". Таїнствами у душевній релігії вважаються обряди, що проводяться в спілкуванні обмеженого кола осіб під захистом таємниці сповіді. Один і той же обряд може бути і таїнством, і проповіддю: наприклад, молитва подумки та публічна молитва. 138
Табу душевної релігії забороняють різні форми приниження людини, яке вважається універсальним гріхом. Наприклад, фанатизм табуйований, бо принижує розум людини. Серед інших принизливих для людини гріхів зазвичай вказують брехню, всі форми насильства (від примусу до калічення та вбивства), безумну войовничість, страх, жадібність, прив’язаність, гординю (в тому числі, колективну), індивідофобію (острах одинацтва). Кількість віруючих в найвищу цінність людини точно невідома, за нашими підрахунками це від 200-1000 осіб по Україні. На питання про кількість послідовників священики душевної релігії узвичаєно відповідають: "Все людство, як одна людина". Релігійні та інші організації віруючих в найвищу цінність людини називаються душевними спільнотами. Душевна спільнота є способом самоорганізації віруючих в найвищу цінність людини, а також, у ширшому розумінні, формою одушевлення будь-яких людських спільнот та груп людей, починаючи з групи в складі однієї людини чи уявної групи, до якої не входить жодна людина. Слід зазначити, що діяльність душевних спільнот ґрунтується на власній соціальній доктрині душевної релігії, яка заснована на ідеї тотальної особистої автономії, що включає три позитивних тенденції: атомізацію суспільства, атомізацію капіталу й атомізацію влади. Атомізація суспільства означає, що суспільство служить людині простором самоосвіти, самоорганізації, самозайнятості. Суспільство є сукупністю відносин (соціальних зв’язків) людини з власною природою, включаючи людей, інші об’єкти й цінності. Капіталом, або фондом душевної енергії, є сукупність цінностей, тобто, всього корисного людині та здатного примножувати користь. Атомізація капіталу означає, що капітал служить людині інструментом самостійного визначення і розрахунку цінностей для створення надійних відносин, засобом розумного вибору, виходячи з того, що чим більше цінностей людина вкладає у відносини, тим більшої довіри заслуговує. Атомізація влади означає, що влада служить людині системою реалізації свободи волі в усіх відносинах для самоудосконалення та самозахисту в згоді, довірі та солідарності з усіма людьми, без кордонів та податків, без ієрархій та привілеїв, без страху та насильства, без конфліктів і жертв, без меж. Свобода, або суверенітет особистості, особиста автономія – це самостійність, незалежність, відсутність або подолання будь-яких обмежень. Свобода кожного обмежена свободами інших і природними наслідками власних вчинків, але такі обмеження 139
долаються у прагненні гідно домовлятися і поводитися розумно. Першим обов’язком людини перед собою і перед Богом вважається дотримання заповідей віри в себе, вірності собі, володіння собою. Віруючі можуть самостійно створювати душевні спільноти, просити священиків або безпосередньо Бога благословити душевні спільноти для добрих справ та ініціатив, суспільні, творчі об’єднання, інші види співпраці в ім’я добра. Сім’ї також утворюються як душевні спільноти, метою яких є успішне спільне життя і розвиток та творення нових людей. Створити сім’ю або іншу душевну спільноту може будь-яка кількість людей, вимагається тільки, щоб хранителем віри (керівником чи групою керівників, які одноголосно вирішують всі організаційні питання) було засвідчено самостійність, суверенітет особистості. Душевні спільноти, які опікуються суто питаннями обрядової практики, віровчення, розвитку та поширення душевної релігії, є релігійними організаціями. Хранитель віри Юрій Шеляженко, за його словами, через Божественне одкровення та покликання у 2003 році заснував Релігійну громаду сповідуючих віру в найвищу цінність людини «Українська Душевна спільнота» і у 2015 році оголосив про приєднання її до новоствореної глобальної організації душевної релігії, Душевної Спільноти Всесвіту. Релігійні громади віруючих в найвищу цінність людини утворені також у Печерському та Шевченківському районах Києва. В Україні діє заснована у 2015 році Громадська організація «Інститут душевної релігії», мета якої включає об’єднання віруючих громадян і священнослужителів душевної релігії для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних інтересів, обумовлених релігійними переконаннями, утвердження світоглядних та моральних цінностей, етики душевної релігії в соціальних відносинах та поведінці людей, дослідження і популяризацію соціальної доктрини душевної релігії, суспільного значення релігійного життя віруючих і релігійних організацій душевної релігії, інформаційну та правову підтримку віруючих у реалізації ними права одноособово чи разом з іншими сповідувати душевну релігію, проводити релігійні обряди, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні переконання, утворювати релігійні організації відповідної віросповідної приналежності. Окрім того, віруючі в найвищу цінність людини регулярно випускають релігійні видання, як книжкові, так і періодичні: журнал «Мораль» (з 2010 р.) та бюлетень «Ідеаліст» (з 2012 р.). 140
298. Умбанда [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://lovemagic-voodoo.ru/fb/stati-magiya-vudu/umbanda/ 299. Умбанда в Бразилии [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://brazil.com.ru/blog/artigos/11573/ 300. Хазанов А., Шарипов У. Начало правления нового V халифа исламского движения "Ахмадия" [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.observer.materik.ru/observer/N6_2005/6_13.htm Товариство Українських Філософів і Релігієзнавців – це сучасне об'єднання молодих ініціативних науковців, котрі мають на меті популяризувати філософію та релігієзнавство серед широкого кола українців. Засноване 25 грудня 2010 року у місті Острозі релігієзнавцем Ігорем Дмитруком, богословом та священиком Богданом Стрикалюком як клуб любителів наукового і популярного релігієзнавства. У 2011р. ТУФіР створено нині добре відомий портал «Філософія і Релігієзнавство» www.tureligious.com.ua, наповнений тисячами статей з філософії та релігієзнавства сотень авторів. Вперше в історії українського релігієзнавства публікуються інтерв'ю представників релігійних течій, українських та зарубіжних філософів та релігієзнавців. ТУФіР відоме проведенням конкурсів світоглядних есеїв, випуском філософського-релігієзнавчого журналу Апейрон + та книги «Душа і сучасність: діалог мислителів». Українська Рада Вільнодумців і Віруючих утворена 13 червня 2016 року з метою звершення і захисту прав, свобод, принципу особистої автономії, реалізації суспільних інтересів у мирному розвитку і поширенні світоглядів, релігій, ідей, діалогу, полеміки. Головою організації є магістр права, проповідник душевної релігії Юрій Шеляженко. Основні напрямки діяльності організації: захист прав людини, правова і психологічна підтримка вільнодумців та віруючих у відстоюванні своїх переконань; боротьба з корупцією і монополіями, протидія дискримінації; оскарження протиправних актів та рішень представників влади, моніторинг законодавства у сфері свободи думки, совісті та релігії і лобіювання його удосконалення; просування в суспільстві і концептуальний розвиток на науковому рівні доктрини особистої автономії, права кожної людини самостійно обирати, чому вірити чи не вірити; медіація, врегулювання конфліктів, спричинених фанатизмом; розробка інновацій у сфері духовного розвитку людини. 255
Наукове видання
Ігор Дмитрук, Богдан Стрикалюк
НОВІ ТА НЕЗВИЧНІ РЕЛІГІЇ І КУЛЬТИ
Відповідальний за випуск, редагування, коректуру, оформлення, комп’ютерний набір та верстку: Ю. В. Шеляженко. Підп. до друку 26.09.2016 р. Формат 60х84/16. Папір офсетний. Друк лазерний. Гарнітура Таймс. Умовн. друк. арк. 14,88. Обл.-вид. арк. 14,08. Наклад 500 прим. Зам. № 29. Видавець Шеляженко Юрій Вадимович, вул. Тверський тупик, буд. 9, к. 82, м. Київ, 01042. Тел. +38 (097) 317-93-26, факс +38 (044) 529-04-35. E-mail: yuriy.sheliazhenko@gmail.com Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції серія ДК № 4425, видане Державним комітетом телебачення і радіомовлення України 22.10.2012 р. Віддруковано на власному обладнанні.
WWW.ВИДАВЕЦЬ-ШЕЛЯЖЕНКО.УКР 256
Ігор Дмитрук (1988 р.н. ) – магістр релігієзнавства, магістр богослов’я. Закінчив аспірантуру у 2015 році по спеціальності "соціальна філософія та філософія історії", есеїст, співавтор книг "Філософія Даосизму та Конфуціанства", "Філософи середньовіччя", шеф-редактор порталу "Філософія і Релігієзнавство" та журналу "Апейрон +". Народився в смт. Млинові Рівненської області.
Богдан Стрикалюк (1984 р.н. ) – магістр релігієзнавства, есеїст, православний священик, співавтор книг "Філософія Даосизму та Конфуціанства", "Філософи середньовіччя", головний редактор порталу "Філософія і Релігієзнавство", редактор журналу "Апейрон +". Народився в смт. Головоно Волинської області.
ISBN 978-617-7088-15-7
9 786177 088157
Цей путівник з новітніх та екзотичних релігій, сучасних духовних рухів та нетрадиційних течій допоможе читачу зорієнтуватися в дивовижному світі альтернативних та маловідомих віровчень і культів, які практикуються сьогодні. Книга, яка не має аналогів за неупередженістю та багатством фактичного матеріалу, є результатом кропіткої дослідницької праці Товариства Українських Філософів і Релігієзнавців (ТУФіР), що згуртувалося навколо наукового порталу "Філософія і Релігієзнавство" www.tureligious.com.ua і видана за підтримки Громадської організації "Українська Рада Вільнодумців і Віруючих".