Журнал Апейрон+ №7 за вересень - жовтень 2014 by Ігор Дмитрук

Редакція Шеф-редактор Ігор Дмитрук Головний редактор Євген Распопов Дизайн Іванна Близнюк Коректор Руслан Халіков Редактор Богдан Стрикалюк …………………………………………………………………… Редакція журналу Апейрон + не завжди поділяє думку авторів статей. Наші контакти: apeironplus@gmail.com Офіційний сайт журналу http://www.apeironplus.net/ Інформаційний партнер портал Філософія і Релігієзнавство http://tureligious.com.ua/

КОЛОНКА РЕДАКТОРА

Дорогие читатели Апейрон +! Рад от чистого сердца приветствовать Вас с сентябрьским выпуском нашего издания, в котором философия и религиоведение - это легко и доступно! В сентябре мы с Вами празднуем годовщину нашего журнала! С этой целью мы постарались сделать его особенным. В сложное и непростое, и одновременно уникальнее время становления новой украинской государственности, когда происходит ряд сложных для Украины политических процессов, мы работали не просто над выпуском издания. Мы изменили несколько его концепцию, все для того, чтобы материалы становились более захватывающими и интересными! Современная ситуация на востоке Украины заставила не только украинцев, но и весь мир осмыслить происходящее. Многие спрашивают: «Почему так случилось?», «Что будет далее?», «Каким будет завершение всего этого?» и т.д. Конечно, формы постановки таких вопросов являются актуальными, а не только лишь риторическими. Почему в современном мире находятся люди, которые способны делать покушение на чужую территорию? Это идеология? Исповедание определенных принципов или бес-

предел? Очевидно, и в этом большинство людей на восточной части Украины убедились, что захватчики и сепаратисты провоцируют не только произвол, но и насилие. В XXI веке, в век толерантности и диалога, ничего не произошло. А «Русский мир», как политизированная, искусственная идеология, как раковая опухоль несет свой мир только танками, БМП, БТРами. И нашлись в этом неверном и греховном мире люди, в которых во рту сумел повернуться язык для того, чтобы это назвать словом из трех букв - мир. Мир - хорошее, успокоительное и утешающее слово. Но кто прописал это хорошее слово вкладывая в него нехороший смысл, в котором положено писать его только в кавычках? Дорогие друзья! На вопрос о том, что сегодня заставляет многих нарушать мир и прибегать к преступлениям, идти «со своим уставом» в чужую землю и делать шум, ответ остается один единственный - в настоящее время засилья информации, лжи и обмана оставалось и остается всегда одно - дефицит любви. Кто же ее только не воспевал? И Шевченко, и Пушкин, и Байрон, и Шекспир. Любовь воспевают в своей поэзии и простые люди. «Как не любовь, то что это быть может? А как любовь, то что же есть она?», - спрашивает в одном из своих сонетов Франческо Делла Петрарка. Любовь, не как простые чувства, которые как пар, как миг возникают, а потом исчезают. Если утверждать, что любовь вечна, то следует сказать, что такая любовь никуда не исчезает; ей свойственно постоянство. Любовь очень часто мы представляем как признак позитивных и хороших чувств, юношеской влюбленности. В конце концов, в этих признаках действительно присутствует любовь, и это есть необходимая составляющая полноценной человеческой жизни. И каждый представляет любовь по-разному. Не обойти тему любви и в философской культуре и традиции. Весомым значением в ней есть концепт «эротизма», в котором любовь проявляется мощно и гармонично. Согласно описанию Платона, Сократ, держа бокал вина, рассказывает друзьям историю, связанную со жрицей Диотимой, в которой описывается эротическое восхождение души человека, которая под властью любовного энтузиазма неизбежно должна,

КОЛОНКА РЕДАКТОРА по убеждению философа, подниматься все к более и более высоким и совершенным степеням бытия. Сократ думает, - если «любовь - эрос» находится на правильном пути, то вполне становится возможным прийти к раскрытию красоты души в ее бесплотных и образных проявлениях, после которых человека ждет красота «прекрасного ученика». Такого же мнения придерживался и сам Платон, как основы философской интерпретации любви. От такой мысли отталкивался и Плотин - последователь неоплатонизма. Как и у Платона, плотиновское представление о любви имеет ярко выраженный концепт «эротизма», в котором доминирующей все же возникает женская тональность: отличительно от Платона, у Плотина отсутствует патетитизм активного самосовершенствования, идеального формирования, но главное внимание уделяется мистицизму. Любовь «эрос» как фундамент человеческих чувств и любви находим и у Николая Бердяева также. Обожание того, что мыслители назвали духовным потенциалом в «любви - эрос» не дает основания считать, что это именно та любовь, через которую можно строить идеальные отношения. Конечно, она составляющая жизнедеятельности человека, однако все же не главная. В «любви - эрос» слишком много не столько отношения к кому-то, сколько «любви - зависимости», «любви - ощущений», которая может быть эгоистической по отношению к себе. Собственно, на «эросе» никто не строит исключительно семейных отношений, государственных и управленческих. В 60-х гг. ХХ в. возникает среди молодежи известное пацифистическое движение хиппи. Оно выступило против любой войны и насилия и призвало человечеству наконец любить друг друга! Очень хороший лозунг, не так ли? «Don’t war! Make love» - звучало из их уст. Однако под содержанием понятия «любовь», хиппи понимали и физическую близость, в которой отвергалась традиционная мораль. На сегодняшний день такое отвержение произвело проблемы СПИДа, падение моральных устоев общества, искренних и добрых отношений детей и родителей. К сожалению, но стало меньше общения детей со старшим поколением, родителями, которые «ничего на шарят в жизни». Так, можно ли такую «любовь», проводя параллель с философским осмыслением «эроса», назвать настоящим проявлением любви? Думаю,

что большинство читателей разделят мое мнение и скажут, что нет. Ведь действительно, нельзя строить отношения исключительно на инстинктах, даже если где-то они и естественные и заложены в человеке. Но только на их основе не возможно построить правильных взаимотношений. Любовь - это не любить кого-то для своей пользы, чтобы любили тебя. Любовь - это жертва без выгоды для себя. Скорее во имя любви ты готов отдать все, ничего не взяв себе. Только настоящая и искренняя любовь побуждает человека к таким шагам, даже если человек, которого ты любишь и не ответит тебе взаимностью. «Настоящая любовь, - как писал датский философ С. Кьеркегор, - всегда направлена к человеку, который делает тебя несчастным». И в этом мыслитель прав. Ради человека образованного, и даже в чем–то хорошего, или ради полезной научной или культурной идеи можно и отдать жизнь. Но ради человека, который не хороший, не искренный практически никому не выгодно отдавать даже своего драгоценного времени. Поэтому греческому идеалу «эроса» противостоит настоящий христианский идеал «агапе», символизирующий «любовь жертву», которая сама по себе в чем–то рационально обоснована, и внерациональна одновременно. Именно таковая любовь описана в евангельских текстах Иисуса Христа Сына Божия к людям. «Ибо так возлюбил Бог мир, что отдал Сына Своего ...» пишет св. Евангелист Иоанн. Любовь Иисуса Христа - преданность людям, которые всегда были враждебными против Него. И это самый большой божественный пример любви к человеку во всей истории. А как же быть среди нас людей? Стоит сказать о том, что любовь, настоящая, не фальшивая, не сводится просто к тому, что я чувствую, или как я чувствую. Иначе, следует ли считать любовью то, когда, например, когда мама с папой покупают ребенку игрушку, которую чадо горячо и сильно желает получить? Пожалуй, что нет. Более того, проходит время, игрушка надоедает, появляются новые интересы, увлечения, которые заменяют его предыдущую любовь к игрушке. Но ... любовь вечна! Она не меняется, она не зависима от наших предпочтений и вкусов, нашего мировоззрения и интересов. Иначе это не любовь. Любовь всегда выше человеческих ин-

КОЛОНКА РЕДАКТОРА тересов, увлечений и предпочтений. Существует группа людей, которые удивляются семеным парам, которые могут и в пожилом возрасте отдыхать вместе в парке, держась за руки, которые улыбаются друг другу и чувствуют себя просто счастливыми людьми в этом злополучном мире. Таких, к сожалению, мало. Говорят, что эти браки созданы на небесах, и удивление как раз заключается в том, как так прожить всю жизнь с одной женой, в одном браке, и оставаться счастливыми и верными друг другу? Говорят, «крепкая семья крепкое государство». И это верное утверждение. Только тогда, когда семья как структурная единица общества способна показать наглядный пример верности, порядка, добросовестности и любви. А вот как раз с последним бывает все сложно... Если любовь не сводится к чувствам, то что такое любовь? Попробую ответить на этот вопрос. Любовь, прежде всего, это способ правильного, божественного отношения, в котором не только присутствует благо, но и неизменность и постоянство такого божественного блага. Это не любовь, если ей присущи продолжительность и временный характер. Нельзя назвать любовью то, что сегодня есть, а завтра нет. В таком случае, это явление, скорее всего, стоит назвать просто увлечением, заинтересованностью, чувствительностью и маргинальностью. Сегодня мы горячо заинтересованы футболом, дзюдо или шахматной игрой. Завтра же нас пленило другое в такой степени, что теперь не до футбола, не до дзюдо, не до шахмат. Сегодня такое приятное и легкое романтическое знакомство, чашечка ароматного кофе, цветы. Но почему быстро проходит увлечение,и уже «не друзья», и уже «не любимые». И все потому, что в этом не было самого главного - настоящей любви. Объектом настоящей и нелецемерной любви способны стать семья, любимая жена или муж, родина, вкусы и предпочтения и т.д.. Такое отношение всегда было вне логики. Его нельзя объяснить рациональными и логическими способами. Слово «любовь» настолько не поддается семантическим определениям, что во многих языках используются различные его формы. В русском языке, один термин «любовь» означает все содержание и объем понятий любви. В украинском языке же обознача-

ется двумя формами «любов» и «кохання». Сложнее греческая типология любви, которая включает в себя целых пять ее видов. Нехватка или дефицит настоящей любви как правильного отношения к действительности - это тот фактор, который препятствует человечеству сегодня взять друг друга за руки, друг друга простить, научиться строить наши взаимоотношения так, чтобы каждый понял, что ни мой сосед вблизи, ни чужая семья не являются моими врагами в том смысле, что ни я, ни они не смогут прчинить зло и насилие. Ряд политических деятелей считает, что накопление ядерного потенциала во многих государствах - это гарант безопасности. Одновременно позвольте, уважаемые читатели, спросить Вас, а не лучше ли во имя мира, безопасности, а прежде всего, любви отказаться всем странам мира от ядерного оружия? А если от оружия вообще? Верно, при отсутствии оружия, никто не полезет к соседу воевать, и никто не сможет просто напросто вести войну и драться. Разве что кулаками, но это уже слишком смешно. Зато в ведущих государствах мира, в руках которых экономика и ресурсы, оружие накапливается постоянно. Выступления политиков мировой арены - очередная болтовня о «вечном мире», который никогда не может реализоваться. При этом в таких случаях создается ни что иное как видимая иллюзия идеала, которая царит только в головах людей и не более. Без настоящих отношений, в основе которых лежит любовь, мир никогда не построить человечеству! И все же, что такое настоящая любовь? Любовь - это отдельный субъект, который существует вне человека, его представлений, чувств и сознания. Она, будто отдельная личность. Настоящая любовь никогда не ищет своего и не завидует. Ей не свойственно воспевать и превозносить себя, и свою искренность. Здесь скорее идет речь о скромности. Она не ищет своего и не радуется злому. Она долготерпит, чего нам, людям, так не хватает. Мы говорим, что любим, но где же наше терпение, а тем более долготерпение? О, как мы часто далеки от этого! Ведь слова, которые приведены мной выше, характеризующие любовь, были сказаны еще задолго до меня апостолом Павлом в тексте тринадцатой главы первого послания к коринфянам. Я убежден, если все эти качества, которые ха-

КОЛОНКА РЕДАКТОРА рактеризуют настоящую любовь появятся у нас, то только тогда мы можем рассчитывать на то, что люди действительно хотят мира. Именно тогда голубь мира пролетит над головами человечества. И еще одно – если была б настоящая человечества друг к другу - никто не знал бы ни о ядерном оружии, ни о АКМ, и ни о чем подобном. Это очередной тезис для размышлений! *** Вашему вниманию предлагаем новые рубрики, которые впервые появились на страницах нашего издания. Новый формат и дизайн, статьи и аналитика делают проблемы философии и религиоведения интереснее и доступнее! Если у Вас возникло желание поделиться мыслями, идеями или предложениями, пишите нам на наш электронный ящик: apeironplus@gmail.com. Уважаемые читатели! Мы всегда будем приветствовать любую Вашу активность! Распространяйте наше издание среди Ваших знакомых, близких и родных! На страницах этого журнала каждый читатель увидит попытку человека дать более адекватный и достойный ответ на извечные вопросы путем философского постижения действительности.

Масса взглядов, убеждений, общих идей двигают человечество вперед на очередной шаг к новым достижениям и свершению новых подъемов. Аналитика, осмысления действительности, религия, духовные процессы, интересные путешествия и поэтические строки - все это на страницах одного журнала! Искренне хочется надеяться, что журнал заинтересует многих читателей. Уверен, что каждый найдет себя на этих страницах. Также надеюсь вместе с авторским коллективом, что сентябрьский выпуск окажется интересным, актуальным, читаемым и достойным внимания. Читайте «Апейрон +»! Мира, добра и любви! С искренним уважением и наилучшими пожеланиями,

Евгений Распопов, главный редактор.

Інтерв’ю з представником Свідків Єгови на тему: «Хто такі Свідки Єгови»?

Сьогодні в кожному селі, місті чи містечку Ви можете зустріти людей, які роздають брошури «Пробудись!» й «Вартова башта». Кажуть усім, що імя Бога - Єгова… Хто ж ці люди? Більшість українських і зарубіжних науковців називають Свідків Єгови «сектантами», а радянська влада взагалі називала Свідків Єгови «мракобісами». То ж хто ж вони насправді? Важко до кінця відповісти, адже в багато чому, я та й більшість людей Свідків Єгови, не розуміють і навіть засуджують за заборону переливання крові. Хоча не мені судити. Бог нас усіх розсудить. Хоча дивлячись на їхню віру й стремління поширювати своє вчення серед різних мас населення, то я думаю потрібно всім християнам вз’яти приклад у Свідків Єгови. Добре, не буду вдаватися до полеміки та критики, чи навіть вихвалання. Чесно та відверто скажу: я просив інтерв’ю в багатьох Свідків Єгови, починаючи від рядових членів закінчуючи керівниками областей, але всі на відріз відмовлялися відповісти на мої питання. Аргументуючи відмову, тим, що всі їх називають «сектантами». І тут раптом у мережі я знайшов досить поміркованого представника, який відповів на мої питання. Та я думаю на питання багатьох людей. І пан Сергій представник нової генерації Свідків Єгови готовий до конфесійного та суспільних діалогів. Сподіваюся це інтерв’ю допоможе людям зрозуміти суть релігії, оскільки метою інтерв’ю є насамперед розбір польотів учення й історії Свідків Єгови. Біографічна довідка Афанасьєв Сергій Валерійович Народився 2 вересня 1984 року в м. Львові в родині службовців. У 2002 році закінчив Львівський фізико-математичний ліцей. У 2007 закінчив Біологічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка. У 2013 році охрестився на обласному конгрессі Свідків Єгови в місті Львові. Є звичайним віруючим свідком Єгови і не займає жодних релігійних посад. Сергій Валерійович автор блогу «Свидетели Иеговы. Мифы и факты».

Чому в «Перекладі Нов о го Світу» замість Саваот та Ягве всюди вживаеться Єгова? В оригінальному тексті Єврейських писань на давньоєврейській та армейських мовах ім я Бога вживається коло 6828 раз. Оскільки голосних на письмі в цих мовах немає, то імя Бога передається чотирма приголосними ЙГВГ. Оскільки починаючи десь із 3 ст. до н. е у євреїв виникла заборона вимовляти ім я Бога, його точна вимова була втраченою. Пізніше перекладачі стали заміняти імя Бога, словами «Господь», або «Бог». Отже коли ми бачимо в Старому Завіті слово «Господь» то найбільш ймовірно, що в оригіналі на цьому місці стоїть тетраграма ЙГВГ. Перші перекладачі Біблії передавали тетраграму словом Jehovah, керуючись огласівками в грецькому тексті. Є поширена думка, що ці огласівки походять від слова Адонай – Господь, бо євреї амість імені Бога, вживали це слово і огласівки могли поставити для нагадування. Ця точка зору буда поширеною в радянській біблеїстиці (Шифман, Тантлевський), але сьогодні визнається сумнівною багатьма західними біблеїстами. Імя Ягве зявилось в другій половині XIX століття внаслідок наукового

консенсусу. Цікаво, що звичайні євреї нколи не ассоціють його з іменем Бога, і здебільшого вважають, що прочитання Jehovah є ближчим до оригінального. В українській літературній мові закріпилось саме ім. я Єгова, а россійській – Иегова. Варіант «Иегова» використали перекладачі Біблії на россійську Павський та Макарій, збереглась вона і в Синодальному перекладі. До цього в ім’я Бога використовували в літературних творах Жуковський, Пушкін та інші. З українських письменників ім’я Єгова було у текстах Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка. З українських перекладачів Біблії ім’я Єгова вживали Огієнко, Бачинський, Деркач, Сарнцький. Куліш, Хоменко, Франко, Дулуман вживали форму «Ягве». Оскільки ім’я Єгова вживалося в художній літературі, задовго до появи українського перекладу Біблії, завдяки вживанню схожої форми «Иегова» в россійських перекладах ця форма вимови імені Бога стала найбільш поширеною і вживаною в українській мові. Саме тому свідки Єгови і обрали цей варіант вимови імені Бога. Щодо слова Савваот, то воно ніколи не вживається в Біблії самостійно, а завжди у виразах Єгова Саваот, або Єгова, Бог Саваот, тобто Єгова воїнств, або Єгова, Бог воїнств. Цікаво,

що звичного українському читачу виразу «Господь Саваот» - «Адонай Саваот» у Біблії немає. Також у Свідків Єгови є досить цікаве вчення, про те, що Ісус Христос насправді є архангелом Михаїлом? Де взагалі таке взяли із Біблії Свідки Єгови? Якщо можливо дайте посилання з Біблії ? *** rs с. 170, абз. 2–4 Ісус Христос *** Ім’я цього Михаїла вживається в Біблії лише п’ять разів. Славна духовна особа, яка носить це ім’я, згадана як «один із перших начальників», «великий той князь, що стоїть при синах твого [Даниїлового] народу» і як «Архангол» (Дан. 10:13; 12:1; Юди 9). Ім’я Михаїл означає «хто є, як Бог?». Це ім’я, очевидно, вказує, що Михаїл є той, хто бере провід в обстоюванні суверенітету Єгови та знищенні Божих ворогів. В 1 Солунян 4:16 (Кул.) наказ Ісуса Христа, щоб почалось воскресіння, названо «голосом архангелським», а в Юди 9 говориться, що архангел — це Михаїл. Чи було б доречно уподібнювати Ісусів наказ до наказу когось із меншою владою? Отже, логічно, що архангел Михаїл — це Ісус Христос. (Цікаво, що слово «Архангол» ніде в Біблії не вживається у множині, з чого випливає, що є тільки один архангел). В Об’явлення 12:7—12 говориться, що Михаїл та його ангели мають воювати проти Сатани і скинути його та його злих ангелів з неба. Це пов’язується з наданням Христу царської влади. Пізніше описано, як Ісус веде небесні війська на війну проти народів цього світу (Об’яв. 19:11—16). Чи ж не логічно, що саме Ісус мав би виступити проти того, кого він назвав

«князем світу цього», Сатани Диявола? (Ів. 12:31). В Даниїла 12:1 встановлюється зв’язок між тим, що ‘Михаїл повстане’ для владних дій, і «часом утиску, якого не було від існування люду аж до цього часу». Це, безумовно, відповідає тому, чого зазна́ють народи, коли Христос як небесний виконавець вироку виступить проти них. Отже, докази свідчать, що Божий Син був відомий як Михаїл до свого приходу на землю і є знаний також під цим ім’ям, відколи повернувся до неба, де він перебуває як прославлений духовний Божий Син. Я скажу чесно часто спілкуюся зі Свідками Єгови і вони мені сказали, що Диявол є теж Богом? І тут доцільно у вас запитати Свідки Єгови монотеїсти чи політеїсти? Не «Богом», а «богом». Вище я вже пояснював, кого може стосуватись слово «бог» у Біблії. Апостол Павло в 2 Коринтян 4:4 називає Диявола «богом цього віку». Свідки Єгови є виключними монотеїстами і тільки Єгову вважають єдиним істинним Богом. Чому Свідки Єгови не називають себе церквою, а називають себе організацією ? Тлумачний словник Єфремова подає: «Церква релігійна організація духівництва і віруючих зі складною ієрархічною системою, що здійснює збереження і передачу основ віровчення, богослужіння, здійснення таїнств; Божий дім.» Отже, в слово «церква» і так входить значення «релігійна організація». Спочатку слово «церква» означало культову будівляю з особливою архітектурою та інтер’єром. Оскільки у

перших християн не було культових будівель, вже тому необхідність в цьому слові вельми сумнівна. По суті цього слова взагалі не існувало на момент написання Нового завіту. У Біблії вжито інше слово – екклесія – збір. Термін «збір» використовується в двох значеннях – «місцева группа віруючих» і «усі віруючі в світі, як єдине ціле». Проте в деяких контекстах потрібно однозначно підкреслити друге значення - міжнародний організований колектив християн, - і як тоді бути? Тут на допомогу часто приходить слово «організація». Його перевага - в граничній однозначності. Це сучасне, усталене, всім зрозуміле слово без непотрібних конотацій і приводів для непорозуміння. Саме тому воно, на відміну від «церкви», закріплено навіть у законах, де існує термін «релігійна організація». (Чивчалов. А. Почему не «церковь»? http://chivchalov. blogspot.ru/2010/08/blog-post_10.html) Що таке «школа теократичного служіння»? Школа теократичного служіння - це частина щотижневого зібрання свідків Єгови, на якій свідки Єгови набувають та вдосконалюють навички необхідні для їх релігійного служіння. Програма «Школи теократичного служіння» включає себе розвиток ораторських здібностей, вміння шукати, розкривати і логічно викладати матеріал. Починається ШТС з обговорення кількох біблійних розділів - промовець дає короткі відомості про уривок (де коли, за яких обставин відбувались описані події), далі присутні можуть висловити, що цікавого, корисного для себе вони взяли із прочитаного. Після цього переходять до учнівських завдань їх як правило три – 1 завдання – читання невеликого уривку з Біблії. Мета цього завдання навчитися читати так, щоб це було природно, зрозуміло, плавно, з належним змістовим наголосом, правильною інтонацією і відповідними паузами. Крім цього це завдання допомагає початківцям звикнути виступати перед аудиторією. Друге завдання – діалог на задану тему, це завдання доручаться жінкам. Третє – діалог (якщо завдання доручене жінці), або коротка промова на тему (якщо завдання доручене чоловіку). Виконуючи ці завдання, учасник вчиться розкривати тему, допомагати іншим розмірковувати над біблійними віршами, грамотно, логічно і цікаво викладати матеріал. Учасником Школи теократичного служіння може бути людина, яка регулярно відвідує зібрання і веде християнський спосіб жит-

тя, тобто це може бути людина, яка вивчає Біблію із свідками Єгови, неохрещені вісники. Прошу вас спростувати чи підтвердити. У народі ходить думка, що журнали Вартова Башня та Пробудись прирівнюються Свідками Єгови до Біблії. Тобто без них не можливо зрозуміти правду . Чи правда це ? Ні, це – неправда! Література, яка видається свідками Єгови є лише допоміжними навчальними посібниками. У статті «Користь від щоденного читання Біблії» опублікованній за жураналі «Вартова башта» за 1 травня 1995 року зазначалось: «Свідки Єгови дуже цінують посібники для вивчення Біблії, в тому числі «Вартову башту», і регулярно користуються ними. Але вони знають, що ця література не замінює саму Біблію. Ще в 1909 році перший президент Товариства Вартової башти Чарлз Тейз Рассел писав читачам журналу «Вартова башта»: «Не забувайте, що Біблія є нашою основою і що якими б даними Богом не були наші посібники, вони залишаються «посібниками» для вивчення Біблії, а не її замінниками». Де головна штаб-квартира Свідків Єгови у світі? І хто сьогодні керує організацією Свідків Єгови? До недавнього часу штаб-квартира свідків Єгови знаходилась в Брукліні, Нью-Йорк. Минулого року головний адміністративний цент Свідків Єгови був перенесений в Уолкілл. Сьогодні свідками Єгови керує Керівний Орган до складу якого входять 10 старійшин. Не зважаючи, на відповідальне становище, вони також виконують обов’язки старійшин зборів, примають участь в проповідницькому служінні. Живуть вони також як і усі інші служителі Бетелю. Як ставляться Свідки Єгови до інших релігії і чи ведуть діалоги з якимись релігіями чи конфесіями в Україні та світі ? Свідки Єгови намагаються жити в мирі з

усіма людьми. Вони не приймають участь у міжконфесійній діяльності. Хоча тільки свою релігію Свідки Єгови вважають істинною, вони поважають право кожної релігії на свободу слова і совісті. Вони ніколи не виступали і не виступають із вимогами обмежити права якихось релігійних груп. Навпаки, юридичні перемоги які отримали Свідки Єгови в вищих судових інстанціях США, країн Євросоюзу, Россії, Європейському суді з прав людини, не тільки захищали права Свідків Єгови, але й сприяли захисту прав багатьох інших релігійних групп. Нажаль в багатьох країнах, зокрема в Росії свідки Єгови зазнають судових переслідувань, і значну роль в цьому відіграють представники традиційних релігій. Так, в Россії, в якості експертів часто запрошуються люди, які так чи інакше пов’язані з РПЦ, також є випадки залучення в якості свідків зі сторони обвинувачення священників та пасторів різних релігійних громад. Досить прикро, але рішення Головінського суду Москви в 2004 році про ліквідацію МРО Свідків Єгови в Москві (рішення було визнано таким , що порушує права людини ЄСПЛ в 2010), було підтримано керівниками основних конфесій. Найбільш наболіле в українському суспільстві і те, що проявляє агресію найбільше до послідовників організації Свідків Єгови - це відмова від переливання крові. Відомо, також, що в Європейських країнах є альтернативна медицина, так звана без крові. Що ж робити? Адже, в нас такий вид медицини в Україні ще не розвинений, а якщо розвинений то дуже дорогий? Як у Старому, так і в Новому Завіті міститься

чіткий наказ стримуватися від крові (Буття 9:4; Левит 17:10; Повторення Закону 12:23; Дії 15:28, 29). До того ж, з погляду Бога, кров символізує життя (Левит 17:14). Саме це є причиною, відмови свідків Єгови від переливання крові. Сааме по собі переливання крові чи її компонентів є досить небезпечною процедурою В звязку з ризиком ускладнень, інфкування вірусами ВІЛ, гепатиту С та багатьма іншими, в світі спостеігаеться зменшення використання компонентів крові та перегляд показів, щодо їх застосування. Ттак ще 20 років тому була норма переливання «крапля за краплю», також зараз заборонено переливати цільну кров. Сьогодні досить швидко розвиваються методи «безкровної медецини», зявляються нові кровозамінники, препарати для стимуляції кровотворення, гемостазу. Ці методи та препарати доступні і в Україні, і не є надто дорогими. У філіалі свідків Єгови сторенний Коммітет звязку з лікарнями, який підтримує звязки з лікарями, які володіють методами безкровної медецини, також у цьому відділі збираються наукоові статті які стосуються теми «безкровної медецини», організовуються навчальні семінари для лікарів і т. д. У Львові в 2008 році вийшов збірник наукових праць «Безкровна медецина. Успіхи і перспективи» під редакцією академіка ЛМНУ Павловського М. П. Так, що в Україні напрямок безкровної медецини розвиваєтся доволі успішно, і можливо попит на ці методи буде зростати. Загалом сьогодні свідки Єгови становлять лише кілька відсотків серед усіх пацієнтів, які відмовляються від переливання крові.

Чи може так статися, що у подальшому Свідки Єгови дозволять своїм послідовникам переливати кров, так як вони раніше дозволили вакцинацію, хоча за часів Рутерфорда вона була заборонена? Я немаю здатності передбачати майбутнє. Стосовно застосування крові є цілком чітка біблійна вказівка – стримуватись від неї(Дії 15:28, 29). У свідків Єгови ніколи не було релігійної заборони на вакцинацію. В часи Рутерфорда , в 20-40 роках XX століття вакцинація булла досить небезпечною процедурою і часто приводила до жахливих наслідків. Те що влада примушувала людей до цієї небезпечної процедури, викликалдо протестні настрої, які відобразились і у виданнях свідків Єгови. Проте офіційної релігійної заборони вакцинації не було. Із часом методи вакцинації удосконалились, стало зрозумілим.як функціонує імунна система. Але і зараз щодо вакцинації виникають питання, і тому кожний повинен робити особистий вибір погоджуватись на таку процедуру чи ні. Як особисто Ви ставитеся до екуменізму ? Екуменізм - ідеологія Всехристиянського єдності, екуменічний рух - рух за зближення і об’єднання різних християнських церков (конфесій), один з механізмів міжхристиянських відносин. На мій погляд, ця ідея не матиме успіху. Існує більше 35 тис. Групи, які вважа-

ють себе християнськими, мають свої особливості віровчення, які часто кардинально різняться від погядів інших. Об’єднання конфесій мало б супроводжуватись відмовою від одних поглядів і прийняття інших. Окрім богословських між християнськими релігійними організаціями існують міжетнічні і політичні суперечності, які також не сприяють об’єднанню. Не можливо знайти й біблійні аргументи на користь екменізму – ні евреї, ні християни I ст. не прагнули об’єднання з іншими релігіями, більше того зв’язок з ними був заборонений. У зв’язку з цим, я не вважаю, що ідея екуменізму буде успішною. Проте різні релігії можуть жити в мирі і повазі один одного, зберігаючи свої погляди, звичаї і традиції. Це не легко, але чим більше ці громади будуть знати один про одних, тим спокійнішою буте міжконфесійна ситуація і в Україні і світі. Розмовляв: Ігор Дмитрук

БІБЛІЇСТИКА ДЛЯ МЕНЕДЖЕРА

ВСТУП Сучасне цивілізоване суспільство базується на здобутках різних форм організації суспільного життя минулого, органічно продовжує і розвиває їх. А це вимагає створення міцного юридичного фундаменту громадянського суспільства, розбудови сучасної держави України з урахуванням практичного досвіду і теоретичних поглядів різних часів Яку б професію людина не вибрала собі, головне, щоб цей вибір керувався твердим бажанням як найповніше проявити себе у служінні своїм ближнім. У християнстві не існує непрестижних професій. Будь-яка праця, що прямує до добра ближнім і славить Бога, є благодійною і величною. Часто батьки вирішують за дітей, яку професію слід обрати, куди піти вчитися тощо. В результаті маємо недобрих фахівців, нещасливих людей, які мучаться від того, що вони не на «своєму місці». Вибір професій має здійснюватись за покликанням серця і розуму. Певна річ, що треба докладати максимальних зусиль, щоб зреалізувати свій вибір, бо, як каже народна мудрість: «Під лежачий камінь вода не тече». Найкраще, коли людина заздалегідь (з дитинства) обдумує свій вибір професії і готується до нього. В цьому плані дуже важливу роль відіграють сім’я і школа. Дитина потребує допомоги. Християнство розцінює діяльність людини не тільки за її зовнішніми наслідками, а, головним чином, за наміром (мотивом) праці. Наприклад, лікар може зробити професійно грамотно операцію і хворий одужає. Але якщо мотив його праці

є лише заробіток і він байдужий (не має любові) до ближнього, то він як людина ніякої заслуги не має. Він просто «професіонал», що заробляє гроші на чужій біді. У християнстві це гріх. Крім того, можна мати щирий намір допомогти людям, але не докладати зусиль, щоб навчитися добре і професійно грамотно робити свою справу. І це теж буде гріхом, що свідчить про недбальство. Небезпечним є, коли людина, здобувши блискучу освіту чи працюючи на керівній посаді, забуває про належне ставлення до інших людей, котрі цього не мають. Християнин повинен пам’ятати, що кому більше дано, з того більше спитають. Особливо велика відповідальність на тих, хто займається вихованням молоді, бо вони закладають майбутнє життя. Такі люди не мають права на професійні помилки, тому вибір професії вчителя, вихователя повинен відбуватися якнайсумлінніше. І найкращою допомогою при цьому є Бог. Знаємо, що Бог створив світ і все, що в ньому є. І це було Його творчою працею. Крім того, сотворивши людину, Бог поставив її до співпраці з собою, щоб людина могла сама себе проявити у цьому світі (Бут. 1, 28; 2, 15). Бачимо, що сама творча й осмислена праця освячена Богом і є великою пільгою для людини, яка ставала співавтором світу. І щойно після того, як у світ прийшло зло (гріх), праця для людини стала гіркою необхідністю, виснажливою і важкою. Гріх зробив те, що праця стала виключним засобом до виживання і перестала бути творчою (у духовному сенсі). Християнство знову підносить працю до первісного значення, щоб людина могла через неї освячуватися. Праця знову стає вартісною і цінною. Ця вартість праці є такою високою, як високо цінується людина. Можуть бути такі суспільні системи, які намагаються знецінити людську працю і звести її лише до механічного (фізичного чи розумового) зусилля. Це принижує людську гідність, бо людина не є механізмом. Такі суспільства завжди недооцінюють людську працю, бо недооцінюють саму людину. Християнство стоїть на тому, що праця людини повинна обов’язково винагороджуватися. Ця винагорода має відповідати плодам праці. Так, як людина має право (і обов’язок) працювати, так само вона має право на винагороду. Інколи можна почути питання: скільки людина повинна заробляти? Стільки, щоб їй вистачило на повноцінне життя (і членам її сім’ї) та щоб частина заробітку могла залишатись на додаткові витрати (хвороба, подорож тощо).

БІБЛІЇСТИКА ДЛЯ МЕНЕДЖЕРА Праця для людини не має бути виключно джерелом нагромадження капіталу. Через працю ми повинні служити і допомагати своїм ближнім, за що маємо право на нагороду. Слід пам’ятати, що багатство є для того, щоб допомогти іншим, а не для того, щоб ми до нього прив’язували своє життя. Моральна вартість багатої людини проявляється тоді, коли вона вміє легко розлучатися з багатством для добра своїх ближніх. Діла милосердя стоять поруч з умінням заробляти і бути багатим. Замислімося над впливом Біблії на господарську діяльність. Він суперечливий, різноплановий. Подібно до всіх вчень Біблія повчає, що праця є земним призначенням людини, що тільки працею вона може здобути собі хліб насущний та власність. Проповідуючи рівність людей перед Богом, Біблія закликає до справедливого розподілу земних благ, до необхідності розділити надлишок, який дістався тобі, з бідними. На жаль, під час відповіді на питання „жити за потребами народу чи влади” Біблія схиляється, до останнього. Біблія несе у собі глибоке моральне почуття, але мало сприяє вихованню характеру, активного політичного ставлення до життя. Повна гармонія суспільних та особистих устремлінь уявляється в реальному житті ілюзорною. Мова може йти у кращому випадку про спроби наблизити шляхом політичних дій загальні, групові і приватні інтереси. До того ж свобода економічного вибору, без якої немає прогресу, виключала економічну рівність. „Гроші можуть стати і нещастям, прокляттям. Не втілюючи духовного, вони, як і багатство, за своєю природою непостійні, мінливі, можуть викликати лише клопіт. Скільки б у вас не було грошей, ви ніколи не впевнені в тому, що цього достатньо або що ви не втратите їх тим чи іншим способом. А от коли ви розпоряджаєтесь грошима правильно й усвідомлюєте, чому вони вам дісталися, ці гроші стають благословенням. Якщо ви використовуєте своє багатство з благодійною метою, що розрахована на майбутнє покоління, і не витрачаєте його на задоволення миттєвих забаганок, ваші гроші стають вічними”. У Біблії можна налічити понад 700 прямих згадок про гроші та сотні дотичних. Саме грошам присвячено приблизно дві треті усіх притч, розказаних Ісусом.

Він прирівнює вміння правильно управляти фінансовими благами до вміння керувати духовними. „Хто вірний в найменшому, - і в великому вірний; і хто несправедливий в найменшому, - і в великому несправедливий. Отож, коли в несправедливім багатстві ви не були вірні, - хто вам правдиве довірить?”. Занадто довго християни робили вигляд, що в них не існує проблем у фінансовій сфері. Насправді ж фінанси – це одне з найзапекліших „полів битви” віруючих людей та диявола. Ми завжди будемо об’єктом його нападів та спокус. А вистояти зможемо лише виявляючи покору Слову Божому, визначаючи Господню силу та прагнучи отримати благословення. Але як же отримати Боже благословення, не знаючи Його плану? Це неможливо. Тому давайте зосередимо свою увагу на тому, щоб спробувати зрозуміти Божі принципи ставлення до грошей. Пам’ятайте, що ми розглядатимемо Божі принципи, а не закони. Бог не намагається залякати чи покарати тих, хто їх порушує. Однак такі люди страждають від наслідків своїх вчинків і не отримують Його благословень у сфері фінансів. Більшість нагород, обіцяних у писанні, належать тим, хто дотримується Божих принципів. Але щоб отримати їх, необхідно зрозуміти та наслідувати Божий план. Це християнський погляд на гроші. Підкреслимо, що ставлення до грошей розглядається як „Божі принципи”, а не як „Закони”. Біблія унікальна. У відмінності від інших літературних пам’ятників, що представляють, як правило, чисто історичний інтерес, що утратили свою актуальність, Біблія жива ще і сьогодні. Вона багато в чому й у наші дні визначає погляди, моральні принципи і підвалини, спосіб життя і поводження багатьох мільйонів людей. Тому Біблія була протягом тисячоріч і залишається нині, незалежно від того, чи сприймаємо ми її релігійне вчення чи ні, носієм і провісником вироблених людством вищих духовних цінностей, тих найпростіших загальнолюдських моральних норм, до яких як до ідеалу, людство прагне протягом усієї своєї історії. У цьому і полягає не минуче значення Біблії. ...Продовження в наступному номері... Д-р Анатолій Мучник

ПОСТАТЬ

Євграф (Ївграп) Каленикович Дулуман – один із найвидатніших атеїстичних діячів новітнього часу. Радянський, а згодом український релігієзнавець та філософ, став відомим завдяки своїй активній діяльності в науковому атеїзмі. До кінця життя вів боротьбу із релігією у формі диспутів, круглих столів та лекцій. Також був переконаним марксистом. Народився майбутній видатний апологет атеїзму, як не дивно, у святий вечір – 6 січня далекого 1928 року. Євграф Каленикович був сином простого селянина із села Велика Бокова Любашівського району, що на Одещині. Починаючи із 1934 року і до початку війни в 1941 році, встиг закінчити лише 7 класів Боковської середньої школи. В 1944 році завершив восьмий клас, але внаслідок тяжкого матеріального становища був змушений закінчити світське навчання. Як виявилося згодом, це було тимчасово. Цікавим фактом є те, що його батьки мали українське прізвище Доломан. І в дитинстві Євграф Каленикович теж носив таке прізвище. Але завдяки сільській раді, коли йому виписували паспорт, змінили його прізвище на Дулуман. Не знаючи цього, деякі юдофоби звинувачували Дулумана, що він єврей. На ці абсурдні звинувачення Євграф Каленикович відповів в одній із своїх інтернет-статей: «Но я чистокровный, потомственный и коренной украинец по крови». Восени 1945 року Євграф поступив на Одеські пасторсько-богословські курси, але перші п’ять місяців навчався неофіційно. Причина була в тому, що офіційно приймалися на навчання лише повнолітні. Через рік даний навчальний заклад був реорганізований в Одеську духовну семінарію. Навчався лише два роки, хоча навчання офіційно тривало чотири. Причиною того було його здібне навчання, і він був другим кращим серед всіх випускників. На той час Дулуман був ще глибоко віруючою та релігійною людиною. Восени 1947 року, по направленню, почав навчання в Московській духовній академії. До речі, разом із ним навчався Михайло Денисенко, більш відомий як Філарет – Патріарх Київський і всієї Руси-України. 1949 року в Дулумана починається

перелом у світогляді, який позначився сумнівом у правильності вибраного ним шляху. І якби не вмовляння керівників, вчителів та колег по навчанню, то вже тоді він почав би жити радянським світським життям. Під час навчання став прихильником християнського комунізму. В 1951 році закінчив навчання в МДА теж другим кращим випускником, маючи вже кандидата богослів’я. Того ж року Дулуман почав роботу в Саратовській духовній семінарії на посаді заступника інспектора. Там же був викладачем, читав лекції з російської мови та християнської філософії. Останні були навіть відзначенні тодішнім московським патріархом Алексєєм І (в миру – Сергій Симанський). Одначе Євграф попрацював в даному закладі не довго – лише рік. В 1952 році Дулуман повністю розчарувався в релігії. Спочатку він про це повідомив вищестоящі церковні круги, а потім – громадськість через ЗМІ та одеський обком КПРС. Так він згадував про цей, переламний в своєму житті, момент: «Бог не выдержал ни моих научных изучений, ни практической проверки. Теоретически и практически испытав религию и Бога, я узнал о религии и о Боге всю правду. А эта правда заключается в том, что Бога – нет, а религия – опиум верующих». Згодом працював в рідному селі в колгоспі бригадиром. Тоді ж і закінчив місцеву загальноосвітню школу. Незважаючи на демонстративний розрив із релігією, керівництво

ПОСТАТЬ району та села прийняло Дулумана негативно. Наприклад, Євграф Каленикович закінчив школу на відмінно, але через старання райкому, він так і не отримав заслуженої золотої медалі. Дулуману ще довго згадували його «попівське» минуле. Незважаючи на відмінні результати екзаменів, він так і не поступив на філософський факультет Московського гуманітарного Університету. Звісно не без допомоги всесильного КГБ. Але все-таки, 1953 року поступив в Одеський кредитно-економічний інститут. Там же вступив у комсомол. Інститут закінчив 1956 року. Рекомендація ЛКСМ УРСР дозволила Дулуману поступити на 3-й курс філософського факультету Київського Університету. Тоді ж під час навчання в 1957 році вперше публікує статтю «Как я стал атеистом», що була видрукувана в «Комсомольській правді». З 1958 року починається його активна атеїстична публіцистика. В 1959 році Євграф закінчив університет, але зіштовхнувся з нетиповою для радянських часів ситуацією: його нікуди не направили. Ось його спогади: «А настороженное отношение ко мне осталось. После окончания Киевского Университета мне, единственному на весь университет, не дали направления на работу. Это было нарушением действующего закона. Я просил направить меня на работу хотя бы учителем начальных классов». 30 грудня 1959 року Священний Синод РПЦ піддав Дулумана анафемі, що сталося вперше після 1918 року. Одначе того ж року влаштувався методистом в Планетарії. Потім працював референтом в Київському обласному відділенні товариства «Знання» по 1962 рік. Згодом поступив на аспірантуру кафедри наукового атеїзму Київського гуманітарного університету ім. Т. Г. Шевченка. В 1964 році захистив дисертацію, яка надала йому вчений ступінь – кандидата філософських наук. Варто зазначити, що Дулуман був чи не єдиним безпартійним за всі роки радянської влади, який здобув вказаний ступінь. Січень 1964 – жовтень 1969 рр. ознаменували собою роботу в Київському педагогічному інституті ім. А. М. Горького. Працював він на кафедрі наукового атеїзму, де спочатку був старшим викладачем, а завершив в.о. завкафедри. В ті часи, ставши доцентом, вступив у КПРС за власним переконанням.

В 1969 – 1982 роках Дулуман – старший науковий співробітник та завідуючий відділенням наукового атеїзму Інституту філософії АН УРСР. В 1974 році захистив дисертацію та отримав вчене звання професора. З 1982 по 1998 рік працював на кафедрі філософії Української сільськогосподарської академії. 1990 – 1998 роки відзначилися його титанічною роботою над перекладами оригіналів із коментарями, а саме Тори, Апокаліпсису, Євангелія від Івана, Еклезіаста та частини псалмів. Розпад СРСР сприйняв негативно, і багато в чому звинувачував тодішніх комуністів. Одначе не був радянським апологетом, а навпаки наголошував, що треба зробити висновки із негативного досвіду марксизму. Після цього неоднократно заявляв, що він залишився єдиним радянським пропагандистом атеїзму, який залишився вірним своїй праці, тоді, як майже всі інші поповнили ряди церкви. Хоча він і продовжував працювати в Україні, але став, разом із академіком-фізиком Віталієм Гінзбургом, знаною фігурою в новому російському атеїзмові. З 2003 року і по останні дні – був професором кафедри філософії Київського політехнічного інституту. А з 2008 року – ще додатково працював на аналогічній посаді на кафедрі філософії та релігієзнавства донецького Державного університету інформатики та штучного інтелекту. Євграф Дулуман у 2010 році, перейшов з ДУІіШІ до маріупольського Приазовського державного технічного університету, на кафедру філософії. Працював там два роки 2013 року, незважаючи на тяжкий стан здоров’я, заснував науково-атеїстичне товариство «Разум». 24 червня того ж року помер від онкологічної хвороби, таким чином завершивши 85 років активного життя. Заслужений робітник культури України, автор понад 8 монографій, 18 брошур, 120 наукових статей, співавтор підручника по релігієзнавству, автор електронного посібника по курсу філософії. Похований на Байковому кладовищі. П.С. Від себе особисто автор хоче сказати, що завдячує Дулуману, а саме його пропозиції друкуватися на україномовному філософсько-релігієзнавчому сайті. Наслідком цього стала плідна співпраця із Порталом Філософія та Релігієзнавство. Андрій Дмитрук

УКРАЇНА РЕЛІГІЙНА

Клевань сьогодні - це село міського типу в Рівненській області. Тут найкраще шукати відображення Українських реалій 21ст. Все відбудовується з руїн… Хоча, дещо так і зникає в руїнах. Незалежність не додала містечку жодних перспектив. Розмови про облаштування тут чи то президентських резиденцій, чи то просто туристичних об’єктів поки залишаються розмовами. А замок стоїть майже край дороги геть нікому не потрібний. Селище розташоване на річці Стубла, що вигином протікає біля замку та неподалік від костелу. Хоча і руїни замку то і не назвеш замком, але все ж вони мають свою, мовчазну історії. Датують його 1475 р. Тоді була збудована на місці сучасних руїн перша фортеця, а саме село вперше згадано в 1458 р., як власність князя Чорторийського. Фортецю розташували на узвішші біля річки Стубли. Наприкінці 15 ст. луцький староста князь Федір Чорторийський оновив фортрецю. Тоді ж фортеця отримала три вежі - дві кам’яні та одну дерев’яну. Фортеця перетворилася на замок з нерегулярним розплануванням. Чергове оновлення відбулося у 1561 р. Замок швидко втрачав оборонну функцію і у 1632 р. споруду віддали єзуїтам, які влаштували тут свою колегію. Ймовірно, вони й були господарями замку до кінця 18 ст. За наказом імператора Йосипа у 1773 р. майно єзуїтів конфіскували. На зламі 18-19 століть замок стояв пусткою. У 1817 р. східний мур замку розібрали. В період 1817-1831 рр. використовувався як польська гімназія, яку ліквідували після польського на-

ціонально-визвольного повстання [1,2]. Сьогодні тут збереглося небагато: дві напівзруйновані вежі, краще збереглася східна, віадук (побудований з цегли) над ровом, будівлі колишнього духовного училища 2- та 3-поверхові, прощеної провінційної архітектури. Дахи зруйновані. Будівлі стоять пусткою, руйнуються, ніяк не використовуються. Зберігся запис про замок: При в’їзді або вході до цих будов влаштовано кам’яний міст, під яким йде проїжджа дорога, а перед тим, ймовірно, коли замок ще діяв, там був підйомний міст. Вхід утворює величезних розмірів брама, яка збереглася, можна припустити, ще від древнього замку князів Чарторийських, вона з’єднується з одного боку якоюсь будовою, призначення якої нині важко визначити, на кшталт вежі або бійниці, як то і було зазвичай влаштовано при замках; подібна ж будова розташована з протилежного боку, але поруйнована і знищена значно більше. І ці вежі єдино й утворюють залишок, який уцілів од древнього замку князів Чарторийських; все інше (три флігелі) – пізнішої забудови. Стіни, які колись оточували замок, теж розвалились. – З опису замку 1880-х років [5]. За часів єзуїтів у місті збудували костел, в стилі раннього бароко. Це трьохнефна будівля базилікального типу, із заокругленою ззовні східною стіною апсиди з нар тексом. В об’ємно-просторовій структурі виділений центральний неф, він вищий та ширший за бокові. Сьогодні храм можна знайти по вул. Міцкевича. Будував-

УКРАЇНА РЕЛІГІЙНА ся він за гроші Єжи Чорторийського, отримавши освіту у віленських єзуїтів, перший з цього княжого роду перейшов в католицизм. Зміна віросповідання вимагала матеріального свідоцтва, чим і стало будівництво костелу в Клевані, спочатку дерев’яного, в 1590 році, а потім на тому ж місці - кам’яного. Закінчено будівництво було в 1610 р., та посвячено храм лише в 1637 р. Ще у першій третині 20 ст. храм прикрашав чималих розмірів вівтарний образ пензля Карла Дольче, майстра болонської школи 18 ст. [4,6]. Трохи південніше костела стоїть двоярусна дзвіниця з невеликим декоративним ліхтариком на вершині шатра. Сьогодні храм виглядає цілісно. Хоча його і реставрували тричі ( 1747, 1830 і 1901 рр.) гарно збереглась лише будівля. Розписи та все начиння було втрачено, в часи радянського союзу тут була конюшня. Місцеві католики намагаються його якось реставрувати, але нещастя переслідують їх, не так давно реставратори взяли гроші та зникли залишивши його напризволяще. У самому центрі Клеваня, поблизу давнього городища, зберігся ще один пам’ятник культової архітектури - уніатська церква Різдва 1777 р. (вул. Госпітальна), неподалік від замку. Це храм, збудований з цегли, із класицистичним фаса-

дом, який оформлений глухим пілястровим портиком тосканського ордеру. В цілому об’ємне планування церкви характерне для народної архітектури: хрестовий план, одноглаве завершення. Поруч - скромна непримітна дзвіниця на два яруси (1844) [3]. Сьогодні храм використовує громада православних християн УПЦ. Як і в усіх містах та містечках Галичини, у Клевані проживала чимала єврейська громада. Настільки чимала, що у польському путівнику по Волині за 1929р. Клевань так і називають - «жидівське містечко з населенням в 1300 чоловік» [5]. до наших нажаль не збереглася барокова синагога. Селище розташоване по трасі Рівне-Луцьк, станція на залізничній лінії Рівне-Ківерці. Переночувати можна у готельно-ресторанному комплексі «Скольмо». Від’їжджаючи від селища помічаєш, що здалеку все виглядає краще ніж зблизька. Віталій Щепанський

НАУКА І РЕЛІГІЯ

В наш час, коли те, що вважалося фантастикою, стає повсякденною реальністю, важко чомусь дивуватися. Зараз ніхто вже не дивується, що вчені можуть вирощувати органи, друкуючи їх на 3D принтері , або що електронний пристрій можна підключати безпосередньо до нервових кінцівок і керувати ним з допомогою думки . Створення штучного інтелекту очікується в найближчі кілька років, а політ перших туристів в космос відбудеться вже цього року . Сценарії футурологів про переселення на інші планети і про встановлення контактів з іншими мешканцями цього всесвіту вже не здаються нереальними, а навпаки, кидають виклик вченим і дослідникам в гонці за першість. І якщо ще 10 років тому кількість фільмів у жанрі фентезі була незначною , то зараз кожен другий фільм на великому екрані це фантастика. Але, крім високотехнологічних досягнень , якими опанувала людина у фільмах, через ці сценарії проходить одна і та ж сюжетна лінія світ, що зазнає аварії, заражений невиліковними хворобами та радіацією, глобальне потепління або похолодання та інші катастрофи. І що б не сталося, причиною цього буде сама людина, з її нестримною жагою наживи або божевільним прагненням до влади. Тільки за останні два роки виникло кілька загроз протистояння з можливим використанням атомної зброї. У 2013 році Північна Корея, діючи подібно підлітку, який взяв у тата двостволку, шантажувала світ своїми ядерними випробуваннями. Потім загроза військової агресії в Сирії і конфлікт навколо хімічної зброї, який міг перерости в нову затяжну війну на Близькому Сході. І на сам кінець, події навколо нашої держави, які сколихнули весь світ і наочно продемонстрували, наскільки крихкий мир між країнами і як мало потрібно, щоб вибухнула нова війна. Пригадуються слова Альберта Ейнштейна, який на запитання: «Яким буде зброя в третю світову війну», відповів: «В третю не знаю, а в четверту каміння і сокири». Світові лідери закликають до загальної відповідальності та до миру, при цьому од-

НАУКА І РЕЛІГІЯ ночасно збільшуючи витрати на озброєння і посилюючи безпеку у власних країнах . Таким чином, можна побачити, що тільки безумство фанатичних лідерів може призвести до початку ядерного протистояння між країнами і тільки безумство є тією причиною, відповідно до якої небажані сценарії стануть можливі. Л.Рон Хаббард, засновник релігії Саєнтологія, у своїй книзі «Діанетика», яка побачила світ у 1950 році, писав: «Як би людина не прагнула до власної вигоди, це не може доходити до того, щоб заради цієї вигоди потрібно було відправити на бійню все людство. І тільки божевільний не прагне запобігти цьому. Головний противник людини - це не інша людина; така боротьба - це безумство. Головний противник людини - це ті сили природи, які перешкоджають її розвитку як виду і блокують її прагнення до високих цілей. Противники людини - стихії, простір, час і ворожі їй біологічні види. Людина тільки почала свої завоювання. Прямо зараз у неї на озброєнні знаходиться достатня кількість інструментів і наукових знань, щоб здійснити завоювання всесвіту. У неї зовсім немає часу на те, щоб сваритись і лаятися через паркан із сусідами з приводу атомних бомб. Дві раціональні людини змагатимуться в тому, чиї досягнення більш значні, хто з них більш цінний, хто більш вагомий, хто більш продуктивний. Невже ці могутні держави, ці потужні,

страхітливі, що гуркочуть «гіганти» насправді є маленькими, неосвіченими, майже божевільними хлопчиськами, які кричать і обсипають один одного лайкою, сперечаючись через дохлу кішку? А що ж відбувається з арміями? Армії гинуть. Якби сильний був завжди правий, то Рим досі б правив світом. А хто тепер боїться цієї археологічної пам’ятки, яка колись була Римом? Існують більш високі і більш гідні цілі, ніж розоряти міста і знищувати людей радіацією; можливі більш славні перемоги. Існують такі речі, як свобода, щастя і добробут, і є цілий всесвіт, який можна завойовувати». Ці рядки, написані ще в 1950 році, дуже яскраво демонструють, до чого необхідно прагнути, щоб не почати боятися майбутнього раніше, ніж воно настане. Є безліч підстав, в силу яких між двома товариствами або двома країнами можуть виникнути розбіжності. Всі ці підстави в більшій чи меншій мірі нераціональні. В історії багато разів виникала така ситуація, коли одне суспільство було змушене знищувати інше, менш розумне. І жодне з них у цій війні не здобувало повної перемоги. За лаконічним висловом Л. Рона Хаббарда, «у людства є божевілля під назвою „війна“. Не існує жодних міжнародних проблем, які не можна було б вирішити мирними засобами. Для цього необов’язково мати єдиний для всіх країн уряд, достатньо звернутися до допомоги розуму. Олександр Михайлець

ТЕАТР І АНІМЕ

С новыми значимыми достижениями в любой из областей общественной жизни неизбежно меняется не только настоящее, но и наш взгляд на прошлое. Конечно, еще древние говорили: «меняюся времена, меняемся и мы в них», следовательно, с трансформацией интерпретатора появляются и новые интерпретации привычных явлений. В данной статье хотелось бы обратить внимание на связь японского театра в его древнейших формах и японского аниме (жанр, к счастью, настолько нов, что древнейшие его формы относятся к концу прошлого века). Автор, правда, не бывал в Японии и не владеет японским языком, однако аналогичная проблема не помешала Рут Бенедикт написать ставший сегодня классическим знаменитый труд под названием «Хризантема и Меч». В середине ХХ века Андре Базен, французский любитель кинематографа, ставший сегодня корифеем философии кино, предложил оригинальное понимание процесса развития всех видов изобразительного искусства (Базен попытался бегло проанализировать действительно всё — от древнеегипетских саркофагов до кинолент немецких импрессионистов). Суть подхода в борьбе реализма и экспрессионизма как двух основных тенденций в искусстве: первая выражает тяготение к максимальному приближению изображения к его реальному образцу, а вторая — страсть автора выразить свой внутренний мир через собственные работы. В сборнике прекрасных задушевных эссе

Базен показывает как та или иная тенденция берет верх в той или иной эпохе, и что из этого получается. Однако, трудно согласиться с его прославленным взглядом на искусство, ведь такой подход совершенно упускает из виду древний театр. В классических театрах Японии (Но, Кёгэн, Кабуки) актеры исполняли свои роли в масках, скрывавших их лица. Эти маски настолько причудливы, что трудно отнести их как к проявлению реалистических тенденций, так и списать на буйную фантазию какого-то автора. Театральные маски не являются случайными, а представляют целую традицию изобразительного искусства минувших веков. Если же в некоторых случаях маски не использовались актерами, вместо них применялся толстый слой грима, который все равно полностью скрывал лицо. Кроме того, после государственного указа (XVII век) женщинам было запрещено играть в театре, благодаря чему все роли исполнялись до относительно недавнего времени исключительно мужчинами. Обе детали — и маски, и вытеснение женщин из театральной практики — могут быть обнаружены и в театре Античной Греции, который также не поддается адекватной интерпретации через призму Базена. Все дело в том, что французский исследователь не захотел обратить внимание на третью тенденцию, которую условно можно назвать символической. Конечно, сегодня это тоже модное словечко — «символизм», однако в данном контексте

ТЕАТР І АНІМЕ оно используется именно для выражения синтеза двух определяющих тенденций Базена, вывернутых наизнанку. Действительно, если реализм в изобразительном искусстве — это запечатление внешних сторон явления, а экспрессионизм — выражение внутреннего мира автора, то через символ показывается внутренний мир изображаемого. Символ связан со смысловым наполнением явления, с той сущностью, которая может быть утеряна посредством прямого реалистического изображения того или иного предмета. Японский театр (как и Греческий, впрочем) возник на почве религиозных ритуалов, направленных на внутреннее единение с божеством, потому нет причин сомневаться в том, что символическое понимание мира является для него характерным, ведь именно религия открывает человеку тайну о том, что мир многомерен, выражение же этой многомерности нуждается в символизме. Актер именно потому полностью «поглощается» маской, что он представляет на сцене не человека, но символическое выражение некой силы, архетип. По этой же причине, не имеет значения и пол актера — в средневековом патриархальном обществе Японии мужчины могли вполне успешно выразить и сущность женских персонажей. Актер был настолько «похоронен» под сотворенной для него символической личиной, что выступал он буквально как «душа», как «действующая сила» изображаемого на сцене героя. Со временем (особенно — с проникновением европейских тенденций в Японию), общество становилось все более современным и секулярным, все более отходило от древних традиций, и сегодня в Японии классические театры превратились в экзотические аттракционы для европейских туристов. Конечно, все эти мысли не новы, но они должны рассматриваться в связи с современным японским аниме. Казалось бы, театральное искусство растеряло свой сакральный символизм, однако с развитием технических средств появился новый способ восполнить потерю. Аниме является современным аналогом японского классического театра, который словно адаптировался к постиндустриальным реалиям. Если раньше актер скрывался за одеждой и маской, то теперь он находится «по ту сторону экрана». Существует несколько стилей рисунка, используемого художником для создания как внешности основных персонажей, так и фона, на котором они действуют, что соответствует базовым маскам разных японских театров, а также их декорациям. Положа руку на сердце, даже сам Андре Базен не сказал бы, какая

из его двух тенденций преобладает в аниме, поскольку решение заключается в понимании этого направления изобразительного искусства через призму синтеза оных. Герои аниме в большинстве своем выражают архетипичные образы, чему во многом способствует их типичная внешность, написанная в рамках сформированных канонов. С другой стороны, автор аниме как мультипликационного фильма обладает значительно большей свободой, чем режиссер кино, которому никогда не повинуются до конца играющие перед камерой без нарисованных личин актеры в силу всего лишь той причины, что они отдельные люди. Аниме в кинематографе сегодня является прямым продолжателем традиций классического японского театра, символически отображая действительность в ее наиболее типичных и существенных чертах. Вот почему этот жанр изобразительного искусства, который, к сожалению, не успел застать Андре Базен, сегодня играет важнейшую роль в развитии постиндустриальной культуры. Александр Артамонов

КОНФЕСІЇ

Умбанда – синкретична афро-бразильска релігія, яка сформувалася на основі африканського спіритуалізму та бразильського католицизму. Сучасні релігієзнавці не можуть дати точну відповідь, чого чи кого носить ім’я Умбанда, але відомо, що корені даного слова прийшли в Бразилію з Анголи і можуть означати “ті, що викликають духів”. Насправді Умбанда – це своєрідне поєднання трансформованого африканського анімізму з бразильським католицизмом. Історія Умбанди Як і інші релігії, Умбанда теж має свого засновника та предтечу. Предтечою Умбанди був французький спіруталіст Ален Кардек, але засновником Умбанди вважають бразильця Зеліо де Мораєша. Зеліо де Мораєш народився в Бразилії 1897 року в передмісті Манауса. Існує умбандійська легенда, яка повязана з чудесним відкриттям релігії Умбанди Зеліо де Мораєшем. У 1908 році Зеліо де Мораєшу прийшла повістка в армію, але відразу його розбив параліч і він став прикутим до ліжка. До того Зеліо де Мораєш вже декілька років був послідовником французького спіратуліста Алена Кардека.

Оскільки він був послідовником Кардека, будучи паралізований він продовжував читати його твори, і одного вечора після прочитання книги Кардека (точно не відомо, якої саме книги) він сказав собі, завтра я стану та піду на двір. Наступного ранку Зеліо де Мораєш прокинувся та пішов, і його параліч пройшов. Відразу після чудесного зцілення Зеліо де Мораєш вирішує створити нову релігію, яка б поєднувала спіритуалізм Кардека та релігію народу Йоруба (народ Йоруба проживав на території сучасної Нігерії, але у період колонізації території Бразилії португальці масово завозили рабів з Нігерії у Бразилію), а також місцевий бразильський католицизм. У 1920 році Зеліо де Мораєш офіційно зареєстрував Умбанду як самостійну релігію. Міфологія Умбанди Умбанда є моністичною релігією з елементами африканського анімізу. Практично всі умбандійці вірять в одного бога Оріша. Бог Оріша має 7 видів сутності. Він може бути як богом кохання Ошуном, так і богом війни Огуном. Оріша також може бути вселятися в будь-яку людину, а також Оріша може бути злим духом.

КОНФЕСІЇ У вченні Умбанди Оріша є трансцендентним богом, його людина не може ні пізнати, ні зрозуміти, а якщо хтось буде намагатися наблизитися до трансцендентної сутністі Оріша, то він буде покараний богом, адже той не хоче щоб його пізнавали. Оскільки Умбанда поширена найбільше в Бразилії, а також в країнах Латинської Америки, де домінує католицизм, то умбандійці не могли не синкретизувати своє вчення з католицизмом. Умбандійці вірять, що Ісус Христос був втіленням бога Оріша. Також умбандійці часто моляться на зображення Ісуса Христа та статую Фатімської Діви Марії, а також використовують для молитви католицький розарій. Якщо людина католик і хоче прийняти Умбанду, то їй не потрібно проходити обряд посвяти в релігію, потрібно пройти ритуал конфірмації Умбанди. Важливим фактом є те, що часто послідовники Умбанди можуть називати своїх богів іменами католицьких святих. Також кожен послідовник класичної Умбанди може відвідувати католицький храм і водночас практикувати Умбанду. Течії в Умбанді. Майже за сто років існування Умбанди у ній відбулося чимало розколів та виникли нові течії. Сьогодні в Умбанді існує більше 10 різноманітних умбандійських течій.

Найбільшими течіями Умбанди є: класична Умбанда, засновником якої був Зеліо де Мораєш, ця течія поклоняється Зеліо де Мораєшу як пророку Умбанди і богу Орішу. Наступна за розміром течія Умбанди – це АУМУмбанда. Представники АУМУмбанди практикують медитацію, а також вірять у реінкарнацію, тобто в перевтілення душ. Також представники АУМУмбанди вважають бога Крішну, Шиву, Будду, Ісуса, Вішну, аватарами бога Оріша. І третьою за розміром течією Умбанди є Езотерична Умбанда, або інша назва – Єдність божественних законів. Представники цієї течії Умбанди велику увагу приділяють спіритуалістичним сеансам. Також представникам цієї течії дозволяється читати та практикувати інші езотеричні релігійні системи. Сьогодні Умбанда активно розивається на території Бразилії та у країнах Латинської Америки. Число послідовників Умбанди сягає від 1 до 3 млн людей. Ігор Дмитрук