"Сурма" – українська незалежна газета. №20-2022

лужба безпеки України підтвер дила затримання президента АТ «Мотор Січ», генерального конструктора зі створення та модер нізації вертолітної техніки В’ячеслава Богуслаєва. Як йдеться у повідомленні СБУ, «президента промислового гіганта «Мотор Січ» було затримано за підоз рою у роботі на рф». У цій же справі також затримали начальника департа менту зовнішньоекономічної діяль ності підприємства. Їм оголосили про підозру за двома статтями Криміналь ного кодексу України — колаборацій на діяльність та пособництво державі агресору. Це також підтвердили в Офісі генпрокурора.

«За матеріалами слідства, до обо рудки причетне керівництво заводу, розташованого на Запоріжжі. Поса довці діяли у змові з наближеними до кремля представниками російської корпорації «Ростех», яка є одним із головних виробників озброєнь для зс рф», — йдеться у повідомленні СБУ. За даними слідчих, керівники українського підприємства «налагодили транснаціональні канали незаконного по стачання оптових партій українських авіадвигунів до країни-агресора».

Росіяни використовували двигу ни для виробництва та ремонту росій ських ударних вертольотів типу:

• Мі-8АМТШ-ВН «Сапсан»;

• КА-52 «Алігатор»;

• Мі-28Н «Нічний мисливець».

Масштаб, можливості та потужнос ті «Мотор Січі» насправді вражають. Надпотужний багатомільярдний кон церн, що випускав безліч товарів — як військового, так і цивільного призна чення. Історія створення «Мотор Січі» сягає ще 1907 року. Величезна кількість розробок проводились під грифом се кретно — і сягає ще 90-х років, коли Україна була високорозвинутою краї ною світу. «Космічною» — здатною до польотів, із третім ядерним запасом, купою підприємств. Саме на 90-х я хо чу закцентувати увагу читачів, але під трохи іншим кутом зору.

От уявіть собі: підприємство, що коштує багато мільярдів доларів, володіє секретними збройними розроб ками та патентами, тобто має безпосереднє відношення до національної безпеки України. І ось так «ррр-раз» — і воно опинилось під контролем В’ячеслава Богуслаєва та у його частковій власності. Спрацювала якась «чарівна паличка» Гаррі Поттера, написання якого ще тоді, мабуть, і в планах не було. Богуслаєв родом із так званих «чер воних директорів», які «випадково» отримали можливість прихватизову вати підприємства, які очолювали. Чи могла стати випадкова людина дирек тором високотехнологічного заводу, що коштує мільярди доларів, володіє купою інформації так, щоб не мати зв’язку із колишніми спецслужбами срср? Я, очевидно, в це не вірю. Взагалі — випадкових «пасажирів» серед «при хватизаторів» найбільш ласих шматків українського національного багатства не було. Все відбувалось під суворим контролем, допускались тільки свої. Два Леоніди — Кравчук і Кучма — ці процеси фактичного розкрадання по чали. На жаль, одного з них ми вже до вічно «посадити» не зможемо, але щодо іншого — шанси ще є. Але я сьогодні про інше. Чи можемо ми побудувати успішну Україну Май бутнього, якщо ми не виправимо то го страшного спадку, коли наше багатотрильйонне національне багатство «дерибанилось» між тими, хто був «своїм» для ворожої українцям системи управління державою. Комуноазійської, яка еволюціонувала до кри мінально-олігархічної, але добре «пам’ятає» своє коріння?

наші «українські» ЗМІ, се ред власників яких за абсолютно ви падковим збігом обставин відсутні ет нічні

чоловічками, то також говорили про трильйонну вартість нашого багат ства. Того, яке ще не встигли роздери банити. ЗМІ — за одиничними винят ками — про це промовчали. Росія взяла під контроль чимало українських родовищ корисних копалин, вартість яких оцінюється в 12,4 триль йона доларів, повідомила газета The Washington Post (WP) з посиланням на аналіз, проведений на замовлення канадською аналітичною компанією SecDev. І про це також промовчали, хіба по разу згадавши. А знаєте чому це спеціально замовчують?

Спробую пояснити. Заради отри мання кредиту (який потім буде треба віддавати ще нашим дітям та онукам, якщо ми нічого не змінимо) розміром в 1 мільярд доларів, українська влада всіх часів, особливо Порошенка та Зеленського, здавала інтереси України оптом і в роздріб, обіцяючи все розпродувати, роблячи із української економіки си ровинний придаток, імплементуючи в законодавство вироджені тренди лгбт тощо. Можете перевірити по текстах відповідних меморандумів із МВФ чи Світовим банком.

1 трильйон — 1 000 мільярдів. Вар тість копалин на окупованих моско вією територіях — не менше, ніж 12,4 трильйона доларів США. 12,4 триль йона — 12 400 мільярдів. Вартість ко рисних копалин на 20 відсотках укра їнської території. І це, насправді, ще дуже применшене число, але візьмемо його за основу. Все-таки «Вашингтон Пост» — не шоколадний «5-й» чи зе ленуватий «1+1».

бюджету на

сумі 1 трлн

кур

дола рів США.

тепер повернемось до вартості надр на окупованих територіях — 12,4 трильйона доларів США. І це ще дуже применшено, і лише на 20% території.

1 трильйон доларів США — 21,6 всіх запланованих доходів до бюджету.

Майже 22 річні прибуткові частини. Усю відбудову України Зеленський оцінив у Швейцарії розміром в 750 мільярдів. Фактично не змігши підтвердити цих чисел нічим, крім своїх «слізливих прохань».

Чому так скептично пишу про про хання Зеленського? Бо медійно Зеленський своїми проханнями допомоги «малює» картинку президента, що ря

тує Україну. А насправді — саме він зробив все, щоб Україна була максималь но неготова до повномасштабної вій ни. Повністю провалена підготовка, попри попередження від Британії та США. Розмінований Чонгар, відсутність блокади білоруських напрямків — через що мало не впала столиця — Київ. Не впала вона не завдяки Зеленському й іншим, а всупереч їхнім діям і бездіяль ності. Завдяки героїзму та жертовності українців.

Але повернемось до чисел. Уявіть собі Україну без наслідків війни, яка почала використовувати свої надра в інтересах всього суспільства.

Давайте навіть не всі надра, а, для початку, — розміром 1 трильйон доларів. Територія з найкращими природ но-кліматичними умовами, населена 40-ка мільйонами українців, що вико ристовує своє національне багатство в інтересах всіх українців, а не групи олігархів та/або представників трансна ціональної чи московської агентури. Уявили?

Я особисто переконаний, що кращого райського куточку неможливо було б і знайти.

А це я ще навіть не починав говори ти про те, що потрібно продавати не си ровину із надр, а продукцію із високою доданою вартістю. Не літій вивозити з України, а в Україні побудувати завод із виробництва літій-іонних акумуля

торів — як для електромобілів, так і для всіх гаджетів. А скільки ще таких при кладів можна навести? І що ж нам заважає побудувати таку Україну? Неможливо? Вороги України при владі впродовж останніх 30 років. Усі керівники України вели нас до то го стану, в якому ми зараз опинились. Всі, без винятку. Довести найбагатшу ресурсно країну Європи до найбідні шого стану — це ж не просто випадко вість, а системна добре організована та продумана робота! І щоб до таких висновків пересічний українець «випадково» не додумався, «українські» ЗМІ про такі речі і не говорять. Ні, там псевдодискурс по стійно переключають з нікчемного на нікудишнє, відволікаючи увагу від го ловного на другорядне. Замість того, щоб українці всіма силами почали ста вати господарями на українській зем лі, їхню увагу переключають на штучні брехливі «голограми всяких голобо родьків» чи піднесення шоколадних хвиль ура-патріотизму. До речі, що неукраїнські слуги, що адепти шоколадного гетьмана завжди голосують в єдиному пориві в питан нях викрадення землі і надр, розпро дажу промисловості, розпродажу на віть Укроборонпрому в час війни. І ще до них «голосисті» грантожерчики до лучаються, ті, яких раніше Славко Ва карчук очолював. Але Славко — розум

ний — вдруге потрапив у Верховну Раду, вдруге склав мандат, але встигнув ши проголосувати за розпродаж Укра їни! Зате як співоче підтримує зараз українців, а як щиро! Аж на сльозу про биває…

Якби хоча б половина тих, хто за раз захищає Україну, добре розуміла все вищенаписане, то було б те все, що сидить на вулиці Банковій в Офісі Пре зидента, на Грушевського — у Верхов ній Раді та Кабінеті Міністрів, — «бите і стріляне», як казав покійний Кузьма (Скрябін). Мабуть, тому і покійний, що почав казати очевидні речі, маючи ба гатомільйонну аудиторію.

От і «наші» ЗМІ неустанно «бдять», щоб до українців така інформація не доходила. За що журналістам «наших» ЗМІ щедро доплачують «українські» олігархи. Про відсутність серед яких етнічних українців — також, до речі, не можна говорити. Табу.

І найголовніше. От уявіть собі, що відбулась військова перемога над московією (хоча внутрішніх ворогів треба покарати не після перемоги, а саме за ради того, щоб вона відбулась). А що далі? В якій Україні будемо жити? В тій, де все розграбовано та продовжує розпродаватись під час війни? В тій, де воїни проливали кров за святу Україн ську Землю, в той час як Зеленський в купі з Порошенком та іншими олігар хами її розпродавав? Чи, як традицій

но заведено, вирішимо, що от «хлопці прийдуть — порядок наведуть». Ага, наведуть. Вже в 2015-2016 році ми таке чули, еге ж? То може нам спеціально таку брехню вкладають в голови через ін формаційне поле? Але це ж так зручно, для пересічного обивателя, очікувати, що «хтось звідкись прийде і щось там все сам зробить». А ми і далі можемо не змінюватись: не старатись, не розвива тись, не вчитись мислити самостійно та бачити суть речей.

А суть політики — її ключові елементи — Власність та Влада. Той, хто в про цесі «прихватизації» крав (та продов жує красти) українську національну власність, той контролює Владу. Через те, що має гроші, а на них фінансує свої політичні партії, продажних депутатів, свої ЗМІ, корумпованих суддів та пра воохоронців.

І розв’язати це замкнене коло мож на тільки розпочавши з першопричи ни — викрадення національного багат ства політико-економічними метода ми. Інших варіантів немає.

Але для початку важливість цих речей потрібно донести до свідомості українців. І тут кожен з Вас може долу читись — поширюючи цю статтю та ін ші матеріали газети «Сурма», а також підтримуючи нашу діяльність. Ютуб-канал Назара Мухачова: «Свій до Свого по Своє». https://bit.ly/2Xk2lHG.

Відомий львівський телережи сер, боєць 103-ї бригади те роборони ЗСУ Василь Явор ський загинув на фронті, в бою з росій ськими загарбниками. Як інформує «Україна Молода», прізвище полеглого оприлюднили у неділю телеканали «Перший Захід ний» та «Еспресо», де останні роки працював Василь.

Також інформацію про трагічну звістку підтвердив командир 103-ї ок ремої бригади сил ТрО ЗСУ Валерій Курко.

«Трагічна звістка з фронту — наш колега, режисер Василь Яворський за гинув, як військовий, боєць за справед ливість і Герой!

Василь — співавтор проекту «Істо рія Героя». Його документальні стріч ки не давали забути тих, хто загинув за мирне небо, правду, за нас. Він той, хто розповідав про Героїв, а тепер став ним сам. Він назавжди залишиться в наших серцях!», — йдеться у повідом ленні ТРК «Перший Західний». Тоді як на телеканалі «Еспресо» по відомляють, що полеглий воїн був ду же патріотично налаштованим укра їнцем та багато років працював режи сером, співпрацюючи із багатьма те леканалами.

Зокрема, Яворський створив із ко легами не лише серію програм про ро сійсько-українську війну під назвою «Історія Героя», а також документальний фільм «Останній медик термі налу. Ігор Зінич — позивний «Псих». У територіальну оборону Василь за писався у 2021 році, прогнозуючи за грозу повномасштабного вторгнення рф в Україну. Тому долучився до за хисту українців одразу з перших днів

російського вторгнення. Виконував бойові завдання на гарячих ділянках фронту на Донеччині. «Так, це страшно... дуже страшно... але піхота — маркер, відмітка, де твоя територія, а де ворога. Там де стоїть пі хота, і за її спиною — життя, вільна те риторія, не загарбана Україна, там ку ди дивиться піхота — територія, на яку ти мусиш прийти й вибити нечисть. ТрО — це новий вид піхоти», — напи сав ще у травні Василь Яворський у фейсбук, коли висловив свої думки про завдання тероборони. Друзі Василя відзначають, що він був дуже відкритою та товариською людиною, чимало мандрував Украї ною, любив пізнавати щось нове.

«Важлива риса характеру Василя — цілеспрямованість і відповідальність. Він завжди працював за правилом: ро бити або добре, або ніяк. Колеги по роботі відзначають, що Василь мав хороше бачення кадру, а також відчуття темпу, яке є дуже важ ливим у роботі монтажера. Своїм досві дом він любив ділитися, навчивши чи мало журналістів, операторів та мон тажерів нюансів телевізійної роботи», — зазначають телевізійники.

До своєї участі у Визвольній вій ні Василь ставився дуже по-філософ ськи, просто пояснюючи, що це робо та, яку комусь треба виконувати, й він її виконував.

Без батька залишився син від пер шого шлюбу. Зі своєю другою дружи ною він прожив разом декілька років. Вже під час повномасштабного втор гнення, 10 вересня 2022 року пара ви рішила взяти шлюб і офіційно стала сім’єю.

Водночас народний депутат Укра їни від партії «Європейська Солідар ність» Микола Княжицький написав: «Загинув на фронті Василь Явор ський. Він працював на «Еспресо» і був режисером моєї програми «Вечір з Миколою Княжицьким». Про заги бель Василя я знаю уже другий день. Але просили не писати. Ще не сказа ли родичам. І ось з’явилися у фейсбуці співчуття». Співавторка проекту «Історія Ге роя», журналістка і волонтерка Ксенія Клим так відреагувала на втрату: «Перечитувала наше листування…. Ще кілька тижнів тому ти писав: «Вже наступного разу приїзди десь в околи ці Бєлгорода, ми моцно сунемо орків до кордону…». Я завжди тішилася ва шому оптимізму і пригадую, що напи сала тобі, що йду в армію, бо без тебе до Перемоги у студії мені нема що ро бити… Василю… Нема сліз… їх ми випла кали за усі ці роки нашої спільної робо ти заради наших Героїв — живих і тих, хто вже у Небесному Легіоні…

Василю… Нема сліз… є тільки ди ка лють

МІСТ РОСІЄЮ

ЗБРОЙНИЙ ОПІР

ПЕРЕХОДИТИ ДО ПЕРЕГОВОРІВ

опри російські обстріли, які руйнують інфраструктуру та забирають життя людей, 86% респондентів відповіли, що потрібно все одно продовжувати збройну бо ротьбу, навіть якщо обстріли продов жаться. Зокрема, серед них 71% повні стю згодні з такою думкою (решта 16% скоріше погоджуються), йдеться в со цопитуванні Київського міжнародного інституту соціології.

Натомість лише 10% респондентів відповіли, що потрібно перейти до пе реговорів для якнайшвидшого припи нення обстрілів, навіть якщо доведеть ся піти на поступки росії.

На графіку 3 дані наведені у розрі

зі тих, хто обрав українську або росій ську мову для інтерв’ю. Серед респон дентів, які обрали російську мову для проведення інтерв’ю, також переваж на більшість (66%) вважають, що по

водилося з громадянами, які виїхали за кордон після 24 лютого 2022 року. Формально за звичайних обставин статистична похибка такої вибірки (з імовірністю 0,95 і з врахуванням ди зайн-ефекту 1,1) не перевищувала 3,4% для показників, близьких до 50%, 3,0% для показників, близьких до 25%, 2,1% – для показників, близьких до 10%, 1,5% – для показників, близьких до 5%. За умов війни крім зазначеної фор мальної похибки додається певне сис тематичне відхилення. Зокрема, якщо ще в травні серед всіх опитаних нами респондентів 2,5-4% проживали на окупованих після 24 лютого терито ріях (і це відповідало відсотку тих, хто там проживає, бо генерація номерів телефонів була випадковою), то зараз через вимкнення окупантами теле фонного зв’язку нам вдалося опитати менше респондентів, що проживають в окупованих населених пунктах, зокре ма їх кількість складає 0,3%. Важливо зазначити, що хоча погляди респон дентів, які проживали в окупації, дещо відрізнялися, але при цьому загальні тенденції були досить схожі. Тобто не можливість зараз опитати таких рес пондентів істотно не впливає на якість

результатів. Є й інші фактори, що мо жуть впливати на якість результатів в умовах «воєнного часу».

Загалом, ми вважаємо, що отрима ні результати все одно зберігають висо ку репрезентативність та дозволяють досить надійно аналізувати суспільні настрої населення. КОМЕНТАР ЗАСТУПНИКА ДИРЕКТОРА КМІС АНТОНА ГРУШЕЦЬКОГО Якщо метою терористичних об стрілів українських міст для росії було посіяти паніку, зневіру та примусити українців капітулювати, то ми знову бачимо, як росія «блискучо» реалізо вує свої цілі.

Так, терор продовжується, люди ги нуть чи зазнають поранень, українські сім’ї змушені в темряві проводити ве чори. Проте всенародний біль від втрат та руйнувань не залякує людей, а ка налізується «у гнів і злість на ворогів». Український народ зберігає потужну єдність і стійкість та готовий продов жувати боротьбу до перемоги.

Джерело: КМІС.

На графіку 2 дані наведені в регі ональному вимірі – залежно від того, де респонденти проживали на момент проведення опитування. Хоча із Заходу

на Схід і зростає частка тих, хто готовий до поступок, але у всіх регіонах біль шість дотримуються думки, що треба продовжувати збройний опір. Навіть

на Сході 69% дотримуються такої дум

ки (це відповідають люди, які прожи вають у Харківській і Донецькій облас тях, які зазнають постійних ракетних та артилерійських обстрілів).

трібно продовжувати збройний опір, навіть якщо обстріли продовжаться (і лише 29% вважають, що потрібно роз починати переговорити, навіть якщо доведеться йти на поступки).

Опитування відбувалося впро довж 21-23 жовтня 2022 року мето-

інтерв’ю

танням комп’ютера (computer-assistedtelephoneinterviews, CATI)

осно

вибірки мобільних теле

(з випадковою

1 000 респондентів, що меш кають у всіх регіонах України (крім АР Крим).

проводилося з до рослими (у віці 18 років і старше) гро мадянами України, які на момент опи тування проживали на території України (у межах, які контролювалися владою України до 24 лютого 2022 ро ку). До вибірки не включалися жителі територій, які тимчасово не контролю валися владою України до 24 лютого 2022 року (АР Крим, м. Севастополь, окремі райони Донецької та Луганської областей), а також опитування не про

своєю програмою відновлення. Однак був жорстко заблокований зусиллями Кирила Тимошенка, який продовжує рапортувати країні про успіхи в рамках Плану швидкого відновлення України

відразу запропонували уряду впрова дити цю новелу на ринку будматері алів. Якось зовсім не подумавши про інтереси його гравців. Проте вся проблема в тому, що, як не крути, Банкова до лобістів будівель ного ринку не піде. Тому що, як ми вже казали, в неї немає грошей. Вона, звіс но, могла вибрати об

шлях, зробив

ставку на місцеву

та забудовни

тисяч

Які

ква

своє гото

нове.

кміт

здатності

При цьому Тимошенко увійшов у клінч не лише з Чернишовим, а й із будівельним лобі, чиї інтереси у владі представляє голова партії СН Олена Шуляк. І десь там за її спиною бовваніє тінь глави ОПУ Єрмака. Весь сир-бор зчинився з бажання Банкової швидко отримати нове житло. І, як наслідок, державної пропозиції — викупити в забудовників готові квадратні метри за фіксованою ціною — 25–30 тис. грн за квадрат. Але забудовники уперлися й віддавати задешево нічого не стали. Авторитету Тимошенка надавити на гідру, яку численні українські влади форму вали всі 30 років незалежності, вияви «Програма, яку активно коментує Кирило Тимошенко, — окрема історія, яка не впливає на ухвалення закону, — пояснює ситуацію депутат від правля чої партії, який у темі розбірок. — ОПУ більше говорить про викуп житла для ВПО, тоді як ми говоримо про тих, чиє житло зруйноване. Понад те, у своєму законопроекті ми даємо людям мож ливість вибирати — чекати на нове житло чи взяти вже готове. Ми б хотіли, щоб це був ринок, а не щоб хтось згори сказав: а тепер ось такі забудовники по 30 тисяч продали, а ви пішли купили». Можна небезпідставно припустити, що, крім нестачі грошей, саме всередині конфлікту між частиною ОПУ та бу дівельним лобі у правлячий партії хо вається одна з ключових причин не прийняття закону. Банкова хоче дик тувати умови впродовж усього проце су відновлення (а закон — це надовго), вказуючи, в кого викуповувати і хто будуватиме, а забудовники разом із Оленою Шуляк, Львом Парцхаладзе

Ось тільки не варто тут необачно ставати на чийсь бік. «Як прийдуть хо лоди, самі приповзуть і самі по 50 тисяч за квадрат куплять», — щось на кшталт такої тези пролунало на одному з біз нес-ланчів, де були присутні ключові гравці будівельного ринку. Ба більше, протестуючи проти фіксованої ціни від держави у своїй вотчині, забудовники

Кабмі

бю джетні кошти, як у дороги на Західній Україні, ОПУ невигідно: на людях, що страждають, дуже маржу не відіб’єш. Ліпше зачекати на допомогу Заходу. На жаль, доки Банкова продовжує розбиратися із забудовниками, автоматично стримуючи від голосування за конопроект № 7198, підконтрольний парламент, Кабмін і Мінрегіон досі намагаються всидіти на двох стільцях. Проваливши, по суті, процес поточних і капітальних ремонтів на місцях. Але замість того, щоб якось виправляти си туацію й запропонувати людям реаль ні шляхи виходу (не окозамилювальну іпотеку, а ту ж таки оренду, — про сотні тисяч порожніх квартир по всій країні ми докладно вже писали), — мовчать. Чекаючи, коли публічно лусне мильна булька з обіцянок, яку продовжує наду вати Банкова. Ото сміху буде… А урядові ж, президенту та парла менту тільки й треба, що бути чесними зі своїм стражденним, але дуже терпля чим народом. Як мінімум пояснивши, що «плани Маршалла» і глобальне від новлення з новими містами та кварти рами будуть після війни, коли припи няться руйнування і Захід перестане боятися давати гроші. І як максимум щодня робити те, що робити можли во, — приймати потрібні закони та ре монтувати пошкоджене на визволених територіях, відпрацювавши чіткі ал горитми взаємодії по вертикалі: Кабмін–область–громада. Максималь но скоротивши бюрократичну довжину ланцюжка допомоги. Щоб наші роз кидані по всьому світу люди знали, що вони в Україні комусь потрібні і за них борються. А не зливають їхні життя, будинки, майбутнє та віру на догоду байдужості й користі, списуючи все на війну.

Автори: Інна Ведернікова, Георгій Могильний. Джерело: ZN.UA (https://zn.ua/ukr/ internal/zrujnovane-vidnovlennjachomu-ukrajintsjam-nikudi-povertatisja. html).

документальної кни ги Олександра Михайлюти зумовлена гарячими подіями в Україні, яка за знала повномасштабного вторгнення росії 24 лютого 2022 року під надума ним приводом московського диктато ра путіна, якого президент США Бай ден відкрито назвав справжнім голо ворізом. На плечах ЗСУ тримається вся планета, і роль наших оборонців щодень зростає на тлі божевільних за яв кремля про можливість удатися до ядерного удару... Тут — позиція Генсека ООН Ан тоніу Гуттереша, Папи Римського Франциска; лідерів провідних країн — Б. Джонсона (Велика Британія), Е. Блінкена (США), Д. Трюдо (Канада), Е. Макрона (Франція), М. Драгі (Італія), А. Ду ди (Польща); відомого письменника Стівена Кінга, акторів А. Шварценегге ра та П. Рішара; 177 лауреатів Нобелів ської премії (Р. Хоффман та ін.)...

Книга на інформаційному

«Роман Шухевич». Святослав Праск. Історичний роман.

Книжка-панорам ка стане чудовим пода рунком вашому маляті.

Для дітей віком від 0+. Літературно-художнє видання. Розмір: 15 см х 20 см х 1.5 см. 12 твердих сторінок. 2020 рік. Нова. Видавництво «Ранок», м. Харків, Україна. Українською мовою.

матір’ю

сповнене таємниць

загадок.

книжку, діти зможуть

*Історичний роман-трилогія, у центрі якого – образ Головного Командира Української Повстанської Армії леген дарного генерала «Тараса Чупринки» — Романа Шухевича. Герої направду не вмирають... Вони воскресають для нації і прихо дять до нашого духовного малокрів’я з конкретною допомогою, підтримкою у час тектонічних реформ, великої боротьби за життя і волю, у якій нема нічо го випадкового, у чому аз грішний остаточно переконався, коли утричі, як Іва нові Франкові любов, явився мені Ро ман Шухевич.

видання. 396 сторінок. 2017 рік. Нова.

«Апріорі», м. Львів, Україна. Українською

«Роксолана». Олександра Шутко. Біографічна книга для дітей.

*Роксолана — найвідоміша султана Османської імперії. Це історія українки

чарівний світ Сходу, в якому мешкала Роксолана, дізнатися, як вона змогла пройти тернистий шлях від доньки українського священика до величної султани.

Для дітей від 8 років. М'яка палітурка. 128 сторінок. 2019 рік. Нова. Видавництво «ІРІО», м. Київ, Україна. Українською мовою.

* Õóäîæíÿ ëiòåðàòóðà äëÿ äîðîñëèõ òà äiòåé;

* Ìóçè÷íà ëiòåðàòóðà äëÿ äîðîñëèõ òà äiòåé;

* Ðåëiãiéíà ëiòåðàòóðà äëÿ äîðîñëèõ òà äiòåé;

* Ïiäðó÷íèêè, ïðîïèñè, çîøèòè â êîñó ëiíiéêó;

* Íàóêîâà ëiòåðàòóðà: áiçíåñ-êíèãè, ìîòèâàöiéíi êíèãè, ïñèõîëîãiÿ

ôiëîñîôiÿ;

* ²ñòîðiÿ

рок-композиції. В переповненій авдиторії вибір пісень та віршів викликав захоплений та патріотично-емоційний відгук. Концерт відбувся спільно з міс цевими талантами, серед них: вокаль но-хореогафічна студія «Елегія», ан самбль «Мелодія» (Світлана Поляк, директор); жіноча капела бандуристок «Чар-зілля» (Оксана Родак-Луценко, директор); танцювальний ансамбль парафії св. Андрія Первозваного «Гай дамаки» (Таїса Коломиєць-Ампуль ська та Валентина Ампульська, спів-директори). Ведучим вечора був Олек сандр Чорній.

Головним доповідачем виступила міністр фінансів України 2014-2016 рр. та голова Aspen Institute of Ukraine На талія Яресько. Вона звернулася до при сутніх наступними словами: «Всечесніші Отці, дорогі гості! «241 день».

241 день оборони з моменту новіт нього вторгнення росії на нашу тери торію, нашу Батьківщину, нашу любу Україну. Але, фактично, ми повинні додати вісім років.

Вісім років і близько 240 днів укра їнці захищаються від сусіда, який про сто не може змиритися з нашим існу ванням, нашим мирним існуванням.

Вісім років і близько 240 днів мужні Збройні Сили України боролися за те, і борються до сьогоднішнього дня, щоб витіснити окупантів з наших земель, звільнити наш народ, відновити наш суверенітет.

Я буду чесною: це були найважчі 240 днів, які тільки можна уявити. Найважче людям, які проживають в Укра їні, боячись за життя своїх близьких, ухиляючись від снарядів, стоячи в чер зі, щоб купити хліб, боячись потрапити на міну, коли їдуть на комбайні по зер

новому полю, нервуватись, коли му ситимуть бігти в бомбосховище, хви люючись, чи повернуться з війни їхні сини, доньки, брати, сестри, чоловіки, дружини, батьки й матері, і чи живі сьогодні взагалі ті, хто потрапив у ро сійський полон.

Але навіть для нас, хто перебуває поза межами дорогої батьківщини, це важко. Я сама ледве сплю, постій но прокидаюся, щоб читати новини та дивитися, чи всі вдома в безпеці, які мі ста й селища бомбили, які нові загрози виникли проти нашого народу. Часом я борюся з почуттям провини, що я ро блю недостатньо, щоб вести цю війну разом із українським народом. Я борю ся зі своєю вірою, намагаючись зрозу міти, як невинні й мирні люди можуть опинитися під таким жорстоким, не законним і неспровокованим нападом. Можливо, ви відчували деякі з тих самих почуттів: непереборний смуток, відчуття безпорадності, біль втрати. Якщо так, то я поділюся з вами дво

вправами, які я використовую,

у містах і селах по всій країні. Ця мужність є в кожному з нас, і ми повин ні дозволити їй підживлювати нас. По-друге, я нагадую собі, що будьколи, коли я засмучена, це час який я можу використати, щоб змінити цю війну та приєднатися до мільйонів, які захищають нашу улюблену батьківщи ну. Тому замість сумних думок я займа юся якоюсь діяльністю — медійною, благодійною чи іншою — яка може до помогти Україні сьогодні. Дозвольте мені трохи пояснити: щоразу, коли я виснажуюсь, щоразу, коли мені стає сумно, або починаю втрачати віру, я змушую себе випростовуватися, відкрити свій розум й очі ясніше і зга дати про силу нашого народу, наших захисників.

Це був прорахунок путіна, його військ і громадян (які переважно під тримують цю війну). Вони не розуміли сили та єдності народу, викуваного сто літтями російської репресії та терору — від Голодомору до Чорнобиля, від Ба турина до Криму. Росіяни повірили в створений ними міф. Міф, який запе речував існування українського наро ду, заперечував наші унікальні куль турні, історичні, літературні та мовні

особливості, заперечував силу і стій кість української держави та нашого народу. Але у відповідь він стикається з повною люттю та єдністю України. Ми не тікаємо, не панікуємо, ми плануємо, ми боремося, ми волонтеримо, ми за хищаємося. Найбільш яскравим при кладом є те, що президент Зеленський відмовився залишити свій народ, свою країну, свій уряд, знаменито відповів ши: «Мені потрібна зброя, а не таксі». Окупант не усвідомлює, що кожен чоловік, жінка і дитина є захисником нашого народу. В межах України та по за Україною. Прямо тут, у цій залі. Який наш народ дивовижний! Я дам Вам кілька прикладів: два тижні тому, протягом 24 годин після жахливого бомбардування Києва та всіх великих міст іранськими безпілот никами та російськими крилатими ра кетами, український народ зібрав по над 10 мільйонів доларів — протягом 24 годин.

Пам’ятаєте жахливі фотографії ве личезного кратера, який зіпсував ди тячий майданчик у центрі Києва ми нулого тижня? Той майданчик вже відбудований і повернутий невинним дітям Києва.

Памятаєте жахливі фотографії з тимчасово окупованої Бучі? Вже го ловна дорога не тільки відремонтова на, але і квіти посаджені.

Ви бачили фото, як мирні жителі штовхають вулицею танки, голими ру ками знімають міни з доріг, бажають російським солдатам гинути на нашій землі з насінням соняшника в кишенях, щоб на тому місці росли квіти.

Ви читали про сили супротиву в Маріуполі, Херсоні та інших тимчасово окупованих містах України, які попе реджають окупантів, що їхні дні на нашій землі пораховані. Вони демон струють свою єдність чимось таким простим, як буква Ї, розміщена на лис тівках у тимчасово окупованих містах. Минулого тижня я зателефонувала двом моїм дорогим друзям Геннадію та Людмилі в Житомир, коли в них зни кло світло та електроенергія. Їхня від повідь мені була миттєвою: «Ми дуже мотивовані, злі і заряджені, нічого в них не вийде! Все буде Україна!»

Для переказу таких прикладів, які я можу вам сьогодні навести, знадобить ся не один вечір. Сьогодні, коли ми сидимо і вшано вуємо наших захисників, я хочу, щоб кожен із нас згадував силу, стійкість і непокору нашого народу. Часто ми приділяємо занадто багато часу та про стору для роздумів про те, що пішло не так, чого не вистачає, хто менш до сконалий. Натомість я закликаю вас цього вечора пишатися захисниками, усіма ними — президентом Володимиром Зеленським, ЗСУ, територіаль ною обороною, медиками, екстреними службами, волонтерами, які допома гають людям похилого віку, жінками, що готують бійцям сухі борщові набо ри для зігріву.

Які ми неймовірні люди! Насамперед, я використовую цю методику, щоби відновити силу. Що дня я згадую ці приклади і зосереджую мою енергетику на нашу силу, нашу єд ність, нашу винахідливість

так, щоб щодня я теж була актив ним захисником нашої святої України.

Не повинно минути жодного дня, щоб кожен із нас не діяв. Можливості без межні — потреби безмежні. За кожного солдата, який щовечо ра відстоював свою позицію в холод них окопах, за кожного переміщеного кримського татарина і всіх мешканців України, які втратили все через росій ську тимчасову окупацію, за кожного героя і героїню, які віддали своє життя в захист нашої свободи.

Я прошу вас приділяти не менше 15 хвилин щодня, кожного окремого дня.

Що ми можемо зробити?

Ми можемо написати нашим пред ставникам у Конгресі сьогодні! Ми мо жемо зателефонувати до Білого дому вже сьогодні! Ми не можемо дозволи ти діючим чи новообраним політикам грати в політичні ігри з підтримкою України чи санкціями проти росії. На гадайте республіканцям і

розкішшю. Нашим захисникам по трібні теплі шапки, рукавички, взуття, спецодяг. Нам потрібно більше дронів, більше джгутів, тощо. 7 мільйонів вну трішньо переміщених осіб потребують притулку, теплого одягу. Нашим дітям потрібен безпечний притулок, щоб продовжувати навчання. Літнім лю дям потрібен доступ до ліків. В Украї ні є організації, які працюють над кож ною з цих та інших потреб. Допоможіть розповсюдити інформацію та нагадати небайдужим людям часто жертвувати на гідні справи в Україні, де допомога найбільше потрібна.

Ми також можемо писати листівки нашим захисникам, особливо напере додні різдвяних свят, повідомляючи, наскільки ми вдячні за їхнє служіння та як ми молимося за їхню силу та безпеку.

Ми можемо придбати книги Сергія Плохія, Сергія Жадана, Тіма Снайдера, Енни Епплбаума чи інші книги з історії та літератури України та подарувати їх школам чи бібліотекам поблизу дому.

Ми можемо використовувати будьяку можливість, щоб сказати світові, що агресія росії проти України є не прийнятною.

Ми можемо молитися.

Отже, наступного разу, коли ви про кинетеся після тяжкого вечора, коли ви спали не дуже спокійно внаслідок цієї жахливої війни, пригадайте ці дві методики:

1) згадайте про мужність і силу на ших захисників, усіх, мільйонів в Укра їні і тих, хто тут присутній.

2) Дійте. Зробіть щось для захисту України вже сьогодні. Потім повторіть це завтра.

Разом ми сильні. Разом ми непереможні. Разом ми переможемо у цій вій ні та відновимо наш суверенітет, тери торіальну цілісність і мир на нашій пре красній землі.

Слава Україні! Героям слава!»

Присутні мали нагоду подивитися декілька коротких відеокліпів з Украї ни, які показали різні сценарії бойових дій. Показали, що Збройні Сили Укра їни воюють самовідданою рішучістю та свідомістю.

Дохід від концерту буде відправле ний в різні організації України. Як де монстрація вдячності за допомогу і під тримку, парафіяльна рада св. Андрія організувала прийом для спонсорів у ресторані «Тризуб».

системи, російського фінансового, енергетичного та

секто рів.

можемо зібрати кошти на

з бага тьох гідних справ. Скоро зима, газ і електрика будуть

Сьогодні багато хто з вас були свід ками надзвичайного Поля Слави на вулиці. Вітаємо Український Право славний Собор Святого Андрія Первозванного, парафію, парафіяльну ра ду та голову парафіі Івана Яреська. Це лише один приклад того, що можливо. За допомогою цього Поля Слави ми го воримо світові, що ми сильні, що втор гнення росії є неправильним, що ми збираємо кошти на найбільші потреби в Україні. І ми надсилаємо ці прапори з окремими повідомленнями та поба жаннями в Україну — щоб кожен за хисник і кожна захисниця знали, що ми завжди з ними.

Щиро дякуємо спонсорам: Selfreliance FCU; The Heritage Foundation; DK and SA Fund; KYS Express, Inc.; Varenychok-Chicago; Venetian Banquets; «Українське Слово»; Walter and Tamara Bratkiv: Drs. George and Patricia Wyhinny; Dr. Vasil and Lida Truchly.

Члени підготовчого комітету: Управа Парафіяльної Ради св. Ан дрія Первозванного.

До підтримки Збройних Сил Украї ни! Слава Україні! Героям Слава!

Автор: Марія Коркач-Грошко — заступник голови парафії св. Андрія Первозванного м. Блумінґдейл, ІЛ.

Кликав до

Коли з’являється нагода потра пити на ярмарок, то одразу ж з’являється відчуття, що ти станеш свідком чогось цікавого, самобутнього і важливого. Принаймні саме такими і вдаються ярмарки, які тради ційно організовує парафіяльна рада Катедрального Собору святого Мико лая в Чикаго. Зазвичай їх проводять перед великими святами і завжди при урочують якійсь високій меті чи важ ливій потребі. Однак, цього разу вирішили пояр маркувати два дні наприкінці жовтня. І назвали ярмарок осіннім — співзвуч

но зі станом природи за вікном. Що правда, торгували тут не плодами золо тої осені, про що можна було подумати, а надали можливість усім охочим пред ставити продукцію як власного вироб ництва, так і різноманітні речі, що мо жуть спотребитися у щоденному житті кожного, у поповненні гардеробу чи в оновленні декору своїх осель… — Зараз всюди проводиться дуже ба гато різноманітних акцій, кошти з яких направляються в Україну, щоб набли зити перемогу над російським воро гом, — говорять організатори ярмарку голова парафіяльної ради пан Нестор Попович та член парафіяльної ради пані Квітка Гура. — Наша церква зага лом, об’єднання парафіян, які працю ють при церкві (до прикладу, «Матері у молитві» чи Марійська дружина), не стоять осторонь цієї важливої справи. Допомагаємо війську, допомагаємо у лікуванні поранених, допомагаємо лю дям, які втратили домівки, допомага ємо дітям, яких війна зробила сиротами… Але маємо ще і свої проблеми. Уже тривалий час працюємо над віднов

ленням споруди нашого храму, яка потребувала дуже серйозного ремонту. А, отже, і коштів. Збираємо по крупин ці. Багато вже зроблено, але багато ще треба зробити. Отож, щодо цьогоріч ного «Осіннього ярмарку» вирішили так: символічну плату за можливість торгувати на ярмарку докладаємо до коштів на ремонт храму; сюди ж ске ровуємо і гроші від ярмаркової лотереї — будуть розігруватися дев’ять лотів. А те, що вторгують виробники і продав ці, — цими грошима вони, звісно, бу дуть розпоряджатися самі. Не сумні ваємося, що якусь частину відправлять на допомогу Україні. Бо й так роблять це від початку війни.

Як, наприклад, і справді роблять у повсякденні учасниці ярмарку Окса на Амброз та Ольга Ділай (магазин «It’s Oksana» в Old Orchard). Їхня про дукція — текстиль, одяг, домашній де кор, іграшки. Майже всі речі зроблені в Україні. Й десять відсотків від їхнього продажу йдуть зараз також на Україну, на військовий шпиталь у Києві. Самовіддано працюють на підтрим ку України і членкині Союзу українок Америки — представниці 101 і 29 відділів Союзу також прийшли поярмар кувати, пропонуючи охочим речі до машнього вжитку, вишивки, прикраси. Чудові вишиванки — сукні, сорочки, костюми — були представлені від ма-

газину LUXART by Lana’s Vyshyvanky, який працює в Buffalo Grove.

Пані Долорес Заставна привезла на ярмарок кераміку, дбайливо і май стерно виготовлену власними руками. Це ремесло — то їхня сімейна справа, якою займалися і мама, і дві сестри (на жаль, уже покійні).

Професійна художниця Ольга Вер біцька з передмістя Чикаго, яка від по чатку війни вже декілька разів їздила з допомогою до України, пропонувала охочим вишиванки та речі, здебільшо го одяг з українською символікою.

Сестра Варвара з монастиря Успен ня Пресвятої Богородиці (місто Річ монд, Вірджинія) приїхала на ярмарок

Руслана Романюк, Чикаго «Сурма»

з виробами ручної роботи сестер-мо нахинь — вервицями, намистами, іко нами, герданами, речами для обряду хрещення діток.

Словом, обирати на ярмарку було що і було з чого. А якщо додати, що по руч можна було причаститися смач ними стравами, солодощами та кавою (їх у день ярмарку приготували члени

спільноти Святого Духа), то атмосфе ра панувала тут дуже навіть ярмарко во-родинна.

— Звичайно, ми хотіли б, щоб такі ось наші акції були більш багатолюд ними, тому надалі серйознішу увагу бу демо вділяти рекламі, — говорить па ні Квітка Гура. — І будемо працювати,

щоб залучити до наших ярмарків аме риканців. Сьогодні про Україну зна ють уже всі. І всі захоплюються нашою силою, мужністю, нескореністю. Нас підтримують, нам допомагають — і на рівні керівництва держави, і на рівні простих американців. Гадаю, на знак підтримки вони охоче купляли би ви роби і речі української тематики.

Отож, як почуєте про наступні яр марки, приходьте на них. Обов’язково приходьте. І обов’язково беріть із собою друзів — українців, не українців. Хто ж, як не ми маємо підтримати на шу рідну землю, нашу церкву. Зреш тою, наш дух, який, упевнена, нікому не вдасться подолати.

багатшим,

буденністю, сповнюєшся якимось дивовижним світлом. І вірою. І впевненістю в те, що все буде добре. Саме такі емоції і подарувала творча зустріч з Народними артистами України Тарасом Петриненком і Тетя ною Горобець. Дивно: в Україні якось не судилося побувати на їхніх концер тах. Судилося

тут, на американській землі.

такий непростий для України час. Та ще й зустрітися з людиною, яка пророче написала близько тридцяти років тому: «Як би там не було, але знов ожило недобитеє зло… Знов собачі сини забажали війни, кро ві прагнуть вони…» Так, наче сказано вчора чи сьогодні, бо усі ми є свідками того, як собачі сини північного сусіда плюндрують нашу землю, вбивають наших людей, намагаються поставити нас на коліна.

Але Україна, на подив усього світу, не здається. Саме тому якимись осо бливими почуттями і відчуттями були наповнені цьогоріч наші свята, які від значаються у жовтні, — День Покрови Пресвятої Богородиці, День Україн ського козацтва, День створення УПА та День захисників і захисниць Укра

їни. Їх відзначали у багатьох куточках світу, де тільки є українці. І в Чикаго зокрема. І зокрема в Українській Пра вославній Катедрі св. Андрія Первоз ванного (Bloomingdale), куди, власне, і завітали з концертною програмою імениті і завжди бажані гості з України.

розпочалася на високій па

ноті — зі знаменитого Гімну

«Зродились

Багаточисельну громаду, яка зібралася у залі, привітали Голова па рафіяльної управи Катедри Іван Яресько, колишній Міністр фінансів Укра їни Наталія Яресько, наголошуючи, що не тільки останніх вісім місяців з часу повномасштабного вторгнення росії на українську землю, але й упродовж восьми останніх років, ми захищаємося від агресії сусіда, який не може змири тися, що на мапі світу є така незалежна держава — синьо-жовта Україна. Наголосив на цьому і Генеральний консул України в Чикаго Сергій Коле

дов. Зробивши невеликий екскурс в історію, він підкреслив, що зараз у нас той самий ворог, з яким вела боротьбу УПА. Однак сьогодні це не тільки бо ротьба України. Сьогодні це боротьба усього демократичного світу за май бутнє людства. Тому Америка підтри мує Україну. Тому українці, які прожи вають в Америці, намагаються фінан сово і матеріально допомогти тим, хто сьогодні боронить рідну землю, хто лі кується після поранень, хто залишився без даху над головою. Ця підтримка є дуже великою і дуже потрібною. Укра

їнська громада Чикаго і, зокрема, гро мада церкви св. Андрія Первозванного працюють у цих питаннях вельми по тужно, — підкреслив пан Коледов, пе редавши листи-подяки від консульства парафіянам церкви Володимиру Брат ківу та Віктору Рудію.

Слова промовців доречно допов нювали своїми виступами творчі ко лективи, які працюють при Катедрі, –ансамбль українського танцю «Гайда маки», ансамбль бандуристок «Чар-зі лля» та ансамбль «Melody» вокаль но-хореографічної студії «Елегія».

А далі… На сцені, на екрані, зміню ються одні за одними кадри відеофіль

му. Воєнні дії… Розбиті міста… Краєви

ди України – вчора

людей на багаточисельних революціях… Знову бій… І знову чисте небо й колосисте поле… І безсумнівна впевненість, що мирний день в Украї ні настане. Обов'язково настане. Бо то вже не раз було, що нас «гнуто і гнано, але не зломлено». І ми добре знаємо, що «нам нікуди вже далі відступати», а коли «несила наступати — стоїмо…» І кожен мусить сприйняти на свою адре су голос-прохання, мовби зі

рів» кожним словом, кожним образом, які стали потім віршем чи піснею. І, звичайно ж, саме пісня правила на сцені бал. Бо саме через пісню Укра їна відкрила для себе Тараса Петринен ка і Тетяну Горобець, а вони відкрили для себе Україну. І продовжують від кривати. Чомусь і досі щиро дивую чись, мов діти. І все ще уміючи бачити зоряне небо, як у часи закоханої юно сті. І, збагатившись пережитим, стати пісенним щитом на захист усього сво го, українського. Особливо ж сьогодні, коли в Україні триває війна. — Вороги хочуть, щоб співуча Укра їна не співала взагалі, — розмірковує Тарас Петриненко. — Але ми не дамо їм такого шансу. Нас не зламати ні на передовій, ні на сцені…

І його не зламати. Й не в останню чергу тому, що пісні Петриненка не втрачають актуальності з роками. Коли ж то ще написані ліричні «Козацька до ля», «Зоряний острів», «Не забувай», а й нині слухаєш, затамувавши подих. Коли ж то ще пісенний простір Украї ни збагатило щемливе «Зорепадом ле тять роки», а й нині хочеться мелодійно продовжити, що «тільки пісня у чужім краю здолає сто доріг. І кохану нагада твою, і далекий твій поріг…» Коли ще ефір вибухнув «Молитвою за Україну», а й нині звучить так свіжо, наче щойно з-під пера: «В наших грудях кулі і но жі, нас розп’ято й знищено не раз. Бо же, Україну збережи, Господи, поми луй нас». Коли ще, наче другий гімн, чи не увесь світ почув: «Україно, Україно! Після далечі доріг вірне серце твого си на я кладу тобі до ніг!»

Були після того нагороди і відзнаки, були звання і визнання, була іменна зірка на Алеї слави зірок української естради у столиці і Державна премія імені Шевченка… А були й недвозначні натяки на те, поруч із ким варто чи не варто стояти; і поради, яких пісень кра ще співати; і підказки, «на каком, да руйте, язикє…» Але він без докору сум ління може сказати: «Ми стоїмо поту-

і завзяті, пильнуєм світло

пітьмі…»

крижа

що

собою право бути

таких живих концертах, як сьогодні, — ділив ся сокровенним співак. І додав: «Зараз ми стараємося приїжджати до тих, хто допомагає Україні. Приїжджати і по вертатися додому. Бо поки там літають ракети і звучать сигнали повітряної тривоги, ми повинні бути там… Але кожна наша творча зустріч — це збір коштів, вагома частина яких іде на потреби України. А потреби сьогодні більш ніж очевидні. Ми повинні закінчити цю війну. Закінчити нашою перемогою. Інак ше не може бути».

звучать

— Знаєте, я, напевно, ніколи не зро зумію, чому ми були так слабо підго товлені до цієї війни. Чому свого часу наші війська так легко пішли із Криму. Чому і нині є чимало байдужих і цинічних людей, які готові здати Україну. Чому треба добре придивлятися, ко му ми передаємо чи віддаємо зібрані пожертви, аби гроші не прилипали до нечесних рук. Чому… Чому… Є багато отих запитальних «чому», які треба буде поставити конкретним особам після нашої перемоги. Перемоги, виміряної, на жаль, ціною десятків тисяч людських життів, — не приховував Та рас Петриненко своїх роздумів. — До водилось чути: мовляв, ми не чекали, що росія піде війною на Україну… Та від росії тільки й можна чекати якоїсь підлості і мерзоти… Але правда мусить перемогти. І

підтримку його спонсорам, якими виступили Українсько-американська Федеральна Кре дитова Спілка «Самопоміч», фундація «Спадщина», DK and SA Fund, Україн ський народний союз, KYS EXPRESS Inc,

Venetian Monument Company, ресторан «Вареничок», Walter and Tamara Bratkiv, Drs. George and Patricia Wyhinny, Dr. Vasil and Lida Truchly, газета «Українське сло во», Radio UA Chicago та газета «Сурма», яка напередодні розмістила анонс кон церту, а сьогодні охоче надала сторінки свого видання для фоторепортажу про цю чудову творчу зустріч.

Максим Пастівничний, Сокаль «Сурма»

и багато хто з нас знає, коли саме була прийнята перша в Європі, та й у світі Конституція. Я, мабуть, здивую багатьох, коли скажу, що вона була прийнята в Україні. 5 квітня 1710 року на зборах козацтва біля містечка Тягина на правому березі річки Дністер прийнято договір гетьмана Війська Запорозького Пи липа Орлика зі старшиною та козацтвом Війська, який визначав права й обов’язки усіх сторін угоди. Підписа ний від козацької старшини кошовим отаманом Костем Гордієнком та за тверджений шведським королем Кар лом XII договір, однак, не набув чин ності, оскільки був написаний в умо

є пам’яткою української по літико-філософської та правової дум ки. За оцінкою українських істориків, є однією з перших європейських консти туцій нового часу. Написаний староукраїнською мовою та латиною. Склада ється з преамбули та 16 статей.

релігією. Також

історії владу було поділено

законодавчу, виконавчу

Цей документ визначав права та обов’язки усіх станів тогочасної Укра їни, а надто козаків, її автор — гетьман Війська Запорозького Пилип Орлик, якого обрали на цю посаду після смерті попереднього гетьмана Івана Мазепи. Цей документ фактично проголо шував в Україні незалежну республіку, за яку ще належало вести запеклу бо ротьбу. Через усі 16 статей проходить думка про те, що українці є вільним суверенним народом, який заслуговує бути незалежним.

Починається все зі вступу, в якому сказано про те, що Україна втратила незалежність внаслідок боротьби з Польщею, далі здобула її знов у війні під проводом Богдана Хмельницько го. Згодом московія порушила свої зобов’язання щодо України, що змусило Військо Запорозьке відстоювати свої права збройним шляхом,

Іван Мазепа

ськовий діяч, Генеральний писар, Геть ман Війська Запорозького у вигнанні (1710-1742), поет, публіцист — народив ся 11 (21) жовтня 1672 року на території нинішньої Білорусі в сім’ї родовитої литовської шляхти чеського походжен ня — Орликів.

1. На купюрі номіналом 10 гривень насправді зображений не Іван Мазепа, а його соратник Пилип Орлик, оскіль ки точно не відомо, який вигляд мав Мазепа, затвердили портрет Орлика, який зовсім випадково потрапив до списку.

захисником України,

судову. Значно були обмежені права гетьмана, що перетворювало українську державу в конституційну монархію. Повноваження гетьмана обмежувалась створенням Генеральної ради з числа старшини та «видатних і гідних людей від кожного полку», яка мала збиратись тричі на рік. Конституція мала — як сказали б нині — антикорупційну спря мованість. Вона, наприклад, забороня ла підкуп і затверджувала прямі допо віді гетьману — без посередництва на ближених до нього слуг. Заборонялася таємна кореспонденція — зокрема з іноземними державами. Гетьман і пол ковники повністю усувались від управ ління військовим скарбом — цим по винні були керувати спеціальні люди, зокрема генеральний скарбник і пол кові скарбники. Конституція встанов лювала кордони України в межах Збо рівського договору 1649 року. Консти туція наголошувала на підпорядкуванні української церкви виключно тільки Константинопольському патріархові. Також Конституція наголошувала на дружбі з кримськими татарами, з якими нас московія стільки століть прагне стравити.

Конституція

ухвалена і польська Конституція. Від так Конституцію Пилипа Орлика 1710 року можна вважати першою Консти туцією Європи. Зараз забуте ім’я гетьмана почали повертати. Так, йому відкрито пам’ят ник у Києві. Пам’ятники Конституції відкриті також у Бендерах, на території Молдови, та в шведському Крістіанста ді, де певний період часу проживав Пи лип Орлик — один із найвидатніших синів українського народу. Так і хочеть ся сказати: «Вічна слава тобі, великий гетьмане», адже безумовно великою людиною був автор першої Європей ської Конституції. Ось деякі цікаві сто рінки його біографії. Пилип Степанович Орлик — український політичний, державний і вій

2. Окрім української мови Орлик вільно володів польською, шведською, німецькою, латинською, болгарською, арабською, церковнослов’янською.

3. Пилип Орлик залишив після себе багато листів і знаменитий щоденник, а також 3 поетичні книжки.

4. Він щиро ненавидів корупцію, що знайшло своє відображення у 6 статтях його Конституції.

Пилип Орлик до кінця свого життя прагнув домогтися підтримки євро пейських і не тільки держав для здобуття Україною незалежності. Так він спершу прагнув підтримки з боку Шве ції, Туреччини, Криму. Згодом — під тримки Франції, Великої Британії, Речі Посполитої, Ватикану, Саксонії, Прус сії. Життя його закінчилося 1642 ро ку в Бендерах, на території Молдови, яка тоді входила до складу Турецької держави.

Правобережної України, де зберігався військово-тери торіальний полковий устрій. Однією з найстарших Конституцій світу вважається американська — 1787 року. Конституція Франції була ухва лена в 1791 році. Того ж 1791 року була

Що робити, якщо не знаємо, про що і яка саме буде чер гова мистецька виставка? Або навпаки: нам здається, буцімто ми уявляємо її концепцію? Цього разу ми (моя мати, лікар-невролог Олена Смольницька і я) отримали запрошення до Лозанни, Lausanne Art Fair, на виставку «5e foire internationale d’art contemporain», але не уяв ляли всього масштабу експозиції. Тому вчергове поклалися на інтуїцію та не помилилися. Це була виставка в музеї біля пам’ят ника — скульптурних стріл. Назву заходу можна перекласти як «5-й міжна родний ярмарок сучасного мистецтва». Але цього разу було більше споглядан ня шедеврів.

Виявляється, ця виставка традицій но щорічна, і там раніше були роботи й українських митців у Швейцарії. Та кож такі експозиції відбуваються в ін ших країнах — від Франції до Монако, від Люксембургу до Бельгії. Оформлено було дуже солідно. Ми йдемо червоною доріжкою й бачимо масштабні зали. Водночас виставку бу ло зроблено і з практичною метою. Так, відвідувачам можна було відпочити або замовити напої чи їжу. Проте нам хотілося пізнавати мистецтво. На виставці — понад тисяча робіт авторства понад 500 митців. Це й кар тини, і скульптури, і світлини, і керамі ки, й інші твори, які — синтетичні. Тоб то їх можна назвати фото, картинами або скульптурами. Неможливо пере рахувати всіх і все, тому цього разу моя стаття оглядова.

Із першої зали просто розбігаються очі. Червоне полотно з химерними візерунками, каліграфічні чорно-білі та сірі картини, скрізь — символи, сим

воли… Безліч публіки, дорослих і дітей. Не встигнеш зупинитися на одній кар тині або скульптурі, як хочеться йти до іншої зали (а таких зал і коридорчиків — сила-силенна), пізнати все. Проте ми методично пройшлися і склали своє враження.

На експозиції, здається, було пре зентовано всі напрями, течії та стилі. Від кубізму до примітивізму, від екс пресіонізму до інших «ізмів». І поряд — відносно класична манера.

Але важливо й те, що треба вміти організувати такі виставки. У кожної зали — свій організатор, ми бачили й журналістів, а ще й агентів, які мали інтерв’ю з митцями і вже обговорювали, як придбати їхні твори. Тобто робота кипіла.

Вийшло так, що ми зацікавилися картинами і скульптурами в одній із зал. Я одразу вподобала бірюзове тло однієї з картин (схожої на море), естети-

чні та зручні скульптури… Зайшовши, не змогли втримати слів захвату — і так познайомилися з Роксаною Ісаєвою (Roxana Issayeva), яка має галерею в Парижі (Roxana Issayeva Galerie) та при їхала на цю виставку. Організатор і власниця галереї — дуже різнобічна постать, яка не просто обдарована, але й вміє відчувати інші таланти, а тому їм сприяє. Вона вміє добирати роботи для виставки, помічати справжні естетич ні деталі, і тому її зала так вирізнялася. Це приклад європейської діячки, яка орієнтується в сучасному процесі. Її за ла і затишна, і вражає нонконформіз мом. Сама пані Роксана принципова і співчуває Україні, бажає більше знати про нас. Організаторка зацікавилася газетою «Сурма» та сучасним україн ським мистецтвом, відображеним у ній і тепер має ці випуски. Сама діячка ду же активна і відвідує то Швейцарію, то Бельгію, то інші європейські краї-

ни, що дуже цінно для культурного взаємообміну. (Цікаво, що в Парижі її га лерея в символічному місці — на Єли сейських полях, знаменитих ШанзЕлізе, Avenue des Champs Elysées!). Їй цікаво відкривати нові імена. Під час нашої розмови я ще раз переконалася, що справжній діловий контакт вини кає природно, а ще спілкування мит ців — душевне.

Також із цього спілкування й далі я переконалася, що ця виставка має між народний характер.

З техніки хочу відзначити, що в залі було дуже багато робіт, виконаних акрилом. Також запам’яталися дерев’я ні скульптури, про які варто сказати окремо.

Це роботи Юрґена Лінґля (Jürgen Lingl), позначені технікою та фантазі єю. Ілюзія того, що ці звірі — живі. Автор обрав для натури саме хижаків, причому шляхетних. Тому ми мали змогу досхочу намилуватися гепардом, левом, іншими котячими, а також вовком. Усе

це — бюсти, і кожна тварина — індиві дуальність. Це саме портрети. Згодом, шукаючи інформацію, я побачила й ін ші анімалістичні твори Юрґена Лінґля — як-от зайця, що нагадує дюрерівського (але ж то олівцем, а герой вистав ки — скульптор!). Розуміючи, як важко працювати по дереву (ще й так ретельно, і не ремісницьки, а художньо), ба чу, що це справжнє мистецтво. Можна згадати українське мистецтво по дере ву — народне і авторське. Швейцарські твори оригінальні, ідуть від коріння, але водночас насичені алюзіями, класич ною базою — і їх можна порівняти з українськими.

З автором спілкувались інші дослід ники (а ще, імовірно, медіа, брокери, агенти…) на тему подальшого просу вання його робіт.

відзначу картину «Завтра буде занадто пізно» («Tomorrow will be too late»), де зобра жено матір із дитиною, обох у проти газах, а маля тримає соняшник. Назва відкликає до антиутопій — зокрема Рея Бредбері («Відчуваю, що Зло гряде»), до інших літературних пророцтв… Але й попри алюзії, вражає сам твір — адже змальоване так нагадує сучасні укра їнські реалії.

Були й картини, які зображали зна менитих мультиплікаційних персона жів — від Людини-павука до Сімпсо нів, — але в новому контексті. Теж як попередження.

Відзначу особливо зроблені колажіпортрети — наприклад, переосмисле

ний образ Фріди Кало.

ження цілісних, але в певному ракурсі набували реалістичності. Наприклад, сучасна зелена машина, зроблена зі смужок. Те, що це авто, помітно «у про філь».

Були твори з інших матеріалів, виконані наче скульптурний кубізм (кубики, схожі на конструктор, але ціліс ність народжується з деталей). Упада ли у вічі жовтий і синій кольори. Було поєднання червоно-чорного — напри клад, чорний корабель (ламаними лі ніями) на червоному тлі. Були майже всуціль чорні «квадрати». Зі скульптур відзначу оригінальні арт-об’єкти, які на перший погляд н справляли вра

На мою думку та думку інших гос тей, така експозиція заслуговує на про сторіші зали. Тоді твори вражатимуть ще більше. Головне — що ця виставка була су часною, а ще мала виразний антимілі тарний і антитоталітарний характер. Відомо, що митець іде проти течії — на віть несвідомо. Справжнє мистецтво гуманне, і в багатьох роботах це було помітно. Найкращі твори не просто вражають технікою, а й змушують за

мислитися — хай це переосмислення може прийти потім. Аналітик матеріалів — Олена Смольницька.

Автор: Ольга Смольницька — кан дидат філософських наук, провідний науковий співробітник Київського лі тературно-меморіального музею Максима Рильського.

перекладі з кримськотатар ської Чатир-Даг — один із ві домих масивів Кримських гір — означає Намет-Гора. Ця назва доволі точно відображає дійсність. Він справ ді нагадує шатро. Однак такий вигляд Чатир-Даг має лише з одного північ ного боку. З інших ракурсів гірський масив має форму класичного плато. Греки, які дивилися на нього не з пів ночі, як кримські татари, а з півдня, тобто з боку Чорного моря, називали Чатир-Даг Трапезусом, тобто столом. Найвищою вершиною цього гір ського масиву є гора Еклізі-Бурун. Це одна з найвищих вершин Гірського Криму (1525 метрів). Вона посідає п’яте місце за висотою серед вершин Криму. Цікавим є переклад назви цієї верши ни. Вона скомпонована зі слів двох на родів. «Екліз» грецькою означає «церква», а «бурун» кримськотатарською

Чатир-Даг із давніх-давен оповитий легендами і міфами. Об’єктивною ос новою для їхнього виникнення послу жили деякі загадкові явища, пов’язані з цим гірським масивом. Першою загадкою, яка донині не відгадана вченими, є знайдені в кар стових воронках північно-західної ча стини масиву червонувато-бурі відкла ди гальки. Як вона могла потрапити у вапнякові відклади, з яких складений масив галька, та ще й такого незвич ного кольору, донині ніхто однознач но пояснити не може. Версій існує де кілька, але жодна з них не є абсолютно вірогідною і викликає критичні стріли з боку геологів. Друга загадка романтичніша за першу. Тут уже відчувається прихова

на містика, яку так люблять туристи. На масиві розташована одна з найгар ніших печер світу Еміне-Баір-Хосар. Це північний схил Чатир-Дагу. Див ним чином ця печера похилена не на північ, до Аякського джерела, яке є ні би випускним клапаном для води, що там накопичується, а на південь. Як так може бути? Виходить, що в минулому води, які розмили розчинний вапняк і утворили печеру, текли на південь. Але це вступає в протиріччя з мільйонами разів підтвердженими законами фізи ки і гідравліки. Не відповідають ці фак ти «з життя» печери і відомим подіям геологічної історії Криму. Чи може й вона, як і людська історія Криму, теж сфальсифікована? Але на цьому загадки Чатир-Дагу не вичерпуються. Наступна з них пов’яза на з материковим зледенінням. Відомо,

що протягом останніх двох мільйонів років в Україні було декілька зледенінь. Льодовик то наступав, то знову відсту пав. Він ніби бульдозером сунув перед собою різні продукти руйнування гір ських порід. Коли льодовик відступав, вони залишалися у вигляді такого собі валу, який називається мореною. Сліди зледеніння виявлено і на Чатир-Дазі. Яке їхнє походження, донині до кінця не з’ясовано, і це ще одна загадка цього гірського масиву Криму. А ось ще одна загадка. Будучи сту дентом, я стояв на Чатир-Дазі, і ми, сту денти, серед спекотного липня, стоя чи в шортах, ласували витягнутими з карстових воронок кригою і снігом. Хтось зробив у глибині карстової вирви стаціонарну металічну драбину, і ми з глибини десь метрів 20, а може й біль ше, підіймали на поверхню чисту бла

китну кригу. Всього в Криму виявлено 39 таких карстових лійок, де в найбільшу спеку зберігаються шари блакит ної криги.

Як же утворилася крига і чому во на не тане? До речі, кригу виявлено і в деяких горизонтальних печерах, де вона вкриває навіть підлогу. Підрахо ваний вченими обсяг криги в печері «Бездонній» досягає 25 кубічних метрів, а в печері Хабазі аж 60 кубічних метрів. Ще цікавішим є той факт, що в печерах Криму зустрічаються крижані сталактити і сталагміти надзвичайної краси. Виявлено навіть крижану коло ну висотою 9 метрів. Є декілька гіпотез походження і збереження цієї криги. Але жодна з них не може повністю за довольнити вчених.

І нарешті п’ята загадка Чатир-Дагу. Неподалік від знаменитої печери «Хід

Тендітний пагінець — душа дитяча, Немов найперша квітка навесні. Зробити світлою її — важка задача, Батькам лиш легко, як дитя у сні… Тоді воно тихеньке і спокійне, Не бешкетує, тож нема біди… А в інший час — у рухові постійно, Й питання різні у дітей завжди… Тому на всі питання їх — відповідайте, Ростіть дітей із сонечком в душі. Любіть дітей і душі їх плекайте, Вони ж вам рідні, ваші, не чужі…

С трашний сьогодні час у нашій Україні… Триває окупаційна, жорстока війна, на нас напала країна-агресор — росія, люди в якій без душі і совісті, без жалю і співчуття — нелюди, орки, як їх тепер називають в усьому світі.… У нас нині всюди, по всій території країни розруха, біль, горе, страх і сльози, сум і жалі. І це в тому квітучому краю, де краса неймовірна в кожну пору року, де земля усміхається до людей різними квітами, де приваблюють зір чарівні краєвиди, де тобі вклоняються до землі верби, а черво на калина вітає тебе з весни до осені: то віночками квітів, то важкими гронами червоних ягід… Така була моя Україна до того, як напала на неї рашистська нечисть… Багато людей змушені були покинути своє насиджене місце і ви їхати в чужу сторону, бо залишилися без хати, без двора і свого рідного ку точка, в чому були, в тому і поїхали. Це страшно навіть уявити, коли ти живеш у теплій квартирі, у тебе все є, щоб одяг тися, взутися, поїсти і спокійно лягти в м’якеньке і зручне ліжко на сон гря дущий… А тут раптом вибух, спалах — і нічо го в тебе вже немає, та й не тільки тих матеріальних цінностей і зручностей, а

Плекаймо душу дитини…

й дорогих та близьких тобі людей, які були завжди поруч з тобою, а тепер во ни скалічені або вбиті. Це жахи війни, від яких не можна оговтатись, не мож на вже ніколи бути таким, як ти був, бо тебе, твою тендітну душу скалічила вій на, забрала в тебе заповітні мрії та твоїх дорогих людей, скалічила долі всім… Але в житті завжди буває так, що одні люди страждають більше, ніж ін ші, одні пройшли через складні випробування, а інші якось оминули їх. Тож війна, біда, горе, лихо не лише напря

І це не тільки дорослі, які вміють керувати своїми емоціями, почуттями, але й діти, яким дуже важко носити в собі те все, через що вони пройшли. Ось така ситуація сьогодні в «тихих» містах, де немає щоденних обстрілів і в тих, де обстріли постійні вдень і вночі. Си туація неоднозначна, але в будь-якому разі треба залишатися добрими, спів чутливими, люблячими і мудрими людьми. Кожному з нас треба бути вдяч ними тим вищим силам, які вчасно вберегли вас від страшного лиха, і до

ти на кпини, знущання, кепкування, глузування, висміювання, насмішка, посміх… Та всі ці слова означають — ображати людину, яка ні в чому перед вами не завинила і, навіть, якщо вона інша й відрізняється від вас, то за яким правом ви її ображаєте? Хто вам дав таке право? Найстрашніше те, що деякі діти це роблять, тобто «плюють в душу», і роблять це свідомо, весело, з ве ликою радістю, тим більше, як бачать, що їхні кпини викликають сльози в чу

му не торкнулося їх, але й оминуло да лекою дорогою. Доля склалася так, що одні сьогодні живуть у добрі й теплі і про війну лише дізнаються з екранів телевізора, а інші через це все про йшли. І тепер в одному місті живуть люди з різним баченням і відчуттям війни…

інших людей сьогодні, як може ніколи раніше, треба ставитись із добротою, терпимістю і любов’ю, щоб підтримати їх, щоб полегшити їхній біль, горе і муки. Бо і вночі всім нам сняться зовсім різні сни і вдень нас оточують зовсім різні почуття, хоч всі ми ніби й разом, але кожен сам на сам зі сво їм болем.

Чому я про це сьогодні завела мову, спитаєте ви? Всім нам болить ця війна… Так, але у школі сьогодні трапляються дуже негативні приклади дитячої поведінки, про які ми всі мусимо не просто говорити, а кричати! Бо це просто неподобство, яке можна побачити або по чути в школі. Деякі діти, які живуть у своїх теплих квартирах, у нібито благо получних родинах, починають знуща тися, піднімати на кпини дітей-біжен ців. Та й не тільки їх, а й тих, хто іноді не так гарно вдягнені чи взуті, живуть у маленьких незатишних орендованих квартирах, користуються не наймоднішими смартфонами на онлайн-занят тях тощо.

Не хочу вживати чуже слово «бу лінг», бо в нашій мові є багато відпо відних слів до цього поняття — це бра

тут у мене питання до батьків! Чому ви приймаєте таку поведінку ва ших дітей? Чому ви дозволяєте своїй дитині так поводитися? А деякі батьки ще й заохочують до цього… На жаль. Чому ви не поясните своїй дитині, що це підло, мерзенно? Невже вам подо бається така поведінка вашої дитини, невже ви не відчуваєте, як це може бу ти боляче іншій дитячій душі, яка ні в чому не винна, яку спіткало горе разом із її батьками? Це замість того, щоб по ділитися зайвими речами, замість того, щоб навчити свого сина чи дочку ми лосердю, співчуттю, людяності, мами і тата роблять вигляд, що нічого не ста лося, що це навіть похвально, що у них така хитра, кмітлива дитина. По-різному буває в житті… І ніхто не може бути впевнений у тому, що у ваш дім не влетить та клята ракета і не розтрощить усе під нуль… Не дай, Бог, такому статися, але війна йде та й інші біди приходять, коли їх не чекають і все може трапитися, за принципом буме ранга. Тому ніхто ні від чого не застра хований. Але власних дітей треба ви ховувати розумними і добрими, кміт ливими

і щедрими, щирими і мудрими. Це все повернеться до вас самих добром, а інакше ви на собі відчуєте колись ті кпини, зневагу, кепкування, глузування ваших дітей у старості, коли вам ду же треба буде допомога, співчуття, лю дяність, щирість, доброта і турбота… Тож ростіть своїх дітей з любов’ю, пояснюйте їм все, що їх оточує, розби райте та аналізуйте кожен крок у їхньо му житті — правильний чи неправиль ний, щоб вони не просто зазубрювали правила поведінки, а міркували, вмі ли аналізувати, розбиралися в тонко щах людської поведінки і суспільного життя. Вчіть своїх дітей бути самостій ними і не копіювати когось авторитет ного для них, а самим намагатися бути взірцем, прикладом для інших, адже це дуже важливо для їхнього ста новлення і життя… Дуже важливо виховувати дитину в розумінні того, що вона робить. Над звичайно важливо плекати душу дити ни з раннього віку, щоб у ній народилися доброта, щирість, любов, світло і тепло, яке б вона могла нести до людей. Бо без цього, ким вона виросте? Ви сьогодні бачите наглядно, як по водяться орки в нашій країні, як вони безжально вбивають, ґвалтують, калі чать людей, знущаються, насміхаються, глумляться над ними і все це роблять не задумуючись, а із задоволенням. Чиїх батьків вони діти? Як їх треба було

хо тіти знищити інший народ, тільки за те, що він «не русский», а інший, за те, що у нього інша мова, інша культура та й поведінка не така… Сьогоднішнє жахіття війни ми добре побачили і відчули на собі, а тому ми повинні стати зовсім іншими людьми, не такими, як орки, не такими, як не люди-рашисти, а мудрими, світлими і розумними людьми, і такими ж вихо

вати своїх дітей, щоб вони несли у сво їй світанковій душі тепло і любов, світ ло і доброту. Бо все іде від виховання з маленьких літ. Не треба виховувати злість, не треба закладати отруту в ди тячу душу, а лише розуміння того, що «Добрий чоловік — надійніше кам’я ного мосту», що «Доброму скрізь до бре», як «Робиш добро — не кайся, а робиш зло — на зло й сподівайся». То му з раннього віку дитина повинна за пам’ятати: «Все добре переймай, а зла уникай». Тому перед кожною мамою і кожним татом повинно стояти голов не завдання — піклуватися про душу дитини, щоб вона ставала світлою, чи стою, доброю, мудрою, сонячною. Тіль ки з такою душею дитина виросте світ лою і щасливою.

ЗЕМНИЙ ЗАКОН

Як хочете на старість літ Добро в житті пожати.Його тепер на цілий світ Вже треба засівати. І змолоду нести тепло Любов і щиру ласку.

Щоб в когось в серці проросло,Й перетворилось в казку. Бо, що посієш, те й пожнеш, Народна мудрість каже. Як сієш зло, то зло й збереш, Воно на серце ляже. Посієш добрість і любов — Усе тобі й вернеться. І це основа всіх основ, Земним законом зветься.

Автор: Надія Григорівна Кра соткіна — письменниця, знавець та практик із питань освіти та народної педагогіки.

War

Вже понад сім місяців український народ протистоїть росії, яка 24 лютого розпочала пов номасштабне вторгнення на терито рію України. Війна змінила кожного з нас, поділивши життя на «до» та «після». Українські волонтери створили сайт War Stories (https://warstories.org.ua), на якому збирають історії війни від першої особи — тих, хто побував у пе клі та зміг вирватися, тих, хто виїхав за кордон або волонтерить, тих, хто боронить нашу країну на передовій та тих, хто в тилу наближає перемогу. Кожна історія унікальна та має бути почута — з таким меседжем виступає платфор ма, яка публікує розповіді українців без прикрас та редагування. Саме для того, щоб донести ці історії вам, нашим читачам, газета «Сурма» розпочала співпрацю з проектом. Ініціатива створити War Stories виникла задля того, щоб світ почув та по бачив справжнє обличчя війни від тих

людей, які проходять через неї. А ще для того, щоб сформувати ідентичність українців через набуття колективного досвіду.

Чому важливо збирати та пу блікувати історії війни? Сьогодення України — це кривава сторінка її історії, яка торкнулася кож ної родини. Кожен проживає війну посвоєму і кожен такий досвід унікальний та не схожий на інший.

Без цензури, без редагування та прикрас ці історії показують справжні емоції та відчуття. Проживаючи їх, ми зруйнуємо останні бар’єри, які є між українцями.

Документація історії війни — не зі шпальт газет та сторінок медіа, не з офіційних релізів та зведень — це колек тивний досвід, що назавжди обрубає зв’язок із «брацкім» народом.

Ці історії мають бути почуті та опу бліковані, бо українці та весь світ повин-

ні пам’ятати біль, страждання та всі ті емоції, що переживає тут і зараз укра їнський народ. Тому набуття ідентичності та глибинне розуміння подій сьогоднішньої війни допоможе українцям продовжувати об’єднуватися навколо єдиної мети.

Про що варто писати? Про все без винятків. Така головна місія проекту.

Кожна історія має право бути задокументованою та почутою, бо всі мають власний досвід. Неважливо, набутий цей досвід на передовій, в тилу чи за кордоном. Так само, як і не важливо, чия це історія — військового, лікаря, волонтера, матері, водія чи підприємця. Важливий кожен голос, який хоче поділитися власним пережитим досві дом. Бо пам’ятаючи власну історію, ми зможемо збудувати майбутнє. Платформа War Stories — це не медіа, яке аналізує, робить висновки та

важливо

прогнози. Це звичайні люди, які роз повідають історії інших звичайних людей. Бо важливо не тільки що розповідати, але і як.

Принципи War Stories:

• волонтери збирають розповіді тільки «від першої особи»;

• на платформі публікуються тіль ки емоції, «прожитий» первинний досвід, який він є;

• це історії без висновків та прогно зів — тільки правда без редагування;

• будь-яка історія важлива та самодостатня. Кожна історія має право на публікацію, бо все це рівноцінно наповнює наш колективний досвід.

Платформа War Stories продовжує збирати історії війни українців. Якщо Ви хочете поділитися власною історією, звертайтеся за поштою — @info@warstories.org.ua.

Тим часом «Сурма» пропонує вам першу історію.

Після початку повномасштабного вторгнення багато київських закладів об’єдналися у проект «Київ Волонтерський», щоб допомогти українцям боронити свою свободу.

Ця історія Варвари Лущик з кав’яр ні «Липа» про те, якою війна є для київського закладу. Про волонтерство, проект «Київ Волонтерський» та відбудову українських сіл.

До повномасштабного вторгнення я працювала у кафе «Липа». 24-го лю того власники кав’ярні зробили з неї прихисток для тих, кому це

чили розбиті вікна в домівках людей — тому вирішили розвозити ще й плівку, щоб хоча б тимчасово перекривати вибите скло. А потім почали возити тро шки цементу, потім ще якісь будівельні матеріали. І понеслось.

У звільнених селах продукти були не так сильно потрібні, бо в людей були врожаї та городи. Тому ми зрозумі ли, що можемо допомагати розбира ти завали будинків, які зовсім згоріли, або щось відбудовувати. Ось так поча-

лось наше «велике будівництво» у Чернігівській області.

Є село, яким ми почали займатись — це Количівка на Чернігівщині. Це село — найближче до Чернігова. Буквально 8 кілометрів і ти вже в центрі мі

ці порції. Напевно, з цього і почалось моє особисте волонтерство. Та і в цілому волонтерство навколо «Липи». Так було десь перші 2 місяці. А після того, як звільнили Київщину та Чернігівщину, ми спочатку із «Києвом Волонтерським» розвозили гуманітарну допомогу, а далі вже робили це самостійно. Тоді було ще холодно і ми поба-

Але коли розбили міст, для того, щоб дістатись до Чернігова, людям необхідно було робити величезний крюк майже в 150 кілометрів. Тому люди, які там жили, залишились зовсім відріза-

познайомились із місцевими жителями і подружилися зі всіма бабусями. В мене тепер дуже багато подру жок 50+ (сміється).

Якусь частину будинків ми відбудовували самостійно. На даний момент зробили вже близько 12 таких «коробок», в яких можна зимувати. Але більше ніж 80 хатам ми привозили будівельні матеріали. Ми знаходили міс цевих людей, які готові збиратися ра зом, щоб відбудовувати село, і купува ли всі необхідні матеріали. Так люди перекривали собі дахи, або будували нові стіни.

Коли ми приїхали в Количівку, познайомились

якій

са-

Один із власників «Липи» та «Каштану» — Кирило — знає, як все робити, в нього руки з правильного місця. Він особисто знайомиться із кожною лю диною, дивиться на будинок і приду мує, що можна зробити. Десь треба було відбудувати тільки одну кімнату, десь ставало зрозуміло, що треба зно сити будинок і будувати щось нове аби перезимувати.

заново покла ли шифер, замінили всі вікна. Звісно, за допомогою різних фондів, бо самі ми б не впорались. Також ми провели багато внутрішніх робіт. Ми всі сподіваємося, що першого вересня діти зможуть піти до школи, а ми всі будемо на лінійці. До речі, докладніше про поїздки та відбудову Количівки можна по

Якщо говорити про відчуття під

час цих поїздок, то було страшно. В мене особисто ніколи не було прив’яз ки до дому, як до фізичного об’єкту. Але всі ці історії місцевих людей зму шували задуматися. Наприклад, пра дід будував будинок для своєї онучки, люди жили там поколіннями, а зараз це груда каміння. І коли розумієш, що історія у 150 років, згоріла буквально за 20 хвилин, стає важко. Під час пер ших поїздок ми всі плакали. Повер таєшся додому і повністю переоціню-

єш усі цінності, які в тебе були до цього. Зараз ми продовжуємо відбудову вати це село на Чернігівщині. Хочемо зробити максимум до того, як наста нуть холоди. Бо, коли стане холодно, то і працювати вже важче і людям має бути, де зимувати. Та й загалом відчу вається, що вже потрібна міні-відпуст ка. Так вийшло, що з 24-го лютого ми не могли не включитися. Але коли ти вмикаєшся у процес, то ти не знаєш, як надовго це.

Art Stass, Inc. 1024 North Ave Des Plaines, 60016 Phone: 847-341-2777 Fax: 847-635-1573 www.artstass.com

Калатуша — це неймовірно смачна страва, у якій поєднуються, здавалося б, зовсім несумісні інгредієнти — сві жа риба та сушені білі гриби, з яких вариться бульйон для супу. За одним із переказів, цю страву вигадала жінка, що полюбляла страви з грибів, а її чоло вік-рибалка любив рибу. І щоб не готу вати щоразу кілька страв, вона виріши ла їх об’єднати. Правда це чи ні — може

мо лише гадати, але знаю одне, що таке поєднання просто божественне! Рецепт, за яким ми будемо готувати страву сьогодні, походить із Хмельнич чини. Карасі можна замінити на коро па. З грибами також можна експери ментувати. Головне — дотримуватися балансу смаку. Готуючи, куштуйте суп, аби смак грибів не затьмарив рибу або навпаки.

ІНГРЕДІЄНТИ Для бульйону:

4 карасі

40 г білих грибів

10 гілочок петрушки (для деко ру)

6 гілочок кропу (для декору)

3-5 горошин духмяного перцю

2 лаврових листки

1 морква

цибулі

кореня селери

1 ст. л. олії

1 ч. л. солі

Для супу:

2 ст. л. борошна

2 ст. л. вершкового масла

1 велика морква

1 корінь селери до смаку сіль та перець КРОК 1 Підготуйте всі інгредієнти. КРОК 2 Очистіть моркву та ¼ селери. Потім наріжте очищенні овочі: моркву — кіль цями, а селеру — однаковими середні ми шматочками. КРОК 3 Викладіть нарізані овочі у форму для запікання, додайте трохи солі та перцю, влийте трохи води, щоб вони не прилипли до дна, додайте 1 ст. л. олії. Запікайте овочі у розігрітій духовці за температури 180 градусів приблизно 40 хвилин. Перекладіть у блендер за

печену моркву та селеру, додайте 2 ст. л. вершкового масла та дрібку солі. Перебийте до стану однорідного пюре та дайте трохи охолонути. КРОК 4 Для бульйону викладіть у каструлю з 2-2,5 л води чверть кореня селери, розрізану на кілька шматочків моркву і ½ цибулі. Закрийте кришкою та за лиште, доки вода не закипить. Потім зменште вогонь та дайте овочам про кипіти 10 хвилин.

КРОК 5 Додайте у каструлю 4 цілих почище них карасі та 40 г сушених білих грибів, вони нададуть неймовірного аромату. Додайте 3-5 горошин духмяного перцю, зубчик часнику, 2 лаврових листки та 1 ч. л. солі. Накрийте кришкою та варіть на повільному вогні 30-40 хвилин. КРОК

Процідіть бульйон через сито та від кладіть овочі, гриби та рибу. Потім за бажанням їх можна порубати та повер

КРОК 7 Проціджений бульйон поверніть до каструлі, увімкніть невеликий вогонь. Всипте борошно та дуже ретельно ви мішайте віничком, щоб не залишилося грудочок. Головне, не додати дуже багато борошна, аби страва не перетво рилася на густий соус. КРОК 8 У тарілку викладіть 2-3 ст. л. мор квяно-селерового пюре та залийте за гущеним супом.

но збити білки. Основне, щоб на посуді не було жиру чи води. Саме тому візь міть суху скляну чи залізну ємність та протріть її серветкою, змоченою в оцті. Те саме зробіть із віничком. Руки в про цесі приготування також повинні бути сухими. Обережними треба бути із від діленням білків від жовтків. Останні — це теж жир, тому важливо, щоб він не потрапив до білків. Збивайте білки із цукром доки вони не перетворяться на стійку піну, яка

стікає з ємності навіть якщо її повні

верх дном.

манної крупи

молока 2,5%

вершкового масла

змащування форми)

цукру

яєць

манник на молоці. Із назви зро зуміло, що йдеться про використання манної крупи. Класичний рецепт цієї випічки дуже простий. Він не вимагає багато часу на приготування тіста, на томість виходить повітряний та ніж ний пиріг. Спробуйте просочити його зверху соком лимона чи медом для ба

гатогранності смаку. Подавайте на сні данок до чаю

пудра для подачі

розігріватися духовку до

розпушувача та пересипте у яєчну су міш. Добре перемішайте. КРОК 3 Підігрійте 200 мл молока 2,5% до 70 градусів. Орієнтуйтеся на появу па ри над поверхнею. Зніміть з вогню, до дайте 160 г вершкового масла 82,5% та перемішуйте, доки воно повністю не розтане. Перелийте молочно-вершко ву суміш у тісто та вимішайте віничком. КРОК 4 Білки збийте з рештою цукру до стійких піків. Після обережно вмішай те в тісто силіконовою лопаткою. КРОК 5

Змастіть форму 20 г вершкового масла та перекладіть тісто в неї. Ця кіль кість розрахована на форму діаметром 22-24 см.

КРОК 6

Ставте випікатися манник на 30-40 хвилин за температури 180 градусів. За лежно від товщини випічки час може збільшитися.

КРОК

7

пові тряного манника — необхідно правиль

градусів. Відокремте з 8 яєць жовт ки від білків. У жовтки висипте 125 г цукру та ретельно розітріть віничком. Білки поки залиште, вони пригодяться пізніше, як і інша частина цукру. КРОК 2 До 400 г манної крупи додайте 10 г

Готовий манник залиште охолод жуватися у формі, потім вийміть та на ріжте на порційні шматочки. При подачі посипте цукровою пудрою.

Смачного!

Підготувала Діана Царук. Джерело: https://klopotenko.com/

Власта Власенко, ІваноФранківськ «Сурма»

йдуть твої ікони в позолоті йдуть пісні розкішні та німі ти колись лишила їх в болоті ти за них забула у пітьмі заломився промінь — грань заграла мерехти душе, а не вмирай чашо срібна, ти хіба не знала чим тебе налили

де ваші ножі

бронзовим іменем-ліхтарем

відріжу всі свої заґудзльовані шнурівки

всі крючечки, гачки, всі паски і ланци, і шлею тонку

бо свобода, ба, скінчилася ще тоді, як була я мала

о, ви пам’ятаєте що я тоді уміла і що могла?

а тепер про встид — як на псєчому короткому повідку гет забула яка я, і хто я, і де мої всі скарби, під горіхом закопані як під серцем на вік віків ох, якби ви, бабко, були ще живі, якби я б не знала у цім житті жадних воривочків та шнурків я би тішилась курці-зозульці, і смішно тікала би від дощу, і від вас, і любила би вас обох я би цьомала в шапку усі на світі гриби і з нічного стручка сонце котила би як горох

але де — баба яга з сутича дістала мене та страхи та ланци порозросталися як будяки...

гори воно все синім вогнем

та пливи воно все вздовж старої ріки!

Прости і збудься — то ангел трубить

— каже глибокий звір

А по-простому — то дав би в зуби

по-складному — то пишеш вірш

риб темнооких собі налови, встели собі квітів уздовж і впоперек на тому човні, і пливи, пливи іронічно усміхнено з ними, бо час на плачі вже насправді пройшов, і най тобі заздрять усі херувими на тіло, на біль, на любов, бо буде чесніше, як ти будеш знати не смуток, а розкіш своєї пори пливи, не вдивляйся ні в числа, ні в дати, ні в очі святих твоїх риб... не бійся як серце твоє буде голе без сталі-кольчуги, без дзвону прикрас, бо ніжність сильніша, як страх перед болем і впертіша в тисячу раз.

проростають, все робиться надто мале і леза

ти будеш дивитися вгору, а там німота і так тобі раптом захочеться сильно і вперто тримати ногами траву, цю траву, що тобі золота і раз не боятись нічого — ні страху, ні смерти ні жаху вердиктів придуманих кимось судів ні всіх разом взятих вовків у овечі подобі... лиш стати в ріці і відчути як плещеться риба в воді як серце у тобі...

•

станьмо на десятім перевалі, най заграют нам, чорт забирай, ми такі однаково печальні по дорозі в той забутий рай і така однакова в нас хата на горі без вікон і без стін, і за кожним плєше тінь горбата і крилата шкандибає тінь... ми заплачем, бо весела пісня, ми надвоє розірвем колач, засміємся, господи, не бійся, ми вже вмієм, боже, через плач

тут тримати чи втрачати —

тепер

зробили і людей,

мож і танцювати

путь

можеш

інших забудь

прости

годити ченцям і відьмам Пусте то діло й слабе День розуміння, що ти сама Врятує тебе

як люди твій сад орхідей Кинуть на суд

сперечайся — минай людей І міняй маршрут

а я й не озирнуся, я вже можу маленька жінка, просто дрібнотА не скажу й слова і не потривожу... най буде й так — наївна простота най буде й біль: так все, коли я вірю... та там, де є нескошена трава я ще змія — я ще скидаю шкіру а значить ще невбита і жива а значить будуть вигинатись кості і буде самота на знак дверей... до дідька страх — злітайтеся непрОсті простіт шо поміняла на людей

у понеділок — бог, король і цар

у вівторок — блазень і жебрак

кожен всім суддя і трибунал

ангел з неба — зайда і чужак

карнавал

боже

мерехти, душе

дзеркало:

по тобі бриндушки розквітли

збігла пінка з молока

і якісь коралі із коралу камізельку в ружі й гарбузи стань, дивися — контуром овалу йдуть твої до тебе образИ

зал

королівських страт…

навкємилося за

молодих лошат!

чугайстре! божевільний плєс! о як давно не танцював ти з гір та так! фацарно! до здригання плес! до мурашок і до зміїних шкір!.. як стане важко — видихни й минай як стане гірко — плюнь через плече живи і смійся, смійся і прощай –є така грань, де грань вже не пече танцюй, танцюй на святі чужака най лиє дощ, най мокнут сорочки най дика скрипка родить з-під смичка живого бога в мокрі пелюстки…

ГАЗЕТА «СУРМА» та «RADIO UA CHICAGO» ПОТРЕБУЮТЬ ВАШОЇ ПІДТРИМКИ Заповніть свої дані, зробіть фото на телефон, та надішліть заповнену табличку нам на e-mail - uausamedia@gmail.com або СМС на телефон – 773 818 7712.

Після того, як ми отримаємо заповнену форму, ми зв’яжемося з Вами та вишлемо необхідну

Вашої пожертви.

будемо

будь-яку підтримку. Ваша допомога газеті сьогодні –збереження українського слова завтра!

ХОЧЕТЕ ОТРИМУВАТИ ГАЗЕТУ «СУРМА»? ОФОРМІТЬ ПІДПИСКУ ТА ОТРИМУЙТЕ ГАЗЕТУ ПОШТОЮ Заповніть свої дані, зробіть фото на телефон, та надішліть заповнену табличку нам на e-mail - uausamedia@gmail.com або СМС на телефон – 773 818 7712. Після того, як ми отримаємо заповнену форму, ми зв’яжемося з Вами та вишлемо необхідну форму для оплати за підписку.