!MT_1-19-disk_MT 23.01.2019 13:32 Страница 78
Спостереження за птахами в національному парку «Тарангіре».
калюжі недалеко від нас відпочиває сім’я бородавочників — які ж вони одночасно бридкі та милі! Навколо дуже багато тварин, зате туристів немає — тільки ми та дика савана. Щось неймовірне! Сніданок у савані Подолали тільки кілометрів 30 по парку, попереду — втричі більше. Із самого світанку нічого не їли. Зупиняюся під акацією. Вилазимо на дах машини, дістаємо сало, помідори, чорний хліб і починаємо наш найдивніший сніданок у житті. Я прошу всіх поки що не ділитись емоціями, їсти тихо. Навколо — кількасот тварин: зебри, антилопи, жирафи, буйволи, бородавочники та ще якісь створіння,
78
не знаємо, як називаються. Ми слухаємо дику савану, її неймовірну мелодію та тихенько уминаємо свої українські припаси. Це вам не вдома Метрів за двісті — п’ятеро слонів. Найбільший дивиться на нас і щось собі бурмоче. Підходить трішки, потім ще... Коли він почав прискорюватися, ми вирішили дати драла. Слон пробіг кілька метрів і зупинився: полякав і досить. Ми в дикій частині національного парку, де туристів немає і тварини різко реагують на авто та людей. Після 50–60 кілометрів пробігу вже перестали знімати зебр і антилоп, вони стали невід’ємним елементом пейзажу. Вийшли сфотографуватися біля величезного бао-
баба. Хоча взагалі у парках заборонено залишати машину через небезпеку. Місцями натикалися на калюжі та багно, трішки побуксували. На щастя, я скачав у Києві супутникову мапу всього парку і доволі непогано орієнтувався в лабіринтах його стежин. Зрештою, мав подібний досвід у різних країнах. А проте хвилювався за все: за брак пального, відсутність дороги, віддаленість від цивілізації, за безпеку друзів, у яких удома лишилися сім’ї та яких я підбив на «дику» подорож… Гнав сумні думки, зосереджувався на дорозі та мчав уперед. А ми заглохли… Перша зустрічна машина! Ми в центрі парку, куди вже інколи довозять туристів.