90
—
—
— — —
протягом кількох століть точилася боротьба імперій, й козаки завжди були в її епіцентрі… Бачиш, часи змінюються, головне, шоб було бажання працювати на позитив, але в нас чомусь навпаки: чим більше робиш добра, тим більше наживаєш ворогів, і шо тільки не вигадують, от коли чистили озеро, придумали, шо я хочу розжитися піском…— й Ілліч поглянув на свого співбесідника,— літнього, чоловіка, в волосі котрого хоч заплуталася зимовим інієм сивина, але він був ще міцненький, усміхнений, й з витатуюваним якорем на зап’ясті… Ага, наші вміють обливати брудом,— відповів дядько з якорем на руці,— а як можна було очистити озеро від намулу, шоб не дістати пісок, це ж теж обійшлося вам, Ілліч, в копієчку, адже нікому не було діла до цього озера, ні державі, ні акулам бізнесу,— всміхнувся літній чоловік…— а тепер і рибка там водиться. А мій сусід-рибак каже, як хильне зайвого, знаєте, шо каже? шо лосося там ловить і сьомгу!.. Хи… таке могли вигадати тільки в Гостомелі,— посміхнувся Богдан, але Ілліч несподівано зауважив: Як казав мій батько, коли в тебе кидають камінь, віддай хлібом… Так шо, дітям сподобається мандрівка на море до Очакова?.. Звичайно!... Не чув, шоб була подібна акція, коли випускники шкіл разом зустрічалися не в школі, а на морі…
Богдан знав, що подібні акції шеф завжди організовує за власні кошти, власне, під час таких акцій він і познайомився колись з ним, коли за його сприяння організовувалися поїздки по святих місцях України, найбільше їх було в Почаївську лавру, мабуть, більше половини гостомельців побували там, та в інших визначних містах України. Бувало, що бажаючих було стільки, що відправляли двома автобусами протягом усього літа. Безкоштовні паломницькі мандрівки та поїздки на оздоровчі бази Карпат і Очаківське узбережжя здійснювалися впродовж багатьох років поспіль — задовго, до того, як Ілліч очолив Гостомель. Але хоч Богдан і намагався з приводу цього завести якусь статистику, шеф не запам’ятовував кількості власних доброчинних акцій, і не любив про це говорити. Бо постійно переймався новими клопотами. Його постійно турбувало, як знову допомогти окремо взятій людині — коштами на лікування чи на вирішення інших проблем, або збудувати новий спортзал, відправити дітей на конкурси й змагання в Україні, чи за кордоном. Власне, через це, щоб у земляків було більше можливостей для вирішення проблем і здійснення мрій їхніх дітей, він і пішов у політику, хоча сам був успішним підприємцем й займався