Земля Вода Повітря Вогонь Людина 13 жовтня 2010 року, № 6
3
стор.
www.ekoinform.com.ua
ВСЕУКРАЇНСЬКЕ ЕКОЛОГІЧНЕ ВИДАННЯ
ШАЛАНДИ ПОВНІ... ЦЕЛОФАНІУСУ
4
стор.
ПРИРОДІ ДОПОМОЖЕМО І КОРИСТЬ МАТИМЕМО
5
КНИГА СПАСІННЯ
стор.
ПОДІЇ
Фотомонтаж Івана Кугна
Україна приєдналася до світової екоакції
Коли чекати біди? Угорська катастрофа може повторитися в Україні
4
жовтня стався вибух на греблі резервуара з так званим «червоним шламом» на великому підприємстві з виробництва алюмінію «Ajkai Timfoldgyar Zrt.» – за 160 кілометрів на захід від Будапешта. За даними голови місцевих рятувальників Дьєрдя Бакош, вилилося 600–700 тис. куб. м токсичних відходів. У трьох областях, що постраждали під час розливу відходів (Веспрем, Ваш і ДьйорМошон-Шопрон), оголошено надзвичайний стан. У населеному пункті Девечер було затоплено близько 400 будинків, вулиці Колонтар виявилися покриті двометровим ша-
ром отруйної рідкої маси. Потік із технічними відходами в деяких місцях залив житлові будинки під саму стелю. Крім того, було пошкоджено газопровід високого тиску, припинено рух залізничного транспорту. Червонястий лужний намул потрапив також на поля, а також накрив густим шаром сади та городи селян. Ліквідатори побоюються, що, коли волога цієї лужної маси почне випаровуватися, це небезпечно позначиться на диханні людей, а пилюку вітер може рознести на значну відстань. Загинуло семеро, ще одну вважають безвісти зниклою. Всього в результаті аварії травми та хімічні опіки отримали близько 120 осіб, з них 40 – у важкому стані. Міністр у справах навколишнього середовища Угорщини Золтан Іллеш оголосив, що повна ліквідація наслідків аварії може тривати «багато місяців і коштувати десят-
Порт Миколаївського глиноземного комбінату. Все той же червоний колір тривоги
ки мільйонів євро». До речі, Угорщина попросила в ЄС допомоги в ліквідації наслідків лиха. Однак розраховувати на фінансову допомогу не варто, бо Єврокомісія надає таку підтримку лише за умови, якщо в країні сталося природне стихійне лихо, а не техногенна катастрофа. Президент України доручив уряду допомогти Угорщині ліквідувати наслідки розливу токсичних речовин. У разі потреби надішлють гроші, обладнання та українських фахівців. При МНС України створено оперативну групу з моніторингу ситуації, яка повідомляє, що токсичні речовини можуть потрапити до нас за два тижні. Допомога допомогою, але треба звернути увагу на власні подібні об’єкти. Екологи переконані, що кілька подібних до угорського потенційно небезпечних сховищ є також в Україні: у Калуші, Миколаєві та Запоріжжі. У Запоріжжі, як стверджують експерти, навіть тече червона річка. Ще гірша ситуація у Дніпродзержинську. Там розташоване сховище уранового виробництва. До того ж будувалося воно ще за радянських часів, коли зрозумілих стандартів та схем зберігання таких токсичних речовин не існувало. А в Калуші, що в Івано-Франківській області, яке нещодавно було проголошене зоною екологічного лиха, триває ліквідація токсичних відходів, що залишилися після радянського хімічного виробництва. До кінця року мають вивезти понад 11 тис. т токсичних відходів. Там також є кілька резервуарів із відходами хімічного виробництва, які потрібно укріплювати та модернізовувати. До речі, під час повені 2008 року у хвостосховищі № 2 рівень води сягнув верхнього скосу дамби, що могло спричинити прорив, однак обійшлося... Та чи обійдеться наступного разу?
У неділю, 10 жовтня, Україна приєдналася до «Global Work Party» – глобального святкування всесвітнього Дня дій на захист клімату – найбільшої в історії практичної екологічної акції під гаслом «До роботи!». У столиці розпочалося свято о 10:00 спільним духовним служінням в різних релігійних храмах та духовних центрах та продовжилося о 12:30 на Михайлівській площі акцією «Відкрий своє серце Планеті». Під 350 ударів дзвонів, які символічно прозвучали на дзвіниці СвятоМихайлівського Золотоверхого монастиря, представники різних релігій та культур відкрили велике полотняне серце, на якому усі бажаючі могли написати своє освідчення в коханні до Землі та намалювати будь-що. Після того як розмалювали, активісти Українського кліматичного руху танцювали навколо полотна та співали пісень. Продовжили цю глобальну подію у Маріїнському парку, де організували ФріМаркет – безкоштовний обмін використовуваними речами. Люди обмінювалися книжками, одягом, іграшками. Там можна було за кілограм макулатури отримати стильну еко-торбинку. До речі, протягом дня проходив конкурс «Чемпіон зі збору макулатури» (працювали 8 приймальних пунктів компанії КиївМіськВторРесурси). Однак цим програма не обмежилася. У столиці відбулися мистецька акція «Велосипедисти малюють велодоріжку», виставка соціальної реклами на тему змін клімату (розфарбування еко-торбинок за участю відомих українських художників), дегустація та майстер-клас із приготування вегетаріанських страв, презентація виробів з офісних відходів, кінопоказ для учасників акцій у Києві. Акцію підтримали також в усіх регіонах України, де люди прибирали парки, висаджували дерева, малювали графіті, збирали одяг та інші речі для дітей-сиріт, розповсюджували еко-торбинки у супермаркетах, проводили велопаради, демонстрували тематичні фільми. До речі, на даний момент до «Global Work Party» вже приєдналось 187 країн світу (понад 6390 акцій) і перелік щодня поповнюється.
2
13 жовтня 2010 р.
ТРИВОЖНИЙ СВІТ ПОДІЇ
Нове укриття для об’єкта «Укриття» На Чорнобильській АЕС завершилися роботи з вивантаження відпрацьованого ядерного палива з третього блока станції. Це було необхідною умовою виконання проектів, пов'язаних із будівництвом нового безпечного конфайнменту (НБК). Завершився перший етап забивання паль для фундаменту майбутнього НБК. Будівництво НБК іде за графіком, і до 2013 року планується перетворити об'єкт «Укриття» на екологічно безпечний. Згідно з концептуальним проектом, до складу НБК входять: основна споруда (арочна конструкція), фундаменти, західна та східна торцеві стіни, необхідні забезпечуючі і допоміжні стіни, а також технологічний комплекс, який включає ділянки дезактивації, фрагментації й упаковки, саншлюзи, майстерні й інші техприміщення. 2011 рік оголошено роком Чорнобиля, про це заявив Президент України Віктор Янукович, перебуваючи в США. Наступного року в Україні відбудеться міжнародна Конференція, присвячена 25-й річниці Чорнобильської катастрофи. Наразі на ЧАЕС активізувались роботи за міжнародними програмами.
Природа і суспільство
Україна має свій шлам АВАРІЯ В УГОРЩИНІ СПРОВОКУВАЛА ПОЗАПЛАНОВУ ПЕРЕВІРКУ НА МИКОЛАЇВСЬКОМУ ГЛИНОЗЕМНОМУ ЗАВОДІ Вадим СІВАК
М
іністерство з надзвичайних ситуацій України ініціювало позапланову перевірку Миколаївського глиноземного заводу й Запорізького алюмінієвого комбінату. Саме на цих підприємствах можливе повторення техногенної катастрофи, що сталася в Угорщині. В Україні є два підприємства, де може повторитися техногенна катастрофа, аналогічна угорській. Це Запорізький алюмінієвий комбінат і Миколаївський глиноземний завод. На першому розташовується недіюче шламосховище обсягом 5–6 млн. куб. м. Друге підприємство переробляє глиноземні і складує відходи переробки у двох сховищах загальним обсягом понад 20 млн. куб. м. Як відзначають експерти, сховища на українських комбінатах ще небезпечніші для екології, ніж угорські. Справа в тому, що на угорському підприємстві 20% відходів зберігалося в рідкому вигляді, а 80% – у сухому. На Миколаївському глиноземному це співвідношення становить 50 на 50. «Наші шлами рідкіші і у випадку аварії ці отрутні відходи швидше потраплять у навколишнє середовище», – пояснює перший заступник глави Всеукраїнської екологічної ліги Тетяна Тимочко. Крім того, на Миколаївському підприємстві ще й більші обсяги складованих відходів. Не так давно на заводі було введено
Оманлива ідилія запорізького комбінату в експлуатацію вже друге шламосховище, площею 150 га. А на діючому понад 30 років сховищі № 1 накопичилося близько 20 млн. куб. м червоного шламу, який у разі аварії потрапить спочатку до Бугського лиману, а вже з нього до Чорного моря. «Якщо станеться аварія, то земля на місці катастрофи на десять років буде просто мертва. Ґрунтові води також сильно постраждають, не говорячи про екологічну катастрофу в Чорному морі», – відзначає Тетяна Тимочко. Нагадаємо, у п'ятницю перший віцепрем'єр-міністр Андрій Клюєв підписав указ про створення урядової комісії, яка перевірятиме всі стратегічно небезпечні об'єкти в Україні з метою запобігання катастрофі, подібній аварії на глиноземному заводі в Угорщині. Як повідомив нашій газеті головний фахівець відділу екологічної інспекції МНС Юрій Чайковський, урядова комісія повинна відзвітувати перед Кабміном до 1 листопада 2010 року.
Довідка. Аварія на алюмінієвому заводі в Угорщині сталася 4 жовтня 2010 р. У результаті вибуху на заводі було зруйновано греблю, що стримувала резервуар з отруйними відходами. Відразу кілька населених пунктів виявилися затоплені червоним шламом – нерозчинним осадом, що утворюється під час виробництва глинозему. Червоний шлам сам по собі неотруйний, і безпечний для здоров’я й екології. Однак у виробництві глинозему застосовується лужний розчин, і саме він небезпечний. Луг викликає опіки шкіри, слизових оболонок. Важкі метали, що містяться в шламі, спричиняють зниження інтелектуального розвитку, уваги в дітей; у дорослих – підвищення артеріального тиску, затерплість або поколювання в кінцівках, м’язовий біль, головний біль, біль у животі, зниження пам’яті й імунітету, недокрів’я, ураження печінки й нирок.
Ядерна тривога у Франції 70 тонн пестицидів буде вивезено з Херсонщини Державне підприємство «Національний центр поводження з небезпечними відходами» при Міністерстві охорони навколишнього природного середовища України розпочало роботу з вивезення пестицидів із території 4 районів Херсонської області – Новотроїцького, Великолепетиського, Чаплинського та Іванівського. Протягом тижня 70 т отруйних добрив буде відправлено до Польщі спеціалізованим транспортом та утилізовано компанією SARPI. Кошти на знешкодження виділено з Державного фонду охорони навколишнього природного середовища України. За словами директора ДП «Національний центр поводження з небезпечними відходами» Андрія Любимова, на даний момент пестициди відбирають та затарюють. Після звільнення складів від небезпечних речовин, їх буде оброблено спеціальним розчином з метою знезараження. Нині на території Херсонської області зберігається близько 1,5 тис. т небезпечних хімікатів. Згідно з програмою Мінприроди, до кінця 2011 року передбачається очистити 10 регіонів України та знищити понад 4 тис. т пестицидів.
Федір ВАДИМЕНКО
Ф
ранцузька громадськість отримала конфіденційні документи одного з найбільших виробників ядерних реакторів, компанії Electricity d’France (EDF), у яких йдеться про небезпеку її найновіших ядерних реакторів. Французька організація «Sortir du nuceaire», яка виступає за відмову від атомної енергії, отримала внутрішні документи компанії EDF, в яких зазначено, що кон-
струкція корпусу найновішого атомного реактора (типу EPR – European Pressurized Reactor) у Фламанвілі може призвести до аварії. Що ще гірше, відповідно до службової записки, написаної керівником відділу ядерного палива компанії EDF у 2001 році, аварія чорнобильського типу можлива на всіх французьких атомних реакторах. Документи компанії EDF засвідчують, що зварні шви і марка сталі, яка використовується в деяких частинах реактора EPR у Фламанвілі, можуть стати причиною про-
тікання. EDF вважає, що витік може, натомість, спричинити розплав ядра реактора. Ця марка сталі і зварні шви використовуються у 89 місцях корпусу, що є критичним для безпеки реактора, оскільки йдеться про систему його аварійного відключення. Документи доводять, що інженери EDF свідомо порушили французьке законодавство, пов’язане з атомними об’єктами. Для організації «Sortir du nucleaire» висновок очевидний: компанія EDF наполягає на політиці, яка жертвує безпекою заради прибутку. З урахуванням катастрофічних наслідків аварії, таке ставлення важко зрозуміти та пробачити. «Ядерна промисловість усього світу нині робить ставку на так званих реакторах третього покоління, які, буцімто, навіть теоретично унеможливлюють позапроектну аварію. Витік інформації компанії EDF красномовно свідчить: безпечних реакторів не існує. Атомна енергетика може працювати, тільки нехтуючи безпекою», – прокоментував подію «Природі і суспільству» Артур Денисенко, координатор енергетичних програм Національного екологічного центру України. Довідка. Реактори типу EPR умовно відносять до третього покоління реакторів та вважають найбільш безпечними у світі. У світі ведеться будівництво лише двох реакторів цього типу – Олкілуото-3 (Фінляндія) та Фламанвіль (Франція). В обох проектах вже тепер значно перевищено планові терміни будівництва, а вартість щороку зростає.
ДОВКІЛЛЯ
Природа і суспільство
Вірити у мудрість людей Анатолій СТРІЛЬЧУК
В
осени дерева за щедроти літа платять золотом. Ми сидимо на лаві неподалік правічного дуба. По сусідству – багряний клен скидає листя. Воно, немов золоті монети, кружляє й опускається на землю на вже пожухлу траву і підростаючі саджанці ялини. – Знову осінь, – говорить мій співрозмовник Василь Пилипович Присяжнюк. – Здається ж, тільки вчора сніг зліз... За щоденними клопотами не помітив, як те літо промайнуло... Із лісничим Баранівського лісництва Баранівського лісгоспу, що на Житомирщині, Василем Присяжнюком ми знайомі давно. Я пам’ятаю, як колись він ще юнаком прийшов у це лісництво. Працював на різних посадах, був помічником, а згодом і лісничим. Це лісництво має свої особливості, бо ж розкинулося майже на десяти тисячах гектарів земель. Там чимало лісів, які, так би мовити, підійшли до вікової межі. Відтак, обсяги лісовідтворення досить чималі. Лісництво має славні традиції. У ньому працює 50 чоловік. Чимало там трудових династій, які пов’язали долю із лісом. Скажімо, Михайло Дмитрович та його син Олександр Михайлович Стельмахи працюють єгерями. Гарним прикладом стала також сім’я Ільчуків, Олексій Назарович, старший майстер та його дружина –лісокультурниця Валентина Миколаївна. Приємно, що й сім’я Василя Пилиповича працює в лісі. Його син Сергій Васильович та невістка Олена Іванівна – одні з кращих працівників виробництва. До речі, і брат Присяжнюка Олександр Пилипович нині майстер нижнього складу на лісозаводі. Він має неабиякий досвід роботи в лісі, був лісником і обіймав інші посади.
– Головне, – підкреслює під час нашої розмови лісничий, – це лісорозведення. Причому хочеться не просто відновити ліс, а робити це високоякісно, цінними породами дерев. Приміром, де росла береза чи осика – посадити сосну, а на багатших ґрунтах створити дубові ліси. Потрібен фаховий підхід. Сама природа з цим не впорається. І в цих словах досвідченого лісника є резон, бо ж тільки цього року весною було висаджено лісів на 45 га площ, де велася вирубка. Приживлюваність – 100-відсоткова, бо там дружать із новітніми технологіями садіння лісу, його догляду, обробітку. Місцеві мешканці підтримують лісівників. Навесні, коли проводиться всенарод-
на толока по висадженню саджанців, багато жителів міста Баранівки вважають за честь взяти участь у цій благородній справі. Натхненником є, звичайно, шкільне лісництво, яке ось уже впродовж багатьох років славиться добрими справами не тільки в області, а й в Україні. Воно стало переможцем різноманітних конкурсів та змагань. Сам Василь Пилипович до спілкування із школярами має особливий хист: він бачить у них не тільки підростаюче покоління, а майбутніх фахівців, якщо хочете, то й фанатів своєї справи. А це й не дивно, бо ж і сам захопився лісівничою справою ще в дитинстві. Батьківський будинок стояв у знаному в Україні селі – Жа-
Фото Людмили Колесникової
Спокій тільки сниться
Василь Присяжнюк у сховищі насіння. У цих банках – майбутні діброви...
Шаланди, повні… целофаніусу Микола ПУГОВИЦЯ
К
оли вчені Інституту біології південних морів з науково-дослідною метою виходять у море, вони вважають, що їм усміхнулося щастя. Воно й справді щастя – взяти участь в експедиції. Якийсь десяток років тому в рейси вирушали регулярно, а тепер на службі в української науки залишилося два, а може, вже й одне спеціалізоване судно. Проте йдеться не про те. Покидаючи берег у мажорному настрої, вчені мужі повертаються додому в мінорному. По-іншому, певно, й бути не може, адже об’єкт їхнього вивчення і дослідження – Чорне море – смертельно хворий. За останні десятиліття його перетворили на зливну яму, в якій загинуло, за приблизними підрахунками, вже понад 60 млн. т живих організмів. Ще 1967 року в севастопольських бухтах водилися устриці, креветки, нині в підводних долинах немає навіть мідій. Зникли навіть молюски, стійкі до забруднень. Якщо спуститися з апаратурою на дно ялтинської, алуштинської, феодосійської (перелік можна продовжувати) акваторій, побачимо дуже бідний їх набір. Зате сміття на морській глибині цілі гори. Там живе лише целофаніус, – сумно жартують гідробіологи. Що ж, повертатися герою відомого шлягера Кості до Одеси уже не з шаландами, повними кефалі, а це-ло-фа-ні-у-су. Приїхали, як-то кажуть. Целофан на дні моря, целофан на суходолі. Куди не глянеш – поліетиленові пакети. Вони розкладаються впродовж десятиліть,
тому істотно забруднюють ґрунти та води, погіршують екологію. І так у всьому світі. Отож, Україна не виняток. Проте цивілізований світ уже б’є на сполох, шукає вихід із тупикової ситуації. Американці підрахували і жахнулися: щороку в країні використовується близько 14 млрд. поліетиленових пакетів – приблизно по 425 мішків на людину. Лише п’ять відсотків з них переробляється, а решта, у кращому разі, закопується на звалищах, у гіршому – підхоплюється вітром. Від констатації фактів Америка переходить до дії. Десь збільшують ціну на пакети з поліетилену, десь припиняють їх виробництво. Влада Каліфорнії, наприклад, розробила спеціальний закон, відповідно до якого ко-
жен такий пакет обкладатиметься податком у два центи. А в трьох містах штату Аляска взагалі заборонили безплатно роздавати пакети – власники магазинів перейшли з поліетиленових мішків на паперові упаковки, та пропонують покупцям приносити з собою пакети багаторазового використання. Паралельно у поті чола працюють вчені: розробляють матеріали, які б якомога швидше могли розкладати мікроорганізми. На лихо, ціна альтернативних мішків у три-п’ять разів вища. Надії пов’язують із новими технологіями, які ось-ось з’являться, і тоді зменшиться їхня вартість. Вважається, що піонером серйозного захисту навколишнього середовища від полі-
Що там на дні морському?.. Целофаніус
3
13 жовтня 2010 р.
Людина чесної праці
бориці. Там босоніж колись змережила стежини маленька Леся Українка. Там, як вона потім нагадає матері, – Олені Пчілці – у її пам’яті зародилася ота «Лісова пісня»... Тож лісівники цього підрозділу, насамперед, дбають про лісорозведення. – Ми постійно працюємо, – говорить Василь Пилипович, щоб забезпечити себе та й інші лісництва і навіть лісгоспи гарним посадковим матеріалом. Тепличний комплекс, розсадники, комора, де зберігається насіння сосни, дуба, ялини, модрини (чого тільки там нема!) радують око. Хтось підрахував, що в трилітровій банці зберігається насіння, яке можна висадити на 10 гектарах. Нині близько сотні гектарів можна засадити саджанцями, які підростають у теплицях і розсадниках. Тож і невипадково, нещодавно на базі ДП «Баранівське лісомисливське господарство», яке очолює досвідчений лісівник Анатолій Олександрович Остудімов, проводилася колегія Державного комітету лісового господарства України. Найвищу оцінку одержало Баранівське лісництво, що продемонструвало найновітніші технології не тільки висаджування лісових культур, а й догляду за ними. Стає радісно на душі, коли знаєш, що лісом опікуються такі люди як Василь Пилипович Присяжнюк – людина щира, відкрита, яка не боїться сказати правду у вічі, завжди може прийти на допомогу, розрадити і втішити. – Взагалі, – каже він, – мені спокій тільки сниться. Оце, думалося, підростуть онуки (а їх аж троє у Присяжнюка), відпочину. Та де там. Вперед, і тільки вперед. Він не розказує, що виконує чимало громадських доручень. Він, до речі, є членом Народної Партії України, якій довіряють. Василь Присяжнюк знає, що треба вірити у мудрість людей.
«Зелений» щоденник
етиленових пакетів є влада Ірландії. Ввівши п’ятнадцятицентовий податок на мішки, в країні скоротили їх використання більш як на мільйон штук. Схожі заходи за ірландцями вжили в Бангладеш і на Тайвані, оголосили про готовність вести податкову боротьбу Австралія, Шотландія, Китай. В останньому покупцям у магазинах уже пропонують замість поліетиленових пакетів дешеві господарські сумки з натурального матеріалу за шість центів. Купують. Звичайно, то непросто – змусити споживачів відмовитися від таких зручних «кульків» чи платити за них дорожче. Як і заборонити виробникам випускати целофанові мішки чи стягувати з підприємців непомірний збір. Заборониш в одному місці – завезуть з іншого. До того ж більш дешеву продукцію. Однак ті, хто по-справжньому дбають про природу, відступати не збираються. В країнах-ініціаторах руху проти поліетиленової тари та упаковки розгорнули широку роз’яснювальну роботу серед населення. І це дає свої плоди. В Україні аналогічного руху поки що не спостерігається. Може, проблема нас не стосується? Огляньмося навкруги. Якщо не схаменемось, не перейдемо від слів до справ у царині захисту довкілля – невдовзі потонемо в безмежному океані целофаніусу та інших відходів. ...І насамкінець. Інформаційні агенції повідомили: острів Кенгуру на півдні Австралії став першим у світі островом, вільним від поліетиленових пакетів. Процес звільнення швидкими темпами триває в Ірландії. Чому б Україні не бути третьою?
4
13 жовтня 2010 р.
ТЕХНОЛОГІЇ ПОДІЇ
Створено рослинусенсор, що визначає рівень забруднення Сибірські вчені створили трансгенну рослину, що дає можливість визначити рівень забруднення навколишнього середовища важкими металами, повідомив директор Інституту цитології й генетики Сибірського відділення РАН, академік Микола Сагайдаків. «Це так звана рослина-сенсор. Якщо таку рослину поставити в горщику на вікні, й буде несприятливе навколишнє середовище щодо важких металів, то в цієї рослини на листочках будуть з’являтися плями», – сказав Сагайдаків на презентації цієї розробки главам великих новосибірських компаній. За його словами, це зовсім новий напрямок, який учені називають «народна екологія». Сагайдаків відзначив, що така рослина, генетична програма якої змінена з використанням методів генної інженерії, здатна замінити сучасні технічні пристрої. «Маючи штук двадцять таких рослин, можна дізнатися про навколишнє середовище», – додав він. Представники Інституту цитології й генетики провели презентацію новітніх наукових розробок в галузі нанотехнологій, біоінженерії для глав великих новосибірських компаній. Учені також представили проекти створення палива нового покоління із трави. Директор Інституту вважає, що взаємодія з бізнес-структурами дасть змогу новим науковим розробкам знайти практичне застосування.
П'ята частина всіх рослин планети перебуває на межі зникнення Британські вчені встановили, що кожен п'ятий із 380 тис. видів рослин перебуває на межі зникнення через діяльність людини. Співробітники британських Королівських ботанічних садів у Кью, Музею природознавства в Лондоні та Міжнародного союзу охорони природи провели дослідження, в ході якого було встановлено, що понад 22% видів рослин належать до вимираючих або уразливих груп чи перебувають на межі зникнення. Однак найбільшу загрозу природному середовищу існування завдає використання рослин у сільському господарстві. Крім цього, дослідники також зазначають, що флора Землі потерпає від будівництва, вирубування лісів і розведення домашньої худоби. Найбільш постраждалими районами є тропічні ліси, наприклад, у Бразилії. «Ми не можемо просто сидіти і дивитися, як зникають цілі види, адже рослини – джерело життя на землі. Всі тварини залежать від них, і ми також», – сказав директор Ботанічного саду Стівен Хоппер. Нагадаємо, раніше повідомлялося, що біологи скоротили список відомих на сьогодні видів квіткових, або покритонасінних рослин більш ніж удвічі – на 600 тисяч видів.
Природа і суспільство
Природі допоможемо і користь матимемо Альтернативні енергоресурси на захисті водних екосистем
Н
Інна РОЙ
адмірне «цвітіння» води, яке ми спостерігаємо на наших водоймах, зокрема на Дніпрі, останнім часом необхідно розглядати як біологічний сигнал негараздів у гідросфері. Це природна реакція водоростевих угруповань екосистеми на зміну екологічних умов функціонування. Проблема збереження чистоти і високої якості природних вод найактуальніша і чи не найскладніша проблема сьогодення. З принципової точки зору інтенсивність «цвітіння» може і повинна регулювати людина. Вода – найцінніший ресурс. Вона відіграє унікальну роль у процесах обміну речовин, що лежать в основі життя людини. Потреби у воді величезні і щороку зростають. Дефіцит прісної води в деяких регіонах нині став світовою проблемою. Колообіг води у природі – це довгий шлях її руху. Протягом усього шляху вода сама здатна очищатися від забруднень – продуктів гниття органічних речовин, розчинених газів і мінеральних речовин, завислого твердого матеріалу. Але ця здатність самоочищення не безмежна. І вже сьогодні ми підійшли до цієї межі впритул. За останні роки екологічні системи перевантажились величезною кількістю забруднюючих речовин, від яких вже не здатні захистити себе самостійно. І в переважній більшості це неочищені або погано очищені стічні води. Якщо в ґрунт потрапляє небагато забруднюючих речовин, ґрунтові мікроорганізми ефективно їх утилізують, використовуючи поживні речовини. Таким чином у сусідні водотоки просочується вже очищена вода. Проте якщо нечистот багато, ґрунтові мікроорганізми не можуть їх повністю трансформувати. В такій ситуації полютанти потрапляють у воду, де на їх окислення витрачається кисень. Створюється біохімічна потреба в кисні. Чим вищий цей показник, тим менше кисню залишається у воді для живих організмів, особливо для риб. І тоді через нестачу кисню вмирає все живе у воді. Вода набуває статусу біологічно мертвої, в ній залишаються тільки анаеробні (здатні жити без вільного кисню) бактерії, деякі види яких виділяють сірководень. І без того «мертва» вода набуває гнильного запаху і стає непридатною для людини і тварин. Майже такий самий механізм впливу на водойми і погано очищеної стічної води з високим рівнем сполук азоту та фосфору. Ці біогенні речовини стимулюють ріст отруйних синьозелених водоростей (ціанобактерій), які виділяють токсичну речовину – мікроцистин, небезпечний для риб та інших водних мешканців. Зростає захворюваність рибного стада, особливо ураження гельмінтами. Знижуються смакові якості мешканців водного середовища. Порушуються шляхи міграції риб, руйнуються кормові угіддя, нерестовища тощо. Серед багатьох механічних, фізикохімічних, біологічних та екологічних методів пригнічення масового розвитку ціанобактерій найдієвішим є екологічний метод, оскільки він дає можливість позбутися від причин, а не від наслідків «цвітіння» води. Одним із ефективних способів поліпшення екологічного стану річки Дніпро та
прилеглих територій, зменшення витрат на очистку води до ДСТУ «вода питна», збільшення продуктивності риби, а також використання відходів біотехнологічного процесу в галузях сільського і лісового господарств є використання синьозелених водоростей, зібраних під час «цвітіння», для отримання біогазу (застосування альтернативних енергоджерел). Класична технологія отримання біогазу (клар-газ) з органічних відходів агрогенного походження ґрунтується на симбіотичній взаємодії трьох груп мікроорганізмів, внаслідок чого відбувається процес продукування метанобактеріями Methanobacterium formicicum та Methanospirillum hungati суміші газів з переважанням метану (до 60%) та домішками інших газів (азоту, кисню, водню та монооксиду вуглецю). В основу запропонованого способу покладено розробку методу очищення поверхневих вод від синьозелених водоростей шляхом збору та використання їх концентрованої біомаси як субстрату для отримання клар-газу (природний метод отримання альтернативних джерел енергії). Метод базується на біотехнології метанового «бродіння», а також забезпечує належний рівень якості води при економії енергоресурсів. Використання як сировини для виробництва біогазу синьозелених водоростей – новітня й оригінальна розробка, що не має світових аналогів. Крім екологічного та енергозберігаючого ефекту цього способу, доречно також зазначити його відносну дешевизну та широкі межі регулювання розміру капіталовкладень на початкових етапах впровадження біотехнології (залежно від обраних масштабів виробництва). Одна з переваг запропонованої технології – проста будова конструкцій для збору водоростей, водонепро-
никних цистерн (дайджестерів) та газозбирального обладнання, які використовуються для отримання та накопичення біогазу, що дає змогу впроваджувати дану біотехнологію навіть у межах невеликих приватних господарств. Метанове «бродіння» відбувається у водонепроникних цистернах з бічним отвором, через який подається ферментований субстрат (концентрована біомаса ціанобактерій). Над дайджестером міститься циліндричний контейнер для збирання біогазу. Нависаючий купол над ферментуючою сумішшю це – контейнер, що перешкоджає проникненню всередину повітря, оскільки процес повинен відбуватися в анаеробних умовах. У газовому куполі міститься трубка для відведення клар-газу. Дайджестери виготовляють із глиняної цегли, бетону чи сталі. Купол для збирання газу може бути виготовлений із нейлону. В цьому випадку його легко прикріплювати до дайджестеру. Біогаз наповнює нейлоновий мішок, який зазвичай з’єднаний із компресором для підвищення тиску газу. Запропонований спосіб отримання біогазу (клар-газу) із синьозелених водоростей (ціанобактерій) відрізняється типом використаного субстрату (біомаса ціанобактерій) і кількісним складом біогазу (збільшення вмісту метану за рахунок зменшення сірководню і двооксиду вуглецю). Технічним результатом є отримання суміші газів у розрахунку: понад 700 мл із 1 дм3 концентрованої біомаси субстрату протягом тижня при оптимальній температурі 20–30 °С) – з кількісно-якісним складом отримуваного продукту: метан (≈ 65%), двооксид вуглецю (≈ 30%), сірководень (≈ 1%), інші гази (≈ 4%). Наразі зазначений спосіб захищений деклараційним патентом.
Зелене зло. Але й з нього може бути користь
Природа і суспільство
ПРАВИЛА ЖИТТЯ
Книга спасіння За допомогою заборони неможливо врятувати живу природу Роман НОВІКОВ Кожна людина хоч б раз у своєму житті стикалася з таким поняттям, як Червона книга. Звичайно, не всім доводилося бачити її, а тим більше, мало хто уявляє, як складається Червона книга. Та все ж людям, які постійно спілкуються з природою, треба мати уявлення про цей, по суті, документ, і орієнтуватися у видах, занесених до цієї книги.
З
наючи рідкісні види «в обличчя», людина може сприяти тому, щоб вони не зникли з нашої планети назавжди. Розібратися з таким непростим документом, як Червона книга, зрозуміти, як вона працює, дізнатися про її переваги і недоліки ми спробуємо разом з вами в цій статті. Отже, Червона книга містить перелік видів тварин, рослин і грибів, які перебувають під загрозою зникнення або вже зниклих. Вона регламентована законами України «Про Червону книгу», «Про охорону природного довкілля», «Про тваринний світ», «Про рослинний світ», «Про природнозаповідний фонд України» та ін. Цими законами передбачено, що перелік червонокнижних видів складає і затверджує Міністерство охорони навколишнього природного середовища України. ЧЕРВОНА СТАТИСТИКА Перша Червона книга видана за часів Радянського Союзу в 1980 році. Наступне видання складалося вже з двох томів: «Тваринний світ» (1994) і «Рослинний світ» (1996). Нещодавно вийшло у світ третя редакція двотомника «Червона книга України». В нове видання занесено 826 видів рослин і грибів, 542 види тварин, зокрема риб – 69 видів, птахів – 87, ссавців – 68. У порівнянні з другим виданням, кількість видів у третьому збільшилася на 445, тоді як
у другому виданні, в порівнянні з першим, їх було більше на 687. Це говорить про зниження рівня загроз для біологічної різноманітності за останні 15 років.
БОРСУКА «ПОПРОСИЛИ ГЕТЬ» 31 вид тварин, які раніше вважали рідкісними і зникаючими, було вирішено виключити з Червоної книги. Це переважно комахи. «Попросили» з Червоної книги два види риб: бичок рижик і бичок золотистий. Викреслили зі списку червонокнижників і борсука. Його чисельність виявилася досить стабільною, а всі колишні розмови про борсука як про зникаючий вид, мабуть, пов'язані з недостатнім рівнем знань про його поширеність, оскільки борсуки покидають нори після заходу сонця і активні вночі. Виключення цих тварин з Червоної книги означає, що полювання на борсука вже не підпадатиме під дію Карного кодексу (покарання загрожує всім, хто полює на червонокнижних тварин). Проте це зовсім не означає, що борсуки автоматично перейдуть у розряд мисливських видів – для цього потрібні зміни в законі про полювання. Отож браконьєри, що полюють на нього заради жиру, який вважають мало не панацеєю від туберкульозу, нехай не спокушаються. (Лікарі, до речі, застерігають від застосування цього засобу – він не лише не зцілює, але й шкодить печінці). ПРОЦЕДУРА СКЛАДАННЯ І ЗАТВЕРДЖЕННЯ ПЕРЕЛІКУ ЧЕРВОНОКНИЖНИХ ВИДІВ Рішення про занесення або виключення виду з Червоної книги приймається на підставі результатів наукових досліджень. Наукові дослідження здійснюються фахівцями державних наукових установ за замовленням Мінприроди і фінансується з держбюджету. Провідними науковими установами, які проводять дослідження, є: Інститут ботаніки і Інститут зоології НАН України. Паралельно формується Національна комісія з питань Червоної книги, в яку входять провідні фахівці, відомі учені, а також співробітники центральних органів виконавчої влади. Наступний етап – розгляд на засіданні Національної комісії науково обґрун-
тованого переліку видів – претендентів на внесення до Червоної книги. Затверджується перелік видів тварин і рослин, які будуть внесені до нового видання Червоної книги України, на підставі наказів Мінприроди України і Мін'юсту України. По суті, Червона книга – офіційний державний документ, а нормативним актом, що затверджує види, які вносяться до Червоної книги, є наказ. ДЕРЖКОНТРОЛЬ Відповідно до Закону України «Про Червону книгу України» управління, регулювання і контроль видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги, здійснюють Кабінет Міністрів України, Мінприроди, Держкомлісгосп, Держкомрибгосп, місцеві держадміністрації, інші уповноважені органи виконавчої влади. А охороняти і відтворювати зобов’язані підприємства й організації, які використовують тваринний і рослинний світ, громадяни України, органи державної і місцевої влади. У законі перераховані також різні методи забезпечення охорони й відтворення видів, занесених до Червоної книги, – моніторинг, створення заповідників, центрів і «банків» зберігання генофонду, розведення рідкісних видів у парках, розплідниках, освітньо-виховна робота тощо. Реалізація всіх цих заходів, згідно із законом, повинна фінансуватися з державного бюджету, з місцевих бюджетів, а також за рахунок інших джерел, передбачених ст. 42 Закону України «Про охорону природного довкілля». ПРАКТИКА А як на практиці визначають, який вид тварин або рослин має бути занесений до Червоної книги? Учені впродовж років працюють над вивченням динаміки чисельності, ареалів поширення, біологічної різноманітності видів, застосовуючи різні методи досліджень і моніторингу. Визначити чисельність усіх видів, що перебувають на території України, неможливо. Але все-таки вченим вдається контролювати різкі коливання чисельності того або іншого виду і вчасно вживати відповідні заходи.
5
13 жовтня 2010 р.
Червона книга має як позитивні, так і негативні моменти. Занесення зникаючого виду до Червоної книги – не завжди дієвий шлях до його порятунку. Треба випробувати всі можливі способи, щоб уникнути цього. Як приклад, лось європейський (Alces alces). З цією твариною пов'язано багато всіляких акцій. Одна з останніх відбулася 5 червня 2009 року в будівлі Мінприроди України. У костюмованому пікеті брали участь київські природоохоронні організації: Дружини охорони природи «Зелене майбутнє», Люди за права тварин, Національний екологічний центр, Екоправо-Київ, Товариство рибалок України і Київський екологокультурний центр. Пікетувальники в масках лосів поклали труну з написом «осетри–лосі» біля входу до Міністерства. Вони вимагали термінового занесення до третього видання Червоної книги України осетра російського, севрюги і, звичайно ж, лося. 15 серпня в Києві відбувся радикальний костюмований пікет проти початку мисливського сезону. На знак солідарності з убитими дикими тваринами розмальовані червоною фарбою напіводягнені учасниці пікету дуже довго лежали на гарячому асфальті в самому серці столиці, на Європейській площі, символізуючи собою абсолютну беззахисність тварини перед людиною з рушницею. Проте перш ніж вимагати занесення лося до Червоної книги, треба добре вивчити і проаналізувати історію цього виду. Так 25 років тому налічувалося приблизно 15 тис. особин лося, тепер його чисельність скоротилася, за різними оцінками, до 4– 5 тис. Можливо, для екологічних громадських організацій це підстава для занесення лося до Червоної книги, але якщо простежити динаміку чисельності за останній час, то можна побачити, що кілька років тому лосів в Україні було близько 2,5 тис. особин, на сьогодні поголів'я виросло мало не вдвічі. Це передусім результат ефективної діяльності мисливських господарств України. Для них лось став знову цікавий як мисливський вид, його відтворюють і охороняють, підвищилися штрафи за незаконне полювання на тварин (20 тис. грн.). Поголів’я зростає, і це очевидно. Нині занесення лося до Червоної книги було б помилкою, бо нічого, крім зниження чисельності, це не дасть. Втрата інтересу до цієї тварини як мисливського виду призведе до знищення його браконьєрами, оскільки охорона і відтворення лося здійснюватимуться тільки на заповідних територіях, а їх в Україні близько 5%. Можливість проведення комерційних полювань на лося – стимул для мисливських господарств збільшувати поголів'я лося і займатися його охороною. Ще один приклад – зубр, або бізон європейський (Bison bonasus). Він став червонокнижним видом у 1994 році, і як результат – різке зменшення його чисельності, яке триває досі. У Білорусії зубр також занесений до Червоної книги, але полювання на нього здійснюється. І нічого протиприродного в цьому немає – втрата кількох особин дає можливість утримувати й охороняти всю популяцію. Це державна політика, а по суті – розумний компроміс. Навіть в основній Конвенції про біорізноманіття, яку підтримує Україна, говориться не лише про охорону, а й про постійне не виснажувальне використання цього біорізноманіття. За допомогою заборони неможливо врятувати живу природу. Суспільство має усвідомити, що цьому може сприяти тільки раціональне використання природних ресурсів і розумна господарська діяльність. Полювання на лося заборонене в найближчі два роки, але його не занесено до Червоної книги, що, з одного боку, змусить користувачів мисливських угідь працювати на перспективу і охороняти тварин, а з іншого – дасть можливість фахівцям-біологам простежити динаміку чисельності лося і науково визначитися з його статусом як червонокнижного або мисливського виду. На нашу думку, бездумне занесення певних видів тварин і рослин до Червоної книги може призвести до того, що вони ніколи не стануть численними та існуватимуть лише в заповідниках. Червона книга – це крайній захід, коли інші методи вже безсилі.
6
13 жовтня 2010 р.
ПРАВИЛА ЖИТТЯ
ПРОГНОЗ Світу загрожує нова катастрофічна криза Більшість родовищ, за оцінками експертів, уже пройшли виробничі максимуми. Ріст дефіциту нафти у світі буде відчуватися, починаючи з 2010 року. Про це 3 серпня 2009 року повідомило Міжнародне енергетичне агентство. Висновки МЕА базуються на першому комплексному дослідженні стану понад 800 нафтових родовищ у різних частинах світу (близько 75% загальних світових запасів нафти). Більшість родовищ уже пройшли виробничий пік. У результаті швидкого виснаження запасів, виробництво на цих родовищах падає двічі швидше, ніж це прогнозувалося 2 роки тому. Пік обсягів видобутку нафти у світі буде досягнуто в найближчі 10 років (майже на десятиліття раніше, ніж вважала влада багатьох країн). Вихід світової нафтової промисловості на виробничий максимум не змінить ситуацію, тому що світ виходитиме з фінансово-економічної кризи, відповідно, попит на нафту буде швидко рости. Навіть за умови, що попит на нафту зросте мало, світова економіка, щоб задовольнити потреби в нафті, повинна до 2030 року знайти майже 6 нових Саудівських Аравій.
Природа і суспільство
Врятувати лебедів
гибелі птахів, на допомогу покликали бійців МНС. Вони цілодобово чергували на ставу, помпували під лід гаряче повітря, щоб перешкодити замерзанню. Проте влітку 2010-го лебедів спіткала справжня катастрофа. Стара дамба, яка неподалік каскаду ставів стримує гірську річку Черемош, не витримала натиску води. Дамбу прорвало і розбурхана річка потекла через стави. Повінь їх буквально змила, засипавши гравієм на метр завтовшки. Теплим джерелам крізь нього не пробитися, тому тепер у лебединому озері ані краплі води.
Минулої зими рятували лебедів бійці МНС
Щоб узимку птахи не загинули, терміново відновлюють озеро. Та чи встигнуть? Анна ГАРГАЛЯ
У
селі Чортория Чернівецької області, звідки родом актор і режисер Іван Миколайчук, є справжнє лебедине озеро. Завдяки теплим джерелам центральний став із каскаду тутешніх ставів не замерзає навіть у люті морози. Років двадцять тому незамерзаюче озеро вподобали лебеді-шипуни. Щороку 100–150 граційних птахів злітаються туди на зимівлю. ДО ЛЕБЕДІВ ПРИЇЗДЯТЬ НАВІТЬ ІЗ ІНШИХ ОБЛАСТЕЙ – Зважаючи на це, «лебедине озеро» одержало статус орнітологічного заказника місцевого значення, – каже перший заступ-
ник начальника управління охорони навколишнього природного середовища у Чернівецькій області Володимир Солодкий. – Разом із обласним відділенням Товариства мисливців і рибалок дбаємо про годівлю птахів узимку, залучаємо до цього спонсорів. Небайдужих людей не бракує. Взимку «лебедине озеро» – місце паломництва не лише буковинців, а й мешканців сусідніх областей. Люди приїздять, аби побачити лебедів на вільному від криги плесі, годують їх мало не з рук.
БЮРОКРАТІЯ ПРОТИ ЛЕБЕДІВ – Одразу ми вдарили на сполох, залучили до розчищення ставів обласне управління водного господарства, – коментує В. Солодкий. – Якщо цього не зробити до настання морозів, лебеді можуть загинути. Вони починають злітатися до Чорториї, щойно вдарять холоди, а альтернативи цьому теплому ставу немає в радіусі 100 кілометрів. Для розчищення ставів (зокрема – лебединого) виділили кошти з обласного природоохоронного фонду, проте роботи розпочали лише нещодавно. Вони тривають із перервами, бо водгоспівцям доводиться працювати в борг. Рятунок лебедів стримує бюрократія: погодження виділення коштів тягнеться майже два місяці. Отож чи встигнуть до морозів розчистити і заповнити водою лебедине озеро наразі вилами по воді писано.
ПТАХИ ЗАЗНАЛИ ВЖЕ ТРЕТЬОЇ КАТАСТРОФИ Однак останніми роками лебедям не щастить. 2008-го повінь частково замулила незамерзаючі джерела. Їх вчасно розчистили та нову біду накликала засуха 2009 року. Рівень води у ставу впав до критичного і коли у грудні вдарили морози, озеро замерзло мало не до дна. Вільною від криги залишилася лише невелика ополонка, де лебедям довелося тулитися крило до крила. Щоб запобігти за-
Після того, як ним прокотилася річка, лебедине озеро третій місяць стоїть пусткою
На сторожі інтересів земляків Світлана ГОРОШКО
П
ерше, що бачить око, коли підходиш до Новоставського лісництва, що входить до складу ДП «Клеванське лісове господарство», – це впорядкована територія, доглянуті насадження. У дрібних, ледь помітних деталях відчувається рука дбайливого господаря. А хазяйнує тут уже понад два десятки років лісничий Анатолій Аристархович Крук. – Ліс – це найбільший скарб, який мають люди. На жаль, не всі розуміють його справжню цінність. Тому коли йшов працювати у лісову галузь найперше, про що пам’ятав – мені треба берегти те, що нам дала природа, і зробити все, аби зберегти та примножити ці багатства. З цими думками і працюю у Клеванському лісгоспі майже чверть століття. Особлива гордість господаря – лісовий розсадник. Кілька років тому сюди навіть приїздили учасники виїзної колегії Держкомлісгоспу, начальники обласних управлінь лісового господарства з усієї України, аби на власні очі побачити, як тут на чотирьох гектарах вирощують кілька десятків видів саджанців та сіянців. Нині розсадник – це навчальний майданчик для учнів шкільного лісництва «Новостав». Там діти не лише переймають багато-
річний досвід лісівника, його знання та вміння, а й навчаються щиро, всією душею любити ліс, його багатства, цінувати красу та силу, оберігати його мешканців. За стільки років роботи було різне. Не любить згадувати Анатолій Аристархович події кількарічної давнини. Тоді на території лісництва йому разом з інженером з охорони лісу довелося зустрітися з озброєними лісокрадами. Від трагедії урятувалися дивом, бо встигли впасти на землю за мить до того, як пролунали постріли. Сміливці не розгубилися, викликали на підмогу колег, і таки затримали порушників, хоч наздоганяти їх довелося аж на Волині. Цей випадок став прикладом, як потрібно ставитися до роботи. Тоді за затримання порушників працівників Клеванського лісгоспу нагородили почесними грамотами обласної адміністрації. Надовго залишилися ті події в пам’яті дружини Анатолія Аристарховича – Олесі Василівни. – Це моє натхнення і жага до життя, вона подарувала мені двійко дітей. Із нею ми йдемо по життю вже багато років, і я щодня дякую Богу за цю щасливу долю, – з ледь помітною посмішкою розповідає Анатолій Аристархович. Знають і шанують лісничого у довколишніх селах, бо нікому не відмовив у допомозі та доброму слові. За його сприяння та підтрим-
ки Клеванського лісгоспу у селі Руда-Красна вдалося відремонтувати церкву, у Новоставі – клуб. У планах – допомога з реконструкцією клубу в селі Руда-Красна. Доводити свої наміри справами, а не порожніми обіцянками звик Анатолій Аристархович. Тому болить в нього душа, коли бачить, як за балачками марнується час. Тому не зміг залишитися байдужим і вирішив захищати інтереси своєї громади на рівні району. Через те
Людина чесної праці
й балотується до райради Рівненського району від Народної Партії. Каже, що має знання і досвід, якими готовий поділитися, аби допомагати землякам. Упевнений, що його підтримають, бо крім власних сил відчуває надійне плече потужної команди членів Народної Партії. Зрештою, кому як не тим, хто звик працювати від самого ранку до пізньої ночі, завоював довіру і повагу серед людей, бути на сторожі прав та інтересів своїх земляків.
ЛЮДИНА
Природа і суспільство
Поезія мандрів «Середньостатистична» українка не жаліє грошей на дві речі – збірки віршів і мандри Лариса ЗЕЛЕНЕНКО Нещодавно Тамара Яковенко повернулася з чергової закордонної подорожі. Китай став сорок третьою країною, яку відвідала 83-річна канівчанка.
Н
а перший погляд, Тамара Яковенко належить до так званих середньостатистичних українських громадян. Жінка живе просто і скромно, не женеться за вишуканими речами, не купує дорогий одяг, не харчується в ресторанах, не робить у своїй однокімнатній квартирі євроремонти. Заощаджує кошти на чому тільки може. Не шкодує грошей лише для двох речей – на мандрівки і випуск своїх поетичних збірок. Перший напрямок «капіталовкладень» Тамари Іванівни дає стимул для життя, високе духовне піднесення, яке логічно переходить у напрямок другий – поезію. Уже кілька десятиліть жінка після кожної подорожі пише вірші і видає чергову книгу – про відкриті нею дивовижні світи природи, людей, явищ, додає ще й місцевий краєзнавчий матеріал, особисті роздуми-спогади. Наразі вийшло 28 книжок канівської поетеси. Вони невеликі за обсягом, видані невеликим (тисячним) накладом та напрочуд щирі і світлі. Продаючи свої книжки, жінка не лише повертає вкладені у видання кошти, а й до певної міри поповнює бюджет для майбутніх мандрів. Так і живе мандрівниця-поетеса у створеному нею світі мандрів і поезії, які взаємопов’язані і нерозривні, «як два крила: красиве і корисне». Перше відкриття закордону відбулося у 1965 році. Тоді Тамара Яковенко працювала на канівській дільниці гідромеханізації інженером-гідробудівельником – у цей період якраз намивали греблю Канівської гідроелектростанції. Путівка до Чехії та Угорщини випала їй випадково. Сумніви їхати чи не їхати все-таки були, але рішення вона прийняла доленосно правильне. Щойно перетнувши кордон тодішнього Радянського Союзу, Тамара відчула інший подих життя. Побачене за кілька днів подорожі європейськими країнами викликало захоплення і подив. Тоді сама для себе
вирішила: хочу побачити весь світ. Мабуть, спершу це були більше емоції, бо чи могла собі уявити звичайна канівська жінка, що буде мандрувати по світу навіть у поважному віці – розмінявши дев’ятий десяток літ?! Така велика і непереборна сила справжньої пристрасті! Наступного року подорожувала разом з приятелькою – журналісткою Катериною Чайковською. Переліт до Куби був нелегкий. На борту літака, що вилітав з Москви, – туристи з різних куточків Радянського Союзу. Під час перельоту на острів Свободи у системі лайнера сталася неполадка, і на 4 дні екскурсанти опинилися в Ірландії. Для декого це було суцільне випробування, а для канівчанок – справжнє щастя. Тим паче, що Катерина Миколаївна добре знала кілька мов, і проблем зі спілкуванням не було. І хоча через затримку в Ірландії термін перебування на Кубі скоротився на два дні, подорож країною кельтів була незабутньою. А королівські пальми, пляжі, гостинність кубинців запам’яталися на все життя. Надалі закордонні мандрівки стали для Тамари Іванівни нормою життя. Так склалося життя, що в неї не було власної родини, отож увесь свій духовний потенціал використовувала для пізнання світу, для відкриттів, для людей, з якими зводила доля. У поетичні твори Тамара Яковенко переливає біль воєнного сирітського дитинства і нелегкої юності, котрі минули у Каховці. На очах у дванадцятирічної дівчинки загинули мама і півторамісячний братик. Не милувала жорстока війна і старшого брата. Дівчинка-підліток залишилася без хати – в неї влучила ворожа бомба. Сироту прихистили родичі, але десь у глибині серця жевріла надія, що з фронту повернеться батько. Не судилося – в кінці війни прийшла похоронка. Тамара доклала чимало зусиль, аби дізнатися, де похований батько. І їй вдалося встановити місце його поховання. Спочатку було листування з болгарськими школярами і вчителями з села Осоковиця, що в Софіївському окрузі, які доглядають могилу українського воїна Івана. А в 1973 році, під час подорожі Дунаєм, донька відвідала місце вічного спочинку рідної людини. Тричі побувала в Болгарії Тамара Яковенко, останній раз – у 1984 році. Щоразу
болгари зустрічали її як рідну. Якось на запрошення Цветана і Марії Водоничарів побувала навіть на весіллі. Немало див довелося побачити канівчанці під час своїх турне. Тайфун в Атлантиці, Біг-Бен у Лондоні, нью-йоркські хмарочоси, піраміди в Єгипті, храм Петра у Йорданії і Собор Богоматері в Парижі, Колізей у Римі, пляжі Адріатики, Балатон, Цейлон, Трептовпарк, Ханой, Хайфон і Дананґ, Тадж-Махал, печери Словаччини, Карфаген, Мальта, Відень і Варшава, Лісабон і Джурджу... Перелік можна продовжувати. – Подорожувати – це смисл мого життя, – розповідає Тамара Іванівна. – Як кажуть, кожному своє. Я обрала подорожі та поезію. Це мене й тримає на світі. Розповідаю про мандри друзям, знайомим, і вони також запалюються цим дивовижним вогнем мандрів і на деякий час залишають насиджені місця. А щодо грошей... Якщо є бажання, якщо є мета, Бог дає сили і кошти знаходяться. Звісно, потрібно трудитися, собі в чомусь відмовляти. Я не мільйонер, але кожна копійка «працює» на мене. У закордонних подорожах пані Тамари була 17-річна перерва у зв’язку із глобальними змінами в Україні, у світі. Лише в січні 2007 року почався новий мандрівний період. Видався він надзвичайно потужним – канівчанка відвідала Південну Африку. Побувала в ПівденноАфриканській Республіці, Зімбабве, Замбії, Ботсвані, Намібії. У ПАР піднялася на Столову гору – визначне місце столиці Кейптауна, а також побувала на Мисі Доброї Надії – місці зустрічі Індійського й Атлантичного океанів. Бачила водоспад Вікторія, їздила в савану. Невдовзі побувала в Мексиці, милувалася стародавніми пірамідами, побудованими майя й ацтеками, бачила найстаріше дерево в світі – ялівець, якому дві тисячі років. Мандри завели Тамару Яковенко навіть до Австралії, Нової Зеландії і Таїланду. Екскурсія в крокодильник, спілкування «наживо» з кенгуру і чорним папугою в Парку тварин, екскурсії на мальовничі острови, наближення до Південного полюса, спостереження з маленького літачка за голубими китами і морськими левами, різнобарвні рибки, Храм Будди, купання в термальних водах – таке не забувається. А нещодавно Тамара Іванівна повернулася з чергової поїздки – вона відвідала Китай. Після восьмигодинного перельоту Бориспіль – Пекін Тамара Іванівна почувалася добре, і після нетривалого відпочинку поринула у пізнання досі невідомої країни. До речі, відважна канівчанка мандрувала не групою, а сама. Щоправда, в кожному китайському місті на неї чекав російськомовний перекладач-гід. У Пекіні побувала в Зимовому імператорському палаці ХV ст., на головній площі міста, де зведено мавзолей Мао Дзедуна, Тяньаньмень, та на екскурсії багатолюдним містом. У наступні дні відвідала Велику Китайську стіну, гробницю династії Мін, фабрику нефритових виробів, Центр Тибетської медицини. У місті Лоянь, батьківщині піонів, побувала в Храмі Білого Коня, монастирі Шао Лінь, у Центрі буддизму і бойових мистецтв, у пагоді. Швидкісний поїзд (до речі, чомусь усі поїзди в Китаї запізнюються години на дві) домчав канівчанку до міста Сіянь. Це перша столиця Китаю. Побувала на стійбищі епохи палеоліту, бачила багатотисячну теракотову імператорську армію. Незабутнє враження справило відвідання імператорського парку династії Тан, де б’є безліч животворних джерел. Довелося впродовж трьох годин зануритися і в життя відомого міста Шанхай. Храм Нефритового Будди, телевежа, 101-поверховий хмарочос, пішохідна екскурсія набережною – цього не забути. Куштувала Тамара Іванівна страви китайської кухні. Розповідає, що порції дуже великі, у стравах багато рису, овочів, м’яса. Усе смачно, крім капусти. За сім днів перебування вивчила лише три слова китайською – добрий день, дякую, до побачення. Попри певний мовний бар’єр, канівчанка відчувала дружелюбність китайців. Тамара Іванівна не здається рокам. Її блакитні очі горять живим молодечим вогнем, вона активно живе і працює сьогодні..., аби наблизити завтрашній день мандрів і відкриттів.
7
13 жовтня 2010 р.
СПОРТ
Вміють наші перемагати Костянтин ГОРДЕЙЧУК
З
авдяки особистій ініціативі Голови Держкомлісгоспу України Миколи Шершуна представники галузі взяли участь у Всеукраїнських літніх спортивних іграх між галузевими командами підприємств Агропромислового комплексу України, які відбувалися з 30 вересня по 4 жовтня 2010 р. Спортивні ігри були організовані за сприяння Всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства «Колос» і отримали велику підтримку серед підприємств України. Команди від Держкомлісгоспу, Держводгоспу, Держкомзему, М’ясомолпрому, Держхлібу та інших галузей відстоювали спортивну честь підприємств. Учасники змагань виборювали перемогу у восьми видах спорту: футбол, чоловічий та жіночий волейбол, арм-реслінг, піднімання гир, легкоатлетичний крос, перетягування канату й настільний теніс. Фахівці різних галузей змогли розкрити свої, можливо, приховані досі, фізичні та спортивні здібності. Збірна лісівників продемонструвала волю до перемоги і виборола у нелегкій боротьбі перше загальнокомандне місце серед галузей АПК. Крім того, команда Держлісгоспу посіла перше місце у п’ятьох видах спорту: арм-реслінг, перетягування каната, чоловічий та жіночий волейбол й піднімання гир, і друге місце з тенісу. Цього року фаворитами змагань на галузевому рівні в м. Березно стали представники підприємств Миколаївської, Волинської, Рівненської, Сумської, Полтавської, Львівської областей. Усі спортсмени-переможці були нагороджені медалями, дипломами і цінними подарунками, а команди – кубками за виборені місця. Оцінюючи здобутки, голова Центрального комітету профспілки працівників лісового господарства України Степан Кривов’язий наголосив: «Культурно-масову, фізкультурну і оздоровчу роботу необхідно розвивати навіть якщо здається, що на це бракує грошей! Якщо підприємства будуть зацікавлені в тому, щоб люди були здорові й фізично розвинені, кошти можна знайти, передбачивши колективними договорами відрахування коштів первинним профспілковим організаціям на ці заходи не менше 0,5 відсотка фонду оплати праці для розвитку фізкультурної та культурно-масової роботи і оздоровлення працівників. Спортивні змагання у трудових колективах підприємств необхідно проводити щорічно, а фінальні галузеві змагання не рідше одного разу на два роки».
8
13 жовтня 2010 р.
ДИВОСВІТ
ІРОНІЧНЕ ПЕРО ЩАСТЯ – ПОРЯД Г.У. МОРИНА
У
більшості людей, хто був знайомий або хоча б побіжно спілкувався з Василем Цвітом, враження про нього складалось як про людину дивакувату. Приміром, виходячи з дому, він спеціально вмикав телевізор для своїх домашніх тварин – собаки й кота. Щоб не сумували, чекаючи його з роботи. Або, наприклад, під час гоління він часто забував поголити одну щоку. Так і ходив цілий день, ніби напрошуючись на глузування в перехожих і колег. Василю виповнилося 49 років, він жодного разу не одружувався, на противагу ровесникам, які встигли вже по кілька разів укладати шлюби. Все чекав, шукав, сподівався зустріти єдину на все життя, забуваючи при цьому, що добра половина життя вже позаду. З появою Інтернету Василь постійно шукав її по всій планеті. Коли його просили фото, він сканував намальованого Віні Пуха, свого улюбленого мультиплікаційного героя й надсилав всім, хто просив. Ця Василева оригінальність не всім подобалася і вони згодом припиняли спілкуватися з ним. Так минали роки в пошуках її, єдиної... Якось він познайомився через всесвітню павутину з дівчиною своєї мрії. Він відчув ЇЇ одразу, з перших слів, відчув океан ніжності, яка линула від неї. ВОНА, як і він, замість своєї фотографії, надіслала йому репродукцію дивовижної краси натюрморту. Василь установив його як заставку на робочому столі монітору. Букет фантастичної краси квітів у вазі викликав у нього гармонію зі Всесвітом та його прізвищем. З кожним листом він утверджувався в думці, що Вона – його доля. Треба сказати, що Василь Цвіт був надто нерішучою людиною, соромився, коли доводилося спілкуватися з жіноцтвом. Та після вже чи не десятимісячного їхнього зі Старшою Сестрою, так підписувалась вона, спілкування, мав відважитися на побачення. І він відважився, запропонувавши сходити разом на прем’єру спектаклю до театру, який, як вони визначили, їм близький по духу. Оскільки вони до цього не обмінялися своїми фото, домовилися за одягом впізнавати один одного біля входу до приміщення Мельпомени. Коли Василь побачив Марину, він ледь не зомлів. Перед ним стояла ... його однокласниця, в яку він був закоханий з дитячого садка. Та, на жаль, тоді, вона йому не відповідала взаємністю. І все ж справжнє кохання не проходить осторонь. Головне, його варто шукати завжди і всюди. І обов’язково воно знайдеться. Та найнесподіванішим для Василя стало те, що Марина мешкала у висотці навпроти його будинку.
ВСЕУКРАЇНСЬКА ЕКОЛОГІЧНА ГАЗЕТА «ПРИРОДА І СУСПІЛЬСТВО» Передплатний індекс: 49734 Тираж – 41 500 прим.
Природа і суспільство
Місто музеїв ПереяславХмельницький – туристична скарбниця Сергій ГАЙДУК
З
а 87 км від Києва розкинувся стародавній Переяслав-Хмельницький – районний центр Київщини, за статусом – місто обласного підпорядкування. Переяслав (саме таку назву мало місто до 1943 р.), ще 1585 року здобув Магдебурзьке право. Пов’язані з містом життя й діяльність славних синів України – гетьманів Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, поета і філософа Григорія Сковороди. 1972 року, коли відзначалося 250-річчя від дня народження просвітника, у приміщенні колегіуму, де свого часу викладав Сковорода, було створено меморіальний музей. Саме в Переяславі Тарас Шевченко, відвідуючи друзів, написав всесвітньовідомий «Заповіт». У єдиному в світі музеї кобзарства зберігається раритетне видання «Кобзарь Т. Шевченка». Там народилися класик єврейської літератури Шолом-Алейхем, український композитор і фольклорист Павло Синиця, відомий архітектор Володимир Заболотний, український етнограф Павло Чубинський. 1951 року в Переяславі-Хмельницькому, де був лише невеличкий краєзнавчий музей, зайняв посаду директора історик-ентузіаст Михайло Сікорський. За понад 50-річну невтомну працю він створив у місті 25(!) музеїв. 1979 року у місті створено державний історико-культурний заповідник, який 1999 року отримав статус Національного, й став називатися історико-етнографічним заповідником «Переяслав». До його складу входить 371 нерухома пам’ятка історії та архітектури українців, 25 тематичних музеїв, у яких зберігається 170 тис. експонатів, що мають світове значення. Це 11 церков, 16 вітряних млинів, зібрання давніх кам’яних скульптур, а також предмети побуту поселень Трипіль-
ської культури тощо. У музеях зберігається цікава колекція козацького періоду – одяг, вироби з кераміки, військове спорядження та зброя XV–XVIII ст., ікони XVIII–XX ст., багата колекція друкованих видань. В етнографічній колекції 4 тис. українських рушників, 10 тис. предметів українського народного одягу, знаряддя, музичні інструменти тощо. Є в Переяславі фабрика художніх виробів ім. Б. Хмельницького. Цікава вона своєю продукцією, яку якісно й гарно створюють швачки-майстрині. Асортимент різноманітний: одяг українок Лівобережжя (складається з плахти, фартуха, паска), обруси, гуцулки, чоловічі сорочки, рушники, серветки тощо. Усі візерунки та орнаменти виробів витримані в класичних червоно-чорних кольорах, які власноруч розробляють працівниці. Підприємство має сторічну історію. Там відновлюють традиції українських народних художніх промислів.
Іван ПЕТРІВ
С
вято Мокоші, Бабина П'ятниця. Мокоша – Покровителька жінок, роду та немовлят. Її свято завжди в п'ятницю, цього року – 15 жовтня. Принесіть Мокоші хліб, калину, прядиво, щоб напряла вам і вашим діткам довгу нитку Життя. В народі прийнято, що цього дня жінки не прядуть і не шиють. Цього дня згадуються всі Богині: Лада, Леля, Дана, Доля, Мокоша, Мати Слава, Жива. Освячують квіти, які протягом року використовують у лікуванні. В українських ритуалах ХІХ ст. п’ятницю представляла жінка з розпущеними косами, яку водили по селах; на пожертву П’ятниці у криниці кидали пряжу, куделю: «Назва цього обряду – «мокрида», як і ім’я Мокоші, пов’язане з коренем «мокрий», «мокнути», разом із тим можливий і зв’язок із «mokos», «прядіння».
ЗАСНОВНИК: Державний комітет лісового господарства України ГОЛОВА РЕДАКЦІЙНОЇ РАДИ М.Х. Шершун
Із сучасною історією пов’язаний Державний педагогічний інститут імені Г. Сковороди, де навчалися всесвітньовідомі боксери, чемпіони світу – брати Віталій і Володимир Клички. Любителям промислового туризму варто відвідати Головний селекційний центр України, який забезпечує високоякісним генетичним матеріалом скотарські господарства. Це підприємство працює з сім’ям голштинських бугаїв. Голштини найефективніші у світі виробники молока. Вони легко адаптуються до будь-яких кліматичних умов. Ці бугаї-плідники передають донькам вигідне поєднання продуктивності й типу. До слова, вартість одного такого бугая сягає … мільйона доларів США! На власні очі бачив корову з 82-кілограмовим вим’ям. Уявіть, скільки там молока! Не зволікайте з мандрівкою до Переяслава – міста-скарбниці для туристів, де можна чимало побачити й дізнатися.
Володимир Кличко відвідав свою alma-mater
Бабина П’ятниця Богиня рукоділля не любить, щоб у її день шили
Популярна Україна
Дослідник В. Жайворонок у праці «Знаки української етнокультури» про цю загадкову жіночу постать дохристиянського пантеону сказав так: «Мокоша – Мокош – Макош – Цариця Води – Водяниця – у дохристиянських віруваннях – богиня води, дощу, мати русалок, сонцева сестра, посередниця між небом і землею, богиня родючості, плодючості, тому вважали її покровителькою пологів та породіль; також богиня-пряля, покровителька всього рукоділля...» Мокоша напряму пов'язана з Долею, від того як люди її шанують, так їм на землі і ведеться. Вона є всевидющою та водночас сліпою, тому не завжди швидко відзивається та навіть із запізненням повертає борги усім винуватцям. Проявами Мокоші і зіллям її є – коноплі і мак, її час – ніч. Це її присвячувався перший зжатий сніп, як то Велесу останій, після чого ті снопи з'єднувалися символічно закриваючи Кіш – Землю на осінь, се з них робився Дідух. Символами Богині є прядка і веретено, яким вона тче із себе явний світ. У середньовіччі християнство підмінило Мокошу Параскевою П'ятницею. Їй присвячували 12 празників у році (їх називали дванадесятницями), із яких головними
РЕДАКЦІЯ: Редактор В.В. Максименко Відповідальний секретар І.І. Кугно Дизайн та верстка Р.І. Новіков
Коло Свароже були дві сусідні п'ятниці (у проміжку між 25 жовтня і 7 листопада). Християнські свята народження і смерті Богородиці відповідають православним рідновірським святам на честь Мокоші.
ВИДАВЕЦЬ: ТОВ «Видавничий дім «ЕКО-інформ» м. Київ, вул. Ш. Руставелі, 9-А Тел.: (044) 235-31-36 info@ekoinform.com.ua www.ekoinform.com.ua
Друк: ТОВ «Новий друк» м. Київ, вул. Магнітогорська, 1 Свідоцтво Міністерства юстиції України про державну реєстрацію друкованого засобу масової їнформації Серія КВ № 16802-5474Р від 15.07.2010 р.