"Природа і суспільство" №5-2010 by Roman Novikov

Земля Вода Повітря Вогонь Людина 6 жовтня 2010 року, № 5

стор.

ВСЕУКРАЇНСЬКЕ ЕКОЛОГІЧНЕ ВИДАННЯ

ЛІСОВУ ОХОРОНУ ТРЕБА ОЗБРОЇТИ... ЗАКОНОМ

стор.

ЩОБ МАТИ РІДНА НЕ СТАЛА МАЧУХОЮ

стор.

Без концепції виживання Екологічна безпека як пріоритет національної безпеки України Юрій САМОЙЛЕНКО

країна прагне гідно увійти до Європейського дому. Цікаво: а якою її бачать європейські сусіди? Чи уквітчаною різнобарвним пахучим віночком, чи, навпаки, з терновим голчастим вінцем? Скорботна відповідь очевидна. Досить згадати, що Україна асоціюється, насамперед, із жевріючим постійною радіоактивною загрозою Чорнобилем. Крім того, міжнародний статус нашої держави – країна-зона: зона екологічного лиха, зона двох епідемій – туберкульозу і СНІДу. Певно, що за таких обставин наші європейські земляки стурбовані існуючим станом навколишнього середовища. До того ж якість довкілля в Україні – це не просто складова якості довкілля в Європі, а впливовий чинник тенденцій розвитку країн Європейського регіону, важливий орієнтир змін у загальноєвропейській екологічній політиці. Невипадково саме столицю України було обрано місцем зустрічі у 2003 році міністрів охорони навколишнього середовища країн Європейського континенту на конференції «Довкілля для Європи» під егідою Європей-

ської економічної комісії ООН. За визначенням, головна мета цієї конференції полягала в «забезпеченні формування і сталого розвитку екологічно безпечного європейського простору». Збігає десять років з дня проведення Європейського саміту Міністрів охорони довкілля в Україні. Тобто минає перше десятиріччя виконання Україною взятих на себе забов’язань та пошуку прийнятних шляхів досягнення екологічно безпечного, соціально перспективного економічного зростання нашої держави. Проте натомість підбиття позитивних здобутків приходить розуміння того, що продовження нестримної гонитви за економічним зростанням, як самоцілі національного господарства, врешті-решт обернулося деградацією і людського, і природного капіталів, тобто самогубством і знищенням природно-ресурсної бази суспільного відтворення. Ідея сталого розвитку об’єктивно зумовлена необхідністю узгодження соціальноекономічного прогресу із збереженням природно-ресурсного потенціалу заради забезпечення потреб нинішнього і майбутніх поколінь в Україні дискредитована. По суті, ми відмовились від концепції виживання людської спільноти через принципово нову стратегію соціально-економічного розвитку національного господарства країни – гармонізацію взаємодії та динамічне зрівноваження економічних, соціальних і екологічних процесів. Для України реалізація Національної стратегії переходу на модель сталого розвитку є надто нагальною. Необхідність розробки та впровадження політики екологічносталого розвитку в Україні спричинена як міжнародними забов’язаннями, так і вну-

трішніми соціально-економічними й екологічними реаліями. Розглянемо їх докладніше. ♦ Синхронізація поступу України з реалізацією принципів екологозбалансованого самопідтримувального соціальноекономічного розвитку є умовою її інтеграції до міжнародної спільноти. Причому досягнення демократичних, соціальних, економічних і екологічних критеріїв вступу до Європейського Союзу не є самоціллю України, а внутрішньою потребою її розвитку. Слід зазначити, що ця проблема тісно скорельована з проблемою диференціації якості, рівня та способу життя населення в європейському та українському вимірах. Якість життя визначають як рівень матеріального добробуту, умов праці і відпочинку, стану навколишнього середовища, охорони здоров’я, соціальних послуг, особистої безпеки, соціально-економічної нерівності, забезпеченості роботою, вільним часом. Якість життя – це ступінь задоволення матеріальних, духовних, інтелектуальних, культурних, естетичних, екологічних та інших потреб людей. Отже, за рівнем і якістю життя, що відбивається так званим індексом людського розвитку, Україна серед інших 175 держав світу нині посідає місце у другій сотні. Причому за досить короткий час (із 1994 р.) її рейтинг цього показника знизився. Наведені дані показують динаміку обвального погіршення умов життєдіяльності народонаселення України, що висуває розв’язання цієї проблеми на рівень проблем забезпечення національної безпеки та загальноєвропейської екологічної безпеки. За таких обставин, звісно, значно ускладнюються також міжнародні інтеграційні процеси.

стор. 3

«Чорна діра Європи» МОГИЛЬНИК ОТРУТОХІМІКАТІВ БІЛЯ СЕЛА ДЖУРИН НА ВІННИЧЧИНІ ПЕРЕТВОРИВСЯ НА «ЧОРНУ ДІРУ ЄВРОПИ»

Віктор ВОЛКОВ, пенсіонер, колишній робітник Джуринського ремонтномеханічного заводу, Шаргородський район, Вінницька область

У лісовому масиві, на площі 4,2 га, без належного бетонування, відповідної консервації, позаяк цемент під час будівництва розікрали, просто неба скинуто і вже 32 роки лежить 1023,7 т канцерогенного «коктейлю» із отрутохімікатів, які звезли з дев’яти областей України. Це найбільше у Європі звалище відпрацьованих пестицидів. «Найстрашніше, – каже голова сільської ради Сергій Гончарук, – що в могильника за всі ці роки не було і немає господаря…» Віктор Кутаф’єв, місцевий лікар-терапевт б’є на сполох, бо в останні роки значно зросла смертність серед жителів навколишніх сіл. Він переконаний, що «чорна діра Європи», як називають це місце, стала раковою пухлиною регіону, нашої держави, а, можливо, й планети.

www.ekoinform.com.ua

ГУНИ В КАРПАТАХ

ПОДІЇ Україна наполягає на гарантіях безпеки

65 сесія Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй відбулася у НьюЙорку останнього тижня вересня. У рамках Генасамблеї було проведено саміт з огляду виконання Цілей розвитку тисячоліття. Президент України Віктор Янукович на загальних дебатах 65-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН закликав інші державичлени ООН слідувати українському прикладу у справі глобального ядерного роззброєння та нерозповсюдження. «Україна наполягає: гарантії безпеки для держав, які відмовилися від своїх ядерних арсеналів, а також для країн, які не входять до будь-яких військових союзів, мають бути відображені в юридично зобов'язуючому міжнародному документі. Це – найліпший запобіжник від регіональних ядерних амбіцій», – додав він. Також Президент висловив переконання, що Україна вже найближчим часом відіграватиме важливу роль у програмі подолання світової продовольчої кризи. За словами глави української держави, Цілі розвитку тисячоліття стали також орієнтиром і в системі пріоритетів для реалізації стратегії реформ в Україні, ініційованих Президентом. Узявши на себе зобов'язання, відповідно до Цілей розвитку тисячоліття, Україна зробила досягнення цих Цілей головним орієнтиром національної економіки. «Нам вдалося суттєво скоротити частку населення, яке перебуває за межею бідності» – поінформував Президент. Він наголосив, що Україна має досить високий ще не реалізований потенціал. Також глава держави відзначив зрушення у процесах реформування сфер освіти та охорони здоров’я.

БОЛЬОВА ТОЧКА

стор. 4

Області, які звозили отрутохімікати до Джурина (за даними Фонду держмайна) Вінницька – 321,1 т Закарпатська – 223,5 т Житомирська – 146,1 т Хмельницька – 108,2 т Тернопільська – 70,6 т

Івано-Франківська – 55,0 т Львівська – 44,3 т Волинська – 19,1 т Рівненська – 35,6 т

6 жовтня 2010 р.

ОФІЦІЙНО

Природа і суспільство

Лісівники і місцева влада Житомирщини: єдність у поглядах і діях

вересня на базі Житомирського облуправління лісового і мисливського господарства відбулася виїзна розширена колегія Держкомлісгоспу України під керівництвом Голови комітету Миколи Шершуна. У роботі колегії взяли участь голова Житомирської облдержадміністрації Сергій Рижук та голова обласної ради Віталій Француз. Тісна співпраця лісівників із обласною владою – запорука стабільної діяльності лісогосподарських підприємств області і значний внесок у розвиток економіки регіону. Учасники колегії, серед яких були начальники облуправлінь лісового і мисливського господарства, керівники вищих навчальних закладів, науковці оглянули у Ємільчинському, Новоград-Волинському та Баранівському лісогоспах впровадження еколого-безпечних рубок головного користування, ознайомились із вирощуванням деревних, чагарникових та декоративних порід у теплицях, розсадниках, а також із роботою нової лісокультурної та лісозаготівельної техніки. Учасники колегії мали можливість ознайомитися з роботою деревопереробного виробництва, нижнього складу, побувати на новостворених рекреаційних об’єктах. Програма колегії була насиченою. Завдяки оперативній роботі її учасники об’єктивно оцінили працю житомирських лісівників. Було відзначено зростання залісених територій та збільшення заробітної плати працівників при зменшенні обсягів рубок за ра-

ПОДІЇ НА МОТОЦИКЛІ І З ПИЛКОЮ ПО «ШИПШИНУ»

Дрова на зиму, як відомо, готують завчасно. Ну а вирубування такого цінного дерева, як ялівець, узагалі триває цілий рік. Отож 21 вересня цього року 55-річний житель села Верхоріччя Бахчисарайського р-ну Сергій Г., поїхав на своєму мотоциклі Іж-Юпітер до найближчого лісового масиву. Пізніше на допиті він напише в пояснювальній записці, що хотів лише назбирати плодів шипшини. Проте спокусився іншими дарами природи і, витягнувши заготовлену пилку, взявся пиляти 30-річні стовбури ялівцю колючого. Знищивши дев’ять дерев, він попиляв стовбури на метрові шматки, накрив старими куртками і зібрався їхати додому. Та не знав Сергій Г., що цього дня в Качинській долині працювало відразу три групи лісової охорони Михайлівського лісництва Бахчисарайського державного лісового господарства. Почувши звук мотоцикла, лісники перекрили три другорядні дороги і, рухаючись із різних боків, майстри лісу Григорій Мілюхін та Мемед Сафетов вийшли на «шипшинолюба». Виправдовуватися, будучи впійманим «на гарячому», було марно: Сергій Г. визнав свою провину. Згідно з повноваженнями, до з’ясування обставин мотоцикл було вилучено. Його повернуть власнику лише після того, коли порушник виплатить 110 грн. за незаконну рубку лісу. За словами лісничого Михайлівського лісництва Бахчисарайського лісгоспу Олександра Березнева в поточному році на території господарства площею близько 10 тис. га це вже третій випадок самовільної рубки ялівцю. І хоча всі браконьєри виплачують штраф, лісничий вважає, що адміністративну відповідальність за подібні дії необхідно збільшити, аби в майбутньому відбити будь-яке бажання наживатися на народному майні.

хунок раціонального використання деревини і підвищення ефективності роботи. «У робітників обов’язково має бути стимул до праці», – підтримав такі принципи роботи Микола Шершун. Говорячи про максимальне збільшення виходу високоякісних сортиментів з кожного заготовленого дерева, Микола Харитонович навів такі цифри: за 8 місяців поточного року рівень реалізації продукції зріс у 1,32 рази порівняно з відповідним періодом минулого року і становить 2 млрд грн. Окрім цього, державно-приватне партнерство при прове-

денні лісогосподарських робіт додатково зекономило для галузі близько 70 млн грн. Ще одним питанням, що розглядалося на колегії, було кадрове забезпечення лісової галузі. Той факт, що нині фахівців для лісової галузі готують у 23 вищих навчальних закладах України, серед яких і непрофільні ВНЗ, іноді без належної матеріальної бази і кваліфікованого викладацького складу, викликає занепокоєння. Адже рівень підготовки таких спеціалістів не завжди відповідає сучасним вимогам. До кінця року Держкомлісгосп має затвердити норми чисельності працівни-

ків, необхідних галузі, і спільно з Міністерством освіти оптимізує кількість ВНЗ, у яких таких фахівців готуватимуть. Наприкінці колегії учасники побували на нещодавно обладнаному біля автодороги місці відпочинку. Зручний намет, мангал для розпалювання багаття, дитяча гойдалка – все це навіяло приємну атмосферу відпочинку. І не лише учасникам колегії. Не встигли автобуси з її учасниками від’їхати від рекреаційного пункту, як там одразу ж розташувалася група відпочивальників. Хочеться сподіватися на дбайливе ставлення людей до роботи лісівників. Ще понад 100 таких об’єктів по всій території України вздовж автомобільних шляхів будуть побудовані лісівниками вже в жовтні цього року. Вони стануть затишними місцями відпочинку для населення, гостей держави у період футбольного чемпіонату Євро-2012, а також сприятимуть запобіганню виникнення лісових пожеж. Робота лісівників цього року здобула високу оцінку з боку керівництва країни. Саме Житомирщина стала місцем нагородження кращих працівників галузі державними відзнаками. «За останні кілька років це найбільша кількість державних нагород нашим працівникам», – відзначив Голова Держкомлісгоспу України Микола Шершун, вітаючи нагороджених. Наш кор.

Лісову охорону треба озброїти... Новим законом

НА ОБГОВОРЕННЯ

Олег ЛИСТОПАД

Україні охороною лісу, зокрема й від вогню, займаються, насамперед, лісівники, які працюють у державних або комунальних лісопідприємствах. Та чи надовго? В інтернеті вже з’явилося чимало статей, де висловлюються побоювання щодо масової приватизації лісів. А про народне обурення щодо так званої довгострокової оренди також написано вже чимало. У Львівській області селяни, протестуючи проти обгородження ділянки парканами, обіцяли навіть спалити лісовий масив. І ще одне питання: наскільки чинна система лісової охорони досконала? Зокрема, наскільки якісно наше законодавство регулює роботу цієї важливої структури (в Україні Лісовий кодекс було ухвалено у 2006 році)? Відповіді на ці питання зараз шукають і спеціалісти, і широка громадськість. «Цікаву ініціативу, – говорить голова ГО «Еко-Право-Київ» Борис Васильківський, – запропонували експерти Світового банку. Вони започаткували обговорення законодавства про Державну лісову охорону. Консультант Світового банку Олександр Банчук уже провів дослідження «Недоліки та проблеми правового регулювання діяльності Державної лісової охорони України». Предметом вивчення експертів стали положення законодавства і практика його застосування в охороні лісів нашої держави». Дослідження проводилися в рамках програми «Удосконалення систем правозастосування та управління в лісовому секторі країн східного напряму Європейської політики добросусідства та Росії» (ENPI-FLEG). Україна – одна з шести країн-учасниць ENPI-FLEG. Програма націлена на зменшення обсягів незаконних рубок та поліп-

шення управління в лісовому секторі, поліпшення доступу населення та малого бізнесу до лісових ресурсів тощо. З огляду на заплановану найближчим часом жорстку заборону ввезення у країни ЄС незаконної лісопродукції, Євросоюз надав шість мільйонів доларів на фінансування цієї трирічної програми, доручивши її виконання таким авторитетним міжнародним організаціям як Світовий банк (WB), Міжнародний союз охорони природи (IUCN) та Всесвітній фонд охорони дикої природи (WWF). Ось які основні проблеми виявлено Олександром Банчуком у результаті аналізу законодавства про лісову охорону: ♦ конфлікт інтересів Державного комітету лісового господарства (ДКЛГ) в частині охорони лісів. ДКЛГ уповноважений одночасно займатися рубкою лісу, прибутковою діяльністю та здійснювати контроль за порушеннями/дотриманням лісового законодавства. Це може ставати причиною високого рівня латентності (прихованості) правопорушень у галузі лісового господарства; ♦ декларативність статусу державної лісової охорони як правоохоронного органу, оскільки цей підрозділ не має необхідних для правоохоронного органу повноважень; ♦ широкі повноваження державної лісової охорони щодо доступу до приватної інформації. Це порушує право особи не свідчити проти самої себе, гарантоване Європейською конвенцією про захист прав людини; ♦ широкі повноваження державної лісової охорони щодо доступу до приватного володіння. Це порушує вимоги Конституції України; ♦ широкі повноваження державної лісової охорони стосовно припинення/заборони діяльності лісокористувачів, що неправомірно можуть обмежувати право власності; ♦ нерівноправність приватної, комунальної і державної власності на ліси в питанні

охорони лісових ресурсів, яка проявляється всупереч вимогам Конституції України в адміністративно-правовому захисті лише лісів державної власності; ♦ обмежена компетенція державної лісової охорони, що залишає за межами сфери діяльності ліси приватної і комунальної власності, а також значну частину лісів державної власності, які перебувають у віданні МінАПК, Міноборони і т.д.; ♦ проблематичність участі громадськості в охороні лісу виявляється в недієвості положень Кодексу про адміністративні правопорушення, які стосуються громадських мисливських інспекторів. Ці законодавчі проблеми та протиріччя знижують ефективність роботи державної лісової охорони. Невідповідність у певній частині законодавства про державну лісову охорону іншим законодавчим актам створює також можливості для оскарження рішень її працівників з боку правопорушників, що натомість зменшує ефективність використання судових та інших способів впливу на порушників тощо. Саме тому, у експертів Світового банку та громадськості виникла ідея проаналізувати законодавство, виявити в ньому слабкі місця, а також обговорити шляхи подолання. Крім того, такий спосіб викладу матеріалу демонструє наявність кількох варіантів розв’язання зазначених вище проблем, дає можливість ефективніше і змістовніше обговорювати діяльність лісової охорони в чинному законодавчому полі. За наслідками таких обговорень передбачається підготувати проекти змін до законодавства в частині вдосконалення охорони лісів в Україні. Думки й пропозиції щодо зазначених у статті проблем надсилайте до редакції «Природа і суспільство».

ДОВКІЛЛЯ

Природа і суспільство

Без концепції виживання

стор. 1 ♦ Об’єктивний науковий аналіз розвитку народного господарства свідчить, що Україна перебуває в стані затяжних демографічної й еколого-економічної криз, які перманентно посилюються. Середня тривалість життя громадян України більш ніж на 10 років менша, ніж у благополучних країнах світу. Природний приріст уже звично став від’ємним, виявляючи сталу тенденцію до подальшої депопуляції. А це означає, що в міру поглиблення еколого-економічної кризи не лише зменшуються ресурси економічного виживання суспільства, а й втрачаються основні матеріальні джерела реалізації економічних реформ – природний і трудовий потенціал. Недооцінка нині значення екологічних проблем та природно-ресурсної бази суспільного відтворення призведе до виснаження і деградації природного середовища в майбутньому, що, натомість, ліквідує майбутні виробничі та соціальні можливості. Отож успішна, послідовна реалізація принципів та цілей сталого екологозбалансованого розвитку, як бачимо, тотожна розв’язанню проблеми зміцнення продуктивних сил, поліпшення якості життя населення, що просуває її до рангу соціально-економічних пріоритетів. ♦ Зазначимо, що для України як держави з економікою перехідного типу, актуальним є питання спрямування її розвитку. Ще зовсім недавно Україна проголошувала курс на формування соціально орієнтованої моделі ринкових реформ. У зв’язку з цим нагадаємо, що у розвинених країнах уже кілька десятиріч тому було визначене завдання переходу від соціально орієнтованої ринкової економіки до інвестиційно-інноваційної, для яких нині ці моделі – вже вчорашній або навіть позавчорашній день. На порядку денному сучасного цивілізованого поступу – екологічно орієнтована економіка. Ідеться про модель екологічного сталого розвитку, яка, по суті, агрегує всі пропоновані та відомі моделі руху будь-яких сучасних соціально-економічних утворень і сублімує ці моделі як власні підсистеми. Модель екологічного сталого розвитку – це система самопідтримувального функціонування національного господарства, яка забезпечує добробут і вільний розвиток членів даного суспільства, зрівноважений зі станом природно-ресурсного потенціалу, та гарантує прийдешнім поколінням досягнення паритетності еколого-економічних і екологосоціальних цілей. Світовий досвід переконує, що тактика переходу на модель сталого розвитку здійсненна завдяки певному використанню чинних основних моделей розбудови економіки, але, на нашу думку, як допоміжних за їх значенням щодо стратегічної моделі екологічного сталого розвитку. Причому реалізація стратегічної моделі такого розвитку можлива лише за умови запровадження комплексу заходів адміністративного, освітнього, технологічного, фінансового та юридичного характеру, які зрештою узгоджують суспільні екологічні потреби, що тісно пов’язані з

соціальними і детерміновані економічними інтересами та рівнем технологічного способу виробництва. Окреслені закономірності моделей руху розвинених соціальноекономічних систем, безумовно, слід враховувати при визначенні провідних векторів трансформаційних спрямувань економіки України. ♦ Досі в Україні, як показує практика, і у владних структурах, і в суспільній свідомості переважає думка, що прогрес тотожний економічному зростанню. Критерієм розвитку фактично вважається будь-який приріст виробництва. Так створюється ілюзія, нібито економічне зростання тим ефективніше, чим більше експлуатуються природні й трудові ресурси. Проте чинна система господарювання відкидає заходи щодо поліпшення якості життя, раціоналізації природокористування як начебто економічно неефективні. Поступ соціальної системи, що руйнує свою матеріальну основу, стає регресом. Прогресом можна визнати лише такий суспільний рух, за якого соціально-економічні цілі досягають одночасно з дотриманням екологічної рівноваги. Однак наша економічна система лишається екологічно несприятливою. Україна посідає одне з перших місць у світі за рівнем споживання природних благ – енергії, води, корисних копалин – на одиницю ВВП. Так, ресурсомісткість вихідного національного продукту втричі перевищує світовий рівень, а на одиницю ВВП витрачається майже тонна природних ресурсів, тоді як у США – 3 кг. Загальне енергоспоживання на одиницю ВВП в Україні в 1,8 раза більше, ніж у Росії, в 3,5 раза більше, ніж у Польщі, в 8,3 раза вище, ніж у розвинених країнах Європи, причому за останні 20 років енергомісткість одиниці ВВП України збільшилась майже вдвічі. При цьому, попри скорочення виробництва за останні десять років відбулось збільшення питомої ваги викидів і скидів забруднювальних речовин у навколишнє середовище на одиницю виробленої продукції. Наприклад, у розрахунку на одиницю ВВП у 3,6 раза зросли обсяги скидання стічних вод комунального господарства. Таким чином реалії розвитку національної економіки свідчать про фактичне домінування моделі «ростоманії» над моделлю екологозберігаючого, гуманного поступу. «Великі народи, – писав Адам Сміт, – ніколи не бідніють від марнотратства приватних осіб, але вони бідніють від марнотратства своїх урядів». Цей класичний висновок наочно підтверджується, на жаль, вітчизняними еколого-економічними реаліями. Так, за даними Мінприроди, середньорічні втрати ВВП внаслідок погіршення стану довкілля сягають 10–15%, а за оцінками Міжнародного інституту менеджменту навколишнього середовища (Швейцарія), рівень екологічного збитку в Україні становить не менше, ніж 15–20% ВВП, і є однім із найвищих у світі. На думку Української Екологічної Асоціації «Зелений світ», надійних передумов сталого зростання економіки України поки не існує, їх ще треба створити. Також на нашу

думку, нині орієнтація України на самопідтримувальний, сталий, екологозбалансований розвиток є скоріш політичною доктриною, ніж реальним напрямом функціонування національного господарства. Якщо й надалі практично ігноруватиметься пріоритет соціальних екологічних проблем і не проводитиметься активна екологічна політика під час розв’язання державних і загальноекономічних завдань, то це неминуче призведе до поглиблення економічної кризи та подальшої кризи і подальшої дестабілізації розвитку України. Нині необхідно перетворити ідеальну модель екологічно сталого розвитку на реальну модель вітчизняного способу виробництва. Будь-які програми і заходи щодо стабілізації народного господарства, які не враховують впливу екологічного чинника, ведуть у безвихідь. Тільки здійснення (а не декларація!) екологічно і соціально орієнтованої економічної реформи здатна нормалізувати екологічну та демографічну ситуацію. Інакше кажучи, потрібен екологічний вектор зміни реформаційних моделей, а в усі ланки державного механізму і систему управлінських структур мають бути включені екологічні імперативи. Отже, маємо знайти шляхи досягнення «екологізації» національного господарства, насамперед, його економічних зв’язків, розкрити глибинні механізми функціонування економіки екологоорієнтованого типу. Йдеться про складний багатогранний процес, який охоплює екологізацію матеріально-технічної бази й екологічно зорієнтовану модернізацію загальнонаціонального механізму господарювання, створення інституціональноправової основи сталого екологозрівноваженого функціонування соціально-економічної системи. Без урядового екологічного протекціонізму цього не здійснити. Розпочинати цю справу потрібно з об’єднання економічної та екологічної складової соціально-економічних реформ на національному, регіональному та місцевому рівнях, практичного врахування екологічних факторів безпосередньо у процесі господарської діяльності. Поточним завданням є досягнення спочатку оптимального (з огляду на сучасний стан економіки та довкілля) компромісу між господарським і природно-ресурсним потенціалом, а потім – поетапного переходу до гармонійного їх співіснування в інтересах суспільства. Зазначимо, що результативність переходу макроекономіки на екологічно виважений, сталий шлях розвитку безпосередньо залежить від міри розвиненості процесів раціоналізації природокористування на мікроекономічному рівні господарювання. А для екологозорієнтованого функціонування мікроекономіки потрібна зміна традиційної, як правило, екологічно недоцільної, економічної поведінки товаровиробників. Зацікавленість господарюючих суб’єктів у впровадженні маловідходних і ресурсозберігаючих технологій, у випуску екологічно чистих («зелених») товарів, поширенні екологічного менеджменту має постійно стимулюватися. Йдеться, таким чином, про імплантацію екологічних цілей в інтереси національних товаровиробників. Тому конче потрібна дієва державна спонукально-примусова, злагоджена система адміністративно-законодавчих і економічних, ринкових інструментів екологічного регулювання, яка допомагає узгоджувати інтереси щодо виробництва продукції з природоохоронними цілями. Завдяки цьому досягається такий стан господарської діяльності, коли раціональне природокористування стає рівновеликим з основними виробничими завданнями, збалансовується з ними. Успіх цієї діяльності, безумовно, буде залежати, насамперед, від належної політичної волі, від цільової взаємодії всіх гілок влади, органів місцевого самоврядування, від активної участі громадських, наукових та інших організацій в процесі прийняття урядових рішень, а також від послідовної міжнародної позиції України як рівноправного партнера світового співтовариства щодо формування екологічного безпечного Європейського простору.

6 жовтня 2010 р.

ПОДІЇ Мінприроди України розпочало ліквідацію полігона гексахлорбензолу в Калуші

27 вересня 2010 року державне підприємство «Національний центр поводження з небезпечними відходами» при Міністерстві охорони навколишнього природного середовища почало ліквідацію полігона небезпечних відходів у зоні надзвичайної екологічної ситуації у м. Калуш (Івано-Франківська обл.), де зберігається 11,4 тис. т гексахлорбензолу (ГХБ). У відкритті робіт взяли участь віце-прем’єр-міністр України Володимир Сівкович, заступник міністра охорони навколишнього природного середовища України Артем Володін, голова Івано-Франківської ОДА Михайло Вишиванюк та мер м. Калуш Ігор Насалик. «Вивезення з Калуша гексахлорбензолу та його наступна утилізація – це, по-перше, зняття ризику екологічної катастрофи в регіоні і, по-друге, виконання Україною міжнародних зобов’язань, зокрема, Стокгольмської конвенції. Загалом, ліквідація сховищ небезпечних відходів, пестицидів та токсичних речовин на території України є одним із стратегічних завдань Мінприроди на 2010–2011 роки», – заявив заступник Міністра охорони навколишнього природного середовища Артем Володін. До кінця 2010 року «Наццентр»планує зібрати та перезатарити 80% накопичених відходів на полігоні – 8,5 тис. т. Відходи ГХБ буде утилізовано на спеціалізованому підприємстві у Великій Британії компанією Tradebe. На реалізацію проекту виділено 298 млн грн. з Резервного фонду Державного бюджету України. Комплекс робіт зі збирання, перезатарювання та вивезення відходів гексахлорбензолу проводитиметься відповідно до тимчасового технологічного регламенту Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, погодженого Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Гексахлорбензол належить до категорії стійких органічних забруднювачів (СОЗ), які мають токсичні властивості, погано розкладаються в природних умовах, характеризуються біоакумуляцією та є об'єктом транскордонного перенесення повітрям, водою та мігруючими видами тварин. Призводять до розвитку хвороб імунної та репродуктивної системи людини, ракових захворювань, вроджених дефектів у дітей. Виробництво та використання СОЗ регулюється Стокгольмською конвенцією, що ратифікована Верховною Радою України в 2007 році. До першочергових заходів із реалізації Національного плану виконання Україною Стокгольмської конвенції включено захід «Знешкодження понад 11 000 т ГХБ – відходів виробництва ЧХВ у м. Калуш Івано-Франківської області».

6 жовтня 2010 р.

БОЛЬОВА ТОЧКА

Природа і суспільство

«Чорна діра Європи» стор. 1

ТРИДЦЯТЬ ЛІТ НЕВИМОВНОГО БОЛЮ Є чимало свідчень того, що в тих краях, де на півдні Вінниччини розкинулося моє рідне село Джурин, а це, вважайте, десятки мільйонів літ тому, були багатокілометрові мілководдя морського дна. Саме в таких місцях, як дослідили вчені, найсприятливіші умови для розвитку молюсків. Через тисячоліття їхні рештки перетворилися на поклади вапняку. Ви не уявляєте, яке це щастя напитися свіжої джерельної води, котра пройшла крізь фільтр вапнякових шарів. Тож не дивно, що свого часу вода із Джурина славилася далеко за межами району й області. Так було до кінця вісімдесятих років минулого століття. Мабуть-таки, і на тих, хто приймав рішення на околиці Джурина (за сім кілометрів від села, у лісі) розмістити один із найбільших у Європі могильник отрутохімікатів, це вплинуло. Вони вважали, що поклади вапняку, мовляв, стануть своєрідною захисною подушкою. Але там, в урочищі Дубина, вапнякової підстилки немає. Скільки не копай, до каміння не докопаєшся. Хоча зовсім поруч, у Джурині, всі пагорби і крутосхили помережані закинутими кар’єрами. Тут уже піввіку працюють кар’єри із видобутку ракушняку. Одне слово, літ тридцять п’ять тому, коли вирішувалося питання щодо утворення побіля Джурина найбільшого могильника отрутохімікатів, ніхто належним чином не провів розвідки структури ґрунту. Спустили вказівку в райком партії, звідти в колгосп та сільську раду: виділити під об’єкт 4,2 га землі. Там узяли під козирок... і віддали під звалище лісові хащі віддалік од села. Щоб подалі… Кажуть, що рили там котлован, і під ту будову з державних резервів навіть було виділено замало не вагон цементу. Дехто нині навіть стверджує, що на сусідню залізничну станцію пригнали аж два його пульмани. Та тільки ті, хто споруджував об’єкт, пустили все те добро через червінці та пляшки самогону по липких руках. І з того цементу сільські хазяї не лише Джурина, а й довколишніх сіл чимало вицементували собі мурів та доріжок. Людська безпечність і соціалістична безвідповідальність зробили свою страшну справу. На папері все було гладенько, а будівельні матеріали пустили «поза хмари». На місці товстошарого котловану, крізь який ніколи не повинна була просочитися в ґрунт жодна зараза, побіля Джурина сяк-так, про людське око обладнали таку собі яму в лісі з благенькими цементованими брустверами. А дно, кажуть, до кінця й не забетонували: цементу не вистачило. Розікрали. І ось із весни 1978 року на Дубину загуркотіли сотні вантажних автомобілів. Вони везли в новий могильник біля села Джурин невикористані отрутохімікати, пестициди.

Слово «пестициди» має два латинських корені – pestis і saedere, що в перекладі українською означає убиває заразу. Застосування подібних препаратів розпочалося давно, ще в 1930-х роках, але особливо інтенсивно – в часи, коли з високих партійних амвонів було урочисто проголошено про «…плюс хімізацію сільського господарства». Тоді мало хто міг передбачити, що винайдені на благо ці хімічні сполуки стануть для багатьох людей справжнім злом: вони знищували, звичайно, бур’яни, шкідників та хвороби рослин, але, виявляється, мали властивість накопичуватися в ґрунті, особливо при невмілому їх застосуванні. Але ще страшніше, коли їх не використовували вчасно, і вони залишалися на складах чи під відкритим небом. Тому було прийнято рішення створювати регіональні отрутомогильники. Один із них було розташовано якраз біля Джурина. Пестициди сюди звозили із дев’яти областей України – часто без документів, без належної розфасовки, маркування. Власне, так, як доставляють на смітник відходи. Різні хімічні суміші тут перемішувалися й утворювали нові сполуки. Коли йдеться про сотні тонн, неважко зрозуміти, який там, у могильнику, утворився «коктейль».... Першим забив на сполох садовий сторож Микола Іллінський. Поруч із Дубиною, в урочищі Буда, він плекав колгоспний сад. Був людиною набожною і надзвичайно толковою. Справжнім захисником природи, життєлюбом. Так ось, Микола Іллінський писав листи, бив телеграми в усі усюди, але це було гласом волаючого в пустелі. Це були морально непробивні сімдесяті роки минулого століття і нікому не було діла до того, що десь там у лісі за Джурином споруджується могильник, а насправді – утворюється болюча виразка для всієї Землі. Туди ж звезли і абияк захоронили 1023,7 т найбільш небезпечних токсичних речовин! Отак люди власноруч створили свищ у «живій речовині» – ґрунті, перед цим не подбавши належно про те, щоб ядучі, отруйливі відходи не потрапляли в організм Землі. Ця проблема болить джуринянам ось уже понад тридцять літ. А справа із наведенням порядку на отрутомогильнику та визначенням його справжнього господаря за ці роки ні на йоту не зрушила з місця. Захоронення фактично десятиліттями залишається безгоспним.

ЦЕ СПРАВЖНЯ НЕЙТРОННА БОМБА, ЗАЛИШЕНА БЕЗ НАГЛЯДУ Коли споруджували цей об’єкт, джуринським селянам забивали баки тим, що утилізація відходів відбувається поза межами їх населеного пункту, проводиться на високому науковому рівні і зовсім не загрожує небезпекою. Тепер завдяки Інтернету і в Джурині можна дізнатися, що непридатні для ви-

користання пестициди, строк використання яких закінчився, насправді належать до класу відходів із першим рівнем небезпеки і є токсичними, канцерогенними, пожежонебезпечними. А в певних, нікому не відомих сумішах із різноманітних пестицидних формуляцій, які утворилися в результаті непередбачуваного безконтрольного змішування в самому могильнику, вони являють собою справдешню нейтронну бомбу. Як на мене, то це є ні що інше, як іще один маленький, персональний Чорнобиль для жителів Джурина і навколишніх сіл. А наше село і без того належить до четвертої зони радіаційного забруднення. У 1986 році, вже після спорудження отрутомогильника, чорна радіаційна хмара з ЧАЕС накрила довколишні поля і луки, левади, городи, випаси... А два Чорнобилі для одного Джурина – це вже занадто. Ось чому, гадаю, так швидко заповнюється цвинтар села... А що ж влада? У США, скажімо, захоронення пестицидів підпадає під дію одразу трьох федеральних законів. А в нас? В Україні щодо цього також створено нормативну базу. Діють Закони України «Про відходи», «Про загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами», Закон України «Про приєднання України до Базельської конвенції про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх видаленням», наказ Міністра охорони здоров’я України «Про організацію виконання загальнодержавної програми поводження з токсичними відходами». Проте на практиці нормативна база практично не діє. Як кажуть, у таких випадках – закони й відомчі накази ялові. Ніхто не контролює їх виконання. Нещодавно Перший заступник міністра України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи В. Антонець, схоже, ненароком публічно визнав, що такої чорної діри в грунті, яка є під Джурином, немає ніде в світі. Джуринський отрутомогильник, в якому просто неба понад 1020 т гримучої хімічної суміші (належно не накрита, не законсервована, куди потрапляють опади, де відбуваються неконтрольовані хімічні реакції), може з часом стати, якщо вже не став, справжнім пеклом на землі. Проте влада щодо цього об’єкта, як мовиться, ані мур-мур. Є подібні, але значно менші отрутомогильники у Харківській, Чернігівській областях. Скажімо, на Харківщині для наведення порядку на такому полігоні та спорудження іншого 2007 року виділили 6 млн грн., на Чернігівщині – 3 млн. Для забезпечення охорони Дружинського могильника, запобігання виникненню надзвичайних ситуацій, проведення заходів з очищення ділянки від самонасіву лісонасаджень, місцевій сільраді протягом останніх років з обласного фонду охорони навколиш-

Сергій ГОНЧАРУК, сільський голова Джурина: – Нашу сільську громаду неодноразово пробували, що називається «нагнути», аби саме село взяло під опіку цю «братську могилу отрутохімікатів» на своє постійне обслуговування. Але звідки в нас можуть бути кошти, якщо практично всі підприємства села давно закрилися? Був ремонтно-механічний завод – немає. Була ПМК – рознесли до останнього гвинтика. Був колгосп – немає і сліду… Не дивно, що наші сільські депутати завжди відхиляють ці намагання влади перекинути проблему планетарного значення, бо за селом сконцентровано найстрашніший канцерогенний «коктейль» у 1023,7 т, якого немає за обсягами біди ніде в усій матінці-Європі. Захоронення відходів було державною програмою, сюди відходи звозили дев’ять областей України. Ось усі дев’ять регіонів і повинні сьогодні виділяти кошти на утримання могильника. Якщо це нині, як ми тепер знаємо, є планетарна проблема, то до грамотної утилізації відходів пестицидів повинна підключитися і вся Європа. Повірте, що по гривні з наших немічних, стареньких бабусь-пенсіонерок ми ніколи не назбираємо навіть на охорону об’єкта. А там, на моє щире переконання, насамперед необхідно провести справжню наукову експедицію, яка б досконало вивчила, що насправді сталося з відходами за 32 роки утилізації практично під відкритим небом, без належного консервування. Без допомоги уряду, фахівців Європи нам цю проблему не зрушити з місця… нього природного середовища виділяються кошти в сумі 20 тис. грн. на рік. Щодо додаткового складування небезпечних відходів у могильнику, то це питання взагалі не розглядається. Згідно з дорученням Президента України від 18.06.2002 р. Міністерству аграрної політики України та Фонду держмайна України було доручено визначити юридичну особу власника екологічно-небезпечного об’єкта – Джуринського отрутомогильника та токсичних відходів, заскладованих у ньому. Прем’єр-міністр України А. Кінах доручив Міністерству фінансів України, Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерству аграрної

Природа і суспільство

Віктор КУТАФ’ЄВ, лікар-терапевт Джуринської дільничної лікарні: – Моя мати свого часу була головним терапевтом тодішнього Джуринського району, тому рівень стану здоров’я жителів довколишніх сіл та Джурина, так само і рівень смертності цього регіону, як фахівець вже майже із сорокарічним досвідом, добре знаю. Так би мовити, уже на багатолітньому родинному рівні. Тому можу стверджувати, що смертність у Джурині, навколишніх селах за останні роки зросла до гранично допустимого рівня. Так, ми живемо в четвертій зоні радіоактивного забруднення від дії аварії на Чорнобильській АЕС. Але, переконаний, ще більш шкідливими є впливи ніким не контрольованого отрутомогильника, канцерогенні розсоли якого, думаю, потрапляють у водоносні шари ґрунту. Ніхто цього ніколи не перевіряв. А це просто наша погибель. Влада, на жаль, ніяк не реагує на сигнали селян і місцевих фахівців… політики України, Державному казначейству України, Державному комітету зв’язку та інформаційної політики України, Міністерству з надзвичайних ситуацій України, Міністерству промислової політики України, Міністерству палива та енергетики України, Національній комісії регулювання електроенергетики України, Державному комітету України з державного матеріального резерву та Вінницькій обласній державній адміністрації вжити відповідних заходів для запобігання виникненню надзвичайних ситуацій на Джуринському отрутомогильнику. Однак доручення не виконали. Власника отрутомогильника та заскладованих у ньому токсичних відходів не визначено. Тепер утилізація непридатних для використання пестицидів і агрохімікатів стала однією з найактуальніших екологічних проблем. За даними територіальних органів Мінприроди, в Україні станом на травень 2007 року нараховується 20,44 тис. т непридатних і заборонених для використання пестицидів. За результатами інвентаризації 2005 р., кількість непридатних для використання пестицидів становила 21,38 тис. т. Згідно зі статтею 12 Закону України «Про відходи» та постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.98 р. № 1217 «Про затвердження Порядку виявлення та обліку безхазяйних відходів», порядок виявлення та обліку безхазяйних відходів, визначення ре-

БОЛЬОВА ТОЧКА жиму використання безхазяйних відходів покладено на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Відповідно до статті 20 Закону України «Про відходи», забезпечення ліквідації несанкціонованих і неконтрольованих звалищ відходів, організація та сприяння створенню спеціалізованих підприємств усіх форм власності для збирання, обробки й утилізації відходів належить до повноважень місцевих державних адміністрацій. Згідно зі статтею 34 цього Закону, «суб’єкт господарської діяльності, у власності якого є хоча б один об’єкт поводження з небезпечними відходами, зобов’язаний забезпечити запобігання забруднення ними навколишнього природного середовища, а у разі виникнення такого забруднення – ліквідувати забруднення та його наслідки, а також вживати заходів, направлених на запобігання аваріям». Одне слово, все, мовляв, чудово. Ніякої екологічної проблеми під Джурином немає. Хоча якось один із заступників генерального прокурора України Тетяна Корнякова (сьогодні вже у відставці) чітко й однозначно на всю державу заявила, що на цьому полігоні, який, на жаль, має глобальне екологічне значення, і не лише для Вінницької області та України, – усього світу, ось уже чверть віку немає елементарного господаря. Ніхто не опікується проблемами покинутого отрутомогильника, який, без сумніву, ще дасть про себе знати. Але чи можна буде зарадити справі, якщо все десятиліттями пущено на самоплив? Безсоромні столичні чиновники радять у разі чого опиратися на відповідні статті Закону України «Про відходи». Однак і самі визнають, що закон не діє, розпорядження глави Уряду не діють. Тоді навіщо нам таке міністерство, навіщо ми утримуємо своїми податками цих унікальних крутіїв, якщо вони не можуть домогтися дії постанови Кабміну, законів України? Мабуть, у міністерстві вважають, що ми з вами малосвідомі, екологічно обмежені люди. Ви вчитайтеся лишень у словесну еквілібристику високорангового столичного чиновника: «Будь-яка технічна документація по отрутомогильнику відсутня…». Але вже наступним реченням автор сам собі заперечує, вказуючи, що «Об’єкт представляє собою бетонну конструкцію, яка перекрита бетонними плитами та шаром ґрунту, покритим трав’яним покривом». Виникає логічне запитання: а звідки ж це відомо заступнику міністра С. Лизуну, коли, за його ж словами, документація відсутня? Далі: «Стан об’єкта впродовж всього терміну існування є стабільним та задовільним, негативного впливу на довкілля не зафіксовано». Я б хотів у пана С. Лизуна запитати: «А хто і коли із цього міністерства навідувався сюди, бував безпосередньо на об’єкті? Звідки такі переконливі дані про те, що все гаразд у лісі за Джурином? І чи не настав час нарешті провести глибокомасштабне, повноцінне дослідження отрутомогильника за участю науковців, досвідчених практиків? Щоб нарешті дати самим собі і всьому світові конкретну і точну відповідь на питання: якою ж є реальна ситуація на об’єкті?»

Очікувати на милостиню від чинуш, а тим паче, чекати від них конкретної підтримки в розв’язанні цього складного питання не варто. Нам конче потрібно створювати Екологічний комітет Джурина. До його складу мають увійти активні представники сільської громади, вихідці з Джурина, науковці. Треба включити до його складу відомого в Україні д. б. н. В. Д. Чміля, провідного спеціаліста Інституту екогігієни та токсиколоіїі імені Л. І. Медведя, знавця щодо знищення пестицидних відходів, а також вихідця із Джурина, к. т. н. А. І. Салюка, який якраз займається проблемами захисту навколишнього середовища – за його підручниками у вищій школі готують фахівців. До речі, В. Д. Чміль має кілька унікальних технологій знищення якраз таких агресивних хімічних сполук та відходів. Крім того, науковець володіє найбільш досконалими способами екстракції, себто розщеплення молекул води із визначенням вмісту в них різноманітних хімічних складних речовин, які, можливо, потрапили із навколишнього середовища. А те, що негайно потрібно провести глибокі, професійні, на високому науковому рівні, відповідно до вимог Європейської директиви з питної води (80/778/EEC), аналізи криничної джерелиці на вміст у ній можливих домішок із отрутомогильника, гадаю, ні в кого із джуринян немає сумнівів. Тому що є, на жаль, небезпідставні підозри щодо того, що багато із джуринян уже вживають замість джерельної кришталевої водиці коктейль із домішками пестицидів. Саме це може бути підставою для зростаючої кількості захворювань і смертей у межах нашого і сусідніх населених пунктів, про що переконливо свідчить сумна статистика і жалобні процесії до цвинтаря. Треба бити у дзвони. Треба звертатися до Генеральної прокуратури України, яка має право вимагати чіткого дотримання урядових рішень і Законів держави щодо захисту інтересів сільської громади. Для цього, власне, і потрібен Екологічний комітет Джурина, який би разом із сільською радою ставив питання перед компетентними органами. Тільки так можна зрушити нашого воза з місця.

ЧИ ДОПОМОЖЕ НАМ ЛАУРЕАТ НОБЕЛІВСЬКОЇ ПРЕМІЇ МИРУ З ЕКОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ АЛЬБЕРТ ГОР? Мені відомо, що виходець із нашого села журналіст і письменник Олександр Горобець відправив свою книжку «Родинна колиска – Джурин», де широко і переконливо описано екологічну біду нашого довкілля, а також лист, як приватна особа, на адресу нового лауреата Нобелівської премії з проблем захисту навколишнього середовища, колишнього віце-президента США Альберта Гора. Схоже, нині він є найбільшою величиною в світі, котра всерйоз опікується подібними катаклізмами. Одначе на цьому, гадаю, не варто зупинятися. Давайте діяти так, як учив Гюго – боротися за своє життя, життя наших дітей, онуків, за долю прийдешніх поколінь…

6 жовтня 2010 р.

ПОДІЇ Сміттєзвалище в тіні Екологи звинувачують посадовців Львівської міськради у розкраданні коштів, виділених для прилеглих до сміттєзвалища сіл

Грибовицьке сміттєзвалище – випробувальний майданчик, на якому львівські посадовці прокручують фінансові махінації, тоді як громаду збивають з пантелику, екологічну катастрофу замовчують, а її наслідки всіляко приховують. Про це було заявлено на засіданні Комітету екологічного порятунку України. «За інформацією ЛМР на розв’язання соціальних та екологічних питань сміттєзвалища за останні чотири роки офіційно виділено близько 30 млн грн., з яких 4,5 млн грн. – на станцію інфільтратів та понад 9 млн грн. – на роботи з централізованого водопостачання сіл Малехівської та Грибовицької сільських рад», – заявив депутат сільської ради Грибович Марко Шпікула. – Проте на місці станції очистки інфільтрату стоїть «сарай», біля якого вирито 3 котловани. Це не може коштувати 4,5 млн грн.!» Марко Шпікула також зауважив, що хоча місто й виділило 400 тис. грн. на каналізацію і 3 млн грн. на водопостачання, в селі Малехів люди проводили каналізацію і водогін за власні кошти, не отримавши з бюджету ні копійки. Ще в 2007 році перший заступник мера заявив також про виділення 12 млн грн. на рекультивацію сміттєзвалища, проте рекультивацію не проведено, а доля цих коштів невідома. «У нас є офіційний документ заключення про те, що на сміттєзвалищі захоронено понад 500 тис. т сміття, а не 200 тис., як це заявляє ЛМР», – прокоментував заступник Голови Комітету екологічного порятунку України Юрій Дмитришин. На території сміттєзвалища було незаконно закидано сміттям озеро з кислими гудронами, які вже неможливо очистити чи відкопати. Озеро прорвало і тепер токсична суміш витікає в збірник інфільтратів. Це не що інше як злочин проти громади, оскільки гудрони разом із підземними водами потрапляють до криниць місцевих жителів. ЛКП «Збиранка» та ЛМР заперечують навіть саму наявність заритого озера. Екологи мають документи про те, що вода в криницях, яку споживають місцеві жителі – отруйна, а результати аналізів кількості важких металів в інфільтратах демонструють перевищення норми в 160 разів! Ці факти також замовчуються посадовцями, тоді як лише за останній тиждень у прилеглих селах від раку померло три людини. «Ми вимагаємо оголосити сміттєзвалище зоною екологічного лиха та притягти львівських посадовців до кримінальної відповідальності. Ми також вимагаємо від кожного кандидата на посаду міського голови Львова конкретного плану дій щодо розв’язання проблем сміттєзвалища і щоб згадували про них не лише перед виборами, як це робить нинішня міська влада», – заявив Голова наглядової ради Комітету екологічного порятунку України Олексій Дегтяренко. «Ліквідувати наслідки катастрофи неможливо, але винні мусять за це відповісти, а шкідливу дію сміттєзвалища – усунути!», – доповнив Зиновій Петрух. З огляду на наведені факти, Комітет екологічного порятунку України звертається з заявами до Президента України, Генерального прокурора, Міністра охорони навколишнього природного середовища, Комітету Верховної Ради з питань екології та в Головне контрольноревізійне управління України з вимогою проведення розслідування та вжиття невідкладних заходів з порятунку екологічної ситуації навколо львівського сміттєзвалища.

6 жовтня 2010 р.

ПРАВИЛА ЖИТТЯ

Моркв’яні котлети, соєве молоко… Канівські господині вчаться готувати правильні страви

Щоб мати рідна не стала мачухою

Лариса СТРІЛЕЦЬ

айже півроку в Каневі діє клуб «Позитив». Люди, яким за 50, об’єдналися, аби спільно проводити дозвілля, обговорювати і долати проблеми, пов’язані зі здоров’ям, харчуванням, пізнавати світ природи і навчатися радіти життю. Члени клубу вже пройшли програму «Ходити легко». Результат очевидний – кожен з учасників скинув 5–8 зайвих кілограмів. Наразі члени клубу опановують програму здорового харчування. Започаткували її та успішно впроваджують Зінаїда Сухарєва, Людмила Скляренко, Тамара Бакарас. Заняття відбуваються в приміщенні територіального центру міського управління праці та соціального захисту населення щочетверга. Досвідчені господині залюбки передають свої кулінарні знання канівським господиням, які прагнуть харчуватися правильно і мають бажання навчити цьому своїх домочадців. В основі страв – продукти рослинного походження. Вироби із сої корисні для людей, які перенесли інсульт, інфаркт, мають зайву масу, надлишок холестерину або просто хочуть надовго залишатися молодими і здоровими.

Соєве молоко

На ніч замочуємо 1 склянку сої (купити її можна на базарі або ж у магазині). Воду зілляти, залити свіжою водою і кип’ятити впродовж 15 хвилин. Знову воду зілляти, залити свіжою і прокип’ятити ще 15 хвилин. Блендером збити склянку сої зі склянкою води. Процідити крізь цупку тканину. У рідину додати 1 склянку води, кип’ятити 10 хвилин. Так зване соєве молоко охолодити, до нього можна додати мед, ваніль. У холодильнику таке молоко зберігається 4–5 днів. Із соєвого жмиху (окари) можна виготовляти котлети, паштет, запіканки, печиво.

Печиво з окари

2 склянки окари, 1 склянка борошна, 0,5 склянки олії, 1 чайна ложка солі, трохи води. Тісто тонко розкачуємо, надаємо йому форму, ріжучи ромбами або прямокутниками. Випікаємо до золотистого кольору.

Кіпрський помідорний салат

На чотири порції салату: чотири помідори волове серце порізати товстими шматками і викласти на великий таріль. Полити помідори кунжутною або оливковою олією й оцтом, посипати орегано, посолити морською сіллю. Нарізати 230 г халумі або грецького сиру фета і покласти його зверху на помідори. Залишити, щоб настоялось близько 30 хв.

Природа і суспільство

Комора української природи. Чи по-господарськи користуємося ми її дарами? Віктор ЛЮТИЙ Відповідь на це питання намагаємось знайти у Держкомлісгоспі разом із фахівцем використання продукції побічного користування лісом Василем Виговським. Ще не так давно, в 1990-і роки, в лісах України лісогосподарські підприємства заготовляли близько 50 тис. т березового соку, 12 тис. т ягід чорниці, а також іншу сировину, яку переробляли заводи галузі. Не сиділи, склавши руки й заготівельники Облспоживспілки. Частину продукції реалізовували в країнах Західної Європи, дещо залишалося на внутрішньому ринку. У 1990 році тільки на заготівлі чорниці Міністерство лісового господарства одержало близько 12 млн крб. прибутку. Виділені державою кошти вкладалися й сторицею поверталися в бюджет. Продукція, зрозуміло, випускалася натуральна, найвищого гатунку, не зрівняти з тією, від якої сьогодні вгинаються полиці супермаркетів. Хіба можна вважати березовий сік березовим, або яблучний – яблучним, якщо це не соки, а фальсифікація: концентрат, вода, ароматизатори, барвники. Доходить до курйозів. Торік на всій території України не було грибів. Почали завозити з Китаю. Нічого в цьому немає поганого. Та ось парадокс: гриб трутовик лускатий, – вирощений у Китаї в штучних умовах, завезений до нас у мішках, раптом з'явився на полицях магазинів під назвою «Опеньок», а шиїтаки – «Груздь». Причому, цей продукт, пройшов сертифікацію в Держстандарті. На жаль, у Держлісгоспі залишилося лише шість заводів з переробки дарів лісу. Продукцію вони виробляють якісну, але менше, ніж раніше. До слова, всі ці заводи зберегла Волинь. Продукція, вироблена на них, залишається на внутрішньому ринку. Жителям Донбасу або киянам, приміром, не доступний натуральний березовий сік, не кажучи вже про інші лісові делікатеси. Виробнича база побічного лісокористування зменшується не тільки через суб'єктивні, а й об'єктивні причини. У колишньому СРСР консервно-переробні підприємства працювали на кредитах. Неможливо виготовити будьяку продукцію, не вклавши коштів у матеріали, сировину. І тільки після реалізації продукції можна одержати доходи. Коли Союз розпався, зберегти виробництво виявилося складно через відсутність обігових коштів, втрати ринку збуту та інші проблеми.

Останнім часом на нашому ринку активно запрацював іноземний капітал. Побудовано заводи з потужним сучасним обладнанням для переробки сировини. У Житомирській області діє бельгійська фірма, на Волині – поляки, литовці, у Вінниці – німці. Хмельницька область полюбилася шведам. Справа в тому, що в країнах Західної Європи законом заборонено масовий збір дикорослої сировини, а оскільки в цьому сегменті ринку в нашій країні утворилася вільна ніша, іноземці охоче інвестують. Це не погано. Навпаки, з'являються робочі місця, а відтак соціальний прес слабшає. З іншого боку, на заготівлі сировини люди можуть добре заробити. Відомі приклади, коли родини на зборі грибів заробляли до десяти тисячі гривень на місяць. Частина готової продукції залишається в Україні, хоча переважно вона надходить туди, звідки прийшли інвестиції. Чи не зашкодить експлуатація іноземним капіталом наших природних ресурсів самим українцям? Над цим питанням фахівці Держкомлісгоспу, працюють другий рік. За Конституцією, кожний громадянин України має право для своїх потреб користуватися природною коморою. Право на промислову заготівлю дарів лісу дає лісовий квиток, статус якого прописаний у лісовому Кодексі. Облради виділяють ліміти на використання ділянок. Усе це вноситься в лісовий квиток, одержати який можна після сплати нормативного збору. Необхідно внести зміни до постанови Кабінету Міністрів, щоб привести всіх суб'єктів підприємницької діяльності, хто працює на промисловій основі, у рівні умови сплати збору. Нині цього немає. Припустимо, у Житомирській області цей норматив 20 копійок, у Закарпатті – гривня, у Хмельницькій області – три ко-

пійки. Тому й надходження місцевих бюджетів в областях відрізняються. Волиняни, наприклад, цьогоріч вже заробили на ягодах і грибах близько двох мільйонів гривень. Попереду заготівля журавлини в Поліссі, Карпатах, Прикарпатті. Проте вітчизняним переробникам боляче дивитися, як сировину – білий гриб, ягоду… – заморожують і… відправляють до Європи. Це не по-хазяйськи. Та що зробиш, якщо ринкова економіка править бал. Вітчизняні й іноземні виробники працюють в однакових умовах. Наприклад, бельгієць закуповує гриб по 30 грн. за кілограм, і український виробник, орієнтовний на внутрішній ринок, теж. Той на своєму сучасному обладнанні зробив банку продукції... і продав її вже за 10 євро, або тієї ж чорниці – за 5 євро, і українець закатав свою банку, але чи продасть він її в Україні за європейською ціною? Після Чорнобильської катастрофи українці до дикорослих грибів і ягід ставляться обережно. А цієї осені в лісах небувалий врожай. Як бути? Остерігатися? Збирати? Тепер допустимий вміст радіонуклідів в ягодах і грибах 500 бекерелів, так само, як і в країнах Західної Європи. Василь Виговський, який 24 роки працює в системі Держлісгоспу, вважає, що справа не в бекерелях, коли люди отруюються грибами. Статистика поточного, врожайного на гриби, року зафіксувала різке збільшення не лише отруєнь, а й смертей. – Я не вірю, і ніхто мені не доведе, що білим грибом, червоноголовцем, лисичкою можна отруїтися. За останні п'ятдесят років в Україні не зафіксовано жодного отруєння грибами промислової переробки. Не пам'ятаю отруєнь і в лісових селах серед місцевих жителів. Там, де закінчуються ліси, і починається лісостепова зона, де проводяться хімічні обробки полів, можливо, токсини потрапляють у гриби. Є такий гриб – парасолька. Він дуже схожий на бліду поганку, а від цього неїстівного гриба стовідсотковий летальний результат. Як навчити грибників, навіть досвідчених, відрізнити поганку від їстівного гриба? Не знаєш – не бери! Це закон жителів лісових місць. У забруднених зонах збирають гриби, везуть на стихійні ринки, продають на дорогах, але що тут можна вдіяти? Там, де лісову продукцію збирати не можна, встановили попереджувальні знаки, але кожного за руку не схопиш... І якщо білий гриб набере 300-450 бекерелів, при нормативі 500, то польський гриб, маслюки у анологічних умовах перевершать його. Що робити? Краще не вживати. А якщо вже дуже хочеться, і ви назбирали грибів, то на кожному ринку якість зібраного можете перевірити в лабораторії безкоштовно.

ЛЮДИНА

Природа і суспільство

Гуни в Карпатах Карпатська Турятка зустрічала угорських кінних істориків

НЕ ЯК УСІ Трахтемирівський Скіф шанує самостійних людей Вікторія КОБИЛЯЦЬКА

Тетяна ГОРОБЕЦЬ

останні теплі дні нинішнього року далеке карпатське село Турятка, що розкинулося в Глибоцькому районі Чернівецької області, зустрічало двох дивних мандрівників. Зодягнені вони були в примітні камзоли давніх віків і нагадували пришельців із далеких історичних епох. Представились селянам. Старшого за віком звали Петер Чепик. Він викладач історії одного з університетів поблизу угорського Будапешта. Другий – Габор Човнаї. Обидва – члени угорського історичного клубу «Баконі замок». За походженням – нащадки давніх гунів, які в ІІ–ІІІ ст. переселялися зі степів нинішнього Казахстану на береги Дніпра і Дунаю, далі в Європу. Їхні предки розташувалися в римській провінції на правому березі Дунаю, у так званій Панонії, що є частиною сучасної Угорщини. Отож Петер і Габор вирішили повторити цей знаменитий похід гугонів із далекого Казахстану до Угорщини. Оскільки, відомо, що їхні предки пересувалися кіньми, і кіннота їх тюркомовних пращурів жахала замало не половину держав світу, то перехід від Алма-Ати учасники історичної мандрівки вирішили здійснити на гривастих четвероногих друзях. Ця вельми цікава експедиція розпочалася 1 квітня 2009 року в колишній столиці Казахстану. Триває ось уже понад шістнадцять місяців. Маршрут було прокладено через Казахстан, Росію, Україну, Румунію та Угорщину. Як заявив у Турятці Петер Чепик, вони загалом уже пройшли верхи і пішки майже 5600 кілометрів. Габор Човнаї переповідає, що надзвичайно гостинно із бучними застіллями їх зустрічали в козацьких станицях російської Кубані. Та найбільше вражає гостинність українців. Люди, мовляв, завжди відмовляються брати гроші за харчі, приносять сіно й інші корШкіряне сідло, ми коням. як у справжніх гунів – Ми вирушили в похід на трьох конях, – розповідає угорський історик Пепущення на кшталт того, що мадярські істер Чепик. – І це виправдало наш задум, щоб мати в дорозі запасну гужову силу. торики, мовляв, «шифруються» під українВ складних степових умовах Казахстану один ських козаків, аби ліпше, з повагою подолаіз наших коней загинув. Не витримав жор- ти територію нашої держави. Адже і бриють голову, і мають «оселедці» наших давніх рестокої спеки… Нащадок гунів погоджується з тим, що єстровців. Габор Човнаї швидко вловив головну такий перехід можна було здійснити, приміром, на авто чи мотоциклами. Це було б зна- суть кпинів і, вживаючи російські та ручно швидше. Але переконані, що було б не мунські слова (Турятка раніше входила до так цікаво, а головне, зовсім не відповідало складу румунської Молдови), пояснив, що б суті задуму. Бо кінний перехід – це начеб- такі чуби на бритій голові завжди носили то реставрація маршруту предків через май- їхні предки гуни. І це ще треба встановити, українські «оселедці» чи тюрські чубиже дві тисячі років. – До того ж, – весело сміється Габор ки були первинними. І хто в кого запозичив Човнаї, – це екологічно чистий перехід. Ми брити голову, залишаючи попереду волосяпопри те, що історики – переконані еколо- ну гриву. Та найбільше вражає, що весь майже ги… І це також вельми суттєво… Як видно на світлинах, котрі зробив жи- шеститисячокілометровий шлях угорські істель села Турятка Дмитро Георгієвич Ніко- торики подолали, зодягнені в давній одяг гулаєвич і люб’язно надав їх для публікації. нів – теплі камзоли і шапки з пір'їною. ОсоОбидва учасники експедиції весь уже шіст- бливо важко було за цьогорічної нестерпнадцятимісячний перехід здійснюють у дав- ної спеки. Однак витримали. Ніде не піддалися спокусі скинути давній одяг. Бо, власне, ньому одязі гунів. Коли зібралася сільська молодь подиви- в тому й полягав задум – показати всім лютися на дивних прибульців, місцеві гостро- дям, які були їхні предки гуни, яким шляхом слови почали висловлювати солонуваті при- простували до Панонії.

6 жовтня 2010 р.

На підході до карпатської Турятки, де реставратори походу давніх гунів із степів Казахстану до Європи зробили перепочинок, у них підбився один із двох коней. Тому одному із угорських істориків довелося постійно долати перехід пішки. Це також було вельми обтяжливо, позаяк довелося крокувати в повному обладунку із шаблею при боці. Перебуваючи в селі, історики розповіли, що в давні часи Турятка була одним із центрів на шляху переходу гунів до Румунії та Угорщини. Саме тому реставратори зробили зупинку в селі. Цікавилися тим, які прізвища носять жителі. Напевне ж шукали, чи не надибають тут бува людей із прізвищами, схожими на їхні. Але Турятка – українське село. Жителі його з жалем розповідали угорським історикам про те, як у 1944 році 80 громадян села було примусово відправлено на будівництво якогось Онезького каналу. Половина з них померли з голоду та виснажливої праці і поховані в холодних землях Сибіру та Півночі. Мешканці Турятки віднайшли кошти і на території місцевого храму Пресвятої Богородиці установили пам'ятний знак, викарбувавши на гранітній плиті прізвища безвинно полеглих земляків на чужині… Жителі Турятки щиро частували Петера Чепика та Габора Човнаї, їх витривалих коней. Знайшли і чарівника ветеринара, який надав необхідну допомогу четвероногим учасникам дальнього переходу. Із села до румунського кордону нащадки гунів вирушили вже верхи і в доброму настрої…

Ось уже понад 20 років минуло відтоді, як Олег Петрик, театральний художник, виїхав із Києва й оселився в хаті, збудованій у 1886 році, й став називатися Скіфом. Тоді, коли ще не облаштувався в Трахтемирові Бакай з озброєними автоматами єгерями, мандрівники запросто могли зустріти на світанку чоловіка в короткій «скіфській» туніці з мішковини, що в супроводі двох породистих хортів збігав стежкою до Дніпра. Олег Георгійович вважає себе анархістом і любить своїх псів саме за те, що вони теж анархісти. – Ці тварини, як лакмусовий папірець. Якщо людина їм сподобалася, і вони на неї не гавкають, то з таким відвідувачем можна мати справу, – вважає господар. Хата Скіфа зроду «не бачила» електричного освітлення. Але це справжній музей. Тут є копія шолому та кольчуги Чингісхана, які зробили для зйомок фільмів, а також шабля, з якою знімався відомий актор Іван Миколайчук, і навіть «меч смерті» з фільму «Янкі при дворі короля Артура», рукавички актриси Анастасії Вертинської. Крім того, є багато зброї й навіть склеєний із шматочків трипільський глек. А ще – багато книжок. Найрізноманітніших. Історичних та художніх. Що тримає колишнього киянина в чи не найглухішому закутку центральної України? Господар стверджує, що саме в Трахтемирові у прадавні часи був перехід до інших вимірів, яким без особливих проблем користувалися наші предки. Так, тут є гора, заввишки 222 метри. Її ще називають «Три ангели». Якщо приїздити сюди час від часу і підніматися на неї, то можна зцілитися від недугів. – Є також місцина, яку називають Маківщина. Он там, між двома грушками-дичками. Якщо людина багато ходила і страшенно втомилася, потрібно зійти туди і трішки посидіти чи полежати на землі. Після цього встаєш і тебе аж хитає від сили, – стверджує Скіф.

СЕМІНАР Роль України в розробці Європейської стратегії Дунайського регіону 13 жовтня 2010 року в Києві відбудеться семінар «Роль України в розробці Європейської стратегії Дунайського регіону щодо обговорення питання розвитку Дунайського регіону». Семінар організовує Робоча група питань з розвитку Дунайського регіону Громадської експертної ради при Українській частині Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС та Міжнародна благодійна організація «Екологія–Право–Людина» за фінансової підтримки Європейської програми Міжнародного фонду «Відродження». У семінарі візьмуть участь представники Міжвідомчої робочої групи з підготовки Стратегії ЄС для Дунайського регіону при Мінрегіонбуді, члени робочої групи та журналісти. На семінарі планується обговорити позицію уряду України та його окремих відомств щодо змісту стратегії та пропозиції до Плану дій, які передані до Єврокомісії, перспективи участі України в реалізації стратегії в майбутньому, а також роль РГ у консультаціях із ЄС та коментуванні урядової позиції України з даної стратегії.

6 жовтня 2010 р.

ДИВОСВІТ

ІРОНІЧНЕ ПЕРО КАЗКА ПРО ПОДАТКОВИЙ ПРЕС

Природа і суспільство

Шевченківський дуб, або скарб митників під горіхом

Анатолій ЗАКРЕВСЬКИЙ

Юрій ЧОРНЕЙ

Сатрапи порадили правителю збільшити у провінціях податки. Мудрий правитель їм відповів: «Хороший пастух стриже овець, але не здирає з них шкури».

в Буковинському краї дерева, пов’язані з відомими історичними подіями та діячами. Старійшини серед них, поза сумнівом – п’ятсотлітні дуби в селах Валя Кузьмина (Глибоччина) та Колінківці (Хотинщина) та історична 120-річна липа в селі Димка. Щодо двох дубів існують перекази, тісно пов’язані з іменами молдавського воєводи Стефана та гетьмана Війська Запорізького Богдана Хмельницького. 550-річного велетня з Валя-Кузминського лісу вважають сучасником розгрому польського війська короля Яна Ольбрахта у жовтні 1497 року. – Згідно із зафіксованим літописцем XVIII ст. Іоном Нікульче переказом, після перемоги над шляхтичами воєвода Стефан велів упрягти їх у плуги і зорав ниву та засіяв її жолудями. Так було закладено Червону Діброву. Нічого подібного насправді не було. Ніхто там дуби не сіяв, а виросли вони самі, – пояснює доцент кафедри етнології, античної та середньовічної історії ЧНУ ім. Ю. Федьковича, д. і. н. Михайло Чучко. – Щобільше, особисто воєвода участі у битві також не брав. Стара рана та загострення подагри, як писав літописець Ніколай Костін, узагалі змусили його пересісти з коня на сани. Хоча сам дуб, про який власне йдеться, справді може бути сучасником тих подій. Висота дерева – 23 метри, окружність стовбура – понад 5. У 1980-х роках дуб почав хворіти, проте одужав. Очевидно, що довести особисту причетність гетьмана Хмельницького до Колінковецького 530-річно-

дин цар любив мандрувати світом, а його сатрапи управляли провінціями. Після довгої відсутності государ забажав відвідати свої провінції та подивитись, як живе його народ: чи в добробуті, чи у злиднях, чи у злагоді... Розумних і достойних сатрапів він замислив нагородити, а негідників – покарати. Як задумав цар, так і зробив. Негайно переодягнувся у просту одежу, сів у звичайнісіньку карету та й поїхав таємно по своїх володіннях. Їде, їде по великій дорозі, аж бачить: засіває селянин своє поле. Зупинився та й привітався чемно з хліборобом: – Боже помагай, мужичок! – Дякую, добродію, – відказав веселий сівач. – Який прибуток маєш із цього поля? – поцікавився незнайомець. – Як вам сказати... При доброму врожаю карбованців сто буде. – А гроші куди діваєш? Селянин бадьоро відповів: – Двадцять карбованців – у подать вношу, двадцять – борг плачу, двадцять – позичаю, двадцять – сам із жінкою споживаю і двадцять – за вікно кидаю... – А розтлумач-но, друже: кому борг платиш, кому позичаєш і навіщо за вікно кидаєш? Мужик пояснив: – Борг плачу – батька утримую, позичаю – сина харчую, за вікно кидаю – доню годую. Задоволений цар подумав: «Цією провінцією править розумний сатрап». Попрощався він із селянином та й поїхав в іншу провінцію, де сталися неприємні зустрічі і пригоди: государ побачив старенького жебрака, ледве відбився від розбійника і зустрів юну повію... Вражений монарх перевів подих і поспішив далі. Згодом бачить: другий селянин засіває своє поле. Зупинився та й привітався чемно з хліборобом: – Боже помагай, хазяїне! – Спасибі, добродію! – Сумно подякував сівач. – Який прибуток маєш із цього поля? – поцікавився подорожній. – Та при гарному врожаю карбованців сто буде... – А гроші куди діваєш? Натруджений землероб простогнав: – Вісімдесят карбованців – у подать вношу, а двадцять – сам із жінкою споживаю. – А чи є у тебе рідня? – запитав цар. – Є, добродію, – важко зітхнув мужик, – батько старенький.., син і донька неповнолітні. – І чим вони живуть? – Батько – жебрацтвом, син – розбоєм, а донька – розпустою, – гірко відповів нещасний сівач. – Чому так? – запитав монарх. – Податковий прес чавить немилосердно. Ось-ось розчавить! – пояснив трудівник. – А якщо ваш сатрап ще збільшить подать.., що будеш робити? – поцікавився подорожній. – Поки не старі – пристанемо до дітей: я – до сина, а жінка – до доньки..

ВСЕУКРАЇНСЬКА ЕКОЛОГІЧНА ГАЗЕТА «ПРИРОДА І СУСПІЛЬСТВО» Передплатний індекс: 49734 Тираж – 41 500 прим.

го дуба складніше. А ось щодо історичності згаданої серцелистої липи – символу миру і спокою – жодних сумнівів бути не може. Росте ця 20-метрова красуня з окружністю стовбура 1 м 60 см у колишньому саду Кобилянських на території музею-садиби письменниці в селі Димка, що на Глибоччині. Посадив дерево дід авторки безсмертної «Землі», про що згадується в оповіданні Ольги Кобилянської «Весняний акорд»: «Моя хата. Навкруги обсадив її мій дід липами і смереками...». У 1956 році під час грози в дерево влучила блискавка. Стовбур липи роздвоївся, проте вона вижила. Наразі це єдине дерево, яке збереглося тут з часів, коли в Димці жила Ольга Кобилянська. Загадковий світ багатовікових дерев не був би повним, якщо бодай побіжно не згадати про дерева, посаджені звичайними буковинцями. Хіба про власну славу дбав професор Чернівецького університету Володимир Копачук, саджаючи у 1914 році в рідному селі Старий Вовчинець молодий

дубок на честь сторіччя від дня народження Тараса Шевченка? Переживши дві світових війни і владу трьох держав, Шевченків дуб досі живий. Чи власними інтересами керувався мешканець Новоселиці Флорій Кожухар, посадивши в 1945 році тополю чорну на знак завершення Другої світової війни? Чимало є в країні родинних переказів, пов’язаних із деревами. Розказують і в родині Аркадія Томульця з Новоселиці про підземний хід до російсько-австрійського кордону і про закопаний контрабандистами під старим горіхом лантух із золотом. Червінці й турецьке золото, приховані в роки військового лихоліття початку минулого століття, митник мав розділити з рязанським другом-напарником. Через 70 років шукати скарб заходилися вже нащадки, а з ними й дядько Аркадія Томульця. Єдина прикмета – великий горіх за 100 кроків від берега річки Рокітнянки. Три доби блукали вони берегом річки, але як тут знайдеш скарб, якщо старі горіхи є мало не в кожному дворі? Так і розійшлися шукачі ні з чим. Тільки згодом розказували про раптове багатство місцевого любителя оковитої, який невдовзі виїхав із Новоселиці... А ось мешканець Руського Кута в Коровії, що під Чернівцями, Дмитро Цілієвич скарбів у землі не шукав. Доживши майже до 90 років, всього тільки й зробив, що викопав криницю, посадив дерева, виростив дітей... Був у діда Дмитра і свій дуб. Проріс він у 1895 році – трохи збоку від решти дерев – акацій, ясенів та грабів, що зміцнювали корінням схил родинного поля. Щоб зберегти пам’ять про дуба, чоловік прикріпив до нього табличку, на якій цвяхом вишкрябав дату народження дуба: «1895 р.». Тепер уже правнуки діда Дмитра граються у затінку цього 115-річного зеленого вартового роду. Читають напис на табличці, згадуючи людину, яка відшукала таємницю вічності.

Коло Свароже

Дідова субота Осінній поминальний день, коли старці – добра ознака Іван ПЕТРІВ

давен у жовтні (цього року 9 числа) відзначається Дідова Субота, або Зворожини, Осінні Діди. У цей поминальний день літні люди на природі варять куліш, який споживають там само, сидячи на землі. Вони знають, що незабаром «відправляться на Луки Сварожі», тому й свято назване Сварожини-Зворожини. За народною традицією в Україні на Осінні Діди поминають не тільки померлих членів родини, а й усіх тих, хто помер наглою смертю. Як правило, зранку нічого не варять і не їдять. А вже надвечір готують вечерю й неодмінно — коливо. Вся сім'я сідає до столу, хтось один читає поминальну молитву і в тиші (щоб на тому світі покійні мали спокій) вечеряють. Посуд зі стравою, а також ложки залишають на столі для предків, які мають прийти вночі. На Волинському Поліссі ритуальною стравою було не коливо, а млинці. Їх пекли, відчинивши двері чи вікна, щоб солодкий і смачний хлібний дух виманив Дідів додому. Вони ж бо, стільки літ живуть під землею, в темряві, стали погано бачити, і за пахощами млинців їм буде легше втрапити до рідні. Василь Скуратівський такий звичай описав у книжці «Русалії»: «Часто після панахи-

ЗАСНОВНИК: Державний комітет лісового господарства України ГОЛОВА РЕДАКЦІЙНОЇ РАДИ М.Х. Шершун

ди біля церкви влаштовували обід і запрошували всіх пом’янути небіжчиків – «бо в цей день до церкви приходять небіжчики-духи і на спільній трапезі сідають поруч сущих». Розпочинали і закінчували трапезу коливом. Люди вірили: якщо в цей час ходитиме багато старців – то добра ознака. Начебто Бог посилає покійників в образі старців на землю, щоб вони подивилися, як живуть і що роблять їхні нащадки. Їх неодмінно кликали на обрядову поминальну трапезу: «Іди, діду, до обіду!» Київський волхв Володимир КУРОВСЬКИЙ додержується традицій предків

РЕДАКЦІЯ: Редактор В.В. Максименко Відповідальний секретар І.І. Кугно Дизайн та верстка Р.І. Новіков

ВИДАВЕЦЬ: ТОВ «Видавничий дім «ЕКО-інформ» м. Київ, вул. Ш. Руставелі, 9-А Тел.: (044) 235-31-36 info@ekoinform.com.ua www.ekoinform.com.ua

Друк: ТОВ «Новий друк» м. Київ, вул. Магнітогорська, 1 Свідоцтво Міністерства юстиції України про державну реєстрацію друкованого засобу масової їнформації Серія КВ № 16802-5474Р від 15.07.2010 р.