Земля Вода Повітря Вогонь Людина 8 грудня 2010 року, № 11
2
стор.
ВСЕУКРАЇНСЬКЕ ЕКОЛОГІЧНЕ ВИДАННЯ
4
ФАЛЬШИВІ СТРУНИ ПЕСИМІЗМУ
стор.
СНІД-ДИСИДЕНТИ
6
стор.
www.ekoinform.com.ua ЗАПОРІЗЬКІ ПЕРЛИНИ СВІТОВОГО ЗНАЧЕННЯ
ПОДІЇ 2011 оголосили Міжнародним роком лісів
Фасований Лис
О
станнім часом у галузі ветеринарної медицини дедалі частіше продукція вітчизняних виробників – державних і комерційних біофабрик – вакцини, діагностикуми тощо – раптом стає... неконкурентоспроможною. Шляхом хитромудрих маніпуляцій і махінацій вона не потрапляє на тендер, який із процедурних міркувань закривається, і державна закупівля здійснюється в одного виробникамонополіста, який – єдиний у нас! – виявляється, випускає ефективну та конкурентоспроможну продукцію. Отут і починається найцікавіше. Ці суперпрепарати, виникнення яких на теренах нашої держави – таємниця, адже для створення чогось подібного потрібна фундаментальна наукова база, багаторічні напрацювання і не менш вражаючі капіталовкладення, витісняють все і вся не тільки якісно, а й кількісно, що найбільше дивує, і відразу стають
ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС
єдиними і незамінними. Як їхній виробник фігурує конкретне вітчизняне підприємство з конкретною назвою, юридичною адресою і розрахунковим рахунком. Проте не може не насторожувати той факт, що водночас, можна сказати, синхронно з чудесною появою новоспеченого підприємства і його надефективних препаратів на кордоні митники фіксують проходження співвідносних за обсягами партій аналогічних (з ідентичними штамами) препаратів, закуплених за символічну ціну в певної іноземної корпорації. Символічність цін пояснюється тим, що препарати ці, м’яко кажучи, не нові. Придатність їх оцінюється в 30–25%, тоді як за нормою має бути 100. Однак найголовніше, що закуповує цей іноземний ветеринарний мотлох той самий конкретний вітчизняний новоспечений виробник безальтернативних панацей. Для чого він це робить? Може, для лабораторних досліджень?
49734
Отож чітко вимальовується схема, яку важко підтвердити юридично, але ще важче – логічно спростувати. Закуповуються за кордоном певні партії майже прострочених препаратів, розфасовуються на спеціально створеному для цього вітчизняному підприємстві у вітчизняні ж упаковки і продаються державі за ціною, що майже в сім разів вища за ту, яку довелося заплатити іноземній фірмі. Куди йде різниця між цими цінами – можна лише здогадуватись. Це вважається «виробництвом», і відлік строку придатності «нової продукції» відповідно йде від завершення цього «виробництва». Водночас проводиться інтенсивна дискредитація вітчизняних препаратів-аналогів, їхні виробники відсуваються від тендерів тощо. До речі, партія, про яку йшлося, не одна – це вже конвеєр, налагоджений і відпрацьований до найменших деталей.
стор. 3
ХТО ПЕРЕДПЛАЧУЄ, ТОЙ ВИГРАЄ ПРИЗ ОТРИМАЄ КОЖЕН ДЕСЯТИЙ!
Екологічна газета «Природа і суспільство» влаштовує розіграш корисних для кожної людини ПРИЗІВ. Учасником лотереї стане кожен, хто надішле ксерокопію квитанції про передплату газети «Природа і суспільство» на 2011 рік. Будьте уважні! Першим 100 учасникам надається надзвичайно великий шанс виграти. Приз отримає кожен десятий! Вартість призів ДОРОЖЧА ЗА ЦІНУ РІЧНОЇ ПЕРЕДПЛАТИ. Головний приз – ПОТУЖНИЙ НОУТБУК. Також можна виграти інші цінні призи. Лотерея проводитиметься відкрито. Про вручення виграшів буде повідомлено на сторінках газети. Газету «Природа і суспільство» можна передплатити у будь-якому відділенні зв'язку «Укрпошти». Вартість передплати на 12 місяців 36 грн 84 коп. Копії передплатних абонентів прохання надсилати на поштову або електронну адресу редакції з позначкою «РОЗІГРАШ»: 01601, м. Київ, вул. Ш. Руставелі, 9-А, газета «Природа і суспільство» E-mail: info@ekoinform.com.ua
З метою просування сталого управління і збереження лісових ресурсів Генеральна Асамблея ООН оголосила 2011 рік Міжнародним роком лісів. Міжнародний рік лісів дасть змогу привернути увагу громадськості до проблем сталого управління і збереження всіх типів лісів. Ліси називають «легенями планети»: вони поглинають вуглекислий газ і виділяють кисень. Ліс – середовище проживання приблизно 3/4 усіх видів рослин, тварин і грибів, що існують на нашій планеті. Ліс – частина культурно-історичного середовища, під впливом якої формуються культура і звичаї цілих народів. Ліс – забезпечує роботою та сприяє матеріальному благополуччю значної частини населення. Ліс служить джерелом деревини і продуктів її переробки, харчових і лікарських ресурсів та інших матеріальних цінностей.
У світі щороку зникає 13 млн га лісу
Із 2000 по 2010 рік щороку в світі зникало приблизно 13 млн га лісу та лісових насаджень. Про це йдеться у новій доповіді Продовольчої та сільськогосподарської Організації Об’єднаних Націй (ФАО) «Глобальна оцінка лісових ресурсів». На лісові площі у світі припадає понад 4 млрд га, або 31% усієї поверхні суходолу. Площа первинних лісів у світі становить 36% (1,4 млрд га) від загальної площі лісу на планеті. Проте за останні десять років територія таких лісів щороку скорочувалася в середньому на 40 млн га, або на 0,4%. Експерти зазначають, що не завжди йшлося про повне зникнення «одвічних» лісів. На Південну Америку припадає найбільша кількість втрат первинних лісів, за нею йдуть Африка та Азія. Експерти ФАО вважають, що основні загрози біорізноманіттю лісів – лісові пожежі, зміна клімату, шкідливі комахи та захворювання, стихійні лиха та інвазивні види. Згідно з інформацією ФАО, в останні роки шляхом активізації лісонасаджень вдалося знизити темпи збезліснення у світі. Проте загроза скорочення лісового біорізноманіття не зникла. У доповіді підкреслюється, що площа лісу, яка спеціально охороняється для збереження біологічної різноманітності, збільшилася більш як на 95 млн га з 1990 року. Наразі 12% площ світових лісів (понад 460 млн га) призначені для збереження біологічної різноманітності. Охоронні зони якої – національні парки, мисливські та природні заповідники – охоплюють нині понад 10% усієї лісової площі в більшості країн та регіонів.
2
8 грудня 2010 р.
ПОДІЇ
ГМО – хрест на генетичних перспективах тварин
Результати дослідження, проведеного Загальнонаціональною Асоціацією генетичної безпеки (ЗАГБ) спільно з Інститутом проблем екології й еволюції ім. А. Н.Сєвєрцова Російської академії наук у 2008–2010 роках, свідчать про значний негативний вплив кормів, що містять ГМО-компоненти, на репродуктивні функції та здоров`я лабораторних тварин «У тварин було виявлено відставання в розвитку та зрості, порушення співвідношення статей у виводках із збільшенням частки самиць, зменшення кількості малюків у приплоді, аж до їх повної відсутності у другого покоління. Було також відзначено значне зниження репродуктивної здатності самців», – йдеться у звіті про дослідження. – Основним результатом впливу ГМОкорму, який був виявлений під час дослідження, на думку президента ЗАГБ Олександра Баранова, була відсутність третього покоління від тварин з експериментальних груп. Головним висновком нашого дослідження є виявлення факту біологічної заборони на розмноження, – зазначає О. Баранов. Сама природа ставить хрест на генетичних перспективах тварин, які живляться ГМО-кормом. Учені вважають, що опосередковано такі тварини, що використовуються як харчі, можуть негативно впливати і на людину.
Природа і суспільство
Лісове господарство проти глобального потепління
го міжнародного зобов’язання з проблеми зміни клімату, яке замінить Кіотський протокол. Проте, на думку експертів, значного успіху під час переговорів на форумі в Канкуні буде досягнуто тільки щодо узгодження проблем ведення лісового господарства в країнах світу та шляхів фінансування програми боротьби з глобальним потеплінням. Площина дискусій у сфері лісового господарства полягає переважно в розбіжності інтересів країн, що розвиваються, та розвинених країн. Причина відома – перші очікують на значне фінансування, а другі ставлять вимоги щодо правил ведення лісового господарства. Країни, що розвиваються, мають надію після завершення форуму в Канкуні отримати перший транш у 10 млрд доларів США із загального кліматичного фонду,
який засновано в Копенгагені в грудні 2009 року. Наразі загальна сума фонду становить 30 млрд доларів США. Однак тільки 4 млрд з 10 передбачено витратити на відновлення та розвиток галузі лісового господарства в країнах, що розвиваються, особливо в тих, які володіють тропічними лісами. Хоча представники більшості країн, що розвиваються, згодні допускати на свої території міжнародні комісії для перевірки стану виконання зобов’язань з розвитку лісового господарства після надання міжнародних коштів або передачі технологій. Проте в Індії висловили згоду на контроль використання тільки іноземних технологій та інвестицій, не допускаючи перевірок застосування власних індійських технологій та розробок у галузі лісового господарства. Адже останнє, на їхню думку, є втручанням у внутрішні справи держави.
«Укрекокомресурси» спонукає створити систему роздільного збору побутових відходів
го кольору призначені для твердих побутових відходів: дерево, папір, пластик, метал тощо; зеленого кольору – для скла. Тим самим, ДК «Укрекокомресурси» спонукає створити систему роздільного збору побутових відходів у Донецьку, з наступною їх переробкою як вторсировини. Адже перед країною стоїть важливе завдання – впровадження цієї системи на загальнодержавному рівні. «Одним зі способів поліпшення екологічної ситуації є масове впровадження роздільного збору побутових відходів з наступною їх переробкою як вторинної сировини. Це допоможе нам, як достойно зустріти і провести «Євро-2012», так і надалі підвищувати рівень екологічної безпеки країни загалом і кожного регіону зокрема», – сказав віце-президент Максим Щелков. Роздільний збір сміття з наступною його переробкою має подвійну перевагу: по-перше, сприятиме зменшенню кількості відходів, які опинятимуться на полігонах,
по-друге, збільшиться кількість переробленої вторинної сировини, яку потім можна використовувати у побуті, господарстві, на виробництві. Економічні розрахунки показують, що сортування сміття та його переробка можуть бути вигідними, якщо кожне місто встановлюватиме контейнери для роздільного збору сміття.
До 10 грудня в мексиканському місті Канкун працює міжнародний у рамках програми ООН боротьби з глобальним потеплінням. Він має покласти початок переговорам щодо підписання в 2011 році ново-
Донецьк став першим містом, якому державна компанія «Укрекокомресурси» передала в рамках загальнонаціональної програми «Євро-2012» на безоплатній основі близько 2000 контейнерів для роздільного збору сміття. Про це повідомив на прес-конференції в Донецьку 28 жовтня віце-президент компанії «Укрекокомресурси» Максим Щелков. Наступними містами в реалізації першого етапу програми підготовки до Чемпіонату Європи з футболу 2012 року стануть Київ, Львів, Харків. На вулицях Донецька органи місцевого самоврядування встановлять металеві та склопластикові контейнери двох кольорів: жовтого та зеленого. Контейнери жовто-
ОБГОВОРЮЄМО ВІДКРИТО
Фальшиві струни песимізму Анатолій ХРАПЕНКО, головний лісничий ДП «Одеський лісгосп», почесний лісівник України
У
важно перечитав монолог Олексія Василюка у вашій газеті «Ні степу, ні лісу!..» І зразу вразила назва опублікованого матеріалу. Від однієї лише назви повіяло професійним нігілізмом. Бо ті, хто живуть і працюють у сухому Степу, аж ніяк не можуть погодитися з тим, що там немає лісу. Складається враження, що якісь вороги держави Україна розорали степ, а ліс не посадили. Пан Василюк, мабуть, погано знає історію українського лісу, не знає якими титанічними зусиллями тисяч людей упродовж десятиліть було зупинено Олешківські піски. Скільки коштувало державі спинити пилові бурі, захистити хлібні поля від суховіїв. Я добре пам’ятаю 1967 рік, коли пилові бурі на Одещині підняли в повітря мільйони тонн південного чорнозему і понесли його на Полісся та в Білорусію. Тоді понад місяць в населених пунктах не можна було відчинити вікон. Надворі люди ходили у зволожених марлевих пов’язках, міняючи їх двічі-тричі на день. Керівництву держави, а це в той час був Радянський Союз, нічого не залишалось, як прийняти постанову ЦК КРС «Про невідкладні заходи з боротьби з вітровою і водною ерозією». На ці заходи було витрачено мільярди тодішніх карбованців. Поля захистили системою створених полезахисних лісових смуг, а на шляху водної ерозії піднялися молоді ліси.
Хіба не знає пан Василюк, скільки за останні 100 років загинуло малих річок від замулювання, що веде до тотальної нестачі питної води. Мені важко говорити про всю Україну, мені не соромно говорити про Одещину, де різкоконтинентальний клімат не був нашим союзником в озелененні причорноморського краю. З гордістю за колег-лісівників можу сказати, що на Одещині практично зупинено дію ярів, по яких зносився гумусний шар у річки та озера. Я говорю про сухий Степ, де вже в червні місяці від спеки вигорає ґрунтовий покрив, включаючи і червонокнижних представників. Я не розумію екологів-хамелеонів. Нині вони звинувачують лісівників у тому, що зменшилась кількість насаджень на схилах Карпат, що спричиняє щорічні біди, а тут вони вже обстоюють інше: На схилах ліс не треба садити! Де логіка, де здоровий глузд?! Важко уявити, як у тепленьких кабінетах екологи-радикали підраховують види рослин та тварин, що можуть зникнути. Так, проблема зменшення деяких видів є, але її слід розв’язувати інакше. Треба такі території визначати і охороняти саме ті види, які можуть зникнути, а робити заповідним фондом масиви десятків тисяч гектарів, де росте 5–10 екземплярів червонокнижних рослин, нерозумно і недоцільно. Не треба забувати, що в степу живуть люди, де температурні максимуми сягають
за 40 оС, а на ґрунті понад 60 оС. Коли обпікає обличчя, вуха, ніс, людям ніде знайти тінь, крім як під зеленими деревами. Зелені насадження в Сухому степу, це свого роду немовлята, яких треба в перші роки плекати. Недогляд стає смертельним, бо сухостійні бур’яни, потріскана земля нищівно зменшують у ґрунті вологість, без якої молоді насадження не можуть рости і гинуть. Не можна не звернути увагу на пророчі слова Ю. І. Менделєєва «Питання засадки південних степів належить до питань, які можна вирішити... І я думаю, що робота в цьому напрямку настільки важлива для Росії, що можна порівняти її із захистом держави». В книжці Миколи Гусака «Ліс у степу» наводиться висловлювання учасника оборони Одеси в 1941 р. жителя російського міста Калінін, М. В. Потапова, якого запросили на святкування 50-річчя з дня визволення міста. Ось як він оцінив зміни, що відбулися в цьому степовому анклаві: Я дуже добре пам’ятаю степ під Одесою в сорок першому році – випалена сонцем бура земля – і ні одного лісочка, ні одного лісового пейзажу. В Одесу на святкування річниці Перемоги ми приїхали всією сім’єю, на своєму автомобілі і мені важко було впізнати місця, де йшли бої. Не тільки тому, що окопи наші давно зариті. Я не взнав самого ландшафту. Майже скрізь лісочки, зелені лісові смуги, степові лісові колки. Повірте, я вчитель біології, виріс у лісовому краї, і я дуже добре розумію, що означає: виростити ліс там, де він ніколи не ріс». Це, так би мовити, погляд збоку. Важко підозрювати цю людину в необ’єктивності. Не можу не процитувати російського класика О. С. Пушкіна, який описує одеські степові простори в поемі «Євгеній Онєгін»: Все хорошо, но дело в том, Что степь нагая там кругом. Кой-где недавний труд заставил Младые ветви в знойный день Давать насильственную тень.
Такі не зовсім лагідні оцінки одеському степу давали наші предки та співвітчизники. Не треба забувати, що в цих степах живуть люди і від того, що їх оточує, залежить їхнє здоров’я, побут, відпочинок. Не треба штучно створювати якісь ідеальні умови для існування окремих видів рослин, забуваючи, що ідеальні умови мають бути створені насамперед для людей, бо як сказав Тургенєв: «Природа не храм, а мастерская, и человек в ней работник». Повірте, все, що роблять лісівники в Степу, в першу чергу направлено на покращення екологічної складової життя людей. Не можуть десятитисячні масиви степу захистити вітри, вони стимулюють їх рушівну силу, не можуть захистити поля від появи пилових буревіїв, не можуть захистити малі річки від висихання, а відтак і пониження або зникнення води в криницях, не можуть захистити від висушення пасовища. Ці степові простори частіше, ніж інші території обходять дощові хмари. Хіба цих негативних явищ, які породжують погіршення умов проживання людей мало для екологівремісників? P.S. Коли цей матеріал було підготовлено, стало відомо, що так звані «реформатори» атакують лісову галузь. Хочеться вигукнути: «Схаменіться». Адже вже розвалили все, що можна розвалити. Ви погляньте навкруги, бо на Одещині десь 20% орних земель не засівають вже по 3–5 років, бо на землі немає господаря. Знищите лісове господарство як галузь, знищите майбутнє держави. Не треба повторювати помилки наших сусідів – росіян, які досить необачно «реформували» галузь, знищивши лісову охорону. І що одержали. Десятки тисяч, а може й сотень гектарів лісу вигоріло, зникли з лиця землі населені пункти, люди втратили у вогні всі свої пожитки, не мають даху над головою. Ми маємо йти цим шляхом? По-моєму, не туди йдемо! Поки не пізно, треба державним діячам, включаючи Президента України, сказати горе-революціонерам-реформаторам: «Зась!».
ПРОБЛЕМА
Природа і суспільство
стор. 1
Фасований Лис ФЕЙЛЕТОН
З
оологи – такі собі зануди і буквоїди в мантіях професорів і академіків, що носа ніколи не висовували з кабінетів і аудиторій, – усі як один запевняють: хитрість лиса, а відтак і лисиці – сущий міф. Нічим ця тварина родини псових не хитріша за кабана і зайця, а про вовка, якого руда кумася начебто дурить на кожному кроці, годі й казати. Однак дозвольте із цим вердиктом не погодитись. Лиси ж бо, як і люди, бувають різні. Якби академіки від зоології вдягнулися на похідний копил, узулися в болотяні чоботи та дісталися незайманих хащ, то уздріли б, мабуть, багато нового й цікавого. Наприклад, приманку для лисиці, а в ній – пероральну вакцину проти сказу... ...Поява на обширах Чухраїни підприємства «Чухрветбромпостач» неподалік столиці була цілком прогнозованою. У грандіозному проекті, зашифрованому під назвою «Пероральна імунізація лисів і лисиць», цій бойовій одиниці відводилася неабияка роль. Річ у тому, що жабоїдсько-америкоська фірма «Серіал» пару років тому виявила на своїх складах завали застарілого препарату зі штамом G52. «Куди його? – запитав у боса комерційний директор фірми мосьє Рене. – Вигребти і закопати в Булонському лісі?» «Ти що, – обурився бос, – жаб’ячих стегенець об’ївся?! А Чухраїна для чого? Постав на кожну упаковку ціну... ну, скажімо... одну херивню десять хапійок – і вперед!» У фірмі «Серіал» не прийнято було сперечатися з керівництвом. Сказано – зроблено. Тим паче, пан Рене знав, що згаданому підприємству «Чухрветбромпостач» довго пояснювати, що й до чого, не треба. Його очільник пан Золотчук, а також високі покровителі – доктор ветеринарних наук Зашкалов, академік Лобівко, голова профільного державного комітету Чухраїни Чортюк та інші «лиси Микити» діло своє знають і розуміють усе з півслова. І пішов у бік Чухраїни потік вантажів. На митниці, як покупець, його зустрічав представник «Чухрветбромпостачу»... Водночас у владнонаукововетеринарних коридорах Чухраїни теж не дрімали. Раптом – ні сіло ні впало – виникають на чухраїнському небосхилі дві дивовижні супервакцини «Грабімстар» і «Бромомграбіш», які ставить на промисловий конвеєр не раз уже згадуваний «Чухрветбромпостач». Перелічені вище «лиси Микити» з докторськими званнями й академічними мантіями відразу дружним хором заходилися запевняти громадськість Чухраїни в тому, що «Грабімстар» і «Бромомграбіш» не тільки на десять голів ефективніші за аналоги, які випускали до цього жалюгідні чухраїнські біофабрики, а й є винятково вітчизняними, тобто суто чухраїнськими препаратами. Тож як не підтримувати вітчизняного виробника? Підтримували, підтримуємо і підтримуватимемо!
Однак деяким наївним зайчикам, яким дехто так хоче навішати локшини на довгі вуха, здалася підозрілою оця «вітчизняна» затятість і запопадливість чухраїнських чиновників і науковців. І почали зайчики цікавитись «Грабімстарами» і «Бромомграбішами»: звідки в них лисячі лапки ростуть. Розмахують, скажімо, галасливі «лиси Микити» реєстраційними посвідченнями на вакцину антирабічну рідку інактивовану для імунізації тварин виробництва ТОВ «Чухрветбромпостач», а зайчики тихесенько так, майже пошепки запитують у хитрих крикунів: «А етикеточкою або листівочкоювкладочкою можна поцікавитись на вашому «вітчизняному» «Грабімстарі»?» Вони ж бо, зайчики, хоч і наївні, але де в чому обізнані. У реєстраційному свідоцтві можна, звичайно, нічого крім назви і виробника, не вказувати. А от на етикетці і листівці-вкладці – обов’язкових, до речі, додатках, має бути все, а хімічний і біологічний склад – насамперед! «Лиси Микити», ясна річ, прикинулися глухими, не почули зайчиків щодо етикеточок і листівочок-вкладочок, і далі продовжували забивати баки громадськості патріотичною риторикою. Та зайчики... Вони, може, і поступаються лисам щодо хитрості, та щодо дошкульності і в’їдливості дадуть фору будькому. Добули вони таки етикеточку, купивши, між іншим, упаковку «Грабімстару» не за одну херивню десять хапійок, а майже за сім цих самих херивень. Дата випуску, а відповідно й строк придатності на етикетці значився такий, ніби препарат в Чухраїні вчора виготовили, а не розфасували в нові – чухраїнські – упаковки придбану по херивні десять у Жабоїдії застарілу вакцину. Але було, є і буде «шило в мішку», яке не приховати ніякою демагогією про вітчизняного виробника. На етикетці хитрі «лиси Микити» всетаки мусили вказати, що їхній «вітчизняний» суперефективний препарат проти сказу містить той самий штам G52 Wistar, що й протисказове дітище фірми «Серіал» в Жабоїдії. А це означає, що в обох випадках фігурує один і той самий препарат. «Хитрі лиси» могли б, звичайно, – їм не звикати! – зам’яти скандальчик і переключити увагу на інший «вітчизняний» препарат – «Бромомграбіш». У ньому зрадливий штам G52 не фігурує ні на етикетці, ні на вкладці. Але фігурує дещо інше, не менш вибухонебезпечне. Коли 2010 року тепер уже екс-президент, а тоді ще президент Чухраїни Хлющенко підмахнув в останні дні свого президентства підсунутий йому Лобівком та іншими лобістами Закон Чухраїни «Про поправки до Закону Чухраїни «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів», то навіть і гадки не мав, яку послугу він робить «лисам Микитам». Серед інших, на наш погляд, не дуже
суттєвих поправок була одна, яка переважила б багато чого. Із «поправленого» Закону, зникло слово «ветеринарних». Це означає, що чухраїнські функціонери, починаючи з 2010 року, контролюють наявність ГМО у будь-чому, тільки не у ветеринарних препаратах – вітчизняних та імпортних. Точніше, як? Можеш, звісно, контролювати, якщо захочеш, і ветеринарні ліки – зникла обов’язковість у цій процедурі. І от дивимося на вкладку в начебто виробленому на «Чухрветбромпостачі» «Бромомграбіші». Тут, повторімося, немає вже горезвісного штаму і належність до Жабоїдії не проглядається так явно. Проте є позначка «V-RG». А це – цитуємо точку зору експерта: «рекомбінантна вакцина (ГЕННОМОДИФІКОВАНА) з живого вірусу натуральної віспи вектор, віспа (V), що спричиняє сказ антигена у формі сказу глікопротеїн (RG)». Не відразу збагнеш зміст цієї фрази, чи не так? Але й не треба нам витрачати час на цю невдячну справу. Нам головне, що V-RG є ГЕННОМОДИФІКОВАНОЮ вакциною. А що таке ГМО – треба пояснювати? Спитайте в бабці, що торгує на ринку кропом і вигукує щохвилини: «Без ге-ме-о! Без ге-ме-о!» Це, як ви зрозуміли, замість реклами. Тобто «Без ГМО» є найвлучнішим і найпереконливішим синонімом екологічної чистоти й безпеки продукції для здоров’я. Отакі-то справи. Якось наприкінці 1960-х років, оцінюючи перемогу київського «Динамо» над «Селтіком», московський спортивний оглядач-українофоб прозоро натякнув у звіті на сторінках «Советского спорта»: «Ну, що ж, іноді й зайці можуть лигнути соколів». А лисів? Проте ми забули найголовніше. Є вагомі підстави стверджувати, що ТОВ «Чухрветбромпостач» купує в Жабоїдії по 1.10 за упаковку якщо не прострочені, то близькі до списання ветліки, і продає їх, розфасувавши на своїх виробничих конвеєрах, державі Чухраїна по 6.90 як нові, абсолютно інші, абсолютно вітчизняні і, головне, абсолютно свіжі. А тепер помножте різницю – (6.90 – 1.10 = 5.80 херивень) – на десятки й десятки мільйонів одиниць продукції. Нескладні математичні підрахунки, здійснені нами, зайчиками, показують, що «лиси Микити» за неповні три роки своєї діяльності відмили в Чухраїні близько 100,34 млн херивень, або 16 млн америкоських талерів. Ну, як? І після цього далекі від реального життя зоологи в запилених кабінетах розмірковують про «звичайну тварину родини псових»? Ні, ми, зайчики, аж ніяк не згодні з таким описом лисів і лисиць, принаймні наших, чухраїнських. Вони генії, перед якими й слава Остапа Бендера тьмяніє. А професорам і академікам від зоології радимо все-таки підійняти сідниці з кабінетних крісел, вийти на світ Божий, заглибитись у хащі поліські і подивитись, чим там щеплюють бідних лисиць, чим нашпиговують призначені для Божих тварей приманки. Справжніх вітчизняних, випробуваних часом препаратів проти сказу вони не знайдуть – виявлять, починаючи з 2010 року, лише «Грабімстар» і «Бромомграбіш». Зашкалови, Лобівки та інші «лиси Микити» всіма можливими і неможливими шляхами авторитетно забракували все вироблене до цього в державі, розчищаючи зелену вулицю продукції «Чухрветбромпостачу». Державним та іншим біофабрикам кажуть відкритим текстом: ви не витримуєте конкуренції з нашим флагманом, тобто ТОВ «Чухрветбромпостач», яке хвацько фасує штами G52 і вакцини V-RG та видає їх за оригінальну, ефективну і вітчизняну продукцію. Ставимо ми поки що крапку в нашому невеличкому журналістському розслідуванні в Чухраїні і не знаємо, наскільки нам, наївним вуханям, вдалося хвицнути тих представників згадуваної родини, які між крапельками дощу проходити сухими звикли. За дорученням усіх наївних зайчиків Микола ЦИВІРКО
3
8 грудня 2010 р.
ПОДІЇ В Ужгороді презентують збірник молитов за збереження довкілля
17 жовтня 2010 року о 15.00 на базі кафедри екології та охорони навколишнього середовища хімічного факультету УжНУ відбулася презентація збірника молитов за збереження довкілля. Молитовник підготовлено до друку Комісією з екології Мукачівської греко-католицької єпархії і Комісією з екології Римо-католицької Церкви в Україні. Як повідомили організатори заходу, таке видання здійснено вперше на території СНД на екуменічній основі. Укладення цього молитовника зумовлене бажанням хоча б частково задовільнити духовні запити сучасного християнства на тлі зростаючої екологічної кризи. Видання молитовника актуальне також у світлі глобальних змін клімату і їх негативних для людства наслідків, які спостерігаємо дедалі частіше в глобальному масштабі. Молитовник адресований духовенству, мирянам та всім людям доброї волі, які відчувають свою відповідальність за Природу. Укладення молитовника зумовлено також бажанням авторів сприяти розвитку християнської екологічної свідомості і допомогти суспільному руху за збереження довкілля на території Східної Європи.
У Польщі швидко зникає популяція рисі
Всесвітній фонд дикої природи вже знайшов шлях відновлення кількості диких котів. Їх завезуть з Естонії і поселять у лісах Піска та Напівдожко-Рамукі. Без рисей у країні можуть порушитися природні екосистеми. Адже ці хижаки – справжні санітари лісу і сприяють відновленню балансу живих створінь. Перших рисей планують завести в лютому 2011 року. Лідер Всесвітнього фонду дикої природи Павел Среджинскі переконаний: «Виживання популяції рисі у Польщі поставлено на карту. Тільки допомога Естонії може врятувати популяцію цих диких котів». Рись було занесено до Червоної книги Польщі ще 1995 року. Тоді на неї заборонили полювання. Та проблему незаконного полювання це не вирішило. Адже попри те, що на державному рівні заборонено полювати на рись, а на міжнародному існує заборона торгувати її хутром, у Польщі іноді відстрілюють диких котів. А в Естонії рисей чимало. Там видають дозволи на відстріл до ста тварин щорічно. Як правило, на них полюють заради хутра. Наразі Всесвітній фонд дикої природи збирає кошти для перевезення котів з Естонії до Польщі. Адже транспортування однієї тварини коштує 10 тис. злотих, що у вісім разів більше, ніж мінімальна заробітна плата в країні. У самій Польщі залишилося тільки 200 особин рисі, які проживають у польських Карпатах. А в лісах Піска та НапівдожкоРамукі, які вважають історичним місцем проживання рисі в Польщі, їх уже майже немає.
4
8 грудня 2010 р.
ПРАВИЛА ЖИТТЯ
Навколо СНІДу Найвідоміші збирачі і розподілювачі коштів
«
Глобальний фонд ООН з боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією Створений у 2002 році. На даний момент Фонд працює в 144 країнах світу і вже здійснює програми на загальну суму 19,3 млрд доларів. Країни-донори зобов'язалися внести ще 11,7 млрд доларів до Глобального фонду з боротьби зі СНІДом, туберкульозом, малярією та іншими небезпечними захворюваннями. Про це повідомив генеральний секретар ООН Пан Гі Мун, підбиваючи підсумки дводенної конференції з внесків до Фонду в штаб-квартирі організації в НьюЙорку.
Фонд Елтона Джона з боротьби зі СНІДом (Elton John АIDS Foundation – EJAF) Заснований співаком у 1992 році в Лос-Анжелесі. Нині Фонд є однією з найбільших у світі некомерційних організацій, що займаються підтримкою програм із запобігання ВІЛ/СНІДу у світі. Зараз EJAF залучив понад 125 млн доларів у 55 країнах світу. Ці гроші було спрямовано на фінансування понад 4 тис. проектів. За 15 років існування Фонду було надано адресну допомогу приблизно 12 млн осіб.
Благодійний фонд Білла Клінтона Фонд заснований у 2001 році. Основними напрямками діяльності Фонду є боротьба зі СНІДом, глобальним потеплінням і дитячим ожирінням. Іноземні держави, включаючи Норвегію й Оман, внесли мільйони доларів до фонду колишнього президента США. Згідно з оприлюдненими даними, за весь час існування Фонду Клінтона, заснованого близько 10 років тому, уряд Норвегії перераховував від 10 до 25 мільйонів доларів на рік. Щорічні пожертвування Оману становили від 1 до 5 мільйонів доларів. Серед приватних осіб найбільш значні внески у Фонд Клінтона надійшли від засновника Microsoft Білла Гейтса і його дружини – близько 25 млн доларів. Великі пожертви зробили також американський мільярдер Дональд Трамп, канадський урановий магнат Френк Джустра, а також британський співак Елтон Джон. Віктор Пінчук – серед тих, хто пожертвував від одного до п'яти мільйонів доларів. Очолюваний його дружиною Оленою Франчук фонд «АнтиСНІД» вніс від 500 тис. до мільйона доларів.
-дисиденти»
«обману сторіччя»
Головним досягненням борців із «чумою XX сторіччя» стали не таблетки, а презервативи і чисті шприци для наркоманів Павло БРАЖНИК Уперше про СНІД заговорили в 1981 році. Три десятиліття тема не втрачає актуальності. Періодично жахливий інтерес до «чуми століття» підігрівається статистикою про темпи поширення «епідемії» країнами світу, а небайдужі борці з цим лихом мало не щодня створюють нові й нові інформаційні приводи, щоб через газети, радіо і ТБ залучити до процесу «боротьби» дедалі нових волонтерів. Чи клієнтів?
М
Природа і суспільство
айже відтоді, як учені, медики та інші активісти поєднують свої зусилля, щоб побороти СНІД, виник інший громадський рух – рух скептиків, які за «чумою XX століття» вбачають звичайну спекуляцію на проблемі і бажання певних категорій людської спільноти (наприклад фармацевтичних компаній) непогано заробити. На Заході рух «СНІД-дисидентів» існує вже років 20. Їхня позиція ґрунтується на твердженнях, що СНІД – не інфекційне захворювання, що вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ) не існує взагалі, що хвороби і смерть, нібито від СНІДу, насправді спричинені ліками від нього. А роздмухування паніки навколо неіснуючої епідемії насправді надзвичайно вигідна орудка фармацевтичних компаній, лікарів та вчених, до яких течуть мільярди зелених доларів. Останніми роками голоси лікарів, незгодних із офіційною точкою зору щодо СНІДу, можна почути і в Україні, і в Росії. Лікар Гір Шірдел (іранець за походженням), кандидат медичних наук, який живе і практикує в Білій Церкві Київської області, стверджує, що вилікував від СНІДу двох пацієнтів. Цікаво прочитати його інтерв’ю, свого часу опубліковане в тижневику «Аргументи і факти». Гір Шірдел: – Знижений імунітет – проблема, що існує не менше двохсот років. Вирішувати її цілком реально, якщо не опускати рук. Віруси, виявлені в крові хворих СНІДом, – не причина захворювання, а лише наслідок вже наявного імунодефіциту. Два доктори – американець Роберт Галло і француз Люк Монтаньє – на початку
1980-х зуміли переконати весь світ у тому, що СНІД спричиняє вірус імунодефіциту людини (ВІЛ). Монтаньє навіть одержав за це «відкриття» Нобелівську премію. Але вірогідно відшукати цей вірус в організмі не можуть. Хворих СНІДом виявляють за допомогою тестів, що реєструють у крові антитіла, але аж ніяк не наявність ВІЛ. Антитіла виробляються в сироватці крові при потраплянні в організм будь-якого вірусу чи бактерії. Це відбувається при грипі, після будь-якого іншого захворювання чи щеплення. Виявлення антитіл у сироватці не означає, що в даний момент у крові є вірус. Позитивний результат ВІЛ-тесту викликає в людини шок. Адже пропагандисти інфекційного СНІДу переконали всіх, що, по-перше, носій ВІЛ рано чи пізно занедужає, по-друге, у невиліковності цієї хвороби. Це не масове лікарське божевілля. Скоріше результат цілеспрямованої політики американського Центру з контролю і профілактики захворюваності, річний бюджет якого для боротьби зі СНІДом складає 2 млрд дол. У світі більше шести тисяч видатних лікарів і вчених – таких як професор Пітер Дюсберґ, автор книжки «Вигаданий вірус СНІДу»; біохімік, нобелівський лауреат Кері Мулліс; Роберт Віллнер, автор книжки «Смертельна неправда», – наводять аргументи проти невиліковності СНІДу. Доктор Р. Віллнер у 1993 р. улив собі кров ВІЛ-інфікованного і не занедужав. От як учений пояснив результат свого експерименту: «Я роблю це, щоб покласти кінець найбільшій смертельній неправді в історії медицини». Статистика про мільйони хворих на СНІД – це напівправда, вона страшніша неправди. Якщо вірити опублікованим цифрам, Африка при тій швидкості поширення СНІДу, що декларували прихильники його існування, уже повинна була збезлюдіти. А її населення, як відомо, перевалило за мільярд. Населення ПАР, найбільш зараженої СНІДом країни, повинне було скоротитися, а воно з 1986 по 1999 р. виросло в 1,7 раза. Так, імунодефіцит існує. Ми це не заперечуємо. На його тлі в організм людини потрапляють віруси чи бактерії. І вмирають хворі від туберкульозу легень і пневмонії, синдрому виснаження і сальмонельозу... СНІДу приписують десятки супутніх захворювань, по суті, ніяк із ним не пов’язаних. А власне від СНІДу не вмерла жодна людина. Наркомани вмирають від наркотиків, що руйнують імунну систему, і від деяких препаратів, призначуваних хворим із діагнозом «СНІД». За оцінкою Пітера Дюсберґа, від них померло від 10 до 50 тис. чоловік. Епідемія СНІДу, що нібито загрожує світу, – вигідний бізнес-проект, біля витоків якого стояли найбільші фармацевтичні кор-
порації і корумповані чиновники міжнародних медичних організацій. Це заробіток на смерті. *** Російський учений з Іркутська, кандидат медичних наук Володимир Агеєв також стверджує, що ВІЛ-інфекції не існує в природі. Він розтинав і досліджував померлих наркоманів, більшість із яких були на обліку в Іркутському СНІД-центрі як ВІЛ-інфіковані. Лікар зробив висновок, що всі вони вмерли не від СНІДу, а від цілком реальних хвороб – сепсису, гепатитів, туберкульозу. Слідів ВІЛ він не знайшов. Тим часом будь-який вірус залишає в організмі свій слід. Синдром імунодефіциту людини спричиняють десятки хвороб, убогість, недоїдання, радіація, надвисокочастотне випромінювання, уживання наркотиків, але тільки не вірус. Можна, до речі, згадати, з чого починалося проникнення СНІДу до СРСР. Тоді, наприкінці 1980-х, – продовжує Володимир Агеєв, – суспільство було вражено звісткою про зараження дітей ВІЛ в Елісті, Ростові-на-Дону, Волгограді. Але ніякого спалаху ВІЛ-інфекції в цих містах не було! Це був інфекційний мононуклеоз, до смертельного імунодефіциту він не призводить. Але деяким ученим діячам хотілося «забити» тему. Так з'явилися перші спалахи ВІЛ. Я знаю про долі кількох дітей з містечка Мілєрово, що в Ростовській області, яким у 1988 році поставили цей страшний діагноз. Зараз вони живі і здорові. Але через ярлик «ВІЛ-інфікований», що приклеїли їм 17 років тому, змушені жити вигнанцями. А СНІД-центри продовжують штампувати свої діагнози. Адже боротьба зі СНІДом – це вигідне діло. СНІД-медицина – узагалі прибуткова штука. Попри відсутність якого-небудь ефекту, вартість річного курсу лікування «чуми XX століття» доходить до 20 тис. доларів. До речі, про це не прийнято говорити, але Міжнародний фонд боротьби зі СНІДом фінансується саме великими фармацевтичними компаніями, що одержують мільярдні прибутки, зокрема від продажу тест-систем на ВІЛ і антивірусних препаратів, а також виробниками презервативів. От тільки головним досягненням борців із «чумою», – вважає Агеєв, – стали не таблетки, а презервативи і чисті шприци для наркоманів. Фактично, у свідомості молоді формується ідея можливого безпечного вживання наркотиків. Головне – не колотися одним шприцом. Про реальну шкоду наркотиків говориться мимохіть. І от що дивує: згідно зі статистикою щорічно кількість померлих через уживання наркотиків збігається з кількістю захворілих СНІДом. Наркоманів просто використовують для підтримки в суспільстві істерії. Адже після одного року вживання важких наркотиків у них порушується імунна система, 98 з 100 занедужують гепатитами, що при тестуванні і дають ВІЛпозитивну реакцію. Та й живуть наркомани недовго – 5–10 років. Серед інших частих причин смерті хворих із діагнозом «ВІЛінфекція» – суїциди. *** Отже, вірус імунодефіциту людини досі не виявлений, не виділений і з нього не отримано в лабораторних умовах штучної культури, а в науковому світі такий порядок вважається загальноприйнятим доказом існування відкритого вірусу. Тим часом учені демонструють знімки з електронного мікроскопа кулястих із виступами об’єктів і описують спосіб їхнього життя… Залишається сприймати на віру. Попри те, що в класичний спосіб існування ВІЛ не доведено, наука не стоїть на місці. Дослідник Оксфордського університету Пилип Гоулдер ще минулого року заявив, що міжнародна команда вчених виявила здатність вірусу імунодефіциту людини надзвичайно швидко змінюватися (мутувати), аби подолати імунний захист людського організму. Це ще більше ускладнює розробку вакцини проти СНІДу. А, отже, вимагає нових, додаткових асигнувань.
ПРАВИЛА ЖИТТЯ
Природа і суспільство Екологічні проблеми перед людством постали особливо гостро тоді, коли індустрія перетворилася з помічника на голодного пожирача ресурсів – енергетичних, людських, фінансових... От взяти хоча б для прикладу охорону здоров’я. У багатьох, мабуть, виникало питання: якщо медицина за підтримки науки і потужної фармацевтичної
промисловості врешті-решт подолає найстраші хвороби... невже доведеться стати свідками закриття клінік, згортання наукових інститутів і банкрутства фармацевтичних гігантів? Навряд. Адже недавній жах перед «пташиним» і «свинячим» грипом небачено підняв попит не лише на копійчані марлеві пов’язки, а й на дорогі вакцини. А та-
ємничий СНІД ще жахливіший і ненаситніший поглинач людських ресурсів. Дехто каже, що цей вірус – помста природи, і перекинувся він на людину від африканських мавп… Інші, що це породження вчених так само, як віруси «свинячого» чи «пташиного» грипу… Та найбільше всіх цікавить, наскільки насправді страшна ця загроза.
– Скільки коштів на боротьбу з ВІЛ/СНІДом виділяє український бюджет? Яку допомогу в цьому надають світові організації? – На 2010 рік законом, що затверджує загальнодержавну Програму по ВІЛ/СНІДу, заплановано виділити 362 млн 911 тис. грн. Однак через обмежені кошти в державі цю суму не профінансовано. Отримано лише 192 млн грн. Відтак профінансовано закупівлю обладнання й ліків для лікування інфекцій. Тепер ми закуповуємо ліки тільки для лікування ВІЛінфекції, тобто препарати й тести для діагностики ВІЛ-інфекції, а також тести для визначення стану імунної системи.
Інфіковані почуваються здоровими
У нас новий протокол лікування ВІЛ-інфікованих, рекомендований Європейською асоціацією боротьби зі СНІДом і Всесвітньою організацією охорони здоров’я ІННА ЗАГРЕБЕЛЬНА
Офіційну точку зору Міністерства охорони здоров’я України представляє Голова комітету з питань протидії ВІЛ-інфекціїї/СНІДу та іншим соціально небезпечним хворобам МОЗ України Світлана Черенько, доктор медичних наук, професор. – Яка статистика останніх років із захворюваності і смертності від ВІЛ/ СНІДу в Україні? – Поки що не спостерігається зниження рівня захворюваності на ВІЛ-інфекцію. З кожним роком збільшується кількість випадків ВІЛ-інфікованих. За рік реєструють приблизно 40 тис. нових випадків. Проте вже спостерігається позитивна тенденція щодо темпів поширення ВІЛ-інфекції. Якщо, наприклад, п’ять років тому кількість нових випадків порівняно з попереднім роком зростала на 40%, то в 2009 році – лише на 6%. Водночас збільшується кількість тестувань на ВІЛ-інфекцію, особливо в разових групах. І не через недовиявлення. Це свід-
чення того, що вже спрацьовують профілактичні програми, і ВІЛ не так стрімко поширюється в суспільстві, як п’ять років тому. Завдяки широкомасштабній антивірусній терапії нам вдалося також стабілізувати і навіть дещо знизити кількість хворих на СНІД. В Україні в 2009 році спостерігали зниження смертності від СНІДу приблизно на 3,5% порівняно з минулим роком. За останні роки, коли спостерігається стабілізація показника смертності, в нас помирає від СНІДу приблизно 3 тис. пацієнтів за рік. За 2009 рік – 2591 людина померла від СНІДу; у 2008 році – 2710 людей. Тобто в 2009 році порівняно з 2008 показник смертності людей на 2,6% менший. Точні цифри захворюваності: у 2008 році зафіксовано 18 963 нових випадки, а в 2009 – 19 840 випадків, що на 5,7% перевищує показники попереднього року. Таким чином кількість ВІЛ-інфікованих з кожним роком відчутно збільшується. Проте стрімке поширення, порівняно з минулими роками, дещо призупинилось. Нині в Україні 101 172 ВІЛ-інфікованих особи, що перебувають на обліку.
5
8 грудня 2010 р.
– Чому ж майже половину від запланованої суми комітет не отримав? – Така сама ситуація була в 2009 році. Через фінансову кризу нам надали лише 62% від запланованої суми. Це стосується всіх державних програм, зокрема Програму по туберкульозу. На 2011 рік теж виділили нам меншу суму на фінансування програми, ніж затверджено законом. Це приблизно ні 192 млн грн. Світові організації надають нам істотну допомогу. В Україні впроваджується друга фаза шостого раунду глобального фонду, це приблизно 35 млн доларів на рік. Ці кошти комплементарні до до н національної програми. Вони спрямовані переважно на профілактичні заходи Програпере ми зменшення шкоди. з Отож усі кошти, які надходять додатково О до б бюджету, сплановані таким чином, щоб бути бу комплементарними (кошти додаються в програмі, але витрачаються на різні заходи). Подвійного фінансування в нас за немає: з державного бюджету фінансуються одні заходи, з міжнародної допомоги –інші. Проте суттєво переважає фінансування з державного бюджету. Міжнародні організації, які надають фінансову допомогу Україні: Глобальний Фонд для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією; Об’єднана Програма ООН з ВІЛ/СНІДу (ЮНЕЙДС); Фонд Клінтона; ГТЗ (проект технічної допомоги федерального Уряду Німеччини); Агентство з міжнародного розвитку сполучених штатів Америки (USAID, Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ). Ці організації виділяють кошти на навчання, на організацію конференцій, тобто на те, на що не виділяє держава. – Які ліки застосовують українські медики для боротьби з ВІЛ/СНІДом і наскільки вони ефективні? – В Україні застосовуються всі схеми лікування, рекомендовані Всесвітньою організацією охорони здоров’я. Отож усе, що практикують тепер у світі для лікування ВІЛінфекції доступне також в Україні. В нас діє новий протокол лікування ВІЛ-інфікованих, рекомендований Європейською асоціацією боротьби зі СНІДом і Всесвітньою організацією охорони здоров’я. Це дуже ефективне лікування. Якщо людина регулярно приймає ліки, то її здоров’я та тривалість життя не відрізняється від ВІЛ-негативної особи. Відтак інфіковані почуваються здоровими. – Чи існують ліки, які вилікували б хворого на СНІД? – Поки що таких ліків немає. Людина, яка хоче жити, мусить щодня приймати ліки протягом життя. Проте дослідження з розробки ліків тривають, і, можливо, в найближчому майбутньому знайдуть саме ті препарати, які допоможуть повністю знищити вірус імунодефіциту в організмі людини. Сучасні ліки лише припиняють його розмноження і вірус не спричиняє імунодефіциту. Адже всі проблеми пов’язані з тим, що вірус знищує імунну систему, а без неї людина беззахисна перед хворобами. І помирає вона внаслідок хвороб, які розвиваються через імунодефіцитний стан. А якщо
проводиться лікування, то імунна система не страждає і людина буде здоровою, як всі інші люди. – Що ви думаєте про представлену в Інтернеті гіпотезу про те, що ВІЛ/ СНІД – це афера століття, на якій заробляють мільярди? – Я вважаю, що ця точка зору не наукова. Її підтримують не медики, інфекціоністи, біологи, а фізики й хіміки та представники громадських організацій, які мало знають про людей, що живуть із ВІЛ/СНІДом. Чому? Ну, мабуть, триває війна з фармацевтичною індустрією. Адже лікування пожиттєве і коштує чимало. Можливо, комусь вигідно створювати перепони для певних антибіотних препаратів. Однак це мало на що впливає, тому що люди, які бачили ВІЛ-інфікованих, та хворі знають, що без ліків людина помирає. І лікарі спостерігають, як діє лікування, як відновлюється імунна система і фізична форма. І коли говорять про аферу і про те, що ліки не допомагають це… Це якась кампанія. Сенсу я в цьому не бачу, адже все одно ніхто не прислуховується до них. – Нещодавно в Києві презентовано книжку «СНІД. Перша світова афера», автор якої доктор медицини, імунолог Гор Шірдел наводить аргументи проти загальноприйнятого уявлення про виникнення імунодефіциту людини. За результатами 20-річних наукових досліджень він стверджує, що СНІД – не смертельна хвороба. – Ну, мені важко переконати кожного. Інколи людина втрачає здоровий глузд, коли розробляє псевдоідею. Я думаю, що ці чутки поширюють, щоб налаштувати суспільство проти видатків на лікування, оскільки лікування для хворих безкоштовне і це, звичайно, тягар для держави, для суспільства. Наприклад, на програму виділили 320 млн грн., а їх могли спрямувати на будь-що інше. І, мабуть, комусь вигідно налаштовувати населення проти фінансування цих програм. Я переглянула цю книжку. З методичної точки зору вона дуже слабка, не базується на обґрунтованих наукових даних. Це тільки припущення, гіпотези. У Шірдела немає жодного переконливого аргумента, бо вірус прогресує, розмножується. В активній стадії хвороби діагностують дуже високий титр вірусу в крові людини. При цьому вражається імунна система. А після вживання ліків протягом трьох місяців, вірус в крові людини не визначається. – То що, 20-річне наукове дослідження ґрунтується на припущеннях і гіпотезах? –Так, на припущеннях, причому хибних. Я знаю лікаря, який вважає, що туберкульозна паличка не спричиняє захворювання, а споживає жири в організмі людини. І саме від жирової недостачі людина помирає. Це хибна ідея, вона ні на чому не ґрунтується, тому що експериментально доведено протилежне. Так само як доведено існування ВІЛ-інфекції. Звичайно, СНІД може бути виліковним, якщо знайти препарат, який повністю зможе знищити вірус. Але поки що його немає. Сучасні ліки діють лише на стадію розмноження вірусу. Тепер працюють над вакциною, яку вважають ефективнішою за ліки. Вона не буде чутливою до вірусу, що проникатиме до організму людини. Проте такі розробки ведуть уже протягом 20-ти років і позитивних результатів поки що не має. – Скільки коштують ліки для підтримання життя хворих? – Середній стандартний курс лікування на одну особу приблизно 600 доларів США на рік.
6
8 грудня 2010 р.
СПАДЩИНА
Природа і суспільство
ПОДІЇ В Україні зросли викиди шкідливих речовин
Викиди від стаціонарних джерел забруднення в повітряний басейн України у січні-вересні 2010 року становили 3,0 млн т шкідливих речовин, що на 118,0 тис. т, або на 4,1% більше, ніж за відповідний період 2009 року. Про це повідомляє прес-служба Держкомстату з посиланням на дані промислових підприємств, узятих на державний облік територіальними органами Мінприроди. У сумарній кількості шкідливих речовин викиди метану та оксиду азоту, які належать до парникових газів, становлять відповідно 636,0 тис. т та 4,6 тис. т. Крім цих речовин, в атмосферу було викинуто 114,6 млн т діоксиду вуглецю, який також впливає на зміну клімату. Найбільша кількість викидів зафіксована в Донецькій, Дніпропетровській та Луганській областях: 1,009 млн т, 679,3 тис. т та 381,9 тис. т відповідно.
Запорізькі перлини світового значення Олександр ІВАННІКОВ, м. Запоріжжя
Н Cкорочення викидів вуглекислого газу не покриє витрати на відновлення лісів
Фонд збереження тропічних лісів у Великій Британії стверджує, що заліснення Землі коштує набагато дорожче, ніж підрахували до цього експерти консалтингової компанії McKinsey & Company, які проаналізували витрати програми ООН Redd (Reduced emissions from deforestation and degradation) зі скорочення обсягів вирубки лісів у світі. А економічна вигода від скорочення викидів вуглекислого газу не покриє витрати на відновлення лісів. Фонд також стверджує, що недооцінка вартості програми ООН робить нереальними національні плани в лісовій галузі. Раніше McKinsey & Company вивела тренд залежності скорочення емісії парникових газів та вартості відновлення лісового покрову планети. На даний час моделлю такої залежності користуються Індонезія, Гаяна, Бразилія, Демократична Республіка Конго і Папуа-Нова Гвінея при впровадженні заходів у галузі лісового господарства відповідно до програми ООН Redd. Натомість Фонд збереження тропічних лісів Великої Британії стверджує, що модель залежності McKinsey & Company не враховує всі необхідні транзакції та видатки, нехтує проблемами управління при виконанні програми та недооцінює діяльність неофіційних ринків і натурального законодавства. Не був врахований також поточний стан лісогосподарських підприємств у країнах, що розвиваються, який рідко буває задовільним. Загалом експерти Фонду нарікають, що в McKinsey & Company підійшли до аналізу тільки з економічної точки зору, не врахувавши соціальні аспекти. Через це їхні прогнози виявилися занадто дешевими та оптимістичними.
ещодавно запорізькі гідроархеологи підняли з дніпровського дна козацьке судно – дуб, який був десантним кораблем у 1735–1739 роках. Це одне із суден суднобудівельної запорізької верфі на Хортиці, яка входила до складу Дніпровської гребної флотилії, створеної ще 1695 року за гетьмана Івана Мазепи. Легкі й маневрені (лише важливі частини виготовлено з дуба) такі судна були незамінними в морських боях. Дуб добре зберігся завдяки шару мулу й піску. Аби уникнути пошкоджень, перед підніманням із води корабель розібрали на частини. Дуб гідроархеологи помітили ще 10 років тому поряд із Хортицькими пляжами, але тоді було обмаль коштів, щоб його підняти і реставрувати. Тепер судно вирішили підняти. Рятувати корабель довелося в складних умовах: вода була дуже каламутна, на півметровій глибині вже нічого не видно. Це не єдиний приклад порятунку історичних цінностей, відвойованих у води. Перша знахідка датується 1999 роком. Тоді було знайдено козацький човен – чайку. До речі, його назва не має нічого спільного з однойменним птахом, а в перекладі із середньоземноморських мов (каїк, шаїк, шайка, гайка) означає судно. На думку директора ДП «Південьгідроархеологія» Юрія Нефьодова, відновлення цього судна пройшло успішно. Чайка збереглася на 70%. Не вдалося відновити лише ніс і трюм. Майже все судно, як у дубі, виготовлене з сосни. Лише деякі частини – форштевень, кіль та деякі інші – виготовлені з мореного дуба. Судно вважається вітрильно-гребним, однощогловим. Та, на жаль, щогла не збереглася. Під час підводних пошукових робіт знайшли лише залізні бугелі від неї. Чайка завдовжки майже така сама, як і дуб. На кормі можна побачити чотири риски. Кожна означає один фут, тобто рівень осідання. Річ у тому, що будь-який корабель, який прямував по Дніпру до Чорного моря, не повинен був занурюватися глибше тих самих чотирьох футів. На чайці могло розміститися до 60 воїнів. Знахідки мають світове значення. Таких суден більше ніде не було виявлено. Вражає також ентузіазм українських майстрів. Коли спеціалісти із стародавнього суднобудування Англії, Голландії та Росії побували на місці реставрації перлин корабельної спадщини, то дивувалися, як вдалося підняти і реставрувати судно вручну. Все зробили гідроархеологи. Вони так і не знайшли ні в себе в місті, ні в столиці фахових спеціалістів, хоч які вигідні умови співпраці їм пропонували. Не допомогла реставраторам місцева влада, яка тільки на словах обіцяла фінансува-
ти реставраційні роботи. Щоправда, одне з міських підприємств надало стапелі для реставрації. Тепер судно готове для показу. Стоїть в ангарі – тимчасовому реставраційному приміщенні. Поруч із чайкою такелаж, який знайшли всередині корабля. Рідкісний випадок, коли збереглися українські канати, які називали ризькими, бо на той час торгівля запоріжців з іншими країнами проходила через Ригу. Біля носа чайки – якорі з клеймами «Сибір» і «Лагода». Риски на якорях означають, що вони важать п’ять пудів і кілька футів. Виявлено також котел для приготування їжі, пістолі, кремнієву рушницю, козацькі піки, чимало ядер, артилерійську картеч, амуніцію, інструменти. В майбутньому чайка займе почесне місце серед інших експонатів у музеї стародавніх суден, який заплановано побудувати на ділянці між Преображенським мостом і мостами, що будуються. Попри те, що відновлювати судна довелося гідрогеологам, людям далеким до реставраційних робіт, роботи проведено якісно. Важливий момент у відтворенні давніх предметів, – консервація. Досвід минулих років показав, що коли підняті з води судна не законсервувати відразу, дерево швидко псується і перетворюється на труху. Тому в гідроархеологів проект з підводних досліджень реалізується тоді, коли забезпечено етап консервації. В якості консерванта використовують поліетиленліколь. Просочення дерева проводиться методом зрошення. Цей метод довготривалий – близько п’яти років. На щастя, збереглася чайка загалом чудово. Постраждали лише один із бортів і кормова частина. Поряд із чайкою – два невеликих човни, рибальські та для пересування. Як з’ясувалося в розмові, їх нещодавно привезли з річки Десни (знайшли на кордоні Київської і Чернігівської областей) до реставраційного залу. Виготовляли наші предки такі довбанки із стовбура дерева. Як правило, обирали вербу. Коли справу було закінчено, судно розклинювали ботями. Є й інші подібні човни епохи Київської Русі та Се-
редньовіччя, виготовлені з дуба, проте збереглися вони гірше. Історичне значення мають навіть набірні човни. А взагалі-то, судна з дерева швидко зникають, тому важливо їх знайти і зберегти. Бригантина, яку підняли з води 2004 року неподалік від чайки, постраждала більше. Кормова частина була б в ідеальному стані: (з каютами, надбудовами), якби не водна стихія. Деякі його фрагменти шукали кілька років, бо дошки рознесло на тридцять кілометрів. Як і чайку, бригантину, щоб вона була легкою, будували з сосни. Лише деякі частини, які мали бути дуже міцними, виготовляли з дуба. Бригантину збирали за кресленнями, які знайшли у військовоморському архіві. Корабель за водотоннажністю вп’ятеро більший за чайку і вважається повноцінним морським судном європейського зразка, зокрема, був оснащений чотирма трифунтовими гарматами. На бортах можна побачити кільця для лафетів. Хоча бригантина збереглася на 70%, утім, збирати було складніше, бо зруйнована більше. Просочена консервантом деревина погано склеюється, тому використовували тверду пластмасоподібну речовину. До речі, врятувати бригантину допоміг відомий російський співак Андрій Макаревич, який зацікавився знахідкою на Хортиці. Він розповів про неї в своїй передачі «Підводний світ А. Макаревича». З екрана телебачення він пообіцяв свою фінансову підтримку запоріжцям і таки виконав обіцянку. Кошти від концертів йшли на реставрацію. Крім того, до цієї справи долучився український меценат Віктор Пінчук. Було навіть створено громадську організацію «Запорізька бригантина». Услід за меценатами гідрогеологів підтримали підприємства та мешканці міста й області. Безцінні раритети поки що перебувають в ангарі. Щодо охорони, то туди вже не раз залазили злодії, щоб украсти ... автомобільні покришки. Гірше буде, якщо раптом з’являться ті, хто знає ціну справжнього скарбу в ангарі. Неподобством слід вважати і те, що відреставровані судна стоять у приміщенні, не захищеному від температурних коливань. Адже за музейними вимогами мають не перевищувати 0,1 оС. На жаль, більш-менш пристойного капітального приміщення, хоча б тимчасового, поки що немає. Не допомагають фінансово і міжнародні організації, бо запорізькі реставратори козацьких суден у них не перші в черзі. Відтак можна сподіватися лише на добру волю ентузіастів, які розуміють цінність стародавніх козацьких суден.
Човни – експонати майбутнього музею історії судоплавства в Запоріжжі
ЛЮДИНА
Природа і суспільство Віктор Слободяник відмовився від «баобабів»... і полюбив карликів
постраждав – позаминулого року знищили мало не половину молодого саду. Технологія вирощування карликових дерев однакова і в Голландії, і в Новій Зеландії, і в Польщі, і в Таганчі. Поки що так званий голландський сад посадив мій родич Сергій Демчук. Проте в Україні цей вид садівництва стає дедалі популярнішим. Позавчора до мене приїжджав чоловік із Запоріжжя. Набрав саджанців цілий причіп. Мої саджанці поширюються здебільшого регіонально – в Черкаській, Київській, Полтавській областях.
Лариса ЗЕЛЕНЕНКО
В
ісім років тому Віктор Слободяник із села Таганча Канівського району заклав незвичайний для цієї місцевості сад – із карликових дерев. Відтоді має радість для душі, прибуток для сім’ї і реальну перспективу стати не лише відомим, а й багатим. Майже сорок років тому уродженець Богуславського району сусідньої Київської області у Таганчі розпочав трудову біографію на посаді сільського фармацевта. Тут зустрів свою долю – гарну дівчину Віру, яка стала вірною дружиною на все життя. Романтичність душі повела молодого чоловіка на край світу – на Далекий Схід. Упродовж 25 років Віктор Слободяник служив прапорщиком-медиком у морській авіації, жив у Комсомольську-на-Амурі, Совгавані, Находці. А на згадку про той незабутній період життя і нині носить під сорочкою тільняшку. Молодий військовий пенсіонер повернувся на Україну 1993 року. Як і належить справжньому чоловікові, почав будувати власний дім. Щодо сина, то цей пункт «справжньої» людини вже був виконаний – у родині Слободяників зростало двоє дітей – донька Світлана і син Сашко. Дім будував власноруч – благо, вони у Віктора Олексійовича роботящі і «золоті». Допомагали дружина і діти. Через три роки на таганчанському пагорбі виросла гарна двоповерхова споруда. В сільській хаті є все, що потрібно для повноцінного життя: вода, автономне опалення, затишок, достатньо простору. Відтак настала черга наступного пункту справжнього чоловіка – посадити сад. Під п’ятдесят у Віктора Слободяника прокинулася, вочевидь, генетична пам’ять селянина-садівника. Його дід по матері із села Олексіївки Богуславського району був знаним садівником і бджолярем. Дідові яблука і досі пахнуть Вікторові. З притаманною йому енергійністю і наполегливістю, Слободяник взявся до плекання саду. Маючи вдачу все робити сумлінно, надійно і правильно, звернувся за допомогою до науки. Передплатив журнал «Новини садівництва», який випускав Уманський аграрний університет. Погодився на пропозицію завідувача кафедри плодоовочівництва і виноградарства Олександра Мельника взяти участь у семінарі. Власне, вже перше знайомство
7
8 грудня 2010 р.
Садівник
з науковцями і членами асоціації інтенсивного садівництва кардинально змінили його погляди на садівництво – зусилля спрямував лише на вирощування карликових дерев. Щодо переваг голландської технології переконався з перших експериментів. – Голландська технологія вирощування відрізняється від традиційної, – розповідає Віктор Олексійович. – Вона економічно вигідніша. Карликові дерева починають плодоносити буквально з першого року посадки, а сад екстенсивного вирощування дає урожай лише на п’ятий рік. Якщо з гектара дорослого саду інтенсивного вирощування можна зібрати 70–80 т яблук, то за традиційною технологією – лише 7–8 т. До того ж, ці дерева родять через рік, «карлики» – щороку протягом 25–30 років. Для цього саду підходить будь-який ґрунт, головне – полив. Особливість інтенсивного садівництва в тому, що потрібно чітко дотримуватися технології. По-перше, це краплинне зрошування. Подруге, обробіток, підживлення, формування крони. Я чітко дотримуюся всіх рекомендацій. Клопотів чимало. Та це заняття для душі. Як для когось полювання чи рибалка. На садибі Слободяників, площею майже гектар, яких тільки дерев і кущів нема! Одних лише яблунь 150 сортів. Це улюблене дерево Віктора Олексійовича, тому яблуні перебувають у привілейованому становищі. Їх найбільше і їм найбільше уваги. Серед сортів яблунь Чемпіон Рено – найулюбленіший. Власне, десять років тому Віктор першою посадив яблуню цього сорту. Яблука справді дуже гарні: великі, червонобокі, стійкі до хвороб, гарно зберігаються, рясно родять. На деревці-однорічці вродило 10 яблук, на дворічному – 60 штук,
на трирічному зібрав 15 кілограмів. У «яблучній» колекції Слободяника є сорт Дмумбопомм, плід якого може важити до кілограма. Його ще називають яблуко-торт. У Віктора Олексійовича ця яблуня однорічна, але вже має два плоди – кожен по 650 грамів. Серед яблуневого царства є також найпоширеніший щодо обсягів вирощування сорт – Голден Делішес. Ці яблуні вирощують практично на всіх континентах, і всі – за голландською технологією. Першою серед яблунь у саду Слободяника дозріває у середині липня Віста Бела, потім Старк Ерліст, Папіровка (Білий налив). Деякі пізні сорти яблук зберігаються до нового урожаю. Є також 30 сортів винограду, 60 – груш, 40 – абрикос, 30 – аличі. А ще – вишні, черешні, смородина, полуниця, малина і навіть далекосхідна жимолость – як спогад про далекосхідну тайгу, де збирали цю ягоду в природі. До захоплення чоловіка садівництвом дружина Віра спочатку ставилася дещо скептично: досі цим видом садівництва в селі ніхто не займався, то ж чи варто? До того ж, він значно звужував її городню територію. З часом змирилася: аби тільки не займав її квітник. На подвір’ї Слободяників – як у Максима Рильського – троянди й виноград, красиве і корисне. – Односельці неохоче займаються інтенсивним садівництвом, – розповідає 59-річний садівник. – Надто багато клопоту. Потрібен стартовий капітал. Якщо вирощувати сад з нуля, потрібно витратити до десяти тисяч гривень на кожну сотку. На гектарі землі росте близько трьох тисяч дерев. Потрібно придбати саджанці, опори, шпалери, обприскувач, обгородити сад. Про останній момент попереджаю всіх, бо сам від зайців
– Підвищуєте свій професійний рівень, аби не відставати від новітніх досягнень? – Двічі на рік – навесні і восени – члени асоціації інтенсивного садівництва проходять навчання. На Черкащині нас уже 40 осіб, голова асоціації – Олександр Маценко зі Сміли. Слухаємо лекції науковців із Польщі, Америки, Голландії, інших країн. Виїжджаємо в господарства, вивчаємо досвід на практиці, обмінюємося досвідом. Спілкуюся з науковцями, колегами. Кожен член асоціації має, так би мовити, свій профіль. Моя місія – вирощувати саджанці і сад. Щороку вирощую близько двох тисяч саджанців, продаю по 20–25 гривень за штуку. Дерева із традиційного саду, яких у господарстві залишилися одиниці, Віктор Слободяник жартома називає «баобабами». Порівняно з «карликами», вони програють у врожайності. Решта землі також зайнята – деревами, кущами, городом, квітниками. – Чи може одна людина упоратися з усім цим господарством? – запитую садівника. – Допомагає син Сашко, дружина, – каже Віктор Олексійович. – Улітку приїжджають внуки з Карлівки Полтавської області Віталій і Марина. До нас часом приходять люди, милуються деревами, плодами, порядком. Запитують: «Чим ти удобрюєш сад?» «Потом», – відповідаю. Робота в саду не припиняється цілорічно. Восени у Віктора Слободяника найприємніша пора – збір урожаю. Частину продукції продає, частину закладає на зиму, а ще пригощає родичів, друзів, знайомих. Його яблука поширюються далеко за межі Таганчі. Нещодавно один чоловік купив у Віктора 40 кілограмів яблук і повіз до Сибіру. Допоки триває сезон садіння дерев (він може тривати до настання перших морозів), червона «Нива» Віктора Слободяника з причіпом саджанців курсуватиме за маршрутом Таганча–Канів. Привітний чоловік кожному покупцеві детально розповість усе, що сам знає про улюблений «карликовий» сад. А взимку в нього інші клопоти. І так рік за роком…
ЗВОРОТНИЙ ЗВ'ЯЗОК У попередньому номері було започатковано рубрику «Зворотний зв’язок» і вміщено анкету із запитаннями до читачів. Скориставшись читацькими порадами і зауваженнями, сподіваємося зробити газету цікавішою. Мріємо, щоб ця рубрика стала своєрідним форумом, на якому читачі висловлюватимуть погляди і міркування щодо проблем охорони довкілля. Редакція
Поради на працю й успіх
Поява в українському інформаційному просторі екологічного видання «Природа і суспільство» – безперечно, позитивний крок. За це (без патетики) – щира подяка Державному комітету лісового господарства України. Зі свого боку, задля розвитку добрих починань засновників і редакції часопису, хочу дещо порадити. Найперше, як на мене, газета здобула б більшу прихильність у читачів журналістськими розслідуваннями про те, як захищені конкретні місцини, ліси, річки, ставки, потічки тощо. Прикладів удосталь. По-друге, тематична сторінка «Правила життя» має бути аргументованішою, компетентнішою, з думками фахових експертівконсультантів. Сергій КВІТНИЙ, смт Володарка Київської обл.
…І про лісосмуги напишіть
Продовжуйте публікувати статті з помології, про гарних господарів садиб (не обов’язково – багачів), про айву, про королька (хурму), про картоплю – позитивне й негативне, про визначну роль українців у розповсюдженні зернових культур, зокрема, про видатного вченого-селекціонера Василя Миколайовича Ремесла і виведені ним сорти пшениці. Про наш дивосвіт і дивосвіт інших держав. Було б добре також, якби газета регулярно писала про позитивний вплив природи на людину і її здоров’я, про залучення школярів та студентів до насаджування лісів, парків і скверів. Окреме питання – лісосмуги. В якому вони стані, чи потребує наше сільське господарство нових таких насаджень? Думаю, ця тема зацікавить багатьох читачів, бо щось рідко її висвітлюють українські ЗМІ, і складається враження, що про лісосмуги забули, а вони ж потребують догляду і оновлення. Т. О. ГРИБІНИЧЕНКО, пенсіонерка, м. Київ
Не бійтесь гострих питань
Я і такі, як я, люди в літах, вже думаємо, що залишиться на землі після нас нашим дітям, внукам і правнукам. Переконаний, газета не повинна уникати гострих питань реформування системи влади, яке намічається в нашій країні. А воно ж зачепить і лісову галузь. Я вже досить давно працюю в системі Держкомлісгоспу, і мені це, як кажуть, болить. Не тому що захищаю себе і своє місце, а тому що думаю про майбутнє нашого лісу. Непродумані кроки можуть завдати великої шкоди. Он у Росії, так реформували, що під час цьогорічної літньої спеки, коли загоралися ліси, як на ранній стадії не було відповідального за локалізацію і тушіння пожеж, так і потім. Усе це переросло у великомасштабне стихійне лихо. Бо не було ефективної рятувальної системи. Отож варто врахувати негативний досвід сусідів. Було б добре, щоб керівництво Держкомлісгоспу виступило на сторінках «Природи і суспільства» зі своїм баченням реформування галузі. І не треба звертати уваги на можливі докори і звинувачення в тому, що ось, мовляв, Комітет, сам себе захищає у своїй газеті. Виступ із державницької позиції доречний у будь-якому виданні. Юрій КУЛИК, м. Канів Черкаської обл.
Будьте правдивими до кінця
Газету я передплатив на увесь 2011 рік принципово, оскільки переконаний прибічник охорони довкілля і вважаю, що українському суспільству потрібна всеукраїнська екологічна газета. Але я таким чином зробив газеті певний аванс. Я не натякаю на те, що вона якась не така. Навпаки, перші її десять номерів вийшли досить симпатичними. Просто вже було багато прикладів, коли з’являлось непогане екологічне видання, але незабаром сходило з арени. Тож не хочу ще раз розчаруватись. А побажання маю такі. Перше. Якщо замахнулись на всеукраїнськість і екологічну принциповість, робіть газету хоча б тижневиком. Друге. Колись один сталінський сатрап сказав, що в кожної помилки є прізвище, ім’я і по батькові. Скільки екологічних злодіянь накоєно конкретними людьми, але крайнього, особливо, якщо винуватець олігарх або високопосадовець, ніхто не називає і не чіпає! Тож якщо навіть об’єктивно висвітлюватимете екологічні проблеми, будете гарно оформлювати сторінки і подавати різні цікавинки, але не зачіпатимете сильних світу цього, великого читацького успіху не матимете. Ось у нас, у Сумській області в 2001–2004 роках знищили майже всі так звані колгоспні ліси, але й досі винні не названі і не покарані! Іван СЕРГІЄНКО, Сумська обл.
8
8 грудня 2010 р.
ДИВОСВІТ
Цілющий край Свалявщина
Природа лікує Гілкотерапія
М
Природа і суспільство
АБРИКОС
и продовжуємо розповідь про лікування та зміцнення здоров’я за допомогою гілок дерев і кущів. Як і обіцяли, за алфавітним порядком. Перший на літеру «А» в нас абрикос. У його гілочках вітамінів небагато, а ось мікроелементів більше, ніж у плодах. Узимку добре лікує хвороби камедь (застиглий сік) цього дерева. Недарма діти люблять жувати її в застиглому вигляді – в камеді містяться корисні для організму пектини, які виводять із організму шкідливі речовини. Вона може бути жовтого або білого кольору. ЇЇ потрібно зняти з дерева, висушити, розтерти на порошок і використовувати, як очищувач судин, м’який обволікаючий засіб, а також засіб від запалення шлунку, кишківника або легень. Отже, розчиняємо порошок камеді: 1 ч.л. на 2 склянки теплої води. На відміну від камеді інших дерев, ця розчиняється повністю і тому є дуже ефективними ліками. Пити слід поступово, невеликими ковтками. Чай готується із 10–15 см тонких кінцевих гілочок. Подрібнюємо їх і варимо у чайнику. Заварюємо окропом, нехай прокипить 7–10 хв, після того як настоїться і прохолоне, вживаємо. Чай допомагає проти ниркових набряків, болі у спині. Настій кори абрикоса готується в пропорцїї: 1 ч. л. подрібненої кори на склянку окропу. Заварити, прогріти 1–2 хв, годину настоювати, процідити і вживати по чверті склянки 4 рази на день. Настій лікує від кашлю при ларингітах, фарингітах, трахеїтах, покращує травлення, тонізує шлунок, кишечник, звільняє від закрепів. Він ефективний і в більш загрозливих для здоров’я ситуаціях. Щоб підвищити ефективність будь-якого напою, до гілочок додають висушені плоди, варення або навіть перетерту ягоду з цукром. Чай буде не тільки корисний, а й смачний. Хворим на цукровий діабет слід обмежувати вживання такої смакоти. Загалом, варити чаї з гілочок набагато корисніше, ніж пити зелений час або інші заморські чаї невідомого походження. Вони чинять непередбачувану дію на організм. Зловживати ними вкрай небезпечно.
Сергій ГАЙДУК Гірське повітря та мінеральні води Закарпаття – джерела здоров’я
М
андруючи Закарпаттям, ви обов’язково потрапите до Сваляви, що розкинулася на міжнародній туристичній трасі біля гори Стой (1677 м). Якщо підніметесь на її вершину, то перед вами розгорнеться мальовнича панорама міста, оточеного лісистими пагорбами. Як символ сучасності –лінії трансєвропейських магістралей: нафтопроводу «Дружба» і газопроводу «Братерство». А поряд зі стрункими ялинами, ніби змагаючись у вишуканості, здіймаються ажурні ферми міжнародної енергосистеми «Мир». Свалява – затишне містечко зі статусом районного центру. Його перетинає швидкоплинна гірська річка Латориця. Славиться Свалявщина чудовими сучасними здравицями, оригінальними та якісними меблями, склодувами, художниками, співаками.
Велес прийшов – готуймося до Коляди З рідновірських сторінок
Свято Велеса, що припадає на шосте грудня, одне з кількох сезонних вшанувань цього Бога протягом року. Велес сходить по сонячному промінню на Землю і приносить зародки багатства, врожаю, приплоду. Його гукали в цей день так, як сьогодні діти кличуть Діда Мороза. З Його приходом починається вивчення колядок, підготовка до Різдва.
«Ц
е Велес Навчив Праотців наших орати землю і злаки сіяти, і жати віна-вінча на полях страдних і ставити Снопа до огнища, і шанувати Його як Отця Божого!» – записано у Велесовій Книзі. Вважають, що саме Велес поріднив людину і тварину, навчив давніх українців не вбивати тварин, а пасти, запрягати в плуга та воза, брати від них молоко.
ВСЕУКРАЇНСЬКА ЕКОЛОГІЧНА ГАЗЕТА «ПРИРОДА І СУСПІЛЬСТВО» Передплатний індекс: 49734 Тираж – 40 700 прим.
МАНДРІВКА В ІСТОРІЮ Назва міста походить від давньослов’янського кореня «соль» (Золява, Солява, Сольва). Перша письмова згадка про Сваляву датується XII ст. З 1214 року місто стало власністю угорських королів, які дарували його різним магнатам, князям та графам. У другій половині XIII ст., як свідчить королівська грамота, Свалява знаходилась «по той бік засіки» (кордону), тобто входила до складу Галицько-Волинського князівства. Міжусобиці та війни феодалів, жорстока експлуатація, соціальне та національне гноблення призвели до зубожіння селян. Так, 1657 року Свалява і вся долина Латориці були спустошені військами польського магната Любомирського (аж ніяк не поєднує жорстокість людини з його миролюбним прізвищем – Авт.). Перепис 1688 р. свідчив, що з 54 кріпосних сімей 31 загинула, а вісім у результаті зубожіння не могли сплачувати податки. Отож у краї часто спалахували селянські заворушення. У 1703–1711 рр. свалявці беруть активну участь у повстанні куруців – антифеодальному та національно-визвольному русі в Угорщині проти габсбурзького панування. Після поразки повстання Свалява переходить у володіння королівського двору. 1728 року місто узурпує граф Шенборн-Бухґейм. Упродовж двох століть графський рід жорстоко експлуатував місцевих жителів. У 1790-х роках Свалява стає помітним господарським центром. Будуються дороги, мости, використовуються мінеральні джерела, які раніше граф здавав в оренду. Зубожіння, голод, який охопив Свалявщину, як більшість районів Закарпаття 1880 року змусили місцеве населення шукати порятунку в еміграції. Тисячі закарпатців утікали від голоду та екзекуторів до Канади, США, Бразилії. Спогади про ті тяжкі дні ще й нині можна почути від потомків тих, хто шукав кращої долі за океаном. Вони мешкають у селі Нелипине, що поряд зі Свалявою. Їхні діди й батьки повернулися з емі-
ЗАСНОВНИК: Державний комітет лісового господарства України ГОЛОВА РЕДАКЦІЙНОЇ РАДИ М. Х. Шершун
Популярна Україна
грації так само зубожілими й оселилися на одному з пустирів поблизу річки. Цей пустир назвали «Нелипинська Бразилія». ДЖЕРЕЛА ЗДОРОВ’Я Свалявщина – край з багатою гідромінеральною базою. Близько третини з 300 мінеральних джерел, що виявлені на Закарпатті, належать Свалявщині. На базі мінеральних вод працюють відомі здравниці «Кришталеве джерело», «Поляна», «Квітка полонини», «Сонячне Закарпаття» та ін. До слова, майже всі санаторії облаштовані так, що ви не виходячи з будівлі можете пити мінеральну воду. Пийте мінеральні води, дихайте гірським повітрям Закарпаття, на здоров’я!
Коло Свароже а св. Власій став «машкарою» Велеса, як покровителя худоби. Так християнство використало давню народну традицію).
Велес Волохатий – Зимовий Господар – Дід Мороз має вкрити Матір-Землю білим кожухом, щоб вона теж гарно відпочила, набралася сил, щоб було чим дати нове життя на новому оберті Річного Кола. Він ходить уночі заметеним снігом лісом, чекаючи великого Свята Зимового Сонцевороту – Різдва Коляди. Це під Його ногами порипує сніг, у Його очах відблискують холодні зимові зорі та Місяць, що срібно висить у студеному чорному Небі. Це Йому, Вовчому Пастирю, Діду Ведмідю покірні лісові мешканці... і навіть люті вовки в останній місяць зими в Його слугах ходять. Волхви, жерці Його, провадять темними зимовими ночами таємні дійства... палає високе вогнище в замерзлому лісі... Люди зігрівають один одного теплом сердець, веселяться на зимових святах, роздаючи один одному подарунки, особливо ж – дітям (саме, тому св. Миколай у грудні обдаровує дітей,
РЕДАКЦІЯ: Редактор В. В. Максименко Відповідальний секретар І. І. Кугно Дизайн та верстка Р. І. Новіков
ВИДАВЕЦЬ: ТОВ «Видавничий дім «ЕКО-інформ» м. Київ, вул. Ш. Руставелі, 9-А Тел.: (044) 235-31-36 info@ekoinform.com.ua www.ekoinform.com.ua
Друк: ТОВ «Новий друк» м. Київ, вул. Магнітогорська, 1 Свідоцтво Міністерства юстиції України про державну реєстрацію друкованого засобу масової їнформації Серія КВ № 16802-5474Р від 15.07.2010 р.