"Природа і суспільство" №10-2010

Земля Вода Повітря Вогонь Людина 24 листопада 2010 року, № 10

3

стор.

ВСЕУКРАЇНСЬКЕ ЕКОЛОГІЧНЕ ВИДАННЯ

5

ГІРКОТА СОЛІ

стор.

6

ЗАБУТИЙ СМАК АНТОНІВКИ

стор.

www.ekoinform.com.ua СЛІД І ПОСЛІД

ПОДІЇ В Україні може повторитися Чорнобиль?

У ході робочої поїздки до Калуша Президент Віктор Янукович піддав критиці «Фінансову енергетичну корпорацію України» (Київ) за відставання від термінів під час виконання робіт по відведенню і консервації розсолу у Домбровському кар'єрі калійних руд (Калуш, ІваноФранківська область).

П

резидент України залишився не задоволений тим, що з 25 млн грн, виділених на роботу в Домбровському кар'єрі, освоєно менше половини. Президент попередив, що якщо до кінця року робота не буде закінчена, підрядника замінять. «Залишилося півтора місяця, якщо за цей час підрядник не закінчить роботу, ставлю завдання знайти іншого», – заявив Президент. Він доручив першому віцепрем'єр-міністру Андрію Клюєву, міністрові промислової політики Дмитру Колесникову та голові Івано-Франківської обласної державної адміністрації Михайлу Вишиванюку взяти під особистий контроль роботу в Домбровському кар'єрі. Нагадаємо, що «Фінансова енергетична корпо-

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС

Калуш очікує... нових технологій рація» планувала у вересні завершити будівництво розсолопровода від хвостосховища №2 Калуш-Голинського родовища калійних солей до Домбровського кар'єру калійних руд. Будівництво цього об’єкта – перший етап з консервації Домбровського кар'єру, тому що сьогодні існує загроза прориву хвостосховища №2. У той же час Віктор Янукович підкреслив, що розвиток нового виробництва в Івано-Франківській області не зашкодить екології регіону. Про це глава держави заявив після наради з питань соціально-економічного розвитку області. «Навпаки, на новому виробництві будуть використовувати розсоли, які сьогодні є. Ми не будемо возити сіль у вагонах з Донеччини до Калуша, а використовува-

49734

тимемо місцеві ресурси», – зазначив Президент. Глава держави підкреслив, що одночасно з розвитком нового виробництва буде покращуватися екологічна ситуація в регіоні, адже йдеться про застосування сучасних технологій. Він узяв участь у церемонії виводу на проектну потужність нового заводу з виробництва хлору і каустичної соди ТОВ «Карпатнафтохім» у Калуському районі Івано-Франківської області. «Це найсучасніші технології, які сьогодні запускаються на Івано-Франківщині. Нічого кращого у світі немає з точки зору і екології, і економіки», – сказав Президент.

стор. 3

ХТО ПЕРЕДПЛАЧУЄ, ТОЙ ВИГРАЄ ПРИЗ ОТРИМАЄ КОЖЕН ДЕСЯТИЙ!

Екологічна газета «Природа і суспільство» влаштовує розіграш корисних для кожної людини ПРИЗІВ. Учасником лотереї стане кожен, хто надішле ксерокопію квитанції про передплату газети «Природа і суспільство» на 2011 рік. Будьте уважні! Першим 100 учасникам надається надзвичайно великий шанс виграти. Приз отримає кожен десятий! Вартість призів ДОРОЖЧА ЗА ЦІНУ РІЧНОЇ ПЕРЕДПЛАТИ. Головний приз – ПОТУЖНИЙ НОУТБУК. Також можна виграти інші цінні призи. Лотерея проводитиметься відкрито. Про вручення виграшів буде повідомлено на сторінках газети. Газету «Природа і суспільство» можна передплатити у будь-якому відділенні зв'язку «Укрпошти». Вартість передплати на 12 місяців 36 грн 84 коп. Копії передплатних абонентів прохання надсилати на поштову або електронну адресу редакції з позначкою «РОЗІГРАШ»: 01601, м. Київ, вул. Ш. Руставелі, 9-А, газета «Природа і суспільство» E-mail: info@ekoinform.com.ua

В Україні може повторитися другий Чорнобиль, якщо ми будуватимемо нові атомні блоки на старих фундаментах електростанцій. Таку думку під час прес-конференції висловив президент Київського енергетичного клубу Q-club Олександр Тодійчук. Він нагадав, що в лютому поточного року, коли в країні максимально використовувалася електроенергія, в Україні не працювало п'ять блоків АЕС. Тож в Україні достатньо електроенергії, внаслідок чого блоки відключалися. «І тут незрозумілим чином приймається рішення про будівництво ще двох блоків на Хмельницькій АЕС. На сьогодні для тих двох блоків, які є на Хмельницькій АЕС, не вистачає води для охолоджування реакторів. Плюс нові два блоки хочуть будувати на старих фундаментах, яким уже понад 20 років. У висновках експертів говориться про те, що електростанції повинні працювати 40 років, а ми хочемо, щоб вони працювали 60», – сказав Олександр Тодійчук. «Росія пропонує будувати на нашій території два атомні блоки. Але Україна вже була піддослідним кроликом. Чому Росія у себе не хоче будувати?», – поставив питання експерт. При цьому він також зазначив, що в Україні 80% атомних блоків подовжують терміни експлуатації, «тому вірогідність аварій збільшується, оскільки ризики аварій на АЕС значно менше в перші 5–10 років роботи, ніж у подальшому». Також Олександр Тодійчук висловив думку, що будівництво заводу ядерного палива в Україні – питання, яке повинне обговорюватися перш за все з громадськістю.

Стартує конкурс на розробку логотипу «Великого Карпатського Бренду» Півроку відведено для виготовлення емблеми Карпат, що має представити чотири області Західної України (ІваноФранківську, Львівську, Чернівецьку та Закарпатську) як унікальні місця зі збереження довкілля, високої якості послуг туризму, екологічно чистої продукції та автентичних ремесел. Стартував конкурс 7 листопада, а нагородження переможців відбудеться 7 травня, у День Івано-Франківська. Ініціювала конкурс громадська організація Асоціація виробників органічної продукції «Чиста флора» на чолі з Михайлом Стовпюком. Долучитися до створення логотипу «Великого Карпатського Бренду» може кожний – від студента спеціалізованого мистецького навчального закладу до пересічного мешканця. До речі, з 7 листопада вже працює офіційний сайт «Чиcтої Флори». За словами Михайло Стовпюка, вже найближчим часом голова Івано-Франківської обласної державної адміністрації Михайло Вишиванюк має намір підписати угоду про «Великий Карпатський Бренд» із керівниками Закарпатської, Львівської та Чернівецької областей.

2

24 листопада 2010 р.

ПОДІЇ

Природа і суспільство

Полювати культурно, по-європейськи Перспективи розвитку мисливського господарства в Україні

Ймовірна екологічна катастрофа може завадити проведенню Євро-2012

Міністерство охорони навколишнього середовища України заявило про можливість екологічної катастрофи у Львівській області, де в 2012 р. планується проведення матчів європейського футбольного чемпіонату. Територія підвищеного ризику розташована за 10 км від Львова. Наявність подібного об’єкта (Львівський дослідний нафтозавод) загрожує проведенню запланованих матчів. Мінприроди зазначає, що це підприємство заважає Міністерству навколишнього середовища України розпочати роботи щодо попередження екологічної катастрофи. За інформацією міністерства, підприємство, яке сьогодні офіційно визнане банкрутом, планує продати кислі гудрони (відходи нафтохімічного виробництва), накопичені в процесі роботи заводу. Також акцентується увага на тому, що забруднення продовжується і в резервуарах постійно фіксується зниження рівня рідини. Гудрони просочуються в підземні води неподалік селищ Збиранка й Сороки (Жовківський район Львівської області), мешканці яких скаржаться на забруднення колодязів і повітря. Існує загроза потрапляння небезпечної речовини у р. Малахівку, яка впадає у р. Полтву. У жовтні перший віце-прем’єр України Андрій Клюєв підписав указ щодо створення урядової комісії, яка перевірятиме всі стратегічно небезпечні об’єкти в Україні з метою попередження катастрофи, подібної до аварії, що сталася на глиноземному заводі в Угорщині.

20

листопада відбулась виїзна колегія Держкомлісгоспу на базі підприємств Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства. Колегію проводив голова Комітету М. Х. Шершун за участі голови Волинської обласної адміністрації Б. П. Клімчука, начальників обласних управлінь лісового та мисливського господарства, керівників наукових галузевих установ та навчальних закладів, Всеукраїнської асоціації охорони та відтворення тваринного світу, Українського товариства мисливців і рибалок, представників ЗМІ. У Звірівському мисливському господарстві учасників колегії ознайомили з культурою мисливства, традиціями організації колективного полювання в європейських країнах та показали комплекс біотехнічних споруд. Основною темою обговорення був аналіз стану мисливського господарства в Україні та перспективи його ведення. Зазначеною справою в Україні займаються 999 юридичних осіб на площі 46 млн 484 тис. га угідь. Чисельність мисливських копитних тварин в Україні (лось, олені європейський і плямистий, козуля, лань, муфлон, кабан) відносно 2005 р. зросла на 37,2 тис. голів (19%) і становить 232 тис. голів, але є надзвичайно низькою порівняно з сусідніми країнами.

«Біоенергія Карпат» Коштом Євросоюзу на Закарпатті запроваджують нові енергозбережні системи опалювання

Ц Канада оголосила токсичною одну з речовин у складі пластикового посуду

Канада включила біфенол-А (ВРА), який використовується під час виготовлення пляшок, зубних пломб, компактдисків та інших предметів побуту, до переліку токсичних речовин. «Ми довели, що біфенол-А може зашкодити як здоров’ю людини, так і навколишньому середовищу, і ми є першою країною у світі, що вживе заходів на користь канадців», – розповідає міністр охорони здоров’я Канади Леона Аглуккак (Leona Aglukkaq). Досі незрозуміло, які саме заходи вживатиме Оттава. Може йтися як про обмеження викиду речовини, що визнана шкідливою, у воду та повітря, так і про цілковиту заборону її використання під час виготовлення пластикових контейнерів та іншої тари для харчових продуктів. Побоювання з приводу шкідливості ВРА висловлювалися ще в 2008 р. Тоді канадські вчені заявили щодо можливості зв’язку наявності речовини в пластиковому посуді зі змінами поведінки, ризиками виникнення раку простати та раку молочної залози та змінами ВНД. За українськими стандартами біфенол-А належить до класу помірно небезпечних речовин.

Визначено низький освітній рівень з мисливствознавства, практично відсутня його популяризація як однієї з галузей народного господарства, що тісно пов’язана з багатьма іншими сегментами ринку. Надзвичайно слабко організоване розведення та розселення мисливських тварин. Гострою проблемою є також надмірна кількість в угіддях хижих та шкідливих тварин (75 тис. лисиць, 2,7 тис. вовків, 10,6 тис єнотоподібних собак). Для вирішення цих проблем необхідно поєднання двох чинників – створення служби охорони з чіткою вертикаллю управління та надання мисливських угідь низовим колективам громадських організацій, що не­ одмінно і швидко виведе зазначену галузь на європейський рівень. Працівникам угідь слід пропагувати й утілювати в життя європейську культуру ведення мисливської справи, атрибути, що супроводжують полювання, роблять його святковим і шанованим дійством, представляючи господарство в цілому як галузь. Надзвичайно корисним для пропаганди мисливства як елемента культури народу є проведення в областях відповідних фестивалів, єгерських багатоборств тощо, як це вже робиться у Львівській, Волинській, Житомирській областях і в Криму. Проаналізувавши стан та ведення мисливського господарства в Україні, колегія Держкомлісгоспу постановила: ♦ Розробити «Концепцію розвитку мисливського господарства України». ♦ Із залученням спеціалістів природоохоронних органів, громадських мисливських ор-

ими днями в малому залі засідань Міжгірської райдержадміністрації відбулася перша координаційна зустріч партнерів проекту «Біоенергія Карпат», що діє в рамках програми прикордонного співробітництва ЄІСП Угорщина-СловаччинаРумунія-Україна. Основним спонсором даного проекту виступає ЄС, який виділив на його реалізацію кошти в сумі 430 214 євро. Європа готова підтримати чимало перспективних ідей, спрямованих на збереження екосистеми Карпат, тому є надія, що в разі виконання всіх покладених завдань проекту «Біоенергія Карпат» у майбутньому буде ще тісніша співпраця з євроінвесторами. Але найголовніше те, що в рамках даного проекту Міжгірщина стає базовим регіоном для впровадження нових енергозбережних систем опалювання. На дані потре-

би із загальної суми виділено майже 20 тис. євро, половина з яких передбачена на заміну старих твердопаливних (вугільних) на котли нового зразка, які працюють на альтернативному біопаливі (тирса, відходи деревини). Інша сума коштів передбачена на розроблення проекту заміни опалювальної системи Колочавської загальноосвітньої школи, найбільшої у районі, яка обігрівається вугіллям. До речі, поточний рік плідний на міжнародну співпрацю для Міжгірщини. Згадати хоча б налагодження дружніх відносин із краєм Височіна Чеської Республіки, результатом якої стала реалізація інвестиційного проекту «Реконструкція КолочаваБрадолецької амбулаторії». Згідно з цим проектом чеською стороною вкладаються кошти в сумі 300 тис. грн, а згідно з рішенням ХХХІV сесії районної ради як співфінансування проекту додатково виділено 200 тис. грн для завершення робіт.

Світові ліси здатні адаптуватися до змін клімату

З

агальноприйнятою є думка, що ліси по всьому світі страждають від глобального потепління. І чим вища температура, тим більша ймовірність зникнення різних видів дерев. Зазвичай, при потеплінні дерева страждають від нестачі води, яка швидко та у великій кількості випаровується з землі. Але останні дослідження показали, що більшість лісів є значно стійкішими до підвищення температури, ніж вважалося раніше. Саме такого висновку дійшов Карлос Яраміло, вчений зі Смітсоновського інституту тропічних досліджень (США). Він зі своєю командою вивчав пил та інші залишки

стародавніх тропічних рослин з гірських порід Венесуели та Колумбії. Ці залишки рослин були близькими родичами сучасних дерев, хоч і жили 56 млн років тому. Саме в той час наступав період палеоцену і відбувалося різке потепління на Землі. Загальна температура планети збільшилася на 3–5 градусів за Цельсієм, а рівень вуглекислого газу виріс удвічі порівняно з попереднім періодом. Як не дивно, потепління не призвело до зникнення рослин, а навпаки, через адаптацію до нових умов стався «вибух» різноманіття видів рослин. Так, з’явився вид стратоцвітів, шоколадне дерево, дерево-какао

ганізацій та науковців підготувати пропозиції щодо внесення змін до Закону України «Про мисливське господарство та полювання» й опрацювати нові нормативно-правові акти, спрямовані на вдосконалення відносин у сфері мисливського господарства та полювання. ♦ Підготувати пропозиції щодо створення лабораторії мисливського господарства на базі Українського державного проектновишукувального інституту лісового господарства. ♦ З метою пропагування мисливства, відродження культури та етики поведінки на полюванні, поширення знань мисливських традицій України та інших країн, обміну досвідом і покращання ведення мисливського господарства внести пропозиції щодо організації та проведення у вересні-жовтні 2011 р. відповідного міжнародного фестивалю та ІV виставки мисливських трофеїв та низку інших важливих рішень. Детальнішу інформацію про цю виїзну колегію Держкомлісгоспу та проблемні питання, що обговорювалися під час її проведення, ви прочитаєте у публікації «Лісового і мисливського журналу» №5–6/2010 р.

Будемо сподіватися, що ця тенденція міжнародного співробітництва продовжиться й надалі і наш край отримає для свого розвитку всі необхідні ресурси.

тощо. Також дослідження показало, що кількість води зовсім не зменшилася. У минулому році метеорологічне бюро дослідницького Центру Хендлі оприлюднило зовсім протилежний прогноз. Учені стверджували, що збільшення температури на 2 °С градуси порівняно з доіндустріальним періодом стане причиною загибелі 20–40% лісів у найближчі 100 років. При потеплінні на 3 °С буде знищено 75% залісення Землі, а при 4 °С відповідно – 85%. Проте на сьогоднішній день вчені не мають чіткої відповіді на питання, як вплине глобальне потепління на навколишнє природне середовище та життя людини. Натомість, світове співтовариство об’єднує свої зусилля, щоб протидіяти потеплінню та збільшенню рівня вуглекислого газу в атмосфері.

ПРОБЛЕМА

Природа і суспільство

3

24 листопада 2010 р.

Колонка мораліста

стор. 1

Диво дивнеє Павло Сергієнко

О

Гіркота солі

Екологічне лихо в Калуші – це 60-відсоткова катастрофа

Юля ПРИСЯЖНЮК

10

лютого 2010 р. було підписано Указ № 145/2010 «Про оголошення території міста Калуша та сіл Кропивник і Сівка-Калуська Калуського району Івано-Франківської області зоною надзвичайної екологічної ситуації». Указом і законом передбачено, що Кабінет Міністрів України має здійснити в зоні надзвичайної екологічної ситуації добровільне відселення людей з обов’язковим забезпеченням їх житлом для тимчасового, а згодом – постійного проживання; здійснення запобіжних заходів щодо недопущення забруднення джерел питного водопостачання, а також технічних заходів з укріплення, гідроізоляції, зменшення динаміки приросту розсолів у Домбровському кар’єрі калійних руд. Крім того, за державний кошт мають укріпити дамби хвостосховища №2 КалушГолинського родовища калійних солей і дослідити полігон захоронення токсичних відходів. У березні в Калуші побувала спільна місія ООН і комісії Європейського Союзу з ліквідації надзвичайної екологічної ситуації. Ризик виникнення екологічної катастрофи тоді оцінили на 60%. Головною причиною проблем, ураховуючи загрозу обвалу хвосто­ сховищ та засолення підземних і поверхневих вод, є кілька основних помилок проектування під час будівництва шахти та неякісне обслуговування. Квітень 2010 р. – Організація Об’єд­ наних Націй і Європейський Союз закликають Кабінет Міністрів України вжити заходів для розв’язання екологічних проблем Калуша. Місія відзначила значне засолення ґрунтів і поверхневих вод, високу ймовірність прориву Домбровського кар’єру в річку Сівка, а також загрозу викиду органічної речовини – гексахлорбензолу – в навколишнє середовище. Представники місії ООН і ЄС дійшли висновку, що гексахлорбензол у Калуші поширюється за межі полігону захоронення. Концентрація у воді на території сховища в 100 (а подекуди – і більше) разів перевищує норму. Гексахлорбензол надзвичайно токсичний для водного середовища і стійкий органічний забруднювач. Полігон твердих токсичних відходів було введено в дію в 1973 р. для зберігання відхо-

дів виробництва чотирихлористого вуглецю та перхлоретилену на території колишнього Калуського хіміко-металургійного комбінату, власником якого на даний час є ТОВ «Оріана». Полігон площею 5,15 га розкинувся приблизно за 5 км від основного виробництва, 1,5 км від с. Верхня Калуського району та 1,35 км від с. Мостище Калуського району. Останнє захоронення відходів гексахлорбензолу об'ємом 11 087,6 т було в серпні 2000 р. Гексахлорбензол належить до категорії стійких органічних забруднювачів, які мають токсичні властивості. Його хімічна формула С6С16, молекулярна маса 284,81. Отримують речовину хлоруванням бензолу в паровій фазі при 600 °С. Це безбарвний кристалічний продукт, нерозчинний у воді і розчинний в органічних розчинах (гарячому спирті, бензолі, жирах). Гексахлорбензол – сильна отрута політропної дії, що накопичується в організмі. Призводить до хвороб імунної та репродуктивної систем людини, ракових захворювань, вроджених дефектів у дітей. Уражає печінку, центральну нервову та серцево-судинну систему. Входить до складу речовин, які виявляють канцерогенну й мутагенну активність.

27 вересня 2010 р. на Калуському полігоні токсичних відходів почали викопувати і пакувати в герметичну тару гексахлорбензол. Небезпечну речовину вивезуть з України й утилізують за кордоном. Вивозити гексахлорбензол будуть у сертифікованій тарі на завод у Великій Британії, де його спалять при температурі 1200 °С. Відповідну угоду вже укладено, крім того, існують ще три угоди з державами Європи, які дозволили перевезення гексахлорбензолу через свою територію. За словами міського голови м. Калуша Ігоря Насалика, цим займатиметься Національний центр поводження з небезпечними відходами. Для цього Кабінет Міністрів України виділив 114 млн грн із резервного фонду. Цього року планують вивезти 8,5 т гексахлорбензолу. Загалом потрібно 5 залізничних ешелонів по 25 вагонів у кожному. Персонал на полігоні працює в спеціальних захисних костюмах і респіраторах, техніку обробляють нейтралізуючими розчинами. Після завершення вивезення гексахлорбензолу буде проведено знезараження навколишнього середовища.

Програмою першочергових робіт з ліквідації наслідків надзвичайної екологічної ситуації передбачено також консервування Домбровського кар’єру з рекультивацією зовнішніх відвалів та хвостосховищ. Наразі глибина розсолів у Домбровському кар’єрі становить 90 м. Їх концентрація із глибиною збільшується. Так, уже на позначці 40 м і глибше вона становить від 350 до 400 г/л. Роботи на Домбровському кар’єрі розпочалися у липні цього року. За словами міського голови, цим займається обласна державна адміністрація. Виконавець робіт – ТОВ «Фінансово-енергетична корпорація України». Як повідомив Ігор Насалик, на ці роботи виділено 50 млн грн. Родовище «Калуш» – найстаріше підприємство з видобутку солі на Прикарпатті. Роботи тут розпочалися в 1867 р. Щоб ліквідувати відпрацьовані порожнини, їх заповнювали соляними розчинами (розсолами), що спричинило негативні явища. Утворення провальних ям – одне з них. Провальні ями (воронки) виникають раптово, а на поверхні утворюється провалля. Цей процес супроводжується витісненням значного об’єму концентрованих розсолів. На хвостосховищі накопичилося 1,7 млн т рідини, яка вже потроху починає протікати. Якщо дамбу прорве, засоляться прісні води. Потрібно терміново відкачувати трубопроводом розсоли з відстійників у Домбровський кар’єр (його об’єм 50 млн куб. м), а для цього необхідно побудувати розсолопровід. У перспективі хвостосховище можна осушити, ізолювати і наповнити його за рахунок опадів прісною водою. А сам кар’єр треба законсервувати, укріпити його борти, а відвали рекультивувати. Рекультивація солевідвалів, загальна площа яких 80 га – це наступний етап. Фахівці оцінюють проект робіт як нескладний, але масштабний. Важливіші провалля, які утворюються у зоні просідання поверхні. За Європейськими нормами, люди, які проживають на територіях, що просідають зі швидкістю понад 20 мм/рік, підлягають відселенню. Левову частку державних коштів, а це 344 млн 792 тис. грн, буде спрямовано на відселення людей із території просідання земної поверхні, запобігання утворення провальних воронок, карстів, зсувів ґрунтів. «За нашими підрахунками, у небезпечних місцях проживає близько 5 тис. людей, – зазначив Ігор Насалик. – Їх поділили на три категорії: з найвищим, середнім і низьким рівнем небезпеки. Житлом будуть забезпечувати насамперед тих, хто належить до першої категорії, а це приблизно 20–25% загальної кількості». За словами міського голови, для відселення людей будуватиметься новий мікрорайон у Підгірках. Окрім того, в новому мікрорайоні заплановано спорудження нової школи та двох дитячих садочків. Звичайно, здається, мало хто відмовиться від новозбудованого житла в місті. Проте поспілкувавшись із місцевими жителями, особливо похилого віку, зрозуміло, що багато хто не хоче переїжджати з власного дому в багатоквартирні будинки. Та й навряд чи люди отримають житло еквівалентне за площею, що також можна вважати недоліком. Існує кілька варіантів: хтось із жителів охоче переїде з небезпечної зони, а хтось візьме квартиру, так би мовити, про всяк випадок і залишиться жити у власній домівці. А ще, зважаючи на хитрість українців, незабаром можна очікувати на масове переселення людей у небезпечну зону задля отримання «безкоштовної квартири».

біцяну в попередній колонці тему переношу на наступний номер, а сьогодні є бажання трошки розслабитись, а то я все про сміття та про сміття… Хочеться поміркувати про диво, яке не тільки дивує і збуджує інте­ рес до життя, а й надає цьому життю приємних переживань. А заодно й подумати, що нас більше дивує – створене людиною чи природою? Наприклад, найвище у світі дерево секвойя заввишки 115 м чи найвищий у світі хмарочос «Вежа Халіфа» (828 м), нещодавно збудований в Об’єднаних Арабських Еміратах? Ясно, що все це дуже особисте. Здатність дивуватись і радіти відкриттю – це, крім усього іншого, свідчення життєвої сили людини. З іншого боку, тупий і дурний індивід не здивується нічому. Але це не натяк на те, що сучасна людина стає більш примітивною, оскільки, як не прикро визнати, втрачає здатність дивуватись. Тут є багато різних факторів та нюансів: інформаційна перенасиченість, технологічні прориви і таке інше. Зайшов в Інтернеті на Вікіпедію, прочитав про якесь одне з чудес природи, скажімо про всякі там химерні рослини, і здивувався, потім про якогось рідкісного звіра – і знову здивувався, а потім вийшов і про все швидко забув. «Вежу Халіфа» також скоро мало хто пригадає, бо ті ж Емірати збираються побудувати ще більший хмарочос зав­ вишки 1400 м. Не знаю як для кого, а для мене те, що створила природа, вище й дивніше за будь з яких творінь людини. Бо природа – це доцільність і гармонія, вічна заданість руху, у крайньому випадку аномалія, яка ще більше дивує, ніж її наслідки. А людина може бути злою і нікчемною, егоїстичною і жадібною, багато чого робити не заради доцільності, а виходячи зі свої дурних амбіцій, особливо у справі перетворення довкілля. Стверджуючи це, запевняю, що не хочу засудити людину і думаю зовсім не про те, що мав на увазі один з персонажів «Пригод бравого вояка Швейка» Я. Гашека, коли той казав: «…досить озирнутися навколо і подивитися, як темні хмари закривають обрій, як гори пнуться високо до неба, як реве водоспад у лісі і співають птахи, й ви замислитесь над тим, що таке, власне, якийсь там Павло Сергієнко (Від автора) порівняно з величчю природи». Біда, мабуть, у тому, що технології віддаляють нас від природи, ми перестаємо її відчувати і дивуватись її витворам. І притому дуже швидко. Мене, який виріс у селі і запекло боровся з заростями хрону у дворі, до сьогодні дивує один давній випадок на Черкащині. Відвалилася частина берега Канівського водосховища, і оголився довжелезний, метрів на 15, корінь хрону. Вгорі, на маківці, його діаметр був із півметра. Cумніваюся, що когось з сьогоднішніх молодих, особливо тих, що й путнього холодцю з хроном не їли, це здивує. Сучасна людина звикає до віртуальних світів і керованого комфорту, природу спостерігає через скло автомобіля з кондиціонером або сидить собі в теплі в суперсучасному розважальному комплексі зі склянкою пива, натискає на кнопку пульта, і тут тобі водоспад ллється, грім гримить або завірюха зі снігом. Але чи побільшало від цього щастя на землі? Колись Чингіз Айтматов, розмірковуючи про людське щастя,промовив: «… Що це таке? Це може бути й джерело чистої води!» А він був сином степів і знав, що казав. Тож, шановний читачу, бажаю і тобі знайти десь таке джерело та напитися з нього води. Можливо, це так западе в твою душу, що потім не раз буде зблискувати у пам’яті як велике і радісне диво.

4

24 листопада 2010 р.

ПРАВИЛА ЖИТТЯ

Природа і суспільство ПЕРЕВАГИ НАРОДНОГО ДОСВІДУ Проте до народних традицій звернутися все ж не завадило б. Адже як у народному, так і в сучасному будівництві, накопичено багато практичного досвіду застосування тієї ж соломи чи очерету. Особливої уваги заслуговує зведення стін з пресованих солом’яних тюків, що дає змогу отримати найкращі теплоізолювальні властивості споруди при відносно невисоких витратах.

Практика Британський експеримент

Науковці з університету Бата вирішили довести світові, що будинок з соломи може скласти конкуренцію кам’яному. Учені і за сумісництвом будівельники взялися зводити двоповерховий особняк під назвою BaleHaus. Двоповерховий будинок буде споруджений з блоків пресованої соломи, які вже досить давно випускає компанія ModCell. З блоків спочатку виготовляють панелі розміром від стандартних 3×3,2 до 3×4,5 метра. Для цього блоки вставляють у дерев’яну раму, а потім покривають вапняною штукатуркою. Готові панелі сушать і відвозять на місце будівництваю Ціна 1 кв. метра – в межах $ 340– 475. Гарантія на продукт – 25 років. Солома – легкозаймистий матеріал. Але, виявляється, горять конструкції погано, бо в пресованій соломі, вкритій шаром штукатурки, дуже мало повітря. Також стіни не гнитимуть – унаслідок низької вологості соломи (15% проти необхідних 25%) і не в них не заведуться паразити – через невелику поживну цінність матеріалу. Гризунам стіни теж не будуть до вподоби: щільність не та. Головне – не порушувати цілісність панелі, радять виробники Відомо також, що солом'яні стіни знижують зовнішній шум на 50 дБ.

Український досвід

Молоде подружжя з Рівненщини спорудило в селі будинок на два поверхи площею понад 100 кв. м. Фундамент бетонний, а каркас дому з дерев’яних брусів 15×15 см, який чоловік змонтував самотужки. Витратив на брус 32 тис. грн. Проміжки заповнив пресованою житньою соломою. У фермерів придбали 500 тюків по 6 грн. Солому нічим не обробляли. Житню, на відміну від пшеничної чи ячної, не їдять гризуни. Стіни мансардного поверху оббили дошками. Установили 14 металопластикових вікон за 13 тис. грн. Водяне опалення забезпечать два котли. Один – електричний. На випадок, якщо не буде електрики, установили ще й котел для дров та вугілля. Власноручний монтаж обійшовся в 15 тис. грн. Господар обтинькував будинок сумішшю глини, гашеного вапна й цементу. Це ще 7 тис. грн. Дах укрив металочерепицею. Спорудження самотужки завершили за півроку. Загалом родина витратила на нове житло 240 тис. грн.

«Постав хату з лободи...» Економіка й екологія спонукають згадати про давно забуті будівельні матеріали

Олександр ІВАННІКОВ, Петро ОСИПЕНКО Іще кілька десятків років тому наші села у степовій зоні рясніли хатами-мазанками. Як усе змінилося з того часу! Орієнтир узято на щось фундаментальне і надійне – будинки з цегли, а то й бетону. Так захопилися, що втратили цінний досвід минулого. Тепер поглядаємо на Захід, де суспільство тягнеться до здорового способу життя, і самі намагаємося бути такими. ЧОГО ХОЧЕ ДЕРЖАВА Вона через Концепцію національної стратегії житлового будівництва закликає до того, щоб житло було енергетично ощадним. Бо сьогодні йдеться про те, що подальше зростання цін на енергоресурси, тарифів на електроенергію і транспорт висунули на перший план питання підвищення теплозахисних якостей будинків. А це суттєво впливає на вартість їх експлуатації. Тому головним завданням має стати зниження використання енергоресурсів під час експлуатації житла за новими теплотехнічними нормами, впровадженими в 2007 р. При цьому пріори-

тет надається малоповерховому будівництву як одному з найбільш перспективних типів зведення житла, яке може здійснюватися не тільки в сільській місцевості, а й у місті. Утім, хоч держава і підтримує спорудження односімейних будиночків, але відсутня чітко визначена політика, якій заважають корпоративні війни між будівельними компаніями, відсутність відповідної інфраструктури та індустрії для зведення малоповерхівок, яка б забезпечувала потреби у відповідних матеріалах. Впливає на розвиток справи й моральна та психологічна неготовність міського населення суттєво змінювати свій спосіб життя. Отже, Національна концепція вимагає забезпечити перехід житлових будинків на теплозбережні будівельні конструкції, які б відповідали новим теплотехнічним нормативам, що, у свою чергу, дозволить масово впровадити галузеву програму «Енергозбереження в житловому будівництві». Технології при масовому малоповерховому житловому будівництві мають бути дешевими, а виробництво та експлуатація матеріалів не повинні шкодити довкіллю. Крім того, бажано, щоб будівлі по можливості відповідали місцевим традиціям, на них витрачалася мінімальна кількість деревини і якнайменше часу та праці. ЩО БУДУЮТЬ СОБІ УКРАЇНЦІ? У подібній ситуації прикладом могли б стати заможні українці. Але ці люди надають перевагу маєткам, які вражали б архітектурним розмахом, а в такому разі без бетону і цегли не обійтися.

ДАРМОВІ БУДМАТЕРІАЛИ –ПІД НОГАМИ На Заході за «солом’яною» технологією споруджено тисячі будинків. На жаль, Україна, при тому, що відчуває дефіцит грошей та житла, але має запаси соломи близько 5 млн тонн, стоїть осторонь від цього процесу. Кожного року з цього доступного матеріалу можна теоретично звести 42 млн кв. метрів житла, або 699 300 будинків площею 60 кв. метрів кожен. Вони потребують енергії на опалення в 3–4 рази менше, ніж більшість приміщень, що зараз використовуються. Деякі опоненти зазначать недоліки. Мовляв, від використання соломи на стіни не буде великої економії. У будинках, споруджених з урахуванням сучасного рівня вимог до комфорту та способу життя, вартість стін становить усього приблизно 15% загальної вартості будівництва. Тому, наприклад, якщо припустити, що солом’яні тюки вдвічі дешевші за інший стіновий матеріал, що зазвичай використовується, то це дасть загальну економію не більше 7,5%. У такому разі споруджувати житло краще своїми силами, без залучення підрядників. Саме тоді від нього можна отримати очікувані результати стосовно вартості будівництва та експлуатації, а також рівня комфорту, якій складається не тільки з об’єктивних показників, а й відчуттів, що виникають у тих, хто буде жити в таких спорудах. Застосування технології найбільш доцільне у разі наявності щільно спресованих тюків за доступною ціною неподалік від місця будівництва дуже простого невеликого за розміром житла (50—60 кв. метрів), застосування несівної стіни з солом’яних тюків за умови невеликих снігових навантажень (можливо, степова зона). Але переваги технології використання пресованих солом’яних тюків у тому, що вони мають надзвичайно високі теплотехнічні показники. Має неабияке значення і безпека матеріалу як для навколишнього середовища, так і для здоров’я людини. Нарешті, будівництво з солом’яних тюків буде більш доцільним, ураховуючи існуючий рівень механізації заготівлі соломи та пресування тюків. У них надзвичайно високі теплотехнічні показники, що дозволяє знизити витрати деревини. В умовах зростаючої вартості енергоресурсів останній фактор стає вирішальним...

ЗВОРОТНИЙ ЗВ'ЯЗОК

Увага! Відкриваємо рубрику читача «Зворотний зв’язок»!

Ш

ановні читачі! Нашій газеті ще не виповнилося й року, тож на початку свого творчого і, як сподіваємося, довгого життєвого шляху ми – редакція і колектив авторів – активно шукаємо і прагнемо знайти своє місце серед друкованих газетних видань України. Цілком очевидно, що наша сила і наш вплив на природоохоронні процеси найбільшою мірою залежатиме від вас, шановні читачі. Від того, як ви будете нас читати і реагувати на наші публікації, скільки вас буде, який зв’язок ви підтримуватимите з редакцією, що радитимете і які зауваження нам робитимете, щоб наша газета стала кращою. Для цього ми й відкриваємо рубрику «зворотний зв’язок», стати автором якої пропонуємо кожному з вас! Вам варто лише заповнити анкету читача, вирізати її з газети і надіслати до редакції. Допитувачі рубрики добровільно беруть на себе такі зобов’язання: листуватися з редакцією, відзначаючи здобутки та відверто вказуючи у своїх дописах на наші огріхи, прорахунки; висловлювати свої міркування і пропозиції, щоб газета стала цікавішою і привабливішою для читача.

Натомість редакція зобов’язується уважно ставитися до кожної думки і у своїй діяльності враховувати будь-яку конструктивну пропозицію учасників рубрики, періодично проводячи на сторінках газети так званий Форум читачів, друкуючи найцікавіші листи. Найактивніші з вас, шановні, наприкінці кожного року нагороджуватимуться спеціальними дипломами газети «Природа і суспільство». Ми також регулярно інформуватимемо вас про діяльність читачів, які плідно працюватимуть над розширенням кола передплатників газети. Результати анкетування читачів ми опублікуємо і проаналізуємо до кінця грудня з тим, щоб в перший для нас повноцінно передплатний 2011 рік ми ввійшли, використавши ваші зауваження і пропозиції для поліпшення своєї роботи. Крім того, газета проводитиме різні вікторини і конкурси. Переможці окремих з них нагороджуватимуться грошовими преміями і передплатами «Природа і суспільство» на півріччя чи рік. Шановні друзі, щоб ставати учасниками рубрики читача, заповніть анкету і надішліть її до редакції. РЕДАКЦІЯ

АНКЕТА Читача газети «Природа і суспільство» Прізвище, ім’я, по батькові Рік народження Освіта (потрібне підкреслити)

Вища, незакінчена вища, середня спеціальна, середня, неповна середня

Рід занять, професія (робота)

Якщо ви є учасником громадського об'єднання (партії, громадської організації, товариства…) екологічного спрямування, то вкажіть якого і яка ваша роль в його діяльності (рядовий член, активіст, функціонер, керівник…)

Які тематичні сторінки, рубрики та публікації яких авторів у газеті вам найбільше подобаються?

Що вам в газеті не подобається?

Які нові рубрики і матеріали на яку екологічну тематику ви б хотіли читати? Що ще, на ваш погляд, необхідно зробити, аби газета стала цікавішою і привабливішою для читача?

Домашня адреса, контактний телефон

Дата заповнення анкети, підпис

БЕЗ ХІМІЇ

Природа і суспільство

Забутий смак антонівки

Де ви, вітчизняні органічні яблука, груші, сливи?.. Микола ПУГОВИЦЯ «Пам’ятаю ранній свіжий, тихий ранок… Пам’ятаю великий, весь золотий, підсохлий і поріділий сад, пам’ятаю кленові алеї, тонкий аромат опалого листя і запах антонівських яблук, запах меду та осінньої свіжості. Читаю рядки з книжки Буніна «Антонівські яблука», а перед очима – яблуні, обліплені жовтобокими плодами. Уже й не пригадую, коли востаннє куштував їх. Наче виродився сорт, без якого важко уявити яблуневу Україну. У європейських країнах населення починає надавати перевагу органічним яблукам, тобто вирощеним без застосування хімічної обробку. Як і персикам, грушам, вишням, полуниці, винограду (до речі, ці фрукти та ягоди мають найвищу здатність засвоювати й накопичувати токсичні пестициди). Спостерігається певна зацікавленість чистими фруктами, овочами і в нашій країні, про що засвідчив 2-й Всеукраїнський ярмарок органічних продуктів, який нещодавно організувала та провела у Львові Федерація органічного руху України за сприяння Швейцарського дослідного інституту органічного сільського господарства. Про підсумки його, а також про стан і перспективи органічного руху в країні ведемо мову з головою правління Федерації Євгеном МИЛОВАНОВИМ.

«У

часниками ярмарку в самісінькому центрі древнього міста – на площі Ринок – були виробники органічної продукції зі Львівської, Закарпатської, Тернопільської, Кіровоградської, Чернігівської, Харківської областей і міста Києва, – каже Євген Володимирович. – Вони презентували не лише фрукти й овочі, вирощені без застосування будь-якої хімії, а й високоякісну сертифіковану продукцію власного виробництва – соки, сиропи, повидло, сухофрукти, крупи, м’ясні вироби. Швейцарці для оцінки українських споживачів надали органічні сири з Альп. За даними експертів, на ярмарку побувало понад 20 тисяч відвідувачів. Вони мали змогу не лише дегустувати та купувати здорові продукти, а й спілкуватися з фермерами та переробниками, брати участь у театралізованих дійствах, конкурсах. Того ж дня в щойно відкритому ресторані «Підкова» було презентовано перше в країні 100-відсоткове органічне меню. Всі страви кухарі приготували з продуктів, наданих учасниками руху. Кожен бажаючий мав чудову можливість відчути справжній смак традиційних народних страв із гарантованою якістю органічних інгредієнтів. Цікаво, що майже нічого з продуктів назад додому фермери не повезли.

– І все ж, Євгене Володимировичу, дуже мало ще органічної продукції на полицях вітчизняних магазинів. Що стримує розвиток ринку таких продуктів? Як виглядаємо ми на фоні інших країн?

– Одна з причин – усе ще низький рівень поінформованості населення та виробників про органічне виробництво та органічні продукти, про їхню особливість і вплив на здоров’я людей та землі. Ми ще не виростили екологічно свідомого споживача. У світі органічне виробництво як окремий напрям господарювання існує вже понад 80 років. За цей час воно перетворилося з діяльності декількох фермерів, які вирощували чисті, натуральні продукти для тісного кола споживачів, на загальносвітову тенденцію.

Тепер таке виробництво включає не тільки вирощування продукції, а й зберігання її, переробку, транспортування, дистрибуцію тощо. Органічні продукти протягом останніх 20–25 років стають дедалі популярнішими. У країнах Західної Європи органічні магазини, ресторани й готелі ростуть як гриби після дощу. Показовим є те, що навіть ресторани швидкого харчування, які ніколи не відзначалися особливою турботою про здоров’я відвідувачів, активно почали включати до меню органічну каву та молочні продукти.

Євгене Володимировичу, маючи такий унікальний досвід, надто повільно поширюємо його на всю країну. За два десятиріччя вже сотні господарств могли б перейти на екологічні засади й вирощувати на безгербіцидній основі ті ж яблука, груші, сливи, виноград, а ми без остраху купували б їх для дітей. І антонівка не стала б дефіцитним делікатесом…

– Це так, але, повторюю, ми робимо лише перші кроки. Й можемо похвалитися, без перебільшення, першими успіхами. Скажімо, якщо на початку 2008 р. в Україні нараховувалося 249 тис. гектарів сертифікованих органічних земель, то на початок 2009-го їхня кількість зросла майже до 270 тис. (це 0,66% загальної площі сільгосп­ угідь). Чистим виробництвом займалися відповідно 92 і 118 господарств, середня площа їх – 2,2 тис. гектарів. Коли порівнювати з іншими державами, то Україна за площами сільськогосподарських угідь, сертифікованих як органічні, посідає почесне 20-е місце у світі. Перед нами – Польща, а от інша сусідка Росія, яка має значний потенціал, поки

Євген Милованов (зліва) та Герой України, екофермер з Полтавщини Семен Антонець. Більшість органічних продуктів і напоїв реалізується у високорозвинених індустріальних країнах – понад 90% їх споживання припадає на Північну Америку і Західну Європу. Однак з подальшим економічним розвитком інших держав та зростанням добробуту їхніх жителів ситуація змінюється. Прикладом є потужний економічний підйом у Бразилії, Індії, Китаї, де значно збільшилася кількість сімей, що належать до середнього та вищого класів і, як результат, почало збільшуватися споживання чистих продуктів.

– А в Україні?

– Органічне виробництво в нас робить лише перші кроки – ним більш-менш усвідомлено почали займатися наприкінці 90-х років минулого століття. Одним з піонерів був нині добре відомий новатор аграрного виробництва, Герой України Семен Антонець, котрий очолює приватне сільськогосподарське підприємство «Агроекологія» на Полтавщині. Там уже давно керуються принципами органічного землеробства.

– У зв’язку з цим пригадую слова, які говорив мені екс-президент Міжнародної федерації органічного сільськогосподарського руху Геральд Херрманн: «Просто вражає досягнуте Антонцем, причому не за рік-два, а за три десятиріччя. Дуже позитивне враження справляє ведення тваринництва, не кажучи вже про рослинницьку галузь. Це органічне господарство дійсно унікальне. Спираючись на його досвід, я дуже оптимістично ставлюся до того, наскільки успішно може розвиватися в Україні органічне сільське господарство. Й інші фактори говорять на його користь – цьому сприяють ґрунтові, кліматичні, агротехнічні умови, не викликає сумніву інтелектуальний потенціал». Такою є думка визнаного міжнародного авторитета в галузі. Але, погодьтеся,

що входить лише до другої сотні. За нашими оцінками, частка вітчизняної «органіки» становить менш як 0,1% ринку всіх харчових продуктів. У грошовому вимірі український ринок органічної продукції минулого року оцінюється на рівні 1 млн євро, тоді як світовий – понад 40 млрд євро.

– Як бачимо, є над чим працювати.

– Україна має всі шанси увійти до десятки світових лідерів виробництва та експорту органічної продукції. Цьому має сприяти офіційне державне визнання зазначеного виду виробництва. Головна проблема на сьогодні – відсутність належної нормативно-правової бази, яка б регламентувала розвиток виробництва і розповсюдження органічних продуктів. Досі не прийнятий закон «Про органічне виробництво», хоча перше читання його відбулось у Верховній Раді ще 2007 р., не затверджено механізмів сертифікації такої продукції. Доки це не буде зроблено на законодавчому рівні, сумлінні виробники потерпатимуть від нечесних конкурентів, а покупці – від нечесних виробників. Адже навіщо аграріям переходити на органічне землеробство, якщо можна абсолютно безкарно ставити на свою продукцію знак екологічної якості? У свою чергу, навіщо покупцеві платити в півтора-два рази дорожче за продукти сумнівного походження? Парадокс, але вітчизняні органічні сільгосппідприємства донедавна сертифікували лише іноземні установи. Тільки торік почав діяти перший український орган сертифікації.

– Коли ж вітчизняний ринок органічної продукції зможе бути гідним конкурентом європейському?

– На мій погляд, для розвитку внутрішнього ринку може знадобитися близько десяти років. Що ж до європейського ринку, то наші органічні виробники успішно конкурують там уже понад п’ять років. Тому досвід, якого набувають представники українського бізнесу в Європі, здатний стати запорукою розвитку внутрішнього органічного ринку.

5

24 листопада 2010 р.

Дослідження

Чому в моді «зелені» бренди?

З

а результатами спільного дослідження глобальної компанії Synovate і телевізійного каналу BBC World люди в усьому світі як ніколи раніше стурбовані проблемою кліматичних змін: 72% загалом по світі. У зв’язку з цим зростає попит і на «зелені» бренди. Найпомітніше занепокоєння через швидкі зміни клімату в США: якщо в 2007 р. глобальне потепління лякало 57% американців, то в цьому році показник зріс до 80%. Помітні зміни в рівні стурбованості змінами клімату відбулися також у Данії (з 62 в 2007 р. до 79%), Франції (з 72 до 85%), Індії (з 59 до 72%) Великій Британії (з 74 до 85%) і СНД (з 43 до 57%). І, як і торік, найбільше людей, всерйоз схвильованих проблемою глобального потепління, виявилося в Іспанії та Бразилії. Однак простою констатацією факту дослідники не обмежилися. Респондентам було поставлене запитання про те, що вони конкретно роблять для боротьби з глобальним потеплінням. З’ясувалося, що порівняно з 2007 р. набагато більше людей почало реально щось робити для протидії змінам клімату. Найбільш значні перетворення в людській поведінці щодо навколишнього середовища відбулися в Австралії, Великій Британії, Іспанії, Канаді, ОАЕ, США й Франції, а також означилися в таких країнах, як Німеччина, Індія, ПАР і СНД. У нашій свідомості також відбулися зміни – набагато більше людей почали не тільки замислюватися над цією проблемою, а й проявляти ініціативу – 66,2% стали стежити за споживанням електроенергії порівняно з 55,4% в 2007 р., 53% удосконалили теплоізоляцію осель порівняно з 28% в 2007 р. Ініціатива нашого уряду зі встановлення лічильників споживання води в будинках теж продемонструвала помітні результати: 54,2% респондентів повідомили нас, що тепер заощаджують воду, порівняно з 30% у 2007 р. У чому ж причина таких змін? За даними дослідження, порівняно з 2007 р. змінився рівень інформованості щодо проблеми глобальних змін клімату: удвічі більше респондентів повідомили, що вони намагаються збирати всю можливу інформацію про глобальне потепління й способи боротьби з ним. Не менш цікавими виявилися дані дослідження з Китаю – другого за масштабом забруднювача навколишнього середовища після США. З’ясувалося, що китайці вкрай стурбовані проблемами екології. Зокрема, 3/4 усіх опитаних нами респондентів за минулий рік придбали хоча б один екологічно чистий продукт, 60% купують енергозбережні пристрої, 70% скоротили використання пластикових пакетів, а 82% почали стежити за споживанням електроенергії. Проте Дерріл Ендрю, CEO Synovate China, вважає, що у китайців існують свої, відмінні від представників західних цивілізацій, причини «позеленіти»: «Хоча дії, які чинять жителі Китаю для захисту навколишнього середовища, аналогічні діям респондентів з країн заходу, їхні мотиви зовсім інші. По-перше, величезну роль відіграють діяльність китайського уряду і його заборони використання пластикових пакетів і програми по економії електроенергії, а по-друге – прагнення китайців до безпеки в усьому. Для більшості жителів цієї країни купити екологічно чистий продукт це однаково, що купити безпечний продукт, який не зашкодить ані йому самому, ані його родині. Китайці – прагматична нація, тому турбота щодо навколишнього природного середовища проявляється насамперед на рівні особистих вигід і переваг. Саме через це «зелені» бренди на китайському ринку наголошують на екологічно чистих, якісних і безпечних продуктах і матеріалах, з яких виготовлено їхні товари».

6

24 листопада 2010 р.

БОЛЮЧА ТОЧКА

Слід і послід Микола ЦИВІРКО Над мешканцями Оляниці – великого і мальовничого села біля Ладижина на Вінниччині – нависла реальна загроза опинитися в зоні екологічного лиха. До «спадщини», що залишилася з радянських часів, – радіаційної «плями», якою позначив ці землі Чорнобиль, і сусідства місцевої Ладижинської ТЕС – додається курячий монстр, здатний не тільки спорожнити водні ресурси краю, а й завалити місцеві поля смердючими відходами свого виробництва.

Ш

анобливим жестом голова Оляницької сільської ради Володимир Чернюк запрошує до президії, яка розмістилася на сцені будинку культури, поважних гостей – голів Тростянецької райдержадміністрації Сергія Скіця і Тростянецької районної ради (на той час) Леоніда Лобаня, директорів ЗАТ «Миронівський хлібопродукт» Миколу Кучера і птахофабрики «Вінницький бройлер» Олександра Чернікова. «Отакої, – тихенько зауважує якась жіночка, – ініціюють збори одні, а місця у президії займають інші». – «Нічого, – відповідає їй сусідка. – Почуємо їх і зі сцени. Головне, щоб прояснили ситуацію» А прояснювати було що. Гортаючи підпорядковану мерії газету «Нове місто», мешканка Оляниці Людмила Вдовиченко натрапила на журналістський звіт щодо громадських слухань у Ладижині 21 вересня 2010 р. Майже 600 мешканців міста обговорювали проект розташування на землях Ладижинської міської ради об’єктів птахофабрики у складі підприємства «Миронівський хлібопродукт», більш відомої в народі під назвою «Наша Ряба». Облишмо оцінку цієї події, зокрема характеристику тієї частини ладижинської публіки, яка одностайно висловила на слуханнях свій «одобрямс». Місцевий активіст, член групи «Народний екологічний контроль» Володимир Пашковський має категоричну думку з цього приводу: «Це “бюджетники” з підприємств і організацій Ладижина, яких мерія наполегливо попросила взяти участь в обговоренні. Людей, які тямлять що-небудь в екології й тверезо оцінюють ситуацію, на таких слуханнях, як правило, одиниці, якщо взагалі їм вдається пробитися до зали і тим більш до мікрофону».

Курячі ферми зростають швидко, як бройлери

Треба сказати, що плани «Нашої Ряби» на Вінниччині вражають «широтою розмаху». Передбачалася розбудова підприємства на землях не тільки Ладижинської міськради, а й Тростянецького, Тульчинського, Гайсинського і Бершадського районів. Йдеться про зведення 27 виробничих об’єктів загальною площею 50 тис. гектарів і потужністю 480 тис. тонн курятини на рік. Але у Гайсинський район казкову курочку «недоброзичливці» не пустили, у селі Заозерне Тульчинського району вони теж не дали їй вмоститися на сідало. Покудкудакала бідолаха і зосередилася у своїх планах на Ладижині і прилеглих до нього землях. Тут вона, вочевидь, і збирається нести свої «золоті» яйця. З газетного матеріалу під красномовним заголовком «Будівництву птахофабрики “Наша Ряба” – “зелене” світло. Так вирішили ладижинці» випливає, що Ладижин і околиці чекає приблизно те, що вже є фактом у Канівському районі на Черкащині, де курячий монстр облаштувався всерйоз і надовго, «облагородивши» своєю присутністю святі для кожного українця шевченківські місця. Розрекламована «Нашою Рябою» нова технологія виробництва курячого м’яса – це не тільки численні пташники, а й забійний комплекс площею 91,23 га, інкубаторно-птахівнича станція, внутрішньогосподарський комплекс з виробництва кормів тощо. Передбачає ця індустрія й такі об’єкти, як послідосховище і ділянка для очищення стічних вод. Але зборів села Оляниця 23 жовтня 2010 р. з ініціативи місцевих жителів і з описаним вище представництвом могло й не бути, якби не фраза, необережно кинута на громадських слуханнях Олександром Черніковим і сумлінно занотована ладижинським журналістом: «Питання, яке цікавить багатьох ладижинців, – де зберігатимуть курячий послід? Відповідь на нього пан Черніков дав наступну: сучасні послідосховища збудують в Оляниці та Гордіївці. У Ладижині таких об’єктів не буде». Це твердження відіграло роль детонатора. Велике село Оляниця, що в семи кілометрах від Ладижина, захвилювалося. Хмизу у вогонь підкинули два моменти, які з’ясувалися невдовзі. По-перше, запевняння Олександра Чернікова на громадських слуханнях у тому, що йдеться лише про «схему планування території», а до справжнього проекту з усіма експертизами, зокрема й екологічною, ще далеко, м’яко кажучи, не відповідало дійсності. Відсутність експертиз і самого проекту не завадила «Нашій Рябі» енергійно розпочати... будівництво одного з об’єктів, а саме: внутрігосподарського комплексу з виробництва кормів біля залізничної станції «Ладижин». Повним ходом забиваються залізобетонні палі – автор цих рядків бачив це на власні очі. По-друге, «забито» вже й дещо серйозніше, ніж палі, і не біля залізничної станції, а в самій Оляниці. Стало відомо, що мешканці села – власники земельних паїв, усього 82 особи, підписали з «МХП» угоди про оренду землі терміном на 49 років, давши тим самим добро на використання своїх ділянок під будівництво об’єктів птахофабрики, зокрема й послідосховищ – таких собі залізобетонних ємностей відкритого типу. Як це могло статися? А так. З юридичної точки зору – комар носа не підточить. Судіть самі. Запропо-

нувала, скажімо, «Наша Ряба» 82 оляничанам відчутно вищу, ніж у середньому по селу, орендну плату за користування їхньою землею. На перший погляд – нечесна гра. Але закон цього не забороняє. Дарма що гроші за оренду отримуватимуть 82 сім’ї, а нюхатимуть курячий послід і, можливо, питиме «збагачену» нітратами воду – все село. Може виникнути запитання: а чи не порушують орендарі, тобто «МХП», положення про обов’язкове використання колишніх колгоспних, а нині розпайованих сільськогосподарських земель за призначенням? Але ж послідосховище – об’єкт, що входить до складу підприємства, яке займається сільськогосподарським виробництвом – птахівництвом, а отже, формально землі використовуються за призначенням. Хто б міг подумати, що куряча лапка така чіпка й міцна. Голову сільради Володимира Чернюка у цій ситуації цілком задовольняє позиція «моя хата скраю». У розмові з автором, яка відбулася перед початком зборів в Оляниці, він особливо наголошував на тому, що жителі села уклали з «Нашою Рябою» договори про оренду своїх пайових земельних ділянок напряму, тобто без посередництва сільської влади. Але чи так уже всі 82 власники земельних паїв одностайно спокусилися на знесені «Нашою Рябою» «золоті яєчка»? Чи до кінця їм пояснили, що саме будуватимуть на їхніх ділянках? Чи наголосили на можливих ризиках? Чи звернули увагу на те, скажімо, що їхні діти й онуки можуть бути не згодні в майбутньому з подібним використанням землі, яка їм належить? А моральний аспект? Як після цього дивитися в очі решті односельців? Ті переважно ставляться до їхнього вчинку з гірким розумінням: людина, мовляв, істота слабка, що вдієш! Але це зараз. А коли рідне село не зможе дихати від смороду, коли від нітратної води у криницях хворітимуть люди, гинутимуть немовлята? Одна з «договірників» – Тетяна Юрченко – прийшла на збори розповісти про те, як «обробляли» її «агітатори», як не лежала в неї душа до курячої затії, як фактично відмовилася було підписувати договір про оренду з «МХП»... Якщо їй вірити, «агітатор» тоді й нагадав оляничанці, ніби між іншим, що є в неї донька, яка ходить до школи... Якийсь чоловік, що мовчки сидів у залі на зборах, скочив із місця і не без артистизму вигукнув: «Жіночко! Побійтеся Бога!». «Он як: “жіночко”, – здивувалася Тетяна Юрченко, – А коли ви ходили до мене зі своєю агітацією мало не щодня, то називали по імені ще й по-батькові... Так, є в мене донька. І саме їй доведеться жити в тій Оляниці, яку птахофабрика хоче перетворити на свій відстійник». Юрист Андрій Скакодуб, котрий надає селянам правову допомогу, доклав зусиль, аби добути ще до зборів точну інформацію про те, що ж конкретно збираються будувати в Оляниці. Крім двох сучасних пташників, позначених на згадуваній «схемі» номерами 6 і 7, це послідосховище. Причому за «схемою» воно обслуговуватиме не тільки «свої» оляницькі пташники, а й аналогічні виробничі потужності, розташовані на території сусіднього села Четвертинівка. Щоправда на зборах 23 жовтня Олександр Черніков заперечив цей факт. Не обмовився також ані він, ані Микола Кучер і про ще один цікавий об’єкт, який передбачено спорудити в Оляниці. Це так звана ділянка для очищення стічних вод, призначена, не мало не багато, для всіх семи пташників в Оляниці, Чет«НАСЛІДКИ» СУЧАСНИХ ТЕХНОЛОГІЙ Керівники курячих гігантів полюбляють наголошувати на тому, що потужності їхні працюють за найсучаснішими технологіями. Можливо, для утилізації посліду, очищення води з-під пташників це й має якесь значення. Але є інший бік медалі – якість і екологічна безпечність самої продукції. Звісно, усі одностайно відхрещуються від використання в годівлі бройлерів гормональних стимуляторів росту, барвників, антибіотиків та іншої хімії. Але експерти стверджують, що годівля бройлерів самою лише пшеницею означало б негайне банкрутство і закриття птахофабрики. Курячі магнати змушені, можна сказати приречені, використовувати комбікорми з префіксами – сумішшю речовин мікробіологічного і хімічного синтезів. Річ у тому, що бройлер – мутант, штучно виведений людиною. Ця курка май-

Природа і суспільство вертинівці й Гордіївці. Отже ще до початку зборів Людмила Вдовиченко, Павлина Кирпань, Ольга Семенюк, Ганна Юрченко, Володимир Середюк та інші активісти – ініціатори протидії планам «МХП» в Оляниці (всього близько 200 підписів під відповідним зверненням) – вже мали уявлення, на що хочуть перетворити Ладижин і його довкілля «благодійники» з «Нашої Ряби». Конкретизує це уявлення і, так би мовити, «модель» в дії – птахофабрика в Канівському районі на Черкащині, про яку ми вже згадували. До речі, будував її свого часу Олександр Черніков. Родичі деяких оляничан, зокрема Ганни Юрченко, мешкають у тому регіоні і охоче діляться своїми враженнями. Наприклад, про тамтешні «аромати», від яких не сховаєшся і в льосі, про забруднення води у криницях і навіть глибоких свердловинах. «Це теж дітище “Нашої Ряби”, – нагадала Людмила Вдовиченко. – А птахофабрика, об’єкти якої планують розмістити під Ладижином, зокрема в Оляниці, буде щонайменше втричі потужнішою, ніж Канівська». «Назвіть конкретні села Канівського району! – мало не вимагає від оляничан Олександр Черніков. – Ви не володієте інформацією в повному обсязі. Повітря і воду на Черкащині забруднює не “Наша Ряба”, а агрофірма, яка вирощує печериці». Що ж, можливо. Але ініціатори зборів та інші небайдужі хотіли б це перевірити, переконатися на власні очі. Для цього й надійшла пропозиція створити ініціативну групу, в обов’язки якої входить усебічне вивчення ситуації, зокрема й на діючих потужностях «Нашої Ряби» в інших областях України. А до того, поки незалежні експерти-екологи дадуть оцінку ладижинським реаліям, проектування і тим більше будівництво об’єктів збори в Оляниці вимагають припинити. Разом із тим селяни не вірять у цілковиту безпечність послідосховищ, ділянок для очищення стічних вод тощо. Підстави для такої недовіри дають самі представники «Нашої Ряби», намагаючись, і досить незграбно, з одного боку, приховати свої наміри від тих, чиї життєві інтереси зведення об’єктів «МХП» зачіпає безпосередньо, з іншого – форсуючи подекуди це будівництво, не дочекавшись ані проекту, ані висновків експертів щодо нього. Повторімося: якби випадково не прочитала Людмила Вдовиченко звіт-репортаж у міській газеті – усе б тишком-нишком тривало й далі. А так хоч шум здійняли – і то легше. Треба сказати, голова сільради Володимир Чернюк, хоч і з запізненням, підключився до загального протестного хору. Щоправда, тактику він обрав ту саму, що й Олександр Черніков – тактику, якщо можна так висловитись, відсування небезпеки на метри й кілометри. Є, мовляв, місце на стику територій Оляницької, Четвертинівської і Гордіївської сільрад. Отам би й виділити ділянку для послідосховища. Це вже цілих три кілометри від жилого сектора. Але, на наше глибоке переконання, отаке совання «нехороших» об’єктів, таких собі «бридких курчат», мапою району, області, країни докорінно проблему не вирішить. Хіба що матиме тимчасовий і половинчастий ефект. Отже, поставити крапку в питанні з послідосховищем жителі Оляниці поки що не дали. Чи відсунуть це лихо подалі від села, а чи визнають «не лихом» і змиряться з ним – покаже час. Але 82 договори про оренду земель ніхто денонсувати не збирається і витягувати з ґрунту забиті неподалік палі – теж. же не несе яєць, весь її організм працює на набирання ваги. У межах 56 днів бройлер додає від 2,5 до 3 кг, після чого темпи уповільнюються. Тримати таку птицю далі стає економічно невигідно, тож її забивають. Використання в годівлі бройлерів гормональних стимуляторів росту, барвників тощо дає змогу скоротити зазначений вище термін до 38–42 днів, а отже, добитися значної економії коштів і величезних прибутків. Треба сказати, що в країнах ЄС застосування гормонів росту й антибіотиків заборонено ще 10 років тому. Гормональні стимулятори, потрапляючи з курячим м’ясом до людського організму, накопичуються в ньому. У чоловіків надлишок цих гормонів спричиняє збільшення стегон і грудей, у жінок – навпаки, з’являються чоловічі ознаки – наприклад інтенсивна рослинність на тілі.

ЛЮДИНА

Природа і суспільство

Лісівник, який став мером

дей і знову ж таки приносить дохід. Чудовий клімат збільшує перспективи організації санаторно-курортного лікування. У Старому Криму поки що тільки один лікувальний санаторій, проте цікавих пропозицій дуже багато, і ми їх розглядатимемо.

Максим ГОЛОВАНЬ

О

стання кампанія з виборів до місцевих рад принесла кримським лісівникам непоганий врожай. Працівники лісового господарства пройшли до органів місцевого самоврядування і стали депутатами районних та місцевих рад. Але за масштабами всього півострова, мабуть, найбільш «відзначилися» старокримські лісівники. Трьох співробітників державного підприємства «Старокримське лісомисливське господарство» було обрано депутатами міськради, одного – членом селищного виконкому, а директора Петра Котюка територіальна громада обрала мером міста Старий Крим. Він – заслужений працівник лісового та мисливського господарства Криму та єдиний кандидат-лісівник на посаду міського голови, який здобув перемогу. На правах давнього друга Петро Максимович дав перше на новій посаді ексклюзивне інтерв’ю нашій газеті.

– Петре Максимовичу, мимовільно напрошується перше запитання, що спричинило такий успіх?

– Я живу в Старому Криму вже 20 років й стільки ж працював директором лісомисливського господарства. Місто в нас невелике, тут мешкає 9,5 тис. чоловік. Протягом усіх цих років люди бачили нашу роботу. Лісгосп – єдина в районі бюджетна організація, яка ще працює, і працює успішно. Ключову роль у такому волевиявленні громадян відіграла наша щоденна праця на благо суспільства. Почнемо з себе: ми багато будуємо. Уявіть собі, ми спромоглися в період економічної кризи відремонтувати три контори лісництва за європейськими стандартами, а споруду Грушевського лісництва так узагалі збудувувати «з нуля». Й усе це за власні кошти. Зарплату працівники лісгоспу отримують стабільно, вчасно і в повному обсязі. Людям виділяється спецодяг, забезпечений добрий соцкультпобут. Отже, вони дивляться, як ми ведемо господарство, і роблять висновки. Окрім того, ми створюємо багато нових лісів: у районі озера Сиваш ми отримали під залісення 415 га. На половині цієї території вже ростуть ліси, висаджуємо щороку в середньому 100 га. Характерно, що ліс садимо на солончаках, тобто важких непридатних землях. Експерти гірничо-лісової науководослідної станції провели дослідження й сказали своє «так» на висадження лісів на цих площах. Високим є показник приживлюваності лісокультур – він вище за плановий і становить аж 87%.

– Як відбувався сам процес виборів?

– Дві третини населення міста, що прийшли на вибори, проголосували за мене, і я цим пишаюся. Я набрав 1974 голоси (65,7%), а мій найближчий суперник – усього 28%. Все відбувалося чесно, без судів-пересудів та усякого бруду. Люди повірили, що я наведу порядок у місті, як зробив це в лісгоспі. Я за вдачею такий – роботи не боюсь. Тепер нам треба підібрати хороші кадри, створити згуртовану команду, яка спроможна й хоче працювати сумлінно, чесно, тоді й прийде успіх.

– Нам відомо, що в рідному лісгоспі на такий перебіг подій співробітники відреагували подвійно. За долю міста пораділи, а от самі жалкують, що від них пішов такий керівник...

– Звичайно, було дуже важко прощатися зі справою всього свого життя... Загальний стаж роботи в лісовому господарстві у мене 39 років, з яких 25 – на посаді директора лісового господарства. До Старого Криму я шість років був керівником Роздольненсько-

Міський голова Старого Криму Петро Котюк го держлісгоспу. Після мене ним керували теперишній директор Куйбишевського лісгоспу Юрій Францевич Трач і ще один відомий директор, який нині очолює потужний Білоцерківский лісгосп Київського обл­управління Володимир Іванович Охріменко. Їх я вважаю гарними вихованцями. Мені здається, що вже тоді я почав виховувати справжніх знавців лісової справи. Фахівці Старокримського підприємства, і головний бухгалтер, і головний лісничий, і головний економіст, і просто лісничі, упевнений, зможуть працювати, не знижуючи планки. Поганий той керівник, який забирає все на себе. Якщо спеціалісти не братимуть на себе ту відповідальність, що брав я, тоді, мабуть, я погано працював. Підприємство повинне завжди функціонувати добре, навіть коли керівник іде або змінюється. Хороший директор має після себе залишати таких заступників, які впораються з роботою без нього. До речі, дехто з працівників підходив й говорив: «Максимовичу, ми будемо голосувати проти вас, щоб ви залишилися з нами» (сміється). Але треба враховувати й інший фактор: адже є ще й партія, котра помітила мене і, так само, як і виборці, повірила мені. Вище партійне керівництво з кримського штабу Партії регіонів зробило ставку на мене, визначило програму розвитку міста. Нам треба збудувати вертикаль влади, починаючи від Президента України та закінчуючи місцевим керівником. Тоді й порядок буде, тоді гроші платників податків будуть не ховатися по кишенях, а доходити до виконавців. Тому дороги назад немає.

– Поговоримо про проблеми міста. Як ви збираєтеся наповнювати бюджет і розвивати Старий Крим?

– Це дотаційне місто. Загальний бюджет Старого Криму, ви будете сміятися, усього 2,2 млн грн, 2/3 котрих – держдотації. Для порівняння: лише один наш лісгосп надає послуги та реалізує товари на таку суму. Пріоритетами мають бути туристична й рекреаційна сфери. Як приклад: усі милуються нашими рекреаційними ділянками. На місцях масового відпочинку людей завжди панують порядок, чистота, створюються умови для комфортного дозвілля. За підсумками робочої наради, яка пройшла нещодавно у м. Саки під патронатом голови Держкомлісу України Миколи Харитоновича Шершуна, ми обрали шлях тісної співпраці з підприємцями. 99% рекреаційних місцевостей ми передали за договором про співробітництво приватним підприємцям без права оренди та викупу землі. І хочу сказати, робота просувається прекрасно. Рекреаційні зони перебувають під наглядом, а бюджет отримує належні податки. Крім того, у нашому регіоні є популярним мисливський туризм для іноземців, який забезпечує робочі місця десяткам лю-

– Якими будуть перші кроки нового градоначальника щодо вирішення проблем, які накопичилися?

– Передусім займуся санітарним станом міста. Налагодити систему прибирання сміття, побудувати нормальні дороги, впорядкувати сквери й парки, довести до ладу культуру обслуговування – це найважливіші завдання. Наприклад, на вулиці перед будинком купа будівельних відходів, а чому вона не по той бік паркану? Електрики обрізають дерева безжально, а робити це треба професійно. І якщо зрізав старе дерево – посади три нових. Турбує також питання з освітленням вулиць: вночі не можна нормально ходити. А вже по тому можна приступати до глобальних пробем, вирішення котрих має бути підтверджене грошима. Поки що будинки опалюються дровами та вугіллям. Моє голов­не завдання – прокласти до міста газ. Це для мешканців болюча тема. Я газифікую місто, я відповідаю за свої слова. У мене є програма газифікації Старого Криму на найближчі два-три роки. Газорозподільна станція розташована за три кілометри від міста, треба протягнути труби і насамперед підключити три школи, єдиний дитячий садок та лікарню. А потім кожен мешканець буде підключатися за власні гроші. Безперечно, для цього необхідно чимало коштів, тому тим, хто потребує, видаватимуться позики. Знаєте, під час передвиборної кампанії мої «доброзичливці» почали поширювати серед людей чутки: мовляв, директор лісгоспу не хоче пускати газ, тому що скоротиться прибуток від продажу дров для опалення. Довелося в усіх виступах доводити протилежне: від газифікації лісівники матимуть менше проблем із незаконним вирубуванням, і знову ж таки буде більше чистого повітря, яке нам дарує ліс. Пояснював, що з газом чи без нього рубки догляду за насадженнями були, є й будуть – це ж не наша забаганка, а форма ведення лісового господарства.

– Петре Максимовичу, лісівникам уже давно говорять про необхідність роботи з місцевими бюджетами щодо залучення фінансів на лісогосподарські цілі. Думаю, читачам буде цікаво дізнатися про ваш досвід такого співробітництва.

– Старокримський лісгосп – перше підприємство в Криму і, можливо, в Україні, якому вдалося знайти гроші у місцевій раді на вирішення такого складного для галузі

7

24 листопада 2010 р.

питання, як оформлення держактів на землі, що видані під залісення. У минулому році ми дійсно випросили у Кіровської райради 11 тис. грн на ці завдання. Величезну допомогу нам тоді надав голова райради, який зараз очолює Кіровську райдержадміністрацію Олег Костянтинович Гордєєв, депутат Верховної Ради Криму. Через ті гроші він навіть судився з колишнім головою адміністрації, який не хотів їх давати. Суд прийняв рішення на нашу користь. Скажу більше: коли навесні цього року в нас на базі згоріла пожежна машина ГАЗ-66 і багато протипожежного інвентаря, Кіровська райрада виділила нам 10 тис. грн на придбання необхідних матеріалів. Дуже допоміг також Феодосійський держвиконком і особисто мер Олександр Бартенєв: у нас поблизу міста є Феодосійське лісництво, найскладніше у плані пожежонебезпеки, й вони пішли нам назустріч – виділили 10 тис. грн на зміцнення бази. Такого ще ніколи не було! Ці люди розумні, вони знають: не буде лісу – не буде життя.

– Багато лісівників скаржаться на те, що з розпадом СРСР суспільство втратило повагу до цієї благородної професії. А ваш приклад дивним чином показує певну зворотну точку відліку. Як ви вважаєте, невже це повернення колишньої поваги і довіри до вашої праці в очах людей?

– Люди бачать: ми не стільки рубаємо ліс, скільки висаджуємо новий. Нас не буде, а ліси залишаться. Наша професія є дуже відповідальною. Втрачений на пострадянському просторі імідж працівника лісу потроху зростає, але, на превеликий жаль, поки що не в усіх регіонах країни. Пам’ятаю: проходив у Старому Криму щорічний фестиваль «Мінарети Солхату» (Солхат – стародавня назва міста. – Від автора), де був присутній мер турецького міста Доломан. Він довідався, хто я, і привселюдно проголосив на нашу адресу слова подяки. Він сказав: «У нас є все: море, гори й ліс. Але якщо не буде лісів, ані море, ані гори нікому не будуть потрібні. Коли горіла вся Європа, ви зберігли цю природу від вогню. У Туреччині мешканці носять лісівників на руках. Бажаю, щоб і у вас було так само».

– Колись вважалося, що ліс має бути поза політикою. Ваша особиста думка – навіщо лісівникам займатися політикою?

– Насправді, донедавна лісівники якось не втручалися в цю справу. Але внаслідок загальної політизації країни, вважаю, ми не повинні залишатися осторонь. Працівники лісового господарства мають бути присутніми в органах влади різних рівнів хоча б тому, щоб сказати своє вагоме слово щодо захисту й охорони нашої природи, яка потерпає. Нормально вирішити проблеми природних комплексів без лісівників неможливо.

– І останнє запитання: скажіть, адже колишніх лісівників не буває?

– Не буває. Душа моя назавжди пов’язана з лісом і галуззю. Проте слід пам’ятати, що країна в нас одна і завдання в усіх спільні: зробити життя людей кращим.

Висаджування лісу в урочищі Сиваш

8

24 листопада 2010 р.

ДИВОСВІТ

Природа лікує

Природні ліки від хвороб узимку З настанням зими збільшується кількість застудних захворювань. Але не слід зразу ж звертатися до хіміотерапіїї, яка знижує імунітет і має інші побічні дії. У нагоді можуть стати ліки від природи, які є чудовими антисептиками. Тож пропонуємо найбільш поширені рецепти лікування. ЯКЩО У ВАС КАШЕЛЬ Натріть на дрібній тертушці цибулину середнього розміру, вичавте із отриманої кашиці сік і змішайте його з такою ж кількістю меду. Вживайте по 1 столовій ложці 2 рази на день. Можна використати й калину. Стакан її плодів залийте 1 літром окропу, нагрівайте 10 хвилин, настоюйте протягом 1 години при кімнатній температурі, процідіть і додайте 3 столові ложки меду. Використовуйте по півстакана 3–4 рази на день. Приготуйте настої із розрахунку 1 столова ложка суміші на стакан окропу (настоювати 1 годину) і вживайте тричі на день по півстакана в теплому вигляді корінь алтея лікарняного, солодки, листя підбілу звичайного, плоди фенхеля звичайного у пропорції 3:3, 2:1, а також корінь дев’ятисила високого, листя подорожника великого, корінь алтея лікарського у співвідношенні 2:1:1. Кашель (особливо сухий) лікуйте такими зборами: квітки липи, листя смородини, листя подорожника великого. До цього збору можна додати мелісу, ромашку. Для цього треба взяти 1 столову ложку суміші (не обов’язково з усіх зазначених компонентів) і заварити стаканом окропу. Цей напій слід вживати часто, по 1 столовій ложці кілька разів на день. Позбутися кашлю, причому швидко і просто, можна також за допомогою засобів, якими не одну сотню років користувалися в народі – це сік редьки з медом чи цукром (1:1). Можна й інакше використати цей коренеплод. Частину серцевини чорної редьки видаляють, у середину коренеплода насипають цукор чи кладуть мед. Через 4 години отримують сік, який приймають по 1 чайній ложці 4 рази на день. Якщо кашель сухий, можна приймати по півложки 8 разів на день. Тим, хто цукор чи мед унаслідок якихось причин вживати не може, ямку у редьці заповнювати сіллю. Запам’ятайте цей засіб, і тоді не розгубитесь перед грипом, не будете шукати спасіння лише в пігулках. БОЛИТЬ ГОРЛО Допоможуть настої – як для полоскання горла, так і вживання всередину (по1/3 стакана настою тричі на день) – кори дуба звичайного і квітки липи або квітки ромашки аптечної та липи у співвідношенні 2:1. Дуже ефективний настій із листя суниці, виготовлений із розрахунку: 1 частина сировини на 10 частин води. ЗАПАЛЕННЯ СЛИЗОВИХ ОБОЛОНОК 1 столову ложку подрібненої трави м’яти собачої залити стаканом окропу, прокип’ятити 2 хвилини, процідити і закапувати в очі, ніс при нежиті, для лікування гайморитів. Також настій використовують для компресів у разі запалення середнього вуха. ГРИП ЧИ ЗАСТУДА Настій роблять із 1 чайної ложки свіженатертого хріна на стакан холодної води, який настоюють протягом 8 годин. Дорослі вживають під час грипу чи застуди по 1 столовій ложці 3 рази на день, діти – по 1 чайній ложці. Підготовлено за публікаціями народного цілителя Наталі ЗЕМНОЇ (ЗУБИЦЬКОЇ)

ВСЕУКРАЇНСЬКА ЕКОЛОГІЧНА ГАЗЕТА «ПРИРОДА І СУСПІЛЬСТВО» Передплатний індекс: 49734 Тираж – 41 800 прим.

Природа і суспільство

Хутір, що став третім після Києва й Одеси Бердичів поступається іншим містам чим завгодно, але не славою Сергій ГАЙДУК

І

сторія Бердичева сягає початку XV ст., коли великий князь Литовський Вітовт віддав цю місцевість Путивльському та Звенигородському наміснику Калинину, помісний якого Бердич заснував тут хутір, що згодом став називатися Бердичевом. Під час визвольної війни 1648– 1654 рр. місто було завойоване Богданом Хмельницьким. У 1703 р. фастівський полковник Семен Палій розбив тут польське військо. Коли Правобережна Україна увійшла під протекторат Росії, Бердичів наприкінці XVIII ст. став частиною Волинської губернії як містечко Житомирського повіту. На той час там була розвинена промисловість: діяли дві шовкові фабрики, шкірзавод, цегельня, пивоварня, млини. Поширювалися різні ремесла. Починаючи з другої половини XVIII ст. у Бердичеві інтенсивно розвивається торгівля. Цьому сприяли вигідне розташування міста на перехресті шляхів із Західної Європи до Росії й надане 1765 р. право щорічного проведення десяти ярмарків. Сюди приїздили купці з Галичини, Пруссії, Туреччини, Австрії, Києва, Чернігова й Москви. У XVIII–XIX ст. Бердичів за чисельністю населення був третім містом України після Києва та Одеси й одним з найбільших у Російській імперії за кількістю євреїв.

25 архітектурних пам’яток виразно свідчать про неабияку історичну спадщину Бердичева. У деяких архівних документах згадується про існування великого підземного міста. Однак місцеві історики стверджують, що катакомби затоплено й потрапити до них майже неможливо.

1627 р. київський воєвода Януш Тишкевич заснував кляштор, а 1630 р. подарував фортецю-монастир католицькому ордену Босих Кармелітів. У 1998 р. в костьолі створено Санктуарій Божої Матері Бердичівської, ікону якої було освячено і короновано Папою Римським Іоанном Павлом II. Ще одна цікава пам’ятка архітектури – костьол Святої Варвари, споруджений у 1759–1781 рр., де 14 березня 1850 р. видатний французький письменник Оноре де Бальзак брав шлюб із графинею Евеліною Ганською. У Бердичеві завжди вирувало життя: люди працювали, боронили рідне місто, чужинців близько не підпускали. А як відкрили кордон, так і кинувся народ по всіх усюдах. Відома на весь світ Бердичівська фабрика одягу. Розкриємо невеличку таємницю: багато з того, що, приміром, у київських фешенебельних магазинах (бутіках) продається, виготовлено у Бердичеві. Нещодавно запущено нову технологічну лінію пошиття чоловічих штанів. Як Париж, так і Бердичів – законодавці моди. Добре знане далеко за межами містечка і бердичівське пиво. Завод невеличкий, всього 1 мільйон декалітрів пива на рік виробляє. А вік його поважний – збудований 1846 р., до речі, чехами. Відтоді майже нічого не змінилося. Нещодавно німецьку лінію

Дещо про календарі, минуле і майбутнє Як запозичене літочислення впливає на долю народу

Анатолій БОГОРОД

Щ

об з'ясувати, як рахували час давні українці, варто було б познайомитися з дослідженнями етнографів Гуцульщини. Цікаві відомості подала у своїй книжці гуцульських звичаїв і вірувань «Стрітеннє» сучасна письменниця Марія Влад: «З часом у цім краю не так, як скрізь. Запитайте кого старого у наших горах – коли родився. Почуєте: перед Різдвом; на Маковія; по Великодні... А про рік і гадки не мають. Хоч і рік уточнять, як допитаєтеся: перед першов войнов; як Австрія упала; як настала Польша; як дєдю взяли на войну... І це не тому, що народ темний, просто у гуцулів свої рахунки з часом. Хронологічне літочислення у них не прийнятне, років не числять, а іменують подіями, значать особистими обставинами: як буря ліси повивертала; як неня померла; як я женився. Це конкретніше, аніж тисячі, сотні чисел у часовім позначенні». Язичники-русичі ІХ ст. не знали й не користувалися тим цивільним календарем, котрим нині послуговуємося ми. Жодне свято, церковне чи державне і навіть те, яке носить язичницьку назву (Коляда, Стрітення, Новий рік, Благовіщення, Великдень, Купайло, Колодій та ін.), сьогодні вже не відзначається християнами того самого дня, в який відзначали їх язичники. Тому

ЗАСНОВНИК: Державний комітет лісового господарства України ГОЛОВА РЕДАКЦІЙНОЇ РАДИ М.Х. Шершун

прив’язка язичницьких свят українців до сучасних дат християнського «святкового» календаря (за новим чи старим стилем, за юліанським чи григоріанським календарем) є щонайменше виявом незнання про Давню Віру Українців. До нас не дійшли відомості про спосіб визначення багатьох язичницьких свят, тому в сучасному календарі українських язичників деякі дати збігаються з датами католицького календаря, який нині ближчий до астрономічного (Ярила – Юрія, Перуна – Іллі та багато інших). Свято Пасху і спосіб визначення її – «після повного Місяця, який настає за весняним рівноденням», християни перейняли від юдеїв разом з усією юдейською релігією. Але юдеї користуються місячним календарем, а християни – недосконалим юліанським, який кожні 128 років пересувається на одну добу вперед. Ця похибка юліанського календаря призвела до того, що з кожним новим століттям християнська «Пасха» дедалі віддалялася від юдейської все, хоча спершу християни її відзначали разом з юдеями. Сьогодні юдеї й християни святкують Пасху навіть у різні місяці... Це розуміли й астрономи минулого і християнські ідеологи, але ніхто не наважувався змінювати календарну традицію християнської церкви, що карала за будь-який сумнів, сприймаючи це як єресь – виступ проти Бога. Юліанський календар бере свій початок ще з 45 р. до н. е. Про недоліки юліанського календаря знав і Папа Римський Григорій ХІІІ, котрий вирішив виправити похибку, що набігла від 325 р. (дати Нікейського церковного Со-

РЕДАКЦІЯ: Редактор В.В. Максименко Відповідальний секретар І.І. Кугно Дизайн та верстка Р.І. Новіков

Популярна Україна для виробництва купили. Коли німці побачили, де її монтуватимуть, плакали гіркими сльозами. А згодом оглянули все, пива скуштували й зробили висновок, що на заводі немає жодного відхилення від технології. А які гарні й добротні меблі у Бердичеві виробляють! З натурального дерева, інкрустовані, з розмаїттям оздоблень... Американці купують із великим задоволенням. Бердичевці дружать і з італійцями. Останні збудували взуттєву фабрику й тепер майже всю продукцію продають у себе. Та водночас проблем у Бердичева теж вистачає, подібно до всіх таких міст. Як безробіття побороти, якщо кожен шостий не має де працювати і не може заробити на гідне життя? Однак місто потихеньку відроджується. Повільно, та все ж… Це і вселяє оптимізм у мешканців Бердичева.

Коло Свароже бору, який затвердив юліанський календар для всіх християн). Похибку в 10 днів, які назбиралися за 13 століть (одна доба за кожні 128 років) Григорій ХІІІ виправив, наказавши, щоб усі католики 5 жовтня 1582 р. визнали 15-м жовтня. Похибку майже в три дні, які так само набігли за 370 років (45 р. до н. е. + 325 р. н. е.) неграмотні християнські священики на Нікейському Соборі не врахували. Тому її не ризикнув виправити й Григорій ХІІІ, а може просто він цього не хотів... Якби християнська церква східного обряду відмовилася від григоріанського стилю зовсім і користувалася б далі юліанським календарем, то, за підрахунками астрономів, через 4000 років 21 березня відійшло б уже на цілий місяць від астрономічного весняного рівнодення (на 21 лютого), а через 10 000 років християнська Пасха стала б літнім святом... Тепер християнські священики східного обряду не ризикнуть святкувати в ХХІ ст. «Різдво Ісуса» 8 січня за юліанським стилем: «православні» християни їх не зрозуміють і не погодяться ламати традицію. Але час покаже, як вийдуть з цього досить скрутного становища християнські архієреї і митрополити... Отже, ще раз пересвідчуємося, яку важливу роль у житті будь-якого народу відіграє державно-релігійний календар. Запозичення його від іншого народу (як це сталося у нас – від юдеїв і греків) нерідко стає причиною занепаду самобутності того народу, який втратив свій календар. Людина, яка вже усвідомила, що русичіязичники відзначали Купайло (саме Купайло, а не «Івана Купала») в найкоротшу ніч року, ніколи не скаже, що тепер цей день припадає на 7 липня за новим стилем, або 24 червня за старим.

ВИДАВЕЦЬ: ТОВ «Видавничий дім «ЕКО-інформ» м. Київ, вул. Ш. Руставелі, 9-А Тел.: (044) 235-31-36 info@ekoinform.com.ua www.ekoinform.com.ua

Друк: ТОВ «Новий друк» м. Київ, вул. Магнітогорська, 1 Свідоцтво Міністерства юстиції України про державну реєстрацію друкованого засобу масової їнформації Серія КВ № 16802-5474Р від 15.07.2010 р.