Page 1

1 Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут журналістики На правах рукопису

Салига Павло Георгійович УДК

ТРАНСФОРМАЦІЯ МЕРЕЖЕВИХ ЕЛЕКТРОННИХ ЖУРНАЛІВ ЯК ЯВИЩА МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ

27.00.05 – Теорія та історія видавничої справи та редагування

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій

Науковий керівник: Городенко Л. М., доктор наук із соціальних комунікацій, доцент

Київ – 2014


2 ЗМІСТ ВСТУП ……………………………………………………………..………... ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕЛЕКТРОННИХ ВИДАНЬ…………………………………………………. 1.1. Теоретико-практичні підходи до обґрунтування явища мережевих електронних журналів …….…………………… 1.2. Ґенеза електронних журналів у контексті розвитку видавничої справи…………… ..……………………………. 1.3. Місце мережевих електронних журналів у системі електронних видань ……………………....………………… Висновки до розділу 1……………………………………… СПЕЦИФІКА МЕРЕЖЕВИХ ЕЛЕКТРОННИХ РОЗДІЛ 2 ЖУРНАЛІВ ЯК ВИДУ ВИДАВНИЧОЇ ПРОДУКЦІЇ …… 2.1. Композиційно-графічна структура мережевих електронних журналів ……….……………………………………………… 2.2. Жанрово-стильові та мовні особливості мережевих електронних журналів ……………………………………….. 2.3. Класиифікація мережевих електронних журналів…………. Висновки до розділу 2…………………………………......... ТРАНСФОРМАЦІЯ ЗМІСТУ ТА ФОРМИ МЕРЕЖЕВИХ РОЗДІЛ 3 ЕЛЕКТРОННИХ ЖУРНАЛІВ ………………………………... 3.1. Основні чинники трансформації мережевих електронних журналів ………………………………………………………. 3.2. Особливості роботи видавництва мережевих електронних журналів …………………………............................................ 3.3. Перспективи розвитку і функціонування мережевих електронних журналів як виду видавничої продукції …….. Висновки до розділу 3………………………………………. ВИСНОВКИ ………………………………………………………………... РОЗДІЛ 1

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………...……………

3 11 11 26 43 64 68 68 82 94 112 115 115 134 153 165 169 180

ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ …………………………………… ДОДАТКИ………………………………………………………………….…

219


3 ВСТУП Розвиток технологічного складника процесу поширення інформації в інтернеті реорганізував масову комунікацію загалом та видавничу справу зокрема, надавши реципієнту можливість ініціювати комунікаційний акт та здійснювати свій уплив на гетерогенну аудиторію через комп’ютерні мережі. Видавничі потенції нових медіа, симпліфікація процесу їхнього створення та наповнення

стимулюють

комунікаційні

інтенції

реципієнтів,

що,

перетворюючись у комунікантів, змушені шукати способи самовираження через

організацію

мережевих

медіа.

Особливу

роль

у

соціально-

комунікаційному процесі відіграють мережеві електронні журнали, що стали першими періодичними електронними виданнями з мережевою дистрибуцією. Отримавши всебічний розвиток із появою електронних оголошень та ехоконференцій, вони втратили свою популярність після розвитку гіпертексту, на основі якого конструювалися веб-сайти, проте знову поширилися з упровадженням технології PDF. Сучасні

реалії

вимагають

нових

форм

постачання

інформації

користувачам, тому все більшого поширення отримують електронні ЗМІ. Важливе місце серед

них займає електронний журнал, середовищем

функціонування якого є інтернет-простір. Форма існування мережевих електронних журналів змінює принципи та способи створення видання, його зміст, структуру, композицію, оформлення, мову та стиль матеріалів. В основному це пов’язано з особливостями сприйняття читачем інформації з монітора чи мобільного пристрою, а також з ознаками інтернет-середовища: інтерактивністю,

мультимедійністю,

гіпертекстуальністю.

Трансформація

мережевих електронних журналів відбувається під впливом техногенних та соціокультурних чинників, що знову актуалізували переваги цього виду інтернет-видань

для

реалізації

видавничих

інтенцій

диференційованих

аудиторій. Запровадження мобільних пристроїв як засобу отримання інформації ставить перед видавцями нові виклики, які успішно можуть реалізовуватися за


4 допомогою мережевих електронних журналів, оскільки їхні потенційні можливості відповідають запитам цієї аудиторії. Актуальність

дисертаційного

дослідження

зумовлена

стрімким

розвитком нового виду ЗМІ – мережевих електронних журналів. Такі видання створюються переважно інтуїтивним шляхом, за аналогією до друкованих, оскільки наукове осмислення мережевих електронних журналів, зокрема опрацювання інформації відповідно до типологічних особливостей, перебуває у початковій стадії. Також не систематизована діяльність інтернет-редакції, не вивчений

досвід

найкращих

зразків.

Важливість

дослідження

трансформаційних парадигм мережевих видань зумовлена необхідністю визначення факторів впливу на розвиток інтернет-медіа для розуміння реорганізаційних процесів у видавничій справі та масовій комунікації загалом. Ступінь розробленості теми є неоднорідним, оскільки порушені в роботі проблеми розглядаються в різних галузях знань: теорія та практика видавничої справи, теорія комунікації, новітні медіа та інтернет-журналістика, веб-дизайн, дизайн традиційних ЗМІ, моделювання періодичних видань, фірмовий стиль, контент-редагування, сприйняття інформації. Актуальним для сьогодення є простеження передумов виникнення та трансформації мережевих електронних журналів, оскільки вони, порівняно з іншими видами онлайн-видань, зазнали трансформаційних змін від своєї появи у 1984 р. під впливом соціотехногенних чинників і мають суттєвий вплив на суспільну думку. Наукові праці щодо історії існування мережевих електронних видань Д. Куртіс, Дж. Лабовіца, Ф. Ланкастера, С. Перкінза, Н. Сондака, Д. Франкса та інших дають нам зріз розвитку цього явища в Європі та Америці. Об’єктом їхніх досліджень були наукові журнали, оскільки реферативні академічні видання є соціально значущими, тоді як субкультурні та вузькотематичні мережеві електронні журнали, які з’явилися раніше від академічної електронної періодики, оминалися увагою науковців. Лише в працях Т. Нісангера та В. Монті аматорські журнали порівнюються з науковими за параметрами об’єктивності інформації, стилю та впливу на


5 аудиторію. Про походження субкультурних журналів від самвидаву говорить Ф. Стонеман. Питанням збереження мережевих електронних журналів у бібліотеках займалися Дж. Коул, Д. Фоулер, В. Джоунс, Й. Хаген, Е. Окерсон та Дж. О’Доннел. Переваги електронного формату журналів відзначають у своїх роботах Л. Городенко,

Ф. Ланкастер,

Р. Ройстарчер,

Дж. Сендерс,

М. Чабаненко,

Т. Ярошенко. Перспективи мережевих електронних журналів описували Р. Гліц, М. Туроф. Про дистрибуцію та аудиторію мережевих електронних журналів говорили Т Гаррісон, Т. Стефан. Аналізувалися не тільки позитивні, але й негативні сторони мережевих електронних журналів. У дослідженні Л. Чан зазначаються складнощі у зберіганні таких видань та бар’єри у сприйнятті

між

поколіннями.

Повільне

поширення

таких

журналів

досліджували П. Грей та А. Ховав. Науковці Л. Городенко, М. Тимошик, М. Чабаненко вводять поняття електронних видань в українську теорію видавничої справи. Спробу класифікаці інтернет-видань і мережевих журналів зокрема здійснили І. Антоненко, О. Баркова, О

Калмиков, Л. Коханова,

В. Вуль, Е. Могилевська. Особливу увагу на технологічному чинникові типологічної

розмаїтості

мережевих

електронних

журналів

зосереджує

Т. Нісангер. У правовому полі мережеві видання намагалися систематизувати держави та бібліотечні установи. Вони увели стандарти, де детально прописали як визначення, так і типологічні відмінності різних видів електронної видавничої продукції. Дослідження роботи видавництва електронних журналів знайшли відображення в наукових роботах Дж. Франкса та М. Сміта. Вчені та практики не дійшли єдиної думки щодо терміносистеми. Так, американські дослідники Н. Сондак та Р. Шварц у 1973 р. застосували термін «електронний журнал», маючи на увазі дискові видання. Подальший розвиток цього явища призводить до збільшення кількості назв мережевих електронних журналів, що ускладнює науковий пошук та продукує численні дискусії серед дослідників. Проблема визначення терміну мережевих електронних журналів повинна бути вирішена для уникнення плутанини в подальших дослідженнях.


6 Термінологічні дискусії щодо мережевих електронних журналів вели Ю. Бакланова,

С. Джонс,

Дж. Едвардс,

К. Кук,

Л. Лангшайд,

В. Монті,

А. Сандерем, Т. Ярошенко. Наразі потрібно доповнити знання про цей вид видавничої продукції розвідкою передумов та історії виникнення електронних журналів загалом, оскільки тільки в цьому випадку можна отримати цілісне бачення етапів трансформації мережевих видань. Дослідження типологічних характеристик мережевих електронних журналів, виявлення специфіки як змісту, так і форми, є актуальним у теоретичному плані, оскільки ці аспекти розглядалися науковцями фрагментарно і наразі немає цілісного дослідження мережевих електронних журналів. Мета дослідження полягає у виокремленні феномена мережевих електронних

журналів

як

виду

видавничої

продукції

з

належними

типологічними особливостями, принципами функціонування та редагування в контексті їхньої історичної трансформації. Реалізація мети передбачає розв’язання таких завдань: • визначити місце мережевих електронних журналів у системі видань; • простежити еволюцію форми та змісту мережевих електронних журналів від виникнення до сьогодення; • виявити ознаки мережевих електронних журналів, відображені у змісті, структурі, композиції, мові та стилі матеріалів; розробити класифікацію наявних мережевих електронних журналів; • простежити цикл існування мережевих електронних журналів від створення до дистрибуції, розробити основні принципи підготовки мережевого електронного журналу до видання, з’ясувати специфіку редагування. • визначити

перспективи

розвитку

і

функціонування

мережевих

електронних журналів. Об’єктом дослідження є мережеві електронні журнали. Предмет

дослідження

трансформація

змістових,

структурних,

жанрових та мовностилістичних складників мережевих електронних журналів.


7 За

емпіричну

базу

обрано

характерні

приклади

більш

ніж

400 різнотематичних мережевих електронних журналів («cDc», «Phrack», «Batterie», «Hack», «Rott», «Бійцівський клуб», «Kult» та інші) з мережевих архівів «Textfiles.com» (textfiles.com) та «PDF и Flash-журналы» (pdfzines.livejournal.com/tag/) за увесь період існування мережевих електронних журналів – від їхньої появи і до сьогодні (1984–2014 рр.). Вибірка складається переважно з мережевих електронних журналів зі США, Канади та Західної Європи,

оскільки ці

країни та

регіони

задавали

тенденції

розвитку

досліджуваного виду видань. Окрему увагу було зосереджено на мережевих електронних журналах Росії та Білорусі, тому що видання цих держав впливали на трансформацію мережевих журналів в Україні, українські журнали цього виду розглядалися для визначення впливу глокалізації (Дод. Б). Методологічна основа роботи визначена системою принципів історизму, наукової об’єктивності, комплексності та достовірності. Методами дослідження. Дотримуючись критеріїв науковості, зокрема, об’єктивності, доказовості, раціональності, методичності та системності було використано теоритичні та емпіричні методи дослідження. Аналітикосинтетичний, порівняльно-історичний і метод узагальнення дали можливість визначити ступінь вивченості теми, окреслити загальну проблематику. Метод класифікації був застосований для розподілу електронних журналів на підмножини відповідно до ознак схожості. Історичний метод використовувався для аналізу появи та розвитку мережевих електронних журналів. Метод систематизації було застосовано для визначення характерних рис різних мережевих

електронних

журналів.

До

емпіричних

методів

належить

порівняння, що був використаний для визначення ознак схожості та специфічних рис мережевих електронних журналів. Метод спостереження був застосований у дослідженні видавничої діяльності редакцій мережевих електронних журналів.


8 Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у виявленні передумов, ґенези, етапів розвитку та перспектив існування мережевих електронних журналів. У результаті проведеного дослідження вперше: •

осмислено феномен мережевих електронних журналів;

визначено місце мережевих електронних видань серед інших видів

видавничої продукції; •

здійснено феноменологічне визначення мережевих електронних

журналів, блогу, дайджесту, дискового журналу, інтернет-спільноти за характерними ознаками; удосконалено: •

термінологію, визначення мережевих електронних журналів;

класифікацію мережевих електронних журналів;

критерії класифікації мережевих видань загалом;

принципи підготовки мережевого електронного журналу до

видання, специфіку редагування. •

наукові прогнози щодо розвитку мережевих електронних видань;

набули подальшого розвитку: •

наукові уявлення про місце мережевих журналів у сучасному

медіапросторі; •

історія становлення, трансформація змісту та форми існування

мережевих електронних журналів; •

місце субкультурних мережевих електронних журналів в теорії та

історії видавничої справи. Практичне значення дисертаційної роботи полягає у застосуванні здобутків дослідження у видавничій діяльності через професійне використання соціотехнологічних чинників трансформації мережевих видань. У практичному плані це дозволить сформувати основні принципи і прийоми редагування мережевих журналів. Результати дослідження можуть слугувати основою для подальшого вивчення електронних видань. Для видавців і редакторів можуть


9 виявитися корисними пропозиції щодо покращення композиції, організації роботи редакції, розповсюдження, використання жанрів, а також рекомендації щодо доцільності структури та формату журналу. Особистий внесок здобувача: дисертаційне дослідження, автореферат дисертації, опубліковані наукові статті, в яких викладено основні результати наукової роботи, виконані здобувачем самостійно, без співавторства. Апробація результатів дисертації: рукопис дисертаційної роботи обговорено на засіданні кафедри електронних видань і медіадизайну Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні положення та результати дисертаційної праці були виголошені на всеукраїнських науково-практичних конференціях: IX Міжнародна науковопрактична

конференція

«INFORMATIO-2012:

Електронні

інформаційні

ресурси: створення, використання, доступ» (22–23 листопада 2012 року, м. Київ); І Всеукраїнська науково-практична конференція «Український інформаційний

простір

у

світовому

контексті:

набутки,

проблеми,

перспективи» (17 квітня 2013 року, Інститут журналістики та міжнародних відносин КНУКіМ, м. Київ); II Міжнародна інтернет-конференція з соціальних комунікацій «Медіакартина світу: структура, семіотика, канали трансляції» (15 травня – 15 червня 2013 року, кафедра соціальних комунікацій Інституту філології та соціальних комунікацій БДПУ, м. Бердянськ); IV Міжнародна науково-практична

конференція

«Прикладні

соціально-комунікаційні

технології», (1 листопада 2013 року, Інститут журналістики та міжнародних відносин КНУКіМ, м. Київ); ІІ Всеукраїнська науково-практична конференція «Український

інформаційний

простір

у

світовому

контексті:

набутки,

проблеми, перспективи» (24 квітня 2014 року, Інститут журналістики та міжнародних відносин КНУКіМ, м. Київ). Публікації. Результати наукової роботи викладено в п’яти наукових статтях, зокрема чотири з них опубліковано у виданнях, затверджених ВАК України як фахові із соціальних комунікацій, одна – у зарубіжному фаховому науковому виданні, затвердженому ВАК Росії.


10 Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів з висновками до кожного, загальних висновків, списку літератури, який містить список використаних джерел – 311 позиції, 2 додатків на 37 сторінках. Основний текст викладено на 180 сторінках, проілюстровано 1 таблицею, 3 рисунками. Загальний обсяг роботи становить 255 сторінки.


11 Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ МЕРЕЖЕВИХ ЕЛЕКТРОННИХ ЖУРНАЛІВ 1.1 Теоретико-практичні підходи до обґрунтування явища мережевих електронних журналів Наразі наявна велика кількість теорій видавничої справи та масової комунікації, в яких окреслюється місце електронних видань серед інших масмедіа та виокремлюються класифікації мережевих видань. Наявна теоретична база потребує перманентного переосмислення, адже всесвітня мережа є тим динамічним глобальним інформаційним простором, що постійно виводить сучасні медіа на новий щабель розвитку. Трансформацію мас-медіа в історичній парадигмі простежували дослідники М. Маклюен, О. Тоффлер, М. Фесслер, що також визначали важливу роль технічних засобів масової комунікації у зміні суспільства [53]. Історично інтернет є зараз завершальною ланкою в схемі розвитку комунікаційних засобів: винайдення мови (усна комунікація); письма (можливість комунікації у часі та на відстані); друкарського верстату (поява дешевої масової комунікації); винайдення електронних ЗМІ (радіо, телебачення – можливість одночасної комунікації з мільйонами людей). Недарма російська дослідниця Т. Косенко зазначає, що поява мережевих елетронних журналів (скорочено – МЕЖ) є четвертою революцією у засобах виробництва знань після появи мови, писемності й друку [45, с. 6]. Видавнича продукція до виникнення інтернету не завжди ставала складником масової комунікації. Сьогодні мережеві видання не залежать від накладів,

адже

теоретично

копіювати

(завантажувати)

за

допомогою

комп’ютерних технічних засобів їх можна безліч разів. МЕЖ викладаються у відкритий доступ, тому, незважаючи на їхню вузьку цільову спрямованість, потенційна читацька аудиторія є гетерогенною і практично ідентичною з кількістю користувачів інтернету, що володіють мовою видання. Тому


12 мережева видавнича продукція сьогодні належить до ЗМК, що дозволяє застосовувати під час аналізу МЕЖ і теорію масової комунікації. Зміни у видавничому процесі відбуваються насамперед завдяки мережі інтернет, що нівелює відстані між інформацією і дає можливість людям не лише читати поширювані тексти, фото, графіку, звуки та відео, а й самим публікувати їх. Саме через це засновник комп’ютерної фірми «Microsoft» Б. Гейтс вважає, що інтернет є величезним «самвидавом» [18]. Схожий підхід демонструє проф. В. Різун. Він зазначає, що з виникненням віртуальної масової комунікації її учасники можуть швидко міняти свої ролі: бути то комунікантами, то комунікатами [69, с. 20]. Однак це не нівелює значення редакції (комуніканта) у підготовці повідомлення, а знімає з реципієнта роль об’єкта мовчазнї комунікації. Дослідник нових медіа В. Кросбі зазначає, що відбувся перехід від односторонньої комунікації типу «один – багатьом», на багатовекторну «багато – багатьом» [93]. Для МЕЖ подібне визначення справедливе, оскільки у підготовці номеру беруть участь і члени спільноти. Професор І. Артемонова визначає характеристики, притаманні цифровій інформації

в

системі

мережевої

комунікації:

адаптивність,

мережева

мобільність, масштабованість, вимірюваність, взаємозв’язність, персональність орієнтування [4, с. 170–171]. Адаптивність є неактуальною для мережевих видань, оскільки вони поширюються в завершеному стані. Виміряти аудиторію електронних журналів також неможливо, тому що вони розповсюджуються диференційовано через різні мережі. Взаємозв'язність не стосується МЕЖ, оскільки вони є цілісними виданнями, які не потребують зовнішніх джерел, хоча технічно поставити гіперпосилання у сторінку мережевого журналу можливо. Персональність орієнтування є нетиповою для мережевих журналів, оскільки їх розповсюдження здійснюється без застосування пошукових технологій. Стискуваність і масштабованість не визначають специфіку масмедіа. Із цього переліку для МЕЖ характерна тільки мережева мобільність, що ставить під сумнів доцільність такої класифікації характеристик.


13 Українська

дослідниця

Л. Городенко

означила

процеси,

що

супроводжують мережеву комунікацію в структурі масової: демасифікація, домінування інформаційно-комунікаційних технологій, модифікація товарів та послуг у напрямку інформаційної індустрії, дефрагментація соціальної структури суспільства, маргіналізація культури, глобалізація медіа, культури та спілкування [21, с. 37]. За винятком занадто загального процесу модифікації товарів та послуг, усі ці процеси можна чітко простежити на мережевих електронних журналах: 1. МЕЖ орієнтуються на невеликі локальні спільноти, мають вузьку тематику. Таким чином, дослідження аудиторії та контенту цього виду видання може стати доказом того, що демасифікація була притаманна мережевій комунікації від її появи. 2. Домінування інформаційно-комунікаційних технологій виражене в самій

формі

мережевих

журналів,

оскільки

видання

створюються,

розповсюджуються та споживаються за допомогою техніки. 3. Дефрагментація соціальної структури суспільства характерна для МЕЖ, оскільки цей вид видання подолав вікові, фінансові та інші соціально обумовлені обмеження для спілкування. Школярі видавали всесвітньовідомі МЕЖ («cDc», «Illegal»), працівники служб безпеки читали хакерські журнали («Phrack») тощо. 4. Маргіналізація

мережевих

журналів

чітко

простежується

в

субкультурних езинах хакерської, політичної та мистецької тематики, що публікували ті матеріали, котрі неможливо оприлюднити в друкованих виданнях (рецепти виготовлення вибухівки, викрадена хакерами секретна інформація, арт-брю тощо). 5. Глобалізація виражена в орієнтації редакторів МЕЖ не лише на місцеву аудиторію, але й на інші країни, оскільки мережа дозволяє людям з усього світу легко об’єднуватися у спільноти за інтересами. Існують різні підходи до розуміння електронного видання. Стрімкий розвиток мережевих журналів, постійне оновлення можливостей ускладнюють


14 формування

остаточної

дефініції.

Деякі

характеристики

мережевих

електронних видань – цифровий формат, залежність від електроннообчислювальних машин та можливість тиражування (клонування) – походять із внутрішніх властивостей, таких, як у файлів комп’ютера. Однак подібні характеристики мають усі файли, а не лише електронні видання. Офіційне визначення електронного видання вперше зустрічається у 1991 році у стандарті ISO 9707:1991 «Інформація та документація – Статистика виробництва та розповсюдження книг, газет, періодичних та електронних видань», де електронне видання (electronic publication) прописане як документ, який публікується в машиночитаній формі, доступний для аудиторії, включає файли даних та програмне забезпечення (прикладні програми); може бути записаним на папері, магнітному, оптичному та інших медіа, призначених для обробки комп’ютером або периферійними пристроями. Слід зауважити, що цей стандарт не можна застосовувати до видань, у яких текст не є основною частиною [187]. Це визначення підходить і для МЕЖ, проте не містить таких важливих характеристик, як редакційна обробка та окреслення аудиторії. Відповідно до класифікації стандарту України ДСТУ 3017–95, видання поділяються за цільовим призначенням, аналітико-синтетичним переробленням інформації, інформаційними знаками (знаковою природою), матеріальною конструкцією, обсягом, складом основного тексту, періодичністю, структурою, інформаційними ознаками, видами періодичних і продовжуваних видань, статусом [28]. Частина з цих ознак не є актуальною для електронних видань або потребує переосмислення. До МЕЖ можна застосувати типологічний поділ за цільовим призначенням (офіційне, наукове, науково-популярне, наукововиробниче,

виробничо-практичне,

виробничо-практичне

для

аматорів,

навчальне, громадсько-політичне, довідкове, для організації дозвілля, рекламне, літературно-художнє) . У визначені, що дають українські дослідники І. Антоненко та О. Баркова, написано,

що

електронне

використовуватися

видання

незалежно

від

це

самостійний

виробника,

у

тому

(тобто

може

числі

через


15 телекомунікаційні мережі), закінчений електронний ресурс, що вміщує електронний документ або групу документів, які пройшли редакційновиробничу обробку й мають вихідні відомості, призначені для довготривалого зберігання, розповсюдження у незмінному вигляді, усі копії яких відповідають оригіналу [3, с. 11–22]. Закінченість ресурсу виключає з електронних видань соціальні мережі, блоги та багато інших явищ Мережі 2.0, проте це визначення важко застосувати до МЕЖ, які існують у вигляді цілісних випусків. Оригінальне визначення дають російські дослідники О. Калмиков та Л. Коханова. Вони вважають мережевим виданням будь-який сайт (чи групу сайтів), призначених для вирішення інформаційних завдань, що властиві друкованим та електронним немережевим засобам масової інформації [41, с. 99]. Оскільки МЕЖ є електронним відповідником журналів, він може мати таке визначення. Але сама дефініція є недолугою, оскільки виключає нові види видань, які не існували до появи інтернету. О. Калмиков та Л. Коханова виокремлюють три види мережевих медіа: традиційні (клони друкованих видань, оригінальні та змішані), за схожістю з офлайн-аналогами (інтернетгазета, інтернет-журнал, інтернет-радіо тощо), за домінуючою технологією (інформаційні, інтерактивні, комунікаційні, анімаційні видання) [41, с. 150]. Всі види, окрім першої групи, відмінність між елементами якої очевидна, не дозволяють провести якісний поділ мережевих медіа за видами. Серед нових медіа з’явилися такі форми, які не співвідносяться з жодним із традиційних ЗМІ. Проте для МЕЖ можна застосувати таку типологію, оскільки мережеві видання семантично пов’язані з друкованими журналами. Сучасні видання можуть бути мультифункціональними, наприклад, одночасно інформувати і слугувати майданчиком для комунікування, що робить класифікацію третьої групи неактуальною. Детальний перелік критеріїв класифікації подає російський дослідник В. Вуль. Науковець розрізняє електронні видання за періодичністю, колом споживання продукції, цільовим призначенням, способом поширення та форматом [17, с. 22]. Дослідник розуміє МЕЖ як періодичне загальне мережеве


16 видання, що може існувати у різноманітних форматах (ASCII, HTML. PDF, Flash). Ця кількість характеристик достатня, щоб визначити більшість видів видань. Існують і деталізованіші класифікації, як, наприклад, Е. Могилевської, що пропонує виокремлювати видання за принципом форми функціонування, типом замовника, цільовим призначенням, характером аудиторії, охопленням території, змістово-тематичним спрямуванням, наявністю філіальної мережі, характером основної інформації, формою доступу до інформації [55]. Дослідниця подає цю класифікацію для інтернет-інформагенцій. При спробі накласти матрицю цієї класифікації на сучасні мас-медіа, у тому числі і МЕЖ, стає помітно, що частина цих характеристик не стосується суті видань і ґрунтуються на класифікаціях традиційних ЗМІ. Наприклад, поділ на державні та приватні видання сьогодні неактуальний, оскільки це не відображається на сутності видання. Та якщо і є такі впливи, то теперішні великі корпорації мають схожу поведінкову політику, що й держава. Говорити про характер основної інформації в епоху мультимедіа уже недоцільно, так само, як і про охоплення території, яке в інтернеті означається словом «глобальне». У

законі

України

«Про

електронні

документи

та

електронний

документообіг» зазначається, що електронний документ – це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документа. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для сприйняття його змісту людиною [68, с. 1–6]. Таке визначення можна застосувати до будь-якого документа, який не є засобом масової комунікації. У

російському

стандарті

ГОСТ

7.83–2001

електронне

видання

визначається як електронний документ (чи група документів), що пройшли редакційно-видавниче опрацювання, призначені для розповсюдження у незмінному вигляді та мають вихідні дані [23]. Таке тлумачення розширює межі електронних видань, а також прописує вимоги до опрацювання інформації


17 професійними комунікантами та описує спосіб розповсюдження. Дослідник видавничої справи професор М. Тимошик дає подібне визначення: «Електронні видання – це видання у вигляді електронних даних, що мають вихідні відомості,

містять

призначену

для

поширення

у

незмінному

вигляді

інформацію, яка пройшла редакційно-видавниче опрацювання» [79, с. 106]. Подібне визначення знаходимо в наказі Міністерства освіти і науки України та Вищої атестаційної комісії України «Про затвердження Положення про електронні наукові фахові видання». Там електронне видання визначається як документ, інформація у якому представлена у формі електронних даних, що пройшов редакційно-видавниче опрацювання, призначений для поширення в незмінному вигляді, має вихідні відомості [63, с. 2–3.]. Якщо говорити про наявні поділи мережевих видань на види на основі характеристик, то ми спостерігаємо, що багато дослідників не розуміє суті мережевої комунікації, намагаючись утиснути багатоманіття наявних видів видань у вигадані класифікації. Наприклад, використання традиційної класифікації для мережевих видань призводить до появи такого виду, як інтернет-газета (його де-факто не існує, оскільки оперативна журналістика з появою гіпертекстового формату відмовилася від періодичності), але де-юре цей вид ще є. Такий підхід характерний для людей, які пишуть про нові медіа, не знаючи, як такі ЗМК працюють зсередини, а тому не розуміючи суті мережевої комунікації. Протилежним до виокремлення видів видань є номінальний або феноменальний підхід, тобто розроблення класифікації, що базується на власному емпіричному досвіді комунікації в інтернеті. За таким принципом пішов

український

дослідник

О. Коцарев,

що

вирізняє

інтернет-ЗМІ,

корпоративні сайти, персональні сайти, рекламні сайти, інтернет-магазини, довідкові сайти, інтернет-збірні, сайти-твори, інтернет-спільноти, портали [46, с. 322]. Одразу впадає в очі те, що дослідник аналізує лише сайти – видання гіпертекстової мережі, забуваючи, що інтернет складається з багатьох мереж, які також містять видання. У класифікації такі присутні незрозумілі нам види,


18 як сайти-твори та інтернет-збірні. Складно з’ясувати, чи є видова відмінність між інтернет-магазином і рекламним сайтом та наскільки доцільним є запропоноване розрізнення. Л. Городенко, проаналізувавши різні класифікації, робить висновок, що поділ

повинен

здійснюватися

відповідно

до

технічних,

змістових

і

концептуальних ознак. Вихід традиційного ЗМІ в інтернет – це створення нового мас-медіа, тому питання мережевих клонів друкованих видань не є актуальним для типологізації. Дослідниця подає власну класифікацію: соціальні мережі, мережеві медіа, інформаційні пошукові ресурси, розважальні ресурси, технології комунікації [21, с. 285-333]. Такий поділ базується на функціях різних груп мас-медіа. В інтернеті постійно відбувається змішування контенту. Наприклад, соцмережі увібрали в себе і розваги, і пошук, і комунікацію (як міжособистісну, так і масову). Вони створюють новий цілісний механізм взаємодії з людиною, тому для соцмереж дуже складно сформулювати критерії класифікації. Сайти в інтернеті не мають лінійності (за М. Маклюеном), оскільки побудовані на гіпертексті, тому з будь-якої сторінки можна перейти на інші сторінку чи сайт. Таким чином, читач просувається виданням не крок за кроком, а переноситься з однієї теми на іншу так само легко, як перемикає канали телевізора. Подібна мозаїчність створює нове суспільство, що не сприймає старий механістичний лінійний світ [215, с. 203–216]. На мережевих електронних журналах науковці зосереджували багато уваги, оскільки такі видання були першими засобами масової комунікації в комп’ютерних мережах. Однак дослідники аналізували переважно вузький сегмент наукової тематики, оминаючи субкультурні та контркультурні езини, що стрімко розвивалися в демократичній мережі. Аналіз дефініцій мережевих електронних журналів допоможе відшукати спільні риси, характерні для більшості визначень. Виокремлення з електронних видань серіальних сприяє точнішому формулюванню характеристик МЕЖ. Наприклад, американська бібліотека


19 «CONSER» розрізняє такі характеристики електронних видань (Cooperative Online Serials): електронні (чи онлайн) продовжувані видання віддаленого доступу – це періодичні видання, доступні через інтернет та інші комп’ютерні мережі [133]. Це визначення дуже близьке до МЕЖ, оскільки визначається продовжуваність видання. Науковці почали створювати гіпотези щодо вининення безпаперових видань ще до появи МЕЖ. Зокрема першими електронні журнали описали американські вчені Н. Сондак та Р. Шварц у статті «Безпаперовий журнал» ще у 1973 році [262, с. 82–83]. У роботі, щоправда, досліджуються не МЕЖ, а електронні журнали у форматі мікрофіш, які зчитуватися комп’ютерами. Можливість

створення

електронних

видань

теоретично

була

обґрунтована в численних дослідженнях та експериментах американських та британських науковців. Як зазначає українська дослідниця Т. Ярошенко, подібні експерименти велися з 1974 року Національною науковою фундацією США. Результатом роботи фундації стала «EIES» (The Electronic Information Exchange System – електронна система обміну інформацією), спрямована на спрощення доступу науковців до документів через використання комп’ютерів. Системи доставки та збереження електронних документів упроваджувалися в Національній бібліотеці Британії, Інституті наукової інформації у США, Технічній інформаційній бібліотеці в НДР, Національному центрі періодики у США та інших організаціях [98, с. 75]. Проте навіть розуміння технології не дозволило цим організаціям створити самостійний мережевий електронний журнал, окрім проекту «EIES», який є свідченням успішної розробки електронної періодики [284, с. 195]. Дослідники лише працювали над теоретичним синтезом наявної інформації, щоб осягнути зміни, що мали б відбутися з впровадженням безпаверового видавництва. Наукові статті кінця 1970-х – початку 1980-х років переважно позитивно оцінюють електронний формат, оскільки він має низку переваг перед друкованим. До системного аналізу МЕЖ як явища дослідники не вдаються, оскільки саме поняття електронного журналу перебуває у стані теоретичної


20 розробки й фактично відсутнє як об’єкт дослідження. Дж. Сендерс у 1976 році в статті «Науковий журнал майбутнього» визначив такі переваги електронного журналу: швидка доставка великої кількості інформації та постійна комунікація між редакцією та автором [253, с. 160–164]. У Р. Ройстачера в публікації «Віртуальний журнал» 1976 року також зазначається низка позитивних характеристик, серед яких нескінченна кількість сторінок, можливість пошуку тощо [249, с. 18–20]. Перспективи розвитку електронних видань розглядав Ф. Ланкастер у праці «На шляху до безпаперової інформаційної системи», що побачила світ у 1978 році [202, с. 179]. Однак на цьому етапі розвитку мережеві технології були малорозвинутими, дослідження стосувалися не електронних журналів у мережі, а потенційних можливостей розповсюдження видань. Цікаво спостерігати, як дослідники Р. Глітц та М. Туроф у 1982 році намагаються визначити перспективи розвитку електронних журналів на основі мережі «EIES». Із цих праць очевидно, що електронні видання як явище з’явилися зовсім нещодавно і науковці не випрацювали теоретичної бази для аналізу журналів. У статті дослідники, один з яких є директором «EIES», плутають поняття журналу з мережею, що свідчить або про відсутність розуміння видавничої справи, або ототожнення журналів із текстовою комунікацією. За прогнозами цих науковців, електронні журнали розвиватимуться в чотирьох формах: – як періодична розсилка; – як нерецензований «паперовий ярмарок»; – як аналог традиційних журналів; – у новітньому форматі. Дослідники вказують на видання, які наразі зникли з мережі, тому ми не можемо їх розглянути. У першій формі новини періодично розсилалися зацікавленим особам. У другій формі матеріали складалися на одному місці, їх без обробки могли прочитати інші. Форма, що наслідує традиційні журнали, вказана третьою, а четвертою є новітня на той час схема комунікації. Читачі


21 могли ставити запитання та отримувати відповіді. Пізніше редакція збирала цікаві запитання та публікувала їх для загалу. Можна помітити багато спільного між першою та третьою формою МЕЖ, відмінність була лише в характері та жанровій специфіці матеріалів – у розсилці превалювали короткі газетні форми, а в журналі – аналітичні. Другу форму взагалі не можна розглядати як видання. У четвертому варіанті дослідники вбачають бажану інтерактивність видань [284, с. 195–197]. Згодом цей варіант буде цілком реалізовано в дайджестах «ARPANET». Навіть після появи перших мережевих електронних журналів у більшості ранніх досліджень немає виокремлення МЕЖ як окремого виду електронних видань. Це пов’язано з тим, що на не існувало конкуренції в мережі, а, отже, і не було потреби створювати класифікації. Науковці продовжують звертати увагу здебільшого на переваги інтернет-журналів. Процес інтеграції наукових журналів у мережевий простір здійснювався повільно. Про це свідчить те, що опис позитивних характеристик наукових МЕЖ не втратив актуальності аж до кінця 1990-х років. У статті Т. Гаррісона та Т. Стефана «Електронний журнал як серце наукової онлайн-спільноти» визначається взаємовплив науковців на МЕЖ і навпаки. Дослідники розглядають мережевий електронний журнал як цілісний об’єкт, що може розповсюджувати різними мережами, у тому числі й гіпертекстовою. Тут варто зазначити, що автори не бачать відмінності між сайтом і журналом, хоча це різні види видань [177, с. 592]. Негативні сторони комунікації за допомогою МЕЖ вказує Л. Чан у статті «Електронні журнали і академічні бібліотеки». Окрім стандартних для бібліознавчих розвідок скарг на складнощі зберігання та систематизації, знаходимо роздуми про те, що технології будують бар’єри сприйняття на технологічному, соціокультурному та економічному рівнях. У 1999 році роздуми щодо цього були ще актуальними, проте сьогодні вони стали неважливими [128, с. 10]. Електронний журнал як елемент наукової комунікації розглядала російська дослідниця Т. Косенко. Вона визначає електронний журнал як один із


22 видів інтернет-комунікації, але не вказує на його специфіку та переваги над іншими ЗМК в інтернеті. Робота містить переважно загальну інформацію про іноваційність

інтернет-технологій,

натомість

глибинний

аналіз

МЕЖ

залишається поза увагою [45]. Аспект повільного поширення мережевих журналів серед наукових організацій розглядали П. Грея та А. Ховав. Широке поширення інтернету та гіпертексту не призвело до швидкого розвитку, як прогнозували дослідники попередніх років [181, с. 131]. Електронні журнали широко розглядалися в бібліознавстві. Ґрунтовне дослідження каталогізації та збереження електронних журналів провела Д. Куртіс. Однак робота дослідниці розкриває переважно бібліознавчий аспект (зберігання та розповсюдження), а не видавничий [141, с. 421]. Питанню використання МЕЖ у бібліотеках також присвячені праці Дж. Коула «Управління періодикою в електронну еру» [254, с. 234] та «Каталогізація серіальних видань» [132, с. 329], збірка статей під редакцією Д. Флоуера «Управління колекціями електронних серіальних видань» [153, с. 279], праці В. Джоунса [154], Й. Хаген [175, с. 3–16], Е. Окерсон та Дж. О’Доннел [235]. Як логічне продовження традиції періодичної преси мережеві електронні видання згадуються в роботі К. Джонсона. Дослідник зазначає, що на початку 1990-х поняття розсилка або бюлетень (newsletter) об’єдналися з журналом в єдине ціле. На нашу думку, таке твердження є сумнівним, оскільки бюлетені мали перш за все новинний характер, не належать до ЗМК, оскільки є компіляцією матеріалів міжособистісного листування, тоді як МЕЖ мають аналітичний характер матеріалів та є самостійними виданнями. Також дослідник піднімає питання доцільності існування серіальних видань за наявності оперативних технологій публікації контенту [193, с. 35]. Детермінації МЕЖ як виду видавничої продукції на сьогодні заважає наявність серед науковців різноманітних тлумачень поняття «електронний журнал» та невизначеність у термінах. Згідно з визначенням української дослідниці В. Шевченко, що спирається на стандарт ДСТУ 3017–95 «Видання. Основні види, терміни та визначення», вид видання – це сукупність видань, що


23 відрізняються за цільовим призначенням, періодичністю, структурою, обсягом, складом основного тексту, матеріальною конструкцією, інформаційними знаками, аналітико-синтетичним переробленням інформації [94, с. 30]. До МЕЖ можна застосовувати визначення, характерне друкованим журналам, але з приміткою, що ці видання розповсюджуються в електронному форматі. Наразі в українській науковій літературі не закріпилася якась одна назва МЕЖ. Таке різноманіття терміну зустрічається й у закордонній видавничій справі. Наприклад,в англійськомовних джерелах зустрічаються поняття «electronic (електронний) journal», «digital (цифровий) magazine», «networked (мережевий) journal», «online (онлайн) journal», «Internet (інтернет-журнал) journal», «hypermedia (гіпермедійний журнал) jourtlal», «Web-journal» (вебжурнал), «virtual journal» (віртуальний журнал), «ezine» (езин). Відповідно в українській мові також є ціла низка термінів. Окрім перекладів, зустрічаються запозичення, які транслітеруються по-різному – «е-зін», «езін», «езин». Невизначеність у термінах не могла не викликати дискусій у наукових працях. Наприклад, британські вчені С. Хічкок, Л. Карр та У. Холл пишуть, що різноманітні префікси (electronic-, online-, Web-, Internet- тощо) визначають лише форму побутування журналу в мережі і не впливають на його суть [179]. З усіх перерахованих варіантів приставка «мережевий» якнайкраще характеризує об’єкт дослідження. Частина префіксів («інтернет», «веб», «гіпермедійний») є неактуальною, оскільки, за спостереженням Л. Городенко, сучасні технології спілкування вийшли за межі цих понять і забезпечують полілог багатьма іншими засобами спілкування [21, с. 41]. Інша частина варіантів є занадто загальною, щоб окреслити межі дослідження («цифровий», «віртуальний»). Термін «електронний журнал» має дуже широке значення, що включає в себе й дискові видання, і цифрові копії журналів, а також може виступати як синонім до всіх інших. Але оскільки сьогодні майже не збереглися дискові журнали й усі подібні видання розміщені в мережі, ці терміни є взаємозамінні [88, с. 10]. На нашу думку, в майбутньому комп'ютерні мережі настільки інтегруються в людське життя, що стануть непомітними. Із терміну «мережеві електронні


24 журнали» можна буде вилучити означення «мережеві», тому що це буде очевидно. Сьогодні це робити зарано, бо ще потрібно розрізняти мережеві та дискові журнали, що мають іншу природу. Оскільки електронні журнали – доволі новий об’єкт дослідження, можна зустріти багато різних спроб чітко визначити термін та здійснити власну класифікацію, що призводить до неоднозначності сприйняття терміну. Наприклад, у Л. Лангшайд зустрічаємо поділ на електронні журнали (тільки в електронному форматі) та онлайн (інтернет-версії друкованих). Натомість у роботі не пояснюється, чому онлайн-журнали не можуть бути тільки в електронному варіанті [203, с. 131]. Відмінність між електронним та онлайновим журналом підкреслює Дж. Едвардс. У статті «Електронні журнали: проблема чи панацея?» під онлайн-журналом розуміють видання, що завантажується з мережі, оминаючи інші засоби передачі комп’ютерних даних. Тоді як електронний журнал – це будь-який

журнал

в

електронному

вигляді

[31,

с. 30].

Із

широким

впровадженням інтернет-контролю за школярами та студентами термін «електронний журнал» отримав ще й друге значення – онлайн-програма, у яку викладачі вносять оцінки, а батьки можуть їх переглядати [44]. Також під електронними журналами можуть розуміти оцифровані версії друкованих періодичних видань. Для розрізнення цих понять використаємо класифікацію, що побудована на співвідношенні електронних видань з друкованими. Творці ГОСТ 7.83–2001. виокремили три підвиди. Електронний аналог друкованого видання. Тобто фактично мережева копія видання, що була підготовлена до друку. Копія може генеруватися з оригінального вихідного документу верстки або її можуть відсканувати з уже готового надрукованого видання. Самостійне електронне видання. Такий журнал готують винятково для розповсюдження в комп’ютерних мережах. Комбіновані (інтегровані) електронні видання. Тобто електронна частина друкованого видання. Обидві носії видання доповнюють один одного. Так


25 випускаються, наприклад, комп’ютерні журнали, що містять на компакт-диску ще й програми для роботи [23]. МЕЖ є самостійним електронним виданням, оскільки вони створюються для поширення в інтернеті і не є цифровими копіями інших видів журналів. Третій підвид належить до розвинутих друкованих видань за умови, що не може існувати окремо без прив’язки до друкованого аналогу. Схожий поділ пропонує американський дослідник Т. Нісангер, що розрізняє електронні журнали, електронні версії друкованих видань та одночасно й електронні, і друковані [57, с. 109–110]. Для розмежування термінів А. Сандерем та В. Монті пропонують ввести поняття «гіпермедійний журнал», що підкреслює електронний спосіб його побутування. Також зазначається, що гіпермедійний або г-журнал використовує можливості електронного середовища для розповсюдження, його можна знайти через інтернет-пошук, цей вид видань включає різні типи інформації (окрім тексту, є графіка, аудіо та відео), дозволяє читачам інтерактивно спілкуватися з автором, видавцем [268]. Означення «гіпермедійний» стосується лише гіпертекстових журналів і виключає ASCII, Flash та інші формати, в яких можуть створюватися МЕЖ. Російська версія «Вільної енциклопедії» визначає електронний журнал як періодичне видання, електронний аналог друкованої версії, що доступний для перегляду на комп’ютері та поширюється через інтернет або на будь-яких носіях

інформації

(магнітних,

оптичних

тощо).

Електронний

журнал

створюється у вигляді одного або декількох файлів, що містять публікації згідно з тематикою журналу. Доступ до матеріалів здійснюється через зміст за допомогою

системи

посилань.

На

відміну

від

друкованих

журналів,

електронний журнал може містити в собі інтерактивні елементи (ігри, тести тощо). Зі зростанням комп’ютеризації населення й поліпшенням засобів зв’язку, а також через свою доступність електронні журнали набувають масового поширення. Також вони починають відігравати важливу у житті


26 суспільства роль як засоби для одержання необхідної інформації в структурованому вигляді. У статті про електронні журнали вказують три види таких видань, а саме: – паралельні електронні журнали. Є ідентичною копією друкованого видання; – інтегровані електронні журнали. Електронна і друкована версія містить здебільшого різну, взаємодоповнювальну інформацію. – оригінальні електронні журнали. Видаються тільки в електронному вигляді [97]. Вищезгадана стаття розглядає різні види видань, об’єднуючи їх в один термін через те, що вони існують у цифровому форматі. У цьому дослідженні розглядаються самостійні електронні журнали. Щоб виокремити комбінованих

їх

серед видань,

електронних доцільно

аналогів

друкованого

використовувати

термін

журналу

та

«мережевий

електронний журнал». Українська дослідниця МЕЖ Т. Ярошенко називає цей підвид оригінальними електронними журналами [98, с. 20]. На нашу думку, це ускладнює

сприйняття

терміну,

оскільки

слово

«оригінальний»

є

багатозначним, тоді як словосполучення «мережевий електронний журнал» має лише

одне

значення.

Цим

терміном

ми

також

окреслюємо

спосіб

розповсюдження електронних журналів – через комп’ютерні мережі. Таким чином звужується об’єкт дослідження, який не охоплює дискові журнали. Можна було б вилучити означення «електронний», оскільки мережеві журнали можуть існувати тільки в електронному вигляді. Однак у цьому досліджені ми залишаємо слово «електронний» у терміні «мережеві електронні журнали», щоб відокремлювати аналізований вид видань від копій друкованих журналів. 1.2. Ґенеза електронних мережевих журналів у контексті розвитку видавничої справи Електронні журнали значною мірою базувалися на традиції книговидання та преси, так само, як перші друкарі використовували технології рукописної книги. Перші електронні видання в мережі були засновані на початку 1980-х


27 років, проте задовго до цього видавці експериментували з формою та форматом журналів. Виникнення електронних видань у комп’ютерних мережах також спиралося на тривалій традиції створення альтернативних ЗМІ. Громадянська революція, що відбулася у США в 1960-ті роки, створила сприятливе поле для експериментів із засобами масової комунікації. Ідеї альтернативних ЗМІ зародилися у США у 1960-х роках, коли молодь активно боролася за громадянське суспільство. Альтернативними вони були не лише щодо державної позиції, а також щодо поп-культури, споживацького суспільства та мейнстріму. Теоретик громадського спротиву Е. Гофман писав: «Листівки, постери, інформаційні бюлетені, памфлети та інша друкована продукція дуже потрібна революції. Будь-якій спільноті, навіть найменшій, обов’язково потрібна своя друкарня. Вона може бути різною: від гаража з мімеграфом до гарно оснащеного підприємства з друкарськими станками і сучасним приладдям для кольорових фотографій» [90]. Уже в 1970-х у США існувало близько сотні підпільних газет, які об’єднанувалися в «Підпільний Синдикат Преси» (Underground Press Syndicate) і навіть мали своє власне інформаційне агентство «Звільнення» (Liberation News Service), що працювало з 1967 по 1981 [206]. Найпоширеніший вид МЕЖ – субкультурні електронні журнали, або езини,

належать

до

більш

широкого

поняття

самвидаву.

Засновник

всесвітньовідомої комп’ютерної компанії «Microsoft» Б. Гейтс вважає, що весь інтернет є величезним «самвидавом» [18], оскільки більшість контенту публікується користувачами самостійно, без втручання сторонніх сил. Самвидав – спосіб неофіційного, а тому й позацензурного розповсюдження літературних творів, а також релігійних та публіцистичних текстів, коли копії виготовлялися автором чи читачами без відома й дозволу офіційних органів, як правило, машинописним, фотографічним чи рукописним способами [75]. Видавці перших МЕЖ орієнтувалися на зини – самвидавні журнали, що розповсюджувалися

шляхом

копіювання

на

друкарській

машинці,

фотокопіювання чи згодом ксерокопіювання. Зини виникли на тлі широкої


28 антиспоживацької кампанії, що відбувалася у 50-х роках ХХ ст. у країнах Західної Європи та Північної Америки. Цей рух отримав назву «DIY» (від Do it yourself – «Зроби це сам»). Спочатку цей термін стосувався переважно самостійного ремонту електротехніки, виготовлення меблів, одягу тощо. Із 80-х «DIY»

стає

девізом

неформальної

культури.

Самостійно

починають

організовуватися концерти, виставки та саморобні журнали – зини [146]. У субкультурі філософію «DIY» вперше застосували панки, що втілили цю ідею не тільки в музиці, але і в саморобних виданнях. «Технологія „DIY“ тісно пов’язана з субкультурою панків, що робили в кінці 1970-х років саморобні зини формату А4, зшиті степлером, ксерокопійовані, зі вставками вирізаних зображень, колажів, написані від руки чи набрані на друкарській машинці, для створення пізнаваної естетики специфічного графічного дизайну» [246]. Зини видавали не тільки аматори, але й відомі політичні діячі, такі, як Е. Гоффман. Цей громадський активіст свого часу очолював багатотисячні акції громадянської непокори, автор численних книжок з організації спротиву репресивній державній машині. Гоффман був одним із перших, хто звернув увагу на альтернативні засоби масової комунікації, такі, як зини. «Якщо вам не подобаються новини по телевізору – створюйте власні. Щоб випускати власні ЗМІ, потрібні тільки уява і можливість яскраво висловлювати власні думки» – говорив він [90]. Е. Гофман, на відміну від загалу видавців зинів, був людиною, що розумілася на основах видавничої справи. У своїй праці «Вкради цю книгу, або Як виживати та боротися в країні поліційної демократії» детально описує процес створення підпільної газети. Він пояснює видавцям-початківцям, як обрати

приміщення,

укомплектувати

офіс

необхідним

друкарським

обладнанням, набрати творчих людей для редакції, обрати формат, шрифт, розмір тексту. Е. Гофман дає поради щодо перцепції тексту та кольорів, пояснює технології простих робіт з оформлення, рубрикації тощо. Визначення зинів різноманітні. У мережі багато видавців не бачать відмінність між зином – саморобним періодичним виданням, та його


29 електронним аналогом. Наприклад, білоруський російськомовний молодіжний антисоціальний езин «ZABEJ!info» дає таке визначення: «Зин – некомерційне, непрофесійне друковане, електронне видання, яке використовує в тому числі й технологію „зроби сам“ (DIY)». У своєму інтерв’ю видавець зину «New World» Людок зазначає: «Найголовніша відмінність зину – це відсутність копірайту. Також у зинах немає робочого штату. У зині можна писати все, що завгодно. Розмножив усе це діло на ксероксі – і сміливо продавай за собівартістю. Або просто роздавай та обмінюй на інші зини. Одним словом, зин – це спроба залишатися чесним і говорити про те, що цікаво тобі, у цьому суспільстві, де правлять товарно-грошові відносини» [127]. Сьогодні терміни «зин» і «езин» можуть плутати. Зини, що виходять в електронній версії, фактично і є езинами. Однак за звичкою, видавці можуть продовжувати називати їх зинами. У 60-х роках XX ст. можливості техніки досягли високих результатів. Наприклад, видавець зину «TAP» радив купувати машинку IBM Selectric, що мала змінні шрифти [90]. Комп’ютерні технології дали можливість навіть аматорам оформлювати свої видання на високому рівні. Типова текстова програма-редактор сьогодні дозволяє форматувати текст краще і простіше за будь-яку технологію минулого. Видавці перших мережевих електронних журналів використовували потенціал комп’ютера для створення власних видань (науковці та бізнесмени долучилися до цього процесу лише наприкінці 1980-х років). Починаючи з 70-х років з’являється копіювальна техніка – принтери і плотери, що значно спростили процес створення саморобних видань. В Україні політичний самвидав був започаткований у націоналістичному підпіллі ще за часів СРСР. Перший відомий машинописний журнал цієї тематики – «Воля і Батьківщина». Його заснувала організація «Український Національний Фронт» (УНФ) у жовтні 1964-го і видавала до 1966 року. Загалом було випущено 16 номерів [36]. Демократизація та послаблення контролю з боку влади в УРСР у часи перебудови створили сприятливі умови для розвитку таких видань. Українські газети «Донецкий вестник», «Вибір», «Просвіта»,


30 «Українська справа», «Вільна Україна», «Деснянські хвилі» отримали широке розповсюдження серед дисидентського руху всього СРСР [11]. Коли Україна стала незалежною, самвидав почав розвиватися в різноманітних субкультурних угрупуваннях, серед яких найчисленнішими були анархісти. На початку 1990-х років в Україні продовжували видаватися підпільні саморобні видання маргінальної тематики. Окрім поширеної серед зинів анархічної тематики, зустрічалися й ультраправі журнали. Київські скінхеди з організації «Дозор88» видавали зин «Блокпост» [20]. Яскравим прикладом маргінального політичного видання є український зин «Бійцівський клуб», що виходив у друкованому вигляді, але у 2005 році перейшов в електронний формат, ставши першим езином у нашій країні [5]. Він поєднав у собі ліві та праві ідеї і став своєрідним мас-медіа для українських маргіналів. Тривалий час, з осені 2000 року, видання виходило у вигляді зину, тобто самвидавом. Створене воно було групою радикальної націоналістичної молоді «Сурма» під час акції «Україна без Кучми». Перший електронний випуск мав 14 сторінок і складався переважно з новин, присвячених різним революційним подіям зі всього світу, також із кількох аналітичних статей, наприклад: «RAF: революцію не планують, її роблять» (про терористичну організацію «RAF») та «Цирульня імені Котовського: історія гурту» (про однойменнийо рок-гурт). Публікації про терористичні організації та мистецтво траплятимуться в цьому езині й згодом. Першим матеріалом езину було слово редактора. У цій публікації один із редакторів звертався до читачів видання з настановою. Цей прийом був популярний серед зинів та езинів політичної тематики. Наприклад, анархічний самвидавний журнал «Новый свет» на 75 % складався з пропаганди та маніфестів [58]. Розповсюдження самвидаву в електронному форматі почалося з кінця 70х років ХХ ст. У цей період збільшилася кількість ЕОМ, інформацію тиражували на магнітних стрічках. Широке впровадження комп’ютерної техніки створило передумови для появи електронних видань. Будь-яке набране та збережене на комп’ютері видання можна назвати електронним, проте для


31 того,

щоб

воно

стало

засобом

масової

комунікації,

його

потрібно

розповсюдити. На початку комп’ютерної ери вигадали багато способів обміну інформації між комп’ютерами. У Радянському Союзі передача відбувалася через перфострічки та перфокарти. Зроблені з тонкого картону чи паперової стрічки, вони кодують інформацію за допомогою отворів у певних позиціях. Для запису програм потрібно було багато перфокарт, тож їх об’єднували в колоди [61]. Із появою магнітних носіїв інформації з’явилися дискети та касети. Останню необхідно було перемотувати, щоб зчитати інформацію. Попередниками МЕЖ також були електронні журнали, що до появи інтернету в США розповсюджувалися на дисках. Ці періодичні видання мали назву «Disk magazine» («дискові журнали»). У розмовній англійській мові використовують скорочення «diskmag» («дискмаг»). Дискові журнали також відомі під назвою «magazette» (контамінації від «magazine on diskette» – журнал на дискеті) – це видання, що розповсюджувалися в електронній формі на магнітних чи оптичних носіях і читалися за допомогою комп’ютера [145]. Вони були популярними в 80-х та 90-х роках ХХ сторіччя, до появи доступного швидкісного інтернету. Розповсюджувалися переважно на дискетах (floppy disk), звідки й походить їхня назва. Коли в кінці 90-х інтернет став доступним для більшості користувачів, видання перейшли в мережу, продовжуючи називати себе дисковими журналами. На відміну від езинів, які розповсюджувалися в чистому текстовому форматі, дискові журнали виходили у вигляді програми, що запускалася на комп’ютері читачів. Це дозволяло цим електронним виданням містити елементи, які на той час не могли передати жодні інші медіа: малюнки, графічний інтерфейс, фонову музику, анімацію, інтерактивні елементи. Як зазначає видавець дискмагу «Hugi» К. Д. Волко, дисковий журнал складається не лише з текстів та ілюстрацій. Він є готовою інтерактивною комп’ютерною програмою. Кожен дискмаг має свій унікальний мультимедійний інтерфейс разом із фоном та музикою, різними видами управління та оригінальними рішеннями (анімований вхід, трансформація макету «на льоту», вбудовані ігри


32 та приховані частини) [290]. Дискові журнали розроблялися для певної комп’ютерної платформи і навіть для ігрових телеприставок. Тому при дослідженні

цих

журналів

необхідно

обов’язково

вказувати

моделі

комп’ютерів, для яких створювалися видання. Ця технічна характеристика, поперше, вказує на матеріальну конструкцію журналів, а, по-друге, свідчить про потенційну читацьку аудиторію видань. Журнали для популярних платформ, таких як Apple Macintosh чи IBM PC, мали більшу популярність, аніж інші не менш цікаві, але розроблені для непоширених комп’ютерів. Сьогодні складно досліджувати подібні журнали, оскільки необхідно або шукати той комп’ютер, на якому їх можна прочитати, або програму, що імітує роботу на цій платформі. Основною причиною виникнення дискових журналів став попит на комп’ютерну літературу. Традиційні друковані видання не завжди вчасно реагували на появу нової вільної ніші на ринку. Починаючи з 70-х років ХХ ст., комп’ютерна література була дуже потрібною, оскільки обчислювальна техніка супроводжувалася інструкціями, які не могли вмістити всі можливі проблеми, що виникали в користувачів. Сам комп’ютер як мультифункціональний пристрій дозволяв не тільки читати професійну пресу, але й створювати її. К. Д. Волко зазначає, що дискові журнали були формою комунікації комп’ютеризованої молоді в ті часи, коли доступу до мережі інтернет не було. Ці люди належали до першої генерації, що зростала з домашніми персональними комп’ютерами. Оскільки їхні батьки та вчителі знали про нові технології менше, ніж вони, цим молодим користувачам доводилося освоювати комп’ютери та вчити програмування самостійно. Дискові журнали були тією платформою, де ця самоорганізована молодь могла обмінюватися знаннями [290]. Переважно текстова інформація в дискових журналах подавалася у формі статей, оглядів або інструкцій щодо використання комп’ютера. Читачі також послуговувалися програмами, які безкоштовно розповсюджувалися з виданням. Дискові журнали, за спогадами сучасників, були корисними для читачів: «Сьогодні кожен книжковий магазин має великий відділ комп’ютерної


33 літератури і навіть в аптеках є комп’ютерні журнали. Але ні книги, ні журнали не були доступні нам у той час. Єдиним джерелом корисної інформації був журнал «Cursor», який видавав Р. Джефрієр. Це був не просто журнал! «Cursor» виходив трохи нерегулярно на касетах. Кожен випуск містив шість програм, які можна було запустити одразу. Це був мікс графіки, музики, ігор, пазлів, утиліт, навчальних і прикладних програм, як, наприклад, підрахунок відсотків на кредит. Усі вони були корисними, а деякі справжніми знахідками» [255]. Деякі дискові журнали існували за рахунок дотацій, які їм надавали комп’ютерні фірми, інші – за рахунок передплати. Тому видавництва таких журналів переважно були комерційними фірмами, що позитивно впливало на організацію роботи редакції. Наприклад, річна передплата (12 номерів) на дисковий журнал «CLOAD» коштувала 95 доларів на дисках і 50 доларів на касетах [130]. Комерційні засади роботи впливали як на якість статей, так і на тематику видання. Видавці не могли дозволити собі писати про те, що цікаво тільки їм, як це робили головні редактори езинів. Редакціям дискових журналів доводилося зважати на бажання й потреби читачів. За виручені з продажу гроші можна було залучати авторів, що якісно покращувало журнал. В інтернеті такий комерційний підхід до видання був неможливий, оскільки не існувало жодної можливості контролювати завантаження номерів. Тому перші мережеві електронні журнали були безкоштовними. Вони базувалися переважно на філософії «DIY»– безкоштовній альтруїстичній праці як редакторів, так і авторів. Тематика перших МЕЖ рідко виходила за межі інтересів самого редактора. Натомість дискові журнали продавалися за гроші, що вплинуло на розширення штату й тематики видань. Редакції необхідно було оплачувати не лише роботу журналістів, але й програмістів. Наприклад,навчальний журнал «Microzine», який видавала «Scholastic, Inc.», був розроблений для дітей віком від 10 років. Кожен номер містив чотири програми і 48 сторінок пояснень до них. Програма «Poster» дозволяла дітям створювати прості малюнки, «Electronic Card Filer» – навчала


34 принципів збереження та сортування інформації (це були нескладні бази даних). «Melody Maker» дозволяла створювати музику по нотах. Одна з програм була логічною грою, яку вели редактори з аудиторією. У «Mystery at Pinecrest Manor» («Таємниця садиби Пінекрест») читачі вивчали інформацію про підозрюваних, шукали способи завершення детективної історії. Користувач обирав одного з персонажів історії і вирішував, що цей герой робитиме протягом певного проміжку часу. Цю логічну гру можна було проходити кілька разів, змінюючи власні відповіді та рішення, щоб у результаті розкрити таємницю. Це було фактично перше використання інтерактивних елементів у засобах масової комунікації, що породило новий жанр на межі літератури і комп’ютерних

технологій,

який

назвали

інтерактивною

белетристикою

(interactive fiction). Подібні історії зацікавили дітей та їхніх батьків. Згодом цей жанр почали застосовувати в комп’ютерних іграх під назвою «квести» [255]. Неординарні рішення і пошук нових жанрів були характерними для перших видавців електронних журналів. Можливості, що давали комп’ютери, змінили ставлення до видання і його наповнення. Якщо статті «Microzine» потрібно було роздруковувати, щоб потім працювати з програмами, то навчальний журнал «Window» узагалі відмовився від друкування текстів. Всі номери видання були створені у вигляді однієї великої презентації. При запуску кожного випуску читач ознайомлювався зі змістом журналу. Користувач міг контролювати швидкість цього процесу, зупинятися, повертатися назад або заглиблюватися в матеріал, який зацікавив. Кожен випуск «Window» був присвячений одній темі, наприклад, базам даних чи музичним редакторам. Відповідно до теми підбиралися програми, огляди тощо. У журналі також були інтерактивні логічні ігри-квести. Наприклад, у випуску про бази даних подавалися програма «Notebook» і база даних «Clues». Після внесення бази даних у програму читачі отримували відповідь на питання. Таким чином у масову комунікацію вперше потрапили комп’ютерні ігри, які зараз широко застосовуються, наприклад, у соціальних мережах. У дискових виданнях також успішно функціонували огляди комп’ютерних програм. цей жанр існував і в


35 друкованих виданнях, але лише у дискових журналах огляди набули завершеності, оскільки, окрім описової інформації, на диску була містилася й сама програма. Можна було подивитися її інтерфейс і навіть попрацювати в демонстраційній версії. Першим

відомим

дисковим

журналом

був

«CLOAD

magazine»,

розроблений для комп’ютерів Radio Shack TRS-80. Його засновниками були видавець Р. МакЕлрой та редактор Д. Фуллер. Журнал почав виходити у 1978 році на касетах і був названий на честь команди текстового інтерфейсу цього комп’ютера, що означала завантаження програми з касети на комп’ютер [130]. В інших джерелах першим дисковим журналом визнають «Chromasette», створений для того ж самого комп’ютера TRS-80. Перший номер видання вийшов 1981 року. Головним редактором журналу був Д. Лагерквіст [107]. У вересні 1981 року виходить перший випуск журналу «Softdisk», який спочатку називався «Softdisk Magazette». Він розроблявся для популярної комп’ютерної платформи Apple II і виходив на 5¼ дискетах. Це був перший журнал, що використовував у своїй дистрибуції не касети, а дискети. Журнал створив Д. Мангхем разом зі своєю дружиною Джуді. «Softdisk» виходив як додаток до офіційного журналу «Softalk». Перші два номери видання містили майже ідентичну інформацію, тому другий випуск згодом отримав № 1, а перший – № 0. Спочатку видавці планували, щоб користувачі після прочитання журналу повертатимуть дискети назад, щоб отримати новий випуск. Для цього використовували пластикові поштові пакети, які можна було відіслати назад, оскільки на звороті була заздалегідь оплачена поштова пересилка зі зворотною адресою редакції. Потреба в такій складній дистрибуції виникла через високі ціни на магнітні носії та намагання редакції постійно тримати контакт із читачами. Саме серед користувачів можна було знайти потенційних авторів. Оскільки більшість професійних журналістів не могли написати якісні тексти комп’ютерної тематики, редакції доводилося працювати з комп’ютерниками, які знали прикладну сферу. Авторам нових публікацій «платили» купонами на безкоштовний номер. Вартість одного видання становила п’ять доларів за


36 умови, що читач вислав касету видавцеві. Однак не тільки фінансові чинники впливали на бажання публікувати свої матеріали. Через цей журнал розповсюджувалися різні програми, які розроблялися самими читачами. Навколо «Softdisk» сформувалася ціла група людей (так звана спільнота), що працювала на видання безкоштовно. Із часом журнал комерціалізувався, оформив щорічну передплату, почав продаватися в магазинах. Видавці відмовилися від складної процедури пересилання дискет. Це видання згодом породило цілу серію журналів для інших комп’ютерів, таких як Softdisk G-S для комп’ютера Apple IIgs. Дискмаг був перероблений для інших платформ, таких, як Commodore 64, IBM PC та Apple Macintosh, що значно розширило аудиторію видання за рахунок користувачів цих комп’ютерів. Останній 166-й номер видання вийшов у серпні 1995 року. Головний редактор П. Рокітскі уже створював журнал самотужки, оскільки комп’ютери, для яких робилося це видання, на той час остаточно застаріли й у журналу не було ані читачів, ані авторів. Сьогодні всі випуски журналу вміщуються на двох компакт-дисках, які продаються разом із програмою, що імітує на комп’ютері читача платформу Apple II [260]. Паралельно з «Softdisk» виходили й інші видання, такі, як «Diskazine», «Window», «I.B.Magazette», «UPTIME» та «PC Life». Деякі видавці друкованих комп’ютерних

журналів

додавали

до

своїх

видань

дискмаги.

Їх

розповсюджували разом, під однією упаковкою. Інші видавці заснували окрему передплату для таких дискових журналів. У 1986 році в Європі починає виходити голландський англійськомовний журнал «ST NEWS» для комп’ютерів Atari ST. Щоб зрозуміти масштаби цього видання, наведемо статистику за 10 років його існування, що підрахував дослідник Р. Карсмейкер. За період з 1986 по 1996 з’явилося 42 випуски журналу, що містили 2 000 статей, 465 оглядів програм та 120 інструкцій. У 1986 році виходять також журнали «F.A.S.T.E.R.» (закрився у 1987), «INSoft Disk Newsletter» (закрився у 1988) [196].


37 З розвитком інтернету дискові журнали не перестали існувати. Мережа стала доступною для пересічних користувачів тільки в другій половині 1990-х. У цей час модернізувалися лише носії (у середині 90-х років минулого століття дискові журнали перейшли на оптичні CD). Ємність цих носіїв інформації (700 Мбайт) та потужні комп’ютери дозволяли видавцям більше використовувати музику та відео. Це суттєво розширювало аудиторію цих видань, оскільки публікація трейлерів фільмів та музичних композицій диверсифікували дискові журнали, які до того охоплювали переважно комп’ютерну тематику. Наприкінці 90-тих років ХХ ст. інтернет став популярним серед користувачів комп’ютерів. Це нівелювало всі переваги дискових журналів, оскільки тепер усю інформацію та програми простіше було завантажити з мережі, аніж із видань на оптичних чи магнітних носіях інформації. Тому видавці дискової періодики переформатовували свої журнали в езини чи сайти й розповсюджували їх через гіпертекстову мережу та електронну пошту. Наприклад, колишній розважальний дисмаг «Launch» зараз є відеосайтом «LAUNCHcast». Журнал «Blender», що виходив на компакт-дисках, перейшов у друкований вигляд. Найдовше видавався дисковий журнал «Loadstar» для застарілого комп’ютера Commodore 64. Видання існувало періодично з 1984 до 2000 року [209]. Проте сучасні комп’ютерні журнали ще досі продовжують продаватися разом із дисковим додатком, оскільки на ньому можна передавати мультимедійні дані та програми. Проте такі додатки не є самостійними дисковими журналами. Як уже згадувалося, дискові журнали, окрім текстів, містили різні види інформації. Сьогодні графіка і звукове оформлення тих видань виглядають застарілими, але на той час вони мали модерновий дизайн. Друкований журнал «PC World» так зазначав про дискмаг «PC Life»: «першокласна графіка, яскраві статті і стиль, що є сумішшю „GQ“ і „Vogue“» [238]. Існують згадки про український дисковий журнал «Софт-Панорама», що виходив на початку 1990х років. Розробник антивірусів Є. Касперський згадує, що він розповсюджував свої програми через «Софт-Панораму» [42].


38 Дискові журнали могли містити різні види інформації. Статті – аналоги тих, що публікувалися в друкованих журналах, що містили текст та ілюстрації. Якщо увесь журнал складався з подібних матеріалів – такі журнали називалися езинами або ASCII-zine, а не дисковими журналами [145]. Мультимедіа – відео та аудіо. Музика з’явилася в дискових журналах майже одразу, оскільки найпростіша мелодія могла програватися навіть восьмибітними комп’ютерами. Натомість відео з’явилося в дискових журналах лише з переходом їх на CD-носії. До того рухомі картинки можна було передавати лише за допомогою анімації. Інтерактивні елементи – тести, ігри, обговорення. Користувачі могли надіслати видавцям диск з відповідями, які публікувалися в наступних номерах. Це нагадувало формат сучасних форумів, але за межами мережі. Програми, які можна було встановити або запустити. Це були програми, які створювалися спеціально для передплатників дискових журналів. А також інші програми, так звані freeware (вільно-розповсюджуване програмне забезпечення), shareware (умовно-безкоштовне програмне забезпечення), crippleware (урізані версії), або і взагалі піратське забезпечення. Файли та аддони (додатки до програм). Це були, наприклад, кліпарти, шрифти тощо. Досліджуючи дискові журнали, ми маємо справу з типом видань, що зник. Незважаючи на великі потенційні можливості, які були новаторськими (мультимедіа, інтерактивність), дискмаги перестали існувати в кінці 90-х років ХХ ст. Для науковців у сфері сучасних соціальних комунікацій це дає широке поле для досліджень. Розглянувши причини занепаду дискових журналів, можна вивести фактори успішності інших електронних видань, таких, як езини, сайти, соціальні мережі, блоги тощо. Паралельно з дискмагами розвивалися мережеві електронні журнали, які з часом також зазнали значної втрати популярності, проте не зникли. Дискові журнали займали на видавничому ринку майже ідентичну з мережевими


39 виданнями нішу. Інколи ці електронні журнали користувалися ідеями інших видань. У спогадах видавців німецького хакерського езину «Illegal» згадується, що творці дискових журналів черпали натхнення з їхнього видання [165]. Отже, дискові журнали мали низку переваг – інтерактивний інтерфейс, наповнення корисними програмами та ємними мультимедійними файлами. Це стало факторами популярності цього виду видань. Створення журналу з використанням комп’ютерних технологій стало передумовою появи нових жанрів (наприклад, інтерактивна белетристика). Також уперше видавці змогли задовольнити розважальну потребу читачів за допомогою комп’ютерних ігор. Однак

ці

переваги

нівелювалися

появою

швидкісного

інтернету

та

інтерактивних елементів у веб-дизайні (PHP, JavaScript, FLASH тощо). Проста та безкоштовна дистрибуція дозволила мережевим електронним журналам успішно існувати до сьогодні. Історія занепаду дискових журналів показує, що сучасні читачі потребують простого доступу до інформації, без передплат та пересилань дисків. Це є одним із факторів сучасної популярності соціальних мереж, адже вся інформація (новини, відео, огляди тощо) користувач отримує в одній стрічці новин на безкоштовній платформі. До початку 90-х років про необмежені комунікаційні можливості інтернету не говорили. Основна функція інтернету зводилася до того, щоб слугувати засобом зв’язку, на кшталт сучасного телефону. Люди обмінювалися файлами через протокол FTP, вели приватні листування засобами електронної пошти. Першу електронну періодику в мережі створили не науковці, а практики – системні адміністратори. Усі характерні риси мережевих електронних журналів мали огляди (дайджести) ARPANET, що розповсюджувалися через цю мережу, яка була попередницею інтернету. Цільова аудиторія цих видань була дуже маленькою – військові й науковці, що мали доступ до секретної на той час мережі. Перше мережеве періодичне видання «TCP-IP Digest», що згодом було перейменовано на «TCP-IP Distribution List» («Список розповсюдження TCP-


40 IP»), з’явилося 8 жовтня 1981 року. Перший номер існував у вигляді одного файлу, однак це була збірка повідомлень з форуму, або, як це тоді називалося, групи обговорення (Discussion Group). У сучасних архівах це видання розбите за місяцями, але такий вигляд «TCP/IP Digest» набув тільки зараз. У минулому його випуски виходили щонеділі, тому сучасна форма існування дайджесту не відповідає оригіналу. Наприклад, у жовтневій збірці 1981 року містяться чотири випуски, які вийшли 8-го (№ 1), 14-го (№ 2), 19-го (№ 3) та 25-го жовтня (№ 4). «На сьогодні я можу видавати один дайджест на тиждень і кожен номер робити (сподіваюсь) довжиною від 15 000 до 30 000 знаків, залежно від кількості повідомлень», – зазначає М. М’юсс [227]. Хоча редагування повідомлень / статей у дайджестах було відсутнє, всі інші атрибути журналу ці видання мали. Кожен випуск «TCP/IP Digest» мав передмову, винесений наперед зміст повідомлень, вихідні дані у вигляді назви видання, номеру та дати випуску. Кожне повідомлення мало заголовок, наприклад, «Subject: A New Discussion Group» («Тема: Нова група обговорення») і було підписане іменем та електронною адресою автора, наприклад,«From: Michael Muuss <Mike @ BRL>« («від: Майкла М’юсса»). Проте були й розширені підписи, що включали телефони, фізичні адреси тощо. Під час підбору матеріалів відбувалося відокремлення неважливих повідомлень, оскільки єдиний редактор у другому випуску дайджесту говорить, що він може випускати це видання тричі на тиждень (воно виходило щотижня). «Щоб випускати частіше, мені необхідна допомога, і тоді не буде жодних проблем» [227]. Певну роботу зі збирання та оформлення повідомлень він робив при формуванні номеру. У вступному слові до першого випуску «TCP/IP Digest» головний редактор повідомляє про причини створення видання і зазначає, що основним приводом стало бажання спільно вирішити питання запровадження нового комп’ютерного протоколу: «Вітаю вас, земляни! Це перший випуск нового дайджесту, в якому ми будемо обговорювати TCP та IP (протоколи інтернету – прим. авт). […] Усе відбулося імпровізовано і починалося з того, що ми намагалися дізнатися про виконання TCP/IP. Ми були


41 втомлені від великої кількості листів, на які мене просили відповісти. Отже, це видання може стати мертвонародженим або вижити. Тільки час покаже!» [225]. «TCP/IP Digest» виходив з чіткою періодичністю щомісяця з жовтня 1981 до грудня

1995 року.

Повний

архів

дайджесту

розміщений

на

сайті

http://securitydigest.org/tcp-ip/. Причиною виникнення цього видання стала підготовка переходу мережі ARPANET на протокол TCP/IP, який дозволив з’єднати окремі мережі й утворити те, що ми зараз називаємо «Інтернет» [302]. Уже через кілька місяців після виходу «TCP/IP Digest» видання стає популярним. У вступному слові до читачів М. М’юсс зазначає, що частина інформації з дайджесту потрапила в комерційний друкований журнал. Головний редактор застерігав читачів від передачі інформації третім особам, оскільки мережа ARPANET на той час була ще секретною і підпорядковувалася уряду США. «Таке враження, що хтось із наших підписників передає копії „TCP/IP Digest“ у журнал „ComputerWorld“, які дуже раді такому новому джерелу внутрішньої інформації. Це було моє бажання – розповсюдити дайджест так широко, як тільки можливо, але я маю зазначити наступне: комп’ютерна мережа відіграє життєвоважливу роль в місії Лабораторії досліджень балістики, яка підтримує розповсюдження „TCP/IP Digest“. ARPANET займається справами уряду США. […] Це обмежує групу людей, що може вільно використовувати цю мережу» [178]. Далі М. М’юсс наводить знайдені ідентичні тексти його дайджесту і друкованого журналу. Після цього у 12-му номері видання з’явився такий напис: «Обмежене розповсюдження. Тільки для досліджень. Не для публічного розповсюдження» (Дод., рис. А. 31). Інше видання, «The risks digest» («Дайджест ризиків»), що почав виходити 1 серпня 1985 року, був присвячений ризикам користувачів у мережі. Це видання мало ґрунтовніше редагування, аніж «TCP/IP Digest». У першому номері зазначалися правила видання: «Повідомлення повинні бути присвячені тільки ризикам для людей, що залучені до роботи з комп’ютерними системами, бути логічними і мати резюме, у якому коротко пояснювалася б основна думка. Флейм, провокаційні атаки, політичні висловлювання та інші невідповідні


42 матеріали відхилятимуться. Обережність, логічність викладу й технічна акуратність вітається» [229]. Вимоги до статей робили видання цілісним, проте відмінність між цим дайджестом та МЕЖ зберігалася. Незначні відмінності роблять дайджести дуже близькими до МЕЖ. Електронні журнали, що виникли у 1984-му році, перейняли багато зі стилю та способів розповсюдження дайджестів. Низка пізніших МЕЖ мали схожий підхід до наповнення видання. Наприклад, перший літературний езин «FSFnet», який потім був перейменований на «Dargon Project», також готував свої випуски шляхом комбінування творчості читачів. Однак це було повноцінне видання, оскільки, окрім текстів користувачів, журнал ще містив огляди книг, новини тощо. Редакція збирала, опрацьовувала матеріали та об’єднувала їх в один випуск. Головний редактор «Hear & Play Wednesday Weekly Ezine» у своїй вступній статті пише: «Він (журнал – прим. авт.) буде не тільки дайджестом моїх останніх постів у блозі, я буду наповнювати його анонсами регулярних подій, таких, як, вебінари, телесемінари, рубрикою «що нового», відгуками читачів і новою рубрикою «Спитай Жермана» [172]. Український політичномаргінальний езин «Бійцівський клуб» також використовував спільноту в мережі LiveJournal для збору текстів, але матеріали не передруковувались у МЕЖ без редагування. Статті доповнювалися, перекладалися з російської мови на українську. У багатьох номерах «Бійцівського клубу» є матеріали, що взагалі не були опубліковані у спільноті. Окрім МЕЖ, у тогочасному інтернеті існували й інші періодичні видання. Мережа FIDO видавала свої новини «FidoNews» у форматі розсилки. На відміну від дайджестів, це було повноцінне видання з оригінальними текстами. Мережа FIDO базувалася на системі вузлів – комп’ютерів, що відігравали роль сучасних

серверів

інтернету.

За

відсутності

гіпертекстової

технології

інформацію про появу нового вузла можна було отримати лише з цього видання. Тому окрім новин, у «FidoNews» публікувалася технічна інформація – списки вузлів мережі. За форматом це видання було ближчим до газети, аніж до


43 журналу. Перший номер вийшов 1 грудня 1984 року в текстовому форматі шириною 67 символів [163]. Розвиток друкованої періодики, самвидав, дискові журнали, мережеві дайджести створили сприятливий ґрунт для появи нового виду видавничої продукції – мережевих електронних журналів. 1.3. Місце мережевих електронних журналів у системі електронних видань Щоб визначити місце МЕЖ серед інших електронних видань варто зазначити всі їхні можливі характеристики в одному визначенні. Як матрицю використаємо згаданий вище ГОСТ 7.83–2001. Розробники стандарту вважають важливою характеристикою здатність існувати локально та в мережі. Для означення цієї характеристики вводять термін «детерміноване електронне видання». При сучасному розвитку інтернету такий поділ є застарілим, оскільки локальних видань, якими є, наприклад, дискові журнали, наразі майже не залишилося, а на сьогодні інтернет монополізував майже всі інтеракції з файлами. У визначені не відсутній той факт, що потенційно всі локальні видання можуть існувати в мережі. Проте, якщо слідувати стандарту, МЕЖ є детермінованим електронним виданням, оскільки може існувати і в мережі, і на дисках.

Американський

дослідник

Т. Нісангер

подає

такі

види

розповсюдження: через диски, через комп’ютерні мережі, через глобальну комп’ютерну мережу інтернет [57, с. 109–110]. Суперечливим є розрізнення локальних мереж та інтернету, проте науковець підтверджує наявний поділ електронних журналів на дискові та мережеві. Можна було б лише зазначити, що МЕЖ розповсюджується через комп’ютерні мережі та не виокремлювати пункт про необмежену кількість читачів, який увели в стандарт через наявність закритих мереж, наприклад, бібліотек. Існування платних сервісів не виключає потенційну можливість доступу до інформації більшої аудиторії, оскільки електронні видання здатні тиражуватися копіюванням (у тому числі й нелегально) без утрати якості.


44 Періодичність

відіграє

для

МЕЖ

визначну

роль,

оскільки

ця

характеристика відрізняє електронні журнали від інших мережевих видань. Проте чіткої періодичності для виходу МЕЖ немає. Зазвичай часові межі декларуються спочатку, а потім їх не дотримуються. Тому доцільно використовувати

таку

характеристику,

як

серіальність

(вужче

продовжуваність). Однак нехтувати електронними журналами, що виходять періодично, не варто, тому оптимальним вважаємо термін «серіальне видання», що також стосується МЕЖ. Інформація в електронних журналах проходить видавничо-редакційну обробку, що якісно вирізняє цей вид видань серед нерецензованих. Редакція відіграє навіть важливішу роль, ніж у традиційних виданнях, оскільки є ідеологічним центром комунікації. Згідно з ГОСТ 7.83–2001 зміст і спосіб взаємодії електронних журналів визначені видавцем. Читачі МЕЖ не можуть впливати на зміст видання, оскільки журнали розповсюджуються в завершеній формі. Наявність інтерактивних елементів у гіпертекстових та FLASHформатах заздалегідь сплановані видавцем, тому це не можна вважати втручанням читача у структуру чи наповнення МЕЖ. Щодо специфіки контенту, то МЕЖ наслідує традиції друкованого журнального видавництва, запозичивши в останнього жанрову специфіку, ілюстративність та таку рідкісну для інтернету характеристику, як вихідні відомості. Характеристика наявності друкованого аналогу зустрічається в багатьох класифікаціях електронних видань, оскільки потрібно уникати непорозумінь, коли цифрові копії визнаються самостійними явищами масової комунікації. МЕЖ є самостійним виданням, тобто таким, що не має аналогу. Це свідчить про те, що електронні журнали готуються редакцією перш за все для мережі. Долучення до поняття МЕЖ копій друкованих видань є ознакою змішування понять мас-медіа в інтернеті (присутність традиційних ЗМІ в інтернеті) та мережеве мас-медіа (ЗМІ, що функціонує в комп’ютерних мережах). Підсумовуючи наш аналіз МЕЖ в рамках матриці, взятої зі стандарту ГОСТ 7.83-2001, можна сказати, що мережевий електронний журнал – це


45 детерміноване періодичне чи продовжуване серіальне електронне видання, що пройшло редакційно-видавничу обробку, параметри, зміст і спосіб взаємодії з яким визначені видавцем і не можуть бути змінені користувачем, призначене для поширення в незмінному вигляді у комп’ютерних мережах і доступне потенційно необмеженому колу читачів, не має друкованого аналогу, містить текст та зображення, має вихідні відомості. Використовуючи цю дефініцію, можемо відрізнити МЕЖ від схожих видань, таких як дискові електронні журнали, електронні копії друкованих журналів. Однак тут не вистачає специфіки, що окреслює відмінність МЕЖ від живих журналів та спільнот соціальних мереж. Тому запропоноване визначення є занадто формалізованим і потребує доопрацювання для з’ясування властивих характеристик мережевих електронних журналів. Із поняттям МЕЖ варто також асоціювати аматорські електронні журнали, які наразі залишаються малодослідженими. Вітчизняні та закордонні науковці переважно звертають увагу на академічні МЕЖ і не охоплюють великий пласт видавничої продукції, що існує в інтернеті самостійно, без допомоги офіційних структур. Комп’ютер дозволив створювати періодику не лише

організаціям,

а

й

окремим

користувачам.

Аматорські

видання

відрізняються від офіційних, оскільки вони спираються на іншу видавничу традицію – самвидав. Це дозволяє їм робити експерименти над формою та змістом, не зважати на правила чи залежати від цензури, охоплювати аудиторії, що позбавлені можливості мати свій ЗМІ. В американській термінології цей підвид мережевих електронних журналів отримав назву «езин» від контамінації англійських слів

eltcronic magazine (електронний журнал). З появою

електронного журналу «Дуршлаг» цей термін почали використовувати в Україні. Термін кирилицею записували варіативно («езін», «езин», «е-зин»), що викликало дискусії серед користувачів інтернету. Після аргументованих доказів адміністратори

українського

підрозділу

«Вільної

енциклопедії»

5 січня

2008 року перейменували статтю «Езін» згідно з українськими правописними нормами на «Езин» [13]. Однак основною статтею є «Електронний журнал» –


46 сайт скеровує на неї, якщо ввести в пошуковій стрічці «Езин». Фонетична невизначеність терміна бере свій початок від написання цього слова англійською мовою «ezine», що також не відповідає його вимові: «ee-zeen». Таке фонетичне прочитання використовує при перекладі українською вітчизняна дослідниця Л. Городенко – «ізін». Виокремлення езину як окремого терміну важливе для розмежування офіційних електронних журналів, які є широко дослідженими в науковій літературі, від аматорських, що залишалися поза науковим дискурсом. Кількість згадок слова «езин» в англійськомовному інтернеті майже у 10 разів більша за число згадувань терміну «електронний журнал» і в чотири – за «онлайн-журнал», що свідчить про значну популярність в англійськомовних країнах саме терміну «езин». Пошук за сайтами Яndex.ru та Google.com дав такі результати (жовтень, 2008 / жовтень, 2013) (табл. 1.1). Таблиця 1.1 – Пошукові результати за сайтами Яndex.ru та Google.com Яndex.ru Google.com Термін жовтень, жовтень, жовтень, жовтень, 2008 2013 2008 2013 «електронний журнал» 62 000 66 400 «электронный журнал» 1 000 000 1 490 000 «electronic journal» 293 000 2 370 000 «online journal» 556 000 6 080 000 «internet journal» 77 000 847 000 «web journal» 98 000 926 000 «electronic magazine» 75 000 444 000 «online magazine» 1 000 000 16 300 000 «e-zine» 916 000 1 000 000 26 500 000 41 000 000 «ezine» 910 000 3 000 000 17 500 000 19 400 000 «е-зін» 79 47 164 5 890 «езін» 375 2 000 263 5 020 «езин» 3 737 12 000 6 840 31 500 Як видно зі статистики, в англійському сегменті інтернету кількість знайдених документів, що містить слово «e-zine», за п’ять років збільшилася майже удвічі. Однак ця інформація не є об’єктивною, оскільки написання цього слова латиницею використовується в усьому світі й навіть на українських


47 сайтах. А «езин» є омографом російської назви, тому велика кількість знайдених пошуковими машинами слів може стосуватися як української, так й інших

мов,

що

користуються

кирилицею.

Кількість

документів,

де

зустрічається кириличне написання «езин», зросла у п’ять разів. На жаль, для термінів «електронний журнал» та похідних подібне дослідження нами не проводилося. Під час використання поняття «електронний журнал» вітчизняні науковці спираються на дослідження американських та британських науковців. В англійськомовних джерелах зустрічаємо два терміни на позначення журналу: «journal» та «magazine». Відмінність між ними полягає в тому, що перший є академічним виданням, а другий – розважальним. На офіційному сайті Бібліотеки Університету Джеймса Медісона написано, що «magazine» – популярна періодика на кшталт «Time» чи «People», а «journal» – це наукова періодика, що створюється експертами. Статті в «journal» мають тенденцію бути більшими та містити цитування [161]. Поділяти ці різні за своєю суттю види видань для нашої науки не було потреби, оскільки розвиток періодичних видань відбувався під контролем спочатку Російської імперії, а потім цензури СРСР. Тому вільних, неконтрольованих журналів, окрім самвидаву, не було. Нині відбувається всебічний розвиток вільних видань, що може призвести до розмежування офіційних та неофіційних журналів. Поєднувати в одному термінові електронні наукові журнали й аматорські езини недоцільно, оскільки це може призвести до непорозумінь у наукових текстах. Однак в українській видавничій справі термін «езин» не введений до наукового дискурсу, тому в досліджені

ми

використовуватимемо

ширше

поняття

«мережевий

електронний журнал», який включає в себе й езини. Виокремлення езинів в окремий підвид ми зустрічаємо в американського дослідника

Т. Нісангера,

який

розрізняє

наукові

журнали,

популярні

тижневики, інформаційні бюлетені, газети та аматорські видання (езини) [57, с. 110]. Відокремлення езинів від журналів є в авторитетному «Каталозі електронних журналів», що виходить з 1991 року у Вашингтоні [144]. Ще один


48 американський дослідник – В. Монті – розрізняє ці два поняття в статті «Вебжурнали та освіта», визначаючи характер езинів: «Електронні журнали (Ejournals) набувають багатьох форм: від академічних МЕЖ до езинів, які у своїй більшості популярні і неповажні» [224, c. 11]. Американський дослідник Дж. Лабовіч, що зібрав найбільшу колекцію езинів, так визначає цей вид видань: «Езини зазвичай видаються однією людиною чи малою групою осіб для розваги чи персональних цілей. Переважно езини бувають хуліганськими, дивними та езотеричними. Вони не є популярними виданнями, тому зазвичай не містять реклами, не спрямовані на масового читача і створюються не для прибутку» [190]. Виникнення езинів має глибокі історичні корені в американській видавничій справі, звідки й була запозичена назва. У США та Західній Європі тривалий час існують такі специфічні друковані видання, як «fanzine» або більш поширене «zine», – періодичні збірники різноманітної тематики (наприклад, наукової фантастики, хакерські). Це саморобні видання таких субкультурних угрупувань, як футбольні фанати, маргінальні політичні організації тощо. Про численні взаємозв’язки між зинами та езинами говорить дослідник самвидаву Ф. Стонеман. Він наводить приклади, коли видавці зинів переходили в мережеве середовище та адаптовувалися до формату езину [266]. Термін «zine» є скороченням від слова «fanzine» і означає малотиражне некомерційне видання з оригінальними або запозиченими текстами та графікою. У широкому розумінні цей термін охоплює будь-який самвидав соціальних меншин [311]. Видатний американський дослідник видавничої справи С. Перкінз зазначає: «Усі зини є журналами, але не всі журнали є зинами. Зникнення префіксу ‘maga’ зі слова «magazine» означає інші економічні та технологічні відносини у створенні цього типу видавничої продукції. Некомерційні, саморобні, малотиражні, зроблені у вигляді фотокопій зини виросли із субкультур, об’єднаних спільними потребами та інтересами. Розповсюдження цих видань у межах цих малих соціумів ставить їх (видання –


49 авт.) у підпілля загальної культурної активності» [241]. Таким чином, зини є різновидами журналів, натомість езини є електронними різновидами зинів. Термін «езин» в американській видавничій справі широко почав використовуватися приблизно в 1990-х роках. Раніше видавці використовували назву «зин» (zine) та його більш розгорнуті версії «фанзин» (fanzine), «кіберзин» (cyberzine) та «вебзин» (webzine). Різні мови запозичили різні варіанти цього терміну. МЕЖ, що існують у гіпертекстовій мережі, також термінологічно

не

визначені

і

називаються

вебзинами,

кіберзинами,

гіперзинами. За сайтом «Вільної енциклопедії» можна визначити, що термін «webzine» був запозичений турецькою, шведською, голландською, італійською, французькою, болгарською мовами. «Онлайн-журнал» запозичили сербська та польська. «Електронний журнал» – російська, індонезійська, чеська та іспанська. Термін «езин» використовують у португальській та німецькій мовах. Фінська та естонська використовують власний словотвір – «Verkkolehti» і «Võrguajakiri» вадповідно. В англійській, турецькій, шведській, голландській та італійській мовах термін «езин» використовується паралельно з поняттям «електронний журнал» для позначення субкультурних електронних видань. В українській

версії

«Вільної

енциклопедії»

запит

«езин»

автоматично

скеровується на статтю «Електронний журнал» у зв’язку з тим, що ці терміни ототожнюються, тільки перший є скороченням, а інший – повною назвою. Російська версія «Вільної енциклопедії» також скеровує запит «Эзин» на «Электронный журнал», що свідчить про те, що в українську мову термін потрапив за посередництвом російської. Електронні журнали є н значно ширшим поняттям за езини, і включають в себе будь-який журнал, доступний в електронному форматі. До таких висновків доходять С. Джонс і К. Кук [195]. Таким чином електронні журнали та езини об’єднують різновидову видавничу продукцію, оскільки дискова періодика також виходила в електронному форматі. Це зазначено навіть у визначенні терміну «дисковий журнал» – якщо він складається тільки з тексту, таке видання вже називається езином або ASCII-zine, а не дисковим журналом»


50 [145].

Триває

дискусія

між

англійськомовними

редакторами

«Вільної

енциклопедії» щодо злиття статей «Ezine» (езин) та «Online magazine» (мережевий журнал). Прихильники об’єднання стверджують, що відмінність між езинами і мережевими журналами несуттєва для загалу читачів енциклопедії, тому відмінність між двома термінами можна безпосередньо описати в об’єднаній статті. Противники злиття статей стверджують, що відмінність між термінами наскільки значуща, що виключає будь-яку можливість об’єднання матеріалів. Там же є думка, що варто зробити узагальнену статтю під назвою «Інтернет-періодика», в яку включити, і МЕЖ, й езини. Приводом відокремлення терміну слугує той факт, що езини не походять від журналів (magazine), а беруть свій початок від зинів (zine) [74]. Прихильники запозиченого слова «езин» наводять аргументи про те, що неможливо точно перекласти англійський термін «e-zine». Для того, щоб знайти український відповідник до цього поняття, доведеться спочатку відшукати мовний еквівалент для терміна «zine» – «самвидавний субкультурний журнал». Тоді електронний зин матиме занадто довгу назву – «електронний самвидавний субкультурний журнал». Українські видавці також широко використовують термін «езин», наприклад, сайт першого українського МЕЖ називається «Езин спільноти Бійцівський Клуб» [5], на обкладинках МЕЖ «Дуршлаг» написано «Езин візуальної комунікації». Входження терміну «езин» в українську мову відбулося на межі 2007 / 2008 року. Перший мистецький езин «РОТТ» називався pdf-журналом, що також також калькою англійського pdf-mag. Але вже в третьому числі видання підписано по-новому: «ROTT art-ezine». У той же час у журналі «Нове мистецтво» вийшла стаття Юрія Пріваловського під назвою «E-zines – территория чистого искусства» [67]. Англійська версія «Вільної енциклопедії» дає коротке визначення езину: періодичне видання, що розповсюджується електронною поштою або через публікацію на веб-сайті. Езини зазвичай характеризуються чіткою тематичною спрямованістю [156]. У цій же енциклопедії є визначення мережевих журналів: це серіальні видання, що розповсюджуються в цифровому форматі. Мережеві


51 журнали відрізняються від блогів редакційною обробкою та контролем за якістю матеріалів. Типовими прикладами мережевих журналів є видання, присвячені літературній тематиці, хобі та іншим вузькоспеціалізованим інтересам [136]. Також зазначається, що мережеві журнали видаються періодично (щотижня, щодватижні, щомісяця) та контролюються редакторами. Матеріали такого видання зазвичай рубрикуються. Більшість електронних журналів для розповсюдження використовують веб-сайти. У статті зазначають, що перші електронні журнали розповсюджувалися на CD. Із розвитком інтернету такий спосіб дистрибуції став рідкісним. Редактори можуть готувати наприкінці року архів усіх випусків на CD, хоча це і не має стосунку до езинів, оскільки їхня дистрибуція відбувалася через мережі. Вказується, що майже зникло розповсюдження через електронну пошту. Видавці можуть поштою повідомляти читачів про появу нових випусків [236]. Таке розгорнуте визначення мало б чітко окреслити межі мережевого електронного журналу як виду видання, однак тлумачення охоплює всю мережеву періодику, оскільки не визначені жанрові особливості матеріалів. Також відсутня єдина дефініція, яка б містила всі характеристики езину чи МЕЖ. Англійський словник «SearchWebServices.com Definitions» подає чотири визначення езину, це свідчить про те, що навіть у західній видавничій справі явище ще не до кінця детерміноване. Раннє значення терміна «езин» – це новий вид веб-сайтів, що має стилізовану комбінацію контенту (статті, зображення, поезія, історії та коментарі), що передавався через мережу. Деякі видавці використовували езини як можливість охопити аудиторію за менших витрат, ніж це можливо через друковане видання. У результаті було створено сотні езинів, кожен з яких присвячений певній тематиці. Такі езини є точною копією друкованої версії аналогічних видань. Езинами також називають електронну версію друкованих журналів, таких, як «National Geographic» та «Newsweek», що реально існують.


52 Термін

також

інколи

застосовують

для

позначення

розсилань

електронною поштою, на які підписалися читачі» [158]. Можна констатувати, що «SearchWebServices.com Definitions» змішує поняття МЕЖ з такими технологіями дистрибуції, як гіпертекст (пункти 1,4). Друге і третє визначення стосуються копій друкованих видань. На сайті «eZINESearch», що належить видавництву «Homeincome.com Publishing Group» (http://www.homeincome.com/) немає чіткого визначення, проте зазначені вимоги до езинів (щодо того, якими мають бути видання, щоб користувачі внесли їх у базу даних). Езин повинен видаватися періодично. Не приймаються директорії з інформацією, інструкції для використання, каталоги та сайти, що періодично не поповнюються. Езин повинен бути розміщений видавцем […]. Езин повинен створюватися на певну тематику однією особою або групою видавців. Нередаговані видання не беруться до уваги. Езин має поширюватися в електронному форматі та бути доступним через інтернет (через сервіси Web, FTP, e-mail). Він також може бути додатком до друкованої версії [106]. Вимоги, розміщені на сайті «eZINESearch», можна комбінувати в таке визначення езину: це періодичне електронне видання певної тематики або електронний додаток до друкованої версії іншого видання, що створюється однією особою або групою видавців та розповсюджується в інтернеті через сервіси Web, FTP або e-mail. Вимоги влучно описують явище МЕЖ, оскільки в них виокремленна роль редакції. Канали розповсюдження містять тільки три сервіси, тому ця інформація є застарілою. На сайті «Zinester» (http://www.zinester.com/) знаходимо таке визначення: «езин

– електронний бюлетень з визначеною тематикою, що періодично

розсилається за базою читачів на електронні пошти» [301]. У цій дефініції нечітко виписані характеристики МЕЖ. Журнал названий бюлетенем, хоча це


53 різні види видань. А згадка про розсилання поштою заперечує інші методи дистрибуції. «Англо-русский

словарь

по

вычислительной

технике

и

программированию» наводить таке визначення: «ezine – електронний журнал (видання), що доступний через інтернет або інші оперативні служби» [54]. У цьому

поясненні

зовсім

не

визначені

жанрові,

редакційні

та

інші

характеристики МЕЖ. «Webster Online Dictionary» дає коротке тлумачення терміну: «езин – електронний журнал» [158]. Тут же ми бачимо дату появи цього терміну в словнику – 1992 рік. На той час за фактичної відсутності конкуренції з іншими виданнями достатньо було і такої дефініції. «Cambridge Advanced Learner’s Dictionary» також дає коротке визначення: «езин – це zine (маленький журнал), що доступний через мережу інтернет» [155]. Це визначення правильне для езинів, але загалом МЕЖ не охоплює. Харківський журнал «Нове мистецтво» так описує езини: «Слово езин пішло від Internet Magazine, іншими словами, журнал, що існує в електронному чи онлайн-варіанті. Перші езини з’явилися в Європі ще на початку 1980-х і розповсюджувалися на CD. Згодом цю форму облюбували художники для розповсюдження своїх портфоліо. А через деякий час езини трансформувалися у самостійні арт-журнали. Тепер арт-езин являє собою файл .pdf чи .exe, що лежить у відкритому доступі в інтернеті, має вигляд традиційного журналу (поділ на сторінки, дизайн тощо)» [67, с. 20]. Таке пояснення написане в художньому стилі, саме повідомлення містить спотворені факти. Наприклад, що езин походить від «eltcronic magazine», а не «Internet Magazine». У цьому дослідженні використовується термін «МЕЖ» як основний, а «езин» – лише для позначення субкультурних мережевих електронних журналів. Ю. Бакланова у статті «Електронний науковий журнал – ресурс відкритого доступу» визначає, що: під електронними журналами розуміється періодика, яка містить повні версії публікацій, а не тільки інформаційні сайти видань зміст і резюме окремих статей. Далі вона подає


54 поширену класифікацію електронних журналів: паралельні (копії друкованих), інтегровані (доповнюють друковані) та оригінальні (МЕЖ) [6]. У монографії «Теорія мережевої комунікації» Л. Городенко подає термін езин як синонім до електронному журналу і визначає його як періодичне рецензоване видання, електронний аналог друкованого журналу, доступний для перегляду на комп’ютері, що поширюється через інтернет чи інші носії інформації [21, с. 274]. На нашу думку, варто розмежовувати поняття електронний журнал, що походить від англійського слова «journal» та езин, що походить від «zine». Також невідомо, що мається на увазі під словом «рецензований». Якщо йдеться про редакційно-видавниче опрацювання, то це збігається з нашим баченням поняття, а якщо дослідниця говорить про наукове рецензування, тоді це стосується тільки наукових журналів, тоді як ми досліджуємо різнотематичні МЕЖ. Наявність у визначені слів «електронний аналог друкованого журналу» означає, що до поняття езину додані також копії друкованих журналів, які взагалі не є самостійними виданнями. Українська дослідниця Т. Ярошенко у визначенні електронного журналу акцентує увагу на ролі редакції: «Електронний журнал – періодичне електронне видання, що є закінченим електронним ресурсом і містить групу електронних документів (статей), що пройшли редакційно-видавничу обробку та призначені для довготривалого зберігання, розповсюдження в комп’ютерних мережах у незмінному вигляді» [98, c. 28]. Загалом визначення Ярошенко досить влучно описує явище електронного журналу за винятком окремих нюансів. Цю дефініцію можна взяти за основу, але вона потребує доопрацювання. Наприклад, не всі МЕЖ є періодичними виданнями. Редакції видають номери спорадично, тому доцільніше було б назвати їх продовжуваними виданнями. Також не варто вживати термін «документи» до статей МЕЖ, оскільки у форматах PDF, ASCII та Flash матеріали не є окремими документами. Недоцільно використовувати означення

«електронний» до компонентів

журналу, якщо видання і так є у цифровому форматі. Щоб відрізнити електронні журнали від іншої періодики варто зазначити, що характер статей –


55 переважно аналітичний. У визначені не вказана самостійність МЕЖ як видання (те, що він не є копією друкованих видань чи компіляцією повідомлень). Для створення найточнішого визначення потрібно виокремити спільні риси розглянутих дефініцій та окреслити характерні ознаки мережевих електронних журналів. Незважаючи на таке різноманіття поглядів дослідників, у більшості визначень ми можемо виокремити спільні критерії характеристики явища: цифрова конструкція; розповсюдження через мережі; продовжуваність; редакційне опрацювання матеріалів; закінченість і незмінність; наявність статей; аналітичний характер матеріалів. Спираючись на розглянуту теоретичну базу, яка включає загальні теорії масової комунікації та дослідження класифікації електронних видань, та враховуючи попередні тлумачення, можемо сформулювати власне визначення МЕЖ. Мережевий електронний журнал – це самостійне продовжуване електронне видання, що є структурно завершеною групою матеріалів аналітичних жанрів, які пройшли редакційно-видавничу обробку та призначені для розповсюдження в комп’ютерних мережах у незмінному вигляді. Щоб чітко визначити місце МЕЖ поміж інших електронних видань, варто визначити їхні основні відмінності від дискових журналів, дайджестів, спільнот у соціальних мережах та живих журналів (блогів). Дискові журнали – це періодичні видання, що розповсюджувалися в електронній формі на магнітних чи оптичних носіях і читалися за допомогою комп’ютера [145]. Найбільшого розвитку вони набули до появи доступного швидкісного інтернету у 80-х та 90-х роках ХХ сторіччя. Дистрибуція цих видань відбувається за допомогою дискет, звідки й походить назва видання. Після поширення швидкісного інтернету дискові журнали перейшли в мережу. Наразі немає одностайної думки щодо дискових електронних журналів як окремого виду видання. Деякі журнальні каталоги (наприклад, «Довідник періодики Ульріха») мають окремі підрозділи для онлайнових та дискових періодичних видань [286].


56 Згідно з уже згадуваним ГОСТ 7.83–2001 електронні видання, а з ними й МЕЖ, поділяються на: локальні – такі, що розповсюджуються на носіях (дисках, флеш-накопичувачах тощо; мережеві – ті, що поширюються через комп’ютерні мережі. Подібна класифікація електронних журналів викликає багато запитань, оскільки видання можуть легко змінювати свій статус з локального на мережевий і навпаки. Загальні тенденції розвитку інтернету свідчать, що локальні електронні журнали поступово зникнуть. На це вказує і той факт, що провідні комп’ютерні компанії відмовляються від дисководів, покладаючись на швидкісний інтернет [213]. Відмінності між дисковими журналами та МЕЖ визначають за кількома суттєвими характеристиками: Матеріальна

конструкція.

Дискові

журнали

були

виконуваними

файлами. Це дозволяло охопити мультимедійні елементи, чого не могли собі дозволити МЕЖ, які були лише текстовими виданнями і тільки згодом почали містити графічні елементи. На початку існування дискмаги були «прив’язані» до конкретної комп’ютерної платформи, що дуже обмежувало їхню читацьку аудиторію. Проте згодом дискові журнали використовували кросплатформні технології. Наповнення видань. Великі ємності дисків дозволяли видавцям не обмежуватися розмірами файлів, тому в дискових журналах були вміщені підбірки програм, а згодом навіть відео. МЕЖ на початку свого існування були обмежені

пропускною

спроможністю

інтернету,

тому

могли

вільно

розповсюджуватися тільки в маленьких форматах. Наприклад, перший номер журналу «FSFnet» був розміром усього 4 580 байт. Згодом зі збільшенням пропускних спроможностей інтернету з’явилися складні флешеві МЕЖ з анімацією та звуком. Розміри таких видань зросли до десятків чи навіть сотень мегабайт, але акцент так і залишився на текстовій та ілюстративній інформації. Дистрибуція. Дискові журнали розповсюджувалися на магнітних та оптичних носіях інформації. Спочатку це були касети, звідки і походить перша англійська назва цього виду видання (magazette), потім – дискети, а згодом –


57 компакт-диски. Відповідно до цього дискові журнали не могли бути безкоштовними: вони мали передплату або ж продавалися в комп’ютерних магазинах. Езини завжди розповсюджувалися через комп’ютерні мережі й були безкоштовними. Сучасні дискові журнали, що видаються в інтернеті, ще зберігають назву «дискмаг», але, по суті, перестали ними бути. Спираючись на наше дослідження, ми визначаємо дискові журнали як самостійне

продовжуване

електронне

видання,

що

містить

групу

мультимедійних інтерактивних матеріалів, які пройшли редакційно-видавничу обробку, сформовані в цілісний макет та призначені для розповсюдження на дисках у незмінному вигляді. На МЕЖ також схожі електронні дайджести, оскільки вони розвивалися в один і той самий час і мають схожий з першими езинами дизайн. Це доволі специфічний вид видань, який можна було б долучити до МЕЖ, оскільки він має деякі спільні з мережевими журналами риси, проте суттєві відмінності змушують нас вивести дайджести в окремий вид видань. Спільним є те, що дайджести існували в електронному текстовому форматі, розповсюджувалися через мережу, були призначені для вузької аудиторії, а саме – техніків ARPANET, виходили періодично під однією назвою, мали редактора, що збирав видання. Відмінностями з МЕЖ були: низька якість редакційного опрацювання матеріалів та неоригінальність матеріалів. За визначенням «Webster Online Dictionary», дайджест – періодичне видання, що містить стиснуті версії уже публікованих статей або новин [142]. Визначення «The Compact Oxford English Dictionary» ще простіше: дайджест – компіляція чи резюме матеріалів або інформації [143] Можемо визначити головні відмінності між дайджестами ARPANET та МЕЖ. Характер інформації. Для дайджестів основною характеристикою є резюмування вже опублікованої інформації. Усі подібні видання були зібранням

повідомлень.

Тогочасні

форуми,

або

групи

обговорень,

забезпечували видавців постійним надходженням інформації, що дозволяло


58 видавати дайджести періодично. Повідомлення на форумах відрізнялися від статей у журналах тим, що вони були написані в епістолярному жанрі і не цілісності. Для розуміння повідомлень необхідно було знати тексти, на які відповідали автори кожної конкретної публікації. Дискусії на сторінках журналу розгорталися на багато випусків. Наприклад, проблема витоку інформації з «TCP/IP Digest» обговорювалася у багатьох номерах видання 1982 року. МЕЖ містили переважно аналітичні статті, написані спеціально для них. Редакторська правка видання. Роль редактора у дайджестах зводилася до обробки наявної інформації та публікації її під спільною назвою. Видавці МЕЖ продукували інформацію, працювали з авторами, створювали ілюстрації. Таким чином, їхня робота була значно об’ємнішою, ніж у дайджестах. Ми визначаємо дайджести як продовжуване електронне видання, що є закінченим ресурсом і містить у собі резюмовані матеріали з інших джерел, сформовані під однією назвою та призначені для розповсюдження в комп’ютерних мережах у незмінному вигляді. Близьким до МЕЖ за характеристиками видом видань є живі журнали, або блоги (blog, web log — мережевий журнал подій) – штучне слово створене з web та log-book (бортовий журнал). Це веб-щоденник, в якому певна особа, описує свої щоденні враження, життєві події, а читачі можуть коментувати ці нотатки. Словник «Oxford dictionary» дає визначення блогу як персональному сайту, на якому автор пише власні думки, посилання на інші сайти тощо на регулярній основі [123]. Характеристики живого журналу збігаються з МЕЖ: це також самостійне електронне видання, що містить групу матеріалів та призначене для розповсюдження в комп'ютерних мережах. Так само як і МЕЖ, блоги мають помітний суб'єктивний вплив редакції на характер матеріалів. Редакторське опрацювання в різних електронних виданнях може варіюватися від простого постмодерування до комплексної роботи над усім виданням. Роботу редактора МЕЖ можна умовно розділити на чотири етапи – створення концепції, збір та написання матеріалів, художньо-технічне оформлення,


59 розповсюдження та наведення контактів. Редактор виконує нехарактерну для його професії діяльність – верстку, розповсюдження тощо. Це певною мірою поєднує його роботу з блогерством, оскільки у блогосфері розповсюдження і піар також перебувають у компетенції редактора. Блоги та МЕЖ пов’язує ще й те, що їхні функції частково перетинаються: спільними є розважальні, репрезентативні (реалізують творчі інтенції автораредактора) та соціоформуючі (підтримують «віртуальний трайбалізм»). Ці види видань конкурують між собою, оскільки блог надає значно простіші рішення для видавничих інтенцій девіантних індивідуумів, що прагнуть створити власне мас-медіа, тому їх як платформу обирають потенційні редактори МЕЖ. Живі журнали

відрізняються

від

мережевих

електронних

характеристиками

періодичності, закінченості та незмінності, композитності, інтерактивності. Періодичність. Під періодичністю ми розуміємо таку характеристику масмедіа,

коли

видання

виходять

через

визначені

чи

невизначені

(продовжувані) терміни. Для блогів характерно періодично поновлювати інформацію, проте ця властивість у мережевій комунікації називається динамічністю, оскільки саме видання не змінюється, до нього лише додається новий матеріал. Періодичні видання оновлюються повністю від випуску до випуску [60]. Закінченість та незмінність. Кожен номер продовжуваних видань, до яких належать і МЕЖ, є закінченим самостійним засобом масової комунікації, що може існувати окремо без попередніх випусків. Такі видання поширюються через мережу в незмінному вигляді. Композитність визначається наявністю у виданні складових частин (у нашому випадку статей). Кожен випуск МЕЖ є структурою, яка складається з матеріалів різних авторів, опрацьованих редакцією і зверстаних в одне видання. Натомість блог є незавершеною збіркою матеріалів, що постійно поповнюється. Інтерактивність. Оскільки сучасні блоги побудовані на системах управління контентом, це дозволяє користувачам коментувати матеріали, таким чином дописуючи їх за схемою «матеріал + коментар + коментар на коментар».


60 У МЕЖ також можуть бути присутні інтерактивні елементи, реакції на дії користувача, проте ці способи взаємодії визначені видавцем і не можуть бути змінені користувачем. Спираючись

проведене

дослідження,

можемо

сформувати

власне

визначення блогу: це самостійне динамічне інтерактивне електронне видання, що містить статті, які додаються через невизначені періоди часу та розміщуються у хронологічному порядку. У межах живих журналів, що містять переважно аналітичні матеріали, розвивається підвид – мікроблогінг. Такі видання транслюють короткі повідомлення інформаційного характеру і відрізняються від МЕЖ ще й жанровою специфікою матеріалів. Наше дослідження відмінностей МЕЖ від інших видів мережевих масмедіа буде неповним, якщо ми оминемо спільноти соціальних мереж, що так само, як і блоги, дублюють розважальні, репрезентативні та соціоформуючі функції МЕЖ і мають схожі вузькотематичні аудиторії. Це новий тип організації груп людей, що виникають і функціонують в мережі з метою сприяння вирішенню професійних, політичних завдань, задоволення власних потреб

у

дозвіллі,

мистецтві

тощо

[300].

Спільноти

можуть

бути

організованими на різноманітних технологічних базах, у тому числі й на основі блогів чи форумів, що насправді не змінює їхньої сутності. Такі видання зазвичай об’єднують людей, що за допомогою мереж долають територіальні обмеження задля спільних інтересів та цілей. Спільноти не завжди мають чітке спрямування на масову чи групову комунікацію, оскільки дозволяють безпосередньо спілкуватися у межах видання один на один. Соціальні мережі спрощують процес побудови віртуальних соціумів. Спільноти конкурують з МЕЖ у сферах створення та підтримування соціосубкультурних груп. У нашому досліджені траплялися приклади, коли МЕЖ переходили в соціальні мережі, оскільки це спрощувало процес організації людей та публікації інформації.


61 Спільноти, як і електронні журнали, використовували різноманітні технології, зберігаючи при цьому основні характеристики. Віртуальні спільноти з’явилися раніше від МЕЖ і базувалися на мережах «PLATO», «BBS», ехоконференціях

та

інших

мережевих

технологіях,

які

підтримували

комунікацію. У 1990-х популярними стали форуми, на межі 2000-х років спільноти організовувалися на базі блогів, а тепер з’явилися окремі соціальні мережі, де максимально реалізовані усі комунікаційні та репрезентаційні функції. Розрізняти спільноти та МЕЖ можна за допомогою характеру комунікації, а також за тими самими принципами, що й блоги: періодичністю, закінченістю та незмінністю, композитністю, інтерактивністю. Фундаментальною відмінністю, що відрізняє МЕЖ від спільнот, є характер спілкування, який є ближчим до міжособистісного. Як ми вже зауважували, кількість аудиторії не відіграє визначальної ролі у визначенні масової комунікації, але у випадку спільнот більшість інформації не готується для масового чи тривалого зберігання. Характерним для спільнот є те, що вони публікують повідомлення з інших мас-медіа (стають ретранслятором інших ЗМІ й таким чином втрачають статус самостійних видань). Визначення спільноти зазвичай даються із соціологічної точки зору, що, на нашу думку, звужує їхню видавничо-комунікаційну роль. Спираючись на наше дослідження, ми

розглядаємо

мережеві

спільноти

як

видавничі

платформи

для

міжособистісної та групової вузькотематичної комунікації, що дозволяють публікувати інтерактивний контент, мають соціальну ієрархію та правила і використовуються для підтримки функціонування віртуальних соціумів. На базі аналізу наявних визначень МЕЖ та порівнянні їх зі схожими за конструкцією чи функціональністю виданнями, ми можемо уточнити список характеристик

мережевих

електронних

видань

та

дослідити,

як

це

висвітлюється в роботах науковців. Серед видових характеристик визначаємо такі: електронна форма; закінчена незмінна форма; дистрибуція за допомогою комп’ютерних мереж; продовжуваність; редакторсько-видавниче опрацювання матеріалів; композитність та структурна завершеність.


62 МЕЖ існують у вигляді окремих файлів: спочатку це були лише текстові файли, з 1989 року з’явилася можливість додавати зображення, а згодом технології дозволили реалізовувати найскладнішу верстку, чим зрівняли дизайн електронних та друкованих видань. Такі файли можна розповсюджувати в різноманітних мережах, передавати на магнітних та оптичних носіях без прив’язки до конкретної адреси, що загалом не є характерним для інтернетмедіа. Електронна форма МЕЖ дозволяє тиражувати видання необмежену кількість раз через копіювання з інтернету на комп’ютер читача. Точно встановити чисельність аудиторії видань неможливо, оскільки контроль за завантаженнями, який надають деякі сайти для зберігання електронних журналів, не охоплює подальше розповсюдження видань. Читачі МЕЖ об’єднуються в групи та спільноти для просування журналу через власні сторінки в соціальних мережах. Тому електронний журнал може досягти значно більшої аудиторії, однак контролювати цей процес неможливо. Цим МЕЖ схожі на самвидав і відрізняються від інших видів електронних видань, оскільки вони фактично не мають чіткої прив’язки до якоїсь адреси, а можуть одночасно розповсюджуватися на різних сайтах. Аналітичний характер інформації дозволяє цьому виду видань тривалий час не втрачати актуальності (тобто МЕЖ можуть читати значно пізніше, а не лише тоді, коли він був створений). Наприклад, перші електронні журнали ще досі перебувають у відкритому доступі, їх можна завантажувати й читати. Однак тематика цих видань стосувалася переважно тогочасних комп’ютерних технологій, які зараз не актуальні. А от мистецькі та дизайнерські МЕЖ містять інформацію, яка буде актуальною тривалий час. Найвиразнішою відмінністю МЕЖ від інших електронних ЗМК є їхня періодичність. Комп’ютери дозволили публікувати інформацію в режимі онлайн, і цією перевагою скористалися різноманітні видання: форуми, блоги, сайти тощо. МЕЖ продовжують наслідувати друковані журнали і виходити періодично. При цьому електронні видання отримують низку переваг –


63 вибірковість та якісні редагування матеріалів і художньо-технічне оформлення. Електронні періодичні видання вигідніше продавати, бо, сплачуючи за один номер, переплатник не має доступу до усіх інших номерів. Електронні журнали задовольняють потреби в комунікації та якісній редакційно опрацьованій інформації таких сегментів мережевої аудиторії, які раніше оминалися видавцями. Відстежувати новітні тенденції у видавничій справі необхідно для цілісного розуміння процесів, що відбуваються в сучасній масовій комунікації, а також можливостей, які отримують видавці з появою нових технологій. Під час аналізу текстів листування редакції з аудиторією, що публікувалася у МЕЖ, було визначено, що МЕЖ протягом усього свого існування відігравали соціоформуючу роль для малих спільнот, які мали спільні інтереси. Перші езини були організовані хакерами для трансформації міжособистісного спілкування між учасниками у структуровану масову комунікацію. В Україні перший езин «Бійцівський клуб» був також заснований невеликою групою політичних марґіналів для пропаганди та міжособистісної комунікації. Із розвитком соціальних мереж та інших технологій Мережі 2.0 спільнотам стало значно легше організовуватися, аніж за допомогою МЕЖ. Випуски електронних журналів створюють перешкоди в комунікації, тоді як Мережа

2.0

забезпечує

миттєву

публікацію

матеріалів

із

функцією

коментування. Таким чином, МЕЖ виконували соціоорганізуючу функцію через брак інших технологій. Зі зникненням цієї функції кількість МЕЖ зменшилася, однак вони не припинили існування. Стали очевидними інші переваги МЕЖ над неперіодичними мережевими виданнями (зокрема вплив на читачів редакції, що бере на себе відповідальність за якість матеріалів у виданні). При спробі пояснити успішність МЕЖ варто відзначити роль редакції у відборі інформації. Дослідники наукових електронних журналів відзначають важливу соціальну роль МЕЖ. Т. Косенко на прикладі наукових журналів для педагогів довела, що електронний журнал дозволяє створити «соціальний простір», в


64 якому

розпорошена

фахова

аудиторія

може

обмінюватися

науковою

інформацією. Це у свою чергу відіграє важливу роль у забезпеченні якості науково-дослідної діяльності викладачів університетів, дозволяє підтримувати спілкування і створює умови формування нових електронних наукових співтовариств

фахівців

[45].

У

Т. Гаррісона

та

Т. Стефана

в

статті

«Електронний журнал як серце наукової онлайн- спільноти» зазначається, що комунікація – це як кров (lifeblood) для груп науковців, успіх МЕЖ залежить від того, чи буде здійснюватися через нього внутрішнє спілкування. Завданням видавця було розпочати в наявній спільноті комунікацію або створити нову онлайн-спільноту [177, с. 596]. Висновки до розділу 1 У ході дослідження було визначено, що сучасна мережева видавнича продукція є частиною масової комунікації, адже електронний формат видань дозволяє здійснювати доступ до них гетерогенній, розрізненій аудиторії. Інтернет як канал комунікації трансформує мас-медіа, оскільки створює технологічні можливості, які реалізуються через творчий пошук нових форм. Під час технічної модернізації електронних видань застарілими стають тези про односторонність спілкування і незмінність контенту. Разом із тим зниження витрат на створення видавничої продукції поступово демасифікує сучасні мережеві видання, оскільки дозволяє охоплювати вузькі аудиторії. Слід зазначити, що спрощення поняття масової комунікації до поширення інформації на масового читача неприпустиме, оскільки в такому разі до масового спілкування належатимуть соціально неважливі повідомлення з міжособистісного листування чи інші види необробленої інформації. Тому одним із найважливіших критеріїв масової комунікації є наявність професійної підготовки матеріалів за допомогою спеціальних інститутів – редакцій. Під час дослідження було уточнене визначення масового спілкування з урахуванням її дигіталізації медіа. Масова комунікація – це процес поширення професійно підготовлених повідомлень для різних за кількістю та інтересами аудиторій за допомогою технічних пристроїв.


65 У першому розділі здійснено аналіз теоретичної бази дослідження електронних видань, зокрема праць науковців І. Артамонової, І. Антонечко, О. Баркова,

Л. Городенко,

Е. Могилевської,

Т. Нісангера,

О

Калмикова, О. Коцарева

та

Л. Коханова, розглянуто

В. Вуля, визначення

міжнародних стандартів, нормативні акти Міністерства освіти і науки України та Вищої атестаційної комісії України, вимоги бібліотеки «CONSER». Дослідження підтверджує, що закінчених характеристик і класифікацій мережевих видань ще не здійснено. Виняток становлять лише роботи Л. Городенко. Науковці намагаються застосовувати до електронних видань класифікаційні матриці друкованих, тому в результаті отримують теорії, які не спрацьовують. Під час використання ознак класифікації з державних стандартів ДСТУ 3017–95 та ГОСТ 7.83–2001 було визначено, що мережевий електронний журнал – це детерміноване періодичне чи продовжуване електронне видання, що пройшло редакційно-видавничу обробку, параметри, зміст і спосіб взаємодії з яким визначені видавцем і не можуть бути змінені користувачем; таке видання призначене для поширення в незмінному вигляді в комп’ютерних мережах і доступне потенційно необмеженому колу читачів, не має друкованого аналога, містить текст та зображення, має вихідні відомості. Такі типологічні ознаки дозволяють відрізняти МЕЖ від інших видань, проте не передають його феномену. Для об’єктивного розмежування необхідно створювати класифікацію, усвідомлюючи сутність та функції того чи іншого виду видань, і вибудовувати визначення на основі порівняльного аналізу з іншими виданнями. Для з’ясування ступеня розробки теми МЕЖ був здійснений екскурс в історіографію дослідження електронних журналів та виокремлено віхи наукових розвідок Л. Городенко, Дж. О’Доннел, К. Джонсона, В. Джоунса, Т. Гаррісона, Р. Глітц, Т. Косенко, Дж. Коула, Д. Куртіс, Ф. Ланкастера, Е. Окерсон, Р. Ройстачера, Дж. Сендерса, Н. Сондака, Т. Стефана, М. Турофа, Д. Фоулера, Л. Чан, Р. Шварца, Т. Ярошенко.


66 Під час розгляду ґенези мережевих журналів було визначено видавничі передумови їхнього виникнення. Останніми стали розвиток цифрових технологій і комп’ютерних мереж зокрема, децентралізація та демократизація видавничої справи у вигляді самвидаву. Безпосередніми попередниками МЕЖ були дискові журнали та дайджести ARPANET. Перші розвивалися за межами мережі і припинили існування з поширенням швидкісного інтернету. Другі ж були зібранням листування між спеціалістами ARPANET, тому їх складно називати окремим виданням. Остаточне оформлення (наскрізна нумерація та заголовок) вони отримали під час їх архівування. Серед наукових розвідок закордонних та вітчизняних вчених було визначено синонімічний ряд терміну МЕЖ і проаналізовано доцільність його складників. Після спростування актуальності префіксів та означень «інтернет», «веб», «гіпермедійний», «цифровий», «віртуальний» та всебічного розгляду цих понять ми обмежилися використанням терміна «мережевий електронний журнал». Під час термінологічних досліджень було долучено до МЕЖ дефініцію «езин» та визначено, що останній вид видання використовується для означення аматорських саморобних мережевих електронних журналів. Під час аналізу дефініцій синонімів цього терміну зі словників та робіт українських дослідниць Л. Городенко і Т. Ярошенко, було отримано низку характеристик, які вирізняють МЕЖ як окремий вид видань (електронний формат, закінчена незмінна

форма,

продовжуваність,

дистрибуція

за

допомогою

редакторсько-видавниче

комп’ютерних

опрацювання

мереж,

матеріалів,

композитність та структурна завершеність). На основі цих характеристик було сформульовано визначення мережевого електронного журналу як самостійного продовжуваного електронного видання, що є структурно завершеною групою матеріалів аналітичних жанрів, які пройшли редакційно-видавничу обробку та призначені для розповсюдження в комп’ютерних мережах у незмінному вигляді. Також було проаналізовано характеристики близьких до МЕЖ видань і визначено їхні головні відмінності: дискові журнали (матеріальна конструкція, наповнення, дистрибуція), дайджести (характер інформації, редагування), блоги


67 (періодичність, закінченість, незмінність, композитність, неінтерактивність), спільноти (характер комунікації).


68 Розділ 2. СПЕЦИФІКА МЕРЕЖЕВИХ ЕЛЕКТРОННИХ ЖУРНАЛІВ ЯК ВИДУ ВИДАВНИЧОЇ ПРОДУКЦІЇ 2.1. Композиційно-графічна структура мережевих електронних журналів Технічні та програмні засоби у 1980-х роках не дозволяли відтворити дизайн друкованих журналів в електронній формі. Тому композиційно-графічна структура МЕЖ розвивалася альтернативно від дизайну поліграфії і досягнула подібного рівня розвитку тільки з упровадженням технології PDF. Для вивчення мережевих журналів можна застосувати методологічні напрацювання у сфері композиційно-графічного моделювання друкованої преси. Визначними характеристиками журнального дизайну на думку українського дослідника Р. Вербового є те, що випуск періодичного видання є процесом, який одночасно щоразу новий і повторюваний у ключових моментах. [12, c. 53] На думку науковця, до істотних рис композиційно-графічного наповнення журналу належать такі: використання шрифтів та їхніх комплексів, їхня художньообразна значущість, зв’язок з іншими елементами оформлення; значення символьних елементів, їхні функції та сфера застосування; застосування модульних сіток; використання зображень; застосування «негативного» простору; характер декоративних елементів; особливості поєднання елементів оформлення в ряди, комплекси та системи. Російська дослідниця О. Рожнова розглядає журнал як носій цілісного дизайну, що в міру своєї періодичності постійно оновлюється [71]. На початку 1980-х років видавці були змушені використовувати шрифти, встановлені на тогочасних комп’ютерах за замовчуванням. Шрифтове оформлення перших МЕЖ безпосередньо залежало від моніторів комп’ютерів. Перші екрани могли вмістити певну кількість тексту, що впливало на структуру та ширину колонки електронного журналу. Наприклад, популярний графічний формат для комп’ютерів IBM PC – CGA (Color Graphics Adapter – Кольоровий графічний адаптер), що був випущений у 1981 році, містив 40 символів у ширину екрану і 25 у висоту. Кожен символ займав обсяг 8х8 пікселів. Інший


69 адаптер – MDA (Monochrome Display Adapter – монохромний адаптер дисплею) показував 80 символів у ширину і 25 у висоту. Його літери мали 9 пікселів у ширину і 14 у висоту. Ці

формати

використовували

шрифт

«CP437»

(Codepage

437,

DOSLatinUS), що дозволяв не тільки писати тексти, але й містив символи, якими можна було малювати так звану псевдографіку. Вони займали місце в шрифті від 2591 до 2580 гліфа. Шрифт був розроблений компанією «IBM» для комп’ютерів IBM PC. Інші назви цього шрифту «CP 437», «OEM 437», «PC-8», «MS-DOS Latin US», «OEM». Також його називали «Високий ASCII» чи «Розширений ASCII» [131]. Спочатку цей шрифт не міг відображати кольори. Це стало можливим із розвитком графічних карт комп’ютера. Можливість відображати кольори дала поштовх розвитку ASCII-мистецтва у кінці 80-х – початку 90-х років. Перші монітори були монохромними. Стандарт CGA, який запровадили у 1981 році, підтримував 16 кольорів. Із розвитком комп’ютерної техніки кількість кольорів зростала, що сприяло трансформації МЕЖ. У 1987 році новий графічний стандарт VGA (Video Graphics Adapter – відеографічний адаптер) міг містити 256 кольорів. Використовуючи шрифти як пікселі, видавці створювали унікальні картини. Оскільки монітори були розраховані на 80 символів, то ілюстрації збільшувалися в довжину, але ширина їх залишалася однаковою. Деякі картини займають по кільканадцять екранів. Видавцям МЕЖ доводилося макетувати тексти шириною 40 символів, як наприклад, журнал «H.A.C.K.». Першими шрифтами в комп’ютерних мережах були растрові гарнітури. Кожен символ відображався піксельним малюнком. Такі шрифти були моноширинними і не могли масштабуватися. Для збільшення розміру тексту необхідно було використовувати новий набір малюнків. Масштабувати текст до потрібних розмірів дозволяли векторні шрифти, які з’явилися в МЕЖ після поширення технології HTML. Вибір був між трьома сімействами шрифтів: serif – гарнітури без засічок (автоматично підставляється шрифт Times New Roman);


70 sans-serif – гарнітури без засічок (у Microsoft за замовчуванням шрифт – Arial, в Apple – Helvetica); monospace – моноширинні гарнітури (за замовчуванням шрифт – Courier). З

впровадженням

каскадних

стилів

CSS

з’являється

можливість

підставляти в HTML свої шрифти, наприклад, font-family: Arial. Але такий запис може

не

спрацювати,

оскільки

невідомо,

на

якому

комп’ютері

переглядатиметься МЕЖ і які там будуть встановлені шрифти. Тому видавці вказували

лише

гарнітуру,

дозволяючи

браузеру

підставляти

шрифт.

Зустрічаються сайти, де спочатку зазначені конкретні шрифти, а лише потім сімейство. Наприклад, у HTML-журналі «Font magazine» зазначені шрифт verdana і сімейство sans-serif. Такий запис свідчить про те, що видавці спочатку розглядають той варіант, що бажаний шрифт є на комп’ютері користувача. В іншому випадку операційна система комп’ютера підставить свій шрифт, керуючись указаною гарнітурою. Останні тенденції у веб-дизайні свідчать про широке застосування сторонніх шрифтів за допомогою сервісів на зразок «Google Fonts». Тепер можна в автоматичному невидимому для користувача режимі підвантажити шрифт з інтернету для використання на сторінці. Проте мережеві електронні журнали зараз майже не використовують формат HTML для макетування публікацій, тому ці нововведення не відображаються на розвитку саме МЕЖ [101]. МЕЖ «Font magazine» був присвячений шрифтам і деякий час видавався в HTML-форматі. Тільки п’ятий номер вийшов у PDF. Перехід на інший формат був викликаний тим, що PDF значно зручніший для роботи зі шрифтами, оскільки він дозволяє зберігати їх у векторному варіанті, тоді як для HTML їх потрібно

раструвати.

У

перших

номерах

«Font

magazine»

широко

використовували GIF-анімацію, наприклад, фотографія головного редактора змінюється іншим його зображенням. А в статті «Random twins» («Випадкові близнюки») на картинці по колу обертається слово «LETTERROR». Верстка сайту здійснена популярним тоді табличним способом, коли різні частини


71 видання вкладаються в елементи таблиці. Таким чином можна макетувати тексти та ілюстрації, розставляючи їх у різні частини сайту (Дод., рис. А.27). Оскільки аналізований МЕЖ містив переважно огляди робіт інших дизайнерів, то майже на всіх сторінках є зовнішні посилання на галереї. Усі сторінки журналу зв’язані посиланнями «Table of contents» («Таблиця змісту»), що скеровують користувача на зміст журналу. Ілюстрації переважно збережені у форматі GIF, однак трапляються і JPEG [166]. Використання модульних сіток в ASCII-форматі спрощувалося, оскільки кожен символ займав визначену ширину. Тому видання створювалося на розмітці, шириною і висотою кожної комірки якої слугувала ширина і висота літери. Використання блокової верстки зустрічаємо в розташуванні рубрик МЕЖ «Abba» (Дод., рис. А.19), на прикладі складної верстки «CATSlash» (Дод., рис. А.38). Однак загальною тенденцією стало використання усього простору екрану для тексту, оскільки примітивна комп’ютерна техніка негативно впливала на макетування видань. Наприклад, монітор міг вмістити текстову колонку шириною у 40 символів. Тому видання версталося на такий розмір. Як зазначав дизайнер «Prime Anarchist Column»: «Деякі жаліються, що я використовую формат у 40 стовпчиків. Пробачте [за це], але доки всі комп’ютери не перейшли на 80 стовпчиків, я буду публікувати в 40. Якщо хочете 80 стовпчиків – переведіть його самі своїм улюбленим текстовим редактором» [243]. Модульні сітки застосовувалися на ранніх етапах розвитку МЕЖ, проте вони не мали такого значення, як у друкованих виданнях. Лише з упровадженням гіпертексту модульні сітки допомагали погоджувати між собою окремі елементи композиції. Таблична та об’єктна (за допомогою тегів <DIV>) верстки HTML-документів чітко визначала розміщення усіх елементів журналу упродовж напрямних координат композиції видання. На відміну від друкованих видань, де дизайнер може зсувати текст та графіку на різних сторінках журналу, у гіпертекстових виданнях за композиційно-графічну модель відповідає єдиний для всього видання файл стилів CSS, що формує модульну


72 сітку та уніфікує зовнішній вигляд усіх сторінок видання. Таке строге дотримання єдиного розташування елементів на всіх сторінках сприяє тому, що видання

сприймається

цілісно.

Негативною

стороною

є

відсутність

різноманітності на сторінках тих МЕЖ, що створюються на базі технології гіпертексту. При верстці ASCII дизайнери намагалися використати увесь доступний простір для розміщення інформації. Незначні площі «негативного» простору зустрічаються навколо шапки газети (Дод., рис. А.2, рис. А.11, рис. А.12, рис. А.13, рис. А.22, рис. А 24, рис. А 35, рис.А 36), у заголовковому комплексі (Дод., рис. А. 5, рис. А.6, рис. А.20, рис. А. 23, рис. А.26) та навколо ілюстрацій (Дод., рис. А. 4, рис. А.21, рис. А. 26, рис. А 37). У цих випадках «негативний» простір підсилює дію цих елементів, оскільки сам не несе ніякого семантичного навантаження. Р. Вербовий визначив, що «негативний» простір не обов’язково має бути білим, ця частина видання не повинна містити в собі візуального навантаження та не конкурувати з елементами журналу [12, c. 92]. Варто зазначити, що монітори комп’ютерів були чорними, а текст кольоровим. Оскільки в технології ASCII не було передбачено функції перефарбовування частин видання, дизайнери заповнювали їх символами з великою візуальною щільністю, як на шапці МЕЖ «020» (Дод., рис. А. 34). Застосування негативного простору в гіпертекстових МЕЖ мало вимушений характер, адже модульна сітка чітко визначала розташування елементів видання. Якщо стаття була задовгою, бокові колонки не могли заповнюватися іншими елементами, тому вони залишалися порожніми. Наприклад у МЕЖ «Hear and Play» права колонка використовувалася для рекламу, блоку соціальних мереж та коментарів (Дод., рис. А. 32). Однак нижче основний текст має багато «негативного» простору, оскільки елементи у правій колонці займають менше місця, аніж сам матеріал. У МЕЖ, створених на форматі PDF та FLASH, «негативний» простір за кількістю приблизно такий, як у друкованих журналах. В електронному виданні немає фізичних (товщина, кріплення) та фінансових (ціна паперу) обмежень,


73 які є в друкованих журналах. Тому існує тенденція до збільшення використання таких семантично незаповнених частин видання, оскільки видавці не намагаються економити простір і МЕЖ не мають лімітованої кількості сторінок. У МЕЖ мистецької тематики велика кількість негативного простору дозволяє виокремити малюнок, фотографію чи заголовок (Дод., рис. А. 39, рис. А. 40, рис. А. 41). Характер декоративних елементів МЕЖ залежить від технологічної платформи. Дизайнери оформляли заголовки, рубрики, вихідні дані, закінчення журналу. Розповсюдженою практикою стало розділення різних елементів журналу лініями (Дод., рис. А. 6, рис. А. 7, рис. А. 9, рис. А. 10, рис. А. 11, рис. А. 18, рис.А. 19, рис. А. 31, рис. А. 42, рис. А. 43). Дизайнери використовували рамки, що заміняли звичні у друкованих журналах плашки (Дод., рис. А. 1, рис. А. 2, рис. А. 20, рис. А. 21, рис. А. 23, рис. А. 26, рис. А. 34, рис. А. 37, рис. А. 38). У гіпертекстових МЕЖ з’явилися такі декоративні елементи, як лінії, кольорові плашки, маркування, інфографіка. Ті ефекти, які неможливо досягнути технологією HTML та CSS, реалізуються за допомогою інтеграції у сторінки МЕЖ растрової графіки (Дод., рис. А. 28, А. 29, А. 32, А. 44). Однією з особливостей дизайну мережевих журналів є надання нетиповим елементам видання статусу декору сторінок. У гіпертекстових МЕЖ до композиційно-графічної структури долучається навігація. Таким чином меню, що є своєрідним змістом журналу, стає повноцінним елементом декору. Так, наприклад, у МЕЖ «Font magazine» (Дод., рис. А. 28) навігація займає як праву, так і ліву колонки. Перша є загальною структурою сайту, а друга – посиланнями на різні номери журналу. Система

оформлення

журналу

включає

заголовковий

комплекс,

обкладинку, рубрики, ілюстрації, врізи, авторські підписи та інші деталі оформлення. Різні технології дозволяли застосувати відмінні засоби побудови цих елементів. Під час аналізу МЕЖ різних років стає очевидно, що композиційно-графічні моделі еволюціонували від найпростіших (технологія


74 ASCII) до складних інтерактивних динамічних форм (формати FLASH, JavaScript). Обкладинка журналу як елемент видання з'явилася лише з появою МЕЖ у форматі PDF. В ASCII журнал був одним суцільним документом, умовно поділеним на сторінки чи рубрики. Обкладинка займала початок МЕЖ і була схожа на шапку газети, адже одразу під нею починалися публікації чи зміст (Дод., рис. А. 2, рис. А. 3, рис. А. 11, рис. А. 26, рис. А. 42). Шапки ASCIIжурналів відрізняються від загального примітивного оформлення складними декоративними елементами, використанням оригінальних накреслень шрифтів, рамками та іншими елементами (Дод., рис. А. 11, рис. А. 12, рис. А. 13, рис. А. 18,

рис. А. 22,

рис. А. 24,

рис. А. 34,

рис. А. 35,

рис. А. 36).

У

гіпертекстових МЕЖ статті публікуються окремими файлами, де на кожній сторінці є меню для переходів на інші матеріали. Тому обкладинок серед таких МЕЖ не спостерігається. У PDF-журналах обкладинка становить окремий, композиційно незалежний від внутрішньої модульної сітки елемент видання, що, як і в друкованих аналогах, виконує рекламну та презентаційну функції. Хоч фактично в електронному виданні немає обкладинки, за традицією цей елемент оформляється за принципами друкованих журналів. Мистецькі езини розміщують на обкладинці найяскравішу у виданні роботу. Проте деякі МЕЖ не використовують цей елемент оформлення. Португальський «Cadernos de Design e Tipografia» у першому номері на обкладинку розмістив зміст видання. Однак у наступних номерах обкладинка з’явилася (Дод., рис. А. 17). Заголовковий комплекс, що за визначенням української дослідниці В. Шевченко є підсистемою всередині текстової системи, складається з елементів, які перебувають поза текстом. Ефективність матеріалу визначається в тому числі і вдало підібраним та оформленим заголовком, підзаголовками та врізами [95, с. 120].

Видавничі можливості формату ASCII були дуже

скромними і не дозволяли макетувати текст. Тому видавці постійно шукали нові способи вираження: «Також ми плануємо видавати наш езин у друкованому вигляді, з можливістю робити текст напівжирним, курсивом та


75 підкресленим, з різними розмірами шрифтів і малюнками, у форматі журналу» [217]. Формат ASCII створював певні проблеми для видання наукових МЕЖ. Для них дуже важливою характеристикою є нумерація сторінок, оскільки за допомогою неї здійснюється пошук при цитуванні на джерело. В електронних виданнях у форматі ASCII нумерації сторінок не було, тексти йшли суцільним масивом. Науковці визначають відсутність номерів сторінок як проблему [208]. Тому в деяких академічних МЕЖ редакторам доводилося штучно розділяти видання на сторінки за допомогою ASCII графіки. Наприклад, у журналі «PACS Review» 1990 року випуску головний редактор доктор Ч. Бейлі у вступному слові зазначає, що у ході дискусії він вирішив запровадити у журнал деякі традиційні елементи, у тому числі й сторінки (Дод., рис. А. 23) [115]. У гіпертекстових МЕЖ організація та декор заголовків є набором характеристик, що мають елементи заголовків від найбільшого – <h1> до найменшого – <h6>. Однак використання стилів CSS дозволяє дизайнеру змінювати розмір, гарнітуру, колір, фон, підкреслення. У МЕЖ, створених на базі технології PDF, заголовкові комплекси, назви рубрик, врізи ускладнюються за рахунок шрифтів та можливості переміщувати, накладати та розвертати їхні блоки при верстці. У МЕЖ спостерігається використання великих кеглів для таких елементів, як у випадку з журналом «Artnois» (Дод., рис. А. 45) та «Дуршлаг» (Дод., рис. А. 46). Форми подачі ілюстрацій в МЕЖ залежнать від технології та тематики видання.

У

мистецьких

журналах

використовується

велика

кількість

зображального матеріалу. Наприклад, у мистецькому МЕЖ «Дуршлаг» (№ 3, 2008), дизайнер розмістив 126 фотографій, знімків екрана та малюнків. У політичному МЕЖ «Бійцівський клуб» цього ж року випуску використано 37 чорно-білих фотографій, тоді як у науковому МЕЖ «Social Welfare» (№ 1) є лише два малюнки, крім діаграм, що характерні для журналів цієї тематики (Дод., рис. А. 47, рис. А. 48, рис. А. 49).


76 Динамічні ілюстрації з’явилися у гіпертексті. У МЕЖ ображення GIF використовують переважно для анімації. Сприймати цей формат може лише гіпертекст, що значно звужує його застосування та ускладнює розповсюдження. Наприклад, є інформація, що МЕЖ «Ловкий тюлень» (№ 4) вийшов у форматі GIF (Дод., рис. А. 27). Як писав сайт «Look At Me», номер «повністю складається з мигання і вогників» [53]. Журнал був зверстаний у файлах HTML і розташовувався за адресою http://yellowfresh.com/lt4.html. Після закриття журналу перестав існувати і сайт. Тому «Ловкий тюлень» (№ 4) зараз у мережі відсутній, тоді як усі інші випуски журналу можна переглянути на інших сайтах, бо вони були зверстані у форматі PDF [51]. Щоденний МЕЖ «W→O→S» активно використовує GIF в ілюстраціях до власних публікацій. Це дозволяє зробити видання помітнішим серед інших сайтів [2]. Наразі анімація існує тільки в гіпертекстовому форматі. На спеціалізованих сайтах в інтернеті ставиться багато запитань щодо того, чи можна вставити анімований GIF у PDF. Це свідчить про те, що у видавців МЕЖ існує потреба анімувати свої журнали, проте технологія ще не дозволяє повною мірою робити це. Ілюстрування мережевих електронних журналів суттєво відрізнялося від друкованих аналогів у 1980-х роках. У перших МЕЖ широко застосовувалася ASCII-графіка – стиль графічного дизайну для оформлення електронних видань, у якому використовували 128 символів кодування ASCII. Застосовувався переважно до появи гіпертексту та мови HTML [267] Ілюстрації, схеми, графіки та декоративні елементи також створювали за допомогою символів. Важливість цих графічних елементів для засновників електронного видавництва була очевидною, оскільки навіть за відсутності відповідних засобів вони створювали якісні ілюстрації. Науковці довели, що й декоративні елементи, що не мають жодного інформаційного наповнення, обов’язкові для журнальних видань. Якщо їх немає, то ускладнюється система орієнтування користувача, зникають межі між матеріалами та рубриками [95, с. 93–102]. Тому в мережевих журналах широко використовувалося відокремлення заголовкового комплексу, підпису, рубрик та матеріалів один від одного.Незважаючи на примітивність


77 ASCII-графіки, видавці та дизайнери створили техностиль, самобутній культурний пласт у декоруванні. Видання оформлялися за допомогою ліній та літер, які були в тодішніх шрифтах. Правда, тогочасні дизайнери вважали шрифтове

оформлення

новаторським.

Роботи

ASCII-графіки

називали

прикладом мистецтва майбутнього. «Ці роботи можна порівняти з оздобленими манускриптами ранніх епох. Тепер типографіка і дизайн створюються на швидкості 100000 операцій в секунду (стара міра обчислення швидкості – прим. авт.)», – говорив художник Стен Вандербріік. [288] Він разом із графічним дизайнером Кентом Кнолтоном у період з 1964 по 1967 створив комп’ютерний анімаційний серіал, у якому використав лише геометричні форми та типографіку. Кнолтона вважають творцем першої ASCII-графіки, його проект «Studies in Perception I» досліджував можливості передачі графіки за допомогою шрифтів. Результатом стала фотомозаїка – відтворення фотографій за допомогою темних та світлих символів на моніторі комп’ютера [197]. Для порівняння оформлення друкованого та МЕЖ середини 1980-х років можна співставити електронну копію журналу «YIPL/TAP». Він виходив з 1971 року, згодом спробували перетрансформувати у новітній для того часу формат видання – ASCII-текст. У передмові до перевидання першого номеру в електронному вигляді редактор говорить, що спробував відтворити дизайн «YIPL/TAP». Він зазначає, що це вдалося тільки тому, що в першому випуску було мало діаграм, які на той час було доволі складно відтворювати текстовим методом [120]. Цей випадок можливість допомагає нам визначити можливості макетування електронного видання тогочасних видавців (Додаток 1). Якщо в інших журналах недолугий дизайн можна розглядати як задум самих верстальників, то тут редактор стверджує, що він намагався відтворити, наскільки це можливо, структуру і вигляд друкованого зину. «YIPL/TAP» створювався на друкарській машинці, а ілюстрації та декоративні частини малювалися від руки. В електронній версії можливості прикрасити видання були мінімальними, оскільки текст не міг містити графічних ілюстрацій. Порівнявши два видання, ми бачимо, що, використовуючи текст ASCII,


78 неможливо було відтворити багато декоративних елементів зину (Дод., рис. А. 25, рис. А. 26). На першій сторінці деформована шапка видання «THE YOUTH INTERNATIONAL PARTY LINE’S», яка в зині розташовувалася по діагоналі. На другій сторінці й далі ми бачимо, що тогочасний текстовий формат не дозволяв змінювати розмір та шрифт тексту, тому заголовки оформляли такою самою гарнітурою, що й основний текст. Окрім заголовків, це відбилося й вихідних даних, відрізному талоні, надрукованому меншим шрифтом. Цей талон у зині потрібно було вирізати і вислати в офіс телефонної компанії. Також була відсутньою можливість підкреслити текст, тому слова inside info, might, your, that, які в зині підкресленювалися, в електронному вигляді були написані регістром: INSIDE INFO, MIGHT, YOUR, THAT. Четверта сторінка зину була зверстана у дві колонки, тоді як в електронному варіанті неможливо

було

відтворити

таку

побудову

шпальти,

тому

вона

розташовувалася в одну колонку. Але найбільшу проблему складали ілюстрації. Схему, що намальована на другій сторінці видання, спробували відтворити засобами ASCII-графіки. Це зображення, що складається з набору тире, дужок і дієзів, можна вважати зрозумілим. Фінальний логотип «Public Enemy» на четвертій сторінці навіть не намагалися відтворити, а натомість описали його: «Малюнок старого дзвону (той, всередині якого був написано „Bell System“) з номером 1, що намальований усередині дзвону, а „Public Enemy“ по колу всередині кільця» [117]. Оригінальний зин мав форму буклету з чотирма сторінками, щоб відтворти посторінкову подачу інформації, в електронному варіанті межа позначалася лінією з багатьма тире. Дизайнери МЕЖ для створення дизайну використовуються системи версти. Один із перших засновників МЕЖ Д. Смарт говорив, що до того, як започаткувати власне видання, він читав про програму «Newsroom», що дозволяла створювати власні газети, проте отримати її в тому юному віці в нього не було змоги. Тому він вирішив робити електронний журнал підручними засобами. У випадку Д. Смарта з його езином «Illegal» недосконалість комп’ютерних технологій тільки сприяла його спрямованості винятково на


79 електронне видання. За його словами, перший номер мав бути паперовим, але роздруківка однієї сторінки на той час займала 10 хвилин. Тому «Illegal» існував переважно в електронному варіанті, допоки у 1989 році невідомий інвестор не почав друкувати журнал накладом 1000 примірників [183]. ASCII-графіка швидко поширилася і на друковану періодику, оскільки нею оформляли не лише видання, що існували тільки в електронному форматі, але й ті, що згодом друкувалися на принтерах. Щоб виділити заголовок великими літерами, його створювали за допомогою темних символів # або *, заповнюючи ними форму літер заголовка так, як у шапці журналу «Nut Works» (Дод., рис. А. 11). Для темної частини шрифту могли використовувати інші символи з великою кількість рисочок, що робили символ темнішим (F, E, M, W). Цими символами створена, наприклад, шапка електронного журналу «FSFnet» (Дод., рис. А. 22). Іншим варіантом стало створення за допомогою символів слеш, тире - |, \, / ліній контурів великих літер, як, наприклад, шапка електронного журналу «The anti Big Brother association» (Дод., рис. А. 13) та Illegal (Дод., рис. А. 12). Перші видавці приділяли шапкам своїх електронних журналів дуже багато уваги, бо обкладинка в традиційному друкованому часописі є дуже важливою, оскільки продуманість і повторюваність графічних і текстових елементів обкладинки вирізняє видання з-поміж інших [43, с.84]. Традиція видавати МЕЖ у текстовому форматі збереглася, незважаючи на появу нових технологій у дизайні електронних видань. Причина пов’язана з бажанням сучасних видавців наслідувати культові езини 80-х років. Наприклад, італійський хакерський езин «BFi», що заснований у 1998 році, продовжує виходити у форматі ASCII. Їхній логотип та оформлення нагадують «Phrack», щоб був зразком для італійців [124]. Після появи формату HTML, що дозволяв макетувати видання, масово з’являються наукові журнали, зберігаючи за свідченнями А. Ховава та П. Грея, дизайн друкованих аналогів. Такі видання розуміли інтернет лише як додатковий

засіб

розповсюдження

і

не

хотіли

використовувати

усіх


80 можливостей гіпертексту. Вони діяли та виглядали як паперові копії друкованих журналів [181, с. 131]. Оскільки МЕЖ – це здебільшого некомерційні видання, фінансова незалежність дозволяла видавцям експериментувати з формою подачі матеріалів та засобами оформлення. Ті прийоми, які не використовувалися в друкованих виданнях через свою марґінальність та не типовість, легко можна застосувати у власному МЕЖ. Сьогодні дизайнери використовують мистецькі езини для огляду нових тенденцій у верстці та Досить часто змінює стилістику сам формат МЕЖ. Якщо на сайту інформація поновлюється поступово, то читач сприймає усі матеріали як одне ціле. Натомість у МЕЖ із виходом нового номеру втрачається актуальність попереднього. Читач чітко розуміє цілісність і самодостатність

кожного

номеру,

тому

видавці

динамічно

змінюють

оформлення. Таким чином періодичність впливає на частоту зміни дизайну в МЕЖ. Національні особливості та тенденції глокалізації меншою мірою вплинули на дизайн МЕЖ, аніж на їхні друковані відповідники. Комп’ютерні мережі дозволили видавцям відійти від обмежень, які накладали кордони на стилістику видань. Майже одночасна поява МЕЖ у США та Європі дозволила цим виданням від самого початку виробляти власну унікальну графічну мову. Видавці наслідували один одного, запозичували ідеї тощо. Наприклад, на офіційній сторінці езину «Дуршлаг» було розміщено бренд-бук видання, останнім пунктом якого були «Кілька корисних прикладів». Тут видавці надали список із шести іноземних видань схожої тематики. Очевидно, що дизайн і контент цих журналів вплинув на «Дуршлаг». Наприклад, розмір сторінки відповідає формату езину «Bastard» – 460х549 пікселів. [34] Незважаючи на те, що перші електронні видання за матеріальною конструкцією суттєво відрізнялися від друкованих журналів, вони наслідували дизайн друкованих, замінюючи графічні елементи та ілюстрації малюнками ASCII. Один з перших МЕЖ «H.A.C.K.» видавався без шапки до четвертого номеру. Починаючи з четвертого числа він змінював шапку щовипуску. Із


81 дев’ятого номеру журнал виходить на ширшому моніторі – 80 символів (Дод., рис. А. 2) [174] Інші МЕЖ не змінювали дизайну шапки протягом усього існування. Наприклад, «FSNET» мав одну і ту саму шапку усі 49 випусків. [121] (Дод., рис. А. 5) Обкладинки могли бути складними графічними об’єктами, що включали в себе малюнки ASCII-графіки, або ж простим написом назви МЕЖ, як у журналу «Cheap Truth» [129] (Дод., рис. А. 16). До оформлення МЕЖ можуть залучатися сторонні дизайн-студії. У часи ASCII-графіки існували цілі групи митців, які створювали дизайн різним виданням. На сайті «ASCIIARENA» лише перелік цих команд становить три сторінки [137]. Дизайн МЕЖ розвивався разом із технологіями, які робили можливими складне макетування та верстку. Формат HTML дозволив макетувати текст із фотографіями, PDF урівняв стилістику електронних журналів і друкованих, FLASH дозволив зробити видання інтерактивним та анімованим. Комп’ютери до кінця 1980-х не дозволяли здійснювати якісне макетування видання. Монітори були переважно монохромними й обмежувалися шириною в 40 символів. Не було можливості поєднувати графіку та текст в одному документі, а програми-редактори не мали жодної розмітки тексту, тому все видання робилося однією гарнітурою, розміром, вагою та накресленням шрифту. Із точки зору історії графічного дизайну оформлення видання ASCIIграфікою було поверненням у минуле. Художньо-технічні елементи не співвідносилися з естетикою свого часу та духовними потребами читача [47, с. 108]. Тільки в 90-х роках ХХ століття дизайн електронних журналів досягнув такого рівня розвитку технік оформлення, як у друкованих виданнях. Із появою gif- та flash-анімації, інтеграції в код сайтів мов програмування (JavaScript) МЕЖ зробили значний поступ у розвитку, відкривши інтерактивний дизайн, що змінювався залежно від дій користувача. Загалом журнальний дизайн розглядався науковцями як новаторський, оскільки періодичність виходу видання дозволяє змінювати стилістику та виправляти помилки у візуальній концепції кожного випуску. Таким чином, журнали є своєрідною лабораторією


82 для створення нового дизайну. Саме тому електронні журнали так важливо досліджувати в контексті розвитку мас-медіа в цілому і медіадизайну зокрема. 2.2. Жанрово-стильові та мовні особливості мережевих електронних журналів Видавці перших МЕЖ спиралися на багаторічний досвід попередників. Такі жанри журналістики, як есе, інтерв’ю чи огляд, були розроблені задовго до появи комп’ютерів. Перші МЕЖ з’явилися як варіант традиційної підпільної преси 70-х – 80-х років ХХ століття, тому стилістики електронних журналів та офіційних видань відрізнялися. Із часу своєї появи МЕЖ займали своєрідну видавничу нішу і безпосередньо не конкурували з іншими виданнями. Проте опосередковано газетні та журнальні видання впливали на зміст та оформлення МЕЖ. Видавці езинів (аматорських МЕЖ) свідомо та несвідомо протиставляли власні електронні журнали друкованим аналогам. Поки МЕЖ існували в текстовому форматі, вони відрізнялися тематикою та змістом матеріалів. Поява формату PDF дозволила застосовувати складніший дизайн та використовувати більше ілюстрацій, що підвищило конкурентноздатність з друкованими виданнями в композиційно-графічному складнику МЕЖ. З одного боку, видавці МЕЖ спиралися на журнальну традицію, яка на той час налічувала 250 років, а з іншого – електронний формат значно відрізнявся від паперового, що стало причиною пошуку інших підходів до створення текстів, оформлення тощо. Т. Дженінгс, видавець одного з перших мережевих електронних ЗМІ, у першому номері свого «FidoNews» писав: «Формат цієї штуки (електронного видання – прим. авт.) абсолютно унікальний. Будь ласка, рекомендуйте, який формат чи рубрики вам потрібні, що подобається, що ви ненавидите, які колонки хочете побачити чи видалити – все, що завгодно. Якщо хочете писати щось регулярно, ви можете розпочати свою колонку. Я заохочую вас присилати мені тексти для видання. Абсолютно все підходить для газети, наприклад, опис вашої BBS, проблеми, які ви


83 знайшли, запитання, жарти, правки, страшні історії про неправильний номер мережі, рекламу тощо» [191]. Існує значна різниця в мовних та стилістичних особливостях МЕЖ, що залежить від тематики видання. Журналісти самвидавних езинів та дописувачі наукових мережевих електронних журналів мають різні цілі та мовні засоби. Для самвидаву важливими є початковий творчий імпульс, самореалізація особистості та відгуки аудиторії. Про можливості та перспективи самвидаву влучно сказав В. Тупікін: «Щоб стати журналістом треба закінчити факультет журналістики. Або не потрібно. Але треба бути зарахованим у штат якогось видання. Або і цього не потрібно. Але, як мінімум, треба познайомитися з кимось із редакції газети / журналу / радіо- / телеканалу, сподобатися йому / їй, увійти в довіру, принести якісь свої тексти, надрукувати їх, а потім регулярно отримувати завдання або діяти за індивідуальним творчим планом. Так от, для самвидаву цього всього не потрібно. Можна навіть не мати творчого плану, інколи достатньо неясних відчуттів, щоб зрозуміти істину, недоступну для цілого медіахолдингу, й оголосити її» [82]. Матеріали в журналі можна класифікувати за жанрами – стійкими типами публікацій, що поєднані схожими змістово-формальними ознаками. Статті МЕЖ ближчі до журнальних, аніж до газетних, бо вони мають значний обсяг, послідовний та детальний виклад проблеми чи ситуації, що дозволяє авторам давати в матеріалі висновки та висловлювати припущення. Жанри МЕЖ традиційно поділяються на три великі групи: інформаційні, аналітичні та художньо-публіцистичні [78, с.7–8]. Однак електронна форма та вузька тематика впливають на специфіку жанрів. Одні форми отримали широкий розвиток (інтерв’ю, рецензія), тоді як деякі традиційні жанри майже повністю зникли зі сторінок МЕЖ. Особливо це помітно в сучасних мистецьких езинах, де візуальна інформація відіграє значно важливішу роль, аніж текстова. Зустрічаються електронні журнали, що складаються переважно з художніх робіт і не містять великих текстів.Якщо порівнювати матеріали МЕЖ з журнальними, то вони за жанровими


84 характеристиками здебільшого нагадують есе. Проте його важко назвати художньо-публіцистичним

жанром,

оскільки

він

містить

елементи

інформаційних та аналітичних жанрів. У них домінує чітка позиція автора чи редакції і яскраво виражений суб’єктивний характер. Це стосується мережевих журналів, оскільки самовираження є однією з основних мотивацій редакторів. Інформування спільноти про події виступає тільки засобом самовираження головного редактора, а не основною мотивацією. Це впливає на стилістику та жанрову структуру матеріалів. У редакціях перших МЕЖ не було власних репортерів, які б могли інформувати з місця події, а також не було коштів на купівлю цієї інформації в агенцій – дані отримувалися переважно з інших відкритих джерел та осмислювалися редакцією. Це вплинуло на суб’єктивність відтворення інформації. Жанрова структура МЕЖ була сформована дуже швидко. Натомість інша періодика формувала свої правила подачі матеріалів тривалий час. Наприклад, газетна журналістика сформувала свої жанри у кінці ХІХ ст., хоча уже півсторіччя існували популярні газети. Телевізійні диктори просто читали газетні новини на початку існування телебачення, аж поки не випрацювали власні закони жанрів [7]. МЕЖ початку комп’ютерної ери і сучасні надзвичайно схожі за жанрами. Основою матеріалів інформаційного жанру є новина, тобто інформація, яка раніше не була відома читачам. Оскільки МЕЖ зазвичай не мали власних професійних репортерів, то новини передруковувалися з інших видань. Інколи репортерами виступали читачі. Інформування спільноти може відбуватися шляхом отримання оперативної інформації від її членів у формі репортажу чи інтерв’ю. В українському езині «Бійцівський клуб» репортажі з’являлися доволі часто завдяки тому, що спільнота активно діяла в Києві під час різноманітних акцій, після яких з’являлися публікації від очевидців подій. Наприклад, у першому номері в матеріалі «15 жовтня. Погляд «справа» розповідається про масштабну бійку між лівими та правими силами на свято Покрови 2005 року.


85 Матеріал починається з підготовки до бійки, яка описується в середині матеріалу і завершується закінченням мітингу. У третьому номері ми бачимо статтю «Кровавий вівторок», в якій розповідаються деталі затримання активістів. Якщо основне завдання репортажу – наблизити читача до події, то ця публікація виконує свою функцію, оскільки розповідь ведеться у вигляді потоку свідомості учасника. Репортажі ведуться самими редакторами з подій, що близькі до інтересів спільноти МЕЖ. Інколи репортаж може займати увесь номер журналу. Наприклад, комп’ютерний МЕЖ «Cult of the Dead Cat» випустив

спецвипуск

із

публікацією

про

хакерський

щорічний

з’їзд

HoHoCon‘94 [228]. Використовуючи мережу як засіб комунікації, редакції МЕЖ оновили жанр інформаційного інтерв’ю. Замість того, щоб систематизовано викласти інформацію про подію, редакції відтворюють це у вигляді інтерв’ю. Запитання стосуються не лише події, а й особистості інтерв’юйованого. Розповідь про співбесідника та його психологічний портрет є таким же важливим, як інформація, яку він розповідає. Наприклад, в інтерв’ю з А. Білозеровим у МЕЖ «Дуршлаг» (№ 3) окрім питань про художню виставку, раптом виникає запитання – «Де ти взяв такі яскраві кеди?» Фотографія ніг Білозерова в кедах займає весь розворот інтерв’ю [199, c. 18]. Інтерв’ю, викладене в письмовому вигляді, також отримало всебічний розвиток у МЕЖ, оскільки мережа дозволяла легко спілкуватися з людьми, що перебували далеко від редакції. Зазвичай текст відповідей був чітко сформульований, оскільки герой інтерв’ю викладав свої думки не усно, а письмово. Розвивався жанр поради, що характеризується вузькоспеціалізованою інформацією,

корисною

для

спільноти.

Поради

можуть

бути

чітко

структуровані в покрокову інструкцію або ж мати художній виклад. Жанр поради надзвичайно розвинутий в журналах політично-маргінальної та комп’ютерної тематики. У деяких МЕЖ цей жанр є обов’язковим. Наприклад, український езин «Бійцівський клуб» у кожному номері мав рубрику порад для ведення успішної антисистемної боротьби. У першому номері публікація «Одяг


86 диверсанта» давала поради, як правильно одягатися, щоб не привертати увагу правоохоронних органів. У другому випуску в матеріалі «Secondhand» містилися поради, де можна одягатися, маючи небагато грошей. У третьому – публікація «Вулична бійка» розкриває основи вуличної боротьби. У п’ятому номері матеріал «Як зробити коктейль Молотова» сам промовисто говорить про свою тематику. У восьмому випуску публікація «Готуйся до війни» пояснювала основи виживання у в’язниці та на вулиці. У дев’ятому номері «Бійцівського клубу» в матеріалі «Мистецтво брудного рукопашу» давалися поради з правил вуличної бійки. У десятому випуску аж три публікації належали до жанру порад: «Як виготовити обріз», «Методи боротьби з контролерами» та «Сльозогінний газ» [5]. Не оминули увагою редактори МЕЖ і жанр питання-відповіді, що представлений

як

звернення

до

редакції

у

вигляді

запитання,

що

задовольняється відповіддю компетентної редакції. Авторами листів до МЕЖ є члени читацької спільноти. Цей жанр є близьким до порад, але тематику задають читачі видання. На відміну від питань-відповідей у друкованому журналі, де відповідь за обсягом приблизно відповідає запитанню, – у МЕЖ питання є лише встановленням теми великої з обсягом статті. МЕЖ «Hear & Play Wednesday Weekly» («Слухай та Грай Щотижня в Середу»), що спеціалізувався на вивченні гри на фортепіано, мав спеціальну рубрику – «Ask Jermaine» («Спитай Джеремі»), у якій він відповідав на запитання читачів. Цей МЕЖ був майже повністю наповнений матеріалами в жанрі поради, а запитання-відповіді додатково розширювали його і тримали зв’язок із читачами, що є надзвичайно важливим для редакції. «Я не був готовий до урагану електронних листів. Ви прийняли езин з відкритими обіймами і я дякую вам за це», – говорить головний редактор у передмові [171]. У МЕЖ отримав розвиток жанр рейтингу, в якому різноманітним продуктам виставляють оцінки. У перших журналах рейтинги відігравали важливу роль об’єднання спільноти, оскільки оцінювалися речі, які були близькими для читачів. Наприклад, німецький комп’ютерний МЕЖ «Illegal»


87 робив щорічні рейтинги найкращих хакерів, найкращих ігор тощо [256]. Жанр рецензії у МЕЖ також набув популярності. Основу будь-якої рецензії складає критичний відгук про витвори мистецтва, науки чи культури. Ціль жанру – висловити ставлення редакції МЕЖ до творів, які досліджуються. Відмінність рецензії від інших газетних жанрів полягає в тому, що її предметом виступають не безпосередні факти дійсності, що лягають в основу репортажу, а інформаційні явища – книги, кінофільми, малюнки, фотографії, музика. Рецензії в МЕЖ зазвичай розглядають один твір, якщо він ємкий за інформацією (книга, кінофільм), або серію робіт, якщо їх можна сприймати безпосередньо з ілюстрацій у виданні (картини, фотографії). Елементи художньо-публіцистичних жанрів можна знайти в багатьох публікаціях

МЕЖ.

Більшість

матеріалу

для

електронних

журналів

пропускається авторами через власне бачення і відтворюється у вільній формі. Наприклад, розслідування може мати ознаки художньо-публіцистичних жанрів. В останньому номері МЕЖ «Cheap Truth» редакція проводить розслідування, чому видання закривається. Наводяться

кілька жартівливих пояснень,

говориться навіть про те, що головного редактора вбив уряд. Однак укінці в редактора беруть інтерв’ю, де він пояснює свою позицію тим, що його дівчина очікує дитину і він не має часу більше на МЕЖ. Однією з обов’язкових частин кожного випуску МЕЖ є вступне слово редактора (за аналогією до друкованих видань). Проте редактори МЕЖ відіграють у житті електронного журналу значно більшу роль, аніж редактори друкованих ЗМІ. Вони можуть бути одночасно і власниками, і головними редакторами, і дизайнерами, і менеджерами з розповсюдження. «Вітаю вас у моєму світі!» – писав Г. Санчез, власник і редактор журналу «BLaH!» [252]. Багато мережевих електронних журналів видавалося не заради комерційної вигоди, а задля самоствердження редактора-видавця. Тому в таких людей є більше бажання донести свою думку до читачів, аніж у редактора друкованого видання. «Я ніколи не читала колонку редакторів, допоки не почала сама це робити», – писала редактор журналу «HonestMag» у другому числі [205].


88 Редактори звертаються до читачів з розповіддю про зміст видання чи пишуть його у вільному стилі. У першому номері зазвичай у передмові зазначається суть видання, чому його вирішили видавати і як воно буде побутувати далі. Тут же видавці описують концепцію видання – те, чим воно відрізнятиметься від інших. Далі визначаються стосунки з читачами: авторів запрошували до співпраці, застерігали тощо. Ось приклад короткого і змістовного вступного слова редактора комп’ютерно-анархічного МЕЖ «The anti Big Brother association»: «Інформація, що буде тут публікуватися, стосується таких речей, як хакерство, фрікерство, виготовлення наркотиків, створення зброї та інших злочинних дій, заборонених поліцією. Ми не беремо жодної відповідальності за те, що ви це робитимете». Так видавці окреслили тематику видання. Далі зазначено, чим же саме їхній МЕЖ унікальний: «Є купа журналів про наркотики, зброю, фрікінг, хакерінг, але немає жодного гарного поєднання цього всього» [219]. Стилістика вступних слів МЕЖ різних років майже однакова. Паралелі знаходимо між передмовами навіть відмінних за тематикою електронних журналів. Як приклад наведемо порівняння американського хакерського МЕЖ «The anti Big Brother association» (1993) та українського мистецького МЕЖ «Дуршлаг»

(2007).

«Ну

нарешті

ми

вийшли.

Після

кількох

місяців

роздовбайського (half-assed) планування, розкидання ідеями і т. д. і т. д і т. д. Ми вийшли з найкращим журналом на анархістській сцені» («The anti Big Brother association», № 1). А тепер український аналог: «Тижнями головний редактор і його посібники альтруїстично тужилися у пошуках достойного матеріалу у Друшляк. Знаходили натхнення у психоделічних снах, безсонні, голодували, обжиралися хурмою, медитували за методикою дзен та без жодних методик, длубалися в носі і маялися з фотошопом. Яєчки, качечки, зайчики, пилки-циркулярки та трактори – такі прості і приємні речі мають вас порадувати, так само як потішили нас» («Дуршлаг», № 1). Інколи вступне слово пишеться колективом редакторів («Бійцівський клуб», Україна, 2005; «The anti Big Brother association», USA, 1993). Існують спільні для видавців МЕЖ


89 обставини, які спонукали їх до створення свого видання. Інколи редактори навіть демонстративно відмовлялися писати передмови, оскільки вони повторювалися. «Я вирішив скоротити вступне слово, бо все і так було сказано 50 біліонів раз у інших езинах» [148]. «Сьогодні вранці, сидячи у туалеті, я перелистував кілька вітчизняних видань, сміючись над вступними словами головних редакторів. Людина, що очолює видання і стоїть за всім, що відбувається у цьому виданні, кожного разу розповідає про чергову реалізацію власних мрій та інші дурниці – це все, звісно, правда, я і сам собі дозволяв щось схоже. Тому в цей раз я не буду говорити нічого» [76]. Мережеві електронні журнали, що побутували в текстовому форматі, мали мітки закінчення номеру. Тут зазначалися вихідні дані, адреси і копірайти. Видавці контркультурних МЕЖ пародійно обіграли фразу про авторське право. Журнал «Anarchistic Tendencies», наприклад, писав: «Жодна частина цього файлу не може бути опублікована у ЗМІ без письмового дозволу авторів. Половина авторів не уміє писати, а інша половина постійно п’яні» [108]. У текстових МЕЖ кінець видання був важливим елементом, що відділяв сам журнал від повідомлень, що надходили потім. Тому видавці ставили там маркери, які показували, що оригінальний текст цього випуску закінчився. Зазвичай в кінці видавці робили останній меседж своїй аудиторії. Наприклад, МЕЖ «HACK» закінчувався фразою «В той же час, залишайтеся крутими, продовжуйте займатися хакерством і залишайтеся з нами» (Дод., рис. А. 3). Деякі видавці іронічно ставилися до закінчення журналу, наприклад, МЕЖ «BLAH» № 1 писав: «Все, що під цією рискою, є пропагандою. Все, що над лінією, – просто навіювання» [252]. У вихідних даних редактори МЕЖ могли ставити копірайт, хоча авторське право в мережі сприймали своєрідно. Видавці МЕЖ творчо ставилися до цього. У виданні «Weakly Weird News» на початку сказано: «Цей матеріал може вільно копіюватис, передаватись, друкуватись, розбиватись на частини, змішуватись з іншими частинами, використовуватися для комерційних цілей і плагіатитись» [134].


90 Допоки МЕЖ були своєрідним електронним самвидавом, їхні тексти не підпадали під юрисдикцію держави, оскільки контролювати такі видання майже неможливо. Видавці приховували імена за псевдонімами, не мали офісу, юридичної реєстрації, тобто був відсутній суб’єкт, якого можна притягнути до відповідальності. Американський ідеолог вільної преси Е. Гоффман зазначав: «У підпільній пресі авторського права не існує, тому ви можете вільно передруковувати цікаві статті з інших видань». Але одразу ж уточнював: «При цьому бажано указувати, де і коли стаття з’явилася вперше, або від якого агентства вона отримана» [90]. Уперше проблему авторського права було порушено у зв’язку з викраденням важливих електронних документів у США, коли хакери зламали мережу компанії AT&T і виклали конфіденційну інформацію на електронній дошці оголошень. Хакера Герберда Зіна, відомого в мережі під нікнеймом Shadowhawk, позбавили волі на 9 місяців та оштрафували на 10 тисяч доларів США. 2 жовтня 1986 р. Сенат США підписав закон «Computer Fraud and Abuse Act», в якому було юридично затверджено покарання за злочинні дії в мережі. Присуд міг бути до 500 тисяч доларів США штрафу і 20 років ув’язнення [223]. Видавці перших мережевих електронних журналах за аналогією з друкованими виданнями прагнули публікувати рекламу. Але до ХХІ сторіччя рекламні повідомлення були поодиноким явищем на сторінках МЕЖ. Поперше, мережеві журнали – це переважно некомерційні видання, тому реклама для них є нетиповою. По-друге, формат ASCII мав недостатньо засобів, щоб якісно відтворити рекламне повідомлення. Тому в МЕЖ використовувалися переважно самореклама чи піар друзів редакції. Наприклад, МЕЖ «Cult of the Dead Cat» закінчувався об’ємною рекламою електронної дошки оголошень «Unphamiliar Territory». Читачам пропонувалося 200 мегабайт листування, підбірки комп’ютерних МЕЖ, 4000 вірусів, програми тощо (Дод., рис. А. 1) [287]. Згодом у PDF-виданнях реклама стане звичною справою. У перших МЕЖ рекламували кімнати різних конференцій. Оскільки не існувало наскрізного пошуку в інтернеті, користувачі знаходили потрібну їм


91 інформацію в різних виданнях. У МЕЖ «ARMADILLO», що випускався в 1994 році, є реклама кімнат конференцій: alt.geek (присвячена гікам), alt.games.frp.live-action

(комп’ютерні

ігри),

alt.pickle

(ска-панк

музика),

comp.graphics.animation (комп’ютерна графіка), rec.music.industrial (музика індастріал) та конференції (alt.zines), що була присвячена винятково мережевим журналам (netzines) і набраним вручну аналогам друкованих журналів (typed-in postings of analog hardcopy zines) [176]. Щодо мовної специфіки контенту, то на неї вплинули тенденції, характерні для інтернету загалом, оскільки мережеві видання вийшли за межі національних

кордонів.

МЕЖ,

що

хотіли

бути

популярними,

мали

використовувати ті мови, які були зрозумілі більшості користувачів. Як і в 1980-х, так і зараз такою мовою є англійська мова. Окрім того, що вона була найпоширенішим інтернаціональним засобом комунікації, нею ще й писалося більшість програм для комп’ютерів. Тому на ранніх етапах розвитку комп’ютерної техніки англійська була майже обов’язковою для вивчення користувачами. І це ставило перед деякими видавцями дилему. З одного боку, було бажання розвивати свою національну мову, а з іншого – охопити широку аудиторію. В історії МЕЖ ми зустрічаємо багато прикладів створення видавничого

продукту

не

рідною

мовою,

а

англійською.

Наприклад,голландський дисковий журнал «Atari ST» виходив англійською мовою з 1986 року. Німецький журнал «Illegal», незважаючи на англійську назву («Правопорушник»), виходив німецькою. Ця мова є державною у таких високотехнологічних країнах Європи, як Німеччина, Австрія, Швейцарія. Досягнувши успіху серед німецькомовної аудиторії, «Illegal» з 22 випуску почав виходити англійською. Спочатку це був тільки переклад найцікавіших матеріалів журналу. Як зазначав видавець Дж. Смарт, «ми вирішили публікувати

деякі

цікаві

статті

англійською,

оскільки

наше

видання

розсилається також нашим друзям у Голландію, Англію, Данію тощо. Й ось, що вони нам пишуть: «Yes, your magazine is great, but if I could understand German, it would be much better...» („ Ваш журнал чудовий, але якби я ще розумів


92 німецьку, він був би кращим“ – переклад авт.) Як ви бачите була проблема, яку потрібно усунути, так? По-перше, я б хотів вибачитися за мою погану англійську, але я думаю моя англійська значно краща, ніж в інших чуваків у Німеччині. […] Я думаю, найкраще буде розповісти вам зміст інших німецьких статей» [257]. МЕЖ «Illegal» мав детальні вихідні дані, тому легко можна визначити, на які країни розсилався журнал до виходу англійської версії, оскільки зазначені представники у цих країнах. Незважаючи на німецький контент, журнал розповсюджувався в Німеччині, Австрії, США, Англії, Нідерландах, Бельгії та Італії. Італійський МЕЖ «BFi», що був заснований у 1998 році, із часом починає охоплювати нові мовні аудиторії. У 2002 році він паралельно виходить французькою, а в наступному – англійською. 2006 року виходить іспанська копія МЕЖ. Електронні журнали замість літературної мови використовують сленг. Існує кілька причин такої політики редакції. По-перше, сленг і лайка вживаються свідомо. Перші МЕЖ були контркультурними підпільними виданнями, тому вони намагалися демонструвати власну позицію різними методами, у тому числі й мовою. Сучасні електронні журнали також переважно є опозиційними до популярних ЗМІ. По-друге, за відсутності цензури та елементарної коректури в таких виданнях матеріали виходили тією мовою, якою розмовляють автори. В англійськомовних МЕЖ помітний вплив американської англійської, скорочення слів та їх спрощення. Bring em’ home замість Bring them home, if ya ain’t got it замість if you are not got it тощо [217] d00dz замість dudes, mindz замість minds [219] s00per – super [252]. Іноземні видавці, що писали англійською, також використовували сленг. Німецький МЕЖ «Illegal», коли перейшов на англійську мову, почав використовувати англійський сленг. У слові редактора № 22 замість слова guys використовується сленгове guyz. Із помітними дефектами тексту виходили найперші дайджести ARPANET. Частина помилок робилася авторами повідомлень, оскільки тексти у цих дайджестах публікувалися без вичитування. Але і в редакторських передмовах


93 допускалися помилки. Інколи видавці плутали роки на вихідних даних. Так, наприклад, № 10 «TCP/IP Digest», що вийшов 5 січня 1982 року, датований Tuesday, 5 Jan 1981, тобто видавець за звичкою поставив минулий рік замість нового [271], зустрічається alchohol замість alcohol [221]. Причиною низької культури текстів МЕЖ були самі редактори, які мали переважно технічну освіту й не володіли грамотною мовою. Деякі з редакторів були ще школярами. У виданні «Worthless Piece of Shit» у передмові написано: «Вибачте мені за граматику, орфографію та „худорлявість“ цього зина» [307]. Багато помилок було в англійськомовних МЕЖ, які робилися редакторами, для яких англійська не була рідною (траплялися newsleter замість newsletter, usualy – usually, prompty – promptly) [233]. В українському езині «Бійцівський клуб» назви багатьох публікацій також були сленговими і не завжди відповідали вимогам цензури та політкоректності. Наприклад, заголовки «Це вам не в тапки сцяти…» (№ 2–3, 2005, матеріал про неуставні взаємини в армії), «Не бздо в каністру» (№ 1, 2006, публікація висвітлювала проблеми підліткової агресії), «Дупа світу» ( № 1, 2006, матеріал висміював намагання українськомовної молоді переходити на російську). Сленг та нецензурні слова використовуються для покращення перцепції видання молодою маргінальною цільовою групою. Відсутність цензури в інтернеті сприяла цьому. Подібна епатажність та неполіткоректність заголовків та навіть назв МЕЖ зустрічалася від самого початку виникнення цих видань. Наприклад, назви журналів «Funhouse: The Cyberzine of Degenerate Pop Culture» («Кіберзин дегенеративної попкультури»),

«Dead

Smoking

Punx»

(«Мертві

Накурені

Панки»).

Для

максимального епатування читачів видавці широко використовували англійські матюки у назвах МЕЖ, наприклад, «DFS: Damned Fucking Shit», «Fucked Up College Kids». Іноді такі назви зашифровувалися в абревіатури на кшталт «ANUS» («American Nihilist Underground Society»).


94 2.3. Класифікація мережевих електронних журналів Класифікуючи електронні видання, дослідники припускаються помилки через недостатньо глибоке розуміння сутності інтернету як нового каналу комунікації. Такі науковці намагаються розробляти типології лише за принципом визначення технології. Електронні журнали також можна розділити на групи: текстові, гіпертекстові електронні журнали, PDF-журнали та динамічні

МЕЖ.

Проте

технологічна

складова

стосується

переважно

художнього оформлення, а не сутності видань. МЕЖ, що видавалися в різних форматах, за стилем, аудиторією та періодичністю є схожими. Відмінність у технологічній платформі цікавить нас у контексті трансформації МЕЖ загалом, тому це питання буде детально розглянуто наступному розділі. Для кращого розуміння особливостей побутування МЕЖ доцільно здійснити типологічний поділ за тематикою, оскільки спільнотематичні видання мають ті ж самі аудиторію, стиль та засоби впливу на читача. Мережеві електронні журнали виокремлюються серед інших видань (сайтів, соціальних мереж тощо) тим, що задовольняють потреби вузької цільової групи. Тематика електронних журналів від самого початку їхнього існування була звужена до інтересів цієї групи. Тому тематичний поділ МЕЖ є важливим, оскільки він дає краще розуміння видання, аніж класифікація за технологічним

форматом.

Із

залученням

більшої

кількості

читачів

у

комп’ютерні мережі журнали можуть дозволити собі розширити тематику, але вони не здатні конкурувати з динамічними сайтами. Тому МЕЖ залишаються вузькоспеціалізованими електронними виданнями. Поділ МЕЖ за тематикою зустрічаємо в «Каталозі електронних журналів», що видавався у США з 1991 року. Комп’ютерна тематика висвітлювалася в майже 40 % усіх журналів. МЕЖ соціальної тематики займали 28 %, гуманітарної – 13 %. Інші тематики були мізерно малими і становили менше 3 % [144]. Кожен сайт, де розповсюджуються МЕЖ, намагається систематизувати ці видання. Це зручно під час пошуку журналів. Таким чином, власники цих сайтів самостійно розробляють інтуїтивну типологію МЕЖ.


95 У МЕЖ «ARMADILLO», що вийшов у 1994 році, знаходимо інформацію про конференцію «alt.zines», що була присвячена винятково мережевим журналам (netzines) і набраним вручну аналогам друкованих журналів (typed-in postings of analog hardcopy zines) з усього світу. Там само подається короткий перелік тематик журналів: панк-музика, наукова фантастика, кіберпанк, індімузика, жахи, діскордіанізм, боб-ізм, анархізм, войовничий фемінізм тощо [176]. Незважаючи на те, що деякі терміни зараз не перекладаються, ми можемо визначити основні тематичні напрями електронних журналів середини 1990-х. Це субкультурні рухи (панки, кібер-панки), література (жахи, наукова фантастика), політичний та соціальний маргінальний активізм (анархізм, войовничий фемінізм) та музика (боб-ізм, інді). Станом на кінець 2008 року сайт «Best Ezines» (http://www.bestezines.com) налічував 2 350 різнотематичних МЕЖ, «Ezine-Universe.com» (http://www.ezineuniverse.com) – 9 000 езинів, «The List of Lists» (http://www.thelistoflists.com) – 2 000, «Published.com» (http://www.published.com/category/Zines.aspx) – 1 500, «eZINESearch eZines Database» (http://www.ezinesearch.com/search-it/ezine/) – 3 000 подібних видань. На останньому сайті МЕЖ структуровані за тематичними рубриками. Найбільша кількість електронних журналів (більше 200) зібрано в рубриках «Art» – мистецькі (471), «Music» – музичні (374), «Poetry» – збірки поезій (372), «Fiction» – белетристика (336), «Humor» – гумористичні (272), «Reviews» – огляди книг, дисків тощо (255), «Business» – бізнесові (219), «News» – новинні (207). Сайт «Art magazines» (http://www.pdf-mags.com/index.php) деталізує тематику мистецьких МЕЖ за такими тегами: architecture (архітектура), art (мистецтво), audio (аудіо), boarding (бордінг), brands (бренди), calendar (календар), car (машини), comic (комічні), computing (комп’ютери), culture (культура),

design

(дизайн),

djing

(діджейство),

drawing

(малювання),

entertainment (розваги), fanzine (фантастика), fashion (стиль), fonts (шрифти), gaming (ігри), grafitti (графіті), graphics (графіки), illustration (ілюстрації), interviews (інтерв’ю), life (життя), lifestyle (стиль життя), movies (фільми), music


96 (музика), painting (живопис), people (люди), photography (фотографія), podcasting (листівки), poetry (поезія), portfolios (портфоліо), poster (постери), previews (огляди), reportage (репортажі), research (дослідження), reviews (огляди), science (наука), skateboarding (скейтбордінг), stencil (трафарет), sticker (стікери), stories (історії), street style (вуличний стиль), teens (підлітки), traveling (подорожі), trends (тренди), tutorials (підручники), urban (місто), vector (векторна графіка), video (відео), walls (стіни), words (слова), writing (письмо). Оскільки теги – це маркери, що приєднуються до інформації для її ідетифікації, то

кілька

тегів

можуть

стосуватися

одного

видання.

Наприклад,

англійськомовний журнал «Bandito» № 1 [116] одночасно має такі маркери: мистецтво, дизайн, графіка, ілюстрації, музика, люди, фотографія, письмо. Польський журнал «SOMA» (№ 8) [261] – мистецтво, культура, дизайн, графіті, інтерв’ю, стиль життя, музика, огляди, місто. Позначення тегами дозволяє деталізувати тематику та наповнення різних випусків МЕЖ. Маркери органічно підходять для журналу – періодичного видання, що містить різну інформацію (статті, белетристика, вірші) і часто ілюструється [212]. В англійській мові слова «крамниця» і «журнал» (magazine) – омоніми. Журнал походить від арабського «makhāzin» («крамниці»), що характеризує видання як яскраве, багато ілюстроване, з великою кількістю різних матеріалів. Теги дозволяють охопити всі матеріали та якнайкраще типологізувати видання. На блогерській спільноті «pdf_zines», що присвячена розповсюдженню мережевих електронних журналів, тематика зазначена в таких тегах: design (дизайн), illustration (ілюстрації), vector (векторна графіка), 3d (3D-графіка), fashion (стиль), graffiti (графіті), industrial design (індустріальний дизайн), lifestyle (стиль життя), music (музика), photo (фото), tattoo (татуювання), trash (треш), tutorials (підручники), typeology (шрифтознавство) [240]. На сайті «magazinesdownload.com» можна переглянути рубрикацію електронних версій друкованих журналів. Велика кількість видань міститься в розділах – архітектура та дизайн (71), мистецтво і фотографія (53), машини та мотоцикли (62), комп’ютери та технології (94), порно та еротика (44), фешн і


97 стиль (79), їжа та приготування (56), дім та сад (41), подорожі та країни (43), жіночі журнали (47). Якщо порівнювати тематику оцифрованих журналів у рубриках з відповідними показниками езинів, стає очевидно, що МЕЖ майже не охоплюють сектор широкого вжитку, оскільки вони спрямовані переважно на вузьку спеціалізацію. Наприклад, серед МЕЖ не зустрічається жіночих, кулінарних, туристичних журналів тощо [250]. У болгарській статті на сайті «Вільної енциклопедії», присвяченій фензинам, зазначають такі теми: музика, наукова фантастика, комікси (манга), фільми, література, політика (анархізм, гендерна рівність, вегетаріанство, критика капіталізму), рольові ігри, інформатика, історія, спорт [85]. В

інтернет-каталозі

«eMagazine

Catalog»

(http://www.emagazinecatalog.com/) електронні журнали розділені за принципом каталогізації сайтів на типові для них рубрики (подорожі, тварини, автомобілі тощо). Мала кількість журналів у певних рубриках свідчить про штучність такого поділу. Наприклад, у розділі «Тварини» міститься тільки два журнали. Така сама кількість стосувалася і рубрики «Діти/комікси», тоді як у темі «Професії» – журналів у чотирнадцять разів більше. Це черговий раз демонструє те, що ми не можемо підходити до класифікації електронних журналів з позицій друкованих видань. МЕЖ мають специфічну тематику, яка може слугувати засобом класифікації. Електронні журнали задовольняють потреби вузьких груп населення. Зазвичай це або хобі, або професійна інформація. Незважаючи

на

існування

певної

цензури

в

мережі

ARPANET,

розробленій для військових цілей урядом США, тематика перших електронних видань була доволі різноманітною. Дайджести ARPANET мали переважно комп’ютерну тематику і їх спонсорували за рахунок лабораторій. Цікавий документ, що засвідчує наявність неконтрольованих цензурою електронних видань, знаходимо у 12 номері «TCP/IP Digest», у якому розповідається про загрозу виключення комп’ютерів з мережі, якщо вони пересилатимуть документи, що не відповідають офіційно заявленій тематиці дослідження:


98 «Завжди є загроза офіційного чи публічного звинувачення у використанні мережі не за призначенням – для пересилання різних документів (mailing lists). Так відбулося з виданнями, що називалися „WINE-LOVERS“ („Винолюби“) та „Datamation“ (ЕОМ). Це закінчилося майже виключенням нашої організації з мережі й ми витратили кілька місяців на „битву“ з офіційними силами, щоб довести, чому наші комп’ютери не повинні бути видаленими з ARPANET» [263]. Оскільки електронні журнали виникли в комп’ютерних мережах, першою поширеною тематикою цих видань була обчислювальна техніка, а також все, що з нею пов’язано. Хакерські періодичні електронні журнали репрезентовані доволі широко, оскільки інтернет є тим засобом комунікації, що охоплює всю їхню цільову аудиторію. Згодом хакерських МЕЖ стане так багато, що в цьому середовищі почнеться жорстока конкуренція. Як іронічно зазначали видавці в першому номері журналу «The anti Big Brother association» у слові до читачів: «Ми уявляємо, як ви думаєте: О, Боже! Ще один склепаний за ніч підпільний хакерський журнал!» [282]. Першим мережевим електронним журналом комп’ютерної тематики, що дійшов до наших днів, є «Cult of Dead Cow». Він з’явився в 1984 році. За структурно-типологічними ознаками журнал намагався наслідувати друковані журнали (вступне слово, вихідні дані, статті), проте слабкі можливості тогочасної техніки не дозволяли відтворити дизайн видання. Тексти версталися однією колонкою, а ілюстрації промальовувалися символами ASCII. Попри схожість організації журналу та друкованих видань, «Cult of Dead Cow» суттєво відрізнявся від них за стилем і подачею інформації. Свобода та відсутність юридичного контролю дозволяли писати про заборонені теми (зламування комп’ютерних та телефонних мереж, створення зброї, анархізм), що ставило МЕЖ у розряд маргінальних. Після цього видання з’являються інші комп’ютерні журнали, найвідомішим з яких буде «Phrack Magazine». Але не всі комп’ютерні МЕЖ створювалися хакерами. Були серед них і такі, що просто інформували читачів про новинки комп’ютерного ринку.


99 Наприклад, у вступному слові до читачів редактора електронного журналу «The Syndicate Report», що виступав під ніком The Sensei, повідомлялося, що в цьому виданні публікуватимуться новини, пов’язані з комп’ютерами [280]. Згодом новинні МЕЖ зникли. Їх з успіхом замінили більш оперативні видання, такі, як сайти й блоги. Велика кількість хакерських МЕЖ призводить до внутрішньої конкуренції. У вступних словах та статтях журналів починають зустрічатися згадки про інші видання, сатиричного характеру, наприклад: «Там багато старих пердунів, що вважають себе хакерами після того, як завантажили Синдикат («THE SYNDICATE REPORT» – прим. авт.) або ще якесь гівно» [222]. Мережеві електронні журнали цієї тематики ускладнювали зміст та форму по мірі здобуття видавничих навичок. Наприклад, журнал «HACK: Hacking and Computer Krashing» («Хакерство та зламування комп’ютерів») вийшов 1984 року у вигляді списку паролів. Але згодом завдяки зусиллям головного редактора Сірого Вовка (Grey Wolf) став повноцінним виданням з оригінальними текстами. МЕЖ «Illegal: The Cracker Magazine» («Правопорушник: хакерський журнал») почав виходити у 1985 році. Цікаво, що він був німецьким виданням і почав виходити англійською тільки з 22 номеру [257]. А у вихідних даних зазначалося: Bonn, West Germany (Бонн, Західна Німеччина). Як згодом розповідали видавці цього журналу, «Illegal» протягром 1987–1989 років вважався головним МЕЖ у Європі. Разом із голландським «Hacktic» вони були «короною комп’ютерних підпільних мас-медіа» [165]. Цей журнал, на відміну від американських «cDc» i «Phraсk», був виданням кракерів – людей, що зламували офіційні версії програм і робили їхні піратські копії. У Європі кракери були чисельною групою серед комп’ютерного андеграунду. Як свого часу американські хакери, вони сформували власну субкультуру, виразником якої був МЕЖ «Illegal». Видання складалося з різноманітних за стилістикою та тематикою матеріалів. Тут були аналітичні статті на кшталт «Розвиток хакерів в Австрії», критика комп’ютерних програм, огляди ігор та відео, інтерв’ю з видатними хакерами тощо. У кожному номері публікувалися рейтинги


100 найкращих програм, демоверсій. Особливу популярність мав рейтинг «Хакер місяця», що дозволяв читачам побачити свій нікнейм у списку найкращих комп’ютерних спеціалістів Європи. Перехід видання на англійську мову відбувся через бажання видавців розширити аудиторію за рахунок Нідерландів, Великобританії, Данії тощо. Відсутність територіальних обмежень інтернету створювала нові перспективи для видавців МЕЖ. «Illegal» закрився під тиском офіційної влади. У травні 1989 року, за два дні до виходу 38 номера, квартиру головного редактора Д. Смарта обшукала німецька поліція. Уся техніка була конфіскована. Суд звільнив його за браком доказів причетності допіратства, але забрати комп’ютер було не так просто [183]. Частина комп’ютерних МЕЖ продовжувалаь виходити в текстовому форматі (італійський хакерський МЕЖ «BFi», всесвітній «Phrack»). Деякі електронні журнали почали заробляти гроші на передплаті. Наприклад, «Virus Bulletin», що видається з 1989 року і зараз продовжує періодично виходити, розповсюджується лише за передплатою. Політично-маргінальні МЕЖ є періодичними електронними виданнями з радикальною політичною чи антисоціальною тематикою. Тема бунту проти політичного ладу з’явилася ще в найперших МЕЖ. У першому електронному хакерському журналі «Cult of the dead cow» тема анархізму була виокремлена в рубрику. У ній розповідалося про виготовлення саморобної зброї тощо. Перший номер МЕЖ вийшов під гаслом «Поселимо страх у серця пересічних громадян!» Серед списку 92 езинів «San Francisco Zine Publishers Resource Guide», що склав С. Фрідман, анархізм був у тематиці двадцяти одного з них, а це близько 20 % [170]. Таку радикальність МЕЖ можна пояснити кількома причинами. Маргінальним політичним групам складно заснувати офіційний ЗМІ. В інтернеті ж вони не потрапляли під цензуру і могли розповсюджувати будь-яку інформацію. Видавці усвідомлювали свою безкарність у мережі. Редактори МЕЖ «aBBa» у передмові до другого видання жартома зазначають: «Ну, народ, хтось із вас уже мав помітити, що, читаючи наш езин, ви можете стати непопулярними у деяких колах. Багато людей хоче застрелити нас. Але


101 ми не боїмось! Це вільна преса, у нас є наша Перша Поправка до прав, і ми можемо казати все, що нам забажається» [283]. До появи інтернету потребу в мас-медіа радикали традиційно виражали через листівки, плакати і більш ємний вид видання – МЕЖ. Із появою комп’ютерних мереж радикали були одними з перших, хто почав використовувати МЕЖ з метою розповсюдження власних ідей. У першому номері журналу «Activist Times, Incorporated» сказано: «Новий шлях організації людей – комп’ютерна мережа. Спілкуйтесь, діліться, координуйтеся, співпрацюйте, оновлюйте, пишіть, редагуйте, зберігайте, швидко!» [105]. В архіві ранніх МЕЖ на сайті «textfiles.com» політичнорадикальні електронні журнали переважно анархістської тематики складають суттєвий відсоток. Про це свідчать назви таких журналів, як «Anarchy Today» («Анархія сьогодні»), «Anarchy N’ Explosives» («Анархія і вибухівка»), «American Nihilist Underground Society» («Американська нігілістична підпільна група»), «Anarchistic Tendencies» («Анархічні тенеднції»), «Activist Times, Inc.» («Час активістів»), «Boston Anarchist Drinking Brigade» («Бостонська анархічна п’яна бригада»), «Center of Intelligent Anarchists» («Центр інтелектуальних анархістів»), «Demented Anarchists and Malicious Malignant Inventors of Terror» («Божевільні анархісти та злі винахідники терору»), «Hackers and Anarchists Anonymous» («Анонімні хакери та анархісти»), «Practical Anarchy» («Практична анархія»), «Rebel Anarchistic Tendencies» («Тенденції анархістів-повстанців»). Незважаючи на повторювання слова «анархія» в назвах та змісті цих видань, під цією лексемою зазвичай розумілася нелегальна діяльність у комп’ютерних мережах та під’єднання до телефонних ліній. Справа в тому, що ідеологічно анархізм і хаківізм були близькими поняттями. Під лівими лозунгами виходили більшість хакерських МЕЖ. Своєрідне поєднання цих субкультур відбулося наприкінці 80-х, коли сформувалася ідеологія кіберпанків. У вихідних даних німецького кракерського видання «Illegal» зазначались ліві ідеологи: «Карл Маркс + Роберт Нозі => Злочинна Ідеологія Кіберпанків, Петро Кропоткін + Унабомбер => Динаміт».


102 Деякі МЕЖ, якщо й не заявляли про свою революційність у назві, то були такими за своєю суттю. Наприклад, мистецький МЕЖ «KULTCHA: The Issue of Kultcha and the Culture of Issue», що почав виходити у 1986 році, мав багато лівацької пропаганди та закликів до боротьби. У вступному слові редактори описували сутність лівого мистецтва: «У світі з сотнею культур є суттєва проблема: як подолати культурні відмінності задля ведення політичної боротьби» [198]. Революцію і мистецтво сполучає видавець МЕЖ «Refuse Resist». Тому видавець зинів Деміар зазначав: «Хороший зин – це цікавий зин. Такий, який приємно і потримати в руках, і перечитати зайвий раз. Хороший зин – не повторює інші, а створює щось нове. Провокаційне, безконтрольне і небезпечне мистецтво. Ніякої політкоректності! Арт-терор» [25]. У 1989 році виходить одіозний МЕЖ «Anarchy ‘n’ explosives» («Анархія і вибухівка»). Видавці журналу жартівливо радять своїм читачам: «Не забувайте терміново повідомляти про всі небезпечні випуски представникові місцевого Комітету надзвичайного планування або в місцевий Комітет надзвичайного планування штату» [109]. Із першого випуску вони публікують детальні інструкції з виготовлення рідкої нітрогенної бомби та адреси баз даних, у яких містилися відомості зі створення токсичних речовин. Така увага до створення небезпечних речовин характерна для багатьох МЕЖ анархічної спрямованості. Ця тенденція зберігається й до сьогодні. Наприклад, в українському езині «Бійцівський клуб» (№ 7) вийшов матеріал «Як зробити коктейль Молотова» з детальними описами рецептів виготовлення та застосування цієї вибухівки. У першому номері ісламського терористичного електронного журналу «Inspire» публікується стаття про виготовлення вибухівки. Формат PDF дозволяє вставляти в журнал фотографії, тому матеріал проілюстрований як покрокова інструкція. Текст починається нібито із запитання читача: «Чи можу я зробити бомбу, що нанесе ушкодження ворогу, з інгредієнтів, що завжди є на кухні?» [275]. Політично-маргінальні МЕЖ тримають традицію епатажу, що була задана ще у 80-х роках ХХ ст. Наприклад, у правилах журналу, що мав зухвалу


103 назву

«Anus»,

зазначалося:

«Ви

можете

упереджено

ставитися

до

співрозмовника на підставі віку, раси та релігії» [126]. «Anus», що вперше вийшов 9 квітня 1989 року, очевидно, був першим асоціальним МЕЖ. Редактори намагалися порушити мирну ситуацію на BBS міста Х’юстон (США). Вони

закликали

ображати

один

одного,

звинувачували

системних

адміністраторів (sysop) в ідіотизмі та консерватизмі. За що членам спільноти було заборонено вхід на ці електронні дошки оголошень. Активна позиція видавців таких журналів завжди дратувала консервативну частину користувачів мережі: «Щоб показати наш виклик х’юстонській кліці сисадмінів і їх приспішників, замало організації чи пропаганди. Ми засновуємо видання, що присвячене образам, підтримці свободи слова та іншим забутим правам людини» [126]. Хуліганське австралійське видання «Anarchis tendecies», що з’явилося 8 січня 1988 року, у першому ж номері давало асоціальні поради: «Якщо тобі відмовила дівчина, не переймайся. Помста, синку, помста! Напиши листа її батькові, у якому зазнач, що вона зв’язалася з поганою компанією» [277]. Багато їхніх ідей перегукуються з тими темами, що висвітлені в сучасних МЕЖ. Наприклад, поради щодо блокування машин, які паркуються в неналежних місцях, схожі з ідеями соціального активізму радикального угруповання «Збережемо старий Київ». Представники цієї групи публікували власні матеріали в українському політично-маргінальному езині «Бійцівський клуб». Тематику хуліганського МЕЖ «Anarchis tendecies» характеризував напис «Проти негрів! Проти євреїв! Проти жлобів! Проти вас!» у кінці видання. Згодом у цього журналу з’явилися постійні рубрики (наприклад, «хіт-парад»), де визначалися «віслюки місяця», «п’яниці місяця» тощо. Анархічні видання 1990-х уже мали на кого рівнятися, тому їхній стиль, оформлення та зміст матеріалів були відносно якіснішими, аніж раніше. З’являються прототипи рубрикації, змісту та інших обов’язкових для видання частин. У 1993 році виходить «aBBа: The anti Big Brother association». Видання цікаве тим, що одним з перших почало використовувати чітку рубрикацію, яку


104 редактори називали секціями. У першому номері, окрім вступних слів, у першій секції (створення бомб і зброї) була публікація про виготовлення отрути, у другій (виготовлення наркотиків) – стаття про галюциноген ЛСД, у третій (хакінг/фрікінг) – про стару школу хакерів. Додатком до видання були технічні трюки

з

операційною

системою

UNIX.

Наприкінці

журналу

видавці

сформулювали нескладні вимоги для авторів: надісланий матеріал повинен містити сам текст, ім’я автора, дату і заголовок, а довжина має відповідати жанру [218]. Тут же видавці намагаються заробити грошей на журналі. За кілька доларів вони пропонують надіслати роздруковану версію МЕЖ або передати на диску. Специфіка МЕЖ дозволяє мати власні видання групам фахівців, що не можуть видавати друкований журнал. Наприклад, науковцям вигідно мати видання в електронному форматі, оскільки наукові здобутки одразу стають надбанням загалу, відповідно не потрібно займатися складним поліграфічним процесом та розповсюдженням. Спочатку такі вузькопрофесійні видання з’явилися у фахівців з комп’ютерної техніки. Інші сфери діяльності були охоплені згодом. Наприклад, журнал «Comsec Bulletin» видавався для членів «Comsec Association». 1 лютого 1990 року виходить бізнесовий журнал «Comsec Bulletin». Цей журнал випускають паралельно з офіційним друкованим виданням «Comsec Journal». Як зазначали видавці, «Comsec Bulletin» мав виходити в міру накопичення новин, важливих для членів асоціації, і це окреме від друкованого журналу, що виходить щокварталу, видання. У першому номері було 12 бізнесових новин [103]. Дослідники багато писали саме про наукові електронні журнали, тому існує широка теоретична та емпірична база для досліджень. Ще у 2001 році в Ростові-на-Дону була захищена дисертація Т. Косенко «Электронный журнал как педагогическое средство обеспечения качества научно-исследовательской деятельности преподавателей». Розповсюдження таких видань аналізувала українська дослідниця Т. Ярошенко в дисертації «Електронний журнал в системі інформаційних ресурсів бібліотеки: друга половина ХХ – початок ХХІ


105 століття», у роботі характеризувалася динаміка появи наукових журналів (рис. 2.1).

Рис. 2. 1 – Розвиток наукових мережевих електронних журналів Літературні та комп’ютерні МЕЖ були одними з перших періодичних електронних видань. У тематиці англійськомовних МЕЖ фігурують три назви, що стосуються літератури: literature (література), fiction (белетристика) та poetry (поезія). У каталозі «San Francisco Zine Publishers Resource Guide» тематика «поезія» зустрічається у 10 % МЕЖ, «література» і «белетристика» – у 6 %. Згідно з інформацією «Вільної енциклопедії», перший літературний МЕЖ почали випускати у 1984 році. Це був яскравий приклад популярного на заході жанру collaborative fiction (спільна белетристика) – форма літературної творчості двох чи більше авторів, які пишуть частини історії. Першим МЕЖ цієї тематики був «DargonZine». Це періодичне видання вийшло у грудні 1984 року в кооперативній університетській мережі BITNET. На той час тільки впроваджувався протокол TCP/IP, який згодом об’єднав подібні мережі в єдине ціле – інтернет. Спочатку МЕЖ називався «FSFnet»


106 («Fantasy and Science Fiction on the Internet» – «Фентезі та Наукова фантастика інтернету») (Дод., рис. А. 22). Головний редактор О. Ліскомб публікував у «FSFnet» огляди тогочасних фентезі та фантастики, критику та оригінальні твори, написані самими читачами видання. Перший номер, в якому було сформульовано вимоги та концепцію видання, вийшов у вигляді поштового розсилання на 100 осіб. Тобто наклад видання складав 100 примірників, хоча тиражі для електронного видання є умовним позначенням. У цьому ж першому виданні головний редактор просив розповсюдити інформацію про вихід МЕЖ, а тих, хто потрапив у список розсилання випадково, повідомити про це на пошті [121]. У 1985 році читачі видання об’єдналися в інтернет-спільноту «Dargon Project». Основною умовою для всіх авторів була спільна для всіх сюжетів локація дії – вигадане місто Даргон, що перебувало у світі магії та дусі середньовіччя.

Спочатку

історії

проекту

розвивалися

довкола

кількох

незв’язаних сюжетів. Зі збільшенням кількості текстів напрямок видання перепрофілювався.

У

листопаді

1988 року

«FSFnet»

було

офіційно

перейменовано на «DargonZine», з нього були виключені такі рубрики, як «Огляди фентезі та наукової фантастики» і «Критика», а увесь контент видання стосувався лише вигаданого світу Даргон. «DargonZine» видається до сьогодні, на сайті «Dargonzine.org» можна знайти весь архів публікацій. Незважаючи на більш ніж 20-річну історію видання, історії були розрізнені і за стилістикою, і за тематикою. Однак серед оповідей вирізняються кілька цілісних ліній. Загалом це видання є одним з найстаріших електронних журналів в інтернеті, що засвідчено на таких ресурсах, як «Textfiles.com», «John Labovitz’s E-zine list і NetHistory» [200]. На офіційному сайті видання також зазначено, що цей МЕЖ є найстарішим досі наявним в інтернеті та має найбільшу кількість випусків. У кількох інтернет-архівах можна відшукати МЕЖ «Cheap Truth», що датується 1983 роком випуску. Журнал не мав сталої періодичності, оскільки у вихідних даних чомусь відсутня інформація про номер випуску, аж до свого закриття у 1986-му. Тому перевірити число, місяць і рік його виходу і визнати


107 його першим МЕЖ не вдалося. Головний редактор Брюс Стерлінг з нікнеймом Vincent Omniaveritas випустив 16 номерів видання. на той час Стерлінг був доволі відомим письменником, засновником напрямку кіберпанк у фантастиці [264]. Номери «Cheap Truth» мали деякі постійні елементи: шапка, вихідні дані, рубрика «Топ-10» (у ній головний редактор робив міні-рейтинг фантастики з короткими рецензіями). У текстах редактор критикує письменників [129]. Серед літературних МЕЖ тривалий час були популярними гумористичні електронні журнали. Сюди ж відносяться гумористичні видання. Одним із перших гумористичних МЕЖ був «Nut Works», що вийшов у січні 1985 року. Видавці намагалися публікувати його щомісяця, однак журнал виходив не зі сталою періодичністю [234]. Новітні технології у видавничій справі поширилися не лише на сферу друкарства. Так само, як комп’ютери відкрили перед видавцями усього світу цифровий формат як доступну альтернативу друкарському тиражуванню, музичні гурти отримали можливість створювати альбоми, уникаючи запису в офіційних компаніях. Навіть двокасетний магнітофон давав можливість тиражувати музику так само, як власник ксероксу міг копіювати самвидав. Музичний самвидав дозволив існувати таким підпільним гуртам, яких би ніколи не прийняли на студії звукозапису через вузьку аудиторію слухачів їхнього стилю музики. Це дало значний поштовх таким альтернативним музичним напрямам, як панк-рок, хард-кор, інді-рок тощо. Оскільки альбоми тиражувалися слухачами самостійно, то музиканти майже повністю оминали комерційний складник шоу-бізнесу й відповідно не потрапляли на телебачення і радіо, що здебільшого використовувалися для піару музичних гуртів. Ігнорування нових стилів музики офіційними ЗМІ дало поштовх до створення численних музичних зинів, у яких нарешті з’явилася можливість інформувати зацікавлену аудиторію про це нове явище. Однак музична тематика в МЕЖ охоплює не лише агресивні рокові напрями, але й інші стилі. Наприклад, журнал «Hear & Play Wednesday Weekly» видавався в html-форматі та спеціалізувався на класичній музиці. Публікації


108 цього МЕЖ належали до жанру порад. Головний редактор давав вказівки щодо гри на фортепіано і відповідав на запитання читачів. Матеріалів було небагато, однак вони були змістовними і, як свідчать відгуки читачів, корисними. Середній обяг – 5 000 знаків. Видання містило матеріали аналітичного характеру, що видно зі списку статей першого номеру: «Запрошую до вступного слова нашого нового езину», «5 шляхів змінити вашу гру в 2011», «Як покращити силу та універсальність головних акордів», «Спитай у Джерелі: ключ до правильної аплікатури». Головний редактор не виставляв собі рамки при створенні МЕЖ, тому окрім уроків музики, на сторінках видання можна знайти фотографії його родини. Деякі музичні МЕЖ змогли охопити масову аудиторію, що дозволило їм отримувати прибутки з реклами. Наявність грошей дозволяє виданням утримувати професійні редакції, що стабілізує періодичність та якість матеріалів. Наприклад, «Live4ever Ezine» виходить щодня, що нетипово для МЕЖ загалом [104]. Музична тематика присутня у мистецьких МЕЖ у вигляді окремої рубрики. Зазвичай у такий спосіб редакція пропагує свої музичні уподобання. Мистецький

езин

(art

ezine)

різновид

електронного

журналу,

що

характеризується мистецькою тематикою. МЕЖ про культуру почали виникати ще у 1980-х роках. Зрозуміло, що можливості ASCII-дизайну не відповідали вимогам видавців, бо всі візуальні види мистецтва, що включали в себе малярство, скульптуру, архітектуру тощо, не могли повноцінно відтворюватися через текст. Тому подібні видання переважно концентрувалися навколо літератури та поезії. Також відчувалася політизація мистецтва, наприклад, на один із перших МЕЖ про культуру «Kultcha: The Issue Of Kultcha And The Cultural Issue» суттєвий вплив мала ліва ідеологія. Журнал «artEFACTed» вийшов навесні 1994 року. Редактор А. Норваіс з Каунаса (Литва) спочатку видавав два МЕЖ литовською. Вони були присвячені важкій агресивній музиці (Hard-Heavy-Thrash-Metal-Core-Techno-Industrialand-other-aggressive music). Перший випуск «arteFACTed» також складався


109 переважно зі матеріалів про ці згадані вище стилі музики. У другому номері стилістичний

огляд

музики

розширився

до

електронної,

амбієнту,

експерементальної. Проте редактор намагався розширити тематику видання, тому просив авторів надсилати матеріали про фільми, книги, картини тощо. У номерах видання зазначалися адреси, де можна було купити компакт-диски виконавців, про яких йшлося в МЕЖ. Завдяки новітнім технологіям А. Норваіс створив широку мережуу розповсюдження по всьому світу. У списках фігурують різні країни: США, Нідерланди, Німеччина, Швейцарія, Італія, Норвегія, Нова Зеландія тощо [114]. Рубрики про культури трапляються в МЕЖ. Мистецькі журнали можуть публікувати як літературні твори, так і різноманітні ілюстрації, рецензії на музику, кіно тощо. Наприклад, контент українського МЕЖ «Электронная Радуга» складають літературні твори, рецензії на музику, кіно, малярство [96]. Сьогодні особливо широкого розповсюдження набули МЕЖ, спрямовані на візуальне мистецтво, оскільки сучасні мережеві формати файлів PDF, FLASH дозволяють якісно ілюструвати видання. Цією характеристикою вони візуально відрізняються від традиційного інтернет-формату HTML, яким верстають сайти. Зростання кількості таких мистецьких видань сформувала в інтернет-загалу певний стереотип, відповідно до якого під МЕЖ розуміють переважно езини візуального мистецтва. Наприклад, велика спільнота в мережі LiveJournal, що стосується мистецьких МЕЖ, називається «pdf-mag» (pdfжурнали). Таку тенденцію ми зустрічаємо в інтернеті доволі часто. Англійськомовний сайт «pdf-mag.com» також містить винятково МЕЖ, що пишуть здебільшого про візуальне мистецтво, хоча й частково стосуються літературної та музичної тематики. У мистецьких журналах перевага надається сучасному візуальному мистецтву (фотографія, дизайн, 3D-art, графіті, колаж, скульптура, малярство), але охоплюються також інші сфери культури (література, кінематограф, музика). Такі видання виходять у форматах PDF, EXE, FLASH, оскільки дозволяють зберегти найскладнішу верстку видання, що дуже важливо для


110 подібних журналів. Мистецька тематика наразі є найпоширенішою серед МЕЖ, про що свідчать кількісні показники каталогів. Наприклад, на сайті «eZINESearch eZines Database», що містить 3000 езинів, найбільша кількість електронних журналів зібрана в рубриці «Art» – мистецькі (471) [159]. Англійське слово «Art», на відміну від українського «мистецтво», має візуальну конотацію. Наприклад, «Оксфордський словник» перекладає «Art» як вираження креативного вміння через візуальний простір, такий, як малярство чи скульптура [113]. У «Вільній енциклопедії» також зазначається, що у вузькому значенні «Art» належить до візуального мистецтва, включаючи такі середовища, як малярство, скульптура та друк [111]. Деякі мистецькі електронні журнали з часом звужують свою тематику. Наприклад, німецький англійськомовний МЕЖ «Bastard» спочатку публікував повноцінні статті, огляди та інтерв’ю. Згодом видання обмежилося візуальними роботами, без текстової частини [117, c. 3]. Сама стилістика оформлення перетворює МЕЖ на мистецькі видання. За допомогою використання в журналі нестандартного дизайну можна досягти ефекту домінування візуальної частини (незалежно від тематики видання). Існує кілька різних напрямків у мистецьких МЕЖ. Огляди (review) – електронні журнали з нескладним дизайном, в яких публікують найкращі, на думку редакції, роботи (наприклад, російський «REVISION»). Вітрини (showcase) – електронні журнали, що складаються з публікацій про митців та їхні роботи («Bastard Magazine», «Artzmania», «Bak»). Творчі люди самі готують матеріали, а редакція лише відповідає за оприлюднення на сторінках журналу. Власне мистецькі МЕЖ – електронні журнали з оригінальними матеріалами, створеними редакцією («New porker», «Дуршлаг», «РОТТ», «Bloodwar»). Інші напрями. Наприклад,«New porker» скеровує авторів у тематиці робіт, «Bloodwar» публікує графіті та стікери незалежно від їхнього авторства тощо.


111 МЕЖ дозволяють оприлюднювати зразки експериментального мистецтва, яке не можуть бути розміщеними в друкованому виданні. МЕЖ «Four Minutes to Midnight» спочатку видавався як простір для експериментів його редакторів, але згодом перетворився на повноцінний електронний журнал з оглядами, інтерв’ю та вітриною відомих шрифтових дизайнерів [168]. Деякі видання розподіляють тематику між випусками. Наприклад, португальський МЕЖ про типографіку «Cadernos de Design e Tipografia» у кожному новому числі обирає певну тему та досліджує її. Випуск 4 розповідав про експериментальні абетки, 5 – про латинські літери, 6 –7 – про типографіку США, 8 – про друкарські угоди, 9 – про шрифтовий дизайн, 10 – про шрифтову комунікацію, 11 – німецькі виробничі норми, 12 – книги на івриті, 13 – інкунабули, 14 – школи письма, 15 – комп’ютерну графіку, 16 – каліграфію, 17 – фотографію, 18 – буквиці, 19 – друкарство Японії, 20 – трафарети, 21 – ноти, 22 – писемність Китаю. Після розгляду тематики мережевих електронних журналів у контексті розвитку та трансформації мас-медіа стає очевидно, що на початку свого існування МЕЖ відігравали роль основного засобу масової інформації. Незважаючи на вузьку аудиторію, мережеві журнали мали широкий тематичний спектр: музика, комп’ютери, література, політика, хобі, новини. Із появою прогресивних технологій багато видавців надавали перевагу сайтам, які не залежали від періодичності. Серед електронних журналів залишалися лише ті видання, які виходили як продовжувані. Із появою формату PDF з’явилося багато мистецьких МЕЖ. За тематикою МЕЖ можна класифікувати на такі великі групи: політично-маргінальні; комп’ютерні; рецензовані наукові; вузькоспеціалізовані; присвячені хобі; візуального мистецтва; літературні; музичні. Цей поділ не є категоричним, тому одне видання може поєднувати в собі різні

типи.

Наприклад,

чеський

МЕЖ

«TYPO»

є

одночасно

вузькоспеціалізованим виданням для працівників поліграфічних підприємств та видавництв

і

журналом

візуального

мистецтва.

Також

необхідно


112 усвідомлювати, що процес переходу друкованих видань на цифрові носії в комп’ютерні мережі триває і невдовзі тематика для масового читача (домашнє господарство, здоров’я тощо) може з’явитися в електронних журналах. Поки цьому процесу заважає відсутність фінансування подібних проектів, оскільки електронні журнали розповсюджуються безкоштовно. Висновки до розділу 2 Під час аналізу композиційно-графічного та змістового складників мережевих електронних журналів було з’ясовано, що за жанровою специфікою матеріалів МЕЖ наслідують друковані журнали. Але відсутність комерційної складової та нові методи комунікації впливають на розвиток мережевих видань. Інформаційні жанри в мережевих журналах майже відсутні, оскільки редакції не мають можливості утримувати власних репортерів. Крім цього, МЕЖ через залежність від періодичності не здатні конкурувати з оперативними виданнями на зразок сайтів чи блогів. Більшість матеріалів у мережевих виданнях належать до аналітичних жанрів. Редакція переосмислює події, інформацію з відкритих джерел, аналізує явища та твори, які стосуються тематики видання, та бере інтерв’ю у важливих для спільноти людей. Сьогодні вступні слова редакторів відіграють важливу роль для дослідників МЕЖ, оскільки містять інформацію про прагнення видавців чи події, що трапилися з виданням. Оскільки перші електронні журнали займають чітку контркультурну позицію, у тексти потрапляють елементи, яких немає у друкованих виданнях, – пейоративна лексика та сленг. Визначено, що МЕЖ, як і друковані журнали, мають типові складові частини – обкладинка, вихідні дані, вступна стаття редактора, тексти публікацій, ілюстрації тощо. Якщо текстова частина перебуває у відносній стабільності щодо жанрової специфіки, то конструкція видань та дизайн розвиваються разом із технологіями. Під час аналізу перших електронних мережевих видань стає зрозуміло, що нові ЗМІ є логічним продовженням традиції книговидання та інших медіа. Жанрова структура і логічна конструкція

електронних

дайджестів

і

журналів

були

скопійовані

з


113 комерційних друкованих видань і самвидаву, тому їх можна розглядати в загальному контексті розвитку медіа. Однак дизайн і матеріальна конструкція електронної преси відрізняються від тих, що були до появи комп’ютерів. Оформлення МЕЖ розвивалося окремо від графічного дизайну друкованих видань. Відсутність технічних можливостей макетування видань у поєднанні із високим загальним рівнем естетичного розвитку суспільства того часу породжували специфічні форми нових медіа. У ході дослідження зроблено висновок, що унікальність електронного формату не дозволяє використовувати в аналізі дизайну нових медіа старі методи і підходи. Оформлення мережевих журналів розвивалося окремо від графічного дизайну друкованих видань. Тому для дослідження художнього конструювання мережевих видань необхідно розробити нову методологію, яка б спиралася на загальну теорію графічного дизайну, але враховувала феномен існування електронних видань у період відсутності технічних можливостей для реалізації якісних видань. Під

час

дослідження

також

було

визначено

та

структуровано

внутрішньовидову різноманітність МЕЖ. Типологічні особливості мережевих електронних журналів можна систематизувати за тематикою та форматом. Було досліджено характерні приклади МЕЖ, їхній розвиток під час трансформації мас-медіа, а також тематику видань. Ми з’ясували, що якщо раніше МЕЖ були чи не єдиним засобом масової комунікації, то поява нових технологій реалізації видання сприяла збільшенню кількості журналів та створенню конкурентних умов. У результаті дослідження виявлено, що найпопулярнішими тематиками серед мережевих видань є комп’ютерна, політично-маргінальна, мистецька та вузькоспеціальна. Ці теми зустрічалися від початку існування МЕЖ, однак розвиток мистецьких МЕЖ, що потребував верстки зображень, гальмувався нерозвинутими комп’ютерними технологіями. Було з’ясовано, що для наукового товариства електронний формат журналу розширив можливості комунікації, оскільки наскрізний пошук слів у документах, доступ до видання з домашнього комп’ютера, можливість читати наукову періодику різних країн полегшували дослідницьку роботу.


114

Розділ 3. ТРАНСФОРМАЦІЯ ЗМІСТУ ТА ФОРМИ МЕРЕЖЕВИХ ЕЛЕКТРОННИХ ЖУРНАЛІВ 3.1. Основні чинники трансформації мережевих електронних журналів МЕЖ є тим засобом масової комунікації, що має найбільшу історію побутування в мережі. Ця особливість робить МЕЖ джерелом знань про зміни, які

відбувалися

в

інтернеті

протягом

останніх

30 років.

Визначення

трансформації МЕЖ є важливим кроком до розуміння еволюції мас-медіа загалом. Для такого дослідження нам потрібно визначити етапи розвитку МЕЖ та з’ясувати, під впливом чого відбувалася трансформація.


115 Складним

питанням

залишається

визначення

першого

МЕЖ.

У

дослідника В. Монті зустрічаємо згадку про прототип електронного журналу, що видавався у 1976 році в Інституті технологій Нью-Джерсі (США). Журнал виходив щотижня в текстовому форматі тільки для читання [224, с. 11]. Очевидно йдеться про експеременти М. Турофа на базі мережі «EIES», які були описані цим науковцем у статті «The Electronic Journal: a Progress Report Journal of the American Society for Information Science» [284]. До наших днів збереглося перше періодичне видання під назвою «TCP-IP Digest». Однак, як зазначалося вище, це видання не можна назвати першим самостійним електронним

журналом,

оскільки

дайджест

був

лише

механістичним

поєднанням листування комп’ютерних спеціалістів і майже не містив редакційної обробки матеріалів, окрім вступного слова та вихідних даних. На право першого МЕЖ претендує «Cheap Truth» 1983 року випуску, однак наявні в інтернеті файли містять дати, а головний редактор заявив в інтерв’ю, що існували й більш ранні видання. Також не можна упускати того факту, що «Cheap Truth» спочатку поширювався в друкованому вигляді, а в мережу потрапив для «якнайширшого розповсюдження». Тобто це була лише електронна копія друкованого видання [14]. Поширеною є інформація про те, що перший мережевий електронний журнал створив гурт американських хакерів «Cult of the Dead Cow» («Культ мертвої корови»), який опублікував свій перший МЕЖ у 1984 році і видає його до сьогодні. Видання містило не лише технічну інформацію, а також публікації про анархізм [138]. Одним із перших МЕЖ був також «H.A.C.K.», що видавався в 1984 році Греєм Вольфом. Проте публікації у виданні були інструкціями зі взламування телефонних мереж та доступу до баз даних у мережі. Тільки з четвертого номеру видавець створює шапку для свого видання і пише вступне слово [151]. Збереглися випуски МЕЖ «FSFnet», датовані груднем 1984 року. Це періодичне видання вийшло в кооперативній університетській мережі BITNET, що існувала окремо від інтернету. Згодом МЕЖ перейменували на «DargonZine».


116 Інші видання також з’являлися на початку 80-х років, використовуючи технологію BBS. Найвідоміший хакерський МЕЖ «Phrack» існує з 1985 року й до сьогодні. До нього вже були подібні журнали технічної тематики (комп’ютерні мережі/телефонія), як «TAP» і «2600». На відміну від «Cult of the Dead Cow», в якому публікували переважно індивідуальні матеріали членів угруповання, «Phrack» публікував тематичні збірки статей, на кшталт друкованих журналів. У листопаді 1985 року Р. Тішлер (Taran King) і К. Неідорф (Knight Lightning) сформували редакцію цього МЕЖ. Тексти були присвячені не лише комп’ютерній тематиці. У видання входили матеріали, присвячені фрікерству (незаконне підключення до телефонних мереж) та анархізму (схеми виготовлення вибухівки та відкривання замків у дверях). Завдяки доступності через інтернет і відсутності плати журнал швидко здобув популярність. Перший випуск МЕЖ був викладений на різних BBS під назвами «Metal Shop», «Elite» і «Kleptic Palace». Після появи у США мережеві електронні журнали починають випускати і в Європі. У 1987 році виходить німецький хакерський МЕЖ «Illegal». Згодом він переходить на англійську мову. «Illegal» також розповсюджувався у друкованому варіанті. За словами його редактора Дж. Смарта перший друкований випуск мав наклад 10 примірників, а 25-й – 750 екземплярів. Цей МЕЖ охоплював аудиторію з різних країн, окрім німців, його читали у Швеції, Данії та Нідерландах [165]. Варто зазначити, що для цих країн англійська мова є майже другою офіційною, нею вільно володіє більшість населення, тому проблем з розумінням англійськомовного електронного журналу не було [304]. У різних джерелах першим академічним журналом називають не одне й теж саме видання. За свідченнями редактора Чарльза Бейлі першим науковим журналом може вважатися «New Horizons in Adult Education», перший номер якого датується 1987 роком [231]. Існують згадки про журнал «PACS Review», що починає випускатися в 1989 уже згадуваним доктором Ч. Бейлі з Університету Х’юстона [306]. Проте в електронному архіві у вихідних даних першого номеру зазначений 1990 рік. Головний редактор особисто теж


117 підтверджує, що перший номер вийшов у 1990 році [279]. Також у двох науковців зустрічається згадка про журнал «Psycholoquy», що вийшов у 1989 році за редакцією доктора С. Бернарда з Університету Прінстона. Однак перші номери видання зникли з мережі і зараз є недоступними. «Psycholoquy» та «PACS Review» мали децентралізовану (peer2peer) систему рецензування, при якій статті рецензуються усіма читачами журналу [306]. З інших джерел відомо, що першим рецензованим академічним мережевим електронним журналом був «The Online Journal of Current Clinical Trials» («Онлайн-журнал сучасних клінічних випробувань»). Його перший номер вийшов 1 липня 1992 року. Це був спільний проект організацій «OCLC» та «AAAS». Він містив результати клінічних випробувань, огляди корисних книг, аналітичні статті та листи до редакції. Журнал індексувався бібліографічними базами даних «BIOSIS» та «MEDLINE». Видання розповсюджувалося через модемний прямий доступ до сервера, а також через інтернет завдяки спеціалізованій мережі «Electronic Publishing Service» [278]. Широкого

поширення

перші

електронні

журнали

досягли

через

альтернативні мережі BBS (електронні дошки оголошень), що набули популярності серед користувачів перших персональних комп’ютерів у США. Першу електронну дошку оголошень винайшов у 1978 році В. Крістенсен. Цей винахід пов'язаний із великим сніговим штормом 1978 року, що зупинив роботу в Чикаго на декілька тижнів. Комп’ютерний програміст фірми ІВМ написав програму,

що

дозволяла

б

комп’ютерам

через

телефонну

мережу

під’єднуватися до комп’ютера, зчитувати текст, завантажувати програми та робити інші операції. За аналогією з дошками оголошень ця технологія отримала назву BBS (bulletin board system – електронна дошка оголошень). 16 січня 1978 року Крістенсен запустив цю програму, роздав номер терміналу своїм друзям, у яких на той час уже були комп’ютери, та написав статтю в журнал «Байт». Першу копію програми він продав власникам мережі PCNET за 50 доларів [162].


118 На той час існувала військова експериментальна комп’ютерна мережа, що мала назву ARPANET. Там уже видавалися періодичні дайджести, але доступ до військової мережі мало обмежене коло людей – науковців, техніків. Тому розвиток самвидавної електронної періодики ми спостерігаємо саме в таких незалежних комп’ютерних мережах, як BBS. У цій технології фактично вперше з’явилася можливість затримати мережеву масову комунікацію в часі. Власник електронної дошки оголошень встановлював на своєму комп’ютері термінал, що слугував сервером для користувачів. Людина, що приєдналася через свій модем до терміналу, зчитувала всі наявні там повідомлення і могла лишати свої. Оскільки більшість інформації було в текстовому форматі ASCII, вони займали дуже мало місця. Для такої комунікації користувачам потрібними були комп’ютер, модем і телефонна лінія. BBS долучив значно ширші кола до масової комунікації через комп’ютерні мережі, аніж це могла зробити офіційна ARPANET. BBS як засіб розповсюдження МЕЖ виявився зручним. Ми спостерігаємо цілий мережевий видавничий бум у кінці 80-х на початку 90-х років. Фактично у власників приватних комп’ютерів не було можливості обирати мережі, бо перший комерційний провайдер з’явився тільки у 1989 році [310]. Від початку 80-х до середини 90-х років ХХ століття більшість BBS була у власності приватних людей, так званих «SysOp» (system operator –системний оператор), які займалися цим як хобі. Деякі BBS надавали доступ лише за підпискою – читачам, що заплатили за доступ. Користувачі таких дошок утворювали різноманітні групи за інтересами і спілкувалися переважно в мережі. Для зв’язку з BBS інших регіонів вони могли застосовувати фрікінг (нелегальний доступ до телефонних ліній). Це було досить поширеним явищем, оскільки перші користувачі мережі інтернет були технічно підготовлені для цього. Відомо, що навіть творці компанії «Apple» С. Возняк і С. Джобс починали з продажу незаконних апаратів для взламування телефонних мереж [150].


119 Мережа інтернет не є єдиним простором. Під впливом мережі WWW, яка об’єднала

своїм

інтерфейсом

більшість

сервісів

всесвітньої

мережі,

створюється хибне враження, що вона і є інтернетом, однак це лише один, хоч і важливий, його сервіс. До появи приватних провайдерів доступ до інтернету з його тогочасними сервісами FTP, e-mail, gopher були привілеями військових, науковців та студентів університетів. Пересічний користувач персонального комп’ютера не міг отримати доступ до інтернету, створювати свої регіональні мережі, які й заповнили BBS. Вони створювали альтернативні мережі, доступ до яких могли мати всі охочі. Через це BBS стали популярними і на ціле десятиліття були єдиним доступним для приватних осіб мережевим засобом масової комунікації. Більшість інформації, яка в той час розміщувалася на серверах BBS, – тексти та малюнки текстової графіки, а також шляхи до файлів з описом. На початку

90-х

років

електронні

дошки

оголошень

стають

настільки

популярними, що зробили можливим вихід у США двох друкованих журналів, присвячених цій тематиці «Boardwatch» («Огляд дошок») і «BBS Magazine» («BBS журнал»), де публікувалися телефони та наповнення дошок оголошень, розміщених на території США та поза їхніми межами. Друкований журнал «Computer Shopper» (США) публікував щотижня список усіх доступних BBS та короткі анотації до кожної [251]. Паралельно розвиваються подібні до BBS мережі. У 1979 році Т. Траскот разом з Д. Елісом винаходять подібну до BBS систему, що набула поширення лише на початку 90-х, – ехоконференції. Цей винахід зняв просторові обмеження BBS, оскільки його підключили до ARPAnet. Для отримання нових повідомлень уже не потрібно було додзвонюватися до терміналу. Тепер варто було лише підписатися на конференцію і нові повідомлення починали приходити у вигляді пошти. Такий метод доставки був реалізований через пакетну передачу даних, тому інформація могла передаватися по всьому світові. [184]. У новій мережі з’являються періодичні видання, першим з яких було «FIDOnews», що вийшло у 1984 році під редагуванням Т. Дженінга [163].


120 Лише у кінці 80-х років, з появою комерційних провайдерів, стало можливим долучитися до інтернету пересічним громадянам без наукового ступеня або військового звання. Тобто інтернет став справді масовим. У цей час популярними стали й ехоконференції. Перше помітне застосування мережі як ЗМК відбулося під час суспільних заворушень у Східній Європі та війни в Перській затоці. Саме тоді інформація змогла розповсюдитися із зони конфлікту не лише через офіційні ЗМІ, але й через інтернет. Це перевернуло уявлення людей щодо потенціалу цієї глобальної системи зв’язку. Ось що сказав про це директор компанії «Microsoft» Б. Гейтс: «Під час недавнього політичного конфлікту в Росії обидві сторони могли апелювати до світової громадськості, відправляючи свої повідомлення на електронні дошки. Так мережі дозволяють контактувати зовсім незнайомим людям, що стривожені однаковими проблемами» [18]. Текстові видання називали ASCII-журналами, від назви англійського кодування. Це був міжплатформний формат тексту, тому його могли створювати та читати на будь-якому комп’ютері, що відрізняло МЕЖ від дискових журналів, які створювалися винятково для якоїсь однієї марки комп’ютерів. Головний редактор МЕЖ «Prime Anarchist Column» зазначав: «Багато людей запитують, на якому комп’ютері я роблю цей журнал. Я маю 8бітний Atari і це взагалі не проблема» [243]. Перша суттєва трансформація відбулася з МЕЖ через появу нової технології – гіпертексту. Поки набував популярності протокол ехоконференцій nttp, у 1989 році в Женевській лабораторії ядерної фізики (CERN) науковець Т. Бенерс-Лі розробляє гіпертекстовий протокол http. Нова технологія дала змогу поширити інтернет далеко за межі технічних та військових еліт. Пройде ще декілька років, поки гіпертекст стане масовим явищем. Гіпертекстова мережа WWW не лише краще долала часову та просторову розмежованість, а й давала змогу макетувати текст разом із зображеннями (до того видання взагалі були лише текстовими). Стало можливим робити посилання на інші тексти безпосередньо з документа, пошук файлів став дійсно глобальним. Якщо


121 раніше щоб знайти потрібний матеріал доводилося інколи тижнями шукати його в різноманітних групах конференцій, то тепер потрібний текст знаходили пошукові машини та гіпертекстові каталоги. Посилання зв’язали всі документи світу в одну велику бібліотеку. Саме через таку популярність гіпертекстової мережі WWW переважна більшість користувачів і асоціює з нею інтернет, забуваючи, що це лише загальна назва для багатьох сервісів [210]. Гіпертекстова мережа WWW трансформувала не лише МЕЖ. Вона стала наскільки популярною, що згодом через її інтерфейс почали користуватися й іншими мережами (ftp, news, електронна пошта тощо), таким чином відбулася загальна трансформація мережевих видань. Зрештою WWW поглинула всі мережі й сьогодні вважається майже синонімом терміну «інтернет». У «Каталозі електронних журналів», що вийшов у 1991 році у США, подається інформація про розповсюдження МЕЖ. І якщо на початку переважна більшість журналів розсилалася через електронну пошту, а веб-сайтів взагалі не було, то в 1996 році майже 90 % МЕЖ мали свої сторінки у мережі WWW. Гіпертекстова мережа впливала не лише на форму подачі інформації, але й на періодичність, оскільки тепер стало можливо публікувати нові статті не групами (як у друкованому журналі), а поступово [182]. Як зазначили дослідники МЕЖ А. Ховав та П. Грей, одразу після презентації WWW була заснована величезна кількість електронних журналів з «подальшим високим рівнем смертності серед них» [181, с. 131]. На важливість гіперпосилань для навчальних МЕЖ вказував В. Монті у статті «Веб-журнали й освіта». Цей американський дослідник зазначав, що активні посилання та різні формати дозволяють студентам обирати власний стиль навчання [224, c. 11]. На базі гіпертекстових документів з’явилися нові види видань: статичні та динамічні сайти. Технологія розмітки тексту була такою простою, а хостинг в інтернеті настільки дешевим, що навіть школяр міг відкрити власне видання. Цим тривалий час користувалися різноманітні маргінальні угруповання молоді, що пропагували свої ідеї. Підприємства, громадські організації, партії та приватні особи також відкривали власні сайти. Зазвичай подібний ресурс


122 містив інформацію про власника і давав можливість зв’язатися з останнім через e-mail. Мережеві електронні журнали, що розвивалися на базі HTML, від сайтів відрізняються лише тим, що останні не є періодичними виданнями. На період розвитку гіпертекстових видань припадає активне входження наукових журналів у мережевий формат. Завдяки деяким статтям того періоду можна

визначити,

які

саме

технологічні

переваги

HTML

збиралися

використовувати спільноти науковців. Якщо оперативність, безпаперовість та безкоштовність були характерними і для текстових МЕЖ, то наскрізний пошук видань змогли робити тільки завдяки системі гіперпосилань, що зв'язувала усі сторінки видання разом. Також позитивно оцінювалася можливість інтегрувати в текст графіку та таблиці. Для наукових журналів це було важливим досягненням, оскільки вони змогли публікувати графіки та інші візуальні результати дослідження безпосередньо біля тексту про експерименти [177, c. 599]. Трансформаційні зміни, що з’явилися з HTML, дозволили видавцям МЕЖ широко використовувати фотографії. В історії подібне вже траплялося на початку ХХ століття, коли широке запровадження фотографії змінило стилістику журналів. Важливим етапом розвитку мережевих медіа і журналів зокрема стало винайдення методів стиснення графічної інформації, що уможливило передачу зображень через повільні канали. Гіпертекст дозволив макетувати ілюстративний матеріал разом із текстом. Зображення в HTML вставляються як окремі документи. У мережі підтримуються тільки деякі формати растрової графіки – GIF, JPEG та PNG. Першу версію графічного формату GIF розробили в 1987 році фахівці комп’ютерної мережі «CompuServe» як простий растровий формат для обміну малюнками в мережі. Згодом у створеній версії виявили низку недоліків, що гальмували ефективне використання. У 1989 році розробили сучасну версію GIF (Gіf89a). Формат має багато мінусів, що звужують можливості його використання. Однак є і переваги: невеликий розмір файлу, можливість задавати зображенню прозорість, підтримка анімації, функція зменшення


123 кількості кольорів (відповідно і розміру зображення) від 256 до двох, можливість завантажувати зображення черезрядково (interlaced) – спочатку в поганій якості, потім у кращій, що дає змогу побачити графічний елемент до остаточного завантаження сторінки. GIF працює з кольоровою схемою Index, у якій кожен піксель містить лише один байт інформації. Якщо перевести це в десяткову систему, вийде 256 кольорів (від 0 до 255). На фотографіях у форматі GIF дуже помітними є переходи між кольорами, зате для малюнків з малою кількістю кольорів цей формат ідеальний [135]. Інший формат графіки – JPEG працює з колірними схемами, що можуть передавати зображення високої якості. Це Grayscale для чорно-білих зображень та RGB (red – червоний, green – яскраво зелений, blue – синій) – для кольорових. Схема Grayscale – це шкала 256 відтінків сірого (тобто один байт на один піксель). У RGB є три канали, у кожному з них по 256 відтінків трьох базових кольорів – 32 біти на один піксель. При накладанні базових кольорів можна отримати 16,8 млн відтінків. Метод компресії формату JPEG має таку ж саму назву. При його застосуванні програма розбиває зображення на прямокутники,

які

потім

зашифровує

за

спеціальним

математичним

алгоритмом. Також JPEG-компресія видаляє із зображення ті кольори, які не сприймає людське око. Проте з чорно-білого зображення JPEG-компресія не зможе нічого вилучити. Загалом можна отримати стискання в пропорціях 50:1 без суттєвих втрат якості. До недоліків стиснення за методом JPEG належить поява на зображеннях характерних пошкоджень графіки – артефактів. При високих ступенях стиснення зображення розділяється на блоки розміром 8×8 пікселів. Цей ефект особливо помітний на фрагментах зображення з плавними змінами яскравості та на чітких межах контрастних кольорів [135]. Ізі фотореалістичними зображеннями також може працювати формат PNG (portable network graphics – переносна інтернет-графіка) Це растровий формат збереження графічної інформації, що використовує стиснення без втрати якості. PNG створений для заміни GIF графічним форматом, який можна використовувати без ліцензії [135].


124 МЕЖ, що виходили у текстовому форматі, обирали HTML, оскільки він був зручніший та функціональніший. Один із найстаріших МЕЖ – «DargonZine», що починав видаватися на базі ASCII, зараз перейшов на гіпертекст, зберігаючи періодичність виходу як пам’ять про своє історичне минуле [147]. Формат HTML давав багато переваг творцям МЕЖ. Наприклад, музичний електронний журнал «Hear & Play Wednesday Weekly», що спеціалізувався на вивченні гри на фортепіано і розповсюджувався через електронну пошту, у 2011 році перейшов у гіпертекстовий вигляд. Це дало змогу редакції макетувати текст (відокремлювати акорди від тексту кольором, виділяти терміни в тексті за допомогою курсиву, наголоси – за допомогою напівжирності, розставляти заголовки), давати посилання на суміжні теми безпосередньо з тексту, вставляти ілюстрації у форматі JPEG та відеоуроки, підключати коментарі до статей та функції репосту в соціальні мережі. Наприклад, матеріал «Як покращити силу та універсальність головних акордів» починається з фрази: «Насправді я вже говорив про головні акорди на минулому уроці, ось тут і навіть тут». Слова «минулому уроці», «ось тут» і «навіть тут» – перетворені на гіперпосилання, що скеровують до інших публікацій МЕЖ. Схема акордів (C E G (C major)) відмежована від основного тексту кольором та лінією, що проходить ліворуч за допомогою елементу <blockquote>. Підзаголовки відділені елементом <h1>. Зображення у форматі JPEG ілюструють клавіші, які потрібно натискати. Стаття має альтернативну рубрикацію, створену за допомогою тегів (діатонічні акорди, головні акорди, головний акорд, відносний мажор, відносний мінор, другорядні акорди). До матеріалу додана можливість коментування, 11 читачів цим скористалися. Також до статті долучені посилання на інші схожі за тематикою публікації. Кнопка соцмереж показує, що 16 осіб на неї натиснули і таким чином розмістили цю статтю на своїх сторінках [171]. Через кілька років після появи мова розмітки HTML перестала відповідати вимогам веб-дизайнерів. Програмісти різних країн створювали свої розширення для HTML. У 1994 році Х. В. Лі створює каскадні таблиці стилів


125 CSS (Cascading Style Sheets – каскадні таблиці стилів) – доповнення до гіпертекстової мови розмітки, що спрощує процес верстки та розширює межі веб-дизайну. У 1996 році W3C (Word Wide Web Consortium – Консорціум всесвітньої павутини) приймає CSS за стандарт. Гіпертекст існує не лише у форматі HTML, але й у XML. Цей формат розшифровується як

Extensible Markup Languages

(розширювана мова

розмітки). Ще в 70-х роках науковці компанії «IBM» Ч. Гольдфарб, Е. Мошер та Р. Лоріє почали роботу над мовою розмітки, яку б однаково могли читати всі машини. Результатом роботи стала «Standardised Generalised Markup Language» – SGML («Стандартна узагальнена мова розмітки»). Створена мова була складною для використання, тому застосовувалася професіоналами до появи розширення HTML у 1989 році. Простота гіпертекстової мови розмітки дозволила звичайним користувачам створювати власні сайти. Негативною рисо такої популярності стала велика варіативність синтаксису, оскільки над розвитком мови HTML працювали виробники інтернет-оглядачів. Уесе це зрештою призвело до «війни браузерів» [100]. XML мала заповнити проміжок між простою, але багатоманітною мовою HTML та чітко визначеною, але складною SGML. Дослідженням можливостей XML у виданні МЕЖ займався Дж. Вустерман [309]. Для гіпертекстових журналів важливою характеристикою залишається програма, якою переглядають МЕЖ. Різні браузери неоднаково передають код HTML, що ускладнює роботу веб-дизайнера. Ще в 2007 році гіпертекстовий МЕЖ «Другое полушарие» писав, що для перегляду варто використовувати браузери Internet Explorer та Avant Browser. Усі інші можуть викривлювати текстову графіку [26]. Історія інтернет-оглядачів починається з програми WWW, яку створив сам Т. Бернерс-Лі. У 1993 році в Іллінойському університеті М. Андреесен та Е. Байна розробили перший популярний браузер Mosaic 1.0. Ця програма підтримувала кілька платформ – PC та Macintosh, також з’явилися можливості слухати музику, створювати закладки (вибране) та журнал, у якому зберігатимуться адреси відвіданих користувачем сайтів. У 1994 році Андреесен


126 пішов з проекту Mosaic і забрав із собою програмні коди. Він заснував фірму «Netscape Communications» і до кінця 1994 року випустив браузер Netscape, що одразу став популярним. Компанія «Microsoft» у 1995 році випустила Internet Explorer. Розпочалася тривала конкуренція між двома виробниками, що отримала назву «Війна браузерів». Обидві компанії не хотіли узгоджувати, як повинен відображатися html-код, і сайти у різних браузерах мали різний вигляд. Ще в 1994 році науковці разом з Бернерсом-Лі заснували організацію W3C, яка мала контролювати стандарти HTML. Однак дві згадані вище компанії разом із меншими фірмами, такими як норвезька «Opera Software», не використовували поради W3C [242]. Сьогодні ситуація владналася, однак ще досі браузери різних виробників можуть своєрідно інтерпретувати код веб-сайту. Формат

HTML

має

низку

переваг,

тому

його

продовжують

використовувати видавці МЕЖ. Для частини електронних журналів гіпертекст лишається єдиним засобом для фунціонування, оскільки, наприклад, GIFанімація неможлива в жодній іншій технології. І хоч більшість МЕЖ сьогодні видаються у форматі PDF, наразі багато журналів використовують для розповсюдження веб-сайти. Потрібно зазначити, що гіпертекст перебуває в постійній трансформації, тому цей етап розвитку ще не закінчився. Попри велику кількість позитивних характеристик, гіпертексту має і недоліки: – журнал у форматі HTML перестає бути одним цілісним файлом. Специфіка формату в тому, що макетування та зображення – це різні файли, кожна стаття також зберігається в окремому файлі. Такі журнали вимагають постійного онлайн-хостингу. Небезпека зникнути в подібних видань значно вища, ніж у МЕЖ, що розповсюджуються у вигляді одного файлу в різноманітних мережах; – гіпертекст залежний від програми оглядача. Однак ця проблема з кожним роком зменшується, оскільки все більше браузерів приймають єдиний стандарт для гіпертексту –W3C.


127 На відміну від ASCII, новий формат вимагає спеціальних знань з мови розмітки HTML. Для спрощення процесу публікації розроблялися системи управління контентом, які приховували від користувача процес макетування. Із часом знання HTML стали непотрібними для пересічного видавця, тому тепер для створення власного МЕЖ з оригінальним контентом треба вивчати гіпертекстові технології. Широкі трансформаційні можливості мови розмітки HTML не могли конкурувати з програмами верстки, що використовувалися в друкованих виданнях. Потрібен був формат файлів, що міг би містити в собі такі дизайнерські елементи видання, як шрифти, векторна та растрова графіка, макетування. Ще в 1983 році компанією «Adobe» (http://www.adobe.com/) була розроблена мова опису документів PostScript, що уможливила друк складних документів на принтерах. На початку 90-х один із засновників компанії «Adobe» Д. Варнок почав проект під назвою «PDF», метою якого було створення передумов для безпаперового офісу. Усі документи та папери мали б передаватися між людьми за допомогою мереж, а не через друк на папері. Ці ідеї були актуальними вже тривалий час, проте недосконалість технології не дозволяла передавати складні документи між комп’ютерами. На початку роботи розробники визначили, що новий формат повинен не залежати від комп’ютера, на якому буде відкритий чи створений документ. Д. Варнок свого часу писав: «Тільки уявіть можливість пересилати текст разом із графікою в одному документі (газета, журнал, стаття, інструкція з використання будь-чого) через електронну мережу доставки. Ці документи можна буде переглянути на будь-якому комп’ютері або роздрукувати. Такі можливості можуть змінити шляхи організації та розповсюдження інформації» [294]. Компанія «Adobe» вперше заговорила про новий формат на Seyboldконференції в Сан Джосі (San Jose, Каліфорнія, США) в 1991 році. Таким чином було проголошено про початок створення нового формату, який назвали PDF 1.0. Програму для створення та перегляду PDF-файлів, «Acrobat», презентували 15 липня 1993 року. Цей формат файлів дозволив фахівцям, що


128 мали досвід роботи в друкованих виданнях, легко створювати електронні. Процес макетування був однаковим для обох видів видань, але замість виводу на папері макет друкувався в PDF-файл, який потім можна було розмістити в інтернеті. Більшість сучасних МЕЖ із дизайну та поліграфії зараз виходять у цьому форматі файлів. Видання може містити текст, векторну графіку та растрову графіку, макетування, гіперпосилання, інтерактивні елементи, створені за допомогою мови програмування JavaScript (починаючи з Acrobat 3.0), звук. Прогресивність переносного формату документів підтверджується тим, що МЕЖ, які існували до того в HTML, переходять на PDF. Наприклад, російський літературний електронний журнал «Другое полушарие» виходить у 2007 році у вигляді вебсторінок, які верстаються в програмі Microsoft Word 9, про що свідчить рядок коду <meta name=Generator content=«Microsoft Word 9»>. Починаючи з восьмого номеру (2009), журнал починає виходити у форматі PDF без пояснення причин таких змін [27]. Частина видавців (МЕЖ «РОТТ», «Artzmania», «BAK Magazine») обробляють файли PDF спеціалізованими програмами, що імітують гортання сторінок (наприклад, «spotbit.com», «The Peperless Publishing»). Такі видання мають формат файлів ЕХЕ для комп’ютерів PC. Але багато читачів журналу користуються комп’ютерами сімейства Apple, тому такі журнали переважно виходять паралельно у форматах EXE та PDF, бо останній є міжплатформовим форматом переносних документів. Причину популярності формату PDF у наукових журналах можна пояснити консервативними настроями аудиторії. Дослідниця МЕЖ К. Тенопір у ґрунтовному дослідженні «Використання та користувачі електронних ресурсів бібліотеки» зазначає, що читачі переважно роздруковують потрібні їм сторінки з електронних журналів [274, c. 72]. За визначенням деяких дослідників, наявність файла для завантажування є характерною рисою дискових електронних журналів. Наприклад, видавець дискмагу «Hugi» К. Д. Волко зазначає – «На відміну від онлайн-журналів, дискові не потребують


129 підключення до інтернету. Їх можна завантажити один раз і потім читати офлайн» [290]. Проте читати онлайн необхідно тільки електронні журнали у форматі HTML та FLASH, інші видання також завантажуються на комп’ютер. Мережеві видання у форматах FLASH та PDF могли містити в собі шрифти, тому видавці мали змогу використовувати будь-які гарнітури, не хвилюючись за те, що читачі можуть їх не прочитати. Із появою формату PDF складність верстки та дизайн МЕЖ досягли рівня друкованих журналів. Видавці МЕЖ активно експериментують зі шрифтами. Великі бібліотеки безкоштовних шрифтів у відкритому доступі в мережі дозволяють підібрати безліч шрифтів. В Україні перший МЕЖ у форматі PDF почало видавати маргінальне націоналістичне молодіжне угруповання «Бійцівський клуб». На початку 90-х років в Україні видавали підпільні саморобні видання (зини) маргінальної проблематики. Окрім поширеної серед зинів анархічної тематики, зустрічалися також і ультраправі журнали. Київські скінхеди з організації «Дозор88» видавали зин «Блокпост» [20, c. 250]. «Бійцівський клуб», що поширювався з осені 2000 року в паперовому варіанті, став електронним виданням у жовтні 2005-го. Угрупування зняло собі домен bklub.org.ua і розмістило там перший номер МЕЖ. У виданні було багато новинного матеріалу, що частково виправдовувало самоназву «газета». П’ять номерів журналу з’являлося періодично (щомісяця), але згодом перейшло у формат блогової спільноти. Останні номери МЕЖ виходили як збірка найкращих матеріалів зі спільноти. Водночас у форматі електронного журналу російською мовою починає виходити дніпропетровський інформаційно-розважальний журнал «НАШ». Щоправда він існував і в друкованому варіанті, тому це не оригінальний МЕЖ, а

електронна

копія

друкованого.

Технологія

PDF

дозволяла

легко

перетворювати макети, підготовлені до друку, в електронне видання. Наразі в інтернеті у відкритому доступі перебувають чотири останніх номери журналу та багато відсканованих. «НАШ» дуже легко сприйняти за мистецький МЕЖ, оскільки формат, стиль і дизайн нагадують журнал. Паралельне видання


130 друкованої та електронної версій не є новим. У Європі таким чином видається чеський

поліграфічний

журнал

«TYPO»

(www.magtypo.cz),

«National

Geographic», «Newsweek» та інші. В останній місяць 2007 року паралельно вийшло ще два українських мистецьких електронних видання: київський українськомовний езин візуальної комунікації «Дуршлаг» та львівський російськомовний електронний артжурнал

«РОТТ».

Обидва

розповсюджуються

через

широку

мережу

дизайнерських сайтів та спеціалізованих спільнот. «РОТТ» від самого початку залежав від періодичності (щомісяця), тоді як «Дуршлаг» є продовжуваним виданням і видається в міру підготовки матеріалів. Вихід у світ перших номерів цих езинів вплинув на розвиток українського сегменту інтернету. Відомий інтернет-портал

«AZH»

(http://www.azh.com.ua/)

навіть

вжив

термін

«езиноманія» для опису цієї події [33]. МЕЖ в Україні нарешті вийшли на офіційний рівень, про що свідчать принаймні реальні імена членів редакції, тоді як раніше видавці використовували переважно псевдоніми. Низка публікацій у ЗМІ також свідчить про визнання цього виду видання суспільством. Простота

створення

і

безкоштовність

формату

PDF

дозволили

використовувати МЕЖ у навчальних цілях – для створення експериментальних видань. Формат PDF використовується в навчанні дизайнерів, оскільки він є повним замінником друкованого журналу (якщо брати до уваги тільки редакційну частину його створення). Тому дизайнери і верстальники на PDFжурналах вчаться створювати журнали . Наприклад, Академія Вільних мистецтв та наук організовує своїх студентів у редакції, які випускають МЕЖ. На сайті http://ezineempire.weebly.com/ можна переглянути роботи. Студенти тестують свої знання на електронних журналах, щоб отримати необхідні навики для сучасного ринку праці. Академія Вільних мистецтв та наук усвідомила важливість МЕЖ для навчання і ввела їх як обов’язковий курс [299]. Студентські роботи можна переглянути на сайті http://issuu.com/lasaezine/docs. Формат МЕЖ використовується у численних виданнях за 24 години. В Україні подібними проектами займається організація «Інтерн’юз-Україна» [99].


131 Видавці МЕЖ мають переваги щодо вибору технології. Наразі, коли PDF досяг рівня розвитку дизайну друкованих видань, форматові не вистачає анімації. Прогалину намагаються закрити JavaScript, HTML 5 та FLASH. Редакція журналу «Bastard» намагалася верстати видання в технології FLASH, але повернулася до PDF. Видавець цього електронного журналу писав: «Як ви помітили […] після того, як минулий номер видання був опублікований у FLASH, «Bastard magazine» знову публікується в PDF. Так, FLASH гарна річ, але не моя. І, що найголовніше, я повернувся до PDF, оскільки отримав багато листів читачів щодо цього. Денні Кід, графічний дизайнер з Університету Цинцинаті написав мені: «Мені подобається журнал, але я розчарований вашим переходом з PDF на FLASH. У PDF форматі я міг завантажити його і читати у вільний час на моєму кишеньковому комп’ютері. Тепер я не можу завантажити його». Це для мене дійсно гарна причина, щоб публікуватися знову в PDF» [117]. На

сьогодні

FLASH

використовується

переважно

для

анімації

перегортання сторінок в електронних журналах. Розвиток саме цієї технології ставиться під сумнів тим, що вона має низку недоліків. Макети, створені у FLASH, потребують забагато ресурсів. Мобільні пристрої мають недостатню для коректного відображення МЕЖ потужність. Також подібні макети залежать від програмного забезпечення, як свого часу від нього залежали гіпертекстові журнали. Якщо в користувача відсутня потрібна версія продукту, він не зможе переглянути журнал. У цілях безпеки в браузерах може бути вимкнена можливість завантажувати з інтернету FLASH-додатки, що може перешкоджати перегляду видання. Також текстова інформація не індексується пошуковими машинами, що ускладнює пошук журналу [214]. Іншою

проблемою

розвитку

динамічних

форматів

є

складність

виготовлення, оскільки вони вимагають спеціальних технічних знань у сфері програмування. Для створення динамічного видання потрібна кропітка робота дизайнерів та програмістів. Якщо редакція має достатньо грошей для такої верстки, то виходять унікальні видання, як, наприклад,«ISDC ezine», який


132 видавали чотири рази на рік з 2010 по 2011 [186]. Затрати на випуск такого видання мають бути виправданими. Хоча сучасні програми для верстки дозволяють анімувати сторінки журналу, технології недостатньо розвинуті, а видавці, недостатньо мотивовані, щоб тривалий час створювати повністю динамічні МЕЖ. Таким чином, МЕЖ постійно зазнавали трансформаційних змін. Якщо здійснювати класифікацію за технологією, то мережеві журнали можна розділити на текстові ASCII; гіпертекстові; PDF; FLASH. Розвиток та занепад різних технологій можна простежити на діаграмі, де фази активного розвитку позначені темнішим кольором (рис. 3.1).

Рис. 3.1. – Технологічні етапи розвитку МЕЖ Кожен етап теж динамічно розвивався. Перший текстовий період тривав від появи МЕЖ у 1984 році і до сьогодні, проте теперішня частка ASCIIжурналів дуже мала і вимірюється кількома виданнями, які виходять у текстовому

форматі

для

ретростилізації.

Так,

для

текстових

МЕЖ

визначальними факторами стали характеристики моніторів, оскільки вони впливали на макетування видання, та програми для доступу в комп'ютерні мережі, оскільки від них залежала дистрибуція видання. Також на широке поширення МЕЖ впливало те, що у них фактично не було конкурентів у мережі. А тематика і аудиторія МЕЖ була обмеженою, бо доступ до мереж


133 мала вузька група технічної еліти. Інші чинники мало вплинули на розвитку текстових МЕЖ. Гіпертекст дозволив робити інші види видань, які швидко витіснили текстові МЕЖ з медіа. В архіві Textfiles.com більшість ASCII-журналів зникають до 1995 року. Видавці відмовляються від періодичності, оскільки матеріали тепер можна публікувати в міру їх написання. Також непотрібною стала цілісність видання, оскільки журнали тепер можна пов’язати гіперпосиланнями. Це породжує нові видання: сайти, блоги, портали. Видавці реалізують свої ідеї простішими рішеннями, аніж МЕЖ. У міру відмирання ASCII-журналів зростає кількість наукових гіпертекстових видань. Поява графіки та стилів CSS призвели до того, що видавці почали краще оформлювати власні видання. На межі 2000 років користувачі мережі відкривають для себе новий формат – PDF. На відміну від гіпертексту, він дозволяє зберігати найскладніший дизайн, що починають використовувати для створення мистецьких МЕЖ. Тематика мережевих журналів розширилася за рахунок ініціативних видавців з боку користувачів інтернету, оскільки процес створення PDF-журналу відбувався за допомогою систем верстки, а не складного кодування, як у гіпертексті. Активно розвивався дизайн видань, бо в МЕЖ прийшли дизайнери зі сфери поліграфії. Єдиним недоліком PDF є те, що він занадто статичний. Останнім етапом розвитку стали МЕЖ для мобільних пристроїв на технології JAVA. Фактично це програмні продукти, що складаються з текстів, зображень, анімації та інтерактивних частин. Це певною мірою поєднує їх із дисковими журналами, які розвивалися паралельно з МЕЖ у 1980-х роках, проте згодом були витіснені з ринку інтернетом. Оскільки мобільні пристрої широко використовуються, тематичний спектр журналів теж досить широкий: від кулінарних до хакерських. Мобільні МЕЖ мають найбільші можливості для трансформації, оскільки на сьогодні це найперспективніша форма електронного журналу. [37]


134 Наразі видавці мережевих електронних видань намагаються знайти відповідну технологію для створення динамічних журналів. Серед технологій є FLASH, JavaScript, HTML 5 та Java. Наше дослідження показало, що з динамічних МЕЖ у мережі наявні лише FLASH та Java-журнали. В результаті аналітичного осмислення змін, що відбувалися з формою, змістом, процесом створення та дистрибуції МЕЖ можна виділити такі основні чинники їхньої трансформації як поява електронного формату, впровадження комп’ютерних мереж, розвиток форматів ASCII, HTML, PDF та динамічних технологій – JavaScript та FLASH. 3.2. Особливості роботи видавництва мережевих електронних журналів Видавнича діяльність з підготовки та розповсюдження МЕЖ схожа на аналогічні дій в друкованих аналогах за винятком того, що друкування відсутнє, а розповсюдження відбувається не через передплату. Однак залежно від тематики роль редактора і видавця може варіюватися. На специфіку видавничого процесу МЕЖ впливають особливості, що характерні мережевим журналам як виду видавничої продукції. Однією з головних визначальних характеристик МЕЖ є його електронний формат. Це вирізняє мережевий електронний журнал від друкованого зі збереженнням інших видових властивостей. Сучасні МЕЖ можуть видаватися як окремими файлами, так і у вигляді цілого сайту, де кожна стаття існує на окремій сторінці. Електронна матеріальна конструкція МЕЖ має суттєві переваги перед друкованими

аналогами.

Як

зазначав

головний

редактор

першого

американського літературного МЕЖ «FSFnet», езин не коштує нічого, окрім дискового простору [121]. Дослідник електронних журналів Дж. Франкс зазначав, що безкоштовне розповсюдження і відсутність плати авторам за статті є основнми умовами існування МЕЖ, оскільки в інтересах авторів і редакторів мати найширшу дистрибуцію (навіть за рахунок тих, хто не підписаний на це видання) [169]. Зрозуміло, що Франкс мав на увазі лише субкультурні езини, що прагнуть до максимального насичення медійного


135 простору своєю інформацією, а не МЕЖ взагалі, які інколи бувають платними. Наприклад, британський електронний журнал «Better Web Typography» пропонує плату за користування сайтом. Це дозволяє користувачеві додатково мати доступ до усіх випусків МЕЖ, завантажувати журнал, адаптований до платформ iPad, iPhone, Android, мати 40 % знижку на шрифти в електронному магазині, отримувати друкований примірник. Таким чином, видавці перевели «Better Web Typography» на часткову самоокупованість [305]. Т. Нісангер поділяє розповсюдження на безкоштовні, з передплатою, з оплатою за кожне використання, з ліцензуванням на право доступу [57, c. 109–110]. Деякі електронні журнали пропонують сплачувати гроші не читачам, а авторам статей. Такий підхід притаманний для наукових МЕЖ, оскільки аудиторія цих журналів перебуває в постійному пошуку платформи для публікації власних робіт. Цим користуються видавці наукових МЕЖ, перетворюючи їх на засіб заробітку. Редактори електронних журналів широко використовують мережу інтернет для розповсюдження своєї продукції. Як і інші ЗМІ, більшість МЕЖ мають свої сайти, через які їх можна завантажити. Розповсюдження на CD та електронною поштою наразі є рідкісним і виконує інші функції. Так, через CD розповсюджуються МЕЖ серед користувачів, які мають технічні обмеження для завантаження файлів з мережі або не мають підключення до інтернету взагалі. Також на дисках розповсюджують зібрання випусків МЕЖ, що вийшли протягом року. Оскільки веб-сайти мають тенденцію зникати з онлайну, частина МЕЖ просто втрачається після того, як редактори покидають проект. На магнітних та оптичних носіях можуть розповсюджуватися збірки МЕЖ, що зникли з онлайну. Електронною поштою розсилається повідомлення про вихід нового випуску журналу з посиланням на завантаження. Електронні журнали поширюються через спеціалізовані тематичні сайти. Наприклад, українські мистецькі МЕЖ у 2008 році розповсюджувалися на таких сайтах дизайну, як «АртТерія» (art-teria.alport.lg.ua/journals/), «АртЛаб» (artslab.com.ua/journals/) та різноманітних

спільнотах

української

та

світової

блогосфери


136 (community.livejournal.com/newart_kharkov/, community.livejournal.com/pdf_zines/).

МЕЖ

застосовують

комплексне

розповсюдження, що не обмежується одним сайтом чи однією технологією. Наприклад, МЕЖ «EFFector Online» розповсюджувався одночасно через чотири різні протоколи інтернету. Публікації цього видання виходили щомісяця і були доступними для читачів через протоколи nntp (мережа USENET), ftp, gopher, wais [149]. Ізраїльский МЕЖ «The anti Big Brother association» розповсюджувався через BBS, Yaki-Net, internet та IRC [217]. Електронні журнали є окремими файлами, тому можуть вільно побутувати в різних мережах, переходити з однієї в іншу або взагалі передаватися на дисках. Таке комплексне використання різних мереж для дистрибуції видання в американській

видавничій

справі

називається

«shotgun

distribution»

(«розповсюдження за принципом дробовика»). Це дозволило підписникам легше знаходити електронний журнал через зручний інтерфейс [169]. Користувачі мережі інтернет зазвичай є членами однієї з різноманітних соціальних мереж, кожна з яких має свої правила і систему управління. Наявність електронного журналу в максимальній кількості соціальних мереж є запорукою успіху видання, оскільки завжди існує певний відсоток читачів, що використовують лише одну з мереж. Наприклад, український МЕЖ «Дуршлаг» розповсюджувався одночасно через RSS-потоки сайту LiveJournal.com, через інтернет-сайт, де зберігається архів видання, та сайти-спільноти дизайнерів. Таким чином, вони намагаються максимально охопити читацьку аудиторію. Зусилля видавців щодо паралельної публікації видання в різних мережах та протоколах пояснюються збільшенням аудиторії. Подібні тенденції зустрічаємо зараз у провідних мас-медіа, які прагнуть утримувати сторінки на різних мережах. Навіть видавці зинів визнають, що мережа інтернет допомагає розширити аудиторію свого друкованого самвидаву на інші міста та країни [25]. Розповсюдження електронних журналів перебуває лише під частковим контролем власників. Редакція викладає свіжий номер на сайті чи розсилає на


137 електронні адреси, далі видання розповсюджується самостійно за рахунок читачів. Така схема була притаманна ще самвидаву, де тиражування відбувалося за межами авторського контролю у процесі розповсюдження в середовищі читачів [24]. МЕЖ запозичили у друкованих журнальних видань таку властивість, як періодичність. Вони виходять через певні відрізки часу в електронному форматі. Періодичне видання – це підвид продовжуваного видання, що постійно виходить з певною часовою періодичністю (один раз на квартал, місяць, тиждень, через день, щоденно тощо) з наростаючою нумерацією, неповторюваним

інформаційним

матеріалом,

під

однією

назвою,

в

однотипному художньому оформленні [79, с. 96]. Мережеві електронні журнали від своєї появи орієнтувалися на друковані аналоги. Навіть сучасні МЕЖ продовжують наслідувати традиційні видання. Для електронного журналу притаманні більшість характеристик, що й для їх друкованих аналогів: періодичність виходу через тривалі проміжки часу, постійна назва та нумерація, аналітичний характер матеріалів. Наразі багато мережевих електронних журналів є продовжуваними виданнями. Вони виходять у світ без чітко визначених попередньо проміжків часу, за мірою накопичення та редакційно-видавничої підготовки матеріалів. Разом із тим вони мають власні нумерацію і типове художньо-технічне оформлення [79, с. 96]. Характерно, що кілька перших номерів МЕЖ виходять переважно періодично, але згодом активність видавців втрачається й електронний журнал починає виходити рідше. Така тенденція спостерігається від самого початку побутування МЕЖ. Наприклад, головний редактор «TCP-IP digest» М. Мюсс у другому номері свого видання стверджував, що може легко видавати по три номери на тиждень [227]. Це він говорив у жовтні, а вже у грудні дайджест видавайся всього двічі на місяць. Якщо простежити номери МЕЖ, що виходили у США та Європі у 80-ті роки ХХ сторіччя, то майже в усіх випадках ми бачимо, що перші номери виходять зі стабільною періодичністю. Наприклад, МЕЖ «Nut Works» вчасно випустив два номери у січні та лютому


138 1985-го року. Третій виходить у квітні, а четвертий аж у вересні. Цікаво, що періодичність восени таки відновлюється і «Nut Works» виходить чотири місяці підряд. Схожа ситуація з періодичністю у цього журналу та і у інших спостерігається і в наступних роках. Перший український езин «Бійцівський клуб» спромігся випустити чотири номери щомісяця, а потім почав видаватися спорадично, аж поки не припинив свого існування. Про проблеми з періодичністю говорять такі науковці, як Б. Квін, Л. Пеллак та Д. Шонрок, Р. Ллевелін. [208]. Здебільшого причиною відмови від чіткої періодичності є особисті причини редакторів видань. Хтось аргументує невчасні виходи браком часу. Для багатьох видавців МЕЖ є переважно хобі, а гроші вони заробляють іншим шляхом, тому робота над номером може бути зайвим клопотом. Інколи видавці мають інші причини для затримування випуску. Наприклад, головний редактор журналу «Дуршлаг» аргументує запізнення на два місяці тим, що для номеру дуже важко знайти цікавий матеріал. «Усією редакцією ми шукали гідний матеріал для 3-го номеру і з потугами відібрали зерно від сміття. Сама концепція «Дуршлаг»а змушує нас фільтрувати какашню, яку нам намагаються піхнуть нововилуплені та старі Мистці. З такими голяками на творчому українському фронті нам навряд чи вдасться виходити принаймні кілька разів у рік» [29, с. 5]. Незважаючи на збільшення часових проміжків між випусками МЕЖ, самі видання збільшуються в обсязі. Наприклад, уже згадуваний «Дуршлаг» збільшив кількість сторінок зі 106 до 164. МЕЖ «Four Minutes to Midnight» розширився з 38 до 142 сторінок. Розмір файлів збільшився від 421 Кб до 15 840 Кб. «Cadernos de Design e Tipografia» за 22 номери збільшився з 18 до 124 сторінок і з 2039 Кб до 17 421 Кб. Це пояснюється збільшенням кола читачів, а отже, і потенційних авторів, надання більшої площі під ілюстрації та розвитком навичок видавця. Перші періодичні мережеві електронні видання, якими були дайджести «ARPANET», виходили з різною періодичністю. «TCP/IP Digest» виходив


139 щотижня. Така стала періодичність пояснювалася майже повною відсутністю редагування видання. Завданням головного редактора було написати вступ, зібрати усі повідомлення з форуму і листи, які він отримав на свою пошту, і розіслати їх читачам. Форум забезпечував видання постійним надходженням повідомлень, що публіковувалися щотижня. Очевидно, що періодичність була важливим чинником для цього видання. Це ми бачимо з «TCP/IP Digest» № 6, який вийшов із запізненням у чотири дні. Головний редактор у вступному слові вибачається за це: «Вибачте за великий проміжок між випусками: я був у Денвері і не міг під’єднатися до терміналу. Я сподіваюсь видати наступний номер так швидко, як тільки назбираю матеріалів» [226]. Однак, наступний номер вийшов також із запізненням. А в грудні 1981 року з’явилося лише два випуски. Некомерційні МЕЖ та езини не пов’язані жодними офіційними зобов’язаннями зі своїми читачами, розповсюджувальними організаціями (пошта) та оплаченою передплатою. Тому, на відміну від друкованих видань, де зривання випуску номера загрожує суттєвими фінансовими втратами, видавці езинів можуть запізнюватися з випуском або взагалі припинити на кілька місяців чи навіть років вихід видання. За таких обставин ми можемо говорити тільки про відносну періодичність цих видань. Є також і нетипові випадки закриття МЕЖ. За свідченням видавця німецького «Illegal», журнал припинив вихід нових номерів після обшуку поліції в будинку видавця. Однак він спромігся випустити останній номер після цього, оскільки мав попрощатися з читачами [183]. Хоча МЕЖ містять переважно аналітичні матеріали, відомі випадки, колиі видання виконували функцію оперативного інформування спільноти паралельно з друкованим виданням. Так, «COMSEC Bulletin» виходив як додаток до щоквартального друкованого журналу «COMSEC Journal». Видавці звернулися до формату МЕЖ, оскільки останній дозволяв значно оперативніше повідомляти членів асоціації про важливі новини. У деяких визначеннях МЕЖ ми зустрічаємо термін «бюлетень». Це слово є запозиченням з назви технології BBS (bulletin board system – електронна дошка оголошень), через яку вони


140 розповсюджувалися у 80-х роках ХХ ст. [301]. Додаток «бюлетень» фігурує в багатьох МЕЖ 80-х років, наприклад, «KULTCHA», «COMSEC» та інші. Видавці МЕЖ використовують короткі часові проміжки для кращого залучення аудиторії. Наприклад, періодичність «Blanket magazine» відіграє важливу роль у самобутності цього видання. Цей журнал виходить двічі на місяць чотирма частинами. «Замість того щоб отримати увесь журнал одним ударом, прочитати за кілька днів і потім забути, ми хочемо бути впевненими у вашому постійному потоці натхнення. Для цього ми розбили журнал на сегменти. Чотири випуски за місяць ви завантажуєте для того, щоб надихнутися. Подивіться календар на сторінці змісту, щоб знати дати виходу» [122]. У періодичності перших МЕЖ на позначення випуску застосовується англійське слово «issue». Під цією лексемою мається на увазі й наскрізна нумерація номерів. Але існує ще одне слово – «volume», яким їх нумерують паралельно з «issue» видавці англійськомовних журналів. Щоб знайти українські відповідники до цих термінів, необхідно звернутися до англійських словників. Згідно з визначенням словника «Webster Online Dictionary», volume – серія випусків (issues) періодики [291]. «The Compact Oxford English Dictionary» дослівно дає таке визначення терміна: volume – послідовна послідовність випусків (issues) періодики [292]. Issue повністю відповідає українському термінові «випуск» або «число». А «volume» ми називатимемо серією видань. Наприклад, «Issue #4, Volume I» означатиме «серія 1, № 4». У ХХІ столітті інтернет охопив значну частину аудиторії, що дозволило деяким мережевим електронним журналам отримувати комерційний вигоду від свого видання. Оскільки видання розповсюджуються безкоштовно, редакції отримують гроші переважно з реклами. Комерціалізація електронних журналів накладає на видавців обов’язок випускати номери вчасно. За кошти рекламодавців утримуються професійні працівники, що можуть готувати випуски незалежно від обставин. Номери виходять переважно з періодичністю один раз на місяць. На сайті австралійського електронного журналу «f11»,


141 присвяченого фотографії, редакція зазначає, що вони виходять одинадцять разів на рік. Уже в першому номері видання ми бачимо рекламу таких всесвітньовідомих фірм, як Epson, Nikon, Leica, ScanDisc, Cannon, Sony та ще 22 рекламних блоки, публікації менш відомих компаній. Кошти, що редакція отримала за продаж власних площ, дозволили вчасно випустити станом на 2013 рік 18 номерів [298] Деякі популярні МЕЖ перейшли на щоденне оновлення інформації, наприклад ,«Live4ever Ezine». Так само не було проблем із періодичністю в британського комп’ютерного журналу «Virus Bulletin» (він виходить щомісяця 25 років). Підписка на 12 місяців у 2014 році коштувала 99 фунтів. Періодичність МЕЖ має багато переваг, коли йдеться про підписки. Поперше, не потрібно складних систем доступу на сайті. Новий номер просто розсилається тим, хто оформив підписку. По-друге, читач має лише один номер і не має доступу до усіх попередніх, тому інформацію важче вкрасти [289]. Брошури різноманітної тематики видавалися групами аматорів у всьому світі [49]. Основною метою таких видань є донесення інформації до читачів, тому вони рідко мають прибуток від продажу та дистрибуції. Езини є електронним способом побутування самвидаву. Цифровий формат не потребує спеціального тиражування, оскільки при завантаженні такого видання на комп’ютер читача воно відбувається автоматично. Вплив самвидаву чітко простежується в більшості езинів. «Справжня передісторія самвидаву – у голові кожної творчої людини. Поділитися тим, що вигадав. Втілити вигадане самостійно, в початковому вигляді, незабрудненому відбитками холодних пальців стороннього редактора» [82]. Після появи мережі інтернет саморобні МЕЖ отримали значний поштовх у розвитку. Не дивно, що саме вони стали найпопулярнішими виданнями інтернету, адже фактично не мали конкуренції в мережі. Гурти підлітків у всьому світі вже робили власні МЕЖ, тоді як офіційні ЗМІ почали вихід в мережу лише зі впровадженням технології гіпертексту. Тематика МЕЖ зазвичай звужена настільки, що їх невигідно видавати у друкованому вигляді. Це може бути один стиль літератури (наукова фантастика, поезія), комп’ютерні технології (зламування мереж, створення


142 вірусів), сучасне мистецтво, вузьконаукові видання. З іншого боку, офіційні ЗМІ можуть просто ігнорувати потреби вузьких соціальних груп з причин цензури чи небезпечного характеру матеріалів. Це також створює додаткові можливості для реалізації видавців уцій ніші. Головний редактор МЕЖ «ZABEJ!info» зазначав: «У цьому журналі ми будемо писати … про все, що відбувається навколо нас, про що не розповість радіо та телебачення» [59]. Якщо подивитися на засновників електронної видавничої справи, то першим у світі видавати мережевий електронний журнал почав гурт американських хакерів «cDc» у 1984 році [269]. В Україні перший МЕЖ був заснований також маленькою маргінальною групою людей – радикальним націоналістичним молодіжним утворенням «Бійцівський клуб» у 2005 році [5]. Гурт читачів МЕЖ в інтернеті формує спільноту, члени якої інколи є одночасно і авторами видання. Причинами цього явища є, по-перше, мережева комунікація, що здійснюється значно легше між читачами електронного видання, аніж друкованого. По-друге, вузька тематика видання, що гуртує однодумців навколо ресурсу. Із прводу цього вдало Головний редактор першого американського літературного МЕЖ «FSFnet» зазначає: «Ви можете запитати, а що ми збираємося публікувати у FSFNET? Ну, це залежить в цілому від вас. Успіх «FSFnet» залежить від вкладу читачів і їх зусиль» [121]. У цьому ж номері зазначалося, що «цей езин є більше вашим (читачів – прим. авт.), аніж моїм. Я просто зібрав вас усіх разом». Головний редактор «The Risk Digest» П. Ньюман писав у першому випуску видання: «Я сподіваюсь, що наступне число буде провокативне, дискусійне, просвітницьке, цікаве і розважальне. Але це все залежить від якості від ваших вкладів» [229]. Таке колективне володіння виданням характерне для більшості езинів. При електронному журналі збирається колектив читачів, які одночасно можуть виступати дописувачами. Така група людей називається інтернет-спільнотою (community). Як жартома сказав теоретик альтернативних ЗМІ Еббі Гофман, якщо у вашої спільноти немає газети, то у вас і спільноти немає» [90]. Комп’ютерні технології дали


143 можливість читачам безпосередньо впливати на медіа, таким чином подолавши односторонність комунікації. Інтернет-спільнота – це група людей зі схожими інтересами, що спілкуються між собою переважно через інтернет. Об’єднуються вони навколо як мінімум однієї спільної риси (зацікавлення, погляди, робота, хобі, місце проживання, національність, проблеми, обставини тощо).Із розвитком мережі з’являлося багато спеціалізованих груп. Наразі можна віднайти спільноти людей із дуже специфічними інтересами. Комп’ютерні мережі з початку свого існування надають надзвичайні можливості для спілкування – як міжособистісного, так і масового. Спочатку доступ до інтернету був обмежений і тематика таких спільнот визначалася аудиторією, що складалася лише з комп’ютерників та науковців. З упровадженням

доступу

до

інтернету

все

ширших

верств

населення

з’являються спільноти з різноманітними інтересами. На сучасному етапі інтернет-спільноти вийшли на той рівень розвитку, що органічно доповнюють традиційне спілкування. Соціальні мережі на зразок LiveJournal, Facebook, Vkontakte, Myspace не мають чіткої орієнтації на певну тематику, вони надають людям можливість об’єднуватися в групи за інтересами. Успіхом інтернетспільноти завдячують, по-перше, можливості знайти людей зі спільними інтересами, по-друге – відсутності психологічного бар’єру в комунікації, який може виникнути в оффлайновому спілкуванні. Наприклад, у Білорусії, де рідною мовою спілкується лише близько 5 %, молодим людям важко викоритосвувати білоруську в повсякденному житті, оскільки це має певний спротив російськомовного населення. Проте в інтернеті такого бар’єру немає, тому кількість користувачів, що спілкуються білоруською, тут значно вища, ніж за оффлайнової комунікації [1]. В інтернет-спільнотах у людини складається віртуальна особистість з вигаданим ім’ям (nickname). Така особистість сильно відрізняється від реальної, а інколи стає для людини важливішою від справжньої. Дослідження в галузі комунікації в інтернеті показують, що взаємодія між співрозмовниками відбувається за іншими


144 правилами, ніж за межами мережі. При переході у віртуальний світ людина більшою мірою наділяє себе вигаданими характеристиками, які не мають нічого спільного

із

реальним

образом.

Мережеве

середовище

відрізняється

відсутністю фізичних обмежень, внаслідок чого в індивіда з’являються багато можливостей для самореалізації, у тому числі й для пропагування своїх ідей за допомогою нових технологій [22, с. 22]. МЕЖ може відходити від основної тематики, навколо якої об’єдналася спільнота. Характерним прикладом є езин (який автори за звичцкою називають зином) «ZABEJ!INFO». Інтернет-спільнота, що видає цей журнал, зібралася навколо теми «дворового» футболу. Однак у першому номері вказуєтється, що видання

присвячене

не

футболу,

а

життю

членів

спільноти.

«Ми

розповідатимемо про події, що відбуваються в нашому місті, про цікаві ідеї та їхніх авторів, про авантюри, в яких неодмінно потрібно брати участь і по те, що варто почитати, послухати і подивитися» [59]. Тематика журналу виходила далеко за межі футболу. Існує різний ступінь суспільної важливості інформації, що публікується у спільнотах. Наприклад, чати та інші види масового миттєвого спілкування не зберігають розмови користувачів, оскільки така комунікація несе в собі мало суспільно важливої інформації. На форумах спілкування зводиться до відповідей

на

запитання.

Перші

періодичні

видання

інтернету

були

публікаціями листування фахівців. Це були дайджести «ARPANET», у яких переважно обговорювалися проблеми комп’ютерних мереж. Ці тексти були важливі для спільноти комп’ютерних спеціалістів, тому їх оформляли відповідним чином, редагували і періодично розсилали підписникам. Редактори відсіювали суспільно неважливу інформацію, лишаючи тільки цінні з їхнього погляду повідомленняі. Наприклад, у дайджесті «TCP/IP dagest» публікувалося листування системних адміністраторів «ARPANET» щодо впровадження протоколу TCP/IP. Головний редактор, створюючи подібне видання, хотів перевести комунікацію на інший рівень – медійний. Тому він розширював аудиторію за межі електронної дошки оголошень, що слугувала платформою


145 для дискусії. Згодом це видання вийде за межі мережі і його статті передруковуватиме журнал «ComputerWorld» (це суперечило секретному характеру комп’ютерних розробок уряду США [178]. Окрім безкоштовного або лише частково платного наповнення МЕЖ, зусиллями спільноти аудиторія відіграє суттєву роль у розповсюдженні видань. Більшість МЕЖ існують у вигляді файлів, які можна вільно переміщуати в інтернеті. Редактор самостійно може виконати частину такого піару, але діяльність спільноти є ефективнішою. Тому видавці МЕЖ розраховують на своїх читачів. Наприклад, редактори українського езину «Бійцівський клуб», коли викладають його в мережі, просять членів спільноти розповсюдити видання. «Редакторів прошу пропіарити вихід номеру на своїх блогах та форумах. Аум!» [9]. Видавці МЕЖ «aBBa» навіть не сумнівалися в тому, що читачі будуть самостійно розповсюджувати їхнє видання. Тому вже у другому номері запитують: «Якщо ви розповсюджуєте наше видання, де тільки можете, ми боїмося за вас. Напишіть нам!!! Ми хочемо почути про ваші пригоди, пов’язані з розповсюдженням «aBBa» та інших МЕЖ. Чи люди намагаються підстрелити вас, піддати цензурі чи забанити? Скажіть нам! Ми хочемо знати! Ми хочемо розповісти про це всім!» [217]. Симбіоз аудиторії у вигляді спільноти і редакції більший за просте наповнення, споживання і розповсюдження видання. Спільноти творять МЕЖ, а МЕЖ, у свою чергу, впливають на спільноти. Вони є єдиним «офіційним» засобом комунікації в цьому середовищі, а спільнота є його єдиним місцем побутування. Наприклад, редактор журналу «ЖеСт» говорила: «Я дуже хотіла почитати якісь журнали про фемінізм. Знаходила окремі статті, але чисто тематичного журналу мені знайти не вдалося. І після довгих пошуків я, майже у розпачі, подумала: що це за позиція споживача? Якщо я хочу прочитати журнал, то я його і зроблю. Це буде такий журнал, якого поки що немає, але який я хочу прочитати» [82].


146 Сучасні інтернет-технології, засновані Мережі 2.0, дозволяють значно простіше організовувати віртуальні суспільства. Форуми та блогові спільноти мають можливість інтерактивного управління виданням та активної комунікації між членами. У МЕЖ спілкування відбувається з затримуванням, тому значна частина журналів перейшла в соцмережі. Таким чином можна констатувати, що функція формування спільнот у МЕЖ була тимчасовою, допоки не винайшли оперативніші технології комунікації. Український езин «Бійцівський клуб» перейшов у формат блогової спільноти у 2006 році, оскільки частина редакції була ув’язнена і не могла верстати журнал. Мережа LiveJournal, на якій була заснована спільнота, дозволяла існувати виданню в автономному режимі, без втручання редакторів. Таким чином езин як періодичний електронний журнал перестав існувати. Проте через рік редактори відновили МЕЖ уже у вигляді дайджесту – збірки найкращих публікацій з їхньої блогової спільноти. Поза увагою залишалися неактуальні матеріали, наприклад, анонси подій, які втрачали актуальність на момент виходу МЕЖ. Частина інтернет-спільноти розмовляє російською, тоді як езин виходить українською мовою. Тому редактори перекладають ті статті, що написані російською. Гетерогенність аудиторї може слугувати причиною неможливості сформувати спільноту. Сучасні мистецькі МЕЖ, наприклад, мають читачів та авторів, які не об’єднуються в групи. Це дизайнери, художники, фотографи, літератори тощо. Вони беруть участь у створені таких видань уже персонально, а не як члени групи. Митці можуть використовувати МЕЖ як платформу для публікування своїх робіт. Такі матеріали мають рекламний характер, оскільки видавці дозволяють публікувати адреси персональних сайтів митців та їхні електронні пошти. «Ви хочете публікувати ваші роботи у нашому журналі? Ми проштовхнемо вас і ваші роботи, показавши їх широкому загалу», – йдеться в саморекламі німецького журналу «Bastard» [117, c. 98]. Кількість аудиторії МЕЖ фактично неможливо порахувати, оскільки невідомо, наскільки буде розтиражовано копії видання. Деякі сайти для зберігання МЕЖ (наприклад, issuu.com) надають статистику завантажень.


147 Завдяки ній можна чітко визначити, скільки переглядів видання відбулося. Головний редактор електронної газети «FidoNews» Т. Дженінг визначав кількість своїх читачів на основі припущень: «Якщо в країні є 100 мереж Fido і в кожній з них є по 100 користувачів, то це 10000 читачів» [191]. Якщо брати аналогічне видання у друкованому варіанті (зини), то аудиторія журналу може варіюватися до 3000 чоловік. Видавець зину «New World» Людок зазначає: «Нехай наклад 100 примірників. Але прочитати його може і 1000 чоловік. Як і самвидав у радянські часи, зини постійно ходять «по руках». Буває достатньо вислати одну копію в інше місто чи країну, а там його вже прочитає вся тусовка. А це не один десяток людей. А є ще зини, які виходять накладом у кілька тисяч примірників. Наприклад, такі культові американські видання, як „Maximum R’n’R“ або „Profane Existence“. Із ближчих прикладів – мінський анархо-панківський зин „Rebel Desire“ – 1000 екз.» [127]. Аналіз текстів МЕЖ свідчить, що видавці журналів знали про існування інших журналів. Якщо тематика видання охоплювала ту ж саму аудиторію, існувала навіть конкуренція. Проте оскільки більшість МЕЖ – некомерційні видання, то все обмежувалося критикою один одного. Наприклад, видання «Культ мертвого кота» («Cult of the dead cat») частово запозичило назву у відомого МЕЖ «Культ мертвих корів» («Cult of the dead cow»). У текстах також згадуються інші журнали – «Phrack», «Bugtraq», «CERT», «CIAC», «CORE», «InfoHax» тощо. Редактори періодично зустрічалися на різних хакерських конференціях [138]. Видавці МЕЖ неактивно розширюють аудиторію своїх журналів. Це пов’язано з невмінням та небажанням працювати у видавничому бізнесі. Наприклад, видавець МЕЖ «Cheap Truth» у своєму інтерв’ю говорить, що однією з причин закриття журналу стала його популярність, тобто вихід за межі аудиторії: «Коли про „Cheap Truth“ написав „Rolling Stone“ (відомий мистецький журнал США – прим. авт.) я знав, що кінець близько. Щоб наш езин став культурним надбанням цих тупоголових яппі?.. О Боже! А що далі? „Wall Street Journal“?» (відомий економічний часопис – прим. авт.) [185].


148 Видавничо-редакційне

опрацювання

матеріалу

«спеціальними

інститутами» вважається однією з основних характеристик ЗМК [79, с. 106]. Воно є обов’язковим для друкованих видань, оскільки неможливо надрукувати текст, попередньо його не опрацювавши та не зверставши. Але це не обов’язково для мережевих видань. В основному процес публікації в інтернеті спростився

завдяки

впровадженню

гіпертекстових

систем

управління

контентом сайтів (CMS), що дозволяли розміщувати тексти, оминаючи процес макетування. Із цією технологією значного успіху набули такі формати видань, як форуми, веблоги, які існують без редакцій, а лише завдяки активності користувачів. Нові технології зробили видання інтерактивними. Читачі одночасно є і авторами, оскільки вони активно беруть участь в обговоренні, обробці та створенні нової інформації на сторінках видання. Функціональні обов’язки редактора у різних сучасних електронних виданнях варіюється від повноцінної роботи над текстами та з авторами до простої перевірки орфографії чи наявності ненормативної лексики у статтях користувачів. У МЕЖ редакційне опрацювання є обов’язковим. Матеріал проходить систематизацію, рубрикацію, редагування і технічну верстку. Завдяки такому відбору інформація в електронних журналах є більш структурованою та суспільно важливою, аніж у блогах чи навіть новинних сайтах. Це дозволяє уникнути поширеної сьогодні мозаїчності сприйняття. Цілісність видання дозволяє сприймати його як, і традиційний журнал, «лінійно-послідовно». [215, с. 203–216] Деякі МЕЖ мають повноцінні редакції, як і їхні друковані аналоги. Як зазначено в бренд-буці українського дизайнерського електронного езину «Дуршлаг», «головний редактор (або група редакторів) визначає цінність текстів, «впорядковує наявні матеріали, вигадує під них концепцію номера і розробляє його стилістику, готує обкладинку і пише умовне «слово до читачів». Він також вирішує усі спірні питання – від синдикації до копірайту. Головний редактор (або група редакторів) не переслідують у своїй роботі комерційних і особистих інтересів» [34].


149 Перші дослідники МЕЖ також вказували на важливість редакційного опрацювання. Дж. Франкс у своїй статті «Що таке електронні журнали» писав: «Є три важливі функції, які журнал (МЕЖ – прим. авт.) може забезпечити, окрім просто розповсюдження текстів. По-перше, це легалізація. Журнал має редактора, що обирає адміністраторів (referee or referees) для прочитання статей і затвердження придатності [цих матеріалів] для видання. Редактор також запроваджує контроль якості у незмістовних елементах, таких, як мова та презентація видання» [169]. Зазвичай редакторами МЕЖ стають активні молоді люди, що цікавляться інтернет-технологіями. Для них створення періодичного видання є можливістю творчо реалізуватися та самоствердитися. Про власний досвід головний редактор електронного журналу «ANUS» писав так: «Видання було сформоване за одну ніч в алкогольному тумані мною та двома винахідливими індивідами, щоб побороти зростання посередності в інтернет-спілкуванні (modeming)» [126]. Деякі талановиті видавці робили по кілька МЕЖ. Литовець А. Норваіса у передмові до свого нового електронного журналу «Artefacted» пише, що читачі, очевидно, уже знайомі з його попередніми езинами: «Deathmare» (литовською мовою, 3 номери) та «Thy Kingdom Come» (англійською, 3 номери). Далі він скептично зауважує, що його продуктивність зі створення некомерційних журналів на 6–8 сторінок дуже низька [233]. Така активність видавців МЕЖ заслуговує позитивного оцінювання, особливо якщо врахувати, що жодного економічного зиску вони з цього не мали. Причини створювати власне видання на альтруїстичних засадах пов’язані з бажаннями самовиразитися, а також охопити вузьку аудиторію однодумців. Видавець зину «New World» Людок зазначає, що основною причиною, яка спонукає людей створювати самвидав, є «доступність і бажання робити щось самому. Своїми руками. При цьому залишаючись у повній незалежності і не перебуваючи під чиїмось ковпаком або впливом.

Плюс

спроба

донести

інформацію,

яка

громадськими

ЗМІ


150 спотворюється або взагалі ігнорується. У кожному з випадків це спроба щось творити, ні на кого, крім себе, особливо не сподіваючись» [127]. Видавець першого періодичного видання у мережі FIDO описав у художній формі штатний розклад свого МЕЖ: «Це повністю електронне видання, статті пишуться авторами і системними операторами (sysop), а все інше роблять машини. Для кожного номеру головний редактор (це я, народ) змінює дату та номер у шапці видання (тяжка праця), і також я здійснюю деяке редагування. Статті перевіряються на читабельність (тобто грамотність), погані копії (невдало завантажені та ін.) я видаляю. Список вузлів генерує адмін FidoNet на прізвисько Святий Л’юіс. У день виходу всі статті об’єднуються в одне видання. Готовий випуск копіюється в спільноту NEWS. Видання зберігається один тиждень і видаляється, щоб звільнити місце для наступного» [163]. Редактор МЕЖ здійснює цілу низку важливих для його видання функцій. Пізнавальна діяльність займає важливе місце, адже фактично спираючись на свої знання, він створює електронний журнал. Якщо для редактора книги пізнавальна діяльність є бажаним етапом здобуття загальних знань для якісного редагування, то для редактора МЕЖ – це життєво необхідний етап створення нового номеру видання. У диверсифікованих виданнях, якими є МЕЖ, ціннісно-орієнтаційну діяльність редактор спрямовує на вибір тем, авторів, ілюстраторів, оцінювання матеріалів. Це відсіює неважливу для аудиторії інформацію. Завдяки цій діяльності МЕЖ утримують свою аудиторію, оскільки матеріали в журналі, на відміну від інших електронних видань, проходять відбір. А комунікативна діяльність редактора МЕЖ є значно важливішою, аніж у його колег, що займаються друкованими виданнями чи веб-сайтами. Окрім створення видання, що є комунікацією з читачами, редактор також повинен розповсюджувати його. Для цього треба активно рекламувати журнал, спілкуючись зі своїми потенційними читачами через інші засоби масової комунікації (соціальні мережі, форуми тощо).


151 Роботу редакції МЕЖ можна розділити на такі етапи: – створення концепції; – написання статей та підбір інформації; – верстання видання; – розповсюдження. Коли майбутній редактор вирішує створювати власний МЕЖ, йому необхідно чітко розписати, яким буде видання. Творці перших езинів орієнтувалися переважно на друковані журнали, сьогодні редактори вивчають на досвід подібних видань, які легко можна знайти у мережі. Концепція може бути написана у вигляді окремої статті чи навіть маніфесту і публікуватися для того, щоб залучити якомога більше дописувачів та читачів. Наприклад, видавці МЕЖ «Whirlwind» (електронний літературний журнал) перед тим, як випустити перший номер, виклали концепцію окремою статтею, де описали своє бачення журналу, умови співпраці з авторами, підписки та комунікації з редакцією [173]. Така концепція дозволяє читачам легко взяти участь у роботі над журналом, оскільки одразу декларуються чіткі умови співпраці. В інших виданнях концепція розробляється для внутрішнього користування, тоді читачів не ознайомлюють з нею. Однак у рубриці «Слово редактора» опосередковано висвітлюються основні засади майбутнього видання. На другому етапі редактори пишуть матеріали та створюють інший контент на рівні з авторами. Кількість автентичних редакційних матеріалів залежить від натхнення редакторів. Зазвичай у перших номерах кількість власних статей більша, оскільки автори ще не знають про нове видання, а в редакторів достатньо бажання створювати їх самим. Відбір матеріалів для МЕЖ здійснюється на основі уподобань редакції та зацікавлень аудиторії, на яку розраховує видання. На третьому етапі редакція формує матеріали у видання, вибудовує зміст, здійснює

художньо-технічне

редагування

журналу.

Коли

МЕЖ

використовували технологію ASCII, верстка включала в себе розбиття текстів на рядки за шириною екрану, створення шапки видання, колонтитулів та


152 заголовкових комплексів, створення ілюстрацій у ASCII-форматі. Із розвитком технологій верстка МЕЖ ускладнювалася, оскільки формати HTML, а особливо FLASH чи PDF, дозволяють створювати нелінійний дизайн видання. Проте з іншого боку, верстка полегшувалася, оскільки для створення ілюстрацій використовувалися векторні та растрові редактори. Уже готовий МЕЖ викладають у мережу. Раніше його завантажували на вузол BBS чи «кімнату» в конференції, звідки користувачі могли отримати файл. Зараз видавці електронних журналів переважно використовують власний сайт для зберігання номерів або спеціалізовані портали на зразок issuu.com, куди можна завантажити видання у форматі PDF із відкритим доступом для користувачів. Подальша популяризація включає в себе різні види мережевої промоції: розсилання на електронні пошти підписників, саморекламу в соціальних мережах, на форумах та спеціалізованих сайтах. Редактори МЕЖ здійснюють багато аналогічної з їхніми колегами в інших виданнях роботи (створення концепції, пошук авторів, редагування матеріалів). Специфікою мережевих електронних журналів є комплексна робота редактора над виданням (верстка, розповсюдження), оскільки ця особа переважно є і власником видання. Така кількість функціональних обов’язків вимагає від видавця глибоких знань видавничої справи, оскільки потрібно мати навички з редагування, верстки та основ піару. Однак історія МЕЖ показує, що засновниками та редакторами могли стати люди, далекі від видавничого бізнесу, тоді як професіонали через відсутність мотивації могли уникати мережі. Тривалий час МЕЖ надавали можливості для активних та творчих особистостей реалізувати свої видавничі потреби та висловлювати власні думки. Сьогодні існують інші зручніші та оперативніші технічні засоби для подібної реалізації – живі журнали, або блоги. Ці сайти мають багато спільного з МЕЖ: домінантна роль редактора, аналітичний характер статей та суб’єктивний виклад інформації. На відміну від МЕЖ, у блогах не потрібно


153 дотримуватися періодичності, вони дозволяють легко оформляти підписку на журнал і не вимагають спеціальних технічних знань з макетування та верстки. Всебічно розглянувши видавничий процес МЕЖ та порівнявши його з аналогічним процесом у друкованих журналах, можна виокремити такі особливості: електронний формат носія, звужена тематика та аудиторія, визначна роль редактора, дистрибуція через комп'ютерні мережі та необмежене тиражування видання. 3.3. Перспективи розвитку і функціонування мережевих електронних журналів як виду видавничої продукції Електронні журнали сьогодні є популярним способом організації власного видання для малих груп читачів, об’єднанних спільними інтересами. Причини успіху та перспективи розвитку цих видань пов’язані як загальними перевагами мережевих мас-медіа, так і зі специфічними характеристиках МЕЖ. Види видань, що передували мережевим електронним журналам (зини, дискові журнали

та

дайджести)

відкривали

можливості

нових

технологій

у

розповсюдженні, функціонуванні видання в електронній формі, а поширювали також філософію створення видання своїми руками, без залучення сторонніх фахівців та додаткових коштів. Кожен із цих видів видань досліджував нові сфери побутування видавничої продукції. Так, редакції зинів активно працювали зі спільнотами і вчилися організовувати видання без фінансової підтримки, а у випадку з маргінальними виданнями - нелегально. Дискові журнали охопили вузьку на той час аудиторію користувачів комп’ютерів і вперше зіткнулися з проблемами макетування текстів в електронному форматі. Дайджести

від

ARPANET

уперше

застосували

мережеві

технології

розповсюдження і розвинули структуру та дизайн текстових видань. Від своєї появи у 1984-му році МЕЖ показали швидкі темпи розвитку. Про популярність електронних видань свідчить те, що з 1991 року в Америці виходить «Каталог електронних журналів» [144]. Його створив М. Стренджелав як спробу проаналізувати новітній засіб масової комунікації. Довідник містить


154 не лише список журналів, але йі статті та дискусії навколо появи та побутування електронних видань. Спочатку там були лише текстові МЕЖ, що розповсюджувалися мережами FTP, BITNET та електронною поштою. У першому номері містилася інформація про 110 журналів, 27 із яких мали наукову тематику. Через два роки кількість журналів у переліку подвоїлася. Каталог подавав таку інформацію – анотація, номер ISSN, оплата (журнали були переважно безкоштовні), експертна оцінка (якщо є), дата виходу першого номеру, формат, мережі, якими розповсюджується, періодичність, контакти, підписка. Варто розрізняти поняття передплати та підписки. Для МЕЖ характерною є підписка, адже вона, на відміну від передплати, не стосувалася грошей (оплати). У 1995 році Каталог містить 675 електронних журналів, у 1996 – 1689, у 1997 – 3400. На прикладі цього каталогу можна визначити динаміку розвитку електронних журналів (рис. 3.1). Починаючи з 1998 року, в Сан Франциско та Нью-Йорку проходили конференції, що стосувалися МЕЖ. На таких форумах збиралися незалежні інтернет-видавці для обміну досвідом. У 2000 році деякі американські електронні журнали почали додатково виходити в друкованому форматі: «Movie Insider», «Slate», «Synthesis та Lucire» [102]. Електронні видання існують у вигляді файлів і розповсюджуються за допомогою комп’ютерних мереж. Кожен формат файлів має певні видавничі можливості, і якість видання безпосередньо залежить від формату файлу і наявних засобів. Для визначення технології, за якими створювався МЕЖ, ми використовуватимемо термін «формат» для позначення визначеної структури інформаційного об’єкта [80]. Це специфікація структури даних, що записана в комп’ютерному файлі. Для мережевих електронних журналів формат файлів означає значно більше, аніж ця характеристика для друкованих видань. Технологія збереження інформації у певному форматі визначає характер ілюстрацій, верстки та структури видання.


155

Рис. 3.1– Збільшення кількості електронних журналів за даними «Directory of electronic journals, newsletters, and academic discussion lists» Стрімкий

розвиток

року,продовжуватиметься

МЕЖ, за

який

рахунок

спостерігається

розвитку

технологій.

від

1984-го

Зокрема

у

перспективі змін зазнає сама назва МЕЖ, оскільки мережа настільки широко увійде в буденне життя людини, що стане непомітною і неважливою для визначення. Терміни «електронний журнал» та «мережевий електронний журнал» стануть ідентичними. Інтеграція інтернету з іншими каналами медіа відбувається вже зараз, проте остаточного вигляду набуде, за Б. Гейтсом, при створенні так званої інформаційної магістралі (information highway). Ця магістраль, як сьогодні електрика чи газ, під’єднуватиметься до помешкань і міститиме в собі інтернет, який у свою чергу передбачатиме всі інші сервіси комунікації, у тому числі й електронну пресу. Існує певна недовіра до прогнозів майбутнього, оскільки люди схильні переоцінювати темпи розвитку та прагнення суспільства до позитивного. Ще до появи МЕЖ американський дослідник комунікації Ф. Ланкастер писав, що до


156 2000 року вся наукова і технічна комунікація може перейти у цифровий формат. Він також зазначав, що в технічних науках (складником яких є і комп’ютери) прогрес буде значно швидшим, аніж у гуманітарних 201]. Це відбулося лише частково, оскільки Ф. Ланкастер не зважав на регресивну частину наукової спільноти. В Україні ще досі чимало наукових видань лише друкуються. Б. Гейтс зазначав, що багато людей говорить про шляхи розвитку інтернет-технології, однак не орієнтується в часових категоріях [18]. Тому ми не говоритимемо про гіпотетичні дати, а сконцентруємося на тенденціях. Для того, щоб досліджувати перспективи розвитку, необхідно визначити ті фактори, що гальмували поширення МЕЖ у минулому. Симпліфікація процесу створення МЕЖ та доступність інтернету дозволили навіть незначним аудиторіям отримати власний ЗМІ. За допомогою мережі окремі особи та спільноти з видавничими інтенціями впливають на розвиток традиційних ЗМІ. МЕЖ передбачають продукування якісних матеріалів використання дешевої (майже безкоштовної) дистрибуції в мережі [164]. Субкультурні та маргінальні езини використовували це як прояв нонконсьюмеризму. Однак і серед науковців фактор безкоштовності залишається важливим чинником, що стимулює видавничі інтенції. У роботах дослідників академічних МЕЖ Т. Гаррісона та Т. Стефана зазначається, що, на відміну від друкованих видань, відкриття МЕЖ передбачає відносно невеликі фінансові витрати, що є значною перевагою порівняно з друкованими журналами [177]. Електронні мережеві видання не з’явилися разом з комп’ютерними мережами, хоча в користувачів ARPANET та інших подібних проектів уже були технічні засоби для створення електронних документів, а також існували теоретичні дослідження науковців, що передбачали появу мережевих журналів. Як показали перші МЕЖ, для створення видання потрібними були лише комп’ютер, програма для створення текстів та мережа для дистрибуції. Від організації першої комунікації між комп’ютерами до появи першого засобу масової інформації в мережі пройшло майже 20 років. Очевидно, існували обставини, що заважали появі нових техногенних видів ЗМК. У наукових


157 роботах з кінця 1970-х років зустрічаємо різноманітні пояснення того, що перешкоджало появі мережевих ЗМІ. Наприклад, К. Тенопір вбачала, що до комп’ютерів долучено замало фахівців, які могли б створювати видання. І лише після того, як доступ до мережі та обчислювальної техніки отримають автори, редактори, бібліотеки і читачі, можна буде говорити про впровадження електронних видань [273, c. 55]. Ф. Ланкастер бачив більше перешкод для появи засобів масової інформації в мережі. Він також акцентував на недостатній

кількості

комп’ютерів,

що,

очевидно,

було

найбільшою

проблемою. Також він зазначає, що на той час зв’язок між комп’ютерами був повільним, а сама техніка – малопотужною. Тут необхідно зазначити, що під комп’ютерами він мав на увазі мейнфрейми, які мали достатньо швидкості, щоб працювати з текстовими документами. Наприклад, комп’ютери третього покоління, що виникли в кінці 60-х років ХХ століття мали 256–512 Кбайт оперативної пам’яті та могли виконувати кілька програм одночасно [39]. Однією з перешкод розвитку мережевих ЗМІ Ланкастер вбачав небажання створювати подібні видання через невмотивованість авторів до написання матеріалів, проблеми з авторськими правами в мережі, відсутність широкої аудиторії тощо [201, c. 525]. У дослідженні Т. Косенко є порівняння неприйняття

МЕЖ

з

гоніннями

друкованого

верстата

Гутенберга.

Книговидання так само викликало опір церкви, як електронне видавництво – спротив наукової громадськості [45]. В. Монті також зазначав перешкоди розвитку мережевих медіа: відсутність авторського права, нестабільність формату, невизначеність в архівуванні та індексуванні МЕЖ [224, с. 11]. Аналіз причин повільної інтеграції МЕЖ у наукове середовище свідчить, що в суспільстві після появи нововведень залишаються сильні реградаційні тенденції. Із розвитком нових медіа та соціальних мереж подібні настрої лише збільшуватимуть кількість прихильників МЕЖ, оскільки лінійний стиль викладу зрозуміліший, аніж мозаїчний. Таким чином, МЕЖ деякий час будуть отримувати аудиторію з числа розчарованих новітніми медіа.


158 Завдяки регресивним тенденціям розвиватимуться вузькоспеціалізовані МЕЖ та наукові електронні журнали, які зараз в Україні регламентуються «Положенням про електронні наукові фахові видання», згідно з яким МЕЖ може бути включеним до затверджених ВАКом (чи його правонаступниками) переліків наукових фахових видань. Це даватиме право публікувати там результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора та кандидата наук, а також можливість посилання в наукових статтях та дисертаціях. У цьому ж таки документі пояснюється причина переходу на електронний формат: «видання започатковуються з метою досягнення якісно нового рівня повноти та оперативності задоволення інформаційних потреб суспільства в знаннях, одержаних у процесі науково-дослідної, дослідноконструкторської,

проектно-технологічної

та

виробничої

діяльності

українських учених та фахівців» [63, c. 2–3]. Окрім

регресивних

тенденцій

серед

користувачів,

нас

цікавлять

прогресивні, які дадуть МЕЖ можливість розвиватися. Із найближчих перспектив розвитку – перехід журнальних видань на електронну основу та пов’язані з цим рекламні інвестиції, що дозволять МЕЖ розвиватися професійно.

Електронні

журнали

від

початку

свого

існування

були

некомерційними. З інтеграцією ширших мас населення в мережу, реклама переорієнтовується на нові медіа, і зокрема на МЕЖ, що даватимуть рекламодавцям охоплення цільової аудиторії того чи іншого товару. Цю тенденцію можна спостерігати це на прикладі австралійського електронного журналу «f11», присвяченого фотографії, що містить рекламу провідних виробників фототехніки. Значною перевагою МЕЖ є редакційна обробка матеріалів, що відіграє роль подолання медійного шуму. Великі об’єми інформації не сприймаються користувачем, оскільки він оперативно не в змозі ознайомитися з великою кількістю нової інформації. Влучно зауважує Л. Березовець, що у світі накопичено величезний інформаційний потенціал, але люди не можуть ним скористатися повною мірою [8, c. 17]. Український науковець О. Холод називає


159 цей медійний шум «трешінмутацією» і констатує, що це явище забруднює інформаційний простір, ускладнює сприйняття важливої інформації, втомлює суспільство від другорядної інформації, провокуючи відмову сприймати будьяку інформацію [89, c. 58]. Німецький теоретик М. Халер висловлює стурбованість тим, що пошук і збір інформації ще ніколи не були такими важливими і складними, як в епоху інтернету. Він має на увазі роль редакції у фільтруванні інформації [87]. Редакційна обробка може слугувати причиною інвестувати рекламні бюджети в МЕЖ, а не інші види видань. У суспільства, що виховано на мозаїчних медіа, виникає все більша потреба в індоктринації, у редакції, яка б сортувала важливу інформацію і давала її читачеві. Ці тенденції простежуються в розвитку блогосфери, де читачі не бажають отримати перевірену та виважену інформацію, а довіряють суб’єктивному

баченню

автора.

Їхні

інформаційні

потреби

можуть

задовільнити МЕЖ. Редакційне опрацювання матеріалів може здійснюватися і для сайтів, але від динамічного сайту вимагається перманентне оновлення, тоді як МЕЖ можна робити певний час до нового випуску. Створення якісного медійного продукту, що виходить з певною періодичністю, уже сьогодні є необхідним для великої аудиторії, що не може самостійно виокремити важливу інформацію серед медійного шуму, який потрапляє через соціальні медіа. Чим більше людей споживатиме неякісну інформацію, тим швидше зростатимуть незадоволення і пошуки альтернативних джерел інформації. МЕЖ у цьому випадку має ту низку переваг (аналітичність, реферативність, періодичність, цілісність) для забезпечення функціонування та розвитку. Періодичність потрібна як редакції подібного видання – щоб підготувати якісні матеріали, так і читачам – щоб запланувати час для читання МЕЖ. Також не варто нівелювати ефект очікування, шо психологічно збільшує цінність видання. Некомерційне використання МЕЖ може бути пов’язане з пропагуванням маргінальних ідей. Останні дослідження деконструктивістів свідчать, що реальність формується людьми через мову, тому природа останньої визначається тими, хто володіє можливістю формувати мову, – тобто журналістом та редактором як


160 професійними комунікантами [64, c. 426]. МЕЖ дає кращі можливості для побудови нової реальності, у тому числі і для здійснення інмутаційного впливу, оскільки електронні журнали мають лінійну форму на противагу мозаїчної у інших виданнях. Проведений нами аналіз наповнення МЕЖ засвідчив наявність багатьох інмутаційних тематичних напрямків. Насамперед це стосується політично-маргінальних

та

хакерських

журналів.

Дослідник

мережевої

комунікації О. Рунов прогнозує виникнення інформаційного імперіалізму в комунікаційному середовищі, що призведе до зростання маргіналізації [72]. Колектив ЗМІ, що складається з журналістів, редакторів та дизайнерів, обирає та подає читачеві певну інформацію, а інші дані залишає поза увагою. Таким чином, у читача складається викривлене бачення світу, оскільки самостійно перевіряти інформацію в нього немає можливостей і часу. Якщо в офіційних ЗМІ існують певні обмеження у вигляді журналістської етики та контролю з боку держави, то МЕЖ є більше ймовірність для викривлення інформації. Це відбувається, через те, що фактично всі дані опрацьовується групою зацікавлених осіб, а сам журнал частково використовується редакцією для пропаганди своїх ідей. Зростання потреби суспільства в індоктринації свідчить про несприйняття частиною населення мозаїчності інформації, яку подають сучасні медіа, та патогенність текстів. У цьому контексті редактори МЕЖ

можуть

реалізовувати

односторонню

масову

комунікацію,

що

задовольнятиме індоктринічні потреби сучасного читача. Оскільки МЕЖ – це здебільшого некомерційні видання, то ранні дослідники намагалися відповісти на питання «Навіщо авторові взагалі безкоштовно публікуватися в подібних виданнях?». Дж. Франкс навіть вводить для такого виду журналістської діяльності термін «марнославська модель преси» (vanity press model) [169]. Однак цей альтруїзм заснований не тільки на марнославстві. Важливими є популярність та авторитет самого журналу. Кількість знань, що сьогодні продукує людство, важко структуризувати і сприймати. Єдина можливість донести усе різноманіття інформації реципієнту – це подавати її поверхово, як пише М. Маклюен, у мозаїчному вигляді [53].


161 Для ґрунтовної лінійної подачі матеріалу необхідне розмежування інформації за ступенем важливості. У сучасному перевантаженому знаннями світі оприлюднення статті в мережі не забезпечує того, що її прочитають. Користувачі мережі можуть просто не помітити її в загальному потоці даних. Тоді як публікування цього матеріалу під логотипом відомого МЕЖ робить цей матеріал доступним принаймні для його читачів. Дослідник спільнот М. Сміт вважав, що основною мотивацією до написання статей до подібних видань є відчуття спільноти (Sense of community). Люди – соціальні істоти, тому отримати підтримку загалу є одним із базових механізмів людської психіки. Під час здійснення важливих внесків у роботу спільноти вони отримують визнання. Кожен учасник переживає почуття співвласності видання, тому в інтернеті існує пряма залежність між розміром спільноти та кількістю опублікованої інформації [258]. У дослідженнях масової комунікації Д. Вайта [303] та Г. Лассвела [204] редакторам надають особливу роль – контролерів, або гейткіперів (англ Gatekeeper). Вони фільтрують інформацію, яка надходить із різних джерел, і вирішують, чи буде вона публікуватися. Таким чином у читача формується звужене уявлення про довколишній світ. Подальші дослідження намагалися визначити, що впливає на вибір контролерами інформації для оприлюднення. З’ясувалося, що не лише редактор звужує для читачів бачення об’єктивного світу, але й уся редакція – від журналістів до дизайнерів [180]. Незважаючи на загальноприйняті принципи об’єктивності, деформація образу об’єктивного світу є невід’ємною частиною масової комунікації. В аудиторії не вистачає часу перевіряти інформацію, що приходить до неї з медіа, тому читачі переважно формують із цих повідомлень бачення світу. Це не означає, що ЗМІ впливають на рішення людей. Редакції розставляють пріоритети, виносять певну інформацію на передній план, а якусь навпаки не висвітлюють, змушують читачів задумуватися над певними питаннями [211, c. 400–401]. Відомий американський дослідник та двічі лауреат Пуліцерівської премії В. Ліпман казав, що ЗМІ не навіюють якісь ідеї прямо, але дають загальний образ


162 зовнішнього світу, з якого люди формують власні стереотипи [207]. Згадувані вище дослідження показують, наскільки важливою є роль редакції у процесі формування світогляду читачів. У МЕЖ немає чіткого штатного розкладу, а вся робота зі створення видання покладається на одну особу, тому і вплив редактора на читача є більшим. Однією з провідних проблем інтернету є відсутність цензури. Українська дослідниця Л. Городенко зауважує такі особливості масової комунікації, що заважають

правосуддю

контролювати

користувачів,

відсутність

персоніфікації автора та інтернаціональний характер комунікації [21]. Коли ці перешкоди будуть подолані або їх зможуть обійти, різноманітні маргінальні групи шукатимуть безпечний канал комунікації. У МЕЖ є той набір характеристик, який потрібен для безпечного здійснення масової комунікації в умовах інтернет-контролю. Оскільки видання є цілісним – воно не прив’язане до конкретної адреси і відповідно не може бути просто видалене з мережі. МЕЖ можуть розповсюджуватися як віруси через міжособистісні канали зв’язку, що фактично унеможливлює їхнє вилучення. Показовою

є

організація

роботи

першого

українського

МЕЖ

«Бійцівський клуб». Кожен постійний автор був одночасно і редактором видання. МЕЖ призупинив вихід на один рік через конфлікти з правосуддям, згодом відновився у 2007 році, головний редактор роздав свої преференції з метою децентралізувати управління виданням. Відтоді автори, які й у перших номерах були досить автономними, стали називатися редакторами. Оскільки інформація у виданні була радикальною, вони підписувалися вигаданими псевдонімами: Редактор Пташка, Руссо, Ацетон, Арієць, Че, Крюгер, Зміюка тощо. Розподіл редакційної роботи серед читачів та авторів був характерним для перших хакерських МЕЖ 1980-х років: «Cult of the dead cow», «Phrack» та інших. Окрім безкоштовного наповнення МЕЖ зусиллями спільноти, аудиторія відіграє суттєву роль у розповсюдженні. Редактор самостійно може виконати частину такої роботи, але участь у видавничому процесі спільноти сприяє


163 ефективнвй діяльності журналу. Тому видавці МЕЖ розраховують на своїх читачів. МЕЖ може бути і чинником демократизації в авторитарних країнах. Наприклад, однією з причин розвитку мережі в Україні була складна політична ситуація, що змусила багатьох відомих журналістів та громадських діячів звернутися до інтернету, який фактично неможливо контролювати на державному рівні. Особливо помітними в житті українського сегменту мережі були соціально-політичні події 2001–2004 років, коли за умови жорстокої цензури телеканалів інтернет-медіа стали майже єдиним видом ЗМІ, де могли оперативно та неупереджено висвітлювати новини. У період президентських виборів

2004 року,

за

підрахунками

фахівців,

кількість

українських

користувачів мережі збільшилося в 1,5 раза [83]. Незважаючи на розвиток сайтів та блогів, що дозволяють видавати літературні твори значно простіше й оперативніше, літературні МЕЖ продовжують існувати. Це пов’язано з кращою редакторською підготовкою текстів у періодичних виданнях і регресивними настроями частини аудиторії, що сприймає випуск журналу як подію, значно важливішу за просто публікацію тексту на сайті. Деякі МЕЖ настільки популярні, що мають обмеження на прийняття текстів. Наприклад, російський МЕЖ «Другое полушарие: журнал литературного и художественного авангарда», виходить з 2007 року, містить на сайті оголошення, що тексти приймаються тільки за рекомендацією членів редколегії та постійних авторів. Через завантаженість редакція не має часу відповідати на всі листи авторів [40]. Широкі перспективи надає МЕЖ розвиток мобільних пристроїв та інтернету в них. За визначенням Л. Городенко, мобільні пристрої актуалізують синтез людини і машини [22]. Специфіка мобільних видань полягає в малому розмірі та поекранному перегортанні сторінок. Тут МЕЖ може реалізувати свій потенціал, оскільки його посторінкова верстка відповідає запропонованій організації інформації. МЕЖ є цілісним виданням, що не залежить від ресурсу. Тому такий журнал можна завантажити і згодом читати без під'єднання до


164 інтернету, а технологія JAVA може забезпечити для сенсорних екранів інтерактивність. Видавці уже зараз шукають змогу зробити видання динамічним у зв’язку з широким розвитком мобільних пристроїв з сенсорними екранами. У своєму інтерв’ю верстальник українського езину «ХЗ» О. Фомішина зазначає: «Із входженням

у

загальний

вжиток

планшетних

пристроїв

і

розвитком

електронних видань з’явилась можливість і сенс зробити журнали значно зручнішими і цікавішими для читача – доповнити текстову частину не лише ілюстраціями, а й анімаційним, аудіо- та відео-супроводом. Саме у формат журналу такі нововведення досить легко вписуються, так як тут традиційно візуальна частина переважає текстову». Там же О. Фомішина зауважує, що попри всі недоліки, FLASH досі не має гідного конкурента. Незважаючи на проблеми, наразі це найрозвиненіша і найпростіша в реалізації технологія для створення динамічних видань. О. Фомішина прогнозує, що з часом їхньому МЕЖ доведеться переходити на інші прогресивніші формати (HTML5, CSS3 та JavaScript), проте станом на 2014 рік ці технології ще не можуть втілити задумане [86]. Перспективи розвитку МЕЖ ми бачимо і в композиційно-графічній площині. Унікальний дизайн різних матеріалів відрізняє МЕЖ від більшості електронних видань, що мають стандартизований дизайн на основі стилів CSS. Бажання користувачів інтернету отримувати різноманітний дизайн матеріалів намагаються якісно задовільняти сьогодні тільки видавці МЕЖ. Наприклад, гіпертекстовий МЕЖ «W-O-S» обрав шлях унікального дизайну кожної сторінки, хоча це й вимагає додаткових часових витрат. Редактори пояснюють власний підхід так: «Ми намагаємося вийти за рамки наявних стереотипів і націлені на створення нового. Найважливішим для нас є команда людей, які працюють над сайтом. Ми поділяємо одні й ті ж життєві принципи: свобода самовираження, повага до користувача, відсутність снобізму та лицемірства. Тут не потрібно бути фахівцем і професіоналом – тут важливо бути ініціативним і вільним. Ми не боїмося помилятися, іронізувати над собою та


165 іноді бути не зрозумілими. Ми створюємо прототипи того, що в майбутньому використовуватиметься багатьма» [308]. МЕЖ виступає платформою для різноманітних медіаекспериментів, особливо тих, що пов'язані з дизайном, оскільки періодичність видань дозволяє змінювати візуальну стилістику та покращувати оформлення кожного випуску. Це стосується не лише МЕЖ, а журналів загалом, про що говорить російська дослідниця О. Рожнова у книзі «Історія журнального дизайну». Вона висловлює думку, що періодичність журналу дозволяє корелювати стилістику видання через впливи соціальних, естетичних, економічних та політичних трансформацій суспільства [71]. Уже сьогодні МЕЖ стали платформою для експериментів дизайнерів. У цьому контексті варто згадати такі журнали, як «Дуршлаг», «Bastard», «Bloodwar» тощо, які розширюють межі традиційного сприйняття композиції та наповнення журналу. Висновки до розділу 3 Під час визначення основних чинників трансформації мережевих електронних журналів було визначено, що розвиток МЕЖ у контексті зміни медіа відбувається у трьох площинах – функціональній, текстовій (майже незмінна) та графічній. На функціональному рівні помітно, як інтернеттехнології впливають на використовуваність видання та його розповсюдження. Для електронних журналів доставка видання до користувача здійснюється миттєво за допомогою мережі. МЕЖ з часу своєї появи випробували різноманітні засоби поширення видання в інтернеті. З розвитком технологій покращувалися методи розповсюдження журналів у мережі. Паралельно з ARPANET розвиваються альтернативні мережі BSS, BITNET, EIES, які на тривалий час стали середовищем активного розвитку езинів – неформатних та субкультурних МЕЖ. Мережа Usenet зняла територіальні обмеження з електронних журналів, оскільки в ARPANET інформація розповсюджувалася за допомогою пакетів даних, які могли пересилатися по усьому світові. Значного розвитку

електронні

видання

набувають

із

широким

упровадженням


166 гіпертекстової мережі. Вона дозволила зв’язати документи в одну зручну систему. Завдяки їй читачі могли шукати потрібну їм інформацію в інтернеті, використовуючи пошукові системи, рейтинги та каталоги. Електронні журнали переживають занепад з розвитком гіпертекстової мережі http, а особливо соціальних мереж, оскільки вони дозволили створювати неперіодичні види видань (блоги, портали та інші види динамічних сайтів). Розвиток мобільних пристроїв дає МЕЖ нову платформу, де ці видання можуть стати успішними. У площині дизайну спостерігаємо суттєві трансформаційні зміни з упровадженням HTML, що має низку переваг над звичайним текстовим форматом, – можливість компонувати тексти разом із зображеннями, макетувати тексти, нелінійна верстка видання, використання мільйонів відтінків колірної схеми RGB тощо. Це значно покращило вигляд МЕЖ. Однак із розвитком гіпертексту ASCII-журнали мали конкурувати із сайтами. Наукові МЕЖ навпаки почали розвиватися з гіпертекстом, оскільки він дозволяв містити в собі графічні елементи, що відкрило можливість вставляти у видання ілюстрації та спеціальні символи, як, наприклад, формули, графіки та ноти, що було неможливо у форматі ASCII. Також наше дослідження показує, що найбільшого розвитку МЕЖ набули з поширенням формату PDF, що дозволяв зберігати найскладніші макетування та дизайн у виданні. Це відкрило нові можливості для журналів мистецького спрямування та інших видань, що не могли виходити в друкованому вигляді з різних причин. Сучасні МЕЖ експериментують з анімацією, використовуючи формати Java, JavaScript та Flash. На основі цього дослідження можна здійснити такий поділ етапів розвитку МЕЖ: – текстовий (формат ASCII), що розпочався з перших МЕЖ від 1984 року і тривав до середини 1990-х років, однак деякі видання продовжують видаватися у текстовому форматі до сьогодні;


167 – гіпертекстовий (формат HTML, CSS), що виник у 1990-х роках та активно триває сьогодні, постійно інтегруючи нові чинники, що впливають на трансформацію МЕЖ; – PDF, що розпочався з розвитком швидкісних каналів зв’язку накінці 1990-х років та активно триває до сьогодні; – динамічний (формат FLASH, JavaScript), що з’явився на початку 2000-х і триває до сьогодні в пасивній фазі; – мобільний (формат JAVA), що розпочався з широким упровадженням мобільних пристроїв близько 2005 року й активно розвивається сьогодні. Мережеві електронні журнали призначені для поширення у вигляді окремих файлів у комп’ютерних мережах, мають постійну або спорадичну періодичність,

проходять

повну

редакційно-видавничу

обробку

(текст,

зображення, дизайн) та мають вихідні відомості. Трансформація МЕЖ призвела до зміни у видавничих процесах з підготовки та розповсюдження видань. Редакціям

потрібно

орієнтуватися

на

вузьку

тематику

та аудиторію,

враховувати брак фінансування та новітні технічні засоби розповсюдження цих видань. Було визначено низку специфічних переваг, що базуються на видових характерних рисах. Електронна форма МЕЖ дозволяє тиражувати журнал необмежену кількість раз через копіювання з інтернету на комп’ютер читача, що нівелює поняття накладу. Аналітичний характер інформації дозволяє цьому виду видання бути поза часом. Під час аналізу аудиторії було визначено, що МЕЖ протягом усього свого існування відігравали важливу соціоформувальну роль для малих спільнот, які мали спільні інтереси. Електронні журнали задовольняють потребу в комунікації та якісній, редакційно опрацьованій інформації таких сегментів мережевої аудиторії, які раніше оминалися видавцями. Редакторське опрацювання в різних електронних виданнях може варіюватися від простого постмодерування до комплексної роботи над усім виданням. Роботу редактора МЕЖ можна умовно розділити на чотири етапи: створення концепції, збір та написання матеріалів, художньо-технічне оформлення, розповсюдження та наведення контактів. Також редактор виконує


168 нехарактерну для його професії діяльність – верстку, розповсюдження тощо. У ході аналізу матеріалу окреслено важливу роль редакцій в МЕЖ, що значно перевищує подібні функціональні обов’язки в інших виданнях. Під час визначення перспективи розвитку і функціонування мережевих електронних журналів як явища масової комунікації, було продемонстровано чинники, що впливають на перспективи розвитку МЕЖ: регресивність деякої частини інтернет-аудиторії, прагнення окремих індивідуумів до індоктринації, втома користувачів від медійного шуму і бажання отримувати тільки якісну інформацію,

інтенції

до

створення

електронних

видань,

що

не

цензуруватимуться, використання МЕЖ як лабораторії для експериментів над формою та змістом мас-медіа, розвиток мобільних пристроїв, що вимагають нових поекранних підходів до оформлення видання.


169 ВИСНОВКИ Поставленої мети дослідження було досягнуто, оскільки вдалося виокремити феномен мережевих електронних журналів як виду видавничої продукції та дослідити їхню трансформацію як явище масової комунікації. 1. Під час дослідження було встановлено місце мережевих електронних журналів у системі видань. Проаналізувавши підходи до класифікації мережевих видань, ми визначили, що жодні з них не охоплюють усіх видів видавничої продукції в інтернеті, оскільки намагання побудови матриці на основі іншої системи призводить до викривлення реальної картини видової різноманітності в мережі. Спроба накласти матрицю державного стандарту на явище МЕЖ призвела до створення дефініції, що не виражала повністю сутності поняття. Окресливши типологічні ознаки, що вирізняють мережеві електронні журнали в окремий вид видавничої продукції, ми визначили, що МЕЖ – це детерміноване періодичне чи продовжуване електронне видання, що пройшло редакційно-видавничу обробку, параметри, зміст і спосіб взаємодії з яким визначені видавцем і не можуть бути змінені користувачем, призначене для поширення в незмінному вигляді в комп’ютерних мережах і доступне потенційно необмеженому колу читачів, не має друкованого аналогу, містить текст

та

зображення,

має

вихідні

відомості.

Запропоновано

обрати

феноменалістичний підхід до класифікації, що передбачає детермінацію видів мережевих видань через визначення їхньої сутності. У результаті застосування цього підходу було отримано дефініцію, що стала основою нашого дослідження: мережевий електронний журнал – це самостійне продовжуване електронне видання, що є структурно завершеною групою матеріалів аналітичних жанрів, які пройшли редакційно-видавничу обробку та призначені для розповсюдження в комп’ютерних мережах у незмінному вигляді. Це визначення ґрунтується на спільних рисах розглянутих дефініцій із праць науковців та провідних світових енциклопедій. У ньому вдалося окреслити характерні ознаки мережевих електронних журналів, що, незважаючи на


170 різноманіття поглядів, зводяться до цифрової конструкції, розповсюдження через

мережі,

продовжуваності,

редакційного

опрацювання

матеріалів,

закінченості, незмінності, наявності публікацій, аналітичному характері матеріалів. Попередником МЕЖ були дискові журнали, що з’являлися на дискетах та касетах. Окрім текстів, вони містили мультимедіа, програми та були інтерактивними. Дискові журнали є окремим видом видавничої продукції, оскільки вони переважно були виданнями навчальної тематики, на яких розповсюджувалися

корисні

програми,

а

МЕЖ

аналітичними

та

інформативними, що складалися з текстів та графіки. Дискові електронні журнали з появою швидкісного інтернету стали неефективними та зникли із сучасної видавничої сфери. Через новітній характер багатьох видів мережевої видавничої продукції ці видання ще недостатньо досліджені в науковій літературі, що може призвести до змішування понять та термінів. Задля точної детермінації було здійснено аналіз схожих за типологічними ознаками видів видавничої продукції та визначено їхню відмінність від мережевих електронних журналів. Близькими за цільовим призначенням, аналітико-синтетичним переробленням інформації, інформаційними знаками (знаковою природою), матеріальною конструкцією, обсягом,

складом

основного

тексту,

періодичністю,

структурою,

інформаційними ознаками, видами періодичних і продовжуваних видань, статусом виявилися дискові журнали, дайджести, блоги та спільноти інтернету. Дискові журнали розвивалися до того часу, допоки інтернет набув широкого впровадження. Однак особливість матеріальної конструкції (наявність диска) не єдина, проте визначна їхня відмінність, що вплинула на форму дистрибуції та комерціалізувала видання через вартість носія інформації. Дайджести мережі ARPANET передували появі мережевих електронних видань і були схожі на них за низкою типологічних характеристик. Однак несамостійність інформації, а саме її залежність від інших текстів та відсутність редагування видання, відрізняє дайджести від мережевих електронних журналів. Відмінність від


171 блогів чи, як їх ще називають, живих журналів, очевидніша, оскільки їх ототожнюють з мережевими електронними журналами через назву, тоді як у періодичності, завершеності, незмінності, композитності та інтерактивності блоги суттєво відрізняються від МЕЖ. Відмінність від мережевих спільнот простежується в характері комунікації, яка у спільнотах є немасовою, в інтерактивності та відсутності редагування, що також виводить ці ресурси мережі інтернет за межі видавничої справи. 2. Під час аналізу історії розвитку МЕЖ вдалося простежити еволюцію форми та змісту мережевих електронних журналів від виникнення до сьогодення. Із перших МЕЖ до нашого часу дійшли літературне видання «Cheap Truth» 1983 року, комп’ютерні «cDc», «H.A.C.K.» та літературний «FSFnet» 1984 року випуску. Оскільки мережеві електронні журнали на той час були єдиним онлайн-засобом масової інформації, то вони отримали всебічний розвиток. Якщо змістова частина частково відповідала рівню розвитку тогочасної журналістики, то форма суттєво відрізнялася від поширених композиційно-графічних моделей друкованої періодики того часу. У мережевих електронних журналах від перших їхніх зразків зустрічаються такі поширені у самвидаві та неформальній пресі стильові явища, як використання сленгу, просторіч, запозичення з інших мов, пейоративна та експресивна лексика. Цьому сприяють переважно молода аудиторія комп’ютерних мереж та відсутність цензури. Подібні атрибути залишаються розповсюдженими серед субкультурних мережевих електронних журналів і до сьогодні. Натомість МЕЖ наукової тематики у мовно-стилістичному плані наслідують друковані аналоги рецензованих журналів. Загалом для МЕЖ характерними є запозичення стилів та жанрів змістової частини з друкованих відповідників. Як і в традиційних журналах, у МЕЖ поширені переважно інформаційні, аналітичні та художньо-публіцистичні жанри. Їхня трансформація відбувалася під впливом технологічних чинників. Із розвитком гіпертекстової технології функцію інформування перебирають на себе оперативніші видання – сайти. Якщо в мережевих електронних журналах


172 1980-х та початку 1990-х років ще зустрічаються замітки та репортажі, то згодом вони витісняються аналітичними жанрами: стаття, рецензія, огляд. Після залучення до виробництва МЕЖ форматів PDF та FLASH текстова частина видань значно поступилася візуальним складникам – фотографіям, ілюстраціям та декоративним елементам. Публікації в субкультурних МЕЖ мають суб’єктивний характер незалежно від жанрів, оскільки некомерційний підхід до комунікації та фактична відсутність контролю над електронними виданнями з боку держави спонукає редакторів відходити від класичних критеріїв об’єктивності. Форма перших МЕЖ була сильно обмежена можливостями тогочасної комп’ютерної техніки. Намагаючись відтворити дизайн друкованих видань на примітивних програмах для редагування тексту, видавці МЕЖ винайшли унікальний стиль дизайну – ASCII-декорування. Символами вбудованих у систему шрифтів створювалися не лише прості елементи, як то лінія чи плашка, але і складні тривимірні ефекти. Винайдений у 1989 році гіпертекст мав багато переваг порівняно з ASCII. Інтеграція в текст зображень, кольорів та засобів нелінійного макетування (фрейми, таблиці, об’єкти) значно розширила дизайн МЕЖ. Гіперпосилання дозволили видавцям пов’язувати між собою різні документи, у тому числі й матеріали журналу. МЕЖ цього періоду перестали бути цілісними і стали композитними, оскільки складалися з груп документів, пов’язаних посланнями. Згодом формат PDF дозволив створювати найскладніший графічний дизайн видання тими самими програмами, що і друковані видання. Завдяки цій технології видавці повернулися до МЕЖ. Сьогодні малі витрати на створення та дистрибуцію мережевих журналів та відсутність цензури створюють гарні умови для розвитку цього виду видавничої продукції. Особливо інтенсивно розвивається

дизайн,

оскільки його

розробники

отримали

можливість

експериментувати в межах реальних проектів. Якщо на початку існування МЕЖ у композиційно-графічному моделюванні вони рівнялися на друковані видання, то тепер останні беруть ідеї з мережевих електронних журналів.


173 Широкий розвиток сенсорних екранів ставить перед МЕЖ нові завдання – зробити видання інтерактивним і динамічним. Для реалізації таких планів видавці використовують різні технології, найпопулярнішою з яких є FLASH, що дозволяє запрограмувати елементи МЕЖ, щоб вони стали рухомими та відповідали на маніпуляції користувача. 3. У ході феноменологічного дослідження вдалося виявити ознаки електронних журналів, відображені у змісті, структурі, композиції, мові та стилі

матеріалів,

розробити

класифікацію

наявних

мережевих

електронних журналів. Під час визначення МЕЖ як самостійного виду видавничої

продукції

були

виведені

їхні

типологічні

характеристики.

Незважаючи на те, що сучасні МЕЖ походять від різних традицій у видавничій справі, вони зберігають спільні риси, за якими їх ідентифікують як окремий вид видавничої продукції. Після аналізу змісту та форми мережевих електронних журналів було визначено специфічні ознаки МЕЖ: електронний спосіб існування, закінчена незмінна форма, дистрибуція за допомогою комп’ютерних мереж, продовжуваність, редакторсько-видавниче опрацювання матеріалів, композитність та структурна завершеність. Було з’ясовано, що визначальним характеристиками МЕЖ є їхня матеріальна конструкція та спосіб розповсюдження. Це прописано у назві – мережеві за способом доставки до читача та електронні за способом побутування. На відміну від інших видань в інтернеті, мережеві електронні журнали не потребують постійної адреси і можуть розповсюджуватися різними каналами і розташовуватися одночасно на кількох сайтах. Це продовжує їм життя, оскільки адреси в інтернеті мають тенденцію до зникнення, тоді як окреме видання може зберегтися. Важливою ознакою МЕЖ, згідно з дослідженням, є їхня періодичність, яку електронні видання запозичили в друкованих. Із появою гіпертексту та систем управління контентом зникла потреба в підготовці продовжуваних видань. Активно почали розвиватися сайти, матеріали на яких публікували в міру появи. Згодом періодичність як атрибут ЗМІ втратила сенс, як і межі


174 сайтів, які могли інтегрувати у свої сторінки частини інших ресурсів. Однак періодичні видання не зникли, а з появою формату PDF почали знову розвиватися, бо проміжки між випусками МЕЖ дозволяють редакції якісніше підготувати видання та розробити йому оригінальний дизайн різних матеріалів, що неможливо при публікації через систему управління контентом. Однією з найважливіших визначальних ознак МЕЖ є редакторська обробка матеріалів, оскільки, на відміну від інших видів електронних видань, редакція готує не тільки тексти, але й дизайн та випуск в цілому. Кожен номер журналу є окремим і завершеним витвором видавничої творчості, де важливою є не тільки інформація, а її поєднання, порядок та оформлення. Мозаїчність сучасних ЗМІ формує в частини населення потребу індоктринації, яка може бути забезпечена тільки редакцією. МЕЖ тривалий час слугували засобом реалізації амбіцій креативних людей, що бажали створювати видання відповідно до власних уподобань. Однак із розвитком блогів (живих журналів) частина потенційних видавців перейшла на цю платформу. Спроби визначити структурно-типологічні особливості МЕЖ довели, що внутрішню типологізацію цих видань можна якісно здійснювати лише за тематичною

ознакою,

оскільки

спільнотематичні

журнали

зберігають

споріднені характеристики і не піддаються трансформації, тоді як жанрова структура та дизайн постійно модифікуються під впливом технологій. На початку 1980-х років, коли МЕЖ були єдиним засобом масової інформації, тематичний спектр видань був широким – сатиричні, музичні, літературні, новинні тощо. Проте з появою гіпертекстової мережі WWW велика частина видань переходить у формат сайтів. Сучасні МЕЖ мають низу специфічних характеристик, які визначають тематику. Періодичність ускладнює вчасну публікацію новин, бо лінійність погано сприймається масовим читачем, що є загрозою для видань про популярну музику та кіно. Однак існують тематичні групи,

для

яких

формат

МЕЖ

зручний

і

які

продовжують

його

використовувати. Серед популярних тематичних груп можемо виокремити такі:


175 політично-маргінальні, комп’ютерні, рецензовані наукові, вузькоспеціалізовані, про хобі, візуальне мистецтво, літературні, музичні. 4. Розвідка в історію виникнення та функціонування МЕЖ, збір та аналіз інформації про роботу редакцій на основі спогадів самих видавців та їхніх вступних публікацій у самих виданнях, дослідження сучасних тенденцій в організації МЕЖ дозволили простежити цикл існування мережевих електронних журналів від створення до дистрибуції, розробити основні принципи підготовки мережевого електронного журналу до видання, специфіку редагування. Видавничо-редакційний процес різних МЕЖ залежить від типу їхньої тематичної класифікації. У мережевих електронних наукових рецензованих журналів процес підготовки, випуску та промоції буде суттєво відрізнятися від тих самих етапів у виданні субкультурного мистецького журналу. Некомерційні МЕЖ не мають фінансових можливостей для оплачування діяльності журналістів, фотографів, верстальників та інших професійних робітників редакції. Натомість вони залучають до створення контенту аматорів або генерують його самостійно. Таким чином редактор може виконувати нетипові для себе завдання: макетування, написання статей і навіть розповсюдження та піар. У некомерційних МЕЖ інтенції до створення видання залежать від ініціативної групи або від особистості, що на власному ентузіазмі створюють нові видання. У ході нашого дослідження було визначено, що в багатьох випадках редактор МЕЖ був одночасно і його дизайнером, і журналістом, і видавцем. Перші номери формуються для іміджу власними силами, а згодом видання може залучати нових авторів, що співпрацюють з МЕЖ заради пропагування своїх ідей чи через інші мотиви. Навколо таких видань з часом формуються спільноти, що кооперуються з видавництвом і разом створюють мережевий електронний журнал та займаються його рекламою і дистрибуцією в мережі. Із часом мотивація редакції може зменшуватися і, оскільки не існує жодних офіційних зобов’язань, це впливає на


176 якість видання та його періодичність. Тому МЕЖ є швидше продовжуваними, а не періодичними виданнями. У комерційних та наукових МЕЖ видавничий процес майже не відрізняється від друкованих журналів, окрім відсутності друкування та винятково мережевого способу дистрибуції та промоції видання. Видавці формують тематику, періодичність, орієнтовний контент, підбирають редакцію, що займатиметься

збором

та опрацюванням

матеріалів, версткою

та

розповсюдженням. Технологічна трансформація вплинула також і на видавничий процес створення та розповсюдження електронних журналів. У 90-х роках мережа WWW реалізувала багато новаторських ідей, які підтримали як видавці, так і читачі, що призвело до занепаду МЕЖ. Відмова від періодичності, оскільки матеріали публікуватися в міру їхньої появи, зменшила аудиторію МЕЖ. Після розвитку нової Мережі 2.0 зникає редагування матеріалів, оскільки користувачі можуть публікувати тексти самостійно, без особливих знань верстки, що також зменшувало аудиторію журналів. У таких умовах МЕЖ втратили своє лідерство і стали доволі рідкісними виданнями, порівняно з тією кількістю інформації, що публікується в мережі. Причини цього не лише технічні, але і психологічні. Блоги та соціальні мережі мають швидші засоби для реалізації видавничих потреб девіантних та творчих особистостей. Ці платформи простіше використовувати для піару та пропаганди, оскільки для публікації не потрібно знати програмування чи основи дизайну. Велика частина потенційних видавців МЕЖ тепер реалізує свої творчий потенціал у цих виданнях. Із появою соціальних мереж МЕЖ втратили велику частину своїх аудиторій, оскільки створювати спільноти у соцмережах стало значно легше. Вони доступні для публікації та коментування постійно, тоді як МЕЖ мають періодичність, що призводить до затримування комунікації. У динамічних видань є низка недоліків як технічного, так і економічного характеру. FLASH використовує багато ресурсів комп’ютера і вимагає сторонніх програм, які можуть бути не встановлені на комп’ютері чи


177 мобільному пристрої. Із точки зору видавця – створення динамічного журналу – це трудомісткий процес, який вимагає професійних навичок і знань. Складно говорити про можливість капіталізувати МЕЖ, оскільки спостерігається небажання користувачів мережі платити за інформацію, яку вони гіпотетично можуть отримати з безкоштовних джерел. Однак останні тенденції свідчать, що реклама може фінансувати редакцію МЕЖ, і таке видання може бути прибутковим, тому що витрат на друк немає. 5. Після розгляду сучасних трансформаційних процесів як МЕЖ, так і масмедіа

загалом,

було

встановлено

перспективи

розвитку

і

функціонування мережевих електронних журналів. У ході дослідження виокремлено тенденції, які впливатимуть на подальший розвиток МЕЖ. Очевидний прогрес в інтеграції комп’ютерів та їхніх мереж у життя людей призведе до повного витіснення дискових видань, що вилучить з терміну «мережеві електронні журнали» означення «мережеві», оскільки ці поняття будуть тотожними. На основі аналізу повільного входження наукової спільноти у видавничокомунікаційний процес в мережі було визначено, що поява нових медіа призводить до регресивних настроїв певної частини аудиторії, які не бажають використовувати неготовою

до

прогресивні змін,

хоча

технології. теоретично

Наукова безпаперове

спільнота

виявилася

видавництво

було

обґрунтоване багатьма дослідниками ще в 1970-ті роки. Навіть після виходу перших редагованих журналів тривали дискусії щодо них. Більшість аргументів проти МЕЖ (відсутність нумерації сторінок, нетривкий формат) були нелогічними і свідчили про нездатність деяких науковців до гнучкого мислення. Було визначено, що розвиток лібералізму та свободи призводить до прагнення окремих індивідуумів до індоктринації, пошуку мас-медіа з чіткою суб’єктивною позицією, близькою до світогляду конкретних людей. МЕЖ може виконувати пропагандистські функції, оскільки роль редакції в них суттєвіша, ніж в інших виданнях. Тут формат журналу відіграє подвійну роль. З одного


178 боку, він відштовхує масового читача, оскільки МЕЖ – це видання лінійне і сприймати його потрібно також цілим, натомість на масову аудиторію зорієнтовані мозаїчні видання, такі, як соціальні мережі. З іншого боку, формат журналу функціонує серед членів спільнот з вузькими зацікавленнями. Аналіз матеріалів свідчить про сильну заангажованість МЕЖ, що важко сприймається читачами, не зацікавленими в темі. З’ясовано, що розвиток соціальних мереж та загальне збільшення кількості інформації продукує втому користувачів від медійного шуму і бажання отримувати тільки якісну інформацію. Витрати часу на сприйняття неважливої інмутаційної інформації становлять небезпеку для ментального здоров’я користувачів мережі, що призводить до хвороби IAD (Internet addiction disorder). Із часом обмеження інформаційних каналів може стати нормою. У такій ситуації МЕЖ стане альтернативою інформаційному хаосу. У теоріях мережевої комунікації зустрічаються прогнози про посилення цензури в інтернеті й одночасно про маргіналізацію інтернет-спільноти. Спільноти маргіналів прагнутимуть створення нецензурованих електронних видань, звертатимуть увагу на МЕЖ, оскільки вони існують у вигляді завершених файлів і можуть розповсюджуватися різними мережами. Це унеможливлює закриття МЕЖ, оскільки відсутня фізична адреса. Політичні та релігійні маргінали зараз теж обирають формат МЕЖ, оскільки його неможливо контролювати (електронний журнал можна розповсюджувати шляхами, що не підконтрольні владі: розсилати по пошті, розміщувати на файлообмінниках тощо). Тривалий досвід контркультурної боротьби хакерських, політично- та релігійно-маргінальних МЕЖ вказує на те, що цей вид видання і надалі буде популярним у цьому сегменті аудиторії. Важливим фактором потенційного розвитку є використання МЕЖ як платформи для експериментів над формою та змістом мас-медіа. Художнє оформлення сучасних МЕЖ значно розвинулося, оскільки створення власного видання в мережі не залежить від грошей. Це означає, дизайнер він вільний від комерційних зобов’язань. Мистецькі МЕЖ стали своєрідною платформою для


179 нових ідей у дизайні. Такі журнали, як «Batterie», «Bastard», «Дуршлаг» стали об’єктом наслідування у візуальному мистецтві свого часу. Періодичність МЕЖ створює умови для постійного оновлення художнього оформлення видання, що може зберегти цю аудиторію в майбутньому. Триматися МЕЖ будуть також літературні видання, оскільки періодичність дозволяє використовувати час для покращення редагування та рецензування творів. Із

розвитком

мобільних

пристроїв

спостерігається

новий

етап

становлення МЕЖ – JAVA-журнали, які поєднують в собі дизайн і програмування. Це частково споріднює їх із дисковими журналами. Наявність сенсорного екрану вимагає від видавців нових підходів до оформлення видання. Насамперед має реалізоватися поекранність (посторінковість) викладу матеріалу, що для МЕЖ є типовою характеристикою. По-друге, повинна застосовуватися інтерактивність. Темпи, з якими друковані журнали переходять на мобільні технології, свідчать, що принаймні зараз цей напрямок прогресуватиме.


180 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1.

Алехнович А. Национальный язык не должен быть заложником политиков [Электронный ресурс] / Андрей Алехнович // EXRUS GmbH : социально-экономический

портал :

[сайт]. —

Гейдельберг : EXRUS GmbH, 2010 –

Электрон.

дан.

. — Режим доступа:

http://ru.exrus.eu:8080/object/show/index/oid/5000257c6ccc19ec2d00567e (дата обращения: 05.02.2014). — Загл. с экрана. 2.

Анимируй это : краткая история гифок [Электронный ресурс] // W→O→S : [сайт]. — Электрон. дан. — М. : W→O→S, 2014. — Режим доступа: http://w-o-s.ru/article/2444 (дата обращения: 06.02.2014). — Загл. с экрана.

3.

Антоненко І. Електронні ресурси як об'єкт каталогізації: історія питання, термінологія, форматне забезпечення / І. Антоненко, О. Баркова // Бібліотечний вісник. — 2004. — С. 11–22.

4.

Артамонова І. Тенденції становлення та перспективи розвитку інтернетжурналістики в Україні / І. Артемонова. — Донецьк : Лебідь, 2009. — 416 с.

5.

Архів езину «Бійцівський клуб» [Електронний ресурс] // Бійцівський клуб : [сайт]. — Електрон. дані. — К. : 2005–

. — Режим доступу:

http://bklub.livejournal.com/tag/езін (дата звернення: 05.02.2014). — Назва з екрана. 6.

Бакланова Ю. Электронный научный журнал — ресурс открытого доступа [Электронный ресурс] / Юлия Бакланова // Управление Экономическими Системами — 2007. — № 1(9). — Режим доступа: http://www.uecs.ru/instrumentalnii-metody-ekonomiki/item/70-2011-03-21-0723-25 (дата обращения: 22.02.2014). — Загл. с экрана.

7.

Бакулев Г. П. Массовая коммуникация. Западные теории и концепции / Г. П. Бакулев. — М. : Аспект Пресс, 2005. — 176 с.

8.

Березовець Л. Поняття інформації у сприйнятті ЗМІ в контексті


181 формування інформаційного суспільства / Л. Березовець // Роль мас-медіа у формуванні інформаційного суспільства. — К. : Інститут журналістики, 2005. — С. 11–19. 9.

Бійцівський клуб № 9 [Електронний ресурс] // Бійцівський клуб : [сайт]. — Електрон. дані. — К. : 2005–

.

— Режим доступу:

http://bklub.livejournal.com/135558.html (дата звернення: 06.02.2014). — Назва з екрана. 10.

Блог [Електронний ресурс] // peeep.us : [сайт]. — Електрон. дані. — К. : 2014. — Режим доступу: http://www.peeep.us/3f848b18 / (дата звернення: 04.02.2014). — Назва з екрана.

11.

Богуславська А. Самвидав сам зібрав [Електронний ресурс] / А. Богуславська // Україна Молода : [сайт]. — Електрон. дані. —К. : 2013. — Режим доступу: http://www.umoloda.kiev.ua/number/2000/258/71237/ (дата звернення: 15.03.2013). — Назва з екрана.

12.

Вербовий Р. Композиційно-графічна модель українського молодіжного журналу :

дис. … канд. соц. ком. : 27.00.05 / Руслан Миколайович

Вербовий ; Київ. нац. Ун-т ім. Тараса Шевченка, ін-т журналістики. — К., 2013. — 187 с. 13.

Видалені статті [Електронний ресурс] // peeep.us : [сайт]. — Електрон. дані. — К. : 2014. — Режим доступу: http://www.peeep.us/687e7599 (дата звернення: 04.02.2014). — Назва з екрана.

14.

Визначили першого видавця інтернет-журналу у світі [Електронний ресурс] // WebCite query resul : [сайт]. — Електрон. дані. —К. : 2013. — Режим доступу: http://www.webcitation.org/6MbCcoaW9 (дата звернення: 06.02.2014). — Назва з екрана.

15.

Віртуальна спільнота [Електронний ресурс] // peeep.us : [сайт]. — Електрон.

дані.

К.

:

2014.

Режим

доступу:

http://www.peeep.us/c41d922c (дата звернення: 22.02.2014). — Назва з екрана. 16.

Вставить в PDF анимированный GIF? [Электронный ресурс] //


182 Ru_design_help : [сайт]. — Электрон. дан.. — М. : 2014. — Режим доступа: http://ru-design-help.livejournal.com/1981655.html

(дата

обращения:

06.02.2014). — Загл. с экрана. 17.

Вуль В. А. Электронные издания / В. А. Вуль — СПб. :БХВ-Питербург, 2003. — 560 с.

18.

Гейтс Б. Дорога в будущее [Электронный ресурс] // lib.web-malina : [сайт]. — Электрон. дан. — М. : 2014. — Режим доступа: http://lib.webmalina.com/getbook.php?bid=1477&page=26 (дата обращения: 04.02.2014). — Загл. с экрана.

19.

Гельсінські угоди [Електронний ресурс] // peeep.us : [сайт]. — Електрон. дані. — К. : 2014. — Режим доступу: http://www.peeep.us/8b7dcbd1 (дата звернення: 06.02.2014). — Назва з екрана.

20.

Головко В. Екстремізм та радикалізм в Україні: особливості формування, основні напрями, форми протидії з боку держави / В. Головко // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 19(2). — С. 248–276.

21.

Городенко Л. Теорія мережевої комунікації : Монографія / Л. Городенко / за загал. наук. ред. В. Ф. Іванова. — К. : Академія Української Преси, Центр Вільної Преси, 2012. — 387 с.

22.

Городенко Л. М. Психологічні особливості мереженої комунікації: Наукові записки Інституту журналістики: науковий збірник / Л. М. Городенко; за ред. В. В. Різуна. — К. : КНУ імені Тараса Шевченка, 2012. — Т. 47. — С. 20–23.

23.

ГОСТ 7.83–2001 : Электронные издания. Основные виды и выходные сведения [Электронный ресурс] // Библиотека ГОСТОв : [сайт]. — Электрон.

дан.

—М.

:

2014.

Режим

доступа:

http://ohranatruda.ru/ot_biblio/normativ/data_normativ/9/9935/index.php (дата обращения: 22.02.2014). — Загл. с экрана. 24.

Даниэль А. Истоки и смысл советского Самиздата [Электронный ресурс] / Александр Даниэль // Антология самиздата : [сайт]. — Электрон.


183 дан. — М. : 2014. — Режим доступа: http://antology.igrunov.ru/a_daniel.html (дата обращения: 05.02.2014). — Загл. с экрана. 25.

Демиар От DIY к DIT [Электронный ресурс] // Zabej.Info : [сайт]. — Электрон.

дан.

М.

:

2014.

Режим

доступа:

http://zabej.info/zin/article/591 (дата обращения: 05.02.2014). — Загл. с экрана. 26.

Другое полушарие № 1. Журнал литературного и художественного авангарда [Электронный ресурс] // Другое полушарие : [сайт]. — Электрон.

дан.

М.

:

2007.

Режим

доступа:

http://drugpolushar.narod.ru/DP012007.htm (дата обращения: 06.02.2014). — Загл. с экрана. 27.

Другое полушарие № 8. Журнал литературного и художественного авангарда [Электронный ресурс] // Другое полушарие : [сайт]. — Электрон.

дан.

М.

:

2009.

Режим

доступа:

http://www.archive.org/stream/AnotherHemisphereMagazine082009/DRUGOE _POLUSHARIE_09_2009#page/n1/mode/2up.(2009)

(дата

обращения:

06.02.2014). — Загл. с экрана. 28.

ДСТУ 3017–95. Видання. Основні види. Терміни та визначення. — К.: Держстандарт України, 1995. — С. 3 –8.

29.

Дуршлаг [Електронний ресурс] // Дуршлаг : [сайт]. — Електрон. дані. — К. : 2009. — Режим доступу: http://durchschlag.livejournal.com (дата звернення: 04.02.2014). — Назва з екрана.

30.

Дуршлаг №1 [Електронний ресурс]// Issuu.com : [сайт]. — Електрон. дані. — К.: 2009. — Режим доступу: http://issuu.com/sakateka/docs/durchschlag1 (дата звернення: 22.02.2014). — Назва з екрана.

31.

Едвардс Дж. Електронні журнали: проблема чи панацея? / Дж. Едвардс // Електронні журнали. — К. : Британська Рада в Україні, 1999. — C. 30.

32.

Езин спільноти. Бійцівський Клуб [Електронний ресурс] // Бійцівський Клуб. — Режим доступу: http://bklub.livejournal.com/ (дата звернення: 05.02.2014). — Назва з екрана.


184 33.

Езиноманія : інтерв’ю з Ростиславом Соколовським [Електронний ресурс] // AZH.com : [сайт]. — Електрон. дані. —К. : 2014. — Режим доступу:

http://www.azh.com.ua/news4/print.php?id=1203963779

(дата

звернення: 04.02.2014). — Назва з екрана. 34.

Езін візуальної комунікації [Електронний ресурс] // Езін візуальної комунікації : [сайт]. — Електрон. дані. — К. : 2007. — Режим доступу: http://durchschlag.livejournal.com/452.html (дата звернення: 06.02.2014). — Назва з екрана.

35.

Електронний журнал [Електронний ресурс] // peeep.us : [сайт]. — Електрон.

дані.

К.

:

2014.

Режим

доступу:

http://www.peeep.us/0c2958be (дата звернення: 04.02.2014). — Назва з екрана. 36.

Енциклопедія Львова / за ред. Андрія Козицького, Ігоря Підкови. — Львів : Літопис, 2007. — С. 426 –427

37.

Журнальное

чтиво.

Java

журналы

которые

можно

почитать.

[Электронный ресурс] // java-touch.ru : [сайт]. — Электрон. дан. — М. : 2014.

Режим

доступа:

http://java-

touch.ru/publ/review/zhurnalnoe_chtivo_java_zhurnaly_kotorye_mozhno_pochi tat/4-1-0-138 (дата обращения: 22.02.2014). — Загл. с экрана. 38.

Зини [Електронний ресурс] // sXe Україна : [сайт]. — Електрон. дані. — К. : 2014. — Режим доступу: http://sxe.at.ua/load/ziny/2 (дата звернення: 06.02.2014). — Назва з екрана.

39.

Історія та розвиток комп’ютерної техніки та обчислювальних машин [Електронний ресурс] // Wiki of KSPU : [сайт]. — Електрон. дані. —К. : 2014.

Режим

доступу:

http://wiki.kspu.kr.ua/index.php/Історія_та_розвиток_комп’ютерної_техніки _та_обчислювальних_машин/ (дата звернення: 06.02.2014). — Назва з екрана. 40.

К авторам [Электронный ресурс] // Другое полушарие : [сайт]. — Электрон.

дан.

М.

:

2014.

Режим

доступа:


185 http://drugpolushar.narod2.ru/ (дата обращения: 06.02.2014). — Загл. с экрана. 41.

Калмыков А. Интернет-журналистика / А. Калмыков, Л. Коханова. — Москва: Юнити-Дана, 2005. — 384 с.

42.

Касперский Е. Мы работали по 10–12 часов в день, чтобы сделать лучший в мире антивирус [Электронный ресурс] / Евгений Касперский // АиФ Украина : [сайт]. — Электрон. дан. — К. : 2014. — Режим доступа: http://www.aif.ua/society/peopleworld/959946 (дата обращения: 06.02.2014). — Загл. с экрана.

43.

Кіт

Н. О.

Особливості

конструктивно-композиційного

вирішення

журналів для дошкільнят. Єдність у різноманітності / Н. О. Кіт // Наукові записки Інституту журналістики. — К. : КНУ імені Тараса Шевченка, 2003. — Т. 10. — С. 84. 44.

КНЕУ. Електронний журнал [Електронний ресурс] // КНЕУ — Електронний журнал : [сайт]. — Електрон. дані. — К. : 2014. — Режим доступу:

http://kneu.edu.ua/ua/Information_for/professors/el_jurnal/

(дата

звернення: 06.02.2014). — Назва з екрана. 45.

Косенко Т. Н. Электронный журнал как педагогическое средство обеспечения

качества

научно-исследовательской

деятельности

преподавателей: дис. … канд. пед. наук : 13.00.01 / Т. Н. Косенко. — Ростов-на-Дону, 2002. — 206 с. 46.

Коцарев О. Типологія Інтернет-ЗМІ / О. Коцарев // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадського ; Сер. Филология. — Т. 19. — 2006. — № 5. — С. 321–324.

47.

Крайнікова Т. С. Художньо-графічна концепція видання: до проблеми ствердження терміна / Т.С. Крайнікова // Наукові записки Інституту журналістики : науковий збірник. — К. : КНУ імені Тараса Шевченка, 2010. — Т. 40. — С. 107–112.

48.

Лалл Дж. Мас-медіа, комунікація, культура: глобальний підхід / Дж. Лалл. — К. : К.І.С., 2002. — 264 с.


186 49.

Лифер О. Що таке Самвидав? [Електронний ресурс] / О. Лифер // Kipiani.Org : [сайт]. — Електрон. дані. — К. : 2014. — Режим доступу: http://kipiani.org/samizdat/index.cgi?c=89 (дата звернення: 04.02.2014). — Назва з екрана.

50.

Ловкий Тюлень №4 GIF [Электронный ресурс] // Look At Me : [сайт]. — Электрон.

дан.

М.

:

2010.

Режим

доступа:

http://www.lookatme.ru/flow/posts/magazines/88434-lovkiy-tyulen-4-100-gif (дата обращения: 06.02.2014). — Загл. с экрана. 51.

Ловкий Тюлень № 01–03,05 [Электронный ресурс] // RuTracker.org : [сайт].

Электрон.

дан.

М.

:

2010.

http://rutracker.org/forum/viewtopic.php?t=3530798

Режим

(дата

доступа:

обращения:

06.02.2014). — Загл. с экрана. 52.

Маклюэн М. Понимание Медиа: внешние расширения человека / М. Маклюэн ; пер. с англ. В. Г. Николаева. — М. : Гиперборея ; Кучково поле, 2007. — 464 с.

53.

Мак-Люэн. Маршалл [Электронный ресурс] // Энциклопедия Кругосвет : [сайт].

Электрон.

дан.

М.

:

2014.

Режим

доступа:

http://www.krugosvet.ru/?q=enc/gumanitarnye_nauki/filosofiya/MAKLYUEN_MARSHALL.html (дата обращения: 05.02.2014). — Загл. с экрана. 54.

Масловский Е. К. Англо-русский словарь по вычислительной технике и программированию (The English-Russian Dictionary of Computer Science) [Электронный ресурс] / Е. К. Масловский — ABBYY Software Ltd : [сайт]. —

Электрон.

дан.

2014.

Режим

доступа:

http://www.ets.ru/pg/r/dict/comp_.htm (дата обращения: 06.02.2014). — Загл. с экрана. 55.

Могилевська Э. Информационные агенства в Интернете: особенности и принципы функционирования : автореф. дис. ... канд.филол. наук : 10.01.10 / Э. Могилевська. — Воронеж, 2008. — 22 с.

56.

Модерация. Интернетско-русский разговорник [Электронный ресурс] // Slovari Yandex : [сайт]. — Электрон. дан. — М. : 2014. — Режим доступа:


187 http://slovari.yandex.ru/art.xml?art=internet/274.htm&encpage=internet

(дата

обращения: 04.02.2014). — Загл. с экрана. 57.

Нісангер Т. Е. Проблеми формування колекції електронних журналів / Томас Е. Нісангер // Електронні журнали. — К. : Британська Рада в Україні, 1999. — C. 109—110.

58.

Новый светъ №1 1998 [Электронный ресурс] // read.narod.ru : [сайт]. — Электрон. дан. — М. : 2013. — Режим доступа: http://xn--www-vedf.aread.narod.ru/novsvet01.pdf (дата обращения: 15.03.2013). — Загл. с экрана.

59.

От редакции ZABEJ!info [Электронный ресурс] // Zabej.info : [сайт]. — Электрон.

дан.

—М.

:

2014.

http://zabej.info/files/pdf_zh/pdf_zabej_numar_1.pdf

Режим (дата

доступа: обращения:

22.02.2014). — Загл. с экрана. Периодическая печать [Электронный ресурс] // БСЭ : [сайт]. —

60.

Электрон.

дан.

М.

:

2014.

Режим

http://slovari.yandex.ru/~книги/БСЭ/Периодическая%20печать/

доступа: (дата

обращения: 22.02.2014). — Загл. с экрана. 61.

Перфокарты [Электронный ресурс] // История комп’ютера : [сайт]. — Электрон.

дан.

М.

:

2014.

Режим

доступа:

http://chernykh.net/content/view/71/127/ (дата обращения: 22.02.2014). — Загл. с экрана. Петров Л. В. Массовые коммуникации и культура : Введение в теорию и

62.

историю : учеб. пособие / Л.В. Петров. — СПб. : Гос. ун-т культуры, 1999. — 211 с. 63.

Положення про електронні наукові фахові видання: Наказ від 30 верес. 2004 р. № 768/431/541/ Мін-во освіти і науки України, Нац. акд. наук України, ВАК України // Бюлетень ВАК України. — 2004. — № 11. — С.2– 3.

64.

Постмодернизм // Новейший философский словарь. — Минск. : Современный литератор, 2007. — 816 с.

65.

Потятиник Б. Інтернет-журналістика / Б. Потятиник — Львів : ПАІС,


188 2010 — 244 с. 66.

Почепцов Г. Теорія комунікації / Г. Почепцов. — К. : Видавничий центр «Київський університет», 1999. — 308 с.

67.

Приваловский Ю. E-zines — территория чистого искусства // Нове мистецтво. — 2008. — № 6. — 20 с.

68.

Про електронні документи та електронний документообіг : Закон України від 22 трав. 2003 р. № 851-IV / Урядовий Кур’єр. — 2003. — 2 лип. — С. 1–6.

69.

Різун В. Теорія масової комунікації : підруч. для студ. / В. В. Різун. — К.: Просвіта, 2008. — 260 с.

70.

Різун, В. В. Загальна характеристика масово-інформаційної діяльності : лекція перша / В. В. Різун. — К. : КНУ імені Тараса Шевченка, 2000. — 34 с.

71.

Рожнова О. И. Генезис журнальной формы. Стилеобразующая роль структуры издания : дис. … канд. искусств. / О.И. Рожнова ; Моск. гос. худож.-пром. ун-т им. С. Г. Строганова. — М., 2007. — 300 с. Рунов А. Социальная информатика : учеб. пособие [Электронный

72.

ресурс] // РулитРу : [сайт]. — Электрон. дан. — М. : 20014. — Режим доступа:

http://do.rulitru.ru/v5887/рунов_а.в._социальная_информатика

(дата обращения: 22.02.2014). — Загл. с экрана. Рунов А. В. Социальная информатика как инструмент анализа

73.

[Электронный ресурс] // studsell.com : [сайт]. — Электрон. дан. — М. : 2014. — Режим доступа: http://www.studsell.com/view/165637/ (дата обращения: 22.02.2014). — Загл. с экрана. 74.

Сакатека Talk: Online magazine [Електронний ресурс] // peeep.us : [сайт]. —

Електрон.

дані.

К.

:

2014.

Режим

доступу:

http://www.peeep.us/dc7232a1 (дата звернення: 05.02.2014). — Назва з екрана. 75.

Самвидав [Електронний ресурс] // peeep.us : [сайт]. — Електрон. дані. — К. : 2014. — Режим доступу: http://www.peeep.us/568c3162 (дата звернення:


189 06.02.2014). — Назва з екрана. 76.

Соколовский Р. Много красоты [Электронный ресурс] // Rott №8 : [сайт]. —

Электрон.

дан.

К.

:

2013.

http://rottart.files.wordpress.com/2008/07/rott-8.pdf

Режим (дата

доступа: обращения:

15.03.2013). — Загл. с экрана. 77.

Терин В. П. Массовая коммуникация: исследование опыта Запада / В. П. Тетерин. — 2-е изд., перер. и доп. — М. , 2000. — 224 с.

78.

Тертычный А. А. Жанры периодической печати / А. А. Тертычный. — М. : Аспект Пресс, 2000. — 312 с.

79.

Тимошик М. С. Книга для автора, редактора, видавця : практ. посіб. / М. С. Тимошик — К. : Наша культура і наука, 2005. — 560 с.

80.

Толковый словарь по вычислительным системам / под ред. В. Иллингуорта, Е. К. Масловского ; пер. с англ. А. К. Белоцкого. — М. : Машиностроение, 1990. — 560 с.

81.

Тоффлер Е. Третя хвиля / Елвін Тоффлер ; перекл. Андрія Євси, за ред. Віктора Шовкуна. — К. : Всесвіт, 2000— 480 с.

82.

Тупикин В. Самиздат после перестройки [Электронный ресурс] / Влад Тупикин // Ruszine.com : [сайт]. — Электрон. дан. — М. : 2014. — Режим доступа:

http://ruszine.com/samizdat/samizdat_posle_perestroiki.html

(дата

обращения: 05.02.2014). — Загл. с экрана. 83.

УАНЕТ 2000–2010: Український інтернет за 10 років так і не перетворився на бізнес [Електронний ресурс] // Українська правда : [сайт]. —

Електрон.

дані.

К.

:

2010.

Режим

http://blogs.pravda.com.ua/authors/savanevsky/4d2ab302882aa/

доступу: (дата

звернення: 06.02.2014). — Назва з екрана. 84.

Федотова Л. Н. Социология массовой коммуникации : учебник для вузов / Л. Н. Федотова. — СПб. : Питер, 2003. — 400 с.

85.

Фензин [Електронний ресурс] // peeep.us : [сайт]. — Електрон. дані. — К. : 2014. — Режим доступу: http://www.peeep.us/af738e14 (дата звернення: 05.02.2014). — Назва з екрана.


190 86.

Фомішина О. Навіщо електронному журналу динаміка? [Електронний ресурс] /Ольга Фомішина // WebCite query result : [сайт]. — Електрон. дані. — К. : 2014. — Режим доступу: http://www.webcitation.org/6MYOrYScn (дата звернення: 06.02.2014). — Назва з екрана.

87.

Халер М. Пошук і збір інформації / М. Халер — К. : Академія Української Преси, 2006. — 308 с.

88.

Хічкок С. Видання електронних журналів : британські перспективи / С. Хічкок, Л. Карр, У. Холл // Електронні журнали. — К. : Британська Рада в Україні, 1999. — C. 10.

89.

Холод О. Соціальні комунікації: соціо- та психолінгвістичний аналіз / О. Холод.

К.,

Переяслав-Хмельницький

:

Українська

асоціація

психолінгвістів, 2009. — 272 с. 90.

Хоффман Э. Сопри эту книгу! Как выживать и сражаться в стране полицейской демократии [Электронный ресурс] / Э. Хоффман ; пер. c англ. Н. Сосновский // royallib.ru : [сайт]. — Электрон. дан. — М. : 2003. — Режим

доступа:

http://royallib.ru/get/doc/hoffman_ebbi/sopri_etu_knigu_kak_vigivat_i_sragatsy a_v_strane_politseyskoy_demokratii.zip (дата обращения: 22.02.2014). — Загл. с экрана. 91.

Черных А. Мир современных медиа / Черных А. — М. : Издательский дом «Территория будущего», 2007. — 312 с.

92.

Что такое новые медиа [Электронный ресурс] // More Intelligent Web : [сайт].

Электрон.

дан.

М.

:

2014.

Режим

доступа:

http://miw.by/post/200 (дата обращения: 22.02.2014). — Загл. с экрана. 93.

Что Такое Новые Медиа [Электронный ресурс] // More Intelligent Web : [сайт].

Электрон.

дан.

М.

:

2014.

Режим

доступа:

http://miw.by/post/200 (дата обращения: 04.02.2014). — Загл. с экрана. 94.

Шевченко В. Е. До питання термінології: вид і тип періодичного видання // Українське журналістикознавство. — Випуск 11. — К., 2010. — С. 29 – 37.


191 95.

Шевченко В. Е. Системність у застосуванні декоративних елементів у сучасних

періодичних

виданнях

//

Наукові

записки

Інституту

журналістики. — 2002. — Т. 9. — С. 93–102. 96.

Электронная Радуга [Электронный ресурс] // Электронная Радуга : [сайт].

Электрон.

дан.

М.

:

2014.

https://www.yumpu.com/ru/document/view/86109/-12

Режим

(дата

доступа:

обращения:

06.02.2014). — Загл. с экрана. 97.

Электронный журнал [Электронный ресурс] // peeep.us : [сайт]. — Электрон.

дан.

К.

http://www.peeep.us/6c8e9d9d

:

2014.

Режим

доступа:

(дата обращения: 04.02.2014). — Загл. с

экрана. 98.

Ярошенко Т. О. Електронні журнали в системі інформаційних ресурсів бібліотеки / Т. О. Ярошенко. — К. :Знання, 2010. — 215с.

99.

24godyny [Електронний ресурс]. // issuu.com : [сайт]. — Електрон. дані. — К. : 2014 — Режим доступу: http://issuu.com/24godyny/docs (дата звернення: 05.01.2014). — Назва з екрана

100. A Brief History of XML [Electronic resource] // Personal website for Chris Collins : [web-site]. — Electronic data. — New-York : 2014. — Mode of access: http://ccollins.wordpress.com/2008/03/03/a-brief-history-of-xml/ (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 101. About Google Fonts [Electronic resource] // Google Fonts : [web-site]. — Electronic

data.

New-York

:2014.

Mode

of

access:

http://www.google.com/fonts#AboutPlace:about (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 102. About Movie Inside [Electronic resource] // Movie Insider : [web-site]. — Electronic

data.

London

:

2014.

Mode

of

access:

http://www.movieinsider.com/contact/#aboutus (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 103. About the Bulletin [Electronic resource] // COMSEC BULLETIN : [web-site]. —

Electronic

data.

London

:

2014.

Mode

of

access:


192 http://www.textfiles.com/magazines/COMSEC/comsec1.txt

(last

updated:

06.02.2014). — Title from the screen. 104. About Us [Electronic resource] // Live4ever Ezine : [web-site]. — Electronic data. — London : 2014. — Mode of access: http://www.live4ever.uk.com/about2/ (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 105. Activist Times, Incorporated №1 [Electronic resource] : [web-site]. — Electronic

data.

Westerly

^

2013.

Mode

of

access:

http://www.textfiles.com/magazines/ATI/ati-01.txt (last updated: 05.03.2013). — Title from the screen. 106. Add/Submit Form [Electronic resource] // eZINESearch : [web-site]. — Electronic

data.

London

:

2014.

Mode

http://www.ezinesearch.com/search-it/ezine/ezine-add.html

of

(last

access: updated:

04.02.2014). — Title from the screen. 107. Alfredo The «Coco» Chronicles [Electronic resource] : [web-site]. — Electronic data.

New-York

:

2013.

Mode

http://www.cs.unc.edu/~yakowenk/coco/text/history.html

of (last

access: updated:

20.08.2013). — Title from the screen. 108. Anarchistic Tendencies [Electronic resource] // T E X T F I L E S : [web-site]. — Electronic data. — San Francisco : 2014. — Mode of access: http://www.textfiles.com/magazines/AT/at5.txt (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 109. Anarchy 'N' Explosives [Electronic resource] // T E X T F I L E S : [web-site]. — Electronic data. — San Francisco : 2014. — Mode of access: http://www.textfiles.com/magazines/ANE/ane-1 (last updated: 05.02.2014). — Title from the screen. 110. Armadillo [Electronic resource] // T E X T F I L E S : [web-site]. — Electronic data.

San

Francisco

:

2014.

Mode

of

access:

http://www.textfiles.com/magazines/ARMADILLO/armad-04.txt (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen.


193 111. Art [Electronic resource] // peeep.us : [web-site]. — Electronic data. — London : 2014. — Mode of access: http://www.peeep.us/57621dc8 (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 112. Art Direction, Graphic Design and Good Ideas [Electronic resource] // LOKi design : [web-site]. — Electronic data. — New-York : 2014. — Mode of access: http://lokidesign.net/2356/category/2356-issues/(06.02.2014). — Title from the screen. 113. Art. [Electronic resource] // Oxford dictionary : [web-site]. — Electronic data. —

Oxford

:

2014.

Mode

of

access:

http://www.oxforddictionaries.com/definition/english/art?q=art (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 114. ArtFACTed [Electronic resource] // T E X T F I L E S : [web-site]. — Electronic

data.

San

Francisco

:

2014.

http://www.textfiles.com/magazines/ARTEFACTED/

Mode (last

of

access: updated:

06.02.2014). — Title from the screen. 115. Bailey Ch. Jr Editorial [Electronic resource] / Charles W. Bailey // Access Computer Systems Review : [web-site]. — Electronic data. — Houston : 2014. —

Mode

of

access:

http://web.archive.org/web/20060902130528/http://epress.lib.uh.edu/pr/v1/n1/co ntents.1n1 (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 116. Bandito №1[Electronic resource] // Bandito.com.au : [web-site]. — Electronic data. — Sidney : 2014. — Mode of access: http://www.bandito.com.au/ (last updated: 05.02.2014). — Title from the screen. 117. Bastard №1[Electronic resource] // Issuu.com : [web-site]. — Electronic data. — Madrid : 2005. — Mode of access: http://issuu.com/sakateka/docs/bastard01 - (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 118. Beinert W. Gutenberg, Johannes Prototypograph, Deutschland, um 1400–1468 Erfinder der Typographie [Electronic resource] / Wolfgang Beinert // Johannes Gutenberg, Prototypograph und Erfinder des Buchdrucks [ Biografie, Biographie, Lebenslauf, Vita ] : [web-site]. — Electronic data. — Berlin : 2014.


194 — Mode of access: http://www.typolexikon.de/g/gutenberg-johann.html (last updated: 05.02.2014). — Title from the screen. 119. Bestezines [Electronic resource] // Email Newsletter Peer Reviews & Ezine Awards For Ezine Publishers : [web-site]. — Electronic data. — New-York : 2014. — Mode of access: http://www.bestezines.com (last updated: 05.02.2014). — Title from the screen. 120. BIOC Agent 003 Intro [Electronic resource] // T E X T F I L E S : [web-site]. — Electronic

data.

San

Francisco

:

2014.

Mode

of

access:

http://blackroses.textfiles.com/100/yipl.phk (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 121. BITNET Fantasy-Science Fiction Fanzine [Electronic resource] // FSFNET : [web-site]. — Electronic data. — New-York : 2014. — Mode of access: http://www.textfiles.com/magazines/FSFNET/fsfnet.v01n1

(last

updated:

06.02.2014). — Title from the screen. 122. Blanket magazine — past issues [Electronic resource] // Blanket magazine : [web-site]. — Electronic data. — New-York : 2014. — Mode of access: http://blanketmagazine.com/past_issues.html 04.02.2014). — Title from the screen. 123. Blog [Electronic resource]// Oxford dictionary : [web-site]. — Electronic data. —

Oxford

:

2014.

Mode

of

access:

http://www.oxforddictionaries.com/definition/english/blog?q=blog

(last

updated: 22.02.2014). — Title from the screen. 124. Butchered Fr0m Inside [Electronic resource] // bUTCHERED fR0M iNSiDE — Security Magazine : [web-site]. — Electronic data. — London : 2014. — Mode of access: http://www.s0ftpj.org/bfi/ (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 125. Cadernos de Design e Tipografia [Electronic resource] // CULTURAS : [website]. — Electronic data. — Madrid :2014. — Mode of access: http://tipografos.net/cadernos/ (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen.


195 126. Captain Crapp The Facts About ANUS [Electronic resource] // T E X T F I L E S : [web-site]. — Electronic data. — San Francisco : 2014. — Mode of access: http://www.textfiles.com/magazines/ANUS/anus02.txt

(last

updated:

05.02.2014). — Title from the screen. 127. Ceaser_by D.I.Y [Electronic resource] // ZABEJ!INFO : [web-site]. — Electronic

data.

Moscow

:

2014.

Mode

of

access:

http://zabej.info/zin/article/601 (last updated: 05.02.2014). — Title from the screen. 128. Chan L. Electronic journals and academic libraries / Liza Chan // Library Hi Tech. — 1999 — Vol. 17. — Issue 1. - C.10-16 129. Cheap Truth [Electronic resource] // T E X T F I L E S : [web-site]. — Electronic

data.

San

Francisco

:

2014.

Mode

http://www.textfiles.com/magazines/CHEAPTRUTH/

of

(last

access: updated:

06.02.2014). — Title from the screen. 130. CLOAD [Electronic resource] // peeep.us : [web-site]. — Electronic data. — London : 2014. — Mode of access: http://www.peeep.us/0b23a522 (last updated: 05.02.2014). — Title from the screen. 131. Code Page 437 MS-DOS Latin US [Electronic resource] // Code Page 437 MSDOS Latin US : [web-site]. — Electronic data. — Washington : 2014. — Mode of access: http://msdn.microsoft.com/en-us/library/cc195060.aspx (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 132. Cole J. E. E-serials cataloging: access to continuing and integrating resources via the catalog and the Web / J. E. Cole. — Haworth Press, 2002. — 329 p. 133. CONSER cataloging manual [Electronic resource] // CONSER Cataloging Manual: Cataloging Distribution Service (Library of Congress) : [web-site]. — Electronic

data.

London

:

2014.

Mode

http://www.loc.gov/cds/products/product.php?productID=21

of

(last

access: updated:

05.02.2014). — Title from the screen. 134. Copyright Info [Electronic resource] // Weakly Weird News. — 1994. — Issue 1 : [web-site]. — Electronic data. — London : 2014. — Mode of access:


196 http://www.textfiles.com/magazines/WWNEWS/wwn.1

(last

updated:

06.02.2014). — Title from the screen. 135. Cover Sheet for the GIF89a Specification [Electronic resource] // World Wide Web Consortium (W3C) : [web-site]. — Electronic data. — New-York : 2013. — Mode of access: http://www.w3.org/Graphics/GIF/spec-gif89a.txt (last updated: 15.03.2013). — Title from the screen. 136. Creative Blog [Electronic resource] // Creative Blog : [web-site]. — Electronic data. — London : 2014. — Mode of access: http://www.netmag.co.uk/ (06.02.2014). — Title from the screen. 137. CREW [Electronic resource] // ASCIIARENA : [web-site]. — Electronic data. — New-York : 2014. — Mode of access: http://www.asciiarena.com/crews.php (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 138. Cult of the Dead Cat [Electronic resource] // T E X T F I L E S : [web-site]. — Electronic

data.

San

Francisco

:

2014.

Mode

of

access:

http://www.textfiles.com/magazines/CULTDEADCAT/cultcat209.txt(05.02.201 4). — Title from the screen. 139. Cult of the Dead Cow [Electronic resource] // peeep.us : [web-site]. — Electronic

data.

London

:

2014.

Mode

of

access:

http://www.peeep.us/eb9765a7 (last updated: 04.02.2014). — Title from the screen. 140. Cult of the Dead Cow: The First Hacktivists [Electronic resource] / E. Feldman // Yahoo! Voices : [web-site]. — Electronic data. — San Francisco : 2014.

Mode

of

access:

http://voices.yahoo.com/cult-dead-cow-first-

hacktivists-497980.html (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 141. Curtis D. E-journals: a How to do it Manual for Buildin, Managing, and Supporting Electronic Journal Collections / D. Curtis, V. Scheschy. — NY : Neal-Schuman Publishers, 2005. — 421 p. 142. Digest [Electronic resource] // Definitions-digest : [web-site]. — Electronic data. — New-York : 2014. — Mode of access: http://www.websters-online-


197 dictionary.org/definitions/digest (last updated: 05.02.2014). — Title from the screen. 143. Digest [Electronic resource] // Oxford Dictionaries : [web-site]. — Electronic data.

Oxford

:

2014.

Mode

of

access:

http://english.oxforddictionaries.com/definition/digest?rskey=adlur6&result=1 (last updated: 05.02.2014). — Title from the screen. 144. Directory of electronic journals, newsletters, and academic discussion lists. — Washington, DC : Association of Research libraries, Office of scientific and academic publishing, 1991. — p. 575. 145. Diskmag [Electronic resource] // Economic Expert : [web-site]. — Electronic data.

London

:

2014.

Mode

of

access:

http://www.economicexpert.com/a/Diskmag.htm (last updated: 05.02.2014). — Title from the screen. 146. DIY [Electronic resource] // peeep.us : [web-site]. — Electronic data. — London : 2014. — Mode of access: http://www.peeep.us/98f53614 (last updated: 04.02.2014). — Title from the screen. 147. DZ Archive [Electronic resource] // DargonZine : [web-site]. — Electronic data. — New-York : 2014. — Mode of access: http://dargonzine.org/archive/ (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 148. Editorial Crap Armadillo Culture №4 [Electronic resource] // T E X T F I L E S : [web-site]. — Electronic data. — San Francisco : 2014. — Mode of access: http://www.textfiles.com/magazines/ARMADILLO/armad-04.txt (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 149. EFFector [Electronic resource] // Electronic Frontier Foundation : [web-site]. — Electronic

data.

London

:

2014.

Mode

of

access:

https://www.eff.org/effector (last updated: 05.02.2014). — Title from the screen. 150. Ehrenfried M. History of the Apple Mac [Electronic resource] / Markus Ehrenfried // Apple History : [web-site]. — Electronic data. — Berlin : 2014. — Mode of access: http://www.markusehrenfried.de/mac/applehistory.html (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen.


198 151. Electronic Magazines [Electronic resource] // Hacking and Computer Krashing (HACK) : [web-site]. — Electronic data. — San Francisco : 2014. — Mode of access: http://www.textfiles.com/magazines/HACK/ (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 152. E-magazine catalog [Electronic resource] // Worldwide list of Online Magazines, e-Magazines : [web-site]. — Electronic data. — New-York : 2014. — Mode of

access:

http://www.emagazinecatalog.com/

(last

updated:

05.02.2014). — Title from the screen. 153. E-Serials Collection Management: Transitions, Trend and Technicalities / ed. D. C. Flower. — Binghamton, NY : Haworth Information Press, 2003. — 279 p. 154. E-Serials: publishers, Libraries, Users, and Standarts / 2nd ed. / ed. W. Jones. — NY; London : The Haworth Press, 2001. — 235 p. 155. Ezine [Electronic resource] // Cambridge Advanced Learner's Dictionary : [website]. — Electronic data. — Cambridge : 2014. — Mode of access: http://dictionary.cambridge.org/define.asp?key=92400&dict=CALD

(last

updated: 04.02.2014). — Title from the screen. 156. Ezine [Electronic resource] // peeep.us. : [web-site]. — Electronic data. — London : 2014. — Mode of access: http://www.peeep.us/e4d2116e. (last updated: 04.02.2014). — Title from the screen. 157. Ezine [Electronic resource] // Search Web Services : [web-site]. — Electronic data.

New-York

:

2014.

Mode

of

http://searchsoa.techtarget.com/sDefinition/0,,sid26_gci212090,00.html/

access: (last

updated: 04.02.2014). — Title from the screen. 158. Ezine [Electronic resource] // Webster Online Dictionary : [web-site]. — Electronic data. — New-York : 2014. — Mode of access: http://www.merriamwebster.com/dictionary/e-zine (last updated: 04.02.2014). — Title from the screen. 159. Ezinesearch [Electronic resource] // eZINESearch eZines Database, The Ultimate ezine Database: over 3,000 ezine : [web-site]. — Electronic data. —


199 New-York : 2014. — Mode of access: http://www.ezinesearch.com/searchit/ezine/ (last updated: 05.02.2014). — Title from the screen. 160. eZINESearch eZines Database [Electronic resource] // eZINESearch eZines Database, The Ultimate ezine Database: over 3,000 ezines : [web-site]. — Electronic

data.

New-York

:

2014.

Mode

of

access:

http://www.ezinesearch.com/search-it/ezine/ (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 161. FAQs: What is the difference between a magazine [Electronic resource] // FAQs: What is the difference between a magazine : [web-site]. — Electronic data.

San

Francisco

:

2014.

Mode

of

access:

http://www.lib.jmu.edu/info/faqsitem.aspx?id=23 (last updated: 05.02.2014). — Title from the screen. 162. Featuring Ward Christensen [Electronic resource] // Ward Christensen Biography : [web-site]. — Electronic data. — London : 2014. — Mode of access: http://bbsdays.com/people/ward_christensen/ (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 163. Fido Net's Fido News newsletter [Electronic resource] // WPS: FidoNet FidoNews : [web-site]. — Electronic data. — London : 2014. — Mode of access: http://www.wps.com/FidoNet/FidoNews/ (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 164. Fischerkeller M. David versus Goliath: Cultural judgments in asymmetric wars / Michael P. Fischerkeller // Security Studies. — 1998. — Vol. 7. — Iss. 4. — P. 1–43. 165. Fisher K. Why do we maintain the Illegal archives? [Electronic resource] / King Fisher aka Linus Walleij // T E X T F I L E S : [web-site]. — Electronic data. — San

Francisco

:

2014.

Mode

http://www.textfiles.com/magazines/ILLEGAL/readme

of (last

access: updated:

05.02.2014). — Title from the screen. 166. Font Magazine 001 [Electronic resource] // FontShop : [web-site]. — Electronic data.

New-York

:

2014.

Mode

of

access:


200 http://www.fontshop.com/blog/fontmag/001/ (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 167. Font Shop [Electronic resource] // Font Magazine : [web-site]. — Electronic data.

New-York

:

2014.

Mode

of

access:

http://www.fontshop.com/blog/fontmag/(06.02.2014). — Title from the screen. 168. Four Minutes to Midnight [Electronic resource] // ISSUU — Four Minutes to Midnight. - № 09 : [web-site]. — Electronic data. — New-York : 2014. — Mode of access: http://issuu.com/lokidesign/docs/2356_issue09 (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 169. Franks J. What is an electronic journal? [Electronic resource] / John Franks // Public-Access Computer Systems Forum : [web-site]. — Electronic data. — London

:

2014.

Mode

of

access:

http://www.textfiles.com/magazines/electron.jnl (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 170. Friedman R. San Francisco Zine Publishers Resource Guide [Electronic resource] // T E X T F I L E S : [web-site]. — Electronic data. — San Francisco

:

2014.

Mode

of

access:

http://www.textfiles.com/magazines/zineguide.txt (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 171. Griggs J. Ask Jermaine: What Are Major 2 Chords? [Electronic resource] / Jermaine Griggs // Hear & Play : [web-site]. — Electronic data. — London : 2014. — Mode of access: http://www.hearandplay.com/main/hear-playwednesday-weekly-ezine (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 172. Griggs J. Welcome To The Inaugural Edition Of Our New Ezine [Electronic resource] / Jermaine Griggs // Hear And Play : [web-site]. — Electronic data. — London

:

2014.

Mode

of

access:

http://www.hearandplay.com/ezine/newsletter1.html (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 173. Guidelines for Writers [Electronic resource] // Whirlwind : [web-site]. — Electronic

data.

San

Francisco

:

2014.

Mode

of

access:


201 http://www.textfiles.com/magazines/WHIRLWIND/guide.txt

(last

updated:

05.02.2014). — Title from the screen. 174. H.A.C.K. [Electronic resource] // T E X T F I L E S : [web-site]. — Electronic data.

San

Francisco

:

2014.

Mode

of

access:

http://www.textfiles.com/magazines/HACK/ (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 175. Hagen J. Electronic Journal: is the future with us? / J. Hаgen; ed. B. Cook. — NY, London, Norwood : The Haworth Press, 1992. — Р. 3–16. 176. Hangouts [Electronic resource] // ARMADILLO. — №4 : [web-site]. — Electronic

data.

San

Francisco

:

2014.

Mode

of

access:

http://www.textfiles.com/magazines/ARMADILLO/armad-04.txt (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 177. Harrison T. The Electronic Journal as the Heart of an Online Scholarly Community / T. Harrison, T. Stephen // Library Trends. — 1995. — № 43. — C. 592—608. 178. Hauben R. A Study of the ARPANET TCP/IP Digest and of the Role of Online Communication in the Transition from the ARPANET to the Internet [Electronic resource] / Ronda Hauben // Columbia.edu : [web-site]. — Electronic data. — New-York

:

2014.

Mode

http://www.columbia.edu/~rh120/other/tcpdigest_paper.txt

of

access:

(last

updated:

06.02.2014). — Title from the screen. 179. Hitchcock, S. A survey of STM online journals 1990—95 : the calm before the storm [Electronic resource] / S. Hitchcock, L. Carr, W. Hall : [web-site]. — Electronic

data.

London

:

2014.

Mode

of

access:

http://journals.ecs.soton.ac.uk/ survey/survey.html. (last updated: 05.01.2014). — Title from the screen. 180. Hood S. The Politics of Television // Sociology of Mass Communications / S. Hood; ed. D. Mc Quail. — Harmondsworth : Penguin, 1972. — C. 135 165. 181. Hovav A. Academic Electronic Journals: Past, Present, and Future / A. Hovav, P. Gray // Advances in Computers. — 2006. — T. 67. — 329 c. — C.132–177.


202 182. Information and documentation — Statistics on the production and distribution of books, newspapers, periodicals and electronic publications [Electronic resource] // Iso.ch : [web-site]. — Electronic data. — Geneva : 2014. — Mode of

access:

http://www.iso.ch/iso/en/CatalogueDetailPage.CatalogueDetail?

CSNUMBER=17564&ICS1=1 (last updated: 05.02.2014). — Title from the screen. 183. Interview with Jeff Smart [Electronic resource] // Recollection : [web-site]. — Electronic

data.

San

Francisco

:

2014.

Mode

of

access:

http://www.atlantis-prophecy.org/recollection/? load=online_issues&issue=0&sub=article&id=15 (last updated: 05.02.2014). — Title from the screen. 184. Interview with Tom Truscott [Electronic resource] // Usenet History : [website]. — Electronic data. — London : 2014. — Mode of access: http://www.giganews.com/usenet-history/truscott.html

(last

updated:

06.02.2014). — Title from the screen. 185. Interview with Vincent Omniaveritas [Electronic resource] // T E X T F I L E S : [web-site]. — Electronic data. — San Francisco : 2014. — Mode of access: http://www.textfiles.com/magazines/CHEAPTRUTH/ct.last

(last

updated:

05.02.2014). — Title from the screen. 186. ISDC-ezine [Electronic resource] // ISDC ezine Portal : [web-site]. — Electronic

data.

Geneva

:

2014.

Mode

of

access:

http://portal.isdcezine.eu/#/1/Portal (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 187. ISO 9707:1991, Information and documentation — Statistics on the production and distribution of books, newspapers, periodicals and electronic publications. — American National Standards Institute (ANSI), 2007 — р. 24. 188. Jacobson H. The Credibility of Three Mass Media as Information Sources / Harvey K. Jacobson. — Madison : University of Wisconsin, 1967 — c. 468 189. Janowitz M. Reader in public opinion and mass communication / Morris Janowitz — Free Press, 1981 — 440 с.


203 190. Janowitz M. The Study of Mass Communication E International Encyclopedia of the Social Sciences. / M. Janowitz. — NY: Macmillan and Free Press, 1968. — Vol. 3. — Р. 52. 191. Jennings T. Article Submission / Tom Jennings // FidoNews Volume 1, Number 1 1 Dec 84 [Electronic resource] // T E X T F I L E S : [web-site]. — Electronic data.

San

Francisco

:

2014.

http://www.textfiles.com/fidonet-on-the-internet/zips/

Mode

of

(last

access: updated:

06.02.2014). — Title from the screen. 192. Jennings T. The Fidonet Users Group [Electronic resource] / Tom Jennings // T E X T F I L E S : [web-site]. — Electronic data. — San Francisco : 2014. — Mode of access: http://www.textfiles.com/fidonet-on-the-internet/zips/ (last updated: 05.02.2014). — Title from the screen. 193. Johnson K. Serials — The constant midlife crisis / K. Johnson // Serials Review. — 2006. — Vol. 32, Iss. 1. — P. 35—39. 194. Johnson K. The Balance Point: the dog ate my Iss. and other reasons for gaps in the periodical volume / K. Johnson // Serials Review. — 2004. — T. 30. — № 3. — Р. 214—219. 195. Jones S.L. Electronic journals: are they a paradigm shift? [Electronic resource] / S.L. Jones, C.B. Cook // Electronic Journals: Are They A Paradigm Shift? — 2000 : [web-site]. — Electronic data. — London : 2014. — Mode of access: http://www.nursingworld.org/MainMenuCategories/ANAMarketplace/ANAPeri odicals/OJIN/TableofContents/Volume52000/No1Jan00/ElectronicJournalsAreT heyAParadigmShift.html (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 196. Karsmakers R. Second lustrum (last updated: 10th anniversary) reflections on ten (!) Years of freaking out [Electronic resource]/ R. Karsmakers // ST News Official Lamentation Pages : [web-site]. — Electronic data. — New-York : 2014. — Mode of access: http://www.st-news.com/frame2.htm (last updated: 20.08.2013). — Title from the screen. 197. Knowlton K. In Brief [Electronic resource] // Ken Knowlton. : [web-site]. — Electronic

data.

New-York

:

2014.

Mode

of

access:


204 http://www.kenknowlton.com/pages/03shortbio.htm (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 198. Kultcha: The Issue Of Kultcha And The Cultural [Electronic resource] // T E X T F I L E S : [web-site]. — Electronic data. — San Francisco : 2014. — Mode of access: http://www.textfiles.com/magazines/KULTCHA/kultcha01.txt (last updated: 05.02.2014). — Title from the screen. 199. LabGarage [Electronic resource] // Дуршлаг №4 : [web-site]. — Electronic data.

Kyiv

:

2013.

Mode

of

access:

http://issuu.com/sakateka/docs/durchschlag4 (last updated: 15.03.2013). — Title from the screen. 200. Labovitz J. E-ZINE LIST [Electronic resource] / John Labovitz // Meer.net : [web-site]. — Electronic data. — Berlin : 2014. — Mode of access: http://www.meer.net/-johnl/e-zine-list/ (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 201. Lancaster F. W. The evolution of electronic publishing / F. W. Lancaster // Library Trends. — 1995. — Vol. 43. — № 4. — Р. 518–528. 202. Lancaster F. W. Toward Paperless Information System / F.W. Lancaster. — NY : Academic Press, 1978. — 179 p. 203. Langscheid L. Electronic journal forum: column / L. Langscheid // Serials review. — 1992. — Р. 131–136. 204. Lasswell H. D. The structure and function of comminication in society. The Communication of Ideas / H. D. Lasswell; ed. A. Brison. — NY.: Harper & Brothers, 1948. — P. 216–228. 205. Letter from da editir // HonestMag [Electronic resource] : [web-site]. — Electronic

data.

New-York

:

2014.

Mode

of

access:

https://myspace.com/honestmag (last updated: 22.02.2014). — Title from the screen. 206. Liberation News Service [Electronic resource] // peeep.us : [web-site]. — Electronic

data.

London

:

2014.

Mode

of

access:


205 http://www.peeep.us/322b0298 (last updated: 04.02.2014). — Title from the screen. 207. Lippman W. Public Opinion / W. Lippman/ — NY : Harcourt Brace, 1922. — p. 427. 208. Llewellyn R. D. The Use of Electronic Only Journals in Scientific Research [Electronic resource] / Richard D. Llewellyn // The Use of Electronic-Only Journals in Scientific Research : [web-site]. — Electronic data. — London : 2014. — Mode of access: http://www.istl.org/02-summer/refereed.html#12 (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 209. Loadstar [Electronic resource] // peeep.us : [web-site]. — Electronic data. — London : 2013. — Mode of access: http://www.peeep.us/8d40ca4f (last updated: 20.08.2013). — Title from the screen. 210. Longer Bio for Tim Berners-Lee // World Wide Web Consortium (W3C) [Electronic resource] : [web-site]. — Electronic data. — New-York : 2014. — Mode of access: http://www.w3.org/People/Berners-Lee/Longer.html (last updated: 22.02.2014). — Title from the screen. 211. Lowery S., DeFleuer M. Milestones in Mass Communication Research / S. Lowery, M. DeFleuer // Media Effects / S. Lowery, M. DeFleuer. — NY : Longman, 1995. — 3 ed. — P. 400–401. 212. Magazine [Electronic resource] // Webster Dictionary : [web-site]. — Electronic data. — New-York : 2014. — Mode of access:

http://www.merriam-

webster.com/dictionary/magazine (last updated: 05.02.2014). — Title from the screen. 213. McElhearn K. Apple and the incredible vanishing CD drive [Electronic resource] / Kirk McElhearn // Macworld : [web-site]. — Electronic data. — New-York

:

2014.

Mode

of

access:

http://www.macworld.com/article/2013146/apple-and-the-incredible-vanishingcd-drive.html (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 214. McLellan D. Flash Satay: Embedding Flash While Supporting Standards [Electronic resource] / Drew McLellan // WebCite query result : [web-site]. —


206 Electronic

data.

New-York

:

2014.

Mode

of

access:

http://www.webcitation.org/6HdRcD1ma (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 215. McLuhan M. Press: Government by Newsleak / M. McLuhan // Understanding Media: The Extensions of Man / M. McLuhan. — NY, London, Sydney, Toronto, 1966. — Section 21. — P. 203–216. 216. McQuail D. Mcquail’s Mass Communication Theory: An Introduction / McQuail D. — London : Sage, 4th ed. 2004. — р. 11. 217. Menace Dr. Angel of Death [Electronic resource] // The anti Big Brother association. — 1993. — №1 : [web-site]. — Electronic data. — San Francisco : 1993 . — Mode of access: http://www.textfiles.com/magazines/ABBA/abba1.txt (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 218. Menace Dr. Appendix C [Electronic resource] // The anti Big Brother association. — 1993. — №1 : [web-site]. — Electronic data. — San Francisco : 1993. — Mode of access: http://www.textfiles.com/magazines/ABBA/abba1.txt (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 219. Menace Dr. Disclaimer [Electronic resource] // The anti Big Brother association. — 1993. — №1 : [web-site]. — Electronic data. — San Francisco : 1993. — Mode of access: http://www.textfiles.com/magazines/ABBA/abba1.txt (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 220. Menace Dr. Letter from the head guys [Electronic resource] // The anti Big Brother association. — 1993. — №1 : [web-site]. — Electronic data. — San Francisco

:

2014

.

Mode

http://www.textfiles.com/magazines/ABBA/abba1.txt

of (last

access: updated:

05.02.2014). — Title from the screen. 221. Menace Dr. LySergic Acid Dylithamite [Electronic resource] // The anti Big Brother association. — 1993. — №1 : [web-site]. — Electronic data. — San Francisco

:

2014.

Mode

http://www.textfiles.com/magazines/ABBA/abba1.txt 06.02.2014). — Title from the screen.

of

access:

(last

updated:


207 222. Menace Dr. Reflection on the Old School [Electronic resource] // The anti Big Brother association. — 1993. — №1 : [web-site]. — Electronic data. — San Francisco

:

2014.

Mode

http://www.textfiles.com/magazines/ABBA/abba1.txt

of

access:

(last

updated:

05.02.2014). — Title from the screen. 223. Mindw0rk История компьютерного андеграунда: Хакеры 80-х [Electronic resource] // BugTraq.Ru : [web-site]. — Electronic data. — Moscow : 2014. — Mode of access: http://bugtraq.ru/library/underground/underground4.html (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 224. Monty V. Web Journals And Education / V. Monty // Education libraries. — Cincinnati, Ohio.: Special Libraries Association, Education Division ,1996. — Vol. 20. — № 3. — Р. 31. 225. Muuss M. A New Discussion Group Thursday, The 'Security Digest' Archives [Electronic resource] / Michael Muuss // TCP/IP Digest. — 1981. — Volume 1: Issue 1 : [web-site]. — Electronic data. — London : 2014. — Mode of access: http://securitydigest.org/tcp-ip/archive/1981/10 (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 226. Muuss M. Administrivia [Electronic resource] / Michael Muuss // TCP/IP Digest. — № 6 : [web-site]. — Electronic data. — London : 2014. — Mode of access:

http://securitydigest.org/tcp-ip/archive/1981/11

(last

updated:

05.02.2014). — Title from the screen. 227. Muuss M. TCP-IP Digest, Plans, etc.//TCP/IP Digest, 1981[Electronic resource] / Michael Muuss // Rfc Editor : [web-site]. — Electronic data. — London

:

2014.

Mode

of

access:

http://www.rfc-editor.org/in-

notes/museum/tcp-ip-digest/tcp-ip-digest.v1n2.1 (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 228. Netta grayarea Gilboa HoHoCon [Electronic resource] // Cult of the Dead Cat. — 1994 : [web-site]. — Electronic data. — San Francisco : 2014. — Mode of access:

http://www.textfiles.com/magazines/CULTDEADCAT/cultcat212.txt

(last updated: 06.02.2014). — Title from the screen.


208 229. Neumann P. G. Afterword [Electronic resource] / Peter G. Neumann // The Risk Digest. 1985. — Volume 1: Issue 1 : [web-site]. — Electronic data. — London : 2014. — Mode of access: http://catless.ncl.ac.uk/Risks/1.1.html (last updated: 05.02.2014). — Title from the screen. 230. Neumann P. G. Welcome to RISKS@SRI-CSL [Electronic resource] / Peter G. Neumann // The Risks Digest Volume 1: Issue 1. : [web-site]. — Electronic data. — . — Mode of access: http://catless.ncl.ac.uk/Risks/1.1.html (last updated: 05.02.2014).— Title from the screen. 231. New Horizons in Adult Education [Electronic resource] // Nova.edu : [web-site]. —

Electronic

data.

London

:

2014.

Mode

of

access:

http://www.nova.edu/~aed/horizons/vol1n1 (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 232. New-list [Electronic resource] // Ezine Publishers & Email Marketers Promote Their New Email Newsletter's Here For Free : [web-site]. — Electronic data. — New-York : 2014. — Mode of access: http://www.ezine-universe.com (last updated: 05.02.2014). — Title from the screen. 233. Norvaisa A. Ace of arteFACTed newsleter over here [Electronic resource] / Arunas Norvaisa // arteFACTed. — 1994 // T E X T F I L E S : [web-site]. — Electronic

data.

San

Francisco

:

2014.

Mode

of

access:

http://www.textfiles.com/magazines/ARTEFACTED/artefacted.1 (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 234. Nutworks [Electronic resource] // T E X T F I L E S : [web-site]. — Electronic data.

San

Francisco

:

2014.

Mode

of

access:

http://www.textfiles.com/magazines/NUTWORKS/ (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 235. Okerson A. Scholarly Journals at the Crossroads: A Subversive Proposal for Electronic Publishing An Internet Discussion about Scientific and Scholarly Journals and Their Future [Electronic resource] / A. Okerson // Frl.org : [website]. — Electronic data. — London : 2014. — Mode of access: http://


209 www.arl.org/scomm/ subversive/toc.html (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 236. Online magazine [Electronic resource] // peeep.us : [web-site]. — Electronic data. — London : 2014. — Mode of access: http://www.peeep.us/7f96edae (last updated: 04.02.2014). — Title from the screen. 237. Oxford Dictionaries [Electronic resource] // Oxford Dictionaries : [web-site]. — Electronic

data.

Oxford

:

2014.

Mode

of

access:

http://english.oxforddictionaries.com/definition/digest?rskey=adlur6&result=1 (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 238. PC Life [Electronic resource] // peeep.us : [web-site]. — Electronic data. — London : 2014. — Mode of access: http://www.peeep.us/6a27a953 (last updated: 04.02.2014). — Title from the screen. 239. PC World [Electronic resource] // PC World : [web-site]. — Electronic data. — New-York : 2014. — Mode of access: http://www.pclife.org/ (last updated: 05.02.2014). — Title from the screen. 240. PDF и Flash-журналы [Electronic resource] // PDF и Flash-журналы : [website]. — Electronic data. — Moscow : 2014. — Mode of access: http://community.livejournal.com/pdf_zines/ (last updated: 05.02.2014). — Title from the screen. 241. Perkins S. Approaching the '80s Zine Scene [Electronic resource] / Perkins Stephen // Zinebook : [web-site]. — Electronic data. — New-York : 2014. — Mode of access: http://www.zinebook.com/resource/perkins.html. (last updated: 04.02.2014). — Title from the screen. 242. Peter I. History of the Internet browser wars [Electronic resource] / Ian Peter // The dotcom bubble : [web-site]. — Electronic data. — London : 2014. — Mode of

access:

http://www.nethistory.info/History%20of%20the

%20Internet/browserwars.html . (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 243. Prime Anarchist Column [Electronic resource] // T E X T F I L E S : [web-site]. — Electronic data. — San Francisco : 2014. — Mode of access:


210 http://www.textfiles.com/magazines/ATI/880919.txt (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 244. Prytherch R. Harrod's Librarians' Glossary and Reference Book: A Directory of Over 9,600 Terms, Organizations, Projects and Acronyms in the Areas of Information

Management,

Library

Science,

Publishing

and

Archive

Management / R. Prytherch. — Gower, 2000.— 753 р. 245. Published [Electronic resource] // Published.com : [web-site]. — Electronic data.

London

:

2014.

Mode

of

access:

http://www.published.com/category/Zines.aspx (last updated: 05.02.2014). — Title from the screen. 246. Punk Fanzines and the Creation of a DIY Aesthetic [Electronic resource] // Scissors and Glue : [web-site]. — Electronic data. — New-York : 2014. — Mode of access: http://jdh.oxfordjournals.org/cgi/content/abstract/19/1/69 (last updated: 04.02.2014). — Title from the screen. 247. Revision [Electronic resource] // Revision : [web-site]. — Electronic data. — Moscow : 2014. — Mode of access: www.revision.ru (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 248. Rizun V. V. The vital questions of mass communication theory : monograph / V. V. Rizun. — Kyiv : Taras Shevchenko National University of Kyiv, 2009. — 168 p. 249. Roistacher R. C. The virtual journal / R. C. Roistacher // Computer Networks. — 1978. — № 2. — P. 18—24. 250. Root Category List [Electronic resource] // Magazines Download : [web-site]. —

Electronic

data.

London

:

2014.

Mode

of

access:

http://magazinesdownload.com/ (last updated: 05.02.2014). — Title from the screen. 251. Rubin Ch. Distilled Online Wisdom: Boardwatch Magazine [Electronic resource] / Charles Rubin // Distilled Online Wisdom: Boardwatch Magazine : [web-site]. — Electronic data. — London : 2014. — Mode of access:


211 http://www.gmarketing.com/articles/50-distilled-online-wisdom-boardwatchmagazine (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 252. Sanchez G. Intro [Electronic resource] / Guido Sanchez // BLaH. — 1992. — №1 : [web-site]. — Electronic data. — San Francisco : 2014. — Mode of access: http://www.textfiles.com/magazines/BLAH/blah-001.txt (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 253. Senders J. The scientific journal of the future // American Sociologist. — 1976. — № 11. — P. 160—164. 254. Serials Management in the Electronic Era: papers in Honour of Peter Cellatly, Founding Editor of the Serials Librarian / ed. J. Cole, J. W. Williams. — NY; London : The Haworth Press, 1996. — 234 p. 255. Shelton J. Learning With Computers [Electronic resource] / Compute! Magazine : [web-site]. — Electronic data. — New-York : 2014. — Mode of access: http://www.atarimagazines.com/compute/issue48/286_1_Learning_With_Comp uters.php (last updated: 20.08.2013). — Title from the screen. 256. Smart J. Cracker Of The Year [Electronic resource] / Jeff Smart // /ILLEGAL. — №24 : [web-site]. — Electronic data. — San Francisco : 2014. — Mode of access:

http://www.textfiles.com/magazines/ILLEGAL/illegal_024

(last

updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 257. Smart J. Wow. It's in english, too! Illegal №22 [Electronic resource] / Jeff Smart // ILLEGAL. — №22 : [web-site]. — Electronic data. — San Francisco : 2014. — Mode of access: http://www.textfiles.com/magazines/ILLEGAL/illegal_022 (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 258. Smith M. Voices from the WELL: The Logic of the Virtual Commons [Electronic resource] / UCLA, Department of Sociology : [web-site]. — Electronic

data.

New-York

:

2014.

Mode

http://www.sscnet.ucla.edu/soc/csoc/papers/voices/Voices.htm

of (last

access: updated:

05.02.2014). — Title from the screen. 259. So, what is the Bastard Magazine? [Electronic resource] // Bastard Magazine : [web-site]. — Electronic data. — Madrid : 2014. — Mode of access:


212 http://www.wearebastards.com/information/ (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 260. Softdisk [Electronic resource] // peeep.us : [web-site]. — Electronic data. — London : 2014. — Mode of access: http://www.peeep.us/8bf43719 (last updated: 05.02.2014). — Title from the screen. 261. SOMA № 8 [Electronic resource] // Maissoma.com : [web-site]. — Electronic data. — New-York : 2014 . — Mode of access: http://www.maissoma.com . (last updated: 05.02.2014). — Title from the screen. 262. Sondak N. The paperless journal / N. Sondak, R. Schwartz // Chemical Engineering Progress. — 1973. — № 1 (69). — P. 82–83. 263. Stacy C. For Research Use Only Not for Public Distribution [Electronic resource] / C.Stacy // TCP/IP Digest. — 1982. — Vol. 1. — № 12 : [web-site]. —

Electronic

data.

New-York

:

2014.

Mode

of

access:

http://securitydigest.org/tcp-ip/archive/1981/12 (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 264. Sterling B. Biography [Electronic resource] // Bruce Sterling — Professor of Internet Studies and Science Fiction — Biography. : [web-site]. — Electronic data. — London : 2014. — Mode of access: http://www.egs.edu/faculty/brucesterling/biography/ (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 265. Sterling B. The Hacker Crackdown: Law and Disorder on the Electronic Frontier [Electronic resource] / Bruce Sterling // The Project Gutenberg Ebook : [web-site]. — Electronic data. — Berlin : 2014. — Mode of access: http://www.gutenberg.org/files/101/101-h/101-h.htm/

(last

updated:

06.02.2014). — Title from the screen. 266. Stoneman Ph. From Zine to E-Zine [Electronic resource] / Phil Stoneman // The Fanzine Dissertation — From Zine to Ezine : [web-site]. — Electronic data. — London

:

2014.

Mode

of

access:

http://www.lundwood.u-

net.com/fandissy/fdezine.html (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen.


213 267. Strona grupy dyskusyjnej [Electronic resource] // PL.REC.ASCII-ART : [website]. — Electronic data. — Warsaw : 2014. — Mode of access: http://web.archive.org/web/20021007215043/http://www.ascii.art.pl/index.htm (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 268. Sundaram A. Towards the Design of an Hypermedia Journal [Electronic resource] / Anita Sundaram // Alexia.lis.uiuc.edu : [web-site]. — Electronic data. — London : 2014. — Mode of access: URL:http://alexia.lis.uiuc.edu/sundaram/phd (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 269. Swamp Ratte A statement from CULT OF THE DEAD COW/cDc communications [Electronic resource] // Cult Dead Cow : [web-site]. — Electronic data. — San Francisco : 2014 . — Mode of access: http://www.cultdeadcow.com/news/scientology.txt (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 270. Tag [Electronic resource] // Tag: definition of tag in Oxford dictionary : [website]. — Electronic data. — Oxford : 2014. — Mode of access: http://oxforddictionaries.com/definition/english/tag (last updated: 05.02.2014). — Title from the screen. 271. TCP/IP [Electronic resource] // peeep.us : [web-site]. — Electronic data. — London : 2014. — Mode of access: http://www.peeep.us/de345e81 (last updated: 05.02.2014). — Title from the screen. 272. TCP/IP Digest [Electronic resource]. — 1982. — Volume 1: Issue 10 : [website]. — Electronic data. — London : 2014. — Mode of access: http://securitydigest.org/tcp-ip/archive/1982/01 (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 273. Tenopir C. Toward Electronic Journals: Realities for Scientists, Librarians and Publishers / C. Tenopir, D. King. — Washington : Special Libraries Association, 2000. — 488 p. 274. Tenopir C. Use and Users of Electronic Library Resources: an Overwiev and Analysis of Recent Research Studies / C. Tenopir. — Washington, D.C. : Council on Library and Information Resources, 2003. — 72 p.


214 275. The AQ Chief. Make a bomb in the kitchen of your Mom Inspire №1 — 33 [Electronic resource] : [web-site]. — Electronic data. — New-York : 2013. — Mode

of

access:

http://azelin.files.wordpress.com/2010/06/aqap-inspire-

magazine-volume-1-uncorrupted.pdf5.03.2013). — Title from the screen. 276. The Circle of Lost Hackers. A brief history of the Underground scene [Electronic resource] // Phrack Magazine. : [web-site]. — Electronic data. — New-York : 2014. — Mode of access: http://www.phrack.org/issues.html? issue=64&id=4#article (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 277. The Masked Avenger. Making life hell for another. [Electronic resource] : [web-site]. — Electronic data. — San Francisco : 2013. — Mode of access: http://www.textfiles.com/magazines/AT/at1.txt5.03.2013). — Title from the screen. 278. The Online Journal of Current Clinical Trials (OJCCT) [Electronic resource] // Taylor & Francis Online : [web-site]. — Electronic data. — New-York : 2014. —

Mode

of

access:

http://www.tandfonline.com/doi/abs/10.1300/J115V12N03_03#preview

(last

updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 279. The Public-Access Computer Systems Review [Electronic resource] // Access Computer Systems Review : [web-site]. — Electronic data. — New-York : 2014.

Mode

of

access:

http://web.archive.org/web/20060902130528/http://epress.lib.uh.edu/pr/v1/n1/co ntents.1n1 (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 280. The Sensei Introduction: The Syndicate Report [Electronic resource] // T E X T F I L E S : [web-site]. — Electronic data. — San Francisco : 2014. — Mode of access: http://www.textfiles.com/magazines/TSR/synd-01.phk (last updated: 05.02.2014). — Title from the screen. 281. Thelistoflists [Electronic resource] // The List of Lists : [web-site]. — Electronic data. — New-York : 2014. — Mode of access: http://www.thelistoflists.com (last updated: 05.02.2014). — Title from the screen.


215 282. This month's letter from Angel of Death [Electronic resource] // T E X T F I L E S : [web-site]. — Electronic data. — San Francisco : 2014. — Mode of access: http://www.textfiles.com/magazines/ABBA/abba2.txt

(last

updated:

05.02.2014). — Title from the screen. 283. This month's letter from Angel of Death [Electronic resource] // The anti Big Brother association № 2 : [web-site]. — Electronic data. — San Francisco : 2014 . — Mode of access: http://www.textfiles.com/magazines/ABBA/abba2.txt (last updated: 15.03.2013). — Title from the screen. 284. Turoff M. The Electronic Journal: a Progress Report Journal of the American Society for Information Science (last updated: 1986) / M. Turoff, R. Ililtz // ABI/INFORM Global. — 1982. — № 33. — Р. 195–197. 285. Typografie a graficky design [Electronic resource] // Typo.cz : [web-site]. — Electronic data. — Prague : 2014. — Mode of access: http://www.typo.cz/ (06.02.2014). — Title from the screen. 286. Ulrich’ International Periodicals Directory [Electronic resource] // Ulrichsweb : [web-site]. — Electronic data. — Berlin : 2014. — Mode of access: http://ulrichsweb.serialssolutions.com/ (last updated: 22.02.2014). — Title from the screen. 287. Unphamiliar Territory // Cult of the Dead Cat. — 1994. [Electronic resource] // T E X T F I L E S : [web-site]. — Electronic data. — San Francisco : 2014. — Mode

of

access:

http://www.textfiles.com/magazines/CULTDEADCAT/cultcat210.txt

(last

updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 288. Vanderbeek S. Poemfield [Electronic resource] // Prehysteries of New Media : [web-site]. — Electronic data. — New-York : 2014. — Mode of access: http://prehysteries.blogspot.com/2008/06/sten-vanderbeek-and-kenknowlton.html (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 289. Virus Bulletin issue archive [Electronic resource] // Virus Bulletin : [web-site]. —

Electronic

data.

London

:

2014.

Mode

of

access:


216 http://www.virusbtn.com/virusbulletin/archive/ (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 290. Volko C. D. An Introduction to Diskmags and the Demo Scene, and my personal relationship to them [Electronic resource] // Claus D. Volko : [website]. — Electronic data. — London : 2014. — Mode of access: http://www.hugi.scene.org/adok/articles/01intro.htm (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 291. Volume [Electronic resource] // Oxford dictionary : [web-site]. — Electronic data.

Oxford

:

2014.

Mode

of

http://www.oxforddictionaries.com/definition/english/volume?q=volume

access: (last

updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 292. Volume [Electronic resource] // Webster Online Dictionary : [web-site]. — Electronic data. — New-York : 2014. — Mode of access: http://www.merriamwebster.com/dictionary/volume (last updated: 04.02.2014). — Title from the screen. 293. Walleij L. Why do we maintain the Illegal archives? [Electronic resource] // T E X T F I L E S : [web-site]. — Electronic data. — San Francisco : 2014. — Mode of access: http://www.textfiles.com/magazines/ILLEGAL/readme (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 294. Warnock J. PDF: Its Past, Present and Future [Electronic resource] // Classic Planet PDF : [web-site]. — Electronic data. — New-York : 2014. — Mode of access:

http://www.planetpdf.com/mainpage.asp?webpageid=1841

(last

updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 295. Web_2.0 [Electronic resource] // peeep.us : [web-site]. — Electronic data. — London : 2014. — Mode of access: http://www.peeep.us/a2fd77dd (last updated: 04.02.2014). — Title from the screen. 296. Websters

Online

Dictionary

[Electronic

resource]

//

Websters-online-

dictionary : [web-site]. — Electronic data. — London : 2014. — Mode of access:

http://www.websters-online-dictionary.org/definitions/digest/

updated: 06.02.2014). — Title from the screen.

(last


217 297. Webzine [Electronic resource] // peeep.us : [web-site]. — Electronic data. — London : 2014. — Mode of access: http://www.peeep.us/590f32d2 (last updated: 04.02.2014). — Title from the screen. 298. Welcome to f11! [Electronic resource] // f11: for photographers and aficionados : [web-site]. — Electronic data. — New-York : 2014. — Mode of access: http://www.f11magazine.com/site/ (last updated: 05.02.2014). — Title from the screen. 299. Welcome, friends [Electronic resource] // EzineEmpire : [web-site]. — Electronic

data.

New-York

:

2014.

Mode

of

access:

http://ezineempire.weebly.com/index.html (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 300. What is a Virtual Community and Why Would You Ever Need One?? [Electronic resource] // fullcirc.com : [web-site]. — Electronic data. — NewYork

:

2014.

Mode

of

http://www.fullcirc.com/community/communitywhatwhy.htm

access: (last updated:

04.02.2014). — Title from the screen. 301. What is an ezine? [Electronic resource] // Zinester : [web-site]. — Electronic data. — London : 2014. — Mode of access: http://www.zinester.com/faq.html (last updated: 04.02.2014). — Title from the screen. 302. What is TCP/IP? [Electronic resource] //A Word Definition From the Webopedia Computer Dictionary : [web-site]. — Electronic data. — NewYork

:

2014.

Mode

of

access:

http://www.webopedia.com/TERM/T/TCP_IP.html (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 303. White D. The Gatekeepers: A Case Study in the Selection of News / D. White // Journalism Quaterly. — 1950. — № 27. — С.383–390. 304. Who speaks English? [Electronic resource] // The Economist : [web-site]. — Electronic

data.

London

:

2014.

http://www.economist.com/blogs/johnson/2011/04/english 06.02.2014). — Title from the screen.

Mode (last

of

access: updated:


218 305. Why subscribe to the print edition? [Electronic resource] // Net Magazine Creative Bloq : [web-site]. — Electronic data. — London : 2014. — Mode of access: http://www.netmagazine.com/shop#subscription-block (last updated: 05.02.2014). — Title from the screen. 306. Wiggins R. W. Pioneering Internet Publishing Efforts [Electronic resource] // The Internet for Everyone Chapter 18, Section 3 : [web-site]. — Electronic data. —

New-York

:

2014.

Mode

of

access:

http://archives.obs-

us.com/obs/english/books/wiggins/chap18_3.html (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 307. Worthless Piece of Shit [Electronic resource] // T E X T F I L E S. — 1994. — №1 : [web-site]. — Electronic data. — San Francisco : 2014. — Mode of access: http://www.textfiles.com/magazines/WPOS/wpos1.txt (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 308. W-O-S — это пространство поиска и эксперимента [Electronic resource] // W-O-S : [web-site]. — Electronic data. — Moscow : 2014. — Mode of access: http://w-o-s.ru/about/ (last updated: 05.01.2014). — Title from the screen. 309. Wusteman J. XML and e-journals / J. Wusteman // OCLC Systems & Services. — 2003. — Vol. 19. — № 4. — Р. 125–127. 310. Zakon R. Hobbes' Internet Timeline [Electronic resource] / Robert H'obbes' Zakon // Hobbes' Internet Timeline — the definitive ARPAnet. Internet history : [web-site]. — Electronic data. — London : 2014. — Mode of access: http://www.zakon.org/robert/internet/timeline/ (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen. 311. Zine [Electronic resource] // peeep.us : [web-site]. — Electronic data. — London : 2014. — Mode of access: http://www.peeep.us/613ccae2 (last updated: 04.02.2014). — Title from the screen.

Profile for Салига Павло

ТРАНСФОРМАЦІЯ МЕРЕЖЕВИХ ЕЛЕКТРОННИХ ЖУРНАЛІВ ЯК ЯВИЩА МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ  

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій Автор: Салига Павло Георгійович Науковий керівник: Город...

ТРАНСФОРМАЦІЯ МЕРЕЖЕВИХ ЕЛЕКТРОННИХ ЖУРНАЛІВ ЯК ЯВИЩА МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ  

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій Автор: Салига Павло Георгійович Науковий керівник: Город...

Profile for sakateka
Advertisement