Page 1

лютий - березень 2019

Олександр СУШКО:

спецвипуск

НА ЧАСІ ЄВРОПЕЇЗАЦІЯ ТА ОСУЧАСНЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОДЕЛІ СОЦІАЛЬНОГО ДІАЛОГУ


Соціальний діалог Добігає кінця виконання Громадською організацією «Спілка орендарів і підприємців України» проекту 52974 «Сприяння публічним комунікаціям в діалозі між владою та громадськістю в частині імплементації положень Глави ХХІ Угоди про Асоціацію в умовах децентралізації» за фінансової підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Знаковим етапом проекту став Круглий стіл «Перспективи імплементації в Україні положень Глави ХХІ Угоди про Асоціацію Україна-ЄС щодо розвитку публічних комунікацій та соціального діалогу», організований 1 березня 2019 року в Києві Спілкою, на якому учасники обговорили питання впливу соціального діалогу (СД) на: соціально-економічну та регуляторну державну політику, удосконалення публічних комунікацій як в системі СД (роботодавці-профспілки-уряд), так і діалогу за участі трьох учасників без участі урядової сторони (профспілки-роботодавці-громадянське суспільство) в форматі так званого публічного діалогу (ПД), а також посилення ролі СД та ПД в царині державного управлінні на національному й територіальному рівнях. У дискусії взяли участь парламентарі, керівники органів виконавчої влади, Державної регуляторної служби, Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, національних профспілок України, експерти Міжнародної організації праці та представник громадянського суспільства Білорусі.

ПУБЛІЧНІ КОМУНІКАЦІЇ, ЯК СКЛАДОВА МОДЕРНІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО ДІАЛОГУ Добігає кінця виконання Громадською організацією «Спілка орендарів і підприємців України» проекту 52974 «Сприяння публічним комунікаціям в діалозі між владою та громадськістю в частині імплементації положень Глави ХХІ Угоди про Асоціацію в умовах децентралізації» за фінансової підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Знаковим етапом проекту став Круглий стіл «Перспективи імплементації в Україні положень Глави ХХІ Угоди про Асоціацію Україна-ЄС щодо розвитку публічних комунікацій та соціального діалогу», організований 1 березня 2019 року в Києві Спілкою, на якому учасники обговорили питання впливу соціального діалогу (СД) на: соціально-економічну та регуляторну державну політику, удосконалення публічних комунікацій як в системі СД (роботодавці-профспілки-уряд), так і діалогу за участі трьох учасників без участі урядової сторони (профспілки-роботодавці-громадянське суспільство) в форматі так званого публічного діалогу (ПД), а також посилення ролі СД та ПД в царині державного управлінні на національному й територіальному рівнях. У дискусії взяли участь парламентарі, керівники органів виконавчої влади, Державної регуляторної служби, Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, національних профспілок України,

експерти Міжнародної організації праці та представник громадянського суспільства Білорусі. Відкриваючи засідання Круглого столу, президент Спілки, Заслужений економіст України Віктор Хмільовський торкнувся ключової ролі діалогу (ПД та СД) в публічних комунікаціях між органами влади та громадянським суспільством при імплементації положень Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС в умовах децентралізації. На його думку, ця царина суспільних відносин потребує нормативно-правового унормування для посилення інституціональної спроможності учасників діалогу у переговорному процесі та формування інституційної пам’яті щодо правонаступності та соціальної відповідальності сторін за дотримання взятих на себе зобов’язань. Щодо українських реалій модератор зазначив наявність ігнорування принципу паритетності між соціальними партнерами сторін з боку уряду, неоднорідності та відсутності вертикальної й горизонтальної структуризації суб’єктів сторони роботодавця, високого рівня прямої та утаємниченої конфліктності як в стороні роботодавців між її репрезентативними, так і іншими організаціями роботодавців і тим паче, організаціями підприємців. Також і серед профспілок

(«традиційні» профспілки – «незалежні» профспілки), зауваживши, що держава мала би сприяти розвитку СД та його сторін, а не використовувати їх в своїх політичних інтересах. А це характерно протягом всієї історії становлення СД. Директор МФ «Відродження», український політолог та громадський діяч Олександр Сушко у своєму вітальному слові зазначив: – Для Фонду дуже важливо, що робота партнерів завершується аналітичним продуктом, який можна покласти в основу розробки нормативно-правових актів, удосконалення роботи інституцій, зокрема тих, які працюють в напрямку європейської інтеграції, зайняті соціальним діалогом, розбудовою правильних моделей взаємин між роботодавцями, профспілками, державою. На цьому Круглому столі бачимо результат роботи аналітиків, які фактично дають незалежну оцінку, що дозволяє побачити, як власне Україна впроваджує Угоду про Асоціацію. Адже так важливо, щоб ми сприймали і використовували всі положення Угоди щодо європеїзації та осучаснення української моделі соціального діалогу. Голова Ради підприємців при КМУ, народний депутат України Леонід Козаченко нагадав присутнім стосовно значення соціального діалогу для подальшого розвитку нашої держави. Він зазначив, що наразі є багато чинників, які стримують цей процес. Тож треба розбудовувати платформу для публічних комунікацій, в тому числі й для діалогу між соціальними партнерами в Україні. У цьому випуску журналу, на інтернет-порталі www.robotodavets.org.ua та на сайті www.sopu.org можна ознайомитися з рекомендаціями Круглого столу, виступами його учасників без суттєвих купюр, напрацьованими Дорожньою картою «Стратегія модернізації соціального діалогу в Україні», результатами он-лайн досліджень та Аналітичним оглядом законодавства і публікацій з теми проекту.

2

[лютий - березень ’2019]


ЯКЩО ЖИТИ – ТО ДЛЯ ЛЮДЕЙ! Колонка редактора

www.sopu.org sopu1@ukr.net

І ЗНОВУ ПРО ДІАЛОГ

ЗМІСТ

СОЦІАЛЬНИЙ ДІАЛОГ Публічні комунікації, як складова модернізації соціального діалогу...........................................................................................2

Журнал «РоботодавецЬ» (170) лютий-березень 2019 року Над номером працювали: Шеф-редактор – Віктор Хмільовський Журналісти – Марія Карабач Коректура – Володимир Колюбакін Дизайн та верстка – Дмитро Бодашко Директор – Богдан Ільченко Фінансова служба – Аделія Балацька

Передплатний індекс 09707

E-mail: robotodavets@ukr.net www.robotodavets.org.ua

Засновник: Спілка орендарів і підприємців України.

Свідоцтво про державну реєстрацію: КВ № 8171, видане 01.12.2003 р.

Видавець: ТОВ «УКЦІМ». Адреса редакції і видавця: вул. Григорія Сковороди, 5а, Київ, 04070, Україна. Тел./факс: 425-2149. Друк: ТОВ «Літера-Друк», вул. Зрошувальна, 5у, Київ, 02099, Україна

Позиція редакції не завжди співпадає за точкою зору авторів. За факти і цитати, а також за зміст реклами відповідають автори та рекламодавці. – матеріали, опубліковані під цією позначкою – на умовах реклами. Редакція лишає за собою право редагування матеріалів Рукописи не рецензуються і не повертаються. © При передруку посилання на журнал обов’язкове.

Н А М И – З БУ Т И

РЕДАКЦІЙНА РАДА: Вячеслав БИКОВЕЦЬ, в. о. президента Всеукра-їнської асоціації роботодавців; Захарій ВАРНАЛІЙ, д-р екон. наук, професор; Павло ГАЙДУЦЬКИЙ (голова редакційної ради), д-р екон. наук, академік АКН НАУ; Сергій ЄРОХІН, президент Національної академії управління, д-р екон. наук; Олександр КІРШ, народний депутат України; Орест КЛИМПУШ, голова Федерації роботодавців транспорту України; Ігор КУХАРЧУК, голова ГО «Центр громадської активності «Синергія»; Костянтин МАРЧУК, віце-президент УСПП, заступник голови Об’єднання організацій роботодавців України; Олександр ПУХКАЛ, професор Національної академії державного управління при Президентові України; Сергій САВЧУК, національний координатор МОП; Олександр СУГОНЯКО, президент Асоціації українських банків; Іван ТИМОШЕНКО, ректор Європейського університету, професор; Віктор ХМІЛЬОВСЬКИЙ (шеф-редактор), Заслужений економіст України, канд. с.-г. наук.

А

На 1-й стор. обкл.: Директор Міжнародного фонду «Відродження» Олександр СУШКО (матеріал читайте на с. 2).

Ц І К А В О,

СОЦІАЛЬНИЙ ДІАЛОГ Обов’язок держави – забезпечити економічні свободи українському бізнесу..................................................................................... 44 Елла ЛІБАНОВА: місцевим громадам наразі не вистачає фаховості, але вони – відкриті прогресивним ідеям....................... 45 Роботодавцям і профспілкам потрібно залучити всі ресурси......................................................................................................... 45 Україні потрібен професійний діалог бізнесу, влади та громадськості.............................................................................................. 46 Реалізація місцевих інтересів через соціальне партнерство між сторонами діалогу.................................................................................. 47 Бізнес не може бути конкурентоздатним, якщо в трудових стосунках не навести лад............................................................................. 48 Олексій МІРОШНИЧЕНКО: якщо орієнтуватися на європейський досвід, то соціальний діалог має бути конституційним............................................................................................... 49 Украина может транслировать свой опыт социального диалога на страны Восточного партнерства..................................... 50

Н А М И

МАТЕРІАЛИ ПРОЕКТУ ТЕХНІЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА «Перспективи імплементації в Україні положень Глави ХХІ Угоди про Асоціацію Україна-ЄС щодо розвитку публічних комунікацій та соціального діалогу».................................................. 9-41 Рекомендації круглого столу...................................................................... 10 Аналітичний огляд.......................................................................................... 12 Дорожня карта «Стратегія модернізації соціального діалогу в Україні»............................................................................................. 32

В період тотального реформування соціально-трудових та соціально-економічних відносин особливого значення набуває рівень комунікації сторони роботодавців, як суттєвої складової громадянського суспільства, з владою. Хоча імплементація положень ХХІ глави Угоди про асоціацію Україна-ЄС – «Співробітництво у галузі зайнятості, соціальної політики та рівних можливостей» – в українські реалії потребує консолідації зусиль усіх сторін соціального діалогу (СД). Йдеться про статті 419, 420, 421, якими передбачається активна участь соціальних партнерів (профспілок та роботодавців) у запровадженні реформ в Україні. Та досягти цього нереально без соціально відповідальної участі держави в СД у форматі трипартизму (профспілки, сторона роботодавців та уряд). Адже місія СД полягає в збалансуванні інтересів роботодавців і найманих працівників для забезпечення гідних умов праці на кожному робочому місці і, відповідно, гідних умов життя всього суспільства. Проте, забезпечення гідних умов праці потребує фінансових та матеріальних ресурсів, які продукуються виключно в бізнесовій царині. А це, виходячи з українських реалій, проблематично, коли сторона роботодавців не впливає на регуляторну політику держави. Тоді, як основою СД, відповідно принципів, задекларованих в конвенціях Міжнародної організації праці (МОП) ратифікованих Україною, є досягнення консенсусу між соціальними партнерами при ведені переговорів на будь-якому рівні. Ситуація ще більш ускладнюється бездумним прагненням «розбавити» трипартизм паритетною участю інститутів громадянського суспільства (ІГС) за форматом СД+. До остаточного демонтажу трипартизму можуть також призвести пропозиції вивести з Національної соціально-економічної ради урядову сторону(!), що фактично трансформує соціальний діалог в публічний діалог і демотивує соціальних партнерів брати участь у переговорах з питань соціально-трудових відносин. І це, коли в Україні не існує дієвих інститутів ПД (профспілки-роботодавці-громадянське суспільство), як це має місце в ЄС і, до речі, лише на рівні ЄС. А в країнах ЄС практикується переважно СД. Бездумне залучення ІГС незалежно від їх статутного призначення та професійних компетенцій до СД ще більш ускладнить переговорний процес. Тому для України на часі: зміна самої парадигми публічних комунікацій влади з ІГС по всій вертикалі управління аж до територіальних громад, приведення законодавства про СД до норм Конституції та Конвенцій МОП, а також запровадження ПД. Це є суттєвим викликом як для держави, яка є регулятором суспільних відносин через систему законотворення, так і для сторін соціального діалогу. Адже не маючи реального доступу легітимно і передбачувано брати участь на системному рівні в реформуванні соціально-трудових та соціально-економічних відносин, громадянське суспільство, та часто і політики, не усвідомлюють усього потенціалу, закладеного в системі СД – ефективного майданчика вирішення всіх без виключення і соціальних, і економічних проблем країни. Та не лише ІГС, а навіть і представники владних інституцій часто змішують у своїй уяві СД з так званим «громадським» (публічним) діалогом. Наразі, за нашими дослідженнями, вони вважають, що СД в Україні функціонує ефективно, а відповідне законодавство є мало не досконалим. Профспілки та роботодавці у більшості незадоволені станом СД, а представники ІГС фактично демонструють необізнаність щодо його функціонування як такого. Тож метою оприлюднення у цьому журналі напрацювань проекту «Сприяння публічним комунікаціям в діалозі між владою та громадськістю в частині імплементації положень Глави ХХІ Угоди про Асоціацію в умовах децентралізації» є спонукання соціальних партнерів та представників ІГС до виявлення чинників які би стали рушійною силою СД в частині імплементації положень Угоди про асоціацію Україна-ЄС, активізації євроінтеграційних економічних реформ, а також запровадження їх у практику за активної участі громадськості. Віктор ХМІЛЬОВСЬКИЙ

З

СОЦІАЛЬНИЙ ДІАЛОГ Тернистий шлях від комунікацій до цивілізованого соціального діалогу...........................................................................................4 Формування інституціональної спроможності соціальних партнерів в місцевих громадах....................................................................8

П РЕС Т И Ж Н О !

КОЛОНКА РЕДАКТОРА І знову про діалог...............................................................................................3

Ціна – договірна. Замовлення №

[лютий - березень ’2019]

3


Соціальний діалог – це не просто інструмент подолання кризи, це продовження парламентської демократії, вважає керівник проекту «Сприяння публічним комунікаціям в діалозі між владою та громадськістю в частині імплементації положень Глави ХХІ Угоди про Асоціацію в умовах децентралізації», що реалізується за фінансової підтримки Міжнародного фонду «Відродження» Громадською організацію «Спілка орендарів і підприємців України» Надія ЗАРЬКО.

ТЕРНИСТИЙ ШЛЯХ ВІД КОМУНІКАЦІЙ ДО ЦИВІЛІЗОВАНОГО СОЦІАЛЬНОГО ДІАЛОГУ Імплементація Угоди про Асоціацію між Україною та Євросоюзом є одним із ключових завдань української влади на середньострокову перспективу. Важливою складовою Угоди є Глава ХХІ «Співробітництво у галузі зайнятості, соціальної

4

[лютий - березень ’2019]

політики та рівних можливостей» (далі – Глава ХХІ Угоди), реалізація якої вимагає зміни підходів до взаємодії профспілок, роботодавців, організацій громадянського суспільства та держави у вирішенні соціально-економічних проблем

країни. Главою ХХІ Угоди (статті 419, 420, 421), зокрема, передбачається сприяння ефективному соціальному діалогу, забезпечення активної участі соціальних партнерів у впровадженні реформ в Україні, їх залучення до розробки та реалізації


Соціальний діалог

відповідних нормативно-правових актів та організаційних кроків. В умовах сьогодення, з урахуванням децентралізації, вирішення зазначених вище завдань потребує глибинної модернізації чинної моделі публічних комунікацій між владою та громадськістю, зокрема моделі соціального діалогу, надання соціальним партнерам на місцевому рівні інструментарію для ефективних публічних комунікацій, а також досягнення спільних шляхів вирішення проблем соціально-економічного розвитку територій. Діюча національна модель соціального діалогу не відповідає викликам часу та не виконує поставлені перед нею завдання. Причинами такої ситуації є, зокрема, його формалізація в частині впливу сторони роботодавців та профспілкової сторони на прийняття управлінських рішень, зокрема щодо встановлення ключових соціально-економічних параметрів в сфері соціально-трудових відносин, що обумовлено застарілістю та неефективністю комунікаційного компоненту чинної моделі, зокрема на територіальному (місцевому) рівні. У цьому зв`язку, вкрай актуальним є посилення публічного та відкритого соціального діалогу між органами державної влади, соціальними партнерами та громадським суспільством (зацікавлених інститутів громадянського суспільства, незалежних експертів, органів місцевої влади та громадських активістів на місцях) на усіх його рівнях щодо обговорення проблем та спільних дій в частині покращення його організації та управління. Сприяння долученню до публічних комунікацій усіх зацікавлених сторін посилить взаємну довіру та соціальну відповідальність партнерів, та дасть змогу опрацювати узгоджену усіма зацікавленими учасниками «дорожню карту» модернізації публічного та соціального діалогу, що дасть новий поштовх до якісної імплементації положень Глави ХХІ Угоди між Україною та Європейським Союзом в умовах децентралізації. Саме сприяння імплементації положень Глави 21 Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС «Співробітництво у галузі

зайнятості, соціальної політики та рівних можливостей» в умовах децентралізації через активізацію публічних комунікацій та діалогу між органами влади та громадським суспільством, зокрема на територіальному рівні, є місією проекту «Сприяння публічним комунікаціям в діалозі між владою та громадськістю в частині імплементації положень Глави ХХІ Угоди про Асоціацію в умовах децентралізації» Проект мав на меті не лише узагальнення (зокрема, шляхом опитування провідних експертів в сфері соціального діалогу та аналітичного огляду) та широке громадське обговорення позицій зацікавлених сторін щодо розвитку соціального та публічного діалогу, а й опрацювання конкретного стратегічного плану, своєрідної дорожньої карти досягнення відповідних цілей. Якщо оцінювати практичні результати проекту, які можуть стати певним орієнтиром та базисом для подальших дій, то слід зупинитися на наступному. По перше, це Аналітичний огляд актів законодавства, наукових, аналітичних висновків і досліджень, позицій сторін,

опублікованих в друкованих та електронних ЗМІ та за результатами опитування з питань сучасного стану та перспектив імплементації положень Глави ХХІ Угоди про Асоціацію Україна – ЄС щодо розвитку публічних комунікацій та соціального діалогу. В цьому документі узагальнено результати аналізу актів законодавства, наукових досліджень, результатів реалізації грантових проектів в сфері публічного та соціального діалогу, окремих позицій представників сторін соціального діалогу та незалежних експертів, опублікованих в друкованих ЗМІ, розміщених на офіційних сайтах організацій та за результатами соціологічного опитування щодо оцінки стану та перспектив розвитку соціального діалогу в Україні, проведеного в рамках реалізації Проекту. В огляді наголошується, що публічні комунікації мають передбачати два ключові компоненти – соціальний діалог, тобто взаємодію між урядом, роботодавцями і профспілками з використанням таких інструментів як обмін інформацією, консультації та домовленості стосов-

[лютий - березень ’2019]

5


но врегулювання соціально-трудових проблем, зафіксованих під час підписання колективних угод різних рівнів, та публічний діалог на кшталт Європейського соціально-економічного комітету – дорадчого органу, створеного 1958 року у ЄС. Саме в такому форматі реалізуються демократичні цінності щодо участі суспільства в управлінні державницькими справами. Тобто, через взаємодію між роботодавцями, профспілками та громадянським суспільством напрацьовуються програми сталого розвитку, які після взаємопорозуміння на засадах консенсусу подаються на розгляд Європарламенту.

6

[лютий - березень ’2019]

Важливими висновками огляду є те, що одним із ключових положень 421-ї статті Угоди є сприяння ефективному публічному та соціальному діалогу, активній участі соціальних партнерів у розробці та реалізації відповідних нормативно-правових актів. Це потребує ухвалення змін до Закону України «Про соціальний діалог в Україні» та «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права та гарантії їх діяльності». Нині на національному рівні обговорюються різні моделі соціального діалогу. Останнім часом так званий трипартизм (соціальний діалог в трикутнику уряд-профспілки-роботодавці) лише імі-

тується. Насправді підприємці та профспілки не мають реального впливу на систему формування державних рішень, які часто-густо ухвалюються виключно під впливом політичної кон’юктури. Крім того, через сумнівні критерії репрезентативності, які застосовуються до сторін соціального діалогу, чимало авторитетних організацій роботодавців та профспілок позбавлені можливості брати участь в колективних переговорах. Тому є потреба розширення формату таких переговорів за форматом «соціальний діалог плюс», тобто з залученням до класичного трикутника представників громадських організацій. По-друге, це активізація процесу публічних комунікацій між усіма зацікавленими сторонами (стейкхолдерами), щоб певним чином протидіяти негативній практиці, коли підприємницька громадськість та так звані «нерепрезентативні» організації роботодавців, організації громадського суспільства разом з незалежними експертами позбавляються можливості долучатись до експертного обговорення проблематики соціального діалогу в нашій країні. Одним із таких форматів стало проведення круглого столу «Перспективи імплементації в Україні положень Глави ХХІ Угоди про Асоціацію Україна-ЄС щодо розвитку публічних комунікацій та соціального діалогу» Тема круглого столу нікого з учасників не лишила байдужим, адже якщо на загальнодержавному рівні в Україні соціальний діалог принаймні імітується, то на місцевому він практично відсутній. В той час, коли соціальний діалог – це триєдиний дискусійний майданчик, інформаційна платформа, де повинна генеруватися державна політика в царині


Соціальний діалог соціально-трудових і соціально-економічних відносин. Яку ж проблему можна окреслити як ключову в рамках обговорення на круглому столі та по його завершенню? В Україні так вже історично склалися обставини, що між репрезентативними об’єднаннями організацій роботодавців національного рівня ось уже майже двадцять років відбувається борня за верховенство. Тож місія і проекту, і круглого столу полягала в тому, щоб за участі всіх соціальних партнерів і представників громадянського суспільства знайти консенсус у професійній дружній дискусії. Та чи досягнута ця мета? На жаль, мета повною мірою не досягнута, але увага до проблеми прикута. Це засвідчує і зацікавленість, яку спричинили зазначений вище аналітичний огляд, проведені онлайн-опитування з відповідним аналізом, Дорожня карта модернізації соціального діалогу в Україні та рекомендації, напрацьовані учасниками круглого столу. Ці документи оприлюднені в інформаційному просторі в усіх можливих варіантах. Відбулася їх певна апробація і на регіональному рівні. В Чернівцях за організаційної підтримки партнера проекту – Центру громадської активності «Синергія» – відбувся круглий стіл «Стан і перспективи соціального діалогу на територіальному рівні в умовах децентралізації». Тож завдання, окреслені як довгострокова мета проекту, лишаються актуальними. Адже сьогодні вкрай важливо, хоч і маловірогідно, щоб репрезентативні всеукраїнські, галузеві, регіональні, місцеві організації роботодавців і їх об’єднання, так само як і нерепрезентативні скористалися напрацюваннями проекту та спрямували свої зусилля на приведення законодавства про соціальний діалог, Закону України «Про організації роботодавців і їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності» у відповідність до положень Основного закону України та Конвенцій Міжнародної організації праці, ратифікованих Україною. Лише після цього ділова спільнота України нарешті зможе реально формуватися як соціально відповідальна сторона за наповнення державної скарбниці та фондів соціаль-

ного захисту населення, реалізацію державних економічних реформ, беручи участь у публічних комунікаціях з владою у складі громадянського суспільства на партнерських засадах. А для цього вкрай актуальним є продовження започаткованої в рамках Проекту дискусії, зокрема шляхом створення

постійно діючої інформаційної площадки з зазначених вище проблем. Важливим також є посилення просвітництва в сфері публічного та соціального діалогу, насамперед на територіальному рівні, про що свідчать виступи учасників Круглого столу. Враховані в його Рекомендаціях.

© Всі права захищені. Напрацювання проекту, виконані його командою на замовлення Громадської організації «Спілка орендарів і підприємців України» за фінансової підтримки Міжнародного фонду «Відродження», у тому числі й дані он-лайн опитування та матеріали їх аналізу, захищені законодавством як власність замовника і можуть бути використані повністю чи частково (у тому числі й виконавцями проекту) лише за умови посилання на Громадську організацію «Спілка орендарів і підприємців України» та її мас медійні ресурси – журнал «РоботодавецЬ» №1 та №2-3’2019, інтернет-портал www.robotodavets.org.ua та сайт www.sopu.org, як джерело інформації, де вони опубліковані. Окремі думки, озвучені публічно чи в документах проекту, є особистою позицією авторів і необов’язково відображають точку зору Міжнародного фонду «Відродження».

[лютий - березень ’2019]

7


Соціальний діалог

Соціальна сфера, як і піклування про добробут людей, на думку Державного секретаря Міністерства соціальної політики України Віктора ІВАНКЕВИЧА, – один із найважливіших індикаторів розвиненого суспільства. Автор пояснює, як це стосується питань зайнятості, трудових прав і гарантій, охорони праці тощо в розрізі реалізації соціального діалогу.

ФОРМУВАННЯ ІНСТИТУЦІОНАЛЬНОЇ СПРОМОЖНОСТІ СОЦІАЛЬНИХ ПАРТНЕРІВ В МІСЦЕВИХ ГРОМАДАХ Соціальна сфера завжди була і залишатиметься однією з основних галузей розвитку суспільства, бо відповідає за головне – добробут людей. Наразі в Україні вона як ніколи динамічно розвивається, реформується в напрямку кращих європейських стандартів. Вже зараз втілюються зміни, які дозволять надати українцям більше гарантій та покращити їхній соціальний захист. Це стосується й розвитку принципів та інструментарію соціального діалогу. Ми не можемо сказати, що до 1991 року в Україні його не було зовсім, адже процес налагодження стосунків між роботодавцями, працівниками та органами державної влади будувався на засадах колективно-договірного регулювання. На жаль, були в історії уже незалежної України періоди, коли «згасав» не лишень соціальний діалог, але й вся соціальна сфера загалом. Тому для виконавчої влади так важливо мати зворотній зв’язок з інститутами громадянського суспільства. Особливо зараз, коли одна із реформ, найбільш важливих для майбутнього України, – адміністративно-територіальна вносить суттєві прогалини до механізмів соціального діалогу і вимагає залучення до процесу місцевих громад, в тому числі об’єднаних територіальних громад (ОТГ). Стосовно імплементації Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС, мушу зазначити, що в цілому уряд продовжує цілеспрямовано виконувати заплановані завдання. Приємно, що маємо кращий прогрес саме у сфері соціальної політики та трудових відносин, в якій зараз виконано до 70% змін, передбачених імплементацією Угоди. Мова йде про розробку 8

[лютий - березень ’2019]

професійних стандартів, запровадження нових підходів в роботі державної служби зайнятості, запровадження єдиних принципів пенсійного забезпечення, захисту прав дітей тощо. Також затверджено соціальну програму гарантії рівних прав жінок і чоловіків (до 2021 року) і національний план дій з ліквідацій дискримінації щодо жінок. У грудні минулого року урядом було схвалено концепцію реформування системи управління охорони праці в Україні, розпочато підготовку законопроектів щодо безпеки та гігієни праці. Також проаналізовано відповідність національного законодавства стандартам Європейського Союзу, на підставі чого ми дізналися, що вітчизняне законодавство не надто відрізняється від європейських стандартів. Наразі у національному законодавстві імплементовано п’ять директив Європейського Союзу у сфері соціальної політики та п’ять директив у сфері безпечності нехарчових продуктів, гігієни праці. Міністерство соціальної політики співпрацює з представниками інститутів громадянського суспільства в межах імплементації положень Глави ХХІ Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС. Так, неоціненною була допомога, яку громадські організації надали Мінсоцполітики під час підготовки та супроводження у Верховній Раді Закону України «Про соціальні послуги». Схожі комунікації відбуваються й на постійній основі, зокрема у форматі експортно-консультативної групи, яка щоквартально долучається до розробки заходів з імплементації Угоди. Регулярно ведемо консультації з українським представництвом Платформи громадянського суспільства Україна – ЄС.

Окремо про ту роботу, що Мінсоцполітики проводить у співпраці з представниками сторін соціального діалогу, який на сьогодні є чи не єдиним інструментом досягнення оптимальних, виважених рішень з питань соціально-економічної політики на користь громадян нашої країни. Враховуючи необхідність актуалізації законодавства, зокрема в умовах децентралізації, міністерством розпочато роботу з розбудови соціального діалогу на територіальному рівні. Ми також готуємо зміни до Закону України «Про соціальний діалог в Україні», які врахують інтереси ОТГ. Врешті ОТГ стають осередками регіонального розвитку, здатними захищати інтереси громадян, взаємодіяти з профспілками, організаціями роботодавців, іншими громадськими організаціями. В перспективі Україна має розбудувати таку систему взаємодії з інституціями громадянського суспільства, яка захищатиме інтереси усіх груп населення на будь-якому рівні. Також в рамках проекту Міжнародної організації праці «Інклюзивний ринок праці для створення робочих місць в Україні», який спрямований на комплексне вирішення проблем зайнятості та ринку праці на національному та регіональному рівнях, передбачена розбудова спроможності соціальних партнерів та покращення соціального діалогу. У цьому році Мінсоцполітики планує застосувати найкращі практики європейських країн, які можна перенести в реалії України, та модернізувати соціальний діалог відповідно до викликів сьогодення. (Далі читайте на с. 42-47)


Матеріали проекту: «Сприяння публічним комунікаціям в діалозі між владою та громадськістю в частині імплементації положень Глави ХХІ Угоди про Асоціацію в умовах децентралізації»

[лютий - березень ’2019]

9


РЕКОМЕНДАЦІЇ КРУГЛОГО СТОЛУ

«ПЕРСПЕКТИВИ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ В УКРАЇНІ ГЛАВИ ХХІ УГОДИ ПРО АСОЦІАЦІЮ УКРАЇНА – ЄС ЩОДО РОЗВИТКУ ПУБЛІЧНИХ КОМУНІКАЦІЙ ТА СОЦІАЛЬНОГО ДІАЛОГУ» 1 березня 2019 р.

м. Київ

Учасники Круглого столу «Перспективи імплементації в Україні Глави ХХІ Угоди про Асоціацію Україна – ЄС щодо розвитку публічних комунікацій та соціального діалогу», що відбувся в рамках реалізації проекту «Сприяння публічним комунікаціям в діалозі між владою та громадськістю в частині імплементації положень Глави ХХІ Угоди про Асоціацію в умовах децентралізації», фінансованого Міжнародним фондом «Відродження», обговоривши Аналітичний матеріал, підготовлений на основі узагальнення аналізу актів законодавства, наукових та аналітичних досліджень за цим проектом, позицій сторін, опублікованих в друкованих та електронних ЗМІ, а також проект Дорожньої карти модернізації соціального діалогу в Україні, відзначають, що: - інститути соціального та публічного діалогу в Україні не стали комунікаційним форматом синергії соціальних партнерів (урядової, профспілкової сторін та сторони роботодавців) в забезпеченні сталого соціально-економічного розвитку країни в умовах децентралізації; - комунікації органів влади з інститутами громадянського суспільства носять хаотичний та часто формальний характер; - в країні відсутня узгоджена сторонами стратегія розвитку соціального та публічного діалогів в контексті євроінтеграційних прагнень України; - порядок оцінки відповідності критеріям репрезентативності та підтвердження репрезентативності суб’єктами сторін профспілок та організацій роботодавців не забезпечує її достовірність та не відповідає реальній ситуації; - розповсюджена практика недотримання сторонами соціального діалогу взятих на себе зобов`язань; - окремі положення Законів України «Про соціальний діалог в Україні» та «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права та гарантії їх діяльності» носять певний дискримінаційний характер стосовно участі в соціальному діалозі не репрезентативних організацій роботодавців та роботодавців малого та середнього бізнесу. Все це обмежило євроінтеграційну спроможність переважної більшості організацій роботодавців і підприємців, деструктивно впливає на імплементацію положень ХХІ Глави Угоди Україна-ЄС в умовах децентралізації, а також негативно позначилось на ефективності Генеральної, галузевих, територіальних угод та колективних договорів. Виходячи з викладеного та зважаючи на необхідність: - забезпечення сталого розвитку українського суспільства, що визначено порядком денним Організації Об’єднаних Націй (документ «Перетворення нашого світу: Повістка дня стійкого розвитку 2030» (2015 р.) та Національної доповіддю «Цілі сталого розвитку: Україна»; - виконання зобов`язань України в рамках Угоди про Асоціацію Україна – ЄС, зокрема Глави ХХІ Угоди, в якій наголошується на необхідності зміни підходів до взаємодії профспілок, роботодавців, організацій громадянського суспільства та держави у вирішенні соціально-економічних проблем країни та залучення всіх зацікавлених сторін до впровадження реформ в Україні, та Глави ХІІІ Угоди, в якій сприяння сталому розвитку розглядається як один з головних принципів посилення співпраці між сторонами, які визнають важливість повного врахування економічних, соціальних і екологічних інтересів не тільки теперішнього, а й прийдешніх поколінь і гарантують, що економічний розвиток, екологічна і соціальна політика підтримується спільно; - реалізації реформи децентралізації на принципах збалансування інтересів усіх зацікавлених сторін – громадян, бізнесу та влади – через розбудову інститутів дво-, три- та багатостороннього соціального та публічного діалогу. Об’єктивно оцінюючи: - стан публічних комунікацій між органами влади та громадянським суспільством, для налагодження ефективного зворотного зв`язку задля підвищення ефективності політичних рішень в рамках проведення cоціальних та економічних реформ - проблеми формування цивілізованого соціального діалогу в Україні, інституційної спроможності тристоронніх органів та сторін соціального діалогу, довіри між сторонами, дискримінаційність окремих положень законодавчих та нормативно-правових документів, що регулюють соціальний діалог, надмірну його політизацію та прагнення до монополізації з боку окремих учасників. Усвідомлюючи необхідність: - модернізації соціального діалогу як головного «майданчику» для досягнення взаєморозуміння та синергії сторін в контексті реалізації проголошених владою ключових реформ з метою забезпечення сталого соціально-економічного розвитку країни; - покращення соціально-економічної ситуації в Україні через налагодження суспільної злагоди, залучення інвестицій в людський капітал, застосування мотиваційного регуляторно-податкового законодавства, спрямованого на детінізацію господарської діяльності та заробітної плати, створення нових робочих місць, забезпечення рівноправних партнерських довірливих відносин між владою, бізнесом та різними сегментами суспільства.

10

[лютий - березень ’2019]


Соціальний діалог Учасники Круглого столу рекомендують: 1. Вважати соціальний діалог визначальним механізмом синергії сторін в контексті реалізації проголошених владою ключових соціально-трудових реформ, спрямованих на забезпечення сталого соціально-економічного розвитку країни. 2. Проект Дорожньої карти «Стратегія модернізації соціального діалогу в Україні» прийняти за основу та схвалити в цілому з врахуванням пропозицій учасників Круглого столу. 3. Пропонувати сторонам соціального діалогу розглянути Дорожню карту «Стратегія модернізації соціального діалогу» з метою її втілення в практику. 4. Звернутися до Кабінету Міністрів України, спільних представницьких органів сторони роботодавців та профспілкової сторони, до Української частини Платформи громадянського суспільства Україна-ЄС, Національної платформи Форуму громадянського суспільства Східного Партнерства з пропозицією створити робочі групи з представників сторін соціального діалогу за паритетної участі не репрезентативних профспілок, організацій роботодавців та підприємців, інституцій громадянського суспільства та незалежних експертів для комплексного реформування законодавчої та нормативно-правової бази з питань публічних комунікацій та соціального діалогу з метою забезпечення імплементації в Україні Глави ХХІ Угоди про Асоціацію Україна – ЄС, зокрема: 4.1. Опрацювання: 4.1.1) проекту Стратегії розвитку соціального діалогу до 2030 року; 4.1.2) Концепції модернізації соціального діалогу на територіальному рівні в умовах децентралізації та моделі функціонування територіальних тристоронніх соціально-економічних рад об’єднаних територіальних громад; 4.1.3) моделі функціонування Платформи «Спільний інформаційний простір Соціального діалогу в Україні» (СІПСД). 4.2. Внесення змін до Законів України «Про соціальний діалог в Україні», «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності», «Про профспілки, їх права та гарантії діяльності», «Про колективні переговори та угоди», «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» в частині: 4.2.1) приведення їх у відповідність до положень Конституції України та Конвенцій Міжнародної Організації Праці № 87 та № 98, ратифікованих Україною, з метою: - посилення інституційної спроможності, ресурсного забезпечення та комунікаційних можливостей соціальних партнерів; - забезпечення демократичних та паритетних комунікацій між сторонами соціального діалогу за участі третього сектору на всіх рівнях, у тому числі і на рівні територіальних громад; - спрощення механізму застосування працівниками права на страйк, закріпленого конституційно, та зняття низки обмежень в реалізації цього права; 4.2.2) законодавчого врегулювання участі у консультаціях з питань соціально-економічної та соціально-трудової політики представників інститутів громадянського суспільства у форматі «соціальний діалог+»; 4.2.3) врегулювання права брати участь у колективних переговорах з урядовою та профспілковою сторонами з підготовки та підписання угод відповідного рівня громадським організаціям підприємців, які користуються найманою робочою силою, та їх об’єднанням відповідного статусу, статутами яких передбачено представництво інтересів роботодавців у соціальному діалозі; 4.2.4) законодавчого визначення репрезентативності учасників сторін соціального діалогу (профспілок, роботодавців та громадських організацій власників бізнесу) на недискримінаційних засадах за представницьким принципом; 4.2.5) впровадження механізмів комунікації органів влади та місцевого самоврядування, в тому числі і контролюючих органів, з суб’єктами сторони роботодавців (підприємців) виключно через їх організації та/або за умови присутності їх представників); 4.2.6) посилення соціальної відповідальності сторін соціального діалогу на національному рівні: - сторони роботодавців – за та створення гідних умов праці для найманих працівників, наповнення бюджетів усіх рівнів та фондів соціального захисту населення в межах укладеної Генеральної угоди; - профспілкової сторони – за якісне виконання трудових обов’язків та раціональне використання найманими працівниками основних засобів, сировини та предметів праці; - урядової сторони – за регуляторно-правове забезпечення балансу інтересів усіх сторін соціального діалогу в системі соціально-трудових та соціально-економічних відносин на засадах розширеного відтворення бізнесу та кількості робочих місць в промисловості та інших галузях економіки; 4.2.7) формування моделей соціального діалогу на регіональному та місцевому рівнях на тристоронній основі, які б активізували роль організацій підприємців та роботодавців у розробці й реалізації програм сталого розвитку в умовах децентралізації влади. 5. Звернутись до Міжнародної організації праці з приводу сприяння консультаційно-просвітницькому забезпеченню не репрезентативних профспілок, організацій роботодавців і підприємців та їх об’єднань, як потенційних учасників соціального діалогу. 6. В рамках реалізації Дорожньої карти модернізації соціального діалогу в Україні сторонам соціального діалогу у партнерстві з представниками профспілок, громадських організацій роботодавців та підприємців: 6.1) створити робочу групу для підготовки концептуального документу щодо посилення координації дій з громадського моніторингу та контролю за дотриманням законодавчих та регламентних норм комунікацій та участі громадськості у розробці та реалізації державної політики; 6.2) зорганізувати просвітницький проект з підвищення інституціональної та кадрово-професійної спроможності профспілок, організацій роботодавців та підприємців з питань соціального діалогу в умовах децентралізації на усіх рівнях. 7. Дорожню карту модернізації соціального діалогу в Україні та Рекомендації Круглого столу спільно з партнером проекту Громадською організацією «Центр громадської активності» (м. Чернівці) винести на обговорення сторонами соціального діалогу на територіальному (місцевому) рівні. 8. Відповідно плану заходів з реалізації проекту, опублікувати Дорожню карту модернізації соціального діалогу в Україні, Рекомендації Круглого столу та виступи його учасників на шпальтах інформаційного партнера – журналу «Роботодавець», а також разом з Аналітичним оглядом та матеріалами досліджень на інтернет-порталі robotodavets.org.ua. [лютий - березень ’2019]

11


АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД актів законодавства, наукових, аналітичних висновків і досліджень, позицій сторін, опублікованих в друкованих та електронних ЗМІ та за результатами опитування з питань сучасного стану та перспектив імплементації положень Глави ХХІ Угоди про Асоціацію Україна – ЄС щодо розвитку публічних комунікацій та соціального діалогу Схвалено 1 березня 2019 року на Круглому столі «Перспективи імплементації в Україні положень Глави ХХІ Угоди про Асоціацію Україна – ЄС щодо розвитку публічних комунікацій та соціального діалогу» 1 березня 2019 р.

ЗМІСТ НАЗВА РОЗДІЛУ ВСТУП МЕТОДИКА ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ РОЗДІЛ І.ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ПУБЛІЧНОГО ДІАЛОГУ РОЗДІЛ ІІ. ПРАКТИКА ПУБЛІЧНОГО ТА СОЦІАЛЬНОГО ДІАЛОГУ ЄС 2.1. Формат та практика публічного діалогу (між секторального партнерства) в країнах ЄС. 2.2. Соціальний діалог в ЄС. РОЗДІЛ ІІІ. ПРАКТИКА ПУБЛІЧНОГО ДІАЛОГУ В УКРАЇНІ 3.1. Нормативно-правове забезпечення, інституційне середовище, учасники та форми публічного діалогу 3.2. Формування інституційного середовища розвитку публічного діалогу в Україні. 3.3. Проблеми розвитку публічного діалогу в Україні. РОЗДІЛ ІV. АНАЛІЗ ЧИННОЇ МОДЕЛІ СОЦІАЛЬНОГО ДІАЛОГУ (СД) В УКРАЇНІ 4.1. Мета та зміст соціального діалогу. 4.2. Законодавче забезпечення соціального діалогу. 4.3. Інституційне забезпечення соціального діалогу в Україні. 4.4. Інформація та комунікації. 4.5. Колективні переговори. 4.6. Колективні угоди і договори. 4.7. Вплив соціального діалогу на державну політику. 4.8. Відповідальність сторін соціального діалогу. ВИСНОВКИ РЕКОМЕНДАЦІЇ

м. Київ

© Всі права захищені. Документ, підготовлений в рамках проекту 52974 «Сприяння публічним комунікаціям в діалозі між владою та громадськістю в частині імплементації положень Глави ХХІ Угоди про Асоціацію в умовах децентралізації» командою Проекту (Зарько Н.І., Ільченком Б.В. та Нижником М.В. під загальною редакцією Хмільовського В.М.) на замовлення Громадської організації «Спілка орендарів і підприємців України» за фінансової підтримки МФ «Відродження», є власністю замовника і може використовуватись повністю чи частково (у тому числі й виконавцями проекту) лише за умови посилання на Громадську організацію «Спілка орендарів і підприємців України» та її мас медійні ресурси – журнал «РоботодавецЬ» №23’2019, інтернет-портал www.robotodavets.org.ua та сайт www.sopu.org, як джерело інформації, де він опублікований Окремі думки, озвучені в документі, є особистою позицією авторів і необов’язково відображають точку зору Міжнародного фонду «Відродження».

ВСТУП Імплементація Угоди про Асоціацію між Україною та Євросоюзом є одним із ключових завдань української влади на середньострокову перспективу. Важливою складовою Угоди є Глава ХХІ «Співробітництво у галузі зайнятості, соціальної політики та рівних можливостей» (далі – Глава ХХІ Угоди), реалізація якої вимагає зміни підходів до взаємодії профспілок, роботодавців, організацій громадянського суспільства та держави у вирішенні соціально-економічних проблем країни. Главою ХХІ Угоди (статті 419, 420, 421), зокрема, передбачається сприяння ефективному соціальному діалогу, забезпечення активної участі соціальних партнерів у впровадженні реформ в Україні, їх залучення до розробки та реалізації відповідних нормативно-правових актів та організаційних кроків. В умовах сьогодення, з урахуванням децентралізації, вирішення зазначених вище завдань потребує глибинної модернізації чинної моделі публічних комунікацій між владою та громадськістю, зокрема моделі соціального діалогу, надання соціальним партнерам на місцевому рівні інструментарію для ефективних публічних комунікацій, а також досягнення спільних шляхів вирішення проблем соціально-економічного розвитку територій. Діюча національна модель соціального діалогу не відповідає викликам часу та не виконує поставлені перед нею завдання. Причинами такої ситуації є, зокрема, його формалізація в частині впливу сторони роботодавців та профспілкової сторони на прийняття управлінських рішень, зокрема щодо встановлення ключових соціально-економічних параметрів в сфері соціально-трудових відносин, що обумовлено застарілістю та неефективністю комунікаційного компоненту чинної моделі, зокрема на територіальному (місцевому) рівні. У цьому зв`язку, вкрай актуальним є посилення публічного та відкритого соціального діалогу між органами державної влади, соціальними партнерами та громадським суспільством (зацікавлених інститутів громадянського суспільства, незалежних експертів, органів місцевої влади та громадських активістів на місцях) на усіх його рівнях щодо обговорення проблем та спільних дій в частині покращення його організації та управління. Сприяння долученню до публічних комунікацій усіх зацікавлених сторін посилить взаємну довіру та соціальну відповідальність партнерів, та дасть змогу опрацювати узгоджену усіма зацікавленими учасниками «дорожню карту» модернізації публічного та соціального діалогу, що дасть новий поштовх до якісної імплементації положень Глави ХХІ Угоди між Україною та Європейським Союзом в умовах децентралізації. В даному документі узагальнено результати аналізу актів законодавства, наукових досліджень, результатів реалізації грантових проектів в сфері публічного та соціального діалогу, окремих позицій представників сторін соціального діалогу та незалежних експертів, опублікованих в друкованих ЗМІ, розміщених на офіційних сайтах організацій та за результати соціологічного опитування щодо оцінки стану та перспектив розвитку соціального діалогу в Україні, проведеного в рамках реалізації Проекту. МЕТОДИКА ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ Дослідження проводилось протягом січня-лютого 2019 року. Здійснено аналіз актів законодавства стратегічних державних документів, наявних аналітичних та наукових досліджень, офіційних позицій сторін СД, незалежних експертів стосовно чинної моделі публічного та СД в Україні та шляхів їх модернізації в контексті реалізації Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС та у рамках реформи децентралізації. 12

[лютий - березень ’2019]


Соціальний діалог Скорочення, які використовуються по тексту: ПД - публічний діалог ТТСЕР, ГСЕР - Територіальні та галузеві дво/тристоронні соціально-економічні ради СД - соціальний діалог НСПП - Національна служба посередництва та примирення ІГС - інститути громадянського суспільства СПО - Спільні представницькі органи ЄЕСК - Європейський економічний та соціальний комітет МДА - місцева державна адміністрація ОГС - органи громадянського суспільства ОДА - обласна державна адміністрація ЗУСД - Закон України «Про соціальний діалог в Україні» ГУ - Генеральна угода НТСЕР, Національна рада - Національна тристороння соціально-економічна рада Під час проведення дослідження проаналізовано: 1) Закони України: - «Про соціальний діалог в Україні»; - «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»; - «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності»; - «Про колективні договори і угоди»; - «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»; - «Про розвиток і державну підтримку малого та середнього підприємництва в Україні»; - «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»; - «Про доступ до публічної інформації»; - «Про громадські об‘єднання». 2) Укази Президента України: - «Про сприяння розвитку громадянського суспільства» №68/2016 від 26.02.2016 р.; - «Про Стратегію державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні та першочергові заходи щодо її реалізації» №212/2012 від 24 березня 2012 року; - «Про утворення Національної служби посередництва і примирення» №1258 від 17.11.1998 р. - «Про Національну тристоронню соціально-економічну раду» № 347/2011 від 02.04.2011 р. 3) Постанови Кабінету Міністрів України (КМУ): - «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики», №996 від 3.11.2010 р. - «Про затвердження Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади» №976 від 5.11.2008 р. 4) Конвенції та Рекомендації Міжнародної організації праці (МОП): - Конвенція №87 «Про свободу асоціації та захист права на організацію»; - Конвенція № 98 «Про застосування принципів права на організацію і ведення колективних переговорів»; - Конвенція № 144 про тристоронні консультації для сприяння застосуванню міжнародних трудових норм та супроводжуюча її Рекомендація № 152 щодо процедури тристоронніх консультацій, для сприяння застосуванню міжнародних трудових норм та національним заходам, що стосуються діяльності МОП; - Конвенція № 154 про сприяння колективним переговорам; - Рекомендація № 91 щодо колективних договорів; - Рекомендація № 92 щодо добровільного примирення та арбітражу; - Рекомендація № 113 щодо консультацій та співробітництва між державною владою та організаціями підприємців і працівників у галузевому та національному масштабі; - Рекомендація № 152 щодо процедури тристоронніх консультацій для сприяння застосуванню міжнародних трудових норм та національним заходам, що стосуються діяльності МОП; - Рекомендація № 163 щодо сприяння колективним переговорам тощо. - Стратегічні документи, що визначають напрямки розвитку публічного діалогу в Україні: - Підсумковий документ ООН «Перетворення нашого світу: Порядок денний сталого розвитку 2030»; - Стратегія сталого розвитку «Україна – 2020»; - Національна доповідь «Цілі сталого розвитку: Україна» (2017 р.); - Національна стратегія сприяння розвитку громадянського суспільства на 2016-2020 роки тощо. 5) Аналітичні та наукові дослідження, публікації в ЗМІ з проблематики проекту: - «Середній клас та громадські об’єднання підприємців – визначальний фактор соціального клімату в суспільстві» (В. Хмільовськиий) у книзі «Україна на порозі ХХІ століття: Уроки реформ та стратегія розвитку». – Київ: НТУУ КПІ, 2001 р. - «Правові основи, цілі та практичні аспекти діяльності організацій роботодавців в Україні» (В. Хмільовський, Б. Ільченко, в книзі «Соціально-трудові відносини в Україні: тенденції розвитку та перспективи» в рамках проекту МОП «Україна: сприяння реалізації основних принципів та прав у світі праці». – К.: Міленіум, 2003 р. - Дослідження «Правові засади та існуючі практики ведення колективних переговорів в Україні» (Зарько Надія, 2012 р., в рамках Проекту технічного співробітництва МОП «Удосконалення колективних переговорів і дотримання трудового законодавства в Україні»); - Проект «Разом сильніші – новий соціальний діалог в країнах Східного партнерства» за підтримки Секретаріату Форуму громадянського суспільства Східного партнерства (документи: «Підходи до розроблення Стратегії розвитку соціального діалогу» та «Аналіз стану соціального діалогу в країнах Східного партнерства»); - Аналітичні документи Національного інституту стратегічних досліджень («Формування соціального діалогу в сучасних умовах: світовий досвід та українська практика» (2011), «Щодо активізації взаємодії організацій громадянського суспільства із органами державної влади (2012), «Основні форми та напрями взаємодії органів державної влади з організаціями громадянського суспільства в Україні на регіональному рівні» (2016), «Основні тенденції та проблеми реалізації «Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства на 2016-2020 роки» (2016); - Аналітичний матеріал «Практика ведення соціального діалогу (вітчизняний та міжнародний досвід). (Під загальною редакцією Зарько Н.І., Морозовича Б.Й., 2009 р.); - Аналітичний звіт «Функціонування Національної та територіальних тристоронніх соціально-економічних рад» (Зарько Н. І,2012 р., в рамках реалізації Проекту технічного співробітництва МОП «Консолідація правових та інституційних засад соціального діалогу в Україні»); - Аналітична доповідь «Як налагодити ефективний соціальний діалог в Україні?», (в рамках проекту «Громадська синергія» за підтримки міжнародного фонду «Відродження», Внучко С., Ільченко Б., Рой В., 2017 рік); - Аналітична доповідь «Участь організацій малого та середнього бізнесу у переговорному процесі з органами влади при формуванні політики регулювання соціаль но-трудової сфери» (в рамках проекту «Громадська синергія» за підтримки міжнародного фонду «Відродження», 2017 рік);

[лютий - березень ’2019]

13


- Публікації, розміщені у часописі «Роботодавець» за період з грудня 2003 р. по січень 2019 р. та на інтернет-порталі «robotodavets.org.ua» за період з 8 серпня 2015 р. по лютий 2019 р.; - Матеріали круглого столу «Стан, виклики та ризики в царині соціального діалогу як чинника управління стійким розвитком країни»: Рекомендації круглого столу, документ «Дорожня карта «Стратегія модернізації соціального діалогу», журнал «РоботодавецЬ», №10’2017 р. - Звіт за результатами соціологічного опитування представників сторін соціального діалогу, інститутів громадянського суспільства та експертів щодо оцінки стану та перспектив розвитку соціального діалогу в Україні (в рамках проекту «Сприяння публічним комунікаціям в діалозі між владою та громадськістю в частині імплементації положень Глави ХХІ Угоди про Асоціацію в умовах децентралізації» за підтримки міжнародного фонду «Відродження», Б.Ільченко, Н.Зарько, В.Хмільовський, М. Нижник, 2019 рік) РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ПУБЛІЧНОГО ДІАЛОГУ Україна переживає системні зрушення в процесі переходу до нової соціальної організації суспільних відносин. У цьому зв`язку актуалізувалась необхідність точного визначення змісту і характеру системи управлінських відносин і управлінської діяльності з огляду на їх вирішальне значення в процесі винайдення та втілення ефективної моделі діалогу між владою та громадянським суспільством. Адже саме публічний, демократичний та всеохоплюючий суспільний діалог є одним з найбільш дієвих управлінських інструментів ефективного проведення суспільних трансформацій та, в результаті їх успішного втілення, забезпечення сталого розвитку. В суспільстві, яке знаходиться на етапі становлення (а не сталості) базових інституцій постає проблема оптимізації балансу між «організацією», об`єктивною потребою у регулюванні, обмеженнях та впорядкуванні державного управління, та «самоорганізацією» суспільного життя, зростання плюралізму поглядів, ідей, способів їх досягнення, характерних високому рівню розвитку громадянського суспільства. Розглядаючи посилення взаємодії держави й громадянського суспільства з позицій синергетичної науки, як фактору стійкості системи через поєднання механізмів управління та самоорганізації (саморегулювання), варто підкреслити його цінність як механізму, що продукує такі новоутворення (ідеї, навколо яких об`єднується активна частина населення чи окремі соціальні групи) в системі (суспільстві), які «притягують» оптимальні для її подальшого розвитку траєкторії розвитку (консолідовані політичні рішення), що зменшує рівень ентропії (розбалансованості інтересів, конфліктності) системи, посилюючи її упорядкованість (сталість). Відомий в управлінській науці Закон необхідного різноманіття Ешбі наголошує, що керувати різноманіттям системи (суспільства чи окремої місцевої громади) може лише керуюча підсистема, яка сама володіє достатнім рівнем поінформованості про стан елементів системи, число її реальних та можливих альтернативних станів. Щодо управління соціальними системами даний Закон можна сформулювати так: арсенал керуючих дій повинен бути не менш широким, ніж різноманіття проблемних ситуацій в середовищі, де реалізується діяльність. У органів влади завжди виникає спокуса обмежити різноманіття системи через додаткові регуляції, обмеження свобод тощо. Однак українське суспільство, як засвідчили події недалекого минулого, зробили свій вибір – це розбудова демократичної, правової, європейської держави, яка може існувати лише в умовах відкритості, плюралізму думок та ідей, наявності економічних та політичних свобод тощо. Таким чином, у влади для ефективного управління лишається єдиний варіант – мати достатній рівень власного інформаційного забезпечення та набір інструментів для реагування на зміни в країні, регіоні, територіальній громаді. Як вже зазначалось вище, йдеться про пошук адекватності у балансі між організацією та самоорганізацією (саморегулюванням, територіальним самоврядуванням) через з’ясування рівня ефективності тих організаційних механізмів, котрі таку адекватність мають (зокрема в налагодженні ефективного зворотного зв’язку, в якості якого і виступає національна система соціального діалогу у широкому сенсі ), а також їх практичного втілення з урахуванням досвіду інших країн. В аспекті інституційному – це такий розвиток соціального діалогу ( трипартизму), який має: 1) визначені довго-, середньо та короткострокові цілі функціонування, узгоджені із засадничими цілями розвитку країни (сталий розвиток, європейська інтеграція тощо); 2) якісне нормативно-правове забезпечення, усталений формат та процедури свого функціонування (законодавство, внутрішні процедури тощо); 3) організацію, що дозволяє зберігати рівноправність трьох сторін соціальних партнерів при формуванні та реалізації соціально-трудової політики; 4) відповідне інтелектуальне, інформаційне, матеріально-технічне забезпечення; 5) забезпечення механізмами контролю за дотриманням внутрішніх правил та норм. Соціальний діалог як механізм зворотного зв`язку між державою та громадянським суспільством. В ідеалі цей зв’язок має слугувати не лише у форматі отримання «позитивних» чи «негативних» сигналів з боку суспільства на управлінські дії держави, але й як канал публічних комунікацій, поінформованості громадськості щодо необхідності, доцільності та невідворотності таких рішень. У демократичному суспільстві завданнями ПД в рамках державного управління є: 1) утворення партнерських відносин між громадянами та владою, яке включає в себе постійний аналіз проблем, оцінку вимог, розвиток взаємодії, співробітництва і взаємної відповідальності; 2) збалансування дво- чи багатостороннього зв`язку між громадянами та владою, спрямованого на спільний пошук шляхів вирішення найактуальніших проблем суспільства; 3) забезпечення взаємної довіри громадськості та влади. Розглядаючи ПД як інструмент розвитку соціального партнерства і як умову підвищення ефективності державного управління в цілому, М. Мартиненко пропонує 4 параметри, за якими можна характеризувати публічний діалог в демократичному суспільстві: симетричність позицій суб`єктів взаємод ії, взаєморозуміння – через відкритість, поінформованість та довіру; автономія – невтручання у діяльність один одного; розвиток – постійний рух до самовдосконалення та розвиток механізмів партнерства (див. таблицю).

14

Параметри діалогу

Принципи взаємодії органів влади та інститутів громадянського суспільства

Симетричність

Соціальне партнерство. Принцип соціального партнерства передбачає налагодження конструктивної взаємодії між органами влади, суб`єктами господарської діяльності та ІГС при вирішенні соціально значущих проблем. Встановлення балансу між державними інтересами та інтересами окремо взятих ІГС. Надання рівних можливостей. Формування правового поля, яке містить гарантії для забезпечення рівних можливостей ІГС у здійсненні їх діяльності щодо захисту прав та інтересів соціальних груп.

Розуміння

Взаємна відповідальність і підзвітність. Участь у виробленні політики, прийнятті рішень та їх реалізації. ІГС є каналами представлення різноманітних інтересів, що існують у суспільстві, через які громадяни отримують інформацію, і висловлюють свою думку з приводу управлінських рішень. ІГС функціонують не як пасивні суб`єкти політики й управління, а як безпосередні, активні і зацікавлені сторони, що мають право на участь у процесі прийняття рішень. Інформаційна відкритість, а саме: прозорість, гласність і доступ ЗМІ та ІГС до офіційної інформації стосовно завдань та обов’язків органів влади, а також рішень, які приймаються ними; визначення взаємних, прозорих та доступних каналів спілкування й інформування про ці канали громадськості тощо.

Автономія

Невтручання держави у діяльність ІГС, за винятком випадків, встановлених законодавством. Повага, толерантність, визнання своєрідності іншої сторони.

Розвиток

Визнання державою багатоманітності видів діяльності ІГС. Держава визнає та схвалює існування різноманітних за видами діяльності ІГС, їх галузеву спрямованість, та передбачає розвиток співробітництва з ІГС. Ефективність, гнучкість. Державна політика повинна відповідати реальним суспільним потребам, мати чіткі цілі й прийматися з урахуванням оцінки її очікуваного впливу та попереднього досвіду. Управлінські рішення повинні прийматися своєчасно й передбачати певну міру гнучкості їх реалізації.

[лютий - березень ’2019]


Соціальний діалог Важливим для оцінки стану та перспектив розвитку ПД в Україні є з’ясування особливостей його різних форматів, аналіз їх переваг та недоліків. ПД у широкому значенні – це особливий тип соціального спілкування між соціальними групами, суб’єктами політичного життя, громадськими об’єднаннями, заснований на принципах довіри, рівноправності, відповідальності один перед одним, розв`язання соціальних протиріч цивілізованим шляхом. Тож, СД – це багатогранний діалог між органами влади та громадянським суспільством у всьому розмаїтті форм та механізмів. Часто цей формат ПД ототожнюють з поняттям «між секторальне партнерство, під яким розуміється цілеспрямована і «вигідна» кожному учаснику і населенню території, на якій воно реалізується, взаємодія організацій двох або трьох секторів (держава, бізнес та некомерційна спільнота. Вплив ІГС, діяльність яких не пов’язана із здійсненням владних повноважень, спрямовується на контроль дій державних інституцій на національному та місцевому рівнях: це. консультації з громадськістю у громадських радах, у робочих групах при органах влади різного рівня, громадські експертизи і моніторинги, громадські слухання, інформаційні запити до органів державної влади. Тож, під ПД у «вузькому» значенні розуміють саме класичний трипартизм. СД, як трипартизм, є форматом узгодження соціально-економічних та соціально-трудових інтересів урядової сторони, роботодавців (бізнесу) та найманих працівників, а також спільних зусиль в організаційно-управлінській і предметно-практичній діяльності. За визначенням МОП «Соціальний діалог являє собою всі типи переговорів, консультацій та обміну інформацією між представниками урядів, соціальних партнерів або між соціальними партнерами з питань економічної та соціальної політики, що становлять спільний інтерес». У Резолюції про трипартизм та СД, ухваленій МОП 18.06.2002 р., СД визначається як цінний демократичний засіб вирішення соціальних проблем, формування консенсусу. Інструментальний характер СД дозволяє використовувати його задля досягнення узгоджених інтересів зацікавлених сторін, конкретно-практичних механізмів та норм шляхом укладення відповідних угод на національному, регіональному, місцевому рівнях та на рівні окремої організації. Специфіка участі ІГС у СД визначається наявністю спеціальних обмежень, які уможливлюють участь у три- або двосторонніх переговорах лише тих інституцій, які: 1) мають статус організацій (об`єднань) роботодавців та профспілкових організацій (об`єднань) (у деяких країнах інші ІГС мають обмеження щодо їх участі у СД у форматі «трипартизм+»); 2) є репрезентативними на відповідних рівнях СД (національний, територіальний, галузевий). Критерії репрезентативності та формат її підтвердження відрізняється в різних країнах. Таким чином, ПД (між секторальне партнерство) та СД (трипартизм) суттєво відрізняються від діалогу між державою й громадянським суспільством, які мають різні нормативно-правові системи регулювання, інституційну структуру, формати обміну інформацією та проведення переговорів, укладання угод та відповідальність за їх недотримання. РОЗДІЛ ІІ. ПРАКТИКА ПУБЛІЧНОГО ТА СОЦІАЛЬНОГО ДІАЛОГУ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ Зважаючи на необхідність удосконалення як ПД, так і СД в Україні як засобу підвищення ефективності проведення реформ, що передбачено Угодою про Асоціацію Україна-ЄС, документами ООН щодо порядку денного сталого розвитку до 2030 р. тощо, доцільним видається короткий аналіз практики застосування цих інструментів в країнах ЄС. 2.1. Формат та практика публічного діалогу в країнах ЄС. Формат та практика ПД в процесі прийняття рішень в країнах ЄС, зокрема визначається наступними документами. 1. Рекомендація СМ/Rec(2007)14 щодо правового статусу громадських організацій в Європі, яка визначає стандарти участі ІГС у таких процесах. У документі підкреслюється, що внесок ІГС у справи суспільства «здійснюється через комплекс … видів діяльності – від посередництва між різноманітними сегментами суспільства та органами державної влади, до пропагування змін до законодавчої та державної політики, моніторингу дотримання існуючих зобов`язань відповідно до національного та міжнародного права щодо надання засобів досягнення, просування та захисту спільних з іншими інтересів». 2. Кодекс належної практики участі громадськості в процесі прийняття рішень CONF/PLE(2009) CODE1, який описує участь громадськості як «залучення осіб до неофіційних інституцій, таких як громадські організації, об`єднання, громадські ініціативи, та їх участь у загальних процесах розробки державної політики. Кодекс не лише окреслив параметри залучення суспільства до політичного процесу але й наголошує на тому, що «діяльність в інтересах суспільства вимагає від ІГС і державних органів відкритості, відповідальності, ясності та підзвітності з дотриманням прозорості на всіх етапах». Кодексом визначено чотири рівні участі, залежно від ступеня її інтенсивності у процесі прийняття рішень: Інформація – як правило, на цьому етапі змістом процесу є надання органами влади інформації сектору ІГС. На цьому етапі є лише незначна взаємодія або участь ІГС. Консультації – цей процес передбачає вивчення органами державної влади думки громадськості з різних питань суспільного життя. Від ІГС очікуються зауваження, зворотній зв’язок і рекомендації. Як правило ініціаторами консультацій виступають державні органи. Діалог – може бути ініційований будь-якою стороною і являє собою або двостороннє обговорення певної сфери спільних інтересів (діалог взаємодії) або обговорення політичного порядку денного. Форми діалогу можуть бути від відкритих слухань до регулярних чи спеціальних засідань. Постійний діалог – це двостороннє спілкування, яку ґрунтується на взаємних інтересах та спільних цілях, з метою забезпечити регулярний обмін думками. Конкретний діалог зазвичай веде до вироблення спільної рекомендації, стратегії або законопроекту. Партнерство – найвища форма громадської участі, яка передбачає спільну відповідальність на всіх етапах політичного процесу в таких формах, як форуми за участю всіх зацікавлених сторін, утворення органів, що приймають спільні рішення, або залучення ІГС до надання певних послуг (аутсорсинг). Визнання важливої ролі громадянського суспільства також знайшло своє відображення в Європейській політиці сусідства. (ЄПС). Так у документі ЄК «Про посилення Європейської політики сусідства» (4.12.2006 р.) наголошується, що участь громадянського суспільства в реалізації політики ЄПС не повинна обмежуватися лише комунікацією, а «ОГС мають бути повноцінними учасниками процесу реформ через участь у прийнятті рішень, їх реалізації та моніторингу» Участь у процесі прийняття рішень може бути ефективною лише у разі побудови взаємної довіри не лише з боку ІГС, а й з боку влади. Відповідно до заяви Платформи європейських соціальних НУО неурядові організації «повинні відповідати своєму мандату, бути підзвітними, прозорими та ефективними». Відповідні критерії фігурують і у переліку основних інструментів сприяння взаємної довіри і діяльності ІГС, в числі яких: структура та членський склад; прозорість діяльності та методів роботи, попередня участь у роботі комітетів та робочих груп, послужний список як свідоцтво компетенції та права надавати поради в конкретній галузі. Європейський економічний і соціальний комітет (ЄЕСК) у своєму висновку стосовно Білої книги з питань європейського управління сформував 9 критеріїв репрезентативності, яких повинні дотримуватись європейські організації, щоб на законних підставах виражати думки громадян ЄС при проведенні консультаційних процедур. Цікавими з точки зору застосування позитивного досвіду ПД в країнах ЄС для України є результати моніторингу, викладеного у документі «Участь громадськості в процесі прийняття рішень (огляд стандартів та практик в країнах – членах Ради Європи)» (Страсбург, 2016 р.). В документі наводяться позитивні практики ПД в різних форматах та на різних рівнях в країнах ЄС. 2.2. Соціальний діалог в ЄС. Нормативно-правова база та принципи трипартизму в країнах ЄС базуються на законодавстві МОП. З середини ХХ століття практика СД в країнах Західної Європи стала невід’ємною частиною врегулювання трудових відносин. Розроблені МОП документи у сфері вдосконалення трудових відносин (189 конвенцій та 205 рекомендацій) складають Міжнародний кодекс праці. Кодекс детально описує всі процедури, що ґрунтуються на принципових положеннях трипартизму, які є важливими для переговорного процесу сторін, для ефективного застосування міжнародних трудових норм. В ньому подано розгорнуту правову основу СД, зафіксовано конкретні норми, визначено правовий статус суб’єктів діалогічних процесів, передбачено функціонування в державах-членах МОП арбітражних органів з вирішення соціально-трудових конфліктів. Кодекс вимагає від держав-членів МОП створення умов для гарантування незалежності сторін СД, їх автономності у виробленні і прийнятті рішень. Загальним принципом діяльності соціальних партнерів є неприпустимість політичних амбіцій та ідеологічних настанов. Моделі соціального діалогу. Згідно з соціально-економічними та етнічними особливостями кожної країни, склалося три основні моделі СД (консервативна, соціал-демократична та демократична). В основу їх класифікації покладено механізм правового регулювання договірного процесу; особливості відносин між інститутами державної влади, місцевого самоуправління з

[лютий - березень ’2019]

15


представниками працівників (профспілками) та з представницькими об’єднаннями роботодавців (підприємців); рівень участі працівників в управлінні підприємством; політичні орієнтації системи трипартизму та соціального діалогу. Проте, згідно з дослідженнями Організації Економічного Співробітництва та Розвитку (ОЕСD), що були проведені у 1996 р., надати перевагу не можна жодній з цих моделей, адже кожна з них має свої недоліки та переваги. Сфера соціального діалогу. Країни ЄС обрали надзвичайно широкі рамки національного СД, що виходять за межі обговорення традиційних питань трипартизму. Ключовими питаннями серед них є: Питання зайнятості. Наріжним каменем СД було створення Постійного комітету у справах зайнятості (1970). Високий рівень зайнятості і зараз є головним елементом винайдення шляхів розв’язання найбільш нагальних національних проблем, скажімо, старіння населення, стабільність пенсійного забезпечення, конкурентоспроможність чи соціальна єдність. Найбільш значним результатом тристороннього механізму стало підписання у 90-х роках соціальних пактів у справах зайнятості в більшості країн-членів. Ці пакти є спробою вирішення проблем сприяння працевлаштуванню, модернізації систем соціального захисту. За допомогою таких пактів соціальні партнери розробляють рамкові форми регулювання тенденцій зростання оплати праці та функціонування ринку праці. Соціальні партнери несуть головну відповідальність за проведення модернізації методів організації праці: ведення переговорів і виконання на всіх відповідних рівнях угод, спрямованих на модернізацію методів організації праці, сприяння досягненню необхідного балансу між гнучкістю та гарантією роботи, підвищення якості робочих місць (запровадження нових технологій, нових форм роботи тощо). Політика оплати праці. Країни ЄС ще на самому початку економічних реформ відмовились від адміністративних та центральних планових механізмів і методів установлення заробітної плати, чим відкрили широку дорогу СД. Питання заробітної плати вирішується шляхом колективних переговорів або індивідуально, на рівні підприємства. Національний СД допомагає роботодавцям і працівникам вести переговори про підвищення рівня заробітної плати на галузевому або виробничому рівні з урахуванням національних інтересів. Приклади такої політики є в багатьох промислово розвинених країнах і часто закріплені середньостроковими соціальними пактами. Політика розвитку трудових ресурсів та професійної підготовки. У більшості країн ЄС розвиток трудових ресурсів і професійна підготовка у довгочасній перспективі стали одним з головних питань СД. Однак масштаби його ефективності обмежені можливостями та ресурсами учасників. Вони відрізняються залежно від країни, галузі, масштабів підприємств. Соціальний захист. Практично всі західноєвропейські держави вдосконалювали свої системи соціального страхування. Для прикладу, німецька модель соціальної політики передбачала тісний зв’язок соціального страхування та ринку праці з активною ініціативою держави і роботодавців в економічних процесах. У Франції головною метою такої політики стало поширення солідарності. Не випадково саме французька стратегія згодом довела свою перспективність і з часом почала переважати в концепціях країн ЄС. Трудове законодавство. Усі країни-кандидати для вступу до Євросоюзу провели реформування трудового законодавства для узгодження з нормами ЄС та для його більшої адаптації до змінних потреб ринків праці. Така адаптація є постійним процесом, у якому мають брати активну участь соціальні партнери, повинна супроводжуватись створенням нової законодавчої бази, що відповідає потребам роботодавців і найманих працівників. Баланс інтересів обох сторін соціально-трудових відносин забезпечується шляхом серйозного і тривалого діалогу. Це повністю визнається в Директивах ЄС про зайнятість, які закликають соціальних партнерів «вести переговори та виконувати угоди на всіх відповідних рівнях, модернізувати методи організації праці, включаючи гнучкий графік роботи для підвищення продуктивності і конкурентоспроможності підприємства, досягнення необхідного балансу між гнучкістю та гарантією роботи і підвищенням якості робочих місць». Ще одним важливим питанням для СД є запровадження і широке використання так званих нетипових трудових відносин, таких, як неповний робочий день/тиждень, контракти зайнятості з визначеним строком дії, випробні контракти. Безпека та гігієна праці. В ЄС майже половина міжнародних норм МОП, прийнятих Міжнародною конфедерацією праці, так чи інакше стосуються охорони здоров’я. В 1974 році створено Консультативний комітет з питань безпеки, гігієни праці та охорони здоров’я на робочих місцях, що має тристоронню структуру, завдання якого полягає у наданні допомоги Європейській комісії та активізації співпраці між національною адміністрацією, профспілками й організаціями роботодавців. Інституційне забезпечення соціального діалогу. У всіх країнах ЄС органи СД виконують консультаційну і дорадчу роль, вони також функціонують як форум для обміну інформацією. Органи СД (соціально-економічні, трудові ради, комісії) відіграють важливу роль у загальному розвитку країн. Всі сторони сприяють постійному забезпеченню необхідної і відповідної інституційної, адміністративної і правової баз, завдяки яким буде ефективно функціонувати соціальний діалог. У переважній більшості країн національні дво/тристоронні органи діють на засадах законів, у деяких – Конституції (Італія, Франція, Румунія). Загалом процедури і регламенти відповідного органу регулюються законами або ж адміністративними положеннями чи рішеннями, прийнятими на тристоронній основі. У деяких країнах створення тристороннього органу відбулося на основі адміністративних положень, і ці країни також регулюють процедури і регламент згідно з цими положеннями (Естонія, Словенія) У більшості країн діє однин головний національний три- чи двосторонній орган і декілька інших органів національного рівня з окремих питань. Кількість членів цих органів різна, і лише в окремих випадках однакова кількість членів представляє три сторони – уряд, роботодавців і працівників, а в деяких країнах представлені інші соціальні групи громадського суспільства Структура органів СД суттєво різниться. У більшості країн головний тристоронній орган нараховує від 14 до 22 членів. У Соціально-економічних радах Франції – 231 член, Італії-121, Іспанії-61. У структурі головного національного органу СД створюються підкомітети, кількість яких суттєво коливається – від 4 до 6 (у Мальті – 3 підкомітети, найменша кількість), в інших країнах – від 9 до 13, у Чеській Республіці найбільше – 18 підкомітетів. В Естонії, Словенії, на Кіпрі тристоронні органи не мають постійних підкомітетів, але створюються спеціальні робочі групи, залежно від потреб і питань, які обговорюються. Тематика їх роботи відмінна в різних країнах, як і кількість. Вони часто торкаються таких традиційних сфер як заробітна плата, соціальне забезпечення, трудові відносини, але в багатьох країнах і більш широких політичних питань, наприклад планування національного розвитку, реструктуризація промисловості і регіональний розвиток, оподаткування, фінансові питання і національний бюджет. Критерії репрезентативності та представництво. Незважаючи на розмаїття критеріїв, мінімальні вимоги щодо учасників від сторін в основному зберігаються, що засвідчує певну зрілість усіх сторін СД. У деяких країнах передбачено постійне представництво недержавних організацій у тристоронньому органі або безпосередньо, або через роботу в окремих комітетах (Естонія, Мальта). Естонія залучила три приватні дослідні інститути до роботи Соціально-економічній раді на постійній основі. Мальтійська рада із соціально-економічного розвитку створила окремий комітет з питань громадянського суспільства, до складу якого входять 9 представників громадських організацій як членів, а Рада консультується з цим комітетом з усіх питань, що мають до них відношення. Майже у всіх країнах ЄС до складу соціально-економічних рад входить так званий «третій сектор» – неурядові організації, що представляють інтереси різних соціальних та професійних груп, а також незалежні експерти (Ірландія, Італія, Іспанія, Голландія, Франція). Європейська практика має два механізми залучення громадських організацій до переговорного процесу в сфері соціально-трудових відносин. Перший передбачає, що до складу учасників тристоронніх органів від уряду призначаються незалежні експерти. Для прикладу, в Нідерландах ці експерти призначаються королем, проте вони не представляють уряд. Вони не зобов’язані консультуватися з урядом або слідувати рекомендацій уряду. Представники корони включають представників Центрального банку і Бюро аналізу економічної політики Нідерландів. Один з представників корони також виступає в ролі голови Соціально-економічної ради. В обов’язки цих експертів входить захист громадських інтересів і пошук компромісних рішень у випадках, коли працівники і роботодавці не можуть прийти до консенсусу. Другий передбачає, що поза межами сфери СД слід краще окреслити та інституціоналізувати між секторальне партнерство як загальний діалог між органами державної влади та проміжними органами, що працюють на колективний інтерес. У ПД беруть участь представники організацій працівників і роботодавців, а також різні громадські та соціальні об’єднання (тобто не уряд). Така модель існує в багатьох країнах на національному рівні. Найбільш повно вона реалізована в Європейському економічному та соціальному комітеті, який являє собою консультативний орган Європейського Союзу. До складу ЄЕСК входять три групи : роботодавці; працівники; «групи різних інтересів» (наприклад, об’єднання, які виступають за гендерну рівність, що представляють інтереси сімей, жінок, молоді, меншин та вразливих категорій населення, людей з обмеженими можливостями здоров’я, організації фермерів, малі підприємства, представники ремісничого виробництва, об’єднання споживачів і природоохоронні організації). 16

[лютий - березень ’2019]


Соціальний діалог Його основні обов’язки в цілому можна розділити на дві групи: - на вимогу європейського уряду або парламенту ЄЕСК подає висновки, консультації або рекомендації з питань економічної та соціальної політики, а також щодо законопроектів і пропонованих стратегій розвитку країни. - за власною ініціативою ЄЕСК розробляє висновки та рекомендації з економічних і соціальних питань, що входять в сферу його компетенції, а також привертає увагу державних органів до ключових політичних питань. Перспективи розвитку СД в країнах ЄС. СД відіграв істотну роль у проведенні реструктуризації багатьох галузей економіки, які зіткнулись із серйозними викликами нових технологій та сильним конкурентним тиском внаслідок глобалізації. Виявилось, що рішення європейського форуму були дуже корисними для вирішення проблем на національному рівні. Основою СД в ЄС залишається тристороннє спілкування з тематики макроекономічних проблем. Лідери ЄС були надзвичайно зацікавлені включити соціальних партнерів у процес інтеграції Європи і переконані, що без цього сам процес інтеграції буде повільнішим, важчим та неповним. Ключовими напрямами модернізації СД є децентралізація та розвиток неформальних механізмів участі працівників, поширення СД на рівень підприємств і всередині фірм. При цьому характерним є зміщення тематики діалогу з площини суто соціальної до проблем діяльності підприємства та його економічної ефективності. Ця фаза притаманна постіндустріальному суспільству та корпораціям, які пов’язані з інформативною революцією та новими технологіями. Узагальнення досвіду розвитку СД на прикладі країн-учасниць ЄС дало можливість виокремити нові тенденції його сфери впливу: 1) на соціально-економічну та екологічну сферу; 2) розширення суб’єктності СД, у тому числі за рахунок нових форм непрофспілкового представництва: збільшенням впливовості нових ІГС в царині соціальної політики; 3) зниження рівня централізації колективно-договірного регулювання між працею і капіталом у деяких країнах та координація дій соціальних партнерів; 4) появи інститутів, покликаних поглибити та наповнити новим змістом СД; 5) урізноманітнення участі найманих працівників у прийнятті управлінських рішень; 6) розвиток так званих «зелених» робочих місць та інноваційного підприємництва; 7) посилення ролі середнього та малого бізнесу у розвитку економіки. Нині СД у рамках ЄС здійснюється в різноманітних формах із широким залученням діючих інститутів, спеціалізованих комітетів, консультативних, експертних груп тощо. Наразі, йдеться про концентрацію зусиль на завданнях соціально-економічного розвитку, що актуалізуються під впливом економічної глобалізації, зростання ролі людського капіталу, структурних зрушень, трансформації інституту зайнятості тощо, про соціальну відповідальність не лише перед партнерами, а й суспільством в цілому. РОЗДІЛ ІІІ. ПРАКТИКА ПУБЛІЧНОГО ДІАЛОГУ В УКРАЇНІ 3.1. Інституційне середовище, учасники та форми ПД. Ключовими формами реалізації ПД є громадський моніторинг, громадська експертиза, громадський контроль. 1. Громадський моніторинг – системне та комплексне дослідження діяльності органів державної влади інститутами громадянського суспільства. 2. Громадська експертиза – комплекс заходів, пов`язаний з оцінюванням ІГС ефективності розробки проектів рішень, рішень та дій органів державної влади та місцевого самоврядування з метою врахування думок громадськості. 3. Громадський контроль – комплекс заходів, спрямований на отримання об’єктивної інформації про діяльність органів влади, що здійснюється ІГС на засадах прозорості і фаховості, є реалізацією принципу «зворотного зв`язку». Інституційне забезпечення: 1. Громадські ради при органах виконавчої влади на національному та територіальному рівні; 2. Консультативно-дорадчі та експертні органи, незалежні комісії при ЦОВ та органах місцевого самоврядування. 3.2. Формування інституційного середовища розвитку ПД в Україні. Практика прийняття політичних рішень, реалізації державної політики в Україні на сучасному етапі об‘єктивно засвідчує тенденцію до дедалі більшого залучення ІГС до виконання її завдань. Зростає потреба доступності, підзвітності та відповідальності органів влади, підсилення механізмів контролю в антикорупційних та інших чутливих для громадської думки питаннях. Для цього проводяться консультації з громадськістю, участь у громадських радах та робочих групах;з представниками органів державної влади, місцевих органів влади та ОГС; громадські експертизи і моніторинги, громадські слухання, інформаційні запити до органів державної влади. Удосконалюється нормативна база реалізації ПД. Зокрема, у 2015 р. було внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2008 р. № 976 «Про затвердження Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади» і від 3 листопада 2010 р. № 996 «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики». Ухвалення нововведень, що дозволили прибрати недоліки участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики та вдосконалення процедури консультацій з громадськістю, були довгоочікуваними та значною мірою ініціювались громадським сектором. Відтак, в результаті зазначених змін конкретизовано перелік питань, щодо яких такі консультації мають проводитися в обов’язковому порядку. Уточнено форми проведення публічних обговорень; визначено електронні форми висвітлення інформації та оприлюднення звіту про проведення громадського обговорення та електронних консультацій. Стосовно формування громадських рад значно покращено порядок формування кількісного складу громадських рад та їх функціонування, передбачено припинення діяльності у разі невиконання відповідних вимог та ін. У порядку проведення громадської експертизи змінами передбачено, по-перше, більш широке коло суб’єктів (зокрема й консультативно-дорадчі органи), які можуть її проводити; по-друге, надання запитуваної у державного органу для громадської експертизи інформації із обов’язковим врахуванням вимог законодавства про доступ до публічної інформації. Триває процес напрацювання та обговорення належної якості проекту закону про публічні консультації, як на рівні державних органів виконавчої влади (Міністерство юстиції України, Секретаріат КМУ), так і в експертному громадському середовищі. У 2016 р. КМУ затверджено зміни до порядку проведення конкурсу для підтримки проектів громадських організацій за рахунок бюджетних коштів з визначення програм (проектів, заходів), розроблених ІГС, для виконання (реалізації) яких надається фінансова підтримка. Нововведення та зміни щодо забезпечення порядку проведення конкурсу для підтримки проектів громадських організацій за рахунок бюджетних коштів схвалюється експертним середовищем, оскільки це сприятиме збільшенню позитивної конкуренції в середовищі громадських організацій, ефективному виконанню завдань, раціональному використанню ресурсів. Представники громадського та експертного сегментів дедалі більше приймають участь у експертних дискусіях щодо напрямів реформування країни та змісту практичних реформ. У 2014 -2015 роках відбулась поява цілої мережі структур, які поволі посилюють свій вплив на формування прийняття рішень державної політики. Це різні формати та майданчики взаємодії представників органів державної влади (на парламентському, урядовому, президентському рівнях) та представників громадянського сектору, експертів: Національної ради реформ, Реанімаційного пакету реформ, Центру підтримки реформ. В їхніх ініціативах та діяльності чітко визначено всі актуальні в короткостроковій перспективі реформи у відповідних сферах і галузях, активно напрацьовуються проекти нормативно-правових актів, частина яких (втім незначна частина) згодом ухвалюється Парламентом та іншими органами державної влади. Дедалі більше укріплюється практика двостороннього (сторони органів виконавчої влади, її структурних підрозділів на місцях та залучених організацій громадянського суспільства) виконання таких завдань: правова допомога, правова освіта, просвітницька робота для підвищення кваліфікації держаних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування. Просвітництво та комунікації дійсно стають одним із важливих напрямків ПД.

[лютий - березень ’2019]

17


3.3. Проблеми розвитку ПД в Україні. Проте ключовим пріоритетом комунікації та взаємодії органів державної влади із ІГС є здійснення контролю за дотриманням законодавства та виконання поставлених завдань органами державної влади, політичними партіями, іншими суб’єктами політичного процесу. Наразі, успіх такої комунікації залежить від забезпечення на належному рівні інформування громадськості органами державної влади та посадовими особами систематичних, вчасних та змістовних звітів про їх діяльність. В силу низки чинників, навіть попри розширення нормативної бази, створення механізмів, йдеться про формалізовану «суб‘єктність» громадськості, брак контролю й підзвітності, низький КПД публічних комунікацій в цілому. Особливо це помітно, якщо простежити як враховуються рекомендації, пропозиції громадськості та як корегуються політичні рішення з огляду на експертну оцінку і громадську думку. На сьогодні унормовано процедури проведення консультацій з громадськістю із органами виконавчої влади, громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади. Втім, звітність органів державної влади стосується переважно фактів їх проведення (тобто кількісні формальні показники, а не результат такого проведення), тоді як моніторинг впливу громадських консультацій та експертиз, а також в цілому громадської думки, на остаточні рішення видається проблематичним. Фактично, органи влади не зацікавлені в такій інформації, оскільки вона демонструватиме дефіцит фаховості та компетентності. Зрештою, рівень мотивації органів державної влади і місцевої влади до взаємодії, так й ІГС до продуктивної співпраці є недостатнім. Найчастіше рішення органами влади приймаються без обговорення і схвалення з боку громадськості. Це говорить про недостатні темпи поширення «необхідного мінімуму» процедур публічної політики в українських реаліях, враховуючи зобов`язання України перед своїми партнерами, зокрема в рамках Угоди про Асоціацію. В цілому, взаємодія ІГС із органами державної влади в рамках ПД ускладнюється через: 1. Систематичне ігнорування органами влади громадської думки в цілому, так і позицій ІГС, висловлених в процесі консультацій, в проведених експертизах, моніторингах, слуханнях тощо. Незначною є частка врахованих зауважень та рекомендацій за їх наслідками. Так, при доопрацюванні проектів нормативно-правових актів фахово-експертні рекомендації і застереження, навіть за належної професійної аргументації, часто не розглядаються або ігноруються. 2. Надання формалізованих відповідей (відписки) на інформаційні запити до органів державної влади, безпідставних відмов у наданні інформації, неналежне і неповне її оприлюднення, а також відсутність прикладів покарання чиновників за порушення відповідного законодавства. 3. Часом хаотичне переформатування складу мережі консультативно-дорадчих органів при центральних органах виконавчої влади, державних комітетах, а також на місцевому рівні, що позначається на ефективності їх роботи. 4. Низький коефіцієнт корисної дії використання сучасних інформаційних технологій в процесі комунікацій ІГС з органами влади. Наповнення веб-сайтів органів державної влади переважно інформацією про фіксацію подій (наприклад створення громадських рад, проведення слухань, експертиз) а не аналіз їх результатів. 5. Використання ІГС в політичному процесі, штучної активізації у виборчий період, не у відстоюванні інтересів, прав, запитів громадян, а інтересів партійно-політичних сил, приватних і корпоративних інтересів фінансово-промислових груп, посадових осіб державних органів та органів місцевого самоврядування. 6. Брак прийнятних фінансових, кадрових, організаційних можливостей ІГС, суттєвий рівень фінансування за рахунок іноземних грантів, фіктивність значної кількості ІГС, невідповідність змісту діяльності заявленим статутним завданням тощо 7. Недостатнє залучення до формування змісту державної політики, аналітично-експертного середовища міжнародного простору фахових ІГС (об`єднання роботодавців, фахові бізнес-асоціації, правозахисні, моніторингові, експертно-аналітичні організації). В структурі зареєстрованих громадських організацій такі організації становлять незначний сегмент, порівняно із сегментом громадських організацій оздоровчого, фізкультурно-спортивного, професійного спрямування, організацій молоді, ветеранів та інвалідів. В той же час, часто до обговорення фахових проблем залучаються ІГС, некомпетентні в даних питаннях. 8. Дискредитацію потенційно ефективних процедур консультацій з громадськістю, громадської експертизи, слухань та ін. Це стосується непрозорості підбору ІГС, які залучаються до консультацій з громадськістю, а також їх низької результативності, оскільки пропозиції і рекомендації переважно не піддаються ретельному аналізу й не враховуються. 9. На тлі зростання незалежності консультативно-дорадчих громадських органів від органів виконавчої влади та їх посадових осіб, трапляються негативні прецеденти використання громадських рад в інтересах окремих посадових осіб, що суперечить їх функціональному призначенню та дискредитує цей формат взаємодії. 10. Попри створені нормативно-правові засади для участі громадськості у прийнятті рішень, реальна зацікавленість, готовність до ефективної двосторонньої або тристоронньої співпраці є слабкою як на рівні органів державної влади, так і частини ІГС та підприємницького середовища. Аналіз діяльності ІГС дає підстави для критичних висновків про рівень дотримання ними принципів доброчесності, звітності, прозорості, ефективності досягнення завдань та інших демократичних стандартів. Тому вимоги щодо зростання компетенції та стандартів є однаково актуальними для структур громадянського суспільства та органів ї влади. Ефективна модель ПД потребує: 1. Подальшого вдосконалення нормативно-правового поля, усунення його прорахунків і прогалин, що має забезпечити результативність процедур консультацій з громадськістю, повноцінне здійснення громадського контролю, громадських експертиз, зокрема й антикорупційної експертизи нормативно-правових актів. 2. Розширення меж і змісту громадського контролю за діяльністю органів державної влади, створення додаткових механізмів ефективного контролю громадськості в сферах, які не мають належного правового регулювання. 3. Охоплення механізмами громадського контролю, громадської експертизи, моніторингів, консультацій з громадськістю питань, що мають першочергове значення для суспільства. Це передусім оцінки ефективності дотримання законодавства, використання бюджетних коштів; прийняття рішень органів державної влади у сфері регуляторної політики; виконання державних програм, загальнонаціональних та місцевих програм розвитку, стратегічних документів, планів, програм розвитку сфер, галузей, регіонів тощо. 4. Забезпечення належних умов для виконання моніторингових функцій органів громадянського суспільства щодо дотримання законодавства в перебігу передвиборчої компанії та виборчого процесу, дій органів державної влади, політичних партій, ЗМІ, виборчих комісій. 5. Активізації ОГС заходів, пов‘язаних із здійсненням інформаційно-просвітницьких, експертно-аналітичних, правозахисних функцій; стимулювання громадської активності, підвищення громадянської компетентності, зокрема спеціальних навичок взаємодії із органами державної влади та обізнаності щодо визначених законодавством процедур. 6. Більш системного залучення соціальних партнерів (профспілкових організацій та організацій роботодавців) на дво/тристоронній основі у форматі соціального діалогу на усіх його рівнях до громадської експертизи ключових для розвитку країни політичних документів. РОЗДІЛ ІV. АНАЛІЗ ЧИННОЇ МОДЕЛІ СД СД в Україні здійснюється між профспілками, організаціями роботодавців та органами державної влади щодо формування і реалізації державної соціально-економічної політики, спрямований на врахування інтересів працівників і роботодавців шляхом взаємних консультацій, переговорів, узгоджувальних процедур з метою досягнення сторонами домовленостей та прийняття спільних рішень на 4-ох рівнях: національному, галузевому, територіальному та локальному (підприємство, установа, організація) на тристоронній або двосторонній основі. Сторонами СД є: на національному рівні – профспілкова сторона: всеукраїнські професійні спілки та їх об’єднання, сторона роботодавців: всеукраїнські об’єднання організацій роботодавців та їх об’єднання; сторона органів виконавчої влади: КМУ, а в межах певного виду економічної діяльності (галузевий рівень) це, як правило, всеукраїнські профспілки і всеукраїнські об’єднання організацій роботодавців, створені за галузевою ознакою, та профільні міністерства та відомства; на територіальному рівні – профспілкова сторона: професійні спілки з відповідним статусом та організації професійних спілок, їх об’єднань, які діють на території певної адміністративно-територіальної одиниці; сторона роботодавців: організації роботодавців та їх об’єднання, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці; сторона органів виконавчої влади: місцеві органи виконавчої влади, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці; на території відповідної адміні-

18

[лютий - березень ’2019]


Соціальний діалог стративно-територіальної одиниці стороною СД можуть бути органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством; на локальному рівні (на підприємстві) – сторона працівників, суб’єктами якої є первинні профспілкові організації, а в разі їх відсутності – вільно обрані представники (представник) працівників, та сторона роботодавця, суб’єктами якої є роботодавець та/або уповноважені представники роботодавця. Для здійснення СД та участі в роботі органів СД склад суб’єктів профспілкової сторони та сторони роботодавців визначається сторонами самостійно, тобто шляхом визнання за певними критеріями, встановленими за домовленістю учасників діалогу. Так, під час формування тристоронніх органів на національному рівні чи веденні переговорів представництво визначається за квотами з урахуванням статусу організації, чисельності членів, галузевого та територіального охоплення. На сьогодні склалася певна система різних форм здійснення СД, зокрема: а) обмін інформацією (на постійній основі державні органи інформують сторони профспілок та роботодавців про стан виплати заробітної плати, ринок праці;відбувається взаємне інформування про хід виконання досягнутих домовленостей, укладених угод тощо); б) участь повноважних представників всеукраїнських профспілок та їх об’єднань і всеукраїнських об’єднань організацій роботодавців у засіданнях КМУ та урядових комітетів під час розгляду питань, що стосуються соціально-трудової сфери (відповідно до постанови КМУ від 2 квітня 2008 р. №280 внесено зміни до Регламенту КМУ, якими передбачено цю норму); в) попередні консультації органів влади з всеукраїнськими профспілками та їх об’єднаннями і всеукраїнськими об’єднаннями організацій роботодавців перед прийняттям рішень (відповідно до вимог постанов КМУ від 2 квітня 2008 р. №280 та від 10 грудня 2008 р. №1068 процедура прийняття рішень Урядом, а також нормативно-правих актів центральними органами виконавчої влади, які підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції, передбачає погодження та врахування пропозицій і зауважень всеукраїнських профспілок та їх об’єднань,всеукраїнських об’єднань організацій роботодавців); г) участь соціальних партнерів у розробленні та громадській експертизі проектів законодавчих актів, державних програм соціально-економічного розвитку тощо (створення тристоронніх робочих і експертних груп, парламентські та громадські слухання, круглі столи); д) колективні переговори з укладення Генеральної угоди (ГУ), галузевих та територіальних угод; е) участь у тристоронніх органах (Національна, територіальні та галузеві тристоронні соціально-економічні ради, правління фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування). Національну модель СД доцільно охарактеризувати, виходячи з мети та змісту функціонування, нормативного та інституційного забезпечення, системи комунікацій, системи колективних переговорів та укладання колективних угод, впливу на державну політику, механізмів відповідальності соціальних партнерів за виконання досягнених домовленостей тощо. 4.1. Мета та зміст СД. В теорії мета СД відрізняється залежно від його змісту й може значною мірою відрізнятися в різних країнах, а зміст СД на національному рівні, перш за все, визначається реаліями соціально-економічного життя і тому може бути різним залежно від потреб суспільства на різних етапах розвитку, проте часто він повинен реагувати і на термінові події. Ключовою проблемою розвитку соціального діалогу в Україні, на наш погляд, є відсутність узгодженої усіма зацікавленими учасниками спільної стратегії його розбудови в нових соціально-економічних умовах. Законом України «Про соціальний діалог в Україні» визначено правові засади, порядок ведення соціального діалогу та мету – «вироблення та реалізація державної соціальної і економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин та забезпечення підвищення рівня і якості життя громадян, соціальної стабільності в суспільстві». Однак, після прийняття Закону не було розроблено стратегічного плану місії, цілей, результатів та індикаторів досягнення визначеної Законом мети на довго-, середньо- та короткострокову перспективу, тобто своєрідної «дорожньої карти» стратегічного розвитку СД в Україні з урахуванням як внутрішніх, так і зовнішніх факторів (євроінтеграційні прагнення України, реформа децентралізації тощо). Водночас на міжнародному рівні сформовано ключові загальні тренди щодо ролі та місця соціального діалогу у вирішенні глобальних проблем. Зокрема, підсумковий документ ООН щодо порядку денного сталого розвитку до 2030 р. закликає стимулювати і заохочувати ефективне партнерство між державними організаціями, між державним і приватним сектором та між організаціями громадянського суспільства, спираючись на досвід і стратегії використання ресурсів партнерів. Міжнародна організація праці наголошує на тому, що соціальне партнерство є одним з найбільш ефективних шляхів забезпечення сталого розвитку, а одним із інструментів його реалізації – соціальний діалог, який має ґрунтуватися як на традиційних (трипартизм), так і нових формах співпраці між урядами, організаціями працівників і роботодавців, між державним, приватними секторами і організаціями громадянського суспільства для максимального підвищення якості життя. В ідеалі, СД є формулою досягнення компромісних рішень, які забезпечують соціально-економічну стабільність, динамізм розвитку економіки тощо. В умовах посилення турболентності соціально-трудових відносин та нових викликів, перед якими стоїть українське суспільство (зокрема, реформа децентралізації, проблематика сталого розвитку тощо), існує нагальна потреба розширення змісту СД, в тому числі через посилення впливу на економічну політику, органічного включення екологічної складової тощо. Як постійний механізм врегулювання трудових і соціально-економічних відносин, він має бути відпрацьований на рівні легітимних партнерів та враховувати позиції та інтереси інших зацікавлених сторін, зокрема незалежних профспілок, підприємницьких організацій (асоціацій), громадських організацій, експертного середовища, науковців тощо. Цей механізм, серед іншого, сприяє підвищенню прозорості процесу прийняття рішень, врахуванню пропозицій як репрезентативних учасників, так і інших зацікавлених сторін, особливо зараз, в умовах реалізації реформи децентралізації, коли виникає дефіцит репрезентативних учасників на територіальному рівні. Дедалі більше актуалізується питання про поетапний перехід до більш широкого формату СД. Даний варіант реформування соціального діалогу передбачає залучення до нього не лише соціальних партнерів, а й інших ІГС. Проте участь інших сторін у жодному разі не повинна розглядатися як можливість втручатися в прямі питання переговорів, що належать до прерогативи роботодавців і працівників. Залучення громадських організацій має відбуватися через надання їм можливості участі в діяльності тристоронніх органів з правом дорадчого голосу. Для того щоб СД був стійким потрібно також, з одного боку, забезпечити достатньо широке поле колективних переговорів з тим, аби соціальні норми не вироблялися майже виключно через закони чи нормативні акти. З іншого боку, потрібні такі учасники, представництво яких не може заперечуватися тими, від імені кого вони ведуть переговори і на кого поширюватимуться укладені угоди, незалежно від того чи є вони членами профспілки чи організації роботодавців. Це забезпечить баланс інтересів між різними сегментами економіки (великий, середній, малий бізнес) та посилить роль середнього та малого бізнесу у розвитку економіки країни. Слід зазначити, що СД потенційно виграє, якщо адаптує альтернативні незаангажовані оцінки, які визрівають всередині експертного середовища. Так, цінними є прогнозні, аналітичні документи, юридичні експертизи нормативно-правових актів у відповідній сфері, запропоновані практичні рішення й пропозиції тощо. Така процедура підвищила би легітимність СД в суспільстві. Шляхом більш широкого та неформалізованого залучення соціальних партнерів (як репрезентативних, так і неформальних) до підготовки рішень підвищиться якість формування та реалізації державної політики. Уряд отримує більше інформації і більш широке коло можливих політичних рішень (інформаційне розмаїття). Він більше дізнається про потреби та інтереси організацій працівників і роботодавців (підприємців), ІГС та потенційний вплив своїх політичних рішень і, таким чином, з більшою ймовірністю враховує зазначені потреби й інтереси в процесі прийняття рішень. Це підтверджують результати опитування, проведеного в рамках цього дослідження, відповідно до яких експерти в цілому позитивно оцінили можливість залучення до окремих форм соціального діалогу інших зацікавлених сторін. Зокрема залучення громадських організацій підприємців як «цілком позитивно» та «в цілому позитивно» зазначили 66,8%; громадські організації (не підприємницькі) – відповідно 55%; експертно-аналітичні центри – 74%; науковців – 75%, незалежних експертів – 74% (звіт за результатами соціологічного опитування представників сторін соціального діалогу, інститутів громадянського суспільства та експертів щодо оцінки стану та перспектив розвитку соціального [лютий - березень ’2019]

19


діалогу в Україні (в рамках проекту «Сприяння публічним комунікаціям в діалозі між владою та громадськістю в частині імплементації положень Глави ХХІ Угоди про Асоціацію в умовах децентралізації» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження», Б.Ільченко, М. Нижник, 2019 рік). Спираючись на викладене, пропонуємо таке бачення довгострокової мети СД: збалансування інтересів зацікавлених сторін у форматі «Економічна ефективність (інноваційний розвиток економіки) – соціальна справедливість (адекватні соціальні стандарти та розвиток людського капіталу) – техногенно-екологічна безпека (стимулювання до запровадження природоохоронних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій» (більш детально про стратегічні напрямки модернізації соціального діалогу в Україні йдеться у документі «Дорожня карта: «Стратегія модернізації соціального діалогу». Водночас, це потребуватиме досягнення ще двох ключових балансів. Перше, це збалансування соціальної відповідальності соціальних партнерів (бізнесу та найманих працівників) з їх впливом на прийняття рішень щодо державної соціально-трудової, соціально-економічної та екологічної політики. Вимагаючи від соціальних партнерів, насамперед від представників бізнесу, бути соціально відповідальними, суспільство повинно делегувати бізнесу на законодавчо-регуляторному рівні та в межах трипартизму право та можливість реально (маючи відповідні повноваження, інструменти, інституційну базу) впливати на урядові рішення щодо формування регуляторно-податкової, фінансово-інвестиційної, соціально-трудової та соціально-економічної політики. Причому інститути такого впливу мають бути суттєво реформовані. Адже на сьогодні реальний вплив на політику органів виконавчої влади має виключно великий бізнес, а такі інституції, як громадські об’єднання малого та середнього бізнесу, часто суто формально присутні в діалозі з владою. Друге, це баланс «інтересів представницьких організацій роботодавців та найманих працівників (з урахуванням соціально-економічної ролі кожного в залежності від сегменту бізнесу великий – середній – малий з відповідним представництвом інтересів в системі СД). На сьогодні вплив різних сегментів бізнесу на державну політику є вкрай розбалансований. Якщо великий бізнес вирішує свої проблеми кулуарно, то малий та середній бізнеси, які в цивілізованих країнах є основою економічного зростання, соціальної відповідальності, зайнятості, а, отже, і сталого розвитку, по суті, позбавлені реальних важелів впливу на соціально-економічну політику держави, зокрема і на національному рівні. Безумовно, досягнення таких балансів є довготривалим процесом, який потребує як законодавчих, інституційних, так і змін у цінностях і світогляді не лише соціальних партнерів, а й політичного істеблішменту країни та суспільства в цілому. Саме тому визначення середньострокових пріоритетів СД є вкрай необхідним. Середньострокові цілі 1. Трансформація інституту СД в Україні з урахуванням досвіду країн Європи та виконання положень угоди Україна – ЄС. Євроінтеграційний вектор українських реформ потребує реалістичної та науково-обґрунтованої імплементації кращих практик країн ЄС в царині СД. 2. Посилення впливу бізнесу (сторони роботодавців), профспілок та інститутів громадянського суспільства на державну політику в соціальній, економічній та екологічній сферах через посилення синергії СД та між секторального партнерства в Україні. Сталий розвиток можливий в суспільстві, в якому її громадяни мають гідні умови життя та праці, а бізнес має чіткі та прозорі правила гри, що дозволяє планувати його розвиток на довгострокову перспективу, прозоро сплачувати податки, мати доступ до інвестиційних та кредитних ресурсів, бути соціально відповідальним та екологічно безпечним. Чинні механізми участі соціальних партнерів в Україні, зокрема бізнесу, у розробці та реалізації політик є достатньо формальним. Це обумовлено не відповідністю ратифікованим міжнародним угодам законодавчого врегулювання формування інституцій СД та представницьких органів соціальних партнерів на національному рівні, а також діяльності інститутів громадянського суспільства та громадських рад при органах влади, що призводить до профанації їх роботи. 3. Створення мотиваційних засад для ефективної самоорганізації та формування соціально відповідальних сторін СД. Чинне нормативне та інституційне «поле» СД, по суті, не мотивує ані роботодавців, ані організації, що захищають права найманих працівників відповідально ставитись до виконання взятих на себе зобов’язань. Відсутні реальні санкції за невиконання угод на національному, регіональному та галузевому рівнях. Ще однією проблемою, яка не сприяє зростанню авторитету СД, є дефіцит реальної («знизу – догори») самоорганізації, тобто самоорганізації соціально активних громадян (підприємців, найманих працівників тощо). Подібна модель самоорганізації вимагає наявності реально функціонуючих інституцій, які забезпечують можливості для реалізації прав та інтересів її учасників. Самоорганізація громадянського сектору часто спрямовується за принципом «згори донизу». Такі інституції контролюються «зверху» ініціаторами їх утворення з єдиною метою – відстоювати інтереси «господарів». 4. Формування позитивного «соціального капіталу» в середовищі СД. Однією з ключових проблем недостатньої результативності СД є низький рівень взаємної довіри сторін та комунікацій між соціальними партнерами. Існує нагальна потреба у забезпеченні генерування об`єктивної інформації про стан СД, забезпечення відповідальності урядової сторони за ефективний доступ соціальних партнерів до інформації, що є предметом СД. Недостатнім є рівень участі незалежних експертів які користуються загальною достатньою довірою сторін в переговорному процесі. 5. Удосконалення інституційної спроможності та нормативно-правового забезпечення СД, створення умов для ефективного дотримання ратифікованих Україною конвенцій МОП та інших міжнародних документів. Підсумком таких трансформацій мають стати системні зміни чинного законодавства, що регулює сферу СД (Закони України «Про соціальний діалог в Україні», «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності», «Про профспілки, їх права та гарантії діяльності», «Про колективні переговори та угоди» тощо). 4.2. Законодавче забезпечення соціального діалогу. В Україні правове регулювання соціального діалогу розпочалося з виданням Указу Президента України від 29.12.2005 р. «Про розвиток соціального діалогу в Україні», метою якого визначалось підвищення ролі професійних спілок і організацій роботодавців та їх об’єднань у формуванні економічної та соціальної політики держави, подальшого розвитку соціального діалогу як одного з головних чинників забезпечення соціальної стабільності, розвитку громадянського суспільства, запобігання суспільним конфліктам. Сьогодні Законодавство України про СД базується на Конституції України, Кодексі законів про працю України і складається із: Законів України: «Про соціальний діалог в Україні»; «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»; «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності»; «Про колективні договори і угоди»; «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»; «Про зайнятість населення»; «Про охорону праці»; «Про оплату праці». Указів Президента України: «Про утворення Національної служби посередництва і примирення» від 17.11.1998р.; «Про Національну тристоронню соціально-економічну раду» від 02.04.2011р.. Важливу роль в регулюванні соціального діалогу відіграють Конвенції та Рекомендації МОП, метою якої виступає сприяння реалізації основоположних принципів та прав у сфері праці, забезпечення гідної зайнятості та отримання належної заробітної плати, підвищення ефективності соціального захисту для всіх верств населення, а також зміцнення трипартизму та соціального діалогу. Найважливішими з документів, в яких закладено правову базу соціального діалогу є такі: Конвенція № 87 про свободу асоціації та захист права на організацію;

20

[лютий - березень ’2019]


Соціальний діалог Конвенція № 98 про застосування принципів права на організацію і ведення колективних переговорів; Конвенція № 144 про тристоронні консультації для сприяння застосуванню міжнародних трудових норм та супроводжуюча її Рекомендація № 152 щодо процедури тристоронніх консультацій для сприяння застосуванню міжнародних трудових норм та національним заходам, що стосуються діяльності МОП; Конвенція № 154 про сприяння колективним переговорам; Рекомендація № 91 щодо колективних договорів; Рекомендація № 92 щодо добровільного примирення та арбітражу; Рекомендація № 113 щодо консультацій та співробітництва між державною владою та організаціями підприємців і працівників у галузевому та національному масштабі; Рекомендація № 152 щодо процедури тристоронніх консультацій для сприяння застосуванню міжнародних трудових норм та національним заходам, що стосуються діяльності МОП; Рекомендація № 163 щодо сприяння колективним переговорам. Тривалий час нормативна база СД не була повністю сформована через відсутність на законодавчому рівні спеціальних норм, які б закріплювали правові основи соціального діалогу. Ці прогалини намагалися усунути прийняттям рамкового Закону України «Про соціальний діалог в Україні» від 23 грудня 2010 року, що завершило формування чинної моделі соціального діалогу. Однією з ключових новел Закону стало встановлення критеріїв визначення найбільш репрезентативних організацій профспілок та роботодавців, а також регулювання їх взаємодії. Положення Закону визначають наступні критерії репрезентативності на національному рівні: - репрезентативними визнаються об’єднання всеукраїнських профспілок, що налічують не менш як 150 000 членів та об’єднання всеукраїнських організацій роботодавців, на підприємствах яких працює не менш як 200 000 працівників. Серед інших критеріїв: наявність у складі профспілки, їх організації та об’єднання організацій роботодавців у більшості адміністративно-територіальних одиниць України, визначених частиною другою статті 133 Конституції України, не менш як три всеукраїнські профспілки та не менш як три всеукраїнські об’єднання організацій роботодавців. Термін дії свідоцтва про підтвердження репрезентативності становить 5 років. Таким чином кожні 5 років організації повинні підтверджувати свій статус репрезентативного об’єднання. Функції оцінки відповідності критеріям репрезентативності суб’єктів сторін Законом покладено на Національну службу посередництва та примирення (на національному та галузевому рівнях). Аналіз нормативного забезпечення соціального діалогу в Україні Зупинимось на аналізі 2-ох ключових законів, які визначають сучасний стан та характер функціонування моделі СД в Україні, зокрема і можливості комунікацій між соціальними партнерами, та в середині сторін. Проблема 1. Восьмирічний період впровадження Закону України «Про соціальний діалог в Україні» засвідчив низку суперечностей та недоліків, які не сприяють формуванню та розвитку соціальної солідарності, посилення взаємної довіри, реалізації принципів відкритості і прозорості проведення соціального діалогу в Україні. СД не став дієвою і невід’ємною складовою політичної системи суспільства. Діяльність соціальних партнерів у межах діалогу має переважно формальний характер. Визначені критерії репрезентативності фактично стають на заваді розвиткові новостворених профспілкових організацій та організацій роботодавців, їх участі в соціальному діалозі та колективних переговорах, звужують коло його учасників. Значний сегмент підприємств середнього і малого бізнесу залишається поза соціальним діалогом й без реальних важелів впливу, принаймні у форматі, визначеному цим Законом. Так званий репрезентативний статус отримують головним чином «старі» профспілки, а, з іншого боку, новоствореним незалежним профспілкам створюються додаткові бар’єри для повноцінної участі в СД. Найбільш гостра критика в процесі прийняття Закону стосувалася не врахування зауважень МОП, викладені у Меморандумі щодо невідповідності окремих положень міжнародним зобов’язанням України. Так у Меморандумі, серед іншого, наголошувалося на наступному: «Статті 5 та 6 законопроекту визначають критерії репрезентативності, які поодинці або разом можуть завадити новим та зростаючим організаціям брати участь у соціальному діалозі та колективних переговорах». За результатами опитування респонденти в цілому достатньо позитивно оцінили вплив на динаміку розвитку соціального діалогу прийняття системного Закону України «Про соціальний діалог в Україні» спостерігається скоріше позитивна динаміка (51%), тоді як негативний та скоріше негативний вплив зазначили відповідно 5,8% та 23,1% експертів. При цьому, якщо представники органів влади оцінили динаміку як «позитивну» та «скоріше позитивну» – 77,8%, профспілкової сторони – відповідно 71,42%, сторони роботодавців відповідно лише 56,25%, а як «негативний» та «скоріше негативний» вплив – 31,25%.. З іншого боку, експерти відзначають, що передбачені Законом України «Про соціальний діалог в Україні» формат функціонування тристоронніх органів соціального діалогу та формат залучення не репрезентативних суб`єктів сторін та залучення інших зацікавлених сторін (ІГС, незалежних експертів, науковців) на сьогодні не впливає, або впливає скоріше негативно на ефективність СД. Проблема 2. Прийняття Закону України «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності» суттєво погіршило стан і перспективи подальшого розвитку соціального діалогу в Україні та порушує принцип інклюзивності, зокрема щодо участі роботодавців на національному рівні СД. Значна частина всеукраїнських об`єднань підприємців та роботодавців витіснені з правового поля соціального діалогу. Зокрема, одним із трьох підписантів від сторони роботодавців Генеральної угоди між КМУ, всеукраїнськими об’єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб’єднаннями на 2007- 2009 роки була Спілка орендарів і підприємців України (СОПУ), яка, окрім того, представляла інтереси ще 4-ох всеукраїнських об`єднань підприємців. Наразі члени СОПУ позбавлені можливості відстоювати свої права та інтереси в соціальному діалозі. Необхідність правового врегулювання процесів формування сторони роботодавців через прийняття відповідного Закону було знівельовано закладеними в ньому порушеннями норм міжнародного права. В огляді доповідей країн-членів МОП, що ратифікували конвенцію № 87 «Про свободу асоціацій і захисту права на організації» про виконання цієї конвенції, Комітет експертів МОП виділив умови вільної реалізації права робітників і підприємців створювати організації і вступати в них, як наприклад, відсутність будь-яких обмежень кола осіб, що мають право на об’єднання; відсутність попереднього дозволу на створення організацій. Перший принцип передбачає те, що не робиться ніяких відмінностей між тими, хто має право на об’єднання, тому що це право застосовується до всіх категорій роботодавців. Другий принцип полягає у відсутності необхідності попереднього дозволу на створення організації; держава може передбачити тільки визначені формальності для забезпечення нормальної діяльності організації, за умови, що ці вимоги не применшують гарантій, передбачених МОП. Окремі положення Закону України «Про організації роботодавців, їх права та гарантії їх діяльності», зокрема Стаття 4, не відповідають міжнародним стандартам і обмежують права об’єднань підприємців, члени яких є роботодавцями. Так, лише 42,1 % респондентів від сторони роботодавців оцінюють вплив даного Закону на розвиток соціального діалогу як «в цілому позитивно» та «цілком позитивно». Проблема 3. Мотивація сторін до самоорганізації та участі у соціальному діалозі. Не в останню чергу завдяки зазначеним вище нормативним актам спостерігається погіршення стану самоорганізації роботодавців та їх мотивації щодо участі в СД. Представництво інтересів малого, середнього та великого бізнесу в органах соціального діалогу від сторони є непропорційним. Аналіз складу СПО роботодавців починаючи з 2007 року характеризується домінуванням великого бізнесу, тоді як малий бізнес практично позбавлений представництва на національному рівні соціального діалогу. В угодах про утворення СПО від 15.12.2011 р. та від 24.02.2017 р. окремих квот для представництва малого та середнього бізнесу передбачено не було. Спостерігається високий рівень конфліктності між ключовими гравцями в середині сторони роботодавців. На момент підписання нової Угоди про створення СПО в лютому 2017 року, репрезентативними для ведення соціального діалогу на національному рівні були: – Федерація роботодавців України (ФРУ), Об`єднання організацій роботодавців України (ООРУ), Конфедерація роботодавців України (КРУ). В результаті внутрішніх конфліктів третє репрезентативне об’єднання організацій роботодавців на національному рівні – КРУ – не увійшло до складу нового СПО сторони роботодавців. КРУ заявляє, що підписання Угоди про створення СПО роботодавців 24 лютого 2017 року є грубим порушенням законодавства України про соціальний діалог, а новоутворене СПО роботодавців є альтернативною організацією, а не правонаступником СПО роботодавців, створеного в 2011 році.

[лютий - березень ’2019]

21


Спостерігається зменшення довіри до сторони роботодавців в цілому; скорочення кількості роботодавців, які делегують свої повноваження всеукраїнським об`єднанням організацій роботодавців, які формують СПО роботодавців (за неофіційними даними у 2010 році СПО роботодавців, до якого входили ФРУ, КРУ і Всеукраїнська асоціація роботодавців, представляли інтереси роботодавців, на підприємствах працювало понад 8 млн. найманих працівників; станом на серпень 2017 р. СПО роботодавців представляє інтереси роботодавців, на підприємствах яких працює лише близько 5,3 млн. найманих працівників, що становить менше половини офіційно зайнятих осіб). Спостерігається негативна динаміка охоплення роботодавців в соціальному діалозі. Аналогічну тенденцію можна прослідкувати і в кількості членів профспілок. Триває їх стрімке зменшення. Найбільше профспілкове об’єднання України – Федерація профспілок України (ФПУ), яка на початку 90-х років представляла за різними даними від 85% до 95 % усіх організованих у профспілки працівників в Україні за період з 1992 по 2017 рік втратила 77% членів. Кількість скоротилась з 26 млн. (початок 90-х рр.) до 14,4 млн. (початок 2000-х.рр.), згодом до 8,5 млн. осіб (2011р.). У 2017 році ФПУ декларує вже 6,02 млн. членів, що становить приблизно 38% зайнятого населення. При визначенні співвідношення кількості членів всіх репрезентативних профспілок (7 183 640 членів) до кількості офіційно зайнятого населення (15 885 800 осіб) відсоток представництва складає лише 45% офіційно зайнятого населення Ці факти свідчить про актуальність та важливість для подальшого розвитку СД залучення до окремих його форм інститутів громадянського суспільства, які представляють інтереси. Проблема 4. Організація СД на національному рівні. У ст. 8 Закону визначено форми здійснення СД: обмін інформацією, консультації, узгоджувальні процедури, колективні переговори з укладення колективних договорів і угод. Проте Закон, декларуючи обов’язковість надання інформації сторонам, не дає відповіді на питання: чим забезпечується виконання цього положення? Які його терміни та яка відповідальність наступає у разі його невиконання? Щодо консультацій, то тут слід звернути увагу на те, що припис про зобов’язання до участі в їх проведенні не супроводжується визначенням терміну його (припису) виконання та відповідальності у разі невиконання. Викликають критичні зауваження деякі норми щодо порядку створення та складу Національної тристоронньої соціально-економічної ради прописані у ст. 11 Закону. Перша з них: «Національна тристороння соціально-економічна рада– постійно діючий орган, що утворюється Президентом України для ведення соціального діалогу». Проте таке положення не відповідає нормам ст. 85, 92 і 106 Конституції України, якими визначені повноваження Верховної Ради України та Президента України. Крім того, зазначене положення не узгоджується з нормою частини другої ст. 9 Закону щодо утворення органів соціального діалогу (до яких відноситься НТСЕР) за спільним рішенням сторін соціального діалогу відповідного рівня, за ініціативою будь-якої сторони. Проблема 5. Законодавче закріплення критеріїв репрезентативності сторін. Сучасний стан та проблеми розвитку сторони роботодавців на національному рівні можна охарактеризувати як монополізація представлення інтересів бізнесу на національному рівні. Довідково: станом на 1.01.2018 р. визнані репрезентативними та отримали свідоцтва 3 всеукраїнських та 26 галузевих об`єднань організацій роботодавців, які мають право на участь в колективних переговорах з укладення галузевих угод, членство в галузевих органах соціального діалогу; 6 всеукраїнських та 71 галузеве об`єднання профспілок, які мають право на участь в колективних переговорах з укладення галузевих угод, членство в галузевих органах соціального діалогу. Причинами цього є невідповідні умовам економічної ситуації в країні та розвитку сторони роботодавців критерії репрезентативності, визначені в ЗУСД. Експерти наголошують на низці «слабких місць» чинного підходу. По-перше, він суперечить засадничим принципам Конвенції МОП №98 «Про застосування принципів права на організацію і на ведення колективних переговорів» в частині свободи діяльності організацій роботодавців, обмежуючи значну частину організацій роботодавців, підприємців, промисловців в їх правах, залишивши за межами СД значну кількість організацій, що використовують найману робочу силу. Нерепрезентативні організації роботодавців фактично обмежені у праві бути учасниками колективних договорів та угод, брати участь у СД, вступати у міжнародні зв’язки з іншими організаціями роботодавців, а новостворені організації роботодавців позбавлені права безпосередньо бути учасником СД. Результатом є фактична монополізація права представляти інтереси бізнесу на національному рівні в інтересах кількох існуючих на сьогодні всеукраїнських об’єднань організацій роботодавців. Дані критерії вже давно піддані серйозній критиці з боку експертів за необґрунтованість і невідповідність стану, само організаційним процесам об’єднань роботодавців та інституалізації сторони роботодавців у цілому. Внаслідок цього, за період, відколи були введені дані критерії, кількість всеукраїнських об`єднань організацій роботодавців зменшилась (за відповідними критеріями не змогла довести свою репрезентативність Всеукраїнська асоціація роботодавців, яка була підписантом угоди про утворення СПО роботодавців в 2009 році); чинні критерії репрезентативності позбавляють «нерепрезентативні» організації роботодавців можливості бути учасниками колективних договорів та угод, приймати участь у СД, вступати у міжнародні зв’язки з іншими організаціями роботодавців. По-друге, в умовах економічної кризи та несприятливих умов для розвитку малого та середнього бізнесу чинні критерії підтвердження репрезентативності на національному рівні є надто обтяжливими. Даний підхід не лише сприяє самоорганізації підприємців, створенню нових об`єднань організацій роботодавців малого та середнього бізнесу, а й призводить до скорочення кількості вже існуючих «репрезентативних» об`єднань. Головна проблема в сфері соціального діалогу не в репрезентативності як такій. Безумовно, необхідний певний відсів організацій, які не мають «інституційної спроможності» та членських структур. Проблема в жорсткості та «вибірковості» такого відсіву, прагненні окремими об`єднаннями роботодавців та профспілок монополізувати свій вплив у стороні. Визначена концепція репрезентативності є застарілою та не враховує специфіку функціонування бізнесу в умовах сучасного суспільства. При формуванні критеріїв репрезентативності має бути забезпечений баланс «великий бізнес (роботодавці та представники працівників) – середній бізнес – малий бізнес (з урахуванням економічної та соціальної ролі кожного із сегментів з відповідним представництвом інтересів кожного сегменту в рамках соціального діалогу)». На сьогодні вплив різних сегментів бізнесу на державну політику є суттєво розбалансований. Якщо великий бізнес вирішує свої проблеми кулуарно, то малий та середній бізнеси, які в цивілізованих країнах є основою економічного зростання, соціальної відповідальності, зайнятості, а, отже, і сталого розвитку, по-суті позбавлені реальних важелів (окрім протестів) впливу, в т.ч. і на національному рівні СД. Окрім того в Україні існує практика, коли організації (об`єднання) роботодавців можуть бути одночасно членами кількох інших об`єднань роботодавців, що суттєво спотворює реальну репрезентативність сторони роботодавців як на національному, так і на територіальному рівнях. Експерти від сторони роботодавців та профспілкової сторони неоднозначно оцінюють діючий формат визначення репрезентативності та відзначають, що він не має позитивного впливу на розвиток соціального діалогу ( як «в цілому позитивно» та «дуже позитивно» оцінюють лише 31,6% експертів сторони роботодавців; 14,3% експертів від профспілкової сторони). Територіальний рівень (з урахуванням децентралізації). Існують певні застороги щодо чинного законодавства в контексті розвитку СД на територіальному рівні, при здійсненні СД в об’єднаних територіальних громадах. 1. Чинне законодавство на сьогодні не дозволяє профспілкам та організаціям роботодавців, їх об’єднанням, в повному обсязі реалізувати свої права та статутні завдання на територіальному рівні. Це зумовлено, зокрема, фактичною неможливістю підтвердження репрезентативності об’єднань профспілок і роботодавців на територіальному рівні. 2. Недостатня самоорганізація сторін СД, передусім сторони роботодавців, на рівні громад, що спричинено невмотивованістю місцевого бізнесу до активної участі у соціальному діалозі (в умовах чинної моделі). 3. На рівні районів та міст обласного значення не співпадає структура профспілок та організацій роботодавців. Сторона профспілок представляє в основному працівників бюджетних організацій (освіта, медицина, культура, держслужба), сторона роботодавців – виробничу сферу; це суттєво ускладнює дієве функціонування органів СД в контексті реального впливу на місцеву політику, на укладення колективних угод тощо. 22

[лютий - березень ’2019]


Соціальний діалог З огляду на це, профспілки і роботодавці відчувають значний «дефіцит» соціальних партнерів на територіальному рівні. Так за даними відділення Національної служби посередництва і примирення в Миколаївській області в період 2011-2017 років відділення визнало репрезентативними 18 обласних об’єднань профспілок і лише 1 організацію роботодавців. Станом на 20.06.2017 року в Полтавській області на територіальному рівні визнано репрезентативними 2 організації роботодавців та 17 профспілок. 4. Недостатність реальних повноважень та ресурсів, дефіцит професійних кадрів у рамках переговорного процесу спричиняє пасивність функціонування органів соціального діалогу на територіальному рівні, хоча можна відзначити певні винятки (Сумська, Миколаївська обл.). 5. Профспілкова сторона також констатує непоодинокі факти втручання керівництва громад у діяльність профспілкових організацій та намагання уникнути впливу профспілок на прийняття рішень при розгляді питань соціально-економічного розвитку і захисту прав працівників. 4.3. Інституційне забезпечення СД в Україні. Ключовими інституціями СД в Україні, діяльність яких визначає його основі засади та принципи реалізації, виступають: 1) Національна тристороння соціально-економічна рада. 2) Територіальні та галузеві дво/тристоронні соціально-економічні ради. 3) Національна служба посередництва і примирення; 4) В межах функціонування сторін утворено та функціонують на національному рівні: • Спільний представницький орган всеукраїнських об’єднань профспілок; • Спільний представницький орган сторони роботодавців. Національна тристороння соціально-економічна рада. До прийняття ЗУСД, Національна та регіональні ради функціонували відповідно до Указу Президента України від 29 грудня 2005 р. №1871 «Про розвиток соціального діалогу в Україні». НТСЕР була створена «…з метою підвищення ролі професійних спілок і організацій роботодавців та їх об’єднань у формуванні економічної та соціальної політики держави, подальшого розвитку СД як одного з головних чинників забезпечення соціальної стабільності, розвитку громадянського суспільства, запобігання суспільним конфліктам…», як консультативно-дорадчий орган Президента України. Цим же Указом затверджено Положення про Раду, в якому визначено основні завдання, функції та права. ЗУСД передбачає зміну статусу, складу НТСЕР та розширення повноважень і функцій. До основних завдань НТСЕР належать: 1) вироблення консолідованої позиції сторін СД щодо стратегії економічного і соціального розвитку України та шляхів вирішення існуючих проблем у цій сфері; 2) підготовка та надання узгоджених рекомендацій і пропозицій Президентові України, Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України з питань формування і реалізації державної економічної та соціальної політики, регулювання трудових, економічних, соціальних відносин». Цим визначено широкий спектр питань економічного і соціального розвитку країни, розгляд яких належить до компетенції НТСЕР і з яких пропозиції і рекомендації надаються Президентові України, Парламенту і Уряду. Тобто, тристороннім партнерам практично надається можливість залучатися до розроблення стратегій, законопроектів, подавати пропозиції щодо необхідності врегулювання проблем шляхом прийняття рішень вищими органами державної влади. Законом також визначено, що НТСЕР виконує дорадчі, консультативні та узгоджувальні функції. НТСЕР надає рекомендації і пропозиції сторін соціального діалогу щодо формування і реалізації державної економічної та соціальної політики, регулювання трудових, економічних, соціальних відносин. Окрім цього передбачено надання пропозицій і рекомендацій з інших питань, які сторони вважають значущими для забезпечення конституційних прав і гарантій громадян, суспільної злагоди, соціально-економічного розвитку держави. Важливим є визначення основних питань, що відносяться до компетенції НТСЕР, таких як формування Державного бюджету, визначення державних соціальних стандартів, ратифікація Україною конвенцій МОП, міждержавних угод та актів ЄС, створення сприятливих умов для функціонування суб’єктів господарювання та громадських організацій. Це передбачає обов’язковість погодження зазначених питань державними органами влади з НТСЕР. Стосовно «проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань соціальної та економічної політики і трудових відносин, державних програм економічного та соціального розвитку, інших державних цільових програм» – в кожному конкретному випадку Радою може бути прийнято рішення, на якій стадії підготовки законодавчих актів залучатися до процесу. Територіальні тристоронні соціально-економічні ради. Функції та права територіальної тристоронньої соціально-економічної ради визначені статтею 18 ЗУСД: «Територіальна рада здійснює дорадчі, консультативні та узгоджувальні функції шляхом вироблення пропозицій і рекомендацій з урахуванням інтересів сторін соціального діалогу щодо: проектів територіальних програм економічного та соціального розвитку; формування місцевого бюджету на відповідний рік; нормативно-правових актів, що приймаються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування та стосуються регулювання економічних і соціально-трудових відносин суб’єктів соціального діалогу відповідної адміністративно-територіальної одиниці; оплати праці, забезпечення гідних умов праці на підприємствах, в установах і організаціях, розташованих на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці; створення сприятливого середовища для ефективної діяльності підприємств, професійних спілок та організацій роботодавців, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці; інших питань, що належать до компетенції ТТСЕР, які сторони вважають значущими.» Таким чином, до компетенції ТТСЕР віднесено погодження та участь у прийнятті головних програмних документів щодо економічного і соціального розвитку регіону. Окрім цього, ЗУСД визначено, що «пропозиції з питань, що потребують врегулювання на національному рівні, подаються на розгляд НТСЕР». Це відноситься до пропозицій стосовно законопроектів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України. Законом також передбачено (частина шоста статті 17), що крім ЗУСД діяльність територіальної ради унормовується положенням, яке затверджується відповідними органами влади за поданням сторін на основі типового положення, що затверджується Національною радою. Водночас, права, якими відповідно до Закону наділена ТТСЕР (частина третя статті 18), а саме: звертатися до місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з пропозиціями, схваленими рішенням територіальної ради; делегувати своїх представників для участі в обговоренні органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, професійними спілками та організаціями роботодавців питань соціальної та економічної політики; запрошувати до участі у засіданнях територіальної ради представників районів і міст відповідної адміністративно-територіальної одиниці; одержувати від органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, професійних спілок, організацій роботодавців, підприємств, установ, організацій інформацію, необхідну для виконання покладених на неї завдань, забезпечують можливість виконання покладених основних завдань і функцій та реалізацію прийнятих рішень. Формування складу ТТСЕР здійснюється відповідно до статті 9 ЗУСД, а делегують своїх представників до ради визнані репрезентативними на територіальному рівні профспілки та організації роботодавців. Відповідна норма передбачена у Типовому положенні про ТТСЕР, яке розроблено Національною радою і направлено для розгляду і внесення пропозицій на місця. Станом на 01.01.2019 року в Україні діють 23 територіальні тристоронні соціально-економічні ради. Національна служба посередництва та примирення. Національна служба посередництва і примирення є постійно діючим державним органом для сприяння врегулюванню колективних трудових спорів (конфліктів). Основними завданнями НСПП є: сприяння взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів, що виникли між ними; прогнозування виникнення колективних трудових спорів та сприяння своєчасному їх вирішенню; здійснення посередництва і примирення під час вирішення колективних трудових спорів (конфліктів); забезпечення здійснення СД, вироблення узгоджених пропозицій щодо розвитку соціально-економічних та трудових відносин в Україні; здійснення заходів із запобігання виникненню колективних трудових спорів (конфліктів); підвищення рівня правової культури учасників соціально-трудових відносин. Окрім того, відповідно до ЗУСД НСПП наділена повноваженням здійснювати перевірку відповідності репрезентативності суб`єктів сторін соціального діалогу.

[лютий - березень ’2019]

23


Спільні представницькі органи сторін. СПО профспілок. Сторона профспілок як учасник СД на національному рівні представлена Спільним представницьким органом репрезентативних всеукраїнських об’єднань профспілок на національному рівні (СПО об’єднань профспілок). СПО об’єднань профспілок створено відповідно до Закону України «Про колективні договори та угоди», який визначає, що за наявності на національному рівні кількох репрезентативних суб’єктів профспілкової сторони для ведення переговорів і укладення Генеральної угоди, вони повинні сформувати спільний представницький орган. З вищевикладеного випливає, що СПО об’єднань профспілок може бути представницьким органом профспілкової сторони СД у взаємовідносинах із стороною органів виконавчої влади та стороною роботодавців при реалізації лише однієї з форм СД: проведення колективних переговорів з укладання Генеральної угоди. Законом визначено, що членами СПО об’єднань профспілок можуть бути лише репрезентативні всеукраїнські об’єднання профспілок. Участь в СПО об’єднань профспілок репрезентативних організацій є законодавчо визнаним правом на підставі статусу репрезентативності, який підтверджено НСПП. За аналогією вихід зі складу СПО об’єднань профспілок відбувається у випадку завершення терміну дії Свідоцтва про репрезентативність (5 років) або у випадку такого рішення, прийнятого самою організацією, яка бажає вийти зі складу СПО об’єднань профспілок. До складу СПО об’єднань профспілок входить 5 з 6 репрезентативних об’єднань всеукраїнських профспілок: - Федерація профспілок України - Федерація профспілок транспортників України - Об’єднання всеукраїнських профспілок і профоб’єднань «Єдність» - Об’єднання всеукраїнських автономних профспілок - Конфедерація вільних профспілок України. В своїй діяльності СПО об’єднань профспілок керується Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», Законом України «Про соціальний діалог в Україні», Законом України «Про колективні договори та угоди», Конвенціями МОП № 98,144,154, Угодою про створення СПО об’єднань профспілок (Угода) та Положення про СПО об’єднань профспілок (Положення). СПО роботодавців. Сторона роботодавців як учасник СД на національному рівні представлена Спільним представницьким органом сторони роботодавців на національному рівні (далі – СПО роботодавців). СПО роботодавців – це вищий представницький орган всеукраїнських об’єднань організацій роботодавців на національному рівні, утворений 7 липня 2009 року. Основне завдання – представляти консолідовану думку українського бізнесу під час реалізації державної політики у соціально-трудовій та економічній сферах. На відміну від СПО об’єднань профспілок, повноваження та сфера компетенції СПО роботодавців є ширшими та чітко прописаними в Законі України «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності». Закон також регулює питання взаємодії організацій роботодавців, їх об’єднань та організацій підприємців, надаючи можливість ширшого представлення інтересів у СД та підписання додаткових угод для налагодження співпраці. 24 лютого 2017 року більшістю репрезентативних всеукраїнських об’єднань організацій роботодавців на національному рівні підписано Угоду про утворення нового СПО роботодавців. В Угоді зазначається, що утворений 24 лютого 2017 року СПО є правонаступником Спільного представницького органу сторони роботодавців на національному рівні, утвореного на зібранні повноважних представників об’єднань організацій роботодавців 15 грудня 2011 року. До складу СПО роботодавців увійшло 2 з 3 репрезентативних об’єднань організацій роботодавців: Федерація роботодавців України, Об’єднання організацій роботодавців України. Всеукраїнські об`єднання організацій роботодавців, що визнані згідно із законом репрезентативними на національному рівні, мають право приєднатись до цієї Угоди. Станом на кінець 2018 р. року репрезентативними на національному рівні є ФРУ, ООРУ та КРУ. Організації роботодавців та їх об’єднання, що не відповідають критеріям репрезентативності, можуть надавати повноваження репрезентативним організаціям та об’єднанням відповідного рівня для представлення своїх інтересів або вносити на розгляд відповідних органів СД свої пропозиції. Ці пропозиції є обов’язковими для розгляду сторонами під час формування узгодженої позиції та прийняття рішень. Аналіз практики інституційного забезпечення Проблема 1. Законодавчі колізії функціонування НТСЕР, дотримання регламенту та положень його функціонування. Законодавство України визначає, що НТСЕР утворюється Президентом України для ведення СД. Однак, дане положення щодо порядку створення НТСЕР не відповідає нормам ст. 85, 92 і 106 Конституції України, якими визначені повноваження Верховної Ради України та Президента України. Зазначене положення також суперечить і з нормою щодо утворення органів СД (до яких відноситься НТСЕР), прописаною в тому ж самому законі, яка вказує, що НТСЕР створюється за спільним рішенням сторін СД відповідного рівня, за ініціативою будь – якої сторони. До участі в діяльності НТСЕР долучаються профспілки та організації роботодавців, які отримали репрезентативність. В результаті цього не узгодженим залишається питання строків повноважень членів НТСЕР. Закон визначає строк повноважень членів НТСЕР 6 років. В той же час організації отримують свідоцтво про відповідність критеріям репрезентативності, термін дії якого становить лише 5 років. Не врегульоване питання ротації членів НТСЕР: чи повинен персональний склад членів НТСЕР повністю оновлюватися кожні 6 років чи одні і ті ж особи можуть входити до складу НТСЕР кілька термінів поспіль? Значна кількість питань стосується визначення персонального складу учасників НТСЕР від кожної із сторін СД. Персональний склад учасників визначається кожною із сторін самостійно. Як показує практика, через наявність бюрократичного апарату та складності процедури наявні випадки коли репрезентативні організації тривалий час не включаються до складу НТСЕР. Відсутність механізмів контролю за дотриманням законодавства призводить до невиконання органами влади та членами НТСЕР норм та положень законодавства, що регулюють його діяльність як органу соціального діалогу. Можна навести два факти в підтвердження даної тези: Голова НТСЕР призначається Президентом України із членів НТСЕР терміном на один рік.. В той же час станом на 01.02.2019 року діючий Голова НТСЕР віце-прем’єр-міністр Розенко П.В. призначений на посаду 18.02.2015 р., перебуває націй посаді чотири роки при визначеному терміні повноважень в один рік. За весь період діяльності НТСЕР лише в поодиноких випадках її рішення втілювались в Указах Президента України чи постановах КМУ. Наразі СПО сторона роботодавців тимчасово призупинила участь сторони роботодавців в діяльності НТСЕР, оскільки урядова сторона порушує низку регламентних вимог, в тому числі тих, які виписані у законодавстві України і відповідають міжнародним стандартам. Так, лише 31,6% експертів сторони роботодавців; 14,3% експертів від профспілкової сторони оцінили чинне нормативне врегулювання функціонування Національної, галузевих та територіальних тристоронніх соціально-економічних рад «в цілому позитивне» та «дуже позитивне». Проблема 2. Достатність повноважень НТСЕР відповідно до покладених завдань. Відповідно до положень частини другої статті 12 Закону, НТСЕР надає рекомендації і пропозиції сторін СД щодо формування і реалізації державної економічної та соціальної політики, регулювання трудових, економічних, соціальних відносин. Однак, на практиці ці норми не завжди діють, оскільки акти законодавства, які унормовують діяльність державних органів, не містять положень щодо обов’язку погоджувати чи подавати на експертизу НТСЕР проекти рішень, прийняття яких належить до їх компетенції. Для застосування цієї норми необхідно передбачити у процедурі підготовки проектів законодавчих та нормативно-правих актів залучення НТСЕР. Однак, на даний час такої норми немає. Натомість, Регламентом КМУ (Глава 2. «Процедура підготовки») передбачено, що «під час підготовки проекту акту КМУ з питань, що стосуються формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин, проект акту в обов’язковому порядку надсилається уповноваженому представнику всеукраїнських профспілок та їх об’єднань й уповноваженому представнику всеукраїнських об’єднань організацій роботодавців».

24

[лютий - березень ’2019]


Соціальний діалог Законодавець не передбачає «зворотного зв’язку», тобто розгляд обов’язковий, але надання обґрунтованої відповіді щодо врахування чи не врахування рекомендацій Нацради не передбачена. Хоча центральні органи виконавчої влади, відповідно до ЗУСД, є стороною СД на галузевому рівні, закон про ЦОВВ не містить жодної норми щодо участі у різних формах соціального діалогу (консультації, узгоджувальні процедури тристоронні органи, колективні переговори). Відсутні також норми щодо обов’язковості розгляду пропозицій та рекомендацій, схвалених рішенням галузевої ради, органами державної влади та місцевого самоврядування, профспілками і організаціями роботодавців, що діють у галузі. Проблема 3. Можливість залучення ІГС, незалежних експертів до участі у соціальному діалозі (комунікації). Регламент НТСЕР мітить пункти, які надають можливість та право залучати громадські організації до участі в СД на національному рівні. Українська практика демонструє недієвість такого механізму. Навіть в разі залучення громадських організацій до діяльності НТСЕР (одиничні випадки), їх пропозиції та рекомендації не вважаються обов’язковими для розгляду, і тим більше для врахування при прийнятті рішень. Так, лише 26,3% експертів сторони роботодавців та 0% експертів від профспілкової сторони оцінили чинне нормативне врегулювання та практику залучення інших зацікавлених сторін (громадських організацій підприємців, ІГС, незалежних експертів) до участі у СД «в цілому позитивне» та «дуже позитивне». Проблема 4. Організаційне забезпечення функціонування. Організація роботи Національної ради здійснюється відповідно до статті 13 ЗУСД. Так, відповідно до Закону і Регламенту засідання НТСЕР повинні проводитися не рідше одного разу на три місяці, однак протягом п’яти років після створення періодичність склала один раз на півроку. Причиною цього було тривале формування урядової сторони у зв’язку із змінами в Уряді, неукомплектованість штату секретаріату, суспільно-політична ситуація в країні. Засідання Президії також відбуваються з порушенням регламентних норм, порушується і черговість головування у Національній раді. Організаційне, інформаційне, методичне та матеріально-технічне забезпечення НТСЕР здійснює Секретаріат, положення про який було затверджено Указом Президента України від 30 травня 2012 р. № 366. Штатний розпис було затверджено у складі 15 працівників зі статусом державного службовця, Указом Президента України від 07.02.2015 р. штатна чисельність була скорочена. Це по суті унеможливлює повноцінне виконання секретаріатом своїх функцій, зокрема в частині забезпечення комунікацій між сторонами. Територіальний рівень ( в контексті децентралізації) Законом України «Про місцеві державні адміністрації» врегульовано участь місцевих державних адміністрацій в соціальному діалозі. Так, статтею 37 Закону («Відносини місцевих державних адміністрацій з об’єднаннями громадян») визначено, що «Місцеві державні адміністрації є стороною соціального діалогу на територіальному рівні, сприяють розвитку соціального діалогу, відповідно до Закону проводять консультації з іншими сторонами соціального діалогу». Таким чином, законом не передбачено участь місцевих державних адміністрацій в інших формах СД – узгоджувальних процедурах, колективних переговорах та органах СД – ТТСЕР. Водночас, частиною другою цієї статті визначено, що вносити пропозиції на розгляд МДА можуть профспілки та організації роботодавців з питань, що стосуються їх діяльності та мають право брати участь у розгляді внесених пропозицій. З прийняттям ЗУСД не відбулося суттєвих змін у діяльності територіальних рад, оскільки законодавцем не змінено порядок створення рад, визначення кількісного і персонального складу та організацію роботи ради. Секретаріати, як і до набрання чинності Законом, складаються з трьох осіб, а точніше кожна сторона призначає секретаря із числа працівників апарату (обласна державна адміністрація, відповідні профспілки та організації роботодавців), на яких покладаються додаткові функції. Як правило, вони не діють, як єдиний секретаріат, а основна робота виконується працівником облдержадміністрації, навіть під час головування сторони роботодавців чи профспілок. Норма частини п’ятої статті 17 Закону, якою визначено, що «організаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності територіальної ради здійснюється органами виконавчої влади» на практиці не діє, оскільки ніякі додаткові засоби для забезпечення проведення засідань, підготовки матеріалів працівнику, який додатково до своїх посадових обов’язків здійснює функції секретаря, у більшості випадків не надаються. Організація роботи територіальних рад різниться в залежності від складу ради (інституціональної спроможності профспілок та організацій роботодавців) і особливо залежить від Голови облдержадміністрації, його обізнаності,розумінні суті і переваг вирішення питань шляхом СД. Зміни в керівництві ОДА суттєво позначаються на роботі рад, як правило в цей період призупиняється їх робота. Спостерігається брак організаційних структур профспілок і організацій роботодавців на територіальному рівні, особливо на рівні районів і міст. Особливо гостро ця проблема постала у зв’язку із процесами децентралізації та розбудови територіальних громад. Існує обмежена інституційна спроможність секретаріатів соціально-економічних рад, що не дає можливості цим органам підготувати якісні рекомендації та здійснювати сталий вплив на процеси прийняття рішень. Кількість міських та районних тристоронніх рад, створення яких напряму не передбачено Законом України «Про соціальний діалог в Україні», але відбувається в рамах взаємодії органів влади та громадянського суспільства на місцевому рівні коливається в діапазоні від повної відсутності до майже повного охоплення всіх районів області. Найбільша кількість міських та районних тристоронніх рад створена у Вінницькій (31); Запорізькій (21); Миколаївській (22) та Харківській (33) областях. В той же час в Полтавській, Дніпропетровській та інших областях такі ради відсутні. Практично половина експертів на питання «як Ви оцінюєте результативність СД на територіальному рівні» відповіла «важко відповісти» (зокрема на обласному рівні близько 50%, на районному та на рівні громад – близько 42%). Негативно («вкрай негативно» та «в цілому негативно») оцінили результативність СД на територіальному рівні відповідно 24,1%, 46,5%, 41,5% експертів. Одним із ключових чинників, які ускладнюють соціальний діалог на територіальному рівні на думку опитаних експертів, є саме відсутність/ недостатність повноважень сторін СД щодо впливу на рішення органів територіальної влади (48,4%). Це засвідчує як складність розвитку СД на територіальному рівні, так і відсутність організаційної та інформаційно-комунікаційної роботи серед організацій базового рівня в цьому аспекті. Тристоронні та двосторонні ради на всіх рівнях діють автономно одна від одної. Крім того, територіальні ради від сторони профспілок представляють в основному бюджетні організації (освіта, медицина, культура, державні службовці), а роботодавців – промисловість. Тобто, сфера дії соціальних партнерів не співпадає. Одним із ключових чинників, що ускладнюють соціальний діалог на територіальному рівні експерти назвали відсутність репрезентативних суб`єктів сторін СД (51,6%); відсутність/недостатність повноважень сторін СД щодо впливу на рішення органів територіальної влади (48,4%). 4.4. Інформація та комунікації Ефективність СД не в останню чергу забезпечується шляхом задоволення інформаційних потреб суб’єктів сторін та залежить від об`єктивності, повноти, плюралістичності (наявності кількох альтернативних джерел), достовірності та точності даних про предмет діалогу. Обмін інформацією є процесом надання, розповсюдження даних, що містять інформацію з соціально-економічних та трудових питань, є необхідною формою СД, оскільки за його допомогою сторони можуть з’ясувати свої позиції, знайти компроміс, досягнути домовленостей і прийняти спільні рішення з питань економічної і соціальної політики. Питання обміну інформацією врегульовано не так широко, у багатьох випадках ця форма застосовується у поєднанні з іншими формами як єдине ціле, наприклад, у колективних переговорах з укладення колективних договорів та угод. Порядок обміну інформацією визначається сторонами. Жодна зі сторін не може відмовити в наданні інформації, крім випадків, якщо така інформація відповідно до закону належить до інформації з обмеженим доступом. Ані в конвенціях МОП, ані в українському законодавстві не прописано чіткий порядок генерування та обміну інформацією між соціальними партнерами.

[лютий - березень ’2019]

25


Пунктом 7 Рекомендацій МОП №163 «Щодо сприяння колективним переговорам» передбачено, що «при потребі належить вживати відповідних до національних умов заходів, щоб сторони мали доступ до інформації, потрібної для компетентного ведення переговорів. З цією метою… державні органи повинні подавати потрібну інформацію про загальне соціально-економічне становище країни і відповідної галузі тією мірою, наскільки розголошення такої інформації не завдає шкоди національним інтересам». Відповідно до ст. 8 ЗУСД «обмін інформацією здійснюється з метою з’ясування позицій, досягнення домовленостей, пошуку компромісу і прийняття спільних рішень з питань економічної та соціальної політики. Порядок обміну інформацією визначається сторонами. Жодна із сторін не може відмовити в наданні інформації, крім випадків, якщо така інформація відповідно до закону належить до інформації з обмеженим доступом». Статтею 10 Закону України «Про колективні переговори та угоди» зазначено, що «сторони колективних переговорів зобов’язані надавати учасникам переговорів всю необхідну інформацію щодо змісту колективного договору, угоди. Учасники переговорів не мають права розголошувати дані, що є державною або комерційною таємницею, і підписують відповідні зобов’язання… Сторони можуть переривати переговори з метою проведення консультацій, експертиз, отримання необхідних даних для вироблення відповідних рішень і пошуку компромісів». Таким чином традиційно в рамках обміну інформацією державні органи влади на постійній основі інформують сторони профспілок та роботодавців про стан виплати заробітної плати, ринок праці, відбувається взаємне інформування про хід виконання досягнутих домовленостей, укладених угод тощо. На роботодавців покладено обов’язок надання інформації на запити профспілок з питань умов праці та оплати праці, а також соціально-економічного розвитку підприємства, установи, організації, їх господарської діяльності. Профспілки мають право одержувати інформацію з питань праці та соціально-економічного розвитку не лише від роботодавців або їх об’єднань, а й від органів державної влади та місцевого самоврядування, від Державної служби статистики України — статистичні дані з питань праці та соціально-економічних питань, виробничого та невиробничого травматизму, профзахворювань. Ця інформація надається безоплатно. Вимога законодавця про надання учасникам колективних переговорів необхідної інформації має двосторонній характер, тому вона є обов’язковою до виконання і представниками найманих працівників. Організації роботодавців та їх об’єднання мають право одержувати необхідну інформацію з соціально-економічних питань та питань, пов’язаних з трудовими відносинами, розвитком держави, від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій. Цілком логічно, що ключовими даними, які використовуються в рамках обміну інформацією є статистичні показники, котрі характеризують соціально-демографічний стан населення, показники розвитку економіки, зайнятість, ринок праці та безробіття, умови праці на підприємствах, доходи та рівень життя населення. Отже, ключовими джерелами інформації є Державна служба статистики України, Мінсоцполітики, Мінекономіки. Проте сторонам СД не забороняється проводити власні дослідження та власну інформацію при проведенні обміну інформацією з партнерами. Консультації є також формою СД, суть якої полягає у визначенні та зближенні позицій сторін при прийнятті ними рішень. Консультаціями є певний комунікативний процес між сторонами соціального діалогу з питань, що становлять загальний інтерес та не охоплюються процедурою колективних переговорів чи будь-якою іншою процедурою. Консультації як форма СД мінімально врегульовані законами, які встановлюють засади їх проведення. Сторона-ініціатор направляє іншим сторонам письмову пропозицію із зазначенням предмета консультації та терміну її проведення. Сторони, які одержали таку пропозицію, зобов’язані взяти участь у консультації, спільно погодити порядок і строки її проведення та визначити склад учасників. Консультації почали широко використовуватися сторонами СД в Україні, які в колективних договорах та угодах визначали порядок їх проведення. Наприклад, Генеральна угода про регулювання основних принципів і норм реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин в Україні на 2010-2012 роки містила Додаток 5, присвячений консультаціям. Так, будь-яка її сторона може ініціювати проведення консультацій, які повинні розпочатися протягом п’яти днів після внесення відповідної пропозиції, тривалість самих консультацій не повинна перевищувати чотирнадцяти календарних днів. Проведення консультацій не передбачає ухвалення спільного рішення, остаточні рішення приймаються кожною стороною з урахуванням пропозицій учасників консультацій. Закон України «Про соціальний діалог в Україні» встановлює ще одну форму СД – узгоджувальні процедури, яка здійснюється з метою врахування позицій сторін, вироблення компромісних узгоджених рішень під час розроблення проектів нормативно-правових актів. Порядок проведення узгоджувальних процедур визначається органами СД відповідного рівня, якщо інше не передбачено законодавством або колективними угодами. Так, Генеральна угода на 2016-2017 роки містить Додаток 4, присвячений здійсненню СД при розробці проектів законів, інших нормативно-правових актів. Аналіз практики комунікацій Проблема 1. Відсутні будь-які нормативні документи (окрім загальних зобов`язань сторін), які би регламентували формат обміну інформацією. Більш конкретніше такий порядок визначено окремими документами, узгодженими сторонами (наприклад, у п.7 додатку 5 до ГУ на 2016-2017 роки «Регламент ведення колективних переговорів щодо встановлення розміру мінімальної заробітної плати» зазначено, що «сторони можуть запрошувати на засідання експертів, консультантів з окремих питань, яким може надаватися право на виступ за згодою співголів. …Сторона на запит інших Сторін повинна надати статистичну інформацію в обсягах, визначених Планом державних статистичних спостережень, а також інформаційно-аналітичні матеріали, які сприятимуть переговорам. Зазначені матеріали повинні бути надані протягом 10 днів з дня надходження запиту». У додатку 6 до ГУ «Регламент здійснення контролю за виконанням Генеральної угоди» зазначено, що «кожна із Сторін має право звертатися до іншої Сторони (Сторін) із інформацією про виявлені нею порушення положень Угоди, ініціювати проведення консультацій щодо виконання положень Угоди... Сторона, яка отримала інформацію про виявлені факти порушень положень Угоди, повинна у мінімально можливий строк,..поінформувати іншу Сторону про результати розгляду. У разі необхідності до консультацій між Сторонами можуть залучатись незалежні експерти, фахівці» Проблема 2 полягає у тому, що низький рівень взаємної довіри між сторонами впливає і на низький рівень довіри до інформації, яка ними надається. Це підтверджується і оцінкою впливу наявного рівня довіри на ефективність СД представниками сторін. Лише близько половини опитаних оцінили його як «дуже позитивно» та «в цілому позитивно» (в тому числі, від сторони роботодавців – 47,4%, від профспілкової сторони – 28,6%, від органів влади – 66,7%, від ІГС та незалежних експертів – 54,2%. Проблема 3. У законодавстві відсутні конкретні механізми залучення незалежних експертів для надання на розгляд сторін даних, яка б користувалась високим рівнем довіри усіх сторін. В контексті вирішення даної проблеми може стати корисним досвід Швеції. З метою виконання Індустріальної угоди та проконтролювати цей процес, сторони соціального діалогу Швеції створили «Промисловий комітет», до складу якого входять провідні представники роботодавців і профспілок. Одним із обов’язків комітету як найвищого органу, передбаченого угодою, є призначення членів Економічної ради промислового сектору. Ці економісти є незалежними високопрофесійними фахівцями. Вони жодним чином не пов’язані зі сторонами. Рада регулярно готує і направляє сторонам доповіді стосовно поточної економічної ситуації у Швеції та, зокрема, у її промисловому секторі. Ці доповіді служать своєрідною основою для переговорів і є одним з елементів зв’язку між представниками промислового сектору і навколишнім світом. Проблема 4. Доволі низький рівень поінформованості та обізнаності членських організацій соціальних партнерів, насамперед на базових рівнях, відповідних органів місцевої влади щодо проблематики СД. Хоча опитані експерти від сторони роботодавців та профспілкової сторони доволі високо оцінюють рівень такої поінформованості (як «дуже позитивно» та «в цілому позитивно» оцінили цей рівень 63,2% експертів від сторони роботодавців та 57,1% від профспілкової сторони), проте інші результати опитування, зокрема той факт, що 58,7% опитаних експертів вважають саме «Байдужість суб`єктів сторін щодо участі у СД на територіальному рівні» чинником, що ускладнює розвиток СД на територіальному рівні, свідчать про недостатню обізнаність та поінформованість соціальних партнерів базового рівня з питань СД. 4.5. Колективні переговори Міжнародні стандарти щодо проведення колективних переговорів з укладення колективних договорів і угод визнані та встановлені у низці міжнародно-правових договорів, серед яких Конвенція МОП № 98 про застосування принципів права на організацію і ведення колективних переговорів (1949 р.), Конвенція МОП №154 про сприяння колективним переговорам (1981 р.) та Рекомендація МОП №163 про сприяння колективним переговорам (1981 р.). 26

[лютий - березень ’2019]


Соціальний діалог Згідно з Конвенцією МОП № 154 з метою регулювання умов праці шляхом укладення колективних договорів, угод на добровільній основі повинні заохочуватися процедури ведення колективних переговорів. Заходи заохочення та сприяння проведенню колективних переговорів передбачають: - розширення сфери переговорів за суб’єктним складом (охоплення усіх роботодавців і усіх категорій працівників) та рівнем проведення (такі заходи повинні відбуватися на будь-якому рівні, включаючи рівень організації, галузь економічної діяльності, територіальний чи національний рівні); - розширення кола питань, щодо яких проводяться переговори (передбачає поступове охоплення колективними переговорами не лише питань трудових відносин, зокрема визначення умов праці та зайнятості, але й тісно пов’язаних з ними відносин); - розроблення процедурних правил проведення переговорів, причому відсутність таких правил не може бути перешкодою для проведення самих переговорів. Трудове законодавство України, враховуючи положення міжнародно-правових договорів, визначило основні засади та порядок ведення колективних переговорів. Стаття 4 Закону України «Про колективні договори і угоди» встановила право на ведення переговорів і укладення колективних договорів, угод. Таким правом наділені сторони соціального діалогу,. Залежно від рівня СД ними є сторона найманих працівників чи профспілкова сторона, сторона роботодавця чи роботодавців, сторона органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування. З прийняттям Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» профспілки, їх організації та об’єднання мають право вести колективні переговори, укладати колективні договори, генеральну, галузеві (міжгалузеві), територіальні угоди від імені працівників. На роботодавців, їх об’єднання, органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування він покладає обов’язок брати участь у колективних переговорах щодо укладення колективних договорів і угод. Закон України «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності», оминаючи питання про право чи обов’язок ведення колективних переговорів, зазначає основні повноваження організацій роботодавців та об’єднань організацій роботодавців, серед яких їх повноваження щодо участі у веденні переговорів з укладення колективних договорів і угод, укладення у межах своїх повноважень колективних договорів і угод, здійснення контролю та забезпечення їх виконання. Аналіз практик Проблема 1. Чинні норми та механізми забезпечення безперешкодного доступу суб’єктів сторін до переговорного процесу. Як вже зазначалось вище невідповідні умовам економічної ситуації в країні та розвитку сторін СД (насамперед сторони роботодавців), критерії репрезентативності, суттєво обмежують права та свободи значної частини організацій роботодавців, підприємців, промисловців в їх правах, залишивши за межами СД значну кількість організацій, що використовують найману робочу силу. Нерепрезентативні організації роботодавців фактично обмежені у праві бути учасниками колективних договорів та угод. У цьому зв`язку вносяться пропозиції, відповідно до яких пропонується надати право на ведення переговорів і укладення колективних угод на галузевому та територіальному рівні, у разі відсутності репрезентативних відповідно до законодавства України про соціальний діалог суб’єктів профспілкової сторони або сторони роботодавців, не репрезентативним професійним спілкам, їх об’єднанням, організаціям роботодавців, їх об’єднанням за умови, що наявний репрезентативний суб’єкт однієї з сторін надасть свою згоду. Лише половина експертів від сторони роботодавців та профспілкової сторони позитивно оцінює стан безперешкодного доступу суб`єктів сторін до переговорного процесу (в тому числі, експерти від сторони роботодавців – 52,6%, від профспілкової сторони – 42,9%, в той же час, експерти від органів влади – 88,9%, що підтверджує загальну тенденцію суттєвого «завищення» експертами від органів влади стану розвитку соціального діалогу. Проблема 2. Наявний рівень взаємної довіри сторін в процесі колективних переговорів. Розмитість законодавства, відсутність чітких критеріїв відповідальності за недотримання угод, високий рівень конфліктності, політизація СД, наявна «інституційна пам’ять» у взаєминах трьох сторін призводять до: 1) зростання кількості трудових конфліктів (спорів) за результатами виконання угод; 2) систематичних порушень регламенту та процедур роботи тристоронніх органів, переговорів з укладання колективних угод тощо (як приклад, необхідно привести систематичне порушення Регламенту діяльності НТСЕР (насамперед з боку Урядової сторони), практика роботи Спільної робочої комісії сторін для ведення колективних переговорів і підготовки проекту нової Генеральної угоди про регулювання основних принципів і норм реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин в Україні. (2018 р.) засвідчила численні порушення встановлені нею ж регламентні норми). Зростання спорів Упродовж 2017 року НСПП сприяла вирішенню 216 колективних трудових спорів, що на 15,5% більше, ніж у 2016 році. Упродовж 2017 року Службою проведено 3172 примирні процедури, що на 44,8% більше, порівняно з 2016 роком, спрямовані на сприяння вирішенню КТС(К) та запобігання їх виникненню, зокрема, 2879 узгоджувальних зустрічей, 210 засідань примирних комісій та 83 засідання трудових арбітражів. 4.6. Колективні угоди і договори Закон України «Про колективні договори і угоди» став правовою основою для подальшого налагодження і поєднання інтересів роботодавців і найманих працівників у правовому регулюванні соціально-трудових відносин. Колективні договори і угоди фактично є юридичними актами узгодження інтересів сторін, їх співробітництва щодо забезпечення прав і гарантій найманих працівників, досягнення злагоди в суспільстві. Колективні договори і угоди містять зобов’язальні положення, що є обов’язковими для роботодавців та їх організацій та об’єднань, представників найманих працівників та їх об’єднань, органів виконавчої влади. Умови колективних договорів і угод діють безпосередньо і є обов’язковими для всіх суб’єктів, які перебувають у сфері дії сторін, що їх підписали. Відповідно колективні угоди з огляду на їх суб’єктний склад, сферу дії, зміст та співвідношення між ними поділяються на: • генеральну угоду, що укладається на національному рівні; • галузеву угоду, що укладається на галузевому рівні; • територіальну угоду, що укладається на адміністративно-територіальному рівні. Стаття 3 Закону України «Про колективні договори і угоди» сторонами колективних угод визнає сторони СД на національному, галузевому та територіальному рівнях. Фактично зараз сторони колективних угод встановлюються статтею 4 Закону України «Про соціальний діалог в Україні». Колективні угоди на національному, галузевому та територіальному рівнях укладаються як на тристоронній, так і двосторонні основні. На двосторонній основі в більшості випадків укладаються галузеві угоди. Мета правового регулювання на різних рівнях за допомогою колективних угод є неоднаковою. Генеральна угода. Відповідно до положень даного Закону угодою на державному рівня регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики та трудових відносин щодо: гарантій праці та забезпечення продуктивної зайнятості; мінімальних соціальних гарантій оплати праці і доходів усіх груп і верств населення, які би забезпечували достатній рівень життя; розміру прожиткового мінімуму, мінімальних нормативів; соціального страхування; трудових відносин, режиму праці і відпочинку; задоволення духовних потреб населення; умов зростання фондів оплати праці та встановлення міжгалузевих співвідношень в оплаті праці; забезпечення рівних можливостей жінок і чоловіків. Перелік питань, визначений законодавцем, включає аспекти регулювання умов праці та зайнятості, що відповідає Конвенції МОП №154, а також передбачає встановлення «правил гри» між сторонами Угоди щодо реалізації соціально-економічної політики. Аналіз структури та змісту генеральних угод свідчить про зміни у характері і розподілі зобов’язань сторін (враховуючи розмежування сторони власників на сторону роботодавців та Урядову сторону в Угоді на 2010-2012 р..), посилення їх взаємозв’язку з колективними угодами на галузевому та територіальному рівнях. Зміст ГУ охоплює взаємні домовленості сторін щодо встановлення гарантій праці і забезпечення продуктивності зайнятості, мінімальних соціальних гарантій оплати праці та умов зростання фондів оплати праці, встановлення міжгалузевих співвідношень в оплаті праці, регулювання трудових відносин, режиму роботи і відпочинку, умов охорони праці і навколишнього природного середовища, задоволення духовних потреб населення тощо.

[лютий - березень ’2019]

27


Останні ГУ ( в тому числі ГУ на 2016-2017 роках) містять окремі розділи, присвячені СД. Вони передбачають зобов’язання сторін щодо сприяння у прийнятті відповідних нормативно-правових актів, розвитку системи суб’єктів СД, проведенню колективних переговорів і укладенню угод на галузевому і територіальному рівнях та колективних договорів на підприємствах, в установах, організаціях, запровадження системи інформування про стан виконання угод, порядок проведення консультацій між соціальними партнерами, здійснення СД при розробці проектів законів, інших нормативно-правових актів. Угодою ж на територіальному рівні регулюються принципи і норми соціально-економічної політики у межах адміністративно-територіальної одиниці. Угоди нижчого рівня не можуть погіршувати становище найманих працівників порівняно з генеральною угодою, її положення є обов’язковими для застосування під час ведення колективних переговорів і укладення колективних договорів та угод нижчого рівня як мінімальні гарантії. Угоди нижчого рівня можуть встановлювати вищі порівняно з генеральною угодою соціальні гарантії, компенсації, пільги. Аналіз практики. Проблема 1. Термін дії колективних угод. Відповідно до ст. 9 чинного Закону України «Про колективні договори і угоди» та ст. 17 Кодексу законів про працю України колективний договір, угода набирають чинності з дня їх підписання представниками сторін або з дня, зазначеного у колективному договорі, угоді. Після закінчення строку дії колективний договір, угода продовжує діяти до того часу, поки сторони не укладуть новий або не переглянуть чинний, якщо інше не передбачено договором, угодою. Відсутність в законодавстві чітко визначеного порядку внесення змін та припинення дії колективного договору породжує ситуації, в яких сторони не можуть досягнути домовленостей щодо перегляду колективного договору. Це в свою чергу призводить до зростання кількості судових спорів між роботодавцями та працівниками (профспілками), ініційованими обома сторонами колективного договору. Для досягнення домовленостей між сторонами колективного договору необхідно встановити чіткий строк його дії та порядок продовження такого строку. Згідно з запропонованими змінами до Закону України «Про колективні договори і угоди» у випадку неможливості досягнути згоди сторонами колективного договору щодо внесення до нього змін протягом одного року, дія договору припиняється. Це спонукає сторони до укладання нового договору, знайшовши при цьому компроміс, який би збалансовано відображав інтереси обох сторін. Встановлення обмежених часових рамок стимулюватиме сторони до взаємних поступок та вирішення суперечок мирним шляхом. Проблема 2. Неповна відповідність змісту угод конвенціям МОП, законодавству України та викликам сьогодення. Як свідчить аналіз, не всі принципи і норми, закладені в конвенціях МОП (зокрема конвенції 154), що мають бути урегульовані в Генеральній угоді в відповідно до законодавства України, унормовані чинною Генеральною угодою. Так у чинній угоді немає норм щодо соціального страхування та забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків; Урегульованість таких питань, як розмір прожиткового мінімуму та мінімальних нормативів, умови зростання фондів оплати праці, міжгалузеві співвідношення в оплаті праці, можна вважати лише частково. По-перше, більшість положень щодо принципів і норм реалізації політики трудових доходів сформульовану у вигляді спільних домовленостей. Таке формулювання зобов`язань не спряє їх виконанню, оскільки відсутні конкретні відповідальні особи. По-друге, значна частина положень щодо зобов’язань соціальних партнерів має декларативний (загальний) характер, особливо це стосується пунктів де зазначено «забезпечити», «вживати заходів» без конкретизації самих заходів. Подібні положення характеризують Угоду як «угоду про наміри». По-третє, положення, насамперед щодо питань, які потребують узгодження на галузевому (міжгалузевому) територіальному локальному рівнях мають лише рекомендаційний характер (пп.2.39-2.44) ГУ на 2016-2017 р.р.) що не зобов’язує соціальних партнерів урегульовувати ці питання на відповідних рівнях. Важливим для аналізу є співвідношення кількості положень ГУ які містять конкретні зобов`язання (цифри, суми, відсотки, документи, процедури, програми) до загальної кількості зобов`язань. Із 44 зобов`язань соціальних партнерів щодо принципів і норм реалізації політики трудових доходів (ГУ на 2016-2017 роки) лише 19 (43,25%) містять конкретні зобов`язання. Брак конкретних інструментів і відсутність відповідальних осіб за реалізацію відповідних положень створює підстави для невиконання домовленостей, неможливості здійснити контроль за реалізацією і покарати винних у покрашенні норм, передбачених угодою. Так, лише 47% опитаних експертів позитивно оцінили стан дотримання сторонами укладених колективних угод. В той же час промовистою є позиція експертів (майже 33%), які зазначили, що цей чинник «не впливає» на ефективність СД. Також парадоксальною є оцінка експертів від сторін роботодавців, профспілок та громадськості стосовно відповідальності сторін за невиконання колективних угод. Майже 23% експертів зазначили, що цей чинник впливає негативно, а 33% – що цей чинник не впливає на ефективність соціального діалогу в Україні, що в цілому підтверджує попередні оцінки стосовно його формалістичності. Проблема 3. Поширення дії колективних угод. Довідково: станом на 1.01.2018 р. в Україні укладено 96 галузевих угод, зареєстрованих у Міністерстві соціальної політики України, в тому числі: промисловість –19; транспорт -11; будівництво –16; зв’язок –4; агропромисловий комплекс –7; силові та правоохоронні органи –10; невиробнича сфера –29. До вказаного переліку потрапили і Угоди з терміном дії 2005-2006, 2007-2009.Дія таких угод передбачена ст. 9 Закону України «Про колективні договори та угоди» в частині: «Після закінчення строку дії колективний договір, угода продовжує діяти до того часу, поки сторони не укладуть новий або не переглянуть чинний, якщо інше не передбачено договором, угодою» Наявність таких угод, викликає питання: наскільки положення та норми, визначені в 2005-2007 роках відповідають реаліям сьогодення? На момент підписання Генеральної угоди (серпень 2016 року) її дія поширювалась на 9,75 млн. працівників. В результаті підтвердження статусу репрезентативності об’єднань профспілок-підписантів угоди, кількість членів зменшилась більш ніж на 2,5 млн. осіб, станом на 01.07.2017р. Генеральною угодою охоплено лише 7,031 млн. працівників, які представляють, в основному, великі підприємства та працівників бюджетної сфери. Станом на 31 грудня 2017 року в Україні укладено та зареєстровано 63359 колективних договорів; кількість працівників охоплених, колективними договорами становить 6007,3 тисяч осіб (що становить 75,6% штатної чисельності працівників). Найбільша кількість працівників, охоплених колективними договорами, припадає на промисловість, де, свою чергу, існує найбільша кількість великих підприємств: 208 з 38313. Наступними у рейтингу є освіта; охорона здоров’я та надання соціальної допомоги, де переважають працівники бюджетної сфери. У вказаних сферах колективними договорами охоплено 1350,3 тис. осіб та 927,2 тис. осіб відповідно. Існує проблема відсутності колективних договорів на малих та деяких середніх підприємствах, роботодавці яких не входять до об’єднань роботодавців або на таких підприємствах відсутні профспілки. Право укладати колективні договори з роботодавцями представникам трудового колективу, хоча законодавством ця норма врегульована, не знайшло широкого впровадження у практику. Є кілька альтернативних точок зору на сферу поширення дії колективних угод. Розроблений Міністерством соціальної політики України проект закону передбачає можливість поширення угод актом центрального органу виконавчої влади. На думку окремих експертів сторони роботодавців запропонований підхід до поширення дії угод порушує принципи ведення колективних переговорів: незалежності і рівноправності сторін, свободи та добровільності переговорів, недопущення дискримінації тощо. Примусове поширення угод, по суті, може розцінюватись як втручання в господарську діяльність роботодавця, що потягне за собою низку судових позовів за примушування до виконання зобов’язань, які не прийнятні для конкретного суб’єкта господарювання.

28

[лютий - березень ’2019]


Соціальний діалог Проблема 4. Територіальний рівень (з урахуванням децентралізації). Угоди на територіальному рівні (стаття 8 Закону «Про колективні договори і угоди») регулюють норми соціального захисту найманих працівників підприємств, включають вищі, порівняно з генеральною угодою соціальні гарантії, компенсації, пільги. Особливості територіальних угод. Аналіз змісту територіальних угод свідчить, що ними регулюються значно ширші кола питань, ніж визначене законодавцем, і практично охоплюють майже всі сфери соціально-трудових, які є предметом Генеральної угоди. Територіальна угода посідає значне місце в системі колективно-договірного регулювання оскільки дає можливість встановлювати вищі, порівняно з Генеральною, та додаткові гарантії з урахуванням особливостей регіону. Оскільки положення територіальної Угоди діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, а однією із сторін є місцеві органи влади, які мають відповідні повноваження щодо вироблення регіональної політики, це обумовлює (формально) поширення дії територіальних угод практично на всі підприємства, установи, організації, що функціонують на відповідній території. В деяких областях (Миколаївська) визнають територіальну угоду, як чинний нормативний акт, що визначає їх узгоджені позиції та дії, визначають повноваження одна одної та зобов’язуються дотримуватись принципів рівноправності та взаємної відповідальності. Оскільки суб`єктом угоди є обласна рада, яка ухвалює місцевий бюджет, сторони беруть відповідні зобов`язання щодо фінансового забезпечення реалізації відповідних положень під час формування обласного бюджету. Угода також містить рекомендації соціальним партнерам укласти колективні угоди нижчого рівня, використавши при цьому положення Територіальної угоди як мінімальні гарантії. Проблема 5. Відповідність змісту територіальних угод проблемам розвитку територій. Слід зазначити, що територіальні угоди містять незначну тарифну частину, більшість положень носять загальний характер домовленостей щодо соціально-економічного розвитку регіону і не можуть безпосередньо застосовуватись в колективних договорах на підприємствах. Регіональні угоди необхідно розвантажити за рахунок положень, які підпадають під компетенції територіальних соціально-економічних рад (розроблення програм соціально-економічного розвитку регіону, пропозиції щодо місцевих бюджетів, погодження нормативно-правових актів тощо). Водночас законодавством не визначено ієрархії норм галузевих і регіональних угод, оскільки територіальною угодою, як і Генеральною, встановлюються умови та норми, що мають міжгалузевий характер. Проблема 6. Проблема комунікацій. Часові рамки колективних переговорів і термін дії угод різних рівнів іноді не співпадають. Відповідно спостерігається низький рівень комунікацій по вертикалі в частині узгодження змісту Генеральної та територіальних угод. 4.7. Вплив СД на державну політику Специфічна роль Урядової сторони в соціальному діалозі. Сьогодні державні інституції, безумовно, домінують в соціальному діалозі. Специфіку ролі урядової сторони в чинній моделі СД в Україні можна розглянути по 4 позиціям: 1) визначальна роль держави у сприянні розвитку соціального діалогу (відповідно до конвенцій МОП); 2) визначальна роль органів державної влади у нормативно-правовому забезпеченні економічної та соціальної політики та її реалізації; 3) дуальною роллю держави як власника та як рівноправного партнера (урядової сторони) в соціальному діалозі, а також суттєвою часткою бюджетної сфери; 4) пострадянською специфікою взаємин органів державної влади, органів місцевої влади та соціальних партнерів. По-перше, на державні інституції, а саме на органи законодавчої влади, органи центральної виконавчої влади та органи місцевої влади покладено функцію нормативно-правового забезпечення проведення соціального діалогу, внесення необхідних змін до законодавства. Уряд відіграє першорядну роль в забезпеченні сприятливих умов для побудови соціального діалогу, забезпечити належну інституційну і правову підтримку соціального діалогу. Зокрема, гарантувати дотримання верховенства права, свободи об’єднань та права на колективні переговори. Державні органи несуть відповідальність за прийняття відповідних законів і нормативних актів, спрямованих на захист і забезпечення реалізації свободи об’єднань. По-друге, прерогативою саме Центральних органів виконавчої влади є встановлення тарифів, рівня мінімальної заробітної платні, соціальних пільг і гарантій, обґрунтування їхньої доцільності. Ними здійснюється розробка цільових програм соціально-економічного розвитку національного, регіонального, галузевого рівнів та, що головне, – подальша реалізація державної політики у сфері соціально-економічних відносин; в той же час, рішення, які приймаються в рамках соціального діалогу носять, скоріш, рекомендаційний характер. По-третє, держава є власником значної частки підприємств. КМУ наділений повноваженнями щодо управління майном, яке є у загальнодержавній власності, вирішення питань про створення державних підприємств, установ і організацій; надає їм в оперативне управління чи повне господарське відання державне майно, здійснює контроль за ефективністю використання та збереження цього майна, тобто є уповноваженим органом власника. Також, під регулювання в рамках СД підпадає великий сектор бюджетних організацій. У практиці зарубіжних країн поширено укладення колективних угод на тристоронній основі, коли третьою стороною поряд з об’єднаннями власників та професійних спілок виступають державні органи, оскільки питання, що вирішуються на колективно-договірному рівні, стосуються інтересів суспільства загалом та держави. По-четверте, нівелюють СД як такий, непоодинокі випадки, коли органи державної влади вступають в «альянси з роботодавцями щодо зниження вимог з боку профспілок». Іноді спостерігається і зворотній процес. Веденням соціального діалогу у таких форматах нівелюється роль держави як гаранта захисту прав та інтересів громадян. Рівень впливу рішень, прийнятих в рамках соціального діалогу. Законодавцем визначено, що Національна та територіальні соціально-економічні ради є органами СД, які виконують дорадчі, консультативні та узгоджувальні функції шляхом вироблення спільної позиції та надання рекомендацій і пропозицій сторін СД відповідним органам державної влади. Ефективність діяльності органів СД залежить в значній мірі від якості підготовлених і схвалених пропозицій та рекомендацій, які дійсно визначають шляхи вирішення існуючих проблем у формуванні та реалізації економічної і соціальної політики, регулюванні трудових, економічних, соціальних відносин. Лише за цих умов пропозиції і рекомендації будуть враховані, оскільки Законом передбачена лише обов’язковість їх розгляду державними органами, яким вони адресовані, а механізм впровадження рішень рад не визначено. Аналіз практик Проблема 1. Недостатність належних повноважень НТСЕР. Частиною другою ст. 12 ЗУСД передбачено, що Національна рада відповідно до покладених на неї завдань виконує дорадчі, консультативні та узгоджувальні функції шляхом вироблення спільної позиції та надання рекомендацій і пропозицій сторін соціального діалогу, зокрема, щодо проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань соціальної та економічної політики і трудових відносин, державних програм економічного та соціального розвитку, інших державних цільових програм. Однак, на разі відсутня норма, яка б передбачала у процедурі підготовки проектів законодавчих та нормативно-правих актів залучення Національної ради. Натомість, Регламентом КМУ (Глава 2. «Процедура підготовки») передбачено, що «під час підготовки проекту акту КМУ з питань, що стосуються формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин, проект акту в обов’язковому порядку надсилається уповноваженому представнику всеукраїнських профспілок та їх об’єднань та уповноваженому представнику всеукраїнських об’єднань організацій роботодавців».

[лютий - березень ’2019]

29


Взаємодія з Національною радою не передбачена також регламентами ВРУ та КМУ. Як правило, на засідання профільного Комітету ВРУ з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення під час розгляду законопроектів запрошуються представники профспілок та організацій роботодавців, а не представники Національної ради, така ж ситуація і в КМУ, де це передбачено Регламентом. Таким чином, законодавча і виконавча влада розглядає не узгоджене рішення сторін соціального діалогу, прийняття якого є основним завданням Національної ради, а окремі позиції сторін, що, безумовно, ускладнює процес прийняття рішення. Приклад: Під час опитування членів Національної та територіальних рад після введення в дію закону про соцдіалог, яке проводилося у 2011 році в рамках реалізації Проекту МОП «Консолідація правових та інституційних засад соціального діалогу в Україні», серед проблем і перешкод ефективного функціонування НТСЕР/ТТСЕР учасниками визнано: • відсутність механізму впровадження прийнятих рішень, рекомендацій; • формальний характер прийнятих рішень, відсутність їх змістовного наповнення; • недостатність повноважень для забезпечення виконання прийнятих рішень; • неналежний контроль за виконанням прийнятих рішень. Так, значна частина рекомендацій і пропозицій, схвалених рішеннями рад носить загальний, а не конкретний характер, як то «вжити заходів до покращення», «продовжити роботу», «продовжити проведення в межах компетенції та наданих повноважень відповідної роботи», «надіслати звернення» тощо. Визначити, чи враховано саме ці рекомендації в діяльності тих органів, яким вони адресовані, практично неможливо. За результатами опитування експерти скептично оцінили вплив рішень, прийнятих в рамках соціального діалогу на національному рівні. Так, як «суттєвий» або «визначальний» вплив на: політику у сфері зайнятості зазначили відповідно 27,3% та 3,6% опитаних; на соціальну політику – відповідно 22,4% та 11,5%; на економічну політику – 23,2% та 3,6%; на бюджетну політику – 22,8% та 1,9%. Промовистою є частка відповідей експертів, які не змогли відповісти на дане питання («важко відповісти» – відповідно 35,6%, 34%, 23,7%, 25,4%). Таким чином, навіть значна частина фахівців, які безпосередньо задіяні в процесах соціального діалогу, не можуть об`єктивно оцінити рівень його впливу на політику, а, отже, одна з ключових цілей соціального діалогу – формування соціально-економічної політики держави – лишається під питанням. Проблема 2. Недотримання норм законодавства щодо узгодження політики. Про недотримання норм Закону України « Про соціальний діалог в Україні » (в процесі ухвалення бюджету, підготовки низки нормативно-правових актів з питань економічної та соціальної політики, проектів пенсійної реформи, податкового і трудового кодексів) неодноразово заявляли партнери соціального діалогу – представники профспілок і роботодавців. Наслідком формального впливу соціальних партнерів на економічну політику стало те, що наприкінці 2016 року Урядом та Парламентом було зроблено низку кроків, зокрема: 1)не погоджене зі стороною профспілок та стороною роботодавців і не забезпечене показниками економічного зростання збільшення розміру мінімальної заробітної плати до 3 200 грн.; 2) збільшення податкового навантаження на бізнес, включаючи ФОП, внаслідок поширення обов’язку сплати ЄСВ, незалежно від наявності доходів від своєї підприємницької діяльності або постійних доходів, пов’язаних з сезонними видами діяльності чи тимчасовими доходами; 3) запровадження значних за розміром фінансових санкцій за порушення законодавства про працю та порушення принципу справедливості у сфері адміністративної відповідальності, які призвели до масового закриття або припинення діяльності ФОП-ів та малих підприємств. Вже більше року (станом на кінець 2018 р.) Кабмін не організовує заплановане разом з роботодавцями та профспілками засідання щодо збереження трудового потенціалу країни, не дивлячись на численні звернення як СПО, так і ділових організацій бізнесу. Також за рік не проведено жодного засідання Національного комітету з промислового розвитку, в якому головує Прем’єр-міністр країни. 4.8. Відповідальність сторін соціального діалогу Чинне законодавство не передбачає чітких процедур притягнення суб’єктів СД до відповідальності за невиконання положень законодавства про СД. Статтею 19 ЗУСД «Контроль та відповідальність» зазначається, що «контроль за виконанням прийнятих рішень та досягнутих домовленостей здійснюється безпосередньо сторонами соціального діалогу», а «особи, винні в порушенні законодавства про СД, несуть відповідальність згідно із законом». Аналіз практик Проблема 1. Недостатньо обґрунтованим залишається імперативний характер наступного положення ст. 9 ЗУСД: «Рішення, прийняті тристоронніми або двосторонніми органами СД в межах їх повноважень, є обов’язковими для розгляду органами державної влади та органами місцевого самоврядування, профспілками та їх об’єднаннями, організаціями роботодавців та їх об’єднаннями відповідного рівня». Відтак, залишається незрозумілою процедура розгляду таких рішень вказаними суб’єктами, його терміни, а головне – якими мають бути результати розгляду та в які терміни і в який спосіб про ці результати мають бути поінформовані зацікавлені сторони та громадськість. Проблема 2. Не виконує свого функціонального призначення ст. 19 ЗУСД, яка має назву «Контроль та відповідальність». Експерти неодноразово наголошували, що ст. 19 Закону не виконуватиме свого функціонального призначення, оскільки запропонована правова конструкція не регламентує чітко процедуру притягнення суб’єктів соціального діалогу до відповідальності, а вказує на «відповідальність згідно з законом», що призводить до проблем при практичному застосуванні. Слід звернути увагу на те, що в Законі не визначено самого поняття «порушення законодавства про соціальний діалог», що призвело до відсутності необхідності дотримання досягнутих домовленостей та неможливості впровадження дієвих механізмів контролю за виконанням прийнятих рішень. Доречно погодитися з наступною оцінкою експертів: «Запропонована правова конструкція не регламентує чітко процедуру притягнення суб’єктів СД до відповідальності, а вказує на «відповідальність згідно з законом», що вже не раз призводило до проблем при практичному застосуванні. Слід звернути увагу на те, що в Законі не визначено самого поняття «порушення законодавства про соціальний діалог». Проблема 3. Наявні факти недотримання окремих положень конвенцій Міжнародної організації праці. Спостерігаються факти порушення окремих норм конвенцій МОП, зокрема Конвенції Міжнародної організації праці №87 про свободу асоціації та захист права на організацію», а саме: в Україні мають місце випадки втручання у статутну діяльність профспілкових організацій та організацій роботодавців, органів державної влади, у т. ч. судової, органів місцевого самоврядування, запровадження фінансового контролю за діяльністю профспілок, ускладнення механізмів реєстрації профспілкових організацій, фактичне застосування подвійного оподаткування внесків членів профспілок. ВИСНОВКИ За результатами проведеного дослідження та соціологічного опитування представників сторін соціального діалогу, інститутів громадянського суспільства, незалежних експертів і науковців щодо оцінки стану та перспектив розвитку соціального діалогу в Україні, обговорення проблематики сучасного стану та перспектив імплементації в Україні положень Глави ХХІ Угоди про Асоціацію Україна – ЄС щодо розвитку публічних комунікацій та соціального діалогу в Україні на засіданні Круглого столу, що відбувся 1 березня 2019 року, дає можливість зробити висновок, що діюча система публічних комунікацій та соціального діалогу в Україні не відповідає викликам часу та не виконує поставлені перед нею завдання. Основні проблеми і перешкоди у забезпеченні функціонування ефективної системи публічних комунікацій та соціального діалогу на сучасному етапі: 1) формалізація публічних комунікацій та соціального діалогу в частині впливу інститутів громадянського суспільства (сторони роботодавців, профспілкової сторони, ІГС, незалежних експертів) на прийняття управлінських рішень на національному та територіальному рівнях; 30

[лютий - березень ’2019]


Соціальний діалог 2) систематичне ігнорування з боку органів державної влади при прийнятті остаточних рішень, як думки громадськості в цілому, так і позицій соціальних партнерів та ІГС, висловлених в процесі консультацій, при проведенні громадської експертизи, громадського моніторингу та контролю, слуханнях тощо; часто хаотичне переформатування мереж консультативно-дорадчих органів при центральних органах виконавчої влади, державних комітетах тощо; 3) наявні прогалини в законодавстві насамперед в частині відповідальності за ігнорування та порушення прав громадян в частині комунікацій з владою; 4) висока заполітизованість ПД та СД, що призводить до використання організацій соціальних партнерів та ІГС в політичному процесі, часто в інтересах партійно-політичних сил, приватних і корпоративних інтересів фінансово-промислових груп, посадових осіб державних органів та органів місцевого самоврядування; 5) низький рівень зацікавленості та готовності до ефективної двосторонньої або тристоронньої співпраці, як на рівні органів державної влади, так і частини суб’єктів та структур громадянського суспільства та підприємницького середовища; 6) значні недоліки чинної моделі тристороннього та чотирьохрівневого (національний, галузевий, територіальний та локальний рівні) СД, яка не забезпечує бажаного ефекту щодо зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень сторонами, які представляють інтереси працівників, роботодавців та органів виконавчої влади з питань формування і реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин: 6.1) недосконалість законодавчої та нормативно-правової бази: неузгодженість правових норм законів і нормативних актів, що регулюють діяльність центральних і місцевих органів влади із законом про СД; відсутність норм щодо механізму впровадження рішень органів соціального діалогу; 6.2) недотримання сторонами та органами СД законодавства, що виникає через відсутність механізмів контролю та відповідальністю за прийняті рішення учасників СД як в середині кожної із сторін, так і в рамках здійснення СД на тристоронній основі; 6.3) монополізація права на представництво інтересів працівників та роботодавців окремими суб`єктами в середині сторін СД; 6.4) слабка самоорганізація сторін СД; 6.5) брак організаційних структур профспілок і організацій роботодавців на територіальному рівні, особливо на рівні районів і міст. Особливо гостро ця проблема постала у зв’язку із процесами децентралізації та розбудови територіальних громад; 6.6) обмежена інституційна спроможність органів СД (соціально-економічних рад), що не дає можливості цим органам підготувати якісні рекомендації та здійснювати сталий вплив на процеси прийняття рішень; 6.6) не визначені форми взаємодії сторін соціального діалогу з інститутами громадянського суспільства, які представляють інтереси окремих професійних та соціальних груп населення; 6.7) недостатній рівень обізнаності та кадровий потенціал сторін. Можливі негативні наслідки Враховуючи значне коло не врегульованих питань, низький рівень довіри громадян до соціальних партнерів, низький рівень ефективності та дієвості прийнятих в рамках соціального діалогу рішень, продовження реалізації СД в рамках чинної моделі призведе до: 1. Подальшої втрати авторитету інституту СД, девальвації цінностей та принципів цивілізованого СД через його переважно формальний зміст, зниження рівня взаємної довіри й відповідальності сторін. 2. Поширення практики недотримання сторонами та органами СД законодавства, що виникає через відсутність механізмів контролю та відповідальністю за прийняті рішення учасників СД як в середині кожної із сторін, так і в рамках СД на тристоронній основі. 3. Домінування урядової сторони в СД, що в свою чергу визначатиме виключно погоджувальний характер рішень, прийнятих в рамках СД. 4. Відсутності реальних повноважень та важелів впливу з боку невеликих організацій роботодавців та профспілок у СД. 5. Зменшення мотивації підприємств нових галузей економіки до активної участі в СД через невідповідність змісту СД вимогам сьогодення. 6. Відсутності консолідованої позиції в сторонах СД, що в свою чергу призводить до низької ефективності прийнятих рішень в сфері соціально-трудових відносин. РЕКОМЕНДАЦІЇ З метою підвищення ефективності системи публічного та соціального діалогу в умовах процесів євроінтеграції та децентралізації з урахуванням результатів дослідження та опитування представників інституцій громадянського суспільства і державних органів влади пропонується здійснити наступні заходи. 1. В частині системи публічних комунікацій: 1.1. Подальше вдосконалення нормативно-правового поля, усунення його прорахунків і прогалин, що має забезпечити результативність процедур консультацій з громадськістю, повноцінне здійснення громадського контролю, громадських експертиз, зокрема й антикорупційної експертизи нормативно-правових актів. 1.2. Розширення меж і змісту громадського контролю за діяльністю органів державної влади, створення додаткових механізмів ефективного контролю громадськості в сферах, які не мають належного правового регулювання. 1.3. Охоплення механізмами громадського контролю, громадської експертизи, моніторингів, консультацій з громадськістю питань, що мають першочергове значення для суспільства. Це передусім оцінки ефективності дотримання законодавства, використання бюджетних коштів; прийняття рішень органів державної влади у сфері регуляторної політики; виконання державних програм, загальнонаціональних та місцевих програм розвитку, стратегічних документів, планів, програм розвитку сфер, галузей, регіонів. 1.4. Активізація ОГС заходів, пов‘язаних із здійсненням інформаційно-просвітницьких, експертно-аналітичних, правозахисних функцій; стимулювання громадської активності, підвищення громадянської компетентності, зокрема спеціальних навичок взаємодії із органами державної влади та обізнаності щодо визначених законодавством процедур. 1.5. Більш системне залучення соціальних партнерів (профспілкових організацій та організацій роботодавців) на дво- та тристоронній основі у форматі соціального діалогу на усіх його рівнях до громадської експертизи ключових для розвитку країни політичних документів. 2. В частині модернізації чинної моделі СД: 2.1. Опрацювати стратегічний документ з визначенням основоположних принципів, цінностей, мете, довго-, середньо- та короткострокових цілей СД, завдань щодо сприяння розвитку і розширенню сфери дії національної системи соціального діалогу, законодавче і організаційно-практичне забезпечення суспільного договору органів влади, бізнесу та громадянського суспільства щодо підвищення якості життя громадян і збалансування їх економічних, соціальних та екологічних інтересів та сталого розвитку країни в цілому а також плану заходів («дорожню карту») щодо його реалізації. 2.2. Забезпечити внесення системних змін до законів України «Про соціальний діалог в Україні», «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності», «Про профспілки, їх права та гарантії діяльності», «Про колективні договори та угоди» з метою їх приведення їх у відповідність до положень Конституції України та Конвенцій Міжнародної Організації Праці №87 та №98, ратифікованих Україною, посилення інституційної спроможності соціального діалогу, ресурсного забезпечення та комунікаційних можливостей соціальних партнерів, забезпечення балансу інтересів між різними сегментами економіки (великий, середній, малий бізнес). 2.3. З урахуванням реформи децентралізації підготувати концептуальний документ в частині модернізації СД на територіальному рівні та моделі функціонування органів СД на територіальному рівні та на рівні ОТГ з покроковим планом їх реалізації. 2.4. З метою удосконалення системи комунікацій (в середині сторін, між сторонами та між сторонами СД та ІГС) підготувати концептуальний документ та модель функціонування Платформи «Спільний інформаційний простір Соціального діалогу в Україні» (СІПСД) з покроковим планом їх реалізації.

[лютий - березень ’2019]

31


ДОРОЖНЯ КАРТА «СТРАТЕГІЯ МОДЕРНІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО ДІАЛОГУ В УКРАЇНІ» Схвалено 1 березня 2019 року на Круглому столі «Перспективи імплементації в Україні положень Глави ХХІ Угоди про Асоціацію Україна – ЄС щодо розвитку публічних комунікацій та соціального діалогу» 1 березня 2019 р.

м. Київ

ВСТУП Забезпечення сталого розвитку через діалог із залученням усіх зацікавлених партнерів стає актуальним завданням як на міжнародному, так і національному рівнях. Підсумковий документ ООН «Перетворення нашого світу: Порядок денний сталого розвитку 2030», встановлює сімнадцять цілей, які спрямовані на збалансування економічних, соціальних і екологічних компонентів сталого розвитку, в тому числі на територіальному і місцевому рівнях. Документ «Національна доповідь «Цілі сталого розвитку: Україна» (2017 р.) надає бачення орієнтирів досягнення Україною цих 17-и цілей, зокрема в частині гідної праці та економічного зростання, сталого розвитку міст та громад. Міжнародна організація праці (МОП) наголошує на тому, що одним з найбільш ефективних шляхів забезпечення сталого розвитку, який має ґрунтуватися як на традиційних (трипартизм), так і нових формах співпраці між урядами, організаціями працівників і роботодавців, між державним і приватними секторами – організаціями громадянського суспільства для максимального підвищення якості життя є соціальний діалог. Відповідно до Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС сприяння сталому розвитку розглядається як один з головних принципів співпраці між сторонами. Зобов’язанням сторін присвячено Главу 13 «Торгівля та сталий розвиток». В Угоді (Глава ХХІ Угоди), також наголошується на необхідності зміни підходів до взаємодії профспілок, роботодавців, організацій громадянського суспільства та держави у вирішенні соціально-економічних проблем країни (ст. 419, 420 Угоди), а Стаття 421 передбачає залучення всіх зацікавлених сторін до впровадження реформ в Україні. Важливими пріоритетами Східного Партнерства (20 цілей до 2020 року) зокрема є «поліпшення інвестиційного клімату та розкриття потенціалу середніх і малих підприємств», а також «створення нових робочих місць». Один із пріоритетів робочої групи 5 Форуму громадянського суспільства Східного партнерства «Соціальний захист і трудова політика та соціальний діалог», є «розвиток соціального діалогу на національному та місцевому рівнях в країнах східного партнерства – захист соціальних прав праці за допомогою соціального діалогу». Головна стратегічна мета децентралізації в Україні – створення умов для динамічного розвитку регіонів, зокрема, шляхом долучення громад до публічного та соціального діалогу щодо реалізації відповідних управлінських рішень на місцевому рівні. Водночас, суттєвим недоліком чинної національної моделі соціального діалогу на всіх його рівнях є відсутність узгодженого усіма учасниками спільноти стратегічного плану дій (місії, довгострокових цілей та індикаторів їх досягнення), а також узгодженого усіма зацікавленими сторонами плану з її реалізації. Інститут соціального діалогу в Україні так і не став провідним «майданчиком» для досягнення взаєморозуміння та синергії сторін в контексті реалізації стратегічних реформ з метою забезпечення сталого розвитку країни в цілому та територіальних громад зокрема. Таким чином, стратегічне завдання – сталий розвиток має стати мотивуючим чинником реалізації нового формату та змісту як публічного, так і соціального діалогу в Україні. Ця Дорожня карта передбачає формування довго-, середньо- та короткострокових цілей розвитку модернізованої моделі соціального діалогу в Україні, а також плану дій з покрокової її реалізації (додатки 1, 1.1.-1.5). В основу Дорожньої карти, методології та принципів її розробки покладено: 1. Принципи соціального діалогу, закладені ключовими документами Міжнародної організації праці. 2. Кодекс належної практики участі громадськості в процесі прийняття рішень CONF/PLE(2009) CODE1, який описує участь громадськості у загальних процесах розробки державної політики в країнах ЄС. Кодексом визначено чотири рівні участі, залежно від ступеня її інтенсивності у процесі прийняття рішень: Інформація – змістом процесу є надання органами влади інформації сектору ІГС. Інформування є обов`язковим на всіх етапах прийняття рішень. Консультації – вивчення органами державної влади думки громадськості з різних питань суспільного життя. На прохання органів влади від ІГС очікуються зауваження, зворотній зв’язок і рекомендації. Ініціаторами є органи державної влади. Діалог – являє собою або двостороннє обговорення певної сфери спільних інтересів (діалог взаємодії) або обговорення широкого політичного порядку денного. Постійний діалог – це двостороннє спілкування, яке ґрунтується на взаємних інтересах та спільних цілях, з метою забезпечити регулярний обмін думками, метою якого є вироблення спільної рекомендації, стратегії або законопроекту. Конкретний діалог – ґрунтується на взаємних інтересах для обговорення конкретного політичного процесу, зазвичай веде до вироблення спільної рекомендації, стратегії або законопроекту. Партнерство – найвища форма участі громадськості в питаннях державного управління, яка передбачає спільну відповідальність на всіх етапах політичного процесу. Може здійснюватись в таких формах, як форуми за участю всіх зацікавлених сторін, утворення органів, що приймають спільні рішення тощо. 3. Передбачені чинним законодавством України механізми діалогу між органами влади різних рівнів та інститутами громадянського суспільства в контексті розробки, громадської експертизи та реалізації державної політики. 32

[лютий - березень ’2019]


Соціальний діалог 4. Документ «Національна доповідь «Цілі сталого розвитку: Україна» (до 2030 року), відповідно до якої має бути розроблена система індикаторів виконання Дорожньої карти. 5. Зобов’язання, взяті державою Україна перед міжнародним співтовариством та міжнародними інституціями в контексті залучення інститутів громадянського суспільства до розробки та реалізації реформ (зокрема, Угодою про Асоціацію Україна – ЄС). Запропоновані в Дорожній карті терміни реалізації обумовлено: - короткостроковий період (до 2020 року) – з урахуванням турбулентності передвиборчого 2019 року з концентрацією реалізації заходів на 2020 рік; - середньостроковий період (3-5 років, до 2025 року) – забезпечення початкового періоду для сталої роботи відповідних інституцій, що забезпечуватимуть реалізацію встановлених цілей; - довгостроковий період (до 2030 року) – в контексті терміну дії Підсумкового документу ООН «Перетворення нашого світу: Порядок денний сталого розвитку 2030», Документу «Національна доповідь «Цілі сталого розвитку: Україна». © Всі права захищені. Документ, підготовлений в рамках проекту 52974 «Сприяння публічним комунікаціям в діалозі між владою та громадськістю в частині імплементації положень Глави ХХІ Угоди про Асоціацію в умовах децентралізації» командою Проекту (Зарько Н.І., Ільченком Б.В. та Нижником М.В. під загальною редакцією Хмільовського В.М.) на замовлення Громадської організації «Спілка орендарів і підприємців України» за фінансової підтримки МФ «Відродження», є власністю замовника і може використовуватись повністю чи частково (у тому числі й виконавцями проекту) лише за умови посилання на Громадську організацію «Спілка орендарів і підприємців України» та її мас медійні ресурси – журнал «РоботодавецЬ» №2-3’2019, інтернет-портал www.robotodavets.org.ua та сайт www.sopu.org, як джерело інформації, де він опублікований. Окремі думки, озвучені в документі, є особистою позицією авторів і необов’язково відображають точку зору Міжнародного фонду «Відродження». МЕТОДИКА ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ПІДГОТОВКИ «ДОРОЖНЬОЇ КАРТИ» Під час підготовки Дорожньої карти здійснено аналіз актів законодавства стратегічних державних документів, наявних аналітичних та наукових досліджень, офіційних позицій сторін соціального діалогу, незалежних експертів стосовно чинної моделі публічного та соціального діалогу в Україні та шляхів їх модернізації, зокрема в рамках реформи децентралізації. В рамках підготовки пропозицій та рекомендацій щодо законодавчого, інституційного та організаційного забезпечення модернізації публічного та соціального діалогу в Україні використано результати наступних аналітичних та наукових досліджень: 1. Дослідження «Правові основи, цілі та практичні аспекти діяльності організацій роботодавців в Україні» (Хмільовський Віктор, Ільченко Богдан, 2003 р., в рамках Проекту технічного співробітництва МОП «Україна: сприяння реалізації основних принципів та прав у світі праці»); 2. «Правові засади та існуючі практики ведення колективних переговорів в Україні» (Зарько Надія, 2012 р., в рамках Проекту технічного співробітництва МОП «Удосконалення колективних переговорів і дотримання трудового законодавства в Україні»); 3. Проект «Разом сильніші – новий соціальний діалог в країнах Східного партнерства» за підтримки Секретаріату Форуму громадянського суспільства Східного партнерства (документи: «Підходи до розроблення Стратегії розвитку соціального діалогу» та «Аналіз стану соціального діалогу в країнах Східного партнерства», проект Стратегії сприяння соціальному діалогу в Україні (2015 р.); 4. Аналітичні документи Національного інституту стратегічних досліджень («Формування соціального діалогу в сучасних умовах: світовий досвід та українська практика» (2011), «Щодо активізації взаємодії організацій громадянського суспільства із органами державної влади (2012), «Основні форми та напрями взаємодії органів державної влади з організаціями громадянського суспільства в Україні на регіональному рівні» (2016); 5. Аналітичний звіт «Функціонування Національної та територіальних тристоронніх соціально-економічних рад» (Зарько Н. І., 2012 р., в рамках реалізації Проекту технічного співробітництва МОП «Консолідація правових та інституційних засад соціального діалогу в Україні»); 6. Аналітична доповідь «Як налагодити ефективний соціальний діалог в Україні?» (Внучко С., Ільченко Б., Рой В., 2017 р., в рамках проекту «Громадська синергія» за підтримки міжнародного фонду «Відродження»); 7. Аналітична доповідь «Участь організацій малого та середнього бізнесу у переговорному процесі з органами влади при формуванні політики регулювання соціально-трудової сфери» (в рамках проекту «Громадська синергія» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» (2017); 8. Матеріали круглого столу «Стан, виклики та ризики в царині соціального діалогу як чинника управління стійким розвитком країни»: Рекомендації та «Дорожня карта «Стратегія модернізації соціального діалогу» (Спілка орендарів і підприємців України; журнал «РоботодавецЬ»; № 10’2017; інтернет-портал robotodavets.org.ua); 9. Публікації з питань соцыального дыалогу, розміщені у часописі «РоботодавецЬ» за період з грудня 2003 по січень 2019 р.р. та на інтернет-порталі robotodavets.org.ua за період з серпня 2015 по лютий 2019 р.р. 10. Концепція щодо змісту Генеральної угоди на 2018-2020 роки та порядку проведення колективних переговорів на національному рівні (проект), підготовлена Конфедерацією роботодавців України. 11. Матеріали проекту МОП «Інклюзивний ринок праці для створення робочих місць в Україні», зокрема матеріали тристороннього семінару «Стан соціального діалогу в Україні, перспективи його розвитку» ( 12-13 лютого 2019 р.). 12. Аналітичні дослідження, проведені Богданом Ільченко, Надією Зарько, Михайлом Нижником, Віктором Хмільовським за результатами он-лайн опитування експертів в рамках даного Проекту (січень-лютий 2019 року). СКОРОЧЕННЯ ТА СПЕЦІАЛЬНА ТЕРМІНОЛОГІЯ, ЯКІ ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ В ДОРОЖНІЙ КАРТІ ТА ДОДАТКАХ Термінологія: Агенція соціального діалогу – виконавча інституція на територіальному (місцевому) рівні, створена для реалізації плану заходів, прийнятих на рівні територіальних тристоронніх соціально-економічних рад та забезпечення реалізації сталого розвитку територій; Законодавство та процедури – законодавство, норми та процедури, які забезпечують організацію СД, а також мотиваційні засади для самоорганізації сторін, їх комунікацію. Заходи та інструменти – конкретні форми реалізації стратегічних, нормативно-правових та регламентних процедур функціонування СД (робочі групи, дослідження тощо). Інститути громадянського суспільства – громадські організації, релігійні організації, благодійні організації, професійні спілки, об’єднання професійних спілок, творчі спілки, асоціації, організації роботодавців, недержавні засоби масової інформації, інші непідприємницькі товариства і установи, легалізовані відповідно до законодавства України ( в контексті ДК – за винятком організацій роботодавців та профспілок); Інституції соціального діалогу – інституції на національному , галузевому та територіальному рівні, які реалізують принципи, норми та порядок організації СД.

[лютий - березень ’2019]

33


Компонент «Діалог» – 1) механізми організації ПД та СД, сприяння самоорганізації сторін, посилення їх мотивації до участі в ПД та СД; 2) стандарти та принципи формування предмету та змісту (формат та наповнення) колективних угод на національному, регіональному та галузевому рівнях СД; процедури розширення сфери соціального діалогу, зокрема, за рахунок екологічної складової); 3) механізми та процедури участі соціальних партнерів у розробці, громадській експертизі та реалізації державної політики в соціальній, економічній та екологічній сферах. Компонент «Ідеологія» – принципи та цінності, які закладаються в стратегічні документи, законодавчі та нормативно-правові акти, процедури та регламенти, які регулюють СД; Компонент «Комунікації» – зміст, процедури та механізми обміну інформацією, проведення переговорів та консультацій між соціальними партнерами, а також між соціальними партнерами та ІГС, незалежними експертами; механізми поінформованості, забезпечення обізнаності з принципами та практикою СД в Україні та інших країн. Компонент «Партнерство» – механізми та процедури посилення формальної (закон) та неформальної (громадський контроль) соціальної відповідальності сторін ПД та СД щодо взятих на себе зобов’язань. Матриця реалізації цілей СД – графічна форма відображення принципів та механізмів реалізації стратегічних цілей розвитку СД в Україні. Модель «ТТСЕР + АСД» – модель СД (ПД) на територіальному рівні, новизною якої є запровадження інститути Агенцій соціального діалогу як виконавчих органів при ТТСЕР. Незалежні експерти – фахівці експертно-аналітичних центрів, вищих навчальних закладів, науково-дослідних установ, які опосередковано долучені до СД. Публічний діалог – це особливий тип соціального спілкування між соціальними групами, суб’єктами політичного життя, громадськими об’єднаннями, заснований на принципах довіри, рівноправності, відповідальності один перед одним, розв`язання соціальних протиріч цивілізованим шляхом. Соціальний діалог –- процес визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень сторонами соціального діалогу, які представляють інтереси працівників, роботодавців та органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування, із питань формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин Соціальні партнери – організації (об`єднання) роботодавців та профспілок. Спільний інформаційний простір соціального діалогу – об’єднана в спільну мережу «інформаційна площадка» з проблематики ПД та СД (за участі сторін СД, органів влади, зацікавлених ІГС, експертно-аналітичних центрів, незалежних експертів на національному, регіональному та галузевому рівнях тощо), яка дасть можливість покращити механізми,практику генерування об`єктивної інформації з проблем поінформованість учасників та комунікації в даній сфері. Посилити просвітництво та освітньою участь незалежних експертів (ВНЗ, ІГС тощо) у генеруванні та експертній оцінці інформації, яка є предметом соціального діалогу. Стратегія СД – документ, в якому відображені ідеологія, принципи, комунікаційні інструменти, напрямки удосконалення законодавчих, нормативно-правових засад функціонування, удосконалення практики колективно-договірного регулювання, удосконалення інституційних механізмів та механізми відповідальності сторін СД за дотримання взятих на себе зобов`язань. Форсайт-технологія – спеціальна технологія формування пріоритетів розвитку різних сфер життя з метою мобілізації максимально великої кількості зацікавлених учасників (стейкхолдерів) для досягнення якісно нових результатів розвитку країни, регіону, громади. В контексті даного документу, технологія планування та прогнозування розвитку ПД та СД як механізмів реалізації стратегічних реформ в Україні, яка включає в себе: проведення опитувань експертів різних сегментів (соціальні партнери, ІГС, незалежні експерти) з подальшим стратегічним плануванням та розробкою заходів та інструментів її реалізації. АСД – Агенція соціального діалогу ВНЗ – Вищий навчальний заклад ВРУ – Верховна Рада України ГСЕР – Галузева соціально-економічна рада ГУ – Генеральна угода ДК – Дорожня карта ЗМІ – Засоби масової інформації ІГС – Інститути громадянського суспільства КМУ – Кабінет Міністрів України НДІ – Науково-дослідний інститут НТСЕР – Національна тристороння соціально-економічна рада ОТГ – Об’єднана територіальна громада – ПГС – Платформа громадянського суспільства ПД – Публічний діалог ФГС – Форум громадянського суспільства СД –- Соціальний діалог СПО – Спільний представницький орган СР – Сталий розвиток СІПСД – Спільний інформаційний простір соціального діалогу СХП – Східне партнерство ТТСЕР – Територіальна тристороння соціально-економічна рада УНП – Українська національна платформа

Скорочення:

СТРАТЕГІЧНА МЕТА ТА ЦІЛІ СД СД в довгостроковій перспективі має стати ключовим інститутом у реалізації національної стратегії сталого розвитку та реалізації положень Угоди про Асоціацію Україна – ЄС на засадах посилення взаємодії сторін соціального діалогу з ІГС, органічного та обґрунтованого поєднання принципів, відповідного удосконалення законодавства, механізмів взаємодії інститутів ПД та СД, а також обґрунтованого збалансування економічних, соціальних та екологічних інтересів українського суспільства на різних його рівнях – від територіальної громади до країни в цілому. ДОВГОСТРОКОВІ ЦІЛІ СД 1. Досягнення балансу «Економічна ефективність» (інноваційний розвиток економіки) –– «Соціальна справедливість» (досягнення високих соціальних стандартів, збереження та розвиток людського капіталу) – «Техногенно-екологічна безпека» (відповідальне ставлення до природи та ресурсів, запровадження природо-, енерго- та ресурсозберігаючих технологій) з поступовим обґрунтованим та органічним включенням екологічної складової до предмету соціального діалогу та колективно-договірного регулювання на всіх його рівнях; досягнення пропорційного та узгодженого зростання соціальних стандартів, рівня оплати праці, умов праці, забезпечення європейського рівня медичного обслуговування та надання освітніх послуг відповідно до рівня зростання економіки та конкурентоспроможності вітчизняних підприємств; 34

[лютий - березень ’2019]


Соціальний діалог 2. Досягнення балансу «Соціальна відповідальність соціальних партнерів» забезпечення реального впливу соціальних партнерів на прийняття політичних рішень щодо соціально-економічної та екологічної політики через надання інституціям СД імперативного права на громадську експертизу та контроль щодо формування та реалізації державної політики. Вимагаючи від соціальних партнерів, насамперед, роботодавців та підприємців, бути соціально відповідальними, суспільство та влада повинна забезпечити їм реальні та конституйовані важелі впливу на формування регуляторної, інвестиційної та соціальної політики. Таким чином, необхідне визнання як з боку органів влади, так і з боку суспільства, того факту, що єдиним мотивуючим фактором для бізнесу у наповненні бюджетів усіх рівнів, його самоорганізації та відповідальної участі у СД та ПД, є отримання преференцій у вигляді законодавчо закріплених засобів та механізмів реального впливу на державну політику, забезпечення невідворотності покарання за порушення цього права. 3. Досягнення балансу «Великий бізнес» – «Середній бізнес» – «Малий бізнес» у представництві інтересів кожного сегменту в інституціях СД через встановлення обґрунтованих квот. Лише збалансована участь великого (представники роботодавців та найманих працівників), середнього та малого бізнесу в органах СД унеможливить монополізацію інтересів сторін окремими їх організаціями та неврахуванням інтересів окремих соціальних груп при формуванні та реалізації політики. СЕРЕДНЬОСТРОКОВІ ЦІЛІ СД Реалізація місії та досягнення зазначених вище балансів можливе за умови реалізації середньострокових цілей СД: 1. Удосконалення інституційної спроможності СД з дотриманням основоположних принципів СД, передбачених ратифікованими Україною конвенціями МОП та інших міжнародних документів з одночасним урахуванням позитивних практик публічного та соціального діалогу країн ЄС. 2. Затвердження на рівні Кабінету Міністрів України Стратегії розвитку соціального діалогу до 2030 року (далі – Стратегія), яка визначатиме ідеологію, цілі, очікувані результати та індикатори їх досягнення на довгострокову перспективу (до 2030 року). 3. Прийняття ВРУ системних змін законодавства щодо СД (Закон України «Про соціальний діалог в Україні», «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності», «Про профспілки, їх права та гарантії діяльності», «Про колективні договори і угоди» тощо), в яких враховано ідеологію та стратегічні цілі розвитку СД до 2030 року. 4. Посилення впливу соціальних партнерів (сторони роботодавців та профспілкової сторони) та ІГС на державну політику в соціальній, економічній та екологічній сферах, створення умов для реалізації Стратегії шляхом удосконалення механізмів координації роботи відповідних інститутів (зокрема у форматі «тристоронні соціально-економічні ради + громадські ради при органах виконавчої влади різних рівнів + новостворювані інститути ПД (СД) на рівні об`єднаних територіальних громад»). 5. Розширення предмету та змісту СД, зокрема за рахунок екологічної складової; перегляд структури та змісту Генеральної, галузевих та територіальних угод з урахуванням нових соціально-економічних умов та становлення постіндустріального суспільства. 6. Утворення та функціонування Платформи «СІПСД» – об’єднаної в єдину мережу «інформаційної площадки» з проблематики ПД та СД (за участі соціальних партнерів, органів влади, зацікавлених ІГС, експертно-аналітичних центрів, науково-дослідних установ на національному, територіальному та галузевому рівнях тощо), яка дасть можливість покращити поінформованість учасників та комунікації в даній сфері. 7. Запровадження на практиці узгодженої сторонами Концепції та сучасної моделі здійснення ПД та СД для СР територіальних громад в умовах децентралізації, зокрема шляхом обґрунтованого впровадження (в пілотних регіонах) моделі «ТТСЕР + АСД». 8. В рамках СД і ПД поширити практику соціального інвестування на рівні об`єднаних територіальних громад (ОТГ) як запоруки розвитку середнього класу. Загальною метою соціального інвестування може бути визначено як вкладення грошових та інших інвестування ресурсів в об’єкти соціальної сфери для отримання доходу або іншого соціального ефекту, зокрема для підвищення рівня і якості життя населення за допомогою створення нових технологій і механізмів задоволення матеріальних, духовних і соціальних потреб громадян. Основними напрямами здійснення соціального інвестування в громаді (ОТГ) можуть бути: формування сприятливого соціального клімату в громаді; формування збалансованої соціальної інфраструктури в ОТГ, регіоні, підприємстві – поширення доступності населення до соціальних послуг, просторовий розвиток території, благоустрій громади; формування системи наставництва на підприємстві та забезпечення зміни професійних поколінь; розвиток та ефективне функціонування ринку праці тощо. З метою реалізації зазначених вище цілей в рамках СД і ПД в ОТГ, опрацювати Концепцію функціонування рад з питань соціального інвестування в ОТГ при відповідних адміністраціях. Основними завданнями Ради визначити: сприяння інтенсивного соціально – економічного розвитку ОТГ; вироблення рекомендацій і внесення пропозицій щодо вжиття і вдосконалення нормативно-правових актів, що сприяють ефективної соціально – інвестиційній діяльності; внесення пропозицій щодо укладення інвестиційних угод (меморандумів) щодо соціального розвитку ОТГ; розробка механізмів врегулювання питань по платежах до бюджету ОТГ, пов’язаним з реалізацією інвестиційних проектів соціальної спрямованості, а також сприяння у врегулюванні інших фінансових і майнових проблем між сторонами. 9. Формування позитивного «соціального капіталу» в середовищі СД, зростання рівня взаємної довіри та налагодження ефективних механізмів інформаційної взаємодії (комунікації), зокрема шляхом функціонування платформи «Спільний інформаційний простір соціального діалогу». 10. Сприяння усіма сторонами СД та ПД формування цінностей та практики «соціальної відповідальності» – виконання та дотримання сторонами своїх зобов’язань в рамках чинного законодавства, колективних угод, а також «добровільного» їх перевиконання задля розвитку потенціалу підприємництва, людського та соціального капіталу українського суспільства на всіх його рівнях. 11. Створення мотиваційних засад для ефективної інституалізації та формування соціально відповідальних сторін СД, зокрема шляхом виконання державою Україна норм Конвенцій МОП № 87 та 98. 12. Досягнення балансу гендерної рівності через поступову імплементацію антидикримінаційних Директив ЄС, а саме: Директиви № 92/85/ЄЕС про вжиття заходів з поліпшення безпеки та охорони здоров’я на виробництві вагітних працівниць, працівниць, які нещодавно народили, або годують (десята індивідуальна Директива у значенні статті 16 (1) Директиви 89/391/ЄЕС); Директиви Ради 79/7/ЄЕC від 19 грудня 1978 року про поступову імплементацію принципу рівності чоловіків і жінок у сфері соціального забезпечення; Директиви Ради 2004/113/ЄC від 13 грудня 2004 року про імплементацію принципів рівності чоловіків і жінок у доступі до товарів і надання послуг. КОРОТКОСТРОКОВІ ЦІЛІ СД В короткостроковій перспективі ключовими цілями розвитку СД є: 1. Стратегічне планування розвитку СД (підготовка проекту Стратегії до 2030 року за участі усіх зацікавлених сторін); 2. Удосконалення законодавче та нормативно-правового забезпечення СД; 3. Поліпшення інституційного забезпечення соціального діалогу в Україні; 4. Поліпшення механізмів комунікації між соціальними партнерами та між соціальними партнерами з ІГС; 5. Поліпшення процедур та практики переговорів з укладання колективних угод та інших переговорів в рамках СД; 6. Удосконалення структури та змісту колективних угод на усіх рівнях; 7. Посилення впливу рішень та домовленостей досягнутих в рамках СД; 8. Посилення соціальної та юридичної відповідальності сторін СД за порушення законодавства, норм та колективних угод.

[лютий - березень ’2019]

35


Додаток 1

МАТРИЦЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ЦІЛЕЙ СД Компонент «Ідеологія»

Компонент «Комунікація»

Компонент «Діалог»

Компонент «Партнерство»

Стратегія

Підготовлено документ, де зазначаються Принципи, цінності, очікувані результати та індикатори їх досягнення по усім компонентам (додаток 1.1).

Закони та норми

Підготовлено проекти змін до чинного законодавства (подаються на розгляд суб`єктам законодавчої ініціативи), що регулюють сферу СД а також змін до механізмів функціонування інститутів СД та їх взаємодії з органами влади усіх рівнів, а також норм, які мають відповідати затвердженим Стратегією принципам та ідеології. В законодавчі акти та інші нормативні документи мають бути закладені відповідні норми, які сприятимуть: • організації СД (функціонування органів СД, посилять координацію між органами влади всіх рівнів та НТСЕР, ТТСЕР, ГСЕР; • забезпечать функціонування органів СД відповідними ресурсами для ефективної реалізації функцій; • самоорганізації сторін СД; • поліпшенню механізмів комунікації між соціальними партнерами та між соціальними партнерами з ІГС; • поліпшенню процедур та практики переговорів з укладання колективних угод та інших переговорів в рамках СД; • удосконаленню структури та змісту колективних угод на усіх рівнях; • посиленню ступеню впливу рішень та домовленостей, досягнутих в рамках СД на державну політику; • посиленню соціальної відповідальності сторін СД за порушення законодавства, норм та колективних угод -шляхом покращення комунікацій між сторонами СД та з ІГС; • забезпеченню персональної юридичної відповідальності сторін за порушення законодавства, процедур та укладених колективних угод ( додаток 1.2). Схвалено нові підходи до формування структури та змісту Генеральної, галузевої, територіальної угод з урахуванням потреби у формуванні інноваційної постіндустріальної економіки, розвитку людського капіталу, стійкого розвитку галузей та регіонів України (додаток 1.3).

Інститути

СПО сторін делегують експертів для підготовки проекту Стратегії. На рівні НТСЕР визначаються та узгоджуються кандидатури незалежних експертів та експертів від ІГС, які візьмуть участь у підготовці Стратегії.

Концепція створення та функціонування Платформи «Спільний інформаційний простір СД» (додаток 1.4.).

Концепція модернізації СД на територіальному рівні «Інституційні зміни на територіальному рівні СД в умовах децентралізації» (модель «ТТСЕР+АСД»); (додаток 1.5.)

Суспільний договір (Меморандум) між владою, соціальними партнерами та громадським суспільством (в особі авторитетних ІГС, зокрема учасників громадських рад при органах влади) щодо соціальної відповідальності за дотримання ратифікованих Україною конвенцій МОП, інших міжнародних документів та міжнародних договорів, законодавства України та колективних угод.

Заходи та інструменти

На національному рівні створено робочу групу зі представників сторін СД за паритетної участі ІГС та незалежних експертів для підготовки проекту Стратегії.

На рівні СПО сторін із залученням зацікавлених експертів створено робочу групу для підготовки Концепції СІПСД.

На національному рівні створено робочу групу зі представників сторін СД за паритетної участі ІГС та незалежних експертів для підготовки проектів внесення змін до чинного законодавства.

Створено робочу групу з представників соціальних партнерів, ІГС – учасників громадських рад при органах влади різних рівнів з метою підготовки концептуального документу щодо посилення координації дій з громадського моніторингу та контролю за дотриманням законодавчих та регламентних норм щодо участі громадськості у розробці та реалізації державної політики.

Проведення глибинного дослідження стану та перспектив розвитку СД , прогнозування динаміки його розвитку на довгостроковий період (зокрема, компоненти «Ідеологія», «Комунікації», «Діалог», «Партнерство»: етап І – пілотне опитування експертів, яке було проведене в рамках даного Проекту. етап ІІ – проведення системного опитування експертів з оцінки стану та перспектив ключових компонентів («Ідеологія», «Комунікації», «Діалог», «Партнерство»).; етап ІІІ – проведення системного дослідження у форматі ФОРСАЙТУ (у середньостроковій перспективі) із залученням експертів від усіх зацікавлених сторін.

ЗАХОДИ З РЕАЛІЗАЦІЇ ЦІЛЕЙ РОЗВИТКУ СД

36

Короткострокові цілі (до 2020р)

Заходи реалізації

Очікувані результати

1

Стратегічне планування розвитку СД (підготовка проекту Стратегії до 2030 року за участі усіх зацікавлених сторін)

Підготовлено проект документу «Стратегія розвитку СД в Україні до 2030 року».

2

Удосконалення законодавчого та нормативно-правового забезпечення СД

3

Поліпшення інституційного забезпечення СД в Україні

4

Поліпшення механізмів комунікації між соціальними партнерами та між соціальними партнерами з ІГС

З метою реалізації короткострокових цілей на національному рівні створено робочу групу з представників сторін СД за паритетної участі ІГС та незалежних експертів для підготовки: • змін до чинного законодавства; • проекту Стратегії; • підготовки аналітичних документів щодо інституційних змін у СД на усіх його рівнях • (на територіальному рівні - в обов`язковому порядку із залученням експертів з регіонів та ОТГ); • проекту Регламенту обміну інформацією між сторонами СД, ведення колективних переговорів, консультацій, примирних процедур; • аналітичного документу «Нові підходи до формування структури та змісту Генеральної угоди (галузевої, територіальної)» На рівні СПО сторін із залученням зацікавлених експертів створено робочу групу для підготовки Концепції СІПСД а також підготовки плану просвітницько-освітніх компонентів з проблематики ПД та СД шляхом посилення співпраці соціальних партнерів, ВНЗ, профільних НДІ, ЗМІ тощо. Створено робочу групу з представників соціальних партнерів, ІГС - учасників громадських рад при органах влади різних рівнів з метою посилення координації дій з громадського моніторингу та контролю за дотриманням законодавчих та регламентних норм щодо участі громадськості у розробці та реалізації державної політики.

[лютий - березень ’2019]

Підготовлено узгоджений законопроект «Щодо внесення змін до деяких законодавчих актів в частині удосконалення СД в Україні», відповідно до якого, на основі результатів проекту, запропоновано модернізацію низки законодавчих актів, зокрема, Законів України: • «Про соціальний діалог в Україні», • «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності», • «Про профспілки, їх права та гарантії діяльності», • «Про колективні договори та угоди» Підготовлено аналітичні документи: «Інституційні зміни на національному рівні та галузевому (секторальному) рівні СД»; «Інституційні зміни на територіальному рівні СД в умовах децентралізації» (модель «ТТСЕР+АСД»); «Ефективна модель участі інституцій «третього сектору» та незалежних експертів в СД», зокрема Концепція функціонування рад з питань соціального інвестування в ОТГ. Підготовлено Концепцію функціонування Платформи «Спільний інформаційний простір СД» - об’єднаної в єдину мережу «інформаційної площадки» з проблематики ПД та СД (за участі соціальних партнерів, органів влади, зацікавлених ІГС, експертно-аналітичних центрів, науково-дослідних установ на національному, територіальному та галузевому рівнях тощо). Схвалено план інформаційно-просвітницьких заходів щодо налагодження публічних комунікацій на всіх рівнях ПД та СД


Додаток 1 5

Поліпшення процедур та практики переговорів з укладання колективних угод та інших переговорів в рамках СД

6

Удосконалення структури та змісту колективних угод на усіх рівнях

Схвалено сторонами нові підходи до формування структури та змісту Генеральної угоди (галузевої, регіональної)» з урахуванням потреби у формуванні інноваційної постіндустріальної економіки, розвитку людського капіталу, стійкого розвитку галузей та регіонів України тощо.

7

Посилення впливу рішень та домовленостей досягнутих в рамках СД на державну політику

Підготовлено проекти внесення змін до регламентів ВРУ, КМУ, територіальних органів виконавчої влади щодо підвищення ефективності взаємодії з тристоронніми органами СД, обов`язковості передання на проекти стратегічних, законодавчих, нормативно-правових документів в сфері соціально-економічної політики на розгляд та громадську експертизу ТСЕР відповідного рівня.

8

Посилення соціальної та юридичної відповідальності сторін СД за порушення законодавства, норм та колективних угод.

Підготовлено концептуальний документ «Інструменти посилення юридичної відповідальності сторін за порушення законодавства в сфері ПД та СД а також колективних угод» та/ або меморандум щодо координації дій соціальних партнерів та ІГС для посилення громадського контролю за дотриманням ратифікованих Україною конвенцій МОП, інших міжнародних документів та міжнародних договорів, законодавства України та колективних угод.

Середньострокові цілі (до 2024) 1

2

3

4

Затвердження на рівні Кабінету Міністрів України Стратегії розвитку СД до 2030 року (далі – Стратегія), яка визначатиме ідеологію, цілі, очікувані результати та індикатори їх досягнення на довгострокову перспективу (до 2030 року).

Створено групу фахівців з підготовки та проведення ІІ-етапу опитування експертів. Робочі групи РГ5 УНП ФГС СХП та РГ2 УПГС Україна – ЄС утворюють спільний координаційний план зі сприяння реалізації ДК (з можливим долученням Дорадчої групи зі сталого розвитку) .

Заходи з реалізації цілей

1.Проведення широкого громадського обговорення проекту Стратегії, узгодження усіма сторонами його кінцевої редакції. 2.Подальше посилення фінансової, технологічної, комунікативної та кадрової спроможності органів СД шляхом законодавчого закріплення їх достатнього фінансування: • підвищення рівня їх фінансування через заклаПрийняття ВРУ системних змін до закодення відповідних коштів у бюджетах відповідних нодавства щодо СД (Закон України «Про рівнів; соціальний діалог в Україні», «Про організації • залучення до фінансування грантових коштів та роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх технічної допомоги з боку міжнародних організацій. діяльності», «Про профспілки, їх права та га3.Створення групи експертів з представників усіх рантії діяльності», «Про колективні договори зацікавлених сторін для організації та проведення і угоди» тощо), в яких враховано ідеологію, масштабного ФОРСАЙТ дослідження проблематики стратегічні цілі та ресурси для розвитку СД до ПД та СД в Україні 2030 року. 4. Сторонами СД та іншими зацікавленими сторонами опрацьовано комплекс заходів з посилення соціальної відповідальності за дотримання принципів, законодавчих норм, досягнутих домовленостей та Удосконалення інституційної спроможності СД укладених угод, зокрема, через поширення інформації в ЗМІ щодо кращих практик на усіх рівнях. з дотриманням основоположних принципів, ратифікованих Україною конвенцій МОП та інших міжнародних документів з одночасним урахуванням позитивних практик ПД та СД країн ЄС.

Посилення впливу соціальних партнерів (сторони роботодавців і профспілкової сторони) та ІГС на державну політику в соціальній, економічній та екологічній сферах, створення умов для реалізації Стратегії шляхом удосконалення механізмів координації роботи їх інститутів (зокрема у форматі «тристоронні соціально-економічні ради + громадські ради при органах виконавчої влади різних рівнів + новостворювані інститути ПД (СД) на рівні об`єднаних територіальних громад»).

Підготовлено проект та схвалено сторонами Регламент обміну інформацією між сторонами СД, ведення колективних переговорів, консультацій, примирних процедур. Підготовлено концептуальний документ щодо створення інституту незалежних експертів у генеруванні та експертній оцінці інформації, яка є предметом та СД.

Очікуваний результат СД та ПД на усіх рівнях здійснюється з урахуванням закладених у стратегії принципів та цілей, зокрема щодо розширення змісту, формату СД.

У законодавстві закладено норми, які в результаті забезпечили реалізацію та поліпшення: • ресурсного (фінансове, організаційно-технічне, кадрове) функціонування органів СД; • комунікації між соціальними партнерами та між соціальними партнерами з ІГС (шляхом пілотного запровадження Платформи СІПСД); • процедури та практики переговорів з укладання колективних угод та інших переговорів в рамках СД; • структури та змісту Генеральної та інших колективних угод на усіх рівнях; • юридичної відповідальності сторін СД за порушення законодавства, норм та колективних угод. • організаційної спроможності три- та багатосторонніх (на територіальному рівні) органів СД, зокрема в контексті впливу рішень тристоронніх органів на державну політику; • к оординації між органами влади всіх рівнів та тристоронніми органами СД (на територіальному рівні (модель «ТТСЕР+АСД»); • організаційної спроможності сторін (сторона роботодавців та профспілкова сторона) шляхом реалізації зазначених у Стратегії програм сприяння розбудові сторін роботодавців та профспілкової сторони (зокрема на галузевому та територіальному рівні); • реалізовано положення Суспільного договору (Меморандум) між владою, соціальними партнерами та громадським суспільством (в особі авторитетних ІГС, зокрема учасників громадських рад при органах влади) щодо соціальної відповідальності за дотримання ратифікованих Україною конвенцій МОП, інших міжнародних документів та міжнародних договорів, законодавства України та колективних угод. Поступова планова імплементація екологічної складової до СД, що передбачено Стратегією. Див п.2.

[лютий - березень ’2019]

37


Додаток 1

5

Розширення предмету та змісту СД, зокрема за рахунок екологічної складової; перегляд структури та змісту Генеральної, галузевих та територіальних угод з урахуванням нових соціально-економічних умов та становлення постіндустріального суспільства.

Нова концепція Генеральної угоди (як соціального договору) та галузевої угоди затверджена на тристоронньому рівні. На територіальному рівні затверджена та функціонує (в пілотних регіонах) модель здійснення СД для сталого розвитку територіальних громад в умовах децентралізації, зокрема шляхом обґрунтованого впровадження (в пілотних регіонах) моделі «ТТСЕР + АСД». При підписанні нових територіальних угод враховуються новий формат СД на територіальному рівні (модель «ТТСЕР+АСД)». Суттєво збільшено частку екологічних питань, які є предметом колективних переговорів та виконання яких передбачено в колективних угодах.

6

Утворення об’єднану в єдину мережу «інформаційної площадки» з проблематики ПД та СД (за участі соціальних партнерів, органів влади, зацікавлених ІГС, експертно-аналітичних центрів, науково-дослідних установ на національному, територіальному та галузевому рівнях тощо), яка дасть можливість покращити поінформованість учасників та комунікації в даній сфері.

В середньостроковій перспективі СІПСД функціонує у статусі інституції, яка є частиною національної системи СД.

7

Запровадження на практиці узгодженої сторонами Концепції та сучасної моделі СД для сталого розвитку територіальних громад в умовах децентралізації, зокрема шляхом обґрунтованого впровадження (в пілотних регіонах) моделі «ТТСЕР + АСД».

Запровадження в кількох пілотних регіонах опрацьованої моделі «ТТСЕР + АСД» здійснення СД для сталого розвитку територіальних громад з підготовкою Регламенту діяльності, джерел фінансування, кадрового забезпечення тощо; аналіз практики їх функціонування та удосконалення Моделі. Одним із аспектів функціонування моделі є реалізація завдань з питань соціального інвестування в ОТГ, зокрема: сприяння інтенсивного соціально - економічного розвитку ОТГ; вироблення рекомендацій і внесення пропозицій щодо вжиття і вдосконалення нормативно-правових актів, що сприяють ефективної соціально - інвестиційній діяльності; внесення пропозицій щодо укладення інвестиційних угод (меморандумів) щодо соціального розвитку ОТГ.

8

Формування позитивного «соціального капіталу» в середовищі СД, зростання рівня взаємної довіри та налагодження ефективних механізмів інформаційної взаємодії (комунікації), зокрема шляхом функціонування платформи «Спільний інформаційний простір СД».

Реалізовані, закладені у Стратегії та Положенні про функціонування Платформи СІПСД проведення просвітницькі та навчальні заходи в рамках СД та ПД.

Довгострокові цілі (до 2030 р.)

38

В короткостроковій перспективні (в пілотному варіанті) СІПСД функціонує як незалежна платформа за рахунок залучення грантових коштів, а також коштів технічної допомоги з боку міжнародних інституцій.

Заходи з реалізації цілей

Очікуваний результат

1

Подання суб’єктами законодавчої ініціативи проекту Досягнення балансу «Економічна ефективність» (інноваційний розвиток економіки) змін до Конституції України щодо конституційного – «Соціальна справедливість» (досягнення закріплення статусу НТСЕР. високих соціальних стандартів та розвиток людського капіталу) – «Техногенно-екологічна безпека» (відповідальне ставлення до природи та ресурсів, запровадження природо-, енерго- та ресурсозберігаючих технологій).

Прийнято зміни до Конституції України щодо конституційного закріплення статусу Національної соціально-економічної ради України як постійно-діючого органу СД з відповідними повноваженнями та ресурсним забезпеченням.

2

Досягнення балансу «Соціальна відповідальність соціальних партнерів» – «Забезпечення реального впливу соціальних партнерів на прийняття політичних рішень щодо соціально-економічної та екологічної політики» через надання інституціям СД імперативного права на громадську експертизу та контроль щодо формування та реалізації державної політики.

Законодавче закріплення імперативного права соціальних партнерів (у форматі участі у три- та багатосторонніх органах СД) щодо участі у підготовці, громадської експертизи, участі у реалізації політики в економічній, соціальній та екологічній сферах.

3

Досягнення балансу «Великий бізнес» – «Середній бізнес» – «Малий бізнес» у представництві інтересів кожного сегменту в інституціях СД через встановлення обґрунтованих квот.

Законодавче закріплення квотного принципу формування усіх три- та багатосторонніх органів ПД та СД з обов’язковим наданням квот організаціям, які представляють малий бізнес.

[лютий - березень ’2019]


Додаток 1.1

СТРАТЕГІЯ МОДЕРНІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО ДІАЛОГУ В УКРАЇНІ Вступ. Розділ 1. Соціальний діалог, його актуальність для України. 1.1. Актуальність в контексті досягнення цілей Сталого розвитку України. 1.2. Принципи та цінності соціального діалогу. Розділ 2. Мета, цілі, напрямки реалізації Стратегії, індикатори досягнення цілей. 2.1. Мета Стратегії — сприяння розвитку і розширенню сфери дії національної системи СД, законодавче і організаційно-практичне забезпечення суспільного договору органів влади, бізнесу та громадянського суспільства щодо підвищення якості життя громадян і збалансування їх економічних, соціальних та екологічних інтересів та сталого розвитку країни в цілому. 2.2. Мета, цілі та завдання соціального діалогу до 2030 року. 2.2.1. Національний рівень. 2.2.2. Галузевий рівень. 2.2.3. Територіальний рівень з урахуванням децентралізації. 2.2.4. Принципи та напрямки взаємодії інституцій соціального діалогу з громадським суспільством для досягнення поставлених цілей. 2.3. Цілі та завдання Стратегії: - досягнення високої якості і ефективності СД на національному, галузевому та територіальному рівнях, що відповідає принципам, закладеним в документах МОП та, водночас, європейським цінностям, нормам і стандартам; - оптимізації повноважень та відповідальності органів державної влади і місцевого самоврядування як сторони СД, що виконує нормотворчу та арбітражну функцію; - оптимізації повноважень, репрезентативності та відповідальності інститутів соціального діалогу, відповідальних за примноження та збереження національного багатства країни; - забезпечення недискримінаційного доступу до участі у соціальному діалозі та у його інституціях усіх без виключення суб`єктів сторін, які цього бажають та статутами яких це передбачено; - підвищення інституціональної спроможності професійних спілок та організацій роботодавців як основних сторін соціального діалогу; - обґрунтоване залучення організацій громадянського суспільства до соціального діалогу; - підвищення рівня довіри суспільства до всіх соціальних партнерів та партнерів одне до одного, формування соціального капіталу в сфері соціального діалогу; - формування широкої громадської підтримки національної системи соціального діалогу через системне просвітництво та якісні комунікації. 2.4. Основні напрями реалізації Стратегії. 2.4.1. Удосконалення законодавства у сфері соціального діалогу. 2.4.2. Модернізація системи колективних переговорів і врегулювання трудових спорів. 2.4.3. Посилення інституційної спроможності соціальних партнерів та органів соціального діалогу. 2.4.4. Залучення соціальних партнерів до участі у розробці та реалізації економічної, соціальної та екологічної політики. 2.5. Очікувані результати реалізації Стратегії. 2.5.1. За напрямом щодо удосконалення законодавства у сфері соціального діалогу (потребує розробки на основі подальших досліджень). 2.5.2. За напрямом щодо модернізації системи колективних переговорів і врегулювання трудових спорів (потребує розробки на основі подальших досліджень). 2.5.3. За напрямом щодо посилення інституційної спроможності соціальних партнерів та органів соціального діалогу (потребує розробки на основі подальших досліджень). 2.5.4. За напрямом щодо залучення соціальних партнерів до участі у розробці екологічної політики (потребує розробки на основі подальших досліджень). Розділ 3. План дій з реалізації Стратегії та ключові індикатори реалізації. Відповідно до основних напрямів реалізація Стратегії передбачає розробку та досягнення показників, що оцінюють хід виконання завдань та заходів. Для цього у Плані дій щодо реалізації положень Стратегії визначаються очікувані результати та показники реалізації. Стратегії, які, зокрема, включають: - оцінку суспільної довіри до соціального діалогу в цілому; - оцінку рівня взаємної довіри усіх зацікавлених сторін; - оцінку показників та динаміки соціальних стандартів, в тому числі стандартів якості життя; - покращення позицій України у відповідних міжнародних рейтингах. Розділ 4. Фінансове забезпечення реалізації Стратегії Джерелами фінансування для реалізації Стратегії стануть: - Державний бюджет України, місцеві бюджети, бюджети ОТГ; - проекти та програми міжнародної технічної та фінансової допомоги; - інші джерела, передбачені законодавством.

[лютий - березень ’2019]

39


Додаток 1.2

ВНЕСЕННЯ ЗМІН ТА ДОПОВНЕНЬ

ДО ЧИННОГО ЗАКОНОДАВСТВА ТА ІНШИХ НОРМАТИВНИХ ДОКУМЕНТІВ, ЩО ПРЯМО АБО ОПОСЕРЕДКОВАНО РЕГУЛЮЮТЬ СОЦІАЛЬНИЙ ДІАЛОГ

40

№ п/п

Назва законодавчого, нормативно-правового акту

Норми, положення, законодавчих та нормативно-правових актів, потребують змін і доповнень

1.

Регламент ВРУ

Внесення змін щодо необхідності отримання висновків Національної ради до законопроектів з питань формування державної економічної і соціальної політики та регулювання трудових, економічних і соціальних відносин.

2.

Закони та нормативно-правові акти, що регулюють діяльність центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та суб’єктів сторони профспілок і роботодавців

Внести доповнення стосовно: • запровадження механізму імплементації рішень органів СД; • відповідальності суб’єктів сторін СД за невиконання норм законодавства; • порядку взаємодії суб’єктів сторін СД з органами соціального діалогу на всіх рівнях • обов`язкового узгодження положень та регламентів державних органів влади, які визначені Законом стороною соціального діалогу відповідного рівня, щодо взаємодії з Національною радою у частині обов’язкового надання інформації про розгляд та врахування рекомендацій, схвалених рішенням НТСЕР, адресованих цим органам; • законодавчого закріплення механізмів ресурсного забезпечення процесів СД та ПД, колективних переговорів на рівні областей, районів та ОТГ, зокрема передбачення у Державному та місцевих бюджетах коштів на фінансування всіх форм діяльності органів соціального діалогу, зокрема, проведення засідань, конференцій, проведення досліджень, залучення до роботи науковців, незалежних експертів, утримання секретаріату), розглянути можливість фінансування діяльності соціально-економічних рад всіх рівнів за рахунок коштів з інших джерел, не заборонених законом; • забезпечення участі органів соціального діалогу у процесах проектування, обговорення, реалізації та оцінки Програм соціально-економічного розвитку на регіональному та місцевому рівнях.

3.

Регламент КМУ

Доповнити положенням щодо обов’язковості врахування висновків тристоронніх органів СД при прийнятті рішень в сфері соціально-економічних та соціально-трудових відносин.

4.

Закон України «Про соціальний діалог в Україні»

Зміни і доповнення щодо модернізації порядку і форм ведення СД на всіх рівнях та представництва інтересів сторін: а) визначити форми ведення СД, суб’єкти сторін та порядок створення і функціонування органів СД на рівні міст, районів, об’єднаних територіальних громад; б) переглянути норми щодо принципів та механізмів оцінки відповідності критеріям репрезентативності та підтвердження репрезентативності суб’єктів сторін профспілок та організацій роботодавців з урахуванням існуючої практики; в) визначити механізм делегування повноважень на представництво репрезентативним організаціям з боку не репрезентативних (пропонується наступний механізм: організації, які підтвердили репрезентативність на галузевому рівні можуть делегувати повноваження на їх представництво на національному рівні репрезентативним організаціям, відповідно до кількості членів, вказаних в рішенні НСПП); г) передбачити запровадження моделі «представницької репрезентативності» для визначення суб`єктів сторони роботодавців (а саме: організацій роботодавців і підприємців, які користуються найманою робочою силою; їх об’єднання, статутами яких передбачено участь в СД) для участі у колективних переговорах з укладення колективних договорів і угод, тристоронніх або двосторонніх органах та у міжнародних заходах; д) передбачити залучення інститутів громадянського суспільства до таких форм СД, як консультації та узгоджувальні процедури.

5.

Закон України про Державний бюджет

Під час розгляду проекту Державного бюджету на наступний період врахувати позиції щодо реалізації Конвенцій МОП стосовно державного сприяння розвитку СД в частині передбачення коштів на забезпечення організації СД (НТСЕР, ТТСЕР), а також самоорганізації сторін СД через проектну підтримку розвитку суб`єктів сторін.

6.

Закон України «Про організації роботодавців, їх права та гарантії діяльності»

Розглянути можливість поширення дії Закону на об’єднання підприємців, які представляють інтереси роботодавців чи підприємців, які користуються найманою робочою силою та статутами яких передбачено участь в СД; передбачити, що стороною роботодавців на національному рівні СД є об`єднання організацій роботодавців і підприємців, які користуються найманою робочою силою, статутами яких передбачено участь в СД, які мають статус всеукраїнських.

7.

Закон України «Про колективні договори та угоди»

Щодо термінів дії угод, учасників переговорів та відповідальності за виконання взятих зобов’язань: а) визначення термінів дії колективних угод (2-3 роки), що сприятиме активізації діяльності соціальних партнерів та розробці і підписанню колективних угод, положення яких відповідають існуючим умовам в соціально-економічній сфері; б) надання права брати участь у колективних переговорах громадським організаціям підприємців, які використовують найману працю, статутами яких передбачено представництво роботодавців у соціальному діалозі; в) у разі відсутності на галузевому чи територіальному рівнях репрезентативних об’єднань організацій роботодавців чи профспілок надати право на укладення угод профспілкам і організаціям роботодавців, які не визнані репрезентативними, але діють у відповідній галузі чи на відповідній території; г) посилення відповідальності кожної зі сторін за недотримання взятих на себе зобов`язань в рамках колективних угод усіх рівнів.

[лютий - березень ’2019]


Додаток 1.3

КОНЦЕПЦІЯ

ІДЕОЛОГІЇ, СТРУКТУРИ І ЗМІСТУ ГЕНЕРАЛЬНОЇ УГОДИ ТА ЇЇ УЗГОДЖЕНОСТІ З ІНШИМИ КОЛЕКТИВНИМИ УГОДАМИ НА СЕРЕДНЬО- ТА ДОВГОСТРОКОВУ ПЕРСПЕКТИВУ І. Принципи, ідеологія та інновації нової концепції Генеральної угоди (ГУ). ІІ. Структура ГУ. Назва та терміни дії Угоди. Загальні положення, зокрема: 1.Відповідність Угоди стратегічним завданням соціально-економічного розвитку країни. 2.Узгоджена оцінка ситуації в країні, зокрема оцінка, надана незалежними експертами щодо стану соціально-економічного розвитку, прогнозні показники тощо. 3. Розділ 1. Сприяння розвитку економіки та зайнятості. 4. Розділ 2. Оплата праці та основні соціальні гарантії. 5. Розділ 3. Охорона праці, умови праці та відпочинку. 6. Розділ 4. Соціальний захист працівників. 7. Розділ 5. Гуманітарні питання, перше робоче місце для молоді, «навчання на робочому місці, соціальна відповідальність роботодавця та найманого працівника тощо. 8.Розділ 6. Соціальний діалог. Заключні положення. 1. Додаток 1. Регламент здійснення обміну інформацією, консультацій та колективних переговорів з підписання Угоди. 2. Додаток 2. Порядок здійснення СД у форматі громадської експертизи та громадського контролю в процесі розроблення, законопроектів та проектів інших нормативно-правових документів, що мають відношення до предмету ГУ. 3. Додаток 3. Порядок приєднання до Угоди. Структура ГУ, галузевих (міжгалузевих), територіальних угод має бути уніфікованою. На територіальному рівні з урахуванням децентралізації та специфіки СД на територіальному рівні доцільним є обґрунтований та поступовий перехід до моделі «трипартизм +», інтеграція екологічної складової в середньо- та довгостроковій перспективі ІІІ. Зміст. 1. Перехід на 3-річний термін укладання Угоди (відповідно до бюджетного планування). 2. Визначення сторонами з основними завданнями на термін дії Угоди та винесення їх у загальні положення. 3. ГУ має регулювати основні принципи оплати праці, визначати ключові національні стандарти, що визначають соціально-економічне життя країни. В тексті ГУ не можуть закладатися конкретні розміри тарифної чи іншої системи оплати праці. 4. В ГУ мають закладатись лише ті положення, про які всі три сторони домовилися, отже, допустиме лише одне формулювання – «сторони домовилися». 5. ГУ має виходити з принципу, що виконання чинного законодавства України є обов’язковим для усіх сторін ГУ. Тому пропонується повністю виключити переписування окремих норм законодавства в тексті ГУ і виключити будь-які декларативні, кожне положення ГУ має бути максимально конкретним і таким, що підлягає перевірці протягом дії ГУ. Сторони повинні на етапі переговорів сформулювати конкретні показники, за якими буде оцінюватись кожен пункт ГУ, визначити проектні (планові) показники на момент закінчення ГУ. 6. Будь-які положення, відносно яких сторони не зможуть визначити методику оцінки, пропонується не включати в основний текст Угоди. 7. ГУ (у загальній частині) повинна містити узгоджений перелік економічних та соціальних показників, за якими сторони зможуть оцінювати проекти Державного бюджету, програми соціально-економічного розвитку країни на середньострокову перспективу, а також перелік основних соціально-економічних показників моніторингу якості і рівня життя населення, які сторони будуть застосовувати для контролю за виконанням ГУ. 8. Не передбачати в ГУ положення, які стосуються питань, вирішення і врегулювання яких можна здійснювати застосовуючи інші форми і механізми СД, такі як консультації, діяльність інститутів СД тощо, а також від положень, що носять неконкрет-

ний, загальний характер, або повторюють норми законодавства без встановлення їх вищого рівня; 9. Положення угод щодо «задоволення духовних та культурних потреб», «забезпечення житлом» розглядати у руслі додаткових пільг і соціальних гарантій працівників, у разі домовленості сторін та за наявності відповідних фінансово-економічних умов в галузі, регіоні, на підприємстві. 10. Передбачити в угодах всіх рівнів наскрізні положення щодо: - забезпечення рівних прав і можливостей чоловіків та жінок; - створення умов для недопущення дискримінації у сфері праці за ознакою реального або приписуваного статусу ВІЛ-інфікованої особи, забезпечення необхідних заходів щодо створення безпечних умов праці, особливо в тих галузях і на підприємствах, де існує підвищений ризик ВІЛ-інфікування під час виконання службових обов’язків; - недопущення дискримінації за будь-якими ознаками (статі, віку, захворювання, національності, віросповідання, партійного членства). IV. Взаємозв’язок Генеральної, галузевих (міжгалузевих) та територіальних угод. З метою посилення взаємозв’язку між колективними угодами різних рівнів, та з урахуванням єдиної сфери регулювання, запровадити єдину структуру (модель) колективних угод з різним наповненням залежно від рівня укладення та компетенції суб’єктів переговорного процесу. V. Особливості колективних угод на галузевому (міжгалузевому) рівнях. Враховуючи недостатність та непропорційність самоорганізації сторін на галузевому рівні пропонується відхід від галузевого підходу та запропоновано кластерний підхід до формування учасників від сторін для укладання міжгалузевих угод (укладання міжгалузевої угоди на основі формування кластерів суміжних галузей) VI. Особливості колективних угод на територіальному рівні в умовах децентралізації. Враховуючи процеси децентралізації та необхідність посилення спроможності сторін на територіальному рівні пропонується перехід на модель «трипартизм +» з залученням до підписання тер. угоди представників ІГС (за розробленими окремо критеріями). VII. Процедури проведення колективних переговорів з підписання ГУ (інших колективних угод). Обмін інформацією, представлення позицій та консультації. На даному етапі (особливо в частині обміну інформацією та представлення позицій) має бути широко долучений інститут незалежних експертів для надання сторонам об’єктивної та неупередженої інформації, що є предметом переговорів; Цілями даного етапу є: 1. Підвищення поінформованості соціальних партнерів про загальну поточну соціально-економічну ситуацію в країні; 2. Прогноз економічного розвитку країни, зокрема з урахуванням ситуації на глобальних ринках; 3. Проведення оцінки конкурентоспроможності економіки, продуктивності праці та впливу процесів глобалізації, зокрема, на трудову міграцію; 4. Аналіз перспектив пріоритетних напрямків розвитку вітчизняної економіки тощо. Колективні переговори. 1. Пропозиції про початок переговорів та представлення обґрунтованих проектів ГУ сторонами. 2. Формування робочих комісій та СРК. Примирні процедури та підписання угоди. [лютий - березень ’2019]

41


Додаток 1.4

КОНЦЕПЦІЯ ПЛАТФОРМИ

«СПІЛЬНИЙ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР СД» (СІПСД) І. МЕТА ПЛАТФОРМИ: 1. Підвищення ефективності комунікацій між сторонами СД, між суб’єктами в межах сторін (зокрема роботодавців та профспілок). 2. Забезпечення аналізу та поширення корисної інформації в сфері ПД та СД серед соціальних партнерів (роботодавці та профспілки), насамперед на регіональному та місцевому рівнях. 3. Покращення комунікацій між соціальними партнерами та «третім сектором». 4. Посилити просвітницький компонент в сфері ПД та СД. Використовуючи сучасні ІТ технології забезпечити реалізацію онлайн-навчальних програм (вебінари, тренінги, семінари) серед соціальних партнерів, насамперед на регіональному та місцевому рівнях. ІІ. НОРМАТИВНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ СІПСД В короткостроковій перспективі (в пілотному варіанті) СІПСД функціонуватиме як незалежна платформа за рахунок отримання грантових коштів. В середньостроковій перспективі пропонується закріпити статус СІПСД як інституції, яка є частиною національної системи соціального діалогу. ІІІ. КОМПОНЕНТИ СІПСД 1. Технічне та технологічне забезпечення функціонування платформи (ЄІПСД). Створення інформаційних баз даних Платформи: - законодавчих , нормативних документів з ПД та СД; - кращих іноземних практик ПД та СД; - кращих практик СД та ПД в Україні; - результатів наукових та аналітичних досліджень з проблематики ПД та СД. 2. Комунікаційний компонент. - Налагодження ефективного інформаційного обміну між соціальними партнерами, (про події, ініціативи, дослідження) на усміх рівнях, а також між соціальними партнерами та ІГС, міжнародними партнерами; - функціональні можливості СІСПД; - реалізація Онлайн-площадки для обговорення актуальних питань ПД та СД, зокрема проблематики імплементації Глави ХХІ Угоди Україна-ЄС тощо; - інструментарій для проведення оперативних онлайн-опитувань громадськості, організацій онлайн-голосувань та підготовки документів з проблемних питань ПД та СД; - сприяння розширенню комунікаційних можливостей платформ УНП ФГС СХП (зокрема групи №5) та УС ПГС «Україна – ЄС» (зокрема групи №4) з проблематики ПД та СД; - можливість обміну думками, результатами досліджень між експертами з різних сфер (сторони СД, урядові структури, органи місцевого самоврядування (громади), ІГС, міжнародні експерти, фахівці ВНЗ та НДІ, громадські активісти). 3. Просвітництво. Сприяння просвітництву у сфері СД та ПД, зокрема реалізації Угоди між Україною та ЄС, (оперативний та постійний розсилка корисної інформації учасникам та користувачам Платформи). 4. Навчання. - Проведення серії тематичних тренінгів «Ефективні комунікації в сфері СД». - Навчальні семінари (за участю залучених експертів) з актуальних проблем розвитку ПД та СД в Україні та світі (для соціальних партнерів, ІГС, фахівців органів державної влади). - Проведення постійно діючих навчальних семінарів з проблематики менеджменту організацій, ПР, медіа-комунікацій з залученням тренерів з ВНЗ, консалтингових структур, іноземних інституцій.

42

[лютий - березень ’2019]


Додаток 1.5

КОНЦЕПЦІЯ

«ІНСТИТУЦІЙНІ ЗМІНИ НА ТЕРИТОРІАЛЬНОМУ РІВНІ СД В УМОВАХ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ» МОДЕЛЬ функціонування Агентства соціального діалогу (АСД) як виконавчого механізму в рамках соціального діалогу на територіальному рівні (модель «ТТСЕР+АСД»). І. МЕТА СТВОРЕННЯ: - реалізація функції виконавчого органу в рамках СД між органами територіальної влади, стороною роботодавців та профспілковою стороною із залученням організацій громадянського суспільства на регіональному (місцевому) рівні; - участь у розробці та реалізації програм економічного й соціального розвитку регіону (території, ОТГ); - сприяння реалізації положень Територіальної угоди, програм сприяння розвитку підприємництва, програми зайнятості населення тощо; - аудит та аналіз соціально-економічного розвитку регіону (території), зокрема, забезпечення моніторингу за виконанням положень Колективних угод; - забезпечення інформаційного обміну між органами влади, соціальними партнерами та ІГС в рамках програм зі сталого розвитку територій, СД (в частині соціально-економічних та соціально-трудових відносин). ІІ. ФОРМАТ ВЗАЄМОДІЇ З ТТСЕР Формування стратегічних завдань та плану роботи АСД, а також контроль за виконанням поставлених завдань здійснює Тристороння соціально-економічна Рада. Дирекція АСД звітує на засіданнях ТСЕР про виконану роботу. ІІІ. ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ: - аналіз техніко-економічного обґрунтування програм соціально-економічного розвитку регіону (ОТГ), аналіз визначальних нормативно-правових документів, що впливають на соціально-економічний розвиток регіону, в тому числі щодо розвитку підприємництва з повноваженнями щодо доступу до відповідних методик та інформації, на основі яких вони розробляються; результатів (соціально-економічного ефекту) впровадження зазначених вище документів; - здійснення постійного оперативного моніторингу дотримання взятих соціальними партнерами зобов`язань в рамках угод територіального рівня, виявлення причин порушень та розробка рекомендацій щодо виправлення ситуації; - забезпечення зворотного зв`язку між владою та соціальними партнерами через інформаційний обмін, зокрема через платформу СІПСД; - участь у створенні та функціонуванні регіональних інформаційних банків даних (спільно з експертно-аналітичними установами, ІГС та науковими установами регіону), зокрема, на базі Платформи СІПСД з подальшим інтегруванням до даної Платформи громадських об`єднань підприємців, роботодавців та профспілкових об`єднань; поширення інформації, зокрема, з питань методології, практики СД серед суб`єктів соціальних партнерів; - організація та проведення навчання фахівців з питань СД, медіації та вирішення трудових конфліктів (спільно з регіональними (територіальними) бізнес-центрами, обласними службами посередництва та примирення); - проведення експертизи інноваційних проектів регіонального розвитку та забезпечення залучення інвестицій під перспективні інноваційні проекти; - сприяння формуванню та розвитку регіональних і місцевих кластерних структур та технопарків, інноваційному розвитку територій; - спільно з обласними (районними) центрами зайнятості, профспілками та організаціями роботодавців розробка та сприяння реалізації програм зайнятості населення, створення нових робочих місць тощо.

4.2. Безпосередня реалізація завдань АСД здійснюється департаментами (виконавчими комітетами) та виконавчими дирекціями. 4.2.1. Порядок формування та функціонування департаментів (виконавчих комітетів) та виконавчих дирекцій. Пропонований перелік департаментів: - Департамент зі сталого розвитку регіону - Департамент сприяння реалізації територіальної угоди; - Департамент комунікацій та зв’язків з громадськістю - Юридичний департамент; - Експертно-аналітичний центр (відділ експертизи проектів); - Департамент інновацій та інвестицій. Виконавчі комітети (департаменти): - функціонують на постійній основі для реалізації поточних завдань; - керівниками департаментів призначаються представники однієї із сторін (з щорічною ротацією) та затверджується ТСЕР регіону. Напрямки діяльності: - моніторинг виконання програм економічного та соціального розвитку, колективних угод тощо; - інформаційне забезпечення (підготовка матеріалів щодо СД та організація їх публікацій в ЗМІ), забезпечення інформаційного обміну між соціальними партнерами; - надання юридичної допомоги соціальним партнерам в тому числі з питань соціально-трудових відносин; - опрацювання проектів нормативних актів, спрямованих на удосконалення СД та покращення умов для розвитку підприємництва в регіоні. 4.2.2. Порядок формування та функціонування виконавчих дирекцій: - функціонують до виконання конкретного проекту; - для реалізації поставлених завдань можуть залучатися незалежні фахівці (експерти); - керівником проекту може бути запрошений менеджер – фахівець з проблематики реалізації проекту, який призначається рішенням ТТСЕР. Напрямки діяльності: - реалізація навчання фахівців соціальних партнерів; - залучення та реалізація грантових проектів; - підтримка реалізації інвестиційних та інноваційних проектів, затверджених в рамках СД тощо. V. РЕСУРСИ АСД Фінансування діяльності АСД забезпечується за рахунок: - коштів Державного бюджету, спрямованих на соціально-економічний розвиток регіонів; - бюджету регіону (території); - коштів програм сприяння розвитку підприємництва, сприяння зайнятості населення, зокрема регіональних центрів зайнятості; - власних коштів партнерів; - коштів донорських організацій.

ІV. УПРАВЛІННЯ АСД 4.1. Дирекція АСД. Дирекція АСД формується на паритетних засадах з 8 представників: по 2 від регіональної (місцевої) влади, об`єднань роботодавців, профспілок та ІГС. Директор АСД призначається рішенням ТСЕР на період 5 років.

[лютий - березень ’2019]

43


Оксана ПРОДАН – український політик, громадський діяч, голова Всеукраїнського об’єднання малого та середнього бізнесу «Фортеця», провідний економічний експерт Реанімаційного пакету реформ, чинний депутат Верховної Ради України – дотична до багатьох законодавчих ініціатив з питань регулювання соціального діалогу. Підтримувала пропозиції Спілки орендарів і підприємців України щодо редакції Шостої книги проекту Трудового кодексу України стосовно змін редакції Закону України «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності», які би дали можливість відновити участь громадських об’єднань підприємців у переговорному процесі з соціальними партнерами, що, на жаль, проігнорували її колеги-законодавці. Як Оксана ПРОДАН оцінює стан соціального діалогу в нашій країні, читайте далі.

ОБОВ’ЯЗОК ДЕРЖАВИ – ЗАБЕЗПЕЧИТИ ЕКОНОМІЧНІ СВОБОДИ УКРАЇНСЬКОМУ БІЗНЕСУ Перш за все, маємо високо оцінити результати Круглого столу «Перспективи імплементації в Україні положень Глави ХХІ Угоди про Асоціацію Україна – ЄС щодо розвитку публічних комунікацій та соціального діалогу», який відбувся у Києві 1 березня 2019 року. І велика подяка Міжнародному фонду «Відродження», що за його сприяння та зусиль Спілки орендарів і підприємців України такий захід став можливим. Тепер у нас є напрацьована дорожня карта «Стратегія модернізації соціального діалогу в Україні», концепція ідеології, структури і змісту Генеральної угоди на середньо- та довгострокову перспективу, пропозиції змін та доповнень до чинного законодавства, інших нормативних документів, які прямо або опосередковано регулюють соціальний діалог. Моїм колегам-законодавцям і представникам виконавчої влади є над чим працювати, і я більше ніж переконана, що цей круглий стіл не завершиться одними розмовами. Загалом щодо соціального діалогу, то він зараз як ніколи вимагає продовження на рівні місцевих громад. Більше того, соціальні партнери місцевого рівня потребують ґрунтовних фахових знань, підвищення компетенції в правових та економічних питаннях. І це стосується не лише очільників ОТГ та місцевого самоврядування, але й представників бізнесу. Бо, на відміну від великого бізнесу в Києві, маленький і середній бізнес в регіонах не завжди вміє себе захищати. Наразі в Україні, особливо в світлі адміністративно-територіальної реформи, успішне продовження соціального діалогу 44

[лютий - березень ’2019]

вимагає пропозицій з освіти та інформаційної підтримки соціальних партнерів. Що стосується європейської тенденції розширення соціального діалогу до формату «три сторони плюс», то не можна втрачати з поля зору однієї важливої істини: профспілки і роботодавці – це теж громадянське суспільство. Формальний підхід до трипартизму+ може позбавити соціальний діалог чіткості, в той час як забезпечення належних умов праці стосується відносин між роботодавцем і працівником та повинне регулюватися державою. Це критично для умов України, коли будь-яка слабкість у формулюваннях та механізмах стає приводом для того, щоб в черговий раз розділили громадянське суспільство, нівелювати можливості, позбавити його ініціативи. Наразі тристоронній соціальний діалог не дає державі уникнути своїх зобов’язань щодо регулювання трудових відносин і політики в сфері охорони праці. І що держава повинна робити найперше? Чиї інтереси захищати? Ще з 2017 року, починаючи з обговорення проекту Кодексу законів про працю України в другому читанні, не припиняються дискусії про те, чи повинна держава захищати працівників,чи створювати умови роботодавцям. Чомусь наше громадянське суспільство уникає цієї дискусії, задовольняючись рештками «совка», начебто захищеною законодавчо, але дешево оціненою працею. Стосовно відповідальності держави перед бізнесом хочу навести один факт. Нещодавно Міністерство соціальної політики запропонувало нову ініціативу, яка стосу-

валася насамперед IT-сектора, а ширше – підприємців третьої групи єдиного податку. З такими критеріями ознак наявності трудових відносин, які прописали чиновники, будь-кого, хто періодично надає послуги і отримує за це гроші, можна було б вважати найманим працівником. І якщо підприємець працює з кількома постійними постачальниками, до нього може прийти інспектор праці і оштрафувати. Не потрібно навіть звертатися до суду, бо підприємцям встановили презумпцію винуватості, а чиновникам – необмежені повноваження і відсутність контролю. І законопроект Мінсоцполітики– це не єдиний документ, спрямований проти підприємців. У 2017 році різко зросли штрафи за порушення трудового законодавства, а Кабмін розширив повноваження інспекторів праці, у 2018 році пройшли масові рейди, які вже зібрали штрафів на 1,2 млрд грн. Таке враження, що автори цих ініціатив живуть в світі пролетарських ілюзій і зумисно працюють проти законів економіки та ринку, або намагаються витіснити з країни всіх активних людей. Соціальний діалог наразі – не предмет філософських диспутів, а інструмент громадянської єдності, який повинен нарешті запрацювати. Бо ми не живемо в ізольованому світі – кордони відкриті, ті самі кордони, через які витікають трудові ресурси, ініціативна, освічена молодь, зокрема спеціалісти IT-сфери. А для того, щоб вони залишилися в Україні, держава через соціальний діалог повинна створювати умови для гідного життя тут і зараз.


Соціальний діалог Директор Інституту демографії і соціальних досліджень ім. Птухи Національної академії наук України, академік Елла ЛІБАНОВА бачить великий потенціал та відкритість інноваційним ідеям у місцевих громадах, а також пропонує шляхи подолання тих прогалин, що заважають їхній повноцінній участі у соціальному діалозі.

Елла ЛІБАНОВА:

МІСЦЕВИМ ГРОМАДАМ НАРАЗІ НЕ ВИСТАЧАЄ ФАХОВОСТІ, АЛЕ ВОНИ – ВІДКРИТІ ПРОГРЕСИВНИМ ІДЕЯМ В умовах децентралізації влади важливим стає налагодження співпраці соціальних партнерів саме на рівні територіальних громад. Вже зараз можемо говорити про успіхи в публічних комунікаціях між владою та громадськістю, владою та бізнесом, владою та профспілками. Проте переоцінювати наші досягнення не варто, бо зв’язок працює в один бік: влада будь-якого рівня починає прислухатися до інституцій громадянського суспільства хіба що під час передвиборчих кампаній. Натомість в країнах Європейського Союзу ідею соціального діалогу розширюють до принципу трипартизм+, де «плюсом», тобто ще однією стороною соціального діалогу долучається громадянське суспільство. Але повернемося до України. В сучасних умовах, коли ми говоримо про ситуацію в країні, важливою ви-

дається співпраця не на рівні держави, а на рівні територіальних громад. В певному сенсі територіальні громади більше відкриті цікавим, продуктивним, інноваційним ідеям, готові вирішувати те, що на рівні держави не здійснюються, співпрацювати з бізнесом, зі структурами громадянського суспільства. Вже зараз маємо багато цікавих проектів, які реалізується на рівні громад. На згадку спадає пілотний проект «Рука допомоги», який впроваджується Міністерством соціальної політики України за підтримки Світового банку в Харківській, Полтавській та Львівській областях і в окремих ОТГ Житомирської, Донецької та Чернігівської областей. І якщо вже модернізувати соціальний діалог, активно залучаючи до нього представників місце-

вих громад і ОТГ, то маємо заповнити дві прогалини. Перша стосується законодавчої бази, бо в Законі «Про соціальний діалог в Україні» зазначено функції і повноваження органів місцевого самоврядування, а не територіальних громад. Друга прогалина стосується того, як вести соціальний діалог повноцінно, таким чином, щоб усі його сторони бути однаково компетентні й фахові. Бо якщо бізнесу та профспілкам професіоналізму й знань вистачає, то представники місцевих громад не завжди готові захищати свої інтереси. І якщо ми хочемо досягти тут успіху, то маємо налагодити навчання, без різниці на базі якого національного вищого учбового закладу, для територіальних громад, які повинні знати свої права, вміти їх реалізувати й, зокрема, вести соціальний діалог.

РОБОТОДАВЦЯМ І ПРОФСПІЛКАМ ПОТРІБНО ЗАЛУЧИТИ ВСІ РЕСУРСИ Голова Федерації профспілок України вважає, що залишатися в межах старого соціального діалогу немає сенсу, адже він не приносить жодного суспільного ефекту. От що натомість пропонує Григорій ОСОВИЙ для того, щоб потреби громадянського суспільства були почуті.

Наразі можна почути багато ініціатив щодо модернізації соціального діалогу, розширення його сторін, переходу на модель «трипартизм+» тощо. Але чи дасть щось зі згаданого суспільний ефект, коли ми з вами – сторона роботодавців і сторона профспілок – залежимо від того, хто зможе передати наші напрацювання на імплементацію або на реалізацію у Верховну Раду України? Ми в цій частині обмежені в ресурсах. Усі наші великі прагнення і амбіції, переконання в тому,

що і як потрібно робити, не досягають до парламенту, без підтримки правлячих депутатських фракцій не виходять за межі засідань урядових комітетів. Звичайно, маємо такий інститут як парламентські слухання, але їх з депутатського корпусу відвідують одиниці, а прийняті рекомендації здебільшого не контролюються і не виконуються. То чи не варто нам скористатися досвідом Європи? У 2016 в Євросоюзі була створена мультидисциплінарна робоча група для розробки політики соціального діалогу в умовах нових сформованих в ЄС структур. Фактично мова йде про суспільний договір влади і громадянського суспільства, який підписує голова ради Євросоюзу, голова Європейської комісії і соціальні партнери, тобто профспілки і об’єднання роботодавців. Можливо в Україні ми спроможемося зробити щось схоже після завершення президентських і парламентських виборів? У форматі суспільного договору влади і громадянського суспільства. Бо якщо залишатися в ме-

жах традиційного соціального діалогу, то будемо мати нові-старі проблеми. Окрім того потрібно розуміти, що роботодавці і профспілки як соціальні партнери обмежені в своїх діях Угодою про Асоціацію Україна – ЄС – з одного боку і меморандумом з Міжнародним валютним фондом – з іншого. Саме ці центри впливу виставляють рамки для української влади, яких вона змушена дотримуватися в процесі економічних і соціальних реформ. Але прямих комунікації з ЄС і МВФ у соціальних партнерів практично немає. Роботодавцям і профспілкам потрібно залучити всі доступні ресурси заради того, щоб ми могли залишатися стороною вироблення відповідної політики в державі, принаймні на той період, на який обираються інститути влади. І щоб потреби громадянського суспільства були почуті і реалізовані, соціальні партнери повинні стати активними учасниками цієї політики.

[лютий - березень ’2019]

45


Голова Державної регуляторної служби, народний депутат України чотирьох скликань Ксенія ЛЯПІНА переконана, що в Україні схильні розглядати соціальний діалог між сторонами соціального партнерства надмірно філософськи. Надто часто все відбувається наступним чином: зібрались разом, поговорили про глобальні проблеми, розійшлися. На цьому соціальний діалог не повинен завершуватися, а лишень отримувати тонкий натяк на ідентифікацію проблеми.

УКРАЇНІ ПОТРІБЕН ПРОФЕСІЙНИЙ ДІАЛОГ БІЗНЕСУ, ВЛАДИ ТА ГРОМАДСЬКОСТІ Кажуть,що у діалозі головне дисциплінувати думку. Бо коли кожен говорить про своє, немає результату, не означено спільних цілей, спільних дій, то, очевидно, діалог не є ефективним. Що можемо зробити, щоб змінити ситуацію принаймні в царині регуляторної політики? Регуляторна політика тримається на двох китах. Один з них – процедури органу влади, другий – структурований діалог. Згідно із законодавством, зі всіма нашими методиками процедура напрацювання державного регуляторного рішення на будь-якому рівні, починаючи з Кабінету Міністрів України, закінчуючи об’єднаною територіальною громадою чи міською радою, універсальна. Діалог починається з ідентифікації проблеми і це те, до речі, чим ми часто нехтуємо. Інколи виявляється, що бачення сторін не співпадали ще з моменту окреслення проблеми. Тому ніколи не можна оминати стадії ідентифікації, бо з неї починається структурований і результативний діалог. Наступний крок діалогу – пошук альтернатив щодо розв’язання тієї проблеми, яку ми ідентифікували на першому етапі. І не варто сподіватися, що існує єдине рішення, істина в останній інстанції. Цим часто грішать не лише влада, але й інституції громадянського суспільства. Діалог повинен дати нам набір альтернативних рішень, які не обов’язково повинні бути виключно адміністративними. Якщо можна щось не регулювати, то не треба це регулювати. Чудово, якщо є можливість обмежитися ринковими способами вирішення проблеми. Коли ж регуляція необхідна і ми розглянули усі альтернативи, їх ідентифікували й перелічили, то далі розпочинається найважливіша частина діалогу – етап оцінки. 46

[лютий - березень ’2019]

Оцінка – найскладніша частина діалогу. Потрібно визначити, скільки часу й грошей коштуватиме вирішення проблеми, які процеси спровокує в бізнесі кожне із альтернативних рішень. Для органів влади це складно, вони змушені проводити консультації у рамках реалізації регуляторної політики. Тут варто скористатися ще одним правилом: не можете оцінити, не регулюйте. Тому що не можна керувати тим, що не вдається виміряти й оцінити. Оцінка впливу регуляторних рішень потребує структурованої інформації від ринку, яку необхідно збирати, але не фрагментарно, бо то корупція, а комплексно, та узагальнювати. Аце вже функція об’єднань підприємців, роботодавців і профспілок. Оцінка – найскладніша частина соціального діалогу, бо вона вимагає високого рівня професіоналізму. Проблема кваліфікованого, структурованого діалогу актуальна не лише для України. Державна регуляторна служба України вивчала кращий досвід різних країн. В Данії, наприклад, зв’язок між сторонами соціального діалогу повністю перейшов в електронний формат, а кожен роботодавець може відкрити особистий кабінет на загальному державному інтернет-порталі. Туди стікається вся інформація, всі новації та зміни, що можуть стосуватися його діяльності. Якщо порівнювати це з нашими реаліями, то, скажімо, про зміну рахунку для сплати якогось податку чи обов’язкового платежу данські підприємці дізнаються з офіційного порталу, а не з папірця, приклеєногона дверях податкової. Окрім такої інформації в особистий кабінет данського бізнесмена надходять запити щодо можливостей та наслідків змін в дер-

жавному регулюванні. Опитування може бути сформульоване наступним чином: «Якщо ставка якогось податку зміниться на такий відсоток, то скільки вам доведеться сплатити додатково?». Або «Якщо буде введено нову форму звіту, то скільки часу ви витратите на його заповнення?». Може виникнутиілюзія, що всі данські підприємці негайно кидаються оцінювати ініціативи своїх органів влади. Але це не відповідає дійсності, бо, за словами наших колег з Данії, активність проявляє не більше 3% роботодавців. Якби там не було, 2–3% відсотки активних респондентів дають достатньо інформації для оцінки, на основі якої можна прогнозувати наслідки регулювання. Чому нас повинен навчити досвід Данії? Тому, що необхідно мати обов’язковий постійний зворотній зв’язок з боку усіх учасників соціального діалогу. На чому сьогодні закінчується наш організований діалог, який регулюється законом? Регулюючі органи шлють учасникам діалогу якісь пропозиції, на які отримують відповідь: так, ні, дякую! Далі цього діалог не йде, зате кожен задоволений собою, бо «виконав» свої функції. Натомість влада, бізнес і громадськість мали би, кожен зі своєї сторони, оцінити як і можливий вплив до, так і реальні наслідки після. Що стається з управлінським рішенням через рік після того, як воно було прийняте? Хто перевіряє, чи було і як було досягнуто поставленої мети? Наразі в Україні цим нехтує не лише влада, але й бізнес. І це наше завдання на найближчий період – налагодити постійний зворотній зв’язок таким чином, щоб українська економіка регулювалася не шляхом емоцій, а шляхом раціональних рішень.


Соціальний діалог

У липні минулого року Міжнародна організація праці за підтримки уряду Данії та Міністерства соціальної політики України розпочала реалізацію п’ятирічного проекту «Інклюзивний ринок праці для робочих місць в Україні». У рамках цього проекту отримають підтримку чотири області України, будуть модернізовані деякі навчальні плани професійно-технічної освіти, створені нові послуги для кількох регіональних офісів Державної служби зайнятості. Але, звичайно, потенціал концепції місцевого партнерства зайнятості, яка закладена в його підґрунтя, набагато ширший, про що й розповідає старший технічний радник проекту Джемал ХОДЖІЧ.

РЕАЛІЗАЦІЯ МІСЦЕВИХ ІНТЕРЕСІВ ЧЕРЕЗ СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО МІЖ СТОРОНАМИ ДІАЛОГУ Проект Міжнародної організації праці (МОП), який фінансується урядом Данії, стосується не лише створення робочих місць, але й соціального діалогу. І ось чому. Якщо взяти до уваги визначення соціального діалогу МОП, то можемо говорити про будь-яку взаємодію між урядом, профспілками і роботодавцями у форматі перемовин, угод, зустрічей, іншої співпраці. Це наближує нас до практики, яка наразі широко розповсюджена в ЄС і називається місцевим партнерством зайнятості. Коротко кажучи, в основі цієї концепції лежить діалог, до якого залучено також сектор освіти та служби зайнятості. Саме так кожна із сторін може ефективно реалізувати свої цілі, відстоювати власні інтереси, а в результаті отримуємо вдосконалення і розвиток ринку праці взагалі. І хоча реалізація політики місцевого партнерства зайнятості здійснюється на державному (для країн Євросоюзу – на міжнародному) рівні, проте ефект – створення нових робочих місць – отримуємо в межах конкретних регіонів. Наприклад, чи не найбільше користі від програм місцевого партнерства зайнятості, в які ЄС вже інвестував не один мільярд євро, отримали Західні Баклани. Діалог в рамках місцевого партнерства зайнятості відбувається на усіх тих

рівнях, де ключові зацікавлені сторони (роботодавці, навчальні заклади, служби зайнятості, місцеві органи управління, громадські організації, фінансові установи) можуть отримати спільну вигоду від реалізації своїх окремих інтересів. Подивимося, що може отримати кожна із сторін такого діалогу. Якщо ми говоримо про роботодавців, то їх інтереси полягають в тому, щоб на ринку праці була присутня робоча сила необхідної кваліфікації та навичок. І тут маємо певну проблему, бо якщо навчальні заклади не достатньо швидко адаптуються до динамічних вимог ринку, то їхні випускники не готові працювати одразу після навчання. Лише за рахунок налагодженої співпраці між роботодавцями і закладами сектору освіти держава економить величезні кошти, уникає потреби перенавчати і перекваліфіковувати своїх громадян. Співпадають з інтересами роботодавців і потреби навчальних закладів мати достовірну й оперативну інформацію щодо ринку праці, вміти прогнозувати й передбачувати його. Що стосується служб зайнятості, то в ЄС вони переймаються не безробіттям, а працевлаштуванням громадян загалом. Вони надають якісні послуги найманим працівникам і робото-

давцям, сприяють комунікації обох сторін, а також через національні та місцеві програми сприяють розвитку ринку праці. Роль місцевих органів управління полягає у створенні сприятливого середовища для розвитку бізнесу. А інтереси уразливих груп населення, як правило, представляють численні громадські організації. І, нарешті, ще одна сторона співпраці в рамках місцевого партнерства зайнятості – фінансові інституції, які прагнуть продавати якомога більше продуктів, чому, очевидно, сприяють заможні громадяни, спроможний бізнес і стабільна ситуація на ринку праці. Підсумовуючи, місцеве партнерство зайнятості в Європейському Союзі максимально сприяє адаптації сфери зайнятості до особливостей цільових регіонів. Бо ті можливості, які можуть не помічати органи управління національного рівня, досконало знають сторони – підприємці, банки, фонди, приватні навчальні заклади, – метою дальності яких є отримання вигоди. Налагоджена система місцевого партнерства зайнятості економить ресурси для держави, має помітний соціальний ефект, дозволяє зберігати існуючі та створювати нові робочі місця.

[лютий - березень ’2019]

47


Про діяльність Міжнародної організації праці (МОП) як інституції, яка спрямовує свою діяльність на втілення міжнародних трудових норм через основний механізм опрацювання та реалізації її політик і нагляду – соціальний діалог, розповідає її Національний координатор в Україні Сергій САВЧУК.

БІЗНЕС НЕ МОЖЕ БУТИ КОНКУРЕНТОЗДАТНИМ, ЯКЩО В ТРУДОВИХ СТОСУНКАХ НЕ НАВЕСТИ ЛАД Мета соціального діалогу шляхетна, але мусимо констатувати: поки що цей інструмент в Україні не працює так, як того потребує сучасний історичний період суспільних відносин. Проте МОП, реалізуючи свої проекти за участі окремих країн Євросоюзу, разом із соціальними партнерами докладає багато зусиль для розвитку соціального діалогу, поширюючи кращі світові практики колективних переговорів. Позитивні здобутки у цьому сенсі вже напрацьовані робочою групою, створеноюпід егідою Міністерства соціальної політики України. Час ставить перед нами нові виклики, які тимчасово дезорієнтуютьтристоронніх партнерів, наприклад, децентралізацію влади. І якщо органи місцевого самоврядування та депутати місцевих рад вже виробили звичку перенаправляти всі ініціативи до Києва, то тепер вони мають повноваження, кошти і обов’язок виконувати вимоги своїх громад. Багато зусиль МОП докладає щодо зміцнення інституційного забезпечення можливостей соціального діалогу, розвитку Державної служби з питань праці та Державної служби зайнятості. Що стосується останньої, то, наприклад, 48

[лютий - березень ’2019]

МОП підтримуєвпровадження інституту кар’єрних радників. Служба зайнятості таким чином буде працювати і з роботодавцями, і з шукачами роботи. Ав перспективі – не лише з безробітними а й тими, хто хочуть покращити своє становище. Будуть через служби зайнятості впроваджуватися й програми навчання підприємництву. Без наведення елементарного ладу у сфері трудових відносин сумлінні роботодавці не зможуть забезпечити конкурентоздатність свого бізнесу, адже поряд завжди хтось захоче організовувати підприємство з нелегальними працівниками. Тому зміцнення інституту інспекції праці, належне виконання трудового законодавства – це необхідність. Без цього бізнес очікує стагнація, а всіх нас – трудова міграція і той сумний факт, що платити внески до пенсійного фонду більше нікому. Саме тому МОП спрямовує свою діяльність насамперед на те, щоб вилікувати старі проблеми, хронічні хвороби українського суспільства щодо регулюванні ринку праці. Декілька слів про формат «трипартизм+», який наразі теж широко обговорюється соціальними партнерами. МОП

переконана, що, підтримуючи тристоронній соціальний діалог, потрібно чути голос громадських організацій, оскільки вони вузько, зате глибоко спеціалізовані на проблемах окремих груп населення, в тому числі уразливих. В Україні продовжується євроінтеграційний процес, ми ставимо собі за взірець Європейський соціально-економічний комітет, приклади схожих інституцій в країнах ЄС, але ми повинні усвідомлювати те, що зараз неможливо виключити із національного соціального діалогу уряд. Попри риторику громадських організацій, профспілок і роботодавців, кожна з яких апелює до уряду і прагне виключити його з цього майданчика, таке рішення буде мати швидше негативні наслідки. Цього року Міжнародній організації праці виповнюється 100 років, але ця інституція, попри поважний вік, готова динамічно розвиватися, діяти рішуче й інноваційно. МОП готова підтримувати всі конструктивні ініціативи щодо управління ринком праці на засадах соціального діалогу і на цьому шляху вона має достатньо потужну команду експертів, як міжнародних, так і національних.


Соціальний діалог

Виконавчий віце-президент Конфедерації роботодавців України Олексій МІРОШНИЧЕНКО розмірковує про те, що потрібно зробити, щоб соціальний діалог вівся ефективно, а його інституції були спроможними.

Олексій МІРОШНИЧЕНКО:

ЯКЩО ОРІЄНТУВАТИСЯ НА ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД, ТО СОЦІАЛЬНИЙ ДІАЛОГ МАЄ БУТИ КОНСТИТУЦІЙНИМ Якщо ми звернемося до Закону України «Про колективні договори і угоди» і подивимося, які сфери суспільного життя регулюються угодою національного рівня, то побачимо, що в ній йдеться, скажімо, про задоволення духовних потреб населення. Це дуже знакова риса в контексті порівняння нормативних баз України та ЄС, яка вказує на те, що українське законодавство певною мірою залучає соціальних партнерів в діалог з населенням, а не лише з учасниками трудових стосунків. Залучення інституцій громадянського суспільства в форматі публічного діалогу, згідно з дослідженнями Конфедерації роботодавців України, у нас практично не регулюється. Лише в Законі України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» йде мова про проведення регулярних консультацій з громадськістю з важливих питань життя суспільства і держави. А Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» відносить профспілки, об’єднання роботодавців і політичні партії до громадянських формувань. Це схоже на те, як Договором про заснування Європейської спільноти регулюються питання співпраці, апелюючи до сторін громадянського суспільства. І, звичайно, потрібно згадати про Європейський соціально-економічний комітет, який створено у 1958 році і до якого входять представники так званого організованого громадянського суспільства (роботодавці, профспілкові діячі та представники різних груп інтересів). В Україні мусимо керуватися насамперед Генеральною угодою, 56 положень якої стосуються саме соціального діалогу. І це не просто контракт, а документ, який стосується і задоволення духовних

потреб населення, і молодіжної політики. Генеральна угода не схожа в чистому вигляді на колективно-договірне регулювання стосунків між роботодавцями та найманими працівниками, як це розуміють в європейських країнах. Але тут потрібно підкреслити інший суттєвий концепт, на який опирається законодавство ЄС – організоване громадянське суспільство. Тобто до соціального діалогу залучені організовані сторони, а те, яким чином вони гуртуються – бачення кожної окремої країни. Можливо, пряме порівняння законодавств України та ЄС щодо соціального діалогу не зовсім коректне, адже з однієї сторони маємо національну державу, з іншої – спільноту країн. Але спробуємо проаналізувати деякі важливі моменти. Якщо порівнювати структуру Європейського соціально-економічного комітету (ЄСЕК) та Національної тристоронньої соціально-економічної ради (НТСЕР) і рахувати пропорційно кількості населення, то НТСЕР представлена вдвічі більшою групою учасників, ніж практикується в ЄС. До речі, термін повноважень НТСЕР – 6 років на відміну від 4 років для ЄСЕК. Також для ЄСЕК характерна більш строката структура, оскільки її особистий склад формується за поданням національних урядів європейських країн, в тому числі зі сторони так званих груп інтересів. При цьому європейський комітет теж виконує дорадчі функції, збираючись з періодичністю приблизно десять пленарних засідань на рік. Щодо бюджету ЄСЕР, то на існування цієї інституції витрачається майже в 160 разів більше коштів, ніж в Україні. Що ми можемо зробити для покращення ефективності соціального діалогу та функціонування трьохсторонньої

ради? Конфедерація роботодавців України розуміє, що існує багато альтернатив. Але зупинимося на тій, за якою зі складу національної ради потрібно вивести представників уряду. Бо якщо говорити про інтереси громадянського суспільства й дотримуватися європейської моделі соціального діалогу, то його сторони – профспілки, роботодавці й організоване громадянське суспільство. І тоді найсерйознішим викликом стає проблема організації громадянського суспільства, але без такого процесу немає майбутнього. Дуже важливий момент полягає в тому, що Президент України не повинен підтверджувати повноваження, призначати секретаріат й голову НТСЕР. Завдання влади – фінансувати роботу інституції, наприклад, за такою ж моделлю, як фінансується національне суспільне мовлення. Варто також законодавчо змінити назву НТСЕР, посилити цю інституцію до статусу конституційного органу, орієнтуючись на досвід країн з міцним соціальним партнерством (насамперед Франції). Підняття статусу інституцій соціального діалогу до конституційного рівня сформує зовсім інше ставлення до них з боку соціальних партнерів. Так само як і перегляд функцій, надання можливості вести консультативно-дорадчу діяльність, погоджувати з державним партнером законодавчі ініціативи, соціальну політику тощо. До речі, більш ніж 90% рекомендацій ЄСЕК враховується Єврокомісією і Європарламентом – це показник, до якого ми маємо прагнути. Вже зараз в конституціях таких країн як Польща, Італія, Португалія, Іспанія, Франція, закріплено інституції соціального діалогу. Це той досвід, на який варто орієнтуватися. [лютий - березень ’2019]

49


В Республике Беларусь до сих пор полагаются на советскую модель устройства общества, демократические права и свободы граждан нарушаются, а авторитарная власть экстравагантным образом защищает права трудящихся. И все это не препятствие, а скорее повод для налаживания сотрудничества между независимыми объединениями предпринимателей и другими институтами гражданского общества Беларуси и Украины. Так считает руководитель публичного учреждения «Лига развития демократии «Гражданский вердикт» (Республика Беларусь) Игорь РИНКЕВИЧ.

УКРАИНА МОЖЕТ ТРАНСЛИРОВАТЬ СВОЙ ОПЫТ СОЦИАЛЬНОГО ДИАЛОГА НА СТРАНЫ ВОСТОЧНОГО ПАРТНЕРСТВА Довідкова інформація Як відомо, в Білорусі прийнято декрет «Про сприяння зайнятості населення», під дію якого, за інформацією влади, потрапляють півмільйона громадян. Ті, хто увійшли до списку «дармоїдів», будуть оплачувати комунальні послуги без державних субсидій. Новий закон прийшов на зміну президентському декрету Лукашенка 2015 року «Про попередження соціального утриманства», який передбачав сплату спеціального збору з непрацюючих білорусів, бо ті не беруть участі в «фінансуванні державних витрат».

50

[лютий - березень ’2019]

Очень хотелось бы, чтобы украинские социальные партнеры чаще сотрудничалисо своими белорусскими коллегами, помогали им открыться для прогрессивного европейского опыта. Ведь законодательно-правовая база Беларуси до сих пор копирует советские образцы, и даже неизбежное влияние России не меняет ситуации коренным образом. Более того, опыт Украины в социальном диалоге можно уже сейчас с успехом транслировать на страны Восточного партнерства. К сожалению, Беларусь – единственная европейская страна, которая не присоединилась к Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод. Она не входит в Совет Европы, не подписала Европейскую социальную карту, игнорирует деятельность Международной организации труда. Социальный диалог в Беларуси носит декоративный характер. И хотя у нас, казалось

бы, сильная власть, которая берет на себя ответственность за социальные проблемы общества, авторитарный правитель, огромный объём государственной собственности и гипертрофированная роль Федерации профсоюзов Беларуси, интересы простых работников недостаточно защищены. Та же модель, которая не работала в СССР, сейчас плохо работает у нас. В законодательстве Республики Беларусь до сих пор отсутствует термин «работодатели», а вместо него используется «наниматели». Наше гражданское общество, профсоюзы и бизнес-ассоциации пытаются убедить власть хотя бы в том, что сторона работодателей играет значительную роль в социально-экономической жизни страны. Сущность «социального диалога» в Беларуси начинается с дискриминационных практик по отношению к независимым профсоюзам.


Соціальний діалог

И хотя формально наши методы социального партнерства и социального диалога схожи с украинскими, хотя в 1995 году создан Национальный совет по трудовым и социальным вопросам, а при Министерстве труда функционирует консультативная структура, какой уровень диалога могут обеспечить эти площадки в условиях принуждающего к труду законодательства? В Беларуси создана гипертрофированная контрактная система, которая позволяет нанимателям пять лет заключать с работниками краткосрочные трудовые

договора, как бы сомневаясь в их добросовестности. С точки зрения практики это не имеет смысла, но дает возможность держать на «коротком поводке» лояльности (идеологической благонадежности) не только менеджеров среднего звена, но и простых рабочих. Да, в Республике Беларусь все очень сложно, но тем не менее бизнес-ассоциации и независимые профсоюзы пытаются многое сделать в рамках программы ЕС «Восточное партнерство». Ежегодно проводятся недели предпринимательства, издается такой мощный документ

как «Национальная платформа бизнеса Беларуси». Нам есть что предложить для сотрудничества украинским коллегам, и речь идет именно о сотрудничестве социальных партнеров обеих стран. Ведь в нынешней политической ситуации только стабильное социально-экономическое положение – залог национальной безопасности и суверенитета обеих наших стран. В некотором смысле институты гражданского общества, независимые профсоюзы и бизнес сейчас могут сделать больше, чем политики и дипломатические ведомства.

[лютий - березень ’2019]

51


Соціальна реклама

Profile for Роботодавець.in.UA

Robotodavez_02-2019  

Журнал «РоботодавецЬ» (170), лютий-березень 2019 року, СПЕЦВИПУСК з матеріалами проекту технічного співробітництва «Перспективи імплементаці...

Robotodavez_02-2019  

Журнал «РоботодавецЬ» (170), лютий-березень 2019 року, СПЕЦВИПУСК з матеріалами проекту технічного співробітництва «Перспективи імплементаці...

Advertisement