__MAIN_TEXT__

Page 1

№10 ’2017

Сергій САВЧУК: «Соціальні партнери мінус уряд» не приведуть до очікуваних результатів


Ринок праці Розвиток економіки, науки та інформаційних технологій пред’являє високі вимоги до якості робочої сили. У сучасних умовах України зайнятість молоді – одна із сфер, в якій найбільш гостро віддзеркалюються суперечності перехідного етапу. Саме на усунення таких суперечностей спрямовано профорієнтаційний проект для молоді «START PROFI Обирай. Вирішуй. Дій.», який реалізується у Запорізькій області, розповідає директор Запорізького обласного центру зайнятості Ірина ДУДНІК.

ЖИТИ І ПРАЦЮВАТИ В УКРАЇНІ Статистика показує, що понад шістдесят відсотків випускників шкіл обирають для продовження навчання вищі навчальні заклади і лише у тридцяти випадках вони розглядають можливість набуття робітничої професії. Як відомо, на сьогодні відсутня можливість змістовного та практичного опанування виробничою професією. Тому нагальною потребою є проведення потужної системної та комплексної профорієнтаційної роботи з усіма учасниками навчально-виховного процесу. Із активним залученням роботодавців регіону, соціальних партнерів та всіх зацікавлених у формуванні конкурентоспроможної молоді. Як свідчить світовий досвід, найважливішим плацдармом профорієнтаційної роботи є школа, бо саме там здійснюється професійне самовизначення, реалізується виховний аспект професійної орієнтації. Але результат освіти молоді значно вищий, якщо до цього процесу підключені роботодавці регіону, соціальні партнери та всі зацікавлені у формуванні конкурентоспроможної молоді. Задля подолання вищеназваних проблем у Запорізькій області за ініціативи представників роботодавців АТ «Мотор Січ» та інших потужних підприємств Запорізьким обласним центром зайнятості за підтримки Департаменту освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації розроблено інноваційний профорієнтаційний проект «START PROFI Обирай. Вирішуй. Дій.» Він розглядається як один з інноваційних

підходів до модернізації сучасної освіти, зокрема системи профорієнтаційної роботи в загальноосвітньому навчальному закладі за активної підтримки служби зайнятості та роботодавців у Запорізькій області. Основна мета проекту – запобігання молодіжному безробіттю шляхом створення передумов цілісної системи професійної орієнтації молоді, інтегрованої в діяльність усіх зацікавлених у ній сторін. Новизна проекту – оновлення змісту освіти інноваційними формами профорієнтаційної роботи (профорієнтаційні квести, інтерактивні заняття, творчі конкурси з висвітленням престижності робітничих професій, «мозгові штурми» щодо усвідомленого вибору професії та інше) у співпраці служби зайнятості, роботодавців, соціальних партнерів з питань формування професійних намірів школярів до вибору робітничих професій. Залучення батьків до проведення професіографічних екскурсій на підприємства міста та області. Результатом реалізації проекту має стати позитивна динаміка вибору випускниками робітничих професій та забезпечення ринкоутворюючих підприємств якісними трудовими ресурсами. Активна профорієнтаційна робота в літніх оздоровчих закладах, масових інформаційно – консультативних та творчих заходах у зонах відпочинку підтвердила необхідність та сво-

єчасність проекту. Можна впевнено сказати, що впровадження проекту позитивно відобразилось на результатах набору учнів у ПТНЗ за робітничими професіями, так потрібними потужним підприємствам регіону. Зокрема, «Запорізьке вище професійне училище «Моторобудівник» планувало набрати 20 учнів до групи верстатників, а набрало – 50, тож мали змогу відкрити дві групи. Отже роботодавці чекають на майбутніх професіоналів. Ми сподіваємося, що активізація на всіх рівнях інформаційно консультативної профорієнтаційної роботи, сприятиме позитивній динаміці вибору випускниками робітничих професій, що в майбутньому стане підІрунтям забезпечення ринкоутворюючих підприємств якісними трудовими ресурсами. Реалізація проекту передбачає інноваційні підходи. Наших клієнтів очікують профорієнтаційні квести, змагально – мотиваційні заходи, брейн – стормінги, майстер – класи професій, ярмарки професій, комунікативні, особистісні, self-esteem тренінги на базі PROFI Центру, Запорізького обласного центру зайнятості та в центрах зайнятості області. На профорієнтаційні екскурсії до підприємств та професійних училищ плануємо запрошувати дітей разом із батьками. Ці заходи допоможуть молоді професійно визначитись, жити і працювати в Україні. І кінцевою метою стане - зростання  зайнятості та зменшення  безробіття серед молоді .


ЯКЩО ЖИТИ – ТО ДЛЯ ЛЮДЕЙ! Колонка редактора

ЗДОРОВ’Я РОБОТОДАВЦЯ О «хорошем» и «плохом» холестерине.......................... 27

На обкладинці: Національний координатор Міжнародної організації праці в Україні Сергій САВЧУК (матеріал читайте на стор.12) РЕДАКЦІЙНА РАДА: Вячеслав БИКОВЕЦЬ, в. о. президента Всеукраїнської асоціації роботодавців; Захарій ВАРНАЛІЙ, д-р екон. наук, професор; Павло ГАЙДУЦЬКИЙ (голова редакційної ради), д-р екон. наук, академік АКН НАУ; Сергій ЄРОХІН, президент Національної академії управління, д-р екон. наук; Олександр КІРШ, народний депутат України; Орест КЛИМПУШ, голова Федерації роботодавців транспорту України; Ігор КУХАРЧУК, голова ГО «Центр громадської активності «Синергія»; Костянтин МАРЧУК, віце-президент УСПП, заступник голови Об’єднання організацій роботодавців України; Олександр ПУХКАЛ, професор Національної академії державного управління при Президентові України; Сергій САВЧУК, національний координатор МОП; Олександр СУГОНЯКО, президент Асоціації українських банків; Іван ТИМОШЕНКО, ректор Європейського університету, професор; Віктор ХМІЛЬОВСЬКИЙ (шеф-редактор), Заслужений економіст України, канд. с.-г. наук.

Журнал «РоботодавецЬ» №10 (164) жовтень 2017 року Над номером працювали: Шеф-редактор — Віктор Хмільовський Журналіст — Володимир Колюбакін Дизайн та верстка — Дмитро Бодашко Директор — Богдан Ільченко Фінансова служба — Ада Балацька

Передплатний індекс 09707 E-mail: robotodavets@ukr.net www.robotodavets.in.ua

Засновник: Спілка орендарів і підприємців України.

Свідоцтво про державну реєстрацію: КВ № 8171, видане 01.12.2003 р.

Видавець: ТОВ «УКЦІМ». Адреса редакції і видавця: вул. Григорія Сковороди, 5а, Київ, 04070, Україна. Тел./факс: 425-2149. Друк: ТОВ «Літера-Друк», вул. Зрошувальна, 5у, Київ, 02099, Україна

Позиція редакції не завжди співпадає за точкою зору авторів. За факти і цитати, а також за зміст реклами відповідають автори та рекламодавці. – матеріали, опубліковані під цією позначкою – на умовах реклами. Редакція лишає за собою право редагування матеріалів Рукописи не рецензуються і не повертаються. © При передруку посилання на журнал обов’язкове. Ціна – договірна. Замовлення №

Н А М И –

ЕКОЛОГІЯ Куди подівся «широкий і могутній» Дніпро?.................. 24

З

СОЦІАЛЬНИЙ ДІАЛОГ Леонід КОЗАЧЕНКО: «Національна тристороння соціально-економічна рада формально існує, проте її роботи ми не бачимо»........................................ 10 МОП – за посилення трипартизму.................................. 12 На шляху до порозуміння................................................. 14 Олександр АФОНІН: «Політичні засланці не забеспечать креативний зміст і соціальне наповнення»...................................................................... 17 Роботодавці і профспілки приватизували право на ведення соціального діалогу...................................... 18 Рекомендації Круглого столу «Стан, виклики та ризики в царині соціального діалогу як чинника управління сталим розвитком країни»........................... 20 Дорожня карта «Стратегія модернізації соціального діалогу»........................................................ 22

БУ Т И

ШЛЯХ ДО ЄВРОСОЮЗУ Віктор ХМІЛЬОВСЬКИЙ: «Впливати на рішення влади у форматі соціального діалогу може виключно великий бізнес».................................................................. 6

А

ШЛЯХОМ ЗРОСТАННЯ Реалії сталого розвитку країни......................................... 4

Ц І К А В О ,

КОЛОНКА РЕДАКТОРА Потрібна нова парадигма діалогу..................................... 3

НА М И

РИНОК ПРАЦІ Ірина ДУДНІК: «Жити і працювати в Україні»................. 2

ПОТРІБНА НОВА ПАРАДИГМА ДІАЛОГУ На дверцятах шафи у моєму кабінеті ось уже понад чверть віку завжди можна побачити пожовклий аркуш паперу з гарним старовинним шрифтом. Це «Циркуляръ Морского техничного комитета №15 отъ ноября 28 дня 1910 года» з інструкцією, в якій йдеться: «Такая инструкція не можетъ перечислить всех обязанностей должностного лица, предусмотреть все отдельные случаи и дать впредь соответствующіе указанія. А поэтому господа инженеры должны проявлять инициативу и, руководствуясь знаніями своей спеціальности и пользой дела, прилагать все усилия для оправданія своего назначения». Здавалось би, нічого не вартий клаптик паперу, але для мене, як громадського діяча, ця інструкція є мотиватором в слугуванні людям. Маю надію, що «Циркуляръ» мав би бути актуальним і для державного управління та органів місцевого самоврядування. Адже не секрет, що сьогодні на тлі браку професіоналізму та персональної відповідальності виконавців у системі державного менеджменту країни знижується якість прийнятих урядових рішень. Та, мабуть що, і не всі дії державних службовців можна і слід вкладати в законодавче «прокрустове ложе». Чи не час, щоб «господа инженеры» від влади стали «проявлять инициативу и, руководствуясь знаніями своей спеціальности и пользой дела, прилагать все усилия для оправданія своего назначения» в інтересах громадян, суспільства, країни, а вже потім у своїх інтересах. Особливо це важливо при реформуванні національної економіки в контексті адаптування євро стандартів в Україні на виконання Угоди «Про Асоціацію Україна-ЄС». Тож лібералізується міжнародна діяльність та монетарна політика, відкриваючи європейські перспективи для бізнесу. Проте, в країні масово скорочуються робочі місця. Та лібералізуються міграційні процеси для громадян. Особливо це відчувається після отримання Україною безвізового режиму з Євросоюзом. Сусідні країни радо приймають українських медиків, айтішників, інженерів різного профілю та й робітників найрізноманітніших спеціальностей. Саме їх економіки розбудовують золоті руки робочого українця. А хто ж буде працювати на залишках української промисловості? Водночас майже для третини малого та середнього бізнесу (МСБ) регуляторна ситуація погіршилась. Понад дві третини – не відчули жодного впливу дерегуляції на ведення власної справи. Сьогодні можна все частіше чути горде – ми аграрна держава! А половина сільського населення не працевлаштована. Хоча селяни ще тримаються. Вони просто ще не обізнані з новими можливостями працевлаштування за кордоном. Але це не на тривалий час. Українці швидко вчаться. Та й рекрутингові компанії не втрачатимуть можливості заробити. Тож чи не здається, що змінити тривожну реальність в країні неможливо без запровадження на українських теренах нової парадигми соціального ділогу та запровадження громадського (публічного) договору за європейським практиками? Вже настав час. Щоб бізнес та суспільство чітко спрямовував розвиток економіки і суспільних відносин. Віктор ХМІЛЬОВСЬКИЙ

З

ЗМІСТ

П Р Е СТ И Ж Н О!

www.sopu.org sopu@mail.ru

[№10 ’2017]

3


Підприємницькі свободи та захищена приватна власність повинні стати основою стратегії збереження і примноження трудового потенціалу, переконаний екс-Прем’єр-міністр України, Президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій КІНАХ.

М

ожна багато сперечатися, який з факторів сталого економічного розвитку є основним – інвестиції, сприятливий діловий клімат, доступність кредитів чи ефективна державна економічна політика… Які б аргументи на користь цих постулатів ми не знаходили, головним і єдино дієвим суб’єктом, який їх формує, все рівно залишиться людина – підприємець, менеджер, інженер, робітник. Є математична залежність кількості працюючих і темпів зростання національного продукту, і ті країни, які відстають від конкурентів, в першу чергу намагаються наростити робочу силу, додаючи до неї й підприємницькі умови, і інновації, і модернізацію. За умови ж скорочування кількості людей всі розмови про майбутнє зростання, вдалі реформи та квітучу країну будуть марними. Щорічно населення України зменшується на 180 – 200 тис. осіб, нібито з мапи країни зникає доволі велике місто. При цьому темпи скорочення населення зростають – за перше півріччя 2017 року нас стало менше на 128 тис., тому за підсумками року можна очікувати 250260 тис. Нині на 100 померлих припадає лише 61 народжений, а це є ознакою депопуляції. За даними Європейського регіонального бюро Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), середня тривалість життя в Україні на п’ять років нижча, ніж у європейському регіоні, і на дев’ять років нижча, ніж у країнах Європейського Союзу. Порівняно з країнами Європи смертність населення в Україні практично вдвічі вища (у 2014 році –

4

[№10 ’2017]

РЕАЛІЇ СТАЛОГО РОЗВИТКУ КРАЇНИ 14,7 випадку на 1000 населення проти 6,7 в країнах – членах ЄС). За станом здоров’я громадян Україна посідає одне з найнижчих рейтингових місць у європейському регіоні, а в світі – 99-те місці серед 145 взятих до оцінки країн. Проголосовані нещодавно парламентом закони щодо медицини навряд чи можуть називатися реформою, вони не супроводжується досконалими техніко-економічними розрахунками, прогнозом наслідків їх реалізації. Запропоновані зміни не до кінця зрозумілі людям, хоча йдеться про фундаментальну реформу, яка визначає якість життя, зрілість держави. Яким буде вплив змін на стан здоров’я суспільства; чи отримають громадяни доступ до більш якісної медицини; чи не вийде так, що медичні послуги отримуватимуть лише здатні за них заплатити; що саме потрібно для покращення демографічних показників та збільшення тривалості життя тощо – на це немає чіткої відповіді. В основі будь-якої програми повинно бути кілька чинників: нормативно-правова база, ресурсне забезпечення, чітко прописані терміни виконання та відповідальні, моніторинг і контроль тощо. Цього немає, як немає й концептуальних рішень, які докорінно поміняють систему. Загалом же варто було б розпочати із чесної діагностики – аналізу того стану справ, який ми маємо. Ніхто навіть не знає достеменно, яка чисельність населення в державі – хоча, за стандартами ООН, перепис має проводитись раз на 10 років. Експерти,

роботодавці наполягають на проведенні перепису, якій представить не лише точну чисельність, а й якісні характеристики населення. Також, згідно українського законодавства, має готуватись щорічна Національна доповідь про стан здоров’я населення. Бо відтак незрозуміла динаміка стану здоров’я населення, ті проблеми, які потребують рішення невідкладно. Окрім того, де розрахунки з платоспроможності громадян, чи вистачає заходів підтримки пенсіонерам, малозабезпеченим, безробітним тощо? Дуже важливо зрозуміти: скорочення населення – це не тільки зменшення робочої сили, а й скорочення внутрішнього ринку, який за законами економіки є головним стимулом економічного розвитку. За останні 25 років споживачів у країні стало на 20% менше. Трудові ресурси є дуже залежними від сфери освіти, від системи перекваліфікації в дорослі роки. Вітчизняні заклади професійно-технічної освіти виявились ослабленими через нестачу фінансування, перекладення його на місцеві бюджети. Матеріально-технічна база, освітні стандарти давно не оновлювались, втрачений  їх зв’язок із реальним сектором економіки. Вища освіта також відірвана від реальних потреб економіки. Є надлишок фахівців одних спеціальностей та брак інших. Надто низькими є зарплати у тих категорій фахівців, які потребують найбільш трудомісткої та якісної освіти – лікарі, вчителі, інженери. В молоді зникає мотив: для чого старанно і довго вчитися, якщо суспільство не цінує твою працю. Дисбаланси освіти мають


Шляхом зростання

один наслідок: зростаюче бажання виїхати з країни. За даними експертів, кожен шостий-сьомий працездатний українець замислюється про трудову міграцію. Соромно про це говорити, але за рівнем життя Україна входить до найбідніших країн Європи. За даними ООН, більше 60% людей у нас живуть нижче межі бідності. Середньомісячна зарплата за січень-серпень в Україні складає 6784 грн, в промисловості – 7269 грн, сільському господарстві – 5501 грн, освіті – 5658 грн, охороні здоров’я – 4877 грн. Жодна позиція не дотягує до 300 доларів! Підвищення мінімальних зарплат до 3723  грн., що передбачено проектом бюджету–2018, кардинально ситуацію не поміняє. Близько 80% пенсіонерів, а це більше 9 млн. осіб, живуть за межею бідності. Ось такі величезні демографічні, фінансові, соціальні, етичні дисбаланси впливають нині на стан трудових ресурсів, на формування трудової мотивації і настрої людей. Вони також дають зрозуміти, звідки в Україні беруться витоки трудової міграції, які виклики треба подолати і заходи задіяти, щоб переконати (важливо переконувати, не забороняти, я підкреслюю) українців, які давно не живуть за залізною завісою і добре бачили світ, залишитися вдома. Неприпустимо, що на тлі демографічних загроз, реальної депопуляції, постійного зростання трудової та бізнес-міграції в нашій державі абсолютно відсутні політика щодо збереження та примноження населення та трудових ресурсів, міграційна стратегія. Саме ці питання мають бути для держави пріоритетними. Вони повинні спиратися на комплексні, системні, обґрунтовані організаційно і фінансово програми покращення охорони здоров’я, модернізації професійно-технічної та інженерної освіти, забезпечення молоді житлом, створення нових якіс-

них робочих місць, підтримки працюючих пенсіонерів, суттєвого зростання рівня та якості життя взагалі та багато, багато іншого. Нині роботодавців і всю ділову спільноту турбує зростання бізнес-міграції, коли за кордон переміщаються не лише фізичні, а й юридичні особи, починаючи сплачувати податки в іноземні бюджети. Основна причина – привабливий діловий клімат в цілому плюс спеціальні заходи із заохочення українців. Якщо в українця є кошти, нерухомість, бізнес, навіть «старші» країни Європи (Франція, Данія, Великобританія) пропонують різного роду стимули. Своєрідним ноу-хау у міграційній політиці стала відома естонська програма електронного резидентства, яка дає можливість відкривати рахунки в банках, реєструвати компанії і управляти ними, навіть не міняючи країни проживання. Уряд Угорщини запровадив програму допомоги малим підприємствам Закарпаття. На власну справу можна отримати до 10 тис євро, які не треба повертати, та ще кредитні кошти під мінімальні проценти. А що ж протиставляє цьому рідна держава? Низькі позиції інвестиційної привабливості, сприятливості ведення бізнесу тощо стали «притчей во язицех» в Україні. Нещодавно УСПП був вимушений провести обговорення чисельних заяв підприємців щодо проявів адміністративного тиску, невмотивованих претензій з боку контролюючих державних органів, втручання у внутрішньокорпоративні суперечки, посилення фіскального пресингу та нарощування обсягів штрафних санкцій на бізнес. В світі існує практика серйозно карати  державних службовців, які не дбають про розвиток національного товаровиробника. Якщо нещадно караються збитки, які підприємець може завдати державі, не менш серйозно мають переслідуватися шкідливі дії

або бездіяльність державних чиновників, що спричинили шкоду, навіть моральну, бізнесу. Ті, хто ухвалює шкідливі для бізнесу рішення, має знати, що у випадку помилки він отримає суворе покарання. Лише так можна бути впевненим, що чесний бізнес себе захистить. Не може бути ніяких сумнівів, що максимальні підприємницькі свободи і недоторканність приватної власності як основні принципи сучасного українського права повинні стати окремою стратегією збереження і примноження трудового потенціалу нашої держави. Є природна потреба сучасної освіченої шірокоглядної людини мандрувати світом, працювати і жити в його найкращих куточках. Але рано чи пізно більшість людей захочуть повернутися – через любов до батьківщини, задоволення бути затребуваним і поважним в рідній сторонці. Якщо праця в Україні стане привабливою, бажаною, перспективною у сенсі підприємницьких, фахових, кар’єрних, фінансових здобутків, бажаючих виїхати суттєво поменшає. Підкреслюю, навіть якщо такі переваги виникнуть не в сьогоденні – в перспективі, але з конкретними переконливими передумовами нині і тут. Якщо ми дійсно зробимо підприємницьку діяльність привабливою і бажаною не заради гри в світові рейтинги, а для нашого спільного порятунку, розквіт власної справи призведе до економічного зростання та збільшення трудових ресурсів. На останньому засіданні Національної тристоронньої соціально-економічної ради роботодавці висунули вимогу провести спеціальне засідання Кабінету Міністрів України та розглянути проблему відтоку трудових ресурсів як надзвичайну. Будемо надіятися, що уряд поділяє тривогу роботодавців та готовий поставитися до найважливішої проблеми відповідально. [№10 ’2017]

5


Выпуск 21 Октябрь 2017

Партнерский журнал участников социального диалога стран Восточного Партнерства

Віктор ХМІЛЬОВСЬКИЙ, президент Спілки орендарів і підприємців України, шеф-редактор журналу «РоботодавецЬ»:

ВПЛИВАТИ НА РІШЕННЯ ВЛАДИ У ФОРМАТІ СОЦІАЛЬНОГО ДІАЛОГУ МОЖЕ ВИКЛЮЧНО ВЕЛИКИЙ БІЗНЕС Що далі Україна від дати набуття своєї незалежності, то складніше доводиться бізнесовій спільноті знаходити спільну мову із виконавчою та законодавчою владою. Якщо на початку 90-х років, ще до початку становлення соціального партнерства (нині прийнято його

6

[№10 ’2017]

називати «соціальний діалог»), паросткам громадянського суспільства в бізнесовому середовищі в умовах командно-адміністративної економіки вдавалося реально брати участь у формуванні регуляторного законодавства, то в 2017 року, коли вже такі організації як Український союз

промисловців і підприємців відсвяткували своє 25-річчя, Федерація роботодавців України – 15-річний ювілей, не кажучи про Спілку орендарів і підприємців України (СОПУ) з її 27-річною історією, бізнесу доводиться все більше зусиль докладати задля знаходження взаємопорозуміння як з


Шлях до Євросоюзу центральними органами виконавчої влади, так із законодавчим органом. Мабуть, це абсолютно логічно, тому що суспільство структурувалося в політичному сенсі й кожна політична сила прагне запровадити законодавчі регуляторні акти, які давали б їй можливість прийти до влади або зміцнити свою провладну позицію. Будучи у складі керівництва СОПУ, створеної ще у 1990 році, компетентно можу стверджувати, що Спілка з самого початку свого існування вважала вкрай необхідним консолідувати новітні громадські об’єднання, бізнес-асоціації, які лише започатковувалися, для поєднання зусиль у лобіюванні інтересів усього національного підприємницького загалу. Це завжди було головним завданням. А тепер, через, 27 років, доводиться констатувати, що вплив на рішення влади має виключно великий бізнес. Представники ж малого та середнього бізнесу не мають доступу до цивілізованого діалогу. Починаючи з 1996-го, коли з’явилася перша редакція законопроекту «Про об’єднання роботодавців», постійно ведуться баталії за вдоскона-

лення «правил гри» у переговорному процесі. На першому етапі його становлення, коли інституалізація сторін соціального діалогу розвивалися еволюційним шляхом, діалог посилювався. Коли ж було прийнято закон, який регламентує діяльність організацій роботодавців почалися проблеми в стосунках між ними. В результаті тривалої внутрішньої борні сторона роботодавців у соціальному діалозі лишається не монолітною, не консолідованою. Особливо до руйнівних наслідків і в стороні роботодавців, і в соціальному діалогу в цілому призвели положення про критерії репрезентативності організацій, виписані у «Про соціальний діалог в Україні». А чинний Закон України «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності» через механізм реєстрації та набуття репрезентативності фактично позбавляє навіть нові організації роботодавців можливості самостійно брати участь у соціальному діалозі і змушує їх приєднуватися до існуючих потужних об’єднань. Що тоді говорити стосовно громадських об’єднань підприємців, які користуються найманою робочою

силою і де-факто є роботодавцями. Таким чином малий бізнес просто позбавлений права голосу. Застосована в Україні методологія визначення репрезентативності певною мірою мотивує до фальсифікації цієї репрезентативності з боку окремих суб’єктів соціального діалогу. Виходячи навіть з такого невеликого аналізу напрошується висновок, що соціальний діалог в адміністративній системі координат з правом голосу сильнішого себе вичерпав. Потрібна нова, не тривіальна його парадигма. Представницьку репрезентативність має визначати сама сторона соціального діалогу з огляду на чисельність найманих працівників у роботодавців в загальній масі представницьких повноважень сторони. Не повинен інститут державної влади видавати свідоцтво про репрезентативність організаціям як це має місце в Україні. Адже навіть з огляду на національну ментальність і суспільно-політичні умови в країні, за таких обставин не виключена можливість політичного впливу на такі рішення. Запровадивши представницьку репрезентативність, суспільство на-

[№10 ’2017]

7


дає малому та середньому бізнесу можливість обстоювати свої права і врівноважувати представництво великого бізнесу в органах соціального діалогу. На цьому історичному етапі у цьому питанні не можливо обійтися без підтримки всього громадянського суспільства. Адже саме налагодженню взаємовідносин, як між окремими сферами людських інтересів третього сектору, так і у форматі класичного соціального діалогу (сторона роботодавців – профспілки та урядова сторона), так званого трипартизму. Останнім часом активізувався дискурс навколо пошуку цивілізованого алгоритму публічного, громадського діалогу. І тут процес іде не просто. Не лишається ця тема без уваги і національного політичного істеблішменту та керівництва держави. Проте, замість організації просвітництва як серед активних учасників громадянського суспільства, так і широких верств населення, не бракує випадків популістичної «експлуатації» цієї тематики з політичною чи меркантильною метою – в період перед-

8

[№10 ’2017]

виборчих перегонів або отримання фінансування на грантові проекти хіба що в інтересах самих заявників. Суспільство ж лишається і надалі необізнаним в технологіях конституційного, насамперед з владою, ведення діалогу у вирішенні своїх соціальних потреб, що в результаті призводить до суспільних потрясінь в країні чи на її окремих територіях. Варто зазначити, що журнал «РоботодавецЬ» від самого початку свого існування, з грудня 2003 року, реалізує, визначену його засновником, Спілкою орендарів і підприємців України, місію просвітництва та інформаційної інтервенції щодо методології застосування соціального діалогу на засадах принципів. задекларованих в конвенціях Міжнародної організації праці при ООН, ратифікованих парламентом України. Тема набула, власне, глобального характеру після вступу в законодавчу силу Угоди про Асоціацію «Україна-ЄС». Перед соціальними партнерами постала нагальна проблема імлементувати в свою діяльність у

форматі соціального діалогу практику публічного діалогу за аналогом функціонування Європейського економічного та соціального комітету (ЄЕСК): профспілки-роботодавці-громадянське суспільство. Свого часу редакції пощастило отримати документ ЄСЕК з методологією розбудови обох видів діалогу, неофіційний переклад якого був опублікований в липневому номері журналу «РоботодавецЬ» за 2017 рік в статті «Панацея від дискримінації або соціальний діалог у контексті економічного й монетарного союзу». З цим матеріалом вартувало би познайомитись навіть пересічним громадянам, не кажучи вже про учасників соціального діалогу та топ-менеджмент країни. Тож, розраховуючи саме на такий інтерес до теми трипартизму, ми не будемо його передруковувати. Кому ця тема цікава, той знайде статтю та прочитає. Уривок публікації ми все таки наведемо, де йдеться, що: «Можемо припуститися думки, що в суспільстві не знайдеться людини, яка би заперечу-


Шлях до Євросоюзу вала, що внутрішній валовий продукт, з реалізації якого у вигляді товарів та послуг наповнюється державна скарбниця, формується зусиллями двох соціальних партнерів: роботодавців та найманих працівників, що перебувають між собою в постійних соціально-трудових відносинах або, як прийнято говорити, в соціальному діалозі. Не зримо у цьому переговорному процесі, навіть на низовому рівні, на рівні будь-якого бізнесу, присутня третя сторона – держава (влада), яка своєю регуляторною політикою у вигляді законодавчих чи підзаконних актів бере участь у переговорному процесі у вигляді Генеральної чи галузевих угод та визначає порядок як трудових, так і економічних відносин вже в системі трипартизму на засадах принципів, закладених в Конвенціях Міжнародної Організації Праці (МОП) при ООН, ратифікованих Україною. Здавалось би все зрозуміло: соціальний діалог це панацея від дискримінації робочої людини роботодавцем, від дискримінації роботодавця інститутами виконавчої влади та кон-

тролюючими органами, зрештою від дискримінації держави соціальними партнерами. Але це реально лише за умови, якщо соціальний діалог існує в інтересах і найманого працівника, і роботодавця, і суспільства, і держави. Коли будь-які роботодавці (власники бізнесу), які користуються найманою робочою силою чи їх організації, або будь-яка профспілка можуть вільно брати в ньому участь, що і передбачено і Конституцією України та вищезгаданими Конвенціями. Коли в країні відродиться реальний соціальний діалог, а не його імітація у вигляді «договорняка» між об’єднаннями роботодавців та профспілок, що монополізували представницькі повноваження у переговорному процесі з державою своїх сторін в інтересах великого капіталу та політичних партій, ігноруючи інтереси малого та середнього бізнесу (МСБ) і, відповідно, більшої частини українського суспільства, опираючись на законодавчі акти редакційно виписані в неконституційний спосіб. Йдеться про Закони України «Про організації роботодавців та їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності» та «Про соціальний діалог в Україні». Ця проблема щодо законодавства про сторону роботодавців уже була у 2003 році предметом конституційного провадження. Вірогідно, іншого способу захистити інтереси МСБ нема». Так що, як не прикро, але доводиться констатувати, що ситуація в соціальному діалозі, чи з соціальним діалогом з плином часу не стала простішою. І навіть навпаки, хоча до її розв’язання активно долучилася й Українська платформа Форуму громадянського суспільства Східного Партнерства (ФГС СхП). Це відповідає і суті Декларації громадянського суспільства, прийнятій на Щорічній асамблеї Форуму. Вірогідно тому співголова ПА ЄВРОНЕСТ Ребека Хармс у своєму виступі на Асамблеї закликала органи влади та громадянське суспільство країн Східного Партнерства до тісної співпраці. Це має спонукати всі сторони соціального діалогу в Україні до імплементації стандартів Євросоюзу в царині соціального діалогу в національне законодавство. Тим паче, що реформа соціального діалогу нічого окрім державницької філософії в діяльності політиків та можновладців не вимагає. Саме з таких міркувань Спілка орендарів і підприємців, як співорганізатор Міжнародної науково-практичної конференції «Стан та перспективи розвитку управлінських наук: україн-

ський та польський досвід», разом з ДВНЗ КНЕУ імені Вадима Гетьмана України (ініційованою кафедрою соціології), Університетом Кардинала С. Вишинського (м. Варшава) та Національним педагогічним університетом імені М.П. Драгоманова за інформаційної підтримки журналу «РоботодавецЬ», ініціювала проведення круглого столу «Стан, виклики та ризики в царині соціального діалогу як чинника управління сталим розвитком країни». Його головною метою було пошук концесусу щодо законодавчого врегулювання функціонування соціального діалогу та його сторін саме як визначального чинника управління сталим розвитком. Достатньою мірою це вдалося. У роботі круглого столу взяли участь представники Уряду, народні депутати України, національний координатор МОП в Україні, лідери всеукраїнських та регіональних організацій підприємців та роботодавців, відомі вітчизняні та зарубіжні фахівці у галузі соціального управління, соціології, економіки, управлінці-практики та інші. В межах конференції, були обговорені актуальні питання розвитку управлінської науки та соціології управління, економічні та соціально-філософські виміри управління соціальними системами, презентована ефективна наукомістка модель системи управління суспільством, проблеми та перспективи взаємодії управлінської теорії та практики, роль соціального діалогу як ефективного механізму управління, особливості функціонування європейського менеджменту на прикладі досвіду Польщі тощо. Обговорено подальші кроки щодо актуалізації проблематики соціального управління та підвищення ефективності співпраці науковців та управлінців- практиків щодо подолання кризи в сфері управління. На круглому столі обговорювались позиції соціальних партнерів щодо викликів, ризиків та стратегічних напрямків розвитку соціального діалогу, посилення їх ролі у проведенні соціально-економічних реформ, спрямованих на забезпечення сталого розвитку країни за участі представників третього сектору. Напрацьовані Рекомендації круглого столу та Дорожня карта «Стратегія модернізації соціального діалогу», з якими можна познайомити у цьому номері журналу, надрукованих після виступами учасників, підготовлених до друку майже без купюр. [№10 ’2017]

9


Соціальний діалог – це цінний демократичний засіб вирішення соціальних проблем та формування консенсусу. Так його характеризує Резолюція про трипартизм та соціальний діалог, ухвалена Міжнародною Організацією Праці у 2002 році. Завдяки соціальному діалогу держава може досягти значного прогресу в своєму розвитку, переконаний Народний депутат України, Голова Ради підприємців при Кабанеті Міністрів України Леонід КОЗАЧЕНКО.

ЛЕОНІД КОЗАЧЕНКО:

«НАЦІОНАЛЬНА ТРИСТОРОННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА РАДА ФОРМАЛЬНО ІСНУЄ, ПРОТЕ ЇЇ РОБОТИ МИ НЕ БАЧИМО»

Н

ині ми із заздрістю дивимося на країни, які можуть похвалитися високим рівнем економіки, хоча деякі з них досягли цього в умовах авторитарної чи навіть тоталітарної системи влади. Наприклад, Сінгапур. Цю країну називають взірцем у подоланні корупції, в економічному розвитку, тому що жодна інша економіка в світі не мала темпів зростання внутрішнього валового продукту, після подолання корупції, які б перевищували 30% на рік. Але це унікальний випадок.

10

[№10 ’2017]

Нині Сінгапур займає 5-6 сходинку у світі і за умовами ведення бізнесу, й у боротьбі з корупцією. Але якою ціною це здобувалося? Зусиллями геніального, проте авторитарного лідера. На момент, коли була прийнята реформа в цій країні, більш ніж 70 представникам державного топ-менеджменту було винесено вирок - смертна кара. Крім того, близько тисячі людей, які були представниками влади, сіли до в’язниці. Після цього країна дуже стрімко почала розвиватись і там сформувався соціальний діалог,

спрямований на забезпечення інтересів держави і населення. З різних причин цей фантастичний сценарій не для України, не для нас. Ми обрали європейський шлях тож повинні, з одного боку, ретельніше вивчати європейський досвід, а з іншого, виконувати те, що записано у нашій Конституції. І вже на підставі цього думати, як нам формувати відносини у суспільстві, як нам жити далі, як використовувати наш досвід і досвід сусідніх демократичних країн в інтересах громадян України.


Соціальний діалог Інколи це буває непросто. Інколи спроба запровадити демократичні механізми ведення соціального діалогу наштовхується на шалений спротив системи. Навіть найкращу ідею можна дискредитувати, як це неодноразово в нас траплялося зі створенням дорадчих структур при різних міністерствах чи відомствах. Років п’ять тому, за «злочинної влади», було прийнято рішення про формування громадських рад. І хто ж туди потрапив? Буквально за 10 діб представники одіозної релігійної організації, очолюваної сумнозвісним пастором Сандеєм Аделаджем, зареєстрували 42 громадських об’єднання і почали масово захоплювати ці громадські ради. Цікаво, що половина таких сумнівних організацій було зареєстровано за однією і тією ж адресою та мали один і той самий телефон. Зараз теж відбуваються подібні трагікомічні речі. Представники контрольованих певними структурами громадських організацій захоплюють громадські ради задля лобіювання власних бізнес-інтересів. Нашому суспільству треба вчитися на помилках, їх треба усвідомлювати й виправляти. Але найголовніше -- дбати про те, щоб цей діалог між суспільством і владою був. Звичайно, важливо напрацювати стратегію - як будувати цей діалог, як виправляти ситуації, якщо в ньому немає порозуміння та компромісу. В нас є Національна тристороння соціально-економічна рада (НТСР), яка функціонує на засадах соціального діалогу у форматі «профспілкова сторона – сторона роботодавців та урядова сторона) на національному рівні. Саме тут повинні напрацьовува-

тись компромісні регуляторні рішення з соціально-трудової та соціально-економічної проблематики в інтересах найманих працівників та простих, соціально не захищених пересічних громадян, власників бізнесу і, нарешті, держави, яка є відповідальною за дотримання конституційних прав і свобод будь-якої людини. Національна тристороння соціально-економічна рада була створена у 2005 року за пропозицією всеукраїнських профспілок, об’єднань роботодавців та Кабінету Міністрів України, як консультативно-дорадчий орган при Президентові на заміну Ради соціального партнерства при Президенті України. З метою ведення соціального діалогуУ 2011 роціЮ відповідно до Закону України «Про соціальний діалог в Україні», після набуття ним чинності, НТСЕР була створена Президентом повторно, вже як постійно діючий самостійний орган.

У документах було визначено її основні завдання: вироблення консолідованої позиції сторін соціального діалогу щодо стратегії економічного і соціального розвитку країни; шляхів розв’язання існуючих проблем; підготовка рекомендацій Президентові, парламенту та уряду з питань формування і реалізації державної економічної та соціальної політики; регулювання трудових, економічних і соціальних відносин. Та після набуття цим високоповажним суспільно важливим органом статусу незалежного від будь-якої із гілок влади, результатів його роботи ми досі не бачимо. Функціонує НТСЕР формально і неефективно. Вірогідно, це пояснюється тим, що до реформування НТСЕР, як і Національна рада соціального партнерства раніше, мала статус дорадчого органу при Президенті України. Тож, урядова сторона, яка входить до НТСЕР і повинна фактично втілювати в життя її рішення, була підконтрольною волі Президента. А в умовах нинішнього формату її діяльності, коли представники профспілкової сторони та сторони роботодавців взагалі не мають можливості впливати на виконання урядом рішень НТСЕР. Звідси випливає висновок, що настала потреба докорінного вдосконалення, точніше законодавчого врегулювання діяльності Національної тристоронньої соціально-економічної ради, яка повинна стати гарантом соціальної стабільності в країні на шляху сталого розвитку нкономіки. Маю зазначити, що я представляю ту частину депутатського корпусу, яка готова до того, щоб змінювати в державі цю платформу соціального діалогу і шукати кращі шляхи розбудови нашого суспільства.

[№10 ’2017]

11


Міжнародна організація праці при ООН – явище унікальне. Як відомо, метою і засобом реалізації її місії є соціальний діалог, що базується на принципах, задекларованих у відповідних конвенціях цієї поважної Організації. Країни, що приєдналися до цих інструментів, мають привести у відповідність з ними свої національні законодавства та практику. МОП є унікальною установою Системи ООН, що розробила потужну науково-теоретичну базу для розвитку соціального діалогу, переконаний національний координатор МОП в Україні Сергій САВЧУК.

МОП – ЗА ПОСИЛЕННЯ ТРИПАРТИЗМУ

У

сі інструменти Міжнародної організації праці так чи інакше стосуються соціального діалогу. Проте слід виділити низку засадничих інструментів. Зокрема, йдеться про Конвенції: №144 – «Про тристоронні консультації для сприяння застосуванню міжнародних трудових норм», №150 – «Про адміністрацію праці: роль, функції та організація», №151 – «Про захист права на організацію та процедури визначення умов зайнятості на державній службі», №154 – «Про сприяння колективним переговорам 1981 року»; Кілька рекомендацій МОП слугують дороговказом на шляху до ефективного розвитку соціального діалогу: це Рекомендації МОП: №113 – щодо консультацій та співробітництва між державною владою та організаціями підприємців і працівників на галузевому та національному рівнях, та № 152 –щодо процедури тристоронніх консультацій для сприяння застосуванню МТН та

12

[№10 ’2017]

національним заходам, що стосуються діяльності МОП. Питання соціального діалогу були також закріпленні в інших інструментах МОП - Деклараціях. Слід зазначити, що Декларація 1998 року про основні принципи і права у сфері праці включає свободу асоціації та реальне визнання права на ведення колективних переговорів, як один з чотирьох основоположних принципів, які випливають з самого членства будь-якої країни в МОП. Декларація МОП про соціальну справедливість в цілях справедливої глобалізації 2008 року говорить про те, що всі держави-члени, а також транснаціональні корпорації, які працюють по всьому світові, повинні дотримуватись таких основних принципів, як соціальний діалог, основоположні принципи і права у сфері праці визначені як нероздільні, взаємозалежні й такі, що доповнюють один одного. Також варто взяти до уваги Резолюцію про соціальний діалог 2002 року,

яка посилила принципи соціального діалогу на засадах трипартизму, що їх просуває МОП. Зокрема, в цій Резолюції МОП закликає уряди забезпечувати всі необхідні передумови для тристороннього соціального діалогу, закликає до просування трипартизму і посилення його там, де такий діалог слабкий чи відсутній. При цьому ключовим інструментом є дотримання принципу свободи об’єднань. Дієвий соціальний діалог з організаціями, які не мають повної свободи асоціації, які потерпають від втручання третьої сторони, - неможливий. Саме тому в контексті соціального діалогу МОП звертає велику увагу ефективному дотриманню конвенцій МОП №87 – «Про свободу асоціації та захист права на організацію», та №98 – «Про застосування принципів права на організацію й ведення колективних переговорів». Питання репрезентативності також нерідко звучить в контексті обговорення проблем соціального діалогу. Деякі


Соціальний діалог колеги часто ставлять під сумнів підходи до її визначення. Але ж організації соціальних партнерів тим і відрізняються від інших організацій громадянського суспільства, що вони мають певну членську базу, яку можуть реально підтвердити і на яку спираються. Це дає можливість говорити від імені тієї частини суспільства, яку вони представляють, і брати участь у прийнятті рішень соціально-економічного характеру. Іншою передумовою соціального діалогу є інституційна база, яка сьогодні в Україні створена, а результативність її роботи потребує подальшого посилення. Щодо моделей соціального діалогу, то ця тема дуже багато обговорюється й особливо цікавить як тристоронніх партнерів так і «третій сектор», оскільки останнім часом є багато прикладів поширення соціального діалогу на громадянське суспільство. Часто МОП закидають, що вона проти участі громадянського суспільства в соціальному діалозі. МОП просуває і заохочує тристоронню модель співпраці. Вона говорить про те, що три сторони соціального діалогу плюс третій сектор (там, де це є доцільним і можливим), можуть брати участь у прийнятті соціально-економічних рішень, які становлять спільний інтерес для трьох сторін. Тобто трипартизм з позначкою «+» - це модель, яка набуває популярності там, де тристоронні партнери розпочинають або ведуть діалог з іншими групами суспільства у тих сферах, де ці групи можуть зробити свій внесок в прийняття правильного, виваженого рішення щодо будь-якого питання, яке представляє інтерес для трьох сторін. Наприклад, захист довкілля або захист специфічних груп населення, сімей чи людей, які проживають в сільській місцевості. Але трипартизм у цьому сенсі не потрібно плутати з суспільним діалогом. Це дві різні форми діалогу. Суспільний чи громадський діалог – це дещо відмінне від тристороннього соціального діалогу, від трипартизму. Щодо останньої моделі, то це класична модель, яку ми бачимо в «старих» країнах Євросоюзу. Для прикладу - це Економіко-соціальна рада Франції. Є також європейський економіко-соціальний комітет, який є інструментом соціального діалогу ЄС. Він також є подібним прикладом. Проте ми чітко відрізняємо організації роботодавців і працівників, які базуються на своїй членській базі, від інших організацій громадянського суспільства. Саме тому ми звертаємо дуже велику увагу на проблему репрезентативності. Україна була, напевне, останньою країною в Центральній та Східній Євро-

пі, яка прийняла критерії репрезентативності на законодавчому рівні. Вони відображенні в Законі України «Про соціальний діалог в Україні». Для залучення інших груп громадянського суспільства до соціального діалогу немає ніяких перешкод. Це може його посилити і збагатити. Але це не повинно трипартизм в якомусь іншому ключі. Беззастережна відмова від трипартизму і прийняття моделі «Соціальні партнери мінус уряд» не приведуть до якихось позитивних очікуваних результатів. Україна швидкими темпами рухається до децентралізації. І стикається з викликом, що пов’язаний із руйнуванням трипартизму, передусім на регіональному рівні. В Україні створені відповідні інститути соціального діалогу, але їх готовність брати на себе відповідальність і брати активну участь в децентралізації, відстає від самої децентралізації. Федерація профспілок України, зокрема, активно аналізує шляхи активізації участі профспілок у соціально-економічного розвитку територій в рамках децентралізації. Це дійсно питання, якому належить приділити особливу увагу. Міжнародна організація праці готується до свого сторіччя, яке відзначатиме у 2019 році. МОП ще два роки тому ініціювала національні консультації з майбутнього праці. Яким буде майбутнє праці? Чи буде людина працювати чи, може, роботи зовсім витіснять людську працю? Як людина зможе пристосуватися в нових умовах? Цілі кластери професій через 20-25 років, як прогнозують науковці, можуть зникнути зовсім! Що буде з соціальним діалогом взагалі, з питаннями репрезентативності соціальних партерів? Це ті питання, які обговорюються на міжнародному рівні

між країнами-членами МОП в рамках тристороннього соціального діалогу. За результатами таких консультацій буде прийнятий відповідний документ на щорічній Конференції МОП у 2019 році. Учасники цих консультацій в Україні зазначали, що серед запропонованих тем найбільш актуальним питанням стосовно розвитку сфери праці для майбутнього є розвиток ефективного соціального діалогу, та вказали на перешкоди що, стоять на заваді його розвитку: подекуди церемоніальність діалогу, відсутність готовності чи бажання йти на поступки для досягнення спільної мети, заговорювання, а не розв’язання проблеми. У цьому контексті гостро постає питання доданої вартості соціального діалогу. Ситуації ж, коли одна сторона приймає рішення без консультацій, або ж приймаються протилежні рішення тим, що були напрацьовані в результаті соціального діалогу, – підривають віру в соціальний діалог. Культура ведення соціального діалогу теж була визначена як один із викликів. Однак бажання тристоронніх партнерів розвивати соціальний діалог, безумовно, є. І МОП готова продовжувати підтримку таких зусиль. Зокрема, МОП запросила долучити українську тристоронню делегацію до обговорень, які відбудуться у Греції в межах спільної конференції міжнародної асоціації соціально-економічних рад під назвою «Майбутнє праці та соціального діалогу». Сподіваюся, що ознайомлення з міжнародним досвідом та участь українських тристоронніх партнерів у таких майданчиках дозволить Україні за короткий термін пройти шлях розвитку соціального діалогу, яким інші країни йшли протягом десятиліть. [№10 ’2017]

13


Тема соціального діалогу в Україні є актуальною у всі роки її незалежності. Перший законопроект про соціальне партнерство (на той час вживався саме такий термін, який сьогодні за визначенням Міжнародної Організації Праці відповідає терміну «соціальний діалог») розглядався Верховною Радою ще у 1998 році. Остаточно Закон України «Про соціальний діалог в Україні» був прийнятий у 2010 році. Чи поліпшився такий діалог після ухвалення цього законодавчого акту, розмірковує незалежний експерт Надія ЗАРЬКО.

НА ШЛЯХУ ДО ПОРОЗУМІННЯ Трансформація соціального діалогу останніми роками свідчить про його поступове оздоровлення. Соціальні партнери, представники третього сектору, посадовці та політики ведуть активні дискусії про його структуру та учасників. Хоча, видається, визначення соціального діалогу виписане у самому Законі України «Про соціальний діалог в Україні» як загальноприйнята міжнародна дефініція. Вона стосується формування та реалізації державної соціальної, економічної політики й регулювання соціально-трудових відносин, головними дієвими особами яких є той, хто дає роботу і той, хто її виконує, та їх представницькі організації.

14

[№10 ’2017]

У багатьох країнах Європейського Союзу соціальний діалог є невід’ємною частиною реалізації державної політики, запорукою економічного зростання та соціального спокою, хоча там немає такого, спеціального закону. Діалог функціонує на умовах політичної волі всіх учасників, добровільності у пошуку взаємоприйнятних рішень і домовленостей, досягнувши яких, сторони забезпечують їх виконання. Якщо говорити про сучасний стан соціального діалогу в Україні, то формально у нас є все: - достатня законодавча база; - інститути соціального діалогу, що створені і функціонують на наці-

ональному, територіальному та галузевому рівнях, не як дорадчі органи при Президентові чи головах обласних держадміністрацій; на всіх рівнях укладаються колективні договори і угоди; впроваджена система погодження проектів законодавчих і нормативно-правових актів. Всі процеси і форми здійснення соціального діалогу та склад учасників унормовано законами. Минуло сім років від ухвалення закону «Про соціальний діалог в Україні», проте стан та практика ведення такого діалогу показали необхідність коригування окремих положень закону задля підвищення ефективності самого діалогу.


Соціальний діалог Одне із таких нині дуже актуальних питань – репрезентативність організацій працівників і роботодавців, що є обов’язковою умовою функціонування соціального діалогу. Поняття репрезентативності організацій працівників і роботодавців з’явилося ще у 1919 році під час створення Міжнародної Організації Праці (МОП) відповідно до Версальського договору. Зокрема, ним передбачалося, що до складу делегації країни-члена МОП входять два представника уряду та по одному представнику від профспілок і роботодавців, яких визначає уряд за погодженням із найбільш представницькими організаціями. Далеко не всім зрозуміла сама сутність цього поняття, тому виникають дискусії, особливо з боку організацій, які не відповідають критеріям репрезентативності, встановленим законодавством. Тому вони вважають себе «відстороненими» від соціального діалогу. Репрезентативність профспілки або організації роботодавців означає їх особливу здатність виступати з визначених питань у колективних трудових відносинах. Проте, в залежності від сфери застосування, можуть бути різними критерії встановлення репрезентативності. У Законі «Про соціальний діалог в Україні» критерії репрезентативності були встановлені заздалегідь, обговорені і погоджені сторонами соціального діалогу. Вони застосовуються лише до колективних відносин іі обмежуються лише певними преференційними правами в царині ведення колективних переговорів з укладання угод, призначення делегатів до міжнародних заходів та тристоронніх органів соціального діалогу. Однак, слід визнати, що під час обговорення критеріїв був присутній певний суб’єктивізм при встановлені кількісних показників, тобто, розглядалися конкретні організації, особливо визнані на міжнародному рівні, які мали б обов’язково відповідати певним вимогам стосовно чисельності. Хоча кількість членів профспілок та кількість працівників на підприємствах-членах організацій роботодавців не можна вважати єдиним критерієм для оцінки репрезентативності. Окрім географічного та галузевого охоплення на національному рівні, він є визначальним. Але саме законом були встановлені єдині критерії застосування цього показника для всіх галузей та рівнів соціального діалогу. Як показала практика, встановлення однакових критеріїв для різних форм ведення соціального діалогу

значною мірою ускладнило процеси укладання колективних угод на галузевому рівні, оскільки виникла невідповідність змін в структурі економіки, змін в профспілковому русі та інституалізаційних пертурбацій в стороні роботодавців. В деяких країнах, зокрема, в більшості східних країн Європи, репрезентативність також визначена законом. Проте є юридичній і неюридичний спосіб врегулювання цього питання. Останній, більш гнучкий, дозволяє періодично переглядати критерії репрезентативності, адже в організаціях профспілок і роботодавців постійно відбуваються зміни. Взагалі, в Україні сформувалася ситуація «дефіциту» соціальних партнерів в окремих сферах колективних соціально-трудових відносин, особливо з боку сторони роботодавців. В той час як однією з функцій соціального діалогу є «збільшення кількості соціальних суб’єктів, залучених до узгоджених цілей», після прийняття закону відбувається рух у зворотному напрямку. Не спрацьовує і норма закону (ч. 5 статті 6) щодо надання профспілками і організаціями роботодавців, які не відповідають критеріям репрезентативності, повноважень представляти їх інтереси або вносити до органів соціального діалогу відповідного рівня їх пропозиції, які є обов’язковими для розгляду під час формування узгодженої позиції та прийняття рішень стороною у складі «репрезентативних» організацій роботодадавців чи їх об’єднань відповідного статусу. Що ж стосується сфери застосування критерію репрезентативності, то, відповідно до ч. 3 статті 4 закону, склад суб’єктів сторони профспілок

і роботодавців за критеріями репрезентативності визначається для участі у колективних переговорах з укладення колективних угод, тристоронніх або двосторонніх органах соціального діалогу та міжнародних заходах. Отже, для участі у такій загальноприйнятій формі соціального діалогу як обмін інформацією, вимог до репрезентативності учасників немає. Тобто, будь-яка організація роботодавців чи профспілок звертається до іншої сторони, й обмін інформацією відбувається. Такі ж підходи застосовують і під час консультацій – немає вимог щодо того, хто братиме в них участь, головне, щоб у сторін була домовленість, скерована необхідністю. Сторони самі визначають склад учасників, предмет і порядок проведення консультацій. Наступна форма – узгоджувальні процедури, які здійснюються з метою врахування позицій сторін під час погодження проектів законодавчих актів. З одного боку – склад учасників відповідно до закону не визначається за критеріями репрезентативності, з іншого – порядок погодження визначається органами соціального діалогу, а склад цих органів формується за критеріями репрезентативності. В цьому випадку саме від членів таких органів залежить залучення до узгоджувальних процедур широкого кола суб’єктів, якщо вони дійсно зацікавлені в прийнятті законодавчих актів, що враховують інтереси різних категорій працівників, роботодавців, підприємців і суспільства в цілому. Найбільш дієвою, і можна сказати, основною формою соціального діалогу є колективні переговори з укладання колективних угод, де застосовується репрезентативність. [№10 ’2017]

15


Яким чином змінилася ситуація щодо складу суб’єктів сторін профспілок і роботодавців під час укладення угод різних рівнів після прийняття закону? Сьогодні на національному рівні репрезентативними є шість об’єднань профспілок і три об’єднання організацій роботодавців – суб’єктів Генеральної угоди, укладеної урядовою стороною на 2016 – 2017 роки. Для порівняння: у 2008 році суб’єктами сторони роботодавців були 24 суб’єкти, із них 2 – об’єднання організацій роботодавців, створені відповідно до закону про організації роботодавців, 2 – всеукраїнські асоціації підприємців, утворені відповідно до закону про об’єднання громадян (ред.: Спілка орендарів і підприємців України та Спілка підприємців малих, середніх та приватизованих підприємств, які з часом опинилися за межами соціального діалогу), і 20 – організації роботодавців і підприємців, які делегували свої повноваження «репрезентативним» об’єднанням. Лишається проблемним укладання галузевих угод, на засадах яких має реалізовуватися переговорний процес щодо умов та оплати праці. Репрезентативними на галузевому рівні визнано 65 всеукраїнських профспілок і 26 об’єднань організацій роботодавців. Тобто, в окремих галузях (видах економічної діяльності) для профспілок елементарно немає соціальних партнерів. Після набрання чинності статтями закону про репрезентативність, тобто з 2011 року, укладено 72 галузеві угоди, із них за участю репрезентативних об’єднань організацій роботодавців лише 12. По суті, ці галузеві угоди укладені з порушенням закону про соціальний діалог, тому що стороною цих угод є не репрезентативні організації роботодавців, а організації, які тривалий час дійсно представляють інтереси роботодавців - громадські організації підприємців, які теж можуть або укладають угоди у певному секторі економіки – переважно, це сфера послуг, торгівлі. Що ж стосується промисловості, то тут підприємств стає дедалі менше. У невиробничій сфері із семи репрезентативних організацій роботодавців тільки одна уклала галузеву угоду. В комплексі з іншими чинниками переговорного процесу, це зумовлює дуже гостру необхідність перегляду критеріїв репрезентативності. Для визначення репрезентативності суб’єктів сторони роботодавців головним є закон про організації роботодавців. 16

[№10 ’2017]

Міністерство соцполітики, якереєструє галузеві угоди, укладені, власне, з порушенням законодавства, внесло пропозицію що стороною колективних переговорів на галузевому рівні, у разі відсутності репрезентативних об’єднань організацій роботодавців, можуть виступати галузеві об’єднання підприємців чи роботодавців. Однак така норма не знаходить підтримки в учасників процесу. У 2006 році, коли Національна тристороння соціально-економічна рада вступала до Міжнародної асоціації соціально-економічних рад, активно обговорювалося залучення до соціального діалогу громадських організацій. Зрештою, формат соціального діалогу в різних країнах різний, в залежності від зрілості громадянського суспільства. В країнах Західної Європи – це двосторонній діалог, в країнах бувшого соціалістичного табору – тристоронній за участю урядової сторони. Тож участь в ньому залежить від того, кого представляють ці громадські організації та якими питаннями в сенсі соціального діалогу вони переймаються. Тим паче, що залучення громадськості до питань державного управління врегульовано постановою Кабінету Міністрів України № 996.

В той же час, профспілкові організації створені тепер переважно на великих підприємствах, питома вага яких в загальній масі суб’єктів господарювання мізерна. Тому підвищення рівня охоплення колективно-договірним регулюванням, який знизився з 83,4 % у 2008 році до 75,9 % у 2017 році, зумовлює необхідність залучення до профспілок і до організацій роботодавців нових членів, особливо в галузях, де їх нема. Без цього, зокрема, потерпають працівники малого бізнесу торгівлі та послуг. Звісно, національне законодавство, яке регулює взаємини суспільства з державою потребує вдосконалення. Та соціальний діалог не буде ефективним, якщо він здійснюється тільки під «тиском закону». Це процес, який будується на принципах добровільності, пріоритету узгоджувальних процедур, взаємної поваги та пошуку компромісних рішень. Можновладці повинні розуміти, що будь-який закон чи нормативний акт, прийнятий без врахування інтересів тієї категорії громадян, яких він стосується, приречений. Без стійкої політичної волі та громадянської позиції всіх сторін - ефективного соціального діалогу не буде.


Соціальний діалог

Що таке соціальний діалог? Це природне право людини говорити з владою, яку вона обирає, й бути почутим. І скільки б словесних форм не нанизували на конструкцію «говорити й бути почутим», вже тривалий час нічого не змінюється, вважає президент Української Асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Олександр АФОНІН.

ПОЛІТИЧНІ ЗАСЛАНЦІ НЕ ЗАБЕЗПЕЧАТЬ КРЕАТИВНИЙ ЗМІСТ І СОЦІАЛЬНЕ НАПОВНЕННЯ

Ч

им більше формалізується оця дистанція між «говорити» і «бути почутим», тим вона стає довшою – виникає низка усіляких документів, меморандумів, договорів, наказів і указів і так далі, і так далі... І чим більше таких продуктів бюрократичної геніальності, тим більше з’являється претендентів на монополізм у суспільних відносинах – на право бути посередниками між людиною, громадою чи громадськими об’єднаннями і владою. Вони ексклюзивно виступають посередниками і вже наперед знають, яку інформацію доводити до відома тих, хто приймає рішення, а яку ні, на чому акцентувати увагу, а на чому ні. До розгляду яких суспільно важливих питань залучати власне колег по цеху і в якому статусі – електорату чи статиста. В нашій країні є Закон «Про соціальний діалог в Україні». Він визначає правові засади функціонування в системі соціально-трудових і соціально-економічних відносин організацій працівників та роботодавців, а також порядок ведення соціального діалогу в державі з метою вироблення та реалізації державної соціальної і економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин та забезпечення підвищення рівня і якості життя громадян, соціальної стабільності в суспільстві. Закон унормовує порядок визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень сторонами соціального діалогу. Але доводиться констатувати сумний факт - соціальний діалог не став кращим, ніж він був у далекі 90-ті роки. Більше того, з кожним роком він погіршується. Тобто начебто «процес є», проблем нема, але результату теж нема, що породжує проблеми. Наведу приклад зі своєї практики. Я 22 роки очолюю асоціацію книговидавців і розповсюджувачів. Був діючим видавцем; у кого є діти та онуки, пам’ятають у 90-х роках видавництво «Абрис», робочі зошити з навчальних предметів, карти й так далі. Мало хто знає, що цьому видавництву належить електронний макет паспорта громадянина України і всіх посвідчень

до державних нагород. Пригадуючи роботу у ті роки, можу відповідально сказати, що тоді, хоч і не було відповідного закону, але в суспільстві існував соціальний діалог. Бо саме в цей період, з 1997 року по 2004-й, після зустрічі з президентом Леонідом Кучмою, з’явились пільги з податку на додану вартість (ПДВ) на українську книгу, потім з’явився важливий закон про податок на прибуток з української книги. За ним прийнято закон про державну підтримку книговидання в Україні, який працює й до цього часу. Щоправда, дванадцять разів довелося відбивати натиск всіх прем’єрів, включаючи й Яценюка, щоб залишити існуючу нещасну пільгу з ПДВ. Це був діалог з позитивними наслідками для суспільства. Зараз діалогу немає. Він припинився фактично після 2005 року. Чому він припинився? Ми мусимо говорити про причини, що дозволяють бути процесу, але не дають результату. А причин, на мій погляд, сьогодні дві: по-перше, це некомпетентність управлінців, по-друге, це їхній страх. Страх втратити контроль, важелі впливу, засоби для існування тощо. Що таке професійне середовище? Я не беру сторону роботодавців чи всеукраїнські об’єднання організацій роботодавців тощо. Йдеться, наприклад, про фахові професійні організації, які абсолютно чітко знають, що відбувається у тій чи іншій галузі. Вони знають проблеми, вони знають шляхи вирішення цих проблем. Знають, як задати вектор напрямку руху суспільства, як створювати для нього додаткові потужності, додаткові можливості для спільного руху вперед. Спілкування з профі для чиновника перетворюється на страшний суд. Коли людина два роки очолює певний підрозділ в міністерстві, є відповідальною особою за сектор економіки і тут заявляє: «Я вперше за два роки дізнався, що бувають спеціалізовані видавництва», то тут, як то кажуть, коментарі зайві. І це особа, відповідальна за книжкову галузь! Навіть дитині зрозуміло, що є просто видавництво, а є спеціалізовані видавництва, які зосереджуються на літературі певного тематичного спрямування (медич-

на, наукова, мистецька література). Якщо відповідальний працівник каже: «Ну, якщо я не все знаю, чого ви лаєтесь?!», то тут теж коментарі зайві. Але ця людина 5 років вже при владі, ходить з однієї посади на іншу, начебто дотичну до книговидання. Книговидання – надзвичайно важлива для країни галузь. Уся історія цивілізації починається із знання, яке потім рухає людиною. Спочатку це були перекази, потім глиняні таблички, папіруси, зараз електроніка, але це завжди було нове знання. Люди засвоювали ці нові знання і таким чином проводили реформи, творили цивілізацію. Якщо сьогодні говорять, що ми будемо робити реформи, але не дають людям знання, за допомогою яких можна зробити реформи, то це не реформи, їх політична імітація. Нині книга мусить бути визнана в державі стратегічним продуктом, зокрема, наукова, науково-популярна, технічна. Сучасна книга має стати в нашій країні буденщиною, має бути в кожній родині. У цьому сенсі ми мусимо говорити про дві речі. Або ми змінюємо кадри, й на керівні посади (і не тільки!) приходять врешті-решт люди, які в певній галузі, в певній сфері діяльності мають предметне уявлення про цю сферу діяльності, або ніякого діалогу не буде. Це перше. І друге: вони приходять, щоб досягти певного результату, підняти галузь, підрозділ на певний рівень, а не набрати грошей і втекти на черговому літаку чи автобусі за кордон. Допоки не буде професіоналів в усіх гілках влади, ніякого соціального діалогу не буде! Тому завдання професійних організацій, організацій роботодавців - не ходити обуреними прохачами, а ставити перед владою, перед громадою, ЗМІ питання про некомпетентність окремих чи більшості керівників, незалежно від їхнього статусу й посад. Ставити питання про заміну цих людей на інших, професійних, досвідчених, креативних, бо нині у нас, на превеликий жаль, уже не кадри, а політичні засланці, які представляють інтереси конкретних партій і ніколи не представляли й не представлятимуть суспільство й інтереси нації. [№10 ’2017]

17


Соціальний діалог – це процес чи це результат? Якщо процес, то в нас усе гаразд, кажуть експерти. Хоча результатів в українському соціальному діалозі негусто. Тут є над чим помізкувати всім зацікавленим сторонам – стороні роботодавців, профспілковій стороні разом з урядовою. Передусім варто остаточно визначитися в термінах: що, власне, вважати результатом соціального діалогу,виконавчий віце-президент Конфедерації роботодавців України Олексій МІРОШНІЧЕНКО.

ОЛЕКСІЙ МІРОШНИЧЕНКО:

«РОБОТОДАВЦІ І ПРОФСПІЛКИ ПРИВАТИЗУВАЛИ ПРАВО НА ВЕДЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО ДІАЛОГУ» Результатом соціального діалогу має стати прийняття рішень на рівні держави за допомогою інструментів соціального діалогу. Чи відбувається це нині в Україні? Мабуть, ні. По-перше, потрібно визначити поняття соціального діалогу. По-друге, з’ясувати, а хто веде цей діалог? На жаль, і роботодавці, і профспілки приватизували право на

18

[№10 ’2017]

ведення соціального діалогу. Варто, зрештою, визначитися: хто тут має право голосу? Тільки роботодавці, профспілки чи інші елементи громадянського суспільства? По-третє, потребує ревізії законодавча база. Чи вона досконала? Чи не має «білих плям»? З точки зору правового забезпечення процесу є Закон України «Про соціальний діалог

в Україні», та чи він досконалий, чи, можливо, потребує змін? Я вважаю, що так, зміни не зайві, хоча ми спробували вмістити в цей закон «все, що треба». Ми говоримо, що соціальний діалог може відбуватись у довільній формі, але досвід показує, що потрібно створити законодавчо-закріплений, легітимний, обов’язковий майданчик для


Соціальний діалог

ведення соціального діалогу. Національна тристороння соціально-економічна рада (НТСЕР), передбачена законодавчо, таким майданчиком не стала і не стане. Ми зробили аналіз європейського законодавства й аналіз конституцій низки країн (зокрема Конституції ЄС) на предмет наявності подібних рад. Практично всі країни мають аналог соціально-економічної ради, який прописаний у конституціях. Чітко закріплено, в якій спосіб держава веде соціальний діалог у своїй країні. І Римський договір, і Лісабонська угода теж посилалися на «конституцію праці». Свого часу ми офіційно звернулися до НТСЕР з проханням, щоб розділ для цієї тристоронньої ради був прописаний у нашій Конституції, де уряд мав би певні зобов’язання, чи Президент, чи Верховна Рада узгоджували би ці рішення. Але соціальний діалог цього не вирішує. По-четверте, треба визначитися з присутністю урядової сторони у складі НТСР – потрібна вона чи не потрібна? Ми повинні вирішити цю проблему і замінити третю сторону (урядову) на громадянське суспільство. Це має бути політичне рішення. Якщо це рішення буде прийнято, то тоді доцільна буде поява в Конституції України поняття «тристороння рада». А без цього, питання вирішено не буде. По-п’яте, маємо подумати про репрезентативність. Багато лунало думок про те, що нам треба чітко визначити: де вона потрібна? У переговорному процесі, при укладанні колективних угод, на різних рівнях репрезентативність потрібна, тому що партнери повинні бачити: кого ти представляєш, хто тобі надав пов-

новаження, як ти будеш виконувати всі зобов’язання. Від цього залежить життя багатьох найманих робітників. По-шосте, треба дати відповідь на виклики вже згаданої адміністративно-територіальної реформи, децентралізації (ред.: державного управління). Давайте спробуваємо змоделювати селищне об’єднання. Наприклад, є територіальна громада, який там може буде соціальний діалог? І з ким? З одного боку, громада отримала певні повноваження від держави щодо визначення певних податків, ведення бізнесу і так далі, і т. п. Чи є у нас на рівні громади соціальні партнери? Їх практично немає. Навряд чи є профспілка чи організація роботодавців на території селища.

Далі виникає питання: чи потрібен соціальний діалог на територіальному рівні? Мабуть, що потрібен. Але хто буде його вести? Ми повинні дати тут чітку відповідь і тоді поняття соціального діалогу стане значно повнішим. На останок – сьомим пунктом буде питання про найслабшу ланку соціального діалогу в нашій державі. Це державні службовці. На це є різні причини: зокрема, часта зміна і некомпетентність державних службовців. Тому треба проводити навчання державних службовців з цієї тематики. Вони повинні знати, що таке соціальний діалог, яким він має бути на територіальному рівні. Якщо ми не зміцнимо найслабшу ланку соціального діалогу, прогресу в країні не буде.

Коментар редакції: Редакція журналу «РоботодавецЬ» має надію, що наші читачі пам’ятають багаторічні перипетії щодо розвитку соціального діалогу в Україні з усіма його проблемами. З лобіюванням законодавства про організації роботодавців та внесенням до нього змін, які забезпечували реалізацію корпоративних і не тільки інтересів окремих груп, а також прихованої і відвертої боротьби між суб’єктами сторони роботодавців на національному рівні, що призвело зрештою до розвалу єдності сторони навіть, в її існуючому з 2007 року, картельно-олігопольному форматі. Закріплення цих законодавчих забаганок в законі про соціальний діалог, який нині більшою мірою імітується, ніж діє, що неодноразово висвітлювалось у нашому виданні навіть протягом 2017 року. Активним учасником, якщо не ключовим натхненником цих процесів, був і автор думок, покладеним на папір в цьому невеличкому матеріалі нашим кореспондентом. Як бачимо, в ньому більш запитань ніж бачення майбутнього українського трипартизму. Хоча між словами, чи між рядками, прослідковується чітка власна програма дій, відмінна від консолідованої позиції сторони роботодавців на національному рівні та деяких незалежних експертів, усунених від соціального діалогу.

[№10 ’2017]

19


РЕКОМЕНДАЦІЇ

КРУГЛОГО СТОЛУ «СТАН, ВИКЛИКИ ТА РИЗИКИ В ЦАРИНІ СОЦІАЛЬНОГО ДІАЛОГУ ЯК ЧИННИКА УПРАВЛІННЯ СТАЛИМ РОЗВИТКОМ КРАЇНИ» Учасники круглого столу «Стан, виклики та ризики в царині соціального діалогу як чинника управління сталим розвитком країни» констатують, що інститут соціального діалогу в України так і не став провідним «майданчиком» для досягнення взаємопорозуміння та синергії соціальних партнерів – урядової, профспілкової сторін та сторони роботодавців в реалізації ключових реформ із забезпечення сталого соціально-економічного розвитку країни. Ситуація, що склалась, зумовлена: - відсутністю чіткої стратегії розвитку соціального діалогу за участю представників третього сектору в контексті проголошених реформ та євроінтеграційних прагнень України; - формалізацією переговорного процесу при прийнятті важливих законодавчих соціально-трудових та соціально-економічних регуляторних рішень та його фрагментарністю; - фактичним втручанням держави в діяльність соціальних партнерів при визначенні та підтвердженні репрезентативності сторін соціального діалогу та їх учасників; - недосконалістю Порядку оцінки відповідності критеріям репрезентативності та підтвердження репрезентативності суб’єктів сторін профспілок та організацій роботодавців, а також недоказовою її достовірністю; - недотримання сторонами соціального діалогу взятих на себе зобов`язань, що знижує суспільну легітимність інституту соціального діалогу в цілому; - дискримінаційністю окремих положень Законів України «Про організації роботодавців та їх об’єднання, права та гарантії їх діяльності» та «Про соціальний діалог в Україні» щодо організацій МСБ, що користуються найманою робочою силою, в частині участі у переговорному процесі з владою та профспілками у складі сторони роботодавців, що вже саме по собі є порушенням прав і свобод, передбачених статтями 9 та 15 частини другої статті 22 та частини четвертої статті 36 Конституції України, а також низки постанов Конвенції № 87 Міжнародної організації праці (МОП) при ООН «Про свободу асоціації і захист права на організацію», ратифікованої Україною, що призвело до фактичної монополізації представницьких повноважень сторін соціального

20

[№10 ’2017]

діалогу, особливо сторони роботодавців, в переговорному процесі з урядовою стороною у форматі трипартизму; - фактичною підпорядкованістю Національної тристоронньої соціально- економічної ради урядовій стороні. В результаті, відбувається лише імітація соціального діалогу та «підкилимна» боротьба між суб’єктами його сторін за зони впливу на регуляторні та політичні рішення влади. Все це негативно позначається на ефективності Генеральної, галузевих, регіональних та колективних угод та деструктивно впливає на регуляторну політику й соціальну стабільність в країні. Зважаючи на необхідність забезпечення сталого розвитку країни через удосконалення механізму соціального діалогу відповідно до заключного документу ООН «Перетворення нашого світу: Порядок денний сталого розвитку 2030» (2015 р.) та зобов`язання України посилювати діалог між владою та громадянським суспільством в рамках виконання Угоди про Асоціацію Україна – ЄС, учасники круглого столу рекомендують: 1. Соціальний діалог вважати визначальним чинником управління сталим розвитком країни. 2. Пропонувати сторонам соціального діалогу розглянути Дорожню карту «Стратегія модернізації соціального діалогу» з метою її втілення в практику. 3. Створити Тристоронню робочу групу з комплексного реформування законодавства про соціальний діалог, зокрема щодо внесення змін до законів України «Про соціальний діалог», «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності», «Про профспілки, їх права та гарантії діяльності», «Про колективні переговори та угоди» в частині: 3.1. Приведення їх у відповідність до положень Конституції України та Конвенцій Міжнародної Організації Праці №87 та №98, ратифікованих Україною. 3.2. Залучення до соціального діалогу представників інститутів громадянського суспільства у форматі «соціальний діалог+» під час проведення консультацій з питань державної соціально-економічної та соціально-трудової політики, які відповідають їх статутної діяльності.


Шлях до Євросоюзу

3.3. Запровадження алгоритму представницького визначення репрезентативності сторін соціального діалогу та їх учасників без адміністрування державними органами виконавчої влади. 3.4. Надання права брати участь у колективних переговорах з урядовою та профспілковою сторонами з підготовки та підписання угод відповідного рівня: - організаціям роботодавців і їх об’єднанням, які не відповідають критеріям репрезентативності; - громадським організаціям підприємців, які користуються найманою робочою силою, та їх об’єднанням відповідного статусу, статутами яких передбачено представництво інтересів роботодавців у соціальному діалозі,. 3.5. Забезпечення балансу інтересів між різними сегментами економіки (великий, середній, малий бізнес) шляхом забезпечення їх квотної участі в органах соціального діалогу. 3.6. Забезпечення взаємодії органів влади та місцевого самоврядування, в тому числі і контролюючих органів, з суб’єктами сторони роботодавців (підприємців) виключно через їх організації. 3.7. Врегулювання соціальної відповідальності сторін соціального діалогу на національному рівні: – сторони роботодавців – за наповнення бюджетів усіх рівнів та фондів соціального захисту населення в межах укладеної Генеральної угоди та створення гідних умов праці для найманих працівників; – профспілкової сторони – за якісне виконання трудових обов’язків найманими працівниками та раціональне використання основних засобів, сировини та предметів праці; – урядової сторони – за регуляторно-правове забезпечення балансу інтересів усіх сторін соціального діалогу в

системі соціально-трудових та соціально-економічних відносин на засадах розширеного відтворення бізнесу та кількості робочих місць в промисловості та інших галузях економіки; 3.8. Формування моделей соціального діалогу на регіональному та місцевому рівнях на тристоронній основі, які б активізували роль організацій підприємців та роботодавців у розробці й реалізації програм сталого розвитку в умовах децентралізації влади. 3.9. Заборони державним службовцям та народним депутатам, екс-державним службовцям протягом 3-х років після звільнення з державної служби, екс-народним депутатам протягом 3-х років після завершення депутатських повноважень, лідерам та членам органів управління політичних партій очолювати громадські організації та громадські спілки, організації роботодавців та їх об’єднання. 3.10. Врегулювання ролі урядової сторони у розбудові соціального діалогу в контексті виконання положень Статті 11 Конвенції № 87 МОП «Про свободу асоціації і захист права на організацію», ратифікованої Україною, якою передбачено, що «Кожний член Міжнародної організації праці, для якого ця Конвенція набула чинності, зобов’язується вжити всіх потрібних і відповідних заходів, щоб гарантувати працівникам і роботодавцям вільне здійснення права на організацію». 4. Сприяти синергії суб’єктів сторін соціального діалогу, наукових, науково-дослідницьких та експертних установ, громадських організацій щодо реалізації Дорожньої карти «Стратегія модернізації соціального діалогу». 5. В рамках реалізації Дорожньої карти підготувати та провести низку тематичних круглих столів з тематики соціального діалогу та сформувати робочі групи для реалізації її ключових напрямків.

[№10 ’2017]

21


ДОРОЖНЯ КАРТА:

«СТРАТЕГІЯ МОДЕРНІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО ДІАЛОГУ» Документи Організації Об`’єднаних Націй, Міжнародної Організації Праці та інших міждержавних інституцій закликають до інституційного забезпечення сталого розвитку на основі партнерства із залученням громадянського суспільства. Підсумковий документ ООН щодо порядку денного сталого розвитку до 2030 р. закликає стимулювати і заохочувати ефективне партнерство між державними організаціями, між державним і приватним сектором та між організаціями громадянського суспільства, спираючись на досвід і стратегії використання ресурсів партнерів. Міжнародна Організація Праці наголошує на тому, що соціальне партнерство є одним з найбільш ефективних шляхів забезпечення сталого розвитку, а одним із інструментів його реалізації – соціальний діалог, який має ґрунтуватися як на традиційних (трипартизм), так і нових формах співпраці для максимального підвищення якості життя. В той само час, інститут соціального діалогу в Україні так і не став визначальним чинником сталого соціально-економічного розвитку країни. Суттєвим його недоліком є відсутність стратегічного плану дій (місії, довгострокових цілей та індикаторів їх досягнення), узгодженого усіма його учасниками. Тож сталий розвиток країни має стати для соціальних партнерів та громадянського суспільства стратегічним завданням сьогодення – мотивуючим чинником реалізації нової парадигми соціального діалогу в Україні. МЕТА СОЦІАЛЬНОГО ДІАЛОГУ В УКРАЇНІ: Соціальний діалог в Україні повинен стати ключовим інститутом реалізації національної стратегії сталого розвитку та реалізації положень Угоди про Асоціацію Україна – ЄС на засадах взаємодії сторін соціальних партнерів та представників третього сектору у форматі «соціальний діалог+» для збалансування економічних, соціальних та екологічних інтересів українського суспільства шляхом реалізації довго-, середньо- та короткострокових цілей розвитку соціального діалогу. ДОВГОСТРОКОВІ ЦІЛІ: 1. Досягнення балансу «Економічна ефективність» (інноваційний розвиток економіки) –– «Соціальна справедливість» (соціальні стандарти та розвиток людського капіталу) – «Техногенно-екологічна безпека» (запровадження природо-, енерго- та ресурсозберігаючих технологій). 2. Досягнення балансу «Соціальна відповідальність соціальних партнерів» – «Впливу соціальних партнерів на прийняття рішень щодо соціально-економічної та екологічної політики». Вимагаючи від соціальних партнерів, насамперед бізнесу, бути соціально відповідальними, суспільство та влада повинна забезпечити соціальним партнерам можливість впливати на формування регуляторної, податкової, інвестиційної та соціальної політики. Врегулювання соціальної відповідальності сторін соціального діалогу має відбуватися у напрямках: – сторони роботодавців – за наповнення бюджетів усіх рівнів та фондів соціального захисту населення в межах укладеної Генеральної угоди та створення гідних умов праці для найманих працівників; - профспілкової сторони – за якісне виконання трудових обов’язків найманими працівниками та раціональне використання основних засобів, сировини та предметів праці; - урядової сторони – за регуляторно-правове забезпечення балансу інтересів усіх сторін соціального діалогу в системі соціально-трудових та соціально-економічних відносин на засадах розширеного відтворення бізнесу та кількості робочих місць в промисловості та інших галузях економіки. 3. Досягнення балансу «Великий бізнес (роботодавці та представники працівників)» – «Середній бізнес» – «Малий бізнес» у представництві інтересів кожного сегменту в інституціях соціального діалогу.

22

[№10 ’2017]

СЕРЕДНЬОСТРОКОВІ ЦІЛІ: Реалізація місії та досягнення зазначених вище балансів можливе за умови реалізації середньострокових цілей СД: 1. Інституційний розвиток СД в Україні з урахуванням позитивних практик країн Європи та реалізації положень угоди «Україна – ЄС». 2. Посилення збалансованого впливу бізнесу (сторони роботодавців), профспілок та інститутів громадянського суспільства на державну політику в соціальній, економічній та екологічній сферах, створення умов для дотримання принципів Гідної праці в Україні через ефективний СД. 3. Розширення предмету та змісту СД, зокрема за рахунок екологічної складової; перегляд структури та змісту Генеральної, галузевих та регіональних угод з урахуванням нових соціально-економічних тенденцій та становлення постіндустріального суспільства. 4. Законодавчого врегулювання щодо формування мотиваційних засад для самоорганізованої інституціалізації суб’єктів сторін СД. 5. Формування позитивного «соціального капіталу» в системі СД, зростання рівня взаємної довіри та налагодження ефективних механізмів інформаційної взаємодії. 6. Удосконалення інституційної спроможності та нормативно-правового забезпечення СД, створення умов для ефективного дотримання ратифікованих Україною конвенцій МОП та інших міжнародних документів. 7. Основою даних трансформацій повинні стати системні зміни регуляторного законодавства щодо СД (Закон України «Про соціальний діалог в Україні», «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності», «Про профспілки, їх права та гарантії діяльності», «Про колективні переговори та угоди» тощо). ДОСЯГНЕННЯ СЕРЕДНЬОСТРОКОВИХ ЦІЛЕЙ СД МОЖЛИВЕ ЧЕРЕЗ СИСТЕМНЕ УДОСКОНАЛЕННЯ ТАКИХ КОМПОНЕНТІВ СОЦІАЛЬНОГО ДІАЛОГУ: «ІНФОРМАЦІЯ – ПЕРЕГОВОРИ – ДІАЛОГ – УГОДИ – ПАРТНЕРСТВО» 1. Компонент «Інформація». Забезпечення генерування об`єктивної інформації про стан СД (через запровадження інституту незалежних експертів на постійній або тимчасовій основі), визначення відповідальності урядової сторони за недискримінаційний доступ соціальних партнерів до інформації, що є предметом СД, функціонування інформаційних «площадок», які сприятимуть ефективному взаємообміну інформацією тощо. 2. Компонент «Переговори». Забезпечення недискримінаційного доступу суб’єктів сторін та ІГС (на чітко визначених умовах) до участі у переговорному процесі, недискримінаційного доступу сторін до інформації в процесі переговорів, удосконалення переговорного процесу (зокрема, участі незалежних експертів); зростання рівня взаємної довіри сторін в процесі переговорів. 3. Компонент «Діалог». Ключовим завданням, ознакою, що характеризуватиме наближення СД в Україні до європейських стандартів є інклюзивність СД, що означає зміну підходів до визначення репрезентативності суб`єктів та формування представницьких органів сторін; генерування спільних цінностей та цілей («вирощування» соціального капіталу) сторін діалогу на засадах консенсусу та недискримінації інтересів. 4. Компонент «Угоди». Обґрунтоване розширення предмету та змісту (формат та наповнення колективних угод на національному, регіональному та галузевому рівнях) СД; розширення сфери СД, зокрема, за рахунок екологічної складової. 5. Компонент «Партнерство». Посилення формальної (закон) та неформальної (суспільна оцінка) соціальної відповідальності сторін щодо взятих на себе зобов’язань; розширення (відображене в нормативно-правових документах) сфери відповідальності соціальних партнерів (зокрема, включення екологічної складової) за виконання взятих на себе зобов’язань.


Шлях до Євросоюзу КОРОТКОСТРОКОВІ ЦІЛІ СОЦІАЛЬНОГО ДІАЛОГУ (КОНКРЕТНІ ЗАХОДИ З РЕАЛІЗАЦІЇ КОМПОНЕНТІВ 1-5): 1. Дослідження та аналіз: Провести комплексне дослідження розвитку СД в Україні, рекомендації щодо удосконалення СД, його використання як інструменту сталого розвитку України (на даний час опрацьовано аналітичну доповідь «Як налагодити ефективний соціальний діалог в Україні»); Вивчити кращі іноземні практики вирішення проблем розвитку СД в Україні, виявити доцільність їх імплементації в Україні. 2. Формування єдиного інформаційного простору СД: 2.1.Утворити об’єднану в єдину мережу «інформаційної площадки» з проблематики СД (за участю сторін СД, органів влади, зацікавлених ІГС, експертно-аналітичних центрів, науково-дослідних установ на національному, регіональному та галузевому рівнях тощо), яка дасть можливість покращити поінформованість учасників та комунікації. 2.2.Передбачити участь незалежних експертів (ВНЗ, ІГС тощо) у генеруванні та експертній оцінці інформації, яка є предметом СД. 2.3.Посилити просвітництво та освітньою компоненту з проблематики СД шляхом співпраці соціальних партнерів, ВНЗ, профільних НДІ, ЗМІ тощо. 3. Підготовка профспілковою стороною та стороною, роботодавців, за паритетної участі організацій підприємців (що користуються найманою працею), пропозицій щодо: 3.1. Системних змін до законодавства в сфері СД (проекти змін до Законів України «Про соціальний діалог», «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності», «Про профспілки, їх права та гарантії діяльності», тощо) з метою: - забезпечення недискримінаційного доступу суб’єктів сторін до участі у СД, належного доступу сторін до інформації в процесі переговорів; - удосконалення системи оцінки відповідності критеріям репрезентативності та підтвердження репрезентативності суб’єктів сторін профспілок та організацій роботодавців; - запровадження алгоритму представницького самовизначення репрезентативності сторін соціального діалогу та їх учасників сторонами СД без адміністрування державними органами виконавчої влади; - надання права організаціям роботодавців і їх об’єднанням, які не відповідають критеріям репрезентативності, та громадським організаціям підприємців, які користуються найманою робочою силою, та їх об’єднанням відповідного статусу, статутами яких передбачено представництво інтересів роботодавців у соціальному діалозі, брати участь у колективних переговорах з урядовою та профспілковою сторонами з підготовки та підписання угод відповідного рівня; - залучення до соціального діалогу представників інститутів громадянського суспільства у форматі «соціальний діалог+» під час проведення консультацій з питань державної соціально-економічної та соціально-трудової політики, які відповідають їх статутній діяльності; - посилення відповідальності кожної із сторін СД за недотримання взятих на себе зобов`язань в рамках колективних угод усіх рівнів та інших нормативних актах, які регулюють відносини між органами влади, бізнесом та найманими працівниками; - заборони державним службовцям та народним депутатам, екс-державним службовцям протягом 3-х років після звільнення з державної служби, екс-народним депутатам протягом 3-х років після завершення депутатських повноважень, лідерам та членам органів управління політичних партій очолювати громадські організації та громадські спілки, організації роботодавців та їх об’єднання. 3.2. Перегляду чинної моделі функціонування Національної тристоронньої соціально- економічної ради, відповідно до якої забезпечується фактична її підпорядкованість урядовій стороні. 3.3. Забезпечення балансу представницьких повноважень між великим, середнім та малим бізнесом шляхом забезпечення їх квотної участі в органах СД. 3.4. Забезпечення взаємодії органів влади та місцевого самоврядування, в тому числі і контролюючих органів, з суб’єктами сторони роботодавців (підприємців) виключно через їх організації.

3.5. Розробка моделей соціального діалогу на регіональному та місцевому рівнях на тристоронній(двосторонній) основі, які би активізували роль організацій підприємців та роботодавців у розробці і реалізації програм сталого розвитку в умовах децентралізації влади. 3.6. Врегулювання ролі урядової сторони у розбудові соціального діалогу в сенсі виконання положень Статті 11 Конвенції № 87 МОП «Про свободу асоціації і захист права на організацію», ратифікованої Україною, якою передбачено, що «Кожний член Міжнародної організації праці, для якого ця Конвенція набула чинності, зобов’язується вжити всіх потрібних і відповідних заходів, щоб гарантувати працівникам і роботодавцям вільне здійснення права на організацію». 4. Напрацювання наступних концептуальних документів, які обґрунтовують механізми реалізації зазначених вище змін: - «Стратегія та цілі соціального діалогу в Україні». - «Інституційні зміни соціального діалогу на національному рівні» . - «Інституційні зміни на регіональному та галузевому (секторальному) рівні соціального діалогу». - «Ефективна модель участі інституцій «третього сектору» та незалежних експертів в соціальному діалозі». - «Нові підходи до формування структури та змісту Генеральної угоди (галузевої, регіональної)» з урахуванням потреби у формуванні інноваційної постіндустріальної економіки, розвитку людського капіталу, стійкого розвитку галузей та регіонів України тощо. Формування дієвого громадського контролю (зокрема, на основі групи №5 «Соціально-трудові відносини та соціальний діалог» УНП ФГС СхП) за виконанням ратифікованих Україною конвенцій МОП та інших міжнародних документів в сфері СД.

Примітка: При опрацюванні Дорожньої карти використані: 1. Стаття «Середній клас та громадські об’єднання підприємців – визначальний фактор соціального клімату в суспільстві», В.М.Хмільовського. Матеріали наукової конференції «Україна на порозі ХХI століття: уроки реформ та стратегія розвитку» (2001 р.). 2. Стаття «Роботодавці як рушійна сила сталого розвитку українського суспільства» в монографії «Сучасний стан, проблеми та тенденції соціально-трудових відносин в Україні: спроба соціального конструювання» (Проект технічного співробітництва МОП «Україна: сприяння реалізації основних принципів та прав у світі праці», 2003 р.). 3. Стаття «Правові основи, цілі та практичні аспекти діяльності організацій роботодавців в Україні» в книжці «СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ В УКРАЇНІ: тенденції розвитку та перспективи» (Проект технічного співробітництва МОП «Україна: сприяння реалізації основних принципів та прав у світі праці», 2003 р.). 4. Матеріали Шведсько-українського проекту «Діалог на ринку праці» (2010 р.). 5. Стаття «Шведська практика вирішення трудових спорів» Йорана Тругана (журнал «РоботодавецЬ», №1’2014 р.). 6. Проект «Разом сильніше – новий соціальний діалог в країнах Східного партнерства» ГО «Бюро соціальних та політичних розробок» (2015 р.). 7. Стаття «Трагедія трипартизму або чергові фейки законодавства та конструктив щодо їх верифікації» (журнал «РоботодавецЬ», №10’2016) 8. Стаття «Лакмусовий папірець економіки» Анатолія Колота та Оксани Герасименко (журнал «РоботодавецЬ», №4’2017 р.). 9. Стаття «Від стратегії реформування - до сталого розвитку» Богдана Ільченка (журнал «РоботодавецЬ», №5’2017 р.). 10. Матеріали Аналітичної доповіді «Як налагодити ефективний соціальний діалог в Україні?», підготовленої Світланою Внучко, Богданом Ільченко та Вячеславом Роєм (Проект «Громадська синергія», 2017 р.).

Схвалено на Круглому столі: «Стан, виклики та ризики в царині соціального діалогу як чинника управління сталим розвитком країни» 5 жовтня 2017 року [№10 ’2017]

23


Громадськість б’є на сполох через жахливий екологічний стан головної водної артерії України. Дніпро опинився під серйозною загрозою. Великий Дніпро вже не гуде, а стогне. Збулася мрія чиновників: столичної землі стає все більше, а річки все менше. Прогулянка по коліно у воді посередині Дніпра в Києві стала реальністю. Це може зробити будь-хто. Правда, в зв’язку з похолоданням краще відкласти це заняття до весни. Роки йдуть... але до сих пір немає Державної Програми з розчищення столичної акваторії Дніпра, повідомляє прес-служба Асоціації рибалок України.

КУДИ ПОДІВСЯ «ШИРОКИЙ І МОГУТНІЙ» ДНІПРО? Острів через 10 років Найдавніша річка Європи катастрофічно міліє. У столичній акваторії з’явилося 56 мілин, які незабаром можуть стати островами. Нові острови вже визирають з води між мостами Метро і Патона. – Однією з причин обміління річки є втрата нею власної течії. Дніпро перегородили греблями. Найбільша річка Європи не в змозі змити все те, що потрапляє в неї разом з побутовими і виробничими стоками. Вода в каскаді Дніпровських водосховищ нагадує коктейль зі всієї таблиці Менделєєва – каже голова Асоціації рибалок України Олександр Чистяков. – Береги хаотично забудовуються, знищуючи природні нерестилища, заплавні луки, протоки, острови... Дніпро позбавляють можливості самоочищувати свої води. Земснаряди розривають на частини річку, змінюючи

ландшафт дна і конфігурацію берегової лінії, змінюючи русло Дніпра. Тільки в спогадах класиків Дніпро залишився «широким і могутнім...». Він вже не реве, а стогне. Дніпро як річка вмирає! Дніпро – крім широкої водної гладі, складається із сотень річок, що в нього вливаються. Вони як вени повинні своїми водами давати життя Дніпру. Не має сенсу лікувати головну аорту – Дніпро – при цьому забувши про малі річки, що наповнюють його. А ось з ними справді біда. Ніхто не займається ними. Вони міліють і зникають. У них скидають різні стоки і зливи. Поля підійшли впритул до водойм і після рясних дощів вся хімія з них змивається у водойми. По дренажних каналах вони потрапляють в малі річки, в яких пестициди і інша хімія випалюють все живе. І течуть ці отруєні води в Дніпро, де осідають на дні...

Олександр ЧИСТЯКОВ

24

[№10 ’2017]

Скільки коштує пограбувати річку Основну шкоду Дніпру в столиці і області завдають земснаряди. Сьогодні їх використовує бізнес в своїх суто особистих цілях, –каже Олександр Чистяков. – Начебто робиться добра справа, поглиблюється річка. Ось тільки «розчищення» відбувається тільки там, де є пісочний ресурс. А після таких піратських робіт залишаються понівечені річки. Це банальний злодійський видобуток піску на продаж. Головну річку України перетворюють на піщаний кар’єр. В результаті між мостом Метро і мостом Патона, на середині річки, стало настільки мілко, що вже з води визирає «новий» острів. І він, на жаль, не самотній... За неофіційними даними, сьогодні земснаряд можна орендувати за 40-50 грн з кубоме-

Богдан ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ


Екологія тра піску. Ще зовсім недавно близько півтора десятків земснарядів працювало в столичній дніпровської акваторії і на внутрішніх озерах Києва. Ще тридцять в Київській обл. А якщо додати до цього понад 20 незаконних піщаних кар’єрів, то за рік розкрадається піску на сотні мільйонів гривень. Зовсім недавно всі могли бачити, як працюють земснаряди. Було це не десь на околиці, а в центрі столиці, з видом на Києво-Печерську Лавру. Протягом довгих двох років точилася вперта боротьба по зупинці найбільш великих «намивачів» піску в Київській акваторії. Нарешті земснаряди заарештовані. Порушено кримінальну справу проти ПАТ «Мостобуд», яке незаконно (за фіктивними документами) видобувало пісок, – каже керівник громадської організації «Стоп корупції» Богдан Хмельницький. – Обсяги видобутого піску вражають: тільки на складі компанії заарештовано понад ДВОХ МІЛЬЙОНІВ тонн! Розмах видобутку дозволяв сплачувати хабарі природоохоронним та правоохоронним структурам, щоб ті «закривали очі» на це цинічне свавілля. Але завдяки послідовній, часом титанічній праці громадськості ця схема зруйнована. У цьому найактивнішу участь взяли: ГО «Стоп Корупція», ГО «Демократичний Контроль», ГО «Стоп нелегал», ГО «Народне правосуддя», ВГО «Асоціація рибалок України» та багато інших громадських об’єднань. Земснаряди що незаконно видобували пісок біля Південного моста в столиці зупинено. Але слідство не поспішає ставити остаточну крапку в цієї гучної справі... Чиновники блокують об’єктивне розслідування цинічного злочину перед найбільшою річкою Європи. Вони всіма силами намагаються затягнути процес. На цей раз слідство спробували зупинити, аргументуючи, що необхідно провести експертизу, а це, нібито, довгий процес, який може затягнутися на місяці. Все робиться для того, щоб дати можливість «бізнесу» вивезти і розпродати пісок зі складу – з гіркотою говорить Роман Бочкала, ГО «Стоп корупції». Громадські організації в черговий раз продемонстрували, що питання можна і потрібно вирішувати швидко. Хоч і зі скрипом, але шестерінки розслідування закрутилися знову. Дуже хочеться вірити, що на цей раз дійсно справу доведуть

Віктор ВИШНЕВСЬКИЙ

до кінця і суд винесе справедливий вирок «пісочним ділкам»! Поміряли і жахнулися... Каскад Дніпровських водосховищ – це найбільші внутрішні водойми України. – Як не дивно, за всю історію існування дніпровських водосховищ, а найстаршому з них виповнилося 85 років, їх розміри ніколи не уточнювалися, – розповідає Віктор Вишневський, доктор географічних наук, професор, головний науковий співробітник Інституту водних проблем і меліорації НААН України. – З року в рік у всіх відповідних публікаціях розміщують однакові відомості. Так, уже півстоліття площа Київського водосховища подають величиною 922 км2. Насправді через замулювання водосховища і його заростання частина акваторії втрачена. Детальний аналіз супутникових знімків дозволив встановити, що фактична площа дніпровських водосховищ зараз набагато менша, ніж вважається. Коли ж розвиток вищої водної рослинності досягає свого максимуму, ця площа ще зменшується. Проблеми Дніпра загалом можна поділити на дві групи. Перша – ті, що зумовлені природними чинниками. Зокрема уже третій рік поспіль на Дніпрі спостерігається аномальне маловоддя. За даними спостережень, які виконуються з кінця XIX ст., таке поєднання маловодних років жодного разу не спостерігалося. Водночас ці роки були теплішими за норму. Тому й не дивно, що масовим явищем стало «цвітіння» води. За умов слабкої течії посилилося і заростання. Друга група чинників зумовлена діяльністю людини. Цю групу можна у свою чергу поділити на дві: проблеми успадковані та сучасні. Так, спорудження великих водосховищ спричинило низку негативних явищ і процесів: абразію берегів, заростання мілководь, «цвітіння» води. Проблемами, що пов’язані із сучасною людською діяльністю, є забруднення води, засмічення берегів, варварське використання рибних ресурсів, видобуток річкового алювію, забудова прибережних смуг. Як видно, проблем у Дніпра багато, а помітних дій державної влади з їх розв’язання не видно. Найважливішу роль тут має відігравати Міністерство екології та природних ресурсів. Але розпоряджатися ресурсами, видаючи дозволи, незрівнянно простіше, а головне – вигідніше, ніж ловити правопорушників і притягати їх до відповідальності. Коли ж згадуєш судову систему, то взагалі руки у більшості опускаються. Водна директива З літака на Дніпро боляче дивитися: річка роздроблена і поділена мілинами на окремі фрагменти. Восени вода природним шляхом прибуває в усі річки України, проте з Дніпром цього не сталося. Зараз прибуттю води заважає кілька причин. – Головна причина такої ситуації – це не клімат, а зневоднення річки через хижацьке водокористування. Підприємства безконтрольно забирають з нього воду, а замість неї скидають неочищені стоки. Держава лише збирає статис-

Тетяна ТИМОЧКО

тичну інформацію з цього питання, – каже голова Національної екологічної Ради України Тетяна Тимочко. Є й інша причина руйнування Дніпра – хімічне забруднення. В Дніпро в 2017 році було скинуто близько 3 млрд кубометрів стоків, з яких майже половина неочищених або недостатньо очищених вод. У цьому винні не лише підприємства, а й побутовий сектор, адже більшість людей користується в господарстві миючими засобами, що містять фосфати, які не лише шкодять здоров’ю, але і служать добривом для водоростей, які посилено розмножуються, провокуючи падіння рівня кисню у водному середовищі. Це призводить до загибелі риби та до загнивання води. І ще одна обставина, яка повинна бути під жорстким контролем, – це масова забудова прибережної смуги, яка призводить до зарегульованості стоку і зупиняє течію, від чого річка міліє. До зміни гідрологічного режиму течії Дніпра сприяє і хаотична робота земснарядів у всьому басейні річки, – продовжує Тетяна Тимочко. Якщо ми зараз не зробимо рішучих кроків і не імплементуємо рамкову Водну директиву, яку нам ще два роки тому треба було запровадити згідно з Угодою про Асоціацію, ми не зможемо врятувати українські річки. Програми на папері Водна рамкова директива 2000/60/ЄС Європейського парламенту (ВРД ЄС) базовим принципом має визнання району річкового басейну основною гідрографічною одиницею управління водними ресурсами, яка не може обмежуватись адміністративними чи державними кордонами. Саме ВРД ЄС наполягає на системності і плануванні водної політики, а також дотриманні принципу «забруднювач платить», –– каже заступник

Олександра БОРИСОВА

[№10 ’2017]

25


Екологія

Андрій ВАДАТУРСЬКИЙ

генерального директора КП «Плесо» Олександра Борисова. За таким принципом аеропорт «Жуляни» повинен був відшкодувати державі мільйонні збитки за те, що очисні споруди не функціонують на його території в повному обсязі, і величезний обсяг нафтопродуктів потрапляє у річку Нивку, а потім через річку Ірпінь – до Дніпра. Наказ Мінприроди №389 від 20 липня 2009 року «Про затвердження Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів», майже не працює на практиці. – Колектори з приймання дощової каналізації практично всі побудовані без очисних споруд, а більшість існуючих очисних споруд має непрацюючу, застарілу систему, – продовжує Борисова. – Всі малі річки міста чи безпосередньо, чи через річки другого порядку, чи через колектори несуть свої води до Дніпра. Існує багато несанкціонованих врізок, створених суб’єктами господарювання, коли в дощову каналізацію вливається так звана чорна (тобто фекальна) каналізація. Рішення Київської міської ради №67/4539 від 24.01.2008 р. і Розпорядженням КМДА №39 від 19.01.2009 р. про правила приймання поверхневого стоку в київську міську дощову каналізацію так і залишилися на папері за відсутності відповідної бази для реалізації, фінансування, і, за великим рахунком, єдиної політичної волі. На сьогодні, на жаль, Національна програма оздоровлення басейну Дніпра існує тільки на папері. Пішки по воді А поки йдуть дебати з чиновниками, Дніпро гине. У нього немає часу чекати... Незаперечним доказом цього служать кілька острівців, які знаходиться прямо в центрі столиці. У двохстах метрах від берега за спиною скульптури «Засновники Києва» в річці глибина півметра. Ця мілину заросла ліліями і водоростями. Численні мілини в столичній акваторії утворилися тому, що останні два десятиліття проблемами Дніпра ніхто не переймається. займається. Перевіряючих структур багато, але немає єдиного господаря у річки. З початку року Держекоінспекцією було проведено понад 40 ресурсних перевірок води і нараховано близько п’яти тисяч гривень адміністративних штрафів – в той час як збитки, завдані державі, становлять від трьох до чотирьох мільйонів гривень! Безумовно, підприємці не бояться таких перевірок. Штраф набагато мен26

[№10 ’2017]

ший, ніж оформлення всіх дозволів, будівництво очисних споруд тощо. Громадські природоохоронні організації висували пропозиції щодо розчищення цих мілин на засіданні комісії з екологічної політики Київради. Але рішення не було прийнято. Багато в чому нахабство господарів земснарядів пояснюється забороною на перевірки комерційних структур, яка діє понад два роки. Також за розпорядженням уряду було серйозно урізано фінансування природоохоронних структур і значно скорочено чисельність їх працівників. Кабмін фактично наклав заборону на охорону навколишнього середовища і контроль над використанням природних ресурсів. – Не можна жертвувати повітрям, водою, лісами і річками заради якихось економічних послаблень для великого бізнесу. Це шлях в нікуди. Сьогодні вже видно, куди це може завести. Той вал порушень, який почався, якщо не зупинити призведе через тяжкі наслідки до прямої загрози екологічній безпеці країни! – каже Олександр Чистяков. – Не можна піднімати економіку одночасно руйнуючи, калічачи і вбиваючи природу! Для того, щоб додати пенсіонеру пенсію на 10 гривень, не варто забирати у нього право дихати чистим повітрям. Ніде економічної стабільності не досягали за рахунок вбивства колиски життя – природи. За роки Незалежності в країні зникло більше 10 тис. водойм. Безгосподарність і непрофесіоналізм у використанні водних ресурсів призводить до їх масового забруднення. Українські медики стверджують, що різке зростання числа захворювань людей останнім часом безпосередньо пов’язане з якістю питної води. Ганебно, але факт: в Європі наша країна вважається маловодною. бо наші водні ресурси через забруднення не придатні до забору з них питної води. Дніпро розучився працювати Зовсім недавно Дніпро був судноплавний. Відразу після розвалу СРСР Україна володіла одним з найпотужніших річкових флотів серед усіх республік. Згідно з даними Держстату в 1991 році річковим транспортом перевезли близько 60,17 млн ​​т вантажів і 18,29 млн пасажирів. Сьогодні ці показники настільки малі, що й казати про них нічого... Великотоннажні судна вже давно забули шлях до Києва. Щоправда, плани повернути Дніпру статус ріки-трудівника мають українські аграрії за підтримки світової спільноти. – Нещодавно відбулося обговорення «Дніпро в європейському фарватері», організоване за підтримки посольства Королівства Нідерландів та Мінінфраструктури України. На ньому було обговорено варіанти розвитку річки як транспортної артерії, – розповідає народний депутат Андрій Вадатурський, член Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин, глава міжфракційного депутатського об’єднання «За розвиток річок України». – Так найбільша ріка України зможе досягти міжнародних стандартів навігації за підтримки політики сусідства ЄС і реалізації Угоди про асоціацію.

???

Розвиток сільськогосподарської сфери ставить нові виклики перед українською транспортною і логістичної мережею. Україна має унікальний ресурс, використання якого може дозволити Україні стати стратегічною частиною європейської економіки. – Крім розвантаження автомобільних доріг і залізниці, розвиток внутрішнього водного транспорту сприятиме екологізації перевезень шляхом зменшення шкідливих викидів автомобільним транспортом, – продовжує Андрій Вадатурський. На думку експертів, ріка є невід’ємною частиною мультимодульної транспортної мережі України. Щоб підтримувати агробізнес і сприяти економічному зростанню, необхідно вдосконалити інфраструктуру і логістику. Ріка дає можливість транспортувати вантажі дешево і екологічно безпечно. Визначивши чіткі правила, Україна може створити ринкові умови на річці, що призведе до вдосконалення її інфраструктури. Але це означає, що Україні спочатку потрібно інвестувати в саму ріку, розчистивши її. І не тільки фарватер, а й прибрати всі мілини, що заважають повноцінному життю Дніпра. Згодом Дніпро може стати частиною Транс’європейської транспортної системи E40 – Рейн – Дунай – Чорне море, А7 – Дніпро – Прип’ять – Балтійське море. Цю ідею підтримує Європейська комісія. – Так само не потрібно забувати, що каскад Дніпровських водосховищ – це великий рибогосподарський комплекс, – говорить начальник відділу охорони водних біоресурсів Держрибагентства Олексій Черненко. – Промисловий вилов у внутрішніх водоймах дає більш 18 000 тонн риби. Забудова прибережної території, знищення природних нерестовищ, забруднення води – все це дуже сильно позначається на рибопродуктивності наших водойм. Цвіте, міліє, заростає і гниє. Дніпро вже навіть не хворіє, він – вмирає, кажуть екологи. Однак не хочеться закінчувати статтю на трагічній ноті. Люди багато можуть, якщо захочуть. Громадськість ініціює створення робочої групи зі створення Програми порятунку Дніпра і щодо цивілізованої господарської діяльності на головній річці країни. Що важливо: громадські активісти не тільки констатують плачевний стан головної річки України, а й дають чіткі експертні рекомендації, як припинити варварське ставлення, яке межує зі злочином по відношенню до Дніпра, і почати відроджувати його колишню велич...


Здоров’я роботодавця

В продолжение разговора о рисках сердечнососудистых заболеваний и методах профилактики на страницах журнала «РоботодавецЬ», врач-кардиолог инфарктного отделения №2 Александровской клинической больницы г. Киева Анна СОЛОШЕНКО рассказывает, откуда берется в организме холестерин, какую роль он играет и всегда ли однозначно вреден.

О «ХОРОШЕМ» И «ПЛОХОМ» ХОЛЕСТЕРИНЕ ЧАСТЬ ВТОРАЯ

Добрый день, мои уважаемые читатели. В прошлой статье мы выяснили, что только 20 процентов холестерина попадает к нам в организм с пищей. Именно на столько процентов мы можем снизить повышенные показатели с помощью коррекции питания. Сегодня мы поговорим о том, что оставшиеся 80 процентов холестерина из полученной липидограммы синтезирует наша собственная печень. Большинство людей, услышав это, набирают в поиске Гугл «как чистить печень» и бегут в аптеку за гепатопротекторами. Но дело в том, что синтез холестерина – это нормальная функция печени, и при различных ее заболеваниях холестерин, наоборот, снижается. Если функция печени нарушена, например, при циррозе печени, холестерин у таких пациентов приближается к 2,0. То есть, если в Вашем анализе Вы обнаружили повышенный или нормальный уровень холестерина, то, скорее всего, Ваша печень значительных повреждений не имеет. Но зачем наш главный дезинтоксикационный орган снабжает организм холестерином? Холестерин – необходимый компонент в нашем теле, из него, в частности, строятся мембраны клеток, он участвует в обмене веществ, и , главным образом, из холестерина синтезируются половые гормоны – женские и мужские. Цифра холестерина, которую в сутки произведет Ваша печень, обусловлена работой генов и передается по наследству – от родителей, бабушек – дедушек или даже дальних родственников, о существовании которых мы можем не подозревать. Проблема же состоит в том, что суточное производство холестерина печенью одинаково в 18 и 80 лет, а потребление (т.е. уровень половых гормонов) снижается с возрастом. У мужчин это происходит постепенно, год за годом, и холестерин растет постепенно. У женщин – уровень гормонов резко падает после менопаузы, поэтому женщины до менопаузы не болеют сердечно-сосудистыми заболеваниями, их защищают женские половые гормоны, но после ее наступления быстро нагоняютмужчин. Куда девается «лишний», неиспользованный холестерин? Он откладывается в сосу-

дах, образовывая атеросклеротические бляшки, которые, в свою очередь, являются причиной большинства сердечно-сосудистых заболеваний – инфарктов, инсультов, снижения зрения и потенции, почечной недостаточности, «перемежающейся хромоты» и многих других. Да и просто причиной старения организма. Т.е. природа задумала очень несправедливую штуку – организм начинает стареть тогда, когда перестает выполнять главную биологическую функцию – размножаться. Но, учитывая множество факторов, в том числе генетические законы, скачок развития медицины в течение последнего столетия, особенности питания и т.д., сегодня нарушения липидного обмена встречаются в намного более молодом возрасте, чем даже еще 30 лет назад. И именно поэтому мы часто слышим о том, как «помолодели» инфаркты или инсульты. Современное питание, низкая физическая активность, высокий уровень развития медицины приводят к тому, что высокие цифры холестерина мы сегодня видим все в более молодом возрасте. Поэтому рекомендовано регулярно, раз в год проверять липидограмму всем людям старше 35 лет, особенно мужчинам и людям, родственники которых болели сердечнососудистыми заболеваниями. Также этот анализ нужно раз в году делать всем пациентам с установленным диагнозом сахарного диабета. В прошлой статье мы разбирали, как мы можем снизить холестерин при помощи правильного питания. Что еще снизит уровень «плохих» липидов? Регулярные физические упражнения и занятия спортом. При этом опытный кардиолог порекомендует Вам заниматься спортом не реже 3 раз в неделю и контролировать пульс во время нагрузок. Для начала давайте рассмотрим формулу для определения максимальной частоты сердечных сокращений в минуту. ЧСС макс = 220 – возраст. Но этой частоты ни в коем случае не следует достигать ни во время тренировок, ни в жизни. В зависимости от цели Вашей тренировки или состояния здоровья, Вы можете заниматься в диапазоне 60-85% от максимальной ЧСС. Так, если Вам 30 лет,

максимальная ЧСС для Вас – 190 ударов в минуту. Вы можете тренироваться в диапазоне 124–162 удара в минуту, не боясь перегрузить сердце. Также для немедикаментозной нормализации уровня «плохих» холестеринов в крови очень важное значение имеет снижение массы тела и, особенно, объема талии (у мужчин ниже 102 см, у женщин – ниже 85). Индекс массы тела для снижения риска сердечнососудистых заболеваний должен быть ниже 25. Определить его каждый может по формуле: ИМТ = масса в кг/ рост в метрах в квадрате. Так, для человека ростом 180 см, который весит 80 кг, расчет выглядит так: ИМТ = 80/1,8*1,8 = 80/3,24 = 24,7. При неэффективности немедикаментозных методов нормализации липидограммы, опытный кардиолог назначит Вам специальные препараты, чаще всего относящиеся к группе статинов (розувастатин и аторвастатин). В заключение расскажу о том, какие цифры в липидограмме говорят о низком риске заболеть: Общий холестерин – ниже 5,2 ммоль\л. Липопротеиды низкой плотности – ниже 2,5 ммоль/л. Липопротеиды высокой плотности – выше 1,8 ммоль/л. Липопротеиды очень низкой плотности – ниже 0,42 ммоль/л. Триглицериды – ниже 1,6 ммоль/л. В следующий раз мы поговорим о том, как можно проверить, начался ли процесс образования атеросклеротических бляшек в наших сосудах или нет.


Profile for Роботодавець.in.UA

Robotodavez 10 2017  

Robotodavez 10 2017  

Advertisement