Issuu on Google+

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Державний вищий навчальний заклад „Рівненський коледж економіки та бізнесу”

Методична розробка щодо організації ПСРС з дисципліни „Культурологія” для студентів І курсу денної форми навчання спеціальності «Туристичне обслуговування»

Розробила викладач: Павлюк В.В.

Розглянуто та схвалено на засіданні циклової комісії гуманітарних та соціально-економічних дисциплін Протокол №_______ від „__” _____________ 2012 р. Голова циклової комісії: _________ В.П.Артемюк

Рівне, 2012 р.


Зміст тематичного плану № п/п

Назва теми

Кільк ість годин

Вид заняття

Форма ПСРС

Форма контролю

Термін викона ння

1. Вплив соціального і технічного прогресу на духовну культуру. Культура і цивілізація.

2

теорія

Усне опитування

Згідно розкладу

2. Філософські культури.

2

теорія

Усне опитування

Згідно розкладу

2

теорія

Усне опитування

Згідно розкладу

4. Культура Стародавнього Сходу

2

теорія

Усне опитування, тести

Згідно розкладу

5. Культура Стародавнього Риму

2

теорія

Усне опитування, тести

Згідно розкладу

6. Культура Західної Європи

2

теорія

Усне опитування, тести

Згідно розкладу

часу,

2

теорія

Усне опитування, тести

Згідно розкладу

8. Культура на українських землях у найдавніші часи.

2

теорія

Усне опитування, тести

Згідно розкладу

9. Культура України XVII- XVIIІ ст.

2

теорія

Усне опитування, тести

Згідно розкладу

10. Українська культура кін. XVIIIXXІ ст. Національно-культурне відродження.

2

теорія

Виконати реферати, опрацювати додаткову літературу Виконати реферати, опрацювати додаткову літературу Виконати реферати, опрацювати додаткову літературу Виконати реферати, презентацію, опрацювати додаткову літературу Виконати реферати, презентацію, опрацювати додаткову літературу Виконати реферати, презентацію, опрацювати додаткову літературу Виконати реферати, презентацію, опрацювати додаткову літературу Виконати реферати, презентацію, опрацювати додаткову літературу Виконати реферати, презентацію, опрацювати додаткову літературу Виконати реферати, презентацію, опрацювати додаткову літературу

Усне опитування, тести

Згідно розкладу

3. Етнічні культури глобалізації.

7. Культура Нового Просвітництва

концепції

в

умовах


Методична розробка щодо організації ПСРС _№_______ з теми Вплив соціального і технічного прогресу на духовну культуру. Культура і цивілізація. 1. Актуальність теми: XX століття стало початком нової, постіндустріальної, інформаційної або постекономічної епохи, що характеризується швидким НТП, радикальною зміною структури суспільного багатства й зайнятості. Завдяки високим технологіям сьогодні задоволені основні потреби більшості населення розвинутих країн Заходу. Творчість витісняє традиційні форми праці, утверджуються нові системи цінностей, осереддям яких є людина з її прагненням до досконалості. 2. Навчальна мета: 2.1. розвивати вміння висловлювати власну думку про наслідки прогресу; 2.2. формувати уявлення ілюзії прогресу, формувати вміння аналізувати катастрофічний стан екології; 2.3. характеризувати загальне і національне в культурах країн Сходу і Заходу; 2.4. визначати характерні риси масової культури та контркультури; 2.5. аналізувати відмінності культури та цивілізації. 3. Основні базові знання необхідні для вивчення теми (міжпредметні та внутрішньо предметні зв‘язки): Дисципліни Знати питання

№ п/ п 1 екологія

2

філософія

3

екологія

дати визначення поняття екологія, головні завдання екології назвіть відмінності філософської думки Сходу та Заходу які ви знаєте найбільші екологічні катастрофи сучасності

Вміти

визначати поняття екологія та головні завдання екології назвати головні відмінності філософської думки Сходу та Заходу назвати найбільші екологічні катастрофи сучасності

4. Перелік літератури для повторення основних базових знань: 4.1. Кравець М.С., Семашко О.М., Піча В.М. та ін. Культурологія: навчальний посібник. Львів, 2003. – с.65-85. 4.2. Подольська Є.А., Лихвар В.Д., Іванова К.А. Культурологія: Навчальний посібник.- Київ: Центр навчальної літератури, 2003, с82-83 4.3. Шевнюк О.Л. Культурологія. Навчальний посібник. К., 2004.


5. Перелік теоретичних і практичних питань за темою самостійної роботи: 5.1. Знати: 5.1.1. які наслідки прогресу; 2.2. що привело до катастрофічного стану екології; 2.3. в чому відмінність загального і національного в культурах країн Сходу і Заходу; 2.4. характерні риси масової культури та контркультури; 2.5. сутність понять культура та цивілізація. 5.2. Вміти: 5.2.1. визначати наслідки прогресу; 5.2.2. аналізувати критичний стан екології; 5.2.3. визначати характерні риси загального і національного в культурах країн сходу і заходу; 5.2.4. визначати характерні риси масової культури та контркультури; 5.2.5. визначати сутність понять культура та цивілізація. Ключові поняття та терміни: прогресс, екологія, масова культура, контркультура, цивілізація. 6. Перелік літератури для вивчення теми самостійної роботи: 6.1. Основна: 6.1.1. Кравець М.С., Семашко О.М., Піча В.М. та ін. Культурологія: навчальний посібник. Львів, 2003. – с.65-85. 6.1.2. Подольська Є.А., Лихвар В.Д., Іванова К.А. Культурологія: Навчальний посібник.- Київ: Центр навчальної літератури, 2003, с82-83 6.1.3. Шевнюк О.Л. Культурологія. Навчальний посібник. К., 2004. 6.2. Додаткова: 6.2.1. Подольская Є.А., Лихвар В.Д., Погорелый Д.Е. Кредитно-модульный курс культурологи: 6-е изд., перераб. И дополнено. Учебное пособие. – К.: Фирма «Инкос», Центр учебной литературы, 2007. Кравець М.С., Семенко О.М., Пічі В.М. та ін. Культурологія: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації/ За заг. ред. В.М.Пічі – Львів: „Новий світ – 200”, 2004. 7. Форми самостійної роботи, вимоги до її виконання і критерії оцінки. 7.1. Знайти в основній і додатковій літературі відповіді на питання, що викладені в розділах 5.1. і 5.2.. Записати їх в зошит, тобто скласти конспект за літературними даними з обліком нижчевказаних вимог. Вимоги до конспекту: В зошит для самостійної роботи написати назву теми. Далі переписати основну і додаткову літературу, теоретичні та практичні питання. Після кожного питання написати відповідь з посиланням у квадратних дужках на номер


літературного джерелаю Здати конспект на перевірку викладачеві напередодні семінарського (практичного) заняття з теми (за 3-4 дня). “5” – на всі пункти 5.1. та 5.2. дано вичерпні відповіді; “4” – на одне з питань дано неточну, неповну відповідь або воно відсутня; “3” – на два запитання дано неточну з помилками відповідь; “2” – конспект не складено зовсім або у відпові студента допущені грубі помилки. 8. Форми контролю знань. 8.1. Перевірка конспекту. 8.2. Контроль на семінарському і заліковому занятті. 9. Матеріали для контролю і самоконтролю знань. 9.1. Питання викладені у розділах 5.1. і.5.2. 9.2. Тестові завдання. На основі вивченого матеріалу розробити конспект у послідовності: 1. Наслідки прогресу 2. Ілюзія прогресу 3. Катастрофічний стан екології 4. Загальне і національне в культурах країн Сходу і Заходу 5.Масова культура як панацея. Контркультура як інтегральне явище. 6. Культура і цивілізація.

1. 2. 3. 4. 5. 6.

такій

Питання для роздуму, самоперевірки, повторення До яких наслыдкыв привыв прогрес? Охарактеирзувати стан екології на сучасному етапі, які чинники найбільше впливають на глобальні екологічні катастрофи? Що таке масова культура? Назвати характерні риси контркультури. Визначити сутність понять культура та цивілізація. Назвати відмінність понять культура та цивілізація.


Тема: Вплив соціального і технічного прогресу на духовну культуру. Культура і цивілізації План 1. Наслідки прогресу 2. Ілюзія прогресу 3. Катастрофічний стан екології 4. Загальне і національне в культурах країн Сходу і Заходу 5.Масова культура як панацея. Контркультура як інтегральне явище. 6. Культура і цивілізація. 1.Наслідки прогресу XX століття стало початком нової, постіндустріальної, інформаційної або постекономічної епохи, що характеризується швидким НТП, радикальною зміною структури суспільного багатства й зайнятості. Завдяки високим технологіям сьогодні задоволені основні потреби більшості населення розвинутих країн Заходу. Творчість витісняє традиційні форми праці, утверджуються нові системи цінностей, осереддям яких є людина з її прагненням до досконалості. Протягом останніх ста років подвоїлась середня тривалість життя людини. Були переможені багато які з вірусів та мікробів. Але виникли нові віруси, найстрашнішим серед яких виявився СНІД. Людство перед ним просто безсиле. Кожні 12 секунд на Землі з"являється новий хворий на СНІД. 33,6 млн. чоловік у всьому світі на початку 2001 року будуть носіями СНІДу. На кінець 2000 р. в Росії їх кількість складала 600 тисяч. Зате знизився рівень неписьменності та підвищилася енергоозброєність кожної людини. Тому-то прогрес може розглядатись як міф індустріальної сучасності. Надія людства на те, що розвиток технологій зможе розв"язати економічні, політичні та культурні проблеми, швидко розвіялась. Розрив між бідними і багатими зростає, а не скорочується. 358 мільярдерів планети контролюють багатство, що перевищує суму національних валових доходів держав, чиє населення становить поло��ину всіх жителів Землі. А десятеро найбагатших людей світу зосередили у своїх руках 250 млрд. доларів. На початок 2001 року з 6 мільярдів сьогоднішніх мешканців Землі 3,3 мільярда недоїдають. Величезним є і технічне відставання бідних від багатих: у всій Африці сьогодні менше автомобілів, ніж в одній-єдиній німецькій землі Північний Рейн-Вестфалія. Всього ж по планеті їздить 700 млн. автомобілів. На кінець 2000 року половина населення Землі жила в містах, 24 з яких мають більше 8 млн. мешканців. Кожного дня 170 тисяч осіб переселяються до міст. В основному це жителі країн, що розвиваються. Причому вони переселяються з бідних сіл в міські трущоби. В усіх культурах здобутки поступу очевидні в галузях науки і технології. Проте ідеї поступу не справили жодного впливу на мистецтво, релігію і політику. Прогрес не приніс миру і соціальної гармонії, не поклав край ворожнечі між релігіями та етнічним конфліктам. Поступ втратив значення в політиці, бо війни XX століття страхітливіші, ніж війни XIX. Дійсно, жодну війну минулого не


можна порівняти з грандіозною мерзенністю війни цивілізованих націй. Навпаки, науково-технічний прогрес стандартизував культури. Впродовж 50 років живе надія на прогрес як на розвиток. І дійсно, залучаючи до дії ринок, світову економічну систему, прогрес сприяє фінансовим структурам. При цьому він руйнує довкілля. Рухатись швидко вперед завжди краще, ніж тупцювати на місці. Добре було б при цьому ще знати, куди йдеш. Сучасність розвіяла міф про загальний розвиток природи, суспільства і людини. Як виявилось, ці сфери чітко розмежовані. Роль політики й культури, наприклад, Заходу полягає в тому, щоб регулювати зв"язки між ними. Досягнення науки і техніки, що породили цілий комплекс проблем і поставили людство на край загибелі, не сприяють вирішенню питань духовного характеру. Невір"я в силу людського розуму висловили у своїх працях такі несхожі філософи, як Т. Мальтус, Ф. Ніцше, К. Леонтьев, О. Шпенглер, М. Гайдеггер, X. Ортега-і-Гассеттаінші. Цієї ж думки дотримувались і митці. Наприклад, Й. Бродський був впевнений, що цивілізація гине. Єдине, що зближувало таких різних людей, була невіра в прогрес і в можливість накопичення позитивного досвіду. З цього приводу іронізував Йосиф Бродський, стверджуючи, що історія людства — це всього-навсього історія костюму. Коротше кажучи, помилки і омани минулого (як і технічний прогрес) не убезпечують від повторення їх в майбутньому. У зв"язку з глобалізацією світу світоч німецької філософії Г.-Г. Гадамер закликав усе людство до нової солідарності: «Ніякий контроль не врятує нас від зловживання руйнівною зброєю, якщо ми не відновимо взаємного довір"я». Цього не досягнути швидкісною передачею інформації з одного кінця світу в інший, а тільки розумінням і повагою до великих світових релігій та інших життєвих форм. Філософ переконаний, що технічний прогрес не повинен бути самоціллю, а за мету людству може служити лише «окиття, в якому панують культура і різноманітність форм». 2.Ілюзія прогресу Більша частина людей, які народилися після Другої світової війни, а це майже чотири п"ятих населення Землі, уявляють номічний прогрес як безперервний процес. На сьогодні валовий продукт, що виробляється на планеті, збільшився у порівнянні з серединою XX століття майже в п"ять разів. Світове сільське господарство розвивалося рекордними темпами. Високий рівень попиту на продукти харчування, зумовлений ростом чисельності населення і підвищенням його добробуту, сприяв збільшенню виробництва зерна в світі у 2,6 раза порівняно з серединою століття. Жодне покоління людей не бачило нічого подібного. Всі ці успіхи, здавалося б, мусили стати приводом для тріумфу, та наведені цифри — лише ілюзія, перебільшена оцінка прогресу. Система національних рахунків, що використовується для оцінки економічного росту, дозволяє врахувати знос машин і обладнання, але не виснаження природних ресурсів Землі. За останніх 50 років людство умудрилось втратити майже одну п"яту частину родючого ґрунтового шару на орних землях, стільки ж великих тропічних лісів і


десятки тисяч різних видів рослин і тварин. Наприклад, людство використовує для задоволення своїх потреб або просто розтринькує в результаті бездумного руйнування екосистем майже сорок відсотків органічних речовин, що створюються на суші в результаті фотосинтезу. Сьогодні всі визнають, що головне завдання людства полягає в тому, щоб задовольнити свої природні потреби, не ставлячи при цьому під загрозу інтереси майбутніх поколінь. Продовжується інтенсивна експлуатація природних родовищ. Кістяк економіки України — хімічна, металургійна, вугільна і атомна промисловість. КриворізькоДонець-кий басейн — чемпіон Європи з викидів сірководню і хлору. За обсягом хімічних викидів у Чорне море Україна стоїть після Німеччини і Польщі. В результаті станом на 1998 рік тільки 2 % річкової води в Україні придатні до пиття. Одна тільки всесвітня техногенна катастрофа на Чорнобильській АЕС відкинула Україну в її розвитку далеко назад. Радіоактивне забруднення охопило 150 млн. кв. км території України, Білорусії, Росії з населенням біля 7 млн. чоловік. Тисячу років потрібно для того, щоб щезли останні наслідки катастрофи. Український біолог проф. Коновалов впродовж багатьох років вивчав наслідки радіоактивних викидів четвертого реактора АЕС. Вчений довів, що для ліквідації всіх мутагенних наслідків популяції людей в Україні потрібно не менше 40 поколінь. Тобто для повного одужання населенню України потрібно 800 років, оскільки зміна поколінь відбувається кожних 20 років. Такими є наслідки експлуатації «мирного атома». Можна собі уявити, скільки ще таких «досягнень» обіцяє нам наука. В другій половині XX століття людство накопичило таку величезну кількість «мертвої матерії», що вона перевищила обсяг відходів виробництва за всю світову історію. Територія колишніх республік СРСР використовується сьогодні країнами Заходу як полігон для поховання «мертвої матерії». Так, біля 20 % експорту Німеччини в країни СНД складають токсичні відходи німецьких заводів. В кінцевому рахунку наші системи життєзабезпечення руйнуються у нас на очах, що привело цілий народ на межу вимирання. 3. Катастрофічний стан екології Екологія — це взаємовідносини різних форм життя і оточуючих його умов. Традиційна культура ґрунтується на уявленні про беззастережну вищість людини у світі. Прогрес розглядали як звільнення людства від багнюки божевілля, нерозумності й тваринного підкорення природі, — зазначає американський вчений М. Букчін. Однак постмодерн істи, наприклад, застерігають, що людина, борючись з природою, руйнує і себе, якії частку. Тобто могутність людини обертається проти неї ж самої. Нова ж культура, носіями якої вважають себе постмодерністи, закликає до єдності людини і природи, до гармонійного співіснування. Отже, нова культура — це культура виживання, її теоретики закликають до простоти, відповідальності й самообмеження, які так важливі вже зараз. Це якості майбутньої суспільної культури. А поки що наш світ повен руйнівних технологій, екологічних лих і ядерних катастроф.


Кожна людина мусить зрозуміти, як багато ми сьогодні маємо і як страшно все це втратити, ганяючись за перемогою над природою. Ще Спіноза сказав, що в природі немає нічого, що суперечило б всерозуміючій любові. Як бачимо, то були щасливі часи — людина не вступала в бій з довкіллям, не нівечила його, бо не вважала ще себе осереддям всього сущого. В кінці XX століття на передній план вийшло завдання попередження глобальної екологічної катастрофи. В певному значенні це завдання містить в собі антизахідний контекст. Адже саме Захід відрізняється від решти світу екологічно безвідповідальним техноцентризмом і не стриманим споживацьким гедонізмом. Захід сьогодні став генератором споживацької ідеології в межах ойкумени. Західні стандарти життя і супутній їм споживацько-гедоністичний комплекс активно запозичуються іншими континентами. При цьому у туземних економік немає можливостей Заходу, а перспектива глобальних екологічних катастроф у них більша, ніж деінде. Безперечно, ця тенденція в світовій культу-рі повинна бути подолана. Експансія споживацької психології рано чи пізно буде зупинена. З часом колективна психологія людей змінюється за допомогою могутніх ідейних реформацій. Вони за енергетикою дорівнюють світовим релігіям. Людство стоїть на порозі утвердження нової, пост-індустріальної аскези. Підставою для неї є екологічне самообмеження споживацьких суспільств. Виникла настійлива потреба у відновленні гармонії між людиною і природою, між свідомістю та дійсністю. Цивілізація необмеженого розвитку приречена. Вихід з цього знаходиться тільки в житті людини, яка повинна гармонійно вписатися в природу і не виходити за певні розумні межі виробництва. Людству треба змінити свої пріоритети. А для цього треба змінити своє розуміння кращого. Треба перейти від накопичення нових речей до накопичення тих цінностей, які дають нам споглядання, медитація, високе мистецтво. Як сказав поет: Есть ценностей незыблемая скала Над скучными ошибками веков. (О.Мандельштам) 4. Загальне і національне в культурах країн Сходу і Заходу Впевненість відомого англійського письменника Ред"ярда Кіплінга, що«Захід — є Захід, а Схід — є Схід, і їм не зійтися вдвох», сьогодні набула особливого значення і змісту. Дійсно, філософія Сходу дуже відрізняється від філософії Заходу. Завдяки експансії Західна Європа на початок XX століття вирішувала долю решти світу. Проте Перша світова війна привела до серйозного ослаблення, а Друга — до втрати Європою своєї провідної ролі в міжнародних зносинах. З цього часу вся влада і могутність були поділені між США і СРСР. Існує декілька характеристик окремих культур, здійснених ще Конрадом Лоренцом. Так, західноєвропейська культура базується на минулому. Вона успадкувала сім попередніх цивілізаційних надбань і культуру декількох імперій. Осередками культури стали міста, які існували вже задовго до виникнення європейської культури. Міста і села зформували стійку і просту класову структуру. Саме тут зародились і, розповсюдились гасла рівності і братерства таромантизму і жертовності.


Очевидно, що єдиного культурного простору немає і в самій Європі. Мало того, що вона поділяється на Західну і Східну Європу з відповідною відмінністю культур. Але ж навіть в самій Західній Європі існує дуже велика різниця, наприклад, між культурами народів Скандинавії і народів Середземномор"я. Якщо ж порівняти культури країн Західної і Східної Європи, то тут розбіжності між ними стають ще більш помітними. Наприклад, росіянину чи українцю завжди видається обтяжливим картезіанський раціоналізм французів. Ще Курно відзначив, що французи завжди схильні відтворювати картину світу за схемами розуму, а в своїй більшості набагато менше схильні вдаватися до колективних спогадів, ніж, наприклад, німці. Тому слов"янин бунтує проти раціоналізму, проти колючої волі розуму, проти присутності його в кожному жесті, вчинку, помислі, проти його безжальної проникливості. Це слов"янину завжди чуже, це заважає йому і породжує щирий рефлекс відрази. Або приклад ще ближчий. Здавалося б, Скандинавія, завдяки її «північності», повинна мати багато спільного з Росією. Насправді ж Скандинавія надзвичайно далека від Росії через свій протестантський пуританизм. Нудотна до спазмів пуританська етика з її остаточним позалюдським прагматизмом незрозуміла слов"янам. У скандинавів зовсім інший тип інтуїції, інше розуміння життя і світу, ніжте, яке носять в собі східнослов"янські народи. Великою стала різниця між культурами країн Європи і Америки. Пропонуємо вашій увазі міркування з цього приводу знаменитого російського режисера Андрія Тарковського, записані польським режисером і сценаристом Кшиштофом Зануссі. Останній був гідом і перекладачем у Тарковського, коли той приїхав в США на запрошення діячів кіно. Як стверджує Зануссі, який часто бував в США, американська психологія для європейця була незрозумілою, і навпаки. Так, на одній із зустрічей з американськими кіноглядачами А. Тарковський говорив про мистецтво, про призначення художника. В США надзвичайно сильною є потреба в гуру, вчителі, наставникові. Один з присутніх молодих американців наївно запитав у А. Тарковського, що треба робити, щоб стати щасливим. Це питання приголомшило А. Тарковського. Він просто не міг зрозуміти, що від нього вимагають. Справді, сказав він, як тут можна що-небудь радити? Хіба той же американський юнак сам не знає, для чого він живе? Нехай він сам замислиться над тим, для чого він викликаний з небуття, нехай спробує відгадати роль, яка йому була визначена в космосі, нехай виконає її, а щастя або прийде, або ні. Тобто європейцю-слов"янину важко усвідомити, що існування взагалі може бути якоюсь проблемою і, отже, незрозумілим як таке; що варто задумуватися над смислом свого існування; що воно до чогось зобов"язує. Все це для прагматичного американського мислення є речі недосяжні. Слов"янам і сьогодні ближчою за людину успіх ........... інде. Безперечно, ця тенденція в світовій культурі повинна бути подолана. Експансія споживацької психології рано чи пізно буде зупинена. З часом колективна психологія людей змінюється за допомогою могутніх ідейних реформацій. Вони за енергетикою дорівнюють світовим релігіям. Людство стоїть на порозі утвердження нової, постіндустріальної аскези. Підставою для неї є екологічне самообмеження


споживацьких суспільств. Виникла настійлива потреба у відновленні гармонії між людиною і природою, між свідомістю та дійсністю. Цивілізація необмеженого розвитку приречена. Вихід з цього знаходиться тільки в житті людини, яка повинна гармонійно вписатися в природу і не виходити за певні розумні межі виробництва. Людству треба змінити свої пріоритети. А для цього треба змінити своє розуміння кращого. Треба перейти від накопичення нових речей до накопичення тих цінностей, які дають нам споглядання, медитація, високе мистецтво. Як сказав поет: Есть ценностей незыблемая скала Над скучными ошибками веков. (О.Мандельштам) 5.Масова культура як панацея. Контркультура як інтегральне явище. В XX столітті ми стали свідками того, як мистецтво розпалось на елітарне і масове. Для одних бунт проти традиції був необхідною ознакою творчості, а для інших відсутність культури виявилась такою ж насущною умовою успіху. Виникла література для письменників і література для читачів. Те ж сталося і з музикою, образотворчим мистецтвом, театром, кіно тощо. «Масова культура» — це задоволення культурних потреб засобами масової інформації. Цей термін (masscult) з 1-ї половини 50-х років був занесений з США до європейських країн. Збільшення кількості вільного часу створило передумови для масового попиту на культуру. А технічний поступ забезпечив засоби масового тиражування і споживання творів культури і мистецтва. 7км самим поступ перетворив культуру з категорії естетичної в демографічне явище. Маскульт дає звичайній людині засіб орієнтації в найбільш типових ситуаціях. Тобто, він повідомляє цій людині мінімум необхідних культурних знань, які дають їй можливість вписатись в суспільство. Масова культура розповсюджується і поза засобами масової інформації. Вона панує в концертних залах, кабаре, в театрі. Отже, всі форми шоу-бізнесу теж є масовою культурою. Саме індустрія розваг починає все більше визначати місце США в сучасному світі. Прибутки в цій галузі сягають 300 млрд. доларів на рік. На Заході широкий попит на масову культуру пояснюється як інтересами «суспільства споживання», так і потребами нової технічної цивілізації. Скажене прискорення ритму життя, нервові перевантаження, бюрократизація суспільних стосунків вкорочують людині віку. Потрібен захисний механізм, який би відновлював порушену душевну рівновагу людини. Масова культура і мистецтво покликані розслабити втомлений мозок, знищити всі проблеми вибору хоча б тимчасово. На відміну від справжнього мис-тецтва, яке стьобає і без того напружені нерви, масове мистецтво занурює споживачів у теплу ванну задоволення, не вимагаючи нічого, зате пропонуючи блаженство відпочинку. Оскільки це відбувається регулярно, то відбувається сенсорна і інформаційна депривація особистості, тобто отупіння. Якщо в минулому людина відпочивала у свята, то в наш час вона потребує такого відпочинку щодня. Виправдання масової культури в тому і полягає, що вона почала задовольняти такі потреби суспільства, перетворившись у могутню індустрію розваг. Саме глобальні комунікації, популярні розваги і масова культура стали однією з тих важливих сфер, де здійснюють свою гегемонію


США. Масова культура — це культура більшості, вона демократична. Еліта ж кожного суспільства має, відповідно, свою культуру. Сучасна нівелююча масова культура, як найдоступніша, здатна перетворитись і в загальну звичку. Масова культура — це культура для неосвічених. Для неї характерним є тиражування унікального і зведення його до звичного і загальнодоступного. Контркультура як інтегральне явище На противагу «масовій культурі» виникла «контркультура». Це був соціальнокультурний рух 60-70-х років XX століття. Його характерними рисами були опозиція офіціозу і схильність до компромісу. Контркультура як форма духовного протесту молоді проти ідеалів споживацького суспільства знаменувала собою відверту відмову від стандартів і стереотипів масової культури. її характерною ознакою було негативне ставлення до існуючої буржуазної культури. Дехто з вчених Заходу вважає, що контркультура — це насамперед нова світоглядна орієнтація. Інші ж — що це новий спосіб життя, нова форма стосунків між людьми. Особливістю контркультури було войовниче несприйняття загальновизнаних норм і цінностей. Всупереч твердженням, що художня література не повчає, а розважає, прихильники контркультури шукали ідейного підґрунтя своїм переконанням саме в ній. Недарма одна з книг Р. Хайнлайна «Чужинець в чужії країні» в епоху носіїв контрультури, яких називали «хіппі», стала бестселером, настільною книгою університетських кампусів: адже вона проповідує «вільну любов», де кожний може подарувати радість іншому. А це допомагає відкрити невідомі людству раніше духовні можливості. Полігамія, груповий шлюб, проміскуїтет всередині замкнутих соціальних груп, матрилінійна родинність без матріархату, інцест за допомогою «машини часу» — все це в книгах класика американської фантастики Р. Хайнлайна сприймається в тексті як норма. До носіїв контркультури зараховували «хіппі», «нових лівих» тощо. «Нові ліві» і «хіппі» були двома крилами контркультури. Мешкали представники контркультури в численних комунах. їх зовнішній вигляд був запозичений з різноманітних екзотичних джерел східних культур. Кажуть, що контркультура є інтегральним явищем, яке поступово охоплює все західне суспільство. З іншого боку, контркультура, мовляв, стосується тільки сфери мистецтва. Відповідно, на контркультуру покладаються і різні надії. Деякі її прихильники називають контркультуру справжньою революцією, яка приведе до якісно нового суспільства. Адже лише рух молоді породжує новий тип революції і нове суспільство. Дуже знайомі слова, чи не так? Вони проголошувалися ще на початку XX століття багатьма революціонерами, серед яких найбільш нам відомим був Л. Троцький, який саме на молодь покладав великі надії в революційних подіях. Носіями контркультури є гомогенні вікові групи молоді. Вічно існуюча проблема батьків і дітей змушує останніх створювати неформальні малі групи однолітків, рівних не тільки за віком, а й за соціальним статусом, за поглядами і нормами поведінки. Суть існування молоді в таких групах полягає в пошуках соціального статусу у тому віці, коли світ дорослих ще не сприймає її за рівну собі. Часто-густо все обмежується лише ексцентричною поведінкою і епатажем громадської думки. Проте це ж середовище формує свої ціннісні орієнтації,


вищим принципом яких є задоволення, насолода, як збудник мотивів і мета поведінки. Молодіжна контркультура спрямована на задоволення потреб. Вона вимагає свідомої відмови від традиційних цінностей буржуазного суспільства і заміни їх на інші. Ними є свобода самовислову, особиста дотичність до нового стилю життя, відмова від регламентації взаємостосунків тощо. Основним гаслом контркультури є щастя людини, яке розуміється як свобода від моралі. В таких неформальних молодіжних групах їх учасники тренуються для виконання соціальних ролей з настанням зрілості. Воістину, хто не був в юності революціонером, в молодості — демократом, а в середньому віці — консерватором, той по-справжньому не жив. Прихильники контркультури протиставляють раціональним формам техногенного суспільства ті чи інші явища творчого процесу. Сама ж творчість для них є довільною, імпульсивною. Одним з ідеологів контркультури вважається американський вчений Тімоті Лірі, який кинув забезпечене життя професора університету і став «пророком наркоманів», як глузливо охрестила його західна преса. Безцінним підручником, досконалим путівником у наркотичне забуття вважалась у «хіппі» повість німецького письменника Германа Гессе «Степовий вовк». Втікач від суспільства герой повісті Гаррі Геллєр став взірцем для цілого покоління молоді 60-х років на Заході. Головний герой Гессе одного разу взнав, що в ньому «палає дика жадоба сильних почуттів, лють на це внормоване і стерилізоване життя, шалене бажання щось розбити». Як свого часу герой роману Гете — Вертер, так і постать, створена Гессе, у нашу епоху стала провідним антибуржуазним образом, виразником думок і почуттів молоді. Несприйняття буржуазних цінностей з найбільшою силою проявилось в студентських виступах в Парижі весною 1968 року. Незадоволення студентів викликала і зарегламентована система вищої освіти. Крім того, молодь прагнула до більшої свободи стосунків. Студенти прагнули говорити про все відверто. Особливо це стосувалось сексу. Були висунуті гасла: «Заборонити заборони!», «Займатися коханням, а не війною!» , «Будьте реалістами, вимагайте неможливого!» тощо. Поки що ці вимоги були далекими від радикалізму. Цікавим є зміст листівки, яка критикувала капіталізм як «суспільство однакових можливостей»: «Я беру участь, ти береш участь, він бере участь, ми беремо участь, ви берете участь — а вони отримують прибутки!». Протягом півтора місяців студентські заворушення охопили Сорбонну, яка стала центром руху. Президент Франції Шарль де Голль проігнорував серйозність студентських виступів. Вся повнота влади опинилась в руках сил правопорядку. Втручання поліції спровокувало студентські барикади. До того ж в русі протесту прийняли участь ліворадикали, троцькісти. Вони оголосили війну вже всій суспільній системі Франції. Разом з тим, поміркованість і відповідальність по обидва боки барикад допомогли уникнути кривавих сутичок. Події весни 1968 року у Франції увійшли в історію як найбільший бунт молоді XX століття в розвинутій капіталістичній країні.


Про досконалість системи влади у Франції і високу культуру студентів свідчить той факт, що в ході цих подій загинула лише одна людина. 6. Культура і цивілізація В теорії культури поняття "цивілізація" дуже зблизилося з по-няттям культури. Нам важливо визначити сутність цих понять. Як зазначалося вище, поняття "цивілізація" було введено у науку як назва певного етапу в культурній еволюції людства, що починається з 3500 року до н.е. і триває по сьогоднішній день. В ході дискусії щодо древніх міст, яка відбувалася 1958 року в Чикаго, вчені запропонува-ли три ознаки цивілізації: 1. монументальна архітектура, 2. писемність, 3. міста. Вказана тріада виразно характеризує цивілізацію в першу чергу саме як культурний комплекс, тоді як соціально-економічну сутність даного явища становлять поява класового суспільства і держави. Пам'ятки архітектури показові з точки зору виробничого потенціалу суспільства, що їх створило. Поява писемності характеризує відділення розумової праці від фізичної, що дозволило зосередити зусилля окремих груп людей на розвиткові мистецтва і різних форм позитивного знання. Міста ви-конували специфічні функції у суспільній системі: були центрами сільськогосподарської округи, центрами ремесел і торгівлі та свого роду ідеологічними центрами. Саме в пору перших цивілізацій ідео-логічна сфера, систематизована і централізована, стала справді вели-чезною силою. Отже, цивілізація сформувалася лише на певному етапі розвитку людства, являючи собою якісну межу на еволюційному шляху. Ви¬діляють різні типи, етапи, рівні цивілізації. Принциповою позицією вчених радянського періоду було виділення формаційних типів ци¬вілізації (рабовласницький тип, феодальний тип і т.д.). Такий підхід відрізнявся від поглядів багатьох західних вчених, які в основному спираються на концепцію Арнольда Тойнбі. У ЗО—50-ті роки нашо¬го століття в роботах "Цивілізація перед випробуванням" та "Дослі¬дження історії" А. Тойнбі зробив спробу пояснити одночасно хід роз¬витку всіх людських культур, застосувавши поняття "цивілізація" до особливостей розвитку народів і культур різних регіонів і країн. В результаті всесвітня історія мала вигляд мозаїчного панно, складе¬ного багатолінійним розвитком суверенних культур, які розташовані поруч і співіснують. Однак А. Тойнбі довів: при всій відмінності і несхожості культур різних народів всі вони належать до єдиної цивілізації і в своєму розвиткові рано чи пізно проходять ідентичні етапи, які характеризуються однаковими ідеями, і хоча мають свої особливості, та сутність їх єдина. Наприклад, основні ідеї Просвіт¬ництва, без яких сьогодні неможливо уявити сучасну цивілізацію: всі люди від природи рівні, кожна людина — неповторна особистість, людина — мета розвитку суспільства, а не засіб, та інші — це доро¬бок європейської культури XVIII ст. Трохи пізніше під знаком за¬своєних європейських ідей починає розвиватись східнослов'янська культура. Ці ідеї живили творчість українських, російських та біло¬руських просвітителів. І тільки з кінця XIX — поч. XX ст. ці ідеї починають панувати в культурах


далекосхідних держав (Індії, Китаю, Японії та ін.), відбиваючи своєрідність цих народів. Парламент — феномен розвитку англійського генія культури, але поширившись як невід'ємний елемент демократії на всі країни, він є фактором сучасної цивілізації. Таким чином, поняття "культура" підкреслює неповторність, а в окремих випадках і тупикове відгалуження розвит¬ку етносів, країн. Поняття ж "цивілізація" означає безперервність, єдність, загальність культурноісторичного процесу для всіх народів. Коли окремі ідеї культури стають в силу умов, що склалися, стерео¬типами поведінки великих груп людей, визначають особливості їх світобачення, тоді можна говорити про певний етап розвитку ци¬вілізації. Сьогодні більше ніж будь-коли вчені прагнуть осмислити спеціальні галузі наукового знання (як гуманітарного, так і природничо-наукового) в контексті культурної епохи. Такий підхід у науці дістав назву цивілізаційного. Він грунтується на загальнолюдських цін-ностях. Не відсуваючи в бік реальну конфліктність історії, ця концепція історії дозволяє зрозуміти її реальну безперервність, розкрити механізми дій людей, витоки і зміст загальнолюдських цінностей. Моральні переваги цивілізаційного підходу очевидні: стимулюючи практику, ідеї, настрої мирно-цивілізаційної взаємодії людей, він відкриває тим самим великий простір творчим тенденціям історії. Співвідношення культури та цивілізації Особливе місце в культурологічних дослідженнях посідає проблема співвідношення культури і цивілізації. Якщо поняття "культура" є складним для розуміння на науковому рівні і добре окреслюється іншими поняттями на буденному рівні, то поняття "цивілізація" в науковому плані і на рівні буденного сприйняття є найбільш неоднозначним із усього понятійного апарату культурології. Увага. Діалектична взаємодія понять "культура " і "цивілізація ", філософський аналіз сутністних зв'язків, наукове прогнозування розвитку "цієї пари" на сьогодні виявились найменш дослідженими. В той же час увага до їх співвідношення є чи не найбільшою, ніж до усіх питань культурології разом узятих. Звичними для нас стали поняття: цивілізація майя, інків, ацтеків, Антична, Візантійська, Західна цивілізація. Що ж це таке? Який зміст ми вкладаємо у термін "сучасна цивілізація"? На початку XXI ст. важко відшукати вченого, який міг би дати відповідь на усі ці питання. Термінологічний словник дає таке означення цього поняття. Цивілізація (лат. Civilis - громадянський, державний): 1. форма існування істот, наділених розумом; 2. синонім культури, сукупність духовних і матеріальних досягнень суспільства; 3. ступінь розвитку матеріальної і духовної культури; 4. процес становлення громадянського суспільства; 5. відносно самостійне соціально-історичне утворення, локалізоване у просторі і часі, що може мати ієрархічні рівні. Автори термінологічного словника справедливо зазначають, що однозначного трактування цивілізації не існує. Спочатку термін використовувався для означення епохи, якій передували дикунство і варварство.


„Цивілізація – остання ступінь розвитку людства після дикунства і варварства” /Л.Морган/ На побутовому рівні під терміном "цивілізація" розуміється найвищий ступінь у розвитку певної спільноти. У згаданому вже науковому дослідженні "Занепад Заходу" О.Шпенглер, заперечуючи існування загальнолюдської культури, доводить, що кожна відома нам культура - це є певний "живий організм" з тривалістю життя близько 1000 років. Потім наступає "смерть" і залишається форма - цівілізація. Такий підхід щодо попередніх соціально-культурних утворень цілком виправданий. Однак, коли ми говоримо про сучасну цивілізацію, О.Шпенглер вважав, що з початком нового тисячоліття закінчиться "фаустівський вік культури" і залишиться лише європейська цивілізація. Аналізуючи розвиток західноєвропейських спільнот, автор "Занепаду Заходу" розглядає імперіалізм як чисту цивілізацію, а на основі аналізу його формування робить висновок, що перехід до нової форми цивілізації означає добровільну відмову від демократичних принципів. Означене теоретичне протиріччя було в певній мірі подолане в дослідженнях А. Тойнбі. У своїй 12-ти томній роботі "Дослідження історії" автор структурує історію людства на локальні цивілізації. У своєму розвитку вони вписуються в концепцію коловороту, а в основі їх структуризації визначальним чинником виступає релігійна приналежність, якій підпорядковані такі сфери буття, як політика і економіка. Погляди О. Шпенгера і А. Тойнбі на співвідношення культури і цивілізації поділяли М. Вебер, П. Сорокін, М. Бердяєв, більшість релігійних філософівкультурологів, протиставляючи культуру поняттю "цивілізація". М.Бердяєв: „Будь-яка культура неминуче переходить в цивілізацію. Цивілізація є доля, рок культури. Цивілізація завершується смертю. Вона вже є початком смерті, виснаження творчих сил культури...Цивілізація є прагненням до світової могутності, до перебудови поверхні Земної кулі. Культура – національна, цивілізація – інтернаціональна...” Посилений інтерес до проблеми співвідношення цивілізації і культури був пов'язаний із початком науково-технічної революції. У другій половині XX ст. досліджуються: 1. питання рушійних сил цивілізації; 2. способи взаємодії різних цивілізацій; 3. засади формування загальнолюдської цивілізації. Дослідження французького етнолога і соціолога Леві-Строса (1908-1991), американського етнографа А.Кребера (1876-1960) сприяли чіткому формуванню ідеї про те, що фундаментальні форми, притаманні кожній культурі, проявляються у стилі цивілізації. Увага! Стиль в культурі - це, насамперед, спосіб життя, система світобачення, дотримання певних неписаних норм і правил творення і співжиття. Стиль цивілізації – це системне явище, тому що у своєму розвитку цивілізація може охопити декілька культурно-історичних стилів. Зокрема, Візантія виникає в період романського стилю, а занепадає в період розквіту готичного. Дати означення стилів таких цивілізацій, як Єгипетська, Стародавньо-Грецька, ацтеків чи інків - досить складно.


Приймаючи або відкидаючи ті або інші існуючі погляди на поняття "цивілізація" і "культура", важливо бачити очевидну їх відмінність. Відмінності понять „культура” і „цивілізація”: 1. поняття "культура" семантична ширше, ніж поняття "цивілізація", воно застосовується як до невеликого племені (наприклад, культура ірокезів), так і до цілих континентів (наприклад, "культура Європи "); 2. поняття "культура " включає в себе як НТП, так і духовно-гуманістичну спадковість між племенами, а в понятті "цивілізація" явно відчуваються матеріально-виробничі пріоритети; 3. поняття "культура " тісно пов'язане з расовою і національною специфікою людських груп, в той час як поняття "цивілізація" тяжіє до загальнолюдських глобальних масштабів; 4. поняття "культура" обов'язково передбачає наявність в ній цементуючого релігійного начала, без якого неможлива будь-яка духовність-пружина будь-якої культури. Цивілізація - безрелігійна. "Культура має душу, цивілізація ж має тільки методи і знаряддя" (М. Бердяєв). Дослідження останньої чверті XX ст. дещо розширили наукові уявлення про цивілізацію. Сьогодні можна сказати, що полівимірна культура європейських народів зустрілася з новим системним утворенням - це сучасна західна цивілізація. Цінності цього системного утворення є ширшими, ніж цінності окремих спільнот. Деякі із них зачіпають етнічнородові особливості народів, національні інтереси. Національні культури західноєвропейських країн самореалізуються вже не стільки у власному соціокультурному полі, скільки в полі культури об'єднаної Європи. Питання співвідношення власних культурних детермінант окремих народів (територія, спосіб світобачення, релігія тощо) із загальнообов'язковими детермінантами спільного європейського дому — уже не стільки питання культурології, скільки політики, міжнародного права тощо. Малодослідженим залишається співвідношення благ сучасної цивілізації і культури. Ряд вчених вважає, що сучасні блага цивілізації в майбутньому можуть обернутися катастрофою для усієї культури. Окремі "блага цивілізації" (нова система моральних норм, правила поведінки тощо) різко протирічать традиціям національних культур народів, що сповідують іслам. Не все гаразд з цього приводу і у європейському домі. Зрозуміло, що дотримання традицій не означає їх консервацію. Однак низка тенденцій у розвитку сучасної західноєвропейської цивілізації зачіпає етнічно-родові Особливості народів, стирає межу між національним і загально-цивілізаційним елементами у розвитку культури. Це викликає від'ємну соціальну реакцію у великих мас населення (антиглобалістський рух).


Методична розробка щодо організації ПСРС _№_______ з теми «Філософські концепції культури» 1. Актуальність теми: Проблеми культури як багатопланового, багатофункціонального суспільноісторичного явища стали об’єктом дослідження філософів, соціологів, етнографів, істориків, мистецтвознавців. Множинність методологічних підходів і різноманітність теоретичних концепцій культури зумовлені складністю вивчення як загальних закономірностей становлення і розвитку світового культурного процесу в цілому, так і специфіки його прояву на регіональному чи національному рівні, а також у рамках конкретно-історичних епох або періодів. 2. Навчальна мета: 2.1. характеризувати та аналізувати філософські концепції культури. 3. Основні базові знання необхідні для вивчення теми (міжпредметні та внутрішньо предметні зв‘язки): Дисципліни Знати питання

№ п/ п 1 філософія

2

українська література

3.

релігієзнавство

аналізувати погляди на культуру видатних філософів Просвітництва: І.Канта, Г.В.Гегеля, А.Шлегеля, Ф.Шлегеля, Новаліса яких ви знаєте письменників революційних демократів XIX – початку XX ст.. в яку епоху було закладено богословське розуміння культурного розвитку

Вміти

давати кваліфіковану характеристику поглядів на культуру філософів Просвітництва: І.Канта, Г.В.Гегеля, А.Шлегеля, Ф.Шлегеля, Новаліса. назвати письменників революційних демократів XIX – початку XX ст.. назвати епоху в яку було закладено богословське розуміння культурного розвитку, та дати характеристику суті

4. Перелік літератури ��ля повторення основних базових знань: 4.1. .Горбач Н. Історія світової та української культури. К, 1991. 4.2. Буржуазные концепции культуры: кризис методологии. К., 1980 4.3. Боголюбов Е. Культура и общество. М., 1978 4.4. Гегель Г.В. Сочинения. В 14-ти т. М-Л., 1929-1959


5. Перелік теоретичних і практичних питань за темою самостійної роботи: 5.1. Знати: 5.1.1. характеризувати та аналізувати концепції культури: богословські концепції культури, просвітницькі концепції культури, німецькі культурологічні школи, еволюціоністські концепції культури, концепції культурних круговоротів, функціональні концепції культури, символічна концепція культури, революційно-демократична концепція культури, концепця культури Дмитра Донцова (1883-1973), Марксистська концепція культури, концепція Миколи Хвильового, сталінізм і культура. 5.2. Вміти: 5.2.1. характеризувати богословські концепції культури, суть просвітницьких концепцій культури; 5.2.2. аналізувати німецькі культурологічні школи; 5.2.3. аналізувати процеси еволюціонізму в концепціях культури; 5.2.4. визначити суть концепції культурних круговоротів; 5.2.5. розкрити сутність функціональних концепцій культури; 5.2.6. визначати суть символічної концепцію культури; 5.2.7. характеризувати революційно-демократичну концепцію культури, концепцію культури Дмитра Донцова (1883-1973); 5.2.8. аналізувати підхід К.Маркса і Ф.Енгельса до проблем культури; 5.2.9. розкрити суть концепції Миколи Хвильового; 5.2.10. визначити філософське осмислення культури в період сталінізму. розвивати вміння Ключові поняття та терміни: філософські концепції, еволюціонізм, символізм, сталінізм. 6. Перелік літератури для вивчення теми самостійної роботи: 6.1. Основна: 6.1.1.Горбач Н. Історія світової та української культури. К, 1991. 6.1.2. Буржуазные концепции культуры: кризис методологии. К., 1980 6.1.3. Боголюбов Е. Культура и общество. М., 1978 6.1.4. Гегель Г.В. Сочинения. В 14-ти т. М-Л., 1929-1959 6.2. Додаткова: 6.2.1 Горбач Н. Культура міжнаціонального спілкування. Львів, 1990. 6.2.3. Донців Д. Націоналізм. Жовкла, 1926. 6.2.4. Кант И. Сочинения. В 6-ти т. Т 6 М., 1966 6.2.5. Маркс К., и Энгельс Ф. Об искусствпее М., 1957 6.2.6. Проблемы философии культуры6 опыт историкоматериалистического анализа. М., 1957 6.2.7. Современная западная философия. М., 1991 6.2.8. Философский энциклопедический словарь. М., 1983 6.2.9. Хвильовий М. Твори. В 2-х т. К., 1991 6.2.10. Шпенглер О. Закат Европы. Т. 1. М-Л., 1923


7. Форми самостійної роботи, вимоги до її виконання і критерії оцінки. 7.1. Знайти в основній і додатковій літературі відповіді на питання, що викладені в розділах 5.1. і 5.2.. Записати їх в зошит, тобто скласти конспект за літературними даними з обліком нижчевказаних вимог. Вимоги до конспекту: В зошит для самостійної роботи написати назву теми. Далі переписати основну і додаткову літературу, теоретичні та практичні питання. Після кожного питання написати відповідь з посиланням у квадратних дужках на номер літературного джерелаю Здати конспект на перевірку викладачеві напередодні семінарського (практичного) заняття з теми (за 3-4 дня). “5” – на всі пункти 5.1. та 5.2. дано вичерпні відповіді; “4” – на одне з питань дано неточну, неповну відповідь або воно відсутня; “3” – на два запитання дано неточну з помилками відповідь; “2” – конспект не складено зовсім або у відпові студента допущені грубі помилки. 8. Форми контролю знань. 8.1. Перевірка конспекту. 8.2. Контроль на семінарському і заліковому занятті. 9. Матеріали для контролю і самоконтролю знань. 9.1. Питання викладені у розділах 5.1. і.5.2. 9.2. Тестові завдання. На основі вивченого матеріалу розробити конспект у такій послідовності: 1. Богословські концепції культури. 2. Просвітницькі концепції культури. 3. Німецькі культурологічні школи. 4. Еволюціоністські концепції культури. 5. Концепції культурних круговоротів. 6. Функціональні концепції культури/ 7. Символічна концепція культури. 8. Революційно-демократична концепція культури. Концепція культури Дмитра Донцова (1883-1973). Марксистська концепція культури. 9. Культурологічна концепція Миколи хвильового. Сталінізм і культура.


Тема: Філософські концепції культури. План. 1. Богословські концепції культури. 2. Просвітницькі концепції культури. 3. Німецькі культурологічні школи. 4. Еволюціоністські концепції культури. 5. Концепції культурних круговоротів. 6. Функціональні концепції культури/ 7. Символічна концепція культури. 8. Революційно-демократична концепція культури. Концепція культури Дмитра Донцова (1883-1973). Марксистська концепція культури. 9. Культурологічна концепція Миколи хвильового. Сталінізм і культура. Проблеми культури як багатопланового, багатофункціонального суспільио-історичного явища стали об'єктом дослідження філософів, соціологів, етнографів, істориків, мистецтвознавців. Множинність методологічних підходів і різноманітність теоретичних концепцій культури зумовлені складністю вивчення як загальних закономірностей становлення і розвитку світового культурного процесу в цілому, так і специфіки його прояву на регіональному чи національному рівні, а також у рамках конкретно-істо-ричнйх епох або періодів. Ця специфіка полягає в тому, що ті культури, які існували в минулому, і ті, які існують у різних регіонах, серед різних націй нині, відрізняються не тільки характером і способом функціонування, але й змістом і структурою їх формуючих чинників, рівнем їх впливу на сфери суспільного життя. Разом з тим вони володіють чимось спільним, що робить їх надбанням єдиного культурного прогресу світової цивілізації. З усієї багатоманітності філософських підходів до аналізу культури зосередимо увагу на найосновніших, для зручності засвоєння згрупувавши їх за подібністю змісту. 1. Богословські концепції культури. При розгляді цих концепцій слід підкреслити, що в них термін «культура» вживається у значенні культу (лат. cultus — вшанування, поклоніння). У даному випадку етимологічний смисл культури не випадково збігається з понятійним, оскільки суть її, згідно з уявленнями богословів, полягає в процесі осмислення божественного в природі й історії. Поклоніння вищій надприродній силі, яка скеровує долю світу і людини, визначає основний предмет культурної діяльності людей. В силу того, що Бог у теологічній концепції історії і культури є центром і творчою силою світобудови, сенс людського життя з ого повсякденними турботами і хвилюваннями втрачає свою са-моцінність. Тут головне — через пізнання Бога підготуватись до справжнього життя, яке лежить за межами соціального буття. Концептуальні засади богословського розуміння культурного розвитку були закладені в епоху середньовіччя отцями християнської церкви. Аврелій Августин (354—430) у трактатах «Спо-відь», «Про град Божий» торкається проблем динаміки особи І всеевітньої історії.(Розкриваючи суперечливий процес становлення особи, Августин приходить до висновку, що тільки Божа блатодать може вивести людину з гріховної інерції і тим самим врятувати від падіння. В


розвитку історії Августин виділяє два види людської спільноти: «град Божий», який заснований «на любові до Бога» і на «презирстві до себе», тобто церква, та «град земний» —- заснований «на любові до себе» і на «презирстві до Бога», тобто держава. Хоч теолог вбачає в державі уособлення зГла, він, однак, виправдує її існування як кару за гріховну природу людини. В кінці XIX й на початку XX ст. богословську концепцію культуриопрацьовував П. Тілліх (1886—-1965). Філософія культури, на його думку, є теологією культури. Виходячи з цього принципу, філософ вбачає трагедію культури у взаємному відчуженні сакрального і світського. Все, що ми називаємо культурою, несе в собі відношення людини до «безумовного», а отже, містить релігійний досвід. Сьогоднішнє протистояння релігії і культури, з його точки зору, не відміняє їх суттєвої єдності, оскільки релігія є субстанцією культури, а культура — функцією релігії. Однак в умо-бах земної історії або релігія зовнішнім способом підпорядковує культуру (гетерономія), або культура відособлюється, замикається в собі і втрачає тим самим смислові опори (автономія). Як у першому, так і в другому випадку проявляється демонічне, деструктивне начало. Як ідеал Тілліх висуває принцип гармонії двох сторін — «теономну культуру», яка не може бути реалізована повністю в історичних межах. Завдяки тому, що субстанція і форма постійно прагнуть до синтезу, зберігається творча напруга в історії. Своїми ідеями про подолання конфесійних відмінностей на засадах християнства Тілліх сприяє поширенню екуменічного уху. За М. Бердяєвим (1874—1948), культура є результатом розгортання змісту релігійного культу. Філософська думка, наукове Іпізнання, архітектура, живопис, скульптура, музика, поезія, мораль — усе це в органічній цілісності перебуває в церковному культі, хоч у ще не диференційованій і не розгорнутій формі. Культура зв'язана з культом предків, з переказами, традицією. Вона повна священної символіки, в якій відображені знаки зовсім Іншої духовної дійсності. Однак у самій культурі, на думку філософа, закладена тенденція до розкладу своїх релігійних І ду-ховних основ, в нівелюванні своєї символіки. Втрата сакрального, имволічного в культ��рі пройшла, ряд етапів — Ренесанс, Реформацію, Просвітництво. Цей процес знаходить своє логічне завершення у марксизмі і ніцшеанстві, що знаменують епоху цивілізації, яка, на відміну від культури, позбавлена релігійного змісту. Заслуговує на увагу інтерпретація суті та змісту культури митрополитом греко-католицької церкви А. Шептицьким (1865—-1944). Він вважав, що суспільний устрій повинен базуватись на засадах християнської моралі, оскільки «неможливий є економічний добробут без моралі, —- бо неможливий він без суспільного ладу, а отже, суспільного ладу нема, де нема рівноваги прав і обов'язків». Шептицький одним із перших проголосив ідею екуменізму, яка полягає у прагненні з'єднати Захід і Схід через греко-католицьку церкву і тим самим навернути християн до первісної єдиної церкви, заснованої Ісусом Христом. При цьому він керувався глибокою толерантністю до почуттів людей інших конфесій, доступними йому засобами захищав їх права. 2. Просвітницькі концепції культури. В центрі уваги французької просвітницької концепції культури знаходився історичний «дух народу»,


виражений у результатах діяльності людей, у характері суспільних порядків і інститутів, а також у народних звичаях і! традиціях. На відміну від ренесансного розуміння культури, зміст якого визначали ідеали вільної, універсально розвинутої людини,[у просвітницькій концепції відображена доля не окремого індивіда, а колективне життя нації, те, що можна назвати національною культурою. Правда, термін «культура» тут ще. не вживається, його замінює «цивілізація», однак термін «цивілізація» у трактуванні англійського і французького Просвітництва майже адекватний терміну «культура». Зважаючи на те, що в більшості цивілізованих країн народи перебувають під владою тиранічних і деспотичних режимів, просвітителі висувають ідею гармонізації відносин між суспільством І людиною, державою і громадянами. Основою такої гармонізації, на їх думку, повинно стати виховання шляхом просвіти розумної людини, здатної усвідомити суспільний інтерес як власний. Лише індивіди, виховані на засадах розуму, можуть витворити досконалий суспільний і державний устрій, що відповідає природі людини. Правда, природа людини більшістю представників французького Просвітництва розумілася як величина статична, поза конкретними історичними обставинами. Слабість цієї концепції культури, що базувалась на однобокому розумінні природи людини, була очевидна вже у ті часи. Жан Жак Руссо піддав її різкій критиці. Протиставляючи зіпсованість і моральну розбещеність «культурних» європейських націй простоті і чистоті звичаїв народів, які знаходяться на патріархальній стадії розвитку, він геніально зауважив гостре протиріччя між ійсною природою людини і тим перетворенням, якого вона зазнала в умовах феодально-абсолютистського ладу. У німецькому Просвітництві в порівнянні з французьким дещо зміщені акценти щодо розуміння культури: морально-антрополо-іічна проблематика, що передбачає вживання терміна «культура», переважає над соціально-політичною проблематикою, яка вкладається у термін «цивілізація». Крім того, розум розглядається німецькими просвітителями не як суб'єктивиа здатність людини до пізнання, а як об'єктивна підстава самої дійсності («божественний розум»), що внутрішньо узгоджує природний та історичний моменти. Вказані особливості досить чітко проявились у наукових працях И. Г. Гердера (1744—1803). Виходячи з визнання Бога як єдиної «розумної» основи природи й історії, Гердер намагається пояснити суть культури як вияв у людині божественного порядку, що існує в природній та історичній реальності. У зв'язку з цим він покладає великі надії на просвіту і виховання, які сприяють передачі культурних цінностей через засвоєння традиції. Генезис людини, який передбачає передачу традиції, її засво-єння і застосування, на думку Гердера, можна назвати культурою (тобто обробітком грунту) або просвітою (як образ світла); отже, різниця між народами освіченими, культурними і некультурними не якісна, а тільки кількісна (Гердер И Г Идеи к философии истории человечества. М., 1977). Тому мислитель рішуче відкидає Концепцію європоцентризму, оскільки вона, на його думку, спот-, ворює уявлення про історію неєвропейських народів. Розглядаючи історію людства як історію культури, Гердер виділяє етапи, що включають культуру народів Сходу, Греції, Риму і Середньовіччя. При цьому


висловлюється оригінальна думка про національну своєрідність культур і культурну єдність людства. Геніальна ідея криється у постановці Гердером питання про неспівпадіння мети, яку люди ставлять перед собою, і тими результатами, з яких складається ланцюг історичних подій. На шля-ху пошуку гуманного ідеалу люди зазнають невдач і страждань від. наслідків власних помилок. Відступи людства від вибраного шляху філософ пояснює тим, що люди не завжди правильно розуміли висунуті ними цілі та ідеали і тому часто не могли реалізувати ті принципи, які складають суть соціального буття. На думку Гердера, шлях культурного прогресу, який відкриває мож-ливості кращого використання розуму, і головне — розвитку людяності, лежить через оману й невдалі експерименти. Сучасність підтвердила справедливість роздумів мислителя. 3. Німецькі культурологічні школи. Першим зрозумів неможливість обгрунтування просвітницького ідеалу «розумної людини» І, Кант (1724—1804). Думка про торжество розуму, згідно з по-глядами Канта, породжена більш фундаментальними засадами, аніж ті, що їх пропонували просвітителі, оскільки природа людини не може бути підставою для побудови розумного суспільства. Виходячи з розмежування світу природи і світу свободи, Кант підкреслює, що перший підпорядкований природній необхідності, а другий підвладний законам свободи. Отже, культура — це здат-ність індивіда піднятись від емпіричного чуттєвого існування до морального буття, при якому людина дістає змогу діяти вільно й ім'я мети, яку вона сама ставить перед собою відповідно до морального обов'язку. На відміну від просвітителів, які вважали, що людина добра від природи, Кант продовжує лінію Гоббса: людина зла. Він виділяє у ній три види задатків: задатки тваринні (праг нення до самозбереження і продовження роду, потяг до спілкування), що спричиняють виникнення грубих пороків; задатки лю дяиості (прагнення до признання власної гідності в очах інших, перевага над іншими), з яких виникають ревність і суперництво як пороки культури; задатки особи (здатність розуміти і поважати моральний закон), з яких випливає можливість чинити свавілля Людина може розвивати ці задатки протягом не лише індивідуального, а й родового життя, передаючи знання і досвід віл, покоління до покоління. Вдосконалюючи свої задатки, здібності І вміння, вона творить культуру. Культурний прогрес іде через антагонізми, породжені суперечливою природою людини, яка, з одного боку, схильна спілкуватися з іншими людьми, а з другого — самоізолюватись від них, чинити опір їм. Враховуючи це, Кант наголошує, що становлення і розвиток культури відбувається за рахунок існуючих антагонізмів суспільного життя, а не завдяки вродженому прагненню людини до щастя. Як і Руссо, Кант критикує цивілізацію, оскільки вона безжа лісна до окремої людини, хоч і дає великі переваги всьому люд-ському родові. Цивілізація забезпечує зовнішні атрибути шано-бливості і ввічливості, але позбавляє людину внутрішньої мораль-ної досконалості, бо цивілізовані форми життя засновані не на свободі, а на формальній дисципліні, яка зовнішнім чином регламентує життя у суспільстві. Тому цивілізація не звільняє людину від влади егоїстичних інтересів, не усуває антагонізми між людь-ми. Отже, історія культури, за Кантом, починається з виходом людства із «природного стану» і завершується переходом його у «моральний стан». У цих межах культура


переходить ряд етапів, на кожному з яких виконує специфічні функції щодо формування людини: на початку свого розвитку вона підносить людину над «грубістю» і «тваринністю» власної природи; на наступному етапі — вдосконалює задатки і здібності, включає їх у. цивілізацію («культура вміння»); нарешті, забезпечує моральне виховання особи («культура виховання»), у процесі якого вона набуває здатності керуватись у своїх вчинках почуттям морального обов'язку. Кантівське розуміння культури не давало відповіді на питання, як досягти такого морального стану, коли б людина була вільною від природного і чуттєвого. Проблему гармонізації чуттєвого і морального намагаються розв'язати представники роман тичної концепції культури. На думку Ф. Шіллера, мета культури полягає у вдосконаленні єдності між фізичним і моральним, чуттєвим і розумним, насолодою і обов'язком у процесі виховання людини Глибоко відчуваючи колізії свого часу, які виражалися в суперечностях держави і церкви, у відокремленні насолоди від праці, засобів від мети, зусилля від нагороди, мислитель вбачає велику роль мистецтва у тому, що лише воно може відновити цілісність людини, згладити гостроту конфлікту між її фізичним: і духовним життям. Якщ�� для просвітителів ідеалом була людина, яка узгоджувала свої дії з вимогами природи, то для романтиків ідеалом є геній, який силою свого суб'єктивного бачення творить світ за законами краси, долаючи тим самим розірваність реальності. Започаткована Ф. Шіллером традиція знайшла своє відображення у представників філософії німецького романтизму—А. Шле-геля (1767—1845), Ф. Шлегеля (1772—1829), Новаліса (1772— І801). Критикуючи сучасну цивілізацію як ворожий людині суспільний стан, романтики протиставили їй світ феноменів, ви--тіюрених художньою уявою, — поетичні символи, містичні сновидіння тощо, бо в світі художніх образів, на їх думку, людина звільняється від земного, буденного, віддається владі поетичної імпровізації та інтуїції. Характерною рисою романтизму є поетична ідеалізація минулого, в першу чергу середньовіччя, абсолютизація людської суб'єктивності, не зв'язаної ніякими зовнішніми обставинами. Свобода індивідуальної творчості, вважали романтики, складає суть культури, надає їй у кожну епоху неповторного, унікального, індивідуального обличчя. В романтичному трактуванні культури таїлась небезпека відриву свободи від необхідності, реального від ідеального. Г. В. Гегель (1770—1831) зробив спробу зняти протилежність-між просвітницькою і романтичною концепціями культури. Сут-ність культури, на його думку, визначається не наближеністю існування людини до закономірностей природи, не суб'єктивними фантазіями геніїв, а наближенням до світового цілого, яке вклю-чає в себе як природу, так і суспільну історію. Але через те, що ця загальність є породженням інобуття світового духу, процес залучення до нього можливий лише у формі філософсько-теоре-тичної свідомості, понятійного мислення. Гегель розглядає історію культури як, історію розвитку духу, починаючи від становлення індивідуальної суб'єктивності (суб'єктивний дух) і закінчуючи досягненнями в сфері релігії й філософії (абсолютний дух). Під таким кутом зору він виділяє в світовій історії чотири періоди: східний світ (Китай, Індія, Персія, Єгипет); грецький світ; римський світ; германський світ. Ці періоди


характеризуються ним за аналогією з життям окремої лю-дини як дитинство, підлітковість, юність, змужніння і старість. У східному світі не було суб'єктивної свободи, східні народи знали, що вільна лише одна людина — деспот. Народи Китаю й Індії, на думку Гегеля, належать до неісторичиих, тому що тут немале «самостійності духу», а отже, немає прогресу, це світ ди-тинства. У Персії вже «дух прощається з природою», а в Єгипті «насильно з'єднані обидва суперечливі елементи дійсності: зану-рений у. природу дух і прагнення його до визволення» (Гегель Г. В. Соч. В 14-ти т. Т. 8, с. 203); ці країни уособлюють підлітковий вік людства. У грецькому світі формуються індивідуальність, усвідомленні свободи, виникають суспільні і державні інститути, що носять тут форму художньої творчості; це світ юності. Римська держава - період змужніння історії; особа тут виступає як суб'єкт правових відносин, "дух перебуває у стані розірваності і шукає виходу біля джерел філософії й християнської релігії. Нарешті, германські народи завдяки християнству усвідомлюють, що свобода — основна властивість людської природи. Саме тут, на завершальному етапі історії, де знята суперечність між державою і церквою, свобода знайшла собі опору, «своє поняття про те, як здійснити істину». 5. Еволюціоністські концепції культури. Серед інших концепцій прогресивного розвитку культури заслуговують уваги ідеї еволю-ціонізму, які знайшли своє відображення у працях американсь-кого вченого Л. Моргана (1818—1881) і англійського вченого Е. Тейлора (1832—1917). Цей напрямок пов'язаний з узагальнен-ням матеріалів етнографічних досліджень, на основі яких були визначені закономірності історичного розвитку культури. Еволюціоністи наголошують на єдності людського роду і, як наслідок цього, на спільності світових культур при всій багато манітності їх форм. В еволюціоністських концепціях культури привертає увагу думка, що всі народи на однакових стадіях сво-го розвитку мають подібні потреби і для задоволення цих потреб створюють подібні або трохи відмінні одна від одної форми куль-турного життя. Виходячи з вивчення історії первісного суспіль-ства, еволюціоністи переконували, що розвиток людства проходив прямолінійно, від простого до складного, породжував універсаль-ні стадії, властиві всім людям. Людство однорідне за природою лише перебуває на різних ступенях розвитку культури. Поки народи живуть окремо один від одного, кожний з них самостійно створює відповідні засоби реалізації культурних потреб, а з виникне» ням контактів між країнами виникає обмін досягненнями культури. Отже, єдність людської психіки зумовлює розуміння і за-своєння культурних цінностей. Певний інтерес для дослідників культури становить періодизація історично-культурного процесу, запропонована Л. Морга-ном. У розвитку суспільства він вирізняє три періоди: дикість, варварство і цивілізацію. Еволюціоністські концепції містять як матеріалістичні, так і ідеалістичні елементи. Звернення до фактичної історії культури наближало їх до матеріалістичного розуміння культурного процесу, а те, що вони вбачали рушійну силу світової історії в «задумі вищого розуму», свідчить про ідеалістичні погляди. Основна ідея еволюціонізму виражається в прямолінійності суспільного прогресу, який передбачає обов'язкову вимогу для кожного народу пройти всі стадії культурного розвитку.


6. Концепції культурних круговоротів. У кінці XIX й на початку XX ст. набрали поширення концепції циклічного розвитку культури. Предтеча цього напрямку в культурології Італійський філософ Д. Віко виділяє в історії людства три епохи: епоху богів, епоху героїв і епоху людей. При розгляді кожної з них Віко характе-ризує всі основні сторони життя людей — економічну, соціальну і духовну. В першу епоху люди обожнювали світ, лише починаючи виходити з варварського стану. Життя регулювалось релігійними ритуалами і нормами, тому формою правління була теократія. В епоху героїв виділяються окремі сім'ї, зростає роль батька як необмеженого монарха серед членів сім'ї; формою правління стає аристократична республіка. Епоха людей характеризується зрілістю людського роду, де відносини між індивідами регулюються совістю, розумом і обов'язком; форма правління — демократія, заснована на визнанні громадянської і політичної рівності. Але, . сягнувши вищого ступеня розвитку, людство знову опиняється на початку циклу. Так, середньовіччя Віко трактує як «друге иарварство». Глибше обгрунтування концепція циклічного розвитку культури знайшла в працях М. Данилевського, О. Шпенглера і А. Тойнбі. На думку М. Данилевського (1822—1885), всесвітня історія культури складається з десяти самобутніх культурно-історич-них типів, кожен з яких має свою долю, відображає психологію і душу народу, особливості його способу життя і стиль мислення. Зокрема, він називає єгипетську, китайську, індійську, іранську, германороманську (європейську), грецьку та ряд інших культур. Крім того, Данилевський передбачив становлення дванадцятого типу — слов'янського, найбільш вираженого в російській культурі. Ця концепція стала однією з теоретичних джерел російського шовінізму. Виступаючи проти європоцентризму, вчений підкреслював, що прогрес не можна вважати виключним привілеєм Заходу, чи Європи, а застій — виключно клеймом Сходу, чи Азії. Джерелом культури є здатність народу до реалізації своїх «життєвих сил», а самобутність полягає в особливостях складу душі; взаємні впливи між народами не торкаються душі, тому національний характер залишається незмінним. Культура виникає з «етнографічного матеріалу», потім вступає в період розвитку, після чого неминуче рухається до смерті, тому народ, який знаходиться на стадії занепаду, вже ніщо не може врятувати. Особливий акцент Дани-левський робить на активності народу в період, коли відбувається нагромадження сил, здобуття незалежності, розвиток науки і ми-стецтва. Подібні ідеї обгрунтував О. Шпенглер (1880—1936). У праці «Присмерк Європи» він гостро критикує постулати західноєвропейської історичної науки XIX ст. — європоцентризм, історизм, панлогізм, концепцію «лінійної» спрямованості культурного прогресу, протиставляючи їм учення про множинність рівноцінних культур — єгипетської, індійської, вавілонської, китайської, «аполлонівської» (греко-римської), культури майя, «фаустівської» (західноєвропейської). Культура, на думку Шпенглера, є абсолютно замкнутий організм, як монади Лейбніца, цілком унікальний. Тому не може бути єдиної лінії розвитку людства, спадкоємності культур, не можна зрозуміти одну культуру через іншу. Душа кожної культури є формою сприйняття простору. Так, для «аполлонівської» характерне тілесне, зриме, пластичне сприйняття простору. Світ


для греків — сума окремих тіл, які нагадують Грецію з її островами. Зовсім інші риси властиві «фаустівсь-кій» душі — порив у безконечність, який виразно проявляється як в аналітичній геометрії Декарта з безконечними малими, так і у шпилях готичних соборів. Кожному такому організмові (культурі) необхідно прожити 1200—1500 років, пройшовши шлях від народження до старості. На стадії старості культура перероджувалась у цивілізацію, яку Шпенглер розглядає як загибель мистецтва, втрату безпосередності у сприйнятті світу, заміну поезії механікою. А. Тойнбі (1889—1975) у своїй концепції еволюції культури визнає, що сучасний розвиток носить природно-історичний характер, об'єднуючи свободу і необхідність. Цивілізацію він трактує як сукупність дискретних одиниць соціальної організації, які подібно до біологічних видів мають властиве тільки їм середовище існування (ареал). Географічні умови відіграють суттєву роль у становленні неповторного вигляду цивілізації. На думку Тойнбі, цивілізація у своєму розвитку проходить фази виникнення, зростання, надлому і розкладу. Якщо перші дві відбуваються за рахунок «життєвого пориву», то останні зв'язані з «виснаженням життєвих сил». До історичних факторів дослідник відносить перш за все «закон виклику і відповіді». Виникнення цивілізації та її подальший прогрес визначаються здатністю людей дати адекватну відповідь на виклик історичної ситуації. Якщо потрібної відповіді не знайдено, в соціальному організмі виникнуть аномалії, що в кінцево'-му результаті призводить до його занепаду. Адекватна реакція на зміни ситуації є прерогативою «творчої меншості», яка висуває нові ідеї й наполегливо втілює їх у життя. На початку становлення цивілізації влада зосередилась у руках людей, котрі були обдарованими і заслужено користувались високим моральним авторитетом. З поступовим погіршенням складу керівної еліти вона перетворюється у «пануючу меншість» і опирається вже не на авторитет, а на інструмент влади, перш .за все на силу зброї. З другого боку, як відзначає Тойнбі, на арену життя виходить «внутрішній пролетаріат» — прошарок людей, не здатнихні до праці, ні до захисту батьківщини, але готових у будь-який момент до протесту, якщо не задовольняються їх вимоги «хліба і видовищ». На зовнішніх рубежах цивілізації з'являється «зовнішній пролетаріат» — народи, які не зуміли піднятися від первісного суспільства до цивілізованого рівня, і тоді вона, ослаблена внутрішніми суперечностями, може впасти під ударами варварів. Порятунок західної цивілізації Тойнбі намагається знайти на шляху «єднання в дусі», тобто навернення до вселенської релігії на основі світових проповідницьких*культів. На його думку, утворення світових релігій — вищий продукт історичного розвитку, який втілює в собі спадкоємність і духовну єдність всупереч самодостатній замкнутості окремих цивілізацій. Отже, в окремих випадках Тойнбі все ж відновлює ідею єдності світової цивілізації. 7. Функціональні концепції культури. В кінці XIX ст. набувають поширення концепції, які пробують звести культуру до біологічної природи людини, розкриваючи її сутність через безпосередню адаптацію до умоп навколишнього середовища. Подібні ідеї в минулому були тісно зв'язані з соціалдарвінізмом. Б. Малиновський (1884—1942), який започаткував названий напрямок у вивченні культури, виходить з того, що культура — якась цілісність, породжена


запитами людської природи. Потреби, які породжують культуру, можна поділити на первинні, похідні й інтегративні. До первинних учений відносить потреби продовження роду, росту і тілесних зручностей, а культурними від-повідями на них вважає родову систему, освіту і житлові умбви. Похідні потреби виявляються у виготовленні й удосконаленні знарядь праці, культурною відповіддю на них є економіка. До інтегративних належать ті потреби, які об'єднують і згуртовують людей. Наприклад, потреба в авторитеті знаходить відповідь у політичній організації суспільства. Аналізуючи процес вестернізації, тобто поглинання західноєвропейською цивілізацією неєвропейських народів, Малиновський вказує на його глибокий антагонізм, обумовлений характерними особливостями контактуючих соціальноекономічних систем. Суть культурного обміну, як відзначає вчений, полягає в тому, що європейці, поширюючи культурні цінності, взамін привласнюють землю, мінеральні ресурси, дешеву робочу силу, утримуючись від передачі тих благ, які складають суть цивілізації. У процесі такого проникнення відбувається хвороблива перебудова суспільного організму. Символічна концепція культури. Якщо функціоналісти абсолютизували роль біологічного начала в культурному процесі, то представники філософії символічних форм акцентували свою увагу виключно на символічних культуроформуючих факторах. Хоча теорія ця була сформована у рамках марбурської школи нео-кантіанства, певні елементи її зародилися значно раніше і нале-жать іншим філософським напрямкам. Оригінальною в цьому плані є концепція культури Г. Сковороди (1722—1794), яка базується на визнанні існування трьох світів: всесвіту, великого «обительного» світу, і двох малих світів («макрокосмосів») — людини і символічного світу, або Біблії . У культурологічному аспекті Сковорода вперше заклав основи розуміння культури як окремої, незалежної від космосу, системи, в якій усе божественне перебуває в символічних формах. Засади символічного трактування Біблії філософ поширював на всю духовну культуру (дохристиянську, християнську і світську), а символічно-предметну форму феноменів духовної культури — на Біблію.' Таким чином, культурна символіка суттєво відмінна від тих явищ, які нею символізуються: у першому випадку мова йде про духовні чинники, у другому — про тілесно-матеріальні. Символи можуть мати різні смислові значення, навіть протилежні їх справжньому смислу. Так, Біблія, за Сковородою, може символізувати Бога і змія, книгу доброчестя і книгу облуди, в залежності від того, що в ній береться за вихідну точку тлумачення. Тому філософія повинна розкривати істинний сенс різних предметів символічного світу, в рамках якого можливе самопізнання людиною своєї духовної сутності, «Бога в собі». Завершену і більш цілісну форму цей напрямок дістав у філософській системі Е. Кассірера (1874—1945). Абстрагуючись від особливостей функціонування культуротворчих процесів у сфері теоретичного і практичного розуму, Кассірер висуває ідею єдиного «світу культури», причому ідеї практичного розуму із регу-лятивних перетворюються у нього на конститутивні, тобто виконують роль світотворчих принципів. У цьому плані поняття символу є не що інше, як модифікація апріорних форм. В руслі цієї теорії людина розглядається інакше, ніж у концепціях натуралістичного і позитивістського типу. Якщо Б. Мали-ноаський робить акцент


на біологічній потребі людини, а 3. Фрейд зосереджує увагу на її підсвідомих імпульсах, то Е. Кассірер спрямовує аналіз на площину позабіологічних властивостей інди-віда. Людина для нього вже не має «природи» як незмінного, біо-логічно обумовленого «однорідного буття», а має тільки історію. Можливість вільного вибору і вільної відповіді на явища навко-лишнього середовища є більш суттєвим моментом у характеристиці людини, ніж, скажімо, її потреби та інстинкти. Ця особли-ність обумовлюється тим, що культура виробляється людиною не як відповідь на потреби, а як відповідь на необхідність комунікації, як засіб спілкування і взаєморозуміння. Людина живе не просто у фізичному всесвіті, а в символічному всесвіті, частинами якого є мова, міф, мистецтво, релігія, наука. Вони нагадують різноколірні нитки, з яких сплітається клубок Історичного досвіду. Отже, живучи у світі символічного, людина не може інакше оцінювати дійсність, як крізь призму символічних форм, вона не стільки animal rationale, скільки animal symbolicum Революційно -демократична концепція культури. Революційні демократи Т. Шевченко (1814—1861), І. Франко (1856—1916), Леся Українка (1871—1913), П. Грабовський (1864—1902), М. Павлик (1853—1915), М. Коцюбинський (1864—1913) були не тільки видатними українськими письменниками, але й відомими громадсько-політичними діячами, теоретиками культури,Їїх меру належить низка праць, у яких подається широка панорама розпитку культури українського народу на тлі світових культурних процесів XIX — початку XX ст.|У працях І. Франка «Критичні письма о галицькій інтелігенції», «Література, її завдання і най-важніші ціхи», у статті Лесі Українки «Малоросійські письменники на Буковині» та її листах до М. Драгоманова, у працях М. Коцюбинського «Шевченкова могила», «Вироби селянок з Поділля на виставі у Чікаго», «Організація громадських розваг» розкривається специфіка культурних традицій українського народу як невмирущого джерела його духовності, збереження морального здоров'я, чистоти помислів і устремлінь до утвердження своєї державності. Висловлювання революційних демократів про вітчизняну і світову культуру дозволяють зробити висновок про те, що цілий ряд теоретичних проблем культури знайшов своє наукове розв'язання саме на грунті української науки. Насамперед це стосується таких питань, як соціально-економічна зумовленість культури, філософськосвітоглядне трактування її народного характеру, джерела та основи розвитку національної культури, історія культури як складова частина соціальнополітичної історії народів. 8. Для революційно-демократичної концепції культури характерні глибока гуманістична спрямованість, історичний оптимізм, віра в майбутнє українського народу. І. Франко вважав духовну культуру найважливішим чинником «усякого розквіту людської цивілізації, найкращим її мірилом». У статті «Ксьондз Юган про цивілізацію» він критикував точку зору, згідно з якою «цивілізація є тільки в християнстві, а християнство є цивілізація», звернувши увагу на те, що був час, коли «вогонь християнської цивілізації не тільки зігрівав, але також смажив і палив насправді», що саме по собі далеке і від цивілізації, і від культури. А в праці «Найновіші напрямки в народознавстві» І. Франко сформулював основні засади народознавства як науки про «історію цивілізації людського роду».


Велика заслуга революційно-демократичних мислителів у розвитку вітчизняної культурологічної думки полягає в тому, що вони грстро виступили проти елітарних концепцій культури. Справа в тому, що в другій половині XIX ст., коли стали поширюватись ідеї необхідності соціальної революції, в тому числі й марксистсь-кі, набрала актуальності проблема «народ і культура». П. Куліш, пізніше А. Товкачевський, а також зарубіжні теоретики — італієць Г. Д'Аннунціо, ідеологи польської шляхти та інші вважали, що геній за своєю природою — аристократ і індивідуаліст, а тому існує нездоланна прірва між галуззю духовної культури і життям простого народу, всякий виступ якого за свої права загрожує «затоптати ніжне дерево мистецтва». А. Товкачевський у праці «Партикуляризація цінностей» твердив, що для «оздоровлення життя потрібне: демократизація соціального ладу і аристократизація цінностей». Протилежна точка зору грунтувалась на марксистській теорії класової боротьби, витлумаченій догматично, яка пізніше знайшла найповніше втілення в ідеології й практиці пролет-культу і сталінізму. Суть цієї точки зору — декларативна гіперболізація ролі народних мас у культурі й недооцінка творчої інтелігенції. Сьогодні, маючи уже гіркий історичний досвід, ми можемо лише дивуватись мудрості провідних діячів нашої культури, які ще в часи зародження елітаризму та марксистського соціологізму побачили їх обмеженість. І. Франко, Леся Українка, П. Грабовський гостро критикували елітарні концепції культури, на прикладах вітчизняної й зарубіжної літератур показували без-перспективність ізолювання культури від простого народу, з одного боку, і сліпого ідолопоклонства перед жаданнями І прагненнями темної маси — з другого. Не випадково І. Франко, перекладаючи українською мовою працю Ф. Енгельса «Анти-Дюрінг», пропустив неприйнятні, на його думку, місця, де йшлося про не-подільну владу мас, державу диктатури пролетаріату. Натомість він виступав за з'єднання культури з життям простого народу, за її спрямування на шлях служіння загальнолюдським цінностям — демократії і соціальному прогресу. Досягненням революційно-демократичної думки слід вважати те, одо І. Франко, Леся Українка, П. Грабовський, М. Коцюбинський Послідовно захищали у змісті культури пріоритет науки над різними ідеологічними системами. Зокрема, не втратила свого наукового значення і в наші дні дослідницька праця І. Франка «Данте Алігієрі. Характеристика середніх віків. Життя поета і вибране із його поезії», де він простежує шлях культури людства в тісному зв'язку з тим «внутрішнім розкладом» суспільства, який був характерний для кожного з етапів людської історії. Це поглиблювало уявлення сучасників І. Франка про історію та зміст соціально-культурного розвитку людства, показувало позаісто-ричний характер богословських' трактувань історико-культурного процесу. Сильною рисою революційно-демократичної концепції було утвердження ідеї взаємозв'язків культур різних народів. Функціонування духовних цінностей інших народів у національній культурі розглядалось як одна з основних умов її успішного розвитку, здатна вивести національну культуру на широкий шлях міжна-родного спілкування, приєднати її до скарбниці світової культури. Для революційно-демократичної концепції характерна соціально-критична спрямованість. ї. Шевченко, І, Франко, Леся Українка, П. Грабовський, М. Коцюбинський вважали культуру важливим фактором боротьби народу за соціальне і національне визволення, активно обстоювали розвиток


демократичного змісту національної культури па противагу занепадницьким течіям. Революційні демократи своєю науковою й художньою творчістю готували грунт для утвердження ідеалів соціальної справедливості та духовного прогресу українського народу. 9. Концепція культури Д. Донцова. Теоретичні засади українського націоналізму були сформульовані М. Міхновськнм (1873— 1924), однак найповніше націоналістична ідеологія, в тому числі й концепція культури, викладена у працях Д. Донцова (1883—1973). У 1926 р. в Жовкві, па Львівщині, вийшла друком книга Д. і Донцова «Націоналізм», де він виклав теоретичну та ідеологічну доктрини українського націоналізму. Суть соціальпо-иолітичних та Ідеологічних засад, сформульованих Д. Доицовим, полягає у трьох принципах. По-перше, заперечення як теоретично неспроможного й ідеологічно неприйнятного драгомапівського «малоросіянства», тобто трактування України як «провінції Росії, що претендує лише на деякі «полегші» культурного й соціального характеру. Драгоманівщині, зазначає Д. Донцов, націоналізм протиставляє «ідею політичної нації: нації, ідеалом і мстою якої був політичний державний сепаратизм, повний розрив з усякою Росією». Подруге, культурне життя української нації повинно базуватись на повному протиставленні «духовному комплексові Московщини». По-третє, у соціальному плачі український націоналізм повинен стояти на «негації соціалізму» як ворожої українському народові теорії та практики. Взятий у цілому, націоналізм Донцова становив, за його словами, «повну антитезу «гермафродитському» світоглядові тодішнього демо-соціалістичного українського провідництва», тобто тих мислителів, які так чи інакше схилялися до соціалізму, вірили в його ідеали. Націоналізм, за Донцовим, відкидає драгоманівський постулат любові «ко всім слов'янам», а в першу міру до москалів як до «старшого брата», що мав вести інших, бо це «наївне і шкідливе капітулянство». «Хитливій волі» інтелігенції, яка сповідувала ідеал «сантиментальиої любові» до неньки України, але враховуючи дію «чужої сили» на рідній землі, а значить, схиляючись перед цією силою, націоналізм протиставляє «безкомпромі-совий войовничий дух, примат його сили над силою матерії», протиставляє «євнуховському реалізмові ту містику, без якої всяка політика мертва, містику, яка є джерелом життя нації та її сили». Хто має втілювати у життя принципи націоналізму? Д. Дон-цов вважає, що це мусить робити «людина нового духу», протилежного занепадницькому духові речників української інтелігенції XX віку з «рабським мозком» і «рабським серцем». На філософсько-світоглядних засадах націоналізму базується відповідна концепція культури. Головний зміст культури, за Д. Донцовим, полягає у її відповідності «духу нації». Отже, лише та культура, яка «зміцнює волю нації до життя, до влади, до експансії, поза якою неможливі ні діяння героїзму, ні інтенсивне життя», має право називатись національною. І навпаки, все те в культурі, що стає на перешкоді вираженню в ній «духу нації», належить до антикультури, антицінностей. Таке трактування Д. Донцовим змісту культури логічно випливає з того, що все суспільне життя він розглядає через призму найголовнішого завдання націоналізму — «засвоєння драматичного, вольового світогляду сильних иародів-володарів», оскільки без такого світогляду «ми всі


залишимося нацією пригніченою, провінцією, народом конвульсивних зривів, народом без пафосу, сателітом сильних, навіть у себе вдома невільником». З цієї точки зору запозичення українською культурою усіляких «чужих ідей», а тим більше соціалістичних, гаслом яких було об'єднання народів в ім'я спільного майбутнього — комунізму, Д. Донцов розглядає як свідомий обман націй. У працях «Дурман соціалізму» і «Культура примітивізму» він характеризує соціалістичну культуру як «московську псевдокультуру, яка насамперед є культурою застою». При всьому суб'єктивно-ідеалістичному та волюнтаристському характері трактування суті культури Д. Донцовим, не можна не зазначити, що історична практика підтвердила оцінку, яку давав він радянській соціалістичній культурі з її культами, ідолами, брехливими лжегероями, застоями і т. п. Марксистська концепція культури. Підхід К. Маркса (1818— 1883) і Ф. Енгельса (1820—1895) до проблем культури заснований на поділі історії цивілізації на три великі епохи, які, в свою чергу, і наслідком «трьох великих форм поневолення» — рабства, кріпосництва, найманої праці. Ф. Енгельс у праці «Походження сім'ї, приватної власності і держави» підкреслює, що суперечності Докапіталістичних епох були приховані становим поділом суспільства, релігійними та політичними ілюзіями, в епоху ж буржуазної цивілізації ці по��рови виявились зірваними: буржуазія, якою рухало нестримне прагнення збагачення, не залишила між; людьми ніякого іншого зв'язку, крім голого інтересу, безсердечного «чи-стогану». «В крижаній воді егоїстичного розрахунку, — писали К- Маркс і Ф. Енгельс в «Маніфесті Комуністичної партії», — втомила вона священний трепет релігійного екстазу, рицарського ентузіазму, міщанської сентиментальності» (Маркс К. і Енгельс Ф. Твори, т. 4, с. 412). Тим самим капіталістична цивілізація в середині XIX ст. досягла свого апогею як антагоністична, бо буржуазна приватна власність у тому вигляді, в якому вона тоді існувала, «неминуче породжує варварство всередині капіталістичної цивілізації». Вихід з даної ситуації Маркс і Енгельс вбачали у здійсненніі соціалістичної революції, внаслідок якої повинна_ бути знищена сама основа антагонізму — приватна власність па засо-би виробництва, ліквідований поділ суспільства па класи і створена «асоціація» вільних індивідів -- комунізм. Вони були переконані, що комунізм стане якісно новим етапом у розвитку людства, стрибком із «царства необхідності в царство свободи», створить справжню всезагальну цивілізацію і відповідну їй всебічно розвинуту культуру. Вся ця масштабна, вражаюча і захоплююча уяву концепція переходу людства в царство свободи, з якої мала початися справжня історія культури, була обгрунтована критичним аналізом капіталістичного суспільства, розкриттям основних його суперечностей, вад, антагонізмів. Як вчені Маркс і Енгельс створили загальний нарис майбутнього комуністичного суспільства та його культури, залишивши дальшу розробку для своїх учнів та прихильників. Послідовників та інтерпретаторів марксизму не бракувало Кожен з них брав із праць основоположників те, що було йому ближче до душі, доповнював своїми міркуваїшямп і вважав це справжнім марксизмом. Серед марксистів різних напрямків кінця XIX — початку XX ст. найбільш помітною фігурою був. В. Ленін (1870—1924). Його вклад у теорію і практику марксизму настільки значний і своєрідний, що можна говорити про ленінський варіант цього вчення. Ленін


доповнив марксизм ученням про імперіалізм як вищу стадію капіталізму, 'змінивши загальну історіософську логіку своїх попередників; висунув ідею перемоги соціалізму в одній окремо взятій країні, де ланка капіталізму найелабша, добачивши таку ланку в Росії; розробив теорію держави диктатури пролетаріату як держави перехідного періоду на шляху будівництва соціалізму і комунізму. В галузі теорії культури, виходячи з ідеї класової боротьби, висунув учення про дві культури в кожній національній культурі досоціалістичного суспільства — культуру пануючих експлуататорських класів і культуру експлуа-тованих народних мас, звідки випливало, що соціалістична культура бере собі зі старої лише соціалістичні елементи, відкидагочн решту як ворожу новому суспільному ладові. Ці ідеї й були реалізовані в ідеології і практиці Пролеткульту. Однак, переконавшись, що Пролеткульт, сповідуючи принцип класовості, пропагує нігілізм у ставленні до минулої культури і, по суті, освячує вандалізм, Ленін переглядає свою концепцію культури, піддає гострій критиці Пролеткульт і в праці «Завдання Спілок молоді» висуває ідею про необхідність кожному комуністові засвоїти всю суму знань, яку виробило людство, ставить завдання провести в поре-волюційній Росії врешті-решт культурну революцію. Ленін визнає яеобхідність зміни «усієї нашої точки зору на соціалізм», фактично відмовляючись від попередніх теоретичних постулатів, і формулює ідею госпрозрахункового соціалізму та його культури. Отже, ленінська концепція культури не є такою простою схемою, як це видавалось у радянській науці ще зі сталінських часів, а має свою складну логіку розвитку. Останні ленінські праці були вимушеним і запізиілим визнай-ням_ помилковості обраного шляху тероризму, який базувався на ідеї непримиренної класової боротьби. Однак цієї помилковості не визнали інші лідери більшовизму. До чого це привело в економічному, соціальному та культурному плані, добре відомо. Культурологічна концепція М. Хвильового. 20-ті роки XX ст. на Україні ознаменувалися бурхливим національно-культурним відродженням. Це був час гострих дискусій про шляхи І принципи побудови соціалістичної України та її культури, час, коли здавалося, що реалізуються найпрекрасніші сподівання народу, і час особистих трагедій найбільш талановитих представників творчої інтелігенції, яка під тиском сталінсько-кагановичівського вульгарнодогматичного диктату розчарувалась в ідеалах соціалізму і болісно шукала виходу України на шляхи демократичного розвитку. В контексті дискусій, які велися навколо проблем побудови національної культури, реалізації на практиці марксистської концепції та ідей Леніна, найбільший інтерес становить творчий доробок М. Хвильового (1893—1933). У циклах памфлетів «Камо грядеши» та «Думки проти течії» він сформулював культурологічну концепцію, яка і в наш час викликає неабиякий інтерес своєю масштабністю, певним романтизмом. У 20-х роках вона породжувала бурю почуттів, гострі суперечки і зрештою ста-ла у руках нечистоплотних офіційних ідеологів засобом для за-лякування міщанина «українським буржуазним націоналізмом» провокування розправ над українською творчою інтелігенцією. В чому полягала суть культурологічної концепції М. Хвильового? Насамперед, він висунув ідею «азіатського ренесансу». Роз'яснюючи її, він писав, що йдеться про нечуваний розквіт мистецтва, духовне відродження народів таких країн, як Китай, Індія. Він мусить прийти, цей ренесанс, бо ідеї комунізму бродять


не стільки по Європі, скільки по Азії, бо Азія, розуміючи, що тільки комунізм звільнить її від економічного рабства, використає мистецтво як бойовий чинник. Отже, «гряде новий Рамаян», До ідеї «азіатського ренесансу» М. Хвильовий прийшов, за його зізнанням, на основі інтересу до теорії циклічності розвитку людської цивілізації та її культури, оскільки вже сама ідея циклічності, мовляв, «позначена пафосом, трагізмом, емоціонально насичена, через те захоплює». Правда, він уточнював, що його розуміння циклічності — «не шпенглерівська теорія цілої системи — це циклічна теорія одного мистецтва», однак від цього суть справи не мінялася. Тому нічого дивного не було в тому, що Лі. Хвильовий, озброївшись цією ненауковою теорією, прийшов до висновку про те, що «саме з південно-східної республіки ко,мун, саме з Радянської України й піде нове мистецтво, що його чекає Європа» Але виникало питання, яким чином «південно-східна республіка комун» може досягти настільки високого рівня розвитку мистецтва, щоб стати «оазисом азіатського ренесансу». Тут він і поставив дилему: «Європа чи просвіта?» Зрозуміло, щр, орієн-туючись лише на просвіту з її побутописанням, хутірськими ідеями, такого високого рівня культури годі досягнути, тому М. Хвильовий заявив: «Ми відкидаємо малоросійщнну, проевітяишину та іншу безперспективну вузість і кличемо до невідомих обріїв прекрасного азіатського 'ренесансу». Духовний фундамент для «азіатського ренесансу» вбачався у Європі, яка нагромадила «досвід багатьох віків», причому не та, що гниє, а Європа грандіозної цивілізації, Європа «Гете, Дарвіна, Байрона, Ньютона, Маркса І т. д., і т. п.»: Суперечливі думки, висловлені М. Хвильовим у памфлетах, викликали бурхливу реакцію. Одні порівнювали його виступи із свіжим повітрям у відчинені вікна, інші категорично осуджували автора за низькопоклонство перед Заходом, ще інші звинувачували у відході від ідей ленінізму і переході на рейки буржуазного націоналізму. М. Зеров, письменник і теоретик літератури, вважав ці звинувачення на адресу М. Хвильового цілком заслуженими, оскільки той сам став причиною непорозумінь: замість того, щоб чітко і зрозуміло викласти свої думки, він «вирішив просто просигналізувати читачам свої настрої». М. Зеров закликав Пред-ставників молодої пролетарської культури замість теоретичних суперечок про Європу прилучитись до «джерел культури минулого», до оволодіння усіма духовними цінностями людства. У процесі обговорення проблем духовного життя республіки М. Хвильовий пише новий цикл памфлетів, що вийшли під загальною назвою «Думки проти течії». Наполягаючи на актуальності постановки дилеми «Європа чи просвіта?», він писав: «Найлютішим ворогом пролетарського мистецтва є ідеологія із столипін-ських отрубів (віддалених від села хуторів). Робота її невидимих агентів зробила вже своє діло. Отже, боротьба з вульгарним марксизмом стоїть на черзі дня як актуальніше питання».. Звідси ще одне гасло М. Хвильового — орієнтація на «психологічну Європу» з її «класичним типом громадської людини», що викликало люту ненависть російських шовіністів. Посипалися серйозні політичні звинувачення на його адресу, які пізніше були використані Сталіним та Кагановичем у розправах над непокірною Україною, її інтелігенцією. Творчість М. Хвильового — типовий зразок того, як людина, котра щиро повірила в комунізм, на практиці зустрілась із жорстокою реальністю


партійно-бюрократичної диктатури і стала однією з перших її жертв. Морально зацькований сталінськими посіпаками, М. Хвильовий покінчив з життям. Сталінізм і культура. Щоб зрозуміти, що трапилося з культурою та її філософським осмисленням на Україні, як і в СРСР загалом, у тридцяті, сорокові й на початку п'ятдесятих років і в період застою, слід звернутися до аналізу філософсько-світоглядних джерел, теорії й практики сталінізму. Дехто вважає, що Й. Сталін (1879—1953) за своїми поглядами не був марксистом, що в його світогляді відобразились дрібнобуржуазна природа лівого радикалізму, селянсько-догматичні уявлення про соціалізм, ідеологія соціалістівутопістів і т. п. Іншими словаки, йдеться про виведення світогляду Сталіна за межі марксистського вчення. Однак таке відлучення Сталіна від «чистих джерел» марксистського вчення безпідставне: він протягом усього життя посилено цитував Маркса, Енгельса, Леніна, знаходив у них підтримку своїм ідеям, деякі твори «вождя» буквально пересипані цитатами з праць основоположників марксизму, він цілком серйозно вважав себе їхнім учнем і продовжувачем їхньої справи. Інша річ, що Сталін сприймав революційну теорію основоположників не діалектично, а як своєрідне «святе письмо». Наприклад^ він завжди дотримувався погляду на соціалізм за працею К. Маркса «Критика Готської програми»-, хоча сам автор це розуміння потім уточнював і переглядав. Сталін же його здогма-тизував: соціалізм, на думку «вождя», — це стандартизоване, чітко відлагоджене, як добре працюючий механізм, суспільство, у якому організація різноманітних сторін життя діє на основі всезагальної колективізації. «Майбутнє суспільство, — писав він у праці «Анархізм чи соціалізм», — суспільство соціалістичне. Це означає насамперед те, що там не буде ні капіталістів, ні пролетарів, — отже, не буде й експлуатації. Там будуть тільки трудівники, які, працюють колективно». Поголовний колективізм майбутнього соціалістичного суспільства витлумачувався вульгарно-догматично, як одноманітний світ людей-гвинтиків, позбавлених власних бажань, інтересів, прагнень, ідеалів. Крім того, марксистська ідея самоуправління народу в інтерпретації Сталіна замінена ідеєю всезагальної бюрократичної організації життя суспільства. «Трудівники, які працюють колективно», слухняно та покірно, «виробляють якраз стільки, скільки треба суспільству», а «центральне і місцеві статистичні бюро керують і розподіляють вироблене» і навіть «різну роботу між; трудящими». Роздуми «корифея всіх наук» про соціалізм вражають своєю простакуватістю, наївним схематизмом, але, використовуючи безмежну особисту владу, він усіма силами впроваджував свої схеми у практику суспільного життя. І чим ясніше розкривалася їх нежиттєздатність, тим з більшою впертістю він намагався здійснити ідеал бюрократично-розподільчого соціалізму, не зупиняючись навіть перед дикими злочинами супроти народів, яких хотів ощасливити. Це була справжня драма диктатора і велика трагедія підлеглих йому народів, які, звичайно, не сприймали Ідеал сталінського командно-адміністративного соціалізму як своє власне завоювання. Трагічною стала і доля культури, яка перетворилася в засіб ідеологічнодуховного маніпулювання людиною. Філософсько-світоглядиа основа культури була підмінена «наймудрішими вказівками вождя», авторитет якого абсолютизувався, обожнювався, канонізувався, внаслідок чого губився евристичний заряд науки і культури. Інтелектуально-творчі досягнення, стали


піддаватися шельмуванню з боку сірої посередності, яка, пристосувавшись до «мудрих вказівок верховного мислителя» і не бажаючи губити завойовані позиції, стала глушити з позицій новостворених канонів усе нове, незвичне, прогресивне. Творчо-культурний прогрес спря-мовувався в рамки вигідних для бюрократів замовлень, стали діяти численні табу і заборони цілих галузей наук, які девальвували зміст духовної культури. Була сформована могутня система брехні та лицемірства. На словах — захист розвитку національних культур народів, на ділі — репресії, знищення цілих ланок націо-нальної технічної і художньої інтелігенції, зведення національної культури до найнижчих її форм; на словах — захист ідей дружби, повної рівноправності народів та їх культур, на ділі — великодержавництво, підтримка фактичної нівеляції національних культур; на словах — турбота про демократичний розквіт та збереження унікальності кожної національної культури, на ділі — масовий психоз на грунті вишукування «ворогів народу», заохочування доносів, викривлення моралі, насаджування несумісних з гуманістичними принципами взаємовідносин між народами. Соціальна фразеологія, демагогічне проголошення комуністичних Принципів і надалі — у роки застою, або точніше неосталініз-му, стали ідеологічним прикриттям імперської політики центру в ставленні до союзних республік, до національних культур народів, що остаточно скомпрометувало комунізм в очах мільйонів людей, які фактично жили в умовах колоніальних територій.


Методична розробка щодо організації ПСРС _№_______ з теми Етнічні культури в умовах голобалізації 1. Актуальність теми: Наша епоха - це епоха техніки, різної за призначенням, складністю, впливом на оточуюче середовище. Людство настільки звикло до світу сучасних машин і механізмів, що не задається питанням, що нового внесли машини в наше життя. Однак зростання кількості проблем, пов'язаних з появою машинного світу, примусило його замислитись над перспективою розвитку машинної "цивілізації", її впливам на людську спільноту планети. 2. Навчальна мета: 2.1. сформувати знання про зміст поняття «глобальні проблеми», «соціотехносфера»; 2.2. характеризувати сучасні підходи до класифікації глобальних проблем сучасності. 2.3. визначати глобальні проблеми сучасності, в чому полягає складність розв'язання глобальних проблем? 2.4. розширити знання про роль культури у розв'язанні глобальних проблем сучасності. 2.5. характеризувати вплив глобалізації на національні культури. 3. Основні базові знання необхідні для вивчення теми (міжпредметні та внутрішньо предметні зв‘язки): Дисципліни Знати питання

№ п/ п 1 екологія

2

дати визначення понять глобальність, соціотехносфера, екологія, екофільність, екофобність,, коеволюція, екосфера, глобальні проблеми

економічна теорія яким чином глобальні проблеми впливають на економіку країн світу історія в чому суть майбутнього людства і наукового прогресу?

Вміти

визначати поняття понять глобальність, соціотехносфера, екологія, екофільність, екофобність,, коеволюція, екосфера, глобальні проблеми характеризувати вплив глобальних проблем на світову економіку аналізувати суть майбутнього людства і наукового прогресу

4. Перелік літератури для повторення основних базових знань: 4.1. Кравець М.С., Семашко О.М., Піча В.М. та ін. Культурологія: навчальний посібник. Львів, 2003. – с.65-85.


4.2. Подольська Є.А., Лихвар В.Д., Іванова К.А. Культурологія: Навчальний посібник.- Київ: Центр навчальної літератури, 2003, с82-83 4.3. Шевнюк О.Л. Культурологія. Навчальний посібник. К., 2004. 5. Перелік теоретичних і практичних питань за темою самостійної роботи: 5.1. Знати: 5.1.1. зміст поняття «глобальні проблеми2, «соціотехносфера»; 5.1.2. сучасний понятійний апарат проблем розвитку машинної "цивілізації" і людини; 5.1.3. структуру глобальних проблем сучасності; 5.1.4. свою роль у розв'язанні глобальних проблем; 5.1.5. характеристику діяльності світової спільноти спрямовану на вирішення перспективних завдань людства; 5.1.6. Вплив глобалізації на націнальні проблеми. 5.2. Вміти: 5.2.1. розкривати зміст понять «глобальні проблеми», «»соціотехносфера»; 5.2.2. визначати сучасний понятійний апарат проблем розвитку машинної "цивілізації" і людини; 5.2.3. визначати структурі глобальних проблем сучасності; 5.2.4. визначити свою роль у розв'язанні глобальних проблем; 5.2.5. характеризувати діяльність світової спільноти спрямовану на вирішення перспективних завдань людства; 5.2.6. робити свій суб'єктивний прогноз розвитку людства у XXI ст 5.2.7. Аналізувати вплив глобалізації на національні культури. Ключові поняття та терміни: соціотехносфера, проблема, глобальність, екологія, екофільність, екофобність, антропогенез, коеволюція, антропоцентртзм, Римський клуб, НТР, екосфера, глобальні проблеми. 6. Перелік літератури для вивчення теми самостійної роботи: 6.1. Основна: 6.1.1. Кравець М.С., Семашко О.М., Піча В.М. та ін. Культурологія: навчальний посібник. Львів, 2003. – с.65-85. 6.1.2. Подольська Є.А., Лихвар В.Д., Іванова К.А. Культурологія: Навчальний посібник.- Київ: Центр навчальної літератури, 2003, с82-83 6.1.3. Шевнюк О.Л. Культурологія. Навчальний посібник. К., 2004. 6.2. Додаткова: 6.2.1. Подольская Є.А., Лихвар В.Д., Погорелый Д.Е. Кредитно-модульный курс культурологи: 6-е изд., перераб. И дополнено. Учебное пособие. – К.: Фирма «Инкос», Центр учебной литературы, 2007. Кравець М.С., Семенко О.М., Пічі В.М. та ін. Культурологія: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації/ За заг. ред. В.М.Пічі – Львів: „Новий світ – 200”, 2004.


7. Форми самостійної роботи, вимоги до її виконання і критерії оцінки. 7.1. Знайти в основній �� додатковій літературі відповіді на питання, що викладені в розділах 5.1. і 5.2.. Записати їх в зошит, тобто скласти конспект за літературними даними з обліком нижчевказаних вимог. Вимоги до конспекту: В зошит для самостійної роботи написати назву теми. Далі переписати основну і додаткову літературу, теоретичні та практичні питання. Після кожного питання написати відповідь з посиланням у квадратних дужках на номер літературного джерелаю Здати конспект на перевірку викладачеві напередодні семінарського (практичного) заняття з теми (за 3-4 дня). “5” – на всі пункти 5.1. та 5.2. дано вичерпні відповіді; “4” – на одне з питань дано неточну, неповну відповідь або воно відсутня; “3” – на два запитання дано неточну з помилками відповідь; “2” – конспект не складено зовсім або у відпові студента допущені грубі помилки. 8. Форми контролю знань. 8.1. Перевірка конспекту. 8.2. Контроль на семінарському і заліковому занятті. 9. Матеріали для контролю і самоконтролю знань. 9.1. Питання викладені у розділах 5.1. і.5.2. 9.2. Тестові завдання. На основі вивченого матеріалу розробити конспект у такій послідовності: 1. Глобальні проблеми і їх детермінанти. 2. Соціотехносфера: особливості розвитку. 3.Культура як необхідна і достатня умова розв‘язання глобальних проблем. 4.Глобалізація і національні культури.. Питання для роздуму, самоперевірки, повторення 1. Розкрийте зміст поняття "глобальні проблеми сучасності". 2. Чому глобальні проблеми виникли тільки в XX ст.? 3. Охарактеризуйте сучасні підходи до класифікації глобальних проблем сучасності. 4. Які ви знаєте глобальні проблеми сучасності? 5. В чому полягає складність розв'язання глобальних проблем? 6. Що ви розумієте під поняттям "соціотехносфера"? 7. Чи зможе людство відмовитись від сучасних благ цивілізації і повернутись в лоно природи і чому? 8. Культура і культурність - це тотожні чи різні поняття? 9. Розкрийте роль культури у розв'язанні глобальних проблем сучасності.


КУЛЬТУРА І СОЦІОТЕХНОСФЕРА В СИСТЕМІ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ СУЧАСНОСТІ 1. Глобальні проблеми сучасності та їх детермінанти. 2. Соціотехносфера: особливості розвитку. 3. Культура як необхідна і достатня умова розв'язання глобальних проблем. 4. Глобалізація і національні культури Наша епоха - це епоха техніки, різної за призначенням, складністю, впливом на оточуюче середовище. Людство настільки звикло до світу сучасних машин і механізмів, що не задається питанням, що нового внесли машини в наше життя. Однак зростання кількості проблем, пов'язаних з появою машинного світу, примусило його замислитись над перспективою розвитку машинної "цивілізації", її впливам на людську спільноту планети. Перша машина з'явилася 11 серпня 1807 року. Це був пароплав Фултона "Клермонт", що плив по річці Гудзон в НьюЙорку. З появою машин заявляються і противники їх розповсюдження. Руссо був першим, хто передбачив їх майбутній не тільки позитивний, а й негативний вплив на таку складну систему, як людина-природа. Однак, весь наступний розвиток людства виявився розвитком соціотехносфери - особливого симбіозу людини і машини. 1. Глобальні проблеми сучасності та їх детермінанти Кінець XX - початок XXI ст. у порівнянні з попередніми періодами характеризується небаченим прискоренням розвитку усіх сфер суспільного життя. Насамперед це стосується сучасного машинного виробництва і самої людини. За останні 100 років усі соціально-економічні показники в декілька разів перевищили досягнення людства за всю його попередню історію. Зокрема, чисельність населення зросла більш як у тричі з 1,4 млрд. до понад 5 млрд. Тільки у одному Китаї щорічно народжується біля 15 млн. людей. Зазначимо, що за попередні 19 століть цей приріст склав лише 1,2 млрд. У XX ст. світове промислове виробництво зросло майже у 20 разів. Тут відбувся не просто кількісний ріст. Принципово змінилася його якість. За цей період людство оволоділо електричною та атомною енергією, принципово іншими стали предмети праці і умови виробництва, набагато зросли можливості передачі інформації. В кінці XX ст. народи усвідомили свою залежність один від одного і від загального розвитку людської спільноти. Сукупність означених вище причин призвела до виникнення невідомих досі проблем, що зачіпають життєві інтереси всього людства. Вони отримали назву глобальних. Термін "глобальні проблеми " був уведений у наукову літературу і отримав широке розповсюдження завдяки діяльності Римського клубу. „Римський клуб” (РК) - міжнародна неурядова суспільна організація, створена з метою «поглиблювати розуміння особливостей розвитку людства в епоху науково-технічної революції». РК заснований у 1968 р. З ініціативи італійського громадського діяча економіста Ауреліо Печчеї. Включає біля ста


вчених, суспільств, діячів, бізнесменів з більш ніж 30 країн, переважно розвитих капіталістичних держав. Основні напрямки діяльності: обговорення і стимулювання досліджень глобальних проблем, сприяння формуванню світової суспільної думки у відношенні цих проблем, діалог з керівниками держав. Основні форми роботи — заохочення спеціальних дослідницьких проектів, збори, на яких обговорюються проекти відповідних наукових досліджень, приймаються рішення про публікації їхніх результатів тощо. РК не фінансує проекти, а лише рекомендує їх урядовим установам, а також корпораціям Заходу, для яких такі асигнування служать рекламою. З 1968 р. за підтримки РК були проведені дослідження: «Межі росту» [«The limits to growth», 1972, під кер. Д. Медоуса (США), на основі концепції, викладеної в кн. Дж. Форрестера (США) «Світова динаміка», 1971, рос. пер. 1978]; «Людство на поворотному пункті» [«Mankind at the turning point», 1974, під кер. М. Месаровича (США) і Е. Пестеля (ФРН)]; «Перегляд міжнародного порядку» [1976, під кер. Я. Тинбергена (Нідерланди), рос. пер. 1980]; «Цілі людства» [«Goals for mankind», 1977, під кер. Э. Ласло (США)]; «За межами століття марнотратства» [«Beyond the age of waste», 1978, під кер. Д. Габора (Великобританія) і У. Коломбо (Італія)]; «Немає меж навчанню: звуження розриву в рівні освіти людей» [«No limits to learning: bridging the human gap», 1979, під кер. М. Малиці (Румунія), Дж. Боткіна (США) і М. Ельманджри (Марокко)], «Діалог про багатство і добробут» [«Dialogue on welth and welfare: an alternative view of world capital formation», 1980, під кер. О. Джаріні (Італія)]; «Путівники в майбутнє: до більш ефективних суспільств» [«Road maps to the future — towards more effective societies», 1981, під керівництвом Б. Гаврилишина (Швейцарія)], і ін. Члени РК провели також кілька зустрічей з державними діячами ряду країн. У 1989 р. створена радянська національна асоціація сприяння РК. Доповіді РК, особливо перший, викликали сенсацію, тому що автори робили висновок: при збереженні існуючих тенденцій науково-технічного прогресу і глобального економічного розвитку протягом 1-ї половини 21 століття очікується глобальна катастрофа. Вони рекомендували перейти до «нульового росту», а пізніше — до «органічного росту» (див. «Меж росту» теорія). Ця робота зазнала критики за ігнорування розходжень окремих регіонів світу і недостатню увагу до нормативного прогнозування, здатному виявити шляхи рішення назріваючих проблем при екстраполяції тенденцій, що спостерігаються, у майбутнє. Тому в двох наступних роботах був прийнятий регіональний підхід і посилені нормативні розробки, але висновки вийшли не набагато більш оптимістичними. Подальші роботи в основному стосуються нормативних аспектів і спрямовані на виявлення шляхів рішення конкретних глобальних проблем. Вони також викликали полеміку в середовищі світової громадськості і загострили боротьбу течій у сучасній західній філософії, політекономії, соціології і футурології. Політична програма РК носить характер ліберального реформізму. У своїй діяльності РК орієнтується на багатонаціональні фінансово-промислові корпорації (ТНК), інтелектуальну «еліту», науково-технічну інтелігенцію. Дослідження РК привернули увагу до гострих проблем сучасності, у них поставлені назрілі питання глобального економічного й екологічного характеру. Представники РК виступають проти гонки озброєнь, за розрядку міжнародної напруженості, за подолання хижацьких рис неоколоніалізму, посилення допомоги


країнам, що розвиваються тощо. В останніх доповідях РК спостерігається прагнення зберегти висунуті концепції, роблячи акцент уже не на «зовнішні» (фізичні) «межі росту», а на «внутрішні» (соціальні, психологічні, культурні, політичні й ін.). За політичною спрямованістю діяльність РК в цілому являє собою ліберально-буржуазний реформізм. Більшість економічних, екологічних., політичних проблем розв'язуються шляхом еклектичного поєднання концепцій неомальтузіанства, неокейнсіанства, технологічних теорій тощо. Глобальні проблеми сучасності - це ціла низка проблем, які зачіпають життя всього людства, а їх розв’язання можливе лише зусиллями всіх народів, які населяють Землю. Причому, глибина проникнення глобальних проблем у суспільне життя зростає з часом у геометричній прогресії. В процесі історичної еволюції людство уже підійшло до межі, коли його існування у науковотехнічному, соціокультурному і природному середовищах без фундаментальних перетворень вихідних принципів співжиття може призвести до загибелі людської цивілізації. Глобальність нових проблем, що постали перед світом, не лише в тому, що вони повсюдні чи пов'язані з особливою "біосоціальною" природою людини, а ще і в тому, що інтернаціоналізація суспільного життя створила такі якісно нові форми взаємодії, які суттєво вплинули на взаємозалежність прогресивного розвитку кожної країни зокрема. Весь комплекс глобальних проблем можна згрупувати навколо трьох фундаментальних напрямків розвитку, що описують спосіб існування індивідів у світі. Це взаємозв'язки: 1. "людина - техніка", 2. "людина -культура", 3. "людина - природа". В кожній із цих систем по-своєму проявляється загроза людству. Зокрема, в системі "людина - техніка" загроза виникає з боку використання таких видів енергії, як атомна, термоядерна тощо. Зовсім невідомі для людини наслідки роботи машин, що працюють на принципах самовдосконалення і самонавчання. Система "людина - культура" зачіпає сутнісні риси людського буття. Як зазначають культурологи, скорочення культурного поля людини загрожує всім. Зокрема, Річард Пек, американський письменник, вважає, що існує тенденція втрати національних культур. Гвінейський поет Елдор Проенс стверджує, що припинилось наслідування культур. Більш однозначно з цього приводу висловився А.Вознесенський: "Рівній небезпеці піддається як зовнішня, так і внутрішня духовність: із крахом однієї з них загине і друга". Система "людина - природа" складалась тисячоліттями. На початку людської історії в ній діяли табу, ритуали, культи, що досить адекватно часу забезпечували єдність природного і штучно створеного. Людина мислила синкретично, не виділяючи себе із природного середовища. Матеріалістичний погляд на світ не тільки сприяв появі нових машин і механізмів, а й відділив людину від першооснов буття. Екологічна проблема віддзеркалює обмеженість сучасної стадії прогресу людства і реалізується в процесах, що загрожують глибинним засадам людського буття. Протягом всього історичного розвитку людства індивід вбачав у природі, навіть у прояві її всемогутності, невід'ємний елемент свого існування. На сучасному етапі, внаслідок нерозумного втручання людини в


природу, остання все більше починає проявляти себе як могутня "кимось керована" сила, що зможе знищити все людство. В останні двадцять років різко погіршилась екологічна ситуація, біосфера почала втрачати життєпридатність для людини, впливи зовнішнього світу почали накопичуватись в спадковості людей. Є дані про те, що "відплата" природи за порушення її законів на 30 відсотків вплинула на здоров'я людини. Сьогодні природні катаклізми забирають із життя десятки тисяч людей. Зростає частота їх проявів. Техногенні катастрофи стають нормою життя людської спільноти. Становлення сучасної глобальної проблематики примусило дослідників зайнятися її типологізацією. Насамперед, якими мають бути критерії виділення глобальних проблем, яка їх ієрархія? Від правильної відповіді на ці питання залежить не тільки вибір рішень, а й долі багатьох народів світу. Сьогодні можна виділити декілька наукових шкіл із своїми підходами до типологізації окреслених вище проблем. Зокрема, Р. Хейлбронер, Р. Дюмон, О. Тоффлер та інші зводять всю палітру проблем до перенаселення планети, втрати нею ресурсів, порушення екологічної рівноваги. Я. Тінберген, В. Леонтьєв, М. Месарович та інші вбачають загрозу в економічному відставанні ряду країн. А. Печчеї, Е. Ласло висунули проблему "ідентичності" людини, її адаптації до умов середовища. Г. Кан, Дж. Фелпс, на відміну від інших, уже виділили 19 проблем. Дев'ять із них отримали в їх дослідженнях статус головних. Аналіз та наступний синтез напрацьованого матеріалу дає підставу поділити глобальні проблеми на дві групи. До першої слід віднести ті, без вирішення яких неможливо розв'язати усі інші. Просто їх не буде кому розв'язувати. Людство зникне. До другої групи відносяться проблеми, від вирішення яких залежить прогрес людської цивілізації, але, в свою чергу, їх вирішення можливе тільки при концентрації зусиль усієї людської спільноти. Дві групи глобальні проблеми сучасності Перша група - Проблеми, що загрожують існуванню всього людства: 1. Запобігання термоядерній війні; 2. Запобігання забрудненню оточуючого середовища; 3. Запобігання виникненню нових епідеміологічна небезпечних хвороб. Друга група - Проблеми, вирішення яких забезпечує прогресивний розвиток людства: 1. Непоновлюваність сировинних запасів; 2. Демографічний вибух; 3. Голод; 4. Використання ресурсів світового океану; 5. Подолання економічної відсталості країн; 6. Використання альтернативних джерел; 7. Освоєння космосу; 8. Перебудова міжнародних відносин. Слід зазначити, що усі глобальні проблеми взаємозалежні, взаємообумовлені. їх розв'язання не може бути ізольованим одне від одного і розподіленим в якійсь хронологічній послідовності. Однак це не означає, що принцип "ієрархії"", певної їх послідовності за своєю значущістю не діє. Він визначає пріоритети. Зокрема, збереження миру становить не тільки вищу соціальну цінність, а й попередню умову успішного розв'язання інших глобальних


проблем. Припинення накопичення озброєнь вивільнило б величезні економічні ресурси, науково-технічний потенціал для практичного розв'язання інших проблем. Остання чверть XX ст. характеризувалася різким погіршенням якості оточуючого людину природнього середовища: забрудненням рік, озер, повітря, видовим збідненням флори і фауни тощо. Це свідчить про те, що протиріччя між суспільством і природою перемістилось у фазу взаємознищення. Суть сучасних екологічних протиріч конфлікт між гігантськими темпами природоперетворюючої діяльності людської спільноти і процесами рівноваги в екосфері. Цей конфлікт створює реальну загрозу появи незворотних змін в природних системах, порушення основних механізмів життєзабезпечення людини. Серед найбільш вживаних понять кінця XX ст. як в науці, так і в побуті виявилось поняття "екологія", що походить від грецького слова oikos - житло, місце перебування. Термін був уведений у науковий обіг німецьким зоологом Ернстом Геккелем в XIX ст. Спочатку цей термін мав означати науку, яка вивчала б взаємовідносини живих організмів з навколишнім середовищем. Науковий аналіз екологічної проблеми можливий, якщо її розглядати не як простий кількісний приріст екологічних порушень, що мали місце і в минулому. Якщо раніше несприятливі наслідки людської діяльності проявлялися локально, діяли самостійно і не викликали своєрідної "ланцюгової реакції", множинності впливу, то сьогодні аварія одного танкера з нафтою обертається не тільки екологічною, а й соціальною катастрофою для населення узбережжя. Створення нової техніки і застосування нових технологій в промисловому виробництві це такий соціотехнологічний монстр, до якого природа виявилася не готовою. Екологічний діагноз стану планети свідчить про появу ще однієї важливої складової взаємовідносин людини і природи, а саме: зміни, що вносить людство у природу, набули глобального характеру. Природоперетворююча діяльність людей перетнула бар'єр дозволеного і стала впливати на біогеофізичну ситуацію на планеті. Прямим наслідком цього стало перетворення проблеми "людина природа" в загальнолюдську, що безпосередньо зачіпає людину, її здоров'я, благополуччя. Проблема охорони природи переросла в проблему охорони оточуючого людину середовища. В останній чверті XX ст. виникли питання в галузі охорони здоров'я, відтворення повноцінних індивідів тощо, на які наука не змогла дати однозначну відповідь. Зафіксовано значні зміни у генетичному матеріалі, з'явились хвороби, яких людство не знало і не виробило до них імунітету. Різко скоротився відсоток розумовоповноцінних людей. Складається ситуація, коли для народження дитини обов'язково необхідна сучасна лікарня, що є протиприродним явищем. В останні роки зростає число вроджених вад, в ряді країн скорочується середня тривалість життя. Смертність суттєво "помолоділа". Щодо можливих перспектив означених тенденцій, то думки вчених розділились. Одні вважають достатнім для прогресивного розвитку планети 20-25 відсотків розумово повноцінної еліти, інші - що при такому показнику суспільство деградує уже в четвертому поколінні. Друга група проблем різниться від першої критеріями систематизації, але аж ніяк не часом свого вирішення. Ряд із них частково вирішується на локальних рівнях національними спільнотами. Це, зокрема, демографічний вибух, голод,


подолання економічного відставання. Інші - вирішуються у великих міжнародних програмах освоєння космосу, використання ресурсів світового океану та альтернативних джерел енергії. Перші роки нового тисячоліття започаткували процеси перебудови системи міжнародних відносин на інших ціннісних критеріях та створення великих регіональних утворень (Об'єднана Європа тощо), здатних більш ефективно відстежувати складні процеси в системі "людина - суспільство природа". Розв'язання глобальних проблем у кожному конкретному випадку має свою специфіку. Однак означені проблеми містять прикметник глобальні, а отже і причинно-наслідкові зв'язки, що дозволяють виробити певні узагальнені підходи, проекти, програми, зробити прогнози на майбутнє. У 80-ті роки глобальні проблеми, що накопичувалися десятиріччями, застали людство зненацька. Це стало причиною формування песимістичних і реалістичних прогнозів розвитку людства. Зокрема, Дж. Форрестер, Д. Медоуза висунули ідею, що світ уже досяг верхньої межі народонаселення, виробництва і споживання невідновлюваних ресурсів, а людство опинилося перед загальною катастрофою. Група вчених із Голландії, Японії, Англії (Х. Лінненман, Й. Кайа, Й. Судзукі, Я. Тінберген, Е. Ласло, Д. Габора та інші) довели, що обмеженість джерел енергії, продуктів, мінералів тощо не абсолютна, а відносна і є наслідком структурних диспропорцій. В дослідженнях, що проводились в межах ОЕСР ("До повної зайнятості і стабільності цін") та проекту "Інтерфючерс" відзначено, що у недалекій перспективі не буде існувати фізичних меж економічного зростання. До цих висновків прийшли й експерти ООН. У розв'язанні проблем голоду (за межею бідності перебуває понад 1 млрд. людей) дослідники з групи Д. Габора висунули чотири фундаментальні взаємозалежні підходи: 1. стримування попиту на продукти харчування шляхом посилення контролю за темпами приросту населення; 2. збільшення виробництва усіх видів продуктів; 3. перерозподіл прибутків на користь країн, що розвиваються; 4. зменшення втрат продуктів на всіх технологічних рівнях їх виготовлення. Проблема використання природних ресурсів, забезпечення людства сировиною і енергією сьогодні трансформувалась в проблему їх ефективного використання, іншими словами, оптимального включення у виробничий процес. Тут, насамперед, пропонується широке використання альтернативних джерел енергії, безвідходні технології, стовідсоткова переробка сировини, екологічно чиста утилізація відходів з наступним виробництвом з них промислової продукції. Однак на перше місце тут слід поставити завдання перспективного використання невідновлюваних сировинних запасів та науковий пошук їх замінників. На сьогодні немає дефіциту у футурологічних моделях розвитку людства, їх систематизація дозволяє звести останні до чотирьох найбільш розроблених і теоретично обґрунтованих прогнозів: 1. реалістично-пошукового, 2. аналітичного, 3. нормативного, 4. прогнозу-застереження.


Тематика засідань Римського клубу та більшості міжнародних наукових конференцій з цього приводу свідчить, що певна перевага надається нормативному прогнозу та прогнозу-застереженню. Як зазначається у публіцистичних коментарях, нормативний прогноз покликаний "зваблювати майбутнім" і бути оптимістичним, а прогноз-застереження - повинен "залякувати майбутнім" і виглядати песимістичним. Іншими словами, сучасні наукові футурологічні концепції і викладені в них ідеї ще не стали програмою дій для усього людства і виступають як ефективний засіб формування певних поглядів на означені проблеми, усвідомленої суспільної потреби в їх вирішенні. 2. Соціотехносфера: особливості розвитку Сучасний етап в розвитку науки і техніки, на думку багатьох авторів поставив людство перед вирішальним поворотом в його історії, порівняльним з переходом від варварства до цивілізації. Початок науково-технічної революції припав на 50-ті роки XX ст. Однак її передумови були закладені набагато раніше на початку XX ст. фундаментальними відкриттями в природничих науках. В середині XX ст. прояснюються зміст досягнутого наукового потенціалу, його можливості у створенні принципово нової техніки. Основними характеристиками розвитку промислового потенціалу стали: 1. автоматизація виробництва, 2. впровадження обчислювальної техніки, 3. розвиток хімії, 4. використання досягнень фізики (напівпровідники, лазери, нові матеріали тощо), 5. освоєння космічного простору. Однак, суть НТР була не в кількісних показниках нових машин і навіть не в різкому зростанні продуктивності праці, що забезпечило відчутний суспільний прогрес. Суть цього явища полягала в тому, що відбулося якісне перетворення усієї системи суспільної праці і буття. З одного боку, система машинного виробництва сформувалася як наслідок історичного становлення нової соціальної спільноти, а з іншого - людина виявилася елементом в системі машинного виробництва. Склалася ситуація, коли в полі культури з'явилася нова підсистема, до якої ні природа, ні людина не були готові. Ця підсистема не керувалася одним індивідом чи їх групою, вона ніби жила своїм "власним життям", бо відтворювалась усією соціальною спільнотою. З 60-х років елементи цієї системи за їх функціональним впливом почали "розмножуватись" в геометричній прогресії і практично стали співмірними (за своїм енергетичним впливом) із силами природи. Якщо до XIX ст. зв'язок "людина - природа" був прямим, то в кінці 70-х - на початку 80-х років з'явився потужний посередник - машинне виробництво. Людство і до сьогодні заклопотане проблемою харчування і не усвідомило, що створений ним посередник вимагає енергетичного харчування в тисячі разів більшого, ніж людина. Мало того, цей посередник захоплює території і ресурси, необхідні людині (вода, кисень, родючі землі тощо). Створена людиною система "соціальна спільнота - сукупність машин, техніка, технологія - природне середовище" у 80-х роках окреслюється одним поняттям - соціотехносфера.


Соціотехносфера - це складний живий організм, який має свої закони функціонування, розвитку, містить в собі важкопередбачувані наслідки своєї самореалізації і вимагає системного наукового аналізу і контролю. Уже сьогодні вчені відзначають наявність у цьому організмі неявно виражених загрозливих для людства тенденцій. З формуванням соціотехносфери завершується великий етап історичного розвитку. Змінюється не тільки рівень виробничих сил, але і характер взаємозв'язків індивідів, зміст людської праці і сама людина. Адже сучасне машинне виробництво досягла такої досконалості, що на перший погляд важко визначити "хто у кого" на службі: машина у людини, чи людина у машини. Прискорення прогресу у системі "людина-техніка-природа" - це не просто стрімке зростання кількісних характеристик. З точки зору логіки екстенсивного мислення у XIX ст. так і уявлявся розвиток суспільства. Однак сьогодні стало зрозуміло, що розширення кількісних параметрів "технологічної" цивілізації не розв'язує проблему її перспективного розвитку, а сам виробничонекоеволюційний спосіб взаємодії суспільства і природи слід змінити не в майбутньому, а тепер. Крім того, такий традиційний підхід не відслідковує зворотного зв'язку впливу накопиченої техніки та її технології на саме людство і окремого індивіда зокрема. Природа планети не може бути пасивною до появи нового "суб'єкта" не стільки її перетворення і використання, скільки знищення. Тільки тепер людство усвідомило, що природа - це щось складніше, ніж проста сума земної тверді, рослинного та тваринного світу. Це щось набагато складніше, здатне до самозахисту. Усвідомлення нової ситуації, пов'язаної зі створенням технологічного суспільства і його переходом в інформаційне, вимагає коеволюції суспільства, природи, ноосфери. Коеволюція - це подальший прогресивний розвиток суспільства з сучасною соціотехносферою в біосферосумісній формі. Коеволюція - це входження людини в нове соціокультурне поле на принципах сумісності, взаємності, співучасті. Такий підхід вимагає кооперативного соціоприродного розвитку: не автономний розвиток окремо досоціальних і соціальних складових в соціотехносфері, а їх коеволюція на інтенсивному шляху розвитку. Причому інтенсифікація цього процесу пов'язана із свідомим, необхідним включенням техносфери в максимально природоохоронній формі. При такій умові розвиток окремо техносфери буде відбуватися у найбільш оптимальній формі, бо остання враховує не тільки інтереси і потреби соціальної форми матерії, а й сфокусований через соціум розвиток природи. Мова йде про принципово нову екофільну стратегію людської діяльності, в якій техногенні зміни не можуть випереджувати усвідомлення їх наслідків. Як зазначено вище, техносфера сьогодні споживає енергії набагато більше, ніж весь соціум. Наука не дає однозначної відповіді, де межа кількісного розширення техносфери. Скільки машин, механізмів можуть співіснувати із сучасним соціумом, взаємодоповнювати одне одного. Техносфера не тільки вимагає енергії, вона сотнями тисяч забирає людські життя. Щорічно лише в автомобільних аваріях у світі гине понад 1 млн. людей. Якщо до цього додати техногенні катастрофи, захворювання, пов'язані з виробничою діяльністю, опосередковані наслідки сучасного машинного виробництва, то ця цифра перевищуватиме 10 млн. чоловік. Аналіз кількісних показників свідчить, що


людство вичерпало ліміт екстенсивного розвитку техносфери. Потрібні принципово нові теоретично обґрунтовані підходи як до проблеми кількісного обмеження нових виробництв (розробки родовищ, всезростаючого насичення машинного парку тощо), так і до суб'єкта їх вирішення - людини. Шлях розв'язання проблеми - створення маши�� нового покоління, сумісних з людьми, високопродуктивних, із на порядок меншим рівнем споживання енергії на одиницю часу чи одиницю виробленої продукції. Розв'язання проблем XXI ст. сьогодні безпосередньо пов'язане з істотними змінами у соціотехносфері. 3. Культура як необхідна і достатня умова розв'язання глобальних проблем Оскільки глобальні проблеми визначають майбутнє людства, то методологічно правильно буде вияснити, що собою являє індивід в новому соціокультурному полі початку XXI ст. Вивченням сутності людини займалися різні науки. Ще в епосі про Гільгамеша людина наділена духовним (душа) і матеріальним (тіло) началами. З того часу минули десятки віків, а людина і до сьогодні залишилася загадкою. На кожному новому витку історії людина пізнає про себе щось нове постільки, поскільки змінюється сам індивід. Освоєння нею матеріального світу, його законів - це тріумф інтелекту. Але цей тріумф, як у свій час зазначив один із видатних фізиків XX ст. М. Борн, є одночасно і трагічною помилкою здорового глузду. Людське усвідомлення суттєвих змін буття часто відстає від реально отриманих практичних результатів. Класичний приклад. Значення наслідків використання атомної зброї людство усвідомило лише після її застосування, а використання "мирного атому" - після Чорнобильської катастрофи. Отже, не лише окремим індивідам, але й цілим людським спільнотам притаманно помилятися в прийнятті далекосяжних рішень. Однак, перш ніж відповісти на питання про роль культури у структурі сучасних глобальних проблем, слід уяснити концептуальні засади самого питання. А. Насамперед, глобальні проблеми не породжені природою - вони продукт діяльності людини. В. Культура як феномен буття і самореалізації індивідів сприяла поступовому формуванню глобальних проблем. С. Без людини культура мертва, а її матеріальні цінності стають елементами ландшафту обезлюдненої планети. В той же час чим швидше розвивається історія, чим більше соціальне значущих змін відбувається в одиницю часу, тим помітнішими є відмінності між поколіннями, тим складнішими стають механізми трансформації культури від одних поколінь до інших, тим вибірковішим є ставлення нових поколінь до культурних надбань попередніх. Усвідомлення значущості глобальних проблем сьогодні не забезпечує вирішення їх завтра. Отже, чи дійсно культура може стати як необхідною, так і достатньою умовою оптимального розвитку соціотехносфери? Ця гіпотеза близька за формою (але не за змістом) до тези "Краса спасе світ". Однак історія XX ст. свідчить про протилежне. Світ системно знищує залишки "краси".


Насамперед, культура - це все, що створено людством протягом усієї своєї історії. Цим ми окреслюємо її структуру, а не зміст. Терміни "культурна людина", "культурна держава" чи "соціальна спільнота" фіксують статичні параметри оволодіння цих суб'єктів надбаннями культури. Однак це не значить, що надбання культури (такі, як гуманізм, миролюбність, збереження пам'яток культури тощо) оволоділи свідомістю суб'єктів. Тоді і тільки тоді, коли культура оволодіє свідомістю людей, а культурність стане нормою співжиття індивідів, вона стане як необхідною, так і достатньою умовою розв’язання глобальних проблем. Культура - це насамперед прогресивний розвиток людства. Глобальні проблеми є наслідком культурного розвитку і одночасно виступають його гальмом. Культурний процес як самодостатній самооптимізується через систему зворотних зв'язків, які виконує індивід чи індивіди. Останні саморегулюються в планетарному соціокультурному полі. З точки зору теорії систем таке утворення самодостатнє для кореляції тих чи інших флуктуацій, якими є глобальні проблеми ХХ-ХХІ ст. Однак академік В.І. Вернадський не випадково зазначав, що людство з його прискореним темпом розвитку – це "нова небувала геологічна сила". Людина - суб'єкт її лідерства і бере на себе не лише моральну, а й правову відповідальність як по відношенню до власного життя, так і до всього сущого на планеті Земля. Сьогодні постає питання, чи відповідає призначення людини її екологічній, загальнолюдській культурі, чи здатна вона спрогнозувати наслідки своєї діяльності? Рональд Хіггінс - один із керівників лондонської школи економічних досліджень, філософ, соціолог, дипломат в 1978 р. видав книжку "Сьомий ворог". В праці Р. Хіггінса зроблений прогноз на 20 років. „Зростання конфронтацій між Півднем і Північчю...У великих містах Півночі (в тому числі і радянських) потужна терористична організація, що виступає від імені народів Півдня, проводить постійні атаки на найбільш вразливі ділянки північних міст – системи комунікацій, транспорт, водозабезпечення” /Рональд Хіггінс/. Це було написане у 1978 р.! Слід зазначити, що передбачення Хіггінса, на жаль, справдилися. Отже, сучасний рівень наукового пізнання світу, нових тенденцій в його розвитку може бути не тільки прогнозований, а й скоригований у напрямку, необхідному усій людській спільноті. В умовах глобалізації усього суспільного життя потрібні не тільки знання про людину, які дає наука, а й знання самої людини. Людина поступово повертається до інтуїтивного сприйняття сутності. В її діях утверджується провіденціальне. Це відношення живого до живого, що формується мистецтвом, людським братством, спільністю людини і природи. На сучасному етапі свого розвитку людство як єдине ціле зіткнулося із завданням всесвітньо-історичного виміру - знайти і відпрацювати соціальнополітичну, економічну тощо "технологію" вирішення глобальних проблем, усунути можливі негативні наслідки у функціонуванні соціотехносфери, що уже діють сьогодні. Завдання складне, тому, що поряд з прогресивними тенденціями у розвитку людської спільноти існують, а часто і посилюються, негативні прояви цього процесу. Людська спільнота неоднорідна. Вона насичена різними етносами, які сповідують різні цінності і по-різному бачать своє майбутнє. Втіхою тут може


бути думка, що понад двадцять століть людство живе в умовах постійних катаклізмів і надій. Як говорив Еліот: "Де та мудрість, яку ми втратили в знанні? Де ті знання, що ми втратили в інформації?" 4. Глобалізація і національні культури Культура, оскільки вона є продуктом людської діяльності, не може існувати поза спільності людей. Ці спільності є суб'єкт культури, є її творцем і носієм. Нація створює і зберігає свою культуру як символ реалізації свого права. Нація, як культурна реальність, проявляє себе в різних сферах, якими є звичай, спрямованість волі, ціннісна орієнтація, мова, писемність, мистецтво, поезія, судочинство, релігія і т.д. Свою вищу функцію нація повинна бачити в існуванні нації як такої. Вона вічно повинна дбати про зміцнення суверенності держави. Збереження самобутності та її зміцнення, головним чином, залежить від активності внутрішніх сил і від виявлення національної внутрішньої енергії. Культура спільності цих культур не є простою сумою культур окремих особистостей, вона надіндивідуальну і являє собою сукупність цінностей, творчих продуктів і стандартів поведінки спільності людей. Культура - єдина сила, яка формує людину як члена спільноти. Культура збереження національних особливостей стає багатшою, якщо вона взаємодіє з багатьма народами світу. Особистісна свобода, високий рівень соціальної згуртованості, соціальна солідарність та ін - Це і є ті основні цінності, які забезпечують життєздатність будь-яких малих народів і реалізують національні прагнення та ідеали. Глобалізація висуває ідеал "глобальної правової державності», що неминуче ставить питання про розширення засобів обмеження державного суверенітету. Це є фундаментальною негативною тенденцією глобалізації. У цих випадках слаборозвинені країни, що мають історично традиційну культуру, можуть знайти собі місце тільки серед постачальників сировини чи стати ринком збуту. Вони можуть залишитися без власної національної економіки і без сучасних технологій. Людина - Єдина істота у всесвіті, що не тільки споглядає його, а й своєю активною діяльністю зацікавлене в доцільний перетворення її і самого себе. Він є єдиним розумним істотою, здатним до рефлексії, до роздумів над своїм буттям. Людина не байдужий і не байдужий до існування, він завжди вибирає між різними можливостями, керуючись бажанням поліпшити своє існування і своє життя. Основна особливість людини полягає в тому, що він представляє собою особистість, яка є членом певної спільноти, зі своїм вольовим цілеспрямованим поведінкою і яка дією прагне до задоволення своїх потреб і інтересів. Здатність створення культури і є гарант людського буття і його фундаментальний характеризує ознака. В відомої формулюванні Франкліна: «Людина - це тварина, що створює знаряддя» -- підкреслюється та обставина, що людині властиві активність, праця, творчість. У той же час, він представляє сукупність всіх суспільних відносин (К. Маркс), в які люди вступають у процесі соціальної діяльності. Результатом такої діяльності є суспільство і культура. Громадське життя - це, перш за все, інтелектуальна, моральна, економічна і релігійне життя. Вона охоплює всі особливості спільного життя людей.


«Суспільство має на увазі систему взаємин, що пов'язує індивідів, що належать до загальної культури », - відзначає Е. Гідденс. Жодна культура не може існувати без суспільства, але також і жодне суспільство не може існувати без культури. Ми не були б «людьми» в тому повному сенсі, який звичайно вкладається в цей термін. Ми не мали б мови, щоб виразити себе, не мали б самосвідомістю, і наша здатність думати і міркувати була б сильно обмежена ...» В цінності завжди виражені узагальнені цілі та засоби їх досягнення. Вони грають роль фундаментальних норм, які забезпечують інтеграцію суспільства, допомагають індивідам здійснювати соціально схвалюваний вибір своєї поведінки в життєво значимих ситуаціях, у тому числі й вибір між конкретними цілями раціональних дій. Цінності слугують соціальними індикаторами якості життя, а система цінностей утворює внутрішній стрижень культури, духовну квінтесенцію потреб та інтересів індивідів і соціальних спільнот. Система цінностей, у свою чергу, робить зворотний вплив на соціальні інтереси і потреби, виступаючи одним з найважливіших стимулів соціальної дії, поведінки індивідів. В культурі кожної спільності прийняті певні системи цінностей і відповідна ієрархія. Світ людських цінностей, порушене бурхливими змінами, став дуже мінливий і суперечливий. Криза системи цінностей означає не їх тотальне знищення, а зміна їх внутрішніх структур. Цінності культури не загинули, однак вони стали іншими за своїм рангом. У будь-якій перспективі поява нового елементу тягне за собою перетасовку всіх решти елементів ієрархії. Моральні цінності і норми - дуже важливі явища в житті індивіда і суспільства. Саме через ці категорії здійснюється регулювання життя індивідів і суспільства. І цінності, і норми «вплетені» у суспільство. Разом з цим, дотримання норм - не тільки їх зовнішня функція. Згідно з груповими нормами індивід розглядає самого себе. Пробудження національної самосвідомості, що спостерігається в сьогоднішній дійсності, свідчить про неприродності процесу злиття націй, про невідповідність його природі людини. Поки ж деякі мислителі стурбовані майбутнім людства в умовах посиленої цивілізації і глобалізації. «Наш XX століття було, можливо, самим драматичним в історії людства з точки зору долі людей, народів, ідей, соціальних систем і цивілізації, - відзначає А.А. Зінов'єв, - ... Це був, може бути, останній людський вік ». Що ж стосується культурного протистояння глобалізаційних процесів, то воно більше серйозно, і тому потребує особливої уваги. Роль і значення культури для людини Чого побоюються країни противники глобалізації? Адже глобалізація, в її ідеальному варіанті - це викорінювання убогості, всесвітній порядок, вічний мир і матеріальне благополуччя. Яка сила змушує людину, народи і країни відмовлятися від вищевказаних благ? Справа в тому, що представники самобутніх культур, свідомо чи ні, відчувають, що за економічної, політичної, правової та технологічний гомогенізації підуть й побічні ефекти, які, в першу чергу, викликають зміни їх традицій, культури та життєвого укладу. Однією з суттєвих потреб людини є власна приналежність до чого-небудь, будь то соціальна група, конфесія, політична чи сексуальна орієнтація, географічний ареал та ін; серед цих форм


ідентичності культурна ідентичність є головною і всеосяжної; вона значною мірою визначає людську ментальність, психологію і життєвий уклад в цілому. Треба бути апологетом «Теорії змови», щоб звинуватити США в тому, що вони розробили таку ідеологію, яка має намір знищити різноманітність культур і мов, зробити світ культурно однорідним. Хоча необхідно відзначити, що ті явища, які супроводжують складових частин глобалізації, непрямим шляхом викликають зміни національних культур. В першу чергу це відноситься до національної мови, до применшення його значення. Успішна економічна діяльність вимагає здійснення своєчасного інформаційного обміну на одній мові, і такою мовою у разі глобалізаційних процесів є англійська. Конкретний індивід, суспільство, етнос, перший справою самоідентифікується з мовою, як зі стовпом національної культури; тому зневага їм, навіть зменшення ареалу його поширення сприймається болісно. З ціннісної позиції мова не тільки є засобом передачі повідомлення, то є засобом комунікації, а й світоглядом та світовідчуттям народу-носія цієї мови, в ньому зафіксована біографія нації, на нього говорили предки і він є моделлю світу. Мова суть невід'ємною ознакою нації: немає національності без мови. Національним свідомістю мова сприймається як живий організм, який вимагає дбайливого відносини і турботи. За втратою мови слід руйнування історичної спадковості, зв'язку часів, пам'яті ... Мова є об'єктом любові, він -- вісь національної культури, об'єкт поваги, бо рідною і є власністю. Тому національна мова є найважливішим феноменом культури. Немає культури без мови, язиком пронизані всі феномени культури, для культури він - всеосяжніша. Це означає, що мова є визначальним не тільки для будь-якої конкретної, окремо існуючої культурного середовища, але, якщо що-небудь існує в культурі, то це має своє оформлення в мові. Іншими словами, культура існує в мові, а мова є способом існування культури. Також вважають, що процеси глобалізації обумовлюють розрив пам'яті. Культура суть форма історичної пам'яті, це - колективна пам'ять, в якій відбувається фіксація, збереження і запам'ятовування укладу життя, соціального та духовного досвіду даного суспільства. Культура як пам'ять зберігає не все, що було створено народом, носієм цієї культури, а то. що об'єктивно виявилося цінним для неї. Якщо ми скористаємося аналогією і обдумаємо значення та роль пам'яті в реальному житті конкретної людини, тоді нам стане більш ясним і значення культурної пам'яті в житті нації. Людина, втрачаючи пам'ять, втрачає і власну біографію, власне «Я» та індивідуальну цілісність; він існує фізично, але не має минулого, сьогодення і майбутнього. Він не знає, хто він, для чого існує, чого хоче і т.д. Ту роль, яку відіграє пам'ять в житті індивіда, в історичним бутті суспільства і нації виконає?? ет культура. Культура суть форма пам'яті, яка передається через покоління, і за допомогою якої культурне життя нації зберігає безперервність, послідовність і єдність. У біологічних організмах цю функцію виконує генні структури: видові популяції визначаються генетичною спадковістю, яка передається по крові. Соціальний же досвід людей передається наступним поколінням не по крові, а за допомогою культури, і саме в цьому сенсі можна назвати культуру негенетичної пам'яттю. Нація усвідомлює свою єдність, вона має історичну пам'ять, за допомогою якої сприймається її минуле як основа сьогодення і майбутнього. У національну самосвідомість зв'язок часів осмислена як єдина безперервність, тому зберігається


контакт навіть з далекими предками: вони та їхні діяння перманентно присутні в житті сучасників. Спосіб життя, що визначений культурою, розглядається не просто як ординарний побутовий фактор, а як значне завоювання, до досягнення якого внесли вклад старанність і труд багатьох поколінь. Для національної свідомості власний життєвий уклад нації сприймається не тільки як своєрідний, тільки йому притаманний спосіб оформлення життя, але також і як перевагу по відношенню до інших культур. Для національної свідомості твердість культури та укладу життя осмислюється як подолання кінцівки. Кожен представник нації за мету подолання власної емпіричної кінцівки в безсмертя національної культури, де майбутні покоління збережуть уклад життя, притаманний цій культурі, як це роблять сучасники і як це робили предки. Своєрідне почуття, яке постійно супроводжує національному самосвідомості, усвідомлення самобутності власної нації та її відмінностей від інших націй називається національним почуттям. Представники однієї нації відрізняються від представників іншої фізичним типом, різні і їх звичаї, тип поведінки і побутові навички. У процесі історичного розвитку нація виробляє певні уявлення і ціннісну орієнтацію. Спілкування з іншого культурою лише посилює симпатії до власної нації. Свідомість приналежності до нації означає, що людина пов'язаний з нею спільністю характеру, що доля і культура нації впливає на нього, що сама нація живе і реалізується в ньому. Він сприймає націю частиною свого "Я"; тому образу власної нації сприймає як особисту образу, а успіхи представників своєї нації і визнання їх іншими викликає почуття національної гордості. Людина настільки визначений культурою, що зміна навіть у такій незначній сфері якою є кулінарія, кухня, стіл, сприймається дуже болісно (згадаємо історію приходу корпорацій «Макдональдс» і «Кока-кола»). Треба сказати, що «макдональдизації» вживається як синонім «глобалізації», не кажучи вже про ті зміни в традиціях, релігії, моралі, мистецтві, щоденного життя, до яких вона призводить. Очевидно, що традиційні, не модернізовану. Висновок Протягом останніх двох десятиріч глобальні проблеми світового розвитку перебувають у центрі уваги науковців і політиків. Вони обговорюються на міждержавних рівнях, в міжнародних організаціях. Шкала поглядів на їх розв'язання охоплює все, що можна розмістити між крайніми межами оптимізмом і песимізмом. Не оминають цю проблему і засоби масової інформації, часто подаючи її складові як певну сенсацію, яка не має нічого спільного з науковим аналізом майбутнього розвитку людства. Крім того існує побутовий рівень усвідомлення глобальних проблем, який асоціюється з якоюсь вселенською катастрофою. Специфіка глобальних проблем полягає в тому, що вони, маючи всезагальний характер, проявляються спочатку на якомусь локальному і навіть індивідуальному рівні. В доповіді Римському клубові його президент А. Печчеі (1980 р.) зазначив, що світ став більш складним і менш стійким, володіє меншими сировинними запасами і енергетичними ресурсами. Понад 1 млрд. населення перебуває за межею бідності. Потреба об'єднання всіх народів для вирішення спільних проблем є необхідною умовою прогресу людства. Сьогодні слід


відмовитись від національного егоїзму та розвивати почуття єдиної людської спільноти.


Методична розробка щодо організації ПСРС з теми Культура Стародавнього Сходу 1. Актуальність теми: Історія світової культури – це скарбниця мудрості та досвіду, надбаних людством протягом тисячоліть. Великий внесок у культуру всього людства зробив Стародавній Схід. Тут починається людська цивілізація, виникла державність. В кінці IV-III тисячоліття до н.е. творцями перших цивілізацій на Землі стали народи, які заселяли долини великих рік – Тигру, Євфрату, Нілу, Інду, Ганду, Яндзи і Хуанхе. 2. Навчальна мета: 2.1. З‘ясувати значення культури Стародавнього Сходу для людської цивілізації. 2.2. Дати характеристику досягненням культури Стародавнього Сходу. 2.3. Розкрити своєрідність культури старовини Індії та Китаю. 3. Основні базові знання необхідні для вивчення теми (міжпредметні та внутрішньо предметні зв‘язки): № Дисципліни п/ п 1 Всесвітня історія

2

Географія

3

Релігієзнавство

4

Філософія

Знати питання

Вміти

Які причини привели до виникнення перших державних утворень? На яких територіях були найсприятливіші умови для розвитку стародавньої землеробської культури, чому?

Дати оцінку причинам виникнення перших державних утворень. Аналізувати явища і процеси, які сприяли культурному розвитку перших державних утворень. Які релігійні вірування Давати характеристику існували в Стародавньому різним релігійним Єгипті, Месопотамії, Індії та віруванням. Китаї? Які філософські погляди Давати характеристику існували в Стародавньому різним філософським Китаї та Індії? напрямам, які зародилися в Індії та Китаї.

4. Перелік літератури для повторення основних базових знань: 4.1. Історія світової та української культури: Підучник для вищ. зал. освіти / В.А.Гречанко, І.В.Чорний, В.А.Кушнерук, В.А.Режко. – К.: Літера ЛТД, 2006. – 480 с.


4.2. Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура: Курс лекцій. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 584 с. 4.3. Культурологія: українська та зарубіжна культура: Навч. посіб./ М.М.Закович, О.М.Семенко та ін.; За ред. М.М.Заковича. – 3-тє вид., стер. – К.: Знання, 2007. – 567 с. – (Вища освіта XXI століття). 4.4. Лекції з світової та вітчизняної культури: Навч. посібник. Вид. 2-ге, перероб. і доп./ За ред. проф.. А.Яртися та проф.. В.Мельника. – Львів: Світ, 2005. – 568 с. з іл.. 5. Перелік теоретичних і практичних питань за темою самостійної роботи: 5.1. Знати: 5.1.1. Де були найсприятливіші умови для розвитку стародавньої землеробської культури? 5.1.2. Який художній зміст канону в стародавніх культурах? 5.1.3. Чому сучасний світ – це сплав східних та західних культур? 5.1.4. Коли починає виникати державність? 5.1.5. Чим виражена специфіка розуміння часу в давньосхідних культурах? 5.1.6. Чим відрізняється світовідчуття передньоазійської та давньоєгипетської людини? 5.1.7. Яким є ідеал людини у культурі Передньої Азії та Давнього Єгипту? 5.1.8. Що спільного між “висячими садами” Семіраміди і зіккуратом? 5.1.9. Яку фортифікаційну споруду видно навіть з Місяця? 5.1.10. У чому полягає культурно-історичне значення давньосхідних цивілізацій? 5.2. Вміти: 5.2.1. Давати характеристику культурним процесам, які відбувалися в Стародавньому Єгипті, Месопотамії, Індії та Китаї. 5.2.2. Аналізувати світовідчуття передньоазійської та давньоєгипетської людини. 5.2.3. Розкрити культурно-історичне значення давньосхідних цивілізацій. 6. Перелік літератури для вивчення теми самостійної роботи: 6.1. Основна: 6.1.1. Історія світової та української культури: Підучник для вищ. зал. освіти / В.А.Гречанко, І.В.Чорний, В.А.Кушнерук, В.А.Режко. – К.: Літера ЛТД, 2006. – 480 с. 6.1.2. Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура: Курс лекцій. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 584 с. 6.1.3. Культурологія: українська та зарубіжна культура: Навч. посіб./ М.М.Закович, О.М.Семенко та ін.; За ред. М.М.Заковича. – 3-тє вид., стер. – К.: Знання, 2007. – 567 с. – (Вища освіта XXI століття). 6.1.4. Лекції з світової та вітчизняної культури: Навч. посібник. Вид. 2-ге, перероб. і доп./ За ред. проф.. А.Яртися та проф.. В.Мельника. – Львів: Світ, 2005. – 568 с. з іл.. 6.2. Додаткова:


6.2.1. Абрамович С.Д., Тілло М.С., Чікарькова М.Ю. Культурологія: Навч. посіб. – К.: Кондор, 2005. 6.2.2. Вейнберг И. Человек в культуре Ближнего Востока. – М., 1986. 6.2.3. Клочков И. Духовная культура Вавилона: человек, судьба, время. – М., 1983. 6.2.4. Корінний М.М., Потапов Г.Г., Шевченко В.Ф. Короткий термінологічний словник з української та зарубіжної культури.- К.: Україна, 2000.Бойко Р.П. та ін. 6.2.5. Лекції з історії світової культури. Під заг. ред. доктора істор. наук, професора Стрішениця М.М.. – СМП “Астон” , 1999. 6.2.6. Матье М.. Во времена Нефертити. – М., 1965. 6.2.7. Матье М. Искуство Древнего Египта. – М., 1970. 6.2.8. Релігії світу: Пер. з франц./ П.Балта, Ж.Боттеро, К.Шадефо та ін.; Худож. Е.Богар, П.Бонтам, Ф.Клеман. – К.: Махаон-Україна, 2005. 7. Форми самостійної роботи, вимоги до її виконання і критерії оцінки. 7.1. Знайти в основній і додатковій літературі відповіді на питання, що викладені в розділах 5.1. і 5.2.. Записати їх в зошит, тобто скласти конспект за літературними даними з обліком нижчевказаних вимог. Вимоги до конспекту: В зошит для самостійної роботи написати назву теми. Далі переписати основну і додаткову літературу, теоретичні та практичні питання. Після кожного питання написати відповідь з посиланням у квадратних дужках на номер літературного джерелаю Здати конспект на перевірку викладачеві напередодні семінарського (практичного) заняття з теми (за 3-4 дня). “5” – на всі пункти 5.1. та 5.2. дано вичерпні відповіді; “4” – на одне з питань дано неточну, неповну відповідь або воно відсутня; “3” – на два запитання дано неточну з помилками відповідь; “2” – конспект не складено зовсім або у відпові студента допущені грубі помилки. 8. Форми контролю знань. 8.1. Перевірка конспекту. 8.2. Контроль на семінарському і заліковому занятті. 9. Матеріали для контролю і самоконтролю знань. 9.1. Питання викладені у розділах 5.1. і.5.2. 9.2. Тестові завдання. На основі вивченого матеріалу розробити конспект у такій послідовності: 1. Значення культури Стародавнього Сходу для людської цивілізації. 2. Основні досягнення культури Стародавньої Месопотамії. 3. Давньоєгипетська культура. 4. Культура Стародавньої Індії.


5. Етапи розвитку культури Стародавнього Китаю.

Питання до самоконтролю 1. Де були найсприятливіші умови для розвитку стародавньої землеробської культури? 2. Який художній зміст канону в стародавніх культурах? 3. Чому сучасний світ – це сплав східних та західних культур? 4. Коли починає виникати державність? 5. Що таке піктографія і ідеографія? 6. Які переваги фонографії? 7. Які є два види фонографії? 8. Що винайшли шумери? 9. Як звали міфічного вавилонського героя, про якого написано поему? 10. В палаці якого царя прощалось військо з помираючим Олександром Македонським? 11. Назвати знак-малюнок, який означав слово, частину слова, за допомогою якого можна було надовго зберегти в пам‘яті і передати іншій людині необхідні дані. 12. Хто такі жерці? 13. Чим виражена специфіка розуміння часу в давньосхідних культурах? 14. Чим відрізняється світовідчуття передньоазійської та давньоєгипетської людини? 15. Яким є ідеал людини у культурі Передньої Азії та Давнього Єгипту? 16. Що спільного між “висячими садами” Семіраміди і зіккуратом? 17. Яку фортифікаційну споруду видно навіть з Місяця? 18. У чому полягає культурно-історичне значення давньосхідних цивілізацій?


Теми рефератів 1. Значення культури Стародавнього Сходу для людської цивілізації. 2. Наукові та художні досягнення стародавніх цивілізацій Месопотамії. 3. Релігійні вірування шумерів. 4. “Кодекс Хаммурапі” – перший в історії збірник законів. 5. Наука та мистецтво в Стародавньому Єгипті. 6. Єгипетські піраміди – монументальна кам‘яна архітектура. 7. Своєрідність культурної старовини Індії. 8. Правила “Маат” - верховний принцип давньоєгипетської етики. 9. Упанішади – пам‘ятники давньоіндійської релігійної літератури. 10. Веди – стародавні пам‘ятники індійської релігійної літератури. 11. Поема “Махабхарата” і “Рамаяна” – цінне джерело для вивчення індійської культури. 12. Культура Стародавнього Китаю. 13. Ф��лософські школи Стародавнього Китаю.


Тема Культура Стародавнього Сходу. 1. Загальні закономірності виникнення давньосхідних цивілізацій. 2. Основні досягнення культури Стародавньої Месопотамії. 3. Давньоєгипетська культура. 4. Культура Стародавньої Індії. 5. Етапи розвитку культури Стародавнього Китаю. 1. Загальні закономірності виникнення давньосхідних цивілізацій. Однією із загальних закономірностей історичного процесу є нерівномірність його розвитку як у часі, так і в просторі. В історії людства на певних етапах окремі народи ставали носіями суспільного прогресу. До того ж на ранніх стадіях, коли людина ще сильно залежала від природи, дуже важливим був географічний чинник. В кінці IV – III тисячолітті до н.е. творцями перших цивілізацій на Землі стали народи, які заселяли долини великих рік – Тигру, Євфрату, Нілу, Інду, Гангу, Янцзи і Хуанхе. Вирішальну роль у цьому відіграла наявність наносних родючих земель, які утворювалися завдяки періодичним розливам рік. В такій місцевості індивідуальна обробка землі неможлива. Разом з тим об'єднання зусиль селянських общин, накопичення спостережень за часом розливу рік, іригаційні роботи забезпечували дуже багаті врожаї. Навіть кам'яні, дерев'яні або мідні знаряддя дозволяли вести тут великообсягові земляні роботи і одержувати значний додатковий продукт. Отже, створювалися умови для майнового розшарування і виникнення держави. Склався особливий тип держави – східна деспотія. Її особливості зумовлені саме необхідністю створювати і підтримувати іригаційну систему: жорстка централізація влади, повне всевладдя і навіть обожнювання правителя, існування бюрократичного апарату, застосування рабської праці, але при цьому – збереження сільської общини. Ці загальні риси мали конкретні своєрідні прояви в різних країнах Стародавнього Сходу. 2. Основні досягнення культури Стародавньої Месопотамії Історія відкриття. Месопотамією (українською – Межиріччя або Дворіччя) називають область між ріками Тигром і Євфратом. Ця територія зараз переважно належить Іраку. Стародавня Месопотамія – історична область, де згідно з сучасними уявленнями раніше від усіх на планеті складається державність. Дуже довго ця цивілізація залишалася практично невідомою науці. Основним джерелом знань була Біблія, де є розповіді про будівництво Вавілонської вежі, про правителя Навуходоносора і полонення євреїв, про халдеїв – мешканців Вавілона, про столицю Асірії – Ніневію – “велику блудницю”, про чаші гніву, яку сім ангелів вилили на приєвфратські землі. Опис цих місць зустрічається і у давньогрецького історика Геродота. Він захоплювався стінами Вавілона – такої ширини, що на них могли роз'їхатися дві бойові колісниці, прирахував до чудес світу “висячі сади Семіраміди”. Такі свідчення довго викликали сумніви, тому що було незрозуміло, куди могла зникнути велика


цивілізація. У XIX ст. відбулися грандіозні археологічні відкриття в долинах Тигру і Євфрату. Були розкопані головні міста Месопотамії, розшифрована писемність, що дозволило досить детально реконструювати минуле Дворіччя. Держави Стародавньої Месопотамії. Особливість найдавнішої політичної історії Месопотамії полягає в тому, що тут існувала не одна, а декілька держав, які почергово домагалися переваги в регіоні. У кінці IV – на початку III тисячоліття до н.е. на півдні Дворіччя виникли міста–держави Ур, Урук, Лагаш, об'єднані істориками збірною назвою Шумер (на ім'я народу, що жив там). Дещо пізніше сформувалося і почало завоювання царство Аккад. У III тисячолітті до н.е. велика частина Месопотамії потрапляє під владу Вавілонського царства. Потім, з XVI ст. до н.е., посилюється міць Асірії (її столиця – місто Ніневія). Після нового недовгого піднесення Вавілона в VI ст. до н.е. Межиріччя було завойоване північним сусідом – Персією (Іраном). Культура цих держав мала певні відмінності, але чітко простежується її спадкоємність, спільні риси. Месопотамію часто називають колискою людської цивілізації. Багато що з того, що становить сучасну культуру і оточує нас в повсякденному житті, виникло саме там. Будівництво й архітектура. У Месопотамії дуже рано (за останніми даними, раніше, ніж у Єгипті) починають будувати іригаційні споруди. Іригація мала планомірний, великомасштабний характер. Повені Євфрату бувають дуже сильними, але нечастими. Тому копалися величезні котловани, які заповнювалися водою під час повені – так створювався запас води на час посухи. Геродот описав судноплавний канал, проритий між Тигром і Євфратом. Накопичений досвід став використовуватися в будівництві. У кінці IV тисячоліття до н.е. шумери вже будують міста. В них складаються і перші державні структури. Виникає монументальна архітектура. Під час розкопок була знайдена статуя жерця, правителя шумерського міста Лагаша на ім'я Гудеа, який жив у XXI ст. до н.е. Він зображений з планом майбутнього храму в руках. Це – свідчення одночасно високої будівельної техніки і значущості, яку правителі надавали будівельним роботам. Монументальне будівництво, як і іригація, – яскравий приклад перемоги людини над несприятливими природними умовами. Справа в тому, що в Месопотамії немає готових будівельних матеріалів – каменю, дерева. Всі гігантські споруди зводилися з глиняної цегли. Основними монументальними будовами були храми і палаци. Храми часто розміщувалися на вершині багатоступінчастої башти – зікурату. Зікурати складалися з декількох складених суцільною цегляною кладкою платформ, розміри яких зменшувалися догори. Вважалося, що такі східці сполучають землю і небо. Храм знаходився на верхньому майданчику, піднятися до нього можна було довгими сходами і похилими підйомами. Такі процесії становили частину релігійних церемоній. “Храми–гори”, які створювалися працею селян– общинників і рабів, ставали символами всемогутності держави. Слава месопотамських будівельників відбилася в біблійній розповіді про Вавілонську вежу. До речі, при розкопках давнього Вавілона був знайдений фундамент гігантського зікурату, який, ймовірно, і був її прообразом. Величними, як і культові споруди, були палаци правителів Шумера, Аккада, Вавілонії і особливо Асірії. Вхід до царського палацу в Ніневії був прикрашений величезними статуями божеств – крилатих людинобиків і людинолевів. На стінах


залів – сюжетні рельєфи, які детально зображають життя правителя. Найбільш відомі – рельєфи, присвячені полюванню – улюбленому заняттю асірійської знаті. Звірів тримали у спеціальних вольєрах – перших попередниках сучасних зоопарків, а перед полюванням випускали. Рельєфи чудово передають динаміку, азарт погоні. Особливе враження справляють драматичні сцени загибелі тварин – левиці і лева, газелей, диких коней. Розкопки у Вавілоні дозволили уточнити, як виглядали легендарні “висячі сади” цариці Семіраміди. Це була кам'яна будівля, яка складалася із ступінчастих терас. На кожній терасі був шар землі, де і розбивали сад. Вода вгору подавалася за допомогою лопатевого водопроводу. Постійні війни вимагали зведення оборонних споруд. Міста Межиріччя стають справжніми фортецями. Про столицю Асірії Ніневію говорили: “Та, яка своїм сяйвом відкидає ворогів”. Зубці її стін, які досягали біля 20 м у висоту, прикрашала цегла, покрита блакитною глазур'ю із золотою блискучою смугою. Вавілон оточували чотири кільця стін. Головні ворота були присвячені богині Іштар. За наказом царя Навуходоносора до них побудували дорогу надзвичайної краси і абсолютної неприступності для можливого ворога. З двох боків здіймалися семиметрові стіни. Ця дорога була вимощена величезними плитами з білого вапняку. На кожній плиті вибито напис: “Я – Навуходоносор… Вавілонську вулицю вимостив...”. Bce, що робилося в державі, вважалося заслугою виключно її правителя. Писемність і література. Найбільше досягнення культури Месопотамії – писемність. Раніше за всіх її створили шумери в IV тисячолітті до н.е. Спочатку з'явилося малюнкове письмо – піктографія. Поступово окремими знаками почали позначати вже не слово, а склади і звуки, а малюнки змінили свій вигляд. Для письма використовували глину – найпоширеніший природний матеріал у Дворіччі. З ретельно очищеної глини виготовляли табличку, напис наносили паличкою або металевим стержнем. За формою клиноподібних рисок писемність отримала свою назву – клинопис. Готову табличку обпалювали у спеціальних печах. Від шумерської писемності походять клинописні системи Аккада, Вавілонії, Асірії. Свого часу мала місце цікава ситуація: коли лінгвісти розшифрували асірійський, потім вавілонський клинопис, вони передбачили відкриття ще давнішої культури. Археологи розкопали шумерські пам'ятники значно пізніше. Зараз уже прочитано тисячі табличок найрізноманітнішого змісту: царські накази, господарські записи, учнівські зошити, наукові трактати, релігійні гімни, художні твори. В Ніневії була зроблена виключна знахідка – перша в історії людства бібліотека. Її створили за наказом асірійського царя Ашшурбаніпала. Збереглася і табличка з суворим наказом, розісланим по всій країні, збирати або переписувати глиняні таблички. Бібліотека була блискуче організована: внизу кожної таблички – повна назва книги і номер “сторінки”, ящики розміщалися на полицях відповідно до тем, у кожної полиці – номер. У бібліотеці Ашшурбаніпала збереглася перша з відомих у світовій літературі епічна поема. Вона була створена ще шумерами і розповідає про царя міста Урук, героя Гільгамеша. Гільгамеш і його друг Енкіду здійснюють безліч подвигів. Після смерті Енкіду Гільгамеш не може примиритися з тим, що, на відміну від богів, люди не живуть вічно. Він вирушає шукати таємницю


безсмертя. Пошуки приводять його до першої людини – Ут–напішті. Ут–напішті переказує Гільгамешу історію свого життя. Переклад цієї розповіді на європейські мови викликав справжню сенсацію, оскільки вона практично повністю співпадала з розповіддю про “великий потоп” у Біблії: гнів богів, споруда великого корабля, земля, покрита водою; навіть зупинка на вершині великої гори! Наприкінці своєї подорожі Гільгамеш, загубивши чарівну квітку безсмертя, розуміє: вічно живе в пам'яті нащадків той, хто здійснює добрі справи. Образи і сюжети шумерської, вавілонської, асірійської міфології збереглися після загибелі цієї цивілізації. Наприклад, міфи про створення світу і людей з глини, про вмираючого і воскресаючого бога Тамуза. Семиденний тиждень склався в асірійців і вавілонян, які поклонялися семи головним богам. Такі приклади можна продовжувати. Наукові знання. Завдяки розшифруванню “глиняних книг” отримано досить точні уявлення про рівень наукових знань у Межиріччі. Охоронцями вищої мудрості були жерці. Особливого значення набуло спостереження за зірками. Зіркам приписувалася магічна сила. Храми на вершинах зікуратів служили своєрідними обсерваторіями. У Вавілонії була відома вся зоряна карта, яка може бути створена без телескопа. Жерці встановили зв'язок Сонця зі знаками зодіаку. На основі астрономічних спостережень було розроблено дуже точний місячний календар. Вавілонці користувалися сонячними і водяними годинниками. Вірили у вплив зірок на долю людини, великою повагою користувалася астрологія. Розвиненими для свого часу були і математичні знання: чотири арифметичних дії, зведення в квадрат і знаходження квадратного кореня, обчислення площі геометричних фігур. Сучасний розподіл кола на 3600 і години на 60 хвилин сходить до шістичної асіро–вавілонської системи рахунку. Мистецтво вавілонських лікарів славилося на Сході. Їх часто запрошували в інші країни. У Вавілоні було дві медичні школи, які утримувалися державним коштом. Збереглося безліч науково–медичних табличок, складених за одним зразком. Починаються вони словами: “Якщо людина хвора...”, далі йде перелік симптомів хвороби, а потім рекомендації щодо лікування. Завершують запис слова: “Він видужає”. Цікавий звичай описує Геродот. Коли лікарі не знали, як допомогти хворому, його виносили на ринкову площу і кожний перехожий був зобов'язаний дати раду. В цілому можна сказати, що розумова праця вже відокремилася від фізичної, але наука носила характер таємного знання. Закони Хаммурапі. Певним підсумком розвитку політичної думки давніх стало оформлення письмових законів у Шумері, Аккаді, інших державах Месопотамії. Як цар–законодавець увійшов у світову історію Хаммурапі, який підпорядкував владі Вавілону все Дворіччя (XVIII ст. до н.е.). У Парижі, в Луврі зберігається “Стела Хаммурапі”. У її верхній частині – зображення самого царя, який одержує від Бога символи влади, а в нижній – вибиті клинописом закони. Велике місце серед них займає боргове право – позики, відсотки на борги, застава. Грошовою одиницею тоді був талант (слово, яке, змінивши значення, увійшло до сучасних мов). Регулюються сімейні стосунки: взяття шлюбу, покарання за невірність, майнові права чоловіків, успадкування, розлучення. Обумовлено, що раб – повна власність хазяїна. Судили жерці, вони могли викликати свідків, які


приносили клятву. Покарання передбачалися суворі, існував смертний вирок (відсікання голови, закопування живцем у землю, саджання на кіл). Лікар за невдале лікування карався таким чином: “Якщо лікар, роблячи кому–небудь надріз бронзовим ножем, заподіє смерть цій людині або, знімаючи катаракту бронзовим ножем, пошкодить око цієї людини, то йому повинні відсікти руку”. Військо було регулярним, за службу отримували гроші і наділ землі. Вищу владу за всіма законами втілював цар. Збільшення території держави призводило до ускладнення структури управління. В Асірії, знову ж уперше, виник чіткий розподіл на місцеві адміністративні одиниці – сатрапії. Потім його запозичила Персія. Наведена характеристика не вичерпує перелік досягнень у галузі науки і мистецтва, які вперше з'явилися у народів Межиріччя, але вона дає уявлення про той високий рівень, якого досягла тут культура. 3. Давньоєгипетська культура Історія вивчення. На відміну від Месопотамії, культура Стародавнього Єгипту ніколи не забувалася людством. Якщо міста Дворіччя опинилися під землею, то давньоєгипетські храми і піраміди, складені з гігантських кам'яних блоків, продовжують височіти і зараз. Як написав арабський мандрівник: “Все на світі боїться часу, але час боїться єгипетських пірамід”. Збереглися численні написи на стінах храмів, пам'ятних обелісках, статуях, в жаркому сухому кліматі не загинув навіть папірус (назва цього єгипетського матеріалу для письма походить від назви тростини, яка служила для нього сировиною). Проте уявлення про єгипетську історію довгий час залишалися вельми схематичними. Вченим ніяк не вдавалося прочитати єгипетську писемність – ієрогліфи. Її секрет, який ретельно оберігався кастами жерців і писарів, було втрачено ще в старовину. Давньогрецькі вчені намагалися пояснити значення ієрогліфів, вважаючи їх малюнковим письмом. Подібні спроби залишалися марними аж до XIX ст. Під час єгипетського походу Наполеона було знайдено і вивезено в Європу так званий “Розеттський камінь” (місце знахідки – містечко Розетта). На цьому камені однаковий текст вибито тричі: давніми ієрогліфічними письменами, потім їх більш пізнім, спрощеним варіантом і добре відомою давньогрецькою мовою. Цей напис став основою для розшифрування. Честь відкриття секрету ієрогліфів належить французькому вченому Франсуа Шампольону. Він відмовився від припущення, що кожний ієрогліф означає ціле слово. Після багаторічних досліджень Шампольон встановив, що існують ієрогліфи декількох видів: одні позначають слова, а інші – букви або склади. Бувають випадки, коли один знак читається по-різному. У староєгипетській писемності немає голосних, немає постійного напряму письма. Здається, вже цих подробиць вистачить, щоб зрозуміти, яке складне наукове завдання вирішив Шампольон. Він по праву вважається основоположником науки єгиптології. Виникнення єгипетської держави і періодизація історії Стародавнього Єгипту. Заселення території Єгипту відбулося в ранньому неоліті. У Х–VI тисячоліттях до н.е. на широких просторах Північної Африки кочували розрізнені племена, які займалися полюванням, збиральництвом і рибальством. У зв'язку зі


зміною клімату, яка призвела до висихання саван, племена стали освоювати долину Нілу. Створення складної іригаційної системи дозволило їм перейти до високопродуктивного землеробства і тваринництва. З численних племінних союзів – номів – виникло два політичних об'єднання – Верхній і Нижній Єгипет. Вони об'єдналися на початку III тисячоліття до н. е., після багатьох воєн. Столицею єдиної держави став Мемфіс, пізніше центр перемістився у Фіви. У давнину єгиптяни вели літочислення за правлячими династіями фараонів. З приходом нової династії відлік років починався заново. У IV ст. до н.е. єгипетський жрець–історик Манефон розподілив історію Єгипту на Стародавнє, Середнє і Нове царства. Цей розподіл лежить і в основі сучасної періодизації: Раннє царство (рубіж IV–III тисячоліття до н.е.); Давнє царство існувало протягом III тисячоліття до н.е.; Середнє – з кінця III до середини II тисячоліття до н.е., Нове – з середини до кінця II тисячоліття до н.е. Виділяють ще пізній період в I тисячолітті до н.е. (точніше – до IV ст. до н.е., коли Єгипет підкоряють війська Олександра Македонського). Таким чином, давньоєгипетська цивілізація існувала практично три тисячоліття, зберігаючи цілісність своєї оригінальної, складної і надзвичайно багатої культури. Релігійні уявлення. Ключем до розуміння всієї культури Стародавнього Єгипту є система релігійних уявлень, відображена в міфології. Основними джерелами, за якими вивчають міфологічні уявлення, є різноманітні релігійні тексти, гімни і молитви богам, записи похоронних обрядів. Багато богів шанувалися египтянами у вигляді тварин. Священний бик Апіс сприймався як уособлення продуктивної сили природи і родючості. Цілий культ склався навколо жука – скарабея. Йому поклонялися в храмах сонячних божеств, зображали штовхаючим перед собою сонячний диск. Під час муміфікації кам'яне зображення скарабея клали на місце серця. Це – найдавніші, пов'язані ще з тотемізмом вірування. Посту��ово уявлення про зовнішній вигляд богів змінювалися. Божества стали зображатися, як правило, у вигляді людей з головами тварин, рідше – у вигляді тварин з головами людей. Наприклад, богиня Хатхор зображалася з коров'ячою головою, бог Амон – з рогами барана, бог Гор – з головою сокола. Сфінкс – божество, яке охороняє кордон пустелі, стереже Єгипет від Сету – бога смерті і гарячого спопеляючого вітру – у вигляді лева з чоловічою головою. Певні звірі і птахи стали вважатися душами богів і жили при храмах. Щоб бути визнаним втіленням божества, тварина повинна була мати особливий колір, форму плям, рогів. Після смерті священних тварин муміфікували, ховали за певним обрядом. Археологи знайшли цілі кладовища биків, кішок, крокодилів. Вищим культом був культ сонячного божества. Єгипет називали “країною Сонця”, фараонів – “синами Сонця”. У часи Давнього царства головним божеством був бог Сонця – Ра. Захід і схід Сонця різні міфи пояснювали неоднаково. У одних небо уявлялося у вигляді корови з тілом, покритим зірками, а іноді – в образі жінки-богині, яка, зігнувшись, пальцями рук і ніг торкається землі. У такому випадку зникнення і появу Сонця пов'язували з проковтуванням світила і новим його народженням. За іншими уявленнями, Ра вдень пливе по небу в човні до західних гір. Там він пересідає в нічний човен, допливає до східних гір, звідки, витримавши битву зі своїм ворогом-змієм, знову з'являється на небі.


Кожне місто мало свого бога-заступника. У Фівах особливо шанували бога Амона. Коли за часів Середнього царства Фіви стали столицею країни, культ Амона об'єднався з головним державним культом Сонця, склався образ єдиного бога – Амона-Ра. В епоху Нового царства був недовгий період, коли фараон Аменхотеп IV скасував усі колишні культи і ввів єдинобожжя (монотеїзм) – поклоніння всемогутньому сонячному диску – богу Атону. Своє ім'я, яке означало “Амон задоволений”, він замінив на Ехнатон (“Корисний для Атона”). Фараон зробив столицею спеціально побудоване місто Ахет-Атон. Після смерті Ехнатона жерці, проти яких і була, власне, спрямована реформа, швидко відновили шанування Амона-Ра, повернули свою владу і зробили все можливе, щоб ім'я Ехнатона було назавжди забуто. Тільки завдяки тому, що археологи знайшли столицю проклятого фараона-реформатора, його історія стала відома науці. Дуже важливим був загальноєгипетський культ бога вмираючої і воскресаючої природи Осіріса. Міф розповідає про те, як Осіріс, коли царював, навчив людей обробляти землю і саджати сади. Але його убив брат, злий Сет, бажаючи правити сам. Сестра (і одночасно дружина) Осіріса богиня Ісіда знаходить і оплакує його тіло. Син Осіріса та Ісіди – Гор – вступає в боротьбу з Сетом. Завдяки допомозі Ісіди на суді богів Гора визнають єдиним спадкоємцем. Після перемоги Гор воскрешає батька. Однак Осіріс не бажає залишатися на землі і стає царем потойбічного світу. Цей культ був тісно пов'язаний із землеробством: сівба вважалася похоронами зерна-Осіріса, поява перших сходів – його відродженням. Гора ж порівнювали з сонячним світлом, яке дає життя (сокіл був одночасно символом і Гора, і сонця). Найважливішою рисою давньоєгипетської релігії було обожнювання царської влади. Померлий фараон прирівнювався до Осіріса, який знаходить вічне життя. Правлячого фараона вважали живим богом, Гором у плоті, сином Ра. Такі уявлення мали реальну основу: влада фараона була абсолютною, йому підкорявся величезний бюрократичний апарат, йому належали всі землі в державі, золоті рудники і копальні срібла, в його особисте розпорядження надходили податки. Вірили, що влада фараона поширюється навіть на сили природи. Існував обряд, коли фараон кидав до Нілу папірус, в якому наказував річці розлитися. Простим людям заборонялося вимовляти вголос не тільки ім'я фараона, але навіть його царський титул. Фараон – це алегорія, яка збереглася в Біблії (в перекладі – великий будинок, тобто – той, який живе у великому будинку). У написах ім'я фараона захищалося – обводилося особливою рамкою – картушем (до речі, цей звичай допоміг у свій час розшифрувати ієрогліфи). Фараон Нового царства Тутмос III довгі роки не міг зайняти престол, оскільки в країні правила цариця Хатшепсут, яка захопила владу шляхом змови. Коли після її смерті Тутмос став фараоном, він віддав наказ знищити всі написи і статуї на її честь. Леся Українка, що бувала в Єгипті і вивчала його культуру, використала описані уявлення як художній образ в одному з своїх віршів: “Я, цар царів, я, сонця син могутній, собі оцю гробницю збудував, щоб славили народи незчисленні, щоб тямили на всі віки потомки Імення...” Далі в крузі збитий напис.


Дуже складними були уявлення єгиптян про смерть і потойбічний світ. Смерть та існування після неї вважали безпосереднім продовженням земного життя. Розумілося це настільки буквально, що існувало спеціальне заклинання, яке в замогильному світі відвертало смерть від людини, вже померлої на землі. До мертвих зверталися з письмовими проханнями, вони могли взяти участь у судовій справі, лікуванні хворого. Щоб забезпечити вічне існування, треба було дотримуватися безлічі спеціальних обрядів. Єгиптяни вірили, що людина має декілька душ. Душа на ім'я Ба у вигляді птаха з людською головою в момент смерті покидає тіло. Для того щоб померлий ожив і знайшов безсмертя, Ба повинна повернутися до тіла. Звідси пішов звичай муміфікації. Ще одна душа – Ка – примарний двійник людини, який мешкав у гробниці. Ка також повинна була мати можливість відшукати свою земну оболонку, для цього в гробницю клали скульптурні зображення померлого. Взагалі для подальшого щасливого існування у померлого повинно було бути все, що він мав за життя. Людських жертвоприношень у єгипетському обряді поховання не було. У гробницю клали численні зображення родичів, слуг, рабів. Заупокійний культ пронизував і світогляд, і побут, і мистецтво єгиптян. Мистецтво. Роль мистецтва у Стародавньому Єгипті була абсолютно іншою, ніж у сучасній культурі. На відміну від скороминущого земного життя, мистецтво було носієм буття вічного, головним засобом забезпечення безсмертя. Тому праця художників вважалася священнодією. Вони займали високе соціальне становище, часто були жерцями. Написи прославляють їх: “я спорудив...”, “я виконав роботи прекрасні...”. На відміну від Месопотамії, в історії збереглися імена єгипетських майстрів. Першу піраміду побудував Імхотеп. Він був і архітектором, і математиком, і лікарем. Слава про його мудрість дісталася давніх греків, які ототожнювали Імхотепа з богом цілительства Асклепієм. Разом з тим, свобода індивідуальної творчості була обмеженою, художник насамперед був охоронцем священних традицій. Три тисячоліття мистецтво Єгипту зберігало єдність художнього стилю. У Єгипті вже на початку III тисячоліття до н.е. складається монументальна архітектура. Причому майже не збереглося громадських будівель, проте безліч – поховальних споруд і храмів. Першою поховальною спорудою, для якої камінь став основним будівельним матеріалом, була ступінчаста піраміда фараона Джосера (Давнє царство), зведена під керівництвом Імхотепа. Під пірамідою вирубана скельна гробниця неймовірно складного планування (11 паралельних коридорів з усілякими приміщеннями). Вражає вміння каменотесів орієнтуватися в глибині скелі. Згодом почали будувати геометрично правильні піраміди, які у Давньому царстві були основною формою царських поховань. Поблизу сучасного Каїра, в Гізі, розміщені найбільші з них – піраміди Хеопса, Хефрена і Мікеріна. Піраміда Хеопса досі залишається найбільшою з кам'яних споруд світу. Піраміди оточені храмами. У заупокійний комплекс Хефрена, крім піраміди і храму, входить гігантська фігура Сфінкса (хоч існує припущення, що Сфінкс побудований задовго до появи перших пірамід). Деякі фахівці вважають, що часом на споруді пірамід працювала майже половина працездатного населення Єгипту (це було


можливим тому, що на зрошуваних нільських землях вдавалося отримувати врожаї, в яких додатковий продукт складав до 80%). З виникненням економічних і політичних труднощів піраміди “зменшилися” за розмірами, а потім змінилися на скельні гробниці і гробниці в “Долині мертвих”. Більшість з них була пограбована ще у старовину, тому в 1920–1922 рр. великою подією в єгиптології стало відкриття археологом Говардом Картером незайманої гробниці фараона Нового царства Тутанхамона. У часи Нового царства були споруджені найзнаменитіші храмові комплекси – храми Амона-Ра в Карнакі і Луксорі, недалеко від Фів. Від Луксора до Карнака веде пряма двокілометрова дорога – алея сфінксів. Ансамбль храмів дуже складний, будувалися вони протягом століть. Найхарактерніша деталь – безліч величезних колон (в одному із залів Карнака їх 144). Стовбур деяких можуть обхопити тільки п'ять чоловік. Колони стилізовано зображають нільські рослини і дерева, їх капітелі виконані у вигляді закритих або розпущених квіток лотоса, листя пальми (капітель – верхня, прикрашена частина колони). Ще одна справжня перлина давньоєгипетської архітектури – скельний храм фар��она Рамзеса II в Абу-Сімбеле. Біля входу в храм чотири двадцятиметрових фігури зображають самого фараона і головних богів. Храм всередині не має штучного освітлення. Він орієнтований таким чином, що один раз на рік – в день приходу Рамзеса II на престол – сонячне проміння досягає головного святилища, освітлює обличчя статуй Рамзеса і Амона, а також вибитий на стіні текст мирної угоди з хеттами, перемогу над якими здобув фараон. Вже в наш час, коли будували дамбу на Нілі, храм в Абу-Сімбеле потрапив у зону повного затоплення. Техніка ХХ ст. дозволила перенести величезну споруду (правда, частинами) на безпечне місце. Як і архітектура, образотворче мистецтво втілює ідею постійності, вічності. Воно підкорялося суворим канонам (у перекладі з грецької слово канон означає правило). Чітко визначені були типи статуй: стоячі – фігура напружено випрямлена, ліва нога робить крок уперед, руки опущені і притиснуті до тіла; сидячі – руки покладені на коліна або одна рука зігнута в лікті, спина випрямлена, погляд спрямований в далечінь. Протягом Давнього, Середнього і Нового царств численні статуї божеств, фараонів, жерців повторювали ці пози. Особливий канон існував для зображення фігур на площині – рельєфів, фресок, малюнків на папірусі. Голова і ноги зображалися в профіль, а торс і очі – в анфас. Вся фігура окреслювалася однією лінією. Розміри зображень передавали ієрархію: чим значнішим вважався об'єкт, тим більшим він зображався. Найбільший – фараон (рівний богам), потім – члени його родини, найменші – раби. Теми композицій були різними – придворне життя, релігійні церемонії, побутові сцени. Часто зображали тварин, причому реалістично. Колірна гама фресок і розфарбованих рельєфів – поєднання жовтих і коричневих тонів із зеленими і блакитними. Ці кольори відповідали землі, рослинам, отже життю і небу. Згідно з віруваннями одна з душ померлого – Ка – повинна була “поселитися” в його зображенні. Щоб Ка “впізнала” свою матеріальну оболонку, стали виготовляти посмертні гіпсові маски. Так зародилося портретне мистецтво Єгипту. Один з найзнаменитіших жіночих скульптурних образів у всьому світовому мистецтві – портрет Нефертіті, дружини фараона-реформатора


Ехнатона. При розкопках Ахет-Атона була знайдена майстерня скульптора Тутмеса, а в ній – портрети членів царської родини. Зображення цариці Нефертіті у високому головному уборі звичайно відтворюють у профіль, при цьому не видно, що робота над зображенням другого ока не закінчена. Одні дослідники пояснюють цю обставину раптово перерваною роботою (в майстерні всюди – сліди погрому), інші – наміром художника, який не захотів, щоб його твір замурували в гробницю (в іншому місці вмістище Ка не могло знаходитися). Наукові знання. В процесі спостережень за природою, господарської діяльності, політичного життя накопичувався досвід. Господарювання в долині Нілу взагалі неможливе без певних наукових знань, тому вони перетворювалися на своєрідний важіль політичної влади. Виникнувши з практичних потреб, наукові знання утаємничувалися й охоронялися жрецькою кастою. Розвиток астрономії диктувався потребою обчислювати періоди розливу Нілу. Було помічено, що розлив співпадав з появою на світанку, після довгої перерви, яскравої зірки Сіріус. Завдяки цьому, власне, ставав можливим ритуал, коли фараон “командував” розливом. Єгипетські жерці розробили надзвичайно точний для свого часу сонячний календар. Спочатку діяв календар, який складався з 360 днів. Коли жерці уточнили тривалість року, було вигадано міф про те, що боги подарували народу Єгипту декілька днів, які були оголошені святковими. У пізньому періоді навіть виник проект введення високосних років, але він не здійснився. Саме в Єгипті розділили добу на 24 години. Розробляється десятерична система рахунку. Єгиптяни оперували простими дробами з чисельником 1, уміли обчислювати довжину кола і площу круга. Звичай муміфікації сприяв розвитку анатомічних знань (для порівняння – в Месопотамії препарування трупів було заборонене державою). Існували лікарі різних спеціальностей – окулісти, дантисти, хірурги. При храмах діяли закриті учбові заклади – “будинки життя”. Школи писарів (а ці посади, як правило, передавалися спадкоємцю) створювалися при дворі фараона, при храмах і великих державних установах. Основні предмети – читання, письмо і лічба. Навчання грамоті полягало в заучуванні ієрогліфів, читанні текстів і письмових вправах. Тексти для письма (як правило, для переписування) добиралися з таким розрахунком, щоб їх зміст був повчальним, сприяв усвідомленню майбутнім писарем своєї місії. Одне з найвідоміших повчань свідчить: “Зверни ж серце твоє до книг... немає нічого вищого за книгу”. Після походів Олександра Македонського замкнена єгипетська культурна традиція перервалася, але порівняно з іншими цивілізаціями Стародавнього Сходу через греків культурні досягнення Єгипту мали найбільший вплив на зовнішній світ. 4. Культура Стародавньої Індії Географічні умови та періодизація історії. Одним з перших осередків людської цивілізації, нарівні з Єгиптом і Месопотамією, була і Стародавня Індія. Півострів Індостан – це своєрідний субконтинент, відокремлений від іншої Азії ланцюгом гір і гірських хребтів, він омивається водами Індійського океану,


Аравійського моря і Бенгальської затоки. Незважаючи на ці природні перешкоди, вже в старовину він був одним з найзаселеніших регіонів планети. Центрами цивілізацій, ставали басейни рік (Інд, Ганг і особливо притоки Інду – П'ятиріччя, або Пенджаб), де місцеві мешканці раніше почали займатися землеробством. Саме в Індії вперше стали вирощувати бавовну, рис, цукрову тростину (саме слово “цукор” походить від санскритського “сакхарі” – тростинний цукор), були приручені зебу (горбатий бик), слони. В історії і культурі Стародавньої Індії можна виділити декілька періодів. Появу перших великих держав, створених, як вважають, дравидськими племенами, відносять до III тисячоліття до н.е. Їм на зміну приходить “арійська цивілізація”, пов'язана з появою на північному заході Індії, а потім і на більшій частині півострова індоєвропейських племен, що називали себе “аріями” (“благородні”, “з хорошої сім”ї”). У цей час (приблизно XV–VI ст. до н.е.) виникає спочатку декілька окремих держав, а з VI ст. до н.е. починає посилюватися одна з них – Магадха, що знаходилася в долині Гангу. Один з її царів – Чандрагупта, засновник династії Маур'їв, у IV ст. до н.е. вперше в історії Індії об'єднав її в єдину державу – імперію Маур'їв (IV – II ст. до н.е.). Наступний період починається з підкорення північної частини Індії кушанами, вихідцями з Середньої Азії, – панування Кушанської династії (I – III ст. до н.е.). Нового загальноіндійського об'єднання вдалося досягнути династії Гуптів у IV – VI ст. н.е. Харапська цивілізація. До середини XIX ст. світ нічого не знав про найдавнішу цивілізацію в долині Інду, вважаючи, що культуру в Індію принесли арії. Однак випадкове відкриття англійського генерала Каннінгема в районі села Хараппа (штат Пенджаб), який знайшов цікаві печатки з абсолютно невідомими до того написами, примусила переглянути цю точку зору і почати з 20–х років XX ст. планомірні розкопки. Були знайдені великі міста – Хараппа, Мохенджо-Даро, Калібанган та ін. Вони будувалися за схожими проектами і складалися з “цитаделі” (“верхнього” міста) і “нижнього” міста з житловими спорудами. Будівлі зводилися з обпаленої цегли, зв'язуючим матеріалом був мулкий або гіпсовий розчин. Вулиці перетиналися суворо перпендикулярно, на перехрестях кути будівель закруглялися, щоб не перешкоджати рухові. Будинки не мали прикрас і вікон, що виходять на вулицю. Жителі цих давніх міст були дуже консервативними. Розташування вулиць не мінялося століттями, а нові будинки зводилися на місці старих. У всіх містах була система каналізації, причому здійснювалося як водопостачання, так і відведення стічних вод. Нічого подібного в інших державах того часу ще не зустрічалося. Існували також громадські купальні, які служили для ритуального обмивання. Ремісники навчилися добре обробляти метали – мідь, олово, бронзу, золото, срібло, але при цьому абсолютно не знали заліза. Про існування торгівлі свідчать знахідки гирь і вимірювальної лінійки. Археологи знаходять багато статуеток з глини, м'яких порід каменю. Особливу увагу фахівців привернула бронзова статуетка оголеної танцівниці і скульптурне зображення чоловіка з бородою, який умовно іменується “жерцем”. Дуже своєрідними є печатки-амулети із зображеннями людей, богів і тварин і, найголовніше, із зразками писемності. Вона не була алфавітною і складалася з


малюнків (піктограм). Рядки розташовувалися горизонтально і включали до 8 знаків. Писали справа наліво. Розшифрування цих написів поки ще не завершено. З малюнків на печатках можна робити висновки і про певний зв'язок релігії жителів Хараппи з пізнішими релігійними віруваннями Індії (наприклад, зображення богів у позі йоги). Релігійні вчення. Літературна традиція. В середині II тисячоліття до н.е. культура Хараппи занепадає з оста��очно не з'ясованих причин. Одна з них – проникнення в Індію з півночі арійських племен, які були знайомі з залізом і досить швидко перейшли до осідлого землеробського способу життя. Характерним явищем для суспільного устрою давніх арійців були варни – своєрідні стани, які почали складатися у них ще до переселення на Індостан. На кінець II тисячоліття до н.е. остаточно склалася доктрина про 4 варни, кожна з яких була створена з тієї чи іншої частини тіла першолюдини Пуруші (або в наступній традиції Праджапаті, втілення бога Брахми): брахмани (жерці) – з вуст; кшатрії (знать, воїни) – з плечей; вайш'ї (землероби, ремісники, торговці) – зі стегон; шудри (низи суспільства – слуги, бідняки, переселенці) – зі ступенів ніг. Арійські закони забороняли шлюби поза варнами, не допускали їх змішування і не дозволяли навіть доторкатися до людей, які стоять поза варнами, – прибиральників сміття, могильників, катів. Вони так і називалися – “недоторкані”. Навіть в сучасній Індії джерелом мудрості вважаються “Веди” – збірники священних гімнів на честь арійських богів. Відомі 4 таких збірники. Найдавніший з них – “Рігведа” – належить до III, а частково і до кінця VI тисячоліття до н.е. і складається з 10 книг і 1028 гімнів. Пізніше були складені “Самаведа” та “Яджурведа”, які включають співи і жертовні формули. Остання – “Атхарваведа” – містить магічні формули. До ведичної літератури належать також різні коментарі до Веди, написані пізніше. Ведична література дає нам уявлення про релігію давніх аріїв. Вони вважали, що Всесвіт складається з трьох світів: неба, повітря і землі. І боги, відповідно, ділилися на 3 групи. На початку I тисячоліття до н.е. на основі ведизму і вірувань доарійського населення виникає брахманізм. Згідно з ним лише брахмани могли виконувати релігійні обряди і вчити людей релігії. На зміну старим ведичним богам – Варуні, Індрі, Сур'ї – приходять нові: Брахма вважається творцем світу, Вішну – його охоронцем, а Шива – руйнівником. Одночасно виникає вчення про міграцію душ (сансара – “блукання”, “переродження”), про “дхарму” – закон, моральний порядок, і про “карму” – діяння людини, що визначають її становище. Сюди ж примикає й уявлення про “мокшу” – стан “ненароджуваності і невмирання”. Всі ці релігійно–філософські переконання знайдуть потім своє відображення в буддизмі та індуїзмі. Брахманізм склав легенди про подвиги героїв Крішни і Рами, які покладено в основу епічних поем – “Махабхарати” і “Рамаяни”. Перша з них (“Велика війна нащадків Бхарати”) була складена мудрецем і співаком В'ясою і містить 18 книг, які включають в себе 107 тисяч двовіршів. Це у 8 разів більше, ніж обсяг “Іліади” і “Одіссеї”. Сюжетом епосу є боротьба за владу нащадків легендарного Бхарати – Пандавів і Кауравів. Але “Махабхарата” – не тільки літературний твір, вона є також законоповчальним трактатом і священною книгою. Особливо це стосується


шостої її частини, названої “Бхагавадгіта” (“Пісня (гімн) бога”), яка являє собою повчання Крішни. “Рамаяна” (“Сказання про Раму”) за розмірами поступається “Махабхараті”, але відрізняється більшою гармонією й образністю. В основі сюжету лежить історія життя Рами – ідеального сина та ідеального правителя, його любов до Сіти, її викрадення царем ракшасів (демонів), перемога Рами і його воцаріння у рідному місті. Обидві поеми стали національним надбанням індійського народу, невичерпним джерелом сюжетів і образів для літератури і мистецтва. Починаючи з VI ст. до н.е. в побуті поширюються нові твори брахманістів – Сутри і Шастри – своєрідні трактати з різних галузей знань. З'являються збірники законів, найбільш відомий з яких – “Закони Ману”. Виникають перші філософські школи: санкх'я, йога, ньяя, вайшешика, міманса та веданта, найбільш войовничою з яких була остання. У V – IV ст. до н.е. брахман Ланіні створює єдину літературну мову – санскрит (“очищений”, на відміну від “пракритів” – розмовних мов), який став мовою міжіндійського спілкування. VI ст. до н.е. пов'язане в історії Індії з появою нових вірувань – джайнізму і буддизму. Термін “джайнізм” походить від слова “джайна” – переможець (мається на увазі переможець над кругообігом перероджень). Його фундатор Махавіра жив у VI ст. до н.е. В основі вчення – шлях звільнення від сансари через дотримання “трьох скарбів” джайнізму: “правильного знання”, “правильного бачення” і “правильної поведінки”. Махавіра заповів своїм послідовникам аскетизм і ахімсу (неспричинення шкоди всім живим істотам як умова порятунку душі). Виникнення буддизму – однієї з сучасних світових релігій – пов'язують з ім'ям Сіддхартхи Гаутами (563–483 рр. до н.е.), який у 28 років покинув дім батька–раджи і 7 років перебував у мандрах, поки на нього не зійшло Просвітлення і він не став Буддою (“Просвітленим”). Будда відкрив чотири “благородні істини” про те, що життя є страждання, причиною яких є людські бажання, пристрасті, прагнення життя і що вихід з цього – угамування всіх пристрастей. Головна мета людини – досягнення “нірвани”, стану, коли людина назавжди виключається з процесу перевтілень. і зливається з духовною “божественною” першоосновою світу. Таким чином, порятунок був можливий для кожної людини незалежно від її походження через самовдосконалення і без будь-яких посередників (наприклад, брахманів). Найвищого піднесення буддизм досягає за Ашоки – третього імператора з династії Маур'їв (268–232 рр. до н.е.). Він скликав буддійський собор, де були затверджені канонічні основи буддизму. Завдяки його зусиллям буддизм вийшов за кордони Індії. З часу підкорення Північної Індії Кушанською імперією (I ст. н.е.) відбуваються серйозні зміни в індійському суспільстві. На основі системи варн починає складатися кастова система. Касти (в Індії – джаті) – замкнені групи населення зі своїми звичаями і законами. Члени “джаті” жили в одній місцевості, займалися однорідною діяльністю, мали свою адміністрацію, систему взаємодопомоги, загальну касу. Спілкування між членами різних каст обмежувалося. У Кушанську епоху оформлюється новий напрям буддизму – махаяна, де Будда стає богом , а також з'являється культ бодхисаттв – святих, які досягли рівня Будди, але тимчасово відмовилися увійти в нірвану з співчуття до людства. Буддизм у цей час підкоряє Китай та Індокитай, трохи пізніше досягає Кореї.


Починаючи з IV ст. н.е. поширюється релігійна освіта. У V ст. цар Кармагупта з династії Гуптів відкрив найвідоміший буддійський університет – монастир Наланда у Північному Біхарі. Пізніше з'явилися університети в Таксилі та Аджанті. У боротьбі з буддизмом починає формуватися новий тип брахманізму – індуїзм. Основу вчення склала “Бхагавадгіта”. Виходячи з того, що кожне божество – це втілення верховного бога (як Рама або Крішна були втіленням бога Вішну), індуїзм дозволяв будь-які культи і вірування, виявляючи при цьому ще більшу терпимість, ніж буддизм. Головні боги індуїзму – Шива, Вішну і богиня Шакті – були також втіленнями вищого божества – Брахми, який сидить на троні у вічній медитації на вершині Гімалаїв. Таким чином у ході стародавньої історії Індії оформилися основні релігійні вчення: на основі ведичної традиції – брахманізм, який трансформувався в індуїзм; джайнізм; буддизм. Мистецтво. Всі ці релігії впливали не тільки на літературну традицію, але й на архітектуру та образотворче мистецтво. Спочатку арійські племена використовували для будівництва майже виключно дерево. Кам'яні палаци замість дерев'яних споруд стали зводитися за царювання Ашоки з династії Маур'їв. Відомий його палац в Паталіпутрі – столиці Магадхи. Повсюдно ставилися стамбхи – кам'яні стовпи з буддійською символікою або зображенням тварин і висіченими на них написами (наприклад, Левова капітель з Сарнатха, зведена на місці першої проповіді Будди, яка стала гербом сучасної Індії). У цей же час з'являються і перші ступи – культові споруди напівсферичної форми, що зберігають реліквії, пов'язані з Буддою. За переказом, Ашока звів 84000 ступ. Прекрасні архітектурні пам'ятники дійшли до наших днів з часів Кушанської імперії. Це передусім чайт'ї – печерні храми, наприклад, печерні комплекси в Карлі і Еллорі. Унікальний храм в Кайласі поєднав образи і мотиви з індуїзму, джайнізму і буддизму. Найвідоміший скельний храмовий комплекс знаходиться в Аджанті. Її печерні храми зберегли багатобарвні фрески. Реалістичні і в той же час стилізовані розписи покривають все: і стіни, і стелю, і колони. До Кушанської епохи Будда зображався тільки у вигляді символів, тепер з'являються його зображення у вигляді людини. Його часто оточують бодхисаттви, як, наприклад, на стелі з Катри (II ст. н.е.). Найпоширенішим напрямом у мистецтві цього часу стає гандхарське (на ім'я місцевості Гандхара на північному заході Індії). Воно поєднало в собі традиції середньоазіатської, іранської, індійської та елліністичної культури. Прикладами можуть служити статуї Будди з Хоті-Мардану і з Тахт-і-Бахі. Зображення в гуптському мистецтві стають більш вишуканими і чуттєвими. Будда зі знаменитої статуї з Сарнатха IV ст. трактується як ідеальна л��дина, яка досягла нірвани. Взагалі імператори з династії Гуптів протегували художній творчості. На основі стародавнього виду театрального мистецтва – пантоміми – виникає драматургія. При дворі Чандрагупти II (380–415 рр.) жили кращі поети того часу. Найбільш відомий з них Калідаса (353–420 рр.). До нас дійшли три його драми, найбільш довершеною з яких є “Шакунтала”. Існував і народний театр, що поєднував музику і пластику танцю. Індійці дуже полюбляли різні ігри. Одна з них – чатуранга (шатрандж) – дійшла і до нас у вигляді сучасних шахів.


Досягають високого рівня наукові знання. Однією із загадок для сучасних вчених залишається нержавіюча залізна колона в Делі. Математики вже знали квадратні і кубічні корені. Астрономи встановили, що Земля обертається навколо своєї осі і що Місяць переймає своє світло у Сонця. За часів Середньовіччя ці знання, як і індійські цифри, запозичили араби. Стародавня Індія збагатила світову культуру, вона вплинула на сусідні країни, особливо на Південно-Східну Азію. Буддизм став світовою релігією. 6. Етапи розвитку культури Стародавнього Китаю. Періодизація. З більшою підставою, ніж про будь–яку культуру, можна говорити про культурну єдність, своєрідність і замкненість культури, яка сформувалася в Стародавньому Китаї і майже без змін проіснувала аж до ХVII ст. н.е. Основні періоди (епохи) в історії Стародавнього Китаю традиційно носять назви династій і царств: Шан (або Інь) – XVI – XI ст. до н.е. Чжоу і Чжанго – XI – III ст. до н.е. Цінь – 221 – 207 рр. до н.е. Хань – 206 – 220 рр. до н.е. Період Шан (Інь). Найдавніші племена на території Китаю селилися, як і в інших давньосхідних цивілізаціях, у долинах великих рік, головною з яких була Хуанхе. Одне з цих племен, яке себе називало Шан (сусіди дали йому ім'я Інь), змогло ближче до середини II тисячоліття до н.е. створити першу державу. Саме в цей період починають закладатися основи Давньокитайської культури. Було винайдено шовкопрядіння, бронзоливарну справу, ієрогліфічну писемність, зародилися основи містобудування. Правителі держави – вани (князі) – одночасно вважалися верховними жерцями. При їх дворі працювали вчені, які вели літописи, спостерігали небесні явища, добре знали історичні події минулого. Велика увага приділялася астрономії. Була встановлена тривалість місяця з 29,5 дня і сонячного року з 366 днів. У календарі були чітко визначені сезони року. Місяць поділявся на декади – повний складався з 30 днів, неповний – з 29. Іньська писемність з'являється в досить розвиненому вигляді, що дає можливість відносити її виникнення до більш раннього періоду. Найдавнішими є гадальні написи XIV – XI ст. до н.е. Існувало понад 3,5 тис. ієрогліфів, 2,5 тис. з яких збереглися і до наших днів. Для письма використовували гладку поверхню панцирів черепах і кісток тварин, а також довгі тонкі дерев'яні або бамбукові планки, які з'єднувалися потім шнурком або ременем. Найдавніші твори китайського мистецтва датуються III тисячоліттям до н.е. Вони представлені в основному керамікою, виготовленою на гончарному крузі. В епоху Інь поширюються бронзові предмети. Найчастіше зустрічається бронзовий посуд для жертвоприношення з рельєфною поверхнею і зображеннями тварин. Значну роль у житті шанського суспільства відігравала релігія. У всіх явищах природи давні китайці бачили волю духів і богів. Вони порівнювали з божествами грім, вітер, дощ тощо. Існував також культ предків. Верховним божеством вважали Небо, яке уявляли у вигляді кола, землю зображали у вигляді


квадрата, в центрі якого поміщали свою батьківщину. Тому свою країну вони і назвали Піднебесною або Серединним царством. Період Чжоу і Чжанго. У XI ст. до н.е. державу Шан завоювали племена Чжоу. Недовгий розквіт змінився роздробленістю і міжусобними війнами – епохою Чжанго – “Ворогуючих царств” (V – III ст. до н.е.). Безперервні війни сприяють нагромадженню військового досвіду. Фундатором військової теорії вважається Сунь Цзи. Його “Трактат про військове мистецтво” став каноном військової науки свого часу і досі вважається класикою військово–стратегічної думки. В епоху Чжоу продовжився бурхливий розвиток астрономії. З'явилися нові прилади для визначення координат небесних світил – армілярні сфери. За 600 років до н.е. було введено сонячно–місячний календар. На 350 р. до н.е. вченим стало відомо, що тривалість сонячного року – 365,25 доби, а місячного – 295 діб. Знаки 12 тварин служили для позначення “земних гілок” циклу в 600 років. У IV ст. до н.е. вченим Ші Шенєм було складено перший у світовій історії зоряний каталог, що включав 800 світил. Починаючи з 240 р. до н.е. точно відмічалася кожна поява комети, відомої зараз під назвою Галея. Значними були досягнення давньокитайських медиків. Частина їх методів лікування не втратила своєї актуальності за наших часів: голкотерапія, пульсова діагностика, припікання тощо. У періоди Чжоу і Чжанго формується китайська філософія. Виникають матеріалістичні переконання, в основі яких лежали уявлення про п'ять першоелементів (“стихій”) природи: води, вогню, металу, дерева, землі. Одночасно відбувається становлення головних принципів вчення про протилежні і взаємопов'язані сили Інь і Ян, дія яких розглядалася як причина руху і мінливості в природі. Це знаходить своє втілення в стародавньому літературному пам'ятнику Китаю – “Книзі перемін” (XII – VI ст. до н.е.). У VI – V ст. до н.е. зароджуються даосизм і конфуціанство. Засновником даосизму вважається мудрець Лао–цзи. У центрі його вчення – поняття Дао (“Шлях”), якому підлеглий весь світ і яке є основою та джерелом всього сущого. Весь Всесвіт має своє Дао і перебуває у постійному русі, в постійній зміні, підкоряючись природній необхідності. Поведінка людини також повинна керуватися природними законами, вона не повинна втручатися у природний плин життя, інакше це призведе до хаосу. Засуджуючи багатство, розкіш, знатність, виступаючи проти жорстокості і свавілля, насильства і воєн, Лао–цзи, проте, проповідував відмову від боротьби, висував теорію “недіяння”, ненасильницького споглядання. Конфуціанство виникло як етико–політичне вчення і надалі набуло значного поширення. Основоположник вчення Кун Фу–цзи (551 – 479 рр. до н.е.) вважав вічним встановлений Небом порядок, закликав шанувати традиції в сім'ї і державі, ставлячи понад усе виховання людини. Він розробив цілу систему правил і норм поведінки людини – Ритуал, згідно з яким треба шанувати предків, поважати старших, прагнути до внутрішнього самовдосконалення. Покірність молодших старшим і народу володарям вводилася у вічний і непорушний закон. Будь-які докорінні зміни засуджувалися. Конфуціанське вчення здобуло популярність серед родової знаті, яка не бажала змін у суспільстві. Проте імператори династії Цінь досить жорстоко боролися проти нього, і тільки у Шаньській імперії


конфуціанство стало офіційною державною ідеологією (і було такою до початку ХХ ст.!). До літератури чжоуського періоду належать названа вище “Книга перемін”, а також “Книга пісень” – пам'ятник найдавнішої народної поезії, до якої входить 305 поетичних творів, і “Книга історії” – збірник офіційних документів та описів історичних подій. Всі вони визначили подальший розвиток літератури і поезії. Це стосується і творчості Цюй Юаня (340 – 278 рр. до н.е.). Він походив зі знатного аристократичного роду, але конфліктував з придворними сановниками, що і відбилося на його поезії. Багато його творів мають сатиричний характер. Цюй вважається основоположником літературної поезії і по праву називається першим видатним поетом Китаю. У період Чжоу значно розширюється коло ремесел, з'являється безліч предметів декоративно–прикладного мистецтва, створених висококваліфікованими майстрами: бронзові дзеркала, вироби з нефриту, лакові вироби тощо. Виробництво лаку, до речі, в той час було відоме тільки в Китаї. В цей же час у Китаї ведеться розробка родовищ руд заліза, міді, олова. Тут вперше починають видобуток соляних розчинів за допомогою свердловин, які бурять на глибину до 900 м. Музичне мистецтво спочатку виконувало ритуальні функції. В чжоуський період пісні і танці відокремлюються, удосконалюються техніка музичної гри і музичні інструменти. Китайці казали: “Слова можуть обманювати, люди можуть прикидатися, тільки музика не здатна на це”. Період Цінь. У недовгий період правління династії Цінь припинилися міжусобні війни, Китай об'єднався. Імператор Цінь Ші–Хуанді розпочав грандіозне будівництво: були прокладені нові дороги, прориті канали, столиця імперії Сяньян обнесена могутніми мурами. Але головне будівництво розгорнулося на півночі, де Китай постійно діймали кочові племена. Щоб обмежити їх проникнення на територію Ціньської імперії, почалося зведення знаменитої Великої Китайської стіни. Роботи велися протягом 10 років безперервно – і вдень, і вночі. В цілому на спорудженні стіни працювало близько 2 млн. людей. Загальна довжина її становила майже 4 тис. км, кожні 60–100 метрів над стіною здіймаються вежі. Висота стіни досягала 10 метрів, а ширина була така, що по ній вільно могли проїхати 5–6 вершників. З розмахом будувалася і гробни��я Цінь Ші–Хуанді. Вона оточена двома рядами високих стін, які створюють в плані квадрат (символ землі). На відстані півтора кілометра від гробниці прориті одинадцять підземних тунелів, де розташовувалося “військо”, виліплене з глини. Кожний воїн був виконаний у натуральну величину і наділений індивідуальними рисами. Династія Хань. Новий розквіт культури і мистецтва Китаю починається з утвердженням династії Хань. Масштабні гідротехнічні роботи, будівництво палаців, храмів, гробниць вимагали значних математичних знань. У I ст. н.е. було створено трактат “Математика в десяти розділах”, який узагальнив знання в цій галузі за декілька віків. Тут уперше зустрічаються від'ємні числа і даються правила операцій над ними. Новий крок уперед робить астрономія. У 27 р. до н.е. було зроблено перший запис про спостереження сонячних плям. Найвидатніший астроном старовини Чжан Хен (78 – 139 рр. н.е.) зумів нарахувати 2,5 тис. зірок, розташованих в 124


сузір'ях. Він створив перший у світі небесний глобус, що відтворював рух небесних тіл, винайшов перший сейсмограф. Тоді ж з'явився компас, що мав вигляд ложки, яка лежить на металевій пластині і вказує ручкою на північ. Набули поширення зубчате колесо і водяний млин. Китайці цього періоду були чудовими будівельниками і архітекторами. Зведення будівель на 2–3 і більше поверхів з багатоярусним дахом, критим кольоровою черепицею, було звичайною справою. Подібний тип будівель увійшов в архітектурну традицію і зберігся в Китаї на довгий час. Ханьське образотворче мистецтво різко відрізнялося від символічного мистецтва минулих періодів. Для нього характерне більш реалістичне трактування сюжету й образів. Винятковий інтерес являють скульптурні рельєфи з Шаньдуна і Сичуані, знайдені в могильних склепах. Тут, крім релігійних і міфологічних сюжетів, зображені побутові сцени. Триває прогрес писемності. Замість загостреної палички, яка служила для письма лаком на бамбукових і дерев'яних планках, почали використовувати волосяний пензель. На рубежі нашої ери в Китаї була винайдена туш, а потім стали користуватися графітом. Нарешті, в І ст. н.е. китайці винайшли папір. Традиція приписує честь його винаходу євнуху імператорського палацу Цай Луню. З II ст. н.е. папір набуває великого поширення, остаточно витісняючи бамбукові планки і шовк. До Європи він потрапить лише у Середньовіччі. Імператори протегували літературі і мистецтву. При імператорському дворі була створена багата бібліотека, організована Музична палата, де збиралися і оброблялися народні мелодії та пісні. Діяльність Музичної палати заклала основи нової традиції ліричної поезії. Сима Цянь (145 – 86 рр. до н.е.) вважається батьком китайської історичної науки і одночасно класиком китайської прози. Його “Історичні записки” складаються з 130 розділів і викладають історію Китаю з найдавніших часів. Досить сказати, що всі подальші китайські історичні праці будувалися за їх зразком, у тому числі і праця іншого ханьського історика – Бань Гу. Його твір “Історія Старшої династії Хань” охоплює 230 років, починаючи від першого ханьського імператора. Картина культурного життя Ханьської імперії буде не повною, якщо не сказати про проникнення до Китаю буддизму. Він вніс новий струмінь у розвиток китайської філософії і сильно вплинув на китайську культуру. З'явилися буддійські монастирі, скельні ансамблі. Але буддизм набирає тут нової форми – чань–буддизму (пізніше в Японії він став називатися дзен–буддизмом). Однак особливого розвитку все це набуде вже в рамках Середньовіччя. Таким чином, культуру Китаю відрізняло не тільки різноманіття, але й велика життєстійкість. Вона змогла увібрати і перетворити всі зовнішні культурні впливи. Китайська писемність стала основою для писемності Кореї, Японії, В'єтнаму. Шовк, компас, папір, туш, порох вперше були винайдені в Китаї. Але слід зазначити, що досягнення китайської культури стали відомими на Заході значно пізні Загальна характеристика найдавніших на Землі цивілізацій Сходу – Месопотамії, Єгипту, Індії і Китаю – показує, що вони мали як спільні риси, так і


значну своєрідність. До спільних рис можна віднести надзвичайну роль держави (насамперед в особі верховного правителя) в усіх сферах життя, відокремлення розумової праці від фізичної, накопичення чималих наукових знань – поки без виділення науки в самостійну сферу, провідне місце монументальної архітектури в мистецтві, а в ній – схильність до гігантських форм. Відмінності культури Стародавньої Месопотамії в тому, що тут основні елементи цивілізації (міста, писемність, держава) виникають раніше. У Єгипті ж внаслідок більшої захищеності країни, а звідси – більшої стабільності і тривалості існування її культури – всі ці елементи набувають повнішого і закінченого вигляду. До особливостей давньоіндійської культури можна віднести значний розвиток та складність релігійно–філософської думки, етико–політичних та естетичних вчень. У Китаї давня культурна традиція, не перериваючись, була продовжена в середні вік


Методична розробка щодо організації ПСРС з теми Культура Стародавнього Риму. Зміст методичної розробки: 1. Актуальність теми: Історико-культурне значення Риму полягає в його посередницькій ролі між античним і сучасним світом, у передачі новим народам культурних цінностей і політичного досвіду, нагромаджених стародавнім світом. Тому проблеми вивчення культури Стародавнього Риму є актуальними в сучасних умовах, оскільки в цій державі був нагромаджений величезний досвід політичного, економічного, правничого і мистецького спрямування. Древньоримська культура - джерело і основа дальшого культурного розвитку Європи. “Хай інші народи сильніші в науках і мистецтвах; призначення римлян – бути володарями світу, щадити переможених і підкорювати гордовитих” Вергілій “Енеїда”. 2. Навчальна мета: 2.1. Дати характеристику періодизація культури античного Риму. 2.2. З‘ясувати вплив християнства на подальший розвиток культури. 2.3. Дати характеристику системі виховання й освіти. 2.4. Дати характеристику розвиткові науки, літератури, мистецтва, архітектури античного Риму.. 3. Основні базові знання необхідні для вивчення теми (міжпредметні та внутрішньо предметні зв‘язки): № Дисципліни п/ п 1 Всесвітня історія

Знати питання

Вміти

Які економічні причини розквіту і занепаду античного Риму? Що сприяло становленню і утвердженню рабовласницьких відносин в історії античного Риму?

Дати характеристику економічним причинам розквіту і занепаду Риму. Розкрити становлення і утвердження рабовласницьких відносин в історії рабовласницького Риму. Розкрити вплив географічного положення Римської імперії на культурні зв‘язки з Стародавньою Грецією. Давати характеристику

2

Географія

Яким чином географічне положення Римської імперії вплинуло на культурні зв‘язки з Грецією?

3

Релігієзнавство

Яка

основа

найдавніших


4

Філософія

римських релігійних вірувань? релігійним віруванням Римлян. Характеристика пантеону богів Стародавніх Римлян. Які філософські погляди Давати характеристику існували в античному Римі? стану філософської науки в Римі, видатні представники, характеристика філософських шкіл

4. Перелік літератури для повторення основних базових знань: 4.1. Історія світової та української культури: Підучник для вищ. зал. освіти / В.А.Гречанко, І.В.Чорний, В.А.Кушнерук, В.А.Режко. – К.: Літера ЛТД, 2006. – 480 с. 4.2. Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура: Курс лекцій. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 584 с. 4.3. Культурологія: українська та зарубіжна культура: Навч. посіб./ М.М.Закович, О.М.Семенко та ін.; За ред. М.М.Заковича. – 3-тє вид., стер. – К.: Знання, 2007. – 567 с. – (Вища освіта XXI століття). 4.4. Лекції з світової та вітчизняної культури: Навч. посібник. Вид. 2-ге, перероб. і доп./ За ред. проф.. А.Яртися та проф.. В.Мельника. – Львів: Світ, 2005. – 568 с. з іл.. 5. Перелік теоретичних і практичних питань за темою самостійної роботи: 5.1. Знати: 6.1.1. На які періоди поділяється культура Стародавнього Риму? 6.1.2. Що таке етруська культура? 6.1.3. Який зв‘язок культури Стародавнього Риму з культурою Стародавньої Греції. 6.1.4. На який період припадає найвищий розквіт культури Стародавнього Риму? 6.1.5. Яким чином древньоримська культура послужила джерелом і основою дальшого культурного розвитку Європи? 6.1.6. Чому Рим був духовним центром Європи протягом всього середньовіччя? 6.1.7. Яке значення мало виховання та освіта у Стародавньому Римі? 6.1.8. Внаслідок чого виникає нова релігія – християнство? Що склало зміст нової релігії – християнства? 6.1.9. Як розвивалась наука у Стародавньому Римі? 6.1.10. Які жанри римської літератури були найбільш розвинені і чому? 6.1.11. Що мав на увазі поет Горацій, коли писав: “полонена Греція перемогла некультурного переможця”? 6.1.12. Як виявив себе римський інженерний геній?


5.2. Вміти: 5.2.1. Давати характеристику періодам розвитку Стародавнього Риму. 5.2.2. Аналізувати розвиток науки, літератури, мистецтва, архітектури Стародавнього Риму. 5.2.3. Розкрити значення виникнення християнства для подальшого розвитку суспільства. 6. Перелік літератури для вив��ення теми самостійної роботи: 6.1. Основна: 6.1.1. Історія світової та української культури: Підучник для вищ. зал. освіти / В.А.Гречанко, І.В.Чорний, В.А.Кушнерук, В.А.Режко. – К.: Літера ЛТД, 2006. – 480 с. 6.1.2. Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура: Курс лекцій. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 584 с. 6.1.3. Культурологія: українська та зарубіжна культура: Навч. посіб./ М.М.Закович, О.М.Семенко та ін.; За ред. М.М.Заковича. – 3-тє вид., стер. – К.: Знання, 2007. – 567 с. – (Вища освіта XXI століття). 6.1.4. Лекції з світової та вітчизняної культури: Навч. посібник. Вид. 2-ге, перероб. і доп./ За ред. проф.. А.Яртися та проф.. В.Мельника. – Львів: Світ, 2005. – 568 с. з іл.. 6.1.5. Полікарпов В.С. Лекції з історії світової культури. – Х., 1995. 6.2. Додаткова: 6.2.1. Абрамович С.Д., Тілло М.С., Чікарькова М.Ю. Культурологія: Навч. посіб. – К.: Кондор, 2005. 6.2.2. Дмитриева Н. Краткая история искусств. – М., 1986. – Вып. 1. 6.2.3. Ильина Т.В. История искусств. Западноевропейское искусство. – М., 1983. 6.2.4. Корінний М.М., Потапов Г.Г., Шевченко В.Ф. Короткий термінологічний словник з української та зарубіжної культури.- К.: Україна, 2000.Бойко Р.П. та ін. 6.2.5. Куманецкий К. История культуры Древней Греции и Древнего Рима. – М., 1983. 6.2.6. Лекції з історії світової культури. Під заг. ред. доктора істор. наук, професора Стрішениця М.М.. – СМП “Астон” , 1999. 7. Форми самостійної роботи, вимоги до її виконання і критерії оцінки. 7.1. Знайти в основній і додатковій літературі відповіді на питання, що викладені в розділах 5.1. і 5.2.. Записати їх в зошит, тобто скласти конспект за літературними даними з обліком нижчевказаних вимог. Вимоги до конспекту: В зошит для самостійної роботи написати назву теми. Далі переписати основну і додаткову літературу, теоретичні та практичні питання. Після кожного питання написати відповідь з посиланням у квадратних дужках на номер літературного джерелаю Здати конспект на перевірку викладачеві напередодні семінарського (практичного) заняття з теми (за 3-4 дні).


“5” – на всі пункти 5.1. та 5.2. дано вичерпні відповіді; “4” – на одне з питань дано неточну, неповну відповідь або воно відсутня; “3” – на два запитання дано неточну з помилками відповідь; “2” – конспект не складено зовсім або у відпові студента допущені грубі помилки. 8. Форми контролю знань. 8.1. Перевірка конспекту. 8.2. Контроль на семінарському і заліковому занятті. 9. Матеріали для контролю і самоконтролю знань. 9.1. Питання викладені у розділах 5.1. і.5.2. 9.2. Тестові завдання. На основі вивченого матеріалу розробити конспект у послідовності: 1. Періодизація культури Стародавнього Риму. 2. Виникнення християнства. 3. Система виховання та освіти античного Риму. 4. Наука, література, мистецтво, архітектура Стародавнього Риму.

такій

Питання до самоконтролю. 1. Що таке етруська культура. 2. Який зв‘язок культури Стародавнього Риму з культурою Стародавньої Греції. 3. В чому особливість ордерного стилю в архітектурі? 4. Про що говорить різниця між грецькими та римськими видовищами і розвагами? 5. Яким чином древньоримська культура послужила джерелом і основою дальшого культурного розвитку Європи? 6. Чому Рим був духовним центром Європи протягом всього середньовіччя? 7. На який період припадає найвищий розквіт культури Стародавнього Риму? 8. Назвати перший в європейській літературі переклад. 9. Які жанри римської літератури були найбільш розвинені і чому? 10. Як у римському календарі називалось перше число кожного місяця? 11. Який державний діяч, полководець, письменник та оратор вмів робити кілька справ одночасно? 12. Що мав на увазі поет Горацій, коли писав: “полонена греція перемогла некультурного переможця”? 13. Як виявив себе римський інженерний геній?


Теми рефератів 1. Етруська культура. 2. Наука і мистецтво Стародавнього Риму. 3. Засвоєння і поширення грецької класичної філософії та культури в Римській імперії. 4. Римська релігія. 5. Марк Туллій Цицерон – великий римський оратор, письменник і філософ. 6. Вергілій, Горацій і Овідій – уславлені римські поети доби Октавіана Августа. 7. Виникнення християнства і криза античної культури. 8. Древньоримська культура – джерело і основа дальшого культурного розвитку Європи.


Методична розробка щодо організації ПСРС з теми Культура Середньовіччя Культура Західної Європи Зміст методичної розробки: 1. Актуальність теми: Середні віки є важливою епохою в історії культурного розвитку людства. Вони – необхідна ланка у цьому розвитку і вилучити її, не порушивши при цьому цільність та єдність усього ланцюга, неможливо. Середні віки - це неминучий, необхідний період в історії людського розвитку, який зберіг для нас античну цивілізацію і створив не менш досконалу власну. Саме тому, що європейське Середньовіччя стало епохою створення сучасних народностей та держав, закладення початків сучасної нам поезії та живопису, відлиття в особливі, осмислені й одухотворені форми архітектури, виникнення понять та відношень, якими і в яких ми живемо і тепер, саме тому воно постає для сучасних людей близькою, так би мовити, епохою, викликає до себе великий дослідницький інтерес, зумовлюючи детальне своє вивчення. 2. Навчальна мета: 2.1. Розкрити значення Середньовічної культури для розвитку людської цивілізації. 2.2. Розкрити значення християнства для розвитку європейської культури. 2.3. Дати оцінку середньовіччю в плані розвитку культури. 2.4. Дати характеристику особливостям романського та готичного стилів мистецтва. 3. Основні базові знання необхідні для вивчення теми (міжпредметні та внутрішньо предметні зв‘язки): № Дисципліни п/ п 1 Зарубіжна література

2

Релігієзнавство

3

Всесвітня історія

Знати питання Які основні напрями літературі середньовіччя?

Вміти

у Дати оцінку основним напрямам та видатним діячам у галузі літератури середньовіччя. Які відмінності між Характеризувати в чому католицькою і православною відмінність між церквою? католицькою та православною церквами. Які соціально-історичні Аналізувати соціальноособливості характерні для історичні явища, які середньовіччя? склалися в дану добу.


4. Перелік літератури для повторення основних базових знань: 4.1. Історія світової та української культури: Підучник для вищ. зал. освіти / В.А.Гречанко, І.В.Чорний, В.А.Кушнерук, В.А.Режко. – К.: Літера ЛТД, 2006. – 480 с. 4.2. Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура: Курс лекцій. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 584 с. 4.3. Культурологія: українська та зарубіжна культура: Навч. посіб./ М.М.Закович, О.М.Семенко та ін.; За ред. М.М.Заковича. – 3-тє вид., стер. – К.: Знання, 2007. – 567 с. – (Вища освіта XXI століття). 4.4. Лекції з світової та вітчизняної культури: Навч. посібник. Вид. 2-ге, перероб. і доп./ За ред. проф.. А.Яртися та проф.. В.Мельника. – Львів: Світ, 2005. – 568 с. з іл.. 4.5. Шаповалов М. та ін. Історія зарубіжної літератури: Середні віки та Відродження. – Львів, 1982. 5. Перелік теоретичних і практичних питань за темою самостійної роботи: 5.1. Знати: 5.1.1. Що носить в собі поняття „середні віки”. Гуманісти та романтики про „середні віки”. 5.1.2. Як вплинуло християнство на подальший розвиток Західної Європи. 5.1.3. Яка є оцінки середньовіччя в плані розвитку культури? Середньовічний тип міста та його культура. 5.1.4. Кого ви знаєте з видатних діячів культури середньовіччя, як розвивалася освіта, середньовічні університети, розвиток науки, романська література. 5.1.5. Що таке куртуазна література? 5.1.6. Хто такі трубадури? 5.1.7. Хто такі ваганти? 5.1.6. В чому полягає середньовічне західноєвропейське мистецтво. Дати характеристику романському та готичному стилям мистецтва, їх особливості. Середньовічна ікона. 5.2. Вміти: 5.2.1. Дати оцінку середньовічному розвитку культури. 5.2.2. Дати оцінку впливу християнського світовідчуття на цінності та ідеали середньовіччя. 5.2.3. Аналізувати стан освіти, науки, літератури, мистецтва 5.2.4. Дати характеристику особливостям романського та готичного стилів мистецтва. 5.2.5.Розкрити культурно-історичне значення середньовіччя. 6. Перелік літератури для вивчення теми самостійної роботи: 6.1. Основна: 6.1.1. Історія світової та української культури: Підучник для вищ. зал. освіти / В.А.Гречанко, І.В.Чорний, В.А.Кушнерук, В.А.Режко. – К.: Літера ЛТД, 2006. – 480 с.


6.1.2. Из истории культуры средних веков и Возрождения. – М., 1976. 6.1.3. Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура: Курс лекцій. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 584 с. 6.1.4. Культура Західної Європи в епоху Середньовіччя // Теорія та історія світової та вітчизняної культури. – К., 1992. 6.1.5. Культурологія: українська та зарубіжна культура: Навч. посіб./ М.М.Закович, О.М.Семенко та ін.; За ред. М.М.Заковича. – 3-тє вид., стер. – К.: Знання, 2007. – 567 с. – (Вища освіта XXI століття). 6.1.6. Лекції з світової та вітчизняної культури: Навч. посібник. Вид. 2-ге, перероб. і доп./ За ред. проф.. А.Яртися та проф.. В.Мельника. – Львів: Світ, 2005. – 568 с. з іл.. 6.1.7. Шаповалові М. та ін. Історія зарубіжної літератури: Середні віки та Відродження. – Львів, 1982. 6.2. Додаткова: 6.2.1. Абрамович С.Д., Тілло М.С., Чікарькова М.Ю. Культурологія: Навч. посіб. – К.: Кондор, 2005. 6.2.2. Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. – М., 1984. 6.2.3. Бычков В.В. Малая история византийской эстетики. – К., 1991.Бертельс Э.Е. Избранные труды: В 3 т., Т. 3. Суфизм и суфийская литература. – М., 1965. 6.2.4. Корінний М.М., Потапов Г.Г., Шевченко В.Ф. Короткий термінологічний словник з української та зарубіжної культури.- К.: Україна, 2000.Бойко Р.П. та ін. 6.2.5. Ле Гоф Ж. Цивилизация средневекового Запада. – М., 1991. 6.2.6. Лекції з історії світової культури. Під заг. ред. доктора істор. наук, професора Стрішениця М.М.. – СМП “Астон” , 1999. 6.2.7. Хейзинга Й. Осень Средневековья. – М., 1988. 7. Форми самостійної роботи, вимоги до її виконання і критерії оцінки. 7.1. Знайти в основній і додатковій літературі відповіді на питання, що викладені в розділах 5.1. і 5.2.. Записати їх в зошит, тобто скласти конспект за літературними даними з обліком нижчевказаних вимог. Вимоги до конспекту: В зошит для самостійної роботи написати назву теми. Далі переписати основну і додаткову літературу, теоретичні та практичні питання. Після кожного питання написати відповідь з посиланням у квадратних дужках на номер літературного джерелаю Здати конспект на перевірку викладачеві напередодні семінарського (практичного) заняття з теми (за 3-4 дня). “5” – на всі пункти 5.1. та 5.2. дано вичерпні відповіді; “4” – на одне з питань дано неточну, неповну відповідь або воно відсутня; “3” – на два запитання дано неточну з помилками відповідь; “2” – конспект не складено зовсім або у відповіді студента допущені грубі помилки.


8. Форми контролю знань. 8.1. Перевірка конспекту. 8.2. Контроль на семінарському і заліковому занятті. 9. Матеріали для контролю і самоконтролю знань. 9.1. Питання викладені у розділах 5.1. і.5.2. 9.2. Тестові завдання.


На основі послідовності:

вивченого

матеріалу

розробити

конспект

у

такій

1. Поняття „середні віки”. Гуманісти та романтики про „середні віки”. 2. Християнство і культурний процес. 3. Середньовічна культура Західної Європи. Середньовічний тип міста та його культура. 4. Діячі культури середньовіччя і розвиток освіти, середньовічні університети, розвиток науки, романська література. 5. Середньовічний епос: рицарська література, поезія вагантів. 6. Середньовічне західноєвропейське мистецтво. Романський стиль та готика, їх особливості. Середньовічна ікона.

Питання до самоконтролю 1. Які є оцінки середньовіччя в плані розвитку культури? 2. Що знаходилось в центрі культури європейського середньовіччя? 3. Які соціально-історичні особливості характерні для середньовіччя? 4. Коли Західна Європа в культурному розвитку почала випереджувати Візантію? 5. Як вплинуло християнське світорозуміння на цінності та ідеали середньовіччя? 6. Що прагнуло відобразити релігійне мистецтво середніх віків? 7. Чим займалась схоластика? 8. Що вчили в середньовічних школах і університетах? 9. Які титули, звання міг одержати середньовічний студент? 10. Що таке “духовна імперія”? 11. Що таке теологія? 12. Що таке аскетизм? 13. Що таке містика? 14. Що таке канон? 15. Які основні напрями в літературі середньовіччя? 16. Хто такі ваганти? 17. Що таке куртуазна література? 18. Хто такі трубадури? 19. Де бере свій початок готична епоха? 20. Стильові особливості романського і готичного храмів.


Теми рефератів 1. Особливості середньовічної культури. 2. Християнська теологія і церква, її роль у духовному житті суспільства. 3. Розвиток науки і освіти в добу середньовіччя. 4. Середньовічні університети, організація в них навчання. 5. Схоластика. 6. Каролінгське відродження. 7. Художня культура середньовіччя. 8. Література Середньовіччя. 9. Романіка і готика – панівні художні стилі в архітектурі та мистецтві епохи Середньовіччя.


Методична розробка щодо організації ПСРС з теми Ренесансне мистецтво Зміст методичної розробки: 1. Актуальність теми: Епоха Відродження – це глибинні зміни в культурі, у всій духовній сфері людства, відбувається розкріпачення розуму, звільнення людської думки від середньовічного застою. Сферу Ренесансного мистецтва охоплює гуманістичний світогляд. Головна тема Ренесансного мистецтва – людина. 2. Навчальна мета: 2.1. З‘ясувати вплив гуманістичного світогляду на розвиток італійського живопису та скульптури Ренесансу. 2.2. Дати характеристику творчих портретів титанів італійського Відродження. 2.3. Дати характеристику творчості літераторів і художників у творах яких відбилася криза ренесансного гуманістичного ідеалу. 2.4. Розкрити суть „золотого століття” іспанського живопису: теми, герої жанри. 3. Основні базові знання необхідні для вивчення теми (міжпредметні та внутрішньо предметні зв‘язки): № Дисципліни п/ п 1 Історія мистецтва

2

Історія мистецтва

3

Всесвітня історія

Знати питання

Вміти

Назвати титанів італійського Давати характеристику Відродження та видатні їх творчості видатних діячів твори. Італійського Ренесансу та аналізу їх творчості. Що нового вніс у портретний Давати характеристику живопис Веласкес? творчості Веласкеса та його новаторським ідеям у живописі Які соціально-історичні Аналізувати соціальноособливості характерні для історичні явища, які Іспанії в епоху Відродження? склалися в дану добу в Іспанії.


4. Перелік літератури для повторення основних базових знань: 4.1. Історія світової та української культури: Підучник для вищ. зал. освіти / В.А.Гречанко, І.В.Чорний, В.А.Кушнерук, В.А.Режко. – К.: Літера ЛТД, 2006. – 480 с. 4.2. Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура: Курс лекцій. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 584 с. 4.3. Культурологія: українська та зарубіжна культура: Навч. посіб./ М.М.Закович, О.М.Семенко та ін.; За ред. М.М.Заковича. – 3-тє вид., стер. – К.: Знання, 2007. – 567 с. – (Вища освіта XXI століття). 4.4. Лекції з світової та вітчизняної культури: Навч. посібник. Вид. 2-ге, перероб. і доп./ За ред. проф.. А.Яртися та проф.. В.Мельника. – Львів: Світ, 2005. – 568 с. з іл.. 4.5. Шаповалов М. та ін. Історія зарубіжної літератури: Середні віки та Відродження. – Львів, 1982. 5. Перелік теоретичних і практичних питань за темою самостійної роботи: 5.1. Знати: 5.1.1. Хто з видатних діячів культури відноситься до титанів італійського Відродження, які видатні твори цих людей ви можете назвати? 5.1.2. Які художні відкриття належать митцям Відродження? 5.1.3. У творчості яких літераторів і художників відбилася криза ренесансного гуманістичного ідеалу? 5.1.4. У чому специфіка мистецтва „золотого століття” іспанського живопису? 5.2. Вміти: 5.2.1. Розкрити вплив гуманістичного світогляду на розвиток італійського живопису та скульптури Ренесансу. 5.2.2. Давати характеристику творчих портретів титанів італійського Відродження. 5.2.3. Дати характеристику творчості літераторів і художників у творах яких відбилася криза ренесансного гуманістичного ідеалу. 5.2.4. Дати оцінку специфіки мистецтва „золотого століття” іспанського живопису: теми, герої, жанри. 6. Перелік літератури для вивчення теми самостійної роботи: 6.1. Основна: 6.1.1. Баткин Л.И. Итальянское Возрождение в поисках индивидуальности. М., 1989. 6.1.2. Горфункель А.Х. Гуманізм и натурфилософия итальянского Возрождения. – М., 1987. 6.1.3. История искуств зарубежных стран. Средние века. Возрождение. М. – 1982.


6.1.4. Історія світової та української культури: Підучник для вищ. зал. освіти / В.А.Гречанко, І.В.Чорний, В.А.Кушнерук, В.А.Режко. – К.: Літера ЛТД, 2006. – 480 с. 6.1.5. Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура: Курс лекцій. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 584 с. 6.1.6. Культура Західної Європи в епоху Середньовіччя // Теорія та історія світової та вітчизняної культури. – К., 1992. Культура епохи Возрождения. – Л., 1986. 6.1.7. Культурологія: українська та зарубіжна культура: Навч. посіб./ М.М.Закович, О.М.Семенко та ін.; За ред. М.М.Заковича. – 3-тє вид., стер. – К.: Знання, 2007. – 567 с. – (Вища освіта XXI століття). 6.1.8. Лекції з світової та вітчизняної культури: Навч. посібник. Вид. 2-ге, перероб. і доп./ За ред. проф.. А.Яртися та проф.. В.Мельника. – Львів: Світ, 2005. – 568 с. з іл.. 6.1.9. Шаповалові М. та ін. Історія зарубіжної літератури: Середні віки та Відродження. – Львів, 1982. 6.2. Додаткова: 6.2.1. Абрамович С.Д., Тілло М.С., Чікарькова М.Ю. Культурологія: Навч. посіб. – К.: Кондор, 2005. 6.2.2. Алпатов М.В. Художественные проблемы итальянского Возрождения. – М., 1976. 6.2.3. Гуковский М.Л. Итальянское Возрождение. – 2-е изд. – Л., 1990. Дмитриева Н.А. Краткая история искусств. – М., 1991. – Вып. 2. 6.2.4. Корінний М.М., Потапов Г.Г., Шевченко В.Ф. Короткий термінологічний словник з української та зарубіжної культури.- К.: Україна, 2000.Бойко Р.П. та ін. 6.2.5. Лекції з історії світової культури. Під заг. ред. доктора істор. наук, професора Стрішениця М.М.. – СМП “Астон” , 1999. 6.2.6. Мастера класического искусства Запада. – М., 1993. 6.2.7. Писанко М.М. Рух, простір і час в образотворчому мистецтві. – К., 1995. 6.2.8. Холл Джо. Словарь сюжетов и символов в искусстве/ Пер. с англ. А.Е.Майхапара. – М., 1996. 7. Форми самостійної роботи, вимоги до її виконання і критерії оцінки. 7.1. Знайти в основній і додатковій літературі відповіді на питання, що викладені в розділах 5.1. і 5.2.. Записати їх в зошит, тобто скласти конспект за літературними даними з обліком нижчевказаних вимог. Вимоги до конспекту: В зошит для самостійної роботи написати назву теми. Далі переписати основну і додаткову літературу, теоретичні та практичні питання. Після кожного питання написати відповідь з посиланням у квадратних дужках на номер літературного джерела. Здати конспект на перевірку викл��дачеві напередодні семінарського (практичного) заняття з теми (за 3-4 дні).


“5” – на всі пункти 5.1. та 5.2. дано вичерпні відповіді; “4” – на одне з питань дано неточну, неповну відповідь або воно відсутня; “3” – на два запитання дано неточну з помилками відповідь; “2” – конспект не складено зовсім або у відповіді студента допущені грубі помилки. 8. Форми контролю знань. 8.1. Перевірка конспекту. 8.2. Контроль на семінарському і заліковому занятті. 9. Матеріали для контролю і самоконтролю знань. 9.1. Питання викладені у розділах 5.1. і.5.2. 9.2. Тестові завдання.


На основі послідовності:

вивченого

матеріалу

розробити

конспект

у

такій

1. Італійський живопис та скульптура. Титани італійського відродження: Леонардо да Вінчі, Рафаель, Мікеланджело, Ботічеллі, Тиціан, Тінторетто. 2. Криза гуманістичних ідеалів. 3. „Золоте століття” іспанського живопису. Питання до самоконтролю. 1. Кого ви знаєте з титанів італійського Відродження? 2. Які видатні твори титанів італійського Відродження ви знаєте? 3. Які художні відкриття належать митцям Відродження? 4. У творчості яких літераторів і художників відбилася криза ренесансного гуманістичного ідеалу? 5. У чому специфіка мистецтва „золотого століття” іспанського живопису? 6. Кого з представників „золотого століття” іспанського живопису ви знаєте? 7. Що нового вніс у портретний живопис Веласкес?


Теми рефератів 1. 2. 3. 4.

Історичні передумови становлення культури Відродження. Мистецтво Відродження. Мистецтво італійського ренесансу. Творчі портрети видатних художників епохи Відродження: Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рафаеля.


Методична розробка щодо організації ПСРС з теми Культура Нового часу і Просвітництва Зміст методичної розробки: 1. Актуальність теми: Новий час – це історична епоха, протягом якої культура західноєвропейських країн набула тієї розвинутої форми, яка виділила Європу з усього останнього світу і яку виділяють як особливий тип європейської культури. 2. Навчальна мета: 2.1. З‘ясувати соціально-економічні й політичні витоки Реформації і Просвітництва. 2.2. Розкрити суть поняття Реформація та Просвітництво. 2.3. Дати характеристику розвитку літератури та епосу епохи Реформації. 2.4. Дати характеристику стилю художньої культури бароко. Представники стилю, творчість відомих діячів їх твори. 2.5. Дати характеристику стилю художньої культури класицизм. Класицизм у живописі, скульптурі, архітектурі. 3. Основні базові знання необхідні для вивчення теми (міжпредметні та внутрішньо предметні зв‘язки): № Дисципліни п/ п 1 Зарубіжна література

2

Історія мистецтва

3

Всесвітня історія

Знати питання

Вміти

Хто був найвидатнішими Давати характеристику діячами в галузі літератури та творчості видатних діячів епосу епохи Реформації? Реформації в галузі літератури та епосу. Хто являється Давати характеристику найвидатнішими творчій діяльності представниками стилів бароко представників стилю бароко та класицизм, назвати їх та класицизм. твори? Які соціально-економічні та Аналізувати соціальнополітичні витоки привели до економічні та політичні виникнення руху Реформація? витоки що привели до виникнення руху Реформація.


4. Перелік літератури для повторення основних базових знань: 4.1. Історія світової та української культури: Підучник для вищ. зал. освіти / В.А.Гречанко, І.В.Чорний, В.А.Кушнерук, В.А.Режко. – К.: Літера ЛТД, 2006. – 480 с. 4.2. Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура: Курс лекцій. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 584 с. 4.3. Культурологія: українська та зарубіжна культура: Навч. посіб./ М.М.Закович, О.М.Семенко та ін.; За ред. М.М.Заковича. – 3-тє вид., стер. – К.: Знання, 2007. – 567 с. – (Вища освіта XXI століття). 4.4. Лекції з світової та вітчизняної культури: Навч. посібник. Вид. 2-ге, перероб. і доп./ За ред. проф.. А.Яртися та проф.. В.Мельника. – Львів: Світ, 2005. – 568 с. з іл.. 4.5. Шаповалов М. та ін. Історія зарубіжної літератури: Середні віки та Відродження. – Львів, 1982. 5. Перелік теоретичних і практичних питань за темою самостійної роботи: 5.1. Знати: 5.1.1. Соціально-економічні й політичні витоки Реформації і Просвітництва. 5.1.2. Суть поняття Реформація та Просвітництво. 5.1.3. Хто являється найвидатнішими представниками літератури та епосу епохи Реформації, характеристика їх творчості. 5.1.4. Які риси характерні для стилю художньої культури бароко. Представники стилю, творчість відомих діячів у живописі, скульптурі, музиці, архітектурі. 5.1.5. Які риси характерні для стилю художньої культури класицизм. Класицизм у живописі, скульптурі, музиці. архітектурі. 5.2. Вміти: 5.2.1. Розкрити соціально-економічні й політичні витоки Реформації. 5.1.2. З‘ясувати суть поняття Реформація та Просвітництво. 5.1.3. Дати характеристику найвидатнішим творам літератури та епосу епохи Реформації. 5.1.4. Дати характеристику стилю художньої культури бароко. Представники стилю, творчість відомих діячів у живописі, скульптурі, музиці, архітектурі. 5.1.5. Дати характеристику для стилю художньої культури класицизм. Класицизм у живописі, скульптурі, музиці. архітектурі 6. Перелік літератури для вивчення теми самостійної роботи: 6.1. Основна: 6.1.1. Історія світової культури: Навч. Посібник/ Керівник авт. Колективу Л.Т.Левчук. – 2-ге вид., перероб. І доп. – Київ: Либідь, 1999.


6.1.2. Історія світової та української культури: Підучник для вищ. зал. освіти / В.А.Гречанко, І.В.Чорний, В.А.Кушнерук, В.А.Режко. – К.: Літера ЛТД, 2006. 6.1.3. Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура: Курс лекцій. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. 6.1.4. Культурологія: українська та зарубіжна культура: Навч. посіб./ М.М.Закович, О.М.Семенко та ін.; За ред. М.М.Заковича. – 3-тє вид., стер. – К.: Знання, 2007. 6.1.5. Лекції з світової та вітчизняної культури: Навч. посібник. Вид. 2-ге, перероб. і доп./ За ред. проф.. А.Яртися та проф.. В.Мельника. – Львів: Світ, 2005. 6.1.6. Шаповалові М. та ін. Історія зарубіжної літератури: Середні віки та Відродження. – Львів, 1982. 6.1.7. Очерки из истории гуманистической и реформацыонной мысли. Москва, 1978. 6.2. Додаткова: 6.2.1. Абрамович С.Д., Тілло М.С., Чікарькова М.Ю. Культурологія: Навч. посіб. – К.: Кондор, 2005. 6.2.2. Дмитриева Н.А. Краткая история искусств. – М., 1991. – Вып. 2. 6.2.3. Корінний М.М., Потапов Г.Г., Шевченко В.Ф. Короткий термінологічний словник з української та зарубіжної культури.- К.: Україна, 2000.Бойко Р.П. та ін. 6.2.4. Лекції з історії світової культури. Під заг. ред. доктора істор. наук, професора Стрішениця М.М.. – СМП “Астон” , 1999. 6.2.5. Мастера класического искусства Запада. – М., 1993. 6.2.6. Писанко М.М. Рух, простір і час в образотворчому мистецтві. – К., 1995. 6.2.7. Холл Джо. Словарь сюжетов и символов в искусстве/ Пер. с англ. А.Е.Майхапара. – М., 1996. 7. Форми самостійної роботи, вимоги до її виконання і критерії оцінки. 7.1. Знайти в основній і додатковій літературі відповіді на питання, що викладені в розділах 5.1. і 5.2.. Записати їх в зошит, тобто скласти конспект за літературними даними з обліком нижчевказаних вимог. Вимоги до конспекту: В зошит для самостійної роботи написати назву теми. Далі переписати основну і додаткову літературу, теоретичні та практичні питання. Після кожного питання написати відповідь з посиланням у квадратних дужках на номер літературного джерела. Здати конспект на перевірку викладачеві напередодні семінарського (практичного) заняття з теми (за 3-4 дні). “5” – на всі пункти 5.1. та 5.2. дано вичерпні відповіді; “4” – на одне з питань дано неточну, неповну відповідь або воно відсутня; “3” – на два запитання дано неточну з помилками відповідь; “2” – конспект не складено зовсім або у відповіді студента допущені грубі помилки.


8. Форми контролю знань. 8.1. Перевірка конспекту. 8.2. Контроль на семінарському і заліковому занятті. 9. Матеріали для контролю і самоконтролю знань. 9.1. Питання викладені у розділах 5.1. і.5.2. 9.2. Тестові завдання.


На основі послідовності:

вивченого

матеріалу

розробити

конспект

у

такій

1. Культура Реформації і просвітництва. Поняття Реформація і просвітництво. Діячі Реформації: Ян Гус і Мартин Лютер. 2. Література і епос епохи Реформації (Д.Мільтон, Ф.Клопшток). 3. Стилі художньої культури: бароко і класицизм. 4. Культура бароко. Стиль бароко. Творчість італійського скульптора Д.Л.Берніні. Живопис Д.Веласкеса, А.Дюрера, М.Караваджо, П.Рубенса.Архітектура бароко. 5. Класицизм. Теоретичні принципи класицизму в творчості Н.Буало. Драматургія Ж.Расіна і Ж.Мольєра. Класицизм у живописі, скульптурі, архітектурі.


Теми рефератів 1. 2. 3. 4. 5.

Реформація і генезис культури Нового часу. Основні напрями в мистецтві, їх суть і художня специфіка. Художні стилі епохи Просвітництва. Творчість Караваджіо, Веласкеса, Рубенса, Рембрандта. Становлення класичної музики. Творчість Баха, Моцарта, Бетховена. 6. Література і епос епохи Реформації. 7. Мистецтво доби Реформації.


Методична розробка щодо організації ПСРС з теми Культура Просвітництва Зміст методичної розробки: 1. Актуальність теми: Розум – панівна ідея просвітництва. Характерна риса Просвітництва – прагнення його представників до перебудови всіх суспільних відносин на основі розуму, рівності , справедливості, що , на їх думку, випливає з самої природи, прав людини. 2. Навчальна мета: 2.1. Розкрити суть поняття Просвітництво, епоха Просвітництва. 2.2. З‘ясувати суть раціоналізму як джерела ідеології Просвітництва. Вплив філософської думки Жана-Жака Руссо і Ш.-Л. Монтеск‘є на ідеологію Просвітництва. 2.3. З‘ясувати зростання ролі літератури у житті суспільства. 2.4. Дати характеристику розвитку мистецтва (архітектура, живопис, музика) епохи Просвітництва. 2.5. Дати характеристику художнім напрямам епохи Просвітництва: бароко, класицизм, поява рококо, ампіру, романтизму. 2.6. З‘ясувати в чому полягає криза культури Нового часу. 3. Основні базові знання необхідні для вивчення теми (міжпредметні та внутрішньо предметні зв‘язки): № Дисципліни п/ п 1 Зарубіжна література

2

Історія мистецтва

3

Всесвітня історія

4

Всесвітня історія

Знати питання В яких творах прозвучали Просвітництва?

Вміти

літератури Давати характеристику ідеї творчості видатних діячів Просвітництва в галузі літератури. Хто являється Давати характеристику найвидатнішими творчій діяльності представниками стилів бароко представників стилю бароко та класицизм, назвати їх та класицизм. твори? Які витоки та основні засади Дати характеристику Просвітництва? витокам та основним засадам Просвітництва, чим була викликана епоха Просвітництва? Які соціально-історичні Характеризувати соціальночинники мали вирішальний історичні чинники які мали


5

Філософія

вплив на культуру Просвітництва? Хто із французьких філософів був найвидатнішими діячами просвітництва?

вирішальний вплив на культуру Просвітництва Розкрити ідеї французьких філософів, чия філософська думка вплинула на думку епохи Просвітництва.

4. Перелік літератури для повторення основних базових знань: 4.1. Історія світової та української культури: Підучник для вищ. зал. освіти / В.А.Гречанко, І.В.Чорний, В.А.Кушнерук, В.А.Режко. – К.: Літера ЛТД, 2006. – 480 с. 4.2. Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура: Курс лекцій. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 584 с. 4.3. Культурологія: українська та зарубіжна культура: Навч. посіб./ М.М.Закович, О.М.Семенко та ін.; За ред. М.М.Заковича. – 3-тє вид., стер. – К.: Знання, 2007. – 567 с. – (Вища освіта XXI століття). 4.4. Лекції з світової та вітчизняної культури: Навч. посібник. Вид. 2-ге, перероб. і доп./ За ред. проф.. А.Яртися та проф.. В.Мельника. – Львів: Світ, 2005. – 568 с. з іл.. 4.5. Шаповалов М. та ін. Історія зарубіжної літератури: Середні віки та Відродження. – Львів, 1982. 5. Перелік теоретичних і практичних питань за темою самостійної роботи: 5.1. Знати: 5.1.1. Чим була викликана епоха Просвітництва? 5.1.2. Які соціально-історичні чинники мали вирішальний вплив на культуру Просвітництва? 5.1.3. Що являлось джерелом ідеології Просвітництва. Яким чином філософська думка Жана-Жака Руссо і Ш.-Л. Монтеск‘є вплинула на ідеологію Просвітництва. 5.1.4. Яке світобачення характерне для діячів Просвітництва? 5.1.5. Яким чином роль літератури вплинула на життя суспільства. 5.1.6. Дати характеристику особливостям розвитку мистецтва (архітектура, живопис, музика) епохи Просвітництва. 5.1.7. Які риси характерні художнім напрямам епохи Просвітництва: бароко, класицизму, рококо, ампіру, романтизму? 5.1.8. В чому полягає криза культури Нового часу? 5.2. Вміти: 5.2.1. Розкрити чим була викликана епоха Просвітництва. 5.2.2. З‘ясувати соціально-історичні чинники які мали вирішальний вплив на культуру Просвітництва. 5.2.3. Аналізувати філософські ідеї Вольтера, Дідро, Руссо, Гердера.


5.2.4. Дати характеристику основним напрямам в мистецтві, їх суть і художня специфіка. 6. Перелік літератури для вивчення теми самостійної роботи: 6.1. Основна: 6.1.1. Історія світової культури: Навч. Посібник/ Керівник авт. Колективу Л.Т.Левчук. – 2-ге вид., перероб. І доп. – Київ: Либідь, 1999. 6.1.2. Історія світової та української культури: Підучник для вищ. зал. освіти / В.А.Гречанко, І.В.Чорний, В.А.Кушнерук, В.А.Режко. – К.: Літера ЛТД, 2006. 6.1.3. Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура: Курс лекцій. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. 6.1.4. Культурологія: українська та зарубіжна культура: Навч. посіб./ М.М.Закович, О.М.Семенко та ін.; За ред. М.М.Заковича. – 3-тє вид., стер. – К.: Знання, 2007. 6.1.5. Лекції з світової та вітчизняної культури: Навч. посібник. Вид. 2-ге, перероб. і доп./ За ред. проф.. А.Яртися та проф.. В.Мельника. – Львів: Світ, 2005. 6.1.6. Шаповалові М. та ін. Історія зарубіжної літератури: Середні віки та Відродження. – Львів, 1982. 6.1.7. Очерки из истории гуманистической и реформацыонной мысли. Москва, 1978. 6.2. Додаткова: 6.2.1. Абрамович С.Д., Тілло М.С., Чікарькова М.Ю. Культурологія: Навч. посіб. – К.: Кондор, 2005. 6.2.2. Дмитриева Н.А. Краткая история искусств. – М., 1991. – Вып. 2. 6.2.3. Корінний М.М., Потапов Г.Г., Шевченко В.Ф. Короткий термінологічний словник з української та зарубіжної культури.- К.: Україна, 2000.Бойко Р.П. та ін. 6.2.4. Лекції з історії світової культури. Під заг. ред. доктора істор. наук, професора Стрішениця М.М.. – СМП “Астон” , 1999. 6.2.5. Мастера класического искусства Запада. – М., 1993. 6.2.6. Писанко М.М. Рух, простір і час в образотворчому мистецтві. – К., 1995. 6.2.7. Холл Джо. Словарь сюжетов и символов в искусстве/ Пер. с англ. А.Е.Майхапара. – М., 1996. 7. Форми самостійної роботи, вимоги до її виконання і критерії оцінки. 7.1. Знайти в основній і додатковій літературі відповіді на питання, що викладені в розділах 5.1. і 5.2.. Записати їх в зошит, тобто скласти конспект за літературними даними з обліком нижчевказаних вимог. Вимоги до конспекту: В зошит для самостійної роботи написати назву теми. Далі переписати основну і додаткову літературу, теоретичні та практичні питання. Після кожного питання написати відповідь з посиланням у квадратних дужках на номер


літературного джерела. Здати конспект на перевірку викладачеві напередодні семінарського (практичного) заняття з теми (за 3-4 дні). “5” – на всі пункти 5.1. та 5.2. дано вичерпні відповіді; “4” – на одне з питань дано неточну, неповну відповідь або воно відсутня; “3” – на два запитання дано неточну з помилками відповідь; “2” – конспект не складено зовсім або у відповіді студента допущені грубі помилки. 8. Форми контролю знань. 8.1. Перевірка конспекту. 8.2. Контроль на семінарському і заліковому занятті. 9. Матеріали для контролю і самоконтролю знань. 9.1. Питання викладені у розділах 5.1. і.5.2. 9.2. Тестові завдання.


На основі послідовності:

вивченого

матеріалу

розробити

конспект

у

такій

1. Культура Реформації і просвітництва. Поняття Реформація і просвітництво. Діячі Реформації: Ян Гус і Мартин Лютер. 2. Література і епос епохи Реформації (Д.Мільтон, Ф.Клопшток). 3. Стилі художньої культури: бароко і класицизм. 4. Культура бароко. Стиль бароко. Творчість італійського скульптора Д.Л.Берніні. Живопис Д.Веласкеса, А.Дюрера, М.Караваджо, П.Рубенса.Архітектура бароко. 5. Класицизм. Теоретичні принципи класицизму в творчості Н.Буало. Драматургія Ж.Расіна і Ж.Мольєра. Класицизм у живописі, скульптурі, архітектурі.


Теми рефератів

1. Історичні умови і визначальні фактори розвитку культури в епоху Просвітництва. 2. Витоки та основні засади Просвітництва. 3. Інтелектуальні течії епохи Просвітництва. 4. Література епохи Просвітництва. 5. Технократична і гуманітарна культура. 6. Мистецтво бароко. 7. Основні напрями в мистецтві, їх суть і художня специфіка. 8. Художні стилі епохи Просвітництва. 9. Мистецтво епохи Просвітництва. 10. Найвидатніші діячі французького просвітництва.


Методична розробка щодо організації ПСРС з теми Інформаційно-знакове розуміння культури 1. Актуальність теми: Створюючи культуру, люди відділяються від природи і створюють нове позаприродне середовище буття (іграшки та книги, одяг і меблі, скло і бетон, звуки музики та електричне світло). Сліди людського впливу має навіть те, що ми їмо та п'ємо, навіть повітря, яким ми дихаємо. Людство живе ніби на межі двох світів - існуючого незалежно від нього світу природи та світу матеріальної культури 2. Навчальна мета: 2.1. з‘ясувати що таке інформаційно-семіотичне розуміння культури. 2.2.розкрити суть артефактів культури. 2.3. дати характеристику основним видам смислів культури. 2.4. дати характеристику видам знаків та символів культури. 3. Основні базові знання необхідні для вивчення теми (міжпредметні та внутрішньо предметні зв‘язки): Філософія, психологія, історія України, всесвітня історія, економіка, географія, соціологія. 4. Перелік літератури для повторення основних базових знань: 4.1. Кравець М.С., Семашко О.М., Піча В.М. та ін. Культурологія: навчальний посібник. Львів, 2003. – с.65-85. 4.2. Подольська Є.А., Лихвар В.Д., Іванова К.А. Культурологія: Навчальний посібник.- Київ: Центр навчальної літератури, 2003, с82-83 4.3. Шевнюк О.Л. Культурологія. Навчальний посібник. К., 2004. 5. Перелік теоретичних і практичних питань за темою самостійної роботи: 5.1. Знати: 5.1.1. що несе у собі інформаційно-семіотичне розуміння культури. 5.1.2. що таке артефакти культури. 5.1.3. які визначають три основних види смислів культури. 5.1.4. робити аналіз видів знаків та символів культури. 5.2. Вміти: 5.2.1.давати характеристику що таке інформаційно-семіотичне розуміння культури. 5.2.2. розкрити що таке артефакти культури. 5.2.3. визначати характерні риси основних видів смислів культури: знання, цінності та регулчтиви. 5.2.4.аналізувати види знаків та символів культури.


Ключові поняття та терміни: інформаційно-семіотичний підхід, артефакти, знання, цінності, регулятиви, знак, символ. 6. Перелік літератури для вивчення теми самостійної роботи: 6.1. Основна: 6.1.1. Кравець М.С., Семашко О.М., Піча В.М. та ін. Культурологія: навчальний посібник. Львів, 2003. – с.65-85. 6.1.2. Подольська Є.А., Лихвар В.Д., Іванова К.А. Культурологія: Навчальний посібник.- Київ: Центр навчальної літератури, 2003, с82-83 6.1.3. Шевнюк О.Л. Культурологія. Навчальний посібник. К., 2004. 6.2. Додаткова: 6.2.1. Подольская Є.А., Лихвар В.Д., Погорелый Д.Е. Кредитно-модульный курс культурологи: 6-е изд., перераб. И дополнено. Учебное пособие. – К.: Фирма «Инкос», Центр учебной литературы, 2007. 7. Форми самостійної роботи, вимоги до її виконання і критерії оцінки. 7.1. Знайти в основній і додатковій літературі відповіді на питання, що викладені в розділах 5.1. і 5.2.. Записати їх в зошит, тобто скласти конспект за літературними даними з обліком нижчевказаних вимог. Вимоги до конспекту: В зошит для самостійної роботи написати назву теми. Далі переписати основну і додаткову літературу, теоретичні та практичні питання. Після кожного питання написати відповідь з посиланням у квадратних дужках на номер літературного джерелаю Здати конспект на перевірку викладачеві напередодні семінарського (практичного) заняття з теми (за 3-4 дня). “5” – на всі пункти 5.1. та 5.2. дано вичерпні відповіді; “4” – на одне з питань дано неточну, неповну відповідь або воно відсутня; “3” – на два запитання дано неточну з помилками відповідь; “2” – конспект не складено зовсім або у відпові студента допущені грубі помилки. 8. Форми контролю знань. 8.1. Перевірка конспекту. 8.2. Контроль на семінарському і заліковому занятті. 9. Матеріали для контролю і самоконтролю знань. 9.1. Питання викладені у розділах 5.1. і.5.2. 9.2. Тестові завдання. На основі вивченого матеріалу розробити конспект у такій послідовності: 1. Інформаційно-семіотичне розуміння культури 2. Артефакти культури. Знання, цінності і регулятиви як три основних види смислів культури. 3. Види знаків та символів.


Питання для роздуму, самоперевірки, повторення. 1. Що включає в себе інформаційно-семіотичне розуміння культури? 2. Що таке артефакти культури? 3. Що являється основними видами смислів культури? 4. Які є види знаків та символів?


Методична розробка щодо організації ПСРС з теми Динаміка культури. 1. Актуальність теми: Динаміка культури характеризує трансформаційні процеси всередині культури й у взаємодіях культур, які специфічні цілісністю, закономірністю, спрямованістю і впорядкованістю провідних тенденцій. Для динаміки культури характерною є усталеність взаємодії компонентів, періодичність і стадіальність, що відрізняє її від культурних змін як довільних трансформацій соціокультурного процесу. Динаміка культури є відображенням здатності складних соціальних організмів адаптуватись до мінливих зовнішніх і внутрішніх умов існування. 2. Навчальна мета: 2.1. визначити що таке соціокультурна динаміка. 2.2. охарактеризувати циклічну модель культурної динаміки. 2.3. дати характеристику еволюціоністській парадигмі щодо розвитку культури. 2.4. визначити передумови синергетичного підходу до динаміки культури. 2.5. дати визначення що таке культура і цивілізація, як вони співвідносяться між собою. 3. Основні базові знання необхідні для вивчення теми (міжпредметні та внутрішньо предметні зв‘язки): Філософія, історія України, всесвітня історія, економіка, географія, соціологія. 4. Перелік літератури для повторення основних базових знань: 4.1. Введение в культурологию: Учеб. пособие для вузов / Рук. автор, кол. Е.В. Попов. — М., 1995. — С. 336. 4.2. Вернадский В.И. Философские мысли натуралиста. — М., 1988. 4.3. Бердяев Н.А. Смысл истории. — М., 1990. 4.4. Джонсон Д. Люси. Истоки рода человеческого. — М., 1984. 4.5. Мид М. Культура й мир детства. — М., 1988. 4.6. Канарский А.С. Диалектика эстетического процесса. Генезис чувственной культури. — К., 1982. 4.7. Кравець М.С., Семашко О.М., Піча В.М. та ін. Культурологія: навчальний посібник. Львів, 2003. – с.65-85. 4.8. Кууси П.Этот человеческий мир. — М., 1988. 4.9. Подольська Є.А., Лихвар В.Д., Іванова К.А. Культурологія: Навчальний посібник.- Київ: Центр навчальної літератури, 2003, с82-83 4.10. Тейяр де Шарден П. Феномен человека. — М., 1987. 4.11. Шевнюк О.Л. Культурологія. Навчальний посібник. К., 2004. – с.75-78. 4.12. Кравець М.С., Семашко О.М., Піча В.М. Культурологія. Навчальний посібник. Львів, 2003. – с.38-41. 4.13. Українська та зарубіжна культура: Навч. Посіб./М.М.Закович та інші; За ред. М.М.Заковича. – К.,2001. – с.77-81. 4.14. Шевнюк О.Л. Культурологія. Навчальний посібник. К., 2004.


5. Перелік теоретичних і практичних питань за темою самостійної роботи: 5.1. Знати: 5.1. що таке соціокультурна динаміка. 5.2. характеризувати циклічну модель культурної динаміки. 5.3. в чому суть еволюціоністської парадигми щодо розвитку культури. 5.4. в чому суть синергетичного підходу до динаміки культури. 5.5. що таке культура і цивілізація, як вони співвідносяться між собою. 5.2. Вміти: 2.1. визначити що таке соціокультурна динаміка. 2.2. давати характеристику циклічній моделі культурної динаміки. 2.3. давати характеристику еволюціоністській парадигмі щодо розвитку культури. 2.4. визначати передумови синергетичного підходу до динаміки культури. 2.5. аналізувати що таке культура і цивілізація, як вони співвідносяться між собою. Ключові поняття та терміни: динаміка культури, циклічна модель культурної динаміки, еволюціоністська парадигма, син енергетичний підхід, цивілізація. 6. Перелік літератури для вивчення теми самостійної роботи: 6.1. Основна: 6.1.1. Введение в культурологию: Учеб. пособие для вузов / Рук. автор, кол. Е.В. Попов. — М., 1995. — С. 336. 6.1.2. Вернадский В.И. Философские мысли натуралиста. — М., 1988. 6.1.3. Бердяев Н.А. Смысл истории. — М., 1990. 6.1.4. Джонсон Д. Люси. Истоки рода человеческого. — М., 1984. 6.1.5. Мид М. Культура й мир детства. — М., 1988. 6.1.6. Канарский А.С. Диалектика эстетического процесса. Генезис чувственной культури. — К., 1982. 6.1.7. Кравець М.С., Семашко О.М., Піча В.М. та ін. Культурологія: навчальний посібник. Львів, 2003. – с.65-85. 6.1.8. Кууси П.Этот человеческий мир. — М., 1988. 6.1.9. Подольська Є.А., Лихвар В.Д., Іванова К.А. Культурологія: Навчальний посібник.- Київ: Центр навчальної літератури, 2003, с82-83 6.1.10. Тейяр де Шарден П. Феномен человека. — М., 1987. 6.1.11. Шевнюк О.Л. Культурологія. Навчальний посібник. К., 2004. – с.75-78. 6.1.12. Кравець М.С., Семашко О.М., Піча В.М. Культурологія. Навчальний посібник. Львів, 2003. – с.38-41. 6.1.13. Українська та зарубіжна культура: Навч. Посіб./М.М.Закович та інші; За ред. М.М.Заковича. – К.,2001. – с.77-81. 6.1.14. Шевнюк О.Л. Культурологія. Навчальний посібник. К., 2004.

6.2. Додаткова:


6.2.1. Подольская Є.А., Лихвар В.Д., Погорелый Д.Е. Кредитно-модульный курс культурологи: 6-е изд., перераб. И дополнено. Учебное пособие. – К.: Фирма «Инкос», Центр учебной литературы, 2007. 6.2.2. Кравець М.С., Семенко О.М., Пічі В.М. та ін. Культурологія: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації/ За заг. ред. В.М.Пічі – Львів: „Новий світ – 200”, 2004. 7. Форми самостійної роботи, вимоги до її виконання і критерії оцінки. 7.1. Знайти в основній і додатковій літературі відповіді на питання, що викладені в розділах 5.1. і 5.2.. Записати їх в зошит, тобто скласти конспект за літературними даними з обліком нижчевказаних вимог. Вимоги до конспекту: В зошит для самостійної роботи написати назву теми. Далі переписати основну і додаткову літературу, теоретичні та практичні питання. Після кожного питання написати відповідь з посиланням у квадратних дужках на номер літературного джерелаю Здати конспект на перевірку викладачеві напередодні семінарського (практичного) заняття з теми (за 3-4 дня). “5” – на всі пункти 5.1. та 5.2. дано вичерпні відповіді; “4” – на одне з питань дано неточну, неповну відповідь або воно відсутня; “3” – на два запитання дано неточну з помилками відповідь; “2” – конспект не складено зовсім або у відпові студента допущені грубі помилки. 8. Форми контролю знань. 8.1. Перевірка конспекту. 8.2. Контроль на семінарському і заліковому занятті. 9. Матеріали для контролю і самоконтролю знань. 9.1. Питання викладені у розділах 5.1. і.5.2. 9.2. Тестові завдання. На основі вивченого матеріалу розробити конспект послідовності: 1. Поняття соціокультурної динаміки. 2. Циклічна парадигма розвитку культури. 3. Еволюціоністська парадигма щодо розвитку культури. 4. Передумови синергетичного підходу до динаміки культури. 5. Культура і цивілізація.

у

такій

Питання для роздуму, самоперевірки, повторення 1. У чому специфіка біологічної та культурної еволюції. 2. Назвіть критерії визначення культурних епох. 3. Які фактори роблять мистецтво важливим механізмом культурної еволюції? 4. Які культурні епохи ви знаєте?


Методична розробка щодо організації ПСРС з теми Культура Східних Слов‘ян Зміст методичної розробки: 11. Актуальність теми: За свою багатовікову історію український народ створив велику культуру, зробив значний внесок у культуру світову. Українська культура пройшла складний шлях. Вона увібрала в себе кращі надбання минулого, збагатилась культурами інших народів. На цьому шляху було багато досягнень та втрат. 2. Навчальна мета: 2.1. Розглянути наукову базу вивчення культури східних слов‘ян. Основні е��апи розвитку культури східних слов‘ян. 2.2. Охарактеризувати вірування та міфологію східнослов’янських племен. 2.3. Дати характеристику розвитку трипільської культури та її особливості. 2.4. Розкрити особливості культурного процесу скіфського періоду. 2.5. Дати характеристику черняхівській культурі, її місце у культурному надбанні слов‘ян. 2.6. З‘ясувати особливості праслов‘янської писемності. „Велесова книга” , її значення для розвитку культури києворусичів 3. Основні базові знання необхідні для вивчення теми (міжпредметні та внутрішньо предметні зв‘язки): № Дисципліни п/ п 1 Народознавство

2

Історія України

3

Українська література

4

Релігієзнавство

Знати питання

Вміти

Обряди та свята, міфологія Дати характеристику східних слов‘ян обрядовості та святам східних слов‘ян, особливості світорозуміння, міфологія. Які були історичні передумови Дати характеристику виникнення української історичним передумовам культури? виникнення української культури. Яке значення мала „Велесова Давати оцінку „Велесовій книга” у культурному книзі”, її значенню в надбанні слов‘ян? культурному розвитку українців. Що складало основу Характеризувати ранні язичницької релігії? релігійні вірування східнослов‘янських племен


4. Перелік літератури для повторення основних базових знань: 4.1. Історія світової та української культури: Підучник для вищ. зал. освіти / В.А.Гречанко, І.В.Чорний, В.А.Кушнерук, В.А.Режко. – К.: Літера ЛТД, 2006. – 480 с. 4.2. Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура: Курс лекцій. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 584 с. 4.3. Культурологія: українська та зарубіжна культура: Навч. посіб./ М.М.Закович, О.М.Семенко та ін.; За ред. М.М.Заковича. – 3-тє вид., стер. – К.: Знання, 2007. – 567 с. – (Вища освіта XXI століття). 4.4. Лекції з світової та вітчизняної культури: Навч. посібник. Вид. 2-ге, перероб. і доп./ За ред. проф.. А.Яртися та проф.. В.Мельника. – Львів: Світ, 2005. – 568 с. з іл.. 4.5. Попович М.В. Нарис історії культури України. – К., 1998. 5. Перелік теоретичних і практичних питань за темою самостійної роботи: 5.1. Знати: 5.1.1. Загальну характеристику ареалу культури східнослов‘янських племен. 5.1.2. Основні джерела вивчення культури стародавніх слов‘ян. 5.1.3. Основні етапи розвитку старослов‘янської культури. 5.1.4. У що вірили східнослов‘янські племена, їх вірування та міфологія. 5.1.5. Особливості трипільської культури. 5.1.6. Особливості культурного процесу скіфського періоду. 5.1.7. Черняхівська культура, її місце у культурному надбанні слов‘ян. 5.1.8. Особливості праслов‘янської писемності. „Велесова книга” , її значення для розвитку культури києворусичів. 5.2. Вміти: 5.2.1. Давати характеристику ареалу культури східнослов‘янських племен. 5.1.2. Розкрити основні джерела вивчення культури стародавніх слов‘ян. 5.1.3. З‘ясувати основні етапи розвитку старослов‘янської культури. 5.1.4. Давати характеристику віруванням та особливостям світобачення східнослов‘янських племен. 5.1.5. Дати характеристику розвитку трипільської культури. 5.1.6. Характеризувати культурний процес скіфського періоду. 5.1.7. Розкрити значення черняхівської культури, її місце у культурному надбанні слов‘ян. 5.1.8. Розкрити особливості праслов‘янської писемності. „Велесова книга” , її значення для розвитку культури києворусичів. 6. Перелік літератури для вивчення теми самостійної роботи: 6.1. Основна: 6.1.1. Давня історія України: Навч. Посібник: У 2 кн./ Толочко П.П., Козак Д.Н., Крижицький С.Д. та ін. – К., 1994.


6.1.2. Історія світової культури: Навч. Посібник/ Керівник авт. Колективу Л.Т.Левчук. – 2-ге вид., перероб. І доп. – Київ: Либідь, 1999. 6.1.3. Історія світової та української культури: Підучник для вищ. зал. освіти / В.А.Гречанко, І.В.Чорний, В.А.Кушнерук, В.А.Режко. – К.: Літера ЛТД, 2006. 6.1.4. Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура: Курс лекцій. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. 6.1.5. Культурологія: українська та зарубіжна культура: Навч. посіб./ М.М.Закович, О.М.Семенко та ін.; За ред. М.М.Заковича. – 3-тє вид., стер. – К.: Знання, 2007. 6.1.6. Лекції з світової та вітчизняної культури: Навч. посібник. Вид. 2-ге, перероб. і доп./ За ред. проф.. А.Яртися та проф.. В.Мельника. – Львів: Світ, 2005. Попович М.В. Нарис історії культури України. – К., 1998. 6.1.7. Шаповалові М. та ін. Історія зарубіжної літератури: Середні віки та Відродження. – Львів, 1982. 6.2. Додаткова: 6.2.1. Абрамович С.Д., Тілло М.С., Чікарькова М.Ю. Культурологія: Навч. посіб. – К.: Кондор, 2005. 6.2.2. Дмитриева Н.А. Краткая история искусств. – М., 1991. – Вып. 2. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу. – К., 1991. 6.2.3. Залізняк Л.Л. Від склавинів до української нації. – К., 1997. 6.2.4. Корінний М.М., Потапов Г.Г., Шевченко В.Ф. Короткий термінологічний словник з української та зарубіжної культури.- К.: Україна, 2000.Бойко Р.П. та ін. 6.2.5. Лекції з історії світової культури. Під заг. ред. доктора істор. наук, професора Стрішениця М.М.. – СМП “Астон” , 1999. 6.2.6. Мастера класического искусства Запада. – М., 1993. Петров В.П. Походження українського народу. – К., 1992. 6.2.7. Писанко М.М. Рух, простір і час в образотворчому мистецтві. – К., 1995. 6.2.8. Рыбаков Б.А. Язычество древних славян. – М., 1981. Тереножкин А.И. Киммерийцы. – К., 1976. 6.2.9. Холл Джо. Словарь сюжетов и символов в искусстве/ Пер. с англ. А.Е.Майхапара. – М., 1996. 7. Форми самостійної роботи, вимоги до її виконання і критерії оцінки. 7.1. Знайти в основній і додатковій літературі відповіді на питання, що викладені в розділах 5.1. і 5.2.. Записати їх в зошит, тобто скласти конспект за літературними даними з обліком нижчевказаних вимог. Вимоги до конспекту: В зошит для самостійної роботи написати назву теми. Далі переписати основну і додаткову літературу, теоретичні та практичні питання. Після кожного питання написати відповідь з посиланням у квадратних дужках на номер


літературного джерела. Здати конспект на перевірку викладачеві напередодні семінарського (практичного) заняття з теми (за 3-4 дні). “5” – на всі пункти 5.1. та 5.2. дано вичерпні відповіді; “4” – на одне з питань дано неточну, неповну відповідь або воно відсутня; “3” – на два запитання дано неточну з помилками відповідь; “2” – конспект не складено зовсім або у відповіді студента допущені грубі помилки. 8. Форми контролю знань. 8.1. Перевірка конспекту. 8.2. Контроль на семінарському і заліковому занятті. 9. Матеріали для контролю і самоконтролю знань. 9.1. Питання викладені у розділах 5.1. і.5.2. 9.2. Тестові завдання.


На основі послідовності:

вивченого

матеріалу

розробити

конспект

у

такій

1. Ннаукова база вивчення культури східних слов‘ян. Основні етапи розвитку культури східних слов‘ян. 2. Вірування та міфологія східнослов’янських племен. 3. Трипільська культура, її особливості. 4. Особливості культурного процесу скіфського періоду. 5. Черняхівська культура, її місце у культурному надбанні слов‘ян. 6. Особливості праслов‘янської писемності. „Вересова книга” , її значення для розвитку культури києворусичів.

Питання до самоконтролю. Яке значення культурної спадковості, культурного генофонду у формуванні та розвитку культури? 2. Яке походження трипільської культури? 3. Який був рівень соціально-економічного розвитку племен трипільської культури.? 4. Які характерні особливості скіфської культури і культури народів Північного Причорномор‘я? 5. Звідки бере свій початок писемний період української історії? 6. Що складало основу язичницької релігії? 7. Що таке антропотекосмізм? 8. В чому суть першої релігійної реформи Володимира і її значення? 9. Що збереглось від язичницької культури до наших днів? 10. в Чому проявляється дуальність українського характеру?

1.


Теми рефератів 1. Трипільська культура. 2. Культура античних міст-держав та колоній – Пантікапей, Херсонес, Фанагорія, Ольвія. 3. Скіфська культура та її особливості. 4. Ранні форма культури на східнослов‘янських землях. 5. Язичницька культура та її значення для формування і розвитку культури України. 6. Міфологія східних слов‘ян, обряди свята. 7. Складники української культури. 8. Вересова книга.


Методична розробка щодо організації ПСРС з теми Мистецтво Київської Русі. Зміст методичної розробки: 12. Актуальність теми: Мистецтво Київської Русі – одне з найвизначніших і найсамобутніших явищ світової культури. Художні досягнення цієї доби – те підгрунтя, що визначило подальший розвиток української культури. 2. Навчальна мета: 2.1. Дати характеристику розвитку образотворчого мистецтва: іконопис, фреска, мозаїка, книжкова мініатюра. 2.2. Дати характеристику розвитку музичного мистецтва Київської Русі, нотне крюкове письмо, розвиток театрального мистецтва. 2.3. З‘ясувати зв‘язок культури Київської Русі з античністю. 2.4. Визначити місце і роль культури Київської Русі у європейській культурі. 3. Основні базові знання необхідні для вивчення теми (міжпредметні та внутрішньо предметні зв‘язки): № Дисципліни п/ п 1 Історія архітектурних стилів та образотворчого мистецтва. 2 Історія України

3

Історія мистецтва.

Знати питання

Вміти

Дати характеристику розвитку Дати характеристику та святам образотворчого мистецтва в обрядовості Київській Русі. східних слов‘ян, особливості світорозуміння, міфологія. В чому полягав зв‘язок Довести яким чином Київської Русі та античності. культура Київської Русі була пов‘язана з античною культурою. Що становить собою мозаїка Визначити що таке мозаїка та фреска? Чи можна їх та фреска та чи відносяться віднести до оригінального вони до оригінального вітчизняного мистецтва? вітчизняного мистецтва.

4. Перелік літератури для повторення основних базових знань: 4.1. Історія світової та української культури: Підучник для вищ. зал. освіти / В.А.Гречанко, І.В.Чорний, В.А.Кушнерук, В.А.Режко. – К.: Літера ЛТД, 2006. – 480 с.


4.2. Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура: Курс лекцій. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 584 с. 4.3. Культурологія: українська та зарубіжна культура: Навч. посіб./ М.М.Закович, О.М.Семенко та ін.; За ред. М.М.Заковича. – 3-тє вид., стер. – К.: Знання, 2007. – 567 с. – (Вища освіта XXI століття). 4.4. Лекції з світової та вітчизняної культури: Навч. посібник. Вид. 2-ге, перероб. і доп./ За ред. проф.. А.Яртися та проф.. В.Мельника. – Львів: Світ, 2005. – 568 с. з іл.. 4.5. Попович М.В. Нарис історії культури України. – К., 1998. 4.6. Художня культура України: Навч. посіб./ Л.М.Масол, С.А.Ничкало, Г.І.Веселовська, О.І.Оніщенко; За заг. ред. Л.М.Масол. – К.: Вища шк.., 2006. Відродження. – Львів, 1982. 5. Перелік теоретичних і практичних питань за темою самостійної роботи: 5.1. Знати: 5.1.1. Як розвивалось образотворче мистецтво в Київській Русі, а саме: іконопис, фреска, мозаїка, книжкова мініатюра. 5.1.2. Як розвивалось музичне мистецтво в Київській Русі, нотне крюкове письмо. 5.1.3. Початок та розвиток театрального мистецтва. 5.1.4. Яким чином відбувався зв‘язок культури Київської Русі та античності. 5.1.5. Визначити місце і роль культури Київської Русі у європейській культурі. 5.2. Вміти: 5.2.1. Дати характеристику розвитку образотворчого мистецтва Київської Русі: іконопис, фреска, мозаїка, книжкова мініатюра. 5.2.2. Характеризувати розвиток музичного мистецтва та театральне мистецтво. 5.2.3. Розкрити зв‘язок культури Київської Русі з античністю. 5.2.4. З‘ясувати місце і роль культури Київської Русі у європейській культурі. 6. Перелік літератури для вивчення теми самостійної роботи: 6.1. Основна: 6.1.1. Брайчевський М.Ю. Утвердження християнства на Русі. – К., 1988. 6.1.2. Історія світової культури: Навч. Посібник/ Керівник авт. Колективу Л.Т.Левчук. – 2-ге вид., перероб. І доп. – Київ: Либідь, 1999. 6.1.3. Історія світової та української культури: Підучник для вищ. зал. освіти / В.А.Гречанко, І.В.Чорний, В.А.Кушнерук, В.А.Режко. – К.: Літера ЛТД, 2006. 6.1.4. Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура: Курс лекцій. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005.


6.1.5. Культурологія: українська та зарубіжна культура: Навч. посіб./ М.М.Закович, О.М.Семенко та ін.; За ред. М.М.Заковича. – 3-тє вид., стер. – К.: Знання, 2007. 6.1.6. Лекції з світової та вітчизняної культури: Навч. посібник. Вид. 2-ге, перероб. і доп./ За ред. проф.. А.Яртися та проф.. В.Мельника. – Львів: Світ, 2005. 6.1.7. Попович М.В. Нарис історії культури України. – К., 1998. 6.1.8. Художня культура України: Навч. Посіб./ Л.М. Масол, С.А.Ничкало, Г.І. Веселовська, О.І.Оніщенко; За заг. Ред. Л.М.Масол. – К.: Вища шк.., 2006. 6.1.9. Шаповалові М. та ін. Історія зарубіжної літератури: Середні віки та Відродження. – Львів, 1982. 6.2. Додаткова: 6.2.1. Абрамович С.Д., Тілло М.С., Чікарькова М.Ю. Культурологія: Навч. посіб. – К.: Кондор, 2005. 6.2.2. Дмитриева Н.А. Краткая история искусств. – М., 1991. – Вып. 2. 6.2.3. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу. – К., 1991. 6.2.4. Залізняк Л.Л. Від склавинів до української нації. – К., 1997. Київська Русь: культура, традиції. – К., 1982. 6.2.5. Корінний М.М., Потапов Г.Г., Шевченко В.Ф. Короткий термінологічний словник з української та зарубіжної культури.- К.: Україна, 2000.Бойко Р.П. та ін. 6.2.6. Лекції з історії світової культури. Під заг. ред. доктора істор. наук, професора Стрішениця М.М.. – СМП “Астон” , 1999. 6.2.7. Мастера класического искусства Запада. – М., 1993. 6.2.8. Мистецтво Київської Русі. - К., 1989. 6.2.9. Петров В.П. Походження українського народу. – К., 1992. 6.2.10. Писанко М.М. Рух, простір і час в образотворчому мистецтві. – К., 1995. 6.2.11. Рыбаков Б.А. Язычество древних славян. – М., 1981. 6.2.12. Тереножкин А.И. Киммерийцы. – К., 1976. 6.2.13. Холл Джо. Словарь сюжетов и символов в искусстве/ Пер. с англ. А.Е.Майхапара. – М., 1996. 7. Форми самостійної роботи, вимоги до її виконання і критерії оцінки. 7.1. Знайти в основній і додатковій літературі відповіді на питання, що викладені в розділах 5.1. і 5.2.. Записати їх в зошит, тобто скласти конспект за літературними даними з обліком нижчевказаних вимог. Вимоги до конспекту: В зошит для самостійної роботи написати назву теми. Далі переписати основну і додаткову літературу, теоретичні та практичні питання. Після кожного питання написати відповідь з посиланням у квадратних дужках на номер літературного джерела. Здати конспект на перевірку викладачеві напередодні семінарського (практичного) заняття з теми (за 3-4 дні).


“5” – на всі пункти 5.1. та 5.2. дано вичерпні відповіді; “4” – на одне з питань дано неточну, неповну відповідь або воно відсутня; “3” – на два запитання дано неточну з помилками відповідь; “2” – конспект не складено зовсім або у відповіді студента допущені грубі помилки. 8. Форми контролю знань. 8.1. Перевірка конспекту. 8.2. Контроль на семінарському і заліковому занятті. 9. Матеріали для контролю і самоконтролю знань. 9.1. Питання викладені у розділах 5.1. і.5.2. 9.2. Тестові завдання.


На основі послідовності:

вивченого

матеріалу

розробити

конспект

у

такій

1.Образотворече мистецтво: іконопис, фреска, мозаїка, книжкова мініатюра. 2. Музичне мистецтво Київської Русі, нотне крюкове письмо. 3. Театральне мистецтво. 4. Зв‘язок культури Київської Русі з античністю. 5. Місце і роль культури Київської Русі у європейській культурі.

Питання до самоконтролю. 1. В чому полягав зв‘язок культури Київської Русі та культури античності? 2. Який був культурний зв‘язок Київської Русі з Візантією та іншими сусідніми країнами? 3. Чому вважається, що києворуська культура є якісно новим етапом в розвитку слов‘янської культури? 4. Коротко охарактеризуйте основні жанри образотворчого мистецтва Київської Русі. Чи існували тоді художні школи, цехи, майстерні? 5. Що становить собою мозаїка та фреска? Чи можна їх віднести до оригінального вітчизняного мистецтва?. 6. Які види прикладного мистецтва набули високого розвитку та поширення на Русі? 7. Який зв‘язок культурної спадщини Київської Русі і сучасності? 8. Яке місце і роль культура Київської Русі займає у європейській культурі?


Теми рефератів 1. Київська Русь – якісно новий етап у розвитку слов‘янської культури. 2. Культура Київської Русі та античності. 3. Культура Київської Русі і Візантії. 4. Музична і співоча культура. 5. Театральне мистецтво періоду Київської Русі. 6. Усна народна творчість. 7. Культурна спадщина Київської Русі і сучасності. 8. Образотворче мистецтво Київської Русі: іконопис, фреска, мозаїка, книжкова мініатюра.


Методична розробка щодо організації ПСРС з теми Духовна культура українського народу ІІ пол. XVII - кун. XVIII ст. Зміст методичної розробки: 13. Актуальність теми: XVII - XVIII ст. – доба розквіту та піднесення української національної культури. Саме на цьому етапі Україна здійснила потужний якісний прорив у всіх напрямах художньої творчості небачений від часів Київської русі. 2. Навчальна мета: 2.1. Визначити історичні умови життя українського народу. 2.2. Дати характеристику розвитку освіти та науки даного періоду, культурно-просвітницька діяльність Києво-Могилянської академії. 2.3. Дати характеристику розвитку літератури, театрального мистецтва та музичної культури даного періоду. 2.4. Дати характеристику розвитку архітектури, образотворчого, декоративного та ужиткового мистецтва. 3. Основні базові знання необхідні для вивчення теми (міжпредметні та внутрішньо предметні зв‘язки): № Дисципліни п/ п 1 Історія архітектурних стилів та образотворчого мистецтва. 2 Історія України

3

Українська література

4

Філософія

Знати питання

Вміти

Дати характеристику розвитку архітектури та образотворчого мистецтва на українських землях ІІ пол. XVII – кін. XVIII ст. Яким чином українська державність вплинула на розвиток української культури? Які історичні твори ІІ пол. XVII – кін. XVIII ст. ви можете назвати?

Розкрити як розвивалася архітектура та образотворче мистецтво на українських землях

З‘ясувати яким чином українська державність вплинула на розвиток української культури Дати характеристику історичним творам даного періоду в Україні, яке вони мають значення для розвитку української культури. Який внесок в українську Дати характеристику культуру зробив великий діяльності відомого діяча філософ та письменник культури Г.С.Сковороди. Г.С.Сковорода


4. Перелік літератури для повторення основних базових знань: 4.1. Історія світової та української культури: Підучник для вищ. зал. освіти / В.А.Гречанко, І.В.Чорний, В.А.Кушнерук, В.А.Режко. – К.: Літера ЛТД, 2006. – 480 с. 4.2. Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура: Курс лекцій. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 584 с. 4.3. Культурологія: українська та зарубіжна культура: Навч. посіб./ М.М.Закович, О.М.Семенко та ін.; За ред. М.М.Заковича. – 3-тє вид., стер. – К.: Знання, 2007. – 567 с. – (Вища освіта XXI століття). 4.4. Лекції з св��тової та вітчизняної культури: Навч. посібник. Вид. 2-ге, перероб. і доп./ За ред. проф.. А.Яртися та проф.. В.Мельника. – Львів: Світ, 2005. – 568 с. з іл.. 4.5. Попович М.В. Нарис історії культури України. – К., 1998. 4.6. Художня культура України: Навч. посіб./ Л.М.Масол, С.А.Ничкало, Г.І.Веселовська, О.І.Оніщенко; За заг. ред. Л.М.Масол. – К.: Вища шк.., 2006. 5. Перелік теоретичних і практичних питань за темою самостійної роботи: 5.1. Знати: 5.1.1. Історичні умови життя українського народу в ІІ пол. XVII – кін. XVIII ст. 5.1.2. Розвиток освіти і науки, культурно-просвітницька діяльність КиєвоМогилянської академії. 5.1.3. Розвиток літератури, театрального мистецтва і музичної культури в даний період. 5.1.4. Розвиток архітектури, образотворчого, декоративного та ужиткового мистецтва. 5.2. Вміти: 5.2.1. Визначити історичні умови життя українського народу в ІІ пол. XVII – кін. XVIII ст. 5.2.2. Дати характеристику розвитку освіти і науки, культурнопросвітницька діяльність Києво-Могилянської академії. 5.2.3. Дати характеристику розвиток літератури, театрального мистецтва і музичної культури в даний період. 5.2.4. Охарактеризувати розвиток архітектури, образотворчого, декоративного та ужиткового мистецтва. 6. Перелік літератури для вивчення теми самостійної роботи: 6.1. Основна: 6.1.1. Історія світової культури: Навч. Посібник/ Керівник авт. Колективу Л.Т.Левчук. – 2-ге вид., перероб. І доп. – Київ: Либідь, 1999. 6.1.2. Історія світової та української культури: Підучник для вищ. зал. освіти / В.А.Гречанко, І.В.Чорний, В.А.Кушнерук, В.А.Режко. – К.: Літера ЛТД, 2006.


6.1.3. Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура: Курс лекцій. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. 6.1.4. Культурологія: українська та зарубіжна культура: Навч. посіб./ М.М.Закович, О.М.Семенко та ін.; За ред. М.М.Заковича. – 3-тє вид., стер. – К.: Знання, 2007. 6.1.5. Лекції з світової та вітчизняної культури: Навч. посібник. Вид. 2-ге, перероб. і доп./ За ред. проф.. А.Яртися та проф.. В.Мельника. – Львів: Світ, 2005. 6.1.6. Попович М.В. Нарис історії культури України. – К., 1998. 6.1.7. Художня культура України: Навч. Посіб./ Л.М. Масол, С.А.Ничкало, Г.І. Веселовська, О.І.Оніщенко; За заг. Ред. Л.М.Масол. – К.: Вища шк.., 2006. 6.1.8. Шаповалові М. та ін. Історія зарубіжної літератури: Середні віки та Відродження. – Львів, 1982. 6.2. Додаткова: 6.2.1. Абрамович С.Д., Тілло М.С., Чікарькова М.Ю. Культурологія: Навч. посіб. – К.: Кондор, 2005. 6.2.2. Антонович В. Про козацькі часи на Україні. – К., 1881. 6.2.3. Грабовський С., Ставрояні С., Шкляр Л. Нариси з історії української державності. – К., 1995. 6.2.4. Дмитриева Н.А. Краткая история искусств. – М., 1991. – Вып. 2. 6.2.5. Жолтовський П.М. Художнє життя на Україні в XVI - XVIII ст. – К., 1973. 6.2.6. Істоія української літератури: У 2 т. – К., 1987. – Т. 1. 6.2.7. Історія українського мистецтва: В 6 т. – К, 1968. – Т. 3. 6.2.8. Історія української музики: В 6 т. – К., 1988. – Т 1. 6.2.9. Корінний М.М., Потапов Г.Г., Шевченко В.Ф. Короткий термінологічний словник з української та зарубіжної культури.- К.: Україна, 2000.Бойко Р.П. та ін. 6.2.10. Лекції з історії світової культури. Під заг. ред. доктора істор. наук, професора Стрішениця М.М.. – СМП “Астон” , 1999. 6.2.11. Хижняк З.І. Києво-Могилянська академія. – К., 1991. 6.2.12. Холл Джо. Словарь сюжетов и символов в искусстве/ Пер. с англ. А.Е.Майхапара. – М., 1996. 6.2.13. Шевчук В. Козацька держава. – К., 1996. 7. Форми самостійної роботи, вимоги до її виконання і критерії оцінки. 7.1. Знайти в основній і додатковій літературі відповіді на питання, що викладені в розділах 5.1. і 5.2.. Записати їх в зошит, тобто скласти конспект за літературними даними з обліком нижчевказаних вимог.

Вимоги до конспекту: В зошит для самостійної роботи написати назву теми. Далі переписати основну і додаткову літературу, теоретичні та практичні питання. Після кожного питання написати відповідь з посиланням у квадратних дужках на номер літературного джерела. Здати конспект на перевірку викладачеві напередодні семінарського (практичного) заняття з теми (за 3-4 дні).


“5” – на всі пункти 5.1. та 5.2. дано вичерпні відповіді; “4” – на одне з питань дано неточну, неповну відповідь або воно відсутня; “3” – на два запитання дано неточну з помилками відповідь; “2” – конспект не складено зовсім або у відповіді студента допущені грубі помилки. 8. Форми контролю знань. 8.1. Перевірка конспекту. 8.2. Контроль на семінарському і заліковому занятті. 9. Матеріали для контролю і самоконтролю знань. 9.1. Питання викладені у розділах 5.1. і.5.2. 9.2. Тестові завдання.


На основі послідовності:

вивченого

матеріалу

розробити

конспект

у

такій

1.Історичні умови життя українського народу. 2. Освіта і наука, культурно-просвітницька діяльність Києво-Могилянської академії. 3. Література, театральне мистецтво і музична культура. 4. Архітектура, образотворче, декоративне та ужиткове мистецтво.

Питання для самоконтролю. 1. Яким чином українська державність вплинула на розвиток української культури? 2. Чому Києво-Могилянська академія стала центром освіти і науки? 3. Які заслуги І.Мазепи перед українською культурою? 4. Назвіть основні літературні жанри цієї доби. 5. Дайте характеристику стилю бароко. 6. Назвіть основні види театральних вистав. 7. Які особливості характерні для портретного живопису цієї доби? 8. Що визначало національну своєрідність дерев‘яних і кам‘яних („козацьких”) храмів XVII ст. 9. Назвіть основні барокові архітектурні ансамблі XVIII століття. 10. В чому полягає вплив української культури на російську? 11. Хто такий Феофан Прокопович? 12. Де і коли були засновані в Україні колегіуми? Яке було їх завдання? 13. Як довести, що М.Березовський, Д.Бортнянський, А.Ведель українські, а не російські композитори? 14. В чому викривальна сила вірша Г.Сковороди „Всякому городу нрав и права”?


Теми рефератів 1. Українська державність та її роль у розвитку самобутніх рис національної культури. 2. Особливості розвитку культури на українських землях за часів Гетьманщини. 3. Духовне життя України в період Гетьманщини. 4. Розвиток українських освітніх традицій за часів Гетьманщини. 5. Наукові знання і книгодрукування в період Гетьманщини. 6. Києво-Могилянська академія – центр освіти і науки. 7. Іван Мазепа як культурний діяч. 8. Діяльність відомих вчених, громадських діячів і педагогів Л.Барановича, І.Галятовського, І.Гізеля, С.Яворського. 9. Історичні твори. Літопис Самовидця, київський „Синопсис”, літопис Григорія Грабянки і Самійла Величка. 10. Діяльність філософа та письменника Г.С.Сковороди. 11. Реакційна політика царизму щодо української культури у XVIII ст. 12. Музичне мистецтво у XVIII ст. Максим Березовський, Артем Ведель, Дмитро Бортнянський.


Методична розробка щодо організації ПСРС з теми Особистість у світі культури. 1. Актуальність теми: Тріада “культура - суспільство – особистість” являє собою соціально-філософську і культурологічну проблему, яка включає в себе безліч аспектів. Не дивлячись на те, що культура породжується колективною життєдіяльністю людей, її творцями та виконавцями на практиці є окремі особистості. 2. Навчальна мета: 2.1. визначити як індивід виступає по відношенню до культури. 2.2. розкрити культуру, як сферу творчості та самореалізації людини. 2.3. дати характеристику інкультурації, соціалізації та культурній ідентифікації людини. 2.4. розкрити поняття і культурологічні концепції масової та елітарної культури. 2.5. з‘ясувати, що таке антикультура, контркультура, субкультура. 3. Основні базові знання необхідні для вивчення теми (міжпредметні та внутрішньо предметні зв‘язки): Філософія, історія України, всесвітня історія, економіка, географія, соціологія. 4. Перелік літератури для повторення основних базових знань: 4.1. Кравець М.С., Семашко О.М., Піча В.М. та ін. Культурологія: навчальний посібник. Львів, 2003. – с.65-85. 4.2. Подольська Є.А., Лихвар В.Д., Іванова К.А. Культурологія: Навчальний посібник.- Київ: Центр навчальної літератури, 2003, с82-83 4.3. Шевнюк О.Л. Культурологія. Навчальний посібник. К., 2004. 5. Перелік теоретичних і практичних питань за темою самостійної роботи: 5.1. Знати: 5.1.1. як індивід виступає по відношенню до культури 5.1.2. визначати культуру як сферу творчості та самореалізації людини 5.1.3. що таке інкультурація, соціалізація та культурна ідентифікація людини 5.1.4. що таке масова та елітарна культура 5.1.5. характеризувати поняття антикультура, контркультура, субкультура. 5.2. Вміти: 5.2.1. аналізувати діяльність людини як творця і творіння культури. 5.2.2. доводити, що культура – це сфера творчості та самореалізації людини. 5.2.3. як індивід виступає по відношенню до культури.


5.2.4. давати характеристику визначенням інкультурація, соціалізація та культурна ідентифікація людини. Ключові поняття та терміни: інкультурація, соціалізація, культурна ідентифікація, масова культура, елітарна культура, анти культура, контркультура, субкультура. 6. Перелік літератури для вивчення теми самостійної роботи: 6.1. Основна: 6.1.1. Кравець М.С., Семашко О.М., Піча В.М. та ін. Культурологія: навчальний посібник. Львів, 2003. – с.65-85. 6.1.2. Подольська Є.А., Лихвар В.Д., Іванова К.А. Культурологія: Навчальний посібник.- Київ: Центр навчальної літератури, 2003, с82-83 6.1.3. Теорія та історія світової і вітчизняної культури. Курс лекцій. Київ: Либідь, 1993. 6.1.4. Шевнюк О.Л. Культурологія. Навчальний посібник. К., 2004. 6.2. Додаткова: 6.2.1. Ерасов В.С. Социальная культурология. Учебник для студентов высших учебных заведений. 2- ое изд. испр. и доп. М.: АспектПресс, 1996. 6.2.2. Кравець.С., Семенко О.М., Пічі В.М. та ін. Культурологія: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів рівнів акредитації/ За заг. ред. В.М.Пічі – Львів: „Новий світ-2000”, 2004. 6.2.3. Подольская Є.А., Лихвар В.Д., Погорелый Д.Е. Кредитно-модульный курс культурологи: 6-е изд., перераб. И дополнено. Учебное пособие. – К.: Фирма «Инкос», Центр учебной литературы, 2007. 7. Форми самостійної роботи, вимоги до її виконання і критерії оцінки. 7.1. Знайти в основній і додатковій літературі відповіді на питання, що викладені в розділах 5.1. і 5.2.. Записати їх в зошит, тобто скласти конспект за літературними даними з обліком нижчевказаних вимог. Вимоги до конспекту: В зошит для самостійної роботи написати назву теми. Далі переписати основну і додаткову літературу, теоретичні та практичні питання. Після кожного питання написати відповідь з посиланням у квадратних дужках на номер літературного джерелаю Здати конспект на перевірку викладачеві напередодні семінарського (практичного) заняття з теми (за 3-4 дня). “5” – на всі пункти 5.1. та 5.2. дано вичерпні відповіді; “4” – на одне з питань дано неточну, неповну відповідь або воно відсутня; “3” – на два запитання дано неточну з помилками відповідь; “2” – конспект не складено зовсім або у відпові студента допущені грубі помилки. 8. Форми контролю знань. 8.1. Перевірка конспекту.


8.2. Контроль на семінарському і заліковому занятті. 9. Матеріали для контролю і самоконтролю знань. 9.1. Питання викладені у розділах 5.1. і.5.2. 9.2. Тестові завдання. На основі вивченого матеріалу розробити конспект у такій послідовності: 1. Людина як творіння і творець культури. Культура – сфера творчості та самореалізації людини. 2. Інкультурація, соціалізація та культурна ідентифікація людини. 3. Поняття і культурологічні концепції масової та елітарної культури. 4. Антикультура, контркультура, субкультура. Питання для роздуму, самоперевірки, повторення. 1. В чому полягає значення діяльності людини як творіння і творця культури. 2. Визначте значення культури як сфери творчості та самореалізації людини. 3. Що таке інкультурація, соціалізація та культурна ідентифікація люди. 4. Що таке масова культура. 5. Дайте характеристику культурологічним концепціям масової та елітарної культури. 6. Розкрийте суть поняття антикультура, контркультура, субкульту.


Методична розробка щодо організації ПСРС з теми Естетика як наука та її основні категорії. 1. Актуальність теми: Знання естетики потрібне не тільки митцю, який пише картину, а й швецю, який шиє костюм, і столяру, що виготовляє шафу, і інженеру, який створює автомобіль, оскільки пізнання та перетворення світу вони здійснюють за законами краси. Естетика заслуговує на увагу людини, адже вона дає знання, як поводитися у світі (етикет), як одягатися зі смаком, як красиво і зручно організувати своє робоче місце (дизайн); сприяє розвитку духовного світу особистості і допомагає використовувати на практиці естетичне знання. 2. Навчальна мета: 2.1. розкрити суть поняття „естетика” 2.2. визначити основні категорії естетики: 2.2.1. дати характеристику категоріям гармонія, міра та хаос; 2.2.2. дати характеристику категоріям прекрасне та потворне; 2.2.3. дахи характеристику категоріям піднесене і низьке.; 2.2.4. дати характеристику категоріям комічне і трагічне; 2.2.5. визначити яким чином естетичні категорії пов‘язані із емоційночуттєвим станом людини. 3. Основні базові знання необхідні для вивчення теми (міжпредметні та внутрішньо предметні зв‘язки): Філософія, всесвітня історія, економіка, соціологія, культурологія, етика. 4. Перелік літератури для повторення основних базових знань: 4.1. Борев Ю.Б. Естетика, М., 1990 р. 4.2. Загорівська Г.М. та ін. Естетика: підручник для вузів. – К., 2000. 4.3. Левчук Л.Т., Оніщук О.І. Основи естетики: Навч. посіб. – К.: Вища шк.., 2000. 4.4. Левчук Л.Т. та ін. Естетика: Підручник/ Л.Т.Левчук, Д.Ю.Кучерюк, В.І.Панченко; За заг. ред. Л.Т.Левчук. – К.: Вища шк.., 2000. 4.5. Філософський словник. – М., 1998 5. Перелік теоретичних і практичних питань за темою самостійної роботи: 5.1. Знати: 5.1.1. в чому розкривається суть поняття „естетика”, що вивчає наука естетика 5.1.2. які є категорії естетики: 5.1.3. в чому розкриваються категорії гармонія, міра та хаос; 5.1.4. в чому розкриваються категорії прекрасне та потворне; 5.1.5. в чому розкриваються категорії піднесене і низьке; 5.1.6. в чому розкриваються категорі комічне і трагічне;


5.1.7. яким чином естетичні категорії пов‘язані із емоційно-чуттєвим станом людини. 5.2. Вміти: 5.2.1. розкривати суть поняття „естетика”, визначати що вивчає наука естетика 5.2.2. визначати які є категорії естетики, давати їм характеристику: 5.2.3. розкрити категорії гармонія, міра та хаос; 5.2.4. розкрити категорії прекрасне та потворне; 5.2.5. розкрити категорії піднесене і низьке; 5.2.6. розкрити категорі комічне і трагічне; 5.2.7. чином естетичні категорії пов‘язані із емоційно-чуттєвим станом людини. Ключові поняття та терміни: естетика, почуттєвий, гармонія, міра, хаос, прекрасне, потворне, піднесене,низьке, комічне трагічне, людські емоції, 6. Перелік літератури для вивчення теми самостійної роботи: 6.1. Основна: 6.1.1. . Борев Ю.Б. Естетика, М., 1990 р. 6.1.2. Загорівська Г.М. та ін. Естетика: підручник для вузів. – К., 2000. 6.1.3. Левчук Л.Т., Оніщук О.І. Основи естетики: Навч. посіб. – К.: Вища шк.., 2000. 6.2. Додаткова: 6.1.4. Левчук Л.Т. та ін. Естетика: Підручник/ Л.Т.Левчук, Д.Ю.Кучерук, В.І.Панченко; За заг. ред. Л.Т.Левчук. – К.: Вища шк.., 2000. 6.1.5. Філософський словник. – М., 1998 7. Форми самостійної роботи, вимоги до її виконання і критерії оцінки. 7.1. Знайти в основній і додатковій літературі відповіді на питання, що викладені в розділах 5.1. і 5.2.. Записати їх в зошит, тобто скласти конспект за літературними даними з обліком нижчевказаних вимог. Вимоги до конспекту: В зошит для самостійної роботи написати назву теми. Далі переписати основну і додаткову літературу, теоретичні та практичні питання. Після кожного питання написати відповідь з посиланням у квадратних дужках на номер літературного джерелаю Здати конспект на перевірку викладачеві напередодні семінарського (практичного) заняття з теми (за 3-4 дня). “5” – на всі пункти 5.1. та 5.2. дано вичерпні відповіді; “4” – на одне з питань дано неточну, неповну відповідь або воно відсутня; “3” – на два запитання дано неточну з помилками відповідь; “2” – конспект не складено зовсім або у відпові студента допущені грубі помилки.


8. Форми контролю знань. 8.1. Перевірка конспекту. 8.2. Контроль на семінарському і заліковому занятті. 9. Матеріали для контролю і самоконтролю знань. 9.1. Питання викладені у розділах 5.1. і.5.2. 9.2. Тестові завдання. На основі вивченого матеріалу розробити послідовності: 1. Поняття про естетику та категорії естетики. 2. Основні категорії естетики, їх характеристика. 2.1. Категорії гармонія, міра та хаос. 2.2. Категорії прекрасне та потворне. 2.3. Категорії піднесене і низьке. 2.4. Категорії комічне і трагічне. 2.5. Естетичні категорії та людські емоції.

конспект

у

такій

Питання для роздуму, самоперевірки, повторення. 1. Розкрийте поняття „естетика”, що вивчає естетика. 2. Які є основні категорії естетики. 3. В чому розкриваються категорії гармонія, міра та хаос; 4. В чому розкриваються категорії прекрасне та потворне; 5. В чому розкриваються категорії піднесене і низьке; 6. В чому розкриваються категорі комічне і трагічне; 7. Яким чином естетичні категорії пов‘язані із емоційно-чуттєвим станом людини.


Методична розробка щодо організації ПСРС з теми Українська культура кінця XVIII поч. XX ст. Національне культурне відродження. Зміст методичної розробки: 1. Актуальність теми: Поняття „українське національно-культурне відродження” відображає процес становленні і розвитку культурно-освітнього та громадсько-політичного життя України протягом XVIII поч. XX ст. Національне відродження як поняття окреслює процес набуття етносом таких якісних рис, які дозволяють йому усвідомити себе нацією, дійовою особою історії і сучасного світу. 2. Навчальна мета: 2.1. Визначити соціально-політичні та історичні обставини розвитку української культури. 2.2. Генеза та періодизація національно-культурного відродження в Україні наприкінці XVIII поч. XX ст. 2.3. Розглянути дворянський період національно-культурного відродження. 2.4. Дати характеристику народницькому періоду національно-культурного відродження. 2.5. Дати характеристику яким чином проходило національно-культурне відродження у Галичині. 3. Основні базові знання необхідні для вивчення теми (міжпредметні та внутрішньо предметні зв‘язки): Дисципліни Знати питання

№ п/ п 2 Історія України

2

Етнографія фольклор

3

Українська література

Які соціально-політичні та історичні обставини розвитку культури склалися українських землях наприкінці XVIII поч. XX ст.? та Хто з відомих культурних діячів поклав початок розвитку української етнографії та як ця наука розвивалася в подальшому? Яких відомих діячів української літератури виможете назвати, та який вклад вони внесли у розвиток української культури?

Вміти

Розкрити соціальнополітичні та історичні обставини розвитку культури на українських землях які склалися наприкінці XVIII поч. XX ст. Дати характеристику розвитку української етнографії та які відомі діячі культури внесли свій вклад у цю науку. Назвати відомих діячів української літератури та їх культурну діяльність та твори.


4. Перелік літератури для повторення основних базових знань: 4.1. Історія світової та української культури: Підучник для вищ. зал. освіти / В.А.Гречанко, І.В.Чорний, В.А.Кушнерук, В.А.Режко. – К.: Літера ЛТД, 2006. – 480 с. 4.2. Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура: Курс лекцій. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 584 с. 4.3. Культурологія: українська та зарубіжна культура: Навч. посіб./ М.М.Закович, О.М.Семенко та ін.; За ред. М.М.Заковича. – 3-тє вид., стер. – К.: Знання, 2007. – 567 с. – (Вища освіта XXI століття). 4.4. Лекції з світової та вітчизняної культури: Навч. посібник. Вид. 2-ге, перероб. і доп./ За ред. проф.. А.Яртися та проф.. В.Мельника. – Львів: Світ, 2005. – 568 с. з іл.. 4.5. Попович М.В. Нарис історії культури України. – К., 1998. 4.6. Художня культура України: Навч. посіб./ Л.М.Масол, С.А.Ничкало, Г.І.Веселовська, О.І.Оніщенко; За заг. ред. Л.М.Масол. – К.: Вища шк.., 2006. 5. Перелік теоретичних і практичних питань за темою самостійної роботи: 5.1. Знати: 5.1.1. Соціально-політичні та історичні обставини розвитку української культури. 5.1.2. Генеза та періодизація національно-культурного відродження в Україні в XIX столітті. 5.1.3. Якими були особливості дворянського періоду національнокультурного відродження. 5.1.4. Якими були особливості народницького періоду національного відродження. 5.1.5. Особливості національно-культурного відродження у Галичині. 5.2. Вміти: 5.2.1. Дати характеристику соціально-політичним та історичним обставинам розвитку української культури. 5.1.2. Охарактеризувати кожен з періодів національно-культурного відродження в Україні в XIX столітті. 5.1.3. Визначити якими були особливості дворянського періоду національно-культурного відродження. 5.1.4. Визначити якими були особливості народницького періоду національного відродження. 5.1.5. Дати характеристику національно-культурного відродження у Галичині. 6. Перелік літератури для вивчення теми самостійної роботи: 6.1. Основна: 6.1.1. Грицак Я. Українське національне відродження: тяглість і перервність традицій // Зустрічі. – 1991. – Вип. 2.


6.1.2. Історія світової культури: Навч. Посібник/ Керівник авт. Колективу Л.Т.Левчук. – 2-ге вид., перероб. І доп. – Київ: Либідь, 1999. 6.1.3. Історія світової та української культури: Підучник для вищ. зал. освіти / В.А.Гречанко, І.В.Чорний, В.А.Кушнерук, В.А.Режко. – К.: Літера ЛТД, 2006. 6.1.4. Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура: Курс лекцій. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. 6.1.5. Культурологія: українська та зарубіжна культура: Навч. посіб./ М.М.Закович, О.М.Семенко та ін.; За ред. М.М.Заковича. – 3-тє вид., стер. – К.: Знання, 2007. 6.1.6. Лекції з світової та вітчизняної культури: Навч. посібник. Вид. 2-ге, перероб. і доп./ За ред. проф.. А.Яртися та проф.. В.Мельника. – Львів: Світ, 2005. 6.1.7. Попович М.В. Нарис історії культури України. – К., 1998. 6.1.8. Художня культура України: Навч. Посіб./ Л.М. Масол, С.А.Ничкало, Г.І. Веселовська, О.І.Оніщенко; За заг. Ред. Л.М.Масол. – К.: Вища шк.., 2006. 6.1.9. Шаповалові М. та ін. Історія зарубіжної літератури: Середні віки та Відродження. – Львів, 1982. 6.2. Додаткова: 6.2.1. Абрамович С.Д., Тілло М.С., Чікарькова М.Ю. Культурологія: Навч. посіб. – К.: Кондор, 2005. 6.2.2. Горелов М. Передвісники незалежної України. Історичні розвідки. – К., 1996. 6.2.3. Кирчів Р.Г. Етнографічно-фольклорна діяльність „Руської трійці”. – К., 1990. 6.2.4. Кондратюк К.К. Нариси історії українського національно-визвольного руху XIX ст. – Тернопіль, 1993. 6.2.5. Корінний М.М., Потапов Г.Г., Шевченко В.Ф. Короткий термінологічний словник з української та зарубіжної культури.- К.: Україна, 2000.Бойко Р.П. та ін. 6.2.6. Лекції з історії світової культури. Під заг. ред. доктора істор. наук, професора Стрішениця М.М.. – СМП “Астон” , 1999. 6.2.7. „Руська трійця” в історії суспільного руху і культури України. – К., 1996. 7. Форми самостійної роботи, вимоги до її виконання і критерії оцінки. 7.1. Знайти в основній і додатковій літературі відповіді на питання, що викладені в розділах 5.1. і 5.2.. Записати їх в зошит, тобто скласти конспект за літературними даними з обліком нижчевказаних вимог. Вимоги до конспекту: В зошит для самостійної роботи написати назву теми. Далі переписати основну і додаткову літературу, теоретичні та практичні питання. Після кожного питання написати відповідь з посиланням у квадратних дужках на номер літературного джерела. Здати конспект на перевірку викладачеві напередодні семінарського (практичного) заняття з теми (за 3-4 дні).


“5” – на всі пункти 5.1. та 5.2. дано вичерпні відповіді; “4” – на одне з питань дано неточну, неповну відповідь або воно відсутня; “3” – на два запитання дано неточну з помилками відповідь; “2” – конспект не складено зовсім або у відповіді студента допущені грубі помилки. 8. Форми контролю знань. 8.1. Перевірка конспекту. 8.2. Контроль на семінарському і заліковому занятті. 9. Матеріали для контролю і самоконтролю знань. 9.1. Питання викладені у розділах 5.1. і.5.2. 9.2. Тестові завдання.


На основі послідовності: 1. 2. 3. 4. 5.

вивченого

матеріалу

розробити

конспект

у

такій

Соціально-політичні та історичні обставини розвитку української культури. Генеза та періодизація національно-культурного відродження в Україні в XIX ст.. Дворянський період національно-культурного відродження. Народницький період національно-культурного відродження. Національно-культурне відродження у Галичині.

Питання для самоконтролю. 1. Які досягнення суспільних і природничих наук у першій половині XIX ст.? 2. Якими Були культурны здобутки Галичини? 3. Чому Східна Галичини стала у XIX ст. оплотом українства? 4. Яка роль у духовному житті народу греко-католицької церкви? 5. Що зробили для української культури народовці? 6. Що таке „Руська трійця” 7. В чому полягало значення Кирило-Мефодіївського братства у культурному і національному розвитку України 8. Що можна сказати за недільні школи? 9. коли і де було засновано першу просвіту? 10.Хто такий М.Драгоманов? 11.Якими були особливості культурних процесів на українських землях в 1900-1917 роках?


Теми рефератів 1. Історичні обставини і визначальні фактори розвитку культури на українських землях у XIX ст. 2. Досягнення суспільних і природничих наук у першій половині XIX ст. М.І. Костомаров, М.О.Максимович, І.І.Срезневський, Т.Ф.Осиповський, М.В. Остроградський. 3. Університети – осередки української культури. 4. Інтелектуальний та культурний рух 50-70-х років. Журнал „Основа”. 5. Репресивні заходи царського уряду проти української культури, освіти, мови. 6. Культурні здобутки Галичини. 7. Демократично-просвітницький гурток „Руська трійця” та його роль в розвитку української культури на західноукраїнських землях. 8. Товариство „Просвіта” та імені Т.Шевченка. 9. Становлення фольклористики. Фольклористична діяльність М.Цертелєва, М.Максимовича, І.Срезневського. 10. Українська культура на зламі століть. Нове національнокультурне відродження на початку XX ст. 11. Українське питання в IV Державній Думі та основні вимоги щодо культурно-національного відродження України. 12. Шевченківський ювілей 1914 р. Та його суспільно-політичне значення.


Методична розробка щодо організації ПСРС з теми Національна культура в сучасній Україні Зміст методичної розробки: 1. Актуальність теми: Усвідомити і спланувати культурний розвиток в необхідному світовій спільноті напрямку – це, насамперед, означає створити сприятливу суспільну метрику для самої людини, яка на рівні життєвих сенсів без зовнішнього тиску видозмінюватиме не тільки матеріальне виробництво, а і саму себе. 2. Навчальна мета: 2.1. Дати характеристику розвитку культури у XXI ст. 2.2. Визначити національний характер, свідомість і самосвідомість як феномен культури. 2.3. Розглянути розвиток сучасної української культури та її входження у світовий простір. 2.4. Співставити єдність та взаємозалежність світової та національної культури. 2.5. Дати характеристику розвитку культури української діаспори. 3. Основні базові знання необхідні для вивчення теми (міжпредметні та внутрішньопредметні зв‘язки): Дисципліни Знати питання

№ п/ п 1 Соціологія

2

Вміти

Розкрити соціально- Вміти розкрити соціальноекономічні передумови економічні передумови формування науки формування науки прогнозування культурного прогнозування культурного розвитку людства. розвитку людства Філософія Хто і що з відомих філософів Дати характеристику писав про культурний філософській думці. розвиток людства. 4. Перелік літератури для повторення основних базових знань:

4.1. Історія світової та української культури: Підучник для вищ. зал. освіти / В.А.Гречанко, І.В.Чорний, В.А.Кушнерук, В.А.Режко. – К.: Літера ЛТД, 2006. – 480 с. 4.2. Кравець М.С., Семенко О.М., Піча В.М. та ін. Культурологія: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації/ За заг. Ред. В.М.Пічі – Львів: „Новий Світ – 2000”, 2004. 4.3. Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура: Курс лекцій. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 584 с.


4.4. Культурологія: українська та зарубіжна культура: Навч. посіб./ М.М.Закович, О.М.Семенко та ін.; За ред. М.М.Заковича. – 3-тє вид., стер. – К.: Знання, 2007. – 567 с. – (Вища освіта XXI століття). 4.5. Лекції з світової та вітчизняної культури: Навч. посібник. Вид. 2-ге, перероб. і доп./ За ред. проф.. А.Яртися та проф.. В.Мельника. – Львів: Світ, 2005. – 568 с. з іл.. 5. Перелік теоретичних і практичних питань за темою самостійної роботи: 5.1. Знати: 5.1.1. Як розвивається культура на початку XXI ст. 5.1.2. В чому виражається національний характер, свідомість як феномен культури. 5.1.3. Дати характеристику розвитку сучасної української культура та її входження у світовий простір. 5.1.4. Єдність і взаємозалежність світової та національної культури. 5.1.5. Охарактеризувати розвиток культури української діаспори. 5.2. Вміти: 5.2.1. Охарактеризувати як розвивається культура на початку XXI ст. 5.2. Визначити в чому виражається національний характер, свідомість як феномен культури. 5.2.3. Розкрити розвиток сучасної української культура та її входження у світовий простір. 5.2.4. Порівняти єдність і взаємозалежність світової та національної культури. 5.2.5. Давати характеристику розвитку культури української діаспори. 6. Перелік літератури для вивчення теми самостійної роботи: 6.1. Основна: 6.1.1. Історія світової та української культури: Підучник для вищ. зал. освіти / В.А.Гречанко, І.В.Чорний, В.А.Кушнерук, В.А.Режко. – К.: Літера ЛТД, 2006. – 480 с. 6.1.2. Кравець М.С., Семенко О.М., Піча В.М. та ін. Культурологія: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації/ За заг. Ред. В.М.Пічі – Львів: „Новий Світ – 2000”, 2004. 6.1.3. Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура: Курс лекцій. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 584 с. 6.1..4. Культурологія: українська та зарубіжна культура: Навч. посіб./ М.М.Закович, О.М.Семенко та ін.; За ред. М.М.Заковича. – 3-тє вид., стер. – К.: Знання, 2007. – 567 с. – (Вища освіта XXI століття). 6.1.5. Лекції з світової та вітчизняної культури: Навч. посібник. Вид. 2-ге, перероб. і доп./ За ред. проф.. А.Яртися та проф.. В.Мельника. – Львів: Світ, 2005. – 568 с. з іл..


6.2. Додаткова: 6.2.1. Актуальные проблемы культуры XX века. – М., 1993. 6.2.2. Алексеенко И.Р., Кейсевич Л.В. Последняя цивилизация? Человек. Общество. Природа. – К., 1997. 6.2.3. Гуревич П.С. Философия культуры. – М., 1995. 6.2.4. Ерасов Б.С. Социальная культура. – М., 2000. 7. Форми самостійної роботи, вимоги до її виконання і критерії оцінки. 7.1. Знайти в основній і додатковій літературі відповіді на питання, що викладені в розділах 5.1. і 5.2.. Записати їх в зошит, тобто скласти конспект за літературними даними з обліком нижчевказаних вимог. Вимоги до конспекту: В зошит для самостійної роботи написати назву теми. Далі переписати основну і додаткову літературу, теоретичні та практичні питання. Після кожного питання написати відповідь з посиланням у квадратних дужках на номер літературного джерела. Здати конспект на перевірку викладачеві напередодні семінарського (практичного) заняття з теми (за 3-4 дні). “5” – на всі пункти 5.1. та 5.2. дано вичерпні відповіді; “4” – на одне з питань дано неточну, неповну відповідь або воно відсутня; “3” – на два запитання дано неточну з помилками відповідь; “2” – конспект не складено зовсім або у відповіді студента допущені грубі помилки. 8. Форми контролю знань. 8.1. Перевірка конспекту. 8.2. Контроль на семінарському і заліковому занятті. 9. Матеріали для контролю і самоконтролю знань. 9.1. Питання викладені у розділах 5.1. і.5.2. 9.2. Тестові завдання.


На основі послідовності:

вивченого

матеріалу

розробити

конспект

у

такій

1. Культура на початку XXI ст. 2. Національний характер, свідомість і самосвідомість як феномен культури. 3. Сучасна українська культура та її входження у світовий простір. 4. Єдність і взаємозалежність світової та національної культури. 5. Культура української діаспори.


Теми рефератів

1. 2. 3. 4. 5. 6.

Проблеми історико-культурної типології. Еволюція поняття „культура” в історії людства. Психологічні підходи до культури. Між культурна комунікація. Сучасна українська культура. Єдність і взаємозалежність світової та національної культури. Діячі української культури в еміграції.


Методична розробка щодо організації ПСРС з теми Культура і глобальні проблеми сучасності. Зміст методичної розробки: 1. Актуальність теми: Наша епоха – це епоха техніки, різної за призначенням, складністю, впливом на оточуюче середовище. Людство настільки звикло до світу сучасних машин і механізму, що не задається питанням, що нового внесли машини в наше життя. 2. Навчальна мета: 2.1. Визначити як відвернути загрозу термоядерної війни і зберегти мир на Землі. 2.2. Розглянути як врятувати навколишнє середовище від екологічної катастрофи та врегулювати динаміку демографічних процесів. 2.3. З‘ясувати яким чином можна подолати тоталітаризм як на рівні влади, так і на рівні свідомості людини. 3. Основні базові знання необхідні для вивчення теми (міжпредметні та внутрішньопредметні зв‘язки): Дисципліни Знати питання

№ п/ п 1 Екологія

2

Історія України

Як врятувати навколишнє середовище від екологічної катастрофи. Як подолати тоталітаризм як на рівні інститутів влади, так і на рівні свідомості людини.

Вміти

Визначити як врятувати навколишнє середовище від екологічної катастрофи. Визначити як подолати тоталітаризм як на рівні інститутів влади, так і на рівні свідомості людини.

4. Перелік літератури для повторення основних базових знань: 4.1. Історія світової та української культури: Підучник для вищ. зал. освіти / В.А.Гречанко, І.В.Чорний, В.А.Кушнерук, В.А.Режко. – К.: Літера ЛТД, 2006. – 480 с. 4.2. Кравець М.С., Семенко О.М., Піча В.М. та ін. Культурологія: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації/ За заг. Ред. В.М.Пічі – Львів: „Новий Світ – 2000”, 2004. 4.3. Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура: Курс лекцій. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 584 с. 4.4. Культурологія: українська та зарубіжна культура: Навч. посіб./ М.М.Закович, О.М.Семенко та ін.; За ред. М.М.Заковича. – 3-тє вид., стер. – К.: Знання, 2007. – 567 с. – (Вища освіта XXI століття).


4.5. Лекції з світової та вітчизняної культури: Навч. посібник. Вид. 2-ге, перероб. і доп./ За ред. проф.. А.Яртися та проф.. В.Мельника. – Львів: Світ, 2005. – 568 с. з іл.. 5. Перелік теоретичних і практичних питань за темою самостійної роботи: 5.1. Знати: 5.1.1. Як відвернути загрозу термоядерної війни і зберегти мир на Землі? 2.2. Як врятувати навколишнє середовище від екологічної катастрофи та врегулювати динаміку демографічних процесів? 2.3. Як врегулювати динаміку демографічних процесів? 2.3. Яким чином можна подолати тоталітаризм як на рівні влади, так і на рівні свідомості людини. 5.2. Вміти: 5.2.1. Довести як відвернути загрозу термоядерної війни і зберегти мир на Землі. 2.2. Визначити як врятувати навколишнє середовище від екологічної катастрофи та врегулювати динаміку демографічних процесів. 2.3. Дати характеристику як врегулювати динаміку демографічних процесів. 2.4. З‘ясувати яким чином можна подолати тоталітаризм як на рівні влади, так і на рівні свідомості людини. 6. Перелік літератури для вивчення теми самостійної роботи: 6.1. Основна: 6.1.1. Історія світової та української культури: Підучник для вищ. зал. освіти / В.А.Гречанко, І.В.Чорний, В.А.Кушнерук, В.А.Режко. – К.: Літера ЛТД, 2006. – 480 с. 6.1.2. Кравець М.С., Семенко О.М., Піча В.М. та ін. Культурологія: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації/ За заг. Ред. В.М.Пічі – Львів: „Новий Світ – 2000”, 2004. 6.1.3. Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура: Курс лекцій. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 584 с. 6.1..4. Культурологія: українська та зарубіжна культура: Навч. посіб./ М.М.Закович, О.М.Семенко та ін.; За ред. М.М.Заковича. – 3-тє вид., стер. – К.: Знання, 2007. – 567 с. – (Вища освіта XXI століття). 6.1.5. Лекції з світової та вітчизняної культури: Навч. посібник. Вид. 2-ге, перероб. і доп./ За ред. проф.. А.Яртися та проф.. В.Мельника. – Львів: Світ, 2005. – 568 с. з іл.. 6.2. Додаткова: 6.2.1. Актуальные проблемы культуры XX века. – М., 1993. 6.2.2. Алексеенко И.Р., Кейсевич Л.В. Последняя цивилизация? Человек. Общество. Природа. – К., 1997. 6.2.3. Гуревич П.С. Философия культуры. – М., 1995. 6.2.4. Ерасов Б.С. Социальная культура. – М., 2000.


7. Форми самостійної роботи, вимоги до її виконання і критерії оцінки. 7.1. Знайти в основній і додатковій літературі відповіді на питання, що викладені в розділах 5.1. і 5.2.. Записати їх в зошит, тобто скласти конспект за літературними даними з обліком нижчевказаних вимог. Вимоги до конспекту: В зошит для самостійної роботи написати назву теми. Далі переписати основну і додаткову літературу, теоретичні та практичні питання. Після кожного питання написати відповідь з посиланням у квадратних дужках на номер літературного джерела. Здати конспект на перевірку викладачеві напередодні семінарського (практичного) заняття з теми (за 3-4 дні). “5” – на всі пункти 5.1. та 5.2. дано вичерпні відповіді; “4” – на одне з питань дано неточну, неповну відповідь або воно відсутня; “3” – на два запитання дано неточну з помилками відповідь; “2” – конспект не складено зовсім або у відповіді студента допущені грубі помилки. 8. Форми контролю знань. 8.1. Перевірка конспекту. 8.2. Контроль на семінарському і заліковому занятті. 9. Матеріали для контролю і самоконтролю знань. 9.1. Питання викладені у розділах 5.1. і.5.2. 9.2. Тестові завдання.


На основі послідовності: 1. 2. 3. 4.

вивченого

матеріалу

розробити

конспект

у

такій

Відвертання загрози термоядерної війни і збереження миру на землі. Врятування навколишнього середовища від екологічної катастрофи. Врегулювання динаміки демографічних процесів. Подолання тоталітаризму як на рівні інститутів влади, так і на рівні свідомості людини.


Metod rozr psps to kulturologiya