FreudTimes 1
2 FreudTimes
FreudTimes 3
Автор статті: Андрій Заєць
Як хочте, пожартуймо гуртом із Архедема!1 Вступ.
Автору пощастило відвідати фестиваль КВН. Стаття не про КВН. Стаття про деякі особливості комічного як соціокультурного явища. «Сміху 1 гр. — немає драм»
Частина перша. Історична
*** Веселити себе та оточуючих — давній ритуал, який виник в людській культурі під тиском певних речей. По-перше, людство доволі рано зрозуміло, що кожен смертний, а згодом все і всі, перетворяться на ніщо, а тому недовготривале існування позбавлене сенсу та повне болю. Для того, аби не падати духом, почали жартувати. По-друге, десь в період середньовічного свавілля (разом із розшаруванням культури) сформувалася традиція використовувати сміх для відволікання пригнобленого народу від думок про голод та революційні наміри. У свою чергу, народ охоче сміявся, щоб не плакати. «Сміху грам — немає драм»2. Нарешті, недолугість та моральне зубожіння дійшли до тієї стадії, коли людство через сміх прагне достукатися до свого здорового глузду.
Частина друга. Теоретична
95% землян і надалі плутатимуть сарказм та іронію
*** З попередніх міркувань можна виділити відповідні функції комічного, а з функцій — види. Жарт, який додає трохи розмаїття в трьохгодинну бесіду з тіткою Блюмою, або не дає заснути під час нудної промови шефа — це гумор. Викриття ненаситного апетиту тітки Блюми через жорстоке порівняння її з чимось великим та прожерливим — сатира, а з чимось великим і аморальним — чорний гумор. Розмаїття видів та засобів комічного таке велике та неупорядковане, що тільки знавці впевнено орієнтуються в ньому. 95% землян і надалі плутатимуть сарказм та іронію. Як і в багатьох інших галузях, теоретична некомпетентність нікого не спиняє. Комічне пронизує світ навколо нас, і це чудово. Політики, вчені, чиновники, віруючі, злочинці, бізнесмени, священики, жінки, діти, пенсіонери, астрологи, НЛП-психологи, адвокати — всі жартують. Але не всі однаково добре.
Частина третя. Практична
*** Людину, яка зібралась пожартувати, чекає непростий шлях. Спочатку вона повинна оцінити cитуацію, потім — вдало обрати форму та вид жарту, і, нарешті, впевнившись у влучності та необхідності цього, вистрілити. Все це брехня. Не існує і не може існувати ніякої схеми створення жарту, тому що голова — не завод, а жарт — не банка каперсів. В цьому лісі не існує ніяких законів окрім законів очевидності. Влучний жарт завжди є 1 Цитата. Комедія Аристофана «Жаби» 2 Ориг. «Сóми грам – немає драм» — О. Хакслі «Дивний новий світ»
4 FreudTimes
контекстуальним, витриманим та смішним. Яким би дурним та «дубовим» не був анекдот, якщо з нього сміються — він є виправданим, що б там не говорили чванливі елітаристи, любителі англійського гумору на шпажках. Звичайно ж, коли гумор не просто смішить, а й виховує, тоді він вдвічі виправданіший — ще один закон очевидності.
Частина четверта. Проблемна
*** Дуже рідко комічне — не смішне за своїм змістом. Набагато частіше помилку слід шукати в «невлучності», або в невмінні відчувати ситуаційний контекст, який є складним і багатофакторним. Більшість комічного приречене на загибель ще до народження через просту відсутність контексту. Закономірне питання: «Як контекст може бути відсутнім?» І справді, навколо постійно щось відбувається, – як же тут не жартувати? Уважний читач міг помітити, що історично комічне завжди виступало супроводжуючим засобом, інструментом, який допомагав у досягненні певної мети, Банка але не самою метою. Влучний жарт покращить дружню атмосферу в колектикаперсів, а ві, налагодить ділове спілкування, приверне увагу до доповіді на конференції, не жарт змусить запам’ятати рекламу, закохає в вас дівчину/хлопця, донесе до глядача думку, змінить прихильність публіки. Жарт заради жартування — огидне явище. Не менш огидне, ніж наука заради науки чи каперси заради каперсів. Змоделюємо таке. Уявімо: людей виводять на сцену та кажуть їм «Жартуйте!», після цього бракують половину жартів і повторюють «Жартуйте!» і знову, і знову, рік за роком, в усіх містах і селах. Додамо мотивації: їх оцінюють, пропонують їм поборотися за винагороди під овації залу, який раз через раз сміється скоріше з ввічливості, ніж за бажанням. Жарти часто повторюються, швидко забуваються, шалено тиражуються – сотнями, тисячами, як ті банки каперсів. Колізей не бачив таких знущань.
Частина п’ята. Альтернативна
*** «Хліба та видовищ! Але ж людям якось треба розважатись?» — скаже ображений читач. Певно, що треба. Хай розважаються як знають, автор переживає за честь і славу поняття «комічне». Коли воно стає метою, то щось стає засобом, і це «щось» — людина. Дідусь Кант3 сміється до сліз від такого повороту. Автор запевняє, що здоровим є той гумор, який виріс в контексті, ним жив і в ньому помер. Сумлінні коміки знають, як створити ситуаційний контекст на сцені, вдало в ньому жартувати, а потім закрити його. Це простий, але, напевне, не єдиний секрет успіху в цій галузі.
Висновки
*** Комічне — філігранний інструмент, який дозволяє людині не тільки не померти з нудьги, а ще й жити досить непогано, але невміле використання цього інструменту робить боляче усім оточуючим, особливо чутливим. Будьмо обережнішими!
3 «Дій так, щоби завжди ставитися до людей і до себе також — як до мети і ніколи — лише як до засобу». Категоричний імператив І. Канта.
FreudTimes 5
Освіта та система. Чого чекати студентам? Ми ще тільки почали звикати до Болонської системи освіти та кредитно-модульної системи організації навчального процесу. Можна сказати, що на даний момент ми дійшли лише до середини шляху, а тепер же маємо повертатися або змінювати вектор розвитку. Мені здається, що потрібно ще попрацювати років п’ять, щоб побачити плюси і мінуси Болонської системи, вона не така вже й погана. На Вашу думку, яка система оцінювання більш об’єктивна та сприяє продуктивності навчальної діяльності більшою мірою? Мені здається, що за 100-бальною системою легше оцінювати знання, уміння та навички, яких студенти набувають під час навчального процесу, так можна краще сформувати їх рейтинг. Єдиний недолік полягає в тому, що наші викладачі не зовсім об’єктивно виставляють бали. Наприклад, серед оцінок «відмінно» біля 80% ставиться «90», хоча можна виставляти від 90 до 100 балів. Те ж саме стосується і оцінок «добре»: найчастіше ставиться 75 або 80 балів. Бажано ж більшою мірою диференціювати оцінки студентів, адже тоді їх легше ранжувати в рейтингу.
Як відомо, 1 липня 2014 року парламентом був ухвалений новий Закон «Про вищу освіту». Яким чином це вплине на навчальний процес та, зокрема на нас, студентів? Чи відмінять славнозвісну Болонську систему? Як тепер викладачі будуть оцінювати наші знання? Відповіді на ці питання ми вирішили отримати від декана факультету психології Івана Васильовича Данилюка. Іване Васильовичу, зараз багатьох студентів цікавить питання про те, як зміниться система оцінювання в другому семестрі. Чи не могли б ви задовольнити нашу цікавість? На даний момент це питання ще не вирішено і планується його обговорення на засіданні ректорату. Власне, всі факультети повинні будуть подати свої пропозиції стосовно того, як вони бачать навчальний процес і систему оцінювання. Тому хвилюватися завчасно не потрібно, адже існує вірогідність, що все може залишитися так, як було до цього, і ми будемо працювати за тим же принципом, що і раніше. Тобто наразі я не можу сказати, чи ми будемо відмовлятися від Болонської системи. Як ви вважаєте, чи зараз необхідні якінебудь зміни в системі освіти вищих навчальних закладів?
6 FreudTimes
Яким чином новий Закон України «Про вищу освіту» торкнеться нашого факультету і які зміни понесе за собою? Фактично можна сказати, що новий закон у взаємовідносинах «викладач-студент» на перше місце ставить студента. Наприклад, відсоток предметів, які надаватимуться студентам на вибір, значно зросте і до 25% предметів вони зможуть обирати самостійно. Також зміниться і процедура вступу до вищих навчальних закладів. Кількість бюджетних місць у тому чи іншому ВНЗ та на різних його факультетах буде залежати від кількості абітурієнтів, які при вступі надаватимуть першочергову перевагу саме їм. Тобто найбільше бюджетних місць будуть мати найпопулярніші серед абітурієнтів ВНЗ та спеціальності. Як відомо, зараз абітурієнт може подавати документи до 5 університетів на 3 спеціальності. Починаючи з 2015 року він буде сам ранжувати ці спеціальності від 1 до 15. На перше місце йому треба буде поставити ту, де він найбільше хотітиме навчатися, і далі по спадній до 15 місця.
Автор тексту: Валерія Козюбіна
«Нове своє», або «забуте чуже» На сьогоднішній день психологія сповнена теорій, концепцій, феноменів. Дослідники, сповнені бажанням написати «щось своє», часто просто перероблюють уже написані теорії, дописують структури психологічних процесів чи пишуть нову класифікацію, але за таким критерієм, до якого ще ніхто не додумався. Все це гарно, і вже мало хто сьогодні наважиться сказати, що психологія – це не наука (хоча такі персони досі наявні як серед інтелігенції, так і серед науковців). Досить згадати,що уявлення про свідомість являє собою суцільну феноменологію. А що становить такий розділ фізики як, скажімо, термодинаміка? Та ж сама феноменологія. І хто після цього здатен сказати, що фізика – не наука? Але розмова не про це. Усіх цікавить – а що буде далі? Що буде з психологією, які концепції вигадають наступні покоління науковців? Чи, можливо, Ви вже зараз плануєте розробити свою теорію? Але для того, щоб зазирнути вперед, у майбутнє, не обов’язково гадати на кавовій гущі. Достатньо озирнутися назад, у минуле.
Уже перевірений часом є погляд з точки зору елімінативного (від лат. Eliminare - виганяти) матеріалізму. Він показує, що концепції, засновані лише на здоровому глузді, схожі на старовинну медичну теорію чотирьох рідин Гіппократа – за ним тілом та розумом керує співвідношення «крові», «чорної жовчі», «жовтої жовчі», та «слизу». Хтось може сказати, що «він не мав на увазі буквальні рідини, це лише алегоричний варіант типів темпераменту». Звичайно, Гіппократ першим у медицині описав 4 основних їх види, але факт залишається фактом. У свій час цю теорію вважали достовірною, але розвиток технологічного прогресу дозволив глибше пізнати людину, її анатомію, та фізіологію. Наразі ми
маємо більш глибокі знання, а не лише про 4 рідини, які керують нашим тілом та розумом. Це не єдиний приклад елімінації концепції чи теорії. Але просто уявивши, що колись ці знання були прийняті за істину, постає питання: чи можемо ми просто приймати на віру теорії, які вивчаємо, концепції, які розглядаємо? Нещодавно дискусії щодо уявлення про свободу вибору були поширені з філософії на нейронауку та психологію. Якщо філософські концепції приймаються чи відхиляються, то очевидний факт, підтверджений дослідженнями, ми відхилити не можемо. Можливо, дехто продовжить тішити себе думками про те, що «людська душа непізнана, а всі ваші намагання дослідити її за допомогою сучасного інструментарію – примарні». Можливо. Але достатньо згадати хіміків. У XVIII ст. Іоганн Бехер називає вогонь флогістоном, який має природу рідкої субстанції. У його уявленнях флогістон, наприклад, при нагріванні дерева витікав як вода. Ця примарна матерія була не просто редукована, а повністю елімінована, коли відкрили нову концепцію (молекулярно-кінетичну), яка описувала суть справи зовсім інакше. Чому радикальний матеріалізм критично ставиться до понять здорового глузду? По-перше, це неспроможність певних понять пояснити супутні явища. Природа психічних хвороб, сну, пам’яті, інших психічних функцій – усіх цих центральних феноменів – залишиться загадковою, якщо ми будемо керуватися лише здоровим глуздом. По-друге, розвиток нейронауки та детальні дослідження нейрофізіології мозку (детальні настільки, наскільки це взагалі можливо), виявляють його складну діяльність, яку неможливо внести в рамки здорового глузду. Жоден з цих аргументів не є ні вирішальним, ні беззаперечним; елімінативний матеріаліст не може з повною впевненістю стверджувати неминучість радикального результату. Однак, немає підстав і заперечувати його можливість. Але питання залишається невирішеним. Що сьогодні несе в собі більшу вагу для психології: здоровий глузд чи реальнісь?
FreudTimes 7
2, 1 4
Автор тексту: Олександр Іщенко
або як усе почалося з кімнати...
Про усі таємниці життя в гуртожитку, і не тільки... Але тссс!!!
Ілля: Всё началось в 412 комнате... Антон: – Да, эта комната несёт в себе даже определённый символизм.
Бачурін Ілля (справа) Перший заступник Голови Студентського парламенту університету та Кличковський Сергій (зліва) Голова Студентської Ради університету
Я сначала был удивлен, ведь поступил в КНУ – лучший университет страны. Все обещало быть интересным и загадочным, предвещало новые знакомства и новые возможности. Вскоре, стоя уже на пороге общежития, я встретил интеллигентного человека в очках. Позже к нам присоединился парень с гитарой, по виду дамский угодник. – Интересно, что когда я зашел в комнату, Илья сидел на кровати и думал о чем-то своем, в то время как его мама раскладывала вещи. У него всегда была своя «нарния», которая замыкалась на кровати. Там было всё: еда, ручки, книги, тетради. 40% творческих идей возникало именно там. О четвертом соседе было ясно мало, на его существование указывала только записка, оставленная на кровати и лаконично, но красноречиво гласившая: «ЗАЙНЯТО». Честно, мы думали, что это будет какой-то Борис Моисеев. Позже в двойку так же заселился парень похожий на Цоя, образ которого он усердно поддерживал, отличал их разве что язык, к счастью, Цой на суржике не пел. Наконец-то приехал наш загадочный сосед, Рома Фаренець, со всем своим семейством. Он с порога произвел впечатление тихого, спокойного, послушного парня. В эту же ночь где-то из общежития радиофизиков начали доноситься крики «WAZZUP». Повинуясь студенческому порыву, я вылез в окно и начал кричать в ответ. Мы удивились, когда Рома, тихий с виду парень, отодвинул меня, и сам завывал в ответ радиофизикам. Несмотря на крики снизу, обе общаги перекрикивались, поддавшись ощущению легкого сумасшествия. Еще через неделю к нам заехал Богданчик: мелкое ти-
8 FreudTimes
хое существо, мало похожее на человека, хоть бы потому, что люди не спят в таких позах, в каких спал он. После более близкого знакомства друг с другом, выяснилось, что Кличковский, с виду интеллигентный молодой человек, на самом деле хорошо осведомлен с зоновской иерархией. Курапов, гитарист-ловелас, оказался ботаном и вообще умным парнем. Бодя, который с виду казался забыченым чуваком, со временем стал чертовски популярным и на сегодняшний момент повстречался с большим количеством девушек, чем я. Рома, тихий и внимательный к мелочам, оказался самым жестким приколистом из всей компании. Шиш, казавшийся Цоем – оказался качком. – А Илья изначально казался немощным и непонятным, вследствие таким и оказался, но по-прежнему поддерживает образ успешного человека. Тот поток сатиры, который выплескивался изначально, до сих пор не угасает. Когда мы уже прожили в одной комнате 2-3 месяца, мы были крайне удивлены отсутствию дедовщины и тому, что нас никто не пресует, но однажды мы чуть не попали. Утром после безудержно веселой ночи мы чистили картошку (ну как мы, я никогда не чистил картошку, да и вообще не готовил). В комнату ворвались 2 амбала-третьекурсника и с криками начали наезжать.Я вижу, что Кличковский всё крепче сжимает нож в руке, готовый сорвать свои очки. Тоха в это время сидит и странно улыбается. Один из старшаков спросил: «Кто у вас тут самый веселый?». Мы, как-то не задумываясь, крикнули в ответ: «Шиш». К тому времени он действительно уже всех задолбал. Эти амбалы врываются в двойку, где должен был быть Шиш, но на тот момент был только спящий Рома. -Ты Шиш? - спросили третьекурсники. - Нет, не я! – испуганно ответил Рома. - Чем докажешь?
Курапов Антон (зліва) та Ковалевський Богдан (справа) засновники групи «TinyRiver», та групи «Втрачаю контроль»
В общем, увидев всю эту суматоху, Тоха тихим голосом спрашивает: «Ребята, вам помыть?..» Оказалось, наше веселье прошлой ночью было настолько безудержным, что его последствия коснулись не только нашей комнаты, и Тохе пришлось наводить порядок в жилище третьекурсников. Но что самое интересное, так это то, что никто не спасовал. Все были готовы стоять друг за друга. Наша комната стала первой, которая ввела межнациональные отношения. Рома, у которого был какой-то магнит на иностранцев, однажды просто подошел к нашему однокурснику, родом из Китая, и выпалил ему в лицо: «О, Мао Цзэдун!». На что заграничный гость ответил : «...». Так начался межкультурный обмен. Мы учили китайца нашим исконным традициям, а он водил нас в рестораны своей народной кухни, где мы попробовали то, что, наверное, не стали бы есть никогда в жизни. Однажды мы даже взяли его с собой в поселок к Роме, там же купались в радиоактивной речке, но не суть.
Ференець Роман та Шиш Сергій перше місце з Кубку декана з футболу – Ну да, третья зона Чернобыля – это тебе не шутки. Китаец спросил у Ромы, есть ли здесь душ, на что Рома по-спартански ответил: «Це ж Україна. Буде дощ – буде й душ.» Пришлось парню мыться влажными салфетками. Китаец так же был нашим «секретным оружием». Однажды мы хотели познакомиться с девушками. Было решено ввести в бой «оружие». Он начинал подкатывать к девушкам с фразой: «Як пройти до Китаю?», на что те радостно вскрикивали: «О, Мао Цзэдун!». В общем, китаец стал еще одним жителем 412 комнаты. Отдельной истории заслуживает подготовка к экзаменам. У нас выработалась офигенная методика, с помощью которой можно было подготовиться очень быстро и очень качественно. У нас был двухэтапный brainstorm. Вначале мы собирали информацию. Понятно, что это были шпоры, но вместо простой зубрежки, вместо того, чтобы находить места, где всё это спрятать, мы вкратце пробегались по всем вопросам, после чего начинали дискуссию по каждому билету. Мы спорили, доказывали, аргументировали, шутили. Когда голова уже кипела, мы включали музыку и танцевали на столах, делая себе такую разрядку, после чего снова бросались в эти дискуссии, оттачивая схему донесения информации. Мы выбирали самое нужное и помогали друг другу запомнить это. Комната собрала в себе «хакеров
системы». Каждый хотел найти способ всех обмануть так, чтобы это сошло с рук. И здесь была своеобразная командная работа: Тоха научил нас форматированию информации и удачным способам ее подачи, Кличковский привнес некую хитрость и наглость, Бодя всегда умел искать информацию, ну а Ромка заставлял всех нас это делать. А я, наверное, привнес эту дискуссию. И только Шиш ничего не делал, а заходил к нам с гитарой. – Во время сессии были и феномены интелектуальной сублимации. Например, мы превращали нашу комнату в космический корабль, сдвигали кровати и закрываясь, не пускали Бодю в комнату, поскольку думали, что он космический пират. Да, перенапрягаться иногда очень вредно. Хотелось бы так же отметить, что общага на нашем первом курсе и сейчас отличается. Хотелось чтобы первокурсники понимали, что общежитие – это очень круто. Признаю, никто никогда здесь не соблюдал всех правил, всё строится на взаимоуважении. Люди, с которыми вы живете, могуть стать либо вашими лучшими друзьями навсегда, либо испортить вам всю жизнь в общежитии. Здесь предоставляется уникальная возможность что-то взять друг у друга, чему-то научиться, что-то узнать. Да, я благодарен судьбе за тех людей, которых здесь повстречал. Возможно, если бы хоть кого-то из этих людей не было в комнате, то мы бы не стали теми, кем являемся сейчас. Мы повлияли на судьбу друг друга, за все эти годы стали лучшими друзьями и я рад, что всё сложилось именно так, а не иначе.
FreudTimes 9
Сьогодні психологія активно розширює межі впливу, а знання цієї науки все частіше застосовуються у різних сферах діяльності, тож перед студентами-психологами відкривається багато перспектив. А чому Ви свого часу обрали саме цей напрям начання?
МАЛИШЕВА Каріне Олегівна
Заступник декана з міжнародних зв’язків, кандидат психологічних наук, доцент, спеціаліст у галузі клінічної психології, когнітивної та соціальної неврології
Ваш девіз? «Знати, що все не важливо, але поводитись так, ніби все дуже важливо» Ваш образ щастя ? Гнучка система смислів, що відповідають життєвій ситуації. Ваші улюблені герої в реальному житті? На відміну від пафосного одномоментного героїзму, мене завжди приваблював образ людини, що проявляє велич та глибину у найтривіальніших повсякденних справах. Який момент у своєму житті Ви цінуєте найбільше? Це дуже особисті речі, про які у двох словах не розповісти. Момент (з великої літери) може спіткати і тоді, коли відчуєш на собі закоханий погляд, і тоді, коли напрочуд забудеш про себе, захопившись якоюсь справою. Магічні ознаки є в обох випадках. Якості, які Ви найбільше цінуєте в чоловікові? Будь-яка риса може опинитись у такому контексті, що виглядатиме пародією на саму себе. Але такі якості, як вірність собі, рішучість і воля, не завадять ні чоловікам, ні жінкам.
10FreudTimes
Мій шлях у психологію не був прямим: я не прокинулась вранці з чітким усвідомленням, ким маю стати, і голос «деймона», як Сократові в свій час, не прошепотів мені, який факультет обрати. У моїй родині історично склалась досить успішна династія юристів, і я, довго не вагаючись, вступила на юрфак. Першого вересня я відсиділа одну пару з історії держави і права, послухала про закони царя Хаммурапі, і тут «деймон» нарешті заговорив!.. Я зрозуміла, що юриспруденція – не мій «шлях серця». Другу і третю пару я тоді прогуляла. Треба зважити на те, що справжній «деймон», який дає слушні поради давньогрецьким філософам і нам, простим смертним, зазвичай не каже, що робити, нічого не наказує. Він наполягає на тому, чого потрібно уникати, чого робити не варто, і цим «деймон» відрізняється від звичайнісінького демона, а також від шизофренічних імперативних голосів. Отже, моє навчання на юридичному факультеті «тліло» ще два роки, доки я не визначилась, не закохалась у психологію і не змінила факультет. Зізнаюсь, я ніколи не була сумлінною студенткою, хоч і навчалась на відмінно, у тому числі на юрфаці (на моє щастя, кредитно-модульну систему запровадили пізніше, відтак, можна було останньої миті зібратись з думками і успішно скласти сесію), але протягом семестру я не втрачала час марно. Моє ставлення до навчання сформувалось ще у гімназії, особливий вплив на мене мав вчитель філософії Дмитро Кобринський. Він породив ідею «відкритого університету». В цьому «університеті» навчались ми з подругою, Катериною Пряженцевою. Кожного дня ми вирішували, які заходи варто відвідувати. І нашим «університетом» був весь Київ з його навчальними закладами, театрами і музеями. Я слухала лекції не тільки зі старшими курсами психологів (і, відтак , мала щастя бачити В. Роменця та В. Блейхера), але й на філософському та філологічному факультетах (з особливим захопленням пригадую лекції Людмили Олександрівни Кисельової про поезію Миколи Клюєва). Я також два роки вивчала японську мову на факультеті сходознавства під керівництвом В.Ф.Резаненка, а також відвідувала заняття з архітектури та живопису в Академії мистецтв. Може скластись враження про деяку розпорошеність моїх інтересів, що ж, з цим важко сперечатись. Однак, гадаю, що принаймні маю право віднести до себе(до свого життя) відому цитату: «Освіта – це те, що залишається, коли все забуто…».
Чому серед психологічних дисциплін Ви врешті-решт зупинили свій вибір на нейропсихології? Тут доречними були б міркування щодо «сучасної методології» і «перспективних напрямків досліджень», але все це не дуже важливо для мене. У виборі цікавих галузей я здебільшого покладаюсь на внутрішнє відчуття «реального/нереального». Природничі науки, збагачені гуманітарним знанням, завжди мали у моїй уяві високий онтологічний статус, на відміну від суспільних (але це тільки
моє враження). Термін «реальність» я тут використовую не у розумінні Фрейда, як те, що протистоїть «задоволенню». Навпаки, якщо певна галузь наукових інтересів для мене набуває статусу «реальності», зануритись у неї – найвище доступне задоволення!
Багато досліджень в галузі психології проводиться іноземними фахівцями, тож володіння мовами інших держав надає багато можливостей для професійного розвитку. Якими мовами Ви володієте? Мені хотілося б відповісти не формально – якимось рядком з віртуального CV (мовляв, знаю англійську, французьку, трохи японську, а взагалі, «де і коли складати іспит?»). Я вважаю за необхідне викласти своє ставлення до проблеми. Будь-яка іноземна мова – це історія кохання. Без цього її вчити – краще мерзнути у дантовому пеклі. Все починається із закоханості: поет, письменник, філософ, реальна людина, легенда… Спрацює будь-що (але тільки не правила граматики). За моїм досвідом, поезія у цьому ряду, мабуть, чи не найвпливовіший важіль тиску на вільний час, адже, за відомим висловом, «поезія – це все те, що втрачається у перекладі». Отже, я не розглядаю іноземну мову як засіб досягнення, кар’єрного зростання тощо, тим більше, що оволодіння нею схоже на льодяну гірку: припиняєш активні рухи – і прямуєш донизу. Тільки захоплення та закоханість можуть втримати вас. Мій брат, наприклад, за фахом – історик права, знаходить особливе задоволення у дешифровці стародавніх текстів. При підготовці своєї дисертації він використовував джерела на 16 мовах, а зараз вивчає латину і давньогрецьку.
Чи проходили Ви стажування за кордоном? Якщо так, то де саме? Я проходила тримісячні стажування в університетах: Пуатьє (Франція), Генту (Бельгія), Айови-сіті (США). Кожного разу світ пізнання ставав ширшим для мене. А це означає, що контакт з океаном незнання, який завжди омиває маленький острів знайомої території, також розширювався: об’єктивно знань та навичок ставало більше, але суб’єктивне відчуття того, як мало я знаю і вмію, у свою чергу поглиблювалось.
Студенти високо цінують Ваш професіоналізм та вбачають у Вас хорошого наставника. А яким, на Вашу думку, повинен бути ідеальний студент? Це, у першу чергу, людина, захоплена своєю справою. У нього (неї) не має бути інтелектуальних зверх-здібностей, адже вони часто заводять у лабіринти безплідного мудрування. Крім того, важливою для мене є пропорція між класичною освітою із загальнокультурною обізнаністю, з одного боку, та практикою – з іншого. У зворотному випадку «ідеальний» студент ризикує стати «вічним», а це один з найбільш злоякісних шляхів закопування свого таланту. «Мій» ідеальний студент має бути рішучим, не цуратись практики і пам’ятати, що «експерт – це той, хто у певній галузі зробив усі можливі помилки».
Спілкуючись з Вами, можна припустити, що ви читаєте багато літератури, і не лише професійного спрямування. Чи є книга, яка кардинально змінила Ваш світогляд? Мене завжди дуже тішить запитання про «улюблену книжку». Воно дуже нагадує старий анекдот про те, як два друга вирішували, що подарувати своєму знайомому. На пропозицію одного: «А може книжку?», інший відповів: «Та ні, в нього одна вже є…» Я ризикую викликати враження безнадійного інтелектуального снобу, якщо попрошу уточнити епоху, культуру та жанр, щоб зізнатись у своїх уподобаннях. Але свою умовну начитаність я не стала б пропагувати. Це свого роду адикція, не більше-не менше, така ж, як всі інші. Американський письменник Дж. Д. Селінджер устами свого героя Бадді Гласса каже, що пихатість людини, яка нічого не читала, справляє більш гидке враження, ніж зарозумілість того, хто читав усе (і тут же зізнається, що у юності читав по 400 сторінок на день, а зараз відійшов від справ і читає тільки каталоги садового насіння і гнівні послання від родичів). Я можу сказати, що поки що не потрапила в еліту тих, хто вже читає тільки каталоги насіння, але я прагну туди з усіх сил (долаючи по одній товстій книжці за два дні).
Якщо уявити, що Ви виграли величезну суму грошей, на які б дослідження Ви їх витратили? На вирішення якоїсь дуже конкретної медичної проблеми. Наприклад, на відновлення рухової активності у людей з травмами спинного мозку.
На своїх лекціях Ви часто акцентуєте увагу на цікавих та пізнавальних фільмах. Які кінематографічні роботи Вам подобаються більше: сучасні чи старі фільми? Дихотомія «сучасне/старе» у мене скоріше поширюється на музику. Мені подобається класика, і я іноді шкодую, що не маю музичної освіти. А що стосується кінематографу, тут панує деяка «всеїдність». Колись мені подобались американські та британські серіали (на зразок «Доктора Хауза» та «Шерлока»), але переглядати чомусь хочеться таких режисерів, як А. Куросава чи А. Тарковського (здебільше уривками, улюблені моменти), а також Е. Шенгелая, С. Параджанова тощо.
Ну і на завершення, дещо неочікуване питання, навіяне наближенням новорічних свят та притаманною їм казковістю: з яким казковим героєм Ви себе асоціюєте? (Чому?) У мене багато казкових уподобань, наприклад, скандинавські казки, щоправда, мені важко себе проасоціювати з кимсь з родини Мумі-тролів чи з героями Астрід Ліндгрен. Але мене чимось «чіпляє» образ відьми з фільму «Матриця», яка усвідомлює, що являє собою тільки ілюзію, комп’ютерну програму, але це не заважає їй активно займатись міфотворчістю та пригощати всіх коржиками.
Інтерв’юер: Уляна Станович
11 11 FreudTimes FreudTimes
Автор статті: Валерія Козюбіна Передчасна зимова сесія вже близько, і наразі у головах студентів на ряду із життєво важливим питанням «Де святкувати Новий Рік?» все частіше вперто спливає ще одне: «Як здати сесію?». Часу на підготовку обмаль, а завдяки політиці економії електроенергії про відпочинок годі й думати. Тому не дивно, що і на цей раз незмінні супутники студентів на час сесії: стреси, переживання, невпевненість у своїх силах – все більше дають про себе знати. Як їх позбутися, налаштуватись на позитивний лад та успішно здати сесію з мінімальними втратами для нервової системи? Ця стаття буде корисною тим, для кого ці питання є актуальними.
Частина І. Ми – це те, що ми їмо Правильно харчуватися варто не тільки в період сесії, а й завжди. Ні для кого не секрет, що раціон студентів відрізняється певною «екзотичністю» (точніше, всеїдністю). Але якщо Ви не хочете несподівано отримати здесяток проблем, і Вам дійсно необхідні сили та ясність розуму в період сильних розумових навантажень, бажано уважно ставитися до того, що лежить у Вас в тарілці. Тому потрібно хоча б за два тижні до іспитів звернути увагу на своє меню. Список продуктів, що підвищують ефективність роботи мозку, досить великий. Тому ми надамо тільки його частину. • Наприклад, дуже ефективно роботу мозку покращує вживання різного роду горіхів, особливо волоського (того, що сам схожий на мозок), мигдалю та фісташок. • Прилив енергії вам забезпечить шоколад, особливо гіркий. Крім того, цей продукт, за рахунок високого вмісту глюкози, здатен
12FreudTimes
підвищувати мозкову активність. Проте, на жаль, ненадовго. Тобто, якщо перед екзаменом з’їсти трохи шоколаду, це буде не тільки приємно, а й надзвичайно корисно. • Какао, у свою чергу, покращує кровообіг головного мозку та знижує артеріальний тиск, що може піти на користь під час інтенсивної підготовки до іспитів. • Покращенню пам'яті сприяють ананаси та морква (її слід вживати тертою з оливковою олією або фісташками), а мислення – капуста та лимон. • Каву краще виключити зі свого раціону, оскільки вона призводить до зневоднення організму: концентрація уваги знижується, а дратівливість підвищується. Якщо не можете прокинутися прийміть контрастний душ. І, дівчата, сесія - не найкращий час для дієти, бо голодна людина не може повноцінно готуватися й контролювати свої емоції.
Частина ІІ. Головне – системність Ще на початку підготовки до іспитів варто накидати план того, як, що і коли ви будете вчити, читати, повторювати. Розплануйте свій час заздалегідь - тоді не доведеться скаржитися на його
відсутність. Сучасна психологія вважає, що людина живе так, як думає, і знаходить час на те, що для неї важливо. Можна написати свій план підготовки та прикріпити на стіну біля робочого місця, щоб ви завжди його бачили. А те, що ви вже пройшли – викреслювати червоною ручкою. Візуалам для кращого та більш ефективного запам’ятовування може прийти на допомогу складання так званих "ментальних карт". Також допомогти згадати забуту інформацію можуть і інші рецептори – смакові і нюхові. Доведено, що, якщо під час підготовки до іспиту та його складання вживати одну й ту саму їжу (наприклад, шоколад або льодяники певного смаку), це допоможе Вам більше згадати. Якщо ж часу зовсім обмаль, а нормально підготуватись Ви так і не встигли, допомогти може інтернет-стаття «Як підготуватись до екзамену за 4 дні». Працює, перевірено. Як і в усі часи, багато студентів зараз не обходяться без написання шпаргалок, які, до речі, є корисними не тільки задля списування (хоча всі ми, звичайно, знаємо, що списувати не можна і за це ви будете покарані викладачем!!!). Вони можуть стати у пригоді і під час вивчення відповідей на білети. Готуючи «підручний матеріал», Ви не тільки акцентуєте увагу на основних моментах тексту, але й паралельно активізуєте і внутрішню, і зорову обробку інформації. Отже, з допомогою шпаргалок Ви запам'ятаєте більше інформації, створите собі індивідуальний посібник для здачі матеріалу, а також забезпечите моральну впевненість у своїх силах. Адже думка про те, що, якщо раптом ви щось забудете, вам буде куди заглянути, допомагає заспокоїтися і налаштуватися на потрібний лад.
Частина ІІІ. В здоровому тілі – здоровий дух
підготувалися до прийдешнього іспиту, замість того, щоб сидіти за підручниками - лягайте і спіть спокійно. Ні в якому разі не слід зранку знову починати «зубрити». Дослідження наших колег психологів свідчать, що за таких обставин в пам'яті залишається тільки матеріал, оброблений вранці, а все інше благополучно забувається. У будь-якому випадку, спроби «вивчити» і «підготуватися», швидше за все, є просто способом заглушити совість. Замість того, щоб картати себе, слід згадати, що «навчання» у ніч перед іспитом не допоможе Вам у майбутньому, а всі знання «випаруються» відразу після сесії.
На іспит краще йти напівголодним, адже після ситного сніданку Вам скоріше за все захочеться поспати, і аж ніяк не здавати екзамен. Не запізнюйтесь! Вам необхідно мати час на те, щоб заспокоїтись безпосередньо перед входом до аудиторії. Не вступайте у хвилюючі і дуже часто панічні дискусії з одногрупниками. Краще згадати щось приємне, те, що не стосується іспиту. Наприклад, яку винагороду Ви собі придумаєте після його складання. І пам'ятайте, що хвилюванням справі не допомогти. Краще здавати іспит не підготовленим, але спокійним, ніж підготовленим, але знервованим і змученим. Сподіваємось, що ці невеличкі поради стануть Вам у нагоді. Вдалої всім нам сесії.
Не забуваємо також про вічну істину “Mens sana in corpore sano”, тому процес навчання важливо «дозувати», чергуючи із прогулянками на свіжому повітрі і активною діяльністю. Не слід цілий день безвилазно сидіти за підручниками в улюбленій згорбленій позі студента, бо це погано впливає на кровообіг та постачання до мозку кисню. Можна, наприклад, перед початком підготовки ставити таймер на 60 хв, потім 10-15 хв відпочити, провітрити кімнату, впустивши побільше кисню, розім’яти мязи плечей та шиї, і продовжувати роботу. Звичайно, не треба забувати й про здоровий сон, який рекомендують не тільки медики, а й самі викладачі. По-перше, на свіжу голову думається краще, по-друге, безсонна ніч ще нікому користі не приносила. Навіть якщо Ви відчуваєте, що погано
FreudTimes13
Казки з присмаком сарказму А ви ніколи не задумувались над тим, що вийде, якщо подивитись на такі звичні нам дитячі казки з іншого ракурсу? Чи може щось в них стати поживою для аналітичного розуму дорослого? І, критично оцінивши ті казки, спогади про які мирно дрімають десь у глибинах нашої пам’яті, ми раптом усвідомимо, що не все у них так просто і наївно. Звісно, це лише фантазії на тему «як все могло б бути», тому не варто сприймати мої слова буквально. Цікаво? Тоді ласкаво просимо у казку…
«Білосніжка і семеро гномів» Цей «продукт» народної творчості, представлений згідно з уявленнями братів Грімм про «добре, розумне, вічне», особливо багатий на цікавих героїв. Королева: «сильна і незалежна» жінка, яка говорить із дзеркалом і навіть вимагає від нього відповідної реакції. Страждає нав’язливим станом затухаючої зірки світських вечірок під кодовою назвою «Хто на світі всіх миліше?» Напевно, ще й ховає свій паспорт від світу білого: дата її народження так і залишиться під завісою темряви. Бачить загрозу своєму статусу в кожній особі жіночої статі до 25. Але насправді під цією маскою ховається образ самотньої жінки. Білосніжка: мабуть, страждає від нестачі чоловічої уваги, бо інакше, що змушує її радіти ролі дівчини «піди-подай-принеси» у будинку
14FreudTimes
семи експлуататорів жіночої праці? Проблема в тому, що бідненька не розуміє, що її люблять не за те, якою вона є, а за те, скільки користі вона приносить: за чисті і заштопані шкарпетки, за смачні пиріжки, за ідеальну чистоту в казковому будиночку. Принц: ідеальна партія для Білосніжки (з точки зору наявності схожих комплексів). Інакше, що змушує його цілувати незнайомку за дуже дивних обставин? Хіба тільки усвідомлення того, що жодна дівчина в здоровому глузді не зверне на нього увагу, а ця не матиме іншого вибору – він в її очах буде героєм. Напевно, Принц обдумував цей план ще з раннього віку і регулярно обшукував ліс на предмет осіб жіночої статі без явних ознак життя. Невпевнений в собі та закомплексований тип.
«Попелюшка» Казка Шарля Перо не відстає від попередньої. Хоча героїв в ній менше, проте для дослідження вони цікавіші. Попелюшка: вдома – покірна «сіра мишка», а на світських раутах – таємнича незнайомка, здатна привернути увагу найбажанішого нареченого. Насправді ж – інтриганка. У неї все йде за сценарієм: спочатку ніхто не задумується, що «покірне, беззахисне створіння», використовуючи ось цю свою «маску», доб’ється опіки чарівних сил (які за своєю природою є скоріше галюцинаціями від загальної перевтоми організму домашніми справами, або від використання «чарівної» побутової хімії). А далі, з їх допомогою, проникне на аристократичну тусовку (так званий «бал»), на якій, дотримуючись простих постулатів тренінгів типу «як привернути увагу публіки?/як бути у центрі уваги?», підкорить потенційного «супутника життя». У фіналі вона втече на найцікавішому моменті і загубить досить оригінальний елемент образу («спіймати рибку на гачок»). Далі запущений механізм сам «подасть страву до столу». Прекрасний план (дівчатам на замітку). Сестри: закомплексовані особи, які самостверджуються за рахунок слабшої та більш покірної (на перший погляд) Попелюшки. Страждають манією величі, бо свято вірять, що
Однак, якщо пильно придивитись, в героях казки все таки є дещо неоднозначне. Королева: ще одна «сильна і незалежна» жінка, яка справляється з самотністю не оточуючи себе ордою котів, а викрадаючи хлопців. При цьому вона впливає на їхню психіку, проводячи над ними всілякі гіпнотичні експерименти. У неї завжди наготові виправдання: «Він сам так захотів, він злий від природи, і йому краще буде провести цю вічність зі мною». Кай: якщо розглядати «крижинку» як символ кризового періоду особистості, то стає одразу зрозуміло, що негативні зміни у характері – наслідок підліткового перехідного віку: пошуки себе, юнацький максималізм (хто там хотів скласти слово «вічність»?), бажання знайти старшого покровителя (Королеву), втечі з дому, агресивність, схильність до депресій і апатії. Все рано чи пізно проходить, і сам би він не склав слово «вічність» – підліткам властиво сумніватись і змінювати плани. Тому допомога Герди була як ніколи йому потрібною. Герда: на перший погляд звичайна дівчинка, яка напоготові рятувати свого друга. Але все можна трактувати зовсім інакше. Вона відчуває свою гіпервідповідальність за Кая та хоче захистити його від негативного впливу зовнішніх Принц має звернути свою увагу лише на них. чинників. Але є один момент: чим же виправданий Заради досягнення цілі підуть на будь-що, а цей героїзм? Можливо, поштовхом до таких дій програвши битву за Принца, сконцентрують усі є щось більше, ніж відповідальність? Добре, свої сили на злості та заздрості. Дві інфантильні що цей ризикований вчинок виправданий. Бо, особистості. часом, фраза врятованого: «А мені тут було Принц: в житті йому бракує чи то ризику, чи то набагато краще, ніж з тобою» може вбити героя гострих відчуттів. Інакше що змушує його нібито в будь-якому сміливому серці. «закохуватись» в зовсім незнайому дівчину? Та закохуватись – це ще нічого, як кажуть – Автор статті: Бендюк Вікторія діло молоде. Але ж додуматись одружитись на ній! Можливо, це юнацький максималізм, або бунтарство («Тато, я одружуюсь, ніяких запитань і заперечень. Я вже дорослий, як я сказав – так і буде»), або наївність. З цієї точки зору, Попелюшка для нього ідеальна половинка (казки таки багаті на «ідеальні пари»). Схема проста: хай думає, що все вирішує сам. І проживуть вони довго і щасливо, не сумнівайтесь.
«Снігова королева» На перший погляд, у цьому творі Ганса Крістіана Андерсена ніяк не можна очікувати зустріти персонажів із «сумнівною» репутацією. Все виглядає дуже мило – відразу віриш, що дружба перемагає все, долає будь які перешкоди.
FreudTimes15
Вони також здавали сесію...
Наші улюблені викладачі у свій час також були студентами: ходили на пари, готували семінари та навіть здавали сесію. Тож, вони вирішили поділитися з нами цікавими моментами зі своєї сесії та дати нам поради для того, щоб легше її скласти.
Завязкіна Наталя Володимиріна
Предмет «Історія психології» у нас викладав професор Роменець. Він був дуже освіченою, розумною та інтелігентною людиною. Ми його любили і завжди з нетерпінням чекали пар, бо слухати цього викладача було справжнім задоволенням. Екзамен з його предмету був дуже важливим для нас, ми до нього готувалися старанно, адже не хотіли підводити такого викладача. Я ніколи не списувала, адже вважала це нераціональним. До цього екзамену я також ретельно підготувалася і знала всі відповіді на питання кожного білету. В кінці іспиту, коли всі відповіді на питання вже були на моєму аркуші, я вирішила перевірити чи правильно написала роки життя одного вченого. Для цього мої одногрупники дали мені книгу. Справа в тому, що тоді ми вчилися в Червоному корпусі, парти там були старі, з нахилом, а під ними були полички. І ось, перевіривши дату та впевнившись, що все написано вірно, я вирішила покласти книгу під парту на поличку. Та, на жаль, її там не виявилося, і книга з великим гуркотом впала на підлогу. В цей момент мені стало дуже соромно, адже я зрозуміла, що я «облажалася» перед моїм улюбленим викладачем. Професор відразу підійшов до мене, запитав як у мене справи, чи все я написала. Після цього я пішла відповідати , та мене запитали не тільки по моєму білету, а й по всьому курсу. Я відповіла на всі запитання і отримала оцінку «відміннно». Після
16FreudTimes
цього викладач сказав мені: «Якщо б я був вашим батьком – то я б знав, що вам сказати». Після здачі цього іспиту я зрозуміла: не вмієш списувати – не списуй, що і хочу порадити студентам на сесії. Також перевіряйте наявність полички під партою, перш ніж будете туди щось класти.
Ващенко Ірина Володимирівна
На іспит ми (150 людей на потоці) завжди ділилися на сектори і робили «бомби», кожен десь по 15 питань. Готувалися дуже ретельно, адже від того, що ти напишеш, залежить бал не лише твій, а й твого одногрупника. «Бомби» передавалися завжди обережно, щоб ніхто не бачив. Особливістю наших екзаменів було те, що староста завжди останньою його здавала, вона протягом всього часу сиділа в аудиторії і слухала відповіді. Будучи старостою нашої групи, я зберігала в себе всі шпаргалки. Під час екзамену, я намагалася усім допомогти, знайти відповіді на їх питання. Одного разу, коли настала моя черга відповідати, я підійшла до викладача, відповіла на всі питання білету, отримала відомість і заліковку з поставленими балами. Але в той момент, коли я збиралась виходити, всі "бомби" випали і рядочком "постелилися" перед екзаменатором. Іспит мені не зарахували, та ще й вигнали з аудиторії без права перездачі. Тоді вся група заступилася за мене і мені дозволили перескласти
екзамен, але вже при комісії. Не дивлячись на те, що я відповіла на всі запитання, «відмінно» мені не поставили. Та все ж згодом я знову пересклала цей іспит на "5". Це послужило мені уроком, щоб я була більш уважною та дбала про себе також. Раджу студентам вчити навчальний матеріал під час семестру та готуватися завчасно.
Байдарова Ольга Олегівна
Ми з подругою спізнювалися на екзамен з вікової психології на 30 хвилин, бігли що є сили. Це була зимова сесія, тому нам було одночасно і холодно, і жарко. І ось, коли ми прибігли нарешті в Червоний корпус, піднялися на 4 поверх і побачили, що вся наша група стоїть під аудиторією. Я відразу ж запитала, чому вони тут стоять, можливо, екзамен вже закінчився і ми не встигли. На всі мої запитання одногрупники відповіли, що вони чекали мене і з цими словами заштовхали в аудиторію. Зайшовши туди, я побачила перед собою Крайнікова Едуарда В’ячеславовича, який запитав у мене з ходу 2 питання, я навіть не тягнула білет. Відповівши на ці запитання, я запитала у викладача, а коли ж все-таки почнеться екзамен, на що я почула відповідь: «Ви щойно його здали». Перебуваючи у стані шоку, я знову запитала, чому ж тоді всі інші стоять біля дверей і не заходять. Мені пояснили, що вони бояться заходити і чекали хто ж все-таки наважиться зайти першим. Першою була я. І це був найкоротший екзамен у моєму житті, який тривав близько 5 хвилин. Раджу студентам не боятися, особливо тим, хто вчив, але сумнівається в собі. Страх — не конструктивний. Адже якщо ти вчив, розумієш предмет, то ти здаси іспит у будь-якому випадку, а якщо ні, то яким би ти не зайшов у аудиторію — першим чи останнім, заспаним чи відпрасованим, схвильованим чи спокійним – все одно викладач побачить, наскільки ви орієнтуєтеся в темах даного предмету, і чи орієнтуєтеся в них взагалі. Хвилювання типу «а якщо мене спитають…, а якщо трапиться білет, в якому про…» безглузді – переживати з приводу того, що іще навіть не сталося, не має жодного сенсу.
Слободянюк Ігор Антонович
На 1 курсі предмет «Загальна психологія» читав Ткаченко Олександр Михайлович — досвідчений вчений, справжній українець, якого я поважаю та згадую з добротою. Але він був малоемоційним, та, водночас, дуже глибоким, та і курс загальної психології у нього був дуже специфічним. Його підхід до викладання відрізнявся від усіх інших. Він дуже поважав Веккера та Дюршевського. Концепція цього викладача була надзвичайно глибокою. Це був методолог – філософ від психології. Він мав свою власну книгу про категорії психології,хоч вона і була досить маловідомою. І на парах, крім того, що ми вивчали і аналізували першоджерела, цей викладач орієнтував нас на те, щоб ми наслідували його підхід. Він навіть будував відповідним чином завдання. Я, як звичайний студент, намагався відвідувати всі лекції, але, все ж таки, дві пропустив. Коли ж настав час екзамену, і я прочитав завдання, то зрозумів: я знаю відповіді на все, крім питання про інтуїцію. Я пропустив саме те заняття, коли викладач розповідав цю тему. Я все-ж сподівався, що мені це завдання не випаде. Але, як ви самі вже зрозуміли, вийшло зовсім не так. І от, коли я отримав це завдання, то був у розгубленому стані, навіть не знав, що робити. Адже потрібно було розповісти саме так, як трактує викладач. Я також знав, що Ткаченко поважає Веккера, а я знав його праці. Спираючись на закони психіки за Веккером, я розробив свою теорію інтуїції. Коли дійшла черга до цього питання, то моя відповідь сподобалась викладачеві. Але це лише частина історії. В нашій групі був один хлопець. Міша, такий собі «ботан». І йому випало те ж питання про інтуїцію, на яке він прекрасно знав відповідь. Але почувши мою розповідь, він вирішив розповісти те ж саме. Та викладач, послухавши його, сказав: "Слободянюк сам цю концепцію розробив, а ти тут до чого?". Міша отримав "4" і образився після цього на мене, сказав, що це я винен у тому, що йому 4 поставили. Моя порада студентам коротка і проста: побільше креативності у підготовці до іспиту та під час самої здачі – там це дуже необхідно.
Автор статті: Коломієць Вікторія
FreudTimes17
Watch or not
at c h w o t
Автор статті: Вікторія Бендюк
Про що думають студенти в грудні? Звичайно, їх хвилює сесія. І тому, на мою думку, вони були б раді хоч на кілька годин про неї забути. А для цього можна використати легкі, ненав’язливі фільми, які допоможуть розслабитись.
Королівство повного місяця – Moonrise Kingdom (2012) реж. Уес Андерсон
Рекомендовано, якщо: • у вас ще живе десь глибоко захована дитяча наївність і віра в чудеса; • ви знаєте про стиль Андерсона і він вам подобається; • ви не знайомі з творчістю режисера, але вам до душі незвичні гротескні кінокартини; • хочете зрозуміти, що таке «королівство повного місяця»; • вмієте бачити приховану суть; • вам подобається бачити відомих акторів у зовсім нетипових образах. Протипоказано, якщо: • ви цинік, скептик, мізантроп (окремо, або все одразу)
• ви прихильник реалізму-мінімалізму у кіно.
Арізонська мрія – Arizona Dream (1993), реж. Емір Кустуріца
Рекомендовано, якщо: • ви романтик або ж мрійник, будуєте «повітряні замки», волієте не ступати по твердій землі, а літати десь високо у небі, і будь-який фінал вас не розчарує – ви все одно будете дотримуватись такої життєвої позиції; • вам подобається все нетипове та ексцентричне; • вам цікаво, як грав Джоні Депп до «самі-знаєте-якого» фільму; • ви скучили за цікавими персонажами, чиї вчинки і слова змушують посміхатись. Протипоказано, якщо: • ви надто серйозна і прагматична людина та не бажаєте подивитись на життя хоч трішки іронічніше; • ви прихильник «правди життя», реалізму чи мінімалізму; • ви - той, про кого йдеться в пункті 1 рекомендацій, але засмутитесь, якщо фільм не закінчиться так, як хочете цього ви.
Зеліг – Zelig (1983), реж. Вуді Аллен
18FreudTimes
Рекомендовано, якщо: • ви просто обожнюєте соціальну сатиру або жити не можете без іронії; • ви досі вважали, що американці не зможуть зняти «нормальну» комедію без «плоского», посереднього та вульгарного гумору; • вас цікавить жанр мок’юментарі; • ви звертаєте увагу не тільки на зміст фільму, а й на процес його зйомки: тобто цікавитесь як саме був створений той чи інший ефект (та інші деталі, пов’язані з технікою зйомки); • вас все-таки не розчарує той факт, що в житті відбувається все так само, хоч і не настільки метафорично і гіперболізовано. Протипоказано, якщо: • ви не любите чорно-білі фільми; • для вас на першому місці – динамічний сюжет; • вас завжди нервують документальні кадри.
Автор статті: Уляна Станович
Країна дива Ісландія. Що ми знаємо про цю країну? Що там багато вулканів і льодовиків, водоспадів та безкраїх зелених гір. Насправді, це місце, де поєднується непоєднуване. Ісландія – це доволі закрита країна, яка зберігає свої традиції, і влада якої намагається все робити у інтересах своєї країни і для розвитку держави. Можливо, саме через це ця територія не надто популярна для іноземців. Проте, сьогодні широкого поширення набуває тенденція подорожувати саме у такі місця.
Острів насправді невеликий і, здається, всі його простори можна легко осягнути оком. Однак, аби відчути дух Ісландії і відвідати всі цікаві місця, потрібно пам’ятати, що час – це найменше, що ви можете подарувати цій країні. Адже вона розкриє вам багато цікавих та таємничих місць: водоспади Бруарфос та Герб Ісландії Хрейнфосар, геотермальний пляж Ільстренд, дорога тисячі озер і, звичайно, всім відомий Вестфірдір. Особливо прекрасною, як на мене, ця країна є в період різдвяних свят. Затишні вулички маленьких міст одягаються в казку, з магазинів долинає запах сидру та прянощів, звідусіль лунає сміх і радість. Різдво в Рейк’явіку
Людей, які приїздять з великих іноземних міст, дивує поєднання природи і сучасної цивілізації одночасно. Серед прекрасних схилів побудовані міста, які мають незвичайний для нас вигляд. У цих маленьких кольорових будиночках, які практично не відрізняються один від одного, люди живуть як одна дружня сім’я. Навіть Рейк’явік – столиця Ісландії – це не звичний для нас мегаполіс, а місто з розвиненою інфраструктурою, яке поєднує традиції та сучасність. Природа цієї країни зачаровує як тільки ти потрапляєш туди. Кольори, яких не описати, милують око, запах свободи, який заповнює все навколо, захоплює, а шум водоспадів стає найпрекраснішою музикою.
Незабутнє почуття виникає, коли ти з чашкою смачного какао милуєшся заходом сонця, якого не побачиш більше ніде в світі, і при цьому відчуваєш себе вільним і таким близьким до природи. Країна пропонує безліч цікавого і неординарного. Ну а у вас є два варіанти: повірити моєму слову і розглядати картинки з незабутніми пейзажами або ж поїхати і побачити все на власні очі. Тим паче, що скоро Різдво – свято, створене для Ісландії.
В Ісландії замість одного Діда Мороза - тринадцять «Різдвяних пацанів» Геотермальний пляж Ільстренд
FreudTimes FreudTimes19
20FreudTimes