2
êâ³òåíü 2004 ðîêó
Âëàäèêà ÓÃÊÖ çàêëèêຠÏðàâîñëàâíèõ Ïàòð³àðõ³â ñ³ñòè çà ñò³ë ïåðåãîâîð³â ÑÒÅÌÔÎÐÄ, ÑØÀ — 1 áåðåçíÿ Ãîëîâà Åêóìåí³÷íî¿ êîì³ñ³¿ ÓÃÊÖ âëàäèêà Âàñèëü (Ëîñòåí), ºïèñêîï Ñòåìôîðäñüêèé, çâåðíóâñÿ ç â³äêðèòèì ëèñòîì äî Ïðåäñòîÿòåë³â Ïðàâîñëàâíèõ Öåðêîâ. Éîãî ëèñò ñòàâ â³äïîâ³ääþ íà øêâàëüíó íåãàòèâíó ðåàêö³þ ç áîêó ãëàâ Ïðàâîñëàâíèõ Öåðêîâ ùîäî ìîæëèâîñò³ íàäàííÿ ÓÃÊÖ ñòàòóñó ïàòð³àðõàòó ³ âîäíî÷àñ çàêëèêîì ñ³ñòè çà ñò³ë ïåðåãîâîð³â.
“Концепція Патріархату УГКЦ була предметом атаки з боку православного світу ще до того, як стала темою обговорення у 21-му столітті. Полеміка Московського Патріархату нагадує відомі слова Президента США Франкліна Рузвельта у важкі для цієї країни роки: “Єдина річ, якої ми повинні боятися — це сам страх”. “Це страх, а не діалог, був спрямований у ваші канцелярії Московським Патріархатом... Чи ця буря може стати чимось дальшим, ніж зведенням нас до страху, що паралізує у пощуках правди і ставленні один до одного у дусі милосердя”. Єпископ наголошує, що до цього часу ні з боку Синоду УГКЦ, ні з боку Ватикану не було спроб словесної атаки позицій Москви. За його словами, позиція Синоду УГКЦ є зрозумілою: “Наша Церква є ecclesia sui juris (Церквою свого права) у структурі Східних Католицьких Церков, яка є у повному сопричасті зі Патріаршим Престолом Петра. Єпископи УГКЦ, йдучи назустріч потребам її вірних, розсіяних по всьому світу на багатьох різних канонічних територіях, одностайно проголосували за необхідність її патріархального устрою. Ця декларація була офіційно подана Його Святості Папі Івану Павлу ІІ для затвердження від Синоду його Предстоятелем Блаженнішим кардиналом Любомиром Гузарем, католицьким митрополитом Києво-Галицьким”. Єпископ наголошує, що „позиція Московського Патріархату базується на колишніх привілеях, наданих російським імперіалізмом і безбожним комунізмом. У сьогоднішньому світі немає ні на Заході, ні на Сході ексклюзивних канонічних територій, є лише території споконвічного походження. Тому будь-який патріархат, православний чи католицький, може мати таку юрисдикцію впливу будь-де у світі, яку диктують його власні священні канони. Немає кордонів для духовної батьківщини”. Єпископ Василь Лостен у листі згадує історичні події. Він говорить, що споконвічний зв’язок УГКЦ з митрополичим Престолом Києва є не менш обґрунтованим, ніж у інших претендентів. Митрополичий престол у Києві (що обіймав території сучасних України, Білорусі та Литви), зібрав на Синод підлеглих єпископів і добровільно відновив повні еклезіологічні зв’язки з Римським Престолом у 1595-1596 рр. Цей Престол протягом десяти літ мав єдиного митрополита, який був католиком, доки на початку 17-го століття тут не була наново встановлено православну єрархію. Тоді, у 17му ст., католицький і православний митрополити Києва розпочали діалог про канонічне встановлення Київського Патріархату. 1684 року “Третій Рим”, за наказом царя та через інтриги козацького гетьманства, узурпував стосунки православного митрополита Києва з Константинопольським Патріархатом, перебравши під свій омофор матірний Київський престол. У листі сказано, що II Ватиканський Собор
Îñâÿ÷åíî êàïëèöþ á³ëÿ Ïàòð³àðøîãî ñîáîðó â Êèºâ³ Ó íåä³ëþ, 28 áåðåçíÿ 2004 ðîêó Áîæîãî, á³ëÿ Ïàòð³àðøîãî ñîáîðó Âîñêðåñ³ííÿ Õðèñòîâîãî â Êèºâ³ (âóë. Ìèê³ëüñüêîÑëîá³äñüêà, 5, ñò. ìåòðî “Ë³âîáåðåæíà”) â³äáóëîñü îñâÿ÷åííÿ ìîëèòîâíî¿ êàïëèö³, ó ÿê³é ìîíàõè Ñòóä³éñüêîãî óñòàâó áóäóòü ïðîâîäèòè ðåãóëÿðí³ áîãîñëóæ³ííÿ.
чітко ідентифікував Східні Церкви, які є у сопричасті з Римом, як Східні Католицькі Церкви. Від того часу, Східні Католицькі Церкви отримали можливість розвиватися “повністю і цілковито” у власній традиції. “Звинувачувати УГКЦ в тому, що вона є “уніатським вовком в овечій шкурі” сьогодні є тим самим, що й звинувачувати Московський Патріархат в “уніатизмі” у 1980-их роках за їх політику толерування і застосування латинізованих практик в Україні задля втримання місцевого населення щасливим і задоволеним її (Москви) юрисдикційною зверхністю”, — говорить владика Василь. За його словами, дуже легко зійти з екуменічної стежки діалогу через полемічну пропаганду. Набагато важче залишитися в діалозі. “Світ, який є поза межами канонічної території Московського Патріархату, подає чудові приклади того, на що можна сподіватися завдяки діалогу”, — наголошує єрарх. Як приклад він наводить стосунки Мелхітської Католицької Церкви з Православними Патріархатами Антіохії та Єрусалима, неофіційний конгрес Сирійських Католицької і Православної Церков, позитивний діалог, який мав місце між Православною і Греко-Католицькою Церквами в Україні щодо використання церковної власності на Закарпатті та братерські стосунки українських православних та католицьких єрархів Північної Америки тощо. “Папа Іван Павло II постійно закликає “Не бійтеся”, — пише владика. – Жодний майбутній діалог щодо внутрішніх потреб УГКЦ у сопричасті з Римом та іншими Церквами-сестрами, що несуть у собі знаки єдності, святості, католицтва та апостольства, не лякає нас, бо ми не є Церквою прозелітизму, як також не прагнемо нічого, що не є по праву нашим”. Для прикладу владика згадує парафію УГКЦ у Атенах (Греція), де УГКЦ не займається прозелітизмом, а протягом десятиліття надає душпастирську опіку тисячам своїх вірних, які з економічних причин емігрували до цієї країни. На завершення листа владика Василь звертається до Патріархів із закликом: “Наша слов’янська спадщина виходить з однієї землі, ... наші коріння живляться тією ж самою літургійною традицією. Давайте ж зустрінемося за одним столом і поділимося нашими страхами, думками, прагненнями як брати по крові і у Христі. Нехай наша взаємна любов і повага один до одного будуть настільки глибокими, що світ побачить, що ми дійсно — “діти Божі”. РІСУ
Чин освячення та Божественну Літургію здійснив Преосвященний Владика Василій Медвіт, Екзарх Києво-Вишгородський УГКЦ, у співслужінні з численним духовенством, монашеством та мирянами. У своїй проповіді Владика Василій наголосив на значенні постійної молитви для звершення нашої доброї справи, узгодження своєї поведінки внутрішньому духовному станові та важливості у житті людини духовних дарів, які ми отримуємо через Церкву. На завершення освячення та Божественної Літургії Владика Василь подякував Монахам Студитам за їхню згоду стати духовними провідниками соборної громади, жертводавцям, які жертвували на будівництво Патріаршого собору та каплиці і керівництву та працівникам концерну “Укрмонолітспецбуд” за збудовану каплицю та їхню сумлінну працю під час спорудження Патріаршого собору. Відтепер щодня у каплиці будуть відбуватися регулярні богослужіння у візантійськоукраїнському обряді. Бюро УГКЦ для зв’язків з державними органами влади в Києві