Page 1

êâ³òåíü 2004 ðîêó

Ñïîêîíâiêó áóëî Ñëîâî, iç Áîãîì áóëî Ñëîâî, i Ñëîâî áóëî - Áîã. Ç Áîãîì áóëî âîíî ñïîêîíâiêó. (Iâ.1,1-2)

³ñíèê ïàðàô³¿ Ïðåñâÿòî¿ Òð³éö³ ì. Äðîãîáè÷à

êâ³òåíü 2004

¹8 (37)

ÕÐÈÑÒÎÑ ÂÎÑÊÐÅÑ!

Âîñêðåñ³ííÿ äåíü! Ïðîñâ³ò³ìñÿ òîðæåñòâîì ³ îäí³ îäíèõ îáí³ì³ìî, òà ñêàæ³ìî: Áðàòòÿ! ² òèì, ùî íåíàâèäÿòü íàñ, ïðîñò³ìñÿ ç Âîñêðåñ³ííÿì, ³ òàê óñ³ çàñï³âàéìî: Õðèñòîñ Âîñêðåñ ³ç ìåðòâèõ, ñìåðòþ ñìåðòü ïîäîëàâ ³ òèì, ùî â ãðîáàõ æèòòÿ äàðóâàâ! (Ñòèõèðà Ïàñõè)

Нехай ті слова стануть девізом нашого повсякденного життя. А Воскреслий Христос нехай обдаровує всіх своїми обильними ласками, даруючи нам життя вічне! З святочними побажаннями духовенство парафії

ÂβÑÒÈÍÓ . ÂÎÑÊÐÅÑ!


2

êâ³òåíü 2004 ðîêó

Âëàäèêà ÓÃÊÖ çàêëèêຠÏðàâîñëàâíèõ Ïàòð³àðõ³â ñ³ñòè çà ñò³ë ïåðåãîâîð³â ÑÒÅÌÔÎÐÄ, ÑØÀ — 1 áåðåçíÿ Ãîëîâà Åêóìåí³÷íî¿ êîì³ñ³¿ ÓÃÊÖ âëàäèêà Âàñèëü (Ëîñòåí), ºïèñêîï Ñòåìôîðäñüêèé, çâåðíóâñÿ ç â³äêðèòèì ëèñòîì äî Ïðåäñòîÿòåë³â Ïðàâîñëàâíèõ Öåðêîâ. Éîãî ëèñò ñòàâ â³äïîâ³ääþ íà øêâàëüíó íåãàòèâíó ðåàêö³þ ç áîêó ãëàâ Ïðàâîñëàâíèõ Öåðêîâ ùîäî ìîæëèâîñò³ íàäàííÿ ÓÃÊÖ ñòàòóñó ïàòð³àðõàòó ³ âîäíî÷àñ çàêëèêîì ñ³ñòè çà ñò³ë ïåðåãîâîð³â.

“Концепція Патріархату УГКЦ була предметом атаки з боку православного світу ще до того, як стала темою обговорення у 21-му столітті. Полеміка Московського Патріархату нагадує відомі слова Президента США Франкліна Рузвельта у важкі для цієї країни роки: “Єдина річ, якої ми повинні боятися — це сам страх”. “Це страх, а не діалог, був спрямований у ваші канцелярії Московським Патріархатом... Чи ця буря може стати чимось дальшим, ніж зведенням нас до страху, що паралізує у пощуках правди і ставленні один до одного у дусі милосердя”. Єпископ наголошує, що до цього часу ні з боку Синоду УГКЦ, ні з боку Ватикану не було спроб словесної атаки позицій Москви. За його словами, позиція Синоду УГКЦ є зрозумілою: “Наша Церква є ecclesia sui juris (Церквою свого права) у структурі Східних Католицьких Церков, яка є у повному сопричасті зі Патріаршим Престолом Петра. Єпископи УГКЦ, йдучи назустріч потребам її вірних, розсіяних по всьому світу на багатьох різних канонічних територіях, одностайно проголосували за необхідність її патріархального устрою. Ця декларація була офіційно подана Його Святості Папі Івану Павлу ІІ для затвердження від Синоду його Предстоятелем Блаженнішим кардиналом Любомиром Гузарем, католицьким митрополитом Києво-Галицьким”. Єпископ наголошує, що „позиція Московського Патріархату базується на колишніх привілеях, наданих російським імперіалізмом і безбожним комунізмом. У сьогоднішньому світі немає ні на Заході, ні на Сході ексклюзивних канонічних територій, є лише території споконвічного походження. Тому будь-який патріархат, православний чи католицький, може мати таку юрисдикцію впливу будь-де у світі, яку диктують його власні священні канони. Немає кордонів для духовної батьківщини”. Єпископ Василь Лостен у листі згадує історичні події. Він говорить, що споконвічний зв’язок УГКЦ з митрополичим Престолом Києва є не менш обґрунтованим, ніж у інших претендентів. Митрополичий престол у Києві (що обіймав території сучасних України, Білорусі та Литви), зібрав на Синод підлеглих єпископів і добровільно відновив повні еклезіологічні зв’язки з Римським Престолом у 1595-1596 рр. Цей Престол протягом десяти літ мав єдиного митрополита, який був католиком, доки на початку 17-го століття тут не була наново встановлено православну єрархію. Тоді, у 17му ст., католицький і православний митрополити Києва розпочали діалог про канонічне встановлення Київського Патріархату. 1684 року “Третій Рим”, за наказом царя та через інтриги козацького гетьманства, узурпував стосунки православного митрополита Києва з Константинопольським Патріархатом, перебравши під свій омофор матірний Київський престол. У листі сказано, що II Ватиканський Собор

Îñâÿ÷åíî êàïëèöþ á³ëÿ Ïàòð³àðøîãî ñîáîðó â Êèºâ³ Ó íåä³ëþ, 28 áåðåçíÿ 2004 ðîêó Áîæîãî, á³ëÿ Ïàòð³àðøîãî ñîáîðó Âîñêðåñ³ííÿ Õðèñòîâîãî â Êèºâ³ (âóë. Ìèê³ëüñüêîÑëîá³äñüêà, 5, ñò. ìåòðî “Ë³âîáåðåæíà”) â³äáóëîñü îñâÿ÷åííÿ ìîëèòîâíî¿ êàïëèö³, ó ÿê³é ìîíàõè Ñòóä³éñüêîãî óñòàâó áóäóòü ïðîâîäèòè ðåãóëÿðí³ áîãîñëóæ³ííÿ.

чітко ідентифікував Східні Церкви, які є у сопричасті з Римом, як Східні Католицькі Церкви. Від того часу, Східні Католицькі Церкви отримали можливість розвиватися “повністю і цілковито” у власній традиції. “Звинувачувати УГКЦ в тому, що вона є “уніатським вовком в овечій шкурі” сьогодні є тим самим, що й звинувачувати Московський Патріархат в “уніатизмі” у 1980-их роках за їх політику толерування і застосування латинізованих практик в Україні задля втримання місцевого населення щасливим і задоволеним її (Москви) юрисдикційною зверхністю”, — говорить владика Василь. За його словами, дуже легко зійти з екуменічної стежки діалогу через полемічну пропаганду. Набагато важче залишитися в діалозі. “Світ, який є поза межами канонічної території Московського Патріархату, подає чудові приклади того, на що можна сподіватися завдяки діалогу”, — наголошує єрарх. Як приклад він наводить стосунки Мелхітської Католицької Церкви з Православними Патріархатами Антіохії та Єрусалима, неофіційний конгрес Сирійських Католицької і Православної Церков, позитивний діалог, який мав місце між Православною і Греко-Католицькою Церквами в Україні щодо використання церковної власності на Закарпатті та братерські стосунки українських православних та католицьких єрархів Північної Америки тощо. “Папа Іван Павло II постійно закликає “Не бійтеся”, — пише владика. – Жодний майбутній діалог щодо внутрішніх потреб УГКЦ у сопричасті з Римом та іншими Церквами-сестрами, що несуть у собі знаки єдності, святості, католицтва та апостольства, не лякає нас, бо ми не є Церквою прозелітизму, як також не прагнемо нічого, що не є по праву нашим”. Для прикладу владика згадує парафію УГКЦ у Атенах (Греція), де УГКЦ не займається прозелітизмом, а протягом десятиліття надає душпастирську опіку тисячам своїх вірних, які з економічних причин емігрували до цієї країни. На завершення листа владика Василь звертається до Патріархів із закликом: “Наша слов’янська спадщина виходить з однієї землі, ... наші коріння живляться тією ж самою літургійною традицією. Давайте ж зустрінемося за одним столом і поділимося нашими страхами, думками, прагненнями як брати по крові і у Христі. Нехай наша взаємна любов і повага один до одного будуть настільки глибокими, що світ побачить, що ми дійсно — “діти Божі”. РІСУ

Чин освячення та Божественну Літургію здійснив Преосвященний Владика Василій Медвіт, Екзарх Києво-Вишгородський УГКЦ, у співслужінні з численним духовенством, монашеством та мирянами. У своїй проповіді Владика Василій наголосив на значенні постійної молитви для звершення нашої доброї справи, узгодження своєї поведінки внутрішньому духовному станові та важливості у житті людини духовних дарів, які ми отримуємо через Церкву. На завершення освячення та Божественної Літургії Владика Василь подякував Монахам Студитам за їхню згоду стати духовними провідниками соборної громади, жертводавцям, які жертвували на будівництво Патріаршого собору та каплиці і керівництву та працівникам концерну “Укрмонолітспецбуд” за збудовану каплицю та їхню сумлінну працю під час спорудження Патріаршого собору. Відтепер щодня у каплиці будуть відбуватися регулярні богослужіння у візантійськоукраїнському обряді. Бюро УГКЦ для зв’язків з державними органами влади в Києві


3

êâ³òåíü 2004 ðîêó

ÂÅËÈÊÎÄͪ ÏÎÑËÀÍÍß ªïèñêîïà Ñàìá³ðñüêî-Äðîãîáèöüêîãî Óêðà¿íñüêî¿ Ãðåêî-Êàòîëèöüêî¿ Öåðêâè Ïðåîñâÿùåííîãî Âëàäèêè Þë³ÿíà Âîðîíîâñüêîãî Âñå÷åñí³øèì îòöÿì äóõîâíèì, ïðåïîäîáíèì ÷åíöÿì ³ ÷åðíèöÿì òà áîãîëþáèâèì â³ðíèì Ìèð ó Ãîñïîä³ òà ìîº Àðõèºðåéñüêå áëàãîñëîâåííÿ! Õðèñòîñ Âîñêðåñ! Âî³ñòèíó Âîñêðåñ! Дорогі у Христі! Сьогодні святкуємо “смерті умертвіння, аду зруйнування, іншого вічного життя начало”. В цей день Церква закликає всіх до радісного торжества, запрошуючи ангелів і людей, небо і землю, увесь світ видимий і невидимий з’єднатися, щоб прославити Христове Воскресіння, бо «Христос Воскрес – радість вічна». Світла і всеперемагаюча радість вщерть наповнює наші серця, адже Пасха, Великдень сьогодні! Український народ разом з усім християнським світом поринає в глибочінь Тайни життя, котре перемагає смерть. Велика українська християнська спільнота відкриває для себе нове відчуття Бога, який тріумфує над гріхом і життєствердно завершує перемогу любові над ненавистю. Звершилося чудо жертвенної любові Сина Божого, що з неба зійшов і віддав себе за життя світу. Перемога над силами зла, здобута Ісусом Христом — це також і наша перемога. Воскресіння Христа, яке сталося в історії, не відійшло разом з іншими подіями у минуле. Воно, своєю силою виходячи поза рамки історії, тим самим залишається в ній, триває кожної миті і діятиме завжди. Приймаючи Воскресіння вірою, ми закладаємо його зміст, наче наріжний камінь, у самі підстави нашого церковного і національного буття. В світлі Воскресіння можемо з надією споглядати у майбутнє. Христове Воскресіння відкриває нам той факт, що з’являється воно не на порожньому місці, а там, де раніше були страждання і смерть. Такі пасхальні риси, в яких поєднались і смерть, і воскресіння, притаманні історії як Церкви, так і віруючого народу, а також життю кожної окремої людини. Коли поглянемо в минуле, то знайдемо на кожному кроці пасхальні сліди перебування в ньому Христа. Кожний рік нашого життя на землі по-своєму висвітлює нам ті знаки смерті і воскресіння. Цей 2004 рік від Різдва Христового також спрямовує нашу думку до подій минулого, даючи нагоду їх згадати. Знаки страждань і смерті Христа в історії нашої Церкви проявилися в подіях переслідувань та гонінь. Можемо згадати їх щонайменше декілька. Саме цього року є 165-та річниця знищення Київської митрополії нашої Церкви, коли 1839 року силою і підступом мільйони вірних Правобережної України і Білорусії були переведені в московське православіє. На початку минулого століття на зміну царському імперському режиму прийшов безбожний більшовицький. І здавалося, що смерть нашої Церкви на тих землях стала доконаним фактом. Шістдесят років тому в окупованому більшовиками Львові помер митрополит Андрей Шептицький. Його смерть стала

неначе сигналом для хвилі гонінь Церкви аж до повної заборони її існування. Голгота і смерть Христа неначе знову повторилися в долі нашої УГКЦ на Західній Україні. Не менш тривожним знаком для Церкви стала смерть Патріарха Йосифа Сліпого на вигнанні в Римі, що настала у 1984 році. Здавалося, що це не лише знак смерті Христа, а й також символ Його покладення до гробу. Виглядало, що ніби всі надії на краще для Церкви і народу були назавжди поховані. Але через п’ять років після смерті Патріарха все різко і несподівано змінилося. Вже 1989 року прийшло для нашої Церкви Воскресіння. Вона потужно підійнялася. Натомість розпочався крах ідеології, котра була чинником в руках тих, хто через вживання підступу і грубої сили сподівався не допустити до цього Воскресіння. Воскресіння нашої Церкви було несподіваним та небажаним, і то не тільки для атеїстів. Воно зламало дотеперішній уклад сил світу цього. Тому вже від початків відродження УГКЦ й досі чинилося і чиниться багато спроб, щоб обмежити її розвиток, вплив на суспільство. Її противники прагнуть замкнути її в Галичині, штучно стримувати осягнення нею помісної повноти в патріаршому статусі. Подібно було й з Воскресінням Христа. Недруги Спасителя, якщо вже й не могли заперечити Його Воскресіння, то намагалися бодай применшити значення і вплив Воскреслого. Та це їм не вдалося. Подібно й з нашою Церквою. Цього року Глава УГКЦ Патріарх Любомир переносить осідок керівництва Церкви зі Львова до Києва і тим

самим розширює значимість її відроження на всю Україну. Те, що було знищене 1839 року, відновлюється 2004-го. Христос, що помер в історії Київської митрополії, являє Своє славне Воскресіння саме в столичному місті. Справді, визначними є події, історію яких ми згадуємо з нагоди їх річниці. Нам важливо не змарнувати цих плодів Воскресіння, даних Церкві і народові. Це ми можемо зробити через духовне зростання, громадянську небайдужість до подій, що відбуваються в нашій Батьківщині, і клопітку працю над облаштуванням спільної Української хати. Від усієї душі вітаю вас зі Світлим Празником святої Пасхи — празником надії і життя. Молюся, щоб ми всі з вдячністю прийняли щедрі плоди Христового Воскресіння. Бажаю всім вам, вашим родинам радісних свят, оптимістичного погляду в майбутнє, всіляких земних і небесних благ. Нехай невимовною пасхальною радістю будуть оповиті серця усіх наших вірних в Україні й далеко поза її межами. Благословення Господнє на Вас! Христос Воскрес! Воістину Воскрес! +Юліян ВОРОНОВСЬКИЙ, Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано у Дрогобичі при Катедральному Соборі Пресвятої Трійці у Празник Святих 40-ка мучеників, замучених у Севастійському озері дня 22 березня 2004 року Божого


4

êâ³òåíü 2004 ðîêó

Âè º Âëàäèêà, îòæå, ³ä³òü ó Ñàìá³ðñüêî-Äðîãîáèöüêó ªïàðõ³þ 17 êâ³òíÿ ìèíຠ10 ðîê³â ç ìîìåíòó ³íòðîí³çàö³¿ ïåðøîãî ªïèñêîïà Ñàìá³ðñüêîÄðîãîáèöüêîãî. Íèì º Ïðåîñâÿùåíí³éøèé Âëàäèêà Þë³ÿí (Âîðîíîâñüêèé). Ïðîïîíóºìî âàø³é ëàñêàâ³é óâàç³ ³íòåðâ’þ ç íàøèì Àðõèºðåºì. - Владико, Ви вступили в монастир Студійського уставу в 1958 році. Це був важкий час для Церкви і народу. Що спонукало Вас зробити цей крок? - Я ще з 1954 року був близьким зі Студитами, коли приїхав до Львова, щоб вступати в інститут. Також мій стрийко ще до війни був єромонахо цього монастиря. І тому я ближче знав Студитів, часто бував у їхньому домі в Рудно. Там жив їхній отець Архимандрит, пізніше Преосвященний Никанор (Дейнега), і я старався їм завжди щось допомагати. А вже у 1958 році попросив, щоб мене прийняли до братії. Мене прийняли, бо треба було такого малого, щоби десь піти, щось полагодити або допомогти, передати якусь кореспонденцію. На той час було з тим важко, а на мене, малого, не падало ніяке підозріння. - Розкажіть про монастирське життя в підпіллі і Вашу участь в нім. Знаємо також, що Ваш рідний брат перебував у тій же монашій спільноті. - Так, мій старший брат також прийшов до цієї спільноти, але вже будучи священиком, десь у 70-х роках минулого століття, а я вже у 1964 році склав схиму (вічні обіти – ред.). На той час участь була молитовна. Хоч жили по двоє, не дивлячись чи то брат, чи ієромонах, усі старалися відмовляти часослов. Було між братією молитовне єднання. Але я тепер зрозумів, що тільки молитва давала силу витримувати переслідування. У мої обов’язки входило відвідувати монастирські спільноти в приватних будинках, служити для них Службу Божу, сповідати тощо. І тим самим єднати їх. А не раз бувало, що хтось був важко хворий і доводилось чергувати біля нього, йому допомагати. Господь Бог тоді допускав, що було багато важко хворих священиків, тому праці вистачало. - Який момент Вашого життя відкрив Вам, що монаше життя — це Ваша дорога? - Мабуть, та відкритість, щирість, що була в монастирі. Можливо, також те, що треба було допомогти старшим. Я сам не знаю. Але завжди вважав, що маю бути Студитом. Якось так Господь зв’язав мене зі Студитами, і так триває до нині. - Як проходили Ваші ієрейські свячення? - Нас підготовляв у підпільній семінарії сам отець Архимандрит. А ієрейські свячення відбулися раптово. Правда, ми готувалися, проходили реколекції... В тому

часі була загроза арешту Митрополита Величковського. Тому він одного разу прийшов до Архимандрита і каже: “Нехай прийдуть в дім до одного диякона на одинадцяту годину ночі, я їх святитиму”. Ми прийшли, і об одинадцятій годині був початок Святої Літургії, яку до півночі закінчили. А вже о третій годині ночі була друга Служба Божа. На першій були дияконські, а на другій – ієрейські свячення. Відразу ж о п’ятій годині ранку ми пішли городами, щоб ніхто нас не зауважив. І хоча брат знав, що мене будуть святити, однак через небезпеку ніхто не був присутнім на моїх свяченнях. - Архиєрейська хіротонія. В якій урочистості вона проходила? - Так само, як і на священика (Владика сміється), тільки свячення на священика були вночі, а хіротонія — вдень, об одинадцятій годині. Вона відбувалася поза

св. Літургією на приватному помешканні рідного брата митрополита Володимира (Стернюка). Окрім Архиєрея, на хіротонії нікого не було. - Вихід Церкви із підпілля. Якими роздумами стосовно цієї події Ви хотіли б поділитися з нами? - Найцікавішим моментом, як на мене, було Різдво 1990 року. Підпільні Владики, на чолі із Митрополитом Стернюком, вперше прибули до Преображенського храму у Львові, щоб офіційно відслужити Архиєрейську Літургію. Було дуже багато людей, і, правду кажучи, чоловік не знав, чи йде по землі, чи землі під ногами немає. Цей момент став переломним у моєму служінні. Адже після цього я вже не вийшов на світську роботу. - Як Ви стали Єпископом СамбірськоДрогобицьким? І чому саме цієї Єпархії? - Я навіть не знаю, як це сталося, не можу сказати точно. Бо перед тим з благословення Митрополита Володимира я часто їздив до Тернополя. Одного разу Митрополит поручив мені поїхати до Дрогобича і побачити на власні очі так звану семінарію, яку провадив о. Мирон Бендик. І від цього моменту силою факту я більше бував у Дрогобичі, ніж в інших місцевостях. У 1991 році Патріарх Мирослав-Іван Любачівський призначив мене ректором Львівської Духовної Семінарії, а уже в 1992 році мені запропонували очолити нову Самбірсько-Дрогобицьку Єпархію. Через поважні причини, пов’язані із семінарією, я відмовився. У свою чергу, Синод Єпископів обрав отця Майковича з Польщі на Єпископа нашої Єпархії. Проте коли у 1993 році треба було 13 липня проголошувати рішення Синоду, він відмовився. Тоді Блаженнійший призначив мене адміністратором, уряд якого я виконував упродовж року. У лютому 1994 року Блаженнійший каже: “На ректора ми можемо призначити когось із священиків, а Ви є Владика, отже, ідіть у Самбірсько-Дрогобицьку Єпархію. На цей раз я вже погодився. І 17 квітня 1994 року, у п’яту неділю посту, відбулася моя інтронізація. - Якою Ви побачили парафію Пресвятої Трійці в Дрогобичі у 1994 році і якою вона є сьогодні? - Оскільки Дрогобич став престольним містом Єпископа Самбірсько-Дрогобицького, потрібне було приміщення, де могло б розміститися Єпархіальне Управління. Адже приміщення при Катедрі віддали аж у кінці 90-х років. На жаль, тогочасна дрогобицька влада не спромоглася повернути церкві її майно чи передати інше приміщення. Тому, дякуючи міському голові Трускавця, ми могли Єпархіальне Управління розмістити у цьому курортному місті. Таким чином, Єпископ змушений прожи(Закінчення на стор. 6)


5

êâ³òåíü 2004 ðîêó

ÂÅËÈÊÎÄͪ ÏÐȲÒÀÍÍß ÁËÀÆÅÍͲØÎÃÎ ËÞÁÎÌÈÐÀ себе наші, людські, провини! Ми питаємо: для чого Він це зробив, чого терпів наругу над собою?! Господь прийняв усе це з любові до нас, щоб завести нас до Небесного Отця, щоб відкрити нам дорогу до неба. А друга думка, на яку хочу звернути Вашу увагу, тісно пов’язана з першою. Хочу закликати Вас, дорогі у Христі, до великої вдячності Богові за Його доброту супроти нас. Адже Ісус Христос, Воплочений Божий Син, який з любові до людей прийшов на землю, страждав і помер, дає нам надію на краще життя: поки ми приймаємо Його, поки ми належно оцінюємо Його життя, смерть і воскресіння, поки стараємось відповісти на Його любов, – ми можемо знайти вихід із будь-якої складної ситуації, піднятися над турботами сьогодення. Дорогі у Христі! Сподіваюся, ці роздуми допоможуть Вам глибше усвідомити суть нинішнього світлого празника, внесуть у Ваші серця почуття спокою, миру, впевненості, дадуть основу Вашим надіям. Переживаючи радість від зустрічі з воскреслим Христом, ділімося нею привітанням “Христос воскрес!” – “Воістину воскрес!”. + ЛЮБОМИР

Дорогі у Христі! З Божою допомогою дожили ми до найбільшого свята літургійного року – празника Христового Воскресіння. У цей святий день, єднаючись з християнами цілого світу, ми зібралися в наших храмах, щоб спільною молитвою прославляти Ісуса Христа у Його воскресінні. З цієї нагоди хочу висловити Вам свої найщиріші побажання і поділитися з Вами двома думками. Перша думка стосується подій, над якими ми розважали упродовж Страсного тижня, – останніх днів і хвилин земного життя Ісуса Христа. Протягом цього року ми мали можливість в особливий спосіб переживати смерть і страждання Ісуса Христа завдяки перебуванню в різних храмах України копії Туринської плащаниці. Вдивляючись у це поховальне полотно із слідами ран знятого з хреста і покладеного до гробу Ісуса, ми намагалися уявити собі, які муки Він перетерпів. Однак жодна людина не здатна це вповні усвідомити, навіть той із нас, хто став жертвою несправедливої системи, зазнавши катувань під час ув’язнення чи за будь-яких інших обставин. Супроти Ісуса Христа несправедливість була незрівнянно більшою, адже Він не мав навіть тіні гріха, а прийняв на

Âåëèêîäí³é êîøèê Ïðàçíèê Õðèñòîâîãî Âîñêðåñ³ííÿ ñëàâíèé íå ò³ëüêè Âåëè÷íèìè áîãîñëóæ³ííÿìè, àëå é áàãàòèé â îáðÿäîâîìó ³ íàðîäíîìó çâè÷àÿõ.

Загальноулюблений звичай для кожного із нас — це благословення Пасхальних страв, яке відбувається урочисто. Літургійні книги приписують, щоб страви благословили на саму Пасху, після Божественної Літургії. Походження і первісне значення благословення є ясним: ми стрималися від певних страв у часі Великого Посту, і тепер отримуємо благословення Церкви, щоб спожити їх в день Пасхи, проголосивши цим, що вся доброта сотворіння відновилася у Христовому Воскресінні. У світлий тиждень, у час від Христового Воскресіння і аж до Томиної неділі, у всі дні є дозволено споживання різних страв. Тобто у Світлі Середу і П’ятницю вірні можуть споживати також і м’ясні страви. Цей час у Церкві називається загальниця. У кошики, прикрашені зеленню, вкладаються Паска, яйця, писанка або крашанки, шинка, ковбаса, грудка масла, сиру, хрін, сіль. Саме над ним священик читає вибрані для цього молитви. До святкового кошика подекуди вкладали ще й інші продукти. Паска є символом хліба вічного життя — Господа нашого Ісуса Христа. Вона є приготовлена із перемеленого зерна, яке перед тим, як проросте, мусить завмерти.

Так і Христос перед тим, як Воскрес, три дні пробув у гробі. Вагомим елементом Великоднього кошика є яйце, яке є також символом Христового Воскресіння. Як з мертвої шкарлупи яйця родиться нове життя, так і Ісус Христос вийшов із гробу до нового життя. У нашому народі цей кошик не обходиться без різнокольорових та по-особливому розписаних “крашанок” і “писанок”. Одвіку писанка зачаровує і приваблює людину своєю красою та неперевершеністтю. Збережена Божим Провидінням від знищення, вона і нині засвідчує про прихід найбільшого свята — Воскресіння Христового. Отже, сама по собі писанка є символом відродження і Божої любові. Червона крашанка є символом нашого спасіння через кров Ісуса Христа. У нас є також звичай в день празника Пасхи обдаровувати себе взаємно крашанками чи писанками. Переважно Пасха випадає в цей час, коли мертва природа починає оживати. Про це свідчать пагінці хрону, який надає Великоднім стравам особливого присмаку. У кошику також є сіль, про яку згадує

Христос у повчанні учнів. Бо, дійсно, без цього продукту не зможе обійтись жодна господиня під час пасхальної трапези. Свячена сіль є також засобом протидії лукавому, тому часто господарі посипали нею межі, щоб “відігнати нечисту силу”. Перед входом у Великий Піст є М’ясопусна і Сиропусна неділі, а вже на Великдень ті страви, котрі християни протягом усього посту не споживали, є присутні на Пасхальній трапезі. Проте нам слід пам’ятати, що найбільшою радістю є не та їжа, яка проминає, а та, котра готує до життя вічного. Воскреслий Христос є тією правдивою їжею, яка має стати для нас “щоденним хлібом”. Диякон Володимир Яцула


6

êâ³òåíü 2004 ðîêó

Âëàäèêà Âàñèëü Ñåìåíþê - ªïèñêîï-ïîì³÷íèê Òåðíîï³ëüñüêî-Çáîð³âñüêèé Ó ñóáîòó, 3 êâ³òíÿ 2004 ðîêó, â Êàòåäðàëüíîìó ñîáîð³ Íåïîðî÷íîãî Çà÷àòòÿ Ïðåñâÿòî¿ Áîãîðîäèö³ â Òåðíîïîë³ â³äáóëàñÿ âàæëèâà ³ñòîðè÷íà ïîä³ÿ — àðõèºðåéñüêà õ³ðîòîí³ÿ Ïðåîñâÿùåííîãî Âëàäèêè Âàñèëÿ Ñåìåíþêà, ªïèñêîïà-ïîì³÷íèêà Òåðíîï³ëüñüêî-Çáîð³âñüêîãî. Öÿ õ³ðîòîí³ÿ ñòàëà ïåðøîþ ó öüîìó ãîëîâíîìó õðàì³ Òåðíîï³ëüùèíè.

Для участі у хіротонії нового владики до Тернополя прибули Блаженніший Любомир Кардинал Гузар, Глава Української Греко-Католицької Церкви, Владики УГКЦ з України та з-за кордону, Владика РимоКатолицької Церкви в Україні, священики та миряни. Безумовно, що всім учасникам торжества запам’ятався величавий процесійний хід перед початком Архієрейської Божественної Літургії, у якому взяли участь владики, численно зібрані священики, монахи та монахині. Літургія, яку очолив Блаженніший Любомир, розпочалася о 10.00. Передусім Владика-номінат Василь Семенюк, згідно із обрядом, засвідчив свою віру у Пресвяту Тройцю, у воплочення Ісуса Христа та інші правди, які навчає Церква. Як пізніше пояснив у проповіді Блаженніший Любо-

мир, це було зроблено тому, що єпископ — це вчитель довірених його проводові вірних. Тому він має вірити і приймати все, що навчає Христова Церква. Згодом після Малого входу розпочалася хіротонія Владики Василя. Головним святителем був Блаженніший Любомир, а співсвятителями: Преосвященний Владика Михаїл Сабрига, Єпарх ТернопільськоЗборівський, та Преосвященний Владика

Гліб Лончина, Апостольський візитатор для українців греко-католиків Італії, Прокуратор Верховного Архиєпископа в Римі. У храмі залунало величаве “Аксіос” (з гр. достойний, гідний). На початку проповіді Глава УГКЦ наголосив на історичному значенні цієї хіротонії. Відтак Блаженніший Любомир для всіх присутніх коротко охарактеризував три завдання єпископа: навчати, святити та душпастирювати. “Але я хотів би підкреслити одне особливе завдання єпископа, — продовжив Глава УГКЦ. — Ми чули в сьогоднішньому Євангелії історію про Лазаря... Завдяки події, яка сталася, апостоли зрозуміли, що Ісус Христос є паном життя і смерті, володарем всесвіту і немає нічого, що могло б статися без Його волі. Вони вповні повірили в Ісуса Христа. Але ми вже все це знаємо. Ми маємо свідчення апостолів. Тепер ми повинні твердо вірити у те, що вони нам проголосили. Це особливо стосується єпископа, який є наступником апостолів і отримує не тільки їхній уряд, але й їхні чесноти, а особливо — віру. Цю віру він повинен передати своїм духовним дітям”. Після Літургії новопоставленний Владика Василь уділив всім присутнім своє перше архиєрейське благословення. о. Ігор Яців, прес-секретар Глави УГКЦ

Âè º Âëàäèêà, îòæå, ³ä³òü ó Ñàìá³ðñüêî-Äðîãîáèöüêó ªïàðõ³þ (Закінчення. Поч. на стор. 4)

вати поза Дрогобичем. А щодо парафії, то як і тоді, так і тепер, її парафіяни є добрі, чуйні та глибоко віруючі люди. Звичайно, тодішні можливості не дозволяли так впорядкувати парафіяльне життя, адже це був один діючий храм у Дрогобичі, священиків було обмаль. Також існували деякі проблеми обрядові. Але, дякуючи Богові і доцінюючи второпність пастирів та вирозуміння вірних, — це вже історія. Сьогодні наші миряни є толерантними і розуміють, що Схід – це не Москва, а щось більше і глибше. - Які завдання Ви поставили б перед пастирями і мирянами Катедральної Парафії? - Перш за все, щоби ми посилену увагу звернули на молодь. Потрібно, щоб більше було молоді на богослужіннях, бо старші люди відійдуть — і ми залишимось без доброго проводу. Тому хотілося б все ж таки, щоби священики, а особливо парафіяни звернули увагу на виховання маленьких. Не потрібно заставляли дитину іти до церкви. Я знаю, що нас ніхто не змушував ходити до храму. Тато з мамою ішли до церкви, і ми знали, що маємо іти разом з ними. Я думаю, що тепер є всі можливості: у нас діють три дитячі хори,

працює Недільна школа тощо. Проте треба розширювати цю роботу. Духовна і патріотична молодь — це наше майбутнє. - Як Ви почуваєтесь на уряді Єпарха Самбірсько-Дрогобицького? - Завжди стараюся всі справи поручати Господу Богу і Матінці Божій. І Господь Бог ці 10 років ще тримає мене. Ми працюємо спільно зі священиками єпархіального управління, бо правду кажуть, що один у полі не воїн. Дещо ми вже зробили. Єпархія функціонує, плідно розвивається. Те, що зроблено, — не моя заслуга, а нас всіх. Тих, які підказували, допомагали, радили, як вчинити краще. Господь Бог благословив — і то все сталося. На початку існування Єпархії ми мали близько 150 священиків. На сьогодні у Самбірсько-Дрогобицькій Єпархії пастирює більше 250 душпастирів. Доводилось багато їздити, бо ми за цей час побудували і посвятили майже 60 храмів, а ще стільки ж будується. І цього року будемо мати багато освячень храмів, тільки на празник Петра і Павла маємо святити три церкви. Знаєте, я ніколи не знав бойківського краю. Але тепер за тих 10 років я об’їздив дуже багато сіл — і за той час полюбив цей край і його жителів. Побожні і добрі люди. - То можна сказати, Владико, що ви

стали бойківським Єпископом. - Так, ви знаєте, я їх вже полюбив, і вони, мабуть, мене люблять. Бо завжди численно люди сходяться. Вважаю, що Бойківщина повинна бути найбагатшим краєм України. Тут гарна природа, чисте повітря. Погляньте на Швейцарію — це одна з найбагатших країн світу, яка не має земель, але має природу, лікувальні води і вміє це використовувати на свій хосен. - Ваші побажання вірним нашої Єпархії і парафії зокрема. - Перш за все, хотів би подякувати за співпрацю, за розуміння, за велике виваження і парохії, і цілій Єпархії. Ми всі потрохи зрушуємо лежачий камінь, якого один не піднесе, а всі разом подужають. А побажання — найкращі. Шукаймо найперше Царства Божого і його справедливості, а все інше Господь нам додасть. Плекаймо тверду віру у Бога, надіймося на краще життя. Любімо свою страждальну Церкву, свій люд і матір Україну і працюймо, не покладаючи рук. Бо лише чесна і ревна праця визволить нас. - Дякуємо, Владико, за Вашу щиру розмову. Розмовляв Ростислав Куртяк


7

êâ³òåíü 2004 ðîêó

Ñèìâîë³êà Ñâ³òëîãî Òèæíÿ Ñâ. Çëàòîóñò ïðîïîâ³äóâàâ ùîäåííî íà öüîìó òèæí³: “Ïðîòÿãîì ñåìè äí³â ìè ïîñë³äîâíî çáèðàºìîñü ³ ïðîïîíóºìî âàì äóõîâíó òðàïåçó”; “7 öèõ äí³â ï³äðÿä óñ³ êîðèñòàëè ç íàóê íà ç³áðàííÿõ”. “Ó âñþ âåëèêó ñåäìèöþ ³ â íàñòóïíó çà íåþ õàé íå ïðàöþþòü ðàáè, áî òà º ñåäìèöÿ ñòðàæäàíü, à öÿ — âîñêðåñåíèÿ, ³ ñë³ä ïîó÷àòèñÿ”. Імператор Теодозій Великий заборонив протягом всієї пасхальної седмиці судочинство, а Теодозій Мол. — театральні та циркові вистави. Блаженний Августин називає ці дні “8 днями неофітів” (новоохрещених). В Єрусалимській Церкві, каже аквітанська прочанка, “пасхальні дні проводяться, як і в нас, і по своєму чину бувають меси 8 днів; прикрашення і побудова тут бувають такі у 8 днів Пасхи, як на Богоявления — і в великій церкві, і у Воскресенні, і біля Хреста, і у Вифлеємі, також і біля гробу Лазаря”, Найурочистіші служби були (в Єрусалимській церкві) у перші три дні Пасхи і в восьмий, судячи з того, що у ці дні служба була в Мартиріумі (великій церкві), звідкіля літанія йшла у

Воскресения. В інші дні правёили по черзі в різних церквах: в середу на Елеоні, в четвер — у Воскресенні, в п’ятницю — на Сіоні, в суботу — біля Хреста. Щоденно в післяобідній час бувала літанія за участю новоохрещених дітей та монахів (апотактитів) на Елеон, де відбувались “пісні та молитви”. Неділя після Пасхи відзначається особливим святкуванням. У Григорія

Богослова, Івана Злотоустого є слова і бесіди на цей день. Вони звучать: “Тиждень новий, тиждень білий”. Невідомо, чи належать цим авторам ці натписи, і чи в цю епоху виник звичай, що дав привід до цих найменувань. Новохрещені (неофіти) з цієї неділі перемінювали білий одяг, який надягнули на них при хрещенні, на звичайний. У день Пасхи на святій Літургії, по заамвонній молитві, відбувається благословення артоса. Артос — з грецької означає хліб, — і є символом хліба вічного життя — Господа нашого Ісуса Христа. На артосі видніє ікона Воскресіння. Артос цілий Світлий тиждень стоїть або на престолі, або на тетраподі. У Світлу Суботу по осібній молитві його роздроблюють і роздають вірним у Томину Неділю. Впродовж цілого Світлого тижня Царські двері в іконостасі залишаються постійно відчинені на знак, що Христос своїм воскресінням відчинив нам двері Божого царства, як це співаємо пасхальному каноні “... Ти створив нам райські двері”. Подекуди упродовж цілого світлого тижня, буває цілоденне дзвоніння на знак перемоги Ісуса Христа над смертю і над пеклом. Диякон Олег Красуцький

×ÎÐÍÎÁÈËÜ: ÕÐÀÌ ÌÓÆÍÎÑÒ² ² ÁÎËÞ “Òðåòié Àíãåë ïîñóðìèâ, i âïàëà ç íåáà âåëèêà çiðêà, ùî ïàëàëà ÿê ñìîëîñêèï, i âïàëà íà òðåòþ ÷àñòèíó ðiê i íà äæåðåëà âîä. ²ì’ÿ çîð³ ìîâèòüñÿ — “ïîëèí”; i òðåòÿ ÷àñòèíà âîä çðîáèëàñÿ ïîëèíîì, i áàãàòî õòî ç ëþäåé âìèðàâ âiä âîä, òîìó ùî âîíè ñòàëè ãiðêi” (Îäêðîâåííÿ Éîàíà 8.10-11).

Цієї весни світ відзначає чергову гірку річницю. Рівно вісімнадцять рокiв тому, 26 квітня 1986 року, о 1-й годині 24 хвилини на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС пролунали один за одним два вибухи. Сталася чи не найстрашніша в історії людства техногенна катастрофа. 25 квiтня 1986 року на 4-му енергоблоцi ЧАЕС почався експеримент, суть якого полягала у перевiрцi можливостi використання механiчної енергiї ротора (холостого ходу) для пiдтримки продуктивностi механiзмiв власних потреб блоку в умовах знеструмлення. У результатi реактор вийшов iз-пiд контролю, став некерованим i пiшов у “розгiн”. Навряд чи вісімнадцять років тому хтось мiг уявити, що за якiсь сто кiлометрiв на пiвнiчний захiд вiд Києва з’явиться особлива зона — зона вiдчуження, зона обов’язкового (примусового) вiдселення людей. Після чорнобильської аварiї — катастрофи, подiбних до якої нема й не було, життя тут почали дiлити на “до” i “пiсля”. У квiтнi вiсiмдесят шостого про Чорнобиль заговорив увесь свiт. Досi так нiхто i не назвав справжньої причини вибуху на чорнобильському

реакторi. Адже масштабiв такої катастрофи навіть не можна вимiряти, ніхто точно не знає її наслiдкiв, а кiлькiсть усiх постраждалих визначено вельми приблизно. Утiм, як i самi межi зони вiдчуження. I сподiватися, що час усе розставить по мiсцях i всiх розсудить, — годi. Бо до цього можна просто не дожити. Кажуть нібито час лікує найглибші рани, вгамовує найгостріший біль. Але цей — не поступається навалі років, не слабшає. Можливо, тому, що своєчасно не зуміли зробити все для лікування. А можливо, взагалі Чорнобиль — інфаркт суспільства? Адже коли він трапляється з людиною, то вважається справжнім дивом, коли вдається вижити. Потім довго гоїться й рубцюється рана на серці.

Про клятий інфаркт намагаються забути, але він постійно й неодмінно нагадує про себе: мовляв, друже, не плекай ілюзій, удар нанесено й повернення до колишньої молодості не буде... А можливо, Чорнобиль — страшний урок не стільки конкретному суспільному ладу, скільки всьому людству? Зірка “Полин”. Похмуре біблійне пророцтво про води, які стануть гіркими… Ясно одне: із нами всіма сталося щось, чому немає аналогів, про що людина не має уявлення, до чого не пристосований ні її організм, ні навіть її словник не пристосований. Це щось — Чорнобиль. Він був з усіма. Але кожен пам’ятає своє. Любомир Ференс


8

êâ³òåíü 2004 ðîêó

Àêö³ÿ íà Êè¿âñüêèé Ñîáîð До вірних Греко-Католицької Церкви звернувся їх предстоятель Блаженнійший Патріарх Любомир (Гузар) з проханням про допомогу у спорудженні основного патріаршого храму у стольному граді Києві. “Я прошу кожного і кожну з вас зробити якусь невелику пожертву, хоч би і одну гривню від особи. Ця сума допоможе нам завершити будівництво храму.” – говориться у зверненні. (Повний текст звернення читайте в наступному номері.) Як вірні діти своєї Церкви, ми не можемо бути байдужими до такого прохання Глави і Отця УГКЦ. Тому оголошуємо півторамісячну акцію (квітень-травень 2004 року) по збору коштів на будівництву патріаршого собору Воскресіння Христового в Києві. Свої пожертви можна подати до захристії храму, перерахувати на рахунок який подаємо нижче або скласти на тацу в нашому храмі 16 травня. Сподіваємося, що ніхто з наших парафіян і прихожан не залишиться байдужим до заклику Церкви.

р/р 26008010973 у Київській філії АТ „Кредит банк (Україна)” МФО 321897 Код ЄДРПОУ 21655633 Отримувач: Релігійне Управління Екзархії УГКЦ З обов’язковим зазначенням - “Добровільна пожертва на будову Собору” Щовівторка о 18.30 год. у читальному залі нашої парафії проводяться

“Á³áë³éí³ ÷èòàííÿ” Óïðàâë³ííÿ ïàðàô³¿ ПОДЯКА Управління Катедральної парафії складає подяку парафіянам, котрі відгукнулися на заклик Благодійного фонду “Карітас” Самбірсько-Дрогобицької Єпархії щодо збору продуктів харчування, одягу, взуття тощо. Милосердя, вчинене вами, принесе радість і користь потребуючим, а вам – вдячність тих людей і благословення Господа Бога. Тим то відрізняється парафіяльна спільнота від будь-якого іншого товариства, що потребуючі відчувають опіку над собою тих, хто може їм допомогти. І так довго, як будемо зауважувати потреби одні одних та старатимемося чинити милосердя, так довго наша парафіяльна спільнота буде жити Божим життям. Ще раз велике всім спасибі.

Відійшли у вічність: Григорій Лопушанський, 89р.; Лідія Губар, 75р.; Микола Щурик, 79р.; Ореста Семків, 51р.; Ганна Ісайчук, 73р.; Іван Плахтій, 69р.; Катерина Кравчук, 83р. Сумуємо з приводу смерті наших парафіян і складаємо співчуття рідним та близьким покійних.

Видавець: ректор Катедрального Собору о.митр.прот.Тарас ГАРАСИМЧУК

Наші жертводавці: безім. – 10 грн.; п.Степан Кухар – 20 грн.; п.Галина – 20 грн.; п. Бурак – 20 грн.; п.Ірина Курчак – 20 грн.; п.Тетяна Гущин - 50 дол.; п.Ольга - 10 грн.; п.Петро - 100 грн.; безім. - 20 грн.; п.Оксана - 10 грн. Нехай милостивий Господь сторицею винагородить Вас за складені Вами пожертви.

Адреса парафії: вул. Трускавецька, 2 м. Дрогобич 82100 тел. (03244) 2-73-79 ел. пошта: katedra@mail.lviv.ua

Розклад Богослужінь з 10.04 по 02.05.2004 р.Б.

Субота, 10 квітня: 7.00 – Часи. 8.00 – Вечірня з Божественою Літургією св. Василія Великого. 14.00 – Мале Повечер’я. 15.00 – Свячення пасок. Неділя, 11 квітня. Воскресіння Христове. Пасха: 22.30 (субота) – Надгробне. 00.00 – Воскресна Утреня. Архиєрейська Божественна Літургія. Свячення пасок. Мирування. 7.00, 9.00, – Божественна Літургія. Свячення пасок. Мирування. 15.00 – Воскресна Вечірня. Хресний хід навколо храму. Понеділок, 12 квітня. Вівторок, 13 квітня: 6.00 – Утреня. 7.00,8.30,11.00 – Божественна Літургія. 17.00 – Вечірня. Субота, 17 квітня. Десятилітній Ювілей з дня інтронізації Владики Юліяна у Дрогобичі. 11.00 – Урочиста Божественна Літургія. Томина неділя, 18 квітня: 7.00,8.30,11.00 – Божественна Літургія. Мирування. Роздача Артоса. 14.00 – Загальний Воскресний парастас на цвинтарі по вул. 22-го Січня. 18.00 – Вечірня. Молебен. Кожної неділі: 7.00,8.30,11.00 – Божественна Літургія. 17.00 – Вечірня. Молебен. У будні дні: 7.20 – Утреня. 8.00 – Божественна Літургія за упокій. 17.30 – Божественна Літургія за здоров’я. 19.00 – Вечірня. Субота: 7.20 – Утреня. 8.00 – Божественна Літургія за упокій. 9.30 – Божественна Літургія за здоров’я. 18.00 – Велика Вечірня. Утреня. Неділя мироносиць, 25 квітня: 14.00 – Загальний Воскресний парастас на цвинтарі по вул.Трускавецькій. 18.00 – Вечірня. Панахида за жертвами Чорнобиля. Академія. Кожної п’ятниці. 18.30 – Науки для хресних батьків. ПРОЩА ДО ГРУШЕВА Самбірсько-Дрогобицька Єпархія щорічно проводить прощу до Грушівської Богородиці у другу неділю травня. Цей рік не став винятком. Проща до Грушева відбудеться в День Матері, у неділю 9 травня об 11.00 год. Піша проща від нашого храму вийде о 6.00 год. ранку. Запрошуємо всіх бажаючих до участі у молитві за заступництво Пресвятої Богородиці, що прославилася у Грушівській іконі. Управління парафії

Отримали Святі Тайни Хрещення та Миропомазання: Вікторія Кондур, Мар’ян Пуш, Тарас Орищак, Анастасія Вайло, Марія Яким, Олег Коваль, Юліанна Дятко, Вікторія Кінаш. Вітаємо у нашій спільноті нових парафіян.

Коректор: Світлана ФАРИНОВИЧ Комп’ютерна верстка: Ростислав КУРТЯК

Редколегія залишає за собою право скорочувати дописи. Матеріали, надіслані на нашу адресу, не зберігаються і не повертаються.

Друк ПП “Коло”

Visnyk37_2004  

Вісник Катедрального Собору Пресвятої Трійці УГКЦ, м.Дрогобич

Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you