Зв’язки з громадськістю в системах управління національною безпекою Національна безпека – складне соціально-політичне поняття. Історично проблема національної безпеки держави виникає водночас з утворенням самої держави, коли постає питання захисту власних національних інтересів [1]. Система управління національною безпекою (далі – СУНБ) – сукупність взаємопов’язаних елементів (цілей, функцій, організаційних структур управління, методів управління, персоналу управління тощо) і підсистем управління, що взаємодіють на засадах ієрархічної побудови та під керівництвом єдиного центру, що дає змогу визначити мету, завдання, шляхи їх реалізації за посередництвом використання наявних ресурсів та механізмів управління [1]. Риси та ознаки СУНБ [2]: • кореляція елементів системи; • динамічність; • наявність керуючого параметра; • наявність каналів прямого та зворотного зв’язку. • наявність засобів управління та контролю; • безліч ієрархічно розташованих елементів, органічна сукупність яких утворює нову якість. До об’єктів національної безпеки [3] належать національні інтереси, цінності, структурні елементи СУНБ, їх властивості та відношення між ними. Виходячи з цього, виділяють три основні рівні об’єктів безпеки: • безпека громадянина – його права та свободи; • безпека суспільства (духовні та матеріальні цінності); • безпека держави (суверенітет, конституційний лад, територіальна цілісність та недоторканість кордонів). Суб’єкти управління національною безпекою – носії властивостей, що забезпечують захист інтересів об’єктів безпеки. Основним суб’єктом є держава. Виконання її функцій в сфері управління національною безпекою неминуче пов’язане із взаємодією з громадськістю, її різними цільовими групами. Будь-яка СУНБ зацікавлена, щоб суспільство усвідомило її роль як прогресивну, конструктивну та неконфліктну [3]. Громадськість в цьому випадку – український народ всіх національностей, що висловлює на виборах, референдумах, через органи місцевого самоуправління свого бачення національних інтересів та національної безпеки, причому далеко не завжди саме безпека усвідомлюється як основний інтерес народу. Саме таке неусвідомлення є ключовою проблемою для фахівця із зв’язків з громадськістю в системі управління національною безпекою. Для більшості пересічних громадян національна безпека є чимось занадто загальним, розпливчастим, непов’язаним із їхнім особистим добробутом. Діє чіткий принцип відмежованості особи від суспільного та державного життя, переваги особистого над громадським. Це спричинено недовірою більшості громадян до СУНБ, що легко пояснюється, по-перш, неоднозначною поведінкою влади в складних ситуаціях. По-друге, державні чиновники та функціонери СУНБ самі нерідко визнача1
ють державну або національну безпеку як пріоритет державних інтересів над інтересами людини і суспільства, хоча це суперечить ідеї Концепції національної безпеки України [4]. Сукупність умов та факторів, що створюють небезпеку життєво важливим інтересам держави та суспільства однаково небезпечні і для кожного окремого громадянина. Якщо згадано про екологічну катастрофу, не можна забувати про негативний приклад ставлення СУНБ до громадської думки після чорнобильської катастрофи: спочатку громадськість обманюють, заперечуючи факт катастрофи, згодом починається подача упередженої дозованої інформації, потім відбувається загальне визнання наслідків, притому що жоден з функціонерів системи не несе відповідальності за приховування інформації або неточне її оприлюднення. Аналогічна ситуація відбувалася після зникнення журналіста Георгія Гонгадзе, витоку жовтого фосфору на Львівщині, захоплення судна FAINA із вантажем українських танків, використання української зброї у російсько-грузинському конфлікті тощо [5]. У позаштатних ситуаціях фахівець, що працює у сфері СУНБ, має забезпечити донесення до громадськості проблеми, що постала, вирішивши при цьому непросту дилему. Складність ситуації полягає в балансі між донесенням об’єктивної інформації та упередженням паніки, що може здійнятися в суспільстві. Проблема вирішується через визначення меж проблеми, її реальної загрози для суспільства та людини. Отже, ми можемо визначити основні цілі та завдання, що стоять перед PR- фахівцем у сфері управління національною безпекою [2,6]: • підняття престижу СУНБ в очах громадськості; • забезпечення усвідомлення громадськістю ролі елементів системи; • донесення до суспільства офіційної позиції держави та сприяння її підтримці з боку громадськості; • сприяння з боку громадськості у поширенні ідей національної безпеки; • підготовка інформаційних матеріалів та іміджевих статей, що висвітлюють діяльність організації в структурі СУНБ; • моніторинг пропаганди противника та упередження її негативного впливу; • забезпечення адекватного реагування громадськості на позаштатні ситуації; • співпраця з прес-службами, формування кола представників ЗМІ, що постійно працюватимуть із органами СУНБ. Всі ці завдання можна реалізувати лише за умови цілковитої довіри громадськості, переконаності людей в тому, що держава як система управління національною безпекою не захищає лише власні інтереси, нехтуючи приватними потребами, а навпаки – надає пріоритетного значення потребам особистості, оскільки в цивілізованій демократичній державі саме інтереси особи є пріоритетними. Дмитро Яровий 2
Список використаних джерел 1. Ліпкан В.А. Теорія національної безпеки / Ліпкан В.А. – К.: КНТ, 2009. – 631 с. 2. Ліпкан В.А., Ліпкан О.С. Національна і міжнародна безпека у визначеннях та поняттях / Ліпкан В.А. – К.: «Текст» 2008. – 400 с. 3. Административное право Украины / Кивалов С.В. – Xарьков: «Одиссей», 2004. — 880 с. 4. Концепція національної безпеки України [Електронний ресурс] / Інтернет-портал Верховної Ради України – Режим доступу до матеріалу: http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc34?id=&pf3511=13342&pf35401=24861
5. Гриценко А. Загроза? Національній? Безпеці? [Електронний ресурс]: Інтернет-портал Центра Разумкова – Режим доступу до матеріалу: http://www.uceps.org.ua/ukr/article.php?news_id=120 6. Куліш А. Public relations для громадських організацій // Куліш А. – К.: 2004. – 62 с.
3