Військова безпека країн Центральної Азії Національна безпека – складне соціально-політичне поняття. Історично проблема національної безпеки держави виникає водночас з утворенням самої держави, коли постає питання захисту власних національних інтересів. Особливої актуальності розвиток вчення про національну безпеку, або націобезпекознавства, набуває у зв’язку із зростаючою кризою у функціонуванні сучасних систем безпеки, а також поступовим утвердженням інформаційного суспільства і нездатністю багатьох країн світу сформувати систему забезпечення національної безпеки, адекватну даному типу цивілізації і загрозам, що вона несе [1]. Сфери національної безпеки держави є тісно взаємопов’язаними складовими регіональної безпеки, і їхнє вивчення можливе лише в комплексі. Поява слабкого місця в будь-якій з цих систем викликає послаблення решти інших. Внутрішній стан держави є слабкою ланкою і викликає тією чи іншою мірою певний клімат для того міжнародного середовища, в якому живуть і діють держави регіону. В ході реалізації системи безпеки реально здійснювати мінімізацію існуючих ризиків лише при врахуванні викликів, які стоять перед кожною державою певного міжнародно-політичного регіону. В цьому і полягає комплексність дослідження національної та регіональної безпеки. Проте стратегічна стабільність будь-якої країни та регіону в першу чергу пов’язана саме із військовою сферою. Військова безпека тісно пов’язана із політичною, оскільки вона забезпечує її зовнішню та внутрішню стабільність. Військова безпека – складова національної безпеки, свідомий цілеспрямований вплив суб’єкта управління на загрози і небезпеки, за якого державними та недержавними інституціями створюються умови для відбиття агресії при виникненні конфлікту, виключення деструктивних виявів збройної сили всередині держави [2, стор.59]. Центральна Азія ще за часів СРСР значно поступалася іншим республікам в аспекті військової моці, а після розпаду Союзу військово-оборонна система незалежних республік поступово стала недієздатною. Занепад регіональних держав як наслідок крайнього занепаду державності історично супроводжувався зовнішніми експансіями та дерегіоналізацією, що диференціювало соціальний простір Центральної Азії. Ці процеси обумовлені тим, що географічне розташування країн регіону, з одного боку, стало фактором підйому, оскільки з’єднувало континентальні торгівельні маршрути, а з іншого – фактором падіння та гальмування розвитку внаслідок активізації альтернативних торгівельних маршрутів [3, стор.113]. Особливістю зовнішньої політики країн Центральної Азії стало вираження своїх прагнень і інтересів через міжнародні інститути різних зовнішньополітичних ініціатив, а також декларування багатовекторності і збалансованості своєї зовнішньої політики зі збереженням особливих стосунків з Російською Федерацією (за виключенням Туркменістану) [3, стор.123]. Основними загрозами та ризиками у військові сфері виступають [4]: • погіршення якісного стану збройних сил регіону; • недостатнє фінансування військово-оборонних структур, зростання корупції у вищих військових ешелонах; 1
недостатнє оновлення програм із підготовки та перекваліфікації військових кадрів; • створення і діяльність незаконних озброєних угруповань; • терористичні акти у великих містах республік Центральної Азії; • можливе загострення ситуації в Афганістані. Політична і військова складові безпеки найбільшого в регіоні за територією, але малонаселеного Казахстану, обумовлюється зростанням присутності зовнішніх факторів. Ця країна відчуває реальний безпосередній тиск з боку Росії та Китаю, що прагнуть активно використовувати свої можливості в енергетичному секторі республіки. В цих складних стратегічних перспективах Казахстан, скоріше за все, зберігатиме принцип розумної достатності у військовій сфері і принцип багатовекторності у зовнішній політиці [5]. Головною особливістю військового сектору Таджикистану є тісна співпраця з Російською Федерацією. Причина цього криється у перманентному стані внутрішньої та зовнішньої загрози республіці, варто лише згадати громадянську війну 1995-97 рр., що свого часу могла розповсюдитися регіоном подібно до ефекту доміно, оскільки ті причини, що наявні в таджицькому конфлікті, тією чи іншою мірою присутні в інших країнах регіону, повстання полковнику Худойбердиєва у 1998 р., прифронтове положення біля Афганістану. Офіційному Душанбе вдалося очистити ряди від деструктивних політичних сил, підірвати ґрунт під криміналізованими регіональними угрупованнями і привести до в цілому мирного стосунків між владою та опозицією [3, стор.138]. Нейтральний статус Туркменістану глибоко впливає на військову сферу. Він передбачає неможливість брати участь у військово-політичних угрупованнях. В цілому ситуація в цій країні є найменш висвітленою темою для дослідника. Політика ізоляції ускладнює процес прийняття рішень у багатьох ключових регіональних питаннях, що вимагають багатостороннього підходу [5]. Реальними загрозами політичній і військовій сфері безпеки Киргизстану і Узбекистану стали Баткенські, Саріасійські та Узинські події в 1999-2000 рр. під час наступу ісламських екстремістів. Нездатність збройних сил протидіяти терористам в гірських умовах призвели до значних людських втрат. Саме після цього Узбекистан повністю замінував кордон із Таджикистаном і не пролонгував більше Договору про колективну безпеку. Вищевказаний огляд ситуації дає підставу відзначити, що першочерговою задачею для політичних еліт є формування стійкої політичної системи у власних країнах, а у подальшому – сформулювати загально регіональний режим безпеки та взаємодії із активно конкуруючими між собою акторами в Центральній Азії. З погляду на це, значення військового фактору у регіоні навряд чи зменшиться. •
Дмитро Яровий
2
Список використаних джерел 1. Ліпкан В.А. Теорія національної безпеки // Київ, 2009. 2. Ліпкан В.А., Ліпкан О.С. Національна і міжнародна безпека у визначеннях та поняттях // Київ, 2008. 3. Шохзода С. Формирование структуры региональной безопасности Центральной Азии в контексте трансформации современной системы международных отношений// Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук – Москва, 2006 4. Шохзода С. Проблемы региональной безопасности Центральной Азии: внутренние аспекты в теории и на практике [Електронне джерело]: – http://www.centralasia.narod.ru/articles/1.htm 5. Лузянин С.Г. Влияние КНР на процессы трансформации в ЦА// С.Г.Лузянин // Разумные решения. – 2005. – 29 марта
3