Роль держави у підтримці міжнародної інформаційної безпеки Невід’ємною складовою національної безпеки держави завжди була і буде інформаційна безпека. Її питома вага зростає прискореними темпами. Це насамперед обумовлено стрімким розвитком технологій засобів зв’язку та інформаційних технологій, що обслуговують численні портали Інтернету. Завдяки цьому розширюється сфера внутрішньої інформаційної діяльності, міжнародного інформаційного співробітництва. Проте одночасно з’являються нові виклики національній безпеці, нейтралізація яких і потребує створення насамперед правового поля, у межах якого здійснювалося б інформаційне співробітництво, а також розробки та вжиття відповідних заходів політичного, економічного, технологічного характеру. Повноцінна діяльність держави, суспільства та її громадян в інформаційній сфері неможлива без гарантування безпеки (захисту) інформації. У дослідженнях учених Національного інституту стратегічних досліджень (НІСД) з питань забезпечення національної безпеки всебічно розглядаються проблеми, пов’язані з інформаційною безпекою. Так, у дослідженні колективу вчених НІСД, представлених у книзі «Національна безпека України 1994–1996 рр.», науково обґрунтовані основні пріоритети, принципи та напрями державної політики щодо забезпечення інформаційної безпеки України [1]. Проблеми інформаційної безпеки розглядаються також у науковому виданні «Міжнародна інформаційна безпека: сучасні виклики та загрози», підготовленому колективом вчених Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Книга присвячена проблемам теорії і практики міжнародної інформаційної безпеки та протидії маніпулятивним технологіям у сфері зовнішньої політики. Наукові дослідження висвітлюють стан і тенденції розвитку міжнародної системи підтримання миру в інформаційному суспільстві, планування і здійснення спеціальних інформаційних операцій, сутність і методи протидії маніпулятивним технологіям, прикладні аспекти інформаційної безпеки у різних сферах суспільного життя [2]. Розкриємо системоутворююче поняття у сфері міжнародного інформаційного обміну «інформаційна безпека», яка, як вже згадувалось, є складовою національної безпеки держави. Інформаційна безпека – забезпечення такого стану захищеності національних інтересів держави і інформаційній сфері, за яким не може бути допущена або зводиться до мінімуму завдання шкоди особі, суспільству, державі. Для всебічного обґрунтування понять «інформаційна безпека» і «безпека інформаційної сфери» та визначення функціональних напрямів діяльності держави доцільно визначити зміст інформаційних загроз, для усунення або послаблення дії яких створюється система інформаційної безпеки. Це важливо як для створення загальної системи захисту національних інформаційних ресурсів, так і в процесі міжнародного інформаційного співробітництва.
Автори роботи [3] на підставі узагальнення визначень поняття «інформаційні загрози» наводять два, які, на їхній погляд, найбільш адекватно відбивають його сутність: «Інформаційна загроза – це: 1) такий інформаційний вплив (внутрішній чи зовнішній), при якому створюється потенційна чи актуальна (реальна) небезпека зміни напрямку або темпів прогресивного розвитку країни, суспільства й індивідів; 2) небезпека завдання шкоди життєво важливим інтересам особистості, суспільства та країни через інформаційний вплив на свідомість, підсвідомість, інформаційні ресурси, інфосферу машино–технічних систем та інші об’єкти інформаційної структури країни». Враховуючи наведене вище, основними об’єктами інформаційного впливу (дії інформаційних загроз) можуть бути усі об’єкти єдиного інформаційного простору країни, тобто інформаційні ресурси, організаційні структури, що забезпечують функціонування інформаційного простору, інформаційно–телекомунікаційні системи мережі, інформаційно– телекомунікаційні технології, системи засобів масової інформації. Таким чином, поняття «інформаційна безпека» доцільно формулювати з урахуванням всіх системоутворюючих складових. Справді, заподіяння шкоди через неповноту, невчасність і недостовірність інформації є суттєвою інформаційною загрозою, однак її навряд чи можна назвати головною. Необхідно забезпечити насамперед інформаційну безпеку в основних сферах життєдіяльності особи, суспільства і держави, пов’язаних з економікою, наукою, техносферою, обороною, державним управлінням, захистом усіх об’єктів інформаційного простору. Враховуючи викладене вище, доцільно законодавчо визначити інформаційну безпеку як комплекс системних превентивних заходів з надання гарантій захисту життєво важливих інтересів особистості, суспільства від негативних інформаційних впливів тощо, а також спроможність держави нейтралізувати чи послабити дію внутрішніх і зовнішніх інформаційних загроз. При цьому безпека інформаційної сфери, тобто сфери, де створюється, накопичується, зберігається, поширюється та використовується інформація, повинна розглядатися як складова загальної системи інформаційної безпеки країни. Необхідно також зазначити, що проблема захисту національних інтересів від інформаційних загроз тісно пов’язана з такими поняттями, як «інформаційне протиборство» та «інформаційна війна». Вперше ці поняття з’явилися у Сполучених Штатах. Засоби і методи інформаційної війни розглядаються серед найефективніших засобів забезпечення національних інтересів у різних регіонах світу. Зазначені положення знайшли закріплення в офіційних документах США [3]. Відповідно до висновків американських експертів, більше як у 25 країнах світу ведуться розробки зі створення сучасних засобів інформаційних війн [4]. В світі існують широкі аспекти інформаційних війн, інформаційного протиборства та спеціальних інформаційних операцій, що мали місце між державами, групами держав або проти окремої країни ззовні.
І тут доцільно звернутися до міжнародного чинного законодавства, що регулює і робить цивілізованим відносини різних держав у міжнародному інформаційному обміні. Якими інституціями розробляються і приймаються такі закони? Хто і як виробляє глобальну інформаційну політику, спрямовану на забезпечення інтересів усіх країн, і глобальну податкову стратегію, яка б дозволила втілити цю політику в життя? Соціальні, економічні та багато культурні проблеми міжнародного інформаційного обміну вимагають спільних рішень політичних, ділових та інтелектуальних кіл міжнародного співтовариства, представників національних спільнот та меншин, фахівців з комунікаційних та інформаційних технологій. Глобальне управління передбачає трансформацію дійсних політичних інститутів для забезпечення прозорості і ефективності світової структури. Більш ефективний шлях – принцип рівноправної участі, за яким «кожний громадянин світу у кожній державі повинен мати право на усвідомлену участь у становленні інформаційного суспільства, визнаючи інтелектуальне суспільство і право на інформацію як соціальну мету і глобальне право кожної людини незалежно від раси, статі, віросповідання, фінансового стану. на можливість творення політики інформаційного благоденства як філософії державного процвітання» [5]. Дмитро Яровий
Список використаних джерел 1. Національна безпека України 1994-1996 рр. / Редкол.: Белов О.Ф. (голова) та ін. – К.: НІСД, 1997. – С.181-183 2. Міжнародна інформаційна безпека: сучасні виклики та загрози / Редкол.: Макаренко Є.А., Рижков М.М., Ожеван М.А. та ін. – К.: «Центр вільної преси», 2006. – С.915 3. Фомін В.О., Рось А.О. Сутність і співвідношення понять «інформаційна безпека», «інформаційна війна» та «інформаційна боротьба» // Наука і оборона. – 1999. – № 4. – С. 23–32. 4. Литвиненко О.В. Спеціальні інформаційні операції та пропагандистські кампанії: Монографія. – К.: Сатсанга, 2000. – 222 с. 5. Проект програми та бюджету 2000-2001 р.р. Документ ЮНЕСКО 30с15. Париж. 1999