П
ро що б не говорив митець, він завжди розповідає про себе, свій досвід, думки та емоції. А Віталій Гольцов ще й зовнішньо подіб ний до своїх персонажів. Якщо придивитися до чоловіка середнього зросту з сивим їжачком волосся, який в товаристві невтомно сипле дотепами, бувальщинами та прислів’ями, можна помітити його схожість з говірливим птахом або незлобливим вовком. Це не випадково. «Вовченятко з казкової торби» — так називається чільний твір однойменної збірки п’єс-ка зок чернігівського режисера. Вистава, яку Гольцов поставив за цією п’єсою, об’їздила чимало фестивалів і досі з успіхом йде в рідному театрі. Є в репертуарі і «Казка про говірливого птаха». До драматургії режисер-лялькар узяв ся і з любові до слова, і з необхідності — замало якісних українських п’єс для лялькових театрів. Колега з Черкас Олександр Кузьмін, який декілька сезонів працював у Чернігові, переконаний — тяжіння до універсальності, поєднання кількох театральних фахів є ознакою сучасного режисера. Розповідаючи про художнього керівника Чернігівського театру ляльок Віталія Гольцова, Кузьмін наголошує на такій його рисі як жорстка вимогливість: і в ставленні до себе, і в роботі з акторами. «Режисер прагне, аби втілений задум на сцені та за ширмою був максимально наближений до первісного авторського бачення. Гольцов надзвичайно вимогливий. Багаторічним служінням театрові він заслужив це право», — вважає Олександр Кузьмін. Сам же режисер переконаний — успіх у творчості залежить від того, наскільки митцеві вдається зберегти в собі відкриті в дитинстві здібності. Він часто повторює слова Чарлі Чапліна про необхідність «тримати дитинс тво в кишені». Ця ідея стала головною у філософській казці під назвою «Капелюх чарівника» (п’єса Юрія Фридмана за повістю Туве Янссон). Світ героїв вистави докорінно відрізняється від раціонального світу дорослих — тут прагнуть поставити себе на місце співрозмовника, а не нав’язати свою волю слабшому. На створення загальної атмосфери взаєморозуміння та доброзичливості в залі працює улюблена лялькова технологія постановника — м’які планшетні ляльки з окремими від тулуба головами. Ляльковий театр Віталій Гольцов обрав свідомо. Впевнитися у вірності вибору майбутній режисер мав змогу в Харківському інституті мистецтв. Кафедру режисури граючої ляльки очо-
лював один з метрів світового рівня — Віктор Афанасьєв. А керівником курсу був інший видатний майстер — Віктор Денисенко. Від початку навчання їхній учень з Чернігова знав, що працюватиме в рідному місті. Його Віталій Гольцов вважає театральним центром. «У нас на триста тисяч населення три театри. За європейськими мірками це багато. А ще кожен театр проводить власний фестиваль», — розповідає режисер. Сам він виступив у ролі хрещеного батька фестивалю «Лялькові рандеву в Чернігові», який проходить що три роки. Тут доводиться демонструвати не стільки творчі здібності, скільки організаційні, менеджерські. Адже, щоб в наш час щось організувати, розраховувати доводиться переважно на власні сили. Нині у Віталія Гольцова головний клопіт — нове приміщення для рідного театру. Проект казкового дитячого палацу, який постане в Чернігові, вже готовий. Зараз триває наполеглива праця з державними установами, від яких залежить фінансування будівництва. Майже сорок років творчої праці дають Віталію Гольцову впевненість у власних професійних знаннях і досвіді. Йому хотілося б передавати свої знання молодим, виховувати майбутні покоління акторів для лялькового театру. Тож нагальною є проблема відкриття в місцевому музичному училищі театрального відділення. А поки триває повсякденне творче життя в театрі, репетиції, вистави. На початку роботи над новим твором Віталія Гольцова годі питати про ідею майбутньої постановки — вона увиразнюєть-
Вистава «Капелюх Чарівника» Ю. Фридмана
ся на першому етапі роботи з акторами. Щоб сформулювати надзавдання, чернігівському лялькареві потрібні одно думці-співрозмовники. Вони мають бути вільними настільки, наскільки це дозволяє акторський фах. За словами режисера, раніше він створював надзвичайно детальні плани вистав з графічним зображенням кожної сцени. Але згодом полишив цю практику. Плани стали більш загальними, актори отримали власні «зони імпровізації». «Головне, — переконаний лялькар, — дати акторам можливість фантазувати, вільно почуватися в проявах характерів своїх персонажів. Прагну створити простір для їхньої взаємодії, в результаті якої і виникає вистава». Вистава «Котик,Півник та Лисичка» О. Олеся
журнал, який читають не тільки в антракті
43