Фото надане організаторами конкурсу
Н
асправді, участь конкурсантів із дев’яти країн, заявки від понад 100 претендентів, презентабельна суддівська команда, напрочуд висока професійна підготовка виступаючих, зрештою, бездоганна організація форуму, залучення великої кількості ЗМІ, трансляція в on-line режимі всіх трьох турів (а це слухацька аудиторія 60-ти країн світу!) – все це забезпечило особливо піднесену атмосферу мистецького свята впродовж усього турніру як для самих учасників, так і численних слухачів. До складу журі на чолі з ректором Київського інституту музики імені Рейнгольда Глієра, композитором Олександром Злотником увійшли імениті музичні діячі: диригент, арт-директор Японського нового філармонійного оркестру Уено Такасі (Японія), завідувач кафедри дерев’яних духових інструментів Національної музичної академії України імені Петра Чайковського Роман Вовк, професор Російської академії музики імені Гнесіних Іван Оленчик (Росія), музичний директор ансамблю «Камерата-Академус» Анатолій Коган (Ізраїль). Високопрофесійну підтримку конкурсантів у заключному турі здійснювали провідні колективи столиці: Симфонічний оркестр Національної філармонії України (диригент – Віталій Протасов) і Національний ансамбль солістів «Київська камерата» (художній керівник і диригент – Валерій Матюхін). Емблемою конкурсу, що проходив у двох номінаціях (флейта і кларнет), стало ім’я легендарного флейтиставіртуоза Володимира Антонова – народного артиста України, уславленого виконавця, видатного педагога, мудрого наставника сотень нині відомих у світі музикантів. Промовистим є факт, що в цьому змаганні саме українська школа виконавства на флейті й кларнеті переконливо засвідчила свою блискучу перемогу. Вихованці НМАУ імені Петра Чайковського вкотре довели надзвичайно високий рівень майстерності: з-поміж усіх призерів (а їх усього, враховуючи дипломантів, було 8), українців – 6! Причому найвищі сходинки посіла саме наша молодь. У номінації «флейта» першої премії присуджено не було, а друге місце поділили Анастасія Ганзенко і Денис Смірнов (обидва – українці). У номінації «кларнет» «золото» виборов киянин Андрій Опанащук. Другу премію не було присуджено, третє місце поділили Тарас Гамар (Київ) і росіянин Михаїл Мерінг, який, між іншим, грав на інструменті, подарованому Володимиром Співаковим. Спеціальну премію за виконання оригінального твору сучасного українського композитора Володимира Рунчака «Homo ludens» для кларнета соло отримав молодий, але вже досвідчений артист Заслуженого академічного симфонічного оркестру Національної радіокомпанії України, соліст Міжнародного симфонічного оркестру «І, Culture Orchestra» Василь Рябіцький. Третє місце у номінації «флейта» заслужено посіла виконавиця з Угорщини Ката Шоурінг. Секретами успішного дебюту конкурсу поділився генеральний директор, заслужений працівник культури України Олександр Кочерженко: – Повірте, лише на перший погляд може скластися враження, що конкурс з’явився ніби з «чистого аркуша». Насправді йому передували турніри «Дніпровські зорі» і Всеукраїнський конкурс виконавців імені Володимира Антонова – такі собі генеральні репетиції цьогорічного. І вже той факт, що на нинішньому з’явилася нечувана раніше кількість бажаючих взяти участь – понад 120 виконавців (!), а рівень їхньої професійної підготовки просто
3’2013 | МУЗИКА
Володимир Антонов
вражав, підвів до думки вивести наші змагання на якісно вищий щабель. Ця ідея знайшла підтримку у ректора Київського інституту музики імені Рейнгольда Глієра Олександра Злотника. Здійснено було ретельний аналіз аналогічних європейських конкурсів, відбулися консультації із колегами з Національної музичної академії й розроблено відповідні вимоги щодо умов участі та програм усіх турів. Успішній підготовці сприяла передусім чітка, злагоджена робота команди, члени якої одностайно усвідомили актуальність заходу. Те, що до нас відразу приїхали представники 9-ти держав і до першого туру був допущений аж 41 конкурсант надзвичайно високого виконавського рівня, підтвердило – наші принципи у формуванні конкурсних вимог і програм виступів виявилися вірними. – Наскільки мені відомо, в Києві лише один із музичних турнірів працює у форматі оn-line трансляції усіх турів. Це – конкурс піаністів пам’яті Володимира Горовиця. Чому і ви вдалися саме до такого формату? – Це було продиктовано потребою відразу повномасштабно заявити про себе, адже нагадаю – ініціатива проведення конкурсу належить саме Інституту музики імені Глієра, тому ми хотіли, щоб музичний світ склав панорамне уявлення про багатовекторну діяльність нашого закладу. Насамперед, ми прагнули показати, що рівень вітчизняного виконавства на дерев’яних духових інструментах дуже і дуже високий. І нам це вдалося. Ми насправді пишаємося міцними національними традиціями виховання музикантів найвищого класу. – Майже завжди по закінченні конкурсу залишаються невдоволеними учасники, які не отримали бажаного звання лауреата, і часом нарікання стосуються суб’єктивних оцінок суддів. Як відбувалося суддівство цього разу? Чи не виникали раптом якісь непередбачувані конфліктні колізії? – Від самого початку ми чітко визначили принципи суддівства. Голосування відбувалося таємно, ніхто ні
35