авансцена Текст: Ольга Мурашко Фото: Анатолій Мізерний
ПЕРЕСЛІДУВАНИЙ ТІННЮ (Камю, Калігула, Куделя і Павлюк) Першу версію п’єси «Калігула» Альбер Камю написав у 1939 році. Фінальну – за шість років – у 1945. Дивний збіг, але від часу прочитання цієї п’єси режисером Сергієм Павлюком і до можливості втілення задуму на сцені минуло також шість років. Безперечно, це лише збіг і жодних паралелей, містики тут немає. Напевно…
Калігула – Андрій Куделя
Я
к каже сам Сергій Павлюк, ідея інтерпретації п’єси «Калігула» народилась одразу, єдиною картинкою. Залишалося знайти театр, який погодився й зумів би допомогти режисерові цю картинку реалізувати. Була думка ставити «Калігулу» в рідному Театрі імені Куліша в Херсоні, де головну роль виконував би Олександр Мельник. Та сталося не так, як гадалося. На експеримент зважився художній керівник Рівненського музично-драматичного театру Володимир Петрів. Сергій у цьому театрі був не новачком – тут він уже створив дві вистави: «Звичайну історію» Марії Ладо й шекспірівський «Сон літньої ночі». Тож режисер чудового знав акторські сили й технічні можливості рівненчан. Уже від початку роботи над «Калігулою» подейкували, що це буде мало не найдорожча вистава театру. За кошторисом прирівнювали її до «Берестечка» Ліни Костенко в постановці Олександра Дзекуна. Щоправда, тепер про цю бухгалтерію ніхто й не згадує. Натомість про виставу говорять уже не лише за межами Рівного, а й за межами України. Вистава починається сценою перед інтермедійною завісою з поліетилену. Романтична, безтурботна пара закоханих – Калігула (Андрій Куделя) та Друзилла (Наталія Тургенєва) – існує в повній гармонії танців-поцілунків. Триває це щастя недовго. Друзиллу оточують патриції і забивають, як муху, скрученими у трубочку газетами. Не зволікають і журналісти – артисти балету в плащах і крислатих капелюхах, немов зграя воронів. Ці одразу роблять зі смерті Друзилли сенсацію, після чого картинно виносять
8
український театр
№6/2011