пластику актора, його міміку, багатозначні жести та сповнені безнадії й страждання очі Миколи, цієї «маленької людини» з великим серцем, викинутої долею на узбіччя життя. Критики писали, що такого образу Миколи не знала україн ська сцена. Ще однією знаковою роллю, створеною також у плідній співпраці з Сергієм Данченком, був Войницький у «Дяді Вані» А. Чехова (1980 р.). У цій виставі, як писала Галина Павленко, «Войницький-Ступка з першої ж хвилини свого сценічного існування нагадував пружину, що постійно вібрує, розтягується й вибухає, боляче вдаряючи то одного, то іншого персонажа». Проте цей бунт не призводить до змін, а тільки підсилює крах усіх надій та сподівань на краще, змістовніше життя. На великому фотопортреті – обличчя Войницького-Ступки, позбавлене будь-яких мрій та ілюзій, – непримиренність розумної, але безсилої людини. Лір – герой шекспірівського твору, який надто близький внутрішньому світові актора Богдана Ступки та режисера Сергія Данченка. Вистава «Король Лір» (1997 р.) була їхньою останньою спільною роботою. Працюючи над роллю, як зауважував актор, він прийняв задум режисера – «від театру королів до театру блазнів». Варто нагадати, що Ступка був учнем режисера Бориса Тягна, який навчався у Леся Курбаса. «Розумний Арлекін» – саме такого актора хотів бачити Курбас на сцені театру. Тож завдяки вчителю актор на якомусь психологіч-
но-генетичному рівні перейняв цей творчий принцип існування на сцені. У представленому на виставці портреті «Лір» художник-сценограф Андрій Александрович-Дочевський намалював актора в цій ролі, Лір посипає голову попелом і немов промовляє: «Я знаю те, чого не знаєте ви». Він мудрець і блазень водночас, його погляд мудрий та іронічний. Богдан Ступка в цій ролі випромінював філософське сприйняття подій, щось утаємничено-особисте, що безумовно не залишало байдужим глядача. До речі, цю картину художник написав оригінальною технікою, використовуючи пісок і фарби. Поруч представлено й макет А. Александровича-Дочевського до цієї вистави. Маленька фігура короля Ліра посеред величезної пустелі. Це ніби два всесвіти, поєднані у виставі. Персонаж наповнив безмежну порожнечу своїми тяжкими передчуттями, спостереженнями, гіркотою відкриттів. Колись Володимир Данченко сказав про Ліра: «Аби побачити все у справжньому світлі, треба збожеволіти». Макет до цієї вистави художник передав у фонди музею ще 2010 року. В експозиції також представлений оригінальний костюм Ліра за ескізом Александровича-Дочевського – це корона, шкіряний плащ і чоботи. Окрім цього, є костюми до ролей царя Едіпа (за Софоклом, 2003 р.), Тев’є (за Шолом-Алейхемом, 1989 р.), Того, що нагадує Франка (до вистави «Посеред раю на майдані» Кліма, 2006 р.), Льва (до вистави «Лев і левиця», І. Коваль, 2007 р.). Експо-
нати були надані дирекцією Національного теат ру імені І. Франка. Привертають увагу фотографії актора із особистого життя, його родина, батькі, дружина, син, онуки та друзі-митці. На відкриття виставки завітав і сам Богдан Сильвестрович. Він багато спілкувався із науковими співробітниками музею та гостями, дякував, відповідав на запитання присутніх, як завжди, жартував. Кіра Пітоєва, провідний нау ковий співробітник Музею Михайла Булгакова, зауважила дві особливості ювіляра – вдячність і почуття гумору. Вона згадувала про те, як Ступці важко давалася роль Тев’є, попри величезний успіх потому. Він не одразу сприйняв порожній сценічний простір, запропонований Данилом Лідером. Але останній був переконаний, що саме Ступка здатен заповнити його змістом, філософією і, як з’ясувалося, мав рацію. Згадуючи про свої улюблені ролі, Богдан Ступка сказав: «Для мене дуже важливим є відчуття мелодики, музики кожного героя, бо в усіх вона особлива. Коли я починаю працювати над новою роллю, хочу «вловити» цю музику. Оце і називаю перевтіленням, але не кожен актор хоче ним займатися, тому що це прокрустове ложе, котре не дає спати ночами: треба думати, мучитися, як це відтворити. А якщо ти зловиш тональність умовної партитури, вважай, що роль у кишені. Мені здається, що я опанував це в ролях Задорожного, дяді Вані, Тев’є. Це було визначальним».
журнал, який читають не тільки в антракті
37