Чужі вікна
– Marcus, ich will Kaffeе. І знову мене обслужили по вищому розряду. Трохи пізніше песики, незважаючи на те, що недавно були на прогулянці, «помітили» кути, і на молочно-білих кахлях розтеклися золотаві калюжки. Я не стала хапатися за ганчірку і прибирати. Покликала Маркуса, знаючи, що він любить собак і дуже переймається, коли мати свариться на них за подібні речі. Схопивши пачку господарських серветок, малий промокнув калюжі й побіг гратися. До вечора я ще кілька разів відволікала його від цікавих занять, примушуючи задовольняти мої прохання. Аж тут його терпець увірвався, і на чергове моє: «Marcus, komm zu mir!» він вибіг з кімнати і запитав українською: – Що треба? – Хочу чаю. – А руки в тебе є? – Є, аж дві, – відповіла, підіймаючи їх угору. – Чого ти їх мені показуєш? Якщо руки є, то бери і сама роби собі чай. Ти мене втомила, і я тобі не прислуга! Відчитавши мене українською, маленький господар пішов. Уночі мені не спалося: я все думала про дивну поведінку свого нового друга. Яким же було моє здивування, коли вранці, зустрівшись за сніданком, він привітав мене, як і в усі попередні дні, поцілунком. Ми з його матір’ю тільки перезирнулися, а коли залишилися самі, подруга промовила: – Не розумію, що з ним учора трапилося? Даремно ти не дозволила його покарати. – А я, здається, зрозуміла. І в жодному разі його не можна було сварити, – він захищав свій дім. – Як це «захищав»? Від кого? Не кажи дурниць! 67