Галина Невінчана
нічному саду, пообідали в ресторані. Крук запропонував поїхати до нього. Вже у квартирі, за келихом шампанського, сказав: – Ти навіть не уявляєш, наскільки ви з дочкою схожі. Обидві гарні, вперті і горді. Якщо не хочеш, аби вона повторила твою долю, то скажи дівчинці, нехай не стає в позу. – З чого такі висновки? – Я зустрічався з нею. Вже знаю про її захоплення, хлопчика-студента. Ти хоч у курсі, що вона заміж за нього зібралася? Навіщо він їй? Що він може їй дати? Вона ж згає на нього кращі роки життя. – То її життя. А ти маєш варіанти? Чи не себе пропонуєте, пане Крук? – Чому одразу себе? – не витримавши погляду Павлини, Крук сховав очі за пухнастими віями. – У мене є впливові друзі, які б могли підтримати молоду, гарну дівчину… – Авжеж, за певні послуги з її боку, – перебила Галицька. – То хай лягає під злиденного шмаркача з великої любові, – огризнувся Крук. – Який ти цинічний! – Тільки не треба вдавати з себе незайману. – Все, проїхали. Давай обійдемося без взаємних образ. – Гаразд. Нехай твоя мала робить, що хоче. Мене більше цікавиш ти. – Він посміхнувся, завалив Павлину на диван і почав вкривати обличчя, шию, плечі жінки шаленими поцілунками. – Припини, не дурій… – спробувала зупинити його Ліна. – Ну чого ти пручаєшся? Наче перший раз у перший клас. Можна подумати, що тобі цього не хочеться. Ми ж не діти. До того ж я не чужий, а твій давній знайомий. – Не блазнюй. Розсерджуся. – Ліно, благаю, не відштовхуй мене. Я просто божеволію від бажання. Відтоді, як ми знову зустрілися, я ніби повернувся у минуле і тепер не відпущу тебе, – поцілунки перетворилися на боротьбу за «нижній рубіж». – А я не хочу повертатися в минуле. Не повторюй ко214