Галина Невінчана
хоплення. Морські красені не пропускали нагоди похизуватися перед нею і зайвий раз нагадати про її непривабливість. Місцеві розбишаки жбурляли в мушлю дрібні камінці, пісок і лякали обіцянками випробувати на міць її оболонку. Вона ж лише сумно зітхала, бо не знала, як захиститися. А одного разу хтось таки поцілив сміттям у її ніжне тільце, коли вона не встигла прикрити його скойками. «Ой! Як боляче!» – зойкнула мушля. Марними були зусилля позбутися піщинки. Тоді мушля наглухо закрилася і дала обітницю більше ніколи ні перед ким не відкриватися. Час спливав. Мушля-самітниця не помітила, що виросла і оболонка її стала міцною. Скалка, яка колись завдала їй болю, перетворилася на сяючу перлину. «Я гарна!» – зраділа мушля і запишалася. Та цієї внутрішньої краси так ніхто і не бачив, бо вона всіх боялася, нікому не довіряла. Вона вирішила нікому не показувати перлину, і не лише щільніше стулила скойки, а й обмастилася брудом, аби ні в кого не виникло бажання зазирнути всередину, побачити і зруйнувати крихку красу. – Павлина зупинилася і зазирнула співбесіднику в очі. – Я не гидлива. Я вмію бачити крізь шар наносного бруду і тверду шкаралупу раниме серце та добру душу. Від мене не треба ховатися. Повинні ж у людини бути друзі? – Дякую, – промовив хрипким голосом колега і поцілував її долоні. Вони закурили ще по одній.
Розділ 7. «У Багдаді все спокійно!» У бетонно-скляній коробці друкарні взимку народ потерпав від скаженого холоду, а влітку знемагав від спеки і задухи. Здавалося, мозок закипав у черепушці. Жодної свіжої думки. Аби хоч трохи полегшити собі життя, газе134