Галина Невінчана
Всі присутні зареготали. – І що ти цим хотіла сказати? – перепитав Адик. – Тільки те, що сказала! Перш ніж віру міняти, поцікався її особливостями, щоб у халепу не вскочити. Хоча, на які тільки жертви не підеш заради діточок. Ти ж задля них стараєшся. Хочеш, щоб ситніше їли та у закордонних недоносках красувалися. Краще б про душі їхні подбав. Дивись, Дольфі, виростиш безпринципних споживачів на свою голову. Та що з дурним балакати? Дарма, дарма, дарма… – сумно закінчила Галицька. Їй було неприємно продовжувати розмову. Симпатії симпатіями, та Адольфик у товаристві не один, а вона мала перед людьми певні моральні зобов’язання. Остерфест, тобто Пасха, що наближалася, була слушною нагодою для згуртування членів організації, аби змусити їх працювати над концертною програмою, одним словом, поворушитися. Павлина саме закінчила обговорення деталей святкового оформлення приміщення зі старійшинами, як до неї підійшов Дольфик Лаптєв. – Слухай, а як ми будемо розсідатися за столами? – Не зрозуміла? Що ти маєш на увазі? – Ну, хто з ким поряд сидітиме? – А це так принципово? Кому де сподобається, той там і сяде. Або хто перший прийшов, той ближче до начальства і сів, – спробувала перевести на жарт. – Ти точно не розумієш. Як це так «хто де схоче»?! Уявляєш, я наготую багато смачненького, а хтось прийде з порожніми руками. Ти ж знаєш, у нас злиднів багато. Чому я мушу їх «на халяву» годувати? Лінці потемніло в очах і почало нудити. Вона ледь опанувала себе. – Ні, це ти не розумієш, що кажеш! Не по-християнськи це! – По-твоєму, якщо я християнин, то маю всіх голодних годувати? 100