новини і оголошення
№38(751)19 вересня 2019 року Володимир Коваленко на восьмому десятку не втрачає оптимізму
Поліклініка Чернігівської міської лікарні № 2
24 вересня о 12:00
«Школа здоров’я» Вхід вільний
с.3
Останній Ще якихось 40 років тому тут тільки однієї дітвори гуділо з пів сотні, а нині – всього два жилих двори. Хутір Бурковщина, що на Ріпкинщині, як і більшість маленьких хуторів та сіл Чернігово-Сіверщини, доживає останні роки. А з ним і старожили.
зі старожилів «Павміралі. На гарє, кала церкви лєжать», – зітхає той. Навпроти двору господаря стоїть старенький Т-40. «Мо й на тракторі їздите?», – запитую. «Всю жизнь трактарістам прарабив, – відповідає той. – На трактарє вже год як не єжджу – вижимний палєтєв, а рабіть ніколи. А так на єму я всьо рабив – і касів, і арав, і вазів».
На цьому місці археологи виявили кілька дохристиянських поселень. Неповторна природа: густі ліси, глибокі ріки, пишні луки, заплавні озера та болота – здавна приваблювала сюди людей. Однак, віднедавна все змінилося – люди тікають з цих місць, мов від чуми, кидаючи добротні хати та прибудови. 72-річний Володимир Михайлович Коваленко – останній із старожилів Бурковщини. «Звідки така цікава назва, що не прив’язана до топонімів?» – запитую чоловіка. «Да ревалюциі тут жив памєщик Бурковєц, – відповідає автентичною мелодійною поліською говіркою хуторянин. – Ад єго названіє і пашло. Памєщік утьок, утвар разпрадав, а хутар астався». Неповторна краса тутешнього краю Бурковщина примикає до села Ко«А як же кінь?» – киваю на гніду кобилу, що робки, що входить до складу Малинівського стаприпнута біля сінника. ростинського округу Любецької ОТГ. «Каня я хочу прадать. Хазяйства у менє нєма, «Калісь тут адної туки дєтвари було сємдєсят чєлавєк, – перебиває роздуми хуторянин. – Снєг кури да лежача маладіца», – пояснює Володитуки растанє, так отут всє збіралісь на груду у мир Михайлович. По виразу обличчя чоловіка помітно, що розм’яча гулять. А тєпєр нєма нігдє нікога. Вже й у сєлє дєтєй нєма. Двоє чи троє мо ходіть у школу». лучатися з Ромашкою той не поспішає. Тому й Звертаю увагу на громадський колодязь в ціну, мабуть, поставив захмарну, як для коня. «Уже гадов мо п’ять не садівся верхи, – чухає центрі хутора – це свідчення згуртованості тутешніх мешканців. Традиції поліщуків багатьом улюбленицю бурківець. – У сєлє було 24 коня, а не зрозуміти – вони досі розділяють трапезу «на сейчас на пальцях адной рукі можна пащітать, дідах» із предками, всідаючись цілими родами – бідкається він. – У братєльніка маго, у мєнє, у за один великий стіл, що зазвичай розташова- Данілича і ще п’ятєра коней і всьо». Що там коні? Вже й людей не залишилося! ний по центру кладовища. Поліщуки не ховають «Адін магазін на шесть сьол у Маньках, – каже своїх криниць у дворах, а виставляють їх на вуМихайлович. – Буває, завозіть тут адін прадуклицю, аби кожен мав змогу набрати води. «А де ж всі люди поділись?», – риторично за- цию, а так на Маньки єдєм. Сабралісь, злєталі, купілі – так і живєм». питую 72-річного діда.
Післямова
Як пише у своїй книзі «Мікротопоніми Чернігово-Сіверщини» відомий чернігівський дослідник і журналіст Сергій Павленко: «Історія кожного населеного пункту починалася із першопоселенців, які заселяли певний куток, називаючи його або своїм прізвищем, або прикметною ознакою місцевості. Вивчення мікротопонімів дає можливість глибше зрозуміти історію кожного села, міста, району. Адже за тими чи іншими назвами річок, лісів, урочищ, пагорбів, лугів тощо часом криються серйозні відповіді на питання про заселення регіону, його минувшину, заняття місцевих жителів у давнину». Важко перечити Сергію Олеговичу у його правоті, тим паче, що за своє творче життя він встиг випустити у світ багато ґрунтовних праць, опираючись на свідчення старожилів. Одначе, настають часи (гіркі і невтішні), коли старожилів і зовсім не залишиться, а назви хуторів, урочищ і навіть сіл навіки будуть стерті з народної пам’яті. Питання в тому, чи залишиться наш народ! Давайте хоча б збережемо у пам’яті останніх із нас назви місць, де ми колись жили. Віталій НАЗАРЕНКО, фото Олексія Миколаєнка
З депутатів – на лаву підсудних і навпаки
Людина, яка с.4 все життя вирощувала САД
с.6
Дитсадочку № 30 – 55 років
с.7
Варениками смакували, під пісні народні танцювали…