Issuu on Google+

Автори-упорядники: Артем Коновалов, Марина Шишкова

ПРАВА СТУДЕНТІВ У М. ХАРКОВІ ЯК ОСНОВА БОРОТЬБИ З КОРУПЦІЄЮ: ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ посібник і електронна CD-бібліотека "Громадська активність студентів: крок за кроком"

Видрукувано та виготовлено в рамках Кампанії підтримки студентського самоврядування, здійснюваної Східноукраїнським Фондом розвитку демократії, Громадським інформаційноаналітичним Центром для молоді, Харківською обласною молодіжною громадською організацією "Зебра" та Студентським парламентом НТУ "ХПІ" Здійснено в рамках проекту за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією уряду США Supported by the Democracy Grants Program of the U.S. Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government

Харків 2008


2 УДК 378.1 ББК 74.58 П68 Права студентів у м. Харкові як основа боротьби з корупцією: теоретичні та практичні аспекти / Автори-упорядники: А.В. Коновалов, М.О. Шишкова. – Х.: 2008. - 60 с. Рецензенти: А.О Черних, магістр державного управління, координатор Молодіжної громадської ради при Голові Верховної Ради України О.В. Кулініч, магістр державної служби, голова Молодіжного парламенту Харківської області В комплекті з електронною CD-бібліотекою "Громадська активність студентів: крок за кроком" Нормативно-правові акти, наведені в виданні, чинні станом на 1 травня 2008 року, а їхній перелік не є вичерпним

Посібник охоплює правове поле студентства як об'єкту освітньої, так і інших політик (молодіжної, розвитку громадянського суспільства, соціальної тощо), надає аналіз установлених порядків щодо організації навчального процесу в вищих навчальних закладах України, оформлення угод на здобуття освіти та плати за неї, мешкання в студентських гуртожитках, стипендіального забезпечення, виконання студентами загального військового обов'язку, а також розглядає питання участі студентської молоді в процесах прийняття рішень на різних рівнях і громадській активності. Розраховано як на учасників навчально-виховного процесу в вузах, так і на представників органів і установ із питань вищої освіти та по роботі з молоддю, а також зацікавлених організацій громадянського суспільства.

Видрукувано та виготовлено в рамках Кампанії підтримки студентського самоврядування, здійснюваної Східноукраїнським Фондом розвитку демократії, Громадським інформаційноаналітичним Центром для молоді, Харківською обласною молодіжною громадською організацією "Зебра" та Студентським парламентом НТУ "ХПІ" Здійснено в рамках проекту за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією уряду США Supported by the Democracy Grants Program of the U.S. Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government © Коновалов А.В., Шишкова М.О., 2008


3

Зміст Студент!.. Чи звучить гордо?................................................................................................................. 4 15 прав і 2 обв'язка? Все набагато складніше!..................................................................................... 4 Тяжко в навчанні..................................................................................................................................... 8 Без контракту нікуди.............................................................................................................................12 За що платити й як?...............................................................................................................................13 Мій дім - моя... проблема..................................................................................................................... 15 Літня практика - діємо по порядку...................................................................................................... 20 Двічі в одну річку.................................................................................................................................. 23 Ти зараз (не) у армії.............................................................................................................................. 29 Хто всьому голова?............................................................................................................................... 31 "Бачили очі, що купували..."................................................................................................................ 40 В єдності сила!.......................................................................................................................................42 Нагорода знайшла свого героя............................................................................................................. 52


4

Студент!.. Чи звучить гордо?.. Замість передмови, або Посібник як політична ідеологія! Традиційно головним завданням ідеології політики, освітньої, молодіжної (можна продовжувати), є ствердження існуючого стану, виправдання порядку (або безпорядку), безумовна підтримка такого ладу. Але молодь політично плюралістична, вона іде геть від лозунгів і стереотипів... має йти. Діалог у її свідомості повинен навчити студентство самостійно розбудовувати та захищати цінності та свободи громадянського суспільства. В основі видання покладено три постулати, що пояснюють його роль і мету як для звичайного студента, якій зацікавився своїми правами, так і для активіста, генератора або представника ідей власної громади. По-перше, гарантії студентства. Існуюче правове підґрунтя, нормативні та законодавчі новації та, можливо, перспективи є необхідним джерелом формування знань і підходів їхнього використання. Так посібник виступає продовженням довідника "Студентський паспорт м. Харкова", який увібрав у себе основні, затребувані норми законів і порядки стосовно багатьох сфер життєдіяльності студентів. По-друге, просвіта молоді. Виклики незнання, використання його проти конкретної особи та громади в цілому підштовхнули саме до створення цього посібника, який би зміг якомога краще, ефективніше виконати функцію передачі тих самих "гарантій" до споживачів. "Учи матчасть!" - саме так, не образливо, бо ці слова на підсвідомості закладені не з сучасного "говору", а вперше з "В бой идут одни «старики»"... По-третє, громадська активізація. Змусити задуматися, віднайти нові бачення, зламати стереотипи, подолати байдужість оточуючих і вбити хоч і маленького, але дракона "моя хата скраю" - це буде прямим і якісним показником того, чи дійсно "просвіта" не пройшла геть безслідно. Тож, не ховайте видання, як перечитаєте - дайте іншим. Гордим ім'ям студент шлях боротьби починається!

15 прав і 2 обв'язка? Все набагато складніше! Хто крім тебе? Перше, що мав би взяти в руки майбутній чи дійсний студент, який бажає розібратися зі своїми правами, це Закон України "Про вищу освіту", який прийнятий ще 2002 року та багаторазово змінюваний у різних частинах, що суттєво, правда, не відзначалося на сфері студентського життя. Не зайвим був би й Статут конкретного вищого навчального закладу - безпосередня настанова для дії конкретної адміністрації. Незалежно від форми власності (державний, комунальний, приватний) та підпорядкування (Міністерству освіти і науки, Міністерству аграрної політики, МНС тощо) вищого навчального закладу закон для всіх них один. Він (Закон України "Про вищу освіту") встановлює загальні правові, організаційні, фінансові й інші засади функціонування всієї системи вищої освіти в Україні. Чинну редакцію Закону України "Про вищу освіту" від 17 січня 2002 року №2984-ІІІ (зі змінами) можна віднайти на стор. 8-55 довідника для громадськоактивного студента "Студентський паспорт м. Харкова"


5 Вперше згадування "студентів" у Законі міститься у частині 4 статті 23 і стосується того, що в вузах державної та комунальної форм власності кількість студентів, прийнятих на І курс на навчання за державним замовленням, має становити не менше ніж 51% від загальної кількості студентів, прийнятих на навчання на І курс. Саме ж визначення ролі та місця студента як такого постає аж у розділі VІІІ "Учасники навчально-виховного процесу". Студент частіше в Законі йменується особою, яка навчається у вищому навчальному закладі. Вона/він є учасником навчально-виховного процесу у вузах поряд із педагогічними та науково-педагогічними працівниками, працівниками вузів (категорійні спеціалісти, старші лаборанти, завідувачі навчальними лабораторіями, методисти тощо). Крім студента, особою, що навчається в вузі, є, природно, курсанти, екстерни, асистентистажисти, інтерни, клінічні ординатори, здобувачі, аспіранти (ад'юнкти) та докторанти. Всі вони мають Законом "Про вищу освіту" закріплені 15 прав на: 1. вибір форми навчання; 2. безпечні та нешкідливі умови навчання, праці та побуту; 3. трудову діяльність у позанавчальний час; 4. додаткову оплачувану відпустку у зв'язку з навчанням за основним місцем роботи, скорочений робочий час та інші пільги, передбачені законодавством для осіб, які поєднують роботу з навчанням; 5. користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою вузу; 6. участь у науково-дослідних, дослідно-конструкторських роботах, конференціях, симпозіумах, виставках, конкурсах, представлення своїх робіт для публікацій; 7. участь в обговоренні та вирішенні питань удосконалення навчально-виховного процесу, науково-дослідної роботи, призначення стипендій, організації дозвілля, побуту, оздоровлення; 8. надання пропозицій щодо умов і розмірів плати за навчання; 9. участь у об'єднаннях громадян; 10. обрання навчальних дисциплін за спеціальністю в межах, передбачених освітньопрофесійною програмою підготовки та робочим навчальним планом; 11. участь у формуванні індивідуального навчального плану; 12. моральне та/або матеріальне заохочення за успіхи у навчанні й активну участь у науководослідній роботі; 13. захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства; 14. безкоштовне користування у вузах бібліотеками, інформаційними фондами, послугами навчальних, наукових, медичних та інших підрозділів вищого навчального закладу; 15. канікулярну відпустку тривалістю не менше ніж вісім календарних тижнів. Окремо, студенти вузів, що навчаються за денною (очною) формою навчання, мають право на пільговий проїзд у транспорті, а також на забезпечення гуртожитком. Ці два "особливих" права мають регулюватися в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порядок пільгового проїзду нормативно врегульований урядом, про що мова буде далі, а ось щодо студентських гуртожитків "ситуація" гірша - подібних норм досі немає. Важливо зазначити, що абзац другий частини 2 статті 54 Закону каже: "Студенти вищих навчальних закладів мають право на отримання стипендій, призначених юридичними та фізичними особами, які направили їх на навчання, а також інших стипендій відповідно до законодавства". Це надає підстав студентам (зокрема тим, хто не навчається за державним замовленням) мати "незалежні" стипендії, наприклад, місцеві, громадські або іноземні. А ось студенти, які успішно навчаються у вузах державної або комунальної форми власності за денною (очною) формою навчання за кошти державного або місцевого бюджету (за державним замовленням), забезпечуються стипендіями. Ця гарантія й мінімальний розмір такої стипендії (не менше ніж два неоподатковуваних мінімуми доходів громадян) установлена абзацом п'ятим


6 частини 6 статті 64. Порядок призначення і виплати таких стипендій установлено урядом, про що мова буде далі. Пам'ятайте, особи, винні у порушенні законодавства про вищу освіту, несуть відповідальність відповідно до закону, а шкода, заподіяна учасниками навчально-виховного процесу вузу, а також шкода, заподіяна вищим навчальним закладом учасникам навчально-виховного процесу, відшкодовуються відповідно до законодавства. Провідні видання щодо правого захисту, зокрема, позовів до суду, виконання його рішень можна віднайти в частині "Правова просвіта" розділу "Бібліотека" електронної CD-бібліотеки "Громадська активність студентів: крок за кроком", яка невід'ємно додається до друкованого примірника даного посібника Обов'язків у студента, як не дивно, не багато - аж два! Особи, які навчаються у вузах, зобов'язані додержуватися законів, Статуту, правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу та виконувати графік навчального процесу, вимоги навчального плану. І все. Саме тому на самому початку зазначалося на ролі знання Статуту вузу, але не погано було б зайвий раз почитати чинні правила внутрішнього розпорядку в вузі. Одна з найсуперечливіших для студентів статей Закону України "Про вищу освіту" - стаття 56, в якій ідеться про працевлаштування випускників вузів. Абзац перший каже: "Випускники вищих навчальних закладів вільні у виборі місця роботи", а другий ж уточнює: "Випускник вищого навчального закладу, який навчався за державним замовленням і якому присвоєно кваліфікацію фахівця з вищою освітою певного освітньо-кваліфікаційного рівня, працевлаштовується на підставі направлення на роботу відповідно до угоди, укладеної між замовником, керівником вищого навчального закладу та випускником". Складно казати про логіку цієї вимоги, яка ще й конкретизована урядом установленим порядком. Сам Закон у абзаці другому частини 1 статті 4 констатує: "Громадяни України мають право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних вищих навчальних закладах на конкурсній основі в межах стандартів вищої освіти, якщо певний освітньо-кваліфікаційний рівень громадянин здобуває вперше". Конституція України каже "Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі " (ст. 53) та "Використання примусової праці забороняється" (ст. 43). Зважаючи на це "направлення" (читай, розподілення) випускника, що навчався за державним замовленням, по-перше, його навчання є не безумовно безкоштовним (бо "відпрацювання" є внормованою умовою начебто "безкоштовного" навчання), по-друге, наступна праця випускника є примусовою (бо основний закон має пряму дію та не вказує додаткових умов безкоштовності вищої освіти, кажучи прямо, що не вважається примусовою працею військова/альтернативна служба та робота за рішенням суду або служба під час воєнного, надзвичайного стану). Й останнє уточнення першого абзацу статті 56: "Якщо випускник вищого навчального закладу навчався за кошти третьої особи, його працевлаштування здійснюється відповідно до укладеної між ними угоди". Також слід відзначити, що Закон окреслює загальні питання вступу до вузів, відрахування, переривання навчання, поновлення та переведення студентів. Зокрема, прийом осіб на навчання до вузів здійснюється на конкурсній основі відповідно до їх (осіб) здібностей незалежно від форми власності навчального закладу та джерел його фінансування, хоча з цього правила є виключення. Правила (порядок, умови) прийому на навчання до вузу, за Законом, затверджуються керівником вищого навчального закладу на підставі Умов прийому до вищих навчальних закладів України, затверджених Міністерством освіти і науки. Закон України "Про вищу освіту" в чинній редакції каже, що студенти можуть бути відраховані з вузу з чотирьох причин: за власним бажанням, за невиконання навчального плану, за порушення умов


7 контракту та в інших випадках, передбачених іншими Законами. Важливо, що студенти можуть переривати навчання в зв'язку з обставинами, які унеможливлюють виконання навчального плану (за станом здоров'я, призовом на строкову військову службу в разі втрати права на відстрочку від неї, навчанням чи стажуванням в освітніх і наукових установах іноземних держав тощо). Таким особам надається академічна відпустка. Поновлення ж на навчання осіб, які відраховані з вищих навчальних закладів, здійснюється тільки під час канікул. А ось переведення студентів може здійснюватися з: - одного вузу до іншого; - одного напряму підготовки на інший напрям підготовки в межах однієї галузі знань; - однієї спеціальності на іншу спеціальність в межах одного напряму підготовки. Але порядки відрахування, переведення, академічної відпустки визначаються більш докладно окремими нормативними актами, про що мова буде далі. До цього слід додати, що відрахування та поновлення на навчання студентів, є "виключною компетенцією" керівника вузу (ст. 32). Важливим для студентів є частина 6 статті 64 Закону. Зокрема, у абзаці другому сказано: "Розмір плати за весь строк навчання або за надання додаткових освітніх послуг встановлюється у договорі, що укладається між вищим навчальним закладом та особою, яка навчатиметься, або юридичною особою, що оплачуватиме навчання або надання додаткових освітніх послуг, і не може змінюватися протягом усього строку навчання...". Про що мова буде далі. Закон-передвісник, більш старший, 1991 року прийняття Закон "Про освіту" дещо розширює гарантовані державної права студентів (ст. 51), зокрема, надаючи права на доступ до інформації в усіх галузях знань, користування послугами закладів охорони здоров'я, засобами лікування, профілактики захворювань та зміцнення здоров'я, захист від дій педагогічних, інших працівників, які порушують права або принижують їх честь і гідність. Також цей Закон трішки по-іншому окреслює обов'язки студентів, розкладаючі їх на три: - додержання законодавства, моральних, етичних норм; - систематичне й глибоке оволодіння знаннями, практичними навичками, професійною майстерністю, підвищення загального культурного рівня; - додержання Статуту, правил внутрішнього розпорядку закладу освіти. Серед інших значущих для студента "представників" нормативно-правового поля слід відзначити Закон України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні". Абзац другий статті 7 його каже, що "Держава забезпечує працездатній молоді надання першого робочого місця на строк не менше двох років після закінчення або припинення навчання у ... вищих навчальних закладах...", а абзац дванадцятий: "Держава гарантує надання роботи за фахом на період не менше трьох років молодим спеціалістам - випускникам державних ... вищих навчальних закладів, потреба в яких була визначена державним замовленням". Відчуйте різницю в формулюваннях цього Закону 1993 року та Закону "Про вищу освіту", прийнятого 2002 року. Також цей Закон, зокрема, гарантує: "Держава, враховуючи вартість прожиткового мінімуму та виходячи з реальних можливостей бюджету, підвищує розміри ... стипендій та інших видів матеріального забезпечення молоді, яка отримує ... вищу освіту у відповідних навчальних закладах" (ст. 9). Окремо, прописано, що матеріальне забезпечення, включаючи стипендії учнівської та студентської молоді, яка перебуває на повному державному забезпеченні, встановлюється на рівні прожиткового мінімуму. Одна з прогресивніших норм Закону "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні", що впорядкована урядовим порядком, - це гарантія для учнів і студентів денної (очної) форми навчання загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладів протягом року пільгового проїзду по території України залізничним, водним, автомобільним, міським (крім таксі) транспортом, кошти на що закладаються в держбюджеті.


8 Важливо, що стаття 12 цього Закону загострює увагу на охороні здоров'я. Місцеві заклади охорони здоров'я разом із підприємствами, установами та організаціями (зокрема, вузами) забезпечують проведення щорічного медичного обстеження всіх молодих громадян. Не забувайте, що "Підприємства, установи та організації можуть за клопотанням молодих громадян або їх представників повністю або частково оплачувати надання медичної допомоги в найскладніших випадках у платних лікувальних закладах країни або за кордоном". Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів", констатує, що держава гарантує інвалідам, зокрема, здобуття освіти на рівні, що відповідає їхнім здібностям і можливостям. При навчанні, професійній підготовці або перепідготовці інвалідів поряд із загальними допускається застосування альтернативних форм навчання. За інших рівних умов переважне право на зарахування до вузів мають інваліди та діти з малозабезпечених сімей, у яких: - обидва батьки є інвалідами; - один з батьків-інвалід, а інший помер; - одинока матір із числа інвалідів; - батько-інвалід, який виховує дитину без матері. Під час навчання таким категоріям громадян стипендія та призначена пенсія (державна соціальна допомога інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам) виплачуються в повному розмірі. Після закінчення навчального закладу інвалідам надається право вибору місця роботи з наявних варіантів або надається за їх бажанням право вільного працевлаштування. "... Студенти вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації з числа дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, перебувають на повному утриманні держави..." - це вже норма статті 19 Закону України "Про охорону дитинства". Міністерство освіти і науки, наприклад, із іншими центральними органами виконавчої влади, обласними держадміністраціями має забезпечувати виконання міжгалузевої програми оздоровлення студентів-сиріт, студентів-інвалідів, студентів із малозабезпечених сімей і обдарованих студентів. Така вимога встановлена Заходами щодо реалізації державної молодіжної політики, затвердженими Постановою Кабміну від 18 червня 1999 р. №1059 "Про стан реалізації державної молодіжної політики".

Тяжко в навчанні... Скільки викладачів - стільки Болонських процесів... Саме так висловилася одна з учасниць одного з "круглих столів" за участю представників студентського самоврядування вузів Харкова. Але слід пам'ятати, що організація навчального процесу визначена для всіх вищих навчальних закладів України незалежно від їхньої форми власності та підпорядкування ще далекого 1993 року окремим Положенням. Чинну редакцію Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, затвердженого Наказом Міністерства освіти України №161 від 2 червня 1993 р., можна віднайти на стор. 73-89 довідника для громадсько-активного студента "Студентський паспорт м. Харкова" Так, організація навчального процесу здійснюється навчальними підрозділами вищого навчального закладу: факультетами та кафедрами (для вузів ІІІ-ІV рівнів акредитації), відділеннями та предметними (цикловими) комісіями (для вузів І-ІІ рівнів акредитації) тощо. Для студента це означає, що його навчання фактично організовує та спрямовує, зокрема, випускаюча кафедра, а основним документом, що визначає такі процеси, є навчальний (учбовий) план по конкретному напрямку освітньої або кваліфікаційної підготовки (тобто окремо для майбутніх бакалаврів, спеціалістів, магістрів), затверджений керівником вузу.


9 Запитайте такий документ на власній кафедрі - це велика таблиця на декілька сторінок, у якій визначений перелік і обсяг (у академічних годинах) нормативних і вибіркових (варіативних) навчальних дисциплін, послідовність їх вивчення, конкретні форми проведення навчальних занять (конкретно аудиторні та самостійні) й їхній обсяг, форми та засоби проведення поточного і підсумкового контролю. Нормативні (неваріативні) навчальні дисципліни встановлюються державним стандартом освіти, їхня необхідність у навчанні невідворотна й обов'язкова. Вибіркові навчальні дисципліни встановлюються вищим навчальним закладом - поцікавтеся на кафедрі, в деканаті або ректораті, як саме це відбувається. Пам'ятайте, вибіркові навчальні дисципліни вводяться для задоволення освітніх і кваліфікаційних потреб студентів, ефективного використання можливостей і традицій конкретного навчального закладу, місцевих потреб у фахівцях тощо, й є обов'язковими для вивчення. Згадування про вибір варіативних дисциплін міститься в двох пунктах Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах. Це вже зазначений пункт 2.2 ("Вибіркові навчальні дисципліни встановлюються вищим навчальним закладом") і конкретизація в абзаці другому пункту 2.4 щодо вибору студентом вибіркових навчальних дисциплін із обов'язковим урахуванням структурно-логічної схеми підготовки, а також згадування (абзац третій) про введення вибіркових дисциплін саме вузом. Важливо дізнатися та зрозуміти, як саме в конкретному вищому навчальному закладі відбувається процес встановлення, вибору та введення варіативних дисциплін за участю (або без участі) самих студентів - певні гарантії цього все ж надані в згаданому абзаці другому пункту 2.4. Для кожної навчальної дисципліни, яку вивчає студент, на підставі, зокрема, навчального (учбового) плану вищим навчальним закладом (конкретно - кафедрою, що "читає" дисципліну) складається робоча навчальна програма, що містить виклад конкретного змісту дисципліни, послідовність, організаційні форми її вивчення й їхній обсяг, визначає форми, засоби поточного та підсумкового контролю. Такий документ студент може відшукати на кожній кафедрі, викладачі якої "ведуть" ту, чи іншу навчальну дисципліну. Безпосереднє навчання кожного студента здійснюється за індивідуальним навчальним планом, що складається щороку та затверджується в порядку, визначеному самим вузом. Хоча для багатьох студентів це може звучати дивно, але ця норма зберігається незмінно з 1993 року. Індивідуальний навчальний план студента складається на підставі вищезгаданого навчального (учбового) плану тієї спеціальності, на певний освітньо-кваліфікаційний рівень якої він вчиться (молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр), і містить навчальні дисципліни (нормативні та вибіркові), їхній обсяг (конкретно на навчальні заняття, виконання індивідуальних завдань, самостійну роботу, практичну підготовку, контрольні заходи) в академічних годинах. Цікаво, в ст. 42 Закону України "Про освіту" є згадка про "індивідуальний план": "Особливо обдарованим студентам забезпечується навчання ... за індивідуальними планами ...". Більш докладно про форми організації навчання можна дізнатися з окремого розділу Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах: лекції, лабораторні, практичні, семінарські, індивідуальні заняття, консультація, індивідуальні завдання, курсові, дипломні (кваліфікаційні) проекти, самостійна робота, практична підготовка, контрольні заходи (поточний та підсумковий контроль). Важливо в цьому контексті зазначити, що: - лекції проводяться у відповідно обладнаних приміщеннях - аудиторіях для однієї або більше академічних груп студентів (абзац п'ятий п/пункту 3.3.1); - лектор, якому доручено читати курс лекцій, зобов'язаний перед початком відповідного семестру подати на кафедру, предметну (циклову) комісію складений ним конспект лекцій (авторський підручник, навчальний посібник), контрольні завдання для проведення


10 -

-

-

підсумкового контролю, передбаченого навчальним планом і робочою навчальною програмою (абзац перший п/пункту 3.3.2); лабораторні заняття проводяться у спеціально обладнаних навчальних лабораторіях із використанням устаткування, пристосованого до умов навчального процесу (лабораторні макети, установки тощо), в окремих випадках лабораторні заняття можуть проводитися в умовах реального професійного середовища (наприклад, на виробництві, в наукових лабораторіях тощо) (абзац другий п/пункту 3.4.1); лабораторне заняття проводиться зі студентами, кількість яких не перевищує половини академічної групи (там же); практичні заняття проводяться в аудиторіях або в навчальних лабораторіях, оснащених необхідними технічними засобами навчання, обчислювальною технікою (абзац другий п/пункту 3.5.1); практичне заняття проводиться зі студентами, кількість яких не перевищує половини академічної групи (там же); семінарські заняття проводяться в аудиторіях або в навчальних кабінетах з однією академічною групою (абзац другий п/пункту 3.6.1); студенту надається право обрати тему дипломного проекту (роботи), визначену випускаючими кафедрами, предметними (цикловими) комі��іями, або запропонувати свою з обґрунтуванням доцільності її розробки (п/пункт 3.9.3); навчальний час, відведений для самостійної роботи студента, регламентується навчальним планом і має становити не менше 1/3 та не більше 2/3 загального обсягу навчального часу студента, відведеного для вивчення конкретної дисципліни (п/пункт 3.10.2); студенти, які одержали під час сесії більше двох незадовільних оцінок, відраховуються з вищого навчального закладу (абзац другий п/пункту 3.12.2.3); студентам, які одержали під час сесії не більше двох незадовільних оцінок, дозволяється ліквідувати академзаборгованість до початку наступного семестру, а повторне складання екзаменів допускається не більше двох разів з кожної дисципліни (один раз викладачу, другий - комісії, яка створюється деканом факультету або завідувачем відділення) (абзац третій там же); студенти, які не з'явились на екзамени без поважних причин, вважаються такими, що одержали незадовільну оцінку (абзац четвертий там же).

Суттєво, що допускається вільне відвідування студентами лекційних занять (для студентів ІІІ та наступних курсів), але в порядку, встановленому вищим навчальним закладом (згадайте про те, що особливо обдарованим студентам забезпечується навчання за індивідуальними планами). Відвідування інших видів навчальних занять (крім консультацій) є обов'язковим для студентів (п. 4.3). Разом із тим, забороняється відволікати студентів від участі в навчальних заняттях і контрольних заходах, встановлених розкладом, крім випадків, передбачених законодавством. Окремо зосередимо увагу на складанні державних екзаменів і захисті дипломних (кваліфікаційних) робіт (проектів) для присвоєння студентам відповідного освітньокваліфікаційного рівня (бакалавр, спеціаліст, магістр) та видання державного документа про освіту (диплома). В "середньостатистичного" студента така процедура відбувається двічі - на ІV курсі (отримання рівня бакалавра), та на V(VІ) курсі (отримання рівня спеціаліста або магістра). До складання державних екзаменів і до захисту випускних робіт допускаються лише студенти, які виконали всі вимоги навчального плану. Списки таких студентів подаються в державну комісію деканом факультету (завідувачем відділення). Також їй перед початком державних екзаменів або захисту дипломних проектів деканом подаються ще такі документи: - зведена відомість про виконання студентами навчального плану і про отримані ними оцінки з теоретичних дисциплін, курсових проектів і робіт, практик, з державних екзаменів (тільки перед захистом дипломних проектів або робіт); - відгук керівника про дипломний проект (роботу); - рецензія на дипломний проект (роботу) спеціаліста відповідної кваліфікації.


11 Державній комісії можуть бути подані також і інші матеріали, що характеризують наукову і практичну цінність виконаного дипломного проекту - друковані статті за цією темою, документи, які вказують на практичне застосування проекту, макети, зразки матеріалів, виробів тощо. Але ці документи та матеріали не є обов'язковими. Саме ж складання державних екзаменів або захист випускних проектів і робіт проводиться на відкритому засіданні державної комісії за участю не менше половини її складу при обов'язковій присутності голови комісії. Захист дипломних проектів може проводитися як у вузі, так і на підприємствах. Державні екзамени проводяться за білетами, складеними у повній відповідності до робочих навчальних програм за методикою, визначеною вищим навчальним закладом. Саме тому вище зазначалося на ролі для студентів робочої навчальної програми конкретної дисципліни. Абзац четвертий п/пункту 3.12.3.4 чітко регламентує, що "Тривалість державних екзаменів не має перевищувати 6 академічних годин на день". Результати захисту дипломного проекту та складання державних екзаменів визначаються тільки оцінками "відмінно", "добре", "задовільно" і "незадовільно" й оголошуються у цей же день після оформлення протоколів засідання державної комісії. Рішення державної комісії про оцінку знань, виявлених при складанні державного екзамену та захисті дипломного проекту, а також про присвоєння студенту-випускнику відповідного освітнього рівня (кваліфікації) та видання йому державного документа про освіту приймається державною комісією на закритому засіданні відкритим голосуванням звичайною більшістю голосів членів комісії, котрі брали участь в засіданні (при однаковій кількості голосів голос голови є вирішальним). Студенту, який захистив дипломний проект (роботу), склав державні екзамени, рішенням державної комісії присвоюється відповідно освітній рівень (кваліфікація), видається державний документ про освіту (кваліфікацію). Студенту, який отримав підсумкові оцінки "відмінно" не менше як з 75% усіх навчальних дисциплін, а з інших - оцінки "добре" (це підтверджується зведеною відомістю про виконання студентами навчального плану і про отримані ними оцінки), склав державні екзамени з оцінками "відмінно", захистив дипломний проект (роботу) з оцінкою "відмінно", а також виявив себе в науковій (творчій) роботі, що підтверджується рекомендацією кафедри (предметної або циклової комісії), видається документ про освіту (кваліфікацію) з відзнакою. Інших перепонів для отримання диплому у студента згідно Положення, що розглядається, немає. Але слід пам'ятати про суто "технічні" процедури отримання диплому - здача залікової книжки та студентського квитка, заповнення обхідного листка, підпис у відомостях про отримання на руки диплома, інших документів випускника (атестат про середню освіту або диплом про попередню освіту з додатками, трудова книжка, наприклад) тощо. Студент, який при складанні державного екзамену або при захисті дипломного проекту отримав незадовільну оцінку, відраховується з вузу та йому видається академічна довідка. У випадках, коли захист дипломного проекту визнається незадовільним, державна комісія встановлює, чи може студент подати на повторний захист той самий проект із доопрацюванням, чи він зобов'язаний опрацювати нову тему, визначену відповідною кафедрою, предметною (цикловою) комісією. Студент, який не склав державного екзамену або не захистив дипломний проект, допускається до повторного складання державних екзаменів чи захисту дипломного проекту протягом трьох років після закінчення вузу. Важливо, що перелік дисциплін, які виносяться на державні екзамени, для осіб, що не склали ці екзамени, визначається навчальним планом, який діяв в рік закінчення студентом теоретичного курсу.


12 Студентам, які не складали державні екзамени або не захищали дипломний проект із поважної причини (документально підтвердженої), керівником вузу може бути продовжений строк навчання до наступного терміну роботи державної комісії із складанням державних екзаменів чи захисту дипломних проектів відповідно, але не більше, ніж на один рік.

Без контракту нікуди Пам'ятайте та викарбуйте собі, що жодної угоди зі студентами "заднім числом" щодо умов і особливостей його навчання ніхто не може вимагати, як і сам студент не може зробити таке. Тому дуже уважно треба підходити до формування та підписання договору на навчання, будучи абітурієнтом/"зарахованим" до вузу або при продовженні здобування наступного (наприклад, після бакалавра) освітньо-кваліфікаційного рівня. Згідно Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого 1996 року, керівники державних і комунальних вузів після зарахування осіб на навчання за державним замовленням укладають з ними угоду. Чітких термінів коли саме треба укладати угоду не визначено, можна лишень уявити, що вона має бути підписана між днем зарахування студента та не пізніше ніж за рік до завершення навчання. Але, студенти, які уклали таку угоду з вузом, повинні відпрацювати за місцем призначення не менше трьох (!) років (п. 8 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням). Раніше вже зазначалося про суперечливість цієї норми. Типову угоду про підготовку фахівців з вищою освітою (за державним замовленням) можна віднайти на стор. 124-125 довідника для громадськоактивного студента "Студентський паспорт м. Харкова" При укладанні такої угоди треба звернути особливу увагу на: - наявність номера та дат укладання, набуття чинності, припинення дії Угоди; - повному найменуванні вузу та вказівки його підпорядкованості та особи керівника (ректора); - повній і вірній вказівці курсу, факультету, напряму підготовки, спеціальності (спеціалізації, бажано з кодом) і освітньо-кваліфікаційного рівня, що здобувається (бакалавр, спеціаліст, магістр), формі (денна, заочна) та термінах навчання; - наявності повних реквізитів (поштовий індекс, адреса, номер телефону, розрахунковий рахунок, найменування установи банку), підписів керівника (ректора) та головного бухгалтера, мокрої печатки. Вимагайте гарантованих положень Угоди: - зміни та доповнення до Угоди вносяться тільки шляхом підписання додаткових угод; - дія Угоди може припинятися за згодою обох сторін при оформленні протоколу; - усі спори, які можуть виникати між сторонами, вирішуються в судовому порядку. Угода складається у двох примірниках, які зберігаються у кожної з сторін і мають однакову юридичну силу. Якщо ж навчання здійснюється за кошт не держави, а юридичних і фізичних осіб (підприємства, самого студента), то також укладається двосторонній (або трьохсторонній) Договір.


13 Типовий договір про навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації або про надання додаткових освітніх послуг навчальними закладами (за рахунок коштів фізичних і юридичних осіб) можна віднайти на стор. 99-102 довідника для громадсько-активного студента "Студентський паспорт м. Харкова" Як і у випадку з вищерозглянутою угодою, треба звертати увагу на ті ж самі особливості, а також на: - повернення частини коштів, що були внесені студентом як попередня плата за надання освітньої послуги в разі дострокового припинення дії договору (незалежно від підстав для такого припинення) у зв'язку з ненаданням студенту освітньої послуги; - встановлення розміру плати на весь строк надання освітньої послуги, неможливість зміни цього розміру (ця гарантія раніше розглядалася з посиланням на частину 6 статті 64 Закону України "Про вищу освіту"). - прописування загальної вартості освітньої послуги в гривнях; - точній вказівці порядку розрахунків (готівкою, безготівково) та строків внесення плати (одноразово, щомісяця, кожного семестру, щороку тощо); - встановленні точного розміру або відсутності неустойки (штрафу, пені) за несвоєчасне внесення плати за надання освітніх послуг (якщо плату здійснює юридична особа). В обох випадках (з "бюджетниками" та "контрактниками") сторони за спільною згодою можуть вносити додаткові, не заборонені законодавством, зобов'язання. Зокрема, правила внутрішнього розпорядку, інші вимоги навчального закладу, з якими ознайомлюється студент, можуть бути додані до угод/договорів, про що зазначається у їхньому тексті. При переведенні студентів здійснюється внесення відповідних змін до угод або договорів, про що мова буде далі. Тепер про особливості зміни розміру плати на весь строк надання освітньої послуги. Всім строком надання освітньої послуги (навчання) є термін здобуття одного освітньокваліфікаційного рівня вищої освіти. Здобуття іншого, зокрема, наступного освітньокваліфікаційного рівня (читай, "перехід" з ІV на V, з V на VІ курси) є всім строком надання іншої освітньої послуги (іншого навчання)! Зокрема, читаємо частину 3 статті 8 Закону України "Про вищу освіту": "Спеціаліст - освітньокваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту...", та частину 4 там же: "Магістр - освітньокваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту..." і "Підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня магістра може здійснюватися на основі освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста". Висновок - як не крути, при вступі до вузу для здобуття першої повної вищої освіти (на базі середньої, професійно-технічної, незакінченої вищої освіти), молоду людину беруть на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра (не маючи права брати відразу на підготовку до рівня спеціаліста чи магістра, бо особа не має "ступеня" навіть бакалавра). Тому природно та законно, що у студента, який бажає здобути рівень спеціаліста та/або магістра буде два (або три) окремих строки навчання, що надає таких же законних підстав для укладання нових договорів та зміни розміру плати за навчання (але не впливатиме на відстрочку від строкової військової служби, про що мова буде далі)...

За що платити й як? Чи потрібно платити за "хвіст" чи що-небудь ще? Практика показує, що в деяких приватних вузах студенти сплачують за т.зв. "хвостівки", а в державних - ні. Постає логічне запитання:


14 одні й ті ж самі студенти (за одних сплачує держава, за інших - сам студент або інші особи), що навчаються в єдиній системі вищої освіти, в одних вузах сплачують, а в інших ні, за певні освітні послуги (чи їхні складові). Відносно державних вищих навчальних закладів існує чіткий Перелік платних послуг, які вони можуть надавати. Перелік платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №38 від 20 січня 1997 року, можна віднайти на стор. 56-60 довідника для громадськоактивного студента "Студентський паспорт м. Харкова" За що ж державний вуз може (читай, повинен і буде) брати зі студентів гроші, наприклад: - переведення з одного до іншого вузу та поновлення навчання студентів, за винятком осіб, які перебували в академічній відпустці та переводяться або поновлюються з об'єктивних причин; - повторне вивчення відрахованими студентами окремих дисциплін і курсів з наступним складанням іспитів; - освітні послуги понад обсяги, встановлені навчальними планами у вищих навчальних закладах; - консультації для студентів понад обсяги, встановлені навчальними планами; - надання допомоги в оформленні виїздів українським студентам, які від'їжджають за кордон; - надання місць у будинках (пансіонатах) і базах відпочинку, зокрема, спортивно-оздоровчих із відповідним медико-санітарним забезпеченням; - групові й індивідуальні заняття фізичною культурою та спортом на стадіонах, у спортзалах, плавальних басейнах, тенісних кортах тощо понад норми, встановлені навчальними планами (за винятком занять, що проводяться зі студентами навчальних закладів спортивного профілю); - організація "груп здоров'я"; - послуги спортивних баз і спортивно-оздоровчих таборів, спортивних клубів, у тому числі прокат спортивного інвентаря (за винятком послуг, що надаються студентам навчальних закладів спортивного профілю). - надання місць на туристичних базах і в таборах; - проживання в гуртожитках навчальних закладів; - користування Інтернетом. Слід зазначити, що така послуга, як переведення з одного до іншого вузу та поновлення навчання студентів, здійснюється виключно на умовах контракту (договору) з фізичними (юридичними) особами, а ось повторне вивчення відрахованими студентами окремих дисциплін і курсів з наступним складанням іспитів, надання освітніх послуги та консультацій для студентів понад обсяги, встановлені навчальними планами у вищих навчальних закладах виключно на умовах на підставі заяви фізичної особи. Це вимога п. 1.3 Порядку надання платних послуг державними навчальними закладами, затвердженого спільним Наказом Міністерства освіти України, Міністерства фінансів України та Міністерства економіки України від 27 жовтня 1997 року №383/239/131 (зареєстрований у Мін'юсті 12 грудня 1997 р. за №596/2400). Важливо, що підставою для надання конкретного виду платних послуг є тільки: - договір (контракт) із фізичною (юридичною) особою, в якому визначається порядок надання послуги, розмір і терміни оплати за надану послугу; - заява фізичної особи.


15 За ліквідацію студентами академічної заборгованості у разі їх переведення та поновлення, яка виникла внаслідок розбіжностей у навчальних планах вуз не має права стягувати зі студентів гроші, бо ця освітня послуга буда виключена з Переліку платних послуг. Поглянемо ще раз на "хвостівки" (доздачу заліків і іспитів). По-перше, п/пункт 3.12.2.2 Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, затвердженого Наказом Міністерства освіти України №161 від 2 червня 1993 р., каже: "Вищий навчальний заклад може встановлювати студентам індивідуальні терміни складання заліків та екзаменів ... Порядок і методика проведення заліків та екзаменів визначаються вищим навчальним закладом", а пункт 5.4: "У випадках виробничої необхідності у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації викладач може бути залучений до проведення навчальних занять понад обов'язковий обсяг навчального навантаження, визначений індивідуальним робочим планом, в межах свого робочого часу. Додаткова кількість облікових годин встановлюється вищим навчальним закладом і не може перевищувати 0.25 мінімального обов'язкового обсягу навчального навантаження". Логічно було б стверджувати, що доздачі можливо вважати не "освітніми послугами понад обсяги, встановлені навчальними планами" (за які треба студентові платити), а "необхідністю" (що ненабагато збільшує осяг навчального навантаження викладачів). Але з боку відповідальності, студент, за великим рахунком, має здавати заліки й іспити вчасно, якщо в нього, звичайно, немає на інше поважних причин. Деякі платні послуги надаються дітям-сиротам і дітям, які залишилися без піклування батьків, безоплатно: - лекторії (з питань науки і техніки, культури та мистецтва, фізичної культури та спорту, правових знань, туризму та краєзнавства тощо); - освітні послуги понад обсяги, встановлені навчальними планами; - надання місць у будинках (пансіонатах) та базах відпочинку, зокрема, в спортивнооздоровчих із відповідним медико-санітарним забезпеченням; - групові й індивідуальні заняття фізичною культурою та спортом на стадіонах, у спортзалах, плавальн��х басейнах, тенісних кортах тощо понад норми, встановлені навчальними планами; - організація "груп здоров'я", спортивних, фізкультурно-спортивних заходів; - послуги спортивних баз і спортивно-оздоровчих таборів, спортивних клубів, у тому числі прокат спортивного інвентаря. В разі неякісного виконання, або невиконання послуги вузом, внесені кошти підлягають обов'язковому поверненню фізичній (юридичній) особі, яка оплатила послугу. І останнє відповідальність за організацію й якість надання платних послуг, а також обґрунтованість розмірів плати за послуги несуть керівники вузів.

Мій дім - моя... проблема Складність нормативного регулювання забезпечення студентів гуртожитком характеризується невизначеністю юридичного статусу сучасних рішень Міністерства освіти і науки України. Стаття 51 Закону України "Про освіту" встановляє гарантоване державою право студентів на "забезпечення ... гуртожитками ... у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України", а частина 2 статті 54 Закону України "Про вищу освіту" підтверджує (уточнює): "Студенти вищих навчальних закладів, які навчаються за денною (очною) формою навчання, мають право на ... забезпечення гуртожитком у порядках, встановлених Кабінетом Міністрів України". Але з часу прийняття цих законодавчих норм урядом таких норм (порядку) не встановлено (крім, звісно, наявності послуги проживання в гуртожитку в Переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами).


16 Тож уся тяжкість нормотворчості "лягла на плечі" Міністерства освіти і науки. Наприкінці 1993 року тоді ще Міністерство освіти затвердило Типове положення про студентський гуртожиток вузу Міністерства, Типові правила внутрішнього розпорядку в студентських гуртожитках навчальних закладів Міністерства освіти України та Типове положення про студентське містечко навчального закладу Міністерства. Майже 14 років ці три документа, введені в дію Наказом Міністерства освіти України №440 від 9 грудня 1993 року, діяли "напівлегально", бо не були зареєстровані в Міністерстві юстиції. 2007 року МОН начебто вирішило виправити цю прогалину та випустило Наказ №769 від 29 серпня "Про затвердження Типового положення про студентський гуртожиток вищого навчального закладу". Але в реєстрації цього документу було відмовлено (лист про відмову Міністерства юстиції №761/5 від 13 вересня 2007 р.). У листопаді того ж року відбулася наступна спроба - прийнято Наказ Міністерства освіти і науки №1004 "Про затвердження Примірного положення про студентський гуртожиток вищого навчального закладу". Доречи, досі повідомлення про реєстрацію або відмову в ній немає... Примірне положення про студентський гуртожиток вищого навчального закладу, затверджене Наказом Міністерства освіти і науки №1004 від 13 листопада 2007 р. (незареєстроване Міністерством юстиції), можна віднайти на стор. 146-154 довідника для громадсько-активного студента "Студентський паспорт м. Харкова" Зважаючи на це єдиним нормативно-правовим документом, що 100% чинно регламентує порядок надання жилої площі в гуртожитках, користування цими гуртожитками й їхнє утримання, є Примірне положення про гуртожитки, затверджене Постановою Ради міністрів Української РСР у 1986 (!) році. Саме цей документ виступає урядовим порядком, який визначає наведене в Законах "Про освіту" та "Про вищу освіту" право на забезпечення студентів гуртожитком. Постанову Ради міністрів Української РСР від 3 червня 1986 р. № 208 "Про затвердження Примірного положення про гуртожитки" можна віднайти на стор. 136-145 довідника для громадсько-активного студента "Студентський паспорт м. Харкова" Далі намагаємося реалізувати норми більше ніж двадцятирічної давнини в умовах сьогодення. В гуртожитках мають забезпечуватися необхідні умови для проживання, занять і відпочинку. Заселення ж гуртожитків провадиться після створення в них необхідних житлово-побутових умов для проживання й одержання дозволу санітарно-епідеміологічної станції (поцікавтеся про такий у коменданта). Внутрішній розпорядок у гуртожитках встановлюється правилами, затверджуваними адміністрацією установи (читай, вузу) за погодженням з профспілковим комітетом і, природно, організованими студентами (в Примірному положенні присутнє визначення "комітет комсомолу"). Жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації вузу та відповідного профспілкового комітету й організованих студентів (орган студентського самоврядування, наприклад). Саме на підставі такого рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація вузу видає студентові спеціальний ордер (за формою), який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу, причому ордер може бути виданий лише на вільну жилу площу. При одержанні ордера пред'являється паспорт із відміткою про виписку (знаття з реєстрації) з попереднього місця проживання. Адміністрація вузу веде облік ордерів, що видаються громадянам на зайняття жилої площі, ці бланки зберігаються як документи суворої звітності. Цікавій "радянський" пережиток - жила площа в гуртожитках надається в порядку черговості, що визначається адміністрацією вузу, профспілковим комітетом і організованими студентами. Жила площа в гуртожитку надається в розмірі не менше 6 м2 на одну особу.


17 Саме ж вселення в гуртожиток студентів відбувається завідуючим (директором) гуртожитком або працівником, який його заступає, на підставі ордера. Тому, хто вселяється в гуртожиток, вказується надана жила площа, видаються необхідний інвентар, постільні речі, перепустка на право входу в гуртожиток. Студента мають ознайомити з правилами внутрішнього розпорядку, правами й обов'язками мешканців гуртожитку. Якщо студента не з чим не ознайомлювали нічого не треба підписувати! З моменту вселення в гуртожиток студенти мають право: - користуватися приміщеннями культурно-побутового призначення, обладнанням, інвентарем гуртожитку та комунально-побутовими послугами; - обирати раду гуртожитку і бути обраними до її складу, брати участь у культурно-масовій та фізкультурно-оздоровчій роботі, в обговоренні питань організації побуту в гуртожитку і вносити свої пропозиції щодо поліпшення цієї роботи; - вимагати своєчасної заміни обладнання, меблів, постільних речей та іншого інвентаря, що стали непридатними, а також усунення недоліків у культурно-побутовому обслуговуванні. І не більше... А ось обов'язків у мешканців гуртожитків побільше: - використовувати надану жилу площу відповідно до її призначення; - забезпечувати схоронність приміщень, обладнання й інвентаря; - додержувати правил внутрішнього розпорядку гуртожитку; зберігати чистоту й порядок у жилих приміщеннях, кабінах ліфтів, на сходових клітках та в інших місцях загального користування; - ощадливо витрачати теплову й електричну енергію, воду і газ; - суворо додержувати правил пожежної безпеки при користуванні електричними, газовими та іншими приладами й обладнанням; - брати участь у благоустрої й озелененні прилеглої до гуртожитку території, охороні зелених насаджень, обладнанні, - ремонті і належному утриманні спортивних та дитячих майданчиків; - своєчасно вносити плату за користування жилою площею і за комунальні послуги (не пізніше 10 числа наступного за оплачуваним місяця). Особи, які вибувають з гуртожитку, зобов'язані здати все майно, що рахується за ними. При нездачі указаного майна або його псуванні студент відшкодовує заподіяні збитки. Ремонт пошкоджених з вини мешканців приміщень гуртожитку, а також меблів, обладнання й інвентаря провадиться винними особами або за їхній рахунок. Студентам також строго забороняється: - провадити самовільно переобладнання й перепланування приміщень; - захаращувати предметами домашнього вжитку балкони, пожежні проходи, коридори, сходові клітки та запасні виходи; - зберігати в жилих приміщеннях, на сходових клітках, балконах легкозаймисті й горючі рідини, вибухонебезпечні матеріали та речовини, що забруднюють повітря; - установлювати без дозволу керівництва гуртожитку тимчасові електронагрівальні прилади для додаткового обігрівання приміщень; - кидати в сміттєпровід великогабаритні предмети, незагашені недопалки й сірники, виливати рідини; - у період з 23:00 до 7:00 включати на підвищену гучність телевізійну, магнітофонну та радіоапаратуру, грати на музичних інструментах та створювати інший шум, що порушує спокій громадян; - самовільно переселятися з одного приміщення в інше. Переселення студентів у разі необхідності з одного жилого приміщення в інше в одному гуртожитку провадиться за рішенням адміністрації вузу, профспілкового комітету й організованих студентів із видачею нового ордера.


18 Вищий навчальний заклад, у віданні якого перебуває гуртожиток, має укомплектовувати його меблями, постільними речами та іншим інвентарем відповідно до типових норм, про які не зайвий раз можна поцікавитися в адміністрації. Вона ж, у свою чергу, зобов'язана: - утримувати гуртожиток відповідно до встановлених санітарних правил, єдиних правил і норм експлуатації та ремонту житлового фонду; - забезпечувати надання мешканцям гуртожитку побутових послуг і виділення для цих цілей приміщень; - своєчасно провадити необхідний капітальний і поточний ремонт гуртожитку та ремонт інвентаря; - забезпечувати своєчасне фінансування витрат на утримання гуртожитку і проведення культурно-масової та фізкультурно-оздоровчої роботи; - забезпечувати в необхідних випадках виділення приміщень для організації в гуртожитку в установленому порядку оснащених їдалень і буфетів. Капітальний ремонт гуртожитків провадиться за рахунок коштів вузів, у віданні яких перебувають гуртожитки. При проведенні такого ремонту гуртожитку, коли він не може бути проведений без виселення мешканців, студентам на час ремонту адміністрацією надається жила площа в тому ж або іншому гуртожитку чи інше жиле приміщення. Після закінчення капітального ремонту студентам надається жила площа, яку вони займали раніше. Зокрема, в рамках підготовки Харкова до проведення матчів Чемпіонату Європи з футболу в 2012 році, згідно міської цільової програми, яка затверджена рішенням ХІХ сесії Харківської міської ради V скликання від 27 лютого 2008 р. №61/08, зазначається, що на: - будівництво студентського готелю Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого (вул. Пушкінська, 106а) з державного бюджету буде виділено 20 млн. грн, реконструкцію гуртожитку №12 (вул. Пушкінська, 104) - 13 млн.; - капітальний ремонт гуртожитків Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна (гуртожитки №№9,11) і Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" (гуртожитки №№2,3) з державного бюджету буде виділено 31 млн. грн. Згідно п. 24 Примірного положення про гуртожитки поточний ремонт гуртожитків провадиться за рахунок коштів вузів, у віданні яких перебувають студентські гуртожитки. Важливо, що побілка стелі, побілка, фарбування або обклеювання шпалерами стін, фарбування радіаторів, віконних рам із внутрішнього боку, підвіконників, дверей та вбудованих шаф і антресолей, вставляння шибок, фарбування або покриття лаком підлог, ремонт електропроводки (все це складові поточного ремонту) відбуваються за рахунок мешканців лишень у випадку, коли жила площа перебуває у відособленому користуванні (ця норма стосується сімейних, а не студентських гуртожитків). Завідуючий (директор) гуртожитком призначається адміністрацією вузу з урахуванням думки профспілкового комітету й організованих студентів, та зобов'язаний забезпечити: - вселення студентів, яким надано жилу площу в гуртожитку, при наявності у них ордерів; - облік і прописку (реєстрацію в органах внутрішніх справ) студентів, які проживають у гуртожитку, а також додержання правил паспортної системи; - видачу мешканцям необхідного інвентаря, постільних і інших речей; - підтримання чистоти в гуртожитку і на прилеглій до нього території, схоронність обладнання й інвентаря, додержання правил внутрішнього розпорядку гуртожитку, правил пожежної безпеки та санітарних правил; - ведення книги санітарного й пожежного нагляду, а також книги скарг, заяв і пропозицій мешканців та своєчасне реагування на виявлені порушення й недоліки. Завідуючий (директор) гуртожитком також зобов'язаний своєчасно вносити адміністрації вузу, профспілковому комітетові й організованим студентам пропозиції щодо поліпшення житловопобутових умов мешканців, культурно-масової та фізкультурно-оздоровчої роботи.


19 Гуртожиток відповідає за збереження майна студентів, яке знаходиться у відведених їм приміщеннях, хоч би це майно, крім грошей і дорогоцінностей, не було особо здано на збереження гуртожитку. Саме керівники (ректори) вузів, у віданні яких перебувають гуртожитки, несуть відповідальність за правильну експлуатацію й утримання гуртожитків, підтримання в них установленого порядку і правил проживання, організацію побуту мешканців (п. 22 Примірного положення про гуртожитки). І останнє, порядок виселення з гуртожитку майже не визначений (наприклад, у часовому вимірі). Лишень можна констатувати, що особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв'язку з навчанням. Хоча п. 40 Примірного положення про гуртожитки каже: "Інших працівників ..., які поселилися в гуртожитку у зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення ... за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину...". Вище умисно вживалося визначення "організовані студенти" замість "комітету комсомолу", бо, формально, немає підстав називати їхнім "правонаступником" органи студентського самоврядування. Красиво було б використовувати поняття "представники громадської думки студентів". Також не розглядаються норми нового Примірного положення про студентський гуртожиток вузу, затвердженого в 2007 році, юридичний статус якого перебуває в "підвішеному" стані. Доречи, частина третя ст. 10 Закону України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" зауважує, що органи виконавчої влади та місцевого самоврядування разом з вузами можуть розробляти та реалізувати програми створення сприятливих житловопобутових умов для молоді, яка проживає в гуртожитках. Наприкінці 1998 року (21 грудня) було прийнято спільний наказ Міністерства освіти, Міністерства охорони здоров'я та Міністерства фінансів №453/362/260 "Про встановлення граничного розміру плати за проживання в студентських гуртожитках", який було зареєстровано вже 1999 року (15 лютого) в Мін'юсті (р.н. 98/3391). Зокрема, наказом регламентувалося, що розмір плати за проживання в гуртожитках вузів студентів, які навчаються за державним замовленням, не мав би перевищувати мінімальний розмір стипендії студента, а до обов'язкових послуг, що надаються в гуртожитку, належали: - комунальні послуги (тепло-, електро-, газо-, водопостачання); - обслуговування обладнання гуртожитку; - дезінфекція, дератизація та дезінсекція; - охорона та протипожежна сигналізація; - поточний ремонт будівель гуртожитку та його обладнання; - прання та поновлення білизни; - матеріальне забезпечення утримання приміщень у чистоті. Але через два з половиною роки 7 листопада 2002 року той таки Мін'юст скасував власну реєстрацію цьому документові (№6/19 висновку про скасування рішення про державну реєстрацію, дата видалення з державного реєстру 18 листопада) й із того часу граничного розміру плати за проживання в студентських гуртожитках як такого не існує. Зважаючи на необхідність забезпечення студентських сімей житлом у гуртожитках треба зазначити, що вузам треба нагадати про вимогу абзацу четвертого Заходів щодо підтримки становлення та розвитку студентської сім'ї, схвалених Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 березня 2001 р. №92-р (зі змінами): "Забезпечувати першочергове надання студентським сім'ям окремих кімнат у гуртожитках".


20 Важливо й нагадати про право студентів і їхніх сімей на отримання субсидії - адресної безповоротної допомоги держави зі сплати житлово-комунальних послуг. Інформацію про спрощений порядок отримання субсидії та перелік пунктів прийому документів для призначення житлових субсидій управліннями праці та соціального захисту населення виконкомів районних у м. Харкові рад можна віднайти на стор. 155-161 довідника для громадсько-активного студента "Студентський паспорт м. Харкова" Після завершення навчання проблем із житлом у молоді не меншає. Взагалі молодим людям, незважаючи на твердження, що "держава забезпечує молодим громадянам рівне з іншими громадянами право на житло, сприяє молодіжному житловому будівництву, створенню молодіжних житлових комплексів" (ст. 10 Закону України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні") бажано ознайомитися з такими нормативноправовими актами як: - Житловий кодекс Української РСР від 30 червня 1983 р. №5464-X (зі змінами); - Постанова Ради Міністрів Української РСР і Української Республіканської Ради професійних спілок "Про затвердження Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР" від 11.12.1984 р. №470 (зі змінами); - Постанова Кабінету Міністрів України "Про організацію житлового кредитування населення України" від 02.06 2000 № 885 (зі змінами); - Постанова Кабінету Міністрів України "Про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла" (зі змінами) від 29 травня 2001 року №584; - Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку часткової компенсації відсоткової ставки кредитів комерційних банків молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла" від 4 червня 2003 р. №853 (зі змінами); - Наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України "Про затвердження Інструкції про визначення термінів погашення пільгових довготермінових кредитів, наданих молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам для придбання житла" від 21.07.2003 р. №195 (зі змінами), і звернутися до Харківського регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" за більш докладними консультаціями. Важливо пам'ятати норми абзаців шостого та сьомого ст. 10 Закону України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні", які вказують на те, що молоді сім'ї, які не мають дітей, сплачують кредит із відсотковою ставкою у розмірі 3% річних від суми заборгованості по кредиту, а молоді сім'ї, які мають одну дитину, звільняються від сплати відсотків за користування кредитом; молодим сім'ям, які мають двох дітей, за рахунок бюджетних коштів, крім того, погашається 25% суми зобов'язань по кредиту, а молодим сім'ям, які мають трьох і більше дітей, - 50% суми зобов'язань по кредиту.

Літня практика - діємо по порядку Те, що студенти звикли називати практикою (технологічною або переддипломною, виробничим навчанням, стажуванням), це одна з раніше розглянутих форм організації навчання практична підготовка студентів, що є обов'язковим компонентом освітньо-професійної програми для здобуття кваліфікаційного рівня. Обсяг і термін проведення практичної підготовки визначаються навчальним (учбовим) планом кожної спеціальності - продивіться його на кафедрі або в деканаті, запам'ятайте строки, об'єми та назви "практик", вид контролю (звіт, залік, іспит) - не дайте обдурити себе якимись "відпрацюваннями"!


21 Практична підготовка студентів здійснюється на передових сучасних підприємствах і організаціях різних галузей (науки, освіти, охорони здоров'я, культури, торгівлі, державного управління тощо), зокрема, може здійснюватися на базі самого ж вузу. Важливо, що вона "практика" проводиться в умовах професійної діяльності під організаційно-методичним керівництвом викладача вузу та спеціаліста з даного фаху (на підприємстві, в установі, організації). Безпосередній зміст (види, форми, тести перевірки рівня знань, уміння, навички, яких студенти мають досягти) практичної підготовки треба шукати в робочих навчальних програмах кожної такої або т.зв. "наскрізній програмі" практики - проконтролюйте, щоб ці документи були затверджені керівником вузу! Нагадаємо також собі про норми Закону України "Про освіту", зокрема, що "Особливо обдарованим студентам забезпечується навчання та стажування за індивідуальними планами, ... створення умов для навчання за кордоном" (ст. 42) і "... студенти ... мають гарантоване державою право на ... одержання направлення на навчання, стажування до інших закладів освіти, у тому числі за кордон" (ст. 51). Організація практичної підготовки регламентується окремим Положенням про проведення практики студентів вузів України, незалежно від підпорядкування та форми власності останнього. Також вузи мають право, закріплене цим Положенням, розробляти та затверджувати на підставі останнього інструкції, які враховують особливості навчання з конкретної спеціальності чи спеціалізації - дізнайтеся, чи є така на кафедрі або в вузі. Положення про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України, затверджене Наказом Міністерства освіти №93 від 8 квітня 1993 р. (зі змінами), можна віднайти на стор. 61-72 довідника для громадськоактивного студента "Студентський паспорт м. Харкова" Перше, на час виробничого навчання, практики студентам забезпечуються робочі місця, безпечні та нешкідливі умови праці (це вимога ст. 53 Закону України "Про освіту"). Тож, практика студентів проводиться на базах практики, які мають відповідати вимогам програми. Як уже зазначалося, базами підготовки студентів із робітничих професій можуть використовуватися навчально-виробничі та наукові підрозділи самих вузів, а також навчальновиховні заклади, ПТУ, дослідні господарства, полігони, підприємства й організації, які мають необхідне обладнання та педагогічні кадри. Важливо, що студенти можуть самостійно з дозволу відповідних кафедр підбирати для себе місце проходження практики і пропонувати його для використання. Це вимога п. 2.3 Положення про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України, підкріплена вищезгаданою ст. 51 Закону "Про освіту". З базами практики (підприємствами, організаціями, установами будь-якої форми власності) вузи завчасно укладають договори на проведення практичної підготовки за чітко встановленою формою - слідкуйте за тим, що договір, по-перше, був (якщо в договорах або угодах на навчання студентів питання практики вже обумовлене, то такі окремі договори можуть не укладатися), по-друге, не укладався "заднім числом", по-третє, відповідав вимогам Положення про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України. Тривалість дії договорів погоджується договірними сторонами та може визначатися на період конкретного виду практики або на термін до 5 років. Розподіл студентів на практику проводиться вузами через накази ректора або по факультетах на підставі договорів або інших документів про проведення практик.


22 За наявності вакантних місць студенти можуть бути зараховані на штатні посади підприємства (організації), якщо така робота на них відповідає вимогам програми практики (при цьому не менше 50% часу відводиться на підготовку за програмою практики). У період роботи на робочих місцях і посадах з виплатою заробітної плати за студентами зберігається право на одержання стипендії за результатами підсумкового контролю. Усім студентам-практикантам на період практики, що проводиться за межами місця знаходження вузу, сплачуються добові за рахунок останнього в розмірах, встановлених чинним законодавством. При цьому враховується час знаходження в дорозі до бази практики і назад (студентам, зарахованим на період практики на штатні посади в геологічних партіях і експедиціях, а також у екіпажі суден з виплатою заробітної плати та польового забезпечення або безкоштовного харчування, добові не сплачуються). Вузи можуть утримувати зі студентів добові за пропущені з неповажних причин дні практики, зазначені у табелі відвідування баз практики. Проживання студентів-практикантів у гуртожитках баз практик або в орендованих для цього житлових приміщеннях також сплачується вузом. Проживання студентів-практикантів у гуртожитках вузів інших міст (за договорами між вузами про взаємообмін місцями у гуртожитках) сплачується студентами за свій рахунок. Проїзд студентів залізничним і автомобільним транспортом до місця знаходження баз практики і назад сплачується за рахунок вузу, але проїзд до баз практики і назад міським і приміським (до 50 км) транспортом сплачується студентами за свій рахунок. Відповідальність за організацію, проведення і контроль практики покладається на ректорів вузів. Навчально-методичне керівництво та виконання програм усіх практик забезпечують випускаючі кафедри (їхні завідувачі). Загальну організацію практики та контроль за її проведенням у вузі здійснює керівник практики (завідуючий відділом практики) - поцікавтеся хто ця особа. Безпосереднім керівником практики (це інша особа, ніж завідуючий відділом практики) можуть бути лишень досвідчені викладачі кафедр, але для керівництва практикою при підготовці студентів за робітничою професією можуть залучатись і майстри виробничого навчання. Така особа називається керівник практики від вищого навчального закладу. Він зобов'язаний: - перед початком практики контролювати підготовленість баз практики; - забезпечити проведення всіх організаційних заходів перед від'їздом студентів на практику: інструктаж про порядок проходження практики й із техніки безпеки, надання студентампрактикантам необхідних документів (направлення, програми, щоденник, календарний план, індивідуальне завдання, тема курсового (дипломного) проекту (роботи), методичні рекомендації тощо), перелік яких встановлює вуз; - повідомляти студентів про систему звітності з практики: подання письмового звіту, виконання кваліфікаційної роботи, оформлення виконаного індивідуального завдання, підготовка доповіді, повідомлення, виступу тощо; - у тісному контакті з керівником практики від бази практики забезпечити високу якість її проходження згідно з програмою; - контролювати забезпечення нормальних умов праці (та побуту) студентів та проведення з ними обов'язкових інструктажів з охорони праці, техніки безпеки; - контролювати виконання студентами-практикантами правил внутрішнього трудового розпорядку, вести або організовувати ведення табеля відвідування студентами бази практики; - у складі комісії приймати заліки з практики. З боку бази практики (підприємства, організації) з числа кваліфікованих спеціалістів також призначається керівник практики. Така особа називається керівник практики від бази практики. Він зобов'язаний: - прийняти студентів на практику згідно з календарним планом; - створити необхідні умови для виконання студентами програм практики, не допускати використання їх на посадах та роботах, що не відповідають програмі практики і майбутній спеціальності;


-

-

23 забезпечити студентам умови безпечної роботи на кожному робочому місці; проводити обов'язкові інструктажі з охорони праці: ввідний і на робочому місці; в разі потреби навчати студентів-практикантів безпечних методів праці; забезпечити спецодягом, запобіжними засобами, лікувально-профілактичним обслуговуванням за нормами, встановленими для штатних працівників. надати студентам-практикантам і керівникам практики від вузу можливість користуватись лабораторіями, кабінетами, майстернями, бібліотеками, технічною й іншою документацією, необхідною для виконання програми практики. забезпечити облік виходів на роботу студентів-практикантів та повідомляти вуз про всі порушення трудової дисципліни, внутрішнього розпорядку, інші порушення; після закінчення практики надати характеристику на кожного студента-практиканта, в якій відобразити якості підготовленого ним звіту.

Сам же студент при проходженні практики зобов'язаний: - до початку практики одержати від керівника практики від вузу консультації щодо оформлення всіх необхідних документів (зокрема, направлення, щоденник, календарний план, індивідуальне завдання); - своєчасно прибути на базу практики; - у повному обсязі виконувати всі завдання, передбачені програмою практики та вказівками її керівників; - вивчити та суворо дотримуватись правил охорони праці, техніки безпеки та виробничої санітарії; - нести відповідальність за виконану роботу; - своєчасно скласти залік з практики. Після закінчення практики студенти звітують про виконання програми й індивідуального завдання - подають письмовий звіт, підписаний і оцінений безпосередньо керівником від бази практики. Письмовий звіт, який має містити відомості про виконання студентом усіх розділів програми практики й індивідуального завдання, а також розділи з питання охорони праці, висновки і пропозиції, список використаної літератури, разом із іншими документами, установленими та оголошеними вузом до практики (щоденник, характеристика тощо), подається на рецензування керівнику практики від вузу. Потім звіт захищається студентом (з диференційованою оцінкою) в комісії, призначеній завідуючим кафедрою, до складу якої входять керівники практики від вузу та від баз практики, а також за можливістю, викладачі кафедри, які викладали практикантам спеціальні дисципліни. Комісія приймає залік у студентів на базах практики в останні дні її проходження або у вузів протягом перших десяти днів семестру, який починається після практики. Оцінка за практику вноситься в заліковоекзаменаційну відомість і в залікову книжку студента за підписами членів комісії, враховується при визначенні розміру стипендії разом із іншими оцінками за результатом підсумкового контролю. Студенту, який не виконав програму практики без поважних причин, може бути надано право проходження практики повторно при виконанні умов, визначених вузом. Студент, який ізнов отримав негативну оцінку по практиці в комісії, відраховується з вузу.

Двічі в одну річку... Студент - така ж людина... Частина 2 ст. 45 Закону України "Про вищу освіту" гарантує, що студенти можуть переривати навчання у зв'язку з обставинами, які унеможливлюють виконання навчального плану, і наводить приклади таких обставин: за станом здоров'я, призов на строкову військову службу у разі втрати права на відстрочку від неї, навчання або стажування в освітніх і наукових установах іноземних держав. Закон каже, що таким особам


24 надається академічна відпустка. Порядок її надання встановлено 1996 року для всіх вузів незалежно від підпорядкування та форми власності. Положення про академічні відпустки та повторне навчання у вищих закладах освіти, затверджене Наказом Міністерства освіти України та Міністерства охорони здоров'я України №191/153 від 6 червня 1996 р., можна віднайти на стор. 90-93 довідника для громадсько-активного студента "Студентський паспорт м. Харкова" Чинне Положення надає визначення, підстави та механізми академічної відпустки як перерви в навчанні максимальною тривалістю до одного календарного року, а при необхідності продовженої ще на один рік. Право на неї мають студенти в випадку зниження працездатності внаслідок порушень функцій організму, які зумовлені: - гострими захворюваннями, що потребують тривалого відновлювального лікування; - загостреннями хронічних захворювань або частими захворюваннями (понад один місяць за семестр); - анатомічними дефектами, які не дають змоги провести відновлювальне лікування під час навчання. За весь період навчання студент може скористатися правом на отримання академічної відпустки, як правило, один раз. Пам'ятайте, що студенти, які не скаржились на стан здоров'я до початку екзаменаційної сесії, отримали під час екзаменів незадовільні оцінки, вважаються невстигаючими! Академічна відпустка надається студентові ректором вузу й оформляється відповідним наказом із зазначенням підстави надання відпустки, її термінів за медичними показаннями на підставі висновку лікарсько-консультативної комісії студентської поліклініки, яка провадить медичне обслуговування студентів вузу (або головного лікаря іншої лікувально-профілактичної установи, яка провадить медичне обслуговування студентів). Такий висновок робиться лікарсько-консультативною комісією (у випадку її відсутності, головним лікарем) за участю представника вузу (у разі потреби) на підставі розгляду виписки із історії хвороби і даних медичного обстеження. Але висновок може визначити не тільки необхідність академічної відпустки, але й переведення за станом здоров'я на навчання на іншу спеціальність або до іншого вузу. Важливо, що рекомендована тривалість академічної відпустки визначається висновком лікарсько-консультативної комісії. У всіх випадках загострення хронічних або гострих психічних захворювань керівництво вузу спільно з лікувально-профілактичною установою на підставі висновку психоневрологічного диспансеру розглядають і вирішують питання про відрахування студента або рекомендують переведення студента згідно з довідкою лікарсько-консультативної комісії на іншу спеціальність або до іншого вузу. При сприятливому прогнозі хвороби студентам надається академічна відпустка терміном не більше одного року. Студентам, які хворі на туберкульоз, академічна відпустка надається терміном, як правило, на один рік. Питання про продовження терміну академічної відпустки або переведення таких студентів до іншого вузу вирішується в індивідуальному порядку. Для вирішення питання про допуск до навчання студентів після академічної відпустки необхідно за два тижні до початку семестру подати до лікувально-профілактичної установи, яка провадить медичне обслуговування студентів, довідку про стан здоров'я з лікувальнопрофілактичного закладу, який спостерігав за хворим під час академічної відпустки, і пройти комплексне медичне обстеження. Так студентам видається висновок лікарсько-консультативної комісії для подання його до вузу для допуску. Він здійснюється наказом ректора на підставі


25 заяви студента та висновку лікарсько-консультативної комісії про стан здоров'я, які подаються не пізніше двох тижнів від початку навчального семестру. Студенти, які не подали документи в установлений термін, відраховуються! Надання академічної відпустки студентам заочної (вечірньої) форми навчання здійснюється на підставі висновку лікарсько-консультативної комісії територіальних лікувальнопрофілактичних установ. Слід зазначити, що висновками лікарів відомчих і територіальних лікувально-профілактичних установ може бути встановлена необхідність звільнення студентів від фізичної праці, або перенесення термінів проходження виробничої практики. Працездатні студенти, які не мають права на отримання академічної відпустки за медичними показаннями (і тільки вони, крім студентів І курсу), можуть скористатися повторним навчанням. Це повторне проходження курсу навчання за певний семестр, навчальний план якого студент не виконав у повному обсязі з наступних (не виключних) поважних причин: - через тривалі захворювання, пов'язані, зокрема, з епідеміями, часті захворювання (понад один місяць за семестр); - службові відрядження; - складні сімейні обставини, зокрема, необхідність догляду за членами сім'ї. За весь період навчання студент може скористатися правом на проходження повторного курсу навчання не більше двох разів. Підставою для надання повторного навчання може бути невиконання студентом до початку екзаменаційної сесії навчального плану поточного семестру з вищевказаних поважних причин, що підтверджені відповідними документами. Наприклад, довідки про захворювання студента під час семестру завіряються в лікувально-профілактичній установі, яка його обслуговує, і подаються до вузу протягом тижня після закінчення лікування. Повторне навчання встановлюється ректором за поданням декана факультету до початку відповідного семестру і оформляється відповідним наказом. Саме ж навчання здійснюється з початку семестру, навчальний план якого студент не виконав. Важливо, що студентам, які навчалися за кошти державного бюджету, призначається стипендія за рахунок бюджетного фінансування з часу поновлення на навчання до підведення підсумків чергової ек��аменаційної сесії. Також студентові, який залишений на повторне навчання, можуть бути перезараховані дисципліни, з яких за результатами підсумкового контролю він мав оцінку не нижче "добре" або "зараховано". Таке перезарахування здійснюється на підставі заяви студента та за згодою декана факультету. Важливо, Положення надає вказівку на те, що відпустки по вагітності та пологах, відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років (у разі, коли дитина потребує домашнього догляду, - шестирічного віку) надаються відповідно до Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 р. №322-VIII (зі змінами). В ньому ці питання окреслені в главі XII "Праця жінок". Так, ст. 179 каже, що на підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів - 70) календарних днів після пологів, починаючи з дня пологів. Тривалість відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами обчислюється сумарно і становить 126 календарних днів (140 календарних днів - у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів), надається жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів.


26 Зокрема, за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до чинного законодавства. Також підприємства, установи й організації за рахунок власних коштів можуть надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості. У разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов'язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Слід пам'ятати та використовувати норми Кодексу, наприклад, при "вимогах" переходу на заочне відділення в зв'язку з народженням дитини. Пам'ятайте, що відпустка для догляду за дитиною може бути використана повністю або частинами також батьком дитини чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною. За бажанням жінки або батька дитини (інших родичів, які фактично доглядають за дитиною) в період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. Ст. 181 Кодексу зазначає, що відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати надаються за заявою жінки або батька дитини (інших родичів, які фактично доглядають за дитиною) повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) власника підприємства або уповноваженого ним органу. При цьому відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховуються як до загального, так i до безперервного стажу роботи i до стажу роботи за спеціальністю. Слід пам'ятати, що Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором із фізичними особами. Логічно, що студенти - це учасники навчально-виховного процесу, вони не є педагогічними та науково-педагогічними працівниками, працівниками вузів (категорійні спеціалісти, старші лаборанти, завідувачі навчальними лабораторіями, методисти тощо), вони особи, які в установленому порядку зараховані до вузу та навчаються з метою здобуття певних освітніх і освітньо-кваліфікаційних рівнів. Це не в повному обсязі надає підстав студентові оперувати нормами Кодексу. Разом із тим держава визнає, наприклад, профспілки повноважними представниками працівників і захисниками їхніх трудових, соціальноекономічних прав і інтересів (ст. 13 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" від 15 вересня 1999 р. № 1045-XIV (зі змінами)). А членами профспілок можуть бути, зокрема, особи, які навчаються в навчальному закладі (ст. 7), і взагалі профспілка - це громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності та навчання (ст. 1). Хоча і молодіжні громадські організації (об'єднання громадян віком від 14 до 35 років) здійснюють діяльність, спрямовану на задоволення та захист законних соціальних, економічних, творчих, духовних та інших спільних інтересів молодих громадян (ст. 2 Закону України "Про молодіжні та дитячі громадські організації", ст. 1 Закону України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні ")... Якщо вже сталося так, що студент опинився на межі переведення або навіть відрахування, то пам'ятайте - цей порядок чітко визначений також 1996 року Міністерством освіти незалежно від підпорядкування та форми власності вузу.


27 Положення про порядок переведення, відрахування та поновлення студентів вищих закладів освіти, затверджене Наказом Міністерства освіти України №245 від 15 липня 1996 р., можна віднайти на стор. 94-98 довідника для громадсько-активного студента "Студентський паспорт м. Харкова" Тож, переведення студентів з одного вузу до іншого незалежно від форми навчання, напряму підготовки, спеціальності здійснюється за згодою ректорів обох вищих закладів освіти. Важливо, що переведення студентів здійснюється лишень відносно тих, які навчаються за освітньо-кваліфікаційними рівнями "молодший спеціаліст" і "бакалавр", а ось переведення студентів, які навчаються за освітньо-кваліфікаційними рівнями "спеціаліст" або "магістр" з однієї спеціальності на іншу не допускаються. Але ректори вузів мають право розглядати, як виняток, питання переведення з одного вузу до іншого, або з однієї форми навчання на іншу студентів, щ навчаються в спеціалістеті або магістратурі, тільки за умови переведення на ті ж самі спеціальності, за якими здійснювалась їхня підготовка. Переведення студентів з одного напряму підготовки на інший, з однієї спеціальності на іншу, або з однієї форми навчання на іншу в межах вузу здійснює ректор. А ось переведення студентів на І курс забороняється. За умови виключних обставин ці питання можуть розглядатись міністерствами або відомствами, яким підпорядковані вузи. Для переведення студент подає на ім'я ректора вузу, в якому він навчається, заяву про переведення і, одержавши його письмову згоду, звертається з цією заявою до ректора "нового" вищого навчального закладу. При позитивному розгляді заяви і за умови ліквідації академічної різниці ректор вузу видає наказ, згідно з яким студент допускається до занять, а до вузу, в якому він навчався раніше, направляє запит щодо одержання його особової справи. Ректор вузу, в якому студент навчався раніше, отримавши запит, видає наказ про відрахування студента у зв'язку з його переведенням до іншого вищого закладу освіти (тільки за цією причиною!) і в тижневий термін пересилає особову справу студента на адресу "нового" вузу. У ньому ректор, після одержання особової справи, видає наказ про його зарахування (також на підставі переведення). Заява про переведення має бути розглянута у вузі протягом двох тижнів, а заявникові мають бути повідомлені умови переведення або причина відмови. Порядок ліквідації академічної різниці встановлюється ректором, а сама ліквідація здійснюється, як правило, до початку навчальних занять. За ліквідацію студентами академічної заборгованості у разі їх переведення, яка виникла внаслідок розбіжностей у навчальних планах вуз не має права стягувати зі студентів гроші, про що вже зазначалося раніше. Студенту, який зарахований до вузу, видається залікова книжка з проставленими перезарахованими предметами з відповідними оцінками, одержаними в "попередньому" навчальному закладі. Перезарахування предметів здійснює декан факультету. Студенти, які навчались за рахунок коштів державного бюджету, користуються пріоритетним правом при переведенні за умови наявності таких вакантних місць. А студенти, які навчаються в державному вузі на договірній основі з оплатою за "власний" рахунок можуть бути переведені на навчання на таких же умовах до інших державних вузів. Важливо, як чинне Положення трактує можливість переведення "контрактників" на навчання за рахунок коштів державного бюджету: "... особи [які навчаються в державному вищому закладі освіти на договірній основі з оплатою за рахунок коштів місцевого бюджету, галузевих міністерств, відомств, підприємств, організацій, установ та фізичних осіб] можуть бути переведені ... на вакантні місця державного замовлення в даному чи іншому вищому закладі освіти на конкурсній основі і за умови згоди замовників" (п. 5 Положення про порядок переведення, відрахування та поновлення студентів вищих закладів освіти) і "особи, які навчаються в акредитованому недержавному вищому закладі освіти, можуть бути переведені


28 до державних вищих закладів освіти на умовах, що передбачен�� для осіб, які навчаються в державному вищому закладі освіти на договірній основі" (п. 6). При існуванні будь-яких угод (дво- або тристоронніх) переведення студентів з одного напрямку підготовки на інший, з однієї спеціальності, форми на іншу, або з одного вузу до іншого здійснюється за умови внесення відповідних змін до таких угод. Переведення студентів здійснюється, як правило, під час літніх або зимових канікул. Вже раніше зазначалося, що згідно Закону України "Про вищу освіту" студенти можуть бути відраховані з вузу з чотирьох причин: за власним бажанням, за невиконання навчального плану, за порушення умов контракту та в інших випадках, передбачених іншими Законами (ст. 45). Положення ж про порядок переведення, відрахування та поновлення студентів вищих закладів освіти фіксує такі підстави для відрахування студентів: - за власним бажанням; - у зв'язку з переведенням до іншого вузу; - за станом здоров'я на підставі висновку лікарсько-консультативної комісії; - за академічну неуспішність; - за порушення навчальної дисципліни та правил внутрішнього розпорядку. Щодо останньої вимоги, то слід пам'ятати, що Положення не має силу закону, воно є підзаконним актом. А заважаючи на те, що саме законами не встановлено підстави відрахування студентів за порушення навчальної дисципліни та правил внутрішнього розпорядку, вуз не має права, спираючись на чинну редакцію Закону України "Про вищу освіту", відраховувати студентів із цієї причини. Винятком може стати те, що в договорі або угоді про навчання є вимога до студента дотримуватися навчальної дисципліни та виконувати правила внутрішнього розпорядку. Це надає підстав вже для законного відрахування за порушення умов контракту. Але в частині 3 "Обов'язки замовника" типового договору про навчання "контрактників" та частині щодо зобов'язань студентів типової угоди про підготовку фахівців з вищою освітою ("бюджетників") немає обов'язків дотримуватися навчальної дисципліни та правил внутрішнього розпорядку. Така сама логіка, якщо в Статуті є подібна норма - Статут також не має сили закону. Якщо при відрахуванні йде посилання на ст. 55 Закону України "Про вищу освіту" щодо обв'язка студента "додержуватися законів, статуту та правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу; виконувати графік навчального процесу та вимоги навчального плану", то і це не може бути законною підставою для відрахування, бо жодним нормативно-правовим актом (і самим же цим Законом) не встановлено відповідальності за невиконання таких обов'язків. Важливо, що відрахування неповнолітніх студентів здійснюється тільки за погодженням зі службою у справах дітей (неповнолітніх) місцевих органів виконавчої влади (служба у справах дітей Харківської облдержадміністрації). Студенту, який все ж таки відрахований з вузу, видається академічна довідка встановленої форми, яка затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 1993 р. №1058 "Про затвердження переліку і зразків документів про освіту та вчені звання в Україні" (зі змінами), та оригінал документа про повну загальну середню (базову загальну середню) освіту (шкільний атестат). Відомості про вивчені предмети та складені заліки й іспити вносяться до академічної довідки окремо за кожний семестр. При заповненні академічної довідки студентам-"заочникам" в графі "Кількість годин за навчальним планом" ставиться кількість годин, які передбачені навчальним планом для денної форми навчання. До академічної довідки не вносяться предмети, з яких студент одержав незадовільні оцінки. Студентам, які вибули вже з І курсу та не складали жодного іспиту або заліку видається академічна довідка з записом, що студент заліків та екзаменів не складав. Якщо колишній студент вирішив поновитися, то ця процедура здійснюється ректором незалежно від тривалості перерви в навчанні, причини виключення, трудового стажу, форми


29 навчання, але з урахуванням здатності претендента успішно виконувати графік навчального процесу на підставі заяви. Вона повинна бути розглянута у вузі протягом двох тижнів, і заявникові мають повідомити умови зарахування на навчання або причина відмови. Порядок ліквідації академічної різниці встановлюється ректором, а сама ліквідація здійснюється, як правило, до початку навчальних занять. В котрий раз - ліквідація студентами академічної заборгованості у разі їх поновлення, яка виникла внаслідок розбіжностей у навчальних планах - не є платною послугою, яку можуть надавати державні навчальні заклади. Поновлення студентів на І курс забороняється, але ректор має право поновити на ІІ курс студентів, які були виключені з І курсу, за умови ліквідації ними академічної заборгованості до початку навчальних занять. Студенту, який поновлений у вузі, видається залікова книжка з проставленими перезарахованими предметами з відповідними оцінками. Перезарахування предметів здійснює декан факультету. Поновлення на навчання здійснюється під час канікул - літніх або зимових.

Ти зараз (не) у армії "Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України ... є обов'язком громадян України" (ст. 65 Конституції України). Тож порядок проходження військової служби громадянами України визначається законом, зокрема, Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 р. №2232-XII (зі змінами). Так, на строкову військову службу в мирний час призиваються придатні для цього за станом здоров'я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, і старші особи, які не досягли 25-річного віку та не мають права на звільнення або відстрочку від призову. Студенти як не крути є громадянами призовного віку. Але вони саме як студенти мають право на відстрочку від призову "для здобуття освіти та продовження професійної діяльності" (ст. 17). Така відстрочка для здобуття освіти студентам-призовникам надається на весь період навчання в вузі на денній формі навчання, в тому числі під час здобуття наступного вищого освітньокваліфікаційного рівня вищої освіти. Це означає, що "перехід" з ІV на V, з V на VІ курси не є підставою для втрати відстрочки. Важливо, що відстрочка надається громадянам призовного віку, які навчаються в інтернатурі, аспірантурі або докторантурі з відривом або без відриву від виробництва. Також право на відстрочку мають студенти, які навчаються в навчальних закладах інших держав. Відстрочка від призову на строкову військову службу для здобуття освіти надається один раз за період навчання, і студенти (аспіранти) втрачають право на відстрочку (незалежно від їхнього повторного зарахування до того чи іншого вузу або поновлення), якщо відраховані: - за власним бажанням; - за невиконання навчального плану, порушення умов контракту або недисциплінованість. Студенти, які перервали навчання в зв'язку з отриманням академічної відпустки за станом здоров'я або сімейними обставинами, для догляду за близькими родичами (батьки, дружина, дитина, рідний брат, сестра, дід, баба), близькими родичами дружини право на надану відстрочку від призову не втрачають. У разі переведення студентів, які навчаються у вузах IIIIV рівнів акредитації з денною формою навчання, для навчання в інший вуз III-IV рівнів


30 акредитації денної форми навчання право на відстрочку від призову не втрачається за умови переведення протягом навчального року на курс не нижче того, на якому вони навчалися, а після закінчення навчального року - на вищий курс. Важливо, щоб переведення було здійснено строго в порядку, передбаченому Положенням про порядок переведення, відрахування та поновлення студентів вищих закладів освіти, затвердженим Наказом Міністерства освіти України №245 від 15 липня 1996 р. Важливо, що призовники (студенти, аспіранти тощо), яким надано відстрочку, зобов'язані щороку до 1 жовтня подавати у військкомати за місцем власної приписки документи, що підтверджують їх право на відстрочку. Найчастіше таким документом є довідка з місця навчання. Деякі вузи проводять самостійний цілеспрямований збір і надання таких довідок до військкоматів. З повним переліком підстав для звільнення та відстрочки від призову на строкову військову службу можна ознайомитися в Законі України "Про військовий обов'язок і військову службу" або районному військкоматі. Зокрема, студентам і аспірантам-випускникам (що ще не досягли 25 років) відстрочка надається на весь період роботи для продовження професійної діяльності, якщо вони стають педагогічними працівниками (основним місцем роботи яких є загальноосвітні навчальні заклади, за умови повного навантаження на займаній посаді), медичними працівниками за умови повного навантаження на займаній посаді, займають посади наукових працівників в установах НАН України тощо. І насамкінець, призовники, які втратили підстави для надання відстрочки від призову на строкову військову службу, а також особи, які не мають права на відстрочку або підстав для звільнення від призову на строкову військову службу, і не призвані з різних причин на строкову військову службу в установлені строки, будуть призвані п��д час здійснення чергового призову не зволікайте. Провідні видання щодо правого захисту, зокрема, загального військового обов'язку можна віднайти в частині "Правова просвіта" розділу "Бібліотека" електронної CD-бібліотеки "Громадська активність студентів: крок за кроком", яка невід'ємно додається до друкованого примірника даного посібника Якщо ж є бажання пройти навчання на т.зв. "воєнці" (за програмою підготовки офіцерів запасу Збройних сил України), то в наході студентам буде Інструкція про організацію підготовки офіцерів запасу з числа студентів вищих навчальних закладів, що затверджена спільним Наказом Міністерства оборони України та Міністерства освіти і науки України від 11 листопада 2004 р. №531/857. Військову підготовку можуть проходити студенти, придатні до військової служби за станом здоров'я, моральними та діловими якостями, й якщо їм на початок військової підготовки не виповнилося ще 25 років. А проводитися така військова підготовка має в військових навчальних підрозділах самих вузів або в вищих військових навчальних закладах. У разі відсутності у вузі військового навчального підрозділу (т.зв. "військової кафедри") військова підготовка студентів може здійснюватися в вищих військових навчальних закладах або в військових навчальних підрозділах інших вузів на підставі договорів про військову підготовку студентів за програмою офіцерів запасу. Студенти можуть проходити військову підготовку за рахунок коштів державного бюджету або за "власний" рахунок (за контрактом). За рахунок коштів державного бюджету проходять військову підготовку студенти, які мають вищий рейтинг за результатами конкурсного відбору, природно, в військових навчальних підрозділах власних вузів. Якщо у вузі відступній


31 військовий навчальний підрозділ, то військова підготовка студентів здійснюється тільки за "власний" рахунок у інших навчальних закладах. Суть організації відбору студентів, саме військової підготовки, проведення навчальних зборів і контрольних заходів можна віднайти в Інструкції про організацію підготовки офіцерів запасу з числа студентів вищих навчальних закладів. Уважно прочитайте її, проконсультуйтеся в фахівця або відділі, що займається "військовим" обліком у вузі, спитайте в старшокурсників або випускників минулих років - які особливості військової підготовки в конкретному вузі на шляху до присвоєння військового звання "молодший лейтенант запасу".

Хто всьому голова? Одним із основних принципів освіти в Україні встановлено поєднання державного управління та громадського самоврядування. Це норма ст. 6 Закону України "Про освіту" ще з 1991 року. Для управління освітою створюються, зокрема, органи громадського самоврядування, що діють у межах повноважень, визначених законодавством. Разом із такими органами діє система державних органів управління освітою, до якої належать: Міністерство освіти України, інші міністерства та відомства України, яким підпорядковані навчальні заклади, Вища атестаційна комісія України, місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування і підпорядковані їм органи управління освітою (ст. 10). Переводячи на регіональний рівень, окрім МОН і ВАК, управління в сфері вищої освіти в Харківській області здійснює обласна рада та Головне управління освіти і науки Харківської облдержадміністрації. Повноваження Міністерства освіти і науки, а також ВАК визначені ст. 12-13 Закону "Про освіту". Важливо відзначити компетенцію місцевих "державних органів управління освітою", до якої відносяться, зокрема, питання: - встановлення обсягів бюджетного фінансування навчальних закладів, установ, організацій системи освіти, що є комунальною власністю, та забезпечення фінансування витрат на їхнє утримання; - забезпечення розвитку мережі навчальних закладів і установ, організацій системи освіти, зміцнення їхньої матеріальної бази, господарське обслуговування; - здійснення соціального захисту студентської молоді, створення умов для їхнього виховання, навчання та роботи; - вирішення питань, пов'язаних із опікою дітей-сиріт, захист їхніх прав, надання матеріальної й іншої допомоги; - створення належних умов за місцем проживання для виховання молоді, розвитку здібностей, задоволення їх інтересів; - організація професійного консультування молоді. Законом України "Про місцеві державні адміністрації" від 9 квітня 1999 р. №586-XIV (зі змінами) також передбачено перелік повноважень місцевих держадміністрацій, зокрема, щодо науки, освіти, молоді. Так, державна адміністрація: - реалізовує державну політику в галузі науки, освіти, сім'ї та молоді; - сприяє розвитку науки і техніки, реалізації регіональних науково-технічних програм; - здійснює загальне керівництво закладами науки, освіти, що належать до сфери її управління, їхнє матеріально-технічне забезпечення; - вживає заходів до збереження мережі закладів освіти та розробляє прогнози її розвитку, враховує їх при розробці проектів програм соціально-економічного розвитку; - сприяє роботі, зокрема, молодіжних і інших громадських організацій. Важливо розуміти розподіл повноважень центральних і місцевих органів виконавчої влади з одного боку та місцевого самоврядування з іншого. Державні вузи області підпорядковані Міністерству освіти і науки, деякі з неприватних вищих навчальних закладів є комунальними,


32 тому підпорядковані ГУ освіти і науки ХОДА й обласній раді. А щодо місцевого самоврядування на рівні міста, то ст. 32 Закону України "Про місцеве самоврядування" від 21 травня 1997 р. №280/97-ВР (зі змінами) регламентує коло відання виконавчих органів Харківської міської ради у сфері освіти: - управління закладами освіти, які належать територіальній громаді або передані їй, молодіжними підлітковими закладами за місцем проживання ("клуби за місцем мешкання"), організація їхнього матеріально-технічного та фінансового забезпечення; - створення необхідних умов для виховання молоді, розвитку їхніх здібностей, сприяння діяльності молодіжних організацій; - організація медичного обслуговування та харчування в закладах освіти, які належать територіальній громаді або передані їй; - сприяння роботі громадських і неприбуткових організацій, які діють у сфері роботи з молоддю; - вирішення відповідно до законодавства питань про повне державне утримання дітей-сиріт. Тому слід розуміти, що територіальній громаді м. Харкова не належать вузи, їй підпорядковані, зокрема, середні загальноосвітні школи. Але зважаючи на необхідність створення необхідних умов для виховання молоді та розвитку їхніх здібностей на рівні міста діють ряд місцевих цільових програм у сфері освіти, культури, соціального захисту, охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, в яких питання молоді прямо чи опосередковано окреслені, наприклад: - міська Комплексна Програма "Обдарована молодь"; - програма розвитку молодіжного житлового кредитування на будівництво житла в м. Харкові; - програма взаємодії міської ради з об'єднаннями громадян м. Харкова; - Комплексна програма протидії злочинності та корупції в м. Харкові; - програма сприяння безпечній життєдіяльності у сфері соціального захисту населення м. Харкова; - міська програма розвитку культури й оновлення культурної спадщини м. Харкова. Окремо слід зазначити про наявність міської Комплексної програми "Молодь Харкова" на 20072008 рр., затвердженої рішенням ХІІ сесії Харківської міської ради V скликання від 27 грудня 2006 р. №247/06, щодо сприяння соціальному становленню та розвитку молоді, реалізації державної молодіжної політики на місцевому рівні. Міську Комплексну програму "Молодь Харкова" на 2007-2008 рр., міську програму розвитку молодіжного житлового кредитування на будівництво житла в м. Харкові на 2007-2010 рр., міська програму "Обдарована молодь" на 2007-2010 рр. можна віднайти на стор. 304-334 довідника для громадськоактивного студента "Студентський паспорт м. Харкова" На рівні ж області неможна не сказати про обласну програму "Молодь Харківщини" на 20062008 рр., затверджену рішенням ХХХVІ сесії Харківської обласної ради ІV скликання від 31 січня 2006 р. №12-IV (зі змінами та доповненнями, внесеними рішенням ХІІ сесії Харківської обласної ради V скликання від 3 квітня 2007 р. №206-V), й обласну програму "Вища освіта і наука - регіональний розвиток" на 2008-2011 рр., затверджену рішенням XХІI сесії обласної ради V скликання від 26 грудня 2007 року №536-V. Про можливості, що надаються обласними та міськими програмами мова буде далі.


33 Обласну програму "Молодь Харківщини" на 2006-2008 рр., затверджену рішенням ХХХVІ сесії Харківської обласної ради ІV скликання від 31 січня 2006 р. №12-IV (зі змінами) можна віднайти на стор. 266-290 довідника для громадсько-активного студента "Студентський паспорт м. Харкова" Повертаюсь на рівень вузу слід відокремити системи управління вищим навчальним закладом і громадського самоврядування. Взагалі самоврядування навчальних закладів (ст. 17 Закону України "Про освіту") передбачає їхнє право на: - самостійне планування роботи, вирішення питань навчально-виховної, науково-дослідної, методичної, економічної та фінансово-господарської діяльності; - участь у формуванні планів прийому студентів із врахуванням державного замовлення й угод із підприємствами, громадянами; - визначення змісту компонента освіти, що надається навчальним закладом понад визначений державою обсяг; - прийняття на роботу педагогічних, науково-педагогічних, інженерно-педагогічних і інших працівників, а також фахівців із інших держав, у тому числі за контрактами; - самостійне використання усіх видів асигнувань, затвердження структури та штатного розпису в межах встановленого фонду заробітної плати; - здійснення громадського контролю за організацією харчування, охорони здоров'я, охорони праці в навчальних закладах. Звісно, що така самостійність здійснюється в рамках чинного законодавства. Ст. 29 Закону "Про вищу освіту" конкретизує права вузів у рамках їхньої автономії та самоврядування: - самостійно визначати форми навчання, форми та види організації навчального процесу; - приймати на роботу педагогічних, науково-педагогічних і інших працівників; - надавати додаткові освітні послуги; - самостійно розробляти та запроваджувати власні програми наукової і науково-виробничої діяльності; - створювати у порядку, встановленому Кабміном, інститути, коледжі, технікуми, факультети, відділення, філії, навчальні, методичні, наукові, науково-дослідні центри та лабораторії, конструкторські та конструкторсько-технологічні бюро, територіально відокремлені та інші структурні підрозділи; - здійснювати видавничу діяльність, розвивати власну поліграфічну базу; - на підставі відповідних угод провадити спільну діяльність з іншими вузами, підприємствами, установами й організаціями; - брати участь у роботі міжнародних організацій; - запроваджувати власну символіку та атрибутику; - звертатися з ініціативою до органів управління вищою освітою про внесення змін до чинних або розроблення нових нормативно-правових актів у галузі вищої освіти, а також брати участь у роботі над проектами щодо їх удосконалення; - користуватися земельними ділянками в порядку, встановленому Земельним кодексом України. Безпосереднє управління діяльністю вузу здійснює його керівник - ректор (президент, начальник, директор), який: - вирішує питання діяльності вузу, затверджує його структуру і штатний розпис; - видає накази та розпорядження, обов'язкові для виконання всіма працівниками та структурними підрозділами вузу; - представляє вуз у державних і інших органах, відповідає за результати його діяльності перед органом управління, у підпорядкуванні якого перебуває вищий навчальний заклад;


34 -

-

є розпорядником майна і коштів; виконує кошторис, укладає угоди, дає доручення; приймає на роботу та звільняє з роботи працівників; забезпечує охорону праці, дотримання законності та порядку; визначає функціональні обов'язки працівників; формує контингент осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі; відраховує та поновлює на навчання осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі (студентів, аспірантів тощо); контролює виконання навчальних планів і програм; контролює дотримання всіма підрозділами штатно-фінансової дисципліни; забезпечує дотримання службової та державної таємниці; здійснює контроль за якістю роботи викладачів, організацією навчально-виховної та культурно-масової роботи, станом фізичного виховання та здоров'я, організовує побутове обслуговування учасників навчально-виховного процесу (зокрема, студентів) і інших працівників вузу; разом із профспілковими організаціями подає на затвердження вищому колегіальному органу громадського самоврядування вузу правила внутрішнього розпорядку та колективний договір і після затвердження підписує його; відповідає за провадження освітньої діяльності у вузі, за результати фінансовогосподарської діяльності, стан і збереження будівель та іншого майна; для вирішення основних питань діяльності відповідно до статуту створює робочі та дорадчі органи, а також визначає їх повноваження; щорічно звітує перед вищим колегіальним органом громадського самоврядування вузу.

Вчена рада (вузів ІІІ-IV рівнів акредитації) є колегіальним органом вищого навчального закладу, що утворюється строком до п'яти років (для національного вузу - до семи років) і компетентний з питань: - подання до вищого колегіального органу громадського самоврядування проекту статуту, а також змін і доповнень до нього; - ухвалення фінансових плану і звіту вузу; - подання пропозицій ректору щодо призначення та звільнення з посади директора бібліотеки, а також призначення та звільнення з посади проректорів (заступників керівника), директорів інститутів і головного бухгалтера; - обрання на посаду таємним голосуванням завідуючих кафедрами і професорів; - ухвалення навчальних програм та навчальних планів; - ухвалення рішень з питань організації навчально-виховного процесу; - ухвалення основних напрямів наукових досліджень; - оцінка науково-педагогічної діяльності структурних підрозділів; - приймає рішення щодо кандидатур для присвоєння вчених звань доцента, професора, старшого наукового співробітника. Вчену раду очолює ректор, а до її складу входять за посадами заступники керівника (проректори), декани, головний бухгалтер, керівники органів самоврядування вищого навчального закладу, а також виборні представники, які представляють науково-педагогічних працівників (не студентів) і обираються з числа завідуючих кафедрами, професорів, докторів наук; виборні представники, які представляють інших працівників (не студентів) вищого навчального закладу і які працюють у ньому на постійній основі, відповідно до квот, визначених у статуті вузу (при цьому не менш як 75% загальної чисельності її складу мають становити науково-педагогічні працівники). Виборні представники обираються вищим колегіальним органом громадського самоврядування вузу за поданням структурних підрозділів, в яких вони працюють. Тут важливо зазначити, що ст. 34 Закону "Про вищу освіту" каже саме про керівників органів самоврядування, що за посадами входять до складу Вченої ради, не уточнюючи якого самоврядування - громадського взагалі або студентського чи батьківського...


35 Саме це є законною підставою для входження, зокрема, керівників органів студентського самоврядування, які займають ці посади, навіть, га громадських засадах. Керівництво факультетом здійснює декан, що видає розпорядження, що стосуються діяльності факультету, які є обов'язковими для виконання всіма працівниками факультету і можуть бути скасовані лишень ректором. Вчена рада факультету є колегіальним органом факультету, який очолює її голова - декан. До компетенції останньої належать: - визначення загальних напрямів наукової діяльності факультету; - обрання на посаду таємним голосуванням асистентів, викладачів, старших викладачів, доцентів, декана; - ухвалення навчальних програм та навчальних планів; - вирішення питань організації навчально-виховного процесу на факультеті; - ухвалення фінансових плану і звіту факультету. Рішення вченої ради факультету вводяться в дію рішеннями декана та можуть бути скасовані Вченою радою вузу. До складу вченої ради факультету входять за посадами заступники декана, завідуючі кафедрами, знов керівники органів самоврядування факультету, а також виборні представники, які представляють науково-педагогічних працівників (не студентів) і обираються з числа професорів, докторів наук, виборні представники, які представляють інших працівників факультету (не студентів) і які працюють у ньому на постійній основі, відповідно до квот, визначених у статуті вузу (при цьому не менш як 75% загальної чисельності її складу мають становити науково-педагогічні працівники факультету). Виборні представники обираються органом громадського самоврядування факультету за поданням структурних підрозділів, в яких вони працюють. На рівні факультету також не уточнюється самоврядування, керівники якого за посадами є членами вченої ради, тож це законне підґрунтя для членства керівників органів студентського самоврядування. Про особливості системи управління вузів І-ІІ рівнів акредитації, а також інші питання управління вузами можна дізнатися з розділу VІ "Управління вищим навчальним закладом" Закону України "Про вищу освіту". Чинну редакцію Закону України "Про вищу освіту" від 17 січня 2002 року №2984-ІІІ (зі змінами) можна віднайти на стор. 8-55 довідника для громадськоактивного студента "Студентський паспорт м. Харкова" Зосереджуючись тепер саме на громадському самоврядуванні, наприклад, ст. 16 Закону "Про освіту" його органами в освіті визначає: - загальні збори (конференція) колективу навчального закладу; - районна, міська, обласна конференції педагогічних працівників; - Всеукраїнський з'їзд працівників освіти. Важливо, що цей Закон каже, що разом із тим такі органи можуть об'єднувати учасників навчально-виховного процесу (і студентів, і працівників), спеціалістів певного професійного спрямування. А щодо компетенції органів громадського самоврядування, то їх в Законі визначено так: - внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі освіти; - вирішення в межах своїх повноважень питань навчально-виховної, науково-дослідної, методичної, економічної та фінансово-господарської діяльності навчальних закладів. Також даний Закон визначає, що конкретні повноваження органів громадського самоврядування в освіті визначає Міністерство освіти України в межах чинного законодавства


36 за участю представників профспілок, всеукраїнських педагогічних (освітянських) об'єднань. Але такі повноваження визначені лишень у Законі України "Про вищу освіту" (ст. 37-38) та Положенні про державний вищий навчальний заклад, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 р. №1074 (зі змінами). Намагання визначити особливості та повноваження студентського самоврядування Міністерством були нормативно здійснені в 2001 та 2007 роках. 3 квітня 2001 року Наказом МОН №166 було затверджено Положення про студентське самоврядування у вищих навчальних закладах. Із того часу Наказ і Положення не були зареєстровані в Міністерстві юстиції, хоча і відмовлено в реєстрації не було. 29 серпня 2007 року вийшов Наказ МОН №770 "Про затвердження Типового положення про студентське самоврядування у вищих навчальних закладах України", але йому вже зовсім було відмовлено в реєстрації Мін'юстом (лист про відмову від 13 вересня 2007 р. №760/5). І вже в листопаді того ж року побачив світ Наказ Міністерства освіти і науки "Про затвердження Примірного положення про студентське самоврядування у вищих навчальних закладах України" від 15 листопада 2007 р. №1010. Відносно нього також немає рішення Міністерства юстиції щодо реєстрації або відмові в ній. Примірне положення про студентське самоврядування у вищих навчальних закладах України, затверджене Наказом Міністерства освіти і науки №1010 від 15 листопада 2007 р. (незареєстроване Міністерством юстиції), можна віднайти на стор. 103-108 довідника для громадсько-активного студента "Студентський паспорт м. Харкова" Тож повернемося до системи громадського самоврядування. По Закону "Про вищу освіту" вищим колегіальним органом громадського самоврядування (вузів ІІІ-IV рівнів акредитації) є загальні збори або конференція трудового колективу, що скликається не рідше ніж раз на календарний рік (наприклад, для щорічного звітування ректора). Порядок скликання таких зборів, їхньої роботи, а також порядок обрання представників до нього визначається статутом вузу - спробуйте знати його та почитати. Компетенцією загальних зборів є: - за поданням Вченої ради вузу прийняття статуту вищого навчального закладу, а також внесення змін до нього; - обрання претендента на посаду ректора шляхом таємного голосування і подання свої пропозиції власнику (власникам) або уповноваженому ним (ними) органу (особі); - щорічне заслуховування звіт ректора й оцінювання його діяльності; - обирання комісії з трудових спорів (відповідно до Кодексу законів про працю України); - розгляд за мотивованим поданням Вченої ради питання про дострокове припинення повноважень ректора; - затвердження правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу; - затвердження положення про органи студентського самоврядування; - розгляд інших питань діяльності вузу. Закон також каже, що в загальних зборах трудового колективу мають бути представлені всі групи працівників вищого навчального закладу. Працівниками вузу не є студенти, але й заборони останнім брати участь у зборах немає, зокрема, говориться, що не менше ніж 75% загальної чисельності делегатів зборів мають становити педагогічні або науково-педагогічні працівники вузу. Природно, що серед інших 25% делегатів можуть бути студенти, аспіранти це може бути прописано в статуті вузу, бо така норма не заборонена! Органом громадського самоврядування факультету є збори або конференція трудового колективу факультету, що скликається не рідше ніж один раз на рік, та: - надає оцінку діяльності керівника факультету (декана); - затверджує річний звіт про діяльність факультету;


37 -

вносить пропозиції ректору про відкликання з посади декана; обирає виборних представників до вченої ради факультету; обирає кандидатури до вищого колегіального органу громадського самоврядування вищого навчального закладу (загальних зборів трудового колективу); обирає кандидатури до Вченої ради вищого навчального закладу.

Важливо зазначити, що виборними представниками від факультету до вченої ради факультету та Вченої ради вузу не можуть бути студенти або аспіранти, бо виборні представники, які представляють науково-педагогічних працівників обираються з числа професорів, докторів наук, а виборні представники, які представляють інших працівників факультету мають працювати в ньому на постійній основі. Але пам'ятайте, що збори колективу факультету можуть обрати студентів або аспірантів до загальних зборів трудового колективу вузу, що не заборонено! Порядок скликання конференції факультету й її роботи визначається статутом вузу. Як і в вищому органі громадського самоврядування вузу, на зборах факультету мають бути представлені всі групи працівників факультету (не менш як 75% загальної чисельності делегатів повинні становити педагогічні або науково-педагогічні працівники факультету). Тож, знов заборони на участь студентів (до 25% чисельності делегатів) в загальних зборах факультету немає. Слід зазначити й певні особливості громадського самоврядування, що випливають із норм Закону України "Про освіту". Так, учасниками навчально-виховного процесу, крім керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників і спеціалістів, студентів, є батьки або особи, які їх замінюють, батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу, а також представники підприємств, установ, кооперативних, громадських організацій, які беруть участь у навчальновиховній роботі (ст. 50). І природно, що педагогічні та науково-педагогічні працівники мають право на участь у громадському самоврядуванні (ст. 55), а батьки (або особи, які їх замінюють) мають право обирати та бути обраними до органів громадського самоврядування навчальних закладів, а також захищати в відповідних державних органах і суді законні інтереси своїх дітей (ст. 60). Діячі науки, культури та представники інших сфер діяльності за рішенням навчального закладу можуть брати участь у навчально-виховній роботі, керівництві студентськими об'єднаннями за інтересами, сприяти інтелектуальному, культурному розвитку студентської молоді (ст. 23). Про особливості громадського самоврядування вузів І-ІІ рівнів акредитації можна дізнатися з частини 2 ст. 37 Закону України "Про вищу освіту". Щодо державних вузів, то норми цього Закону доповнюються вимогами Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про державний вищий навчальний заклад" від 5 вересня 1996 р. № 1074 (зі змінами), зазначене Положення може застосовуватися вузами, заснованими на інших формах власності (комунальна, приватна), а може й не застосовуватися, бо сила Закону "Про вищу освіту" вища. Багаторічні законопроектні потуги залишають без змін зміст ст. 38 "Студентське самоврядування" Закону України "Про вищу освіту" і п. 49-57 "Органи студентського самоврядування у вищому навчальному закладі" Положення про державний вищий навчальний заклад. Саме ці два нормативних акта надають формальні правові підстави діяльності студентського самоврядування в вузах, "прописування" його питань в статутах вищих навчальних закладів (про можливе незастосування Положення про державний вищий навчальний заклад та "типових" положень про студентське самоврядування вже раніше


38 зазначалося). Узагальнюючи все ж два вищевказаних акта, маємо, що студентське самоврядування в вищому навчальному закладі - це самостійна громадська діяльність студентів із реалізації функцій управління вищим навчальним закладом, яка визначається ректоратом (адміністрацією), деканатами (відділеннями) та здійснюється студентами у відповідності з метою й завданнями, які стоять перед студентськими колективами, функціонує з метою забезпечення виконання студентами своїх обов'язків і захисту їхніх прав та сприяє гармонійному розвитку особистості студента, формуванню у нього навичок майбутнього організатора, керівника. Слушно зауважити, що за таке визначення студентське самоврядування виглядає як своєрідний "конвеєр" майбутніх управлінців, а також оставити логічне запитання щодо визначення вмісту та меж самоврядування саме адміністрацією. Зважаючи на до певної міри незрозуміле визначення поняття "студентське самоврядування", можна відокремити його мету та компетенцію. Місією бачиться управління вузом у рамках "делегованих" адміністрацією повноважень, а метою: - виконання завдань студентської громади; - забезпечення виконання студентами своїх обов'язків; - захист прав студентів; - сприяння соціальному особистісному розвитку студентів. Тож вимальовується певні власні, ексклюзивні повноваження. По-перше, виконання певних дій, що спрямовані на вирішення "наказів" студентів, захист їхніх чітко прописаних і загальних прав, по-друге, наглядацькі або "наставницькі" функції з відповідального соціального т.мв. виховання. Далі студентському самоврядуванню, вірніше його органам, виставляються конкретні завдання: - забезпечення та захист прав і інтересів студентів, зокрема стосовно організації навчального процесу; - забезпечення виконання студентами своїх обов'язків; - сприяння навчальній, науковій і творчій діяльності студентів; - сприяння створенню відповідних умов для проживання та відпочинку студентів; - сприяння діяльності студентських гуртків, товариств, об'єднань, клубів за інтересами; - організація співробітництва зі студентами інших вузів і молодіжними організаціями; - сприяння працевлаштуванню випускників; - участь у вирішенні питань міжнародного обміну студентами; - сприяння проведенню серед студентів соціологічних досліджень. Важливо, що ст. 38 зауважує локалізацію - студентське самоврядування здійснюється на рівні студентської групи, факультету, гуртожитку, вищого навчального закладу. Тобто вищеописана діяльність із певними повноваженнями має законом установлене право здійснюватися на будьякому щаблі, зокрема, залежно від контингенту студентів, типу та специфіки вузу воно може здійснюватися на рівні курсу, спеціальності (фаху), студентського містечка, структурних підрозділів. Тож, для втілення студентського самоврядування в вузах, їхніх підрозділах створюються, за ст. 38, органи студентського самоврядування, які вирішують питання, що належать до їхньої компетенції. Зважаючи на присутність мети й основних завдань самоврядування на рівні закону, під компетенцією органів слід вважати законні дії з лишень їхньої реалізації, а також функцій, що можуть бути "делеговані" самоврядуванню адміністрацією. Бо, як ідеться в ст. 38, перелік питань, що належать до компетенції органів студентського самоврядування, погоджується з керівником вищого навчального закладу. Теза про т.зв. "делегування" більш надумана, бо адміністрація (ректор, факультет) формально не можуть перекладати власну компетенцію (законом закріплену) на громадське самоврядування взагалі. Але такий підхід, заснований на "визначенні функцій" і "погодженні питань" адміністрацією, може бути спрямований на партнерство між студентським самоврядуванням і керівництвом вузу. Наприклад, статутом вищого навчального закладу може бути передбачено укладення договору між керівництвом вузу, студентською профспілкою й органами студентського самоврядування.


39 Тож, погодження з керівником компетенції студентського самоврядування можна здійснити наступними шляхами: - наявність переліку питань, що належать до компетенції органів студентського самоврядування, в статуті вузу та/або вузівському багатосторонньому договорі; - затвердження актів про студентське самоврядування (положення) на загальних зборах (конференції) трудового колективу вузу, його підрозділу; - пряма віза погодження керівника вузу, його підрозділу. Загострюючи увагу на словах "для втілення студентського самоврядування створюються органи", треба визнати за факт, по-перше, формальну, але законну беззаперечність існування студентського самоврядування як такого (безумовного права на нього), по-друге, право вільного вибору форм (органів) такого самоврядування (але саме форм, а не прав таких форм). Визначення поняття "орган" або "органи" студентського самоврядування в ст. 38 прямо відсутнє, але під цим слід розуміти певну структуру, про яку можна здогадуватися. Природно, що "монопольність" певного органу або органів студентського самоврядування законом не підкріплена, тому (згідно Конституції України щодо заборони звуження прав, закріплених у вищих нормативних актах) право на вільний вибір форм (читай, органів) не може бути ніким узурповано! Це призводить на можливості "багатоманітності" органів студентського самоврядування, коли про певні вузі кажуть, що "в них два (три) органи студентського самоврядування". Тільки слід пам'ятати, що вищим органом студентського самоврядування за ст. 38 є загальні збори (конференція) студентів вузу. Логічно, що загальні збори на рівні студентської групи, факультету, гуртожитку є також вищими органами самоврядування студентів на відповідному рівні. Закон також каже про певну "виключну" компетенцію таких зборів щодо вирішення таких питань: - ухвала Положення про студентське самоврядування; - обрання виконавчих органів студентського самоврядування та заслуховування їхніх звітів; - визначення структури, повноважень, порядку обрання та терміну повноважень виконавчих органів студентського самоврядування. Тут вимальовується структура (органи) студентського самоврядування. Маємо "вищий орган" і "виконавчі органи". Й якщо щодо вищого органу законом надані визначення та права, то виконавчі органи зображуються підпорядкованими ним. Тож ніхто не забороняє конференції студентів збиратися й обирати безліч різних "органів" - два парламенти, три ради... Важливо, як зазначалося вище, згідно ст. 37, загальні збори (конференція) трудового колективу вузу мають затверджувати Положення про органи студентського самоврядування. Тут, можливо, йшлося про певну регулятивну схему з боку трудового колективу. Вона вкладалася в послідовність ухвали студентами "власного" положення та подальшого його вже затвердження всім колективом вузу. Але чи то лінгвістична неточність, чи то глибокий філософський задум надають нового мислення. Зважаючи на законний вільний вибір форм (органів) студентського самоврядування, певний (будь-який) орган студентського самоврядування ухвалює положення "про себе", а трудовий колектив дає власну оцінку необхідності чи доцільності такого органу через затвердження його положення. В Законі все ще зберігається норма про те, що рішення органів студентського самоврядування мають дорадчий характер. Тобто будь-яке рішення будь-якого органу (зокрема, загальних зборів) може бути проігноровано. Така ж "складна" ситуація може скластися й на рівні вчених рад і загальних зборів трудового колективу, де студенти, природно, не становлять фактичну більшість. Важливо, що п. 53 Положення про державний вищий навчальний заклад каже, що "Органи студентського самоврядування вищого навчального закладу користуються всебічною підтримкою і допомогою власника або уповноваженого ним органу в вирішенні питань забезпечення приміщеннями, обладнанням, документацією, коштами за погодженням із


40 керівником закладу". Ще одним формальним підґрунтям для сприяння діяльності (або навіть створення) органів студентського самоврядування є Лист Міністерства освіти і науки України від 8 листопада 2004 р. № 1/11-5680 ректорам (директорам) вузів, у якому МОН звертає увагу на необхідність: - наявності в вузі Положення про студентське самоврядування, яке має бути затверджено в установленому порядку; - залучення органів студентського самоврядування до розгляду питань змісту та організації навчання, забезпечення можливостей для здійснення наукової та творчої діяльності, соціального захисту студентів і умов їхнього проживання у гуртожитках; - участі органів студентського самоврядування у формуванні та реалізації державної політики соціального становлення молоді, виконання державних молодіжних програм; - забезпечення належних умов для функціонування виконавчих органів студентського самоврядування щодо надання приміщень, забезпечення оргтехнікою тощо; - сприяння розміщенню в навчальних корпусах і гуртожитках інформаційних стендів органів студентського самоврядування; - залучення органів студентського самоврядування до участі в роботі стипендіальних комісій, про що мова буде далі, тощо. Лист Міністерства освіти і науки України від 8 листопада 2004 р. № 1/11-5680 за підписом В.Г. Кременя можна віднайти на стор. 109 довідника для громадсько-активного студента "Студентський паспорт м. Харкова" Також цікаво, що в 2001 році було опубліковано Указ Президента України "Про додаткові заходи щодо реалізації державної молодіжної політики" від 29 березня №221/2001, в якому встановлювалося, зокрема, що Міністерству освіти і науки України, іншим центральним органам виконавчої влади, обласним державним адміністраціям разом із органами місцевого самоврядування треба сприяти діяльності органів студентського самоврядування, залучати їх до формування та реалізації державної політики соціального становлення молоді, виконання державних молодіжних програм, залучення студентської молоді до виконання програм соціально-економічного розвитку регіонів і міст, програм збереження та відтворення довкілля, об'єктів культурної спадщини, розвитку краєзнавчого руху. І насамкінець, саме визначення студентського самоврядування за ст. 38 Закону "Про вищу освіту" не надає прямої вказівки на виключний представницький статус інтересів студентів саме органами студентським самоврядування.

"Бачили очі, що купували..." Раніше вже зазначалося, що для вирішення основних питань діяльності відповідно до статуту вузу його керівник (ректор, директор) може створювати робочі та дорадчі органи, а також має право визначати їх повноваження (частина 2 ст. 32 Закону України "Про вищу освіту"). Робочими органами закон визначає ректорат, дека��ати та приймальну комісію (а також адміністративну раду для вузів І-ІІ- рівнів акредитації). Тож ректор має право утворити певний дорадчий орган у студентських справах. Студенти можуть ініціювати створення такої "платформи" для спілкування з ректором для безпосереднього представлення власних проблем. Положення про дорадчі органи затверджуються наказом керівника вищого навчального закладу відповідно до статуту вузу. Якщо вийти за межі вузу, то, спираючись на право студентів особисто або через своїх представників брати участь у обговоренні, вирішенні питань удосконалення навчальновиховного процесу, науково-дослідної роботи тощо, для забезпеченням проведення


41 консультацій із громадськістю з питань формування та реалізації державної (тієї чи іншої, наприклад, освітньої чи молодіжної) політики центральними та місцевими органами виконавчої влади (а також органами місцевого самоврядування) можуть створюватися та діяти консультативно-дорадчі органи при них - громадські ради (колегії). Зокрема, 2004 року Постановою Кабміну "Деякі питання щодо забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики" від 15 жовтня №1378 (зі змінами) було затверджено Типове положення про громадську раду при центральному, місцевому органі виконавчої влади. Основними завданнями таких громадських органів було визначено: - сприяння реалізації громадянами конституційного права на участь в управлінні державними справами; - забезпечення врахування громадської думки у процесі підготовки й організації виконання рішень центральних і місцевих органів виконавчої влади. Тож, саме такі завдання породжують і зміст діяльності консультаційно-дорадчих рад. Типове положення пропонує механізми дій рад, які: - готують і подають пропозиції до орієнтовного плану проведення консультацій із громадськістю; - подають пропозиції щодо строків проведення публічних громадських обговорень; - подають пропозиції щодо проведення консультацій із громадськістю з питань, не передбачених орієнтовним планом; - розробляють та подають на розгляд пропозиції до плану проведення консультацій із громадськістю за визначеною тематикою із зазначенням переліку питань, строків і етапів, порядку оприлюднення інформації про проведення консультацій і врахування їх результатів; - здійснюють інші заходи щодо організації та проведення консультацій з громадськістю; - опрацьовують отримані за результатами проведення консультацій з громадськістю пропозиції та зауваження з питань формування та реалізації державної політики і подають їх в установленому порядку відповідному органу виконавчої влади; - систематично інформують громадськість, зокрема через ЗМІ, про свою діяльність, прийняті рішення та стан їх виконання. Також радам надаються права: - отримувати в установленому порядку від відповідного органу виконавчої влади інформацію, необхідну для своєї роботи; - утворювати постійні та тимчасові робочі органи (комітети, комісії, експертні групи) відповідно до напрямів роботи ради; - залучати до своєї роботи представників органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій, вітчизняних і міжнародних експертних і наукових організацій (за їхньою згадою), а також окремих фахівців; - проводити асамблеї, конференції, збори. Згідно Указу Президента України "Про додаткові заходи щодо реалізації державної молодіжної політики" від 29 березня 2001 р. №221/2001 облдержадміністрації мають: - сприяти розвитку прогресивних форм самоврядування молоді на регіональному рівні; - вирішити питання щодо створення молодіжних консультативно-дорадчих органів із представників місцевих осередків всеукраїнських молодіжних громадських, у тому числі студентських, організацій; - організувати консультації з лідерами молодіжних громадських організацій для обговорення нагальних питань, у розв'язанні яких заінтересована молодь; виробити механізм здійснення заходів за результатами таких консультацій.


42 Такі консультаційно-дорадчі органи діють і можуть створюватися, вдосконалюватися. Але не слід перевищувати їхню виключну значущість, зважаючи саме на дорадчий, необов'язковий характер рішень. Разом із тим не слід нехтувати позитивним досвідом і кращими практиками таких рад, наприклад, Громадської ради при Міністерстві внутрішніх справ України з питань забезпечення прав людини (положення та регламент роботи якої затверджено Наказом МВС від 27 грудня 2005 р. №1243). Чинні Положення про обласну раду з питань молодіжної політики та Положення про обласну студентську раду можна віднайти на стор. 348-349 і 358-360 відповідно довідника для громадсько-активного студента "Студентський паспорт м. Харкова" Зокрема, безпосередньо молодіжні громадські організації мають право вносити до органів виконавчої влади та місцевого самоврядування пропозиції з питань соціального становлення та розвитку молоді (ст. 14 Закону України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні"), вони залучаються органами виконавчої влади та місцевого самоврядування до розроблення й обговорення проектів рішень із питань державної політики щодо молоді (ст. 8 Закону України "Про молодіжні та дитячі громадські організації"). Також державна підтримка молодіжних громадських організацій здійснюється, наприклад, через надання останнім інформації про державну політику щодо молоді. Провідні видання щодо участі громадськості в реалізації державних політик, зокрема, на місцевому рівні можна віднайти в частині "Правова просвіта" розділу "Бібліотека" електронної CD-бібліотеки "Громадська активність студентів: крок за кроком", яка невід'ємно додається до друкованого примірника даного посібника

В єдності сила! Або - нас не подолати... Свобода об'єднання (або свобода асоціацій) є невід'ємним правом кожної людини, зокрема, про це йдеться у ст. 36 Конституції України. Вона ж і розмежує об'єднання громадян на, по-перше, політичні партії та, по-друге, громадські організації. Також Конституція визначає поняття профспілок, як громадських організацій, які об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їхньої професійної діяльності, та визнає право на участь у них. Важливо, що всі об'єднання громадян рівні перед законом. Держава сприяє розвитку політичної та громадської активності, творчої ініціативи громадян і створює рівні умови для діяльності їх об'єднань - такими словами починається Закон України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 р. №2460-XII (зі змінами). Він ще раз "поділяє" всі об'єднання громадян на партії та громадські організації, зазначаючи окремо, що особливості правового регулювання діяльності профспілок визначаються окремим законом. Об'єднання громадян, що зареєстровані, мають, зокрема, право: - виступати учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові та немайнові права; - представляти та захищати свої законні інтереси, законні інтереси своїх членів (учасників) у державних і громадських органах; - брати участь у політичній діяльності, проводити масові заходи (збори, мітинги, демонстрації тощо); - ідейно, організаційно та матеріально підтримувати інші об'єднання громадян, надавати їм допомогу в створенні; - створювати установи й організації;


43 - одержувати від органів державної влади та місцевого самоврядування інформацію, необхідну для реалізації своїх цілей і завдань; - вносити пропозиції до органів влади й управління; - розповсюджувати інформацію та пропагувати свої ідеї та цілі; - засновувати ЗМІ. Також громадські організації мають право засновувати підприємства, необхідні для виконання статутних цілей. Тож для здійснення та захисту своїх прав і свобод, задоволення законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних, інших спільних інтересів можна вступити в уже існуючу або заснувати нову громадську організацію - творчу або професійну спілку, молодіжну або дитячу громадську організацію, благодійний фонд... Слід пам'ятати, що всі об'єднанням громадян - це добровільні формування, створені та діючі на основі єдності інтересів для спільної реалізації їхніми членами своїх прав і свобод. Також засадами асоціацій є рівноправ'я їхніх учасників, самоврядування, законність і гласність. Тобто, всі основні питання діяльності об'єднань громадян мають вирішуватись на зборах всіх членів або їхніх представників, а основні документи, склад керівництва, відомості про джерела фінансування та витрати об'єднання повинні регулярно обнародуватися (ст. 6). Також дуже важливо, що, по-перше, ніхто не може бути примушений до вступу (або не вступу) в будь-яке об'єднання громадян, по-друге, належність (чи неналежність) до нього не може бути підставою для обмеження будь-яких прав і свобод, а також надання державою будь-яких пільг або переваг. Природно, що вимога зазначати в офіційних документах своє членство (або не участь) в будь-якому об'єднанні громадян не допускається (крім випадків, передбачених законом, наприклад, під час виборів до владних органів). Всі різні - всі рівні... Об'єднання громадян, зокрема, громадські організації, утворюються та діють з місцевим, Всеукраїнським або міжнародним статусом, при чому території діяльності визначається самостійно. До місцевих асоціацій належать об'єднання, діяльність яких поширюється на територію однієї адміністративно-територіальної одиниці - район у місті, місто, район, село, селище, область. До Всеукраїнських - діяльність яких поширюється на територію всієї України й які мають місцеві осередки у більшості областей; до міжнародних - діяльність яких поширюється на територію України та хоча б однієї іншої держави. Також об'єднання громадян можуть вступати або утворювати спілки, союзи, федерації тощо, укладати між собою угоди про співробітництво. Створення нових асоціацій фіксується обов'язковою легалізацією (офіційним визнанням) шляхом, по-перше, повідомлення про заснування (без набуття статусу юридичної особи) або, по-друге, реєстрації (з набуттям статусу юридичної особи). Легалізація громадських організацій здійснюється Міністерством юстиції України (для Всеукраїнських і міжнародних), його обласними підрозділами (для обласних) і місцевими органами державної (виконавчої) влади, виконавчими комітетами місцевих рад (для місцевих). Для більш глибокого "занурення" до процедури легалізації громадських організацій бажано ознайомитися з такими нормативно-правовими актами як: - Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про порядок легалізації об'єднань громадян" від 26 лютого 1993 р. №140 (зі змінами); - Постанова Кабінету Міністрів України "Про порядок реєстрації символіки об'єднань громадян" від 26 лютого 1993 р. №144 (зі змінами). і звичайно й самим Законом України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 р. №2460XII (зі змінами).


44 Постанову Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про порядок легалізації об'єднань громадян" від 26 лютого 1993 р. №140 (зі змінами) можна віднайти на стор. 224-228 довідника для громадсько-активного студента "Студентський паспорт м. Харкова" Членство в громадських організаціях може бути фіксоване або нефіксоване індивідуальне та колективне, а учасником таких асоціацій, крім молодіжних і дитячих, можуть бути особи, які досягли 14 років. Вік членів молодіжних громадських організацій визначається їхніми статутами в межах, встановлених Законом України "Про молодіжні та дитячі громадські організації" від 1 грудня 1998 р. №281-XIV (зі змінами), а саме від 14 до 35 років. Держава забезпечує право молоді на створення "своїх" молодіжних громадських організацій це норма Закону України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" (ст. 14), їхній правовий статус визначається вже згаданим Законом "Про молодіжні та дитячі громадські організації". Він дає визначення "молодіжкам" як об'єднанням громадян віком від 14 до 35 років, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на задоволення та захист своїх законних соціальних, економічних, творчих, духовних і інших спільних інтересів. Закон України "Про молодіжні та дитячі громадські організації" від 1 грудня 1998 р. №281-XIV (зі змінами) можна віднайти на стор. 219-223 довідника для громадсько-активного студента "Студентський паспорт м. Харкова" Права молодіжних організацій (і їхніх спілок) є такими ж, як і вищенаведені права зареєстрованих об'єднань громадян. Окремо визначено, що "молодіжки" можуть вступати в виборчі коаліції, але не можуть утворювати та вступати у виборчі блоки. Також слід зазначити про такі "привілеї" молодіжних громадських організацій, як: - членські внески та добровільні пожертвування, отримані від юридичних чи фізичних осіб, що спрямовуються на здійснення статутної діяльності "молодіжок" не є об'єктом оподаткування; - надання з боку держави інформації про державну політику щодо молоді, методичної й організаційної допомоги з питань соціального становлення та розвитку молоді; - "молодіжки" мають право вносити до органів виконавчої влади та місцевого самоврядування пропозиції з питань соціального становлення та розвитку молоді. - сприяння з боку держави створенню підприємств, установ і організацій, які надають послуги молоді або сприяють її зайнятості; - "молодіжки" звільняються від сплати за державну реєстрацію та збору за реєстрацію їхньої символіки; - органи виконавчої влади та місцевого самоврядування надають фінансову підтримку діяльності "молодіжок" у межах власних повноважень, мають право здійснювати фінансування їхніх програм (через, наприклад, конкурси проектів програм, що сприяють соціальному становленню та розвитку молоді, реалізації її суспільно корисних ініціатив), надавати дотації та субсидії, надавати у безплатне користування будинки, споруди, земельні ділянки, залучають "молодіжки" до виконання замовлень для державних і місцевих потреб, можуть делегувати їм повноваження щодо реалізації відповідних програм (проектів, заходів). Серед іншого, обласні державні адміністрації мають: - забезпечити широку підтримку діяльності молодіжних громадських організацій, надання їм організаційної, фінансової, інформаційної, технічної й іншої допомоги (Указ Президента України "Про першочергові заходи щодо реалізації державної молодіжної політики та підтримки молодіжних громадських організацій" від 6 жовтня 1999 р. №1284/99);


-

-

-

45 розробити регіональні програми з питань роботи з обдарованою молоддю, в яких передбачити, зокрема, надання всебічної підтримки громадським організаціям, творчим спілкам, програми яких спрямовані на роботу з обдарованою молоддю (Указ Президента України "Про додаткові заходи щодо державної підтримки обдарованої молоді" від 24 квітня 2000 р. №612/2000); сприяти створенню мережі безкоштовних консультативних центрів правової підтримки молоді із залученням до їхньої діяльності молодіжних і інших громадських організацій; сприяти розвитку прогресивних форм самоврядування молоді на регіональному рівні; вирішити питання щодо створення молодіжних консультативно-дорадчих органів із представників місцевих осередків Всеукраїнських молодіжних громадських, у тому числі студентських, організацій; залучати в установленому порядку представників молодіжних громадських організацій, які мають відповідний рівень освіти, беруть активну участь у громадському житті та мають намір вступити на державну службу, до стажування в місцевих органах виконавчої влади з наступним зарахуванням осіб, які виявили відповідний професійний рівень і ділові якості, до кадрового резерву цих органів, наданням рекомендацій для вступу до академії державного управління при Президентові України; організувати консультації з лідерами молодіжних громадських організацій для обговорення нагальних питань, у розв'язанні яких заінтересована молодь; виробити механізм здійснення заходів за результатами таких консультацій; сприяти діяльності молодіжних громадських організацій щодо реалізації регіональних соціальних програм і заходів, створенню будинків (клубів) молоді, вирішенню питань щодо передачі у користування на пільгових умовах молодіжним громадським організаціям, культурно-просвітницьким, спортивним товариствам тощо приміщень (всі - Указ Президента України "Про додаткові заходи щодо реалізації державної молодіжної політики" від 29 березня 2001 р. №221/2001).

Молодіжні організації утворюються і діють, як і всі об'єднання громадян, на засадах добровільності, рівноправності їхніх учасників, самоврядування, законності та гласності, зокрема: - вони зобов'язані доводити до відома громадськості відомості про свою діяльність у формах, що не суперечать законодавству; - інформація, що міститься у їхніх статутах, про склад керівних органів, про джерела матеріальних і інших надходжень не є конфіденційною. Головне розуміти, що громадська організація - це громадянська сила, спосіб змін у суспільстві, громаді, спільноті, організований механізм впливу та взаємодії з керівними та владними органами, зокрема, й у системі вищої освіти. За допомогою громадських організацій можна ефективно використовувати засоби системного впливу: звернення громадян, громадський контроль, публічні протести, просування та лобіювання тощо. Провідні видання щодо створення та діяльності громадських організацій, їх правової і іншої специфіки можна віднайти в розділі "Бібліотека" електронної CD-бібліотеки "Громадська активність студентів: крок за кроком", яка невід'ємно додається до друкованого примірника даного посібника Як вже зазначалося вище "молодіжки", як і інші громадські організації, можуть отримувати часткове фінансування або матеріальну підтримку на власну діяльність, окремі програми або заходи. Наприклад, Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту щороку проводить для Всеукраїнських "молодіжок" конкурс проектів програм, розроблених громадськими організаціями, стосовно дітей, молоді, жінок і сім'ї, управління у справах сім'ї та молоді облдержадміністрації - конкурс проектів програм, розроблених обласними дитячими і молодіжними громадськими організаціями, Департамент охорони здоров'я та соціальних питань


46 Харківської міської ради - конкурс соціального замовлення "Єдина соціальна мережа", Департамент з гуманітарних питань і управління у справах сім'ї та молоді міськради - конкурси проектів програм місцевих громадських організацій стосовно дітей, молоді та жінок. Положення про конкурс проектів програм, розроблених дитячими та молодіжними громадськими організаціями(управління у справах сім'ї та молоді ХОДА) та Положення про проведення міського конкурсу проектів програм громадських організацій стосовно дітей, молоді та жінок (Департаменту з гуманітарних питань Харківської міської ради) можна віднайти на стор. 291299 і 337-345 відповідно довідника для громадсько-активного студента "Студентський паспорт м. Харкова" Важливо, що для участі в більшості таких конкурсів громадська організація повинна мати статус юридичної особи. Хоча для участі в деяких із них (зокрема, конкурс проектів програм громадських організацій стосовно дітей, молоді та жінок управління у справах сім'ї та молоді Харківської міської ради) достатньо бути легалізованою шляхом повідомлення "молодіжкою". Подібні "вимоги" для отримання фінансової підтримки висуваються до громадських організацій і на ґрантових конкурсах відомих міжнародних і Всеукраїнських недержавних фондів, за реґрантингу відомими місцевими громадськими організаціями та при спонсорстві підприємницькими установами. Інколи можна віднайти конкурси на фінансування громадянських ініціатив, які не вимагають взагалі наявності зареєстрованої "молодіжки". Посилання на Інтернет-ресурси відомих ґрантодавців можна віднайти на стор. 375-378 довідника для громадсько-активного студента "Студентський паспорт м. Харкова" Повертаючись до галузі вищої освіти, то слід зауважити що, зокрема, управління вузом здійснюється на основі принципів незалежності від політичних партій, громадських і релігійних організацій (ст. 29 Закону "Про вищу освіту"). Так само навчально-виховний процес є вільним від втручання політичних партій, громадських, релігійних організацій (ст. 8 Закону "Про освіту"). Це один із основних принципів освіти взагалі. Але, разом із тим, учні, студенти, працівники мають право створювати у навчальних закладах первинні осередки об'єднань громадян, членами яких вони є. Також логічно, що працівники та студенти мають право бути членами об'єднань громадян (ст. 50, 54 Закону "Про вищу освіту"). Раніше вже зазначалося, що представники громадських організацій, які беруть участь у навчально-виховній роботі є учасниками навчально-виховного процесу (ст. 50 Закону "Про освіту"). Наприклад, у взаємодії з творчими спілками, асоціаціями, товариствами, громадськими науковими організаціями забезпечується наукове та методичне забезпечення освіти (ст. 19 там же). Склалася традиція, що особливе місце серед громадських організацій і їхніх осередків, що діють у стінах вузів, займають профспілки. Раніше вже зазначалося про їх місце в деяких питаннях у галузі освіти, зокрема: - у гуртожитках: внутрішній розпорядок встановлюється правилами, затверджуваними адміністрацією за погодженням з профспілковим комітетом і організованими студентами; жила площа надається за спільним рішенням адміністрації та відповідного профспілкового комітету й організованих студентів; жила площа надається в порядку черговості, що визначається адміністрацією, профспілковим комітетом і організованими студентами; переселення студентів у разі необхідності з одного жилого приміщення в інше в одному гуртожитку провадиться за рішенням адміністрації, профспілкового комітету й


47 організованих студентів; завідуючий (директор) гуртожитком призначається адміністрацією вузу з урахуванням думки профспілкового комітету й організованих студентів; завідуючий (директор) гуртожитком зобов'язаний своєчасно вносити адміністрації, профспілковому комітетові й організованим студентам пропозиції щодо поліпшення житлово-побутових умов мешканців, культурно-масової та фізкультурно-оздоровчої роботи тощо; - ректор вузу разом із профспілковими організаціями подає на затвердження вищому колегіальному органу громадського самоврядування вузу правила внутрішнього розпорядку та колективний договір і після затвердження підписує його; - конкретні повноваження органів громадського самоврядування в освіті визначає Міністерство освіти України в межах чинного законодавства за участю представників профспілок, всеукраїнських педагогічних (освітянських) об'єднань; - статутом вищого навчального закладу може бути передбачено укладення договору між керівництвом вузу, студентською профспілкою й органами студентського самоврядування. Крім цього, представники профспілки входять до складу стипендіальних комісій (Порядок призначення і виплати стипендій, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2004 р. №882 (зі змінами)), про що мова буде далі. Окремо, слід зазначити про таке саме право членів профспілок, як і у студентів, брати участь у загальних зборах на рівні факультетів і вузу. Нагадаємо, що професійна спілка - це громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності та навчання (ст. 1 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" від 15 вересня 1999 р. № 1045XIV (зі змінами)), її членами можуть бути, зокрема, особи, які навчаються в навчальному закладі (ст. 7). Держава визнає, зокрема, профспілки повноважними представниками працівників і захисниками їхніх трудових, соціально-економічних прав і інтересів (ст. 13). Але студенти не є педагогічними або науково-педагогічними працівниками, іншими працівниками вузу (категорійні спеціалісти, старші лаборанти, завідувачі навчальними лабораторіями, методисти тощо), вони - учасники навчально-виховного процесу, особи, які в установленому порядку зараховані до вузу та навчаються з метою здобуття певних освітніх і освітньокваліфікаційних рівнів. Логічно, що профспілки не є представниками всіх студентів і захисниками прав усіх студентів, вони можуть бути і є представниками власних членів, серед яких можуть бути і студенти, і викладачі, і інші працівники. Зокрема, це стосується як "спільних" профспілок студентів і працівників вузів, більшість яких діє в харківських вузах, так і "окремих" суто студентських профспілок і їхніх осередків. Студенти мають право вільно обирати профспілку, до якої вони бажають вступити. Право на участь у професійних спілках гарантоване Конституцією. Підставою для вступу до неї є заява, подана в первинну організацію. Саме заява, а не, наприклад, наказ ректора або щось інше, є підставою набуття членства, сплати членських внесків, користування можливостями та гарантіями профспілки. Ніхто не може бути примушений вступати або не вступати до профспілки. Належність або неналежність до профспілок, як і до будь-яких інших об'єднань громадян, не тягне за собою будь-яких обмежень соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод. Заборонено і будь-яке обмеження прав чи встановлення переваг у зв'язку з належністю або неналежністю до профспілок чи певної профспілки, вступом або виходом із неї. Взагалі профспілки мають право: - представлення та захисту прав і інтересів своїх членів; - ведення колективних переговорів і укладання колективних договорів і угод з роботодавцями за участі органів виконавчої влади та місцевого самоврядування; - участі в соціальному захисті та забезпеченні достатнього життєвого рівня; - участі в управлінні та зміні форм власності; - проведення страйків, зборів, мітингів, походів і демонстрацій на захист прав і інтересів працівників;


48 - отримання інформації з питань праці та соціально-економічного розвитку; - створення навчальних, культурно-освітніх закладів, дослідних і інших організацій; - організації та здійснення громадського контролю за реалізацією прав членів профспілки у сфері охорони здоров'я, медико-соціальної допомоги; - розвитку масової фізичної культури, спорту, туризму, створення та підтримки спортивних товариств і туристичних організацій; - участі в охороні довкілля, захисті населення від негативного екологічного впливу; - захисту житлових прав громадян - вимагати розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства, установи або організації, якщо він порушує закон "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", законодавство про працю, про колективні договори й угоди; - перевіряти роботу закладів торгівлі, громадського харчування, охорони здоров'я, дитячих закладів, гуртожитків, підприємств побутових послуг тощо, що належать підприємству, установі, організації або їх обслуговують; - розміщувати власну інформацію у приміщеннях і на території в доступних для працівників місцях; - перевіряти розрахунки з оплати праці та державного соціального страхування, використання коштів для соціальних і культурних заходів та житлового будівництва; - обов'язкового сприяння створенню належних умов для діяльності профспілок, що діють на підприємстві, в установі або організації. Для більш суттєвого розгляну правового статусу профспілкових організацій бажано ознайомитися з Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" від 15 вересня 1999 р. № 1045-XIV (зі змінами) або звернутися до профоргу в академічній групі, факультетського профбюро або вузівський профком. За відомостями за 2007 р. у обласному Головному управлінні юстиції зареєстровано 1073 громадські організації різних напрямків діяльності:

Зокрема, чисельність громадських організацій становила, наприклад: - Об'єднання профспілок Харківської області - 777 025 осіб; - молодіжні організації - 21 500 осіб; - національно-культурні товариства - 19 950 осіб; - жіночі організації - 8 650 осіб; - екологічні організації - 400 осіб; - правозахисні - 80 осіб.


49 Окремо слід зазначити, що органи громадського самоврядування вузів не є громадськими організаціями, на які поширюється діє Закону "Про об'єднання громадян", як і на релігійні, кооперативні організації, об'єднання громадян, що мають основною метою одержання прибутків, комерційні фонди, органи місцевого самоврядування та самоорганізації населення. Але вже давно існує практика легалізації певних органів студентського самоврядування як молодіжних громадських організацій (1997 р. - Спілка молоді та студентів ХДАУ ім. В.В. Докучаєва, 1999 р. - ХММГО "Молодіжна організація ХДЕУ", 2002 р. - Студентський парламент НТУ "ХПІ", 2003 р. - Спілка молоді НТУ "ХПІ" тощо). Хоча це може викликати сумнів щодо ролі такої громадської організації як складової вузівського громадського самоврядування, що прописана законом. Бо, як неодноразово, зазначалося, громадські організації представляють інтереси своїх членів, а не всієї соціальної, вікової, професійної або іншої групи громадян спільних інтересів. І таке питання лишається більше на "моральній" стороні, коли орган студентського самоврядування лишень використовує "молодіжку" лишень як механізм, наприклад, юридичної особи, передаючи її спадково наступним "скликанням". І насамкінець, про один вже вищезгаданий механізм впливу, яким треба вміти ефективно користуватися - звернення громадян, або практична реалізація наданого громадянам Конституцією права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Це, крім всього, надає можливість для участі громадян у управлінні державними і громадськими справами, впливу на поліпшення роботи органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від їхніх форм власності, відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення. Закон України "Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996 року №393/96-ВР (зі змінами) можна віднайти на стор. 229-237 довідника для громадськоактивного студента "Студентський паспорт м. Харкова" Сутність цього права полягає в зверненні до будь-яких органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності (зокрема, вузи), ЗМІ, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із: - зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності; - заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних і особистих прав і законних інтересів; - скаргою про порушення своїх соціально-економічних, політичних і особистих прав і законних інтересів. Зауваженням та пропозицією вважається таке звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства. Заявою та клопотанням - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав і інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Скаргою - звернення громадян із вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів, порушених діями (діяльністю або бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.


50 Щоб звернення підпадало від гарантії відповідного Закону, воно має бути належним чином оформлене та передане. По-перше, звернення адресуються органам державної влади, місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. При цьому не обов'язково вказувати прізвище (особу), наприклад, керівника установи, до якої направлено звернення. По-друге, в самому зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина-заявника, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Якщо в письмовому зверненні не зазначене місце проживання, воно не підписане автором/авторами (або неможливо встановити авторство), то таке "звернення" визнається анонімним і розгляду не підлягає. Також у разі, якщо питання, порушені в одержаному зверненні, не входять до повноважень органу державної влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, посадової особи, воно в термін не більше п'яти днів пересилається іншому відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється заявнику. Крім того, якщо звернення не містить відомостей, необхідних для "прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою" (ст. 7), воно в термін не більше п'яти днів також повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями. По-третє, письмове звернення має бути підписано заявником/заявниками з зазначенням дати. Почетверте, скарга на рішення, що оскаржувалось, може бути подана до органу або посадовій особі вищого рівня протягом одного року з моменту його прийняття, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення громадянина з прийнятим рішенням. Скарги, подані з порушенням такого терміну, не розглядаються. З практичного досвіду - при посиланні звернення поштою користайтеся замовленим листом, а при безпосередній передачі звернення до установи (її канцелярії) - майте другий примірник своєї заяви та вимагайте її реєстрації, нехай на зверненні, яке залишите собі, поставлять штамп із датою та номером вхідної кореспонденції. Важливо, що звернення може буде подано як окремою особою (індивідуальне), так і групою осіб (колективне). Також звернення може бути усним, але вважається таким, якщо викладено громадянином і записане посадовою особою на особистому прийомі. Коли на непротокольних масових зборах або зустрічах із натовпу лунають пропозиції та питання - вони формально не вважаються зверненнями громадян. Важливо, що керівники й інші посадові особи органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян зобов'язані проводити особистий прийом громадян. Він проводиться регулярно у встановлені дні та години, у зручний для громадян час, за місцем їх роботи і проживання. Графіки прийому мають доводитися до відома громадян. Усі звернення громадян на особистому прийомі реєструються - це важливо, якщо заява не буде зареєстрована, вважайте, що її не було. Якщо вирішити порушені в усному зверненні питання безпосередньо на особистому прийомі неможливо, воно розглядається у тому ж порядку, що й письмове звернення. Про результати розгляду громадянину повідомляється письмово або усно, за бажанням громадянина. Мова звернення не має значення - громадяни мають право звертатися до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, посадових осіб українською чи іншою мовою, прийнятною для сторін. Відповіді також можуть бути викладені в перекладі мовою заявника. Тож, звернення громадян, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду. При цьому забороняється направляти скарги для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються. Це означає, що в випадку коли студент скаржиться на ректора в Міністерство, останнє не має права перенаправляти звернення до вузу. Також заборонено стягувати плату за розгляд звернень.


51 Тож, установа або посадова особа, що отримала звернення, зобов'язана: - його розглянути; - повідомити громадянина про результати розгляду. Такий розгляд має відбуватися у рамках обов'язків установи/посадової особи: - об'єктивно, всебічно й вчасно перевіряти заяви чи скарги; - у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; - на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; - скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; - забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; - письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; - вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; - у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; - не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; - особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи. Громадянин-заявник при цьому набуває прав: - особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; - знайомитися з матеріалами перевірки; - подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; - бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; - користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; - одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; - висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; - вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень. Для більш глибокого розгляну питань звернень громадян можна ознайомитися також із Інструкцією з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. №348 (зі змінами). Майже останнє, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно (не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання). Якщо в місячний термін вирішити порушені у


52 зверненні питання неможливо, керівник (його заступник) відповідної установи, посадова особа встановлює необхідний термін для розгляду, про що повідомляється заявник. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів. На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено. Щодо відповідальності за порушення вимог законодавства щодо звернень громадян, то в разі задоволення скарги орган або посадова особа, які прийняли неправомірне рішення щодо звернення, відшкодовують йому завдані матеріальні збитки, пов'язані з поданням і розглядом скарги, обґрунтовані витрати, понесені у зв'язку з виїздом для розгляду скарги на вимогу відповідного органу, і втрачений за цей час заробіток. Спори про стягнення витрат розглядаються в судовому порядку. Громадянину на його вимогу та в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі також визначається судом. Суттєво, що нагляд за дотриманням законодавства про звернення громадян здійснюється прокуратурою, що вживає заходів до поновлення порушених прав, захисту законних інтересів громадян, притягнення порушників до відповідальності. Фактично, якщо порушене право громадянина на звернення можна звертатися не тільки до Президента, Верховної Ради України, Народних депутатів, Уповноважений з прав людини, Кабінету Міністрів, місцевих держаних адміністрацій і рад, їхніх виконавчих комітетів і депутатів, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади щодо підпорядкованих їм підприємств, установ, організацій, а й до прокуратури та суду. Головне - звернення громадян, громадські організації - потужні механізми громадянського суспільства, що можуть і мають використовуватися студентами для вирішення нагальних питань як на місцевому, так і на національному рівнях.

Нагорода знайшла свого героя Або - чи можна прожити місяць на одну тільки стипендію? Ще 1991 року, до оголошення незалежності України, було прийнято два Закони, що прямо стосувалися стипендій - засобу чи то заохочення до навчання, чи то соціального захисту або покращення якості життя молоді: - Закон України "Про освіту" від 23 травня № 1060-XII (зі змінами); - Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" від 3 липня №1282-XII (зі змінами). В першому в п. 1 ст. 51 йшлося про право студентів на забезпечення стипендіями (в порядку, встановленому Кабміном), та на особисту або через своїх представників участь у обговоренні та вирішенні питань призначення цих стипендій. В другому встановлювалося, що стипендії підлягають індексації як грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру. Підставою для індексації є ситуація, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101%. А сама індексація стипендій особам, які навчаються, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються. 1993 року прийнятий Закон України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" увібрав окрему статтю "Сприяння підвищенню рівня життя молоді", яка з 2004 року має поточну редакцію: "Держава, враховуючи вартість прожиткового мінімуму та виходячи з реальних можливостей бюджету, підвищує розміри ... стипендій та інших видів матеріального забезпечення молоді, яка отримує професійно-технічну, вищу освіту у відповідних навчальних закладах. Для сприяння пріоритетним напрямам розвитку суспільства та з метою заохочення молоді до активної роботи у відповідних галузях держава встановлює заохочувальні стипендії та визначає інші форми підтримки молоді згідно із законодавством.


53 Матеріальне забезпечення, включаючи стипендії учнівської та студентської молоді, яка перебуває на повному державному забезпеченні, встановлюється на рівні прожиткового мінімуму. Порядок виплати надбавок до стипендій за успіхи в навчанні, а також підвищених стипендій для окремих категорій молоді встановлюється Кабінетом Міністрів України" (ст. 9). У ньому ж (абзац четвертий ст. 11) вказувалося, що "органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування можуть встановлювати разом із заінтересованими міністерствами, науковими товариствами та творчими спілками, молодіжними фондами спеціальні стипендії для найобдарованіших студентів вищих навчальних закладів...". Подібна норма є й у Законі "Про освіту" (п. 4 ст. 42): "Особливо обдарованим студентам забезпечується ... встановлення спеціальних державних стипендій...". 1999 р. було прийнято Закон України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня №966-XIV (зі змінами), який закріплював, що прожитковий мінімум застосовується, зокрема, для встановлення розмірів стипендій (ст. 2). А 2000 р. Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 5 жовтня №2017-III (зі змінами) відніс стипендії учням професійно-технічних і студентам вищих державних навчальних закладів до державних соціальних гарантій, що встановлюються з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян (ст. 18). Закон "Про вищу освіту" 2002 р. також підтвердив право студентів на участь в обговоренні та вирішенні питань призначення стипендій (п. 1 ст. 54) і установив, що "студенти вищих навчальних закладів мають право на отримання стипендій, призначених юридичними та фізичними особами, які направили їх на навчання, а також інших стипендій відповідно до законодавства". У п. 6 ст. 64 конкретизується, що "особи, які успішно навчаються у вищих навчальних закладах державної або комунальної форми власності за денною (очною) формою навчання за кошти державного або місцевого бюджету, забезпечуються стипендіями у розмірі не менше ніж два неоподатковуваних мінімуми доходів громадян...". Тож, Кабінет Міністрів визначає порядок призначення та виплати стипендій, що закріплено Законами "Про освіту" та "Про вищу освіту". Так, 2004 р��ку ним було прийнято Постанову від 12 липня № 882 "Питання стипендіального забезпечення". Постанову Кабінету Міністрів України від 12 липня 2004 р. №882 "Питання стипендіального забезпечення" (у редакції 2004-2007 рр.) можна віднайти на стор. 164-173 довідника для громадсько-активного студента "Студентський паспорт м. Харкова" Затверджений тоді Порядок призначення і виплати стипендій (із незначними змінами 2006 р.) визначав розмір стипендії, виходячи з розміру прожиткового мінімуму громадян. Зокрема, з 1 липня 2004 р. до 31 грудня 2007 р. (як потім виявилося) стипендія (її мінімальний рівень) становила для: - студентів вузів І-ІІ рівнів акредитації - 25% розміру прожиткового мінімуму громадян; - студентів вузів ІІІ-ІV рівнів акредитації - 30% розміру прожиткового мінімуму громадян. Протягом 3,5 років стипендія змінювалася не в "ручному режимі" Урядом, а відповідно норм діючого на той момент Державного бюджету, який указував розмір прожиткового мінімуму. Було так, що стипендія підвищувалася 3 рази на рік. 5 березня 2008 р. Кабінет Міністрів України прийняв Постанову від 5 березня №165 "Деякі питання стипендіального забезпечення", якою вніс зміни до Порядку призначення і виплати стипендій та Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської


54 катастрофи. Згідно нині чинних норм стипендія з 1 січня 2008 р. становить не певний відсоток від прожиткового мінімуму, а визначене незмінне число: - для учнів професійно-технічних навчальних закладів - 150 грн (із 1 вересня - 200 грн); - для студентів вузів I-II рівня акредитації - 200 грн (із 1 вересня - 400 грн); - для студентів вузів III-IV рівня акредитації - 300 грн (із 1 вересня - 530 грн). Але слід зауважити, що наведені цифри є мінімальним розміром стипендії. До того ж слід розрізняти академічні та стипендіальні стипендії. Академічними стипендіями є: - стипендії Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, іменні стипендії, які призначаються учням, студентам і курсантам за результатами навчання, розміри та порядок призначення яких визначаються окремими нормативними актами; - іменні або персональні стипендії навчального закладу; - звичайні (ординарні) академічні стипендії, мінімальний рівень яких наведено вище. Соціальні стипендії призначаються: - студентам і курсантам із числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, а також студентам і курсантам, які в період навчання у віці від 18 до 23 років залишились без батьків; - студентам і курсантам з числа осіб, яким згідно із Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" гарантуються пільги під час призначення стипендії; - студентам і курсантам із малозабезпечених сімей (у разі отримання відповідної державної допомоги згідно із законодавством); - студентам, які є дітьми-інвалідами та інвалідами I-III групи; - студентам і курсантам, які мають сім'ї з дітьми і в яких обоє з подружжя або одна мати (батько) навчається у вищому навчальному закладі за денною формою навчання; - студентам, які навчаються за гірничими спеціальностями, батьки яких загинули або стали інвалідами внаслідок отримання травм на виробництві, професійного захворювання під час роботи на вугледобувних підприємствах. Академічні стипендії призначаються студентам, що навчаються в вузах за рахунок коштів загального фонду державного бюджету та комунальних навчальних закладах за рахунок коштів відповідних бюджетів (по-простому - "бюджетникам") за результатами навчання та виявленою при цьому успішністю (читай, за результатами екзаменаційних сесій). При цьому першокурсникам-"бюджетникам" стипендія встановлюється на мінімальному гарантованому рівні та виплачується з 1 вересня до першої сесії. Зміна її розміру відбувається після сесії (як правило, з 1 лютого та потім - 1 серпня). Формально це звучить так: "Академічна стипендія призначається з першого числа місяця, що настає після закінчення семестрового контролю згідно з навчальним планом, на період до визначення результатів наступного семестрового контролю". Важливо, що при "переході" з IV на V курс (взагалі при здобутті наступного освітньо-кваліфікаційного рівня) стипендія не нараховується на ті (як, правило, літні) місяці, коли відбувалися випуск і зарахування студента. Тож, академічна стипендія в мінімальному розмірі призначається студентам, які за результатами семестрового контролю мають середній бал успішності 7.00-9.99 за дванадцятибальною або 4.00-4.99 за п'ятибальною шкалою. Академічні стипендії аспірантам (очникам), слухачам підготовчих відділень консерваторій і студій підготовки акторських кадрів, клінічним ординаторам і докторантам, які навчаються з відривом від виробництва, призначаються лишень на підставі наказу про зарахування. На відміну від академічних, соціальні стипендії призначаються вищезгаданим категоріям студентів на підставі нормативно-правових актів на отримання державних пільг і гарантій.


55 Природно, що рівень стипендії диференціюється для різних категорій студентів, по-перше, та виходячи з різної їх успішності та здобутків, по-друге. У разі коли студент має право на безоплатне харчування, а вуз не в змозі його забезпечити, студентові виплачується стипендія без зменшення її розміру за умови письмової відмови від безоплатного харчування. Стипендіатам, які мають дітей віком до трьох років і продовжують навчання за денною формою, виплачуються, крім стипендії, щомісячна грошова допомога. Учням і студентам, які за результатами сесії мають 10-12 балів із усіх (!) дисциплін за дванадцятибальною або середній бал успішності 5 за п'ятибальною шкалою розмір звичайної академічної стипендії збільшується на 40 грн (для учнів), 50 грн (для студентів вузів I-II рівнів акредитації, які навчаються за освітньо-кваліфікаційним рівнем "молодший спеціаліст" або "бакалавр"), 60 грн (для студентів вузів III-IV рівнів акредитації, які навчаються за рівнем "бакалавр", "спеціаліст" або "магістр"). За особливі успіхи у навчанні, участь у громадській, спортивній і/чи науковій діяльності учням, студентам, курсантам за поданням стипендіальної комісії, про яку мова буде далі, можуть призначатися іменні або персональні стипендії навчального закладу (т.зв. стипендії Вченої ради, ректорські або університетські стипендії тощо), виплата яких проводиться у межах коштів, передбачених для виплати стипендій, відповідно до положення про іменні або персональні стипендії навчального закладу, що затверджується керівником вузу. Поцікавтеся в вузі такими специфічними стипендіями та положеннями про них. Розмір їх вищий порівняно зі звичайними академічними стипендіями на 65 грн (для учнів), 85 грн (для студентів). Цікаво, що рівень стипендії підвищується ще на 10-21% мінімальної стипендії для певних спеціальностей з напрямків "Педагогічна освіта", "Фізичне виховання", "Здоров'я людини", "Хореографія", "Музичне мистецтво", "Образотворче мистецтво", "Декоративно-прикладне мистецтво", "Історія", "Філологія", "Хімія", "Біологія", "Географія", "Інформатика" "Фізика", "Прикладна фізика", "Математика", "Механіка" тощо. Важливо, що вуз використовує 10% коштів, передбачених для виплати стипендій для надання учням, студентам, курсантам, клінічним ординаторам і аспірантам, які навчаються за державним замовленням, матеріальної допомоги та заохочення з метою підвищення життєвого рівня та заохочення за успіхи у навчанні, участь у громадській, спортивній і науковій діяльності. Виплата стипендій, як і матеріальної допомоги, заохочень ("премій"), відбувається раз на місяць. Як же відбувається процедура призначення стипендій? Порядок використання коштів, передбачених на виплату стипендій, для надання матеріальної допомоги та заохочення розробляється навчальним закладом та затверджується його керівником (п. 7 Порядку призначення і виплати стипендій) - поцікавтеся який саме порядок заведений в вузі... Бо нормативно є вимога, що для вирішення питань із призначення та позбавлення академічної та соціальної стипендій, надання матеріальної допомоги, заохочення кращих студентів за їхні успіхи, вирішення спірних стипендіальних питань вузи утворюють стипендіальні комісії (п. 8). До складу такої комісії мають входити керівник навчального закладу (ректор, директор), представники фінансових підрозділів (наприклад, головний бухгалтер), декани факультетів або завідуючі відділеннями, представники профспілкових і самоврядних організацій учнів, студентів, курсантів. Важливо, що якоїсь процедури включення студентів у стипендіальної комісії немає (через рішення ректора, Вченої ради чи органу студентського самоврядування), то це питання вирішується, цитуючи, "навчальним закладом та затверджується його керівником". У своїй роботі стипендіальна комісія навчального закладу керується законами й іншими нормативно-правовими актами, зокрема, наведеними вище, Порядком призначення і виплати стипендії та статутом вузу. Саме за поданням комісії керівник навчального закладу затверджує реєстр осіб, яким призначаються стипендії. Не можна недооцінювати роль стипендіальної комісії в процесах участі студентів у захисті свої прав і інтересів!


56 Для більш суттєвого розгляну питань стипендіального забезпечення, зокрема, щодо соціальних стипендій, стипендій учнів і курсантів, аспірантів тощо, бажано ознайомитися з чинною редакцією Порядку призначення і виплати стипендій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів "Питання стипендіального забезпечення" від 12 липня 2004 року № 882 (зі змінами). Цікаво, що МОН випустило Наказ від 20 березня 2008 р. №209 "Про Постанову Кабінету Міністрів України від 5 березня 2008 р. № 165 "Деякі питання стипендіального забезпечення", яким "оголосило постанову" зі змінами Порядку призначення і виплати стипендій. І ще, використовувана в Порядку призначення і виплати стипендій назва "п'ятибальної" шкали оцінювання, насправді, є невірною, бо така шкала в вищій школі чотирьохбальна "незадовільно", "задовільно", "добре" та "відмінно". Положенням про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України, затвердженим Наказом Міністерства освіти №93 від 8 квітня 1993 р. (зі змінами), окремо нагадується, що "оцінка студента за практику враховується стипендіальною комісією при визначенні розміру стипендії разом з його оцінками за результатом підсумкового контролю" (п. 4.3), "під час практики у період роботи на робочих місцях і посадах з виплатою заробітної плати за студентами (учнями) зберігається право на одержання стипендії за результатами підсумкового контролю" (п. 5.6). Щодо останнього, то це також прописано більш "високим" нормативним актом - Порядком призначення і виплати стипендій: "На час проходження практики або іншої трудової діяльності, яка провадиться з дозволу навчального закладу, стипендіат зберігає право на отримання стипендії" (п. 8). Положення про академічні відпустки та повторне навчання у вищих закладах освіти каже, що "студентам, які навчалися за кошти державного бюджету, призначається стипендія за рахунок бюджетного фінансування з часу поновлення їх на навчання до підведення підсумків чергової екзаменаційної сесії" (п. 19). І ще, Порядком працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, про суперечливості якого вже зазначалося, визначено, що "Замовники можуть за рахунок своїх коштів надавати студентам матеріальну допомогу, а також встановлювати доплати до державної стипендії, визначеної для відповідної спеціальності, курсу, навчального закладу. Граничні розміри зазначених виплат не обмежуються" (п. 7). Як вже зазначалося для найбільш обдарованих студентів із метою їх матеріального стимулювання в країні започатковано ряд академічних іменних стипендій, зокрема, призначаються 700 стипендій Президента України, 500 стипендій Верховної Ради України, 100 стипендій Кабінету Міністрів України, ряд інших іменник стипендій - В'ячеслава Чорновола, Володимира Івашка, Миколи Амосова, Михайла Грушевського, Вадима Гетьмана тощо. Постанови та Розпорядження Кабінету Міністрів України щодо призначення та виплати академічних стипендії Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України, стипендій ім. Вадима Гетьмана, Олеся Гончара, Михайла Грушевського, Володимира Івашка, В'ячеслава Чорновола тощо можна віднайти на стор. 174196 довідника для громадсько-активного студента "Студентський паспорт м. Харкова" З метою стимулювання навчальної та наукової діяльності, творчої активності студентів вузів ІІV рівнів акредитації області незалежно від форм їхньої власності Харківською облдержадміністрацією засновано 10 іменних стипендій облдержадміністрації та 9 персональних стипендій ім. О.С. Масельського по 300 грн щомісяця додатково до основної стипендії.


57 Розпорядження Голови ХОДА "Про призначення іменних стипендій облдержадміністрації та персональних стипендій імені О.С. Масельського студентам вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації" від 23 квітня 2007 р. №225 можна віднайти на стор. 197-200 довідника для громадськоактивного студента "Студентський паспорт м. Харкова" З метою підтримки обдарованої молоді, створення умов для виховання інтелектуальної та творчої еліти міста Харкова, заради стимулювання дітей і молоді на досягнення високих результатів у навчанні, фізичній культурі та спорті, творчих здобутків у науково-дослідницькій діяльності, літературі та мистецтві Харківською міської радою встановлено 50 стипендій у розмірі 240 грн (незалежно від отримання чи неотримання іншої стипендії за місцем навчання) для студентів: - за досягнення у навчальній та науково-дослідницькій діяльності (у реалізації набутих знань, у науково-дослідницькій та пошуковій діяльності) - 60% стипендій; - за досягнення в галузі спорту (у спорті високих досягнень) - 20% стипендій; - за досягнення в галузі культури (у музичній, образотворчій, літературно-мистецькій діяльності та інших видах творчої діяльності) - 20% стипендій. Інформацію про умови подання претендентів на призначення стипендії Харківського міського голови "Обдарованість" (станом на 2007/2008 н.р.) можна віднайти на стор. 201-202 довідника для громадсько-активного студента "Студентський паспорт м. Харкова" Окремо треба сказати про інші форми позавузівського заохочення та відзначення молоді, як премії та відзнаки. Так, з 2001 р. установлено 30 (а з 1 січня 2005 р. - до 60) щорічних ґрантів Президента України для обдарованої молоді, максимальний розмір якого не перевищує 75 тисяч гривень. Для підтримки актуальних, значущих наукових досліджень молодих науковців надаються ґранти Президента Україні для підтримки наукових досліджень молодих учених. Існує Премія Кабінету Міністрів України за особливі досягнення молоді у розбудові України, що присуджується молоді, особливі досягнення якої сприяють розвитку суспільноекономічного життя України, її розбудові й утвердженню міжнародного авторитету. Щороку присуджується 60 таких Премій у розмірі 120 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян кожна. З метою залучення молоді до процесів законотворення, розвитку парламентаризму та місцевого самоврядування, морального і матеріального заохочення її кращих представників за досягнення значних результатів у вирішенні соціальних і правових питань Верховна Рада України заснувала з 1 січня 2004 р. свою Премію за внесок молоді у розвиток парламентаризму, місцевого самоврядування. Щороку, як правило до Дня молоді, присуджується десять премій, грошова частина яких становить вісімдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян кожна. 16 березня 2007 р. прийнято Постанову Верховної Ради України "Про Премію Верховної Ради України найталановитішим молодим ученим в галузі фундаментальних і прикладних досліджень та науково-технічних розробок" № 775-V. Міністерством України у справах сім'ї, молоді та спорту випущено два Накази "Про нагородну діяльність Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту" від 25 квітня 2007 р. №1304 та від 26 листопада 2007 р. №4562. Указ Президента "Про гранти Президента України" від 2 серпня 2000 р. №945/2000 (зі змінами), Указ Президента "Про Положення про порядок надання грантів Президента Україні для підтримки наукових досліджень молодих учених" від 24 грудня 2002 р. № 1210/2002, Постанову Кабінету Міністрів "Про Премію Кабінету Міністрів України за внесок молоді у розбудову держави" від 13 червня 2000 р. № 951 (зі змінами), Постанову Верховної ради "Про Премію Верховної Ради України за внесок молоді у розвиток парламентаризму,


58 місцевого самоврядування" від 22 травня 2003 р. № 840-IV можна віднайти в виданні "Можливості для молоді" в електронній CD-бібліотеці "Громадська активність студентів: крок за кроком", яка невід'ємно додається до друкованого примірника даного посібника Задля виявлення, підтримки та заохочення молодіжних лідерів, які сприяють створенню соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов і гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу в інтересах суспільства управління у справах сім'ї та молоді Харківської облдержадміністрації засновано обласний конкурс "Молодіжний лідер року", який проводиться в 11 номінаціях: "Журналіст, тележурналіст", "Молодіжний лідер", "Депутат", "Поет, письменник", "Державний службовець", "Соціальний працівник", "Волонтер", "Працівник позашкільного закладу", "Продюсер, керівник творчих програм для молоді", "Підприємець", "Меценат". Умови та порядок проведення обласного конкурсу "Молодіжний лідер року" можна віднайти на стор. 300-301 довідника для громадсько-активного студента "Студентський паспорт м. Харкова" З метою виявлення та підтримки найбільш активних молодих науковців Харківщини, створення умов для реалізації їх інтелектуального потенціалу у сфері наукової та науково-технічної діяльності облдержадміністрацією також проводиться обласний конкурс "Найкращий молодий науковець" за 11 напрямами наукової діяльності: математика й інформатика; фізика й астрономія; електротехніка й енергетика; машинобудування; технічні науки; хімія, біологія та фармація; медицина та ветеринарія; суспільно-економічні науки; держава та право; гуманітарні науки; архітектура та будівництво. Умови та порядок проведення обласного конкурсу "Найкращий молодий науковець" можна віднайти на стор. 302-303 довідника для громадськоактивного студента "Студентський паспорт м. Харкова" Ще з 2001 р. у Харкові проводиться міський конкурс "Молода людина року", що покликаний ініціювати та стимулювати соціальну активність молоді. Критерієм визначення переможців і лауреатів цього конкурсу є соціальна вагомість сукупних досягнень конкурсантів по 10 номінаціях: "Учні загальноосвітніх шкіл", "Студент (курсант) вищого навчального закладу ІІІІV рівнів акредитації", "Студент вищого навчального закладу І-ІІ рівнів акредитації", "Наукова діяльність", "Культура та мистецтво", "Фізична культура та спорт", "Учні ПТУ", "Діяльність в галузі виробництва", "Діяльність у невиробничій сфері", "Громадська діяльність". Звання "Молода людина року" присуджується один раз за вагомі досягнення у представлених галузях суспільного життя. Цікаво, що 2002 р. церемонія нагородження проходила в прямому ефірі обласного телебачення. Умови та порядок проведення міського конкурсу "Молода людина року" можна віднайти на стор. 346-347 довідника для громадсько-активного студента "Студентський паспорт м. Харкова"


59 Також обдарованій молоді міста надається фінансова підтримка як одноразова виплата у розмірі, що не перевищує 2000 грн заради створення умов для виховання інтелектуальної та творчої еліти Харкова та стимулювання молоді для досягнення високих результатів у різних галузях діяльності щодо вирішення актуальних проблем науки, техніки, економіки, літератури та мистецтва, фізичної культури та спорту. Для отримання такої форми сприяння треба звернутися до управління у справах сім'ї та молоді Харківської міської ради та надати наступний перелік документів: - заява претендента на ім'я директора Департаменту з гуманітарних питань Харківської міської ради; - ксерокопії документів про досягнення; - ксерокопії паспорта: сторінки 1-2 та відомості про реєстрацію (прописку); - листи підтримки та рекомендації; - інші документи, які можуть вплинути на позитивне рішення щодо рекомендації по наданню фінансової підтримки. Після прийняття рішення про надання фінансової підтримки міськрадою отримувач коштів надає до Департаменту з гуманітарних питань Харківської міської ради звіт та підтверджуючі документи про витрачені кошти, на підставі яких його витрати компенсуються (частково компенсуються) в межах затвердженого наказом Департаменту кошторису. Окремо управлінням у справах сім'ї та молоді міської ради надається фінансова підтримка участі молоді міста у всеукраїнських і міжнародних заходах масових молодіжних рухів. Основною метою надання цієї фінансової підтримки є сприяння всебічному розвитку та вдосконаленню найбільш обдарованих молодих людей по результатах їхньої участі в міських, обласних, міжнародних заходах, підвищення престижу Харкова в Україні та за її межами. Фінансова підтримка надається окремим молодим людям, а також групам незалежно від їх підпорядкованості, в формі оплати проїзду, проживання, організаційних внесків тощо. Положення про підтримку участі молоді міста в всеукраїнських і міжнародних заходах масових молодіжних рухів можна віднайти на стор. 335-336 довідника для громадсько-активного студента "Студентський паспорт м. Харкова" *** Продовження щодо пільгового проїзду та відряджень, навчання закордоном, вторинної зайнятості, особливостей навчання студентів заочної форми навчання, організації змістовного дозвілля, особливостей щорічного медичного обстеження, отримання другої вищої освіти, перспектив Болонського процесу, підготовки наукових і науковопедагогічних кадрів, працевлаштування випускників тощо буде далі. Чекайте! *** З пропозиціями та відгуками відносно посібника звертайтеся до авторів на info@ciacy.org.ua


60 Аналітично-довідкове видання Права студентів у м. Харкові як основа боротьби з корупцією: теоретичні та практичні аспекти Автори-упорядники: Артем Коновалов, Марина Шишкова Українською мовою Тільки для некомерційного розповсюдження та використання. В комплекті з електронною CD-бібліотекою "Громадська активність студентів: крок за кроком" Видрукувано та виготовлено в рамках Кампанії підтримки студентського самоврядування, здійснюваної Східноукраїнським Фондом розвитку демократії, Громадським інформаційноаналітичним Центром для молоді, Харківською обласною молодіжною громадською організацією "Зебра" та Студентським парламентом НТУ "ХПІ" Здійснено в рамках проекту за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією уряду США Supported by the Democracy Grants Program of the U.S. Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government

Формат А5. Гарнітура Times NRC. Умовн. друк. арк. 5,01. Наклад 500 прим.


Права студентів у м. Харкові як основа боротьби з корупцією: теоретичні та практичні аспекти