Page 1

2014 2015

№12-2 зима

журнал твого виміру

Джон Толкін Сергій Оксеник Наталія Щерба Анастасія Шнайдер Микола Брездень

Олександр Шеремета Сергій Пильтяй Сергій Мисько

Київський міні-конвент

Найочікуваніші

«Хроніки Нарнії»:

ЛіTerra U

книгоновинки 2015

театральне читання

Зимове королівство

14 екранізацій Толкіна,

Казкове

магів та янголів

про які ви не чули

різдвяне фентезі

1


щомісячний журнал

СВІТ ФЕНТЕЗІ №12-2 (15-17). Грудень-Лютий 2014-2015 Видається з вересня 2013 року

РЕДАКЦІЯ Головний редактор і засновник Вікторія Ваколюк Заступник головного редактора Артем Острожинський Літературний редактор Ярослава Зуєнко Коректор Влада Соловйова Дизайн та верстка Оксана Пронько, Вікторія Ваколюк Над номером працювали: Вікторія Ваколюк, Інна Ковалишена, Артем Острожинський, Оксана Пронько, Влада Соловйова, Денис Корнєєв

На обкладинці: Новорічна ялинка із книг Фото: © Вікторія Ваколюк При підготовці номеру було використано матеріали Deviantart, постери та кадри з фільмів і серіалів. © Світ Фентезі 2015. Редакція залишає за собою право на літредагування та коректуру надісланих матеріалів при їх підготовці до публікації без узгодження з автором. Редакція може не поділяти точку зору автора. Відповідальність за достовірність фактів, імен, дат та інших відомостей несуть автори публікацій.

Електронна пошта: svit_fantasy@ukr.net


ЗМІСТ 4

ФЕНТЕЗІЙНИЙ КАЛЕНДАР

6

НОВИНКИ ЛІТЕРАТУРИ

8

НОВИНКИ КІНО

10

ПАЛАНТИР

16

МАГ-КОРЕСПОНДЕНТ 16 22 26 36 40

LiTerra U, київський міні-конвент Київська Ефлара, фінал історії «Хроніки Нарнії»: театральне читання Різдвяна Читальня Мангуста Зимове королівство магів та янголів

СПЕЦПРОЕКТ 46 Книжковий 2015

ІНТЕРВ’Ю

52 Сергій Оксеник

26

ЧОРНИЛЬНІ ЧАРИ

56 «Лісом, небом, водою» Сергій Оксеник

КРИПТОФЕНТЕЗІ

58 14 екранізацій Толкіна, про які ви не чули

КІНОМАГІЯ

64 Хоббіт: Битва п’яти воїнств 70 Голодні Ігри: Переспівниця. ЧастинаI 78 У темному-темному лісі

НАДСЕРІАЛЬНЕ 84 Блискавка

ФІШКА

58

90 Настільні ігри в жанрі фентезі для всієї родини

СФ-РЕКОМЕНДУЄ 96 Різдвяне фентезі 98

ПРАТЧЕТТІВКА

ЧИТАЛЬНЯ

102 «Марта і Годинникар» Анастасія Шнайдер 107 «Квітка мудрості» Микола Брездень 111 «Фантасмагорія в Антонінах» Олександр Шеремета 115 «Місячна райдуга» Сергій Пильтяй 117 «Німб сатани» Сергій Мисько

40

52

84


ФЕНТЕЗІЙНИЙ КАЛЕНДАР

Грудень 10 грудня 190 років тому народився Джордж Макдональд (1824-1905), шотландський романіст та поет, один із авторів-родоначальників фентезі IX століття, наставник письменника Льюїса Керрола. Творчість Макдональда високо оцінили такі письменники як В.Г.Ауден, К.С.Льюїс, Дж.Р.Р.Толкін, Дж.К.Честертон, М.Твен. Найвідомішими роботами шотландця є фантастичні романи «Фантастес», «Принцеса та Гоблін», «Ззаду північного вітру», «Ліліт», а також казки «Світла принцеса», «Золотий ключ», «Мудра жінка». Коли тобі довіряють, це більший компплімент, ніж бути коханим.

18 грудня 75 років тому народився Майкл Муркок (1939), британський письменник-фантаст «нової хвилі наукової фантастики», поет і рок-музика. Серед літературних відзнак Муркока премія «Неб’юла» (1967, за повість «Се людина»), Всесвітня премія фентезі (1979, за роман «Глоріана, невдоволена королева»), три Британських премії фентезі, а також премія Брема Стокера за вклад у розвиток жанру і звання грандайстра в премії «Неб’юла». Муркок першим ввів поняття «вічного героя» та мультивсесвіту. Всі головні персонажі його книг — реінкарнації одного Вічного Героя. Письменник також писав сценарії для «героїчних» серіалів, в основному щоб підтримувати свій журнал. «Нові світи» («New Worlds») — ведучий британський журнал із фантастики, заснований ще в 1946 році. Муркок очолив його в двадцять чотири, перед цим із вісімнадцяти займався редакторською діяльністю у фензинах. У сфері музики британець виступає автором пісень, вокалістом і навіть музикою — довгий час грав у «Hawkwind». Тільки вільне суспільство що робить можливою тиранію...

здатне

виробляти

техніку,

19 грудня 70 років тому народилася Анастасія Олександрівна Вертинська (1944), радянська й російська акторка театру і кіно. Кінодебютом в 1961 році стали фільми «Червоні вітрила» (зіграла Ассоль) та «Людина-Амфібія» (зіграла Гуттіере). Серед знакових робіт росіянки ролі Офелії в «Гамлеті» (1964), Маргарити у фільмі «Майстер і Маргарита» (1994), принцеси в стрічці «Тінь». Вертинська також озвучувала Констанцію Бонасьє у фільмі «Д’Артаньян і три мушкетери» (1979). Значну частину життя акторка грала в театрі «Сучасник» і в Московському Художньому театрі. Коли не маєш поняття, як грати ролі, що на тебе звалилися, стоїш під одною лінійкою, тобі комфортно. Але рано чи пізно справжня творча особистість прагне вирватися з жорсткої структури.

28 грудня 30 років тому помер Костянтин Єршов (1935-1984), український та російський актор, кінорежисер, сценарист. Був актором Театру російської драми ім.Лесі Українки, працював на «Мосфільмі» та Кіностудії ім.Довженка. Знявся в таких українських стрічках як «Спадкоємці» (Костя), «За двома зайцями» (Пляшка), «День Ангела» (Гризлов), «Вечір на Івана Купала» (Афанасій), «Дума про Британку», «Веселі Жабокричі» (Герасим) та інших. У якості режисера на «Мосфільмі» поставив кінокартину «Вій» (1967, у співавторстві), а на «Ленфільмі» — «Степанова пам’ятка» (1976), на Кіностудії імені О. Довженка — «Пізня дитина» (1970). Чоловік має вселяти в жінку оптимізм.

4


ФЕНТЕЗІЙНИЙ КАЛЕНДАР

Січень 2 січня 95 років тому народився Айзек Азімов (1920-1992), американський письменник-фантаст, професор біохімії Бостонського університету, популяризатор науки. Наряду із Артуром Кларком та Робертом Гайнлайном один із «Великої трійці» письменників-фантастів. На його рахунку більше п’ятиста творів, а серед нагород сім премій «Г’юґо» дві «Неб’юли» та три премії журналу «Локус». Праці Азімова пройняті духом просвітництва, науки, занепокоєння долею людства. На багатьох вчених, що займаються проблемами штучного інтелекту, твори письменника мали великий вплив. Найвідомішими фантастичними книгами Азімова про роботів є «Я, робот» (1950), «Сталеві печери» (1954), «Голе сонце» (1957), «Роботи ранкової зорі» (1983) і «Роботи та Імперія» (1985). Також відома «Трилогія про заснування» (1964), цикл про занепад Галактичної імперії. Історія досягла точки, коли людству більше не дозволяється ворогувати. Люди на Землі повинні Дружити.

6 січня 110 років тому народився Ерік Френк Рассел (1905-1978), англійський письменник-фантаст, відомий короткими іронічними оповіданням і романами в жанрі наукової фантастики. Першою публікацією було оповідання «Сага Західного Пелікана» (1937). Рассел отримав премію «Г’юґо»(1955) за «Абракадабру». Серед найкращих робіт британця романи «Зловісний бар’єр» (1939), «Wasp» (1957) та «Великий вибух» (1962). У 2000 році ім’я Еріка Рассела занесли в список Зали Слави Наукової Фантастики і Фентезі. Якщо не вистачає своїх сил, скористайся слабкістю суперника.

16 січня 125 років тому народився Карл Фройнд (1890-1969), німецький та американський кінооператор і режисер. Після переїзду до США Фройнд зняв майбутню класику кінематографу: фільми «Дракула» (1931) і «Риф Ларго»(1934) як оператор, стрічки «Мумія»(1932), «Невпевнена леді» (1934) — як режисер. У якості оператора Карл Фройнд взяв участь у створенні більше ста кінострічок. Співпрацював з видатними режисерами німецького кіноекспресіонізму — Ф. В. Мурнау, Ф. Лангом. Серед нагород Фройнда «Оскар»(1938) у номінації «кращий оператор». У 2012 році на Бульварі зірок у Постдамі (Берлін) відкрито пам’ятну зірку в честь кіномитця. Моя ідея в тому, щоб простежити за днем у житті міста. Я хотів показати все. Чоловіки встають, снідають, їдуть на роботу трамваєм чи йдуть пішки. Мої персонажі взяті з усіх верств суспільства. Від найнижчого чорнороба до президента банку.

21 січня 65 років тому помер Джордж Орвелл (1903-1950), англійський письменник, відомий антиутопією «1984» (1949) та повістю-алегорією «Ферма тварин» (1945). Справжнє ім’я британця — Ерік Артур Блер, псевдонімом він вперше підписався у 1933 році, коли опублікував збірку нарисів «Фунти лиха в Парижі і Лондоні». Під час Другої світової війни Джордж Орвелл працював військовим кореспондентом на Бі-Бі-Сі, потім — редактором літературного відділу в газеті, а наприкінці війни — репортером у Європі. Цікаво, що перший іноземний переклад повісті «Ферма тварин» Орвелла був зроблений українською в 1946 році видавництвом «Прометей» у Німеччині. Передмову до книги написав сам автор, навіть видав переклад власним коштом. Видання призначалося для українцівбіженців в таборах для переміщених осіб на території Західної окупаційної зони. У часи всюдисущого революційний акт.

обману

говорити

правду

5


НОВИНКИ ЛІТЕРАТУРИ

Інженер Сергій Оксеник трилогія «Лісом, небом, водою» III частина «Смолоскип» От уже ніби й довідалися, що то за страшна сила, яка прагне знищити всіх людей і взагалі всіх живих істот на Землі, а як її здолати – так нікому й не відомо. Безнадійний, жахливий, авантюрний план Лисого не сподобався нікому – ні Лелі, ні Марічці, ні Бороді... І все ж усі вони й навіть півень на ймення Сокіл беруться допомогти. Страшно й подумати, до чого це може призвести. І все ж – звідки ця темна підземна сила взялася? Чому вона така ворожа до людини? На ці запитання, можливо, відповість доля зовсім іншого персонажа, який назвав себе Інженером. Остання книга трилогії “Лісом, небом, водою” так само сповнена фантастичних пригод і пригодницької фантастики, як і дві попередні: “Лисий” і “Леля”.

Часова Битва Наталія Щерба серія «Часодії» VI частина Видавничий дім «Школа» У шостій, завершальній, книзі циклу «Часодії» на Василину й Феша чекають неймовірні випробування. Наближається фатальна мить — вирішальна битва за трон Часу. Зодче Коло збентежене: Василина Огнєва стала ученицею Астрагора, запеклого ворога всіх ефларських часівників, Феш Драгоцій безслідно зник, і невідомо, що очікує ключників у майбутньому. І тільки Астрагор упевнений у своїй долі та стрімко прямує до найголовнішої мети, залучаючи союзників і розбиваючи ворогів. Чи вдасться Василині врятувати свого друга? Яка доля судилася її батькові, Нортону Огнєву? Ким же насправді є Родіон Хардіус і які ще таємниці зберігає Розколотий замок? В останній книзі часодійної історії розкриються всі найважливіші секрети і ми нарешті дізнаємося, на чиєму боці сам Час!

Листи з того світу Сергій Бут «КСД» Студент Львівської політехніки Андрій Багрій — майбутній реставратор і пристрасний колекціонер старожитностей. Одного разу, працюючи на Личаківському цвинтарі, у склепі, де півстоліття тому поховали двох немовлят, Андрій знаходить старий лист... Це справжній крик про допомогу — прохання врятувати викрадену дитину. Заінтригований Андрій вирішує дізнатися, що насправді трапилося багато років тому. Він не здогадується, у який лабіринт лячних таємниць заведе його це розслідування... «Або світ справді двовимірний, думаємо ми разом із героєм, або нас усіх хтось намагається майстерно заплутати. Хто цей підступний та хитрий зловмисник? Яка його мета? Невже звичайні листи, знайдені у старому некрополі, здатні розбуркати Зло, котре до пори дрімало, чекаючи на свій тріумфальний вихід?» Андрій Кокотюха, письменник

6


НОВИНКИ ЛІТЕРАТУРИ

Різдвяна історія Чарльз Діккенс «Видавництво Старого Лева» Опублікований у середині грудня 1843 року шеститисячний наклад «Різдвяної пісні» розійшовся ще до Різдва, та й наступні наклади розкупили дуже швидко. Внутрішній «поштовх» дав англійцям Чарльз Діккенс своєю «Різдвяною піснею» – саме вона внесла в святкування потужний животворний дух морального й духовного очищення, доброчинності та єднання всіх людей у любові до Спасителя. Своєю повістю Діккенс заклав­ основи своєрідної «різдвяної філософії», яка культивується відтоді не лише в Англії, а й у всьому Західному світі.

Діти Гуріна Джон Рональд Руел Толкін за редакцією Крістофера Толкіна «Астролябія» Твір, який опублікував син автора — Крістофер Толкін, — описує трагічну долю Туріна та Нієнор, що мусять спокутувати мужність їхніх батькíв. Над ними тяжіє прокляття Морґота — жахлива помста їхньому батькові за небажання скоритися волі Темного Володаря. Сумної розв’язки не уникнути навіть завдяки співчуттю ельфів, власній відвазі чи перемозі над драконом Ґлаурунґом. Утім боротьба, навіть безнадійна, все-таки має сенс — як запорука перемог у майбутніх битвах зі злом, що їх Дж. Р. Р. Толкін описав у інших творах — «Гобіті» та «Володарі Перснів». Перші нариси до «Дітей Гуріна» Толкін зробив ще наприкінці 1910-их, але остаточно дописав історію лише перед самісінькою смертю в 1973 році. Книга побачила світ аж у 2007, коли Крістофер Толкін зібрав та відредагував манускрипт. Українською мовою «Діти Гуріна» вперше були опубліковані 2008 року у видавництві «Астролябія». Довгоочікуване друге видання «Дітей Гуріна» українською отримало новий формат й ілюстрації художника Алана Лі.

АЙХО, або полювання на шпигуна Оршуля Фариняк Серія «Айхо», книга II «Твердиня» Айхо нарешті дістається омріяної Шанталії, стає спудеєм Університету Природознавства, потрапляє в легендарний Клас Правиці. Здавалося б, на цьому і завершаться його митарства. Після піратського полону, небезпечних мандрів химерною Вершиною Тиші, рабовласницькою Сакарією – Шанталія з величчю її Університетів, веселим галасом спудеїв, атмосферою свободи і рівноправ’я видається світлим, казковим сном. Та чи не ховається у цій оманливій безтурботності щось темне, лихе, смертоносне? Чи не перетвориться мирний сон Шанталії у жахіття? Чи вдасться Айхо розгадати загадку Вісьмох? Чи зустрінеться віч-на-віч з потаємним ворогом? Чи розпочнеться полювання? Полювання на шпигуна…

7


НОВИНКИ КІНО

Хоббіт: битва п’яти воїнств

(The Hobbit: The Battle of the Five Armies) Прем’єра в Україні: 11 січня Країна: Нова Зеландія, США Жанр: фентезі, пригоди, бойовик У головних ролях: Мартін Фріман, Іен МакКеллен, Річард Армітедж Звершення легендарної кіно-епохи. Фінальна частина трилогії «Хоббіт» Пітера Джексона, екранізації повісті Джона Толкіна. Кінець подорожі Більбо Бегінса та його друзів. Після того, як Більбо увійшов до лігва Смога та розгнівав його, дракон палає бажанням помститись. Але у кожного є слабке місце і Смог не виняток. Чи зможуть Більбо та гноми повернути рідний Еребор і скарби ,відібрані Смогом? Якщо так, то чи зможуть вони їх утримати?

У темному-темному лісі (Into the Woods)

Прем’єра в Україні: 25 грудня Країна: США Жанр: фентезі, мюзикл У головних ролях: Меріл Стріп, Емілі Блант, Джеймс Корден, Джонні Депп Топ-зірки Голлівуду Джонні Депп, Меріл Стріп, Емілі Блант у фантастичній яскравій історії від студії «Дісней», створеній у стилістиці «Оза: Великого та Могутнього» режисером Робом Маршаллом. Зла відьма накладає закляття на родину молодого пекаря: вони не можуть мати дітей. Випробувавши все, у відчаї пара вирушає до темного-темного лісу на пошуки чаклунки. На своєму шляху вони зустрінуть багато небезпек та пригод.

Сьомий син (Seventh Son)

Прем’єра в Україні: 1 січня Країна: Великобританія, США, Канада Жанр: фентезі, пригоди У головних ролях: Бен Барнс, Джефф Бріджес, Джуліанна Мур У фільмі режисера Сергія Бордова розповідається про хлопця, який, так вже вийшло, став сьомим сином сьомого сина. А тільки така людина може стати відьмаком. Але цього недостатньо, щоб іменувати себе так - необхідно пройти масу тренувань, а також старанно вчитися. Адже головна зброя відьмака - це його розум. Хоч в народі їх не люблять, але хтось же повинен вбивати нечисть, зберігати землю від сил зла і робити всю брудну роботу? Юний Том Уорд спробує стати тим самим учнем відьмака.

8


НОВИНКИ КІНО

Вихід: Боги та Царі (Exodus: Gods and Kings)

Прем’єра в Україні: 1 січня Країна: Великобританія, США, Канада, Китай Жанр: фентезі, пригоди, драма У головних ролях: Крістіан Бейл, Джоел Едгертон, Аарон Пол Старозавітна історія про великого пророка Мойсея і звільнення єврейського народу з єгипетського полону, перенесена на екран Рідлі Скоттом. Мойсей з’явився на світ в ті часи, коли фараон наказав убивати всіх новонароджених хлопчиків єврейського походження. Щоб врятувати його, мати поклала малюка в кошик з очерету та відправила вниз по Нілу. Дитину знайшла дочка фараона, яка усиновила його і ростила поруч з Рамзесом - майбутнім фараоном. Багато років по тому, ставши чоловіком, Мойсей біжить з Єгипту, а потім повертається туди за велінням Господа, щоб позбавити свій народ від пут рабства...

Феї і Легенда загадкового звіра (Legend of the NeverBeast)

Прем’єра в Україні: 1 січня Країна: США Жанр: фентезі, пригоди, мультфільм Головні ролі озвучували: Дженніфер Гудвін, Розаріо Доусон Улюблениці всього світу чарівні і кмітливі Феї знову з нами – в мультфільмі Стіва Лотера. Таємничу зелену комету над долиною бачив чи не кожен. Але що вона принесе із собою, хороші чи погані вісті? Тим часом фея тварин Фауна потоваришувала із загадковим Звіром, який наводить жах на всю Небувалію. Однак тепер вона мусить довести усім, що це добра істота і не шкодить іншим. Дісней дарує дива!

Ніч у музеї: Секрет гробниці

(Night at the Museum: Secret of the Tomb) Прем’єра в Україні: 8 січня Країна: США Жанр: фентезі, пригоди, комедія У головних ролях: Бен Стіллер, Робін Вільямс, Ребел Вілсон Режисер Шон Леві дарує глядачам іще одну ніч у музеї. Цього разу сторож Ларрі стикається з більш серйозною проблемою, ніж просто експонати музею, що ожили. Рузвельт з Наполеоном вже не турбують, в порівнянні з фараоном Акхменрою, який намагається викликати з пекла свого злобного брата. Варто подивитися, як героєві вдасться вирішити цю проблему!

9


ПАЛАНТИР 05.02.2014

МАКСИМ ОСА: СТОПАМИ MARVEL

«Дописала одну цікаву книгу. Щоправда, ще багато роботи належить виконати, але тим не менш. І це — часодійний сюрприз».

У мережі з’явився перший трейлер до української кінострічки «Максим Оса». Фільм знятий за однойменним коміксом художника і сценариста Ігоря Баранька, що вже виданий в Україні, Польщі, Франції, Бельгії та Росії. «Максим Оса» стане першим фільмом в історії українського кінематографу, що знятий за мотивами коміксу.

Наталія Щерба

Дія розгортається в 1639 році. Хорунжий Корсунівського полку Максим Оса одного дня виявляє, що помер. Точніше, хтось викопав його могилу — і хто тепер зна, чи не привидом він став. Волею долі чоловік потрапляє у вир детективного розслідування, організованим паном Кричевським. До цієї справи залучено відьму Гелену, перевертня, божевільного священика та вельми неприємних слуг. Однак Оса не тільки з шаблею гарно вправляється, а й може позмагатися в метикуватості з самим Шерлоком Голмсом.

Володимир Арєнєв

21.02.2015

«Чудова і вкрай необхідна ініціатива. Організатори — молодці!». 21-22 лютого в Києві відбувся конгрес «Промоція літератури в Україні». У рамках заходу пройшли лекції від відомих кураторів та презентації нових проектів.

Джоан Ролінґ

28.12.2014

«Телеадаптація «Несподіваної вакансії» у трьох частинах вийде в ефір на телеканалі BBC1 15, 22 лютого та 1 березня в Об’єднаному Королівстві, в США серіал тренслюватиметься на HBO 29-30 квітня. Автор сценарію — Сара Фелпс, в акторському складі Майкл Гембон, Кілі Гоуз та Джулія Маккензі». На британському телебаченні вийде екранізація першого дорослого роману Ролінґ «Несподівана вакансія». Переглянути перший трейлер можна за посиланням: https://www. youtube.com/watch?v=O_Myt40YHiU

10

За екранізацію взявся режисер Іван Сауткін із друзями: художником-постановником Миколою Кіщуком, художником по костюмах Костянтином Кравцем та оператором Юрієм Барсуком. Вся команда разом навчалася в художній школі ім. Т.Шевченка. Картина позиціонується перш за все як історичний детектив. Зважаючи на сюжет коміксу, фільм матиме риси фентезі. Проте розробники запевняють, що результатом буде категорично не фільм-казка: стрічка вийде з більш історичним акцентом. Над сценарієм-адаптацією цілих сім місяців працювала письменниця Ірен Роздобудько. Хоча й комікс «Максим Оса» є фактично мальованим фільмом, остаточний сценарій помітно відрізняється від першоджерела.


ПАЛАНТИР Оуен Колфер

18.01.2014

«Пані та панове, представляю вам суперагента Софі Хокс! Агента, яка створила Артеміса!». Оуен Колфер опублікував спільне фото із Софі Фокс — директором видавництва, в якому було видано «Артеміса Фаула»:

Атмосферу стрічки розробники обіцяють зробити незабутньою. Вирішено створити образи персонажів не у «шароварній» формі, а додати до їхнього амплуа більше вертепу, загадковості, привабливості. Тому робота над костюмами виявилася дуже клопіткою: для кожного героя слід було продумати дизайн (і не один), а потім втілити його в життя. Сукні і строгі шкіряні, й оздоблені складною вишивкою, на що пішло немало часу. Лише для першої частини зйомок знадобилося більше двохсот костюмів (разом із масовкою), на дизайн і пошиття яких пішло чотири місяці. Художник по костюмах Констянтин Кравець вирішив зробити їх у стилі haute couture, тобто в одязі зроблена ставка на деталі, зроблені вручну елементи. «У принципі, в кіно у нас ніхто так не робить. Наші костюми повністю зшиті вручну, тобто людина сиділа і вишивала повністю весь костюм — бісер, золота канитель, натуральні перли. Це абсолютно усвідомлений вибір — щоб речі виглядали не як історична реконструкція, але при цьому щоб відчувалося дихання часу», — ділиться він в інтерв’ю «Vogue».

Джордж Мартін

«Оскільки «Грі Престолів» не вдалося нічого виграти на Writers Guild Awards, мої вітання «Хорошій дружині» і «Справжньому детективу», а також усім іншим переможцям. Однак не все втрачено. («Rogues») виграли Stabby!

«Розбійники»

Stabby вручається на Reddit. «Розбійники» вже були перможцями торік як краща антологія. Що вельми чудово. Дякую, Redditters. Усе завдяки моїй співредакторці Гарднер Дозоіс і ряду дивовижних письменників, чиї таланти зробили книгу такою, яка вона стала».

Террі Пратчетт

Перший етап зйомок вже пройшов у Кам’янціПодільському, Хотині та лісах під Києвом, другий етап розпочнеться навесні. Спонсора знайшли на четвертому пітчингу Держкіно, а також чималий вклад внесла Польща. Бюджет картини — 4 мільйони доларів. Точна дата прем’єри поки невідома, але раніше кінця 2015 - початку 2016 року її чекати не слід.

22.10.2014

02.02.2015

«Ми розробляємо новий офіційний сайт для книг сера Террі Пратчетта, тож хотіли б почути вашу думку, перш ніж запустимо його. Візьміть участь у невеликому опитуванні нижче, щоб розповісти нам про те, як на вашу думку має виглядати новий онлайн-будинок Террі: http://svy.mk/1yecvGQ »

«Максим Оса» не єдина фантастична стрічка в планах українських режисерів у найбижчому році. Шукає фінансування історико-фантастичний фільм «Козак і Мольфар», про що повідомляє сайт Ukrcinema. Проект був представлений 11 лютого на Одеській кіностудії, саме там пройдуть зйомки. Режисером стрічки є Віктор Андрієнко («Іван Сила»), а продюсером — Володимир Філіппов, генеральний продюсер «Інсайт-медіа». Оператором став Олексій Степанов, художником — Юрій Ларіонов. Виробництвом фільму займеться творче об’єднання «Future projects».

11


ПАЛАНТИР HARRY POTTER BOOK NIGHT У СВІТІ ТА В УКРАЇНІ

ЕММА УОТСОН ЗІГРАЄ БЕЛЛУ В «КРАСУНІ ТА ЧУДОВИСЬКУ»

З цікавим закликом до поттероманів виступило англійське видавництво «Bloomsbury». 5 лютого по всьому світу пройшли літвечірки за серією книг «Гаррі Поттер», в тому числі і в Україні. До акції долучилися поттеромани зі Львова, Києва та Херсону.

Юна кінозірка отримала ще одну знакову роль у своїй кар’єрі. Емму запросили грати прекрасну Беллу в новому фільмі студії Walt Disney «Красуня та Чудовисько». Проект поки на стадії редагування сценарію, кінострічку варто очікувати наступного року.

Заходи від видавництва, що познайомило світ із поттеріаною, відбулися у школах і бібліотеках Лондона та інших міст Великобританії. Організатори пообіцяли великий міжшкільний конкурс та безліч сюрпризів для учасників. Така подія дала змогу шанувальникам серії ще раз поділитися враженнями про улюблені книги. Головною метою заходів було заохотити до читання фентезі Джоан Ролінґ нове покоління юних читачів, які вже не застали перший сплеск популярності книги. Видавництво закликало школи, книгарні та бібліотеки провести аналогічні заходи раннього вечора, аби юні книголюби, як і стара гвардія поттероманів, також могли з головою поринути у магічну казку.

«Це був великий етап у моєму рості, майже сюрреалістичне відчуття, що я танцюватиму «Будь нашою гостею» й співатиму «Щось там». Я шестирічна стрибаю від щастя. Час записатися на якісь уроки співу. Ніяк не дочекаюся, коли ви побачите фільм», ділиться емоціями Емма на своїй сторінці у Facebook. Ще влітку з’явилися чутки про участь Уотсон в діснеївському проекті, але лише нещодавно їх підтвердила сама акторка.

Спеціально до такої поттероманської оказії Bloomsbury створили серію книг, безкоштовних для скачування, що мають допомогти в організації такого незабутнього вечора. Їх можна завантажити на офіційному сайті видавництва. Для цього варто зареєструватися, й бажані книги з безліччю цікавих ідей, постерів та ігор можна завантажити за посиланням, що прийде вам на електронну пошту. Українські поттеромани також вирішили долучитися до такої акції. Книжкова ніч Гаррі Поттера пройшла у Львові, Херсоні та Києві. Організатором даних літвечірок є поттероманська спільнота «Гаррі Поттер Українською». У Херсоні зустріч відбулася 5 лютого, у Львові - 7 лютого. Ніч Гаррі Поттера в Києві пройшла у книгарня «Bookling». У програмі заходу були читання, цікаві конкурси і спеціальні презенти для тих, хто прийшов в костюмі. Учасників розподілив по факультетах-командах сортувальний капелюх. Також організатори підготували вікторину на знання поттеріани, тож потенційним гостям на всяк випадок варто було прогортати улюблені книги. Деталі «Книжкової ночі Гаррі Поттера» читайте в наступному номері «Світу Фентезі».

12

Режисером однієї з центральних діснеївських казок став володар Оскару Білл Кондон («Дівчата мрії», «Сутінки: Світанок» — частини 1 та 2). Разом із Еваном Спіліотопулосом («Геркулес») вони написали базовий сценарій, який ще доопрацьовуватиметься. Студія планує оновити проект — історія має вийти переказом оригінальної казки у варіанті Стівена Чбоскі. Перед цим проект провалився у Warner Bros., навіть талановитий Гільєрмо дель Торро відмовився від крісла режисера відомої казки. Проте фільму «Красуня та чудовисько» дали зелене світло у Walt Disney. Плани в американців грандіозні: повністю перезапустити класичні казки. Вже цьогоріч мають з’явитися «Попелюшка» й «Книга джунглів», повністю оновлений «Пітер Пен», а в 2016 році — кіноекранізація «Білосніжки й Семи гномів».

НАЙОЧІКУВАНІШІ КІНОПРЕМ’ЄРИ У 2015 РОЦІ «Новий рік — нові фільми», — з упевненістю скаже будь-який кіноман. Журнал «Світ фентезі» вирішив виділити сім найочікуваніших фантастичних новинок, які з’являться на великому екрані в 2015 році. «Марсіанин» — це науково-фантастичний драматичний фільм режисера Рідлі Скота з Метом Деймоном у головній ролі. Світова прем’єра запланована на 25 листопада 2015 року (США). Власне, книга, що ля-


ПАЛАНТИР гла в основу – є першим опублікованим романом американського письменника Енді Уїра в жанрі наукової фантастики. У центрі роману астронавт Марк Уотні, якого внаслідок складних обставин залишили одного на Марсі. Йому доводиться проявляти фантазію і застосовувати всі свої знання, щоб вижити і спробувати повернутися на Землю. Walt Disney Pictures цього року порадує глядачів новою екранізацією Кіплінга. «Книга джунглів» — це фільм з елементами комп’ютерної анімації. Автор сценарію Джастін Маркс, режисер стрічки Джон Фавро. Прем’єра «Книги Джунглів» відбудеться 9 жовтня 2015 року. Нагадаємо, що це вже четверта екранізація однойменного твору Кіплінга студією Walt Disney Pictures. Особливість стрічки в тому, що Дісней здивує нас справжнім зірковим акторським складом: Білл Мюррей, Скарлет Йохансон, Крістофер Вокен та Бен Кінгслі. Незвичайний факт: пітон Каа, так само як і в романі буде негативною персоною, однак тепер він покажеться нам в жіночому образі. В американської кіностудії це не єдина фентезійна цьогорічна новинка: 12 березня прем’єра сучасної екранізації казки «Попелюшка». Сценаристи дещо відступили від традиційного сюжету. Так, у фільмі перше знайомство принца та Попелюшки відбулось задовго до балу. Режисер стрічки — Кеннет Брана («Генріх V», «Багато галасу з нічого», «Гамлет»). Роль Попелюшки дісталася Лілі Джеймс («Абатство Даунтон», «Гнів титанів»), принца — Річарду Медден («Гра престолів»), мачухою стане актриса Кейт Бланшетт («Володар перснів», «Жасмин»), а роль феї приміряє Хелені Бонем Картер («Аліса в країні чудес», «Гаррі Поттер»).

«Дивергент. Глава 2. Інсургент». Продовження однойменного роману Вероніки Рот, а саме другої частини її трилогії, що має назву «Буремна». Цього разу Беатріс Пріор повинна протистояти її внутрішнім демонам і змусити себе продовжити боротьбу з потужним альянсом, який загрожує зруйнувати існуючі порядки в Чикаго. Фільм заздалегідь визначився із власним слоганом: «В цьому світі настав час для змін». Прем’єра кінострічки відбудеться 18 березня 2015 року. Фантастичний трилер «Той, що біжить лабіринтом: Випробування вогнем»  — це екранізація однойменної книги Джеймса Дашнера, яка вийшла в 2010 році й одразу ж заполонила серця читачів. Продовження першого фільму почали знімати майже відразу після його прем’єри. Події у другій стрічці розгортаються з моменту, як хлопцям вдалося покинути лабіринт. Наступного ранку юнаки опиняються в зовсім іншому світі. Вся планета наче спорожніла, під палючим сонцем нічого не росте, людство на межі вимирання через постійні спалахи захворювань. Кожному з героїв знову відводиться певна роль і Томас (Ділан О’Брайен) вдруге стає лідером. Тереза (Кая Скодаларіо) тепер належить до іншої групи і всім героям належить пройти через перевірку на міцність своїх стосунків. Прем’єра екранізації відбудеться 16 вересня 2015 року. «Голодні Ігри: Переспівниця. Частина 2». Завершальна частина квадрології та екранізації роману Сьюзанни Коллінз. Над картиною так само працює режисер Френсіс Лоуренс зі своєю акторського командою. Тепер Катніс Евердін і норовливий Піта Мелларк намагаються виграти громадянську війну між самодержавним Капітолієм і понівеченими війною округів Панему. Прем’єра фінального фільму запланована на 18 листопада 2015 року.

«Франкенштейн». Здавалося б, про цього таємничого персонажа змогли зняти вже все можливе. «Франкенштейн, або Сучасний Прометей» — роман англійської письменниці Мері Шеллі, яку можна назвати родоначальницею науково-фантастичної художньої літератури. Книга стала справжнім фурором для кінематографу. І чергова екранізація не стала винятком. Цього року режисер Пол МакГіган зумів показати історію з нового, невідомого раніше боку. Новий погляд на фантастичну історію Віктора Франкенштейна відкривається з точки зору його помічника Ігоря (у книзі його немає), якого майстерно грає Деніел Редкліфф. Світова прем’єра запланована на 1 жовтня 2015 року.

13


ПАЛАНТИР ЗИМОВІ НОВИНКИ: GAME OF THRONES, DRAGON AGE: INQUISITION, ORDER 1886 Затятим геймерам зимові свята напевно видалися закороткими. Напередодні вийшло відразу декілька фентезійних комп’ютерних ігор.

У КИЄВІ ПРОВЕДУТЬ КОМІК КОН Оголошено Комікси, комп’ютерні ігри, фантастичні світи та батли з косплею. У планах організаторів запросити акторів, художників, письменників, геймдизайнерів і всіх-всіх-всіх, хто має відношення до створення фантастичних світів. Kyiv Comic Con пройде в столиці орієнтовно наприкінці травня. Наразі фест на етапі планування. Гроші на проведеня Комік Кону збирають спільнокоштом. Допомогти розвитку проекту може кожен. Сума як для такого заходу невелика — всього 1000$=26 500грн. Кошти підуть на медіа підтримку,створення й підтримку сайту, супровідні матеріали. Основну частину витрат (на аренду приміщення й апаратури, запрошення гостей) сподіваються покрити через партнерські програми.

«Game of Thrones» від компанії Telltale Games розроблена спільно з Ті Корі Франком, особистим помічником Джорджа Мартіна. Епізодична гра, заснована на циклі «Пісня Льоду й Полум’я» та однойменному серіалі, складається із шести частин. Релізи перших двох епізодів, «Залізні з Льоду» та «Загублені Лорди», відбулися 2 грудня та 3 лютого відповідно. Дата виходу наступної частини, «Меча у пітьмі», поки що невідома, але її варто очікувати на початку березня. Гра зроблена із притаманною для Telltale Games мальованою графікою, жанром RPG та підходом point’n’click (водночас це екшн-гра). Розповідь іде від імені роду Форрестерів, вассалів Старків, у володінні яких знаходиться Залізний Ліс. Гра починається на Червоному весіллі, куди приїхав голова роду Грегор Форрест разом із старшим сином-спадкоємцем Родріком та зброєносцем Гаредом Таттлом. Загалом, історія ведеться відразу від імені п’яти героїв, а під час гри можна відвідати такі локації як Стіна, Королівська Гавань, Юнкай та інші. Час дії — між кінцем третього і початком п’ятого сезону однойменного серіалу. Перед самісіньким початком зими вийшла третя гра основої серії відомої Dragon Age. 18 листопада відбувся реліз «Dragon Age: Inquisition» від канадської компанії BioWare. Тепер гравцям доведеться приміряти роль голови Інквізиції — організації, що має знищити зло на землях Тедасу. До початку гри накопичується вдосталь подій, які вимагають розслідування, водночас гравцям доступний величезний світ для дослідження. Коли буквально з небес на землю падають демони, а через війну та інтриги королівська влада геть ослабла, Інквізиції потрібно діяти швидко та рішуче. Найпомітнішою лютневою новинкою стала стімпанківська «Order 1868» у жанрі Action-adventure від компанії Ready at Dawn. За технічними вимогами гра виявилася досить революційною: видана ексклюзивно для консолі PlayStation 4 із екранним розширенням 21:9, що для багатьох виявилося непомірною розкішшю. Дія розгортається в альтернативному Лондоні 1880-их років. За грою, століття тому почали народжуватися напівкровні люди зі звірячими рисами. Між ними та людьми почалася безкінечна війна. На чолі останніх стоїть Орден лицарів Круглого Столу, який заснував легендарний король Артур. Однак неймовірна «фільмова» графіка «Order 1868» не врятувала: через прозаїчний передбачуваний сюжет більшість оглядачів поставили їй оцінку 6/10.

14

Оскільки переговори щодо приміщення й гостей фестивалю ще тривають, будь-які імена учасників не повідомляються. Так само орієнтовною є дата 30-31 травня — цілком можливо, що час проведення ще зміниться. Поки в планах заходу об’єднати в одному просторі усі профільні магазини сувенірної продукції та іграшок, косплеєрів та рольовиків, клуби настільних ігор та DnD-шників, геймерів, анімешників, фанів коміксів та багатьох інших «гіків». Також заплановано організувати кінопокази, турніри з відео та настільних ігор. Для дітей планується облаштувати ігровий майданчик та провести інтерактивно-освітні заходи. Ідея зробити Comic Con в Києві для організаторів Марії та Олександра Шагурі була досить спонтанною. «Ми просто якось раптово зрозуміли, що в Києві ніколи не відбувалося дійство, яке об’єднало б таких самих прихильників сучасної культури, як ми самі», — пише подружжя в блозі-додатку до проекту. В них це не перший схожий досвід: пані Марія була співорганізатором Гоголь фесту, а пан Олександр займався організацією рольових ігор, історичних фестивалів і турнірів в Києві. До команди долучилися дизайнер Міра та піар-менеджер Анна Гордійчук. До них можна приєднатися будь-кому в якості куратора чи учасника команди. Для цього варто заповнити форму-заявку відповідно до обраного напрямку. Для Сан-Дієгівського Comic Con’у це другий побратим з України. Минулого року перший український комік кон із розмахом пройшов в Одесі. Цьогоріч оновлений фест пройде під назвою Fan Expo Odessa.


Київ

15


НОВИНКИ КІНО

16


МАГ-КОРЕСПОНДЕНТ

ЛіTerra U На перший погляд, українська фантастика поміщується на долоні. Якщо ви так гадаєте, то ця територія вами ще не досліджена.

17


МАГ-КОРЕСПОНДЕНТ 19-21 грудня в Києві пройшов фантастичний міні-конвент «ЛіTerra U». Зареєстрованих учасників було більше вісімдесяти, а за весь час захід відвідало понад триста осіб. Українських любителів фантастики та гостей із-за кордону люб’язно приймала Національна дитяча бібліотека ім. Т.Шевченка. «ЛіTerra» стала першим фантастичним фестивалем після літзаходів на Львівському Форумі видавців та карпатської «Мантикори». Київський конвент «ВОЛФкон», що голосно про себе заявив восени 2013, так і не був продубльований, а поїздка на кримський фестиваль «Сузір’я Аю-Даг» для більшості виявилася неможливою. Попри складну ситуацію фендом продовжував жити і потребував хоча б невеликого конвенту після тривалої перерви. Тому ідею організаторів Ніни Цюрупи, Олени Глущенко, Олега Сіліна й Володимира Арєнєва підхопили майже всі. Дружня та підкреслено політично нейтральна атмосфера фестивалю приємно здивувала: він справді став місцем зустрічі старих друзів. Ключі, часолист, часові стріли. Саморобні вироби фанів серії «Часодії» Наталії Щерби.

Денні заходи конвенту проходили в Центральній міській бібліотеці ім. Т.Шевченка для дітей. Будинок книги став чудовим місцем для літдискусій з фантастики.

Конвент відвідали не лише мешканці столиці: до Києва завітали гості з Харкова, Дніпропетровська, Івано-Франківська, Феодосії, Донецька, Луцька, Сум, Черкас, Кременчука, Нетішина, Слов’янська та інших міст України, а також із Москви й Санкт-Петербургу. За весь час проведення фестивалю його відвідали такі письменники й літкритики як Володимир Арєнєв, Людмила Астахова, Андрій Валентинов, Ян Валетов, Марія Галіна, Яна Дубинянська, Олександр Золотько, Леонід Каганов, Сергій Легеза, Михайло Назаренко, Генрі Лайон Олді (Дмитро Громов та Олег Ладиженський), Олег Сілін, Антон Фарб, Ніна Цюрупа, Олександр Шакілов, Аркадій Штипель, Наталія Щерба. Міні-кон розпочався хвилиною мовчання в пам’ять тих, хто загинув на сході. Під час фестивалю діяв збір матеріальної допомоги біженцям. На офіційному закритті зібрані кошти разом із книгами та новорічними подарунками для дітей урочисто передали волонтерській організації «Станція Харків». Також усі бажаючі могли подарувати свої книги бібліотеці. Завдяки небайдужим авторам діти мають можливість читати останні книжкові новинки. Програма конвенту умовно поділилася на дві частини: денні заходи проходили в бібліотеці, вечірні — в арт-клубі «Квартирники на Подолі». У першому випадку це були зустрічі з письменниками й круглі столи-дискусії, у другому — поетичні вечори, вільний мікрофон і дружні посидень-

18

ки. Через велику кількість бажаючих виступити, заходи в бібліотеці йшли у два потоки. За час конвенту відбулися творчі зустрічі із письменниками Наталією Щербою, Андрієм Валентиновим, Генрі Лайоном Олді. Приємний сюрприз для фанатів «Доктора Хто» підготував Михайло Назаренко — його лекція була присвячена п’ятдесятиріччю культового серіалу. Про особливості написання форматної прози в доповіді «Вийшов сталкер із туману» розповіли Олександр Шакілов та Ніна Цюрупа. На фоні світової паніки через лихоманку Еболу актуальною виявилася лекція Леоніда Каганова «Пандемії та епідемії у фантастичних прогнозах та реальній Африці». Тим, хто слідкує за останніми трендами, цікаво було послухати доповідь Антона Фарба «Інновації в фантастиці». Пікантну лекцію про те як не потрібно писати еротичні сцени прочитала Анна Ігнатенко. В арт-клубі «Квартирники на подолі» можна було о послухати вірші та уривки із нових творів письменників Ірджі Вальдра, Марії Галіної, Дмитра Громова, Леоніда Каганова, Сашка Кладовища, Олега Ладиженського, Аркадія Штипеля, Макса Щербакова, Володимира Арєнєва, Олега Сіліна та Ніни Цюрупи. На жаль, ні встигнути відвідати, ні детально описати абсолютно всі заходи виявилося просто неможливим. Тому далі читачам представлено короткий огляд лекції про стан української фантастики, дискусій із круглих столів. Прихильники творчості Наталії Щерби мають можливість прочитати репортаж із презентації та найцікавіші факти про «Часодіїв», які розповіла письменниця. Українська фантастика: міф чи реальність Перший день конвенту виявився насиченим на гострі теми. Відкриваюча лекція Олега Сіліна про стан книговидання фантастики в Україні відразу окреслила основні тенденції та проблеми в цій сфері. Молодий письменник провів аналітичне дослідження видання україномовної та російськомовної літератури за 2014 рік. За цей час видано всього


Україномовна фантастика 2014:

152

10

81

10

10

2 6+5

всього 40 книг: - 35 нових - 5 перевидань +6 «Часодії» Н.Щерби

10 10

20

Фантастичне книговидання ● Найбільше видають фантастику видавництва КСД (22%), Школа (9%) та Фоліо (6%). ● 40% україномовної фантастики є перекладною. ● В Україні за 2014 рік в жанрі фантастики видано всього 40 книг (з них 5 перевидань) українською і 104 (з них 20 перевидань) російською. ● Фантастику українською найбільше пишуть у Києві (15 нових книг і 2 перевидання). ● Фантастику російською найбільше пишуть у Донецьку (23 нові книги і 6 перевидань).

Олег Сілін: «Для фантастики, виданої українською, немає чіткої ніші. Будь-яка книга українською мовою може виявитися фантастичною. Видавництва так пишуть анотації, що з них незрозуміло, метафора це чи ні».

сорок нових фантастичних книг українською мовою (з них п’ять перевидань) та 104 російською ( з них 20 перевидань). Окремо пан Олег Виділив «Часодії» Наталії Щерби. Цикл дійсно став виключенням-2014: за рік харківським видавництвом «Школа» було перекладено й видано всі шість книг серії. Першочерговою проблемою україномовної фантастики стала жанрова класифікація. Як не дивно, але для неї досі немає чітко виділеної ніші. Видавці з усіх сил намагаються уникати назв «фантастика» чи «фентезі», що породжує такі цікаві терміни як «повість-фантазія», «фантасмагорія», «містичний детектив», «метафізичний роман» і т.д. Так само читачів плутають анотації: з них неможливо визначити, є книга фантастичною, чи опис просто метафора. У деякій мірі ця проблема пояснювалась відсутністю в Україні організованого й чітко окресленого фендому, згуртованої аудиторії для цього жанру літератури. Наразі це невеликі гурти людей, які майже не взаємодіють і щось роблять окремо один від одного. Та за дискусією було з’ясовано, що це стандартна ситуація для більшості країн, яка все ж не заважає за бажанням збирати десятки тисяч відвідувачів на тема-

19


тичних фестивалях. Тож для розвитку фендому в першу чергу не вистачає своєрідного «містка» для обміну інформацією, а також регулярних цікавих заходів, які б гуртували любителів фантастики і залучали до фендому нових людей. Зостатися в живих Формулу виживання письменника в умовах теперішньої кризи намагалися вивести за круглим столом Марія Галіна, Генрі Лайон Олді (Дмитро Громов та Олег Ладиженський), Андрій Валентинов, Людмила Астахова та Володимир Арєнєв. Економічна криза відобразилася й на літературі: тиражі скорочуються, а в планах видавництв на 2015 рік пе-

20

рекладна фантастика зменшена до мінімуму. Це притаманне цьогорічному книговиданню як в Україні, так і в Росії. За словами Андрія Валентинова, такий період потрібно просто пережити і аж ніяк не в якості письменника. Публікації зараз не можуть бути першоджерелом прибутку, тож варто знайти іншу основну роботу, а писемництво залишити як хоббі. «Зараз ми пишемо романи, за які через десять років отримаємо Нобеля», — проголосив письменник, маючи на увазі таку перерву ідеальною для серйозних творів. На скільки затягнеться це затишшя важко сказати. Так само неоднозначно, на скільки сильно вплинуть військові дії на мистецьку взаємодію двох країн. За словами Олега Ладиженського, в плані літератури аналогічна ситуація спостерігалася в 2004

році. Тоді попри всі скандали й побоювання прогнозованого літературного розколу не відбулося. Тому письменник вважає, що за декілька років у культурному плані проблема нівелюється і видання українських фантастів в Росії не сприйматимуться в штики. З цим багато присутніх у залі не погодилося, але як насправді розвинеться література в цьому плані можна буде сказати як мінімум за декілька років. Частина письменників зазначили, що у виданні за кордоном продовжують співпрацювати лише з культурними людьми, що адекватно аналізують політичну ситуацію. Неодноразово піднімалася тема шляху книги від автора до читача: український книжковий ринок потребує глибокої реорганізації. Через низькі тиражі нашим письменникам ще довго не бачити літературних агентів: коли гонорари автора маленькі, то відсоток від них для літагента просто мізерний. Андрій Валентинов, як історик, наголосив, що над українською читацькою аудиторією завжди потрібно було працювати. Наприклад, знаковий альманах «Русалка Дністрова» (1837) із першокласним набором авторів провалився в продажу як мінімум через поганий маркетинг. Так само двісті років по тому українська аудиторія все ще потребує мотивації, реклами. Тепер велике значення має робота з читачем через соціальні мережі, літературні сайти-платформи. Успішний письменник в ідеалі має бути водночас майстром пера, маркетологом, літагентом і блогером.


МАГ-КОРЕСПОНДЕНТ переорієнтувався на молодь. Книги не в останню чергу несли виховну місію, твори були буквально ідеалістичними. Із появою постмодернізму межа між хорошим та поганим розмилася. Герой тепер не міг знайти правду, адже її немає. Також так як кожен напрям тепер мав право на існування, фантастика роздрібнилася на безліч піджанрів.

Пірати книжкового моря Електронні книги нерозривно пов’язані із піратством. Можна ревно слідкувати за долею свого твору, писати адмінам сайту прохання видалити викрадене, в крайньому випадку погрожуючи судом. Проте, за словами Дмитра Громова, рано чи пізно все одно твір потрапляє в інтернет. Олді підкреслили, що не ображаються на читачів, що вільно скачують їх книги, але мають зуб на тих людей, що книги так викладують і поширюють :) Розглянемо проблему під іншим кутом. Якщо видання є і в електронному варіанті, то завжди знайдеться процент читачів, що куплять його. Іноді це люди, які прочитали «піратку» й щоб їх не мучала совість, вирішують так оплатити книгу. Робити ставку на електронні видання не варто, але свою невелику роль вони також відіграють.

ватиметься і писатиме краще. Тож зараз фантастика почуває себе однозначно ліпше. Пост, пост і пост модернізм Другий день програми був більш насиченим. Круглий стіл «Постмодерн та постпостмодернізм у сучасній літературі» за модераторства Марії Галіної зібрав повну залу слухачів. До

«Література постмодерну почала вироджуватися інтелектуально, — розповідає Антон Фарб, — Щоб бути постмодерністом, не потрібно нести ідею, тому що всі ідеї рівновеликі, всі ідеї відносні, будь-яку з них можна спростувати. Тож давайте не будемо нести ідею, а просто пограємо. Це весело, це захоплююче. Але я краще в комп’ютерну іграшку пограю, це теж весело та захоплююче». Форма почала замінювати зміст, на жаль, це факт. Дехто через таку роздрібнення системи на маленькі складові (чітку пожанровість) навіть передбачає зникнення бестселерів у їх колишньому значенні: хіти будуть локальними (бестселер про вампірів, бестселер про подорожі в часі і т.д.).

В СРСР було краще? «Гігантські тиражі» — основний аргумент схильних мріяти про кращі радянські части. Десятки тисяч екземплярів планово розходилися бібліотеками всіх республік. Зараз із їх кількістю ледве можуть позмагатися і бестцелери. То, справді, фантастам в СРСР було краще? Аж ніяк. На конвенті цей міф було однозначно розвіяно. За словами Андрія Валентинова, у радянські часи до друку було допущено всього кілька десятків фантастів, коли за час незалежності їх кількість вимірюється вже кількома сотнями. Публікуватися стало набагато легше, на початку книги не має бути псевдопатріотичного вірша про звершення комунізму чи дідуся Леніна, фактично ліквідована цензура. Великі тиражі просто поділилися між більшою кількістю авторів, що за умовно незмінної потужності населення цілком логічно. Водночас, більше авторів — більша конкуренція. Виживе той, хто розви-

обговорення приєдналися Ніна Цюрупа, Аркадій Штипель, Антон Фарб, Андрій Валентинов, Володимир Арєнєв, Михайло Назаренко, Олег Ладиженський, Дмитро Громов та інші. Пані Марія відразу запропонувала звузити запропоновану тему до рамок фантастики. За її словами, у даному жанрі напрям постмодернізм у першу чергу виступає джерелом інструментів та літприйомів. Основні положення літературної течії — відмова від попередніх культурних норм, антиутопічність, руйнування системи, рівноправність ідей. Для ідеалістичної фантастики, де був чіткий поділ між добром і злом, постмодернізм у першу чергу відзначився неможливістю віднайти істину. За словами Марії Галіної, до шістдесятих жанр фантастики із серйозної дорослої літератури

Епілог Останній день «ЛіТерри У» пройшов без лекцій та дискусій. Усі бажаючі під егідою Олега Сіліна вирушили на екскурсію зимовим Києвом. На щастя, погода подарувала рідкісний штиль і прогулянка вдалася. Цікаві історичні факти та захоплені з собою старі фотографії міста зробили екскурсію фантастичною. Неділя була присвячена неформальному спілкуванню. Важко достеменно описати емоції, що залишив по собі конвент. Підкреслена толерантність, дружня атмосфера, дефіцитна культура спілкування. «ЛiTerra U» стала хорошим прикладом мистецтва як засобу порозуміння людей. І це не фантастика. Вікторія ВАКОЛЮК

21


22


МАГ-КОРЕСПОНДЕНТ

Київська Ефлара: Фінал історії Фентезійна серія «Часодії» була задумана Наталею Щербою ще у 2005 році. Цій часівній казці чимало довелося зазнати на довгому шляху до публікації. Завершення циклу, якому було присвячено 9 років, – значна подія і для авторки, і для читачів. Фінальна книга «Часова битва» майже водночас вийшла українською та російською мовами. Перша презентація відбулася в Києві, в рамках фестивалю фантастики «Літера У». 20 грудня у Центральній бібліотеці для дітей ім. Т. Шевченка зібралася повнісінька зала юних книголюбів, яким встигли полюбилися «Часодії». Директор бібліотеки Саломе Енгібарян представила авторку читачам. Наталія Щерба нечасто тут буває, але їй завжди дуже раді. Насамперед письменниці подякували за подаровані бібліотеці книги. Нині у фонді є всі книжки серії «Часодії»: минулого разу авторка подарувала дві перші частини, цього разу – третю, четверту, п’яту і шосту. «Приходьте, читайте, завжди раді вашим відвідинам!», – запросила юнацтво пані Саломе. Василь Федієнко, директор Видавничого дому «Школа» мовив: «Пишаюся тим, що працював з Наталею. Нам справді довелося тяжко працювати, аби досягти такого чудового результату: вдалий переклад, красиве художнє оформлення. Якось я запитав, чи є якісь проблеми у спілкуванні між російською частиною читачів і українською. Ні, сказала Наталя, ніяких проблем ніколи не було. Це дуже важливо – важливо, щоб книж-

ки виконували своє завдання: не роз’єднували, а об’єднували народи». Пан Василь хотів привезти й показати спеціально створений за книгами «Часолист», але на час презентації він був іще в друкарні. Видавець пообіцяв «Часолист» вийде в світ вже за кілька тижнів. Кожна історія має закінчуватися вчасно. Письменниця таємниче і багатозначно зазначила, що хоча гексалогія «Часодії» завершилася, часодійні сюрпризи ще не скінчилися. Про фінальну «Часову битву» авторка не розповідала, адже ще мало хто прочитав книжку. Проте пані Наталя охоче (звісно, уникаючи спойлерів) відповідала на всі запитання фанівчасівників. Усі, хто завітав на зустріч, мали змогу дізнатися різноманітні факти про творчу діяльність письменниці та самі книги. На жаль, як зазначив Олег Сілін, модератор зустрічі та представник літоб'єднання «Зоряна фортеця», час у нашій реальності є незворотним. Дві години спілкування минули швидко і непомітно. Настав час

презентів. Пані Наталя виокремила найбільш незвичайні запитання і вручила їх авторам чарівні ефларські дарунки. А пан Василь разом із паном Олегом обрали найкращі часодійні вироби серед численних малюнків, саморобних артефактів та прикрас, які читачі взяли із собою. Четверо переможців-майстрів також отримали призи з Ефлари. Опісля зустрічі улюблену письменницю оточили читачі. Охочих отримати автограф і сфотографуватися було так багато, що довелося продовжити зустріч на нижньому поверсі бібліотеки, адже настав час наступного заходу фестивалю. Сучасна молодь не читає книжок? Нове покоління не вірить в чари? Достатньо було побачити блиск в очах та усмішки на вустах юних часівників під час зустрічі з Наталею Щербою, аби переконатися в протилежному! Артем ОСТРОЖИНСЬКИЙ Фото автора

23


МАГ-КОРЕСПОНДЕНТ

Часодійні факти ● Наталія Щерба завжди хотіла написати історію про час. Але «Часодії» були придумані не одразу: спочатку з’явився образ Василини. Тоді ж майбутня письменниця вирішила, що її історія буде пов’язана з папороттю. Потім відчула, що чогось не вистачає, – і тоді прийшло часодійство. ● Перше видання було російськомовне. Російська – рідна мова Наталії Щерби: вона народилася в Білорусі, в дитинстві жила в Росії, а в одинадцять років переїхала в ІваноФранківськ. Над українським текстом працювала майстерний перекладач Наталя Косенко.

Художник © Юлія Козбур

● Серія «Часодії» не випадково складається саме з шести книжок. Наталії Щербі хотілося написати велику історію, тобто таку, щоби була на 5-6 книг. Коли «Часовий ключ» переміг у конкурсі видавництва Росмен, з автором було укладено договір спочатку лише на три книги, оскільки багатотомні історії завжди пов’язані з певним ризиком для видавництва. Тому вийшла плутанина:

24

спершу «Часодіїв» представили як трилогію, а коли письменниця оголосила про продовження циклу, багато хто навіть почав вважати, що авторка, як то кажуть, відчула смак грошей.

ти постійно знаходишся у творчому процесі, в пошуку, постійно думаєш про ті чи інші ситуації. Ще не можу відійти від історії, думками я ще досі там», – поділилася з читачами Наталія Щерба.

● Екранізація «Часодіїв» можлива. Автор має багато пропозицій щодо створення за її книгами фільму, мультфільму і навіть серіалу. Переговорний процес триває, однак наявні певні ускладнення. Зокрема, законодавство, за яким права на твір повністю передаються іншій особі, через що автор не може впливати на сценарій. Зважаючи на це, а також враховуючи наявність інтересу в перекладах серії на інші мови, авторка «Часодіїв» воліє проявити обачність і не поспішати.

● Відпочивати та набиратися сил письменниця полюбляє у горах. Дуже любить музику, тільки не під час роботи. Найкращий час для праці над книжками – після одинадцятої вечора, коли вдома всі засинають. Родина письменниці звикла, що вона може раптом прокинутися серед ночі і щось занотувати.

● «Ви хотіли б потрапити на Ефлару?», – запитали читачі, а письменниця з усмішкою і легким смутком відповіла: «Я там уже 9 років, я хочу у відпустку». «Складно, коли

● У присвяті шостої книги Наталія Щерба виловлює подяку своїй дочці Єві та чоловіку Павлу, а також сестрі Тетяні – першому читачеві і критику «Часодіїв». ● Істрію завершено і авторка має змішані відчуття: «З одного боку, дуже шкода прощатися з героями: враження, що діти виросли, ти віддаєш їх у світ і не можеш більше їх оберігати. Але водночас приємно: історія вдалася, вона завершилася так, як я хотіла, і я задоволена, що нічого не стало на заваді, адже завжди переживаєш, особливо


МАГ-КОРЕСПОНДЕНТ

від Наталії Щерби коли це такий масштабний твір. А тут ще додається певний тиск з боку читачів, з боку видавництва – від усього цього потрібно було абстрагуватися». ● Авторка не має наміру дописувати продовження. Але на початку 2015 року часівників очікує літературний сюрприз. ● Процес написання книги займає дуже багато часу. Наприклад, з видання першої книги минуло 5 років; за цей проміжок авторка дуже добре попрацювала над своїм світом та відточила літературну майстерність. А в цілому, одна книжка займає приблизно рік напруженої роботи. Шоста частина була найскладнішою, і створення її було особливо тривалим. Навіть кінець трішки змінився: авторка врешті прийшла до того фіналу, який задумувала від початку, але, як вона зізналася, один персонаж, котрий за первинним задумом мав загинути, вижив. ● Характер головної героїні Василини довго і детально продумувався. Насамперед, письменниці було важливо показати, як головна героїня зі слабкої дівчинки зі звичайними проблемами та звичайними комплексами поступово стає сильною особистістю. Коли після публікації першої книжки деякі критики почали говорити, що героїня надто слабка, авторка зауважувала, що Василині лишень 12 років, вона підліток і має бути справжньою. ● Образ Василини, а саме її зовнішність має особливий символізм. Зокрема, синій колір очей – колір глибокої гірської води. Це, вважає авторка, колір чарів. А руде волосся, як і прізвище Огнєва, пов’язане з вогнем і з цвітом папороті; рудий колір волосся завжди асоціювався саме з відьомством, з лісом і природою, з мавками. Авторка хотіла, аби її історія була саме слов’янською казкою, яка всіх об’єднує: навіть ім’я Василина є спільним для слов’янських народів. ● Так, прізвища героїв мають символічні значення. Зокрема, Драгоцій має подвійний символічний зв’язок: і з драконами, і з дорогоцінними каменями. Також, за словами авторки, це своєрідний «бумеранг» в бік Карпат, до угорського походження, зв'язок з горами. Як зізналася На-

талія Щерба, Феш Драгоцій – персонаж, який дуже довго не міг «сказати» їй своє ім’я. ● Захара – образ темний. Саме вона мала бути трагічним персонажем. «Одразу так задумувалося. Але я зрозуміла, що цей персонаж противиться, не хоче помирати. Її характер виявися для мене складнішим, ніж я гадала. Коли придивилася до неї, вона виявилася не такою, як задумувалася на початку. Це один із тих образів, за якими я спостерігала зі сторони», – розповіла про Захару письменниця.

● Під час написання історії письменниці вдавалося слідувати усім характерам героїв, хоч це й не завжди легко вдавалося. Авторка складала таблиці (деякі з них потрапили на чародійну виставку у Москві) з характеристиками, адже певні деталі образів можна все ж таки призабути. «Коли почитаєш роботу над сценою, спершу дивишся на неї з різних сторін. Стараєшся одночасно і вжитися в образ персонажа, і поглянути як сторонній спостерігач. Це складно, але звикаєш. Зокрема, до головного кола героїв. Ставишся до них як до старих друзів, а старих друзів ти знаєш добре». ● До критики Наталія Щерба ставиться спокійно. «Автор має наростити таку собі шкуру. Насамперед, щоб відрізняти критику від критиканства. Важливий момент, особливо для молодого автора – не шукати відгуків про свої книги. Це дуже заважає роботі. Лиш з часом ти починаєш розуміти, як варто сприймати критику, що важливо, хто говорить і в якому тоні. …Ти вчишся правильно усе сприймати, тому що для історії дуже погано, коли починаєш піддаватися впливу чужих думок. Потрібно це долати і розуміти, що справді важливо, а

важлива все-таки твоя історія». ● Найбільше письменництво подобається Наталії Щербі тим, що «чим більше ти думаєш над книгою, на героями і ситуаціями, тим більша віддача. Герої самі починають діяти, не прогинаються під те, що ти їм пропонуєш, підказують тобі ідеї. Це таке творче чародійство, книга завдяки цьому стає живою. Ти вкладаєш себе у світ, а потім він починає тобі віддавати. Головне розуміти, що ти хочеш творити історію. Важливо розуміти, що ти це любиш». ● Герої та сюжети «Часодіїв» Наталії Щербі, як не шкода, ніколи не снилися. Як вона розповіла, найбільш чарівний сон наснився їй тоді, коли вона була в поході у горах. «Якось я поїхала в гори аби набратися енергії і трохи відпочити. І от мені наснилося, ніби я виходжу з намету, а небо дуже-дуже зоряне. Довкола багато людей в чарівних одежах, в мантіях, і усі показують на небо… Така мить чарів… Я відчула прилив сил. Коли у мене потім був поганий настрій, я згадувала цей сон і ставало радісно». ● Час для Наталії Щерби – це магія. У більшості книг час постає як руйнівна сила. Сама ж Наталія Щерба мала бажання показати, що час є чарівним: цим її історія зав’язується і закінчується. ● З самого дитинства улюбленим святом Наталії Щерби був Новий рік. В дитинстві вона запитувала себе, як же Дід Мороз встигає розносити усім подарунки, а через багато років, коли відкрила для себе часодійство, зрозуміла. Дід Мороз, як можна здогадатися, – Білий Часодій, найвідоміший у нашому світі часівник.

25


МАГ-КОРЕСПОНДЕНТ 10 причетних до справи (Вікторія Ваколюк, Олексій Доричевський, Ксенія Скакун, Дмитро Коршак, Світлана Колінько, Костятин Козлов, Олександр Ткачинський, Олександр Шеремета, Ілона Іонова, Влада Леброн). Сьогодні ми зазирнемо за куліси творчого процесу, щоб побачити, як створювалася казка.

26


«Хроніки Нарнії» Різдвяна історія «Колись прийде час, і ти станеш дорослою настільки, що знову читатимеш казки». К.С.Льюїс

27


Ця історія трапилася багато років тому. Жили собі якось на світі четверо дітей, і звали їх Пітер, Сьюзан, Люсі та Едмунд, це я.

Але тут почалася війна, місто Лондон щодня зазнавало повітряних атак, тож батьки відправили нас, своїх дітей, геть подалі від усіх цих жахіть. 28


29


Знайомство Люсі та містера Тамнуса під Ліхтарем. Дівчинка вперше потрапила до Нарнії.

30


О Донько Єви з далекої країни Кімнатід-ля-Гостей, де вічне літо панує навколо прекрасного міста Шах-ву,

чи не погодитися ви випити зі мною чаю?

31


МАГ-КОРЕСПОНДЕНТ

«Світ Фентезі» вирішив створити новий рівень читання – літературно-театральний. Ідея була запозичена у групи рівненських акторів, які організували захід під назвою «Година в метро» (платформа "Яскраво" і народний театр "Соняшник", прим. ред.). Аналогічним чином ми створили свою «годину», але не стали дублювати назву. От і вийшли літературно-театральні читання. Вікторія Ваколюк, головний редактор «СФ», творчо підійшла до організації. І першим її кроком було зібрати разом київських поетів, акторів-аматорів і акторів-професіоналів. Чимало часу було витрачено на адаптацію «Хронік» для вистави, на визначення і розподілення ролей, відпрацювання кожного персонажу. Справді, багато чого було зроблено для того, щоб глядачі залишилися задоволеними. Однак створювати це видовище, як на мене, було ще цікавіше. По-перше, сценарій. Вікторія його писала-переписувала, перероблювала, підлаштовувала, змінювала, скорочувала… Якщо чесно, я навіть не уявляю, скільки вона на нього витратила часу, але думаю, що не менше ніж на написання нової книжки (враховуючи, що текст був друкований від руки, а не скопійований, то тим більше). Розповідь ми вирішили вести від особи… Едмунда! Так, чому б і ні? «Поганець», який мав би бути хорошим… До того ж, втілений Олексієм Доричевським, випускником КНУТКіТ, Едмунд вийшов навіть кращим, ніж очікувалося. Однак коли справа дійшла до репетицій, виявилося, що більше п’яти епізодів за раз ми проходити не встигаємо. Нас було десятеро – а для літературних читань це забагато. Хоча, якщо ви пам'ятаєте кількість персонажів в «Хроніках», то згадаєте і те, що їх було набагато більше. Дехто ролі поєднував, як от фавн Тамнус і гном Білої Королеви, автор і Едмунд, Професор і Містер

32

Аслан — людина?! Очевидно Я казав вам, що він Король лісу і Володаря-Що-Живе-За-Мо Невже ви не знаєте, хто є Королем Звірів? Аслан — Лев… великий Лев.


МАГ-КОРЕСПОНДЕНТ

о, що ні. син Великого орем.

У хатинці містера Бобра й місіс Бобрихи. Тепер до Нарнії потрапили всі. Брати та сестри нарешті дізналися, чому тут вічна зима, навіщо Білій Відьмі шукати дітей і хто такий Аслан.

33


Хто одного разу став Королем На той залиш

Бобер, Аслан і Дід Мороз. Актори мали швидко «перемикатися» з одної ролі на іншу, орієнтуватися в тексті, в діях свого персонажу, в діях інших персонажів, і все це одночасно. Та попри все нам вдалося розробити достойну концепцію вистави і ретельно пропрацювати сценарій. По-третє, сам день показу. Двадцяте грудня. Це взагалі окрема історія, яку ніхто, окрім нас, акторів, до сьогодні не знав… І не мав би знати,

34

якщо чесно. Здавалося б, все відпрацьовано, продумано,актори готові до виступу, але є момент – ми вперше бачимо майданчик, на якому мав би відбуватися виступ, і розуміємо, що всі мізансцени, які ми продумали з біганиною і пересуваннями будуть… М'яко кажучи, невдалими. Чорт забирай, що робити, здавалося б? За пів години до початку ми приймаємо рішення відмовитися від «бродінь» по сцені і просто читати сидячи. Рішення це було прийняте з великим

застереженням, адже мало кому захочеться просто слухати «аудіо-книгу». Хоч би й вживу. Тому хвилин за десять до початку ми вирішили ризикнути і…. імпровізувати. Поступово почали збиратися глядачі. Тут теж виникли певні непередбачувані обставини: на територію кіностудії ім.Довженка можна пройти, як виявилось, лише за записом, тож кожного нашого гостя довелось зустрічати окремо і проводити на міс-


арнії, шається ним назавжди.

це показу. З одного боку це був приємний момент, та все ж пара людей через запізнення так і не потрапила до нас на виставу (ох вже ці принципові охоронці!). Ми, як прийнято, затримали початок на 15 хвилин від написаного на афіші: поети-актори заповнили паузу власними віршами. І нарешті… Почали!

Люсі зустрілася з Тамнусом… Саша Ткачинський із Ксюшею Скакун прискорили темп, заданий на початку, почали по-справжньому отримувати задоволення від того, що роблять, «встали на ноги», додали жвавості та енергії, і далі вся дія розгорталася просто ідеально. Казка прочиталася на одному диханні.

У перших двох уривках, якщо чесно, дія відбувалася дещо повільно і розгублено (імпровізація ж). Але коли

Звичайно, неможливо розказати всього. Як і неможливо словами передати ту магію і взаємообмін енер-

гією, які відбувалися в «Білій залі». Власне, до чого я веду: ми вирішили не зупинятися на «Хроніках» і наша шалена компанія буде й надалі створювати подібні літературно-театральні читання. А ще, можливо, ми навіть повторимо читання «Нарнії»! Тому ласкаво просимо на наш вогник. Як казав містер Тамнус: «Там у нас гудітиме затишно багаття, будуть грінки, будуть сардини… І торт!». Світлана Колінько

35


МАГ-КОРЕСПОНДЕНТ

Новорічні історії від Мангуста

36


МАГ-КОРЕСПОНДЕНТ

37


МАГ-КОРЕСПОНДЕНТ

Фото © Артем Острожинський

38


МАГ-КОРЕСПОНДЕНТ

Р

іздвяна зустріч київського літературного клубу «Читальня Мангуста» цього разу проходила в антикафе «Mr.Bukovsky». Воно знаходиться в будівлі книжкового магазину, що надавало надзвичайної атмосферності. Чи можна сказати, що завдання створити святковий настрій, гарно провести час, познайомитися з приємними людьми було виконано на сто відсотків? Ні. Тому що воно було перевиконано. Із перших хвилин зусібіч линули усмішки, всі вішали новорічний «дощик» на шиї тим, хто прийшов раніше. Усе це створювало відчуття свята і враження, що ось він — Новий Рік — на порозі. Всім присутнім видавалося таємне завдання. Його потрібно було непомітно виконати протягом вечора: дізнатися, хто що хоче на Новий рік, змусити усміхнутися того, хто сумує, знайти 5 людей, які чимось схожі на тебе і т.ін. Родзинка загадки, яку кожен дістав із таємничої скриньки, і от ми вже переходимо до знайомства. Кожен мав назвати своє ім’я і від третьої особи розказати, як проводитиме 31 грудня: «Світлана весь день буде готувати їжу, щоб о першій лягти спати», або «Сашко буде весь день на роботі» додавали деякої тлінності, а «31 грудня для Марії завжди сюрприз» — надії на краще. Але на мить ми такі відчули себе Царями, які звертаються до себе від третьої особи. Мангуст, одягнений у новорічну шапочку і шарфик, нас підтримував. Роззнайомившись, ми по черзі розказали, яка книжка/ фільм/мультфільм/подія створює для нас новорічний настрій, або нагадує про Різдво. Багато хто підготувався і порадував нас цікавезними історіями, або порадами, як же додати чарівності, емоційності враженням. Але було і багато імпровізації, навіть: «Я хоча й організатор, але не можу сказати, що я підготувалася». Тим не менше, ми згадали ті, що вже стали класичними в «Читальні» — «Гаррі Поттера», «Хроніки Нарнії», трішки новорічних жахів Кінга і Корній, фільми «Сам вдома» й «Іронія долі», мультфільм «Хранителі снів» і ще багато-багато іншого. Про рекомендації ви можете почитати в групі клубу ВКонтакті. І куди ж ми без ігор? У контексті тематики ми вирішили погратися в поетів і, методом жеребу розбившись на пари, отримали по чотири слова, з якими мали б скласти віршики. Читаючи своє творіння, його потрібно було розіграти. Тож коли всі отримали завдання, заглибилися в творчий процес. Майже пів години народ творив і витворяв. Особисто я почала з тлінних віршиків про те, що свято не прийде, а мандаринки згниють. У такій же тематиці були

твори про чай без заварки, або студента, який ніколи не висипається. Піднімали настрій приємні побажання, вірші про Дарта Вейдера, який пропонує переходити на темний бік за печиво, або ті, на два рядки, в стилі мінімалізм. Посміявшись вдосталь, ми попросили запрошену поетесу нас розсудити і трьом парам-переможцям вручали призи у вигляді саморобних листівок чи саморобних магнітиків. І, на останок, як завжди, нам запропонували розслабити мозок і насолоджуватися мистецтвом. Спеціальний гість заходу — Олександр Рибак — розважав нас виконанням власних пісень і переспівом вже відомих, поети читали свої вірші, а наприкінці — фотографія щасливих нас і побажання на майбутній рік. Вражень у кожного лишилося море, вагон і маленький келих, тому що «Читальня Мангуста» завжди запрошує най-найталановитіших. Так непомітно спливли ці три незабутніх години. P.S. І на цьому мало б усе завершитися, але народ вимагав «продовження бенкету». Тому невеличким зацікавленим гуртом ми вирушили на Софійську площу дивитися на ялинку. Шляхом обговорювали проект комп’ютерної гри «Голодні Ігри», чи потрібні Гоґвортсу інші факультети, окрім Ґрифіндору, а також вічне питання, що ж краще: університет Шевченка чи КПІ. Це був дійсно чудовий день, який приніс безмежну кількість позитиву, креативу, енергії і радості. Приходьте на наступну зустріч «Читальні»! Світлана Колінько Фото: Василь Ткачук

39


«Із янголом на плечі» © Іван Малкович Фото © Вікторія Ваколюк

40


Краєм світу, уночі, при Господній при свічі хтось бреде собі самотньо із янголом на плечі.

41


У королівстві магів та янголів Перед Новим роком до Києва завітала казка. 19-21 грудня у музеї Книги та друкарства України відбувся фестиваль дитячої книги «Зимова азбукове королівство магів та янголів».

З

имова Лавра приймала дітлахів як ніколи гостинно. Музей, в якому відбувався фестиваль, знаходиться на території стародавньої святині. Щоб потрапити туди, можна разом із прихожанами чи туристами зайти через центральний вхід. Або обігнути музейний комплекс зліва та пройтися Лаврським провулком. Будьте вкрай уважні! Весь тротуар там перетворився на елітну парковку, а вузенькою вуличкою машини їздять часто. Та якщо ви погеройствували та потрапили під білосніжні стіни музею, відчиняйте важкі ковані двері — всередині вже зачекалася казка. Висока ялинка із біло-золотими янголами, саморобні яскраві іграшки, легка фортепіанна гра — все навколо

42

Фото © Артем Острожинський


Авторські іграшки Юлії Зайцевої, Вікторії Розової, Ольги Литвиненко та інших українських майстрів запрошували відвідувачів до залу з ялинкою. надихає. На території музею водночас із фестивалем діяла постійна експозиція, виставка авторських іграшок та спеціальна експозиція про гумориста Остапа Вишню в честь 125-річчя з його дня народження. Програма «Зимового королівства» була дуже насиченою, заходи відбувалися водночас у 4-5 потоків. Для передноворічного Києва цей фестиваль був чи не єдиним, що пропонував стільки різноманітних майстер-класів та літзаходів для дітей. І хоча через дорогу в Мистецькому Арсеналі діяла велика новорічна книжкова ярмарка, батьки приводили своїх чад саме на «Азбукове королівство». Хто придумав абетку, з чого робили книги, як малювали ілюстрації й виготовляли обкладинки? Організатори

підготували для дітей безліч майстер класів. Наприклад, від Олени Поліщук та Олександра Рачковського кожен бажаючий міг дізнатися про роботу друкарського верстату й власноруч зробити собі відбиток тризуба на пам’ять. Або ж разом із Іриною Бросою зайнятися мрамуруванням та створити власну обкладинку чи малюнок на форзац книги. Різнобарвні кола на воді із захватом малювали навіть дорослі. Як робити оклади та оправи всі охочі могли дізнатися в «Інтролігаторській майстерні» Олега Будзана. Допитливим відвідувачам варто було відвідати майстер-класи «Музейна папірня» та «Скрипторій» про виготовлення паперу та види письма в давнину. Справжнім ексклюзивом була можливість доторкнутися

до трьохсотрічних фоліантів та спробувати їх прочитати під керівництвом організаторки фестивалю Валентини Бочковської. У всі дні «Зимового азбукового королівства» діяла велика виставка ляльок казкових героїв від майстрів з усієї України. Бажаючі могли спробувати й собі виготовити котрусь під керівництвом художниці Олени Тєрєхової. Для ласунів справжнім святом став майстер-клас від «Львівської майстерні шоколаду»: виготовлення шоколадних фігурок не лише дивовижне, а й солодке видовище. Виготовлення свічок, малювання на склі, плетіння соломи, прикрашання різдвяних пряників, валяння з вати ялинкових прикрас, створення новорічних лис-

Як друкують книги Днем народження механічного друку вважається 30 вересня 1452 року. Саме тоді Йоган Гутенберг надрукував «Біблію» на власному винаході — механічному друкарському пресі. Він дозволив зробити друк швидшим і доступнішим. Тираж святого письма складав 180 примірників, що для середньовічної неосвічченої Європи був просто колосальним. Здавалося, з того часу минуло майже шість століть, але принцип друкарства з часів Гутенберга залишається незмінним. Про це на «Зимовому Азбуковому королівстві» розповідали Олена Поліщук та Олександр Рачковський. На друкарську форму наноситься типографічна фарба, зверху накладається папір і все це потрапляє під прес. Вуаля! Ви Гутенберг.

43


тівок-витинанок, вирізання паперових янголів... Дехто навіть приходив на фестиваль щодня. Багатопотокова програма була такою цікавою, що іноді не міг вирішити, куди краще піти. Літературна частина виявилася не менш насиченою. Це були як і презентації книг ( «Зубасті задачки» Кузька Кузякіна, «Сестричка» Олі Русіної», «Різдвяна містерія» Сашка Гавроша, новинки від Олександра Дерманського, «Душниця» Володимира Арєнєва, «Звіршики» Дмитра Шостака), так і спеціальні програми на кшталт інтерактивного читання від літклубу Букмоль чи «Новорічні київські казки» від Зірки Мензатюк. Протягом вихідних можна було придбати дитячі книги на міні-ярмарці, що проходила на першому поверсі. Кожен день завершувався музичним концертом, який збирав повну залу. На фінал фестивалю завітала юнацька студія хору ім.Верьовки: дівчата та хлопці в національних костюмах виступили неймовірно. «Зимове азбукове королівство магів та янголів» було по-дитячому схоже на різдвяну пісню, звучання якої приносить в душу свято. Вікторія ВАКОЛЮК


книжковий

2015 Що читати в новому році? За чим їхати на Форум видавців? Яку книгу просити на наступний день народження? Редакція «Світ Фентезі» запитала у декількох найпопулярніших українських видавництв про фантастичні книгоновинки 2015. Лише найцікавіші анонси!

46


СПЕЦПРОЕКТ

«Буря мечів» Джордж Мартін (Країна мрій) Сім Королівств все ще перебувають у лещатах війни. Спроба Станіса Баратеона захопити трон завершилася його поразкою під стінами Королівської Гавані. Після смерті Ренлі Баратеона, сімейство Тірелів заключило союз з Ланістерами, а Маргері Тірел стала нареченою короля Джофрі. Між тим, велика кількість Диких Людей збирається в загонах Манса Разбійника на штурм Стіни і лише невелика жменька захисників із «Нічного Дозору» стоїть на їхньому шляху. На Далекому Сході, Дейєнеріс Таргарієн збирає сили для вирішальної битви за Залізний Трон. Буря мечів гряде в Семи Королівствах — і багато хто впаде під ударами цієї бурі … «Буря мечів» — третій роман в циклі «Пісня Льоду та Полум’я» американця Джорджа Мартіна. Перша частина історичного фентезі вийшла друком ще 1991 року, але наразі є всього п’ять із семи запланованих книг. «Буря мечів» отримала фантастичну премію «Локус» в 2001 і була номінована на премії «Неб’юла» та «Г’юґо». Фентезійний цикл перекладено більш ніж тридцятьма мовами. Лише в Північній Америці до вересня 2013 було продано 24 мільйони примірників. Українською мовою «Пісню Льоду та Полум’я» видає «Країна мрій» з 2013 року. «Буря мечів» Мартіна в перекладі Наталії Тисовської вийде наприкінці зими. Шукайте новинку на поличках книгарень вже на початку березня.

«Напівдикий» Саллі Ґрін (Видавництво Старого Лева) Після зустрічі з невловимим батьком Маркусом і отримання трьох Дарів, які роблять його повноправним дорослим відьмаком, Натан, як і раніше, переховується. Він повинен знайти свого друга Габріеля та врятувати Анналізу з рук сильної чорної відьми Меркурії . Але спершу йому потрібно опанувати новий дар, дивну силу, яка може захлиснути його. Тим часом, Соул О`Браєн захопив владу в Раді Білих чаклунів і розширює свою боротьбу проти чорного відьмацтва в Європі. Новосформований альянс з білих і чорних магів рішуче опирається йому. Втягнутий у заколот загадкової Чорної відьми Ван Даль, Натан починає воювати пліч-о-пліч зі старими друзями і старими ворогами. Але чи можуть вони довіряти один одному, чи не потрапить Натан у пастку? Продовження нашумівшого «Напівлихого» Саллі Ґрін вийде українською водночас з оригіналом — 24 березня 2015 року. Хоча це всього друга книга британки, критики пророкують їй долю Сьюзанни Коллінз. Роман вийшов водночас у 36 країнах світу, таким чином побивши рекорд «Казок Барда Бідла» Дж.Ролінґ (водночас у 25 країнах світу). Українською серія про Натана виходить у «Видавництві Старого Лева» в перекладі Віктора Морозова. Також цьогоріч у ВСЛ вже вийшла книга «Лук нічної громовиці» Романа Росіцького, у серпні з’явиться «Місто непокірних» Марини Рибалко, а фанам Діани Вінн Джонс варто чекати «Таємничий замок Хаула» в новому дизайні.

47


СПЕЦПРОЕКТ

«Діти Гуріна» Джон Рональд Руел Толкін (Астролябія) Твір описує трагічну долю Туріна та Нієнор, що мусять спокутувати мужність своїх батькíв. Над ними тяжіє прокляття Морґота — жахлива помста їхньому батькові за небажання скоритися волі Темного Володаря. Сумної розв’язки не уникнути навіть завдяки співчуттю ельфів, власній відвазі чи перемозі над драконом Ґлаурунґом. Утім боротьба, навіть безнадійна, все-таки має сенс — як запорука перемог у майбутніх битвах зі злом, що їх Дж. Р. Р. Толкін описав у інших творах — «Гобіті» та «Володарі Перснів». Оригінал вийшов під редакцією Крістофера Толкіна лише в 2007. Українською мовою «Діти Гуріна» вперше опубліковані 2008 року у видавництві «Астролябія». Тираж у 3000 примірників повністю розкупили за два роки, але передання не було. «Діти Гуріна» потрапили в список лімітованої україномовної фантастики на рівні з першим перекладом «Гобіта» від цієї ж «Астролябії» чи «Вовків Кальї» від КСД. Про довгоочікуване друге видання «Дітей Гуріна» заговорили в 2014, воно мало вийти влітку, але терміни відкладалися аж до січня 2015. Тепер книга має новий формат й ілюстрації художника Алана Лі. На черзі перевидання «Сильмариліона»в ілюстраціях — він майже готовий до друку. Також укладається ліцензійна угода на видання перших двох томів «Історії Середзем’я». А майже міфічна українська версія «Падіння Артура» перекладена й редагується.

«Хроніки Амбера» Роджер Желязни (Навчальна книга — Богдан) «Амберський цикл — свого роду коментар до моїх роздумів про природу реальності і сприйняття цієї реальності людьми». Роджер Желязни Реальний світ із сотнями паралельних вимірів приховує безліч секретів. У королівстві Амбер загадково зникає король Оберон. На трон претендують його дев’ять синів, байдужих, але вправних плести криваві інтриги. Брати навіть не задумуються про справжні сили, що правлять світом... Класика світового фентезі від п’ятиразового володаря премії «Г’юґо». Серія «Хроніки Амбера» Желязни вирізняється новизною ідеї. Перша частина «Дев’ять принців Амбера» написана 1970 року, а десята «Принц Хаосу» в 1991. Видання від «Навчальної книги — Богдан» буде першим україномовним варіантом відомого фентезі. Перекладачем «Хронік» виступив Анатолій Саган («Чарівник Земномор’я» Урсули ле Ґуїн, «Таємний щоденник Адріана Моула» Сью Таунсенд). Через складну ситуацію в країні й фінансові труднощі видання книги неоднократно відкладалося. Хоча про її випуск у видавництві повідомили ще у квітні 2014, наразі за сприятливих обставин «Хроніки Амбера» варто чекати до XXII Форуму видавців. Можливо, якщо обставини тому сприятимуть, українські читачі побачать і давно анонсовану «Книгу судного дня» Конні Вілліса.

48


СПЕЦПРОЕКТ

«Дивергент» Вероніка Рот (Країна Мрій) У світі Беатріс Прайер існує п’ять фракцій: Правдолюбство, Альтруїзм, Безстрашність, Товариськість, Ерудиція. Щороку у визначений день чиказькі підлітки, які досягли 16 років, мають право обрати свою фракцію. Вибір змінити не можна: на тих, хто не подужав нове життя, чекає жахлива доля позафракційних. Тому для певності покладаються на спеціальний психологічний тест, який рекомендує найкращу для вас фракцію. Беатріс із альтруїстів, але її результат виявився... неоднозначним. Виділятися із системи небезпечно, і перед дівчиною постав вибір: залишитися із родиною, чи стати тим, ким хоче насправді. Вона вирішує приєднатися до Безстрашних. Протягом всієї книги головна героїня бореться зі своїми страхами. Адже страх — це можливість зрадити своїм звичкам, порвати узи, змінити хибний вибір. «Дивергент» — перший роман однойменної трилогії американки Вероніки Рот. Хоча це дебют письменниці, читачі швидко оцінили антиутопію. У 2014 році вийшла однойменна екранізація роману від студії Summit Entertainment. Видавництво «Країна мрій» цьогоріч планує повністю видати трилогію «Дивергент». Окрім цього, в планах видавців на 2015 рік є «Винні зірки» Джона Гріна, «Уна і Селінджер» Фредеріка Бегбедера, «Монах, що продав свій Ферарі» Робіна Шарма, «Діяти як жінка, думати як чоловік» Стіва Харві.

«Кладовище домашніх тварин» Стівен Кінг (Клуб Сімейного Дозвілля) Сім’я Луїса Кріда, лікаря-терапевта з Чікаго, переїзджає в містечко Ладлоу. На новому робочому місці Луїсу майже одразу доводиться констатувати смерть одного студента. Пізніше, кіт його дочки, Черч, перебігає через шосе та потрапляє під вантажівку. Луїс хоче поховати кота на «кладовищі домашніх тварин», але новий товариш Джад пропонує поховати кота на іншому кладовищі… Це рішення виявляється катастрофічною помилкою, яка потягнула за собою багато інших. Виявляється, що «повертати» мертвих собак і котів можна, а ось людей — дуже небезпечно… «Кладовище домашніх тварин» вперше вийшло друком 1983 року. За книгою знято однойменний фільм, в якому звучать пісні Ramones. Панк-гурт написав пісню «Pet Sematary» в знак взаємоповаги до Кінга, що є давнім фанатом рокерів. Українською мовою роман з’явиться вже в каталозі «Літо-2015». Переклад «Кладовища» доручили Володимиру Полякову («Викрадачі» Е. Костова та «Прогулянка на війну» А. Морчіладзе ). Добре знані кінгівські перекладачі Любенко та Красюк наразі зайняті іншими романами, а саме книгами «Відродження» (вийде в березні) та «Воно»(з’явиться влітку) відповідно. Також КСД планує видати до Форуму Видавців продовження «Містера Мерседеса» — «Finders Keepers».

49


СПЕЦПРОЕКТ

«Квідич крізь віки» Джоан Ролінґ (А-ба-ба-га-ла-ма-га) Книга-доповнення поттеріани розповідає історію становлення квідичу. Квідич — це традиційний чаклунський вид спорту, гра в м’яча на мітлах. Саме цю книгу Гаррі Поттер взяв у бібліотеці, як тільки його взяли ловцем у команду. «А-ба-ба-га-ла-ма-га» видасть останню книгу з серії про Гаррі Поттера до Форуму Видавців. Очевидно, до цього був причетний і український фандом. Книголюби створили петицію до «А-ба-ба-га-ла-ма-ги» з проханням видати «Квідич крізь віки». Ініціатором виступив Артем Скорина, адмін вк-спільнот «Світ книг. Український клуб» та «Стівен Кінг. Український клуб». 24 грудня фанам поттеріани на сайті видавництва відповів сам Іван Малкович: «Любі хлопчики й дівчатка, любі поттероманятка! Цього року у Львові я обіцяв, що якщо Бог обереже Україну від гірших потрясінь, то «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» зробить все від неї можливе, щоб український «Квідич...» вийшов у світ не пізніше вересня 2015 року. Цим зверненням ще раз підтверджую ту свою обіцянку: «Буде «Квідич крізь віки» — тіштеся, чарівники!». Веселого Різдва! Щасливого Нового року!» У 2014 році на прохання учасників вк-спільноти «Гаррі Поттер українською» «А-ба-ба-га-ла-ма-га» перевидала «Казки барда Бідла». Невдовзі по тому до Форуму видавців випустили й «Фантастичних звірів та де їх шукати».

«Часова битва» Наталія Щерба (Видавничий дім «Школа») Наближається фатальна мить — вирішальна битва за трон Часу. Зодче Коло збентежене: Василина Огнєва стала ученицею Астрагора, запеклого ворога всіх ефларських часівників, Феш Драгоцій безслідно зник, і невідомо, що очікує ключників у майбутньому. І тільки Астрагор упевнений у своїй долі та стрімко прямує до найголовнішої мети, залучаючи союзників і розбиваючи ворогів. Чи вдасться Василині врятувати свого друга? Яка доля судилася її батькові, Нортону Огнєву? Ким же насправді є Родіон Хардіус і які ще таємниці зберігає Розколотий замок? «Часова битва» — завершальна книга серії «Часодії» Наталії Щерби. Фентезі про часівників відразу звернуло на себе увагу й вхопило декілька літературних відзнак та премій («Срібний Кацудей», «Аліса», «Ревізор»), і головне — знайшло читача. Перша книга вийшла в 2011 році у видавництві «Росмэн». Українською мовою «Часодіїв» публікує видавничий дім «Школа» з початку 2014. До виходу останньої книги українське видання наздогнало оригінал і «Часова битва» з’явилася в українських книгарнях майже водночас з російськомовною версією. Для юних часівників це був не єдиний подарунок на Новий рік: «Школа» підготувала і видала справжній часолист — магічний блокнот-записник часівника. Хоча пані Наталія щойно завершила «Часодіїв», письменниця вже повідомляє про роботу над новою книгою.

50


СПЕЦПРОЕКТ

«Сестри Грімм» Майкл Баклі (Ранок) Одинадцятирічна Сабріна Грімм та її семирічна сестричка Дафна переїжджають до давно забутої бабусі Рельди. Все через таємниче зникнення батьків дівчат. Стара розказує онукам, що вони — нащадки знаменитого Вільгельма Грімма. А ще казкові персонажі існують насправді, їхній предок привіз їх з Європи в тоді ще незаселену Америку. Ці персонажі небезпечні, і тепер ув’язнені потужним закляттям у містечку Ферріпорт-Лендінг, що декому не подобається... Казкові герої величають себе «вічножителями», й не хочуть на вічно залишатися під замком. Вони організували таємничу організацію «Червона рука», і зникнення батьків Сабріни й Дафни на їхній совісті... Тепер дівчата мають якнайшвидше визволити батьків та зупинити діяльність «Червоної руки» поки не стало занадто пізно.... Фентезійна серія «Сестри Грім» є дебютом для американського письменника й сценариста Майкла Баррі. У 2015 році видавництво «Ранок» планує видати українською перші дві частини пригодницького фентезі. «Сестри Грім» є захоплюючою сумішшю казок, детективу, пригод і магії. Якщо ви полюбляєте квадрологію «Ніна» Муні Вітчет, то серія Майкла Баклі також для вас.

«Кехіли проти Весперів» серія «39 ключів» (Ранок) Минуло два роки з моменту розгадки сироватки алхіміка Гідеона. Тепер рецепт по інгрідієнтах зібраний до купи й зберігаються в надійних руках. Ворожнеча між гілками родини Кехелів нарешті припинилася. Проте, мир тривав зовсім недовго: тепер їм доведеться об’єднатися проти жорстокого і підступного ворога — Весперів, секретної організації. Її засновником є давній ворог самого Гідеона Кехіла, від якого бере початок талановитий рід. У першій книзі, «Земля медузи», Емі та Дену доведеться дотримуватися всіх інструкцій ненависних Весперів, аби викрадені родичі повернулися живими... Міжавторська серія «39 ключів» від New York Times швидко стала хітом. Автором ідеї є Рік Ріордан, до проекту на різних книгах долучилися Г. Корман, П. Леранжис, Дж. Вотсон, П. Карман, Л. С. Парк, М. П. Хеддікс, Д. Белдачі, Р. Сміт, Дж. Гірч, та Н. Стендіфорд. Наразі права на екранізацію «39 ключів» належать Стівену Спілбергу — фільм на основі книг варто очікувати в 2016 році. Українською мовою пригодницьку фантастику видає видавництво «Ранок» із 2013 року. Перекладач — Ігор Бондар-Терещенко. Оригінальна ідея і захоплива оповідь зробили серію успішною і в нашого читача. Окрім «39 ключів» у планах видавництва продовження й інших книг: це 2 частина «Хрангелів» Ніки Ініни, 5 книга «Хронік шукачів світів» Томаса Тімаєра та 3 книга серії «Таємниця Мораг».

51


ІНТЕРВ’Ю

Сергій Оксеник: «Найбільша біда, що дітям не довіряють приймати рішення» Перша частина фентезі «Лісом, небом, водою» Сергія Оксеника з’явилася на світ у 2004 році, але завершальна книга трилогії, «Інженер», вийшла лише зараз. У книгарні видавництва «Смолоскип» 19 листопада на автограф-сесії письменника редактори «СФ» дізналися про те, як знаходити скарби і розшифровувати манускрипти. — Сама ідея «Лісом, небом, водою» дуже цікава. Розкажіть, будь ласка, з чого все почалося. — Що ж, почалося все з того, що я копав яму. — Ви копали яму? — Так, ми зі сватом на дачі копали яму, аж раптом наштовхнулися на щось дуже велике та тверде. Те «щось» ми обкопували півдня, поки не побачили дивну коричневу конструкцію. Недовго думаючи, ми пробралися всередину. Сват у мене інженер. Справжній, від Бога інженер, легко може своїми руками відремонтувати будь-який прилад. Він у тій конструкції покопирсався, подавив на кнопочки і сказав: «Ви знаєте, це − машина часу, тільки дуже стара». Я спочатку дуже здивувався: як це вона стара, адже я знаю, що машини часу досі не винайшли?! Роздивившись конструкцію уважніше, я раптом помітив, що скраєчку стоїть скриня. Поки сват зайнятий був, я її взяв тихенько, просто щоб не заважати. Відкриваю, а там рукопис. Я його розшифрував… — А яка була мова рукопису? — Мова українська, безперечно, але суттєво відмінна від сучасної. Я спершу навіть подумав, що вона архаїчна. Ось тут, до речі, можете звернути увагу на форзац книги − шрифт був приблизно такий самий. Найголовніше, що текст був написаний на невідомому мені матеріалі, і невідомо скільки він там пролежав у піску. Поки я розшифрую написане і передрукую на комп’ютері, сторінка вже кришиться, обертається в порох, а я здуваю, і починаю розшифровувати наступну. Я навіть не міг зазирнути в кінець, бо як тільки я б спробував це зробити, весь рукопис розвалився б. Ну, розшифрував – вийшов тритомник. Автор його − Сергій Оксеник, так було написано в рукописі.

Сергій Оксеник Справжнє ім’я: Сергій Семенович Іванюк Народився: 7 січня 1952 року в Миколаєві Діяльність: літературознавець, письменник, журналіст та перекладач, один із відроджувачів Києво-Могилянської академії. Навчався на факультеті журналістики КНУ ім.Т.Г.Шевченка. Працював на республіканському радіо, у таких журналах як «Піонер», «Слово і час». Сергій Іванюк один із відроджувачів НаУКМА, у 1992 році став деканом гуманітарного факультету, а з 1994 по 2006 був ректором університету. Із січня 2006 головний редактор журналу «Однокласник». Бібліографія: Перші публікації були у 80-их — оповідання для дітей. У великій формі дебютом є трилогія «Лісом, небом, водою»: «Лисий» (2004), «Леля» (2007), «Інженер» (2014).

52

І я дуже радий всім, хто сьогодні прийшов. У мене один тільки страх, що зараз прийде Сергій Оксеник і почне качати права. — Скажіть, будь ласка, на скільки книг ви планували розділити знайдений манускрипт? — У мене, знаєте, взагалі не виникало такої думки. Я просто його розшифровував, розшифровував, і бачу − цілісний текст виходить. А тоді думаю: скільки я вже цим займаюся, дихаю тим, що здуваю, може, не доживу до кінця, тож краще видам книгу. Перша вийшла десять років тому. А я розшифровую все далі, далі, далі, і от, здуваю останню сторінку, скриня пуста. — Були якісь труднощі при виданні? — Перші два томи видавала моя дочка. Вона – суб’єкт підприємницької діяльності, в неї є ліцензія на видавничу


Він у тій конструкції покопирсався і сказав: «Ви знаєте, це − машина часу, тільки дуже стара». Я спочатку дуже здивувався: як це вона стара, адже я знаю, що машини часу досі не винайшли?! діяльність, тож вона видала перші дві книги за свої кошти. Над виданням першого і другого томів ми працювали вдвох. А потім дивний чоловік на прізвище Азаров прийняв усім відомий податковий кодекс. І вийшло, що видати книги ми можемо, а от продати − ніяк. Цей податковий кодекс дуже вдарив по малому бізнесу. Таким чином, наприклад, не з’явилося багато журналів, які планувалося видати. Слава Богу, нагодилося таке прекрасне видавництво як «Смолоскип»: Ростислав Семків, Наталочка Ксьондзик, Оля Бегнайкова − вони хороші. Ми всі свого часу працювали в Києво-Могилянській Академії. Тож, не зважаючи ні на що, ми все одно перевидали перший-другий том. — Те, що на книгу є попит, вже дуже багато про що свідчить. — Так от, ви розумієте, яка химерна картина: першого тому продано вже двадцять тисяч примірників. А другого ми надрукували три тисячі, продали, а потім же не могли перевидати завдяки Азарову і його кодексу. Я сподіваюся, що ті люди, які не мали змоги тоді придбати другу книгу, зможуть зробити це зараз. Третій же том ще майже ніхто не читав. Залишається тільки сподіватися, що проект буде успішним. — Нам відомо, що збиралися кошти на видання третього тому. Меценати мали змогу отримати книжки з вашим автографом? — Так, і навіть із подарунком від видавництва, із плакатом. Справді, я неймовірно вдячний всім тим людям,

для мене їх допомога була дуже несподіваною. Дехто з них − мої друзі, я здогадувався, що вони мене підтримають, але у проекті брали участь також мої студенти першого набору Києво-Могилянської академії, тобто ті, що вступили в дев’яносто другому році. Вони передали певну суму коштів, щоб допомогти видати мої книги. Я був дуже розчулений їхнім вчинком. Одна з них написала мені на Facebook, що зараз перебуває за кордоном, тому не зможе прийти, і чи не проти я, якщо прийде її мама та забере книжки. Щойно якраз приходила, ми з нею розмовляли. — Також хотілося б дізнатися, на який вік розрахована книга? Бо вказано, що це підліткове фентезі, але ми бачимо, що на презентацію загалом приходять далеко не діти. — Як на мене, говорити про середній вік − це все одно, що сперечатися про те, чий письменник Набоков: він народився в Росії, жив в Америці, а вважав себе європейцем. Так само й вік читачів. Найменшому, якого я знаю − сім років. Він сам прочитав книгу і телефонував подякувати. Тільки просив не казати мамі, що взяв у неї мобільний, бо вони зараз десь у Криму перебувають. А найстаршому читачеві, який якраз читає третій том, вісімдесят вісім. Хоча в основному я розраховував на підлітків, на дорослих підлітків, які люблять читати. — Ще одне питання: чи був прототип у головного героя, Лисого? — Хіба я знаю? Ви ж розумієте, якби я знав цього Оксеника, я б у нього, по-перше, спитав, чи був прототип у

53


54


ІНТЕРВ’Ю Лисого, по друге… Я лише можу вам сказати, що згадка про Лисого у манускрипті була для мене приємною несподіванкою, тому що в мене є онук, якому на той час було п’ять років. Він тоді якраз постригся наголо. Єдиний раз у житті.

Говорити про середній вік − це

все одно, що сперечатися про те, чий письменник Набоков: він народився в Росії, жив в Америці, а вважав себе європейцем. — Сам так захотів? — Так, йому хтось сказав, що після цього він «заволосатіє» ще дужче. А згодом, після прочитання роману, він сказав якось: «Діду, ти можеш мене називати Лисим, мені це буде приємно». — Маємо декілька запитань від читачів. Чи у світі «Лісом, небом, водою» хтось окрім Лисого, Леля й Марічки має чарівні здібності? Чи вони отака особлива трійця? — Я про інших просто нічого не знаю. — Тобто, може мають, а може не мають? — Мені здається, що магічні здібності може мати Сокіл – це персонаж з третьої книги. Почитаєте, дізнаєтеся. — А чому ви обрали саме жанр постапокаліптики, якщо книга написана для дітей? — А що, хіба дітям це не цікаво? По-перше, жанр я не обирав, я вже вам сказав, що я тільки розшифровувач, а не автор, по-друге, я пам’ятаю себе підлітком, я б із задоволенням читав щось подібне. — Тобто, на вашу думку, дитяча література не має обмежуватися за жанрами? — Коли починають говорити про те, що можна чи не можна дітям, я хочу запитати: а що дітям треба? Тим більш, твір не для дітей, а для підлітків, а підлітки − це дорослі

люди, в яких просто власних грошей нема. — Досить точно зазначено, до речі. У книзі дуже багато персонажів, у тому числі казкових. А які ваші улюблені казки? — Казки? Ой, я взагалі казки дуже люблю, а чарівні − особливо. — Українські чи зарубіжні? — І українські, й французькі, і німецькі, і китайські. У дитинстві, пам’ятаю, дуже любив казахські. — А чому у книзі основну роль грають діти, а дорослі лише погоджуються з їх рішеннями? Це лише через те, що вони головні герої і книга розрахована на підлітків, чи є якась інша причина? — Насправді я вважаю, що все найкраще роблять молоді люди. А ми, старі, можемо лише погоджуватись з ними, чи не погоджуватись. Від дітей ми очікуємо, що вони якщо й не зроблять цей світ кращим, то, принаймні, урятують те, що лишилося.

Від дітей ми очікуємо, що вони

якщо й не зроблять цей світ кращим, то, принаймні,

урятують те, що лишилося.

— Тобто на вашу думку молодь є рушієм? — Ну, а ким? Їм же жити в майбутньому, не нам. Правильно? Оце і є найбільше біда, що дітям не довіряють приймати рішення. От він щось вирішив, а йому мама починає розказувати, чому цього не можна робити. Він їй говорить: мамо, я ж уже вищий і сильніший за тебе, чому я повинен тебе слухати? А вона каже: а гроші хто заробляє? Аргумент, що зробиш. — Справді, не посперечаєшся. А чи є у вас нові творчі плани тепер, коли ви видали трилогію повністю? — Буду копати.

Твір не для

— Тобто ще нічого викопаного нема?

підлітків,

— А місця вже знаєте?

дітей, а для

— Поки що нема.

а підлітки − це

— (сміється) Так, місця деякі знаю.

дорослі люди, в яких просто власних

грошей нема.

— Що ж, тоді чекаємо новин від вас про нові книги. — І, наостанок, побажання для читачів. — Копайте! ­­ Спілкувалися Вікторія ВАКОЛЮК та Артем ОСТРОЖИНСЬКИЙ

55


ЧОРНИЛЬНІ ЧАРИ

Вижити і зостатися людиною Трилогія Сергія Оксеника «Лісом, небом, водою» — це зразок поєднання непоєднуваного: антиутопії та дитячої пригодницької книги, постапокаліптики та фентезі, глибокої філософії з цікавим сюжетом. Цей твір – справді гримуча суміш, і залишається тільки дивуватися, чому він досі не прогримів на всю Україну, а то і на весь світ. Один і той же вибір може бути правильним за одних обставин і неправильним за інших.

П

4

ерша книга трилогії починається з того, що тринадцятирічний хлопчик з дивним для нас ім’ям — Лисий — вирушає в небезпечну мандрівку на пошуки чогось страшенно потрібного його рідному селищу. Лисий мешкає у світі, що пережив страшну (хоч і не названу на початку) катастрофу, внаслідок якої згинула вся сучасна цивілізація, а вцілілі люди якось виживають у маленьких замкнутих громадах, що розкидані по велетенському лісі. Ліс цей розрісся після катастрофи, а тому зовсім не схожий на звичні нам ліси. Він значно небезпечніший та непередбачуваніший, а окрім звичайних диких звірів у ньому мешкають ще й вовкулаки, Лішак та Баба-Яга. І з усіма цими створіннями Лисому доведеться позмагатися, аби допомогти своїй випадковій знайомій, Лелі, врятувати дітей з її рідного селища. Але у Лисого є й своя власна мета, і невідомо куди вона приведе героїв, з якими небезпеками зіштовхне і перед яким вибором поставить. Книга порушує болючу нині екологічну проблему, але нею не обмежується. Всі її герої раз за разом постають перед болючим вибором між злом більшим та меншим: покинути напризволяще зграйку безпомічних дітей чи поставити під загрозу долю рідного села? Спробувати врятувати друзів з полону і ризикнути власним життям, чи сховатися й перечекати? Повірити чи відштовхнути, допомогти чи стояти осторонь? До честі Лисого та його нових друзів, вони приймають правильні рішення, дослухаючись до власної совісті. І як наслідок — їм вдається знайти вихід зі, здавалося б, безнадійних ситуацій. Діти — герої твору — демонструють читачам надзвичайно сильні характери. Особливо Леля та Лисий, що не дивно, адже у їх жорстокому світі тринадцять років — то вже не дитинство. І їх мужності, доброті та розуму позаздрило б чимало дорослих людей. Самі ж дорослі у творі можуть бути як негідниками, так і добрими людьми, але негідниками, на жаль, частіше. У другій книзі наші герої вступають у боротьбу з вовкулачою навалою, яка хоче знищити саме Лелю, Марійку, та, звісно, самого Лисого. Перед рідним селищем хлопця постає дилема: відкупитися цими, по суті, чужими їм дітьми чи вступити в боротьбу зі смертельним ворогом. І дорослі виявляються значно слабшими в боротьбі з власними страхами, аніж діти. Окрім цього, книга розповідає також про ще одне невідоме досі селище, кардинально відмінне від бачених у першій книзі, а також читач дізнається більше про таємничі пророцтва, сховані у Лісі, які, схоже, розповідають саме про наших героїв.

56


ЧОРНИЛЬНІ ЧАРИ Калейдоскоп людських характерів у цій книзі ще різноманітніший, ніж у першій. Старі знайомі розкриваються з несподіваного боку, з’являються нові персонажі, як добрі, так і злі, але автор далекий від однозначності. Не буває нікого абсолютно злого чи доброго — стверджує автор. І хоробра Леля може запанікувати, і розважливий Лисий може втнути фатальну дурницю, і добродушна Марійка може наразити своїх друзів на небезпеку. Але одного разу помилившись слід виправити свою помилку. Саме це допомагає нам залишатися людьми. Третя книга оповідає паралельно про завершення пригод Лисого та його компанії, та історію чоловіка, котрого ми з першої книги пам’ятаємо як Інженера. У цій книзі

читач дізнається про ту катастрофу, що спіткала світ давним-давно та про природу всіх надприродних істот, таких як русалки чи та сама Баба-Яга. Не надто переконливе пояснення, але не це у книзі головне. А головне те, як автор знову й знову ставить героїв перед вибором, довершуючи їх характери, наче скульптор, що з кам’яної брили створює прекрасну скульптуру. І як його герої раз за разом з гідністю роблять цей вибір, перемагаючи навіть там, де, здавалося б, поразка неминуча, і при цьому не втрачаючи людської подоби. Сергій Оксеник не побоявся розкрити у своїй трилогії табуйовані для дитячої літератури теми. Тут вам і проблема вбивства, хоч і вимушеного, задля оброни, і проблема смерті, адже у другій частині Лисий, по суті, помирає, і лише жива вода повертає його до життя. Третя книга врівноважує смерть, показуючи народження — тему, яку українська дитяча література звикла оминати, скромно замовчуючи. Проте автор трилогії не боїться її зачепити і показує появу немовляти на світ чесно та «у всій красі». При цьому «дитячість» книги ніяк не страждає. Отож, підводячи підсумки, можна сказати, що трилогія «Лісом, небом, водою» — це твір про людей та людяність і про те, як важливо залишатися людиною навіть у нелюдських умовах. Адже без цього не можна здобути перемогу над злом. Інна КОВАЛИШЕНА

«Лісом, небом, водою» — це твір про людей та людяність і про те, як важливо залишатися людиною навіть у нелюдських умовах. Адже без цього не можна здобути перемогу над злом.

57


ЧИТАЛЬНЯ

В

ажко знайти фаната фентезі, який би не чув Професора Толкіна. Особливо про чудові екранізації його творів Пітером Джексоном («Володар Перснів» 2001-2003 років та «Хоббіт» 20122014). Однак далеко не кожен фанат знає, що оскароносні картини новозеландця – це аж ніяк не перша спроба екранізації світів Толкіна. Наразі таких кінопроектів налічується майже два десятки: кілька невдалих спроб, фан-фільми, мультфільми, професійні картини. І це без врахування десятків коміксів, театральних постановок та комп’ютерних ігор. Сьогодні ми пропонуємо вашій увазі найцікавіші екранізації книг Толкіна у хронологічному порядку.

58


«МАРТА І ГОДИННИКАР» А.ШНАЙДЕР

14 ЕКРАНІЗАЦІЙ ТОЛКІНА, ПРО ЯКІ ВИ НЕ ЧУЛИ «Я хочу закінчити деякі з цих прекрасних казок, а решту залишити у вигляді нарисів. Всі цикли необхідно об'єднати в одне величне ціле і залишити для чужих розумів і рук. Тих рук, які створюють картини, музику та п'єси.» Дж. Р.Р. Толкін

59


КРИПТОФЕНТЕЗІ

Більбо і принцеса («Гобіт») Джин Дейч режисер/ аніматор

П

итання про можливість екранізації творів Толкіна вперше постало вже у кінці 50-х років, майже одразу після видання книги «Володар Перснів». Сам письменник цікавості до можливої екранізації не виявив. Неодноразово він заявляв, що зняти фільм за його книгами неможливо, тому затято відмовляв усім режисерам та сценаристам. Але у 1968 році письменник все ж продав права на екранізацію «Гобіта» і «Володаря Перснів» кінокомпанії

За мотивами: «Гобіт»

United Artists та її засновникові Уільяму Снайдеру за 104 тисячі фунтів стерлінгів. Снайдер замовив Джину Дейчу зняти «Гобіта», і 1966 року вийшла ця дивна кінокартина. Сюжет її, м’яко кажучи, відрізняється від оригіналу. Знятий лише за місяць, мультфільм був показаний у кінотеатрах всього один раз. Дракон Смауг перетворився у Шлака, з’явилася принцеса, пророцтво про гобітів, та купа інших не менш дивних «доповнень» до канонічного тексту. Закінчився мультфільм тим, що Більбо і принцеса жили довго і щасливо, поки у їхні двері знову не постукав Ген-

Рік: 1966 Країна: США

дальф. Триває ця картина всього 12 хвилин, і сучасні діти цілком заслужено назвали б це «трешом». Навіть самі автори були незадоволені результатом. Пан Снайдер, однак, часу не марнував, і, усвідомивши провальність проекту (от молодчина), продав права за 100 000 доларів.

Вусатий Смоґ («Гобіт»)

К

онтракт компанії United Artist закінчився в 1976 році. Тоді американський сценарист і мультиплікатор Ральф Бакши умовив Сола Зенца купити права на екранізацію «Володаря Перснів». Вони були продані за 15 000 000 доларів. Компанія Сола Зенца Middle-Earth Enterprises і сьогодні має права на всі фільми та ігри за мотивами «Гобіта» та «Володаря Перснів» та на всі імена, використані в них. Але перший повноцінний

60

Артур Ренкін режисер

Жуль Бессі режисер

За мотивами: «Гобіт»

Рік: 1977 Країна: США

мультфільм за творчістю Толкіна був випущений американськими режисерами Артуром Ренкіном і Жюлем Бессі, які працювали над ним п’ять років. Їхня картина «Гобіт» є доволі канонічною. З неї лише вилучили кілька персонажів та змінили деякі незначні деталі. Вирізняє стрічку красива анімація та епічна музика, яка може конкурувати навіть з неперевершеними композиціями Ганса Ціммера. Саме цей мультфільм

Тору Хара аніматор

«олдфаги»-толкіністи визнають канонічним. До речі, анімацію до цієї картини створив японець Тору Хара, продюсер таких аніме як «Мій сусід Тоторо» та «Могила світлячків», тому у фільмі можна помітити багато рис, притаманних класичній японській мультиплікації. Триває фільм 77 хвилин і у прокаті зібрав $3 000 000.


КРИПТОФЕНТЕЗІ

Арагорн без штанів («Володар перснів») Сол Зенц режисер Пітер Бігл сценарист

Т

им часом Сол Зенц, заручившись підтримкою Ральфа Бакши, вирішив таки взятися за повноцінну «дорослу» екранізацію «Володаря перснів». Сповнений бажання зняти найкращий фільм усіх часів, Зенц зустрічався із дочкою Толкіна і обіцяв їй канонічність картини. Проте у роботу над екранізацією втрутилися кіностудії, і замість двох запланованих частин вийшла лише одна, яка опи-

Ральф Бакши режисер

Кріс Конклінг сценарист

за мотивами: «Володар перснів»

Рік: 1978 Країна: США

сує події перших двох книг. Над сценарієм працювали Кріс Конклінг та Пітер Бігл (той самий автор «Останнього єдинорога»), якому Зенц за роботу пообіцяв 5000 доларів. Таксяк сценарій був завершений. Бакши вирішив зробити сміливий хід і використати прийом ротоскопіювання - спочатку знімалися живі актори, а потім плівка розфарбовувалася і поєднувалася з намальованими героями. Змішання анімаційних хоббітів і розфарбованих людей мало дивний вигляд на екрані. І на сьогодні ці моменти у одних викликають захват, а в інших - відразу. Бакши свого часу визнав, що скоїв помилку, але нічого вже не можна було змінити. Ральф хотів використати музику Led Zeppelin, які не раз заявляли про свою любов до Толкіна, але з ініціативи Зенца у фільм увійшла музика композитора Леонарда Розенмана.

Картину знімали довгі два роки і втратили на неї величезні гроші – $8 млн., але у прокаті фільм заробив лише $30 млн. Незважаючи не це, фільм справді відповідає оригінальному тексту, одним із найкращих. Власне, якби не він, то нам не довелося б насолоджуватися епічною екранізацією Середзем’я від Пітера Джексона. Саме так, спершу сімнадцятирічний Пітер побачив цей фільм у кінотеатрі, а потім купив книгу із постером на обкладинці. Безліч деталей із екранізації Бакши можна помітити і у «Володарі перснів» Пітера Джексона: хоббіти, які ховаються під корінням дерева, прощальне святкування, сцена зі Смеаголом і Деаголом, назгули в таверні... Фільм, наповнений атмосферою праць Бакши, безсумнівно вартий уваги.

Аніме та пісні («Повернення короля») Сол Зенц режисер

Артур Ренкін режисер

За мотивами: «Володар перснів»

Рік: 1980 Країна: США

Жуль Бессі режисер

ються піснями менестрелів, а герої замість прозових монологів часто переходять на спів. Сюжет також змінили й обрізали: Шелоб не втрапила у жоден із фільмів, фіал Галадріель з’являється в кадрі, і так само зникає без жодних пояснень, битва при Мінас-Тіріті має абсолютно невиразний вигляд. Мультфільм завершується знищенням персня, тобто наступних подій у Ширі не описується.

С

ол Зенц все ж хотів завершити «Володаря перснів», і знову звернувся до режисерів «Хоббіта» 1977 року. Повноцінної картини, на жаль, не вийшло. Разом із Ренкіном і Бессом повернулися і японські аніматори. Змінилася розповідь історії: тепер вона велася від імені персонажів. Головним героєм картини став дефакто Сем, а не Фродо, роль нащадка Ісілдура, Арагорна, мінімізували. Події стрічки весь час супроводжу-

Загалом, є чимало хороших сцен, для загального розвитку подивитися картину можна, але не більше того. Гарні ідеї, на жаль, так і не змогли втілити у життя. Людям, які не читали Толкіна або бачили лише фільм Бакши, довелося нелегко при перегляді. І, звичайно, картина не мала великого успіху.

61


КРИПТОФЕНТЕЗІ

СРСР «жжот» («Казкова подорож містера

Закінчимо на пролозі

(Tolkien Text Translators:

Більбо Беггінса», 1985)

(«Скарби під горою», 1991)

2003-2007)

С

РСР та деякі пострадянські країни часом називають «країною чудес» - і недарма. На авторські права, грубо кажучи, було всім начхати. Саме тому у 1985 році з’явилася телевистава за мотивами «Хоббіта». Бюджет вистави був справді копієчний, однак сюжет майже не відрізняється від канонічного, а ролі зіграли дуже відомі тогочасні актори. Незважаючи ні на що, режисер зумів передати ту казковість та чарівність, які властиві повісті Толкіна.

О

кремо варто відзначити невдалу спробу екранізації «Гобіта» кінокомпанією «Аргус». Якби проект був завершений, він би, мабуть, був одним із кращих мультиплікаційних екранізацій творів Толкіна на рівні із Бакши. Однак після розвалу СРСР фінансування стрічки було припинене. На сьогодні зберігся лише шестихвилинний пролог, у якому помітно високий рівень, казковість, та амбіційність проекту.

Анімовані вірші

У

2003-2007 Tolkien Text Translators, російське об’єднання перекладачів, зняло короткометражні мультфільми за віршами Толкіна. У 2004 вийшов «Містер Блісс», для його створення використали ілюстрації Толкіна, анімовані за допомогою flash-технологій. Це перший у світі повнометражний flash-мультфільм. Стрічки показували на конвентах і фестивалях, де вони заслужили численні позитивні відгуки, в тому числі від Алана Лі і Теда Несміта.

Бажання і любов до книг («Полювання за Голлумом» та «Народження надії», 2009 р)

2

009 року світ побачили відразу два фан-фільми за мотивами книг Толкіна. Обидві стрічки намагаються дотримуватися стилістики кінотрилогії Джексона. «Полювання за Голлумом» відіграє роль містка

62

між «Гобітом» та «Володарем Перснів» Джексона. Фільм описує ті події, про які йшла мова на раді Елронда, а саме те, як Арагорн шукав Голлума. Фан-стрічка режисера Кріса Бочаро вільно поширюється в мережі.

«Народження надії» більш високого рівня, довше за хронометражем, і розповідає про батьків Арагорна. Хоча про них відомо небагато, фільм не порушує канонів і є доволі шанованим у фендомі.


КРИПТОФЕНТЕЗІ

Життя великої людини (Дорога Толкіна 2014 р.)

М

инулого року на з’явився фанфільм «Дорога Толкіна». Він описує життя Професора з оригінальної точки зору. Це історія людини, яка намагається втекти від жахливих спогадів за допомогою вигаданого світу. Хронологічно короткометражка відображає життя письменника ще до написання «Гобіта». Британець щойно повернувся із Другої Світової, і жахливі спогади просто зводять його з розуму. Цікаво, що «Дорога Толкіна» — це студентський проект. Автори підійшли до зйомок більш ніж відповідально: костюми витримані у тогочасному стилі, головний актор, який чудово відтворює манеру Толкіна, теж заслуговує похвали. Є велика кількість цитат та деталей біографії, які доповнюють атмосферу фільму. Глядачі можуть побачити товариша Професора, автора «Хронік Нарнії» Клайва Льюїса, відчути атмосферу повоєнного Оксфорду, навіть побачити гобітів та ельфів. Режисером та сценаристом стрічки виступив Най Грін.

Море «трешу» (Інші численні екранізації)

Ф

ільми, про які сьогодні йшла мова, становлять історію екранізацій Толкіна. Проте бажання втілити його геній на екрані не полишало й інших режисерів, бюджет і фантазія яких очевидно були недостатніми для подібних амбіцій. У 1993 році у фінського режисера Тімо Торікко також виникла ідея створення фільму за світом Середзвем’я, однак бюджету на повноцінне якісне кіно не вистачило. Дев’ятисерійний серіал «Гобіти» намагається одночасно розповісти історію і «Гобіта», і «Володаря Перснів». Вийшло це доволі невдало. Чого вартий лише самурай-Боромир! Деякі сцени через очевидно недостатнє фінансування не викликаються жодних емоцій окрім сміху. Але все ж автор картини висвітлив багато цікавих моментів з книг, які не потрапили у поле зору інших режисерів. Українці спільно з росіянами теж намагалися зняти «щось», що вони назвали «Перстень із Мордору». Це чотирьохсерійний серіал, випу-

щений в прокат 1998 року. Однак зв’язок із книгами Толкіна у стрічці майже не простежується. Показана історія — це народна казка, написана вразливими сценаристами після прочитання «Володаря Перснів». Одним із фанатських фільмів, знятих рольовиками, є російський фільм 2012 року «Загибель Володаря Перснів і Повернення Короля». Спершу стрічка планувався як серйозна картина, проте бюджету не вистачило, і проект скотився до пародії, тим не менше доволі смішної та цікавої. З екранізаціями Толкіна справді нелегко, як ви вже, певно, встигли помітити. Тому, незважаючи на обурення (частково справедливе) толкіністів-каноніків, картини Пітера Джексона є безумовно найкращими екранізаціями Толкіна. Вони, можливо, недосконало передають сюжет, однак сповна відображають епічну атмосферу Середзем’я. Серед «історичних» фільмів є і не зняті. Цікаво, що в далекому 1968 гурт The Beatles хотів знятися у головних ролях фільму за мотивами «Володаря Перснів». Толкін був шокований такою несподіваною ідеєю.

Невже це все?

З

вичайно, навіть весь цей довгий перелік екранізацій не є повним. Сьогодні також плануються кілька проектів. Іспанці хотіли зняти мультфільм «Гобіт», але про цю задумку вже кілька років нічого не чути. Американці планували збиралися створити фан-фільм «Падіння Гондоліну», проте нащадки Толкіна заборонили знімати цей проект. Вже багато років російські ентузіасти не втрачають надії зняти повноцінний фільм «Останнє сказання із Червоної Книги». Вже є актори, декоратори, композитори і сценарій, але фільм так і завис на стадії перед-продакш через відсутність фінансування. Біографію Толкіна як художній фільм планували зняти американські кінокомпанії, але вже кілька років, знову ж, про проект нічого не чути. На хвилі «Гобіта» ще одні фанати мріяли випустити у 2014 році фільм «Сказання про Кілі і Філі». Але, скоріше за все, через відсутні авторські права цього не буде. Ну, а божевільні фанати Пітера Джексона леліють надію побачити екранізацію «Сильмариліона» Толкіна, хоча б через 10 років. Діоніс Корнєєв

63


64


Золота вистачить всім завершення шляху, довжиною в 13 років «Не стану говорити вам: «Не плачте», бо сльози — це не завжди погано». Генадльф

65


66


КІНОМАГІЯ «Якби всі цінували радість, пісню і добру їжу понад купи золота, світ був би веселіший»

Ось і скінчилася сага про Середзем’я від режисера Пітера Джексона. Хотілося б поділитися своїми думками з приводу цієї події і сподіватися, що хтось із ними згоден. Піти на фільм варто. І створити свою власну думку, а не вірити критикам, які самі собі суперечать. «Битва П’яти Воїнств» більш ніж гідне завершення трилогії «Хоббіт» і хороший вступ до трилогії «Володар Перснів». Проблема останньої картини в тому, що всі забагато очікували. Кожен, хто бачив «Володар Перснів» вірив, що Джексон стрибне вище голови. Однак він вже не той режисер, це не той час, і не ті глядачі. Безумовно, це краща фентезі-трилогія за останні кілька років, і ще на десяток років вперед, хоча й виглядає вона доволі понуро на фоні свого сиквелу. Для тих, хто не знайомий з книгами Толкіна — це чудовий фільм. Для тих, хто ще не бачив «Володаря Перснів» — це просто шедевр. Новачкам громіздкий сюжет буде мінусом, але й у читачів Толкіна виникають певні питання. Головним мінусом проекту стала зміна сюжету: забагато комп’ютерної графіки, певні неточності та «голлівудський екшен». Але цього не позбавлений жоден з сучасних фільмів, на відміну від казковості та прекрасної історії. Зрештою, можна просто заплющити очі на недоліки і насолоджуватися останньою можливістю потрапити у чарівний світ Середезм’я разом із улюбленими акторами. І на завершення слова Пітера Джексона: «Я не планував знімати ці фільми, тому що мене мучило питання про те, чи зможу я обійтися без самоповторів. Якщо ми хочемо показати велику битву, то вона зобов’язана затьмарити за масштабами батальні сцени з «Володаря Перснів»... Відверто кажучи, я побоювався того, що на кожному етапі роботи мені доведеться перевершувати самого себе. Але насправді все виявилося не так вже й страшно. У нас була інша історія, нові персонажі, а вже відомі глядачам герої поставали у зовсім іншому світлі. Залишалося тільки виходити на знімальний майданчик і викладатися по повній». ПЕРЕТВОРЕННЯ ТОРІНА Торін у фільмах розкриває себе так, як ми не могли цього бачити і не думали про це в книзі. Одне з тих небагатьох місць у екранізаціях, про які ми зможемо сказати, що образи розкриті краще, ніж у книзі. З фільму до фільму він змінюється. У першому — це загадковий персонаж, король без королівства. Він погано ставиться до Більбо, але після мужності останнього показує себе як справжнього лідера та воїна. У другому фільмі це вже інший Торін. Чим ближче до Гори, тим щасливішим та сильнішим він стає. І нарешті, в останньому фільмі це зовсім інший персонаж. Жадібний, лукавий, параноїдальний, засліплений золотом, божевільний. Але під кінець фільму, коли до нього приходить совість і розум, ми знову бачимо старого доброго Торіна: героя, померлого заради інших.

Назва: Хоббіт: Битва п’яти воїнств Оригінальна назва: The Hobbit: The Battle of the Five Armies У головних ролях: Мартін Фрімен, Іен Маккелен, Ричард Армітидж Студія: New Line Cinema, Metro-Goldwyn-Mayer, WingNut Films Країна: Нова Зеландія, США Рік 2014 Жанр: фентезі, драма, пригоди За мотивами: «Гобіт» Джон Толкін

67


МАЛО БИТВИ АБО НЕРВОВИЙ МОНТАЖ Сама битва відбувається, немов на задньому плані. «Знову погано», — кажуть критики. По-перше, говорять вони так, бо є з чим порівнювати: з битвою при Мінас-Тіріті. По-друге: відкрийте книги. Битва П’яти Воїнств — це кілька сторінок, при Мінас-Тіріті — кілька десятків сторінок. Це ж канонічно, що битва була коротка! Навіть Більбо «відключився», як у книзі. По-третє, слова Джексона на початку рецензії. І нарешті, не поспішайте, дорогі критики. Попереду у нас режисерська версія, а по п’ятьох попередніх фільмах ми знаємо, що там бувають дуже цікаві і важливі кадри. Подивившись трейлери, бачимо, що самої Битви ще буде багато, так що не можна наперед критикувати. Хтось згадує про нервовий монтаж, коли персонажі виникають нізвідки. Барани, наприклад. Але, як уже сказано, це і безліч іншого буде в режисерській версії. СМЕРТЬ ГНОМІВ   Смерті Торіна, Кілі та Філі – надзвичайно трагічні, але зняті дуже добре, особливо Торіна. Його битва з Азогом була вкрай динамічною, а загибель неочікуваною. Кожен з глядачів переживав разом із ним. Жарт про те, що «Мав хорошу броню. Не надів на битву» стає неактуальним, оскільки видно, що в битві він був швидким і робив ставку на це. Кілька разів Азог всетаки вдаряє Торіна булавою, а тому хоч би що. Але це перекочувало ще з першого фільму, тож не є проблемою тільки 3 частини. Всі сцени були дуже драматичними, а прощання Більбо з Торіном й взагалі підірвало всі емоції. Навіть Більбо пустив сльозу, хоча цього від смикаючого комічного хоббіта не чекали. ЩО Ж З ТАУРІЕЛЬ?   Тауріель попрощалася з Кілі. Навіть Трандуїл співчуває їй. В цих моментах він взагалі показує себе нарешті як ельф, у якого все ж є серце. Він також згадує про Арагорна, що робить хороший місток до «Володаря Перснів». Але тут критики знову обурюються: «Що ж стало з Тауріель

68

після цього»? То їм не подобається Тауріель, то хочуть дізнатися про її долю. Чи то вона пішла за Трандуілом вічно в скорботу, чи то куди ще, нам надають безліч саспенсів. ПЕРЕТВОРЕННЯ ЛЕГОЛАСА Я теж належу до тієї групи людей, які вважають, що краще була б дилогія і Леголас на три хвилини. Але раз вже так сталося, є і переваги. Ми бачимо зовсім іншого Леголаса, ніж у «Володарі Перснів». Суворого, похмурого, жорстокого, що ненавидить гномів. Від фільму до фільму він все більше спілкується з гномами, долає свої перші випробування, бачить любов Кілі і Тауріель. І смерть гнома повністю змінює його, а все пережите дарує нам нового, вічно веселого Леголаса, що цінує дружбу. Стосовно його трюків: то ельф літає на кажані, то долає гравітацію. Але друзі! Про це заявлено ще у «Володарі перснів». То його заскакування на коня у «Двох Вежах», ковзання на щиті, вбивство мумака в «Поверненні Короля». Та він по снігу ходить, ви що? Це все було і раніше, але чомусь критикують тільки моменти в «Хоббіті». БАГАТО КОМП’ЮТЕРНОЇ ГРАФІКИ Сперечатися не буду. Але хочеться сказати, що у 1999-2003 роках з цієї ж графікою було скрутно. І щоб зробити її потрібно було набагато більше часу, ніж зараз. Падіння мумаків в «Поверненні Короля» робили два місяці. Так само, робили грим, тому що переконливі обличчя при близьких планах було теж важко зробити. Наявність мініатюр - хто дивився додаткові матеріали до «Володаря Перснів» знає про що я — використовувалися з тією ж метою. Заміна на графіку в «Хоббіті» робилася з тих самих причин. По перше: це швидше, по-друге: це дешевше, по-третє: винні самі глядачі. Ті, хто читав книги, звичайно лають фільми. А ті хто ні? Навпаки. Вони «хавають» цю комп’ютерну графіку, адже нова молодь виросла на таких фільмах. Вони не знають про грим, мініатюри, секрети зйомки й освітлення, які були в «Володарі Перснів» і інших фільмах 90тих, початку двохтисячних. Тому Джексон зробив тут, як


режисер, над яким стоять три кінокомпанії: потрібно було за меншу суму, зібрати більше грошей. ПРОЩАННЯ ЧИ НІ? Ось і кінець історії. Більбо прощається з Баліном і хоче таємно піти від всіх. Але гноми не дають йому цього зробити. Зі сльозами на очах, вони прощаються з хоббітом і той їде з Гендальфом.  Прощання з чарівником не виглядає дуже сумним. Маг дає зрозуміти Більбо, що знає про магічний перстень і з цим потрібно бути обережним. Але Більбо бреше, що втратив його. Гендальф каже: «Але ти всього лише маленький хоббіт у величезному світі». Пряме відсилання до подвигів Фродо і Братерства.   На схилі Ширу грає рідна музика з «Володаря перснів». Глядач відчуває, що це кінець і стає сумно від цього. Хоббіти вже майже розібрали нору Більбо, думаючи, що той мертвий. Лобелія Саквіль-Беггінс краде ложки — читачі і ті, хто бачив режисерську версію «Володаря перснів» зрозуміють, що це важливий конфлікт між Більбо-Фродо та їх сім’єю. Відчиняються двері в нору, камера рухається так само, як на початку «Хранителів персня». Вже старий Більбо сидить у своєму кріслі, звучить епохальна мелодія. Все це було його спогадом. Перший «Хоббіт» починався саме так. Потім, у «Хранителях персня» Гендальф побачить Фродо, який втік на початку першого «Хоббіта» і постукає в двері Більбо, який сидить на початку третього «Хоббіта». «Ні спасибі, вистачить з нас гостей, поздоровлень і далеких родичів» — кричить Більбо. «А як щодо старих добрих друзів?» — запитує Гендальф. Більбо відкриває двері, камера показує карту Трора. Починається «Володар Перснів», заходить Гендальф і дивиться на цю саму карту. А потім ... Стоп, здається я трохи заупутався у фільмах, забуваючи, який з них дивлюся. Як тільки закінчився «Хоббіт» відразу ж хочеться увімкнути «Володаря перснів» і поринути з головою в цю подорож ще раз, уже в сотий раз, але ще ... Не хочеться, щоб пригода закінчувалося. Тепер, якщо дивитися «Хоббіта» і «Володаря Перснів», ті везунчики, які зроблять це, вперше побачать дуже багато зв’язків, відсилань, побачать цільність картини – епопеї. ВИСНОВОК  Третій «Хоббіт» найкращий з усіх трьох фільмів. Перший — це початок пригоди, другий — розвиток подій, третій – динамічний фінал. Сценаристи кажуть, що це найважчий фільм, який Джексон знімав взагалі. І це так. Якщо у «Володарі перснів» потрібно було з великої книги подати головне, то тут з одного речення потрібно було створити цілі сюжетні лінії. Визнайте, що без змін книжкової повісті тут не обійтися. Що ж у нас є? Відмінне, цікаве, казкове, місцями похмуре, захоплююче, драматичне, гуморне кіно, але не шедевр. Це казка: проста, яскрава, з гумором. А після неї йде справжній шедевр – «Володар перснів». Глядач і його смаки дорослішають, і разом з ними і кіно. Якщо так розглядати «Хоббіта», то це дуже хороший кіно-вступ. Але, на жаль, усі очікували від нього набагато більшого. Помилки є, та заради такої прекрасної історії, зважати на них не хочеться. Однак хто і що б не говорив безліч людей, після прем’єри першого фільму прочитали книгу «Хоббіт», а хтось і «Володар Перснів». Це відмінна популяризація книг Толкіна, пізнання великого, і за це подякуємо Пітеру Джексону. Діоніс КОРНЄЄВ

69


Хоробрість однієї, що змінила світ

70


Я нарешті почала усвідомлювати, на що готові люди, аби мене захистити. Що я значу для повстанців. У боротьбі проти Капітолія мені тільки здавалося, що я сама, насправді ж на моєму боці були тисячі, мільйони людей із різних округів. Я стала їхньою Переспівницею ще задовго до того, як свідомо погодилася на цю роль. «Переспівниця», Сьюзанна Колінз

71


72


КІНОМАГІЯ – Але людям не потрібні крила для того, щоб вижити. – Переспівницям потрібні.

Прем’єра цього року стала не менш довгоочікуваною, ніж минулого. Вже третій фільм Френсіса Лоуренса змушує глядачів тремтіти від переживань та зачаровано споглядати на неї – Переспівницю. Перша частина останньої та заключної книги трилогії Сьюзанни Коллінз справила неабияке враження на українського глядача. Сповнена трагічними та похмурими подіями, вона змогла донести поціновувачам кіно прихований смисл і чимало хто із них таки не зміг втриматися, й провів аналогію з сучасними подіями в Україні. Хоробра Катніс продовжує боротися проти Капітолія, однак цього разу, ігри набувають войовничого та глобального характеру — тепер за плечима дівчини постає мужня та самовіддана армія. Кожен із жителів Панему готовий віддати життя за волю, за свободу, за власну нескореність та головне — за Переспівницю. Не даремно автори кіношедевру обрали таку цитату за слоган: «Хоробрість одного може змінити світ». Однак зачаровує глядача не лише напружений та динамічний сюжет. У режисерському кріслі так само впевнено сидить Френсіс Лоуренс. Композитор Джейсм Ньютон Говард цього разу майстерно створив незвичайний саундтрек, який безумовно передає кожну емоцію на екрані. Не підвела і технічна сторона. Кожна сцена нагадує справжнє поле бою і не змушує замислюватися про те, як же насправді відбувалися зйомки. Робота над цим шедевром вочевидь має свої результати і головне – це захоплені поціновувачі Голодних ігор. Створення Переспівниці потребувало великої праці і подолало чималі перешкоди. Трагічною звісткою стала смерть Філліпа Сеймура Хоффмана, котрий виконував роль Плутарха Хевенсбі. Він загинув за тиждень до завершення знімального процесу. Та втім, більшість сцен вже було відзнято, тож автори вирішили не змінювати актора, а лише трохи переробити сценарій. І дійсно цей актор ідеально виконав поставлену задачу і всі можуть пишатися такою його останньою роллю. Справжнім відкриттям стала присутність відомої акторки Джуліанни Мур. Як розповідає володарка багатьох кінопремій, вона погодилась на участь у зйомках завдяки тому, що її діти дуже благали про це. Малі шанувальники «Голодних ігор» залюбки прагнули побачити і власну матір у виконанні такого суворого президента 13 Округу. Загалом сподіваємось, що фанати книжкової трилогії пробачать сценаристам відсутність окремих сцен. І всі ми зможемо вдосталь насолодитися переглядом Переспівниці та з нетерпінням чекати наступного року і наступної прем’єри.

Назва: Голодні Ігри: Переспівниця. Частина I Оригінальна назва: The Hunger Games: Mockingjay - Part 1 У головних ролях: Дженіфер Лоуренс, Джош Хатчерсон, Ліам Хемсворс, Студія: Lionsgate, Color Force Країна: США Рік 2014 Жанр: антиутопія За мотивами: «Переспівниця» Сьюзанна Колінз

Влада СОЛОВЙОВА

73


АНІМАЦІЯ

Що очі з душі

Пісня «Дерево страстей» була досить Маленьку Катніс навчив У повстанні проти Капітолію «Дерево

4

(версія з фільму) Шукай, шукай дерево страстей. Повісили там убивцю трьох людей. Що очі бачили — з душі не проженеш. Чекай мене під деревом страстей. Шукай, шукай дерево страстей. Що сили кричи: «Люба де ти є?» Що очі бачили — з душі не проженеш. Чекай мене під деревом страстей. Шукай, шукай дерево страстей. Тікай не барись від темних людей. Що очі бачили — з душі не проженеш. Чекай мене під деревом страстей.

Чи знаєте ви: ● Для ролі Кресиди акторка Наталі Дормер насправді поголила пів голови. Спершу дівчина хотіла зголити все волосся, але режисер стрічки Френсіс Лоуренс переконав її цього не робити. ● Хоча у третій книзі Еффі Трінкіт фактично не присутня (її замінив Вульфія), у фільмі ексцентричну телеведучу з Капітолія повернули. Згоду на це письменниця Сьюзанна Коллінз дала лише після виходу другої екранізації. ● Пісня «Дерево страстей» (The Hanging Tree), що стала саундтреком до третього фільму, увійшла в британські музичні чарти. За інформацією U.K.’s Official Charts Company після прем’єри першої частини «Переспівниці» вона займає 29-ту позицію за популярністю. У фільмі «Дерево страстей» виконує сама Дженіфер Лоуренс. За словами режисера, їй це далося не легко, під час першого запису акторка навіть розплакалася від емоцій.

74

● Джуліан Мур, що у фільмі перевтілилася в президента 13 Округу Альму Коїн, є великим фанатом трилогії «Голодні Ігри». Акторка так відгукується про свого персонажа: «Коїн поводиться дуже обережно, ви нічого не знаєте про те, хто вона, бо вона говорить лише через точку Катніс» ●Виконавиці головної ролі, Дженіфер Лоуренс, довелося носити перуку. У дівчини виявилося недостатньо довге волосся як для Катніс. ● Сцени з поцілунками Катніс та Гейла для актора Ліама Хемсворта були справжнім випробуванням. Як сказав хлопець в ефірі телепрограми The Tonight Show, «Поцілунок із Дженіфер Лоуренс — звучить краще, ніж на смак». Хоча й у житті партнери по знімальному майданчику друзі, приємних спогадів Лоуренс про себе не подарувала навмисно: щоразу перед такими зйомками вона демонстративно їла часник чи оселедець.


бачили —

не проженеш

відомою в округах, та через заборону її виконували надзвичайно рідко. в її співати батько. Лише подорослішавши, дівчина збагнула сенс слів. страстей» знову зазвучала по всьому Панему, як пісня революції.

4

(книжкова версія) Прийдеш, прийдеш До дерева страстей? Кажуть, тут повісили убивцю трьох людей. Дивні були події, Не дивніша ніч гряде, Якщо стрінешся зі мною ти на дереві страстей. Прийдеш, прийдеш До дерева страстей? Мертвий тут допитувався: де ж ти, мила, де? Дивні були події, Не дивніша ніч гряде, Якщо стрінешся зі мною ти на дереві страстей. Прийдеш, прийдеш До дерева страстей? Не розлучить нас ніколи вже ніхто й ніде. Дивні були події, Не дивніша ніч гряде, Якщо спірінешся зі мною ти на дереві страстей. Прийдеш, прийдеш До дерева страстей? В мотузяних ми намистах, поряд день у день... Дивні були події, Не дивніша ніч гряде, Якщо стрінешся зі мною ти на дереві страстей.

75


— У вас ще є

умови? — Нехай моїй сестрі

залишать

кота...

76


Фото © Влада Соловйова

77


78


Світло у темномутемному лісі

79


КІНОМАГІЯ Ліс. Моторошний ліс, який лише на перший погляд видається зеленим і квітучим. Ліс, де стежки перетинаються і раптово зникають. Ліс, у якому зустрічаються лиходії та добродії. Ліс, де люди знаходять і втрачають. Ліс, де люди змінюються. Що може статися у казковому темному лісі? Та все, що завгодно!

Дісней полюбляє випускати перед Новим роком якусь казку. Цього разу глядачам представили здійснену режисером Бобом Маршалом екранізацію бродвейського мюзиклу, вперше поставленого ще в 1987 році. Основний сюжет — історія про Пекаря та його Дружину.Подружжя вирушає до Лісу, де має зібрати певні інгредієн-ти для закляття старої Відьми. За це вона має зняти з сім’ї прокляття безпліддя. І саме в темному-темному Лісі перетинаються шляхи багатьох відомих глядачам казкових героїв: Червона Шапочка зустріне вовка, юний Джек продасть корову за чарівні боби, Попелюшка отримає вишукану сукню й дорожчі за золото туфельки, а Рапунцель причарує Принца своїм співом…

Назва: У темному-темному лісі Оригінальна назва: Into the Wood У головних ролях: Джоні Депп, Емілі Блант, Кріс Пайн, Меріл Стріп Студія: Walt Disney Pictures Країна: США Рік 2014 Режисер: Роб Маршалл Жанр: мюзикл, фентезі, сімейний

80

Спроби переписати старі казки на новий лад майже завжди викликають настороженість та скептицизм. Але «У темному-темному лісі» приємно дивує: усі історії, доволі чітко слідуючи канону, гармонійно й логічно сплітаються воєдино! Вийшла не каша, а чарівне зілля, де кожна складова на своєму місці і в потрібній кількості. Тож «У темному-темному лісі» варто подивитися і заради сюжету, і заради музики. Зазвичай казки закінчуються словами «довго і щасливо», і мало хто дозволяє собі задуматися над тим, що ж ховається за цими словами. А Дісней розказує. Перші дві третини мюзиклу — хороша казка, яку ми давно (і майже повністю) знаємо. А от те, що відбувається потім, — казкова драма, яка буде цікавою не так дітям, як дорослим. Звісно, діти бачать насамперед продовження пригод героїв, але творці фільму показують справжніх людей. Як виявляється, прекрасні принци бувають нечесними, відьми можуть лише здаватися лихими й жахливими, ідеальних батьків не існує, а здійснення бажань не завжди ощасливлює героїв. Бо казка — це життєва історія, лише трохи видозмінена. Від самого початку у фільмі на кожному кроці — кумедна поведінка героїв, смішні ситуації та добра іронія. Але чим далі в ліс, тим більше драматизму, а менше веселощів, більше небезпек і жорстокості (зокрема, присутні в оригінальних текстах казок убивства велетнів, виколювання очей та підрізання ніг, щоб взути туфельку). Виділяється на загальному тлі сімейного кіно сцена з Дружиною Пекаря і Принцом. Втім, підґрунтя для цього було готовим, а подальша доля героїні, звісно, трактується як кара за зраду. Недаремно гасло стрічки проголошує: «Бійтеся своїх бажань».


ЗОРЯНА ФОРТЕЦЯ

Тож чекали ми в пітьмі, Поки волю нам дали, І до світла вийшли ми, І з початку почали.

81


Акторський склад фільму надзвичайно вдалий. Усі виклалися на повну: як маловідомі, так і зірки першого класу. Меріл Стріп — ідеальна відьма, ефектна та емоційна. Анна Кендрик – простодушна щира Попелюшка. Кріс Пайн – привабливий, самозакоханий і карикатурний. Чудовий кіно-пекар Джеймс Корден відмінно зійшовся в дуеті з прекрасною Емілі Блант. А яскравий і злегка химерний образ Вовка ідеально підходить для харизматичного Джонні Деппа. Гідно впоралися зі своїми ролями і юні Лілла Кроуфорд та Деніел Гатлстон (Чарвона Шапочка та Джек).

корежисерам, які старанно попрацювали над переходами між піснями та фразами героїв. Створенню казкової музики завдячуємо композитору Стівену Сондгайму.

Вокальні здібності акторів приємно вражають. Було досить ризиковано випускати у прокат стрічку без дубляжу пісень, а з субтитрами. Для когось це плюс, для когось мінус: насолода від оригінального співу, але відволікання на читання текстів. Частину пісень записали «live», під час зйомок, а частину — в студії. Варто віддати належне зву-

А от відсутність властивих мюзиклам танців стирає відчуття театральності. Візуально стрічка не менш прекрасна, ніж музично. Спецефекти якісні, хоча їх тут не надто багато. Костюми добротні й декорації прекрасні: мінливий Ліс як головна локація, й інші деталі, зокрема материне дерево Попелюшки, хатинка бабусі, вежа Рапунцель.

82

Власне, всю цю історію можна було подати і в «прозовому», звичайному кіношному варіанті без пісенних розмов, але тоді вона сприймалася б зовсім інакше. Через пісні глядачам краще передаються мрії, почуття героїв, радість і смуток, казкові чари. Саме музика допомагає казці достукатися до тих закутків людської душі, куди не завжди можуть дотягтися прості слова.


«У темному-темному лісі» — казка-мюзикл, що не залишить байдужими людей, які досі вірять у чари та люблять старі добрі казки. Творці фільму підкреслюють, якою ж важливою в нашому житті є казка і яка відповідальність лежить на батьках, котрі, власне, й «розповідають казку». Бо це не просто оповідка, яку послухав (прочитав) і забув, а щось глибше, що залишає свій відтиск на серці. Фільм несе важливе послання, змушує замислитися над тим, які наслідки можуть мати наші (навіть, здавалося б, геть незначні) вчинки, та чи справді нам потрібне те, чого так хочеться. І головне: навіть у темному-темному лісі можна знайти світло, а з-за сірих густих хмар врешті-решт визирне сонце. Микола Брездень, Артем Острожинський


ТВОРЧІ ХРОНІКИ

Біжи, Блискавко, біжи!

84


ТВОРЧІ ХРОНІКИ

85


КНИЖКОВА ПОЛИЧКА НАДСЕРІАЛЬНЕ Серіал «Блискавка» вразив глядачів буквально зі швидкістю тезки. Драма, екшн, детектив та ядерна фізика — відірватися від перегляду неможливо. 21 січня серіал повертається із Різдвяних канікул. Якщо ви наздоженете хіт осені 2014, то напевне не пошкодуєте.

Його звати Баррі Аллен. Він — найшвидша людина на Землі. Якби Гермес колись існував, йому було б на кого рівнятися. Червона цятка так витинає на стрітах й авеню, що й оком не змигнеш. Швидкість дає головному герою змогу обганяти звук, бігати по скляних висотках чи по воді, блискавично читати й прискорено зцілюватися. Людина в червоному буквально нізвідки з’являється на допомогу до пересічних містян і миттю зникає. Саме тому перші свідки його появи нарекли таємничого супергероя Спалахом.

Назва: Блискавка Оригінальна назва: The Flash У головних ролях: Грант Гастін, Кендіс Паттон, Том Кавана Транслює: The CW Країна: США Рік 2014 Жанр: драма, детектив, пригоди, фантастика За мотивами: супергерой Блискавка з DC Comics

86

«Блискавка» — це не повнометражка й не «Гра престолів», тож не чекайте зруйнування Нью-Йорка чи полігамної еротики. Це досить хороший екшн-детектив із нахилом до науки та супергероїв. Чекайте на таємниці, подвійну гру, подорожі в часі. Хтось скаже, що тут одні штампи з пригодницьких серіалів та книг. Погляньте правді у вічі — цій історії півстоліття, і це її брали як канон безліч письменників чи сценаристів. То що, познайомимося з легендою? Сюжет Коли Баррі був маленький, він мріяв стати супергероєм. Але потім у їхній дім увірвалася людина в жовтій блискавці та вбила його маму. У злочині звинуватили Аллена старшого, бо в показання малого ніхто не повірив. Юнака взяв під опіку слідчий Джо Уест, батько-одинак. Згодом Аллен влаштувався на роботу в поліцію судмедекспертом. Він найдужче у світі прагнув спіймати жовту людину в блискавці. Після того, як юнак отримав суперсилу, це нарешті стало можливим. Все почалося у лабораторії Старлапс, де стався вибух адронного колайдера. Він породив аномальну бурю, і блискавка з неї влучила в поліцейську лабораторію, де якраз перебував Баррі. Через довгий час герой прийшов до тями на лікарняному ліжку в горезвісній Старлапс. Незадовго після цього хлопець виявив, що у нього з’явився надзвичайний талант. Але він був не винятком. Аномальна вибухова хвиля накрила все місто, після чого з’явилися мета-люди із суперздібностями. Більшість із них за іронією долі виявляються корисливим та лихими. Баррі вирішує відшукувати присвятити своє життя новому призначенню: відшукувати мета-людей та перешкоджати їхнім злим планам. Хоча це й екранізація коміксів DC, якої саме серії коміксів сказати напевне не можна. Грубо кажучи, Блискавок було чотири, не враховуючи ще з десяток персонажів, які супербігали як навіжені. За сюжетом серіал найближче знаходиться до персонажа другого Блискавки, Баррі Аллена.


Центровою віссю історії є один із його заклятих ворогів, так званий Зворотній Блискавка. Надшвидкості, подорожі в часі, божевільні вчені, жертви військових експерементів, і так далі, й тому подібне. Тому ті, хто хоч трохи підглядав у першоджерело чи дивилися інші екранізації за участі супергероя, помітять вдосталь «пасхалок». Як це виглядає Пілотний епізод на телеканалі The CW виявився несподівано успішним. Буквально відразу серіал було вирішено подовжити в ефірі на повний сезон. Прем’єра екранізації відбулася 7 жовтня, таким чином послугувавши «розігрівом» 10 сезону титана «Надприродне». Серіал починається досить ефектно й трагічно. Перші хвилини дають зрозуміти, що це буде драматичний детектив із суперздібними учасниками. Пілотний епізод задає всього пару ключових загадок, хоча маючи такий матеріал, могли б сипонути інтриги й побільше. Епічних діалогів забагато. Те, що Баррі «обрала блискавка не випадково» глядачі зрозуміли, не варто це повторювати тричі. Спецефекти радують око на рівні «Надприродного», а от над почуттям гумору сценаристам варто попрацювати. Не діло, коли персонажу кажуть «Ти несмішно жартуєш», а він і справді несмішно жартує. Все намагаються описати з наукової точки зору — фантастика п’ятдесятих, все-таки. До дідька штамповані медичні серіали, білі халати носять ще й фізики-ядерники! Тут є адронний колайдер, свій Хокінг, і час від часу говорять про тахіони. Чекаємо на згадку про квантову теорію поля та сідаємо дивитись серіал поруч із Шелдоном. Головного героя «веде» лабораторія Старлапс, у Баррі є своя суперкоманда. Вони допомагають йому знаходити лиходіїв, розробляти стратегію боротьби з ними. Щоправда, загалом це явно применшує інтелектуальні здібності Блискавки. Він же дипломований вчений, працює судмедекспертом в поліції, невже самотужки не може розрахувати свою швидкість виходячи з кілометражу розгону? Так само трохи дивний вигляд мають його діалоги з товаришами: в одній серії вони йому на пальцях пояснюють про потік елементарних частинок, в іншій він їм вільно переказує результати останніх досліджень впливу високих температур на організм людини на молекулярному рівні. Коли Блискавка дістається суперлиходіїв, то для їхнього подолання старлапівці наче зумисне радять буквально найскладніший спосіб. Причому обов’язково пов’язаний зі збільшенням швидкості. Над логікою головних злодіїв команді сценаристів також доведеться попрацювати. Попри супершвидкість, Баррі постійно запізнюється. А ще товаришує не з ким-небудь, а з самим Олівером Квіном, Зеленою Стрілою. Взаємні кросовери двох серіалів лише підігрівають увагу аудиторії. Схоже, студія Warner намагається повторити подвиг Marvel й врешті зв’язати всі екранізації по коміксах DC до купи. Вам набридло чекати наступного фільму про тестостеронових Месників? На зміну їм поспішає Бетмен, Супермен, Зелений Ліхтар, Диво-Жінка, і, ах, так, Блискавка як завжди запізнюється, не зважайте. Акторський склад Щодо хлопця в обтягуючому червоному костюмі. Актор Грант Гастін зіграв на висоті. Блискавка вийшов простим привабливим хлопчиною, скромним, але впертим. Оскільки наш герой постійно був зайнятий багаторічним

87


«ВОГНІ СВЯТОГО ЕЛЬМА» А.ШНАЙДЕР

Ти бачив більше темряви, ніж будь-хто інший в житті, і ти ніколи не дозволяв їй забратися собі в душу.

Чи знаєте ви: ● Вперше супергерой Блискавка на сторінках коміксів з’явився у 1940 році, у випуску Flash Comics #1. Його створили автор Гарднер Фокс і художник Гаррі Лемперт. Загалом у всесвіті коміксів DC у різний час існувало четверо супергероїв, які називалися Блискавками: Джей Гаррік, Баррі Аллен, Уоллі Уест та Барт Аллен. ● Баррі Аллен — другий супергерой, який носив ім’я Блискавка. Вперше він з’являється в коміксі Showcase № 4 (жовтень 1956 року). Творцями Блискавки-Аллена є сценаристи Роберт Канігер та Джон Брум і художник Кармайн Інфантіно. Саме його образ покладений за основу головного героя даного серіалу. ● Актор Джон Уеслі Шипп, що грає в серіалі батька Баррі Аллена — Генрі Аллена, грав Блискавку в однойменному серіалі 1990-1991 років. ● В одній із серій головний лиходій Зворотній Блискавка намагається вкрасти із дослідницької лабораторії частин-

88

ки тахіони. Тахіони — це гіпотетичні частинки, які розвивають швидкість вищу швидкості світла. Їхнє існування не підтвердженно експерементально, але багато вчених вважає, що це питання часу. У науковій фантастиці завдяки ним описують подорожі в часі. ● У серіалі є безліч посилань на інших супергероїв. Кіноафіші із Нічним Соколом та Синнамон, Синім Дияволом, в епізодичній ролі з’являється Рей Палмер (майбутній Атом). Аналогічно представили Баррі Аллена: у серіалі «Стріла» він з’являвся в кількох серіях як звичайний судмедексперт із поліції.


АНІМАЦІЯ

полюванням на Ворога №1, він і не зчувається, як опиняється у глибокій френдзоні. Гей, зберися, ти ж супергерой, не будь як Паркер, це не з цих коміксів! Сподіваємось, що до кінця сезону Гастін розкриє свого персонажа на повну. А поки варто відмітити роботу костюмерів - комбінезон супергероя справді як зі сторінок коміксу. Десь на рівні з молодим Гастіном грає і Кендіс Паттон (в серіалі Айрис). До моменту «перелому» в їхніх дружніх стосунках їй цілком вдавалась роль допитливої доньки поліцейського, але після її поведінка вже не здається такою природною. Сподіваємось, невдовзі Паттон знову увійде в колію. Особисто мене не радують грою всього два персонажа - Джессі Л. Мартін (детектив Джо Уест) та Карлос Вальдес (винахідник Циско Рамон). Попри те, що вони трохи старші за своїх колег по майданчику, назвати їх правдоподібними важко. Занадто часті усмішки й сльози на очах - вибачте, бувалого детектива глядач уявляє трохи інакше. Так само неприродний вигляд має Циско, кидаючи недолугі жарти чи втішаючи ридаючу колегу Кейтлін Сноу (Даніель ПанАбейкер зіграла досить добре). Інша справа

Том Кавана, якому дісталося грати вченого в інвалідному візочку, Гаррісона Уеллса. Кращого актора для «темного коника» серіалу важко й підшукати. Фініш Серіал має велику базу із коміксів. Це величезний плюс, сценаристам є куди розігнатися, як розвивати сюжет та героїв. У першому сезоні екранізований лише випуск про Зворотнього Блискавку, тож цілком можливо, що наступні сезони будуть ґрунтуватися на інших історіях. Свою лепту вносить кросовер зі «Стрілою». Час від часу герої двох серіалів перетинаються, тож логічно зі зростанням інтриги в одному очікувати на те ж в іншому. Якщо поки у серіалі є кілька явних мінусів, то із розвитком проекту розробники їх потроху позбуваються. Власне, від цього прямо залежить, чи увійде «Блискавка» в список кращих екранізацій коміксів чи ні. Потенціал є, розвиньте його. А поки серіал витягує на 7 із 10. Блискавко, біжи врешті на повну! Вікторія ВАКОЛЮК

89


ФІШКА

Настільні ігри у жанрі фентезі для всієї родини Ігри як різновид людської діяльності виникли ще в сиву давнину на основі прадавніх язичницьких ритуалів. З часом їхнє первісне призначення втратилося, а натомість виникли численні різновиди ігор, які умовно можна розділити на дві великі групи: розвиваючі і розважальні для дітей, та окрема підкаста ігор для дорослих. Однак настільні ігри цей розподіл якось оминув. Якщо в двох словах, то сімейні настільні ігри — це ігри дитині зрозумілі, а дорослому —цікаві. До вашої уваги кілька фентезійних сімейних ігор. Почнемо з української чупакабри Мантикори. Минулого літа українське видавництво Бомбат Геймс, яке вже встигло зарекомендувати себе кількома цікавими іграми на морську тематику, вийшло з води на сушу, випустивши настільну гру «Ліс. Легенда про Мантикору». За ігровою легендою, Мантикора — страшне та безжальне чудовисько, яке спустошило навколишні землі та знищило славетне Місто. Лише могутній маг спромігся на довгі віки занурити Мантикору в сон. Гра починається з того, що давні чари слабшають і наближається час, коли чудовисько прокинеться. Гравці обирають собі ігрових персонажів — відважних героїв, які вийдуть на бій з Мантикорою. Стартуючи з Міста в центрі ігрового поля, гравці торують шлях через Ліс у пошуках могутніх артефактів або чарівних місць, де можна підсилити свої бойові характеристики аби після пробудження Мантикори достойно її зустріти. Якщо гравцям вдасться здолати Мантикору — перемога для всіх, якщо ж Мантикора дістанеться Міста — поразка. Бої з Мантикорою та іншими ігровими монстрами відбуваються за допомогою кубиків та карток бою. Також існує варіант гри, в якому кожен учасник грає сам за себе. Відповідно, в цій версії можна битись одне з одним. Перемагає той, хто здолає Мантикору. Будьмо відверті, українську «Мантикору» не можна назвати проривом у ігровій галузі, а якість її компонентів все ж не дотягує до флагманів настільних пригодницьких ігор. Але є одне але — розумна ціна. До того ж, не дуже складний ігровий процес дозволяє легко освоїти гру дітям 6-7 років. Також можна не витрачаючи зайвих коштів скачати на сайті видавництва новий сценарій для цієї гри — «Нашестя монстрів», який пропонує більш складний та вдосконалений варіант гри.

90

«Ліс. Легенда про Мантикору»


ФІШКА

«Small World» “Small World” (Маленький Світ) американського видавництва Days of Wander серед інших настільних ігор вирізняється особливо великою кількістю фентезійних рас, що і є основною ідеєю: рас багато, а ігрового місця для них не вистачає. Гра ведеться на захоплення територій, але кривавою чи жорсткою не є; і тут вже справді — і дитині років 8-10 освоїтись легко, і дорослому грати цікаво. Гра включає в себе розділену на області карту Маленького Світу та 14 різних фентезійних рас, кожна з яких наділена певним унікальним вмінням. Крім того, грою передбачено ще 20 додаткових властивостей, за допомогою яких можна утворити такі «гібридні» поєднання як лісові тритони або орки-амфібії . Усього — 280 потенційно можливих варіантів раси, за яку можна зіграти. Правила гри доволі прості: два жетони воїнів потрібно аби завоювати певну область, а щоб цю область утримати — три жетони. За кожну область, яку гравець контролює в кінці свого ходу, він отримує монету. Хто назбирає більше монет в кінці гри — той переміг. Хоча вже з другого-третього ходу гравці починають активно захоплювати території одне одного, “Small World” важко віднести до військових ігор. Ситуація на полі змінюється дуже динамічно і не по-військовому «несерйозно». На сьогодні в Україні ця гра не є локалізованою, але розібратись в оригінальній версії надзвичайно легко. До того ж, гра не залежить від мови: на ігрових компонентах немає жодного тексту, лише інтуїтивно зрозумілі піктограмки. А переклад правил з описом рас та їх властивостей легко знайти в Інтернеті.

91


ФІШКА

«Legends of Andor» І завершимо огляд настільною грою «Legends of Andor» 2012 р. (у Росії вона була видана під назвою «Андор»). У великій і важкій коробці червоного кольору чекають свого часу справжні епічні пригоди у фентезійному світі Андору. Що ж особливого у цій грі? Насамперед варто зазначити, що її автор Michael Menzel — відомий ілюстратор настільних ігор. Не становить винятку і ця гра — для «Legend of Ardor» ілюстратор створив персональне маленьке диво. Якісні та красиві ігрові компоненти вже самі по собі ваблять гравців. Другий момент — це поступове занурення в ігровий світ. Аби почати грати немає потреби багато годин читати правила і вивчати всі ігрові нюанси, достатньо лише переглянути дві сторінки інструкцій. Решта ж ігрових особливостей з’ясовуються поступово, у процесі. Мета цієї кооперативної гри —захистити замок від ворожої навали, однак самого лише утримання фортеці недостатньо для перемоги. Гравцеві доведеться виконувати різноманітні квести, штурмувати фортецю Скралів, шукати ліки для короля Бранда і навіть боротися з велетенським драконом. Кожен ігровий сценарій — не лише стартова розстановка компонентів, але й захоплююча історія, яка допомагає гравцям глибше зануритись у цей ігровий світ. Zipa Матеріал підготовлено за підтримки інтернет-магазину настільних ігор «Ігродол»

92


TERRA FANTASTICA

коли люди, н

94


TERRA FANTASTICA

наче за мовчазною згодою,

свої серця. Ебінейзер Скрудж, «Різдвяна пісня в прозі» Чарльз Діккенс

95

Фото ©Вікторія Ваколюк

вільно розкривають


СФ РЕКОМЕНДУЄ

«Ніч перед Різдвом»

«Санта-хрякус»

Микола Гоголь

Террі Пратчетт

Що ви знаєте про українську передріздвяну ніч? Це час, коли може трапитися все що завгодно. То відьма зорі з неба в мішок позабирає, то чорт місяць вкраде, то простий коваль верхи на тому ж чорті полетить, щоб для коханої в цариці черевички взяти. Ні, не знає справжньої української ночі той, хто не читав Гоголя. Повість «Ніч перед Різдвом» – одна з оповідок збірки «Вечори на хуторі біля Диканьки». У цих повістях Микола Гоголь змалював край, де він народився та виріс – милу його серцю Україну з її давніми легендами, переспівами, з химерним переплетенням фантастичного й комічного, із спокійним розміреним плином життя простих українців.

Сатиричний фентезійний цикл Террі Пратчетта «Плаский світ» нині нараховує чотири десятка романів. І серед них знайдеться те, що варто почитати саме під час різдвяних свят. У багатьох країнах Плаского світу 32 грудня, в останній день року, відзначають веселе свято Страшріздво (Hogswatchnight, письменницька алюзія на Різдво). Свої домівки люди зазвичай прикрашають свіжозрубаними дубовими деревцями та гірляндами з паперових сосисок, а традиційна святкова вечеря – переважно страви зі свинини. Саме в цю ніч Санта-Хрякус (Hogfather, алюзія на Санта-Клауса) облітає Диск Плаского світу на санках, запряжених четвіркою диких кабанів, і залишає дітям подарунки. Але одного разу він раптово зникає і це стає зав’язкою подій, описаних у двадцятому романі циклу, який так і називається – «СантаХрякус». Книга вперше видана 1996 року, 2006 року екранізована. Ця історія сповнена таємниць та інтриг, ненав’язливої філософії, доброго гумору, влучних дотепів, та, звичайно, просякнута духом Різдва.

96

«Різдвяна пісня в прозі» Чарльз Діккенс Одна із найвідоміших та найпопулярніших історій про Різдво – «Різдвяне оповідання з привидами», або ж «Різдвяна пісня у прозі» Чарльза Діккенса. Це історія-притча про переродження скупого нелюдимого Скруджа, який за допомогою трьох містичних різдвяних духів відкриває єдиний шлях до спасіння – творити добро для людей. «Пісня…» була написана швидко – всього за шість тижнів, а популярність та вплив на світ мала величезний: Різдво у Вікторіанській Англії стало часом благодійності, сам Діккенс почав асоціюватися з Різдвом, а його герой став одночасно уособленням Різдвяного духу та синонімом скупості (так, знаменитий діснеєвський герой отримав ім’я Скруджа неспроста!).


СФ РЕКОМЕНДУЄ

«Листи від різдвяного дідуся»

«Лев, Чаклунка та магічна шафа»

Джон Толкін

Клайв Льюїс

Класик фентезі Джон Толкін дуже любив своїх дітей і прагнув якомога довше зберегти їхню віру в чудеса. Так, для них він вигадав казку про гобіта Більбо, яка стала всесвітньовідомою повістю та частиною «Легендаріуму». А ще на Різдво кожного року, починаючи з 1920, протягом двох десятиліть Толкін писав маленьким Джону, Майклу, Крістоферу та Прісціллі листи від Різдвяного Діда / Батечка Різдва / Різдвяного Дідуся / ориг. Father Christmas. У цих листах – не лише святкові привітання, а й розповіді про (веселі, а часом і тривожні) турботи і пригоди Різдвяного Діда та його помічників – білих ведмедів, ельфів, гномів та сніговиків. Листи Толкін самостійно оформлював та ілюстрував, навіть марки і штемпелі на конвертах були намальовані ним же. Вперше книга з текстами листів була видана 1976 року.

Однією із найкращих казкових книжок по праву вважається «Лев, Чаклунка та магічна шафа» Клайва Льюїса, видана 1950 року. Це була перша опублікована книга з циклу «Хроніки Нарнії». Історія розповідає про чарівну країну Нарнію, де досі живе магія. Через чари лихої Білої Відьми сотні років у Нарнії тривала вічна зима і ніколи не бувало Різдва, але все змінилося, коли туди потрапила четвірка дітей з нашого світу. Книга містить в собі численні біблійні мотиви, а також елементи грецьких, кельтських, скандинавських міфів і вірувань. Так, Батечко Різдво – це ще дохристиянський образ, персонаж англійського фольклору. Початком звільнення Нарнії стає саме Різдво. Це особливо сильний момент, який вселяє віру у жителів чарівної країни та ще раз доводить, що надія ніколи не помирає.

«Різдвяна містерія» Юстейн Гордер В скандинавських країнах існує традиція купувати на початку зими різдвяні календарі: щодня починаючи з 1 грудня діти чи їхні батьки відкривають маленькі віконечка календаря, за якими сховані шоколадки, фігурки чи листівки. Так триває аж до самого Різдва 25 грудня. Книга Юстейна Гордера «Різдвяна містерія», опублікована 2006 року, – це водночас і дивовижна розповідь, і такий різдвяний календар. Щодня відкриваючи новий розділ книжки читач разом з героями у супроводі справжніх чудес просувається історією все далі й далі, аж до моменту народження Ісуса Христа.

97


ПРАТЧЕТТІВКА

Анекдоти *** Роне, чуєш, скоро фінальний матч з квідичу! Роне, твій найкращий друг пропав!!! Роне, ти порвав з Лавандою???!!! Роне, Гаррі став учасником Тричаклунського Турніру!!! Найважливіше правило Рона: «Їж, що б не трапилось». *** Одного разу я намагалася створити банду, але вона перетворилася на книжковий клуб. *** Я: Хочу якийсь постер із Філі. Warner Bros.: Окай, ось постери з Леголасом. Я: Ні, Філі. Warner Bros.: Гаразд, Тауріель. Я: НІ, Філі! Ви знаєте, той, із роду Дуріна? Warner Bros.: Як щодо Елронда? Я: Елронд? Що?! Ні! ФІЛІ! Філі. Warner Bros.: Тоооож... Трандуїл? Я: Гаразд, досить, забудьмо про Філі. Дайте плакат із будь-яким гномом. Warner Bros.: Тобто... ніяких ельфів? Я: Q_Q *** — Як книги можуть бути кращими за телебачення чи інтернет?! — В них немає реклами! *** Військова нарада: — А тоді ми їх просто оточуємо! — Скажи, за що ми все ж таки боремося у цій війні? — За золото, Дюку, за золото! — Через якийсь шматок жовтого металу ми ведемо війну? — Ти пропонуєш воювати за цинк? *** Запам’ятайте одну річ: ви цілу вічність можете сперечатися кола чи пепсі, найк чи адідас, Київ чи Харків, Windows чи Linux, але ніколи, чуєте, НІКОЛИ не встрявайте у суперечку поттеромана та толкініста. Ніколи. *** Розлючений професор Зіллєваріння влітає в кабінет директора. — Дамблдоре, ти не можеш робити Ґрифіндор переможцем кубку факультетів щороку лише тому, що тобі так хочеться! — Снейпе, глянь на мого фенікса і ти все зрозумієш. Бачиш, який він слабкий? З’являється полум’я... І ось, його вже немає. Так само, як і мого бажання тебе слухати. Забирайся!

98


ПРАТЧЕТТІВКА

Цитатник

«

4

Якби всі цінували ра-

дість, пісню і добру їжу по-

»

«

4

Якби ви були на по-

ловину смішними, ніж ви

»

над купи золота, світ був

думаєте, ви були б удвічі

би веселішим

смішнішими, ніж ви є

«

«

4

»

Ну чого їх тільки вчать

у нинішніх школах?!

Професор Діґорі, «Хроніки Нарнії: Лев,

«Гобіт, або туди й

«Місто кісток»

Відьма та Шафа»

назад» Дж.Р.Р.Толкін

К.Клер

К.С.Льюїс

4

Я змушував усіх писа-

»

ти, що вони записувалися добровільно

«

4

Вся історія людського

»

життя була боротьбою між мудрістю й дурістю

Детрит,

«Янтарний

«Нічна Варта»

телескоп»

Т.Пратчетт

Ф.Пуллман

99


ПРАТЧЕТТІВКА

100


ЧИТАЛЬНЯ

101

Художник ©Anndr


ЧИТАЛЬНЯ

Анастасія Шнайдер

Марта і Годинникар РОЗДІЛ XI ЗНАЙДЕНЕ І ВТРАЧЕНЕ Коли Марта зайшла нарешті до кабінету пана Ніколаса, то аж зойкнула від здивування. Таке враження, ніби там перед нею щойно побували усі найлютіші шторми Атлантики. Шухляди й шафа були відчинені, книжки — скинуті з поличок, картини попадали. Дорогі гаптовані золотом штори персикового відтінку лежали на письмовому столі, вкривши його, наче скатертина, вікна гримали шибками, розчиненими навстіж, а підлога рясніла уламками скла. Внизу, просто на паркеті, складаючи до купи якісь папери, що у вихорі кружляли довкола, присіла пані Хризантема, вбрана у темно-вишневу сукню. Білесенькі аркуші, мов зграя голуб’ят, здійнялися над головою дівчинки і неслухняно випурхнули у двері. — Не стій на протязі, люба, подай мені, будь ласка, оті папери і зачини дверцята, — попросила жінка. Марта швиденько зробила так, як і веліла пані. «Чому це вона така спокійна? — думала дівчина. — Якщо навіть діамант встигли врятувати, то хто учинив такий нелюдський безлад?» — Що сталося, пані? Хто тут так понишпорив? Злодії? — запитала вражена Марта. — Ох, квіточко, якби я взнала, хто це був, то б уже давно розбила об його голову щось важкеньке, штибу цієї конячки, хоч таке зовсім і не личить дамі! — говорила Хризантема, насилу підіймаючи з підлоги чорну мармурову статуетку крилатого коня. — Закладаюся, був би живий мій батько, побачивши такий хаос, він помер би повторно. — Але пані, де ж діамант? Вчора увечері Ви сказали, що сховаєте його тут, у кабінеті, чи не так? Мені здається, що це все, — говорила дівчина, обвівши довкола руками, — не що інше, як спроба викрасти камінь. — Найімовірніше, так і є, — підтвердила жінка, витерши піт з чола. — Та головне, що Сльоза Сонця — ціла й неушкоджена. Ба, навіть більше, коштовність ще досі знаходиться в цій кімнаті. Горе-злодієві не вдалося мене перехитрити! — заінтригувала пані. — Ви розповіли Баярду? — Півтори години тому відправила по нього Гортензію. Досі ніхто не з’явився. Знайти капітана у місті — то неабияке зусилля. Хто знає, де його носить? — тільки Хризантема це сказала, як гримнули вхідні двері. — Про вовка промовка. От і він. Упевнені й швидкі кроки прогриміли коридором. Аж ось перед ними постав Баярд. — Морські боги! — вигукнув чоловік, спершись на дверну ручку. — З вами все в порядку? Хризантемо, — раптом поблід капітан, — хвилинку, а діамант ти де заховала? Тільки не кажи, що тут! — Саме так, — спокійно заявила пані. Колір лиця капітана з просто блідого раптово став білосніжним. Зненацька, до кімнати увірвалася захекана Гортензія, відштовхнула Баярда від дверей і швидко, нерозбірливо затараторила: — Пані, не лякайте його! Я ж не встигла нічого розповісти. Сказала лише, що до маєтку увірвалися злодії і

102

учинили страшний гармидер. Він і полетів сюди, як божевільний, мене не зачекавши. Все добре, Баярде, все добре з тим діамантом, чого ти поблід? — заспокоїла панна. На тих словах капітан трохи оговтався й нарешті озвався: — То ти його переховала? — спитав чоловік, вказуючи пальцем на дивакувату картину, що похилено висіла на стіні праворуч. Як здогадалася Марта, там і розташовувалося згадане панною батькове сховище. — Ні, — усміхнулася Хризантема. — Камінь лежить на тому ж самому місці ще від вчорашнього вечора. Пані підійшла до письмового столу, стягнула з нього упалі штори. Тепер Марта побачила знайому їй річ. Чарівний глобус… Він стояв собі поважно, нерухомо, всім своїм солідним виглядом зневажаючи загальну метушню, паніку й безлад. Панна легенько зняла його, взяла до рук саму лише кулю, покрутила її на півоберта праворуч й на три повних оберти ліворуч по екватору — й та розділилася. В одній з половинок заіскрилось різнобарвне світло, там і «сховався» діамант. — Хризантемо, ти геній! — вигукнув капітан. — Я? Ні, просто в мене татко був винахідливий. Всі розсміялися і полегшено зітхнули. Здається, наші герої щойно оминули велику халепу. — Ну, знаєте, я цього так не залишу. Я розберуся з тим крадієм-невдахою, ким би він там не був, даю слово! — заявив Баярд. — Здається мені, що знайти винного в цьому злодіянні зовсім неважко. Марта здивовано підвела брови, бо, очевидно, вважала зовсім інакше. Щось схоже можна було прочитати і у скептичному виразі обличчя Гортензії. — Ви просто неуважні, любі панни, — мовив капітан, зауваживши їхні сумніви. Він підійшов до вікна, що знаходилося просто за письмовим столом, почав роздивлятися довкола. І тільки тоді Марта нарешті помітила, що чоловік на боці тримав шпагу. — Розкажіть мені, як все сталося, — попросив Баярд, не відриваючи зосередженого погляду від розбитого вікна. — Я прокинулася десь близько восьмої від жахливого шуму, — почала господарка дому. — Я відразу зрозуміла, звідки лине той звук, адже моя спальня знаходиться просто над кабінетом. — Про який саме звук ти говориш, Хризантемо? — Такий, ніби хтось розбив шибку, — уточнила пані. — Я швидко побігла туди, вниз, і, зайшовши до кімнати, побачила такий-от жах. Здається, тут не діамант, а срібну голочку шукали! Усе вивернули! Спершу я перевірила, чи на місці камінь. Хвала небесам, він був там, де й належало. Потім сюди забігла Гортензія, я відіслала її в місто по тебе, а сама заходилася наводити лад й дивитися, чи ще чого не викрали. — То як, нічого не зникло? Ти певна? Документи, коштовності? — Наче ні. Це мене й дивує. — Добре, добре, — пробурмотів Баярд, понишпоривши між полиць. — Ти не виглядала з вікна? Може, бачила,


«МАРТА І ГОДИННИКАР» А.ШНАЙДЕР як хтось втікав, чула кроки? — Я виглядала. В саду було порожньо. Якби хто виходив, я б почула стукіт хвіртки. Однак вона і до того, і після була замкнута. Її відімкнула Гортензія, коли йшла у місто. — Ніхто з вас уночі не чув нічого підозрілого? Може, хтось прокидався? — Я вже питала у Брума та Мак–Жака. Вони кажуть, що спали, мов убиті. — Я теж міцно спала,бо дуже натомилася, — сказала Гортензія. — Ти, Марто? — спитав капітан, вказавши рукою на налякану дівчинку. — Я нічогісінько не чула, а прокинулася взагалі пізніше за всіх, — зізналася вона. — Ясно. І очікувано. Двері замкнуті. Ворота замкнуті. І четверо людей не почули, як у їхньому маєтку розносили цілу кімнату, — говорив Баярд. — Ти зрозуміла до чого я вів, Хризантемо? — Все очевидно! — розвела руками жінка. — Гей, слідчі, може, втаємничите нас у вашу геніальну версію, не всі ж такі кмітливі, як ви! — розсердилася Гортензія, яка, як і Марта, не зрозуміла логіки капітана. — Тіні! Це були тіні! — пояснив чоловік. — Ви усі, як я знаю, вже були свідкам подібного. Вони прослизнули в дім крізь оце вікно, — вказав він пальцем на стіну позаду себе, — це найшвидший вихід, адже кабінет ніби «захований» за бібліотекою та вітальнею. Занадто багато мороки стільки блукати маєтком. Злодії, як завжди, діяли безшумно, вони знали, що шукати і де, — вказав чоловік на подерті шпалери і перекошену картину. — Витягнувши зі сховища усе, що там було, а це, в основному, папери: документи, угоди, звіти і тому подібне,Тіні розлютувалися. Вони не знайшли коштовності та й трохи побушували тут по полицях, шафах і ящичках. А далі, б’юся об заклад, вони вирушили б нишпорити бібліотекою, вітальнею і рештою кімнат, але щось їм завадило. Світанок прийшов занадто несподівано. Світло вигнало тих негідників геть. Очевидно, ніхто не розраховував, що всі вляжуться спати так пізно, отож і з часом вийшла накладка. Вікно так і залишили відчиненим, може, випадково, може, хотіли відвести очі, щоб збити нас з пантелику. Отже, як бачите, цей план повний недоліків. Але і в ньому пронюхуються хоч якісь сліди розрахунку й логіки, до яких Тіні схильності не мають. Вони просто роблять, як їм накажуть. — А тепер, наш всезнаючий капітане, Ви назвете нам ім’я того, хто наказував Тіням? — з викликом запитала Гортензія, яка досі сумнівалася у правильності тверджень Баярда. — Запросто! — вигукнув капітан. — Навіть і Ви це зможете. Подумайте, хто так часто бував у кабінеті Ніколаса, що знав тут кожен куточок, хто знав про те сховище? — Олівер! — хором вигукнули Хризантема і Гортензія. — Тільки він знав, більше ніхто! — запевнила господарка маєтку. — Йому було відомо і про твоє повернення, але хто розповів про діамант? — Оце мене й тривожить. Про камінь, за винятком вас з Мартою, знали члени моєї команди, яким було найсуворіше наказано мовчати. Мабуть, хтось з них порушив обіцянку, — замислено сказав стривожений капітан. Невже серед його оточення є зрадники? — Але чекай, хто ж знав, що ти камінь тут залишиш? Я ж це сама запропонувала, — зауважила Хризантема. — Ну, значить, той негідник стежив за нами. Побачивши, як я виходжу з маєтку, Олівер здогадався, що камінь я віддав тобі. А де ще було б мені його сховати? Тепер я буду носити діамант з собою, — мовив він, узявши камінь в долоню й довго вдивляючись у його грані зажуреним поглядом. — Немає сенсу піддавати ваші життя небезпеці через

дурницю. Пробачте мені, панни, що завдав вам такого клопоту. Це була моя помилка. Мабуть, я вчинив легковажно. Пробач, Хризантемо,твій маєток... Я за усе заплачу, — сказав капітан, поглянувши у вічі господарці дому. Його вибачення були щирими. Мабуть, чоловіка засмутило навіть не те, що діамант хочуть викрасти і що хтось їх зрадив, а те, що він піддав небезпеці дороге йому життя. — Та що ти, друже! — вигукнула панна. — Це дрібниці. Брум з таким безладом упорається за мить! Нічого ж не зникло! Навіть не бери в голову! Мене більше тривожить те, що ти й твої друзі тепер у небезпеці. Коли ті негідники не погребували так нахабно проникнути до чужого дому, то хто запевнить, що завтра вони не побояться вбити вас? Я бачу лише одне мудре рішення: вирушати до Емаралду негайно! — порадила Хризантема. — Я накажу збиратися в дорогу, але раніш, ніж завтра, ми не відпливемо. Маємо деякі проблеми з кораблем. І ви теж готуйтеся. Мені шкода, що все нагально, але так вже складається. — Я пригляну за маєтком, доки Ви будете у столиці, — звернулася до Хризантеми Гортензія. — Я гадаю, вам з Мартою безпечніше буде на кілька тижнів покинути Сонний острів. — Саме так, — підтримав Баярд. — Хансу про те, що сталося, ні слова! Судячи з нашої останньої зустрічі, Олівер його тримає на гачку. Немає сенсу довіряти начальнику таємної варти, і взагалі, владі цього міста довіряти не слід. Будьте обачними. Зрадники всюди, на жаль, — зітхнув капітан і попрямував до дверей. — Ти куди тепер? — спитала Хризантема йому навздогін. — На прийом до вельмишановного міністра! — гукнув Баярд. — Стій! Навіщо? — вигукнула жінка, доганяючи капітана. — Він цього тільки й чекає, щоб спровокувати когось із нас! — То я повинен мовчати й забути? Ніколи я йому не пробачу! Хотів забрати камінь? Хай відбере його у чесному бою! Не хвилюйтеся, краще пакуйте валізи. До побачення! У маєтку гримнули вхідні двері, а надворі — чергова холодна злива. Хризантема вискочила на сходи, мабуть, хотіла ще щось сказати Баярду, але передумала й сховалася в дім. — От впертий! Ніколи нікого не слухає ! Чує моє серце — наламає він дров! — сердилася панна. — Добром це не скінчиться,— зітхнула Гортензія, присівши на край стільчика. Наступні кілька годин жителі маєтку провели дуже стурбованими й зайнятими. Брум, Марта і Гортензія прибирали у кабінеті,а Хризантема наводила лад у батьківській документації, де і сам чорт ногу зломить. Дощ брязкотів по черепиці і потоками лився звідусіль. Небо затопила повінь. Ближче до обідньої пори прийшов Марк. Хризантема наказала не розповідати про пригоду з діамантом, Марта довго думала, шукаючи слушної хвилини, та все ж наважилася сказати хлопцеві хоча б про Баярда. — Слухай мене і постарайся метикувати швидко,

103


ЧИТАЛЬНЯ

Художник ©Anndr

— пошепки мовила дівчина, коли вони залишилися самі у вітальні, — словом, якщо коротко, то Баярд пішов до Олівера, щоб з ним розібратися. Я боюся, що у нас серйозні проблеми. — До міністра? — перепитав здивований Марк. — То він якось причетний до спроби викрадення діаманту? — Ти все знаєш? — ще більш здивовано спитала Марта. — Я саме сьогодні зранку розмовляв з капітаном поблизу Сонячної площі, коли прибігла Гортензія, я чув її слова. Мені про все відомо. Дівчині ніби тягар з душі упав. Їй не доведеться викривати чужих таємниць. Хіба що зовсім трішки… — Я певна, що це були Оліверові витівки. Саме тому Баярд пішов до пана міністра, щоб ввічливо, але, швидше за все, не дуже, пояснити шановному, що зазіхати не чуже — дуже негарна звичка. Чого ти шкіришся?! — вигукнула Марта, вдаривши хлопця червоною подушкою. — Я не хочу тебе засмучувати, — знову посміхнувся Марк, — але він його просто-таки вб’є. Вони вже не уперше так-от чубляться. — Тоді потрібно зупинити їх, Марку! — кричала дівчина. — Та ну, заспокойся, я пожартував. Кажу ж, то уже не вперше. Все буде добре, Баярд може трохи безрозсудний, але не дурний, — сказав хлопець. — Ти пропонуєш мені сидіти, склавши руки? — не вгавала Марта. — А чому б і ні? Коли тобі сумно самій, то можу пересилити до вас у дім Шарлотту, будете сидіти удвох. Хоча вона не те що посидіти, пожити нікому не дасть! — весело промовив Марк, а роздратована Марта побігла східцями нагору, гукнувши на прощання щось на кшталт: «Дурень ти, от і все!» Баярд повернувся увечері, втомленим, але радісним. На питання про міністра відповів, що «він дуже скоро

104

отримає по заслузі, бо уже точно не відбрешеться». — Можете спокійно лишати Гортензію у маєтку, — говорив капітан, усівшись перед каміном, — Олівер вас не потурбує. А коли у столиці вирішаться деякі справи, він, напевно, покине Сонний острів назавжди. — Хотілося б сподіватися на таке неймовірне щастя! — сказала Хризантема. — Ти що йому голову скрутив і мізки туди вправив? Невже! — Що ви, люба, навіть пальцем не чіпав! — запевнив чоловік, відвівши на мить погляд. — Забудьмо це! Побесідуймо краще про майбутню подорож. Вирушаємо завтра близько полудня. Ви зібрали речі? Може, щось потрібно? — Я вже все зібрала, — відповіла Гортензія. — Валізи у ваших кімнатах. — Дякую, люба, — усміхнулася Хризантема. — Це прибирання забрало сьогодні стільки сил і часу! Добре, хоч ти скрізь встигаєш. Коли нас не буде, тобі допомагатиме Марк, я завтра йому скажу про це. — Марк їде з нами, — перервав її Баярд. — І це не обговорюється. — Ой, в такому разі, може, Лотті його замінить хоча б у крамниці? Вона ж лишається? — запропонувала Хризантема. — Я думаю, вона б залюбки погодилася, — мовила Марта, шукаючи поглядом під високою стелею Мак-Жака, що поцупив блискітку з її сукні. — Не турбуйся, Хризантемо, — говорила Гортензія, — Хіба я вперше лишаюся сама в маєтку? Все буде чудово. Якось упораємося, тим паче це ж надовго? — Не більше, ніж на десять днів разом з дорогою, — повідомив капітан, з цікавістю спостерігаючи, як зеленуваті язики вогню кидають на паркет дивні верткі тіні. Наступного ранку Марта самотньо сиділа на ліжку в кімнаті з малахітового кольору стінами, розглядала свою величеньку валізу, що лежала поряд (Гортензія там що, цілу шафу заховала?) і думала про те, як же сумно зараз


«МАРТА І ГОДИННИКАР» А.ШНАЙДЕР бідолашній Шарлотті, яка не поїде з ними у мандрівку до Емаралду. І від того дівчині стало жаль покидати Сонний острів. Її невеселі думки розвіяла сама ж Лотті, що близько десятої увірвалася до маєтку радісна, усміхнена, і ні краплиночки не засмучена. — Привіт! Я знаю, що ще раненько, як для дружнього візиту, але я була певна, що ти уже прокинулася! — защебетала дівчина, вскочивши у Мартину кімнату. — Ви вирушаєте в подорож! О, ти ж рада? А я яка рада! Майже два тижні життя без Марка в розкішному маєтку! Пані попросила мене допомагати Гортензії, поки ви будете у від’їзді, уявляєш? — нарешті зупинилася Лотті. — А, ну, так, я знаю. Ти не засмутилася, що не їдеш з нами до столиці? — спитала розгублена Марта. — Ні, що ти, зовсім ні! — махнула рукою паняночка. — Я вже була на Емаралді у дитинстві разом з батьками, років сім тому. Там доволі красиво. Думаю, тобі сподобається. Ой! Що це я все говорю, а найголовнішого не сказала! Коли я йшла сюди, то біля Південних садів зустріла Баярда та Марка. Той паскудник (я про свого брата) вшився кудись ще на світанку. Я підійшла, то й питаю, де його носило. А він видав таке: «Я прийду потім, бо у нас проблеми». Зрозуміло, я почала розпитувати, що й до чого, він промовчав, лише потім спитав у мене, чи не бачила я сьогодні Феріни. — А ти бачила? — поцікавилася Марта. — Ні. Востаннє ми зустрічалися вчора, годині так о сьомій вечора. Вона була якась затуркана, може, посварилася з ким? Ці феї — вельми конфліктні панночки. — Ви звете її «фея-буревісниця» ? — пригадала дівчина, нахмуривши чорні брови. — Що це означає? У книжках про фей, що я читала вдома, немає згадки про таке. — Фея-буревісниця має особливий дар: приборкувати бурі й шторми у морях. Схоже, звісно, може чинити і фея вітрів, але чари буревісниць набагато могутніші. Феріна дуже самостійна, на відміну від її сестриць, що звикли діяти спільно, вона завжди виконувала все самотужки. Фея страшенно ниділася в Південних садах, адже раніше Сонний острів був тихим та спокійним, мур захищав нас від негод, які й так траплялися дуже рідко. Зате тепер від буревіїв спасу немає. Колись Баярд вирушав у плавання та запропонував феї співпрацю, бо ремесло Феріни може стати в пригоді морякам. Фея погодилася, і ось уже кілька років вони з капітаном — нерозлучні друзі. Феріна — справжня піратка, у неї, як каже Баярд, «морська душа» — смілива, авантюрна. Вона живе мандрами! — захоплено мовила Лоті, коли Марта почула, як хтось швидко крокує коридором у бік її спальні. Потім роздався стукіт, і врешті вони почули Марків голос. — Спустіться у вітальню. Є серйозна розмова. Дівчата вискочили з кімнати й наздогнали хлопця на сходах. — Стій, Марку, що таке? — погукала Лотті.

Марк оглянувся й, не сповільнюючи ходи, сказав: — Феріна зникла. Я обшукав усе місто. Її ніде немає. — Тоді нам доведеться вирушати без неї, уже майже одинадцята, — мовила Марта, поглянувши на годинник у вітальні. — Марто, ти не розумієш, в тім-то і річ, ми не можемо вирушати без Феріни! У морях лютують жахливі шторми, плисти без її допомоги — самогубство! — розсердився Марк. — Це якась маячня! — втрутилася Лотті. — Куди вона могла дітися? Ви точно скрізь шукали? — Абсолютно, — відповів Марк. — Феї з садів обнишпорили кожен куточок. З міста вона не виходила. Я опитав усіх вартових, вони носом чують магію, фея не могла проскочити повз них. Певно, Марто, наша поїздка відкладається на невизначений термін. Марта трохи розчарувалася. Вона знов опинилася на крок далі від розгадки таємниць Годинникаря. — Марку, — загадково мовила Лотті, підійшовши ближче до брата. — Ану зізнавайся, що ти задумав? Ти знаєш, що сталося з Феріною, так? — Ми з Баярдом здогадуємося, — раптом заявив юнак. — Коли ми вчора увечері ходили до фей, я помітив у садах підозрілого чоловіка. Я все думав, на кому я міг бачити оте довге коричневе пальто? Сьогодні зранку мені довелося побалакати зі Стефаном, ну, ти знаєш, Лотті, кузеном Гортензії, який працює садівником у міністра Олівера. — Кузин Гортензії працює в Олівера? — перепитала вражена Марта. — Так. А що тут такого? Треба ж якось заробляти, — спокійно сказав Марк. — Ти не подумай, він хороший, добрий, — запевнила Лотті, що швидше за брата зрозуміла причину Мартиного здивування. — От, — продовжував хлопець, — стоїмо ми якраз під маєтком міністра, як з дверей виходить чоловік у такому ж пальто! Я не одразу його впізнав і запитав Стефана. Той мені відповів, що це пан Ольгерд, дворецький. Ну звісно! Він уже з десяток років служить міністру. — Ну й що? — скептично запитала Лотті. — Це нічого не доводить, якщо ти, мабуть, як я розумію, ведеш до того, що це Ольгерд вкрав нашу Феріну. Для чого то йому? — Та не йому, дурненька! — вигукнув Марк. — Оліверові! Чи ж не міністр мріяв помститися Баярду? Чи не він учора руками відьомських прихвоснів вдерся в маєток, щоб викрасти привезений капітаном діамант? Критикуйте мене, як завгодно, але інших версій я не маю. — А я знову кажу: це все маячня! — обурено вигукнула Лотті. — Ну, припустімо, украв він Феріну, що це дає? — А те, що Баярд не повернеться вчасно до столиці, не виконає роботу, доручену королем, і втратить свою бездоганну репутацію при дворі. Я гадаю, з тією ж самою метою міністр намагався викрасти камінь. Аж тепер він зметикував простіший вихід. Бовдур! — висказався хлопець. Марта не знала, що й думати, вона бачила логіку у Маркових судженнях, але в чомусь-таки підтримувала й Шарлоттині сумніви. Занадто якось складно все виходило. Невже капітан і справді встиг настільки насолити міністру, щоб той плів проти нього й Хризантеми злі, хитромудрі інтриги? — Я особисто бачу лише один вхід, — рішуче мовив Марк. — Сам міністр нам Феріни не віддасть. Потрібно її визволяти. — Як? І звідки? — зневажливо дивлячись на брата, спитала Лотті. — З маєтку міністра, ясна річ! Спершу перевірити, чи дійсно фея там, а потім кликати Баярда й визволяти. — Ти здурів! Вдерешся до чужого маєтку?! Коли ми нещодавно зрізали дорогу на алею Магнолій через його сад,

105


ЧИТАЛЬНЯ ти мене мало не вбив! «Це погана ідейка, Шарлотто!» А сам хочеш його домом понишпорити? Ні, давай якось без мене! — розкричалася Лотті, а потім вже тихше додала: — Там повно людей. Він майже не виходить з маєтку. Щоб піти туди, потрібно спершу сходити на Вересові пустища, взяти у відьми щезальне зілля. Може, ти ще запишешся в темні маги заради такого безумства? — Зовсім ні! — рішуче заперечив хлопець. — Правильно, зазвичай міністр рідко виходить з дому, але сьогодні у нас який день? Особливий. — Ювілей мера, пана Салівана! — випалила Марта так голосно, що Лотті аж здригнулася. — А що? — знітилася дівчина у відповідь на здивований погляд Шарлотти. — Я бачила, як учора пані Хризантемі прийшло запрошення на святковий обід з цієї нагоди, — пояснила Марта. — От-от. Всі знатні особи нашого міста туди запрошені. І Олівер теж. Це наш шанс, — прошепотів юнак. — Наш? Я не буду брати в цьому участі! — гордо сказала Лотті. — Ти зі мною, Марто? Дівчина завагалася. Вона не могла образити ні брата, ні сестру. Обидвоє друзів були їй дуже дорогі, але помітивши раптом, як розчервонілася бідолашна Лотті, Марта розвела руками і мовила: — Вибач, Марку. Я залишуся. — Добре, я розумію, може, мені й не слід було вам цього пропонувати. Це ви мені вибачте, — присоромлено мовив юнак і додав: — Я піду сам. — Марку! — заверещала Лотті. — Не смій! Але запізно. Марк вже помчав, гримнувши вхідними дверима. — Потрібно його зупинити! — сказала стривожена Марта. — Це ж мій брат! Коли він вбив собі щось у голову, переконувати його марно. — Тоді потрібно сказати Баярду чи Хризантемі. Але їх немає. Пані пішла вітати мера зі святом, вона ж бо думає, що ми плануємо відпливати. Тоді, може, пані Хельзі чи пану Маріушу? — Тільки не мамі з татком! — схопилася Лотті. — Коли вони дізнаються, нам кінець. Вони заборонять Марку їхати до столиці. А він, хоч і дурень, але дуже про це мріяв…. — Раз так, Лотті, потрібно йти йому на поміч. Іншого рішення немає! — констатувала Марта. — Ай! Завжди так! Побігли скоріше! Бовдур, він у мене отримає! — вигукнула Шарлотта, прихопивши до рук свою улюблену жовту парасольку. На вулиці періщив холоднющий дощ, Марта і Лотті побігли по калюжах, не шкодуючи своїх красивих суконь. Марка і слід простиг. Наздогнати хлопця їм вдалося лише на початку бульвару Сангрія, де і розташовувався маєток міністра. Зіщулившись від вітру під однією парасолькою, двоє дівчат заховалися від сторонніх поглядів у затишних хащах ялівців за рогом багатої садиби. Там їх уже чекав Марк, закутаний у довгий чорний плащ. — Чого ви сюди прийшли за такої негоди!? — вигукнув юнак. — А хто нас півгодини переконував? Га? Тепер ще й питаєш. Нахабо! Міг би й подякувати, ми, між іншим, твою шкуру рятуємо, — знову розбалакалася Лотті. Марті здалося, що вона от-от не витримає і таки вгатить щосили свого брата тією парасолькою. — Не кричи, Лотті! Краще йди додому чи назад до маєтку, якщо ти застудишся, мене від маминого гніву навіть відьма з Тернової Долини не врятує. Я ж казав, не потрібно мені допомагати, я вам даремно розповів про свої плани. Я помилився. Йдіть звідси уже! Обидвоє! — роздратувався хлопець. І тут не витримала Марта: — То йдіть, то не йдіть, ти визначся нарешті!

106

Марк уже хотів було щось заперечити, але тут увагу присутніх відволік той, хто крокував вузькою алейкою через мокрий почорнілий сад убік, де стояли діти. Чоловік ступав обережно, крався, наче лис по опалому листю, а темна парасолька в його руках лише зрідка похитувалася. — Це Стефан, брат Гортензії, він роздобув ключі від маєтку, — сказав хлопець, поспішивши назустріч незнайомцю. Марта й Лотті навіть не думали вертатися назад. Вони вже пройшли таку дорогу, змокли, як хлющі, змерзли, то хоч міністру напакостять, щоб відвести душу. — Заходьте тудою, швидко, — ледь чутно мовив чоловік, махнувши рукою у бік кущів. Марта вже знала, що там є хвіртка, її показала дітям Шарлотта, коли вони ганялися по всьому місту за Хансом, начальником варти. «Не минуло кілька тижнів, а ми знов женемося за чиновником, — прошепотіла Лотті, — це вже традиція». Нарешті незнайомець підійшов близько, покликав до себе дітей і мовив: — Ти маєш бути обережним, Марку, Ольгерд пішов у місто, я й гадки не маю, коли він повернеться, в тебе мало часу. Мені здається, що шукати потрібно десь на другому поверсі, я бачив якесь сріблясто-червоне світло у верхніх вікнах дому вчора, коли працював у південній частині саду. Хлопець говорив швидко, але розбірливо. Він був високим, дужим. Кремезні плечі, жилаві руки . А грубі риси обличчя так уже чудернацьки поєднувалися з добрими, глибокими, ясно-сірими очима і кумедними кучерями світлого волосся, що в них можна було вловити легкий відгомін вроди тендітної кузини молодого садівника, чарівної панни Гортензії. Трудолюбство й завзяття жили в серці цього парубка, берегли й підтримували ту просту й невигадливу красу душі, так само, немов виноградна лоза, що розкошувала в його любому саду і, заплівшись, ховала від морозів ніжні червоні троянди. — Ці дві панночки теж з тобою підуть? — на хвилинку зупинившись, спитав Стефан. Він, певно, щойно помітив дівчат. — Підемо! — хором заявили дівчата. Марк зміряв здивованим поглядом їхні гордо підняті личка, що свідчили про явну ворожість, і мовчки змирився. «Легше тепер небо на землю зсунути, ніж їх звідси вигнати!» — подумав юнак і не помилився. — Тоді попереджаю: дієте швидко й дуже тихо. Нічого не чіпати, один невірний крок — і нам усім кінець! — попередив Стефан, підвівши їх до чорного ходу, яким зазвичай користувалася прислуга в маєтку. — Ось ключі, котрий з них від яких дверей, я не знаю, самі розберетеся, тим паче більшість кімнат тут незамкнені, — мовив хлопець, передаючи Маркові зв’язку ключів, яку витяг із кишені. — Хто ще є в маєтку? — спитав Марк. — Тільки Берта, покоївка. Ми з нею хороші друзі, я розповів їй про наші плани, вона проведе вас маєтком і не викаже секрету, не турбуйтеся. За стільки років роботи Олівер всім нам у печінки в’ївся, крім Ольгерда, звісно, ще той стерв’ятник — цей огидний дворецький! Я сам би покинув це місце. Але ж гроші.. Та й сад покидати шкода, я стільки праці сюди вклав! — зізнався Стефан. — Як повернеться Ольгерд чи щось піде не так, я дам вам знати. Хлопець відчинив важкі підвальні двері, впустив дітей усередину, і вони опинилися в цілковитій темряві. Далі буде...


«КВІТКА МУДРОСТІ» М.БРЕЗДЕНЬ

Микола Брездень

Квітка мудрості 7 6 II

Ними виявилися двоє чоловіків в міліцейській формі. Дивлячись на них, я здивовано закліпав. Так, я впізнав їх, вони працювали в ментурі ще тоді, коли я зі школи випускався: Іван Сергійович, слідчий, і його помічник, Вадим Семенович. Обоє кремезні, але Іван Сергійович вже добряче облисів і його обличчя вкрилось зморшками, а Вадим Семенович власне перебував у розквіті сил. Вони подивилися спершу на мене, потім на Ярослава. — Доброго ранку! — По діловому почав слідчий, стискаючи в руках портфель, помічник тримав в руці лише теку. Я помітив, що, незважаючи на відсутність вампірів у Дружбинцях, на поясах у ментів були, окрім пістолетів, срібні кілки. — Ярославе, я так бачу, що Олексій вдома. У нас є до нього справа. Ми з братом переглянулися. — Доброго ранку… — Розгублено відповів Ярослав, я ж просто кивнув, сховавши руки в кишені джинсів. Чоловіки зайшли в квартиру, і Ярослав зачинив двері. — Проходьте. — Та ні, ми не надовго, — відмахнувся Вадим Семенович. — Справа от у чому… Олексію, — він звернувся до мене, поки слідчий порпався в портфелі. — Де ви були сьогодні з третьої до п’ятої години ранку? Я здивовано закліпав і відказав: — Перебував тут… — Ви приїхали сьогодні вночі, так? — я кивнув. — Хто може засвідчити ваше перебування тут? Я зиркнув на Ярослава. Саме тоді він поїхав на збір зграї, отже, ніхто не міг підтвердити цього. Я вирішив принаймні дізнатися, що відбувається. — А що, власне, сталося? — Вбито Світлану Кулик. Судячи з усього, вбивця — вампір. А єдиний вампір, який перебуває в місті зараз (на момент смерті), — це ви. — Звідки ви знали, що я в місті? — здивувався я. Краєм ока вловив, як щелепа у Ярослава відвисла, а обличчям пробігла тінь жаху. — Це повідомила Марія, якій ми передзвонили… вона остання, з ким спілкувалася загибла. Сказала, що в неї збиралися вовкулаки з приводу появи вампіра. А там вже Володимир розповів, хто і є наш вампір. І як воно, пити кров? На зло батькам-вовкулакам зробив? — Тоном, яким матері засуджують дітей, прошипів Іван Сергійович. — Не ваша справа, — огризнувся я. — І чому її вбив, по-вашому, вампір? — Ми не маємо права розголошувати деталі. Але!— Він дістав із портфеля папірець, ручку і печатку. — Ми принесли тобі повідомлення про підозру у скоєнні злочину. Це аналог колишньої довідки про невиїзд. — Що? Не вбивав я її! — роздратовано прогарчав я, знаючи, що це не матиме результату. — А, то хтось може підтвердити, що ви були весь час тут? — Ні. — Ну от, — Вадим Степанович простягнув

мені папірця. — Підпиши тут… Я приклав папірець до стіни і підписав. Не нариватися ж — ще стратять без суду. Світлана… Я знав її, не близько, але знав. Вона була повією у Марії, часто виїздила до клієнтів додому. Але тут… — Її вбито вдома? (але ж деталі не розголошуються?) — Так, — забравши в мене повідомлення, Іван Сергійович прибив туди печатку. — Ось і все. Ми повідомимо, коли треба буде з’явитись для допиту. Отримавши повідомлення назад, я подивився на брата. З його посмутнілого виразу обличчя стало зрозуміло, що він знав Світлану дуже навіть близько. Хлопець завмер і не реагував, поки повз нього до виходу протискувалися менти. Я дивився їм у слід, і махнув рукою Ярославу. Він прийшов до тями та спровадив міліцію. Дивлячись, як вони виходять, я мимоволі готувався до найгіршого. Зараз Ярослав розірве мене на кавалки… Але я ж не винен! Ба більше, ікла даю, вбивця — не вампір! Ніхто, без рідні тут, не наважиться потикатись у місто. Як тільки двері гримнули, Ярослав розвернувся до мене. Сум змінився не просто люттю, а якоюсь злобою і сумішшю ненависті.

107


«Ворожнеча в домі», ескіз. Художник Якоб Шіканедер

ЧИТАЛЬНЯ

— ТИ! — Крикнув брат. — БЛЯТЬ! Я ТЕБЕ ВБ’Ю! — Так, тихо! — Повідомлення полетіло на підлогу. Я здійняв руки, наче здаючись і одночасно намагаючись довести брату, що не винен. — Це не я! Я був тут, прибирав… — Ярослав схопив дерев’яну швабру і зламав держак об коліно. — Це. Не. Я! — Ага! Виродку! Грьобаний упир, я так і знав! Так і знав!!! Хлопець загрозливо посунув на мене, тримаючи в руках гострі шматки швабри. А все так чудово починалося… Добре, що перед смертю прибрати додумався, помиратиму в чистому домі. Не те, чого я хотів би, але хоч щось. — Не змушуй застосовувати силу! — востаннє спробував я. — Ти і на Свєті силу застосовував? — прогарчав Ярослав, загрозливо змахнувши саморобними кілками. Я смикнувся вперед, тут і адреналіну не треба: відстань маленька. Перехопивши ліву руку брата своєю правою, я збирався знову дати йому ляпаса, як на автовокзалі, аби оговтався врешті-решт! Але, як виявилось, реакція в мене була надто повільною. Різкий біль пронизав груди, я скрикнув, відпустив руку Ярослава і відступив на крок. Із моїх грудей, трохи нижче серця, стирчав шматок швабри, якою я ще десь годину тому драяв підлогу. Відірвавши погляд від футболки, що вже злегка змокла від крові, я подивився на Ярослава. Він налякано переводив погляд то на моє обличчя, то на кілок. — Бля-а-а… Різкий напад болю викликав в мені жорстоку хвилю злості, тому я щосили замахнувся і вперіщив лівою рукою Ярославу в обличчя. Він крекнув, гримнувши об зачинені двері сусідньої кімнати. Десь за шпалерами, мабуть, тріснула штукатурка. Це диво, що двері не зірвало з завіс. Хлопець вдарився об них спиною, і я вловив, як з тихим звуком тріснуло скло. Ярослав сповз і розпластався долілиць. Із його спини стирчало кілька великих шматків дзеркала, решта просто попадала на підлогу. З ран сочилась кров. Я припав до стіни і подивився на свою рану. Вже друга за останню добу! Ну що за фігня?! Вийнявши з тихим стогоном кілок із грудей, я задер футболку догори. Кров вже припинила текти, але одяг не врятувати. Трохи нижче серця зяяла глибока діра. Вона і не думала затягуватись, зважаючи на те, що кров востаннє я пив вже давненько.

108

Підійшовши до брата, я опустився на коліна, слухаючи, як він тихо стогне, намагаючись підвестися. — Не рипайся, — прошипів я, борючись із бажанням ввігнати ці шматки ще глибше у тіло Ярослава, але натомість почавши (?) діставати їх. Висмикнувши один, я спостерігав, як кров перестає текти і рана ретельно затягується, ніби хтось застібає блискавку у кишені. Запах крові наповнив мої ніс та рот, я видихнув і намагався більше не вловлювати нічого. Пристойні вампіри з вовкулак не п’ють! Але ікла висунулись, тож я просто зціпивши зуби, мовчки, діставав уламки зі спини брата. Він вкотре смикнувся, і я притиснув його до підлоги, поклавши руку на шию. — Пусти! Я не відповів, лише вирвав останній шматок з його тіла і відповз подалі. Ярослав, потираючи щелепу, сів. Права половина його обличчя вже стала перетворюватися на синець. Так йому і треба! Він зиркнув на уламки дзеркала. — Про всяк випадок повторюю, схоже, до тебе повільно доходить, — я не вбивав Свєтку. Ярослав зирнув на кілки, потім на мене і знову на кілки. — Хто тоді, га? — Звідки я знаю, але якщо б я випив її кров менше двох годин тому, то, — я підняв футболку, демонструючи чорну діру в грудях, — ця рана б уже давно загоїлась! А вона, як бачиш, не дуже поспішає… — Ого! — Ярослав схопився за голову. — Бля, вибач. Я змовчав, борючись із бажанням вилити на нього якомога більше докорів. Але зрештою, не витримав. — Треба просто мізки вмикати, ясно? Я розлігся на підлозі, відчуваючи, як ікла зникли. Що ж, запах крові через її ж відсутність потроху вивітрювався, адже на кухні відчинено кватирку. — То хто ж міг вбити Світлану? — У вас, я так підозрюю, були певні стосунки? — Ну… був секс, — судячи зі звуків, Ярослав почав прибирати уламки з підлоги. — І більше нічого? — зацікавився я, припіднявшись на ліктях. — За втрату дружнього сексу не рвуться вбивати підозрюваного. — Більше нічого, — різко кинув брат, розв’язуючи забитий сміттям поліетиленовий мішок. — До того ж, вона сукуб, а ми п’ємо кров лише з людей.


«КВІТКА МУДРОСТІ» М.БРЕЗДЕНЬ Якби Свєтка була людиною, можна було б перетворити її на вампіра і дізнатись, хто це зробив. — А сукубів перетворити на вампірів не можна? — пожвавився Ярослав. Я заперечливо похитав головою. Добре, що в мені нема й краплі вовкулачого, інакше не бути мені вампіром. Ярослав тим часом закінчував із дзеркалом, а я все намагався зрозуміти, як вивідати, хто є той вбивця. Насправді я не до кінця певен, що сукуби не можуть ставати вампірами. Лише про вовкулак я дізнавався достеменно, вже перед перетворенням. Тут мені сяйнула думка спитати про це у Єви. Ха! Тільки вчора поїхав з Тернополя, а сьогодні вже дзвоню… Славомир мене приріже, якщо дізнається про дзвінок. Але якщо я тишком-нишком… Сподіваюсь, Єва сама. Ярослав забрав свої саморобні кілки й також викинув їх у смітник, а потім зник у ванній. Зараз або ніколи. Не варто ділитися з родичами своїм минулим. Я дістав із кишені мобілку і набрав знайомий номер. Через декілька гудків тихий голос Єви не дав мені й слова мовити: — Льошо, ти що здурів? Якщо Славомир спалить, пиздець нам обом! — Вибач, — сам не знаю чому, але я теж прошепотів. Із ванної почувся дзюркіт води. — Як ти там? — Все добре, як ти поїхав, і Славомир спокійний, як удав… ти в нормі? — Ага, вдома. — У Дружбинцях? Але ж там вампірам небезпечно. — Та, як бачиш, поки живий. Слухай, тут така справа: сукуба можна зробити вампіром? — Ні. Стоп, а нащо тобі це? Ти маєш там сукуба? Хто вона? Ах ти ж собако… — Припини! — скрикнув я і одразу прикусив язика. — Що-що? Вже когось трахнув і пообіцяв вічне життя? Тварюко! — Та стій ти! — перекричав я. — Хтось вбив сукуба і хоче спихнути все на мене! На іншому боці запанувала мовчанка. Схоже, Єва намагалась вгадати — брешу я, чи кажу правду. — Так от, — про всяк випадок я продовжив, — тепер треба дізнатися, хто вбивця. Але якщо не можна перетворити на вампіра… — Не можна, — вже спокійно повторила Єва. — Але можна зробити з неї…зомбі. — Що-що? – я з подиву аж сів. Рана одразу дала про себе знати. Кривлячись, я прислухався до слів Єви. — Вовкулак, інкубів, сукубів, відьом вампірами ж не зробиш. Але наша кров може зробити їх зомбі. — А це вже цікаво! — Я особисто не бачила, як це робиться, але пам’ятаю старий поговір: дай до сонця заходу по смерті, крови троха дай, вип’є най. Лиґай-лиґай, оживай. — І що це, нафіг, означає? — Треба дати твоєї крові тій сукубі до заходу сонця того дня, коли вона померла. Тоді до світанку наступного дня вона стане зомбі. Тільки коли все вивідаєш, краще вбий одразу. — Почне виїдати людям мізки? Ярослав вийшов із ванної, я й не помітив, як зникло дзюрчання. — Так, при чому в прямому сенсі. Відрубаєш голову, ясно? — Так, дякую. Я ще наберу. Ми відключилися. Ярослав з мокрим волоссям проминув мене, йдучи у вітальню. — Хто дзвонив? — Та так, вивідав важливу інформацію, — я важко звівся, задер футболку: рана стала трошки кращою, але до зцілення ще далеко. — Ти маєш знайомих у морзі? Ми опинилися в кімнаті, і Ярослав втомлено повалився на ліжко. Він би явно відключився, якби не мої слова.

Я хотів сісти, але залишився стояти, відчуваючи, що сідати буде важкувато. — Нащо тобі в морг? — Аби знайти вбивцю. — Він у морзі ховається? — Ярослав, схоже, став дратуватися. — Ні, але можна підняти з мертвих Світлану. — О, Боже, тобі дах зірвало? Сам же казав, що вампірами сукубів не зробиш! — Можна досягти ефекту іншим шляхом, — деталі поки рано розголошувати. Приречено застогнавши, Ярослав сів. Він втомлено потягнувся і спитав: — То що мені треба зробити в морзі? — Нам, — виправив його я. — Якщо ти не помітив, на вулиці зараз день, сонце там… тобі взагалі спати вдень не треба? — Це міф, заспокойся. А через сонце не хвилюйся, краще збирайся. Хлопець розчаровано похитав головою і почав влізати в сорочку, на яку перед тим ліг. Вона зім’ялась, але Ярославу, схоже, було на те байдуже. Я зиркнув у вікно: якщо рухатися достатньо швидко, то сонце не встигне мені зашкодити. Ярослав поспішив до дверей, зупинився і глянув на мене: — Ти б футболку змінив, чи що? Я зиркнув на груди і розчаровано скрипнув зубами. Зовсім забув, що футболка вже зіпсована. Можна нахабно вдягти якусь з братових, тільки от він вдвічі ширший за мене у плечах, тому виглядати буде кумедно, якщо не тупо. Довелося пошукати в своїх речах і змінити одяг. — Знаєш, мене ще, мабуть, пропустять в морг, але як туди збираєшся потрапити ти? — спитав Ярослав, замикаючи двері квартири. — Треба щось придумати. Ми спускалися сходами вниз, і я нарешті допетрав, що сонце зараз світить на протилежний бік будинку, тому наразі воно мені не загрожує. Поки ми не виїдемо на дорогу. Ярослав спускався втомлено, і можна було його зрозуміти. Але якщо ми зараз цього не зробимо, то можемо і не дізнатися, хто вбивця. На вулиці мої сподівання підтвердились: будинок кидав достатньо велику тінь на майданчик перед ним. І копійка Ярослава була саме там. Ми поспішили до машини, рана на грудях час від часу давала про себе знати. Чомусь мені здавалось, що адреналін викликати буде тяжко. Тоді слід сподіватися на краще. — Слухай, а ти певен, що тіло саме в тому морзі, де працює твій знайомий? — Не кажи на Світлану так! — Як? — Тіло! І так, я певен, бо все, що пов’язане з міліцією, везуть туди. — Ясно, добре. Вибач. Я всівся на заднє сидіння, намагаючись триматися центру. Якщо сонце потрапить на якийсь із боків і зайде задалеко,я вчасно втечу на протилежний. Ярослав завів машину і виїхав на дорогу. Вулиці ще, здебільшого, пустували. Ну звісно, сьома ранку, хто ж так рано буде йти на роботу! А вампірів у місті нема. Їхали ми мовчки, і я почав дратуватися. Не люблю мовчати в дорозі — це ніби бути у сварці. — Де ти зараз працюєш? — поцікавився я зрештою. — Автомеханіком підробляю. А ти де працював? — Та, в барі одному. — Вампірському? — наїжачився Ярослав. — Ти ніби не знаєш, що 77% всіх нічних закладів в Україні належать вампірам! — Я розчаровано похитав головою, відсуваючись трохи ліворуч від сонця. — Та якось не доводилось замислюватись про це, —

109


ЧИТАЛЬНЯ в’їдливо промимрив Ярослав. — От нащо ти починаєш? Де міг, там і працював. І, якщо вже хочеш знати, багато цих барів і клубів цілком людські. У місцинки винятково для вампірів – я б не сунувся. Ярослав мовчки їхав далі. Краще б я теж не спробував точити ляси. Теж мені! Не подобається йому! — Поки я говоритиму з Настею, тобі доведеться на своїй оцій… вампірській швидкості прошмигнути в сам морг, — зненацька видав брат. — Яка Настя? О! То це жінка? Чого ж ти одразу не сказав, я пристойніше б одягнувся… У дзеркалі я побачив, як Ярослав закотив очі. — Вона одружена! Коротше, тобі ясно? — Та ясно, — скривився я. — Тільки от я в морзі то не бував, тому куди шмигати — уявлення не маю. — Бля. Може я скажу, що ти будеш мене морально підтримувати? Вона ж іще не знає, що ти вампір. — Вона взагалі мене знає? — здивувався я. — Ні. — Ну от. Правда потім можуть подумати, що ми щось робили з тілом. Але вони ж мали все зафіксувати! — А що ти взагалі хочеш робити? — Ярослав повернув праворуч і виїхав на головну вулицю. Тут вже з’явилися поодинокі перехожі, що кудись поспішали. — Зробити з неї… — Я витримав паузу. — Зомбі. — Що?! Господи, ти геть здурів, чи що? — Ярослав ледь не з’їхав на тротуар. — Ні, заспокойся. Вона оживе десь до світанку. І скаже нам, хто вбивця. Тільки потім доведеться її знову… вбити. Аби вона не почала нам зомбі-апокаліпсис. — Блять! До моргу ми під’їхали хвилин через двадцять. Решту дороги Ярослав мовчав, ніби набравши води в рот. Загалом, можна було його зрозуміти. Що б він там не казав про «лише секс», принаймні з його боку було щось більше. Погано, а може, і не дуже. Машина зупинилась, і довелось відповзати на інший бік, аби не стати жертвою сонця. Я прикинув відстань до дверей моргу — далеченько. Якщо супершвидкість не спрацює, буду ходити весь обпечений і почервонілий. Ярослав заглушив мотор і зиркнув на мене. Я ж роздивлявся будівлю моргу: одноповерхова, темна і з кількома вікнами обабіч дверей. Якщо я не помиляюся, то морг, власне, у підвалі. Взагалі, у нас не прийнято тримати тіла у морзі, але після того, як Україна визнала надприродних істот, включаючи вампірів, офіційними громадянами, морги стали популярними. Сюди навіть за власної смерті спершу відправляли тіла мерців, а потім знову додому — для панахиди і похорону. Викриття в світі відбулося ще тридцять років тому, але Радянський Союз вперто стверджував, що це просто сатанізм і дурний вплив Заходу, а насправді все добре — жодних надприродних істот. І лише за Незалежної України нас визнали. — То що, ти готовий? Я зиркнув на дерева, що росли біля доріжки до вхідних дверей. Чудово, отже, можна спробувати сховатися в тіні. — А ти? — відповів я запитанням. Ярослав просто виліз з машини, а я з протилежного боку. Найпростіше було би по-вампірськи метнутися вперед і потрапити всередину. Але я розумів, що хтось з вікна може побачити це. Ризик, звісно, мінімальний. Я швидко крокував вперед, відчуваючи неприємне поколювання на шкірі. Ярослав наздогнав мене і порівнявся ліворуч, загороджуючи від сонця. Не дуже це, відверто кажучи, допомагало, та хоч щось! Ми швидко перетинали алею. — То що саме ти робитимеш, якщо ми потрапимо всередину? — Побачиш, — ухилився я. — Зараз наше завдання — потрапити! Ця твоя Настя якось пов’язана з вовкулаками? — Ні, не бентежся.

110

Опинившись перед дверима, я полегшено зітхнув і поспіхом зайшов усередину. Чому я не додумався одягти сорочку?! Тепер пізно. Розчаровано зиркнувши на руку, де шкіра трохи почервоніла, я скривився. Схоже, так само буде і на обличчі. Ярослав роззявив рота, аби щось сказати, та я перебив: — Не звертай уваги. Перед нами простягався коридор, в кінці якого виднілися двері ліфта. У самому коридорі розташовувалось лише декілька дверей. — Чекай тут, — кинув Ярослав, поспішивши вперед. Я відійшов подалі від дверей і став розглядати білі стіни, очікуючи на повернення брата. Судячи з усього, коридор слугував і проходом, і приймальнею. Приймальнею для трупів… Ярослава все не було, і я почав підозрювати, що Настя зрадила своєму чоловіку, а Ярослав — Свєті. Розмов не було чутно, та й взагалі нічого не було чутно. Мабуть, у кабінеті є срібні хрести на дверях. Як не крути, але вампіризм тісно прив’язаний до релігії. І церква не ховає вампірів. Нарешті двері відчинилися і звідти вийшла худа жінка з темним волоссям, зібраним на потилиці у хвіст. Я одразу вловив її серцебиття і легкий запах парфумів. Надто солодкі, як на мене. Жінка мала на собі темну блузку і спідницю, легке робоче взуття. Її великі очі кинули здивований погляд: — О, доброго дня! Ви, певно, Олексій? Ярослав кивнув їй, ніби я сам не можу слова сказати. — Так, — відповів я. — А ви, мабуть, Анастасія? Жінка кивнула. Я помітив обручку на руці, в долоні вона тримала ключі. Руки для потиску я не простягнув, вона, слава Богу, теж. Бракує тільки аби вона відчула мою холодну шкіру. Запала ніякова мовчанка. — Йдемо? — зрештою оговталася Анастасія. Ми закивали, жінка кинула співчутливий погляд на Ярослава і повела нас коридором. На ходу вона промовила: — Причина смерті — зламана шия. Якщо вампір і кусав її, то крові не пив. Ярослав зиркнув на мене, а я лише знизав плечима. Чому він не може зрозуміти, що це не я?! Ми підійшли до ліфту і Настя натиснула кнопку. Коли двері відчинилися, ми ввійшли всередину. Я почув, як закалатало серце брата. О так, стара добра клаустрофобія дається взнаки. Коли йому було вісім років, він випадково закрився в шафі й чотири години не міг звідти вибратися. Ми ж з Настею спокійно стояли, відчуваючи, як ліфт несе нас вниз. Я дивився на свої руки, які де-не-де почервоніли. Добре, що Анастасія не питає, чому. І було б ще краще, якби вона не потикалася з нами до тіла. Інакше як я маю зробити те, що маю зробити? Далі буде...


«ФАНТАСМАГОРІЯ В АНТОНІНАХ» О.ШЕРЕМЕТА

Олександр Шеремета

Ще з дитинства я відчував, що Антоніни — цілком незвичне село. Щось у ньому таємниче витає, щось зі світу дитячих мрій. Навіть через десятки літ потрапляєш глибоко в затінки свого дитинства. Цього разу на Різдво до Антонін я вирішив дістатися автостопом. Невдала затія, позаяк довелось добру годину чекати чуйного попутника на виїзді з Хмельницького. Коли пальці задерев’яніли, старенький «Запорожець-пиріжок» спинився коло сторчма піднятого великого пальця. Мене треба було заносити в салон, як льодову скульптуру, але всміхнене обличчя водія щось таки відігріло в грудях. Це був Вітька. По-перше, я був радий, що поїду без пересадок, бо Вітька — то сусіда, що живе в Антонінах, у хаті навпроти, по-друге, це, чорт забирай, Вітька! Ще той пройдисвіт, з яким минали усі мої канікули. Він завше вигадував якісь фантастичні історії про село, щоб наші дитячі пригоди проходили цікавіше будь-якої відомої людству мандрівки. Ох, скільки ми тоді облазили в пошуках закопаних скарбів, зниклих цивілізацій і містичних істот! І все це в межах любого серцю села. — Оце-то зустріч! З празничками тебе! Ану, цибай у машину, підкину, — радісно загорланив Вітька. — І тебе з Новим роком. Дякую, що підібрав. Минуло щонайменше двадцять років з тих пір, як ми, мов оглашенні, льотали по селу, «рятуючи прекрасних принцес з полону перелесників», а Вітька не змінився. Здавалося, що він і зараз впевнений у тому, що їде не на «Запорі», а на міжгалактичному крейсері. На запитання «як мої справи», я коротко і стисло доповів про останні новини зі свого буденного життя. Та попри лаконічність, мрійник вирішив перебити мене, доповідаючи про нову чудасію в селі. Запитав, чи знаю я, звідки приходить різдвяний вертеп у село. Я похитав головою, усвідомлюючи, що Вітька не погодиться з побутовою думкою, що вертеп — то всього лиш переодягнені сільські діти. Своєю відповіддю я спровокував цілу історію, яка розповідалась аж до Антонінського ставу. На мій показний подив виявилось, що вертеп збирається глибоко в лісі, за гаткою, ближче до невеличкого селища Юзіно. Там є місцина, де на Святвечір усіх фігурантів дійства збирає молодий козак. Старий циган, подоляночка, литвин, москаль, кінь, пес, цап та племінник сатани готують показову інтерлюдію для селян. Вітя, який розміняв вже четвертий десяток літ, вперто стверджував, що всі ті типи не з нашого світу. Що вони гості, котрі навідуються лиш на Різдво. Як минули Чернелівку, я почув від співбесідника про старого лісника, котрий єдиний знає де тих містерій шукати. Лісник справді був у селі легендарною особистістю, на ряду із старим рибалкою Чомбою, Чайкою з покуття, та дідом Соловейчиком — майстром на всі руки. Садиба лісника теж є неабиякою — то була колись псарня графа Юзефа Потоцького, нащадка Антоніни Потоцької, на честь якої колись село Голодьки було перейменоване на нинішню назву. За часи панування знатних родів: Острозьких, Сангушків і врешті Потоцьких, село розвивалося. На початку ХХ століття в Антонінах була розкішна магнатська садиба, яка складалася з офіцини, манежу, стаєнь, гаражу із десятком найсучасніших на той час авто, парку «Кайзер», який увібрав у себе масу екзотичних рослин та тварин, ну і, звісно ж, палацу, який проектувався великим Ферденандом Фелнером, за проектом якого збудована Одеська націо-

Художник © Юрій Герц

Фантасмагорія в Антонінах

нальна опера. На жаль, Україна мала і має біду прямісінько під боком. У 1919 році юродиві більшовики спалили палац, який своєю красою та убранством міг би сперечатися з Воронцовським палацом у Алупці. Спалили родинну бібліотеку та приватні колекції пана Потоцького, знищили винні погреба, які наразі, поховані глибоко під землею. Годі й уявляти скільки скарбів було знищено, розкрадено, і скільки ще таїть земля, якщо зі слів внучки садівника графської оранжереї, Тятяни Коломієць, стіни кабінету Юзефа Потоцького були обкладені золотими монетами і не лицевою стороною, а стопками. Вітька завжди хвалився, що знайшов одну таку монетку, але нікому не показує. Ще казав (та й не тільки Вітька, а й інші селяни), що коли червоні дикуни палили палац, Юзеф разом із двома синами рятувалися через систему підземних коридорів і вийшли аж біля села Юзіно. Вітька ж казав, що знайшов колись один такий хід, мовляв, він замаскований під обшарпаний склеп на польському цвинтарі. Якраз саме коли він розказував про той склеп, ми в’їжджали в Антоніни, де за знаком із назвою села ховалися між дерев похилені хрести та склепи того самого польського кладовища. Потім проїхали величезний Антонінський став, на березі якого зручно влаштувалася садиба квартирмейстера графського двору. І ось ми вже в центрі, поряд із Золотими воротами, за якими від колись розкішного палацового ансамблю лишились лишень стайні, офіцина та манеж. А за ними широко простягається уздовж річки Ікопоть парк «Кайзер». Гуляючи парком, ще досі можна вгледіти витівкуваті екзотичні дерева, серед яких одне з двох в Україні коркове дерево та ряд рослин з Червоної книги. Годі й казати, що все те убранство в занехаяному стані, а парк більше схожий на казковий ліс Пазлвуд. І це влучне порівняння, позаяк деякі дерева «Кайзера» лишилися з часів закладення парку Єстафієм Сангушко на

111


Художник © Юрій Герц

ЧИТАЛЬНЯ

початку XVII ст. Акурат однолітки дерев вищезгаданого англійського Пазлвуду. Коли сонечко сховалося за обрієм і засвітила перша зірка, ми ступили на поріг Вітькиної хати, де нас бабуся Ганя зустрічала з кутею. Її стареча посмішка, здається, й до скону не втратить своєї загадковості. «Христос ся рождає», — примовляла вона, запрошуючи до різдвяної вечері. Дванадцять смачнючих страв пашіли на столі. Всі по черзі спробували куті і прийнялись за інші страви. Тільки-но я встиг вхопити ложку, як у двері хтось добряче погрюкав. Бабця Ганя підірвалася відчинити, припускаючи, що то колядники, але за мить двері зачинила і сказала, що то вітер гуляє. Вітька схопився з-за столу, взяв мене за руку, і повів в сіни. Я обернувся і на останок вгледів як бабуся Ганя кладе гілочку ліщини на піч, де золотавим блиском майнув якийсь предмет. І в думках моїх ковзнула думка, що то ніщо інше, як та сама монета з кабінету графа Потоцького. Щось таки Вітька знає… — Хутчіш взувайся, то лісник навідувався, — захекавшись, затараторив Вітька. — Друже, то й що з того? Хай йде собі з Богом. — Ти не втямив. Цей лісник проведе нас до місцини, де вертеп збирається. — Вітя… — приречено зітхнув я. — Давай я прибавлю нотку реалізму у твоє життя… — Моєму життю і так вистачає реалізму, — цілком серйозно відповів Вітя. Здається, таким приземленим я його ніколи не бачив. — Я одинокий, у мене немає дітей. Роботи в селі не знайдеш, катаю на шабашки в Хмельницький. Ото тільки й порайся біля сухореброї корови та кількох поросят. Мені вашого реалізму вдосталь вистача. І все, що я мався сказати, запнулося в мене поперек горла. Я побачив іншого Вітю. Я побачив справді нещасну

людину, яких в кожному українському селі вдосталь. Людину, яка принаймні цінує те, що має. Людину, яка, певно, єдина в Світі так щиро вірить у диво. Нехай містичне, але ті вигадки, гляди, — відображення того, що він в житті не досяг: не підкорив цивілізацію столичного життя, не врятував принцесу з чіпких лап одинокості, не віднайшов захованого скарбу сімейного щастя. Мені стало соромно за те, що я закинув руку над чиїмось мріями. — А й справді. Ходімо наздоганяти лісника. — Так би й зразу. Ходи. Нас чекає незабутня подорож, — всміхнувся Вітя. Сніжинки поволі десантувалися нам під ноги. Ми хрумали заметеною стежиною до двору діда Соловейчика, який відійшов у кращий світ кілька літ тому, полишивши по собі хатину, яка зіяла пустими, чорними віконницями. Темно-сині відтінки надвір’я таїли в собі пам’ять дитячих років, коли ми отак само, минаючи хлів, попід стріхою виходили на задній тік і простували через городи до лугу понад ставом. Зізнаюсь, дещо моторошно було наближатися до хати. Тиша в селі завжди настерігає і навіює усілякі страхітливі думки. От тоді й знайшли свій початок дива. Біля розчахнутої хвіртки стояв дід Соловейчик із гасовою лямпою в руці. Ось тільки світилася вона синім. Я було подумав, що то мені привиділося, але коли дід підняв світило над головою, а іншою рукою вказав у бік гатки, дрижаки пройняли мене аж до нігтів. Ми пройшли повз нього, вдаючи, що не помічаємо його, але щось таки сіпнуло мене зазирнути у вічі небіжчика. І побачив я в них тепло. У вицвілих, старечих очах сяяла радість, яка безмовно вітала мене, мовляв оте забуте з дитинства: «Доброго здоров’я, козаче. Як життя молодеє?» А в лузі хтось насвистував. І не вітер то зовсім був, бо цю пісеньку я сотні разів чув від нині вже покійного діда


«ФАНТАСМАГОРІЯ В АНТОНІНАХ» О.ШЕРЕМЕТА Чайки. — Вітю, ти теж це чуєш? — Вітру в лузі? — Так… Тобто, ні. Пісеньку, яку дід Чайка насвистував. — А-а, — здогадався Вітька, — то он же він сидить. Я заглянув під стару вербу, коси якої закувала крига, і побачив, як навколо згорбленого силуету витанцьовують діти. Вони були зодягнені в самі лишень сорочки. І дзвінкий сміх побіг луною понад замерзлим ставом, через Глібоку долину і аж до гатки. Йшли ми через поле. Вітер нещадно розбивався об наші обличчя. Ноги грузли по кісточки в сніг, але ми продовжували наш шлях. Узрівши такі чудасії, я все менше сумнівався, що побачу справдішній вертеп у лісі. Чекав лишень зустрічі зі старим рибалкою Чомбою, який, до слова, не забарився. Згорбившись над лункою на Глібокій долині, де ми вирішили зрізати шлях, дід вичікував кльову. — Чомба теж мені не ввижається? — перебиваючи гул вітру, крикнув я у спину Віті. — Ні, ніяк ні, — підтвердив він. — Старенький ще й досі рибку виловлює. Скільки йому років, ніхто в селі не знає, але повір, він живіший всіх живих. — Тобі не здається, що ми вже мали б нагнати лісника? — Ні, не здається. Потому мої питання вичерпалися. Коли ми підходили до хати лісника, я був настільки втомлений постійним вийманням чобіт зі снігу, щокроку встрягаючи по коліна, що шкодував, що не відхрестився від пригоди і не почовгав до рідних бабусь. Старенькі сестри разом з усією родиною чекають мене на Святвечір, а я міряю рівень снігу по околицях. Але після зустрічі з Соловейчиком, Чайкою та живішим всіх живих Чомбою, інтерес таки розпинав мене і дарував наснаги йти за невтомним Вітею. Ми постукали у величезні дерев’яні двері, і ті одразу ж відчинилися. Зо середини віяло теплом та запахом горілого хмизу. Біля коминку сидів старий лісник у хутряній камізельці. Його сива борода спадала на живіт і тяглася підлогою до чоловіка середнього віку, що сидів напроти. — Вітаю вас мої сини. Чи не померзли ви, йдучи? Я чаю з глоду вам заварю, чи, може, хочете узвару? Вітайте гостя мого, пана. Як віддихнете — сядем в сани. І вмить чкурнемо в ту місцину, де вас очікують гостинно. Не забарились ви ні трішки. Старий циган лиш виліз з діжки. Козак скликає інших типів. А ви сядайте, тілько тихо. Бо вечір тишу любить, спокій. І так було, і буде, доки свята зоря не засіяє. Допоки ся Ісус рождає. — Вітаємо тебе, лісничий, і гостя твого. Христос ся рождає! — піднесено зачав Вітя. — Славімо його! — Відповіли усі хором. — Як не втомились, мої милі, то гайда в ліс на ту місцину. Вертеп поможемо зібрати і свято нести в кожну хату. А вас, мій пане, ясноокий, залишу тут, хранити спокій. — Чоловік у чорному фракові поважно кивнув. Він усім своїм виглядом показував знатне походження. Як запрягали сани, Вітя запитав у лісника: — Це за чим пан Потоцький завітав? — Навідатись до псів своїх. Чи всі на місці. Всі живі. — І як? — Всі на місці. — А де? — Позаду. І коли я обернувся, то побачив щонайменше сотню мисливських псів. Усі вони сіяли блакитним маревом. Стояли в шеренгах, гордо задерши морди до зірок, що виглядали поміж хмар. І тоді лісник всівся за віжки та засвистів, наче у мисливський ріжок подув. Враз дюжина псів вишикувалась перед санями. І тільки-но ми повсідалися, як ватага смикнула за поводи, і сани здійнялися понад верхівками дерев. Під нами синіли поля, став, ліс. Ми мчали на висоті пташи-

ного польоту, а я й досі не міг повірити, що все те коїться зо мною. Вітька всміхався мені, мовляв, дива таки існують, варто в них лиш повірити. А значить, я повірив, коли лечу на санях, запряжених дванадцятьма фантомними псами. Дуже скоро ми приземлилися на галявині в тій стороні лісу, де вже Юзівські землі починаються. Серед засніженої місцини червоніла ватра, навколо якої стояли Старий циган, литвин, кінь, цап та племінник сатани. Вони знали, що ми навідаємось, вони чекали на нас. Коло ватри стояв накритий усілякими стравами стіл, на краю якого височів книш трирядний. Внизу перша житня хлібина «Хазяїн», на нім «Василь» пшеничний, і на вершечку «Йордан» з пісного тіста. Неподалік від столу височів дідух. Галявина вигравала неймовірною кількістю кольорів. Наче художник вронив сюди свою палітру. Сяйво багаття перепліталося із блакитним відблиском місяця в снігу, а сині вогники гасових лямп кружляли навколо, здійняті невидимою силою. Племінник сатани, густо-оброслий рудою шерстю, мружив свого поросячого п’ятака до срібного коня. Цап байдужо жував жуйку, подриґуючи довгою борідкою. Коло нього, на пеньку, вмостився блакитноокий литвин. А в голові столу сидів старезний циган. Його довге волосся кольору вороного крила ховало побите зморшками, смагляве обличчя. З гущавини лісу витягав хмиз жилавий козак із довгим чубом, котрий закрутився навколо вуха. Вкинув гіляки у вогонь і почав співати: Десь тут була подоляночка, Десь тут була молодесенька, Тут вона впала, до землі припала, Личка не вмивала, бо води не мала. — Неправда! — виходячи з хащів, озвалася повногруда дівчина. — І воду я мала, і личко вмивала. Москалеві віру дала, от і затрималась. Гарно каже, гарно тьохка, та усе неправда. Соловейко з нього добрий, та не чолов’яга. Як брехав під соснами, зразу все прочула, учепилась в коси я і тягла за чуба. Тягла, тягла, притягла. Знайте люде, вірте милі, задурила москаля, — волочила чорнобрива за три волосини худого, миршавого москалика, який не сильно й то пручався. — А што, Катєріна, ти мнє вправду нравішся. По галявині розсіявся дзвінкий сміх. І я гигикнув, коли Вітька штурхнув мене в бік. З-за столу встав циган і промовив: — Всі у купі. Нині свято у людей, то ж баритися нам не на часі. Тримай свою плату, лісниче, — дав він діду три лісових горішки на гілочці. Лісовик подякував, закинув бороду на плече, вмостився за віжки і погнав фантомних псів понад дерева. — А ти, парубче, будеш звіздарем. Молодий козак підійшов до мене впритул і вручив жердину з зіркою, що символізує народження Христа. — Заждіть! — скрикнув я. — Лісовик казав, що пес має бути у ватазі. — То ось він, — Вказав старий циган на те місце, де Вітька стояв. І побачив я, що замість Віті на мене зиркає статний сіроманець. Очі його блищали радістю, вуха сторчма стояли, а пухнастий хвіст виляв туди-сюди. І пішли ми через діброву, через гатку, через поле, наспівуючи різдвяних пісень. Зо ставу нас вітав Чомба, той, що живіший всіх живих. В селі біля верби насвистував дід Чайка, забавляючи потерчат, а на оддалі махав блакитним світилом дід Соловейчик. А як ввійшли у вуличку, з хат почали виходити люди. Всі вони раділи Різдву Христовому, святковому вертепу, новому звіздареві і підспівували нам усім знайому колядку: Добрий вечір тобі, пане господарю! Радуйся! Ой радуйся, земле, Син Божий народився…

113


114


«МІСЯЧНА РАЙДУГА» С.ПИЛЬТЯЙ

Сергій Пильтяй

Місячна Райдуга Жив собі у лісі лісовичок, звали його Малик. Був він ще молодим як для свого племені, але вже бачив не один десяток зим. Зросту наш лісовичок був невеликого, біля двох ліктів. Малик мав типові великі загострені «лісовицькі» вуха, кругле личко та великі темно-зелені очі, які нагадували коштовні смарагди; коротке пряме каштанове волосся та кирпатий, увесь у ластовинні носик довершують зовнішній вигляд нашого лісовичка. Жив Малик у дуплі Тисячолітнього Дуба, який був настільки великим та могутнім, що його крона створювала тінь на відстані кількох десятків метрів від стовбура. Сам Дуб стояв посеред невеликої діброви, яка з усіх сторін була оточена дзвінким світлим бором. Здалеку здавалося, ніби батько-дуб охороняє своїх листяних дітей від непроханих хвойних гостей. І дійсно, в діброві не зустрічалося жодної стрункої сосни чи лапатої ялини. Тут було царство листя: розлогі клени, невисокі дивно покручені граби, зелена густа ліщина і, звичайно ж, безліч синів Великого Дуба, що були ніби однією пануючою сім’єю. А біля самого Дуба, на березі струмка, що протікає через діброву, примостилась чудова калина, яка щоосені радувала лісовика та всіх мешканців діброви своїми червоними ягодами-ліхтариками. Малик був господарем цієї діброви. Весною він допомагав квітам пробиватись крізь сніг, влітку оберігав гнізда птахів та нори тварин, восени розносив жолуді по діброві та допомагав тваринам готуватись до зими, а взимку — лягав спати, хоча інколи прокидався, одягав моховий кожушок та обходив свої володіння, слідкуючи за тим, чи добре всім зимується. Усе було добре у нашого лісовичка. І лише одна мрія, що жевріла в його думках, не давала йому досягти повної гармонії. Ще в дитинстві від старезного діда лісовика-дібровника Малик чув розповідь про Місячну райдугу і про те, що хто її побачить, той знайде спокій, і ніякі життєві негаразди не будуть перепоною на шляху життя. Одного літнього вечора, закінчивши обхід діброви, перед тим, як залізти у дупло, Малик примостився на великій лапі Дуба помилуватися вечірнім лісом. Сонце ледь-ледь освітлювало верхівки дерев, і навкруги панували приємні напівсутінки, навіюючи душевний спокій. Аж ось над кронами промайнула якась тінь, і на молодий дубок, якраз навпроти лісовика, сів великий чорний крук. Це був давній знайомий Малика Вишезор, який час від часу навідувався до його діброви. — Здоров був, Вишезоре! Давненько я тебе не бачив, — звернувся Малик до крука. — Розповідай де був, куди літав? — Був я в Скелястих горах, у своїх родичів, гірських круків, цікавився у них про твою мрію — Місячну райдугу. Очі лісовика загорілися вогниками цікавості, він навіть трохи подався вперед. — Ну, розповідай швидше, що ти дізнався. — У гірських круків є повір’я, що побачити Місячну райдугу можна в ніч осіннього або весняного рівнодення, зійшовши на найвищий пагорб місцевості, якого можна досягти за одну ніч. — В нашій місцині, — вголос почав роздумувати Малик, — це, мабуть, Пагорб Чотирьох Каменів, що знаходиться на північ від моєї діброви. — Так, — підтвердив Вишезор,— якраз до нього ти можеш дістатися за одну ніч задовго до сходу сонця і побачити з його вершини Місячну райдугу.

він.

Обличчя Малика засяяло від задоволення. — Нарешті я здійсню свою мрію! — захоплено вигукнув

Крук розправив крила: — Мені вже потрібно летіти. До осіннього рівнодення лишилося три дні. Готуйся, Малику! Я прилечу побажати тобі удачі, — із цими словами крук здійнявся в повітря і зник за кронами. Сонце вже сіло, на небі почали з’являтися зірки. «Нарешті моя мрія здійсниться», — подумав лісовичок, потягнувся і поліз у тепле дупло відпочивати. Три дні минуло у звичайних клопотах. І ось настав вечір дня осіннього рівнодення. Вилізши з дупла, Малик озирнувся навкруги. Ліс ніби завмер в очікуванні чогось особливого: не ворухнеться ані листочок, ані травинка. Раптом над лісовиком пролунав голос: — Ну що, готовий рушати до здійснення мрії? — А, це ти, Вишезоре? — Прилетів побажати тобі удачі та попередити, що довкола вештається зграя песиголовців. — Дякую за попередження, але що їм потрібно в лісі? — здивувався лісовик. — Хто їх знає, але будь обережним. Малик присів на корінь дуба, посидів хвилинку, вдарив долонями по колінах і підвівся. — Час мені йти. — Бувай, Малику, щасливої дороги! — До побачення, Вишезоре! Не обертаючись, лісовичок покрокував на північ вздовж струмка, лише погойдування папоротей та тихе шурхотіння виказувало його шлях. Сонце заховалося за деревами, і на ліс опустилися сутінки. Нарешті Малик вийшов зі своєї діброви і потрапив у чистий сосновий бір. Довкола височіли стрункі сосни, дене-де траплялись берізки. Попереду була річка Світлиця, через яку потрібно було переправитись, тому лісовик рухався швидко, не звертаючи уваги на довколишній світ. Він хотів переправитись на інший берег річки засвітло. Ось і Світлиця. Її пологі береги були вкриті травою та верболозом. Малик вийшов до річки і зупинився під старезною вербою, що схилилася до води. Під цією вербою було заховано невеликий човен, що його зробив для своїх потреб сусіда Малика лісовик-боровик. Раптом біля нього пролунав тоненький сміх. Лісовик від несподіванки аж підскочив. Перед ним стояла струнка дівчина в трав’яному одязі, зеленавим довгим в’юнким волоссям та ясними зеленими очима. То була мавка. — А, це ти, Вербинко, ну ти мене й налякала! — Куди це ти зібрався, вуханчику? — посміхаючись, спитала мавка. — До Пагорба Чотирьох Каменів, подивитися на Місячну райдугу. — Все-таки наважився здійснити свою мрію? — Так, — відповів лісовичок. — Тоді щасливої тобі дороги, — відказала мавка, — але будь обережним, на тому боці річки чигає зграя песиголовців. — Я про це знаю.

115


ЧИТАЛЬНЯ — Ми з іншими мавками хотіли було звернутись до діда Лішука, щоб він їх попроганяв, але вони поки що шкоди лісу не завдають, звірів не кривдять, а все щось шукають. — Гаразд, дякую за попередження, — сказав Малик, сідаючи в човен. — Всього тобі найкращого, — побажала мавка. — Потім розповіси мені, як воно — побачити Місячну райдугу. — Обов’язково, Вербинко. Бувай! — І Малик запрацював веслами. Досягнувши берега, Малик оглянувся — протилежний берег був порожній: мавка вже сховалася в своє дупло, і лише одинока верба стояла, схиливши гілки до води. Сонце зайшло, почало темніти. Перед Маликом розкинулась невелика безліса галявина, яка знаходилась між річкою та смерековим лісом, що височів на півночі. Саме в цьому лісі знаходився Пагорб Чотирьох Каменів. Малик хутенько перебіг галявину і зайшов до лісу. Смерекові ліси, на відміну від борів та дібров, були набагато темнішими, і, хоча місяць уже зійшов, під пологом панувала непроглядна темрява. Малик швидким кроком попрямував на північ. Навколо звисали темні лапи смерек, від подихів вітру здавалося, що віковічні дерева намагаються зійти з місця, але їм це не вдається, бо їх щось тримає. Десь скрикнув пугач. Лісовику стало трішки моторошно, і він ще більше пришвидшив ходу. Та ось праворуч блимнув мерехтливий промінчик світла, ніби танцюючий світлячок. Малик зупинився. Дивно, в смерековому лісі ніколи не було світляків. Придивившись, він зрозумів, що то далеке вогнище. «Хто міг розпалити вогнище вночі посеред лісу?» — задумався Малик. На думку спало лише одне — песиголовці. І тут його схопили. Малик навіть не зронив і слова, настільки все сталося несподівано. Його просто схопили і потягли. То було двоє песиголовців. Низькорослі, волохаті істоти з собачими писками. Ці створіння здавна наводили жах на лісових жителів, але так далеко в ліс вони ще ніколи не заходили. Лісовика притягли до вогнища. Навколо багаття сиділо семеро песиголовців. — Що це ви там притягли? — спитав найстарший із них. — Та це лісовик, кудись прямував. Ми вирішили його схопити. — Підведіть його до мене. Малика підвели до ватажка. То був старезний песиголовець, увесь сивий з маленькими проникливими очицями. — Ти що тут, коротуне, робиш? — спитав він. Малик хотів відповісти, але настільки злякався, що в нього перехопило подих. — Ну ж бо, відповідай! Тремтячим голосом лісовик відповів: — Я йду до Пагорба Чотирьох Каменів, подивитися на Місячну райдугу. Очі песиголовця набули такого дивного вигляду, ніби він щось згадав. — Місячна райдуга, — прошепотів він. — Це твоя мрія? — Так. Песиголовець зітхнув. — Не можна зупиняти того, хто йде по Шляху. Я знаю, тому що колись сам втратив мрію. І старий ватаг почав розповідати. — Ще коли я був молодим вожаком, то хотів вивести своє плем’я на прабатьківщину песиголовців, до скелі Біле ікло. Біля її підніжжя, за нашими легендами, знаходиться вхід у печеру, де з каменю вийшов великий Каніс, наш пращур. Старий песиголовець схилив голову. Його голос тихо звучав, ледь чутний у шелесті листя, але його дух випромінював таку енергію, що здавалося, ніби спогади про минуле повернули йому молодість.

116

— За повір’ям, плем’я, що оселиться біля тієї скелі, стане величним і об’єднає всі інші племена песиголовців. Я запалав цією мрією і почав збирати когорту, щоб знайти Біле ікло. Та наші старійшини вирішили інакше. Песиголовець знову зітхнув. — Мені заборонили йти на пошуки. Сказали, що це лише казки, що вони не допустять, аби плем’я на тривалий час лишилося без найкращих воїнів. І це в мирний час! — Очі песиголовця горіли пристрастю, але в голосі відчувалася гіркота втрати. — І я скорився. Враз кудлата постать старого песиголовця якось осіла. Здавалося, що він втратив усю енергію, яку тільки що випромінював, згадуючи свою молодість. — Так я втратив мрію. Відтоді наше плем’я поступово згасає. Песиголовець підняв голову і подивився Малику у вічі. — Відпустіть його! Малика провели за межу світла від вогнища і відпустили. Не оглядаючись, лісовик чимдуж попрямував на північ. У голові роїлися різні думки, але цю пригоду він хотів якнайшвидше забути. Минув деякий час. Уже було далеко за північ. І ось перед лісовичком відкрилась галявина, посеред якої височів Пагорб Чотирьох Каменів. Цей пагорб називався так тому, що на його вершині стояли чотири камені, які незнамо-звідки тут взялися, але з давніх-давен вважалися священними. Малик зі всіх ніг побіг до пагорба. Нарешті здійсниться його мрія. Видершись на вершину, лісовик примостився між чотирьох каменів і почав чекати. Час спливав, місяць вже почав хилитись до горизонту, а Місячна райдуга все не з’являлася. «Невже моя мрія так і не здійсниться, — гадав Малик, — і вся ця мандрівка даремна?» В душу лісовичка закрався смуток. Та ось поряд з’явилось бліде блакитне сяйво. Малик повернувся і побачив поряд струнку дівчину в білому вбранні. В її волоссі сяяли маленькі зорі, а всю її огортало блакитне мерехтливе сяйво. Від подиву Малик аж рота відкрив. — Як тебе звати? — спитала незнайомка. — Малик, — затинаючись, відповів лісовик . — А мене звати Зоряною. Що ти тут робиш? — Чекаю Місячної райдуги, але здається, її сьогодні не буде. На обличчі дівчини з’явилася легка усмішка. — Якщо дуже захотіти, то всі мрії здійснюються. Треба тільки захотіти. Малик заплющив очі і промовив про себе: «Я хочу побачити Місячну райдугу». Розплющивши очі, він подивився на місяць. Навколо нього з’явилося кольорове коло, яке почало розширюватись. То була справжня Місячна райдуга! Лісовика охопило почуття захоплення і спокою. Так вони й стояли вдвох на вершині пагорба — Малик і Зоряна — вдивляючись у це диво природи…


«НІМБ САТАНИ» С.МИСЬКО

Сергій Мисько

Німб Сатани Будь який збіг з реальними подіями, людьми, населеними пунктами, тощо… майже випадковий

РОЗДІЛ I ДУША В ДУШУ Корова почухала задньою правою, роздуте молоком, драглисте вим’я і діловито заявила: – Туди дороги немає. Вірніше, її не існує взагалі. А вам навіщо? Від почутого й побаченого очі Євгена округлилися до непристойних розмірів. Тепер ці дзеркала душі, вискочивши на лоба, скоріше нагадували білі порцелянові блюдечка з чорними масними плямами розширених зіниць по центру. – Я, Зойка… Зойка Білокопитова. Між іншим, у тебе виразні очі, – продовжувала тварина, висолоплюючи язика. – Давай відразу на ти. У нас тут все по-свойськи. Білокопитова все ж соромилася в присутності незнайомця відганяти немитим хвостом зграї надокучливих мух, що обліпили її з усіх боків і лізли куди їх не просять. Про всяк випадок Євген зробив крок назад. У голові крутилися неймовірні варіанти пояснень: «Мабуть теща намовила за мої солоні жарти. Чи й того гірше… Пристріт. Конкуренти по бізнесу таки підсипали у каву якоїсь гидоти. Як кажуть старі люди: «правдива мана – здоровому глузду хана». Чи може нарешті фортонуло і я…». – Чого замовк? А в тебе яка назва? Вона не втрималася, мабуть їй нестерпно свербіло. Врешті-решт кілька разів війнула розкішним хвостом з рудими китицями бруду, здійнявши в повітря сіро-зелену хмару. Євгеній рефлекторно почав відмахуватися від комах, але даремно. Літаючу безліч не цікавила його персона. Ескадрилья хаотично покружлявши в повітрі, знову обсіла Зойку. * Подружжя Мамаїв поверталося додому, опісля вдалого м’ясного торгу на обласному базарі. Євген та Євгенія Мамаї проживали в селі Добролюбівка, N-ського району, N-ської області. Класичні селяни на земельних паях. Як і всі, так звані, дрібні одноосібники обробляли наділи за принципово прозорою схемою. Ця категорія землевласників зазвичай орендувала всю необхідну техніку у більш заможних фермерів. Окрім зазначеного виду діяльності, і, аби убезпечити себе від фінансової кризи на неврожайні роки, займалася ще й сяким-таким допоміжним бізнесом. Іноді робили вилазки за свіжиною. Тобто на день-другий ставали ”м’ясниками”. Так віднедавна називають приватних заготівельників великої рогатої худоби і свинопоголів’я у населення району. Здійснювали забій, обвал, формування роздільних шматків для реалізації в мережі оптової і роздрібної торгівлі. Добру половину дороги Євген і Євгенія провели за емоційним з’ясуванням хто з них винен в тому, що хтось винен. Скоріше ця обставина віднедавна стала невід’ємною складовою їхнього сімейного союзу. Вони воліли виказувати одне одному все, що лежить на душі, особливо не переймаючись реакцією у відповідь. Часто-густо такі емоційні перепалки закінчувалися великими сварками. Навіть бійками, а на завершення зазвичай палкими обіймами сексупримирення. Словом, все, як у нормальній, цивілізованій,

сучасній родині. Трішки притомившись від емоційних перепалок взяли тайм-аут для відновлення. Ближче до перехрестя головної і другорядної доріг, Євген вимкнув магнітно-імпульсний прискорювач коліс. Двигун почав працював у звичному режимі. Тепер з вихлопної труби вилітали ледь помітні сіруваті клубочки відпрацьованого біо-палива. Залишилося повернути вправо, аби подолати ще з десяток кілометрів до рідної Добролюбівки, який знаменувався абсолютно непридатним для автомобільних коліс покриттям. Легше й швидше цю відстань пройти на своїх двох, насолоджуючись мальовничими краєвидами, аніж гойдатися в стані контузій на сидінні автівки. Євгенія аби дозволити чоловіку зосередитись на кермуванні, продовжувала нервово клацати мобільним. Як то ще кажуть сиділа в ”Вконтакті”. Китайське диво видало черговий глюк, обірвавши змістовну переписку з кумою Людасею. В запалі, вконтакреша кинула телефон на заднє сидінні. Кілька хвилин сиділа в очікуванні, розглядаючи манікюр. Заглянула в дзеркало заднього виду. Незадоволена своїм відображенням, розплела коси. Знову глянула на себе оновлену. Облизуючи губи, задоволено хмикнула. Потім плеснула в долоні і дістала з сумки півлітрову пластикову пляшку. Зросила її вмістом руки, шию, зону декольте, а ще трішки під спідницю. В захваті від запаху, закрила повіки. Насолодившись хвилею задоволення, томно глянула на коханого, посміхнулася і з новими натхненням почала свій оригінальний спіч. – Якого дурного ти повернув на цю роздовбану, забуту здоровим глуздом дорогу? Сюдою вже з весни ніхто не їздить. Чого мовчиш? Знає кіт, чиє сало з’їв, тому й мовчить. – Євгенія тицьнула пальцем у годинник на щитку приборів. – Дев’ятнадцять сорок п’ять. Вечоріє. Пів години мовчали, мов чужі. А ми ж любимо одне одного до нестями. Забув? Я нагадаю!

117


ЧИТАЛЬНЯ – Затишшя скінчилося… Сюдою набагато ближче. Хоча й дорога не дуже. Втомився я від пустого базікання. Охолонь. Не буди лихо поки тихо. Напахтіла якоюсь гидотою. Розкуйовдила волосся… – Ой-й… Он, як! Хвате вдавати розумника. Як ото в пісні. О боже какой мушщіна! Хоч би приймач полагодив. Ні музики в машині, ні хазяїна. Тільки, ось, голомозий космонавтик вхопився за кермо і вдає з себе казна що. Ти не бачиш хто поряд з тобою? Пелена перед очима? Це я! Твоя кохана дружина Євгенія! – Бачу, не репетуй. – намагаючись вдавати спокій, відповів Євгеній. – Щоб ти була… в курсі. Я контролював показники приладів. Підсилювач треба відрегулювати. Впорскування палива обмежити. На сотню має бути рівно літр палива. Наразі більше на сто грамів. – Мені це ні про, що не говорить. Не репетуй? Їхали по платній трасі. Це не дешева розвага. – Ні, ну ти чуєш? За годину пролетіли двісті кілометрів, а їй байдуже. Гривня за кілометр без посту ДАІ – це дорого? – Не бубни… По звичайній, з штрафами і зупинкою на контрольних пунктах за твої винаходи майже те саме. – А швидкість? – гордовито кинув Євген. – Виграш у швидкості. На платних дорогах запобіжні чіпи дезактивуються. – А, якби, не дай боже, якесь лихо на дорозі? Євген зробив вигляд ніби не чує нарікань. – У мене не відмовчишся. Хвате мені вчорашнього. Тут треба в діло зранку, а воно ввечері наковталося з кумом градусів. Хай все пропадом аби мені було добре. Дві телячі і три свинячі туші! Не туші, а чисте здоров’я. Ледь коту під хвіст не викинули. Євген вибрав момент коли машина виїхала на більшменш “притомну” ділянку і випалив: – Ні, ну ти таке бачила? Ні з того, ні з сього, без явної причини… В твою голову розум вже давненько не навідувався. То мовчиш, то репетуєш, як з гарячки. – В мене шок! Тупо й дупо по самі вуха... Навіть для космонавта самоука. Тишком-нишком взяв свою Євгеночку на експеримент. Летіли на швидкості двісті на таратайці з причепом. Ти в своєму розумі? Я, що піддослідна тваринка? – Все під контролем. Не влазь у крайнощі. Моя «Славута» дасть фору фірмовим нафаршированим всюдиходам. В разі нештатної ситуації спрацюють катапульти і ми не твердо впадемо метрів за десять від місця аварії. – Ти хотів мене ще й катапультувати? Кидати об землю коханою дружиною? А якщо поряд дроти на стовпах під напругою? – Євгенія, від хвилювання, плеснула в долоні. – Швидкість? А сто – безпечно? Чи вісімдесят? Євгеночко, люба, можна потрапити в халепу й на своїх двох. Тут вже, як крива долі занесе. З катапультою трішки переборщив. Жартую звісно. Вистачить гравітаційного нейтралізатора. З цим девайсом шанс потрапляння в аварійні ситуації дорівнює нулю. – Знову жарти? – Час від часу треба, але цього разу чесно. Скоро на моїй Славуті кружлятимемо навколоземною орбітою. – Попереджуй заздалегідь, коли надумаєш кружляти. Але не зараз.

118

– Ні… Приблизно за місяць. Та скоро, щоб ти знала, за якихось років сім-вісім, злітати на Місяць чи на Марс буде простіше ніж з’їздити в місто м’ясом торгувати. Годин десять дороги і ти на Місяці: стоїш на місцевому базарі, правиш свою ціну. Вже розробляється програма комерційних маршрутів загального користування: Земля(Україна) – Місяць(Україна) – Марс(Україна). Україна має свої території не тільки на Землі. Євгенія терпляче слухала повчання чоловіка. Ця жінка не звикла дарувати закиди в її сторону на привід розумових здібностей. – Маєш мене за ідіотку? Я шкільну програму засвоїла на відмінно. І на яких планетах є Україна знаю! На Марс? Хай спочатку на Землі дороги нормальні зроблять. Ти ж знаєш. Я…, – Євгенія, аби втамувати хвилювання і не перевести розмову в традиційне з’ясування стосунків з рукоприкладством, зробила паузу аби підібрати потрібні слова. Чоловік за кермом, стан дороги поза коментарями. Це треба враховувати. – Я за тобою і у вогонь, і в воду. Хоч до раю чи до пекла. Аби з тобою. Але попри це, ти телепень! Невиправний дурисвіт! Винахідник самоук! І… Досить і цього. – Хай так. Кому написано вище покинутий цей світ раніше відведеного, нічим не відкупиться. Швидкість тут ні до чого. – Слушна думка… Це твій коник. Повчати. Ти ж гуру! Просвіти мене, темну конячку. Я буду слухати, відкривши рота. – Та ці дороги, скоро взагалі стануть зайвими. – Євген захопився, але уважно спостерігав за вибоїнами, що підступно стелилися під колеса. – Може тому їх і не ремонтують. Так! Колесо – це гальмо цивілізації. Воно припинило нормальний еволюційний розвиток. Затримало потрібні винаходи на добрих пару-трійку тисяч років. – Я б тебе зараз катапультувала заради приколу…– Євгенія вдала ніби натискає першу ліпшу кнопку на щитку приборів. – Чепурненька й вродлива відьмочка. – Євген обережно прибрав її руку. – Люба моя, ти мабуть забула запах хазяїна? Показати ху із ху? Зараз висаджу з машини і будеш бігти поряд, згадуючи по чім Савка дьоготь продає. У відповідь Євген почув слова пісні. – …Ще й на бороді ямка. А я люблю Євгенка, сорочка вишиванка. – Давно ти не співала. Згоден, але на броді ямка – брехня. Ні… Мабуть висаджу. Будеш бігти, співати і гав по посадках розганяти. – Знайшов зачіпку. Стулися. Значить, ямка – брехня, а інше – не викликає сумнівів? Дурисвіт. Я ж кажу, ось тобі. – Вона скрутила коханому дві дулі. Їй здалося цього замало. На додачу вона показала ще й язика. – Мені зараз добре. Душа співає! – Співай, але подумки. Чи пошепки. Це вже схоже на маразм. Чесне слово висаджу. Ще й дулі мені показує. Дитячий садок «Беззглуздячко». – Балакаємо душа в душу. Висадить він. Дивись, щоб я тебе не висадила. Хазяїн, – Євгенія зробила неоднозначний їдкий наголос на цьому слові. Раптом вона повернула голову в бік. – Ого-го! Ти диви, Євгенчитку, що творить-


«НІМБ САТАНИ» С.МИСЬКО ся! Вихор щойно рвонув. – Такий порив, ледь дерева не потрощив. Ніяких різких поривів вітру він не встиг помітити. Перемкнув на нижчу передачу і з’їхав на узбіччя, бо більш-менш нормальна дорога закінчилася. Попереду тільки напрямок, означений щербатими вибоїнами і горбиками. – Ти збочена особа… Їй хоч кіл на голові теши, а вона казатиме: дощ іде. – Солоденький, як у воду дивишся… Тепер ще й дощик почав накрапати. Лобове скло вкрилося маленькими мокрими цяточками. У відповідь Євген ввімкнув двірники, втомлено позіхнув і неохоче кинув: – Дурний гонор на твоїй голові дах рве. Треба міцніше прибити, бо ненароком і мене зачепить… – А якщо метеорит? – Ці слова, мимоволі, напросилося на язика. Євгенія навіть сама здивувалася від доволі несподіваного питання. – Сам учора мене лякав своїми історіями про космос. – Тебе налякаєш. Сама в чорта душу виторгуєш. – Ой, не треба мене провокувати… Не я придумала, що таке буває перед падінням метеориту. Падало ж колись біля села каміння з космосу. Так, космонавте? Ще й на твого прадіда Купріяна. Казкар ще той був, царство йому небесне. – Хто б казав. Ти, ще та провокаторша. Мені повчитися. – Хто всрався? Невістка. Так і це. Довго думав? – Не збивай з пантелику. Я про метеорит не закінчив. Так от… Про це навіть школярі знають. На всю планету Земля тільки два таких унікальних метеорити. Один з них впав на території України, біля нашої Добролюбівки. – Досить подробиць. Космос – не мій коник. – На черговій вибоїні Євгенія емоційно ляснула себе по ляшкам. – А-а, ти навмисне звернув на цю дорогу. Ну ти й… космонавт. Сподіваєшся на диво? – Можливо. До речі! Нагадую для особливо обдарованих. Сьогодні двадцять перше червня. Рівно сто двадцять п’ять років, як на голову моєму прадіду Купріяну, царство йому небесне, впала планета. Він тутечки садив баштан по балках. – Мрієш аби й тебе торохнуло по голові, – випалила Євгенія поправляючи неслухняні руді пасма, розхвильовані безперервними гойданням на “хворій” дорозі.. – Два рази в одне місце? Малоймовірно. Як би ж то… – Євген кинув погляд на дружину. Та зосереджено вдивлялася в краєвид за вікном. – Агов! Вже й галюни ловиш від нових парфумів. Де таку гидоту колотять? Схоже на протравку від колорадського. Збери, нарешті, свої патли у хвіст чи що… На відьму схожа. – Хто б казав. У тебе в роду всі відьми і відьмаки. Воно у вас спадкове. Не треба й планети. Не від світу цього – це норма. А волосся хай протряхне спокійно… – Тільки не зиркай на мене так своїми зеленими очиськами. Забула? Я за кермом. – Наразі це тебе й рятує. – Щось дійсно парко стало, – Євген відкрив бокове вікно. – Відкрий і ти своє, а то, як жук зараз впаду і буду ногами дригати від твоїх пахощів. – Не дригайся. Що ти розумієш в парфумерії, селюче? Французька брендова рецептура. Виготовлено в Китаї. – Ясно. Сколотини. – Зауважу – без використання спирту. На водяній основі. Щоправда термін придатності тільки пів року, – виправдалася Євгенія, поволі обертаючи ручку на дверцятах. – Ще й зіпсоване мабуть. – Ні, – Євгенія уважно розглянула етикетку. – Ще цілий місяць… А ти, що думав. Люди ж цей запах здалеку возять. Поки всі розтаможки пройде. Ціна знаєш яка. Якби ще й у Франції зроблено, то… Та зараз Китай замовлення від

НАСА приймає. Мав би знати, космонавте. Євген подумки смачно вилаявся, пригладив чорні вуса і сплюнув з пересердя у відчинене віконце. Євгенія, розчепіреними пальцями, похапцем розкуйовдила довгі кучеряві пасма рудого волосся. Від цього зачіска тільки набула бонусів. Вона знала, що такою, природно неохайною подобається своєму чоловіку, тому зробила це навмисне. Євгенія не дивилася в очі Євгену. Жінка зробила вигляд ніби зосереджено видивляється не краєвиди за вікном, бо намагалася уникати його погляду в моменти нервового збудження. Від його бісиків вона відчувала, як по її безвольному тілу починають бігати безлічі мурах-лоскотунів. – Бачиш, як у людей сонях гарно піднявся. Росте, мов з води. А наш сидить… – Ти мені зуби не замовляй. Чуєш? І мій космос своєю звивиною не чіпай. НАСА знає, що робить. Євгенія скоса поглянула на Євгена. Даремні сподівання. Він зосередився на дорозі, всім своїм видом демонструючи стійкість до зваблень своєї розпатланої супутниці. – Правда пузо коле? Твоє НАСА нас туманить, як сонце кротів. А ти віриш, – Емоції миттєво змінювали одна одну. Євгенія задоволено хіхікнула: нарешті вдалося підібрати потрібні слова і вдало зліпити їх до купи аби достойно зачепити свого любчика. Далі вона продовжила, підігріваючи ситуацію: – Аби ти знав, деякі пані з нашого села, навіть кредити брали, щоб одягнутися і пахтіти цивілізовано. Он Галка Підтоптана цілу літру купила. На все своє кодло. Це вона мені адреску регіонального менеджера підкинула. – Тепер всі смердітимуть однаково. А з приводу кредиту… Це натяк чи я помиляюсь? Машину почало трясти і гойдати із сторони в сторону. Вони виїхали на фінішну пряму. Ця ділянка дороги ніколи “не бачила” асфальтового покриття. Євгену іноді доводилося часто гальмувати, різко вивертаючи кермо. – Неоковирна дурість. Маєш свою жінку за лохушку? Ми з подружками через “Вконтаті” домовилися купити на всю групу ”Мода-да”. Треба зняти цей клятий… Євгенія швидкими вправними рухами розстебнула чорний бюстгальтер, а ще за мить він лежав на задньому сидінні поверх мобілки. Полегшено зітхнула, поправивши білу футболку з рожевим сердечком поверх напису ”Love”: – Аж дихати легше стало. Ніби хомута з шиї скинула. – Чи це я втомився, чи я не розумію. Минуло вже двадцять хвилин. А ми й досі товчемося на цій десятці, Їдемо, їдемо… Ні кінця, ні краю. Здається мені, що до твоїх теревенів навіть час прислухається. – Я теж помітила. Не дивно, бо повзеш, мов черепаха. На спідометрі стрілка і двадцяти кілометрів не доганяє. Час прислухається? Не дивно. Наші бесіди можна записувати і по радіо крутити. Тепер її ще доволі гарні й пружні перси колихалися в такт нерівностям, що стелилися під колеса авто. Натільний хрестик на золотому ланцюжку раз по раз перестрибував то на ліву, то праву сторону глибокого декольте. А на повороті з розгону шубовснув у, на мить розширену, щілину між розхвильованих пишних округлостей. Хрестик дошкульно муляв ніжну плоть. Євгенія смикнула за ланцюжок аби дістати надокучливого бранця. Застібка розірвалася. Вона навіть скривилася від болю. Ланцюжок якимось чином обкрутився навколо правого соска. А нові й нові колихання машини тільки додавали неприємностей. Євгенія то вигинала спину, то підскакувала на сидінні. – Що? Стаєш дибки, мов коби…, – Євген не встиг завершити фразу. Машину кинуло вбік. Він ледве не прикусив язика. – Ото, щоб не взивав мене. Пригальмуй трішки. Дістану хрестика з пазухи, а то ще відірву сосок.

119


ЧИТАЛЬНЯ Чоловік зупинив машину. Євгенія не примусила себе довго чекати. Тепер хрестик висів поверх футболки, якраз рожевому серці. – Знову застібка на ланцюжку розійшлася. Гайда. – Ти з мене всі соки вип’єш своєю модою, – відповів Євген натискаючи педаль акселератора. – Не стартуй, мов ракета. А я не втямила. Твоя жінка схожа на кобилу? Я, не побоюся цього слова, займаюся фітнесом, гарно пахну, вдягаюся по модних журналах. А волосся. Я тебе втоплю у ньому і ніхто окрім мене не знайде Після всього, я, кобила? Та такої фігури, як у мене ще пошукати. – Заспокойся. Звісно, що не кобила… Вирвалося. Але розкидати свої цицьки по машині не варто. – Ой, а хто мене тут бачить? Спробуй сам цілісінький день проходити з цією портупеєю і двома кобурами на грудях. – Я бачу! Це мене відволікає від керма. Придумає щось, хоч стій, хоч падай. Хоча, ні. Правильніше: і на голову не натягнеш. – Хвате, кажу.. Відволікайся акуратніше, а не то начеплю кобури на твою розумну голову. Тільки її треба здути на два-три розміри. І по самі вуха натягну… – Сказонула… Як не приший кобилі хвіст. Дивись, що я тобі щось не натягнув. – Хвате… Завівся, як будильник. Краще слухай, – зауважила Євгенія на черговому гальмуванні. – Обережно! Рідну жінку везеш. Мені стограмова пляшка обійшлася в якихось п’ятсот гривень. А чим мені ще запах тельбухів перебивати? Чого витріщився? Все, тепер боюся. Одним словом… Визнаю. Ти хазяїн. Тільки на велику… величезну на букву Ху, – ще уїдливі повторила Олена. – Затям! Та пахтися чим хочеш, а село нічим не заглушиш. Село – це модно. Слухай, що тобі каже хазяїн. Хазяїн! – повторив Євген. – О! Дощик закінчився. – Вимкни двірники! Дурне, як сало без хліба. Називай себе хоч папою римським. Хвате носа задирати. Це ти у космонавти мітиш. А я жінка земна. Люблю щось більш-менш зрозуміле. – Жменько, не ставай в позу. Досить мені нерви причісувати. От навмисне не вимкну. Хай тобі нерви потріпають. Тільки й чуєш всю дорогу, оце: хвате, хвате... Для чого тоді й на білому світі жити? Крутишся без просвітлої години. Клопоту під зав’язку. Єдина втіха лишилася: ти без одягу та ще випити іноді з кумом по чарці на коня. Душевно, без головомийки і цього тупого «хвате». Попереду виднівся вказівник населеного пункту «Щастячко». – Без одягу… Який не який, а комплімент. – Вмовила. – Євген вимкнув двірники. – Вже он і Щастячко на горизонті. Дорога слизька, не напорись на «Щастячко». – Раптом вона перелякано затараторила: – Я, що казала. Диви, знову рвонуло! Запилило… Гіляка на нас летить! Євгене! – відчеканила останні слова Євгенія, тикаючи рукою у лобове скло поперед очі чоловіка. – Бач-ч…, – тільки й встиг прошипіти Євген. Він крутнув руля і загальмував. Синій «Славута» з міні-причепом, зробивши неймовірний розворот, з’їхав на узбіччя, підім’явши зламані гілки акації. Добре що все обійшлося без травм. Євгенія заплющила очі і обома руками вхопившись за Євгена. Він розчепив руки дружини, поплескав її по щоках. Лише пересвідчившись, що все в порядку зняв пасок безпеки з себе, а потім з неї. – Скільки тобі було казано. Не пиз...и під руку!!! – Євген горлопанив на вухо дружині вже не стримуючи емоцій. – Якщо пробили ската, я тебе впряжу поперед машини і буду підганяти аби нарешті згадала по чім сьогодні Савка дьоготь продавав. Жінка, оглушена криком, деякий час сиділа мовчки.

120

Показовий момент. Стулені коліна, невинні кліпання повіками свідчило про шоковий стан... Євген вийшов з машини. Від побаченого щосили вдарив кулаком по капоту. Добре, що метал був старого прокату. Витримав. Інакше була б добряча заглибина. Притулившись до лобового скла, показав Євгенії дві дулі. – Пробили відразу два скати. Передні! Два! – Притулившись до лобового скла, показав Євгенії дві дулі. – А запаска лишень одна! – цю репліку Євген підкріпив більш змістовним жестом: праву руку зі стиснутим кулаком зігнув у лікті, а ліву наклав на плече. На Євгенію ці погрози подіяли, як стимул вийти з машини. Вона трішки оговталася від шокового стану і навмисне не спішила поправити піддиркану від безперервного вовтузіння на сидінні, зелену спідничку, демонструючи свої ще доволі стрункі й гарні ніжки. А ще нові трусики, які вона сьогодні купила потайки, втри дорога у фірмовому бутику. – Доводиш до гріха. Матюкнувся… Матюк з язика – впустив чорта у світ… – Та чого його ото парка парити. – улесливо перебила його Євгенія. – Нічого не вдієш. До кума Булави зганяй по молодецьки. Рукою подати, а то може й ближче, якщо чимось іншим подавати. Правда, Євгенчику? Євген якраз присів біля машини і оглядав пробиті скати. – Ах ти безсоромна. – Він спочатку не повірив своїм очам. – Вже й труси не вдягаєш? Таки скисла на кисляк… А ну повернись. Такими шворками тільки лантухи зав’язувати. – Дурило, провінційне. Що ти знаєш. Це бренд… – вона була втішена. Їй вдалося змінити тему і заспокоїти чоловіка. – Це ж мій сюрприз тобі. Вірніше мав бути. А-а-а! Ти… Ти, для рідної жінки пів свині зажалів? За комплект модних трусиків. Тим більш, що зараз рік синього коня. – Ні, з трусами – це фінт вухами. Ну, хто їх бачить? Тільки ти коли вдягаєш, та я іноді коли знімаю… Чого ж ти їх всі відразу не натягнула? Тепліше буде вночі. – Недарма мені консультант Віолета із ”Круговерть” порадила цей колір. Ну це той бутик де я брала трусики. – Євгенія спробувала надати новині невимушеності, закусивши нижню губу. – Буцімто чоловіки божеволіють від синього фасону. Мабуть вона мала рацію. Чи досвід… – Консультант Віолета? Точно! Як ми забули про рік коня… Це ж треба. Та мені якось фіолетово до цих східних календарів. А я все думаю, що це дебет з кредитом не стикуються. – Ні, не фіолетового. Синього. – Правильно. Вуздечка на твоє причинне місце. Синя для рудої божевільної кобили… Все ж треба було тебе висадити і впрягти машиною аби питала у кожного стовпа по чім Савка дьоготь продає. – А сам? Знову накупляв книжок про літаючі тарілки. Мало тобі Інтернету. Мариш чкурнути у космос на своєму тюнінгованому драндулєті, зустріти симпотну інопланетяночку і катати її на рулі? – Євгенія нагнулася і полізла на заднє сидіння по мобілку. – Та я вже зустрів одну. Ось вона. – Євген злегенька плеснув її по сідницях. – А куди зібралася дзвонити, голозада? – Телефон твій – тю-тю. Навіть техніка тебе не терпить. А мій ти вдома забула. Казав же вранці. Не забудь мій телефон. Вони вже забули і про скати, і про інше, захопившись черговим з’ясуванням стосунків. Такі дивні перипетії останнім часом траплялися з ними повсякчас, відтоді, як вони змінили своє ставлення до усталених статутів сільської родини. Але єдиним виправданням цим скандальчикам, не зважаючи на емоційні змагання в дотепності, було справжнє почуття – кохання. Тільки воно давало змогу продо-


«НІМБ САТАНИ» С.МИСЬКО вжувати цю дивну гру люблячих сердець Євген спробував сам поправити задерту спідницю, але навпаки тільки дужче оголив жінчині принади. Йому відкрилися більш відвертіші подробиці. – Коли ти встигла ще й з цим? Де твої завитки “кукурудзяних рилець”? Це вперше ти так кардинально змінила зачіску. Було-було, але такого… Блищить, мов нова пательня! Треба було ще й часником натерти для поліровки. – Сьогодні вранці було натхнення. Спочатку манікюрними ножицями. Вийшло якось кострубато. Довелося позичила в тебе одноразову бритву. – Євгенія вилізла з машини. Помітивши неоднозначний погляд Євгена, швидкими рухами поправила спідницю. – У нас не всі дома й хата без вікон і дверей. Попереджувати треба... Заздалегідь. І взагалі… У тебе, що своїх катма? – Уявляєш, буває. Твоя, до речі, гостріша… – Ти хоч викинула її потім? – Ой, не роби з цього проблему. – Тобто, я міг нею вранці поголитися? – Чи я тобі чужа? Що тут такого? Скільки я там збрила, – Взявши руки в боки, випалила Євгенія. – Вважай це жартом. До речі, телефон знову працює. Мабуть перебісився. – Вона натискала правим вказівним на екран. – Дійсно, що тут такого. Це не твоя провина. Ти такою родилась. Я перевірю. Якщо не жарт… Начувайся. Євгенія показала чоловіку язика і продовжила клацати мобільним. – Зараз же подзвони до моєї тещі… Хоч вона й каже іноді в мою сторону: ”До нашого берега припливе, як не послід, то тріска”, я її люблю і називаю мамою. Хай Оксанка сьогодні заночує у нашої мамки Марії. – А я куди дзвоню? – Євгенія ледве встигла попередити матір про затримку. Телефон знову відмовився працювати. – Встигла. – Бачу ти крутиш мене на новий телефон. Інакше ці фокуси не назвеш. І мій забула, і своєму в’язи скрутила. – Ні, ти невиправний бовдур. Чуєш, що кажеш? Забула мій телефон. А в самого, що руки-дрюки, мозок-смалець? Добре проїдемо й це на задній швидкості. – Наразі не про це. Якщо пам’ятаєш, ми посеред степу з пробитими скатами. Ти мене зовсім затуркала своїми приколами. Вмієш... – Євгеній озирнувся довкола: жодного поруху. Повний штиль. – Тобі залишилося тільки одне. Не гаємо часу. Догола роздягайся та на задньому сидінні вкладайся. Налаштовуйся на ніч кохання. А я по лісосмугам піду… – Сама ночуватиму? – хіхікнула Євгенія. – З пів годинки поночуй сама. А я тим часом вполюю голіруч нам дичини для романтику. Зараз фазан іде. Вечеря просто неба. Запечемо м’ясця в чорноземі. У мене пляшечка шмурдячку є в багажник, – ледь стримуючи сміх, Євген анонсував програму на вечір. Євгенія швидким рухом ще раз поправила спідницю. – Ти діло кажи. Всю дорогу їхав зі стуленим ротом, мов німиці наївся. Аж тут прорвало. Дотепник. Легкий на підйом до пустощів. Ти я бачу теж зі своєю головою на ви. Вмикай нарешті мужика. Вже хвилин десять базікаємо про сивих кобил. Хто ж тут хто? Ну ж бо. Тільки не телися довго, бо вже вечір збирається. Євген почухав потилицю. Чоловік вже забув про скати… У нього вже крутилася думка про “заночувати в степу просто неба”. Але переміг здоровий глузд. Проблема ж бо не зникне на ранок. А як дощ чи знову вітер підніметься. – Чесно кажучи, з тобою ввімкнеш не тільки задню вперед. Будеш і бокову шукати, і, що головне – знайдеш в кінці-кінців. – Кінці-кінців, – передражнила його Євгенія. – Коротше… сідай нишком в машину. Я одна нога тут інша там. Дякувати у кума Булави хата скраю.

– Скраю, тому добро й лихо першим стрічає, – вставила Євгенія.. – Маєш рацію. Тому й позичить. Куди в біса дінеться. – Як скажеш, любчику. Буду чекати на тебе в чому мати народила. – Євгенія задерла футболку і погойдала персами. Вона це зробила скоріше аби їй було зручніше дістати натільного хрестика, що намуляв, знову потрапивши у полон поміж груди. – Агов, тобі лікуватися треба від сказу. Краще у ветеринарній клініці. – Гаємо час. Я не збираюся тут вночі навпомацки витрішки ловити. Любчику. – Вона привела себе до ладу виставивши бранця поверх футболки. – Гаразд. Виторг сховай надійніше. Гляди трапляться липкі руки. Засунь в обігрівач. Там надійніше. – Не закінчивши фразу, хвацько рушив з високого старту, згадавши армійські марш кидки з повним комплектом по пересічній місцевості. Євгенія проводила захопленим поглядом свого коханого: ”Ич, який. Подумати тільки на Місяці планує м’ясом торгувати. Хоча молодець. Перспективний у мене чоловік. Ну звісно ж поряд з такою, як я неможливо бути інакшим. Тільки б не чаркувався з кумом на коня. Потім збреше, що його інопланетяни забрали на літаючу тарілку, бо їм третього не вистачало для компанії. А воно ж за кермом, Моє улюблене й ненаглядне… Забула його попередити ще й за скажену корову. Люди подейкують не дарма. Точно, мій космонавт такого не мине. Євгенка, мов магнітом тягне до всіляких дурниць. Це, точно! Їй бо, зустріне біля струмка стару корову… Люди кажуть, що вона останнім часом ще й захрипла, опісля того, як зосліпу хотіла з’їсти їжака. Тепер видає звуки схожі на людську мову. Точно… буде з нею ляси точити поки не смеркне.” * Опісля того, як найстаріша жителька села Добролюбівки, дев’яносто дев’ятилітня бабця Фанасія, покинула цей світ, відбулося дуже дивна подія. Старенька жила відсторонено у безлюдному місці, за селом на краю урвища балки. Звідти все і всі, як на долоні. Подейкували, що бабця зналася на чаклунстві. Буцімто призначена верховним шабашем керувати погодою в Добролюбівці, але достовірних доказів цьому не було. Жила собі Фанасія просто, нікому на заваді не ставала. Хоча селянам гріх було скаржитися на капризи природи. Все, як по нотах. Сніг та хурделиця аби зима відновила паритет землі. Дощ своєчасно, сонце в міру… Хто наразі перейняв її ремесло ніхто не знав, але погодний раціон і надалі підтримувався в цій місцині належним чином. Родичі швидко розділили сякий такий спадок. Стару хату продали на буд матеріли, бо ніхто не наважився жити в цьому місці. Земельний пай та ще всілякий мотлох розділили між собою. Ялову стару корову Зойку забирати ніхто не захотів. Не знайшли іншого варіанту, а ніж вигнати в балки хвору скотину. Кому потрібен зайвий клопіт. Ні на м’яса з неї, ні молока не отримаєш. Спробуй десь подінь кількасот кілограмову напівживу тушу. На скотомогильник везти за тридев’ять земель. А так зайде корівка безвісти, бур’янами, у глухий кут якоїсь балки та й згине своєю смертю без зайвого клопоту. А чупакабри й лиси довершать справу… Деякий час корова навідувалася до господи. На превеликий жаль не знаходила там своєї дбайливої хазяйки. Протяжно мукнувши, поволі чвалала, назад у хащі балок. Попри невтішні прогнози, Зойка трішки вбралася в тіло і продовжувала отримувати від життя маленькі коров’ячі задоволення. А віднедавна селом поповзли чутки про незвичайність рогатої. Зойка заговорила людською мовою…

121


122

Художник ©Anndr


РОЗШУКУЮТЬСЯ • Письменники • поети • художники • • журналісти • перекладачі • верстальники • Гарно малюєш? Пишеш прозу чи вірші? Тоді надсилай свої твори нам!

svit_fantasy@ukr.net

ВИМОГИ ДО ТВОРІВ (ЧИТАЛЬНЯ): 1. Грамотність. 2. Жанр фентезі або наявність фентезійних елементів. Твори із наукової фантастики не розглядаються. 3. Обсяг: оповідання до 30 тисяч знаків без пробілів, повісті до 100 тисяч знаків без пробілів (друк по частинах у кількох випусках). Приймаються лише дописані твори, рукописи не рецензуються. 4. Надсилайте документ у форматі .doc чи .docx 5. У документі обов’язково вкажіть свої ім’я та прізвище, назву твору. Псевдоніми допускаються. 6. Мова українська.

ВИМОГИ ДО ЗОБРАЖЕНЬ: 1. Журнал приймає як звичайні малюнки, так і комп’ютерну графіку. 2. Надсилайте якісне фото без тіней чи хороший скан. 3. Якщо це ілюстрація, в листі додавайте підпис до якої вона книги чи фільму. 4. Не надсилайте змальовані та чужі малюнки! Поважайте їхніх авторів! 5. Комікси допускаються. Якщо комікс серійний, можливе налагодження постійної публікації. Мова українська.

ТАКОЖ ЖУРНАЛ ШУКАЄ АВТОРІВ СТАТЕЙ, РЕДАКТОРА НОВИН ТА ВЕРСТАЛЬНИКА, БАЖАЮЧИХ ПЕРЕКЛАДАТИ КЛАСИКУ ФЕНТЕЗІ! «Світ Фентезі» в соцмережах:

vk.com/sf_magazine_ua www.facebook.com/TheWorldOfFantasy.info

123


У наступному номері: • Книжкова ніч Гаррі Поттера • Зоряна Фортеця: таємничі супутники • Революції у фентезі • Вперше українською: «Цікавий випадок Бенджаміна Баттона» Ф. Скотт Фіцджеральд

124

Світ Фентезі №12-2 (2014-2015)  
Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you