Page 1

ЖИВА ПАРАФІЯЛЬНА СПІЛЬНОТА – МІСЦЕ ЗУСТРІЧІ З ЖИВИМ ХРИСТОМ ― К В І Т Е Н Ь № 4 (39) 2014 ―

ВЕЛИКА І СТРАСНА СУБОТА

Читання на Службі Божій: Апостол – Рим. 6, 3 – 11; Євангеліє – Мт. 28, 1-20 “Що це за видовище бачимо? Що це за відпочинок сьогодні? Це споконвічний Цар, що стражданням довершив спасіння, відпочиває в гробі й нам подає новий відпочинок. Йому ми заспіваймо: Воскресни, Боже, суди землю, бо ти царюєш повіки і маєш безмірно велику милість”. (Стихири Утрені Великої суботи) «Велике мовчання панує сьогодні на землі, велике мовчання і велика самотність. Велике мовчання, бо Цар спить. Земля здригнулася й затихла, бо Бог спочив у тілі і пішов будити тих, що спали від віків (…). Він іде шукати нашого праотця, загублене ягня. Він йде до тих, що сидять у темряві і тіні смерті. Він іде, щоб урятувати від болів невільника Адама і з ним невільницю Єву, - Він, їхній Бог і водночас їхній Син (…). «Я Бог твій, і задля тебе Я став Сином твоїм. Пробудись, ти, що спиш, бо Я не створив тебе, щоб ти був тут, закутий у ланцюги в Аді. Встань із мертвих, бо Я є життя мертвих». (Стародавня проповідь на Велику Суботу). Дорогі сестри і брати у Христі! Сьогодні Велика і Страсна субота – це останній день страсного тижня, який ще називають днем тиші і спокою. У цей день Ісус Христос спочиває у гробі. Гріб Його запечатаний. Біля нього стоїть сторожа, яку поставила римська влада на прохання Синедріону. Наче сплячого царя пильнують Христа у гробі воїни. Ісус Христос тілом спочив у гробі, але своєю душею зійшов до Аду, тобто у місце, куди не доходить жоден промінь любові, де панує повна зневіра без будь-якого слова розради. Залишаючись мертвим, Христос перейшов через двері цієї крайньої самотності, щоб перевести разом із собою також усіх нас. У той день Христового відпочинку сталося щось незбагненне: Любов увійшла до Аду і перетворила смерть на життя. Сходження Ісуса до Аду є виявом нестримного і безмежного бажання Бога відшукати і спасти Адама, в образі якого представлене все людство. Сьогодні, навіть у густій темряві найбільшої людської самотності ми можемо почути голос, який нас кличе, та можемо відчути руку, яка бере нас, щоб вивести з гріховного провалля назовні. Ісус подає свою руку Адамові і Єві, а відтак усьому людству, щоб у неділю Пасхи вивести усіх з полону смерті і гріха. Парафіяльний вісник. Квітень № 4 (39) 2014. Флоренція – Прато

Тільки-но закінчується Страсна П'ятниця, як ми відразу починаємо думати про святкування Пасхи як в храмі, так і потім вдома з родиною. Ось так швидко день смутку змінюється на день радості, що, загубивши суботу, ми не можемо відчути народження перемоги життя над смертю. Як ми маємо прожити день Страсної суботи і на що у ньому потрібно звернути увагу? Найперше, відложімо на якийсь час дня усю нашу “житейську печаль”, нужду і тривогу. Тоді, зберімося усіма нашими думками і почуттями та прислухаймося у тиші до свого серця, до себе самих, і відчуймо там отой глибокий спокій, серед якого Господь до нас, загублених, промовляє: де ти є сестро, брате, я йду, щоб тебе знайти і воскресити! Таким чином Господь хоче, щоб ми довірили Йому самих себе і один одного, а також хоче, щоб ми простягнули до Нього наші втомлені і порожні руки в очікуванні Його життєдайного дотику. Одвічне питання, яке задаємо собі, коли приходить важке випробування, коли здається, що все руйнується, коли наші плани перестають бути реальними, коли вмирає хтось з родини, коли зраджують найближчі, коли в сім'ю приходить криза і коли залишаємось без грошей чи роботи. Як жити далі? Знайдімо час і прийдімо сьогодні до храму на молитву в мовчанні перед гробом Христовим. Віддаймо Богові всі наші проблеми, які ведуть нас до питання «Як жити далі?» Простягнімо до Нього наші руки… і скажімо: Господи, я ось тут, не шукай мене далеко, візьми мене за руку і радісно проведи мене дорогою життя, що стала для мене долиною сліз. Справді, від передчуття й очікування найбільшого дива – Воскресіння Ісуса, здається сьогодні все, крім часу, завмерло. Та, власне, час безупинно наближає це диво. Швидко мине день суботній. І після ночі величавим співом: «Христос Воскрес!» світанок пробудить нас всіх до нового Великого дня, якого досі не знало людство – дня щастя, радості й любові. З темноти смерті Христа запалюється світло надії – світло Воскресіння. В мовчанні та тиші виступає нове життя. Готуймося, вже чути гул Воскресіння. Сторінка 1


СТРАСНИЙ ТИЖДЕНЬ: час великої жертви. “Нехай мовчить всяка плоть людська, нехай стоїть зі страхом і трепетом, і ні про що земне в собі не помишляє” (Вечірня Великої суботи).

Закінчився Великий Піст, і ми поринаємо в спасенні дні Великого і Страсного тижня. Те, що в цих днях стоїть перед нами, — основне для людини: Христос, Божий Син, спускається на дно нашого буття, в пітьму смерті, бере на себе наслідки нашого гріха, йде саме туди, де нас болить, де у наших серцях, думках, тілах, родинах, суспільстві, світі панує кривда, неправда, умертвлення і розпач, щоб преобразити пороки людини та її саму. Перед нами Христові Спасенні Страсті, жахливий фізичний образ яких представляє набагато глибші, жахливіші духовні переживання, тому що Він вповні бере на себе всі провини усіх людей усіх часів. Його агонія віддзеркалює невимовний тягар зла, що походить від диявольського відречення від Бога, яким ми спокушаємося. Відкинений усіма, Він наше відречення обіймає. Тягар усіх зрад і підступності, всієї корупції і злочинів, усіх убивств, геноцидів, тортур, мародерства та насилля, усіх ґвалтів та абортів, усієї брехні, хули, прокльонів та нещирості, усієї злоби, гордості, чорної заздрості та гніву між людьми лягає на плечі і душу Богочоловіка. Господь Ісус у час свого земного перебування використовував різні нагоди, щоб засіяти зерно правди у серці людини. Промовляв із човна, навчав на горі, творив чудо на весіллі, а тепер мовчить. Майже не відповідає Пилатові, не розраджує розчарованих учнів, нічого не пояснює. Тепер Ісусові добровільні страждання стають найбільшою проповіддю, Його добровільна смерть відкриває людині очі, щоб змінити життя. Мовчання Ісуса спонукає нас у часі Страсного тижня трохи зупинитися та опанувати весь шал, який пульсує в нашій думці, тілі і душі. Події великого четверга, п’ятниці і суботи ще більше змушують стишити біг нашого життя, щоб, через мовчанку і духовне споглядання страстей та смерті Христових, ми могли наростити у своєму серці і думках не злість і ненависть до ворогів Ісуса, а глибинний особистий спокій, який нам передав сам Господь. Творити тишу в нутрі нас і назовні – це означає, що ми приготовляємося через цю тишу і спокій отримати від Господа якусь дуже цінну інформацію. Він щось нам хоче сказати, хоче щось шепнути нам на вухо. Коли будемо стишувати ритм нашого життя, будемо чути не тільки як пролітають комахи навколо нас, чи як б’ється наше власне серце, але відчуємо як Христос починає говорити до нас через наші ж думки. Він пригадуватиме нам те, що ми вже мабуть трохи забули. На жаль, людини часто забуває про головне у житті: про страшні, болючі та животворящі страждання Ісуса Христа, які Він Парафіяльний вісник. Квітень № 4 (39) 2014. Флоренція – Прато

довершив заради великої любові до нас та ради нашого спасіння. Щоб бути вдячними Ісусові за таку жертву, важливо є намагатися пройти цей шлях страждань разом із Ним. Всі богослужіння Церкви націлені, щоб людина забула свої щоденні клопоти, бо що вони порівняно зі спогадом того, що відбувалося більше 2000 років тому і відбувається донині в нашому житті з Христом. У часі Страсного тижня потрібно знайти час для участі хоча б в основних богослужіннях, якими є літургія Василія Великого і Утреня страстей у четвер, Вечірня з викладенням Плащаниці і Єрусалимська утреня у п’ятницю та літургія Василія Великого з Вечірньою в суботу по обіді. Треба намагатися віднайти Христа також через перечитування відповідних уривків Святого Письма про страждання і смерть Ісуса Христа. Ось дванадцять євангельських уривків, які читаються на Утрені страстей у Великий четвер по обіді і над якими можна було б роздумувати: 1). Ів. 13, 31-18, 1; 2). Ів. 18, 1-28; 3). Мт. 26, 57-75; 4). Ів. 18, 28-19, 16; 5). Мт. 27, 3-32; 6). Мр. 15, 1632; 7). Мт. 27, 33-54; 8). Лк. 23, 32-49; 9). Ів. 19, 25-37; 10). Мк. 15, 43-47; 11). Ів. 19, 38-42; 12). Мт. 27, 62-66. Пам’ятаймо, що найважливішим у Великому тижні, особливо в тих трьох останніх днях, є тиша. Вона є також невід’ємною складовою молитви християнина. Коли замовкає тіло починає говорити душа. З миром у душі молімося, щоб ми дозволили Йому доторкнутися до наших ран; молімося, щоб ми відкрилися і допустили Бога до того місця, де нас болить і де ми завдали болю; молімося за усіх знедолених людей, у тюрмах, на війнах, в лікарнях, і тих, які конають без ліків, без хліба і води, без людського тепла, за тих, які духовно пропадають від власного гніву, в роздорах і розбраті; молімося за нашу многостраждальну Україну, її розбитий, покалічений народ, її гордовитих, безоглядних політиків, силовиків, суддів і податківців, за сп’янілих батьків, виснажених матерів, за розгублену молодь, за наших безправних скитальців, розсіяних, часто без притульних, заробітчан; молімося за поділені Церкви і сім’ї; молімося за тих, які себе продали, які Господом торгують і Бога продають; молімося, перш за все за себе…; молімося, щоб ми повірили, що у цих днях страсного тижня Ісус йде саме до мене, до мого гріха і умертвлення, до моєї смерті, до моєї депресії й відчаю. Будьмо готові Його прийняти саме там, де нас болить, де болить смертельно…, щоб Він зцілив, оживив усе і усіх. Нехай же мир і спокій супроводжують нас від темної ночі Великого четверга до світлого ранку Воскресіння. Амінь.

Сторінка 2


ВОСКРЕСІННЯ ХРИСТОВЕ: Свято перемоги життя над смертю. “Що це, браття возлюблені, празниколюбці і Христолюбці? Що це за світлодайне торжество? Що це за багатство світла і веселість? Що так осіяло Церкву? Що так просвітило всесвіт? Учора — в печалі, а сьогодні — в благодушності, вчора — у наріканнях, а сьогодні — у світлості; вчора — ридання, а сьогодні — радісні вигуки. Запитаєш: яка цьому причина? Що спричинило таку радість і світлість? — Христос воскрес із мертвих, і ввесь світ торжествує. Скасував Своєю животворящою смертю смерть, і всі в аді звільнились від кайданів”. (Теодор Студит, З проповіді на Пасху). Дорогі сестри і брати у Христі! Христос воскрес! З Божої допомоги ось дожили ми до Великодня 2014 року. Всемилосердний Бог-Отець обдаровує нас знову нагодою разом святкувати світлий празник Воскресіння свого Єдинородного Сина, Господа нашого Ісуса Христа. Великдень – це найбільше свято в цілому році, і не дивно, бо в ньому перестає для нас бути грізною і страшною смерть – те, що заперечує все життя, те, чого люди найбільше бояться. Своєю смертю на хресті Ісус Христос остаточно подолав смерть і звільнив нас від страху перед нею. Але разом з тим ми бачимо власними очима, чуємо страшні вістки про те, що смерть все ще кружляє навколо нас: вмирають ближні, вмирають молоді, вмирають найдорожчі — де ж ця благовість про перемогу життя над смертю? Як це все можна зрозуміти і прийняти? Смерть може бути різною. Буває тілесна смерть, але може бути ще страшніша смерть: розлука з Богом, кінцева і вічна розлука. І ця смерть протягом тисячоліть аж до приходу Христа була досвідом всього людства. Відірвавшись від Бога, втративши Бога як Джерело свого життя, людство почало помирати не тільки тілом, але стало відходити назавжди від спілкування з Ним. Вмираючи без Нього, люди залишалися навіки мертвими. І ось Христос, Син Божий, живий Бог прийшов на землю, жив людським життям. Будучи живим Богом, самим життям, Він став співучасником всього, що творить долю людини: Він був спраглий, був голодний, втомлювався; але найстрашніше за все — Він, накінець, став співучасником нашої смерті. Як Бог, Він вмерти не міг, але з любові до нас Він розділив з нами нашу долю. З Богом залишився, але був відкинутий людьми. Проте не розлучився з людьми і на Хресті. Там Він сказав найстрашніші слова в історії людства: “Боже мій, Боже мій, чому Ти Мене покинув?” — і помер. Померло Істинне Життя, згасло Світло, яке по своїй суті є Світло... Але це ще не кінець… Ось Христос зійшов своєю душею до аду, у цю безодню, де люди були позбавленні бачення Бога. Коли Він ввійшов у цю страшну прірву, то Собою, Своїм Божеством, вічним Життям, невмираючим Світлом наповнив усе. І ця смерть є назавжди подоланою, тепер ми її називаємо успінням, дочасним сном. І коли помираємо, то не йдемо в безодню відчаю і позбавленності Бога, але йдемо до Нього, що нас так полюбив, аж Сина Свого Єдинородного дав, щоб ми пізнали Його Любов! Завдяки Христовому Воскресінню нам відкрилася можливість брати участь у новому житті без страху перед смертю і без страху перед усяким насиллям, яке нам завжди хочуть Парафіяльний вісник. Квітень № 4 (39) 2014. Флоренція – Прато

завдати могутні світу цього. Ми, віруючі, вже більше не боїмося нікого, хто в нас може відібрати земне життя, бо у Христі і через Христа нам належить життя вічне. Сьогодні цьому свідками є безліч мучеників, які зустріли смерть і перемогли її вірою і любов’ю. І перед нами, можливо, є така ж сама дорога, як і їх; і вони нас кличуть, щоб ми без страху, з любов’ю, переможно зустрілися з адом-злом лицем в лице, знаючи, що світло Боже в темряві світить, і темрява зла перемогти його не зможе. Подивімся, як багато вистраждав за нас Христос. Хоч би який камінь привалили до гробу, хоч би які печаті і яку сторожу ставили біля Його гробу – Він переміг і воскрес. Так буде і з нами. Чим більше ми перенесемо тягарів земного життя, тим славнішою буде наша участь у майбутньому воскресінні і житті вічному. Ось чому празник Христового Воскресіння - це найбільш радісне свято цілого року, воно дає нам силу і впевненість у перемозі. Свято Пасхи – це надія на сповнення всіх наших вічних і дочасних ідеалів. Пасха Господня є доброю запорукою, що на нашій українській землі, скропленій кров’ю численних героїв, які стали святими мучениками Христової Церкви та вірними доньками і синами Матері-України, нарешті заквітне нове життя віри в Божого Сина, який помер і воскрес за нас, дарувавши нам вічне життя в Бозі. Дорогі у Христі! У цей світлий празник Воскресіння Христового хочу завітати із пасхальним привітом до оселі кожного з вас: до тих, які вимушені працювати у неділю і свята або працюють у віддалених селах чи містах і не мають змоги прийти до храму Божого на молитву; до тих, які у хворобі змагаються за скоре одужання і повернення до праці і домів; до тих, хто сьогодні святкує Пасху зі своєю родиною в Україні, а колись був членом нашої парафіяльної спільноти; до всіх наших вірних і людей доброї волі, хто ревно і віддано служить Церкві і ближньому як самому Христові. Хочу, щоб слова пасхального привіту «Христос воскрес!» дзвінко залунали сьогодні всюди, де б’ється українське серце, та покликали нас до радості і братерської єдності. Поділімся нині свяченим з усіма, хто потребує, та донесімо пасхальну радість до кожного, хто сумує. Із глибини серця усім вам і собі самому бажаю, щоб з нагоди цьогорічних пасхальних святкувань ми подолали наші пристрасті і амбіції та сповнилися Божою благодаттю від воскреслого Христа на богоугодне свідчення і служіння Йому та на одержання від Нього справжньої духовної радості. Христос воскрес! Воскресне й Україна!

о. Володимир Сторінка 3


ВІДЛУННЯ ПОДІЙ МАЙДАНУ. «Душу й тіло ми положим за нашу свободу» У Світлі святкування празника Воскресіння Христового спробуймо пригадати собі деякі події, які відбулися з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року на Майдані у Києві та інших містах України. «Закін-чилася – як каже Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ – одна з найдовших і найстрашніших зим в історії нашого народу, зима, в якій ми глибоко і особисто відчули пітьму гріха, побачили, що яскраво увиразнилося в нашій новіт-ній історії й оголило своє вбивче нутро. Гріх постав перед нами у своїй огидній, смертоносній природі». Згадаймо самопосвяту живих, які стояли на Майдані і пом’янімо тих, які віддали своє життя за перемогу добра над злом, правди над несправедливістю. Подякуймо усім добрим людям за їхню молитву, моральну і матеріальну поміч. Дивлячись на людей, що збиралися на Майдані, мимоволі хочеться задати питання: «Що за сила рухала цими людьми?» А відповідь проста: це прагнення свободи,

бути вільними людьми у вільний державі – це найвища цінність людини. У ХХ столітті, в час трагедій Голодомору, нищення Церкви, двох світових війн, окупацій і репресій українці завжди вірили, що мільйони наших людей – селян, що не погодилися на колгоспне рабство і завершили земний шлях у братських могилах на околицях сіл, вчителів, митців, учених, які не переступили через сумління й лягли кістьми на Соловках та в інших концтаборах, січових стрільців, воїнів УНР, вояків УПА, які піднялися збройно проти окупанта, щоб боронити свій отчий край і залишилися на полях битв – згинули не марно. Вони прагнули свободи і, обравши шлях правди, обрали вічне життя. На зламі 2013 і 2014 років Боже Провидіння благословило українському народові, а зокрема молоді, знову змагатися за свободу, як великий дар Божий і привілей людини. Пам’ятаймо, що свобода - це стан душі, коли людина чується вільною, щасливою і повною радості, коли вона наближена бачити славу Господню і горизонти свого майбутнього. Бажаймо свободи, дорожімо нею як найвищою щаблинкою сходження людини до Творця.

Пропонуємо увазі читачів деякі уривки зі статті Сергія Рахманіна «IN RE», з 14 березня 2014, у якій автор згадує головні події минулих місяців на Майдані та, мабуть, пророче дивиться на події вже недалекого майбутнього. "Ти віриш, що це відбувається з нами й тепер? Ти віриш у те, що завтра..." Ці кляті запитання я чув десятки разів. Щодня, від одних і тих самих людей. У країні день у день більшає людей, які готуються до війни. Спокійно й буденно. Без біснуватих завивань і шароварного патріотизму. Їх багато і достатньо, щоб заразити своєю впевненістю невпевнених у собі. Одного істерика часто буває досить, аби посіяти паніку в десятках. Тисячі тих, що себе опанували, слугують міцною скріпою для мільйонів шукачів точки опори. Революційною зимою переконаних і відважних виявилося достатньо, щоб зламати хребет владі, яка прикривала свій страх невпевненими у власній правоті автоматниками. Свою першу війну країна виграла в держави, коли усвідомила, що сила виправдана в боротьбі з кровожерливим всесиллям. Перша кров на Грушевського зміцнила цю впевненість. Кров вимила з тисяч сердець міщанський жах, який виникав при вигляді пляшок із "коктейлем Молотова". Кров очистила в очах тисяч "східняків" гасло "Слава Україні! Героям слава!", наповнивши його новим смислом. Зробивши його своєрідним древком для синьо-жовтого стяга, який із ритуального державного прапора перетворився на справжнє національне знамено для багатьох жителів Донецька і Харкова. Перетворився на єдину зброю для блокадників-військових у Бельбеку. Парафіяльний вісник. Квітень № 4 (39) 2014. Флоренція – Прато

Кров примусила замінити дивани на барикади, а пульти від телевізорів — на бруківку тих, хто не читав Декларації прав людини, в якій написано про повстання як про останній засіб боротьби проти тиранії і гноблення. Кров жертв боротьби зі сваволею виявилася, як не дивно, ефективним кровоспинним. Найкращим засобом боротьби з кровожерливістю влади, готової втопити протест у крові. У ніч з 18 на 19 лютого, коли силовики підпирали останні барикади, по Михайлівській ішли сотні беззбройних різного віку людей, щоб неприкритими грудьми, дерев'яними щитами й палаючими покришками зупинити бійців ВВ і "Беркута", які рвалися до охопленого полум'ям Будинку Профспілок. Ішли на можливу смерть. На Євромайдані у людей з'явилася можливість згадати, що вони — люди і це нагадати іншим. Ми навчилися помічати людей і бачити в них людей. Багато хто відкрився з несподіваного боку. Знайшов себе. У боротьбі, в порятунку, у співчутті. Багато хто з нас уже вбив у собі раба. Назавжди. Тепер у багатьох відбувається болісний процес відмирання комплексу молодшого брата. Майдану немає? Не біймося, вже за трохи прийдуть люди, яких призве час. Як це було, коли в гарячу пору майданівської "жерсті" з нізвідки бралися талановиті командири, безстрашні бійці, самовіддані лікарі, майстерні будівельники барикад, добровільні постачальники дров, просто мужні люди, які самостійно й точно знаходили своє місце у незвичній системі координат. Ніким із "вождів" не призначені. Уповноважені совістю і обов'язком. Вони будуть реалістами і зроблять те, що вождям чомусь здається неможливим. Зроблять спокійно і буденно. Сторінка 4


ВЕЛИКДЕНЬ ЗА ҐРАТАМИ В нашій історії віра стала невід'ємним елементом творення української ідентичності. Великі релігійні свята – частина національної традиції із особливостями, притаманними лише нам. Тому, де б не перебували українці, традиції їхні завжди з ними. В другій половині 1940-х радянська влада взялася за придушення визвольного руху. Протягом 1944-1953 рр. тільки із Західної України було депортовано 134 тисячі учасників та прихильників ОУН-УПА та майже 204 тисячі цивільного населення, яке власне становило базу для цього руху. Для ув'язнених у сталінських концтаборах ситуація була на грані безнадійності. Умови роботи, побут, табірний режим та показний атеїзм убивали спочатку в людині людину, а потім і її фізичне тіло. Саме в такий час духовна основа буття допомагає вижити і зберегти загальнолюдські моральні якості. Не дивно, що відзначення головних свят – Різдва та Великодня – засвідчувало стійкість людини в опозиції до тоталітарної машини знищення (хоча, офіційно, в’язнів мали б «перевиховувати»). У період до 1953 р. основним святом для табірників залишалося Різдво. Це мало кілька причин. Саме з Різдвом пов’язано багато українських традиційних дійств, як Вертеп, Коляда. Взимку було менше роботи. Частина в’язнів якраз на Різдво одержували передачі від рідних, оскільки мали право лише на одну передачу на рік. Родичі передавали не готові продукти, а лише компоненти страв (пшениця, горіхи), тоді коли на Великдень передавати м’ясні вироби було справою безнадійною – адміністрація таборів їх вилучала. Та й в умовах повоєнного побуту в Україні, родини, що залишилися без одного, а часто й більше, членів сімей, не могли дозволити на своєму столі таку розкіш. Ще однією проблемою Великоднього святкування було невміння вираховувати правильний день, особливо, коли у лаґпункті (зоні) не було в’язня-священика. Проте навіть у правильно визначену Великодню неділю святковий стіл складався лише з в’язничного спецхліба, і рідко це був домашній буханець. З початком весни починалися нові проекти табірної адміністрації – переважно будівничі. І в’язнів виганяли на роботу. Любомир Полюга, з’язковий та охоронець Головного командира УПА Роман Шухевича, згадує Великдень 1952 р. 4-ї жіночої зони спецтабору №1 Мінлаґу (м. Інта). Тоді жіночу бригаду під конвоєм привели на місце роботи – копати промерзлий після зими ґрунт для фундаменту будівлі. Жінки виконали норму до 16-ї години, для того, щоб повернутися у барак для святкування, проте конвой наказав далі працювати. Відмова бригади викликала погрози із цькуванням собаками, попереджувальними пострілами вгору. Раптом котрась із жінок заспівала «Христос Воскрес із мертвих…» Спів підхопили всі жінки – це надало їм моральну силу стійкості проти свавілля. Конвоїри розгубилися – вперше побачили супротив, і Парафіяльний вісник. Квітень № 4 (39) 2014. Флоренція – Прато

офіцер наказав: «Строиться, пошли в зону!». У цей період можливі були лише подібні прояви опору. Після смерті Сталіна, ГУЛАГ струсануло величезними повстаннями в'язнів, котрі призвели до послаблення табірного режиму: на працю виходили без конвою, почали платити за роботу, в’язні могли вільно пересуватися поза власними бараками, проте в межах лаґпункту. Це створило також ширші можливості для спілкування. Спільні молитви тепер могли доповнювати звичну особисту. Галина Заячківська-Михальчук, котра працювала у сітці ОУН і стала активною учасницею Норильського повстання 1953 р., згадує про таємну домовленість в’язнів в межах зони про Воскресну Утреню перед 4-ю годиною ранку, коли відбувалася загальна побудка на роботу. Результат став приголомшливим для адміністрації: класичний «Союз нерушимый» випередив «Христос Воскрес із мертвих». Подібний випадок був в 1956 році – в 3-й зоні Мінлаґу після Утрені святили великодній хліб. Моральну стійкість та шанобливе ставлення в'язнів до релігійних свят засвідчує Володимир-Ігор Порендовський, який в 1943-44 роках був шефом зв’язку Крайового військового штабу групи УПА-«Захід», а потім – учасником Кенґірського повстання 1954 р. Проте, очевидно, далеко не всі так плекали традиції: «На Великдень 1957 року постановив я побачити, як виглядає Сибір у день Великодня. На вахті лаґпункту сказав, що мушу перевірити, чи сторожі добре стережуть майна в тартаку. Пішов я в напрямі оселі. І тут при дорозі зустрів Раскова, що сидів у рові цілковито п’яний. З докором я йому сказав: – Як ви виглядаєте, та ж сьогодні Пасха, чи вам не сором? У відповідь почув: – Я вже сьогодні пив за партію, за уряд, за профспілки, за Хрущова, за Леніна, а за Пасху ще не пив. Добра нагода…» Цікаві спогади залишив нам Григорій Пришляк, який в 1944 р. був співробітником Крайового Проводу ОУН. В 1957 р. в Інті Великдень святкували спільно українці з литовцями. Між цими народами у концтаборах склалися найкращі стосунки, адже обидві нації в 40-х роках підняли потужні визвольні рухи. Ув'язнені литовці та українці організували спільних хор, що виконував великодні співи обома мовами. Під тиском і спротивом людей, табірна адміністрація перестала втручатися: в’язні не виходили на роботу, а бригадири нікого не примушували. Формально це було порушенням, до того ще й писали фіктивні звіти про відрядження бригад на роботи та виконання норм. Проте реально, це стали неофіційні вихідні дні. Адміністрація добре пам’ятала події табірної революції в 1953-54 рр., тому боялася загострювати протиріччя із “політичними”, котрі працювали краще за «блатних». Великдень для в’язнів-українців у роки поневірянь був не лише стовпом національної ідентичності та моральної стійкості, але й елементом опору системі. Люди жили вірою у воскресіння України та надією на повернення додому. Так як Христос притерпів муки задля спасіння людства, так і вони перейшли через страждання, щоб засвідчити складний та довгий шлях до свободи людини, свободи народів. Ігор Дерев’яний. Сторінка 5


Продовжуємо роздумувати над життєвими долям 27 блаженних новомучеників, проголошених блаж. Папою Іваном Павлом ІІ у 2001 році у Львові. Сьогодні перед нами Церква відкриває духовних світ блаженного священномученика Миколая Чарнецького, одного з найбільш знаних та шанованих святців. Торкаючись його подвижницького життя, його смирення й терпеливості, мудрості та безмежної доброти, всі ми отримуємо можливість преобразити нашу земну мандрівку. Адже заступництво блаженного Миколая, що лине з райських обителей, наповнює душу молільників надією на Боже милосердя, віру в Божий Промисел і любов до Церкви Христової.

Священномученик Миколай Чарнецький. Народився в с. Семаківці на Станіславівщині. Єпископ, монах редемпторист. Заарештований НКВС 11 квітня 1945 р. З 1945 року по 1956 рік відбував покарання у в’язницях та таборах примусової праці. Звільнений 1956 р. як безнадійно хворий. Помер у Львові. 11 квітня 1945 року владику Чарнецького заарештували агенти НКВС за «злочинну антирадянську діяльність на користь німецькофашистських окупантів». Спершу утримували владику Миколая у львівській тюрмі на Лонського. Він зносив усе – нелюдське знущання, допити посеред ночі, немилосердні побої… «Під час ув’язнення Кир Миколая у львівській тюрмі один (колишній греко-католик) бив його, тягав за бороду, рвав волосся, копав, скакав на груди і топтав, а єпископ навіть не боронився, тільки із співчуттям дивився на нього. це продовжувалося кілька днів, але Владика не зламався… Урешті-решт, знесиленого і закривавленого Кир Миколая віднесли до камери. Через кілька днів той самий кат, який вже не міг ані спати, ані їсти, прийшов до єпископа, впав на коліна і просив висповідати його. Єпископ висповідав, обняв і поцілував… «Не можу забути того ласкавого погляду, свідчив пізніше колишній кат, не можу забути очей, що ходили за мною, повні доброти, співчуття і прощення для мене, падлюки» (Зі спогадів о. Івана Беслядинського). Згодом Владику Миколая було перевезено до київської тюрми, де йому врешті було оголошено вирок: 10 років в таборах примусової праці як «агентові Ватикану». Місцем покарання спочатку було сибірське містечко Маріїнськ, а потім у 1947 році його разом митрополитом Йосипом Сліпим перевели до Воркути, де змушений був важко працювати. Із тих часів зберігся спогад про навернення одного тюремного наглядача. Якось кілька тюремників увійшли до кузні, де працював владика Миколай Чарнецький. Усі працівники стали струнко, лише владика продовжував свою роботу – доливав воду в пічку. Тоді наглядач штовхнув його ногою, і той упав… Але погляд владики, яким той обійняв свого кривдника, увесь день не давав йому спокою. Щиро розкаявшись, він викликав до себе владику у кабінет. Вибачення просив на колінах. Владика ж його обійняв і поцілував… Тоді вони проговорили всю ніч. А згодом ім’я того чоловіка, його дружиПарафіяльний вісник. Квітень № 4 (39) 2014. Флоренція – Прато

ни і дітей було вписано у Книгу Життя – вони стали християнами. Доводилося Миколаєві Чарнецькому працювати і в лісі – різати дрова. Якщо не встигав виконати норму за дня, мусив доробляти затемна. Люди, які працювали разом із ним, не могли не помітити: там, де владика, було світло. Така дивна ясність. Непосильна праця цілком знищила здоров’я владики. Останні роки ув’язнення він провів у тюремному шпиталі в Мордовії. 1956 року лікарі визнали владику Миколая невиліковно хворим і відпустили додому. Позаду залишилися 600 годин знущань, допитів та катувань, 10 років неволі, 30 в’язниць і таборів примусової праці… Миколай Чарнецький вернувся до Львова. «Наші священики привели його з вокзалу до нас на вул. Огієнка – там мешкало біля двадцяти сестер. Як увійшов, запала хвиля мовчання. Страшно було дивитися: худесенький, шкіра і кості. Коли сестри побачили Владику такого виснаженого, дуже худого, з палицею, вони розплакалися. По хвилині мовчанки Владика звернувся до них: «Дорогі діти, не плачте, а радше ходімо до каплички і разом заспіваймо «Тебе, Бога, хвалимо» (Зі спогадів сестер монахинь). Невдовзі стан здоров’я владики Миколая сильно погіршився, було необхідне оперативне втручання. За кілька днів після операції, 2 квітня 1959 року, владика Миколай Чарнецький помер. «Наш св. вуйко Микола перейшов щасливо, спокійно, благословляючи, до дому вічності. Його останніми словами було зітхання до Матері Божої Неустанної помочі», - писав, завуальовуючи ім’я владики, єпископ Василь Величковський. Похорон владики Чарнецького відбувся 4 квітня. Могила владики Миколая – спочатку на Кульпарківському цвинтарі, а згодом на Личакові – стала місцем паломництва вірних. 4 липня 2202 року мощі блаженного Миколая перенесено до львівської церкви св. Йосафата для всенародного вшанування. Кожен, чийого серця торкнулося особливе небесне заступництво священномученика, преобразивши життя, дякує Богові за всі дари, прославляючи українського чудотворця: «Піснями нині похвалимо священномученика Миколая, нашого пастиря і вчителя, страждання бо і суд неправедний, наклепи, кайдани та ув’язнення, заслання від безбожників беззаконних терплячи, він віру Христову на наругу не видав, являється ввесь чистий, духом нетлінний, приносячи Христові жертву непорочну, чисту, тож істинно він – заступник і захисник Церкви, до мирликійського чудотворця подібний». (Ікос Канону). Сторінка 6


ПРОСТИ, ГОСПОДИ! Под распятьем Христа преклоняюсь и каюсь, На коленях стою, умоляю – прости! Ты прости мне грехи, пред Тобою я каюсь, Тяжело мне свой крест из грехами нести. На твоём же кресте же пробитые руки, Что спасали людей, исцеляли детей. Ради нас Ты терпел эти страшные муки, И одет был венец из терновых ветвей. Прости, господи. Нас, Ты же наша Святыня, Тяжело по Земле нам с грехами идти. Возьми, Господи, нас в свои руки святые И прости мне грехи и всем людям прости. Прости, господи, нас ведь нас так воспитали По безумию наших жестоких вождей. Верить в Бога они нам тогда запрещали. Стали души пустыми во многих людей. Ты всё видишь с небес: беззаконье, жестокость, Злодеянье, грехи современных вождей. Сможешь ли Ты простить этим дьявольским душам Миллионы смертей и разруху церквей? Ведь известно же всем – за грехи их страдаем, За бездушье их, за жестокость и зло. За грехи тех вождей мы с детьми отвечаем, И страдаем за них, хоть их время прошло. Иногда в этой жизни Тебя забываем, Без Тебя тяжело земной крест нам нести. Временами и злы, и жестоки бываем, Если можешь, за это, за всё нам прости. Ты всели в нашу душу своё Милосердье, Убери из Земли жадность, ненависть, зло. Прости, господи, наши Ты все прегрешенья, А на Землю сошли святой мир и добро! Снова я у распятья стою на коленьях И за всех я прошу – Ты грехи нам прости, Помоги! Помоги! – ведь ещё же есть время, Помоги грешный мир и Планету спасти! Ганна Гайдар, Полтава-Флоренція.

«ПАНСЬКІ ЖАРТИ» уривок з поеми

Великдень! Боже мій великий! Ще як світ світом не було Для нас Великодня такого! Від вдосвіта шум, гамір, крики, Мов муравлисько все село Людьми кишить. Всі до одного До церкви пруть. Як перший раз “Христос Воскрес” заспівали, То всі, мов діти, заридали, Аж плач той церквою потряс… Так бачилось, що вік ми ждали, Аж дотерпілись, переждали, Що Він воскрес посеред нас. І якось так зробилось нам У душах легко, ясно, тихо… Що бачилось, готов був всякий Цілій землі і небесам Кричать, співають: минуло лихо! Найзліші вороги прощались, Всі обнімались, цілувались. А дзвони дзвонять, не стають!... Іван Франко

ПІД ЗОРЯМИ ЗЕМЛЯ ЩЕ БУДЕ СПАТИ Під зорями земля ще буде спати, Ще місто мла вкриватиме густа, А ми до церкви підем привітати Воскреслого Христа. У церкві так велично, світло буде, Заграють дзвони із церковних веж, І разом з ними заспівають люди: «Христос воскрес!» Христос воскрес, щоб злоба не раділа, Щоб з острахом здригалися кати. Щоб праведні з надією і сміло Ішли вперед до світлої мети. І зійде сонце, наче кругла паска, Мов писанка, розквітне вся земля Радіймо, браття! Великодня казка Гаївкою хай серце звеселя! Співаймо, браття, в великоднім колі І Господа воскреслого молім, Щоб обновивсь весною щастя й долі Наш рідний край, наш дім. Роман Завидович

Парафіяльний вісник. Квітень № 4 (39) 2014. Флоренція – Прато

Сторінка 7


ДУМА ПРО МАРУСЮ БОГУСЛАВКУ Ой на Чорному морі, да на камені біленькому, Там стояла темниця кам'яная, А в тій темниці 700 козаків бідних невільників пробували. Та ні Божого світу, ні сонця праведного в очі ніколи не видали. А до тієї темниці дівка-бранка Маруся попівна Богуславка прибувала Та через залізнії ворота до козаків бідних невільників гукала: «Гей, козаки, біднії невільники, Угадайте, який сьогодні день у нашій землі християнській?» А козаки біднії невільники теє зачували, Дівку-бранку Марусю попівну Богуславку по голосу впізнавали Та до неї словами промовляли: «Гей, дівко-бранко, Марусю попівно Богуславко, Звідки ми моемо знати, який сьогодні день У нашій землі християнській, Як ми уже 33 роки у цій темниці пробуваємо, Да й Божого світу, ні сонця Правди в очі ніколи не видали». Дівка-бранка, Маруся попівна Богуславка теє зачувала, До козаків бідних невільників словами промовляла: «Гей, козаки, біднії невільники, У нашій землі християнській сьогодні Великодня субота, А завтра буде святий день – Великдень». Ох як тільки ж козаки такую новину зачували, Заплакали гірко заридали, Білим лицем до сирої землі припадали, Дівку-бранку, Марусю попівну Богуславку кляли-проклинали: Гей ти, дівко-бранко, Марусю попівно Богуславко, Десь ти серця не маєш, християнськії звичаї забула, Що ти нам о такій порі про святий день Великдень нагадала…» Дівка-бранка Маруся попівна Богуславка теє зачувала, Та до козаків бідних невільників словами промовляла: «Ой козаки, біднії невільники Ой та не лайте ж мене, не проклинайте, Бо я ж вам на теє про святий день Великдень нагадала, Що як буде завтра наш пан турецький до мечеті від’їжджати, То буде мені ключі од вашої темниці вручати. Ой а я ж буду до вашої темниці прибувати, Та залізнії ворота одмикати, Та усіх же вас, бідних невільників, із темниці визволяти». Як став паша турецький до мечеті од’їжджати, То став він дівці-бранці Марусі попівні Богуславці Ключі од темниці доручати. От вона тоді добре дбала, до козацької темниці прибувала, Залізнії ворота одмикала. І усіх козаків бідних невільників із темниці випускала І до них словами промовляла: «Гей козаки, брати мої сердечнії, Ой скоріше ж ви Чорнеє море перепливайте, Да мого рідного Богуслава не минайте. До моїх рідненьких отця-матусі завітайте, Поклон їм передайте та од мене знати давайте, Що нехай вони статків-маєтків не збувають, Великих скарбів не збирають. Ой нехай же вони мене із неволі не викупляють, Ой бо я вже тут потурчилась та побусурменилась Ради лакомства нещасного… Ти визволь нас, Господи, із тяжкої неволі, Гей, на тихі води, на ясні зорі, На край веселий, между мир хрещений! Парафіяльний вісник. Квітень № 4 (39) 2014. Флоренція – Прато

Сторінка 8


ДЗВОНИ ЧИ ДЗВІНОЧКИ? «Нехай усі, хто чує голос його, чи вдень, чи вночі, славлять Ім’я святе Твоє» (з чину благословення дзвону) Покликанн ям людини на землі є прослава Бога. Вона може набирати різноманітне вираження, творячи властиву і характерну для культури та ментальності конкретного народу традицію. Одним з елементів нашого українського християнства здавна був і досі залишається церковний дзвін. Завдання дзвонів від часів їх уведення в церковний вжиток полягало в скликанні вірних на богослужіння, вираженні торжества Церкви та сповіщенні про важливі моменти богослужінь. Крім того, дзвін використовувався і поза літургійними потребами. Ним вказували шлях подорожнім, які заблукали. Дзвоном оповіщали якусь небезпеку чи нещастя. В часі нападів завойовників дзвоном закликали народ до захисту рідного краю. Ним повідомляли про перемогу і вітали переможне повернення полків з поля битви. Врешті-решт дзвін проводжав усопших до вічності. Одним словом, дзвін супроводив людину усе життя, розділяючи з нею радісні та сумні хвилини, переливаючи стан спільноти у свій могутній звук, голосячи про торжество і печаль.

фії у Константинополі, греки їх не сприйняли й не поширили цей звичай, а після взяття Константинополя турками бити в дзвін взагалі було заборонено.

Сурми, била, клепала

Головна відмінність наших дзвонів від латинських полягала у способі дзвоніння. Якщо на Заході розгойдують весь корпус дзвону, то в нас його закріплювали непорушно, а розгойдували серцевину, «язик». Такий спосіб дозволяє створити різні складні ритмічні малюнки. Системою ударів язика об корпус створюються сильні, яскраві, дзвонові звуки. З практичного ж боку перевагою «язикового» способу дзвоніння є менш руйнівний ефект на дзвіницю, що дозволяє відливати та встановлювати дзвони більших розмірів.

Допоки на службу українського церковно-релігійного життя став дзвін, його функції в різних народах і в різні часи виконували інші предмети. Наприклад, євреї у часи Старого Завіту широко використовували сурми, труби. В книзі Чисел навіть знаходимо наказ Господній Мойсеєві зробити срібні сурми, які б скликали громаду та давали знак для її подальшої мандрівки (див. Чис. 10:1-2). Рання християнська Церква через постійні гоніння не могла мати жодних подібних інструментів. Тільки десь у VІ ст. християнські (особливо монаші) спільноти почали використовувати била і клепала. Било (чи кандій) – це дерев’яна дошка, в яку вдаряли дерев’яним молотком; клепало – також дошка, але металева; її вішали на ланцюгах біля храму.

Польові дзвоники і церковні дзвони...

Прообразом сучасних церковних дзвонів, як переповідає нам легенда, стали звичайні польові дзвоники. Одного разу єпископ м. Нола, що в Італії, св.Пауліній (†411), вийшовши за місто, заснув втомлений на траві. Коли ж підходив час богослужіння його розбудила гармонійна мелодія польових квітів. Можливо це був лише сон, але після цього в храмі Ноли з’явився дзвін, хоча єпископ і не ввів був його ще у церковний вжиток. Частиною християнського обряду дзвін став тільки за Папи Римського Сабіяна (604-606), причому в західному обряді. На Сході дзвони з’явилися лише у ІХ ст., коли вельможа Урзус І подарував візантійському імператорові 12 великих дзвонів. Та хоч вони й були повішені в храмі СоПарафіяльний вісник. Квітень № 4 (39) 2014. Флоренція – Прато

Дзвони на Русі

В Київській Церкві первісно прижилися згадані нами била та клепала. Про била зокрема згадує «Літопис руський» у 1074 р., але, безсумнівно, що вони були відомі й перед тим. Адже в той час їх вже поступово витісняли дзвони, про існування яких на Русі знаходимо згадку в цьому ж літописі у 1066 р. Ще раніше вони з’явилися на Волині,де вже у 1237 р. жила традиція відливання дзвонів за свідченням згаданого літопису. У ХV-ХVІІ ст. на цих землях навіть з’явились школи для майстрів-дзвонарів. Безперечно, що більшість дзвонів тих часів мали чималу не тільки духовну, а й культурну чи мистецьку вартість. На жаль, майже всі вони впродовж історії були знищені окупантами: поляками, росіянами, німцями. Проте окремі з них таки можна ще послухати або ж хоча б побачити. Можливо на знак славної історії церковних дзвонів на Волині, у самому серці цієї землі – у замку Любарта (м. Луцьк) – діє сьогодні музей дзвонів.

Різниця дзвонів Заходу та Сходу

Благовіст і дзвін

Прив’язавшись до дзвонів, наш народ розробив цілу систему, коли і як треба дзвонити. Назагал виділяють два основні види способу дзвоніння: благовіст і, властиво, дзвін (дзвоніння). Благовістом називають удари в один дзвін: спочатку три повільні і протяжні, а тоді розмірені в обидва краї дзвону. Він звіщає вірних про початок Літургії. Звідси й назва, що несе всім «благу вістку» про Царство Боже, прихід якого священик проголошує на початку Літургії: «Благословенне царство...», – як і Христос це зробив на початку своєї прилюдної діяльності: «Покайтесь, бо Небесне Царство близько»(Мт. 4:17). Тепер не дивно, що Церква так зріднилась із дзвоном, адже він проповідує Христове Євангеліє (що також перекладається з грецької «блага вістка, новина»). Дзвоніння є биттям в кілька дзвонів і має кілька видів. Найпоширенішими є такі: тридзвін – три удари одночасно в усі дзвони з невеликими паузами; передзвін – один чи кілька ударів в усі по черзі дзвони від найбільСторінка 9


шого до найменшого; перебір – повільні удари один раз у кожен дзвін від найменшого до найбільшого. Останній, зазвичай, вживається як похоронний, завершуючись одночасним ударом у всі дзвони та коротким тридзвоном. Він символізує зростання людини від немовляти до зрілості (перебір від найменшого до найбільшого дзвона), смерть людини (одночасний удар) та надію на воскресіння (тридзвін).

Пасхальний передзвін

На Великдень прийнято розпочинати благовіст ще перед початком Полуночниці і продовжувати його до початку обходу церкви, підчас якого б’ють тридзвін. Перед Пасхальною Літургією благовіст поєднується з тридзвоном, а під час читання Євангелія слід дзвонити торжественний передзвін, б’ючи сім разів у кожен дзвін. Він означає проповідь Євангелія всіма мовами, а число сім символізує повноту слави Божої. Після читання Євангелія передзвін завершується радісним тридзвоном.

Дзвіночки

У деяких наших парохіях можна зустріти звичай використовувати ручні дзвіночки. Вони були введені в латинському обряді, щоб давати зібраним у храмі вірним знак про головні частини богослужінь. При цьому треба пам’ятати, що така потреба постала через те, що богослужіння відбувалися латинською мовою і були незрозумілі для людей. Позаяк у нас усі богослужіння зрозумілі, то немає жодної потреби у дзвіночках, які тепер, навпаки, – часто перешкоджають зрозуміти, про що молиться хор. Що більше, підготовлений за участі митрополита Андрея Шептицького та затверджений Священною Конгрегацією для Східних Церков документ прямо забороняє вживання дзвіночків. Можемо сміливо твердити, що дзвони були для наших предків надзвичайно важливим і близьким способом вираження, сповідування своєї віри, проповідування Євангелія та богопочитання. Безперечно, такі почуття прокидаються і в нас, коли чуємо його могутні удари. Отож, мабуть, таки вартувало б сьогодні вповні відновити наш давній церковний звичай та мистецтво дзвоніння…

Андрій КІТИК, Дзвони чи дзвіночки //СЛОВО № 3 (51) 2012, с.34-35

НЕДІЛЯ 6 КВІТНЯ (ПРАТО-ФЛОРЕНЦІЯ) – ДУХОВНІ НАУКИ І СПОВІДЬ: цієї неділі приїдуть до нас з Риму два священики, які виголосять духовну науку на Службі Божій і будуть слухати сповіді. До Прато приїде о. Василь Рак і буде сповідати з 9:00 год., а відтак продовжить Сповідь після Служби Божої. До Флоренції приїде о. Прокопій Лотоцький і розпочне Сповідь о 10:00 год. і буде сповідати підчас і після Служби Божої, і також виголосить науку після Євангелія. Прохання до усіх вірних нашої громади як слід приготуватися до св. Сповіді, а відтак до св. Причастя, пам’ятаючи, що кожен християнин зобов’язаний, бодай раз, у пасхальному часі, сповідатися і причащатися. Проситься також повідомити усіх наших вірних, які не завжди мають змогу бути у неділю в храмі на відправі, щоб і вони у цей день могли приступити до св. сповіді. Щоб краще приготуватися до Сповіді, у додатку до вісника буде додана схема з орієнтовними питання і поученнями як правильно потрібно сповідатися. ФЛОРЕНЦІЯ, ЧЕТВЕР 10 КВІТНЯ – МОЛИТОВНІ ЧУВАННЯ ЗА МИР В УКРАЇНІ: уже втретє протягом цього року організовуємо наші спільні моління за мир і спокій в Україні. Цією нашою молитвою ми єднаємося з усіма українцями в Україні і в світі. Це дуже важливо бути духовно разом, особливо коли розуміємо, що тільки в єдності є наша сила і тільки Бог є наша одинока надія. Не знати чи в історії нашого народу колись так бувало, щоб стільки багато людей, і не тільки українців, з таким довір’ям до Бога так довго молилися за Україну як тепер у тих останніх чотирьох місяцях. Такі моління скріплюють не тільки нас, але згуртовують навколо нас і тих, які хоч кровно не належить до нашого народу, підтримують нас як тільки можуть. Цього ми були свідками 9 лютого і 9 березня у Флоренції, коли разом з нами у храмі молилися багато італійців, серед яких був навіть єпископ Флоренції, а також журналісти і телебачення. Продовжуючи наші спільні моління, цього разу хочемо їх провести разом зі Спільнотою св. Егідія, яка по цілому світі, в тому числі в Україні, молиться за наш народу і йому допомагає. Молитовні чування відбудуться у четвер 10 квітня о 18:00 год. у церкві Santa Maria Maddalena de’ Pazzi (via Borgo Pinti, 58). Хто не знає де знаходиться церква, може прийти до нашого храму на 17:30 год. Мабуть час не для всіх українців буде зручний, але вибрано його з метою, щоб дати можливість також італійцям якнайчисельніше взяти участь у молитві. Прохання до всіх вірних нашої громади поширити дану інформацію про Молитовні чування між усіма своїми знайомими і самим прийти на молитву. ФЛОРЕНЦІЯ, НЕДІЛЯ 13 КВІТНЯ, 16:00 ГОД.: ХРЕСНА ДОРОГА ЗА УЧАСТЮ ДІТЕЙ, МОЛОДІ, ДОРОСЛИХ: вже традиційно, в одну з неділь Великого посту у нашій громаді служиться Хресна дорога, у якій беруть участь наші діти з батьками, молодь і дорослі. Це гарна нагода для наших українських та італо-укр. сімей, щоб вони разом стали перед Розп’яттям і свою молитву принесли Ісусові. Запрошуємо усіх до активної участі у відправі, яка триватиме 1,30 год.

Парафіяльний вісник. Квітень № 4 (39) 2014. Флоренція – Прато

Сторінка 10


ФЛОРЕНЦІЯ-ПРАТО, НЕДІЛЯ 13 КВІТНЯ: ЗБІРКА ПОЖЕРТВ НА ХРАМ УГКЦ В ДИМИТРОВІ: з 2009 року вірні наших громад Прато-Флоренція збирають у Великому пості пожертви для будівництва, а тепер уже оздоблення, нового храму нашої парафії-побратима свв. апп. Петра і Павла на Донбащині. 5 січня 2014 року відбулося освячення храму. Тепер потрібно завершувати інтер’єр і екстер’єр храму. Для цього потрібні чи немалі гроші. Ми хочемо нашою скромною пожертвою підтримати життя цієї молодої парафії, священик і вірні якої дуже тішаться тим, що у Італії є українці, які про них пам’ятають, моляться за них і допомагають чим можуть. Будьмо певні, що наша щира і щедра пожертва зробить велике діло! Збір пожертв буде у неділю 13 квітня на Службі Божій (1-ша таца). Зробімо нашим братам і сестрам на Донбащині приємний пасхальний подарунок! ФЛОРЕНЦІЯ-ПРАТО: КВІТИ ДЛЯ ХРАМУ НА ВЕЛИКУ П’ЯТНИЦЮ І ПАСХУ: інформація для бажаючих пожертвувати квіти для храму: букети/вазони багряного-фіолетового кольору для спорудження Гробу Господнього у Велику П’ятницю (принести у четвер 17 або п’ятницю 18 квітня, Флоренція); 5 букетів/вазонів світлого кольору на Пасху (принести від п’ятниці до суботи вечора, Флоренція-Прато). Хто бажає, може залишити свою пожертву на квіти касирові громади. ПОДЯКА ЗА ПОЖЕРТВИ ПОТЕРПІЛИМ НА МАЙДАНІ: як уже повідомлялося раніше, у зв’язку з потребою коштів для лікування потерпілих на Майдані у Києві, нашим Єпископом у Римі було створено «Фонд допомоги потерпілим», до якого з цілої Італії наші священики передають зібрані у громадах пожертви, які потім Владика передає потребуючим на Україну. У наших громадах була двічі проведене збірка пожертв: 26.01-02.02 – 6.745.00 € (Флоренція – 3.945.00 €, Прато – 2.330.00 €, Емполі – 470 €) і 23.02-02.03 – 6.840.00 € (Флоренція – 5.620.00 €, Прато – 1.220.00 €). Усі пожертви передані до Риму. Усім жертводавцям, хто підтримав своєю пожертвою спільну збірку у громаді або допомагав особисто для потребуючих на Майдані, щиро дякуємо за щирість, щедрість і людське співчуття до страждання ближнього. ФЛОРЕНЦІЯ: ПОЖЕРТВИ НА ОПЛАТУ ЗА СВІТЛО У ЦЕРКВІ: з жовтня 2013 року коштом громади проводиться оплата за споживання електроенергії у церкві. Що два місяці оплата становить в середньому 130 €. З метою заощадження коштів було знижено потужність струму, а також було замінено два потужні неонові світильники на більш економні (LED), загальною вартістю 215 €. Витрати на ці світильники майже повністю вдалося покрити вашими пожертвами (194,82 €), зложеними за три місяці до скриньки, яка знаходиться на тетраподі у церкві. Дякуємо за фінансову підтримку та просимо і надалі про ваші пожертви, бо ще можна було б поміняти інші світильники у храмі. ЧАСОПИС «ДО СВІТЛА» : нове число журналу з цікавими статтями і корисною інформацією можна придбати в укр.храмі

НЕДІЛЯ 25 ТРАВНЯ – ПОЇЗДКА ДО РИМУ НА ПРЕЗИДЕНТСЬКІ ВИБОРИ: з неділі 16 березня при укр. храмі у Флоренції і Прато проводиться збір документів для реєстрації виборців, які поїдуть до Риму у неділю 25.05 взяти участь у Президентських виборах. Хто ще не зареєструвався, а хоче поїхати на вибори, може зробити це, звернувшись за інформацією до відповідальної – Лесі Іванішів (388 984 4271). Тим, хто вже здав документи повідомляємо, що до Риму поїдемо автобусом. Виїзд з Прато (Stazione centrale) і Флоренція (Piazza Adua, Stazione S.M.N) о 07:30 год. Коротка зупинка на Службу Божу у церкві San Giovanni Battista (dell'Autostrada del Sole) з 08:15-09:00. Повернення до ФлоренціїПрато о 20:00 год. Вартість поїздки 30 €. Запис проводиться у церкві або по телефону у відповідальної Лесі. Інформація про Консульство у Римі: адреса – via Monte Pramaggiore, 13 (tel. 06 82003641); їхати від станції Тібуртіна (Stazione Tiburtina) автобусом №211 (зупинка CIMONE / MONTE ACERO) або від станції Терміні (Stazione Termini) - автобусом №36 (зупинка NOMENTANA / VAL D’OSSOLA) з пересадкою на автобус №211 (зупинка CIMONE / MONTE ACERO).

РОЗПОРЯДОК БОГОСЛУЖІНЬ І ЗАХОДІВ НА КВІТЕНЬ 2014 До Св. Тайни Сповіді можна приступити перед і після кожного богослужіння, а також у інший день і час, попередньо домовившись зі священиком. 02.04.14 – Середа 03.03.14 – Четвер

ФЛОРЕНЦІЯ 19:00 – Утреня з Вел. Каноном Андрея Критського та з поклонами. ПРАТО

14:30 – † Служба Божа за усопших. Сорокоусти. Прибирання у храмі.

5-ТА НЕДІЛЯ ВЕЛИКОГО ПОСТУ. (гл. 8). 06.04.14

ПРАТО

Неділя

ФЛОРЕНЦІЯ

9:00 – Сповідь. (отець Василь Рак) 9:30 – Служба Божа. Чин посвяти України під Покров Пресвятої Богородиці. 11:00 – Сповідь. (отець Василь Рак) 10:00 (+ в часі Служби Божої) – Сповідь. (отець Прокопій Лотоцький) 12:30 – Служба Божа. Чин посвяти України під Покров Пресвятої Богородиці. 14:00 – Сповідь. (отець Прокопій Лотоцький)

Парафіяльний вісник. Квітень № 4 (39) 2014. Флоренція – Прато

Сторінка 11


БЛАГОВІЩЕННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ.

07.04.14

Понеділок ФЛОРЕНЦІЯ 14:30 – Служба Божа. Річниця заснування спільноти «Матері в молитві» в Флоренції

09.04.14 – Середа

ФЛОРЕНЦІЯ

10.04.14 – Четвер

15:00 – † Служба Божа за усопших. Сорокоусти. ФЛОРЕНЦІЯ 18:00 – Молитовні чування зі спільнотою св. Егідія за мир в Україні Церква Santa Maria Maddalena de’ Pazzi. Вихід з нашого храму о 17:30. ФЛОРЕНЦІЯ

11.04.14 – П’ятниця

20:00 – Хресна дорога.

20:00 – Хресна дорога.

КВІТНА НЕДІЛЯ. ВХІД ГОСПОДНІЙ У ЄРУСАЛИМ. ЗБІР ПОЖЕРТВ ДЛЯ УГКЦ М. ДИМИТРОВ (ДОНЕЦЬКА ОБЛ.) 13.04.14 Неділя

ПРАТО ФЛОРЕНЦІЯ

9:30 – Служба Божа Ів. Золотоустого. Освячення і роздача оливкових галузок. 16:00 – Хресна дорога. 12:30 – Служба Божа Ів. Золотоустого. Освячення і роздача оливкових галузок. 16:00 – Хресна дорога за участю дітей, молоді і дорослих громади.

14.04.14 – Великий понеділок ФЛОРЕНЦІЯ ФЛОРЕНЦІЯ

16.04.14 – Середа

17.04.14 – Великий четвер 18.04.14 – Велика п’ятниця

19.04.14 – Велика субота

20.04.14 ФЛОРЕНЦІЯ Неділя

ПРАТО

14:30 – Літургія Напередосвячених Дарів.

20:00 – Хресна дорога.

ПРАТО

14:30 – Служба Божа св. Василія Великого. 16:00 – Утреня Страстей. Читання Єван. про страсті Христові.

ФЛОРЕНЦІЯ

Св. Сповідь – перед і після відправи. 14:30 – Вечірня з винесенням плащаниці. 20:00 – Мале повечір’я з каноном розп’яття.

ФЛОРЕНЦІЯ

Св. Сповідь – перед і після відправи. 14:30 – Служба Божа св. Вас. Великого. Церква буде відчинена з 12:00 – 21:00 год.

8:30 – Надгробне. Воскресна Утреня. Служба Божа. Посвячення пасок і великодніх страв. Спільний обід у залі. 12:30 – Надгробне. Воскресна Утреня. Служба Божа. Посвячення пасок і великодніх страв. Спільний обід у залі.

21.04.14 – Світлий понеділок

ПРАТО ФЛОРЕНЦІЯ

9:30 – Служба Божа. 12:30 – Служба Божа.

25.04.14 – Світлий четвер

ПРАТО

14:30 – Служба Божа.

2-ГА НЕДІЛЯ ПІСЛЯ ПАСХИ. ТОМИНА. АНТИПАСХИ. (гл. 1). 27.04.14 Неділя

ПРАТО ФЛОРЕНЦІЯ

9:30 – Служба Божа. Мирування та роздача освяченого Артоса. Панахида за спокій душ наших рідних та усіх українців, що померли і поховані в Італії 12:30 – Служба Божа. Мирування та роздача освяченого Артоса. Панахида за спокій душ наших рідних та усіх українців, що померли і поховані в Італії

Парафіяльний вісник. Квітень № 4 (39) 2014. Флоренція – Прато

Сторінка 12


Парохіяльний вісник, квітень 2014  
Advertisement
Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you