2016 ~ Р І К Б О Ж О Г О М И Л О С Е Р Д Я ― Ч Е Р В Е Н Ь № 6 (65) 2016 ―
СВЯТО ПРЕСВЯТОЇ ЄВХАРИСТІЇ Читання на Службі Божій: Апостол – 1 Кор. 11, 23–32. Євангеліє – Ів. 6, 48–54 “Ось предлежить Христос на поживу всім, прийдіте і, припадаючи, поклонімся Христу Богові, у цих тайнах утаєному, з умилінням кличучи: Владико, не опали нас, недостойних, причастям, але попали гріхи і очисти душі наші”. (Кондак Свята) Дорогі сестри і брати у Христі! Сьогодні наша Церква святкує свято Пресвятої Євхаристії – урочистого поклоніння Таїнству Тіла і Крові Ісуса Христа під видами хліба і вина. Нині ми також застановляємося над неоціненним скарбом, що його залишив наш Спаситель – Найсвятішими Тайнами Тіла і Крові Господньої. У цьому скарбі Він залишив нам самого себе, щоб освятити і очистити ціле наше життя. Нині все-таки ще раз запитуємо себе, що таке Тайна Пресвятої Євхаристії, що, як і для чого дарує нам Ісус у вигляді цього Небесного Хліба. Коли приглянемося ближче до життя людини на землі, то побачимо, що людина має вроджену схильність шукати поживу, правду, свободу, справедливість, мир, і т.д. Зі Святого Писання людина навчається, що те все треба шукати тільки в Бозі. Для глибшого усвідомлення цього пошуку людина повинна часто ставити собі різні запитання: чогò я шукаю, з яких причин і з якою ціллю я щось шукаю? З Євангелія довідуємося, що дуже часто люди шукали Ісуса задля цікавості, здоров’я і т.д. Забували вони, що Ісуса можна знайти тільки тоді, коли Його шукають заради Нього самого і заради нашого спасіння. Кожна людина відбуває земну мандрівку до Небесного Царства. В цьому паломництві вона натрапляє на гори й доли, на щастя і нещастя, на радість і смуток, на піднесення і розчарування. Вона потребує підкріплення в нещасті, смутку, розчаруванні, а таке підкріплення може дати тільки Бог. Колись Господь підкріплював поживою і словом ізраїльський народ у пустині. А тоді, коли прийшов Христос з неба на землю, вже кормив не манною, а дав себе самого, як Хліб Життя. Наш Спаситель дуже бажає, щоб ми шукали крім земного хліба, найперше насущний духовний хліб – Пресв. Євхаристію, що є поживою на життя вічне. У сьогоднішньому Євангелії ми чули Христові слова про цей Небесний Хліб: «Істинно, істинно говорю вам: якщо не споживатимете тіло Сина Чоловічого і не питимете Його крові, не матимете життя в собі». Запрошуючи нас до участі в Небесному Хлібі та Чаші життя вічного, Ісус Христос, за діянням Святого Духа, входить у наше особисте життя, сповнює його своїм божеством і чинить нас членами свого Тіла, яким на землі є ВІСНИК. Червень № 6 (65) 2016, Флоренція – Прато
Його Церква. Таким чином, бути причетними (причасними) до життя Церкви Христової, бути живим її членом можна лише за посередництвом Святого Причастя. Коли причащаємося Тіла й Крові Христових, ми єднаємося не лише з нашим Богом – джерелом усякого життя, а й один з одним, стаємо єдинокровними Христовими братами і сестрами. З ранньої історії Церкви знаємо, що у перші століття християнства було немислимо, щоб хтось з вірних, будучи на Службі Божій, не приступав до причастя разом з усією громадою. Через причастя Тіла і Крові Христової усі вірні творили єдину Церковну спільноту. Творячи сьогодні поклоніння святим, божественним, безсмертним і животворящим Тайнам, ми ще раз застановляємося над тим, як потрібно їх почитати, в який спосіб можемо віддати їм найвищу честь і славу. Святі Отці і учителі Східної Церкви, до якої ми належимо, дуже поважно сприйняли наказ Христовий: «Прийміть, їжте, та пийте усі!» Вони навчали, що ця Тайна є дана для споживання і найкращим способом для поклонінню Тілу і Крові нашого Спасителя є гідне і достойне святе Причастя. Слово «Євхаристія» означає «благодарення», тобто подяка Богові за Його діло спасіння. Перші християни не виставляли ніколи на показ Найсвятіші Тайни, а навпаки ховали їх як дорогоцінний скарб. Наші батьки у вірі, наслідуючи перших християн і зберігаючи Євхаристію лише для причастя хворих, мали її дійсно як тайну, заховану за закрити дверми іконостасу, зате кожен з невіруючих, хто бачив їх у щоденному житті, бачив безнастанно живе Тіло Христове, що діяло у них. Сьогодні, у цей торжественний празник поклоніння Найсвятішим Тайнам Тіла і Крові Ісуса Христа, ще раз перевірмо, яке місце займає ця Тай у нашому житті, чи ми дійсно гідно споживаємо цю ангельську поживу і зберігаємо дароване нам Боже життя у Його ласці, чи ми дійсно є живими членами Христового Тіла, тобто Церкви? І коли хочемо сьогодні поклонитися Найсвятішим Тайнам Тіла і Крові Господньої, приймім ці тайни у Св. Причасті, і нехай від сьогодні цілий наш життєвий шлях буде суцільною процесією з Євхаристією у нашому серці виставленою для тих, що її не знають. Амінь. Сторінка 1
СЛОВО СВЯТОГО ІВАНА ЗОЛОТОУСТОГО ПРО ПРЕСВЯТУ ЄВХАРИСТІЮ Одне з таїнств Церкви – пресвята Євхаристія – містить у собі великий та глибокий духовний зміст. Ми знаємо, що у раю було джерело, з якого брали свій початок звичайні ріки; з трапези ж Господньої течуть ріки духовні. Перші ріки живили дерева, які сягали своїм гіллям самого неба і завжди приносили хороші плоди. Ці дерева ніколи не в’янули. Будь-хто, хто втомився від повсякденних клопотів та праці, нехай іде до духовного джерела і заспокоює свою втому та спрагу, бо це незвичайне джерело відновлює сили, які забрала спека, але ця спека бу-ла створена не сонячним промінням, а вогненними стрі-лами диявола. Це джерело є створене Богом і бере свій початок на небесах. У цього джерела багато потічків, якими керує Утішитель, а посередником при цьому є Син; на-сильно Син нікого не примушує пити живу воду, бо вона призначена тільки для тих, хто має бажання сам спробу-вати її скуштувати. Духовне джерело – це джерело світла, з якого виходить проміння правди. Небесні сили завжди збираються біля цього джерела, щоб побачити його невимовну красу та блиск. Якщо б можливе було – хто вкладе свою руку чи язик у розтоплене золото, тоді б вони стали золотими. Насправді, у матеріальному світі такого ніколи не буде. Зовсім протилежне відбувається у душі людини, коли вона приймає найсвятіші дари. Сильніше від вогню кипить та бурлить духовна ріка, але не опалює, а тільки очищує все, до чого торкається. Кров Христова, пролита на хресті, – це ціна світу. Кров’ю наш Спаситель збудував Церкву і нею прикрасив її. Ті, що цією Кров’ю причащаються, стоять поряд з ангелами, архангелами та усіма небесними силами, одягнені в царську одежу Христову і духовну зброю світла. Вони, немовби одягнулися у самого Царя. Ця Кров надає нам царського, неземного вигляду; робить нас неповторними, духовно удосконалює, не дає зав’янути нашій душі, бо живить та годує її. Відомо, що людське тіло не могло б існувати без звичайної крові, але без Крові Ісуса Христа безсмертна душа людини втратила б спілкування з Богом. Божественна Кров, якщо вона достойно прийнята, відганяє від людини демонів, а призиває ангелів і навіть самого Владику ангелів. Біси втікають від того місця, де бачать Кров Владики, ангели, навпаки, збираються там. Пролита на хресті, Кров омила весь світ від гріха. Дуже багато про цю Кров говорить, в посланні до євреїв, святий апостол Павло. Якщо прообраз Крові Спасителя мав таку силу і в єврейському храмі, і в Єгипті, коли нею були помазані косяки дверей, то наскільки більшу силу має правдивий живий образ, оригінал. Кров Христова – спасіння наших душ. Нею душа омивається; вона робить її прекрасною; завдяки їй вона духовно горить. Кров робить наш розум світлішим від вогню, нашу душу – чистішою від золота. Ця Кров проллялася і зробила небо доступним для людини… ВІСНИК. Червень № 6 (65) 2016, Флоренція – Прато
О, наскільки великим і незвичайним є таїнство Тіла і Крові Господа нашого Ісуса Христа, наскільки правдивим є те, що хто приступить до нього з чистою совістю – спасеться, а хто з лукавою думкою – осудженим і покараним буде. “Бо хто їсть і п’є не достойно, не роздумуючи про тіло, той на осудження собі їсть і п’є” (I Кор. 11, 29). Якщо ті, хто осквернив царський одяг, караються однаково з тими, що його роздерли, то що дивного в тому, що ті, хто приймає Тіло з нечистою совістю, підпадають під покарання, як і ті, котрі розіп’яли Ісуса Христа. Подивись, на яку страшну кару вказує апостол Павло, говорячи: “Хто відкидає Закон Мойсея, такий немилосердно вмирає “при двох чи трьох свідках”, – скільки ж більшої кари заслуговує той, хто потоптав Сина Божого, і хто кров заповіту, що нею освячений, за звичайну вважав, і хто Духа благодаті зневажив!” (Євр. 10, 28 – 29). Тому приступимо з чистим сумлінням до страшної трапези Господньої, щоб ніхто не був Юдою, ніхто не був злим, щоб ніхто не був лицеміром, будучи одним у житті, а іншим – у душі. Ісус Христос встановив це таїнство, і Він ним керує. Не людина перетворює дари в Тіло і Кров Христові, але, розп’ятий за нас, Спаситель. Священик, як образ Ісуса Христа, стоїть і виголошує слова освячення, а діє сила і благодать Божа. “Це є тіло Моє…” – сказав Спаситель. Ці слова перемінюють принесені дари і наповнюють благодаттю тих, хто достойно їх приймає. Тому нехай не приступає до священної трапези ні лукавий, ні нечестивий, ні грошолюбний, ні п’яниця, ні перелюбник, ні злодій, щоб не причаститися в осудження собі. Юда був недостойним учасником Таємної Вечері і, вийшовши, видав Господа. Сталося це тому, щоб ти знав, що хто недбало та не достойно приймає святе, до того в першу чергу приступає диявол. Говорю вам про це, не тому, щоб залякати, а, щоб застерегти. Це Жертва – духовна їжа. Коли звичайна страва, потрапивши у хворий шлунок, не лікує його, а завдає болю, не тому, що вона отруйна, а тому, що шлунок хворий, подібне ж буває і з Причастям. Тіло і Кров Христові не лікують хворої гріхом людської душі тому, що вона щиро не покаялася перед споживанням найсвятішої їжі. Ніхто нехай не підходить з нечистими думками, а наперед очистить своє серце. Ми – храм Бога, якщо чисті. Зробімо ж нашу душу чистою. Як це зробити? Якщо маєш щось проти ворога, – забуть; постав святу жертву вище свого власного “я”, візьми приклад з Ісуса, Котрий простив своїм ворогам, Христос приніс Себе в жертву, щоб примирити всіх, щоб з ворогів зробити друзів. Він віддав Своє життя за тих, хто ненавидів Його, а ти ненавидиш та гніваєшся на свого ближнього. Як же ти можеш приступати до трапези світу? Владика терпів муки ради тебе, а ти не хочеш забути про свій гнів? Чому? Скажи мені! Ти скажеш, що ближній тебе сильно образив, причинив багато зла, але це не виправдання. Він не розпинав тебе на хресті, як юдеї розіп’яли Господа. Якщо не простиш ближньому своєму, тоді й Отець твій Небесний не Сторінка 2
простить тобі твоїх гріхів. З яким розположенням душі ти говориш: “І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим” (Мт. 6, 12)? Так само і Кров, яка була проллята на хресті, Ісус віддав за спасіння тих, хто його розпинав. Якщо не вибачиш своєму ворогові, то образиш не його, а самого себе; не йому завдасть шкоди, а самому собі, зробивши себе не достойним і приготувавши собі осудження в день Страшного Суду. Бог ні від кого так не віддаляється, як від людини злопам’ятної, серця наповненого гнівом і душі переповненої ненавистю. Послухай, що говорить Господь: “Тому, коли принесеш ти до жертовника свій дар, і тут згадаєш, що брат твій щось має проти тебе, – залиш тут свій дар перед жертовником, і піди примирись перше з братом своїм, – і тоді повертайся і принось свій дар” (Мт. 5, 23 – 24). Жертва приноситься ради миру, любові між людьми. Для того і Син Божий прийшов
на світ, щоб усіх людей примирити між собою. Апостол Павло говорить: “Тепер же примирив (Христос) смертю в людськім тілі, щоб учинити вас святими, і непорочними, і неповинними перед Собою” (Кол. 1, 22). Син Людський прийшов не тільки для того, щоб принести мир у світ, але й зробити нас причасниками Його імені. “Блаженні, – говорить Він, – миротворці, бо вони синами Божими назвуться” (Мт. 5, 9). Що зробив Христос, Син Божий, те намагайся робити й ти. Нехай твоє серце переповнює любов, бо любов – корінь, джерело і мати всіх благ. Любов єднає наші душі і не тільки душі, а й тіла, бо ми стаємо єдиним тілом і учасниками одного Тіла. Будьмо ж насправді єдиними, пов’язаними між собою союзом любові. Живучи так, ми зможемо з чистою совістю приступити до страшної трапези, яку подарував нам Ісус Христос. Амінь.
ЄВХАРИСТІЙНЕ ЧУДО У СЕЛІ КРАСІВ Неподалік Львова, на перший погляд, у непомітному мальовничому селі Красів, в маленькій церковці св. Параскеви сталося євхаристійне чудо. Наприкінці 1980-х, початку 1990-х рр. західною Україною прокотилась хвиля відродження зруйнованих храмів і відкриття тих, які Господь вберіг від варварської руки атеїстичної влади. 15 квітня 1989 р. мешканці села Красова, парафіяни храму св. Параскеви, переживали велике свято – нарешті вони зможуть молитись у стінах рідної церковці, яку близько 30-ти років радянська влада тримала закритою за «сімома замками». Незадовго до відкриття храму група парафіян на чолі із о. Богданом Когутом, який на цей час обслуговував парафію, вперше за останні 30 років увійшли до церкви. Ось що про цю подію розповідає о. Богдан: «Найперше, що мене зацікавило, коли ми увійшли до церкви, що там на престолі? На престолі стояв кивот. Тоді я наблизився до престолу і з трепетом відкрив дверцята кивоту. На моє велике здивування у кивоті я побачив чашу, обгорнуту в спеціальну гаптовану хустину і зверху на чаші – корону. Ще більше я був вражений, коли в чаші побачив Святі Тайни. В мене виникло запитання: «Невже ці Дари знаходяться тут відтоді, як закрили церкву? Невже жодна рука не насмілилась їх торкатись стільки часу?» Думка про те, що Святі Тайни пробули у кивоті так багато років, в темноті, при вологій температурі і з Ними нічого не сталось, Вони не покрились пліснявою і не почорніли, викликала у мене надзвичайно глибокі емоційні та духовні переживання. Приглядаючись до часточок, які були в чаші, я зауважив, що Вони були дуже акуратно нарізані. Це може свідчити про священика, який, мабуть, усвідомлював, що ця Служба Божа може бути останньою в його житті». Закрим для людей, храм св. Параскеви ніколи не був закритим для Бога, більше того – став місцем особлиВІСНИК. Червень № 6 (65) 2016, Флоренція – Прато
вої Божої присутності і благодаті, адже саме тут Бог зволив здійснити це євхаристійне чудо, перебуваючи на престолі у Пресвятій Тайні Євхаристії під видами хліба, який всупереч усяким фізичним та хімічним законам зберігся неушкодженим із збереженою свіжістю у сирому приміщенні, перебуваючи там близько 30 років. Розповідаючи про це євхаристійне чудо, о. Богдан зізнається, що зараз він вчинив би по іншому, адже тоді, коли він побачив частиці у кивоті, впродовж декількох тижнів спожив їх. Ось так про це розповідав священик: «Якщо б це сталось сьогодні, я, звісно, не споживав би Святих Тайн, залишивши для поклоніння. Однак тоді був інший час. Всі були зайняті підготовкою церкви до відкриття. Звісно, я розповів про побачене церковному комітету. Найбільше радість охопила тих парафіян, які повернулись із Сибіру». Багато хто може запитати: чому саме тут, у с. Красові, у церкві св. Параскеви, Бог вчинив це чудо? Саме тоді, коли атеїстичний режим намагався знищити будь-яку згадку між нашим народом про Божу присутність, саме тоді, коли войовничий атеїзм намагався вбити віру в Бога і надію на Його присутність, Христос забажав перебувати під видом хліба і вина реально присутнім серед своїх людей. Можливо тоді, коли наша Церква найбільше переживала період хитання у вірі, сумнівів у серцях людей: Чи Бог є з нами у ці страшні часи руйнації Церкви, Господь забажав бути реально присутнім у Тайні Євхаристії серед свого народу. Христос таємно був присутнім у тій церковці. Ніхто не знав про те, що там є Пресвята Євхаристія. І ця Божа присутність діяла невидимо і невідомо для людей, укріпляючи їх у вірі і додаючи мужності у ці страшні часи. Історія красівського чуда показує, що Бог залишився співстраждати із своєю мученицькою Церквою. І саме Євхаристія була силою переслідуваної Церкви. Роздумуючи над цим чудом, ми маємо бути вдячними Богові за тайну Його присутності між нами, адже саме у Євхаристії Христос є реально присутнім зі своїм людом, розділяючи разом з ним як всі його радості, перемоги, так і всі смутки, болі, переслідування, а часом, навіть, і мученицьку смерть. Сторінка 3
ЗЕЛЕНІ СВЯТА Зелені свята! Ой яка це радість! З дитячих років пам’ятаю я, Як прикрашали всі свої домівки, Де я зростала у моїх краях. Білили в хатах, гарно прибирали, На стінах вишиті висіли рушники. А за картинами й святи образами Кленові, липові, й калини гілочки. Яка краса була неначе в казці, А на долівці травка осоки, Чебрець пахучий, м’ята і любисток, Духмяні, незабутні васильки. В суботній вечір дім такий святковий, В нім запах зелені, неначе у гаю. В неділю-Трійці рано прокидались І нам здавалося, що ми в Раю. Все, що було колись, чомусь згадалось, І в душу трепетом закралося мою. І захотілося хоч раз там побувати У тім далекому казковому Раю. Ганна Гайдар. Полтава-Флоренція.
о. МАРКІЯН ШАШКЕВИЧ 6.11.1811 – 7.06.1843
ВІРНА Зашуміла дубровонька, листом зашуміла, Затужила дівчинонька, серцем затужила. Тужить нічку, тужить нічку, тужить і день білий, Бо із війни за три роки не вертає милий. На могилі-верховині милого спращала, Біле личко цілувала, слізьми проводжала. «Не плач, не плач, ластівонько, дасть бог звоювати — До твоєї соколеньком я прилечу хати. Не плач, не плач, голубонько, не плач, не журися, Подай ручку біленькую, додому вернися». Вдарив коник у копита, задзвонив станлями, Лишилася сиротонька з журними гадками. Вдарив коник у копита, на вітр пустив гриву, За лісами, за горами лишив чорнобриву… Край діброви на горбочку сипана могила, Там дівчина із зорями щодень виходила. Виходила із зорями, стояла до ночі, Свої чорні за миленьким видивила очі. Ой ходила, ой бродила зимами, літами, Витоптала биту стежку білими ногами. ВІСНИК. Червень № 6 (65) 2016, Флоренція – Прато
МИКОЛА ВОРОНИЙ 6.12.1871 – 7.06.1938
МАНДРІВНА ЕЛЕГІЯ Холодні хмари залягли блакить, Холодний вітер дме в степу потужно, Гне очерет додолу, шелестить, Мов звір в байраці виє осоружно. І я один, без тями, мимохіть, Немов затерплий весь, іду байдужно… Куди? Пощо? Хіба не все одно Тому, хто з рук згубив своє стерно? Туман і мряка… Шлях не бачать очі, Але гаї, оселі і луги, Немов завій жалобний, присмерк ночі Вкриває вже поволі навкруги. З густої мряки, буцім поторочі, Снуються дивні витвори нудьги; До мене линуть, простягають руки… Я бачу їх, я чую спів і гуки… Ні, то не спів, то ніби щось квилить І скиглить, як підстрелена пташина. Щось хлипає і стогне і кричить — Голосить, мов охлялая дитина… Та що воно? Стривай… Цить, серце, цить! Це ж у тобі озвалась самотина. Озвалися нудьга твоя і жаль І давня, нерозважена печаль. Вгамуйся, серце! Годі, схаменися… Та ні, вже з уст зірвалися слова: "Гей-гей! Чи є хто в лузі — озовися! Чи є де в світі ще душа жива? Гей, люди! Де ви? Чи ви перевелися, Чи вас пожерла пустка світова?! Ратуйте! Пробі!.. Ось я тут конаю… Життя, життя — чи пекла, а чи раю!.." Нікого. Темно. Марний поклик мій… Хоч би луна озвалася до мене! Єдиний відгук в темряві нічній — То подмух вітру та виття скажене… Іди ж, знов міряй шлях далекий свій І знов марнуй життя своє злиденне… Ні щирості, ні теплого слівця — Нудьга, нудьга без краю і кінця.
Сторінка 4
ОЛЕНА ПЧІЛКА 29.06.1849 – 4.10.1930
ПРОЩАННЯ Прощай, моя люба, прощай, моя мила! Подай мені руку твою! Прийми ж ти, голубко моя сизокрила, Останнюю сповідь мою. Мандрую, кохана, в непевну дорогу, В тяжку невідомую путь; Судилось здобути мені перемогу Чи ранньою смертю заснуть? Хай буде як буде! Не маю вертатись Назад з того шляху, що взяв, Не маю тії корогви одцуратись, Що вільно і щиро я зняв. Жили й поривання й надії палкії У нас, моя вірна, в обох; Ми щирую віру і думи святії З тобою кохали удвох. Чи треба ж казать, що тебе не забуду? Нехай не турбується серце твоє!
З останнім диханням хіба я позбуду І думи, й кохання моє! Прощай! Хай очей твоїх ясне сіяння Просвітить непевную путь, Хай любі стискання руки, цілування Не жаль, а одвагу дають!
ОЛЕГ ОЛЬЖИЧ 8.07.1907 – 10.06.1944 Їх душі - горіння і криця У нашому завжди гурті, Братів по далеких в'язницях І тих, що упали, братів! Дорога пряма і одверта, І твердо іде легіон. Там втрат не буває, де жертва Здобутий в огні бастіон! Хто має уші - хай слуха! Хто має серце - люби! Встає цитаделя духа Десятки літ боротьби.
«ОДА» КОРУПЦІЇ Іван Зараченко Корупція, з погляду віків, є найдревніше ремесло, з яким і досі не розпрощалося людство. Сестрою корупції можна вважати – проституцію. Оці обидві «вельможні панночки» мають між собою багато спільного. Вони, може, доньки одного батька: Диявола! Якщо корупція у своїй суті – лихо, то проституція – аморальність. Завдяки рисам їм вдалося вижити, зберегти своє існування. У глибокому мороці віків безслідно зникали могутні царства, цивілізації, вітер часу змітав у морок забуття вируючі міста, поселення, ховаючи їх під товстими шарами пилюки, а корупція, що сприяла тим процесам, виживала. Вона, хоча й огидне й безобразне явище, обезсмертила себе. У неї, немов у казкового змія, замість однієї відрубаної голови тут же виростали кілька. Недаремно мудрий Соломон прорік: «Не скоро відбудеться суд над лихими справами; саме тому й не страхається серце синів людських чинити зло». Корупція – це спотворений образ людини, за яким можна судити, якою вона була, є і буде. Тому й не хочеться її, збезчещену, бачити творінням Божим. Ніщо, окрім людини, так низько не впало, не скотилося у пітьму безпутного й ганебного існування. Навіть звірі, керуючись інстинктами, благородніші. І дивно, що людина живе так, не ради високих покликань чи прагнень, а ради – аби наситити свою ненаситність. Кажу не про людство, а про людей, які зламавшись, стають на грішний шлях. Їх – жадібних і захланних — бачу на своїй землі. Вони знівечили й перевернули наш світ. Саме через таких, думаю, не буВІСНИК. Червень № 6 (65) 2016, Флоренція – Прато
ло зведено Царства Божого, для створення якого людині було дано найсвятіші заповіді, які не стали наукою життя і законом: «Не юродствуй і не бери данини, бо данина осліплює очі мудрих і спотворює слова праведних». Україна безнадійно застрягла в корупційному бруді. Через це ми забули, що таке добро, спокій і мир. Скрізь між людей ходить сваволя і кривда. Хабарництво, немов чума, виснажує і мордує країну, де головним мірилом життя є гроші. Опинившись на узбіччі цивілізації, ми перетворилися на споживачів та обивателів, де клани глитаїв крадуть, ділять і привласнюють. Корупція – це коли не діють закони і мовчить правосуддя – приводить до занепаду й омертвіння життя. Апостол Павло був серед тих, хто зазнав лиха від рук продажних чиновників. Фелікс, римський зверхник, допитуючи Павла, визнав його невинність, але будучи одним із найкорумпованіших представників влади, не звільнив з тюрми, сподіваючись отримати хабара. Паллас, брат Фелікса, був найбагатішою людиною, статки якого за сучасними мірками оцінювалися в 45 мільйонів долярів, нажиті шляхом здирництва та хабарництва. Та оті 45 мільйонів — це ніби краплина в порівнянні з мільярдами долярів, котрі деякі продажні чиновники нашого часу зберігають на таємних банківських рахунках. То який нині сенс балакати про демократію, про якісь здобутки, якщо корупція і хабарництво стають змістом нашого життя? «Не ступай на шлях нечестивих, і не ходи дорогою зла». І тільки добре серце людське, що виконує Божу волю, не стане на такий шлях, бо він устелений і просякнутий болем і сльозами людськими. Мудрі Сторінка 5
голови світу застерігають: «що не приборкані жадібність і корупція здатні погубити землю, зруйнувати фундамент цивілізації…» Оце повзуче лихо уже підкосило країну. Нам, коли найближчим часом в політичному й суспільному житті не відбудеться значущих змін, більше нема на що надіятися, окрім на Бога, що має намір «вигубити погубивших землю». Інакше ми, зі своєю ментальністю і схильністю до терпіння, так і не зазнавши добра, у вирі глобальних катастроф, що вже стрясають світ, можемо розпилитися, зникнути назавжди. Три тисячі років тому Мойсеїв закон осуджував і карав за хабарництво. Відтоді було прийнято безліч законів, але подолати корупцію не вдалося. Кожного дня, як свідчать ЗМІ, «мільйони хабарів переходять з рук в руки, а мільярди людей страждають, поневіряються від цього зла». Ми теж неймовірно страждаємо від цього ганебного лиха. Корупційні оборудки в Україні обчислюються у 3,5 мільярдів гривень. Це величезна сума, яка, перш чим осісти в кишенях чиновників, передчасно звела до могили мільйони наших громадян, мільйони наших трударів розігнала по світах, а мільйони простолюду прирекла на жалюгідне існування. Кому це болить з владоможців? Бог, через свого пророка Михея, казав: «Сіон буде розорений, мов поле, а Єрусалим перетвориться на купу розвалин». Через сто років справдилося пророцтво — і Єрусалим, погрязнувши в корупції та розпусті, був спустошений до ноги. Велика Римська імперія, що славилася організацією влади і досконалістю законів, не змогла при могутті своїх леґіонів знищити підступного ворога — корупцію, яка й пришвидшила падіння Риму. Нині, щоб скорити чи знищити державу, не потрібна ворожа навала. Всеїдні мікроби корупції зроблять цю справу без жодного пострілу. Саме оці мікроби доїдають Україну. І нема засобу, аби їх приборкати. Вже нікому не приховати наших рукотворних руїн, через які ми сповзаємо в прірву, лише, аби зберегти про них пам’ять, потрібно на місцях знищених заводів, підприємств, сільгоспколективів, культурних закладів та різних об’єктів народного господарювання поставити таблички з написами: тут працювали корупціонери й хабарники... А на залізобетонних мурах, якими огороджені палаци й маєтності, написати: тут живуть і процвітають корупціонери й хабарники... Коли кажуть, що ми бідні, я не вірю. Ми не бідні — ми покривджені! Нас ламали, нівечили, Ми не наблизилися до святої суті життя: «Надійся на Господа і роби добро; живи на землі і бережи істину». А ми, заблукані й заскорублі, не відчуваючи справедливості, не обновилися духом, стоїмо не розпутті й не знаємо куди нам іти. Не ощасливила нас і демократія. Нині живе, праведне слово не має ваги, воно не здатне вплинути на людину, аби змінити її помисли й бажання, кругом чиниться вакханалія. Як приклад — наша столиця. Боже місто окупували й правлять ним вандали! Дивишся на оцю сваволю й думаєш: йде не розвиток людства, а початок хаосу, коли руйнують заклади культури, освіти… Та ще й б’ють, як-то кажуть, падлюки, по нашому духові, по наших оголених нервах. Чому ж ми мовчимо, чому допускаємо таке злочинне самодурство, яке твориться на наших очах? Невже втратили віру в себе і надію на майбутнє? ВІСНИК. Червень № 6 (65) 2016, Флоренція – Прато
Корупція, пригріта владою, геть перемішала наші сподівання. Тепер головним будівничим країни є не народ — а чиновники. Вони, захланні й лукаві, дорвавшись до владного корита і захистивши себе недоторканністю, як вседозволеністю, мов ненаситні гієни, шматують, гризуть і розтягують державу. А приватна власність: бізнес, комерція і торгашество — це найсприятливіші умови для корупції та хабарництва, за допомогою яких вирішуються найтемніші і найзлочинніші справи… Рано ми, і собі на шкоду, проміняли державні інтереси на приватні. Тепер бідуємо. І страшно: ніби на своїй землі, а на цій землі вже нема нічого нашого. Нам наче й легко, бо ні за що не відповідаємо, ніяких не маємо обов’язків, але нестерпно важко, що ми нікому не потрібні. Така система життя, де всі намагаються щось украсти, привласнити, неодмінно приведе до економічного краху. А корупційний «тягар» ліг на плечі плебсу, який немов Атлант, тримає зловісне й злодійське жахіття нашого часу. Люди, пройняті тривогою, вже не вірять в добро. Світова криза, що накрила плянету, найдошкульніше допікає нам. І думаєш, що всі біди й муки, які ми терпимо, — пороблені. Вони плянуються десь далеко, а здійснюються на нашій землі. Болить, що не гривня, а доляр впливає на самопочуття країни. І досі «воюємо» З колорадським жуком, тепер будемо з каліфорнійським грипом... Звідки, звідки холодний вітер віє? Відкриши Біблію, читаєш: «Хто крав, надалі не кради, умій трудитись, роби своїми руками корисне, аби було що дати бідному». Та люди чомусь уникають праці, хочуть жити розхристано й легко. Пора копнути глибини наших невдач і руїн, щоб знайти винних, які чинять безлад, спустошують країну. Диявол — дух пітьми, намагався здійснити неймовірний підкуп в історії людства, запропонувавши Ісусу Христу всі царства світу за те, аби Він «упав і поклонився йому...» Та Син Божий був непідкупним і чутим до благ землі, благовістив про Царство Боже. Добро — це не гори майна, що мають окремі, — а коли «добре всім, а найліпше тим, хто сповідує чесність і смиренність». Та нині люди, ніби в «останні дні», легко, ради наживи та багатства, стають на шлях корупції та хабарництва. Бо не усвідомлюють, що корупція — це згасання сповненого вірою і надією творчого життя народу, занепад культури, духовності, де в задушливому мороці гинуть таланти або стають слугами знаті, а мудрі і чесні, шукаючи, не знаходять собі притулку, бо скрізь при владі брутальні гонителі. Корупція — це приниження людської гідности, втрата світлого, здорового глузду. Тоді люди, не чуючи любови й поваги до себе, стають дратівливі, злі, не керовані, і страждаючи через безвихідь, отруюють себе алкоголем, наркотою, чинять жорстокість і злочини. Корупція — це життя без майбутнього, бо всі дороги замулила твань і гнилизна... Невже нам доведеться погинути в цьому пек-лі? Христос, думаючи про спасіння своїх учнів, прохав у Бога: «Не молю, щоб Ти узяв їх зі світу, але щоб зберіг їх від злого». Молімося й ми, берімо на озброєння Боже слово, воно пробудить, і як меч духовний, допоможе здолати корупцію.
Сторінка 6
В'ЯЧЕСЛАВ ЛИПИНСЬКИЙ 5.04.1882 – 14.06.1931
Український політичний і громадський діяч, історик, просвітник, публіцист.
Вибрані цитати з листа до газети "Діло" (1929) Чи могли-б Ірляндці та Поляки в тяжкій боротьбі – перші за здобуття, другі за відродженя своєї держави – обійтись без помочі релігії, без помочі духовенства, без сильної віри в Бога, віри в Христа, що навчав Своїм прикладом і смертю на хресті терпеливо переносити по тюрмам, каторгам і еміграціям всі невдачі і найтяжче горе. Тому, кажемо ми українському громадянству, щоб стати зрілою,
державною нацією, необхідний державницький ідеалізм, опертий на релігії, на церкві, на вірі живій. Без провідних авторитетів, за якими громадянство йде в нинішній день, і без героїв, які освітлюють його шляхи проміннями вчорашнього дня - не можна помислити державної нації. Тепер дійсно зловживають люде ідеями, та серед Українців дійсно панує велика розбіжність ідей. Але-ж на ці лиха єсть тільки одна рада: ширити в українськім громадянстві культ державницької ідеї в такій формі, в якій ця ідея може бути здійснена. Проповідувати-ж замість того безідейність, це значить остаточно здеморалізувати українське громадянство. Бо на безідейності зароблять люде у всякому разі значно більше, і значно легче, ніж на служеню ідеїже слово, воно.
ПРИВІТАННЯ МАТЕРІВ В МОЛИТВІ М. ПРАТО: Дорогі матері та членкині спільноти «Матері в молитві» м. Прато! Сердечно вітаю Вас зі святом заснування Вашої спільноти, яке припадає на празник Зіслання Святого Духа! Передусім щиро дякую Вам за молитовне служіння в нашій українській громаді, за те, що по-християнськи, жертовно піклуєтеся Вашими дітьми, чуваєте над ними, молитися за них, відкриваєте перед ними світ духовного життя та навчаєте Ваших дітей зустріти у своєму житті живого Бога. Бажаю Вам, дорогі християнські матері-молільниці, щоб Ваше материнське жертвенне серце завжди квітнуло любов’ю до Ваших дітей і родин, щоб Ви вчилися шанувати Вашу спільну молитву, вчилися слухати й чути одна одну, вчилися краще розуміти слова молитов, які читаєте. Отож, нехай милосердний Господь Бог рясно благословить Вас усякими ласками а Пречиста Діва Марія береже Вас від лиха і нещастя, щоб Ви у спільноті збагачувалися духовно та зростали кількісно і якісно на многі і благі літа! о. Володимир 9–16 ЧЕРВНЯ. ДЕКАДА МІСІЙНОСТІ: МОЛИТВА І ЗБІР ПОЖЕРТВ НА МІСІЇ УГКЦ: Кожен із священиків уболіває, щоб його парафія була дійсно живою, щоб парафіяни були активні у передаванні віри, науки Христової, а головно, щоб їхнє життя було свідченням і прикладом для невіруючих, непрактикуючих, для тих, хто опинився далеко від своєї Церкви. Для того і слугує так звана Декада місійності, щоб у ті десять днів спільнотного і молитовного очікування П’ятдесятниці сповнитися силою з висоти, щоб Дух Божий знову зійшов і перемінив вірних. У цих десятьох днях потрібно звернути увагу на наше спільне покликання бути «місійними», тобто бути спільнотою, яка готова ділитися Божим Словом спасіння з іншими людьми. Щоб розпочати Декаду місійності, зійдімося всією нашою парафіяльною спільнотою, як народ Божий, до українського храму у Флоренції у четвер 9 червня, у день Вознесіння Господнього, на Службу Божу, яка розпочнеться о 15:00 годині. А на десятий день – на свято П’ятдесятниці – ми всі разом, знову зібрані у храмі на Службі Божій, усильно просімо Святого Духа, щоб відновив у кожному з нас радість життя в Христі, втіху від життя у спільноті, щоб оновив наше обличчя Христових учнів, оживотворив нашу парафіяльну спільноту, підняв і воскресив нашу рідну Україну. Підчас Декади місійності ми хочемо молитвою підтримати місійну діяльність нашої Церкви, хочемо молитовно єднатися з усіма нашими братами і сестрами у світі, які живуть у скрутних обставинах і ще не мають належної душпастирської опіки. Але ми також хочемо, щоб наша молитва мала своє продовження у конкретному ділі милосердя. Тому, на заклик Блаженнішого Патріярха Святослава (Шевчука), Глави УГКЦ, ми хочемо підтримати нашу Церкву на місійних теренах у цілому світі нашою особливою фінансовою пожертвою, яку кожен зможе зложити у неділю 12 червня на Службі Божій підчас першого тацового збору. Усі зібрані пожертви будуть передані до нашого Владики Діонізія у Римі, який в свою чергу скерує їх до Центрального Місійного фонду нашої Церкви у Києві. ЛІТНІЙ ТАБІР НА МОРІ ДЛЯ УКР. ДІТЕЙ ТОСКАНИ: завершився запис українських дітей Тоскани на літній християнський табір, який відбудеться з 20 до 26 червня на березі Тірренського моря (Каламброне, Піза). Гасло цьогорічного табору: Милосердні як Отець! Учасники табору будуть розділені на три групи: діти 7 – 14 років, молодь 17-22 роки і діти 2-5 років з батьками. Проведенням табору займатимуться п’ятеро досвідчених осіб з України, які вже провели багато таборів: два священики та троє аніматорів. Їм до помочі будуть також троє священиків з Тоскани. Серед учасників табору будуть також кілька дітей з України, батьки яких працюють в Італії. У програмі табору будуть щоденні ігри, конкурси, забави, тематичні зустрічі, молитва, таборові вечори і просто гарний християнський відпочинок. Хочеться подякувати батькам, що записали своїх дітей у табір. У таборі діти будуть набиратися уміння адаптоватися в новому середовищі, будувати відношення з ровесниками та старшими, будуть набувати важливий життєвий досвід, патріотично-релігійне виховання. На відкритті табору буде Владика Діонізій та Львівський Християнського Театр «Емануїл» з виставою. ВІСНИК. Червень № 6 (65) 2016, Флоренція – Прато
Сторінка 7
РОЗПОРЯДОК БОГОСЛУЖІНЬ НА ЧЕРВЕНЬ 2016 6-ТА НЕДІЛЯ ПІСЛЯ ПАСХИ. СЛІПОРОДЖЕНОГО. (гл. 5). 5.06.16 Неділя 9.06.16 Четвер
ПРАТО ФЛОРЕНЦІЯ
9:00 – Сповідь → 9:30 – Служба Божа. 11:30 – Молитва зі спільнотою «Матерів в молитві». 12:00 – Сповідь → 12:30 – Служба Божа.
ВОЗНЕСІННЯ ГОСПОДНЄ ФЛОРЕНЦІЯ
15:00 – Служба Божа.
9 – 18 червня – ДЕКАДА МІСІЙНОСТІ: МОЛИТВА ТА ЗБІР ПОЖЕРТВ НА МІСІЙНІ ПОТРЕБИ УГКЦ 11.06.16 – Субота
ФЛОРЕНЦІЯ
14:30 – Служба Божа за всяке прошення.
7-МА НЕДІЛЯ ПІСЛЯ ПАСХИ. СВЯТИХ ОТЦІВ. (гл. 6) 12.06.16 Неділя
ПРАТО ФЛОРЕНЦІЯ
16.06.16 – Четвер
9:00 – Сповідь → 9:30 – Служба Божа. Збір пожертв на місійні терени УГКЦ. 11:30 – Молитва зі спільнотою «Матерів в молитві». 12:00 – Сповідь → 12:30 – Служба Божа. Збір пожертв на місійні терени УГКЦ. ПРАТО
18.06.16 – Заупокійна субота
14:30 – † Служба Божа за померлих. ФЛОРЕНЦІЯ
14:30 – † Служба Божа за померлих.
ЗІСЛАННЯ СВЯТОГО ДУХА. П’ЯТДЕСЯТНИЦЯ. ЗЕЛЕНІ СВЯТА. 19.06.16 Неділя
ПРАТО ФЛОРЕНЦІЯ
9:00 – Сповідь → 9:30 – Служба Божа. Коліноприклонні молитви. 11:30 – Молитва зі спільнотою «Матерів в молитві». 12:00 – Сповідь → 12:30 – Служба Божа. Коліноприклонні молитви.
20 ─ 26 червня – ХРИСТИЯНСЬКИЙ ТАБІР ДЛЯ УКР. ДІТЕЙ ТОСКАНИ НА ТІРРЕНСЬКОМУ МОРІ 23.06.16 – Четвер
ФЛОРЕНЦІЯ
15:00 – † Служба Божа за померлих.
НЕДІЛЯ ВСІХ СВЯТИХ. (гл. 1) 26.06.16 Неділя
ПРАТО ФЛОРЕНЦІЯ
9:00 – Сповідь → 9:30 – Служба Божа. 11:30 – Молитва зі спільнотою «Матерів в молитві». 12:00 – Сповідь → 12:30 – Служба Божа.
27.06–11.07 – ПЕТРІВКА, АПОСТОЛЬСЬКИЙ ПІСТ (стримання від вживання м’ясних продуктів у перший і останній день, а також у всі понеділки, середи і п’ятниці посту). 30.06.16 Четвер
Торжественне поклоніння пречистим Тайнам Тіла і Крови Господа нашого Ісуса Христа ФЛОРЕНЦІЯ 15:00 – Служба Божа за всяке прошення.
2.07.16 – Субота
ФЛОРЕНЦІЯ
14:30 – Служба Божа за всяке прошення.
2-ГА НЕДІЛЯ ПО ЗІСЛАННІ СВЯТОГО ДУХА. (гл. 1) 3.07.16 Неділя
ПРАТО ФЛОРЕНЦІЯ
9:00 – Сповідь → 9:30 – Служба Божа. 11:30 – Молитва зі спільнотою «Матерів в молитві». 12:00 – Сповідь → 12:30 – Служба Божа.
ВІСНИК. Червень № 6 (65) 2016, Флоренція – Прато
Сторінка 8