2016 ~ Р І К Б О Ж О Г О М И Л О С Е Р Д Я ― Т Р А В Е Н Ь № 5 (64) 2016 ―
ВОСКРЕСІННЯ ХРИСТОВЕ
свято перемоги світла, надії і радості Читання на Службі Божій: Апостол – Ді. 1, 1–8. Євангеліє – Ів. 1, 1–17 “Цей провіщений і святий день, перший по суботі царський і Господній, Свято над святами, торжество всіх торжеств, в цей день прославляємо Христа навіки”. (Пасхальна Утреня, Ірмос восьмої пісні Канону Пасхи). Дорогі у Христі сестри і брати! Ось ми й дочекалися Великодня і знову усією українською спільнотою збираємося до храму Божого, щоб привітати одне одного зі світлим празником Воскресіння Христового. У цей урочистий день Церква, сповнена небесним світлом, радісно оспівує Господа, який переможно виходить із запечатаного гробу і наповнює світ своєю божественною благодаттю. Уже майже 2 роки, як наш український народ проходить свою особливу хресну дорогу, позначену агресією та війною на Сході України. Тому, мабуть, по-людськи кажучи нам зараз непросто говорити про радість. Однак, пам’ятаймо, що пасхальна радість походить не від людей, а від Бога! Про це співаємо на Пасхальній Утрені: «Це день, що його сотворив Господь, тож радіймо і веселіться в нім»! Для багатьох із нас урочисте Пасхальне Богослужіння пов’язане з духовним піднесенням, пережиттям радості та світлими відчуттями. Унікальна за своїм змістом і настроєм Пасхальна Утреня, яка служиться на Пасху перед Божественною Літургією і, яка своєю вступною частиною – процесією навколо храму – нагадує нам святковий хоровод усього Божого творіння. Однак важливо розуміти, що цей літургійний досвід пасхальної радості не є самодостатнім і не є для того, щоб створити нам лише психологічний комфорт і емоційне піднесення. Потрібно глибше застановлятися над змістом і причиною пасхальної радості, яку Церква нам відкриває у Слові Божому та у богослужбових воскресних текстах сьогоднішнього свята. Уважно вдумуючись та застановляючись над євангельським текстом, що читається під час Святої Літургії в сам день Воскресіння Христового, напевно не один з нас запитує себе: «Чому саме це Євангеліє читається на Великдень, адже в ньому не знаходимо жодної згадки про Христове Воскресіння?» Слід сказати, що євангельський текст (Ів. 1,1-17), який звучить у часі Воскресної Літургії, дуже вдало розповідає нам про таїнство Втілення (або Воплочення) Божого, тобто прихід на землю самого Спасителя світу – Ісуса Христа. Цікаво, що у сам день свята Різдва Христового римо-католики (напр. у Італії) застаВІСНИК. Травень № 5 (64) 2016, Флоренція – Прато
новляються на Месі над тим же євангельським текстом, який у нас читається на Пасхальній Святій Літургії. «І Слово стало тілом, і оселилося між нами, і ми славу його бачили - славу Єдинородного від Отця…» (Ів. 1,14). Боже Слово, яким світ був створений, взяло на себе наше людське тіло, щоб просвіти і прославити його. Тому Христове Різдво є вже немов би початком і передсмаком Світлого Воскресіння. Про це ми співаємо у храмі в Надвечір’я Христового Різдва: «Христос народжується, щоб воскресити впалий образ людини». Знаємо, що найбільшою прикметою Бога є Його життя, повне творчості, динамізму, мудрості та любові до людей. А для кожної людини життя є світлом, оскільки вона прагне жити життям повним, досконалим і вічним. Власне це вічне життя приніс нам Христос своїм славним Воскресінням, яке стало повнотою нашого спасіння. Воскреслий Ісус, що став бо Господом і втілився у людське життя, має владу над серцем людини, має ключ до нашого єства, до найглибших наших проблем, до нашої смерті, з котрої завжди видобуває життя. Тому не має кращої новини для людини як та, що для нас усіх існує вічне життя, що Ісус переміг смерть для нас, що ми не помираємо. Протилежністю до життя є смерть. Ми дуже часто у нашому повсякденному житті зустрічаємося з явищем смерті. Смерть – це найбільша трагедія для людини, яка в одну прекрасну мить відбирає від нас усе те, для чого ми жили у цьому світі, чому присвятили ціле своє земне життя. Зовсім не зрозуміло ми сприймаємо її, коли вона пов’язана із близькою нам людиною, яка ще вчора жила разом з нами, а сьогодні її вже не має. Помирають усі: дорослі і малі, священики і єпископи, урядовці і простий люд. Проте смерть стала найбільшою проблемою для людини, яка залишається з нею наодинці. Людство не може дати відповіді на проблему смерті. Натомість цю відповідь знайшов Христос, Котрий Своєю смертю поборов нашу смерть, і цим звільнив нас із неволі гріха, повернувши нам втрачений Божий образ та привівши до Себе: «Я ж, коли буду піднесений, усіх притягну до Себе» (Ів.12,32). Свято Пасхи для нас є великою радістю, воно Сторінка 1
показує, що останнє слово завжди буде за добром, що життя завжди переможе смерть, що світло завжди сильніше від темряви. Як християни, ми ніколи не хочемо бути на боці тих, які вбивають, які інвестують у війну, які поширюють брехню, неправду чи носять у собі темряву смерті. Перемога Христа як воскреслої істини є певним успіхом кожного, хто говорить і свідчить правду про те, що відбувається в Україні. Ця Христова правда дозволяє кожному, хто вважає себе Його учнем, бути справжнім апостолом Благовісті миру й любові. Кульмінаційною точкою великоднього євангельського послання є наступне: «Від Його повноти прийняли всі ми – благодать за благодать» (Ів. 1,16). Воскресіння Христове – це джерело усіх Божих благодатей: природних і надприродних, це надія на сповнення всіх наших вічних і дочасних ідеалів. Беручи участь у пасхальному богослужінні, оспівуючи Христове воскресіння чистим серцем, кожен із нас озброюється надією воскресіння, щоб проводити своє життя у діяльній любові, дивитися на обставини життя очима цієї надії, носити в своєму серці завдаток воскресіння і святкувати перемогу, а також боротися. Адже боротьба не вгасає, а її основна лінія про-
лягає через наші серця: дозволимо ми опанувати себе безнадії, зневірі й апатії, засліпитися чи бачити Христове воскресіння? Христос, воскресши з мертвих, подолавши смертю смерть і дарувавши життя світові, хоче, щоб і ми постійно долали смерть у різних її проявах, як наприклад у грісі корупції, який з однієї сторони є суспільно небезпечним явищем, що повільно руйнує суспільний організм, а з іншої сторони, з християнського погляду – є гріхом, що в деяких випадках може навіть стати перешкодою для спасіння безсмертної душі люди. Дорогі у Христі! У цей світлий день Христового Воскресіння ділюся з вами пасхальною радістю. З усього серця бажаю, щоб наше святкове вітання «Христос воскрес» покріпило нас у вірі, усунуло втому боротьби, дало радість надії в повноту перемоги і світле майбутнє України. Усім вам, вашим дорогим родинам та усій нашій українській громаді міст Флоренція і Прато засилаю святкові вітання та щиро зичу вам благословенних свят Воскресіння Господнього, смачного свяченого яйця та світлої пасхальної радості! Христос воскрес! – Воістину воскрес! о. Володимир
СЛОВО НА СВЯТУ ПАСХУ святителя Амвросія, єпископа Медіоланського Браття! Цілком справедливо у сьогоднішній день вживаються ці слова псалма, якими святий пророк закликає нас до радості та веселощів. Сам Дух Святий піднімає всі сотворіння до спільного торжественного святкування нинішнього дня: бо в цей день Воскресінням Ісуса Христа ув'язнюється ад, відкривається Небо, переможений ад віддає своїх померлих, розбійник вводиться в рай, тіла святих входять до святого міста, мертві піднімаються до живих. В цей день ад відпускає своїх полонених в Горішні поселення, земля відпроваджує своїх похованих на Небеса, Небо представляє Господеві тих, яких прийняло. Воскресіння нашого Господа для мертвих є життям, для грішників — відпущенням, для святих — славою. Ось тому святий Давид закликає кожне сотворіння до найрадіснішого торжественного святкування цього дня, кажучи: «Цей день учинив Господь, радіймо й веселімся в ньому!» Цей День у все проникає та все просвічує, небо та землю, і пекло обіймає: бо для Світла Христового стіни не є перешкодою, воно не розділюється стихіями, не затьмарюється пітьмою. Світло Христове – це день без вечора, день безконечний: воно всюди сяє, все освічує, ніщо від нього не може сховатися. І що ще сказати? Днем цим є Сам Христос, як каже Апостол: ніч проминула, день наблизився (Рим. 13, 12): ніч проминула, каже (а не наступить), щоб ми розуміли, що з наближенням Світла Христового й диявольська пітьма прогнана, й невідання гріхів пройшло, і що теперішнім сяйвом світла винищені минулі омани розуму, та облесливе безчестя припинене. Про те, що цей День (мається на увазі — Христос) освічує Небо, землю і пекло, свідчить Святе Письмо: «Справжнє то було світло — те, що просвітлює кожну людину. Воно прийшло у цей світ» (Йо. 1,9). Про те, що цим Днем освічується сам тартар, ми читаємо в пророка: «Над тиВІСНИК. Травень № 5 (64) 2016, Флоренція – Прато
ми, що живуть у смертній тіні, світло засяяло» (Іс. 9,1). А про те, що цей День сіяє на Небесах, читай в пророка Давида: «Вічним зроблю його потомство і престол його, як дні небесні» (Пс. 88,30). Хто ж є Днем Неба, як не Христос Господь? (Пс. 18,3). Він є Днем Сином, Якому День Отець відкриває таїнство Свого Божества; Він є Днем, про Який написано (у Соломона): Я сотворив, хай засіяє на Небесах Світло безнастанне... І так як за Днем Неба ніколи не слідує ніч, то й після об’явлення правди Христової пітьма гріхів зникає. Так як День завжди сіяє й не може бути охопленим ніякою пітьмою, так і Світло Христове сіяє та не покривається ніякою темрявою гріхів. Тому євангелист Йоан і каже: «І світло світить у темряві, і не пойняла його темрява» (Йо. 1,5). Отож, у Воскресінні Господа нашого всі стихії співторжествують. У цей день і саме сонце (думаю я) буває ясніше ніж, звичайно: личить, щоби й сонце при Воскресінні Його раділо, оскільки воно при стражданні Його покрите було мороком нарікання. Тому, браття, давайте всі зрадіємо в цей Святий День! Нехай ніхто не виключає себе із загальної радості, через те, що викривається совістю через гріхи свої; нехай ніхто не уникає торжественного молитвослів'я, будучи обтяженим безліччю беззаконь своїх. В сьогоднішній день грішник повинен бути благонадійним у прощенні гріхів: оскільки він має велику запоруку в Тому, через Кого розбійник удостоївся раю. Та й як християнину не надіятися на прощення гріхів? Якщо при розп'ятті Христос Спаситель помилував того розбійника, то як Він не помилує християнина після Воскресіння? І якщо смиренний Страждалець виявив стільки милості розкаюваному, то яку милість виявить Воскреслий у славі — тому, хто просить! Амінь. Сторінка 2
СВЯТЕ ІМ’Я Я знаю жінку, що життя дарує, В тривогах, що ночей не досипає. Щасливу долю в Бога нам благає, Своїх дітей від бід оберігає. Що учить нас ходити, говорити, Теплом душі уміє зігрівати. Безмежною любов’ю нас любити, Вона, як Бог, уміє все прощати. Благословляє в школу, в світ широкий, У день весілля нас благословляє. І з болем в серці виряджа в дорогу, За нас хвилюється, переживає. Вона із нами в радості, і в горі, Ми з нею разом плачем і радієм. Лише вона нас зрозуміти зможе, Порадити, допомогти зуміє. Це найдорожча в світі нам людина, Ми розумієм це, на жаль, з роками. Дала життя й своє нам присвятила, Святе ім’я в цієї жінки – Мама. Тож бережім її, поки ще з нами, Осиротіємо без неї, як нестане. Не можуть вічно жити наші мами, Вклонімось їм, і на коліна станем! Анна Гайдар. Полтава-Флоренція.
МАМА Слів не знайду, щоб описати Ті почуття, що має мати До свого рідного дитяти, Яке поїхало у світ, щасливу доленьку шукати. Старенька мати на порозі Стоїть опершись на клюку І, склавши руки до Бога, Творить молитву таку: Господи Боже будь милостивий До діток моїх у чужому крàю. Господи Боже – Тебе я прошу Заступника більшого я не маю.
А нам би хотілось, щоб вони Зморшками радості стали, Щоб заіскрились в куточках очей, Наче промінчики сонця І, щоб сміялись вони, Як весною хатинки віконця. Та не сховаються в зморшках отих, Ні смуток, ні сум, ні тривога Коли твоїх рідних дітей Чекає далека дорога. А далі до мами… Дзвінки, листи і телеграми, І передачі прибувають… Що ж, діти маму пам’ятають. Шість літ минуло… Діти вже давно обжилися в чужому краї, А мати все одно… Не забуває виглядати – «Чи не приїхав?», в вікно. Онуки вже повиростали, Ходять на танці в кіно. До бабці вже й не завітали, Якось забулося воно. Вже сивина покрила скроні, Час пробороздив лице. Розтріскалися вже долоні, А люди кажуть: «Старість це». Ось зморшки радості в куточках уст. За перші кроки рідної дитини, А далі – глибші – це тривога вже, Відбиток це лихої днини. А діти у чужому краї Чужих батьків доглядають А про свою неньку… Чомусь забувають. Вертайтесь, діти, до свого гнізда, Де вас чекає рідна мати-ненька І не кажіть їй: «Ти стара». Зустріне вас з обіймами вона І скаже: «Мої діти – молодці!» І молодість згадає, і розправить крила, І зморшок стане менше на лиці. 2.02.2009. Олег Капуста, Флоренція.
Зморшки тривоги, наче дороги Ріллею чоло сперезали. ВІСНИК. Травень № 5 (64) 2016, Флоренція – Прато
Сторінка 3
Вірші Ліни Костенко МАТИ Вона була красуня з Катеринівки. Було у неї п'ятеро вже вас. Купляла вам гостинчика за гривеник, топила піч і поралась гаразд. Ходила в церкву, звісно, як годиться. Галдущики сушила на тину. Така була хороша молодиця і мала мрію гарну і чудну. У ті часи, страшні, аж волохаті, коли в степах там хто не воював, от їй хотілось, щоб у неї в хаті на стелі небо хтось намалював. Вона не чула зроду про Растреллі. Вона ходила в степ на буряки. А от якби не сволок, а на стелі щоб тільки небо, небо і зірки. Уранці глянеш - хочеться літати. Вночі заснеш у мужа на плечі. Де б маляра такого напитати? Навколо ж орачі та сіячі. Уваживши ту мрію дивовижну, приходив небо малювать шуряк. Вона сказала: - Перестань, бо вижену. У тебе, - каже, - небо, як сіряк. Якийсь художник у роки голодні зробити небо взявся за харчі. Були у нього пензлі боговгодні, став на осліп, одсунув рогачі. У нього й хмари вигинались зміями, уже почав і сонце пломінке. Вона сказала: - Ні, ви не зумієте. Злізайте, - каже. - Небо не таке. Вона тим небоа у тій хаті марила! Вона така була ще молода! Та якось так - то не знайшлося маляра. Все якось так - то горе, то біда. І вицвітали писані тарелі, і плакав батько, і пливли роки, коли над нею не було вже стелі, а тільки небо, небо і зірки...
КОБЗАРЮ Кобзарю, знаєш, нелегка епоха оцей двадцятий невгомонний вік. Завихрень - безліч. Тиші - анітрохи. А струсам різним утрачаєш лік. Звичайні норми починають старіти, тривожний пошук зводиться в закон, коли стоїть історія на старті перед ривком в космічний стадіон. Вона грудьми на фініші розірве ВІСНИК. Травень № 5 (64) 2016, Флоренція – Прато
Чумацький Шлях, мов стрічку золоту. І, невагома, у блакитній прірві відчує враз вагому самоту. І позивні прокотяться луною крізь далі неосяжно голубі... А як же ми, співці краси земної? Чи голоси у нас не заслабі? Чи не потонуть у вітрах простору? Чи сприймуть велич нової краси?.. Тарас гранітний дивиться суворо: - А ви гартуйте ваші голоси! Не пустослів'ям, пишним та барвистим, не скаргами, не белькотом надій, не криком, не переспівом на місці, а заспівом в дорозі нелегкій. Бо пам'ятайте, що на цій планеті, відколи сотворив її пан Бог, ще не було епохи для поетів, але були поети для епох!
***
Я додому пишу нечасто, хоч забралась в таку далечінь. Заважає мені то щастя, то розваги, то просто лінь. Мамо моя, не сумуй... Щиру правду тобі скажу до неправди душа не лежить: я ніколи в житті не тужу, бо не маю від чого тужить. Мамо моя, повір... Що не день - то радість нова. Що не будень - то майже свято. Що не слово - то щирі слова, бо у мене друзів багато. Мамо моя, не тужи... Не спіткнуся на жодній з доріг, не зазнаю в житті образи... Як вернуся на рідний поріг чи впізнаєш мене відразу? Мамо моя, не плач...
28 травня 1916 р. помер Іван ФРАНКО. «Був він сином мужика-селянина і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетним у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові – світлі й вільні – шляхи професорам і книжним ученим. Десять літ томився він під вагою російської солдатської муштри, а для волі України зробив більше, ніж десять непереможних армій». Іван Франко Сторінка 4
В ХХІІІ-ті роковини смерті Тараса Шевченка Поклін тобі, народних нужд співаче; Від міліонів, для котрих ти жив, Від України, що ще й нині плаче В тім самім горі, як ти ї лишив! Поклін могилі твоїй, що руйнує Ненависть дика й глупота сліпа! Дарма! До неї, хоч най злість лютує, Не заросте народная тропа. Вони бояться, що ти ще не згинув, Що в тій могилі не поліг, не зтлів, Що в слушний час повернеш в Україну Ще раз і збудиш громом своїх слів. Вони бояться, чи та вкрівля з глини Ножів не криє, списів, хоругов, Старої слави й сили України, Котра от-от воскресне, встане знов. Вони бояться, що як хрест підгнилий, Знак многолітніх наших кривд і мук, Відновиться верх твоєї могили, То Україні спадуть пута з рук. От і збиткуються на твоїм гробі, Що вкрив тя від гадючого жала, І раді б навіть споминку о тобі Із серць народних вирвати дотла. І мову, на котрій співав, і плакав, І кляв ти кривду, й віщував любов, Вони цькують, мов оленя собака, Донощиків і брехунів юрбов. Хто зна - тиранів злість і гнів всеможні!От, може, днесь підписуєсь указ: Кістки твої, як «неблагонадьожні», «Препроводить» в Сибір чи на Кавказ.
ЧОВЕН Хвиля радісно плюскоче та леститься до човна, Мов диття , цікава, шепче і розпитує вона: "Хто ти, човне? Що шукаєш? Відки і куди пливеш? І за чим туди шукаєш? Що пробув? Чого ще ждеш? І повзе ліниво човен, і воркоче, і бурчить: "Відки взявся я — не знаю; чим прийдеться закінчить Біг мій вічний — тож не знаю. Хвиля носить, буря рве, Скали грозять, надять-просять к собі береги мене. Хвилі — то життя, то гріб мій, пестощі і смерть моя; Понад власним гробом вічно ховзаюсь тривожно я. Поки лиш живу правдиво, поки гріб той підо мнов: Вітер гонить, хвиля ломить — і я вже на дно пішов. Що ж тут думать, що тужити, що питатися про ціль! Нині жити, завтра гнити, нині страх, а завтра біль. Кажуть, що природа — мати нас держить, як їм там тре, А в кінці мене цілого знов до себе відбере. Що ж тут думати? Тримає,то тримає, а візьме, То візьме — ні в сім, ні в тому не питатиме мене. Непогідний, несвобідний день мій, вік мій: жий чи гинь — Все одно! Шукати цілі? Вік борись, плисти не кинь!" Хвиля весело плюскоче та леститься до човна, Ніжна, мов дитина, шепче і пришіптує вона: "Човне-брате, втіх шукати серед смерті, верх могил — Се ж не горе! Глянь на море, кілько тут несесь вітрил! Не один втонув тут човен, та не кождий же втонув; Хоч би й дев'ять не вернуло, то десятий повернув І дійшов же до пристані. Та ніде той не дійде, Хто не має цілі. Човен, як пливеш, то знай же, де! Таж не все бурхає море, тихеє бува частіш. Таж і в бурю не всі човни гинуть — тим ся ти потіш! А хто знає, може, в бурю іменно спасешся ти! Може, іменно тобі ся вдасть до цілі доплисти!"
Слова ж твої, потіху в нашім горі, Спалить, з серць вирвать, з пам’яті, з умів, І вимазать ім’я твоє з історії, І об’явить: «Шевченко - это миф».
13 травня 1849 р. народився письменник Панас МИРНИЙ
Та ні, не «міф»! Від дуба степового Розрісся вже цілий могучий ліс, І не найдесь вже грому, вихру того, Щоби його розвіяв і розніс.
УКРАЇНІ
Та ні, дармі укази і доноси, Що пригнетуть, не вб’ють твої слова! З-під гніту їх сильнішою, ніж доси, Повстане правда, вічна і жива! Небавом проясниться світ над нами! Щасливі, вольні, ми зо всіх сторін Святої України громадами Підем к могилі твоїй на поклін. ВІСНИК. Травень № 5 (64) 2016, Флоренція – Прато
Мій ти краю, моя ненько, Моя Україно! Люблю тебе, не тією Любовію сина Покірною, що радіє До всього свойого, Чи то добре, чи лихо то, А любить готово; Не гарячим своїм серцем, Що ти доглядала, І любити і прощати Сторінка 5
В самоті навчала; А думкою кипучою, Як синєє море; Безкраєю, як те небо Широке й просторе, Безмірною, безвічною, І премолодою, Радостями життя мого, Душею живою, Усім добрим!.. Ти першая Хорогву підняла За святеє право в світі; На ворогів встала За воленьку братів менших, За правду, за віру!.. Як же тебе не любити?! Чия душа щира, Чиє серце не заграє, Душа не зрадіє, Що те давнє твоє право Тепер тілько сіє Дрбра доля... Дай же, боже, Щоб на твоїй ниві Зацвіли ще й святі квіти Науки й любові!
РОБОТА Ні, не слава — ота шинкарка п'яна — поривала мене в мої молоді літа до роботи. Моє невеличке серце ще змалечку пестила любов до тебе, мій обездолений краю, і вона — оповила мою душу чарівними снами і підбурювала думки до роботи. Наче дрібні ластівки, вилітали вони з моєї голови і щебетали мені голосні пісні про давню давнину, як колись наші діди билися з ворожою силою за правду та волю. Зачарована тими боями та здивована лицарським змаганням, моя душа рвалася до діла, бажаючи хоч чим-небудь невеличким, прислужитися тобі, мій рідний краю! — Довбай, довбай, хлопче! — щось стиха нашіптувала мені у вуха доля. — Знай, що дощова крапля і твердий камінь проточує... Минулися оті чарівні сни та дитячі співи-забавки, як тілько справжнє життя встало перед моїми очима з його убожеством та темнотою поневоленого народу, що скнів у злиднях та недостачах, розгубивши колись славних оборонців по глухих просторах Московщини та глибоких снігах Сибіру... Спустів, занепав рідний край. Онуки отих оборонців, одкинувшись від своїх та приставши до чужих, допомагали його занепаду: чорною зграєю хижого гайвороння укрили вони вільні степи і, поділивши їх поміж собою, густо засіяли просторі лани лихим зерном тяжкої неволі... Страшною марою оце сучасне життя стало передо мною і лякало мою юнацьку душу своїми злодіяцькими заходеньками. — Що воно буде? І як воно далі буде? Допитувалась моя залякана душа, та, призвичаєна ще змалку до роботи, вона не піддалася ВІСНИК. Травень № 5 (64) 2016, Флоренція – Прато
жахові і, — потай усіх, темними ночами — скликала свої яскраві думки до гурту, наструнчувала занепалу силу і почала викладати оті випади лихого життя дрібними рядками на папері. То була утіха для себе серед оцього злиденного життя. А як довідались про те сторонні люди, як прочитали сумні приповістки про людське горе та гірку долю поневоленого краю, то так загукали: «Це ж життя, само життя встало перед нами і б'є у вічі своєю гіркою правдою та лихими витребеньками. Слава рукам, що списали його! Слава трудовникові, що вихопив його з таємниць людського духу і вивів на світ білий, як гіркий докір, що не жили ми, а ниділи, що дбали не про одностайність та добро людське, а менжували тілько ним задля своєї користі!» Роздрочені та підбадьорені отими вигуками, думки закуйовдились в моїй голові і ще більше поривали мої руки до роботи. Солодким трунком веселили вони моє серце, пахощами рідних квіток п'янили мою душу, жалісливими співами чарували моє почування... Зачарований та сп'янілий, я брався за свою роботу, радіючи, що хоч малою — невеличкою цяточкою слугуватиме вона на користь рідній країні та її поневоленому народові! Непомітно промайнула і ця літня доба мого тихого життя, як усе на світі минає. Все, що довелося нажати за оцю пору, — зложено в копи, звезено в стоги, вимолочено, провіяно... Чисте зерно пішло поміж люди, зосталася тілько солома та полова... Насува осінь з її негодою, ота стареча пора з її недугуванням та хворобами. Приборкані літами, думки не здіймаються високо вгору, не заносять жадань в широкі простори ясного неба, а окривають побілілу голову важким сумом та дрібними клопотами старечого життя... Журно, нерадісно!.. І тілько ти, моє давнє призвичаювання до роботи, приносиш моїй душі утіху, а серцеві пораду, тілько ти серед непроглядного туману-суму, що оповиває мене, показуєш смужечку ясного світу на повитому важкими хмарами теперішнього часу небосклоні!. Грудень 1909 р
До братів — засланців Через річки й ліси, легка думко, неси Мій привіт до братів на чужину, Що у темних борах, у медвежих норах, В цю лиху, безпросвітну годину. Вони мусять конать за те, що вшанувать Не схотіли насильників волі І, зневірившись в їх обіцянках лихих, Самі мали здобуть собі долю… В тому — їх вся вина!…Та хто того не зна І за вас не боліє душею?… Не журіться ж, брати! Суд повинний прийти, Правий суд мусе встать над землею, Непідкупний, як та сама правда свята, Розбере він усякого вини І… поверне до нас страснотерпників вас Вітать волю своєї Вкраїни. Сторінка 6
ПОДЯКА ЗА ПОЖЕРТВИ: у неділю 10 квітня в українських громадах міст Флоренція і Прато на Службі Божій був проведений збір пожертв на духовно-психологічну реабілітацію двох укр.воїнів, учасників війни на Сході України, які у числі інших 23 воїнів, 5-20 серпня 2016 року візьмуть участь у Прощі до монашої спільноти Тезе (Франція). Сума зібраних пожертв становить – € 200 (Прато) і € 505 (Флоренція). У неділю 24 квітня укр.громади Флоренції і Прато, на заклик Папи Франциска, провели загальноєвропейський збір пожертв для гуманітарних потреб України, зокрема для постраждалих від війни на Донбасі. Сума зібраних пожертв становить – € 253 (Прато) і € 780 (Флоренція). Усі кошти, передані до Економату Канцелярії місцевого іт. Єпископа Флоренції і Прато, будуть скеровані до України. Щиросердечно дякуємо Вам за увагу, зрозуміння, чутливе серце та за складені щедрі пожертви! Божого Вам благословення та миру! ПОДЯКА ЗА ДОПОМОГУ БІДНИМ В УКРАЇНІ: з червня 2015 р. в укр.громаді м.Флоренція діє харитативний рух помочі бідним людям в Україні. З Божою допомогою і стараннями наших вірних вда-лося допомогти харчами, одягом та іншими речами багатьом бідним людям. З лютого цього року було зібрано продукти та миючі засоби п’ятьом сім’ям в м.Новояворівську (Львівської обл.), в яких є хворі, пенсіонери і діти-сироти. Кожна з сімей отримала пакунок з харчами, вагою 15кг. Щиро дякуємо усім, хто ділиться з бідними тим, що сам потребує для життя. Заохочуємо ще інших це чинити! НЕДІЛЯ 8 ТРАВНЯ. ФЛОРЕНЦІЯ. СВЯТО МАТЕРІ: у цю неділю діти і молодь укр. громади Флоренції приготовляють Свято матері, яке розпочнеться о 16:00 год. у залі поряд з укр.церквою. Запрошуємо усіх на свято! 13 – 16 ТРАВНЯ –ПРОЩА УКРАЇНЦІВ ТОСКАНИ ДО ЛЮРДУ: ВИЇЗД у п’ятницю 13.05 о 17:00 год. з Флоренції (Piazza Adua) і о 17:30 год. з Прато (Stazione centrale). ПОВЕРНЕННЯ у понеділок 16.05 о 6:00 год. (Флоренція) і 6:30 (Прато). Вартість поїздки + готель-харчування – 200 євро. Прохання до всіх, хто вже записався, оплатити о. Володимиру за поїздку повну суму або частину. В дорогу брати перекус на вечерю. Потрібно взяти також: парасолю, змінний одяг і взуття, на випадок дощу та, хто має, українське національне вбрання, вишиванки.., синьо-жовті хустки, прапорці. СВЯТО МАТЕРІ У РИМІ: у нед. 29 травня, для всіх бажаючих, а зокрема для українських сімей з дітьми та молоді, організовується поїздка до Риму на величне свято «День Матері». На це свято приїдуть до Риму українські дитячі колективи з різних куточків Італії, а також з України. Виїзд з Флоренції о 6:30 і повернення о 22:00. Вартість поїздки € 25 (діти до 12 р. – безкоштовно). ЛІТНІЙ ТАБІР НА МОРІ ДЛЯ УКР. ДІТЕЙ ТОСКАНИ: триває запис на літній християнський табір «Веселі канікули з Богом та моїми друзями», який відбудеться з 20 до 26 червня на березі Тірренського моря (КАЛАМБРОНЕ, ПІЗА). Програма табору зорієнтована на дітей 7 – 14 років з усієї Тоскани, якими будуть заопікуватися українські священики та аніматори. У таборі також можуть бути батьки з дітьми віком менше 7 років, а також українська молодь, яка могла б допомагати у проведенні табору. Якщо хтось з батьків бажатиме з України привести своїх дітей на табір, повинен якнайшвидше про це повідомити священика. Всі учасники табору – діти, підлітки, молодь, сім’ї – будуть мати окрему цікаву програму. Щоб діти 7-14 років могли корисно і цікаво провести час у таборі, батькам пропонується залишатися з дітьми тільки у перший і останній день. Приміщення табору, має 3 кімнати (дівчата і хлопці окремо) по 20 місць з двоповерховими ліжками і 1 шестимісна кімната. Дана структура може прийняти приблизно 66 осіб. На даний час з Флоренції записалося 38 осіб (діти і батьки). Інтернет сторінка структури табору – www.gipiduepisa.it. Оплата за перебування у таборі одного учасника за один день, включно з харчуванням (сніданок-обід-вечеря), з пляжними парасольками і лежаками становить: дорослі – € 30; діти 3-12 років – € 25; діти 0-3 роки – безкоштовно. Батькам, які бажатимуть записати своїх дітей до табору але матимуть труднощі з повною оплатою, буде виділена часткова фінансова допомога. У табір потрібно брати з собою постіль на ліжка, рушники і засоби особистої гігієни. Запис на табір і оплата (повністю або завдаток) проводиться до 8 травня в о. Володимира (329 355 2779). Перші організаційні збори з батьками відбу-
дуться в укр.храмі в Флоренції у неділю 22 травня після Служби Божої. УКРАЇНСЬКА АСОЦІАЦІЯ «ЛІЛЕЯ»: з 1 листопада 2015 р. у Флоренції діє українська асоціація «Лілея». Бажаючих приєднатися до її членів проситься звертатися до Голова асоціації Юлії Муць. Телефон – 328 307 0803. Електронна пошта – associazione.lilea@gmail.com.
ВІСНИК. Травень № 5 (64) 2016, Флоренція – Прато
Сторінка 7
РОЗПОРЯДОК БОГОСЛУЖІНЬ НА ТРАВЕНЬ 2016 2.05.16 – Світлий понеділок
ФЛОРЕНЦІЯ
14:30 – Пасхальна Служба Божа.
5.05.16 – Четвер
ПРАТО
14:30 – Служба Божа за всяке прошення.
7.05.16 – Субота
ФЛОРЕНЦІЯ
14:30 – Служба Божа за всяке прошення.
2-ГА НЕДІЛЯ ПІСЛЯ ПАСХИ. ТОМИНА. АНТИПАСХИ. (гл. 1) 8.05.16 Неділя
ПРАТО
ФЛОРЕНЦІЯ 12.05.16 – Четвер
9:00 – Сповідь → 9:30 – Служба Божа. Мирування та роздача Артоса. Панахида за упокій душ рідних, знайомих та всіх українців, похованих в Італії. 11:30 – Молитва зі спільнотою «Матерів в молитві». 12:00 – Сповідь → 12:30 – Служба Божа. Мирування та роздача Артоса. Панахида за упокій душ рідних, знайомих та всіх українців, похованих в Італії. 16:00 (зал) – Свято Матері, за участю дітей і молоді української громади. ФЛОРЕНЦІЯ
15:00 – † Служба Божа за померлих.
13 – 16 травня ─ Проща українців Тоскани до Люрду. 15.05.16 Неділя
3-ТЯ НЕДІЛЯ ПІСЛЯ ПАСХИ. ЖІНОК МИРОНОСИЦЬ. (гл. 2). ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ПОЛІТИЧНИХ РЕПРЕСІЙ 30-40 РОКІВ В УКРАЇНІ. 9:00 – Сповідь → 9:30 – Служба Божа. Панахида за жертвами політичних репресій 11:30 – Молитва зі спільнотою «Матерів в молитві». ФЛОРЕНЦІЯ 12:00 – Сповідь → 12:30 – Служба Божа. Панахида за жертвами політ. репресій. ПРАТО
19.05.16 – Четвер
ПРАТО
21.05.16 – Субота
14:30 – † Служба Божа за померлих. ФЛОРЕНЦІЯ
14:30 – Служба Божа за всяке прошення.
4-ТА НЕДІЛЯ ПІСЛЯ ПАСХИ. РОЗСЛАБЛЕНОГО. СВ. МИКОЛАЯ ЧУДОТВОРЦЯ. (гл. 3) 22.05.16 Неділя
9:00 – Сповідь → 9:30 – Служба Божа. Подячний Молебень за всіх матерів. 11:30 – Молитва зі спільнотою «Матерів в молитві». 12:00 – Сповідь → 12:30 – Служба Божа. Подячний Молебень за всіх матерів. ФЛОРЕНЦІЯ Після Сл. Божої у церкві – ЗБОРИ батьків і молоді (тема: літній табір і укр. школа) 16:15 – Акафіст до Богородиці у церкві San Jacopino (Via B.Marcello, 24). ПРАТО
26.05.16 – Четвер 28.05.16 – Субота 29.05.16 Неділя
ФЛОРЕНЦІЯ
15:00 – † Служба Божа за померлих. ФЛОРЕНЦІЯ
14:30 – Служба Божа за всяке прошення.
5-ГА НЕДІЛЯ ПІСЛЯ ПАСХИ. САМАРЯНКИ. (гл. 4) ПОЇЗДКА НА СВЯТО МАТЕРІ ДО РИМА ФЛОРЕНЦІЯ
11:30 – Молитва зі спільнотою «Матерів в молитві». 12:00 – Сповідь → 12:30 – Служба Божа.
Від Неділі Пасхи до Неділі П’ятидесятниці (Зіслання святого Духа) не клякаємо, бо прихилення колін – це вияв покути, ознака смутку, покори і жалю, притаманні часу Великого посту, а тому і не є сумісними з радістю, яку нам у Своєму Воскресіння подарував Христос. Протягом цілого тижня після Пасхи нема посту у середу і п’ятницю, бо це час Загальниці, коли можна споживати м’ясні і молочні.
ВІСНИК. Травень № 5 (64) 2016, Флоренція – Прато
Сторінка 8