Ваше здоров'я №7-8

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

№7-8 (1343-1344) 19.02.2016

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

WWW.VZ.KIEV.UA

БЮДЖЕТНИЙ ПИРІГ — ЯК РОЗПОДІЛИТИ КРИХТИ НА МІСЦЯХ? Щойно вщухли суперечки з приводу переваг і недоліків медичної субвенції, як з’явився черговий сюрприз: у 2016 році обсяги видатків на охорону здоров’я з держбюджету на місця скоротили. Новина, мов грім серед ясного неба, пронеслася регіонами і викликала паніку. Як жити далі, коли й без того галузь — у злиднях? Знову щось скорочувати, урізати, обмежувати? Ще глибше залізти в кишені пацієнтів? Чи просити милостиню, вклонившись державним СТОР. мужам у пояс?

12

НОВИНИ ОПТИМАЛЬНЕ ФІНАНСУВАННЯ В УМОВАХ ЖОРСТКОЇ КРИЗИ ВАКЦИНАЦІЯ ПРОТИ ПОЛІОМІЄЛІТУ… ЗАЦІКАВИЛА ГЕНЕРАЛЬНУ ПРОКУРАТУРУ УКРАЇНИ ДЕРЖАВНЕ МЕДИЧНЕ СТРАХУВАННЯ МОЖЕ НЕВДОВЗІ СТАТИ РЕАЛЬНІСТЮ? США, ФРАНЦІЯ АБО ІСПАНІЯ — ЧИЙ ПРИКЛАД НАДИХНЕ УКРАЇНУ?

2-5 СТОР.

«СЛАБКА ЛАНКА» ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ Моніторинг здоров’я населення України та стану медичної галузі, який проводився у двадцяти регіонах країни, виявив найболючіші точки в цій сфері: високу смертність, низьку доступність медичної допомоги, несвоєчасну діагностику онкозахворювань, дефіцит медичних кадрів на селі, надлишок і недостатню «віддачу» стаціонарних ліжок тощо. Є й позитивні зрушення, особливо в окремих галузях, однак вони губляться на загальному тлі негараздів у системі охорони здоров’я. Чи спонукають результати моніторингу до прийняття адекватних СТОР. управлінських рішень?

6

ТУБЕРКУЛЬОЗ: ХВОРОБА МОЛОДШАЄ Успішно боротися з епідеміями можна, лише докладаючи спільних зусиль як до лікування небезпечних соціальних хвороб, так і до їх профілактики. Проте цей, здавалося б, очевидний постулат нашими можновладцями чомусь вперто ігнорується. Наслідки такого ставлення вже можна відчути: епідемія туберкульозу в умовах нестачі вакцини БЦЖ і туберкуліну та недотримання санітарно-епідеміологічних норм охоплює все більшу кількість населення, зокрема дітей. СТОР.

16

ВІЙНА ОЧИМА ПСИХОЛОГА На війні усе не так, як у мирному житті: там, де кожна хвилина може стати останньою, відбувається повна переоцінка життєвих цінностей. Але людська психіка не завжди витримує такі жахіття. Психологічні розлади, як стверджують фахівці, виникають майже в половини учасників бойових дій. А в умовах війни це стає не тільки проблемою СТОР. окремої людини, а й питанням боєздатності конкретної частини.

20

НОВИНИ МІНІСТЕРСЬКИЙ ПОГЛЯД

ЄВРОПОЛІТ ИК А

ОПТИМАЛЬНЕ ФІНАНСУВАННЯ В УМОВАХ ЖОРСТКОЇ КРИЗИ

М

іністр охорони здоров’я Олександр Квіташвілі в першому в цьому році інтерв’ю відповів на болючі питання, пов’язані зі скороченням фінансування медичної галузі.

— Розмір субвенції з держбюджету на регіональні потреби охорони здоров’я у 2016 році зменшився на 2,5 млрд грн. На чому саме це позначиться?

— Зменшення субвенції скоординовано зі скороченням ліжок у лікувальних закладах. Не потрібно лякатися. Ми говоримо не про скорочення всіх ліжко-місць і закриття лікарень, а про оптимізацію системи і відмову від утримання порожніх ліжок, про зменшення нормативів, які передбачали, що на 10 тис. осіб населення повинно бути 80 ліжок. Тепер ця цифра становитиме 60. Також не йдеться про суцільне скорочення ліжок у всіх відділеннях. МОЗ найближчим часом запропонує спеціальну методику — своєрідний «посібник зі скорочення». Незабаром лікарні їх отримають. Ми розуміємо і враховуємо, що є ліжка, наприклад, хірургічні, які скорочувати недоцільно, натомість існують захворювання, що давно лікуються амбулаторно або за моделлю денного стаціонару, — тут ліжка зайві. Наприклад, дерматовенерологічні ліжка залишаються в лікарнях, потребуючи фінансування. Також у лікувальних закладах дуже багато непотрібних терапевтичних ліжок. Слід розуміти, що за наявної системи фінансування субвенція, якою б вона не була, не матиме ефекту. Навіть коли ми її потроїмо, але роздаватимемо за сьогоднішнім принципом, ніхто не відчує жодного поліпшення. Я багато разів про це говорив: сьогодні гроші йдуть не на охорону здоров’я та лікування, а на збереження застарілої інфраструктури. Нам вкрай потрібні базові закони щодо автономізації клінік і зміни принципів фінансування — від фінансування ліжка до оплати медичних послуг.

Не можу погодитись із заявами, що спочатку потрібно розробити протоколи лікування — це паралельні процеси. Вони існують і сьогодні — інакше система не працювала б узагалі. Але їх потрібно систематизувати та розрахувати. Грубо кажучи, «приклеїти цінники» до кожної медичної послуги. Багато клінік це вже зробили, особливо в сегменті приватної медицини.

— Які саме зміни відбуватимуться в цьому плані в 2016 році?

— Цей рік буде перехідним саме щодо зміни моделі фінансування. При цьому особливу увагу приділятимемо первинній медичній допомозі, яка, коли говорити відверто, фактично розвалена по всій країні. Виділятимемо більше коштів саме сільським лікарням і амбулаторіям, створюватимемо їм кращі умови роботи, робитимемо значні інвестиції в інфраструктуру. З нами в цьому напрямку співпрацюватимуть команда й гроші Світового банку, який виділив 215 млн дол. на реформування системи охорони здоров’я України.

— Ви згадали капітальні інвестиції. Що мається на увазі? Будівництво?

— Ми починаємо розробляти типові проекти лікувальних закладів. Зокрема отримали завдання від Прем’єр-міністра розробити типову модель сільської амбулаторії. Я прихильник того, щоб для лікарень не використовувати старі радянські будівлі. Вони дуже енергоємні, багато ресурсів витрачається на їх обігрів, забезпечення інженерних комунікацій. Краще будувати сучасні будівлі. Але це поки що проект, ми його незабаром презентуємо.

— Як ви прокоментуєте обсяг фінансування, виділеного з держбюджету-2016 на закупівлі ліків? Чи вистачить?

— По-перше, у 2016 році на це передбачено 4,149 млрд грн, що на 100 млн грн більше, ніж у 2015 році. Минулого року, коли різко впав курс гривні, ми скоригували держбюджет, додатково отримавши 400 млн грн до кінця першого півріччя. Буде вищою віддача від грошей, спрямованих на закупівлі ліків міжнародними організаціями. Якщо, звичайно, не зміниться курс гривні, на жаль, він суттєво впливає на цей процес. Крім того, у бюджеті залишається резерв — кошти, передбачені для фінансування робіт з відновлення Донбасу після деокупації, зокрема на відновлення лікувальних закладів, розташованих у зоні АТО і в прилеглих районах.

Якщо ж деокупації у 2016-му не відбудеться, цей резерв можна буде використати на потреби охорони здоров’я. Ми так робили в 2015 році. І Президент, і Прем’єр уже наголосили на тому, що 2016 рік буде роком медицини й освіти. Але потрібно розуміти: країна перебуває в стані війни, в Україні — глобальна криза. І в сьогоднішніх умовах цьогорічний бюджет оптимальний. Додам, що при цьому в скрутних ситуаціях системі охорони здоров’я ніколи не відмовляли в додаткових грошах. Крім того, хочу зазначити, що в 2016 році передбачені великі капітальні інвестиції, зокрема в реконструкцію Інституту раку. Це буде значимий проект: із нього розпочнеться розбудова оновленої системи онкологічної допомоги в Україні з головним офісом у цьому інституті, який стане установою третинного рівня надання медичної допомоги.

— Які плани на 2016 рік щодо законотворчої діяльності?

— Про законопроекти щодо автономізації клінік, котрі ми підготували в 2015 році, потрібно запитати депутатів. Ми будемо просити парламентарів, Голову Верховної Ради, щоб ці законопроекти були внесені в перелік пріоритетних — їх необхідно прийняти в першому кварталі. У цілому хотілося б, аби законодавча робота в 2016 році вийшла на новий рівень, щоб законопроекти не потрапляли «у стіл». Я, наприклад, не розумію, чому в нас досі не прийнято зміни до закону про трансплантацію і водночас щорічно з України йдуть мільйони доларів державних грошей на розвиток трансплантології Білорусі, де ця галузь піднялася до європейського рівня? Закон про трансплантацію також має стати пріоритетним.

— Оператори фармацевтичного ринку чекають на призначення Голови Державної служби України з лікарських засобів, говорять, що відсутність керівника цього відомства негативно позначається на галузі.

— Безумовно, це відбудеться. На жаль, проведені конкурси не дали результату, але кандидати в нас є. Хоча проблеми ринку через відсутність начальника служби перебільшені — у відомстві є виконувачі обов’язків, відповідальні особи, які підписують документи. Служба працює, процеси не зупиняються. За матеріалами «Інтерфакс-Україна»

«МОТ ИВА ЦІЙНИЙ ЛИСТ»

Г

2

щеплення дітей протиполіомієлітними вакцинами ІПВ і ОПВ, що закуплені за кошти уряду Канади й передані в Україну в якості гуманітарної допомоги. Дата допиту в листі не вказана. Ігор Перегінець так прокоментував своє повідомлення у Facebook: «Поки планував написати про цікаву подію у США, яка може мати суттєвий вплив на розвиток системи біобезпеки України, отримав «мотиваційний лист» від Генпрокуратури. Звісно ГПУ не сама додумалась, підштовхнули «науков-

П

ід головуванням директора Департаменту громадського здоров’я МОЗ Світлани Осташко й менеджера Бюро ВООЗ в Україні Джеральдін Маквінні 9 лютого в Міністерстві охорони здоров’я відбулося перше засідання міжвідомчої робочої групи з імплементації спільного проекту ВООЗ і Швейцарської агенції розвитку та співробітництва «Неінфекційні захворювання: профілактика та зміцнення здоров’я в Україні». На першому етапі проект впроваджуватиметься в Полтавській, Львівській, Івано-Франківській, Харківській, Вінницькій, Дніпропетровській областях і м. Київ. Він розрахований на період до 2020 року. Метою проекту є покращення добробуту населення України шляхом зменшення смертності та захворюваності, пов’язаних із серцево-судинними, хронічними респіраторними захворюваннями, цукровим діабетом, раком, а також вжиття заходів, спрямованих на боротьбу з основними факторами ризику неінфекційних захворювань — тютюнопалінням, зловживанням алкоголем, нераціональним харчуванням і низькою фізичною активністю. До міжвідомчої робочої групи залучені представники центральних органів виконавчої влади (Міністерства аграрної політики та продовольства, Міністерства фінансів, Міністерства молоді та спорту), наукової спільноти (представники Національної академії медичних наук України, Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця) та громадськості (ГО «Центр громадського представництва «Життя», ВГО «Асоціація дієтологів України», Коаліція ГО «За тверезу Україну»). На першому засіданні акцент було зроблено на аспектах удосконалення законодавчої та нормативно-правової бази за відповідним напрямком з використанням найкращих практик реалізації Європейської політики ВООЗ «Здоров’я 2020». За матеріалами прес-служби МОЗ України

!

ці», які мають кращі практики з… 60-70-х років, «фахівці» у галузі імунології, котрі точно знають, що і як, переважно з Facebook, ну і депутати, які «систему будували», а ми тут вирішили реформи якісь проводити… А тепер питання: після таких запрошень будуть бажаючі приймати рішення? Потрібно якомога швидше виводити охорону здоров’я зі сфери політики та спекуляцій!»

МОЗ УКРАЇНИ ПЛАНУЄ ВВЕСТИ ЧАСТКОВУ КОМПЕНСАЦІЮ ВИТРАТ НА ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ ДЛЯ ОСОБЛИВО УРАЗЛИВИХ ВЕРСТВ НАСЕЛЕННЯ — ДІТЕЙ, ІНВАЛІДІВ І ПЕНСІОНЕРІВ. ПРО ЦІ НАМІРИ ПОВІДОМИВ ЗАСТУПНИК МІНІСТРА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ІГОР ПЕРЕГІНЕЦЬ.

За матеріалами Facebook

За матеріалами видання «Новий час»

ВАКЦИНАЦІЯ ПРОТИ ПОЛІОМІЄЛІТУ… ЗАЦІКАВИЛА ГЕНЕРАЛЬНУ ПРОКУРАТУРУ УКРАЇНИ

енеральна прокуратура України викликала на допит заступника Міністра охорони здоров’я Ігоря Перегінця. «Запрошення» Генпрокуратури він опублікував у Facebook. Як свідчить документ, Головне слідче управління ГПУ проводить досудове розслідування в кримінальному провадженні, розпочатому 14 грудня 2015 року за ознаками кримінального правопорушення. А саме за фактом зловживання посадовими особами МОЗ своїм службовим становищем під час проведення

МОЗ спрямовує зусилля на боротьбу з неінфекційними захворюваннями

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

19 лютого 2016 року

У ПОР ЯД К У Д ЕННОМ У

ІНФОРМТЕХНОЛОГІЇ

ДЕРЖАВНЕ МЕДИЧНЕ СТРАХУВАННЯ МОЖЕ НЕВДОВЗІ СТАТИ РЕАЛЬНІСТЮ? М

Розпочато створення першого електронного реєстру хворих на цукровий діабет

В

лада має намір ввести державну страхову медицину, щоб покривати витрати громадян на лікування через державну страхову компанію, повідомив Прем’єрміністр України Арсеній Яценюк. Голова Уряду вкотре констатував, що «безкоштовна медицина

в Україні існує лише як запис у Конституції, у реальності її немає». А ле держава зобов’язана забезпечувати безоплатність невідкладної медичної допомоги й базових медичних послуг. За його словами, для розробки гарантованої системи фінансування, чітких

медичних протоколів під кожне захворювання та цін на медпослуги необхідно прийняти пакет законопроектів, що вже перебувають у Верховній Раді. За матеріалами «Інтерфакс-Україна»

ЗА СТА НД А Р ТА МИ ВО ОЗ

В УКРАЇНІ СТВОРЮЄТЬСЯ НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА ЛІКАРСЬКОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Є

вропейська місія ВООЗ під головуванням директора департаменту технології охорони здоров’я та лікарських засобів Європейського регіонального бюро ВООЗ Ханне Бак Петерсен провела 10 лютого в Міністерстві охорони здоров’я України робочу консультативну та методологічну зустріч з модераторами підгруп, що займаються процесом розробки Національної політики з лікарського забезпечення. Перший заступник Міністра Олександра Павленко, яка координує законодавче врегулювання цього стратегічного напрямку, зазначила, що 2016 рік має стати поворотним у методології лікарського забезпечення Укра-

їни. «Міністерство наголошує на важливості та необхідності формулювання державної політики у сфері обігу лікарських засобів і впровадження механізмів її реалізації, спираючись на міжнародні стандарти та технікометодологічну підтримку Всесвітньої організації охорони здоров’я», — повідомила вона. Ханне Бак Петерсен наголосила, що основною метою Національної політики лікарського забезпечення має стати доступність, якість і раціональне використання лікарських засобів, для реалізації чого необхідно: налагодити ефективну та прозору систему закупівель лікарських засобів за державні кошти;

покращити доступ до лікарських засобів і виробів медичного призначення через ефективну регуляцію відповідно до рекомендацій ВООЗ; впровадити стратегічне довгострокове планування закупівель вакцин і основних життєво необхідних лікарських засобів. Розробку Національної політики лікарського забезпечення розпочато 25 січня 2016 р. за участі великої кількості представників фармацевтичного сектора. За матеріалами прес-служби МОЗ України

іністерство охорони здоров’я України наказом від 23.12.2015 р. №890 затвердило Положення про реєстр пацієнтів, що потребують інсулінотерапії. Його адміністратором визначено ДП «Центр електронної охорони здоров’я Міністерства охорони здоров’я України». Реєстр потрібен для забезпечення обліку таких хворих і препаратів інсуліну, вартість яких підлягає державному відшкодуванню. Також централізована база даних міститиме інформацію про всі виписані рецепти та забезпечуватиме віддалений доступ до неї користувачів, котрих розподілять за трьома рівнями. Користувачі I рівня — лікарі за фахом «Терапія», «Ендокринологія», «Дитяча ендокринологія», «Загальна практикасімейна медицина», які обіймають відповідну посаду в закладі охорони здоров’я. Вони матимуть повноваження з внесення до реєстру інформації про пацієнтів, що потребують інсулінотерапії. Користувачі II рівня — штатні працівники МОЗ, структурних підрозділів з питань охорони здоров’я обласних і Київської міської держадміністрацій та територіального інформаційно-аналітичного центру медичної статистики. До їх повноважень належать перегляд й аналіз знеособлених даних. Користувачі III рівня — співробітники аптечних закладів, що мають ліцензії на провадження господарської діяльності з роздрібної торгівлі лікарськими засобами. Інформація про пацієнта вноситиметься до реєстру після кожного проведеного огляду за умови надання ним письмової добровільної згоди на обробку його персональних даних.

ЦІН А «ВІД К АТ ІВ»

ЕКОНОМІЯ КОШТІВ ПІД ЧАС ЗАКУПІВЕЛЬ «МІЖНАРОДНИКАМИ» СЯГАЄ 60%

З

а даними попереднього аналізу перших закупівель ліків міжнародними організаціями, економія коштів, зок­ рема під час придбання препаратів для лікування туберкульозу та онкологічних захворювань, становить 30-60%. Про це йшлося на прес-конференції (4 лютого 2016 р.) за участю представників Міністерст­ ва охорони здоров’я, народних депутатів і громадськості. Навіть, незважаючи на інфляцію та зростання курсу долара, ПРООН за програмами закупівлі ліків для лікування хворих на туберкульоз зекономить понад 30% коштів порівняно з 2014 роком. Також у 2016 році за цією програмою вперше будуть придбані 4 ефективні препарати, які раніше МОЗ не закуповувало. «За програмою онкології, маючи акцепти по 30 препаратах, ми можемо говорити про понад 60-відсоткову економію коштів порівняно з цінами 2014 року. За допомогою прозорих інструментів, що на 100% забезпечують міжнародні організації, можна не

тільки зекономити, але й придбати більше необхідних ліків, — повідомив заступник Міністра охорони здоров’я України Ігор Перегінець. — Перші поставки ми очікуємо вже цього місяця, аби покрити дефіцит необхідних ліків». Слід зазначити, що тендери (їх проводять 3 міжнародні організації: ЮНІСЕФ, ПРООН та Crown Agents) ще не закінчені, але перебувають на фінальному етапі. «Ми зламали велику корупційну схему на закупівлях ліків, зменшення ціни в рази по деяких препаратах є прямим доказом цього, — заявив на прес-конференції Голова Комітету Верховної Ради України з питань запобігання і протидії корупції Єгор Соболєв.

— Я звернуся до правоохоронних органів, аби відбулося розслідування причин такої різниці в ціні, адже це гроші, вкрадені з державного бюджету, які щороку «пилялися» на тендерах та людських життях». Ще одна зі схем, яка ламається завдяки новим підходам до закупівель, — відтермінування постачання ліків. Адже ціна

лікарських засобів напряму залежить від терміну поставки: якщо необхідний препарат замовити за кілька місяців, ціна на нього буде значно нижчою, ніж у разі «ургентних» закупівель. На прес-конференції нагадали про технологію «відкатів», коли закупівлі здійснювалися за найвищою «терміновою» вартістю, але після завершення тендерів пос­тачальники не завозили ліки місяцями, а різниця в ціні осідала в їх кишенях. Також наголошувалося, що цього року на міжнародні закупівлі вийшла значна кількість компаній-виробників, котрі раніше були змушені торгувати препаратами через посередників. У тендерах бере участь і велика кількість українських виробників. Нагадаємо, що 12 січня 2016 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову про передачу 100% державних закупівель ліків на суму 4,1 млрд грн міжнародним організаціям. За матеріалами прес-служби МОЗ України

За матеріалами «ЛІГА:ЗАКОН»

! УГОДИ МОЗ УКРАЇНИ З МІЖНАРОДНИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ НА ЗАКУПІВЛЮ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ, НА ЯКІ ПЕРЕДБАЧЕНІ КОШТИ З ДЕРЖБЮДЖЕТУ 2016 РОКУ, БУДУТЬ ПІДПИСАНІ ВЖЕ В ПЕРШОМУ КВАРТАЛІ, ПОВІДОМИВ ЗАСТУПНИК МІНІСТРА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ІГОР ПЕРЕГІНЕЦЬ. За матеріалами РБК-Україна

3

НОВИНИ С Т Р АТ Е Г І Ч Н И Й Н А П Р Я М О К

ДЕРЖАВНИЙ ПІДХІД

США, ФРАНЦІЯ АБО ІСПАНІЯ — ЧИЙ ПРИКЛАД НАДИХНЕ УКРАЇНУ? Я ка із систем охорони здоров’я світу найоптимальніша для України? Народний депутат України Гліб Загорій, аналізуючи моделі їх функціонування, доходить висновку про необхідність пос­т упового скорочення державних повноважень у занадто зарегульованій вітчизняній галузі. «Реформа сис теми охорони здоров’я завмерла десь посеред океану: від берега вже відштовхнулася, а куди, власне, тримати курс, не знає. Зокрема вже півтора року не працює орган державного контролю у фармацевтичній сфері. Державну службу України з лікарських засобів ліквідовано, а нова структура — Державна служба з лікарських засобів та контролю за наркотиками — так і не розпочала роботу. Немає жодних перевірок. Це звучить непогано, але й відповідальність за якість медикаментів лягла винятково на виробників і постачальників, що неправильно. Така невизначеність, з одного боку, дає змогу спокійно осмислити поточний стан і прийняти розумне рішення про те, куди гребти далі. З іншого — те, що відбулося, не пішло на користь ані пацієнтам, ані лікарям, ані фармкомпаніям. Нинішній МОЗ з підпорядкованими держпідприємствами, установами й величезною кількістю регуляторних функцій — радянський пережиток. Модель державної монополії в охороні здоров’я більше не працює. Теоретично Міністерство з усім своїм набором інструментів і засобів може тримати під контролем систему охорони здоров’я країни, однак насправді воно не робить і цього. Саме час знайти приклад або зразок того, що було зроблено в інших країнах. Я — проти того, аби погоджуватися з будь-якими вимогами Євросоюзу у цьому питанні, але маю визнати: у плані організації охорони здоров’я у наших партнерів з ЄС справи йдуть значно краще. Тож чому б не проаналізувати їх досвід, щоб знайти шлях до свого берега?

Франція: добре, але дорого Всесвітня організація охорони здоров’я визнає Францію одним зі світових лідерів у медицині. Ця країна — приклад максимального

!

4

державного контролю. Система медичного страхування реалізована через приватні страхові фонди за місцем проживання, які при цьому жорстко регламентуються державою. Оплата страхових послуг у Франції чимось нагадує оплату комунальних послуг в Україні, де гроші отримує постачальник цих послуг, але тарифи визначає регулятор. У результаті медичне страхування охоплює 99% громадян Франції, а якість медичних послуг — одна з найвищих у світі. При цьому й витрати держави на медицину дуже високі — близько 11% ВВП, а кожний працюючий громадянин перераховує на систему охорони здоров’я у середньому 18,8% своєї зарплати. І вартість страховки стає все більшою. У 2015 р. президент-соціаліст Франсуа Олланд анонсував реформу системи охорони здоров’я, що спровокувало хвилю протестів з боку лікарів. Для України, держави зі слабкою економікою, це показник того, що збереження великої кількості повноважень МОЗ — шлях у глухий кут. Ні країна в цілому, ні її громадяни не витримають такого фінансового тягаря.

США: ринок всемогутній Американська модель прямо протилежна французькій. Тут панує максимальна дерегуляція системи охорони здоров’я. По суті, галузь віддано на відкуп страховим компаніям. Це причина того, чому охорона здоров’я як бізнес залучає значні інвестиції, тут дуже висока конкуренція за право надавати кращі послуги. При цьому ціни не регулюються державою, що позбавл яє значну частину американців мож ливості отримувати якісне лікування. Але для того, аби збалансувати ситуацію, держава створила низку прог­рам для соціально незахищених верств населення. Проте перелік доступних за такими програмами послуг обмежений. Найзапекліші критики американської системи наводять цифру 47 млн: саме стільки громадян країни позбавлені страховки, а отже, двері багатьох госпіталів для них закриті. І це при тому, що частка витрат на медицину від ВВП США — найвища в світі!

Американська система допомогла б Україні зняти навантаження з бюджету. Однак таку реформу ск ладно реа лізувати, адже, за даними ООН, за межею бідності перебувають 80% населення нашої країни. Без економічних реформ радикальне скорочення ролі держави в медицині несе великі ризики.

Іспанія: почуті регіони Особливість системи охорони здоров’я Іспанії — децентралізація при збереженні загального державного контролю. За надання медичних послуг іспанцям безпосередньо відповідають органи влади 17 регіонів країни. Медичним страхуванням охоплено понад 98% населення. Страховка, як правило, покриває найбільш затребувані пос­л уги: від огляду в лікаря за фактом звернення до проведення лікування та придбання ліків. Відносини між центром і регіонами будуються за принципом надання останнім грантів, а вже як саме ці гроші витрачати, місцева влада вирішує самостійно. Найкраще підтвердження ефективності такої системи — схвалення близько 60% громадян ситуації в галузі охорони здоров’я (такі дані представлені в дослідженні Disney et al. Impatient for Change).

Україна: наш курс Для України вирішенням проблеми неякісної медицини могли б стати децентралізація й поступове скорочення державних повноважень разом з приватизацією держпідприємств. МОЗ, безумовно, має залишитися регулятором, але не одним із гравців на ринку медичних послуг. Потрібно беззаперечно вилучити із кола відповідальності Міністерства держзакупівлі й управління державними підприємствами. Ці сірі зони тільки створюють можливості для зловживань бюджетними коштами й утворення корупційних схем. Такі заходи дадуть змогу вітчизняній охороні здоров’я досягти іншого берега, а не красиво і безкінечно махати веслами». За матеріалами видання «Новий час»

ПОСТАНОВОЮ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ ВІД 3.02.2016 Р. №49 ЗАТВЕРДЖЕНО ІМПЛЕМЕНТАЦІЙНУ УГОДУ З НАТО ЗІ СПІВРОБІТНИЦТВА У СФЕРІ МЕДИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ. ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЯ ПЕРЕДБАЧАЄ ЗОКРЕМА НАДАННЯ ПОСЛУГ ФАХІВЦЯМИ НАТО З ФІЗИЧНОЇ ТА ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ, А ТАКОЖ ПОСТАВКУ ОБЛАДНАННЯ ДО ВІДПОВІДНИХ ВІДДІЛЕНЬ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я.

Система громад­ ського здоров’я відповідатиме за біобезпеку

У

Міністерстві охорони здоров’я відбу­ лося чергове засідання міжвідомчої експертної робочої групи, присвяче­ не розробці концепції/стратегії розбудови системи громадського здоров’я. Зустріч пройшла під керівництвом заступника Міністра охорони здоров’я Ігоря Перегінця та представника Групи Європейської Комісії з підтримки Укра­ їни Хосе Романа Леон Лора. Також у за­ сіданні взяли участь фахівці з Агентства зменшення загроз Міністерства оборони США та Центру з контролю та поперед­ ження захворювань США. Обговорювалися питання посилення системи біобезпеки та біозахисту й роз­ поділу повноважень між МОЗ і Центром громадського здоров’я, а також дії предс­ тавників Центру в разі виникнення спала­ хів інфекційних хвороб. За матеріалами прес-служби МОЗ України

Реклама, що шкодить здоров’ю

К

омітет Верховної Ради України з пи­ тань охорони здоров’я рекомендував Парламенту підтримати в першому читанні законопроект №3246 про заборону реклами лікарських засобів. На думку авторів проекту закону, біль­ шість громадян України не мають медичної освіти й не знають про механізми дії лікар­ ських засобів та їх вплив на організм люди­ ни. Реклама ліків завдає шкоди здоров’ю українців, бо під її впливом вони частіше вдаються до самолікування. Документ передбачає заборону реклами медикаментів на території країни. Вона не поширюється на рекламування медичної техніки, методів профілактики, діагностики, лікування та реабілітації, що в установленому порядку дозволені спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров’я. За матеріалами РБК-Україна

Відкриття нових перинатальних центрів — серед пріоритетів МОЗ

М

іністерство охорони здоров’я Укра­ їни найближчим часом виділить Черкаській області 12 млн грн, необхідних для добудови обласного пе­ ринатального центру. Про це повідомив Олександр Квіташвілі на прес-конференції в Черкасах. За словами Міністра, у мину­ лому році чотири області потребували добудови перинатальних центрів, але завершити будівництво вдалося лише на Львівщині, де ситуація була найкритичні­ шою. «У цьому ж році добудова всіх цих центрів є нашим пріоритетом», — зазна­ чив О. Квіташвілі. За матеріалами УНІАН

За матеріалами Урядового порталу

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

19 лютого 2016 року

ДОВГО ОЧІК У ВА НІ РІШЕННЯ

ПІД ПІДОЗРОЮ

СУД СКАСУВАВ РЕОРГАНІЗАЦІЮ ДСЕС. ЩО ДАЛІ?

8 лютого 2016 року Київський апеляційний адміністративний суд (далі — КААС) визнав протиправним та скасував абзац 2 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 р. №442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» (далі — Постанова №442) у частині реорганізації Державної санітарно-епідеміологічної служби (ДСЕС) України шляхом її приєднання до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів. Таким чином суд задовольнив апеляційну скаргу Професійної спілки працівників охорони здоров’я України та осіб, які приєдналися до неї (див. статтю «Справа ДСЕС: правий той у кого більше прав?», «ВЗ» №5-6 від 05.02.2016 р.), до Кабінету Міністрів України. З моменту звернення до суду (з грудня 2014 року) цю справу колегіально розглядали 18 суддів усіх трьох інстанцій адміністративних судів, і лише з другої спроби КААС прийняв рішення, яке має зупинити подальше знищення служби. Однак, за словами заступника Голови з правової роботи Донецької обласної організації Профспілки працівників охорони здоров’я України, адвоката Сергія Маловичка, такий вердикт навряд чи спокійно сприймуть «уражені вірусом «реформи заради реформ». Оскільки суд відклав на

п’ять днів підготовку повного тексту свого рішення (через складність справи), юридично це дає змогу відповідачу скористатися правом на подання касаційної скарги — до кінця лютого. Утім, рішення КААС набуло чинності з моменту проголошення, тож ймовірність відкриття провадження судом касаційної інстанції мізерна. Та й зміст цієї шеститомної справи до того не спонукає — у ній немає жодного документа, який давав би підстави піддати сумніву законність постанови КААС. Більше того, незмінна позиція МОЗ України та ДСЕС щодо підтримки позовних вимог Профспілки додає ще більше впевненості у таких висновках. Єдине питання, яке залишається без відповіді: чому в Україні можна приймати подібні «реформаторські» рішення без консультацій із соціальними партнерами, громадськістю, ДСЕС і МОЗ? Так, авторам руйнування ДСЕС не вдалося втілити всі свої наміри, але ж частина їх була реалізована, тож на сьогодні, після ухвалення вже згаданого судового рішення, влада має терміново внести зміни до відповідних нормативно-правових актів. По-перше, з абзацу 2 пункту 1 Постанови №442 потрібно видалити Державну санітарно-епідеміологічну службу і внести її до розділу ІІ «Центральні органи виконавчої влади» Схеми спрямування і координації діяльності центральних

органів виконавчої влади Кабінетом Міністрів України через відповідних членів Кабінету Міністрів України, затвердженої цією ж постановою. По-друге, до Граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади (додаток 1 до Постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 р. №85 «Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів») потрібно повернути позиції ДСЕС України, які були вилучені Постановою Уряду від 23.09.2015 р. №749. По-третє, внести зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» у частині фінансування ДСЕС України. І це далеко не повний перелік того, що необхідно зробити терміново… «Однак рішення КААС — це перемога, з якою можна привітати не тільки тих, хто активно підтримував дії Профспілки з недопущення руйнування ДСЕС, а й тих, хто приймав Постанову №442. Адже виконання зазначеного рішення суду засвідчить дотримання конституційних зобов’язань держави у забезпеченні санепідблагополуччя населення країни», — підсумував С. Маловичко. Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

БІОЗА ГРОЗИ

ВІРУС ЗІКА: НАСЛІДКИ НЕВІДОМІ

К

ерівник Державної установи «Український центр з контролю та моніторингу захворювань МОЗ України» Любов Некрасова, закликавши українців не панікувати через поширення вірусу Зіка у світі, підтвердила, що в нашій країні водяться комарі, які можуть бути його переносниками. Зокрема вона повідомила: «В Україні є 53 види комарів роду Aedes, проте слід визначити, чи переносять вони вірус Зіка. Ґрунтовна робота з визначення шляхів його передачі тільки починається — таких комах дуже багато по всьому світу, а виділено й вивчено цей вірус лише у п’яти з них. Україна готова взяти на озброєння протокол ВООЗ та алгоритм дій щодо боротьби із вірусом Зіка, які наразі розробляються. Ми матимемо достатньо матеріалів для того, аби належним чином контролювати ситуацію». За її словами, у державі діють

!

три установи, що мають достатньо обладнання і фахівців для своєчасного виявлення вірусу Зіка: Український центр з контролю та моніторингу захворювань МОЗ України, Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л. В. Громашевського НАМН України та Український науково-дослідний протичумний інститут ім. І. І. Мечнікова МОЗ України. Коментуючи дані про збільшення випадків мікроцефалії (зменшення розмірів черепа й мозку в плода, що спричиняє розумову відсталість) у Бразилії, Л. Некрасова зазначила: наразі сказати напевно, що вони зумовлені саме цим вірусом, не можна. Раніше лікар-дослідник, акушер-гінеколог, засновник і керівник Міжнародної академії здорового життя (International Academy of Healthy Life; Канада) Олена Березовська вказувала на недоведеність існування зв’язку між випадками мікроцефалії та інфікуванням віру-

сом Зіка. Також вона припускала: паніка щодо епідемії на руку фармацевтичним компаніям. Водночас Європейське агентство з лікарських засобів (EMA) заявило про створення експертної групи, котра консультуватиме з цього питання компанії, що розробляють вакцини та лікарські препарати. Медичні організації багатьох країн рекомендують вагітним утриматися від поїздок до Південної Америки. У деяких краї­нах жінкам уже радять відтермінувати вагітність. За даними уряду Колумбії, 3177 вагітних у країні заражені вірусом Зіка. Як заявив президент країни Хуан Мануель Сантос, вірус виявлено у 25,6 тис. осіб. У свою чергу президент США Барак Обама закликав прискорити роботу з дослідження вірусу Зіка та пошуку вакцини. За матеріалами Reuters, УНН, УНІАН та «Укрінформ»

«ВООЗ ПОТРЕБУЄ ТЕРМІНОВОЇ РЕФОРМИ, ЯКА ДАСТЬ ЗМОГУ ОПЕРАТИВНІШЕ РЕАГУВАТИ НА НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ. ІНАКШЕ НАСТУПНА ПАНДЕМІЯ ПРИЗВЕДЕ ДО ТИСЯЧ СМЕРТЕЙ», — ЙДЕТЬСЯ В ДОПОВІДІ ООН «ЗАХИСТ ЛЮДСТВА ВІД МАЙБУТНЬОЇ КРИЗИ ЗДОРОВ’Я». За матеріалами УНІАН

Непридатне «Таміфлю» підлягає знищенню

27

січня заступник Голови Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я Ірина Сисоєнко винесла на обговорення пропозицію заступника Міністра охорони здоров’я Ігоря Перегінця про передачу зі складів ДП «Укрвакцина» у регіони 105 176 упаковок лікарського засобу «Таміфлю» (термін придатності препарату, придбаного у 2009 р., уже закінчився). Згідно зі ст. 23 Закону України «Про лікарські засоби» неякісні ліки, включаючи ті, термін придатності яких минув, підлягають утилізації та знищенню, тому наміри МОЗ суперечили чинному законодавству. І. Сисоєнко звернулася до Міністра охорони здоров’я за відповідним поясненням та з вимогою вжити термінових заходів щодо утилізації простроченого «Таміфлю». «Найбільше мене турбує, щоб не було допущено використання таких ліків пацієнтами», — заявила вона. На офіційному сайті МОЗ одразу з’явилося повідомлення, що лист з пропозицією і підписом заступника Міністра є внутрішньою документацією і закритим документом. На це І. Сисоєнко відповіла, що «за кожним таким «внутрішнім документом» чиновників стоять життя тисяч людей» і закликала чиновників до відповідальності та здатності визнавати помилки й швидко їх виправляти. «Я рада, що нам вдалося домогтися швидкої реакції МОЗ, — підсумувала вона. — Ліки зреш­т ою будуть знищені, й жодна людина не постраждає від неякісного лікування. Однак, коли справа стосується життя й здоров’я наших громадян, не може бути й мови про внутрішню кореспонденцію: усі рішення та пропозиції профільного відомства повинні оприлюднюватися й обговорюватися». За матеріалами Facebook та прес-служби МОЗ України

18 серій «Но-Шпа®» — фальсифікат

Н

а сайті Державної служби України з лікарських засобів опубліковані розпорядження від 9.02.2016 р. про тимчасову заборону реалізації та застосування 18 серій препарату «Но-Шпа®» виробництва заводу фармацевтичних та хімічних продуктів «Хіноїн» Прайвіт Ко. Лтд. (Угорщина). Заборона введена на підставі інформації про фальсифікації зазначеного препарату, отриманої Державною службою України з лікарських засобів від ТОВ «Санофі-Авентіс Україна». Суб’єктам господарювання, які реалізують, збері­ гають та застосовують згаданий препарат, слід негайно вжити заходів щодо його вилучення з обігу шляхом переведення в карантин. За матеріалами сайту Державної служби України з лікарських засобів

5

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

«СЛАБКА ЛАНКА» ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ Моніторинг здоров’я населення України та стану медичної галузі, який проводився у двадцяти регіонах країни, виявив найболючіші точки в цій сфері: високу смертність, «провальну» вакцинацію дітей, низьку доступність медичної допомоги, несвоєчасну діагностику онкозахворювань, дефіцит медичних кадрів на селі, надлишок і недостатню «віддачу» стаціонарних ліжок тощо. Є й позитивні зрушення, особливо в окремих галузях, однак вони губляться на загальному тлі негараздів у системі охорони здоров’я. Чи спонукають результати моніторингу до прийняття адекватних управлінських рішень?

показників, які враховуються під час моніторингу, відображають реальну картину демографічних тенденцій, здоров’я населення, спроможності віт­чизняної системи охорони здоров’я відповідати сучасним викликам і потребам суспільства.

Демографічні процеси: не до оптимізму

Світлана ДУДНИК, завідувачка відділу соціально-гігієнічних досліджень формування здоров’я населення та медичної статистики ДУ «Український інститут стратегічних досліджень МОЗ України», кандидат медичних наук

Знати, щоб передбачити Нині жодна система охорони здоров’я не може існувати ізольовано, адже зміни, що відбуваються у світі, зок­ рема й у галузі громадського здоров’я, взаємопов’язані. Розвиток туризму, міжнародних економічних зв’язків і торгівлі, активні міграційні про­ цеси «знищили» кордони на шляху інфекцій, забруднення дов­кілля стало транснаціональним, а зміна клімату — тотальною. Реклама шкідливих продуктів харчування поширюється через супутниковий зв’язок, а поради ЗМІ витіснили рекомендації медиків, іноді формуючи окрему політику, як, наприклад, у сфері імунізації. Тому кожна країна повинна мати власну систему моніторингу для оператив­ ного відстеження змін у стані здоров’я населення та невідкладного реагуван­ ня на них, а також для оптимізації планування галузі, вжиття заходів з організації охорони здоров’я й контролю їх ефективності. Український ін­ ститут стратегічних дослід­жень МОЗ України з 2000 р. також здійснює опе­ ративний моніторинг стану здоров’я населення України та діяльності ліку­ вальних закладів країни, що визначе­ но постановами Уряду. Моніторинг проводиться за такими напрямами: стан здоров’я населення, профілактика, доступність та якість медичної допомоги, впровадження її пріоритетних форм, ресурсне забез­ печення закладів охорони здоров’я, стан охорони здоров’я в сільській міс­ цевості. Сорок шість інтегральних

6

Протягом 2010-2014 рр. загальний показник смертності в Україні — на досить високому рівні (15,3‰у 2010 р., 14,7‰ у 2014 р.). При цьому в країні посилюється процес демографіч­ ного старіння населення. Спосте­ рігаються залежність рівня смерт­ ності від місця проживання (місто/ село), а також регіональна дифе­ ренціація відповідного показника (максимальний рівень смертності у 2014 р. зафіксовано в Чернігівській області — 19,2). Так само відзначаєть­ ся значна регіональна диференціація народжуваності. У східних областях України (Сумській, Чернігівській, Луганській, Донецькій, Полтавській, Харківській) надзвичайно низька на­ роджуваність, яка навіть наполовину не забезпечує відновлення чисель­ ності населення. У західних — Во­ линській, Рівненській, Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій, а також в Одеській областях — порів­ няно високі сумарні коефіцієнти на­ роджуваності (1,4-1,6 на одну жінку). Це території, де зберігаються традиції

дводітності, де найменші в країні по­ казники поширеності абортів, удвічі нижчий за загальноукраїнський рі­ вень позашлюбної народжуваності. Слід зазначити, що в цілому за звіт­ ний період (2010-2014 рр.) намітилися тенденції до поступового зниження показників смертності немовлят. У 2014 р. найвищий рівень зареєстрова­ но у Харківській (майже 10 на 1 тис. народжених живими), Кіровоград­ ській, Закарпатській та Черкаській областях (у межах 9 за середнього показника 7,6 на 1 тис. народжених живими). Натомість рівень материнської смертності в більшості регіонів Укра­ їни виявився нестабільним упродовж останніх 5 років: найвищі показники у 2014 р. зареєстровано в Івано-Фран­ ківській (30 на 100 тис. народжених живими, що на 60% більше порівняно з 2013 р.), Кіровоградській (понад 28), Чернівецькій (майже 26), Полтавській і Хмельницькій (у межах 20) областях (за середнього показника по регіонах 13,7 на 100 тис. народжених живими). Позитивні тенденції в Україні на­ мітилися щодо первинного виходу на інвалідність осіб працездатного віку (у середньому по країні — 50 на 10 тис. працездатного населення).

До успішної профілактики — далеко? Скільки б не говорили про важливість профілактики, реалії залишаються

«

ГОЛОВНЕ ЗАВДАННЯ — КОМПЛЕКСНО ОЦІНИТИ ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК РЕГІОНІВ, ТАК І ВСІЄЇ ГАЛУЗІ В ЦІЛОМУ (З МЕТОЮ ПРИЙНЯТТЯ ОПЕРАТИВНИХ РІШЕНЬ ДЛЯ ВИПРАВЛЕННЯ НЕДОЛІКІВ АБО ЗАПОБІГАННЯ ЇМ). РЕЗУЛЬТАТИ ВИВЧЕННЯ ІНТЕГРАЛЬНИХ ПОКАЗНИКІВ У ДИНАМІЦІ ВКАЗУЮТЬ НА ПОГІРШЕННЯ СИТУАЦІЇ ПРАКТИЧНО ЗА ВСІМА ДОСЛІДЖУВАНИМИ НАПРЯМАМИ В БІЛЬШОСТІ РЕГІОНІВ КРАЇНИ

«

невтішними. Упродовж звітного пері­ оду, особливо у 2014 р., практично в усіх регіонах України значно знизили­ ся показники своєчасного проведення первинного вакцинального комплек­ су дітям віком до 1 року. Найгірший стан справ на Волині, де вакциновано 12% дітей, у Чернігівській (понад 26%) та Київській (майже 26%) областях. Лише у двох регіонах цей показник зріс: у Житомирській (до майже 90%) і Запорізькій (до 64%) областях. По всій країні погіршилося охоплення дитячого населення туберку­ лінодіагностикою. Найгірший ре­ зультат — на Львівщині (порівняно з 2013 р. цей показник зменшився на понад 61%) та Рівненщині (майже на 79%). Найвищі показники зафіксова­ но в Кіровоградській (майже 940 на 1 тис. дітей, що підлягали туберкулі­ нодіагностиці) та Сумській (850 на 1 тис. дітей) областях. 2014 р. також характеризувався тотальним знижен­ ням рівня охоплення новонароджених вакцинацією БЦЖ, за винятком Жи­ томирської області (100%).

Якісна медична допомога — розкіш? Одним з інтегральних показників доступності та якості медичної допо­ моги є післяопераційна летальність при гострій хірургічній патології. На жаль, у 10 із 20 областей, у яких здій­ снювався моніторинг, цей показник впродовж 2012-2014 рр. збільшився. Найгірші результати продемонстру­ вали Тернопільська (1,28%), Львівська (1,26%), Київська (1,26%) області, най­ кращі — Одещина (0,41%). У 9 регіо­ нах за останні три роки зростає частка дорічної летальності серед первинно виявлених онкохворих, особливо на Кіровоградщині, Полтавщині, ІваноФранківщині (понад 30%). Тенденції до зниження цього показника намі­ тилися лише в Харківській та Черні­ гівській областях. Слід зауважити, що в середньому по Україні до року помирає понад 26% таких хворих і цей показник у 2014 р. порівняно з 2013-м також зріс. Найбільша частка злоякісних новоутворень (візуальні форми), виявлених вперше в ІІІ стадії, — у Закарпатській (майже 12%), Кіро­ воградській (понад 11%), Рівненській та Чернівецькій областях (понад 10%),

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

19 лютого 2015 року

найменша — на Харківщині (більше ніж 2% за середнього показника по­ над 7%). У 10 областях збільшилась частка злоякісних новоутворень, вперше виявлених на ІV стадії. Найгірші по­ казники — у Херсонській, Кіровоград­ ській, Полтавській та Івано-Франків­ ській областях (середнє регіо­нальне значення по країні — понад 13%).

Пріоритети визначено, а чи втілено? Впровадження пріоритетних форм на­ дання медичної допомоги оцінюється за 4 індикаторами: забезпеченістю на­ селення ліжками денного стаціонару, чисельністю пролікованих на них хво­ рих, кількістю посад сімейних лікарів та їх укомплектованістю фізичними особами. За останні 3 роки в 7 областях Укра­ їни забезпеченість населення ліжка­ ми денного стаціонару дещо зросла, найбільше їх на Черкащині (майже 25 на 10 тис. населення), Житомирщині (24), Полтавщині (понад 23), Микола­ ївщині (майже 22 за середнього по­ казника по регіонах України 17,7 на 10 тис. населення). Однак кількість пролікованих хворих у денних стаціо­ нарах поліклінік збільшилася лише в Житомирській, Івано-Франківській, Полтавській, Рівненській, Сумській, Харківській, Херсонській, Хмельниць­ кій та Черкаській областях. У 2014 р. максимальний показник зафіксова­ но на Житомирщині — понад 1180 на 10 тис. населення (при середньому по Україні — 728, що, на жаль, менше, ніж у 2013 р.). Незважаючи на те що практично в усіх регіонах країни збільшила­ ся кількість посад сімейних лікарів (найбільше — в Одеській, Чернівець­ кій, Полтавській областях), Київщи­ на та Черкащина, навпаки, втратили за останні 5 років попередні позиції. Щодо укомплектованості згаданих посад варто відзначити Чернівецьку (99,8%), Львівську (96,5%), Тернопіль­ ську (90%) області, які не лише про­ голошують пріоритетність сімейної медицини, а й доводять це на ділі. Натомість стаціонарних ліжок в Україні більш ніж достатньо. У 8 ре­ гіонах спостерігається перевищення оптимального показника (80 ліжок на 10 тис. населення) — такого рів­ ня за останні 2 роки змогла досягти лише Полтавщина. «Найбагатшими» у цьому плані виявилися Чернігівська (105 ліжок на 10 тис. населення), Кіро­ воградська (86) і Сумська (86) області. У більшості регіонів показник роботи лікарняного ліжка наближається до оптимального (340 днів). Найменших успіхів досягли Закарпатська (314), Київська (майже 317), Сумська (318) та Харківська (понад 312) області. У регіонах, де здійснювався моніторинг, ліжка у 2014 р. у середньому «працю­ вали» 331 день (у 2013 р. — майже 336 днів), тобто вони дедалі більше про­ стоюють, тоді як держава витрачає кошти на їх утримання. У цілому за досліджуваний період по Україні зросли витрати на охорону здоров’я з консолідованого бюджету областей (середній показник по ре­ гіонах у розрахунку на одного меш­ канця) із 707 грн у 2010 р. до 1006 грн у 2014 р. Однак порівняно з 2013-м 2014 р. «додав» до поперед­нього по­ казника витрат близько 3%, що дуже й дуже мало з огляду на розмір інфля­

«

ДОКИ ДЕРЖАВА НЕ БУДЕ ЗАЦІКАВЛЕНА У ЗДОРОВ’Ї СВОЇХ ГРОМАДЯН, ДОКИ НЕ БУДЕ СТВОРЕНО ПОТУЖНУ Й ЕФЕКТИВНУ СИСТЕМУ ПРОФІЛАКТИКИ (ІЗ ЗАЛУЧЕННЯМ УСІХ СЕКТОРІВ ДІЯЛЬНОСТІ ВЛАДИ ТА ГРОМАДСЬКОСТІ), ДОКИ НА ЦЕ НЕ БУДЕ ПЕРЕОРІЄНТОВАНО ДЕРЖАВНІ РЕСУРСИ, НЕ МОЖНА Й МРІЯТИ ПРО ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ В КРАЇНІ

«

ції в країні. Лідерами щедрості стали Херсонська (майже 1170 грн), Черкась­ ка (1130 грн), Запорізька (1110 грн) області. Однак у Волинській області, на Запоріжжі та Львівщині такі видат­ ки, навпаки, зменшилися.

Найгірше — на селі Аналізуючи інтегральні показни­ ки моніторингу діяльності охорони здоров’я в сільській місцевості, слід звернути особливу увагу на кілька проблем. Перша — дефіцит кадрів: у всіх регіонах (за винятком Львівської, Полтавської, Чернівецької областей) має місце недоукомплектованість по­ сад лікарів і середніх медичних пра­ цівників фізичними особами. При цьому лікарів не вистачає більше, ніж середнього медичного персоналу, і ця тенденція надалі поглиблюється. На­ ступна проблема — рання діагности­ ка не «доходить» до села. Впродовж останніх двох років у 8 областях кра­ їни зросла частка злоякісних новоут­ ворень (візуальних форм), виявлених вперше на ІІІ стадії (у середньому по країні серед сільських жителів вона залишилася незмінною — 8%), а в 12 регіонах збільшилася кількість злоякісних новоутворень, виявле­ них вперше на IV стадії. Зокрема це стосується жіночого населення: у 10 областях почастішали випадки ви­ явлення раку шийки матки на ІІІ-IV стадіях, найгірші показники — у За­ карпатській області (понад 25%) та на Київщині (понад 24%). Частка раку молочної залози ІІІ-ІV стадій серед вперше виявлених хворих у сільській місцевості в середньому по регіонах становить 17%, що перевищує показ­ ники 2012-2013 р. На жаль, у 10 регіонах невпинно зростає захворюваність сільського населення на алкогольні психози. Найвищий показник спостерігається в Чернігівській області (понад 13 на 100 тис. населення), а середній по­ казник по Україні збільшився на 16% порівняно з 2013 р. Ще одна проб­лема — незадовільний стан за­ безпечення медичною допомогою дитячого населення. Повсюдно в сільській місцевості знизилося охо­ плення цієї категорії туберкуліноді­ агностикою (у середньому на 34%). У 13 областях порівняно з 2013 р. зросла частка дітей віком до 1 року, які померли поза стаціонаром (у се­ редньому з майже 7% до понад 8%), найгірший показник — у Чернігів­ ській області (20%). Подібна ситуація спостерігається і щодо дітей віком від 1 до 2 років — частка померлих поза стаціонаром у середньому по регіонах зросла на 3% порівняно з 2013 р.

Позалікарняні пологи на селі також почастішали. У 7 областях збільши­ лася кількість жінок із сільської міс­ цевості, які народжували поза ліку­ вальним закладом. Найбільше таких на Київщині (0,3%) та Чернігівщині (0,21%).

Час зробити висновки Моніторинг проводиться не лише для визначення рангового місця тієї чи іншої області за окремими напряма­ ми. Головне завдання — комплексно оцінити діяльність як регіонів, так і всієї галузі в цілому (з метою прийняття оперативних рішень для виправлення недоліків або запобігання їм). Результати вивчення інтеграль­ них показників у динаміці вказують на погіршення ситуації практично за всіма дослід­ж уваними напрямами в більшості регіонів країни. Нині в ДУ «Український інститут стратегічних дослід­жень МОЗ Укра­ їни» здійснюється обґрунтування сучасної моделі моніторингу стану здоров’я населення України на регіо­ нальному рівні. Найближчим часом буде запропоновано удосконалену модель, яка врахує найсучасніші сві­ тові вимоги та рекомендації, а також буде адаптована до умов нашої краї­ ни. Це дасть змогу отримати повнішу картину реалій вітчизняної системи охорони здоров’я. Але, якщо висновки фахівців не спонукатимуть управлін­ ців до конкретних дій, спрямованих на зміни в галузі та суспільстві в ціло­ му, цього недостатньо. Працівників системи охорони здоров’я зазвичай представляють як тих, хто стоїть на передовій захисту життя людей. Насправді ж їх витісне­ но на крайню лінію оборони, оскільки більшість найважливіших рішень, що впливають на здоров’я, приймаються на зовсім інших рівнях. Тож відпові­ дальність за профілактику захворю­ вань і боротьбу з ними не можна покла­ дати тільки на галузь охорони здоров’я. І доки держава не буде зацікавлена у здоров’ї своїх громадян, доки не буде створено потужну й ефективну систе­ му профілактики (із залученням усіх секторів діяльності влади та громад­ ськості), доки на це не буде переорі­ єнтовано державні ресурси, не можна й мріяти про економічне зростання в країні. Матимемо непрогнозовані по­ казники захворюваності та смертнос­ ті населення, здоров’я нації й надалі погіршуватиметься (особливо це сто­ сується малозабезпечених верств на­ селення, частка яких у зв’язку з еконо­ мічною нестабільністю збільшується), втратимо наступні покоління… І цей перелік можна продовжити.

Хто «зриває банк»? Оскільки головною проблемою гро­ мадського здоров’я залишаються неінфекційні захворювання (НІЗ), профілактика має бути наріжним каменем глобальних заходів щодо збереження здоров’я населення. Однак медична профілактика не впорається зі своїм завданням, бо глибинні причини цих захворю­ вань — поза межами впливу сектора охорони здоров’я. Багато факторів розвитку НІЗ «народжуються» уна­ слідок лобіювання інтересів корпо­ рацій тютюнової, продовольчої та алкогольної промисловості — рин­ кова сила легко перетворюється в політичну. Коли політика суспільної охорони здоров’я перетинається з корисливими економічними інтере­ сами, вона наштовхується на добре організований і профінансований опір. Однак варто враховувати, що збільшення показника захворюва­ ності на НІЗ та пов’язаних із цим ви­ трат зводить нанівець усі здобутки економічного зростання країн. До того ж, нині змінюється демографія бідності (понад 70% людей, що пере­ бувають за межею бідності, прожи­ вають у країнах із середнім рівнем доходу). Світ давно усвідомив: НІЗ — це захворювання, що «зривають банк». Так, у деяких країнах на одне лише обслуговування хворих на цук­ровий діабет витрачається до 15% націо­ нального бюджету охорони здоров’я! За даними останніх дослід­жень Всес­ вітнього економічного форуму і Гар­ вардського університету впродовж найближчих 20 років НІЗ обходити­ муться глобальній економіці у понад 30 трлн дол. США, що еквівалентно 48% глобального ВВП у 2010 р. У кра­ їнах, що розвиваються, хронічні не­ дуги здебільшого виявляють на пізніх стадіях, коли пацієнти потребують екстенсивного і дороговартісного лікування та лікарняного догляду у зв’язку з тяжкими ускладненнями або загостреннями. При цьому знач­ на частка витрат перекладається на самих хворих, тож НІЗ завдають по­ двійного удару у вигляді мільярдних втрат національного доходу та зубо­ жіння дедалі більшої частини насе­ лення. Експерти наголошують: якщо не вжити адекватних заходів, вартість лікування НІЗ вийде за межі потенцій­ них можливостей навіть найбагатших країн світу. Тому Комісія ВООЗ з макроеконо­ міки та здоров’я рекомендує держа­ вам істотно збільшити інвестиції в медичну сферу, які є рушійною си­ лою економічного розвитку, а також критично проаналізувати причини неефективного функціонування сис­ тем охорони здоров’я. Глобалізацію нездорового способу життя зумов­ люють надто потужні сили. Відсіч має бути такою само потужною, влада найвищого рівня повинна бути спроможною виробити і впровадити політику охорони здоров’я в усіх сек­ торах, у тому числі й у сфері ранньо­ го виявлення та лікування хвороб. Необхідно прагнути до загального охоплення населення медико-сані­ тарною допомогою, впроваджувати справедливі підходи до фінансуван­ ня систем охорони здоров’я, поліпшу­ вати доступ населення до продукції медичного призначення, сприяти розвитку трудових ресурсів охорони здоров’я.

7

ПРОФІЛАКТИЧНА МЕДИЦИНА

ОЛЕНА КВАША: РОЗУМНА МЕДИЦИНА ПОЧИНАЄТЬСЯ З ПРОФІЛАКТИКИ В Україні протягом багатьох років реєструється збільшення показника захворюваності на серцево-судинні захворювання та смертності від них. В ДУ ННЦ «Інститут кардіології ім. М. Д. Стражеска» НАМН України є спеціальний відділ, де вже 35 років поспіль займаються моніторуванням епідеміологічних умов формування таких хвороб. Його провідний науковий співробітник Олена Кваша розповіла «ВЗ», як українці власноруч завдають шкоди своїм серцям.

Олена КВАША, провідний науковий співробітник відділу популяційних досліджень ДУ ННЦ «Інститут кардіології ім. М. Д. Стражеска» НАМН України, доктор медичних наук

8

ВЗ Увесь світ говорить про епідемію неінфекційних захворювань. Чи хвилює ця проблема Україну?

— Останнім часом профілактиці основних неінфекційних захворювань приділяється все більше у ва г и, особливо це с тос ує т ьс я онко­логічних патологій і серцевосудинних недуг, які становлять 65% від загальної кількості хвороб. У виникненні цих захворювань основну роль відіграють так звані фактори ризику. На сьогодні їх виділено понад 250, і подальший пошук триває. Із цього загалу свого часу виокреми ли основних «провокаторів»,

впливаючи на які можна регулювати епідемію неінфекційних захворювань. Потім їх розсортували на модифіковані та немодифіковані. До другої групи належать стать і вік хворого, на які вплинути неможливо, а до першої — фактори, що піддаються корекції. Мова йде про тютюнопаління, недостатню фізичну активність, нездорове харчування та ризики, зумовлені ними, — підвищений артеріальний тиск (АТ), ожиріння й порушений обмін ліпідів. Впливаючи саме на ці фактори, більшість розвинених країн досягла суттєво-

го зниження смертності від серцево-судинних захворювань (ССЗ). На с ьог од ні ВООЗ г оловн и м завданням вважає зниження до 2025 року захворюваності на основні неінфекційні хвороби та смертності від них на 25%. У документах програми «25 на 25» детально прописані два основні фактори ризику: підвищені показники АТ і тютюнопаління. До речі, бі льш у ніверса льного згубника для організму, аніж паління, годі й шукати. Інші фактори ризику діють на ту чи іншу систему організму, тоді як знайти орган, непідвладний шкідливому вп ливу па лінн я, просто неможливо! Раніше його асоціюва ли з онкологічними захворюваннями бронхолегеневої системи, наразі ж доведено: серце та судини страждають від тютюнових смол набагато більше. На жаль, саме інфаркти, асоційовані з палінням, — бич сучасної молоді! Згідно з результатами масштабного дослідження, проведеного американськими вченими, всі інфаркти у людей віком до 40 років пов’язані саме із цією згубною звичкою. Ще одна суттєва проблема сучасності, яка, на жаль, майже не вирішується в нашій країні, — жіноче паління. ВЗ Які ще ССЗ окрім інфарктів безпосередньо пов’язані з тютюно­п алін- ням?

— Ще в 1965 році О. Л. Мясников застосував термін «функціональна стенокардія курців», а O. Auerbach зі співавторами говори ли «про серце курця». У результаті великих епідеміологічних, к лінічних й експериментальних досліджень, що хара к теризу ют ьс я висок им рівнем доказовості даних, встановлено стійкий і патогенетично обґрунтований зв’язок паління з розвитком і прогресуванням таких ССЗ, як раптова коронарна смерть, церебра льні судинні порушення, ок люзія периферичних судин, аневризма аорти, стеноз ниркових артерій, що нерідко супроводжується резистентною артеріальною гіпертензією, порушення згортання крові. Виділяють чотири основні механізми ураження серцево-судинної системи: гіперкоагуляція, порушення доставки кисню монооксидом вуглецю, звуження коронарних судин, загальні несприятливі гемодинамічні ефекти. Паління розглядається як один з найважливіших факторів, котрий детермінує рівень плазмового фібриногену, який у курців на 0,15-0,40 г/л вищий, аніж у тих, хто ніколи не палив. Виявлено також зворотний зв’язок між вмістом у крові альбуміну й інтенсивністю паління.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ПРОФІЛАКТИЧНА МЕДИЦИНА

19 лютого 2016 року

ВЗ Повернімося до питання боротьби з неінфекційними захворюваннями: яких заходів вживали в нашій країні, щоб зменшити кількість курців?

— Ще у 80-ті роки минулого століття розпочалася загальнонаціональна програма інтегрованої профілактики хронічних неінфекційних за х ворювань (СІNDІ-Ук раїна) у рамках Європейської міжнародної програми СІNDІ (Countrywide Integrated Noncommunicable Diseases Intervention Programme). Її фінансувала ВООЗ, але згодом припинила. У рамках програми були створені відділи популяційних досліджень, які вивчали зрізи профілів ризиків різних груп населення щодо різних ССЗ, адже важливо об’єктивно оцінювати нинішню ситуацію, аби розраховувати вектори для руху в майбутньому. Саме цим наш відділ і займається багато років, тому недооцінювати інформацію, зібрану нами, не просто не варто, а небезпечно. Увесь цивілізований світ багато років шукає методи та способи боротьби з тютюнопалінням. У рамках СІNDІ ми проводили перші програми компанії Quit & Win, куратором якої в Україні була я. Уперше така подія відбулася в 1994 році, до неї було залучено 60 тис. людей по всій Європі. В Україні програма «Кинь курити і переможи» проводилася із 1996 року. У 2000 році в ній взяла участь 2291 особа. Суть програми полягала в наступному: будь-який громадянин країни віком понад 18 років, що палить не менше одного року, заповнював реєстраційну картку, залишав інформацію про кількість викурених за добу цигарок, стаж паління, попередні спроби відмови від згубної звички й обіцяв не палити місяць. За це він ставав учасником розіграшу цінних призів. 62% у часників програми ма ли намір взагалі більше не палити, а 21% — розраховували протриматися без цигарок лише місяць. Дру гою людиною, яка бра ла участь у дослідженні, був так званий гарант — друг або родич, що мав спостерігати за курцем і чесно сказати, чи вдалося тому втриматися. У всьому світі акція була побудована на довірі. Протягом одного місяця вдалося втриматися від паління 76% учасників. Quit & Win довела: більшість курців позитивно ставиться до подібних експериментів, на відміну від залякувань. Поча ли говорити не про шкоду, спричинену тютюновими смолами, а про позитивні зміни, які людина відчуває, коли кидає палити… Але згодом Україна підписала «рамкову конвенцію», і перед нами постали зовсім інші завдання. ВЗ Про що саме йде мова?

— Ми перейш ли на законодавчі акти, які обмежува ли па ління в грома дських місцях. Боротьба з тютюнопалінням — проблема багатошарова. Звичайно, основний удар має взяти на себе держава, але й без участі суспільних організацій та лікарів жодна стратегія не матиме успіху. Тобто боротьба з палінням ведеться одразу на трьох рівнях: індивідуальному, популяційном у та державном у. І якщо

«

БІЛЬШІСТЬ КРАЇН, ЯКІ ДОСЯГЛИ УСПІХУ В ЦЬОМУ ПИТАННІ, ПРИЙНЯЛИ ОДНУ Й ТУ САМУ СТРАТЕГІЮ: ЗАБОРОНА ПАЛІННЯ В ГРОМАДСЬКИХ МІСЦЯХ, ПРОДАЖ ЦИГАРОК У СПЕЦІАЛЬНИХ МАГАЗИНАХ (ВОНИ НЕ ПОВИННІ БУТИ ЯК НА ДОЛОНІ В МОЛОДІ!), ПОВНА ВІДСУТНІСТЬ РЕКЛАМИ, У ТОМУ ЧИСЛІ ПРИХОВАНОЇ

«

на популяційному рівні в нашій країні спостерігалися деякі зміни й раніше, то на державному така боротьба лише декларувалася. Звичайно, прийняті обмеження поспри я ли зменшенню па лінн я в людних місцях, але це подіяло лише на молодшу вікову групу. А ті курці, що палять давно й багато, так і залишилися байдужими до букви закону. Вирішити проблему паління в цій групі обмежувальними або регуляторними методами та заходами нереально! Більше того, на таких людей не впливає навіть підвищення цін на тютюнові вироби. У затятих курців такі методи викликають лише агресію. А наші статистичні дані свідчать, що у відсотковому відношенні група злісних курців не змінилася за всі ці роки ані на відсоток — це досі десятина. Шукаючи джерела впливу на згаданих осіб, ми запитували в наших пацієнтів: «На що саме ви могли б відреагувати? Що могло б змусити вас відмовитися від паління?» Жоден з опитаних не вказав, що економічні важелі впливу для нього є визначальними. Більшість дотримується девізу: «Палив, палю і буду палити» — й жодні залякування чи вмовляння на них не діють. Так само не ефективні й загрожуючі написи на пачках цигарок. Було проведено дослідження, яке чітко з’ясувало: жахливі картинки та лозунги працюють лише на початковому етапі, згодом ніхто їх не читає. Абсолютна більшість курців точно знає, що паління спричиняє певні захворювання, але мало хто асоціює їх із собою. Коли я починаю розповідати пацієнтам про вплив паління на дозування ліків, скажімо, для зниження артеріального тиску, вони дуже дивуються, адже не вбачають жодного зв’язку. Тоді як на тлі лікування і метопрололу тартратом, і тіазидовим діуретиком у курців реєструють вищі значення ЧСС, гематокритного числа, а також більшу кількість серцевих нападів за однакового з некурцями рівня діастолічного АТ. Люди кидають палити лише на певний час після серцевої катастрофи, і половина з них після інфаркту, тількино стає легше, знов пвертається до

цигарки. Між логікою та згубною звичкою — прірва! ВЗ Чи можуть допомогти таким злісним курцям продукти зниженого ризику і яке ваше ставлення до них?

— Моя позиці я щодо цього питання неоднозначна. Результати досліджень, у яких вивчали ефективність е лектронних цигарок, — дуже суперечливі! Як правило, вони заангажовані… Масштабних і достовірних досліджень систем доставки нікотину до організму, що ефективно допомагають позбутися цієї згубної звички, я не знайшла. На сьогодні жоден із дослідників цієї проблеми мене не переконав! ВЗ Що могло б вплинути на ваші пере­- ­­конання?

— Лише власне дос лі дження. Я впевнена в експеримента х, що про­в одяться в нашому науковому закладі або відділі. Свого часу ми викона ли велике проспективне дос­л ідження, що тривало 20 років. У ньому взяли участь 2500 осіб віком 40-50 років. У всіх були різні фактори ризику ССЗ. Жоден з тих, хто випалював у день пачку цигарок і більше, до кінця дослідження не дожив. Тобто, коли я кажу, що в нашій країні саме паління — другий за значущістю фактор ризику виникнення тяжких ССЗ, то я впевнена в достовірності своїх слів. А до чужих досліджень систем доставки нікотину в мене поки що більше запитань, аніж довіри. Нарівні з цим є категорія осіб, які самостійно переходять на продукти зниженого ризику. І коли вони мене запитують, чи правильно вчинили і чи зменшить це загрозу виникнення ССЗ, я не знаю, що їм відповісти. Єдине: можу рекомендувати повну відмову від паління. Але беручи до уваги ту групу людей, які є затятими курцями й не можуть кинути палити через психологічну залежність, таки варто детальніше дослідити альтернативні продукти. Наш відділ хотів би в експерименті порівняти стан серцево-судинної системи тих пацієнтів, що перейшли на продукт зниженого ризику, із тими, котрі використовують звичайні цигарки. І найближчим часом ми плануємо таке масш-

табне дослідження. Устаткування в нас є. Конче потрібні реактиви та, звичайно, фінансування. Необхідно перевірити, чи впли­ вають продукти зниженого ризику на ендотеліальну функцію судин, яка відіграє ключову роль у розвит­ ку та прогресуванні ССЗ. Ми виділили достатню кількість параметрів, які потрібно детально вивчити. Для цього варто застосувати тести дозованого фізичного навантаження, холтерівське моніторування, ехокардіографію та лабораторні аналізи. Усі показники слід реєструвати на початку дослідження, через три та шість місяців. Тобто нам потрібно об’єктивно з’ясувати, що ж змінюється, коли пацієнт звичайну цигарку міняє на електронну систему доставки нікотину. Але це поки «декларація про наміри»… Якби нам створили відповідні умови, ми б провели таке дослідження на високому рівні. У рамках такого експерименту ми можемо робити висновки тільки про функціонування серцево-судинної системи, тому подібні дос лідження мають проводити пульмонологи та інші спеціалісти. ВЗ Яка роль психологічної корекції в лікуванні залежностей?

— Психологічна підтримка на дзвичайно важ лива, а дже у бі льшості курців саме психологічна залежність! При поліклініках мають функціонувати кабінети, де допомогти таким особам відмовитися від паління могли б кваліфіковані спеціа лісти. Хоча на давати пі дтримку повинен кожен лікар під час прийому пацієнта. ВЗ Якою, на вашу думку, має бути ідеальна антитютюнова стратегія?

— Більшість країн, які досягли успіху в цьому питанні, прийняли одну й ту саму стратегію: заборона паління в громадських місцях, продаж цигарок у спеціальних магазинах (вони не повинні бути як на долоні в молоді!), повна відсутність реклами, у тому числі прихованої. Як прик­лад можна навести Фінляндію — саме з неї почалася акція Quit & Win. Фіни застосували стратегію заохочення й відмовилися від залякування. Наприклад, коли в цій країні зайшла мова про здорове харчування, вони обладнали в супермаркетах стійки з безкоштовними свіжими салатами. Директор Національного інституту здоров’я Фінляндії на власному прикладі кожен тиждень демонстрував аспекти здорового способу життя. Особистий приклад для більшості людей є надзвичайно важливим при формуванні власного способу життя. Але все це має відбуватися на постійній основі, тоді поступово формується прошарок людей, для яких паління чи вживання алкоголю — нонсенс, а спорт і здорове харчування — буденне життя. Тобто д ля мене ідеа льна стратегія поєднує лікаря, який готовий допомогти, людину, що хоче кинути палити, та суспільство, котре за підтримки держави створює для цього всі умови. Розмову вела Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

9

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

ГРОМАДСЬКЕ ЗДОРОВ’Я — У НАДІЙНИХ РУКАХ? Після тривалих розмов і вичікувань в Україні нарешті почали прискореними темпами створювати Центр громадського здоров’я. Поки що — шляхом об’єднання структур, так чи інакше дотичних до вирішення завдань, які входять в коло його діяльності. Однак світовий досвід переконує: система громадського здоров’я потребує не кількісного нагромадження різних функцій та їх виконавців, а їх якісної трансформації. Зокрема це стосується і підготовки фахівців з громадського здоров’я, яких в Україні наразі немає. Тоді наскільки ефективним буде новостворений центр і чи впорається він зі своїми завданнями? І де взяти штурманів та рядових членів екіпажу для успішного злету нового лайнера охорони здоров’я?

Олеся ГУЛЬЧІЙ, експерт ВООЗ, начальник науково-координаційного управління НАМН України, Заслужений працівник охорони здоров’я України, доктор медичних наук, професор

ВЗ Коли говорять про розбудову системи громадського здоров’я в Україні, здебільшого акцентують увагу на її структурі, підпорядкуванні. Щодо кадрів — єдина турбота: кого скоротити і куди подіти?

— Дуже прикро. Бо це якраз той випадок, коли, як-то кажуть, кадри вирішують усе або майже все. Адже будь-які реформи, особливо в такій чутливій галузі, як охорона здоров’я, мають передбачати не зміну вивіски, а перехід на якісно новий рівень роботи. Тож систему громадського здоров’я повинні рухати нові кадри — з новими знаннями і підходами, аби успішно реалізувати функції, покладені на цю систему, що значно відрізняються від виконуваних нашими лікарями сьогодні. Підготовка кадрів у медичних вишах України зосереджена передусім на лікуванні хворих і побіжно — на профілактиці. Утім, говорячи про громадське здоров’я, обмежуватися профілактичною роботою з конкретним пацієнтом також не можна. Це глобальніший вимір, і завдання там масштабніші. Якщо розглядати основ­ні оперативні функції громадського здоров’я, то в Україні значну частину з них впродовж багатьох років виконувала сан­е підслужба. Зокрема здійснювала епіднагляд за здоров’ям населення за різними параметрами, моніторинг та реагування на небезпеки для здоров’я під час надзвичайних ситуацій (стихійних лих, гуманітарних криз тощо), захист здоров’я населення, у тому числі й

10

завдяки забезпеченню сприятливих умов навколишнього середовища, професійної діяльності, безпечності харчових продуктів, а також комунальної гігієни, гігієни праці та харчування. Але це не повний перелік функцій системи громадського здоров’я. До них належать також зміцнення здоров’я через вплив на його соціальні детермінанти, вивчення факторів ризику та їх подолання, корекція способу життя, поведінкових чинників. У світі вже давно епідеміологію не розглядають винятково в аспекті інфекційних захворювань. Предметом її вивчення є закономірності формування будь-яких хвороб, у тому числі й неінфекційних, котрі нині набувають усе більшої актуальності. Принаймні, у країнах Європи та в Україні більшість смертельних випадків серед населення зумовлена саме ними. Турбота про громадське здоров’я — це ще й ефективна організація просвітницької роботи серед населення, що потребує сучасних методів донесення інформації, й адвокація його інтересів, і соціальна мобілізація в інтересах здоров’я. Політика громадського здоров’я — це не окремі заходи, до яких можна ситуативно залучати медичних працівників різного профілю, це постійний моніторинг, а також комплексна стратегія і тактика, втілювати котрі можуть лише фахівці нової генерації. Вони мають

«

володіти різноплановими сучасними знаннями в галузі епідеміології, біостатистики, економіки охорони здоров’я, психології тощо. ВЗ Такі фахівці потрібні вже сьогодні. Де їх узяти?

— Ми вже кілька років поспіль говоримо про необхідність їх підготовки. Цей процес мав передувати створенню Центру громадського здоров’я, однак ніхто не зважав на наші попередження. Нині в Україні таких фахівців готують тільки в КиєвоМогилянській академії, але їх кількість дуже обмежена: 10-15 магістрів щорічно. Це, як-то кажуть, крапля в морі. А нам потрібна «армія» таких спеціалістів. Тому роботу в цьому напрямку необхідно розпочинати негайно! Передусім фахівцями в галузі громадського здоров’я мають стати випускники нинішніх медико-профілактичних факультетів. Бо програми додипломної підготовки з громадського здоров’я для них розроблено набагато ґрунтовніше, ніж для лікарів інших спеціальностей, яким достатньо знати основи профілактики, вміти оцінити фактори ризику для здоров’я тощо. Однак це далеко не світовий рівень підготовки. Наприклад, у країнах Європи впроваджено триступеневу освіту за фахом «Громадське здоров’я»: бакалаври, магістри та доктори фі-

У СВІТІ ЕПІДЕМІОЛОГІЮ ВЖЕ ДАВНО НЕ РОЗГЛЯДАЮТЬ ВИНЯТКОВО В АСПЕКТІ ІНФЕКЦІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ. ПРЕДМЕТОМ ЇЇ ВИВЧЕННЯ Є ЗАКОНОМІРНОСТІ ФОРМУВАННЯ БУДЬ-ЯКИХ ХВОРОБ, У ТОМУ ЧИСЛІ Й НЕІНФЕКЦІЙНИХ, КОТРІ НИНІ НАБУВАЮТЬ ВСЕ БІЛЬШОЇ АКТУАЛЬНОСТІ. ПРИНАЙМНІ, У КРАЇНАХ ЄВРОПИ ТА В УКРАЇНІ БІЛЬШІСТЬ СМЕРТЕЛЬНИХ ВИПАДКІВ СЕРЕД НАСЕЛЕННЯ ЗУМОВЛЕНА САМЕ НИМИ

«

лософії. В Україні також можна налагодити аналогічну систему — для цього є відповідні кафедри та педагогічні кадри. Безперечно, потрібно не лише розширити і доповнити програми підготовки таких фахівців новими дисциплінами, а й повністю трансформувати медико-профілактичні факультети у факультети громадського здоров’я. Я пропонувала зробити це ще в 2011 році. Відповідно ініціювалася трансформація кафедр: організації охорони здоров’я — у кафедру громадського здоров’я, гігієни праці та профзахворювань — у кафедру медицини праці та професійного здоров’я (так їх називають у світі, а відповідно до назви вибудовується й курс викладання дисциплін, тобто лікарів налаштовують на підтримку здоров’я). Кафедри епідеміології також мають бути трансформовані за міжнародним зразком, щоб сферою їх «охоплення» були не лише інфекційні хвороби. Тобто наявні кафедри потрібно модернізувати та створити кілька нових, наприклад, виокремити кафедру біоетики, політики охорони здоров’я тощо. Адже сьогодні наші медико-профілактичні факультети не приживаються в рідній системі та не сприймаються у світі. Їх випускники зможуть реалізувати себе саме як фахівці громадського здоров’я. А середній медичний персонал (санітарні фельдшери) могли б стати бакалаврами з громадського здоров’я, працювати в лабораторіях санепідслужби тощо. ВЗ Дехто стверджує, що цю справу потрібно розпочинати з нуля, що ані бази, ані резервів у нас немає.

— Насправді це не зовсім так. Я вже говорила про те, що потенціалу кафедр у нас достатньо для того, аби ми могли взяти на себе нові зобов’язання. Викладацькі кадри також на відповідному рівні. До того ж, ще у 2011 році в Україні з’явився перший підручник з громадського здоров’я, створений фахівцями НМУ ім. О. О. Богомольця у співавторстві із зарубіжними колегами у кращих світових традиціях. Там були представлені абсолютно нові розділи: міжнародне здоров’я, біотероризм, екологічне здоров’я, менеджмент, електронне здоров’я тощо. Тоді ж було ініційоване впровадження дисципліни «Громадське здоров’я» для всіх факультетів медуніверситетів, аби майбутні лікарі всіх спеціальностей отримали хорошу теоретичну підготовку з основ профілактики, зміцнення здоров’я, визначення та оцінки факторів ризику, організації здоров’я (усе це — сфера громадського здоров’я). Тобто певні зрушення в підготовці кадрів відбулися, розпочинати з нуля не потрібно, але роботи тут буде ще дуже багато. Головне — не відкладати її на завтра й діяти системно. А про яку системність можна говорити, коли в Україні вже створюється Центр громадського здоров’я, а фаху «Громадське здоров’я» у номенклатурі медичних спеціальностей досі немає! Постановою Кабінету Міністрів від

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

19 лютого 2016 року

29.04.2015 р. №266 затверджено новий перелік галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти (постанова набула чинності 1 вересня 2015 року), але в ньому також не знайшлося місця для такої важливої спеціальності. Це суперечить проголошеній у державі політиці розвитку громадського здоров’я. Фахівці напрацювали пропозиції щодо внесення відповідних змін до згаданої постанови, обґрунтувавши необхідність терміново доповнити вказаний перелік спеціальністю «Громадське здоров’я (профілактична медицина)» у галузі знань «Охорона здоров’я». Адже на часі забезпечити функціонування новоствореного Центру громадського здоров’я кваліфікованими кадрами. На цьому наголошується і в рекомендаціях Агентст­ва США з міжнародного розвитку (USAID). ВООЗ і Світовий банк також підтримують розвиток громадського здоров’я в Україні, зокрема наголошуючи на важливості підготовки таких фахівців. Прийняття згаданого проекту дасть змогу забезпечити цей процес відповідно до міжнародних вимог — на до- й післядипломному рівнях, а також у системі постійного професійного розвитку. ВЗ Але ж у нас часто нарікають, що перелік медичних спеціальностей в Україні надміру роздутий. Як сприйметься така ініціатива?

«

ФАХІВЦЯМИ В ГАЛУЗІ ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ’Я МАЮТЬ СТАТИ ВИПУСКНИКИ НИНІШНІХ МЕДИКО-ПРОФІЛАКТИЧНИХ ФАКУЛЬТЕТІВ. БО ПРОГРАМИ ДОДИПЛОМНОЇ ПІДГОТОВКИ З ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ’Я ДЛЯ НИХ РОЗРОБЛЕНО НАБАГАТО ҐРУНТОВНІШЕ, НІЖ ДЛЯ ЛІКАРІВ ІНШИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ, ЯКИМ ДОСТАТНЬО ЗНАТИ ОСНОВИ ПРОФІЛАКТИКИ, ВМІТИ ОЦІНИТИ ФАКТОРИ РИЗИКУ ДЛЯ ЗДОРОВ’Я ТОЩО

«

— Так, попри намагання привести цей перелік до світових зразків, він і досі їм не відповідає, але справа не лише в кількості позицій. Наприклад, там немає спеціальності «Громадське здоров’я. Медицина», натомість у переліку Європейського союзу медичних фахівців (UEMS) така існує (серед 43 спеціальностей). Нагадаю, що UEMS — найстаріша медична організація в Європі, до складу якої входять представники 37 країн, представляє інтереси Національних асоціацій медичних фахівців у країнах ЄС і асоційованих державах (а це понад 1,6 млн медиків різних спеціальностей). UEMS встановлює стандарти для високоякісної практики охорони

здоров’я, що належать до компетенції влади та інститутів ЄС і національних медичних асоціацій. Це — підтвердження того, наскільки важливим вважають розвиток громадського здоров’я в цивілізованому світі. І наскільки дбають про те, аби воно опинилося не просто в центрі уваги суспільства, а й у надійних руках кваліфікованих фахівців. Адже довіряють їм найдорожче — здоров’я нації. ВЗ Яка перспектива у перших випускників нового ґатунку?

— Передусім вони можуть обійняти посади керівників закладів охорони здоров’я, їх заступників, тобто становитимуть основну «силу» управлінь

охорони здоров’я, Центру громадського здоров’я та його регіональних підрозділів і навіть галузевого Міністерства. Адже результати залежать від того, хто керує процесом. Тобто це провідники системи громадського здоров’я, розвиток якої означає не лише створення нових організацій чи центрів, а й зміну стратегії та парадигми впливу на здоров’я населення через вже існуючі інституції МОЗ та НАМН України. Якщо відбудеться переоцінка ставлення до здоров’я населення з боку держави, системи охорони здоров’я, усього суспільства, то це і буде кроком уперед. Подолання інертності — одне з найскладніших завдань, але ми зобов’язані з ним упоратися. Перших зусиль уже докладено. Зокрема розвиток системи громадського здоров’я потребує потужного наукового супроводу, тому НАМН України активно долучається до цього процесу. Центром наукового супроводу стане ДУ «Інститут громадського здоров’я ім. О. М. Мар­­ зєєва НАМН України» — змінилася не лише назва закладу, а й відбулися його структурна трансформація, модернізація напрямків діяльності тощо. Аби рухатися вперед, потрібно мати науково обґрунтований стратегічний план, але щоб його реалізувати, продуманими й виваженими мають бути всі тактичні кроки. Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

11

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

БЮДЖЕТНИЙ ПИРІГ — ЯК РОЗПОДІЛИТИ КРИХТИ НА МІСЦЯХ?

і повністю не компенсуються з державного бюджету. У зв’язку зі збільшенням населення регіону й обсягу роботи чимало медиків працюють в умовах перенавантаження, не отримуючи при цьому додаткових коштів. Законодавством дозволяється додатково (понад обсяги субвенції) виділяти гроші з місцевих бюджетів і витрачати їх на поточні та капітальні видатки, а також на виконання місцевих програм. Оскільки медична субвенція спрямовується переважно на оплату праці та інші захищені статті видатків, то на розвиток галузі, закупівлю обладнання, ліків для окремих категорій хворих, забезпечення повноцінної роботи екстреної медичної допомоги витрачаються кошти саме місцевих бюджетів. Обласні, міські, багато районних органів влади та місцевого самоврядування на такі цілі виділяють значні кошти. Однак для задоволення всіх потреб (зок­рема на оплату праці) фінансування понад субвенції в багатьох випадках (у тому числі в районах області) недостатньо. Тому на місцях вдаються до економії шляхом оптимізації ресурсів, зок­рема через скорочення ліжкової мережі та штату працівників. Профспілка розуміє труднощі економічного стану в країні та необхідність економії бюджетних коштів, однак наполягає на збереженні кадрового потенціалу галузі й недопущенні скорочення працівників, особливо в умовах наявного кадрового дефіциту. Наш комітет Профспілки вкотре звернувся до керівництва країни з вимогою внести зміни до Державного бюджету України на 2016 рік щодо збільшення обсягів медичної субвенції для Харківської області, враховуючи й значну кількість переміщених осіб. Крім того, Профспілка працює з органами центральної влади щодо підвищення рівня оплати праці в галузі до законодавчо встановлених стандартів і з урахуванням темпів росту інфляції. Розраховуємо на позитивне вирішення цих питань.

Щойно вщухли суперечки з приводу переваг і недоліків медичної субвенції, як з’явився черговий сюрприз: у 2016 році обсяги видатків на охорону здоров’я з держбюджету на місця скоротили. Новина, мов грім серед ясного неба, пронеслася регіонами і викликала паніку. Як жити далі, коли й без того галузь — у злиднях? Знову щось скорочувати, урізати, обмежувати? Ще глибше залізти в кишені пацієнтів? Чи просити милостиню, вклонившись державним мужам у пояс?

Альона БЛАГОВЄЩЄНСЬКА, Голова Харківської обласної організації Профспілки працівників охорони здоров’я України

Н

а жаль, медична субвенція з державного бюджету задовольняє реальні потреби охорони здоров’я лише на 55-60%, а витрати на заробітну плату працівників галузі в структурі

12

виділених коштів становлять від 60 до 80%. У 2016 році для Харківського регіону в держбюджеті передбачено медичну субвенцію в розмірі 2,997 млрд грн, що на 0,231 млрд грн менше, ніж минулого року (на сьогодні субвенція надходить у регіон безперебійно, заробітна плата виплачується своєчасно, заборгованості немає). І хоча для обласного бюджету виділено дещо більше коштів порівняно з 2015 роком, відчутно зменшилися обсяги субвенції для міст обласного значення та районів області. Це, безумовно, негативно позначиться на забезпеченості фондів оплати праці в закладах охорони здоров’я, особливо на тлі запланованого у 2016

році підвищення заробітної плати, а також значного зростання цін на ліки, підвищення тарифів на комунальні послуги тощо. До того ж, охорона здоров’я Харківщини потребує додаткових коштів для надання медичної допомоги переселенцям із зони АТО (офіційно на території краю їх уже понад 200 тис. осіб). Адже кошти на організацію надання медичної допомоги цій категорії громадян спрямовуються із медичної субвенції Харківської області — без урахування додаткових потреб (тільки минулого року на це було витрачено понад 80 млн грн з місцевих бюджетів регіону). Такі витрати є незапланованими

Олег СТАДНИК, директор Департаменту охорони здоров’я та медичних послуг виконавчого комітету Черкаської міської ради

О

днією із причин зменшення обсягу державної субвенції у 2016 році стала зміна формули її розподілу для міст обласного підпорядкування. Зокрема з бюджету нашого міста вилучено майже 24 млн грн, які були спрямовані на фінансування процедури гемодіалізу для хворих із нирковою недостатністю. Додатково до медичної субвенції, якої катастрофічно не вистачає, передбачено спрямувати кошти міського бюджету в сумі понад 62 млн грн. З них на оплату праці медиків — понад 46 млн грн, решту — на реалізацію міських бюджетних програм. Так само з міського бюджету додатково виділено понад 10 млн грн на придбання медикаментів (майже стільки ж отримаємо за рахунок медичної субвенції, але цього, вочевидь, не вистачить). І хоча порівняно з 2015 роком видатки на ліки збільшилися в 2,2 разу, левова частка таких витрат знову ляже на плечі пацієнтів.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

19 лютого 2016 року

Наш департамент провів економічні обрахунки вартості госпіталізації при невідкладних станах і безоплатного лікування в стаціонарі протягом першої доби. На це місту потрібно майже 20 млн грн, що дорівнює річній сумі видатків на лікарські засоби. Тому зрозуміло, що без додаткового збільшення обсягу субвенції із державного бюджету лікування в закладах охорони здоров’я буде «приватно-державним», при цьому витрати хворих переважатимуть. Нині на кожного мешканця міста з державної медичної субвенції припадає 662 грн. Завдяки додатковим видаткам з міського бюджету цю суму вдалося збільшити до 880 грн. Однак з досвіду минулого року відомо, що інфляція на рівні 43% нівелює такі «доповнення». Отже, щоб забезпечити належний рівень функціонування лікувальних закладів, ми знову будемо змушені звертатись до центральних органів влади для перегляду обсягу медичної субвенції.

Вікторія БАБЧЕНКО, начальник відділу економіки та бухгалтерського обліку — головний бухгалтер управління охорони здоров’я Житомирської ОДА

С

корочення обсягів державної медичної субвенції змушує шукати можливості для залучення додаткових коштів. Зокрема місцеві бюджети можуть отримати додатковий фінансовий ресурс за рахунок передачі окремих податків з державного бюджету для вирішення проблемних питань громад, у тому числі в галузі охорони здоров’я. Джерелами фінансування витрат, пов’язаних з функціонуванням закладів охорони здоров’я, можуть бути кошти, перерозподілені шляхом скорочення непершочергових і неефективних видатків, спрямування нерозподіленого обсягу вільного залишку тощо. Також законодавство не забороняє медичним закладам отримувати благодійні внески, надавати платні послуги. До того ж, триває оптимізація ліжкового фонду. Залишилася невикористаною і частина медичної субвенції минулого року. Ці рештки зберігаються на рахунках відповідних місцевих бюджетів і використовуватимуться в наступному бюджетному періоді для поточного утримання й оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров’я та виконання медичних програм — з урахуванням цільового призначення зазначеної субвенції. Усі питання, пов’язані з організацією та фінансовим забезпеченням діяльності комунальних закладів охорони здоров’я, є компетенцією органів місцевого самоврядування. Натомість основна перешкода їх діяльності у сфері охорони громадського здоров’я — невідповідність реальних можливостей потребам територіальних громад. Зокрема спостерігаються нерівний доступ до медичної допомоги, нераціональна інфраструктура галузі, недостатня якість послуг з охорони здоров’я. Нині на Житомирщині створено 9 об’єд­ наних територіальних громад. Вони вже порушують питання щодо перерахування коштів на надання спеціалізованої (вторинної) допомоги не за адміністративно-територіальним принципом, а безпосередньо закладу, наближеному до громади і з кращим транспортним сполученням. Місцева влада не залишає галузь охорони здоров’я без підтримки: щороку з місцевих бюджетів виділяються додаткові кошти. Сподіваємося, так буде й цього року. Водночас область очікує на внесення змін до Державного бюджету на 2016 рік у частині збільшення медичної субвенції.

Володимир БОГАЙЧУК, директор Департаменту охорони здоров’я Тернопільської ОДА

С

ума коштів, наданих Тернопільщині за медичною субвенцією, у 2016 році не зменшилася, вона фактично така сама, як і торік. Більше того, у 2015 році нам не вистачило кош­тів для медикаментозного забезпечення хворих на цукровий діабет. Нині ж, незважаючи на зростання цін на інсуліни практично вдвічі, цей напрям профінансований фактично стовідсотково. Також збільшено асигнування на придбання лікарських препаратів для проведення гемодіалізу й імуносупресантів. На зекономлені торік кошти ми вже закупили ці препарати й створили запаси, яких вистачить до травня. Добре, що нині ми можемо залучити кошти медичної субвенції, які не були використані торік (вони надійшли у грудні, тож ми не встигли їх освоїти), — спрямуємо 20 млн грн на придбання медичного обладнання. Такої можливості раніше не було. Ще один важливий проект — створення єдиної диспетчерської служби екстреної медичної допомоги в області — втілюватимемо за кошти, виділені Фондом регіонального розвитку. Сподіваємося й на продовження започаткованого в минулому році проекту щодо безкоштовного забезпечення ліками пацієнтів Тернопільської обласної дитячої лікарні. Це також кошти медичної субвенції, але ті, котрі нам вдалося вивільнити за рахунок скорочення ліжок у лікувальних закладах області. Надалі будемо оптимізувати ліжковий фонд закладів фтизіатричного профілю, що давно використовується неефективно. Минулого місяця вже скоротили 160 ліжко-місць у цій мережі, зекономивши майже 3 млн грн, які спрямуємо на розвиток галузі. Ще наприкінці минулого року ми провели бесіди з головними лікарями медичних закладів області й запропонували їм переглянути ліжковий фонд, скоротити неефективні ліжко-місця, а за кошти, котрі витрачалися на їх фінансування, закупити медикаменти, медичну апаратуру, витратні матеріали, підвищити оплату праці медиків. Та найбільша проблема сьогодні — формування територіальних громад і встановлення юридичного статусу їх лікувальних закладів. Наразі в області створено 26 таких громад, і медичні заклади на їх територіях фінансуватимуться за кошти медичної субвенції, які надійдуть громадам безпосередньо від держави. Утім, маємо із цим клопіт — гроші для медичної субвенції громадам уже виділено, а дієвої моделі щодо їх розподілу не розроблено. Тож виникають непорозуміння. Як приклад — ситуація в Борщівській районній лікарні. Річ у тому, що на території цього району створили три територіальні громади, у яких є лікарні, кот­рі внесені в перспективні плани розвитку для фінансування й отримали на ці потреби гроші від держави. А оскільки Борщівської громади ще не утворено, районна лікарня залишилася без належного фінансування, тобто невизначеність у законі спричинила фінансово-правову колізію. На сесії райради, де розподіляли медичну субвенцію між первинною та вторинною ланками, депутати проголосували за те, аби Борщівській районній лікарні виділити кошти, що покривають лише 50% потреби (а цей заклад надає багатопрофільну медичну допомогу!). Натомість така сама сума була виділена одній номерній лікарні! Я неодноразово пояснював Голові громади нераціональність такого «вердикту», однак він вважає, що краще фінансувати «свою» лікарню, а районна отримуватиме

кошти лише за медичні послуги, надані нею членам громади. Утім, наразі фінансово обґрунтованої ціни на такі послуги немає, а хворі чекати не можуть! Подібні «пропозиції» від голів громад непоодинокі, мовляв, виставляйте рахунки, а ми сплатимо за представників нашої громади. Тож очікуємо від МОЗ України якнайшвидшого затвердження чітких механізмів розрахунків, інакше й надалі матимемо проблеми з розподілом коштів. Поки що (на час перехідного періоду) пропонуємо власні варіанти виходу з непростої ситуації. По-перше, можна створити в громадах центри первинної медико-санітарної допомоги зі статусом юридичної особи. По-друге, якщо в громади є ФАПи та амбулаторії, котрим не можна надати такого статусу (бо на дільниці проживає менше 30 тис. мешканців), потрібно рішенням громади передати їх центральній районній лікарні. Однак не всі громади погоджуються на такий варіант «зовнішнього» управління. Тому є інший вихід — створити відділ охорони здоров’я при громаді й зареєструвати його як юридичну особу. Нині склалася двояка ситуація: одні громади, що отримали державну субвенцію на свій бюджет, вичікують, вважаючи перший рік «пробним», інші виявляють надзвичайну активність у розпорядженні коштами. Тож ми консультуємо їх, аби уникнути непорозумінь, радимо розподіляти кошти чесно й виважено, щоб не постраждали люди, які потребують медичної допомоги. Але «побажаннями» ситуацію не змінити, потрібен чіткий юридичний супровід нововведень.

Людмила ГРАБОВИЧ, директор Департаменту охорони здоров’я Вінницької ОДА

З

а формульним розрахунком Міністерства фінансів України бюджет галузі охорони здоров’я у 2016 році збільшено майже на 2,6% порівняно з минулим роком. Однак цьогорічна медична субвенція менша майже на 14% від минулорічного уточненого обсягу. До того ж, помісячний розподіл бюджетних видатків, наданий МОЗ України, не задовольняє потреби галузі — виникає суттєва диспропорція у надходженні коштів, наприклад «різниця» між січнем і груднем становить 11 млн грн. І це при тому, що потреба в грошах зазвичай збільшується саме взимку (в опалювальний сезон). Тож заклади охорони здоров’я змушені «зсувати» терміни виплати заробітної плати на наступний місяць. Відповідно до Порядку та умов надання медичної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам у її складі передбачається резерв коштів (не більше 1% загального обсягу субвенції) для здійснення видатків, що не могли бути враховані під час застосування формули, за якою визначається порядок її розподілу між місцевими бюджетами. Тож наш Департамент звертатиметься до МОЗ України з клопотанням про виділення додаткових коштів, надавши відповідні розрахунки. Рішенням сесії обласної ради планується збільшити видатки закладам охорони здоров’я, які фінансуються з обласного бюджету, за рахунок залишку медичної субвенції 2015 року. Їх буде спрямовано на придбання лікарських препаратів і виробів медичного приз­н ачення для онкохворих, у тому числі дітей, пацієнтів із нирковою недостатністю та після трансплантації органів (на потреби ендопротезування), а також на лікувальне харчування дітей, хворих на фенілкетонурію, тощо. Крім того, за рахунок вільного залишку обласного бюджету виділяються кошти на

придбання вкрай необхідного обладнання та проведення капітального ремонту й реконст­ рукції будівель окремих медичних закладів.

Оксана МАНЮХ, Заслужений лікар України, Голова Громадської ради при Департаменті охорони здоров’я Івано-Франківської ОДА

П

роблема нашої держави в тому, що людське життя не є в ній найбільшою цінністю, й це позначається на вирішенні проблем медичної галузі. Те саме стосується і забезпечення лікування пацієнтів у стаціонарі, і фінансування цільових медичних програм для найуразливіших верств населення. А про розвиток та впровадження інноваційних методик у медицині годі й говорити. Як приклад — цьогоріч фінансування всієї медичної галузі Прикарпаття, зокрема й облас­н ої дитячої клінічної лікарні, порівняно з минулим роком, скоротилося. Відтак, обмежені діагностичні можливості закладу третинного рівня надання медичної допомоги — сучасні аналізи для хворих дітей доводиться робити здебільшого в приватних фірмах за кошти батьків, а придбання допоміжних засобів фінансується з обмеженнями. Аби виконати травмованій дитині комп’ютерну томографію, її потрібно везти з нашого зак­ ладу через усе місто до обласної клінічної лікарні, де інші хворі також стоять у черзі на діагностику. Це створює певні труднощі й заг­р ожує погіршенням стану здоров’я дитини внаслідок її транспортування. Засоби для надання невідкладної допомоги в нашій лікарні ще є, а що робитимемо далі, коли один день перебування хворої дитини у відділенні інтенсивної терапії обходиться від 300 до 10 тис. грн, а термін лікування в реанімації може становити від двох тижнів до кількох місяців? Тож більшість витрат лягає на плечі батьків! Торік, враховуючи надходження благодійних коштів, на лікування одного маленького пацієнта в обласній лікарні витрачалося 22 грн, натомість у бюджеті на 2016 рік було передбачено всього 10 грн, і лише після його перегляду ця сума збільшилася до рівня 2015 року. Але ціни на медикаменти зросли ще більше, люди ж іще більше зубожіли, благодійників поменшало. Батьки в розпачі продають усе, що можна продати, беруть кредити. Тобто наші діти не захищені — держава не забезпечує повною мірою їх право на охорону здоров’я і життя. Натомість чиновники виділяють знач­ні кошти на менш важливі речі. Скажімо, цьогоріч в обласному бюджеті передбачено 120 тис. грн на облаштування парку. Хіба це не можна зробити зусиллями громади, організувавши толоку? Стільки ж планується виділити на спорудження огорожі на цвинтарі. І це при тому, що на фінансування регіональної медичної програми для онкохворих дітей передбачено лише 4% від потреби, на лікування дітей з ДЦП — 7%, з епілепсією — 18%. То в нас на медицину не вистачає коштів чи совісті? Чиновники пояснюють, мовляв, проекти місцевого розвитку й охорона здоров’я фінансуються з різних бюджетів. Хворим дітям, їх батькам і медичним працівникам абсолютно байдуже, звідки мають надходити гроші для порятунку життя та здоров’я людей. Кошти держави повинні розподілятися так, аби спочатку витрачати їх на головні питання, а потім на другорядні. А порятунок життя людини — питання номер один. Я часто думаю: мабуть, коли б в українських владних кабінетах було більше жінок, кошти розподілялися б раціональніше. Для прикладу, в уряді Швеції багато посад обіймають жін-

13

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ ки, і там — безкоштовна медицина для дітей, високий рівень і тривалість життя населення, найнижча захворюваність. Бо ділять бюджет, як у сім’ї: якщо хворіє дитина, її лікують, а не витрачають гроші на встановлення огорожі. Так само має бути і в державі. Однак сьогодні в нашої влади інші пріоритети. Наприклад, на облаштування системи електронного голосування в Івано-Франківській облраді передбачено 1,5 млн грн. Улітку минулого року Громадська рада при Департаменті охорони здоров’я ОДА здійснила ревізію всіх 10 програм, котрі фінансуються з обласного та державного бюд­жетів. Найгірша ситуація — з виконанням програми з онкології. Обласний гематолог доповіла: дійшло до того, що хворі залишають стаціонар, бо не мають грошей на лікування. Також не виконано більшість програм з педіатрії. На території краю проживає шестеро дітей, яким видалили пухлини, — вони потребують протезування суглобів. Імпортні протези, що «ростуть» із дитиною, коштують дорого. Щоб їх закупити, з бюджету потрібно виділити 8 млн грн, а ці витрати не передбачені. Маленьким пацієнтам зі сколіозом потрібно встановлювати металоконструкції — фінансування на ці потреби в бюджеті також не закладено. На програму зі слухопротезування та кохлеарної імплантації в дітей передбачено лише 1,6% від потреби, на придбання протисудомних препаратів виділено 280 тис. грн замість необхідних 1,5 млн. І цей невтішний перелік можна продовжувати. У нас прийнято обурюватися: мовляв, зростає кількість шкіл-інтернатів, які потрібно утримувати. А чому ж тоді не запобігаємо інвалідності наших дітей? Кошти в країні потрібно використовувати раціо­нально. Лікарі повинні мати чим надати медичну допомогу, а влада — проконтролювати відповідні витрати. Натомість наші спеціалісти подали до МОЗ України замовлення на ліки вартістю 9 млн грн

«

ЯК ВИЗНАЧИТИ, ХТО ТОЙ «ЩАСЛИВЧИК», ЩО УВІЙДЕ В 10%, ПРОФІНАНСОВАНИХ ПРОГРАМОЮ? А РЕШТА 90% — НЕ ГРОМАДЯНИ УКРАЇНИ? КОЛИ МИ ГОВОРИМО ПРО СПРАВЖНІ РЕФОРМИ В ГАЛУЗІ, ВАЖЛИВО, АБИ ВОНИ ВПЛІТАЛИСЯ В КАНВУ ЧІТКОЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ, ЩО МАЄ ВІДПОВІДАТИ РЕАЛЬНИМ ПОТРЕБАМ СУСПІЛЬСТВА

«

для онкохворих дітей, а у відповідь — тиша. Я як Голова Громадської ради оприлюднила наведені цифри, адже люди мають право знати, куди влада витрачає їх податки і на які медичні послуги вони можуть розраховувати, коли захворіють. Керівники різного рівня не схвалили моїх дій, мовляв, такі справи треба вирішувати в кабінетах, але згодом громада, лікарі та депутати облради таки внесли зміни до бюджету області на 2016 рік, створивши резервний фонд для вирішення критичних ситуацій у медичній галузі краю. Окрім того, виділили кошти на придбання сучасного медичного обладнання для обласної дитячої клінічної лікарні. Взагалі складається враження, що в суспільстві культивується ненависть до лікарів і медицини. Ніхто не розповідає про унікальні операції, проведені в наших умовах, про складні випадки діагностики захворювань, з якими щоденно стикаються лікарі, про складність професії, що є найбільш оплачуваною в інших країнах світу. При цьому наші медики щодня вислуховують докори батьків за те, що за все доводиться платити: рентгенівську

плівку, аналізи, ліки. Але ж пересічні лікарі не розподіляють коштів, вони працюють з тим, що їм виділили. До того ж, у цьому році фонд заробітної плати медичним працівникам облас­ної дитячої клінічної лікарні також урізали на 1,5 млн грн, та й на індексацію зарплати коштів немає. Це знущання над медиками і їх пацієнтами. Як впоратися із безгрошів’ям у системі охорони здоров’я, коли про неї не дбає влада? На жаль, в Україні відсутній механізм залучення коштів у педіатричну галузь — ми не можемо отримати їх правовими методами. Зокрема не розроблена тарифікація медичних послуг, а з 2016 року ми не зможемо провести ремонт у дитячій лікарні ані за бюджетні, ані за благодійні кошти. У світі поширена практика залучення допомоги благодійників — клініки розсилають нагадування своїм пацієнтам (після того, як вони вже пройшли лікування!) з проханням фінансово підтримати заклад. Це нікого ні до чого не зобов’язує, але реально спрацьовує, а отримані внески допомагають вирішити наболілі питання лікарень. Такі кош­т и перебувають на особливому рахунку й

розподіляються офіційно. Ще один запропонований нині вихід — пошук коштів усередині медичних закладів шляхом реорганізації, скорочення стаціонарних ліжок, організації роботи лікарні з максимальною вигодою для пацієнтів. Я — тільки «за». Але для цього має бути створена дієва законодавча база. Для прикладу, роботу консультативної поліклініки можна продовжити до дев’ятої години вечора, аби хворі завжди могли отримати консультацію фахівців. При цьому за прийом у понаднормові години можна встановити певну плату. А ще — якісно організувати роботу поліклініки, щоб хвора дитина могла пройти комплекс обстежень й отримати рекомендації спеціалістів за один день, а після цього продовжити лікування в центральній районній лікарні чи вдома (через тиждень — контроль стану в обласних спеціалістів). Крім того, потрібно не просто скоротити ліжка, а перевести їх на денний стаціонар. І головне — надавати медичну допомогу на найвищому рівні. Тобто в нашій системі охорони здоров’я можна багато чого змінити, і це необхідно робити вже зараз.

НАСТУПНА ТЕМА Шановні читачі! Відкриваючи «Дискусійний клуб», ми ставили за мету дати кожному лікарю можливість висловитися з приводу наболілого. Тема нашого наступного обговорення:

«Скорочення ліжок: хто і як визначає норму?» Чекаємо ваших листів на адресу: 04211, м. Київ, а/с 138, редакція газети «Ваше здоров’я» або на e-mail: vz@vz.kiev.ua

КОМЕНТАР

Володимир ЗАГОРОДНІЙ, Голова Української федерації роботодавців охорони здоров’я

Н

ині зменшення медичних субвенцій намагаються «відбілити» тим, що, мовляв, залишилися невикористані кошти минулорічної субвенції та ще вдасться зекономити на скороченні ліжок — от і «залатаються» всі бюджетні дірки. Проте невикористаними залишками пишатися не варто — це свідчення абсолютно непрофесійного менеджменту управління ресурсами в галузі. Чекати «золотого дощу» від скорочення ліжок також не розумно: зекономлені кошти не врятують бюджетів лікарень. Бо ті, хто говорить, що ми фінансуємо «порожні» ліжка, м’яко кажучи, лукавлять — насправді фінансуються ліжка, зайняті пацієнтами (при цьому маємо більше проблем з плануванням видатків і їх використанням). Тож щоб отримати економію, доведеться «скорочувати» хіба що хворих. Можливо, частину з них і можна пролікувати амбулаторно, але ж не стільки, щоб за рахунок скорочення ліжкового фонду отримати такий потужний економічний ефект, як нам обіцяють. Більше того, цю так звану економію

14

одразу поглине інфляція, коливання валютного курсу, зростання тарифів і цін на лікарські засоби тощо. І основний тягар знову буде перекладено на плечі хворих. На жаль, у 2016 році держава зменшила витрати й на державні медичні програми. Хоча і раніше їх фінансували частково (деякі — лише на 10%). Це — політичний цинізм. Або чесно визнайте, що коштів на лікування певних категорій хворих у держави немає, або не перекладайте на лікаря вибір, якого пацієнта лікувати, а якому відмовити. Як визначити, хто той «щасливчик», що увійде в 10%, профінансованих програмою? А решта 90% — не громадяни України? Коли ми говоримо про справжні реформи в галузі, важливо, аби вони впліталися в канву чіткої державної політики охорони здоров’я населення, що має відповідати реальним потребам суспільства. Для цього слід розрахувати, які ресурси потрібні для досягнення визначеної мети, на які результати можемо сподіватися з урахуванням можливих ризиків, а також адекватно і вчасно реагувати на різні виклики в процесі реформ. Ще одна ілюзія: те, що держава недодала охороні здоров’я у вигляді субвенцій, доповнять місцеві бюджети. Дійсно, Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» регламентує: місцеві органи влади зобов’язані задовольняти повсякденні потреби спільноти на своїй адміністративній території, а охорона здоров’я — одна з найважливіших потреб. Однак «центр» має

врахувати, що можливості регіонів у цьому плані дуже різні, а громадяни країни мають право на рівний доступ до медичної допомоги й однаковий її рівень. Тож поставити хворих у залежність від місцевої казни (особливо в економічно депресивних областях) — безвідповідальний підхід. На те й існує державна влада, щоб регулювати ситуацію, яка складається в тому чи іншому регіоні та в цілому по країні. Чомусь коли йдеться про вирішення проблем фінансування галузі охорони здоров’я, одразу згадують «місцеві ініціативи», відповідальність на місцях, а коли «спускають» у регіони план скорочення ліжок, ніхто не питає місцеву владу, чи це задовольняє громаду, і не пояснює, чому саме обрано такий норматив скорочення. Запропонуйте соціальний стандарт для регіонів, наприклад, щоб це було не менше 60 ліжок на 10 тис. населення, але дозвольте їм «відхилення», коли в тому є потреба і можливості, надайте їм право самостійно управляти ліжковим фондом, адже він має відповідати структурі захворюваності населення, територіальним особливостям та іншим параметрам, а не розраховуватися за кількістю мешканців. Так само позбавте керівників лікувальних закладів залежності від штатних нормативів, під які вони «вибивають» фонд оплати праці, тоді й персоналу буде стільки, скільки потрібно. Натомість базовим принципом формування бюджету має бути розподіл

видатків не на утримання лікувальних закладів, а з розрахунку на одного мешканця. Для цього сьогодні є усі можливості, навіть не потрібно чекати закону про автономізацію лікувальних закладів. Достатньо, щоб місцеві органи влади затвердили статути лікарень як неприбуткових підприємств. Це їх компетенція. Не потрібно сковувати місцеву ініціативу в подібних питаннях. Натомість держава має забезпечити жорсткий контроль за дотриманням соціальних нормативів і стандартів надання медичної допомоги. Це стосується, наприклад, часу доїзду швидкої, кількості пацієнтів, прикріплених до одного сімейного лікаря, тощо. Та доки не буде змінено принципів фінансування охорони здоров’я, жодні хитрощі не допоможуть компенсувати дефіцит коштів у галузі. Тільки от зміна фінансування не вкладається у формулу «Гроші мають ходити за пацієнтом». Хворий повинен бути впевнений у тому, що він отримає належну медичну допомогу в будь-якому лікувальному закладі та лікування буде йому доступне. Його не має хвилювати, хто за це заплатить — держава, страхова компанія чи частково він сам (якщо в нього достатньо коштів). На жаль, сьогодні гроші ходять у кишенях пацієнтів, і якщо державу така ситуація влаштовує, вона й надалі економитиме на охороні здоров’я, скорочуватиме видатки на галузь і кожушок з барського плеча у вигляді медичних субвенцій й надалі меншатиме. А громаду це влаштовує?

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

19 лютого 2016 року

Х АРКІВЩИНА

КРАЇНІ ПОТРІБНИЙ ЧІТКИЙ АЛГОРИТМ РЕІМБУРСАЦІЇ ЛІКІВ Після спроби ввести реімбурсацію лікарських препаратів для хворих з артеріальною гіпертензією у 2014 році МОЗ вирішило запровадити таку саму систему для інсулінів. Але вкотре переносить термін початку дії чергового експерименту, мотивуючи неготовністю регіонів до нововведення. Це справді так чи, може, існують інші причини гальмування поширеної в Європі та в інших країнах світу системи забезпечення хворих дороговартісними ліками?

Юрій СОРОКОЛАТ, директор Департаменту охорони здоров’я Харківської міської ради, кандидат медичних наук, доцент

Тетяна БАКАЛОВА, заступник директора Департаменту — начальник управління з організаційно-методичної роботи Департаменту охорони здоров’я Харківської міської ради

ВЗ Якою є цьогорічна ситуація із закупівлею інсулінів для харків’ян і чи потрібно реформувати систему постачання ліків? Юрій Сороколат. З огляду на нинішню систему забезпечення хворих на цукровий і нецукровий діа­бет інсулінами в межах субвенції, сучасне економічне становище в країні й ринкові ціни на ліки, до кінця 2016 року Харкову не вистачить кош­тів на закупівлю інсуліну для всіх, хто його потребує. Тому очевидно, що відкладати реформування старої системи постачання далі не можна. Якщо запроваджувати реімбурсацію інсулінів за рецептурною формою відпуску ліків, як це пропонує МОЗ у своєму проекті, то слід, насамперед, провести аудит тих регіонів, де система відшкодування вартості препаратів для хворих з артеріальною гіпертензією виявилася ефективною, визначити, наскільки економічно вигідні подібні закупівлі та що вони принесуть позитивного всім учасникам проекту — пацієнтам, лікарям і працівникам аптечних мереж. А далі слід бути готовими до змін. По-перше, роздрібна ціна на препарати інсуліну в аптеках збільшиться, як мінімум, на 10-15% від нинішньої, оскільки включатиме заробітну плату працівників аптек. Причому, розміру націнки, котру введуть керівники мереж, проектом наказу не оговорено, тобто зазначене питання віддане в їх руки. А це

означає, що на 10-15% зменшаться розміри закупівель за рахунок коштів, які надійшли у вигляді субвенції з державного бюджету. По-друге, аптечній мережі слід буде придбати, принаймні, місячний запас інсуліну, щоб забезпечити хворих. Чи зможуть аптеки здійснити відповідні закупівлі? Адже аптечним підприємствам доведеться зробити початкові вклади самостійно, а відшкодування надійдуть після продажів. Слід пам’ятати, що за цим — життя мільйонів українців. На першому місці в усьому повинна стояти економічна доцільність. Як можна в нинішніх скрутних умовах розкидатися грошима, втрачати 10-15%, коли й без того ліків не вистачає? Перш, ніж розпочинати черговий проект, потрібно чітко, покроково розробити алгоритм його впровадження, юридично затвердити всі нормативні документи, фінансові акти, визначитися з терміном надходження субвенцій, з рівнем націнок, із системою контролю за рецептами. І тут виникає третя проблема: коли електронні реєстри хворих ми освоїли, то до електронних рецептів, які прописані в проекті, категорично не готові. Бо це — постійна робота кожного лікаря з комп’ютерною базою даних. А в нас немає персональних комп’ютерів у кожному кабінеті! Що ж тоді — до одного комп’ютера на відділення, а то й на поліклініку вишикується черга лікарів, а за нею — черга пацієнтів? Необхідна оргтехніка, а це потребує великих грошових вкладень, котрі сьогодні не передбачені ані проектом реімбурсації, ані державним чи місцевим бюджетами. Тетяна Бакалова. Про наміри запровадити реімбурсацію інсулінів медичній громадськості відомо давно, але далі розмов справа не просувається, проект залишається на стадії обговорення. Реальна концепція реформування в нашій галузі відсутня. Але «вищі інстанції» без кінця запитують, чи ми готові? Чи визначилися з переліком аптек, що візьмуть участь у реімбурсації? Відповідаємо: «Ні!» Як можна рішенням сесії міської ради затвердити учасниками проекту приватні аптеки, коли в державних нормативних актах про це — жодного слова? Так само було і під час впровадження реімбурсації ліків для гіпертоніків. Кожна медична установа укладала угоду з аптечною мережею про забезпечення медикаментами на пільгових умовах, у першу чергу з тими аптеками, що розташовані на території обслуговування лікувального закладу та наближені до нього. Інакше юридично за нинішнього законодавства ніяк не можна. ВЗ Які аптеки брали і, можливо, братимуть участь у реімбурсації? Чи залишилися ще державні або муніципальні заклади? Юрій Сороколат. В основному, це приватні аптечні мережі. Державних у Харкові не залишилося, є в місті дві комунальні аптеки, які виконують функції роздрібної торгівлі в комунальних лікарнях. А щодо участі приватних аптечних закладів у проекті реімбурсації, то поміркуйте: що змусить підприємця вкласти власні кошти в інсуліни, вра-

ховуючи нестабільність гривні, адже вартість цих ліків більше ніж наполовину прив’язана до курсу валют? Держава навіть не визначилася, якою буде реімбурсація: повною чи частковою, кому саме відшкодовуватимуть кошти: пацієнту, котрий заплатив за ліки з власного гаманця, чи аптеці, що вклала свої резерви в препарати? Для мережі аптек у невеликому районі це — одна сума, а для такого міста, як Харків, — зовсім інша… Тут щомісячна потреба вираховується в мільйонах, а то й десятках мільйонів гривень. Так і збанкрутіти недовго… ВЗ Що позитивного виніс Харків з досвіду минулої реімбурсації і чи не залишилася держава винною кошти? Юрий Сороколат. Позитивним є досвід роботи з реєстрами пацієнтів. Якщо реєстр ведеться регулярно, то всі централізовані закупівлі виконуються відповідно до нього, а отже, унеможливлюються корупційні схеми. Електронний облік передбачає індивідуальну потребу кожного хворого. Тетяна Бакалова. Держава повністю відшкодувала кошти за субвенціями на реімбурсацію ліків для хворих на гіпертонію. Зазначу, що ми укладали договори тільки на ту суму, яка була визначена потребою пацієнтів у лікарських засобах по кожному лікувальному закладу. Реєстри формуються на первинній ланці, потім потрапляють до фахівців міського диспансерного ендокринологічного відділення, а вже звідти — до міського інформаційно-аналітичного центру, де узагальнюються всі дані. Після цього ми отримуємо списки пацієнтів з адресами, телефонами, та найголовніше — з рекомендованими кожному хворому видами ліків, у цьому випадку — інсулінів. На підставі зазначених даних формуємо закупівлю. Нічого зайвого, непотрібного — лише ті види інсуліну, які виписані лікарем. Контроль покладено на керівника міського диспансеру. Зрозуміло, що до комп’ютера регулярно вносяться правки, пов’язані зі зміною стану хворого, з появою нових пацієнтів тощо. У Харкові реєстр готовий, і працювати з ним ми навчені. ВЗ Як сьогодні організовано постачання інсуліну в Харкові? Юрій Сороколат. Відповідно до реєстру рішенням міської ради затверджено перелік та кількість інсулінів для закупівель як вітчизняного, так і закордонного виробництва. Їх визначають фахівці-ендокринологи. Таким чином, ми прив’язані до пацієнта, а не до фірми-виробника, бо формуємо план закупівель відповідно до потреб хворих. Після здійснення процедури закупівлі інсулінів заклад охорони здоров’я укладає угоди за результатами проведення відкритих торгів й отримує препарати. ВЗ Чи не відчинив попередній варіант реімбурсації дверей для корупції? Тетяна Бакалова. Оскільки було введено електронні реєстри обліку, використання яких є

фактично адресною допомогою, то в цьому аспекті — ні. Наприклад, пацієнт Іванов відмічений у реєстрі, він прийде до свого лікаря, котрий випише рецепт на необхідні ліки згідно із затвердженим МОЗ переліком антигіпертензивних препаратів. Проте є й інші аспекти реімбурсації, зокрема неконтрольовані торговельні надбавки аптек. Юрій Сороколат. Цілком можливо, що корупція знайде нову шпарину. Скажімо, певна фармацевтична фірма може працювати з лікарем, зацікавлювати його виписувати рецепти саме на її препарати. До кожного лікаря контролера не приставиш. Тому вважаю, що ми йдемо не тим шляхом. Замість створення єдиної концепції реформування системи охорони здоров’я, до якої увійде й система реімбурсації, проводимо фрагментарні експерименти, до того ж, без їх аналізу. ВЗ Напевне, вам відомо, як ставляться харківські медики та фармацевти до проекту реімбурсації інсулінів зокрема й впровадження системи в цілому… Юрій Сороколат. Як можна ставитися до зростання навантаження на кожного медичного працівника без збільшення, а то й зі зниженням заробітної плати? Ми «навісимо» на лікарів роботу з комп’ютером, паперову писанину, а це створить черги пацієнтів. Після виписування рецептів настане етап тотального контролю рахункової палати, інших служб за використанням державної субвенції. До аптечної мережі також висунуть купу різноманітних вимог, до яких вона не готова. Потрібно буде мати власні або ж кредитні ресурси для закупівлі інсулінів. До того ж, аптеки не хочуть пов’язувати свій бізнес з державою, з бюджетними грошима, бо це — нескінченні перевірки, аудити, що створюють соціальну напругу в колективах, породжують негатив. Та все ж переконаний: як би там не ставилися професіонали до нової системи забезпечення хворих ліками, впроваджувати її все ж потрібно, але не бездумно, а на підставі всеохоплюючих реформ, скрупульозного економічного аналізу. Такі кроки слід обговорювати з фахівцями, а не нав’язувати їм недосконалі рішення. Харківська медична громадськість неодноразово пропонувала зібрати медиків країни за столом переговорів, але нас не чують. Так, якісь зустрічі, слухання, презентації відбуваються, але раціональної розмови про зміни в системі, що вже не в змозі обслуговувати населення, немає. ВЗ Ви знайомі із зарубіжним досвідом впровадження реімбурсації, наскільки він відрізняється від українського? Юрій Сороколат. Я взагалі не можу назвати українські спроби досвідом. Потрібна чітка державна система, а не «кидання» наказів, постанов, розпоряджень і намагання в такий спосіб «запустити» реімбурсацію. У різних країнах — різні системи охорони здоров’я, у світі до їх вибору підходять з огляду на економічну доцільність. А ми намагаємося, як папуги, копіювати, не розуміючи, чи відповідає це нашим сьогоднішнім реаліям. Система охорони здоров’я європейських країн, як і більшості інших держав світу, ґрунтується передусім на медичному страхуванні, котрого в нас досі немає. Коли ми взялися за реформу, то мусимо сформулювати її мету. Гадаю, що такими епізодами, як реімбурсація, реформу з мертвої точки не зрушити. Потрібні глобальні зміни всієї системи в масштабах країни. Ольга ФАЛЬКО, спеціально для «ВЗ», м. Харків

15

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ П О Л ТА В Щ И Н А

ТУБЕРКУЛЬОЗ: ХВОРОБА МОЛОДШАЄ

Успішно боротися з епідеміями можна, лише докладаючи спільних зусиль як до лікування небезпечних соціальних хвороб, так і до їх профілактики. Проте цей, здавалося б, очевидний постулат нашими можновладцями чомусь вперто ігнорується. Наслідки такого ставлення вже можна відчути: епідемія туберкульозу в умовах нестачі вакцини БЦЖ і туберкуліну та недотримання санітарно-епідеміологічних норм охоплює все більшу кількість населення, зокрема дітей.

Надія ПЕТРИЩЕВА, завідувачка дитячого відділення Полтавського обласного клінічного протитуберкульозного диспансеру, головний позаштатний дитячий фтизіатр Департаменту охорони здоров’я Полтавської ОДА

Коли нехтувати профілактикою і діагностикою

Я

кщо позаминулого року на Полтавщині на активну форму туберкульозу вперше захворіло 6 дітей, то минулого — 8, з них двоє малюків віком до 1 року. Один із них у тяжкому стані перебуває на лікуванні в нашому відділенні. Шестеро маленьких пацієнтів, які вперше захворіли минулого року, не були щеплені вакциною БЦЖ. А от серед підлітків спостерігається зниження захворюваності: у 2014 р. зареєстровано 11 вперше виявлених випадків, у 2015 р. — 6. Проте це не може бути причиною для радості, оскільки такі показники, можливо, зумовлені низьким рівнем діагностики. Одна з основних причин захворювання дітей на туберкульоз — відсутність щеплення БЦЖ. Протягом останніх двох років область цієї вакцини майже не отримувала. Використовуємо ще старі запаси, тож на сьогодні забезпечення БЦЖ становить лише 5% від потреби. Звідси — такі негативні показники: на Полтавщині у 2015 р. народилося близько 13 тис. малюків, з них у пологових будинках щеплено лише 16,5%. А семирічні діти через відсутність препарату залишаються без ревакцинації. Така ситуація змушує бити на сполох. Але на десятки листів із Департаменту охорони здоров’я Полтавської обл­ держадміністрації з приводу цього болючого питання МОЗ відповіло, що закупівля вакцини БЦЖ доручена міжнародним організаціям. Інформації про те, коли ж її, нарешті, придбають і передадуть у регіони, ми поки що не маємо. Ще одна причина підвищення рівня захворюваності дітей на туберкульоз — несвоєчасне виявлення хвороби. Йдеться про щорічні профілактичні огляди дітей віком від 4 до 14 років за допомогою проби Манту. На жаль, до цього доклали руку деякі ЗМІ, «пояснивши» батькам, що така проба нібито небезпечна для малечі. Як результат — масові відмови від туберкулінодіагностики. У Полтавській області таких виявилося 4438, із них тільки в обласному центрі — 3437. Актуальним питанням є й недостатня кількість туберкуліну. Через це ранньою діагностикою туберкульозу охоплено лише 64% дітей. У деяких районах області туберкуліну немає зовсім. Незадовільною є й діагностика дітей віком понад 14 років: флюорографію пройшли лише 72,2%. Усе це неприйнятно на тлі епідемії туберкульозу як у регіоні, так і в державі в цілому. На жаль, зовнішні фактори теж не сприяють покращенню ситуації. Країна фактично перебуває

16

в стані війни. Ми зіткнулися з таким поняттям, як внутрішні переселенці. Разом з ними «мігрує» й небезпечна хвороба. І сьогодні, як ніколи, важливим є обстеження на туберкульоз дітей із груп ризику: сімей біженців, неблагополучних родин (батьки, що зловживають алкоголем, ВІЛ-інфікована мати, хворі на туберкульоз дорослі). Велика відповідальність щодо ранньої діагностики туберкульозу в дітей сьогодні покладається на сімейних лікарів. Саме вони мають брати активну участь у виявленні й обстеженні маленьких пацієнтів із груп ризику, визначати так звані туберкульозні вогнища. Володимир ПЕЧЕРИЦЯ, головний лікар Полтавського обласного клінічного протитуберкульозного диспансеру, головний позаштатний фтизіатр Департаменту охорони здоров’я Полтавської ОДА, Заслужений лікар України

Долати хворобу слід спільними зусиллями

Г

оловний чинник убезпечення від хвороби — профілактика туберкульозу — сьогодні не реалізується через відсутність вакцини БЦЖ. Цього року ми не отримали жодної ампули! Наші діти залишаються незахищеними і наражаються на небезпеку захворіти на складні, невиліковні форми туберкульозу — мультирезистентні, з розширеною стійкістю до антимікобактеріальних препаратів. Такі випадки в області вже є, що дуже непокоїть. Велику загрозу становить і туберкульозний менінгіт. На щастя, у регіоні подібних прецедентів ще не було, але, якщо вакцина БЦЖ в область і далі не надходитиме, наші діти можуть зазнати ураження й такою тяжкою формою хвороби. Держава не має права зволікати з вирішенням згаданої проблеми, бо вона, того й чекай, призведе до біди, згадайте хоча б минулорічний спалах менінгіту на Закарпатті. Другий важливий аспект. Відомо, що джерелом захворюваності дітей на туберкульоз є доросле населення. У сім’ях, де хворіє хтось із дорослих, — так званих туберкульозних вогнищах — небезпека загрожує їх молодшим членам. Таких осередків, де є хворі-бактеріовиділювачі, в області зафіксовано 449, і ця кількість збільшується. Також зафіксовано 300 тубвогнищ, де хворі не є бацилярними. Тож варто пам’ятати, що туберкульоз був і залишається не тільки медичною, а й соціальною проблемою. Враховуючи економічні складові зазначеного питання, слід було б передати вирішення соціальних проблем іншим міністерствам чи відомствам. На жаль, за це ніхто сьогодні не відповідає. І фтизіатру нерідко доводиться звертатися до тієї чи іншої громадської організації, аби вона оплатила проїзд хворої дитини до санаторію, бо її батьки цим не

переймаються. А що чекає на таку дитину вдома, коли вона повернеться? Якщо не родина, то які соціальні служби опікуватимуться нею? Як бути з маленькими пацієнтами із сімей мігрантів: хто підставить їм плече після амбулаторного лікування? Те саме стосується й паліативних хворих — жодної перспективи на турботу і догляд, слід визнати відверто, вони сьогодні не мають… Не вирішене в державі й питання епідеміологічного контролю за профілактикою туберкульозу та захворюваністю на цю недугу. Санітарно-епідеміологічну службу від цієї проблеми відсторонили, а нових варіантів її подолання так і не знайшли. Торкнуся ще одного надзвичайно важливого питання: ранньої діагностики туберкульозу. Забезпечення туберкуліном нині покладено на місцеві бюджети. Але через їх дефіцит деякі райони його не закуповують. Відповідальність за це повинні взяти на себе голови міських і районних рад, заздалегідь заклавши необхідні витрати в бюджет. Впливає на нестачу туберкуліну і його здорожчання: нині проведення однієї проби разом із витратними матеріалами коштує 26-28 грн. Сьогодні в галузі охорони здоров’я змінюються підходи до лікування туберкульозу, спостерігається перехід до прогресивніших лікувальних методів. Але будь-яка реорганізація має супроводжуватися фінансовою підтримкою. На жаль, її немає. Зараз наша область працює з різними міжнародними організаціями, зокрема такою, як PAТH (Програма оптимальних технологій в охороні здоров’я). Вони навчають наших спеціалістів новим методам лікування, знайомлячи з вимогами інфекційного контролю тощо, закуповують бактерицидні лампи, респіратори та багато іншого, так потрібного, але не передбаченого нашим бюджетом. Хотілося б, аби загальнодержавна цільова соціальна Програма протидії захворюванню на туберкульоз включала в себе фінансування не тільки лікування, а й профілактики цієї недуги, витрати на необхідне оснащення, зміцнення та поліпшення матеріально-технічної бази медичних закладів. Протидіяти хворобі можна тільки спільними зусиллями — держави, місцевої влади, лікарів, батьків, громадських організацій, благодійників. Тоді й буде результат. Валентин ШАПОВАЛ, лікар-епідеміолог відділення ОНІ ДУ «Полтавський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України», Заслужений лікар України, кандидат медичних наук

Шлях у нікуди?

З

а даними ВООЗ, нині збудником туберкульозу на планеті інфіковано понад 2 млрд людей — фактично, третина людства,

і кожен десятий інфікований є носієм активної форми цієї страшної хвороби. Сьогодні жертвами туберкульозу в Україні все частіше стають діти, передусім унаслідок їх особливої уразливості. Статистика непокоїть: минулого року по Україні захворюваність на туберкульоз органів дихання в дітей зросла на 5,56%. Особливо загрозлива ситуація склалася в Дніпропетровській — 112 дітей на 100 тис. населення, Одеській — 54 дитини на 100 тис., Харківській — 44 на 100 тис. та Київській областях — 43 на 100 тис. населення. На Полтавщині ж за останні 5 років спостерігається тенденція до погіршення цього показника. Мене як санітарного лікаря, як спеціаліста, що протягом кількох десятиліть очолював санітарно-епідеміологічну службу області, глибоко непокоїть те, що ця служба нині усунута від контролю за профілактикою інфекційних хвороб, у тому числі й туберкульозу. Санітарно-епідеміологічну службу не реорганізували, а фактично знищили, й нині ми пожинаємо «плоди» цієї руйнації. Ще у 2010 році були ліквідовані державні протиепідемічні комісії, що займалися не тільки вирішенням епідемічних проблем, а й питанням дотримання санітарно-гігієнічних норм і активно співпрацювали в цьому плані з органами влади. Так, ми домоглися, щоб усі школи на Полтавщині були оснащені проточною холодною і гарячою водою, теплими туалетами — це сприяє збереженню здоров’я дітей. Наша служба контролювала якість харчування в шкільних їдальнях — ще років сім тому воно було найкращим по Україні. Ми проводили анкетування серед учнів з цього питання, добивалися, аби шкільні сніданки й обіди були вітамінізованими, особливо в період сезонних епідемій, тому що якість харчування дітей — другий після вакцинації чинник профілактики туберкульозу. Санепідслужбу зруйнували, але ж ніхто не відміняв Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», прийнятий ще в середині дев’яностих років! Закон залишився на папері, а про колишнє благополуччя нині давно забуто… Проте найбільше турбує проблема імунізації дітей. Тут ситуація не просто незадовільна, а катаст­рофічна. Чому лікарі так занепокоєні відсутністю щеплення вакциною БЦЖ у пологовому будинку? Тому що це — перший етап захисту дитини від хвороби, формування так званого ґрунтімунітету. Вірогідність захворіти на туберкульоз у вакцинованих дітей у 7-10 разів нижча, ніж у нещеплених. Саме вакцинація — бар’єр для епідемій, а профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюку, правця є обов’язковими. Чому ж ми нехтуємо цим, наражаючи українську націю на небезпеку? Відзначу, що Загальнодержавна програма імунопрофілактики та захисту населення від інфекційних хвороб на 2009-2015 роки вже припинила свою дію, так само, як і наша обласна програма. Але нової, на жаль, не розроблено. Як же ми домагатимемося європейського рівня життя й охорони здоров’я, коли не маємо стратегічних завдань держави на майбутнє в плані досягнення епідемічного благополуччя населення шляхом зниження захворюваності, інвалідизації та смертності від керованих інфекцій? Хочеться запитати в керівників МОЗ України: чому досі не прийнято цієї програми? Адже відсутність загальнодержавної програми не дає змоги регіонам розробити власні кроки протидії інфекціям, що наступають. На мою думку, нехтування проблемою імунопрофілактики як одним із засобів безпеки нації, законами епідеміології, принципами розвитку епідеміологічного контролю — це шлях у нікуди, а, точніше, до епідемій.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

19 лютого 2016 року

КОМЕНТАРІ ВІННИЧЧИНА

Олександр СЛУЖИВИЙ, головний лікар Вінницького обласного спеціалізованого територіального медичного об’єднання «Фтизіатрія»

ження. Обов’язково проводиться рентгенологічне дослід­ження. Ізоніазид постачається централізовано, закупівлі препарату здійснюються за кошти державного бюджету, а розподіляється він між територіальними лікувальними закладами згідно із їх заявками. У 2015 році в області на туберкульоз захворіло 12 дітей і 3 підлітки. Зараз показник захворюваності у віковій групі 0-17 років становить 5,1 на 100 тис. населення вказаної категорії.

Т

орік в області на придбання туберкуліну було витрачено 842,87 тис. грн. Закупівлю здійснював кожен центр первинної медико-санітарної допомоги за кошти місцевих бюджетів. Влітку минулого року Департамент охорони здоров’я Вінницької ОДА надав лікувальним закладам області інформацію про перелік туберкулінів, які сертифіковані в Україні. Кожен центр купував ліки відповідно до своїх можливостей. У 2015 році на наявність туберкульозу обстежено 76 443 дитини (віком від 4 до 14 років), що становить 41,4% від загальної кількості дитячого населення області. Згідно з чинними стандартами обстеженню підлягали діти з груп підвищеного ризику, зокрема в ранній період первинної туберкульозної інфекції, а також ті, які не були щеплені БЦЖ при народженні, мають контакт із хворою на туберкульоз людиною або твариною, ВІЛ-інфіковані, народжені ВІЛ-позитивними матерями та інші. Упродовж минулого року було виявлено та взято на облік 11,5 тис. дітей із груп ризику, з туберкульозною інфекцією, віражем проби Манту або ж невакцинованих. На кінець 2015 року на обліку перебувало 13,8 тис. дітей і підлітків, які потребують диспансерного спостереження. На сьогодні ця кількість не змінилась. У разі виявлення інфікування дитини фтизіатр призначає їй хіміопрофілактичне лікування ізоніазидом тривалістю 6 місяців у дозуванні відповідно до її віку та маси тіла — після дообсте-

БУКОВИНА

Марія ПОЛІЩУК, заступник директора Департаменту охорони здоров’я Чернівецької ОДА

М

инулого року Чернівецькій області для забезпечення дітей щепленням проти туберкульозу потрібно було 60 тис. доз вакцини БЦЖ. У залишку мали 11 тис. доз і ще 3 тис. отримали. Тож торік нам вдалося вакцинувати тільки новонароджених у пологових будинках, хоча відповідно до Календаря щеплень ревакцинацію БЦЖ потрібно проводити ще й у 7 років. Проте на медичному консиліумі прийняли рішення імунізувати лише новонароджених. Таким чином, охопити вакцинацією вдалося лише чверть дітей краю. Із травня 2015 року вакцину БЦЖ взагалі перестали завозити в Україну. Значно кращою в області є ситуація з туберкулінодіагностикою. Її проводимо дітям віком від 4 до 14 років. У 2014 році на 1 тис. дітей пробу Манту виконували 405 особам, а у 2015-му — 637. Туберкулін закуповуємо за кошти районних і міських бюджетів.

ДНІПРОПЕ ТРОВЩИНА Сергій ТАРАН, завідувач відділення дітей і підлітків КЗ «Дніпропетровське обласне клінічне лікувально-профілактичне об’єднання «Фтизіатрія» Дніпропетровської обласної ради, обласний позаштатний дитячий фтизіатр

У

нашій області придбання туберкуліну відбувається за рахунок місцевих бюджетів. Така практика закупівлі препарату частково почала реалізовуватися ще в 2013 році, а в наступні два роки фінансування повністю перейшло на місцевий рівень. 2016 рік — не виняток. Кожне місто і район рішенням своїх місцевих рад виділяє цільові кошти на придбання туберкуліну, виходячи з даних, які подають медичні служби (щорічно враховується кількість дитячого населення, група ризику щодо захворювання на туберкульоз тощо), з метою охопити туберкулінодіагностикою максимальну кількість дітей. Згаданий метод ранньої діагностики туберкульозу в дітей та підлітків і медичні працівники, і чиновники визнають оптимальним — максимально простим й економічно виправданим. У 2015 році середній показник обстеження дітей за допомогою проби Манту по області становив 88% — це непоганий результат. Але, враховуючи високий рівень захворюваності на туберкульоз на Дніпропетровщині як серед дітей, так і дорослого населення, для повного контролю над ситуацією і поширенням інфекції цей показник має становити 96-97%. До такої цифри ми і прагнутимемо цього року. Нині більшість міст і районів області ще мають залишки туберкуліну, який було закуплено минулого року, за винятком кількох невеликих міст, де препарат закінчився. Але

цими місцевими радами вже виділено кошти на придбання наступної партії туберкуліну. Водночас ажіотажу із закупівлею препарату не виникає, оскільки через сезонне підвищення захворюваності на вірусні інфекції та грип масове проведення туберкулінодіагностики (як і планових вакцинацій) у дітей поки що відкладено. Пробу Манту зараз роблять лише тим маленьким пацієнтам, котрим вона необхідна за індивідуальними показаннями, наприклад, якщо в дитини на туберкульоз хворіють батьки або малюку з якоїсь причини не зроблено щеплення БЦЖ, а з моменту останньої проби минуло вже півроку. Таких пацієнтів ми контро­ люємо цілий рік. Іншим дітям туберкулінодіагностику проведемо за планом — у середньому в кожному кварталі року передбачаємо охопити нею по 25% від загальної кількості дитячого населення регіону. Але якщо із закупівлею туберкуліну особливих проблем немає, то забезпечення вакциною БЦЖ для області вже близько трьох років — справді болюче питання. Це пов’язано з відмовою України від використання препарату російського виробництва і низкою проблем із постачанням вакцини з Європи. Унаслідок цього зараз у пологових будинках Дніпропетровщини вакцини БЦЖ немає взагалі. Її залишки повністю закінчилися ще в грудні 2015 року. Тобто в області підростає покоління малюків, не вакцинованих БЦЖ або щеплених із порушенням термінів, що часто зумовлює пост­вакцинальні ускладнення і проблеми під час проведення планової проби Манту. Андрій КОНДРАТЮК (м. Полтава), Олеся ШУТКЕВИЧ (м. Вінниця), Ольга РУСНАК (м. Чернівці), Ірина КАДЧЕНКО (м. Дніпропетровськ), спеціально для «ВЗ»

РІВНЕНЩИНА

СТВОРЕНО СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ ІНСУЛЬТНИЙ БЛОК У Дубенській центральній районній лікарні на Рівненщині відкрили спеціалізований блок для пацієнтів із гострим порушенням мозкового кровообігу. У такий спосіб тут намагаються поліпшити якість надання медичної допомоги хворим на інсульт.

М Вікторія КИРИЛЮК, лікар-невролог Дубенської центральної районної лікарні

озковий інсульт — одна з основ­н их причин смертності та інвалізидації людей в усьому світі. Експерти ВООЗ передбачають, що в найближчі десятиліття рівень поширеності судинної патології постійно зростатиме. Таку тенденцію помічають і медики Дубенського району: у 2013 р. в неврологічному відділенні Центральної районної лікарні було проліковано 205 пацієн­тів з інсультом, а в 2014 р.

— уже 211. Тож для забезпечення висококваліфікованої медичної допомоги в лікарні на базі неврологічного відділення було вирішено створити інсультний блок — лікування хворих із судинною патологією в спеціалізованих палатах суттєво підвищує рівень виживаності та зменшує в майбутньому показник інвалідизації.

Задумане вдалося реалізувати менше ніж за півроку: влітку 2015 р. було виділено приміщення, проведено його ремонт, встановлено устаткування, й уже на початку жовтня інсультний блок прийняв перших пацієнтів. Відтоді тут проліковано 89 хворих із гострим порушенням мозкового кровообігу. Спеціалізований підрозділ розрахований на 7 ліжок. Допомогу пацієнтам надає мультидисцип­ лінарна бригада фахівців, а завдяки створенню цілодобового медсестринського посту вони перебувають під постійним наглядом медичного персоналу. Хворі надходять в інсультний блок у гострий період захворювання і залишаються тут до поліпшення стану. Потім їх переводять у неврологічне відділення для подальшого лікування та проходження курсу реабілітації. Функції чергового

медперсоналу регламентуються розробленими у відділенні «Кроками», які визначають перелік та обсяг дій чергового лікаря й середнього медичного персоналу в умовах інсультного блоку. Така організація роботи дає змогу швидко реагувати на зміни стану пацієнта і вчасно надавати необхідну допомогу. Завдяки цілодобовому спостереженню й ранній активізації хворих вдається запобігти тяжким ускладненням: тромбоемболії легеневої артерії, інфаркту міокарда, застійним проявам у легенях, а також знизити ступінь неврологічного дефіциту. Новий підрозділ повністю укомплектовано засобами для надання ургентної медичної допомоги. А після того, як у Дубенській ЦРЛ з’явився комп’ютерний томограф, стала можливою візуалізація інсульту з диференціацією на геморагічний та ішемічний. Найближчим часом планується впровадити й процедуру тромболізису, тим більше, що відповідними препаратами лікарня забезпечена. Водночас для успішної діяльності спеціалізованого інсультного блоку його необхідно оснастити спеціальною апаратурою, зокрема моніторами для постійної динамічної діагностики функціонування серцево-судинної та дихальної систем. Це дасть змогу суттєво підвищити якість надання медичної допомоги пацієнтам з інсультом. Дана РОМАНЮК, спеціально для «ВЗ», м. Рівне

17

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ ТЕРНОПІЛЬЩИНА

РЕФЕРЕНС-ЛАБОРАТОРІЯ: ЗА КРОК ДО ФІНІШУ Як бути, коли результат лабораторного дослідження викликає в пацієнта сумніви? За кордоном у такому випадку ідуть у референс-лабораторію. Це той «третейський суддя», чий висновок не підлягає сумніву, бо це — найвищий рівень діагностики. Пацієнт навіть має право подати позов до суду на недобросовісного лікаря і лабораторію, діагнози яких не підтвердилися в референсі. На жаль, в Україні таких висококласних лабораторій обмаль, а в галузі діагностики інфекцій, які передаються статевим шляхом, їх зовсім немає. Але з’явилася приємна новина: у Тернопільському обласному клінічному шкірно-венерологічному диспансері, який уже кілька років впроваджує міжнародні стандарти менеджменту якості, незабаром відкриється референс-лабораторія.

Олександр ХАРА, головний лікар Тернопільського обласного клінічного шкірно-венерологічного диспансеру, головний позаштатний спеціаліст Департаменту охорони здоров’я Тернопільської облдержадміністрації зі спеціальності «Дерматовенерологія», кандидат медичних наук

ВЗ Наскільки актуальною для Терно­ пільщини, та й взагалі для України, є питання якості та компететності медич­ них лабораторій?

— Вважаю, що немає особливої потреби доводити, яку роль у наданні дерматовенерологічної допомоги відіграє якість лабораторних послуг. Задля досягнення високих показників лабораторної діагностики в багатьох країнах були впроваджені міжнародні стандарти менеджменту якості. Більшість країн Європи розпочали цей процес набагато раніше, тоді як для України використання міжнародних стандартів у лабораторній практиці є справою новою. Діагностичні методики, що нині застосовуються у вітчизняних лабораторіях, дуже різноманітні, тому й трактування результатів значно відрізняється. І якщо таку ситуацію ще можна вважати допустимою в наукових дослід­женнях, то на практиці — ні, адже хворому на підставі цих висновків призначають лікування. Розглянемо, скажімо, імуноферментну діагностику хламідійної інфекції. На хламідії в нашій області обстежують багато жінок, проте імуноферментний метод дає змогу лише запідоз­ рити наявність цього збудника, а не встановити діагноз. Але лікарі-гінекологи за результатами цих скринінгових досліджень призначають пацієнткам повний курс лікування. Відтак логічним є запитання: наскільки коректною та безпечною для організму є така терапія, яку заз­ вичай проводять за допомогою сильнодіючих препаратів, антибіотиків широкого спектра дії? Отож, ми вважали за потрібне верифікувати цей діагноз, підтвердивши з абсолютною достовірністю необхідність такого лікування.

18

Перебуваючи на стажуванні за кордоном, я зауважив, що ті лабораторні показники, які в нас вважаються підставою для призначення лікування, іноземні спеціалісти чомусь не беруть до уваги. Подібна ситуація склалася з гонореєю. Проблема полягає в тому, що майже 18% хронічних запальних процесів жіночої статевої сфери, за світовою статистикою, спричинені саме гонококовою інфекцією. Утім, наші колеги-гінекологи її майже не виявляють, тому й практично не проводять адекватного лікування — подружні пари взагалі не обстежуються або роблять це вкрай рідко. Основними методами діагностики гонореї традиційно вважається лабораторний аналіз мазків зі статевих органів. Якщо лікар-лаборант бачить під мікроскопом гонокока, то це і є підставою для призначення лікування. Але річ у тому, що ідентифікація цього збудника на початкових стадіях процесу труднощів не становить. Проте більшість людей звертається до спеціалістів уже із задавненою недугою, латентною формою. Діагностувати її можна тільки за допомогою висівання культури на поживне середовище. Там навіть невелика кількість збудників гарно розростається, і їх можна і в мікроскоп добре розгледіти, і біохімічні властивості вивчити, аби з високим ступенем достовірності встановити діагноз гонореї. Здається, усе просто та зрозуміло, от тільки проблема в тому, що ті поживні середовища, котрі використовують нині в Україні, не дають достовірного росту бактерій, тобто є неінформативними На першому етапі наших досліджень ми протестували кілька десятків таких середовищ і тільки одне з них виявилося інформативним. На ньому ми й побачили хороший ріст збудника

«

гонореї та встановили коректний діагноз. Утім, тоді ж у нас виникло питання: а звідки така впевненість, що саме цей збудник є гонококом, бо, як каже народна мудрість, кожний хороший лікар має трохи сумніватися. І тут нам на поміч прийшли колеги з Європейського Союзу. У шведському місті Еребру є центральна референс-лабораторія, яка займається варифікацією діагнозів. Ми відправили туди на тестування 52 зразки вирощених у нашій лабораторії збудників гонококів, і не без гордості повідомляю: всі вони були підтверджені. Отож, ми підібрали відповідне середовище, і наша технологія діаг­ ностики не гірша, ніж у Європі. Інша річ, що для цього потрібне й додаткове фінансування, але поки його немає, ми використовуємо власні можливості. Коли ж іде мова про діагностування інших інфекцій, то завдяки лабораторії Тернопільського державного медичного університету ми можемо виявляти їх за тими самими стандартами, які діють за кордоном. Наприклад, останніми роками на Тернопільщині реєструють багато пацієнтів із задавненими формами сифілісу, що дуже часто призводить до інвалідності. Тому лікарю, погодьтеся, непросто діагностувати всі випадки і з’ясувати, чи це наслідки самолікування, чи недолікованого сифілісу. Ми ж маємо відпрацьовані сучасні методики, які дають змогу верифікувати діагноз. ВЗ Те, що в Тернополі незабаром з’яви­ ться референс-лабораторія, — резуль­ тат активної участі фахівців шкірновенерологічного диспансеру в проекті «Покращення менеджменту інфекцій, які передаються статевим шляхом, у

МАЙЖЕ 18% ХРОНІЧНИХ ЗАПАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ ЖІНОЧОЇ СТАТЕВОЇ СФЕРИ, ЗА СВІТОВОЮ СТАТИСТИКОЮ, СПРИЧИНЕНІ САМЕ ГОНОКОКОВОЮ ІНФЕКЦІЄЮ. УТІМ, НАШІ КОЛЕГИ-ГІНЕКОЛОГИ ЇЇ МАЙЖЕ НЕ ВИЯВЛЯЮТЬ, ТОМУ Й ПРАКТИЧНО НЕ ПРОВОДЯТЬ АДЕКВАТНОГО ЛІКУВАННЯ — ПОДРУЖНІ ПАРИ ВЗАГАЛІ НЕ ОБСТЕЖУЮТЬСЯ АБО РОБЛЯТЬ ЦЕ ВКРАЙ РІДКО

«

країнах Балтійського регіону», котрий фінансувався шведським урядом. А чи всі медичні заклади могли взяти в ньо­ му участь?

— Упродовж трьох років наш заклад брав участь у цьому проекті. Стати його учасником могли всі бажаючі, інша справа, наскільки великим було бажання витрачати свій вільний час для неоплачуваної роботи. Наприклад, для нас дуже важливим був «момент істини», тобто можливість верифікувати діагнози. До проекту долучився і Дніпропетровський обласний шкірно-венерологічний диспансер, останнім часом приєдналися й колеги з Рівного. Коли ми дали згоду на участь в проекті, його експерти відвідали наш заклад, ознайомилися з можливостями лабораторної діагностики, і ми, як-то кажуть, потиснули один одному руки. А згодом делегація тернопільських дерматовенерологів відвідала Університетську клініку міста Уппсала (Швеція), де нам провели вступне заняття, а ми розповіли своїм європейським колегам про стан захворюваності в Україні та заходи щодо діагностики й лікування дерматовенерологічної патології. Продовжили роботу в проекті наші лікарі-лаборанти. Вони пройшли стажування у шведській референc-лабораторії патогенних нейсерій (директор — Магнус Унемо, професор, доктор медичних наук (м. Еребру), що співпрацює з ВООЗ щодо гонореї та інших інфекцій, які передаються статевим шляхом. Їх навчали, як згідно із сучасними євростандартами діагностувати гонорею, бо це друге за поширеністю венеричне захворювання у світі. Опанувавши їх методики, ми мали у своєму регіоні виділити чисті культури гонокока і відправити їх на підтвердження в лабораторію ВООЗ у Швеції. Усі зразки були підтверджені! Це завдання продемонструвало, що виконання аналізів у нашій лабораторії відповідає міжнародному рівню. Загалом увесь підготовчий процес, навчання та паперова робота тривали два роки. Відтепер наша лабораторія стала регулярним учасником міжнародного зовнішнього контролю якості. У серпні минулого року стан справ перевірила представник ЄС — спеціаліст із контролю якості лабораторної діагностики Університетської лікарні м. Тарту (Естонія), експерт зі Стандарту управління контролем якості медичних лабораторії ISO 15189 Естонського національного агентства з акредитації доктор Кай Джоерс. Вона вивчала роботу нашої лабораторії на місці та поставила низку домашніх завдань, які ми мали виконати, аби здобути статус референс-лабораторії. Нещодавно К. Джоерс знову відвідала диспансер й позитивно оцінила їх виконання. Ми організували їй зустріч з нашими колегами з Тернопільського державного медичного університету ім. І. Я. Горбачевського. Сподіваємося, що вже найближчим часом буде підготовлено наказ для Міністерства охорони здоров’я і наша спільна з університетом лабораторна служба отримає офіційний статус референс-лабораторії такого самого рівня, як у Швеції. Надалі шкірно-венерологічний диспансер ділитиметься отриманим досвідом з українськими лабораторіями, а також здійснюватиме контроль за належним рівнем діагностики інфекцій, які передаються статевим шляхом. Серед інших можливостей — прийом біоматеріалів для виділення штамів й аналізу їх стійкості до антибіотиків. Та головне завдання майбутньої референс-лабораторії — поширення сучасних знань, оцінка якості діяльності колег і достовірності результатів. Нарешті настав час для впровадження міжнародних стандартів та системи управління якістю лабораторних дослід­жень у практику роботи медичних лабораторій України. Лариса ЛУКАЩУК, спеціально для «ВЗ», м. Тернопіль

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

19 лютого 2016 року

ВІННИЧЧИНА

БАЗОВА ЛАНКА СИСТЕМИ ПАЛІАТИВНОЇ ДОПОМОГИ Минулої осені на базі Вінницької міської клінічної лікарні №3 відкрили хоспісне відділення. На повну потужність воно запрацювало із січня цього року. Це — перший медичний заклад у регіоні, який спеціалізується на наданні паліативної допомоги тяжкохворим. Медична громада Вінниці вважає відкриття хоспісу початком створення нової ланки медичної допомоги — паліативної служби регіону.

Дмитро ФОСТАКОВСЬКИЙ, головний лікар Міської клінічної лікарні №3 м. Вінниця

ВЗ Наскільки впровадження системи паліативної допомоги, на вашу думку, є важливим для України загалом і Вінниці зокрема?

— Розвитку паліативної медицини вимагають і час, і обставини. Україна вже багато років поспіль належить до демографічно старих країн світу. У 2005 році частка людей віком 60 років і старше становила 20,4%, а до 2026 року передбачається збільшення цього показника до 24,7%. Кількість осіб віком понад 70 років за останні десять років збільшилася із 7,7 до 11%. Майже 4 млн осіб — люди віком понад 75 років. Ці цифри свідчать, що паліативної допомоги, на жаль, пот­р ебуватимуть усе більше наших співгромадян. Якщо вірити статистиці, то щороку не менше 500 тис. українців — дорослих і дітей — мають потребу в паліативній допомозі. Це пацієнти з онкологічними, серцево-судинними захворюваннями, туберкульозом у термінальних стадіях, СНІДом, хворі з тяжкими травматичними і дегенеративними ураженнями головного та спинного мозку, периферичної нервової системи й опорно-рухового апарату, інваліди, люди старечого віку. Професійна допомога необхідна і родичам паліативних пацієнтів. Адже коли в родині з’являється невиліковно хвора людина, це спричиняє зниження якості життя усіх членів сім’ї та тяжкі психоемоційні, соціальні й економічні наслідки. У хоспісі надається не тільки медична, а й соціальна, психологічна, навіть духовна допомога, забезпечується належний медсестринський дог­ляд за пацієнтами. ВЗ Хоспісний рух досить молодий, він набув поширення лише в 70-х роках минулого століття. У кожній розвиненій країні діють такі заклади, але вони відрізняються один від одного. Чим керувалися при відкритті такого відділення на базі лікарні ви?

— Ідея відкрити хоспіс у Вінниці належить не мені, а місцевій владі. На щастя, керівництво міста має прагматичні погляди на розвиток медицини і розуміє своєчасність запровадження світових медичних практик. Ми провели коло-

сальну роботу з вивчення цієї теми. Я особисто впродовж року ретельно досліджував і опрацьовував усі методичні рекомендації. Потім презентував розроблену концепцію депутатському корпусу Вінницької міської ради. Велосипед вигадувати не довелося, керувався законодавчою базою Міністерства охорони здоров’я України (зокрема наказами «Про організацію паліативної допомоги в Україні», «Про затвердження табелів матеріально-технічного оснащення та примірних штатних нормативів закладу охорони здоров’я «Хоспіс», виїзної бригади з надання паліативної допомоги «Хоспіс вдома», паліативного відділення», «Про затвердження примірних положень про заклади охорони здоров’я» тощо), Міністерства соціальної політики України, управлінь охорони здоров’я й управлінь праці та соціальної політики обласних державних адміністрацій, місцевих органів влади. Зрештою на початку 2014 року Вінницька міська рада виділила 4 млн грн на реконструкцію приміщення хоспісу — 4-го поверху лікарні. Усі ремонтні роботи проводилися відповідно до рекомендацій Європейської хартії з паліативної та хоспісної медицини. Палати розташовані поблоково (у кожному блоці є окремий санвузол і душова), оснащені системою виклику медичного персоналу. Це кнопка, розміщена в зручному для пацієнта місці, під час натискання на яку виклик надходить не на сестринський пост, а на браслет медичної сестри. Окрім того, у палатах змонтовано систему відеоспостереження, дані з якої виводяться на центральний пост. У кожній кімнаті є телефон і можливість доступу до інтернету. Ліжка багатофункціональні, зручне положення для пацієнта можна підібрати за допомогою пульта. На поверсі ми відкрили молитовню, де кілька разів на тиждень проводяться церковні служби. Пацієнти причащаються, соборуються — духовна допомога, як показує досвід, потрібна і хворим, і їх родичам. Одним словом, при реконструкції приміщення ми виконали одне з головних завдань хоспісу — забезпечення комфорту в найскладніший період життя людини.

Вінницькі художники презентували 20 картин, якими ми прикрасили коридори й палати. ВЗ Зараз хоспіс фінансується за рахунок міського бюджету, благодійних організацій чи з інших джерел?

— Хоспіс — це структурний підрозділ Міської клінічної лікарні №3, яка є комунальним закладом. А отже, його фінансування здійснюється з міського бюджету. Поки що на це відділення ми заклали такі самі видатки, як і на інші. На 100% забезпечені витрати на зарплати працівникам і комунальні платежі. Решта статей недофінансовані, але така ситуація характерна, на жаль, для всієї системи охорони здоров’я. ВЗ Чи забезпечене відділення підготовленими кадрами?

— Пацієнтів хоспісу обслуговують терапевт, психотерапевт, медичні сестри та молодші медичні сестри. Усі вони пройшли спеціалізацію з паліативної медицини, з кожним працювали викладачі Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика. Штат повністю укомплектований відповідно до рекомендацій МОЗ. ВЗ Які хворі звертаються по допомогу? Скільки зараз пацієнтів у відділенні?

— На сьогодні у відділенні, яке розраховане на 30 пацієнтів, перебуває 14 тяжкохворих, третина з них — з онкопатологією. Наркотичного знеболювання потребують 15–20% з них. Та

проблема не лише в цьому, головне — забезпечити пацієнту нормальні умови перебування, і це завдання комплексне. Тому ми широко залучаємо волонтерські й релігійні організації, які спеціалізуються на роботі з такими хворими. Пацієнти до хоспісу звертаються за направленнями сімейних лікарів. Відділення в нас планове, тобто ургентних хворих не приймаємо. Під час прийому визначаємо статус паліативного пацієнта, призначаємо терапію. Хтось може перебувати у відділенні кілька днів, а дехто — місяць. Наше завдання — зробити все можливе, щоб полегшити страждання хворих. Право достойно померти має кожен. ВЗ Що було найважчим у процесі створення хоспісу?

— Найважче — це зробити перший крок, наважитися на цю нелегку роботу. Необхідно скласти план дій: у якому напрямку рухатися, навіщо і заради чого. Але скажу відверто — без підтримки і розуміння міської влади ми не впоралися б. Місто виступило з пропозицією відкрити хоспіс, бо він був необхідний вінницькій громаді. Ми мали можливість втілити цей задум на базі нашої лікарні. Спільними зусиллями нам вдалося наблизити медицину Вінниці до світових стандартів. Але зупинятися на досягнутому ніхто не збирається. ВЗ Що іще у планах?

— Хоспіс має стати базовою ланкою для розвит­ку і налагодження системи паліативної допомоги в регіоні. Ми плануємо створити служби патронажних медичних сестер, які забезпечуватимуть догляд за хворим та навчатимуть цьому його родичів. При центрах первинної медико-санітарної допомоги (ЦПМСД) добре було б відкрити так звані кабінети контролю болю. А в ідеалі хочемо сформувати спеціалізовану мультидисциплінарну мобільну бригаду з паліативної допомоги, фахівці якої обслуговуватимуть хворих за місцем проживання. Тобто прагнемо досягти найвищого рівня надання хоспісної допомоги, яка має на меті задоволення всіх потреб пацієнта — фізичних, емоційних, соціальних, духовних тощо. Удома, у ЦПМСД, у хоспісі допомога має бути комплексною. А медичний персонал, лікарі та волонтери повинні працювати разом як одна професійна команда. Олеся ШУТКЕВИЧ, спеціально для «ВЗ», м. Вінниця

ВЗ Гроші на реконструкцію приміщення виділили з міського бюджету, а за які кошти придбали устаткування, меблі для палат?

— На етапі відкриття хоспісу ми отримали суттєву благодійну допомогу (понад 500 тис. грн) від Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів в Україні. За ці кошти придбали медичне обладнання й устаткування (протипролежневі матраци, три переносні кардіографи, пульсок­с иметри, пересувні концентратори кисню тощо). Від громадської організації «Нова свідомість» одержали 23 функціональні ліжка з електроприводом. Підтримали й місцеві підприємства, забезпечивши нас зокрема паркетною дошкою, оргтехнікою, постільною білизною.

19

РЕПОРТАЖ ІЗ ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

ВІЙНА ОЧИМА ПСИХОЛОГА На війні усе не так, як у мирному житті: там, де кожна хвилина може стати останньою, відбувається повна переоцінка життєвих цінностей. Але людська психіка не завжди витримує такі жахіття. Психологічні розлади, як стверджують фахівці, виникають майже в половини учасників бойових дій. А в умовах війни це стає не тільки проблемою окремої людини, а й питанням боєздатності конкретної частини. Тому роль психологів у підготовці та реабілітації наших військових не можна недооцінювати.

Віктор МОЗГОВИЙ, штатний психолог 8-го Чернігівського навчального центру Державної спеціальної служби транспорту, президент «Асоціації Психодрами» в Україні, Голова ГО «Чернігівська міська асоціація «Конкордія», кандидат психологічних наук

Заняття «Із ким іти в караул?» (Сіверськ, грудень 2015 р.)

Н

а війні Віктор Мозговий не новачок, майже з перших днів активних бойових дій працював на волонтерських засадах із бійцями 25-ї парашутно-десантної бригади, а восени став штатним психологом 8-го Чернігівського навчального центру Державної спеціальної служби транспорту. Він — один з ініціаторів та куратор проекту щодо впровадження системи професійно-психологічного відбору в обласних і районних військкоматах, що пройшов апробацію на базі Чернігівського обласного військкомату та запроваджений нині по всій країні. ВЗ У якому стані на початку проведення АТО перебувала військова психологічна служба?

— Психологічної служби як такої у Збройних силах України практично не існувало. Взагалі, в українському війську акцент було зроблено на так зване морально-психологічне забезпечення в роботі з особовим складом. Відповідальність за цю роботу, як це було ще за радянських часів, покладалася на офіцерів-вихователів. За фахом вони зазвичай не були психологами і саме психологічною роботою з підлеглими майже не займалися. Тим часом досвід ведення АТО показав: військові психологи в умовах бойових дій вкрай потрібні. Саме вони можуть підтримати бійця і зорієнтувати його на бій. А від бойового духу особового складу багато в чому залежить успішність проведення військової операції. Тож зараз самі командири просять, аби в їх підрозділах були військові психологи. За стандартами, перевіреними арміями багатьох країн, військовослужбовець повинен постійно перебувати під наглядом психолога та мати можливість пройти психологічну реабілітацію перед поверненням у сім’ю після бойових дій. Тож у всіх боєздатних арміях світу психологи тісно працюють із військовими, хоча сама система організації психологічної служби в арміях різних країн відрізняється. Наприклад, у французькому війську психологічна служба обслуговує кілька підрозділів, і тільки в екстрених випадках на запрошення лікаря або заступника командира з виховної роботи спеціаліст-психолог прибуває до частини, де

20

Показові вправи із виведення з адреналінового шоку на базі 95-ї ОАЕМБр (Житомир, березень 2015 р.)

Бойовий стяг — пам’ять бійця «Жорика» (ліворуч) про Дебальцево (Артемівськ, грудень 2014 р.)

працює з окремим бійцем або ж підрозділом. В армії США, котра разом з резервістами налічує майже 2 млн осіб, про душевне здоров’я солдатів і офіцерів дбають близько 60 тис. спеціальних працівників, які мають освіту психолога. Причому в зоні ведення бойових дій штат психологів збільшується в кілька разів. В ізраїльській армії, що постійно перебуває в очікуванні початку бойових дій, за психологічну роботу відповідають 5 підрозділів, зокрема з психологічної діагностики та профорієнтації військовослужбовців і служба по роботі із сім’ями постраждалих. Зараз ми створюємо подібну вертикаль психологічної

служби. Звичайно, спеціалістів не вистачає, тож без допомоги психологів-волонтерів поки не обійтися. До речі, закордонні колеги вже починають цікавитися нашими напрацюваннями. І коли приїздять до України, то не тільки діляться власним досвідом, а й вчаться в нас надавати психологічну допомогу в умовах військової операції. ВЗ Коли ви почали активно співпрацювати з військовими?

— Фактично з перших днів проведення АТО. Перший семінар для заступників командирів військових частин Чернігівського гарнізону за

підтримки тоді обласного військового комісара Костянтина Нікуліна я провів 24-25 квітня 2014 ро­­ку. А вже на початку липня в складі першої мобільної групи психологів (згідно з окремим дорученням командувача ЗСУ) працював у 25-й парашутно-десантній бригаді. Разом з моєю колегою Людмилою Царенко — старшим науковим співробітником Інституту психології ім. Г. С. Костюка НАПН України — ми запровадили методику, що ґрунтується на використанні ефективних технік психофізіологічної саморегуляції. Перший блок вправ — це підготовка до бою, другий — техніка вольової саморегуляції поведінки в бою, застосування першої психологічної допомоги при травматичному шоковому стані. Третій блок — вихід із бою, тут застосовується техніка для зниження рівня адреналіну в крові. І, нарешті, четвертий блок — очікування бою, що потребує тверезого мислення та зосередження. Засвоївши вправи, боєць в екстремальних ситуаціях може врятувати життя собі та іншим. На той час це була досить актуальна методика. Вона сподобалась офіцерам генштабу, які безпосередньо курували нашу групу, але вище керівництво з «радянським мисленням», не маючи бойового досвіду, не квапилося впроваджувати наші розробки у військових частинах. А ось десантники їх оцінили та широко використовували під час бойових дій. Командир тоді батальйону, а зараз бригади, Євген Мойсюк не тільки сам засвоїв усі ці прийоми психологічної допомоги, а й особисто проводив із підлеглими заняття з дихальних технік, техніки саморегуляції, роботи з м’язами, надання першої психологічної допомоги, тож був прикладом для своїх бійців. ВЗ А як в інших випадках? Чи прислухалися до психологів командири підрозділів?

— Як коли. Усе залежить від командира або ж лікаря частини, їх професійної відповідальності та ставлення до людей. Вважаю, що військовим першої хвилі мобілізації, які воювали у 1-й танковій бригаді, дуже пощастило — з ними працював чудовий лікар Віталій Світличний, який професійно ставився не лише до фізичного, а й психічного здоров’я військових, тож прислухався до порад психологів. Перед відправленням до зони АТО я проводив тестування офіцерського складу, двоє офіцерів його не пройшли. Я попередив про це лікаря Світличного. Через деякий час він мені зателефонував і повідомив, що, на жаль, я виявився правий: командири «попливли», тож він негайно відправляє їх до госпіталю. Ми їх «витягували» понад півтора місяця, зараз вони повністю відновилися й перебувають у доброму гуморі. Навіть страшно уявити, що б із ними, а також з їх підлеглими сталося, якби в ситуацію активно не втрутився військовий лікар. ВЗ Що потрібно, на вашу думку, робити для покращення психологічного стану бійця?

— Хочу зазначити, що в організмі людини все взаємопов’язано. Воїн відчуває себе комфортно там, де гарно організований побут: наявні туалет, питна та гаряча вода, є можливості для дотримання особистої гігієни. І це дуже важливо, адже гаряча вода в умовах бойових дій — перше джерело релаксації, яке допомагає зняти м’язове напруження. Річ у тому, що психоемоційне напруження, у якому перебувають бійці на передньому краї, спричинює м’язові спазми, усе тіло починає дерев’яніти. Навіть за відсутності обстрілу в умовах напруги очікування, коли м’язи не розслабляються, людина начебто пос­тійно перебуває в стресовому стані. Хронічний стрес призводить до порушення сну, що виснажує нервову систему. Аби заснути, людина починає вживати алкоголь. Це найпро-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

РЕПОРТАЖ ІЗ ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

19 лютого 2016 року

стіший засіб «відключитися», зняти емоційне напруження. Але така розрядка за умови постійного стресу призводить надалі до алкозалежності з усіма соціальними наслідками для людини та суспільства. Тож пересувна лазня — обов’язковий елемент переднього краю. Не менш важливе і достатнє споживання питної води, яка виводить з організму продукти напіврозпаду адреналіну. Узагалі ж усі конфліктні ситуації між військовослужбовцями виникають там, де офіцери не турбуються про особовий склад. Навіть в екстремальних ситуаціях у частині з авторитетним командиром, який дбає про підлеглих, немає пияцтва. Справжній командир — це людина, котра впоралася зі своїм страхом та може підтримати бійців у скрутну хвилину, знайти для кожного добре слово й уміє при цьому тримати дисципліну. У такого командира — найменші втрати особового складу, бо він вміє цінувати людське життя. За ним бійці йдуть і у вогонь, і у воду. Там, де командир не має авторитету, на перший план виходять так звані неформальні лідери, і якщо вони негативні, то під їх впливом частина втрачає свою боєздатність. На жаль, у нашій армії такі підрозділи є. Людина, що відповідально виконує бойове завдання, ніколи не вживає алкоголю, бо чітко усвідомлює, що може заплатити не тільки своїм життям, а й життям своїх товаришів. Я спілкувався з «кіборгами» під час їх психологічної реабілітації в санаторії: вони не поважають п’яниць і навіть стороняться їх. Бо в їх свідомості це люди, за безвідповідальність яких на фронті інші заплатили своїм життям. Там теж усі поводяться дуже по-різному, й у багатьох випадках це залежить не тільки від індивідуальної особливості реагування психіки людини в ситуації бойового стресу, а й від сформованої культури поведінки в цивільному житті. ВЗ Під час Другої світової війни в армії не було психологів, але військові ж якось виходили із ситуації…

— Виходили з великою кров’ю, втрати були величезними. Мій покійний батько був танкістом, Героєм Радянського Союзу, я спілкувався з ним, з іншими фронтовиками, читав спогади бойових офіцерів, тож можу відповісти на ваше запитання. Психологами для молоді були тоді досвідчені бійці, котрі розповідали, як поводитися у бойових умовах. Фронтовики взагалі зазначали, що для кожного військового, а особливо — командира підрозділу, дуже важливим був досвід першого бою. Від того, наскільки успішним він був, багато в чому залежала подальша військова доля командира та його підлеглих, у тому числі й те, чи залишиться він живим. Після першого бою у вояків змінюється система цінностей, їх свідомість переходить у режим війни. Тож досвідчені командири намагалися допомогти молоді провести його якомога більш вдало. А ще дуже важливо, коли, наприклад, військова частина після бойового зіткнення вчасно відводиться до так званого другого ешелону, тоді швидко відновлюється психіка бійців і підрозділ зберігає свою боєздатність. ВЗ А як у нас?

— Відбувається те саме. Молоді військовослужбовці також тягнуться до досвідченіших побратимів. Але в чому наша біда? У сучасній бойовій обстановці деякі підрозділи, зокрема десантники, перебували в ситуації бойового зітк­нення понад 180 діб. Жодна психіка цього не витримає. Після 45 діб підрозділ слід відводити в тил, але в нас ніким було замінити людей і закривати «дірки» в обороні. ВЗ Чому саме такий термін — 40-45 діб?

— Річ у тому, що перші ознаки дратівливості з’являються на 30-35-й день перебування людини в бойових умовах. Рівень адреналіну в крові людини наближається до критичної межі, й вона починає агресивно ставитися до близького оточення або ж, навпаки — впадає в депресію. Від-

Групове тестування на виявлення ПТСР (Артемівськ, листопад 2014 р.)

Блокпост 41-го батальйону територіальної оборони Чернігів-25 (Артемівськ, листопад 2014 р.)

Хвилини короткого відпочинку (Артемівськ, листопад 2014 р.)

На стратегічному мосту (Слов’янськ, квітень 2015 р.)

бувається емоційне перенапруження, люди стають дратівливими або апатичними, а це істот­но впливає на бойовий дух підрозділу. Тому через 40-45 днів військових треба виводити з передової в тилову позицію, а на їх місце вводити іншу частину. Зокрема вчасно організована ротація в підрозділах Державної спеціальної служби транспорту допомогла, по-перше, уникнути прояву посттравматичних стресових розладів, а по-друге (і це головне!) — підтримати високий рівень боєздатності цих частин. Як показує світовий досвід, коли людей вивели на ротацію, бажано не відпускати їх додому відразу, а розмістити на нейтральній території (санаторій, база відпочинку тощо), де вони змогли б «видихнути» весь негатив, скинути агресію, заспокоїтися. Басейн, фізичні навантаження, масажі… Комусь, щоб «випустити пару», потрібно побити грушу, а комусь — просто виговоритися. А вже потім, коли відпустить нервова напруга, відправляти воїнів до родин. Після відпустки

хлопці повертаються на базу дислокації. Ось тут досвідчений командир і «пристебне» до них нове поповнення, яке набиратиметься від дос­відчених бійців військового досвіду, навчатиметься стратегії та тактики сучасного бою і професійному володінню зброєю. Якщо ж ротації своєчасно не проводяться, у людини відбувається хронічне перенапруження, психіка повністю не відновлюється. Тож під час повторного відправлення в зону АТО багато військовослужбовців дезертують. Цього можна було б уникнути завдяки вчасній ротації та заходам психологічного відновлення. І командирам, і бійцям потрібно чітко пам’ятати, що військову науку опановують у навчальних військових таборах, а не в бою. Під час бою вже підготовлений воїн виконує свою бойову задачу. Бували окремі прикрі випадки, коли мобілізовані військовослужбовці ігнорували такі заняття під час перебування у військовому таборі. Як нас­лідок — або загибель товаришів, або полон й тяжка психотравма.

ВЗ Чи існує в нашій країні програма реабілітації демобілізованих військовослужбовців — учасників АТО?

— За стандартами, перевіреними досвідом армій­ багатьох країн, військовослужбовець повинен постійно перебувати під наглядом психолога та мати можливість пройти реабілітацію перед поверненням у сім’ю. Наприкінці березня 2015 р. було прийнято постанову Кабміну щодо плану заходів з психологічної реабілітації демобілізованих військовослужбовців і відповідно для цього заплановано виділення коштів. МОЗ, Мінсоцполітики, Міноборони сперечалися і довго вирішували між собою, хто буде їх розпорядником. Зрештою, тендер на освоєння цих коштів відбувся лише в жовтні. Разом із тим, потреба в реалізації зазначених прог­ рам надзвичайно велика, адже необхідно адаптувати та повернути до мирного життя людей, які звикли жити за законами військового часу. Вояки винесли всі жахіття війни: смерть, кров, втрату побратимів. І якщо вони не отримують необхідної психологічної допомоги, то залишаються на рівні травми, болю. Хтось впадає в депресію, що закінчується суїцидом, у деяких розвивається немотивована агресія, від якої страждають передусім сім’я та рідні. Військових, котрі повертаються із зони АТО, травмує те, що вони психологічно вже не збігаються із соціумом, з якого вийшли. Вони втрачають сенс життя, їм здається, що суспільство використало їх та покинуло напризволяще. Для виведення бійців із цього стану та здійснення максимально невразливої їх соціалізації необхідна серйозна комплексна психологічна допомога. Наприклад, з 16 по 29 грудня минулого року на базі санаторію «Остреч», що в Менському районі на Чернігівщині, фахівці громадських організацій «Асоціація Психодрами» та «Чернігівська міська асоціація «Конкордія» (а це — спеціалісти, що мають європейську психотерапевтичну освіту та відповідні сертифікати, серед них — 5 кандидатів наук) розробили спеціальну програму психореабілітаційних заходів. З військовослужбовцями, що прибули на психологічну реабілітацію, проведені тематичні заняття. Лікарі застосовували щодо них різні форми роботи: групову, індивідуальну, тілесно-м’язову, арт-терапію. Усього психологічну реабілітацію пройшли 285 учасників АТО та членів їх сімей. Досвід, отриманий нами, переконав, що 14 діб, визначених для психологічної реабілітації воїнів АТО, украй недостатньо, потрібно, як мінімум, 21-28 діб, а в особливих випадках і більше (від 6-9 місяців до 1 року). Психологічне відновлення обов’язково слід поєднувати з фізичними й фізіотерапевтичними та санаторно-курортними процедурами. Усе це разом дасть необхідний відновний ефект. Потрібно створювати центри, де б учасники АТО проходили комплексну реабілітацію: психологічну, соціальну, фізіологічну та духовну. Доцільно виділяти сімейні путівки й організовувати групи психологічної підтримки для дружин учасників АТО, адже це — великий емоційний ресурс для хлопців. Френк П’юселік, ветеран в’єтнамської війни, навчаючи українських психологів, зазначав: «Моє тіло повернули з війни за кілька днів, але моя голова поверталася додому 12 років». На підтвердження цієї думки один з демобілізованих у приватній розмові мені сказав: «Ми повертаємося додому, але нам важко, нас тут не чекають, суспільство не готове нас сприймати, його теж хтось повинен готувати до зустрічі з нами…» На мою думку, для кожного з нас зараз настає свій момент істини. Прискорити шлях повернення наших захисників додому — це особиста відповідальність кожного з нас. Почнемо з себе, з того, що будемо з повагою ставитися до наших військових, до ветеранів усіх воєн, приймати їх такими, якими вони є, без оцінки й засудження, і тоді ми активізуємо цей процес, відновимо наших бійців й відновимося самі — не тільки психічно, але й духовно. Олена БЕРЕЗКІНА, спеціально для «ВЗ», м. Чернігів

21

НОВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ

ДОСЯГНЕННЯ ЛАТВІЙСЬКИХ «ЛЕЛЕК» За даними ВООЗ, 20% пар у всьому світі є безплідними. За третину випадків «відповідальність несуть» жінки, стільки ж — на «совісті» чоловіків. Причиною кожного п’ятого випадку безпліддя стають одночасно проблеми в обох з подружжя, а в 10% пар з’ясувати, чому не настає вагітність, не вдається. Керівник ризької клініки — володаря престижної державної нагороди «Знак якості» серед медичних установ та міжнародного сертифікату якості — розповіла «ВЗ» про те, завдяки яким технологіям батьківство стає реальністю.

Віолета ФОДІНА, медичний директор клініки iVF Riga, репродуктолог, акушер-гінеколог

ВЗ Наскільки для Латвії актуальна проб­лема безпліддя?

— З 2012 року в нашій країні започатковано державну програму, завдяки якій ми наразі оперуємо дійсно реальними статистичними даними. Річний державний запит становить 600 циклів — це 75% потреби країни. За статистичними даними, які оприлюднили на останньому симпозіумі у Празі, кожна третя дитина в країнах Європи народжена за допомогою іVF (in vitro fertilisation). Відсоток безплідних пар збільшується щороку. Причин цього багато: надто зрілий для народження дитини вік батьків і загальний стан здоров’я покоління 20-30-річних. Потреба в допоміжних репродуктивних технологіях (ДРТ) — величезна, а їх ефективність порівняно зі, скажімо, 2012-2015 рр. зросла на 20%. ВЗ Завдяки чому?

— Усім добре відомо, що «штучне запліднення» — методика не нова, адже перша дитина завдяки ДРТ народилася ще в минулому столітті. Але всі ці роки ДРТ змінювалися залежно від потреб суспільства та з розвитком науки. На сьогодні вони являють собою симбіоз зусиль фахівців багатьох суміжних спеціальностей. Тобто це вже далеко не проста процедура, у результаті якої ми отримуємо життєздатні ембріони. Зараз інноваційні розробки допомагають не тільки зберегти для родини отриманий матеріал на майбутнє, а й поз­ бутися більшості проблем ДРТ, котрі ще вчора ставали на заваді успішній вагітності. Наприклад, молекулярна генетика, що необхідна для зниження ризиків невиношування плода або для запобігання народженню дитини з генетичними вадами. Наша клініка має окремий відділ молекулярної генетики, створений за європейськими стандартами. І ми дуже ним пишаємося. Передімплантацій-

22

на генетична діагностика методом порівняльної геномної гібридизації на мікрочіпах (CGH) підвищує ефективність ДРТ. Інколи люди приходять до нас з останньою надією, тому ми маємо мінімізувати всі ризики як мимовільних абортів, так і народження хворої дитини. Наприклад, зараз жваво обговорюється синдром Хатінгтона, який клінічно проявляється в досить зрілому віці. Але переривати вагітність через цей синдром досі вважається неетичним, адже люди з ним можуть досить довго жити звичайним життям. Відслідковуючи такі вади ще на етапі підготовки до імплантації, можна позбавити родину страждань у майбутньому. Предімплантаційний генетичний скринінг — своєрідне каріотипування (визначення кількості хромосом), при якому використовується мінімальна кількість клітин ембріона. Аналіз трофектодерми — зовнішнього шару клітин зародку — виконують ще до імплантації. Після взяття ми розмножуємо ці клітини методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) і відслідковуємо «помилки» в генетичному каріотипі. Усі ці процеси відбуваються в окремих стерильних приміщеннях. Окрім молекулярних досліджень ми обов’язково проводимо цитогенетичні тести, перевіряємо (неінвазивно) по крові матері резус-фактор плода, що дуже важливо для вагітних, в анамнезі яких був резус-конфлікт. Чоловікам, за останніми науковими даними, також показане каріотипування. Наприклад, при азоспермії чи тяжкій олігоспермії, коли концентрація сперматозоїдів менша 5 млн на 1 мкл. У таких випадках варто ретельніше роздивитися Y-хромосому, адже там може бути делеція генів, яка відповідає за сперматогенез. Від цих результатів залежить, чи зможе взагалі пара мати власних дітей. Ще одна інновація — активація яйцек літин (ооцитів) за допомогою Cult-Active, рекомендована в тому разі, коли в попередніх циклах штучного запліднення ICSI (ін’єкція сперматозоїда в цитоплазму яйцек літини) утворилася невелика кількість запліднених клітин. Цей інноваційний метод використовують з метою активації яйцеклітин після запліднення. Мала кількість запліднених клітин свідчить про незрілість яйцеклітин. Їх активацію стимулює протеїн, що міститься в сперматозоїді, а в момент культивації яйцеклітини відбувається швидке підвищення концентрації внутріш-

ньоклітинного кальцію. Після процедури ICSI запліднені клітини поміщають у середо­вище Cult-Active на 15 хвилин — це сприяє їх активації та збільшує кількість запліднених яйцеклітин, повторюючи природні біохімічні процеси. Іонофор кальцію, що міститься в середовищі Cult-Active, пов’язує іони кальцію й транспортує їх в яйцеклітину, активуючи її. ВЗ Чи еволюціонували окрім технологій ще й матеріали?

— Так. Наприклад, зараз ми працюємо на новому середовищі для культивації ембріонів — EmbryoGen. Раніше можна було контролювати процес і забезпечувати оптимальні умови від моменту отримання яйцеклітин до ембріотрансферу. Нині за допомогою середовища EmbryoGen розвиток ембріона вдається поліпшити безпосередньо в порожнині матки. Ембріони до третього дня культивуються в цьому середовищі, і згідно з результатами новітніх досліджень це значно покращує клітинну комунікацію матері й плода. Жінкам віком понад 35 років з підвищеним ризиком невиношування рекомендується використовувати саме цей субстрат. У складі EmbryoGen містяться сигнальні молекули, які є і в тканинах жіночого організму. Вони захищають ембріон від стресу, роблячи його сильнішим на початку та наприкінці процесу імплантації. Після ембріотрансферу тільки від ембріона залежить його здатність до імплантації в порожнині матки. Сьогодні впроваджено новий метод — EmbryoGlue, який допомагає ембріону імплантуватися в порожнині матки. Це спеціально розроблене середовище, що містить гіалуронову кислоту, вуглеводи й амінокислоти, котрі взаємодіють як сполучна речовина в момент прикріплення ембріона. ВЗ Як регламентує штучне запліднення законодавство Латвії?

— Наше законодавство, на мою думку, є дуже ліберальним: кожна жінка віком до 50 років (до 37 років за рахунок держави) має право на таку процедуру. І кількість спроб — три — обме­ж ується лише рамками державної програми. Нижня вікова межа не регламентована законом через неактуальність. Наймолодшим пацієнтам, що зверталися до мене по допомогу, було по 22 роки. Це подружжя заздалегідь знало, що безплідне. У законі чітко прописано, хто і за яких умов може бути донором: згідно з останніми змінами це повинна бути

жінка, яка вже має дітей. Раніше це було необв’язковим. У випадках, коли в обох з подружжя серйозні порушення, дозволена ембріоадопція — тобто створення ембріона з абсолютно чужорідного генетичного матеріалу. ВЗ Що каже законодавство про сурогатне материнство?

— Такий вид ДРТ законом не регламентується. Офіційно передати дитину від сурогатної матері парі, для якої її виношували, не можна. Насправді, є люди, котрим залишається вдаватися лише до такого виду допомоги, і, мабуть, коли б їх було більше, внесли б і зміни до законодавства. ВЗ Хто контролює діяльність клінік ДРТ у Латвії?

— Контролюючі органи дуже серйозні. Існує Агентство по ліках, яке займається сертифікацією клінік ДРТ. Ми працюємо відповідно до європейських директив, впроваджених у Латвії з 2006 року. Щоб займатися таким видом діяльності, необхідний сертифікат на право збирати, зберігати та використовувати генетичний матеріал пацієнтів. Отримати такий документ в Європі непросто. Але це своєрідний «знак якості», що унеможливлює будь-які «махінації» у галузі ДРТ. Окрім того, ми регулярно звітуємо про виконану роботу, і в державних циклах це обов’язково. Латвія є членом європейської статистичної спільноти, тому по закінченні року ми надсилаємо всі дані ще й до цих органів. ВЗ Чи виділяють у Латвії дітей «з пробірки» в окрему статистичну групу при народженні?

— Ні, ми вносимо їх до загальної статистики, хоча це питання вже піднімали в міністерстві. Проблема в тому, що досі єдиний документ про те, як була зачата дитина, — статистичний талон, заповнюваний жінкою перед пологами. Тобто тільки від жінки залежить, чи дізнаються акушери про те, що дитина «з пробірки». Більшість зовсім не бажає афішувати настільки інтимну для родини інформацію. Тому наразі реальна кількість таких дітей дуже занижена. Лише в державних програмах, про які ми звітуємо, можна відслідкувати цей показник. Минулого року ми досягли 52-відсоткового показника вагітностей з першого разу. Це стабільний, хороший показник порівняно з іншими країнами Європи. ВЗ Чи є ДРТ, які поки що залишаються мрією?

— Мрій, звичайно, багато. Завдяки нашим інвесторам усі світові інновації дуже швидко стають доступними і нам. Усе, що стосується іVF-лікування та діагностики, у нас є. Плануємо вдосконалювати селекцію моногенних захворювань, коли ембріон не лише каріотипується, а в ньому виявляються такі ділянки хромосом, які зможуть дати об’єктивний прогноз щодо здоров’я майбутньої людини та її потомства. Розмовляла Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ВАЖКИЙ ПАЦІЄНТ

19 лютого 2016 року

РАДИКАЛЬНЕ ПОЗБАВЛЕННЯ ВІД ВРОДЖЕНОЇ ВАДИ «Груди шевця» — одна з найпоширеніших деформацій грудної клітки. І до того ж, ще й прикрий косметичний недолік, що заважає гармонійному розвитку дитини й ускладнює соціальну адаптацію. На щастя, вже існують мало­інвазивні методи радикальної корекції цієї деформації, які дають змогу зберегти здоровими і внутрішні органи, і психіку підлітка.

Анна (Одеська область) Вагітність перебігала нормально, без ускладнень, але син народився з деформацією грудної клітки. Лікарі порадили спостерігати і до підліткового віку не хвилюватися. Дитина розвивалася нормально — за віком і без відхилень. Але в шкільному віці почастішали простудні захворювання. Будь-які фізичні навантаження теж давалися важко. З десятирічного віку «лійка» на грудях стрімко збільшувалася, син почав комплексувати, зам­

кнувся в собі, уникав спілкування не лише з однолітками, а й з нами. Виглядало це жахливо! А через два роки з’явилася задишка, навіть при звичних раніше навантаженнях. Ми зрозуміли: необхідно вирішувати проблему радикально. Більше того, син почав скаржитися на біль у груднині та грудному відділі хребта, йому стало складно си­д іти на уроках. Довго шукали «свого» хірурга, якому можна було б довіритися. Зараз усе позаду: і біль, і комплекси...

До операції

Через 3 місяці

КОМЕНТАР СПЕЦІАЛІСТА Яків ФІЩЕНКО, лікар ортопед-травматолог, старший науковий співробітник ДУ «Інститут травматології та ортопедії НАМН України», лауреат Премії Президента України, кандидат медичних наук

Л

ійкоподібна деформація грудної клітки (ЛДГК) — найпоширеніша вроджена вада розвитку цього відділу скелету, обумовлена аномальним формуванням кількох ребер і груднини. Це зрештою призводить до утворення западини на передній поверхні грудної клітки. За різними оцінками ЛДГК виявляють в 1 дитини на 300-400 новонароджених, при цьому співвідношення проявів деформації у хлопчиків і дівчаток становить 3:1. Причини виникнення ЛДГК невідомі. Найімовірніше деформація генетично обумовлена і в 35% випадків, як правило, спостерігається у родичів хворої дитини. Але часто лікарі відзначають аномальний розвиток реберного хряща, який і провокує виникнення деформації. На її вираженість впливає стернальна (груднинна) ніжка діаф­р агми: від ступеня її дисплазії також залежить величина вади. Встановити діагноз такої патології нескладно — вона визначається візуально. Але через швидке зростання кісткової тканини в 10-14 років деформація стрімко прогресує. Саме в цей період виникають психологічні наслідки патології: у підлітка розвивається відчуття власної неповноцінності. Більшість оперативних втручань також припадають саме на цей вік. Але крім радикального втручання необхідна корекція психологічних порушень, інакше сформовані комплекси зберігаються

на все життя. У багатьох пацієнтів ЛДГК перебігає безсимптомно з функціональної точки зору. Але зсув груднини і ребер дозаду може призводити до здавлювання правого шлуночка серця. Ангіографічні дослідження судин серця в таких пацієнтів свідчать про порушення функціонування коронарних артерій. Якщо не коригувати стан, після 40 років в осіб з ЛДГК частота розвитку легенево-серцевої недостатності та стенокардії різко зростає. Цей стан вкрай важко піддається лікуванню, тому багато кардіологів рекомендують своєчасне проведення оперативного втручання. Окрім того, більшість пацієнтів з ЛДГК у дитячому та юнацькому віці дійсно частіше страждають на простудні захворювання, які ускладнюються пневмонією. Симптоматичне погіршення функціонування легень проявляється зниженням їх життєвої ємності (ЖЄЛ), порушенням механіки дихання. Виникнення цих змін пов’язано зі зменшенням внутрішньогрудного об’єму. Доведено, що задишка під час фізичного навантаження в пацієнтів з ЛДГК розвивається переважно за рахунок зниження легеневого резерву. Більшість таких хворих, як правило, скаржиться на проблеми з диханням у підлітковому віці або ж на початку періоду зрілості. Щодо методів діагностики ступеня деформації, то рентгенографія не дає змоги оцінити особливості деформації хрящів і ступінь диспластичних порушень. Зазвичай необхідне проведення комп’ютерної томографії (КТ) для визначення індексу Галлера (Haller index), який обчислюється шляхом ділення фронтального діаметра грудної клітки на сагітальний. У нормі показник індексу Галлера (ІГ) становить 2,5. При ІГ ≥3,25 показана хірургічна корекція ЛДГК. КТ також дає змогу визначити асиметрію

деформації, ступінь здавлювання легень, компресії та зміщення серця в грудній порожнині, що необхідно враховувати при плануванні хірургічного лікування. Для точнішої візуалізації органів грудної клітки необхідне виконання КТ з внутрішньовенним уведенням контрасту. Найефективніші методи консервативного лікування — фізкультура і призначення зовнішніх корсетів (ортезування). На жаль, фізичні вправи, плавання, спеціальні прог­р ами лікувальної фізкультури (ЛФК) не сприяють регресу деформації. Однак вони необхідні для підтримки адекватного функціонування серцево-судинної системи і легень. Досить поширений у світі метод німецького інженера Ескарта Клобома — вакуумний дзвін (Vacuum Bell). Суть методу в тому, що над деформацією встановлюється вакуумна присоска, яка поступово робить грудну клітку рухомішою, і з часом деформація зменшується. Метод ефективніший у дітей та підлітків з неригідними (м’якими) деформаціями. Показанням до хірургічного лікування вважається наявність деформації грудної клітки ІІ-ІІІ ступеня. До середини 90-х років минулого століття проводилися переважно відкриті операції. Базовим вважався метод Равича (Ravitch), описаний в 1949 р. Однак він є досить травматичним через великий розріз, відсікання м’язів, висічення або резекцію частин груднини і ребер. У 1987 р. дитячий хірург з Вірджинії (США) Дональд Насс уперше виконав торакоскопічну малоінвазивну корекцію ЛДГК. У 1998 р. він опублікував результати 10-річної роботи — відтоді цей метод поширений в усьому світі. Під час застосування цієї техніки роб­ лять розрізи завдовжки 2-3 см по передній пахвовій лінії праворуч і ліворуч. Потім

встановлюють інтродюсер і мобілізують деформацію, закріплюють провідну стрічку за інтродюсер й фіксатор — за провідну стрічку. Після цього перевертають фіксатор та встановлюють поперечні стабілізатори, а потім накладають косметичні шви на рану. У післяопераційний період досить виражений больовий синдром, тому протягом перших 3-5 днів пацієнтам призначають ін’єкційні анальгетики з подальшим переведенням на таблетовані препарати. Залежно від віку хворого тривалість застосування знеболювальних засобів може становити близько 2 місяців. Пацієнти віком понад 30 років можуть вживати анальгетики і довше. Постільний режим показаний протягом трьох днів. Незважаючи на досить виражений больовий синдром, на 4-й день пацієнту необхідно вставати і розходжуватися, оскільки тривале лежання може призвести до ускладнень з боку легень. Перебування в стаціонарі після операції зазвичай обмежується 5-7 днями. Через 3 роки після первинної операції з корекції деформації необхідне виконання повторного втручання з видалення фіксатора. Воно трохи простіше за первинне, здебільшого не вимагає реанімації, а термін перебування в стаціонарі скорочується до 3-4 діб. Після хірургічної реконструкції ЛДГК, ЖЄЛ зростає незначно, проте поліпшується їх максимальна вентиляція. Збільшуються стійкість до фізичного навантаження, тривалість можливого тренування і показник максимального споживання кисню. Спостерігається зниження частоти серцевих скорочень при заданому рівні фізичного навантаження. У майбутньому такі підлітки нічим не відрізняються від інших і ведуть звичайний спосіб життя.

23

БІБЛІОТЕКА ЛІКАРЯ ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ЦК ПРОФСПІЛКИ

НЕФРОЛОГІЯ

(виходить із 1990 року)

Н. В. КРЫЛОВА, Т. М. СОБОЛЕВА МОЧЕПОЛОВОЙ АППАРАТ. АНАТОМИЯ В СХЕМАХ И РИСУНКАХ ВИДАВНИЦТВО: МЕДИЦИНСКОЕ ИНФОРМАЦИОННОЕ АГЕНТСТВО РІК ВИДАННЯ: 2016 СТОРІНОК: 80

Загальний наклад 18 000 Індекс 08198: для індивідуальних передплатників Індекс 60965: для підприємств і організацій Індекс 86181: пільговий для медичних працівників СПІВЗАСНОВНИКИ ГАЗЕТИ: Міністерство охорони здоров’я України Профспілка працівників охорони здоров’я України ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

ГАСТРОЕНТЕРОЛОГІЯ А. С. ДЕМЕНТЬЕВ И ДР. ГАСТРОЭНТЕРОЛОГИЯ. СТАНДАРТЫ МЕДИЦИНСКОЙ ПОМОЩИ ВИДАВНИЦТВО: ГЭОТАР-МЕДИА РІК ВИДАННЯ: 2016 СТОРІНОК: 384

Свідоцтво про реєстрацію КВ №8202 від 10 грудня 2003 року

Видавець – ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» Головний редактор – БУРМАКА М. П.

У посібнику викладено питання анатомії сечових і статевих органів, наведено відомості про ембріогенез, основні варіанти й аномалії розвитку цих органів. Принципова особливість книги — наявність оригінальних схем і малюнків, які супроводжуються поясненнями. Стислість й одночасно ємність значно полегшують засвоєння матеріалу. Навчальний посібник створено відповідно до програми з анатомії людини для медичних вишів. Видання стане в пригоді студентам вищих медичних навчальних закладів, а також нефрологам, урологам, гінекологам.

У довіднику зібрано всі актуальні стандарти надання медичної допомоги населенню за профілем «Гастроентерологія». Особливу увагу приділено їх застосуванню в лікуванні виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки (у дітей і дорослих), синдрому подразненого кишечника, неспецифічного гастриту та дуоденіту. Книга містить також короткий довідник лікарських засобів, зазначених у стандартах. Видання призначене гастроентерологам, терапевтам, педіатрам, лікарям загальної практики-сімейної медицини, онкологам, колопроктологам, клінічним фармакологам, організаторам охорони здоров’я, а також фахівцям, відповідальним за контроль якості та безпеки медичної діяльності.

Редакційна колегія

ЕПІДЕМІОЛОГІЯ

БАХТЕЄВА Т. Д. – член Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, доктор медичних наук, Заслужений лікар України

Е. П. СЕЛЬКОВА, О. В. КАЛЮЖИН ОРВИ И ГРИПП. В ПОМОЩЬ ПРАКТИКУЮЩЕМУ ВРАЧУ ВИДАВНИЦТВО: МЕДИЦИНСКОЕ ИНФОРМАЦИОННОЕ АГЕНТСТВО РІК ВИДАННЯ: 2015 СТОРІНОК: 224

ВЕСЕЛЬСЬКИЙ В. Л. – помічник президента НАМН України, кандидат медичних наук, Заслужений лікар України ГАРНИК Т. П. – головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Народна і нетрадиційна медицина» ЗАБОЛОТНИЙ Д. І. – директор Державної установи «Інститут отоларингології імені професора О. С. Коломійченка НАМН України», доктор медичних наук, професор, академік, віце-президент НАМН України

ОТОРИНОЛАРИНГОЛОГІЯ

ЗАГОРІЙ В. А. – завідувач кафедри промислової, клінічної фармації та клінічної фармакології НМАПО імені П. Л. Шупика, доктор фармацевтичних наук, професор

Н. В. КРЫЛОВА, Л. В. НАУМЕЦ АНАТОМИЯ ОРГАНОВ ЧУВСТВ (ГЛАЗ, УХО) В СХЕМАХ И РИСУНКАХ ВИДАВНИЦТВО: МЕДИЦИНСКОЕ ИНФОРМАЦИОННОЕ АГЕНТСТВО РІК ВИДАННЯ: 2016 СТОРІНОК: 96

ЗОЗУЛЯ Ю. П. – професор, академік НАМН України КОВАЛЬ В. М. – Голова Профспілки працівників охорони здоров’я України МІШАЛОВ В. Г. – завідувач кафедри хірургії №4 НМУ імені О. О. Богомольця, доктор медичних наук, професор ПИРІГ Л. А. – професор кафедри нефрології НМАПО імені П. Л. Шупика, доктор медичних наук, член-кореспондент НАН України, академік НАМН України ПРОДАНЧУК М. Г. – директор Інституту екогігієни і токсикології імені Л. І. Медведя МОЗ України, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент НАМН України, Заслужений лікар України

ОГОЛОШУЄ КОНКУРС НА ЗАМІЩЕННЯ ТАКИХ ПОСАД: керівника Центральної науководослідної лабораторії (1 посада на 1 ст.); завідувачів кафедр: дитячої хірургії (1 посада на 1 ст.), радіології (1 посада на 1 ст.), офтальмології (1 посада на 1 ст.), торакальної хірургії та пульмонології (1 посада на 1 ст.), патологічної та топо-

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

УСІЧЕНКО І. Г. – президент Національного товариства Червоного Хреста, кандидат медичних наук, Заслужений лікар України

ЩЕГЛОВ В. І. – директор Науковопрактичного центру ендоваскулярної нейрорентгенохірургії НАМН України, професор, Заслужений лікар України, академік Всесвітньої академії наук комплексної безпеки

У навчальному посібнику викладено основні питання анатомії органів чуття, включаючи ембріологію. Книга містить оригінальні схеми та малюнки. Посібник створено відповідно до програми з анатомії людини для медичних вишів. Книга буде корисною студентам вищих медичних навчальних закладів, а також офтальмологам, оториноларингологам і неврологам.

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ІМ. П. Л. ШУПИКА

ТРОНЬКО М. Д. – директор Інституту ендокринології та обміну речовин імені В. П. Комісаренка НАМН України, професор, член-кореспондент НАН України, академік, віце-президент НАМН України

ЧЕКМАН І. С. – завідувач кафедри фармакології та клінічної фармакології Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, професор, член-кореспондент НАН і НАМН України

У монографії представлено сучасні аспекти епідеміології, етіології й лабораторної діагностики гострих респіраторних вірусних інфекцій (ГРВІ) та грипу. Розглянуто клінічні особливості й критерії диференціальної діаг­ностики цих захворювань. Описано основні ланки імунної відповіді при вірусних інфекціях дихальних шляхів. З позицій доказової медицини висвітлено сучасні засоби лікування ГРВІ та грипу. Представлено методи специфічної та неспецифічної профілактики цих захворювань. Розглянуто профілактичні й протиепідемічні заходи в осередку інфекції. Видання зацікавить лікарів амбулаторно-поліклінічних закладів, які здійснюють первинний прийом або надають первинну медичну допомогу вдома, а також лікарів різних спеціальностей, що беруть участь у лікуванні хворих на грип і ГРВІ.

графічної анатомії (1 посада на 1 ст.); професора кафедри акушерства, гінекології та перинатології (1 посада на 0,25 ст.); доцентів кафедр: гематології та трансфузіології (1 посада на 0,25 ст.), дитячої анестезіології та інтенсивної хірургії

(1 посада на 0,25 ст.), функціональної діаг­ностики (1 посада на 0,5 ст.), хірургії і трансплантології (1 посада на 0,75 ст.). АДРЕСА АКАДЕМІЇ: 04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 9 ПРИЙОМ ДОКУМЕНТІВ – 30 днів з дня опублікування оголошення

Генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»............. ЮЛІЯ НОВГОРОДСЬКА Головний редактор..............МАРИНА БУРМАКА

ІНДЕКСИ 60965, 08198, 86181. ЦІНА ДОГОВІРНА

Спеціальний кореспондент......................СВІТЛАНА ТЕРНОВА

ВИДАВЕЦЬ: ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

Випусковий редактор.....................................ІРИНА ХОМЧУК

АДРЕСА: 04211, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 11, корп. 1

Редактор відділу наукової інформації............................ТЕТЯНА ПРИХОДЬКО

ДЛЯ ЛИСТІВ: 04211, м. Київ, а/с 138 ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: vz@vz.kiev.ua

Дизайн та верстка................АННА ПЕРЕВЕРТЕНЬ

Відповідальним за випуск номера є головний редактор. Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій. Редакція не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, прізвищ та імен, інших даних несуть автори публікацій. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети, рукописи не рецензуються і не повертаються. Матеріали, що публікуються на правах реклами Друк офсетний, Умовний друк. арк., 2.

Загальний наклад 18 000 Замовлення №30 039 Віддруковано у ТОВ «Укрполiграфмедiа»: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, буд. 104 А

Літературне редагування та коректура..............................ЛАРИСА БОБРУЄНКО Відділ реклами..................СВІТЛАНА КУРЧЕНКО

Виходить один раз на два тижні у п’ятницю

24

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua