Ваше здоров'я № 45-46

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

№45-46 (1485-1486) 16.11.2018

ЧИТАЙТЕ ЕЛЕКТРОННУ ВЕРСІЮ ГАЗЕТИ НА НАШОМУ САЙТІ WWW.VZ.KIEV.UA

НАЦІОНАЛЬНА ПРОГРАМА ІМУНОПРОФІЛАКТИКИ — МРІЯТИ НЕ ШКІДЛИВО? Ситуація з розгулом вакцинокерованих інфекцій в Україні нагадує трясовину. Кожен по-своєму пояснює, чому вона засмоктує ще глибше: одні нарікають на закони, інші — на виконавців, однак усі розуміють, що країні потрібен масштабний і далекоглядний «план виходу». Чи стане таким Стратегія розвитку національної програми імунопрофілактики, яка поки що нагадує чергову версію «витягування себе з болота» в стилі барона СТОР. Мюнхаузена?

6

НОВИНИ

ЧИ СТАНЕ БАГАТШИМ СІМЕЙНИЙ ЛІКАР?

МЕДИКАМ ЗАБОРГОВАНІСТЬ ВИПЛАТЯТЬ, А НА ІНСУЛІНОЗАЛЕЖНИХ КОШТІВ НЕ ВИСТАЧИЛО

Можливо, ті, хто уклав договори з НСЗУ у першій хвилі, і накопичать певні кошти за рахунок подвійного фінансування у 2018 році (субсидії плюс кошти від НСЗУ) й не відчують на собі риторичності цього питання, якщо його можна вирішити в юридичній площині. Однак надалі переважній більшості закладів такий «медовий» накопичувальний період не світить, як і відстрочка щодо оплати комунальних платежів та СТОР. сплати податків.

ЗАКОН ПРО СІМЕЙНУ МЕДИЦИНУ ВІДХИЛЕНО

ІДЕОЛОГАМ РЕФОРМУВАННЯ ТРЕБА МИСЛИТИ СИСТЕМНО

НАСТУПНОГО РОКУ «ГРОШІ ХОДИТИМУТЬ ЗА ПАЦІЄНТОМ» ЕКОНОМНО?

МОЗ ПЛАНУЄ ПОДОЛАТИ КОРУПЦІЮ У ВІДОМСТВІ ЗА ДОПОМОГОЮ... РОЗ’ЯСНЮВАЛЬНОЇ РОБОТИ

2-5 СТОР.

8

Підхід до реформування галузі має бути комплексним. Тобто не зовсім правильно спочатку «лікувати» первинну медичну допомогу, після вторинну, а потім, якщо руки дійдуть, третинну. Ми вже спостерігали за тим, у якій скрутній ситуації опинилася високоспеціалізована медична допомога, зокрема заклади НАМН України, котрі мають найкраще обладнання, професіо­ налів найвищого ґатунку, сучасні технології (і це визнає світ). Доки руки реформаторів дійдуть до високоспеціалізованої допомоги, може статися так, що лікарям первинної ланки просто нікуди буде спряСТОР. мовувати хворих у разі тяжкої патології!

9

СПЕЦПРОЕКТ: МРІЇ ТА РЕАЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ

12 СТОР.

НОВИНИ У СИСТЕМІ

ПРОВА ЛЕН А ІНІЦІАТ ИВА

ЗАКОН ПРО СІМЕЙНУ МЕДИЦИНУ ВІДХИЛЕНО

Н

ародні депутати 8 листопада не підтримали законопроект №6634 «Про первинну медичну допомогу на засадах сімейної медицини», і Голова ВРУ Андрій Парубій оголосив про відхилення документа. Тож яку ініціативу проігнорували народні обранці? В обґрунтуванні необхідності прийняття законопроекту говориться: розвиток первинної медико-санітарної допомоги став для багатьох країн виходом із кризової ситуації в системі охорони здоров’я, але Україні й досі не вдалося її побудувати. Пілотний проект 2011 року, який реалізовувався у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та Києві, дав старт реформуванню первинної ланки медичної допомоги на засадах загальної практики-сімейної медицини. Крім того, з 2012 року у вищих навчальних зак­ ладах IV рівня акредитації та закладах післядипломної освіти були запроваджені цикли спеціалізації з фаху «Загальна практика-сімейна медицина» для перепідготовки (підвищення кваліфікації) лікарівспеціалістів реорганізованих закладів охорони здоров’я, які мали працевлаштовуватися на посади лікарів за цією спеціальністю. Однак незважаючи на створене законодавче підґрунтя у вказаній сфері та вжиті заходи щодо практичної реалізації норм законодавства, мережа закладів первинної медичної допомоги й досі не сформована належним чином і не забезпечує потреб населення в якісній та доступній первинній допомозі. Саме тому законопроектом пропонувалося унормувати це питання. А для початку — затвердити такі види першої медичної допомоги:

первинну долікарську (надають сімейна медична сестра, фельдшер закладів ПМД або їх структурних підрозділів незалежно від форми власності й організаційно-правової форми, а також сімейні медичні сест­ри, медичні сестри та фельдшери, котрі працюють як фізична особа-підприємець (ФОП) і перебувають із цими закладами у цивільноправових відносинах); первинну лікарську (надають лікарі загальної практики-сімейної медицини, які працюють у будьяких закладах охорони здоров’я та їх структурних підрозділах і надають ПМД, або такі самі фахівці, що працюють як ФОП і перебувають із цими закладами в цивільно-правових відносинах); первинну спеціалізовану (надають стоматологи, педіатри, терапевти — співробітники медичних закладів, які надають ПМД, та їх підрозділів, і ті, що працюють як ФОП і перебувають із цими зак­л адами в цивільно-правових відносинах). У документі також були чітко визначені професійні обов’язки лікаря загальної практики-сімейного лікаря. Зокрема, він повинен: консультувати населення щодо здорового способу життя і запобігання хворобам; проводити комплексну профілактику захворювань, травм, отруєнь, сприяти зниженню рівня захворюваності, інвалідності й смертності населення; здійснювати раннє виявлення захворювань, своєчасне амбулаторне обстеження і лікування пацієнтів відповідно до медичних показань; організовувати й надавати ПМД в амбулаторних умовах або за

місцем проживання (перебування) пацієнта; організовувати й надавати невідкладну допомогу; консультувати сім’ї з питань щеплення, годування дітей, їх виховання, підготовки до садочків і шкіл, поведінки, психології, гігієни, соціальних, медичних і статевих особливостей сімейного життя. Також сімейний лікар зобов’я­ заний надавати пацієнту інформацію про методи та засоби діагностики, лікування й реабілітації при хворобах, травмах, отруєннях та патологічних станах, а також у зв’язку з вагітністю та пологами; брати на облік пацієнтів, які підлягають диспансеризації, забезпечувати динамічне спостереження за станом їх здоров’я та проводити лікувально-оздоровчі заходи; розробляти індивідуальні програми обстеження та спостереження за здоров’ям пацієнта; оцінювати індивідуальні ризики інфекційних, неінфекційних та соціально небезпечних захворювань; виконувати профілактичні щеплення відповідно до чинного законодавства; проводити медичну експертизу тимчасової втрати працездатності. Крім того, він має направляти пацієнтів з ознаками стійкої втрати працездатності на медико-соціальну експертизу та медико-соціальну реабілітацію; брати участь в організації медико-соціальної та психологічної допомоги одиноким, людям похилого віку, особам з інвалідністю та пацієнтам із хронічними захворюваннями; надавати достовірну та повну інформацію пацієнту про стан його здоров’я, ознайомлювати його з медичними документами; зберігати лікарську таємницю; здійснювати медичне втручання після отримання згоди пацієнта (якщо стан невідкладний, така згода не потрібна) тощо. За матеріалами офіційного веб-сайту Верховної Ради України

Л АТА Н Н Я Д І Р О К

МЕДИКАМ ЗАБОРГОВАНІСТЬ ВИПЛАТЯТЬ, А НА ІНСУЛІНОЗАЛЕЖНИХ КОШТІВ НЕ ВИСТАЧИЛО

К

абінет Міністрів України 7 листопада перерозподілив майже 1,5 млрд грн на потреби медичної галузі: дофінансування програми надання первинної медичної допомоги населенню — 13,2 млн грн, медична субвенція місцевим бюджетам — 991,6 млн грн, на оплату праці медикам, лікування хворих із хронічною нирковою недостатністю методом гемодіалізу та пацієнтів із цукровим і нецукровим діабетом — 512,7 млн грн. Проте перерозподілених коштів все одно не вистачає для того, щоб до кінця року забезпечити життєво необхідними препаратами інсулінозалежних пацієнтів. За словами Голови Комітету ВРУ з питань охорони здоров’я Ольги Богомолець, причина в тому, що фінансова потреба хворих на цукровий діабет у 2018 році становила 1,4 млрд грн,

2

тоді як у бюджеті було передбачено лише 720 млн грн — 52% від необхідного. «Намагаючись уникнути катастрофи, місцеві бюджети виділили додатково ще 290 млн грн, але навіть із цими коштами потреби хворих в інсулінах вдалося покрити лише на 72,8%, а ще 27% пацієнтів — а це десятки тисяч українців — кинуті напризволяще […]. Під тиском народних депутатів і громадських організацій Уряд ухвалив рішення про перерозподіл залишкових коштів, але замість необхідних 293 млн грн виділив на забезпечення хворих інсулінами лише 178 млн грн. Це означає, що тисячі таких пацієнтів залишаться на кінець року без інсуліну, і їх життя буде поставлене під загрозу», — прокоментувала ситуацію Ольга Богомолець. Усі кошти, виділені Кабміном 7 листопада, мають бути розподілені на місцеві

бюджети протягом тижня. При цьому на Черкаську облдержадміністрацію під час цього розподілу покладається зобов’язання врахувати для бюджету м. Сміла видатки на функціонування ДЗ «Спеціалізована медико-санітарна частина №14 Міністерства охорони здоров’я». Стосовно заборгованості із зарплати медикам, то документом уточнюється: передусім кошти потрібно направити на погашення обов’язкових виплат, а видатки на стимулювання, преміювання працівників здійснити тільки після погашення заборгованості із заробітної плати, термін виплати якої закінчився. За матеріалами єдиного веб-порталу органів виконавчої влади «Урядовий портал» та офіційної сторінки Ольги Богомолець у Facebook

Уряд затвердив Воєнно-медичну доктрину України

В

основі Воєнно-медичної доктрини — єдність поглядів на організацію, тактику і порядок застосування сил та засобів медичних служб і системи охорони здоров’я цивільного населення в мирний час, під час дії особливого періоду, надзвичайного стану та інших кризових ситуацій. Функціонуватиме система за такими принципами: загальна відповідальність командирів (начальників) за збереження життя і здоров’я військовослужбовців; профілак тична спрямованість діяльності системи охорони здоров’я військовослужбовців; єдині підходи до профілактики та діагностики захворювань, надання медичної допомоги, лікування та реабілітації поранених (уражених, хворих); своєчасність, наступність і послідовність у наданні медичної допомоги пораненим (ураженим, хворим); проведення лікувально-профілактичних заходів відповідно до стандартів медичної допомоги (медичних стандартів), клінічних протоколів і військовомедичних стандартів для досягнення максимально можливого результату лікування та реабілітації; розподілення єдиного лікувальнодіагностичного процесу на низку послідовних взаємопов’язаних заходів, що відповідають певним рівням медичного забезпечення, поєднаних з евакуацією поранених (уражених, хворих) за призначенням; ешелонування та наближення медичної допомоги, у тому числі вторинної (спеціалізованої), до поранених (уражених, хворих) з використанням сучасних медичних технологій, скороченням кількості етапів у процесі надання медичної допомоги та їх своєчасної медичної евакуації; постійна готовність сил і засобів медичних служб до забезпечення військ під час ведення бойових дій, а також здійснення заходів медичного захисту в умовах застосування противником зброї масового ураження; ешелонування, формування необхідного резерву, здійснення маневру та раціональне використання сил і засобів медичних служб; територіальний принцип медичного забезпечення й інтеграція системи медичного забезпечення військ у єдиний медичний простір шляхом об’єднання спроможностей і зусиль медичних служб та системи охорони здоров’я цивільного населення для ефективного медичного забезпечення військ; безпосереднє підпорядкування начальників медичних служб (органів управління медичним забезпеченням) командирам (начальникам) на всіх рівнях військового управління; керівництво медичним забезпеченням у єдиній системі управління військами. За матеріалами ІА «Укрінформ» та єдиного веб-порталу органів виконавчої влади України «Урядовий портал»

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

16 листопада 2018 року

БУ ТИ (НЕ)ПОЧУ ТИМ

Н ЕКО МФ О Р Т Н І З М ІН И

НАСТУПНОГО РОКУ «ГРОШІ ХОДИТИМУТЬ ЗА ПАЦІЄНТОМ» ЕКОНОМНО?

М

іністерство охорони здоров’я 30 жовтня винесло на громадське обговорення проект Постанови КМУ «Деякі питання реалізації державних гарантій медичного обслуговування населення за програмою медичних гарантій для первинної медичної допомоги на 2019 рік». Документом, по суті, декларується відсутність фінансових змін: капітаційна ставка за обслуговування одного пацієнта з «червоного» списку (тих, що проживають на території обслуговування медичного закладу, але ще не підписали декларації) до 30 червня становитиме 240 грн, а пацієнта із «зеленого» списку (тих, що підписали декларацію) — 370 грн. Натомість проектом передбачається обмеження кількості пацієнтів, із якими підписуватиме декларації сімейний лікар. Зокрема, у 2018 році було затверджено, що оптимальний обсяг практики (далі — ООП) для надання первинної медичної допомоги становить: лікар загальної практики-сімейний лікар — 1800 пацієнтів, лікар-терапевт — 2000 пацієнтів, лікар-педіатр — 900 пацієнтів. Для уникнення «перевантаження» медиків первинки документом передбачається введення понижувальних коефіцієнтів за декларації, укладені понад встановлені ліміти (див. таблицю). Крім

того, до декларацій, поданих понад ліміт, не застосовуватимуться і коригувальні коефіцієнти залежно від вікової групи пацієнта (пацієнти від 0 до 5 років — 4; від 6 до 17 років — 2,2; від 18 до 39 років — 1; від 40 до 64 років — 1,2; понад 65 років — 2). Усі інші коефіцієнти, які діяли цьогоріч (у тому числі для гірських районів), застосовуватимуть і наступного року. Також уточнюється: у зв’язку з особливостями бюджетного процесу та необхідністю забезпечення оплати за договорами в січні 2019 року, у IV кварталі 2018 року договори з комунальними закладами охорони здоров’я укладатимуться не пізніше 26 грудня. Починаючи із січня наступного року Національна служба здоров’я України самостійно встановлюватиме терміни укладення договорів.

Також автори проекту наголошують, що оскільки на 2019 рік з державного бюджету не передбачається надання медичної субвенції на первинну медичну допомогу, то ті комунальні заклади охорони здоров’я, які не укладуть договір з НСЗУ, фінансуватимуть за рахунок інших бюджетних програм у порядку, встановленому законодавством, та з інших джерел, не заборонених законодавством. У разі прийняття документа він набуде чинності з дня офіційного опублікування та діятиме до 31 грудня 2019 року (крім положень, які стосуються надання допомоги пацієнтам із «червоного» списку — вони діятимуть до 30 червня). За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

ПОНИЖУВАЛЬНІ КОЕФІЦІЄНТИ ДЛЯ ТЕРАПЕВТИЧНОЇ ПРАКТИКИ, ДЕ ООП СТАНОВИТЬ 2000 ПАЦІЄНТІВ (ДЕКЛАРАЦІЙ) ДЕКЛАРАЦІЇ РІВЕНЬ ПЕРЕВИЩЕННЯ ЛІМІТУ

КІЛЬКІСТЬ ДЕКЛАРАЦІЙ

КОЕФІЦІЄНТ

ВІД

ДО

ВІД

ДО

110% ООП + 1 декларація

120%

2201

2400

0,8

120% ООП + 1 декларація

130%

2401

2600

0,6

130% ООП + 1 декларація

140%

2601

2800

0,4

140% ООП + 1 декларація

150%

2801

3000

0,2

150% ООП + 1 декларація

Усі наступні

3001

і більше

0,0

ПІД Т РИМК А

РЕФОРМАТУВАТИ «ОХМАТДИТ» ДОПОМОЖЕ КАНАДА

К

анадський Фонд «Діти Чорнобиля» виділив 800 тис. канадських дол. (понад 16 млн грн) на реалізацію «Програми стажувань для педіатрів України», яку вже понад 5 років реалізовує The Hospital for Sick Children (далі — SickKids). Уперше в рамках цього проекту медичні працівники НДСЛ «Охматдит», передусім онкологи та фахівці, що займаються трансплантацією кісткового мозку, пройдуть стажування у медичних закладах Канади. Співпраця розпочалася влітку, після того як делегація канадської лікарні SickKids побувала в

НДСЛ «Охматдит». Під час тижневого візиту фахівці вивчали ситуацію в клініці та надали згодом адміністрації закладу певні рекомендації: прискорити впровадження інформаційних технологій для електронного збору даних пацієнтів, щоб у системі зберігалися всі потрібні медичні відомості навіть через багато років після виписування хворого; налагодити тісну взаємодію лікарів різних галузей, що в майбутньому допомагатиме фахівцям швидко встановити діагноз і розпочати лікування;

впровадити централізовану структуру управління якістю, чіткий розподіл на адмініст­ ративну і клінічну роботу задля оптимізації процесів у лікарні та вивільнення часу на роботу лікаря з пацієнтами; створити пілотну програму, наприклад, для відділення нейрохірургії, для співпраці з управлінням по контролю ризиками та інфекційним контролем; відкрити кабінети підтримки дітей та їх сімей, щоби вони почувалися максимально комфортно в лікарні (зокрема, у SickKids не лише пояснюють дітям і батькам, чого очікувати під час лікування, а й створюють ігрові кімнати, залучають клоунів для поліпшення психоемоційного стану маленьких пацієнтів). За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

КОМІТЕТ ВРУ З ПИТАНЬ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я 4 ЛИСТОПАДА 2018 РОКУ ВІДПРАВИВ НА ДООПРАЦЮВАННЯ ЗАКОНОПРОЕКТ №9075, ЯКИМ ПРОПОНУЄТЬСЯ ПОДОВЖИТИ ТЕРМІН ДІЇ СПРОЩЕНОЇ ПРОЦЕДУРИ РЕОРГАНІЗАЦІЇ КОМУНАЛЬНИХ І ДЕРЖАВНИХ КЛІНІК У НЕКОМЕРЦІЙНІ ПІДПРИЄМСТВА (АВТОНОМІЗАЦІЯ) ДО 2020 РОКУ. За матеріалами ІА «Інтерфакс-Україна»

Пацієнтські організації вимагають призупинити дію Нацпереліку

П

редставники пацієнтських організацій зареєстрували електронну петицію до Президента України з вимогою зупинити дію Національного переліку основних лікарських засобів (Постанова КМУ №180), яка, на їх думку, блокує закупівлю життєво необхідних ліків для орфанних хворих. «Це важливо для тисяч українців з усіх регіонів. Ми говоримо про це вже не перший місяць і не один рік. Але нас уперто не чують», — прокоментувала ініціативу Голова ради Громадської спілки «Орфанні захворювання України» Тетяна Кулеша. За її словами, створення Національного переліку — ідея прогресивна й необхідна в українських реаліях. Його існування в повному обсязі мало забезпечити базовими медичними препаратами пацієнтів, які пот­ рапляють у лікарню в критичному стані. При цьому за кошти державного і місцевих бюд­ жетів закуповували б лише безпечні, якісні та ефективні препарати. «Але на практиці все вийшло інакше. Нацперелік ввели в дію без створення реєстрів хворих, без урахування їх потреб та без необхідних фінансових прорахунків, що обмежило права пацієнтів на лікування. Тисячі українців з рідкісними недугами, онкозахворюваннями, діабетом, нирковою недостатністю та після трансплантації органів залишилися без доступу до життєво важливих препаратів, — розповідає Тетяна Кулеша. — Після введення Нацпереліку закуповувати на регіональних рівнях препарати, які до нього не включені, майже неможливо. У Постанові КМУ №180 чітко зазначено: будь-які ліки можна купувати тільки після того, як у повному обсязі будуть придбані всі препарати, передбачені Нацпереліком». Вона також наголошує: незважаючи на роз’яснення МОЗ про те, що здійснювати закупівлі лікарських засобів поза Національним переліком можна, чиновники на місцях узгоджують свої дії із вказаним документом. Норми Постанови №180 мають юридичну силу, на відміну від будь-яких роз’яснень профільного відомства. Вона вказує, що пацієнтські організації неодноразово зверталися до МОЗ із проханням змінити Постанову №180, що дало б змогу паралельно закуповувати препарати за регіональними програмами незалежно від Нацпереліку. Пацієнтські організації також просили видалити орфанні нозології з Нацпереліку взагалі. «Утім, час минув, а ситуація не змінилася — 1 січня цього року Нацперелік знову став чинним, а жодних прорахунків і змін так і не зроблено. У країні досі немає реєстрів пацієнтів і переліку необхідних їм ліків, немає електронних рецептів, а в самому Нацпереліку так і не з’явилися додаткові, необхідні пацієнтам препарати. На місцях досі не розуміють чітких формул і схем закупівель. Ми не виключаємо саботування деякими чиновниками на місцях і регіональними закладами охорони здоров’я питань повного прорахунку Нацпереліку. Але ми, пацієнти, не хочемо бути заручниками таких непорозумінь і недосконалих прорахунків», — говорить Тетяна Кулеша. За матеріалами онлайн-видання «Українська правда. Життя» та ІА «Укрінформ»

3

НОВИНИ ПРОБЛЕМА

СК А НД А Л

ДИПЛОМАТИЧНОЮ ПОШТОЮ В УКРАЇНУ ВВОЗЯТЬ НЕЗАРЕЄСТРОВАНІ ПРЕПАРАТИ НА МІЛЬЙОНИ ГРИВЕНЬ

Г

олова громадської організації «Національний інтерес України» Василь Апасов повідомив, що деякий час тому в Україну заїхав дипломатичний вантаж. На цьому вантажі була позначка «Для службового використання». Формулювання «Службове використання» нічим не регламентоване — тобто під нього може підпадати все. Вантаж обійшов митницю, його не оглядали, а забрали представники дипломатичної місії. Але в ньому були не сигарети, не алкоголь і навіть не улюб­лені речі дипломатів з батьківщини, там були лікарські засоби. За словами Василя Апасова, мова йде про такі препарати, як Heptavalent Botulism Antitoxin, Kineret, лабораторні та діагностичні реагенти. «В Україну приїхали дорогі й дефіцитні медпрепарати, приблизно на десяток мільйонів гривень, повз митний огляд й, очевидно, що не для «службового використання», — повідомив активіст. Крім того, він стверджує, що деякі із ввезених препаратів не зареєстровані в Україні (наприклад, Kineret — препарат «Анакінра»). У Міністерстві охорони здоров’я заяву Василя Апасова назвали «брехливою» та «маніпулятивною», зазначивши: протиботулінічна сироватка, препарат «Анакінра» та низка реагентів дійсно були дос­тавлені Програмою розвитку ООН (ПРООН), яка є однією з трьох організацій, що здійснюють державні закупівлі ліків і медвиробів для України;

Програма розвитку ООН (ПРООН) у якості безоплатної безповоротної допомоги передала 12 доз протиботулінічної сироватки. Оскільки в періоди сезонного збільшення кількості випадків захворювання на ботулізм в Україні в середньому на місяць використовують близько 6 доз сироватки, то завезеної партії вистачить на час процедури реєстрації закупленого лікарського засобу (очікується, що орієнтовно через місяць препарат, який було обрано на відкритому міжнародному тендері, пройде реєстрацію і буде поставлений в Україну в межах державних закупівель); препарат «Анакінра» (патентована наз-ва Kineret) призначений для лікування первинних імунодефіцитів у дітей. Раніше батьки маленьких пацієнтів купували препарат за кордоном, адже в Україні його просто не було — через невелику кількість хворих виробник-монополіст не був зацікавлений у виході на український ринок; зазначені в матеріалах лікарські засоби доставлено для забезпечення українців необхідним лікуванням — усі препарати дос­т упні пацієнтам безоплатно (як придбані за кошти державного бюджету, так і отримані в якості безоплатної допомоги), жоден із них не приз­ начений для комерційного використання, не може бути проданий пацієнту та відпускається відповідно до визначених Законом процедур.

«Спростування» профільного відомства Василь Апасов прокоментував так: «МОЗ підтвердило, що в Україну через дипломатичну пошту були ввезені дорогі препарати, які не пройшли реєстрацію. Своєю публікацією вони чітко визначили, що препарат Kineret не тільки був завезений через дипломатичний канал в обхід митного огляду, а й уже розподілений по регіонах, хоча й не пройшов реєстрації». Активіст також нагадав: «Ми неодноразово були свідками того, як МОЗ забороняло вакцини і медпрепарати, коли були проблеми з документами. Своїми розпорядженнями Міністерство не тільки не дозволяло реалізацію та використання, а й зобов’язувало повернути медичну продукцію або утилізувати. Однак тут ми стали свідками, коли саме Міністерст­ во створило схему ввезення, минаючи митницю, незареєстрованих в Україні препаратів і намагається виправдати свої вчинки. У будьякій цивілізованій країні такі дії неминуче призвели б до порушення кримінальних справ проти чиновників, котрі покривають такі схеми. Залишається здогадуватися, що і в якій кількості могли завезти останніми роками горе-бізнесмени від МОЗ». За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ та ІА «Українські національні новини»

РОЗМИ Т І Ф ОРМ УЛЮВА ННЯ

МОЗ ПЛАНУЄ ПОДОЛАТИ КОРУПЦІЮ У ВІДОМСТВІ ЗА ДОПОМОГОЮ... РОЗ’ЯСНЮВАЛЬНОЇ РОБОТИ

В

Антикорупційній програмі МОЗ на 20182020 роки, яка винесена на громадське обговорення 9 листопада, прописано: боротися із корупцією серед чиновників відомства будуть за допомогою... роз’яснювальної роботи. Крім неї для боротьби із корупцією профільне Міністерство планує використовувати й інші, не менш дієві механізми захисту: залучати громадськість до формування та реалізації загальної відомчої політики щодо запобігання корупції, взаємодіяти з інститутами громадянського суспільства, підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які надають відомству допомогу в запобіганні корупції; надавати громадськості та галузевим експертам доступ до важливої інформації, що має бути опублікована в рамках відкритості діяльності Міністерства; розглядати та впроваджувати нові антикорупційні механізми;

забезпечувати відкритий доступ до публічної інформації та дотримуватися принципів прозорості під час публічного висвітлення інформації на офіційному веб-сайті відомства; забезпечувати конфіденційність інформації про осіб, які добросовісно повідомляють про можливі факти корупційних або пов’язаних із корупцією правопорушень, або про факти підбурення їх до вчинення корупційних правопорушень; виявляти ризики, які негативно впливають на функції з виконання завдань у Міністерстві; контролювати стан подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави; проводити службові розслідування та вживати заходи щодо притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні корупційних або пов’язаних із корупцією правопорушень, а також повідомляти про такі випадки спеці-

ально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції; здійснювати контроль за дотриманням антикорупційного законодавства — опрацьовувати проекти нормативно-правових й організаційно-розпорядчих актів Міністерства щодо наявності в них корупційних ризиків; вживати заходів щодо недопущення корупційних правопорушень чи правопорушень, пов’язаних із корупцією у структурних підрозділах Міністерства; проводити антикорупційну експертизу проектів нормативно-правових актів, котрі розробляє МОЗ; вживати заходи щодо виявлення конфлікту інтересів та його усунення, здійснювати контроль за дотриманням вимог законодавства із врегулювання конфлікту інтересів. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

Центр громадського здоров’я пообіцяв розпочати боротьбу з антибіотикорезистентністю

М

айже 90% усіх антибіотиків, призначених на первинному рівні меддопомоги, використовують для лікування інфекцій дихальних шляхів, які здебільшого спричинені вірусами. «На мою думку, антибіотики слід відпускати лише за рецептом, — стверджує керівниця Програми з медичних технологій і лікарських засобів Європейського регіонального бюро ВООЗ Ханне Бак Педерсен.

— Але що ми бачимо? У більшості країн продаж антибіотиків без рецепта заборонено. Однак ці правила не виконують, тому антибіотики можна купити вільно». Задля подолання антибіотикорезистентності на Міжпрограмній консультації щодо ролі первинної медико-санітарної допомоги в належному застосуванні лікарських засобів і зниженні стійкості до протимікробних препаратів, котра відбулася в Казахстані 30 жовтня1 листопада, було виділено основні напрямки роботи для врегулювання проб­ леми, а саме: впровадження експрес-тестування, щоб надати можливість лікарям приз­начати антибіотики вузького спектра дії (наприклад, тест Strep A); запровадження технологічних інновацій для удосконалення епіднагляду, схем призначення медикаментозної терапії та покращення обізнаності населення; повна заборона безрецептурного продажу антибіотиків та впровадження зобов’язання зберігати рецепт в аптеці протягом 6 місяців або перехід на електронний рецепт; продаж точної кількості протимік­ робних таблеток або запровадження системи, яка дає змогу повертати антибіотики, що залишилися після завершення курсу лікування; впровадження відтермінованого рецепта; організація комунікаційних кампаній для лікарів та населення стосовно способів вирішення проблеми стійкості до протимікробних засобів. У Центрі громадського здоров’я пообіцяли: після ретельного аналізу запропонованих пропозицій вони почнуть поетапну адвокацію доцільності впровадження цих змін в Україні. За матеріалами офіційного веб-сайту «Центр громадського здоров’я МОЗ України»

З 1 СІЧНЯ 2019 РОКУ ПОСАДОВІ ОБОВ’ЯЗКИ ГОЛОВНОГО ЛІКАРЯ МЕДИЧНОГО ЗАКЛАДУ ВИКОНУВАТИМУТЬ 2 ФАХІВЦІ: ГЕНЕРАЛЬНИЙ ДИРЕКТОР ЗАЙМАТИМЕТЬСЯ КЛЮЧОВИМИ АДМІНІСТРАТИВНИМИ ПИТАННЯМИ, А МЕДИЧНИЙ — КУРУВАТИМЕ ВСІ МЕДИЧНІ ПРОЦЕСИ. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

4

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

16 листопада 2018 року

ОЧІК УВАННЯ

ПЕРСПЕК ТИВА

ЗАТВЕРДЖЕНО НОВІ ПРАВИЛА РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОГРАМИ «ДОСТУПНІ ЛІКИ»

З

1 квітня 2019 року препарати за програмою «Доступні ліки» можна буде отримати в будьякій аптеці країни за електронним рецептом, котрий уведуть в обіг у межах реалізації медичної реформи разом з електронними медичними картками, електронними направленнями до «вузьких» спеціалістів і електронними лікарняними. На сьогодні «Доступні ліки» можна знайти у 8003 аптеках, які підписали договори з органами місцевої влади. Останні й відшко-

довують вартість ліків за рахунок коштів, котрі МОЗ перераховує їм із держбюджету. Прийдешні зміни пов’язані з тим, що з 2019 року над програмою «Доступні ліки» візьме шефство Національна служба здоров’я (НСЗУ). «З 1 квітня 2019 року програму «Доступні ліки» буде перетворено на класичну програму реімбурсації лікарських засобів. Субвенцію на неї отримуватимуть не місцеві органи влади, а Національна служба охорони здоров’я України, яка контактуватиме з усіма апте-

ками», — повідомив Голова НСЗУ Олег Петренко. Крім того, 30 жовтня Уряд затвердив внесення змін до Постанови від 17.03.2017 р. №152 «Про забезпечення доступності лікарських засобів». Із цього часу сімейним лікарям, які є фізичними особамипідприємцями (ФОП), дозволено виписувати рецепти за державною програмою «Доступні ліки». За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України та онлайн-видання «Сьогодні»

КОНК У РСНИЙ ВІД БІР

ВИЗНАЧЕНО РЕГІОНАЛЬНИХ ТРЕНЕРІВ З ІСРС-2

М

іністерство охорони здоров’я оголосило список із 34 лікарів (терапевти, педіатри та сімейні лікарі), які пройдуть навчання і працюватимуть тренерами з впровадження системи міжнародної класифікації первинної медичної допомоги (ІСРС-2) у своєму регіоні. За результатами відкритого конкурсу регіональними тренерами з класифікації ICPC-2 стали: Ковалик Ірина — сімейний лікар, м. Вінниця (Вінницька обл.); Михайлевський Богдан — педіатр, м. Ковель (Волинська обл.); Дмитрук Віталій — сімейний лікар, м. Ківерці (Волинська обл.); Черній Олександра — заступник головного лікаря, с. Сурсько-Литовське, Дніпровський р-н (Дніпропетровська обл.); Міхєєв Володимир — сімейний лікар, м. Дніпро (Дніпропетровська обл.); Тарасова Валерія — асистент кафедри внутрішньої медицини №1 Донецького національного медичного університету, м. Слов’янськ (Донецька обл.); Воздіган Наталя — сімейний лікар, м. Маріуполь (Донецька обл.); Яцура Євгеній — сімейний лікар, м. Краматорськ (Донецька обл.); Буланов Тарас — в. о. директора КНП «ЦПМСД Пулинської райради», смт Пулини (Житомирська обл.); Мешко Євген — головний лікар КНП «ЦПМСД м. Мукачева», сімейний лікар, м. Мукачево (Закарпатська обл.); Пузік Світлана — доцент кафедри загальної практики-сімейної медицини та

гастроентерології Запорізької медичної академії післядипломної освіти, м. Запоріжжя (Запорізька обл.); Пушина Ольга — сімейний лікар, м. Запоріжжя (Запорізька обл.); Попович Віталій — терапевт, м. ІваноФранківськ (Івано-Франківська обл.); Поштарук Катерина — сімейний лікар, м. Київ; Халімоненко Марина — сімейний лікар, м. Київ; Горбатюк Алла – терапевт, м. Вишневе (Київська обл.); Нагорний Сергій — сімейний лікар, с. Гнідин (Київська обл.); Васецька Світлана — головний лікар КНП «АЗП-СМ», м. Кропивницький (Кіровоградська обл.); Незнановський Михайло — сімейний лікар, смт. Добротвір, Кам’янка-Бузький р-н (Львівська обл.); Заставний Ігор — сімейний лікар, смт. Краковець, Яворівський р-н (Львівська обл.); Бочков Володимир — терапевт, м. Миколаїв (Миколаївська обл.); Чорна Зоя — сімейний лікар, с. Кам’янка, Біляївський р-н (Одеська обл.); Каташінська Ірина — сімейний лікар, смт. Доброслав, Лиманський р-н (Одеська обл.); Боровик Надія — педіатр, м. Кременчук (Полтавська обл.); Долик Микола — завідувач амбулаторії загальної практики №2 КНП «ЦПМСД «Центральний», м. Рівне (Рівненська обл.); Сташко Оксана — педіатр, м. Суми (Сумська обл.);

Дударенко Віталій — сімейний лікар, с. Баворів, Тернопільський р-н (Тернопільська обл.); Кравченко Ірина — доцент кафедри сімейної медицини Харківської медичної академії післядипломної освіти, м. Харків (Харківська обл.); Лобортас Оксана — сімейний лікар, м. Харків (Харківська обл.); Яремчук Тетяна — педіатр, м. Берислав (Херсонська обл.); Брухнова Анжеліка — завідувачка амбулаторії, м. Хмельницький (Хмельницька обл.); Зубова Валентина — сімейний лікар, Мліївська ОТГ (Черкаська обл.); Опаленко Марина — педіатр, м. Умань (Черкаська обл.); Дутчук Руслана — сімейний лікар, м. Вашківці (Чернівецька обл.). Після навчання регіональний тренер повинен буде провести серію тренінгів для лікарів у центрах свого регіону, що надають первинну медичну допомогу, згідно з планом і прозвітувати координатору проекту. У кожній області тренінги здійснюватимуть 2-3 регіональні тренери. За результатами роботи регіональний тренер з ІСРС-2 отримає запрошення на конференцію, що відбудеться в Києві. Крім того, робота в тренерській команді буде перевагою під час відбору на оплачуване стажування для лікарів первинної ланки у Польщі. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

З ПОЧАТКУ 2018 РОКУ НА КІР ЗАХВОРІЛИ 36 455 ЛЮДЕЙ: 14 111 ДОРОСЛИХ І 22 344 ДИТИНИ. ЯКЩО СИТУАЦІЯ НЕ ЗМІНИТЬСЯ, ДО КІНЦЯ РОКУ КІЛЬКІСТЬ ТАКИХ ХВОРИХ МОЖЕ ПЕРЕВЕРШИТИ НАЙВИЩИЙ ПОКАЗНИК ЗАХВОРЮВАНОСТІ, ЩО БУВ ЗАФІКСОВАНИЙ В УКРАЇНІ З 1991 РОКУ — 42 724 ОСОБИ У 2006 РОЦІ. За матеріалами офіційного веб-сайту Центру громадського здоров’я Міністерства охорони здоров’я України

Фармкомпанії готові до відкриття даних кліндосліджень, а система — ні

В

иконувачка обов’язків Міністра охорони здоров’я Уляна Супрун повідомила: на сайті Державного експертного центру МОЗ України вже працює Реєстр клінічних випробувань лікарських засобів. Скористатися ним може кожен. Інформація в ньому систематизована за кількома категоріями: патологічний стан — конкретне захворювання; місця проведення дослідження — регіони України, де є лікарні, на базі яких тривають випробування; препарати — якщо цікавить дослідження конкретних ліків; профіль випробування — галузь медицини. Натомість представники фармацевтичних компаній, що спонсорують проведення клінічних досліджень, стверджують: вони готові до розголошення даних, які не є конфіденційними і не становлять комерційної таємниці, але система відкриття таких даних ще перебуває в розробці. Зокрема, Голова Української асоціації клінічних досліджень (УАКД) Іван Вишнивецький зазначив: створення Державним експертним центром офіційного відкритого реєстру всіх клінічних досліджень замало. «Це можна вважати першим кроком, але дані про результати нових досліджень поки що недоступні», — зазначив експерт. За матеріалами ІА «ІнтерфаксУкраїна» та офіційної сторінки Уляни Супрун у Facebook

Вступний «поріг» на фармацію підняли до 130 балів

У

2019 році для абітурієнтів, які вступатимуть на спеціальність «Фармація, промислова фармація», конкурсний бал із профільних предметів становитиме не менше 130. Крім української мови профільними для вступників будуть біологія або хімія (другий конкурсний предмет), фізика або математика (третій конкурсний предмет). «Нові умови дадуть змогу відбирати в університет кращих абітурієнтів не лише на спеціальності «Стоматологія», «Медицина» та «Педіатрія», а й на «Фармацію». Це важливо, адже рішення фармацевта і провізора також безпосередньо впливають на здоров’я пацієнта», — стверд­ж ують у МОЗ. Для спеціальностей «Медицина», «Педіатрія» та «Стоматологія» вимога щодо мінімального прохідного балу сертифікатів ЗНО залишається на рівні 150 (минулого року медуніверситети зменшили кількість зарахованих студентів як на бюджетні місця, так і на контракт). «Встановлення порогового балу призвело до прогнозованого зниження чисельності абітурієнтів, яким вдалося подолали такий бар’єр. Найбільше це торкнулося власне студентів, котрі вступали на контрактну форму навчання», — прокоментували ситуацію у МОЗ. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

5

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

НАЦІОНАЛЬНА ПРОГРАМА ІМУНОПРОФІЛАКТИКИ —

МРІЯТИ НЕ ШКІДЛИВО?

Ситуація з розгулом вакцинокерованих інфекцій в Україні нагадує трясовину. Кожен по-своєму пояснює, чому вона засмоктує ще глибше: одні нарікають на закони, інші — на виконавців, однак усі розуміють, що країні потрібен масштабний і далекоглядний «план виходу». Чи стане таким Стратегія розвитку національної програми імунопрофілактики, яка поки що нагадує чергову версію «витягування себе з болота» в стилі барона Мюнхаузена?

Вікторія ЗАДОРОЖНА, директор ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л. В. Громашевського НАМН України», членкореспондент НАМН України, доктор медичних наук, професор

Н

аразі в Україні діють два базові закони, належне виконання яких дало б змогу навести лад у нинішній ситуації з імунопрофілактикою населення. Це Закон України від 24.02.94 р. №4005-ХІІ

6

«Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» та Закон України від 06.04.2000 р. №1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб». Також 21 жовтня 2009 року прийнято Закон України №1658-VI «Про затвердження Загальнодержавної програми імунопрофілактики та захисту населення від інфекційних хвороб на 2009-2015 роки». Зрозуміло, що термін дії вказаної програми вже завершився, до того ж вона не була виконана через недофінансування. Маємо ще один керівний документ — Указ Президента України від 13.12.2016 р. №553/2016 «Про заходи, спрямовані на забезпечення додержання прав осіб з інвалідністю», де зокрема було

прописано вимогу розробити та затвердити нову загальнодержавну програму імунопрофілактики (з 2017 року). Однак цього також не зробили. Виникає питання: що заважає виконувати прийняті закони, укази Президента України, чинні накази МОЗ і чи врятує від такої недбалості Стратегія розвитку національної програми імунопрофілактики та захисту населення від вакцинокерованих інфекцій до 2022 року? З перших років незалежності України в нашій державі завжди розробляли і затверджували програми імунопрофілактики населення, й до 2008 року їх таки виконували (принаймні в частині охоплення населення щепленнями згідно з Календарем, яке досягало 95% і більше). Нині нас переконують у тому, що лікарі насправді видавали «липові довідки», а реальні показники вакцинації не відповідали офіційній статистиці. Але ж вони однозначно були набагато вищими, ніж останніми роками! Бо з 2008 року загальнодержавні програми імунізації населення почали «кульгати» на обидві ноги — їх критичне недофінансування призвело до того, що процес закупівлі вакцин перетворився на пунктирну пряму з величезними пробілами. У 2014 році МОЗ України видало Наказ №551 «Про удосконалення проведення профілактичних щеплень в Україні», однак його знову ж таки ніхто не виконував у повному обсязі. У травні 2018 року на зміну «застарілому» вийшов новий Наказ МОЗ №947 «Про внесення змін до Календаря профілактичних щеплень в Україні», проте ситуація суттєво не змінилася. Бо причина не в документі, а в його виконанні чи навпаки — у невиконанні, тобто у відсутності належного фінансування та регулярних закупівель вакцин у необхідних обсягах. Нині більшість проблем списують на антивакцинальну кампанію. Так, дійсно, в Україні, як і в інших державах світу, вона мала місце і певним чином вплинула на рівень охоплення щепленнями. Однак на сьогодні це питання не настільки актуальне, аби суттєво погіршити стан імунопрофілактики. Навпаки, люди більше переймаються тим, де знайти вакцини, наскільки вони ефективні та якісні, і, на жаль, не завжди отримують вичерпні відповіді на свої запитання. Наразі українців заспокоюють, що вакцин достатньо, їх дефіцит подолано завдяки закупівлям через міжнародні організації. Так, для більшості інфекційних хвороб, профілактика яких є обов’язковою згідно із чинним Календарем щеплень, їх нині дійсно достатньо, але тільки для пла-

нового застосування. Однак за майже десятирічний період дефіциту вакцин утворився великий прошарок невакцинованого та недовакцинованого населення, яке не отримало необхідних щеплень у визначеному Календарем віці. Воно також потребує якнайшвидшого захисту, оскільки належить до групи епідемічного ризику. Можливо, закупівля вакцин через міжнародні організації (як це відбувається зараз) і була вимушеним кроком для України, враховуючи їх критичну нестачу в державі. За цих умов нам пропонують покладатися на гарантії міжнародних організацій щодо якості вакцин, однак відповідальність за те, що відбувається в нашій країні, несуть не міжнародні організації, а органи української влади. Тому Україні як європейській державі зі значним досвідом регуляторної практики в цій галузі потрібно повертатися до тих механізмів закупівлі та процедур, котрі були гармонізовані з належними практиками ЄС, особливо у сфері реєстрації, контролю якості вакцин, використання сучасних монодозових препаратів. Це також сприятиме підвищенню прихильності населення до вакцинопрофілактики, яку не доведеться «виховувати» методом батога, оскільки у відповідь на жорсткіший тиск (на тлі нинішніх негараздів і непорозумінь) отримаємо ще більший спротив з боку батьків і збільшення неправдивої інформації про щеплення. Потрібно повертати довіру громадян до державної політики у цій царині. Водночас парадоксальним виглядає той факт, що замість прийняття чергової загальнодержавної програми імунопрофілактики населення, її належного фінансування та виконання нам пропонують Стратегію розвитку програми, якої… не існує. Тож треба було спочатку щось прийняти, аби потім його розвивати. Чи бодай передбачити створення такої програми у Плані заходів щодо реалізації згаданої стратегії! До того ж затвердження Стратегії розпорядженням Кабміну — це, так би мовити, не той рівень. Коли в державі ігноруються вимоги законів, кого «злякають» наслідки невиконання розпорядження Уряду? Тож можна було послуговуватися і Наказом МОЗ №947. Так, він «нижчий за рангом», однак якщо його виконувати в повному обсязі (коли забезпечені всі необхідні для цього умови), то ситуацію вдасться змінити на краще. Тому я не розумію, навіщо приймати Стратегію в тому вигляді, у якому її було розроблено й подано на громадське обговорення. Також виникають серйозні зауваження до Плану заходів з її реалізації. Головне, що за кожним пунктом має бути «закріплена» вказівка відносно його фінансування в повному обсязі. Усе повинно бути прораховано, а не обіцяно в межах незрозумілого фінансування. Крім того, у всі роки незалежності України до розробки документів такого рівня залучали широке коло фахівців, зокрема науковців, нинішня ж Стратегія народилася поза зоною їх експертної думки та пропозицій. Загалом після ознайомлення з проектом цього документа складається враження, що він спрямований не стільки на відновлення системи імунопрофілактики, котра успішно функціонувала в Україні протягом багатьох десятиріч, та її ефективності, скільки на подальшу розробку планів, проектів документації тощо. Наведені в Стратегії передбачувані результати не дають чіткої картини майбутньої законодавчої бази з імунопрофілактики та створення ефективної системи епідеміологічного нагляду, що могли б функціонувати самостійно (як це було раніше), без постійних консультацій і допомоги з боку міжнародних, благодійних та громадських організацій.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

16 листопада 2018 року

Документ, який запропоновано для обговорення, не замінить Національної програми імунізації, він може лише посприяти розвитку останньої (у разі її затвердження). Тому, проаналізувавши проект Стратегії ще на етапі його обговорення, ми подали до МОЗ свої пропозиції, які ледь вмістилися на шести друкованих аркушах. Минуло вже кілька місяців, але нам досі невідома доля наших пропозицій. Чи будуть вони враховані в остаточному варіанті документа? Хочеться сподіватися на відновлення в Україні ефективно функціонуючої системи вакцинопрофілактики, аби поняття «вакцинокеровані інфекційні хвороби» не втратило свого значення. Андрій ВОЛЯНСЬКИЙ, завідувач кафедри клінічної імунології ХМАПО, завідувач лабораторії імунореабілітації ДУ «Інститут мікробіології та імунології ім. І. І. Мечникова НАМН України», лікар вищої категорії, доктор медичних наук

Б

удь-який стратегічний документ має передусім чітко встановлювати зрозумілі цілі, а також пропонувати план їх досягнення. Натомість у згаданій Стратегії навіть на рівні «азів» виникають непорозуміння. Зокрема, автори Стратегії визначають її метою зниження захворюваності на вакцинокеровані інфекційні хвороби, смертності та інвалідності внаслідок цих хвороб, у тому числі й шляхом «прийняття рішень, заснованих на доказовій медицині та передовому досвіді глобального рівня». Що це за рішення і до чого вони під час розробки стратегічного документа? Також у проекті наголошено на тому, що Стратегія має відповідати низці чинних документів (їх перелік і рівень досить солідний), однак виникає один важливий нюанс — більшість із вказаних «маяків» Стратегії, розрахованої до 2022 року, втратили актуальність, оскільки термін їх дії добігає кінця найближчим часом. А де ж перспектива? Надзвичайно важливий розділ — напрями і шляхи реалізації Стратегії, у якому йдеться про необхідність удосконалення національного законодавства, зокрема шляхом комплексного перегляду та гармонізації з міжнародними стандартами нормативно-правових актів, котрі формують державну політику й регулюють питання імунопрофілактики. Однак чому тоді не запропоновано таких фундаментальних заходів, як довгоочікуване прийняття Закону України «Про імунопрофілактику» або ж доповнення до двох чинних законів України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» і «Про захист населення від інфекційних хвороб»? Адже всі вторинні нормативні акти повинні бути приведені у відповідність до основних законів. Ще одним завданням визначено створення і зміцнення механізмів координації та співробітницт­ва між усіма сторонами, залученими до виконання програми, однак про які саме сторони йдеться — невідомо. Таємницею для громадськості залишається й те, що пропонують автори документа на виконання наступного завдання: «розробка і використання на практиці підкріплених розрахунками багаторічних планів». Яких саме планів? Окрім того, у документі містяться загальні тези, які наразі вже не потребують озвучення, оскільки давно затверджені чинним законодавст­вом. Наприклад, невже Конституція та інші закони України не гарантують громадянам дос­т упу до заходів з імунопрофілактики (інша справа, як це реалізується на практиці)? Тоді навіщо автори знову висувають гасло «забезпечення справедливого всеохоплюючого доступу населення країни до ефективних, безпечних та економічно обґрунтованих заходів з імунопрофілактики», начебто в інший спосіб, аніж через прийняття нової Стратегії, це зробити неможливо? І знову ж таки, де гарантії реального втілення в життя згаданого «дороговказу»?

Хоча Стратегія декларує забезпечення ефективного централізованого планування, вжиття заходів з імунопрофілактики в умовах децентралізованої системи охорони здоров’я та забезпечення інтеграції компонентів програми імунізації в систему охорони здоров’я, однак при цьому в документі не вказано, як саме цього досягти. Наступне ж задеклароване завдання: «оптимізація конкурентного середовища на вітчизняному ринку вакцин шляхом розширення асортименту вакцин гарантованої якості» — узагалі неможливо виконати, оскільки Україна закуповує вакцини лише через одного постачальника — ЮНІСЕФ! До речі, умови співпраці цієї організації та МОЗ України (меморандуми) так і не було оприлюднено, тож суспільство не може оцінити рівень виконання обов’язків сторонами — підписантами цих документів. Викликає подив й вимога Стратегії щодо підвищення ефективності систем закупівлі вакцин на підставі результатів регулярного проведення оцінок їх виробничих показників. Навіщо оцінювати виробничі показники, якщо вакцини визнані безпечними й ефективними? Ще одне питання: хто стане контролером над усіма контролерами, адже Стратегія передбачає «проведення періодичної оцінки діяльності національних контролюючих органів (у рамках встановлених міжнародних стандартів виконання необхідних функцій)»? Планується, що такий контролер займатиметься ще й формулюванням планів інституційної розбудови, орієнтованих на вирішення нагальних проблем. Що це за «інституційна розбудова», нікому не пояснюють. Не вказано й те, кому в Україні доручать таке завдання реалізації Стратегії, як «розгляд впровадження нових вакцин у контексті комплексних планів заходів щодо ефективнішої боротьби з цільовими хворобами». Цікаво, що в документі згадується про необхідність забезпечення координації (між державним і приватним сектором) заходів з імунізації та гарантії якості вакцинації в приватних клініках. А чому ніхто не збирається вживати подібних заходів у державних установах? Чи там уже панує ідеальний порядок? Ніхто не сумнівається у важливості формування в населення, медичної спільноти та предс­ тавників державної влади свідомого ставлення до проблеми імунопрофілактики. Однак пропозиція розробників Стратегії залучити до цієї справи лідерів громадської думки виглядає аморфною. Як саме вони стимулюватимуть прихильність населення до імунізації на всіх рівнях, включаючи регіональний, що й передбачено Стратегією? Вони мусять працювати у штаті МОЗ, укладати з ним контракт чи просто вакцинуватися в прямому ефірі? Тобто маємо багато «побажань» і мало кон­ кретики, і це стосується як фундаментальних питань, так і деталей (не кажу дрібниць, бо таких у важливій справі не існує). Тому й очікувані результати, прописані в документі, виглядають сумнівними. Зокрема, елімінація кору прогнозується орієнтовно до 2020 року. Це неможливо навіть за ідеальної стратегії, оскільки фахівці стверджують, що у 2019 зберігатиметься підйом захворюваності на цю недугу, а у 2023 році

очікується початок нового. З метою ж контролю над гепатитом В пропонується вже у 2019 році досягти понад 95% охоплення вакцинацією дітей у перші 24 години після народження. По-перше, це неможливо, по-друге, і не потрібно, оскільки, наприклад, у США проти гепатиту В при народ­ женні вакцинують лише приблизно 60% дітей. Особливу увагу привертає можливість досягнення фінансової стабільності національних програм імунізації. Стратегією обіцяно щорічне 100% виконання бюджету та закупівлі в межах Календаря профілактичних щеплень, відсутність перебоїв у поставках якісних і безпечних вакцин та витратних матеріалів для ін’єкцій, а також формування необхідних (у тому числі й буферних) їх запасів на всіх адміністративних рівнях. Досягти вказаного планують орієнтовно у 2018 та 2020 роках, оскільки дані оцінювання ефективного управління вакцинами підтверджуватимуть кожні 2 роки. Чи ж можливо це, якщо нині ЮНІСЕФ закуповує вакцини із запізненням (наприкінці 2018 року поставлено лише 18% вакцин, придбаних за бюджетні кошти ще 2017 року)? Про яке ефективне управління вакцинами йдеться, коли деякі з них закуплені в кількості, що набагато перевищує реальні потреби? Водночас бюджет закупівель за 5 останніх років зменшився більше ніж удвічі (з 35 до 14 млн дол.). Які отримаємо перспективи, коли фінансове забезпечення реалізації Стратегії обіцяно здійснювати за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів у межах асигнувань, передбачених на відповідний рік? Щоправда, радять очікувати на підтримку благодійних фондів, міжнародну технічну та фінансову допомогу й інші джерела, не заборонені законодавством. Що ж, будемо чекати. На жаль, ніхто не пропонує українцям перс­ пективи відновлення розробки та виробництва власних імунобіологічних препаратів. Про це в «далекоглядній» Стратегії — жодного слова. Як і про персоніфікацію (індивідуалізацію) вакцинопрофілактики, що є надійним шляхом до підвищення її ефективності. Тож у цілому вважаю, що запропонований суспільству проект Стратегії є дуже слабким, позбавленим конкретики, відтак недієздатним і застарілим ще на етапі його підготовки до затвердження.

Ольга ПОДОЛЮК, асистент кафедри інфекційних хвороб Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця, кандидат медичних наук, лікар вищої категорії

Я

практикуючий лікар і не знаходжу в запропонованій Стратегії відповіді на два головні питання: як буде забезпечено і перевірено ефективність вакцинації та гарантовано її безпечність? Наприклад, закуплено певну вакцину і щеплено нею 95% населення. Чи можемо бути впевненими в тому, що ці громадяни та суспільство в цілому убезпечені від конкретної інфекції? Чи знову пере-

вірятимемо «на практиці», дочекавшись наступного її спалаху або й епідемії? А чому б не оцінити ефективність масової вакцинації, провівши в певній групі пацієнтів відповідні дослідження — на наявність імунної відповіді до і після щеплення. Це те, що нині називають індивідуалізованим підходом до вакцинації. На жаль, у Стратегії я не знайшла положень про те, як саме контролюватимуть ефективність вакцинації, хоча це дуже актуально. Ще одна важлива сфера відповідальності держави перед населенням — гарантія безпечності вакцинації. У Стратегії міститься згадка про необхідність відстежувати можливі поствакцинальні реакції. Однак жодного слова не сказано про алгоритм дій держави в разі виникнення ускладнень після щеплення. Яку відповідальність вона нестиме перед пацієнтом чи його родиною? Кажу про це, бо саме питання ефективності та безпечності вакцин найбільше турбують наших пацієнтів. Навряд чи хтось з них запитає в лікаря про колективний імунітет, відсоток охоплення вакцинацією, натомість найперше вони поцікавляться, чи будуть захищені від хвороби після вакцинації та чи не завдасть вона шкоди здоров’ю і де гарантії того, що держава відповість за негативні наслідки щеплення, коли такі виникнуть. До того ж у кожного лікаря є пацієнти, наприк­лад, із тяжкими хронічними патологіями, яким, з одного боку, украй важливо вакцинуватися, бо за станом здоров’я їм особливо небезпечно хворіти на інфекційні недуги, а з іншого — у них виникає побоювання, що й вакцинація може спричинити ускладнення чи небажану реакцію. Тому вони вагаються: робити щеплення чи ні, а в разі прийняття позитивного рішення скрупульозно радяться щодо вибору вакцини. Та коли вакцини проти грипу, які наразі надходять в Україну, використовують у країнах Європи, то про деякі інші цього не скажеш. Сучасні пацієнти добре засвоїли мудрість «сім разів перевірити» і досить начитані, тому за наявності коштів звертаються до приватних лабораторій, аби визначити наявність антитіл до певної інфекції напередодні щеплення або ж опісля перевірити, чи виявилося воно ефективним. Однак якщо вже держава приймає стратегічні документи в цьому напрямку, вона повинна передбачити вирішення подібних питань на глобальному, а не індивідуальному рівні. Аби ні лікар, ні пацієнт не виявилися крайніми та відповідальними за все.

Н А С Т У ПН А Т Е М А Шановні читачі! Відкриваючи «Дискусійний клуб», ми ставили за мету дати кожному лікарю можливість висловитися з приводу наболілого. Тема нашого наступного обговорення:

«Охорона праці медиків — права зникають навіть на папері?»

Чекаємо ваших листів на адресу: 04211, м. Київ, а/с 138, редакція газети «Ваше здоров’я» або на e-mail: vz@vz.kiev.ua

ПРОПОЗИЦІЯ РОЗРОБНИКІВ СТРАТЕГІЇ ЗАЛУЧИТИ ДО ЦІЄЇ СПРАВИ ЛІДЕРІВ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ ВИГЛЯДАЄ АМОРФНОЮ. ЯК САМЕ ВОНИ СТИМУЛЮВАТИМУТЬ ПРИХИЛЬНІСТЬ НАСЕЛЕННЯ ДО ІМУНІЗАЦІЇ НА ВСІХ РІВНЯХ, ВКЛЮЧАЮЧИ РЕГІОНАЛЬНИЙ, ЩО Й ПЕРЕДБАЧЕНО СТРАТЕГІЄЮ? ВОНИ МУСЯТЬ ПРАЦЮВАТИ У ШТАТІ МОЗ, УКЛАДАТИ З НИМ КОНТРАКТ ЧИ ПРОСТО ВАКЦИНУВАТИСЯ В ПРЯМОМУ ЕФІРІ?

7

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

ЧИ СТАНЕ БАГАТШИМ СІМЕЙНИЙ ЛІКАР?

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

№33 34 (1473 1474) 27.08.2018

ЧИТАЙТЕ ЕЛЕКТРОННУ ВЕРСІЮ ГАЗЕТИ НА НАШОМУ САЙТІ WWW.VZ.KIEV.UA

ЗА ЧИЙ КОШТ ЛІКУВАТИ ХВОРИХ НА ДІАБЕТ? Головна причина страждань хворих на цукровий діабет — загальнодержавне недбальство. Формуючи держав­ ний бюджет на 2018 рік, ані МОЗ, ані Мінфін, ані де­ путати Верховної Ради не визначили правил розподілу коштів, закладених для придбання інсуліну. Хоча всі без винятку області заздалегідь передали точні підрахунки потреби в лікарських препаратах, спираю­ чись на дані державного електронного реєст­ СТОР. ру хворих на діабет.

18

ОПЛАТА ПРАЦІ ПО-НОВОМУ:

ХАОС НЕМИНУЧИЙ?

ВАЛЕНТИН ПІОНТКОВСЬКИЙ: Я НЕ ПРАГНУ ЗА КОРДОН, Я ЛЮБЛЮ УКРАЇНУ Хірургічне відділення — середовище конкурентів. І тут усе просто: заходиш в операційну і показуєш, на що здатен. Можна багато розповідати про те, який ти спеціаліст, читати лекції — тебе або визнають, або ні. Авторитет можна СТОР. завоювати лише ділом.

20

НОВИНИ

Кардинальна реформа системи фінансування галузі докорінно змінює принципи оплати праці персоналу медичних закладів. Як саме кошти «ходитимуть за пацієнтом», і скільки їх «дійде» до зарплати лікаря первинної ланки?

МОЗ ПРОПОНУЄ УДОСКОНАЛИТИ ЩЕ НЕ СТВОРЕНУ ЦЕНТРАЛІЗОВАНУ ЗАКУПІВЕЛЬНУ ОРГАНІЗАЦІЮ ПРОГРАМА «ЛІКУВАННЯ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ ЗА КОРДОНОМ» ЗНОВУ ЗАЛИШИЛАСЯ БЕЗ ФІНАНСУВАННЯ ОПЛАТА КОМУНАЛЬНИХ ПОСЛУГ МЕДЗАКЛАДІВ — ОБОВ’ЯЗОК МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ ДЛЯ ДОНБАСУ СТВОРЯТЬ ОКРЕМУ СТРАТЕГІЮ РЕФОРМУВАННЯ МЕДИЦИНИ

2-5 СТОР.

Із впровадженням нового механізму фінансування на первинці деякі ліка­ рі вже очікують обіцяних підвищень заробітної плати, сподіваючись, що керівник неодмінно позолотить руку, котра підписала багато декларацій з пацієнтами. Чи справді кошти розпо­ ділятимуть за принципом: «Той воду носить, той файно просить, а той ледащо»? І чи узаконений такий метод оплати праці? СТОР.

6

СПЕЦПРОЕКТ: МРІЇ ТА РЕАЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ

Ольга ЛИТВИНОВА, доцент кафедри соціальної медицини, організації та економіки охорони здоров’я з медичною статистикою Тернопільського медичного університету, магістр державного управління, кандидат медичних наук

У чому різниця? Перше, на що слід звернути увагу, — так зва­ на фіксованість виділених коштів. Нині часто говорять: зміна принципів фінансування галузі полягає в тому, що замість ліжка тепер оплачува­ тимуться послуги для конкретного пацієнта. Так от в Україні обсяги виділених на медицину коштів «прив’язували» до кількості ліжок тільки до 1993 року. Пізніше їх завжди виділяли за теоретичним принципом «на душу населення», а фактично — за залишковим. Спочатку — через дотації, потім — через субсидії, але стільки, скільки «не можна було не виділити», тобто по мінімуму на заробітну плату та комунальні платежі. Решту необхідних для утримання закладів коштів головні лікарі здобували методом «якось викрутитися». Ниніш­ ня реформа змінила лише назву фіксації коштів, тепер це звучить як «Гроші йдуть за пацієнтом», фактично ж маємо ту саму прив’язку фінансу­ вання «на душу населення». Різниця полягає тільки в тому, що раніше цю суму виділяли авто­ матично, а сьогодні — через підписані лікарями первинної ланки декларації з пацієнтами. Уряд обіцяв, що нинішня капітаційна ставка (з ураху­ ванням коригуючих коефіцієнтів) передбачена на 2018 рік й надалі змінюватиметься. Хоча вже на етапі формування державного бюджету на нас­ тупний рік пролунали заяви про те, що тариф за ведення пацієнта на первинному рівні надан­ ня медичної допомоги становитиме 370 грн, як і цьогоріч. Незмінною залишиться і його структура. І все це начебто з метою стабілізації системи, аби всі звикли до нової моделі фінан­ сування, до того ж доцільності збільшення заз­ наченої суми МОЗ поки що не вбачає. Утім, у будь-якому випадку обсяги отриманих коштів на первинній ланці залежатимуть від кіль­ кісного та вікового складу потенційних пацієнтів і аж ніяк не від наданої допомоги. Як працюватиме така система розподілу фі­ нансування, наразі спрогнозувати важко, оскіль­ ки на сьогодні ще існують субвенції, тож заклади, що уклади договори з НСЗУ в першій «хвилі»,

8

отримують подвійне фінансування. Реальні дані щодо спроможності чи неспроможності системи стануть очевидними у 2019 році. На жаль, аналіз проекту Держбюджету на 2019 рік виявляє нега­ тивні тенденції щодо подальшого фінансування галузі охорони здоров’я. Порівняно із 2018 роком, коли обсяги виділених на галузь коштів становили 3,5% ВВП, у 2019 році вони не перевищуватимуть 3,2% від прогнозованого ВВП. Хоча в абсолютних числах нібито сума коштів на охорону здоров’я зросте на 9,67 млрд грн (126,3 проти 116,63 млрд грн у 2018 році). Зрозуміло, що за такого фінансу­ вання важко розраховувати на суттєве покращення ситуації в галузі, у тому числі й на первинці.

Чи все врахували? Спираючись на дані Databank is in the stage of filling up and testing щодо чисельності окремих вікових груп населення, ми визначили приблизні потен­ ційні витрати на первинну ланку за віковими кате­ горіями мешканців України. Так от якщо врахувати тарифи НСЗУ на 2018 рік і умови тотального під­ писання декларацій з лікарями, на первинну ме­ дичну допомогу має бути виділено 24,5 млрд грн. Натомість, за даними Профспілки працівників охорони здоров’я України, з 1 січня 2019 року фінансування первинної ланки передбачається в розмірі 15,3 млрд грн проти 13,3 млрд грн у 2018-му. Тобто доводиться сподіватися лише на те, що 38,5% населення України таки не підпи­ шуть декларацій із сімейними лікарями, і за ними «підуть» лише 240 грн. І навіть тоді малоймовір­ но, що виділених державою коштів вистачить для забезпечення гарантованого мінімуму. Капітаційну ставку на 2018 рік визначала компанія «Делойт Консалтинг Ел Ел Пі» із залу­ ченням Київської школи економіки за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного роз­ витку. Розрахунки проводили на підставі аналізу витрат у 100 центрах ПМСД із 10 регіонів України, де були зібрані дані щодо споживання та вартості відповідних послуг. Під час остаточного визначення розміру капі­ таційної ставки враховували коефіцієнт інф­ляції та зростання мінімальної заробітної плати. Тобто визначалися затрати з позицій status quo, що не передбачає розвитку. Так, на період 2018 року тарифи на відшкодування витрат на медичну допомогу пацієнтам, які підписали декларації зі своїми сімейними лікарями, відрізняються залежно від вікової категорії. Надалі їх обіцяли автоматично підвищувати. При цьому не враховували (навіть на 2018 рік) потенційне зростання тарифів на енергоносії та вартості медикаментів, які хворі закуповують самостійно. Адже відшкодування вартості ліків за договорами про реімбурсацію за програмою медичних гарантій стосується лише окремих пре­ паратів, включених до Національного переліку основних лікарських засобів. Тому, якщо розмір капітаційної ставки цього не враховуватиме, то

реальні обсяги відшкодувань за медичні послуги неухильно відставатимуть від затрат, що неодмін­ но призведе до занепаду системи. Аби створити повноцінну конкуренцію між державними та приватними закладами, які нада­ ватимуть первинну медико-санітарну допомогу в Україні, необхідно встановити розмір капітаційної ставки на рівні, що відповідає вартості таких по­ слуг у приватних закладах. Інакше їм (як, до речі, й лікарям — фізичним особам-підприємцям) буде економічно невигідно брати на себе забезпечення державних гарантій щодо надання ПМСД.

Вранці — послуги, ввечері — гроші? Загалом на первинну медичну допомогу в друго­ му півріччі 2018 року у Держбюджеті передбачено 8,05 млрд грн. Однак до сьогодні не розроблено механізму розподілу цих коштів в автономізова­ них медичних закладах, які підписали договори з НСЗУ. При тому, що в нових умовах розміри за­ робітної плати медичного персоналу вже не зале­ жать від бюджетної сітки. Головний лікар центру ПМСД одноосібно розпоряджається коштами, отриманими пропорційно до підписаних сімейними лікарями декларацій з пацієнтами (якщо в трудо­ вому договорі не прописаний умовний механізм подібного розподілу). Такий підхід приховує в собі низку небезпек. У п. 7 Порядку використання коштів, передбаче­ них у державному бюджеті для надання первинної медичної допомоги населенню, чітко вказано, що «оплата послуг первинної медичної допомоги за договором про медичне обслуговування населен­ ня, укладеним із НСЗУ, здійснюється на рахунки надавачів медичних послуг, відкриті в установах банків, на підставі звітів і рахунків, що внесені та­ кими надавачами медичних послуг до електронної системи охорони здоров’я». Зверніть увагу: оплата за надані послуги здійснюватиметься на підставі звітів і рахунків, внесених надавачами медичних послуг до електронної системи охорони здоров’я, тобто post factum. Тоді виникає питання: а за які кош­ти заклад функціонуватиме і надаватиме послуги до моменту отримання оплати? Можливо, ті, хто уклав договори з НСЗУ у першій хвилі, і нако­ пичать певні кошти за рахунок подвійного фінансу­ вання у 2018 році (субсидії плюс кошти від НСЗУ) й не відчують на собі риторичності цього питання, якщо його можна вирішити в юридичній площині. Однак надалі переважній більшості закладів такий «медовий» накопичувальний період не світить, як і відстрочка щодо оплати комунальних платежів та сплати податків. Тож наразі невідомо, як відбува­ тиметься цей процес у 2019 році. Також постає питання про те, як «ходитимуть кошти» за мігруючими пацієнтами, котрі зміню­ ватимуть сімейних лікарів. Його можна вирішити в разі оплати post factum за наявності повноцінного електронного реєстру, однак у нинішніх реаліях ви­ никає кілька ризиків: оплата за відсутнього пацієн­ та й неоплата за новоприбулого.

12 СТОР.

Хто головний? Ще одне питання: насправді кошти від НСЗУ «заробляють» лише сімейні лікарі, але заро­ бітну плату потрібно виплачувати ще й адмініст­ рації закладу, обслуговуючому, середньому медичному персоналу тощо? Окрім того, із цих коштів доведеться оплачувати комунальні послуги, вартість яких неухильно зростатиме, утримувати й ремонтувати приміщення, заку­ повувати витратні матеріали, інструментарій, обладнання, ліки для надання першої допомоги, засоби індивідуального захисту медичного пер­ соналу тощо. Також значна частина коштів ітиме на оподаткування. Тож на заробітну плату ліка­ рів залишиться значно менша сума, ніж добуток розміру капітаційної ставки та кількості підписа­ них декларацій. Тому, аби уникнути чварів ще й з приводу нерівномірного розподілу отриманих кош­тів серед медперсоналу, потрібно в трудо­ вому договорі детально прописати механізм їх розподілу, врахувавши інфляційні ризики та непопулярні урядові рішення. Чим прозорішим і зрозумілішим він буде, тим менше ілюзій та непорозумінь виникатиме в колективі. Усі працівники центрів ПМСД повинні чітко бачити, скільки реальних коштів залишається на заробітну плату і як вони розподіляються за коефіцієнтом трудової участі. Головні лікарі центрів ПМСД мають чітко усвідомлювати, що добробут і розвиток керованої ними установи в умовах реформування системи залежить від якісної роботи саме сімейних лікарів, їх профе­ сіоналізму, компетентності та зацікавленості в результатах роботи, котрі неод­мінно позначаться на кількості підписаних з пацієнтами декларацій, а отже, й на обсягах отриманих коштів. Ключовою функціональною одиницею ПМСД на сьогодні є сімейний лікар, а гаран­ том забезпечення надання медичної допомоги населенню — головний лікар центру ПМСД. Саме на нього покладено налагодження сис­ теми надання допомоги, оснащення закладу, забезпечення сервісних умов для пацієнтів і сімейних лікарів. Від його вміння встановлю­ вати ефективні комунікації з потенційними ін­ весторами, плекати або шукати компетентних фахівців залежатиме ефективність діяльності центру ПМСД, а відтак і здоров’я населення на прилеглій території. Відсутність таких навичок призведе до відтоку кваліфікованих кадрів у приватний сектор чи за кордон, а також до втрати пацієнтів і банкрутства закладу. Як мотивувати сімейного лікаря? Збіль­ шенням заробітної плати, хорошими умовами праці, можливостями професійного росту, со­ ціальною захищеністю. Чи може впоратися з цими завданнями керівник закладу первин­ ки? Без підтримки місцевої влади — ні. Як і без належної уваги держави до вирішення болючих питань, що виникають у процесі ре­ формування галузі.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

БЛОГ ПРАКТИКУЮЧОГО ЛІКАРЯ

16 листопада 2018 року

ІДЕОЛОГАМ РЕФОРМУВАННЯ ТРЕБА МИСЛИТИ СИСТЕМНО У тому, що фахова підготовка українських лікарів не гірша, ніж американських та італійських, дитячий хірург із Чернівців Олег Боднар неодноразово переконувався під час різноманітних європейських симпозіумів та конференцій. Укотре утвердився в цій думці, коли довелося на місяць очолити службу дитячої хірургії в екзотичній для нас країні — Гаїті. Саме йому, українцю, довірили таку відповідальну місію колеги з Європейської асоціації дитячих хірургів.

Олег БОДНАР, завідувач кафедри дитячої хірургії та отоларингології ВДНЗ України «Буковинський державний медичний університет», член Європейської асоціації дитячих хірургів, доктор медичних наук, професор

М

и часто зустрічаємося з колегами на різноманітних конгресах і симпозіумах, спілкуємося онлайн. Відверто кажучи, ніколи не відчував, що українська медицина та наші фахівці меншовартісні чи ж безграмотні порівняно із західними лікарями. Недофінансовані — так, проте не безсилі. Мій колега — завідувач відділення дитячої хірургії КМУ «Міська дитяча клінічна лікарня» м. Чернівці Микола Хома понад рік виконував складні операції та рятував дітям життя в регіональному госпіталі провінції Уамбо Республіки Ангола. До закордонних фахівців вимоги там високі: необхідні диплом, сертифікати курсів підвищення кваліфікації, категорія — тільки вища, вчений ступінь, завірений перелік оперативних технік, якими володіє лікар. І наш земляк пройшов відбір. Аспірантка кафедри внутрішньої медицини та інфекційних хвороб ВДНЗ України «Буковинський державний медичний університет» Вероніка Раца стажувалася в Університеті ім. Поля Сабатьє в Тулузі. І попри те що була вражена оснащенням лікарні, підготовкою фахівців, рівнем організації охорони здоров’я в цілому, зрозуміла: хоче працювати в Чернівцях і лікувати українців. Хоча мала всі шанси продовжити кар’єру у Франції. У мене за плечима теж неабиякий досвід роботи за кордоном. Коли фонд Fondazione Francesca Rava — NPH Italia вперше запропонував мені взяти участь у благодійній місії на Гаїті, я разом із колегами з Італії та США навчав двох місцевих фахівців дитячій хірургії та техніці проведення складних оперативних втручань. І хоча там, на іншому краю землі, про Україну ніхто нічого практично не знав, уже за тиждень мені дозволили виконання найскладніших операцій і прислухалися до моїх порад.

St. Damien Pediatric Hospital — європейська оаза посеред жебрацької Гаїті. Американські й

італійські благодійні фонди максимально забезпечили медзаклад. У відділенні дитячої хірургії є сучасний цифровий рентгенапарат, коагулятори, якісний хірургічний інструментарій, апарати ШВЛ. Проте там не вистачає медиків. На 10 млн гаїтянського населення — усього три дитячі хірурги, тому американські й італійські фахівці постійно їздять туди з благодійними місіями. А місцеві лікарі не припиняють вчитися. Цього року мене запросили в госпіталь Порто-Пренс не просто хірургом, а завідувачем відділення дитячої хірургії St. Damien Pediatric Hospital з функцією головного дитячого хірурга Гаїті. У той час місцевий фахівець поїхав на стажування, тому потрібно було його замінити. Звісно, приємно, що для цього обрали не італійця чи американця, а українця. У мене було дуже багато завдань: консультування важких хворих, проведення операцій, організація роботи всього відділення та прийом пацієнтів з інших лікувальних закладів (бо дитячі хірурги є тільки в цьому госпіталі). Ще під час минулої місії переконався: організація охорони здоров’я на Гаїті дуже слабка. Там узагалі немає поліклінічної служби, яка могла б проводити профілактичну роботу і вчасно виявляти ту чи іншу хворобу. А госпіталі є лише в столиці. Але навіть їх держава не забезпечує. Так, St. Damien Pediatric Hospital функціонує на дота­ ціях: італійські й американські фонди закуповують медикаменти, оплачують роботу медиків. Тобто хворі, які доїхали до столиці й звернулися до госпіталю, за лікування не платять. Я вирішив внести деякі корективи в роботу гаїтянської клініки. Наприклад, усі пацієнти надходили у так зване приймальне відділення — Еmergency Department. При цьому поруч опинялися новонароджена дитина з вродженою хірургічною патологією і хворий на тиф чи туберкульоз. А звідси — серйозна загроза зараження. Я запропонував, аби новонароджених одразу приймало відділення неонатології для уникнення контакту з інфекціями. Ведення пацієнта в післяопераційний період теж було розбалансоване. Наприклад, якщо я оперував дитину з приводу атрезії товстої кишки, то з операційної її переводили до відділення реанімації, а звідти — у неонатологічне. Коли ж оперував малюка з грижею, водянкою, варикоцеле, то його транспортували в хірургію. Після операції з приводу емпієми плеври пацієнта направляли спочатку до реанімації, а потім — до педіатричного відділення. Отже, хірургічні хворі були розкидані по різних відділеннях. А зважаючи на те, що госпіталю дуже не вистачає медикаментів, зокрема антибіотиків, постійно існував високий ризик виникнення післяопераційних ускладнень, які повинні лікувати хірурги, а не педіатри. Тому ми

розподілили потоки: важкі післяопераційні хворі продовжували лікування у відділенні дитячої хірургії, а ті, які перенесли незначне оперативне втручання, — в Еmergency Department. Також хірургію було розділено на гнійну та звичайну, що убезпечило пацієнтів від інфікування. Власне, це — класичний варіант організації хірургії для українських лікарень. Знаю, що впроваджені мною новації добре прижилися. Бо цією моделлю користується весь світ, зокрема й Україна. Проте, звісно, в українській системі охорони здоров’я теж є що змінювати. У спадок від СРСР ми отримали чимало неоднозначних речей. Наприклад, ніби все було безкоштовно, але дієві ліки завжди були в дефіциті, і їх треба було діставати «з-під прилавка». Прогресивні медичні технології були недоступні. Успадкували з тих часів старі будівлі лікарень із персоналом, який не навчений і не вмотивований доброзичливо спілкуватися з пацієнтами, із застарілим діагностичним обладнанням. А зараз бюджет не в змозі покрити фінансування всієї громіздкої мережі. У світі давно й успішно працюють механізми покриття видатків населення на медицину. У нашій же країні Конституцією задекларовано, що медицина безкоштовна, але насправді українці в разі недуги витрачають на лікування величезні гроші. Поза тим, середня зарплата медика, включно з усіма доплатами і надбавками, — 7 тис. грн. Це найнижча заробітна плата медика серед країн Європи. А молоді лікарі, інтерни взагалі отримують «мінімалку». Окрім того, у наших лікарнях не створені безпечні умови для пацієнта та медпрацівника, немає страхування на випадок лікарської помилки. Страховка на ризики для медиків покриває не всю галузь охорони здоров’я, а тільки певні категорії… У нас, на жаль, не розроблено належного режиму дезінфекції, такого, як у європейських країнах. Якщо говорити про інфраструктуру, то більшість українських лікувальних закладів працюють у пристосованих приміщеннях. У цивілізованих же країнах лікарні «зношуються» за 25-30 років. Думаю, для того аби в медицині нарешті відбулися позитивні зрушення, потрібні радикальні кроки. Так, часом вони непопулярні. Але впевнений: за кілька років отримаємо позитивний результат. Сьогодні лікарі готові до дієвих змін. І питання не в тому, що ми не хочемо працювати на старому обладнанні чи в невідремонтованих операційних. Кожен із нас розуміє, як непросто жити в перехідний період. Проте він мине. Важливо за цей час не розгубити кадри, визначити реальні потреби кожної медустанови і забезпечити їх. Українських лікарів у світі поважають. Ми маємо той самий запас знань, що й наші закордонні

колеги. Проте через катастрофічне недофінансування медичної галузі нашої країни пацієнти часто обирають лікаря з Німеччини чи Польщі. Бо там ідеальні умови перебування, сучасне обладнання, а лікар отримує зарплату, яка не змушує замислюватися про те, чи вистачить йому коштів на кілограм м’яса для сім’ї. Водночас українці там, за кордоном, платять за послуги лікарів величезні суми. Фінансування наразі — дуже болюче питання, котре унеможливлює надання адекватної медичної допомоги населенню, а також створює проблеми з оплатою праці медиків. Українці хворіють на ті самі недуги, що й громадяни інших країн. Наші лікарі використовують такі самі ліки (тим більше, що нині процедура їх закупівель відбувається через міжнародні організації) та клінічні протоколи, адаптовані до міжнародних стандартів. Щодо кваліфікації наших лікарів, то вона гідна поваги, оскільки українських спеціалістів залюбки беруть на роботу в усіх країнах Європи. Чому ж усе, як у людей, тільки оплата праці найнижча в Європі? Пацієнтів турбує не лише якість медичної допомоги. Є питання й щодо її доступності. На жаль, в Україні вона залежить від розміру гаманця хворого. Людям із високими стат­­ками медична допомога доступна завжди і всюди, навіть за межами нашої держави. У нас уже понад десять років говорять про необхідність запровадження загальнообов’язкового державного медичного страхування, яке могло б стати додатковим джерелом фінансування охорони здоров’я. Розробити відповідні законопроекти і затвердити законодавчу ініціативу потрібно було, як то кажуть, ще вчора. Й населення вже давно сприйняло цю ідею! Сподіваюся, реформа усе змінить. Нам потрібна страхова медицина. Це дасть можливість лікувальним закладам отримувати додаткове фінансування на розвиток. І тоді українці за власні страхові внески зможуть лікуватися в Україні не гірше, ніж у європейських клініках, бо в нас будуть такі самі гарні умови, сучасне обладнання, повний перелік медикаментів тощо. А ми, медики, не поїдемо працювати за кордон, адже нашу працю поважатимуть, цінуватимуть та гідно оплачуватимуть у рідній державі. Підхід до реформування галузі має бути комплексним. Тобто не зовсім правильно спочатку «лікувати» первинну медичну допомогу, після вторинну, а потім, якщо руки дійдуть, третинну. Ми вже спостерігали за тим, у якій скрутній ситуації опинилася високоспеціалізована медична допомога, зокрема заклади НАМН України, котрі мають найкраще обладнання, професіоналів найвищого ґатунку, сучасні технології (і це визнає світ). Доки руки реформаторів дійдуть до високоспеціалізованої допомоги, може статися так, що лікарям первинної ланки просто нікуди буде спрямовувати хворих у разі тяжкої патології! Ідеологам і виконавцям реформи треба мислити системно. Тож, на мою думку, керувати галуззю мають професіонали-управлінці, яких обирають не методом голосування, а за затвердженими відповідними кваліфікаційними характеристиками. Зрозуміло, що проблеми будуть завжди. Проте коли навіть у невеличкій і дуже бідній Гаїті медики мають бажання вчитися, розвиватися й допомагати своїм громадянам, то чим же ми, українці, гірші? Окрім Президента, Уряду та МОЗ, кожен український лікар має усвідомлювати свою відповідальність і прагнути рухатися вперед, підвищувати професійну майстерність, жити в медицині, а не біля неї.

9

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

ЗДОРОВ’Я І ШКОЛА —

ЧОМУ РОЗВЕДЕНО МОСТИ? Шкільну форму, святкові лінійки й медичні довідки для школярів відмінено як шкідливі чи марні. Нові санітарні вимоги для шкіл задекларовано. Невже цим і вичерпується турбота про здоров’я дітей та підлітків?

Людмила КВАШНІНА, завідувачка відділення медичних проблем здорової дитини та преморбідних станів ДУ «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології ім. академіка О. М. Лук’янової НАМН України», професор кафедри дитячих та підліткових захворювань НМАПО ім. П. Л. Шупика, Заслужений лікар України, доктор медичних наук, професор

ВЗ Наразі в Україні ліквідовано шкільну медицину. Чи можна і варто її відродити?

— Навіть коли б її не «витіснили» зі школи розчерком пера, з часом вона зникла б сама по собі, бо за такі зарплати, які отримують шкільні медики, працювати ніхто не хоче. До того ж вони «нічиї», тобто не отримують педагогічних доплат і пільг, хоча працюють у школі, але «чужі» і для системи охорони здоров’я. Та й можливостей для додаткового заробітку в них немає. Сама ідея шкільної медицини хороша. Питання в тому, хто її втілюватиме. Свого часу я була одним з авторів концепції шкільної медицини, яку розробляли згідно з рекомендаціями ВООЗ. Ми детально аналізували реальний стан речей у цій сфері. Так от навіть у Києві 18% шкіл не мали не те що лікаря — медсестри. Тож про яку шкільну медицину можна говорити? У західних країнах, де вона існує, її функції зводяться до профілактики (особлива увага — стоматології, як це раніше було і в Україні). Усі заходи здійснює медичний працівник, але не лікар, багато допомагають волонтери. Ідеальний варіант шкільної медицини в Україні — наявність у кожній школі медичної сестри, функції якої охоплювали б два напрямки: надання невідкладної допомоги та проведення профілактичної роботи. Однак нинішні медсестри із цими завданнями не впораються — для дошкільної та шкільної роботи їх потрібно спеціально навчати в коледжах (на зразок того,

10

як у нас окремо готують фельдшерів). Шкільний лікар у школі не потрібен (таку розкіш можуть дозволити собі хіба що приватні заклади), його здатен замінити лікар первинної ланки, однак такі послуги мають додатково оплачуватися. Вказаний фахівець може надавати медичну допомогу, проводити профілактичні заходи та профогляди, які нині здебільшого відбуваються формально. Батькам однаково, хто спостерігає їх дитину, головне, аби такий фахівець надавав кваліфіковану допомогу і вона була доступною. ВЗ Ви маєте на увазі сімейного лікаря чи педіатра?

— Тут виникає кілька питань. Перше: наскільки нинішні сімейні лікарі компетентні в питаннях педіатрії і чи захочуть вони брати на себе відповідальність за цілий колектив дітей. І друге: де взяти достатню кількість педіатрів, яких із кожним роком меншає. Свого часу, коли педіатрію на первинці намагалися взагалі знищити, утворився значний дефіцит фахівців цього профілю. Добре, що з часом вдалося відстояти хоча б саму спеціальність. Однак ніщо не минає безслідно. Ось і цьогорічний набір засвідчив колосальний дефіцит бажаючих навчатися на педіатричних факультетах, адже невпевненість у майбутньому педіатрії залишилася, а зарплата (навіть за нинішніх реформ, коли гроші начебто «йдуть за пацієнтом» і капітаційні ставки на дітей підвищені) неадекватна складності професії та високій відповідальності за життя і здоров’я дітей. Недобір на педіатричні факультети — особливо тривожне явище на тлі того, що майже 50% кадрового резерву галузі становлять люди похилого віку. Якщо Уряд раптом ухвалить рішення про вибір між роботою і пенсією, то в педіатрії залишиться «голе поле». А сімейний лікар, більшість пацієнтів якого дорослі люди, особливо похилого віку, боїться пропустити дитячу патологію. І почасти цей страх не безпідставний. Добре, коли сімейна амбулаторія базується на груповій медичній практиці, там є терапевт, педіатр, фахівці інших профілів, але ж у більшості сільських закладів первинки — один лікар, а то й фельдшер!

Тому МОЗ зобов’язане затвердити чіткі й прості методи оцінки стану здоров’я дитини, аби ними міг послуговуватися будь-який медичний працівник і в разі виявлення відхилень від норми спрямувати дитину на вищий рівень. Хоча на сьогодні на вторинній ланці також катастрофічно не вистачає педіатрів. У стаціонарних відділеннях таких по кілька фахівців, колишні дитячі поліклініки свого часу швидко переформатувалися на сімейну медицину, «вузьких» спеціалістів педіатричного профілю практично не залишилося. Так, немає спеціалізації з дитячої офтальмології тощо. А патології дитячого віку мають свої особливості, «дорослий» лікар ніколи не помітить метаболічних змін, які, наприклад, виникають унаслідок вродженої патології. Для цього потрібна спеціальна підготовка. Та й сімейний лікар сьогодні взагалі не зобов’язаний ходити на виклики. Тож уже чуємо від батьків нарікання, що на звернення до лікаря по телефону з приводу лихоманки в дитини їм радять самим «збити температуру», а потім прийти до амбулаторії на прийом. В Україні активно перебудовують первинну ланку, відірвавши її від інших рівнів. Коли вже «гроші йдуть за пацієнтом», нехай туди, куди він сам бажає звернутися, хоч і на інший рівень. Нині багато батьків телефонують нам і просять… порадити сімейного лікаря, якому можна довірити дитину, бо педіатри, у яких вони хотіли лікуватися, йдуть працювати в приватні заклади, де тарифи, розраховані державою, нікого не влаштовують. ВЗ Нині в школу можна потрапити без довідки про стан здоров’я, але без щеплень — зась. Чи не проводитимуть їх в умовах школи для гарантії того, що лікаря не підкупили?

— Я категорично проти щеплення дітей в умовах школи. Адже запорука ефективної вакцинації — якісна й дієва вакцина плюс здорова дитина. Звісно, лікар не може відповідати за якість та ефективність вакцини, а от у визначенні передвакцинального стану дитини він — головний. Іноді батьки не розуміють, чи здорова дитина, відправляючи її до школи. До того ж усім відомо, що «збір» письмової згоди батьків на вакцинацію починається заздалегідь, а не в день проведення

щеплення, тож потім виникає багато неузгодженостей і пошуків винних. Та й чи зважає хтось на те, що дитину не варто вакцинувати не лише за наявності в неї проявів певних захворювань, а й, наприклад, на тлі стресу, бо це може спричинити патологічну реакцію. Також вакцинацію слід проводити в присутності батьків, а не в класі, де учні стоять у черзі й кожному приділяють лише кілька секунд уваги. Та й після самої процедури дитина повинна перебувати деякий час під кабінетом лікаря — на випадок виникнення небажаних реакцій і для вжиття невідкладних заходів, а не бігати по коридорах школи чи йти на урок фізкультури. Узагалі вакцинація мусить бути обов’язковою. Однак для цього потрібно, аби батьки повністю довіряли лікарю своєї дитини, тобто не сумнівалися у його кваліфікації і відповідальності. А коли батькам вказують і дорікають, нічого не пояснюючи, матимемо те, що маємо. Перекладати відповідальність за вакцинацію дітей на лікарів також небезпечно без створення належних умов роботи. Наприклад, у Франції дуже жорстка державна політика щодо вакцинації: батьків, які відмовляються щепити дитину, позбавляють соціальних виплат на її догляд. Однак французи впевнені у якості вакцин, які їм пропонують (багато з них — місцевого виробництва), тож батьки мало обговорюють цю проблему в інтернеті між собою, навпаки, вимагають від лікарів вчасної вакцинації. Щодо відміни довідок про стан здоров’я дитини через те, що вони формальні, є простий вихід — зробити так, щоб ці документи відображали реальний стан речей. А для цього знову ж таки потрібні відповідні умови. Я вважаю, що профогляди дітей також слід проводити в присутності батьків, тобто не в школі, а в кабінеті медичного закладу. Бо що може розповісти дитина, особливо молодшого шкільного віку, наприклад, нев­ рологу? А старшокласники взагалі мовчатимуть про свої проблеми, бо поряд — товариші, перед якими не можна видатися слабким, та вчителі, яких вони соромляться. Хоча часто і в присутності батьків на відвертість підлітків не дуже можна розраховувати, однак все-таки атмосфера у колі «лікар — мама — дитина» набагато сприятливіша. До того ж профогляд — це не стільки констатація наявних проблем, скільки виявлення нових. Як можна в умовах школи обстежити дитину належним чином, особливо коли йдеться не про хронічні патології, а про функціональні відхилення, для виявлення яких необхідні певні навантаження на організм? Бо елект­рокардіограма дитини і дорослої людини значно відрізняється, стан спокою в дітей може ні про що не засвідчити. Свої особливості мають і прояви гастроентерологічних порушень тощо. ВЗ Яка реальна ситуація зі здоров’ям наших школярів?

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

16 листопада 2018 року

— Треба бути дуже здоровою дитиною, аби витримати всі ті навантаження, які «дарують» українська школа, рідна екологія й економічні умови в державі, через які більшість родин не можуть забезпечити дітям раціональне харчування. Тож і почуваються наші школярі не дуже добре. На жаль, належного контролю за станом їх здоров’я не існує, профілактична медицина в Україні не працює, тому й реальна «картина» вимальовується на етапі розвитку патології, коли дітей вже потрібно лікувати. Нині відповідальність за власне здоров’я перекладається на самих

пацієнтів (у випадку дітей — на батьків). Однак для цього потрібна висока медична грамотність громадян, і черпати знання вони мають не з інтернету (а іншого держава їм не пропонує). У рамках державної політики забезпечення та збереження здоров’я нації мусить працювати ціла система. Натомість у нас не можуть домовитися між собою навіть МОЗ та МОН. Пам’ятаю, як свого часу ми намагалися «достукатися» до МОН з тим, що не всі діти у 6 років готові до навчання в школі: аби визначити таку готовність, потрібно проводити спеціальні додаткові тести для всіх дітей і відбирати лише тих, кому під силу

бути першокласником. Однак до нас ніхто не дослухався — рішення про початок навчання із 6 років ухвалили. А от на «відсів» розумників у елітні школи знайшлися і бажання, і аргументи. Більше ніяких оцінок дітей не проводиться, хоча для цього може бути використано багато параметрів. Тобто всі розмови про індивідуальний підхід у навчанні є лише гаслами. Тож вважаю, що чимало проблем виникне і під час впровадження інклюзивної освіти. Бо до цього не завжди готові педагоги, класи перевантажені, і можливості приділити достатньо уваги вундеркіндам і відстаючим не буде,

та й дітям, які потребують особливих умов, складно адаптуватися до оточуючого середовища (наразі ми є свідками зростання агресивності в шкільних колективах). Аби в Україні, як у багатьох розвинених державах, запровадили диференційоване навчання, вказані питання було б легше вирішити. Але наші реалії є головним гальмом для реалізації хороших ідей. Тому ми чуємо багато декларацій, виконання яких на практиці зводиться нанівець. Розмову вела Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

ТОЧКА ЗОРУ Світлана ГОЗАК, керівник лабораторії соціальних детермінант здоров’я дітей ДУ «Інститут громадського здоров’я ім. О. М. Марзєєва НАМН України», доктор медичних наук

Ф

ахівці нашої лабораторії вивчають вплив на здоров’я дітей різних чинників, насамперед навчання та способу життя. Для цього ми використовуємо різноманітні показники здоров’я дітей, їх розвитку і функціонального стану організму, зокрема й дані профоглядів. Так, за результатами профілактичних медичних оглядів учнів кількох шкіл Києва у 20152016 навчальному році, можна констатувати, що поширеність захворювань серед школярів від першого до десятого класу зростає на 80%. Перші рангові місця у структурі захворюваності (це стосується всіх вікових груп дітей) посідають хвороби кістково-м’язової системи, органів дихання та травлення. За період навчання у школі вдвічі зростає частка учнів із захворюваннями кістково-м’язової системи, а також хворобами ока, утричі — з патологіями системи кровообігу, у 4 рази — з ендокринними недугами, розладами харчування й обміну речовин, у 4,5 разу — із хворобами нервової системи. Високий рівень адаптаційно-резервних можливостей організму наявний лише у 5-13% учнів, натомість частка учнів, які формують групу ризику (з низьким і критично низьким рівнем адаптаційно-резервних можливостей) становить 44-58%. Тому наразі надзвичайно актуальним завданням є розробка і впровадження програм збереження здоров’я дітей та підлітків, спрямованих на профілактику вказаних захворювань. Частка дітей із хронічними захворюваннями серед старшокласників у 2,3 разу більша, ніж у молодшій віковій групі. Також за період навчання у школі збільшується кількість дітей із функціональними відхиленнями: від 63% у молодшій віковій групі до 75% — у старшій. Принаймні, здоровими себе почувають 67% школярів середніх класів, а в старших класах таких лише 50%. Значний негативний вплив на здоров’я дітей чинить велике навчальне навантаження. Передусім це позначається на функціональному стані кардіореспіраторної та вегетативної нервової систем дитини, її працездатності, формуванні постави, підвищує рівень втомлюваності. Зокрема, у 54% першокласників уже до кінця 4-го уроку виникають виражена втома і напруження в діяльності систем життєзабезпечення, суттєво знижується працездатність, при цьому типовим навчальним планом

передбачено по 5 уроків щонайменше три дні на тиждень. Ймовірність розвитку вираженої втоми в дітей молодшої вікової групи в разі 5 уроків на 60% вища, ніж у разі 3-4. Також у 2,2 разу зростає ризик втомлюваності за тривалості домашніх завдань більше 1 години на день для учнів 2-9 класів і 1,5 години — 10-12 класів. Так само негативно впливають висока складність уроків (80% навчальних предметів у старшій школі сприймаються дітьми як складні), значна кількість навчальних предметів у розкладі (наприклад, учні 9-11 класів вивчають 20 різних навчальних предметів протягом тижня), відсутність умов для достатньої рухової активності під час перерв. Варто зауважити, що на сьогодні доведено безпосередній зв’язок між показниками самопочуття та рівнем рухової активності. Якщо останній є високим, ймовірність хорошого самопочуття зростає в 2,5 разу. Водночас за доброго самопочуття ймовірність високого рівня рухової активності збільшується майже втричі. Поєднання високого рівня навчального навантаження та малорухливого способу життя формує умови для виникнення невротичного конфлікту. Останній проявляється функціональними порушеннями в емоційній, вегетативній та соматичній сферах і зрештою може призвести до розвитку неврозів. Зокрема, серед старшокласників високий рівень тривожності виявлено у майже 19% хлопців і 48% дівчат, працездатність таких учнів знижується на 10-20%. Згідно з рекомендаціями ВООЗ рухова активність середньої та високої інтенсивності (швидка ходьба, біг, рухливі ігри, плавання, велоспорт тощо) має займати не менше 60 хвилин на день. За результатами ж нашого дослідження, така активність характерна лише для 31% міських підлітків (45% хлопців і 21% дівчат). До того ж за останні 5-7 років цей показник невпинно знижується, особливо серед дівчаток. А це призводить до порушень здоров’я: за низького рівня рухової активності ризик розвитку 3 і більше захворювань у підлітків зростає майже в 4 рази (порівняно із середнім та високим), а виникнення неврозу — у 2,5 разу. Здоровий спосіб життя школярів — запорука збереження і зміцнення їх здоров’я. Адже всім відомо, що формування здоров’я людини на 50% залежить від умов життєдіяльності та способу життя, які є керованими факторами. Впливаючи на них належним чином, можна швидко досягнути позитивного результату, тож це завдання має лягти в основу профілактичних програм. Основними заходами таких програм мусять стати забезпечення належних умов нав­чання та життєдіяльності школярів, а також раціонального розпорядку дня у школі й у позашкільний час, правильно організоване фізичне виховання, цільова профілактика порушень постави та зору, коригування харчування.

Вимоги до належних гігієнічних умов навчання школярів наведено в нормативних документах санітарного законодавства. На сьогодні чинними є Державні санітарні правила і норми по устаткуванню, утриманню загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу (ДСанПіН 5.5.2.008-01). А от вимоги до розпорядку дня дитини мають «вивчити» батьки, і допомогти в цьому їм покликані сімейні лікарі та педіатри. Адже, наприклад, рекомендації «добре висипатися» і «більше гуляти на свіжому повітрі» також мають конкретні виміри. Зокрема, на відкритому повітрі дитина повинна перебувати не менше 2 годин на день (для всіх вікових груп), натомість, за даними наших досліджень, з 1-го до 10-го класу у 18,5 разу(!) зростає частка дітей, які приділяють цьому менше 1 години. Також за період навчання у школі у дітей на 23% зменшується тривалість нічного сну (дефіцит сну більше 1 години виявлено у 34% учнів початкової школи, у 21% — середньої і у 65% — старшої, хоча учні 1-4 класів мають спати не менше 10 годин, 5-9 класів — 9, старших класів — 8. Ще одне цікаве спостереження: ми виявили низький рівень працездатності дітей на перших 2-4 уроках (залежно від віку). Можливо, це пов’язано із суттєвими змінами способу життя населення, особливо містян, спричиненими глобальним розвитком інформаційно-комунікаційних технологій. У зв’язку із цим вважаємо актуальним проведення пілотного проекту щодо зміщення часу початку навчального дня з метою синхронізації біологічних і соціальних ритмів. На жаль, за період навчання у школі тривалість перебування дітей за комп’ютером зростає у 3,3 разу, при цьому встановлено: якщо дитина сидить за комп’ютером більше 4 годин на день, ймовірність розвитку втоми під час навчання у школі підвищується майже на 70%, порівняно з тим, коли цей час обмежено 2 годинами і менше. Окрема тема — харчування школярів, 22% яких споживають недостатньо м’яса, вершкового масла, яєць та молока, а 60% — риби та морепродуктів. Натомість більшість із них майже щодня харчуються некорисними продуктами: ковбасними виробами (їх споживають понад 80% дітей), здобою (майже 70%), чіпсами або сухариками з домішками (27%). Оптимальне харчування отримують лише 14-17% підлітків. При цьому помічено, що у підлітків зі схильністю до депресії ймовірність небезпечного режиму харчування підвищується в 3 рази, з астенією — у 2,2 разу, з вегетативними розладами — у 2,5 разу. Першочерговими завданнями збереження та зміцнення здоров’я дітей (на рівні школи) має бути профілактика й оздоровлення: зменшення ризиків порушення здоров’я за рахунок створення сприятливого для розвитку

дитини шкільного середовища, удосконалення фізичної підготовки й оптимізації рухової активності, організації здорового харчування, формування свідомого ставлення до власного здоров’я. Однак повторюю: ключовою умовою має бути міжсекторальна взаємодія. Бо, наприклад, ще у 2012 році фахівці нашого закладу в рамках цільової профілактики порушень постави запропонували науково підтверджену програму «Красива постава дитини», яка, до речі, була схвалена МОН. Впровадження її заходів потребувало активної участі учнів, батьків, педагогів, адміністрації шкіл. Однак на сьогодні ми навіть не маємо інформації, чи реалізується ця програма хоча б в окремих школах. Наразі розроблено Національну програму боротьби з неінфекційними захворюваннями, оскільки вони є найчастішою причиною передчасної смерті. І знову ж таки основні фактори ризику формування цих хвороб керовані (паління, зловживання алкоголем, нераціональне харчування, низька фізична активність). Так от «щеплення» проти шкідливих звичок і виховання культу здорового життя потрібно проводити з дитинства, а широкомасштабні профілактичні програми на всіх рівнях — з дитячого віку. Абсолютно правильно, коли відповідальність за власне здоров’я несе сама людина, а за здоров’я дитини — батьки. Звісно, існують певні передумови і чинники, що призводять до погіршення здоров’я, але не залежать від наших зусиль, однак це не виключає ключової ролі свідомого ставлення до здоров’я. Лікарі й держава можуть і повинні сприяти цьому, проводячи інформаційні просвітницькі кампанії для різних верств населення, впливаючи на законодавчому рівні на певні фактори ризику, наприклад, створивши інфраструктуру для забезпечення рухової активності населення (спортивні майданчики, велодоріжки) або висунувши вимоги щодо зниження вмісту трансжирів у продуктах тощо. Спираючись на дослідження останніх років та враховуючи тенденції щодо стану здоров’я сучасних школярів, фахівці нашого інституту розробили профілактичну програму «Здоровий школяр», яка передбачає прості, але реальні кроки: корекцію рухової активності дітей у режимі дня і харчування; впровадження спеціальних вправ для профілактики порушень постави і зору; оптимізацію робочого місця; формування навичок здорового способу життя. Розробники програми не ставили за мету врахувати всі фактори, які впливають на здоров’я дітей (екологічні, спадкові, навчальне навантаження тощо), а зосередили увагу лише на тих, котрими можна керувати на рівні окремої родини й школи, досягнувши при цьому максимально швидкого та стійкого результату.

11

СПЕЦПРОЕКТ: МРІЇ ТА РЕАЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ

ПЕРВИННА ЛАНКА СТАНЕ ДІЄВОЮ СКЛАДОВОЮ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я Сімейна медицина — фундамент всієї галузі охорони здоров’я. Якщо вона повноцінно функціонуватиме, свою роботу зможуть оптимізувати вторинна і третинна ланки надання медичної допомоги. Отже, реформа, яка нині відбувається в галузі, обов’язково піде всім на користь.

надання медичної допомоги, виділивши в окремі заклади центри первинної медичної допомоги. Це дало місцевій владі можливість звернути увагу на первинку, котру до цього фінансували за залишковим принципом. Адже всім відомо, що первинна ланка — основа, базис всієї медичної допомоги, і якщо вона запрацює якісно, то на вторинку не потраплятимуть хворі із задавненими хірургічними, онкологічними захворюваннями, туберкульозом, знизиться смертність унаслідок серцево-судинних хвороб тощо. Тоді, у 2005 році, в Україні ще не було відІван ГАБОРЕЦЬ, головний лікар повідної законодавчої бази, але в пілотних КНП «Березнівський районний центр первинної медичної допомоги» районах почали створювати комунальні неБерезнівської районної ради, Голова комерційні підприємства — центри первинГО «Асоціація сімейної медицини ної медичної допомоги. Пригадую, як важко Рівненщини», кандидат медичних наук було просувати нові ідеї: лікарі не вірили в успіх нововведень, вважали, що все це — ВЗ Чи можна сказати, що в області просто витрачання коштів. Утім, уже за рік створено дієву систему сімейної меди­- роботи вони оцінили всі переваги впровадцини? жених змін.

— Рівненська область однією з перших підЧерез кілька років в Україні стартував тримала медичну реформу, яка реалізову- ще один пілотний проект із запровадження валася в пілотних проектах у містах Золочів сімейної медицини, який охопив уже чотиХарківської та Попільня Житомирської об- ри області — Дніпропетровську, Донецьку, ластей ще в 2005 році. Ми вже тоді створи- Київську та Вінницьку. Медична галузь ли відділи охорони здоров’я — замовників збагатилася ще більшою кількістю напрамедичних послуг, а у 2011 році провели роз- цювань, проте через політичні події належмежування первинної та вторинної ланок них висновків зроблено не було. Але я бачу,

що нинішня реформа є продовженням цих пілотних проектів, адже ми робимо ті самі кроки, можливо, дещо змінені, проте йдемо тим самим шляхом. Лікарі вже відчули, що сьогоднішня реформа працює: заробітна плата зросла майже вдвічі, виникла конкуренція, а це запорука якісної медичної допомоги, покращується матеріально-технічне забезпечення (є можливість придбати діагностично-лікувальну апаратуру, провести ремонти), з’явилася змога стимулювати лікаря преміюванням або навпаки. Населення також задоволене перспективою безкоштовно обстежитися (згідно з гарантованим переліком медичних послуг), отримати невідкладну допомогу в повному обсязі. Тобто якщо розумно розподілити фінансування, то люди відчують підвищення якості надання первинної медичної допомоги, а це і є однією з основних цілей реформи. ВЗ То які саме переваги реформи первинної ланки вже можна назвати?

— Звичайно, не всі сприймають сьогоднішні зміни в медицині як благо. Є ще консервативно налаштовані медики, котрі не надто вірять в успішність реформи і, власне, не бажають нічого змінювати. Проте більшість із них усе ж сподіваються на позитивний результат, оскільки розуміють, що існувати, як

ОПЛАТА ПРАЦІ МЕДИКА МАЄ ЗАЛЕЖАТИ НЕ ТІЛЬКИ ВІД КІЛЬКОСТІ ПІДПИСАНИХ НИМ ДЕКЛАРАЦІЙ, А Й ВІД ЯКОСТІ РОБОТИ. БО Ж МЕТА РЕФОРМИ — ПОЛІПШИТИ РІВЕНЬ НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ, ЗРОБИТИ ЇЇ ДОСТУПНОЮ ДЛЯ ВСЬОГО НАСЕЛЕННЯ. ТОМУ ТРЕБА ВРАХОВУВАТИ ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ В РОБОТІ ЛІКАРЯ: ЗАДАВНЕНІ ВИПАДКИ ЗАХВОРЮВАННЯ, ПОШИРЕННЯ ОНКОПАТОЛОГІЇ, ІНФЕКЦІЙНУ ЗАХВОРЮВАНІСТЬ, МАЛЮКОВУ СМЕРТНІСТЬ, КІЛЬКІСТЬ ВИЇЗДІВ ШВИДКОЇ ДО ЙОГО ПАЦІЄНТІВ. І ХОЧА МИ МАЄМО ПРО ЦЕ УЯВЛЕННЯ, УСЕ Ж, ДУМАЮ, МОЗ МУСИЛО Б РОЗ’ЯСНИТИ НАМ, НА ЧОМУ САМЕ АКЦЕНТУВАТИ УВАГУ

12

раніше, медична галузь більше не може. Бо це ж нонсенес, що в державі, Конституція котрої декларує: найвищою цінністю є життя та здоров’я людини, молодий лікар, який нав­ч ався 6 років у виші та 2 — в інтернатурі, отримує за свою роботу стільки ж, скільки і молодша медична сестра! Та, зрештою, перші кроки вже показали переваги реформування. Медичні заклади отримали автономізацію, зокрема можливість самостійно розпоряджатися коштами і визначати обсяг потреб на гідну заробітну плату, невідкладну допомогу, діагностику та реактиви, ремонт обладнання, пальне. Ми можемо планувати і вирішувати, що саме треба для повноцінного функціонування та якісного медичного обслуговування населення. Чотири центри ПМД в області підписали угоди з НСЗУ 1 липня 2018 року, і в лікарів, які там працюють, чи не вдвічі збільшилася заробітна плата. А з 1 жовтня вже 29 закладів почали працювати за новими правилами, зокрема й наш, до того ж у Березнівському районі станом на 1 вересня 54% населення уклали угоди із сімейними лікарями. Це, до слова, один із найкращих показників в області після Здолбунівського району. ВЗ Тобто все зрозуміло і все працює?

— Звісно, є ще чимало неузгодженостей. Наприклад, чомусь НСЗУ не надає конкретних критеріїв, за якими можна було б визначати зарплату того чи іншого лікаря. Головний лікар робить це на власний розсуд. На мою думку, оплата праці медика має залежати не тільки від кількості підписаних ним декларацій, а й від якості роботи. Бо ж мета реформи — поліпшити рівень надання медичної допомоги, зробити її доступною для всього населення. Тому треба враховувати основні показники в роботі лікаря: задавнені випадки захворювання, поширення онкопатології, інфекційну захворюваність, малюкову смертність, кількість виїздів швидкої до його пацієнтів. І хоча ми маємо про це уявлення, усе ж, думаю, МОЗ мусило б роз’яснити нам, на чому саме акцентувати увагу. До речі, доки немає жодних вказівок зверху, ми в Березнівському районі хочемо створити комісію і самостійно визначити індикатори якості роботи лікарів, що впливатимуть на розмір їх заробітної плати, й щомісяця проводитимемо моніторинг роботи кожного. Таким чином, лікарі будуть зацікавлені працювати сумлінно, аби пацієнти не «мігрували» від них до інших фахівців. ВЗ А як щодо належного матеріально-технічного забезпечення первинної ланки? Чого не вистачає і де взяти необхідне?

— Наразі нам дуже допомагає проект Світового банку, що реалізується на Рівненщині й завдяки якому амбулаторії ЗПСМ одержують необхідні обладнання, комп’ютерну техніку тощо. Зокрема, у 10 амбулаторій нашого району от-от надійде новітнє устаткування. Відтак пацієнти матимуть змогу отримати всю

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

16 листопада 2018 року

СПЕЦПРОЕКТ: МРІЇ ТА РЕАЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ

Помічники сімейних лікарів амбулаторії ЗПСМ №2 м. Березне

І. Габорець вручає ноутбук, придбаний за кошти Світового банку, помічниці сімейного лікаря амбулаторії ЗПСМ №2 Галині Забайді

Березнівський районний центр первинної медичної допомоги

Заклади ПМД оснащуюють усім необхідним для надання допомоги пацієнтам

ЗВИЧАЙНО, МУСИМО СПІВПРАЦЮВАТИ І З «ВУЗЬКИМИ» СПЕЦІАЛІСТАМИ, АДЖЕ ОСНОВНА ДІЯЛЬНІСТЬ СІМЕЙНОГО ЛІКАРЯ — ПРОФІЛАКТИЧНА РОБОТА, ТОЖ КОЛИ ВІН ВИЯВИВ ПАТОЛОГІЮ, ЯКА ПОТРЕБУЄ ЛІКУВАННЯ НА ВТОРИННОМУ АБО ТРЕТИННОМУ РІВНІ, ЗВІСНО, НАПРАВЛЯЄ ТАКОГО ХВОРОГО ДО КВАЛІФІКОВАНОГО СПЕЦІАЛІСТА. СІМЕЙНИЙ ЛІКАР НЕСЕ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗАДАВНЕНІ ВИПАДКИ ЗАХВОРЮВАННЯ, ТОМУ ПОБОЮВАННЯ ДЕКОГО З ПРИВОДУ ТОГО, ЩО ВІН ДО ОСТАННЬОГО НЕ СПРЯМОВУВАТИМЕ ПАЦІЄНТІВ НА ВТОРИННИЙ РІВЕНЬ, АБИ НЕ ВТРАЧАТИ КОШТИ, БЕЗПІДСТАВНІ Лаборант Ольга Сичик працює із сучасним біохімічним аналізатором

необхідну медичну допомогу, повноцінне обс­т еження та лікування на місці, і сімейному лікарю не доведеться направляти їх в інші лікувальні заклади. Крім того, завдяки фінансуванню від Національної служби здоров’я України (а це майже вдвічі більше, ніж до реформи) маємо можливість придбати нову діагностичну апаратуру, провести ремонти. Ті заклади, які отримали кошти, у цьому вже переконалися. ВЗ Як налагоджено співпрацю сімейних лікарів із «вузькими» фахівцями?

— У нашому центрі ПМД намагаємося зробити так, щоб кожен сімейний лікар отримував певну додаткову спеціалізацію (з кардіології, неврології, УЗД тощо), аби якомога менше направляти хворих на вторинну ланку. Наприклад, наразі ми відправили нашого молодого фахівця — сімейного лікаря на кардіологічні курси в Київ, і згодом він працюватиме як консультант. Хоча, звичайно, мусимо співпрацювати і з «вузькими» спеціалістами, адже основа діяльності сімейного лікаря — профілактична робота, тож коли він виявив патологію, яка потребує лікування на вторинному або третинному рівні, звісно, направляє такого хворого до кваліфікованого спеціаліста. Сімейний лікар несе відповідальність за задавнені випадки захворювання, тому побоювання декого з приводу того, що він до останнього не спрямовуватиме пацієнтів на вторинний рівень, аби не втрачати коштів, безпідставні. Наразі сімейний лікар може самостійно направити хворого і на вторинний, і на третинний рівень на дообстеження або лікуван-

ня, коли той потребує медичної допомоги, яку не в змозі забезпечити йому первинка. ВЗ Ще одне важливе питання стосується практичного забезпечення безперервного надання медичної допомоги. Як плануєте його вирішувати?

— Можна, як варіант, створювати в районах цілодобові пункти невідкладної допомоги. Ми ж наразі вирішили організувати чергування лікарів за додаткову оплату. Хоча зі свого досвіду роботи сімейним лікарем знаю: хворі звертаються й вночі, й у вихідні дні, і відмовляти їм не можна. Тим паче, що сімейний лікар добре знає своїх пацієнтів, сім’ї, із якими він працює, тож завжди можна уточнити, чи треба їхати на виклик негайно, чи можна його відкласти, чи ж проконсультувати по телефону. Щоправда, тут важливо правильно оцінити ситуацію: потрібна пацієнту саме медична допомога чи лише увага і спілкування. Вважаю, що кожен лікар повинен мати в помічниках щонайменше 2 медичні сестри. Вони під контролем лікаря формуватимуть групи ризику, триматимуть у полі зору хронічних хворих, контролюватимуть терміни проходження ними обстеження, періодично нагадуватимуть про візит до лікаря і прийом препаратів, зрештою, знатимуть про їх здоров’я все. Тільки так можна буде запобігти гострим і задавненим випадкам захворювань. ВЗ Чи достатньо кадрів для надання подібної допомоги?

— Як не дивно, нині молоді спеціалісти охоче їдуть працювати в села. Наприклад,

тільки в Березнівський район у цьому році після закінчення інтернатури повернулися 6 молодих сімейних лікарів. Знаючи, що заробітна плата буде вдвічі вищою, ніж до реформи, усі вони погодилися працювати в сільських амбулаторіях. Тим більше, що за якісну роботу додатково отримуватимуть матеріальне стимулювання у вигляді премій та інших доплат. Тож, думаю, проблем із кадровим забезпеченням у нас не виникатиме. ВЗ Як ви оцінюєте зміни, котрі відбуваються на первинній ланці?

— Зараз триває лише перший, найскладніший етап реформи. І найбільша проб­л ема нині — нерозуміння і недовіра лікарів та пацієнтів. Медики спочатку поставилися до нововведень скептично: усе буде, мовляв, як завжди — поговоримо і забудемо. Тож багатьох треба ще й зараз переконувати в доцільності та необхідності проведення реформи. Хоча нам є із чим порівнювати. У сусідніх державах (Польщі, Молдові) уже давно успішно запроваджено сімейну медицину. Щоправда, реформа тривала там 6-8 років, а в нас вона тільки почалася, тож рано ще говорити про якісні зміни. Однак вони не забаряться. Зрозуміло, що й пацієнти насторожено ставляться до змін. Коли на сході жителів одного із сіл ми сказали, що тут буде збудовано амбулаторію, ніхто в це не повірив. Але процес уже розпочато — у районі завдяки підтримці місцевої влади виділено площі під будівництво 4 таких закладів, готується проект, і до кінця наступного року в 4 селах мають з’явитися нові сучасні амбулаторії сімейного типу. Співфінансування з районного

бюджету також передбачено. Основні кошти (близько 6 млн грн на одну амбулаторію) виділені з державного бюджету згідно із Законом України «Про підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості». Я впевнений, що, попри всі труднощі, нам вдасться пройти найтяжчий етап початку реформи, і з часом усе налагодиться. Ми матимемо дієву первинну ланку, а лікарі за свою роботу отримуватимуть гідні зарплати і не думатимуть, як забезпечити свої сім’ї. Колись я брав відпустку за свій рахунок і їхав на заробітки: на будівництво у Київ, Моск­в у, Польщу… А зараз молодь охоче їде працювати в село сімейними лікарями, бо є стимул — хороші зарплати, нова сучасно оснащена лікарська амбулаторія і забезпечення житлом. Для порівняння, раніше за рік до нас приїздили 1-2 інтерни, та й ті згодом виїжджали або за кордон, або в Рівне. Тепер усе по-іншому. Молодь реально хоче працювати в селі. Звичайно, про дієву систему первинної меддопомоги говорити ще рано. Але вже є позитивні зміни, і це тільки початок. Ми пересвідчилися: реформу підтримують не тільки словами, а й ділом. Однак лікарі самі мають ставати ініціаторами нововведень. Впевнений: ми на правильному шляху, і сподіваюся, що нам усе вдасться. Бо іншого виходу просто немає: коли ця реформа «провалиться», не знаю, чи зможемо ще колись зважитися на такі кардинальні зміни. Дана РОМАНЮК, спеціально для «ВЗ»

13

СПЕЦПРОЕКТ: МРІЇ ТА РЕАЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ

СИСТЕМУ ПОВИННІ ЗМІНЮВАТИ ЛЮДИ, А ЗМІНИ МАЮТЬ ВРАХОВУВАТИ ЇХ ПОТРЕБИ Перехід до сімейної медицини в рамках медичної реформи в Україні — процес доволі складний і вимагає й від лікарів, й від пацієнтів осмисленого переформатування та певних зусиль. Дехто з медиків ставиться до цих процесів досить критично, а хтось вбачає у реформуванні первинки суцільний позитив. Чим аргументують свої позиції обидві сторони?

Сергій СЕРГЄЄВ, лікар — фізична особа-підприємець, м. Світловодськ, Кіровоградська область

Не робота, а спосіб життя Поки що системи сімейної медицини як такої в нас немає — вона лише створюється, тому й зарано говорити про її дієвість. Наразі змінився тільки порядок надання первинної медичної допомоги. Тепер візит лікаря до пацієнта додому необов’язковий, тобто скасовано журнал викликів, немає дільничних тощо. Особисто я, наприклад, обслуговую населення, яке проживає, по суті, на території всього Світловодська. Тому, звісно, відвідую пацієнтів удома, але лише тих, які фізично не можуть дістатися амбулаторії (людей із парезами, паралічами, лежачих, помираючих, тяжкохворих). По факту, я можу обслужити лише один виклик у день, оскільки прийом у лікарні займає практично весь робочий час, крім того, щодня отримую близько 20 телефонних дзвінків, більшість яких не стосують-

ся здоров’я, а містять прохання пояснити, чи можна зі мною укласти угоду, або бажання почути новини про реформу тощо. Телефонна доступність лікаря, на жаль, показала вражаючу безпорадність наших громадян. Подряпав ногу — телефонує: «Ой, що мені робити?», порізав палець: «Лікарю, рятуйте!» Люди не вміють елементарного: відрізнити хворобу від хвороб­л ивого стану. Це свідчить про те, що в нас «шкутильгає» просвітницька робота. Ми, звісно, випускаємо санбюлетні, готуємо виступи на радіо та ТБ тощо, але цього недостатньо. Складається враження, що саме сімейний лікар зобов’язаний інформувати кожного зі своїх пацієнтів особисто. А чим же тоді займатимуться центри громадського здоров’я? Змінився також графік прийому, який тепер триває 5-7 годин. Попри те, що ведеться він за попереднім записом, людей приходить дуже багато. Так, улітку в мене на прийомі щодня було не менше 20 пацієнтів. Про проблеми зі здоров’ям згадують навіть ті, хто не заглядав до лікарні десятиліттями. Тобто навантаження — величезне. Мені доводилося ходити на роботу, збиваючи температуру, оскільки я не можу дозволити собі перепочити — принаймні до початку нового року, коли мене повноцінно замінюватиме інший

лікар. Адже тепер надавати первинну допомогу — уже не просто робота, а спосіб життя. Однак це відкриває й певні перспективи для фахового розвитку. Зокрема, я тепер сам можу «направити себе» на будь-які курси чи стажування, тобто нововведення сприяють динамічності.

Проблемні питання вирішуємо спільно Наскільки мені відомо, у же майже 80 лікарів-ФОП уклали угоди з Національною службою здоров’я України. У мене особисто виникали переважно «паперові» проблеми, як-от отримання бланків листків непрацездатності, реєстраційних бланків форми 3 для відпуску сильнодіючих знеболювальних речовин, планування проведення щеплень тощо, котрі досить успішно допомогли вирішити посадовці Департаменту охорони здоров’я Кіровоградської ОДА, головний лікар обласної лікарні та його заступники, а також колеги із закладів охорони здоров’я району й області. Різних накладок та проб­ лем, пов’язаних з недосконалістю законодавства, багато, але в нашому регіоні справлятися з ними навчилися гуртом. Для прикладу, мені часто телефонують колеги з Києва та скаржаться, що в них патові ситуації: до кого звертатися — незрозуміло, де

ЛЮДИ НЕ ВМІЮТЬ ЕЛЕМЕНТАРНОГО: ВІДРІЗНИТИ ХВОРОБУ ВІД ХВОРОБЛИВОГО СТАНУ. ЦЕ СВІДЧИТЬ ПРО ТЕ, ЩО В НАС «ШКУТИЛЬГАЄ» ПРОСВІТНИЦЬКА РОБОТА. МИ, ЗВІСНО, ВИПУСКАЄМО САНБЮЛЕТНІ, ГОТУЄМО ВИСТУПИ НА РАДІО ТА ТБ ТОЩО, АЛЕ ЦЬОГО НЕДОСТАТНЬО. СКЛАДАЄТЬСЯ ВРАЖЕННЯ, ЩО САМЕ СІМЕЙНИЙ ЛІКАР ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ ІНФОРМУВАТИ КОЖНОГО ЗІ СВОЇХ ПАЦІЄНТІВ ОСОБИСТО. А ЧИМ ЖЕ ТОДІ ЗАЙМАТИМУТЬСЯ ЦЕНТРИ ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ’Я?

14

отримати ті самі бланки — невідомо. Люди ходять по колу… Основні труднощі нині полягають у веденні медичної документації. Це виявилося найбільшою проблемою. Я застосовую медично-інформаційну систему, тому потрібно все комп’ютеризувати, а це вимагає коштів. Доводиться співпрацювати з програмістами для отримання власної розробки медично-інформаційної системи, бо ліцензія на кожну форму довідки коштує грошей, та й, врешті-решт, одне повноцінне робоче місце обходиться щонайменше у 4 тис. грн на місяць. Крім того, особисті дані пацієнтів при цьому зберігаються не в тебе на сервері, а незрозуміло де. А для придбання ліцензійного прог­р амного забезпечення потрібно 45 тис. грн. Іще одна проблема для лікаря-ФОП — забезпечити дотримання Табелю матеріально-технічного оснащення, до якого включено, зокрема, гематологічний аналізатор, мікроскоп тощо. Це досить дороговартісне обладнання, тож очікую наступного траншу НСЗУ й купуватиму його в кредит. Зараз веду перемовини з постачальниками обладнання для того, щоб до 2019 року (коли буде укладено нову угоду з НСЗУ) я міг самотужки виконувати обов’язкові клінічні аналізи, оскільки маю спеціалізацію з лабораторної діагностики.

І один у полі воїн Поки я не відчуваю, що в процесі децентралізації фінансування первинки лягає на плечі місцевих громад, принаймні у нашому місті цього немає. Працюю винятково завдяки коштам НСЗУ. КЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Світловодської міської ради, наскільки я знаю, отримав від місцевої громади гроші на оснащення амбулаторії та придбання комп’ютерів, але це вливання невеличке. І з придбанням житла для молодих медиків теж, на жаль, не допомагають. Не хочу нікого ані критикувати, ані вихваляти, але конкретної програми розвитку медицини від міської влади не бачу. У Світловодську наразі я єдиний сімейний лікар-ФОП. Багато хто не розуміє моїх мотивів, зокрема вважають: роблю це, аби збагатитися. Насправді ж відокремитися мене спонукав той факт, що самостійна приватна практика за підтримки держави є значно перс­п ективнішою не лише щодо розвитку бізнесу, а й самовдосконалення, пошуку і розвит­к у нових методик лікування. От, наприклад, я планую закупити певне лабораторне обладнання, а працюючи в ЦПМСД, мені довелося б довго його «вибивати» у керівництва. Також думаю зайнятися науковою роботою. Ось це прагнення до самостійності й підштовхнуло мене до рішучих кроків.

Вчитися потрібно постійно Варто зазначити, що швидкої перекваліфікації педіатрів і терапевтів у сімейних лікарів було недостатньо — дечого доводиться вчитися ледь не з нуля. Пригадую, як при­дбав

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

16 листопада 2018 року

Прийом пацієнтів у КЗ «ЦПМСД міста Олександрія»

отоскоп на ліцензійних умовах. Суто теорію ЛОР-захворювань знаю, заглядаю у вуха пацієнтів, але бачу багато незрозумілого. Виявилося: мені не вистачає базових знань, мало того, я навіть не знаю, у який атлас зазирнути, щоб проаналізувати побачене. Довелося взятися за ґрунтовне вивчення цієї дисципліни. Поки «боюся» гінекологічного крісла, тому на онкопрофогляди спрямовую жінок до гінеколога. Але потрібно вчитися. Уже розмовляв із місцевими акушерами-гінекологами — вони погодилися допомогти з практикою. Також проблема з кадрами. Скажімо, мені в амбулаторію потрібно ще двоє лікарів. Де їх шукати — поняття не маю, бо, на жаль, у Світловодську кадрова ситуація не надто оптимістична: досі молоді фахівці приїздили за державним розподілом, а нині й цього немає. Для того щоб лікарі справді стали сімейними, на моє переконання, слід докорінно змінювати стосунки в лікарській спільноті. Наприклад, Кіровоградщина постійно лідирує за кількістю задавнених онкозахворювань, бо, як то кажуть, «лікар щось десь пропустив». Але чомусь після таких висновків не з’являються тренінги з методики раннього виявлення раку, нові навчальні курси, посібники, ніхто не приїздить, не контролює і не вчить лікарів. Система сама по собі не зміниться — її мають міняти люди. Сподіваюся, що коли з’явиться багато ініціативних лікарівФОП, які зможуть працювати поза системою, будуть сформовані дієві незалежні лікарські асоціації, проводитимуться групові практики. Лікарі об’єднуватимуться, подаватимуть пропозиції до МОЗ і вимагатимуть їх розгляду не на словах, а на ділі. Бо для того, аби краще жилося й працювалося завтра, уже сьогодні потрібно щось робити.

СПЕЦПРОЕКТ: МРІЇ ТА РЕАЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ

Сергій Сергєєв оглядає хвору

МІСЦЕВІ ГРОМАДИ ЗОБОВ’ЯЗАНІ ЗГІДНО ІЗ ЗАКОНОДАВСТВОМ ФІНАНСУВАТИ КОМУНАЛЬНІ ПОСЛУГИ, РЕМОНТИ, ПРИДБАННЯ НОВОГО ОБЛАДНАННЯ ТОЩО, А ВСЕ ІНШЕ (ЗАРОБІТНА ПЛАТА, МЕДИКАМЕНТИ) ЛЯЖЕ НА ПЛЕЧІ НСЗУ. ОДНАК ЦІ ВИТРАТИ Й ТАК ДАВНО Є СПРАВОЮ ГРОМАД. І ГОЛОВНЕ ТУТ — НЕ ЗАКОНИ, А РОЗУМІННЯ ОРГАНАМИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ТОГО, ЩО МЕДИЦИНА ПОВИННА БУТИ ПРІОРИТЕТОМ, БО ВІД НЕЇ ЗАЛЕЖИТЬ ЗДОРОВ’Я ЧЛЕНІВ ГРОМАДИ, А ЩЕ — ПРАГНЕННЯ ДОПОМОГТИ НАМ

— потрібно оновлювати ліцензії на медичну практику, роботу з наркотичними засобами тощо. Аби це все зробити, слід докласти неабияких зусиль, витратити час і кошти. Навіщо це все — ніхто мені конкретно пояснити не може. Я телефонував і в НСЗУ, і навіть робив запит у МОЗ, бо ж насправді закон про автономізацію не передбачає імперативу, він лише дає можливість і вибір: хочете — переходьте, не хочете — не переходьте. Якщо нам це невигідно, то чому нас змушують змінювати форму підприємства, погрожуючи неукладанням договору з НСЗУ? Нам кажуть, що коли ми станемо підприємством, до нас прибіжать інвестори, але це нісенітниця. В Україні підприємства всіх форм власності — як державної, так і комунальної та приватної — рівні, і їх можливості теж рівні. Це просто маніпулювання термінами, й більш нічого.

Модель сімейної медицини місту не потрібна Сергій ДЬЯЧУК, головний лікар КЗ «ЦПМСД міста Олександрія», Кіровоградська область

Закон — як дишло? Насправді, у реформі, яка нині триває в системі охорони здоров’я загалом і на первинці зокрема, багато незрозумілого і, на мій погляд, зайвого. По-перше, до кінця не з’ясовано, навіщо автономізація лікувальних установ. На сьогодні ми поки що є комунальним закладом «Центр первинної медико-санітарної допомоги». Однак нас змушують перетворити його на комунальне неприбуткове підприємство. Насправді нам це не потрібно, однак коли ми не змінимо правового статусу, НСЗУ не укладе з нами угоду і, відповідно, не фінансуватиме заклад. Я вже не кажу про те, що треба змінювати все: рахунки, юридичну особу, печатки, штампи... Але найголовніше

Досвідчений лікар загальної практики здатен допомогти більшості своїх пацієнтів безпосередньо у власному кабінеті

У центральній частині нашого міста амбулаторій сімейного лікаря практично немає — такий напрямок надання первинної медичної допомоги зайвий, тому що наша поліклініка, яка обслуговує абсолютну більшість міського населення, не потребує переходу на сімейну медицину. От у деяких селах району (Перемога, Олександрійське, Пантаївка) такі лікарі працюють, і досить успішно. Тобто модель сімейної медицини підходить саме для сільської місцевості. А щодо міст, у яких функціонують поліклініки з терапевтами та повним набором «вузьких» спеціалістів, то функції сімейного лікаря тут зайві. Скажімо, пацієнт прийшов до сімейного лікаря, аби підібрати собі окуляри. Обладнати невеликий кабінет, де сидить лікар, хоча б стандартною таблицею для визначення гостроти зору часто фізично неможливо — через розміри приміщення. Тож ліпше, аби цим зайнявся офтальмолог, у якого й темна кімната є, і всі таблиці, і досвід. Або ж, наприклад, пацієнт звернувся до поліклініки з

приводу утворення вушних пробок. Який сенс займатися їх видаленням сімейному лікареві, коли поверхом вище є кабінет отоларинголога з відповідним обладнанням? Будь-які зміни потрібно оцінювати з огляду на їх доцільність. Ми вважаємо, що впровадження сімейної медицини в місті — недоцільно, тож не обладнуватимемо три амбулаторії в одному семиповерховому приміщенні поліклініки, яка обслуговує мешканців центральної частини Олександрії. Хіба що... на папері, аби укласти договір із НСЗУ, адже нас змушують до цього, не даючи вибору...

Кадрове питання, як завжди, актуальне Окремо варто поговорити про фаховість сімейних лікарів. Готувати їх шляхом перекваліфікації почали не вчора і не позавчора, а років 15 тому. Звісно, цього вкрай недостатньо. Якщо людина, скажімо, пропрацювала терапевтом близько 30 років, то за 3-6 місяців перевчити її на сімейного лікаря нереально — це перша проблема. Друга: як можуть реалізуватися молоді фахівці, котрі вчилися вже саме на сімейників? Ті з них, хто приходить працювати на периферію, стають справжніми сімейними лікарями. А ті, кому випало працювати в містах, зазвичай виконують функції звичайних дільничних терапевтів, при цьому не підвищуючи, а втрачаючи навички, необхідні для спеціальності «Сімейний лікар». Забезпеченість кадрами — теж окреме питання. Більшість регіонів скаржиться, що їх не вистачає, а от у нас достатньо і лікарів, і медсестер. Мало того — ми навіть стоїмо на порозі скорочень. Якщо в нас укомплектованість медичними сестрами за нормативами (котрі нібито відмінені, але насправді працюють) по дві медсестри на одного лікаря, то близько половини середнього медперсоналу доведеться скорочувати. Така доля вже спіткала 18 наших фахівців, яких перевели з педіатричної амбулаторії на роботу в шкільні заклади. Але є й плюс: у них зросла заробітна плата.

Також у місті вистачає й лікарів. Наразі первинну медичну допомогу надають 54 фахівці, з якими можна укласти декларації про обслуговування. Коли ж враховувати, що кожен лікар має підписати 2 тис. декларацій, а в місті проживає 90 тис. осіб, то потрібно тільки 49 таких спеціалістів.

Головне — прагнення піти назустріч людям Місцеві громади зобов’язані згідно із законодавством фінансувати комуна льні пос­л уги, ремонти, придбання нового обладнання тощо, а все інше (заробітна плата, медикаменти) ляже на плечі НСЗУ. Однак ці витрати й так давно є справою громад. Наприклад, усі ремонти в нашому закладі вже чотири роки проводяться за кошти міського бюджету. Автомобілі й дороговартісну апаратуру також придбали за гроші, виділені місцевою владою. І головне тут — не закони, а усвідомлення органами місцевого самоврядування того, що медицина повинна бути пріоритетом, бо від неї залежить здоров’я членів громади, а ще — прагнення допомогти людям. Наша місцева влада це розуміє незалежно від того, які закони прий­м аються нагорі. Попри всі висловлені мною сумніви, вважаю, що реформа — необхідний крок. Її напрямок, на мою думку, правильний, але робиться все, як то кажуть, через пень колоду. Можна було б і цивілізованіше, і розумніше. Прикро, коли телефонуєш в МОЗ або НСЗУ, а там не можуть адекватно відповісти на жодне із твоїх запитань. Я так розумію: коли я щось придумав, то повинен бути в змозі пояснити, як втілити це в життя. А коли люди, котрі започаткували реформу, не можуть дати на запитання медиків однозначної та зрозумілої відповіді, то вони її, швидше за все, не до кінця продумали. І це прикро. Марія ЛАРЧЕНКО, спеціально для «ВЗ»

15

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

ЗІ ЗДОРОВОЇ ГОЛОВИ НА… ЧИЮСЬ ІНШУ

ведеться благати про допомогу місцеві органи влади, а хворі на цукровий діабет безперебійно отримуватимуть життєво необхідні ліки. В ОЛИНЬ

Ігор ВАЩЕНЮК, Голова управління охорони здоров’я Волинської ОДА

Останнім часом ситуація, коли ще задовго до завершення року «зненацька» закінчуються кошти, яких мало б вистачити для забезпечення певної державної прог­рами, уже нікого не дивує. Хворим, для котрих ті чи інші препарати є життєво необхідними, від будь-яких, навіть найобґрунтованіших пояснень легше не стане. Тому в деяких регіонах до подібних «раптовостей» готуються заздалегідь.

ПОЛ ТА В Щ ИН А Володимир МИХАЙЛЕЦЬ, завідувач ендокринологічного відділення Полтавської обласної клінічної лікарні ім. М. В. Скліфосовського, головний позаштатний ендокринолог Департаменту охорони здоров’я Полтавської ОДА

децентралізації, на який ми покладали надії, посприяв вирішенню цієї актуальної проблеми. Сподіваюся: так буде й наступного року. БУ КОВИН А

Світлана ШЕВЧУК, лікар-ендокринолог КМУ «Міська лікарня №1» м. Чернівці, експерт Департаменту охорони здоров’я Чернівецької ОДА за фахом «Ендокринологія»

В

обласному електронному реєстрі хворих на цукровий діабет — 8548 інсулінозалежних дорослих і 274 дитини. Усі вони на сьогодні пов­ністю забезпечені ліками: в області чітко діє механізм співфінасування, тож інсуліни закуповуються за кошти як державного, так і місцевих бюджетів. Коли раніше траплялися деякі затримки і перебої у придбанні вказаних ліків, то нинішнього року система співфінансування повністю налагоджена. Державна субвенція на реімбурсацію інсулінів у 2018 році становила майже 27,7 млн грн, тобто 44% від потреби. Решту покриваємо за рахунок місцевих бюджетів. Ще 22 грудня минулого року на сесії Полтавської обласної ради було затверджено Порядок закупівлі препаратів для інсулінозалежних на 2018 рік за рахунок видатків цільового призначення. Міські, районні, сільські й селищні ради тепер також усвідомлюють відповідальність за забезпечення своїх громадян життєво необхідними ліками, тож намагаються пов­ною мірою задовольнити потреби хворих. Отже, процес

Н

аразі в Чернівецькій області налічується понад 39 тис. хворих на цукровий діабет. Інсулінотерапії згідно з реєстром потребують 5434 пацієнти. Цьогорічна медична субвенція Чернівецькій області з держбюджету на відшкодування вартості препаратів інсуліну становить майже 21,27 млн грн, або 40% від потреби. Зазначений процес відбувається за механізмом співфінансування: частину коштів виділила держава, а про решту мали подбати місцеві бюджети. Проте вони змогли надати всього 1,2 млн грн, тобто лише 1% від потреби. Окрім цього, ціни на препарати інсуліну, порівняно з 2017 роком, зросли приблизно на 13-30%. Тобто на ту саму суму, що й минулого року, нам зараз вдається придбати ліків на чверть менше. Чернівецька облдержадміністрація розподіляє кошти із державної субвенції між місцевими бюджетами рівними частинами на кожен місяць

календарного року. Проте недофінансування призвело до заборгованості закладів охорони здоров’я перед аптечною мережею. Це змусило «латати» дірки коштами, передбаченими на останні місяці. Тому виходить, що кінець року повністю недофінансований. Украй важливо, аби з місцевих бюджетів надійшли кошти на придбання препаратів інсуліну. Департамент охорони здоров’я Чернівецької ОДА та керівники лікувально-профілактичних закладів неодноразово зверталися і до Міністерства охорони здоров’я, і до місцевих органів влади з проханням виділити додаткові гроші, але надходжень іще не було. Тим часом пацієнти з власної кишені оплачують життєво необхідні їм ліки, зменшують рекомендовані дози або приймають лише таблетовані цукрознижувальні препарати. Усе це супроводжується ризиком декомпенсації вказаного захворювання, спричиняє розвиток й прогресування як гострих, так і хронічних ускладнень і, відповідно, збільшення кількості летальних випадків унаслідок цукрового діабету. А таких пацієнтів з кожним роком неухильно більшає. Так, за 9 місяців цього року 490 буковинцям уперше призначили інсулін. Хочеться, аби нас, лікарів і пацієнтів, почули в районних, міських і обласних радах: інсуліни — життєво необхідні ліки, допоможіть людям отримати їх! Наразі єдине, чого реально потребує програма реімбурсації, — дофінансування. Покладаю великі сподівання на Держбюджет-2019. Документом передбачається, що держава зобов’язується стовідсотково відшкодовувати вартість препаратів інсуліну. Тоді нам не до-

НАРАЗІ ЄДИНЕ, ЧОГО РЕАЛЬНО ПОТРЕБУЄ ПРОГРАМА РЕІМБУРСАЦІЇ, — ДОФІНАНСУВАННЯ. ПОКЛАДАЮ ВЕЛИКІ СПОДІВАННЯ НА ДЕРЖБЮДЖЕТ-2019. ДОКУМЕНТОМ ПЕРЕДБАЧАЄТЬСЯ, ЩО ДЕРЖАВА ЗОБОВ’ЯЗУЄТЬСЯ СТОВІДСОТКОВО ВІДШКОДОВУВАТИ ВАРТІСТЬ ПРЕПАРАТІВ ІНСУЛІНУ. ТОДІ НАМ НЕ ДОВЕДЕТЬСЯ БЛАГАТИ ПРО ДОПОМОГУ МІСЦЕВІ ОРГАНИ ВЛАДИ, А ХВОРІ НА ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ БЕЗПЕРЕБІЙНО ОТРИМУВАТИМУТЬ ЖИТТЄВО НЕОБХІДНІ ЛІКИ

16

Д

о жовтня нам вдавалося забезпечувати пацієнтів із цукровим діабетом препаратами інсуліну безкоштовно. А тоді почалися поодинокі перебої в окремих районах. Ситуація ще не критична, однак ми на межі. Річ у тому, що передбачених коштів на програму справді не вистачає, хоча цьогоріч обсяг фінансування дещо збільшився. На 2018 рік Волинська область для закупівлі інсулінів отримала із державного бюджету 15,6 млн грн. Ще майже 6 млн грн надійшло з місцевих бюджетів. Однак, попри це, не вистачає майже 6 млн грн. Як на мене, коли вже впроваджено державну програму, то забезпечувати її потрібно на 100%. Краще приймати менше програм, робити їх скромнішими, але не допускати ніяких спекуляцій і зловживань. Ми надіслали листи за підписом Голови Волинської ОДА до Міністерства охорони здоров’я та Кабінету Міністрів України з проханням виділити додаткову субвенцію. Сподіваємося: до кінця року отримаємо кошти, але в яких обсягах — невідомо. На жаль, проблема повторюється з року в рік. Частину коштів на інсуліни дає держава, а частину доводиться «шукати» в місцевих бюджетах. Так, під час минулої сесії обласної ради на закупівлю інсулінів було виділено 1,5 млн грн, хоча забезпечення інсулінозалежних не входить до видатків обласного бюджету. З іншого боку, ми розуміємо особливу уразливість цієї групи пацієнтів і змушені реагувати. Крім обласної ради кошти виділяли також інші місцеві бюджети різних рівнів. Варто зазначити, що скрізь нам ідуть назустріч, однак покрити всі нагальні витрати органи місцевої влади не в змозі. Вважаю, що програма із забезпечення інсулінозалежних безкоштовними ліками й надалі має функціонувати на державному рівні та фінансуватися саме державою. Бо в нас, коли не знають, звідки взяти гроші, одразу пишуть: «Із місцевих бюджетів». Але ж останні мають обмежені ресурси й власні проблеми! Часто за рахунок місцевих бюджетів відбувається співфінансування кількох державних програм, тому, як на мене, їх можливості урядові чиновники значно переоцінюють. Додам, що Волинь — область дотаційна, значних перевиконань бюджету тут немає і грошей для покриття незапланованих витрат також. Для того щоб виконання програми відбувалося без перебоїв і за умови повного фінансування, її реалізацію має взяти на себе Національна служба здоров’я України. Таке рішення, на мою думку, було б найефективнішим. Реєстр хворих на цукровий діабет дає змогу з високим рівнем точності спрогнозувати потреби області в коштах у рамках програми забезпечення інсулінозалежних пацієнтів безкоштовними ліками на наступний рік. Сума становить приблизно 25 млн грн. На Волинь нещодавно приїжджав заступник Міністра охорони здоров’я Олександр Лінчевський, який підтвердив наш прогноз. Чи дійсно така сума буде виділена нашій області, сказати важко. Але принаймні в Міністерстві розуміють, що згідно з реєстрами коштів необхідно саме стільки. Тож сподіваємося: у проекті бюджету затвердять реальну цифру і не перекладатимуть вирішення проблеми на місцевий рівень.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

16 листопада 2018 року

ВІННИЧЧИН А

НА ЖАЛЬ, ІЗ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ КОШТІВ ДЛЯ ФІНАНСУВАННЯ РЕІМБУРСАЦІЇ ІНСУЛІНІВ У ПОВНОМУ ОБСЯЗІ ВИДІЛЯЄТЬСЯ НЕДОСТАТНЬО. З ПОЧАТКУ РОКУ БУЛО ЗРОЗУМІЛО, ЩО ДЕРЖАВНА СУБВЕНЦІЯ ПЕРЕКРИВАЄ ЛИШЕ ПОЛОВИНУ ПОТРЕБИ. У ЦЬОМУ РОЦІ ЗА СУБВЕНЦІЄЮ МИ ОТРИМАЛИ 18,3 МЛН ГРН, МАЙЖЕ СТІЛЬКИ Ж НА ПРИДБАННЯ ІНСУЛІНІВ У ПЕРШОМУ ПІВРІЧЧІ БУЛО ВИДІЛЕНО З МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ. ЩОБ ЗАБЕЗПЕЧИТИ ХВОРИХ ІНСУЛІНАМИ, УЧАСТЬ У СПІВФІНАНСУВАННІ ВЗЯЛИ ВСІ РАЙОНИ ОБЛАСТІ

Олена ЖИТАНСЬКА, заступник директора Департаменту охорони здоров’я Вінницької ОДА, начальник управління фінансово-економічного забезпечення й організаційно-кадрової роботи з персоналом

У

структурі загальної захворюваності на ендокринні недуги в області цукровий діабет посідає третє місце: його частка становить 21,6%. Таких хворих у регіоні — близько 50 тис., тобто майже 3%. Чисельність пацієнтів, які внесені до електронного реєстру та потребують забезпечення препаратами інсуліну, у Вінницькій області перевищує 8 тис. (реєстр — динамічна структура, тому ця цифра в ньому постійно змінюється), а це, відповідно, — 15% хворих на цукровий діабет. Ще у 2016 році в області було прийнято програму «Майбутнє Вінниччини — у збереженні здоров’я громадян», яка діє до 2020 року та включає заходи з надання медичної допомоги хворим на ендокринні недуги. Серед її завдань — забезпечення препаратами інсуліну та їх аналогами (тaблетовaними цукрознижувальними засобами) хворих на цукровий діaбет, a також препаратами десмопресину — пацієнтів з нецукровим діабетом. Тобто ми почали працювати в цьому напрямку ще до моменту впровадження системи реімбурсації. На сьогодні всі пацієнти, які беруть участь у програмі, прикріплені до аптечних закладів відповідно до своїх особистих заяв. З 1 січня по 15 жовтня цього року в аптеках області забезпечено понад 76 тис. рецептів на суму 29 млн грн. З них 23,4 млн грн — це субвенція з державного бюджету, а 5,5 млн грн — кошти з місцевих бюджетів. Окрім цього, отримано та передано в установи області гуманітарну допомогу у вигляді препаратів інсуліну на суму 900,4 тис. грн. Попри всі зусилля, відчуваємо певну нестачу коштів, оскільки загальна потреба на 2018 рік для забезпечення хворих на цукровий діабет становить 38 млн грн. Торік у нас були запаси інсуліну з попередніх років, що дало змогу перекрили дефіцит. Нині плануємо ліквідувати його за рахунок залишків коштів минулого року, видатків із місцевих бюджетів та додаткового фінансування. Уже провели попередні розра х унки. Затверд­жений обсяг коштів на 2018 рік становив 29 млн грн, у тому числі медична субвенція — 24,5 млн грн, залишки коштів цільової субвенції 2017 року — 1,2 млн грн, додаткові кошти місцевих бюджетів — 2,3 млн грн. Разом це 76,4% від потреби. Станом на 1 вересня 2018 року було профінансовано 23,7 млн грн, зокрема 21 млн грн за рахунок медичної субвенції та 2,7 млн грн — місцевих бюджетів, що становить 81,4% від затвердженої річної суми. Для повного забезпечення потреби хворих на цукровий діабет в 2018 році області необхідні додаткові кошти в розмірі 9 млн грн. До кінця року (орієнтовно — наприкінці листопада), як і в попередні роки, очікуються додаткові надходження з державного бюджету за рахунок перерозподілу видатків по медичній галузі. Проте левова частка все-таки ляже на плечі місцевих бюджетів. Адже згідно з п. 9 Постанови Кабінету Міністрів України від 23.01.2015 р. №11 «Деякі питання надання медичної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам» місцеві ради мають право відповідними рішеннями розподіляти залишки субвенції на кінець бюджетного періоду, а також додатково, понад обсяги субвенції, планувати та здійснювати з місцевих бюджетів оплату поточних видатків закладів охорони здоров’я і програм у сфері охорони здоров’я. Тобто в умовах повної бюджетної самостійності місцевих органів влади,

що передбачає підвищення їх ролі та відповідальності за ефективне управління ресурсами місцевих бюджетів, відшкодування вартості препаратів інсуліну має відбуватися за рахунок місцевих бюджетів або інших джерел, не заборонених законодавством. На 2019 рік для інсулінозалежних пацієнтів із державної скарбниці передбачено 28 млн грн, що більше, ніж у 2018-му, майже на 4 млн грн. Проте від участі місцевих бюджетів відмовитися неможливо. Єдине, що ми, лікарі, здатні зробити для зменшення витрат, це забезпечувати профілактику цукрового діабету. Для ефективної роботи ендокринологічної служби області необхідна тісна співпраця всіх ланок охорони здоров’я, фармації та місцевих органів влади.

коштовним інсуліном хворих на цукровий діабет у 2019 році, поки спрогнозувати складно, бо на сьогодні ми не знаємо, скільки взагалі виділять грошей на медицину. За словами в. о. Міністра охорони здоров’я Уляни Супрун, планується, що вже з наступного року держава стовідсотково забезпечуватиме видатки на інсулін. Тобто це питання перебуває на контро­лі, тож сподіваюся, що наші побажання під час формування бюджету на наступний рік будуть враховані, і держава профінансує потреби краю в повному обсязі. РІВ НЕНЩ ИН А Юрій СЕРВЕТНИК, завідувач ендокринологічного центру Рівненського обласного спеціалізованого диспансеру радіаційного захисту населення, координатор групи експертів управління охорони здоров’я Рівненської ОДА за напрямком «Ендокринологія»

ЧЕРНІГІВ Щ ИН А Любов ЧЕРВ’ЯКОВА, завідувачка ендокринологічного відділення КЛПЗ «Чернігівська обласна лікарня», головний позаштатний спеціаліст з ендокринології управління охорони здоров’я Чернігівської ОДА

У

Чернігівській області на сьогодні в реєст­рі хворих на інсулінозалежний діабет налічується 5,9 тис. осіб. Усього станом на 23 жовт­ ня виписано 66,7 тис. рецептів на загальну суму 31,5 млн грн. Для порівняння, минулого року рецептів було видано на загальну суму 36,4 млн грн. На жаль, із державного бюджету коштів для фінансування реімбурсації інсулінів у повному обсязі виділяється недостатньо. З початку року було зрозуміло, що державна субвенція перекриває лише половину потреби. У цьому році за субвенцією ми отримали 18,3 млн грн, майже стільки ж на придбання інсулінів у першому півріччі було виділено з місцевих бюджетів. Щоб забезпечити хворих інсулінами, участь у співфінансуванні взяли всі райони області. Слід зазначити, що в нашому регіоні немає окремої програми з надання допомоги хворим на цукровий діабет, але необхідні заходи передбачені в Програмі забезпечення населення Чернігівської області спеціалізованою медичною допомогою на 2016-2020 роки. Подібні програми прийняті в районах і містах, бо без них депутати не зможуть виділяти кошти на придбання інсулінів з місцевих бюджетів. Однак, попри всі зусилля, нині в області ситуація із забезпеченням інсулінами хворих на цукровий діабет доволі складна. За нашими найскромнішими підрахунками, на два останні місяці 2018 року потрібно понад 6 млн грн, а в нас лишилося менш ніж 3 млн грн державної субвенції. Уся надія — на допомогу місцевих органів влади. Що буде із забезпеченням без-

П

роблема із забезпеченням препаратами інсуліну хворих на цукровий діабет 1-го типу, яка виникла наразі в усіх областях України, не оминула й Рівненщину: від вересня пацієнти змушені самотужки шукати кошти, аби придбати життєво необхідні ліки. З липня 2017 року в нашій країні було запроваджено програму реімбурсації, відповідно до якої хворі на цукровий діабет безоплатно отримують в аптеках інсуліни за рецептом лікаря-ендокринолога. Потребу в інсулінах визначали згідно з реєстром, створеним в області ще кілька років тому. До нього було внесено дані про всіх хворих на цукровий діабет 1-го типу. До речі, таких хворих на Рівненщині — 5247. Ми підрахували: щоб забезпечити їх інсулінами на 2018 рік, потрібно близько 47,5 млн грн. Але держава виділила лише 21,5 млн грн, і ми їх уже повністю використали. Економили, як мог­ ли, але грошей вистачило тільки до вересня. Решта ж коштів від заявленої потреби в область так і не надійшла, тож хворі залишилися без життєво необхідних ліків. Спочатку лікарі-ендокринологи вирішували проблему завдяки особистим контактам з власниками аптек: де могли, домовлялися, щоб аптечні заклади відпускали інсуліни в борг. Але ж постійно це тривати не може. У віддалених населених пунктах, де інсулін ніде взяти, пацієнти приходять з вимогами саме до лікарів-ендокринологів, а ті, своєю чергою, звертаються до селищних рад і так, по крихтах, віднаходять кошти. Комусь допомагають спонсори, забезпеченіші пацієнти купують інсуліни самотужки. Та, на жаль, не всім такі витрати по кишені, адже на препарати на місяць потрібно від 400 до 1200 грн (сума залежить від дози інсуліну, яку отримує пацієнт), а ще необхідні витратні матеріали. Це великі кошти, особливо зважаючи на те, що ко-

мусь їх доведеться виділити з пенсії чи мінімальної зарплати. Чому склалася така ситуація — невідомо. Як пояснила очільниця МОЗ Уляна Супрун, коштів у повному обсязі одразу не виділили, аби уникнути маніпуляцій із «мертвими душами». Хоча, як на мене, це дуже дивна позиція, адже реєстр хворих на цукровий діабет дублюється на всіх рівнях, починаючи з районів, області та закінчуючи МОЗ, і «мертві душі» вписати до нього не просто. Ще було б зрозуміло, якби, посилаючись на таку причину, нам не додали чверть коштів, а то ж — більше половини. Звичайно, ми б’ємо на сполох і звертаємося в різні інстанції, та отримуємо лише приписи й рекомендації шукати кошти в місцевих бюджетах. Але коли існує програма, яку держава взялася стовідсотково забезпечити, то до чого тут місцеві бюджети? Хоча я впевнений: якби йшлося про 2-3 млн грн, на місцях їх віднайшли б, але 26 млн грн — надто велика сума, тож від області ми не отримали жодної копійки, бо коштів у місцевому бюджеті на це немає. Як складатиметься надалі — теж невідомо, однак сподіваюся, що держава все-таки зглянеться над інсулінозалежними хворими і надасть кошти для придбання ліків. Настільки критичної ситуації в нас іще не було. До того ж за останні 20 років кількість хворих на цукровий діабет в області зросла втричі, і надалі їх більшатиме. А в нинішніх складних соціальноекономічних умовах їм украй потрібна підтримка держави.

Олег ВІВСЯННИК, заступник начальника управління охорони здоров’я Рівненської ОДА

К

ерівництво Рівненської облдержадмініст­ рації дало розпорядження Головам усіх райдержадміністрацій знайти можливості та забезпечити хворих на цукровий діабет препаратами інсуліну за кошти місцевих бюджетів. Таким чином, наразі вже освоєно майже 4 млн грн, і кошти з районів продовжують надходити. Крім цього, на селекторній нараді заступник Міністра охорони здоров’я Олександр Лінчевський повідомив, що МОЗ розглядає можливість надання додаткової субвенції, яка частково перекриє потреби регіонів на придбання інсулінів. А також зауважив, що в державному бюджеті на 2019 рік на забезпечення ліками інсулінозалежних пацієнтів буде закладено на 200 млн грн більше, ніж цьогоріч, щоб на 100% перекрити потребу, враховуючи додаткові 10% на можливе збільшення кількості хворих. (Продовження на стор. 18)

17

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ (Початок на стор. 16) Т ЕРНОПІ ЛЬЩ ИН А

К ИЇВ Щ ИН А Неллі ВИДИБОРЕЦЬ, завідувачка ендокринологічного центру КЗ КОР «Київська обласна клінічна лікарня», головний позаштатний ендокринолог Департаменту охорони здоров’я Київської ОДА

Cвітлана ДЕЙНЕКА, начальник відділу — головний бухгалтер фінансово-економічного та програмного забезпечення управління охорони здоров’я Тернопільської ОДА

У

Тернопільській області на диспансерному обліку перебувають майже 38 тис. хворих на цукровий діабет, із них близько 5 тис. осіб потребують інсулінотерапії. У кожному медичному закладі краю, на базі якого здійснюється забезпечення таких пацієнтів препаратами інсуліну, створений автоматизований реєстр хворих на цукровий діабет 1-го та 2-го типів, котрі потребують інсулінотерапії. Але питання забезпечення тернополян препаратами інсуліну з року в рік стає болючішим і не сходить з порядку денного роботи управління охорони здоров’я. І коли для потреб пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, ми ще зберегли деякий резерв, то забезпечення препаратами хворих на цукровий діабет залишається в категорії гарячих проблем. У проекті державного бюджету гроші на лікування вказаної категорії пацієнтів закладають у розділі «цільові кошти», і їх суму чітко визначає держава. Збільшувати видатки на ці потреби ми маємо право, але зменшувати — у жодному разі. Однак якщо з державного бюджету на 2018 рік нам виділили 16,6 млн грн, то в проекті Держбюджету на 2019 рік фінансування закупівлі препаратів інсуліну зменшили на 1 млн грн. А згідно з обласним реєстром розрахована потреба в препаратах інсуліну становить 50 млн грн на рік (відповідно до нинішніх цін). До слова, ми сподівалися, що проект реімбурсації врятує ситуацію, і грошей буде достатньо, адже він розрахований на реального пацієнта, який прийде до аптеки. Проте додаткова потреба в коштах до кінця цього року становить 10 млн грн. Як вийти зі скрутного становища? На мій погляд, у цьому має допомогти місцева влада. Отож, управління охорони здоров’я Тернопільської облдержадміністрації звернулося до керівників районних адміністрацій, районних рад й об’єднаних територіальних громад з проханням виділити додаткові кошти для цих цілей. За дев’ять місяців нинішнього року нам додатково спрямовано 2,2 млн грн, однак навіть ці кошти не допомогли вийти з патової ситуації, котра склалася в більшості районів області. Особливо непокоїть Тернопіль, де нині потребують майже 4 млн грн. Ще в грудні 2017 року на сесії Тернопільської обласної ради було прийнято комплексну програму «Здоров’я населення Тернопілля 2017-2021», де передбачено фінансування для забезпечення цукрознижувальними препаратами дітей і дорослих мешканців Тернопільщини. Тому управління охорони здоров’я облдержадміністрації звернулося з проханням додатково виділити 10 млн грн на медикаменти для цієї категорії хворих. Сподіваємося: депутати обласної ради дадуть позитивну відповідь, а також очікуємо коштів з резерву державної медичної субвенції. Відносно проекту Державного бюджету на 2019 рік, то коли ми з’ясували, що виділених кош­тів не вистачить, звернулися до Міністерства охорони здоров’я з проханням переглянути цільові видатки на забезпечення потреби в цукрознижувальних препаратах. Якщо суму, призначену для фінансування закупівлі інсулінів, не збільшать, ми будемо змушені просити керівників місцевих органів влади, аби вони прорахували потребу і спрямували додаткові кошти для цієї категорії хворих — мешканців області. Ми не можемо залишити людей наодинці з хворобою, тому й сподіваємося, що утворену фінансову нішу вдасться заповнити за рахунок місцевих бюджетів. Впевнена: особ­ливих проб­лем не виникатиме, адже в нашій області є багато самодостатніх громад, які переймаються розвитком медичної галузі.

18

ЛЬВІВ Щ ИН А

К

иївська область, так само як і інші регіони України, бере участь у програмі реімбурсації вартості інсулінів. Зараз усі хворі на інсулінозалежний цукровий діабет (а в області таких — 9682 особи, з них 518 дітей) отримують необхідні ліки без перебоїв, а ось у першому півріччі цього року виникали проблеми з видачею препаратів. Це сталося тому, що не всі місцеві ради швидко прийняли рішення про виділення зі своїх бюджетів коштів для компенсації витрат на придбання цукрознижувальних препаратів. Державна субвенція цьогоріч становить 38% від потреби. Тобто області необхідно майже 80 млн грн, натомість ми отримали лише 32 млн грн. Решту потреби компенсуємо за рахунок місцевих бюджетів. У першому півріччі, поки не відбулися сесії місцевих рад, на яких було прийнято рішення про виділення коштів, не всі хворі мали змогу отримати інсуліни. Проте варто зазначити: міста та райони Київщини прийняли програму «Цукровий та нецукровий діабет» й у повному обсязі забезпечили мешканців, котрі перебувають на обліку в місцевих ендокринологів, необхідними препаратами. У наступному році очікується збільшення суми субвенції до 925 млн грн на всі регіони України. Це значно зменшить навантаження на місцеві бюджети. Таку інформацію озвучили у Верховній Раді та МОЗ. Якщо Державний бюджет буде прийнято вчасно, то і ми вчасно розподілимо кошти, й у січні субвенція надійде в райони. Хочу також зазначити, що в цьому році Київська область стала першою в Україні, де було запроваджено міжнародну практику перевірки рівня глюкози в крові у хворих на цукровий діабет. На базі КЗ КОР «Київська обласна клінічна лікарня», а також районних медичних закладів проводиться безкоштовне скринінгове дослідження крові на вміст глікованого гемоглобіну. З 1 серпня таку діагностику вже пройшли 70% хворих. У цьому році бюджет програми становив 2,3 млн грн, у наступному — її реалізація триватиме.

Олександр МАЛОЇД, начальник управління, планування та організаційнофінансового забезпечення Департаменту охорони здоров’я Львівської ОДА

З

державного бюджету на 2018 рік для Львівщини було виділено близько 36,4 млн грн, тоді як фактична потреба закладів охорони здоров’я області становить близько 65 млн грн. З місцевих бюджетів для забезпечення інсулінозалежних пацієнтів додатково надійшло майже 10,7 млн грн. На сьогодні уточнені кошторисні призначення у Львові та містах обласного підпорядкування тощо становлять 47,3 млн грн. Відповідно до даних на вересень 2018 року аптеки виставили рахунки на 38,2 млн грн. Касові видатки, тобто ті кошти, які було відшкодовано аптечним закладам, нині становлять 34,1 млн грн. Такі затримки із відшкодуванням трапляються переважно через технічні нюанси, пов’язані з роботою казначейства. За дев’ять місяців кредиторська заборгованість сягнула 4,2 млн грн.

1 листопада 2018 року відбулася селекторна нарада за участю заступників Міністра охорони здоров’я Ольги Стефанишиної та Олександра Лінчевського, одним із ключових питань якої було забезпечення ліками інсулінозалежних пацієнтів. Прозвучала інформація, що Міністерством охорони здоров’я розроблено нормативний документ, котрий планують розглянути найближчим часом. Ним передбачено виділення додаткового фінансового ресурсу для забезпечення інсулінозалежних хворих. Тож сподіваємося, що всі потреби буде покрито.

Орест ПЕТРИЧКА, лікар-ендокринолог, завідувач інформаційноаналітичного відділу Львівського обласного ендокринологічного диспансеру

В

иділені на Львівську область кошти на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 23.03.2016 р. №239 «Деякі питання відшкодування вартості препаратів інсуліну»

ДЕРЖАВНА УСТАНОВА «НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ ПСИХІАТРІЇ МОЗ УКРАЇНИ»

ОГОЛОШУЄ КОНКУРС НА ЗАМІЩЕННЯ ВАКАНТНИХ ПОСАД: старшого наукового співробітника відділу психосоматичної медицини та психотерапії (1 шт. од.); старшого наукового співробітника відділу медикосоціальних проблем терапії психічних розладів (1 шт. од.); старшого наукового співробітника відділу комплексної судовопсихіатричної експертизи (1 шт. од.); молодшого наукового співробітника відділу психічних розладів дітей та підлітків (1 шт. од).

КВАЛІФІКАЦІЙНІ ВИМОГИ для старшого наукового співробітника: повна вища спеціальна освіта; спеціалізація за профілем діяльності інституту або науково-дослідного підрозділу; наявність вченого ступеня або стаж науково-дослідної роботи не менше 3 років; наявність друкованих праць, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, вчених і почесних звань; виконання дисертаційної роботи; для молодшого наукового співробітника: повна вища спеціальна освіта; спеціалізація за профілем діяльності інституту або науково-дослідного підрозділу.

Прийом документів — 1 місяць з дня опублікування оголошення. АДРЕСА ІНСТИТУТУ: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 103. Контактні телефони: (044) 468-32-15, (044) 503-87-33

й успішну реалізацію пілотного проекту щодо запровадження державного регулювання цін на препарати інсуліну згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» пропорційно розподілили між містами та районами відповідно до розпорядження Голови обласної державної адміністрації. Допомогли грошима й органи місцевого самоврядування. Однак відповідно до реєстру хворих на цукровий діабет для покриття потреби до кінця року необхідно додатково 18,5 млн грн. Деякі аптеки справді припинили видачу препаратів інсуліну до ліквідації кредиторської заборгованості. Виходом із ситуації, що склалася, могла б стати або додаткова субвенція з державного бюджету, або терміновий перегляд місцевих бюджетів задля виділення коштів. Хоча жодних регіональних програм на Львівщині не приймали, а кошти з місцевих бюджетів виділяли лише на конкретні потреби. Відповідно до даних реєстру пацієнтів, станом на 1 листопада 2018 року річна потреба для відшкодування вартості препаратів інсуліну у 2019 році становитиме 103,3 млн грн. За попередньою інформацією МОЗ, у бюджеті на 2019 рік на ці витрати передбачено близько 950 млн грн. Таким чином, місцеві бюджети будуть вимушені долучитися до фінансування, проте невідомо, у якому обсязі, адже ми ще не знаємо, скільки коштів субвенції отримає Львівщина. Коли, попри вимоги пп. 4 п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2014 р. №73 «Питання реалізації пілотного проекту щодо запровадження державного регулювання цін на препарати інсуліну», органи місцевого самоврядування проігнорують питання, пов’язані із фінансуванням відпуску препаратів інсуліну за рахунок цільових видатків місцевих бюджетів на пільгове забезпечення такими препаратами осіб, хворих на цукровий діабет, то в наступному році знову виникнуть фінансові проблеми. Підготували Ніна КОНДРАТЮК (м. Полтава), Ольга КАМСЬКА (м. Чернівці), Петро ГЕРАСИМЕНКО (м. Луцьк), Олеся ШУТКЕВИЧ (м. Вінниця), Олена БЕРЕЗКІНА (м. Чернігів), Дана РОМАНЮК (м. Рівне), Лариса ЛУКАЩУК (м. Тернопіль), Оксана ТУПАЛЬСЬКА (м. Київ), Юлія МАСЮКЕВИЧ (м. Львів), спеціально для «ВЗ»

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ. НАЦІОНАЛЬНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ІМ. П.Л. ШУПИКА

ОГОЛОШУЄ КОНКУРС НА ЗАМІЩЕННЯ ВАКАНТНИХ ПОСАД: завідувача кафедри організації і економіки фармації (1 посада на 1 ст.); доцентів кафедр: загальної, дитячої, судової психіатрії і наркології (1 посада на 0,25 ст.), ортопедичної стоматології (1 посада на 0,25 ст.), офтальмології (1 посада на 0,25 ст.); асистента кафедри медичної реабілітації, фізіотерапії і спортивної медицини (1 посада на 0,5 ст.). ПРИЙОМ ДОКУМЕНТІВ — 30 днів з дня опублікування оголошення. АДРЕСА АКАДЕМІЇ: 04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 9.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

16 листопада 2018 року

П О Л ТА В Щ И Н А

АМБУЛАТОРІЇ НА КОЛЕСАХ Три із семи пересувних автомобільних комплексів, придбаних завдяки реалізації на Полтавщині субпроекту «Запровадження інноваційної моделі системи надання послуг хворим на гіпертонію в Полтавській області» проекту Світового банку «Поліпшення охорони здоров’я на службі у людей», уже поїхали до пацієнтів у віддалені від районного центру села, де немає ФАПів і амбулаторій.

П

ересувні діагностичні комплекси — так звані амбулаторії на колесах — вирушили з Полтави за трьома маршрутами. До медичних бригад ввійшли фахівці Полтавської обласної клінічної лікарні ім. М. В. Скліфосовського й Решетилівського ЦПМСД. Організаційну допомогу медикам, зокрема в логістиці пересування та трансфері осіб, які потребують сторонньої допомоги, надавали спеціалісти місцевого територіального центру соціального обслуговування.

Напередодні виїзду Решетилівський ЦПМСД запрошував усіх жителів вищезгаданих сіл скористатися можливістю безкоштовно обстежитися на сучасному обладнанні. Селяни зізнаються, що профілактичних оглядів вони майже не проходять, а коли щось турбує, то їдуть до районного центру. Лабораторні дослідження — один із важливих пунктів у маршруті пацієнта, який неможливо було реалізувати за місцем проживання.

Пересувні амбулаторії розраховані на проведення діагностичних процедур: вимірювання артеріального тиску та зросту, зважування і визначення індексу маси тіла, зняття ЕКГ та взяття біоматеріалу для лабораторних досліджень (загального і біохімічного аналізу крові, визначення рівня глюкози, ризиків утворення тромбів). Щоб пацієнтам з інвалідністю (а таких, на жаль, виявилося чимало) зручно було зайти в комплекс, амбулаторії на колесах обладнали гідравлічними

підйомниками. «Ми дісталися до тих населених пунктів, де немає надавача медичних послуг — ані фельдшера, ані лікаря — і звідки пацієнтам важко до них доїхати, — підбила підсумки пілоту заступник головного лікаря Решетилівського ЦПМСД Ольга Куцевол. — За результатами досліджень ми зможемо попрацювати з людьми індивідуально: порекомендувати режим харчування, призначити правильне лікування. Зібрана інформація дасть змогу нівелювати ризики виникнення серцево-судинних захворювань — у кожного обстеженого ми визначали індекс маси тіла, пояснювали, що варто робити, аби поліпшити стан здоров’я». Результати досліджень (лабораторних, антропометричних вимірювань, ЕКГ) ляжуть на столи всіх сімейних лікарів, із якими обстежені мешканці підписали декларації. Коли лікар помітить відхилення від норми, то обговорить із пацієнтом, як краще коригувати його спосіб життя, за потреби призначить лікування. Під час обстежень було виявлено людей із ризиком виникнення гіпертонічної хвороби, серцево-судинних недуг або з наявною артеріальною гіпертензією. «Ми працюватимемо з усіма цими пацієнтами і залучатимемо їх до програми «Доступні ліки», — зазначила Ольга Куцевол. За матеріалами прес-центру Департаменту охорони здоров’я Полтавської ОДА

СТОЛИЦЯ

КИЇВСЬКИЙ МЕДУНІВЕРСИТЕТ МАТИМЕ НОВІ КАМПУС Й ОБЛАДНАННЯ К ПВНЗ «Київський медичний університет» отримав від Європейського банку реконструкції та розвитку кредит у розмірі 1,3 млн Євро. Це перший проект у сфері освіти в Україні, підтриманий ЄБРР.

ошти будуть спрямовані на придбання спеціалізованого обладнання та нової будівлі площею 4,2 тис. кв. м, що забезпечить навчальними місцями понад 1 тис. нових студентів. Крім того, в університеті створять надсучасний симуляційний центр, організують університетську клініку, впровадять екологічний і соціально орієнтований менеджмент, а також оптимізують управління людськими ресурсами. Реалізація проекту розпочнеться з підготовки документації, витрати на яку покриються за рахунок гранту в розмірі 60,3 тис. Євро, — ці кошти надано в рамках ініціативи Європейського Союзу EU4Business.

Президент Київського медичного університету Олександр Поканевич заявив: «Це важлива інвестиція для розвитку вищої медичної освіти в Україні в цілому, особливо зараз, коли держава висуває перед нами високі вимоги до підготовки фахівців медичної та фармацевтичної сфер. Медуніверситети стануть автономними — як організаційно, так і академічно. Безумовно, будь-яка автономія неможлива без фінансової незалежності. Завдяки проекту ми зможемо впровадити і підтримувати нові стандарти вищої медичної освіти й оптимального використання ресурсів, дати новий вектор розвитку ринку освітніх послуг. Укладення такого контракту свідчить про те, що ми відповідаємо найвищим вимогам ведення бізнесу, які висуває ЄБРР до потенційних позичальників». За даними Українського державного центру міжнародної освіти, Київський медичний університет посідає 26-те місце в країні за кількістю студентів з інших країн: на початок 2017 року чверть усіх студентів становили іноземці. За матеріалами ІА «ІнтерфаксУкраїна» та офіційного сайту КМУ

З А К А Р П АТ Т Я

ЗНОВУ ДОПОМАГАЮТЬ СУСІДИ Закарпатська область уже вчетверте отримала від Угорщини гуманітарну допомогу у вигляді вакцин. Цього разу українцям передали понад 10 тис. доз багатокомпонентної вакцини «Тетраксим» для профілактики дифтерії, правця, кашлюка та поліомієліту.

В

артість допомоги становить 5 млн грн, а отримала її Закарпатська обласна організація Товариства Червоного Хреста України й одразу ж передала вакцини до обласної клінічної інфекційної лікарні. Наданого препарату вистачить на 5 місяців. Уповноважений з питань розвитку співпраці медьє Саболч-Сатмар-Берег і Закарпатської області Іштван Грежа зазначає, що Угорщина планує й надалі підтримувати доб­ рі відносини з Україною й надавати можливу допомогу. За словами Голови Закарпатської облдержадміністрації Геннадія Москаля, вос-

таннє комбіновану вакцину від Міністерства охорони здоров’я України Закарпаття отримувало в грудні 2016 року. Найближчим часом її поставка не передбачається. Він зазначив, що в регіоні також є нестача інсуліну, й Угорщина знову готова підтримати закарпатців і забезпечити область 25 видами цього препарату. Допомогу від сусідів на загальну суму 10 млн грн очікують у середині листопада. За матеріалами rakhiv.in

19

ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

ОЛЬГА ШУЛЬГА: В УКРАЇНІ ЛІКАРІ ДОСІ МАЮТЬ БУТИ УНІВЕРСАЛЬНИМИ СОЛДАТАМИ мене запросили на гарантоване робоче місце.

Ольга Шульга завжди випромінює позитив, енергію та хороший настрій. Вона ще зі студентських років активно працює у сфері неврології, займається науковими дослідженнями, освітніми проектами. Маючи досвід роботи в найкращих закордонних клініках, Ольга Шульга обрала Україну. Лікарка переконана, що неврологія — одна з найцікавіших наук, на яку чекає велике майбутнє.

Ольга ШУЛЬГА, завідувачка відділення неврології КУ «Волинська обласна клінічна лікарня», кандидат медичних наук

ВЗ Бажання присвятити себе медицині у вас виникло спонтанно чи це був свідомий вибір?

— Я народилася в сім’ї лікарів, члени якої були лікарями понад століття. Тому мій шлях, можна сказати, був визначений наперед. Утім, зізнаюся, хоча в молодшому віці мені й дуже хотілося присвятити себе медицині, пізніше мої уподобання трохи змінилися — це типово для дітей. Почала розглядати різні варіанти, зокрема зацікавилася професією журналіста. До слова, частково я і стала ним, оскільки зараз пишу багато наукових статей. Крім того, активно займалася... хореографією. Однак батькам вда лос я мене спрямувати, як то кажуть, на «праведний» шлях. Період професійних коливань минув, і я вступила до Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького. Там закінчила й магістратуру, отримала диплом з відзнакою. Уже тоді почала шукати можливості для продов­ження навчання в аспірантурі. Перевагу віддала Інституту неврології, психіатрії і наркології НАМН України у Харкові. Знання здобувала під керівництвом професора Тамари Міщенко та спеціалізувалася на вивченні судинних патологій головного мозку й ішемічних інсультів.

20

ВЗ Чому обрали саме неврологію, а не іншу галузь медицини?

— У мене мама — невролог, тоді як тато — хірург, тому для мене були звичними розмови на неврологічнохірургічну тематику, обговорення сучасного стану нев­рології, розповіді про те, якою вона була в минулому і чого слід чекати від майбутнього. Було цікаво спостерігати, як змінювалася з часом думка батьків. Під час їх розмов я ніби бачила розвиток нев­ рології в динаміці. Так, був період, коли неврологічні хвороби майже не піддавалися лікуванню. Наприклад, у радянські часи існувала дуже лімітована лінія препаратів. Однак уже в наступні десятиліття почали з’являтися нові методи та підходи. Так я зрозуміла, що це доволі цікава, перспективна і динамічна галузь із великим науковим потенціалом. І дійсно, сьогодні ми маємо можливість з’ясувати, чому виникло конкретне ураження, визначити прог­ноз для пацієнта. Однак причину розвитку захворювання вдається встановити не завжди. ВЗ Ви маєте значний досвід медичної практики в різних країнах. Як уперше вдалося потрапити на стажування за кордон?

— У студентські роки я займалася в науковому гуртку з неврології, до того ж з другого курсу, хоча цей предмет і вивчається з четвертого. Паралельно танцювала в ансамблі «Горицвіт» Львівського національного медичного університету, який гастролював за кордоном, а там ми жили в сім’ях. Мені пощастило потрапити до родини мецената, який дуже допомагав лікарням і будинкам дитини в Україні. Тож саме він посприяв мені з першою поїздкою на стажування до Німеччини. Впродовж трьох наступних років по дватри місяці я постійно стажувалася за кордоном. За цей час зрозуміла: медицина на Заході та в Україні суттєво відрізняється. Однак я не можу стверджувати, що в них — виняткові

плюси, а в нас — недоліки. Сильні та слабкі сторони є й у західній медицині, і в українській. Ідеальної моделі не існує в жодній країні. ВЗ Де саме ви здобували досвід?

— У Німеччині, Франції, Іспанії, США, Великій Британії, Австрії, Китаї та Авст­ралії. Стажування і практику часто поєднувала з грантами, які почала вигравати дуже рано. Розуміла, що навчання за кордоном вимагає фінансів, яких, на жаль, у молодого лікаря обмаль. Часто він змушений виживати за рахунок батьків, як і більшість молодих спеціалістів, незалежно від галузі. Тож саме гранти стали для мене фактично єдиною можливістю пройти хорошу закордонну практику. У сфері неврології їх надають як Європейська неврологічна асоціація, так і спеціалізовані органи — Європейська організація інсульту, Європейська організація з вивчення розсіяного склерозу та інші. По суті, кожен молодий лікар віком до 35 років має можливість поїхати в іншу країну Європи, здобути там необхідний досвід і потім нормально заробляти. ВЗ Наскільки складно було виграти пер­ ший грант?

— Перший грант забезпечив мені участь у Зальцбурзьких медичних семінарах. Спочатку мені відмовили, оскільки я була іще студенткою, а вони потребували досвідчених лікарів віком 30-40 років. Однак наступного року я знову вирішила подати заявку і написала, що робитиму так доти, доки на мене не звернуть уваги. І мене запросили на семінари — я була тоді наймолодшою їх учасницею. Це була чудова поїздка! А оскільки проект був австрійськоамериканським, то мені пощастило познайомитися з професором з Корнельського університету (штат НьюЙорк, США) й отримати можливість поїхати в Америку — нею не можна було не скористатися. Я дуже вдячна долі за таку нагоду, оскільки в США

ВЗ Вам пропонували залишитися працю­ вати за кордоном?

— Так. Для цього потрібно було скласти платні американські іспити — знан­н я англійської мови дозволяло мені це зробити, хоча є низка дисциплін, які ми не вивчаємо, а деякі предмети мають різну навчальну прог­раму. Однак, попри те що мені пропонували роботу в американській клініці, я все-таки обрала Україну. Саме в той час вступила в аспірантуру, та й мешкати в Нью-Йорку, розраховуючи лише на зарплатню лікаряпочатківця, — задорого. Можливо, якби в мене тоді були ліпші фінансові можливості, я ризикнула б… ВЗ Ви не шкодуєте, що обрали не США, а Україну?

— Звісно, бували періоди, коли мені здавалося, що я втратила шанс. Але США — це країна, яка живе за принципом «Робота — усе твоє життя». Ти багато працюєш і багато заробляєш. Проте, на мій погляд, за такої системи людина не здатна жити повноцінно. У лікаря в Америці є лише 2 тижні відпустки, а перші 4-8 років він має всього-на-всього один вихідний на тиждень і, по суті, працює із шостої ранку до дванадцятої години ночі. США — це країна, спрямована на заробляння грошей. Але часто людина не має можливостей їх витрачати і відпочивати. До слова, колега-американець надіслав мені листа, у якому хвалиться тим, що провів аж цілих 10 днів у Парижі. Тобто в нього є гроші, але немає часу на мрії та подорожі. ВЗ Що, на вашу думку, нам варто запо­ зичити в західної медицини, аби зро­ бити українську значно успішнішою й ефективнішою?

— В Україні лікарі досі мають бути універсальними солдатами. Хірург повинен уміти прооперувати щитоподібну, підшлункову залозу, печінку, кишечник, видалити апендикс тощо. А ще раніше він мусив би вміти вирвати зуб, прийняти пологи й зробити кесарів розтин. Натомість сьогодні у світі намітилася чітка тенденція до вузької спеціалізації у своїй сфері. Зокрема, аналогічні процеси відбуваються в неврології. Так, за кордоном немає спеціаліста із загальної неврології, натомість є лікар, який займається, наприклад, інсультами, а також фахівець, котрий опікується пацієнтами із хворобою Паркінсона та іншими екстрапірамідними зах­ ворюваннями. Це дуже ізольована сфера. Бо ж і справді: неможливо бути професіоналом у всьому, скажімо, на

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

16 листопада 2018 року

З учасниками VII школи молодих неврологів

однаково високому рівні лікувати травму голови й інсульт. Я думаю, що Україна також запозичить аналогічну практику, й ми залишимо універсальний підхід у минулому. Потрібні дуже спеціалізовані, нехай невеликі, відділення, у яких лікуватимуть хворих із конкретними патологіями. ВЗ Чи достатньо у Волинській обласній клінічній лікарні технічних можливос­ тей надавати висококваліфіковану нев­ рологічну допомогу на рівні світових стандартів?

— Інструментальні можливості в нашій лікарні доволі хороші. Якщо порівняти з іншими медичними закладами України, то нам, можна сказати, пощастило. У нас є потужний МРТ, два КТ, два ангіографи, сучасний ней­роміограф — найкращий в Україні, крім того, 12-канальний електроенцефалограф. Тобто технічне оснащення — дуже пристойне. Але хотілося б розширити лабораторну базу, тому що останнім часом з’явилося багато маркерів неврологічних захворювань, і не лише біохімічних, а й генетичних. Але такі реактиви дороговартісні, та й термін їх придатності — близько півроку. Звісно, спеціалізовані центри допомогли б значно підвищити якість надання медичних послуг. Також ми хотіли б мати гарну реабілітаційну базу й незабаром, сподіваюся, отримаємо її — нині реабілітаційне відділення перебуває на етапі спорудження. Тішить, що в нас запроваджені нові спеціальності: фахівець із фізичної реабілітації та лікар-реабілітолог. Однак, дбаючи про належне матеріально-технічне оснащення, не варто забувати старе правило: кад­ри вирішують усе. Талановитого, грамотного, старанного фахівця не замінить ніхто. Тож для надання ефективної медичної допомоги потрібно збільшити й кількість середнього і молодшого медичного персоналу. ВЗ Розкажіть, будь ласка, про сферу ва­ ших наукових інтересів.

— У магістратурі й аспірантурі я вив­ чала ішемічні інсульти, захистивши дисертацію, отримала ступінь кандидата медичних наук. Але останні десять років зацікавилася демієлінізуючими захворюваннями нервової системи, зокрема розсіяним склерозом. Волинь — регіон, де ці хвороби найпоширеніші, порівняно з іншими областями. ВЗ Чи вдалося виявити причини такої ситуації?

— У 2012 році я підготувала електрон­ ний реєстр пацієнтів, щоб зрозуміти загальну ситуацію по області. Ми

Отримання Нагороди «Санофі» молодим науковцям за дослідження в медицині

Консиліум неврологів Волинської обласної клінічної лікарні

ДБАЮЧИ ПРО НАЛЕЖНЕ МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ОСНАЩЕННЯ, НЕ ВАРТО ЗАБУВАТИ СТАРЕ ПРАВИЛО: КАДРИ ВИРІШУЮТЬ УСЕ. ТАЛАНОВИТОГО, ГРАМОТНОГО, СТАРАННОГО ФАХІВЦЯ НЕ ЗАМІНИТЬ НІХТО. ТОЖ ДЛЯ НАДАННЯ ЕФЕКТИВНОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ПОТРІБНО ЗБІЛЬШИТИ Й КІЛЬКІСТЬ СЕРЕДНЬОГО І МОЛОДШОГО МЕДИЧНОГО ПЕРСОНАЛУ

з’ясували чимало відмінностей між даними по нашому регіону та загальноукраїнськими. Вони стосуються, наприклад, віку початку хвороби. На Волині розсіяний склероз проявляється у 30-34 роки, тобто трохи пізніше, ніж у середньому по Україні. Але його форма агресивніша й він швидше прогресує, ніж у мешканців Центру та Сходу. Також ми виявили більшу кількість дітей із симптомами розсіяного склерозу. Це змусило спрямувати увагу сімейних лікарів і педіатрів на детальніше вивчення певних симптомів, які можуть бути пов’язані із вказаним захворюванням. Триває робота над базами клінічно ізольованого та радіологічно ізольованого синдрому — це специфічні стани, виділені відносно недавно, у 2013 році. Наша мета — виявити перші ознаки хвороби і максимально залучити пацієнтів до своєчасного лікування. Для ранньої діагностики розсіяного склерозу визначаємо рівень олігоклонального IgG та індекс IgG. Так само працюємо зі світовою базою реєстру пацієнтів із розсіяним склерозом, що дуже важливо для Волині. У нас налічується близько 800 осіб, які страждають на цю недугу, тож мусимо спиратися на дослідження, котрими охоплено 50 тис. хворих, та зіставляти з ними результати нашої роботи. ВЗ Крім розсіяного склерозу які хвороби ще досліджуєте?

— Ще одна сфера наших досліджень — хронічні запальні невропатії і паранеопластичні невропатії. Це стани, які виникають при онкологічних захворюваннях. Крім того, у відділенні неврології лікують міастенію — тяжку хворобу, що уражує людей різного віку, тож плануємо посилювати цей напрямок. ВЗ Розкажіть про зміст вашої наукової роботи, яка була номінована на конкур­

сі молодих науковців за дослідження в медицині.

— Цього року я отримала Нагороду «Санофі» молодим науковцям за дос­ лідження в медицині. Темою моєї роботи був вплив емоційної реакції пацієнта із клінічно ізольованим синд­р омом на атрофічні зміни головного мозку. Вона виявилася дещо нетиповою, оскільки всі звикли більше довіряти фактам, хоча емоції в нашому житті відіграють надзвичайно важливу роль. І від реакції людини на свій стан багато залежить. Тож нас зацікавила емоційна реакція пацієнтів на хворобу, а також те, як, залежно від неї розвивалося захворювання надалі. Результати показали, що тривога, як і шокова реакція, негативно позначаються на перебігу атрофічного синдрому — зокрема призводять до інвалідності. ВЗ Чи можна використати отримані дані на практиці?

— Ця тема ще вимагає подальших досліджень. Але зрозуміло одне: пот­ рібно коригувати емоційний стан пацієнтів. Проте оцінити його за 12 хвилин клінічного прийому неможливо. Ми сподіваємося, що після фахівців із клінічної реабілітації в нас з’явиться достатня кількість клінічних психологів, які й займатимуться цим важливим напрямком. ВЗ Ви започаткували цікавий освітній про­ ект для медиків — Школу молодих невро­ логів. У якому форматі він реалізується?

— Проект функціонує вже 7 років. Раніше до участі в ньому ми залучали здебільшого лікарів із Західної України, але за останні два-три роки географію вдалося значно розширити — до 13-14 областей. Це дуже цікавий захід, адже він дає лікарям можливість спілкуватися, «збагачуватися» новими друзями і знайомими. Щоб потрапити на навчання, треба витримати конкурс. Ми проводимо засліплене рецензування

мотиваційних листів кандидатів, під час якого вивчаємо як мотивацію, так і персональні досягнення апліканта. Так, цього року конкурс становив 2,4 особи на одне місце (загалом ми відібрали 26 учасників). Кількість бажаючих зростає, і це дуже приємно. ВЗ Яких проривів у неврології варто очі­ кувати найближчим часом?

— Нині увесь світ активно працює над тим, аби зупинити та зменшити прояви розвитку деменцій. У полі зору вчених світових наукових лабораторій — хвороби Альцгеймера та Паркінсона, розсіяний склероз, нейродегенеративні захворювання. Думаю, що позитивних результатів варто очікувати в найближчі десятиліття. Сьогодні з’явилися нові препарати для лікування нервово-м’язових хвороб при вродженій генетичній патології. Раніше діти з таким діагнозом гинули дуже швидко, а тепер їх можна лікувати, хоча вартість подібної терапії ще доволі висока. Сподіваємося на розробку специфічних препаратів для лікування міастенії — тяжкої авто­ імунної недуги. Також проведені широкомасштабні дослідження щодо розсіяного склерозу, зокрема при розшифруванні людського геному виявили понад 260 генів і десятки тисяч варіантів їх поєднання, які найбільше впливають на розвиток недуги. Однак ще треба з’ясувати роль комбінованого впливу генів. Розвивається і фармакогенетика. Наукові досягнення дали можливість максимально враховувати індивідуальні особливості конкретного пацієнта під час лікування. Однак серйозні прориви у цій сфері навряд чи стануться найближчим часом. В одному я впевнена: на нас чекає багато цікавих відкриттів, а відтак розширяться можливості допомагати людям. Петро ГЕРАСИМЕНКО, спеціально для «ВЗ»

21

ЮРИДИЧНА КОНСУЛЬТАЦІЯ

НОВІ ПРАВИЛА ЛІЦЕНЗУВАННЯ Й АКРЕДИТАЦІЇ ЗАКЛАДІВ:

ЯК НЕ ПОРУШИТИ ВИМОГИ ЗАКОНУ Аби працювати в новому економічному й правовому полі, заклади первинки мають не лише реорганізуватися в комунальні некомерційні підприємства та укласти угоди з НСЗУ, а і пройти процедуру ліцензування й акредитації. Що нового чекає їх на цьому шляху?

Отримання нової ліцензії

Галина МИРОНОВА, старший науковий співробітник НДІ приватного права та підприємництва ім. академіка Ф. Г. Бурчака Національної академії правових наук України

З

гідно із чинним законодавством України перетворення бюджетного закладу охорони здоров’я на комунальне некомерційне підприємство є одним з різновидів реорганізації юридичної особи і полягає в зміні її організаційно-правової форми. У ст. 4 Закону України від 15.05.2003 р. №755–IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» вказано, що в разі такого перетворення здійснюється державна реєстрація не лише припинення діяльності юридичної особи, а й новоутвореної юридичної особи. З дати здійснення останньої подібне перетворення вважається завершеним. При цьому відбувається повне правонаступництво: до нової юридичної особи-правонаступника переходить усе майно, права й обов’язки юридичної особи-попередника (у конкретному випадку — майно закладу охорони здоров’я як комунальної бюджетної установи). Таку вимогу встановлено ст. 104-108 Цивільного кодексу України.

22

Статтею 15 Закону України ві д 02.03.2015 р. №222–VIII «Про ліцензування видів господарської діяльності» передбачено: якщо ліцензіат припиняє свою діяльність у результаті злиття, приєднання чи перетворення і його правонаступник збирається здійснювати той вид господарської діяльності, на провадження якого ліцензіат отримав ліцензію, тоді правонаступник має право працювати на підставі раніше виданої ліцензії, але не більше 3 місяців. За цей час він зобов’язаний завершити всі організаційні заходи, пов’язані з одержанням нової ліцензії на таку діяльність. Тобто нова ліцензія на медичну практику, як і ліцензія на роботу з наркотичними речовинами та прекурсорами, має бути отримана протягом 3 місяців з моменту реєстрації нової юридичної особи, утвореної внаслідок реорганізації (стара ліцензія є чинною лише впродовж заз­наченого терміну). Утім, якщо ліцензіат припиняє діяльність у результаті поділу, то провадити господарську діяльність, на яку ліцензіат мав ліцензію, може лише один правонаступник. Якщо їх кілька, то вони між собою самостійно вирішують, хто з них отримає право провадити медичну практику на підставі раніше виданої ліцензії — на це відводиться не більше 6 місяців. Після закінчення визначеного терміну один з правонаступників зобов’язаний отримати нову ліцензію, а та, що діяла раніше, анулюється. Порядок отримання ліцензії визначено у ст. 10-13 Закону України №222 та Ліцензійних умовах про-

вадження господарської діяльності з медичної практики, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 р. №285. Процедура переоформлення ліцензії на медичну практику є безоплатною. Якщо заклади не «впишуться» у встановлені законом терміни, це може спричинити затримку з підписанням договорів із Національною службою здоров’я України, відтак вони втратять право надавати медичну допомогу і навіть можуть припинити своє існування в цілому (через відсутність дозвільних документів та фінансування). Не варто забувати й про те, що згідно зі ст. 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення посадові особи суб’єктів господарювання несуть адміністративну відповідальність за провадження господарської діяльності, яка підлягає ліцензуванню згідно із законодавством, без ліцензії. Така сама відповідальність настає і за порушення умов ліцензування. Зокрема, вчинення згаданих правопорушень «виллється» у штраф від 1000 до 2000 (при повторному порушенні протягом року — до 5000) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва, сировини і грошей, одержаних унаслідок скоєння цього адміністративного правопорушення, чи без такої. Однак є й добрі новини. Відповідно до нової Постанови Кабміну від 27.12.2017 р. №1105 «Про внесення змін у додаток 2 до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики» спрощується процедура отримання ліцензії. Зокрема, зменшується обсяг документів, необхідних для

отримання ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики. Зазначені зміни стосуються закладів охорони здоров’я та фізичних осіб-підприємців, які надаватимуть первинну медичну допомогу. Приміром, вилучається Акт санітарно-епідеміологічного обстеження об’єкта. Отже, здобувач ліцензії, який звертається за отриманням ліцензії винятково на надання первинної медичної допомоги, відтепер не заповнюватиме п. 6 Відомостей суб’єкта господарювання про стан матеріально-технічної бази, наявність персоналу із зазначенням його освітнього і кваліфікаційного рівнів. При цьому не забувайте, що Ліцензійними умовами передбачено наявність у закладу охорони здоров’я документа, який підтверджує право користування приміщенням (право власності, оренди або інше).

Не вчіться на власних помилках Ніхто не застрахований ві д помилок, особливо в новій справі. Однак якщо знати про «підводні рифи» заздалегідь, їх набагато легше уникнути. Тому варто виділити найтиповіші помилки, яких припускаються новоутворені некомерційні підприємства в процесі підготовки документів. Зокрема, іноді лікувальний заклад не укомплектований медичними працівниками відповідно до заявлених спеціальностей, або ж наведно інформацію про медиків, кваліфікація яких не відповідає затвердженим МОЗ вимогам, чи вказані спеціальності, відсутні в номенклатурі справ лікарів і молодших спеціалістів, затверджених МОЗ. Трапляється й таке, що в лікувальних закладах відсутній мінімальний перелік обладнання та виробів медичного призначення, необхідних для надання медичної допомоги в повному обсязі згідно з клінічними протоколами. Аби у никну ти таких непорозумінь та пришвидшити процес отримання дозвільних документів, потрібно звернути увагу на відповідність інформації, вказаної у Відомостях суб’єкта господарювання про стан матеріально-технічної бази, наявність персоналу із зазначенням його освітнього і кваліфікаційного рівня, чинним нормативно-право-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ЮРИДИЧНА КОНСУЛЬТАЦІЯ

16 листопада 2018 року

вим актам. Зокрема, лікарі-спеціалісти повинні відповідати єдиним кваліфікаційним вимогам згідно з Наказом МОЗ України від 19.12.97 р. №359 «Про подальше удосконалення атестації лікарів»; молодші спеціалісти з медичною освітою мають відповідати єдиним кваліфікаційним вимогам, визначеним Наказом МОЗ України від 23.11.2007 р. №742 «Про атестацію молодших спеціалістів з медичною освітою». Інформацію про методи, які застосовують у медичній практиці, потрібно вказувати відповідно до вимог, визначених Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск №78 «Охорона здоров’я», затвердженими Наказом МОЗ України від 29.03.2002 р. №117. Інформацію про види медичної допомоги слід надавати з урахуванням закріплених у ст. 8 Основ законодавства України про охорону здоров’я видів медичної допомоги: екстрена, первинна, вторинна (спеціалізована), третинна (високоспеціалізована), паліативна. Приміщення зак ладу охорони здоров’я (структурні підрозділи, кабінети) мають відповідати вимогам ДБН В.2.2-10-2001 «Будинки і споруди. Заклади охорони здоров’я». Облаштовувати наявні приміщення (кабінети) приладами, медичною технікою, інструментарієм, осна-

щенням потрібно відповідно до Табелів оснащення, визначених наказами МОЗ України (від 05.06.1998 р. №153, від 11.04.2005 р. №158, від 31.10.2011 р. №739 тощо). Керівники лікувальних закладів повинні пам’ятати про необхідність повідомляти орган ліцензування про всі зміни в інформації, наданій у документах, котрі додавали до заяви на отримання ліцензії на медичну практику. До того ж це потрібно робити у визначений ліцензійними умовами термін, але не пізніше 1 місяця з дня настання таких змін (ст. 15 Закону «Про ліцензування видів господарської діяльності»). Наприклад, ліцензіат, який відкриває діяльність на новому місці або створює відокремлений структурний підрозділ за новою адресою, повинен повідомляти про це орган ліцензування. При цьому у формі Відомостей суб’єкта господарювання про стан матеріально-технічної бази, наявність персоналу із зазначенням його освітнього і кваліфікаційного рівня необхідно вказати тільки ту інформацію, котра стосується нової адреси провадження діяльності: спеціальностей, за якими здійснюватиметься діяльність за новою адресою; структури нового підрозділу; матеріально-технічної бази (площ приміщень, перелік обладнання та даних щодо його пере-

вірки); лікарів, спеціалістів із вищою немедичною освітою та молодших спеціалістів із медичною освітою, які там працюватимуть. Акт санітарно-епідеміологічного обстеження не отримують тільки ліцензіати, які надають винятково первинну медичну допомогу за спеціальностями «Загальна практика-сімейна медицина», «Педіатрія», «Терапія». Якщо необхідно доповнити перелік спеціальностей, то слід пройти майже той самий шлях, що й під час отримання ліцензії. Усі зміни, котрі стосуються функціонального призначення приміщень, перепланування, розширення площ, використовуваних у лікувально-діагностичному процесі, розширення переліку лікарських спеціальностей і спеціальностей молодших спеціалістів з медичною освітою потрібно підтверджувати Актом санітарноепідеміологічного обстеження.

В акредитації — свої особливості Згідно з п. 16 Порядку акредитації закладу охорони здоров’я, затвердженого Постановою Кабінету Мініст­рів України від 15.07.1997 р. №765, у разі анулювання ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики відпові дна головна акредитаційна комісія приймає рішення про ану-

лювання акредитаційного сертифіката. Оскільки в разі перетворення бюджетного комунального закладу на некомерційне підприємство майно передається та закріплюється за новоутвореним об’єктом на правах оперативного управління, піс ля одержання нової ліцензії він має з власної ініціативи подати заяву про проведення акредитації (додаток 1 до Порядку) та документи, які мають обов’язково додаватися до неї згідно з визначеним переліком (додаток 2 до Порядку). МОЗ України пояснює: у разі вимоги вказувати наявність акредитаційного сертифіката в певних формах документації потрібно зазначати, що ліцензія на здійснення медичної практики отримана менше ніж 2 роки тому, відтак акредитація закладу не проводилася. Утім, відсутність акредитаційного сертифіката може обмежити установу у здійсненні певних видів діяльності, для яких передбачена наявність окремої категорії закладу, зок­рема в проведенні медичних оглядів працівників деяких категорій. Проте обмеження для надання висновків судово-медичних і наркологічних експертиз у випа дк у ві дсу тності акредитаційного сертифіката в нормативних актах, які регламентують надання вказаних висновків, не встановлені.

23

РЕТРОСПЕКТИВА

РІЗАТИ — НЕ РІЗАТИ? Апендикс з давніх-давен вважали рудиментом. Потім погляд на його роль змінився — орган визнали важливою складовою імунної системи. Хоча це, здається, жодним чином не вплинуло на полеміку щодо оперативного втручання при хронічному апендициті. Але, схоже, нарешті дилему «різати — не різати» вирішено: в одному масштабному популяційному дослідженні встановлено зв’язок між червоподібним відростком і хворобою Паркінсона. Сенсаційний результат підтвердили результати іншого епідеміологічного дослідження. Тепер, вірогідно, відповідь однозначна: різати! Чи все ж таки не поспішати з висновками?

В епіцентрі подій

Залишити!

Без зайвих зволікань

Як повідомляє видання Science Translational Medicine, нещодавно встановлено, що хвороба Паркінсона запускається зовсім не в головному мозку. В цілому два останні масштабні й ретельно підготовлені дослід­ж ення, про які вже згадувалося, поглибили розуміння механізмів розвитку та ранніх етапів одного з найпоширеніших і найвиснажливіших неврологічних захворювань. Перше дослідження (50-річне спостереження), у якому обробляли медичні дані всього населення Швеції, показало на 20% нижчий ризик розвитку хвороби Паркінсона в подальшому житті в осіб, у котрих апендикс видалили в ранньому віці. Результати другого дослідження, проведеного у Сполучених Штатах, засвідчили, що в пацієнтів із хворобою Паркінсона, яким апендектомію виконали в дитинстві чи юності, вона почалася набагато пізніше, ніж в осіб зі збереженим червоподібним відростком. «У цілому наші спостереження та досліди доводять, що цей орган відіграє ключову роль в ініціюванні хвороби Паркінсона. Отримані результати підвищують інтерес до методів лікування патологій травного тракту як профілактичного напрямку паркінсонізму», — коментують автори другої роботи, фахівці науково-дослідного інституту Ван Андел (штат Мічиган). Їм вдалося виявити надто високий рівень альфа-синуклеїнових «грудок» у тканині апендикса і в пацієнтів з паркінсонізмом, і у здорових людей. (Як відомо, альфа-синуклеїн — один з основних патогенетичних чинників хвороби Паркінсона).

Утім, автори сенсаційної роботи зовсім не пропагують видалення апендикса як метод профілактики хвороби Паркінсона. До того ж цей захід не повністю усуває ризик розвитку вказаного захворювання, оскільки цілком ймовірно, що в організмі знайдуться інші тригери цієї нейродегенеративної патології. «Ми не стверджуємо, що апендектомія застрахує від паркінсонізму. Однак переконані, що цей орган — потенційний резервуар для агрегації альфа-синуклеїну, пов’язаного із хворобою Паркінсона. І хоча наявність «грудок» альфа-синуклеїну є нормою для тканини апендикса, у головному мозку їх все ж вважають патогенами. Ми припускаємо, що в мозок вони заносяться блукаючим нервом», — роз’яснили дослідники. Замість універсальної апендектомії вони пропонують знайти спосіб контролювати надмірне утворення альфа-синуклеїнових агрегацій у травному тракті або ж спробувати пригнічувати їх транспорт із травної системи в головний мозок. Утім, навіть без цієї новини в колі клініцистів немає одностайної думки щодо доцільності апендектомії. Деякі фахівці стверд­ж ують: вона є амбулаторною операцією. Інші вважають, що медикаментозна терапія не менш ефективна в лікуванні запалення червоподібного відростка, ніж оперативне втручання. Аби краще зрозуміти, що впливає на рішення хірургів, варто переглянути ключові моменти історії апендектомії — а це «всього-на-всього» 130 років розвитку хірургічних і фармакотерапевтичних методів.

1735 рік: саме тоді було проведено першу в історії апендектомію. На це зважився Клод Аміан, французький медик-гугенот, який через гоніння з боку католиків змушений був тікати до Англії. Його пацієнт, 11-річний хлопчик, котрий витримав операцію без анестезії, відновився через місяць. Проте з другої половини XIX століття це хірургічне втручання дивовижним чином еволюціонувало — його почали виконувати у Великій Британії, Сполучених Штатах і Канаді. Апендикс не одразу намагалися видаляти щонайшвидше, як то кажуть, «не очікуючи перитоніту», з цілком зрозумілих причин лікарі відтерміновували хірургічне втручання якомога довше. Професор Гарвардського університету Реджиналд Фітц, прихильник ранньої апендиктомії, писав у 1886 році: «Лікування часто відкладають доти, доки хворий не стає безнадійним. Життєва необхідність своєчасного та належного лікування цього захворювання все очевидніша». Вважають, що Фітц «вирішив загадку апендициту», бо переконав колег не зволікати з операцією. До речі, саме він фактично впровадив у клінічну практику термін «апендицит» й встановив терапевтичне вікно для втручання — протягом перших 24 годин після виникнення болю. Рекомендації Фітца збіглися з хірургічним ренесансом. З 1880-х років хірурги все частіше видаляли апендикс — цьому сприяли значні успіхи в анестезії, антисептиці та гемостазі. В Європі апендектомія стала дуже «модною» операцією після того, як лондонський хірург Тревс видалив червоподібний відросток Едуарду VII.

ГАЗЕТА ВИХОДИТЬ ІЗ 1990 РОКУ

08198 60965 86181

ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ Й ОРГАНІЗАЦІЙ

ІНДЕКС ПІЛЬГОВИЙ ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

СПІВЗАСНОВНИКИ ГАЗЕТИ: ПРОФСПІЛКА ПРАЦІВНИКІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ ТОВ «РЕДАКЦІЯ ГАЗЕТИ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я» Свідоцтво про реєстрацію КВ №22709-12609ПР від 30 травня 2017 року

24

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

*

«Проблемний» орган У ХХ столітті лікарі занепокоїлися високою смертністю серед хворих, котрим було виконано апендектомію, і вирішили з’ясувати причину такого становища. Й аналіз даних по Англії та Уельсу за період 1900-1960 років показав, що на початку століття до летальних наслідків призводила вже не тактика вичікування, а гіпердіагностика. Проте з появою сульфонаміду (1935 рік) і пеніциліну (1943 рік) та безпечнішої анестезії вдалося значно знизити смертність при запаленні червоподібного відростка. Так, після 60-х років ХХ століття основними причинами загибелі хворих були неадекватна інфузійна терапія, анестезія, сепсис і несвоєчасна діагностика. Тоді й сформувалася тактика рутинної ранньої апендектомії, покращився фармакологічний супровід, й у 90-х роках до смерті від ускладнень апендициту призводила вже тільки затримка із встановленням діагнозу (застереження Фітца на той час встигли забути). А в 1980 році німецький гінеколог Курт Семм провів першу лапароскопічну апендектомію з прошиванням брижі червоподібного відростка та зануренням його кукси в купол сліпої кишки кисетним і Z-подібним швами. Примітно: тоді лікаря критикували за те, що сьогодні є рутинною процедурою. Так чи інакше, видалення апендикса в ті роки було однією з найпоширеніших операцій у світі.

Не втручаючись Початок XXI століття ознаменувався впровадженням неінвазивних і «економічніших» методів лікування. Лікарі розглядали різні тактики: інтервальної апендектомії, неоперативного контролю прогресуючого захворювання, лікування раннього апендициту антибіотиками тощо. Кожна із цих стратегій підкріплювалася результатами невеличких досліджень. Наприклад, десять ретроспективних досліджень показали: приблизно 80% дорослих і дітей із перфоративним апендицитом можна лікувати без операції. А чотири рандомізовані дослідження засвідчили, що ефективне лікування гострого неускладненого апендициту в дорослих здатна забезпечити антибактеріальна терапія. Ці висновки були підтримані роботами щодо імунної функції лімфоїдних клітин у апендиксі та його ролі у стабільності мікрофлори кишечнику. Зрозуміло, досягти консенсусу ніяк не вдавалося: більшість хірургів не наражатимуть пацієнта на небезпеку й не зволікатимуть з операцією. Дебати точаться й донині, і, на жаль, рішення ухвалюють не лікарі, яких цікавлять клінічні результати, а чиновники, котрі шукають, як заощадити.

Генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»............. ЮЛІЯ НОВГОРОДСЬКА Головний редактор...............МАРИНА БУРМАКА

* ТОВАРНИЙ ЗНАК ЗА ЛІЦЕНЗІЄЮ

ВИДАВЕЦЬ: ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

Спеціальний кореспондент.......................СВІТЛАНА ТЕРНОВА Випусковий редактор...............ІРИНА ХОМЧУК

АДРЕСА: 04210, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 11, корп. 1

Редактор відділу оперативної інформації................................ТЕТЯНА КОЛІСНИК

ДЛЯ ЛИСТІВ: 04211, м. Київ, а/с 138

Літературне редагування та коректура..............................ЛАРИСА БОБРУЄНКО

ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: vz@vz.kiev.ua

Дизайн та верстка.................АННА ПЕРЕВЕРТЕНЬ

Підготувала Любомира ПРОТАСЮК, спеціально для «ВЗ»

Відповідальним за випуск номера є головний редактор. Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій. Редакція не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, прізвищ та імен, інших даних несуть автори публікацій. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети, рукописи не рецензуються і не повертаються. Матеріали, що публікуються на правах реклами Друк офсетний. Умовних друк. арк. 2.

Загальний наклад 10 000 Замовлення №0510323 Віддруковано у ДВ «Преса України»: 03048, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 50.

Відділ реклами........................ІРИНА ПАВЛЕНКО ...............................................СВІТЛАНА КУРЧЕНКО

Виходить один раз на два тижні у п’ятницю

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua