Ваше здоров'я № 41-42 by Всеукраїнська медична газета “Ваше здоров'я”

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

№41-42 (1481-1482) 19.10.2018

ЧИТАЙТЕ ЕЛЕКТРОННУ ВЕРСІЮ ГАЗЕТИ НА НАШОМУ САЙТІ WWW.VZ.KIEV.UA

НОВИНИ НАРДЕПИ ПРОПОНУЮТЬ ЗАПРОВАДИТИ БЮДЖЕТНО-СТРАХОВУ МОДЕЛЬ ФІНАНСУВАННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я МОЗ ОПЛАТИТЬ ЛІКУВАННЯ ЗА КОРДОНОМ ЛИШЕ ТРЕТИНІ ПАЦІЄНТІВ ФІНАНСУВАННЯ ЗАКУПІВЕЛЬ ЛІКІВ ДЛЯ ОРФАННИХ ХВОРИХ ЗБІЛЬШЕНО, АЛЕ ЦЬОГО ЗАМАЛО ЗМІНЕНО АЛГОРИТМ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ ВИПУСКНИКІВ МЕДУНІВЕРСИТЕТІВ

2-5 СТОР.

БОРОТЬБА З НЕІНФЕКЦІЙНИМИ ЗАХВОРЮВАННЯМИ: ЯК ПЛАН ПЕРЕТВОРИЛИ НА ФІКЦІЮ Для успішної боротьби з НІЗ крім наявності Плану треба правильно розставити акценти, визначити чіткі цілі, критерії вимірювання результатів, розробити конкретні кроки впровадження політики щодо їх профілактики та лікування — більшість із цього потрібно робити одразу ж після прийняття Національного плану. Наразі ж практично не визначені ресурсна, нормативна, методична база та механізми забезпечення й імплементації плану. До того ж не зрозуміло, як впроваджувати намічене на тлі проведення реформ галузі, реорганізацій закладів, зміни системи на всіх рівнях. Відповідальних у такому СТОР. хаосі потім не знайдеш, а от списувати поразки буде на що (чи на кого).

ГЕННАДІЙ ФУЗАЙЛОВ: НЕ ТРЕБА ПЛУТАТИ СИСТЕМУ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА РІВЕНЬ МЕДИЦИНИ ЗАГАЛОМ Кожна реформа нерозривно пов’язана і зі змінами у сфері освіти. В Україні забезпечення лікарями з розрахунку на кількість населення відповідає рівню західних держав, тобто проблема — не у їх нестачі. Просто їх роботу знецінено, у тому числі й через надмірну кількість таких фахівців. Аби створити конкурентне середовище для випускників медичних вишів, потрібно, щоб держава гарантувала їм високооплачуване місце роботи, тоді й вимоСТОР. ги до кваліфікації можна підвищувати.

РОЗПОДІЛ ФУНКЦІЙ ГОЛОВНОГО ЛІКАРЯ: ЗМІНЮЄМО ШАХИ ЧИ ПРАВИЛА ГРИ? Управлінські функції медичного закладу віднині обіцяють розділити: адміністративні й фінансові питання вирішуватиме генеральний директор, лікувальну складову куруватиме директор медичний. На перший погляд, головний біль усіх головних лікарів нарешті зникне — замість латати стіни і «вибивати» кошти вони поринуть у лікувальний процес. Однак чи зможуть навести у ньому лад, якщо будуть відсторонені від управління фінансами, необхідними для забезпечення якісного надання медичних послуг? СТОР.

СПЕЦПРОЕКТ: МРІЇ ТА РЕАЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ

13 СТОР.

НОВИНИ ІНІЦІАТ ИВА

ГОЛІ ЦИФРИ

НАРДЕПИ ПРОПОНУЮТЬ ЗАПРОВАДИТИ БЮДЖЕТНО-СТРАХОВУ МОДЕЛЬ ФІНАНСУВАННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

НСЗУ вже виплатила лікувальним закладам понад 800 млн грн

рупа народних депутатів 4 жовтня зареєструвала в Пар ламенті законопроект «Про фінансування охорони здоров’я та загальнообов’язкове медичне страхування в Україні» (№9163). Документом пропонується впро вадження програми державних га рантій медичного обслуговуван ня, згідно з якою медичні послуги, лікарські засоби, а також вироби медичного призначення надава тимуться в межах двох програм: базової програми державного ме дичного забезпечення та програ ми загальнообов’язкового медич ного страхування (далі — ЗОМС). Також у законопроекті пропону ється розділити надання послуг у сфері охорони здоров’я на три рівні:  життєзабезпечувальний (екст рена, ургентна, швидка медична допомога, лікування невідклад них станів, що загрожують життю пацієнта);  здоров’язберіга льний (на дання послуг, спрямованих на збереження здоров’я пацієнта, лі кування травм і захворювань, що загрожують здоров’ю або працез датності людини);  додаткового попиту. Базова програма державного медичного забезпечення гарантує

безоплатне надання медичних посл уг у державних і комуналь них закладах за рахунок коштів державного та місцевого бюдже тів. Фінансування програми вста новлюється на рівні не нижче, ніж 3,5% від запланованого показника ВВП. У рамках цієї моделі забезпе чується надання послуг життєза безпечувального рівня (екстрена медична допомога, соціальний рівень паліативної, державні та місцеві програми типу СНІД/ту беркульоз, інші невідкладні загаль нодержавні заходи). Програма ЗОМС передбачає покр иття витрат на лікування, діагностику, профілактику, реабі літацію, забезпечення медичними препаратами внаслідок хвороби чи нещасного випадку за рахунок коштів страхових фондів. Застра хованими особами, відповідно до положень законопроекту, є всі гро мадяни України, іноземці та осо би без громадянства, які постійно проживають на території країни. Страхові внески за пацієнтів, що працюють, сплачують роботодав ці та інші прирівняні до них осо би. За непрацюючих пацієнтів страхові внески роблять органи місцевого самоврядування. Також планується, що в межах програми ЗОМС фінансуватиметься надання

вторинної та третинної медичної допомоги і частково первинної. Розподіл джерел фінансування системи охорони здоров’я за пере конанням авторів законопроекту має бути таким:  частка коштів державного бюджету та коштів фондів соціаль ного страхування — близько 30%;  частка коштів місцевих бюджетів — до 10%;  позабюджетні кошти загаль нообов’язкового медичного стра хування — 50-60%;  приватні кошти громадян (кошти добровільного медичного страхування, благодійних фондів та міжнародної допомоги) — май же 15%. У пояснювальній записці вка зано: прийняття цього законо проекту дасть змогу створити кардина льно новий механізм функціонування медицини — бюджетно-страхову модель фінансу вання охорони здоров’я в Украї ні. Це сприятиме впровадженню багатоканальності фінансування медичної сфери, що зменшить на вантаження як на пацієнтів, так і на державний бюджет. За матеріалами офіційного веб-сайту Верховної Ради України та ІА «Інтерфакс-Україна»

ГО СТ РА ПОТ РЕБА

МОЗ ОПЛАТИТЬ ЛІКУВАННЯ ЗА КОРДОНОМ ЛИШЕ ТРЕТИНІ ПАЦІЄНТІВ

іністерство охорони здоров’я 3 жовтня перерозподілило 101 млн грн на реалізацію програми «Лікування громадян України за кордоном» у 2018 році. За ці кошти вдасться пролікувати лише третину пацієнтів (орієнтовно 38 осіб) — станом на 1 жовтня на обліку перебувають 96 українців, що потребують такого лікування. «Майже всі програми МОЗ недофінансовані порівняно з реальною потребою, а отже,

можливість перерозподілу коштів у рамках бюджету Міністерства вичерпана», — за- значили у відомстві. Додаткове фінансування на реалізацію програми отримали завдяки спрямуванню коштів з інших програм МОЗ, а саме:  «Керівництво та управління у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення»;  «Реалізація пілотного проекту щодо зміни механізму фінансового забезпечен-

ня оперативного лікування з трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів»;   «Виконання боргових зобов’язань за кредитами, залученими ДП «Укрмедпостач» під державні гарантії для реалізації інвестиційного проекту» — залишок від сплати іноземного кредиту за програмою. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

аціональна служба здоров’я України оприлюднила звіт про виконання договорів з медичного обслуговування населення за програмою медичних гарантій за ІІІ квартал цього року. Отже, станом на 24 вересня 2018-го нею укладено договори із 623 медичними закладами (у першій хвилі — 161, у другій — 462). 538 договорів підписано з комунальними некомерційними підприємствами, 38 — із фізичними особами-підприємцями, 47 — з іншими приватними медичними закладами. Рейтинговий розподіл укладених договорів з медичними закладами має такий вигляд: Харківщина — 62, Львівщина — 38, Рівненщина — 31, Сумщина — 30. Натомість найменше договорів НСЗУ підписала з медичними закладами Луганщини — 5, Херсонщини, Запоріжжя та Волині — по 12 відповідно. За даними порталу e-Health, станом на 2 жовтня загальна кількість декларацій, підписаних пацієнтами з лікарями первинної ланки медичної допомоги, становить майже 18,8 млн. Лідерами в розрізі регіонів за цим показником є Дніпропетровська (майже 1,6 млн),Харківська (приблизно 1,5 млн), Львівська області (майже 1,3 млн) та Київ (близько 1,1 млн). Найменше декларацій підписано в Луганській (майже 300 тис.), Закарпатській (432 тис.) і Сумській областях (450 тис.). За 3 місяці роботи, з липня по вересень, НСЗУ виплатила медичними закладам за обслуговування пацієнтів понад 800 млн грн. У МОЗ також повідомляють: напередодні третьої хвилі підписання договорів із НСЗУ (орієнтовно — наприкінці листопада) нові ліцензії, необхідні для укладання угод й отримання виплат, одержали 142 автономізовані установи. Загалом запит на здобуття нової ліцензії подали 254 установи (194 — первинної, 60 — спеціалізованої допомоги). При цьому з першого разу правильно оформити всі документи й отримати нову ліцензію вдалося лише 76 установам, з другого — 154. Усі помилки в пакеті документів з третього разу усунули 25 закладів. Серед найпоширеніших помилок НСЗУ називає такі:  наявність інформації про працівників, чия кваліфікація не відповідає затвердженим МОЗ вимогам;  відсутність мінімального переліку обладнання і медвиробів, необхідних для надання медичної допомоги в обсязі, передбаченому клінічними протоколами;  недоукомплектованість медперсоналом. За матеріалами офіційного веб-сайту Національної служби охорони здоров’я та МОЗ України

МЕДИЧНІ УСТАНОВИ УКРАЇНИ З ДРУГОГО ПІВРІЧЧЯ 2019 РОКУ ПЛАТИТИМУТЬ ЗА ВИКОРИСТАННЯ МЕДИЧНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ, ЯКІ ІЗ СЕРЕДИНИ 2017-ГО IT-КОМПАНІЇ РОЗРОБЛЯЛИ Й ОБСЛУГОВУВАЛИ БЕЗКОШТОВНО. КРІМ ТОГО, З 2019 РОКУ РОЗПОЧНЕТЬСЯ ВПРОВАДЖЕННЯ ЕЛЕКТРОННОЇ МЕДИЧНОЇ КАРТКИ ПАЦІЄНТА Й ЕЛЕКТРОННОГО РЕЦЕПТА: ЛІКАРІ ПЕРВИННОЇ ЛАНКИ МУСИТИМУТЬ ВІДМОВИТИСЯ ВІД ПАПЕРОВОЇ РОБОТИ ТА ПЕРЕЙТИ ДО ВЕДЕННЯ ЕЛЕКТРОННОЇ ІСТОРІЇ ХВОРОБИ. За матеріалами ІА «Інтерфакс-Україна»

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

19 жовтня 2018 року

П І Д КО Н Т Р ОЛ ЕМ

ПОЩ АСТ И ЛО НЕ ВСІМ

ФІНАНСУВАННЯ ЗАКУПІВЕЛЬ ЛІКІВ ДЛЯ ОРФАННИХ ХВОРИХ ЗБІЛЬШЕНО, АЛЕ ЦЬОГО ЗАМАЛО

проекті Державного бюджету на 2019 рік на 226 млн грн (10%) збільшено фінансування закупівель ліків для пацієнтів з орфанними захворюваннями: хворобою Гоше, легеневою артеріальною гіпертензією, бульозним епідермолізом, муковісцидозом дорослих. Загалом на придбання препаратів для хворих цієї категорії

передбачено 1,8 млрд грн. Крім того, у бюджеті на наступний рік уперше закладено кошти на лікування дорослих з ювенільним ревматоїдним артритом (ЮРА) і первинними імунодефіцитами (ПІД). До цього таких пацієнтів забезпечували лікуванням лише до 18 років, і пацієнтські організації неодноразово зверталися до МОЗ та КМУ з проханням вирі-

шити проблему. Але радіти зарано, бо виділених коштів все одно не вистачить, щоб забезпечити потребу в лікарських засобах для абсолютно всіх орфанних хворих. Дефіцит за вказаним напрямком закупівель становить 4 млрд грн. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

КОМП ЛЕКСНИЙ ПІД ХІД

СІМЕЙНИХ ЛІКАРІВ НАВЧАТИМУТЬ НАДАННЮ ПОСЛУГ У СФЕРІ ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я

межах реформування системи охорони психічного здоров’я сімейних лікарів навчатимуть працювати з пацієнтами із наслідками психічних травм, найпоширенішими психічними розладами (тривожними, депресивними тощо), хронічними психічними розладами в стадії ремісії, а також надавати базові послуги у цій сфері. Готуватимуть лікарів за програмою mhGAP, розробленою ВООЗ і успішно апробованою у 90 країнах світу. Зокрема, до кінця 2018 року будуть запроваджені відповідні пілотні

проекти на Сході України. Після цього досвід поширюватиметься на інші регіони. Аналогічне навчання також зможуть проходити соціальні працівники, поліцейські, волонтери. Також зараз профільне відомство працює над створенням бази надійних даних про психічне здоров’я українців. «Коректні статистичні дані дають змогу розвивати галузь у правильному напрямку, а управлінцям — приймати зважені рішення, своєчасно реагувати і запобігати виникненню критичних ситуацій, сприяють раціо-

нальному використанню ресурсів. Тому одне зі стратегічних завдань на цьому етапі — забезпечити релевантну статистику», — стверджують у МОЗ. Зокрема, Центр психічного здоров’я та моніторингу наркотиків і алкоголю вже оновив форму статистичної звітності щодо надання психіатричної допомоги та методологію моніторингу алко- та наркоситуації в Україні. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

СП А Л А Х ЗА Х ВОРЮВА ННЯ

ВАКЦИНИ ВІД СИБІРКИ ЗА КОШТИ ДЕРЖБЮДЖЕТУ НЕ ПОСТАЧАЮТЬСЯ

іністерство охорони здоров’я на початку жовтня повідомило, що на Одещині госпіталізовано п’ятеро людей, які брали участь у забитті худоби, зі специфічними симптомами захворювання шкіри. За результатами лабораторних досліджень, проведених референс-лабораторією Центру громадського здоров’я, в одного з госпіталізованих підтверджено захворювання на сибірку (шкірна форма, що не становить такої небезпеки, як легенева). Також отримано позитивний результат дослідження м’яса тварин та ґрунту у дворі, де здійснювали забій.

У Міністерстві запевняють: ситуацію контролює місцева влада, а фахівці Держпродспоживслужби й обласного лабораторного центру вжили необхідних заходів для запобігання поширенню захворювання: у межах населеного пункту ввели карантин, медики обстежили людей, які контактували із хворими тваринами чи вживали м’ясо забитої худоби, і протягом 15 днів спостерігали за станом їх здоров’я. У осіб із ризиком зараження збудником сибірки розпочали термінову профілактику антибіотиками. Директор Центру громадського здоров’я Володимир Курпіта повідомив, що вакцини

від сибірки за кошти держбюджету не закуповуються: «Наразі вакцинація від сибірки регулярно не проводиться. Можуть бути запропоновані щеплення за рахунок роботодавців для представників спеціальностей з підвищеним ризиком контакту із сибіркою, наприклад, пастухів або роздільників м’яса на м’ясокомбінатах». За його словами, це пояснюється тим, що сибірка — надзвичайно рідкісне захворювання. Протягом останніх років було зареєстровано лише кілька випадків: на Харківщині (2003 рік), Буковині (2004-й), Миколаївщині (2008-й), Черкащині (2012 рік). За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України та ІА «Укрінформ»

ЗА ОЦІНКОЮ СВІТОВОГО БАНКУ УКРАЇНА ПОСІЛА 50-ТЕ МІСЦЕ ЗІ 157 КРАЇН ЗА ЯКІСТЮ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ, ЯКИЙ ВРАХОВУЄ ШАНСИ ДОЖИТИ ДО 5 РОКІВ, ТРИВАЛІСТЬ ОСВІТИ ТА ВИТРИВАЛІСТЬ ДОРОСЛОГО НАСЕЛЕННЯ. ЗОКРЕМА, ЛЮДСЬКИЙ КАПІТАЛ ОЦІНЮЄТЬСЯ ВІД 0 ДО 1 БАЛІВ. УКРАЇНА НАБРАЛА 0,65 БАЛА. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

НСЗУ запустила власний контакт-центр

8 жовтня розпочав роботу контактцентр Національної служби здоров’я України, який обслуговуватиме пацієнтів, лікарів та керівників закладів охорони здоров’я. За коротким номером телефону — 1677 — вони можуть отримати актуальну інформацію про зміни в системі охорони здоров’я, правила роботи сімейних лікарів і амбулаторій, гарантований державою пакет медичних послуг, особливості співпраці медичних закладів із НСЗУ. Відповіді на найпоширеніші питання дос тупні цілодобово в автоматичному режимі, а в робочий час із громадянами спілкуватиметься оператор. Усі запити, на обробку яких потрібен додатковий час, реєструватимуться і спрямовуватимуться у відповідні підрозділи НСЗУ для опрацювання. Після вирішення питання оператори передзвонюватимуть і надаватимуть повну інформацію щодо запиту. Дзвінки зі стаціонарних телефонів і мобільних — безкоштовні. «За півроку діяльності НСЗУ виконано величезну роботу. І нам надзвичайно важливо підтримувати зворотний зв’язок і з пацієнтами, і з лікарями. Саме для цього створений наш контакт-центр. Жоден дзвінок чи звернення не залишаться без уваги, адже ми працюємо над тим, щоб зміни в медицині відбувалися передусім на користь лікаря й пацієнта», — повідомив Голова НСЗУ Олег Петренко. За матеріалами «Урядового порталу»

Мінрегіон щотижня перевірятиме процес будівництва нових амбулаторій

іністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства затвердило 512 проектів будівництва нових амбулаторій у регіонах і запровадило щотижневий моніторинг із фотофіксацією робіт. За словами Віце-прем’єр-міністра України Геннадія Зубка, проблем з будівництвом амбулаторій не виникає у Кіровоградській, Дніпропетровській, Харківській, Луганській та Рівненській областях. За багатьма проектами вже отримані документи на право власності на земельні ділянки, оголошені тендери на будівництво, визначені генпідрядні організації. Водночас деякі області досі не оформили земельних ділянок для будівництва нових об’єктів і не затвердили проектної документації для початку реалізації проектів. «Часу мало! І регіони мають рухатися швидше в цих питаннях», — наголосив Геннадій Зубко. Крім того, він зазначив: тим областям, які відстають від графіка, потрібно пришвидшити вирішення питань оформлення документів на земельні ділянки, укладення договорів на проектування, отримання висновків експертизи, оголошення тендерів на будівництво. «Також у зоні особливої уваги — питання зовнішніх мереж і забезпечення широкосмугового доступу до інтернету. Амбулаторії первинної медицини повинні мати всю необхідну інфраструктуру», — підсумував Віце-прем’єр-міністр України. За матеріалами ІА «Інтерфакс-Україна»

НОВИНИ НОВІ ПРА ВИ Л А

ЗМІНЕНО АЛГОРИТМ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ ВИПУСКНИКІВ МЕДУНІВЕРСИТЕТІВ

іністерство охорони здоров’я України 10 жовтня винесло на громадське обговорення проект Порядку, умов та строків розроблення і проведення єдиного державного кваліфікаційного іспиту та критеріїв оцінювання результатів, який відтепер складатиметься із тестового й об’єктивного структурованого практичного (клінічного) іспиту. Зокрема, тестовий компонент вк лючає інтегрований тестовий іспит «КРОК», іспит з англійської мови професійного спрямування (проводяться одночасно) та міжнародний іспит з основ медицини (див. таблицю). Кожна аудиторія, де проводитимуться тестові компоненти кваліфікаційного іспиту, має відповідати натаким характеристикам:  відсутність перегородок для повного спостереженням за процесом тестування;  наявність належного освітлення;  наявність столів (парт, стільців зі столиком);  наявність годинника, дошки або іншої поверхні, на якій можна писати для позначення часу початку та закінчення тесту;  наявність відеокамер або систем відеоспостереження з автоматизованим записом усіх етапів проведення тестування (отримане зображення має покривати не менше 95% аудиторії);  відстань між студентами в аудиторії має становити приблизно 1,2 м (орієнтовно — 2 посадкові місця) для гарантії того, що вони не спілкуватимуться та не списуватимуть один в одного. Зроблені відеозаписи передаватимуть до Центру тестування, де їх аналізуватимуть. Під час тестування в аудиторії мають бути постійно присутні представник (представники) Центру тестування, представник закладу вищої освіти та працівник охорони Національної поліції України. До об’єктивного структурованого практичного іспиту (проводитиметься з 1 січня 2019 року) входять такі базові клінічні дисципліни: «Внутрішня медицина», «Хірургія» та «Дитяча хірургія», «Акушерство і гінекологія», «Педіатрія з дитячими інфекціями». Проводитиметься він в один етап екзаменаційною комісією, яку створюватимуть у закладі вищої освіти. При цьому всі студенти витримуватимуть одинакові випробування, послідовно переходячи від станції до станції

СТРУКТУРА ТЕСТОВОГО ІСПИТУ ФОРМА ПРОВЕДЕННЯ, КІЛЬКІСТЬ ЗАВДАНЬ Стандартизоване тестування — письмова (бланкова) тестова або комп’ютерна форми. Кількість завдань — не більше 200

ТРИВАЛІСТЬ ІСПИТУ

КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ

ВІДПОВІДАЛЬНІ ЗА ПІДГОТОВКУ, ПРОВЕДЕННЯ ТА ПЕРЕВІРКУ

Для українських студентів: 1 хвилина = 1 тестове завдання. Для студентів — громадян іноземних держав: 1,2 хвилини = 1 тестове завдання

Якісна форма: склав/не склав. Кількісна форма: відсоток правильних відповідей, який конвертується в багатобальну нормовану шкалу іспиту із середнім балом 200 і стандартним відхиленням 20, тобто змінюються в інтервалі від 140 до 260 балів

ДУ «Центр тестування професійної компетентності фахівців з вищою освітою напрямів підготовки «Медицина» і «Фармація» при МОЗ України»

Іспит з англійської мови професійного спрямування (до 1 вересня 2019 року оцінюватиметься рівень професійної компетентності з іноземної мови професійного спрямування, яку вивчав студент у закладі вищої освіти)

Стандартизоване тестування — письмова (бланкова) тестова або комп’ютерна форми. Кількість завдань — не більше 200

Для українських студентів: 2 хвилини = 1 тестове завдання. Для студентів — громадян іноземних держав: 2,2 хвилини = 1 тестове завдання

Міжнародний іспит з основ медицини

Стандартизоване тестування — письмова (бланкова) тестова або 4 години комп’ютерна форми. Кількість завдань — не більше 200

Якісна форма: склав/не склав. Кількісна форма: багатобальна унормована шкала іспиту із середнім балом 500 і стандартним відхиленням 100, тобто змінюються в інтервалі від 200 до 800 балів

Розробник іспиту

СКЛАДОВІ ТЕСТОВОГО ІСПИТУ

Інтегрований тестовий іспит «КРОК»

відповідно до розробленого графіка (усього передбачено облаштування 12 станцій). Результати виконання завдань на кожній станції оцінюватимуть чек-листом. Для проведення об’єктивного структурованого клінічного іспиту використовуватимуть різноманітні тренажери та симулятори, а також стандартизованих або реальних пацієнтів. Суть іспиту полягає в оцінці практичних і комунікативних навичок студентів. Екзаменаційні станції під час проведення практичного (клінічного) іспиту можуть бути таких типів:  клінічні станції (Clinical station) — включають взаємодію студентів з реальним або стандартизованим пацієнтом;  практичні станції (Practic station) — передбачають виконання технічних процедур (ін’єкції, запис ЕКГ тощо). До роботи на них можуть бути залучені вузькі фахівці, наприклад, реаніматологи. Для вибору і підготовки стандартизованого пацієнта потрібно враховувати такі чинники:  обов’язкову наявність попередньої підготовки;  у якості стандартизованого пацієнта дозволяється використовувати лікаря-інтерна, клінічного ординатора, практичного лікаря, колишнього викладача, актора, волонтера тощо (реальні пацієнти із гострими захворюваннями не підходять для такого

іспиту, однак пацієнтів із хронічними захворюваннями в стадії ремісії зі стабільними фізичними змінами (зоб, легеневі звуки, серцеві шуми, зміни шкіри, деформації) залучати дозволено);  стандартизований пацієнт повинен представляти не історію хвороби, а показувати прояви захворювання, передавати емоційні й особисті характеристики симульованого хворого. У документі пояснюють набір правил тим, що стандартизовані пацієнти мають кілька переваг перед реальними: їх можна контролювати, історія їх хвороби більш показова, а симуляція проявів захворювання може бути стандартизована. Використовуючи стандартизованих пацієнтів, також можна контролювати рівень складності екзаменаційної станції, а їх залучення під час подальших іспитів дасть змогу порівнювати результати виконання завдань різних студентів. Іспит студенти складатимуть у Міжкафедральному навчально-тренінговому (симуляційному) центрі. Кількість станцій для іспиту — 12. Кожна станція займатиме окрему кімнату, а її номер і назва будуть зазначені біля входу. Якщо навичка не передбачає спілкування, то в одній кімнаті можна розмістити кілька станцій. На іспит студент приходить у медичному одязі та змінному взутті. Таким чином, одночасно екзамен можуть складати 12 студентів, які на кожній окремій станції виконують

одне й те саме завдання. Студенти рухаються за порядковим номером, тобто не пересікаються і, відповідно, не спілкуються. Про початок і кінець виконання станції повідомляє дзвінок. Тривалість виконання кожної станції однакова — від 5 до 10 хвилин. Якщо за цей час студент не впорався із завданням, він перериває роботу і переходить на наступну станцію. Між станціями є перерва (1 хвилина), під час якої студенти переходять з однієї кімнати в іншу (від однієї стації до іншої). Завдання, які студент виконуватиме під час іспиту, залежать від типу станції і можуть бути або клінічними, або практичними. Роботу студента на станції оцінюватимуть за чек-листом, складеним на підставі алгоритму виконання практичної навички. Максимальна оцінка за виконання завдання на 1 станції становить 1 бал. Кожному пункту алгоритму залежно від вагомості присвоюють певну частину балу. Вага кожного пункту може бути різною залежно від їх кількості, значущості, складності виконання. Після проходження всіх станцій підбивається підсумок — максимально студент може заробити 12 балів. Іспит вважається складеним, якщо студент після проходження всіх станцій набрав не менше 60% від максимальної кількості балів. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

КОЛЕКТИВ ДУ «УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ ЦЕНТР ЕНДОКРИННОЇ ХІРУРГІЇ, ТРАНСПЛАНТАЦІЇ ЕНДОКРИННИХ ОРГАНІВ І ТКАНИН МОЗ УКРАЇНИ» 1 ЖОВТНЯ 2018 РОКУ ОБРАВ НОВОГО КЕРІВНИКА. НИМ СТАВ КАНДИДАТ МЕДИЧНИХ НАУК, СТАРШИЙ НАУКОВИЙ СПІВРОБІТНИК, ХІРУРГ ВИЩОЇ КАТЕГОРІЇ, ОНКОЛОГ ОЛЕКСАНДР ТОВКАЙ. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

19 жовтня 2018 року

МАЙСТЕРНІСТЬ

НЕОБМЕЖЕНИЙ ДОСТ УП

В УКРАЇНІ ВІДКРИТО ДОСТУП ДО КЛІНІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Вітчизняні лікарі встановили кардіостимулятор новонародженому

акон України «Про внесення зміни до статті 9 Закону України «Про лікарські засоби» щодо доступу до результатів доклінічного вивчення та клінічних випробувань лікарських засобів» набув чинності 4 жовтня, а вводиться в дію з 4 листопада. За найближчі півроку Уряд має:  прийняти нормативно-правові акти, що випливають із Закону №2519-VIII;  привести свої нормативно-правові акти у відповідність до цього документа;  забезпечити перегляд і приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність до вказаного Закону. Підготовка до впровадження Закону вже розпочалася. Зокрема, у тестовому режимі запущено роботу Реєстру клінічних випробувань лікарських засобів, де можна знайти інформацію за такими критеріями: патологічний стан пацієнта, місця проведення дослідження, препарати, профіль випробування, а також кожен зацікавлений зможе довідатися про те, які випробування тривають у його регіоні.

порівняти ефективність з іншими препаратами або визначити побічні ефекти. Майже дві третини (60%) усіх випробувань у 2017 році становили дослідження ІІІ фази. Участь у них бере велика група (сотні чи тисячі) добровольців із захворюванням, проти якого має проявляти активність досліджуваний препарат. Випробування ІІІ фази проводять для підтвердження ефективності та дозування ліків, виявлення побічних ефектів та протипоказань, порівняння отриманих результатів з ефектом лікування впровадженими в клініку препаратами. Ще близько третини становлять дослідження ІІ фази, у яких беруть участь невеликі групи добровольців з відповідним захворюванням. У них перевіряють ефективність лікування та профілактики й дозування препарату. Клінічні випробування тривають по всій України, проте найактивніше — у Києві й області (140), Харківській, Дніпропетровській (близько 100 в кожній) і Львівській областях (понад 70).

ікарі ДУ «Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М. М. Амосова НАМН України» провели унікальну операцію на серці новонародженому — встановили кардіостимулятор. Тяжку патологію серця — синдром подовженого інтервалу Q-T — у малюка діагностували ще в утробі матері, а прооперували вже через 6 годин після народження. Унікальність операції полягає також в тому, що її виконали без розрізу грудної клітки. «Уперше був вшитий через вену всередину серця і в підключичну ділянку один з найменших у світі кардіостимуляторів», — розповідає директор Інституту Василь Лазоришинець. За словами завідувача відділення хірургії складних порушень серцевого ритму Валерія Залевського, більшість дітей із таким діагнозом помирають ще в утробі матері. Проте якщо вчасно, до народження, діагностувати ваду, малюка можна врятувати. Однак це вдається зробити лише в одному з десяти випадків. «Щорічно 120-140 дітей можуть народжуватися з цією патологією. Це дуже тяжке порушення ритму і, на жаль, у 43% випадків генетично обумовлене», — пояснює завідувач відділу Інституту педіатрії Юлія Давидова.

За матеріалами офіційного веб-сайту Верховної Ради України та онлайнвидання «Українська правда»

За матеріалами програми «ТСН — телевізійна служба новин»

Крім того, Державний експертний центр МОЗ України розпочав роз’яснювальну роботу відносно ситуації на українському ринку клінічних досліджень. Як зазначають в установі, зараз в Україні тривають 502 активні клінічні випробування. У кожне з них залучено від кількох десятків до кількох тисяч пацієнтів. Понад три чверті клінічних випробувань, які схвалюють до проведення в Україні, це міжнародні дослідження препаратів, котрі одночасно випробовують у багатьох країнах світу. Найбільше досліджень проводиться з онкології: наразі триває 115 випробувань нових препаратів для лікування раку (найчастіше раку легенів, молочної залози та кишечнику). Також активними є напрямки психіатрії та неврології, гастроентерології, ревматології, кардіології, ендокринології та гематології. Загалом переважна кількість випробувань стосуються захворювань, які важко піддаються лікуванню, спричиняють інвалідність або ж суттєво погіршують якість життя пацієнта. В Україні переважно випробовують ліки з уже підтвердженою дією. В такому випадку основне завдання дослідження — уточнити дозування,

Р Я Т ІВНИЙ ПОД А РУ НОК

ЛЬВІВСЬКИЙ «ОХМАТДИТ» СТАВ ВЛАСНИКОМ УНІКАЛЬНОГО ХІРУРГІЧНОГО ОБЛАДНАННЯ

ірургічне відділення Львівської обласної дитячої клінічної лікарні «Охматдит» отримало від благодійного фонду «Допомагати просто» електрохірургічний комбайн — апарат із чотирма електроскальпелями та насадками для них. Вартість обладнання становить майже 0,5 млн грн, а гарантія на нього — 3 роки. За словами завідувача хірургічним блоком лікарні Андрія Дворакевича, унікальність апарата полягає в тому, що до нього можна підключити одразу чотири електроскальпелі, кожен із яких працює у своєму режимі. Апарати, що зазвичай використовуються в українських лікарнях, мають один скальпель і один режим. «Він працює у 4 режимах, зокрема не тільки розрізає тканини, а й може частково їх спаювати. Ці режими уможливлюють виконання операцій у різних галузях дитячої хірургії, зокрема в таких високоспеціалізованих, як торакальна хірургія, урологія,

нейро- і кардіохірургія», — пояснює Андрій Дворакевич. Також до кожного скальпеля додається кілька насадок, які дають змогу проводити операції як немовлятам, так і повнолітнім пацієнтам. «Є тонкі мініатюрні голочки для новонароджених, а є насадки для дорослих 18-річних пацієнтів, сформованих дорослих людей. Це важливо, бо зазвичай у нашому розпорядженні одна конфігурація електроскальпеля, яку треба використовувати для всіх, а різниця між кілограмовим немовлям і 80-кілограмовим чоловіком — суттєва. Насадки збільшують діапазон операцій», — додає хірург. Завдяки такій функціональності застосування апарат запобігає крововтратам, що вкрай важливо, особливо для немовлят, та переливанню крові в майбутньому. «Апарат інтуїтивний і дуже безпечний. Він вироблений у Німеччині, тож можна розраховувати на три-

В Україні провели надскладну операцію із вживлення механічного серця

валу надійність. Безпечність полягає в тому, що в ньому передбачені всі ступені захисту, які дають змогу мінімізувати травму в пацієнта. Бо використання електрохірургічного інструменту спричиняє побічні дії, про які не говорять. Наприклад, опік або ураження струмом», — зазначив лікар. Окрім того, завдяки наявності монітора і тачскріна молодший медичний персонал може швидко налаштовувати обладнання. Як каже Андрій Дворакевич, до цього більшість апаратів були на кнопках, а це обумовлювало багато незручностей. Він додає, що кілька лікарів «Охматдиту» для роботи з новим апаратом пройшли навчання в Німеччині. Тепер вони вчитимуть користуватися ним медсестер. За матеріалами онлайн-видання «Твоє місто»

ЗА СЛОВАМИ ГЕНЕРАЛЬНОГО ДИРЕКТОРА ЦЕНТРУ ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ’Я ВОЛОДИМИРА КУРПІТИ, В УКРАЇНУ ПОСТАВЛЕНО 350 ТИС. ДОЗ ВАКЦИН ПРОТИ ГРИПУ. ЦЬОГО МАЄ ВИСТАЧИТИ ДО СЕРЕДИНИ ГРУДНЯ. За матеріалами ІА «УНН»

а початку жовтня в ДУ «Інститут серця МОЗ України» 46-річному пацієнту з діагнозом «дилатаційна кардіоміопатія» імплантували механічне серце, що забезпечує повну циркуляторну підтримку. Це третя за всю історію України імплантація такого рівня (перші дві операції були проведені в Інституті у 2016 році). Як пояснюють у держустанові, механічне серце імплантується в грудну клітку пацієнта і підключається через електричний кабель до зовнішнього блоку живлення. Вироблений з титану мотор з турбіною, який постійно обертається в магнітному полі та за допомогою силіконових і графітових труб під’єднаний до верхівки лівого шлуночка й аорти, здатний тривалий час підтримувати життя пацієнта, даючи йому можливість дочекатися трансплантації донорського серця. Незважаючи на досить широке застосування цієї технології в розвинених країнах, для України такі операції залишаються унікальними. «Це непроста операція, я сказав би, що це космічні технології. Імплантувати механічний пристрій і домогтися, щоб він працював, як друге серце і створював додатковий кров’яний потік, досить складно. Тут потрібні злагоджені дії хірургів, кардіологів, реаніматологів, інженерів, техніків і перфузіологів — це командна робота, де кожен учасник повинен бути надійною ланкою і виконувати своє завдання максимально добре», — прокоментував втручання директор Інституту професор Борис Тодуров. За матеріалами офіційного веб-сайту ДУ «Інститут серця МОЗ України»

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

БОРОТЬБА З НЕІНФЕКЦІЙНИМИ ЗАХВОРЮВАННЯМИ:

ЯК ПЛАН ПЕРЕТВОРИЛИ НА ФІКЦІЮ Україна на шляху інтеграції до європейського співтовариства вимушена слідувати взятим на себе зобов’язанням. Тому держава заявила про намір боротися з неінфекційними захворюваннями. Та чи досягнемо бажаних цілей за оголошеним «планом наступу»?

Світлана ДУДНИК, учений секретар ДУ «Український інститут стратегічних досліджень МОЗ України», кандидат медичних наук

а даними ВООЗ, щороку від неінфекційних захворювань (НІЗ) гинуть 41 млн людей, що у середньому становить 71% усіх випадків смертей у світі. Понад 15 млн осіб помирають від НІЗ у віці 30-69 років, більше 85% «передчасних» випадків смертей з цієї причини припадає на країни з низьким і середнім рівнями доходів. У структурі смертності внаслідок НІЗ переважають серцево-судинні хвороби, які щороку вбивають майже 18 млн осіб, онкологічні захворювання (9 млн), хвороби дихальної системи (3,9 млн) та цукровий діабет (1,6 млн). На ці чотири групи захворювань припадає 81% усіх випадків смерті від НІЗ.

Від глобальних цілей — до національних рішень Безперечно, тютюнопаління, низький рівень фізичної активності, зловживання алкоголем і нездорове харчування, які називають поведінковими факторами ризику НІЗ, підвищують загрозу смерті від них. Однак корінь проблеми — набагато глибше. Адже існують ще й соціально-економічні чинники, на які окрема людина не може впливати так само успішно, як на власні шкідливі звички. Тому ВООЗ вказує на важливість цілеспрямованої діяльності щодо скорочення впливу широкого спектра чинників ризику виникнення та розвитку НІЗ. Для цього необов’язково використовувати дороговартісні заходи. Головне — правильно визначити пріоритети в державній політиці та приділити максимум уваги моніторингу тенденцій і змін у цій сфері. Для зниження негативного впливу НІЗ на окремих людей і суспільство в цілому потрібен комп-

лексний підхід, у реалізації якого мусять брати участь усі сектори (охорони здоров’я, фінансів, транспорту, освіти, сільського господарства, планування тощо). Вони мають спільно працювати над скороченням ризиків, пов’язаних з НІЗ, їх профілактикою та усуненням. При цьому ВООЗ визнає домінантне значення інвестицій в ефективніше ведення НІЗ, яке передбачає виявлення, скринінг і лікування згаданих хвороб, а також надання дос тупу до паліативної допомоги всім, хто її потребує. Основні, найефективніші, заходи щодо НІЗ можуть здійснюватися на базі первинної медико-санітарної допомоги (з метою їх раннього виявлення та своєчасного лікування). З економічної точки зору така інвестиція є найвигіднішою. Згадані заходи найбільше впливають на досягнення глобальної мети відносного скорочення ризику передчасної смертності від НІЗ (на 25% до 2025 року) і завдань Цілей сталого розвитку (на 1/3 до 2030 року). Керівники держав — членів ВООЗ і уряди цих країн зобов’язалися вжити рішучих заходів національного рівня, аби впоратися з поставленими завданнями шляхом посилення лікувально-профілактичної роботи. Задля підтримки держав у їх роботі на націо нальному рівні ВООЗ підготувала Глобальний план дій у галузі профілактики неінфекційних захворювань і боротьби з ними на 2013-2020 рр. Він містить дев’ять глобальних цілей, досягнення яких найбільше впливає на показники смертності від НІЗ і які мають бути реалізовані до 2025 року. Показово, що окрім завдань щодо зменшення шкідливого споживання алкоголю та надмірної кількості солі, боротьби з тютюнопалінням, сприяння підвищенню фізичної активності населення тощо в Плані передбачено гарантовано забезпечити належним лікуванням та консультуванням понад 50% людей, у яких є відповідні показання до профілактики інфарктів та інсультів. Також План вимагає адекватного рівня оснащення (на 80%) як приватних, так і державних закладів охорони здоров’я доступними базовими технологіями й основними лікарськими засобами, необхідними для лікування НІЗ. Дуже важливо, що згаданий документ передбачає обов’язковий моніторинг реалізації наміченого. Глобальна система моніторингу включає 25 показників і згадані вже глобальні цілі (із конкретними орієнтирами, котрих потрібно досягнути), які визначають загальний напрямок роботи, а сам план дій є своєрідною дорожньою картою їх втілення.

Попереду — нелегкий шлях Дещо пізніше, у вересні 2016 року, Європейський регіональний комітет ВООЗ розробив додатковий План дій з профілактики та боротьби з неінфекційними захворюваннями в Європейському регіоні ВООЗ, який передбачає наступні завдання:  в усіх секторах вживати комплексні заходи щодо зменшення впливу чинників ризику НІЗ та їх глибинних детермінант;  зміцнювати системи охорони здоров’я з метою вдосконалення профілактики та боротьби з НІЗ;  проводити політику, спрямовану на усунення нерівності щодо здоров’я;  удосконалювати популяційні програми зміцнення здоров’я і профілактики хвороб;  максимально охопити населення послугами ефективного лікування та догляду. При цьому пріоритетними напрямками політики визначено стратегічне керівництво, епіднагляд, моніторинг і наукові дослідження у цій сфері, профілактику й зміцнення здоров’я населення, вдосконалення системи охорони здоров’я. Пріоритетними заходами на популяційному рівні названо підтримку споживчого вибору на користь здоров’я шляхом застосування фінансових і ринкових механізмів, зміну рецептури харчових продуктів (щодо солі, жирів і цукру), сприяння фізично активному способу життя та пересуванню населення, забезпечення чистого повітря. На індивідуальному рівні також розставлено акценти державного втручання: оцінка та скорочення кардіометаболічного ризику, раннє виявлення та лікування хворих, вакцинація і боротьба з поширеними інфекційними хворобами тощо. Та головне — у згаданому Плані дій прописані стратегічні для систем охорони здоров’я напрямки, передусім щодо їх належного державного фінансування. Орієнтовані на потреби людей системи охорони здоров’я вирізняються наданням високоякісних комплексних і скоординованих послуг із дотриманням принципу соціальної справедливості, а також залученням громадян до участі у прийнятті рішень на правах партнерів. Рівень очікувань сучасних пацієнтів невпинно зростає, вони вимагають, аби послуги їм надавалися у зручному форматі й з урахуванням їх особистих цінностей. Додаткові труднощі пов’язані зі старінням населення країн Європи та розвитком

коморбідних станів у хворих із хронічною патологією. У зв’язку із цим необхідно вживати заходів щодо подальшої інтеграції медичного та соціального обслуговування населення. Особливу увагу проблемі поєднаних станів і пошуку відповідних моделей надання допомоги приділяє програма «Спільні дії щодо хронічних хвороб, здорового старіння і турботи про здоров’я на всіх етапах життєвого шляху», яка фінансується з коштів бюджету ЄС. Експерти прогнозують, що в багатьох країнах провідними факторами зниження смертності зрештою стануть втручання на популяційному рівні та підвищення якості медико-санітарної допомоги. Така система потребує створення певних структур для комплексного надання послуг охорони здоров’я, а також забезпечення умов для посилення їх ефективності. Це автоматично передбачає розширення функцій системи охорони здоров’я і підвищення рівня грамотності населення в питаннях здоров’я, розробки нових підходів до навчання й розподілу кадрових ресурсів галузі й управління ними, ефективнішої політики управління у сфері лікарських засобів і належного їх застосування, впровадження доступних і якісних технологій, зміцнення потенціалу й послуг громадського здоров’я.

Між обіцянками й реаліями — прірва? Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.07.2018 р. №530-р було затверджено Національний план заходів щодо неінфекційних захворювань для досягнення глобальних цілей сталого розвитку (далі — Національний план). Безперечно, це вкрай необхідний і важливий крок держави, однак, як то кажуть, обіцяти ще не означає виконати (мати на це бажання і забезпечити план необхідними умовами його реалізації). Зокрема, насторожує рекомендація згаданого розпорядження «взяти до відома» те, що виконання плану заходів фінансують центральні й місцеві органи виконавчої влади за рахунок та в межах видатків, передбачених у державному і місцевих бюджетах на відповідний рік, а також інших джерел, не заборонених законодавством. Тобто виходить, що спеціального фінансування Національного плану не передбачено, принаймні, у нинішньому році, бюджет якого вже затверджено, додаткових витрат також не обіцяють. Та й найближчим часом такої щедрості очікувати не варто, адже всім відомо, з якими потугами «вибивають» з бюджету кошти на охорону здоров’я. Виникає питання: де ж брати кошти на виконання мультисекторного плану, якщо «за рахунок та в межах видатків, передбачених у державному та місцевих бюджетах на відповідний рік» їх немає? Адже саме гарантовані державою джерела та чітко прописані механізми фінансування є запорукою успіху в досягненні будь-яких цілей. Інакше ми ризикуємо отримати чергову фікцію… Щодо «інших джерел, не заборонених законодавством», — це нестійка «опора», котра не забезпечує стабільних гарантій фінансування (зокрема, пропонується залучати й міжнародні джерела інформаційної, технічної та фінансової допомоги). Крім того, така установка має неоднозначний підтекст, який у майбутньому може обумовити корупційні ризики. Хоча розробники плану під час його попереднього розгляду вказали: цей документ є таким, що не містить правил і процедур, які можуть нести ризики вчинення корупційних правопорушень, тож не потребує проведення громадської антикорупційної експертизи (?). До того ж держава в такий спосіб забезпечила собі «алібі» для пояснення небажання (чи неспроможності) гарантовано фінансувати план, мовляв, є ж і інші джерела — користуйтеся! Відтак і відповідальність за Національний план буде перекладено з державного рівня на регіональні. До того ж у розділі плану, який стосується медичної допомоги, прописана «солідарна система оплати». Тож пацієнтам треба молитися, аби відомий принцип «порятунку потопаючих» не було затверджено на офіційному рівні. У зв’язку із цим хочу нагадати, що ВООЗ у своїх висновках щодо Глобального плану дій відносно НІЗ чітко наголошує: державам, які хочуть досягну-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

19 жовтня 2018 року

ти реальних результатів, необхідно переходити від політичних зобов’язань (а в Україні це відбувається на кожному кроці й уже стало традицією) до практичної роботи шляхом пріоритизації високоефективних і доступних за вартістю заходів. Адже всім зрозуміло, що головною перешкодою на шляху профілактики і боротьби з НІЗ є не обмежена кількість пунктів відповідного плану чи й конкретних заходів, а відсутність політичної волі і підґрунтя для їх виконання. Оскільки високі показники смертності та захворюваності населення, особливо в країнах із низьким і середнім рівнями доходів, відображають недостатність інвестицій у реалізацію відповідних заходів, фінансові гарантії мали б стали «твердинею» Національного плану. До того ж для підвищення результативності роботи з його виконання необхідно витрачати ресурси стратегічно, тобто шляхом пріоритизації високоефективних і доступних за вартістю заходів («кращі покупки»). ВООЗ зауважує, що інвестиції в системи охорони здоров’я мають принципове значення для поліпшення таких результатів. Аналіз систем охорони здоров’я світу свідчить, що саме прогалини в ключових елементах їх діяльності ускладнюють рівне надання послуг охорони здоров’я хворим із НІЗ. Зміцнення ж систем охорони здоров’я, у тому числі таких аспектів, як фінансування, управління, медичні кадри, медикосанітарна інформація, медичні товари та технології й надання медико-санітарної допомоги, має відбуватися на пріоритетній основі — у рамках активізації роботи з профілактики НІЗ і боротьби з ними. Чи ж врахували це розробники українського варіанта Національного плану, де питання фінансування представлено лише в загальних рисах, розмито і без жодних гарантій? Не зрозуміло, за чий конкретно рахунок виконуватимуться прописані в ньому заходи, у яких співвідношеннях поділяється така відповідальність між озвученими «джерелами», та й узагалі — скільки «коштують» перелічені заходи? Адже це має бути чітко відображено в цифрах під час «закладки» бюджетів різних рівнів! Ось приклад, як вирішують ці питання інші держави. За даними 2014 року країни Європейського регіону так фінансували заходи боротьби з НІЗ: з національного бюджету — 98% (на 8% більше порівняно з 2010 роком), коштів медичного страхування — 71% (на 10% більше порівняно з 2010-м), з надходжень від міжнародних донорів — 47% та за рахунок цільових податків на алкоголь, тютюн тощо — 37%. Виникають й інші питання щодо виконання завдань Національного плану, більшість яких сумлінно переписані з міжнародних документів. Однак складається враження, що його розробники не дуже переймалися тим, чи дійсно це працюватиме в умовах нашої країни, де повно проблем, непритаманних іншим, особливо розвиненим державам. Чи, можливо, у плані не прописано ані чітких механізмів реалізації наміченого, ані конкретики щодо взаємодії відповідальних за це інституцій, їх підпорядкування тощо?

У перспективі — тупцювання на місці Викликають подив і терміни виконання прописаних завдань. Зокрема, для організації й координації виконання плану та міжсекторальної взаємодії передбачається створення координаційної мідвідомчої ради із визначенням її завдань і повноважень, а також регіональних робочих груп — усе це планується зробити протягом другого півріччя 2018 року! Тобто до того часу затверджений план просто буде стосом паперу і не діятиме? Також у Плані вказано, що визначення індикаторів системи моніторингу й оцінки ефективності його виконання триватиме впродовж 2018-2019 років. Тобто ще плюс півтора роки «зависання»? У переліку заходів з втілення наступного завдання (міжсекторальна взаємодія щодо підвищення рівня поінформованості й обізнаності населення з питань профілактики НІЗ) — дуже багато напрямків. Так і має бути, але до всього потрібно прописати ще й сам механізм їх впровадження та власне взаємодії відповідальних секторів. А цього немає.

Ще одне важливе завдання — вдосконалення законодавства з питань охорони здоров’я (йдеться про розробку плану фіскальних заходів, заборони реклами тютюнових виробів, алкоголю, «нездорових» продуктів харчування; розробку та затвердження стандартів і нормативно-правових актів, гармонізованих зі стратегічними документами ЄС та ООН, з метою зниження несприятливих факторів навколишнього середовища; санітарно-гігієнічних регламентів і нормативноправових актів щодо навчального навантаження дітей тощо). Термін виконання майже половини цих заходів досить оригінальний — «постійно». Тобто можна читати як «коли захочемо» або й «ніколи»? З такими термінами виконання можна змінювати законодавство аж до 2030 року, коли всі країни — члени ВООЗ відзвітують про досягнення конкретних результатів і намічених глобальних цілей щодо подолання НІЗ. Бо навіть на створення «гарячої лінії» з надання допомоги бажаючим кинути палити (це вже стосується іншого завдання) у Національному плані відведено… аж 2 роки! Натомість заборона реклами алкогольних виробів згідно з Планом проводитиметься «постійно». А чому б не покінчити з цим раз і назавжди, у чітко зазначені терміни? Так само підвищення податків на алкоголь, посилення відповідальності за керування у стані алкогольного-наркотичного-токсичного сп’яніння розтягнуто на 2018-2020 роки, хоча для таких елементарних речей достатньо лише політичної волі. Натомість підтримка та пропагування здорового харчування чомусь обмежена нетривалим періодом (2018-2020 роки), хоча саме тут був би доречним термін виконання «постійно». У плані нічого не сказано про те, як саме проводитиметься «профілактика несприятливого впливу факторів навколишнього природного середовища на здоров’я населення у вигляді сприяння дослідженню негативного впливу змін клімату на здоров’я населення». Чи це просто цитата з чергового міжнародного документа заради відповідності його змісту? Тобто заходи є, а механізмів їх імплементації немає. Зате українцям обіцяно «постійно» оптимізувати управління та забезпечення надання медичної допомоги (увага!) «через упровадження принципу солідарності в покритті витрат на медичну допомогу», а також забезпечення рівного доступу та якості надання медичної допомоги, у тому числі й шляхом покращення кадрового забезпечення галузі, підвищення кваліфікації медпрацівників, раціонального використання наявних фінансових ресурсів і ще багато чого. Більшість завдань виглядають як рекламні гасла. Бо в такому важливому документі немає відповіді на основні питання. Наприклад, які умови буде забезпечено для того ж «покращення кадрового потенціалу галузі»? Як швидко планується вирішити ці проблеми (по кожному пункту, бо план дуже пухкий)? Загальні ж формулювання доречні під час розробки стратегічного документа, наприклад, на рівні ВООЗ. А коли держава приймає на їх основі план дій, він має бути конкретнішим. Або ж «під нього» заздалегідь приймають низку нормативноправових актів, водночас розробляють механізми для впровадження тих чи інших заходів, особливо, якщо вони нові. Не можна половину терміну дії плану, протягом якого вже має тривати боротьба з НІЗ, відводити лише на розробку згаданого механізму, потім складати перелік відповідальних тощо. За такого «планування» система ще довго не запрацює. Не кажу вже про ефективний моніторинг, індикатори якого також потрібно розробляти або запозичувати й адаптувати під національні умови, а потім, за даними моніторингу, ще регулювати процес. Виходить, що половину терміну виконання плану триватиме в кращому разі «розминка», у гіршому (а такий варіант вірогідніший з огляду на нинішні економічні умови) — тупцювання на місці. Лише один приклад: проведення моніторингу споживання тютюнових виробів і алкогольних напоїв у Національному плані передбачено розпочати тільки з 2020 року, стану харчування населення та рівня фізичної активності — з 2022 року!

РОЗПОДІЛ СМЕРТНОСТІ НАСЕЛЕННЯ ЗА ОСНОВНИМИ ПРИЧИНАМИ В УКРАЇНІ В 2013-2017 РОКАХ (НА 100 ТИС. ОСІБ) ПРИЧИНИ СМЕРТІ

2013

2014

2015

2016

2017

ЗМІНИ У%, 2016-2017

Усього померлих

1456,1 1470,4 1388,3 1367,7 1351,3

–1,2

Деякі інфекційні та паразитарні хвороби, у т. ч.:

27,9

25,5

23,1

21,9

21,1

–3,5

туберкульоз

14,1

12,2

10,7

9,5

9,0

–5,7

ВІЛ-інфекція

11,0

10,2

9,4

9,5

0,3

Новоутворення

202,7

195,1

185,6

185,0

183,3

–0,9

Хвороби крові й кровотворних органів і деякі порушення із залученням імунного механізму

0,5

0,6

0,5

–5,7

Ендокринні хвороби, розлади харчування та порушення обміну речовин

5,3

5,2

5,1

5,2

5,3

1,0

Розлади психіки та поведінки, у т. ч.:

3,6

3,7

3,0

2,6

2,3

–8,7

розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю

2,2

1,7

1,6

–2,2

Хвороби нервової системи

13,1

13,7

11,4

11,1

10,9

–1,7

Хвороби системи кровообігу

968,2

989,8

944,2

919,3

900,2

–2,1

Хвороби органів дихання, у т. ч.:

36,1

34,4

32,6

32,4

32,1

–1,0

грип і пневмонія

11,9

11,6

13,7

14,8

8,1

Хвороби органів травлення, у т. ч.: 61,5

58,7

53,3

51,6

50,4

–2,3

алкогольні хвороби печінки

5,9

5,0

4,1

4,0

3,9

–1,6

Хвороби шкіри та підшкірної жирової клітковини

1,1

1,2

1,0

1,1

0,0

Хвороби кістково-м’язової системи та сполучної тканини

1,3

1,2

1,1

1,0

–3,6

Хвороби сечостатевої системи

6,7

6,3

6,0

5,7

5,4

–3,6

Ускладнення вагітності, пологів і післяпологового періоду

0,1

0,2

0,1

–12,2

Окремі стани, що виникають у перинатальний період

4,7

4,6

4,0

3,7

3,5

–5,2

Вроджені вади розвитку, деформації та хромосомні аномалії

3,7

3,5

3,4

3,1

3,0

–4,0

Симптоми, ознаки та відхилення від норми, виявлені під час клінічних і лабораторних досліджень, не класифіковані в інших рубриках

32,5

33,5

33,0

48,9

60,0

22,8

Зовнішні причини

87,0

93,3

80,7

74,4

70,9

–4,6

Часу на роздуми немає! Чи ж маємо право зволікати, з огляду на значний тягар НІЗ, які спричиняють високий рівень захворюваності та смертності українців, особливо працездатного віку? Так, згідно з даними ВООЗ щодо частки смертей внаслідок НІЗ у різних країнах Україна перебуває практично в тому самому діапазоні, що й інші держави Європи, однак вірогідність смерті від 4 основних НІЗ у віці від 30 до 70 років в українців набагато вища (28%), тоді як в Ізраїлі та Швейцарії цей показник становить 9%, Італії — 10%, Іспанії, Франції, Фінляндії — 11%, Бельгії, Німеччині, Данії, Нідерландах — 12%, Чехії — 17%, Естонії —18%, Словаччині — 19%, Білорусі — 20%, хіба що в Росії — 30%. За даними Державної служби статистики України, Центру медичної статистики МОЗ України, щороку смертність від НІЗ становить у середньому 86%. У нашій державі зареєстровано одні з найвищих у Європі показники смертності внаслідок серцево-судинних хвороб (900,2 на 100 тис. населення) та їх поширеності (52 923,6 на 100 тис.), хвороб органів дихання (34 490,6 на 100 тис., за первинної захворюваності — 28 378,3 на 100 тис.) тощо. Для успішної боротьби з НІЗ крім наявності Плану треба правильно розставити акценти, визначити чіткі цілі, критерії вимірювання результатів, розробити конкретні кроки впровадження політики щодо їх профілактики та лікування — більшість із цього потрібно робити одразу ж після прийняття Національного плану. Наразі ж практично не визначені ресурсна, нормативна, методична база та механізми забезпечення й імплементації плану. Більше того, не прописані конкретні функції учасників процесу, їх підпорядкованість, процедура моніторингу. А передбачене Національним планом звітування МОЗ перед Урядом (раз на рік) — це

аж ніяк не моніторинг. До того ж не зрозуміло, як впроваджувати намічене на тлі проведення реформ галузі, реорганізацій закладів, зміни системи на всіх рівнях. Відповідальних у такому хаосі потім не знайдеш, а от списувати поразки буде на що (чи на кого). Переважну частину заходів і механізмів, котрі мають забезпечити успішність реалізації згаданого плану, слід підготувати заздалегідь. Принаймні, потрібно було створити ефективні механізми міжсекторальної координації, міжвідомчі групи, зокрема з представників різних міністерств (охорони здоров’я, сільського господарства, освіти, фінансів, планування, соціального забезпечення, торгівлі і транспорту), залучити до співпраці приватний бізнес (не пов’язаний з виробництвом шкідливої продукції) та громадськість, встановити стандартизовані національні цілі й показники (відповідно до узгоджених на міжнародному рівні механізмів моніторингу), вивчити наявний потенціал галузі. Національна система охорони здоров’я має виконувати важливу й відповідальну роль — лікування НІЗ, тому потрібно було подумати над тим, як посилити її можливості (зокрема, первинної ланки) для забезпечення медико-санітарних пот-реб людей з НІЗ. Національний план дій щодо боротьби з НІЗ має стати складовою широкого планування діяльності системи охорони здоров’я, котра зобов’язана надавати послуги з раннього виявлення та лікування осіб, які належать до груп високого ризику розвит ку провідних НІЗ. Політика фінансування охорони здоров’я має бути спрямована на забезпечення загального охоплення населення такими послугами, а також доступу до ефективних ліків і технологій. Крім того, необхідно забезпечити спеціальну підготовку медичних працівників (з питань боротьби з НІЗ та їх профілактики) на всіх рівнях.

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

ІРИНА МАЗУР: СТОМАТОЛОГІЯ — НЕ РОЗКІШ, А ЗАСІБ ЗБЕРЕЖЕННЯ ЗДОРОВ’Я Доки українських стоматологів намагаються витіснити з первинки, у світі напрацьовують алгоритми їх взаємодії з іншими фахівцями з метою профілактики і лікування основних хвороб. Чи варто очікувати на таку перспективу в Україні?

Ірина МАЗУР, президент ГО «Асоціація стоматологів України», доктор медичних наук, професор

ВЗ Коли когось намагаються переконати в перевагах реформ у напрямку комерціалізації медицини, зазвичай наводять приклад стоматології, мовляв, вона найпершою перейшла на ринкові умови й від того лише виграла. Чи аналізував хтось стан галузі, щоб зробити такі висновки? — Для подібних оптимістичних заяв зазвичай послуговуються не глибинним аналізом, а тим, що лежить на поверхні. Так, за останні десятиліття вітчизняна стоматологія зробила значний крок уперед у запровадженні передових технологій, зросла кількість приватних закладів і кабінетів, де пацієнти не чекають у черзі, де їх обслуговують з комфортом, використовують сучасне обладнання й матеріали тощо. Питання лише в тому, якому відсотку населення доступна така допомога. Та й співвідношення працюючих лікарів-стоматологів у державному і приватному секторах становить 72 і 28% відповідно, тобто основний тягар лягає на плечі комунальної стоматології. А коли говорити про стан галузі в цілому (ми ґрунтовно проаналізували основні показники її діяльності за 2008-2018 роки), то, попри помітні наукові й практичні досягнення, за цей час з’явилося багато болючих проблем, які негативно позначаються на стоматологічному (і не тільки) здоров’ї населення. Недостатнє фінансування комунальних закладів охорони здоров’я призвело до витіснення стоматології з первинної ланки, знищення профілактичного напрямку, зростання кількості захворювань, які мали б бути виявленими під час регулярних оглядів пацієнтів у лікаря-стоматолога, тощо. Зокрема, викликають занепокоєння високі показники захворюваності на злоякісні новоутворення ротової порожнини — у 2017 році понад 22 тис. українців лікувалися з приводу цієї патології (і це лише ті випадки, які були

виявлені, на жаль, не завжди на ранній стадії)! У світі щороку понад 500 тис. осіб помирають унаслідок раку порожнини рота, який посідає 8-ме місце серед найпоширеніших форм раку. Це найбільш кричущий аргумент на користь проведення щорічних стоматологічних оглядів. Але, здається, навіть загроза розвитку онкологічних хвороб у населення не лякає тих, хто намагається витіснити українську стоматологію винятково в поле комерції. Хоча в усьому світі лікарів-стоматологів ставлять у перші лави профілактики неінфекційних захворювань (поряд із сімейними лікарями та іншими фахівцями). Адже доведено, що онкологічні, серцево-судинні хвороби, цукровий діабет, хронічні обструктивні захворювання легень мають спільні чинники ризику із хворобами порожнини рота. Тож лікарі-стоматологи можуть і зобов’язані впливати на них, безперечно, це можливо лише за умови належного місця таких фахівців у вказаному процесі. Про актуальність згаданої проблеми свідчить і прийняття відповідної резолюції ВООЗ «Гігієна порожнини рота: план дій щодо її пропаганди та комплексної профілактики захворювань», де передбачено, що це питання має бути включене в національні програми комплексної профілактики неінфекційних захворювань (НІЗ) та боротьби з ними, а стоматологічна допомога — у систему ПМСД. На виконання згаданої резолюції Всесвітня федерація стоматологів розробила програму дій лікарів-стоматологів щодо профілактики НІЗ, яка була подана на розгляд ООН. 27 вересня 2018 року в рамках Генеральної асамблеї ООН відбулося вже третє засідання високого рівня з приводу профілактики НІЗ, прийнято відповідну резолюцію щодо ролі й місця в ній лікаря-стоматолога. Світ стурбований поширенням хронічних неінфекційних захворювань, тому тривають активні пошуки ефективних заходів їх профілактики, у тому числі й за участі фахівців стоматологічного профілю. До того ж останніми науковими дослідженнями доведено, що захворювання тканин пародонта (на які, до речі, страждають понад 80% українців) можуть спричиняти розвиток системної патології. Встановлено патогенетичний зв’язок між атеросклерозом, захворюваннями серцевосудинної системи та генералізованим пародонтитом. З одного боку, патологічний процес у тканинах пародонта може бути чинником ризику розвитку цих захворювань й ускладнювати перебіг набутих вад серця. З іншого боку, патологія серцево-судинної системи також негативно впливає на тканини пародонта, оскільки призводить до структурних змін стінок судин і гіпоксії у вказаних структурах. Також доведе-

но, що тяжкі захворювання пародонта ускладнюють перебіг цукрового діабету, натомість їх лікування та санація порожнини рота сприяють зниженню рівня глюкози у крові таких хворих. Зрештою, поширений та інтенсивний карієс також призводить до погіршення загального стану організму людини, ускладнює перебіг хронічних обструктивних захворювань легень (через поширення інфекції). Водночас доведено, що тривале лікування НІЗ деякими лікарськими засобами також може негативно вплинути на стан здоров’я порожнини рота. Наприклад, антигіпертензивні препарати спричиняють сухість порожнини рота і з часом здатні призвести до розвитку пришийкового карієсу та кандидозу, глюкокортикоїди поглиблюють тяжкість генералізованого пародонтиту тощо. Як бачимо, потрібна не тільки співпраця лікарів-стоматологів із фахівцями різного профілю, а й подальші міждисциплінарні наукові дослідження, спрямовані на вивчення патогенетичного зв’язку стоматологічних і хронічних неінфекційних захворювань, та моніторинг їх спільних чинників ризику. Наразі стоматологічна допомога — найбільш масова, тож вагомою є і роль лікаря-стоматолога у превенції багатьох загальносоматичних захворювань. ВЗ Яка армія стоматологів в Україні, і на що вона спроможна за нинішнього фінансування галузі? — За даними звітів, поданих до МОЗ України, станом на 1 січня 2018 року в галузі працювало майже 26,5 тис. лікарів стоматологічного профілю (без урахування АР Крим та непідконтрольних Україні територій), з них у закладах системи МОЗ — понад 18 тис. Частка лікарівстоматологів у структурі всіх лікарських кадрів становила 11,5%. Впродовж 2008-2013 років спостерігалося збільшення кількості лікарівстоматологів, які працювали в комунальних закладах охорони здоров’я. Натомість у 2014 році ця тенденція різко змінилася на протилежну. Водночас збільшується чисельність лікарів-стоматологів у медичних стоматологічних закладах приватної форми власності. Так, починаючи з 2014 року майже 1 тис. лікарів залишили державний сектор і приблизно стільки ж фахівців працевлаштувалося в приватні клініки. Адже за останні 10 років в Україні значно зросла кількість стоматологічних закладів та кабінетів приватної форми власності: станом на 1 січня 2018 року їх налічується понад 4,5 тис. Чого не скажеш про державний сектор. Зокрема, за останні десять років на 91 заклад зменшилася кількість самостійних стоматологічних поліклінік за рахунок їх реорганізації у відділення центральних районних або міських

лікарень. Суттєво зменшилася й кількість комунальних лікувально-профілактичних закладів, які мають у своєму складі стоматологічні відділення (кабінети) — переважно за рахунок дільничних лікарень і сільських лікарських амбулаторій, котрі ввійшли до структури центрів ПМСД та інших закладів. З 2014 року спостерігається скорочення (на 8,5%) стоматологічних відділень та кабінетів і в багатопрофільних медичних установах. У цілому кількість лікарів-стоматологів, які працюють у закладах різної форми власності, є сталою з 2014 року. Водночас відбувається значна їх міграція в інші країни (на жаль, офіційних даних щодо показників міграції лікарів в Україні не оприлюднено, хоча всі розуміють її катастрофічні масштаби). Завдяки тому, що наші медичні виші щороку випускають приблизно 1,5 тис. молодих спеціалістів стоматологічного профілю, поки що вдається компенсувати втрати від трудової міграції. З іншого боку, молодь якраз і є потенційним резервом для такої міграції, варто лише їм набути досвіду. До того ж останнім часом суттєво знижується кількість студентів, які здобувають освіту за фахом «Стоматологія». Для порівняння: у 2012 році таких випускників було 2045 осіб, із них 391 навчалася за рахунок бюджетних коштів, у 2016 році — 1288 та 77 відповідно. За останні три роки спостерігається й значне скорочення підготовки молодших спеціалістів з медичною освітою за фахом «Стоматологія», а саме зубних гігієністів, та за фахом «Ортопедична стоматологія» (зубних техніків). Скорочується підготовка фахівців за рахунок місцевих бюджетів. Поки частка лікарів пенсійного віку серед загальної кількості стоматологів невисока, однак вона має тенденцію до зростання (у 2010 році — 10,3%, а у 2015 — 11,4%). Тож, на жаль, останнім часом показник забезпеченості населення України спеціалістами стоматологічного профілю погіршується. Хоча протягом 2008-2013 років він невпинно зростав (до 4,9 на 10 тис. населення у 2013 році), у 2014 році він становив 4,5 (на це вплинули в тому числі політичні події, зокрема міграція населення з окупованих та прилеглих до них територій). Утім, ця тенденція зберігається й надалі (у 2017-му — 4,3). При цьому забезпеченість лікарями-стоматологами не досягає 3,3 на 10 тис. населення, стоматологами-ортопедами — 0,54, стоматологами-хірургами — 0,4, ортодонтами — 0,1. Особливе занепокоєння викликає стрімке зменшення показника забезпеченості дитячими стоматологами — з 0,46 на 10 тис. населення у 2008 році до 0,23 у 2017 році, тобто вдвічі! Ці розрахунки проведені лише з урахуванням кадрового забезпечення державних та комунальних закладів. Якщо ж«додати» ще й лікарів-стоматологів приватних закладів стоматологічного профілю, отримаємо дещо інший показник — 6,3 на 10 тис. населення (інформація 2017 року). До речі, за даними Європейського бюро ВООЗ забезпеченість стоматологами у європейському регіоні у 2014 році становила 6,0 на 10 тис. населення, у країнах Євросоюзу — 6,8. При цьому в закладах охорони здоров’я МОЗ України до сьогодні зменшується кількість штатних лікарських посад, а суттєве збільшення різниці між штатними посадами і фізичними особами зумовлює скорочення державного замовлення на підготовку спеціалістів стоматологічного профілю. ВЗ Чи зростає у зв’язку із цим навантаження на лікарів? — Загалом протягом 2017 року на одну посаду лікаря стоматологічного профілю в закладах

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

19 жовтня 2018 року

охорони здоров’я МОЗ України у середньому припадало понад 2,4 тис. відвідувань на рік, тобто за умови 200 робочих днів — 12 пацієнтів на день. Ці показники протягом останніх 10 років суттєво не змінюються. Натомість у приватних клініках вони становлять 816 пацієнтів за рік і 4 на день. Тобто навантаження на одну посаду лікаря державного закладу майже втричі більше, ніж на лікаря приватної клініки. У цілому ж український лікар-стоматолог завантажений, але спроможний надавати якісну стоматологічну допомогу. Непокоїть інше — зменшення показника відвідувань такого фахівця на одного жителя України, тобто наші пацієнти почали рідше звертатися по стоматологічну допомогу, а точніше, йдуть до лікаря, коли вже немає сил терпіти. Так, у 2008 році середньостатистичний показник відвідування лікаря-стоматолога дорослим пацієнтом в Україні становив 1 відвідування на рік (діти — 1,7), у 2017 році — 0,7 та 1,3 відповідно. На державні заклади охорони здоров’я припадає понад 83% усіх звернень, на приватні — понад 16%. А, як відомо, основним компонентом стоматологічної практики з метою збереження здоров’я пацієнтів має бути профілактична робота: проведення обов’язкових профілактичних оглядів, планова санація, професійна гігієна порожнини рота, гігієнічне навчання населення тощо. Однак протягом останніх десяти років погіршуються показники охоплення плановими оглядами населення лікарями-стоматологами. У 2008 році у державних закладах охорони здоров’я він перевищував 22%, у 2012 — 21%, у 2017 році становив лише 17%, а в деяких областях ще менше (у Запорізькій — 5,4%, Миколаївській — 8,1%!). Особливо непокоїть, що ця тенденція стосується й дитячого населення — частка планово оглянутих дітей у 2008 році становила майже 70%, у 2012-му — майже 71%, а у 2017 році — лише 56%. До того ж на сьогодні ліквідовано майже всі стоматологічні кабінети в навчальних закладах України, які проводили планову санацію порожнини рота у школярів, займалися профілактичною роботою. Тобто фактично можна говорити про зменшення доступності стоматологічної допомоги населенню України. ВЗ Про що свідчать результати таких оглядів і які заходи можна розробити на їх підставі? — Наведу лише один приклад: майже кожна друга дитина, яка пройшла медогляд стоматолога, потребувала лікування. А якщо врахувати низький відсоток охоплення такими оглядами та інші дані моніторингу, проведеного в Україні за останні роки, матимемо ще катастрофічнішу картину — стоматологічного лікування потребують 80% дітей і 70% дорослого населення, рівень стоматологічної захворюваності нашого населення є дуже високим і значно перевищує аналогічні показники в країнах Європи. Усім відомо, що низький рівень стоматологічного здоров’я, насамперед дитячого населення та вагітних, негативно впливає на стан їх загального здоров’я впродовж усього життя, що призводить до соціальних та фінансових проблем, а також позначається на рівні соціально-економічного розвитку держави. Недаремно ж здоров’я та благополуччя людини визначено третьою ціллю серед 17 пріоритетних завдань соціально-економічної програми «Глобальні цілі сталого розвитку — 2030», ухваленої на 70-й сесії Генеральної асамблеї ООН. До речі, Україна як член ООН приєдналася до цієї програми і взяла на себе відповідні зобов’язання. На сьогодні вже розроблено національну систему сталого розвитку, сформульовано стратегію досягнення цілей, визначено 86 завдань національного розвитку та відповідні показники для моніторингу процесу. Так от, одним із завдань, яке поставлено перед медичною спільнотою України, є зменшення (на третину) передчас-

ної смертності від НІЗ шляхом їх лікування та профілактики. Нагадаю, що Резолюція ВООЗ WHA60.17 вказує на важливість забезпечення здоров’я порожнини рота, стоматологічної допомоги в системі посиленої первинної медико-санітарної допомоги, особливо в осіб із хронічними НІЗ. Тож, якщо в Національному плані заходів щодо неінфекційних захворювань для досягнення глобальних цілей сталого розвитку, розробленому Урядом України, вказано, що понад 80% смертей українців спричинено хворобами системи кровообігу, новоутвореннями, хронічним обструктивним захворюванням легень та цукровим діабетом, тобто хворобами, яким у багатьох випадках можна було б запобігти завдяки превентивним заходам, це означає, що профілактика має стати наріжним каменем діяльності системи охорони здоров’я, її первинної ланки, де пліч-о-пліч із сімейними лікарями повинні працювати і стоматологи, й інші фахівці, від яких залежить виконання наміченого «плану дій». До речі, у багатьох країнах світу вже ухвалено програми первинної профілактики НІЗ та інших захворювань, де чітко визначено роль лікаря-стоматолога. В Україні ж маємо дуже невтішну ситуацію. Ми навіть не знаємо реальної картини захворюваності, що має ґрунтуватися на результатах епідеміологічних досліджень, які в Україні не проводяться у прийнятному для міжнародної стандартизації форматі. Тобто якщо наші науковці й виконують певні ініціативно-пошукові дослідження (наприклад, у рамках підготовки до захисту своєї дисертаційної роботи), їх результати не враховуються світовою спільнотою як достовірні. Тож «на карті» ВООЗ Україна в цьому плані виглядає «білою плямою». І так триватиме доти, доки не буде виділено загальнодержавного чи міжнародного гранту на епідеміологічні дослідження за міжнародними стандартами, проведено спеціальну підготовку залучених до таких досліджень фахівців тощо. Тобто аби бути визнаними, потрібно діяти за правилами, прийнятими на світовому рівні. В Україні ніхто не використовує гранти для вивчення поширеності більшості хвороб, це саме стосується й стоматологічної захворюваності. Тобто ми отримуємо, наприклад, достовірні дані щодо статистики оглядів пацієнтів, але епідеміології захворювань не маємо. Такі дані потрібні не як статистика заради статистики, а передусім для розробки відповідних національних та регіональних програм боротьби із хворобами та їх профілактики, а також для неупередженого розрахунку потреби в лікарях тієї чи іншої спеціальності по Україні та в окремих областях. Щоб потім не гадати на кавовій гущі, чи зайві у нас лікарі, чи їх недостатньо. І не орієнтуватися при цьому на показники інших країн, де ситуація із захворюваністю населення зовсім інша, тож «рівняння на кращих» тут недоречне і некоректне. Навіть коли в якомусь регіоні нашої держави поширеність

карієсу становить 85%, а в іншому — 70%, це означає, що й забезпеченість цих регіонів лікарями-стоматологами також має бути різною. Інакше або неефективно використовуватимуться державні кошти, або не буде досягнуто належної результативності у лікуванні населення. Наприклад, на сьогодні показник укомплектованості посад стоматологічними кадрами значно варіює в різних областях України: найнижчі вони у Херсонській (майже 83%), Сумській (88%), Хмельницькій (89%) областях. Найвищі — на Львівщині (136%), Івано-Франківщині (132,5%), Закарпатті (134,8%), хоча в цих регіонах відзначаються й найвищі показники поширеності основних стоматологічних захворювань, тож зростає потреба в лікуванні населення та відповідних фахівцях. Однак аби були проведені епідеміологічні дослідження в усіх регіонах держави (з різних напрямків), можна було б чітко розрахувати інфраструктуру надання стоматологічної допомоги, розробити відповідні регіональні програми щодо забезпечення стоматологічного здоров’я населення. Однак поки що це залишається на рівні побажань. Хоча в Україні є й науковий потенціал для проведення таких досліджень, і відповідні «сили» практичної охорони здоров’я. Немає тільки політичної волі. ВЗ Тому, як завжди, медичній спільноті доводиться вишукувати власні сили на вирішення нагальних проблем? — Аби ж то все залежало від нас! Так, ми дійсно робимо все можливе. Наша асоціація активно співпрацює з науковцями медичних вишів та інститутів НАМН України (з метою міждисциплінарної координації наукових досліджень), а також з професійними фаховими організаціями, зокрема з Українською асоціацією сімейної медицини (задля інформування фахівців обох напрямків щодо спільних чинників розвитку НІЗ та стоматологічних хвороб, методів їх превенції тощо). Проводимо конференції разом із сімейними лікарями, кардіологами, ревматологами, ендокринологами, гінекологами, під час яких напрацьовуємо єдині підходи до вивчення взаємозв’язку та взаємообтяження стоматологічної патології і системних захворювань, розробляємо методи їх комплексного лікування та профілактики, спільні клінічні протоколи. Однак на часі вирішення глобальних питань, і для цього потрібні інші масштаби. Про них, зокрема, говоритимемо на черговому з’їзді стоматологів України на тему: «Національна програма профілактики основних стоматологічних захворювань як складова державної системи охорони здоров’я України». Тобто йдеться не лише про обговорення винятково спеціалізованих питань, проблем підвищення стандартів лікування тощо (хоча це також надзвичайно важливо і буде представлено на форумі), а й про організацію стоматологічної допомоги в умовах реформування медичної галузі, нагальності розробки та якнайшвид-

шого впровадження національної державної програми профілактики основних неінфекційних і стоматологічних захворювань, які мають спільні чинники ризику, розбудову необхідної для цього інфраструктури лікувально-профілактичних закладів, належне забезпечення їх кадрами та принципи взаємодії фахівців різних напрямків для реалізації завдань згаданої програми. На жаль, на сьогодні в Україні немає жодних державних чи регіональних програм профілактики основних стоматологічних захворювань. При цьому варто взяти до уваги зубожіння переважної частини нашого населення, яке не може дозволити собі лікування стоматологічних захворювань із власної кишені. Тому Асоціація звернулася з офіційним листом до Голови Національної служби здоров’я України з вимогою затвердити гарантований рівень безоплатної стоматологічної допомоги. Адже його відсутність (стоматологічна допомога в Україні, попри наполягання фахівців, так і не була включена до первинної медико-санітарної допомоги) негативно позначиться на доступності стоматологічної допомоги, передусім для незахищених верств населення та дітей. Представники нашої Асоціації розробили фахові пропозиції щодо того, які саме послуги мають увійти до гарантованого рівня безоплатної стоматологічної допомоги (з урахуванням поширеності основних стоматологічних захворювань), а також детальні розрахунки щодо їх вартості. Передусім до згаданого переліку ввійшли гострі невідкладні стани (терапевтичного та хірургічного профілю), протезування для пільгових категорій населення за маловитратними технологіями, а також профілактичні заходи для дітей. За нашими підрахунками, річний бюджет гарантованого пакету обійдеться державі у 350 грн на лікування однієї дитини, ще 270 грн — на її профілактику, для дорослого населення — 250 грн, для протезування пільгових категорій населення — 2000 грн на одну особу. У цілому витрати на фінансування гарантованого рівня безоплатної стоматологічної допомоги населенню можуть становити 12,265 млрд грн на рік. Однак вони будуть цілком виправданими, якщо зважити на те, скільки коштів державного бюджету витрачається на лікування хвороб, яких можна було б уникнути завдяки профілактиці, ранньому виявленню і вчасному втручанню фахівців первинної ланки, у тому числі й лікарів-стоматологів. Коли очільники галузі охорони здоров’я та представники вищих щаблів влади нарешті усвідомлять, що стоматологічна допомога — не розкіш, а засіб збереження і зміцнення здоров’я населення, тоді й реформи в цьому напрямку виведуть нас на шлях досягнення глобальних цілей. Інакше втрапимо на манівці. Розмовляла Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

У БАГАТЬОХ КРАЇНАХ СВІТУ ВЖЕ УХВАЛЕНО ПРОГРАМИ ПЕРВИННОЇ ПРОФІЛАКТИКИ НІЗ ТА ІНШИХ ЗАХВОРЮВАНЬ, ДЕ ЧІТКО ВИЗНАЧЕНО РОЛЬ ЛІКАРЯ-СТОМАТОЛОГА. В УКРАЇНІ Ж МАЄМО ДУЖЕ НЕВТІШНУ СИТУАЦІЮ. МИ НАВІТЬ НЕ ЗНАЄМО РЕАЛЬНОЇ КАРТИНИ ЗАХВОРЮВАНОСТІ, ЩО МАЄ ҐРУНТУВАТИСЯ НА РЕЗУЛЬТАТАХ ЕПІДЕМІОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ, ЯКІ В УКРАЇНІ НЕ ПРОВОДЯТЬСЯ У ПРИЙНЯТНОМУ ДЛЯ МІЖНАРОДНОЇ СТАНДАРТИЗАЦІЇ ФОРМАТІ

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

РОЗПОДІЛ ФУНКЦІЙ ГОЛОВНОГО ЛІКАРЯ:

ЗМІНЮЄМО ШАХИ ЧИ ПРАВИЛА ГРИ? Управлінські функції медичного закладу віднині обіцяють розділити: адміністративні й фінансові питання вирішуватиме генеральний директор, лікувальну складову куруватиме директор медичний. На перший погляд, головний біль усіх головних лікарів нарешті зникне — замість латати стіни і «вибивати» кошти вони поринуть у лікувальний процес. Однак чи зможуть навести у ньому лад, якщо будуть відсторонені від управління фінансами, необхідними для забезпечення якісного надання медичних послуг?

Володимир СИМОНЕНКО, Голова Української Федерації роботодавців охорони здоров’я, головний лікар шкірно-венерологічного диспансеру №1 м. Києва, кандидат медичних наук

оловна вимога до будь-яких реформ — нас тупність і поступовість їх проведення (навіть якщо мова йде про кардинальні заходи), завдяки чому зміни відбуватимуться на краще або принаймні не завдадуть шкоди. Це стосується й ініціативи МОЗ, яке пропонує розділити посаду

головного лікаря на дві: генерального директора (її вже внесено в номенклатуру спеціальностей) та медичного директора (такої посади в номенклатурі ще немає, утім, вона за своєю суттю відповідає посаді заступника головного лікаря з медичної роботи, тож зміниться лише назва). Безперечно, я погоджуюся з тим, що нинішнім головним лікарям, більшість з яких мають лише медичну освіту, не вистачає певних знань, необхідних для вирішення питань господарського забезпечення закладу, тому в цьому напрямку діяльності є ризики помилок. З іншого боку, пот рібно врахувати, що керівники медичних закладів, котрі багато років поспіль працюють на цій посаді, набули значного досвіду. На жаль, останнім часом трапляються випадки, коли дос-

відчених керівників, які вже навчилися вирішувати питання в складних ситуаціях (а нинішні реалії саме такими і є), змінюють на інших, серед яких не всі готові до подібних умов роботи. Тоді в чому суть кадрових перестановок? Адже процес зміни керівних кадрів має привести в систему управління кваліфікованіших фахівців. Фактично новими керівниками стають і кваліфіковані, і не дуже, до того ж їм ще потрібен певний час, аби вникнути в реалії кожного конкретного зак ладу (нинішні головні лікарі також не одразу стали досвідченими). Та й наявність, наприклад, технічної освіти в очільника лікарні ще не означає, що він виявиться ефективнішим навіть у вирішенні господарських завдань — багато залежить від його відповідальності, небайду-

жості, ініціативності, комунікативних здібностей. Тому ухвалене рішення я вважаю приведенням вітчизняних реалій у відповідність до європейських норм менеджменту. Звичайно, їх ще треба наповнити «європейським змістом». Однак на сьогодні впевненості в цьому немає. По-перше, будь-які перетворення завжди супроводжуються певними труднощами. По-друге, потрібно враховувати людський фактор. Влада вже не раз стикалася з браком кваліфікованих кадрів, коли були ухвалені не прагматичні, а політичні рішення щодо нових призначень. Та й на місцях ніхто не викорінив кумівства і «удільного князівства», коли на керівні посади правдами й неправдами проштовхують «своїх» кандидатів в обхід вимог до їх компетенції. Або ж у багатьох регіонах контракти з керівниками підписують на рік чи навіть півроку, попри чіткі вимоги законодавства про те, що такий термін має бути не менше 3 років! Тож виникає багато питань щодо законності дій не лише центральної, а й місцевої влади. Українська Федерація роботодавців охорони здоров’я отримала для узгодження проект наказу МОЗ, який передбачає внесення змін до номенклатури спеціальностей керівних кадрів. Зараз його опрацьовують обласні організації федерації. Ми хочемо зібрати думки керівників з приводу ризиків цього процесу. Також додатково проаналізуємо аналогічний досвід комунальних підприємств Києва, які очолював генеральний директор. Адже головна вимога до нововведення — аби не постраждала медична складова діяльності лікувальних закладів. Головний лікар добре розуміє, як вона має бути забезпечена, як підвищити ефективність надання медичної допомоги тощо. Натомість є ризик того, що генеральний директор без медичної освіти, який керуватиме фінансами і забезпечуватиме господарську частину діяльності закладу, не розумітиме цих нюансів і взагалі говоритиме з медичним директором різними мовами. З іншого боку, у приватних закладах охорони здоров’я посаду директора чи генерального директора (тобто першого керівника) часто обіймає людина без медичної освіти і справляється зі своїми обов’язками. За пропозицією МОЗ саме генеральний директор стане ключовою фігурою управління медичним закладом, тобто його першим керівником. Відповідно до Постанови КМУ про призначення на посади керівників конкурсна комісія обирає саме першого керівника, а він своєю чергою призначатиме заступника (за узгодженням чи за поданням — залежить від того, як прописано в статуті закладу). Двох перших керівників в установі бути не може. На початковому етапі нинішні головні лікарі, у яких контракт ще не закінчився, допрацюють до завершення визначеного в ньому терміну. Після цього вони також можуть взяти участь у конкурсі на посаду генерального директора закладу. Тож теоретично їх дискримінації в цьому плані немає. А от чи не виникатиме для них штучних перешкод на практиці, залежить від затверджених конкурсних умов на посаду генерального директора медичного закладу. Поки

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

19 жовтня 2018 року

що їх не оприлюднено, але ми пильнуємо, аби там не було штучних обмежень для кандидатів з медичною освітою, наприклад, пункту про те, що таку посаду може обіймати лише дипломований юрист, економіст тощо. Інше питання — склад конкурсної комісії. Хто туди входить? Відповідно до згаданої вже Постанови — представники місцевої влади (у нашому випадку — Департаменту охорони здоров’я), колективу закладу і громадської ради (порівну). Хоча, на мою думку, такий принцип формування комісії неправильний, бо не враховує позиції організації роботодавців, а саме їх і представлятимуть майбутні директори медичних закладів. Оскільки відповідно до законодавства роботодавцем є юридична особа або ФОП, логічно ввести до складу конкурсної комісії представника організації роботодавців. Це саме той випадок, коли має працювати принцип соціального діалогу: рішення приймається трьома сторонами соціального партнерства — роботодавцями, владою і профспілками. Дві сторони у складі комісії представлені (влада і профспілки), а от третю усунуто від ухвалення рішень. Безперечно, ми ініціюватимемо внесення змін до згаданої Постанови. Усі ці питання потрібно врахувати. Бо зазвичай будь-які перетворення в нас супровод жуються певними мантрами, мовляв, варто щось одне змінити, і все буде просто чудово. Наприклад, коли пропонують підвищити вартість проїзду в громадському транспорті, запевняють, що це робиться заради того, аби він працював краще (мовляв, потрібні кошти на оновлення парку, зарплату працівникам тощо). Що отримуємо в результаті? Тільки зростання вартості проїзду. Так і тут: автори нововведень обіцяють, що генеральний директор підвищить ефективність роботи медичного закладу, зможе провести його через рифи нових умов тощо. Чи ж дійсно комунальний заклад працюватиме краще лише тому, що головного лікаря замінять на генерального директора, нехай і менеджера за освітою? Ні, він працюватиме так само, як і до того. Адже більшість нинішніх головних лікарів і де-факто, і де-юре є менеджерами, бо керувати закладом охорони здоров’я у сучасних соціально-економічних умовах — непросте завдання. Тож, на мою думку, від механічної зміни шахових фігур нічого не зміниться. Буде «як завжди», тільки функції за різними напрямками роботи розділять між медичним і немедичним директорами. Тобто не станеться особливої трагедії, але й щастя очікувати не варто. Адже для того, аби установа ефективно функціонувала, потрібно, по-перше, правильно розподілити повноваження і відповідальність між першим керівником та його заступниками, по-друге, забезпечити заклад належним фінансуванням, а таке можливе лише за умови ефективної економіки в державі та достатнього надходження податків до бюджету. Інакше між генеральним і медичним директорами можуть виникати протиріччя: перший не зможе забезпечити ефективний менеджмент, бо галузь охорони здоров’я має свою специфіку, другий не «витягне» медичну складову діяльності закладу, бо його вплив на всі процеси буде суттєво обмежений. До речі, генеральний директор нестиме відповідальність за всі аспекти роботи установи, передусім за результати медичної діяльності, адже йдеться про заклад охорони здоров’я, який утримується за кошти платників податків. Тому приймаючи те чи інше рішення, не варто орієнтуватися лише на ідеальні умови чи власні фантазії, мовляв, у Європі це працює, тож і в Україні забезпечить такий самий результат. У країнах Заходу інші системи охорони здоров’я, вони не виконують стільки соціальних функцій, як в Україні. Там інші умови й рівень життя населення. І головне: у людей немає завищених очікувань від системи охорони здоров’я, тобто є гроші — є послуга, питання лише в тому, хто платить, і коли держава чи страхові фонди беруть на себе таке зобов’язання, вони не спекулюють гаслами про клятву Гіппократа, що її має

дотримуватися лікар будь-якою ціною. Те саме стосується й кадрової політики: коли в державі створено умови, за яких лікарі масово виїздять на роботу за кордон, то чи зможе навіть геній менеджменту змінити ситуацію і набрати в штат закладу висококваліфікованих медичних працівників, адже їх масово «скуповують» сусідні країни, починаючи з інтернатури? Наразі з цією проблемою вже зіштовхнулися наші керівники і не можуть її вирішити не тому, що в них немає економічної чи юридичної освіти. Тож без позитивних змін у галузі в менеджменті конкретного закладу також нічого не може змінитися. Головна умова успішності реформ — адекватне фінансування. На ентузіазмі ще якось тримаються кадри старшого покоління, молодь не піде працювати за копійки в підпорядкування хоч головного лікаря, хоч генерального директора. Спочатку реформатори (ті, які займались реформами10-15 років тому) говорили, що головні лікарі — гальмо реформ. Їх наступники не відстали від попередників і впровадили контрактну систему для головних лікарів, хоча це також було частиною реформ в охороні здоров’я, які реалізувала попередня влада. Тож головних лікарів змінювали, подекуди по кілька разів. І що маємо в підсумку? В усі часи, коли йшлося про реформи, наголошувалося на тому, що все має бути просто. Як і на Заході, лікар в Україні повинен легально заробляти, в охороні здоров’я мусять працювати ринкові механізми, у тому числі й конкуренція, тоді й пацієнтам буде краще. Однак на Заході більше лібералізму, свободи, менше обмежень для бізнесу, а охорона здоров’я в усьому світі — це також бізнес. До того ж у розвинених країнах закони не просто пишуть і затверджують, їх виконують на всіх рівнях. Наша ж держава — це країна начальників, тому більшість реформ обертаються навколо того, як одного начальника змінити на іншого, як зробити його ще головнішим. А суспільству щоразу нав’язують думку, нібито саме головні лікарі затримують зарплати, приховують податки. Так, трапляються різні керівники (як, до речі, і наймані працівники), але ж не варто настільки узагальнювати! Та й навряд чи можна розрубати Гордіїв вузол цих та інших проблем перестановкою фігур замість зміни правил гри.

Сергій МАЛОВИЧКО, заступник Голови з правової роботи Донецької обласної організації Профспілки працівників охорони здоров’я України, адвокат

ідомий давній принцип державної влади «поділяй і володарюй» за черговим задумом МОЗ України може стати реальністю для керівників державних та комунальних закладів охорони здоров’я вже з наступного року. Наміри розділити чинні повноваження таких керівників

(згідно з Національним класифікатором професій це переважно посади головних лікарів) лунали ще з вуст попередників, тож нині, мабуть, не залишилося жодного головного лікаря, який не пройшов би курсів з організації охорони здоров’я. Дійсно, останні зміни в суспільстві та медичній галузі зокрема створюють додаткове навантаження на керівників закладів охорони здоров’я і потребують від них більшого обсягу спеціальних знань. Але ж заповнити цю нішу можуть заступники з відповідними повноваженнями та вимогами до їх компетенції, тим більше, що за відсутності Типових штатних нормативів та Типових штатів закладів охорони здоров’я таких помічників у головного лікаря може бути не один, не два, а скільки завгодно. Тож навряд чи можна сказати, що нова ініціатива МОЗ якось сприятиме розвитку закладів охорони здоров’я. Оголошення про наміри введення нових керівних посад було розміщено на сайті МОЗ наприкінці серпня цього року. Хоча Міністерство запропонувало «розділити функції керівника лікувальної уставнови на управлінські та медичні», це можна трактувати як намір відібрати в нього медичні функції, оскільки в разі втілення задуму де-юре першим керівником закладу охорони здоров’я має стати особа, наділена саме управлінськими повноваженнями. Так, згідно з інформацією, розміщеною на офіційному сайті МОЗ, генеральний директор, або директор, займатиметься питаннями господарської діяльності, керуватиме виробничо-господарською та фінансово-економічною діяльністю закладу, а саме: стратегічним плануванням, формуванням бюджету, координацією роботи, аналізом економічної ефективності; організовуватиме ефективну взаємодію всіх структурних підрозділів; забезпечуватиме залучення коштів на інвестиційні потреби тощо. Щодо кваліфікаційних вимог, то МОЗ не заперечує: до 2022 року обіймати таку посаду на конкурсній основі зможе претендент «з гуманітарною освітою, правознавець, економіст, лікар, управлінець». А вже з 2022 року претенденти, які не мають управлінської або менеджерської освіти у галузі знань «Управління та адміністрування» або «Публічне управління та адміністрування», повинні будуть додатково її здобути. Посада медичного директора також планується до введення з 2019 року — зі змінами до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, Випуск 78 «Охорона здоров’я», затвердженого Наказом МОЗ України від 29.03.2002 р. №117 (зі змінами; далі — Довідник). На нього покладуть вирішення лише медичних питань, а саме: розробку та впровадження системи безперервного підвищення якості послуг у медичному закладі на основі принципів доказової медицини; організацію надання пацієнторієнтованих посл уг; координацію зовнішньої та внутрішньої взаємодії підрозділів установи; організацію безперервного професійного розвитку медичного персоналу; впровадження сучасних

методик діагностики та лікування; організацію медичної допомоги при надзвичайних ситуаціях; оцінку якості надання медичної допомоги тощо. При цьому, за задумом розробників проекту Наказу МОЗ України «Про внесення змін до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 78 «Охорона здоров’я»» (далі — Проект), керівництво закладом з медичних питань має бути делеговане генеральним директором — медичному директору. Утім, розробники Проекту в офіційному оголошенні (раніше розміщеному на сайті МОЗ) не наводили жодного аргументу на користь розмежування чинних повноважень головних лікарів з виключенням назви посади «головний лікар». А така процедура може негативно вплинути на трудові права керівників державних або комунальних закладів, особливо тих, термін дії трудових контрактів з якими закінчується після 1 січня 2022 року. Також не зрозуміло, чому в першій редакції Проекту до кваліфікаційних вимог до керівника закладу охорони не було внесено вимогу «повинен знати Конституцію України», тоді як від медичного директора вимагалося знати «концепцію розвитку охорони здоров’я населення України», якої насправді взагалі не існує. Більше того, у Повідомленні про оприлюднення Проекту зазначалося, що пропозиції та зауваження до нього потрібно «надсилати протягом 10 днів з дати публікації», що суперечить вимогам абз. 2 п. 12 Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики (затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 р. №996), де чітко вказано, що такі консультації мають тривати не менше 15 календарних днів. Наразі ж Проект узагалі відсутній за раніше доступними посиланнями! Згідно зі ст. 16 Основ законодавства України про охорону здоров’я керівником закладу охорони здоров’я незалежно від форми власності може бути призначено лише особу, котра відповідає єдиним кваліфікаційним вимогам, що встановлюються центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я. На сьогодні зазначені вимоги містяться у Довіднику. Однак вони стосуються безпосередньо посад «головних лікарів обласної, центральної міської, міської, центральної районної та районної лікарень» (п. 1.3 розділу «Керівники» Довідника). Враховуючи Перелік закладів охорони здоров’я (затверджений Наказом МОЗ України від 28.10.2002 р. №385), очевидною є значна невідповідність чинних кваліфікаційних вимог до керівників усіх закладів охорони здоров’я на сучасному етапі функціонування галузі. Згідно з правилами подолання прогалин у праві на практиці до керівників не зазначених у Переліку закладів застосовуються кваліфікаційні вимоги з чинного Довідника. Тому намагання розробників Проекту узагальнити кваліфікаційні вимоги є позитивною тенденцією. Утім, обраний спо(Продовження на стор. 12)

ЯК І НА ЗАХОДІ, ЛІКАР В УКРАЇНІ ПОВИНЕН ЛЕГАЛЬНО ЗАРОБЛЯТИ, В ОХОРОНІ ЗДОРОВ’Я МУСЯТЬ ПРАЦЮВАТИ РИНКОВІ МЕХАНІЗМИ, У ТОМУ ЧИСЛІ Й КОНКУРЕНЦІЯ, ТОДІ Й ПАЦІЄНТАМ БУДЕ КРАЩЕ. ОДНАК НА ЗАХОДІ БІЛЬШЕ ЛІБЕРАЛІЗМУ, СВОБОДИ, МЕНШЕ ОБМЕЖЕНЬ ДЛЯ БІЗНЕСУ, А ОХОРОНА ЗДОРОВ’Я В УСЬОМУ СВІТІ — ЦЕ ТАКОЖ БІЗНЕС. ДО ТОГО Ж У РОЗВИНЕНИХ КРАЇНАХ ЗАКОНИ НЕ ПРОСТО ПИШУТЬ І ЗАТВЕРДЖУЮТЬ, ЇХ ВИКОНУЮТЬ НА ВСІХ РІВНЯХ

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ (Початок на стор. 10) сіб такого узагальнення має бути суттєво допрацьований. На логічне питання: «Що станеться з головними лікарями?» МОЗ відповідає, що ті з них, хто уклав чи укладе трудові договори до 1 січня 2019 року, працюватимуть за старою моделлю — управлятимуть і адміністративними, і медичними процесами (на час дії їх трудових контрактів). Після цього «головні лікарі зможуть пройти конкурс як на посаду генерального директора, так і на посаду медичного директора закладу охорони здоров’я», зазначається на сайті МОЗ. Однак у разі прийняття змін до Довідника трудове законодавство допускає й інший розвиток подій. Варто звернути увагу на те, що проводити конкурс можна тільки за вакантною посадою, яка до його початку де-юре буде введена штатним розписом та/або оновленим Статутом закладу охорони здоров’я (останнім — залежно від закладеної діючої назви посади першого керівника). Щодо посад заступника генерального директора або медичного директора, то вони можуть бути ініційовані для введення у штатний розпис закладу передусім його чинним керівником. І він же єдиний, хто матиме право оголошувати конкурс на ці посади (принаймні з огляду на гасла щодо автономізації закладів охорони здоров’я). Тож механізм «оновлення» керівництва закладу залежить в тому числі й від чинного трудового законодавства. Наприклад, якщо дія трудового контракту з керівником закладу охорони здоров’я продовжиться і після 1 січня 2022 року, а нові кваліфікаційні вимоги до зайняття такої посади збігатимуться з кваліфікацією діючого керівника, тоді за правилами ч. 3 ст. 32 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) може постати лише питання про зміну істотних умов праці такого керівника без проведення конкурсу (мається на увазі зміна найменування посади і змістовної частини діючих повноважень). Про такі зміни керівника мають попередити письмово і не пізніше ніж за два місяці до дати їх запровадження. Після завершення цього терміну керівник, який не погодиться на такі зміни умов праці, буде звільнений за п. 6 ст. 36 КЗпП з виплатою вихідної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку (ст. 44 КЗпП). Натомість у разі згоди зі змінами він може продовжити працювати на новій посаді й надалі. Валерій ЗУБ, головний лікар КЛПЗ «Чернігівський обласний онкологічний диспансер», головний позаштатний спеціаліст зі спеціальності «Онкологія» управління охорони здоров’я Чернігівської ОДА, Заслужений лікар України, кандидат медичних наук

одібний досвід розмежування функцій керівника медичного закладу відомий уже давно. При цьому в європейських країнах сформувалися різні моделі — або медичним закладом керують директор і головний лікар, або ж останній одночасно виконує ще й функції директора. Наприклад, у Польщі законодавчо

затверджені й функціонують обидві ці моделі. Перша дає змогу розвантажити головного лікаря від адміністративних та побутових проблем і зосереджує його сили на вирішенні медичних питань діяльності закладу. І в цьому полягає її перевага. Бо, наприклад, я — лікар за фахом та практикуючий хірург, перебуваючи на посаді головного лікаря, витрачаю три чверті свого часу на вирішення адміністративних питань, пов’язаних з господарською діяльністю закладу (освітлення, придбання продуктів для харчування хворих, утеплення приміщень тощо). І щодня виникають якісь «аврали»: тут прорвало трубу, там вимкнули світло, тож маю більше часу приділяти цим питанням замість того, щоб лікувати хворих. Тому на сьогодні я — більшою мірою директор, ніж головний лікар. Натомість питання, пов’язані з наданням медичних послуг (планування операцій, обговорення складних випадків, проведення консиліумів тощо) курує заступник з медичної роботи. Тобто в нас фактично функції та повноваження вже поділено: головний лікар за своїми функціями більше схожий на генерального директора, а його заступник з медичної роботи — на директора з медичних питань. Утім, для того аби ефективно управляти медичним закладом у сучасних умовах, потрібно знати основи менеджменту та управління, тобто мати відповідну освіту. Я особисто, як і багато моїх колег, головних лікарів медичних закладів, постійно підвищую свої знання у сфері менеджменту й управлінської діяльності — до того спонукають й нові умови. Тому, на мою думку, в Україні найкраще використовувати польський досвід: там, де головний лікар зможе взяти на себе обидві функції (директора й медичного директора), не обов’язково вводити дві посади, аби лише вони дублювали одна одну. Якщо ж головний лікар хоче займатися винятково лікувальною роботою (а таких багато — не кожен лікар готовий присвятити себе ремонту та реконструкції відділень, використанню альтернативних видів палива та іншим «приземленим» справам), у такому закладі варто розділити функції менеджера, який опікуватиметься господарською діяльністю, і медичного директора, котрий організовуватиме лікувальний процес. Однак при цьому важливо, аби генеральний директор все-таки мав не лише економічну, а й медичну освіту, оскільки сфера охорони здоров’я особлива, і впоратися з її управлінням може бути не до снаги навіть фаховому менеджеру з великим управлінським досвідом роботи в інших галузях. Бо коли директор механічного заводу стане директором суднобудівного, в обох випадках він займатиметься аналогічними питаннями: продаж, збут, пошук партнерів. У медицині інші завдання: створити комфортні умови для пацієнтів, впровадити нові технології, залучити фахівців. Фахово їх може виконати або менеджер з медичною освітою, або лікар з економічною чи управлінською освітою і навичками менеджменту. І ще одна, надзвичайно важлива, деталь. У Польщі, навіть у тих лікарнях, де повноваження головного лікаря розділені, медичний директор залишається вагомішою фігурою порівняно з

директором-менеджером, який вишукує кошти, формує заявки на придбання обладнання та медикаментів, опікується утриманням приміщень, залученням спеціалістів, тобто займається суто технічними питаннями. Однак він не приймає остаточних рішень навіть із цих питань без узгодження з головним лікарем, його заступниками з медичної роботи та завідувачами відділень. Коли ж у медичних закладах України запровадять посаду генерального директора як ключову фігуру управління (як пропонує Міністерст во охорони здоров’я), це буде не дуже зручно й доцільно. Адже якщо генеральний директор не матиме медичної освіти, а буде лише менед жером, на якому «зійдуться» фінансові потоки, він не зможе фахово вирішувати всі питання одноосібно. З іншого боку, «безправний» у фінансовому плані медичний директор також не виконає своїх функцій. Тобто тут уже закладено або «роль другого плану» для медичного директора, або протистояння двох керівників. Наведу лише один приклад з власного досвіду. Наразі ми ремонтуємо відділення радіології. Звісно, я не будівельник, і мені складно розібратися в якихось технічних питаннях. Однак я ознайомився з роботою багатьох клінік світу і добре знаю, який вигляд мусять мати палати такого відділення тощо. Де не буваю — занотовую, фотографую. Так от, нам зробили типовий проект, а ми на 80% його змінили і тепер матимемо відділення, що повністю відповідає європейським стандартам і специфіці закладу. Тож я вважаю: приймати рішення щодо структури управління медичною установою повинні на місцях — у колективах, управлінні охорони здоров’я, на рівні обласної, міської, районної рад, які можуть реально оцінити ситуацію по конкретному закладу і врахувати всі нюанси. Бо коли керівник лікарні дбатиме про інтере си закладу, колективу і пацієнтів, все буде доб ре, а якщо це буде менеджер з прицілом на вигоду — програють усі.

Олександр ФЕДОРУК, головний лікар К3 «Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги» Черкаської міської ради

рактика розділення посади керівника медичного закладу давно відома у світі. Зокрема, наша лікарня вже багато років співпрацює із центральним госпіталем провінції Лімузен (Франція). Так от, його керівником є генеральний директор, який має не просто економічну освіту, а ще й відповідну спеціалізацію, тобто це економіст з прицілом на медичну галузь. При цьому до його повноважень не входять опіка лікувальним напрямком, набір у штат лікарів, планування лікувального процесу тощо. У складі госпіталю — стаціонар на 2,5 тис. ліжок (тут уже керує медичний директор) та університет (навчальними аспектами опікується

його декан). Тобто в кожного з них є чітко визначені функції, які не перетинаються і не призводять до конфлікту. І це правильно. Бо, як то кажуть, чоботи має шити чоботар, а медициною, відповідно, повинен займатися фахівець з медичною освітою — у цьому з ним не може конкурувати жоден гуманітарій, навіть з особливими менеджерськими здібностями. Адже ніхто краще за лікаря не знає, якого фахівця потрібно взяти на роботу, кого доцільніше висунути на посаду завідувача відділення, що необхідно закупити для проведення операцій, лікування певної категорії хворих тощо. У «економічного» директора інше завдання — заробити гроші для медичного закладу. Однак такі керівникименеджери у Франції очолюють лише дуже потужні заклади (яким і є згаданий госпіталь), ця посада відповідає рівню начальника Департаменту ОДА управління охорони здоров’я в Україні. Водночас у французьких лікарнях, які мають до 1000 ліжок, директорами є фахівці медичного профілю, оскільки економічні питання вирішує персонал центрального госпіталю. Запровадження такої моделі в Україні цілком можливе. Однак, по-перше, подібним кардинальним змінам має передувати перехідний період. По-друге, не потрібно знову вигадувати якийсь «український велосипед», скажімо, посаду генерального директора може обійняти той же керівник Департаменту охорони здоров’я, при цьому він виконуватиме винятково менеджерські функції й не втручатиметься в медичний процес. По-третє, перш ніж запроваджувати подібне нововведення, слід чітко й детально прописати повноваження директора медичного закладу. Адже в Україні вже траплялися прецеденти, коли на керівні медичні посади призначали осіб без медичної освіти, залишивши за ними всі функції головного лікаря. Цього не можна допустити, бо подібного немає ніде у світі. І головне — ці нововведення мають стосуватися лише потужних медичних закладів (як у Франції). Бо якщо в підпорядкуванні головного лікаря працюють 20 лікарів, то навіщо їм ще й посада директора-економіста чи юриста? Та й що робитиме такий директор — проводитиме медичні ради і розроблятиме стратегії розвитку лікувального закладу? Це абсурд, який до того ж може лише зашкодити діяльності колективу. Інше питання: чи достатньо економічних та менеджерських знань нинішнім головним лікарям? Відповідь очевидна: таких знань їм бракує. Післядипломна освіта в цьому напрямку надається на тому рівні, який міг задовольняти вимоги до керівника медичного закладу 10-15 років тому, коли йому розписували всі економічні розрахунки по статтях і спускали їх «згори» для виконання. Достатньо було розуміти, із чим маєш справу, але повноважень для прийняття самостійних фінансових рішень у головного лікаря не було. Тож нині потрібно вдосконалити і, можливо, навіть переорієнтувати систему післядипломної освіти для керівників лікувальних установ, аби вони мали змогу ефективно працювати в сучасних умовах.

Н А С Т У ПН А Т Е М А

ПРИЙМАТИ РІШЕННЯ ЩОДО СТРУКТУРИ УПРАВЛІННЯ МЕДИЧНОЮ УСТАНОВОЮ ПОВИННІ НА МІСЦЯХ — У КОЛЕКТИВАХ, УПРАВЛІННІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я, НА РІВНІ ОБЛАСНОЇ, МІСЬКОЇ, РАЙОННОЇ РАД, ЯКІ МОЖУТЬ РЕАЛЬНО ОЦІНИТИ СИТУАЦІЮ ПО КОНКРЕТНОМУ ЗАКЛАДУ І ВРАХУВАТИ ВСІ НЮАНСИ

Шановні читачі! Відкриваючи «Дискусійний клуб», ми ставили за мету дати кожному лікарю можливість висловитися з приводу наболілого. Тема нашого наступного обговорення:

«Реформи первинної ланки: на хвилях успіхів чи в морі проблем?»

Чекаємо ваших листів на адресу: 04211, м. Київ, а/с 138, редакція газети «Ваше здоров’я» або на e-mail: vz@vz.kiev.ua

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

19 жовтня 2018 року

СПЕЦПРОЕКТ: МРІЇ ТА РЕАЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ

ЛІКАР СІЛЬСЬКОЇ АМБУЛАТОРІЇ ЗАВЖДИ БУВ СІМЕЙНИМ

Отож, повністю покладатися на місцеву владу ми не можемо. Утім, пояснюємо, наскільки важливо надавати підтримку не лише закладам охорони здоров’я (амбулаторіям чи ФАПам), а й окремим лікарям, аби мотивувати їх до роботи у сільській місцевості, і сподіваємося, що до нас дослухаються.

Реформа первинної ланки медицини в Україні — у розпалі. Це непростий шлях, але вже можна говорити про певні здобутки, а також проаналізувати труднощі, з яким довелося зіткнутися під час впровадження сімейної медицини. Волинь — дещо специфічний прикордонний регіон України зі значною часткою сільського населення. Як відбувається становлення сімейної медицини в цьому краї з урахуванням його особливостей?

створення цієї ланки не було, бо перепідготовка фахівців мала б відбуватися паралельно зі створенням належних умов праці, забезпеченням якісним обладнанням амбулаторій, гідною оплатою праці лікарів. Але, попри все, на Волині сімейних лікарів достатньо.

Ігор ВАЩЕНЮК, начальник управління охорони здоров’я Волинської ОДА

ВЗ Коли і з чого саме розпочалося впровадження сімейної медицини на Волині? — Процес стартував іще на початку 2000-х, але найактивнішим виявився в останні 5-6 років. Тоді всі зрозуміли: назад шляху немає і майбутнє первинної медичної допомоги — за сімейною медициною. Від самого початку на Волині активно перенавчали лікарів первинної ланки. За останні 5 років понад 250 лікарів опанували цей фах. Досить успішним виявився Луцьк, що нетипово, адже в розбудові сімейної медицини великі міста, як засвідчує практика, дещо відстають. Станом на сьогодні лише 10% лікарів первинної ланки (менше 50 осіб) не мають спеціалізації із сімейної медицини. Усього в області створено 535 штатних посад сімейних лікарів. Рівень укомплектованості кадрами становить 77%. 10 амбулаторій сьогодні функціонують без штатного сімейного лікаря — там такі фахівці працюють за сумісництвом. Якщо врахувати, що в області налічується 140 амбулаторій, то це непоганий показник. Але одним перенавчанням медиків побудова системи сімейної медицини обмежуватися не може. На жаль, комплексного підходу до

ВЗ Які проблеми під час запровадження цієї системи були найдошкульнішими? — Я не можу сказати, що в процесі запровад ження сімейної медицини в області виникли великі проблеми. На Волині майже половина населення мешкає в селах, і лікар сільської амбулаторії завжди був сімейним за своїми обов’язками, незалежно від того, називали його дільничним терапевтом чи якось інакше. Тому психологічно більшість лікарів були готові стати фахівцями із сімейної медицини. У нас завжди було налагоджено тісну співпрацю з керівниками закладів охорони здоров’я, тож ми сконцентрували кадрові ресурси, домовилися про допомогу з Львівським національним медичним університетом ім. Данила Галицького, завдяки чому провели 6-місячні курси спеціалізації. Жодних ускладнень не виникло. ВЗ Чи достатньо було такої швидкої підготовки? — А чому ні? Перекваліфікацію проходили не люди з вулиці, а лікарі з досвідом роботи, більшість із яких виконували функції сімейного лікаря раніше. Було чимало спекуляцій стосовно перекваліфікації, зокрема щодо того, нібито лікарям треба заново опановувати сімейну медицину ледь не з першого курсу. Але всі вони закінчували медичні виші і перші чотири роки вивчали базові дисципліни. За шість місяців перекваліфікації цілком реально повторити ці знання та набути нових навичок. Проблема полягає в іншому — психології. Особливо це стосується лікарів старшого віку,

бо ж потрібно опановувати нові навички, якот володіння комп’ютером чи лікування дітей до року. Але маємо позитивний досвід, коли з колишніх дільничних терапевтів виходять кваліфіковані сімейні лікарі. З іншого боку, законодавство дозволяє створювати мультидисциплінарні команди, у яких разом можуть працювати сімейний лікар і педіатр. А якщо кількість пацієнтів достатня й потрібно залучити інших фахівців, це також реально зробити. ВЗ А яка ситуація з матеріально-технічним забезпеченням первинної ланки? — Зараз в області реалізовується спільний проект МОЗ України та Світового банку «Покращення охорони здоров’я на службі у людей», у рамках якого закуповується й деяке обладнання для первинки. Також кошти на розвиток сільської медицини виділяють у рамках президентської ініціативи — сподіваємося, що це суттєво покращить матеріально-технічне становище галузі. Значна частина обладнання вже закуплена. До кінця року заплановано забезпечити амбулаторії всім необхідним відповідно до Примірного табеля матеріально-технічного оснащення, у тому числі й автомобілями. Слід зазначити, що в нас і до цього ситуація не була надто критичною. ВЗ У процесі децентралізації громади отримують більше повноважень. Як створення ОТГ впливає на функціонування сімейної медицини? — На жаль, тут не все так добре, як нам, медикам, хотілося б. Деякі ОТГ створювали для галочки: частина з них має недостатню кількість населення та ресурсів, тобто є неповноцінними. Вони не розуміють тих ризиків, які виникнуть, коли на громаду ляже відповідальність за надання медичної допомоги населенню.

ЯК БИ АКТИВНО МИ НЕ ПРОВОДИЛИ АГІТАЦІЙНУ РОБОТУ ДЛЯ ПІДПИСАННЯ ДЕКЛАРАЦІЙ ІЗ СІМЕЙНИМ ЛІКЕРАМ, ЧАСТИНА НАСЕЛЕННЯ ПРОІГНОРУЄ ЦЕЙ ПРОЦЕС. ОДНАК ЯКЩО ПЕВНА ЧАСТКА ПАЦІЄНТІВ НЕ ПІДПИШЕ ДЕКЛАРАЦІЙ, ТО ФІНАНСУВАННЯ НА НИХ ВІД НСЗУ НЕ НАДІЙДЕ. ЦЕ СУПРОВОДЖУЄТЬСЯ ПЕВНИМИ РИЗИКАМИ, ЯКИХ ІЩЕ НІХТО, НА ЖАЛЬ, НЕ РОЗГЛЯДАВ

ВЗ Часом знань сімейного лікаря недостатньо, і потрібна консультація «вузького» спеціаліста... — Поки що працює попередня система: сімейний лікар проводить огляд і в разі потреби спрямовує пацієнта до «вузького» фахівця. Зарано ще говорити про нюанси налагодження співпраці між уже оновленою первинкою й вторинним рівнем надання допомоги, реформування якого лише планується. Тож нині відчутних проблем у співпраці лікарів загальної практики і вузькопрофільних спеціалістів не виникає. Якщо вони і є, то мають локальний характер. Сьогодні людина може прийти на прийом до «вузького» спеціаліста без направлення від сімейного лікаря. Мало того — до цього звикли. Багато громадян, щойно в них виникають проблеми зі здоров’ям, одразу їдуть в обласну лікарню. Трапляється, людина долає сотню кілометрів, аби її оглянули фахівці саме цієї лікарні, бо вона так собі надумала. А насправді понад 75% проблем зі здоров’ям можна вирішити вже на рівні сімейного лікаря. Тому нинішню систему співпраці первинної та вторинної ланок треба кардинально змінювати і впорядковувати. ВЗ Які проблеми можуть виникнути у функціонуванні первинної ланки надання меддопомоги після підписання декларацій? — Маємо розуміти: як би активно ми не проводили агітаційну роботу для підписання декларацій із сімейним лікерам, частина населення проігнорує цей процес. Однак якщо певна частка пацієнтів не підпише декларацій, то фінансування на них від НСЗУ не надійде. Це супроводжується певними ризиками, яких іще ніхто, на жаль, не розглядав. Крім того, ані до 1 липня, ані до 1 жовтня нереально було встигнути укласти всі декларації та повністю створити комунальні підприємства первинної ланки і зареєструвати їх. У нас є бази даних осіб, які мешкають на території області, складені так звані зелені та червоні списки (до яких відповідно увійшли ті, хто уклав та не уклав декларацій). На тих, хто потрапив до «червоного» списку, потрібно зберегти хоча б мінімальне фінансування на наступний рік, бо ж не може заклад позбавити їх медичної допомоги тільки тому, що вони не підписали декларацій. ВЗ На вашу думку, як можна забезпечити успіх сімейної медицини в Україні? — Напрямок розвитку зараз усім більш-менш зрозумілий, він обґрунтований і досить логічний. Однак будь-яка реформа потребує значних фінансових ресурсів. Тож коли розповідають, що коштів у медицині нині достатньо, — це неправда. Паралельно зі зміною структури та правил гри зростають і вимоги до матеріальноресурсної бази, а рівень фінансування медицини в Україні нині становить 40-60% від потреби. Звичайно, що такого забезпечення категорично не вистачає. Люди прагнуть отримувати медичні послуги високої якості. І якщо ми хочемо лікуватися в нашій країні, а не їздити за кордон, то крім впровадження реформ треба подбати й про поліпшення матеріально-технічної бази закладів та забезпечення працівників медичної сфери достойною заробітною платою. Петро ГЕРАСИМЕНКО, спеціально для «ВЗ»

СПЕЦПРОЕКТ: МРІЇ ТА РЕАЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ

ЯКІ УМОВИ ПОТРІБНІ ДЛЯ ВПРОВАДЖЕННЯ ПОВНОЦІННОЇ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ? Ми живемо в час радикальних змін. Медична реформа зачіпає всі місцеві громади, сотні медичних закладів, тисячі медичних працівників і кожного пацієнта. Чиновники МОЗ бадьоро інформують про досягнення в реформуванні первинної ланки та розповідають про чудові перспективи оновленої галузі. Сімейні лікарі налаштовані більш стримано, бо в житті все набагато складніше, ніж на папері. Вони працюють із пацієнтами й бачать зсередини не лише переваги, а й недоліки процесу реформування. Тож на які підводні камені натикається сімейна медицина і чого побоюються сімейні лікарі?

Віктор КУНИЦЯ, головний лікар КНП «Чернігівський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Чернігівської районної ради

Оксана ЛОГВИНЧУК, заступник головного лікаря з медичної роботи КНП «Чернігівський районний центр первинної медикосанітарної допомоги» Чернігівської районної ради

ВЗ Комплексні заходи щодо впровадження сімейної медицини в систему охорони здоров’я України були затверджені Кабінетом Міністрів ще у 2000 році. Чи можна сказати, що нині в регіоні створено дієву систему сімейної медицини? Віктор Куниця. Впровадження засад загальної практики-сімейної медицини на Чернігівщи-

ні розпочалося у 2002 році. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.2000 р. №989 ми, тоді ще у складі районної лікарні, пос тупово перевчили наших дільничних терапевтів на сімейних лікарів, потім отримали поповнення молодих лікарів — випускників вишів за спеціальністю «Загальна практика-сімейна медицина», а також сформували мережу сімейних закладів (амбулаторій і ФАПів). І коли перед нами в 2013 році постало питання створення центрів ПМСД, ми були готові до того, щоб повністю розмежувати первинну та вторинну ланки. Зараз я з упевненістю можу сказати, що в нас створена дієва мережа первинки, яка виконує всі покладені на неї обов’язки. На сьогодні в області зареєстровано 34 медичні заклади, що надають первинну медичну допомогу, у тому числі — 26 центрів ПМСД, котрі діють як окремі юридичні структури (22 районні центри ПМСД, 2 міські — у містах Прилуки та Ніжин, ще 2 центри позаминулого року були створені об’єднаними територіальними громадами — Парафіївською та Деснянською). Оксана Логвинчук. На мою думку, сімейна медицина повністю реалізована тільки в сільській місцевості. У селі лікар був сімейним і до запровадження цієї системи, бо до нього звертаються і вагітні, і діти, і люди похилого віку з найрізноманітнішими захворюваннями.

Саме такий фахівець, який знає всіх і лікує практично все, і може називатися справжнім сімейним лікарем. А в місті, де поряд із так званим сімейним лікарем працюють вузькі спеціалісти, а в реєстратурі ведеться запис до лікаря-спеціаліста, людина часто одразу просить талон до невролога, хірурга чи ЛОРа. І при цьому ніхто не запитує, чому вона йде до цього спеціаліста і чи дійсно їй до нього потрібно звертатися. Віктор Куниця. Погоджуюся з тим, що різниця як між населенням, яке проживає у сільській місцевості й у містах, так і між лікарями дуже суттєва. Якщо, наприклад, у віддаленому населеному пункті, розташованому за 50-70 кілометрів від обласного чи навіть районного центру, люди мають змогу звернутися до того лікаря, котрому «пощастило» там працювати, то йому треба бути спеціалістом з різних медичних дисциплін. Бо іншого виходу немає. А часто поруч — дільниця, яка взагалі залишилася без лікаря. Тож сімейні лікарі району по черзі виїздять у населенні пункти, де немає свого медика, ведуть прийом хворих і забезпечують пільговий контингент хворих доступними ліками. ВЗ Чи достатньо санітарного транспорту для сімейних лікарів, щоб доїхати до цих віддалених сіл?

СІМЕЙНА МЕДИЦИНА ПОВНІСТЮ РЕАЛІЗОВАНА ТІЛЬКИ В СІЛЬСЬКІЙ МІСЦЕВОСТІ. У СЕЛІ ЛІКАР БУВ СІМЕЙНИМ І ДО ЗАПРОВАДЖЕННЯ ЦІЄЇ СИСТЕМИ, БО ДО НЬОГО ЗВЕРТАЮТЬСЯ І ВАГІТНІ, І ДІТИ, І ЛЮДИ ПОХИЛОГО ВІКУ З НАЙРІЗНОМАНІТНІШИМИ ЗАХВОРЮВАННЯМИ. САМЕ ТАКИЙ ФАХІВЕЦЬ, ЯКИЙ ЗНАЄ ВСІХ І ЛІКУЄ ПРАКТИЧНО ВСЕ, І МОЖЕ НАЗИВАТИСЯ СПРАВЖНІМ СІМЕЙНИМ ЛІКАРЕМ

Віктор Куниця. У нашому центрі ПМСД — 13 сімейних амбулаторій і 19 одиниць санітарного транспорту. У кожній амбулаторії є санітарний автомобіль, у Михайло-Коцюбинській їх 3, в Олишівці та Дніпровському — по 2. Ми придбали 2 автомобілі в минулому та позаминулому роках, 1 — державним коштом, з іншимдопомогла Киїнська сільська громада. На такому самому рівні оснащені й центри ПМСД інших районів. Звісно, це не задовольняє наших потреб. Частина автомобільного транспорту відпрацювала свій ресурс і потребує заміни (і за рівнем споживання паливномастильних матеріалів, і за технічним станом). Але на сьогодні вони функціонують і виконують свої обов’язки, бо їх замінити нічим. Ми розраховуємо, що зможемо поповнити парк санітарних автомобілів за програмою поліпшення спроможної мережі в сільській місцевості. У перспективі плануємо, щоб кожний сімейний лікар мав водійські права. На сьогодні перед нашим та іншими центрами ПМСД як комунальними некомерційними підприємствами стоїть завдання максимально зменшити витрати на утримання закладів, тому посади водіїв для кожного лікаря — це для нас завелика розкіш. Якщо лікар обслуговуватиме виклики власним транспортом, сподіваюся, зможемо відшкодовувати йому витрати на паливно-мастильні матеріали та ремонт автомобіля. ВЗ З якими проблемами довелося зітк- н утися в процесі створення системи надання первинної допомоги, і як їх вирішували? Є завдання, що залишилися невиконаними? Віктор Куниця. Основні проблеми — брак коштів і кадрів. На мою думку, одна з основних проблем, що донині залишається актуальною, — фінансове стимулювання медиків, які працюють на первинній ланці. Свого часу запустили пілотний проект із впровадження сімейної медицини в чотирьох областях. Я вважаю, що цим областям дуже поталанило, бо їм тоді надали значну фінансову підтримку. Пілот закінчився, але його результати не були проаналізовані й узагальнені, а про надбавки сімейним лікарям, які тоді обіцяли, й узагалі забули. А ще через деякий час довелося реформувати первинну ланку та створювати центри ПМСД скрізь. Ми здолали цей шлях без жодних додаткових фінансових вливань. Але, на мою думку, процес відокремлювання первинної ланки від вторинної відбувся досить успішно. Крім того, розмежування фінансування первинної та вторинної ланок позитивно вплинуло саме на первинку. Усі кошти, які передбачалися на цю ланку надання допомоги, пішли за цільовим призначенням. Якщо взяти за приклад наш заклад, то за п’ять років ми змогли значно зміцнити матеріально-технічну базу амбулаторій (і це за нашого скромного фінансування!), зокрема закупити для них обладнання. Звичайно, не обійшлося без допомоги місцевих громад (сільських і селищних рад, а пізніше ОТГ). Не залишилися осторонь і районні ради та районні державні адміністрації, які організовували та спрямовували цей

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

19 жовтня 2018 року

СПЕЦПРОЕКТ: МРІЇ ТА РЕАЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ

процес, — ми завжди відчували підтримку з боку облдержадміністрації й обласної ради. Допомаг ають нам і депутати різних рівнів. Тобто питання оснащення амбулаторій, ремонт приміщень ми якось вирішуємо за допомогою органів місцевого самоврядування. На сьогодні головною проблемою первинної ланки вважаю відсутність не приміщень або обладнання, хоча це теж дуже важливо, а фінансової мотивації медичних працівників, через що втрачаємо кадри. Зараз укомплектованість сімейними лікарями по області становить близько 65% від потреби. А хто піде працювати на мінімальну зарплату? Наприклад, у нас 13 амбулаторій, 2 з яких не укомплектовані лікарями. І по нашому району ситуація — одна з кращих в області! Зараз відчуваємо брак і середнього медичного персоналу. Наприклад, у Чернігівському районі із 65 ФАПів майже третина не мають фельдшерів. Ми щороку разом із сільськими головами зустрічаємося з випускниками Чернігівського базового медичного коледжу, запрошуємо їх на роботу. Та молодь не хоче їхати до села. І це велика проблема. Взяти, наприклад, ситуацію з селами Жеведь та Слабин. У жодному вже понад 2 роки немає фельдшера. Місцеві сільські голови дуже активно шукають медиків, та марно. У Жеведі побудований новий ФАП, у Слабині також велике приміщення, можна сказати, пустує. І це, ще раз зауважу, — не найгірша забезпеченість кадрами. У віддалених же районах відчувається набагато більший кадровий голод. Тож на сьогодні для нашої області це найболючіша проблема. Оксана Логвинчук. Молодь масово їде працювати за кордон. Ми щорічно запрошуємо випускників Чернігівського базового медичного коледжу до нас на роботу. Але молодому фельдшеру ми можемо запропонувати лише мінімальну зарплату, а от представник із Польщі, котрий стоїть поряд, обіцяє нашим випускникам 25-30 тис. грн щомісяця. З таким підходом незабаром у нас узагалі працювати буде нікому, не тільки без лікарів, а й без фельдшерів і медичних сестер залишимося! Пенсіонери та спеціалісти передпенсійного віку старіють і залишають роботу, а молодь іде до нас працювати вкрай неохоче. ВЗ Як ви гадаєте, чи виправиться ситуація із фінансуванням після укладання договору з НСЗУ? Віктор Куниця. Сподіваюся, що так. Ми проводили попередні розрахунки. Якщо взяти увесь наш бюджет і поділити на всіх жителів району (52 тис.), то виходить по 450-470 грн на одного мешканця. З урахуванням капітаційної ставки і вікових коефіцієнтів загальне фінансування має збільшитися десь у півтора разу. ВЗ І на яку ж зарплату зможе розраховувати сімейний лікар? Віктор Куниця. За нашими розрахунками, близько 10 тис. грн, а може, й більше. Встановлювати рівень заробітної плати буде колегіальний орган, до складу якого входитимуть керівники структурних органів, котрі спільно прийматимуть рішення. ВЗ Обладнання амбулаторій відповідає табелю оснащення? Віктор Куниця. Згідно з останнім Примірним табелем матеріально-технічного оснащення в нас укомплек тована одна амбулаторія ЗПСМ — Іванівська. Там не тільки споруджують нове приміщення, а й закупили все необхідне медичне обладнання на загальну суму понад 350 тис. грн, зокрема гематологічний аналізатор Micro CC 20 Plus, дерматоскоп, індикатор внутрішньоочного тиску, аналізатор для визначення рівнів глюкози, холестерину, лактату тощо. Окрім того, зараз закуповують комплект медичних меблів: кушеток, медичних та інструментальних столів, сповивальних столиків,

БАГАТО ЧИННИКІВ ЛИШИЛОСЯ ПОЗА УВАГОЮ РОЗРАХУНКІВ МОЗ. СКАЖІМО, ПАЦІЄНТИ, ЯКІ МАЮТЬ ПРАВО НА БЕЗКОШТОВНІ ЛІКИ, ТОБТО ХВОРІ НА ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ, БРОНХІАЛЬНУ АСТМУ, АРТЕРІАЛЬНУ ГІПЕРТЕНЗІЮ ТОЩО, ВІДВІДУЮТЬ ЛІКАРЯ ЩОМІСЯЦЯ. І ЦЕ ВЖЕ 12 ВІДВІДУВАНЬ ПРОТЯГОМ РОКУ, А НЕ 4, ЯК ПЕРЕДБАЧЕНО МОЗ

тумб, крісло-візків тощо на загальну суму понад 250 тис. грн. ВЗ А як інші медичні заклади? Віктор Куниця. Звичайно, більшість устаткування з переліку Примірного табеля матеріально-технічного оснащення маємо. Усі амбулаторії забезпечені кардіографами, глюкометрами та іншим обладнанням. Проте гематологічні аналізатори є лише у Дніпровському, Анісові, Халявіні, а треба, щоб вони були в усіх амбулаторіях — сімейний лікар повинен мати змогу на місці зробити аналіз крові й миттєво отримати результат. ВЗ Чи забезпечує загальноукраїнська модель сімейної медицини потреби мешканців регіону? Віктор Куниця. На мій погляд, модель ще не до кінця сформована і потребує удосконалення. Хоча вже зараз бачимо, що слід збільшувати фінансування на одного мешканця, вводити нові капітаційні ставки й коефіцієнти. Наприк лад, варто враховувати диспансерних хворих, особливо з недугами, за яких необхідне пос тійне спостереження, інвалідів, паліативних хворих, адже вони потребують більшої уваги з боку лікаря, тощо. Оксана Логвинчук. Погоджуюся з тим, що багато чинників лишилося поза увагою розрахунків МОЗ. Скажімо, пацієнти, які мають право на безкоштовні ліки, тобто хворі на цукровий діабет, бронхіальну астму, артеріальну гіпертензію тощо, відвідують лікаря щомісяця. І це вже 12 відвідувань протягом року, а не 4, як передбачено МОЗ. Не треба забувати і про так звану дотерапію, коли лікар протягом 6 місяців спостерігає за станом здоров’я хворого на туберкульоз: щодня надає антимікобактеріальні препарати, щомісяця спрямовує на дообстеження. Він 6 разів на тиждень контактує із таким пацієнтом, тож, мабуть, у цьому випадку повинна бути інша капітаційна ставка або інший коригувальний коефіцієнт. Віктор Куниця. Ще одне важливе питання — оплата роботи сільського та міського лікарів. У місті лікар уклав декларації з жителями 5 багатоповерхівок і набрав достатню кількість пацієнтів. А у сільського лікаря у середньому радіус обслуговування становить від 1 до 48 км. Він окрім села, у якому розміщена амбулаторія, обслуговує ще 15-20 хуторів по 5-20 мешканців у кожному, серед яких є й люди літнього віку, й важкохворі, й діти. Звичайно, що на допомогу таким пацієнтам сільський лікар витрачає набагато більше часу, ніж міський. Це теж варто було б врахувати МОЗ. Слід зазначити, що на Чернігівщині взагалі низька щільність проживання (36 осіб на 1 кв. км; в Україні — у середньому 77). Для області характерний хутірський тип розселення з великою кількістю малочисельних населених пунктів, де взагалі відсутні медичні заклади. У нас також наявні віддалені від обласного цент ру райони, відстань до яких становить понад 200 км. Але це під час укладання декларацій не враховують. Хоча загальновідомо, що низька щільність населення є негативним фактором

для надання медичної допомоги. Ми неодноразово порушували це питання перед МОЗ, однак усе марно. Натомість у гірській місцевості вказаний чинник врахували і зменшили лікарю кількість пацієнтів, а в нас чомусь ні, хоча й показники іще менші, та й дороги іноді не ліпші, ніж гірські…

час. Зокрема, амбулаторне та рентгенологічне дослідження на вторинному рівні проводять безкоштовно, тому що в нас такого обладнання згідно з Примірним табелем матеріально-технічного оснащення немає.

ВЗ У розрізі реформування первинної ланки надання меддопомоги, зокрема ВЗ У процесі децентралізації утриман- впровадження декларацій, які пробленя первинки лягає переважно на плечі ми виникають? місцевих громад. Які ризики ви в цьому Віктор Куниця. Головна проблема — недос вбачаєте? Які переваги? коналість роботи інформаційно-медичної Віктор Куниця. І ризики, й переваги зале- системи. Ми передаємо всю інформацію в жать лише від того, яку позицію займає керів- систему e-Health, але на сьогодні проводиництво ОТГ. Якщо воно лояльно налаштоване мо лише реєстрацію пацієнтів. Для того щоб й піклується про покращення медичного обс вирішувати питання медичного статистичлуговування мешканців ОТГ, то, безумовно, ного обліку, наявного ресурсу вкрай недонадаватиме допомогу лікувальним закладам. статньо. Утім, коли ми побачили розцінки Такий керівник подбає і про забезпечення на впровадження таких систем на місцевому медичного працівника житлом, і про ремонт рівні, то зрозуміли, що нашим неприбутковим й опалювання медичного закладу, про осна- комунальним підприємствам вони не по кищення медичною апаратурою, про матеріальне шені. Було б дуже добре (і ми сподіваємося заохочення у вигляді муніципальної надбавки на це), якби НСЗУ провела централізовану для сімейного лікаря… закупівлю інформаційно-медичних послуг і дала змогу хоча б кілька років попрацювати ВЗ А у вас в районі є такі свідомі керів- на них безкошт овно й побачити, наскільки ники? вони адаптовані під наші вимоги та чи задоВіктор Куниця. Наразі в районі створено 4 вольняють потреби сімейних лікарів. громади: Михайло-Коцюбинську, Гончарівську, На сьогодні планується перехід на міжнаІванівську, Олишівську. З усіма ми тісно спів родну класифікацію первинної медичної допопрацюємо. Коли постала необхідність уклада- моги (International classification for primary care ти декларації, громади першочергово забез- — ІСРС), яку запропонувало Міністерство, на печили кожного сімейного лікаря ноутбуком електронну видачу лікарняних листків, випиі багатофункціональними приладами. Вони сування електронних рецептів тощо. А чи може також допомагають у закупівлі медобладнан- хтось гарантувати, що вона не дасть збоїв? Чи ня, утриманні санітарного автомобіля тощо. є впевненість, що система захищена й дані паНаприклад, Гончарівська й Іванівська ОТГ ви- цієнтів не потраплять у відкритий доступ? ділили додаткові кошти на паливно-мастильні Оксана Логвинчук. Як лікар я, заходячи матеріали. Тобто є позитивний досвід співпра- на свою сторінку, бачу лише кількість укладеці, який, сподіваюся, пошириться. них декларацій, імена пацієнтів і більше нічого. Для того щоб перевірити якісь дані пацієнта ВЗ Фахівців із загальної практики- чи навіть номер його телефона, треба вводисімейної медицини готували шляхом ти додатково паролі, на що витрачається доперекваліфікації із терапевтів та пе- рогоцінний час. Узагалі з цією системою ми діатрів. Зазвичай це відбувалося при- потрапили в якесь замкнене коло. швидшеними темпами... Наприклад, якщо людина, котр а уклала Віктор Куниця. Для тих дільничних тера- декларацію, померла, лікар не може скасувати певтів і педіатрів, які працювали у сільської цей документ. Ми зверталися із цим питанням місцевості, перепідготовки такого рівня виста- до сервісного центру медично-інформаційної чило. Фактично вони й до того були сімейними системи, але подібний механізм досі не відлікарями, бо обслуговували сім’ї, починаючи працьований. Тож, безумовно, система недовід новонароджених і закінчуючи людьми ста- сконала і потребує доопрацювання. речого віку. ВЗ Чи готові самі сімейні лікарі до гри ВЗ А як налагоджена співпраця між за новими правилами? лікарями ЗПСМ та вузькопрофільними Віктор Куниця. Скажімо, ці правила — не спеціалістами, зокрема у сільській міс- зовсім нові. Ми за ними вже деякий час працевості? Бо ж трапляються випадки, цюємо, хоча й неофіційно. Добре, що нарешті коли без їх допомоги не обійтися. вистачило політичної волі ухвалити необхідні Віктор Куниця. У цьому в нас проблем не рішення і запустити механізм реформування. виникає як на рівні керівництва ЦРЛ і цент Але, безумовно, усе нове насторожує і пацієнрів ПМСД, так і всіх сімейних лікарів та тів, і лікарів. Проте наше бачення таке: систевузькопрофільних спеціалістів. Як буде далі ма первинної допомоги повинна працювати, — побачимо. незалежно від впровадження тих чи інших Ми — першопрохідці, за нами йде вторинна нововведень. ланка. Вони також рано чи пізно стануть КНП й отримуватимуть фінансування від НСЗУ. Поки ми не перенаправлятимемо їм гроші за Олена БЕРЕЗКІНА, надані послуги, а що буде згодом — покаже спеціально для «ВЗ»

ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

ГЕННАДІЙ ФУЗАЙЛОВ: НЕ ТРЕБА ПЛУТАТИ СИСТЕМУ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА РІВЕНЬ МЕДИЦИНИ ЗАГАЛОМ

дорого коштує, відповідно, його варто використовувати раціонально.

Замість захопливої подорожі під час відпустки лікар Гарвардської медичної школи Геннадій Фузайлов обрав поїздку до прохолодного осіннього Львова, аби разом з колегами — найкращими пластичними хірургами трьох провідних клінік США — надати безкоштовну допомогу українським малюкам, які зазнали значних опіків.

Геннадій ФУЗАЙЛОВ, професор Гарвардської медичної школи, президент благодійного фонду Doctors collaborating to help children, ініціатор та керівник проекту «Проти опіків»

ВЗ Як ви обрали професію лікаря? — Дуже просто: мабуть, так було передбачено долею, адже це родинна справа. Мої батько та старші брати — лікарі. На їх прикладі я пересвідчився, що, віддаючи себе людям, натомість отримуєш значно більше. Це дуже мотивувало, отож, закінчуючи школу, я навіть не розглядав інших варіантів. Я люблю свою справу, адже саме з неї черпаю енергію для життя. Насправді в усьому винна хімія! На мій погляд, успіх у професії залежить від певної сумісності між тобою й обраною сферою діяльності на хімічному рівні. Вибір професії навіть відповідальніший, ніж вибір супутника життя. Одружитися або вийти заміж можна кілька разів, а от для оволодіння фахом потрібно трохи більше часу, ніж той, за який встигають розвинутися пристрасть чи виникнути почуття. Тож, якби мені довелося розчаруватися в професії, то, мабуть, просто залишив би її. Немає сенсу займатися тим, що не приносить задоволення. ВЗ Чим відрізняється навчання та робота лікаря в США від українських реалій? Що стимулює американських фахівців? — Різниця — разюча. У США після закінчення медичної школи студент

отримує диплом, який підтверджує достатній рівень його знань, однак не забезпечує здобуття ліцензії на роботу. Дипломований випускник повинен пройти навчання, аби на основі отриманих базових знань він міг розвинути уміння самостійно мислити, приймати рішення і виконувати маніпуляції без сторонньої підказки. Основна цінність викладача у США полягає в тому, аби навчити інших. Для прикладу, під моїм керівництвом студент або ж резидент повинні досягти мого рівня знань. Якщо ж цього не відбувається, то виходить, що він — поганий учень, а я — кепський учитель. Мені ж треба просто передати свої знання та вміння! Скажімо, я завжди дозволяю інтернам помилятися (у межах прийнятного, звісно), при цьому даю шанс самостійно помітити та виправити свою помилку. Згодом ми разом знаходимо причину, через яку учень пішов хибним шляхом. Мета обговорення — не переконати його в тому, що він — нездара, а розглянути ситуацію зусібіч, аби такого не трапилося знову. Уся система навчання спрямована на доведення навичок до автоматизму. У той момент, коли лікар отримує свою ліцензію, його знання вже перетворені на навички на рефлекторному рівні. У США кожен лікар долає два кола навчання: медичну школу, що дає академічні знання, та підготовку, спрямовану на отримання практичних навичок перед отриманням ліцензії на лікарську практику. Запрошуючи українських лікарів на навчання до Штатів, я щиро сподівався, що вони зможуть поділитися набутими знаннями зі своїми колегами. Проте, як виявилося, в Україні існує монополія на знання та навички, що є абсолютно неприйнятним у США. Відповідно, реформа медичної сфери повинна відбуватися невідривно від реформи освіти як у стінах вишів, так

і за їх межами, коли майбутній лікар проходить інтернатуру. У мене, як у людини, котра спостерігає з боку, складається думка, що українські студенти не забезпечені дидактичним матеріалом, у них немає жодних планів, котрим вони повинні слідувати, словом, процес їх навчання ніхто не контролює. У нас же, навпаки, прогрес лікаря оцінюють щоденно. До того ж в Україні ті лікарі, котрі навчають студентів у виші, у більшості випадків згодом стають їх наставниками під час інтернатури, тож нічого нового дати їм не в змозі. Крім того, ми знову наштовхуємося на стіну монополізації знань — ніхто не хоче передавати свої надбання і, так би мовити, секрети професії. А коли студент розуміє, що його наставник не виявляє особливого бажання його навчати, бо банально в тому не зацікавлений, то усвідомлює, що дарма витрачає час. Його нічому не навчають, не довіряють, не дають змоги працювати самостійно. Система освіти в США спрямована на вироблення навичок самостійного мислення, лідерських якостей. Ці якості нерозривно пов’язані не лише із клінічними знаннями, а й постійним потоком інформації та можливістю її сприйняття, тобто зі здатністю до самоосвіти. Після складання вкрай жорсткого незалежного іспиту на отримання ліцензії лікар переходить до пошуку роботи, що відповідає його знанням, де він матиме змогу повністю реалізувати свій потенціал. На питання, що ж стимулює лікаря до самовдосконалення й розвитку, можна відповісти доволі просто: його витрати на навчання. Саме зусилля, яких він доклав для здобуття ліцензії, та розміри боргів, котрі він зробив у цей час, стимулюють фахівця до руху вперед. А кожна лікарня, що приймає такого спеціаліста на роботу, фактично робить на нього ставку, яку він повинен виправдати. Час лікаря доволі

ВЗ Тобто, ви свідомо вирішили витрачати свій дорогоцінний час та знання, допомагаючи маленьким українцям. Чому обрали саме Україну для такої діяльності? Допомога нашій державі приносить задоволення чи, радше, навпаки — забирає багато енергії? — Чому? Та все просто: в Україні дуже вродливі жінки! А якщо говорити серйозно, то після організації багатьох благодійних місій розумієш, що одноразовий візит бригади навіть найзатребуваніших пластичних хірургів світу не в змозі забезпечити реалізацію всіх потреб і планів. Це можна порівняти з одноразовою допомогою волоцюзі. Можна дати йому гроші та забути, а можна проявити співчуття й вислухати, дізнатися про його проблеми й показати, як можна заробляти на життя самостійно. Те саме відбулося й з Україною: аби вивчити всі проблеми та знайти шлях їх вирішення, потрібно приїжджати сюди якомога частіше. Та й у душі я, напевно, — патріот. Я вважаю своїм обов’язком зробити щось корисне для держави, котра була частиною країни, звідки родом мої батьки. Саме Україна мене запросила, дала таку можливість, тож я вирішив спробувати. Культурна та мовна близькість також відіграли свою роль. Загалом же я отримую задоволення, а мій ентузіазм подвоюється, коли зустрічаю однодумців. Адже своїм приїздом ми намагаємося не стільки допомогти тим 55-60 малюкам, яких встигаємо прооперувати, скільки робимо спробу розпалити іскру любові до кожного пацієнта, співчуття, бажання допомогти. А красиві жінки — лише приємний бонус. ВЗ У чому ж полягає ваша допомога Україні? — Загалом її можна поділити на матеріальну та нематеріальну. Як правило, більшість благодійних місій організовують лікарі, які завершили професійну кар’єру або ж близькі до цього, словом, ті, котрі не мають інших клопотів. Головна ж моя гордість полягає в тому, що зі мною приїжджають практично найкрутіші практикуючі лікарі, які, продовжуючи працювати в себе, могли б заробити пристойні кошти, однак вони повірили мені, повірили в Україну. І саме цим наша програма якісно відрізняється від інших. Саме тому, аби дати лікарям, котрі приїздять сюди, відчуття глибокої самореалізації, потрібно щороку підіймати планку та забезпечити їм можливість реалізуватися як висококласним фахівцям. Цього неможливо досягти, організовуючи одноразові акції, потрібно постійно, щороку, ускладнювати завдання. Відтак ми вивчили кілька напрямків для надання допомоги. Першочергово провели значну аналітичну роботу, численні дослідження, аби зрозуміти, куди нам потрібно рухати-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

19 жовтня 2018 року ся. Ми звернули увагу на той факт, що в Україні надто часто проводять переливання крові, як правило, необґрунтовано. Проаналізували доцільність переливання крові в 11 опікових центрах України і з’ясували: показання для цієї процедури в Україні відстають від світових приблизно на 15 років. На жаль, у цьому плані ми не змогли досягти жодних значних результатів. Однак вивчення основних проблем дало змогу визначитсия з тим, чим можна допомогти. Розпочалося все величезними ящиками з медикаментами та витратними матеріалами для опікового центру 8-ї міської клінічної лікарні Львова, а продовжилося операційним обладнанням для лікування поранених на Сході держави. Від початку збройного конфлікту моя допомога лише подвоїлася, дуже часто надаю її анонімно. Туди я направив медикаменти, хірургічне обладнання й чималого інших необхідних речей. Одним з основних наших досягнень можна вважати значне зменшення частоти летальних випадків в опіковому центрі Львова і збільшення кількості хворих, котрих переводять на штучну вентиляцію легень. Переглянувши історії хвороб пацієнтів цього закладу, я помітив, що доволі часто тяжкохворих не переводили на штучну вентиляцію легень або ж робили це доволі пізно, відповідно, вони просто помирали. А протягом останніх років спостерігаємо значний прогрес у цьому напрямку. Приклад Львівського опікового центру вже наслідують чимало інших подібних закладів і намагаються якомога швидше застосовувати вказаний метод у лікуванні тяжких пацієнтів. Також наші фахівці беруть активну участь у координації спрямування найтяжчих пацієнтів до закордонних клінік, хоча в Україні доволі неохоче на це погоджуються через фінансові зобов’язання держави перед своїми громадянами. Адже якщо пацієнту не мають можливості надати необхідне лікування на батьківщині, держава мусить оплатити його там, де для цього є всі умови. Отже, виходить, що державі, як сумно це не звучало б, інколи легше дозволити дитині померти, ніж визнати власну безпорадність й оплатити лікування за кордоном. Відтак, кожний пацієнт, врятований нашою клінікою завдяки безкоштовному лікуванню в США, — неоціненний подарунок Україні. ВЗ Як склалося, що ви почали працювати з опіками, адже ваша спеціальність — не пластична хірургія? — Усе розпочалося з Анастасії Овчар, дівчинки, котра дуже постраждала, рятуючи сестру від пожежі, у 2005 році. До мене тоді звернулися по допомогу, адже клініка, у котрій я працюю, — одна з найкращих у світі в лікуванні опікової травми. Проводячи дослідження на початку реалізації нашого проекту в Україні, ми з колегами визначили пробіли в роботі українських лікарів, заповнення яких дало б змогу досягти найкращих результатів, докладаючи найменше зусиль. Зокрема, ми звернули увагу на вікові групи постраждалих та типи опіків. Лікування гострих опіків потребує колосальних коштів, тож, як наслідок, особливої уваги заслуговує і їх профілактика, зокрема опіків окропом, адже це саме ті випадки, котрим можна легко запобігти без жодних фінансових витрат. Потрібно лише

Деніель Дрісколл, Шон Даймонд і Геннадій Фузайлов оглядають українських пацієнтів

На прийомі — Ігор Лакатош, колишній пацієнт Бостонської клініки

ДЛЯ ПЕРЕХОДУ НА ПРИВАТНУ МЕДИЦИНУ УКРАЇНІ ПОТРІБЕН ВЕЛИЧЕЗНИЙ ФІНАНСОВИЙ РЕСУРС, ЯКИМ ВОНА ПРОСТО НЕ ВОЛОДІЄ. КОЛИ Ж ПРО ЦЕ ПРОСТО МРІЯТИ, ТО СПРАВИ ТЕЖ НЕ ЗРУШАТЬ ІЗ МІСЦЯ, ТА Й ДОКОРІННО РУЙНУВАТИ НАЯВНУ СИСТЕМУ, МАБУТЬ, ТАКОЖ НЕМАЄ СЕНСУ

навчити матерів й усіх, хто опікується малюками, мінімальним знанням про фізіологічний розвиток дитини та наслідки опікової травми. Ця освітня кампанія з профілактики розпочала свою роботу на Львівщині, а згодом переросла в цілий освітньо-соціальний проект державного масштабу. ВЗ Розкажіть детальніше про ваш проект та плани на майбутнє. — У проекту — дві основні складові: освітня та практична. У рамках останньої ми приїжджаємо в Україну й проводимо безкоштовні операції малюкам, а от перша — профілактична кампанія, спрямована на запобігання опікам серед малюків, — діє без нашого безпосереднього втручання. Під час засідання Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я було прийнято резолюцію щодо реалізації превентивної програми на загальнонаціональному рівні. Кілька регіонів уже активно долучилися до цієї роботи, ще кілька беруться до справи найближчим часом. ВЗ А як щодо гуманітарної допомоги Україні, привезеної вами минулого року у вигляді штучної шкіри корпорації Integra Life Sciences? Чому вона й надалі залишається незатребуваною? — Передусім цей препарат незатребуваний унаслідок недостатнього досвіду його застосування українськими фахівцями через доволі високу вартість. Є лише поодинокі випадки використання штучної шкіри, бо під час лікування опіків в Україні переважно застосовують свинячу шкіру, котру виробляють у Тернополі, адже вона значно дешевша. Тож у цьому напрямку в нас іще багато роботи, яка полягатиме, зокрема, у пошуку та підготовці пацієнтів до проведення оперативних втручань із застосуванням привезеної нами штучної шкіри. ВЗ Ви дуже часто відвідуєте Україну, зсередини бачите її систему охорони здоров’я. Що, на вашу думку, варто у ній змінити? — Річ у тім, що Україна успадкувала радянську модель системи охорони

здоров’я, яка дуже далека від ідеалу. Хотілося б також звернути увагу на те, що за жодних обстави не можна плутати дві речі: систему охорони здоров’я та рівень медицини загалом. Наприклад, в Америці — найвищий рівень розвитку медицини, адже більшість передових технологій і розробок створені саме тут, хоча сама система охорони здоров’я не є досконалою. Країни Європи, Канада, Австралія працюють за принципом соціальної медицини, а в Штатах система охорони здоров’я спирається на капіталістичну модель, орієнтовану на приватну та страхову медицину. Україна намагається піти шляхом США, проте фінансовий ресурс у держав — кардинально різний. Крім того, чомусь, коли йдеться про зміни в системі охорони здоров’я України, усі мають на увазі переорієнтацію на страхову та приватну медицину. Однак, говорячи про реформи, не можна забувати про рівень медицини в цілому. Я можу лише висловлювати власну думку: для переходу на приватну медицину Україні потрібен величезний фінансовий ресурс, яким вона не володіє. Коли ж про це просто мріяти, то справи теж не зрушать із місця, та й докорінно руйнувати наявну систему, мабуть, також немає сенсу. Адже тоді потрібно створити нову, для чого в держави немає ані коштів, ані достатнього рівня медичної освіти. Чому згадав саме про освіту? Кожна реформа нерозривно пов’язана і зі змінами у сфері освіти. В Україні забезпечення лікарями з розрахунку на кількість населення відповідає рівню західних держав, тобто проблема — не у їх нестачі. Просто їх роботу знецінено, у тому числі й через надмірну кількість таких фахівців. Аби створити конкурентне середовище для випускників медичних вишів, потрібно, щоб держава гарантувала їм високооплачуване місце роботи, тоді й вимоги до кваліфікації можна підвищувати. Я помітив величезну різницю у ставленні американських та українських лікарів до пацієнтів, котра апріорі не залежить від проведення реформ. А це

означає, що проблема значно глибша, і варто розпочати зі змін в усіх академічних інституціях, котрі займаються підготовкою лікарів. Ще помітив, що українські студенти не звикли вступати в діалог. Але ж мета лекції — не монотонне відтворення матеріалу, який кожен студент може прочитати в підручнику. Основна цінність лекції полягає в активній дискусії, у якій, як відомо, народжується істина. Відповідно, реформа медичної галузі неможлива без реформи освіти. Також, на мій погляд, що б не говорили про якість тієї чи іншої системи охорони здоров’я, її можна оцінити за кількістю прохань людей про допомогу, збір коштів на медичні потреби в соціальних мережах. Факт їх наявності говорить сам за себе… Я особисто щороку отримую близько двох тисяч листів із проханнями про допомогу. Система охорони здоров’я в Україні просто не працює. ВЗ Вас часто звинувачують у тому, що ви дозволяєте собі постійно критикувати державу, у якій, тим не менше, організували багато благодійних місій та якій надали значну допомогу... — Так, справді, у багатьох людей складається враження, що я — страшенний буркотун і завжди критикую все й усіх в Україні. Проте це зовсім не так! Я й сам неодноразово запитував себе: чому я дозволяю собі критикувати країну, куди їжджу рік у рік? За цим, як на мене, стоїть дуже просте пояснення: зазвичай найчастіше нас критикують близькі люди, котрим ми небайдужі. Те саме сталося і з Україною: уся справа — в любові. Моя критика обумовлена щирим бажанням допомогти та виправити те, що можна виправити. Адже найгірше — не критика, а байдужість! Мені здається, що все, зроблене мною, підтверджує моє щире бажання допомогти. Проте найголовніше, що, висловлюючи свої думки вголос, я дуже сподіваюся: мене почують, і це дасть змогу хоча б щось змінити на краще. Юлія МАСЮКЕВИЧ, спеціально для «ВЗ»

РЕПОРТАЖ ІЗ ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

ЦЕ НЕ ПРОСТО ПРИФРОНТОВА ЛІКАРНЯ, ЦЕ КРИК ДУШІ Війна на Сході України забирає життя, руйнує людські долі, нищить душі. Медичні працівники, чиє покликання — берегти найцінніше, не можуть залишатися осторонь такого лиха. Лікарі та медсестри вирушають у зону бойових дій і там надають медичну допомогу бійцям. Багато хто з них пристає до лав Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова і допомагає як військовим, так і цивільному населенню в прифронтових лікарнях. Любов ЯРМОЛЮК, лікар УЗД КП «Рівненська обласна клінічна лікарня» Рівненської обласної ради

Лікарня під прицілом

З представниками Товариства Червоного Хреста

Лікарняний паркан, посічений кулями

Колектив медиків-добровольців ПДМШ ім. Миколи Пирогова та військових лікарів

Під час УЗ-дослідження

Протягом майже п’яти років, відколи почалася АТО (нині — ООС), я займалася волонтерством і водночас постійно думала про те, як іще можу себе реалізувати, що можу зробити для наших співвітчизників на Сході країни. Шукаючи можливості, я дізналася про Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. Миколи Пирогова і, вирішивши стати добровольцем, подала заявку. Її було схвалено, і мене направили в Станично-Луганську центральну районну лікарню. Для себе я вирішила, що перебуватиму там три ротації, тож працювала в закладі з 1 червня по 31 серпня. Й одразу хочу сказати: з медициною там біда, бо це не просто прифронтова лікарня, це крик душі. Станиця Луганська — селище міського типу в передмісті Луганська. Нині це крайня точка на Сході, підконтрольна Україні, розміщена на лінії розмежування. Перші обстріли тут сталися в ніч на 24 серпня 2014 року, і їх медики ЦРЛ запам’ятали назавжди, адже тоді загинула їх колега, а чимало працівників отримали осколкові поранення. Бойовики цілеспрямовано відкрили вогонь по лікарні, найперше цілилися в приймальне та реанімаційне відділення, операційну. За чотири роки зак лад так і не зміг відновитися, оскільки в бюджеті для цього немає коштів. Тож стіни у відділеннях, у тому числі й дитячому, де нас поселили, та паркан донині зберігають сліди обстрілів. Ще донедавна в лікарні не було жодного цілого вікна, висіли зірвані двері... Добре, що хоч ці недоліки вдалося усунути.

Кадри вирішують усе? Подарунок на день народження — прапор

Санітарний транспорт лікарні

ЗА ЧОТИРИ РОКИ ЗАКЛАД ТАК І НЕ ЗМІГ ВІДНОВИТИСЯ, ОСКІЛЬКИ В БЮДЖЕТІ ДЛЯ ЦЬОГО НЕМАЄ КОШТІВ. ТОЖ СТІНИ У ВІДДІЛЕННЯХ, У ТОМУ ЧИСЛІ Й ДИТЯЧОМУ, ДЕ НАС ПОСЕЛИЛИ, ТА ПАРКАН ДОНИНІ ЗБЕРІГАЮТЬ СЛІДИ ОБСТРІЛІВ. ЩЕ ДОНЕДАВНА В ЛІКАРНІ НЕ БУЛО ЖОДНОГО ЦІЛОГО ВІКНА, ВИСІЛИ ЗІРВАНІ ДВЕРІ...

Колись лікарня в Станиці Луганській була потужним лікувальним закладом районного рівня, розрахованим на 400 ліжок, з усіма основними функціональними підрозділами й оснащенням. Сьогодні тут справжня катастрофа з медперсоналом. Значна частина медиків виїхала із селища. Лікарня залишилася без анестезіологів, отоларингологів, фахівців із функціональної діагностики, рентгенологів, ендоскопістів, дерматологів, дуже не вистачає середнього медичного персоналу, особливо операційних медсестер. Там проблема навіть зробити рентген, бо нікому «читати» знімки — рентгенолог у лікарню приїздив лише

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

РЕПОРТАЖ ІЗ ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

19 жовтня 2018 року один раз на десять днів. Тож виконувач обов’язків головного лікаря, лікартравматолог за фахом, Валерій Іванов домовився з перевізниками, й зараз ті безоплатно двічі на тиждень передають рентгензнімки в інші лікувальні заклади, де їх описують. Майже неможливо зробити в лікарні ургентно й аналізи. У закладі залишилося лише двоє хірургів, двоє педіатрів, офтальмолог, акушер-гінеколог, терапевт і невролог (один на поліклініку і стаціонар). Більшість лікарів — пенсійного віку. Так, в операційній з хірургами 3,5 місяця працював лише один військовий лікар-анестезіолог, капітан медичної служби Олег Скворцов. Цікаво, що раніше він був цивільним лікарем у Сватово, а потім пішов на пільгову пенсію і виїхав за кордон. Та коли почалися події на Майдані, повернувся в Україну й уклав контракт із ЗСУ. Тепер він практично не виходить з операційної, бо його нікому замінити. У ЦРЛ немає жодного психолога чи психіатра, хоча такі спеціалісти дуже потрібні військовим. Навіть нефахівцю видно, що в тих, хто давно перебуває в зоні ООС, є певні порушення психіки, вони дуже вразливі, у них загострене відчуття справедливості, й здається, що вистачить лише одного поштовху, аби людина зірвалася. Та й звичайним людям, які пережили обстріли, втратили рідних і домівки, украй необхідна допомога психологів. Навантаження на лікарів у Станично-Луганській ЦРЛ було значним. Я підрахувала, що за період трьох ротацій як лікар УЗД особисто прийняла близько 2 тис. пацієнтів і зробила понад 6 тис.

УЗ-обстежень. Така кількість дорівнює моєму навантаженню в Рівненській обласній клінічній лікарні за 2,5 року. А працювала на апараті УЗД, доправленому сюди Товариством Червоного Хреста, яке часто допомагає цій лікарні, хоча й не може вирішити всі проблеми закладу. До слова, обладнання тут теж гостро не вистачає. Під час мого перебування в лікарні зі мною також працювали інші фахівці з ПДМШ. Вони, як і я, приїхали сюди добровольцями з різних областей України. До речі, медики ПДМШ забезпечують надання медичної допомоги в лікувальних закладах 162 населених пунктів України, там, де є потреба в кадрах. На одну ротацію в Станично-Луганську ЦРЛ ПДМШ спрямовує по 3-4 фахівці, котрі вкрай їй потрібні. Так, там були хірург, анестезіолог і рентгенолог із Києва, фтизіатр із Канева, отоларинголог із Харкова, інфекціоніст з Івано-Франківська, медсестра з Переяслава-Хмельницького. Усі вони точно знали, для чого приїхали на Схід. Поруч із нами, цивільними лікарями, працювали й військові медики, в основному — молоді офіцери. Разом ми були згуртованою командою, у якій склалися доброзичливі стосунки, панувала взаємоповага і не відчувалося ані професійної, ані вікової різниці. Військові лікарі охоче переймали наш досвід, вчилися, ми чудово співпрацювали.

ці Луганської та десяти навколишніх населених пунктів. Бувало, приїздили ще о 5-6-й годині ранку й займали чергу на обстеження. У багатьох були задавнені патології, особливо хірургічні. Серед населення почастішали випадки менінгітів, відкритих форм туберкульозу, загострилися хронічні захворювання. Почувши, що приїхали лікарі-добровольці, люди охоче приходили, бо ж хотіли отримати фахову безоплатну медичну допомогу. Адже до найближчого лікувального закладу, де можна пройти повноцінне обстеження і лікування, розміщеного у Сєвєродонецьку, — 150 км по бездоріжжю. Військовослужбовці зверталися з отитами, ангінами, тривалим бронхітом і пневмонією, із загостреним тиреотоксикозом, інсулінозалежним діабетом, псоріазом, нейродермітами, осколковими пораненнями. Але пацієнтів у тяжкому стані до нас не направляли. Таких хворих гелікоптерами доставляють одразу в Харків чи Дніпро. Запам’ятався один випадок із військовим, який через біль у спині прийняв за ніч цілу упаковку німіду. Його встигли довезти тільки до Сєвєродонецька, і там, на жаль, у хворого відмовили нирки. Проблема безконтрольного прийому ліків — дуже поширена і серед вояків, й серед мирного населення, і часто такі випадки мають тяжкі наслідки.

Люди, покинуті напризволяще

Через велику кількість прийомів пацієнтів я мала нагоду поспілкуватися з людьми, які живуть у прифронтовій зоні. Хотілося їх зрозуміти і почути.

Хворих до нас зверталося дуже багато, бо вони фактично полишені напризволяще. В основному це мешканці Стани-

Усім хочеться миру

Постійні обстріли окраїн селища (хоча тут — не зона активних бойових дій), багатогодинні стояння на переході до Луганська (у більшості там залишилися рідні, домівки, майно), довжелезні черги до банкоматів і поштових відділень, зруйновані будинки… За чотири роки війни тамтешні мешканці стали настільки виснаженими й стомленими, що посміхаються, аби не плакати. Перебуваючи в постійному, хронічному стресі, до якого вже навіть призвичаїлися, вони хочуть лише спокійно жити й працювати. Люди потихеньку прозрівають, і більшість із них дуже вдячні нашим хлопцям-захисникам, котрі дають відсіч бойовикам. Вони не знають, як вилізти з тієї прірви, у якій опинилися, але живуть з надією. Тож за них варто боротися. Медики, котрі залишилися в Станично-Луганській ЦРЛ, дуже хочуть зберегти свою лікарню, повернути її в нормальний робочий режим. Наразі вони рятують її за допомогою ПДМШ. Це потрібно місцевим мешканцям, яких, зважаючи на всі лиха, що їх спіткали, не можна залишати ще й без доступної медичної допомоги. Жодного разу не пошкодувала, що поїхала працювати на Схід. Для себе я багато чого з’ясувала і зрозуміла, здобула певний досвід. А ще сподіваюся: мій маленький внесок — частка великої справи відновлення миру в нашій країні. Дана РОМАНЮК, спеціально для «ВЗ»

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ ЖИТОМИРЩИНА

РАННЯ ДІАГНОСТИКА ДОПОМОЖЕ ЗАПОБІГТИ ІНВАЛІДНОСТІ

спеціалістів, у чергу на проведення консультацій і можливого лікування. Звичайно, дітей у гострий період захв орювання та тих, кому діагноз встановлено із запізненням, госпіталізують одразу. ВЗ Діти якого вік у мож у ть у вас лікуватися? — Реорганізацію відділення з психіатричного в психоневрологічне здійснено недарма, адже нині маємо право брати на лікування дітей із неврологічною патологією з більш раннього віку, тоді як у психіатричне відділення могли потрапити лише пацієнти віком понад 4 роки. Для чого зроблено такий крок? Дитина, якою з раннього віку займаються спеціалісти, краще соціалізується у суспільстві, аніж та, що потрапл яє в поле зору фахівців 5-6-літньою, тобто практично сформованою.

В Україні дедалі більше дітей потребують психіатричної, психологічної чи неврологічної допомоги. На жаль, однією з причин цього є збільшення протягом останнього десятиліття кількості новонароджених із критично низькою масою тіла. У таких дітей виникає чимало проблем зі здоров’ям, зокрема неврологічних.

Олександр ГУСАК, головний лікар КУ «Житомирська обласна психіатрична лікарня №1 Житомирської обласної ради», Заслужений лікар України, віце-президент ГО «Асоціація лікарів Житомирської області»

ВЗ На Житомирщині — один із найвищих показників виходжування новонароджених із критично низькою масою тіла. Однак це спричиняє збільшення кількості малюків з неврологічними порушеннями. Чи можна стверджувати, що такі діти отримують належну допомогу з раннього віку? — Слід зазначити, що діти й дорослі як пацієнти значно різняться за багатьма пара-

метрами. Діти зазвичай менше за дорослих орієнтуються в навколишньому середовищі, тому не завжди правильно розуміють події, що відбуваються навколо них, перебувають у процесі безперервного розвитку та дозрівання і потребують захисту й опіки інших людей. Наша область — чи не єдина в Україні, де дітям, котрим необхідна психіатрична, психологічна чи неврологічна допомога, приділяють прискіпливу увагу від народження й надають комплексну допомогу. Для цього створено своєрідний ланцюжок, перша ланка якого — безпосередньо в пологовому будинку, де дитина після виявлення в неї психоневрологічних розладів одразу потрапляє під спостереження спеціалістів. За потреби її переводять у відділення реанімації новонароджених місцевої лікарні або відділення для недоношених новонароджених чи відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії новонароджених обласної дитячої клінічної лікарні, де, звісно, малюка супроводж ують фахівці різного профілю. Друга ланка — спостереження дитини неврологом в амбулаторному режимі та коригування психоневрологічних порушень, третя — супровід фахівцем дитячого психоневрологічного відділення Житомирської обласної психіатричної лікарні №1, четверта

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ІМ. П. Л. ШУПИКА

ОГОЛОШУЄ КОНКУРС НА ЗАМІЩЕННЯ ТАКИХ ПОСАД: ДЕКАНА по роботі з іноземцями (1 посада на 1 ст.); ПРОФЕСОРІВ КАФЕДР: контролю якості і стандартизації лікарських засобів (1 посада на 0,5 ст.), урології (1 посада на 0,25 ст.); ДОЦЕНТІВ КАФЕДР: організації і економіки фармації (1 посада на 1 ст.), неврології і рефлексотерапії (1 посада на 0,25 ст.), терапевтичної стоматології (1 посада на 0,5 ст.),

управління охороною здоров’я (1 посада на 1 ст.), контролю якості і стандартизації лікарських засобів (1 посада на 1 ст.), клінічної лабораторної імунології та алергології (1 посада на 0,25 ст.); АСИСТЕНТІВ КАФЕДР: медичної реабілітації, фізіотерапії і спортивної медицини (2 посади по 0,25 ст.), акушерства і гінекології №1 (1 посада на 0,5 ст.), стоматології дитячого віку (2 посади по 0,5 ст.).

ПРИЙОМ ДОКУМЕНТІВ — 30 днів з дня опублікування оголошення. АДРЕСА АКАДЕМІЇ: 04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 9

— реабілітація. Таким чином, дитина весь час перебуває під опікою спеціалістів та отримує належне лікування. ВЗ Розкажіть дедальніше про місце вашого закладу в цьому ланцюжку. — Психоневрологічне дитяче відділення Житомирської обласної психіатричної лікарні №1 є структурним підрозділом Центру порушень психічного розвитку та належить до закладів третинного рівня надання високоспеціалізованої психіатричної, психотерапевтичної, психологічної допомоги дітям з розладами психіки та поведінки. Спершу це було дитяче психіатричне відділення, відкрите в 1975 році на базі лікарні, однак у 2014 році його реорганізували в психоневрологічне. Нині тут 42 ліжка, із яких 12 — для денного перебування пацієнтів і 30 — цілодобового. Щороку в нас лікуються понад 700 дітей, більшість — із сільської місцевості. ВЗ Чи існує потреба в розширенні відділення? — Так, про це свідчить той факт, що за 7 місяців нинішнього року навантаження на відділення досягло 105%, а батьки записують дітей, які потр ебують нетермінової допомоги

ВЗ Чи достатньо фахівців, аби працювати з такими вимогливими пацієнтами, як діти? — На жаль, нині спеціалістів відповідного рівня для надання належної допомоги маленьким пацієнтам бракує. В області працюють 11 психіатрів, із яких 8 — у Житомирі. Сьогодні дитячий психоневролог або дитячий психіатр повинен бути в кожному районі. Лише тоді можна говорити про доступність медичної допомоги для дітей, які її конче потребують. Прикро, але у зв’язку зі складною кадровою ситуацією таким хворим із районів пізно встановлюють правильний діагноз, тривалий час вони не перебувають на обліку й не отримують відповідної допомоги. Зрештою, до фахівців обласної психіатричної лікарні вони потрапляють у 7-8-літньому віці, коли їх уже важко соціалізувати. ВЗ Тобто проблема ранньої діагностики, попри всі зусилля, залишається досить гострою? — Саме так, і це підтверджує як аналіз стану захворюваності дітей на Житомирщині, так і ситуація в інших областях. Аби виправити її, ми почали активно впроваджувати методики, котрі застосовують в усьому світі. Зокрема,

ВСЕУКРАЇНСЬКА НАУКОВО-ПРАКТИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ «МІНІІНВАЗИВНІ МЕТОДИ ЛІКУВАННЯ ТА ЇХ АНЕСТЕЗІОЛОГІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ: ДОСВІД, ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ»

Київ, 8-9 листопада 2018 року Державна наукова установа «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами (ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС) запрошує учених, лікарів-хірургів, гінекологів, урологів, анестезіологів взяти участь у науково-практичній конференції: «Мініінвазивні методи лікування та їх анестезіологічне забезпечення: досвід, проблеми і перспективи», яка відбудеться

8-9 листопада 2018 року в м. Київ. Конференція включена до Реєстру з’їздів, конгресів, симпозіумів та науково-практичних конференцій МОЗ та НАМН України на 2018 рік (реєстраційний №270). Програмою конференції передбачені науково-практичні засідання, три майстер-класи, виставки лікарських засобів та виробів медичного призначення.

Програма конференції розміщена на веб-сайті ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС

CLINIC.GOV.UA www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

19 жовтня 2018 року

двоє психологів нашого відділення навчалися методикам АDOS на базі центру OS Ukraine в Києві. Крім того, у 2015 році п’ятеро наших спеціалістів переймали досвід польських колег із нейропсихологічної клініки в м. Ополє, дізналися, як працюють центри реабілітації у Польщі. ВЗ Чи вдалося впровадити щось із побаченого за кордоном? — Ретельно проаналізувавши все побачене, ми вирішили реорганізувати ще й структуру відділення. Так, раніше тут функціонували 2 блоки: амбулаторно-консультаційний і для стаціонарного перебування дітей віком від 4 до 18 років без батьків. Нині відділення складається із 3 блоків: амбулаторно-консультаційного, де є вільний доступ до будь-якого спеціаліста (невролога, психіатра, психолога, логопеда), денного перебування, у якому надається лікування та консультативна допомога з повернення дитини у звичне для неї середовище, і стаціонарного лікування, де маленький пацієнт може перебувати разом із мамою. Загалом 30 ліжок залишилися у блоці стаціонарного перебування дітей, а 12 — денного. Як показав час, нині така структура є найоптимальнішою, і в цьому Житомир — одне із перших міст в Україні. До речі, після перебування дитини в нашому відділенні фахівці супроводжують її й надалі та обов’язково запрошують на повторний курс, аби мати змогу оцінити результати лікування в динаміці. Ми не лише реорганізували відділення, а й змінили концептуальні підходи. Primum non nocere — перш за все не зашкодь — головний принцип медичної допомоги. У психіатрії це фундаментальне правило потребує, щоб дитячий психіатр передусім турбувався про безпеку дитини (пацієнта). Наші спеціалісти налаштовані на раннє виявлення патології й активне втручання за відповідними стан-

дартами, прийн ятими в усьому світі, тобто із застосуванням мінімальної кількості медикаментів, а також логопедичної та педагогічної корекції. Крім цього, після реорганізації відділення дітям доступні й елементи реабілітації. ВЗ Чи не почуваєтеся самотніми, докладаючи стільки зусиль для допомоги таким дітям? — Важливою складовою психоневрологічної допомоги людям з особливими потребами є її скоординованісь між різними закладами. Наприклад, спеціалісти нашого психоневрологічного відділення тісно співпрацюють із відділенням ранньої медико-соціальної реабілітації КЗ «Житомирський обласний спеціалізований будинок дитини для дітейсиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків». Малюкам з певними порушеннями але без ознак інвалідності після діагностики стану здоров’я надаються рекомендації, після чого їх направляють до цього відділення, де вони проходять відповідну реабілітацію. Також у районах створюються невеликі центри соціальної реабілітації таких дітей, але існує певна проблема: туди можуть потрапити лише хворі, яким встановлено інвалідність. Тому бажано, аби певна кількість місць у подібних закладах була відведена для дітей без такого статусу. Це дало б змогу провести своєрідну профілактику тяжких наслідків хвороби і подальшої інвалідності. Наш досвід довів: наполеглива співпраця батьків і спеціалістів дає позитивний результат, і дитину можна вберегти від інвалідності. Наприклад, у пацієнта виявлено певні когнітивні порушення, однак їх класифікують як невиражені когнітивні зміни. Дитина не отримує групи інвалідності, але ж вона хвора і потребує допомоги, тим більше, такі малюки є перспективними, і заняття з ними можуть дати позитивні результати.

ВЗ Які саме заняття окрім традиційного лікування проводяться у вашому відділенні? — Медичний персонал відділення розробив і реалізовує на практиці методики організації лікувально-розвивального дозвілля хворих, зокрема проводимо тренінг, під час якого діти намагаються готувати їсти. Ми прагнемо навчити їх самообслуговуванню. Переконані: краще докласти більше зусиль, шоб навчити дітей цим навичкам у ранньому віці, аніж потім залучати багатьох спеціалістів для їх обслуговування та реабілітації. На жаль, нині значно менше коштів виділяється на вузьконаправлені бюджетні програми, однак згодом доводиться суттєво фінансувати ті самі інтернати, у яких доглядають таких пацієнтів. Частковою реабілітацією пацієнтів займаються як психологи і педагоги з відповідною освітою, так і медсестри, оскільки вони цьому навчені. Це один із перспективних напрямків нашої роботи. Крім того, особливістю нашого відділення є те, що ми приділяємо велике значення навчанню батьків допомогати своїм дітям. У дорослих нерідко виникають запитання, як правильно займатися з дітьми, як їх краще соціалізувати тощо. Про все це вони можуть дізнатися на заняттях «Школи батьківської компетенції» при відділенні, котра працює вже близько 2 років. За цей час ми переконалися: коли до реабілітації дитини долучаються обоє — і мати, і батько — її стан значно поліпшується. Під час зустрічей присутні ознайомлюються з теоретичним блоком теми, а потім батьки можуть розповісти, із якими проблемами зіткнулися саме вони. Крім того, такі заняття допомагають батькам познайомитися один з одним, зблизитися родинами, адже в багатьох — проблеми подібні, і вони, як ніхто, можуть зрозуміти переживання один одного. Завдання цієї унікальної для нашої

області «Школи» — допомогти батькам усвідомити, що їх дитина хвора, та, незважаючи на це, сім’я повинна жити сьогоденням, а не минулим. ВЗ Чи задовольняють маленьких пацієнтів та їх батьків умови перебування у вашому закладі? — Звісно, позитивним змінам у роботі відділення значною мірою посприяв той факт, що у 2014 році тут було розпочато ремонт, якого приміщення не бачило з 1975-го. До того умови перебування дітей у лікарні були вкрай незадовільними: відсутність належного температурного режиму, зношені мережі водо- і теплопостачання, санітарно-технічне устаткування, та ще й стан покриття підлоги наражав дітей на ризик травмування. Ми зверталися із цією проблемою до депутатів обласної ради VI і VII скликань, і вони не залишили лікарню без допомоги. Ремонт було проведено в три етапи, зокрема із заміною тепломережі, водогону, сантехнічного устаткування, підлоги, вікон тощо. Усього з обласного бюджету на ремонт відділення спрямували майже 3 млн грн. Крім того, у приміщенні повністю оновлено меблі та відповідний інвентар, оснащено кабінети. Посприяли у цьому й благодійники. Переконаний: спільними зусиллями ми змінимо не лише стіни нашого закладу, а і його наповнення, як кадрове, так і методологічне. Звісно, для цього потрібно багато й наполегливо працювати, аби не тільки в окремо взятому закладі, а й на рівні держави змінювати підходи до лікування маленьких пацієнтів, впроваджувати нові сучасні практики, забезпечувати комплексність психоневрологічної допомоги та її надання з раннього віку. Наталія ХОМЕНКО, спеціально для «ВЗ», м. Житомир

РІВНЕНЩИНА

ЕНДОПРОТЕЗУВАННЯ ЗА РАХУНОК МІСЬКОЇ ВЛАДИ Рівняни, які потребують ендопротезування, відтепер зможуть отримати імпланти безкоштовно. Про це потурбувалися міська влада та адміністрація Рівненської центральної міської лікарні.

З Георгій ЧЕХОВИЧ, завідувач обласного центру артрології та відновного лікування Центральної міської лікарні м. Рівне

початку цього року в Рівному працює міська програма із забезпечення жителів міста ендопротезами кульшових і колінних суглобів. Нещодавно заклад отримав першу партію імплантів. Наразі нам надали 12 якісних штучних суглобів (з яких 2 — колінні, а інші — кульшові, у тому числі цементні та безцементні) виробництва швейцарської компанії Mathys. До кінця року розраховуємо отримати наступну поставку. Ці ендопротези надаватимемо пацієнтамрівнянам, яким встановлено групу інвалідності. Загалом програма розрахована на 5 років, і рівень обсягів постачання поступово збільшуватиметься. Тож ми сподіваємося, що

нам вдасться ліквідувати чергу на ендопротезування. Сьогодні в області на штучні суглоби очікують понад 700 хворих, приблизно 10% із них — рівняни. До того ж відповідно до програми нашому центру мають поставити також інструментарій, адже те обладнання, яким ми користуємося, потребує оновлення. Варто зауважити, що обласний центр артрології та відновного лікування ЦМЛ м. Рівне вже понад 25 років є одним із найкращих в Україні. Ми серед лідерів із проведення артроскопічних операцій на всіх великих суглобах. Сьогодні маємо все необхідне для таких оперативних втручань, тоді як раніше була проблема з електр онно-оптичними перетворювачами.

Сподіваємося, що й надалі за допомоги міської влади і керівництва лікарні вдосконалюватимемо й оновлюватимемо обладнання, необхідне для успішного та ефективного оперативного лікування пацієнтів. До речі, нещодавно в центрі за допомоги фахівців із Тернополя ми запровадили нову методику лікування так званої паретичної стопи. Ця патологія нині почастішала, виникає внаслідок травм або захворювань опор но-рухового апарату і призводить до втрати функціональності стопи та непрацездатності. Боротися з недугою допомагають консервативні пристрої — підтримувачі стопи. Але є й оперативні методики, зокрема транспозиція м’язів-згиначів на передній відділ стопи, які не дають їй звисати. Ця методика не нова, її було розроблено ще в 60-х роках минулого століття, але сьогодні її модифікували, і саме в сучасному «дизайні» вона впроваджена в нашому центрі. Через 2-3 місяці після операції функція стопи поступово відновлюється, і пацієнти можуть ходити, не плескаючи нею. І це справді реальне вирішення проблеми для людини, котра отримує можливість знову повернутися до нормального життя. Поки що за новою методикою ми прооперували одного пацієнта. Віддалений результат ще невідомий, але найближчий післяопераційний нас цілком задовольняє. Тож ми раді, що відтепер хворим не треба шукати деінде клініку, у якій роблять такі операції. Дана РОМАНЮК, спеціально для «ВЗ», м. Рівне

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ П О Л ТА В Щ И Н А

РЕЗИСТЕНТНИЙ ТУБЕРКУЛЬОЗ:

ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ Є

Не пігулками єдиними

Уперше в історії Організація Об’єднаних Націй готує проведення восени 2018 року Наради високого рівня Генеральної Асамблеї ООН для мобілізації політичної і фінансової підтримки, необхідних для ліквідації епідемії туберкульозу, вирішення проблем діагностики та лікування туберкульозу й особливо його стійких до лікарських засобів форм. Усі ці проблеми стосуються й України, яка, хоч і досягла стабілізації захворюваності на туберкульоз, але епідемії не подолала. Вітчизняним науковцям також є що запропонувати світовій спільноті та людям із тяжкими формами цієї недуги.

Анатолій ЯРЕШКО, професор кафедри внутрішньої медицини №3 з фтизіатрією ВДНЗУ «Українська медична стоматологічна академія», доктор медичних наук, Голова Полтавської обласної спілки фтизіатрів

Попри спільні зусилля Стратегії ВООЗ («ДОТС», «ДОТС+», «Стоп ТБ» тощо) були ефективні в країнах із розвиненою економікою, але вони не дали очікуваного результату в країнах з низькими доходами, де туберкульоз став непосильним тягарем для державного і сімейного бюджетів. Ще більше погіршилася ситуація за останні 20 років, коли епідемія туберкульозу ускладнилася поширенням мікобактерій, стійких до протитуберкульозних препаратів, і штаму, резистентного як до найефективніших препаратів 1-го ряду, так і до резервних. За даними розрахунків ВООЗ, у 2016 році у світі захворюваність на туберкульоз зросла

до 10,4 млн нових випадків, із них у 600 тис. хворих зареєстровано резистентний туберкульоз, причому у 480 тис. — із множинною резистентністю збудника. Така форма недуги набуває хронічного перебігу, хворі постійно виділяють із мокротинням мікобактерії і стають джерелом їх поширення в навколишньому середовищі, інфікують людей і тварин, створюючи умови для підтримки й поширення епідемії туберкульозу. Враховуючи складність ситуації з туберкульозом у світі, Стратегія ВООЗ з ліквідації епідемії туберкульозу до 2030 року передбачає підвищення ефективності лікування хворих до 85%, а хворих із резистентним туберкульозом до 70%, що можливо за умови усунення соціальних і економічних причин поширення недуги, а також технологічного прориву в підвищення ефективності лікування туберкульозу, який очікується до 2025 року.

Більше — не означає краще Стратегічні плани ґрунтуються на розробці нових протитуберкульозних препаратів, 17 із яких перебувають на різних стадіях клінічного випробування, та зміні режимів їх застосування. Ми маємо 75-літній досвід використання хіміопрепаратів у лікуванні хворих на туберкульоз. З появою ізоніазиду та рифампіцину оптимісти сподівалися, що «сторінку інфекційних захворювань буде перегорнуто». Але цього не сталося, сучасна медицина не тільки не подолала епідемії туберкульозу, а й зіткнулася з новою, складнішою проблемою — мультирезистент-

ним і з розширеною резистентністю туберкульозом, що загрожує виникненням якісно нової глобальної епідемії. Нині на ринку представлені нові протитуберкульозні препарати — бедаквилін і деламанід. Понад 70 років медицина йде шляхом, який починався з ефективного лікування недуги 1-2 препаратами. Сьогодні такі хворі одночасно застосовують 4-5, a при резистентних формах — 6-8 протитуберкульозних препаратів. Змінилися і терміни лікування із 6-10 до 20 місяців. На жаль ні ВООЗ, ні МОЗ України не мають аналітичного центру, який міг би відбирати сучасні наукові досягнення з метою пошуку новітніх технологічних напрямків і рекомендувати їх для подальшого наукового та клінічного дослідження. Час усвідомити, що сама природа змушує шукати нові підходи у формуванні стосунків з мікробним світом. Без сумніву, антибактеріальні препарати змінили сучасну медицину і відіграють значну роль у боротьбі з багатьма інфекціями, але сьогодні очевидно, що з таким самим успіхом антибактеріальні препарати змінюють і якість мікробного оточення людини, і саму людину. Постійне збільшення кількості препаратів для одночасного прийому й терміну лікування туберкульозу — це не революційний прорив. Половина хворих не витримують такого хіміотерапевтичного навантаження і відмовляються від лікування. Отже, потрібен пошук принципово нових підходів до терапії туберкульозу і його резистентних форм. Таким новим напрямком є хвильові технології.

ПОСТІЙНЕ ЗБІЛЬШЕННЯ КІЛЬКОСТІ ПРЕПАРАТІВ ДЛЯ ОДНОЧАСНОГО ПРИЙОМУ Й ТЕРМІНУ ЛІКУВАННЯ ТУБЕРКУЛЬОЗУ — ЦЕ НЕ РЕВОЛЮЦІЙНИЙ ПРОРИВ. ПОЛОВИНА ХВОРИХ НЕ ВИТРИМУЮТЬ ТАКОГО ХІМІОТЕРАПЕВТИЧНОГО НАВАНТАЖЕННЯ І ВІДМОВЛЯЮТЬСЯ ВІД ЛІКУВАННЯ. ОТЖЕ, ПОТРІБЕН ПОШУК ПРИНЦИПОВО НОВИХ ПІДХОДІВ ДО ТЕРАПІЇ ТУБЕРКУЛЬОЗУ І ЙОГО РЕЗИСТЕНТНИХ ФОРМ. ТАКИМ НОВИМ НАПРЯМКОМ Є ХВИЛЬОВІ ТЕХНОЛОГІЇ

У 2002 році ми вперше застосували інформаційно-хвильову терапію (ІХТ) у поєднанні з протитуберкульозними препаратами. З метою вивчення ефективності ІХТ у лікуванні туберкульозу проаналізовано 226 історій хворих із деструктивним туберкульозом легень, із яких 168 пацієнтів (контрольна група) отримували стандартну хіміотерапію відповідно до категорії, а у 58 хворих (основна група) стандартна хіміотерапія була доповнена ІХТ. У 41 хворого основної групи був уперше діагностований туберкульоз легень (ВДТБ), у 10 — хронічний резистентний туберкульоз легень (ХТБ) і у 7 — ВІЛ/СНІД-асоційований туберкульоз (ТБ + СНІД). У контрольній групі ВДТБ зафіксовано у 99 пацієнтів, ХТБ — у 54, ВІЛ/ СНІД-асоційований туберкульоз — у 15 хворих. Процедуру ІХТ проводили за розробленим нами методом (Деклараційний патент України на винахід №62429 А «Спосіб лікування полірезистентного туберкульозу», 2003 р.). Кількість процедур ІХТ залежала від тяжкості перебігу туберкульозу і бажання хворих. Згідно з результатами дослідження, у хворих з ВДТБ показники припинення бактеріовиділення були однаковими в обох групах, а показники загоєння каверн у пацієнтів основної групи були на 25,6% вищими, у пацієнтів із ХТБ — на 49,4%, з ВІЛ/СНІД-асоційованим туберкульозом — на 53,4%, ніж у хворих контрольної групи. Отже, застосування ІХТ у лікуванні резистентного туберкульозу дає можливість досягти вилікування за 3-6 місяців дешевими препаратами 1-го ряду. Вартість лікування одного хворого із чутливим до антибактеріальних препаратів туберкульозом становить близько 1 тис. грн, лікування його резистентних форм — у 200 разів дорожче, а ефективність — на 50% нижча. Нескладно порахувати, що рекомендована технологія лікування туберкульозу дає можливість отримати багатомільйонну економію. Результати дослідження показали, що ІХТ відновлює чутливість резистентних МБТ до протитуберкульозних препаратів, не має негативних ефектів і протипоказань, посилює сучасну протитуберкульозну терапію, нівелює її побічні реакції, що сприяє досягненню уже сьогодні програмного рівня вилікування хворих на туберкульоз, рекомендованого ВООЗ до 2030 року. Такі результати повністю відповідають настанові ВООЗ «просувати наукові дослідження і розробки, а також забезпечити швидке втілення нових і більш ефективних засобів лікування». Ліки, які ми призначали пацієнтам, належать до найефективніших протитуберкульозних препаратів, до яких була сформована резистентність МБТ. Якщо практика — це критерій істини, то результати наших клінічних досліджень є доказом того, що хвильові технології лікування — це новітній прорив у медицину майбутнього. ХТЛ не протирічать сучасній антибактеріальній концепції, більше того, виводять її із глухого кута резистентності. Сьогодні, коли світова спільнота готується до проведення Наради високого вівня ГА ООН з проблем туберкульозу, не можна не дивуватися, що в Україні, де зберігається епідемія туберкульозу, де частота резистентного і ВІЛ/ СНІД-асоційованого туберкульозу з кожним роком зростає, МОЗ України, зайняте реформуванням найкращої у світі диспансеризаційної, недофінансованої системи охорони здоров’я, не звертає уваги на сучасні новітні технології, які могли б бути втілені в протокол лікування туберкульозу, за 15 років забезпечити ліквідацію епідемії туберкульозу і відкрити світовій спільноті нові шляхи подолання глобальної епідемії туберкульозу, яка поступово перетворюється у світову загрозу.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ЛІКИ, ЩО ЛІКУЮТЬ

19 жовтня 2018 року

ЧИМ МЕНШЕ, ТИМ… КРАЩЕ Чи можна жити з гемофілією так, як усі, чи можна уникнути тяжких наслідків хвороби і передчасної смерті — головні питання прес-конференції, що відбулася 8 жовтня 2018 року за участі провідних спеціалістів і представників громадської організації «Асоціація гематологів України».

ематологи давно шукають способи знизити частоту введення факторів згортання крові, аби підвищити якість життя пацієнтів з гемофілією, поліпшити комплаєнс, а також зменшити потребу в центральних венозних катетерах у дітей. З цією метою, наприклад, інтенсивно розробляли препарати факторів згортання з пролонгованим періодом напіввиведення. Та вирішити проблему вдалося по-іншому: із поставленим завданням введення чудово впоралося нове моноклональне антитіло, істотно підвищивши при цьому ефективність профілактичної терапії кровотеч, а також усунувши проблему інгібіторів FVIII.

ДІЯ БІСПЕЦИФІЧНОГО МОНОКЛОНАЛЬНОГО АНТИТІЛА ЕМІЦИЗУМАБУ

Новітні дані

Вдала імітація Препарат еміцизумаб (ACE910, Hemlibra®), котрий застосовують не внутрішньовенно, а у формі підшкірних ін’єкцій з періодичністю один раз на тиждень, — спільна розробка афілійованих компаній Genentech, Chugai та Roche. Минулого року Hemlibra® здобув прискорене схвалення FDA як революційний лікарський засіб, згодом його схвалило EMA, а також регуляторні органи інших країн, у тому числі й України. Введення Hemlibra® всього один раз на тиждень, ефективно запобігаючи спонтанним і субклінічним кровотечам, дає змогу пацієнтам із гемофілією вести активніший спосіб життя й підтримувати здоров’я у довгостроковій перспективі. Лікування еміцизумабом не можна назвати замісною терапією в прямому сенсі цього слова, та препарат здатен повністю замінити інші антигемофільні засоби. Дія цього химерного біспецифічного гуманізованого моноклонального антитіла спрямована на два фактори згортання крові — FIXа і FX (див. рисунок). Еміцизумаб зв’язується одним «хвостом» із ферментом FIXа, іншим — з FX, розміщуючи їх просторово в найоптимальнішому положенні й стимулюючи в такий спосіб активацію FIXа і каталізованого FX з подальшим утворенням тенази. Таким чином, препарат відновлює функцію дефіцитного активованого FVIII й відповідно нормалізує каскад коагуляції. Потрібно зазначити, що Hemlibra ® лише імітує функцію FVIII, тобто не підвищує його рівень. Отже, еміцизумаб проявляє терапевтичний ефект незалежно від того, страждає пацієнт на інгібіторну форму гемофілії А чи ні.

Показники успіху Еміцизумаб, на щастя, досить швидко став доступним для пацієнтів із гемофілією А, хоча й пройшов достатню кількість надійних клінічних досліджень. Уже в попередніх експериментах з приматами експериментальний на той час ACE910 продемонстрував просто-таки дра-

ної терапії та лікування на вимогу. Річний показник епізодів кровотеч становив 17,2 випадку (95% ДІ: 12,4-23,8) під час превентивного лікування обхідними агентами й тільки 0,2 випадку в разі профілактики еміцизумабом. Ці результати підтвердилися під час оновленого аналізу, що включав дані за 6 додаткових місяців спостереження і по 40 пацієнтах додатково. Не було виявлено жодних тяжких побічних ефектів (включаючи тромбоемболію та тромботичну мікроангіопатію), також в учасників не спостерігали імунних реакції до моноклонального антитіла.

матичний ефект. А в першому дослідженні за участі здорових добровольців (40 осіб азійської та 24 європейської раси) було встановлено лінійний фармакокінетичний профіль препарату у здорових добровольців і період напіввиведення в 4-5 тижнів (за одноразового підшкірного введення в дозі до 1 мг на 1 кг маси тіла). В експериментах ex vivo це моноклональне антитіло скорочувало активований парціальний тромбопластиновий час і дозозалежно підвищувало пікові показники синтезу тромбіну. При цьому не було виявлено жодних виражених побічних ефектів. Під час відкритого нерандомізованого дослідження зі збільшенням дози фази I 18 пацієнтів із Японії з тяжкою формою гемофілії А (11 з інгібіторами, 7 — без) отримували 1 раз на тиждень підшкірні ін’єкції еміцизумабу в дозах 0,3 мг/кг, 1 мг/кг або 3 мг/кг протягом 12 тижнів. Кінцевими точками дослідження були безпечність, фармакокінетичний профіль і річна кількість епізодів кровотеч. Автори виявили значне зменшення середніх показників кількості геморагій протягом року: зниження з 32,5 до 4,4 (група дози 0,3 мг/кг), з 18,3 до 0 (1 мг/кг) і з 15,2 до 0 (3 мг/кг). Кровотечі зовсім не виникали у 73% (8 з 11) пацієнтів з інгібіторами до FVIII, й у 71% (5 із 7) осіб — без. Подальші спостереження визначили профіль безпечності препарату: про випадки тромбоемболії не повідомлялося взагалі, також у крові пацієнтів не було виявлено нейтралізуючих антитіл проти еміцизумабу. Трохи згодом були опубліковані результати III фази відкритого багатоцентрового рандомізованого дослідження HAVEN I. У ньому взяли участь 109 пацієнтів віком ≥12 років з інгібіторами до FVIII. У пацієнтів, у яких еміцизумаб застосовували з профілактичною метою, виявлено суттєве зменшення річної кількості епізодів кровотеч: 2,9 випадку (95% ДІ: 1,7-5,0). У досліджуваних контрольної групи, котрі не отримувала жодного профілактичного лікування, цей показник

становив 23,3 випадку (95% ДІ: 12,3-43,9). Тобто встановлено істотну різницю у 87% на користь еміцизумабу (р<0,001). Також вивчали побічні дії еміцизумабу: у 3 пацієнтів розвинулася тромботична мікр оангіопатія, у 2 учасників спостерігали інші події тромботичного характеру. Вказані ефекти були пов’язані з кумулятивною дозою активованого концентрату протромбінового комплексу понад 100 МО/кг/24 години, котрий застосовували для лікування значних кровотеч. У разі монотерапії еміцизумабом або комбінованої терапії вказаним препаратом і рекомбінантним активованим фактором VII (rFVIIa) побічних ефектів виявлено не було. Можливим поясненням підвищення частоти тромботичних подій може слугувати той факт, що активність біспецифічного антитіла залежить переважно від кількості синтезованого FIXа, оскільки активований концентрат протромбінового комплексу містить FIXа. З урахуванням цих даних виробник рекомендував застосовувати препарат у поєднанні з іншими лікарськими засобами для зниження ризику виникнення тромботичних подій. (Є дані, що обхідні агенти й еміцизумаб виявляють у деяких випадках синергічний ефект.) У разі дотримання цих рекомендацій побічні ефекти не виникали, що було підтверджено додатковим аналізом даних, отриманих протягом періоду спостереження, тривалість якого була на 6 місяців більшою. Під час базового клінічного дослідження HAVEN 2 фази III були отримані проміжні результати. У ньому брали участь 20 дітей віком 2-12 років з інгібіторами FVIII. У 87% учасників, які отримували превентивні ін’єкції еміцизумабу, кровотеч не виникало. Індивідуальний аналіз частоти подій за участю 13 дітей показав, що профілактика за допомогою еміцизумабу забезпечувала зменшення кількості епізодів кровотеч, які вимагали медичного втручання, на 99% порівняно з попередньою терапією обхідними агентами. Аналогічне зменшення кількості епізодів геморагій спостерігали й у разі профілактич-

У клінічних дослідженнях HAVEN 3 фази III, що охопили 152 учасників віком ≥12 років з гемофілією A без інгібіторів FVIII, оцінювали ефективність та безпечність профілактики кровотеч за допомогою еміцизумабу порівняно з відмовою від превентивних заходів (використання замісної терапії FVIII епізодичне або за потреби). Встановлено, що еміцизумаб у разі застосування 1 раз на тиждень або 1 раз на 2 тижні забезпечував відповідно 96- і 97-відсоткове (p<0,0001) зменшення кількості спинених кровотеч порівняно з контроль ною групою. У 55,6 і 60,0% учасників, які отримува ли монок лона льне антитіло, узагалі не виникало кровотеч. Примітно, що еміцизумаб на 68% зменшив частоту кровотеч у перерахунку на рік порівняно зі стандартним веденням гемофілії A. У клінічних випробуваннях HAVEN 4 фази III, у яких оцінювали використання еміцизумабу 1 раз на 4 тижні у 48 осіб віком ≥12 років з гемофілією A з інгібіторами до FVIII і без них, виявили, що препарат забезпечив медіану частоти кровотеч у перерахунку на рік у межах 0,0. При цьому 56,1% пацієнтів узагалі не страждали на геморагії, а у 90,2% зазначено 3 і менше спинених кровотеч. Результати клінічних досліджень, які відтворюють у поточних роботах, дали змогу швидко закінчити всі процедури реєстрації препарату та розширити показання до його застосування (у межах гемофілії А). На Заході навіть говорять про перегляд стандартів профілактичної терапії. Та вже за неповний рік багато пацієнтів змогли відчути різницю між стандартною превентивною терапією кровотеч і профілактикою еміцизумабом. Цей препарат не просто підвищує якість життя пацієнтів із гемофілією — він разюче змінює її. Звісно, на краще. Practical aspects of extended half-life products for the treatment of haemophilia https://doi. org/10.1177/2040620718796429 Hemlibra’s Remarkable Efficacy A Beacon For Hemophilia Patients https://www.managedcaremag. com/archives/2018/2/hemlibrasremarkable-efficacy-beaconhemophilia-patients Emicizumab-kxwh: First Global Approval 10.1007/s40265-018-0861-2 https://www.roche.com/media/ releases/med-cor-2018-05-21.htm Inhibitors in Hemophilia A: A Pharmacoeconomic Perspective. https://www.ncbi.nlm.nih.gov/ pubmed/29220854

РЕТРОСПЕКТИВА

РОЗДІЛЯЙ ТА ОЧИЩУЙ За даними дослідження вчених з Амстердамського університету, опублікованого на початку жовтня в Clinical Journal of the American Society of Nephrology, приблизно у 2% дітей, які перебувають на діалізі, ниркова функція відновлюється протягом 2 років після початку такого лікування. Як резюмують автори, «пацієнти на діалізі з васкулітом, хронічною нирковою недостатністю та гемолітичним уремічним синдромом мають більший шанс на одужання, і це обов’язково потрібно враховувати під час планування трансплантації нирок у таких дітей».

азначені результати можна вважати своєрідною віхою для такої порівняно молодої галузі й приводом загадати ключові етапи еволюції діалізу, що провели нас від архаїчного катарсису до сучасної діалізотерапії та персоналізованої професійної допомоги пацієнтам із критичними порушеннями ниркової функції.

Начисто Своєрідний етимологічний прадід діалізу — катарсис, концепція, котра походить від грецького дієслова «чистити», «очищати». Цю терапевтичну методику, яка полягає в очищенні крові від домішок, застосовували ще у Стародавній Месопотамії: у ті часи вважали, що саме нечиста кров спричиняє більшість захворювань. Катарсис проводили здебільшого із залученням шкіри та травного тракту. Найчастіше рекомендованими засобами фізичного катарсису були гарячі ванни, що зумовлювали блювання, клізми та різноманітні проносні засоби. Згодом почали застосовувати кровопускання. Авторами ідеї катарсису вважають Гіппократа і Галена. У своїй теорії чотирьох рідин Гіппократ вказує: «Ті речі, які вимагають виведення, повинні бути виведені, а хвороби, що виникають унаслідок «переповнення», лікуються через виснаження; ті, які розвиваються внаслідок виснаження, лікуються шляхом «переповнення», й загалом — хвороби виліковуються їх «протиріччями». Гален не до кінця поділяв ці ідеї. Він вважав, що початок захворювання — у забрудненні крові токсинами. І єдиний засіб позбутися недуги, на його думку, — видалити токсини безпосередньо із серцево-судинної системи через множинні процедури кровопускання. Літературні пам’ятки здебільшого вказують на те, що ідею катарсису як методу очищення організму від уремічних токсинів

використовували до XVIII століття. Проте на подібні знахідки можна натрапити навіть у медичних працях ХХ і ХХІ століть. Наприклад, медичний довідник «Захворювання нирок: компаньйон для лікарів та студентів», написаний Максом Розенбергом на початку XX століття, містить таку рекомендацію: «У разі тяжких симптомів уремії крововтрата дає пацієнту суттєве, хоча минуще полегшення так само, як і при гострій уремії. Зважаючи на вираженішу анемію, кровопускання при гострій уремії слід виконувати дуже обережно і з обмеженнями: при тяжкій анемії не більше 300 см3. …У випадку постійного нездужання може бути корисним промивання шлунка». Варто наголосити, що всього-на-всього 15 років розділяють видання рекомендацій Розен берга від першого успішного гемодіалізу, виконаного Віллемом Колффом у 1945 році.

Минаючи етап випробувань Віллем Колфф — винахідник першої штучної нирки — згадував у мемуарах одного хворого на уремію: «Його звали Джон Брунінг, він був 22-річним сином дрібного фермера із села неподалік Гронінгена, що в Нідерландах. Мені довелося сказати його матері, що він безсумнівно помре. І тоді я відчув невимовне безсилля. Я запитав себе: а що, якби була можливість видалити щонайменше 20 грамів сечовини або інших продуктів обміну речовин з його крові та зупинити безконтрольне блювання? А чи не можна видаляти по 20 грамів день за днем й залишити його в живих?» Його смерть була недаремною — вона стала поштовхом до активних дій, що врешті-решт дали результат. У 1938 році Колфф влаштувався в Університет Гронінгена, де через два роки розпочав експерименти з плазмою та целофаном. Невдовзі

ГАЗЕТА ВИХОДИТЬ ІЗ 1990 РОКУ

08198 60965 86181

ІНДЕКС ПІЛЬГОВИЙ ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

СПІВЗАСНОВНИКИ ГАЗЕТИ: ПРОФСПІЛКА ПРАЦІВНИКІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ ТОВ «РЕДАКЦІЯ ГАЗЕТИ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я» Свідоцтво про реєстрацію КВ №22709-12609ПР від 30 травня 2017 року

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ Й ОРГАНІЗАЦІЙ

Нідерланди захопили нацисти, і він перебрався в глушину — у невелике містечко Кампен, де працював терапевтом. На новому місці Колфф не облишив ідеї розробки діалізатора. Він долучив до своєї роботи 5 досвідчених технологів, домовився з постачальниками, й у 1943 році апарат був готовий. Діалізатор Колффа являв собою 30-метрову целофанову трубку, обмотану навколо барабана з планками, наполовину зануреного в столітрову ємність із діалізуючим розчином. Барабан обертали вручну. Кров самостійно надходила порціями в трубку із катетеризованої периферичної судини. У міру обертання барабана вона перетікала по трубці, на кінці якої розташовувався невеликий насос і «пастка» для тромбів і бульбашок повітря. Очищену в такий спосіб кров повертали до судини. На відміну від колег і попередників, Віллем Колфф дослідів на тваринах не ставив, а одразу почав лікувати такою ротаційною ниркою людей. Першій пацієнтці з уремією провели 12 сеансів діалізу, котрі супроводжувалися помітним клінічним і лабораторним ефектом, але через деякий час доступні для катетеризації вени закінчилися, й хвора померла. Протягом двох років така сама доля спіткала ще 14 пацієнтів Колффа. Однак 67-річна жінка з гострою нирковою недостатністю, зумовленою септицемією, вийшла з уремічної коми й одужала після 11 годин діалізу. До першого успіху ротаційної нирки Колффа у 1945 році колеги поставилися скептично, продовжуючи надавати перевагу більш традиційній безбілковій дієті. Однак із часом, після черги технологічних вдосконалень, які дали змогу видаляти надлишки води з організму й збільшити міцність мембрани, апарат усе-таки впровадили в нефрологічних відділеннях деяких лікарень США та Європи.

Нова ера в нефрології Колфф перебрався до Сполучених Штатів, де модифікував дизайн апарату й представив уже нову модель Kolff-Brigham, яку почали широко застосовувати починаючи з 50-х років. Наступна нирка Watschinger-Kolff із подвійною котушкою давала змогу краще контролювати ультрафільтрацію. Пристрій Travenol, котрий було побудовано з використанням цієї моделі, став найбільш уживаним у перші роки апаратного діалізу. Колфф ще деякий час «бавився» з нирками, а потім перейшов до вирішення інших завдань біоінженерії. Паралельно створювали аналоги. Певних успіхів досягли американці Леонард Скеггс і Джек Леонардс, які пішли дещо іншим шляхом. (Крім того, їм одразу вдалося залучити до свого проекту спонсорів.) В 1948 році вони створили пластинчатий діалізатор, де замість довгої трубки кров протікала між двома пластинами з целофану і гумовими стінками по боках, які зовні омивалися потоком рідини. Їх версія була компактнішою, потребувала менше рідини й загалом виявилася ефективнішою. Галузь почала стрімко розвиватися. У 1958 році Морт Максвелл опублікував нову техніку введення катетера в черевну порожнину, започаткувавши методику циклічного перитонеального діалізу. Дослідження Фреда Боенса перевели перитонеальний діаліз із категорії експериментальних методів лікування до контрольованої й обґрунтованої клінічної процедури, котра не тільки рятувала життя у гострих випадках ниркової недостатності, а й могла слугувати методом домашнього діалізу. Паралельно розвивався і гемодіаліз. Наприкінці 50-х років швед Нільс Альвуд і канадець Гордон Мюррей самостійно розробили техніку гемодіалізу і дуже швидко її реалізували. В 1960 році було проведено перший ефективний гемодіаліз із застосуванням тефлону: втручання у 39-річного пацієнта з уремією на тлі хронічного гломерулонефриту тривало 72 години. Цьому пацієнту пощастило прожити ще 11 років, чергуючи діаліз у лікарні та вдома. Перші процедури стали початком епохи тривалого нічного гемодіалізу, а в 1964 році у Великій Британії було запущено першу у світі програму домашнього гемодіалізу, котру пацієнти виконували самостійно двічі на тиждень по 14-16 годин. Бурхливий розвиток галузі допоміг значно подовжити тривалість життя пацієнтів із нирковими захворюваннями: люди, яким не давали й місяця, змогли жити роками, хоча й з певними незручностями. Залишається єдиний та дуже прикрий парадокс: діалізних центрів і коштів на цю процедуру бракує й сьогодні. Навіть у дуже розвинених країнах.

Генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»............. ЮЛІЯ НОВГОРОДСЬКА Головний редактор...............МАРИНА БУРМАКА

* ТОВАРНИЙ ЗНАК ЗА ЛІЦЕНЗІЄЮ

ВИДАВЕЦЬ: ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

Спеціальний кореспондент.......................СВІТЛАНА ТЕРНОВА Випусковий редактор...............ІРИНА ХОМЧУК

АДРЕСА: 04210, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 11, корп. 1

Редактор відділу оперативної інформації................................ТЕТЯНА КОЛІСНИК

ДЛЯ ЛИСТІВ: 04211, м. Київ, а/с 138

Літературне редагування та коректура..............................ЛАРИСА БОБРУЄНКО

ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: vz@vz.kiev.ua

Дизайн та верстка.................АННА ПЕРЕВЕРТЕНЬ

Підготувала Любомира ПРОТАСЮК, спеціально для «ВЗ»

Відповідальним за випуск номера є головний редактор. Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій. Редакція не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, прізвищ та імен, інших даних несуть автори публікацій. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети, рукописи не рецензуються і не повертаються. Матеріали, що публікуються на правах реклами Друк офсетний. Умовних друк. арк. 2.

Загальний наклад 10 000 Замовлення №0510321 Віддруковано у ДВ «Преса України»: 03048, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 50.

Відділ реклами........................ІРИНА ПАВЛЕНКО ...............................................СВІТЛАНА КУРЧЕНКО

Виходить один раз на два тижні у п’ятницю