Ваше Здоров'я №07-08

№07 08 (1186 1187) 22.02.2013 УКРАЇНЦІ МОЖУТЬ НЕ ПОМИРАТИ В україні до питань імунізації залучається все більше «псевдоекспертів». і це впливає на програму імунізації в країні. Прикладом став 2008 рік, коли була зірвана програма додаткової імунізації проти кору та краснухи. результат ми спостерігаємо зараз в україні: більше 12 тис. випадків кору в минулому році!

Газета МОЗ України і галузевої профспілки

www.vz.kiev.ua

зВідКИ В уКраїНсьКіЙ медИЦИНі

ПрофеСії-Привиди?

16 СТОР.

ПЕП: ТРИ ДНІ НА РОЗДУМИ діти з ураженнями нервової системи, яке маскують діагнозом «ПеП», отримують велику кількість препаратів, що не повинні застосовувати новонародженим. «актовегін», приміром, який не має жодного відношення до доказової медицини.

20 СТОР.

НА ШЛЯХУ ДО МІЖНАРОДНОГО СТАТУСУ фінансування медичних закладів україни залишає бажати кращого. Керівництво лікарень, як правило, чекає матеріальної допомоги від інвесторів чи від бюджету. але навіщо ходити із «простягнутою рукою», якщо клініка може сама заробляти, приміром, лікуючи іноземців?

22

СТОР.

Поглиблення наукових знань і розвиток медицини сприяли тому, що з часом з’являється дедалі більше нових лікарських спеціальностей. якщо дотримуватися класичного «всі професії важливі, всі професії потрібні», логічно було б автоматично зараховувати всі ці спеціальності до переліку затверджених. якщо ж проводити відбір «головних» і «другорядних» серед них, постає закономірне запитання — хто це робитиме? зрозуміти, як це відбувається в україні — виявилося справою непростою. Поки що лекало, за яким виміряють параметри офіційно визнаних лікарських спеціальностей, не вписується у прямі зрозумілі лінії, прийняті у цивілізованому світі. а от кривих ліній вистачає. як і діаметрально протилежних точок зору на причини появи та шляхи розв’язання цієї проблеми.

6

СТОР.

ЯКІСТЬ ЛІКІВ В УКРАЇНІ: КОМУ ЗАКОНИ ПИСАНІ? заявляючи про європейський вибір, україна «приміряє» на себе європейські стандарти, особливо у таких важливих сферах, як здоров’я нації, подовження тривалості життя і забезпечення його належної якості. Навіть вибудувавши ефективну систему охорони здоров’я, досягнути успіхів у цих напрямках не вдасться без гарантії якості і безпечності ліків. тож логічно, що ці питання останнім часом потрапили під «приціл» державної уваги. Нарешті україна перейшла рубікон у цій царині — нині встановлено єдині вимоги до всіх виробників ліків, прийняті міжнародною спільнотою. Втім, заклик «жити як у розвиненому світі» у декого не завжди асоціюється із бажанням дотримуватися його «золотих стандартів», особливо, коли своя сорочка виявляється ближче до тіла. Продовження на стор.

4-5

НОВИНИ ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ЦК ПРОФСПІЛКИ (виходить з 1990 року)

Індекс 08198 для індивідуальних передплатників Індекс 60965 для підприємств і організацій СПІВЗАСНОВНИКИ ГАЗЕТИ: Міністерство охорони здоров’я України Профспілка працівників охорони здоров’я України ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» Свідоцтво про реєстрацію КВ №8202 від 10 грудня 2003 року

Видавець – ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

Редакційна колегія БЕРНИК М.П. – генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» БАХТЕЄВА Т.Д. – голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, заслужений лікар України, доктор медичних наук БЕРЕГОВИЙ Д.В. – завідувач ЛОР-відділення Волочиської ЦРЛ Хмельницької обл., заслужений лікар України, кандидат медичних наук БОЙЧУК Т.М. – ректор Буковинського державного медичного університету, доктор медичних наук, професор ВЕСЕЛЬСЬКИЙ В.Л. – помічник президента НАМН України, кандидат медичних наук, заслужений лікар України ВОРОНЕНКО Ю.В. – ректор НМАПО ім. П.Л. Шупика, доктор медичних наук, професор, академік НАМН України ГАРНИК Т.П. – директор Державного підприємства «Комітет з питань народної і нетрадиційної медицини МОЗ України», доктор медичних наук, професор ЗАБОЛОТНИЙ Д.І. – директор Державної установи «Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка НАМН України», доктор медичних наук, професор, академік НАМН України ЗАГОРІЙ В.А. – голова Наглядової ради ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», завідувач кафедри клінічної промислової фармації та клінічної фармакології НМАПО імені П.Л. Шупика, доктор фармацевтичних наук, професор ЗОЗУЛЯ І.С. – проректор з наукової роботи НМАПО ім. П.Л. Шупика, доктор медичних наук, професор ЗОЗУЛЯ Ю.П. – директор Інституту нейрохірургії НАМН України, академік НАМН України КНЯЗЕВИЧ В.М. – голова правління Української ліги сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги, доктор медичних наук КОВАЛЬ В.М. – голова Профспілки працівників охорони здоров’я України КОВАЛЬЧУК Л.Я. – ректор Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського, доктор медичних наук, професор, членкореспондент НАМН України МІШАЛОВ В.Г. – завідувач кафедри хірургії №4 НМУ ім. О.О. Богомольця, доктор медичних наук, професор МОСКАЛЕНКО В.Ф. – ректор Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, доктор медичних наук, професор, академік НАМН України, віце-президент НАМН України ПИРІГ Л.А. – професор кафедри нефрології НМАПО імені П.Л. Шупика, доктор медичних наук, професор, членкореспондент НАН України, академік НАМН України ПРОДАНЧУК М.Г. – директор Інституту екогігієни і токсикології імені Л.І. Медведя, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент НАМН України УСІЧЕНКО І.Г. – президент Товариства Червоного Хреста, кандидат медичних наук, заслужений лікар України ЧЕКМАН І.С. – завідувач кафедри фармакології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, член-кореспондент НАН і НАМН України ЩЕГЛОВ В.І. – директор Науковопрактичного центру ендоваскулярної нейрорентгенохірургії НАМН України, заслужений лікар України, академік Всесвітньої академії комплексної безпеки

Першочергові завдання реформування системи ЕМД

У

Міністерстві охорони здоров’я України відбулося розширене засідання оперативного штабу з питань запровадження Закону «Про екстрену медичну допомогу». Захід пройшов під головуванням заступника Міністра охорони здоров’я України Олександра Толстанова за участю директора Українського науково-практичного центру екстреної медичної допомоги і медицини катастроф МОЗ Володимира Юрченка, директора департаменту реформ та розвитку медичної допомоги МОЗ Миколи Хобзея, начальника відділу екстреної медичної допомоги та медицини катастроф МОЗ Михайла Стрельникова, запрошених заступника Міністра АР Крим, керівників Держінвестпроекту України та Держспецзв’язку України, заступників начальників управлінь охорони здоров’я облдерж­а дміністрацій, м. Києва та Севастополя, які відповідають у своєму регіоні за впровадження закону «Про екстрену медичну допомогу», а також керівників регіональних центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. Як зазначив Олександр Толстанов, наразі, задля успішного реформування системи екстреної медичної допомоги, перед керівниками на місцях стоять кілька першочергових завдань. Одне з них — це належна підготовка приміщень для диспетчерських ЕМД, а саме оперативних залів для диспетчерів і кімнат для розміщення серверів. Також оновлення парку карет «швидкої» за рахунок не лише державного, але й місцевих бюджетів. Крім того, регіони мають тісно й ефективно співпрацювати із Держінвестпроектом України, адже одним із наступних кроків має стати встановлення у диспетчерських пунктах серверного та комутаційного обладнання, а також дооснащення машин «швидкої» GPS-навігацією. На це, за інформацією Держінвестпроекту, потрібно близько 300 млн грн. Важливим елементом реформування служби має стати чітка маршрутизація дзвінків ЕМД у регіонах, яка повинна завершитись уже до

початку квітня. Визначення Держспецзв’язком України радіочастот для кожної з областей дозволить диспетчерським та бригадам «швидкої» перебувати на безперебійному та оперативному зв’язку. Тож задля пришвидшення роботи фахівці на місцях так само мають бути у тісній співпраці зі зв’язківцями. За інформацією регіонів, щодоби у кожному з них приймається від 1,5 тисячі до 2,5 тисяч викликів. Наразі загальна цифра по державі становить 1 млн 123 тис. викликів від початку року. У більшості виїздів, як стверджують керівники на місцях, вдається дотриматись нормативів прибуття швидкої до пацієнта (10 хвилин у містах та 20 — у сільській місцевості). Проте, як зауважують у МОЗ, така інформація є подеколи недостовірною або некоректною. Насправді відсоток доїзду в межах нових нормативів менший за стовідсотковий, як про це звітують регіони. За даними Міністерства, рівень їхнього виконання у місті становить близько 84,6%, а в сільській місцевості — 78,4%. Саме тому керівництво МОЗ нагадало: нормативи прибуття швидкої допомоги до пацієнта можуть бути перевищені на 10 хвилин з урахуванням метеорологічних умов, сезонних особливостей. Це не означає, що регіони мають подавати неточну інформацію щодо швидкості доїзду до пацієнтів, керівники на місцях натомість повинні подбати про усунення причин такої суттєвої затримки, як от: забезпечення карет «швидкої» пальним; ремонт та розчищення доріг; розвиток інфраструктури населених пунктів, зокрема освітлення вулиць; наявність дороговказів та номерів на будинках. Учасники засідання обговорили питання можливості звернення до ДАІ України з проханням за потреби розглянути можливість виділення для карет ЕМД окремих дорожніх смуг. МОЗ вкотре наполягло на чіткій звітності регіонів

щодо забезпечення бригад ЕМД лікарськими засобами, зокрема наркотичними, і виробами медичного призначення. Під час засідання було проведено аналіз телефонних звернень на «гарячі лінії», створені у регіонах. Визначено, що там, де роботу налагоджено на високому рівні, наприклад, на Чернігівщині, значно зменшилася кількість скарг населення на роботу служби ЕМД. Адже громадяни мають можливість поставити запитання, які їх хвилюють, точніше сформулювати свою потребу у медичній допомозі. Однак за увесь час дії «гарячих ліній», за даними МОЗ, на деякі з них не надійшло жодного телефонного дзвінка. Це означає, що роботу із поінформування громадськості, зокрема через ЗМІ, проведено неналежним чином. Тож, за дорученням МОЗ, регіони зобов’язані виправити ситуацію та провести роботу подібну до тієї, що провела Чернігівщина. Представники Міністерства нагадали колегам, що основні стратегічні моменти реформування екстреної медичної допомоги мають бути завершені до кінця року. Керівництво МОЗ опрацювало надані територіями щорічні плани регіонального розвитку системи ЕМД, затверджені підписами голів ОДА. Вказано на несвоєчасність подання та некоректність форми виконання таких планів більшістю областей. При цьому м. Севастополь досі не надіслав даний план до Міністерства. Прес-служба МОЗ України

Подолання епідемії СНІДу та туберкульозу

П

ід час зустрічі з Міністром охорони здоров’я України Раїсою Богатирьовою регіональний директор Об’єднаної програми ООН з ВІЛ/СНІД (ЮНЕЙДС) у Східній Європі і Центральній Азії Жан-Елі Малкін наголосив на тому, що Україна готова бути лідером у європейському регіоні в питаннях подолання епідемії СНІДу та туберкульозу. Він також відзначив прогрес, який спостерігається останнім часом в Україні у сфері боротьби з ВІЛ/СНІД. За словами пана Малкіна, це стало результатом послідовних, системних та активних дій з боку керівництва України в цілому та Міністра охорони здоров’я України зокрема. Разом з тим регіональний директор ЮНЕЙДС вважає за необхідне докласти ще чимало зусиль для покращення доступу до лікування людей, які живуть з ВІЛ. Саме цей пріоритет покладено в основу Концепції Загальнодержавної соціальної цільової програми протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу на 20142018 роки, роботу над якою найближчим часом буде завершено. Ця Концепція розроблялася з урахуванням результатів аналізу виконання Загальнодержавної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009-2013 роки та за підтримки ЮНЕЙДС. Раїса Богатирьова запевнила свого співрозмовника в тому, що МОЗ України сприятиме

якомога швидшому затвердженню Загальнодержавної соціальної цільової програми протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу на 2014-2018 роки на законодавчому рівні. Міністр наголосила на тому, що Програма міститиме весь спектр заходів, спрямованих на досягнення Цілей розвитку тисячоліття ООН щодо зупинення до 2015 року поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу і скорочення їхніх масштабів. Метою Програми, за словами Міністра, є зниження рівня захворюваності і смертності від ВІЛ-інфекції/СНІДу шляхом забезпечення державою сталості системи надання якісних і доступних послуг із профілактики та діагностики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду і підтримки людей, які живуть з ВІЛ, у контексті реформи системи охорони здоров’я та соціальної сфери.

«Ми високо цінуємо допомогу та підтримку, яку надає Україні ЮНЕЙДС та Глобальний фонд для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією, в тому числі щодо нашого прагнення посилити державне лідерство у боротьбі з соціально небезпечними хворобами, — зауважила Міністр охорони здоров’я.

— Це мотивує нас до динамічної розбудови Українського центру контролю за соціально небезпечними хворобами». Сьогодні, за словами Раїси Богатирьової, ця новостворена державна установа проходить ряд процедур моніторингу, контролю та оцінок для підтвердження на відповідність статусу основного реципієнта програм Глобального фонду. Зі свого боку, регіональний директор ЮНЕЙДС пообіцяв, що його організація і надалі підтримуватиме Міністерство охорони здоров’я України для пришвидшення досягнення результатів на цьому шляху. Пан Малкін також висловився за необхідність вдосконалення правового середовища в Україні для подолання існуючих перепон у наданні нашій країні міжнародної допомоги для посилення боротьби із СНІДом, туберкульозом та іншими соціально небезпечними хворобами, а також за підвищення доступності лікувальних препаратів хворим на ВІЛ/СНІД. Прес-служба МОЗ України

2 Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

НОВИНИ

22 лютого 2013 року

Микола Азаров: В Україну мають потрапляти тільки перевірені ліки за доступною ціною

П

ро це заявив Прем’єр-міністр України Микола Азаров під час засідання Кабінету Міністрів 13 лютого 2013 року. Закон про ліцензування імпорту лікарських препаратів покликаний реалізувати основну вимогу: в Україну мають потрапляти тільки препарати, які реально використовуються у світовій медичній практиці, і за ціною, яка співставна з ціною у сусідніх країнах. Глава Уряду наголосив: «Закон про ліцензування імпорту ліків пройшов максимальне обговорення з громадськістю, лікарями, учасниками ринку». За його словами, після прийняття закону минуло сім місяців — цілком достатньо часу, щоб виконати всю необхідну роботу із впровадження його в дію. «Однак певні ділки фармацевтичного ринку разом із недобросовісними чиновниками зробили все, щоб

зірвати дію норм цього закону», — заявив Микола Азаров. Він нагадав, що на минулому засіданні Уряд розглянув стан справ із впровадженням системи ліцензування. Було прийнято рішення запроваджувати цю систему у кілька етапів. Причому на першому етапі, півроку, передбачено виключно заявний принцип ліцензування: «Тобто ліцензія видаватиметься просто на заяву імпортера, — наголосив Микола Азаров.

— Тому спекуляції щодо можливого дефіциту, припинення постачання ліків треба розцінювати як саботаж і безпідставні спекуляції, які до того ж аморальні щодо стурбованих пацієнтів і нашого суспільства». За його словами, МОЗ, Держлікслужба, інші органи, зокрема правоохоронні, повин­ ні підключитися до впровадження системи

ліцензування і оперативно реагувати на проблеми. «Попереджаю про персональну відповідальність посадових осіб у першу чергу за забезпечення прав пацієнтів на доступне та

Імпортери лікарських засобів готові до впровадження ліцензування імпорту

У

Державній службі України з лікарських засобів відбулася нарада за участі основних п’яти імпортерів ліків та представників провідних виробників іноземних ліків. До імпортерів було доведено інформацію щодо майбутнього порядку отримання ліцензії на імпорт лікарських засобів. Був представлений пакет документів, який необхідно надавати для отримання відповідної ліцензії. У процесі обговорення імпортери заявили, що процедура ліцензування імпорту ліків для них цілком зрозуміла та прийнятна, оскільки вона вже досить давно працює на території Європейського Союзу, а процедура отримання цієї ліцензії в Державній службі України з

лікарських засобів за спрощеним порядком — лише на підставі виключно заяви — цілком зрозуміла та проста. Також провідні імпортери ліків проінформували про те, що вони мають на своїх складах запаси ліків на 3-4 місяці, і країна буде цілком забезпечена ліками іноземного виробництва. Своєю чергою Держлікслужба України, як орган ліцензування, запевнила, що працюватиме 2 та 3 березня 2013 року для якнайшвидшого відпрацювання заяв та видачі ліцензії з імпорту лікарських засобів. Провідні дистриб’ютори отримають ці ліцензії у перші ж дні березня. Прес-служба Держлікслужби України

Завдяки реімбурсації виявленІ та розпочали лікування 2 млн 352 тисячі хворих на гіпертонію

В

ідшкодування вартості лікарських засобів для осіб із гіпертонічною хворобою набуває дедалі більшого масштабу та популярності після того, як ініціативу МОЗ щодо подовження всеукраїнського Пілотного проекту із впровадження державного регулювання цін на лікарські засоби на 2013 рік було підтримано Урядом. Про це йшлося під час планової відеоконференції із регіонами, яка відбулася у Міністерстві охорони здоров’я України. Захід пройшов під головуванням заступника Міністра – керівника апарату МОЗ Романа Богачева за участі провідних фахівців Міністерства, Держлікслужби, а також начальників управлінь охорони здоров’я з усіх областей України, АР Крим, міст Києва та Севастополя. За інформацією МОЗ, на сьогодні в Україні майже 12 млн хворих на гіпертонічну хворобу. Завдяки реалізації проекту на кінець минулого року було зафіксовано зниження середньозваженої вартості ліків для гіпертоніків на 12 відсотків, на стільки ж збіль-

шено споживання ліків у натуральному вигляді. З початку реалізації проекту було виписано понад 1,6 млн рецептів, понад 2 млн хворих почали приймати препарати для лікування гіпертонічної хвороби, близько 515 тис. осіб звернулося до лікарів за рецептами. Загалом у результаті комплексних заходів було виявлено 2 млн 352 тисячі хворих, які розпочали лікування. Наразі, за даними Міністерства, понад 3,6 тис. аптечних закладів задіяні в пілотному проекті, до роботи готові залучитися та подали заявки на участь іще кілька десятків розгалужених аптечних мереж із усієї України. Позитивні результати роботи щодо реалізації проекту відзначені у Полтавській, Харківській, Херсонській та Запорізькій областях. Усе ще відстають від необхідного для громадян рівня у Дніпропетровській, Донецькій, Львівській областях та м. Севастополі. Цього року часткове відшкодування вартості лікарських засобів здійснюється відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.09.2012 № 907. Порядок та умови надання у 2013 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на часткове відшкодування вартості лікарських засобів для лікування осіб з гіпертонічною хворобою затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 982 (зі змінами).

якісне лікування. Здоров’я людей — головне для нас. Нікому не дозволено спекулювати на цій темі. А тим більше — не виконувати вимог закону», — заявив Глава Уряду. Залишається ще одне питання, наголосив Микола Азаров: «Я доручив Віце-прем’єрміністру Костянтину Грищенку розібратися: хто саме несе персональну відповідальність за зволікання із впровадженням норм закону щодо ліцензування імпорту лікарських засобів. І як саме кваліфікувати дії цих посадових осіб. А також хто несе персональну відповідальність за те, що протягом півроку не було забезпечене впровадження Закону про швидку і екстрену медичну допомогу». Департамент інформації та комунікацій із громадськістю Секретаріату КМУ

Маркування ліків унікальним ідентифікатором

П

редставники Європейського директорату з якості лікарських засобів та охорони здоров’я (EDQM), керівник проекту e-TACT Франсуа-Ксав’є Лері та спеціаліст із технічних питань проекту e-TACT д-р Ханс-Йоахім Бегальке відвідали Україну з метою ознайомлення з напрацюваннями Державної служби України з лікарських засобів, українською нормативно-правовою базою та матеріально-технічним оснащенням вітчизняних підприємств із метою запровадження в нашій країні обов’язкового маркування упаковок лікарських засобів унікальним ідентифікатором та системи відстеження. Представники EDQM, які відповідають за впровадження системи відстеження упаковок лікарських засобів в обіг у в країна х Європейського Союзу, ознайомилися з системою, яку запропонували до реалізації фахівці Держлікслужби України, і яку було розроблено за аналогією до європейських зразків. Ф.-К. Лері та Х.-Й. Бегальке проаналізували розробку системи відстеження упаковок лікарських засобів в обігу, яку створили фахівці Держлікслужби України, та позитивно оцінили заходи щодо реалізації першого етапу її впровадження. Вони надали рекомендації стосовно використання загальноприйнятих технічних стандартів. Їх використання дозволить Україні у майбутньому без проблем інтегруватися до загальноєвропейської системи. Представники EDQM висловили намір організувати інформаційну підтримку та супроводження українського проекту. У ході обговорення сторони домовились підписати угоду, яка надасть змогу здійснювати обмін спеціалістами та програмним забезпеченням, що гарантує більш ефективне запровадження системи відстеження

лікарських засобів. Для подальшої розробки та реалізації проекту буде створено робочу групу, до якої увійдуть представники Держлікслужби України, EDQM, вітчизняних виробників, дистриб’юторів та аптечних мереж, котрі братимуть участь в розробці та реалізації даного пілотного проекту. Нагадаємо, що 8 червня 2011 року в Європейському Союзі була опублікована Директива 2011/62/EU, метою якої є запобігання потраплянню фальсифікованих лікарських засобів у легальну мережу постачання. Ця директива набрала чинності з 1 січня 2013 року, після чого всі країни-члени ЄС зобов’язані привести

власне законодавство і торгівельну практику у відповідність до вимог цієї директиви. Серед іншого вона передбачає, що унікальний ідентифікатор повинен бути промаркований виробником на всіх рецептурних препаратах, зареєстрованих у країні, і деяких безрецептурних. У 2013 році в Україні планується запровадити пілотний проект щодо обов’язкового маркування упаковок лікарських засобів унікальним ідентифікатором, у якому візьмуть участь декілька вітчизняних виробників, кілька дистриб’юторів та роздрібних мереж у різних регіонах нашої держави. Очікувані терміни виконання державної програми по впровадженню системи відстеження заплановано на 2013-2015 роки. Прес-служба Держлікслужби України

3 Прес-служба МОЗ України

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Якість ліків в Україні:

кому закони писані? (Продовження. Початок на стор. 1)

В усьому світі забезпеченість населення країни ліками, а також гарантія їх якості вважаються питанням національної безпеки держави. Упродовж усієї історії незалежної України як із першим, так і з другим компонентом постійно виникали проблеми. Спочатку пацієнти і лікарі переживали випробування дефіцитом лікарських засобів — питання жити чи померти залежало від того, чи вдасться дістати необхідні ліки. Із часом це питання перестало бути актуальним — на вітчизняний ринок ринув справжній потік лікарських засобів, кількість яких нині просто зашкалює (приблизно 14 тисяч найменувань!). Паралельно розвивалася і вітчизняна фарміндустрія — так уже традиційно склалося, що з радянських часів Україна в цьому питанні посідала лідерські позиції, які заклали фундамент для успішного розвитку. І згодом дали можливість заявити про себе як про таку, що готова прийняти цивілізовані правила гри. Втім, як відомо, нарощування кількості не завжди переростає у гарантію якості. І питання це аж ніяк не філософське. Його практичним відображенням стали тривожні сигнали про те, що на полицях наших аптек не врядигоди з’являються неякісні або і фальсифіковані ліки. Періодичні викриття підпільних цехів, де виготовляли або розфасовували такі препарати, остаточно розвіяли сумніви — щось таки негаразд у нашому «царстві». А розслідування подібних злочинів породили багато запитань. Від того, що робити з такими «умільцями» до того, як упорядкувати рідну фарміндустрію, щоб «за державу не було соромно» і як забезпечити заслін сумнівній фармпродукції, що проникає в Україну ззовні. І це завдання виявилося набагато складнішим, ніж просто заповнити полиці аптек. Закон «природного відбору» Оскільки одним із фундаментальних елементів забезпечення якості ліків у всьому світі є належна виробнича практика (GMP), Україна також пішла шляхом впровадження цієї норми. Ще у 2004 році Кабінет Міністрів України прийняв окрему постанову, в якій зазначалося, що обіг лікарських засобів в Україні відбуватиметься відповідно до вимог Належної виробничої, дистрибуторської, лабораторної та клінічної практик. Однак дотримання стандартів GMP стало обов’язковим для всіх виробників ліків України із січня 2010 року. І хоча подібне нововведення не було для них несподіванкою, однак виявилося, що тримати високу планку спроможні далеко не всі. За результатами перевірок на відповідність виробництва вимогам GMP, здійснених Держлікслужбою у 20102011 роках, кількість вітчизняних фармвиробників скоротилася на 30%. Процес «відбору» триває — призупинено діяльність іще 18 вітчизняних фармпідприємств, де було зафіксовано критичні порушення. Усе це стало першим попередженням — «вільної інтерпретації» стандартів якості ліків в Україні не буде.

Звіряємо годинник за Гринвічем Те, що лад почали наводити на своїй частині поля, виглядало як логічний крок — 70% від загального обсягу ринку в натуральному вираженні припадає на лікарські засоби вітчизняного виробництва, тож і зона ризику тут більша. Та й чи можна зміцнити довіру лікарів і пацієнтів до вітчизняного виробника в інший спосіб, аніж забезпечуючи якість його продукції? І, нарешті, виключно прагматичний інтерес — привабливим для інвестицій може бути лише прозорий і врегульований ринок і зрозумілі для всіх правила гри на ньому. Відтак останнім часом Україна почала активно співпрацювати з іноземними регуляторними органами і міжнародними

4

організаціями. У серпні 2012 року наша країна першою ратифікувала Конвенцію Ради Європи щодо протидії фальсифікації лікарських засобів та аналогічних злочинів, що несуть загрозу суспільному здоров'ю (Конвенція «Меді-крайм») — нині до неї приєдналися 22 країни. Мета конвенції — вдосконалення кримінального законодавства, сприяння розвитку міжвідомчого і міжнародного співробітництва у цій галузі, захист потерпілих. Україна також стала 38-м членом Європейської фармакопеї — це засвідчує, що ми готові дотримуватися єдиних із ЄС стандартів якості ліків. Підписано меморандум

оптової торгівлі, була імплементована належна практика дистрибуції», — повідомив журналістам Віце-прем’єрміністр України Костянтин Грищенко.

Випробування імпортом Ще одним вагомим кроком у напрямку запровадження міжнародних принципів діяльності фармринку стало те, що у 2012 році було внесено зміни до Порядку здійснення державного контролю якості лікарських засобів, що ввозяться в Україну, який передбачав, що на територію країни можна буде ввозити лише ті препарати, які мають підтверджений Держлікслужбою України сертифікат якості GMP. Як не дивно, але

Спекуляції щодо можливого дефіциту, припинення постачання ліків треба розцінювати як саботаж і безпідставні спекуляції. Які, до того ж, аморальні щодо стурбованих пацієнтів і нашого суспільства.

2013 року. Інакше, на їх переконання, із прилавків українських аптек зникне значна кількість імпортних ліків, до яких уже звикли українські пацієнти, а також ліки, життєво необхідні для певних категорій хворих і аналогів яким у вітчизняних фармвиробників не існує. Щоправда, оприлюднити перелік цих незамінних ліків ніхто з них не зміг, посилаючись на те, що іноземні фармкомпанії заборонили їм це зробити. Втім, подібні заяви посіяли ще більше зернят тривоги, які зрештою проросли панікою: пацієнти, що й без того мають безліч проблем із доступністю до якісних лікарських засобів (передусім через фінансові причини), пишуть листи до всіх інстанцій, пікетують офіційні установи, «штурмують» аптеки. Їх можна зрозуміти і підтримати — перефразовуючи класика, жодна перемога не варта сльози хворої дитини, яка може залишитися без засобів порятунку.

Ризики враховано? Про те, що всі ризики стосовно мож-

Прем’єр-міністр України Микола Азаров ливості виникнення дефіциту окреіз фармакопеєю США, укладено угоди про взаємодію з Росздоровнаглядом, Державним управлінням контролю за продуктами харчування і медикаментами Китаю. На порядку денному — укладення аналогічних угод із регуляторним агентством Індії. Крім того, Держлікслужба України включена Європейським агентством із лікарських засобів до переліку регуляторних органів щодо обміну інформацією про заборонені або вилучені з обігу неякісні та фальсифіковані лікарські засоби. «Минулого року ми розпочали переговори з ЄС із метою укладання угоди про взаємне визнання результатів інспектування виробництва на відповідність вимогам GMP. А також розпочали пілотний проект ВООЗ із відстеження шляхів розповсюдження фальсифікованих лікарських засобів у світі. Рік тому у нормативно-правову базу, якою керуються підприємства

деякі виробники-імпортери наступили на ті ж граблі, що й вітчизняні — виявилися неготовими до такого іспиту. До останнього дня їх тішила надія, що задекларовані вимоги залишаться на папері. Коли ж усі зрозуміли, що новий порядок державного контролю якості імпортованих лікарських засобів ніхто скасовувати не збирається, з різних боків посипалися претензії щодо «нереальності» терміну, відведеного на адаптацію до нових правил та їх «бюрократичної обтяженості». На цьому, зокрема, зосереджували свою увагу представники Асоціації виробників інноваційних ліків «АПРАД», Асоціації міжнародних фармацевтичних виробників України АІРМ, Європейської Бізнес Асоціації та Американської торгівельної палати, які під час кількох прес-конференцій наполягали на тому, що дату впровадження зазначених вимог треба відтермінувати до 1 травня

мих ліків у зв’язку з упровадженням нововведення враховані, заявив Голова Держлікслужби України Олексій Соловйов, обґрунтувавши це тим, що компанії-виробники унікальних імпортних препаратів, які дійсно не мають аналогів в Україні і є життєво необхідними для лікування хворих, зробили значні запаси ліків «групи ризику». А решта 1300 імпортних препаратів, які не потраплять в Україну, є генериками і їх номенклатура повністю дублюється національною фармацевтичною промисловістю та тими підприємствами-імпортерами, препарати яких мають підтверджений Держлікслужбою України сертифікат якості GMP. Але пристрасті навколо ситуації не вщухали. Те, що в країнах Європи давно вже стало нормою, трактувалося як витіснення з ринку виробників-імпортерів, лобіювання інтересів вітчизняного бізнесу, обмеження прав пацієнтів тощо. Натомість питання,

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

22 лютого 2013 року які саме ліки нині споживають ці пацієнти, чомусь відійшло на другий план. Тоді як за даними Держлікслужби, впродовж 2011-2012 років на внутрішньому ринку України присутня значна група імпортних препаратів, вироблених на підприємствах без умов GМР (їх частка в роздрібному сегменті фармацевтичного ринку України — 11% в упаковках та 17% у грошовому вимірі). За словами Голови Держлікслужби Олексія Соловйова, доки в Україні не було відповідальності за фальсифікацію ліків, доки не було впроваджено вимоги належної виробничої практики, деякі виробники сприймали нашу країну як таку, «де можна зареєструвати все, що завгодно, і ввезти все, що завгодно, та за допомогою добре розроблених інформаційних інструментів переконати лікаря, пацієнта, що саме цей лікарський препарат є унікальним, лікує від всіх захворювань».

Хто стоїть за ціною Щодо розмаїття ліків, яке начебто покликане знизити їх ціну, бажане також не стало дійсністю. Наш фармацевтичний ринок перенасичений генеричними препаратами, які дублюють один одного (приблизно 800 міжнародних непатентованих назв дублюються двічі і більше) і це не стримує жонглювання цінами — часто вартість «однакових» препаратів — вітчизняного і імпортного — відрізняється у 4 рази. Олексій Соловйов навів декілька прикладів. Препарат «Фурадонін» виробництва Білорусі потрапляв на територію України через посередників, які знаходилися в Литві та Новій Зеландії, завдячуючи чому ціна однієї упаковки препарату зросла з 14 копійок у Білорусі до 3,17 грн в Україні. Подібна історія з вакциною БЦЖ російського виробництва, яку завозили в Україну за прямими контрактами за ціною 42 копійки за упаковку, а через посередника з Німеччини — по 1,45 грн за дозу. Восьмий фактор крові також обходиться Україні за прямим контрактом від відомого виробника по 4 тисячі грн, а через посередника — по 6 тисяч. При цьому посередники жодним чином не відповідають за якість, ефективність і безпечність завезених ними препаратів.

Нове чи давно перевірене Не зважаючи на те, що термін запровадження вимоги щодо надання сертифіката GMP під час ввезення ліків на територію України було перенесено із 1 січня на 15 лютого 2013 року, відведеного на вирішення проблем часу (чи бажання плідно його використати), деяким імпортерам знову виявилося замало. До того ж «зненацька» настав інший «час зеро»: із 1 березня 2013 року вступає в дію ще один Закон України — стосовно ліцензування імпорту ліків. І навколо нього також не втихають суперечки. Хоча ліцензування імпорту є загальноприйнятою світовою нормою, яка гарантує якість, безпеку, ефективність та відповідність вимогам реєстраційного досьє кожної серії препарату. Воно рекомендоване Настановою ВООЗ, затверджено Директивою Європейського парламенту та Ради ЄС від 6 листопада 2001 року. Процедуру ліцензування імпорту прийнято в 27 країнах ЄС. Тож дорікати Україні, що вона вигадує квадратне колесо, навряд чи можна. Хоча якщо є бажання подивитися на все через

криве дзеркало, такий варіант не виключено — а раптом спрацює...

Відступати нікуди У тому, що жодні спекуляції навколо цього питання не братиме до уваги Український Уряд, запевнив Прем’єрміністр України Микола Азаров на черговому засіданні Кабінету Міністрів, яке відбулося 13 лютого 2013 року. «Чи можна вважати нормальним, коли на полиці наших аптек потрапляють недоброякісні препарати, з непідтвердженою лікувальною дією? Коли наших людей змушують за великі гроші купувати ліки невідомого походження з невідомими ефектами? Особливо нас турбує, що під час лікування важких захворювань використовуються переважно дорогі імпортні ліки. Це знижує доступність лікування. Щоб розв’язати цю проблему, Уряд працює в різних напрямках. Перш за все ми підтримуємо розвиток вітчизняного фармацевтичного виробництва. В Україні вже запроваджені європейські стандарти виробництва ліків — GMP. І тепер ми відповідально можемо стверджувати, що вітчизняні ліки мають належну якість, відповідну лікувальну дію. А за ціною препарати вітчизняного виробництва набагато дешевші. Цей напрямок ми

більше — не виконувати вимог закону». Наостанок Глава Уряду заявив: «На фармацевтичному ринку будуть встановлені цивілізовані правила, які мають забезпечити населення усім необхідним асортиментом сучасних лікарських засобів належної якості та за доступною ціною. Якщо ж хтось у цьому не зацікавлений — то нехай зробить висновки сам».

Ажіотаж відміняється?

11 лютого 2013 року Уряд остаточно визначився з тим, що функції з ліцензування імпорту ліків виконуватиме Держлікслужба України. Керівництво служби одразу заявило про готовність захищати інтереси пацієнтів і створення сприятливих умов для бізнесу. Із 1 березня в Україні діятиме спрощена процедура ліцензування імпорту — отримати ліцензію можна буде виключно на підставі заяви, яку подасть компанія. Не варто хвилюватися і пацієнтам, запевнив очільник Держлікслужби Олексій Соловйов. Якщо впродовж 2012 року в нашій країні було реалізовано 475 млн упаковок імпортних лікарських засобів, то на сьогодні на складах країни їх 204 млн — таких запасів вистачить щонайменше на 3-4 місяці. Після того, як будуть опубліковані ліцензійні умови, вони неодмінно пройдуть широке громад-

За даними Держлікслужби, станом на 13 лютого 2013 р. розглянуті всі заяви (загальна кількість — 1125), що надійшли до Держлікслужби України у 2012 році для підтвердження відповідності GМР. За 992 заявами було прийнято позитивне рішення, 66 заявників отримали відмови з різних причин, 67 усувають зауваження, направлені Держлікслужбою України за результатами проведеної експертизи. Віце-прем’єр-міністр України Костянтин Грищенко будемо посилювати», — сказав Глава Уряду. Він також наголосив: «Вимога одна: у нашу країну мають потрапляти тільки препарати, які реально використовуються у світовій медичній практиці, і за ціною, яка співставна з ціною у сусідніх країнах». Микола Азаров зауважив, що після прийняття закону про ліцензування імпортних ліків минуло сім місяців. «Достатньо часу, щоб виконати всю роботу з упровадження його в дію. Однак, певні ділки фармацевтичного ринку разом із недобросовісними чиновниками зробили все, щоб зірвати дію норм цього закону», і попередив, що «спекуляції щодо можливого дефіциту, припинення постачання ліків треба розцінювати як саботаж і безпідставні спекуляції. Які, до того ж, аморальні щодо стурбованих пацієнтів і нашого суспільства. Міністерство охорони здоров’я, Держлікслужба, інші органи, включаючи правоохоронні, повинні підключитися до впровадження системи ліцензування і оперативно реагувати на проблеми. Попереджаю про персональну відповідальність посадових осіб у першу чергу за забезпечення прав пацієнтів на доступне якісне лікування. Здоров’я людей — головне для нас. Нікому не дозволено спекулювати на цій темі. А тим

ське обговорення. Олексій Соловйов також переконаний, що ліцензування імпорту, як і будь-яке нововведення, що стосується посилення відповідальності виробника перед пацієнтом, у жодному разі не може спричинити зростання вартості ліків. Адже воно не потребує додаткових матеріальних витрат на контроль якості, на створення додаткових умов тощо. «Усе, що могло вплинути на вартість лікарського препарату в нашій країні, було впроваджено в 2010-2011 роках, — сказав він. — Ліцензування імпорту має тільки одну мету — локалізація відповідальності іноземного виробника в нашій країні». Нині такі компанії мають офіційного представника, імпортера, який возить їхні лікарські препарати. Але він відповідальний тільки за економічні наслідки діяльності. Реалізуючи норму ліцензування імпорту, іноземний виробник у разі поставки неякісної продукції повинен буде за власний рахунок забрати продукцію і утилізувати її у своїй країні. У разі нанесення будьякого збитку здоров'ю пацієнта, відшкодовувати цей збиток буде іноземна компанія. Вимоги, що стосуються відповідальності, в тому числі і санкції за порушення, будуть введені поступово. У жодній країні світу подібні питання не вирішувалися водночас.

Час збирати каміння Незаперечний факт — Україна не відмовиться від імплементації міжнародних правил контролю за якістю ліків. Це завдання номер один. «Ми впевнені, що наші громадяни повинні мати такі ж права у сфері захисту здоров’я, як і в будь-якій країні Євросоюзу, і такі ж самі за якістю лікарські засоби. Для цього вже зроблено чимало. Питання якості лікарських засобів, які споживають українці, знаходяться як на контролі Глави держави, так і на контролі керівництва Уряду. Із 15 лютого на український ринок ввозитимуться ліки, вироблені в таких же жорстких умовах, як і ліки, які вживають жителі інших країн — в першу чергу країн Європейського Союзу», — запевнив журналістів Віце-прем’єрміністр України Костянтин Грищенко. Завдання номер два — не дискредитувати ідею, щоб благі наміри привели до благих цілей. Тож, як повідомив Віце-прем’єр-міністр України, «ми тримаємо ситуацію з наявністю лікарських засобів в аптеках на постійному контролі. Це принципова позиція Уряду, Прем'єр-міністра України і Президента України. Ми дуже жорстко контролюватимемо питання наявності ліків в аптеках». І, нарешті, завдання номер три — посилення уваги до розвитку вітчизняної фарміндустрії. Костянтин Грищенко зазначив, що «в цьому контексті дуже важливо більш активно працювати над локалізацією виробництва ліків в Україні. У нашій країні багато сучасних фармпідприємств, які забезпечують українців ліками вітчизняного виробництва. Зрозуміло, що Україна, як і будь-яка інша держава світу, не може забезпечити себе всім спектром лікарських засобів, але треба враховувати, що на сьогодні основні ліки, які користуються найбільшим попитом, виробляються все-таки в країні. Треба розширювати номенклатуру і більше виробляти ліків, які відповідають найсучаснішим вимогам і розробкам. Хоча цей процес займе певний час. Завдання Уряду — стимулювати виробництво ліків світового рівня в Україні, а також заохочувати нові розробки вітчизняної науки, які б відповідали найвищим стандартам». Час покаже, наскільки успішною стане боротьба за якість ліків в Україні, яка нині набула ознак справжньої війни інтересів — державних, суспільних, бізнесових. Природно, вони дещо відрізняються (для пацієнтів — це питання життя і смерті, для держави — іміджу, для бізнесу — розвитку), втім вони не можуть бути настільки різновекторними, щоб довести до барикад. Тож час збирати каміння…

P.S. Для всебічного висвітлення проблеми дотримання умов Належної Виробничої практики іноземними та вітчизняними виробниками лікарських засобів редакція звернулася до Державної служби України з лікарських засобів із проханням надати повний перелік іноземних виробників та препаратів, що вони виробляють, доступ на ринок яких із 15 лютого 2013 року обмежується. Цей список буде опубліковано на сторінках «Вашого здоров’я» найближчим часом. Слідкуйте за нашими публікаціями.

5 Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

дИсКусіЙНИЙ КЛуБ

зВідКИ В уКраїНсьКіЙ медИЦИНі

ПрофеСії-Привиди? Поглиблення наукових знань і розвиток медицини сприяли тому, що з часом з’являється дедалі більше нових лікарських спеціальностей. якщо дотримуватися класичного «всі професії важливі, всі професії потрібні», логічно було б автоматично зараховувати всі ці спеціальності до переліку затверджених. якщо ж проводити відбір «головних» і «другорядних» серед них, постає закономірне запитання — хто це робитиме? зрозуміти, як це відбувається в україні — виявилося справою непростою. Поки що лекало, за яким виміряють параметри офіційно визнаних лікарських спеціальностей, не вписується у прямі зрозумілі лінії, прийняті у цивілізованому світі. а от кривих ліній вистачає. як і діаметрально протилежних точок зору на причини появи та шляхи розв’язання цієї проблеми. олександр волоСовеЦь, заступник Директора Департаменту роботи з персоналом, освіти та науки — начальник відділу освіти та науки МОЗ України, член-кореспондент НАМН України, доктор медичних наук, професор

К

оли розглядається чергове питання щодо збільшення переліку лікарських спеціальностей, доцільно нагадати авторам таких звернень про те, що україна обрала європейський вектор розвитку охорони здоров’я. Відповідно до директиви Європарламенту та ради Європи від 7 вересня 2005 року (зі змінами) щодо підтвердження лікарських спеціальностей, у Європейському союзі визнаються лише 54 лікарські спеціальності. Натомість в україні їх уже 140. Що ми повинні робити далі? множити субспеціальності до безкінечності? Вважаю, що це не відповідає потребам галузі охорони здоров’я, яка нині реформується. у світі є базові лікарські спеціальності, представники яких повинні володіти визначеним переліком практичних умінь і теоретичних знань та, відповідно, мають право обіймати ті чи інші лікарські посади. так, наприклад, у Єс визнаються лише 3 основні педіатричні спеціальності: «Педіатрія», «дитяча психіатрія» та «дитяча хірургія», в україні ж їх більше 20. Щодо окремих думок стосовно доцільності такого «розмноження», їх є і може бути дуже багато. але замість того, щоб теоретизувати з цього приводу, я б порадив численним дописувачам та представникам окремих лікарських асоціацій активніше

6

долучатися до реальної інтеграції вітчизняної охорони здоров’я у європейський медичний простір. до речі, одне з останніх звернень щодо «відкриття» додаткової спеціальності, яке надійшло до мОз, стосується започаткування лікарської субспеціальності «Подіатрія». тобто спеціалісти вважають, що нам конче потрібен фахівець, який займатиметься виключно проблемами стопи. але ж це розділ спеціальності «Ортопедія» та «травматологія». так ми дійдемо до того, що у нас будуть фахівці з лівої і з правої стопи чи руки. Отже, як тільки створюється чергове громадське лікарське об’єднання, воно одразу прагне реалізуватись шляхом створення чергової субспеціальності. Це виходить за будь-які межі логіки та практики. у світі немає такої спеціальності як «фізичний реабілітолог» (в україні є освітня немедична кваліфікація «інструктор з фізичної реабілітації», затверджена міністерством освіти і науки, молоді та спорту україни, тож чи є сенс дублювати її ще і у системі мОз?). замість того, аби вводити окрему спеціальність «фізичний реабілітолог», нам потрібно краще готувати кардіологів, хірургів, нейрохірургів і невропатологів, щоб вони не тільки уміли прооперувати хворого, але й успішно виходжували його. На жаль, на практиці процес реабілітації часто «випадає» із процесу лікування, і в цьому є проблема. та розв’язувати її потрібно шляхом не створення додаткових спеціальностей, а удосконалення існуючої системи післядипломної підготовки та атестації лікарів, зокрема зі спеціальності «фізіотерапія». у нас існує й інший досвід. за допомогою професійної асоціації та головного спеціаліста мОз україни з питань трансплантації, академіка НамН україни О. Никоненка вдалося багато зробити щодо розвитку спеціальності «трансплантологія» та створення у закладах охорони здоров’я посади лікаря-трансплантолога-координатора. Проте, підкреслю: тут не потрібно плутати спеціальність та посаду. адже трансплантацією можуть займатися і кардіохірурги, і нефрологи, і хірурги відповідно до їх

кваліфікаційних характеристик. і при цьому спеціальність «трансплантологія» у країні успішно розвивається. тож певен, очікувані зміни у законодавстві будуть тільки сприяти її подальшому розвитку. таких нюансів багато. Наприклад, у Європейській директиві існує лікарська спеціальність «Пластична хірургія», яка відсутня в україні. Є питання щодо підготовки таких спеціалістів та ліцензування їх діяльності з метою захисту прав пацієнтів на якісну медичну допомогу. Вважаю, що розв’язувати це питання необхідно спільно з органами з питань охорони здоров’я обласних (міських) держадміністрацій та залученням думки відповідної професійної асоціації і Національної академії медичних наук україни. В україні існує лікарська спеціальність «Хірургічна стоматологія». і у рамках цієї спеціальності може розвиватись та розвивається щелепнолицьова хірургія. Щоправда, існують різні точки зору стосовно того, хто повинен готувати таких спеціалістів — у світі (франція, іспанія, австрія, італія, чехія) щелепно-лицьових хірургів переважно готують із лікувальників, а не з лікарів-стоматологів. така післядипломна підготовка триває у Єс не менше 5 років після закінчення медичного факультету. тож, повертаючись до процесу узгодження вітчизняного законодавства з директивами Єс, можу прогнозувати, що ми у цьому питанні спільно з лікарською громадськістю оберемо не ентропію, а конвергенцію. тобто, кількість лікарських спеціальностей не збільшуватиметься — вона буде скорочуватися. Кроком до цього має стати введення 2-4-річної резидентури з найбільш складних та високотехнологічних лікарських спеціальностей зі вступом до неї за конкурсом лікарів, які завершили підготовку в інтернатурі за базовими лікарськими спеціальностями (наприклад: «загальна практика— сімейна медицина», «терапія», «Хірургія», «Педіатрія» та «акушерство та гінекологія», «стоматологія»). саме такий шлях розвитку післядипломної медичної освіти обговорювався у мОз україни на січневій

нараді керівників вищих медичних навчальних закладів та закладів післядипломної освіти. тож рекомендую всім лікарським асоціаціям, які звертаються з клопотанням до мОз україни щодо відкриття чергових додаткових спеціальностей, ознайомитися із законодавством країн Єс та зорієнтуватися на європейський досвід і визначити своє місце у межах 54 лікарських спеціальностей, визнаних у всіх європейських країнах. зазначу, що ми сподіваємося на дієву допомогу наших професійних асоціацій у великій спільній справі щодо удосконалення програм безперервної професійної підготовки лікарів, внесення змін до кваліфікаційних характеристик, розробки сучасних стандартів надання медичної допомоги тощо. а подальше штучне збільшення лікарських субспеціальностей — це шлях у нікуди, адже буде страждати якість їх підготовки, та й сертифікати таких спеціалістів не будуть визнаватися в інших країнах світу. Юрій вороненко, ректор НМАПО імені П. Л. Шупика, академік НАМН України, доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки

В

україні дійсно немає повного, максимально можливого переліку медичних спеціальностей, але це не означає, що всі вони повинні бути представлені. На сьогодні, медицина вже пройшла етап первин-

ної диференціації і сучасний лікар повинен розглядати організм хворого як цілісну систему. Не можна лікувати окремо руку, окремо селезінку і так далі. якщо лікар «звузиться» до вивчення тільки однієї функції — наприклад, репродуктивної, він не зможе прийняти пологи, зробити гінекологічну операцію, зрозуміти проблеми жіночого організму в цілому. так, він може бути більше обізнаним у питаннях репрудуктології, але базовими знаннями він повинен оволодіти і вдосконалювати їх. тож питання, чи вводити додаткову спеціальність «Лікар-репродуктолог» (як і багато інших) — дуже непросте. і різні країни по-різному його вирішують. В Європі за рекомендаціями Єс кількість лікарських спеціальностей дуже суворо обмежена. тож, мабуть, і нам не варто її збільшувати. Хіба що вводити нові, натомість скорочуючи інші. Приміром, в україні існують субспеціальності «Лікар з ультразвукової діагностики» та «Лікар з функціональної діагностики», яких у багатьох країнах не існує, оскільки ці види діагностики на практиці використовують лікарі інших спеціальностей. В італії мені довелось відвідати стоматологічну клініку, де працює лікар-стоматолог, випускник одного з медичних вузів росії — він займається і хірургічною стоматологією, і парадонтологією, і ортопедичною стоматологією, і терапевтичною стоматологією. тобто на заході в резидентурі (і у нас зараз в інтернатурі) готують фахівців за напрямком «загальна стоматологія», а потім вони йдуть працювати за різними напрямками після окремої спеціалізації. і якщо хтось займається імплантологією, це не означає, що потрібно виокремлювати таку спеціальність. стосовно можливостей підвищення кваліфікації в цих напрямках, нині в україні існує тематичне удосконалення фахівців — у вигляді майстер-класів, тижневих семінарів з найбільш актуальних напрямків в медицині. слухачі циклів тематичного удосконалення отримують певну кількість кредитів, які їм стануть у нагоді для атестування на підтвердження кваліфікаційної категорії. але головне, що вони отримають нові знання стосовно своєї «вузької» спе-

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

22 лютого 2013 року ціалізації. Наприклад, щоб успішно практикувати у галузі інтервенційної кардіології, мало бути просто хорошим кардіологом, потрібні додаткові знання і їх постійне оновлення і ми це даємо на кафедрі кардіології і функціональної діагностики, де створили курс інтервенційної кардіології. А щодо відповідності таких фахівців кваліфікаційним вимогам, не обов’язково прописувати їх для кожної субспеціальності — зазвичай такі вимоги прописуються під час акредитації закладу, коли отримується дозвіл на певні лікувальні процедури. І якщо клініка хоче здійснювати, приміром, стентування, вона повинна довести, що лікарі, які там працюють, відповідають таким вимогам. Марина ГУЛЯЄВА, виконавчий директор Української асоціації боротьби з інсультом

а результат може бути виміряний за допомогою стандартизованих діагностичних інструментів, якими володіють усі члени мультидисциплінарної команди. В Україні поки не готують лікарів за спеціальністю «Фізична медицина». Водночас, ті сотні тисяч хворих, які потребують фахових рук лікарів фізичної реабілітації, не мають можливості отримати кваліфіковані реабілітаційні послуги, бо посади таких фахівців не передбачені штатним розкладом лікувальних закладів. Вихід завжди є — необхідно запровадити окремий напрямок підготовки фахівців із фізичної реабілітації та фізіотерапевтів для лікувальних установ, для розв’язання цього питання необхідно створювати міжгалузеві програми підготовки кадрів, у тому числі і викладачів. Необхідні зміни на законодавчому рівні та перепрофілювання лікувальних ліжок у реабілітаційні.

годні кожна клініка в цьому питанні виходить із власних можливостей — хтось навчає своїх фахівців в Україні, хтось — в інших країнах. Тобто, хто як може, так і розв’язує ці питання. Традиційно склалося, що в Україні репродуктивна медицина представлена переважно приватними клініками (їх 34). Але підготовка і перепідготовка кадрів у галузі — це загальнодержавна справа. Активно в цьому напрямку працює Український державний інститут репродуктології НМАПО імені П.Л.Шупика. Асоціація постійно порушує ці питання, і я вважаю, що саме життя спонукає поглянути на них уважніше. Слід підтримати активний розвиток репродуктології в нашій країні на всіх рівнях. Олег МУСІЙ, Президент Всеукраїнського Лікарського Товариства (ВУЛТ), Голова Громадської Ради МОЗ України

Анатолій БОРИСЕНКО, завідувач кафедри терапевтичної стоматології НМУ, головний позаштатний спеціаліст МОЗ за спеціальністю «Терапевтична стоматологія», професор, доктор медичних наук

Олександр ЮЗЬКО, Президент Української асоціації репродуктивної медицини, завідувач кафедри акушерства і гінекології ФПО Буковинського державного медичного університету, доктор медичних наук, професор, лауреат Державної премії України

Р

еабілітація як напрямок медицини в Україні не має належного розвитку. Безліч питань і щодо того, хто повинен нею займатися. Лікарі з лікувальної фізкультури (така спеціальність в Україні є) не займаються фізичною реабілітацією тяжких хворих. А реабілітологи, яких навчають в Інституті фізичної культури, не мають права працювати у медицині. Певною мірою я з цим погоджуюся: студенти цих закладів не мають практики роботи з хворими, що перебувають у лікарнях. Тому після завершення навчання в інституті випускникам факультетів фізичної реабілітації доцільно ще проходити відповідні тренінги та спеціалізовані курси, бо курси підвищення кваліфікації у цих спеціалістів відсутні. Зважаючи на недоступність у період навчання проходження практики в лікарнях, фахівці фізичної реабілітації знаходять роботу у приватних масажних кабінетах, у фітнес центрах. Дехто все-таки наважується надавати послуги з реабілітації у приватному секторі. На жаль, така діяльність не ліцензується та не контролюється ані сам процес реабілітації, ані його результат. Тож в Україні повноцінною реабілітацією пацієнтів і інвалідизуючими неврологічними та ортопедичними захворюваннями спроможна займатися обмежена кількість фахівців фізичної реабілітації, які мають додаткову освіту в галузі реабілітації, отриману на закордонних тренінгах. Водночас у світі існує спеціальність «Лікар фізичної медицини», який є головним у розробці програм реабілітації і керівником мультидисциплінарної команди, що визначає та проводить індивідуальну реабілітацію пацієнта. Оцінка та продовження реабілітаційних втручань відбувається під пильним контролем фахівця,

які існують та визнаються у різних країнах, а в Україні «живуть у підпіллі», більше двадцяти. Це виглядає одночасно і смішно, і страшно. Неповороткість та заскорузлість існуючої з радянських часів командно-адміністративної системи управління охороною здоров’я в Україні уже давно викликає не тільки подив вітчизняних фахівців, а й насмішки з боку зарубіжних колег. Невластиві міністерству функції уже давно варто було передати фахівцям, які працюють у системі. Доки лікарська корпорація не матиме повноважень управління галуззю охорони здоров’я на партнерських засадах разом з державою, подібна вакханалія буде продовжуватися. Світ показує нам приклад — саме професійні об’єднання лікарів (лікарські товариства) визначають, які спеціальності мають право на життя, скільки і які кадри потрібно готувати.

Н У

той час як репродуктологія в Україні успішно розвивається (це визнають і у світі — як фахівці галузі, так і пацієнти, які приїздять до нас на лікування з країн усього світу), такої спеціальності як «Лікар-репродуктолог» у нас офіційно не існує. Асоціація виступила з пропозицією узаконити субспеціальність «Акушер-гінеколог-репродуктолог», однак цю ініціативу не було підтримано. Ще одне дуже важливе питання для клінік репродукції — забезпечення їх ембріологами, які становлять майже третину медичного персоналу. Ембріологом не обов’язково повинен бути лікар, це може бути фахівець із вищою біологічною освітою (біолог, лаборант). У загальнодержавному класифікаторі професій ДК 003:2010 наказу Держспоживстандарту України №327 від 28 липня 2010 р. передбачено професію «Ембріолог» (код 2211.2), а в наказі МОЗ України №771 від 23.12.08 р. регламентується робота фахівця-ембріолога. Тобто, вирішення питання рухається вперед. Ми звернулися до МОЗ із листом, щоб у новому наказі, який стосується розвитку допоміжних технологій, були позначені «Ембріолог» і «Репродуктолог» як субспеціальності. Чому це актуально? Нині в Україні працює 40 клінік репродукції, у кожній із них — від 10 до 50 лікарів, які потребують навчання, удосконалення — без цього галузь відставатиме. На сьо-

аказами МОЗ встановлюється та затверджується Перелік лікарських спеціальностей, внести зміни до якого дуже складно. Це пов’язано з багатьма факторами, зокрема із застарілою системою підготовки і перепідготовки кадрів. І з відсутністю в Україні лікарського самоврядування. Наша держава і чиновники зокрема самі вирішують, яким спеціальностям бути, яким — зась. А насправді це питання повин­ на регулювати лікарська спільнота і ринок. Так — у переважній більшості країн світу. Коли ж говориш, що в Україні, приміром, існує декілька асоціацій пластичних хірургів та кафедр які містять назву «Пластична хірургія», а спеціальності такої не існує — це нонсенс і всі це розуміють. Те, що пластичною хірургією займаються «звичайні» хірурги, підставляє під удар передусім пацієнтів — вони не захищені в цьому плані, бо підписуючи контракти, угоди про операцію у такого фахівця, вони переконані, що мають справу з компетентним пластичним хірургом, який відповідає кваліфікаційним характеристикам. Але ж таких кваліфікаційних характеристик для «неіснуючих» спеціальностей ніхто не створив. Тож якщо щось після операції виявилося «не так», на свої претензії пацієнт отримає відповідь: «А де ви бачили пластичного хірурга?» Таких немає. Довести, що пластичний хірург таки був, пацієнт не зможе. На лікаря така ситуація також впливає негативно, передусім у моральному аспекті. Адже з одного боку він може мати сертифікати західних клінік чи товариств пластичних хірургів, які визнаються у переважній більшості країн світу, а з іншого — у нас ці документи не визнаються, тож у своїй країні він фактично ніхто і звуть його ніяк. І таких лікарських спеціальностей,

Д

онині в Україні надання стоматологічної допомоги регламентується наказами та директивами, основи яких заклав у 20-х роках ХХ століття тодішній народний комісар із питань стоматології П. Дауге. У той час на відміну від європейської практики, де первинну допомогу надає стоматолог загальної практики, радянських стоматологів поділили на стоматологів-терапевтів, стоматологів-хірургів та стоматологів-ортопедів. Кожен із них надавав відповідну допомогу одному і тому ж хворому, але по-різному. Зрозуміло, до чого це приводило, коли права рука не знала, що робить ліва. Втім, з плином часу у вітчизняній стоматології виникають нові проблеми. Зокрема, хочу зупинитись на терапевтичній стоматології. В Україні всі її види надає лікар однієї спеціальності — «Стоматолог-терапевт». Натомість у Західній Європі та Північній Америці вона була удосконалена і поділена на первинну та спеціалізовану. Первинну стоматологічну допомогу надає лікар-стоматолог загальної практики: він проводить терапевтичне лікування карієсу, у разі необхідності — ортопедичне лікування цього ж зуба (штучна коронка) чи його видалення у разі

неефективності лікування або безперспективності його проведення. Подальшу, більш кваліфіковану, стоматологічну допомогу надають спеціалісти, яких готують із лікарівстоматологів загальної практики. Зокрема, ендодонтичне лікування пульпіту і періодонтиту проводить стоматолог-ендодонт. Він проходить окреме навчання і після складного іспиту отримує право проводити ендодонтичне лікування зубів. Лікування захворювань пародонта в Європі всім пацієнтам у межах першого етапу лікування (так званої «Фази-1») проводять лікарі загальної практики. Лише після цього лікарі-пародонтологи надають більш кваліфіковану хірургічну та ортопедичну допомогу. В Україні ж існує досить «різнобарвна» схема надання стоматологічної допомоги хворим із захворюваннями пародонта. До неї залучені спеціалісти трьох різних спеціальностей, які працюють у різних кабінетах (терапевт-стоматолог, хірург-стоматолог і ортопед-стоматолог). Виникає дивний парадокс, коли стоматолог-терапевт не має права у своєму кабінеті здійснити анестезію пацієнту і відправляє його до хірурга-стоматолога. Тим більше він не має права проводити будь-які хірургічні втручання. Також він не може провести ортопедичне лікування захворювань пародонта, яке нині вважають основним на початковій стадії лікування генералізованого пародонтиту і відсутність якого зводить нанівець можливості подальшого проведення ортодонтичного та ортопедичного лікування. Після проведення терапевтичного етапу лікування генералізованого пародонтиту необхідні хірургічні втручання, які лікар-терапевт-стоматолог також не має права проводити. Тому нагальним є введення спеціальності лікаря-пародонтолога, який би координував дії стоматологів на етапі надання первинної допомоги. Втім, впровадження нової субспеціальності потребує низки організаційних та фінансових заходів. Одне лише номінальне визнання «лікаря-пародонтолога» без відповідних організаційних рішень не розв’яже всіх проблем. Вважаю, що за нинішніх умов лікар-стоматолог після закінчення вищого навчального закладу має всі можливості для надання первинного рівня пародонтологічної допомоги «Фази-1», але не має на це відповідного юридичного права. Якщо йому надати таку можливість, лікар-стоматолог із фаху «Загальна стоматологія» забезпечить повноцінну (терапевтичну, ортопедичну та хірургічну) допомогу хворому із захворюваннями пародонта, передусім, на первинному рівні. І лише після цього більш кваліфіковані хірургічні та ортопедичні втручання може здійснювати лікар-пародонтолог у районних стоматологічних відділеннях (поліклініках). Такий організаційний підхід дасть змогу надати повноцінну допомогу хворим без значних фінансових витрат.

Шановні читачі! Відкриваючи «Дискусійний клуб», ми ставили за мету дати кожному лікарю можливість висловитися з приводу наболілого. Тема нашого наступного обговорення — необхідність розробки національних клінічних протоколів лікування «ЛІКУВАННЯ ПО-УКРАЇНСЬКИ: НЕ ДЛЯ ПРОТОКОЛУ?» Чекаємо ваших листів на адресу: 04211, м.Київ, а/с 138, редакція газети «Ваше здоров’я» або на e-mail: vz@vz.kiev.ua

7

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Задіяно всі ресурси У своєму Глобальному звіті Всесвітня організація охорони здоров’я констатує, що за останні роки світ досягнув значного прогресу на шляху до зменшення кількості випадків захворювання на туберкульоз і смерті від нього: смертність від захворювання знизилася більш ніж на 40% порівняно з рівнем 1990 року. Цьому сприяло запровадження єдиного стандартизованого підходу до діагностики та лікування туберкульозу і забезпечення хворих протитуберкульозними препаратами залежно від типу резистентності. Однак, зважаючи на те, що у питаннях боротьби із захворюванням не останню роль відіграє соціальна складова й покращення якості життя населення, тягар туберкульозу залишається досить значним, особливо для країни із середнім та низьким рівнем доходу. Для України 2012 рік у питанні приборкання цієї грізної недуги став знаковим: прийнято п’ятирічну загальнонаціональну програму протидії туберкульозу, затверджено запит до Глобального фонду для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією щодо продовження фінансування гранту за компонентом «Туберкульоз», наказом МОЗ передбачено створення електронного реєстру хворих, затверджено уніфікований клінічний протокол як основний документ, яким керуватимуться лікарі у процесі виявлення та лікування туберкульозу. У країні запроваджено генно-молекулярну методику швидкісної діагностики. Держава прийняла низку важливих рішень, які демонструють її занепокоєння поширенням епідемії та готовність до її подолання. Про ситуацію з туберкульозом в Україні та шляхи його подолання говоримо з Головою Державної служби України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань Тетяною АЛЕКСАНДРІНОЮ. ВЗ У світі констатують позитивну динаміку захворюваності та смертності від туберкульозу. Чи характерна ця тенденція для України?

— Підбиваючи підсумки виконання заходів Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз у 2007-2011 роках, ми говоримо про певні епідемічні досягнення. Протягом останніх п’яти років рівень смертності від туберкульозу зменшився на 31% і становить за підсумками 2011 року 15,2 на 100 тис. населення. За підсумками 2012 р. захворюваність на туберкульоз в Україні становить 68,1 випадку на 100 тис. населення. Це на 20% менше порівняно з 2005 роком, коли відзначався максимальний рівень цього показника. За результатами 2012 року спостерігається лише незначне збільшення рівня захворюваності — на 1,3%. ВЗ Чим може бути спричинене це збільшення?

— Кількісне зростання захворюваності частково відбулося внаслідок покращення діагностики туберкульозу в Україні, ширшому запровадженню експрес-діагностики. Це також можна класифікувати і як результат інформаційної роботи з населенням, що проводиться в нашій країні в рамках Програми «Зупинимо туберкульоз в Україні» за кошти 9-го раунду гранту Глобального фонду. Однак це не означає, що ми не визнаємо потребу підвищувати якісні показники життя громадян, оскільки у соціальній структурі хворих на туберкульоз понад 55% становить соціально неблагополучне населення працездатного віку. ВЗ Це перший грант, отриманий Україною за компонентом «Тубер-

8

кульоз», — наскільки успішно він реалізується?

— Ми завершуємо виконання першої фази 9-го раунду за компонентом «Туберкульоз», пріоритетними цілями якої стало налагодження вчасної діагностики та ефективного лікування хворих на туберкульоз, посилення інформаційної взаємодії та обізнаності загального населення. Наша держава демонструє суттєві позитивні зрушення щодо епідемічної ситуації з туберкульозу, наявна низка здобутків та напрацювань, що сприятиме успішному виконанню намічених цілей. З метою розширення можливостей лабораторної мережі щодо своєчасної діагностики всіх випадків захворювання туберкульозом, в тому числі і мультирезистентним, закуплено сучасне обладнання, зокрема бактеріологічні аналізатори BACTEC та обладнання для експрес-діагностування хіміорезистентного туберкульозу GeneXpert. Завдяки цьому скорочено строк виявлення наявності у людини туберкульозу та стійкості до препарату рифампіцин (основний компонент більшості схем лікування хворих на ТБ) з трьох тижнів до трьох годин. Наразі ми здійснюємо детальний моніторинг за налагодженням процесу діагностики у регіонах для досягнення індикаторів першої фази. ВЗ Яка ситуація із захворюваністю на туберкульоз в розрізі регіонів?

— Стабільно висока захворюваність на туберкульоз у Херсонській, Одеській, Дніпропетровській та Миколаївській областях. Також відмічається збільшення показника захворюваності порівняно з попереднім роком у Київській, Черкаській та Полтавській областях.

Кожен регіон має свою соціальноекономічну та медичну специфіку, рівень життя населення та фінансування протитуберкульозних заходів. Наше завдання — посилити ефективність протитуберкульозних заходів у кожному регіоні з урахуванням вище­ вказаних факторів. Для цього ми вже розпочали проведення спеціальних апаратних нарад, на яких заслуховуємо звіти регіональних служб у частині затвердження регіональних програм протидії туберкульозу, їх компліментарності загальнодержавній. Особливий фокус спрямовано на матеріальнотехнічний стан лікарень, диспансерів, санаторіїв та розробку планів щодо покращення їх ресурсної бази з урахуванням вимог інфекційного контролю, а найголовніше — безпеки пацієнтів та медичного персоналу. ВЗ Це одне із найбільш проблемних питань, оскільки переважна більшість вітчизняних протитуберкульозних закладів будувалися ще за радянських часів і не фінансувалося належним чином.

— Цей факт лише підтверджує необхідність нагально розв’язувати питання спільними зусиллями, залучаючи місцеві органи влади, донорські структури. Уряд України прийняв рішення про розробку планів покращення стану протитуберкульозних закладів у кожному регіоні на 2013-2015 роки. Держслужба України із питань соцзахворювань координуватиме підготовку цих планів та їх відповідність поставленим завданням. Адже не забезпечивши в профільних закладах умов розподілу інфекційних потоків, нам не вдасться зупинити, наприклад, явище внутрішньолікарняного інфікування та поширення туберкульозу, стійкого до дії препаратів.

Ця форма захворювання потребує особливих умов перебування хворого в стаціонарі, більших фінансових затрат на препарати. Наприклад, якщо чутливий до ліків туберкульоз можна вилікувати за 6 місяців, то ця форма потребує лікування протягом 24 місяців. Саме поширення резистентного туберкульозу є однією з найскладніших проблем у боротьбі з епідемією. У 2012 році на мультирезистентний туберкульоз вперше захворіло понад 4 тисячі осіб, з яких 3829 осіб розпочали лікування. Також одним із важливих проблемних питань у контролі за туберкульозом в Україні є постійне зростання захворюваності від поєднаної інфекції ВІЛ/ТБ. Порівняно з 2001 роком показники захворюваності та смертності від поєднаної інфекції збільшились у десять разів. За останній рік на 14% підвищився рівень захворюваності на активний туберкульоз у поєднанні з хворобою, зумовленою ВІЛ-інфекцією. Подібне зростання пов’язане з тим, що ВІЛ-інфекція невиліковна і супроводжує людський організм протягом усього життя. ВЗ Тобто Україну справедливо відносять до лідерів щодо поширення цих хвороб?

— На сучасному етапі Україна дійсно віднесена до групи країн із високим рівнем захворюваності на туберкульоз і має вищий рівень захворюваності, аніж у більшості країн Центральної та Східної Європи. Саме тому держава має на меті досягнення Цілей розвитку тисячоліття як складової частини національної довгострокової стратегії розвитку, в тому числі і цілі 6 «Обмеження поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу, започаткування тенденції зі скорочення їх масштабів».

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

22 лютого 2013 року У вересні 2011 року на 61-й сесії Європейського регіонального комітету ВООЗ було схвалено Комплексний план дій щодо профілактики та боротьби з туберкульозом із множинною і широкою медикаментозною стійкістю в Європейському регіоні на 2011-2015 роки. Наша держава також взяла на себе зобов’язання щодо реалізації цього плану. Держслужба України соцзахворювань розробила національний план протидії туберкульозу з множинною і широкою медикаментозною стійкістю з урахуванням особливостей розвитку епідемії в Україні. Заходи даного плану введено до стратегії боротьби з туберкульозом на 2012-2016 роки з метою забезпечення ефективного впливу на епідемію туберкульозу в країні. Зазначену стратегію відображено в таких документах: розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 №1341-р «Про схвалення Концепції Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2012-2016 роки»; Закон України «Про затвердження Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2012-2016 роки» та у комплексному плані реалізації програми. ВЗ Україна визначила основні кроки у подоланні туберкульозу на най-

інфекції туберкульоз/ВІЛ, поліпшення діагностики мультирезистентного туберкульозу в закладах охорони здоров’я та пенітенціарної системи. У країні взято курс на інтеграцію діяльності протитуберкульозної служби та закладів первинної ланки охорони здоров’я з метою надання якісних медичних послуг на рівні загальної мережі. Спільно з фахівцями санітарноепідеміологічної служби ми працюємо над покращенням основ інфекційного контролю. Важливим пунктом Програми є соціальна мобілізація щодо боротьби зі стигмою та дискримінацією, налагодження системи інформування про стан боротьби з туберкульозом. ВЗ Для більш ефективного лікування захворювання в країні запроваджено електронний реєстр хворих. Розкажіть детальніше про цей механізм обліку пацієнтів.

— Минулого року Наказом МОЗ України №818 від 19.10.2012 року затверджено Порядок ведення реєстру хворих на туберкульоз, призначеного удосконалити державну систему епідмоніторингу, диспансерного спостереження хворого та ефективності його лікування. Електронний реєстр сприятиме проведенню моніторингу та оцінці протитуберкульозних заходів, аналізу захворюваності, смертності, результатів лікування, об’єктивному формуванню

залучаємо максимум ресурсів як громадських організацій, так і медичних установ для організації соціально-психологічної роботи з пацієнтами, щоб переконати хворого лікуватися, мотивувати його дотримуватися вказівок лікаря. І лише в разі неефективності такого підходу до лікування буде застосований примус.

рубіж, то зараз 63% — це спеціалісти працездатного віку.

ВЗ Чи достатньо у нас таких відділень?

— Слід зазначити, що зміни до закону були прийняті у березні минулого року. Однак тоді йшлося про обов’язкову госпіталізацію, а тепер формулювання змінене на «примусову». За розрахунками місцевих органів виконавчої влади, в Україні має бути 283 ліжко-місця для пацієнтів, спрямованих на примусове лікування. За даними 2012 року, в регіонах уже облаштовано 183 ліжкомісця. Із них 6 палат по 5 місць на Волині, 5 палат по 5 місць у Дніпропетровській області, 3 палати по 6 місць та 2 палати по 4 місця в Донецькій, 1 палата на 4 місця в Житомирській, 1 палата на 4 місця в Закарпатській області, 5 палат на 4 місця в Запорізькій і т.д. На сьогодні таких палат значно достатньо, про це свідчать дані, які нам надходять із регіонів і які ми наразі опрацьовуємо й аналізуємо. Але сподіваємося, що судові зобов’язання впливатимуть на недисциплінованих пацієнтів і вони

ВЗ Чи реалізує Україна інші проекти, спрямовані на протидію туберкульозу, крім співпраці з Глобальним фондом?

— Безумовно. З кожним роком в Україні все більше розвивається мережа проектів та ініціатив, спрямованих на подолання туберкульозу, соціальний супровід пацієнтів, їх адаптацію в суспільстві. Адже слід пам’ятати, що туберкульоз — це медико-соціальна проблема, яку не розв’язати, залучивши лише медичний ресурс. Це багатовекторна діяльність, здійсненню якої сприяє низка міжнародних неурядових програм та організацій. Серед них Програма оптимальних технологій в охороні здоров’я (PAHT), Management Sciences for Health Inc. (MSH), Представництво неурядової організації «Лікарі без кордонів» в Україні (MSF), Chemonics, які реалізують проекти, спрямовані на підтримку служб протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції, профілактику і лікування хіміорезистентного та ВІЛ-асоційованого туберкульозу в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, зміцнення фармацевтичних систем в Україні тощо. При Держслужбі України з питань соцзахворювань працює громадська рада, яка забезпечує контроль за виконан-

оберуть добровільне лікування. У цьому разі гострої потреби у збільшенні кількості ліжко-місць не буде.

ням загальнодержавних заходів, донорських проектів, проводить аналіз їх ефективності.

ВЗ Чи існує сьогодні в Україні дефіцит спеціалістів (дитячих фтизіатрів, дорослих фтизіатрів)? У яких регіонах він найбільший?

— Укомплектованість штатних посад лікарів-фтизіатрів фізичними особами на сьогодні становить близько 70%. Забезпеченість лікарями-фтизіатрами у закладах системи МОЗ України за даними 2011 року становила 0,6 (абсолютне число фтизіатрів — 2748, з них мають категорію — 71,7%). Розуміючи гостру недостатність кадрового забезпечення, Урядом вжито заходів щодо підвищення престижності праці медичних працівників, які лікують хворих на туберкульоз. Фахівцям, що надають лікувально-профілактичну допомогу хворим на заразну форму туберкульозу, підвищено посадові оклади на 60%, а також запроваджено надбавки за стаж роботи в даній галузі. Це дало перші результати: якщо 10 років тому понад 60% працівників фтизіатричної служби перетнули пенсійний

ВЗ Що є ключовим фактором для досягнення цих досить непростих цілей?

— Не варто винаходити велосипед, необхідно забезпечити високий рівень професіоналізму та відповідальності на кожному рівні: як на центральному, так і в регіонах. На сьогодні створено належну правову та нормативну базу, механізми реалізації завдань. Практичне втілення цих амбітних, але суспільно-важливих цілей залежить від того, наскільки злагоджено працюватиме кожна деталь цього механізму. Подолання туберкульозу як медико-соціальної проблеми не можна покладати лише на плечі медиків. Ми створюємо полісекторальний алгоритм співпраці та комунікації, який передбачає всеохопність, розуміння проблематики, а також прихильність до її розв’язання.

(2 регіони, динаміка -5) (16 регіонів, динаміка +4) (7 регіонів, динаміка +1)

ближчі п’ять років. Які очікувані результати виконання програми?

— Реалізація заходів Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2012-2016 роки, складовою якої є програма 9-го раунду Глобального фонду «Зупинимо туберкульоз в Україні», передбачає комплексний підхід, міжсекторальну координацію та наукову доказовість. Комплекс заходів, які впроваджуються, дозволить до кінця 2016 року зменшити захворюваність до 60 випадків на 100 тис. населення, а смертність — до 10 на 100 тис., зменшити відсоток хворих на мультирезистентний туберкульоз серед нових випадків захворювання на 5%. Ми плануємо забезпечити виліковування 80% хворих з новими випадками туберкульозу та надати повноцінне лікування для 100% хворих із новими випадками мультирезистентного туберкульозу. Це надскладні для виконання, але принципово необхідні індикатори для того, аби вплинути на епідемію. Як я вже сказала, в рамках програми акценти поставлено на покращення діагностики та лікування поєднаної

державної потреби протитуберкульозних препаратів І та ІІ ряду. Функцію технічного впровадження реєстру покладено на Державну установу «Український центр контролю за соціально небезпечними хворобами Міністерства охорони здоров’я України». ВЗ Минулого року запроваджено механізм примусової госпіталізації хворих на туберкульоз. Чи вважаєте ви доречним такий метод у демократичному суспільстві?

— Я хочу звернути увагу, що у відповідному розпорядженні Кабінету Міністрів України та ст. 11 нової редакції Закону України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз», яка регламентує механізм примусової госпіталізації, чітко вказано, що вона застосовуватиметься лише до хворих на заразні форми туберкульозу, які порушують протиепідемічний режим та наражають на небезпеку інших осіб. За рішенням суду вони можуть бути примусово госпіталізовані до протитуберкульозних закладів, що мають відповідні відділення (палати) для розміщення таких хворих. Однак ми

Підготувала Тетяна СТАСЕНКО, «ВЗ»

9

МЕДИЦИНА У РЕГІОНАХ АР Крим

РЕФОРМА ЕКСТРЕНОЇ допомоги –

ПЕРШІ КРОКИ Більше місяця тому служба швидкої допомоги в Україні почала працювати за новими правилами. У Криму створено нову установу республіканського значення «Територіальне медичне об'єднання «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», який об'єднав у собі всі служби цього напрямку. Про роботу по-новому і старі проблеми швидкої допомоги розповідає керівник цього Центру, хірург із 35-річним стажем Леонід ДИРО. ВЗ Леоніде Йосифовичу, як проходить реформа швидкої допомоги в Криму? Із чим зіткнулися в першу чергу?

— Відверто кажучи, проблем дуже багато, і більшість із них залишилися у «спадок» від попередньої «швидкої» — це і кадрові, і транспортні, і застаріле або відсутнє обладнання, брак фінансування. Втім висвітилися і нові питання, які потребують розв’язання: наш Центр не має навіть власної бази — приміщення, в якому ми перебуваємо, зняте в оренду. Не маємо і необхідної клінічної бази — стаціонару, куди могли б помістити важкого пацієнта, привезеного з віддаленого району. А переважно масу проблем доводиться розв’язувати по мірі надходження. Нам, звичайно, намагається допомагати МОЗ. Минулого року було закуплено 30 нових автомобілів швидкої допомоги, на 13 млн грн придбано медикаментів для екстреної допомоги — на рік ми препаратами забезпечені. Ну, звичайно, зараз аналізуємо: чого нам ще не вистачає, щоб уже в цьому році провести закупівлю медикаментів та виробів медичного призначення. Запаслися і паливом для машин «швидкої» — купили його на 7,5 млн грн, на перший квартал повинно вистачити. Хоча з автопарком усе непросто: нам передано частину автомобілів, які вже «виїздили» свій термін, навіть кілька років експлуатувалися взагалі без техогляду. А з 30 закуплених для «швидкої» автомобілів далеко не кожний можна відправити, напри-

клад, у сільський район, де й УАЗ не завжди проїде — тут потрібно авто не для асфальту, а щоб пройшло по сільській ґрунтовці (де вона взагалі є, звичайно). Нещодавно в селі Затишному Сакського району машина швидкої допомоги вночі застрягла в грязюці — дорога там не асфальтована. Водій самостійно виїхати не зміг, і попросив допомоги у МНС. На місце прибули п'ятеро рятувальників, які витягли автомобіль. ВЗ У цій роботі без «людського фактора» не обійтися — є кадрові проблеми?

— На жаль, це — одна з основних. Кадрів дійсно не вистачає: сьогодні на «швидкій» працюють в основному люди пенсійного та передпенсійного віку, це стосується і лікарів цієї служби та середнього медперсоналу — фельдшерів, медсестер. А молоді лікарі до нас не йдуть — робота тут дуже важка, травматична для психіки людини, доводиться звикати до шаленого ритму життя. Ви тільки уявіть собі: лікарі цілодобово перебувають у машині на колесах. А вже якщо трапляється епідемія з величезною кількістю викликів до пацієнтів, то наші медики взагалі валяться з ніг. Звичайно, молодим це не подобається. Щоправда, зараз наше міністерство намагається направляти інтернів саме в службу швидкої допомоги. Але як довго вони залишаться працювати? Чим їх зацікавити? Потрібно забезпечувати якимось житлом на місцях, створити соцпакет, платити

Адміністрація КЗОЗ «Дворічанська центральна районна лікарня» Харківської області

місцях має бути відповідне оснащення лікарень, ми не повинні залежати від місцевих умов.

пристойну зарплату, щоб вони не шукали якийсь підробіток на стороні. Адже сьогодні на зарплату 1200 гривень молодій людині не вижити. До того ж молодий спеціаліст ще не має ні стажу, ні досвіду, а відповідальність велика: на виклик він їде буквально в невідомість, це як стрибок у вир — рішення треба приймати миттєво, часу на роздуми немає. ВЗ Чи за лиши лас я с л у жба санавіації?

— Звичайно, і звідти витікає вже згадана мною проблема — у нас працюють висококваліфіковані лікарі, практикуючі хірурги, а власної клінічної бази немає, хоча вона дуже потрібна. Хірург повинен практикувати кожен день. Тож оперувати тяжких хворих доводиться тільки на місцях, у скромних умовах місцевих лікарень. І я теж їжджу в райони — ось нещодавно довелося оперувати хвору в Нижньогірському районі, я там просидів майже добу, поки пацієнтку готували до операції. Видалив їй ракову пухлину при сильній кровотечі. Ми зараз створюємо спеціальні медичні набори, з якими будемо виїжджати на місця, — травматологічні, нейрохірургічні тощо. Але ж і на

запрошує на постійну роботу  лікаря офтальмолога (Прилуцька ЦРЛ)

 лікар-невропатолог,  лікар-отоларинголог.

• В іншому разі сім’ю лікарів іншої спеціальності зі стажем роботи, які бажають пройти спеціалізацію з неврології і отоларингології.

• Звертатися за адресою: 62702, Харківська обл., смт Дворічна, вул. Радянська, буд. №51 • Тел. (05750) 7-64-84, 7-63-09, 0667179226

10

Підготувала Світлана КАЧАЄВА, власкор «ВЗ», АР Крим

Прилуцька ЦРЛ Чернігівської області

терміново запрошує на роботу сім’ю лікарів: • Сім’ю лікарів буде забезпечено житлом в смт Дворічна трьохкімнатною квартирою із належними умовами для проживання.

ВЗ Що ж для пацієнтів змінилося у зв'язку з реформуванням швидкої допомоги?

— Думаю, що до кращого — відхід від принципу територіальності. Раніше швидка допомога обслуговувала пацієнтів у межах свого району, а якщо опорний пункт знаходився на кордоні, то в інший район «швидка» не могла виїхати, навіть якщо це було набагато ближче. А ось тепер таких меж не існує — на виклик приїде найближча бригада, яку застав у цьому районі виклик. І в разі потреби госпіталізують хворого в найближчу ж лікарню, а не повезуть через увесь Крим. Звичайно, будь-яка перебудова вимагає часу — зараз збираємося створювати єдину диспетчерську службу, що працює в системі GPS-навігації. У кожній машині буде встановлено GPS-навігатор, і диспетчер на екрані бачитиме, де перебуває в даний момент найближча машина екстреної допомоги. Що стосується розподілу служби на екстрену і невідкладну, то поки нічого не змінилося, працюємо ми за старим принципом. А для того, щоб розділяти, потрібно спочатку підготувати в районних та міських лікарнях відділення невідкладної допомоги — там прийматимуть людей із загостреннями різних хронічних захворювань, будуть виїзні бригади невідкладної допомоги хоча б для того, щоб робити ін'єкції онкологічним хворим. Тоді екстрену допомогу вдасться «звільнити» від невластивих їй функцій. А сьогодні ми як і раніше виїжджаємо і на екстрені виклики, і на невідкладні, та й на трупи — підтверджувати факт смерті в першу чергу повинні лікарі саме «швидкої». І від цього нікуди не дінешся — робота така.

• Питання житла вирішується під час звернення за місцем роботи.

• Звертатися за адресою: Чернігівська обл., м. Прилуки, вул. Київська, 98. Центральна районна лікарня.

• Тел. (04637) 4-42-67, 4-22-33

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА У РЕГІОНАХ

22 лютого 2013 року Житомирщина

ЗУПИНИТИ ІНФАРКТ МОЖЛИВО! О

перації на серці з використанням новітніх медичних технологій тепер виконують у Житомирі. У зв’язку з відкриттям відділення рентгеноендоваскулярної хірургії та інтервенційної радіології в обласній клінічній лікарні ім. О.Ф. Гербачевського, наразі немає потреби направляти пацієнтів до спеціалізованих клінік Києва, відтерміновуючи лікування. Тож значення існування такого відділення в області неможливо переоцінити.

Михай ло Борщівськ ий повідомив також, що в кардіоцентрі проводитимуться й операції на відкритому серці. Частину устаткування вже встановлено, частину ще буде закуплено. Зокрема, необхідно придбати портативний апарат ультразвукової діагностики судин, за допомогою якого можна забезпечити належну діагностику для мешканців усіх районів області. Роботи з оздоблення стаціонару кардіоцентру та реанімації ще не

Богдан Сметанюк після операції стентування судин, зробленої в обласній клінічній лікарні ім. О.Ф. Гербачевського, почувається чудово

Начальник управління охорони здоров’я Житомирської облдержадміністрації Олександр Торбас: «Де б хворий з інфарктом не перебував, необхідно негайно ввести йому тромболітичний препарат і, минаючи районну лікарню, швидко доставити в Житомир, у кардіоцентр»

У зв’язку з цим, головний лікар установи Михайло Борщівський запросив членів постійної комісії Житомирської обласної ради з питань охорони здоров'я, соціального захисту та Ради ветеранів, аби вони могли ознайомитися з роботою новоствореного центру та на власні очі переконатися в тому, що такі загрозливі недуги, як стенокардія, інфаркт міокарда — не вирок за умови доступу до сучасних медичних технологій. У той же час М.Борщівський зазначив: «Наразі в Україні смертність від серцево-судинних захворювань становить 65 відсотків і це дуже поганий показник. За рік у Житомирській області реєструється до 800 інфарктів. Тож тепер, за наявності ангіографа, наші лікарі матимуть реальну можливість вчасно діагностувати та ефективно лікувати своїх пацієнтів за світовими стандартами».

завершено, але вже зараз тут надається необхідна кардіологічна допомога, наприклад, зі встановлення пацієнтам кардіостимуляторів (раніше для цього потрібно було їхати до Києва); проводиться стентування артерій, що дозволяє вберегти хворих від ампутацій кінцівок тощо. Отже, карети швидкої допомоги доставляють тяжких хворих тепер прямо до обласного кардіологічного центру. Суть реформи кардіохірургічної служби, що триває наразі в області, пояснив начальник управління охорони здоров'я Житомирської облдержадміністрації Олександр Торбас: «Найбільший відсоток смертей та інва лідностей відбуваються саме через серцево-судинні захворювання. Отже, головна мета, якої ми прагнемо, реформуючи службу, полягає в тому, аби всіх пацієнтів із

гострим коронарним синдромом якнайшвидше, силами екстреної медичної допомоги, доправити до кардіоцентру. Причому цілодобово та з будь-якої точки області». У своєму вист у пі Олександр Торбас підкреслив необхідність децентралізації кардіології, розвитку регіональних кардіологічних служб, що дозволить істотно поліпшити статистику смертності від серцево-судинних захворювань. Він також навів приклад досвіду

Завідувач відділення рентгеноендоваскулярної хірургії та інтервенційної радіології Житомирської обласної лікарні Роман Борущак: «Не можна вимагати у людини з інфарктом, щоб вона щось оплачувала. Меддопомогу за інфарктів повинна повністю забезпечити держава»

сусідньої Польщі, де ангіографи є в кожній районній лікарні: «Не так давно в одного українського водіядалекобійника на території Польщі стався інфаркт. Його доставили в найближчу лікарню, де встановили стент. Наступного дня водій сів за кермо своєї фури і відправився додому. Тож і ми прагнемо виключити ситуації, коли внаслідок інфарктів люди або вмирають, або стають глибокими інвалідами». Тож, регіональна кардіологія розвивається та удосконалюється. Однак на таку область, як Житомирська, одного ангіографа замало. Адже через велику кількість пацієнтів устаткуванню доводиться працювати у «стресовому» режимі — по 12 годин щодоби. Отже в ході демонстрування мож ливостей сучасної кардіохірургії, доступних Житомирській обласній лікарні, стало абсолютно

На моніторі добре видно закупорені атеросклеротичними бляшками ділянки судин. У них ввели стенти, і ось вони вже в повному порядку!

зрозуміло, що за наявності належного устаткування в лікувальних зак ладах наші лікарі здатні поліпшити сумну статистику щодо серцево-судинних захворювань і забезпечити українським пацієнтам високу якість лікування, а потім — і життя. Але все це можливо за державної пі дтримки, адже таке лікування залишається високовартісним. Під час зустрічі, про яку йдеться, завідувач відділення рентгеноен-

доваскулярної хірургії та інтервенційної радіології Житомирської обласної лікарні Роман Борущак зауважив: «Далеко не кожен пацієнт у змозі повністю оплатити своє лікування, адже воно, за нашими підрахунками, обходиться приблизно у 37 тисяч гривень. Медичну допомогу в разі інфарктів повинна повністю забезпечити держава. Минулого року в рамках державного забезпечення ми отримали витратних матеріалів на 80 операцій, що, зрозуміло, не відповідає реальним потребам області. Але фінансування медичної галузі — проблема не тільки українська. В усьому світі існують певні труднощі. Тож потрібно шукати вихід із цього становища, об’єднавши зусилля». Віктор КОНЄВ, власкор «ВЗ», Житомир

Ангіограф із «прокрустовим ложем». Тут знайдуть закупорену ділянку судини і встановлять у неї стент

11

МЕДИЦИНА У РЕГІОНАХ Донеччина

УКРАЇНСЬКІ КОМБУСТІОЛОГИ

ПІДКОРЮЮТЬ АМЕРИКУ Провідні фахівці опікового центру Інституту невідкладної і відновної хірургії ім. В.К. Гусака повернулися з міста Фінікс (США, Аризона), у якому знаходиться одна із кращих американських опікових клінік. Українські технології не гірші, а навіть кращі та прогресивніші від зарубіжних — такого однозначного висновку дійшли фахівці. Про свої враження, висновки та плани на майбутнє відомі лікарі — директор інституту невідкладної і відновної хірургії ім. В.К. Гусака, професор, доктор медичних наук, академік НАН України, заслужений лікар України Владислав ГРИНЬ і керівник опікового центру ІНВХ ім. В.К. Гусака Еміль ФІСТАЛЬ — розповіли журналістам. Усе пізнається в порівнянні Восени минулого року комбустіологи з Бостона (США) уже приїжджали в Донецьк і були приємно здивовані побаченим, оцінивши його «на одинадцять із плюсом за десятибальною шкалою». І незабаром можливість відвідати провідний опіковий центр США представилася і донеччанам, які відправилися в південне місто Фінікс. За словами Еміля Яковича Фісталя, який очолив бригаду комбустіологів, штат Аризона цілком можна порівняти з Донецькою областю за кількістю населення, а місцевий опіковий центр — відповідно, за кількістю ліжок. Кожному пацієнту виділено окрему палату, що має велике значення для профілактики перехресної інфекції.

— До цього ми теж прагнемо, — зазначив Еміль Якович у ході засідання Клубу соціальної журналістики, яке провів БФ Ріната Ахметова «Розвиток України». — У нас є плани щодо поліпшення перебування наших пацієнтів, і я думаю, нам їх допоможуть реалізувати і держава, і меценати. В американській клініці є три операційні зали із сучасною апаратурою. Але, навіть беручи до уваги, що Донецький опіковий центр у даний час оснащений найкраще в Україні, його не можна порівняти з тим, що у Фініксі. США виділяє на підтримку охорони здоров'я величезні, за нашими мірками, суми — 18% від держбюджету, в той час як у нашій країні цей показник становить усього 3,5%. Опіковий центр в Аризоні максимально комп'ютеризований: історії хвороб зберігаються в електронному вигляді, так само, як і рентгенівські знімки, архіви з даними досліджень. У штаті клініки — два фотографи, які займаються документальною фіксацією процесів лікування. Суворо контролюється використання медикаментів — тільки одна медсестра, якій це доручено, може відкрити сейф із препаратами (ключем слугує відбиток її пальця). За словами керівника опікового центру у Фініксі, професора Даніеля Карузо, лікування одного

12

тяжкообпеченого пацієнта обходиться в мільйон доларів.

— На вартість лікування впливає безліч факторів, — пояснює Еміль Фісталь. — У клініці не так багато хворих, але величезна кількість сучасної дорогої апаратури. Також ми звернули увагу, що лікарі накладають на рани спеціальні покриття, і зовсім не використовують мазі, креми та інше, до чого вдаються їхні українські колеги. Американцям простіше витягнути з упаковки готову пов'язку і помістити на рану, полегшивши собі роботу. За нашими поняттями, ці покриття коштують шалених грошей, але в США витрати покриває страхова медицина. Величезні затрати — сотні тисяч доларів — пов'язані з придбанням та використанням клітин шкіри. У Сполучених Штатах існує єдиний центр, де є лабораторія, що працює над клітинними технологіями. Він зна-

ходиться в Бостоні, від якого до Фінікса більше трьох тисяч кілометрів. У лікуванні глобальних опіків вони використовують перфоровані ксенотрансплантати зі шкіри свині. Однак ми в цьому плані від них не відстаємо: у Тернополі існує спеціальне виробництво, де створюють ксеношкіру. Ми навіть більш широко використовуємо цей метод лікування. У них для прискорення підшивки трансплантатів використовують степлери — дрібниця, але приємна. Величезна увага в клініці приділяється психологічній допомозі. Психолог спілкується не тільки з пацієнтом, але і з його родичами. В Україні ж такий фахівець є лише в одному опіковому центрі — у Донецьку. На відділення інтенсивної терапії припадає 18 ліжок (третина від усього їх числа). Однак кількість тяжкохворих, особливо з механічними

— Професор Еміль Фісталь є міжнародно визнаним експертом у галузі лікування опіків і відновної хірургії. Він автор величезної кількості публікацій, а його роботи в галузі мікрохірургії, пересадки тканин та різних інновацій з лікування опіків є видатними для опікової медицини. Деякі з них — нові для нас. Тому під час перебування української делегації я сам ставив багато запитань професору. Іноді він не поділяв нашого підходу до лікування опіків. Але це і зрозуміло. Рівень смертності в Україні є зіставним із нашим і навіть нижчий, при тому, що опіковий центр в Аризоні демонструє один із кращих показників одужання пацієнтів у США за останні 10 років. Професор Фісталь продемонстрував різні хірургічні технології, які ще не використовуються в США, принаймні деякі їх аспекти, приміром, роботу з пересадки тканин, лікування опікових ран, які захоплюють кістку. Мені запам’ятався випадок із одним пацієнтом, коли професор використовував декілька методів лікування складної рани гомілковостопної частини ніг. Аналогічний випадок у Сполучених Штатах, імовірно, міг би закінчиться ампутацією. Є концепції і технології, яких ми могли б навчитися в української команди. Даніель Карузо, професор, виконавчий директор опікового центру м. Фінікс, Аризона, США

ушкодженнями, тяжкими пухлинами, значно менша (що, за спостереженнями донецьких комбустіологів, взагалі характерно для США та країн Європи). Якщо порівнювати терміни перебування, то в українській клініці вони становлять 12,3 дня, а в американській — 11,3 — і пов'язано це, на думку фахівців, саме з невеликою кількістю тяжких випадків. Хірургічна активність у закордонних колег становить 86% (у нашій країні — 93%!).

— Летальність у американців менша, проте коли ми показали хворих із критичними опіками — більше 60% — то з'ясувалося, що у нас ці показники набагато кращі, що особливо відзначив і керівник центру пан Карузо, — каже Еміль Фісталь. — Із такими випадками, як у нас, колегам взагалі не доводилося мати справу. Так, їх вразила пацієнтка, яка надійшла в наш центр менше року тому з 97% ураженням. Зараз вона проходить реабілітацію. Це унікальний випадок у світовій практиці, який має бути прикладом для комбустіологів, про що і сказали американські лікарі.

Україна експортує новітні технології Колеги були приємно здивовані і тим, які технології використовують у Донецьку, особливо, якщо мова йде не тільки про опіки. Прикладом може служити десятимісячна дитина, яка постраждала від менінгококової інфекції. У Донецькому опіковому центрі малюку провели вже чотири пластичні операції з використанням фібробластів, видалили мертві тканини за допомогою нових технологій. Для українських спеціалістів, які працюють у даному напрямку більше 10 років, подібні підходи — частина копіткої, послідовної роботи. Вона починалася з використання фібробластів і кератиноцитів, а потім продовжилася стосовно серйозних термомеханічних уражень, при яких страждають не тільки шкіра і м'які тканини, але й кістки. На жаль, подібні випадки — не рідкість у практиці. Керівник Донецького опікового центру і його колеги з упевненістю

стверджують: їх досвід, розробки та навички ні в чому не поступаються закордонним і навіть перевершують їх. Тому лікування за кордоном пацієнтів у важкому стані не виправдане і крім цього виявляється значно затратнішим.

— Ми володіємо величезним багажем знань, досвідом лікування, апаратурою і, як завжди, прагнемо до кращого! — Підсумував професор Фісталь. — Мрією першого директора ІНВХ Володимира Корнійовича Гусака було облаштування вертолітного майданчика, який би дозволив доставляти пацієнтів. Це стає все більш актуальним, оскільки в наш інститут прагнуть потрапити люди з інших регіонів, але відсутність спеціалізованого транспорту не дозволяє цього зробити. Зараз до нас звертаються пацієнти з пігментними утвореннями, пухлинами шкіри, які можна вилікувати тільки із застосуванням клітинних технологій і пластичної хірургії. Досвід лікування тяжких хворих у нас значно більший, ніж в Америці і Європі. І ми нічим не відрізняємося, хіба що кількістю апаратури. Опіковий центр ніколи нікого не направляє в інші клініки, ми всіх успішно лікуємо у себе. Найближчим часом ІНВХ ім. Гусака зможе стати провідним постачальником клітинних технологій для іноземних громадян (при цьому керівництво інституту підкреслює, що українцям послуги надаватимуться безкоштовно).

— Якщо говорити про біотехнології та лікування опікових ран, то ми зараз перебуваємо в абсолютному правовому полі, — заявив директор ІНВХ ім. В.К. Гусака Владислав Гринь. — Місяць тому ми першими в Україні отримали свідоцтво про те, що можемо вільно використовувати нами винайдені і широко апробовані методи у клінічній практиці. До цього біотехнології стосовно опіків і ран застосовувалися в рамках клінічних випробувань, які проходили з 2007 року. І ми, звичайно ж, навчатимемо наших колег із інших міст. Сертифікат став

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

медИЦИНа у регіОНаХ

22 лютого 2013 року свідченням визнання наших заслуг і на міжнародному рівні, і тепер ми можемо пропонувати свої технології за кордон. Владислав Костянтинович повідомив, що за останні 10 років біотехнології в донецьку застосовували в лікуванні п'ятисот пацієнтів з опіками і ранами, а також у кардіології, судинній і загальній хірургії тощо.

Спочатку у комбустіології, далі — всюду Лабораторія клітинно-тканинного культивування «Біостем» унікальна у своєму роді для сНд і східної Європи. акцент спочатку зробили на клінічному використанні штучно вирощених фібробластів і кераноцитів, причому основним завданням було не просто навчитися їх вирощувати, а в дуже великих кількостях передавати в клініку. займаються цим питанням не лікарі, а біологи і біотехнологи. Першопрохідникам, які впроваджують інновації, довелося нелегко — потрібно було з нуля організовувати спеціальні стерильні приміщення, створювати необ-

донецькі лікарі разом зі своїми американськими колегами — командою доктора карузо

хідні служби, навчати фахівців. зараз у лабораторії працює близько 15 осіб.

— як правило, лабораторії спеціалізуються на чомусь конкретному (це або стовбурові клітини, або клітини кісткових тканин, або попередники нервових клітин, печінки і так далі), хтось працює з фібробластами, а ми — з усім цим матеріалом, — говорить Владислав гринь. — чому? тому

що у нас — поліпрофільний інститут, який застосовує нові технології у всіх напрямках роботи. зокрема, ми завершили дуже цікаву кардіологічну тему, коли застосовували стовбурові клітини для лікування стійких до лікування форм стенокардії. і, використовуючи власні стовбурові клітини пацієнтів, навчилися відновлювати насосну функцію серця. тобто, під-

вищувати ефективність його роботи та доводити пацієнта до стану операбельності, коли йому можна виконати аортокоронарне шунтування, адже спочатку хворе серце просто не витримало б такої маніпуляції. у нас уже більше 60 спостережень, уже прооперували багато неоперабельних пацієнтів. Ця наукова робота унікальна для Європи. ми працюємо з нашими травматологами, і, завдяки використанню стовбурових клітин, навчилися зрощувати переломи, які тривалий час не зросталися, і лікувати так звані несправжні суглоби. Це дуже неприємна патологія, від якої страждає велика кількість людей. тепер ми маємо змогу їм адекватно й радикально допомагати. Керівник інституту зазначає, що стосовно біотехнологій у фахівців ще «непочатий край роботи». Наприклад, заслуговує на увагу досвід застосування в неврології стовбурових клітин із кісткового мозку для лікування інсульту. В експерименті на щурах донецькі вчені отримали прекрасні результати — поліпшення віднов-

лення, зменшення зони некрозу і так далі, й активно продовжують роботу. Надії покладають і на європейський протокол використання автологічних клітин із власної жирової тканини, які можуть бути використані для внутрішньовенного введення у разі кардіоміопатій, ішемічної хвороби серця. Вивчати досвід українських колег та знайомитися з новими технологіями у квітні цього року в донецьку буде делегація з опікового центру міста фінікса. гості візьмуть участь у науковій конференції, приуроченій 10-річчю утворення кафедри комбустіології та пластичної хірургії донецького національного медичного університету ім. м. горького, яку проведуть за ініціативою еміля фісталя. а для лікарів із донбасу недавня поїздка в сша, за їхніми словами, не тільки стала вельми корисною, але й надала впевненості у своїх силах і підтвердила: вони — на правильному шляху! Євгенія МАРТИНОВА, спеціально для «ВЗ», Донецьк

Х АРКівщинА

міСія – датИ шаНс на Життя у Харківському інституті загальної та невідкладної хірургії амН україни перебувала місія фонду International Children's Heart Foundation, заснованого в сша, для проведення спільних операцій дітям із вродженими вадами серця.

— Співпраця харківських лікарів із міжнародною місією почалася п'ять років тому. За цей час прооперовано більше 500 дітей Харківщини, в першу чергу — із числа пільгового контингенту. Нинішній приїзд був розрахований на два тижні. Ми приймали кращих фахівців із Америки, Канади, Англії, Німеччини і Литви. До операцій готували 20 дітей зі складною серцевою патологією. Всі вони вже отримали кваліфіковану медичну допомогу, всі операції пройшли успішно, — розповів директор інституту професор Валерій Бойко. Раніше ICHF співпрацював із медиками Києва та Одеси. Зараз кардіохірурги фонду працюють тільки в Харкові. Це стало можливим завдяки підписанню між Інститутом загальної та невідкладної хірургії АМН України, Харківським міським благодійним фондом Юрія

Сапронова і Міжнародним благодійним фондом тристороннього меморандуму «Про співпрацю в області дитячої кардіохірургії».

— Уже п'ятий рік до Харкова приїжджають команди медиків із різних країн світу, — коментує подію посол Міжнародного дитячого кардіологічного фонду Саймон Гейл. — На кожну сотню дітей, народжених у світі, одна має вроджену ваду серця. І тільки 50% із них будуть прооперовані. Це величезна проблема не лише для України, але й для багатьох інших країн. Тому місія нашої організації — навчити фахівців нових хірургічних методик і допомогти їм із забезпеченням сучасним обладнанням. П'ять років тому, коли співпраця з Харковом тільки починалася, тут бракувало медичного устаткування для операцій немовлятам. Зараз у лікарні воно є, і це дозволяє врятувати життя навіть найменшим. Сьогодні, приміром, ми ра-

Посол міжнародного дитячого кардіологічного фонду Саймон Гейл

зом із харківськими кардіохірургами прооперували п'ятимісячну дівчинку, яка важить 3,5 кг. Під час цієї складної операції над малям із вадою серця пліч-о-пліч схилилися українські та зарубіжні медики, працюючи парами: кардіологи, кардіохірурги, перфузіологи, анестезіологи. Оперували харків'яни, і тільки якщо виникали труднощі, втручалися іноземні колеги.

— Так простіше удосконалювати свої навички й

інженери медичного устаткування під час операції

Йде операція. 31 січня 2013 року

о т ри м у в ат и б е зц і н н и й досвід, — розповіла член операційної бригади, лікар інституту Дарія Куликова. — Це допомагає бути в курсі всіх нових методик, які застосовують не лише в Україні, але й у світі. До нас приїжджають колеги з різних країн, і кожен із них ділиться своїми навичками. Окрім набу того досвіду у співробітників інстит у т у піс л я візитів місії ICHF залишається і нове устаткування.

операція пройшла успішно. тепер головне — виходжування

— Із самого початку роботи програми все, що ми привозили з собою, залишалося тут. І цього разу нічого не буде повернено назад, — заявив інженер біомедичного устаткування Девід Відевелт. — Апарати для штучного кровообігу, анестезії, аналізу газів крові, електрохірургії, медичні вентилятори, обігрівачі, охолоджувачі, дефібрилятори та інше — допоможуть не лише навчати лікарів нових медичних технологій, але й рятувати життя маленьким пацієнтам, яких уже без нас прооперують українські колеги. У кожного з 20 малюків, яким зроблять операцію під час нинішньої місії в Харкові, історія хвороби починалася по-своєму трагічно, але всі вони отримали однаковий шанс на одужання. Тому і батьки, і медики вважають їх щасливчиками. Ольга ФАЛЬКО, власкор «ВЗ», Харків

13

МЕДИЦИНА У РЕГІОНАХ П о л та в щ и н а

МЕДРЕФОРМА – ЦЕ НЕ ЗМІНА ВИВІСКИ Одним із головних завдань медреформи є наближення медицини до людей через підвищення ролі сімейної медицини в суспільстві. Ми свого часу підготували багато вузькопрофільних спеціалістів. Але чи стала від цього якість надання медичної допомоги вищою? Будь-який процес реформування складний, але його результати того варті, вважає директор департаменту охорони здоров’я Полтавської облдержадміністрації Віктор ЛИСАК. ВЗ У місті Комсомольську Полтавської області вперше було запроваджено інститут сімейних лікарів…

— Так, і відбулося це 1999 року, коли там вперше відкрили Центр первинної медико-санітарної допомоги. Досвід Комсомольська довів: саме організація такого підходу до роботи лікарів сприяла зниженню рівня захворюваності на серцевосудинні, онкологічні та інші недуги. І це не голослівне ствердження. Фахівці Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України провели там своє дослідження й довели: з упровадженням такого підходу рівень смертності працездатного населення можна знизити майже на 20%. Нам інколи дорікають: а чому досвід Комсомольська свого часу не було поширено на всю Полтавську область? Скажу відверто: таке масштабне реформування можливе лише тоді, коли воно ініційовано державою. Добре, що цей час настав. Сьогодні шляхом міста-піонера в запровадженні ланки загальної практики-сімейної медицини йде вся галузь. Ще раз підкреслю: йдеться не про формальну зміну вивіски, а про зовсім інше функціональне навантаження та нові підходи у роботі лікарів центрів первинної медикосанітарної допомоги. ВЗ Скільки таких центрів уже діють в області?

— Із початку року на Полтавщині працює 30 центрів первинної медико-санітарної допомоги. Загалом станом здоров’я понад 85% населення регіону опікуються близько 600 лікарів загальної практики-сімейної медицини (загальнодержавний показник — близько 43%). Відкриваються нові лікарські амбулаторії у сільській місцевості та віддалених мікрорайонах міст. За останні п’ять років їхня кількість збільшилася на 91 і нині становить 220. Поліпшенню медичного обслуговування сільського населення сприяло й те, що раніше ці заклади фінансувалися з бюджету сільських рад, а вже кілька років забезпечуються за рахунок районного бюджету.

14

ВЗ Із ваших слів зрозуміло, що до реформування медичної галузі ви були готові.

— Ми намагаємося йти на випередження цих складних, але вкрай необхідних процесів. Сприяв тому, безумовно, досвід Комсомольська: у 2000 році було відкрито кафедру загальної практики-сімейної медицини в нашій Українській медичній стоматологічній академії. Багато майбутніх сімейних лікарів пройшли там кваліфіковану медичну підготовку. Сьогодні ми маємо одну з кращих в Україні укомплектованість центрів первинної медико-санітарної допомоги кадрами. Вивчали зарубіжний досвід із цієї проблеми. Особисто я 2007 року побував у Стокгольмі, багато цінного там побачив і вивчив. Ще у 2006-2007 рр. у рамках європейських проектів ми розробили в себе на Полтавщині медичні стандарти з надання первинної та вторинної медичної допомоги, що використовуються сьогодні. У цьому питанні ми отримуємо розуміння й підтримку з боку місцевої влади. Так, аби центри первинної медико-санітарної допомоги справді стали фундаментом усієї галузі охорони здоров’я регіону, голова Полтавської облдержадміністрації Олександр Удовіченко нещодавно запропонував матеріально стимулювати сімейних лікарів: на думку керівника області, видатки на цю ланку медицини мають становити не 22-23% від загального бюджету галузі, а 35%. Сподіваюся, що це питання в області буде розв’язано протягом лютого. Зауважу також, що ми розраховуємо й на підтримку держави: сімейні лікарі повинні мати соціальні гарантії. Адже без надії на отримання житла навряд чи хто поїде працювати в сільську місцевість. ВЗ Як модернізується на Полтавщині вторинна (спеціалізована) медична допомога?

— Уже завершено аудит із цього питання, проведено попередні економічні розрахунки для формування на території області одинадцяти госпітальних округів та створення лікарень інтенсивного лікування. Вва-

Вона прибуватиме за викликом у містах за 10 хвилин, у сільській місцевості — за 20 хвилин. Диспетчерську службу буде оснащено сучасною комп’ютерною технікою, а транспорт — GPS-навігаторами, і це дозволить, так би мовити, бачити кожен автомобіль і спрямовувати виклик на той екіпаж, який найближче до пацієнта. Буде збільшено й кількість бригад — зі 103, які працюють сьогодні, до 117. Підійти до реформи ми намагалися творчо і з урахуванням потреб населення: зберегли бригади спеціалізованої медичної допомоги — кардіологічної, неврологічної, психіатричної та ін.

жаю, що держава має допомогти нам у фінансуванні проектів модернізації клінік інтенсивного лікування в майбутніх госпітальних округах. ВЗ Невід’ємною складовою позитивних змін у медичній галузі є реформування надання екстреної медичної допомоги. Як це організовано у вас?

— І тут заздалегідь було проведено серйозну підготовчу роботу: внутрішній та зовнішній аудит, вивчення досвіду в регіонах, де здійснюються пілотні проекти, зокрема в Дніпропетровській області. Ще в листопаді 2012 року на сесії обласної ради прийнято відповідне рішення про створення Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, про переведення цієї служби з 1 січня 2013 року на фінансування з обласного бюджету. Системно, виважено проведено роботу щодо кадрового забезпечення, його навчання, передачі автотранспорту, забезпечення його пальним, експлуатації приміщень. Наразі жодних нарікань на збої в наданні швидкої допомоги від населення немає. Нині «швидка» оперативно обслуговує майже 900 викликів на добу. Сьогодні ми перебуваємо на другому етапі цієї реформи — створення оперативно-диспетчерської служби. Фахівці Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка розробили її типовий проект за всіма сучасними стандартами. У цьому напрямку спільно працюємо із Державним агентством з інвестицій та управління національними проектами України, яке реалізує Національний проект «Вчасна допомога». Переконаний, від такого реформування переваги насамперед відчують полтавці: екстрена допомога має стати більш якісною, мобільною і вчасною.

ВЗ Якщо взяти третинний, найвищий, рівень надання медичної допомоги, які вимоги, на вашу думку, мають бути до закладів названого рівня?

— Там повинні перебувати ті хворі, які справді потребують екстреної, висококваліфікованої, ефективної, результативної допомоги. Якщо взяти нашу обласну клінічну лікарню імені М.В. Скліфосовського, то ми маємо намір відкрити там травматологічне відділення, розширити й удосконалити нефрологічний центр, планується створення й нейроцентру. У дитячій обласній клінічній лікарні на базі колишнього неврологічного відділення нині діють палати інтенсивної терапії, катамнестичний кабінет. А в обласній клінічній психіатричній лікарні імені О.Ф. Мальцева передано цілий корпус під наркологічний диспансер, створено на території цього закладу й центр для хворих на СНІД. ВЗ Не можу не запитати вас і про те, як діє сьогодні Полтавський перинатальний центр, відкритий наприкінці минулого року згідно з Національним проектом «Нове життя»?

— На третьому тижні роботи цього центру там з’явилося на світ соте немовля — хлопчик із двійні, народженої полтавкою Тетяною Шарпило. А вже на сьогодні в центрі народилося близько 200 малюків. Відзначу, що центр працює плідно, надаючи допомогу всім жінкам, які її потребують. Тут діє єдиний серед восьми подібних закладів, відкритих в Україні, навчально-практичний центр УМСА із застосуванням телемедицини. У перспективі: в області два подібні міські перинатальі центри вторинного рівня, і вісім регіональних — у районах області. Розмову вела Ніна КОНДРАТЮК, власкор «ВЗ», Полтава

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА У РЕГІОНАХ

22 лютого 2013 року З ап о р і жж я

МЕЛІТОПОЛЬСЬКІ ОНКОЛОГИ-ХІРУРГИ

ОПЕРУЮТЬ РАК... ЗВАРЮВАННЯМ У Мелітопольському міжрайонному онкологічному диспансері Запорізької області в перші дні 2013 року хірурги зробили унікальні операції, застосувавши технологію високочастотного електрозварювання, яку розробили фахівці профільного інституту ім. Є.О. Патона.

З

а інформацією головного лікаря диспансеру Олександра Рябікова, апарат для зварювання живих тканин (високочастотний електрокоагулятор ЕК-300МІ) придбали у грудні минулого року. У комплекті з апаратом отримали набір інструментів, атлас та ознайомчий відеофільм. У Запорізькій області, за твердженням медиків, такі апарати мають ще дві лікарні (Мелітопольський міжрайонний онкологічний диспансер та КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня»), а по Україні в цілому — 15. Перші чотири операції — на кишечнику та гінекологічні — провів хірург-онколог з великим практичним досвідом роботи Олександр РЯБІКОВ. ВЗ Лікарю, а що собою являє електрокоагулятор ЕК-300МІ?

— Даний апарат забезпечує чотири режими роботи: зварювання, коагуляцію, перекриття, різання. Спосіб утворення зварного з'єднання базується на ефекті електротермічної денатурації білкових молекул. Інший поширений метод високочастотної електрохірургії — метод коагуляції шляхом діатермії — спричиняє опік та омертвіння тканини в місці нагрівання, у той час як електрозварювання значно менше травмує тканини і дає можливість уникнути утворення опікової поверхні. Електрокоагулятор використовують у гінекології, урології, онкології, офтальмології тощо. За допомогою цієї технології в клінічних умовах можна проводити пластику маткових труб; отримувати міцне з’єднання з досконалою герметичністю в разі закриття просвітку в сечоводі; накладати шви на шлунок без загрози потрапляння його вмісту в очеревину; герметично зварювати кишки; відновлювати слизову носової перегородки; видаляти гланди; робити косметичні операції на молочних залозах та ін. ВЗ Чим саме унікальний метод «зварювання»?

— Новий метод дозволяє оперувати живі тканини людського організму і домагатися відсутності кровотечі. При цьому тканини не спалюються,

а зварюються. Тепер під час операції в руках у хірургів замість скальпеля — спеціальні інструменти, на кінці яких подається струм високої частоти. Схематично процес зварювання м’яких тканин складається з наступних дій: з’єднувані тканини дотикаються одна до одної поверхневими шарами; далі хірург стискає зварювану ділянку тканини електродами зварювального інструмента та вмикає джерело струму; після виконання програми керування процесом зварювання та вимкнення енергії захоплена тканина звільнюється, а процес повторюється до повного закриття рани. Тканини зварюються, а потім шов розрізається цими ж інструментами. І ніяких шовних матеріалів для перев'язки судин! Порівняно з традиційними технологіями, високочастотна хірургія менш травматична і безкровна. ВЗ Можна більш детально порівняти метод «зварювання м’яких тканин» із іншими хірургічними методами?

— Порівняно із шовним методом, який традиційно застосовується в хірургії, метод зварювання не потребує шовного матеріалу, скоб, кліпсів та зшивальних апаратів, оскільки з'єднання відбувається за рахунок «рідного» матеріалу зварюваного органа за допомогою спеціального обладнання. Місця швів завдяки електрозварюванню легко та швидко загоюються — рубців майже не залишається. Навіть місячні рубці на прооперованому кишечнику дуже тонкі і практично непомітні. У багатьох випадках це має ключове значення, оскільки причиною багатьох невдач за традиційних операцій є спричинений рубцюванням швів стеноз — звуження отвору трубчастих органів. Відсутність зшивального матеріалу у місці операції своєю чергою позбавляє небезпеки виникнення запального процесу та інфікування. Водночас метод зварювання дозволяє економити на шовних матеріалах. Велику перевагу електрозварювання має у лапароскопії, оскільки у цьому випадку накласти шви набагато складніше, ніж у відкритій хірургії. Інший поширений метод високочастотної електрохірургії — процес коагуляції — спричиняє опік та омертвіння тканини у місці нагрівання, у той час як електрозварювання значно менше травмує тканини. Це підтверджено морфологічними дослідженнями, а також відсутністю в процесі зварювання виділення диму і неприємного запаху, що позитивно позначається на здоров’ї як пацієнта, так і хірурга, особливо у роботі з інфікованими. Значно менше травмування також сприяє швидшому та легшому загоюванню тканин прооперованого органа, відновленню його морфологічної структури і функцій. Процес

коагуляції використовується також насамперед для розтинів та зупинки кровотечі, натомість електрозварюванням досягається з'єднання шарів тканини та утворення швів, які легко загоюються. А якщо порівняти з ультразвуковою хірургією, то у деяких випадках (наприклад, в операціях на печінці) електрозварювання дає змогу замінити дорогі та складніші у користуванні ультразвукові скальпелі. ВЗ Які переваги цього методу для пацієнта?

— Скорочується час операції, прискорюється процес загоєння ран, хворий швидше видужує і повертається до звичного життя. Порівняно з традиційними методами хірургії використання електрозварювання дозволяє скоротити час операції (у деяких випадках — до 60 хв) та втрати крові (на 200-300 мл). Шви від зварювання легше загоюються, і в сукупності це все призводить до зменшення витрат на лікувальні препарати, зокрема на наркотичні знеболювальні засоби. Починаючи із січня цього року, спеціалісти Мелітопольського міжрайонного онкологічного диспансеру за допомогою високочастотного коагулятора вже зробили майже 40 оперативних втручань різної локалізації та тяжкості. Жодного випадку нагноєння рани чи іншого негативного ефекту не було. Лише у двох випадках спостерігалася дещо більша лімфорея, ніж можна було очікувати. А днями хірург ММОД видалив пухлину розміром до 50 см у діаметрі… майже за півгодини! ВЗ А як усе починалося?

— Почалася «зварювально-хірургічна» історія з нещасного випадку. Академік і «батько зварювання», всесвітньо відомий учений, який очолює зварювальний науковий інститут імені свого батька Євгена Патона — Борис Патон, катаючись на водних лижах, зламав ногу. Поки нога лежала в гіпсі, академік придивлявся до

маніпуляцій медиків і задумався про можливість використання принципів зварювання в медицині. Чому б і ні? Дужки, нитки, болти для скріплення людських тканин — м'яких і твердих — давно застосовуються в хірургії. Чим гірший зварювальний апарат, що дає ефект однорідного з’єднання тканини? Так, у 1993 році з ініціативи академіка співробітники інституту електрозварювання ім. Є.Патона НАН України спільно з хірургами Інституту клінічної та експериментальної хірургії АМН України та об'єднання «ОХМАТДИТ» провели експерименти, які підтвердили принципову можливість отримання зварного з'єднання різних м'яких тваринних тканин способом біполярної коагуляції. У 1996 році розпочали систематичні дослідження даного способу з'єднання, а у 1997 створили міжнародний колектив для роботи над проектом «Зварювання м'яких живих тканин», учасниками якого стали вчені і фахівці з України та США. У 1998 році у Києві в госпіталі Військово-медичного управління СБУ почалися досліди зі зварювання тканин видалених органів людини (задля збереження фізіологічних властивостей тканини експерименти проводилися безпосередньо після видалення органів у клінічних умовах). Цьому передувало проведення хірургічних операцій із застосуванням зварювальної технології на більш ніж тисячі експериментальних тваринах (білих щурів, кролів, собак і свиней). Сукупність експериментів на контрольній групі тварин (свинях), а також на вилучених та вилучуваних органах людини із застосуванням зварювальної технології в загальній хірургії, що показали відтворюваність отримання позитивних результатів, слугувала підставою для видання Міністерством охорони здоров'я України свідоцтва про державну реєстрацію застосування зварювального обладнання в медичній практиці на 20012004, 2005-2010 та 2011-2015 роки (№ 9613/2010). Це дозволило провести освоєння способів зварювання м'яких тканин у більш ніж 80 клініках України та Росії для застосування в різних галузях загальної та малоінвазійної хірургії, а також розробити понад 130 методик оперативного втручання. На сьогодні за цією технологією вже проведено понад 80 тисяч операцій на різних органах людини. Технологію дозволено для клінічного використання в Україні, Сполучених Штатах, Росії та Білорусі. До речі, у 2004 році колективу авторів проекту на чолі з академіком Борисом Патоном було присуджено Державну премію України в галузі науки і техніки. Олена ПЕТРЕНКО, власкор «ВЗ», Запоріжжя

15

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

УКРАЇНЦІ МОЖУТЬ НЕ ПОМИРАТИ 14 лютого Міністерство охорони здоров’я ініціювало проведення круглого столу «Актуальні питання імунопрофілактики в Україні». До участі були запрошені провідні фахівці МОЗ, АМНУ, представники міжнародних організацій (ВООЗ, ЮНІСЕФ), лікарі-практики. Основними напрямками обговорення стали: державна політика у сфері реалізації Загальнодержавної програми з імунопрофілактики; світова практика імунопрофілактики з огляду на рекомендації ВООЗ; контроль якості вакцин, що використовуються в Україні; захист дітей від інфекційних захворювань. Для нашої держави питання імунопрофілактики на сьогодні залишається одним із найважливіших. З метою покращення системи імунопрофілактики минулого року МОЗ запросило до України місію ЄРБ ВООЗ, яка спільно з Дитячим фондом Організації Об’єднаних Націй (ЮНІСЕФ), Європейським центром з контролю та профілактики захворювань провела оцінку нашої Національної програми щеплень. Зроблені ними висновки також активно обговорювалися учасниками круглого столу. Альона ТЕРЕЩЕНКО, заступник Директора — начальник Управління охорони материнства, дитинства та санаторного забезпечення Департаменту реформ та розвитку медичної допомоги МОЗ України: «За останні три роки рівень охоплення дітей вакцинацією проти 10 інфекцій в Україні коливається в різних межах. Але хочу зазначити, що, не дивлячись на масивну кампанію проти щеплень, яка була розгорнута ЗМІ, рівень охопленн я вакцинацією дітей у 2012 році порівняно з 2011 зріс на 20% і становить: від туберкульозу — 95,4%, дифтерії, кашлюку, правця — 75,6%, кору, краснухи, паротиту — 78,8%, гепатиту В — 82,6%, поліомієліту — 83,7%. Проте рівень охоплення вакцинацією дітей в Україні все ще не досяг бажаних 95%.

16

Державна політика імунопрофілактики складається з кількох складових. Це нормативне забезпечення, національні рекомендації, фінансування, підготовка медичних кадрів і незалежні наукові ради, які з доказової точки зору можуть оцінити, як проводиться державна політика імунопрофілактики. Основними законами, що регламентують питання імунопрофілактики, є Закон «Про захист населення від інфекційних хвороб» і Закон «Про санітарне та епі демічне благополуччя населення». Затверджено Загальнодержавну програму з імунопрофілактики на 2010-2015 роки, яка має стабільне фінансування. Окремим наказом №595 МОЗ затвердило і Національний календар щеплень та всі процедури, які наближують вакцина-

цію до пацієнта. За період незалежності України календар щеплень змінювався 5 разів (усі Національні календарі щеплень за рекомендацією ВООЗ переглядаються з науково-доказової точки зору — раз на 4-5 років) і тепер ми належимо до тих держав, де найменше інфекційних хвороб підлягають імунопрофілактиці. Для порівняння: в США до Національного календаря щеплень включено 16 інфекцій, у Швейцарії — 14, у Німеччині — 13, у Австрії — 17, Чехії — 11, Латвії — 13, а в Україні — 10! Варто зу пини тис я на питанні підготовки медичних працівників: у нас три роки тому створена система навчання, яка передбачає помісячні «тренінги» у регіонах: медичний персонал знайомлять із новими аспектами імунопрофілактики. Ще одним елементом державної політики є створення незалежної експертної групи з питань імунопрофілактики. Наказом Міністра охорони здоров’я у грудні 2012 року затверджено склад нової технічної експертної групи, куди увійшли знані наукові діячі, професори з питань імунопрофілактики, громадські діячі, представники ЗМІ. Організатори охорони здоров’я і чиновники не входять до основного складу групи і права голосу не мають».

Алла ГРИГОРЕНКО, начальник Управління громадського здоров’я МОЗ України: «Незалежна експертна група вперше з’явилася в Україні саме за рекомендацією ВООЗ. Питання номер один на порядку денному цієї групи, яке турбує не тільки фахівців, але й усе суспільство, — календар щеплень. Україна розуміє, що нормативно-правові акти з питань профілактики інфекційних захворювань повинні постійно удосконалюватися, відповідно до рекомендацій ВООЗ і до тієї епідситуації, що склалася в Україні. За наполяганням керівництва Міністерства охорони здоров’я до нас було запрошено міжнародну групу експертів, куди увійшли провідні фахівці як європейського регіону, так і американського цен-

тру контролю за захворюваннями. Вони працювали в Україні майже місяць: відвідали кілька областей і ознайомилися із системою епідеміологічного нагляду у країні. Її висновки були досить оптимістичними: в Україні створена і діє система нормативноправового забезпечення, в тому числі й імунопрофілактики, але, розуміючи ва ж ливіс ть питань, Міністр охорони здоров’я затвердив план дій не тільки МОЗ, а й структур Академії медичних наук, які переймаються проблемами імунопрофілактики». Ігор ПОКАНЕВИЧ, заступник представника ВООЗ та голови Бюро ВООЗ в Україні: «Я хотів би зупинитися на основних причинах, через які кожна країна повинна приділяти належну увагу

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

22 лютого 2013 року вакцинації. Сфокусуюся на європейському регіоні. Причина перша — щорічно імунізація рятує близько 3 млн життів. Ще глобальніші цифри можливої інвалідизації, від якої також рятує вакцинація. До впровадження імунізації інфекційні хвороби були провідною причиною дитячої смертності. І, на жаль, сьогодні ми ще спостерігаємо такі хвороби як коклюш і правець — імунізація допомагає їм запобігти. Причина друга: імунізація є природнім правом людини на здоров'я. У європейському регіоні охоплення профілактичними щепленнями становить 94%. Охоплення щепленнями АКДС і від поліомієліту перевищує 90%. Однак за цими цифрами криється дуже велика різниця, яка спостерігається між країнами, тому у мандрівках ризик зберігається. Це призводить до того, що порушується право людини на здоров'я. Причина третя: деякі інфекції, які можна контролювати методами імунопрофілактики, як і раніше несуть загрозу. Завдяки профілактичним щепленням більшість розвинених країн не стикаються з руйнівними наслідками від спалахів інфекційних захворювань, тому жителі цих країн упевнені — тих хвороб більше майже немає, до того ж вакцина значно небезпечніша за хвороби. Цей міф призводить до зниження охоплення імунопрофілактикою. У деяких країнах, до речі, подібні неправильні уявлення стали причиною повторних спалахів, на кшталт тих, що ми спостерігаємо з кором та краснухою. Вірусні інфекції не знають кордонів і наше першочергове завдання — поставити бар'єр і уникнути передачі інфекцій з однієї країни в іншу. Причина четверта: можливість контролювати й елімінувати хвороби. Завдяки злагодженим діям країн за програмами імунізації було ліквідовано віспу. Американський регіон у 2002 році ліквідував кір. Це дозволило зберегти більше 10 тис. життів! На сьогодні світ близький до знищенн я поліоміє літ у: лише в трьох країнах реєструється це захворювання. І ми сподіваємося, що в найближчі роки воно буде повністю ліквідовано. Але все залежить від того, наскільки високими будуть рівні імунізації. І причина п'ята: імунізація економічно ефективна. Щеплення коштує не дорого, але дає величезні вигоди для благополуччя країни. Якщо хтось замислюється, вакцинувати свою ди-

го зниженн я охоп ленн я щепленням людей проти дифтерії. За період із 1992 по 1996 роки у нас у країні захворіло на дифтерію 117 тис. людей і тисячі стали інвалідами. На сайті Міністерства охорони здоров’я Великої Британії написано: «Вакцина ці я є д ру г им на йбільш ефективним медичним втручанням Держави в життя суспільства після чистої води, що направлена на збереження життя у всьому світі». Варто над цим замислитися». тину чи ні, подумайте про колективний імунітет. Він ефективний, коли становить 93-95%. Не вакциновані діти — це ризик для всіх. Концепція колективного імунітету може викликати у батьків відчуття хибної безпеки, мовл яв, «якщо більшість дітей щеплено, то моїй дитині нічого не загрожує». Таке ставлення у кінцевому підсумку знижує колективний імунітет. І останнє: на жа ль, в Україні до питань імунізації залучається все більше «псевдоекспертів». І це впливає на програму імунізації в країні. Прикладом став 2008 рік, коли була зірвана програма додаткової імунізації проти кору та краснухи. Результат ми спостерігаємо зараз в Україні: більше 12 тис. випадків кору в минулому році!» Сергій КРАМАРЬОВ, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри дитячих інфекційних хвороб НМУ ім. О.О. Богомольця МОЗ України, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Дитячі інфекційні хвороби»: «Зараз дуже багато говорять про негативні прояви вакцинації і дуже мало про те, навіщо її було запроваджено і що вона дає людству. Дуже важливим є те, що вакцинація захищає як суспільство в цілому, так і кожну окрему людину. Я хотів би зосере­д итися на нашій країні. Кожного року у нас помирає 300-350 дітей від інфекційних хвороб. Із них до 200 — діти першо-

го року життя. Парадокс у тому, що від більшості інфекцій, які забирають дитячі життя, у нас є вакцини. Якби ці діти були щеплені, жили б і сьогодні. Хочу нагадати, що застосування вакцин, зареєстрованих в Україні, призвело до суттєвого зниження поширеності цих інфекцій. Приміром, застосування вакцини проти гемофільної інфекції дало можливість знизити захворюваність на гнійні менінгіти, сепсис і пневмонію. А вакцини проти гепатиту В і папіломавірусу забезпечують протиракову профілактику. Вакцинація проти гепатиту В розпочалась в Україні із 2000 року. Рівень захворюваності за цей час знизився більш ніж у 10 разів. Варто пам’ятати, що 30% захворювань на вірусний гепатит В із часом переходять у хронічну форму. Якщо ж ним захворіла дитина першого року життя, то у 70% вона отримує хронічну форму. Подальші прогнози невтішні: через 10 років 20-30% хворих мають цироз печінки, а 5% — рак. За даними ВООЗ, смертніс т ь ві д за х ворюва н ь, пов’язаних із гепатитом В, стоїть на другому місці серед причин смертності людей у світі після тютюнопаління. До речі, в Європейських країнах захворюваність на вірусний гепатит В у 10-15 разів нижча, ніж в Україні. Нас лі д к и а н т и ва к ц инальної кампанії жах ливі — на початку 90-х років вона призвела до різко-

Людмила ЧЕРНИШОВА, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри інфекційних хвороб та імунології НМАПО ім. П.Л. Шупика МОЗ України, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Дитяча імунологія»: «Я хочу на дати нову інформацію щодо критерію оцінки післяімунізаційного періоду, який введений у багатьох країнах і з 2011 рок у впрова д ж ує т ьс я в Україні. У світі почали ре-

єструвати всі випадки, які виникали після імунізації — так звані несприятливі події (НППІ). Важкі НППІ, що призводять до госпіталізації чи смерті, обов’язково розс лідуються спеціа льними групами швидкого реагування, які створені в усіх регіонах. У ці групи входять фахівці, що знаються на патологіях дитячого віку, нюансах вакцинації, складі вакцин тощо. Якщо таке розслідування проводять професіонали, це дає змог у вс та новити причину уск ладнення і запобігти повторенню. До речі, в жодном у випа дк у, який бу в розс лідуваний, не доведено, що несприятливі події виник ли саме від вакцинації. Наведу приклад: нещодавно мене запросили оглянути 5-місячну дитину. На тлі повного здоров’я у неї підвищується температу ра, з’являються судоми, дитина втрачає свідомість. Діагноз: «Вірусний енцефаліт». Дитину проліковано належним чином. Але мама

розповіла, що за 3 дні до хвороби вона мала везти дівчинку на щеплення і з особистих причин не встигла. Запитання: чи повірила б мати, що це не вакцина зумовила такий важкий стан, якби не випадок?» Ганна МОЙСЕЄВА, заступник директора Департаменту медичних імунобіологічних препаратів та імунопрофілактики ДП «Державний експертний центр МОЗ України»: «Ми іму нізуємо здорову дитину. Ми її не лікуємо, а запобігаємо хворобі. Тому питання якості вакцин є на дзвичайно важ ливим. Фактично всі серії вакцин, що виробляються або постачаються в Україну, проходять лабораторний контроль якості до того, як вони потрапили на ринок. Першою необхідною умовою постачання є впевненість, що вакцина має забезпечити необхідний захист та бути безпечною. Усе це моделюється в лабораторії, яка здійснює державний

контроль якості вакцин та має певний європейський рівень акредитації — сертифікат ЄС 17025, що підтверджує систему якості. Окрім цього зараз внесені певні зміни до закону про захист населення від інфекційних хвороб і відповідальність за якість несе Державна служба лікарських засобів. І коли виникають будь-які несприятливі події після імунізації, саме ця служба зупиняє вакцинацію, відбирає зразки і доправляє нам для контролю, коли встанов лено зв'язок несприятливої події з введенням вакцин. Якщо такого зв’язк у не вс танов лено, проводиться розслідування групами оперативного реагування на місцях. І на підставі цього висновку вакцини «розблоковуються». Хочу додати, що вакцини, які використовуютьс я у приватном у секторі і у державному, — не відрізняються». Підготувала Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

17

РЕАБІЛІТОЛОГІЯ

ЕРГОТЕРАПІЯ – НЕ ВІРТУАЛЬНА ГРА Система реабілітації післяінсультних хворих в Україні нагадує цілину — формально вона існує, але користі від неї мало, оскільки підходи до такої реабілітації не відповідають світовим. Відтак у серпні 2012 року наказом МОЗ України було затверджено клінічні настанови та уніфікований клінічний протокол з надання медичної допомоги хворим з ішемічним інсультом. Ці документи вперше включають принципи реабілітації інсультних хворих на засадах доказової медицини. Доки ці рекомендації буде взято на озброєння вітчизняною системою охорони здоров’я в цілому, окремі лікувальні заклади вже втілили їх у життя. Про світовий досвід реабілітації післяінсультних хворих, вітчизняні реалії і можливості в цій галузі — наша розмова із завідувачем відділення «Інсультний центр» Універсальної клініки «Оберіг», лікарем-неврологом, доцентом, кандидатом медичних наук Юрієм ФЛОМІНИМ. ВЗ Хто і як займається реабілітацією хворих в Україні?

— Пацієнт з інсультом зазвичай потрапляє до стаціонару, де перебуває від 1 до 4 тижнів. Якщо у хворого є такий поширений прояв інсульту як геміпарез (слабкість м’язів кінцівок однієї половини тіла), за час стаціонарного лікування він не зникає, однак пацієнта виписують додому. Коли про це чують наші зарубіжні колеги, вони дивуються і не розуміють, чому далі доглядати і виходжувати такого пацієнта повинні родичі. Щоб доглядати — потрібно звільнитися з роботи, а щоб виходжувати — стати професіоналом і замінити собою цілу групу фахівців! Щоправда, в Україні чимало організацій, які працюють на комерційній основі і заявляють про себе як про такі, що займаються реабілітацією інсультних хворих. Однак вони не дотримуються протоколів і стандартів реабілітації, які мають доведену ефективність та використовуються у розвинених країнах. У державних лікарнях реабілітація, значною мірою, зводиться до поняття «лягти прокапатись»,

підтвердили, що масаж сприяє відновленню порушених функцій у пацієнтів після інсульту. Масаж може хіба що зменшити больовий синдром, розслабити м’язи. Це ж стосується і голкорефлексотерапії або електростимуляції. Я вже не кажу про застосування «космічних» костюмів (створення умов невагомості), гіпербаричну оксигенацію, застосування реабілітаційних роботів та інші «новинки». На перший погляд, це видається дуже привабливим. Наприклад, якщо у людини не працює права нога, комп’ютер аналізує амплітуду руху лівої ноги, і спеціальні маніпулятори таким само чином рухають правою ногою. Це дуже підтримує пацієнта психологічно, зміцнює його думки, що він зможе ходити. Але хто довів, що «віртуальне» вміння ходити стане реальним? ВЗ Яку альтернативу можна запропонувати?

— Нічого вигадувати не потрібно. Все вже придумано до нас. У розвинених країнах світу, коли хворого після інсульту виписують зі стаціонару додому, йому надає допомогу соціальна служба. Скажімо, у Ве-

тної реабілітації. Обмежені через хворобу можливості пацієнта можна значною мірою відновити. Однак це тривалий та копіткий процес, що потребує зусиль як пацієнта, так і мультидисциплінарної команди фахівців, які розуміють, що таке догляд за пацієнтом з обмеженими можливостями, вміють годувати пацієнта з порушеннями ковтання, правильно викладати його у ліжку (аби запобігти пролежням, контрактурам, болю тощо). До такої команди обов’язково входить логопед (який працює з порушеннями не лише мовлення, а й функції ковтання, яке спостерігається у 30-60% пацієнтів і може зумовити потрапляння їжі у дихальні шляхи та спричинити запалення легенів — до 25% пацієнтів з інсультом помирають у гострому періоді саме через легеневі ускладнення), нейропсихолог, кінезотерапевти, які займаються переміщеннями пацієнта, відновлюючи його здатність до пересування, та ерготерапевти. ВЗ Ерготерапевт — термін, який на теренах України почуєш рідко...

фізичні та когнітивні можливості хворого, цілі та завдання реабілітації в даний період. Кінцевий результат, якого ми прагнемо досягнути, обов’язково обговорюється із пацієнтом та його родиною. Ми пояснюємо хворому, що повністю усунути наслідки тяжкої черепно-мозкової травми чи інсульту зазвичай неможливо. Завдання мультидисциплінарної команди — зробити так, щоб ці наслідки мінімально обмежували життя людини. Мультидисциплінарний підхід у реабілітації забезпечує послідовність роботи окремих учасників команди. Кінезотерапевти від початку звертають увагу медичного персоналу на необхідність правильного позиціонування уражених кінцівок пацієнта, вчать медичних сестер правильно переміщати пацієнтів із ліжка у крісло або візок — це дозволяє забезпечувати реабілітаційний процес цілодобово з урахуванням потреб кожного пацієнта. Для реабілітації дуже важливі деталі та індивідуальний підхід. Приміром, звичне явище — після інсульту у хворого кисть ураженої руки залишається зігнутою. А щоб цього не сталося, кисть необхідно фіксувати у фізіологічному положенні, при цьому уникаючи надмірного розгинання, яке провокує виникнення спастичності. Також часто паралізована нога повернута назовні, і, якщо не виправляти таке положення валиками, у подальшому хворий страждатиме від болю в кульшовому суглобі, що заважає ходьбі. Якщо пацієнта піднімати з ліжка за уражену руку, розтягується капсула плечового суглоба, і виникає біль, що обмежує можливості подальшої реабілітації. ВЗ Де ж брати кадри, які все це повинні знати і вміти?

тобто до медикаментозного лікування. Наші зарубіжні колеги переконані: жодні ліки не допоможуть відновити можливості хворого, якщо вони не застосовуються на тлі відповідних фізичних реабілітаційних втручань, відновлення когнітивної сфери та порушень мовлення. Із точки зору доказової медицини, нині не існує жодного лікарського засобу з доведеною ефективністю щодо зменшення наслідків інсульту. У клінічних настановах, якими користуються наші колеги у розвинених країнах, не вказаний жоден препарат для відновлення діяльності нервової системи людини після інсульту чи черепно-мозкової травми, особливо за межами гострого періоду. І абсолютна більшість тієї великої кількості ліків, яка застосовується в Україні і на які держава та родичі пацієнтів витрачають величезні кошти, взагалі не зареєстрована та не застосовується у розвинених країнах. Багато таких ліків недостатньо досліджені, і ми навіть не впевнені у їх безпечності. Дуже часто у нас називають реабілітацією те, від чого у світі давно відмовилися або ніколи не використовували. Наприклад, жодні наукові дослідження не

18

ликій Британії до хворого щодня до 6 разів на день приходять люди, які його всіляко підтримують: приносять готову їжу, допомагають переодягнутися чи помитися (навіть якщо пацієнт не самотній). У багатьох країнах існують стаціонари тривалого догляду, у яких пацієнт може перебувати пожиттєво (держава та страхові фонди беруть на себе таку відповідальність). У такому стаціонарі лікарі з’являються лише за викликом — усю роботу виконують медичні сестри та інший персонал. Так, реабілітація в усьому світі є високовартісною, але її вважають економічно виправданою, якщо роботу з відновлення функцій у пацієнта розпочати одразу після інсульту. Інакше страхова компанія чи держава будуть змушені оплачувати догляд хворого до кінця його життя, тому їм вигідніше поставити людину на ноги в буквальному сенсі цього слова. ВЗ У вашій клініці дотримуються принципів сучасної реабілітації?

— Так. Хворий перебуває у нас в середньому 1-2 місяці. До нас потрапляють пацієнти як у гострому періоді хвороби, так і в подальшому для післяінсуль-

— Ерготерапія — галузь реабілітації, яка допомагає пацієнту зменшити залежність від сторонньої допомоги та повернутися до повноцінного життя. Ерготерапевти займаються відновленням навичок самообслуговування хворих у повсякденному житті. Для проведення ерготерапії хворому слід відтворити модель житла, де він мешкатиме, та відпрацювати з ним навички, що потрібні у побуті, — налити чай, розігріти їжу, відрізати шматок хліба, вмитися, відвідати туалет, відкривати ланцюжок на дверях, повертати ключ у замку дверей тощо. Разом з ерготерапевтом хворий також відновлює порушені функції кисті та пальців: складає кубики, викладає із зерняток малюнки та виконує інші завдання, які розвивають дрібну моторику рук. Крім того, ерготерапевт може порадити родичам пацієнта, як облаштувати побутові «дрібниці» відповідно до потреб хворого: прибрати пороги, змінити висоту стола, прикріпити поручні тощо. Коли пацієнт вперше потрапляє до нас, мультидисциплінарна команда фахівців за допомогою стандартизованих шкал оцінює його стан і складає індивідуальну програму реабілітації, яка враховує

— В Україні поки що не створено таку систему реабілітації після інсульту, як у розвинених країнах. І щоб її впровадити, потрібно мати не тільки матеріальні ресурси, а й фахівців із відповідною кваліфікацією. В Україні в системі закладів охорони здоров’я відсутні ставки фахівців фізичної реабілітації. Підготовкою цих спеціалістів займаються ВНЗ фізичної культури та спорту на факультетах «фізична реабілітація», але офіційної можливості приймати їх на роботу в заклади охорони здоров’я немає. Фахівці фізичної реабілітації нашого Центру постійно підвищують свою професійну підготовку на спеціалізованих тренінгах, які проводять сертифіковані закордонні фахівці, запрошені з Німеччини, США, Ізраїлю, Росії. За три роки кінезотерапевти та ерготерапевти Центру оволоділи спеціальними реабілітаційними методиками, що використовуються для реабілітації неврологічної групи пацієнтів: метод Бобат, метод пропріоцептивного нервово-м’язового полегшення (PNF), тейпування та багато інших спеціальних реабілітаційних втручань. На жаль, фахова підготовка лікарів та інструкторів лікувальної фізкультури, на яких покладають надію, що вони будуть займатися реабілітацією лежачих пацієнтів, є недостатньою. Лікувальна фізкультура — справа хороша, але тільки для роботи з відносно здоровими людьми, а не з лежачими хворими. Реабілітація — невід’ємна частина ефективної медичної допомоги. Про підготовку відповідних спеціалістів, як і про створення повноцінної системи реабілітації післяінсультних хворих повинна подбати держава. Наталія ВИШНЕВСЬКА, спеціально для «ВЗ»

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

ВаЖКИЙ ПаЦіЄНт

22 лютого 2013 року

сПЛячИЙ мОзОК рятуЄ СерЦе Є пацієнти, яких традиційно вважають важкими. Лікувати їх складно, адже прогноз захворювання вкрай песимістичний. тому від них часто відмовляються, можливо, щоб не псувати статистику. а можливо, через небажання ставити під загрозу свій лікарський імідж. і тоді прогноз збувається — пацієнт помирає. справжні лікарі, про яких піде мова, не побоялися взятися за вкрай важкий випадок і врятували життя 53-річній киянці. Медицина безсила? Ураження дуги аорти (аневризми) — ситуації вкрай небезпечні, а гострі розшаровані аневризми, які до речі становлять 30% від усіх випадків, взагалі не полишають лікарю часу для вагань — рахунок йде на дні, а то й на години. Саме такий діагноз було поставлено Олені Михайлівні Музиці. Біда постукала у її двері раптово. Жінка повернулася з роботи і відчула себе зле. Діти викликали «швидку», яка і привезла її до чергової лікарні. Там лікар-кардіолог одразу відчув, що ситуація критична і направив пацієнтку до провідного київського кардіохірургічного центру. Консиліум лікарів не втішив дітей: діагноз «Аневризма аорти зі значним розшаруванням» — оперативному втручанню не підлягає. «Головний лікар сказав, що у нашій країні нема чого сподіватися на диво і попросив забрати маму — звільнити ліжко для пацієнтів, у яких ще є надія, — розповідає донька Наталя. — На моє запитання: «Скільки мамі залишилося часу?» — лікар відповів, що все у руках Бога… але не більше тижня-двох. Як альтернативу нам запропонували Японію — там роблять такі операції. Але одразу застерегли — мама не витримає переліт. Не пам’ятаю, як повернулася на роботу. В голові лунало одне: надії немає. Розповіла колегам про свою біду і повернулася до лікарні — забирати маму. Увечері мені зателефонувала співробітниця і розповіла, що до відділення банку, де я працюю, приходив лікар — міняти карточку. Вона прочитала у його анкеті спеціальність «кардіохірург» та вирішила розповісти про мою біду. Лікар вислухав і порадив терміново звернутися до Леоніда Лукича Ситара, котрий працює в Інституті сердцево-судинної хірургії ім. Амосова. Я схопила усі мамині обстеження і поїхала туди. На сходах мене випадково зустрів учень Ситара — Ігор Іванович Жеков, і запитав, чому я плачу. Я показала йому папери. Він забрав їх і пішов до операційної, де працював Леонід Лукич. Через півгодини Ігор Іванович вийшов і сказав, що він погодився прооперувати маму і ми можемо її транспортувати до інституту. Наступного ранку у нас з’явилася надія: операція пройшла успішно!

Маму прооперували за унікальною методикою «Ретроградна церебральна перфузія». Виявилося, що певний час її організм був… «мертвим»: тіло охолодили до критичної температури, щоб зробити протезування дуги аорти. Саме ця методика і «золоті руки» Леоніда Лукича та Ігоря Івановича врятували нашу найближчу людину!» Зараз Олену Михайлівну готують до виписки. «Я знову відчуваю себе живою! — розповідає жінка. — Добре себе почуваю і безмежно вдячна лікарям, що вони, незважаючи ні на що, подарували мені життя. Не побоялися. Не відмовили. Не залишили помирати».

Відмовляти таким хворим — злочин!

валерій андрійович литвиненко, лікар-анестезіолог вищої категорії відділення хірургічного лікування патологій аорти ДУ «Національний Інститут сердцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова АМН України»: «Олена Музика — не поодинокий випадок. На жаль. До нашої установи — ДУ «Національний Інститут серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова АМН України» — «довозять» близько 200 таких пацієнтів на рік. А скільки їх помирає через неможливість надання своєчасно хірургічної допомоги? Відмовляти таким хворим — злочин! Ми робимо все можливе, завдяки унікальній методиці — ретроградній церебральній перфузії (РЦП).

Вперше ми почали практикувати такі операції ще в 80-х роках. Проходили вони важко, інколи до 18 годин на добу, і вимагали надзвичайної витримки від усієї бригади. Відпрацьовували методику ми з професором Леонідом Лукичем Ситаром. Зараз його напрацювання впроваджують у практику учні — д.м.н. І.М. Кравченко і к.м.н. І.І. Жеков. Академік Амосов, із яким я тоді працював, відпускав мене до Ситара — всі розуміли необхідність таких операцій. Ми були першими в Радянському Союзі, хто застосував РЦП, і маємо найвражаючі результати. Першу успішну операцію по корекції дуги аорти з використанням РЦП нами зроблено в 1994 році. Ми виконали більше 170 таких операцій. Тепер РЦП поставлено нами на потік. На сьогодні ще кілька клінік роблять подібні операції. Але важких хворих вони все-одно направляють до нас. У нас був випадок: щоб провести подібну операцію, пацієнт тренував сонні артерії. Перетискав їх, намагаючись витримати хоч 7-8 хвилин: за цей час хірург має встигнути прооперувати судину. Встигли! Але таке тренування займає тривалий час, якого у таких пацієнтів обмаль. Благо, з'явилася РЦП. Суть операції в наступному — щоб прооперувати аорту, ми повинні «позбавити» її крові і при цьому зберегти мозок здоровим. Для цього на першому етапі ми охолоджуємо тіло і мозок: знижуємо температуру тіла хворого до 13°С. Це відбувається за допомогою апарату штучного кровообігу. У ньому є теплообмінник, в який подається холодна рідина, вона й охолоджує кров, а кров своєю чергою охолоджує мозок. Додатково голову пацієнта обкладають льодом і закривають теплоізоляцією — паперовими пелюшками. Крім цього використовується хімічний захист мозку. Швидкість хімічної реакції знижується в 10 разів із кожним градусом. Під час операції людина перебуває у стані, що нагадує смерть: зіниці перестають реагувати на світло, на енцефалограмі зникають хвилі і з'являється ізолінія. Але холодовий та хімічний захист не дають мозку загинути. Ще один спосіб захисту мозку при РЦП — розведення (гемодилюція). У нормі гематокрит (співвідношення формених елементів до плазми) у людини 0,3-0,4. Під час розведення відстань між еритроцитами збільшується і це запобігає тромбоутворенню. Однак при цьому погіршується віддача кисню крові (киснева ємність падає). Щоб не допустити цього, ми використовуємо спеціальний препарат, який навіть у разі низької кисневої ємності збільшує віддачу кисню крові. Таким чином, пацієнти легше переносять крововтрати, які неминучі під час

олена музика із лікарем, який її оперував — ігорем івановичем Жековим

хірургічних втручань на дузі аорти. Це знижує летальність ще вдвічі. Паралельно з охоложденням ми вимиваємо метаболіти за допомогою РЦП. При цьому мозок забезпечується кров'ю навпаки (у зворотній послідовності, від вен). У верхню порожнисту вену під невисоким тиском подається кров. По яремних венах вона надходить у мозок. Потім кров збирається в сонні артерії і по загальних сонних артеріях — виходить. Це дозволяє не тільки підтримувати життєдіяльність мозку, але і «розвантажує» дугу аорти і дозволяє її оперувати. Триває операція в середньому 40 хвилин. Пригадую найскладніший випадок — хворий перебував у такому стані 156 хвилин! На щастя операція пройшла успішно. Результати таких операції говорять самі за себе: за статистикою минулого року наші втручання в 4 рази ефективніші за європейські. Це за умови, що наші хворі забезпечені помінімуму: у нас немає можливості замовити велику кількість плазми або білків. Ми їх, звісно, отримуємо, але мало. У нас летальність не перевищує 9%. Це дуже хороші цифри при аневризмах аорти, тому що такі люди, як правило, приречені. У Європі летальність коливається від 16 до 30%. Що стосується збереження мозку, можу з упевненістю стверджувати — всі наші пацієнти абсолютно адекватні і функціонально повноцінні. Олена Михайлівна була «зразковою» пацієнткою. Із величезним бажанням жити. Навіть крові під час операції вона втратила надзвичайно мало. Все пройшло добре, незважаючи на значне розшарування аорти, і ми маємо надію, що жінка проживе ще багато років».

19

Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

СПІРНИЙ ДІАГНОЗ

ПЕП: ТРИ ДНІ НА РОЗДУМИ Діагноз «Перинатальна енцефалопатія» відсутній у міжнародній класифікації хвороб і не використовується ніде у світі, проте чомусь у медичних картках українських дітей абревіатура ПЕП як діагноз — не така вже й рідкість.

П

еринатальна енцефалопатія — термін, що об'єднує велику групу різних за причинами і не уточнених за походженням уражень головного мозку, що виникають під час вагітності та пологів. Термін всього лише вказує на часовий інтервал, коли ці зміни відбулися. Отже, як сталося, що в Україні довгий час лікували пацієнтів із діагнозом ПЕП і які наслідки цієї «підміни»? На цю тему «ВЗ» вирішило поговорити з директором Українського медичного центру реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи, заслуженим лікарем України, дійсним членом Європейської академії дитячої інвалідності, членом Всесвітньої асоціації дитячих неврологів Володимиром МАРТИНЮКОМ. ВЗ Чи має право на існування діагноз «Перинатальна енцефалопатія»?

— Термін «Енцефалопатія» був запроваджений ВООЗ у 1965 році і означав лише перехідний короткотривалий (період безпосередньої дії патогенного чинника) не уточнений патологічний стан ЦНС. Отже, як бачите, ключовим тут є слово «короткотривалий», тож у виписці або медичній карті дитини такого «діагнозу» бути не може. Аби допомогти лікарю уникнути фразеологічного і посиндромного формулювання діагнозу та надати вичерпну інформацію про надбання вітчизняної та зарубіжної медичної науки та практики в галузі перинатальної неврології, ще у 2001 році було видано книгу «Класифікація уражень нервової системи у дітей та підлітків». Книга має статус директивного документа,

20

адже схвалена та рекомендована Вченою медичною радою Міністерства охорони здоров’я України. В цьому виданні викладено сучасну уніфіковану класифікацію нервових уражень у дітей (першою чергою — новонароджених). Тут чітко та аргументовано наведено всі чинники, що змусили назавжди відійти від діагнозу «Перинатальна енцефалопатія». Як ми вже говорили, діагноз «Енцефалопатія» (без усіляких приставок: периабо неонатальна) — це короткотривалий не визначений стан патології. Саме тому цей термін не може бути остаточним діагнозом. Як діагноз він може існувати лише 3 дні, поки проводяться обстеження і з’ясовуються причини виникнення патології. Адже енцефалопатія переходить у якусь нозологію і її потрібно визначити. ВЗ Чому ж тоді термін «Перинатальна енцефалопатія» так довго існував у нас у вигляді діагнозу?

— Десь у 60-70 роки минулого століття професор Юрій Якунін написав книжку про ураження нервової системи у новонароджених та дітей раннього віку, в якій запропонував термін «Перинатальна енцефалопатія». Але вже тоді він писав, і ми з цим згодні і весь час на цьому наполягаємо, що це короткотривалий термін, який повинен бути знятий по закінченню решти необхідних досліджень. Але сталося те, що сталося! В силу того, що немає відпрацьованих методів, які б стимулювали лікаря вийти на конкретну нозологію, а також у силу багатьох інших причин: недостатній рівень знань, завантаженість, відсутність контролю тощо. Діагноз «ПЕП» — це легкий шлях, який дозволяє тільки окреслити, намітити проблему, не заглиблюючись у її суть. Ось так цей короткочасний діагноз із припискою, наприклад, гіпертензійно-гідроцефальний, або синдром затримки розвитку, який ставили новонародженій дитині (не знаючи і не розбираючись, яка саме причина вик ликала ці порушення), почав «кочувати» по дитячих медичних картках спочатку місяць, потім рік, а потім аж до школи. Сумно, але таким чином лікар перетворювався на фель-

нували свою класифікацію, яка працює по сьогодні.

дшера, адже це якась «абракадабра», яка ні про що не говорить. Проте наслідки такого підходу дуже серйозні. Поперше, під цим діагнозом криється багато конкретних нозологій (в одних випадках — це внутрішньошлуночковий крововилив, якщо ми говоримо про перинатальну ЕП, у другому — гіпоксія з набряком мозку, у третьому — якісь структурні зміни, наприк лад, перивентрикулярна лейкомаляція). Усі ці нозології вимагають конкретних пі дходів до терапії, зволікати з якою неприпустимо! По-друге, цей фактор став причиною переважної більшості відмов від щеплень. Коли в 1996 році в Україні було зафіксовано епідемію дифтерії, то більш як 40% неімунного прошарку становили діти, яким не було зроблено щеплення через цей неіснуючий діагноз. Але є ще й третя величезна проблема. До сьогодні не ві дпрацьовано стандарту надання допомоги новонародженим із патологією нервової системи. Його (стандарту) просто не існує! У ранньому неонатальному періоді зміни з боку неврологічного статусу новонародженого слід неупереджено диференціювати між специфічним (крововилив та інші) та неспецифічним ушкодженням нервової системи. При цьому потрібно враховувати і поняття адаптації основних внутрішньочерепних гомеостатичних механізмів новонародженого до нових умов існування. Якщо лі-

кар у силу об’єктивних і суб’єктивних причин не може встановити конкретну причину того, чому дитина після народження знаходиться у стані нездоров’я, і не надає конкретну кваліфіковану диференційовану медичну допомогу, то тим самим він не запобігає розвитку органічного ураження мозку. Ми маємо п риблизні цифри: якщо все робиться правильно, то в 70-80% випадків можна запобігти розвитку органічних уражень мозку, в іншому випадку — кількість дітей-інвалідів (інвалідність яких пов’язана з патологією нервової системи саме в неонатальному періоді) зростає. Тому так і відбувається: на ранньому етапі, коли дитина потерпає від гіпоксії, ішемії, пологової травми, вона, враховуючи факт недиференційовано виставленого діагнозу, не отримує диференційованої терапії, усе це тягне за собою два порушення: перше — високий відсоток органічних уражень (а отже — інвалідність), друге — призначається велика кількість препаратів, які не повинні застосовуватися у період новонародженості. Як, наприклад, «Актовегін», який дуже широко використовується у нас, хоч і не має жодного відношення до доказової медицини. От, власне, яка кількість складних проблем виникає навколо цього терміну. Ми, випустивши книжку, про яку йшлося вище, заборонили неврологам ставити цей діагноз, натомість запропо-

ВЗ Тобто, можна сподіватися, що дискусію навколо цього питання закрито?

— Ми провели велику роботу з неонатологами і сподівалися, що про це можна забу ти, а ле… Минулого року вийшов новий наказ МОЗ України, в якому повертаються до терміну «Неонатальна енцефалопатія». Звичайно ж, із тими самими благими намірами: цей діагноз, мовляв, ставиться короткочасно, робиться це тільки на період обстеження, що він не має права існувати більше як три дні тощо. Але ж ми маємо історичний досвід, згідно з яким усі ці «благі наміри» перетворилися на велику кількість проблем. Тому я, як невролог, категорично виступаю проти цього терміну, зважаючи на ті аргументи, які я вже навів. ВЗ Що є індикатором правильності підходу до діагностики та надання ефективної медичної допомоги новонародженим у країні, регіоні?

— Індикатором цих процесів є показник — кількість хворих на дитячий церебральний параліч. Скільки його є в країні, регіоні, так ми і визначаємо стан «ранньої медицини». Під ранньою медициною ми розуміємо акушерство, гінекологію, генетику, педіатрію, неонатологію, ранню дитячу анестезіологію, дитячу неврологію. Все це можна об’єднати в поняття «Рання медицина». Якщо все це в регіоні адекватно працює, то вихід в органіку (а одне з найчастіших органічних уражень — це ДЦП) не повинен перевищувати показник 2,5 на 1000 новонароджених. В іншому разі цей показник буде вищим. Сьогодні — це 2,48 на 1000 новонароджених в Україні, тож можна стверджувати, що рання медицина відповідає прийнятим світовим стандартам. Мене особисто це дуже тішить, адже є непоганим результатом наших спільних зусиль. До речі, сьогодні він коливається в різних країнах. Пояснюється це тим, що останнім часом зростає частка недоношених дітей, які потребують медичного виходжування. В Україні також уже виходжують і 500-грамових новонародже-

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

СПІРНИЙ ДІАГНОЗ

22 лютого 2013 року них. Отже, ймовірно цей показник буде коливатися й у нас. ВЗ Коли ж усе-таки в Україні буде розроблено Протокол ранніх діагностичних та лікувальних заходів?

— Ми очікуємо, що наразі група українських учених і практиків, що мають відношення до неонатології, дитячої неврології, ранньої анестезіології і педіатрії в цілому, зберуться і все ж таки складуть цей Протокол. Я вже говорив, що він є вкрай необхідний сьогодні. Якщо цей термін («Неонатальна енцефалопатія») не вилучити зараз, то він, на превеликий жаль, надалі буде призупиняти пошуки реальних причин виникнення патології. Отже, зрозуміло, що всі обстеження підрозділятимуться на клінічні і якісь специфічні (парак лінічні). Коли ми говоримо про клініку, то повинен сказати, що ніхто не відміняв оцінювання за шкалою Апгар. Інше питання, наскільки це об’єктивно виконується. Працюючи в Українському центрі реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи (зараз Центру вже 16 років), працюючи з дітьмиінвалідами, ми з колегами бачимо, що навіть за тяжких форм ДЦП у виписці дитини — значиться 7-8 балів по Апгару(?!). Це свідчить про те, що такий чинник не контролюється, відповідно у багатьох випадках носить суб’єктивний характер. А там, де до цієї оцінки ставляться неупереджено, вона залишається дуже корисним інструментом, адже ділить асфіксію, гіпоксію на легку, середню і тяжку форми. ВЗ Від чого ця об’єктивність може залежати?

— Тільки від совісті лікаря. Лікар повинен оцінювати стан дитини при народженні, керуючись вик лючно об’єктивними чинниками, а не бажанням «хороших» показників для відділення. Сьогодні запрова д ж уються ті чи інші шкали, які допомагають оцінити, наскільки страждає нервова система новонародженого. Щось має більше значення, щось — менше. Але мій практичний досвід свідчить, що в цих шкалах є багато суб’єктивних чинників, тому вони наразі більше працюють для «української науки» в перинатальному періоді, аніж допомагають лікарю-практику скласти прогностичне уяв ленн я і бути впевненим у його правильності. Тому залишається відома комбінація, яка працює в усьому світі, — власний лікарський досвід,

помножений на совість, уміння та можливість провести всі необхідні дослідження відразу після народження дитини. ВЗ Які етапи лікування і реабілітації дітей з ураженням нервової системи?

— Якщо виявлено патологію, дитина спочатку потрапляє у відділення патології новонароджених, де ці дітки перебувають один місяць. На мій погляд, у цей період робиться не все, що потрібно. Поясню чому: дитині встановлено діагноз і є всі можливості скласти об’єктивну картину стану її головного мозку. І тут виникає запитання: яку реабілітацію лікарі проводять для цієї дитини? Із сумом мушу констатувати, що сьогодні це переважно медикаментозна терапія. Ці діти отриму ють велику кі лькість абсолютно непотрібних ліків. Я стверджую це, маючи серйозні підстави, адже такі малюки поступають потім до нашого реабілітаційного центру. І от коли ми починаємо з колегами розбирати, що саме вони отримали в перинатальному періоді, бачимо, що це вітаміни, нейрометаболіти, витяжки з мозку корови або свині тощо. Проблема в тому, що

допомогу, яка б використовувала такі методики, як Бобат-терапія, Войта-терапія, сенсорна інтеграція, рання логопедія, відповідні масажі, ЛФК, психологічна допомога батькам тощо. Як бачите, є ціла низка можливих, а головне — ефективних підходів до ранньої реабілітації. Це саме той пласт, який не відпрацьований в Україні. А тепер поговоримо про третій період. Дитину виписали і вона потрапляє на дільницю. Ще донедавна у нас була структурована чітка система допомоги малюкам з неврологічною патологією. По всіх регіонах України було близько тисячі дитячих неврологів і (особливо в містах) вибудовано чітку неврологічну допомогу дітям: вони спостеріга лися у дільничих неврологів. Сьогодні, коли основна увага приділяється первинній ланці, ми констатуємо: кількість дитячих неврологів, на превеликий жаль, зменшується саме у цій первинній допомозі. Цей підхід ми повинні переосмислити і потурбуватися про те, як навчити сімейного лікаря основних азів дитячої неврології. От же, знову виникає питання необхідності від-

вано. Неврологічна допомога надається у поліклініках, неврологічних стаціонарах і цілій низці реабілітаційних центрів, їх в Україні 45. Це центри медико-соціальної реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи, де ці діти можуть бути обстежені та отримати необхідну кваліфіковану допомогу. По відношенню до дітей-інвалідів, згідно з наказами, що діють в Україні, створюється індивідуальна програма реабілітації, яка базується на доказовій медицині, стандартах і протоколах. Ця програма розробляється на два роки для кожної такої дитини і з нею дитина приходить до лікаря сімейної медицини, який повинен виконувати сам та контролювати її виконання іншими спеціалістами.

уточненого неврологічного діагнозу, але зі скаргами з приводу різних неврологічних розладів (відсутність концентрації, погана пам’ять тощо)...

— Патологію нервової системи досить умовно, але реально можна розділити на дві групи: органічна і функціональна. Іншими словами: відомо, що в анамнезі є хронічна гіпоксія плода і народилася дитина в асфіксії. Далі дослідили і знайшли, що в нервовій системі є деякі зміни, тож які можуть бути шляхи розвитку подій у подальшому? 10% — це здорові діти без жодних патологій (що обумовлено, як правило, генетичним фактором), 10% — це інвалідність, а 80% — це діти із так званою мінімальною мозковою дисфункцією (ММД). Тобто, мозок постраждав, але рівень цієї патології мінімізований і фактично зовні ця дитина нічим не відрізняється від своїх однолітків. Але має свої особливості і вони полягають в тому, як вона реагуватиме на відповідні перенавантаження. Коли батьки такої дитини, бажаючи (як більшість батьків) її максимально розвинути, навантажать малюка вивченням двох іноземних мов, малюванням, музикою тощо, — реакція не змусить себе довго чекати. Адже можливості мозку з мінімальною дисфункцією менші, ніж у дитини, в якої запас міцності більший. Реакція проявиться у вигляді головного болю, неуважності в школі, погіршення успішності, неможливості відсидіти всі уроки, головокружіння, порушення сну тощо. Отже, перше правило — раціонально розподіляти навантаження. До речі, ця вся група надзвичайно чутлива до всіх соціальних проблем і без належної уваги і підтримки з боку батьків, педагогів легко переходить у групу дезадаптованих дітей (тут і вживання алкоголю, наркотиків тощо). Таких дітей багато в Україні. Отже, сімейний лікар повинен про це знати. Направляти їх до невролога немає потреби, але необхідно роз’яснити всі ці особливості батькам. Важливо також зауважити, що діти з ММД мають знижену резистентність до навантажень, але надзвичайно високий рівень інтелекту. Розумні батьки разом із розумним лікарем та педагогом обов’язково виявлять найбільш перспективну можливість і здатність цієї дитини і тоді можна очікувати, що вона досягне надзвичайних висот.

ВЗ Якщо до сімейного лікаря потрапляє дитина без

Інтерв’ю підготувала Тетяна СТАСЕНКО, «ВЗ»

— По-перше, потрібно розу міти який саме об’єм знань має бути у сімейного лікаря. Так, неможливо і не правильно вимагати від нього, аби він знався на всій медицині. З іншого боку, не можна його перетворити на «диспетчера», який би розподіляв пацієнтів. Тому це величезна робота. Отже, лікар сімейної практики повинен знати принаймні ті патології, які найчастіше спостерігаються. Тож, якщо брати нервову систему, то по кількості дітей — це переважно 4 нозології: ДЦП (в Україні — близько 20 тис. дітей), епілепсія та інші судомні стани (25 тис.), розумова відсталість (за різними даними, від 40 до 60 тис. дітей) і перинатальна патологія, тобто, на превеликий жаль, наслідки нашої не достатньо досконалої акушерсько-гінекологічної служби (близько 250 тис. дітей в Україні). Ці нозології він повинен знати, бо стикається з цим щоденно. А ле лікаря потрібно озброїти основними критеріями діагностики цих станів, знаннями про організаційну систему надання медичної допомоги таким дітям на вторинному і на високоспеціалізованому рівні. Щодо останньої тези, то тут багато чого відпрацьо-

«Ми маємо приблизні цифри: якщо все робиться правильно, то в 70-80% випадків можна запобігти розвитку органічних уражень мозку, в іншому випадку — кількість дітей-інвалідів зростає» все це не має відношення до доказової медицини. Отже виникає перше запитання: скільки ж часу ми будемо застосовувати цю медикаментозну недоказову терапію до незрілої дитини? Я б назвав це очевидною фармакоагресією і був би щасливий, якби лікарі замис ли лис я на д цим. Сьогодні фармаколог, по суті, керує лікувальним процесом. Цього не повинно бути! Друга проблема — у нас практично немає немедикаментозної реабілітації в цьому періоді. Отже, коли ми говоримо про створення мережі перинатальних центрів (які вкрай необхідні в нашій країні), потрібно розуміти, що тут має розв’язуватися два завдання: не ті льки зменшити смертність новонароджених і породіль, а й запобігти формуванню інвалідності. Для цього сьогодні у цих центрах потрібно створити реабілітаційну

працювати протокол (стандарт), який допоміг би лікарю, що займається такими пацієнтами, на первинній ланці. Якщо за останні 20 років, коли працювала система допомоги таким дітям, про яку ми говорили, ми мали тенденцію до зменшення інвалідності (внаслідок патології нервової системи) у дітей, то тепер, коли дитячого невролога на первинній ланці немає, потрібно негайно розпочати роботу на допомогу сімейному лікарю. Інакше ми матимемо збільшення кількості дітей-інвалідів. ВЗ Хіба можна вимагати від сімейного лікаря знань із дитячої неврології у належному об’ємі? Можливо буде ві дпрацьовано систему, за якої він мав би серйозну допомог у, фахову підтримку з цього питання?

21

ШКОЛА УСПІШНОГО ЛІКАРЯ

НА ШЛЯХУ

ДО МІЖНАРОДНОГО СТАТУСУ Фінансування медичних закладів України залишає бажати кращого. Керівництво лікарень, як правило, чекає матеріальної допомоги від інвесторів чи від бюджету. Але навіщо ходити із «простягнутою рукою», якщо клініка може сама заробляти, приміром, лікуючи іноземців? Ні для кого не секрет, що багато наших співвітчизників їдуть за кордон по медичну допомогу. Але є і в нашій країні чимало спеціалістів світового рівня. Чому ж Україну не розглядають як державу, де можуть лікуватися іноземці? Для того, щоб залучити іноземних пацієнтів, одних лікарів із «золотими руками» мало — потрібні медичні установи, які працюють за світовими стандартами і відповідають їм, тоді будь-якому іноземцеві буде зрозуміло: українським клінікам можна довіряти. Але на сьогодні тільки один медичний заклад України перебуває на шляху отримання міжнародної форми акредитації — Київський міський центр серця. До слова, це єдина клініка на пострадянському просторі, яка незабаром буде мати світовий статус. Про нюанси міжнародної акредитації нам розповів Ентоні ВУД — консультант британської компанії QHA Trent, яка акредитує дану установу. ВЗ Ентоні, яка історія виникнення вашої компанії?

— Усі базові галузі (фінансова, економічна і т.д.) мають міжнародні стандарти. Медицина — не виняток. На сьогодні в медичному туризмі існує тенденція створення світової мережі так званих «зразкових» клінік, установ із бездоганною репутацією. Це якраз і є клініки, що мають міжнародну акредитацію. У світі існує дві найпоширеніші акредитуючі комісії — JCI (американська компанія, яка займається акредитацією східних клінік) і QHA Trent (компанія, що працює і на європейському ринку). Компанія QHA Trent виникла у зв'язку з тим, що британці почали активно їздити лікуватися в інші країни. Однак там не було жодної клініки, яка мала б акредитацію в Англії. А отже, якість медичних послуг британцям не міг гарантувати ніхто. Спочатку QHA займалися акредитацією азіатського регіону, тому що саме там медичний туризм розвивався найактивніше. Із часом виникла необхідність залучити до отримання міжнародної акредитації Європу. QHA управляє група визнаних у Великій Британії лікарів, які активно працюють у британському державному секторі охорони здоров'я та мають приватну медичну практику. Група є повністю незалежною від Національної британської служби охорони здоров'я (NHS), від уряду, страхових компаній і приватних постачальників медичних послуг. ВЗ Яка основна мета акредитації?

— Діагностична база і рівень підготовки фахівців у галузі медицини, як правило, вже на висоті. Наше основне завдання — полегшити роботу лікарів, які не тільки багато годин стоять в операційній, але й керують клінікою. Саме недосконале адміністрування медичного закладу не дає йому повноцінно розвиватися. Ця ланка відстає скрізь — і в Європі, і в Азії. Ми намагаємося виключити адміністративну частину з робочого графіка лікаря — наскільки це можливо. Хірург повинен бути хірургом, нянечка — нянечкою. Кожен має займатися своєю роботою. Парадокс у тому, що чим вища в клініці професійна медична складова, тим більше відстає її адміністрування. Тобто чим вищий рівень провідних фахівців клініки, чим більші обсяги і чим складніший рівень втручань, тим гірше розвинена «керуюча» частина. Наша мета — зробити роботу клініки більш ефективною. ВЗ Які основні критерії зобов'язана мати клініка, що претендує на одержання міжнародної акредитації?

22

— Клініка, яка претендує на міжнародну акредитацію, повинна мати хороший фінансовий контроль. Мова йде навіть не про бухгалтерію або облік, а про апарат, який контролює фінансове управління клініки. Клініка також має володіти належною електронною базою даних. Це одне з основних правил для отримання акредитації. Без такої бази подальша робота не можлива. І, безумовно, частина персоналу зобов'язана знати іноземні мови — це необхідна умова для комунікації з іноземними пацієнтами. ВЗ Із чого починається робота з клінікою?

— Раніше процедура акредитації вимагала візиту представника QHA Trent у клініку, яка відправила нам запит. Але, як показала практика, цей візит ніякої користі не приносить: можна оцінити тільки поверхневі, візуальні аспекти діяльності клініки, але ніяк не її «внутрішню начинку». Тому зараз робота щодо отримання акредитації починається з написання протоколів згідно з міжнародними стандартами для конкретної клініки (для кожного її підрозділу).

На жаль, менталітет людей вводить їх в оману, що ці стандарти тільки ускладнять їм життя. Але наш багаторічний досвід роботи свідчить, що тільки працюючи за певними протоколами, клініка може досягти найвищого ступеня ефективності. Перш ніж приступити до їх написання, ми ретельно вивчаємо існуючу систему акредитації в країні і її законодавство. Наша акредитація у жодному разі не повинна йти в розріз із існуючою державною акредитацією! На другому етапі відбувається імплементація протоколів. Потім — навчання персоналу (семінари, тренінги). На цій стадії співробітники клініки можуть вносити свої зміни в протоколи і висловлювати коментарі. Нагадаю, що наше завдання — зробити так, щоб працювати було максимально комфортно. Після навчання починається процес застосування протоколів у клініці. На весь процес іде в середньому 1-2 роки. ВЗ Які основні переваги міжнародної акредитації для пацієнтів і для клініки?

Борис ТОДУРОВ, головний кардіохірург МОЗ України, директор «Київського міського центру серця»: а сьогодні Україна перебуває, на мій погляд, в унікальному становищі. У нас традиційно зберігаються медичні кадри високого рівня, сформовані за радянських часів. Рівень надання медичних послуг — високий. А наші лікарі, дотримуючись давніх звичаїв, продовжують відправляти своїх пацієнтів для проведення кардіохірургічних операцій у Польщу чи Литву. По-моєму, це неприпустимо. До останнього часу ми відставали від іноземних клінік за якістю сервісу, умов перебування в клініці, харчування, обслуговування і т.д. Але рівень операцій, які роблять наші хірурги, — на висоті. Зараз же в Україні з’являються клініки європейського рівня і на тлі європейської кризи ми можемо стати для іноземних пацієнтів доступною і адекватною альтернативою з надання високоспеціалізованої допомоги. Наприклад, тільки в минулому році в нашому Центрі було прооперовано 143 іноземних пацієнти. Вони цілеспрямовано їхали до нас, розуміючи, що рівень високий, а ціни в 3-5 разів нижчі. По ціновій політиці Україна більш приваблива, ніж Росія чи, скажімо, Грузія, навіть з урахуванням перельоту. А по коефіцієнту виживання і ступеню ризиків ми працюємо на рівні кращих німецьких клінік. Гіпотетично у нас є всі шанси зайняти нішу спеціалізованих медичних послуг, яка стає все менш доступною громадянам Західної Європи (через дорожнечу). Ми повинні «годувати» свій бюджет. Для цього ми і зважилися отримати міжнародну акредитацію. Щойно на нашому прикладі інвестори відчують, що на медичному туризмі можна заробляти гроші — з’являться нові клініки, більш високого рівня. У кардіохірургії ми маємо намір стати першими, хто заявить про себе як про заклад найвищого міжнародного рівня, здатний надавати свої послуги і іноземним пацієнтам. Це питання не тільки грошей, але і престижу та патріотизму».

«Н

— У кожної клініки свої причини для отримання акредитації такого рівня. Багато хто хоче поліпшити свою фінансову складову, залучити іноземних інвесторів. Решта — вийти на міжнародний ринок або мати можливість працювати з міжнародними страховими компаніями. Але для пацієнта міжнародна акредитація клініки значить одне — високу якість обслуговування та безпеку. Тому сьогодні все частіше іноземні пацієнти звертають увагу на наявність міжнародної системи акредитації. Пацієнтів уже не задовольняє примітивний пошук клініки в Інтернеті. Їм важливо мати гарантію якості. Крім того, звертаючись у клініку, яка має міжнародну акредитацію, пацієнт розраховує не тільки на якісну допомогу, але й на отримання так званої «другої думки» в іноземних клініках і за потреби — направлення на лікування до установи за кордоном. Клініки, які мають один рівень акредитації, працюють в тісних партнерських відносинах. І лікар може сміливо рекомендувати свого колегу в іншій країні, якщо клініка з якихось причин не в змозі надати ту чи іншу медичну послугу. Для самої клініки це теж певний «бонус» — вільне спілкування з колегами за кордоном. Це можливість як отримати досвід, так і поліпшити своє матеріальне становище. Адже вже широко поширена практика, коли не пацієнт їде до хірурга, а лікар — до пацієнта. Особливо це актуально у разі складних хірургічних втручань, які вимагають тривалого періоду реабілітації. Ще одна перевага для клініки — те, що вона стає навчальним центром. Наприклад, якщо будь-яка інша українська лікарня або клініка захоче отримати QHA-акредитацію, її представники повинні будуть спочатку прийти сюди — в Центр серця, і подивитися, як тут працюють. ВЗ Як багато клінік уже мають цю систему акредитації?

— Таких медичних установ уже сотні. Зараз ми зосередилися на Східній Європі. ВЗ На якому етапі зараз акредитація Центру серця?

— Ми вже пройшли більшу частину шляху! Залишилися технічні питання, пов'язані з документацією. Але навіть за найоптимістичнішими прогнозами процес завершиться не раніше кінця 2013 року. Підготувала Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

ПАРТНЕР ЛІКАРЯ

22 лютого 2013 року

НАЦІОНАЛЬНИЙ ФАРМАЦЕВТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ –

ФЛАГМАН ФАРМОСВІТИ

Перспективність професії фармацевтичного працівника підтверджена світовим досвідом: у розвинених країнах фармацевтична галузь за темпами розвитку посідає 2-ге місце після авіакосмічної. Провідні фармацевтичні компанії здобували визнання людства, концентруючи увагу на збереженні здоров’я і подовженні тривалості життя людини. Обравши фармацію своєю професією, ви зможете долучитися до благородної справи — збереження здоров’я нації. Що може бути важливішим? Охорона здоров’я населення — це забезпечення безпеки держави! І фармація у цьому відношенні — стратегічна галузь. Не кожна країна має систему фармацевтичної освіти та власне виробництво ліків.

Валентин Петрович Черних — ректор Національного фармацевтичного університету, доктор хімічних наук, доктор фармацевтичних наук, член-кореспондент НАН України, заслужений діяч науки і техніки України, заслужений винахідник України, лауреат Державної премії України, повний кавалер ордена «За заслуги», кавалер ордена князя Ярослава Мудрого IV, V ступенів, Почесний громадянин міста Харкова, професор.

О

світа — важливий фактор розвитку суспільства. Система освіти покликана допомогти молодій людині знайти місце у житті, яке буде відповідати її характеру та здібностям. Вища школа допомагає людині стати ФАХІВЦЕМ, необхідним суспільству. Головне — знайти професію до душі та ВНЗ, який не тільки гарантує одержання диплома про вищу освіту, але й дає професійні знання, вміння та навички найвищого ґатунку. Обираючи той чи інший навчальний заклад, ми не просто обираємо майбутню професію — закладаємо підвалини духовної, інтелектуальної і соціальної реалізації. Як людина, що присвятила все життя фармації, можу впевнено сказати: обравши місцем трудової діяльності фармацевтичну галузь, ви не пожалкуєте. Що означає слово «фармація»? Усіма мовами воно звучить однаково й означає науково-практичну галузь, яка займається питаннями пошуку, дослідження, виготовлення, зберігання, відпуску та застосування лікарських засобів. Отже, ви обрали фармацію. Виникає наступне запитання — де вчитися? Як патріот своєї Alma mater, впевнений — у Національному фармацевтичному уні-

верситеті. Національний фармацевтичний університет (НФаУ) — державний вищий навчальний заклад IV рівня акредитації, історія якого налічує більше двох століть і починається з 1805 р. — із часу заснування Імператорського Харківського університету. Сьогодні НФаУ — потужний науково-освітній комплекс, добре відомий не лише в Україні, але й далеко за її межами. Університет забезпечує висококваліфікованими спеціалістами всі ланки фармацевтичної галузі України та зарубіжжя. НФаУ — лідер фармацевтичної освіти, флагман фармацевтичної спільноти України, який бере активну участь у формуванні ідеології та філософії розвитку галузі. За всеукраїнським рейтингом НФаУ в 2012 році посів 19 місце серед 200 кращих університетів України та 3 — серед медичних університетів. Сьогодні у НФаУ навчається 17,5 тис. студентів, інтернів, аспірантів, докторантів, курсантів. У лабораторіях університету розробляються оригінальні лікарські засоби, в аудиторіях діляться секретами фахової майстерності педагоги та науковці зі світовими іменами. Навчальний процес з усіх рівнів підготовки та форм навчання здійснюють 750 викладачів. Із них — 115 професорів, докторів наук, 565 доцентів, кандидатів наук, що становить 91% від загальної кількості викладацького корпусу. У викладачів НФаУ — найбагатший досвід підготовки фармацевтичних кадрів. Навчальний процес у НФаУ — синтез теорії і практики. Студенти спілкуються з викладачами, беруть активну участь у наукових дослідженнях, розвивають та вдосконалюють власні здібності у наукових студентських товариствах. Навчальна та виробнича практика проходить на базі понад 700 аптечних установ, наукових організацій та фармацевтичних компаній. Найкращі студенти задіяні у програмах академічних обмінів із зарубіжними навчальними закладами — партнерами НФаУ.

Конкурсні предмети, за якими необхідно пройти зовнішнє незалежне оцінювання для вступу на денну та заочну форми навчання Спеціальність/напрям підготовки (освітньо-кваліфікаційний рівень)

Перелік конкурсних предметів при вступі на денну та заочну форми навчання

«Фармація» (спеціаліст)

• хімія (профільний) • біологія або фізика • українська мова та література

«Технології фармацевтичних препаратів» (спеціаліст) «Клінічна фармація» (спеціаліст)

• біологія або фізика (профільний) • хімія «Технології парфумерно-косметичних засобів» (спеціаліст) • українська мова та література «Лабораторна діагностика» (денна форма) (бакалавр) «Біотехнологія» (бакалавр) «Економіка підприємства» (бакалавр) «Маркетинг» (бакалавр) «Менеджмент» («Логістика») (бакалавр)

• біологія (профільний) • фізика або математика • українська мова та література • біологія або математика (профільний) • хімія • українська мова та література • математика (профільний) • історія України або географія • українська мова та література • математика (профільний) • іноземна мова або географія • українська мова та література

Охочі мають можливість пройти навчання за програмою підготовки офіцерів запасу та отримати первинне офіцерське звання, що дозволяє працевлаштуватися до силових структур на провізорські посади. Усі дисципліни на 100% забезпечені навчально-методичним комплексом «Підручник — навчальний посібник — методичні рекомендації — тестові завдання». Студенти мають можливість отримати не тільки друковані, але й електронні версії навчальної літератури. Наукова бібліотека університету укомплектована унікальними вітчизняними та зарубіжними галузевими виданнями, представленими, починаючи з 1841 року, книжковий фонд налічує понад 1 млн примірників. Наукова бібліотека НФаУ є членом консорціуму «Інформатіо», що забезпечує читачам доступ до англомовних повнотекстових та реферативних колекцій періодичних та довідкових видань концерну EBSCO Publishing. У розпорядженні НФаУ 6 навчальних корпусів, ботанічний сад, дослідне поле, фізкультурно-оздоровчий та харчувальний комплекси, Інститут підвищення кваліфікації спеціалістів фармації, Коледж НФаУ, 10 науково-дослідних та навчально-виробничих лабораторій, 5 гуртожитків. До речі, місцем у гуртожитках забезпечуються всі приїжджі студенти. Завдяки сучасним їдальням, розміщеним у кожному корпусі НФаУ, студенти мають можливість добре харчуватися. Комплекс студентських кафе знаходиться на балансі університету, у ціну страв включається тільки собівартість використаних для їх приготування продуктів, тому за 10–15 грн можна отримати повноцінний якісний та смачний обід. До послуг студентів — медико-діагностичний центр, де можна отримати кваліфіковану медичну консультацію та допомогу. Естетичним та духовним розвитком студентів опікується культурний центр НФаУ.

Кожен, хто вступає до ВНЗ, цікавиться перспективами. Можливості працевлаштування фахівців, які отримали спеціальність у НФаУ, дуже широкі. Це 23 тис. аптечних закладів, 3 тис. оптових компаній, 140 заводів, 30 контрольно-аналітичних лабораторій, 3 науково-дослідних інститути, 70 фахових спеціалізованих видань, а також підприємства біотехнологічної та мікробіологічної галузей, агропромислового комплексу, санітарно-епідеміологічного контролю; салони краси, косметологічні клініки, митна служба, економіко-маркетингові структури підприємств, сфера фармацевтичного бізнесу. Заробітна плата у галузі — від 4000 до 25 000 гривень залежно від посади. Згідно з Ліцензією МОНМС України серії АД №041210 НФаУ готує фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст», «магістр» за 6 галузями знань «Фармація», «Медицина», «Біотехнологія», «Економіка та підприємництво», «Менеджмент і адміністрування», «Специфічні категорії» за спеціальностями: фармація, технології парфумерно-косметичних засобів, клінічна фармація, технології фармацевтичних препаратів, лабораторна діагностика, біотехнологія, промислова біотехнологія, фармацевтична біотехнологія, економіка підприємства, маркетинг, менеджмент, логістика, менеджмент організацій та адміністрування. Якщо ви вже маєте диплом про вищу освіту, то в нашому університеті можете здобути другу вищу освіту за зазначеними спеціальностями та за спеціальностями галузі знань «Специфічні категорії» — педагогіка вищої школи, адміністративний менеджмент, якість, стандартизація та сертифікація. Бажаю вам знайти свій шлях у житті та побудувати кар'єру, що відповідає вашим амбіціям. Національний фармацевтичний університет чекає на вас!

ДО УВАГИ АБІТУРІЄНТІВ! Інформація надана згідно з «Правилами прийому до Національного фармацевтичного університету у 2013 році». Університет здійснює підготовку громадян України до зовнішнього незалежного оцінювання з хімії, біології, української мови та літератури. Підготовка ведеться за вечірньою та заочною (дистанційною) формами навчання. Для тих, у кого сталася перерва у навчанні (випускники шкіл, коледжів, ліцеїв попередніх років), створюються окремі групи з поглибленої підготовки до ЗНО. Довідки за телефоном (057) 706-33-80; Е-mail: studium@ukrfa.kharkov.ua Запрошуємо на «Дні відкритих дверей», які відбудуться 23 березня та 20 квітня 2013 року о 9-00 за адресою: м. Харків, вул. Блюхера, 4, станція метро «Студентська» Консультаційний центр приймальної комісії — тел. (057) 706-30-68 Наша адреса: 61002, м. Харків, вул. Пушкінська, 53 E-mail: abitur@ukrfa.kharkov.ua Web: www.pharm.kharkiv.edu Skype: abitur.abitur

23

БіБЛіОтеКа ЛіКаря ТЕРАПІЯ

ОФТАЛЬМОЛОГІЯ

 м.А. лис, Ю.т. Солоненко, К.н. Соколов. Пропедевтика внутренних болезней  Рік випуску: 2011  видавництво: Гревцова  Кількість сторінок: 576

   

О

сновну увагу в підручнику «Пропедевтика внутренних болезней» приділено питанням пропедевтики внутрішніх хвороб та її класичним методам дослідження: суб’єктивним (збір анамнезу) і об’єктивним (загальний і локальний огляд, пальпація, перкусія, аускультація). широко висвітлено сучасні додаткові методи дослідження: лабораторні, інструментальні, морфологічні, радіоізотопні, ультразвукові, рентгенівської комп’ютерної та магніторезонансної томографії (рКт і мрт) та ін. Виклад матеріалу проведено в суворій методичній послідовності по системам. у клінічній частині з сучасних позицій дано опис клінічних проявів і ліку-

Медична газета України

ВАШЕ

ЗДОРОВ’Я Індекси 60965, 08198. Ціна договірна

Юридична адреса редакції: 03179, м.Київ, вул. Уборевича, 19-А, оф. 3. Поштова адреса редакції: 04211, м.Київ, а/с 138. Тел./факс: (044) 485-00-96.

E-mail: vz@vz.kiev.ua Виходить один раз на два тижні у п’ятницю.

24

вання найбільш поширених за хворювань системи дихання, серцево-судинної системи, шлунково-кишкового тракту, печінки і жовчовивідних шляхів, підшлункової залози, сечовидільної системи, системи крові та гемостазу, ендокринної системи, хвороб органів руху. у підручнику враховані всі ті зміни, які відбулися за останні роки в поглядах на етіологію, патогенез, класифікацію, назвах захворювань. Підручник «Пропедевтика внутренних болезней» буде також корисним педагогам і учням медичних коледжів, лікарям-стажистам, лікарям-практикам терапевтичного профілю.

К

Дуглас Дж. Рі. Глаукома Рік випуску: 2010 видавництво: ГеотАР-медіа Кількість сторінок: 472

лінічні прояви глаукоми дуже різноманітні, що може спричинити труднощі під час діагностики, спрямованої на раннє виявлення захворювання. існує велика кількість посібників, присвячених вивченню глаукоми, однак не всі вони можуть надати настільки вичерпну інформацію про безліч синдромів глаукоми, як ця книга. атлас «глаукома» підготували фахівці одного з найвідоміших центрів сша — очного госпіталю уіллс у філадельфії. Книга витримана у форматі короткого довідника, збагачена великою кількістю ілюстрацій, що допомагає уявити симптоматику глаукоми в усьому її розмаїтті. структура тексту до-

Генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . МИКОЛА БЕРНИК Заступник головного редактора . . . . . .ЮЛІЯ НОВГОРОДСЬКА Редактор відділу аналітичної інформації . . . . . . . . . . . . . . . СВІТЛАНА ТЕРНОВА Редактор відділу оперативної інформації . . .ТЕТЯНА СТАСЕНКО Редактор відділу наукової інформації . . . ТЕТЯНА ПРИХОДЬКО Дизайн та верстка . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ТЕТЯНА ЗАЙЧУК Відділ літредагування і коректури . . . . . . . ОКСАНА ОСТРЯНКО Відділ реклами . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . СВІТЛАНА КУРЧЕНКО

зволяє швидко знайти потрібну інформацію і краще засвоїти матеріал, що разом із високоякісним ілюстративним матеріалом, забезпеченим короткими і чіткими коментарями, робить книгу максимально зручною для повсякденного застосування у клінічній практиці. у книзі «глаукома» наведено відомості про діагностику і лікування глаукоми, а також про її виявлення та методи візуалізації. атлас «глаукома» являє безперечну практичну цінність не тільки для післядипломної освіти лікарів-офтальмологів, він буде корисний студентам, аспірантам і ординаторам, котрі вивчають проблему глаукоми.

Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій. Редакція не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, прізвищ та імен, інших даних несуть автори публікацій. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети, рукописи не рецензуються і не повертаються. Друк офсетний, Умовний друк. арк., 2. Загальний наклад — 4 200. Замовлення № 30042. Віддруковано у ТОВ «Укрполиграфмедиа»: вул. Фрунзе, 104-а, м. Київ-04080.

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua