23 січня 2020р. четвер №4 (2503) „Влада за останні дні доступно пояснила, що за малу зарплату чесно вони працювати не готові, тому їм потрібні зарплати в сотні, а декому мільйони гривень. Правда, пересічний українець при цьому чомусь повинен працювати чесно без сотень і мільйонів.” Кінець епохи бідності
Синдром Смілянського Високопосадовці хочуть собі все більше грошей із держбюджету обкраденої і воюючої країни.
Знову про «Укрпошту» і її керівника Ігоря Смілянського – на жаль, є для цього інформаційний привід. Про його захмарні зарплати журналісти пишуть ще з 2017 року, проте ні минула влада, ні сьогоднішня не реагує. Натомість від т.зв. реформи цього топкерівника найбільше потер пають працівники – через скорочення і неповну зайнятість, що приводить, зокрема, до погіршення виконання «Укрпоштою» свого звиклого завдання з доставки газет. Ось свіжий факт: минулий номер «ВН» вчасно не надійшов в Ожидівське поштове відділення – а це 163 наших передплатники. Десять газет забракло в Побу жанах. Від «Укрпошти» – ні обіцянок, ні пробачень.
Як тільки не обґрунтовують свої нескромні зарплатні „хо тілки” українські міністри, їхні заступники, керівники держ компаній та „вуаєристи” з наг лядових рад! Від банального „не вистачає на утримання сім’ї” — до високих темпів зростання ВВП
(цікаво, де вони їх виявили, і коли ті встигли істотно вплинути? Та й до чого тут, взагалі, ВВП?).
За їхньою логікою, вони і їхні сім’ї, попри все, повинні (заслужили) жити достойно, ні в чому себе не обмежуючи. І цю обов’язкову умову вони висувають зараз, коли всілися у свої крісла і взяли до рук важелі впливу. Хоча наперед знали, на яку зарплату влаштовувалися і що муситимуть робити. Вдумайтеся: грошей хочуть не за роботу (зарплатню треба заробити), а за службу на благо злиденного народу, який збирає держбюджет за принципом „з миру по нитці — голому
Безкоштовний інсулін – у трьох аптеках
У Буській ЦРЛ повідомили, що укладені договори про відшкодування вартості пре парату інсуліну хворим на цукровий діабет. Пацієнти мо жуть отоварити свій рецепт в трьох аптеках нашого міста: ТзОВ “Лідер-Захід” (“Довіра”), ПП “Солоімія сервіс” (“Подо рожник”), ПП ВКФ “Скайінвест “
(Аптечний пункт – центральний вхід в лікарню).
ТУТ МОЖЕ БУТИ ВАША РЕКЛАМА (098)2345306. CMYK
самообмежень: „Чесно декларую, податки плачу. Основні кошти — це на дітей. Бо я й дружина працюємо. Ви ж щодня бачите свою дитину, а я — ні. Це скільки коштує?”. А скільки це коштує лікарям „швидкої”? Сумлінним учителям? Воїнам ООС?
...
„Коса” методика і ринкові зарплати
Попри всі зарплатні рекорди, досить дивно, що зарплатня головного поштового менеджера України прискорено зростає (у
2018 р. — 572 тис. грн на місяць, у 2019 — 1,43 млн, у 2020 р. — 1,89 млн грн), чистий прибуток
сорочка”. Щомісячні премії обсягом 100 і 200% від окладу стали для чиновників буденною справою — виписуються навіть без пояснення, за що. А керівники держпідпри ємств (часто збиткових) не інакше як бачать себе топменеджерами крутого бізнесу, й отримувати хочуть відповідно. І отримують. Надходжень у держбюджет немає, а гроші їм — будь ласка. Зарплата-2020 директора „Укрпошти” Ігоря Смілянського у понад 1,89 мільйона гривень на місяць стала для них втіленням бажаної „ринкової” зарплати в Україні. На жаль, це не так. Ми вам покажемо, що з ринковою зар платою ці цифри мають мало спільного, а наслідки можуть бути сумними як для України, так і для „Укрпошти” зокрема…
Зарплатний рекордсмен
До речі, для преси ці наслідки вже настали. Журналістам відо мо, що стараннями керівника реклама
„Укрпошти” похитнулися лави українських друкованих видань, — падіння паперових накладів становило 30%. Цьому сприяв не тільки розвиток Інтернету, а й „безпідставне підвищення тарифів на доставку друкованих ЗМІ, невиконання договорів і несвоєчасний розрахунок із редакціями газет за передплатну кампанію, конфліктність і неба жання вести діалог з медіагалуззю”. У квітні 2019 року Національна спілка журналістів України (НСЖУ) навіть внесла Ігоря Смілянського до списку „Ворогів реформування преси”. На черзі доставка пенсій, — тут наміри „Укрпошти” підвищити тарифи звучать уже майже як погроза. (Причому адресована
вона уряду, який і призначає зарплатню головному поштовому менеджерові). А ще — масовий
розпродаж „невикористовуваних” активів „Укрпошти”, у тому числі будівлі Поштамту на Хрещатику. Зрозуміло, що після розпродажу
чистий дохід „Укрпошти” зросте
(хоча прибуток традиційно за лишиться під питанням), і, як
наслідок, Кабмін, керуючись своєю постановою №859 від 19.05.1999 р., призначить ще вищу зарплату Смілянському. Літні люди лишаться без преси, їм ніхто не принесе пенсію, але кого це хвилює? Хіба нам треба, щоб зар плата рядового працівника „Укрпошти” становила жебра цьких шість тисяч гривень, тоді як його шеф (котрий хизується американським паспортом) за робляє на управлінні державною власністю близько 79 тисяч доларів США на місяць (майже мільйон доларів на рік)!? Суми зарплат різняться більш ніж у 300 разів! Якесь специфічне „заробітчанство” — жити у відриві від сім’ї, але при цьому заробляти у 2,4 раза більше, ніж чинний президент країни №1 у світі — США (400 тисяч доларів на рік). Утім, Смілянський вважає, що його зарплата варта його
підприємства теж щорічно й істотно збільшується, а „Укрпошта” фіксує збитки. Наприклад, у 2017 р. вона мала 203 млн грн збитків, у 2018 — збільшила чисті збитки у 2,6 раза — до 536 млн грн. А прибуток за 2019 р., зафіксований у фінплані „Укрпошти”, становив жалюгідних 895 тисяч гривень, тобто менше, ніж місячна зарплатня керівника у 2019 році. Дива, та й годі! Час Кабмінові осучаснити методику розрахунку вина городи менеджерів держпід приємств. Адже в методиці максимально допустимий роз мір посадового окладу керівника підприємства може у 200 разів (максимально) перевищувати мінімальний оклад працівника основної професії (і це тільки
оклад, а до нього додаються місячна премія та доплати, що вкупі збільшують оклад приблизно втричі), якщо вар
тість активів підприємства пере вищує 30 мільярдів гривень. Але ж за 20 років дії постанови №859 гривня знецінилася у вісім разів, і таких підприємств стало, відповідно, набагато більше, ніж 1999 року, коли за долар давали аж чотири гривні. Логічно, що на максимальні зарплати тепер „заслуговують” навіть ті менеджери, які раніше про них і не мріяли. (Продовження на 2 стор.)