ПЛАН 1) ЛІтопис як історико-художній твір. 2) «Повість минулих літ». 3) «Поученіє Володимира Мономаха». 4) «Києво-Печерський патерик».
ЗАВДАННЯ • знати основні пам'ятки оригінальної літератури; • пояснювати значення давніх літописів для збереження відомостей про життя, культуру, звичаї наших пращурів.
ЖАНРИ ОРИГІНАЛЬНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Оригінальна література
повчання
«Повчання Володимира Мономаха»
послання
«Послання Клима Смолятича»
творилася на місцевому національному ґрунті; сюжети – власні, не запозичені з інших культур
літописи
«Повість минулих літ»
повісті
«Переяславська повість»
ЛІТОПИС Літопис — хронологічний опис важливих історичних подій, очевидцем яких був сам літописець або про які він чув від когось з очевидців чи вичитав з письмових джерел.
Літопис — найдавніший вид давньоукраїнської (києвськоруської літератури).
«ПОВІСТЬ МИНУЛИХ ЛІТ»
Літопис «Повість минулих літ» починається словами: «СЕ ПОВЕСТЬ
ВРЕМЕННЫХ ЛЕТ ОТКУДА ЕСТЬ ПОШЛА РУСЬКАЯ ЗЕМЛЯ, КТО В КИЕВЕ НАЧА ПЕРВЕ КНЯЖИТИ И ОТКУДА РУСЬКА ЗЕМЛЯ СТАЛА ЕСТЬ».
«Повість минулих літ» — це перший літопис, який дійшов до нас, його ще називають «Початковим літописом». Саме він розповідає про історію нашого народу від найдавніших часів і до днів життя Нестора Літописця — упорядника цього твору. Оригінал «Повісті минулих літ» не зберігся, текст літопису дійшов до нас у двох списках (рукописних копіях) — Лаврентіївському й Іпатіївському.
ДАТА СТВОРЕННЯ • О. Шахматов датував найдавніший літописний звід 1037-1039 рр., • Л. Черепнін відносить дату до Х ст. • Б. Рибаков появу «Початкового літопису» пов’язує з подіями 996 р. (Цього року відбулося освячення Десятинної церкви у Києві, до якої на замовлення Володимира було підготовлене перше історичне узагальнення життя Київської Русі впродовж 150 років).
АВТОР Існує немало прихильників тези, що літопис написаний ченцем Печерського монастиря Нестором (його декілька разів згадує Полікарп – чернець цього монастиря у «Києво-Печерському патерику»). Є версія, яка згадується у Лаврентіївському списку, що літописцем був не лише Нестор, а й Сильвестр – ігумен Михайлівського Видубицького монастиря.
ДЖЕРЕЛА ЛІТОПИСУ Джерела «Повісті...»: Біблія та апокрифи, хроніки Амартоли і Малали, попередні літописні зводи, церковні повчання, фольклор.
Літописець постійно звертається не лише до Біблії, що була вищим авторитетом знань у Середньовіччі, а й до візантійських історичних хронік. Ідеться про «Хроніку» Георгія Амартоли, «Хроніку» Іоана Малали, «Літописець» константинопольського патріарха Никифора, житія грецьких святих та ін.
«ПОВІСТЬ МИНУЛИХ ЛІТ» Це найперший відомий східнослов’янський літопис. «Повість минулих літ» має ІІІ основні редакції:
• І редакція 1113 р. – Нестора; • ІІ редакція 1116 р. – Сильвестра; • ІІІ редакція 1118 р. – невідомого автора (близької до мстислава особи).
СТИЛЬ
Стиль літописів – стиль монументального історизму, за Д. Лихачовим. За Д. Чижевським – стилістична «монументальність»).
СТИЛЬ Василь Пахаренко називає такі риси монументального стилю в «Повісті...» : 1. Короткі афористичні речення, репліки дійових осіб.
2. Нахил до ритмізованої мови та алітерацій. 3. Любов до сталих формул при змалюванні певних ситуацій. 4. Утвердження ідеї про те, що Русь здатна до самостійного політичного й історичного існування. 5. Заклик до єдності всіх руських земель. 6. Палке засудження міжусобних чвар та здирства князів.
7. Осуд язичництва, утвердження християнського мвітогляду.
ТЕМА висвітлення історії східних слов'ян і князівської влади, утвердження християнства на Русі, розповідь про виникнення слов'янської писемності.
ІДЕЯ возвеличення давності слов'янського роду, уславлення патріотизму.
Особливу увагу при читанні літопису належить приділити таким фрагментам:
– оповідання про князя Олега (походи на Візантію, смерть від коня); – загибель Ігоря Рюриковича від деревлян; – легенди про княгиню Ольгу;
– про життя і смерть князя Святослава; – сказання про хрещення Русі при Володимирі у 988 році; – легенда про білгородський кисіль; – оповідання про братів-мучеників Бориса і Гліба (1015 р.); – повість про осліплення Василька Теребовлянського; – «Повчання Володимира Мономаха».
МОВА
Мова твору «переткана зворотами з живої народної мови, афористичними висловами, приказками». Павло Загребельний
Мова літопису – старослов’янська (поєднання книжної та розмовної мов). Стиль державно-юридичний, церковний, військовий, що чергується з оригінальними фразеологізмами, афоризмами і народними прислів’ями та приказками: «біда, аки в Родні», «погибоша, аки обри», «мертві сорому не
мають», «поки камінь почне плавати, а хміль тонути», «коли вовк повадиться до овець, то виносить всю отару», «не передавивши бджіл, меду не їсти», «смерть спільна всім», «Іду на ви!»; «зломити спис», «січа люта», «військо стоїть, як ліс» . Українська мова й досі зберігає слова, вживані в цьому літописі: жито, сочевиця,
колодязь, зоря, зоріти, віко, посаг, подружжя, лукавий, вабити, сварити, приязнь, туга, сором, знемагати, володіти, уряд...
ПЕРЕКЛАДИ Переклади «Повісті...» українською мовою здійснювали Іван Франко, Леонід Махновець, Василь Яременко, Віктор Близнець.
ВПЛИВ НА ЛІТЕРАТУРУ Під впливом «Повісті...» були створені романи С.Скляренка «Володимир» і «Святослав», П.Загребельного «Диво», «Євпраксія», «Смерть у Києві», «Первоміст», В.Шевчука «На полі смиренному», Олександра Олеся «Княжа Україна», Р.Іванченко «Гнів Перуна».